Концепції виникнення та сутності грошей (курсова)

Курсова робота

з основ основи економічної теорії, мікроекономіки

та макроекономіки

Концепції виникнення та сутності грошей

План

Вступ………………………………………………………….
………………………………………………3

1. Історія виникнення перших
грошей…………………………………………………………
…5

2. Концепції виникнення
грошей…………………………………………………………
………..12

2.1. Поява грошей як результат еволюційного розвитку товарного
обміну……..12

2.2 Роль держави у творенні
грошей…………………………………………………………
….15

3. Концепції сутності
грошей…………………………………………………………
……………..18

3.1. Гроші як загальний вартісний
еквівалент………………………………………………..18

3.2. Гроші як технічний інструмент обміну
товарів………………………………………..21

4. Функції
грошей…………………………………………………………
………………………………24

Висновки……………………………………………………….
………………………………………….33

Список використаної
літератури……………………………………………………..
…………36

Додатки………………………………………………………..
…………………………………………..38

Вступ

Ринкову економіку неможливо уявити без розвинутої грошової системи з
різноманітними механізмами регулювання грошового обігу, грошової маси,
валютного регулювання. Для цього необхідні знання сутності й функцій
грошей. Ці питання є досить складними, суперечливими і багатогранними.
Оскільки підходи до їх вирішення дуже різноманітні, іноді навіть
протилежні один одному, як і в класичних працях науковців, так і в
дослідженнях сучасників, то є очевидною складність грошей як об’єкта
вивчення і теоретичного пізнання. Проблема суті сучасних грошей набула
особливої гостроти, бо без глибокого розуміння їх природи не можна ні
будувати сучасну грошову систему, ні ефективно регулювати її. А це
особливо важливо у період трансформації економічної системи України,
становлення національної грошової системи.

Дослідженню питання грошового обігу та походження грошей приділено
чимало праць провідних науковців, написано багато підручників та книжок
такими провідними авторами як Гальчинський, Ватаманюк та ін.

Метою дослідження концепцій виникнення грошей є вивчення функціонування
грошового обігу та самих грошей. Не можна досконало пізнати суть грошей,
не пізнавши причини їх виникнення, походження, не з’ясувавши їх природу,
не дослідивши історичний розвиток, зокрема, розвиток та зміну
функціональних форм грошей. При дослідженні виникнення грошей частково
можна простежити розвиток як самого суспільства так і відносини між
окремими країнами та націями. Отже, будучи предметом попиту, гроші
впливають на ринок товарів і послуг. Стан грошового обігу може привести
до змін умов економічної рівноваги. Так, при інфляції люди по – іншому
підходять до розподілу своїх доходів між заощадженням і споживанням, ніж
у періоди стабілізації цін.

Завдання роботи дослідити основні концепції виникнення грошей, дослідити
походження грошових номіналів. Особливого значення вивчення грошей
набуває для розуміння функціонування ринкової системи економіки.

Історія виникнення перших грошей

Поява монет — явище аж ніяк не випадкове, а цілком закономірне,
обумовлене усім ходом історичного розвитку людства. Гроші, грошова форма
вартості є кінцевий результат розвитку усіх форм вартості.

З розширенням обміну для виконання функції загального еквівалента
з’явився особливий товар, по самій природі своєї найбільш придатний для
цієї мети,— шляхетні метали. Вони дуже швидко витиснули зі оберту різні
види неметалевих грошей. Первісне золото і срібло обмінювали просто по
вазі у виді злитків. Перехід від вживання грошей у формі злитків
найрізноманітнішої форми (бруски, лозини, кільця й ін.) до карбованої
монети виник у результаті підйому виробництва на більш високу ступінь,
коли обмін став життєво необхідний для передових в економічних
відносинах країн і народів.

Переваги металевих грошей перед будь–якими формами примітивних засобів
обміну полягали у тому, що металеві гроші практично не піддавалися
псуванню і їх можна було зберігати як скарб, який завгодно тривалий час;
також володіючи великою вагою в малому обсязі, вони значно полегшували
своє транспортування. Нарешті, вони легко поділялися на частини,
перетворюючись в гроші меншої вартості, що дуже полегшувало здійснювання
дрібних торговельних операцій. У багатьох країнах оберт різних видів
металевих грошей, насамперед злитків, передувало появі власне монет.
Засилання на золоті і срібні гроші ми знаходимо в
давньоєгипетському законодавстві ( друге тисячоріччя до нашої
ери), у священних книгах древньої Індії, у Біблії. Срібні гроші
були широко поширені на рубежі третього і другого тисячоріч до
нової ери в Китаї і Месопотамії. Не слід думати, що метали
відразу витиснули всі попередні форми грошей. Між ними і
численними видами еквівалентів йшла тривала боротьба. В міру
збільшення суспільного багатства роль загального еквівалента
закріплюється за дорогоцінними металами (сріблом, золотом), що у силу
своєї рідкості, високої цінності при малому обсязі, однорідності,
подільності й інших корисних якостях були, можна сказати, приречені
виконувати роль грошового матеріалу в плині тривалого періоду людської
історії.

У Греції до введення монети оберталися залізні лозини, що називалися
оболами. Шість лозин складали драхму (пучок, жменя). Драхмою згодом
стала називатися давньогрецька срібна монета. У древній Італії до появи
монет, грішми служили мідні злитки, у великому числі (близько 300 кг)
знайдені в цілющому священному джерелі Аква Аполинарис. У Північному
Причорномор’ї біля давньогрецької колонії Ольвіі знайдені скарби
бронзових наконечників стріл, що відрізнялися від бойових,— у них не
було втулки, а лопатки були тупі. Їхнім єдиним призначенням було
обслуговування дрібної роздрібної торгівлі. При збереженні форми
наконечника стріли вони по суті своєї були вже монетами.

Спочатку знаки повноцінних грошей теж надходили у виді металевих монет
(спочатку мідь, бронза, потім роль грошей надовго закріпилася за
золотом). Чому саме золото грає в історії розвитку грошей вирішальну
роль. Золото – це річ, а гроші не є річ. Золото виконує чисто суспільну
роль. З іншого боку, його важко зробити (добути, обробити), тобто воно
задовольняє визначенню грошей.

У порівнянні з іншими металами (крім відкритих у ХХ століття) золото має
більш високу вартість, не іржавіє згодом, має подільність (що дуже
важливо!); а потім у багатьох (так майже у всіх народів світу) був культ
Сонця, а золото на сонці має такий само блиск, як і світило. Нарівні з
ними такі якості, як портативність, легкість у карбуванні, приємливість
скрізь, де розвинута торгівля. Здається, що не останню роль у твердженні
золота як синоніма багатства, грошей зіграли жінки. За даними
археологів, практично всі кращі прикраси для прекрасної половини
людства виготовлені з золота, причому найстарші з них датуються V–IV
тис. до н.е.

Не випадково найдавніші карбовані монети з’явилися саме там, де обмін
був найбільш інтенсивним,— у грецьких колоніях Малої Азії, що були
торговельним стиком між малоазіатськими державами і Грецією. Питання про
конкретний центр, де вперше приступили до карбування монет, є спірним. В
даний час прийнято вважати, що перші монети з’явилися в Китаї в XII в.
до н.е., а потім — на початку VII в. до н.е. у малоазійській державі
Лідія в правління царя Гигеса.

Ці лідійські монети чеканилися з електра — природного сплаву золота і
срібла. Форма їх ще не кругла, а бобовидна. Зображення на лицьовій
стороні замінене жолобками, а з іншої сторони трьома прямокутними
вдавленнями, що є слідами примітивного верхнього штемпеля. Слово
«монета» уперше з’явився як титул богині Юнони в 279 р. до
н.е. у Римі. Першим, хто зобразив свій профіль на монеті, був
Олександр Македонський.

Імовірно, трохи пізніше з’являються монети на грецькому острові Егина,
але Егинська вагова система дуже широко поширюється наприкінці VII в. до
н.е. На відміну від лідійських егинські монети чеканилися зі срібла, а
їхня форма близька до кулястого. У Північному Причорномор’ї перші монети
почали чеканити в Ольвіі наприкінці VI в. до н.е.

Перші монети з золота став чеканити знаменитий лідійський цар Крез у VI
в. до н.е. Практично одночасно з карбованими з’являються монети, відлиті
в спеціальних формах.

Найдавніші монети, відлиті в Китаї з бронзи у формі маленьких мотик і
лопат, а також дисків, приблизно датуються ще більш раннім часом
—XII–VIII в. до н.е. Можливо, що настільки ж древніми є перші монети
Індії й Ассирії.

Незабаром основними монетними металами стали золото і срібло, а мідь і
бронза обслуговували дрібні торговельні операції на місцевих ринках.

Співвідношення вартості золота і срібла ніколи не було постійним, але,
як правило, встановлювалося в законодавчому порядку. В античний час,
наприклад, віно коливалося від 1:10 до 1:16, на початку XX ст.
-1:38—1:39. Варто особливо підкреслити, що перші монети, як правило,
служили і ваговими одиницями. Тому назви древніх монет часто збігаються
з найменуванням вагових одиниць. Однак вага монет дуже незабаром
мінялася і від первісної ваги залишалася лише назва. Тому винятково
важливо при аналізі грошових позначень, що зустрічаються в джерелах,
враховувати різницю вагового змісту дорогоцінного металу в грошових
одиницях у різні періоди їхньої історії.

На нашій території карбування монет, срібних і золотих, сходить до часів
князя Володимира Першого (Київська Русь, кінець Х – початок ХІ ст.). У
“Російській Правді” металеві гроші продовжували називатися “кунами”, але
з’являються вже і срібні “гривні”. У XII – XV ст.. князі намагалися
чеканити свої “ питомі ” монети. У Новгороді мали ходіння іноземні гроші
– “ ефимки “ ( від “іохимсталеров” – срібних німецьких монет ). У
Московському князівстві ініціатива карбування срібних монет належала
Дмитрові Донському (ХІ в.), що почав переплавляти в російські “гривні”
татарську срібну “гріш”. Іван III (кінець XV в.) установив, що право
карбування монет повинне належати лише “старшому” із князів, власникові
Московського престолу. При Івані Грозному відбулося перше упорядкування
російської грошової системи. На початку його князювання в Московській
державі вільно оберталися “московки” і “новгородки”, причому перші по
своєму номіналі дорівнювали половині “новгородки”. На початку XVII
століття на Русі установилася єдина грошова одиниця–копійка (на монеті
був зображений вершник зі списом), що важив 0,68 грам срібла. Це
приблизно відповідало ваги “новгородки”; продовжували чеканити і
“московки” і “гріш” у виді півкопійки, а також “полушки” – чверть
копійки. Крім того, у рахункову систему були введені карбованець,
полтина, гривня, алтин, хоча карбування срібного карбованця стало
правилом лише при Петрі I. Золоті гроші – “червонці” з’явилися в Росії з
1718 року. Випуск князями неповноцінних монет, псування срібних гривень
шляхом їхнього обрізання, поява “злодійських” грошей вели до повсюдного
зникнення повновагих монет, хвилюванням серед населення ( “мідний бунт”
при царі Олександрі Михайловичі в середині XVII в.). Намагаючись знайти
вихід із труднощів, уряд початок чеканити мідні гроші, додавши їм
примусовий курс. Як наслідок, став ріст ринкової ціни срібного
карбованця в порівнянні з номіналом, зникнення срібла зі оберт і його
зосередження в лихварів і змінював, загальне підвищення товарних цін.
Зрештою, мідні гроші були вилучені із оберту. Наприкінці XVII в. вага
срібла в карбованцевих монетах був зменшений на 30 %. У Росії аж до XVII
в. власний видобуток шляхетних металів майже була відсутня тому, монетні
двори, що стали в XVII в. монополія держави, переплавляли іноземні
гроші. Згідно “монетарної регалії” Петра I була накладена тверда
заборона на вивіз із країни злитків дорогоцінних металів і повноцінних
монет, тим часом як вивіз зіпсованої монети дозволявся. Отже, золото і
срібло стали основою грошового обігу. Біметалізм зберігався аж до кінця
XIX століття. Однак, у Європі XVIII – XIX ст.. золоті і срібні монети
ходили в обороті, платежах, і інших операціях поряд з паперовими грішми.

Монети є найважливішим, а іноді єдиним джерелом по історії економіки,
товарно–грошових відносин і торговельних зв’язків.

Монети, знайдені при археологічних розкопках у культурному шарі поселень
або в могилах,— прекрасний матеріал, що датує. Нерозривним образом
нумізматика зв’язана з метрологією. Цей зв’язок історично визначений тим
обставиною, що на ранніх етапах розвитку грошових одиниць вони збігалися
або принаймні були чітко фіксованою частиною вагових одиниць.

Потім в обороті стали використовуватися монети з неблагородних металів,
у міру того як вартість золота росла. Після цього стали з’являтися знаки
повноцінних грошей, виготовлених з папера.

Винахід паперових грошей приписують, звичайно, з більшою часткою
умовності, древнім китайським купцям. Уперше вони почали друкуватися в
812 р.н.е. і одержали поширення до 970 р.н.е. У XV–XVIII гроші,
виготовлені з папера, з’явилися в Європі і так сильно поширилися і
прижилися, що стали основним замінником повноцінних грошей.

Спочатку у виді додаткових засобів обміну виступали розписки про
прийняття товару на збереження , про сплату податків, видачі кредиту.
Їхній оберт розширював торговельні можливості, але разом з тим, нерідко
ускладнював розмін цих паперових дублікатів на металеві монети. Історія
появи паперових грошей, цілком ймовірно, відноситься до I cт.
до н.е. і зв’язана зі шкіряними грішми. У цей час у Китаї
з’явилися гроші, виготовлені зі шкурок білих оленів. Вони мали
форму чотирикутних пластинок і були постачені особливими знаками
і печатками. Ці квитки володіли різною купівельною спроможністю
і під страхом страти були обов’язкові до прийому.

Однак широке поширення паперових грошей починається з кінця
XVII. У Європі появу паперових грошей зв’язують з досвідом Франції
1716–1720 р. Емісія паперових грошей, проведена банком Джона Ло,
закінчилася невдачею. У Росії емісія паперових грошей – асигнацій уперше
почалася в 1769 р. Передбачалося, що як і в інших країнах, що ризикнули
ввести паперові гроші, їх можна буде при бажанні обміняти на срібло або
золото. Але усе виявилося інакше. Уже до кінця століття надлишок
асигнацій змусив призупинити розмін, курс асигнаційного карбованця,
природно, почав падати, а товарні ціни рости. Гроші поділялися на
“погані” і “гарні”. За законом Томаса Грехема, погані гроші витісняють
гарні. Закон говорить, з оберту зникають гроші, ринкова вартість яких
стосовно поганих грошей і офіційно встановленому курсові підвищується.
Вони просто приховуються – у будинку, банківських сейфах. У XX в.
виконавцями ролі “поганих” грошей виступали банкноти, що витісняли із
оберту золото.

З часу першої світової війни, тенденція до припинення розміну банкнот на
золото поширюється повсюдно. Перед центральними банками встала задача
невсипущого контролю за грошовим обігом. Насправді, паперові гроші самі
по собі корисної цінності не мають. Паперові гроші – символи, знаки
вартості. Чому ж тоді відбувся повсюдний і в наслідку, що закріпився,
відхід від золота? Найпростіше пояснення: паперові гроші зручні в
оберті, їх легко носити із собою. Непогано згадати слова великого
англійця Адама Сміта, що говорив, що паперові гроші повинні розглядатися
як більш дешеве знаряддя оберту. Дійсно, в обороті монети стираються,
частина шляхетного металу пропадає. До того ж, зростають потреби в
золоті в промисловості, медицині, споживчої сфери. І головне –
товарообіг у масштабах, обчислювальних трильйонами доларів, марок,
карбованців, франків і інших грошових одиниць, золоту просто не під силу
обслужити. Перехід до паперово–грошового оберту різко розширив рамки
товарного обміну. Паперові гроші у відмінності від металевих є
лише знаками вартості, представниками золота. «Паперові гроші
лише оскільки знаки вартості, оскільки вони є представниками
відомих кількостей золота, а кількість золота, як і всякі інші
кількості товарів, є в той же час кількість вартості».

Паперові гроші – банкноти і казначейські квитки – обов’язкові до прийому
як платіжний засіб на території даної держави. Їхня вартість
визначається лише кількістю товарів і послуг, який можна купити на ці
гроші. Отже, XX в. ознаменований переходом до оберту паперових грошей і
перетворенням золота і срібла в товар, який можна купити за ринковою
ціною.

2. Концепції виникнення грошей

2.1. Поява грошей як результат еволюційного розвитку товарного обміну.

Поява грошей як результат еволюційного розвитку товарного обміну. Даючи
науково достовірне тлумачення сутності грошей, потрібно насамперед
дослідити їх походження. Світова економічна думка не дала однозначного
пояснення цього процесу.

Починаючи з Аристотеля і до XVIII ст. у теорії грошей досить поширеною
була думка, що гроші виникли внаслідок угоди між людьми або запроваджені
законодавчими актами держави задля полегшення обміну товарів. Таке
трактування походження грошей дістало назву раціоналістичної концепції.

Проте науковий аналіз походження та природи грошей, зроблений класиками
політичної економії А. Смітом, Д. Рікардо, К. Марксом, довів
безпідставність раціоналістичної концепції. Адже гроші в їх найпростіших
проявах виникли на ранніх ступенях розвитку суспільства, коли ні фактор
взаємної домовленості, ні державна влада просто не могли відігравати
істотної ролі у формуванні економічних відносин, тим більше
конституювати таку складну їх форму, як гроші.

Засновники класичної політичної економії дійшли висновку, що виникнення
грошей зумовлене труднощами безпосереднього обміну продуктами праці.

Потреба в обміні виникла в епоху розкладу первіснообщинного ладу. До
того люди жили замкнутими общинами, в межах яких спільно працювали і
безпосередньо задовольняли потреби своїх членів. Усередині такої общини
не було обміну і не було потреби в грошах. Коли община стала виробляти
продуктів більше, ніж їх потрібно було для прожитку, виникла потреба в
міжобщинному обміні, що відкрило шлях до появи грошей. Разом з тим це
започаткувало процес руйнування самої общини.

На найнижчих щаблях економічного розвитку, коли виробники тільки почали
одержувати надлишки продуктів своєї праці і хотіли їх обміняти, зробити
це було досить складно: бажання двох суб’єктів ринку щодо обміну
споживними вартостями не збігалися. Наприклад, власник шкур овець хотів
виміняти на них зерно, але власнику зерна потрібна була сокира. Добре,
якщо власник останньої мав потребу в шкурах овець, тоді обмін міг
відбутися. Інакше всі троє нічого не могли придбати і поверталися з
ринку зі своїми товарами.

Поступово учасники обміну впевнювалися в тому, що серед продуктів, котрі
обмінюються на ринку, є такий, попит на який найбільший, тобто він має
найвищу споживну вартість. Цей продукт завжди можна легко обміняти на
необхідне в даний момент благо. Припустимо, що таким продуктом у даній
місцевості є сіль. Якщо вона виявиться в місці обміну, то власник овечих
шкур відразу обміняє їх на сіль, за яку потім виміняє необхідне йому
зерно прямо чи опосередковано: спочатку — сокиру, а за неї — зерно.

У цьому випадку сіль для власника шкур є не просто споживною вартістю, а
засобом обміну, тобто виконує найпростішу функцію грошей. З розвитком і
ускладненням обміну такі продукти стають дедалі бажанішими для учасників
обміну, їх починають приймати всі в обмін на звичайні продукти, а відтак
вони поступово набувають нової споживної вартості — властивості бути
загальним товарним еквівалентом. В окремих місцевостях, де з глибокої
давнини відбувався обмін, поступово виділялися свої товари на роль
загального еквівалента. У такій ролі в різних народів виступали худоба,
хутра, сіль, зерно, черепашки, метали та ін. На перший погляд може
видаватися, що товарний метаморфоз з участю грошей як звичайних товарів,
наприклад «овеча шкура — сіль, сіль — сокира», є звичайним бартером,
подібним до операції «овеча шкура — сокира». Але поява в цій операції
грошового посередника — солі — надає їй істотних відмінностей і переваг
перед звичайним бартером: вона значно спростилася, прискорилася і
здешевилася, підвищилась її надійність, суспільна підконтрольність,
оскільки в ній з’являється третій суб’єкт.

Стихійне закріплення за одним із товарів ролі загального еквівалента
означало, власне, появу грошей в їх найпростішому вигляді. Вони вже
могли виконувати висхідні, базові грошові функції — засобу вимірювання
вартості та засобу обігу. Проте на цій примітивній формі розвиток грошей
не зупинився.

У міру розвитку товарного виробництва, зростання продуктивності
суспільної праці, ускладнення та розширення територіальних меж обміну,
ринок неухильно посилював вимоги до грошового товару. Зокрема
посилювалися вимоги щодо портативності, здатності легко ділитися і
відновлювати потрібну форму, тривалого зберігання фізичних якостей,
високої питомої вартості та здатності тривалий час утримувати її на
незмінному рівні та ін. Формування цих вимог привело спочатку до заміни
в ролі загального еквівалента звичайних товарів першої необхідності
(худоба, сіль, зерно) товарами–прикрасами (перли, черепашки, хутра
тощо), а потім – кусочками металів, спочатку звичайних (залізо, мідь),
а потім — благородних (срібло, золото).

Потреби ринку в забезпеченні ефективного обміну та його вимоги до грошей
набули поступово настільки важливого значення, що відбулося розмежування
природної споживної вартості грошового товару — його здатності
задовольняти певну потребу людини і його специфічної споживної вартості
як грошей — здатності задовольняти потреби ринку в засобах обігу,
зберігання вартості тощо. У цій ролі грошовий товар набув здатності
задовольняти будь–яку потребу людини, знеособлену абстрактну людську
потребу як таку. Причому в міру актуалізації другої споживної вартості
грошового товару послаблювався зв’язок грошового товару з першочерговими
життєвими потребами. Врешті–решт роль грошей взагалі перейшла до
нематеріального носія, що зовсім не має ніяких споживних якостей. Це
сталося в середині XX ст. через демонетизацію золота.

Виникнення та розвиток грошей — тривалий еволюційний процес, зумовлений
стихійним розвитком товарного виробництва та обміну. Таке трактування
походження грошей дістало назву еволюційної концепції. Воно є більш
науково достовірним і створює сприятливу базу для вияснення сутності
грошей. З нього випливає ряд важливих висновків:

• по–перше, гроші за походженням — це товар, але не просто товар, а
носій певних суспільних відносин, формування яких зумовило виділення з
широкого ряду звичайних товарів одного — грошового;

• по–друге, як результат тривалого еволюційного розвитку товарного
виробництва і ринку гроші самі не можуть бути застиглим, раз і назавжди
даним явищем, а повинні постійно розвиватися як по суті, так і за
формами існування;

• по–третє, гроші не можуть бути скасовані чи змінені угодою людей або
рішенням держави доти, доки існують адекватні грошам суспільні
відносини, так само як і не можуть бути «введені» там, де таких відносин
не існує.

2.2 Роль держави у творенні грошей.

Починаючи з Аристотеля і до XVIII ст. у теорії грошей досить поширеною
була думка, що гроші виникли внаслідок угоди між людьми або запроваджені
законодавчими актами держави задля полегшення обміну товарів. Таке
трактування походження грошей отримало назву раціоналістичної концепції.
Проте засновники політекономії дійшли висновку, що виникнення грошей
зумовлене труднощами безпосереднього обміну продуктами праці. Потреба в
обміні виникла в епоху розкладу первіснообщинного ладу. До того люди
жили замкнутими общинами, в межах яких спільно працювали і безпосередньо
задовольняли потреби своїх членів. Усередині такої общини не було обміну
і не було потреби в грошах. Коли община стала виробляти продуктів більше
ніж їх потрібно було для прожитку, виникла потреба в міжобщинному
обміні, що відкрило шлях до появи грошей. Вирішенням проблеми став пошук
товарів, які були необхідні всім завжди. Ці товари почали виконувати
роль посередника, роль загального еквівалента. Вони почали називатися
грошовим товаром або грошима. Існує державна теорія Г. Кнаппа, де
визначається особлива роль держави у створенні грошей. Дана концепція
мала домінуюче місце майже до кінця XVIII ст. В демократичних країнах
панує еволюційна концепція. Функціонування грошей в любій економіці має
юридично визначений характер, однак роль держави не конституюча, а
регулююча. Держава не створює гроші як економічне явище, вона лише
визначає і змінює зовнішні атрибути грошей та умови їх функціонування.
Роль держави в тому, щоб грошима було б зручно користуватися. Щоб вони
були надійними і стабільними.

Визнання еволюційної концепції походження грошей не знімає зовсім
питання про роль раціонального чинника у творенні грошей, насамперед
держави. Завдяки своїй суспільній природі і надзвичайно важливій
економічній та соціальній ролі гроші і держава існують у тісному
взаємозв’язку і взаємовпливі. Тому немає підстав взагалі заперечувати
роль держави в еволюції грошей. Але ця роль не конституююча, а
трансформуюча. Іншими словами, не держава створює гроші як економічне
явище, хоча вона може визначати та змінювати зовнішні атрибути грошей,
тобто впливати на форму грошей з метою кращого пристосування їх до
ефективного виконання суспільної ролі.

Наприклад, держава надала металевим грошам форму монети, завдяки державі
стала можливою заміна золотих грошей неповноцінними кредитними грошима,
держава визначає номінал, форму, порядок емісії грошових знаків тощо.
Але всі ці дії держави щодо грошей не зачіпають їх сутності, не
визначають і не заперечують її, тобто мають чітко визначені межі. Якщо ж
держава у своїх трансформуючих діях виходить за ці межі, наприклад
емітує такі гроші, які втрачають довіру до себе з боку суспільства, а
отже — перестають бути грошима по суті, то сама економічна дійсність
починає «шукати» чи створювати більш надійні гроші, зокрема вдається до
послуг іноземної валюти чи кредитних зобов’язань (векселів) надійних
комерційних структур. За таких умов держава змушена буде обмежити свій
вплив на гроші вказаними межами, замінити «неякісні» гроші якісними,
провівши грошову реформу, і надалі рахуватиметься з об’єктивною природою
грошей у своїх трансформуючих діях.

Характерно, що роль держави у формуванні грошей поступово посилювалася в
міру розвитку самих грошей, підвищення їх ролі і посилення вимог до них
з боку ринку. На перших порах, коли сам ринок стихійно висував на роль
грошей один з найбільш ходових товарів, зовнішнє втручання в цей процес
було мінімальним.

Із закріпленням ролі грошей за дорогоцінними металами втручання держави
у створення грошей помітно посилилось. Вона взяла на себе зобов’язання
надавати грошам точно визначену форму (монета), установила контроль за
виробництвом грошей (чеканка монет, фіксація проби металу, контроль
вмісту дорогоцінного металу в монетах), організувала боротьбу із
фальшуванням монет тощо.

Ще більшою стала роль держави у функціонуванні грошей після
демонетизації золота. Вона визначає не тільки форму грошей, а й їх
вартість, регулюючи насамперед масу грошей в обороті. Завдяки зусиллям
держави, передусім її центрального банку, звичайні клаптики паперу чи
прості записи в бухгалтерських книгах банків набули здатності
виконувати функції і роль грошей.

Гроші і сьогодні є продуктом ринку. По – перше, якраз ринок спричиняє
об’єктивну потребу в грошах, з чим держава не може не рахуватися. По –
друге, ринок висуває жорсткі вимоги до носія грошових функцій, і держава
мусить враховувати у своїх регулятивних діях щодо грошей. Тому сьогодні
гроші не декретуються державою, а породжуються самою ринковою
економікою.

3. Концепції сутності грошей

3.1. Гроші як загальний вартісний еквівалент

Як відомо із загальної економічної теорії, виникнення грошей пов’язане з
розвитком протиріччя між споживчою вартістю і вартістю товару. На ранніх
етапах товарного обміну, коли зазначене протиріччя перебувало ще в
ембріональному стані, вартість товару не потребувала спеціальної форми
свого виразу. Тому панівною формою обміну був бартерний (негрошовий)
обмін. Товар безпосередньо обмінювався на товар. Але з розвитком
суспільного розподілу праці і виробництва, їхньої спеціалізації система
товарного обміну значно ускладнилася. Поглибилось протиріччя між
індивідуальними витратами праці та суспільною потребою в її результатах.
На цьому ґрунті набула відповідної гостроти проблема обміну та
реалізації виробленого товару, яка врешті–решт і визначає зміст
зазначеного протиріччя. Відомо також і те, що економічною формою
його розв’язання стало стихійне виділення з загальної товарної маси
особливого товару — товару грошей, що перебрав на себе
специфічну функцію — реалізації суспільної вартості. Йдеться про
роздвоєння товарного обміну на дві взаємопов’язані структури —
звичайні товари, що уособлюють споживчу вартість, і специфічний товар
— гроші як безпосереднє втілення суспільного еталона вартості загального
вартісного еквівалента.

В понятті товарного обміну відображається діалектична єдність товару в
його вартісному виразі та грошей, розкривається одне з фундаментальних
положень економічної теорії про те, що гроші являють собою специфічний
засіб реалізації вартості. Вартість є тією реальною базою, що робить
гроші і товар економічно тотожними структурами. Товар обмінюється на
гроші, далі гроші — на інший товар завдяки тому, що ці ринкові величини
мають спільну основу — вартість.

Це теоретичне положення має й інший аспект, що його, розглядаючи гроші
як предмет пізнання, слід обов’язково враховувати. Важливо збагнути, що
присутність грошей у метаморфозі Т — Г — Т не лише полегшує обмін,
робить його мобільнішим та ефективнішим. Гроші в даному разі виконують
складнішу функцію: потверджуючи суспільну значущість індивідуальних
витрат на виробництво товару, що продається, вони, отже, виступають як
засіб стихійної реалізації специфічної пропорційності товарного
обміну. Якщо товар А не просто обміняно на товар Б, як це має місце
у бартерній операції, а продано за гроші, то цим актом стверджується
відповідність даного товару суспільній потребі. І це так,
бо отримані на товар А гроші відкривають його власникові не лише
можливість реалізації наявної потреби в товарі Б, а й шлях до будь–якого
товару, пропонованого суспільством. А саме таку кінцеву мету і ставить
перед собою товаровиробник. Він виробляє продукт для реалізації на
ринку, щоб саме цим забезпечити передовсім задоволення всієї гами
власних потреб — потреби в сотнях і тисячах інших споживчих вартостей. А
це своєю чергою стає можливим лише тоді, коли його праця виступає як
частка суспільної потреби, що, зрештою, засвідчують отримані ним гроші,
які в даному разі і виступають як знаряддя відповідного збалансування
пропозиції та попиту, формовані на ринку.

Завдяки участі грошей у формулі Т — Г — Т забезпечуються не лише
опосереднений обмін товару на товар і відповідні економічні стосунки
індивідуальних виробників, а й реалізується специфічне відношення окремо
взятого товару до всієї решти товарів, індивідуального (приватного)
робочого часу до його загальних витрат, відношення особистої залежності
окремого товаровиробника від суспільного виробництва в цілому. Вказане
положення в характеристиці суті грошей є визначальним. В ньому
втілюється визначення грошей як економічного відношення, відображається
їхня винятково важлива функція — виступати не лише як простий посередник
обміну, а й у ролі активного чинника розвитку товарного виробництва,
особливої форми забезпечення його пропорційності.

Провідну роль відіграє визначення місця грошей не лише в системі
товарного обміну, а й у ширшій сфері — у структурі виробничого
відтворення, виявлення їхнього зв’язку безпосередньо з процесом
виробництва. Як уже зазначалося, вартість є категорією виробничого
відтворення. Вона характеризує специфіку витрат суспільної праці у сфері
виробництва та їхній безпосередній зв’язок з іншими сферами суспільного
відтворення — обміном, розподілом і споживанням виробленого продукту. А
це означає, що характеристика грошей як самостійної форми вартості, її
безпосереднього буття як загального вартісного еквівалента, виражаючи
зміст системи грошових відносин, водночас фіксує органічний зв’язок
останньої з усіма сферами суспільного відтворення, у т.ч. з його
визначальною ланкою — сферою виробництва.

В процесі розвитку товарного виробництва істотна характеристика
категорії «вартість» як підґрунтя грошових відносин, за допомогою якого
гроші виражають свою якісну визначеність, наповнюється новим змістом. Як
виробниче відношення вартість характеризується властивістю історизму —
тобто спроможністю пристосовуватися до конкретно визначених умов
виробництва та обігу товарів, що постійно змінюються, вдосконалюються.

Аналогічно поняття «загальний еквівалент» на кожному ступені історичного
розвитку має розглядатися як вираз не суті грошей взагалі, а
відображення специфічної суті, що наповнюється новим змістом у межах
різних етапів товарного виробництва та обігу і відтак постійно
збагачується. В основу цього закладено принцип історизму грошових
відносин.

Важливо мати на увазі, що в розглядуваній площині гроші виступають не
лише як безпосереднє втілення вартості, але і як суспільний еталон
виміру останньої, як міра її кількісного визначення. Здійснення в
товарному обігу функції еталона виміру вартості, її міри є суспільною
монополією грошей. Визначеність грошей як загального вартісного
еквівалента значною мірою сперта на реалізацію саме цієї монополії. А це
своєю чергою означає, що теорія вартості і теорія грошових відносин — не
ізольовані, а органічно пов’язані між собою, невід’ємні складові однієї
економічної теорії — теорії товарно–грошових відносин.

Розглядаючи гроші як уособлення загального вартісного еквівалента, слід
враховувати і те, що в цьому понятті дається лише абстрактна
характеристика їхньої суті. Гроші в названій якості ще не
визначаються у стані свого безпосереднього буття як органічна єдність
змісту і форми. На цьому ступені пізнання вони розглядаються лише як
результат розвитку їхньої глибинної суті — вартості. Тому тут поки що
відсутня система зв’язків, яка поєднує гроші з усією структурою
суспільного відтворення, її складовими ланками. На даному рівні пізнання
гроші розглядаються лише як виробниче відношення, взяте поза його
конкретно функціональним втіленням. Тут ще не йдеться про специфіку
якоїсь окремої конкретної форми грошей у своїй реальності, яка
функціонує в певній системі товарно–грошових відносин. Природа грошей на
даній площині аналізу розглядається лише в межах простого визначення
їхньої абстрактної загальності, як суть грошей взагалі, як економічна
структура, не наповнена досі конкретним змістом. Цими обставинами
зумовлюється необхідність переходу на більш високий ступінь аналізу, у
фокусі пізнання якого виявляються гроші не в абстрактній, а в предметній
конкретно–історичній визначеності, у їхньому реальному бутті. Зміст
грошей виражається на базі відповідної комбінації грошових функцій, що
забезпечують реалізацію специфічної визначеності грошей.

3.2. Гроші як технічний інструмент обміну товарів.

Питання, що характеризують логічний взаємозв’язок понять «вартість
товару» — «гроші як загальний вартісний еквівалент», визначають
загальноекономічну природу грошей. Вказане призначення грошей
виявляється у їхній здатності забезпечити відособлення і реалізацію
вартості товару як специфічного економічного відношення, що складається
між окремими товаровиробниками і суспільством у цілому.

Однак зазначене призначення грошей не може обмежуватись лише цією
функцією. В процесі реального обміну за їх допомогою забезпечується
реалізація не лише вартості, а й споживчої вартості товару. У зв’язку з
цим важливою складовою ознакою грошей як предмета пізнання є їхня
здатність обслуговувати технічний бік обміну — рух споживчих вартостей.
Мається на увазі інша логічна структура взаємозв’язку — взаємозалежність
понять «споживча вартість товару» — «гроші як технічний інструментарій
обміну».

Таке положення є свідченням подвійної природи грошей, доказом того, що
їхня глибинна суть утримує в собі не одну, а дві форми, дві лінії
розвитку: гроші як вираження суспільного зв’язку мають один цикл
розвитку, гроші як інструментарій руху споживчих вартостей — інший цикл.
Така структурність грошей увиразнює подвійність процесу товарного
обміну, який має в собі цінову оцінку вартості товару, її попередню
конвертацію в грошову оболонку, ідеальну метаморфозу товару в гроші. Цей
же процес передбачає безпосередній обмін товару на гроші і далі —
останніх на інший товар. У цьому разі йдеться про механічне переміщення
з одних рук в інші споживчих вартостей, котрі ще перед тим на базі
реалізації функції грошей як загального вартісного еквівалента дістали
необхідну для реального обміну цінову оцінку.

Протягом усього розвитку теорії грошових відносин окремі її школи й
напрямки штучно протиставляли вказані аспекти визначення природи грошей.
В одних випадках абсолютизується трактування грошей як загального
вартісного еквівалента, в інших суть грошей обмежується їх
характеристикою як технічного інструментарію обміну. Однак у дійсності
ці визначення не є абсолютно протилежними. Самостійність ліній
розвитку грошових відносин, про яку йдеться, відносна. Відображаючи
подвійну структуру товару і, відповідно, — його обміну, вказані лінії
реалізують себе в межах єдиної грошової суті. Гроші як вираз суспільної
якості та гроші як суто технічний інструментарій обміну лише у своїй
єдності можуть забезпечити реальний обмін товарів, обіг Т — Г — Т.
Звідси їхнє розмежування припустиме лише в рамках теоретичного пізнання.
Водночас згадане розмежування логічних ліній розвитку грошових відносин
несе в теоретичному плані досить важливе методологічне навантаження.

Методологічне значення теоретичного аргументування структури грошових
відносин визначається тим, що на цьому підґрунті виникає можливість
якісної характеристики структурної побудови конкретно–історичних форм
грошей, специфіка яких виражається відповідною комбінацією грошових
функцій. Ідеться про виявлення в кожній конкретно–історичній системі
грошових відносин структурних елементів, за допомогою яких
обслуговується технічний бік товарного обміну, здійснюється переміщення
споживчих вартостей та елементів, на базі яких виявляється соціальна
природа грошей, їхня роль загального вартісного еквівалента.

4. Функції грошей

Найбільш повно суть грошей виявляється у тих функціях, які вони
виконують.

Традиційно визначають 5 функцій, виконуваних грошима:

1) міра вартості;

2) засіб обігу;

3) засіб нагромадження та утворення скарбів;

4) засіб платежу;

5) світові гроші.

Функції грошей слугують способами реалізації їх сутності.

Щоб осягнути сутність сучасних грошових систем, зміни у грошовому обігу
і в самих грошах слід розглянути функції грошей як загального
еквівалента.

Функції грошей розглядаються як прояв їхньої сутності, вони стабільні і
мало піддані змінам. У більшості випадків здійснюються лише грошима і
можуть виконуватися тільки при участі людей. Такий підхід до функцій
грошей означає, що гроші представляють інструмент економічних відносин у
суспільстві, і саме люди, використовуючи можливості грошей, можуть
визначати ціни товарів, застосовувати гроші в процесах реалізації й
платежів, а також використовувати їх як засіб нагромадження.

В літературі існують різні підходи до розгляду цих функцій. К. Маркс
дослідив п’ять функцій грошей: міри вартості, засобу обігу, засобу
утворення скарбів (заощадження), засобу платежу і світових грошей.

Міра вартості. Вартість усіх товарів вимірюється грошима. Ціна – це
вартість товару, виражена в грошах. Цю функцію гроші виконують ідеально
(достатньо назвати ціну товару, щоб покупець або продавець зрозуміли,
про що йдеться).

Поки в обігу було золото, гроші мали власну вартість, яка була еталоном
для виміру всіх інших вартостей. З виникненням паперових грошей (вперше
такі гроші виникли в Китаї в ХI ст. В Європі та Америці були
запроваджені наприкінці XVII– у XVIIІ ст.) країни встановлювали золотий
вміст грошової одиниці, що називався масштабом цін. У цей період
паперові (номінальні) гроші були представниками золотих (реальних)
грошей в обігу. В XVIIІ–ХІХ ст. паперові гроші в основному вільно в
банках можна було обміняти на золоті монети, і саме цей обмін називався
тоді конвертованістю грошей. У ході першої світової війни національні
грошові системи більшості країн світу, що ґрунтувалися на вільному
обміні паперових грошей на золото, зазнали краху, і відтоді повною мірою
відновити принцип обмінюваності грошей на золото не вдавалося. Але
країни продовжували декларувати масштаб цін своїх валют і підтверджувати
його золотовалютними запасами. Після Другої світової війни згідно
Бретон–Вудської валютної угоди (1944 р.) золотий вміст долара був
проголошений 35 дол. за 1 трійську унцію , тобто 0,888671 г. У 1961 р.
масштаб цін радянського карбованця проголошується 0,987412 г. На початку
70–х рр. США двічі проводить девальвацію (зменшення золотого вмісту)
долара. А на початку 1976 р. представники провідних західних країн
підписують на Ямайці угоду, згідно якої відмовляються надалі
встановлювати золотий вміст своїх валют. Відбулася неминуча, але ще досі
мало усвідомлена подія – гроші розірвали зв’язок із золотом, світова
економіка увійшла в епоху «паперових грошей», а золото знов стало
звичайним товаром. Цю подію можна повною мірою тлумачити як завершення
розвитку форм вартості: наприкінці ХХ ст. людство розпрощалося з
«товарними грошима» і увійшло в період «знакових грошей».

Функція міри вартості полягає в тому, що гроші є загальним втіленням і
мірилом вартості найрізноманітніших товарів. Не гроші роблять товари
сумірними, а втілена в них абстрактна, суспільно необхідна праця. Тому
їх вартість може вимірюватись особливим товаром – грошима, що, як
конкретна форма втілення абстрактної праці, самі мають вартість і можуть
бути мірою вартості. Ціна – це грошове вираження вартості товарів. Щоб
визначити вартість товарів у грошах, треба певну кількість грошового
матеріалу прийняти за одиницю. Вона називається масштабом цін, У різних
країнах за грошову одиницю були прийняті різні вагові кількості
грошового металу.

Процес товарного бігу, опосередкованого грошима, можна зобразити
формулою Т – Г – Т, де Т – товар, Г – гроші. Цей процес включає два
протилежних акти – продаж товару за гроші (Т – Г) і купівлю товару на
гроші (Г – Т), в яких гроші відіграють роль посередника і виконують
функцію засобу обігу. Перехід від безпосереднього товарообміну (за
формулою Т – Т) до товарного обігу за допомогою грошей (Т – Г – Т) дає
змогу успішно подолати межі (індивідуальні, часові та просторові),
пов’язані з безпосереднім обміном товару на товар.

Функція грошей як засобу обігу полягає в тому, що її виконують,
по–перше, не ідеальні, а реальні гроші; по–друге, повноцінні та
неповноцінні гроші. Оскільки реальні гроші як засіб обігу весь час
переходять з рук в руки, виступаючи посередником при обміні товарами, то
можуть використовуватись і неповноцінні гроші. Після тривалого
перебування в обігу монети втрачають частину своєї ваги. Незважаючи на
це, вони продовжують бездоганно функціонувати як засіб обігу, немовби
повноцінні, Враховуючи це, в багатьох країнах почали випускати
неповноцінні гроші, замінюючи золото на срібло, мідь, «псувати» монети,
тобто зменшувати їх металевий зміст. Потім з’явились паперові гроші.

Оскільки гроші – це такий особливий товар, на який можна купити
будь–який інший, то вони стають загальним втіленням суспільного
багатства, яке товаровиробники прагнуть нагромаджувати.

У функції засобу обігу гроші відіграють роль тимчасового посередника при
обміні товарів. У сфері товарного обігу при купівлі–продажу товарів
гроші (готівкою або на банківському рахунку) обов’язково повинні
бути в наявності.

Акт реалізації товару на ринку або акт перетворення товару в гроші –
центральний, найважливіший у ринковому господарстві. Процес
товарно–грошового обміну здійснюється за формулою: Т1 – Г – Т2; де Т1 –
Г – продаж товару; Г – Т2 – купівля іншого товару на гроші. Ця
формула відображає ту реальність товарного обміну, що в умовах ринкових
відносин гроші важливіші, ніж товар. У краще становище потрапляє той
господарський суб’єкт, який має гроші (покупець), а не той, хто має
товар (продавець).

Функція грошей як засобу обігу доповнює функцію грошей як міри
вартості, а ідеальна міра вартості перетворюється у господарському
обороті в реальний засіб обігу.

Функція засобу платежу тісно пов’язана з функцією грошей як засобу
обігу. У К. Маркса функція засобу платежу розглядається як особлива, що
існує поряд з функцією засобу обігу, і аналізується після функції
заощадження. Таку функцію гроші виконують при наданні і погашенні
грошових позичок, при грошових взаєминах з фінансовими органами
(податкові платежі, одержання засобів від фінансових органів), а також
при погашенні заборгованості по заробітній платі й ін.. Функцію засобу
платежу виконують і готівка, однак переважна частина грошового обігу, у
якому гроші виступають як засіб платежу, приходиться на безготівкові
грошові розрахунки між юридичними особами. Проте між функцією грошей як
засобу обігу і засобу платежу маються деякі розходження. Так, наприклад,
при реалізації товару на умовах негайної оплати не виникають кредитні
відносини. Зворотну ситуацію ми можемо спостерігати при оплаті боргів
між учасниками операцій. В товарообороті, опосередкованому грошима
(продаж заради купівлі), гроші виступали як швидкоплинний посередник і
виконували функцію засобу обігу. Коли гроші здійснюють самостійний рух,
переходячи від одного власника до іншого, то вони виконують функцію
засобу платежу. Цю функцію вони здійснюють як у сфері товарного обігу
(продаж товарів у кредит), так і поза ним (наприклад, сплата заробітної
плати, податків, орендної плати, квартирної плати, комунальних послуг
тощо). Функція грошей – засіб платежу – пов’язана з кредитом. В
економічній діяльності виникає маса обставин, в яких момент купівлі не
може збігатися з моментом сплати. В такому випадку продавець виступає як
кредитор, а покупець – як боржник. Слід зазначити, що відносини кредиту
виникають не лише під час купівлі товарів і послуг, але й в процесі
купівлі робочої сили, при чому в даному випадку саме робітник кредитує
підприємство або установу своєю працею. Саме здійснення цієї функції
призвело до появи кредитних грошей (векселі, банкноти, платіжні
доручення, чеки тощо). Тобто це також одна з тих функцій, з якою
пов’язана поява паперових грошей.

Функція грошей як засобу платежу відображає особливості кредитного
господарства, тобто реалії купівлі–продажу товарів у кредит з
відстрочкою оплати (платежу). Тобто, покупці сплачують гроші за придбані
товари лише тоді, коли настає строк платежу.

Третя функція грошей – засіб нагромадження або утворення скарбів –
пов’язана з випаданням грошей зі сфери обігу.

Функція грошей як засобу нагромадження. У цій функції гроші вилучаються
з товарного обігу і нагромаджуються на банківських рахунках. Такі
заощадження є об’єктивною потребою розвитку ринкового господарства.
Банки акумулюють гроші як засіб нагромадження і через позику знаходять
їм прибуткове застосування в інших структурних ланках народного
господарства.

У період існування реальних грошей будь–яка монета, не витрачена
власником, автоматично перетворювалася на скарб, який до того ж був
повністю ліквідним, тобто здатним у будь–який момент повернутися в обіг,
не втративши своєї цінності. Таким чином регулювалася в ті часи грошова
маса в обігу. Паперові гроші не можуть перетворюватися в такий
безумовний скарб і в такий спосіб регулювати грошовий обіг. Поява в
обігу зайвих грошових знаків веде до інфляції. Тому сьогодні в більшості
країн нагромаджують гроші не у вигляді скарбу, а в формі рахунків у
банках, акцій тощо. Тобто нагромаджуються вже не гроші, а капітал.
Здійснення цієї функції грошима суттєво обмежене.

Функцію засобу нагромадження гроші виконують, якщо за обміном товару на
гроші не настане обмін грошей на товар і гроші залишать сферу обігу і
утворять скарб, виступаючи в своїй золотій або срібній «плоті».
Специфіка грошей як засобу нагромадження полягає в тому, що це гроші,
по–перше, реальні і, по–друге, повноцінні, тобто такі, які мають власну
вартість. Процес виробництва зумовлює необхідність нагромадження грошей
і тимчасового вилучення їх із сфери обігу, адже кожний товаровиробник
для придбання засобів і предметів праці має накопичити достатню суму
грошей, а тому тією чи іншою мірою він виступає збирачем скарбів. При
цьому можуть нагромаджуватися не тільки золото чи срібло, а й металеві
та паперові знаки грошей. Завдяки своїй високій ліквідності гроші є
зручною формою збереження багатства. Гроші є загальним виразником
багатства, їх можна безпосередньо перетворити на будь–який товар. Тому
якісно вони не мають меж, проте кожна реальна грошова сума кількісно
обмежена і на неї можна придбати лише певну кількість благ. Тому існує
суперечність між кількісною межею і якісною безмежністю грошей як
загального виразника речового багатства.

Поряд з безпосереднім нагромадженням скарбів у монетній формі
відбувається їх нагромадження у вигляді предметів розкоші з золота та
срібла. Це приводить до того, що, з одного боку, все більш розширюється
ринок для золота і срібла незалежно від виконуваної ними функції, а з
другого – створюється приховане джерело пропозиції грошей, яке є
особливо дійовим у періоди суспільних потрясінь.

Остання функція грошей – світові гроші. Для ХІХ ст. твердження Маркса
про те, що, виходячи на світовий ринок, гроші скидають з себе
національні мундири і предстають у своїй первісній формі – у формі
золотих злитків, було, безумовно, вірним. А в ХХ ст. цю роль все
активніше починають відігравати національні валюти. З часів Ямайської
валютної угоди конвертованість валюти – це вільний обмін по плаваючому
курсу національної валюти на валюту іншої держави. Спочатку на світовому
ринку панувала подвійна міра вартості – золото і срібло, але згодом
функцію світових грошей почало виконувати тільки золото, Нині
витіснення золота з грошового обігу стосується і світових грошей.
Паперові знаки (долари, фунти стерлінгів, марки, єни тощо) відіграють
все більшу роль у міжнародних розрахунках. Проте золото залишається
твердими і бажаними для всіх країн світовими грошима, надійним гарантом
у міжнародних розрахунках. Світові гроші функціонують як загальний
платіжний засіб, загальний купівельний засіб і абсолютна суспільна
матеріалізація багатства взагалі. Як загальний купівельний засіб
світові гроші функціонують при оплаті міжнародної товарної угоди
наявними грошима (наприклад, придбання країною у надзвичайних умовах
зерна, зброї тощо). Як загальне втілення суспільного багатства гроші у
світовому обігу виступають тоді, коли багатство переноситься з однієї
країни в іншу (при переведенні підприємцями своїх грошей на зберігання
за кордон, при наданні зовнішніх позик тощо). Для здійснення міжнародних
платежів кожна країна потребує певного запасу золота.

Світові гроші у функціональному плані відображають вихід
товарно–грошового обміну за межі національних кордонів. Порівняння
купівельної спроможності грошових одиниць різних країн відбувається на
міжнародних валютних ринках. При цьому виникає специфічний інструмент
міжнародного порівняння національних грошей – валютний курс. Говорячи
про світові гроші потрібно розглянути поняття “конвертованість” валют.
Здатність національної валюти вільно обмінюватись на іноземні валюти у
всіх видах грошових операцій по дійсному валютному курсі називається
конвертованістю (conversion (англ.) – перетворення).

На даний час повністю конвертованими вважаються лише не більше десяти
валют світу, з них п’ять – вільно використовувані: долар США, євро
японська йена, англійський фунт стерлінгів і французький франк. Саме ці
валюти виконують функцію світових грошей в повному обсязі, виступаючи в
якості міжнародного розрахункового і платіжного засобу в усіх видах
операцій. Також цю функцію відіграють наднаціональні грошові одиниці –
СДР, ЕКЮ, які використовуються міжнародними валютно–фінансовими
організаціями. За режимом виконання валюти поділяють на: неконвертовані
та конвертовані. Неконвертовані є валюти, які неможливо вільно обміняти
на іноземні валюти за ринковим курсом, їх ввіз та вивіз жорстко
обмежується. Конвертованими є валюти, які вільно обмінюються на валюти
інших країн, за курсом, що формується у встановленому порядку, і вільно
вивозяться і ввозяться через кордон. Конвертованість валюти можна
класифікати за кількома критеріями: 1. За повнотою конвертації: повна і
часткова конвертованість. 2. За видами суб’єктів: зовнішня, внутрішня.
3. За характером економічних операцій, що обслуговуються конвертованою
валютою: за поточними операціями, за переміщенням капіталу. Повна
конвертованість означає можливість вільного обміну національної валюти
на іноземну для всіх категорій власників та за всіма видами цілей або
операцій (австалійські долари, бельгійські франки, долари США,
італійські ліри і т. д. ).

Українська гривня поки що не є конвертованою валютою, це пов’язано з
недосконалістю ринкових відносин, недостатнім товарним покриттям гривні
та загальною нестабільністю фінансової ситуації в Україні.

Детальний розгляд кожної із виконуваних грошима функції допоміг
визначити грошову суть. Отже, суть грошей випливає з їх функцій
(насамперед – як засобу обміну і засобу платежу). Такий характерний для
сучасної економічної науки підхід – виводити суть грошей з їх функцій
був визначений англійським економістом Дж. Хіксом, який сказав: “Гроші –
це те, що використовується як гроші”.

Зі сказаного ним можна виділити три основні властивості грошей, що
розкривають їх суть:

• гроші забезпечують всезагальну безпосередню обмінюваність. На них
можна придбати будь–який товар;

• гроші виражають мінливу вартість товарів. Через них визначається

ціна товару, а це дає кількісне порівняння різних за споживчою вартістю
товарів;

• гроші виступають матеріалізацією всезагального робочого часу
закладеного в товарі.

Кожна з вищевказаних функцій має свою специфіку, але при цьому діє у
взаємозв’язку з іншими функціями, і будь–яке непорозуміння в системі
функціонування грошей руйнує їх стійкість та протидіє виконанню законів
грошового обігу.

Висновки

Проблема природи та питання про сутність і функції грошей залишаються
предметом гострих дискусій, де проявляються багато різних думок до їх
розв’язання. Це пов’язано із складністю і багатогранністю грошей як
предмета вивчення. Тому для з’ясування сутності грошей необхідне
послідовне, всебічне та детальне дослідження цього економічного явища,
шляхом вивчення історії походження та розвитку грошей, їх форм та
функцій. Необхідно також враховувати різноманітні підходи до вирішення
цих питань, проте, незважаючи на їх велику кількість, можна зробити
висновок стосовно сутності і функцій грошей.

Виникнення грошей тісно пов’язане з історичним процесом обміну товарів і
зміни форм власності.

Функції грошей розглядаються як прояв їх сутності. Можна виділити п’ять
класичних функцій грошей. Кожна з цих функцій може бути розкрита через
дрібніші функції (підфункції) та інтегрована в загальніші. У процесі ж
товарно–грошового обігу виникають різні представники грошей, що
реалізують якусь конкретну функцію або їх комбінації.

Так, функція грошей як міри вартості, полягає у вирішенні вартості
товару в грошах, шляхом встановлення цін. Як засіб обігу гроші
забезпечують рух товарів через рух грошей. Гроші унікальні за своєю
простотою, як засіб платежу за товари і послуги: їм притаманна найвища
ліквідність серед всіх фінансових засобів. Так, функція грошей як засобу
платежу полягає у можливості купівлі з наступною оплатою. Як засіб
нагромадження гроші полегшують процес здійснення накопичення з поточного
доходу за рахунок гарантування майбутньої купівлі здатності. Функцію
світових грошей гроші виконують як засіб міждержавних розрахунків.
Своєрідною формою буття грошових функцій виступають форми грошей, які
виступають як засіб вираження сутності грошей. Існують такі форми
грошей: повноцінні і неповноцінні.

Проблеми суті і функцій грошей є дуже важливими при становленні
національної грошової системи. Слабкість і сила національних валют
виражаються в тому, як вони виконують свої функції. Так нестабільність
гривні як національної валюти України заважає їй бути повноцінною мірою
вартості, так як в даному випадку змінюється масштаб цін. Внаслідок
знецінення грошових знаків, погано виконуються функції купівельного та
платіжного засобів. Також в Україні простежується і порушення
ефективності виконання функцій нагромадження, оскільки вона прямо
залежить від стабільності грошової одиниці.

Отже для побудови ефективної грошової системи необхідне правильне
розуміння суті грошей і створення сприятливих умов для виконання грошима
своїх функцій.

Гроші – це все те, що може бути використане як засіб платежу, оплата
боргу, що не втрачає своєї цінності при поділі і може накопичуватись.
Інакше кажучи, гроші – це загальна одиниця вартості товарів чи послуг.
Гроші можуть класифікуватись за грошовими системами (метало–грошового
обігу і паперово–кредитного грошового обігу), за концепціями
(раціоналістична, еволюційна, функціональна), за способами розрахунку
(готівкові, безготівкові), тощо. Гроші не є товаром, а є кінцевою
продукцією, що постійно виробляється як результат витрат суспільного
часу.

Слабкість і сила національних валют виражаються в тому, як вони
виконують свої функції. Нестабільність гривні як національної валюти
України заважає їй бути повноцінною мірою вартості. Саме тому у нашій
державі для визначення вартості того чи іншого товару або послуги
використовують долар США або євро. Інше поки що неможливе через високу
ступінь залежності України від наданих кредитів та нестабільність курсу
національної грошової одиниці. На сьогодні, на мою думку, найнадійнішим
виразником багатства залишається золото. Це відбувається тому, що ціна
золота в основних валютах на всіх фондових біржах світу, практично
однакова.

Найбільш актуальними в сучасних умовах є такі властивості грошей:
стабільність вартості, економічність, тривалість використання,
однорідність, подільність, портативність. Базовою властивістю грошей є
стабільність вартості, підтримання якої є одним з центральних
економічних завдань. Важливою властивістю грошей є їх економічність, яка
дає змогу суспільству мінімізувати витрати на виготовлення грошей і
забезпечити ними потреби оберту. Важливим способом забезпечення
економічної готівки є довгостроковість її використання, яку вважають
властивістю грошей. Однорідність грошей є властивістю, яка вимагається
від усіх форм грошей. Особливо гостро вирішувалось питання однорідності,
коли носієм грошей виступали звичайні товари, оскільки кожний екземпляр
таких грошей істотно відрізнявся від інших. Гроші повинні мати і таку
властивість, як подільність. Для здійснення платежів швидко, без
додаткових витрат, гроші повинні легко ділитися на будь – які частини.
Останньою властивістю грошей є їх портативність. Вони мають бути такими,
щоб їх легко було носити, зручно ними користуватися в повсякденному
житті.

Додаток 3

рис.1 Структура грошової маси в Україні, 2000-2001 р.р.

Додаток 1.

рис. 1 Запаси монетарного золота і сукупне виробництво золота,1840 -1980
рр.

Список використаної літератури

Алмазова О.Л , Дубоносов Л.А. Золото и валюта Учебник.- М: Финанси и
статистика. 1998г. 150 с.

Бобров В.Я. Экономическая теория Учебник.- М: Норма-Информ 1998г.320с.

Бобров В.Я. Основи ринкової економіки: Навчальний посібник.- К.: Либідь.
— 1995. — 320с.

Бункина М. К Деньги, банки, валюта. Учебник.- М: ДИС 1994 г. 320 с.

Бункина М. К., Семенов В. А. Макроэкономика Учебник.- М. ДИС 1994 г.
320 с.

Бурда М.,Виплош Ч. Макроекономіка Підручник.- К: Основи 1998 р. 682 с.

Ватамюк З.Г., Панчишин С.М. Економічна теорія: макро- і мікроекономіка.-
К.: “Альтернативи”. – 2001. – 606с.

Гальчинський А.С., Єщенко П.С., Палкін Ю.І. Основи економічних знань:
Навчальний посібник. — К.: Вища школа. — 2002. — 543с.

Долан Э.Дж., Линдсей Д. Микроэкономика/ Пер. с англ. В. Лукашевича и
др.; Под общ.ред. Б. Лисовика и В. Лукашевича. — СПб. СПб-Оркестр:
Литера плюс. — 1994. — 448с.

Економіка підприємства/ Підручник/ За ред. Покропивного С.Ф. — К: КНЕУ.
— 2000. — 528с

Економічна теорія: Політекономія/ Підручник/ За ред. Базилевича В.Д. —
К.: Знання — Прес.-2001. — 606с.

Економічна теорія: Навчальний посібник/ за ред. Ватамюка З.І. — К.:
“Альтернативи”.-1997. — 581с.

Економічна теорія: Навчальний посібник/ за ред. Ватамюка З.І. — К.:
Альтернативи.-1997. — 581с.

Ковальчук В.М. Загальна теорія економіки (теоретична економіка):
Навчальний посібник .- Тернопіль: ТАНГ-«Астон». — 1998. — 368с.

Крупка М.І.,Островерх П.І. Основи економічної теорії: Навчальний
посібник.- К.: Атіка. — 2001. — 344с.

Макконнелл К.Р., Брю С.Л. Экономикс: принципы, проблемы и политика. Пер.
с англ. 11-го изд.- К.: Хагар-Демос. — 1993. -785с.,: табл. граф.

Ніколенко Ю.В., Демківський А.В., Вергун Л.І. Основи економічної теорії:
Навчальний посібник. — К.: ЦУЛ. — 2003. — 540с.

Основи економічної теорії: Навчальний посібник/ за ред. Мочерного С.В. —
К.: Академія. — 2001. — 656с.

Піндайк Р.С., Рубінфелд Д.Л. Мікроекономіка/ Пер. з англ. А. Олійник, Р.
Скільський. — К.: Основи. — 1996. — 646с.

Пруссова Л.Г. Экономика:Навчальний посібник. — К: ЕксОб. — 1999. — 632с.

Рудавка С.І., Ольшевський Л.Б. Основи економічної теорії: Навчальний
посібник.- К.: Вінниця ВДМУ. — 1997. — 324с.

Савченко А.Г.Макроекономіка: Навчальний посібник.- К.: Либідь. — 1999. —
288с.

Семюелсон П., Нордгауз В. Мікроекономіка. — К.: Основи. — 1998. — 676с.

 

 

 

                   

* Слова розташовані у таблиці згідно порядку їх появи в українській
мові.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *