Продуктивність, мотивація і оплата праці(реферат)

Реферат на тему:

Продуктивність, мотивація і оплата праці

План

Продуктивність праці, як економічна категорія. Методи вимірювання та
показники рівня продуктивності праці.

Розрахунки можливого зростання продуктивності праці, фактори впливу.

Поняття і види заробітної плати. Функції і шляхи росту заробітної плати.

Державна політика оплати праці.

Тарифна система як основа організації оплати праці.

Форми і системи оплати праці.

Розподіл заробітку в умовах колективної оплати праці. Контрактна система
оплати праці.

Планування фонду оплати праці на підприємствах.

Система участі в прибутках.

1. Під продуктивністю праці як економічною категорією слід розуміти
ефективність трудових витрат, здатність конкретної праці створювати за
одиницю часу певну кількість матеріальних благ.

Рівень продуктивності праці визначається кількістю продукції, що
виробляє один працівник за одиницю робочого часу, або кількістю робочого
часу, що витрачається на виробництво одиниці продукції.

Методи вимірювання та показники рівня продуктивності праці

Якщо показники виробітку мають більш узагальнюючий, універсальний
характер, то показники трудомісткості можна розраховувати за окремими
видами продукції та розраховувати для розрахунків потрібної кількості
робітників, виявлення конкретних резервів підвищення продуктивності
праці.

Натуральні показники найбільш точно відображають динаміку продуктивності
праці, але можуть використовуватися лише на підприємствах, що випускають
однорідну продукцію.

Трудові показники потребують налагодженої роботи нормування та обліку.
Їх використовують на робочих місцях, дільницях, де дуже великі залишки
незавершеного виробництва, яке неможливо виміряти в натуральних або
вартісних вимірах.

Вартісні – найуніверсальніші показники, вони застосовуються для
визначення рівня та динаміки продуктивності праці.

2. Цілеспрямоване управління продуктивністю праці потребує класифікації
чинників її росту. Всі чинники зростання продуктивності праці діляться
на:

зовнішні;

внутрішні.

Зовнішні чинники – це ті, які об’єктивно перебувають поза контролем
окремого підприємства – стратегія і політика, законодавство, ринок,
зрушення в суспільстві, природні ресурси.

Внутрішні чинники – ті, на які підприємство може безпосередньо впливати
– продукція, технологія, матеріали, енергія, персонал.

Крім того на продуктивність праці впливають фактори, які групуються в
такі групи:

матеріально-технічні (удосконалення техніки і технології, застосування
нових видів сировини, матеріалів);

організаційні (поглиблення спеціалізації, комбінування, удосконалення
системи управління організації);

економічні (удосконалення методів планування, систем оплати праці,
участі у прибутках);

соціальні (створення належного морально-психологічного клімату,
нематеріальне заохочення, поліпшення системи підготовки і перепідготовки
кадрів);

природні умови та географічне розміщення підприємств.

Підвищити продуктивність праці можна двома способами:

нарощування обсягу виробництва;

скорочення чисельності працюючих.

Обидва способи дозволяють зменшити витрати на виробництва – зростання
обсягу виробництва при незмінній чисельності дає економію
умовно-постійних витрат у с/в продукції, а зменшення чисельності при
сталих обсягах виробництва дає економію зарплати і відрахувань на неї.

Деталізована класифікація чинників

для зростання продуктивності праці на підприємстві

Структурні зрушення у виробництві

— зміна питомої ваги окремих видів продукції (послуг) та виробництв

Підвищення технічного рівня виробництва

— заміна діючих технічних засобів прогресивнішими. Модернізація
обладнання;

— запровадження систем машин;

— механізація та автоматизація виробництва;

— застосування прогресивних технологій;

— використання економічних видів сировини та енергії

Удосконалення управління, організації виробництва та праці

— удосконалення структур та раціональний розподіл функцій управління;

— запровадження раціонального розподілу та організації праці робітників;

— збільшення реального фонду робочого часу;

— поліпшення ергономічних характеристик праці

Збільшення обсягів виробництва

— відносне зменшення чисельності промислово-виробничого персоналу
завдяки зростанню обсягів виробництва

Галузеві фактори — збільшення робочого періоду в сезонних виробництвах;

— змінювання геологічних умов видобутку та корисних компонентів руди

Наведення та освоєння нових виробничих об’эктів — диверсифікація
виробництва та введення в дію нових цехів.

Загальний вплив чинників на зміни в продуктивності праці на
підприємстві визначаються в такому порядку:

розраховується вихідна чисельність промислово-виробничого персоналу в
розрахунковому періоді, тобто умовна чисельність, яка б була необхідною
для забезпечення планового обсягу виробництва;

визначається зміна вихідної чисельності під впливом окремих чинників
продуктивності праці, а також сумарна зміна чисельності;

розраховується загальний приріст продуктивності праці у розрахунковому
періоді:

Ес – сумарна зміна чисельності

Чвих – вихідна чисельність.

Наприклад: Економія чисельності за рахунок запровадження нової техніки,
технології, модернізації:

tн tс – трудомісткість виробництва на новому та старому обладнанні;

р – питома вага робітників, які зайняті на цьому обладнанні у загальній
кількості працівників в базовому періоді.

Економія чисельності за рахунок скорочення внутрізмінних простоїв

— внутрізмінні простої в розрахунковому та базовому періоді, %.

Якщо неможливо зробити розрахунки (особливо це стосується економічних
та соціальних факторів), то зростання продуктивності праці роблять на
основі ситуаційного аналізу, зіставлення з аналогами.

Соціально-економічною основою поведінки та активізації зусиль персоналу
підприємства, що спрямовані на підвищення результатів їхньої діяльності
підприємства.

Для формування належного ставлення до праці необхідно створювати такі
умови, щоб персонал сприймав свою працю як свідому діяльність. Система
мотивації повинна розвивати почуття належності до конкретної
організації. І основу будь-якої моделі мотивації накладають передусім
психологічні аспекти.

Моделі мотивації ґрунтуються на теорії:

потреб;

очікування;

справедливості.

Потреби характеризуються певними видами:

а) фізіологічні;

б) безпеки та захищеності;

в) соціальні;

г) поваги;

д) самовдоволення

Очікування характеризується наступними чинниками:

а) очікування щодо співвідношення витрат праці та результатів;

б) очікування щодо співвідношення результатів та винагороди;

в) передбачуваний ступінь відносного задоволення отриманою винагородою.

Справедливість характеризується такими складовими елементами:

а) суб’єктивне визначення співвідношення винагороди та затрат праці;

б) порівняння особистої винагороди із заохоченням інших людей, що
виконують аналогічну роботу;

в) зняття соціального напруження через дотримання принципу
справедливості.

Мотивація здійснюється через такі методи:

І економічні прямі через:

а) відрядна зарплата;

б) почасова оплата;

в) премії за раціоналізацію;

г) участь у прибутках;

д) оплата навчання;

ж) виплати за максимальне використання робочого часу.

ІІ економічні (непрямі):

а) пільгове харчування;

б) доплата за стаж;

в) пільгове користування житлом, транспортом;

ІІІ негрошові:

а) збагачення праці;

б) гнучкі робочі графіки;

в) охорона праці;

г) програма підвищення якості праці;

д) просування по службі;

ж) участь у прийнятті рішень на більш високому рівні.

3. Продуктивність, мотивація праці забезпечуються насамперед
формуванням матеріальних стимулів, головною формою яких є оплата праці.

Оплата праці – це будь-який заробіток, обчислений у грошовому виразі,
що його за трудовим договором власник або вповноважений ним орган
виплачує працівникові за виконану роботу або подані послуги.

Зарплата складається з основної і додаткової.

Основна зарплата – залежить від результатів праці працівника і
визначається тарифними ставками, відрядними розцінками, посадовими
окладами, надбавками і доплатами, встановленими згідно чинного
законодавства.

Додаткова зарплата – залежить від кінцевих результатів роботи
підприємства у виді премій та інших компенсаційних і заохочувальних
виплат.

Оплата праці тим краща, чим повніше вона виконує функції:

1) відтворювальна – передбачає встановлення норм оплати праці на такому
рівні, який забезпечує нормальне відтворення робочої сили відповідної
кваліфікації та дає змогу застосовувати обґрунтовані норми праці, що
гарантують власнику отримання доходу.

2) стимулююча – рівень оплати має спонукати кожного працівника до
найефективніших дій на своєму робочому місці;

3) регулююча – реалізує загальновживаний принцип диференціації рівня
заробітку за фахом і кваліфікацією відповідної категорії персоналу,
важливістю і складністю трудових завдань;

соціальну – однакова оплата за однакову роботу.

Повна та ефективна реалізація цих головних функцій можлива за умови
формування і послідовного здійснення науково обґрунтованої політики, як
на макрорівні (держава, галузь, регіон), так і на мікрорівні
(підприємство, організація та їх підрозділи).

4. Державна політика оплати праці реалізується через механізм її
регулювання.

через встановлення з допомогою

мінімальної зарплати;

інших державних норм і гарантій щодо оплати праці (робота понадурочний
час, святкові, вихідні дні, виконання державних обов’язків);

умов визначення частини доходу, що спрямовується на оплату праці;

міжгалузевих співвідношень в оплаті праці;

умов і розмірів оплати праці в бюджетних організаціях та установах;

максимальних розмірів посадових окладів керівників державних
підприємств;

рівня оподаткування підприємств і доходів працівників. бюджетного
фінансування народної освіти, культури, закладів охорони здоров’я і
фізичної культури на базовому рівні;

участь у формуванні фондів соціального страхування (пенсійного,
медичного, безробіття);

обмеженого датування цін на товари, що перебувають під державним
контролем;

запровадження допомоги сім’ям з низькими доходами;

застосування різних форм компенсації підвищення цін та обмеженої
індексації;

забезпечення функціонування дійової системи працевлаштування та допомоги
безробітним.

Політика оплати праці підприємств, організацій та інших суб’єктів
господарювання формується і реалізується на базі закону України “Про
оплату праці” (1995 р.). Вона має враховувати стратегічні і тактичні
цілі діяльності конкретних підприємств, їхню галузеву специфіку,
абсолютні розміри, географічне розміщення, ступінь інтеграції, рівень
соціального розвитку трудового колективу.

Конкретна реалізація політики заробітної плати здійснюється на підставі
договірного регулювання оплати праці найманих працівників, тобто на
підставі укладення системи тарифних угод на трьох рівнях:

міжгалузевому;

галузевому;

виробничому.

Тарифна угода – це договір між представниками сторін з питань оплати
праці та соціальних гарантій.

Предметом тарифної угоди, як складової частини колективного договору є:

форми і системи зарплати;

мінімальна тарифна ставка;

розміри тарифних ставок за розрядами;

умови оплати в надурочний час;

види і розміри доплат і надбавок.

Норми тарифної угоди можуть бути (до 6 місяців) менші ніж на галузевому
або регіональному рівні, але не нижче норм і гарантій держави, щодо
оплати праці.

5. Практична організація оплати праці базується на державному і
договірному регулюванні її абсолютного рівня та вивчення зарплати всіх
категорій працівників підприємств різної форми власності.

Основний організаційно-правовий документ обґрунтування зарплати
працівників – це тарифно-посадова система, яка включає

тарифно-кваліфікаційні довідники;

кваліфікаційні довідники посад керівників, службовців і спеціалістів;

тарифні сітки і ставки;

схема посадових окладів (єдина тарифна сітка).

Тарифно-кваліфікаційні довідники мають вигляд єдиного
тарифно-кваліфікаційного довідника робіт і професій робітників (ЄТКД) –
це збірник нормативних актів, що містять кваліфікаційні характеристики
робіт і професій, згруповані за виробництвами та видами робіт, ЄТКД
призначено для тарифікації робіт, подання кваліфікаційних розрядів
робітниками, а також для формування навчальних програм підготовки і
підвищення кваліфікації робітників.

Кваліфікаційні довідники посад керівників, спеціалістів і службовців є
нормативним документом де показані кваліфікаційні характеристики та
вимоги знань, стажу роботи за спеціальністю, рівня та профілю,
підготовки керівників, спеціалістів і службовців.

Тарифні сітки і ставки – це є оплата праці працівників різної
кваліфікації.

Тарифна сітка – співвідношення в оплаті праці різних робітників різної
кваліфікації.

Тарифна сітка робітників

Показники 1 2 3 4 5 6 7 8

Тарифні коефіцієнти 1.0 1.088 1.204 1.350 1.531 1.801 1.892 2.0

Зростання тарифних коефіцієнтів

— абсолютне

0,088 0,116 0,146 0,181 0,269 0,092 0,108

— відносне, %

8,8 10,7 12,1 13,4 17,6 5,1 5,7

Тарифний коефіцієнт першого розряду завжди дорівнює 1.

Тарифна ставка визначається згідно встановленого державного
мінімального рівня зарплати, тобто таким, що не можна нижче платити
працівникові за виконану норму робочого часу. До цього треба додати, що
доплати і надбавки не входять в мінімальну зарплату. Розмір оплати праці
не може бути нижчим від встановленого державного мінімуму навіть за
умови невиконання норм виробітку або виготовлення бракованої продукції з
вини робітника.

Оплата праці керівників, спеціалістів і службовців здійснюється за
встановленими державною посадовими окладами (єдина тарифна сітка) з
урахуванням системи стимулювання за показники в роботі. В сьогоднішніх
ринкових умовах при контрактній системі оплати праці керівники
підприємств повинні це враховувати.

6. Тарифна система – є основою організації оплати праці робітників, але
не може забезпечити повних розрахунків місячного заробітку, оскільки не
бере до уваги реальної результативності діяльності тої чи іншої роботи.
Основними вимірниками результатів праці є кількість виготовленої
продукції належної якості або витрачений час, протягом якого працівник
був зайнятий на підприємстві. Зарплата ділиться на основну і додаткову.

1. Основна зарплата має дві форми – відрядна та почасова. За відрядної
форми оплата праці проводиться за нормами та розцінками встановленими на
підставі розряду працівника. Тарифний розряд працівника передбачає
виконання роботи відповідної складності.

Основними умовами застосування відрядної оплати праці є наявність
кількісних показників роботи, що залежить від конкретного працівника і
піддається точному обліку, а також необхідність стимулювання зростання
випуску продукції. Використання цієї форми оплати праці потребує
встановлення обґрунтованих норм виробітку, чіткого обліку їхнього
виконання і не повинно приводити до погіршення якості, порушень
технологічних режимів, технічної безпеки, а також до перевитрачання
сировини, матеріалів, енергії.

За почасової форми оплата праці здійснюється за годинними (денними)
тарифними ставками з урахуванням відпрацьованого часу та рівня
кваліфікації, що визначається тарифним розрядом. Почасова форма
застосовується тоді, коли недоцільно нормувати роботи, або коли роботи
не піддаються нормуванню. Почасова оплата праці керівників, спеціалістів
та службовців здійснюється за місячними посадовими окладами.

Кожна з названих форм охоплює кілька систем оплати праці для різних умов
виробництва.

Відрядна ділиться на такі системи:

пряма відрядна

непряма відрядна

відрядно-преміальна

відрядно-прогресивна

акордна

Почасова ділиться на такі системи:

проста почасова

почасово-преміальна

за посадовими окладами.

1) Пряма відрядна система зарплати розраховується множенням кількості
одиниць виробленої продукції на розцінки за одиницю продукції:

Дпсв = ро · V

V – кількість одиниць виробленої продукції;

ро – розцінка за одиницю продукції.

Розцінка визначається діленням погодинної тарифної ставки на норму
виробітку, або множенням погодинної тарифної ставки на норму часу на
виготовлення продукції.

2) Непряма відрядна система зарплати залежить не від особистого
виробітку, а від результатів праці працівників, що їх обслуговує. Вона
використовується для допоміжних робітників, праця яких не піддається
нормуванню (наладчики, ремонтники, кранівники):

Днвс= S · t · kвн

S – погодинна тарифна ставка;

t – фактично відпрацьована кількість годин;

kвн – середній коефіцієнт виконання норм виробітку всіма працівниками.

3) Відрядно-преміальна система зарплати працівника складається з
відрядного заробітку та премії за досягнення певних результатів:

Двпс = роV + m

m – сума премії.

4) Відрядно-прогресивна система оплати означає оплату за виконання
робіт у межах норми по звичайних відрядних розцінках, а робіт виконаних
понд нормативний рівень – за підвищеними розцінками:

Двпрог = р · no + pini

p – відрядна розцінка

no – норма виробітку за нормативний рівень

pi – підвищена розцінка

ni – норма виробітку понад нормативний рівень.

5) Акордна система – групі працівників встановлюється зарплата за весь
комплекс робіт із зазначенням кінцевого строку його виконання. Ця
система використовується за термінових робіт внаслідок аварій, ремонтів.

6) Почасова оплата праці проста розраховується множенням годинної
тарифної ставки відповідного розряду на кількість відпрацьованих годин:

Дпп = S · t

7) Почасово-преміальна система передбачає крім тарифного заробітку
премію за досягнення певних результатів роботи:

Дпрем = S · t + m

m – розмір премії.

8) Оплата за посадовими окладами – це оплата робіт, які мають
стабільний характер (прибиральники, комірники, вагарі).

2. Додаткова зарплата

Крім системи оплати праці, які ми розглянули, існує самостійний елемент
зарплати – це доплати і надбавки, які призначаються для компенсації або
винагороди за суттєві відхилення від нормальних умов праці, котрі не
враховані в тарифних ставках і посадових окладах і носять необов’язковий
або нестійкий характер.

Доплати – це кошти, доплачувані понад встановлений нормативний ліміт,
тарифні ставки у зв’язку з виникненням особливих умов, обставин.

Доплати класифікуються за ознакою сфери трудової діяльності і діляться
на дві групи:

1) які не мають обмежень щодо сфер трудової діяльності;

2) які застосовуються тільки в певних умовах.

Доплати, які не мають обмежень щодо сфер трудової діяльності:

а) за роботу в наднормовий час;

б) особам, які не досягли 18-и років і мають скорочену тривалість
робочого дня;

в) робітникам, які внаслідок виробничої необхідності виконують роботи за
нижчими від поданих ним тарифних розрядів;

г) за час простою в разі невиконання норм виробітку і бракованої
продукції не з вини робітника.

Доплати, які застосовуються тільки в певних умовах діляться на три
групи:

1) доплати, що мають стимулюючий і компенсуючи характер:

а) за суміщення професій;

б) за розширення зони обслуговування або збільшення обсягу робіт;

в) на період освоєння певних норм;

г) бригадирам, якщо їх не звільнено від основної роботи;

д) за ведення діловодства та бухобліку;

ж) за обслуговування обчислювальної техніки;

2) доплати компенсаційного характеру:

а) за роботу у важких і шкідливих умовах праці;

б) за інтенсивність праці;

в) за роботу в нічний час;

г) за перевезення небезпечних вантажів;

доплати зв’язані з особливим характером виконуваних робіт (сезонність.
віддаленість):

а) за роботи у вихідні дні;

б) за багатозмінний режим;

в) водіям, які працюють за ненормованим робочим днем і роз’їздним
характером роботи;

г) за дні відпочинку (відгули);

д) за роботу понад нормальну тривалість робочого часу в період
заготовок;

ж) за роз’їздний характер праці.

Надбавка – це додаткова виплата працівника за особливо складін умови
роботи, високоякісну роботу.

Найчастіше використовують надбавки за

а) високу професійну майстерність;

б) за високі досягнення службовців у праці;

в) за вислугу років;

г) виконання особливо важливої роботи;

д) знання і використання в роботі іноземної мови.

Широке використання доплат і надбавок дає змогу спонукати працівників
до виконання найвідповідальніших робіт, виявляти кращі результати роботи
і коригувати заробіток до збільшення.

Крім основної зарплати, доплат та надбавок велике місце в оплаті праці
належить преміальній доплаті. Кожен суб’єкт господарювання повинен
обґрунтувати свою систему премій, а саме: вибрати джерело премій,
показники та умови преміювання, періодичність виплат.

Преміальна система будується на:

Чітке визначення показників та умов преміювання.

Поділ показників та умов преміювання на основні і додаткові.

Заборона виплати премії за невиконання основних показників.

Не дуже велика кількість показників.

Відповідність показників і умов преміювання завданням виробництва.

Визначення рівня показників і умов преміювання.

Економічне обґрунтування розміру премій.

Ретельне дотримання важливого положення про те, що однаковим зусиллям
відповідає однакова премія.

8. Колективна (бригадна) відрядна система оплати праці – це система
зарплати за якої зарплата нараховується не окремим робітникам, а за
результатами роботи всьому колективу робітників. Така система
використовується там, де робітники пов’язані єдиним технологічним
процесом. Зарплата нараховується на єдиний наряд, що являє собою
завдання бригаді на виконання роботи з певним об’ємом і по якісних
показниках.

Крім цього можуть використовувати ще і колективне преміювання. Цю премію
нараховують на основну зарплату (цеху, бригади) від стану виконання
показників. Потім премію розподіляють між робітниками з врахуванням
особистого вкладу кожного працівника, виходячи з основної зарплати,
відпрацьованого часу та коефіцієнта трудової частини. Для оцінювання
особистого трудового внеску (КТУ) можна використовувати такі параметри –
обсяг виконуваних робіт за конкретною функцією управління, напруженість,
якість роботи, виробнича і творча активність, виконавча дисципліна.

В сьогоднішніх ринкових умовах в основному оплата праці найманих
працівників проходить згідно договору або контракту.

Трудовий договір – угода між працівником та підприємством, згідно з яким
працівник зобов’язується виконувати роботу за певною спеціальністю,
кваліфікацією або посадою, а підприємство – виплачувати йому заробітну
плату і забезпечувати умови праці, передбачені законодавством про працю,
трудовим і колективним договором.

Трудовий контракт – договір, який укладається між наймачем і найманим
працівником у письмовій формі на певний строк або на період виконання
конкретної роботи. Права, обов’язки і відповідальність сторін, умови
оплати і організації праці встановлюються самостійно сторонами угоди. В
контракті можуть бути передбачені пільги для створення додаткових
стимулів до праці. Після закінчення терміну дії контракту він
автоматично продовжується на невизначений строк, якщо жодна зі сторін не
висунула вимоги припинення трудових відносин.

9. Фонд оплати праці – це сума грошових засобів, які виділяються для
оплати праці всіх працівників організації, сюди включають грошові суми,
які нараховані постійним, тимчасовим і сезонним працівником, які входять
в списковий склад і не входять в списковий склад.

В склад фонду зарплати включається основна і додаткова зарплата. Основна
зарплата розраховується за виконаний об’єм робіт або відпрацьований час
на основі діючих норм і розцінок, тарифних ставок і посадових окладів.

Додатково зарплата визначається у відповідності з діючим законодавством
про працю.

Основна і додаткова зарплата створюють фонд оплати праці ФОП. Якщо до
ФОП включити виплати з прибутку, то це фонд споживання ФС. До коштів, що
належать до ФС:

1) витрати на оплату всіх працівників (це фонд основної і додаткової
зарплати);

2) грошові виплати і заохочення (матеріальна допомога, трудові і
соціальні пільги);

3) доходи (дивіденди, відсотки) виплачені за акціями трудового
колективу.

Для успішної роботи підприємства і запобігання банкрутству між доходом,
ФС і ФОЗ має бути певне співвідношення, тобто ці величини мають бути
узгоджені.

За сучасних умов господарювання ФОП визначається, як частина доходу
підприємства, тобто він повинен бути заробленим, а контроль за ФОЗ, ФОП
і фактично заробленим ФОПз повинен бути постійним, щоб не “проїдались”
оббігові кошти.

Приклад: В організації списків склад працівників – 57 чол., в т.ч. АУП –
15, майстри – 3, робочих – 42, з них – 3 бригадири.

Система оплати праці для робочих, бригадирів і майстрів –
почасово-преміальне. За кожен день робочий отримує 7 грн., бригадир – 8
грн., майстер – 10 грн. По закінченні місяця виплачується премія за 100%
виконання плану випуску продукції і за 100% якість – робочим 25%,
бригадирам – 30%, майстрам – 40%. АУП отримує по результатах місяця
премію 40% посадового окладу. Фонд зарплати АУП 35%. Додаткова зарплата
12% від основної.

Обчислити ФОП на березень, який має 25 робочих днів.

Розв’язок

1. Фонд зарплати робочих:

25 х 7 х 39 (42-3) х 1,25 = 8 531 грн.;

2. Фонд зарплати бригадирів:

25 х 8 х 3 х 1,30 = 780 грн.;

3. Фонд зарплати майстрів:

25 х 10 х 3 х 1,40 = 1050 грн.;

4. Фонд зарплати АУП:

(6825 + 600 + 750) х 0,35 = 2 861 х 1,4 = 4005 грн.

5. Додаткова зарплата:

(8175 + 2861) х 0,12 = 1324 грн.

6. Місячний фонд зарплати:

8531 + 780 + 1050 + 4005 + 1324 = 15689 грн.

7. Загальний ФОП складе (37,5% — відрахування)

15 589 х 1,375 = 21573 грн.

4. Участь у прибутках або стимулювання персоналу через прибутки
полягає у розподілі певної частки прибутку між працівниками
підприємства. Розподіл може бути:

а) строковим (виплачується щомісяця)

б) відкладним (раз у рік або кілька років)

Крім того може бути:

а) грошовим;

б) виданням акцій.

Наявність різних форм у прибутках пояснюється тим, що навіть
найдосконаліші системи оплати праці не можуть бути стабільними і
визивати у працівників бажання до стабільно високих результатів в
роботі.

Системи участі в прибутках диференціюються залежно від показників та
засобів мотивації.

Система оцінки заслуг – передбачає оцінювання зусиль і поведінки
працівника за низкою чинників. Для кожного чинника визначається система
балів, а для розрахунків оцінки встановлюються відповідні норми.
Періодично розраховується показник ефективності діяльності працівника.
Підсумкові результати показують відповідний рівень додаткової запралати.

Система стимулювання конкретних обсягів продукції найуспішніше можна
застосувати в тих структурах, які мають завершений виробничий цикл. Такі
структури мають власний бюджет, що є пропорційним обсягу продажу
продукції. Персонал відчуває прямий зв’язок між ефективністю праці та
успіхом підприємства, тобто його процвітанням та прибутковістю.

Система розподілу прибутку, зумовленого зростанням продуктивності
праці, проектують у такий спосіб, щоб зменшити питомі витрати через
заохочування до більш високої результативності праці без підвищення
постійних витрат. Ця система базується на визначенні “загального
коефіцієнта”, який обчислюється як співвідношення сукупних витрат та
обсягу продукції. Це співвідношення береться за базовий коефіцієнт.
Використовуючи цей коефіцієнт і враховуючи обсяг продукції знаходять
припустимим витрати на робочу силу. Потім ці витрати порівнюють з
фактичною зарплатою.

Система преміальних виплат базується на тому, що розмір премії
узгоджується з конкретними досягненнями підприємства, тобто внеском
кожного працівника в загальну справу. Така система поширена в Японії.
Окрім щомісячних премій працівник отримує двічі на рік (може і більше)
так званий бонус.

Система колективного стимулювання використовується тоді, коли
заохочення працівників через їхню участь у прибуток є можливим тільки на
груповій основі.

Більш стійка зацікавленість працівників виникає у діяльності
підприємств, особливо коли відбувається участь у прибутках через
власність. Вона реалізується через подання працівникам акцій “своїх”
підприємств.

Організація системи винагородження персоналу має спиратись на стиль
управління, передбачає створення гнучких структур, методів мотивації
відповідно до розвитку технічних, економічних і соціальних процесів у
суспільстві в цілому та на кожному підприємстві зокрема.

Формули для розв’язку задач

Пряма відрядна зарплата:

Дпсв = ро · V

V – кількість одиниць виробленої продукції;

ро – розцінка за одиницю продукції.

Непряма відрядна зарплата:

Днвс= S · t · kвн

S – погодинна тарифна ставка;

t – фактично відпрацьована кількість годин;

kвн – середній коефіцієнт виконання норм виробітку всіма працівниками.

Відрядно-преміальна зарплата:

Двпс = роV + m

m – сума премії.

Відрядно-прогресивна зарплата:

Двпрог = р · no + pini

p – відрядна розцінка

no – норма виробітку за нормативний рівень

pi – підвищена розцінка

ni – норма виробітку понад нормативний рівень.

Почасова зарплата:

Дпп = S · t

Почасово-преміальна зарплата:

Дпрем = S · t + m

m – розмір премії.

механізм державного регулювання

оплати

праці

соціального захисту

методи вимірювання

прямий

виробіток

обернений

трудомісткість

показники рівня виробітку

вартісні

натуральні

трудові

розраховують через

— загальна вартість;

— обсягу продажу;

— доданої вартості.

розраховують через

обсяг продукції у фізич. одиницях

розраховують через

— обсяг продукції у нормогод.

— оцінка трудозатрат на виконання замовлень

виробіток

=

обсяг продук.

чисельність праців. (трудовитрати)

трудомісткість

= (чисельність) трудовитрати

обсяг прод.

системи стимулювання конкретних обсягів

система премій

(бонус)

система залежно від продуктивності праці

за результатами загальної діяльності підприємств

Участь працівників у прибутках підприємств

Системи

оцінки заслуг

Система колективного стимулювання

на підставі відносин власності

система володіння активами підпр-в за посередництвом

системи розповсюдження опціонів

система надавання акцій “своїх” підпр.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *