1. Людські ресурси і трудовий потенціал. Склад та фактори динаміки людських ресурсів. 2. Планування та аналіз трудових показників підприємства у сучас

Контрольна робота

з предмету: “Економіки підприємства”

 

Людські ресурси і трудовий потенціал.

Склад та фактори динаміки людських ресурсів

 

Людські ресурси — специфічний і найважливіший з усіх видів економічних
ресурсів. Як фактор економічного розвитку людські ресурси — це
працівники, що мають певні професійні навички і знання і можуть
використовувати їх у трудовому процесі. Вивчення людських ресурсів має
велике значення для оцінки ринку праці й розробки відповідної
демографічної політики з метою впливу на процеси відтворення населення
та його зайнятості.

Специфіка людських ресурсів порівняно з іншими факторами економічного
розвитку полягає в тому, що, по-перше, люди не лише створюють, а і
споживають матеріальні та духовні цінності; по-друге, багатогранність
людського життя не вичерпується лише трудовою діяльністю, а отже, щоб
ефективно використовувати людську працю, потрібно завжди враховувати
потреби людини як особистості; по-третє, науково-технічний прогрес і
гуманізація суспільного життя стрімко збільшують економічну роль знань,
моральності, інтелектуального потенціалу та інших особистих якостей
працівників, які формуються роками і поколіннями, а розкриваються
людиною лише за сприятливих умов.

Однією з передумов успішного економічного розвитку як на мікро-, так і
на макрорівні є врахування інтересів людей в будь-яких діях, спрямованих
на підвищення ефективності функціонування господарського механізму. Без
такого врахування не можна досягти підвищення ефективності в широкому
(тобто соціально-економічному) розумінні.

Особливого значення грамотне узгодження соціально-економічних
перетворень з потребами і долями людей набуває в наш час у зв’язку з
докорінною перебудовою системи суспільних відносин. Найсуттєвіші
перетворення відбуваються саме в соціально-трудовій сфері, зачіпаючи
інтереси мільйонів людей і відображаючись на результатах економічного
розвитку всієї країни. Дуже важливими в час змін є також гнучкість і
мобільність, постійна адаптація людей до нових умов економічного
розвитку.

Населення — це сукупність людей, що проживають на визначеній території
(в країні, області, місті, районі, селі тощо). Нерідко в цьому ж
розумінні в соціально-економічній літературі використовується поняття
«народонаселення». Населення — це всі люди незалежно від їхніх
характеристик, тобто це найширше поняття для означення людських
ресурсів.

Разом з тим населення — це те джерело, той «матеріал», з якого
утворюються всі інші групування людей (наприклад, ті, що в економіці
праці позначаються економічно активним населенням, трудовими ресурсами).
Тому вивчення чисельності, складу і динаміки населення (це є предметом
дослідження науки демографії) надзвичайно важливе і для економіки праці.
Економісти розглядають населення як джерело ресурсів для праці, як носія
певних економічних відносин і, що дуже важливо, як споживача, що формує
попит.

Трудові ресурси — це частина населення країни, що за своїм фізичним
розвитком, розумовими здібностями і знаннями здатна працювати в
народному господарстві.

З цього визначення виходить, що трудові ресурси включають в себе як
реальних працівників, що вже зайняті в економіці країни, так і
потенційних, котрі не зайняті, але можуть працювати.

Щоб кількісно визначити межі трудових ресурсів, потрібно уяснити поняття
«працездатне населення», «працездатний вік».

Працездатний вік визначається системою законодавчих актів. Нині в
Україні працездатним віком вважається для жінок 16 — 54 роки, для
чоловіків — 16 — 59 років включно. Нижня межа працездатного віку
передбачає, що до початку трудової діяльності людина повинна здобути
певний рівень фізичного та розумового розвитку, для чого потрібен час
(мінімум перші 16 років життя). Верхня межа працездатного віку показує
думку суспільства про те, в якому віці людина може претендувати на
соціальну допомогу по старості. Для деяких видів трудової діяльності, що
пов’язані з роботою у несприятливих умовах праці або вимагають від
працівника якостей, що з віком помітно зменшуються (наприклад, спорт,
балет), пенсійний вік настає раніше на 5-10 років, а інколи і більше.
Такі люди звуться пільговимипенсіонерами. Найчастіше вони продовжують
працювати і залишаються в складі трудових ресурсів.

Слід зазначити, що в багатьох розвинених країнах законодавче встановлена
верхня межа працездатного віку на 5 — 10 років вища, ніж в Україні, але
і середня тривалість життя там значно перевищує аналогічні показники
нашої країни. Часто застосовується нижча межа пенсійного віку для жінок,
хоча всюди середня тривалість життя чоловіків значно менша, ніж жінок.

Як бачимо, в економічній літературі використовуються різні показники для
означення людських ресурсів. Поняття «трудові ресурси» ширше, ніж
поняття «економічно активне населення», оскільки включає ще і
працездатних непрацюючих людей та тих, що навчаються з відривом від
виробництва. Реально за поняттям «трудові ресурси» стоїть чисельність
населення, яке можна примусити працювати, тобто яке фізично здатне
працювати. Поняття ж «економічно активне населення» — це та реальна
частина трудових ресурсів, що добровільно працює або хоче працювати.
Оскільки Україна обрала курс на побудову вільного демократичного
суспільства, і в її Конституції проголошена заборона примусової праці,
поняття «трудові ресурси» поступово втрачає своє економічне значення.
Адже ресурсами можна називати лише реальні джерела задоволення потреби
(в даному випадку — потреби в робочій силі). Тому нелогічно називати
трудовими ресурсами ту частину населення, яку можна залучити до праці
лише насильно. Реальними ж людськими ресурсами для праці (і це визнано
на міжнародному рівні) є економічне активне або трудоактивне населення.
Однак і поняття «трудові ресурси» має право на існування, оскільки
показує максимально можливу (за екстремальних умов) кількість
трудоактивного населення.

Відтворення населення — це історично і соціально-економічно обумовлений
процес постійного і безперервного поновлення людських поколінь.

У процесах відтворення населення розрізняють види руху, типи і режими.

Види руху (природний, міграційний, соціальний, економічний) визначаються
особливостями зміни чисельності та складу населення в країні в цілому і
в окремих регіонах.

Природний рух населення — це результат процесів народження та смерті
людей. Він характеризується показниками: коефіцієнт народжуваності,
смертності, природного приросту (зменшення) населення.

Трудовий потенціал — це гранична величина можливої участі працюючих у
виробництві, інтегральна оцінка кількісних і якісних характеристик
економічно активного населення.

Розрізняють трудовий потенціал окремої людини, підприємства, галузі,
території, суспільства. Трудовий потенціал вимірюється за кількістю
працездатних осіб та робочого часу (у людино-роках, людино-днях,
людино-годинах) і залежить також від якісних характеристик: здоров’я,
освіти, активності, професіоналізму, моральності, мотивованості, вміння
працювати в колективі, творчого потенціалу, активності, організованості
та ін.

На рівні суспільства ці компоненти можна приблизно оцінити певними
узагальненими показниками. Здоров’я населення країни характеризується
середньою тривалістю життя, часткою інвалідів, смертністю за віковими
групами в залежності від різних причин, розміром та часткою витрат на
охорону здоров’я тощо. Моральність суспільства визначається його
релігійністю, відношенням до інвалідів, дітей, престарілих, показниками
соціальної напруги, злочинності тощо. Творчий потенціал і активність
проявляються темпами науково-технічного прогресу в країні, доходами від
авторських прав, кількістю патентів та міжнародних премій і т.ін.
Організованість на рівні суспільства можна оцінити якістю і стабільністю
законодавства, обов’язковістю дотримання законів і угод, стабільністю
політичної ситуації, якістю доріг та громадського транспорту тощо.
Рівень освіти населення характеризується середньою кількістю років
навчання в розрахунку на одну людину, часткою витрат на освіту в
державному бюджеті, доступністю різних рівнів освіти тощо.

Трудові ресурси суспільства – це головне його багатство. Чим вища якість
робочої сили (освіта, кваліфікація, мотивованість, розумові здібності,
стан здоров’я та ін.) тим краще розвивається суспільство. Підвищення
рівня підготовки кадрів вигідно як підприємству, так і самому
працівнику. За оцінками експертів, підвищення кваліфікації робітників на
1% забезпечує приріст продуктивності праці на 0,2-0,4%. В розвинутих
країнах 40% економічного зростання забезпечується за рахунок підвищення
кваліфікації кадрів. Чим вищий професійний рівень працівника, тим більше
він соціально захищений від кон’юнктурних коливань виробництва, тим
більша його конкурентоспроможність на ринку праці.

Сучасні тенденції профпідготовки в сучасній економіці:

— більш часта зміна професій та робочих місць, синдром другої кар’єри;

— прогнозування перспективи на все трудове життя;

— розширення профілю працівників за рахунок поєднання технічних,
економічних, психологічних знань та навичок;

— розвиток гнучкості мислення, інноваційних навичок;

— персоніфікована освіта, орієнтація на самовдосконалення, на розвиток
особистості.

Система освіти як інститут духовного виробництва та інтелектуального
розвитку особи, нарощення її творчого потенціалу повинна формувати таку
сукупність знань і навичок членів суспільства, які могли б забезпечити
можливість їх доцільної діяльності в системі суспільного поділу праці.
Система освіти складається із закладів освіти, наукових,
науково-методичних і методичних установ, науково-виробничих підприємств,
державних і місцевих органів управління освітою та самоврядування в
галузі освіти, а також системи послідовних освітніх програм і державних
освітніх стандартів різних рівнів і спрямованості. Структура освіти
включає: дошкільну освіту; загальну середню освіту; позашкільну освіту;
професійно-технічну освіту; вищу освіту; післядипломну освіту;
аспірантуру; докторантуру; самоосвіту.

 

 

Планування та аналіз трудових показників підприємства

у сучасних економічних умовах

 

Показниками продуктивності праці слугують виробіток і трудомісткість.
Вони пов’язані між собою обернено пропорційною залежністю і виражаються
формулами:

де В — виробіток;

Тп — трудомісткість;

Q- обсяг виробництва продукції (робіт, послуг) у відповідних одиницях;

Т — трудові витрати на випуск продукції (проведення робіт, виконання
послуг) у відповідних одиницях.

У масштабі народного господарства рівень продуктивності праці
(виробітку) у сфері матеріального виробництвавизначається відношенням
розміру знову створеної вартості — національного доходу за визначений
період до середньооблікової чисельності персоналу, зайнятого в сфері
матеріального виробництва протягом цього періоду. У сфері послуг
продуктивність праці (виробітку) визначається відношенням вартості
послуг без вартості матеріальних витрат на їхнє надання за визначений
період до середньооблікової чисельності персоналу сфери послуг за цей же
період.

Показники продуктивності праці

Продуктивність суспільної праці визначається за формулою:

, (3)

– національній доход у вартісному виразі;

– чисельність зайнятих у суспільному виробництві.

Продуктивність індивідуальної праці (виробіток) визначається по окремих
підприємствах та їх підрозділах як відношення обсягу продукції до витрат
праці.

Середньорічна продуктивність праці

— одного працівника:

, (4)

— річний обсяг продукції,

— чисельність промислово-виробничого персоналу;

— одного робітника

, (5)

— чисельність робітників.

Середньоденна продуктивність праці:

, (6)

– кількість відпрацьованих за рік людино-днів.

Середньогодинна продуктивність праці:

(7)

– кількість відпрацьованих за рік людино-годин.

На підприємствах виробіток визначається різними методами в залежності
від того, у яких одиницях вимірюється обсяг продукції і трудові витрати.
Варіанти їх виміру показані на рис.1.

Використання різних одиниць і методів виміру обсягів продукції і
трудових витрат дає біля двох десятків варіантів визначення виробітку
продукції на підприємствах. З’ясуємо їхні переваги і недоліки.

Існує три основних методи виміру обсягу виробництва продукції
-натуральний, трудовий і вартісний.

За натуральним методом обсяг виробництва продукції виражається у
фізичних одиницях — штуках, кілограмах, метрах і т.д. Наприклад:
підприємство нафтової промисловості за рік добуло 300 тис. т нафти і
2500 тис. куб. м. газу, електростанція виробила 20 млн. кВт.ч.
електроенергії, кондитерська фабрика виготовила 100 т шоколадних
цукерок.

Такий засіб виміру обсягу продукції є найбільш точним, але він має дуже
обмежену сферу застосування, тому що рідко підприємства випускають
однорідну продукцію. Візьмемо, наприклад, нафту. Вона відрізняється
різним змістом вуглеводних фракцій, парафіну, сірки, води. Тому тонна
нафти, добута з однієї свердловини, не дорівнює по своїх якостях тонні
нафти, добутої з іншої свердловини.

Шоколадні цукерки теж можуть бути різних сортів, а якщо кондитерська
фабрика випускає ще і карамель, і печиво, то таку продукцію сумувати у
натуральних показниках не можна. Продукцію машинобудівного або
деревообробного підприємства, що випускає великий асортимент товарів,
виразити через натуральний показник взагалі неможливо. Отже, натуральний
вимірювач обсягу продукції не застосовується для більшості підприємств.
У цьому полягає його істотний недолік.

Використовується ще умовно-натуральний метод виміру обсягу виробництва
продукції, який базується на приведенні різних виробів до одного
вимірювача. Наприклад, різні сорту мила перераховується в єдиний сорт
мила з 40% утриманням жиру, а різні сорти палива — в умовне паливо.
Область застосування цього методу також обмежена лише деякими галузями
народного господарства.

Рис. 1. Методи визначення обсягу виробництва продукції (робіт, послуг) і
трудових витрат

Трудовий метод базується на використанні для характеристики обсягу
виробництва норм трудових витрат — нормо-годин. Він придатний для оцінки
рівня продуктивності праці на окремих ділянках виробництва, у цехах, але
потребує суворої обгрунтованості використовуваних норм. При різній
напруженості норм такий метод дає істотні перекручування, тому його
застосування не має великого поширення.

Вартісний метод найбільш універсальний, він дозволяє проводити
порівняння рівня і динаміки продуктивності праці на підприємстві, у
галузі, регіоні, у країні. Питання полягає в тому, який показник
вартості прийняти для виміру обсягу виробництва.

Показник вартості валової продукції, на основі якого довгі роки
планувалися і враховувалися обсяги виробництва продукції, хороший тим,
що продукція різних підприємств і за різні роки обчислювалася в єдиних
оптових цінах підприємств. Це дозволяло нівелювати зміну цін у різні
періоди і домагатися по цьому критерії порівнянності показників. Проте
вартість продукції відбиває не тільки витрати живої праці, але і минулу,
уречевлену в сировині, матеріалах, покупних напівфабрикатах, деталях і
вузлах, що надходять по кооперації. Більш дорога сировина, що
використовується на виробництві, збільшувала вартість валової продукції
і відповідно рівень продуктивності праці без будь-якої участі робітників
підприємства. До такого ж наслідку призводила зміну точок кооперації,
коли, приміром, підприємство № 2 припиняло випуск якогось вузла
майбутнього виробу в силу того, що цей вузол почав надходити до нього по
кооперативних поставках із підприємства № 1. Вартість вузла продовжувала
входити у вартість готового виробу, що випускається підприємством № 2,
але витрати праці по виготовленню цього вузла воно вже не несло і за
рахунок цього штучно підвищувало в себе продуктивність праці. У вартість
валової продукції входить також різниця у вартості незавершеного
виробництва на початок і на кінець періоду. Це дає можливість
підприємствам підвищувати вартість валової продукції, а разом із ним і
показник продуктивності праці за рахунок збільшення обсягів
незавершеного виробництва. Показник валової продукції застосовується на
підприємствах, що випускають продукцію з тривалом виробничим циклом.

Показник вартості товарної продукції вільний від впливу обсягів
незавершеного виробництва, але зберігає інші недоліки, які властиві
показнику валової продукції.

У швейній, поліграфічній і деяких інших галузях використовували для
характеристики обсягів виробництва показник нормативної вартостіобробки
(НСО), в який включають нормативну вартість витрат живої праці:
заробітну плату основних виробничих робітників із відрахуваннями на
соціальне страхування, загальновиробничі витрати, які розраховані по
нормативах.

Перевагою показника НСО є те, що він в основному вільний від впливу
витрат минулої праці. Недоліком показника НСО є те, що він не
характеризує всієї знову створеної вартості і враховує не фактичну
вартість показників, а лише їх нормативне значення.

Теоретично найбільше повне уявлення про внесок підприємства в створення
продукції дає показник вартості чистої продукції — знову створеної
вартості, тому що на його розмір не впливають витрати на сировину,
матеріали, покупні напівфабрикати і вузли, він вільний від вартості
амортизаційних відрахувань. Чиста продукція (заробітна плата
знарахуваннями плюс прибуток) точно характеризує знову створену
вартість, якщо вона (продукція) реалізується по ринкових цінах. Але в
нашій дійсності великий вплив роблять монопольні ціни, що спотворюють
реальний внесок підприємства в створення нової вартості, і визначення
вартості чистої продукції стає проблематичним.

Показник умовно чистої продукції містить у собі крім заробітної плати з
нарахуваннями і прибутку також суму амортизації основних засобів, тобто
частину минулої праці. Застосовується він у галузях із високим рівнем
технічного оснащення.

Так виражається обсяг виробництва продукції (Q) у формулах (1) і (2).

Трудовитрати (Т) найбільш точно відображаються відпрацьованою кількістю
людино-годин. Але їхній підрахунок дуже трудомісткий.

Людино-дні дають менше точний результат трудовитрат у порівнянні з
людино-годинами, тому що вони не враховують внутрізмінних простоїв.

Середньооблікова чисельність персоналу в порівнянні з людино-днями не
враховує цілоденних простоїв, але саме показник середньооблікової
чисельності персоналу використовується при підрахунках річної
продуктивності праці, тому що це забезпечує порівнянність показників
різноманітних підприємств, галузей і по країні в цілому. Показники ж
годинного і денного виробітку застосовують при внутрівиробничому аналізі
господарської діяльності підприємства.

Чисельність персоналу в еквіваленті повної зайнятості характеризує
необхідну його чисельність за умов повної завантаженості працівників та
роботи в нормальному режимі. Визначення продуктивності праці за даним
показником дозволяє достовірніше визначати реальну продуктивність
працівників з урахуванням прихованого безробіття на підприємстві.

Отже, для визначення виробітку вибираються відповідні показники обсягу
виробництва продукції і трудових витрат і перші діляться на другі (див.
формулу (1).

На підставі аналізу переваг і недоліків показників обсягу продукції і
трудових витрат слід зазначити, що будь-яке з можливих сполучень має
визначений економічний зміст, а вибір їх повинний визначатися
конкретними задачами виміру рівня продуктивності праці.

Найбільш універсальним методом визначення виробітку на підприємстві буде
розрахунок розміру чистої продукції підприємства за рік, що припадає на
одного середньооблікового працівника цього підприємства за рік.

Інший показник продуктивності праці — трудомісткість — представляє собою
суму витрати живої праці на виробництво одиниці продукції.

Для визначення трудомісткості одиниці продукції витрати на все
виробництво поділяють на обсяг випущеної продукції за визначений період
(див. формулу (2)).

З метою планування й аналізу праці розраховують трудомісткість окремих
операцій, виробів, робіт.

Технологічна трудомісткість (Тт) визначається витратамипраці основних
робітників — відрядників і почасовиків. Вона розраховується по
виробничих операціях, деталям, вузлах і готових виробах.

Трудомісткість обслуговування (То) представляє собою витрати праці
допоміжних робочих основних цехів і усіх робочих допоміжних цехів і
підрозділів, зайнятих обслуговуванням виробництва.

Виробнича трудомісткість (Твир) сумується з трудомісткості технологічної
й обслуговування, тобто це витрати праці основних і допоміжних
робітників на виконання одиниці робіт.

Трудомісткість управління(Ту) укладається з витрат праці керівників,
спеціалістів, службовців.

Повна трудомісткість продукції (Тп) відображає всі витрати праці на
виготовлення кожного виробу . Вона визначається за формулою:

Тп=Тт+То+Ту=Твир+Ту(8).

Розрізняють трудомісткість нормативну, планову і фактичну.

Нормативна трудомісткість розраховується на основі чинних норм праці:
норм часу, норм виробітку, норм часу обслуговування і норм чисельності.
Вона використовується для визначення загального розміру трудових витрат,
необхідних як для виготовлення окремих виробів, так і на виконання усієї
виробничої програми.

Планова трудомісткість відрізняється від нормативної на розмір зниження
трудовитрат, планованих у поточному періоді за рахунок реалізації,
організаційно-технічних заходів.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *