Податкова застава, порядок її застосування (реферат)

Реферат на тему:

Податкова застава, порядок її застосування

Законом встановлено, що право податкової застави виникає згідно із
законом та не потребує письмового оформлення.

Податкова застава – це спосіб забезпечення податкового зобов’язання
платника податків, не погашеного у строк. Податкова застава виникає у
силу закону. У силу податкової застави орган стягнення має першочергове
право у разі невиконання забезпеченого податковою заставою податкового
зобов’язання одержати задоволення з вартості заставленого майна перед
іншими кредиторами у порядку, встановленому Законом

У зв’язку з тим, що податкова застава – це самостійний інститут,
специфічний вид податкових правовідносин, яким широко користуються в
країнах з високорозвиненою економікою, виникає вона не внаслідок
договору, як звичайна застава, а внаслідок боргу перед бюджетами всіх
рівнів та державними цільовими фондами.

Право податкової застави поширюється на будь-які види активів платника
податків, які перебували в його власності (повному господарському
віданні) у день виникнення такого права, а також на будь-які інші
активи, на які платник податків набуде прав власності у майбутньому, до
моменту погашення його податкових зобов’язань або податкового боргу.

Законом впроваджено диференційний підхід до платників податків з
врахуванням виконавської дисципліни ведення податкового обліку.

Так, згідно з Порядком, право податкової застави виникає у разі:

неподання або несвоєчасного подання платником податків податкової
декларації – з першого робочого дня, наступного за останнім днем строку,
встановленого законом для подання такої податкової декларації.

Податкова застава — це засіб забезпечення виконання зобов’язання
підприємства по сплаті податків, зборів і платежів, а також надання
контролюючим органам звітності. Своєрідна майнова гарантія виконання
підприємством передбачених норм податкового законодавства в обумовленому
обсязі й у визначений термін, що не оформляється в докуменальній формі,
формі договору, а прямо передбачена Законом № 2181.

Дуже важливо знати і директору, і бухгалтеру, коли в контролюючих
органів виникає право на податкову заставу. Під контролюючими органами в
нашому випадку маються на увазі органи ДПАУ. Хоча, відповідно до Закону
№ 2181, правом податкової застави можуть скористатися будь-які
контролюючі органи, що здійснюють свої зобов’язання відповідно до даного
Закону, тобто Закону № 2181.

Право податкової застави

Право податкової застави виникає у разі:

1) ненадання або несвоєчасного надання платником податків податкової
декларації — з першого робочого дня за останнім днем терміну,
установленого законом щодо відповідного податку, збору (обов’язкового
платежу) для надання такої податкової декларації. Якщо податкову
декларацію не надано до ДПАУ то працівник підрозділу, що контролює
своєчасність надання податкових декларацій, у зазначений день направляє
підрозділу стягнення податкової заборгованості службову записку про
неподання відповідної податкової декларації. Підрозділ стягнення
податкової заборгованості в день одержання зазначеної службової записки
направляє платникові податків повідомлення про виникнення права
податкової застави на всі активи такого платника податків на підставі
абз. 2 пп. 8.2.1 Закону № 2181 за формою 1 (див. наприкінці статті) 1;

2) несплати в граничні строки, установлені Законом № 2181, суми
податкового зобов’язання, самостійно визначеної платником податків у
податковій декларації, — з дня, наступного за останнім днем зазначеного
терміну. День виникнення права податкової застави, передбаченої цим
пунктом, визначається на підставі даних карток особистих рахунків
платників податків, що ведуться контролюючими органами;

3) несплати в граничні терміни, установлені Законом № 2181, суми
податкового зобов’язання, визначеної контролюючим органом, — з дня,
наступного за останнім днем граничного строку такого погашення,
визначеного в податковому повідомленні. День виникнення права податкової
застави, передбаченої цим пунктом, визначається на підставі даних карток
особистих рахунків платників податків, що ведуться контролюючими
органами відповідно до чинного законодавства.

Виняток: На авансові платежі, не внесені вчасно, право податкової
застави не поширюється.

Предмет податкової застави

У Порядку № 338 зазначено, що право податкової застави поширюється на
будь-які види активів платника податків, що знаходилися в його власності
(повному господарському веденні) у день виникнення такого права, а також
на будь-які інші активи, на які платник податків придбає права власності
в майбутньому, до моменту погашення його податкових зобов’язань або
податкового боргу. Але в той же час, як і в будь-якому правилі, є свої
винятки. Є активи, на які не поширюється право податкової застави (див.
таблицю 1) або існують певні обмеження (дивися нижче).

Об’єктами податкової застави не можуть бути:

1 Рухоме та нерухоме майно, майнові та немайнові права Майно та кошти
благодійних організацій (ст. 19 Закону № 531)

2 Майно, що відповідно до законодавства України може бути відчужене
заставником і на яке може бути звернене стягнення Приватизаційні папери
(стаття 5 Закону № 2173)

3 Майно, що стане власністю заставника після виникнення права
податкової заставної, у тому числі продукція, плоди й інший прибуток
(майбутній врожай, приплід худоби тощо) Національні, культурні та
історичні цінності, що знаходяться в державній власності і занесені до
Держреєстру національного культурного надбання; вимоги, що мають
особистий характер, а також інші вимоги, застава яких забороняється
законом; об’єкти державної власності, приватизація яких заборонена
законодавчими актами, а також майно, що включається до складу цілісних
майнових комплексів державних підприємств, що не підлягають
приватизації, у т.ч. казенних підприємств (ст. 4 Закону № 2654)

Основним нормативним актом, що регулює заставні правовідносини в
Україні, тривалий час залишався Закон «Про заставу». Тепер у ЦК заставі
присвячені ст.ст.572-593, де визначені основні положення цього засобу
забезпечення виконання зобов’язань. Водночас зберігають чинність норми
Закону «Про заставу», які не суперечать ЦК.

Сутність застави полягає в тому, що кредитор-заставодержатель набуває
права у разі невиконання боржником зобов’язання, забезпеченого заставою,
отримати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед
іншими кредиторами.

Предметом застави може бути різне майно, в тому числі речі і майнові
права (вимоги), на яке може бути звернене стягнення.

Оцінка предмета застави здійснюється у випадках, встановлених договором
або законом.

Оцінка предмета застави здійснюється заставодавцем разом із
заставодержателем відповідно до звичайних цін, що склалися на момент
виникнення права застави, якщо інший порядок оцінки предмета застави не
встановлений договором або законом.

Оцінка майна, що передається у заставу у відносинах з участю комерційних
банків, здійснюється з урахуванням Методичних рекомендацій щодо
застосування комерційними банками Закону України «Про заставу»,
затверджених інструкцією від 8 жовтня 1993 р. №230/5/11 Національного
банку України.

Предметом застави може бути не тільки наявне майно, а й таке, яке
заставодавець набуде після виникнення застави (майбутній урожай, приплід
худоби тощо). При цьому права заставодержате-ля (право застави) на річ,
яка є предметом застави, поширюються на її приналежності, якщо інше не
встановлено договором. Право застави поширюється на плоди, продукцію та
доходи, одержані від використання заставленого майна, у випадках,
встановлених договором.

Однак предметом застави не можуть бути: майно, вилучене з цивільного
обігу; вимоги, нерозривно пов’язані з особистістю боржника (про
відшкодування шкоди, заподіяної життю або здоров’ю, вимоги про
аліменти); інші вимоги, застава яких заборонена законом, тощо (ст.576
ЦК). Предмет застави може бути замінений лише за згодою
заставодержателя, якщо інше не встановлено договором або законом.

Ризик випадкового знищення або пошкодження предмета застави несе власник
заставленого майна, якщо інше не встановлено договором або законом. У
разі випадкового знищення або пошкодження предмета застави заставодавець
на вимогу заставодержателя зобов’язаний надати рівноцінний предмет або,
якщо це можливо, відновити знищений або пошкоджений предмет застави.

Якщо предмет застави не підлягає обов’язковому страхуванню, він може
бути застрахований за згодою сторін на погоджену суму. У разі настання
страхового випадку предметом застави стає право вимоги до страховика.

Предметом застави може бути також майно, що належить кільком особам.
Особливості такої застави залежать від виду спільної власності. Якщо
майно перебуває у спільній сумісній власності, кожен з учасників такої
власності має право укладати договори щодо передання майна в заставу
(якщо інше не передбачене угодою сторін). Але зробити це він має право
за згодою всіх учасників спільної власності.

Якщо майно знаходиться в спільній частковій власності, то враховується
те, чи передається в заставу все майно чи лише частка співвласника. Якщо
в заставу передається все майно, для цього необхідна згода усіх
співвласників, оскільки розпорядження майном, що є у спільній частковій
власності, здійснюється за згодою всіх її учасників (ст.578 ЦК). Якщо в
заставу передається частка якогось із співвласників, останній може
розпорядитися нею лише після виділу її в натурі.

Сторонами заставного правовідношення є заставник (заставодавець) —
особа, що передає своє майно в заставу, і заставодержатель — особа, що
приймає в заставу майно заставодавця з метою забезпечення виконання
зобов’язання. Заставодавцями і заставодержа-телями можуть бути фізичні
особи, юридичні особи, а також суб’єкти публічного права.
Заставодержателем може бути лише кредитор за забезпеченим заставою
основним зобов’язанням.

Як заставодавець може виступати боржник за основним зобов’язанням,
забезпеченим заставою, а також третя особа (майновий поручитель).
Основна вимога, що пред’являється до заставодавця, полягає в тому, що
він має бути власником майна, яке передається в заставу, або мати інше
речове право на це майно. Це пов’язано з тим, що застава припускає
можливість продажу предмета застави, а отже, у заставодавця має бути
право розпорядження заставленим майном.

Підставами виникнення застави можуть бути: договір, припис закону,
рішення суду. До застави, яка виникає на підставі закону, застосовуються
положення ЦК щодо застави, яка виникає на підставі договору, якщо інше
не встановлено законом.

Договір про заставу укладається письмово. Якщо предметом застави є
нерухоме майно, а також в інших випадках, встановлених законом, договір
застави підлягає нотаріальному посвідченню.

Крім того, у випадках, встановлених законом, застава нерухомості
підлягає державній реєстрації, яка здійснюється на підставі заяви
заставодержателя або заставодавця згідно зі ст.15-1 Закону «Про заставу»
та Порядком ведення Державного реєстру застав рухомого майна,
затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від ЗО липня 1998 р.
№1185.

Істотними умовами договору про заставу є: вид застави, сутність
забезпеченої заставою вимоги, її розмір, строк (термін) виконання, опис
предмета застави (ст.584 ЦК).

Застава може бути поділена на види залежно від того, залишається предмет
застави у заставодавця чи передається заставодержателю.

Заставлене майно залишається у заставодавця у випадках: 1) іпотеки; 2)
застави товарів у обігу чи у переробці. У цьому разі заставодавець має
право: користуватися предметом застави відповідно до його призначення, у
тому числі видобувати з нього плоди та доходи, якщо інше не встановлено
договором і якщо це випливає із суті застави; відчужувати предмет
застави, передавати його в користування іншій особі або іншим чином
розпоряджатися ним лише за згодою заставодержателя, якщо інше не
встановлено договором; заповідати заставлене майно (правочин, яким
обмежується право заставодавця заповідати заставлене майно, є
нікчемним). Водночас заставодавець, який володіє предметом застави, у
разі втрати, псування, пошкодження або знищення заставленого майна з
його вини зобов’язаний замінити або відновити це майно, якщо інше не
встановлено договором.

Майно громадян, на яке не може бути накладене стягнення звертання за
виконавчими документами, перелік яких встановлено доповненням до Закону
№ 606

Обмеження застосування податкової застави

Окремі види активів платника податків, що має податковий борг, можуть
бути звільнені з-під податкової застави за запитом платника податків,
якщо ДПАУ встановлено, що звичайна вартість інших активів, які
залишаються в податковій заставі, у два і більше рази перевищує суму
податкового боргу, забезпеченого такою податковою заставою. При цьому
враховуються суми будь-яких інших прав дійсних вимог до активів такого
платника податків, що мають пріоритет над правом податкової застави.

У випадку, коли платник податків має кілька видів податкових боргів,
враховується їхня загальна сума. Повідомлення про звільнення окремих
видів активів з-під податкової застави видається органом державної
податкової служби за місцем реєстрації платника податків у писемній
формі у вигляді рішення (див. форму 2) у двох екземплярах, перший з яких
видається платникові податків. Рішення реєструються в окремому журналі,
екземпляри рішень ДПАУ зберігаються в справі платника податків для
наступного контролю за сплатою податків.

Пріоритет податкової застави

Право податкової застави має пріоритет перед:

1) будь-якими правами інших застав, що не були зареєстровані в
держреєстрах застав рухомого чи нерухомого майна до виникнення права на
таку податкову заставу;

2) будь-якими правами інших застав, що виникли після моменту виникнення
такого права на податкову заставу, незалежно від того, були
зареєстровані права інших застав у держреєстрах заставного рухомого чи
нерухомого майна чи ні;

3) будь-якими правами інших застав, що виникли або були зареєстровані в
держреєстрах заставного рухомого чи нерухомого майна в той самий день,
коли виникло право податкової застави.

Захист інтересів кредиторів підприємства

Підприємство (платник податків), активи якого знаходяться в податковій
заставі, зобов’язане в письмовому вигляді повідомити наступним
кредиторам 2 про таку податкову заставу, характер і розмір забезпечених
цією заставою зобов’язань, а також відшкодувати збитки кредиторів, що
можуть виникнути у випадку неподання їм такого повідомлення.

За цих умов, орган державної податкової служби направляє платнику
податків повідомлення за встановленою формою про виникнення права
податкової застави на всі активи такого платника.

В той же час, у випадках:

— несплати у граничні строки, встановлені Законом, суми податкового
зобов’язання, самостійно визначеної платником податків у податковій
декларації, податкова застава виникає з дня, наступного за останнім днем
зазначеного строку.

— несплати у граничні строки, встановлені Законом, суми податкового
зобов’язання, визначеної контролюючим органом, податкова застава виникає
з дня, наступного за останнім днем граничного строку такого погашення,
визначеного у податковому повідомленні.

При цьому право податкової застави визначається на підставі даних карток
особових рахунків платників податків, що ведуться контролюючими органами
відповідно до чинного законодавства.

До 1 жовтня 2004 року, згідно з вимогами статті 5 Указу 167/98, платник
податків, майно якого перебувало у податковій заставі, володів ним на
свій розсуд, за умови його збереження.

З набранням чинності статті 8 Закону платник податків, активи якого
перебувають у податковій заставі, здійснює вільне розпорядження своїм
майном, майновими та немайновими правами, що використовується у його
підприємницькій діяльності (інших видах діяльності, які за умовами
оподаткування прирівнюються до підприємницької), а саме готовою
продукцією, товарами і товарними запасами, роботами та послугами за
кошти за їх звичайними цінами.

Винятковими є операції, що згідно із Законом підлягають обов’язковому
письмовому узгодженню з податковим органом.

Якщо платник податків, активи якого перебувають у податковій заставі,
відчужив їх без попередньої згоди податкового органу, він додатково
сплачує штраф у розмірі ста відсотків від суми податкового боргу, щодо
якого виникло право податкової застави. При цьому податковим органом на
підставі акта перевірки приймається рішення про застосування та
стягнення сум штрафних санкцій за самостійне відчуження активів, які
перебувають у податковій заставі. Рішення разом з податковим
повідомленням надсилається (вручається) платнику податків.

Законом чітко визначено, у яких випадках активи платника податків
звільняються з податкової застави. Якщо статтею 7 Указу № 167/98 було
встановлено, що податкова застава припиняється погашенням або списанням
у встановленому порядку податкової заборгованості, що надавало надію
порушникам платіжної дисципліни щодо періодичного прощення державою його
податкових боргів і, у зв’язку з цим, умисного невиконання норм.

Використана література:

1. УКУ — Кримінальний кодекс України від 05.04.2001 р. № 2341-III.

2. Закон № 2181 — Закон України «Про порядок погашення зобов’язань
платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами» від
21.12.2000 р. № 2181-III.

3. Закон про систему оподатковування — Закон України «Про систему
оподаткування» від 25.06.91 р. № 1251-XII у редакції від 18.02.97 р. №
77/97-ВР, зі змінами і доповнен-нями.

4. Закон № 2654 — Закон України «Про заставу» від 02.10.1992 р. №
2654-XII.

5. Закон № 531 — Закон України «Про добродійність і благодійні
організації» від 16.09.97 р. № 531/97-ВР.

6. Закон № 2173 — Закон України «Про приватизаційні папери» від 06.03.92
р. № 2173-XII.

7. Закон № 606 — Закон України «Про виконавче здійснення» від 21.04.99
р. № 606-XIV.

8. Порядок № 338 — Порядок застосування податкової застави органами
податкової служби, затверджений наказом ДПАУ від 28.08.2001 р. № 338.

9. Постанова КМУ № 1185 — Постанова КМУ «Про Порядок ведення Державного
реєстру заставних рухомого майна» від 30.07.98 р. № 1185.

10. Наказ № 253 — Наказ ГНАУ «Про затвердження Порядку напрямку органами
державної податкової служби України податкових повідомлень платникам
податків» від 21.06.01 р. № 253.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *