Калькулювання собівартості продукції підсобних (промислових) виробництв (реферат)

Реферат на тему:

Калькулювання собівартості продукції підсобних (промислових) виробництв

У підсобних (промислових) виробництвах собівартість виробленої
продукції визначається на умовах франко-склад.

Собівартість продукції підсобних виробництв, наприклад, підприємств з
переробки насіння соняшнику, що здійснюють переробку
сільськогосподарської продукції, розраховується діленням витрат на
переробку та вартості переробленої продукції за договірною ціною (без
побічної продукції) на кількість одержаної основної продукції.

У разі переробки власної і давальницької сировини калькуляція
собівартості продукції здійснюється в два етапи: спочатку обчислюється
собівартість переробки одиниці сировини, для чого всі витрати на
переробку (без вартості побічної продукції) ділять на кількість
переробленої (власної та давальницької) сировини (переробка
давальницької сировини розглядається як виконання робіт на сторону), а
потім визначається собівартість власної готової продукції, для чого
вартість сировини та суми витрат, пов’язаних з її переробкою (без
вартості використаних відходів і побічної продукції за реалізаційними
цінами), діляться на кількість власної готової продукції.

У плодоовочеконсервному виробництві розраховується собівартість кожного
виду продукції. Для цього вартість перероблених овочів і фруктів (без
вартості відходів за цінами можливого їх використання) та інших
компонентів (оцту, спецій, солі), оплата праці, відрахування на
соціальні заходи працівників прямо відносяться на відповідні види
консервів. Витрати, які не можуть бути прямо віднесені на певний вид
продукції (непрямі витрати), розподіляються між окремими її видами
пропорційно кількості вироблених умовних банок.

Аналогічним чином розраховується собівартість продукції пункту соління,
однак між видами продукції вартість компонентів (солі, спецій тощо)
розподіляється за технологічними нормами, передбаченими рецептурою, а
непрямі витрати — пропорційно кількості виробленої продукції.

Непрямі витрати в сушильному виробництві розподіляються між видами
продукції пропорційно центнеро-дням.

Собівартість продукції виноробного виробництва визначається діленням
суми витрат на виготовлення продукції, включаючи сировину і допоміжні
матеріали, використані у виробництві (без вартості відходів за
реалізаційними цінами) на кількість готової продукції. Непрямі витрати
на виготовлення вина та виноматеріалів розподіляються між видами
продукції пропорційно кількості, а при потребі враховується ще й
тривалість її зберігання.

У підприємствах та підрозділах по переробці і приготуванню кормів
розраховується собівартість кожного виду одержаної продукції
(вітамінно-трав’яного борошна, комбікормів, гранульованих кормів,
кормосумішеи тощо). Для цього вартість переробленої маси і добавок
відноситься прямо на конкретний вид продукції, а непрямі витрати на
переробку розподіляються пропорційно масі переробленої сировини.

Собівартість виробленої продукції млинів і крупорушок включає в себе
вартість переробленої сировини та витрати, пов’язані з її переробкою.

Для визначення собівартості кожного виду продукції (борошна, дерті)
вартість переробленого зерна та інші прямі витрати відносяться
безпосередньо на конкретний вид продукції, а непрямі витрати на
переробку розподіляються між видами продукції пропорційно умовній
кількості переробленої сировини. Для розрахунку використовується
показник продуктивності млина у разі виготовлення конкретного виду
продукції. Наприклад, якщо продуктивність млина при переробці зерна на
дерть на ЗО % вища, ніж при його розмелюванні на борошно, то зерно,
перероблене на борошно, перераховується в умовну продукцію із
застосуванням коефіцієнта 10, а на дерть — 0,7.

У хлібопекарному виробництві витрати відносяться на собівартість певного
виду продукції, а суми, які не можуть бути віднесені безпосередньо,
розподіляються між видами продукції пропорційно виручці від реалізації.

Собівартість окремих видів продукції переробки молока (вершки, сметана,
масло, сир тощо) визначається діленням витрат на виробництво конкретного
виду продукції на її масу. При цьому з загальної суми витрат
виключається вартість використаних відвійок та іншої побічної продукції
за цінами реалізації. Непрямі витрати розподіляються між окремими видами
продукції пропорційно виручці від реалізації.

Для обчислення собівартості продукцію забою тварин і птицю оцінюють за
фактичною собівартістю. Розраховується фактична собівартість м’яса
окремих видів тварин. Для цього до вартості тварин додаються витрати на
забій і виключається вартість побічної продукції (шкур, субпродуктів
першої та другої категорії тощо) за встановленими цінами чи цінами
можливої реалізації. Результат ділиться на кількість одержаного м’яса.

На птахозабійних цехах калькулюється собівартість 1 ц охолодженого
м’яса. Побічну продукцію (пух, пір’я, підкрилок, нестандартні тушки,
субпродукти, кров, кишки) слід оцінювати за цінами можливої реалізації.

У разі переробки кількох видів птиці непрямі витрати птахо-забійного
цеху розподіляються з урахуванням продуктивності конвеєрної лінії для
переробки окремих видів птиці шляхом розрахунку кількості умовних голів
з використанням таких коефіцієнтів: дорослі кури і курчата — 1,0, качки
— 2,0, індики і гуси — 4,0. На конкретний вид продукції відносять
безпосередньо вартість забитої птиці та використаних матеріалів.

Для визначення собівартості продукції забою кролів (м’ясо і шкурки) всі
витрати на забій, включаючи вартість забитих кролів за собівартістю (без
вартості побічної продукції за цінами її можливої реалізації),
розподіляються між цими видами продукції пропорційно вартості
зареалізаційними цінами.

Собівартість шкурок хутряних звірів калькулюється окремо за їх видами.
Витрати на забій розподіляються між ними пропорційно кількості забитих
голів. Шкурки, які за своїми розмірами чи якістю не відповідають діючим
стандартам, вважаються нестандартними. Витрати між стандартними і
нестандартними шкурками розподіляються за цінами можливої реалізації.
Собівартість шкурок складається з вартості забитих звірів, витрат на
забій, первинну обробку та зберігання знежирених шкурок у холодильнику
(без вартості побічної продукції). При цьому витрати на зберігання
знежирених шкурок у холодильнику розподіляються між їх видами
пропорційно площі та тривалості зберігання.

Собівартість 1 т трести складається з вартості переробленої соломки і
витрат, пов’язаних з її переробкою. У разі переробки трести у волокно
собівартість волокна складається з вартості переробленої трести і
витрат, пов’язаних з її переробкою (без вартості побічної продукції).

У цегельному виробництві собівартість продукції обчислюється за
переділами: заготівля глини та піску, виготовлення цегли-сирцю,
випалювання цегли. На перших двох переділах розраховуються витрати на
одержання відповідно 1 куб. метра заготовлених глини і піску та 1000
цеглин-сирцю. Собівартість випаленої цегли складається із витрат на
випалювання, включаючи вартість цеглин-сирцю без вартості побічної
продукції (половинок та битої цегли за реалізаційними цінами).

При незначному обсязі цегельного виробництва переділи не виділяються. В
цьому разі собівартість випаленої цегли обчислюється виходячи з витрат
на заготівлю сировини, виготовлення сирцю та випалювання цегли (без
вартості побічної продукції).

У разі заготівлі деревини з власних лісонасаджень розраховується
собівартість 1 куб. метра ділової деревини. Для цього витрати, включаючи
плату за деревину, реалізовану на пні (без вартості побічної продукції,
наприклад, дров за ціною можливого використання), діляться на кількість
одержаної продукції.

Окремо обчислюються витрати на виготовлення пиломатеріалів, фактична
собівартість яких складається з вартості розпиляної деревини (колод),
заготовленої власними силами та придбаної, а також витрат на їх
розпилювання, зменшених на вартість одержаної побічної продукції
(обаполів, обрізків, тирси), яка оцінюється за цінами можливого
використання.

Витрати сільськогосподарських підприємств на добування торфу плануються
і обліковуються в цілому з виробництва незалежно від цільового
призначення торфу. Готовою продукцією є заготовлений торф, висушений до
встановлених кондицій.

У разі потреби розрахунок собівартості торфу здійснюватиметься з
урахуванням його вологості, яка береться на рівні: торф для добрив — 55
%, для підстилки — 40 %, кусковий для палива — 33 %, фрезерний для
палива — 40 %. Це дає змогу визначити собівартість заготовленої
продукції в перерахунку на торф умовної вологості.

Для визначення собівартості 1 т заготовленого для певного призначення
торфу необхідно витрати на торфорозробку розділити на кількість торфу
умовної вологості і помножити на кількість торфу умовної вологості
певного призначення. Одержаний результат ділиться на його фізичну масу.
Виготовлення торфобрикетів слід розглядати як окремий переділ
торфорозробок. Собівартість виготовлених брикетів складається з вартості
використаного торфу та інших компонентів і витрат на приготування маси,
її формування та сушіння.

Характерним для сільськогосподарських підприємств є відсутність поділу
загальновиробничих витрат на постійні та змінні.

Облік витрат у сільськогосподарському виробництві повинен забезпечувати
оперативне, достовірне та повне надходження інформації щодо кількості та
вартості одержаної продукції, трудових, матеріальних та інших витрат на
виробництво продукції по підприємству в цілому та в його окремих
структурних підрозділах (бригадах, цехах, фермах тощо).

Облік витрат, як і виходу готової продукції, у сільському господарстві
здійснюється в розрізі окремих об’єктів аналітичного обліку (виробництв,
видів або груп тварин).

Розглянемо окремі статті витрат і методику їх визначення на
сільськогосподарських підприємствах.

Оплата праці нараховується виходячи з обсягів виконаних робіт чи виходу
продукції або відпрацьованого часу на підставі первинних документів і
відноситься на відповідні об’єкти витрат.

Товарно-матеріальні цінності власного виробництва минулих років
відносяться на витрати за їх первісною вартістю, продукція власного
виробництва поточного року — за плановою собівартістю з коригуванням її
в кінці року до рівня фактичних витрат, а покупні ТМЦ — за первісною
вартістю з урахуванням методів списання, передбачених П(С)БО 9 «Запаси».

Малоцінні та швидкозношувані предмети списуються з балансу при передачі
в експлуатацію; їх виключають зі складу активів з наступною організацією
оперативного кількісного обліку за місцями експлуатації і
відповідальними особами протягом строку їх фактичного використання.

Роботи та послуги допоміжних виробництв списуються на відповідні об’єкти
обліку витрат виходячи з виконаного обсягу робіт та їх фактичної
собівартості, яку визначають щомісяця.

Точність та обґрунтованість обліку витрат є основою для правильного
складання калькуляційних розрахунків і визначення собівартості
сільськогосподарської продукції.

Список використаної літератури.:

Галузі народного господарства України (ЗКГНГ): Затв. наказом Мінстату
України від 24.01.94 № 21.

Про затвердження типових норм первинних документів з обліку в
будівництві: Наказ Держ. ком. буд-ва, архіт. і житлової політики України
від 29.12.2000 № 416/299.

Бабич В. В, Свідерський Є. І. Бухгалтерський облік на підприємствах
малого бізнесу в Україні. — К.: Лібра, 1996. — 160 с

Бутинець Т. А. Бухгалтерський облік: Навч. посіб. для студ. вузів / Т.
А. Бутинець, Л. В. Чижевська, С. Л. Береза. — Житомир: ЖІТІ, 2000. —672
с.

Бутинець Ф. Ф. Особливості бухгалтерського обліку в торгівлі. Курс
лекцій. Навч. посіб. / За ред. проф. Ф. Ф. Бутинця, доц. Н. М. Малю-ги.
— Житомир: ЖІТІ, 2000. — 608 с

Організація бухгалтерського обліку: Підруч. для студ. спец. «Облік і
аудит» вищ. навч. закл. / За ред. проф. Ф. Ф. Бутинця. — 3-тє вид., доп.
і перероб. — Житомир: ПП «Рута», 2002. — 592 с

ПанасюкВ. М., Ковальчук Є. К., Бобрівець С. В. Податковий облік: Навч.
посіб. — Тернопіль: Карт-бланш, 2002. — 260 с

Облік у селянському (фермерському) господарстві: Посібник / За ред. М.
Я. Дем’яненка. — К.: ІАЕ, 2001. — 403 с

Вуд Ф. Бухгалтерский учет для предпринимателей. В 4 ч. — М.: Аскери,
1993.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *