Структура банківської системи України (реферат)

Реферат на тему:

Структура банківської системи України

ПЛАН

Вступ

Сутність та структура банківської системи України

Структурні аспекти вдосконалення банківської системи України

Висновки

Використана література

Вступ

Процес переходу України до якісно нової форми економічних відносин, що
базуються на ринкових принципах ведення господарства, зумовив
необхідність внесення кардинальних змін до фінансово-кредитної сфери
економіки, яка відіграє ключову роль у забезпеченні руху грошових
потоків, тим самим створюючи базові передумови суспільного відтворення.
Основною ланкою цієї сфери є банківська система, якій належить провідне
місце у загальному механізмі організації й регулювання господарського
життя суспільства і від ефективності функціонування якої вирішальною
мірою залежить успіх соціально-економічних перетворень у країні загалом.

Банківська система України сьогодні – один із найрозвинутіших елементів
господарського механізму, оскільки її реформування було почато раніше за
інші сектори економіки, що визначалося ключовою роллю банків при
вирішенні завдань переходу до ринку. Саме банки відіграють основну роль
в утворенні оптимального середовища для мобілізації й вільного переливу
капіталів, нагромадженні коштів для структурної перебудови економіки,
приватизації й розвитку підприємництва. Водночас усебічне розкриття
їхніх потенційних можливостей у реалізації функції фінансового
посередництва на ринку значною мірою визначається особлмвостями
структурної організації банківської системи країни, яка забеспечує
складний механізм практичної реалізації взаємозв’язків і взаємовідносин
між банківськими установами, від чого, у кінцевому підсумку, залежать
результати їхньої діяльності та ефективність кредитно-фінансового
обслуговування усіх ланок народногосподарського комплексу.

Суть, будова та функції банківської системи.

Банківська діяльність – набір посередницьких операцій на
грошовому ринку, виконання яких дозволено законом тільки під особливим
наглядом держави спеціальним інститутам, які називаються банками. Іншим
фінансовим посередникам займатися цією діяльністю заборонено. Банк в
правовому відношенні – це будь-який фінансовий посередник, що виконує
одну або декілька операцій, віднесених законом до банківської
діяльності.

В Законі “Про банки і банківську діяльність” ( березень
1991р.) банком названо будь-яку установу, що виконує функції
кредитування, касового і розрахункового обслуговування народного
господарства та здійснює інші банківські оперіції, передбачені цим
законом.

До банківської діяльності відноситься комплекс з трьох
посередницьких операцій:

приймати грошові вклади від клієнтів;

надавати клієнтам позички і створювати нові платіжні засоби;

здійснювати розрахунки між клієнтами.

Комплекс з трьох базових операцій створює первинну сферу
банківської діяльності, а фінансовий посередник, що виконує цей
комплекс, є банківським інститутом, банком в економічному розумінні.

В дійсності фінансові посередники, крім базових, можуть
виконувати й багато інших, не базових, але потрібних для грошового ринку
операцій. Такі банки прийнято називати універсальними. Банки, що
виконують лише частину базових операцій на грошовому ринку, називаються
спеціальними.

Якщо ж посередник грошового ринку не виконує жодної з
названих базових операцій, тобто позбавлений ознак банку, його відносять
до небанківських фінансових інститутів. В Україні такими інститутами є:
страхові, трастові, фінансові, інвестиційні компанії, пенсійні фонди
тощо.

Банківська система – законодавчо визначена, чітко
структурована сукупність фінансових посередників грошового ринку, які
займаються банківською діяльністю. Банківська ситема має своє особливе
призначення, свої специфічні функції в економіці, які не просто
повторюють призначення і функції окремих банків, а будується по
заздалегідь виробленій концепції.

Закон України “Про банки і банківську діяльність” перш ніж
визначити, які банки можуть бути в Україні і як вони повинні
функціонувати, зафіксував концептуальне положення, що банківська система
України повинна бути двохрівневою, встановив, які банки відносяться до
кожного з рівнів і яким буде механізм звєязків між ними.

Необхідність формування бінківської ситеми, як особливої
структури, визначається двома групами причин:

пов’язаних з необхідністю здійснення суспільного нагляду і регулювання
банківської діяльності, узгодження комерційних інтересів окремих банків
з загальносуспільними інтересами – забеспеченням сталості грошей і
стабільної роботи всіх банків;

пов’язаних з функціонуванням грошового ринку, забеспеченням
збалансованності попиту і пропозиції на грошовому ринку і в кожному його
секторі.

За своєю структурою банківські системи різних країн істотно
відрізняються. Разом з тим є ряд ознак, які властиві всім банківським
ситемам, що функціонують в ринковій економіці. Це, перш за все,
двохрівнева їх побудова.

На першому рівні знаходиться центральний банк. На нього
покладається відповідальність за вирішення макроекономічних завдань в
грошово-кредитній сфері, перш за все – пдтримання сталості національних
грошей та забеспечення сталості функціонування всієї банківської
системи.

На другому рівні банківської ситеми знаходяться решта
банків, які в Україні прийнято називати комерційними банками.

В зарубіжних країнах до комерційних належить тільки частина банків
другого рівня. Переважно це банки, що виконують весь комплекс базових
операцій і створені на акцілнерній основі. Крім комерційних у кожній
країні виділяється цілий спектр інших банків – кооперативних, приватних,
спеціалізованих тощо.

Поява дворівневої банківської системи у державах колишнього схудного
блоку була першою помітною ознакою переходу до економічної системи,
орієнтованої на ринок. Адже банківська система є важловою єднальною
ланкою між макроекономічними факторами та мікроекономічними процесами, а
отже, істотно впливає на успішність чи неуспішність перехідного періоду.

Як переконує досвід країн із розвинутими ринковими відносинами,
створення ефективної ринкової економіки можливе тельки за умови
формування відповідної державної типової основи. Для цього паралельно з
приватною власністю на засоби виробництва, вільним підприємництвом,
конкуренцію, ефективною системою державного управління, рівновагою
інтересів різних соціальних груп необхідно забезпечити функціонуючи
систему ціноутворення і стабільність валюти. Власне, поняття грошової
стабільності має величезне значення для соціально спрямованої ринкової
економіки.

Зауважимо, що централізована планова економіка розглядала роль грошей
тільки як інструменту перерахунку і контролю, тоді як роль грошей в
умовах ринку має центральне значення. Гроші з їх різними функціями, як
загальний еквівалент обміну, одиниця виміру, а також як засіб для
передачі й збереження вартості — це кров економіки. Якщо надмірне
збільшення грошової маси зумовлює рух спіралі цін і призводить до
інфляційних викривлень, то результати зменшення грошової маси є дефляція
і безробіття. Визначення грошової маси в такому обсязі, щоб вона з
одного боку, стимулювала економічне зростання, а з другого не спричиняла
інфляційних процесів — найважливіша функція банківської системи і
насамперед центрального банку країни.

У сучасній ринковій економіці із розподілом праці банківська система має
величезне значення завдяки зв’язкам цієї системи з усіма секторами
економіки. Найважливіші функції банків полягають у забезпеченні
безперебійного грошового обігу та обігу капіталу, у наданні можливостей
отримання необхідного фінансування підприємствами, державою, приватними
особами, а також створення сприятливих умов для вкладання каошті із
метою нагромадження заощаджень у національній економіці. Через неї
проходить великий об’єм грошових розрахунків і платежів підприємств,
організацій і населення. Вона мобілізує і перетворює в активно діючий
капітал тимчасово вільні кошти, заощадження та доходи населення, виконує
різні кредитні, посередницькі, інвестиційні, довірчі та інші операції.

Банківська система України започаткована після прийняття Верховною Радою
у березні 1991 року Закону України » Про банки і банківську діяльність».

Вона є дворівневою і складається з Національного банку України та
комерційних банків різних видів і форм власності, у тому числі
експортно-імпортного банку України та спеціалізованого комерційного
ощадного банку України.

Національний банк України є центральним банком, який проводить єдину
державну грошово-кредитну політику з метою забезпечення стабільності
національної грошової одиниці.

Комерційні банки створюються на акціонерних або пайових засадах
юридичними і фізичними особами. Свої функції комерційні банки реалізують
через виконання таких операцій, як залучення коштів підприємств,
установ, організацій, населення на депозитні, вкладні разхунки та
недепозитні залучення коштів, кредитування суб’єктів господарської
діяльності та громадян, вкладанням у цінні папери, формування касових
залишків та резервів, формування інших активів: касове та розрахункове
обслуговування народного господарства, виконання валютних та інших
банківських операцій.

Банки у своїй діяльності керуються Конституцією України. Законами
України «Про Національний банк України», «Про банки і банківську
діяльність» законодавством України про акціонерні товариства та інші
види господарських товариств, іншими законодавчими актами України,
нормативними актами Національного банку України і своїми статутами.

Банківська система організовує і обслуговує рух головного атрибуту ринку
— капіталу, забезпечує його залучення, акумуляцію і перетікання у ті
сфери суспільного виробництва, де виникає дефіцит капіталу.

Банківська система України має своє особливе призначення, специфічні
функції в економіці. Виникає банківська система не внаслідок механічного
поєднання окремих банків, а будується за заздалегідь виорбленою
концепцією, в межах якої надається певне місце кожному виду банків і
кожному окремому банку.

Необхідність формування банківської системи як особливої структури
визначається двома групами причин, що:

— пов’язані з необхідністю здійснення суспільного нагляду і регулювання
банківської діяльності, узгодження комерційних інтересів окремих банків
із загальнодержавними інтересами — забезпеченням сталості грошей і
стабільної роботи усіх банків;

— пов’язані з функціонуванням грошового ринку, забезпеченням
збалансованості попиту і пропозиції на грошовому ринку і в кожному його
секторі. Для цього набір банківських інститутів та інструментів, які
надаються ними, повинен бути досить широким і мобільним, щоб можна було
заповнити будь-який сектор ринку.

Відповідно банки повинні керуватися у своїй діяльності не лише
комерційними інтересами, а й вимогами системи, до якої вони входять.

Отже, банківська система — це специфічна економічна й
організаційно-правова структура, що забезпечує функціонування грошового
обігу та ринку, а також економіки в цілому. Вона покликана виконувати
такі функції:

— трусформаційну, яка полягає в тому, що мабілізуючи вільні кошти одних
суб’єктів ринку і передаючи їх різними способами іншим суб’єктам, банки
можуть змінювати строки грошових капіталів, їхні розміри та фінансові
ризики;

— функцію створення грошей і регулювання грошової маси, яка полягає в
тому, що банківська система оперативно змінює масу грошей в обігу,
збульшуючи чи зменшуючи її відносно зміни попиту на гроші. Іншими
словами, банківська система керує пропозицією грошей;

— забезпечення сталості банківської діяльності й грошового ринку.

До середини 1994 року відкриття банку в Україні можна було порявняти з
відкриттям приватного підприємства або товариства. Як наслідок, число
комерційних банків до кнця 1992 року перевищило 90. У 1992 році їх було
вже 130, а у 1993 році — 207. Протягом трьох наступник років, кількість
банків досягла 230 і стабілізувалася на цьому рівні.1 Водночас три із
п’яти великих державних банків — «Промбудбанк», «Житлосоцбанк»,
«Агропромбанк» — були перетворені в акціонерні компанії —
«Промінвестбанк», «Укрсоцбанк», а також банк «Україна». 1992-1993 роки
характеризується як період створення банків «нової хвилі». У цей період
в результаті прогресуючого розвитку спільних підприємств, малих
підприємств і акціонерних компаній створюються банки із значною часткою
приватного капіталу.

Народногосподарське значення банківського сектора України особливо
помітно знизилося у 1994-1995 роках. Одна з ознак цього етапу — низький
рівень банківського менеджменту. Це призвело до банківської кризи та
банкрутства окремих банків. Протягом 1994 року збанкротували 12 банків.
У 1995 році 20 банків були переведені на стн оздоровлення. Упродовж 1996
року збенкрутувало 45 банків (пряме банкрутсво), а 60 прибували в стані
оздоровлення (приховане банкрутсво). За даними Національного банку
України, кількість таких проблемних банків становили 28. На початку 1998
року 23 банка проходили процедуру санації, 16 підлягали закриттю, 12 —
визнані банкрутами.

Наведені цифри свідчать про зростання в українській банківській системі
кількості випадків некредитоспроможності. В період 1994-1995 років
відбувалась зміна акціонерів багатьох банків, здійснювався продаж і
перепродаж комерційних банків та їхніх філій.

Стабілізація рівня інфляції прискорила процес банкрутства комерційних
банків. Головними вадами банківської системи України залишалися:

— недостатність запасів копіталу у більшості банків;

— контроль процентних ставок через ставку рефінансування НБУ;

— доступ держави до безплатних кредитів;

— привілейований режим роботі для окремих комерційних банків;

— недостатнє дотримання принципів, чинних для банківської діяльності;

— недостатність конкуренції у кредитній сфері.

На сьогодні в Україні діє 15 комерційних банків зі змішаним капіталом,
серед яких 5 банків мають 100% іноземного капіталу і зареєстровані як
українські суб’єкти господарювання.1 Це «Кредит Ліоніс» (французький
капітал)), «Сосіете Генерале» (французький капітал), Депозитно-кредитний
банк (польський капітал), ING Bank і «Кредит Свісс». Решта 12 банків
мають лише частину іноземного капіталу у своїх статутних фондах. Крім
того, нині в Україні працюють 22 представництва закордонних банків.

Розміщення банків на території держави вкрай нерівномірне. У Києві та
Києвській області діють 78 банків, у Харківській і Одеській — по 15, у
Донецькій — 14, в АР Кирм і Дніпропетровській області — 12, у Львівській
— 10. Водночас у Вінницькій і Кіровоградській областях узагалі немає
комерційних банків.

Отже, треба визнати, що банківська система в Україні перебуває нині у
стані подальшого реформування і потребує конкретних дій. Аби підвищити
ефективність української економіки, банкам треба відігравати роль
посередника між надходженням вітчизняних заощаджень та раціональним
розміщенням капіталів в економіці. Як підтверджує досвід функціонування
банківського сектора у розвинутих країнах, в Україні ключовими питаннями
банківської системи на сьогодні є насамперед зміцнення законодавчих
основ діяльності центрального банку, розбудова законодавчих рамок і
нормативного регулювання діяльності комерційних банків.

Класифікація комерційних банків.

Класифікаційні ознаки Види комерційних банків

Порядок створення Перепрофільовані, новостворені

Характер спеціалізації Універсальні, спеціалізовані

Територія діяльності Регіональні, республіканські, міжнародні

Розмір Великі, середні, малі

Форма власності Загальнодержівні, муніципальні, колективні (відкриті й
закриті акціонерні товариства, холдинги, товариства з обмеженою
відповідальністю, кооперативні ), приватні, зі стопроцентною іноземною
власністю, змішані

Функції і характервиконуваних операцій Інвестиційні зберігання,
депозитні, іпотечні, земельні, інноваційні, поштово-пенсійні,
промислові, агропромислові, біржові, експортно-імпортні, лізінгові,
торговельні

Характер відносин Банки-гаранти, банки-кореспонденти, уповноважені

Ступінь впливу Монополісти, аутсайдери

Структура Багатопрофільні, безфіліальні

Ступінь контролю Контролюючі, контрольовані

Конкурентоспроможність Конкурентноспроможні, неконкурентноспроможні

Фінансовий стан Стійкі, проблемні, кризаві, банкрути

Структурні аспекти вдосконалення банківської системи України.

Поглиблення банківської реформи та всебічне зміцнення на
цій основі банківської системи, забеспечення на ділі її ефективної
підтримки з боку держави розглядається як одне з пріоритетних завдань
економічної політики. Без кваліфікованого здійснення радикальних заходів
у цій сфері економічної діяльності, вирішення всього комплексу завдань
ринкової трансформації адміністративної економіки, забеспечення її
цивілізованого функціонування неможливо.

Основна спрямованість подальшого реформування
банківської системи пов’язується з утвердженням на ділі функціонально
розглянутої дворівневої структури банківських відносин, що передбачає
забеспечення Національним банком країни стабілізацію грошового обігу, з
одного боку, і здійснення всього комплексу банківських послуг
комерційними банками, з іншого. З цією метою потрібно здійснити таку
систему заходів:

Суттєво прискорити розробку та прийняття комплексу законів про
банківську та кредитну діяльність.

Здійснювати політику, спрямовану на зміцнення авторитету Національного
банку України. Підтримувати принцип самостійності НБУ і його виключної
підзвітності Верховній Раді. Верховна Рада має ухвалити постанову “Про
регламент підзвітності НБУ Верховній Раді”.Ініціюватиметься також
утвердження конституційної норми, за якої голова НБУ призначатиметься на
8 років, що сприятиме стабільності керівництва НБУ. З метою узгодження
різних нарямків фінансової та грошово-кредитної діяльності
ііціюватиметься заснування Міжвідомчої консультативної Ради по банках.

Відповідно до існуючої світової практики необхідно утворення автономної
від НБУ системи органів по здійсненню реєстрації банківських установ та
нагляду за банківською діяльністю.

Має бути розроблена та здійснена комплексна програма розширення мережі,
зміцнення та підвищення ролі у ринковій трансформації економіки
комерційних банків, скасування їх дискрімінаційного оподаткування,
прийняття нормативних актів, що мають забеспечити правову основу
беспосередньої участі комерційних банків у приватизаційному процесі,
санації збиткових підприємств, зрощування капіталів промисловості та
банків і утворення на цій основі конкурентноздатного національного
фінансового капіталу.

Необхідно створити систему швидкого реагування на виникнення системного
ризику для банківської системи в цілому, яка б включала, по-перше,
механізм оперативної, бажано щоденної, оцінки стану банківської системи,
однозначний об’єктивний механізм державної підтримки банківського
сектора у разі виникнення несприятливого системного ризику. По-лруге,
необхідно створити для суб’єктів економіки можливість вчасно оцінювати
фінансовий стан будь-яких банків України. Для цього необхідно розробити
офіційну методику оцінки стану банку на основі його звітної статистики,
з врахуванням української специфіки.

З метою захисту вкладів громадянтреба створити Міжбанківський фонд
обов’язкового страхування банківських вкладів фізичних осіб, який матиме
статус юридичної особи.

Необхідно створити дійовий механізми застави майна.

Висновки

Завершення структуризації банківської системи за дворівневим
приципом водночас не можна вважати остаточним завершенням процесу її
формування, адже організаційна структура банківської системи ринкового
типу має включати також мережу допоміжних організацій, які забеспечують
нормальну діяльність кредитних установ, сприяючи функціонуванню
складного механізму взаємозв’язків банків із суб’єктами економічних
відносин, що діють у різних секторах господарства країни. На практиці в
організаційному плані реалізація допоміжних функцій забеспечується
елементами, які у своїй сукупності являють собою інфраструктуру
банківської системи, що у нормальних ринкових умовах повинна охоплювати
інформаційне, технічне, науково-методичне, кадрове та
законодавчо-правове забеспечення діяльності банків.

Без цих елементів інфраструктури нормальне функціонування банків в
умовах ринку неможливе. Тому необхідність інтегрування їх до банківської
системи об’єктивно випливає з потреби всебічного регулювання діяльності
кредитних установ, включаючи також діяльність допоміжних організацій в
інтересах розвитку всієї банківської системи відповідно до потреб
суб’єктів економічних відносин, яких вона обслуговує.

Таким чином, банківська система в умовах ринку попри належний
рівень капіталізації банківських установ та розвиток різних видів
спеціалізованих комерційних банків нарівні з банками універсальними, що
в сукупності утворюють другий рівень системи, має включати також
інфраструктуру, яка обслуговує обидві рівні – верхній і нижній,
забеспечуючи нормальне функціонування банківської системи загалом.

Глибоку кризу банківської діяльності не можна подолати суто
банківськими заходами, крудитними, монетарними інструментами, бо її
першопричини криються в економіці. Саме тому потрібно ставити питання
про економіку і банки, а не суто банківську проблему.

Використана література:

М.І.Савлук “Вступ до банківської справи” К.: Лібра, 98

Л.Д.Кучма “Шляхом радикальних економічних реформ” К.: Поліграфкнига, 94.

Т.Андрушків. Банки як суб’єкти фінансових ринків України: роль і
перспективи // Банківська справа. – 1998 — № 2

В.О.Паламарчук, О.К.Бойченко. Банківська діяльність за умов перехідної
економіки: економіко-правові аспекти // Фінанси України. – 1998 — № 3

О.В.Дзюблюк. Структурні аспекти вдосконалення банківської системи країни
// Фінанси України. – 1999 — № 1

І.Гуцал, Я.Чайковський. Банківська система України: стан і перспективи
// Банківська справа. – 1998 — № 2

PAGE

PAGE 1

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *