Джайнизм
2. Джайнізм: специфіка віровчення та культ.
У VI ст. до н.е. брахманізм уже перестав задовольняти релігійні
потреби населення Індії. Передусім це стосувалося надто ускладненого
його культу, неспроможності витлумачити багато актуальних для того часу
питань, пов`язаних з буттям світу і людини. У зв`язку з цим посилилися
релігійні пошуки, наслідком яких стало виникнення на значній території
Індії буддизму. Але у східній частині Північної Індії процес асиміляції
місцевого населення з арійскими прибульцями мав свої особливості:
елеменети місцевої культури явно переважали, що зумовило особливу
тенденцію релігійного розвитку, яка виявилася в утворенні нової релігії
– джайнізму.
Джайнізм майже не існує за межами Індії, і навіть у самій Індії
нараховується не дуже багато послідовників (біля півтора мільйони
чоловік). Але зовнішній вплив ідеї джайнізму непропорційно великий.
Засновником джайнізму вважається Махавира – “великий герой”, на
прізвисько Джина – “переможець”. Одні вважають джайнізм сектою
індуїзму, інші – окремою релігією. Дехто з учених твердить, що Будда і
Махавіра – одна особа, а буддизм і джайнізм – різні гілки одного вчення.
Але точно відомо, що обидва віровчення спочатку були внутрішніми
реформаторськими течіями індуїзму.
Махавіра походив з касти правителів (кшатриїв) і вів розкішне, повне
надмірностей життя до 30 років, коли він раптово прийшов до думки про
самовдосконалення. Провівши 12 років в умертвінні плоті і медитації, без
одягу та їжі, Махавіра при житті досяг стану нірвани. У 42-річному віці
отримав визнання як переможець пристрастей (джайн), як вільний від світу
(ніргрантх). Останні 30 років життя він провів у виді якоїсь всевідаючої
істоти (кевали), навчаючи своїх послідовників, яких стали називати
джайнами та ніргрантхами.
До кінця життя Махавіра заснував кілька великих монашеских громад,
одна з яких зберегла його навчання і продовжувала існувати після смерті.
Згодом джайнізм розділився на три секти:
перша секта – Дигамбарів (небесних одягів) відмовилася від носіння одягу
взагалі;
друга секта – Шветамбарів (білих одягів) дозволяла своїм послідовникам
носити одяг, але тільки чисто-білий;
третя секта – Станакаваси, згодом перетворилася в реформаторську течію,
яка боролась проти поклоніння ідолам серед джайнів.
У кожній з цих трьох галузей джайнізму свій власний звіт священних книг.
Загальна назва священних книг джайнів – Агами (наставління). Священні
книги містять повчання Махавіри доповнені його послідовниками. Число
книжок коливається від 33 до 84, в залежності від секти.
Джайни вірять, що їхня релігія древніша за самий індуїзм, тому що
Махавіра був 24-им і останнім тиртханкаром (святим, що пізнав чесноту).
Джайни вважають, що до Махавіри було ще 23 таких “святих”, і початок
їхньої релігії було покладено в далекій стародавності найпершим з них,
по імені Ришабха. У нього було одинадцять безпосередніх учнів –
ганадхарів, яких джайни вважають святими. Общину джайнів створив нібито
23-й тиртханкар Паршва, який проповідував чотири істини:
не вбивай нічого живого;
не кради і не визнавай мирських справ;
будь правдивим;
будь аскетом.
Махавіра долучив сюди ще цнотливість монахів. Таким чином, Махавіра
був, на їх думку, організатором, систематизатором та реформатором, але
не засновником релігії.
Община джайнів об`єднувала монахів і мирян. Монастирів у джайнів не
було. Монахи жили біля міст у лісах, печерах, щоб миряни бачили їхнє
аскетичне життя. Миряни мусили дотримуватися подружньої вірності,
обмежувати свої потреби, один день на місяць жити як монахи, і протягом
усьго часу годувати монахів. Ще за життя Махавіри джайнізм набув
великого поширення.
Ціль усіх джайнів у тім, щоб стати джинами (переможцями), подібно
Махавірі – тільки так, вважають вони, можна позбутися від безкінцевого
циклу перевтілень. Джайнізм можна назвати атеїстичною релігією тому, що
це навчання заперечує існування Верховної Істоти або Творця; крім того,
джайни взагалі не вірять в існування надприродних сил. Індуських богів
вони визнають як істот не набагато більш могутніх, ніж людина.
Заперечуючи все надприродне, джайни виробили гуманістичний погляд на
порятунок. Людина повинна покладатися тільки на свої сили та здібності.
Нерозумно сподіватися на допомогу ззовні. Нескінченних страждань життя,
безкінцевих перевтілень можна уникнути лише за допомогою самодисципліни
й аскетичного способу життя. Відповідно до навчання джайнів, всесвіт
ніким не створений й існує вічно. Всесвіт складається з двох незалежних
і вічних початків – живого (джива) і неживого (аджива). Живе є душа, а
неживе є речовина, матерія. Джайни вірять, що навіть комахи, рослини,
вогонь, вода, земля і вітер мають живі душі.
Не пояснюючи, як це відбувається і чому, джайни стверджують, що
кожна джива (жива душа) постійно зв’язана з адживой (неживою речовиною)
через карму, безтілесну, невідчутну матерію, що підтримує зв’язок живого
з неживим. Порятунок – кайвалья – це процес відділення душі від
речовини, звільнення живого від неживого; досягається таке відділення
тільки порятунком душі від вже існуючої карми і недопущенням проникнення
нової. Монашеска організація джайнів призначена саме для того, щоб
запобігти проникненню нової карми за допомогою спеціальних обрядів і
особливих умов життя.
Суть джайнізму – це три основи, “три дорогоцінних камені”: правильне
знання, правильна віра і правильне поводження. Правильне знання –
розуміння філософії джайнів. Правильна віра – довіра до усьому, що
написано у священних книгах джайнів. Правильне поводження містить у собі
кілька принципів, найважливіші з яких – неспричинення зла і
непротивлення до зла (ахімса) і аскетичний спосіб життя (тапас).
Джайни довели принцип неспричинення зла до такого абсурду, що він
став найбільш відомою характеристикою їхньої релігії. Монахи-джайни
підмітають перед собою дорогу, щоб не убити випадково якої-небудь
комахи. Вони проціджують усю воду, що п’ють, і уважно досліджують усю
їжу перед тим, як її з’їсти. Джайни строго дотримуються вегетаріанства,
але і при цьому висловлюють співчуття, тому що фрукти, овочі і горіхи,
на їхню думку, теж мають живу душу. Тому щодня вони каються в зроблених
гріхах і намагаються грішити якнайменше, поїдаючи тільки нездатних
почувати “живих істот”. Тому що майже будь-яка робота зв’язана з
ненавмисним убивством чогось живого, джайни, що серйозно відносяться до
своїх переконань, вибирають професії, що відповідають їх вимогам
(наприклад, банківського службовця або страхового агента).
Хоча самогубство суперечить джайністському принципові неспричинення
зла, вищим актом аскетизму в джайнів вважається вмерти голодною смертю,
не приймаючи їжі. Вони думають, що в такий спосіб здобувають звільнення
або святість.
Є й інші принципи правильного поводження: цнотливість, правдивість,
байдужність до подій і цінностей матеріального світу; джайни не крадуть
і не беруть на себе зобов’язань.
Якщо релігію джайнів оцінювати з біблійних позицій, то можна
виділити декілька аспектів:
джайнізм – релігія егоцентрична, зосереджена скоріше на людині, ніж до
Бога. Джайни повністю заперечують усе надприродне, розглядаючи всесвіт,
як щось вічне, ніким не створене, існуюче саме по собі і складене з двох
протилежних початків – речовини і душі, мертвого і живого. У релігії
джайнів немає місця для Особистісного Бога.
джайни не призивають до жалю і милосердя, їх цікавить тільки дотримання
визначених правил. Порятунок досягається навіть не моральними якостями,
а безпомилковим дотриманням ритуалів. Тому монашеська система джайнів –
одна з найсуворіших організацій світу, що вимагає беззаперечного
підпорядкування від своїх членів.
джайнізм – це скоріше механічне виконання обрядів, ритуалізм, ніж
духовний взаємозв’язок; це не звільнення, а підпорядкування волі. Кожен
джайн надзвичайно турбується про самого себе, до всіх інших йому немає
справи.
у релігії джайнів чітко виявляються песимізм, безнадійність і
відсутність позитивного стимулу.
серед джайнів немає місця слабкому, каліці, дитині. Тільки сильні
знаходять порятунок.
усі зусилля джайнів закінчилися соціальним і духовним крахом. Джайнізм
виявився нездатний знищити кастову систему, очистити храми від ідолів і
перемогти багатобожжя, що джайни, в принципі, відкидають. У дійсності
джайни поклоняються і моляться 24-м тиртханкарам, і храми їхні повні
ідолів.
Більшість джайнів живуть в Індії, і якщо комусь з нас доведеться
зустрітися з ними, необхідно знати деяку культурну специфіку. Вони
заснували “Всесвітню місію джайнів”, організацію, задачею якої є
поширення джайнізму в інших країнах, головним чином, за допомогою
літератури. Англійською мовою існує багато джайнистской літератури; у
ній особливо підкреслюється принцип “правильного поводження “.
Для західної культури характерний практичний склад розуму; тому не
дивно, що ідеї джайнів – у тім, що відноситься до повсякденного життя –
придбали деяку популярність у країнах Заходу. Якщо Вам доведеться
зустріти людину, що відчула сильний вплив джайнізму, пом`ятайте
наступне:
Концепція неспричинення зла (ахімса) нездійсненна на практиці – людина,
хоче вона того чи ні, убиває мільйони живих організмів, і уникнути цього
неможливо. Джайни проціджують воду, щоб не проковтнути разом з нею
дрібних комах, але з кожним ковтком води ми поглинаємо мільйони
мікроорганізмів. Таким чином, зупинити проникнення нової карми просто
поза людськими силами. З іншого боку, швидко умерти від спраги і голоду
ще не означає, на думку джайнів, знайти звільнення. Деякі джайни бачать
це протиріччя і намагаються обійти його за допомогою щоденних покаянь.
Але кому й у чому вони каються?
2. Навчання джайнів не містить ясної й осмисленої системи авторитетів.
Три секти джайнів не згодні між собою з приводу того, які зі священних
книг варто вважати канонічними. Жодна з цих книг не була записана в
остаточному виді впритул по 500 р. до н.е, коли після смерті Махавіри
пройшло вже біля тисячі років.
3. Цікаво, що тепер джайни заявляють: ахімса, принцип неспричинення зла,
є ні що інше, як навчання про всеосяжну любов. Це твердження не можна
знайти в їхніх священних книгах; з іншого боку, у сучасній джайністскій
літературі можна чітко простежити вплив християнских ідей. Насправді,
усі розпорядження джайнізму носять заборонений характер, і ця релігія
може залучити тільки людей аскетичного складу.
4. Проблема гріха важлива в релігії джайнів, хоча вони відносяться до
неї і визначають її інакше, ніж християни. Але саме тут знаходиться
точка дотику християнства з джайнізмом і на цьому ґрунті можна вступити
в контакт. Питання в тім, чи здатний грішник сам очиститися від своїх
гріхів, ведучи аскетичний спосіб життя і не заподіюючи зла?
Проте джайністске вчення і сьогодні має не мало прихильників (кілька
мільйонів прихильників, в основному приналежних до торговельних і
ремісничих кіл, тому що ахінса унеможливлює для джайна землеробство), і
впливає в сучасній Індії на культурне, релігійне і політичне життя
країни.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
