ФАКТОРИ, ЩО ВПЛИВАЮТЬ НА РОЗВИТОК МАЛОГО ПІДПРИЄМНИЦТВА В УКРАЇНІ
Уже відсвяткували свій десятирічний ювілей перші в Україні малі
підприємства (ті, що зуміли вижити), підросли діти перших українських
підприємців, а суспільство ще й досі вагається і не може відповісти на
запитання, чи потрібен Україні малий бізнес і чи можлива трансформація
економіки України без підприємців малого бізнесу.
Та практичну відповідь на це запитання ми маємо, що засвідчується даними
офіційної статистики, згідно з якими у сфері малого підприємництва в
Україні діє:
151,4 тис. малих підприємств із загальною чисельністю працівників 1,032
млн. чол.;
4,7 тис. спільних підприємств із загальною чисельністю працівників 95
тис. чол.;
35,5 тис. фермерських господарств із загальною чисельністю працівників
67 тис. чол.;
930 тис. індивідуальних підприємців, що працюють без створення юридичної
особи.
Отже, по Україні в сфері малого підприємництва зайнято понад 2,1 млн.
чол., а виробляється в малому секторі економіки 7% ВВП. На 1000 чоловік
населення маємо 3 малих підприємства. Це краплина в морі. В Україні мале
підприємництво – це екзотика і хобі відчайдушних людей.
Стан розвитку малого підприємництва
в розвинутих країнах світу і в Україні:
Показники США Японія Велико-
британія Італія Німеч-
чина Франція Україна
Кількість МП (тис.) 19300 6450 2630 3920 2290 1980 151,4
Кількість МП на 1000 чол. населення 74,2 49,6 46 68 37 35 3
Зайнято в МП млн. чол. 70,2 39,5 13,6 16,8 18,5 15,2 2,1
Частка МП у загальній кількості зайнятих (%) 54 78 49 73 46 54 8,0
Частка МП у ВВП (%) 50–55 52–55 50–53 57–60 50–54 55–62 7,0
Джерело: Моніторинг інвестиційної діяльності в Україні. 1999. № 3. С.
49, 59.
За станом розвитку малого підприємства Україна в десятки разів відстає
від країн ЄС. Нас значно випереджають за всіма показниками розвитку
малого підприємства Польща, Словенія, Чехія, Росія, Естонія та інші
посткомуністичні держави.
Дослідження фахівців багатьох національних, міжнародних урядових і
неурядових організацій, таких, наприклад, як Міжнародна фінансова
корпорація, Міжнародний центр перспективних досліджень,
Координаційно-експертний центр об’єднань підприємців України,
Український незалежний центр політичних досліджень, Спілка підприємців
малих, середніх та приватизованих підприємств України, Гарвардський
університет міжнародного розвитку, а також науковців Національної
академії України та вітчизняних вищих навчальних закладів, дають
більш-менш узагальнюючу картину перешкод, котрі стримують і гальмують
розвиток підприємництва в Україні.
За результатами соціологічних досліджень МФК та анкетування малих
приватних підприємств, які проводив Центр соціальних експертиз і
прогнозів Інституту соціології, проблеми і перешкоди для розвитку малого
бізнесу в Україні можуть бути розподілені на кілька категорій.
Законодавчі та адміністративні фактори.
Це фактори, пов’язані із законодавством України та податковою системою,
або, іншими словами, перешкоди, створені державою, які включають:
високі податки (на що вказали 97% респондентів);
велика кількість різних податків (86% респондентів);
часті зміни до вимог податкової звітності (77% респондентів);
велика кількість видів підприємницької діяльності, які підлягають
ліцензуванню (42%) та заскладна процедура отримання ліцензій (16%);
заскладна процедура реєстрації підприємства (41%);
часті перевірки державними органами (38% респондентів);
Ринкові умови
Фактори, пов’язані з підприємницькою діяльністю взагалі: – низький попит
на продукцію (57% респондентів);
неплатежі з боку клієнтів (57% опитаних);
труднощі з отриманням кредиту (52%);
тиск з боку кримінальних елементів (30%);
труднощі з конвертацією валюти (28%);
нестача ділової інформації (24%) та брак управлінських знань (19%).
Результати опитування показують, що незважаючи на загальну важку
макроекономічну ситуацію та фінансову кризу 1998 року серед чотирьох
найчастіше згадуваних проблем найсерйознішими залишаються саме проблеми
бюрократичного характеру та ті, що пов’язані з державним управлінням.
Такі результати і висновки наводять дослідники Міжнародного центру
перспективних досліджень (графіки 1 і 2).
Не додає оптимизму і прогноз змін у динаміці розвитку малого
підприємництва. Можна зробити висновок, що малі підприємства навряд чи
зможуть вирішити такі проблеми власними силами і самостійно подолати
перешкоди, що постають перед ними. Вони малі, вразливі і потребують
підтримки, насамперед державної.
Звернувшись до словників щодо тлумачення слів “підтримати”, “підтримка”
можна зрадіти за наш малий бізнес, бо сподівання на державну підтримку
поширюються на такі кроки держави:
“підтримати, не дати впасти”;
“подати допомогу, посприяти”;
“схвалити, виступити на захист”;
“не дати припинитись, порушитись”;
“бути опорою”.
Як бачимо, можливості тут неймовірні. Але ж чи є у держави для цього:
бажання;
необхідність;
можливість;
механізм підтримки малого бізнесу.
Виходячи з наявності в Україні певної кількості державних структур, до
функцій яких належить сприяння розвитку приватного, насамперед малого,
підприємництва, можна було б стверджувати, що держава має бажання,
розуміє необхідність, знаходить можливості і формує механізми підтримки
малого підприємництва. З прийняттям Закону України “Про підприємництво”
від 7 лютого 1991 року й утворенням Державного комітету України із
сприяння малим підприємствам і підприємництву (травень 1991 року)
державна політика щодо малого підприємництва начебто логічно і
цілеспрямовано розвивається в напрямку підтримки в Україні сектора
малого бізнесу. З цією ж метою було створено і центральний орган
виконавчої влади – Державний комітет України з питань розвитку
підприємництва (29 лютого 1997 року), розроблено концепцію державної
політики розвитку малого підприємництва, програми державної підтримки
малого підприємництва і розвитку малого підприємництва на 1999–2000
роки. Опрацьовано також концепцію Національної програми сприяння
розвитку малого підприємництва, завдання до реалізації Національної
програми розвитку малого підприємництва, концепцію Державної
регуляторної політики. Формально зроблено достатньо, а реально “візок
малого підприємства і досі там, де й був”.
Чому так відбувається? Ось дві думки з цього приводу:
1. Держава повинна мати відповідальність перед МП.
2. МП повинні мати соціальну відповідальність.
Суспільство має право знати стратегічні задуми держави: чи буде сектор
недержавного підприємництва обмежуватись і згортатись, чи розвиватись і
зміцнюватись.
Вже неодноразово підкреслювалось, що малий бізнес поки що залишається
екзотичним явищем в економіці України, а середній бізнес – явищем
невизначеним. Отже, екзотика і невизначеність зумовлюють вихідні дані
щодо теоретичного і практичного дослідження суті, ролі, місця
підприємств малого і середнього бізнесу і можливостей державного
регулювання їх діяльності. Як власник держава мусить опікуватись
ефективністю діяльності власних малих і середніх підприємств, робити їх
конкурентоспроможними, підтримувати підприємництво. Теоретично держава
спроможна створювати рівні умови господарювання власним і невласним
підприємствам, оскільки вона керується в управлінні не законами
власності, а законами менеджменту. Практично ж, маючи владу і власність,
держава змушена зберігати свою власність навіть за рахунок створення
нерівних умов для інших власників за допомогою використання державної
влади.
Складається парадоксальна для економіки ситуація:
держава зберігає власні підприємства, котрі не в змозі її підтримати;
водночас держава губить недержавні підприємства надмірним податковим
тиском, корупцією і цим сама себе позбавляє джерел наповнення державного
бюджету, створення нових робочих місць, своєчасної сплати заробітної
платні, зменшення соціальної напруги у суспільстві тощо.
Отже, необхідні кардинальні зміни в концепції і механізмі державного
регулювання підприємницької діяльності підприємств малого і середнього
бізнесу. На думку дослідників і практиків, такі зміни полягають в
наступному:
слід усвідомити, що підприємницькі структури малого і середнього бізнесу
– це не ворожа сила, а реальний сектор економіки України, і докорінно
змінити державну політику щодо цього сектора;
потрібно розробити концепцію становлення, розвитку і зміцнення сектора
малого і середнього бізнесу, оскільки ринкова економіка без нього
існувати не може;
необхідно створити відповідний ринковий механізм регулювання
підприємницької діяльності підприємств малого і середнього бізнесу.
Формально держава в Україні опікується малим і середнім бізнесом.
Реально ж держава жодним чином не довела підприємцям, що вони потрібні
не лише в невизначеному економічному сьогоденні, а є складовою
довгострокової економічної стратегії держави. Підприємці повинні мати
впевненість у майбутньому і в тому, що держава не посягне на їх
власність силою державної влади. Однак, як здається, підприємці мають
своє бачення щодо державної підтримки їх діяльності.
І, можливо, найголовніше – державні службовці повинні стати провідниками
ринкової державної політики, а не використовувати державні посади задля
задоволення власних потреб. Механізм державного регулювання має бути
ринковим, а не корумпованим. Держава мусить нести відповідальність перед
підприємництвом за виконання державних функцій підтримки підприємництва.
А мале підприємництво повинно відповідати за виконання своєї економічної
і соціальної місії в суспільстві.
Державна політика щодо малого бізнесу, на думку керівників малих
підприємств, повинна зосереджуватися на наступних напрямках:
поліпшення механізмів оподаткування;
стабілізація законодавства;
вдосконалення механізмів кредитного фінансування малих підприємств,
розробка і впровадження комплексу заохочувальних механізмів для
комерційних банків, які працюють з малими підприємствами;
подальше впорядкування процедури проведення перевірок діяльності
підприємства.
Необхідно зважати на ці думки задля розвитку і зміцнення економіки
України.
Список використаної літератури.
Про соціально-економічне становище України за 9 місяців 2000 року
/Держкомстат України. – К., 2000. – 96 с.
Про соціально-економічне становище України за січ.-жовт. 2000 року
/Держкомстат України. – К., 2000. – 110 с.
Про діяльність підприємств, які змінили форму власності за 1 півріччя
/Держкомстат України. – К., 2000. – 100 с.
Ковальчук К.Ф., Рева Т.М. Налоговый менеджмент промышленного
предприятия: Монография. – Днепропетровск: Изд-во ин-та технологии,
2000. – 122 с. – K-2.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
