.

Цивільна оборона

Язык: украинский
Формат: книжка
Тип документа: Word Doc
0 88976
Скачать документ

ЦИВІЛЬНА ОБОРОНА

МЕТОДИЧНИЙ ПОСІБНИК З ЦИВІЛЬНОЇ ОБОРОНИ І НАДЗВИЧАЙНИХ

СИТУАЦІЙ

Посібник призначений для керівників і спеціалістів, чия діяльність
пов’язала із проведенням занять з цивільної оборони за новою тематикою.

При укладенні посібника використані різноманітні джерела і література з
цивільної оборони, а також досвід ліквідації наслідків стихійних лих,
аварій та катастроф на ряді об’єктів господарської діяльності на
території бувшого Радянського Союзу.

ОБОВ’ЯЗКИ НАСЕЛЕННЯ З ЦИВІЛЬНОЇ ОБОРОНИ

Головним завданням цивільної оборони на наш час є реальне підвищення
якості підготовки керівного складу, робітників і службовців, членів їх
сімей до захисту від наслідків аварій, катастроф та стихійних лих, а
також від сучасних засобів ураження.

Основними засобами захисту населення від наслідків аварій, катастроф та
стихійних лих, а також різних засобів збройної боротьби є:

укриття у захисних спорудах;

розосередження у позаміській зоні робітників і службовців із великих
міст, а також евакуація іншого населення;

забезпечення населення засобами індивідуального захисту та медичними
засобами.

До захисних споруд належать сховища і протирадіаційні укриття (ПРУ), а
також пристосовані для цієї мети метрополітени, гірські виробки і
простіші укриття у вигляді відкритих і перекритих щілин і траншей.

Сховища забезпечують найбільш надійний захист від усіх факторів ураження
зброї масового знищення (у тому числі й нейтронної), всіх видів
звичайної зброї, а також від шкідливих наслідків застосування ядерної
зброї (високих температур, отруйних димів і парів, обвалів, уламків
зруйнованих будівель тощо). У сховищах можна знаходитись тривалий час.

Протирадіаційні укриття (ПРУ) захищають від радіоактивного зараження,
світлового випромінювання і послаблюють вплив ударної хвилі та
проникаючої радіації ядерного вибуху. Обладнуються вони звичайно у
підвалах (льохах) або у надземних цокольних поверхах міцних будівель і
споруд. Обладнане під ПРУ приміщення першого поверху кам’яної будівлі
послаблює дію радіації у 10 разів, середня частина підвалу
багатоповерхової кам’яної будівлі – у 500-1000 разів.

Простіші укриття (щілини, траншеї) послаблюють вплив ударної хвилі і
радіоактивного випромінювання, захищають від світлового випромінювання і
уламків будівель, що руйнуються, запобігають безпосередньому потраплянню
на одяг і шкіру радіоактивних, отруйних і запалювальних речовин.

Розосередження та евакуація у позаміську зону робітників і службовців
здійснюється для того, щоб зберегти їх на випадок можливих ядерних
ударів противника по містах, промислових та інших об’єктах, залізничних
станціях.

Хоча ці заходи широко застосовувались під час минулих війн, зокрема.
Великої Вітчизняної війни, проте вони принципово відрізняються від
евакуаційних заходів у сучасних умовах. Під час Великої Вітчизняної
війни, наприклад, населення евакуювалося у віддалені райони у
протилежному напрямку від противника.

Сучасна евакуація передбачає вивід і вивіз населення з найбільш
імовірних районів виникнення надзвичайних ситуацій у безпечні зони у
всіх напрямках. Розосередження і евакуація багато у чому знижують
густину населення міст, а внаслідок цього і втрати населення можуть бути
в багато разів зменшені.

Використання засобів індивідуального захисту не виключається жодним з
заходів, проваджуваним з метою захисту населення від радіаційного і
хімічного зараження. За своїм призначенням вони поділяються на засоби
захисту шкіри людини і засоби захисту органів дихання. організму людини
до вражаючого впливу радіоактивних, отруйливих речовин і бактеріальних
засобів.

Завдання, успішне вирішення яких сприяє підвищенню рівня захисту
населення від радіаційного, хімічного і бактеріологічного зараження:

Медичні засоби захисту призначені для профілактики і надання допомоги
населенню. З їх допомогою можна врятувати життя великій кількості людей,
повністю попередити або значно знизити ступінь ураження, підвищити
стійкість

загальне обов’язкове навчання засобам захисту;

своєчасне оповіщення про загрозу нападу противника;

завчасна підготовка захисних споруд; забезпечення населення засобами
індивідуального захисту; – організація радіоактивного, хімічного і
бактеріологічного спостереження, розвідки і лабораторного контролю;

проведення профілактичних, протиепідемічних і санітарно-гігієнічних
заходів;

виконання режимів радіоактивного захисту.

Для ефективного використання захисних споруд плануються і
підготовлюються заходи щодо приведенню їх у повну готовність,
організації заповнення споруд тими, що укриваються і їх
життєзабезпеченню. Особливе значення при організації укриття людей
набувають швидкість оповіщення населення і заповнення захисних споруд
тими, що укриваються.

Підвищити стійкість роботи об’єктів і галузей народного господарства
країни у надзвичайних умовах – це означає підтримувати їх здатність
випускати встановлені види продукції в обсягах і номенклатурі,
передбачених відповідними планами. Це досягається шляхом завчасного
проведення заходів, спрямованих на зниження можливих втрат і зруйнувань
від НС, створення умов для ліквідації їх наслідків, виконання у стислі
строки робіт з відновлення функціонування галузей народного господарства
та забезпеченню життєдіяльності населення.

Важливо забезпечити не лише захист населення від безпосередньої дії
надзвичайних ситуацій, але і його життєдіяльність, тобто нагодувати
людей, забезпечити водою, наділити житлом, предметами першої
необхідності, надати медичну допомогу і т. ін., бо інакше населення
зазнає додаткових втрат, різко знизиться його трудова діяльність,
спрямована на задоволення оборонних і народногосподарських потреб
країни.

Одним з найважливіших завдань підвищення стійкості є заходи по
раціональному розміщенню на території країни галузей народного
господарства, що сприяють максимальному зниженню вразливості від
сучасних засобів ураження підвідомчих об’єднань і об’єктів з метою
створення сприятливих умов для забезпечення їх стійкої роботи.

Внаслідок виникнення надзвичайних ситуацій можуть утворитися багато
чисельні осередки ядерного, хімічного, бактеріологічного і комбінованого
ураження, а також обширні зони радіоактивного зараження місцевості і
катастрофічні затоплення.

Для ліквідації наслідків НС в осередках ураження і зонах катастрофічного
затоплення передбачається проведення рятувальних та інших невідкладних
робіт (РтаІНР). (РтаАНР).

Виконання РтаАНР є однією з головних задач цивільної оборони. Ця задача
повинна вирішуватися силами цивільної оборони у взаємодії з військовими
частинами (підрозділами) збройних сил і спеціальними формуваннями інших
міністерств та відомств, що виділяються згідно до відповідних планів, з
метою врятування людей, надання допомоги потерпілим і забезпечення
життєдіяльності міст та об’єктів народного господарства. При цьому
основні зусилля спрямовуються на надання медичної допомоги ураженим та
їх евакуації у лікувальні заклади лікарняних баз, а також на ліквідацію
аварій, що загрожують життю людей (аварії на АЕС, хімічно небезпечних
об’єктах, енергетичних, комунальних мережах, нафто- і газопроводах та
аналогічних об’єктах і мережах).

Для нас беззастережний урок Чорнобилю полягає у тому, що в умовах
подальшого розгортання науково-технічної революції питання надійності
техніки, її безпечності, питання дисципліни, порядку і організованості
набувають першорядного значення.

Боротьба із стихійними лихами, події на Чорнобильській АЕС показали
високу ступінь готовності багатьох формувань цивільної оборони, їх
бійців і командирів. Вони компетентне оцінювали обстановку, що склалася,
приймали грамотні рішення, впевнено діяли у зоні підвищеної радіації, на
пунктах спеціальної обробки техніки і транспорту.

Разом з тим виявилися і недоробки. Деякі посадові особи опинились не на
висоті становища. Чим це пояснити? Лише безвідповідальністю,
благодушністю і нерозумінням важливості всіх заходів, спрямованих на
захист людей.

Обстановка вимагає всебічно підвищувати готовність ЦО до вирішення задач
мирного часу, розширяти її і участь у заходах надзвичайного характеру.
Тому навчання робітників і службовців, тим більш формувань, має бути
максимально наближеним до місцевих умов підприємства (організації),
носити не формальний характер, а бути динамічним, конкретним і повинно
найсуворішим чином враховувати специфіку відділів (цехів).

Практика, практика і ще раз практика – от що сьогодні необхідно при
підготовці трудового колективу. Не можна формально відноситися до
навчання по цивільній обороні, потрібно удосконалювати свої знання,
цікавитися усіма питаннями, які у якійсь мірі пов’язані з цивільною
обороною і бути пропагандистом всього нового, знати, від чого залежить
твоє життя і життя твоїх товаришів.

Основними обов’язками робітників, службовців і членів їх сімей є активне
опанування необхідними знаннями і набуття навичок у застосуванні засобів
і способів захисту від сучасної зброї. Без твердих навичок неможливо
діяти ні в умовах загрози нападу, ні за сигналами оповіщення, ні в інших
екстремальних ситуаціях.

Крім того, робітникам, службовцям і членам їх сімей необхідно брати
участь у виконанні самих заходів цивільної оборони (будівництві захисних
споруд, захисті продуктів харчування і води, проведенні протипожежних,
санітарно-гігієнічних робіт тощо). Треба бути готовим до таких дій не
лише у надзвичайних умовах, але й у мирні дні.

Усі люди повинні виховувати у себе, товаришів по роботі, високі
морально-політичні якості. Кожен із нас у будь-яких умовах повинен бути
стійким і мужнім, показати зразок дисципліни і організованості.

Кожний із нас повинен знати:

організаційну структуру цивільної оборони свого підприємства (установи,
навчального закладу);

характер аварій, стихійних лих і сучасних звичайних засобів ураження;

основи радіаційного захисту і порядок поведінки у зонах радіоактивного
зараження.

Кожний повинен уміти:

діяти за сигналами оповіщення цивільної оборони;

користуватися засобами індивідуального захисту, індивідуальною аптечкою
(АІ-2) і індивідуальним протихімічним пакетом (ІПП-8);

виготовляти проти пилову маску (ППМ-1);

проводити часткову санітарну обробку;

працювати із приладами радіаційної, хімічної розвідки і дозиметричного
контролю;

діяти у складі поста радіаційного і хімічного спостереження, інших
формувань;

швидко і впевнено виконувати нормативи ЦО.

Кожний повинен бути ознайомлений:

з організацією і завданнями цивільної оборони;

з організацією евакуації людей;

правилами проведення рятувальних робіт;

формами участі у ліквідації наслідків стихійних лих на підприємстві
(установі, навчальному закладі).

Зараз кожна людина зобов’язана не лише знати, де знаходиться захисна
споруда, що брати з собою при евакуації і як діяти за сигналами
оповіщення цивільної оборони, але й уміти рятувати людей, зберігати
матеріальні цінності при стихійних лихах, із знанням справи і високим
професіоналізмом приймати участь у роботі по ліквідації аварій та
катастроф.

Ми повинні виховувати у кожного керівника, робітника, службовця
відповідальне ставлення до заходів цивільної оборони, пильність. Пора
вже позбутися благодушності, формалізму. Настав час перебудовувати у
цьому напрямку своє мислення.

Цивільна оборона є дійсно всенародною справою. Її зміцнення і
вдосконалення-кровна справа всіх людей. Задачі цивільної оборони наочно
підкреслюють її гуманітарний характер. Не може бути більш важливої
справи, ніж збереження життя людини.

ДІЇ НАСЕЛЕННЯ ПРИ СТИХЙНИХ ЛИХАХ, АВАРІЯХ ТА КАТАСТРОФАХ

Стихійні лиха – це різноманітні явища природи, що викликають раптові
порушення нормальної життєдіяльності населення, а також руйнування і
знищення матеріальних цінностей. Вони часто справляють негативний вплив
на навколишнє середовище.

До стихійних лих звичайно належать: землетруси, повені, селеві потоки,
зсуви, снігові замети, виверження вулканів, обвали, посухи, бурі і
урагани. До таких лих у ряді випадків можуть бути віднесені також
пожежі, особливо лісові і торф’яні.

Небезпечними лихами є, крім того, великі аварії. У гірських районах при
наявності снігового покриву людині загрожує ще одна небезпека – снігова
лава. Значні втрати народному господарству наносять і такі явища, як
займання і вибухи природного газу.

Стихійні лиха, пожежі, аварії… По-різному можна зустріти їх.
Розгублено, навіть приречено, як століттями зустрічали люди різні лиха,
або спокійно, з незламною вірою у власні сили, з надією на їх
приборкання. Але впевнено прийняти виклик лих можуть лише ті, хто
знаючи, як діяти у тій чи іншій обстановці, прийме єдино правильне
рішення: врятує себе, надасть допомогу іншим, попередить, наскільки
зуміє, руйнівну дію стихійних сил.

Землетруси – явища, що трапляються у певних ділянках земної кори. Це
одне із страшних стихійних лих. Воно виникає раптово. І хоча тривалість
головного поштовху не перевищує декількох секунд, його наслідки
набувають величезних масштабів.

7 грудня 1988 року на території Вірменської Республіки трапився один з
найбільших у світі за останнє століття землетрус, що забрав десятки
тисяч людських життів, зруйнував дощенту ряд міст і населених пунктів.

Попередити землетрус неможливо, хоча останнім часом наука володіє
відомостями про те, де може бути таке стихійне лихо тієї чи іншої сили,
але не в усіх районах світу, та й передбачити день і час його поки що не
може. Роботи по прогнозуванню землетрусів ведуться десятки років; в
останній час у цьому напрямку намітилися певні успіхи.

Що необхідно для того, щоб звести до мінімуму наслідки руйнівного
підземного поштовху?

Завбачити його раптову появу.

Суворо додержуватись правил будівництва сейсмостійких споруд.

Навчити населення поведінці при підземних поштовхах. Організувати
допомогу так, щоб вона виявилася ефективною.

Провісниками землетрусу, як це вже встановлено, можуть бути непрямі
ознаки. У період, що передує землетрусу, наприклад, має місце підняття
геодезичних реперів, змінюються параметри фізико-хімічного складу
підземних вод. Ці ознаки реєструються спеціальними приладами геофізичних
станцій. До провісників можливих землетрусів слід віднести також деякі
ознаки, з якими особливо повинно бути ознайомлене населення сейсмічне
небезпечних районів. Це – поява запаху газу у районах, де до цього
повітря було чистим і раніше подібне явище не відзначалося;

занепокоєння птахів і домашніх тварин; спалахи у вигляді розсіяного
світла блискавиць; іскріння близько розташованих, але не торкаючись один
одного дротів; блакитне світіння внутрішньої поверхні стін будинків;
самочинне спалахування люмінесцентних ламп незадовго до підземних
поштовхів. Всі ці ознаки можуть бути основою для оповіщення населення
про можливий землетрус.

Землетруси завжди викликали у людей різного ступеня розлади психіки, що
виявлялися у невірній поведінці. Слідом за гострою руховою реакцією
часто настає депресивний стан з загальною руховою загальмованістю.
Внаслідок цього, як показує статистика, більша частина отриманих травм
серед населення пояснюється несвідомими діями самих потерпілих,
обумовленими панічним станом і страхом.

Чи існує можливість знизити психотравмуючу дію землетрусу на людину?
Так, існує,

перш за все вихованням у кожної людини високої громадянської свідомості,
мужності, самовладання, дисциплінованості, відповідальності за поведінку
не лише самого себе і своїх близьких, але й оточуючих людей за місцем
проживання, роботи чи навчання. швидко, але спокійно, впевнено і без
паніки. Вихованню цих якостей значною мірою сприяє гарно відпрацьована
система підготовки населення з цивільної оборони, роз’яснювальна робота
серед населення, всебічна агітаційно-масова робота.

У випадку оповіщення про загрозу землетрусу чи появи його ознак слід
діяти швидко, але спокійно, впевнено і без паніки.

При завчасному попереджені про загрозу землетрусу, перш ніж залишити
квартиру (дім), необхідно вимкнути нагрівальні пристрої і газ, якщо
топилася піч – затушити її; після цього слід одягти дітей, старих,
одягтися самому, взяти необхідні речі, невеликий запас продуктів
харчування, медикаменти, документи і вийти на вулицю. На вулиці слід
якомога швидше відійти від будівель і споруд у напрямку площ, широких
вулиць, скверів, спортивних майданчиків, незабудованих ділянок, суворо
дотримуючись встановленого громадського порядку.

Якщо землетрус почався раптово, коли зібратися і вийти з квартири
(будинку) виявляється неможливим, необхідно зайняти місце (встати) у
дверному чи віконному прорізі; тільки-но стихнуть перші поштовхи
землетрусу, слід швидко вийти на вулицю.

На підприємствах і в установах всі види робіт припиняються, виробниче і
технологічне обладнання зупиняється, вживаються заходи щодо відключення
струму, зниженню тиску повітря, кисню, пари, води, газу тощо; робітники
і службовці, що перебувають у формуваннях цивільної оборони, терміново
вирушають у райони їх збору, інші робітники і службовці займають
безпечні місця. Якщо за умов виробництва зупинити агрегат, піч,
технологічну лінію, турбіну тощо у короткий час неможливо, то
здійснюється переведення їх на ощадливий режим роботи.

При знаходженні під час землетрусу поза квартирою (будинком) або місцем
роботи, наприклад, у магазині, театрі або просто на вулиці, не слід
квапитися додому; слід спокійно вислухати вказівки відповідних посадових
осіб по діям у ситуації, що склалася, і вчинити відповідно до цієї
вказівки. У випадку знаходження у громадському транспорті не можна
залишати його на ходу, треба дочекатися повної зупинки транспорту і
виходити з нього спокійно, пропускаючи вперед дітей, інвалідів, старих.
Учні старших класів шкіл повинні допомогти дирекції і вчителям у
підтриманні порядку серед школярів молодших класів.

Після землетрусу або навіть у процесі його будуть вестись роботи по
наданню допомоги потерпілим, по ліквідації наслідків землетрусу. У першу
чергу такі роботи будуть здійснювати особи, що перебувають у формуваннях
цивільної оборони. Але і інші громадяни на заклик органів місцевої влади
і органів управління ЦО повинні приймати участь у першочергових
рятувальних і аварійно-відновлювальних роботах у районах руйнувань.

Повені – значне затоплення суші водою у результаті підйому її рівня вище
звичайного унаслідок рясних опадів, швидкого танення снігів, утворення
заторів льоду.

Причини повені – в основному, весняні, літні і осінні паводки. Масштаби
і початок їх можна спрогнозувати за місяць і більше, а так звані
“нагонні” паводки (унаслідок припливної хвилі) – за декілька годин
(діб), як це відбувалося не раз у Санкт-Петербурзі.

При значному часі попередження паводку здійснюються заходи по зведенню
відповідних гідротехнічних споруд на ріках і в інших місцях
передбачуваного паводку, по підготовці і проведенню завчасної евакуації
населення і свійських тварин, по вивозу матеріальних цінностей із
районів можливого затоплення.

Про евакуацію на випадок повені, як правило, оголошується спеціальним
розпорядженням комісії по боротьбі з повінню. Населення про початок і
порядок евакуації оповіщається по місцевим радіотрансляційним мережам і
місцевому телебаченню: працюючі, крім того, оповіщаються через
адміністрацію підприємств, установ і закладів освіти, а населення, що не
зайняте у виробництві і сфері обслуговування, – через
житлово-експлуатаційні контори і домоуправління. Населенню
повідомляються місця розгортання збірних евакопунктів, строки прибуття
на ці пункти, маршрути слідування під час евакуації пішим порядком, а
також інші відомості, що співвідносяться з місцевою обстановкою,
очікуваним масштабом лиха, часом його упередження.

За наявності достатнього часу населення із загрожуваних районів
евакуюється разом із майном. З цією метою кожній родині надається
автомобільний чи гужовий транспорт з зазначенням часу його подачі.

Евакуація здійснюється у найближчі населенні пункти, що знаходяться поза
зонами затоплення. Розселення населення здійснюється у громадські
будинки чи на житлові площі місцевих жителів.

На підприємствах і в установах, при загрозі затоплення, змінюється режим
роботи, а в деяких випадках робота припиняється. Захист деякої частини
матеріальних цінностей іноді передбачається на місці, для чого
забиваються приямки, входи і віконні прорізи підвалів і нижніх поверхів
будинків.

У зонах можливого затоплення тимчасово припиняють роботу школи і
дошкільні дитячі установи; дітей переводять у школи і дитячі установи,
які знаходяться у безпечних місцях.

У випадку раптових повеней попередження населення провадиться всіма
наявними технічними засобами оповіщення, а також гучно мовними і
пересувними установками. Раптовість виникнення повені викликає
необхідність особливих дій і поведінки населення.

Якщо люди проживають на першому поверсі чи інших нижніх поверхах і на
вулиці спостерігається підйом води, необхідно залишити квартиру,
.піднятися на верхні поверхи; якщо будинок одноповерховий-зайняти
горищеві приміщення. Про знаходженні на роботі згідно до розпорядження
адміністрації слід, дотримуючись встановленого порядку, зайняти
підвищені місця. Знаходячись у полі при раптовому затоплені слід зайняти
підвищені місця або дерева, використати різного роду плаваючі предмети
(камери шин сільськогосподарської техніки).

Пошук людей на затопленій території організується і здійснюється
негайно, для чого залучаються екіпажі плаваючих засобів формувань ЦО і
всі інші наявні сили і засоби.

При рятувальних роботах необхідно виявляти витримку і самовладання,
суворо дотримуватись вимог рятувальників. Не можна переповнювати
рятувальні засоби (катери, човни, плоти і т.д.), оскільки це загрожує
безпеці і врятованих, і рятувальників. Потрапивши у воду, слід скинути
із себе важкий одяг і взуття, відшукати поблизу плаваючі чи підвищені
над водою предмети, користуватися ними до отримання допомоги.

Урагани.

Вітер великої руйнівної сили і значної тривалості, швидкість якого 33
м/с і більше, зветься ураганом. Він є однією з найбільш могутніх сил
стихії і за своєю руйнівною силою може бути порівняний з землетрусом.

Ураганний вітер руйнує міцні і зносить легкі будівлі, спустошує поля,
обриває проводи, поваляє стовпи ліній електропередач і зв’язку, ламає і
вириває з корінням дерева, потопляє судна, ушкоджує транспортні
магістралі і мости, комунально-енергетичні мережі.

Смерч.

Висхідний вихор швидко обертаючогося повітря, що має вигляд темного
стовпа діаметром від декількох десятків до сотень метрів з вертикальною,
іноді вигнутою віссю обертання.

Смерч спостерігається в усіх районах земної кулі.

Ці стихійні лиха завдають чималих втрат людям і народному господарству.

Щоб зменшити втрати, установи Гідрометеослужби за декілька годин до
наближення урагану передають штормове попередження. З цього моменту слід
негайно удатися до

проведення запобіжних робіт: зміцнити не досить тривкі конструкції і
крани. У будівлях зачинити двері, горищеві приміщення, слухові вікна,
вентиляційні отвори. Великі вікна і вітрини необхідно обшити дошками.
Шибки заклеїти смужками паперу або тканини, а якщо можливо, вийняти.
Двері і вікна з підвітряної сторони залишити відкритими, щоб
урівноважити внутрішній тиск у будівлі. З дахів, балконів, лоджій
прибрати предмети, які при падінні можуть заподіяти людям травмувань.

Якщо є можливість і необхідність, треба вимкнути комунально-енергетичні
мережі, відкрити допоміжні люки для пропускання води. З легких споруд
людей перевести у більш міцні будівлі або укрити у захисних спорудах ЦО.

Зовнішні будівельні, вантажно-розвантажувальні роботи припиняються,
вживаються заходи до безаварійного функціонування підприємств. Населенню
рекомендується потурбуватись про аварійні світильники: електричні
ліхтарі, гасові лампи, свічки. Доцільно створити запаси води на 2-3 діб,
підготувати похідні плитки, гасівки, примуси. Не забувати запастися
продуктами харчування і медикаментами, особливо перев’язочними
матеріалами; автомобілі і мотоцикли довести до ладу, радіоприймачі і
телевізори тримати постійно ввімкнутими, оскільки можуть передаватися
необхідні повідомлення, розпорядження і пояснюватись правила поведінки.

Знаходячись у будинку, слід стерегтися поранень осколками розлітаючогося
скла. Для цього треба відійти від вікон і встати впритул до простінку.
Можна використовувати також міцні меблі. Найбільш безпечним місцем під
час урагану є сховища ЦО, підвали або внутрішні приміщення перших
поверхів цегляних будинків. Не можна виходити на вулицю одразу ж після
послаблення вітру, тому що через кілька хвилин порив може повторитися.
Якщо це все ж необхідно, треба триматися подалі від будівель і споруд,
високих парканів, стовпів, дерев, щогл, опор, проводів.

Заборонено знаходитись на шляхопроводах, наближатися до місць зберігання
легкозаймистих або сильнодіючих отруйних речовин.

Слід пам’ятати, що частіше всього в таких умовах люди зазнають
травмувань від уламків скла, шиферу, черепиці, покрівельного заліза,
зірваних шляхових знаків, від деталей оздоблень фасадів і карнизів, від
предметів, що зберігаються на балконах і лоджіях.

Якщо ураган або смерч застиг вас на відкритій місцевості, ліпше за все
сховатись у канаві, ямі, яру, будь-якій виїмці: лягти на дно заглиблення
і щільно притулитися до землі. Знаходитись у пошкодженій будівлі
небезпечно: вона можуть обвалитися під новим натиском вітру.

Особливо слід стерегтися розірваних електропроводів: не виключена
імовірність того, що вони під напругою.

Головна умова – не піддаватися паніці, діяти грамотно і свідомо,
утримуватись від нерозумних вчинків, надавати допомогу потерпілим.

Зсуви.

Сковзаюче зміщення ґрунтових мас під дією своєї ваги означають як зсуви.
Виникають вони звичайно на схилах чи укосах, на берегах рік і ярів, там
де під верхнім водонепроникним шаром знаходиться водотривкий, частіше за
все глина. Причина – інфільтрація утворюючих схил порід, їх
перезволоження, підвищення пластичності водотривкого шару, збільшення
крутості схилу.

Дуже часто зсуви з’являються тоді, коли необережно, а часом і бездумно,
без урахування геологічних умов місцевості, ведеться господарська
діяльність. Наприклад, якщо при будівництві різноманітних споруд
збільшується вага верхнього шару ґрунту; якщо при ритті котлованів і ям
руйнується схил; якщо вирубуються ліси і чагарники; якщо вода із
водопроводу і каналізації потрапляє у шар ґрунту; якщо закупорюються
місця виходу підземних вод.

Звичайно зсув починається не раптово. Спочатку з’являються щілини у
ґрунті, розколини доріг і берегових укріплень, зміщуються будівлі,
споруди, дерева, телеграфні стовпи, руйнуються підземні комунікації. І
дуже важливо вчасно помітити ці перші ознаки, скласти правильний
прогноз, як далі буде розвиватися зсув. Слід також враховувати, що зсуви
рухаються із максимальною швидкістю лише у початковий період, далі вона
поступово знижується.

Допоможе відвернути зсуви, у першу чергу, контроль за станом схилів і
додержання протизсувного режиму.

Якщо ж зсув почався, то, як свідчить досвід, слід негайно розв’язати дві
задачі.

Перша – зупинити його, для чого терміново звести тимчасові споруди.

Друга – провести комплекс капітальних інженерних робіт, щоб не
припустити у подальшому розвиток подібних явищ.

Так, на тих укосах, де можливий розвиток зсуву, споруджують рови,
дренажні системи, гарні, постійно діючі водостоки. Весною, перед
початком бурхливого танення, сніг обов’язково прибирають із зсувних
схилів і прилеглих до них ділянок, організують пропускання талих і
зливневих вод. Коли причина зсувів – вплив підземних вод, то краще
зробити загороджувальний дренаж, який би повністю перехопив цей потік
води.

Обмежить їх також планування укосів, зменшення крутизни, вирівнювання
пагорбів, зарівнювання тріщин. Ефективне озеленення схилів. Впливають на
зміну водного балансу покривних ґрунтів дерева, наприклад, хвойні
затримують у собі до 68 процентів опадів, листяні – до 38 процентів.

На зсувних ділянках слід постійно спостерігати за переміщенням ґрунтів,
рівнем води у колодязях, дренажних спорудах, системах відведення стічних
вод, бурових свердловинах, ріках, водосховищах, озерах, за технічним
станом водозабірних колонок у житлових будинках і водопроводах, за
випаданням і стоком атмосферних опадів. Особливо ретельно – у
весняно-осінній період, коли більш за все дощів.

Навіть при самих незначних відхиленнях терміново провадять запобіжні
роботи. У першу чергу відводять воду і влаштовують підпірні стінки
різноманітних конструкцій, задля чого у ґрунт забивають залізобетонні
палі чи металеві труби, які потім заповнюють розчином. Якщо завчасно
провести такі заходи, можна стабілізувати зсувові ділянки.

Вивіз зі схилів зсунутих мас породи, ремонт відвідних канав, насадження
дерев і кущів, будівництво підпірних споруд контролюють органи ЦО,
захисту населення і територій від НС разом з місцевими державними
адміністраціями та виконавчими органами місцевих органів самоврядування.
До проведення таких робіт можуть залучатися і формування ЦО, особливо у
період навчань.

Що робити у випадку зсувного зміщення?

Перш за все, оповістити населення даного району і прилеглих до нього
ділянок. Люди повинні знати, що відбувається, як слід діяти, що
необхідно зробити удома, на подвір’ї.

Можливо, виникне потреба організувати евакуацію людей, вивід тварин і
вивіз матеріальних цінностей. Привести у готовність органи управління і
служби ЦО, викликати керівників підприємств і установ, розташованих у
зсувній зоні, при необхідності по тривозі підняти формування.

У першу чергу надається допомога потерпілим, яких рятувальники
відшукують і звільняють із зруйнованих будівель і завалів. Вони також
проробляють проходи і проїзди, допомагають вивезти людей у безпечні
зони, зберегти матеріальні цінності. Не менш важлива задача – відвернути
подальше руйнування будівель і споруд, локалізувати і ліквідувати
пожежі, що виникли від ушкоджень газових і електричних мереж.

Навіть при частковому руйнуванні вже на початку зсувних зміщень будівлі
можуть обвалитися. Тому особовий склад формувань при виконанні робіт
повинен суворо дотримуватись застережних заходів. Щоб уникнути нещасних
випадків, небезпечні ділянки огороджують і виставляють спеціальні
попереджувальні знаки.

Селеві потоки.

Це потоки з гір піску, глини, щебеню, уламків каміння і навіть валунів.
Великий вплив на поведінку і дії населення при селевих потоках і зсувах
справляє організація своєчасного виявлення і врахування ознак цих
стихійних лих, організації оповіщення (попередження) про лихо.

У селенебезпечних районах прямими ознаками можливого проникнення селевих
потоків є надмірні (зливові) атмосферні опади (селеві потоки унаслідок
зливових опадів звичайно формуються після посухи), швидке танення снігів
і льодовиків у горах, переповнення гірських озер і водоймищ, порушення
природного стоку вод гірських рік і струмків, із зміною річищ і
утворенням загат. Непрямими ознаками можливого селю є підвищена ерозія
ґрунтів, знищення трав’яного покриву і лісонасаджень на схилах гір.

У більшості випадків населення про небезпеку селевого потоку може бути
попереджено всього лише за десятки хвилин і рідше за 1-2 години і
більше. Наближення такого потоку можна чути по характерному звуку
перекочуючихся і зіштовхуючихся один з одним валунів і уламків каміння,
що нагадує гуркіт наближуючогося з великою швидкістю потягу.

Найбільш ефективним у боротьбі із селевими потоками е завчасне
здійснення комплексу організаційно-господарських, агротехнічних,
лісомеліоративних і гідротехнічних заходів.

Снігові замети.

Зимові прояви стихійних сил природи нерідко виявляються у снігових
заметах унаслідок снігопадів і хуртовин.

Снігопади, тривалість яких може бути від 16 до 24 годин, дуже впливають
на господарську діяльність населення, особливо у сільській місцевості.

Негативний вплив цього явища посилюється хуртовинами (віхолою, сніговими
буревіями), при яких різко погіршується видимість, переривається
транспортне сполучення як внутрішньо міське, так і міжміське. Випадання
снігу з дощем при зниженій температурі і ураганному вітрі створює умови
для зледеніння ліній електропередач, зв’язку, контактних мереж
електротранспорту, а також покрівель будівель, різного роду опор і
конструкцій, що нерідко викликає їх руйнування.

З оголошенням штормового попередження – попередження про можливі снігові
замети – необхідно обмежити пересування, особливо у сільській
місцевості, створити удома необхідний запас продуктів, води і палива. В
окремих районах з настанням зимового періоду по вулицях, між будинками
необхідно натягти канати, що допомагають у сильну хуртовину
орієнтуватися пішоходам і долати сильний вітер.

Особливу небезпеку снігові замети створюють для людей, захоплених у
дорозі, далеко від людського житла. Заметені снігом дороги, втрата
видимості викликають повну дезорієнтацію на місцевості.

При слідуванні на автомобілі не варто намагатися подолати снігові
замети, необхідно зупинитися, повністю закрити жалюзі машини, укрити
двигун зі сторони радіатора. Якщо є можливість, автомобіль треба
встановити двигуном у навітряну сторону. Періодично треба виходити із
автомобіля, розгрібати сніг, щоб не опинитися похованим під снігом. Крім
того – не занесений снігом автомобіль – гарний орієнтир для пошукової
групи. Двигун автомобіля необхідно періодично прогрівати для уникнення
“розмерзання”. При прогріванні автомобіля важливо не допустити затікання
в кабіну (кузов, салон) вихлопних газів; з цією метою важливо
слідкувати, щоб вихлопна труба не завалювалася снігом.

Якщо у дорозі разом опиниться декілька чоловік (на декількох
автомобілях), доцільно зібратися разом і використати один автомобіль як
укриття; із двигунів необхідно злити воду.

Ні в якому разі не можна залишати укриття – автомобіль; у сильний
снігопад (хуртовину) орієнтири, які здавалися надійними з першого
погляду, через декілька десятків метрів можуть бути загублені.

У сільській місцевості з отриманням штормового попередження необхідно
терміново заготовити у необхідній кількості харч і воду для тварин.

Під час ожеледі масштаби лиха збільшуються. Ожеледові утворення на
дорогах ускладнять, а на дуже пересіченій місцевості і зовсім зупинять
роботу автомобільного транспорту. Пересування пішоходів утрудниться.
Обвалення різних конструкцій і предметів під навантаженням стане
реальною загрозою: у цих умовах необхідно уникати знаходження у старих
будівлях, під лініями електропередач і зв’язку та поблизу їх опор. У
гірських районах після сильних снігопадів зростає загроза сходу снігових
лав. Про це населення буде оповіщуватись різними попереджувальними
сигналами, встановлюваними у місцях можливого сходу снігових лав і
можливих снігових завалів. Не слід нехтувати цими попередженнями, треба
суворо додержуватись їх рекомендацій.

Пожежі.

Це стихійне лихо, вогонь, що вийшов з-під контролю людини. Вони можуть
виникнути у лісах і на торф’яниках, у житлових будинках і у виробничих
будівлях, в енергетичних мережах і на транспорті. Пожежі спричиняють
величезні матеріальні збитки і часто призводять до загибелі людей.

На об’єктах господарської діяльності, які можуть піддатися стихійним
лихам, розробляються плани, якими визначаються: системи оповіщення
населення; порядок і черговість евакуації людей, тварин і матеріальних
цінностей; сили і засоби, що забезпечують проведення рятувальних робіт.
У першу чергу використовуються зведені і рятувальні невоєнізовані
формування. Однак робота у районах стихійних лих неможлива без активної
участі населення, без знання і суворого виконання встановлених правил.

Суттєве значення для зменшення наслідків стихійних лих має своєчасне
оповіщення населення. Це дасть можливість вжити необхідних заходів по
захисту людей і матеріальних цінностей. У залежності від характеру
стихійних лих і умов їх виникнення населення оповіщається про них по
всіх можливих каналах зв’язку за допомогою звукових сигналів.

Пожежі – найбільш масові і розповсюджені лиха: вони відбуваються
практично в усіх районах нашої країни, а літо – час найбільш частих
пожеж у лісах, на торф’яниках, полях, у житлових будівлях і на
промислових підприємствах. Вогонь знищує будівлі і споруди, дерева і
тварин, зазнають каліцтв і гинуть люди.

У 90 % випадків причина виникнення лісових пожеж – людина, яка
необережно поводиться із вогнем у лісі, у місцях роботи і відпочинку, не
звертає уваги на необхідність суворого дотримання правил протипожежної
безпеки.

Більш за все пожеж виникає у соснових лісах по суботах, неділях і
понеділках (до 40 % спалахувань). Тому у лісах заборонено розводити
вогнища. Особливо це небезпечно у місцях із підсохлою травою і під
коріннями дерев. Не можна кидати запалені сірники, недокурки,
використовувати машини з несправною системою живлення, палити і
користуватися вогнем поблизу машин.

Культурно-масові заходи у лісі необхідно проводити на спеціально
відведених ділянках. Поблизу цих місць повинні бути засоби пожежегасіння
або водоймища.

Будь-яка пожежа починається із займання, яке нерідко може ліквідувати
одна людина. Але ліквідувати пожежу одній людині, тим більш без
відповідних засобів, самовладання, мужності не так просто. Розбурхана
стихія потребує колосальних зусиль великої кількості людей, значної
кількості спеціальної і іншої техніки.

Найбільш доступними засобами гасіння займань і пожеж є вода, пісок або
ґрунт, ручні вогнегасники, азбестові і брезентові покривала і навіть
віття дерев та одяг.

Не зменшується кількість пожеж на підприємствах текстильної, швейної,
дерево оброблювальної та борошномельної промисловості, де у ході
виробництва з’являється пил, який при найменшій іскрі призводить до
спалахування. Тут потребується особливо суворе дотримання правил
протипожежної безпеки.

Пожежі нерідкі у містах і інших населених пунктах, на об’єктах
господарської діяльності, на різних спорудах і на транспорті. Пожежі на
об’єктах часто є неодмінними супутниками аварій, що на них трапилися.

При виникненні пожежі у населеному пункті чи на виробництві у першу
чергу треба повідомити про це пожежну команду, а після цього сміливо
вступати у боротьбу із вогнем.

У цей час нема коли згадувати, де і які засоби розташовані, а треба
знати заздалегідь їх місце розташування. Кожний учасник гасіння пожежі у
населеному пункті (на виробництві) зобов’язаний слідкувати за станом
будівельних конструкцій і технологічного устаткування на об’єкті пожежі
і у випадку небезпеки негайно повідомити про це всіх учасників гасіння
пожежі. Треба бути уважним при наявності обвислих чи обірваних
(обгорілих) електричних проводів. Не з’ясувавши, що провід
знеструмлений, слід вважати його під напругою і вживати відповідні
заходи безпеки. При само врятуванні і рятуванні інших людей у будівлях,
охоплених вогнем, діяти слід швидко, оскільки основною небезпекою є:
висока температура повітря; задимлення; можливі обвалення будівельних
конструкцій.

Під час пожеж на людях може спалахнути одяг. При невеликих ділянках
палаючого одягу вогонь може бути загашений шляхом його збивання або
накриття потерпілого плащем, пальто чи будь-яким іншим полотнищем.
Робиться це для того, щоб перекрити приплив повітря до місця горіння.

У випадку, коли пожежа захопила вас у лісі чи степу, не слід приймати
поквапливих рішень. Звичайно люди, що злякалися насуваючогося валу
вогню, намагаються бігти у протилежний від нього бік, не оцінивши
швидкості його руху. Виходити із зони будь-якої лісової пожежі,
швидкість розповсюдження якої невелика, треба в навітряну сторону, тобто
у сторону вогню, використовуючи галявини, просіки, дороги, ріки і т.д.

Пожежі впливають на людей своїм сильним психологічним ефектом. Паніка
серед людей навіть при невеликих пожежах слугує причиною значних жертв.
Знаючи правила поведінки, людина, захоплена цим лихом, у будь-який
момент, у будь-якій обстановці зможе вистояти, зможе спасти своє життя і
навіть надати допомогу у порятунку інших людей і врятуванні матеріальних
цінностей.

ДІЇ ПЕРСОНАЛУ ПРИ СТИХІЙНИХ ЛИХАХ, ВИНИКНЕННІ АВАРІЙ НА ПІДПРИЄМСТВАХ
(ТРАНСПОРТІ)

Виробничі аварії і причини їх виникнення.

Виробничі аварії можуть бути найрізноманітними. Причинами їх можуть
бути: стихійні лиха (землетруси, зсуви, повені, пожежі тощо), а також
порушення технології виробництва і правил техніки безпеки.

Найбільш типовими наслідками аварій можуть бути: вибухи; пожежі;
затоплення; завали шахт; зараження навколишнього середовища
сильнодіючими отруйними речовинами.

Під стихійним лихом розуміють таке явище природи, яке не може бути
відвернуте і характеризується порушенням нормальної життєдіяльності
значної групи населення, загрози для їх життя, руйнуванням чи
затопленням та знищенням матеріальних цінностей. До них відносяться:
повені, селеві потоки, урагани, зсуви, землетруси та інші.

До стихійних лих відносяться також масові лісові пожежі по тим втратам,
які вони завдають народному господарству і великій небезпеці для
населення, що проживає у районах, охоплених пожежами.

Крупними аваріями на промислових підприємствах вважаються надзвичайні
пригоди, які викликають раптову зупинку роботи, створюють небезпеку для
життя людей і можуть призвести до руйнування виробничих будівель,
ушкодження чи знищення устаткування, сировини і готової продукції, а
також до зараження місцевості отруйними речовинами і загазованості
атмосфери. Наслідком аварій, а іноді і причиною їх можуть бути вибухи і
пожежі.

Такі стихійні явища природи, крупні аварії у промисловості і на
транспорті, які повели за собою загибель людей, великі руйнування і
знищення матеріальних цінностей, відносяться до категорії катастроф.

Крупні виробничі аварії і катастрофи (у подальшому ми будемо
застосовувати замість цих слів термін “аварія”) можуть призводити до
загибелі людей і завдавати відчутних втрат народному господарству.

Тому забезпечення безаварійної роботи підприємств слід розглядати як
важливу державну справу, яка потребує повсякденної уваги керівництва,
інженерно-технічного складу. Аварії можуть трапитися на будь-яких
промислових підприємствах і на транспорті унаслідок безвідповідального
відношення до своїх обов’язків усіх посадових осіб, а також робітників і
службовців підприємства і недодержання ними правил техніки безпеки.

Однак, найбільшу небезпеку являють собою об’єкти, що виробляють чи
застосовують у технології сильнодіючі отруйні речовини, вибухо- і
пожеженебезпечні матеріали і продукти. Небезпечними об’єктами є також
склади, бази, залізничні станції і порти, де зберігаються чи маються
запаси цих матеріалів і продуктів.

Аварії можуть трапитися унаслідок: стихійних лих; допущених прорахунків
у проектуванні, будівництві і обладнанні підприємств; введення в
експлуатацію промислових об’єктів з великими недоробками і відступами
від проектів; прийняттям в експлуатацію вентиляційних систем без
випробування на ефективність їх роботи; недоробок по техніці безпеки і
охороні праці і т. ін.

Вони можуть бути також наслідком порушення технологічного процесу,
несправності електропроводки і недостатнього впровадження надійних
систем пожежегасіння.

Аварії виникають і унаслідок необачного поводження з вогнем, метало
ріжучими, електро- і газозварювальними апаратами, загазованості,
запорошеності повітряного середовища вище граничне допустимих норм і
нерегулярного проведення їх аналізу.

Крім того, причинами аварії можуть бути: порушення вимог і правил
техніки безпеки; низька трудова і технологічна дисципліна; відсутність
належного контролю за процесом виробництва і необхідного нагляду за
станом будівель, споруд, устаткування, а також несвоєчасне усунення
загрозливих ознак їх аварійного стану.

Порушення транспортування і використання вибухопожеженебезпечних
матеріалів і хімічних речовин також може призвести до аварій.

Аналіз причин аварій показує, що вони виникають головним чином унаслідок
поганої навченості персоналу, допущеної халатності, порушень
технологічного процесу виробництва і правил техніки безпеки.

Для запобігання аваріям на промислових підприємствах і транспорті
заздалегідь розробляються і здійснюються організаційно-технічні заходи,
спрямовані на підвищення стійкості і безаварійності роботи. Зміст і
обсяг цих заходів залежить від особливостей даного виробництва,
характеру технологічного процесу, застосовуваних і вироблюваних речовин
і продуктів.

Вивчення причин виникнення аварій і всебічна оцінка ступеня їх
небезпечності дасть можливість правильно визначити заходи їх
попередження, передбачити необхідні дії по захисту людей і зниженню
втрат.

Дії робітників і службовців з ліквідації стихійних лих, виробничих
аварій.

Важливим фактором забезпечення безаварійної роботи є вивчення і суворе
дотримання всіма інженерно-технічними працівниками і робітниками правил
і норм техніки безпеки. Основними заходами по ліквідації наслідків
аварій і стихійних лих є: оповіщення робітників і службовців, формувань
ЦО і населення, що проживає поблизу об’єкту; екстрена евакуація;
комплексна розвідка об’єкту на якому вникла аварія; рятування людей
з-під завалів, із оточуючих і ушкоджених будівель і споруд; надання
медичної допомоги потерпілим від аварії, вивіз їв у лікувальні установи;
гасіння пожеж; локалізація аварій на комунально-енергетичних мережах,
перешкоджаючих веденню рятувальних робіт; улаштування проїздів і
підходів до місць аварій;

руйнування ненадійних конструкцій, розбирання завалів; демонтаж
зберігшегося устаткування, якому загрожує небезпека; організація
комендантської служби.

Задача кожного працюючого на підприємстві – знати основні правила
поведінки при аваріях, вміти діяти в обставинах, що при цьому склалися.
Наприклад, існують певні правила і послідовність відключення
електроенергії, зупинки транспортуючих пристроїв, агрегатів і апаратів,
перекриття сировинних, газових парових і водних комунікацій у
відповідності з технологічним процесом і технікою безпеки, порушення
яких може погіршити і ускладнити обстановку. Ці правила і послідовність
дій треба вивчати, постійно пам’ятати і вміти практично виконувати.

В аварійній ситуації важливою задачею є організація своєчасного
оповіщення про аварію. Кожний робітник і службовець будь-якого об’єкту
народного господарства повинен вміти користуватися наявними на
підприємстві оповіщувачами. Кожний робітник підприємства, пов’язаний з
можливою газовою обстановкою, повинен знати способи виклику
газорятівників.

Для ліквідації стихійних лих, виробничих аварій і рятування потерпілих
на об’єктах народного господарства у першу чергу залучаються спеціальні
підрозділи (газорятівників, пожежників і т. ін.), при необхідності
можуть залучатися формування ЦО.

З виникненням аварії робітники і службовці, що входять у склад формувань
ЦО, зобов’язані негайно прибути на місце збору. Робітники і службовці
підприємства, що не входять до складу формувань, повинні бути також
готові вести роботи по ліквідації аварії, по спасінню потерпілих на
об’єктах.

Ліквідація наслідків стихійних лих і аварій може здійснюватись одночасно
на всьому об’єкті або по окремим його ділянкам при наявності достатніх
сил і засобів. При цьому починають їх у першу чергу там, де необхідно
надати допомогу людям, на ділянках, що являють найбільшу небезпеку.

Перша медична і лікарська допомога надається перш за все потерпілим, що
знаходяться у шоковому стані, а також вивільненим з-під уламків,
завалів. Вивільнення людей з-під великих завалів провадиться з
додержанням особливих заходів перестороги, їм надається невідкладна
медична допомога на місці з подальшою евакуацією у лікувальні установи.

Виробничим аваріям звичайно сприяють пожежі, що створюють у деяких
випадках найбільшу небезпеку. Обстановка в осередку пожежі може
створитися досить складна, особливо при наявності руйнувань, завалів,
порушення і навіть припинення водопостачання. Боротьба з вогнем
пов’язана із рятуванням людей, якщо частина персоналу підприємства
опинилася у зоні, охопленій полум’ям. Наявність у виробництві
вибухонебезпечних і швидко займаючихся матеріалів може погіршити
становище. Тому до ліквідації пожежі необхідно залучити технічний
персонал підприємства, який добре знає розташування апаратури, що
знаходиться під великим тиском, місцезнаходження вибухонебезпечних чи
отруйних речовин, а також можливості використання стаціонарних засобів
пожежегасіння.

У першу чергу локалізують і гасять ті осередки пожежі, які являють
перешкоду рятувальним роботам і створюють загрозу подальшого поширення
вогню.

Особовий склад формувань пожежегасіння повинен суворо додержуватись
правил безпеки, слідкувати за станом будівельних конструкцій, що
загрожують обвалом, і не допускати, щоб вогонь оточував працюючих. При
сильній задимленості особовий склад, що приймає участь у гасінні пожежі,
повинен діяти у протигазах і використовувати інші захисні засоби.

Пожежі впливають на людей дуже сильним психологічним ефектом. Відомо, що
паніка серед людей навіть при невеликих пожежах є причиною значних
жертв. Знаючи правила поведінки, людина, захоплена цим лихом, у
будь-якій обстановці зможе не лише вистояти, урятувати своє життя, але й
надати допомогу у рятуванні інших людей, матеріальних цінностей від
вогню.

Головний захід зводиться до наступного. Після виявлення викиду в
атмосферу СДОР чи розливу її по території слід негайно сповістити всіх,
хто може опинитися у небезпечній зоні, включаючи і житловий сектор,
межуючий з об’єктом. У необхідних випадках провадять термінову евакуацію
по найкоротшому маршруту, але з таким розрахунком, щоб люди не потрапили
у зону, куди рухається хмара отруйних парів. Робітники і службовці, а у
деяких випадках і жителі прилеглих районів на випадок аварії повинні
бути забезпечені промисловими фільтруючими протигазами, призначеними для
захисту від даного виду СДОР.

Робота по ліквідації аварії у першу чергу спрямована на те, щоб
припинити розповсюдження отруйної речовини в атмосферу і розтікання її
по місцевості. Для цього потрібно відключити ушкоджену ділянку,
перекрити крани і інші запірні пристрої. На розриви, що утворилися у
ємностях і трубопроводах, накласти пластирі, муфти, у необхідних
випадках забити пробки із дерева чи металу, перекачати СДОР з ушкоджених
ємностей у справні. Крім того, для збору отруйних речовин необхідно
відкопати канави, рви і ями.

Управління (відділ) з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту
території (або штаб ЦО та з НС суб’єкта господарської діяльності)
негайно організує хімічну розвідку місця аварії. Дані розвідки
приймаються за основу при прийнятті рішення про ліквідацію наслідків і
проведення захисних заходів.

Розвідники, як тільки виявлять зараження, визначають концентрацію СДОР,
уточнюють зони небезпечного і надзвичайно небезпечного зараження,
позначують їх межі, встановлюють шляхи підходу, характер і масштаби
руйнувань, стан людей і обладнання.

Район, де відбулася аварія, обов’язково оточується, сторонні не
допускаються. По-перше, вони будуть заважати проведенню робіт, а
по-друге, можуть піддатися дії СДОР.

Органи ЦО, захисту населення і територій у цей час повинні уважно
стежити за метеорологічною обстановкою. Напрямок вітру і температура
повітря можуть змінюватись, і це відіб’ється на характері і напрямку
розповсюдження отруйних парів.

Не менш важливою турботою при ліквідації зараження е дегазація зараженої
території, споруд і устаткування. Як речовини для дегазації можуть бути
використані, наприклад, хлор, гашене вапно, лугові відходи
промисловості. Застосовують їх частіше у вигляді розчинів або кашиці. У
першу чергу дегазують під’їзні шляхи і внутрішні дороги, а потім
заражені ділянки місцевості і предмети.

Усі, хто приймає участь у ліквідації аварії, забезпечуються промисловими
чи ізолюючими протигазами, захисним одягом, індивідуальними
протихімічним пакетами, медичними засобами. Перед початком роботи
проводиться ретельний інструктаж, перевіряється екіпіровка, уточнюються
заходи безпеки.

В обов’язок усіх осіб, що приймають участь у ліквідації наслідків виливу
(викиду) СДОР, повинні мати навички надання допомоги потерпілим (у тому
числі здійснювати само- і взаємодопомогу). Вони повинні вміти надягати
протигаз на ураженого, виводити (виносити) людей із осередків ураження,
при необхідності робити ураженим штучне дихання і непрямий масаж серця,
нейтралізувати на шкірі СДОР, промивати очі водою чи відповідним
розчином.

На підприємствах при загрозі повені змінюється режим роботи, а у деяких
випадках робота припиняється. Захист деякої частини матеріальних
цінностей іноді передбачається на місці, для чого забиваються приямки,
входи і окопні прорізи підвалів і нижніх поверхів будівель.

У зонах можливих затоплень на місцевості слід додержуватись
встановленого порядку, зайняти підвищені місця. При рятувальних роботах
необхідно виявляти витримку і самовладання, суворо дотримуватись вимог
рятувальників. Не можна переповнювати рятувальні засоби (катери, човни,
плоти і т.д.), оскільки це загрожує безпеці рятувальників і врятованих.
Потрапивши у воду, слід скинути із себе важкий одяг і взуття, відшукати
поблизу плаваючі чи підвищені над водою предмети , скористатися ними до
отримання допомоги.

У випадку одержання сигналу оповіщення населення про наближення селевого
потоку чи почавшогося зсуву, а також при перших ознаках їх появи треба
якомога швидше залишити приміщення, попередити про небезпеку оточуючих і
вийти у безпечне місце Залишаючи приміщення, слід загасити печі,
перекрити газові крани, вимкнути світло і електроприлади. Це допоможе
відвернути виникаючі пожежі. Селеві потоки і зсуви являють серйозну
небезпеку при їх раптовій появі. У цьому випадку страшніше за. все
паніка.

У випадках захоплення когось рухаючимся потоком селю, треба надати
потерпілому допомогу усіма наявними засобами. Такими засобами можуть
бути жердини, канати чи мотузки, що подають рятівники. Виводити
врятованих із потоку треба у напрямку потоку із поступовим наближенням
до краю.

Рятувальні роботи на підприємствах, де трапилася аварія, звичайно
ведуться у важких і небезпечних умовах. Тому при підготовці формування
до дій слід навчати особовий склад не лише навичкам і способам виконання
робіт, але й правилам техніки безпеки. Кожне підприємство має свої
особливості, які повинні бути враховані при розробці цих правил. На
кожній ділянці аварійних робіт виставляється охорона і спостерігачі, а
біля небезпечних місць встановлюється огорожа і вивішуються плакати з
попередженнями про небезпеку.

Особливі заходи безпеки застосовуються при обвалі конструкцій і
розбиранні завалів. Висотні роботи виконуються лише з застосуванням
страхувальних засобів. Відтягування крупно габаритних уламків за
допомогою тракторів доручається досвідченим такелажникам. При роботі з
підйомним краном кранівник повинен упевнитись, що його дії нікому не
загрожують, і вантаж, що піднімається, не перевищує вантажопідйомності
крану. Для роботи на загазованій ділянці особовий склад забезпечується
засобами індивідуального захисту.

Вивчення і узагальнення досвіду ліквідації наслідків стихійних лих,
крупних аварій і катастроф повинні використовуватись для підвищення
готовності органів управління і сил ЦО до розв’язання задач проведення
РтаІНР в осередках ураження.

РАДІОАКТИВНЕ ЗАБРУДНЕННЯ МІСЦЕВОСТІ ПРИ АВАРІЯХ НА АЕС ТА ІНШИХ
РАДІАІПЙНО НЕБЕЗПЕЧНИХ ОБ’ЄКТАХ. ДОЗИ ОПРОМІНЕННЯ І РІВЕНЬ ЗАБРУДНЕННЯ
РІЗНИХ ПОВЕРХОНЬ І ОБ’ЄКТІВ.

Після Другої світової війни людство поставило собі на службу ядерну
енергію. Вперше її використали у своїх військових цілях США, скинувши
атомні бомби на японські міста Хіросіму і Нагасакі. У той же час ядерні
матеріали використовуються і у мирних цілях. За даними МАГАТЕ
(Міжнародне агентство з атомної енергії), на кінець 1987 року у світі
діяло 417 атомних електростанцій, що виробляли 16% всієї енергії,
вироблюваної у світі. У Франції на АЕС виробляється близько 70% всієї
кількості електрики, у Бельгії – 66%. У щорічній доповіді агентства
відмічалося, що хоча вплив Чорнобильської аварії 1986 року продовжує
позначатися на світовому розвитку ядерної енергетики, уроки, що дістали
з аварії, значно підвищили обізнаність у питаннях ядерної безпеки, яка у
довгостроковому плані повинна піти на користь ядерній енергетиці.

У більшості країн не відбулося суттєвих змін у суспільному і політичному
сприйнятті ядерної енергетики. Вони продовжують здійснювати програму
будівництва АЕС. Мова йде про більш рішучі заходи, що перешкоджають
виникненню аварійних ситуацій, що робить ядерну енергетику більш
безпечною, екологічно чистою.

За нашого часу 25 країн використовують атомні реактори для виробництва
електроенергії. У зв’язку з аварією на АЕС і зараженням великої
території ряду областей республіки постає питання про безпечність
експлуатації ядерних установок. Зокрема, після Чорнобиля МАГАТЕ приймає
участь у крупних всесвітніх дослідженнях радіоактивного забруднення
місцевості, а також в оцінці обстановки із часом, виробленні необхідних
медичних заходів при переопроміненні.

І все ж радіаційна безпека – це те, що турбує усіх. Вона повинна бути
найвищою – у будь-якій країні, у будь-якій ситуації.

Радіоактивне забруднення місцевості при аваріях на АЕС та інших
радіаційно небезпечних об’єктах.

Небезпечним джерелом забруднення місцевості можуть бути атомні
електростанції, на яких трапилися аварії. Аварійні ситуації створюються
при порушеннях у технологічних системах очищення. Коли відбувається
викид продуктів ядерного ділення (ПЯД) з газами або скидання з водою у
водойми і ріки, а також при руйнуванні активної зони реактора тепловим
вибухом, що призводить до потрапляння у навколишнє середовище великої
кількості ПЯД.

Так, при порушенні технологічного процесу на атомній станції може
виникнути аварія, при якій можливе розплавлення палива, підвищення тиску
до неприпустимого рівня і викид паро газової суміші в атмосферу через
вентиляційну трубу. У випадку руйнування ядерного реактору при тепловому
вибуху утворюється радіоактивна хмара, яка буде розповсюджуватися у
напрямку вітру на висоті 1-3 км. Розповсюдження радіоактивної хмари може
продовжуватись від 3 до 12 годин від кожного викиду. Радіоактивна хмара
складається із диму і газу. Розміри радіоактивних частинок у хмарі – від
сотих часток мікрона до 100 мілімікронів.

При проходженні хмари над місцевістю з неї випадають невидимі оком
мікрочастинки диму і вологи, які мають у своєму складі більш як 200
радіоізотопів і більш як 35 хімічних речовин. Випадаючи із хмари
радіоактивні мікрочастинки заражують місцевість і все, що на ній
знаходиться.

Внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС радіоактивні речовини
розповсюджувались, що викликало зараження ряду областей України,
Білорусії і Брянської області. Підвищений гама-фон був зареєстрований у
скандинавських і інших країнах Європи.

Зараження місцевості мало деякі особливості порівняно із зараженням
після ядерного вибуху. Це пояснюється, з одного боку, багаторазово
повторюваними викидами із зруйнованого реактора, а з другого – іншим
Ізотоповим складом сліду Чорнобильської АЕС, зокрема, меншою кількістю
ізотопів взагалі і короткоживучих зокрема, наявність яких і обумовлює
швидке спадання рівня радіації за закономірністю.

Спад рівнів радіації (при загальній аварії): за першу добу – у 2 рази;
З0 діб – у 5 разів; 3 місяці – в 11 разів; 6 місяців – у 40 разів; 1 рік
– у 85 разів.

Другою особливістю сліду аварійного викиду АЕС є нерівномірність
випадінь ПЯД на місцевості, плямистий (мозаїчний) характер їх. Найбільша
кількість радіоактивних ізотопів осіла у низинних і заплавних місцях,
часом віддалених на десятки і сотні кілометрів від АЕС. Височини, бідні
рослинністю, що не мають кущів і лісів, були більш “чистими”. Утворенню
плям сприяла порівняно невелика висота викиду, переважання у ньому
дрібнодисперсного аерозолю, що більш підвладний дії вертикальних
переміщень повітряних потоків (конвенції, інверсії), часткові зміни
напряму і швидкості вітру.

Третьою особливістю було те, що розподілення і перенесення РР
відбувалися у атмосфері в основному у приґрунтовому шарі, тоді як при
ядерному вибуху частина радіоактивних речовин потрапляє в атмосферу і
стратосферу і випадає у вигляді глобальних опадів.

Аварії на атомних електростанціях та інші промислові аварії, пов’язані з
викидом радіоактивних речовин, призводять до серйозних наслідків у
вигляді стійкого радіоактивного забруднення навколишнього середовища і
руйнівної дії на організм людини. Ліквідація наслідків цих аварій
вимагає колосальних трудових зусиль і матеріальних вкладень.

Однією з найбільш суворих за своїми наслідками була аварія на
Чорнобильській АЕС, яка відбулася 26 квітня 1986 року. Унаслідок аварії
і пожежі на четвертому енергоблоці відбувся викид великої кількості
радіоактивних речовин. Основними джерелами радіоактивного забруднення
внаслідок цієї аварії на наш час залишаються цезій-137, стронцій-90, а
також плутоній. Технічні умови по дезактивації місцевості скоротили
рівень радіації

у районі станції з 1200 Р/год у травні 1986 року до 2,5 мбер/год на
кінець 1990 року на відстані 200 м від саркофагу четвертого блоку
станції. Радіоактивність у районі м. Прип’ять складала на кінець 1990
року 0,2 мбер/год, у м. Чорнобиль, що знаходиться у 18 км від АЕС,
рівень радіації – 0,1-0,2 мбер/год. У Києві радіаційний рівень складав
0,04 мР/год., тобто такий самий, як і до аварії (за даними зарубіжних
джерел інформації).

У межах десятикілометрової зони жорсткого контролю навколо станції
залишається численна кількість “точок”, де поховані рештки обладнання та
інших радіоактивних матеріалів, у тому числі, 500 тис. кубометрів
поверхневого шару ґрунту, який був знятий весною і влітку 1986 року. У
цих точках рівень радіації досягає 2-3 мбер/год, і постає питання про
повторне очищення цих місць.

На АЕС розрізняють наступні типи аварій: локальна (радіаційні наслідки:
одна будівля; підвищений рівень радіоактивного забруднення); місцева
(радіаційні наслідки: будівлі чи територія АЕС; можливо опромінення
персоналу; рівень РР перевищує рекомендований); загальна (радіоактивні
продукти викидаються з реактора; можливе ураження населення; РЗ
навколишнього середовища).

Зони радіаційного забруднення.

Радіаційний вплив на населення: зовнішнє опромінення (проходження
радіоактивної хмари); внутрішнє опромінення (органи дихання,
шлунково-кишковий тракт); контактне опромінення (забруднення шкірних
покривів, одягу тощо).

Характеристика зон радіоактивного забруднення (РЗ)

Порядок зон Найменування зон РЗ, км Довжина, км Ширина, км Площа, км2

Зона Г Надзвичайно небезпечного радіоактивного забруднення (10000-4000
Р) 2,5 2,8 5 112

Зона В Небезпечного радіоактивного забруднення (4000-1200Р) 4 48 7,2 277

Зона Б Сильного радіоактивного забруднення (1200-400Р) 7 80 12 768

Зона А Помірного радіоактивного забруднення (400-40 Р) 18 200 20 3200

Зона М Слабкого радіоактивного забруднення (40 і менше Р) 30 340 31 8432

Примітка: Для більш якісного і ретельного визначення зон радіоактивного
забруднення виділена ще одна зона А’ (слабкого радіоактивного
зараження).

Час допустимого знаходження населення у зонах радіоактивного забруднення
до отримання дози зовнішнього опромінення 10 рад

Зона РЗ місцевості Рівні радіації на зовнішніх межах зони, Р/год На
відкритій місцевості (знаходження населення) У дерев’яних будинках з
Кпосл = 2 У кам’яних будинках з Кпосл = 20 У підвальних та інших
заглиблених приміщеннях з Кпосл = 50

А 0,1 від 20 діб до 12год. від 2 міс. до 1 доби від декілька років до 2
місяців Декілька років

Б 1 від 12 год. до 4 год. від 1 доби до 8 год. від 2 місяців до 6 діб
від 1 місяця до декілька років

В 3 від 4 год. до 1 год. від 8 год. до 2 год. від 6 діб до 1 доби від 5
діб до 1 місяця

Г 10 менше І год. менше 2 год. менше 1 доби Менше 5 діб

Поняття про зони опромінення.

При радіоактивному зараженні місцевості складно створити такі умови, при
яких люди б практично не опромінювались. Тому при діях на місцевості,
забрудненій радіоактивними речовинами, встановлюються допустимі дози
опромінення, які, як правило, не повинні викликати у людей радіаційних
уражень.

При встановленні допустимих доз враховують, що опромінення може бути
одноразовим і багаторазовим. Одноразовим вважається опромінення,
отримане за перші чотири доби. Опромінення, отримане за час, що
перевищує чотири доби, є багаторазовим.

При визначенні добових допустимих доз необхідно враховувати ту
обставину, що у першу добу іде більш швидке накопичення дози (при умові,
що у наступні дні не буде повторного зараження). З урахуванням цього
дозу, встановлену на перші чотири доби, ділять у відповідній пропорції.
Таке розподілення встановленої одноразової дози опромінення
застосовується при розробці режимів поводження населення або при
довготривалих діях формувань ЦО на зараженій місцевості.

Приблизне розподілення встановленої одноразової дози опромінення за
перші чотири доби (при допустимій дозі за 4 доби 50 рад на воєнний час)
складає:

І варіант: 1 доба – 30 рад.; 2 доба – 12 рад.; 3 доба – 5 рад.; 4 доба –
3 рад.

П варіант: 2 доба – 20-22 рад.; 2 доба – 10-11 рад.; 3 доба-8-10 рад.; 4
доба – 5-7 рад.

У наш час аварійна допустима доза опромінення персоналу на АЕС,
працюючих в народному господарстві та населення встановлюється у
відповідності з Нормами радіаційної безпеки України (НРБУ-97).

Відомо, що ураження, викликане опроміненням, залежить від величини дози
і часу, протягом якого ця доза отримана. При оцінці сумарної дози
опромінення, отриманої людиною, необхідно враховувати здатність
організму людини до самовідновлення. Здатність людини виводити з себе
продукти розпаду складає близько 90 процентів загальної дози.

Дози іонізуючого опромінювання, отримані людьми за час перебування у
зонах зараження, розраховуються для того, щоб знати величину дози і
наслідки опромінювання. Ураження, викликане опроміненням, залежить від
величини дози і часу, протягом якого ця доза отримана.

При розрахунку сумарних доз опромінення, отриманих особовим складом,
враховується, що організм людини володіє здатністю відновлювати більшу
частину ураження, причому

у перші чотири доби, з моменту опромінення помітного відновлення не
відбувається. По

закінченні цього строку в організмі починаються відновлюючи процеси із
швидкістю 2,5 –

3% на добу, тому через кожну добу ступінь ураження буде відповідати не
початковій дозі,

а лише залишковій величині цієї дози.

Залишкова доза іонізуючого опромінення (ІО) – це доза опромінення у
процентах від отриманої дози у результаті опромінення і відновлювальна
організмом на даний строк.

Залишкові дози іонізуючих випромінювань

Час, що минув після опромінення, тиждень 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13
14

Залишкова доза опромінення, % 90 75 60 50 42 35 30 25 20 17 15 13 11 10

З таблиці видно, що відновлення організму іде поступово, за місяць
встигає відновитися приблизно 50% від суми дози опромінення, якщо не
було високої дози опромінення (350-400 рад), що пригнічує відтворювальні
процеси. Для повного відновлення потрібний буде тривалий час і
спеціальне лікування.

При повторному опроміненні необхідно враховувати як величину дози
залишкового опромінення, так і величину знову отриманої дози. Загальна
доза дорівнює їх сумі.

Орієнтовну дозу опромінення (ДО), отриману при дії на зараженій
місцевості, можна розрахувати за формулою:

Д = Рсер. / Кум х t , де:

Рсер – середня потужність дози, Р/год;

Кум – величина, що залежить від умов розташування людей;

t – час, на протязі якого люди знаходилися під дією опромінювання, год.

Середню потужність дози Рсер визначають-за формулою:

Рсер. = Р+Рн / 2 , де:

Р – потужність дози на початку роботи;

Рн – потужність дози на кінець роботи;

2 – число вимірювань.

Властивість організму відновлювати із часом більшу частину ураження дає
можливість людині, при необхідності, поступово накопичувати значні дози
радіоактивного опромінення, не зазнавши при цьому серйозних радіаційних
уражень.

Після спливання деякого часу після опромінення ступінь ураження буде
визначатися величиною залишкової дози на даний момент часу, і чим більше
мине часу після опромінення, тим меншою буде залишкова доза.

Радіоактивні ізотопи, що потрапили в організм, виводяться з нього.
Період під час якого із організму виводиться половина кількості
елементів, що надійшли, називається біологічним періодом напіввиведення.
Виведення радіоактивних ізотопів із організму прискорюється за рахунок
радіоактивного розпаду.

Більша частина РР виділяється із організму з калом, менша – із сечею.
Біологічно активні елементи виділяються з молоком (із 1 л молока
виділяється 1% надійшедшого за добу йоду-131, 0,6-0,9% ізотопів стронцію
і барію, до 2% – цезію-137).

При радіоактивному зараженні великих територій виникає необхідність
певним чином регламентувати життєдіяльність людей.

Розв’язати цю задачу буде легше, якщо допустиму дозу опромінення
призначити, виходячи з певної величини сумарної дози. Така сумарна доза
буде регламентувати величину дози, яку можна буде отримати протягом
всього періоду ведення робіт або перебування у заражених районах.

У зв’язку з цим сумарна доза опромінення, що викликає один і той самий
ефект, при тривалому багаторазовому опроміненні більш висока, ніж при
одноразовому. Дози, що не призводять до втрати працездатності при
одноразовому і багаторазовому опроміненні наступні: одноразова (протягом
4 діб) – 50 Р, багаторазова (протягом 10-30 діб – 100 Р, на протязі року
– 300 Р; для сільськогосподарських тварин – 100 Р).

Перевищення вказаної дози викликає захворювання променевою хворобою.
Променева хвороба, що викликана гама-опроміненням на зараженій
місцевості, як і викликана проникаючою радіацією у районі ядерного
вибуху, протікає, як правило, у гострій формі і в залежності від дози
може бути різного ступеня складності: легкою, середньою, важкою і вкрай
важкою.

У сільськогосподарської птиці найбільша кількість ізотопів виділяється з
яйцями, при цьому у шкаралупі переважно концентрується стронцій, у білку
– цезій, у жовтку – йод.

Одноразова доза зовнішнього гамма-опромінювання, що викликає променеву
хворобу у людей і тварин

Ступінь складності променевої хвороби Доза, рад

Люди Тварини

Легка 100 – 200 150 – 250

Середня 200 – 400 250 – 400

Важка 400 – 600 400 – 750

Вкрай важка Понад 600 Понад 750

Рівень забрудненості різноманітних поверхонь і об’єктів (тіла людини,
одягу, техніки, місцевості).

Радіаційна обстановка на місцевості, у водоймищі і ступінь радіаційної
небезпеки для людини, обумовлюються кількістю і радіонуклідним складом
потрапивших у зовнішнє середовище радіоактивних речовин. Від кількості
ядер і радіонуклідів, їх вигляду залежить (А, кюрі) радіоактивних
речовин, котра має вигляд:

А = ( х ( , де:

( – постійна радіоактивного розпаду, що визначає розпад ядер атома
даного нукліда за одиницю часу (різну для різних радіонуклідів);

N – кількість ядер даного нукліду.

Для оцінки вражаючої дії треба знати густину забруднення території
(питома активність), яка вимірюється у кюрі на кв. км., а для водоймищ
(об’ємна активність) у кюрі на куб. м. Щоб отримати ці величини,
відбираються проби посіву і води. Вони аналізуються у виробничих
лабораторіях за допомогою різних дозиметричних приладів РКБ4 -1ЕМ,
РУБ-9,1 П, ІМД-12, ДП-100, АД-М та інших.

Результати розраховуються по формулах використовуваної методики.
Отримані величини забруднення продуктів харчування, води, фуражу,
виражені у кюрі – Кі/л, Кі/кг, а території – Кі/км2 порівнюються із
припустимими нормами забруднення.

Люди, тварини, рослини, об’єкти, що знаходяться на зараженій місцевості,
піддаються впливу як зовнішнього гама-опромінювання, так і поверхневого
зараження осівшими на одяг, шкіру, шерстяний покров, стебла, листя,
техніку радіоактивними речовинами, уражаючи дія яких в основному
обумовлена наявністю у них бета випромінювачів. Крім того, разом із
зараженим повітрям і їжею вони потрапляють всередину організму людини і
тварин, викликаючи внутрішнє зараження.

Зовнішнє гама-опромінення викликає у людей і тварин такий самий ефект,
як і внутрішня радіація. Різниця лише у тому, що дозу внутрішньої
радіації живий організм отримує протягом декількох секунд, а доза
зовнішнього опромінення накопичується протягом всього часу перебування
на зараженій території.

Характер і рівні радіоактивної дії на сліді аварійного викиду
Чорнобильської АЕС суттєво відрізняються від ураження на сліді ядерного
вибуху. При аварійному викиді з реактора найбільш значним виявилося
внутрішнє опромінення у результаті інгаляційного чи аліментарного (із
їжею і водою) потрапляння радіонуклідів в організм людей і тварин.

У перші два місяці 1986 року гама-випромінювання на зараженій території
не створювало загрози для здоров’я і продуктивності свійських тварин,
тому що рівні радіації були низькими і на найбільш забрудненій території
за межами зони (З0 км) не перевищували 25 мР/год. Частка зовнішнього
гама-опромінення, накопичена у цих умовах за літній пасовищний період,
могла складати всього лише декілька або десятки рентген.

Сумарна доза, отримана населенням за рахунок підвищення гама-фону, могла
складати не більш як 0,5 бер в год.

Основну небезпеку для людей і тварин складала біологічна дія ізотопів
при потраплянні їх усередину організму. У перші 1,5-2 місяці з моменту
аварії найбільшу загрозу створював йод-131. Радіоактивний йод на відміну
від інших осколкових продуктів ділення має більшу рухомість у
біологічному ланцюгу пасовище – тварина – продукція тваринництва –
людина, що збільшило потрапляння ізотопів в організм тварини, а
внаслідок, і людини через продукти тваринництва. Крім того, радіоактивні
частинки сліду АЕС були дрібнодисперсними, легко розчинялися у воді і
легко всмоктувалися у шлунково-кишковому тракті, а також у верхніх
дихальних шляхах і легенях.

Радіоактивне зараження, як і проникаюча радіація, не завдають ушкоджень
будівлям, спорудам, техніці, а уражають живі організми, котрі,
поглинаючи енергію радіоактивного опромінення, отримують дозу
опромінення (Д), що вимірюється у рентгенах (Р).

Зараження місцевості радіоактивними речовинами характеризується
потужністю дози, що вимірюється у рентгенах на годину (Р/год).
Потужність дози, вимірюваної на висоті їм від поверхні землі (крупного
зараженого об’єкту), називається рівнем радіації. Рівень радіації
показує дозу опромінення, котру може отримати живий організм в одиницю
часу на зараженій місцевості. В умовах воєнного часу місцевість
вважається зараженою при рівні радіації 0,5 Р/год і вище.

Ступінь зараження радіоактивними речовинами поверхні окремих об’єктів у
польових умовах вимірюють в одиницях рівнів радіації по гама-опроміненню
у мілірентгенах на годину (мР/год) чи мікро рентгенах на годину
(мкР/год). Характерною особливістю радіоактивного забруднення при
ядерному вибуху є постійний спад рівня радіації внаслідок розпаду
радіонуклідів. За проміжок часу, кратний семи, рівень радіації
знижується у 10 разів.

Знання ступеню зараження дає можливість оцінити шкідливий біологічний
вплив радіоактивне заражених предметів і речовин при зіткненні з ними
людей (тварин) чи потрапляння їх всередину організму.

Визначити у польових умовах радіоактивність в одиницях кюрі досить
складно. Тому на наш час ступінь радіоактивного зараження вимірюють в
одиницях потужності дози по гама-опроміненню у мілірентгенах на годину
(мР/ч). У польових умовах досить визначити не абсолютне значення
радіоактивного зараження, а встановити лише як заражений об’єкт – вище
або нижче допустимого значення. Тому, як допустимі норми зараження
використовуються потужності доз, що відповідають безпечній густині
зараження.

Тимчасові рівні допустимого радіоактивного забруднення шкірного покриву,
білизни, одягу, взуття, транспортних засобів, механізмів і засобів
індивідуального захисту (мР/год) на період ліквідації наслідків аварії
на Чорнобильській АЕС

Об’єкт забруднення Зони За межами зони

111 11 1

Шкірні покриви, натільна білизна 2,0 1,0 0,5 0,1

Постільна білизна і особистий одяг – 1,0 0,5 0,1

Особисте взуття – – 1,0 0,1

Тимчасові допустимі рівні радіоактивного забруднення ґрунту, доріг,
зовнішніх та внутрішніх поверхонь будівель після дезактиваційних робіт

Об’єкт забруднення Зони За межами зони

111 11 1

Внутрішні поверхні транспортних засобів і кабін механізмів 5,0 3,0 1,5
0,2

Зовнішня поверхня транспортних засобів і механізмів і покриття доріг
20,0 5,0 1,5 0,3

Об’єкт забруднення Допустима потужність експозиційної дози, мР/год.

Поверхня доріг поза населеним пунктом 1,5

Поверхня доріг у населеному пункті 0,7

Відкриті поверхні території населених пунктів, земельних угідь,
тротуарів, скверів, спортивних та дитячих майданчиків, полів,
присадибних ділянок і т.д. 0,7

Зовнішні поверхні житлових будинків та інших будівель 0,7

Внутрішні поверхні житлових і службових приміщень 0,3

Примітка:

При розрахунку коефіцієнту забрудненості житлових будинків та інших
споруд прийнятий рівним 2 (для дерев’яних будівель).

Вимоги ДР-97 допустимих рівнів вмісту радіонуклідів в продуктах
харчування та питній воді (Бк/кг, Бк/л)

№ пп. Найменування продуктів 137 Сs 90 Sr

1. Хліб, хлібопродукти 20 5

2. Картопля 60 20

3. Овочі (листові, коренеплоди, столова зелень) 40 20

4. Фрукти 70 10

5. М’ясо і м’ясні продукти 200 20

6. Риба і рибні продукти 150 35

7. Молоко і молочні продукти 100 20

8. Яйця (шт.) 6 2

9. Вода 2 2

10. Молоко згущене і концентроване 300 60

11. Молоко сухе 500 100

12. Свіжі дикоростучі ягоди і гриби 500 50

13. Сушені дикоростучі ягоди і гриби 2500 250

14. Лікарські рослини 600 200

15. Інші продукти 600 200

16. Спеціальні продукти дитячого харчування 40 5

МЕТОДИ ВИЯВЛЕННЯ І ВИМІРЮВАННЯ ІОНІЗУЮЧОГО ВИПРОМІНЮВАННЯ. ОДИНИЩ
ВИМІРЮВАННЯ. ПРИЛАДИ РАДІАЦІЙНОЇ РОЗВІДКИ І ДОЗИМЕТРИЧНОГО КОНТРОЛЮ.

Методи виявлення і вимірювання іонізуючого випромінювання. Одиниці
вимірювання.

Радіоактивне випромінювання, яке виникає при ядерному вибуху, не можна
виявити по зовнішнім ознакам і органам чуттів. Виявлення радіоактивних
речовин ґрунтується на здатності їх випромінювання іонізувати речовини
середовища, в якому вони розповсюджуються. У результаті іонізації у
речовині відбувається фізико-хімічні зміни, які можна виявити лише
кількісно.

Для виявлення і вимірювання радіоактивних випромінювань (радіоактивних
речовин) користуються фотографічним, хімічним, сцинтиляційним і
іонізаційним методами.

Фотографічний метод полягає у тому, що радіоактивні опромінення,
потрапляючи на чутливий шар фотоплівки, вибивають електрони з молекул
бромистого чи хлорного срібла, що знаходяться у цьому шарі. Після
проявлення така плівка стає чорною. Ступінь почорніння пропорційний дозі
радіоактивного опромінення. Порівнюючи потемніння плівки з еталонами,
можна визначити отриману плівкою дозу.

Хімічний метод ґрунтується на визначенні хімічних змін, що відбуваються
у деяких речовинах під дією радіоактивних випромінювань. Так, наприклад,
хлороформ при опроміненні розкладається з утворенням соляної кислоти,
яка, назбиравшись у певній кількості, змінює забарвлення спеціального
барвника, що додається до розчину хлороформу. Порівнюючи отримане
забарвлення з еталонами, можна визначити дозу радіоактивних
випромінювань.

Сцинтиляційний метод базується на тому, що деякі речовини, наприклад,
сірчистий цинк, йодистий натрій під дією радіоактивних випромінювань
випускають фотон видимого світла. Виникаючі при цьому спалахи
(сцинтиляції) можна зареєструвати.

Найбільш широко використовується іонізаційний метод виявлення і
вимірювання радіоактивних випромінювань, сутність якого полягає у тому,
що під дією радіоактивних випромінювань в ізольованому об’ємі
відбувається іонізація газу: нейтральні атоми або молекули газу
поділяються на додатні і від’ємні іони. Якщо у цей об’єм вмістити два
електроди і прикласти до них постійну напругу, то під дією електричного
поля, що утвориться, в іонізованому газі утвориться направлений рух
заряджених частинок, тобто через газ піде електричний струм, по якому
можна зробити висновок про інтенсивність радіоактивного опромінення.

Одиниці вимірювання.

Для визначення і врахування величин, що характеризують іонізовані
випромінювання, введені поняття доз опромінення і деяких одиниць
вимірювання: експозиційні дози опромінень; поглинута доза; еквівалентна
доза.

Експозиційна доза рентгенівського і гама-випромінювань – кількісна
характеристика опромінення, що ґрунтується на здатності випромінювань
іонізувати повітря. За одиницю експозиційної дози в системі одиниць СІ
прийнята така доза, при якій в 1 кг сухого повітря утворюються іони, що
несуть заряд в 1 кулон (Кл) електрики кожного знаку. До сьогоднішнього
дня на практиці широко застосовується несистемна одиниця для
експозиційної дози – рентген (Р). Один рентген відповідає
випромінюванню, при якому в 1 куб. см сухого повітря утворюється 2,08
х10-9 пар іонів. 1Р =2,57 х10-4 Кл/кг.

Для кількісного вимірювання дози випромінювання будь-якого вигляду,
включаючи рентгенівські і гама-опромінення, використовується так звана
поглинута доза – енергія опромінення, поглинута одиницею маси
випромінюваного середовища. В системі СІ одиницею поглинутої дози є грей
(Гр), рівний 1 Дж/кг. Раніш використовувана позасистемна одиниця
поглинутої дози “рад” дорівнює 0,01 Гр.

Оскільки різноманітні види іонізуючого випромінювання при одній і тій
самій поглинутій дозі викликають різні за складністю ураження живої
тканини, введено поняття про біологічну (еквівалентну) дозу, одиницею
якої в системі СІ є зиверт (Зв) – така поглинута доза будь-якого
випромінювання, котра при хронічному опроміненні викликає такий
біологічний ефект, як 1 Гр (грей) поглинутої дози рентгенівського чи
гама-опромінення.

На практиці зустрічається позасистемна одиниця еквівалентної дози – бер
(біологічний еквівалент рентгена), що дорівнює 0,01 Зв.

Швидкість набирання дози іонізуючих випромінювань характеризує
потужність дози, що визначається як відношення величини набраної дози до
часу, за який вона була отримана:

Р = Д / Т, де:

Р – потужність дози іонізуючих випромінювань Р/год.;

Д – сумарна доза опромінення, Р;

Т – час опромінення, год.

Одиницею потужності поглинутої дози в одиницях СІ є 1 Гр/с,
еквівалентної дози – 1 Зв/с, експозиційної дози 1 Кл/кг с = І А/кг.

У практиці дозиметрії широко застосовуються позасистемні одиниці
потужності дози: 1 Р/год., 1 Гр/год.; 1 мкР/с; 1 Р/рік та інші, що
утворені аналогічним чином.

Мірою якості радіоактивної речовини, що виражається числом радіоактивних
перетворень на одиницю часу, є активність. В системі СІ за одиницю
активності прийняте одне ядерне перетворення за секунду (розп./с). Ця
одиниця отримала назву беккерель (Бк). 1 Кі відповідає активності 1г
радію.

Питома активність може бути виражена різними одиницями вимірювань:
Бк/мл; Бк/г; Бк/смЗ; Кі/л; Кі/кг; Бк/мЗ.

Прилади радіаційної розвідки і дозиметричного контролю.

Робота з ними.

Для виявлення іонізуючих опромінень, якісної і кількісної їх оцінки
використовуються спеціальні технічні засоби, які називаються
дозиметричними приладами.

В залежності від призначення дозиметричні прилади діляться на три
основні групи:

1. Прилади радіаційного спостереження і радіаційної розвідки –
призначені для виявлення і вимірювання потужності дози гама-опромінення.
До цієї групи відносяться вимірювачі потужностей дози: ДП-5А, Б, В;
ІМД-1Б,С; ДП-64; ДП-ЗБ.

2. Прилади контролю радіоактивного зараження – для визначення ступеня
радіоактивного зараження різних поверхонь: ДП-5А, Б, В.

3. Прилади контролю опромінення – для визначення сумарної поглинутої
дози опромінення, отриманої особовим складом формувань ЦО, населенням за
час знаходження у зараженій місцевості: ДП-22В; ДП-24; ІД-1; ІД-11;
ДП-70М.

Призначення вимірювачів потужності дози ДП-5Б, В.

Вимірювачі потужності дози ДП-5Б,В, призначені для вимірювання дози
гама-опромінення і радіоактивності, зараженості різних предметів по
гама-опроміненню. Вимірювання потужності дози гама-опромінення
визначається у тій точці простору, у якій розміщений лічильник приладу.

Основні технічні дані приладів ДП-5Б, В: діапазони вимірювання приладів
по гама-опроміненню від 0,05 мР/год. до 200 Р/год.; прилад має шість під
діапазонів.

При вимірюванні потужностей доз гама-опромінення чи сумарного бета
гама-опромінення у межах від 0,05 мР/год. до 5000 мР/год. відлік
ведеться по верхній шкалі (0-5) з подальшим множенням на відповідний
коефіцієнт піддіапазона. Відлік потужностей доз від 5 до 200 Р/год. – по
нижній шкалі (5-200).

Прилади мають звукову індикацію на всіх під діапазонах, крім першого.
При виявленні радіоактивного зараження у телефонах прослуховується
клацання, частота якого збільшується із збільшенням потужності
гама-опромінення.

Прилади працюють в інтервалі температури повітря від -50°С до +50°С при
відносній вологості 65 ± 15%.

Живлення приладів здійснюється від двох елементів типу КБ-1
(“Світло-1”), які забезпечують неперервну роботу в нормальних умовах на
протязі 40 годин. Для роботи у темряві шкали приладів підсвітлюються.
При необхідності для живлення приладів можна використовувати джерела
постійного струму напругою 3; 6; 12; 24В. Для підключення їх до приладів
у комплекті мається подільник напруги (перехідна коробка).

Зонди приладів герметичні і допускають занурення у воду на глибину не
більш як 50 см. Маса приладів з елементами: ДП-5Б – 2,8 кг; ДП-5В – 3,2
кг. Маса повного комплекту в укладальному ящику – 8,2кг.

Загальне обладнання приладів ДП-5Б, В.

Прилади складаються з наступних основних частин: зонд (блок детектування
в ДП-5В) з гнучким кабелем; вимірювальний пульт; головні телефони;
футляр, в якому розміщується зонд і вимірювальний пульт.

Крім того, в комплект приладу входить укладальний ящик, в якому
розміщується зменшувальна штанга, колодка живлення, ЗІП і комплект
технічної документації.

Зонд – сталевий циліндр, в якому розміщені детектори опромінення і інші
елементи схеми. На корпусі зонду сплановані циліндричний латунний екран,
що обертається, для закріплення якого в певному положенні у приладу
ДП-5Б є два фіксатори “Б” і “Г”, а у приладу ДП-5В – три фіксатори “Б”,
“Г”, “К”.

У сталевому корпусі є вікно-виріз для індикації бета-опромінення. У
положенні фіксатора “Г” вікно корпусу зонда перекривається циліндричним
екраном і доступ бета-опромінення до лічильників припиняється. Лічильник
буде видавати імпульси гама-опромінення. У положенні фіксатора “Б” вікно
корпусу відкрите і бета і гамма-випромінення проходять в лічильники. На
корпусі циліндра мається стопорний буртик у вигляді кільця з двома
пазами для фіксатора. Для зміни положення екрану необхідно злегка
посунути його у бік опорного штифта (фіксатор виходить із пазу) і
повернути до потрібного положення. Вимірювальний пульт складається з
панелі, кожуха і блоку живлення.

На передній панелі приладів розташовані: електровимірювальний прилад
(мікро амперметр), перемикач під діапазонів; тумблер підсвічення шкали
(у нічний час); кнопка збросу показників; потенціал регулювання режиму
(для приладу ДП-5Б); гвинт для встановлення нуля (ДП-5Б); автоматичне
регулювання режиму (для приладу ДП-5В); гніздо для підключення
телефонів; блок живлення – розміщений у спеціальному відсіку у нижній
частині кожуха.

У блоці змонтовані кріплення для батарей КБ-1 (“Світло-1”). Схема
підключення батареї вигравіювана на стінці відсіку.

Порядок підготовки працездатності приладів (ДП-5Б і ДП-5В): вийняти
прилад із укладального ящика, відкрити кришку футляру, здійснити
зовнішній огляд приладу; перемикач під діапазонів встановити у положення
“Вимкнуто”; ручку “Режим” повернути проти ходу годинникової стрілки до
упору; відкрити кришку відсіку живлення, ретельно зачистити контакти
встановлювальних елементів і контакти у відсіку живлення, встановити 3
елементи (КБ-1, Світло-1), закрити кришку відсіку живлення; встановити
перемикач у положення “Режим”: обертанням ручки “Режим” встановити
стрілку приладу на відмітку ( для ДП-5Б; для ДП-5В режим встановлюється
автоматично. Якщо стрілка приладів не доходить до відмітки (, необхідно
перевірити придатність джерел живлення.

Перевірка працездатності приладів можна проводити із застосуванням
контрольного джерела типу Б-8, за допомогою якого можна перевірити
роботу приладів, крім першого під діапазону.

ДП-5Б: відкрити контрольне джерело; зонд встановити в положення “Б”;
встановити зонд під контрольним джерелом; підключити телефон.

ДП-5В: зонд поставити у положення “К”; підключити телефон.

Працездатність приладів перевіряється по наявності клацання у телефоні і
відхиленню стрілки мікро амперметру.

Для перевірки працездатності приладів необхідно: ручку перемикача під
діапазонів послідовно перевести у всі положення від “1000” до “х0,1”; у
положенні “1000” і “100” стрілка мікро амперметру може не відхилитися; у
цьому випадку працездатність перевіряється по клацанню у телефоні; у
положенні “10” стрілка відхиляється вправо, а у положенні ” 1″ і “х0”)
стрілка повинна зашкалювати; ручку перемикача під діапазонів поставити у
положення “х10”, натиснути і відпустити кнопку “Скид”. (Покази приладу
на під діапазоні “х10” звірити з формулярними даними останньої перевірки
градуювання приладу. Якщо покази співпадають, прилад можна
використовувати для ведення радіаційної розвідки); поставити екран зонду
у положення “Г”, натиснути кнопку “Скид”, ручку перемикача під
діапазонів поставити у положення “Вимкнено”, а зонд покласти у нижній
відсік футляру.

Для підготовки приладів ДП-5Б і ДП-5В існує норматив, який визначає час
на його виконання.

Найменування приладів Час на виконання нормативу (хвилин)

Відмінно Добре Задовільно

ДП-5Б 3,30 4 4,3

ДП-5В 2,45 3 3,30

Прилади дозиметричного контролю і організація його у формуваннях ЦО.

Комплекти індивідуальних дозиметрів ДП-22В і ДП-24, мають дозиметри
кишенькові, прямо показуючи, ДКП-50А призначені для контролю
експозиційних доз гама-випромінювання, що отримують люди при роботі на
зараженій радіоактивними речовинами місцевості чи при роботі з
відкритими і закритими джерелами іонізуючого опромінення.

Діапазон вимірювання – 2…50Р; похибка вимірювання дози – ±10%;
діапазон робочих температур – 40…+50°С; маса: ДКП-50А – 32г; комплект
в укладальному ящику – 5 кг, ЗД-5 – 1,4 кг.

Комплект дозиметрів ДП-22В складається із зарядного пристрою типу ЗД-5 і
п’яти-десяти індивідуальних дозиметрів ДКП-50А.

На відміну від ДП-22В комплект дозиметрів ДП-24 має п’ять дозиметрів
ДКП-50А. Зарядний пристрій ЗД-5, призначений зарядження дозиметрів
ДКП-50А. У корпусі ЗД-5 розміщені: перетворювач напруги; випрямляч
високої напруги; потенціометр-регулятор напруги; лампочки для
підсвічення зарядного гнізда; мікро вимикач і елементи живлення. На
верхній панелі пристрою знаходяться: ручка потенціометру; зарядне гніздо
з ковпачком; кришка відсіку живлення. Живлення здійснюється від двох
сухих елементів типу 1,6 ПМЦ-У-8, що забезпечують неперервну роботу
приладу протягом не менш як З0 годин при струмі споживання 200 мА.
Напруга на виході регулюється плавно у межах від 180 до 200В.

Обладнання ДКП-50А.

У передній частині корпусу розташований відраховуючий пристрій –
мікроскоп з 90-кратним збільшенням шкали. Шкала має 25 поділів (від 0 до
50). Ціна одного поділу відповідає двом рентгенам.

Зарядження дозиметрів ДКП-50А провадиться перед виходом на роботу у зону
радіоактивного зараження (дія гама-опромінення) у наступному порядку:
відгвинтити захисну оправу дозиметру (пробку зі склом) і захисний
ковпачок нарядного гнізда ЗД-5; ручку потенціометру зарядного пристрою
відвернути вправо до відказу; дозиметр поставити зарядне гніздо ЗД-5,
при цьому підключається підсвічення зарядного гнізда і висока напруга;
спостерігаючи в окуляр, злегка натиснути на дозиметр і, повертаючи ручку
потенціометру вправо, встановити нитку на “О” шкали, після чого вийняти
дозиметр із. гнізда, перевірити положення нитки на світло (її зображення
повинно бути на відмітці “0”), завернути захисну оправу дозиметру і
ковпачок зарядного пристрою.

Експозиційну дозу опромінення визначають по положенню нитки на шкалі
відраховуючого пристрою. Відлік необхідно проводити при вертикальному
положенні нитки, щоб виключити вплив на покази дозиметру прогину нитки
виска.

Комплект індивідуальних дозиметрів ІД-1, призначений для вимірювання
поглинутих доз гама-нейтронного випромінювання. Складається із 10
індивідуальних дозиметрів ІД-1 і зарядного пристрою ЗД-6.

Принцип роботи дозиметру ІД-1 аналогічний принципу роботи дозиметрів
експозиційних доз гама опромінення, наприклад, ДКП-50А. Різниця лише у
тому, що він вимірює поглинуті дози і діапазон його вимірювання від 20
до 500 рад, похибка 20%, діапазон робочої температури ± 50°С).

ЗД-6 працює на використанні п’єзоелектричного ефекту, тобто тертя
пластин між собою. Цикл зарядки – 10 індивідуальних дозиметрів за один
поворот. ЗД-6 розрахований на 15 років по 10 тис. циклів зарядження.

Комплект індивідуальних дозиметрів ІД-11 слугує для вимірювання
поглинутих доз гама-нейтронного опромінення і отримання діагностичних
даних. У ньому 500 індивідуальних дозиметрів – сліпих (підвішуються на
грудях, носяться у кишені). До нього мається лічильна установка, котра
знаходиться в загоні першої медичної допомоги. При підключені лічильника
до неї висвічуються покази у радах. Межі від 10 до 1500 рад. Дозиметр
протягом двох років зарядженню не підлягає. По мірі накопичення буде
видаватися штабом ЦО та з НС суб’єкта господарської діяльності.

Дозиметричний контроль включає у себе контроль опромінення і
радіоактивного зараження (забруднення). Контроль обмірювання підрозділу
не груповий, а індивідуальний.

Груповий контроль здійснюється за допомогою комплектів ДП-24; ДП-22В;
ІД-1. Один ДКП-50А видається на ланку; один-два ДКП-50А – на групу
чисельністю 13-15 чоловік. Командиру НФ ЦО і особовому складу, що діє у
відриві, видається по одному комплекту ДКП-50А кожному.

Документи дозиметричного контролю: відомість видачі дозиметрів, журнал
контролю обмірювань, картка урахування доз контролю.

Народногосподарські і побутові дозиметричні прилади. Дозиметричні
прилади фіксують мікро величини, тобто процеси, що відбуваються на рівні
ядра (кількість розпадів ядер, потоки окремих частинок і квантів). Тому
для багатьох незвичні самі одиниці вимірювання, з якими вони стикаються.
Більше того, одиничні показники навіть ідеальних приладів можуть
відрізнятися у декілька разів, але при цьому прилади справні. Тому
необхідно проводити декілька вимірювань і визначати середнє значення.
Далі – всі виміряні величини повинні бути співставлені з нормативами,
щоб визначити їх вплив на організм людини.

Щоб бути впевненим у точності показів приладів, їх треба періодично
перевіряти у метеорологічних службах. Серійний випуск дозиметрів
складається із цілої гами приладів: “Бета”, “Белла”, СІМ-03, “Круїз”,
“Пошук-2”, ДРГ-20, РКС-100, ДРГ-01Т та інші.

Широкодіапазонний переносний дозиметр ДРГ-01Т призначений для
вимірювання експозиційної дози фотонного опромінення на робітничих
місцях, у суміжних приміщеннях і на території установ, що використовують
радіоактивні речовини та інші джерела іонізуючого випромінювання, у
санітарно-захисній зоні і зоні спостережень. Крім того, ДРГ-01Т може
бути застосований для контролю ефективності біологічного захисту
радіаційних упаковок і радіоактивних відходів, а також для вимірювання
потужності дози у період виникнення, протікання і ліквідації наслідків
аварійних ситуацій.

Дозиметр дає можливість проводити вимірювання при наявності фонового
нейтронного опромінення: у приміщеннях з поганим освітленням і у
темряві; при температурі повітря від -10 до +40°С і відносній вологості
до 90% при +30°С; в умовах забруднення приміщень радіоактивними
речовинами. Розміри 46х76х160 мм. Маса – не більше 500г. Живлення – від
батарейки типу “Корунд”. Час неперервної роботи від одного елемента – не
менш як 24 години.

Вимірювання потужності експозиційної дози здійснюється за допомогою
газорозрядних лічильників, у яких під дією гама квантів генеруються
електричні імпульси струму, що надходять на вхідний каскад. Він
перетворює їх на імпульси напруги із амплітудою, необхідною для
реєстрації їх подальшою схемою. Імпульси через подільник частоти
потрапляють на чотири розрядний лічильник. Інформація, що накопичується
у ньому за цикл вимірювання, піде на індикатор через дешифратор. Час
встановленого робочого режиму – не більше 4 год. Індикація показів
здійснюється на цифровому табло рідко-кристального індикатора.
Розмірність – у залежності від встановленого під діапазону вимірювання
(мР/год, Р/год). Регулюється дозиметр перемикачами “Режим роботи”,
“Діапазони вимірювання” і кнопки “Скид”. На лицьовій панелі розташована
кнопка підсвічення цифрового табло.

Дозиметр ДРГ-01Т1. Це – модифікація приладу ДРГ-01Т, має більш лінійну
характеристику в усьому діапазоні вимірювань. Джерело живлення батарейка
типу “Корунд”. Може бути застосований малогабаритний акумулятор типу
7Д-0,115-У1.1. Даний прилад відповідає світовому рівню дозиметричних
приладів. Демонструвався на міжнародних виставках у Великій Британії,
Бельгії, Італії та інших країнах.

Аварійний нейтронний дозиметр-сигналізатор АНДС призначений для
реєстрації і вимірювання доз при імпульсній дії нейтронного опромінення.
Використовується для виявлення аварії на ядерних установках і визначення
величини аварійної дози нейтронів. За його допомогою можна фіксувати
поле опромінення від імпульсних джерел нейтронів.

Прилад складається з трьох виносних датчиків і пульту, в якому
знаходяться конденсатори, що накопичують заряд при надходженні сигналів
від датчиків. У пульт вбудована схема вимірювання для визначення
величини зарядів, накопичених на конденсаторах.

Технічні дані: маса-16 кг; габарити 500 х 300 х 220 мм; споживана
потужність – 5 Вт; діапазон вимірюваних доз нейтронів від 10-4 до 10-1
с; час від початку імпульсу опромінення до визначання – 20-З0 с.

Дозиметр ДРГ-05 слугує для вимірювання експозиційної дози і потужності
цієї ж дози рентгенівського і гама-опромінень і якісної оцінки наявності
бета-опромінень. Використовується у лабораторних і виробничих умовах у
тих випадках, коли необхідний дозиметричний контроль радіаційної
обстановки.

Час встановлення робочого режиму – до 1 хв. Працює надійно при
температурі навколишнього середовища від -10 до +40 °С. Габарити –
75х242х240 мм. Маса – 1,5 кг. Діапазон вимірювання потужності
експозиційної дози розширений до 5 порядків, у той час, як аналогічні за
призначенням прилади мають діапазон 3-4 порядки.

Одиниці вимірювання іонізуючих випромінювань.

Позасистемні одиниці Системні одиниці

1. Одиниці експозиційної дози

Рентген – одиниця експозиційної дози рентгенівського або
гамма-опромінення, під дією якого в 1 куб. см. сухого повітря при
нормальних умовах (І=О(С; Н=760 мм рт. ст.) створюються іони, що несуть
одну електростатичну одиницю кількості електрики кожного знаку. Знак
іона дорівнює 4,8х10-10 електростатичних одиниць. 1Р=2,08х10-9 пар іонів
в 1см3. Потужність дози позначають Р / год. (рідше Р / с). 1Р/с =
2,58х10-4 Кл / кг. Мілірентген = 0,001Р.

Активність речовини – кількість розпадів, що трапляються у ній за
одиницю часу. 1 кулон на кілограм (Кл / кг) – експозиційна доза.

Кулон на кілограм дорівнює експозиційній дозі гамма- і рентгенівського
опромінення, при якому сума електричних зарядів всіх іонів одного знаку,
що створені електронами, звільненими в опроміненому повітрі, масою 1 кг
за умови повного використання іонізуючої здатності електронів, дорівнює
1 кулону.

Потужність експозиційної дози (рівень радіації) в системі СІ виражається
в амперах на кг.

Ампер на кілограм – одиниця вимірювання потужності доз:

Позасистемні одиниці Системні одиниці

Несистемною одиницею вимірювання активності речовини є кюрі.

Кюрі – кількість радіоактивних речовин, у якій відбувається 37 мільярдів
розпадів ядер в 1 сек. (Кі).

Мілікюрі = 0,001 Кі. Мікрокюрі = 0,000001 Кі.

1Кі=3,7х10-10Бк

Ступінь зараження радіоактивними речовинами поверхонь – Кі/кг.
Концентрація – Кі/л дорівнює потужності експозиційної дози опромінення,
при якій за час 1 год. експозиційна доза зростає на 1 Кл/кг.

Беккерель (Бк) – один розпад за сек. поглинутої дози.

2. Одиниці поглинутої дози

Рад – одиниця поглинутої дози будь-якого іонізуючого

випромінювання, рівна 100 Ерг / г поглинутої енергії на 1 г

речовини.

1Дж = 10-7 Ерг. І Рад = 10-2 Дж / кгх10-2. 1 Гр = 100 Ерг / г.

1Р = 0,95 рад у тканині; 1Р = 0,83 рад у повітрі. 1 грей – це така
одиниця поглинутої дози, при якій 1 кг випромінюваної речовини поглинає
енергію в 1 джоуль (Дж), відтак, 1 Гр = 1Дж / кг.

Одиницею потужності поглинутої дози в системі СІ є ватт на кілограм (Вт
/ кг).

3. Одиниці еквівалентної дози

Біологічний еквівалент рентгена – бер.

1 бер – це така доза нейтронів, біологічна дія яких еквівалентна дії
одного рентгена гама-опромінення.

Спеціальної одиниці еквівалентної дози немає.

Оскільки для гамма- і бета-опромінення коефіцієнт якості рівний одиниці,
то на місцевості, зараженій радіоактивними речовинами: 1 Зв =1 Гр; 1 бер
= 1 рад; І рад ( І Р В системі СІ встановлена одиниця зіверт (Зв).
Еквівалентна доза e 1 Зв = 100 бер.

1 Зв = 1 Гр / Q = 1 Дж на кг/Q = 100 рад/Q = 100 бер, де Q – коефіцієнт
якості.

ПІДВИЩЕННЯ ЗАХИСНИХ ВЛАСТИВОСТЕЙ БУДИНКУ (КВАРТИРИ) АБО ІНШОГО
ПРИМІЩЕННЯ ДО ПРОНИКНЕННЯ РАДІОАКТИВНОГО ПИЛУ І СИЛЬНОДІЮЧИХ ОТРУЙНИХ
РЕЧОВИН

Готовність цивільної оборони до виконання покладених на неї завдань, у
кінцевому рахунку, визначається її здатністю виконувати підготовку і
проведення комплексу заходів, направлених на захист населення на
території всієї нашої країни. Одним із заходів є забезпечення
своєчасного одержання сигналів, команд, розпоряджень органів влади і ЦО.
Потужна і широко розгалужена мережа радіотрансляційних центрів і
радіомовних станцій, яка створена у нашій країні, забезпечує сприятливі
умови для передачі розпоряджень органів виконавчої влади і сигналів
оповіщення ЦО.

Щоб своєчасно одержувати в загрозливий період сигнали оповіщення,
необхідно на кожному підприємстві, у кожній установі, навчальному
закладі, сільськогосподарському підприємстві, а також у кожному будинку
тримати постійно ввімкнутими у мережу радіоприймачі, гучномовці,
телевізори, наладнаними на одну із радіомовних станцій країни або
основну програму. Навіть переносні транзисторні приймачі повинні бути
постійно наладнані на прийом. Для їх безперебійної роботи треба завчасно
потурбуватись про джерела живлення (батарейки і т. ін.). Місцеві
радіотрансляційні вузли підприємств, установ та організацій слід
перевести на цілодобову роботу. Все це дасть можливість у будь-який час
вдень і вночі у різних куточках країни прийняти розпорядження органів
виконавчої влади і сигнали оповіщення цивільної оборони, а відтак, і
своєчасно підготуватися до захисту.

У Велику Вітчизняну війну для оповіщення населення про небезпеку нападу
з повітря використовувались, головним чином, міські радіотрансляційні
мережі і електросирени, встановлені на дахах будівель і у цехах. Сигнали
“Повітряна тривога” і “Відбій повітряної тривоги” подавалися своєчасно,
населення чуло їх виразно. У цілому, така система оповіщення
задовольняла вимогам того часу.

Як населення дізнається про загрожуючу небезпеку?

Довгий час основним сигналом цивільної оборони був сигнал “Повітряна
тривога”. Почувши сирену, всі повинні були укритися у захисних спорудах
(сховищах, підвалах, льохах, укриттях). На наш час, щоб привернути увагу
людей, будуть звучати електричні і ручні сигнали, гудки підприємств і
транспортних засобів.

Це – сигнал цивільної оборони “Увага всім!”. Почувши його не губіться.
Негайно ввімкніть удома, на роботі репродуктор радіотрансляції,
телевізор, радіоприймач, наладнавши їх на основну програму місцевого
мовлення (якщо це не зроблено заздалегідь). Щоб проінформувати про
загрожуючу небезпеку тих, у кого немає ні радіо, ні телевізора, а також
тих, хто працює у полі, у лісі, на будівництвах і інших віддалених
місцях, використовують телефон, інші пересувні гучномовні установки,
посланців на транспортних засобах, на конях, пішки.

На наш час вимоги до оповіщення різко змінилися, з огляду на дальність
польотів літаків, ракет, їх швидкостей, що зросли, і те, що влаштовувало
нещодавно, не може бути застосовано сьогодні, якщо ми не хочемо мати
велику кількість невиправданих жертв.

Радіоактивне зараження місцевості – підступний і небезпечний вражаючий
фактор. Воно розповсюджується навіть на ті райони, котрі не піддавалися
дії надзвичайної ситуації, тому що утворена при аварії на АЕС
радіоактивна хмара може переміщуватись на великі відстані.

Радіоактивні речовини не мають ніяких видимих ознак, а радіоактивне
опромінення не викликає у момент опромінення ніяких подразнюючих чи
больових відчуттів, їх можна виявити лише за допомогою спеціальних
дозиметричних приладів (індикаторів радіоактивності, рентгенометрів і
т.д.), які є у органах управління з питань цивільної оборони, захисту
населення і територій, штабах ЦО об’єктів, військових підрозділах і
формуваннях цивільної оборони.

Люди можуть і не підозрювати, що вони і їх житло потрапили у зону
зараження.

Зараження території підприємства, ураження робітників, службовців і
населення прилеглого житлового масиву може відбутися у випадку
виробничої аварії на об’єктах, використовуючих сильнодіючі отруйні
речовини (СДОР) і розташованих від підприємства від на 20-30 км.

На розповсюдження СДОР можуть справити вплив напрям вітру і його
швидкість, умови місцевості і рослинного покриву.

Якщо населення проживає поблизу хімічно небезпечних об’єктів, де маються
запаси СДОР (холодильні установки, водопровідні станції, хімічні і
нафтопереробні підприємства і т. ін.), то слід попередити населення, з
яким СДОР вони можуть реально зустрітися.

Таким чином, територія, що зазнала дії СДОР, включає місце його
безпосереднього розливу, тобто осередок хімічного ураження і зону
хімічного зараження, що утворилась у результаті розповсюдження парів.
Зона хімічного зараження поділяється на дві частини: зону надзвичайно
небезпечного зараження і зону зараження.

По мірі віддалення від місця вибуху або розливу СДОР рівні радіації або
хімічного зараження постійно зменшуються. Але оскільки невідомо, у якому
районі можуть опинитися люди і їх житла, необхідно скрізь вживати всі
заходи до захисту людей, житлових і виробничих будівель, різних споруд
від радіоактивного і хімічного зараження.

Радіоактивне зараження відбувається у момент випадання радіоактивних
опадів, а також тоді, коли піднятий вітром, машинами, людьми
радіоактивний пил проникає всередину будівель і споруд.

Населення на цей випадок повинно вжити ряд заходів. Для того, щоб
захистити свій дім, квартиру (інше приміщення) від проникнення
радіоактивного пилу і СДОР, треба зарівняти усі щілини у вікнах і
дверях, закрити витяжки і димоходи, поставити на дверях ущільнювачі із
гуми, повсті, губчатих гумовотехнічних матеріалів.

У кам’яних будівлях щілини зарівнюють шпаклівкою або штукатурним
розчином, у дерев’яних проконопачуються. Конструкції із дерев’яних
збірних щитів склеюють двома шарами паперу. Віконні шибки рекомендується
проконопачувати і, якщо треба, промазати замазкою. Розбиті шибки
замінюються новими.

Крім проведення робіт по захисту від проникнення радіоактивного пилу і
СДОР необхідно посилити захисні властивості кожного будинку від
радіоактивного випромінювання (проникаючої радіації). Віконні прорізи,
особливо дерев’яних будинків, закладаються цеглою, мішками з піском або
землею. Стіни першого поверху будівель обсипаються ґрунтом на висоту 1,8
від підлоги. Для кріплення ґрунтової відсипки можна застосовувати тини,
дошки і т.д. На перекриття насипається допоміжний шар ґрунту.

При будівництві або ремонті підвалів і льохів ще у мирний час треба
робити їх перекриття з таким розрахунком, щоб у випадку необхідності на
них можна було насипати шар ґрунту товщиною 60-90 см.

Таким чином, проведені заходи посилять захисні властивості будинку,
квартири, скоротять ймовірні втрати серед людей.

Профілактичні протипожежні заходи провадяться з метою зменшення
можливості виникнення і розповсюдження пожеж.

Своєчасне проведення попереджувальних заходів населенням знизить
можливість виникнення пожеж і займань і зменшує імовірність їх швидкого
розповсюдження.

Для попередження пожеж у квартирі треба зняти з вікон завіски і тканинні
штори, замість них повісити штори із білого паперу або тканини,
попередньо просочені розчином борної кислоти або бури. Таке просочення
надає паперу або тканині вогнетривкості. По можливості треба зробити на
вікні дерев’яні віконниці (щити), пофарбувавши їх ззовні у білий колір
або покривши вогнетривкою речовиною. Шибки вікон бажано покрити розчином
вапна або крейди. Для отримання вапняного розчину треба змішати 10
вагових частин вапна, 1 частину жиру і З частини води. Легкоспалахуючі
предмети (картини, меблі) слід поставити у простінки. Одяг, взуття,
книги, якими не користуються, треба скласти у шафи або валізи. Гас,
бензин та інші горючі матеріали необхідно винести із будинку і тримати у
безпечних місцях.

Дерев’яні споруди (сараї, паркани), що не являють собою особливої
цінності, слід розібрати (дошки і колоди можна використовувати при
будівництві укриттів). Позостали дерев’яні будівлі для підвищення їх
вогнетривкості обмазуються глиняним або вапнованим розчином.

Усі горища, сходові клітки, тамбури і комори повинні бути звільнені від
громіздких і непотрібних речей. На горищах древесну тирсу, торф, мох, що
використовуються для утеплення, по можливості .замінити вогнетривкими
матеріалами: піском, шлаком, сухою землею, глиною. Захисний шар повинен
бути 5 -10 см., наскільки дають цю можливість перекриття.

Перевірте, чи добре відчиняються двері, що ведуть у коридори і на
сходові площадки.

Стіни та інші частини дерев’яного будинку обмажте глиняним розчином –
вони будуть більш вогнетривкими.

Необхідно підготувати засоби пожежегасіння: налити воду у діжки, баки і
ванни. Заповнити піском ящики і поставити їх так, щоб вони не заважали
вільному виходу із квартири. Підготувати наявний протипожежний інвентар
(відра, багри, драбини та ін.).

Слід перевірити справність пожежних кранів і вогнегасників і у випадку
необхідності вжити заходів до їх виправлення або заміни.

Дуже важливо, щоб кожний житель будинку ознайомився з розташуванням
вводів і вимикаючих пристроїв будинкових комунальних мереж. Це дасть
можливість своєчасно відключити їх у випадку пошкодження.

Залишаючи будинок, не можна кидати ввімкнутими електроприлади, запалені
газові плити, примуси і керосинки, що горять, плити, що топляться,
особливо уважним слід бути після оголошення загрозливого положення.

Крім того, кожній людині необхідно знати елементарні правила тушіння
займань і пожеж і діяти у боротьбі з вогнем сміливо і енергійно.

Пам’ятайте! Від того як Ви підготуєте свій будинок (квартиру чи інше
приміщення) до можливих НС буде залежати не тільки Ваше життя і
здоров’я, а також Вашої родини та сусідів.

ВИКОНАННЯ ПРОТИПОЖЕЖНИХ ЗАХОДІВ

Слово “Пожежа” завжди викликає у людини велику тривогу і хвилювання. І
це зрозуміло, тому що вогнем нерідко знищується майно, руйнуються і
згоряють житлові будинки, школи, громадські будівлі, страждають люди,
зазнаючи опіків, травм, а іноді і гинучи.

З настанням холодної погоди небезпека виникнення пожеж значно
збільшується. Пожежі у цей період частіше за все виникають від
неправильного топлення печей і плит, від відігрівання замерзлих
трубопроводів відкритим вогнем, від впущеного вогню при палінні,
несправності електропроводки, від залишених і не вимкнутих
електронагрівальних приладів, дитячих пустощів з вогнем та інших причин.

Протипожежні заходи провадяться з метою зменшення можливості виникнення
і розповсюдження пожеж.

Профілактичні протипожежні заходи в будинку (квартирі), житловому
секторі і на виробництві.

Для того, щоб звести до мінімуму кількість пожеж після надзвичайної
ситуації, обмежити їх поширення і забезпечити необхідні умови для
ліквідації, необхідно завчасно провести відповідні пожежепрофілактичні
заходи.

Відповідальними за проведення заходів по забезпеченню пожежної безпеки є
керівники об’єктів (організацій, підприємств, установ). Вони повинні:

організувати вивчення робітниками, службовцями і інженерно-технічними
працівниками протипожежних заходів;

призначити відповідальних за пожежну безпеку цехів, відділів, складів,
майстерень і службових приміщень;

вимагати від начальників цехів (відділів, складів і т.д.) суворого
додержання протипожежного режиму, вжиття заходів до виявлення і усунення
причин, що можуть викликати пожежу, проведення бесід з робітниками і
службовцями на протипожежні теми, а також утримання засобів
пожежегасіння у справності і бойовій готовності;

своєчасно і повністю забезпечити об’єкт засобами пожежегасіння, зв’язку
та сигналізації;

широко запроваджувати автоматичні засоби оповіщення про пожежі і
стаціонарні автоматичні системи пожежегасіння;

забезпечити цехи (склади, установки і окремі пожежевибухонебезпечні
агрегати і приміщення) інструкціями про заходи пожежної безпеки.

Основними інженерно-технічними заходами ЦО по підвищенню про
протипожежної безпеки об’єктів господарської діяльності є:

підвищення вогнетривкості нових будівель, а також будівель, що
реконструюються та розширюються; знос малоцінних легкозаймистих
будівель; просочування вогненебезпечних конструкцій вогнезахисними
речовинами;

зниження пожеженебезпечних властивостей оздоблювальних матеріалів і
покриттів;

розробка неперервних технологічних процесів виробництва, що виключають
наявність проміжних ємностей з пожежевибухонебезпечними продуктами;

зниження ємності виробничої апаратури і складів пожежевибухонебезпечних
речовин, а також віддалення цих складів від технологічних установок на
безпечні відстані;

захист ємностей і комунікацій від розливу речовин (прокладка на низьких
опорах, в землі, обваловування, підземне зберігання, влаштування
зворотних клапанів самозачинювання, піддонів, пасток і амбарів з
направленим стоком);

захист технологічного устаткування, апаратів, ємностей від дії
надзвичайних ситуацій (фарбування у білий колір, влаштування екранів);

розробка і впровадження автоматичних систем виявлення і гасіння пожеж на
найбільш важливих об’єктах та ін.

На об’єктах господарської діяльності, окрім вказаних заходів по
підвищенню протипожежної стійкості, можливе проведення наступних
заходів:

збільшення запасів води для цілей пожежегасіння шляхом будівництва
відкритих водоймищ, заплав на мілких ріках, струмках; заповнення водою
природних і штучних котлованів, виробничих складських ємностей;
улаштування додаткових під’їздів до рік, природних і штучних водоймищ;
спорудження для подачі води тимчасових насосних станцій з двигунами
внутрішнього згоряння на берегах морів, річок, озер, ставків, на
причалах, поромах і судах річкового і морського флоту;

вивільнення від легкозаймаючихся і спалимих рідин резервуарних парків і
окремих резервуарів, що створюють у випадку руйнування ємностей загрозу
для житлових районів або об’єктів господарської діяльності тощо.

Крім проведення профілактичних заходів кожній людині необхідно знати
елементарні правила гасіння пожеж. Цим правилам слід активно навчатися
на заняттях з цивільної оборони і в інших можливих випадках.

Додержання правил поводження з електронагрівальними приладами, газовими
і електричними плитами.

В осінньо-зимовий період підвищене навантаження несуть електропроводи,
електрообладнання, електронагрівальні прилади. І там, де це не
враховується і не приділяється потрібної уваги питанням пожежної
безпеки, нерідко виникають пожежі.

Щоб уникнути пожеж з цієї причини, електропроводку і електричні прилади
необхідно завжди тримати у справному стані. Старі електропроводи слід
замінити новими, провислі – натягнути на ролики, оголені місця проводів
– ізолювати. Несправні лампові патрони, штепселі, вимикачі –
відремонтувати.

У цілях пожежної безпеки все населення у повсякденному житті повинно
виконувати певні профілактичні протипожежні правила:

1. Обережно поводитися із газовими і електронагрівальними приладами.

2. Не користуватися несправними газовими апаратами і
електронагрівальними приладами.

3. Не залишати працюючі газові і електронагрівальні прилади на довгий
час без нагляду.

4. Не дозволяти користуватися газовими і нагрівальними приладами дітям і
особам, що не знайомі з правилами користування.

5. Не розбирати і не ремонтувати газові і електронагрівальні прилади
власними силами і засобами.

6. При користуванні електронагрівальними приладами -прасками, чайниками,
плитками – їх слід встановлювати на вогнетривкі підставки (керамічні,
бетонні, цегляні).

7. Виходячи з дому, слід потурбуватися про те, щоб не залишати
ввімкнутими електричні прилади, газові плити, примуси, гасівки, що
горять і печі, що топляться.

Правила гасіння займань і пожеж.

Для зменшення можливості виникнення пожеж кожний громадянин повинен
суворо дотримуватись встановлених правил і обов’язків по їх попередженню
у житлових будинках, на лісових масивах, на промислових підприємствах та
в інших місцях. Порушники цих правил підлягають штрафу, що стягується в
адміністративному порядку, а злісні порушники, з вини яких виникли
пожежі, що завдали значних матеріальних збитків, притягуються до
кримінальної відповідальності.

Але якщо лихо з якихось причин все ж таки прийде в дім, і трапиться
пожежа; треба негайно викликати пожежну команду по встановленому для
даної місцевості номеру телефону. Частіше за все – це телефон 01.

Про пожежу можна сповістити по телефону 01! Коротко, виразно і спокійно
повідомити: де виникла пожежа, що горить і хто повідомляє про пожежу.

По кнопковому повідомлювачу спеціальної пожежної сигналізації:

для повідомлення про пожежу необхідно розбити скло будь-яким предметом,
після чого натиснути до відказу пускову кнопку і відпустити її;

не очікуючи прибуття пожежної команди, одразу ж розпочинайте гасіння
пожежі, використовуючи для цього первинні засоби гасіння – вогнегасники:
воду, пісок, цупке покривало і т. ін.;

зволікання із викликом пожежної команди і невміння користуватись
первинними засобами пожежегасіння може привести до великих пожеж.

На початковій стадії пожежі вогонь, як правило, поширюється досить
повільно, і вогнище його може бути ліквідоване за короткий час
обмеженими силами і засобами населення, робітниками і службовцями без
залучення пожежних команд.

Тому населення повинне оволодіти простішими прийомами гасіння займань.

Починати гасіння пожеж треба з того місця (ділянки), де вогонь може
створити загрозу для людей, заподіяти найбільші матеріальні збитки,
викликати вибух або руйнування конструкцій.

Гасіння пожеж у будинках включає два періоди: період локалізації; період
ліквідації пожежі.

У перший період основною задачею є – обмежити розповсюдження полум’я і
одночасно здійснити заходи по рятуванню людей із палаючих будівель.

На другому етапі – здійснюються заходи по безпосередній ліквідації
горіння. При цьому розміри вогнища пожежі можуть бути різними. В окремих
випадках займання можна ліквідувати первинними засобами пожежегасіння, а
саме:

заливанням вогнища водою із відра, використовуючи воду із водопроводу
або сторонніх ємностей;

засипанням вогнища пожежі вогнем або землею, використовуючи лопати і
пісок із ящика, встановленого біля входу в будівлю;

заливанням вогнища пожежі водою із внутрішніх пожежних кранів; гасіння
вогнища пожежі за допомогою вогнегасників.

Засоби гасіння пожеж. Засоби безпеки при гасінні пожеж.

Первинні засоби гасіння пожеж призначені для гасіння пожеж на початковій
стадії їх розвитку і можуть застосовуватися для спасіння людей. До них
відносяться: вогнегасники, внутрішні пожежні крани; відра; ломи; пісок
(земля) та інші речовини і матеріали. У цілях ефективного використання
первинних засобів і протипожежного інвентарю обладнуються протипожежні
пости.

Пожежний пост обладнується пожежним щитом, на якому розміщуються:
вогнегасники – 2 шт.; лопати – 2 шт.; ломи – 2 шт.; відра – 2 шт.;
сокири – 2 шт.; багри – 2 шт.; кошма – 1 шт.

Крім того, біля щита встановлюється діжка з водою місткістю не менш як
200 л і ящик з піском місткістю не менш як 0-5 куб. м.

Вогнегасники. Вогнегасники – надійний засіб гасіння займань до прибуття
пожежних підрозділів. Промисловістю випускаються наступні типи
вогнегасників: вуглекислотні, пінні, порошкові і аерозольні.

Ручні вуглекислотні вогнегасники ОУ-2, 02-5, ОУ-8, ОУ-10, ОУ-25. Вони
призначені для невеликих початкових осередків спалахування займаючихся
речовин і електроустановок. Являють собою стальні балони ємністю 2, 5,
8, 10 і 25 л. У горловині кожного ввернутий запірний вентиль з сифонною
трубкою, вентиль має запобіжний пристрій, що спрацьовує при перевищенні
тиску. Вага вогнегасників – від 7 кг і більше.

Щоб привести вогнегасник у дію, необхідно закрутити маховичок вентилю
проти годинникової стрілки до відказу. Розтруб, із якого викидається
вуглекислий сніг і газ, спрямовують на палаючий предмет ще до
відкривання вентиля. Дальність подачі струменю – 1,5-3,5 м. Час дії –
25-30 секунд або 35-40 секунд.

Пінний вогнегасник ОП-5. Призначений для гасіння початкових вогнищ
пожежі на площі до 1 кв. м. Він представляє собою сталевий зварний
балон. У верхнє днище вварена горловина, закрита чавунною кришкою з
запірним пристроєм, що складається з гумового клапану, укріпленого на
штоку, пружини, що притискує клапан до горловини кисневого стакану при
закритому положенні рукоятки. За допомогою цієї рукоятки здійснюється
піднімання і опускання клапану. Сприск вогнегасника розташований на
горловині і закритий спеціальною мембраною. Лугова частина заряду
розчинена у 8,5 л води і залита у корпус вогнегасника, кислотна частина
також розчинена у воді і залита у поліетиленовий кислотний стакан
ємністю 0,15 л. При застосуванні забезпечує подачу повітряно-механічної
піни, чим досягається велика ефективність гасіння.

Порошковий вогнегасник ОП-1 (“Супутник-1”). Застосовується для гасіння
невеликих займань автомобілів, лужних металів, електроустановок, що
знаходяться під напругою, легкозаймаючихся і горючих рідин. Вогнегасник
складається з циліндричного корпусу з похилою горловиною, що забезпечує
розпилення порошку. Заряд складається із порошків ПСБ і ПС-1, що
видаляють кисень із зони горіння; порошки не електропровідні.

При гасінні відкривають кришку вогнегасника і енергійним струшуванням
висипають порошок на вогонь так, щоб він утворив хмарку над полум’ям.

Аерозольні бром метилові вогнегасники типу ОА і ОУБ.

Застосовуються для гасіння горючих і тліючих матеріалів (бавовни,
текстилю), а також електроустановок, що знаходяться під напругою до 380
В.

Промисловість випускає вуглекислотно-бромметилові вогнегасники ОУБ-3 і
ОУБ-7, котрі аналогічні за конструкцією, але відрізняються лише
розмірами.

Вогнегасник являє собою сталеву тонкостінну посудину, у верхній частині
якої приварена бобижка, у яку угвинчують вентиль зі струмоутворюючою
насадкою і ручкою для перенесення. В середині балону мається сифонна
трубка.

Для приведення вогнегасника в дію необхідно:

1. Звільнити запор кронштейна і піднести вогнегасник до вогнища пожежі,
тому що заводи – виготовники залишають вогнегасники у зарядженому стані
з опломбованими запор-ними вентилями.

2. Узявшись лівою рукою за рукоятку вогнегасника, правою рукою відкрити
вентиль, обертаючи маховичок проти годинникової стрілки до відразу.

3. Спрямувати струмінь на місце найбільш інтенсивного горіння.

Приведення до дії вогнегасників. Вогнегасник вуглекислотний типу ОУ-2,
ОУ-5 або ОУ-8: повернути маховичок вентиля проти годинникової стрілки до
відказу, а Розтруб спрямувати на палаючий предмет ще до відкриття
вентиля.

Пінний вогнегасник ОП-5: рукоятку клапану повернути на 180°, перевернути
вогнегасник догори дном, струмінь спрямувати на місце горіння.
Порошковий вогнегасник ОП-1: відкрити кришку вогнегасника, обертаючи у
напрямку стрілки, нанесеної на кришці; узяти вогнегасник за нижню
частину корпусу і енергійно струшувати, спрямовуючи порошок у вогонь.

Аерозольний вогнегасник типу ОУБ: звільнити запор кронштейну і піднести
вогнегасник до вогнища пожежі; узятися лівою рукою за рукоятку
вогнегасника, правою відкрити вентиль, обертаючи маховичок проти
годинникової стрілки до відказу; спрямувати струмінь на місце найбільш
інтенсивного горіння.

Особливості гасіння електричної проводки і горючих речовин.

Гасіння легкозаймаючихся і горючих речовин, до яких відносяться
нафтопродукти, що мають температуру спалахування нижче 45 °С, має ряд
особливостей.

Легкозаймаючися і горючі рідини на складах зберігаються у резервуарах
різної ємності і будови, а також у тарі – залізних діжках. На об’єкті
господарської діяльності можливі випадки зберігання їх у діжках, бідонах
і т.д. У домашніх умовах вони зберігаються у металевій і пластмасовій
тарі: бідонах, каністрах і т.д.

Гасіння пожеж легкозаймаючихся і горючих речовин включає два періоди:
період локалізації; період ліквідації.

У перший період основною задачею є обмеження поширення вогню, рідин, що
розлилися, на інші ємності, а на другому етапі здійснюються заходи по
безпосередній ліквідації горіння.

Невеликі вогнища горіння розлитої рідини чи займання рідини в окремій
тарі можна ліквідувати первинними засобами пожежегасіння, а саме:
ізоляцією шляхом засипання вогнища горіння рідини піском (землею);
ізоляцією вогнища горіння шляхом накриття вогнища горіння кошмою
(брезентом); гасінням горючої рідини шляхом використання пінних і
порошкоподібних вогнегасників.

Для гасіння займань не завжди можна користуватися водою або піною.
Небезпечно спрямовувати, наприклад, водяний струмінь на палаючу
електропроводку чи на електроустановки, що знаходяться під напругою, так
як при цьому людина може бути уражена струмом, оскільки вода є гарним
провідником. Тому перед початком гасіння необхідно зняти напругу з
палаючих електропроводок і електромереж. Якщо цього зробити не можна, то
для гасіння необхідно застосовувати вуглекислотні (ОУ-2, ОУ-5) або
порошкові (ОП-1) вогнегасники, склади яких не проводять електричний
струм.

Засоби безпеки при гасінні пожеж. У будівлях:

1. Згідно діючих правил, до безпосереднього гасіння пожеж не
допускаються підлітки до 18 років, вагітні і годуючи груддю жінки,
інваліди, глухонімі і психічно хворі.

2. Кожний працюючий при гасінні пожежі зобов’язаний слідкувати за зміною
обстановки, станом перекриттів, стін, сходових клітин, щоб уникнути
загибелі людей при їх обваленні і у випадку виникнення небезпеки негайно
попередити всіх працівників на ділянці і керівника гасіння.

3. При явній загрозі обвалення особовий склад виводиться у безпечне
місце. Для швидкого оповіщення людей, що працюють у небезпечній зоні,
керівники гасіння пожежі встановлюють єдині сигнали і доводять їх до
всього працюючого складу.

4. При роботі слід враховувати можливе отруєння людей окисом вуглецю.
Необхідно передбачити використання ізолюючих протигазів (або протигазів
з додатковими патронами ДП-1) або, за їх відсутності, частіше
підмінювати пожежників, особливо тих, що працюють на верхніх поверхах
приміщень.

5. Для захисту тіла від опіків пожежники повинні бути одягнуті у
відповідний одяг, мати протипожежне спорядження:

сталеві каски, рукавиці, пояси, сокири. Працювати без бойового одягу і
спорядження забороняється.

6. При наявності даних про витік газу необхідно входити в приміщення в
ізолюючих протигазах і провітрювати його.

7. При роботі на височині слід застосовувати страхувальні пристосування
– для виключення можливості падіння працюючих.

8. Заборонено залишати без нагляду ствол, навіть після припинення подачі
води.

9. До початку вскриття і розбирання конструкції необхідно знеструмити
всі розташовані на ділянці роботи електричні мережі, відключити всі
газові мережі і прилади.

10. При необхідності звалювання димових труб, обгорілих опор чи частин
будівлі повинно проводитися під керівництвом керівника гасіння пожежі і
після виведення з небезпечної зони людей і техніки.

При гасінні легкозаймаючихся і горючих рідин:

1. Гасіння пожеж з горючими рідинами може ускладнюватись розривами
резервуарів, вскипінням і викидами нафтопродуктів і розповсюдженнях
вогню по місцевості. Кожний робітник зобов’язаний слідкувати за зміною
обстановки, при явній загрозі вибуху, вскипіння, викидів і розтікання
горючої рідини особовий склад виводиться у безпечне місце.

2. Для швидкого оповіщення людей, що працюють у небезпечній зоні,
керівник гасіння пожежі зобов’язаний встановити єдині сигнали і довести
їх до всього особового складу.

3. Працюючи із піною, розчинами піноутворювачів, особовий склад повинен
уникати потрапляння їх на шкірні покрови і особливо на слизову оболонку
очей. При потраплянні піноутворювача ОП-1 слід промити очі 2-процентним
розчином борної кислоти.

4. Пінні вогнегасники не допускається застосовувати для гасіння приладів
і устаткування, що знаходиться під напругою електричного струму більш як
36 В, а також для гасіння речовин і матеріалів, що взаємодіють із водою.

5. Перед застосуванням пінного вогнегасника його вихідний отвір
необхідно прочистити підвішеною до ручки шпилькою.

6. Перед пуском у дію вуглекислотного (бромметілового) вогнегасника
Розтруб (розпилювач) повинен бути спрямований у сторону вогню. Братися
рукою (голою) за Розтруб працюючого вуглекислотного вогнегасника не
можна.

СИЛЬНОДІЮЧІ ОТРУЙШ РЕЧОВИНИ (АМІАК, ХЛОР) І ЇХ ВПЛИВ НА ОРГАНІЗМ ЛЮДИНИ.
ГРАНИЧНО ДОПУСТИМІ І УРАЖУЮЧІ КОНЦЕНТРАЦІЇ. ЗАСОБИ ЗАХИСТУ І НАДАННЯ
ПЕРШОЇ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ

На наш час відомо більш як 6 мли. хімічних сполук. І у цьому величезному
світі хімії нас оточує на виробництві і у побуті декілька сот СДОР, що
часто є невід’ємним елементом виробництва.

Використання СДОР проти людини уходить корінням у першу світову війну,
коли більш як 1,3 млн. чоловік стали жертвами хімічних атак.

Однак і у мирний час хімія може стати ворогом людства через необережне
поводження з отрутохімікатами або часто з причини аварій на виробництві,
залізничному транспорті. Ці випадки вже коштували людству багатьох
жертв.

Сильнодіючими отруйними речовинами (СДОР) прийнято називати такі хімічні
сполуки, котрі у певних кількостях, що перевищують граничне допустимі
концентрації (густини зараження), можуть викликати шкідливий вплив на
людей, свійських тварин, рослини, викликаючи у них ураження різного
ступеня.

Дії СДОР характеризується концентрацією, густиною зараження, стійкістю,
токсичністю.

Концентрацією називається кількість СДОР, що міститься в одиниці об’єму
повітря. Її звичайно виражають у міліграмах отруйної речовини на літр
повітря або у грамах отруйної речовини на куб. метр повітря. Наприклад,
концентрація хлору 0,5 мг/л означає, що в 1 л зараженого повітря
міститься 0,5 мг хлору.

Густиною зараження називають вагову кількість отруйних речовин, що
припадає на одиницю площі. Вимірюється у грамах на кв. метр.

Стійкість – здатність зберігати вражаючу дію на протязі певного часу.

Токсичність – здатність отруйних речовин спричиняти ураження при
потраплянні в організм у певних дозах.

Ступінь хімічної небезпеки об’єкту визначається сумарною кількістю СДОР,
що знаходиться на об’єкті.

Зберігання СДОР здійснюється у закритих ємностях під тиском власних
газів (парів). Після руйнування ємності тиск над рідкими речовинами
падає до атмосферного, СДОР закипають (температура кипіння нижче за 20
°С) і виділяють в атмосферу у вигляді газу або пари.

Хмара газу (пари) СДОР, що утворилася у момент руйнування ємності
називається первинною хмарою зараженого повітря. Воно поширюється на
невеликі відстані. Частина рідини, що залишилася, особливо з
температурою кипіння вище 20°С розтікається і навіть випаровується. Пари
(гази) потрапляють в атмосферу, утворюючи вторинну хмару зараженого
повітря. Ця хмара розповсюджується на меншу відстань. Таким чином,
територія, що піддалася впливу СДОР, включає місце його безпосереднього
розливу, тобто вогнища хімічного ураження, і зону хімічного зараження,
що утворилася у результаті поширення газів (парів).

Зона хімічного зараження ділиться на дві частини: зону надзвичайно
небезпечного зараження і зону зараження. Вогнище ураження (площа
безпосереднього викиду СДОР) при наявності обвалування сховища дорівнює
площі обвалованої території. При відсутності обвалування можна зробити
приблизний розрахунок з урахуванням того, що при розливанні рідина
покриває землю шаром 0,05 м. Добуток площі розливу на товщину шару
рідини дасть приблизний об’єм рідини, що вилилася Q.

Зараження території підприємства, ураження робітників, службовців і
населення відомчого житлового сектору може відбутися у випадку
виробничої аварії на об’єктах, що використовують СДОР, розташованих
поблизу дислокації підприємства від 30 м до 20 км. На розповсюдженні
СДОР будуть позначатися напрям і швидкість вітру, умови місцевості і
рослинного покриву.

Конверсія. При інтенсивному нагріванні поверхні землі і нижнього шару
повітря відбувається перемішування нижніх і верхніх шарів атмосфери, що
призводить до швидкого розсіювання СДОР, які випаровуються з місцевості
і об’єктів, а вітер сприяє розсіюванню цих парів.

Ізотермія (температура повітря у межах 20 -30 м від земної поверхні
майже однакова) сприяє збереженню високих концентрацій СДОР у приземному
шарі повітря.

Інверсія (нижній шар повітря нагрітий сильніше верхнього) викликає
сильне розсіювання зараженого повітря, і концентрація парів СДОР у
повітрі швидко знижується.

При слабому вітрі повітря поширюється повільно, високі концентрації
зберігаються довше, сильний поривчастий вітер швидко розсіює заражене
повітря. Із збільшенням швидкості вітру підвищується випаровування СДОР
із зараженої ділянки.

Сильний дощ вимиває СДОР із ґрунту і тим самим знижує густину зараження
місцевості.

Рослинний покрив (чагарник, дерева, густа трава), щільність забудови і
рельєф місцевості (яри, лощовини) сприяють застою зараженого повітря і
підвищенню тривалості вогнища зараження.

Важливою характеристикою вогнища хімічного ураження і зони зараження
СДОР є стійкість СДОР і тривалість існування вогнища хімічного ураження.

На стійкість вогнища хімічного ураження, що виникло на території
населеного пункту, впливає ряд особливих факторів. Будинки і споруди
міської забудівлі нагріваються сонячним промінням швидше, ніж
розташовані у сільській місцевості. Тому у місті спостерігається
інтенсивний рух повітря, пов’язаний звичайно з його припливом від
периферії до центру по магістральним вулицям. Це сприяє проникненню СДОР
на подвір’я, глухі кути, підвальні приміщення і створює підвищену
небезпеку ураження населення. У цілому, можна вважати, що стійкість СДОР
у місті вище, ніж у відкритій місцевості.

Коротка характеристика сильнодіючих отруйних речовин.

На деяких підприємствах широко застосовуються СДОР такі як аміак, хлор,
фосген, синильна кислота, сірководень, сірчистий ангідрид, акрилонітрит,
бензол тощо.

Аміак являє собою безбарвний газ з характерним різким запахом
“нашатирного спирту”. При звичайному тиску твердне при температурі -78
°С і скраплюється при -34 °С.

Густина газоподібного аміаку приблизно 0,6, тобто він легший за повітря.
З повітрям утворює вибухонебезпечні суміші у межах 15-28 об’ємних
процентів аміаку. Розчинність його у воді більше, ніж у всіх інших
газів: один об’єм води поглинає при 20°С близько 700 об’ємів аміаку. 10%
розчин аміаку потрапляє у продаж під назвою “нашатирний спирт”, а
18-20%-ний розчин називається аміачною водою і використовується як
добриво.

Рідкий аміак – гарний розчинник великої кількості органічних і
неорганічних сполук. Його використовують при отриманні азотної кислоти,
азотовміщуючих сполук, соди, сечовини, синильної кислоти, добрив,
діазотипних світлокопіювальних матеріалів. Він застосовується як робоча
речовина у холодильних машинах і т. ін.

Аміак перевозиться у скрапленому стані під тиском, при виході в
атмосферу парує, при потраплянні у водойми – заражує їх. Як небезпечний
для життя людини, викликає ураження дихальних шляхів.

Основні ознаки ураження аміаком – нежить, кашель, затруднене дихання,
задуха; при цьому прискорюється серцебиття, порушується частота пульсу.
Пари аміаку сильно подразнюють слизові оболонки і шкірні покриви,
викликають печію, почервоніння шкіри, різь в очах, сльозотечу. При
зіткненні рідкого аміаку і його розчинів із шкірою виникає
обморожування, можливий опік з пухирями, виразки. При підвищених
концентраціях можливий летальний кінець.

Для нейтралізації розлитого аміаку можна використовувати 5-6%-ний розчин
соляної чи азотної кислот. При промиванні місця розливу на 1 т аміаку
потрібно не менш як 2 т води. У випадку аварії у зоні розповсюдження
аміаку слід працювати у промислових протигазах марки КД (коробки сірого
кольору) або у протигазах марки К (коробка зеленого кольору) і М
(коробка червоного кольору). Максимально допустима концентрація для
протигазів марки КД рівна 750 ПДК (15000 мг/м3). Якщо концентрація
аміаку невідома або перевищує максимально припустиму дозу, треба
користуватися ізолюючими протигазами. Там, де концентрація не перевищує
15 ПДК (300 мг/м3), допустимо знаходитись у респіраторах РГГ-67,
РУ-60М-КД.

Хлор – зеленувато-жовтий газ із різким запахом, важчий за повітря у 2,5
рази. Тому його хмара буде переміщуватись у напрямку вітру,
притискаючись до землі. Температура плавлення 34,6°С, відтак, навіть
узимку хлор знаходиться у газоподібному стані. Легко стискається при
тиску 5-7 атмосфер у жовто-зелену рідину.

При випарюванні на повітрі рідкий хлор утворює з водяною парою білий
туман. Один кг рідкого хлору утворює 316 л газу.

Хлор має широке промислове застосування. Для перевезення
використовуються цистерни і балони під тиском. Сильно отруйний. Викликає
подразнення дихальних шляхів з подальшим набряком легень. При високих
концентраціях смерть наступає через 5-25 хвилин. У повітрі виявляється
приладом УГ-2 або ВПХР з індикаторною трубкою з трьома зеленими
кільцями.

Ознаки отруєння хлором – різкий загрудинний біль, різь в очах,
сльозотеча, болісний сирий кашель, блювання, задишка.

У випадках аварії з розливом хлору перш за все треба осадити газ, для
чого створити гідрозавісу – під великим тиском за допомогою
поливально-миючих пожежних машин, шлангів розпорошити воду або розчин
кальцинованої соди. Після цього місце розливу слід залити аміачною
водою, вапняним молоком, розчином кальцинованої соди чи каустика з
концентрацією 60-80% і більше (примірні витрати 2 л розчину на 1 кг
хлору). Можна застосовувати і інші нейтралізуючі речовини – гіпосульфіт,
технічну соду.

Граничне допустимі і вражаючі концентрації. Граничне допустимі
концентрації, токсикозу СДОР встановлюються органами охорони здоров’я.

Під токсидозою розуміють кількісну оцінку токсичності СДОР, що
відповідає певному ефекту уражень.

При інгаляційних ураженнях вона дорівнює середній концентрації (Ссер),
помноженій на час перебування у зараженому простори (t). Вимірюється у г
хв/м2 або г хв/л.

При середній токсидозі з’являються початкові ознаки отруєння у 50% тих,
хто знаходиться у вогнищі ураження. При смертельній токсидозі виживає
лише половина потерпілих.

Середня вражаюча токсидоза деяких СДОР у мг хв/л дорівнює: хлорпікрин –
0,1; хлор, фосген, диметиламін – 0,6; хлорціан, синильна кислота – 0,75;
двоокис азоту, азотна кислота – 1,5; сірководень – 5; аміак – 15;
сірчистий ангідрид, соляна кислота – 20.

Відтак, знаючи концентрації СДОР у повітрі і токсидози, можна
розраховувати можливий час перебування у зоні ураження. Регламентований
допустимий ступінь зараження СДОР повітря при постійному впливі на
людину під час робочого дня не може викликати захворювання навіть через
тривалий проміжок часу.

Для аміаку граничне допустимі концентрації (ПДК) у повітрі населених
пунктів: середньодобова – 0,2 мг/мЗ (0,0002 мг/л), граничне допустима у
робочому приміщені промислового підприємства – 20 мг/мЗ (0,02 мг/л).

Запах аміаку відчувається при концентрації 40 мг/мЗ (0,04 мг/л), а при
500 мг/мЗ (0,5 мг/л) можливий смертельний кінець.

Наявність і концентрація аміаку у повітрі визначається універсальним
газоаналізатором УТ-2, межі його вимірювань до 0,03 мг/л – при
просочуванні повітря в об’ємі 250 мл; до 0,3 мг/л – при просочуванні З0
мг повітря. Концентрація аміаку визначається за шкалою, на якій вказано
об’єм пропущеного повітря. Цифра, що співпадає з межею зафарбованого у
синій колір стовпчика порошку, вкаже концентрацію аміаку у міліграмах на
літр.

Визначити наявність аміаку можна за допомогою ВПХР або ПХР-МВ (без
фіксації концентрації).

Для хлору вражаюча концентрація – при одночасній експозиції складає 0,01
мг/л, смертельна при тій самій експозиції – 0,1-0,2 мг/л.

Наявність і концентрація визначається аналогічно, з урахуванням того, що
у ВПХР використовується індикаторна трубка з трьома зеленими кільцями.

Заходи захисту і надання першої медичної допомоги. Першу медичну
допомогу ураженим СДОР необхідно надавати у найкоротші строки. Тільки за
цієї умови вона буде досить ефективною. Рекомендується додержуватись
такого порядку:

– надягають протигаз;

– вводять відповідний антидот;

– проводять часткову санітарну обробку;

– проводять часткову дегазацію;

– виконують штучну вентиляцію легень на зараженій місцевості (без знаття
протигазу) по способу Калістова, а на незараженій – способом “з роту до
рота”, “з роту до носа”.

Неприпустиме застосування штучного дихання при ураженні СДОР задушливого
типу (хлор, фосген, дифосген, хлорпікрин), що може призвести до смерті.
У даному випадку необхідна негайна евакуація.

Якщо на обличчі ураженого маються краплі СДОР, то перш ніж надягти
протигаз, необхідно провести часткову санітарну обробку, використовуючи
для цього рідину з індивідуального пакету ІПП-8. Вона отруйна, тому
обробляти обличчя треба обережно і берегти очі.

При потраплянні СДОР у шлунок ураженому дають 1-2 таблетки карболену і
промивають шлунок, викликавши механічним шляхом блювання.

Найперша допомога при отруєнні аміаком:

свіже повітря;

теплі водяні пари 10%-ного розчину ментолу у хлороформі;

тепле молоко з боржомі або содою;

при задусі – кисень;

при спазмі голосових щілин – тепло на область шиї, теплі водяні
інгаляції;

при зупиненні дихання – штучне дихання;

при потраплянні в очі – негайне промивання водою чи 0,5-1%-ним розчином
галуну, вазелінове чи оливкове масло;

при ураженні шкіри – обливання чистою водою, накладення примочки із
5%-ного розчину оцтової, лимонної або соляної кислоти.

Захист – промислові протигази марки В і М, цивільні протигази ГП-5,
ГП-4, дитячі протигази, камери захисні дитячі.

При дуже високих концентраціях (більше 6 мг/л) – ізолюючі протигази.

Не слід забувати про величезні кількості сучасної хімічної зброї
іноземних армій. Хоча у 1990 році і була досягнута домовленість про
знищення хімічної зброї, однак, на прикладі Іраку ми бачимо готовність
до її застосування. Так що, говорячи про СДОР, що застосовуються у
виробництві мирного часу, не можна забувати про отруйливі речовини
сучасних армій. Треба їх знати і вміти захищатися. Для довідки
розглянемо основні з них. По дії на організм людини отруйливі речовини
(СДОР) поділяються на наступні групи: нервово-паралітичні,
шкірнонаривні; задушливі; загально отруйливі; психохімічні; подразнюючі.

До нервово-паралітичних ОР відносять Ві-Ікс, зарин, зоман. Вони
токсичні, при потраплянні в організм людини через органи дихання і шкіру
діють на нервову систему. Ознаки ураження з’являються одразу: звуження
зіниць (міоз), виділення слини, утруднене дихання, блювання, втрата
свідомості.

При появі цих ознак необхідно прийняти таблетку із аптечки
індивідуальної (АІ-2). Якщо ОР потрапили на шкіру або одяг, уражені
місця треба обробити рідиною із індивідуального протихімічного пакету
(ІПП-8).

Надійний захист від цих ОР – протигаз, спеціальні костюми, комбінезони,
плащі, укриття у сховищах.

До групи шкірнонаривних ОР відносять іприт. Потрапляючи в організм людей
через органи дихання, шкіру і шлунково – кишечний тракт, він викликає
загальне отруєння. Ознаки ураження шкіри: почервоніння через 2-6 годин,
утворення пухирів через 24 години і виразок через 2-3 діб.

Щоб уникнути ураження, використовують протигази, засоби захисту шкіри,
різноманітні укриття. При потраплянні крапель іприту на шкіру і одяг
заражені місця слід негайно обробити рідиною із протихімічного пакету.

ОР задушливої дії – фосген, У нього є період прихованої дії. Перші
ознаки ураження (сльозотеча, головокружіння, загальна слабкість)
проявляються через 4-5 годин, після чого розвивається набряк легень.
Надійним захистом слугує протигаз.

До групи отруйливих речовин загально отруйної дії відносять синильну
кислоту і хлор-ціан. Діють на органи дихання і шлунково-кишковий тракт.
Ознаки ураження: подразнення очей, запаморочення голови, задишка,
судороги, параліч. Засіб захисту – протигаз.

Психохімічні ОР – Бі-Зет та інші речовини, що розладнують центральну
нервову систему і викликають психічні (галюцинації, страх, відчуття
пригніченості) або фізичні (сліпота, глухота) розлади. Ефективний захист
– протигаз.

ОР подразнюючої дії – адамсит і Сі-Ес. Вони подразнюють чутливі нервові
закінчення верхніх дихальних шляхів і очі. Ознаки: сильна сльозотеча,
кашель, біль у грудях.

В останні роки У США велику увагу приділяють створенню бінарних хімічних
боєприпасів. Вони опоряджуються двома (звідси і термін “бінарні”)
нетоксичними (неотруйними) речовинами, які у ході польоту боєприпасів
змішуються, вступають між собою у хімічну реакцію і утворюють ОР
нервово-паралітичної дії.

Кожний громадянин повинен знати місця можливих виливів (викидів)
сильнодіючих отруйних речовин у своєму районі проживання, які отруйні
речовини та порядок захисту від них при надзвичайній ситуації, телефони
управління (відділу) з питань надзвичайних ситуацій району (міста
обласного підпорядкування) та аварійно-рятувальних служб.

ОПОВІЩЕННЯ ПРО НАДЗВИЧАЙНІ СИТУАЦІЇ. ДІЇ НАСЕЛЕННЯ ПО ПОПЕРЕДЖУВАЛЬНОМУ
СИГНАЛУ “УВАГА ВСІМ” І МОВНИМ ІНФОРМАЦІЯМ ЦО

Успішний захист від наслідків надзвичайних ситуацій можливий при
своєчасному отриманні або доведенні сигналів оповіщення цивільної
оборони.

У цих випадках обстановка може виявитися самою різноманітною, а часом і
дуже складною. Від кожного громадянина вимагатиметься висока
дисциплінованість і організованість, вправні, чіткі дії і нерідко
прийняття самостійних рішень. За короткий час необхідно буде підготувати
до захисту себе, свою сім’ю і житло, прийняти участь у підготовці
підприємства (організації), на якій працюєш, і населеного пункту, у
якому живеш.

Усі громадяни зобов’язані брати найактивнішу участь у виконанні заходів,
які будуть провадитися у цей період органами цивільної оборони: у
забезпеченні своєчасного отримання сигналів, команд, розпоряджень
органів влади і цивільної оборони; у здійсненні протипожежних заходів; у
підготовці будинку (квартири) до захисту від проникнення радіоактивного
пилу і парів СДОР; в організації евакозаходів; у захисті продуктів
харчування, фуражу і води від зараження; у здійсненні протиепідемічних
заходів.

Основні способи оповіщення і інформування населення.

Серед завдань цивільної оборони першочерговою є своєчасність, надійність
оповіщення населення про лихо, що насувається.

Як населення дізнається про загрожуючу йому небезпеку? Як оперативно і
повно інформувати людей про обстановку, що склалася? Адже від цього
залежить успіх справи.

Тривалий час у цивільній обороні застосовувалися чотири сигнали. Люди
знали, наприклад, якщо звучить сирена, – це сигнал оповіщення цивільної
оборони “Повітряна тривога!”, що попереджує про безпосередню загрозу
нападу з повітря. У такому випадку населення повинно було негайно
залишити свої квартири, робочі місця, транспортні засоби і укритися у
захисних спорудах.

У житті ж (при плановому або раптовому спрацюванні територіальних систем
оповіщення) реакція людей була різна. Одні не звертали на звук уваги,
інші губилися і не знали, що робити. Керівники підприємств починали
телефонувати у територіальні органи управління цивільної оборони і
уточнювати, що сталося, замість того, щоб дати команду на укриття людей
у захисних спорудах. Не було сигналів про стихійне лихо, що
наближується, про аварію.

Думається, варто згадати, що за старих часів, коли десь траплялася біда
або комусь загрожувала небезпека, народ, почувши дзвони або набат,
збирався на схід, дізнавався про те, що трапилось, і приймав рішення по
боротьбі з загрожуючою небезпекою.

Так і тепер, не можна залишати людей у незнанні, вони повинні знати
обстановку, і тільки тоді можна розраховувати на розумні і свідомі дії,
боротися з панікою і іншими негативними явищами. Це збереже життя
багатьом тисячам людей.

Тому у кінці 1988 року був переглянутий і змінений порядок оповіщення
населення в надзвичайних ситуаціях.

Як можна у випадку небезпеки швидко оповістити людей, де б вони не
знаходились?

Було вирішено використовувати сирени. Тому тепер завивання, переривчасті
гудки підприємств, транспортних засобів означають новий попереджувальний
сигнал оповіщення цивільної оборони “УВАГА ВСІМ!” (а не “Повітряна
тривога!”).

Почувши його, не губіться. Негайно ввімкніть на роботі, удома радіо,
радіотрансляційні і телевізійні приймачі для прослуховування екстреного
повідомлення місцевих органів влади або територіальних органів
управління ЦО.

Щоб проінформувати про загрожуючу небезпеку тих, у кого немає радіо і
телевізора, а також тих, хто працює у полі, у лісі, на будівництвах і в
інших віддалених місцях, використовують телефон, пересувні гучномовні
установки, посильних на мотоциклах і кінних.

Основний засіб оповіщення населення – передача повідомлення по радіо і
телебаченню.

Відповідальність за організацію і здійснення своєчасного оповіщення
населення і доведення до нього необхідної інформації покладена на
відповідальні територіальні органи управління ЦО.

Крім того, у цілях скорочення строків доведення інформації про загрозу
радіоактивного і хімічного зараження, катастрофічного затоплення до
населення, що знаходиться на потенційно небезпечних об’єктах і
безпосередньо поблизу них, а також у транспортних засобах, рішенням
начальників ЦО оповіщення вказаного населення може бути покладене на
начальників ЦО відповідних об’єктів і транспортних засобів. При цьому
передбачається можливість оповіщення вказаного населення також і
територіальними органами.

Зміст інформації про екстремальну ситуацію і порядок дій.

На кожний випадок надзвичайних умов місцеві органи ЦО готують приблизні
варіанти повідомлень, які потім, з урахуванням конкретних подій,
коректуються,

Інформація передається протягом 5 хвилин після подачі звукових сигналів
(сирени, гудки і т. ін.).

Вислухавши це повідомлення управління (відділу) з питань надзвичайних
ситуацій та цивільного захисту населення області (району, міста), кожний
повинен діяти без паніки і метушні у відповідності з отриманими
вказівками.

Розглянемо варіант аварії, наприклад, із викидом хлору чи аміаку.

Хлор досить широко застосовується у народному господарстві. Його
використовують для відбілювання тканин, при виробництві целюлози і
паперу, виготовленні різних видів каучуку (резини), для знезараження
води на водопровідних станціях і як засіб дезинфекції.

Аміак зустрічається там, де працюють холодильні установки
(м’ясопродукти, рибоконсервні, нафтопереробні заводи), при виробництві
добрив і іншої хімічної продукції. Треба врахувати, які підприємства є у
місті, чи є там сильнодіючі речовини.

Приблизні варіанти текстів повідомлень управління (відділу) з питань НС
та ЦЗН населенню у надзвичайних ситуаціях.

Отже, у місті прозвучали сирени, жителі ввімкнули приймачі, телевізори і
почули повідомлення.

При аварії на хімічно небезпечному об’єкті.

“Увага! Говорить відділ з питань надзвичайних ситуацій та цивільного
захисту населення міста. Громадяни! Трапилася аварія на бавовняному
комбінаті із викидом в атмосферу хлору – сильнодіючої отруйної речовини.
Хмара зараженого повітря поширюється у … (такому-то) напрямку. У зону
хімічного зараження потрапляють (іде перерахування вулиць, кварталів,
районів). Жителям вулиць … (таких-то) із приміщень не виходити.
Зачинити вікна, двері, здійснити герметизацію квартир (будинків). У
підвалах, нижніх поверхах не укриватися, тому що хлор важчий за повітря
і затікатиме у низинні місця і підвали будинків.

Жителям вулиць … (таких-то) негайно залишити квартири, установи,
підприємства за планом евакуації і виходити у райони … (такі-то).

Повідомте про це сусідам. Слухайте наші повідомлення. У подальшому дійте
у відповідності із вказівками відділу з питань НС та ЦЗН міста.”

При аварії на атомній електростанції (на радіаційне небезпечному
об’єкті).

“Увага! Говорить відділ з питань надзвичайних ситуацій та цивільного
захисту населення міста. Громадяни! Трапилася аварія на атомній
електростанції. В районі електростанції і у населених пунктах …
(перерахувати) очікується випадіння радіоактивних опадів. У зв’язку з
цим населенню, що проживає у вказаних пунктах, необхідно знаходитись у
приміщеннях. Провести додаткову герметизацію житлових приміщень і місць
знаходження домашніх тварин. Прийняти йодистий препарат. У подальшому
діяти у відповідності з вказівками відділу з питань надзвичайних
ситуацій та цивільного захисту населення міста”.

При можливому землетрусі.

“Увага! Говорить відділ з питань надзвичайних ситуацій та цивільного
захисту населення міста. Громадяни! У зв’язку з можливим землетрусом
вживайте необхідні заходи безпеки. Відключіть газ, воду, електрику,
загасіть вогонь у печах. Оповістіть про це сусідів.

Візьміть необхідний одяг, документи, продукти харчування, воду і
виходьте на вулицю. Надайте допомогу старим, хворим. Займіть місце у
віддаленні від будівель і ліній електропередач. Якщо під час першого
поштовху ви опинилися у приміщенні, встаньте у дверний або балконний
проріз. Підтримуйте спокій, порядок і витримку. Слідкуйте за нашими
повідомленнями”.

При повені.

“Увага! Говорить відділ з питань надзвичайних ситуацій та цивільного
захисту населення міста. Громадяни! У зв’язку з підвищенням рівню води у
річці … (такій-то) очікується підтоплення будівель у районі вулиць …
(перерахувати) і селища … (такого-то). Населенню, що проживає на цих
вулицях і у селищі, перенести необхідні речі на горища, верхні поверхи,
підготувати вкрай необхідний одяг і взуття, зібрати продукти харчування.
Перед виходом вимкнути електрику, газ і самим йти у безпечні райони
(перерахувати). Там пройти реєстрацію на збірному евакопункті (вказати
адресу). Про отриману інформацію сповістити сусідів, надати допомогу
старим і хворим. За будь-яких обставин не губіть самовладання, не
піддавайтесь паніці. Будьте уважні до наших повідомлень!”.

Примітка. Виходячи з умов аварії, катастрофи або стихійного лиха, а
також обстановки, що склалася, зміст текстів звернення може відрізнятися
від наведених вище.

Приблизні варіанти текстів повідомлень відділу з питань НС та ЦЗН міста
(району) при виникненні повітряної, хімічної або радіаційної небезпеки у
воєнний час.

При виникненні повітряної, хімічної або радіаційної небезпеки також
спочатку звучать сирени, тобто сигнал “Увага усім!”, потім передається
відповідна інформація.

При повітряній тривозі.

“Увага! Говорить відділ з питань надзвичайних ситуацій та цивільного
захисту населення міста. Громадяни! Повітряна тривога! Повітряна
тривога! Відключіть газ, воду, загасіть вогонь у печах. Візьміть засоби
індивідуального захисту, документи, запас води і продуктів, вимкніть
світло. Попередьте сусідів і при необхідності допоможіть хворим і старим
вийти на вулицю. Якомога швидше займіть захисну споруду або укрийтеся у
складках місцевості. Дотримуйтесь порядку і спокою. Будьте уважні до
наших повідомлень”.

При хімічній тривозі.

“Увага! Увага! Говорить відділ з питань надзвичайних ситуацій та
цивільного захисту населення міста. Громадяни! Виникла безпосередня
загроза хімічного зараження. Надягніть протигази, укрийте дітей у
камерах захисних дитячих. Для захисту поверхні тіла використайте
комбінезони, чоботи, спортивний одяг. При собі майте плівкові
(полімерні) накидки, куртки або плащі. Перевірте герметизацію житлових
приміщень, стан вікон і дверей. Загерметизуйте продукти харчування і
створіть у ємностях запас води. Укрийте свійських тварин і корми.

Сповістіть сусідів про отриману інформацію. Надайте допомогу хворим і
старим.

Надалі дійте у відповідності із нашими вказівками”.

При радіаційній небезпеці.

“Увага! Увага! Говорить відділ з питань надзвичайних ситуацій та
цивільного захисту населення міста. Громадяни! Виникла загроза
радіоактивного зараження. Приведіть у готовність засоби індивідуального
захисту і тримайте їх постійно при собі. По нашій команді або при
необхідності надягніть їх. Для захисту поверхні тіла від забруднення
радіоактивними речовинами використовуйте комбінезони і чоботи,
спортивний одяг. При собі мати плівкові (полімерні) накидки, куртки або
плащі.

Перевірте герметизацію житлових приміщень, стан вікон, дверей.
Загерметизуйте продукти харчування і створіть у ємностях запас води.
Укрийте свійських тварин і корми. Сповістіть сусідів про отриману
інформацію. Надайте допомогу хворим і старим. Надалі дійте у
відповідності з нашими вказівками”.

При відбої повітряної тривоги.

“Увага! Увага! Говорить відділ з питань надзвичайних ситуацій та
цивільного захисту населення міста. Громадяни! Відбій повітряної
тривоги! Відбій повітряної тривоги! Всім повернутися до місць роботи або
проживання. Надайте допомогу хворим і старим. Будьте готові до
повторного (можливого) нападу. Завжди майте при собі засоби
індивідуального захисту. Будьте уважні до наших повідомлень!”.

Примітка. Тексти повідомлень передаються протягом 5 хвилин. При
необхідності зміст звернення буде змінюватись.

ЯК ДІЯТИ ЗА СИГНАЛАМИ ЦИВІЛЬНОЇ ОБОРОНИ.

При аварії на атомній електростанції. Почувши звуки сирен і гудків,
ввімкнути радіоточку, радіо- і телевізійні приймачі. Почувши оповіщення,
укритися у захисній споруді, підвалі або у будівлі, де застав сигнал. У
будівлі зачинити вікна, двері, вентиляційні отвори, загерметизувати
кімнату (квартиру), створити триденний запас води. Прийняти препарат
йодистого калію: дорослі і діти від 2 років і старші – 1 таблетку –
0,125 г, діти до 2 років – 1/3 таблетки, запиваючи чаєм, водою. При
відсутності таблеток приймати 5%-ну настойку йоду: для дітей, старших за
2 роки – 1-2 краплі на 100 г молока (поживної суміші) 3 рази на день.
Надягти ватно-марлеву пов’язку, по можливості знаходитись подалі від
вікон і зовнішніх стін. Свійських тварин загнати у приміщення для
тварин. Здійснити герметизацію джерел водопостачання і кормів.

Одержавши повідомлення про евакуацію, зберіть необхідний запас
продуктів, що не зіпсуються, на 2-3 доби, медикаменти, 5%-ну настойку
йоду, одяг, взуття, речі туалету, постільну білизну, документи, найбільш
цінні речі і гроші (загальна вага речей на одну людину не повинна
перевищувати 50 кг).

Упакуйте все у поліетиленові мішки, чекайте підходу автотранспорту. З
підходом автотранспорту або на призначений час у квартирі слід
відключити газ, воду, електроприлади і т.п., надягти плащ з капюшоном,
панчохи, рукавички, узяти речі і змінне взуття, закрити квартиру (дім),
здати ключі у ЖЕК або їх представникам і прямувати до місця посадки.
Виконання цих правил збереже ваше здоров’я.

При аварії на хімічно небезпечному об’єкті. Почувши звуки сирен і
гудків, ввімкніть радіоточку, радіо і телевізійні приймачі. Прослухавши
повідомлення, виконайте дані вам рекомендації, Якщо ви опинились у
хімічному вогнищі, потрібно швидко вийти із нього по вказівці
працівників цивільної оборони або самостійно у бік, перпендикулярний
напрямку вітру.

При знаходженні у приміщенні здійсніть його герметизацію. Надягніть
засоби індивідуального захисту. Залиште нижні поверхи будівель і йдіть
до підвищених місць, що розташовані над територією. Надайте допомогу
старим і хворим особам. Повідомте сусідів про отримані відомості. Строго
дотримуйтесь вимог представників цивільної оборони. Виконання їх вимог
збереже ваше здоров’я.

При виникненні землетрусу.

Почувши звуки сирен і гудків, включити радіоточку, радіо- і телевізійні
приймачі. Прослухавши повідомлення штабу цивільної оборони, приступіть
до виконання даних вам рекомендацій. Вимкніть нагрівальні прилади,
загасіть вогонь у печі, одягніть дітей, візьміть перев’язочні засоби,
документи, необхідні речі, запас продуктів і води, вимкніть освітлення і
йдіть на вулицю. Виходьте на вільне місце подалі від будівель і споруд.
Пам’ятайте, що при руйнуванні будинків уламки розлітаються на відстань
не менш як 2/3 висоти будівлі. Строго дотримуйтесь вимог і вказівок
представників цивільної оборони. Їх виконання збереже ваше здоров’я.

При повені.

Почувши звуки сирен і гудків, ввімкніть радіоточку, радіо- і телевізійні
приймачі. Прослухавши повідомлення відділу з питань НС та ЦЗН міста
(району), переходьте до виконання наданих вам рекомендацій. Вимкніть
нагрівальні пристрої, загасіть вогонь у печі, одягніть дітей, візьміть
документи, найбільш цінні речі і гроші, запас продуктів і води (загальна
вага речей на одну людину не повинна перевищувати 50 кг). З підходом
автотранспорту для забезпечення евакуації, або з відбуттям на збірний
евакуаційний пункт у самостійному порядку – у квартирі відключіть газ,
воду, електроприлади тощо, візьміть речі, зачиніть квартиру (дім),
здайте ключі в ЖКВ або їх представникам і йдіть до місця посадки. Строго
дотримуйтесь вимог і вказівок представників цивільної оборони. Їх
виконання збереже ваше здоров’я.

При повітряній тривозі (ПТ).

Почувши звуки сирен і гудків, ввімкніть радіоточку, радіо- і телевізійні
приймачі. Прослухавши повідомлення відділу з питань надзвичайних
ситуацій та цивільного захисту населення міста (району), переходьте до
виконання наданих вам рекомендацій.

ВСЕ НАСЕЛЕННЯ ЗОБОВ’ЯЗАНЕ УКРИТИСЯ У ЗАХИСНИХ СПОРУДАХ!

Якщо сигнал застав Вас:

удома – негайно вимкнути нагрівальні прилади, газ, загасити вогонь у
печі, одягти дітей, взяти засоби індивідуального захисту, аптечку
індивідуальну, документи, необхідні речі. запас продуктів і води,
вимкнути освітлення і швидше йти у сховище (укриття); при можливості,
попередьте сусідів;

на роботі – вжити заходів по безаварійній зупинці виробництва
(відповідно до інструкції) і йти в укриття;

на вулиці – швидко укритися у найближчому сховищі, укритті;

у громадському місці – без паніки діяти за вказівками адміністрації;

в автобусі, тролейбусі, трамваї – дочекатися зупинки і зайняти найближче
укриття.

При відбої повітряної тривоги (Відбій ПТ). Почувши повідомлення відділу
з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення району
(міста) по зберігшихся радіотрансляційних мережах, телефонних каналах
зв’язку, а також з рухомих гучномовних установок про те, що повітряна
небезпека минула, в організованому порядку залишити захисну споруду за
командою адміністрації захисної споруди.

Приступайте до виконання своїх громадянських обов’язків. Будьте готові
до укриття по команді “Повітряна небезпека”.

При хімічній тривозі.

Почувши звуки сирен і гудків, ввімкніть радіоточку, радіо- і телевізійні
приймачі. Прослухавши повідомлення відділу з питань надзвичайних
ситуацій та цивільного захисту населення району (міста), приступайте до
виконання наданих вам рекомендацій. Швидко надягти протигаз і засоби
захисту шкіри (за відсутності табельних засобів використовувати плівкові
матеріали, плащі типу “болонья”, гумові чоботи, рукавички) і укритися у
захисній споруді. При загрозі хімічного зараження (при роботі на
зараженій території) – прийняти антидот, а в умовах бактеріологічного
зараження – проти бактеріологічний засіб №1 із аптечки АІ-2. Якщо
поблизу захисних споруд немає, то можна використовувати житлові,
виробничі і підсобні приміщення. Якщо ви опинилися у хімічному вогнищі,
то треба швидко вийти з нього – за вказівкою працівників цивільної
оборони або самостійно, у бік, перпендикулярний до напрямку вітру. Вихід
із бактеріологічного вогнища дозволяється організовано і лише за
наявності документа про проходження обсервації.

При радіаційній небезпеці.

Почувши звуки сирен і гудків, ввімкніть радіоточку, радіо- і телевізійні
приймачі. Прослухавши повідомлення відділу з питань надзвичайних
ситуацій та цивільного захисту населення району (міста), приступайте до
виконання наданих вам рекомендацій. Укритися у захисній споруді,
підвалі, льоху або у споруді, де застав сигнал. У будівлі зачинити
вікна,

двері, вентиляційні отвори, загерметизувати кімнату (квартиру), створити
триденний запас води. Прийняти препарат йодистого калію: дорослі і діти
від 2-3 років і старші – 1 таблетку, діти до 2 років – 1/3 таблетки;
запивати чаєм, водою, молоком. При відсутності таблеток приймати 5%-ну
настойку йоду: для дітей, старших за 2 роки і дорослих – 3-5 крапель на
склянку молока (води), для дітей до 2 років – по 1-2 краплі на 100 г
молока (поживної суміші) 3 рази на день. Надягти ватно-марлеву пов’язку,
по можливості знаходитись далі від вікон і зовнішніх стін.

Одержавши повідомлення про евакуацію, зберіть необхідний запас
продуктів, що не псуються, на 3-5 діб, медикаменти, найбільш цінні речі
і гроші (загальна вага на одну людину не повинна перевищувати 50 кг).
Упакуйте все у поліетиленові мішки. Чекайте підходу автотранспорту.
Виконання цих вимог збереже вам здоров’я.

ПОРЯДОК ЗАПОВНЕННЯ ЗАХИСНИХ СПОРУД І ПЕРЕБУВАННЯ У НИХ. ПОРЯДОК
ЕВАКУАЦІЇ ІЗ ЗАХИСНИХ СПОРУД. ОСОБЛИВОСТІ ВИКОРИСТАННЯ ЗАХИСНИХ СПОРУД
ПРИ АВАРІЯХ НА РАДІАІПЙНО-1 ХІМІЧНО НЕБЕЗПЕЧНИХ ОБ’ЄКТАХ.

Захист виробничих сил країни від стихійних лих, аварій на радіаційно- і
хімічно небезпечних об’єктах – одна з найважливіших державних задач. Як
і в минулому, так і тепер, одним із шляхів вирішення цієї задачі, поряд
з іншими, є створення у населених пунктах різних типів захисних споруд,
призначених для укриття людей.

Термін “Захисні споруди цивільної оборони” об’єднує різноманітні типи
сховищ і протирадіаційних укриттів, призначених для захисту населення
від сучасних засобів ураження.

Захисні споруди можуть бути побудовані як завчасно, так і за особливою
вказівкою. Завчасно будують, як правило, окремо розташовані або
вбудовані у підвальну частину будівлі споруди, що розраховані на
тривалий час експлуатації. У мирний час передбачається можливість
використання споруд у різних народногосподарських цілях – гаражі,
побутові приміщення, навчальні класи і т. ін. При цьому необхідно
забезпечувати можливість використання захисних споруд за прямим
призначенням.

На наш час ефективність захисту людей від радіаційної і хімічної
небезпеки залежить не лише від технічної справності і готовності до
прийому людей захисних споруд, обладнаних складним устаткуванням, але й
від підготовки персоналу по обслуговуванню захисних споруд, який повинен
уміти у різних умовах обстановки, що склалася, прийняти правильне
рішення і виконати усі задачі, що виникають при цьому.

Захисні споруди – основний засіб захисту населення. Їх види.

Захисні споруди – це інженерні споруди особливого призначення.
Використовуються для захисту населення від викидів радіоактивних речовин
при аварії на атомних електростанціях, аваріях на хімічно небезпечних
об’єктах, при можливих вторинних вражаючих факторах від стихійних лих,
аварій і катастроф.

У залежності від захисних властивостей ці споруди поділяються на сховища
і протирадіаційні укриття (ПРУ). Крім того, для захисту людей можуть
застосовуватися простіші укриття. Тому при вирішенні задачі захисту
населення у сховищах (ПРУ) важливе місце займає забезпечення населення
такими спорудами. Зрозуміло, що надійний захист може бути забезпечений
лише у тому випадку, якщо мається достатня кількість цих споруд: при
необхідності вони можуть бути використані людьми за відповідним сигналом
у лічені хвилини. Сховища і ПРУ звичайно будуються завчасно.

При безпосередній загрозі виникнення НС, якщо кількість завчасно
побудованих сховищ і ПРУ недостатня, слід будувати швидко звідні сховища
з готових будівельних елементів і конструкцій з цегли, бетону, пило- і
лісоматеріалів і пристосовувати під ПРУ підвальні і інші заглиблені
приміщення. Крім того, у цей час повсюди слід споруджувати простіші
укриття, у будівництві яких повинно приймати участь усе працездатне
населення.

Сховища.

До сховищ належать споруди, що забезпечують найбільш надійний захист
людей від усіх факторів ураження. Сховища захищають від ОР і
бактеріальних засобів, від високих температур і шкідливих газів у зонах
пожеж, від обвалів і уламків руйнувань при вибухах.

Люди можуть знаходитись у сховищах тривалий час, навіть у завалених
сховищах безпека їх забезпечується протягом декількох діб. Надійність
захисту у сховищах досягається за рахунок підвищення тривкості
огороджуючих конструкцій, а також за рахунок створення
санітарно-гігієнічних умов, що забезпечують нормальну життєдіяльність у
сховищах у випадку зараження навколишнього середовища на поверхні
радіоактивними, отруйними речовинами і бактеріальними засобами або
виникнення масових пожеж.

Найбільш поширені вбудовані сховища. Під них звичайно використовують
підвальні приміщення, поверхи виробничих, громадських чи житлових
будівель. Можливо також будівництво сховищ у вигляді окремо розташованих
споруд. Такі сховища повністю або частково заглиблені і обсипані зверху
і з боків ґрунтом. Під них можуть бути пристосовані різні підземні
переходи і галереї. Для захисту використовуються метрополітени, гірські
виробки. Сховища повинні розташовуватись у місцях найбільшого скупчення
людей, для укриття яких вони призначені.

Сховище складається з основних приміщень, призначених для розміщення
людей, що укриваються, шлюзових камер і допоміжних приміщень – входів,
фільтровентиляційної камери, санітарно-побутових відсіків, а у ряді
випадків – і приміщень захищеної дизельної установки і артезіанської
свердловини. У сховищі виділяють приміщення під комору для продуктів
харчування і для медичної кімнати, посту.

Приміщення, призначене для розміщення тих, що укриваються,
розраховується на певну кількість людей: на одну людину передбачається
не менш як 0,5 кв. м площі підлоги і 1,5 куб. м внутрішнього об’єму.
Основне приміщення сховища розбивається на відсіки вмістом по 50-75
чоловік. У приміщені (відсіках) обладнуються двох або триярусні
нари-лавки для сидіння і полиці для лежання. Місця для сидіння
влаштовуються розміром 0,45х0,45 м, а для лежання 0,55х1,8 м.

Для того, щоб у приміщення не потрапляло заражене радіоактивними,
отруйними і бактеріальними речовинами повітря, вони добре
герметизуються. Це досягається підвищеною щільністю стін і перекриттів
таких приміщень, затулянням у них усіх технологічних отворів тощо, а
також відповідним обладнанням входів.

Сховище має звичайно не менше двох входів, розташованих у протилежних
боках. Вбудоване сховище повинно мати, крім того, аварійний вихід.

У фільтровентиляційній камері розміщується фільтровентиляційний агрегат,