Цивільна оборона

ЦИВІЛЬНА ОБОРОНА

МЕТОДИЧНИЙ ПОСІБНИК З ЦИВІЛЬНОЇ ОБОРОНИ І НАДЗВИЧАЙНИХ

СИТУАЦІЙ

Посібник призначений для керівників і спеціалістів, чия діяльність
пов’язала із проведенням занять з цивільної оборони за новою тематикою.

При укладенні посібника використані різноманітні джерела і література з
цивільної оборони, а також досвід ліквідації наслідків стихійних лих,
аварій та катастроф на ряді об’єктів господарської діяльності на
території бувшого Радянського Союзу.

ОБОВ’ЯЗКИ НАСЕЛЕННЯ З ЦИВІЛЬНОЇ ОБОРОНИ

Головним завданням цивільної оборони на наш час є реальне підвищення
якості підготовки керівного складу, робітників і службовців, членів їх
сімей до захисту від наслідків аварій, катастроф та стихійних лих, а
також від сучасних засобів ураження.

Основними засобами захисту населення від наслідків аварій, катастроф та
стихійних лих, а також різних засобів збройної боротьби є:

укриття у захисних спорудах;

розосередження у позаміській зоні робітників і службовців із великих
міст, а також евакуація іншого населення;

забезпечення населення засобами індивідуального захисту та медичними
засобами.

До захисних споруд належать сховища і протирадіаційні укриття (ПРУ), а
також пристосовані для цієї мети метрополітени, гірські виробки і
простіші укриття у вигляді відкритих і перекритих щілин і траншей.

Сховища забезпечують найбільш надійний захист від усіх факторів ураження
зброї масового знищення (у тому числі й нейтронної), всіх видів
звичайної зброї, а також від шкідливих наслідків застосування ядерної
зброї (високих температур, отруйних димів і парів, обвалів, уламків
зруйнованих будівель тощо). У сховищах можна знаходитись тривалий час.

Протирадіаційні укриття (ПРУ) захищають від радіоактивного зараження,
світлового випромінювання і послаблюють вплив ударної хвилі та
проникаючої радіації ядерного вибуху. Обладнуються вони звичайно у
підвалах (льохах) або у надземних цокольних поверхах міцних будівель і
споруд. Обладнане під ПРУ приміщення першого поверху кам’яної будівлі
послаблює дію радіації у 10 разів, середня частина підвалу
багатоповерхової кам’яної будівлі – у 500-1000 разів.

Простіші укриття (щілини, траншеї) послаблюють вплив ударної хвилі і
радіоактивного випромінювання, захищають від світлового випромінювання і
уламків будівель, що руйнуються, запобігають безпосередньому потраплянню
на одяг і шкіру радіоактивних, отруйних і запалювальних речовин.

Розосередження та евакуація у позаміську зону робітників і службовців
здійснюється для того, щоб зберегти їх на випадок можливих ядерних
ударів противника по містах, промислових та інших об’єктах, залізничних
станціях.

Хоча ці заходи широко застосовувались під час минулих війн, зокрема.
Великої Вітчизняної війни, проте вони принципово відрізняються від
евакуаційних заходів у сучасних умовах. Під час Великої Вітчизняної
війни, наприклад, населення евакуювалося у віддалені райони у
протилежному напрямку від противника.

Сучасна евакуація передбачає вивід і вивіз населення з найбільш
імовірних районів виникнення надзвичайних ситуацій у безпечні зони у
всіх напрямках. Розосередження і евакуація багато у чому знижують
густину населення міст, а внаслідок цього і втрати населення можуть бути
в багато разів зменшені.

Використання засобів індивідуального захисту не виключається жодним з
заходів, проваджуваним з метою захисту населення від радіаційного і
хімічного зараження. За своїм призначенням вони поділяються на засоби
захисту шкіри людини і засоби захисту органів дихання. організму людини
до вражаючого впливу радіоактивних, отруйливих речовин і бактеріальних
засобів.

Завдання, успішне вирішення яких сприяє підвищенню рівня захисту
населення від радіаційного, хімічного і бактеріологічного зараження:

Медичні засоби захисту призначені для профілактики і надання допомоги
населенню. З їх допомогою можна врятувати життя великій кількості людей,
повністю попередити або значно знизити ступінь ураження, підвищити
стійкість

загальне обов’язкове навчання засобам захисту;

своєчасне оповіщення про загрозу нападу противника;

завчасна підготовка захисних споруд; забезпечення населення засобами
індивідуального захисту; – організація радіоактивного, хімічного і
бактеріологічного спостереження, розвідки і лабораторного контролю;

проведення профілактичних, протиепідемічних і санітарно-гігієнічних
заходів;

виконання режимів радіоактивного захисту.

Для ефективного використання захисних споруд плануються і
підготовлюються заходи щодо приведенню їх у повну готовність,
організації заповнення споруд тими, що укриваються і їх
життєзабезпеченню. Особливе значення при організації укриття людей
набувають швидкість оповіщення населення і заповнення захисних споруд
тими, що укриваються.

Підвищити стійкість роботи об’єктів і галузей народного господарства
країни у надзвичайних умовах – це означає підтримувати їх здатність
випускати встановлені види продукції в обсягах і номенклатурі,
передбачених відповідними планами. Це досягається шляхом завчасного
проведення заходів, спрямованих на зниження можливих втрат і зруйнувань
від НС, створення умов для ліквідації їх наслідків, виконання у стислі
строки робіт з відновлення функціонування галузей народного господарства
та забезпеченню життєдіяльності населення.

Важливо забезпечити не лише захист населення від безпосередньої дії
надзвичайних ситуацій, але і його життєдіяльність, тобто нагодувати
людей, забезпечити водою, наділити житлом, предметами першої
необхідності, надати медичну допомогу і т. ін., бо інакше населення
зазнає додаткових втрат, різко знизиться його трудова діяльність,
спрямована на задоволення оборонних і народногосподарських потреб
країни.

Одним з найважливіших завдань підвищення стійкості є заходи по
раціональному розміщенню на території країни галузей народного
господарства, що сприяють максимальному зниженню вразливості від
сучасних засобів ураження підвідомчих об’єднань і об’єктів з метою
створення сприятливих умов для забезпечення їх стійкої роботи.

Внаслідок виникнення надзвичайних ситуацій можуть утворитися багато
чисельні осередки ядерного, хімічного, бактеріологічного і комбінованого
ураження, а також обширні зони радіоактивного зараження місцевості і
катастрофічні затоплення.

Для ліквідації наслідків НС в осередках ураження і зонах катастрофічного
затоплення передбачається проведення рятувальних та інших невідкладних
робіт (РтаІНР). (РтаАНР).

Виконання РтаАНР є однією з головних задач цивільної оборони. Ця задача
повинна вирішуватися силами цивільної оборони у взаємодії з військовими
частинами (підрозділами) збройних сил і спеціальними формуваннями інших
міністерств та відомств, що виділяються згідно до відповідних планів, з
метою врятування людей, надання допомоги потерпілим і забезпечення
життєдіяльності міст та об’єктів народного господарства. При цьому
основні зусилля спрямовуються на надання медичної допомоги ураженим та
їх евакуації у лікувальні заклади лікарняних баз, а також на ліквідацію
аварій, що загрожують життю людей (аварії на АЕС, хімічно небезпечних
об’єктах, енергетичних, комунальних мережах, нафто- і газопроводах та
аналогічних об’єктах і мережах).

Для нас беззастережний урок Чорнобилю полягає у тому, що в умовах
подальшого розгортання науково-технічної революції питання надійності
техніки, її безпечності, питання дисципліни, порядку і організованості
набувають першорядного значення.

Боротьба із стихійними лихами, події на Чорнобильській АЕС показали
високу ступінь готовності багатьох формувань цивільної оборони, їх
бійців і командирів. Вони компетентне оцінювали обстановку, що склалася,
приймали грамотні рішення, впевнено діяли у зоні підвищеної радіації, на
пунктах спеціальної обробки техніки і транспорту.

Разом з тим виявилися і недоробки. Деякі посадові особи опинились не на
висоті становища. Чим це пояснити? Лише безвідповідальністю,
благодушністю і нерозумінням важливості всіх заходів, спрямованих на
захист людей.

Обстановка вимагає всебічно підвищувати готовність ЦО до вирішення задач
мирного часу, розширяти її і участь у заходах надзвичайного характеру.
Тому навчання робітників і службовців, тим більш формувань, має бути
максимально наближеним до місцевих умов підприємства (організації),
носити не формальний характер, а бути динамічним, конкретним і повинно
найсуворішим чином враховувати специфіку відділів (цехів).

Практика, практика і ще раз практика – от що сьогодні необхідно при
підготовці трудового колективу. Не можна формально відноситися до
навчання по цивільній обороні, потрібно удосконалювати свої знання,
цікавитися усіма питаннями, які у якійсь мірі пов’язані з цивільною
обороною і бути пропагандистом всього нового, знати, від чого залежить
твоє життя і життя твоїх товаришів.

Основними обов’язками робітників, службовців і членів їх сімей є активне
опанування необхідними знаннями і набуття навичок у застосуванні засобів
і способів захисту від сучасної зброї. Без твердих навичок неможливо
діяти ні в умовах загрози нападу, ні за сигналами оповіщення, ні в інших
екстремальних ситуаціях.

Крім того, робітникам, службовцям і членам їх сімей необхідно брати
участь у виконанні самих заходів цивільної оборони (будівництві захисних
споруд, захисті продуктів харчування і води, проведенні протипожежних,
санітарно-гігієнічних робіт тощо). Треба бути готовим до таких дій не
лише у надзвичайних умовах, але й у мирні дні.

Усі люди повинні виховувати у себе, товаришів по роботі, високі
морально-політичні якості. Кожен із нас у будь-яких умовах повинен бути
стійким і мужнім, показати зразок дисципліни і організованості.

Кожний із нас повинен знати:

організаційну структуру цивільної оборони свого підприємства (установи,
навчального закладу);

характер аварій, стихійних лих і сучасних звичайних засобів ураження;

основи радіаційного захисту і порядок поведінки у зонах радіоактивного
зараження.

Кожний повинен уміти:

діяти за сигналами оповіщення цивільної оборони;

користуватися засобами індивідуального захисту, індивідуальною аптечкою
(АІ-2) і індивідуальним протихімічним пакетом (ІПП-8);

виготовляти проти пилову маску (ППМ-1);

проводити часткову санітарну обробку;

працювати із приладами радіаційної, хімічної розвідки і дозиметричного
контролю;

діяти у складі поста радіаційного і хімічного спостереження, інших
формувань;

швидко і впевнено виконувати нормативи ЦО.

Кожний повинен бути ознайомлений:

з організацією і завданнями цивільної оборони;

з організацією евакуації людей;

правилами проведення рятувальних робіт;

формами участі у ліквідації наслідків стихійних лих на підприємстві
(установі, навчальному закладі).

Зараз кожна людина зобов’язана не лише знати, де знаходиться захисна
споруда, що брати з собою при евакуації і як діяти за сигналами
оповіщення цивільної оборони, але й уміти рятувати людей, зберігати
матеріальні цінності при стихійних лихах, із знанням справи і високим
професіоналізмом приймати участь у роботі по ліквідації аварій та
катастроф.

Ми повинні виховувати у кожного керівника, робітника, службовця
відповідальне ставлення до заходів цивільної оборони, пильність. Пора
вже позбутися благодушності, формалізму. Настав час перебудовувати у
цьому напрямку своє мислення.

Цивільна оборона є дійсно всенародною справою. Її зміцнення і
вдосконалення-кровна справа всіх людей. Задачі цивільної оборони наочно
підкреслюють її гуманітарний характер. Не може бути більш важливої
справи, ніж збереження життя людини.

ДІЇ НАСЕЛЕННЯ ПРИ СТИХЙНИХ ЛИХАХ, АВАРІЯХ ТА КАТАСТРОФАХ

Стихійні лиха – це різноманітні явища природи, що викликають раптові
порушення нормальної життєдіяльності населення, а також руйнування і
знищення матеріальних цінностей. Вони часто справляють негативний вплив
на навколишнє середовище.

До стихійних лих звичайно належать: землетруси, повені, селеві потоки,
зсуви, снігові замети, виверження вулканів, обвали, посухи, бурі і
урагани. До таких лих у ряді випадків можуть бути віднесені також
пожежі, особливо лісові і торф’яні.

Небезпечними лихами є, крім того, великі аварії. У гірських районах при
наявності снігового покриву людині загрожує ще одна небезпека – снігова
лава. Значні втрати народному господарству наносять і такі явища, як
займання і вибухи природного газу.

Стихійні лиха, пожежі, аварії… По-різному можна зустріти їх.
Розгублено, навіть приречено, як століттями зустрічали люди різні лиха,
або спокійно, з незламною вірою у власні сили, з надією на їх
приборкання. Але впевнено прийняти виклик лих можуть лише ті, хто
знаючи, як діяти у тій чи іншій обстановці, прийме єдино правильне
рішення: врятує себе, надасть допомогу іншим, попередить, наскільки
зуміє, руйнівну дію стихійних сил.

Землетруси – явища, що трапляються у певних ділянках земної кори. Це
одне із страшних стихійних лих. Воно виникає раптово. І хоча тривалість
головного поштовху не перевищує декількох секунд, його наслідки
набувають величезних масштабів.

7 грудня 1988 року на території Вірменської Республіки трапився один з
найбільших у світі за останнє століття землетрус, що забрав десятки
тисяч людських життів, зруйнував дощенту ряд міст і населених пунктів.

Попередити землетрус неможливо, хоча останнім часом наука володіє
відомостями про те, де може бути таке стихійне лихо тієї чи іншої сили,
але не в усіх районах світу, та й передбачити день і час його поки що не
може. Роботи по прогнозуванню землетрусів ведуться десятки років; в
останній час у цьому напрямку намітилися певні успіхи.

Що необхідно для того, щоб звести до мінімуму наслідки руйнівного
підземного поштовху?

Завбачити його раптову появу.

Суворо додержуватись правил будівництва сейсмостійких споруд.

Навчити населення поведінці при підземних поштовхах. Організувати
допомогу так, щоб вона виявилася ефективною.

Провісниками землетрусу, як це вже встановлено, можуть бути непрямі
ознаки. У період, що передує землетрусу, наприклад, має місце підняття
геодезичних реперів, змінюються параметри фізико-хімічного складу
підземних вод. Ці ознаки реєструються спеціальними приладами геофізичних
станцій. До провісників можливих землетрусів слід віднести також деякі
ознаки, з якими особливо повинно бути ознайомлене населення сейсмічне
небезпечних районів. Це – поява запаху газу у районах, де до цього
повітря було чистим і раніше подібне явище не відзначалося;

занепокоєння птахів і домашніх тварин; спалахи у вигляді розсіяного
світла блискавиць; іскріння близько розташованих, але не торкаючись один
одного дротів; блакитне світіння внутрішньої поверхні стін будинків;
самочинне спалахування люмінесцентних ламп незадовго до підземних
поштовхів. Всі ці ознаки можуть бути основою для оповіщення населення
про можливий землетрус.

Землетруси завжди викликали у людей різного ступеня розлади психіки, що
виявлялися у невірній поведінці. Слідом за гострою руховою реакцією
часто настає депресивний стан з загальною руховою загальмованістю.
Внаслідок цього, як показує статистика, більша частина отриманих травм
серед населення пояснюється несвідомими діями самих потерпілих,
обумовленими панічним станом і страхом.

Чи існує можливість знизити психотравмуючу дію землетрусу на людину?
Так, існує,

перш за все вихованням у кожної людини високої громадянської свідомості,
мужності, самовладання, дисциплінованості, відповідальності за поведінку
не лише самого себе і своїх близьких, але й оточуючих людей за місцем
проживання, роботи чи навчання. швидко, але спокійно, впевнено і без
паніки. Вихованню цих якостей значною мірою сприяє гарно відпрацьована
система підготовки населення з цивільної оборони, роз’яснювальна робота
серед населення, всебічна агітаційно-масова робота.

У випадку оповіщення про загрозу землетрусу чи появи його ознак слід
діяти швидко, але спокійно, впевнено і без паніки.

При завчасному попереджені про загрозу землетрусу, перш ніж залишити
квартиру (дім), необхідно вимкнути нагрівальні пристрої і газ, якщо
топилася піч – затушити її; після цього слід одягти дітей, старих,
одягтися самому, взяти необхідні речі, невеликий запас продуктів
харчування, медикаменти, документи і вийти на вулицю. На вулиці слід
якомога швидше відійти від будівель і споруд у напрямку площ, широких
вулиць, скверів, спортивних майданчиків, незабудованих ділянок, суворо
дотримуючись встановленого громадського порядку.

Якщо землетрус почався раптово, коли зібратися і вийти з квартири
(будинку) виявляється неможливим, необхідно зайняти місце (встати) у
дверному чи віконному прорізі; тільки-но стихнуть перші поштовхи
землетрусу, слід швидко вийти на вулицю.

На підприємствах і в установах всі види робіт припиняються, виробниче і
технологічне обладнання зупиняється, вживаються заходи щодо відключення
струму, зниженню тиску повітря, кисню, пари, води, газу тощо; робітники
і службовці, що перебувають у формуваннях цивільної оборони, терміново
вирушають у райони їх збору, інші робітники і службовці займають
безпечні місця. Якщо за умов виробництва зупинити агрегат, піч,
технологічну лінію, турбіну тощо у короткий час неможливо, то
здійснюється переведення їх на ощадливий режим роботи.

При знаходженні під час землетрусу поза квартирою (будинком) або місцем
роботи, наприклад, у магазині, театрі або просто на вулиці, не слід
квапитися додому; слід спокійно вислухати вказівки відповідних посадових
осіб по діям у ситуації, що склалася, і вчинити відповідно до цієї
вказівки. У випадку знаходження у громадському транспорті не можна
залишати його на ходу, треба дочекатися повної зупинки транспорту і
виходити з нього спокійно, пропускаючи вперед дітей, інвалідів, старих.
Учні старших класів шкіл повинні допомогти дирекції і вчителям у
підтриманні порядку серед школярів молодших класів.

Після землетрусу або навіть у процесі його будуть вестись роботи по
наданню допомоги потерпілим, по ліквідації наслідків землетрусу. У першу
чергу такі роботи будуть здійснювати особи, що перебувають у формуваннях
цивільної оборони. Але і інші громадяни на заклик органів місцевої влади
і органів управління ЦО повинні приймати участь у першочергових
рятувальних і аварійно-відновлювальних роботах у районах руйнувань.

Повені – значне затоплення суші водою у результаті підйому її рівня вище
звичайного унаслідок рясних опадів, швидкого танення снігів, утворення
заторів льоду.

Причини повені – в основному, весняні, літні і осінні паводки. Масштаби
і початок їх можна спрогнозувати за місяць і більше, а так звані
“нагонні” паводки (унаслідок припливної хвилі) – за декілька годин
(діб), як це відбувалося не раз у Санкт-Петербурзі.

При значному часі попередження паводку здійснюються заходи по зведенню
відповідних гідротехнічних споруд на ріках і в інших місцях
передбачуваного паводку, по підготовці і проведенню завчасної евакуації
населення і свійських тварин, по вивозу матеріальних цінностей із
районів можливого затоплення.

Про евакуацію на випадок повені, як правило, оголошується спеціальним
розпорядженням комісії по боротьбі з повінню. Населення про початок і
порядок евакуації оповіщається по місцевим радіотрансляційним мережам і
місцевому телебаченню: працюючі, крім того, оповіщаються через
адміністрацію підприємств, установ і закладів освіти, а населення, що не
зайняте у виробництві і сфері обслуговування, – через
житлово-експлуатаційні контори і домоуправління. Населенню
повідомляються місця розгортання збірних евакопунктів, строки прибуття
на ці пункти, маршрути слідування під час евакуації пішим порядком, а
також інші відомості, що співвідносяться з місцевою обстановкою,
очікуваним масштабом лиха, часом його упередження.

За наявності достатнього часу населення із загрожуваних районів
евакуюється разом із майном. З цією метою кожній родині надається
автомобільний чи гужовий транспорт з зазначенням часу його подачі.

Евакуація здійснюється у найближчі населенні пункти, що знаходяться поза
зонами затоплення. Розселення населення здійснюється у громадські
будинки чи на житлові площі місцевих жителів.

На підприємствах і в установах, при загрозі затоплення, змінюється режим
роботи, а в деяких випадках робота припиняється. Захист деякої частини
матеріальних цінностей іноді передбачається на місці, для чого
забиваються приямки, входи і віконні прорізи підвалів і нижніх поверхів
будинків.

У зонах можливого затоплення тимчасово припиняють роботу школи і
дошкільні дитячі установи; дітей переводять у школи і дитячі установи,
які знаходяться у безпечних місцях.

У випадку раптових повеней попередження населення провадиться всіма
наявними технічними засобами оповіщення, а також гучно мовними і
пересувними установками. Раптовість виникнення повені викликає
необхідність особливих дій і поведінки населення.

Якщо люди проживають на першому поверсі чи інших нижніх поверхах і на
вулиці спостерігається підйом води, необхідно залишити квартиру,
.піднятися на верхні поверхи; якщо будинок одноповерховий-зайняти
горищеві приміщення. Про знаходженні на роботі згідно до розпорядження
адміністрації слід, дотримуючись встановленого порядку, зайняти
підвищені місця. Знаходячись у полі при раптовому затоплені слід зайняти
підвищені місця або дерева, використати різного роду плаваючі предмети
(камери шин сільськогосподарської техніки).

Пошук людей на затопленій території організується і здійснюється
негайно, для чого залучаються екіпажі плаваючих засобів формувань ЦО і
всі інші наявні сили і засоби.

При рятувальних роботах необхідно виявляти витримку і самовладання,
суворо дотримуватись вимог рятувальників. Не можна переповнювати
рятувальні засоби (катери, човни, плоти і т.д.), оскільки це загрожує
безпеці і врятованих, і рятувальників. Потрапивши у воду, слід скинути
із себе важкий одяг і взуття, відшукати поблизу плаваючі чи підвищені
над водою предмети, користуватися ними до отримання допомоги.

Урагани.

Вітер великої руйнівної сили і значної тривалості, швидкість якого 33
м/с і більше, зветься ураганом. Він є однією з найбільш могутніх сил
стихії і за своєю руйнівною силою може бути порівняний з землетрусом.

Ураганний вітер руйнує міцні і зносить легкі будівлі, спустошує поля,
обриває проводи, поваляє стовпи ліній електропередач і зв’язку, ламає і
вириває з корінням дерева, потопляє судна, ушкоджує транспортні
магістралі і мости, комунально-енергетичні мережі.

Смерч.

Висхідний вихор швидко обертаючогося повітря, що має вигляд темного
стовпа діаметром від декількох десятків до сотень метрів з вертикальною,
іноді вигнутою віссю обертання.

Смерч спостерігається в усіх районах земної кулі.

Ці стихійні лиха завдають чималих втрат людям і народному господарству.

Щоб зменшити втрати, установи Гідрометеослужби за декілька годин до
наближення урагану передають штормове попередження. З цього моменту слід
негайно удатися до

проведення запобіжних робіт: зміцнити не досить тривкі конструкції і
крани. У будівлях зачинити двері, горищеві приміщення, слухові вікна,
вентиляційні отвори. Великі вікна і вітрини необхідно обшити дошками.
Шибки заклеїти смужками паперу або тканини, а якщо можливо, вийняти.
Двері і вікна з підвітряної сторони залишити відкритими, щоб
урівноважити внутрішній тиск у будівлі. З дахів, балконів, лоджій
прибрати предмети, які при падінні можуть заподіяти людям травмувань.

Якщо є можливість і необхідність, треба вимкнути комунально-енергетичні
мережі, відкрити допоміжні люки для пропускання води. З легких споруд
людей перевести у більш міцні будівлі або укрити у захисних спорудах ЦО.

Зовнішні будівельні, вантажно-розвантажувальні роботи припиняються,
вживаються заходи до безаварійного функціонування підприємств. Населенню
рекомендується потурбуватись про аварійні світильники: електричні
ліхтарі, гасові лампи, свічки. Доцільно створити запаси води на 2-3 діб,
підготувати похідні плитки, гасівки, примуси. Не забувати запастися
продуктами харчування і медикаментами, особливо перев’язочними
матеріалами; автомобілі і мотоцикли довести до ладу, радіоприймачі і
телевізори тримати постійно ввімкнутими, оскільки можуть передаватися
необхідні повідомлення, розпорядження і пояснюватись правила поведінки.

Знаходячись у будинку, слід стерегтися поранень осколками розлітаючогося
скла. Для цього треба відійти від вікон і встати впритул до простінку.
Можна використовувати також міцні меблі. Найбільш безпечним місцем під
час урагану є сховища ЦО, підвали або внутрішні приміщення перших
поверхів цегляних будинків. Не можна виходити на вулицю одразу ж після
послаблення вітру, тому що через кілька хвилин порив може повторитися.
Якщо це все ж необхідно, треба триматися подалі від будівель і споруд,
високих парканів, стовпів, дерев, щогл, опор, проводів.

Заборонено знаходитись на шляхопроводах, наближатися до місць зберігання
легкозаймистих або сильнодіючих отруйних речовин.

Слід пам’ятати, що частіше всього в таких умовах люди зазнають
травмувань від уламків скла, шиферу, черепиці, покрівельного заліза,
зірваних шляхових знаків, від деталей оздоблень фасадів і карнизів, від
предметів, що зберігаються на балконах і лоджіях.

Якщо ураган або смерч застиг вас на відкритій місцевості, ліпше за все
сховатись у канаві, ямі, яру, будь-якій виїмці: лягти на дно заглиблення
і щільно притулитися до землі. Знаходитись у пошкодженій будівлі
небезпечно: вона можуть обвалитися під новим натиском вітру.

Особливо слід стерегтися розірваних електропроводів: не виключена
імовірність того, що вони під напругою.

Головна умова – не піддаватися паніці, діяти грамотно і свідомо,
утримуватись від нерозумних вчинків, надавати допомогу потерпілим.

Зсуви.

Сковзаюче зміщення ґрунтових мас під дією своєї ваги означають як зсуви.
Виникають вони звичайно на схилах чи укосах, на берегах рік і ярів, там
де під верхнім водонепроникним шаром знаходиться водотривкий, частіше за
все глина. Причина – інфільтрація утворюючих схил порід, їх
перезволоження, підвищення пластичності водотривкого шару, збільшення
крутості схилу.

Дуже часто зсуви з’являються тоді, коли необережно, а часом і бездумно,
без урахування геологічних умов місцевості, ведеться господарська
діяльність. Наприклад, якщо при будівництві різноманітних споруд
збільшується вага верхнього шару ґрунту; якщо при ритті котлованів і ям
руйнується схил; якщо вирубуються ліси і чагарники; якщо вода із
водопроводу і каналізації потрапляє у шар ґрунту; якщо закупорюються
місця виходу підземних вод.

Звичайно зсув починається не раптово. Спочатку з’являються щілини у
ґрунті, розколини доріг і берегових укріплень, зміщуються будівлі,
споруди, дерева, телеграфні стовпи, руйнуються підземні комунікації. І
дуже важливо вчасно помітити ці перші ознаки, скласти правильний
прогноз, як далі буде розвиватися зсув. Слід також враховувати, що зсуви
рухаються із максимальною швидкістю лише у початковий період, далі вона
поступово знижується.

Допоможе відвернути зсуви, у першу чергу, контроль за станом схилів і
додержання протизсувного режиму.

Якщо ж зсув почався, то, як свідчить досвід, слід негайно розв’язати дві
задачі.

Перша – зупинити його, для чого терміново звести тимчасові споруди.

Друга – провести комплекс капітальних інженерних робіт, щоб не
припустити у подальшому розвиток подібних явищ.

Так, на тих укосах, де можливий розвиток зсуву, споруджують рови,
дренажні системи, гарні, постійно діючі водостоки. Весною, перед
початком бурхливого танення, сніг обов’язково прибирають із зсувних
схилів і прилеглих до них ділянок, організують пропускання талих і
зливневих вод. Коли причина зсувів – вплив підземних вод, то краще
зробити загороджувальний дренаж, який би повністю перехопив цей потік
води.

Обмежить їх також планування укосів, зменшення крутизни, вирівнювання
пагорбів, зарівнювання тріщин. Ефективне озеленення схилів. Впливають на
зміну водного балансу покривних ґрунтів дерева, наприклад, хвойні
затримують у собі до 68 процентів опадів, листяні – до 38 процентів.

На зсувних ділянках слід постійно спостерігати за переміщенням ґрунтів,
рівнем води у колодязях, дренажних спорудах, системах відведення стічних
вод, бурових свердловинах, ріках, водосховищах, озерах, за технічним
станом водозабірних колонок у житлових будинках і водопроводах, за
випаданням і стоком атмосферних опадів. Особливо ретельно – у
весняно-осінній період, коли більш за все дощів.

Навіть при самих незначних відхиленнях терміново провадять запобіжні
роботи. У першу чергу відводять воду і влаштовують підпірні стінки
різноманітних конструкцій, задля чого у ґрунт забивають залізобетонні
палі чи металеві труби, які потім заповнюють розчином. Якщо завчасно
провести такі заходи, можна стабілізувати зсувові ділянки.

Вивіз зі схилів зсунутих мас породи, ремонт відвідних канав, насадження
дерев і кущів, будівництво підпірних споруд контролюють органи ЦО,
захисту населення і територій від НС разом з місцевими державними
адміністраціями та виконавчими органами місцевих органів самоврядування.
До проведення таких робіт можуть залучатися і формування ЦО, особливо у
період навчань.

Що робити у випадку зсувного зміщення?

Перш за все, оповістити населення даного району і прилеглих до нього
ділянок. Люди повинні знати, що відбувається, як слід діяти, що
необхідно зробити удома, на подвір’ї.

Можливо, виникне потреба організувати евакуацію людей, вивід тварин і
вивіз матеріальних цінностей. Привести у готовність органи управління і
служби ЦО, викликати керівників підприємств і установ, розташованих у
зсувній зоні, при необхідності по тривозі підняти формування.

У першу чергу надається допомога потерпілим, яких рятувальники
відшукують і звільняють із зруйнованих будівель і завалів. Вони також
проробляють проходи і проїзди, допомагають вивезти людей у безпечні
зони, зберегти матеріальні цінності. Не менш важлива задача – відвернути
подальше руйнування будівель і споруд, локалізувати і ліквідувати
пожежі, що виникли від ушкоджень газових і електричних мереж.

Навіть при частковому руйнуванні вже на початку зсувних зміщень будівлі
можуть обвалитися. Тому особовий склад формувань при виконанні робіт
повинен суворо дотримуватись застережних заходів. Щоб уникнути нещасних
випадків, небезпечні ділянки огороджують і виставляють спеціальні
попереджувальні знаки.

Селеві потоки.

Це потоки з гір піску, глини, щебеню, уламків каміння і навіть валунів.
Великий вплив на поведінку і дії населення при селевих потоках і зсувах
справляє організація своєчасного виявлення і врахування ознак цих
стихійних лих, організації оповіщення (попередження) про лихо.

У селенебезпечних районах прямими ознаками можливого проникнення селевих
потоків є надмірні (зливові) атмосферні опади (селеві потоки унаслідок
зливових опадів звичайно формуються після посухи), швидке танення снігів
і льодовиків у горах, переповнення гірських озер і водоймищ, порушення
природного стоку вод гірських рік і струмків, із зміною річищ і
утворенням загат. Непрямими ознаками можливого селю є підвищена ерозія
ґрунтів, знищення трав’яного покриву і лісонасаджень на схилах гір.

У більшості випадків населення про небезпеку селевого потоку може бути
попереджено всього лише за десятки хвилин і рідше за 1-2 години і
більше. Наближення такого потоку можна чути по характерному звуку
перекочуючихся і зіштовхуючихся один з одним валунів і уламків каміння,
що нагадує гуркіт наближуючогося з великою швидкістю потягу.

Найбільш ефективним у боротьбі із селевими потоками е завчасне
здійснення комплексу організаційно-господарських, агротехнічних,
лісомеліоративних і гідротехнічних заходів.

Снігові замети.

Зимові прояви стихійних сил природи нерідко виявляються у снігових
заметах унаслідок снігопадів і хуртовин.

Снігопади, тривалість яких може бути від 16 до 24 годин, дуже впливають
на господарську діяльність населення, особливо у сільській місцевості.

Негативний вплив цього явища посилюється хуртовинами (віхолою, сніговими
буревіями), при яких різко погіршується видимість, переривається
транспортне сполучення як внутрішньо міське, так і міжміське. Випадання
снігу з дощем при зниженій температурі і ураганному вітрі створює умови
для зледеніння ліній електропередач, зв’язку, контактних мереж
електротранспорту, а також покрівель будівель, різного роду опор і
конструкцій, що нерідко викликає їх руйнування.

З оголошенням штормового попередження – попередження про можливі снігові
замети – необхідно обмежити пересування, особливо у сільській
місцевості, створити удома необхідний запас продуктів, води і палива. В
окремих районах з настанням зимового періоду по вулицях, між будинками
необхідно натягти канати, що допомагають у сильну хуртовину
орієнтуватися пішоходам і долати сильний вітер.

Особливу небезпеку снігові замети створюють для людей, захоплених у
дорозі, далеко від людського житла. Заметені снігом дороги, втрата
видимості викликають повну дезорієнтацію на місцевості.

При слідуванні на автомобілі не варто намагатися подолати снігові
замети, необхідно зупинитися, повністю закрити жалюзі машини, укрити
двигун зі сторони радіатора. Якщо є можливість, автомобіль треба
встановити двигуном у навітряну сторону. Періодично треба виходити із
автомобіля, розгрібати сніг, щоб не опинитися похованим під снігом. Крім
того – не занесений снігом автомобіль – гарний орієнтир для пошукової
групи. Двигун автомобіля необхідно періодично прогрівати для уникнення
“розмерзання”. При прогріванні автомобіля важливо не допустити затікання
в кабіну (кузов, салон) вихлопних газів; з цією метою важливо
слідкувати, щоб вихлопна труба не завалювалася снігом.

Якщо у дорозі разом опиниться декілька чоловік (на декількох
автомобілях), доцільно зібратися разом і використати один автомобіль як
укриття; із двигунів необхідно злити воду.

Ні в якому разі не можна залишати укриття – автомобіль; у сильний
снігопад (хуртовину) орієнтири, які здавалися надійними з першого
погляду, через декілька десятків метрів можуть бути загублені.

У сільській місцевості з отриманням штормового попередження необхідно
терміново заготовити у необхідній кількості харч і воду для тварин.

Під час ожеледі масштаби лиха збільшуються. Ожеледові утворення на
дорогах ускладнять, а на дуже пересіченій місцевості і зовсім зупинять
роботу автомобільного транспорту. Пересування пішоходів утрудниться.
Обвалення різних конструкцій і предметів під навантаженням стане
реальною загрозою: у цих умовах необхідно уникати знаходження у старих
будівлях, під лініями електропередач і зв’язку та поблизу їх опор. У
гірських районах після сильних снігопадів зростає загроза сходу снігових
лав. Про це населення буде оповіщуватись різними попереджувальними
сигналами, встановлюваними у місцях можливого сходу снігових лав і
можливих снігових завалів. Не слід нехтувати цими попередженнями, треба
суворо додержуватись їх рекомендацій.

Пожежі.

Це стихійне лихо, вогонь, що вийшов з-під контролю людини. Вони можуть
виникнути у лісах і на торф’яниках, у житлових будинках і у виробничих
будівлях, в енергетичних мережах і на транспорті. Пожежі спричиняють
величезні матеріальні збитки і часто призводять до загибелі людей.

На об’єктах господарської діяльності, які можуть піддатися стихійним
лихам, розробляються плани, якими визначаються: системи оповіщення
населення; порядок і черговість евакуації людей, тварин і матеріальних
цінностей; сили і засоби, що забезпечують проведення рятувальних робіт.
У першу чергу використовуються зведені і рятувальні невоєнізовані
формування. Однак робота у районах стихійних лих неможлива без активної
участі населення, без знання і суворого виконання встановлених правил.

Суттєве значення для зменшення наслідків стихійних лих має своєчасне
оповіщення населення. Це дасть можливість вжити необхідних заходів по
захисту людей і матеріальних цінностей. У залежності від характеру
стихійних лих і умов їх виникнення населення оповіщається про них по
всіх можливих каналах зв’язку за допомогою звукових сигналів.

Пожежі – найбільш масові і розповсюджені лиха: вони відбуваються
практично в усіх районах нашої країни, а літо – час найбільш частих
пожеж у лісах, на торф’яниках, полях, у житлових будівлях і на
промислових підприємствах. Вогонь знищує будівлі і споруди, дерева і
тварин, зазнають каліцтв і гинуть люди.

У 90 % випадків причина виникнення лісових пожеж – людина, яка
необережно поводиться із вогнем у лісі, у місцях роботи і відпочинку, не
звертає уваги на необхідність суворого дотримання правил протипожежної
безпеки.

Більш за все пожеж виникає у соснових лісах по суботах, неділях і
понеділках (до 40 % спалахувань). Тому у лісах заборонено розводити
вогнища. Особливо це небезпечно у місцях із підсохлою травою і під
коріннями дерев. Не можна кидати запалені сірники, недокурки,
використовувати машини з несправною системою живлення, палити і
користуватися вогнем поблизу машин.

Культурно-масові заходи у лісі необхідно проводити на спеціально
відведених ділянках. Поблизу цих місць повинні бути засоби пожежегасіння
або водоймища.

Будь-яка пожежа починається із займання, яке нерідко може ліквідувати
одна людина. Але ліквідувати пожежу одній людині, тим більш без
відповідних засобів, самовладання, мужності не так просто. Розбурхана
стихія потребує колосальних зусиль великої кількості людей, значної
кількості спеціальної і іншої техніки.

Найбільш доступними засобами гасіння займань і пожеж є вода, пісок або
ґрунт, ручні вогнегасники, азбестові і брезентові покривала і навіть
віття дерев та одяг.

Не зменшується кількість пожеж на підприємствах текстильної, швейної,
дерево оброблювальної та борошномельної промисловості, де у ході
виробництва з’являється пил, який при найменшій іскрі призводить до
спалахування. Тут потребується особливо суворе дотримання правил
протипожежної безпеки.

Пожежі нерідкі у містах і інших населених пунктах, на об’єктах
господарської діяльності, на різних спорудах і на транспорті. Пожежі на
об’єктах часто є неодмінними супутниками аварій, що на них трапилися.

При виникненні пожежі у населеному пункті чи на виробництві у першу
чергу треба повідомити про це пожежну команду, а після цього сміливо
вступати у боротьбу із вогнем.

У цей час нема коли згадувати, де і які засоби розташовані, а треба
знати заздалегідь їх місце розташування. Кожний учасник гасіння пожежі у
населеному пункті (на виробництві) зобов’язаний слідкувати за станом
будівельних конструкцій і технологічного устаткування на об’єкті пожежі
і у випадку небезпеки негайно повідомити про це всіх учасників гасіння
пожежі. Треба бути уважним при наявності обвислих чи обірваних
(обгорілих) електричних проводів. Не з’ясувавши, що провід
знеструмлений, слід вважати його під напругою і вживати відповідні
заходи безпеки. При само врятуванні і рятуванні інших людей у будівлях,
охоплених вогнем, діяти слід швидко, оскільки основною небезпекою є:
висока температура повітря; задимлення; можливі обвалення будівельних
конструкцій.

Під час пожеж на людях може спалахнути одяг. При невеликих ділянках
палаючого одягу вогонь може бути загашений шляхом його збивання або
накриття потерпілого плащем, пальто чи будь-яким іншим полотнищем.
Робиться це для того, щоб перекрити приплив повітря до місця горіння.

У випадку, коли пожежа захопила вас у лісі чи степу, не слід приймати
поквапливих рішень. Звичайно люди, що злякалися насуваючогося валу
вогню, намагаються бігти у протилежний від нього бік, не оцінивши
швидкості його руху. Виходити із зони будь-якої лісової пожежі,
швидкість розповсюдження якої невелика, треба в навітряну сторону, тобто
у сторону вогню, використовуючи галявини, просіки, дороги, ріки і т.д.

Пожежі впливають на людей своїм сильним психологічним ефектом. Паніка
серед людей навіть при невеликих пожежах слугує причиною значних жертв.
Знаючи правила поведінки, людина, захоплена цим лихом, у будь-який
момент, у будь-якій обстановці зможе вистояти, зможе спасти своє життя і
навіть надати допомогу у порятунку інших людей і врятуванні матеріальних
цінностей.

ДІЇ ПЕРСОНАЛУ ПРИ СТИХІЙНИХ ЛИХАХ, ВИНИКНЕННІ АВАРІЙ НА ПІДПРИЄМСТВАХ
(ТРАНСПОРТІ)

Виробничі аварії і причини їх виникнення.

Виробничі аварії можуть бути найрізноманітними. Причинами їх можуть
бути: стихійні лиха (землетруси, зсуви, повені, пожежі тощо), а також
порушення технології виробництва і правил техніки безпеки.

Найбільш типовими наслідками аварій можуть бути: вибухи; пожежі;
затоплення; завали шахт; зараження навколишнього середовища
сильнодіючими отруйними речовинами.

Під стихійним лихом розуміють таке явище природи, яке не може бути
відвернуте і характеризується порушенням нормальної життєдіяльності
значної групи населення, загрози для їх життя, руйнуванням чи
затопленням та знищенням матеріальних цінностей. До них відносяться:
повені, селеві потоки, урагани, зсуви, землетруси та інші.

До стихійних лих відносяться також масові лісові пожежі по тим втратам,
які вони завдають народному господарству і великій небезпеці для
населення, що проживає у районах, охоплених пожежами.

Крупними аваріями на промислових підприємствах вважаються надзвичайні
пригоди, які викликають раптову зупинку роботи, створюють небезпеку для
життя людей і можуть призвести до руйнування виробничих будівель,
ушкодження чи знищення устаткування, сировини і готової продукції, а
також до зараження місцевості отруйними речовинами і загазованості
атмосфери. Наслідком аварій, а іноді і причиною їх можуть бути вибухи і
пожежі.

Такі стихійні явища природи, крупні аварії у промисловості і на
транспорті, які повели за собою загибель людей, великі руйнування і
знищення матеріальних цінностей, відносяться до категорії катастроф.

Крупні виробничі аварії і катастрофи (у подальшому ми будемо
застосовувати замість цих слів термін “аварія”) можуть призводити до
загибелі людей і завдавати відчутних втрат народному господарству.

Тому забезпечення безаварійної роботи підприємств слід розглядати як
важливу державну справу, яка потребує повсякденної уваги керівництва,
інженерно-технічного складу. Аварії можуть трапитися на будь-яких
промислових підприємствах і на транспорті унаслідок безвідповідального
відношення до своїх обов’язків усіх посадових осіб, а також робітників і
службовців підприємства і недодержання ними правил техніки безпеки.

Однак, найбільшу небезпеку являють собою об’єкти, що виробляють чи
застосовують у технології сильнодіючі отруйні речовини, вибухо- і
пожеженебезпечні матеріали і продукти. Небезпечними об’єктами є також
склади, бази, залізничні станції і порти, де зберігаються чи маються
запаси цих матеріалів і продуктів.

Аварії можуть трапитися унаслідок: стихійних лих; допущених прорахунків
у проектуванні, будівництві і обладнанні підприємств; введення в
експлуатацію промислових об’єктів з великими недоробками і відступами
від проектів; прийняттям в експлуатацію вентиляційних систем без
випробування на ефективність їх роботи; недоробок по техніці безпеки і
охороні праці і т. ін.

Вони можуть бути також наслідком порушення технологічного процесу,
несправності електропроводки і недостатнього впровадження надійних
систем пожежегасіння.

Аварії виникають і унаслідок необачного поводження з вогнем, метало
ріжучими, електро- і газозварювальними апаратами, загазованості,
запорошеності повітряного середовища вище граничне допустимих норм і
нерегулярного проведення їх аналізу.

Крім того, причинами аварії можуть бути: порушення вимог і правил
техніки безпеки; низька трудова і технологічна дисципліна; відсутність
належного контролю за процесом виробництва і необхідного нагляду за
станом будівель, споруд, устаткування, а також несвоєчасне усунення
загрозливих ознак їх аварійного стану.

Порушення транспортування і використання вибухопожеженебезпечних
матеріалів і хімічних речовин також може призвести до аварій.

Аналіз причин аварій показує, що вони виникають головним чином унаслідок
поганої навченості персоналу, допущеної халатності, порушень
технологічного процесу виробництва і правил техніки безпеки.

Для запобігання аваріям на промислових підприємствах і транспорті
заздалегідь розробляються і здійснюються організаційно-технічні заходи,
спрямовані на підвищення стійкості і безаварійності роботи. Зміст і
обсяг цих заходів залежить від особливостей даного виробництва,
характеру технологічного процесу, застосовуваних і вироблюваних речовин
і продуктів.

Вивчення причин виникнення аварій і всебічна оцінка ступеня їх
небезпечності дасть можливість правильно визначити заходи їх
попередження, передбачити необхідні дії по захисту людей і зниженню
втрат.

Дії робітників і службовців з ліквідації стихійних лих, виробничих
аварій.

Важливим фактором забезпечення безаварійної роботи є вивчення і суворе
дотримання всіма інженерно-технічними працівниками і робітниками правил
і норм техніки безпеки. Основними заходами по ліквідації наслідків
аварій і стихійних лих є: оповіщення робітників і службовців, формувань
ЦО і населення, що проживає поблизу об’єкту; екстрена евакуація;
комплексна розвідка об’єкту на якому вникла аварія; рятування людей
з-під завалів, із оточуючих і ушкоджених будівель і споруд; надання
медичної допомоги потерпілим від аварії, вивіз їв у лікувальні установи;
гасіння пожеж; локалізація аварій на комунально-енергетичних мережах,
перешкоджаючих веденню рятувальних робіт; улаштування проїздів і
підходів до місць аварій;

руйнування ненадійних конструкцій, розбирання завалів; демонтаж
зберігшегося устаткування, якому загрожує небезпека; організація
комендантської служби.

Задача кожного працюючого на підприємстві – знати основні правила
поведінки при аваріях, вміти діяти в обставинах, що при цьому склалися.
Наприклад, існують певні правила і послідовність відключення
електроенергії, зупинки транспортуючих пристроїв, агрегатів і апаратів,
перекриття сировинних, газових парових і водних комунікацій у
відповідності з технологічним процесом і технікою безпеки, порушення
яких може погіршити і ускладнити обстановку. Ці правила і послідовність
дій треба вивчати, постійно пам’ятати і вміти практично виконувати.

В аварійній ситуації важливою задачею є організація своєчасного
оповіщення про аварію. Кожний робітник і службовець будь-якого об’єкту
народного господарства повинен вміти користуватися наявними на
підприємстві оповіщувачами. Кожний робітник підприємства, пов’язаний з
можливою газовою обстановкою, повинен знати способи виклику
газорятівників.

Для ліквідації стихійних лих, виробничих аварій і рятування потерпілих
на об’єктах народного господарства у першу чергу залучаються спеціальні
підрозділи (газорятівників, пожежників і т. ін.), при необхідності
можуть залучатися формування ЦО.

З виникненням аварії робітники і службовці, що входять у склад формувань
ЦО, зобов’язані негайно прибути на місце збору. Робітники і службовці
підприємства, що не входять до складу формувань, повинні бути також
готові вести роботи по ліквідації аварії, по спасінню потерпілих на
об’єктах.

Ліквідація наслідків стихійних лих і аварій може здійснюватись одночасно
на всьому об’єкті або по окремим його ділянкам при наявності достатніх
сил і засобів. При цьому починають їх у першу чергу там, де необхідно
надати допомогу людям, на ділянках, що являють найбільшу небезпеку.

Перша медична і лікарська допомога надається перш за все потерпілим, що
знаходяться у шоковому стані, а також вивільненим з-під уламків,
завалів. Вивільнення людей з-під великих завалів провадиться з
додержанням особливих заходів перестороги, їм надається невідкладна
медична допомога на місці з подальшою евакуацією у лікувальні установи.

Виробничим аваріям звичайно сприяють пожежі, що створюють у деяких
випадках найбільшу небезпеку. Обстановка в осередку пожежі може
створитися досить складна, особливо при наявності руйнувань, завалів,
порушення і навіть припинення водопостачання. Боротьба з вогнем
пов’язана із рятуванням людей, якщо частина персоналу підприємства
опинилася у зоні, охопленій полум’ям. Наявність у виробництві
вибухонебезпечних і швидко займаючихся матеріалів може погіршити
становище. Тому до ліквідації пожежі необхідно залучити технічний
персонал підприємства, який добре знає розташування апаратури, що
знаходиться під великим тиском, місцезнаходження вибухонебезпечних чи
отруйних речовин, а також можливості використання стаціонарних засобів
пожежегасіння.

У першу чергу локалізують і гасять ті осередки пожежі, які являють
перешкоду рятувальним роботам і створюють загрозу подальшого поширення
вогню.

Особовий склад формувань пожежегасіння повинен суворо додержуватись
правил безпеки, слідкувати за станом будівельних конструкцій, що
загрожують обвалом, і не допускати, щоб вогонь оточував працюючих. При
сильній задимленості особовий склад, що приймає участь у гасінні пожежі,
повинен діяти у протигазах і використовувати інші захисні засоби.

Пожежі впливають на людей дуже сильним психологічним ефектом. Відомо, що
паніка серед людей навіть при невеликих пожежах є причиною значних
жертв. Знаючи правила поведінки, людина, захоплена цим лихом, у
будь-якій обстановці зможе не лише вистояти, урятувати своє життя, але й
надати допомогу у рятуванні інших людей, матеріальних цінностей від
вогню.

Головний захід зводиться до наступного. Після виявлення викиду в
атмосферу СДОР чи розливу її по території слід негайно сповістити всіх,
хто може опинитися у небезпечній зоні, включаючи і житловий сектор,
межуючий з об’єктом. У необхідних випадках провадять термінову евакуацію
по найкоротшому маршруту, але з таким розрахунком, щоб люди не потрапили
у зону, куди рухається хмара отруйних парів. Робітники і службовці, а у
деяких випадках і жителі прилеглих районів на випадок аварії повинні
бути забезпечені промисловими фільтруючими протигазами, призначеними для
захисту від даного виду СДОР.

Робота по ліквідації аварії у першу чергу спрямована на те, щоб
припинити розповсюдження отруйної речовини в атмосферу і розтікання її
по місцевості. Для цього потрібно відключити ушкоджену ділянку,
перекрити крани і інші запірні пристрої. На розриви, що утворилися у
ємностях і трубопроводах, накласти пластирі, муфти, у необхідних
випадках забити пробки із дерева чи металу, перекачати СДОР з ушкоджених
ємностей у справні. Крім того, для збору отруйних речовин необхідно
відкопати канави, рви і ями.

Управління (відділ) з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту
території (або штаб ЦО та з НС суб’єкта господарської діяльності)
негайно організує хімічну розвідку місця аварії. Дані розвідки
приймаються за основу при прийнятті рішення про ліквідацію наслідків і
проведення захисних заходів.

Розвідники, як тільки виявлять зараження, визначають концентрацію СДОР,
уточнюють зони небезпечного і надзвичайно небезпечного зараження,
позначують їх межі, встановлюють шляхи підходу, характер і масштаби
руйнувань, стан людей і обладнання.

Район, де відбулася аварія, обов’язково оточується, сторонні не
допускаються. По-перше, вони будуть заважати проведенню робіт, а
по-друге, можуть піддатися дії СДОР.

Органи ЦО, захисту населення і територій у цей час повинні уважно
стежити за метеорологічною обстановкою. Напрямок вітру і температура
повітря можуть змінюватись, і це відіб’ється на характері і напрямку
розповсюдження отруйних парів.

Не менш важливою турботою при ліквідації зараження е дегазація зараженої
території, споруд і устаткування. Як речовини для дегазації можуть бути
використані, наприклад, хлор, гашене вапно, лугові відходи
промисловості. Застосовують їх частіше у вигляді розчинів або кашиці. У
першу чергу дегазують під’їзні шляхи і внутрішні дороги, а потім
заражені ділянки місцевості і предмети.

Усі, хто приймає участь у ліквідації аварії, забезпечуються промисловими
чи ізолюючими протигазами, захисним одягом, індивідуальними
протихімічним пакетами, медичними засобами. Перед початком роботи
проводиться ретельний інструктаж, перевіряється екіпіровка, уточнюються
заходи безпеки.

В обов’язок усіх осіб, що приймають участь у ліквідації наслідків виливу
(викиду) СДОР, повинні мати навички надання допомоги потерпілим (у тому
числі здійснювати само- і взаємодопомогу). Вони повинні вміти надягати
протигаз на ураженого, виводити (виносити) людей із осередків ураження,
при необхідності робити ураженим штучне дихання і непрямий масаж серця,
нейтралізувати на шкірі СДОР, промивати очі водою чи відповідним
розчином.

На підприємствах при загрозі повені змінюється режим роботи, а у деяких
випадках робота припиняється. Захист деякої частини матеріальних
цінностей іноді передбачається на місці, для чого забиваються приямки,
входи і окопні прорізи підвалів і нижніх поверхів будівель.

У зонах можливих затоплень на місцевості слід додержуватись
встановленого порядку, зайняти підвищені місця. При рятувальних роботах
необхідно виявляти витримку і самовладання, суворо дотримуватись вимог
рятувальників. Не можна переповнювати рятувальні засоби (катери, човни,
плоти і т.д.), оскільки це загрожує безпеці рятувальників і врятованих.
Потрапивши у воду, слід скинути із себе важкий одяг і взуття, відшукати
поблизу плаваючі чи підвищені над водою предмети , скористатися ними до
отримання допомоги.

У випадку одержання сигналу оповіщення населення про наближення селевого
потоку чи почавшогося зсуву, а також при перших ознаках їх появи треба
якомога швидше залишити приміщення, попередити про небезпеку оточуючих і
вийти у безпечне місце Залишаючи приміщення, слід загасити печі,
перекрити газові крани, вимкнути світло і електроприлади. Це допоможе
відвернути виникаючі пожежі. Селеві потоки і зсуви являють серйозну
небезпеку при їх раптовій появі. У цьому випадку страшніше за. все
паніка.

У випадках захоплення когось рухаючимся потоком селю, треба надати
потерпілому допомогу усіма наявними засобами. Такими засобами можуть
бути жердини, канати чи мотузки, що подають рятівники. Виводити
врятованих із потоку треба у напрямку потоку із поступовим наближенням
до краю.

Рятувальні роботи на підприємствах, де трапилася аварія, звичайно
ведуться у важких і небезпечних умовах. Тому при підготовці формування
до дій слід навчати особовий склад не лише навичкам і способам виконання
робіт, але й правилам техніки безпеки. Кожне підприємство має свої
особливості, які повинні бути враховані при розробці цих правил. На
кожній ділянці аварійних робіт виставляється охорона і спостерігачі, а
біля небезпечних місць встановлюється огорожа і вивішуються плакати з
попередженнями про небезпеку.

Особливі заходи безпеки застосовуються при обвалі конструкцій і
розбиранні завалів. Висотні роботи виконуються лише з застосуванням
страхувальних засобів. Відтягування крупно габаритних уламків за
допомогою тракторів доручається досвідченим такелажникам. При роботі з
підйомним краном кранівник повинен упевнитись, що його дії нікому не
загрожують, і вантаж, що піднімається, не перевищує вантажопідйомності
крану. Для роботи на загазованій ділянці особовий склад забезпечується
засобами індивідуального захисту.

Вивчення і узагальнення досвіду ліквідації наслідків стихійних лих,
крупних аварій і катастроф повинні використовуватись для підвищення
готовності органів управління і сил ЦО до розв’язання задач проведення
РтаІНР в осередках ураження.

РАДІОАКТИВНЕ ЗАБРУДНЕННЯ МІСЦЕВОСТІ ПРИ АВАРІЯХ НА АЕС ТА ІНШИХ
РАДІАІПЙНО НЕБЕЗПЕЧНИХ ОБ’ЄКТАХ. ДОЗИ ОПРОМІНЕННЯ І РІВЕНЬ ЗАБРУДНЕННЯ
РІЗНИХ ПОВЕРХОНЬ І ОБ’ЄКТІВ.

Після Другої світової війни людство поставило собі на службу ядерну
енергію. Вперше її використали у своїх військових цілях США, скинувши
атомні бомби на японські міста Хіросіму і Нагасакі. У той же час ядерні
матеріали використовуються і у мирних цілях. За даними МАГАТЕ
(Міжнародне агентство з атомної енергії), на кінець 1987 року у світі
діяло 417 атомних електростанцій, що виробляли 16% всієї енергії,
вироблюваної у світі. У Франції на АЕС виробляється близько 70% всієї
кількості електрики, у Бельгії – 66%. У щорічній доповіді агентства
відмічалося, що хоча вплив Чорнобильської аварії 1986 року продовжує
позначатися на світовому розвитку ядерної енергетики, уроки, що дістали
з аварії, значно підвищили обізнаність у питаннях ядерної безпеки, яка у
довгостроковому плані повинна піти на користь ядерній енергетиці.

У більшості країн не відбулося суттєвих змін у суспільному і політичному
сприйнятті ядерної енергетики. Вони продовжують здійснювати програму
будівництва АЕС. Мова йде про більш рішучі заходи, що перешкоджають
виникненню аварійних ситуацій, що робить ядерну енергетику більш
безпечною, екологічно чистою.

За нашого часу 25 країн використовують атомні реактори для виробництва
електроенергії. У зв’язку з аварією на АЕС і зараженням великої
території ряду областей республіки постає питання про безпечність
експлуатації ядерних установок. Зокрема, після Чорнобиля МАГАТЕ приймає
участь у крупних всесвітніх дослідженнях радіоактивного забруднення
місцевості, а також в оцінці обстановки із часом, виробленні необхідних
медичних заходів при переопроміненні.

І все ж радіаційна безпека – це те, що турбує усіх. Вона повинна бути
найвищою – у будь-якій країні, у будь-якій ситуації.

Радіоактивне забруднення місцевості при аваріях на АЕС та інших
радіаційно небезпечних об’єктах.

Небезпечним джерелом забруднення місцевості можуть бути атомні
електростанції, на яких трапилися аварії. Аварійні ситуації створюються
при порушеннях у технологічних системах очищення. Коли відбувається
викид продуктів ядерного ділення (ПЯД) з газами або скидання з водою у
водойми і ріки, а також при руйнуванні активної зони реактора тепловим
вибухом, що призводить до потрапляння у навколишнє середовище великої
кількості ПЯД.

Так, при порушенні технологічного процесу на атомній станції може
виникнути аварія, при якій можливе розплавлення палива, підвищення тиску
до неприпустимого рівня і викид паро газової суміші в атмосферу через
вентиляційну трубу. У випадку руйнування ядерного реактору при тепловому
вибуху утворюється радіоактивна хмара, яка буде розповсюджуватися у
напрямку вітру на висоті 1-3 км. Розповсюдження радіоактивної хмари може
продовжуватись від 3 до 12 годин від кожного викиду. Радіоактивна хмара
складається із диму і газу. Розміри радіоактивних частинок у хмарі – від
сотих часток мікрона до 100 мілімікронів.

При проходженні хмари над місцевістю з неї випадають невидимі оком
мікрочастинки диму і вологи, які мають у своєму складі більш як 200
радіоізотопів і більш як 35 хімічних речовин. Випадаючи із хмари
радіоактивні мікрочастинки заражують місцевість і все, що на ній
знаходиться.

Внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС радіоактивні речовини
розповсюджувались, що викликало зараження ряду областей України,
Білорусії і Брянської області. Підвищений гама-фон був зареєстрований у
скандинавських і інших країнах Європи.

Зараження місцевості мало деякі особливості порівняно із зараженням
після ядерного вибуху. Це пояснюється, з одного боку, багаторазово
повторюваними викидами із зруйнованого реактора, а з другого – іншим
Ізотоповим складом сліду Чорнобильської АЕС, зокрема, меншою кількістю
ізотопів взагалі і короткоживучих зокрема, наявність яких і обумовлює
швидке спадання рівня радіації за закономірністю.

Спад рівнів радіації (при загальній аварії): за першу добу – у 2 рази;
З0 діб – у 5 разів; 3 місяці – в 11 разів; 6 місяців – у 40 разів; 1 рік
– у 85 разів.

Другою особливістю сліду аварійного викиду АЕС є нерівномірність
випадінь ПЯД на місцевості, плямистий (мозаїчний) характер їх. Найбільша
кількість радіоактивних ізотопів осіла у низинних і заплавних місцях,
часом віддалених на десятки і сотні кілометрів від АЕС. Височини, бідні
рослинністю, що не мають кущів і лісів, були більш “чистими”. Утворенню
плям сприяла порівняно невелика висота викиду, переважання у ньому
дрібнодисперсного аерозолю, що більш підвладний дії вертикальних
переміщень повітряних потоків (конвенції, інверсії), часткові зміни
напряму і швидкості вітру.

Третьою особливістю було те, що розподілення і перенесення РР
відбувалися у атмосфері в основному у приґрунтовому шарі, тоді як при
ядерному вибуху частина радіоактивних речовин потрапляє в атмосферу і
стратосферу і випадає у вигляді глобальних опадів.

Аварії на атомних електростанціях та інші промислові аварії, пов’язані з
викидом радіоактивних речовин, призводять до серйозних наслідків у
вигляді стійкого радіоактивного забруднення навколишнього середовища і
руйнівної дії на організм людини. Ліквідація наслідків цих аварій
вимагає колосальних трудових зусиль і матеріальних вкладень.

Однією з найбільш суворих за своїми наслідками була аварія на
Чорнобильській АЕС, яка відбулася 26 квітня 1986 року. Унаслідок аварії
і пожежі на четвертому енергоблоці відбувся викид великої кількості
радіоактивних речовин. Основними джерелами радіоактивного забруднення
внаслідок цієї аварії на наш час залишаються цезій-137, стронцій-90, а
також плутоній. Технічні умови по дезактивації місцевості скоротили
рівень радіації

у районі станції з 1200 Р/год у травні 1986 року до 2,5 мбер/год на
кінець 1990 року на відстані 200 м від саркофагу четвертого блоку
станції. Радіоактивність у районі м. Прип’ять складала на кінець 1990
року 0,2 мбер/год, у м. Чорнобиль, що знаходиться у 18 км від АЕС,
рівень радіації – 0,1-0,2 мбер/год. У Києві радіаційний рівень складав
0,04 мР/год., тобто такий самий, як і до аварії (за даними зарубіжних
джерел інформації).

У межах десятикілометрової зони жорсткого контролю навколо станції
залишається численна кількість “точок”, де поховані рештки обладнання та
інших радіоактивних матеріалів, у тому числі, 500 тис. кубометрів
поверхневого шару ґрунту, який був знятий весною і влітку 1986 року. У
цих точках рівень радіації досягає 2-3 мбер/год, і постає питання про
повторне очищення цих місць.

На АЕС розрізняють наступні типи аварій: локальна (радіаційні наслідки:
одна будівля; підвищений рівень радіоактивного забруднення); місцева
(радіаційні наслідки: будівлі чи територія АЕС; можливо опромінення
персоналу; рівень РР перевищує рекомендований); загальна (радіоактивні
продукти викидаються з реактора; можливе ураження населення; РЗ
навколишнього середовища).

Зони радіаційного забруднення.

Радіаційний вплив на населення: зовнішнє опромінення (проходження
радіоактивної хмари); внутрішнє опромінення (органи дихання,
шлунково-кишковий тракт); контактне опромінення (забруднення шкірних
покривів, одягу тощо).

Характеристика зон радіоактивного забруднення (РЗ)

Порядок зон Найменування зон РЗ, км Довжина, км Ширина, км Площа, км2

Зона Г Надзвичайно небезпечного радіоактивного забруднення (10000-4000
Р) 2,5 2,8 5 112

Зона В Небезпечного радіоактивного забруднення (4000-1200Р) 4 48 7,2 277

Зона Б Сильного радіоактивного забруднення (1200-400Р) 7 80 12 768

Зона А Помірного радіоактивного забруднення (400-40 Р) 18 200 20 3200

Зона М Слабкого радіоактивного забруднення (40 і менше Р) 30 340 31 8432

Примітка: Для більш якісного і ретельного визначення зон радіоактивного
забруднення виділена ще одна зона А’ (слабкого радіоактивного
зараження).

Час допустимого знаходження населення у зонах радіоактивного забруднення
до отримання дози зовнішнього опромінення 10 рад

Зона РЗ місцевості Рівні радіації на зовнішніх межах зони, Р/год На
відкритій місцевості (знаходження населення) У дерев’яних будинках з
Кпосл = 2 У кам’яних будинках з Кпосл = 20 У підвальних та інших
заглиблених приміщеннях з Кпосл = 50

А 0,1 від 20 діб до 12год. від 2 міс. до 1 доби від декілька років до 2
місяців Декілька років

Б 1 від 12 год. до 4 год. від 1 доби до 8 год. від 2 місяців до 6 діб
від 1 місяця до декілька років

В 3 від 4 год. до 1 год. від 8 год. до 2 год. від 6 діб до 1 доби від 5
діб до 1 місяця

Г 10 менше І год. менше 2 год. менше 1 доби Менше 5 діб

Поняття про зони опромінення.

При радіоактивному зараженні місцевості складно створити такі умови, при
яких люди б практично не опромінювались. Тому при діях на місцевості,
забрудненій радіоактивними речовинами, встановлюються допустимі дози
опромінення, які, як правило, не повинні викликати у людей радіаційних
уражень.

При встановленні допустимих доз враховують, що опромінення може бути
одноразовим і багаторазовим. Одноразовим вважається опромінення,
отримане за перші чотири доби. Опромінення, отримане за час, що
перевищує чотири доби, є багаторазовим.

При визначенні добових допустимих доз необхідно враховувати ту
обставину, що у першу добу іде більш швидке накопичення дози (при умові,
що у наступні дні не буде повторного зараження). З урахуванням цього
дозу, встановлену на перші чотири доби, ділять у відповідній пропорції.
Таке розподілення встановленої одноразової дози опромінення
застосовується при розробці режимів поводження населення або при
довготривалих діях формувань ЦО на зараженій місцевості.

Приблизне розподілення встановленої одноразової дози опромінення за
перші чотири доби (при допустимій дозі за 4 доби 50 рад на воєнний час)
складає:

І варіант: 1 доба – 30 рад.; 2 доба – 12 рад.; 3 доба – 5 рад.; 4 доба –
3 рад.

П варіант: 2 доба – 20-22 рад.; 2 доба – 10-11 рад.; 3 доба-8-10 рад.; 4
доба – 5-7 рад.

У наш час аварійна допустима доза опромінення персоналу на АЕС,
працюючих в народному господарстві та населення встановлюється у
відповідності з Нормами радіаційної безпеки України (НРБУ-97).

Відомо, що ураження, викликане опроміненням, залежить від величини дози
і часу, протягом якого ця доза отримана. При оцінці сумарної дози
опромінення, отриманої людиною, необхідно враховувати здатність
організму людини до самовідновлення. Здатність людини виводити з себе
продукти розпаду складає близько 90 процентів загальної дози.

Дози іонізуючого опромінювання, отримані людьми за час перебування у
зонах зараження, розраховуються для того, щоб знати величину дози і
наслідки опромінювання. Ураження, викликане опроміненням, залежить від
величини дози і часу, протягом якого ця доза отримана.

При розрахунку сумарних доз опромінення, отриманих особовим складом,
враховується, що організм людини володіє здатністю відновлювати більшу
частину ураження, причому

у перші чотири доби, з моменту опромінення помітного відновлення не
відбувається. По

закінченні цього строку в організмі починаються відновлюючи процеси із
швидкістю 2,5 –

3% на добу, тому через кожну добу ступінь ураження буде відповідати не
початковій дозі,

а лише залишковій величині цієї дози.

Залишкова доза іонізуючого опромінення (ІО) – це доза опромінення у
процентах від отриманої дози у результаті опромінення і відновлювальна
організмом на даний строк.

Залишкові дози іонізуючих випромінювань

Час, що минув після опромінення, тиждень 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13
14

Залишкова доза опромінення, % 90 75 60 50 42 35 30 25 20 17 15 13 11 10

З таблиці видно, що відновлення організму іде поступово, за місяць
встигає відновитися приблизно 50% від суми дози опромінення, якщо не
було високої дози опромінення (350-400 рад), що пригнічує відтворювальні
процеси. Для повного відновлення потрібний буде тривалий час і
спеціальне лікування.

При повторному опроміненні необхідно враховувати як величину дози
залишкового опромінення, так і величину знову отриманої дози. Загальна
доза дорівнює їх сумі.

Орієнтовну дозу опромінення (ДО), отриману при дії на зараженій
місцевості, можна розрахувати за формулою:

Д = Рсер. / Кум х t , де:

Рсер – середня потужність дози, Р/год;

Кум – величина, що залежить від умов розташування людей;

t – час, на протязі якого люди знаходилися під дією опромінювання, год.

Середню потужність дози Рсер визначають-за формулою:

Рсер. = Р+Рн / 2 , де:

Р – потужність дози на початку роботи;

Рн – потужність дози на кінець роботи;

2 – число вимірювань.

Властивість організму відновлювати із часом більшу частину ураження дає
можливість людині, при необхідності, поступово накопичувати значні дози
радіоактивного опромінення, не зазнавши при цьому серйозних радіаційних
уражень.

Після спливання деякого часу після опромінення ступінь ураження буде
визначатися величиною залишкової дози на даний момент часу, і чим більше
мине часу після опромінення, тим меншою буде залишкова доза.

Радіоактивні ізотопи, що потрапили в організм, виводяться з нього.
Період під час якого із організму виводиться половина кількості
елементів, що надійшли, називається біологічним періодом напіввиведення.
Виведення радіоактивних ізотопів із організму прискорюється за рахунок
радіоактивного розпаду.

Більша частина РР виділяється із організму з калом, менша – із сечею.
Біологічно активні елементи виділяються з молоком (із 1 л молока
виділяється 1% надійшедшого за добу йоду-131, 0,6-0,9% ізотопів стронцію
і барію, до 2% – цезію-137).

При радіоактивному зараженні великих територій виникає необхідність
певним чином регламентувати життєдіяльність людей.

Розв’язати цю задачу буде легше, якщо допустиму дозу опромінення
призначити, виходячи з певної величини сумарної дози. Така сумарна доза
буде регламентувати величину дози, яку можна буде отримати протягом
всього періоду ведення робіт або перебування у заражених районах.

У зв’язку з цим сумарна доза опромінення, що викликає один і той самий
ефект, при тривалому багаторазовому опроміненні більш висока, ніж при
одноразовому. Дози, що не призводять до втрати працездатності при
одноразовому і багаторазовому опроміненні наступні: одноразова (протягом
4 діб) – 50 Р, багаторазова (протягом 10-30 діб – 100 Р, на протязі року
– 300 Р; для сільськогосподарських тварин – 100 Р).

Перевищення вказаної дози викликає захворювання променевою хворобою.
Променева хвороба, що викликана гама-опроміненням на зараженій
місцевості, як і викликана проникаючою радіацією у районі ядерного
вибуху, протікає, як правило, у гострій формі і в залежності від дози
може бути різного ступеня складності: легкою, середньою, важкою і вкрай
важкою.

У сільськогосподарської птиці найбільша кількість ізотопів виділяється з
яйцями, при цьому у шкаралупі переважно концентрується стронцій, у білку
– цезій, у жовтку – йод.

Одноразова доза зовнішнього гамма-опромінювання, що викликає променеву
хворобу у людей і тварин

Ступінь складності променевої хвороби Доза, рад

Люди Тварини

Легка 100 – 200 150 – 250

Середня 200 – 400 250 – 400

Важка 400 – 600 400 – 750

Вкрай важка Понад 600 Понад 750

Рівень забрудненості різноманітних поверхонь і об’єктів (тіла людини,
одягу, техніки, місцевості).

Радіаційна обстановка на місцевості, у водоймищі і ступінь радіаційної
небезпеки для людини, обумовлюються кількістю і радіонуклідним складом
потрапивших у зовнішнє середовище радіоактивних речовин. Від кількості
ядер і радіонуклідів, їх вигляду залежить (А, кюрі) радіоактивних
речовин, котра має вигляд:

А = ( х ( , де:

( – постійна радіоактивного розпаду, що визначає розпад ядер атома
даного нукліда за одиницю часу (різну для різних радіонуклідів);

N – кількість ядер даного нукліду.

Для оцінки вражаючої дії треба знати густину забруднення території
(питома активність), яка вимірюється у кюрі на кв. км., а для водоймищ
(об’ємна активність) у кюрі на куб. м. Щоб отримати ці величини,
відбираються проби посіву і води. Вони аналізуються у виробничих
лабораторіях за допомогою різних дозиметричних приладів РКБ4 -1ЕМ,
РУБ-9,1 П, ІМД-12, ДП-100, АД-М та інших.

Результати розраховуються по формулах використовуваної методики.
Отримані величини забруднення продуктів харчування, води, фуражу,
виражені у кюрі – Кі/л, Кі/кг, а території – Кі/км2 порівнюються із
припустимими нормами забруднення.

Люди, тварини, рослини, об’єкти, що знаходяться на зараженій місцевості,
піддаються впливу як зовнішнього гама-опромінювання, так і поверхневого
зараження осівшими на одяг, шкіру, шерстяний покров, стебла, листя,
техніку радіоактивними речовинами, уражаючи дія яких в основному
обумовлена наявністю у них бета випромінювачів. Крім того, разом із
зараженим повітрям і їжею вони потрапляють всередину організму людини і
тварин, викликаючи внутрішнє зараження.

Зовнішнє гама-опромінення викликає у людей і тварин такий самий ефект,
як і внутрішня радіація. Різниця лише у тому, що дозу внутрішньої
радіації живий організм отримує протягом декількох секунд, а доза
зовнішнього опромінення накопичується протягом всього часу перебування
на зараженій території.

Характер і рівні радіоактивної дії на сліді аварійного викиду
Чорнобильської АЕС суттєво відрізняються від ураження на сліді ядерного
вибуху. При аварійному викиді з реактора найбільш значним виявилося
внутрішнє опромінення у результаті інгаляційного чи аліментарного (із
їжею і водою) потрапляння радіонуклідів в організм людей і тварин.

У перші два місяці 1986 року гама-випромінювання на зараженій території
не створювало загрози для здоров’я і продуктивності свійських тварин,
тому що рівні радіації були низькими і на найбільш забрудненій території
за межами зони (З0 км) не перевищували 25 мР/год. Частка зовнішнього
гама-опромінення, накопичена у цих умовах за літній пасовищний період,
могла складати всього лише декілька або десятки рентген.

Сумарна доза, отримана населенням за рахунок підвищення гама-фону, могла
складати не більш як 0,5 бер в год.

Основну небезпеку для людей і тварин складала біологічна дія ізотопів
при потраплянні їх усередину організму. У перші 1,5-2 місяці з моменту
аварії найбільшу загрозу створював йод-131. Радіоактивний йод на відміну
від інших осколкових продуктів ділення має більшу рухомість у
біологічному ланцюгу пасовище – тварина – продукція тваринництва –
людина, що збільшило потрапляння ізотопів в організм тварини, а
внаслідок, і людини через продукти тваринництва. Крім того, радіоактивні
частинки сліду АЕС були дрібнодисперсними, легко розчинялися у воді і
легко всмоктувалися у шлунково-кишковому тракті, а також у верхніх
дихальних шляхах і легенях.

Радіоактивне зараження, як і проникаюча радіація, не завдають ушкоджень
будівлям, спорудам, техніці, а уражають живі організми, котрі,
поглинаючи енергію радіоактивного опромінення, отримують дозу
опромінення (Д), що вимірюється у рентгенах (Р).

Зараження місцевості радіоактивними речовинами характеризується
потужністю дози, що вимірюється у рентгенах на годину (Р/год).
Потужність дози, вимірюваної на висоті їм від поверхні землі (крупного
зараженого об’єкту), називається рівнем радіації. Рівень радіації
показує дозу опромінення, котру може отримати живий організм в одиницю
часу на зараженій місцевості. В умовах воєнного часу місцевість
вважається зараженою при рівні радіації 0,5 Р/год і вище.

Ступінь зараження радіоактивними речовинами поверхні окремих об’єктів у
польових умовах вимірюють в одиницях рівнів радіації по гама-опроміненню
у мілірентгенах на годину (мР/год) чи мікро рентгенах на годину
(мкР/год). Характерною особливістю радіоактивного забруднення при
ядерному вибуху є постійний спад рівня радіації внаслідок розпаду
радіонуклідів. За проміжок часу, кратний семи, рівень радіації
знижується у 10 разів.

Знання ступеню зараження дає можливість оцінити шкідливий біологічний
вплив радіоактивне заражених предметів і речовин при зіткненні з ними
людей (тварин) чи потрапляння їх всередину організму.

Визначити у польових умовах радіоактивність в одиницях кюрі досить
складно. Тому на наш час ступінь радіоактивного зараження вимірюють в
одиницях потужності дози по гама-опроміненню у мілірентгенах на годину
(мР/ч). У польових умовах досить визначити не абсолютне значення
радіоактивного зараження, а встановити лише як заражений об’єкт – вище
або нижче допустимого значення. Тому, як допустимі норми зараження
використовуються потужності доз, що відповідають безпечній густині
зараження.

Тимчасові рівні допустимого радіоактивного забруднення шкірного покриву,
білизни, одягу, взуття, транспортних засобів, механізмів і засобів
індивідуального захисту (мР/год) на період ліквідації наслідків аварії
на Чорнобильській АЕС

Об’єкт забруднення Зони За межами зони

111 11 1

Шкірні покриви, натільна білизна 2,0 1,0 0,5 0,1

Постільна білизна і особистий одяг – 1,0 0,5 0,1

Особисте взуття – – 1,0 0,1

Тимчасові допустимі рівні радіоактивного забруднення ґрунту, доріг,
зовнішніх та внутрішніх поверхонь будівель після дезактиваційних робіт

Об’єкт забруднення Зони За межами зони

111 11 1

Внутрішні поверхні транспортних засобів і кабін механізмів 5,0 3,0 1,5
0,2

Зовнішня поверхня транспортних засобів і механізмів і покриття доріг
20,0 5,0 1,5 0,3

Об’єкт забруднення Допустима потужність експозиційної дози, мР/год.

Поверхня доріг поза населеним пунктом 1,5

Поверхня доріг у населеному пункті 0,7

Відкриті поверхні території населених пунктів, земельних угідь,
тротуарів, скверів, спортивних та дитячих майданчиків, полів,
присадибних ділянок і т.д. 0,7

Зовнішні поверхні житлових будинків та інших будівель 0,7

Внутрішні поверхні житлових і службових приміщень 0,3

Примітка:

При розрахунку коефіцієнту забрудненості житлових будинків та інших
споруд прийнятий рівним 2 (для дерев’яних будівель).

Вимоги ДР-97 допустимих рівнів вмісту радіонуклідів в продуктах
харчування та питній воді (Бк/кг, Бк/л)

№ пп. Найменування продуктів 137 Сs 90 Sr

1. Хліб, хлібопродукти 20 5

2. Картопля 60 20

3. Овочі (листові, коренеплоди, столова зелень) 40 20

4. Фрукти 70 10

5. М’ясо і м’ясні продукти 200 20

6. Риба і рибні продукти 150 35

7. Молоко і молочні продукти 100 20

8. Яйця (шт.) 6 2

9. Вода 2 2

10. Молоко згущене і концентроване 300 60

11. Молоко сухе 500 100

12. Свіжі дикоростучі ягоди і гриби 500 50

13. Сушені дикоростучі ягоди і гриби 2500 250

14. Лікарські рослини 600 200

15. Інші продукти 600 200

16. Спеціальні продукти дитячого харчування 40 5

МЕТОДИ ВИЯВЛЕННЯ І ВИМІРЮВАННЯ ІОНІЗУЮЧОГО ВИПРОМІНЮВАННЯ. ОДИНИЩ
ВИМІРЮВАННЯ. ПРИЛАДИ РАДІАЦІЙНОЇ РОЗВІДКИ І ДОЗИМЕТРИЧНОГО КОНТРОЛЮ.

Методи виявлення і вимірювання іонізуючого випромінювання. Одиниці
вимірювання.

Радіоактивне випромінювання, яке виникає при ядерному вибуху, не можна
виявити по зовнішнім ознакам і органам чуттів. Виявлення радіоактивних
речовин ґрунтується на здатності їх випромінювання іонізувати речовини
середовища, в якому вони розповсюджуються. У результаті іонізації у
речовині відбувається фізико-хімічні зміни, які можна виявити лише
кількісно.

Для виявлення і вимірювання радіоактивних випромінювань (радіоактивних
речовин) користуються фотографічним, хімічним, сцинтиляційним і
іонізаційним методами.

Фотографічний метод полягає у тому, що радіоактивні опромінення,
потрапляючи на чутливий шар фотоплівки, вибивають електрони з молекул
бромистого чи хлорного срібла, що знаходяться у цьому шарі. Після
проявлення така плівка стає чорною. Ступінь почорніння пропорційний дозі
радіоактивного опромінення. Порівнюючи потемніння плівки з еталонами,
можна визначити отриману плівкою дозу.

Хімічний метод ґрунтується на визначенні хімічних змін, що відбуваються
у деяких речовинах під дією радіоактивних випромінювань. Так, наприклад,
хлороформ при опроміненні розкладається з утворенням соляної кислоти,
яка, назбиравшись у певній кількості, змінює забарвлення спеціального
барвника, що додається до розчину хлороформу. Порівнюючи отримане
забарвлення з еталонами, можна визначити дозу радіоактивних
випромінювань.

Сцинтиляційний метод базується на тому, що деякі речовини, наприклад,
сірчистий цинк, йодистий натрій під дією радіоактивних випромінювань
випускають фотон видимого світла. Виникаючі при цьому спалахи
(сцинтиляції) можна зареєструвати.

Найбільш широко використовується іонізаційний метод виявлення і
вимірювання радіоактивних випромінювань, сутність якого полягає у тому,
що під дією радіоактивних випромінювань в ізольованому об’ємі
відбувається іонізація газу: нейтральні атоми або молекули газу
поділяються на додатні і від’ємні іони. Якщо у цей об’єм вмістити два
електроди і прикласти до них постійну напругу, то під дією електричного
поля, що утвориться, в іонізованому газі утвориться направлений рух
заряджених частинок, тобто через газ піде електричний струм, по якому
можна зробити висновок про інтенсивність радіоактивного опромінення.

Одиниці вимірювання.

Для визначення і врахування величин, що характеризують іонізовані
випромінювання, введені поняття доз опромінення і деяких одиниць
вимірювання: експозиційні дози опромінень; поглинута доза; еквівалентна
доза.

Експозиційна доза рентгенівського і гама-випромінювань – кількісна
характеристика опромінення, що ґрунтується на здатності випромінювань
іонізувати повітря. За одиницю експозиційної дози в системі одиниць СІ
прийнята така доза, при якій в 1 кг сухого повітря утворюються іони, що
несуть заряд в 1 кулон (Кл) електрики кожного знаку. До сьогоднішнього
дня на практиці широко застосовується несистемна одиниця для
експозиційної дози – рентген (Р). Один рентген відповідає
випромінюванню, при якому в 1 куб. см сухого повітря утворюється 2,08
х10-9 пар іонів. 1Р =2,57 х10-4 Кл/кг.

Для кількісного вимірювання дози випромінювання будь-якого вигляду,
включаючи рентгенівські і гама-опромінення, використовується так звана
поглинута доза – енергія опромінення, поглинута одиницею маси
випромінюваного середовища. В системі СІ одиницею поглинутої дози є грей
(Гр), рівний 1 Дж/кг. Раніш використовувана позасистемна одиниця
поглинутої дози “рад” дорівнює 0,01 Гр.

Оскільки різноманітні види іонізуючого випромінювання при одній і тій
самій поглинутій дозі викликають різні за складністю ураження живої
тканини, введено поняття про біологічну (еквівалентну) дозу, одиницею
якої в системі СІ є зиверт (Зв) – така поглинута доза будь-якого
випромінювання, котра при хронічному опроміненні викликає такий
біологічний ефект, як 1 Гр (грей) поглинутої дози рентгенівського чи
гама-опромінення.

На практиці зустрічається позасистемна одиниця еквівалентної дози – бер
(біологічний еквівалент рентгена), що дорівнює 0,01 Зв.

Швидкість набирання дози іонізуючих випромінювань характеризує
потужність дози, що визначається як відношення величини набраної дози до
часу, за який вона була отримана:

Р = Д / Т, де:

Р – потужність дози іонізуючих випромінювань Р/год.;

Д – сумарна доза опромінення, Р;

Т – час опромінення, год.

Одиницею потужності поглинутої дози в одиницях СІ є 1 Гр/с,
еквівалентної дози – 1 Зв/с, експозиційної дози 1 Кл/кг с = І А/кг.

У практиці дозиметрії широко застосовуються позасистемні одиниці
потужності дози: 1 Р/год., 1 Гр/год.; 1 мкР/с; 1 Р/рік та інші, що
утворені аналогічним чином.

Мірою якості радіоактивної речовини, що виражається числом радіоактивних
перетворень на одиницю часу, є активність. В системі СІ за одиницю
активності прийняте одне ядерне перетворення за секунду (розп./с). Ця
одиниця отримала назву беккерель (Бк). 1 Кі відповідає активності 1г
радію.

Питома активність може бути виражена різними одиницями вимірювань:
Бк/мл; Бк/г; Бк/смЗ; Кі/л; Кі/кг; Бк/мЗ.

Прилади радіаційної розвідки і дозиметричного контролю.

Робота з ними.

Для виявлення іонізуючих опромінень, якісної і кількісної їх оцінки
використовуються спеціальні технічні засоби, які називаються
дозиметричними приладами.

В залежності від призначення дозиметричні прилади діляться на три
основні групи:

1. Прилади радіаційного спостереження і радіаційної розвідки –
призначені для виявлення і вимірювання потужності дози гама-опромінення.
До цієї групи відносяться вимірювачі потужностей дози: ДП-5А, Б, В;
ІМД-1Б,С; ДП-64; ДП-ЗБ.

2. Прилади контролю радіоактивного зараження – для визначення ступеня
радіоактивного зараження різних поверхонь: ДП-5А, Б, В.

3. Прилади контролю опромінення – для визначення сумарної поглинутої
дози опромінення, отриманої особовим складом формувань ЦО, населенням за
час знаходження у зараженій місцевості: ДП-22В; ДП-24; ІД-1; ІД-11;
ДП-70М.

Призначення вимірювачів потужності дози ДП-5Б, В.

Вимірювачі потужності дози ДП-5Б,В, призначені для вимірювання дози
гама-опромінення і радіоактивності, зараженості різних предметів по
гама-опроміненню. Вимірювання потужності дози гама-опромінення
визначається у тій точці простору, у якій розміщений лічильник приладу.

Основні технічні дані приладів ДП-5Б, В: діапазони вимірювання приладів
по гама-опроміненню від 0,05 мР/год. до 200 Р/год.; прилад має шість під
діапазонів.

При вимірюванні потужностей доз гама-опромінення чи сумарного бета
гама-опромінення у межах від 0,05 мР/год. до 5000 мР/год. відлік
ведеться по верхній шкалі (0-5) з подальшим множенням на відповідний
коефіцієнт піддіапазона. Відлік потужностей доз від 5 до 200 Р/год. – по
нижній шкалі (5-200).

Прилади мають звукову індикацію на всіх під діапазонах, крім першого.
При виявленні радіоактивного зараження у телефонах прослуховується
клацання, частота якого збільшується із збільшенням потужності
гама-опромінення.

Прилади працюють в інтервалі температури повітря від -50°С до +50°С при
відносній вологості 65 ± 15%.

Живлення приладів здійснюється від двох елементів типу КБ-1
(“Світло-1”), які забезпечують неперервну роботу в нормальних умовах на
протязі 40 годин. Для роботи у темряві шкали приладів підсвітлюються.
При необхідності для живлення приладів можна використовувати джерела
постійного струму напругою 3; 6; 12; 24В. Для підключення їх до приладів
у комплекті мається подільник напруги (перехідна коробка).

Зонди приладів герметичні і допускають занурення у воду на глибину не
більш як 50 см. Маса приладів з елементами: ДП-5Б – 2,8 кг; ДП-5В – 3,2
кг. Маса повного комплекту в укладальному ящику – 8,2кг.

Загальне обладнання приладів ДП-5Б, В.

Прилади складаються з наступних основних частин: зонд (блок детектування
в ДП-5В) з гнучким кабелем; вимірювальний пульт; головні телефони;
футляр, в якому розміщується зонд і вимірювальний пульт.

Крім того, в комплект приладу входить укладальний ящик, в якому
розміщується зменшувальна штанга, колодка живлення, ЗІП і комплект
технічної документації.

Зонд – сталевий циліндр, в якому розміщені детектори опромінення і інші
елементи схеми. На корпусі зонду сплановані циліндричний латунний екран,
що обертається, для закріплення якого в певному положенні у приладу
ДП-5Б є два фіксатори “Б” і “Г”, а у приладу ДП-5В – три фіксатори “Б”,
“Г”, “К”.

У сталевому корпусі є вікно-виріз для індикації бета-опромінення. У
положенні фіксатора “Г” вікно корпусу зонда перекривається циліндричним
екраном і доступ бета-опромінення до лічильників припиняється. Лічильник
буде видавати імпульси гама-опромінення. У положенні фіксатора “Б” вікно
корпусу відкрите і бета і гамма-випромінення проходять в лічильники. На
корпусі циліндра мається стопорний буртик у вигляді кільця з двома
пазами для фіксатора. Для зміни положення екрану необхідно злегка
посунути його у бік опорного штифта (фіксатор виходить із пазу) і
повернути до потрібного положення. Вимірювальний пульт складається з
панелі, кожуха і блоку живлення.

На передній панелі приладів розташовані: електровимірювальний прилад
(мікро амперметр), перемикач під діапазонів; тумблер підсвічення шкали
(у нічний час); кнопка збросу показників; потенціал регулювання режиму
(для приладу ДП-5Б); гвинт для встановлення нуля (ДП-5Б); автоматичне
регулювання режиму (для приладу ДП-5В); гніздо для підключення
телефонів; блок живлення – розміщений у спеціальному відсіку у нижній
частині кожуха.

У блоці змонтовані кріплення для батарей КБ-1 (“Світло-1”). Схема
підключення батареї вигравіювана на стінці відсіку.

Порядок підготовки працездатності приладів (ДП-5Б і ДП-5В): вийняти
прилад із укладального ящика, відкрити кришку футляру, здійснити
зовнішній огляд приладу; перемикач під діапазонів встановити у положення
“Вимкнуто”; ручку “Режим” повернути проти ходу годинникової стрілки до
упору; відкрити кришку відсіку живлення, ретельно зачистити контакти
встановлювальних елементів і контакти у відсіку живлення, встановити 3
елементи (КБ-1, Світло-1), закрити кришку відсіку живлення; встановити
перемикач у положення “Режим”: обертанням ручки “Режим” встановити
стрілку приладу на відмітку ( для ДП-5Б; для ДП-5В режим встановлюється
автоматично. Якщо стрілка приладів не доходить до відмітки (, необхідно
перевірити придатність джерел живлення.

Перевірка працездатності приладів можна проводити із застосуванням
контрольного джерела типу Б-8, за допомогою якого можна перевірити
роботу приладів, крім першого під діапазону.

ДП-5Б: відкрити контрольне джерело; зонд встановити в положення “Б”;
встановити зонд під контрольним джерелом; підключити телефон.

ДП-5В: зонд поставити у положення “К”; підключити телефон.

Працездатність приладів перевіряється по наявності клацання у телефоні і
відхиленню стрілки мікро амперметру.

Для перевірки працездатності приладів необхідно: ручку перемикача під
діапазонів послідовно перевести у всі положення від “1000” до “х0,1”; у
положенні “1000” і “100” стрілка мікро амперметру може не відхилитися; у
цьому випадку працездатність перевіряється по клацанню у телефоні; у
положенні “10” стрілка відхиляється вправо, а у положенні ” 1″ і “х0”)
стрілка повинна зашкалювати; ручку перемикача під діапазонів поставити у
положення “х10”, натиснути і відпустити кнопку “Скид”. (Покази приладу
на під діапазоні “х10” звірити з формулярними даними останньої перевірки
градуювання приладу. Якщо покази співпадають, прилад можна
використовувати для ведення радіаційної розвідки); поставити екран зонду
у положення “Г”, натиснути кнопку “Скид”, ручку перемикача під
діапазонів поставити у положення “Вимкнено”, а зонд покласти у нижній
відсік футляру.

Для підготовки приладів ДП-5Б і ДП-5В існує норматив, який визначає час
на його виконання.

Найменування приладів Час на виконання нормативу (хвилин)

Відмінно Добре Задовільно

ДП-5Б 3,30 4 4,3

ДП-5В 2,45 3 3,30

Прилади дозиметричного контролю і організація його у формуваннях ЦО.

Комплекти індивідуальних дозиметрів ДП-22В і ДП-24, мають дозиметри
кишенькові, прямо показуючи, ДКП-50А призначені для контролю
експозиційних доз гама-випромінювання, що отримують люди при роботі на
зараженій радіоактивними речовинами місцевості чи при роботі з
відкритими і закритими джерелами іонізуючого опромінення.

Діапазон вимірювання – 2…50Р; похибка вимірювання дози – ±10%;
діапазон робочих температур – 40…+50°С; маса: ДКП-50А – 32г; комплект
в укладальному ящику – 5 кг, ЗД-5 – 1,4 кг.

Комплект дозиметрів ДП-22В складається із зарядного пристрою типу ЗД-5 і
п’яти-десяти індивідуальних дозиметрів ДКП-50А.

На відміну від ДП-22В комплект дозиметрів ДП-24 має п’ять дозиметрів
ДКП-50А. Зарядний пристрій ЗД-5, призначений зарядження дозиметрів
ДКП-50А. У корпусі ЗД-5 розміщені: перетворювач напруги; випрямляч
високої напруги; потенціометр-регулятор напруги; лампочки для
підсвічення зарядного гнізда; мікро вимикач і елементи живлення. На
верхній панелі пристрою знаходяться: ручка потенціометру; зарядне гніздо
з ковпачком; кришка відсіку живлення. Живлення здійснюється від двох
сухих елементів типу 1,6 ПМЦ-У-8, що забезпечують неперервну роботу
приладу протягом не менш як З0 годин при струмі споживання 200 мА.
Напруга на виході регулюється плавно у межах від 180 до 200В.

Обладнання ДКП-50А.

У передній частині корпусу розташований відраховуючий пристрій –
мікроскоп з 90-кратним збільшенням шкали. Шкала має 25 поділів (від 0 до
50). Ціна одного поділу відповідає двом рентгенам.

Зарядження дозиметрів ДКП-50А провадиться перед виходом на роботу у зону
радіоактивного зараження (дія гама-опромінення) у наступному порядку:
відгвинтити захисну оправу дозиметру (пробку зі склом) і захисний
ковпачок нарядного гнізда ЗД-5; ручку потенціометру зарядного пристрою
відвернути вправо до відказу; дозиметр поставити зарядне гніздо ЗД-5,
при цьому підключається підсвічення зарядного гнізда і висока напруга;
спостерігаючи в окуляр, злегка натиснути на дозиметр і, повертаючи ручку
потенціометру вправо, встановити нитку на “О” шкали, після чого вийняти
дозиметр із. гнізда, перевірити положення нитки на світло (її зображення
повинно бути на відмітці “0”), завернути захисну оправу дозиметру і
ковпачок зарядного пристрою.

Експозиційну дозу опромінення визначають по положенню нитки на шкалі
відраховуючого пристрою. Відлік необхідно проводити при вертикальному
положенні нитки, щоб виключити вплив на покази дозиметру прогину нитки
виска.

Комплект індивідуальних дозиметрів ІД-1, призначений для вимірювання
поглинутих доз гама-нейтронного випромінювання. Складається із 10
індивідуальних дозиметрів ІД-1 і зарядного пристрою ЗД-6.

Принцип роботи дозиметру ІД-1 аналогічний принципу роботи дозиметрів
експозиційних доз гама опромінення, наприклад, ДКП-50А. Різниця лише у
тому, що він вимірює поглинуті дози і діапазон його вимірювання від 20
до 500 рад, похибка 20%, діапазон робочої температури ± 50°С).

ЗД-6 працює на використанні п’єзоелектричного ефекту, тобто тертя
пластин між собою. Цикл зарядки – 10 індивідуальних дозиметрів за один
поворот. ЗД-6 розрахований на 15 років по 10 тис. циклів зарядження.

Комплект індивідуальних дозиметрів ІД-11 слугує для вимірювання
поглинутих доз гама-нейтронного опромінення і отримання діагностичних
даних. У ньому 500 індивідуальних дозиметрів – сліпих (підвішуються на
грудях, носяться у кишені). До нього мається лічильна установка, котра
знаходиться в загоні першої медичної допомоги. При підключені лічильника
до неї висвічуються покази у радах. Межі від 10 до 1500 рад. Дозиметр
протягом двох років зарядженню не підлягає. По мірі накопичення буде
видаватися штабом ЦО та з НС суб’єкта господарської діяльності.

Дозиметричний контроль включає у себе контроль опромінення і
радіоактивного зараження (забруднення). Контроль обмірювання підрозділу
не груповий, а індивідуальний.

Груповий контроль здійснюється за допомогою комплектів ДП-24; ДП-22В;
ІД-1. Один ДКП-50А видається на ланку; один-два ДКП-50А – на групу
чисельністю 13-15 чоловік. Командиру НФ ЦО і особовому складу, що діє у
відриві, видається по одному комплекту ДКП-50А кожному.

Документи дозиметричного контролю: відомість видачі дозиметрів, журнал
контролю обмірювань, картка урахування доз контролю.

Народногосподарські і побутові дозиметричні прилади. Дозиметричні
прилади фіксують мікро величини, тобто процеси, що відбуваються на рівні
ядра (кількість розпадів ядер, потоки окремих частинок і квантів). Тому
для багатьох незвичні самі одиниці вимірювання, з якими вони стикаються.
Більше того, одиничні показники навіть ідеальних приладів можуть
відрізнятися у декілька разів, але при цьому прилади справні. Тому
необхідно проводити декілька вимірювань і визначати середнє значення.
Далі – всі виміряні величини повинні бути співставлені з нормативами,
щоб визначити їх вплив на організм людини.

Щоб бути впевненим у точності показів приладів, їх треба періодично
перевіряти у метеорологічних службах. Серійний випуск дозиметрів
складається із цілої гами приладів: “Бета”, “Белла”, СІМ-03, “Круїз”,
“Пошук-2”, ДРГ-20, РКС-100, ДРГ-01Т та інші.

Широкодіапазонний переносний дозиметр ДРГ-01Т призначений для
вимірювання експозиційної дози фотонного опромінення на робітничих
місцях, у суміжних приміщеннях і на території установ, що використовують
радіоактивні речовини та інші джерела іонізуючого випромінювання, у
санітарно-захисній зоні і зоні спостережень. Крім того, ДРГ-01Т може
бути застосований для контролю ефективності біологічного захисту
радіаційних упаковок і радіоактивних відходів, а також для вимірювання
потужності дози у період виникнення, протікання і ліквідації наслідків
аварійних ситуацій.

Дозиметр дає можливість проводити вимірювання при наявності фонового
нейтронного опромінення: у приміщеннях з поганим освітленням і у
темряві; при температурі повітря від -10 до +40°С і відносній вологості
до 90% при +30°С; в умовах забруднення приміщень радіоактивними
речовинами. Розміри 46х76х160 мм. Маса – не більше 500г. Живлення – від
батарейки типу “Корунд”. Час неперервної роботи від одного елемента – не
менш як 24 години.

Вимірювання потужності експозиційної дози здійснюється за допомогою
газорозрядних лічильників, у яких під дією гама квантів генеруються
електричні імпульси струму, що надходять на вхідний каскад. Він
перетворює їх на імпульси напруги із амплітудою, необхідною для
реєстрації їх подальшою схемою. Імпульси через подільник частоти
потрапляють на чотири розрядний лічильник. Інформація, що накопичується
у ньому за цикл вимірювання, піде на індикатор через дешифратор. Час
встановленого робочого режиму – не більше 4 год. Індикація показів
здійснюється на цифровому табло рідко-кристального індикатора.
Розмірність – у залежності від встановленого під діапазону вимірювання
(мР/год, Р/год). Регулюється дозиметр перемикачами “Режим роботи”,
“Діапазони вимірювання” і кнопки “Скид”. На лицьовій панелі розташована
кнопка підсвічення цифрового табло.

Дозиметр ДРГ-01Т1. Це – модифікація приладу ДРГ-01Т, має більш лінійну
характеристику в усьому діапазоні вимірювань. Джерело живлення батарейка
типу “Корунд”. Може бути застосований малогабаритний акумулятор типу
7Д-0,115-У1.1. Даний прилад відповідає світовому рівню дозиметричних
приладів. Демонструвався на міжнародних виставках у Великій Британії,
Бельгії, Італії та інших країнах.

Аварійний нейтронний дозиметр-сигналізатор АНДС призначений для
реєстрації і вимірювання доз при імпульсній дії нейтронного опромінення.
Використовується для виявлення аварії на ядерних установках і визначення
величини аварійної дози нейтронів. За його допомогою можна фіксувати
поле опромінення від імпульсних джерел нейтронів.

Прилад складається з трьох виносних датчиків і пульту, в якому
знаходяться конденсатори, що накопичують заряд при надходженні сигналів
від датчиків. У пульт вбудована схема вимірювання для визначення
величини зарядів, накопичених на конденсаторах.

Технічні дані: маса-16 кг; габарити 500 х 300 х 220 мм; споживана
потужність – 5 Вт; діапазон вимірюваних доз нейтронів від 10-4 до 10-1
с; час від початку імпульсу опромінення до визначання – 20-З0 с.

Дозиметр ДРГ-05 слугує для вимірювання експозиційної дози і потужності
цієї ж дози рентгенівського і гама-опромінень і якісної оцінки наявності
бета-опромінень. Використовується у лабораторних і виробничих умовах у
тих випадках, коли необхідний дозиметричний контроль радіаційної
обстановки.

Час встановлення робочого режиму – до 1 хв. Працює надійно при
температурі навколишнього середовища від -10 до +40 °С. Габарити –
75х242х240 мм. Маса – 1,5 кг. Діапазон вимірювання потужності
експозиційної дози розширений до 5 порядків, у той час, як аналогічні за
призначенням прилади мають діапазон 3-4 порядки.

Одиниці вимірювання іонізуючих випромінювань.

Позасистемні одиниці Системні одиниці

1. Одиниці експозиційної дози

Рентген – одиниця експозиційної дози рентгенівського або
гамма-опромінення, під дією якого в 1 куб. см. сухого повітря при
нормальних умовах (І=О(С; Н=760 мм рт. ст.) створюються іони, що несуть
одну електростатичну одиницю кількості електрики кожного знаку. Знак
іона дорівнює 4,8х10-10 електростатичних одиниць. 1Р=2,08х10-9 пар іонів
в 1см3. Потужність дози позначають Р / год. (рідше Р / с). 1Р/с =
2,58х10-4 Кл / кг. Мілірентген = 0,001Р.

Активність речовини – кількість розпадів, що трапляються у ній за
одиницю часу. 1 кулон на кілограм (Кл / кг) – експозиційна доза.

Кулон на кілограм дорівнює експозиційній дозі гамма- і рентгенівського
опромінення, при якому сума електричних зарядів всіх іонів одного знаку,
що створені електронами, звільненими в опроміненому повітрі, масою 1 кг
за умови повного використання іонізуючої здатності електронів, дорівнює
1 кулону.

Потужність експозиційної дози (рівень радіації) в системі СІ виражається
в амперах на кг.

Ампер на кілограм – одиниця вимірювання потужності доз:

Позасистемні одиниці Системні одиниці

Несистемною одиницею вимірювання активності речовини є кюрі.

Кюрі – кількість радіоактивних речовин, у якій відбувається 37 мільярдів
розпадів ядер в 1 сек. (Кі).

Мілікюрі = 0,001 Кі. Мікрокюрі = 0,000001 Кі.

1Кі=3,7х10-10Бк

Ступінь зараження радіоактивними речовинами поверхонь – Кі/кг.
Концентрація – Кі/л дорівнює потужності експозиційної дози опромінення,
при якій за час 1 год. експозиційна доза зростає на 1 Кл/кг.

Беккерель (Бк) – один розпад за сек. поглинутої дози.

2. Одиниці поглинутої дози

Рад – одиниця поглинутої дози будь-якого іонізуючого

випромінювання, рівна 100 Ерг / г поглинутої енергії на 1 г

речовини.

1Дж = 10-7 Ерг. І Рад = 10-2 Дж / кгх10-2. 1 Гр = 100 Ерг / г.

1Р = 0,95 рад у тканині; 1Р = 0,83 рад у повітрі. 1 грей – це така
одиниця поглинутої дози, при якій 1 кг випромінюваної речовини поглинає
енергію в 1 джоуль (Дж), відтак, 1 Гр = 1Дж / кг.

Одиницею потужності поглинутої дози в системі СІ є ватт на кілограм (Вт
/ кг).

3. Одиниці еквівалентної дози

Біологічний еквівалент рентгена – бер.

1 бер – це така доза нейтронів, біологічна дія яких еквівалентна дії
одного рентгена гама-опромінення.

Спеціальної одиниці еквівалентної дози немає.

Оскільки для гамма- і бета-опромінення коефіцієнт якості рівний одиниці,
то на місцевості, зараженій радіоактивними речовинами: 1 Зв =1 Гр; 1 бер
= 1 рад; І рад ( І Р В системі СІ встановлена одиниця зіверт (Зв).
Еквівалентна доза e 1 Зв = 100 бер.

1 Зв = 1 Гр / Q = 1 Дж на кг/Q = 100 рад/Q = 100 бер, де Q – коефіцієнт
якості.

ПІДВИЩЕННЯ ЗАХИСНИХ ВЛАСТИВОСТЕЙ БУДИНКУ (КВАРТИРИ) АБО ІНШОГО
ПРИМІЩЕННЯ ДО ПРОНИКНЕННЯ РАДІОАКТИВНОГО ПИЛУ І СИЛЬНОДІЮЧИХ ОТРУЙНИХ
РЕЧОВИН

Готовність цивільної оборони до виконання покладених на неї завдань, у
кінцевому рахунку, визначається її здатністю виконувати підготовку і
проведення комплексу заходів, направлених на захист населення на
території всієї нашої країни. Одним із заходів є забезпечення
своєчасного одержання сигналів, команд, розпоряджень органів влади і ЦО.
Потужна і широко розгалужена мережа радіотрансляційних центрів і
радіомовних станцій, яка створена у нашій країні, забезпечує сприятливі
умови для передачі розпоряджень органів виконавчої влади і сигналів
оповіщення ЦО.

Щоб своєчасно одержувати в загрозливий період сигнали оповіщення,
необхідно на кожному підприємстві, у кожній установі, навчальному
закладі, сільськогосподарському підприємстві, а також у кожному будинку
тримати постійно ввімкнутими у мережу радіоприймачі, гучномовці,
телевізори, наладнаними на одну із радіомовних станцій країни або
основну програму. Навіть переносні транзисторні приймачі повинні бути
постійно наладнані на прийом. Для їх безперебійної роботи треба завчасно
потурбуватись про джерела живлення (батарейки і т. ін.). Місцеві
радіотрансляційні вузли підприємств, установ та організацій слід
перевести на цілодобову роботу. Все це дасть можливість у будь-який час
вдень і вночі у різних куточках країни прийняти розпорядження органів
виконавчої влади і сигнали оповіщення цивільної оборони, а відтак, і
своєчасно підготуватися до захисту.

У Велику Вітчизняну війну для оповіщення населення про небезпеку нападу
з повітря використовувались, головним чином, міські радіотрансляційні
мережі і електросирени, встановлені на дахах будівель і у цехах. Сигнали
“Повітряна тривога” і “Відбій повітряної тривоги” подавалися своєчасно,
населення чуло їх виразно. У цілому, така система оповіщення
задовольняла вимогам того часу.

Як населення дізнається про загрожуючу небезпеку?

Довгий час основним сигналом цивільної оборони був сигнал “Повітряна
тривога”. Почувши сирену, всі повинні були укритися у захисних спорудах
(сховищах, підвалах, льохах, укриттях). На наш час, щоб привернути увагу
людей, будуть звучати електричні і ручні сигнали, гудки підприємств і
транспортних засобів.

Це – сигнал цивільної оборони “Увага всім!”. Почувши його не губіться.
Негайно ввімкніть удома, на роботі репродуктор радіотрансляції,
телевізор, радіоприймач, наладнавши їх на основну програму місцевого
мовлення (якщо це не зроблено заздалегідь). Щоб проінформувати про
загрожуючу небезпеку тих, у кого немає ні радіо, ні телевізора, а також
тих, хто працює у полі, у лісі, на будівництвах і інших віддалених
місцях, використовують телефон, інші пересувні гучномовні установки,
посланців на транспортних засобах, на конях, пішки.

На наш час вимоги до оповіщення різко змінилися, з огляду на дальність
польотів літаків, ракет, їх швидкостей, що зросли, і те, що влаштовувало
нещодавно, не може бути застосовано сьогодні, якщо ми не хочемо мати
велику кількість невиправданих жертв.

Радіоактивне зараження місцевості – підступний і небезпечний вражаючий
фактор. Воно розповсюджується навіть на ті райони, котрі не піддавалися
дії надзвичайної ситуації, тому що утворена при аварії на АЕС
радіоактивна хмара може переміщуватись на великі відстані.

Радіоактивні речовини не мають ніяких видимих ознак, а радіоактивне
опромінення не викликає у момент опромінення ніяких подразнюючих чи
больових відчуттів, їх можна виявити лише за допомогою спеціальних
дозиметричних приладів (індикаторів радіоактивності, рентгенометрів і
т.д.), які є у органах управління з питань цивільної оборони, захисту
населення і територій, штабах ЦО об’єктів, військових підрозділах і
формуваннях цивільної оборони.

Люди можуть і не підозрювати, що вони і їх житло потрапили у зону
зараження.

Зараження території підприємства, ураження робітників, службовців і
населення прилеглого житлового масиву може відбутися у випадку
виробничої аварії на об’єктах, використовуючих сильнодіючі отруйні
речовини (СДОР) і розташованих від підприємства від на 20-30 км.

На розповсюдження СДОР можуть справити вплив напрям вітру і його
швидкість, умови місцевості і рослинного покриву.

Якщо населення проживає поблизу хімічно небезпечних об’єктів, де маються
запаси СДОР (холодильні установки, водопровідні станції, хімічні і
нафтопереробні підприємства і т. ін.), то слід попередити населення, з
яким СДОР вони можуть реально зустрітися.

Таким чином, територія, що зазнала дії СДОР, включає місце його
безпосереднього розливу, тобто осередок хімічного ураження і зону
хімічного зараження, що утворилась у результаті розповсюдження парів.
Зона хімічного зараження поділяється на дві частини: зону надзвичайно
небезпечного зараження і зону зараження.

По мірі віддалення від місця вибуху або розливу СДОР рівні радіації або
хімічного зараження постійно зменшуються. Але оскільки невідомо, у якому
районі можуть опинитися люди і їх житла, необхідно скрізь вживати всі
заходи до захисту людей, житлових і виробничих будівель, різних споруд
від радіоактивного і хімічного зараження.

Радіоактивне зараження відбувається у момент випадання радіоактивних
опадів, а також тоді, коли піднятий вітром, машинами, людьми
радіоактивний пил проникає всередину будівель і споруд.

Населення на цей випадок повинно вжити ряд заходів. Для того, щоб
захистити свій дім, квартиру (інше приміщення) від проникнення
радіоактивного пилу і СДОР, треба зарівняти усі щілини у вікнах і
дверях, закрити витяжки і димоходи, поставити на дверях ущільнювачі із
гуми, повсті, губчатих гумовотехнічних матеріалів.

У кам’яних будівлях щілини зарівнюють шпаклівкою або штукатурним
розчином, у дерев’яних проконопачуються. Конструкції із дерев’яних
збірних щитів склеюють двома шарами паперу. Віконні шибки рекомендується
проконопачувати і, якщо треба, промазати замазкою. Розбиті шибки
замінюються новими.

Крім проведення робіт по захисту від проникнення радіоактивного пилу і
СДОР необхідно посилити захисні властивості кожного будинку від
радіоактивного випромінювання (проникаючої радіації). Віконні прорізи,
особливо дерев’яних будинків, закладаються цеглою, мішками з піском або
землею. Стіни першого поверху будівель обсипаються ґрунтом на висоту 1,8
від підлоги. Для кріплення ґрунтової відсипки можна застосовувати тини,
дошки і т.д. На перекриття насипається допоміжний шар ґрунту.

При будівництві або ремонті підвалів і льохів ще у мирний час треба
робити їх перекриття з таким розрахунком, щоб у випадку необхідності на
них можна було насипати шар ґрунту товщиною 60-90 см.

Таким чином, проведені заходи посилять захисні властивості будинку,
квартири, скоротять ймовірні втрати серед людей.

Профілактичні протипожежні заходи провадяться з метою зменшення
можливості виникнення і розповсюдження пожеж.

Своєчасне проведення попереджувальних заходів населенням знизить
можливість виникнення пожеж і займань і зменшує імовірність їх швидкого
розповсюдження.

Для попередження пожеж у квартирі треба зняти з вікон завіски і тканинні
штори, замість них повісити штори із білого паперу або тканини,
попередньо просочені розчином борної кислоти або бури. Таке просочення
надає паперу або тканині вогнетривкості. По можливості треба зробити на
вікні дерев’яні віконниці (щити), пофарбувавши їх ззовні у білий колір
або покривши вогнетривкою речовиною. Шибки вікон бажано покрити розчином
вапна або крейди. Для отримання вапняного розчину треба змішати 10
вагових частин вапна, 1 частину жиру і З частини води. Легкоспалахуючі
предмети (картини, меблі) слід поставити у простінки. Одяг, взуття,
книги, якими не користуються, треба скласти у шафи або валізи. Гас,
бензин та інші горючі матеріали необхідно винести із будинку і тримати у
безпечних місцях.

Дерев’яні споруди (сараї, паркани), що не являють собою особливої
цінності, слід розібрати (дошки і колоди можна використовувати при
будівництві укриттів). Позостали дерев’яні будівлі для підвищення їх
вогнетривкості обмазуються глиняним або вапнованим розчином.

Усі горища, сходові клітки, тамбури і комори повинні бути звільнені від
громіздких і непотрібних речей. На горищах древесну тирсу, торф, мох, що
використовуються для утеплення, по можливості .замінити вогнетривкими
матеріалами: піском, шлаком, сухою землею, глиною. Захисний шар повинен
бути 5 -10 см., наскільки дають цю можливість перекриття.

Перевірте, чи добре відчиняються двері, що ведуть у коридори і на
сходові площадки.

Стіни та інші частини дерев’яного будинку обмажте глиняним розчином –
вони будуть більш вогнетривкими.

Необхідно підготувати засоби пожежегасіння: налити воду у діжки, баки і
ванни. Заповнити піском ящики і поставити їх так, щоб вони не заважали
вільному виходу із квартири. Підготувати наявний протипожежний інвентар
(відра, багри, драбини та ін.).

Слід перевірити справність пожежних кранів і вогнегасників і у випадку
необхідності вжити заходів до їх виправлення або заміни.

Дуже важливо, щоб кожний житель будинку ознайомився з розташуванням
вводів і вимикаючих пристроїв будинкових комунальних мереж. Це дасть
можливість своєчасно відключити їх у випадку пошкодження.

Залишаючи будинок, не можна кидати ввімкнутими електроприлади, запалені
газові плити, примуси і керосинки, що горять, плити, що топляться,
особливо уважним слід бути після оголошення загрозливого положення.

Крім того, кожній людині необхідно знати елементарні правила тушіння
займань і пожеж і діяти у боротьбі з вогнем сміливо і енергійно.

Пам’ятайте! Від того як Ви підготуєте свій будинок (квартиру чи інше
приміщення) до можливих НС буде залежати не тільки Ваше життя і
здоров’я, а також Вашої родини та сусідів.

ВИКОНАННЯ ПРОТИПОЖЕЖНИХ ЗАХОДІВ

Слово “Пожежа” завжди викликає у людини велику тривогу і хвилювання. І
це зрозуміло, тому що вогнем нерідко знищується майно, руйнуються і
згоряють житлові будинки, школи, громадські будівлі, страждають люди,
зазнаючи опіків, травм, а іноді і гинучи.

З настанням холодної погоди небезпека виникнення пожеж значно
збільшується. Пожежі у цей період частіше за все виникають від
неправильного топлення печей і плит, від відігрівання замерзлих
трубопроводів відкритим вогнем, від впущеного вогню при палінні,
несправності електропроводки, від залишених і не вимкнутих
електронагрівальних приладів, дитячих пустощів з вогнем та інших причин.

Протипожежні заходи провадяться з метою зменшення можливості виникнення
і розповсюдження пожеж.

Профілактичні протипожежні заходи в будинку (квартирі), житловому
секторі і на виробництві.

Для того, щоб звести до мінімуму кількість пожеж після надзвичайної
ситуації, обмежити їх поширення і забезпечити необхідні умови для
ліквідації, необхідно завчасно провести відповідні пожежепрофілактичні
заходи.

Відповідальними за проведення заходів по забезпеченню пожежної безпеки є
керівники об’єктів (організацій, підприємств, установ). Вони повинні:

організувати вивчення робітниками, службовцями і інженерно-технічними
працівниками протипожежних заходів;

призначити відповідальних за пожежну безпеку цехів, відділів, складів,
майстерень і службових приміщень;

вимагати від начальників цехів (відділів, складів і т.д.) суворого
додержання протипожежного режиму, вжиття заходів до виявлення і усунення
причин, що можуть викликати пожежу, проведення бесід з робітниками і
службовцями на протипожежні теми, а також утримання засобів
пожежегасіння у справності і бойовій готовності;

своєчасно і повністю забезпечити об’єкт засобами пожежегасіння, зв’язку
та сигналізації;

широко запроваджувати автоматичні засоби оповіщення про пожежі і
стаціонарні автоматичні системи пожежегасіння;

забезпечити цехи (склади, установки і окремі пожежевибухонебезпечні
агрегати і приміщення) інструкціями про заходи пожежної безпеки.

Основними інженерно-технічними заходами ЦО по підвищенню про
протипожежної безпеки об’єктів господарської діяльності є:

підвищення вогнетривкості нових будівель, а також будівель, що
реконструюються та розширюються; знос малоцінних легкозаймистих
будівель; просочування вогненебезпечних конструкцій вогнезахисними
речовинами;

зниження пожеженебезпечних властивостей оздоблювальних матеріалів і
покриттів;

розробка неперервних технологічних процесів виробництва, що виключають
наявність проміжних ємностей з пожежевибухонебезпечними продуктами;

зниження ємності виробничої апаратури і складів пожежевибухонебезпечних
речовин, а також віддалення цих складів від технологічних установок на
безпечні відстані;

захист ємностей і комунікацій від розливу речовин (прокладка на низьких
опорах, в землі, обваловування, підземне зберігання, влаштування
зворотних клапанів самозачинювання, піддонів, пасток і амбарів з
направленим стоком);

захист технологічного устаткування, апаратів, ємностей від дії
надзвичайних ситуацій (фарбування у білий колір, влаштування екранів);

розробка і впровадження автоматичних систем виявлення і гасіння пожеж на
найбільш важливих об’єктах та ін.

На об’єктах господарської діяльності, окрім вказаних заходів по
підвищенню протипожежної стійкості, можливе проведення наступних
заходів:

збільшення запасів води для цілей пожежегасіння шляхом будівництва
відкритих водоймищ, заплав на мілких ріках, струмках; заповнення водою
природних і штучних котлованів, виробничих складських ємностей;
улаштування додаткових під’їздів до рік, природних і штучних водоймищ;
спорудження для подачі води тимчасових насосних станцій з двигунами
внутрішнього згоряння на берегах морів, річок, озер, ставків, на
причалах, поромах і судах річкового і морського флоту;

вивільнення від легкозаймаючихся і спалимих рідин резервуарних парків і
окремих резервуарів, що створюють у випадку руйнування ємностей загрозу
для житлових районів або об’єктів господарської діяльності тощо.

Крім проведення профілактичних заходів кожній людині необхідно знати
елементарні правила гасіння пожеж. Цим правилам слід активно навчатися
на заняттях з цивільної оборони і в інших можливих випадках.

Додержання правил поводження з електронагрівальними приладами, газовими
і електричними плитами.

В осінньо-зимовий період підвищене навантаження несуть електропроводи,
електрообладнання, електронагрівальні прилади. І там, де це не
враховується і не приділяється потрібної уваги питанням пожежної
безпеки, нерідко виникають пожежі.

Щоб уникнути пожеж з цієї причини, електропроводку і електричні прилади
необхідно завжди тримати у справному стані. Старі електропроводи слід
замінити новими, провислі – натягнути на ролики, оголені місця проводів
– ізолювати. Несправні лампові патрони, штепселі, вимикачі –
відремонтувати.

У цілях пожежної безпеки все населення у повсякденному житті повинно
виконувати певні профілактичні протипожежні правила:

1. Обережно поводитися із газовими і електронагрівальними приладами.

2. Не користуватися несправними газовими апаратами і
електронагрівальними приладами.

3. Не залишати працюючі газові і електронагрівальні прилади на довгий
час без нагляду.

4. Не дозволяти користуватися газовими і нагрівальними приладами дітям і
особам, що не знайомі з правилами користування.

5. Не розбирати і не ремонтувати газові і електронагрівальні прилади
власними силами і засобами.

6. При користуванні електронагрівальними приладами -прасками, чайниками,
плитками – їх слід встановлювати на вогнетривкі підставки (керамічні,
бетонні, цегляні).

7. Виходячи з дому, слід потурбуватися про те, щоб не залишати
ввімкнутими електричні прилади, газові плити, примуси, гасівки, що
горять і печі, що топляться.

Правила гасіння займань і пожеж.

Для зменшення можливості виникнення пожеж кожний громадянин повинен
суворо дотримуватись встановлених правил і обов’язків по їх попередженню
у житлових будинках, на лісових масивах, на промислових підприємствах та
в інших місцях. Порушники цих правил підлягають штрафу, що стягується в
адміністративному порядку, а злісні порушники, з вини яких виникли
пожежі, що завдали значних матеріальних збитків, притягуються до
кримінальної відповідальності.

Але якщо лихо з якихось причин все ж таки прийде в дім, і трапиться
пожежа; треба негайно викликати пожежну команду по встановленому для
даної місцевості номеру телефону. Частіше за все – це телефон 01.

Про пожежу можна сповістити по телефону 01! Коротко, виразно і спокійно
повідомити: де виникла пожежа, що горить і хто повідомляє про пожежу.

По кнопковому повідомлювачу спеціальної пожежної сигналізації:

для повідомлення про пожежу необхідно розбити скло будь-яким предметом,
після чого натиснути до відказу пускову кнопку і відпустити її;

не очікуючи прибуття пожежної команди, одразу ж розпочинайте гасіння
пожежі, використовуючи для цього первинні засоби гасіння – вогнегасники:
воду, пісок, цупке покривало і т. ін.;

зволікання із викликом пожежної команди і невміння користуватись
первинними засобами пожежегасіння може привести до великих пожеж.

На початковій стадії пожежі вогонь, як правило, поширюється досить
повільно, і вогнище його може бути ліквідоване за короткий час
обмеженими силами і засобами населення, робітниками і службовцями без
залучення пожежних команд.

Тому населення повинне оволодіти простішими прийомами гасіння займань.

Починати гасіння пожеж треба з того місця (ділянки), де вогонь може
створити загрозу для людей, заподіяти найбільші матеріальні збитки,
викликати вибух або руйнування конструкцій.

Гасіння пожеж у будинках включає два періоди: період локалізації; період
ліквідації пожежі.

У перший період основною задачею є – обмежити розповсюдження полум’я і
одночасно здійснити заходи по рятуванню людей із палаючих будівель.

На другому етапі – здійснюються заходи по безпосередній ліквідації
горіння. При цьому розміри вогнища пожежі можуть бути різними. В окремих
випадках займання можна ліквідувати первинними засобами пожежегасіння, а
саме:

заливанням вогнища водою із відра, використовуючи воду із водопроводу
або сторонніх ємностей;

засипанням вогнища пожежі вогнем або землею, використовуючи лопати і
пісок із ящика, встановленого біля входу в будівлю;

заливанням вогнища пожежі водою із внутрішніх пожежних кранів; гасіння
вогнища пожежі за допомогою вогнегасників.

Засоби гасіння пожеж. Засоби безпеки при гасінні пожеж.

Первинні засоби гасіння пожеж призначені для гасіння пожеж на початковій
стадії їх розвитку і можуть застосовуватися для спасіння людей. До них
відносяться: вогнегасники, внутрішні пожежні крани; відра; ломи; пісок
(земля) та інші речовини і матеріали. У цілях ефективного використання
первинних засобів і протипожежного інвентарю обладнуються протипожежні
пости.

Пожежний пост обладнується пожежним щитом, на якому розміщуються:
вогнегасники – 2 шт.; лопати – 2 шт.; ломи – 2 шт.; відра – 2 шт.;
сокири – 2 шт.; багри – 2 шт.; кошма – 1 шт.

Крім того, біля щита встановлюється діжка з водою місткістю не менш як
200 л і ящик з піском місткістю не менш як 0-5 куб. м.

Вогнегасники. Вогнегасники – надійний засіб гасіння займань до прибуття
пожежних підрозділів. Промисловістю випускаються наступні типи
вогнегасників: вуглекислотні, пінні, порошкові і аерозольні.

Ручні вуглекислотні вогнегасники ОУ-2, 02-5, ОУ-8, ОУ-10, ОУ-25. Вони
призначені для невеликих початкових осередків спалахування займаючихся
речовин і електроустановок. Являють собою стальні балони ємністю 2, 5,
8, 10 і 25 л. У горловині кожного ввернутий запірний вентиль з сифонною
трубкою, вентиль має запобіжний пристрій, що спрацьовує при перевищенні
тиску. Вага вогнегасників – від 7 кг і більше.

Щоб привести вогнегасник у дію, необхідно закрутити маховичок вентилю
проти годинникової стрілки до відказу. Розтруб, із якого викидається
вуглекислий сніг і газ, спрямовують на палаючий предмет ще до
відкривання вентиля. Дальність подачі струменю – 1,5-3,5 м. Час дії –
25-30 секунд або 35-40 секунд.

Пінний вогнегасник ОП-5. Призначений для гасіння початкових вогнищ
пожежі на площі до 1 кв. м. Він представляє собою сталевий зварний
балон. У верхнє днище вварена горловина, закрита чавунною кришкою з
запірним пристроєм, що складається з гумового клапану, укріпленого на
штоку, пружини, що притискує клапан до горловини кисневого стакану при
закритому положенні рукоятки. За допомогою цієї рукоятки здійснюється
піднімання і опускання клапану. Сприск вогнегасника розташований на
горловині і закритий спеціальною мембраною. Лугова частина заряду
розчинена у 8,5 л води і залита у корпус вогнегасника, кислотна частина
також розчинена у воді і залита у поліетиленовий кислотний стакан
ємністю 0,15 л. При застосуванні забезпечує подачу повітряно-механічної
піни, чим досягається велика ефективність гасіння.

Порошковий вогнегасник ОП-1 (“Супутник-1”). Застосовується для гасіння
невеликих займань автомобілів, лужних металів, електроустановок, що
знаходяться під напругою, легкозаймаючихся і горючих рідин. Вогнегасник
складається з циліндричного корпусу з похилою горловиною, що забезпечує
розпилення порошку. Заряд складається із порошків ПСБ і ПС-1, що
видаляють кисень із зони горіння; порошки не електропровідні.

При гасінні відкривають кришку вогнегасника і енергійним струшуванням
висипають порошок на вогонь так, щоб він утворив хмарку над полум’ям.

Аерозольні бром метилові вогнегасники типу ОА і ОУБ.

Застосовуються для гасіння горючих і тліючих матеріалів (бавовни,
текстилю), а також електроустановок, що знаходяться під напругою до 380
В.

Промисловість випускає вуглекислотно-бромметилові вогнегасники ОУБ-3 і
ОУБ-7, котрі аналогічні за конструкцією, але відрізняються лише
розмірами.

Вогнегасник являє собою сталеву тонкостінну посудину, у верхній частині
якої приварена бобижка, у яку угвинчують вентиль зі струмоутворюючою
насадкою і ручкою для перенесення. В середині балону мається сифонна
трубка.

Для приведення вогнегасника в дію необхідно:

1. Звільнити запор кронштейна і піднести вогнегасник до вогнища пожежі,
тому що заводи – виготовники залишають вогнегасники у зарядженому стані
з опломбованими запор-ними вентилями.

2. Узявшись лівою рукою за рукоятку вогнегасника, правою рукою відкрити
вентиль, обертаючи маховичок проти годинникової стрілки до відразу.

3. Спрямувати струмінь на місце найбільш інтенсивного горіння.

Приведення до дії вогнегасників. Вогнегасник вуглекислотний типу ОУ-2,
ОУ-5 або ОУ-8: повернути маховичок вентиля проти годинникової стрілки до
відказу, а Розтруб спрямувати на палаючий предмет ще до відкриття
вентиля.

Пінний вогнегасник ОП-5: рукоятку клапану повернути на 180°, перевернути
вогнегасник догори дном, струмінь спрямувати на місце горіння.
Порошковий вогнегасник ОП-1: відкрити кришку вогнегасника, обертаючи у
напрямку стрілки, нанесеної на кришці; узяти вогнегасник за нижню
частину корпусу і енергійно струшувати, спрямовуючи порошок у вогонь.

Аерозольний вогнегасник типу ОУБ: звільнити запор кронштейну і піднести
вогнегасник до вогнища пожежі; узятися лівою рукою за рукоятку
вогнегасника, правою відкрити вентиль, обертаючи маховичок проти
годинникової стрілки до відказу; спрямувати струмінь на місце найбільш
інтенсивного горіння.

Особливості гасіння електричної проводки і горючих речовин.

Гасіння легкозаймаючихся і горючих речовин, до яких відносяться
нафтопродукти, що мають температуру спалахування нижче 45 °С, має ряд
особливостей.

Легкозаймаючися і горючі рідини на складах зберігаються у резервуарах
різної ємності і будови, а також у тарі – залізних діжках. На об’єкті
господарської діяльності можливі випадки зберігання їх у діжках, бідонах
і т.д. У домашніх умовах вони зберігаються у металевій і пластмасовій
тарі: бідонах, каністрах і т.д.

Гасіння пожеж легкозаймаючихся і горючих речовин включає два періоди:
період локалізації; період ліквідації.

У перший період основною задачею є обмеження поширення вогню, рідин, що
розлилися, на інші ємності, а на другому етапі здійснюються заходи по
безпосередній ліквідації горіння.

Невеликі вогнища горіння розлитої рідини чи займання рідини в окремій
тарі можна ліквідувати первинними засобами пожежегасіння, а саме:
ізоляцією шляхом засипання вогнища горіння рідини піском (землею);
ізоляцією вогнища горіння шляхом накриття вогнища горіння кошмою
(брезентом); гасінням горючої рідини шляхом використання пінних і
порошкоподібних вогнегасників.

Для гасіння займань не завжди можна користуватися водою або піною.
Небезпечно спрямовувати, наприклад, водяний струмінь на палаючу
електропроводку чи на електроустановки, що знаходяться під напругою, так
як при цьому людина може бути уражена струмом, оскільки вода є гарним
провідником. Тому перед початком гасіння необхідно зняти напругу з
палаючих електропроводок і електромереж. Якщо цього зробити не можна, то
для гасіння необхідно застосовувати вуглекислотні (ОУ-2, ОУ-5) або
порошкові (ОП-1) вогнегасники, склади яких не проводять електричний
струм.

Засоби безпеки при гасінні пожеж. У будівлях:

1. Згідно діючих правил, до безпосереднього гасіння пожеж не
допускаються підлітки до 18 років, вагітні і годуючи груддю жінки,
інваліди, глухонімі і психічно хворі.

2. Кожний працюючий при гасінні пожежі зобов’язаний слідкувати за зміною
обстановки, станом перекриттів, стін, сходових клітин, щоб уникнути
загибелі людей при їх обваленні і у випадку виникнення небезпеки негайно
попередити всіх працівників на ділянці і керівника гасіння.

3. При явній загрозі обвалення особовий склад виводиться у безпечне
місце. Для швидкого оповіщення людей, що працюють у небезпечній зоні,
керівники гасіння пожежі встановлюють єдині сигнали і доводять їх до
всього працюючого складу.

4. При роботі слід враховувати можливе отруєння людей окисом вуглецю.
Необхідно передбачити використання ізолюючих протигазів (або протигазів
з додатковими патронами ДП-1) або, за їх відсутності, частіше
підмінювати пожежників, особливо тих, що працюють на верхніх поверхах
приміщень.

5. Для захисту тіла від опіків пожежники повинні бути одягнуті у
відповідний одяг, мати протипожежне спорядження:

сталеві каски, рукавиці, пояси, сокири. Працювати без бойового одягу і
спорядження забороняється.

6. При наявності даних про витік газу необхідно входити в приміщення в
ізолюючих протигазах і провітрювати його.

7. При роботі на височині слід застосовувати страхувальні пристосування
– для виключення можливості падіння працюючих.

8. Заборонено залишати без нагляду ствол, навіть після припинення подачі
води.

9. До початку вскриття і розбирання конструкції необхідно знеструмити
всі розташовані на ділянці роботи електричні мережі, відключити всі
газові мережі і прилади.

10. При необхідності звалювання димових труб, обгорілих опор чи частин
будівлі повинно проводитися під керівництвом керівника гасіння пожежі і
після виведення з небезпечної зони людей і техніки.

При гасінні легкозаймаючихся і горючих рідин:

1. Гасіння пожеж з горючими рідинами може ускладнюватись розривами
резервуарів, вскипінням і викидами нафтопродуктів і розповсюдженнях
вогню по місцевості. Кожний робітник зобов’язаний слідкувати за зміною
обстановки, при явній загрозі вибуху, вскипіння, викидів і розтікання
горючої рідини особовий склад виводиться у безпечне місце.

2. Для швидкого оповіщення людей, що працюють у небезпечній зоні,
керівник гасіння пожежі зобов’язаний встановити єдині сигнали і довести
їх до всього особового складу.

3. Працюючи із піною, розчинами піноутворювачів, особовий склад повинен
уникати потрапляння їх на шкірні покрови і особливо на слизову оболонку
очей. При потраплянні піноутворювача ОП-1 слід промити очі 2-процентним
розчином борної кислоти.

4. Пінні вогнегасники не допускається застосовувати для гасіння приладів
і устаткування, що знаходиться під напругою електричного струму більш як
36 В, а також для гасіння речовин і матеріалів, що взаємодіють із водою.

5. Перед застосуванням пінного вогнегасника його вихідний отвір
необхідно прочистити підвішеною до ручки шпилькою.

6. Перед пуском у дію вуглекислотного (бромметілового) вогнегасника
Розтруб (розпилювач) повинен бути спрямований у сторону вогню. Братися
рукою (голою) за Розтруб працюючого вуглекислотного вогнегасника не
можна.

СИЛЬНОДІЮЧІ ОТРУЙШ РЕЧОВИНИ (АМІАК, ХЛОР) І ЇХ ВПЛИВ НА ОРГАНІЗМ ЛЮДИНИ.
ГРАНИЧНО ДОПУСТИМІ І УРАЖУЮЧІ КОНЦЕНТРАЦІЇ. ЗАСОБИ ЗАХИСТУ І НАДАННЯ
ПЕРШОЇ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ

На наш час відомо більш як 6 мли. хімічних сполук. І у цьому величезному
світі хімії нас оточує на виробництві і у побуті декілька сот СДОР, що
часто є невід’ємним елементом виробництва.

Використання СДОР проти людини уходить корінням у першу світову війну,
коли більш як 1,3 млн. чоловік стали жертвами хімічних атак.

Однак і у мирний час хімія може стати ворогом людства через необережне
поводження з отрутохімікатами або часто з причини аварій на виробництві,
залізничному транспорті. Ці випадки вже коштували людству багатьох
жертв.

Сильнодіючими отруйними речовинами (СДОР) прийнято називати такі хімічні
сполуки, котрі у певних кількостях, що перевищують граничне допустимі
концентрації (густини зараження), можуть викликати шкідливий вплив на
людей, свійських тварин, рослини, викликаючи у них ураження різного
ступеня.

Дії СДОР характеризується концентрацією, густиною зараження, стійкістю,
токсичністю.

Концентрацією називається кількість СДОР, що міститься в одиниці об’єму
повітря. Її звичайно виражають у міліграмах отруйної речовини на літр
повітря або у грамах отруйної речовини на куб. метр повітря. Наприклад,
концентрація хлору 0,5 мг/л означає, що в 1 л зараженого повітря
міститься 0,5 мг хлору.

Густиною зараження називають вагову кількість отруйних речовин, що
припадає на одиницю площі. Вимірюється у грамах на кв. метр.

Стійкість – здатність зберігати вражаючу дію на протязі певного часу.

Токсичність – здатність отруйних речовин спричиняти ураження при
потраплянні в організм у певних дозах.

Ступінь хімічної небезпеки об’єкту визначається сумарною кількістю СДОР,
що знаходиться на об’єкті.

Зберігання СДОР здійснюється у закритих ємностях під тиском власних
газів (парів). Після руйнування ємності тиск над рідкими речовинами
падає до атмосферного, СДОР закипають (температура кипіння нижче за 20
°С) і виділяють в атмосферу у вигляді газу або пари.

Хмара газу (пари) СДОР, що утворилася у момент руйнування ємності
називається первинною хмарою зараженого повітря. Воно поширюється на
невеликі відстані. Частина рідини, що залишилася, особливо з
температурою кипіння вище 20°С розтікається і навіть випаровується. Пари
(гази) потрапляють в атмосферу, утворюючи вторинну хмару зараженого
повітря. Ця хмара розповсюджується на меншу відстань. Таким чином,
територія, що піддалася впливу СДОР, включає місце його безпосереднього
розливу, тобто вогнища хімічного ураження, і зону хімічного зараження,
що утворилася у результаті поширення газів (парів).

Зона хімічного зараження ділиться на дві частини: зону надзвичайно
небезпечного зараження і зону зараження. Вогнище ураження (площа
безпосереднього викиду СДОР) при наявності обвалування сховища дорівнює
площі обвалованої території. При відсутності обвалування можна зробити
приблизний розрахунок з урахуванням того, що при розливанні рідина
покриває землю шаром 0,05 м. Добуток площі розливу на товщину шару
рідини дасть приблизний об’єм рідини, що вилилася Q.

Зараження території підприємства, ураження робітників, службовців і
населення відомчого житлового сектору може відбутися у випадку
виробничої аварії на об’єктах, що використовують СДОР, розташованих
поблизу дислокації підприємства від 30 м до 20 км. На розповсюдженні
СДОР будуть позначатися напрям і швидкість вітру, умови місцевості і
рослинного покриву.

Конверсія. При інтенсивному нагріванні поверхні землі і нижнього шару
повітря відбувається перемішування нижніх і верхніх шарів атмосфери, що
призводить до швидкого розсіювання СДОР, які випаровуються з місцевості
і об’єктів, а вітер сприяє розсіюванню цих парів.

Ізотермія (температура повітря у межах 20 -30 м від земної поверхні
майже однакова) сприяє збереженню високих концентрацій СДОР у приземному
шарі повітря.

Інверсія (нижній шар повітря нагрітий сильніше верхнього) викликає
сильне розсіювання зараженого повітря, і концентрація парів СДОР у
повітрі швидко знижується.

При слабому вітрі повітря поширюється повільно, високі концентрації
зберігаються довше, сильний поривчастий вітер швидко розсіює заражене
повітря. Із збільшенням швидкості вітру підвищується випаровування СДОР
із зараженої ділянки.

Сильний дощ вимиває СДОР із ґрунту і тим самим знижує густину зараження
місцевості.

Рослинний покрив (чагарник, дерева, густа трава), щільність забудови і
рельєф місцевості (яри, лощовини) сприяють застою зараженого повітря і
підвищенню тривалості вогнища зараження.

Важливою характеристикою вогнища хімічного ураження і зони зараження
СДОР є стійкість СДОР і тривалість існування вогнища хімічного ураження.

На стійкість вогнища хімічного ураження, що виникло на території
населеного пункту, впливає ряд особливих факторів. Будинки і споруди
міської забудівлі нагріваються сонячним промінням швидше, ніж
розташовані у сільській місцевості. Тому у місті спостерігається
інтенсивний рух повітря, пов’язаний звичайно з його припливом від
периферії до центру по магістральним вулицям. Це сприяє проникненню СДОР
на подвір’я, глухі кути, підвальні приміщення і створює підвищену
небезпеку ураження населення. У цілому, можна вважати, що стійкість СДОР
у місті вище, ніж у відкритій місцевості.

Коротка характеристика сильнодіючих отруйних речовин.

На деяких підприємствах широко застосовуються СДОР такі як аміак, хлор,
фосген, синильна кислота, сірководень, сірчистий ангідрид, акрилонітрит,
бензол тощо.

Аміак являє собою безбарвний газ з характерним різким запахом
“нашатирного спирту”. При звичайному тиску твердне при температурі -78
°С і скраплюється при -34 °С.

Густина газоподібного аміаку приблизно 0,6, тобто він легший за повітря.
З повітрям утворює вибухонебезпечні суміші у межах 15-28 об’ємних
процентів аміаку. Розчинність його у воді більше, ніж у всіх інших
газів: один об’єм води поглинає при 20°С близько 700 об’ємів аміаку. 10%
розчин аміаку потрапляє у продаж під назвою “нашатирний спирт”, а
18-20%-ний розчин називається аміачною водою і використовується як
добриво.

Рідкий аміак – гарний розчинник великої кількості органічних і
неорганічних сполук. Його використовують при отриманні азотної кислоти,
азотовміщуючих сполук, соди, сечовини, синильної кислоти, добрив,
діазотипних світлокопіювальних матеріалів. Він застосовується як робоча
речовина у холодильних машинах і т. ін.

Аміак перевозиться у скрапленому стані під тиском, при виході в
атмосферу парує, при потраплянні у водойми – заражує їх. Як небезпечний
для життя людини, викликає ураження дихальних шляхів.

Основні ознаки ураження аміаком – нежить, кашель, затруднене дихання,
задуха; при цьому прискорюється серцебиття, порушується частота пульсу.
Пари аміаку сильно подразнюють слизові оболонки і шкірні покриви,
викликають печію, почервоніння шкіри, різь в очах, сльозотечу. При
зіткненні рідкого аміаку і його розчинів із шкірою виникає
обморожування, можливий опік з пухирями, виразки. При підвищених
концентраціях можливий летальний кінець.

Для нейтралізації розлитого аміаку можна використовувати 5-6%-ний розчин
соляної чи азотної кислот. При промиванні місця розливу на 1 т аміаку
потрібно не менш як 2 т води. У випадку аварії у зоні розповсюдження
аміаку слід працювати у промислових протигазах марки КД (коробки сірого
кольору) або у протигазах марки К (коробка зеленого кольору) і М
(коробка червоного кольору). Максимально допустима концентрація для
протигазів марки КД рівна 750 ПДК (15000 мг/м3). Якщо концентрація
аміаку невідома або перевищує максимально припустиму дозу, треба
користуватися ізолюючими протигазами. Там, де концентрація не перевищує
15 ПДК (300 мг/м3), допустимо знаходитись у респіраторах РГГ-67,
РУ-60М-КД.

Хлор – зеленувато-жовтий газ із різким запахом, важчий за повітря у 2,5
рази. Тому його хмара буде переміщуватись у напрямку вітру,
притискаючись до землі. Температура плавлення 34,6°С, відтак, навіть
узимку хлор знаходиться у газоподібному стані. Легко стискається при
тиску 5-7 атмосфер у жовто-зелену рідину.

При випарюванні на повітрі рідкий хлор утворює з водяною парою білий
туман. Один кг рідкого хлору утворює 316 л газу.

Хлор має широке промислове застосування. Для перевезення
використовуються цистерни і балони під тиском. Сильно отруйний. Викликає
подразнення дихальних шляхів з подальшим набряком легень. При високих
концентраціях смерть наступає через 5-25 хвилин. У повітрі виявляється
приладом УГ-2 або ВПХР з індикаторною трубкою з трьома зеленими
кільцями.

Ознаки отруєння хлором – різкий загрудинний біль, різь в очах,
сльозотеча, болісний сирий кашель, блювання, задишка.

У випадках аварії з розливом хлору перш за все треба осадити газ, для
чого створити гідрозавісу – під великим тиском за допомогою
поливально-миючих пожежних машин, шлангів розпорошити воду або розчин
кальцинованої соди. Після цього місце розливу слід залити аміачною
водою, вапняним молоком, розчином кальцинованої соди чи каустика з
концентрацією 60-80% і більше (примірні витрати 2 л розчину на 1 кг
хлору). Можна застосовувати і інші нейтралізуючі речовини – гіпосульфіт,
технічну соду.

Граничне допустимі і вражаючі концентрації. Граничне допустимі
концентрації, токсикозу СДОР встановлюються органами охорони здоров’я.

Під токсидозою розуміють кількісну оцінку токсичності СДОР, що
відповідає певному ефекту уражень.

При інгаляційних ураженнях вона дорівнює середній концентрації (Ссер),
помноженій на час перебування у зараженому простори (t). Вимірюється у г
хв/м2 або г хв/л.

При середній токсидозі з’являються початкові ознаки отруєння у 50% тих,
хто знаходиться у вогнищі ураження. При смертельній токсидозі виживає
лише половина потерпілих.

Середня вражаюча токсидоза деяких СДОР у мг хв/л дорівнює: хлорпікрин –
0,1; хлор, фосген, диметиламін – 0,6; хлорціан, синильна кислота – 0,75;
двоокис азоту, азотна кислота – 1,5; сірководень – 5; аміак – 15;
сірчистий ангідрид, соляна кислота – 20.

Відтак, знаючи концентрації СДОР у повітрі і токсидози, можна
розраховувати можливий час перебування у зоні ураження. Регламентований
допустимий ступінь зараження СДОР повітря при постійному впливі на
людину під час робочого дня не може викликати захворювання навіть через
тривалий проміжок часу.

Для аміаку граничне допустимі концентрації (ПДК) у повітрі населених
пунктів: середньодобова – 0,2 мг/мЗ (0,0002 мг/л), граничне допустима у
робочому приміщені промислового підприємства – 20 мг/мЗ (0,02 мг/л).

Запах аміаку відчувається при концентрації 40 мг/мЗ (0,04 мг/л), а при
500 мг/мЗ (0,5 мг/л) можливий смертельний кінець.

Наявність і концентрація аміаку у повітрі визначається універсальним
газоаналізатором УТ-2, межі його вимірювань до 0,03 мг/л – при
просочуванні повітря в об’ємі 250 мл; до 0,3 мг/л – при просочуванні З0
мг повітря. Концентрація аміаку визначається за шкалою, на якій вказано
об’єм пропущеного повітря. Цифра, що співпадає з межею зафарбованого у
синій колір стовпчика порошку, вкаже концентрацію аміаку у міліграмах на
літр.

Визначити наявність аміаку можна за допомогою ВПХР або ПХР-МВ (без
фіксації концентрації).

Для хлору вражаюча концентрація – при одночасній експозиції складає 0,01
мг/л, смертельна при тій самій експозиції – 0,1-0,2 мг/л.

Наявність і концентрація визначається аналогічно, з урахуванням того, що
у ВПХР використовується індикаторна трубка з трьома зеленими кільцями.

Заходи захисту і надання першої медичної допомоги. Першу медичну
допомогу ураженим СДОР необхідно надавати у найкоротші строки. Тільки за
цієї умови вона буде досить ефективною. Рекомендується додержуватись
такого порядку:

– надягають протигаз;

– вводять відповідний антидот;

– проводять часткову санітарну обробку;

– проводять часткову дегазацію;

– виконують штучну вентиляцію легень на зараженій місцевості (без знаття
протигазу) по способу Калістова, а на незараженій – способом “з роту до
рота”, “з роту до носа”.

Неприпустиме застосування штучного дихання при ураженні СДОР задушливого
типу (хлор, фосген, дифосген, хлорпікрин), що може призвести до смерті.
У даному випадку необхідна негайна евакуація.

Якщо на обличчі ураженого маються краплі СДОР, то перш ніж надягти
протигаз, необхідно провести часткову санітарну обробку, використовуючи
для цього рідину з індивідуального пакету ІПП-8. Вона отруйна, тому
обробляти обличчя треба обережно і берегти очі.

При потраплянні СДОР у шлунок ураженому дають 1-2 таблетки карболену і
промивають шлунок, викликавши механічним шляхом блювання.

Найперша допомога при отруєнні аміаком:

свіже повітря;

теплі водяні пари 10%-ного розчину ментолу у хлороформі;

тепле молоко з боржомі або содою;

при задусі – кисень;

при спазмі голосових щілин – тепло на область шиї, теплі водяні
інгаляції;

при зупиненні дихання – штучне дихання;

при потраплянні в очі – негайне промивання водою чи 0,5-1%-ним розчином
галуну, вазелінове чи оливкове масло;

при ураженні шкіри – обливання чистою водою, накладення примочки із
5%-ного розчину оцтової, лимонної або соляної кислоти.

Захист – промислові протигази марки В і М, цивільні протигази ГП-5,
ГП-4, дитячі протигази, камери захисні дитячі.

При дуже високих концентраціях (більше 6 мг/л) – ізолюючі протигази.

Не слід забувати про величезні кількості сучасної хімічної зброї
іноземних армій. Хоча у 1990 році і була досягнута домовленість про
знищення хімічної зброї, однак, на прикладі Іраку ми бачимо готовність
до її застосування. Так що, говорячи про СДОР, що застосовуються у
виробництві мирного часу, не можна забувати про отруйливі речовини
сучасних армій. Треба їх знати і вміти захищатися. Для довідки
розглянемо основні з них. По дії на організм людини отруйливі речовини
(СДОР) поділяються на наступні групи: нервово-паралітичні,
шкірнонаривні; задушливі; загально отруйливі; психохімічні; подразнюючі.

До нервово-паралітичних ОР відносять Ві-Ікс, зарин, зоман. Вони
токсичні, при потраплянні в організм людини через органи дихання і шкіру
діють на нервову систему. Ознаки ураження з’являються одразу: звуження
зіниць (міоз), виділення слини, утруднене дихання, блювання, втрата
свідомості.

При появі цих ознак необхідно прийняти таблетку із аптечки
індивідуальної (АІ-2). Якщо ОР потрапили на шкіру або одяг, уражені
місця треба обробити рідиною із індивідуального протихімічного пакету
(ІПП-8).

Надійний захист від цих ОР – протигаз, спеціальні костюми, комбінезони,
плащі, укриття у сховищах.

До групи шкірнонаривних ОР відносять іприт. Потрапляючи в організм людей
через органи дихання, шкіру і шлунково – кишечний тракт, він викликає
загальне отруєння. Ознаки ураження шкіри: почервоніння через 2-6 годин,
утворення пухирів через 24 години і виразок через 2-3 діб.

Щоб уникнути ураження, використовують протигази, засоби захисту шкіри,
різноманітні укриття. При потраплянні крапель іприту на шкіру і одяг
заражені місця слід негайно обробити рідиною із протихімічного пакету.

ОР задушливої дії – фосген, У нього є період прихованої дії. Перші
ознаки ураження (сльозотеча, головокружіння, загальна слабкість)
проявляються через 4-5 годин, після чого розвивається набряк легень.
Надійним захистом слугує протигаз.

До групи отруйливих речовин загально отруйної дії відносять синильну
кислоту і хлор-ціан. Діють на органи дихання і шлунково-кишковий тракт.
Ознаки ураження: подразнення очей, запаморочення голови, задишка,
судороги, параліч. Засіб захисту – протигаз.

Психохімічні ОР – Бі-Зет та інші речовини, що розладнують центральну
нервову систему і викликають психічні (галюцинації, страх, відчуття
пригніченості) або фізичні (сліпота, глухота) розлади. Ефективний захист
– протигаз.

ОР подразнюючої дії – адамсит і Сі-Ес. Вони подразнюють чутливі нервові
закінчення верхніх дихальних шляхів і очі. Ознаки: сильна сльозотеча,
кашель, біль у грудях.

В останні роки У США велику увагу приділяють створенню бінарних хімічних
боєприпасів. Вони опоряджуються двома (звідси і термін “бінарні”)
нетоксичними (неотруйними) речовинами, які у ході польоту боєприпасів
змішуються, вступають між собою у хімічну реакцію і утворюють ОР
нервово-паралітичної дії.

Кожний громадянин повинен знати місця можливих виливів (викидів)
сильнодіючих отруйних речовин у своєму районі проживання, які отруйні
речовини та порядок захисту від них при надзвичайній ситуації, телефони
управління (відділу) з питань надзвичайних ситуацій району (міста
обласного підпорядкування) та аварійно-рятувальних служб.

ОПОВІЩЕННЯ ПРО НАДЗВИЧАЙНІ СИТУАЦІЇ. ДІЇ НАСЕЛЕННЯ ПО ПОПЕРЕДЖУВАЛЬНОМУ
СИГНАЛУ “УВАГА ВСІМ” І МОВНИМ ІНФОРМАЦІЯМ ЦО

Успішний захист від наслідків надзвичайних ситуацій можливий при
своєчасному отриманні або доведенні сигналів оповіщення цивільної
оборони.

У цих випадках обстановка може виявитися самою різноманітною, а часом і
дуже складною. Від кожного громадянина вимагатиметься висока
дисциплінованість і організованість, вправні, чіткі дії і нерідко
прийняття самостійних рішень. За короткий час необхідно буде підготувати
до захисту себе, свою сім’ю і житло, прийняти участь у підготовці
підприємства (організації), на якій працюєш, і населеного пункту, у
якому живеш.

Усі громадяни зобов’язані брати найактивнішу участь у виконанні заходів,
які будуть провадитися у цей період органами цивільної оборони: у
забезпеченні своєчасного отримання сигналів, команд, розпоряджень
органів влади і цивільної оборони; у здійсненні протипожежних заходів; у
підготовці будинку (квартири) до захисту від проникнення радіоактивного
пилу і парів СДОР; в організації евакозаходів; у захисті продуктів
харчування, фуражу і води від зараження; у здійсненні протиепідемічних
заходів.

Основні способи оповіщення і інформування населення.

Серед завдань цивільної оборони першочерговою є своєчасність, надійність
оповіщення населення про лихо, що насувається.

Як населення дізнається про загрожуючу йому небезпеку? Як оперативно і
повно інформувати людей про обстановку, що склалася? Адже від цього
залежить успіх справи.

Тривалий час у цивільній обороні застосовувалися чотири сигнали. Люди
знали, наприклад, якщо звучить сирена, – це сигнал оповіщення цивільної
оборони “Повітряна тривога!”, що попереджує про безпосередню загрозу
нападу з повітря. У такому випадку населення повинно було негайно
залишити свої квартири, робочі місця, транспортні засоби і укритися у
захисних спорудах.

У житті ж (при плановому або раптовому спрацюванні територіальних систем
оповіщення) реакція людей була різна. Одні не звертали на звук уваги,
інші губилися і не знали, що робити. Керівники підприємств починали
телефонувати у територіальні органи управління цивільної оборони і
уточнювати, що сталося, замість того, щоб дати команду на укриття людей
у захисних спорудах. Не було сигналів про стихійне лихо, що
наближується, про аварію.

Думається, варто згадати, що за старих часів, коли десь траплялася біда
або комусь загрожувала небезпека, народ, почувши дзвони або набат,
збирався на схід, дізнавався про те, що трапилось, і приймав рішення по
боротьбі з загрожуючою небезпекою.

Так і тепер, не можна залишати людей у незнанні, вони повинні знати
обстановку, і тільки тоді можна розраховувати на розумні і свідомі дії,
боротися з панікою і іншими негативними явищами. Це збереже життя
багатьом тисячам людей.

Тому у кінці 1988 року був переглянутий і змінений порядок оповіщення
населення в надзвичайних ситуаціях.

Як можна у випадку небезпеки швидко оповістити людей, де б вони не
знаходились?

Було вирішено використовувати сирени. Тому тепер завивання, переривчасті
гудки підприємств, транспортних засобів означають новий попереджувальний
сигнал оповіщення цивільної оборони “УВАГА ВСІМ!” (а не “Повітряна
тривога!”).

Почувши його, не губіться. Негайно ввімкніть на роботі, удома радіо,
радіотрансляційні і телевізійні приймачі для прослуховування екстреного
повідомлення місцевих органів влади або територіальних органів
управління ЦО.

Щоб проінформувати про загрожуючу небезпеку тих, у кого немає радіо і
телевізора, а також тих, хто працює у полі, у лісі, на будівництвах і в
інших віддалених місцях, використовують телефон, пересувні гучномовні
установки, посильних на мотоциклах і кінних.

Основний засіб оповіщення населення – передача повідомлення по радіо і
телебаченню.

Відповідальність за організацію і здійснення своєчасного оповіщення
населення і доведення до нього необхідної інформації покладена на
відповідальні територіальні органи управління ЦО.

Крім того, у цілях скорочення строків доведення інформації про загрозу
радіоактивного і хімічного зараження, катастрофічного затоплення до
населення, що знаходиться на потенційно небезпечних об’єктах і
безпосередньо поблизу них, а також у транспортних засобах, рішенням
начальників ЦО оповіщення вказаного населення може бути покладене на
начальників ЦО відповідних об’єктів і транспортних засобів. При цьому
передбачається можливість оповіщення вказаного населення також і
територіальними органами.

Зміст інформації про екстремальну ситуацію і порядок дій.

На кожний випадок надзвичайних умов місцеві органи ЦО готують приблизні
варіанти повідомлень, які потім, з урахуванням конкретних подій,
коректуються,

Інформація передається протягом 5 хвилин після подачі звукових сигналів
(сирени, гудки і т. ін.).

Вислухавши це повідомлення управління (відділу) з питань надзвичайних
ситуацій та цивільного захисту населення області (району, міста), кожний
повинен діяти без паніки і метушні у відповідності з отриманими
вказівками.

Розглянемо варіант аварії, наприклад, із викидом хлору чи аміаку.

Хлор досить широко застосовується у народному господарстві. Його
використовують для відбілювання тканин, при виробництві целюлози і
паперу, виготовленні різних видів каучуку (резини), для знезараження
води на водопровідних станціях і як засіб дезинфекції.

Аміак зустрічається там, де працюють холодильні установки
(м’ясопродукти, рибоконсервні, нафтопереробні заводи), при виробництві
добрив і іншої хімічної продукції. Треба врахувати, які підприємства є у
місті, чи є там сильнодіючі речовини.

Приблизні варіанти текстів повідомлень управління (відділу) з питань НС
та ЦЗН населенню у надзвичайних ситуаціях.

Отже, у місті прозвучали сирени, жителі ввімкнули приймачі, телевізори і
почули повідомлення.

При аварії на хімічно небезпечному об’єкті.

“Увага! Говорить відділ з питань надзвичайних ситуацій та цивільного
захисту населення міста. Громадяни! Трапилася аварія на бавовняному
комбінаті із викидом в атмосферу хлору – сильнодіючої отруйної речовини.
Хмара зараженого повітря поширюється у … (такому-то) напрямку. У зону
хімічного зараження потрапляють (іде перерахування вулиць, кварталів,
районів). Жителям вулиць … (таких-то) із приміщень не виходити.
Зачинити вікна, двері, здійснити герметизацію квартир (будинків). У
підвалах, нижніх поверхах не укриватися, тому що хлор важчий за повітря
і затікатиме у низинні місця і підвали будинків.

Жителям вулиць … (таких-то) негайно залишити квартири, установи,
підприємства за планом евакуації і виходити у райони … (такі-то).

Повідомте про це сусідам. Слухайте наші повідомлення. У подальшому дійте
у відповідності із вказівками відділу з питань НС та ЦЗН міста.”

При аварії на атомній електростанції (на радіаційне небезпечному
об’єкті).

“Увага! Говорить відділ з питань надзвичайних ситуацій та цивільного
захисту населення міста. Громадяни! Трапилася аварія на атомній
електростанції. В районі електростанції і у населених пунктах …
(перерахувати) очікується випадіння радіоактивних опадів. У зв’язку з
цим населенню, що проживає у вказаних пунктах, необхідно знаходитись у
приміщеннях. Провести додаткову герметизацію житлових приміщень і місць
знаходження домашніх тварин. Прийняти йодистий препарат. У подальшому
діяти у відповідності з вказівками відділу з питань надзвичайних
ситуацій та цивільного захисту населення міста”.

При можливому землетрусі.

“Увага! Говорить відділ з питань надзвичайних ситуацій та цивільного
захисту населення міста. Громадяни! У зв’язку з можливим землетрусом
вживайте необхідні заходи безпеки. Відключіть газ, воду, електрику,
загасіть вогонь у печах. Оповістіть про це сусідів.

Візьміть необхідний одяг, документи, продукти харчування, воду і
виходьте на вулицю. Надайте допомогу старим, хворим. Займіть місце у
віддаленні від будівель і ліній електропередач. Якщо під час першого
поштовху ви опинилися у приміщенні, встаньте у дверний або балконний
проріз. Підтримуйте спокій, порядок і витримку. Слідкуйте за нашими
повідомленнями”.

При повені.

“Увага! Говорить відділ з питань надзвичайних ситуацій та цивільного
захисту населення міста. Громадяни! У зв’язку з підвищенням рівню води у
річці … (такій-то) очікується підтоплення будівель у районі вулиць …
(перерахувати) і селища … (такого-то). Населенню, що проживає на цих
вулицях і у селищі, перенести необхідні речі на горища, верхні поверхи,
підготувати вкрай необхідний одяг і взуття, зібрати продукти харчування.
Перед виходом вимкнути електрику, газ і самим йти у безпечні райони
(перерахувати). Там пройти реєстрацію на збірному евакопункті (вказати
адресу). Про отриману інформацію сповістити сусідів, надати допомогу
старим і хворим. За будь-яких обставин не губіть самовладання, не
піддавайтесь паніці. Будьте уважні до наших повідомлень!”.

Примітка. Виходячи з умов аварії, катастрофи або стихійного лиха, а
також обстановки, що склалася, зміст текстів звернення може відрізнятися
від наведених вище.

Приблизні варіанти текстів повідомлень відділу з питань НС та ЦЗН міста
(району) при виникненні повітряної, хімічної або радіаційної небезпеки у
воєнний час.

При виникненні повітряної, хімічної або радіаційної небезпеки також
спочатку звучать сирени, тобто сигнал “Увага усім!”, потім передається
відповідна інформація.

При повітряній тривозі.

“Увага! Говорить відділ з питань надзвичайних ситуацій та цивільного
захисту населення міста. Громадяни! Повітряна тривога! Повітряна
тривога! Відключіть газ, воду, загасіть вогонь у печах. Візьміть засоби
індивідуального захисту, документи, запас води і продуктів, вимкніть
світло. Попередьте сусідів і при необхідності допоможіть хворим і старим
вийти на вулицю. Якомога швидше займіть захисну споруду або укрийтеся у
складках місцевості. Дотримуйтесь порядку і спокою. Будьте уважні до
наших повідомлень”.

При хімічній тривозі.

“Увага! Увага! Говорить відділ з питань надзвичайних ситуацій та
цивільного захисту населення міста. Громадяни! Виникла безпосередня
загроза хімічного зараження. Надягніть протигази, укрийте дітей у
камерах захисних дитячих. Для захисту поверхні тіла використайте
комбінезони, чоботи, спортивний одяг. При собі майте плівкові
(полімерні) накидки, куртки або плащі. Перевірте герметизацію житлових
приміщень, стан вікон і дверей. Загерметизуйте продукти харчування і
створіть у ємностях запас води. Укрийте свійських тварин і корми.

Сповістіть сусідів про отриману інформацію. Надайте допомогу хворим і
старим.

Надалі дійте у відповідності із нашими вказівками”.

При радіаційній небезпеці.

“Увага! Увага! Говорить відділ з питань надзвичайних ситуацій та
цивільного захисту населення міста. Громадяни! Виникла загроза
радіоактивного зараження. Приведіть у готовність засоби індивідуального
захисту і тримайте їх постійно при собі. По нашій команді або при
необхідності надягніть їх. Для захисту поверхні тіла від забруднення
радіоактивними речовинами використовуйте комбінезони і чоботи,
спортивний одяг. При собі мати плівкові (полімерні) накидки, куртки або
плащі.

Перевірте герметизацію житлових приміщень, стан вікон, дверей.
Загерметизуйте продукти харчування і створіть у ємностях запас води.
Укрийте свійських тварин і корми. Сповістіть сусідів про отриману
інформацію. Надайте допомогу хворим і старим. Надалі дійте у
відповідності з нашими вказівками”.

При відбої повітряної тривоги.

“Увага! Увага! Говорить відділ з питань надзвичайних ситуацій та
цивільного захисту населення міста. Громадяни! Відбій повітряної
тривоги! Відбій повітряної тривоги! Всім повернутися до місць роботи або
проживання. Надайте допомогу хворим і старим. Будьте готові до
повторного (можливого) нападу. Завжди майте при собі засоби
індивідуального захисту. Будьте уважні до наших повідомлень!”.

Примітка. Тексти повідомлень передаються протягом 5 хвилин. При
необхідності зміст звернення буде змінюватись.

ЯК ДІЯТИ ЗА СИГНАЛАМИ ЦИВІЛЬНОЇ ОБОРОНИ.

При аварії на атомній електростанції. Почувши звуки сирен і гудків,
ввімкнути радіоточку, радіо- і телевізійні приймачі. Почувши оповіщення,
укритися у захисній споруді, підвалі або у будівлі, де застав сигнал. У
будівлі зачинити вікна, двері, вентиляційні отвори, загерметизувати
кімнату (квартиру), створити триденний запас води. Прийняти препарат
йодистого калію: дорослі і діти від 2 років і старші – 1 таблетку –
0,125 г, діти до 2 років – 1/3 таблетки, запиваючи чаєм, водою. При
відсутності таблеток приймати 5%-ну настойку йоду: для дітей, старших за
2 роки – 1-2 краплі на 100 г молока (поживної суміші) 3 рази на день.
Надягти ватно-марлеву пов’язку, по можливості знаходитись подалі від
вікон і зовнішніх стін. Свійських тварин загнати у приміщення для
тварин. Здійснити герметизацію джерел водопостачання і кормів.

Одержавши повідомлення про евакуацію, зберіть необхідний запас
продуктів, що не зіпсуються, на 2-3 доби, медикаменти, 5%-ну настойку
йоду, одяг, взуття, речі туалету, постільну білизну, документи, найбільш
цінні речі і гроші (загальна вага речей на одну людину не повинна
перевищувати 50 кг).

Упакуйте все у поліетиленові мішки, чекайте підходу автотранспорту. З
підходом автотранспорту або на призначений час у квартирі слід
відключити газ, воду, електроприлади і т.п., надягти плащ з капюшоном,
панчохи, рукавички, узяти речі і змінне взуття, закрити квартиру (дім),
здати ключі у ЖЕК або їх представникам і прямувати до місця посадки.
Виконання цих правил збереже ваше здоров’я.

При аварії на хімічно небезпечному об’єкті. Почувши звуки сирен і
гудків, ввімкніть радіоточку, радіо і телевізійні приймачі. Прослухавши
повідомлення, виконайте дані вам рекомендації, Якщо ви опинились у
хімічному вогнищі, потрібно швидко вийти із нього по вказівці
працівників цивільної оборони або самостійно у бік, перпендикулярний
напрямку вітру.

При знаходженні у приміщенні здійсніть його герметизацію. Надягніть
засоби індивідуального захисту. Залиште нижні поверхи будівель і йдіть
до підвищених місць, що розташовані над територією. Надайте допомогу
старим і хворим особам. Повідомте сусідів про отримані відомості. Строго
дотримуйтесь вимог представників цивільної оборони. Виконання їх вимог
збереже ваше здоров’я.

При виникненні землетрусу.

Почувши звуки сирен і гудків, включити радіоточку, радіо- і телевізійні
приймачі. Прослухавши повідомлення штабу цивільної оборони, приступіть
до виконання даних вам рекомендацій. Вимкніть нагрівальні прилади,
загасіть вогонь у печі, одягніть дітей, візьміть перев’язочні засоби,
документи, необхідні речі, запас продуктів і води, вимкніть освітлення і
йдіть на вулицю. Виходьте на вільне місце подалі від будівель і споруд.
Пам’ятайте, що при руйнуванні будинків уламки розлітаються на відстань
не менш як 2/3 висоти будівлі. Строго дотримуйтесь вимог і вказівок
представників цивільної оборони. Їх виконання збереже ваше здоров’я.

При повені.

Почувши звуки сирен і гудків, ввімкніть радіоточку, радіо- і телевізійні
приймачі. Прослухавши повідомлення відділу з питань НС та ЦЗН міста
(району), переходьте до виконання наданих вам рекомендацій. Вимкніть
нагрівальні пристрої, загасіть вогонь у печі, одягніть дітей, візьміть
документи, найбільш цінні речі і гроші, запас продуктів і води (загальна
вага речей на одну людину не повинна перевищувати 50 кг). З підходом
автотранспорту для забезпечення евакуації, або з відбуттям на збірний
евакуаційний пункт у самостійному порядку – у квартирі відключіть газ,
воду, електроприлади тощо, візьміть речі, зачиніть квартиру (дім),
здайте ключі в ЖКВ або їх представникам і йдіть до місця посадки. Строго
дотримуйтесь вимог і вказівок представників цивільної оборони. Їх
виконання збереже ваше здоров’я.

При повітряній тривозі (ПТ).

Почувши звуки сирен і гудків, ввімкніть радіоточку, радіо- і телевізійні
приймачі. Прослухавши повідомлення відділу з питань надзвичайних
ситуацій та цивільного захисту населення міста (району), переходьте до
виконання наданих вам рекомендацій.

ВСЕ НАСЕЛЕННЯ ЗОБОВ’ЯЗАНЕ УКРИТИСЯ У ЗАХИСНИХ СПОРУДАХ!

Якщо сигнал застав Вас:

удома – негайно вимкнути нагрівальні прилади, газ, загасити вогонь у
печі, одягти дітей, взяти засоби індивідуального захисту, аптечку
індивідуальну, документи, необхідні речі. запас продуктів і води,
вимкнути освітлення і швидше йти у сховище (укриття); при можливості,
попередьте сусідів;

на роботі – вжити заходів по безаварійній зупинці виробництва
(відповідно до інструкції) і йти в укриття;

на вулиці – швидко укритися у найближчому сховищі, укритті;

у громадському місці – без паніки діяти за вказівками адміністрації;

в автобусі, тролейбусі, трамваї – дочекатися зупинки і зайняти найближче
укриття.

При відбої повітряної тривоги (Відбій ПТ). Почувши повідомлення відділу
з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення району
(міста) по зберігшихся радіотрансляційних мережах, телефонних каналах
зв’язку, а також з рухомих гучномовних установок про те, що повітряна
небезпека минула, в організованому порядку залишити захисну споруду за
командою адміністрації захисної споруди.

Приступайте до виконання своїх громадянських обов’язків. Будьте готові
до укриття по команді “Повітряна небезпека”.

При хімічній тривозі.

Почувши звуки сирен і гудків, ввімкніть радіоточку, радіо- і телевізійні
приймачі. Прослухавши повідомлення відділу з питань надзвичайних
ситуацій та цивільного захисту населення району (міста), приступайте до
виконання наданих вам рекомендацій. Швидко надягти протигаз і засоби
захисту шкіри (за відсутності табельних засобів використовувати плівкові
матеріали, плащі типу “болонья”, гумові чоботи, рукавички) і укритися у
захисній споруді. При загрозі хімічного зараження (при роботі на
зараженій території) – прийняти антидот, а в умовах бактеріологічного
зараження – проти бактеріологічний засіб №1 із аптечки АІ-2. Якщо
поблизу захисних споруд немає, то можна використовувати житлові,
виробничі і підсобні приміщення. Якщо ви опинилися у хімічному вогнищі,
то треба швидко вийти з нього – за вказівкою працівників цивільної
оборони або самостійно, у бік, перпендикулярний до напрямку вітру. Вихід
із бактеріологічного вогнища дозволяється організовано і лише за
наявності документа про проходження обсервації.

При радіаційній небезпеці.

Почувши звуки сирен і гудків, ввімкніть радіоточку, радіо- і телевізійні
приймачі. Прослухавши повідомлення відділу з питань надзвичайних
ситуацій та цивільного захисту населення району (міста), приступайте до
виконання наданих вам рекомендацій. Укритися у захисній споруді,
підвалі, льоху або у споруді, де застав сигнал. У будівлі зачинити
вікна,

двері, вентиляційні отвори, загерметизувати кімнату (квартиру), створити
триденний запас води. Прийняти препарат йодистого калію: дорослі і діти
від 2-3 років і старші – 1 таблетку, діти до 2 років – 1/3 таблетки;
запивати чаєм, водою, молоком. При відсутності таблеток приймати 5%-ну
настойку йоду: для дітей, старших за 2 роки і дорослих – 3-5 крапель на
склянку молока (води), для дітей до 2 років – по 1-2 краплі на 100 г
молока (поживної суміші) 3 рази на день. Надягти ватно-марлеву пов’язку,
по можливості знаходитись далі від вікон і зовнішніх стін.

Одержавши повідомлення про евакуацію, зберіть необхідний запас
продуктів, що не псуються, на 3-5 діб, медикаменти, найбільш цінні речі
і гроші (загальна вага на одну людину не повинна перевищувати 50 кг).
Упакуйте все у поліетиленові мішки. Чекайте підходу автотранспорту.
Виконання цих вимог збереже вам здоров’я.

ПОРЯДОК ЗАПОВНЕННЯ ЗАХИСНИХ СПОРУД І ПЕРЕБУВАННЯ У НИХ. ПОРЯДОК
ЕВАКУАЦІЇ ІЗ ЗАХИСНИХ СПОРУД. ОСОБЛИВОСТІ ВИКОРИСТАННЯ ЗАХИСНИХ СПОРУД
ПРИ АВАРІЯХ НА РАДІАІПЙНО-1 ХІМІЧНО НЕБЕЗПЕЧНИХ ОБ’ЄКТАХ.

Захист виробничих сил країни від стихійних лих, аварій на радіаційно- і
хімічно небезпечних об’єктах – одна з найважливіших державних задач. Як
і в минулому, так і тепер, одним із шляхів вирішення цієї задачі, поряд
з іншими, є створення у населених пунктах різних типів захисних споруд,
призначених для укриття людей.

Термін “Захисні споруди цивільної оборони” об’єднує різноманітні типи
сховищ і протирадіаційних укриттів, призначених для захисту населення
від сучасних засобів ураження.

Захисні споруди можуть бути побудовані як завчасно, так і за особливою
вказівкою. Завчасно будують, як правило, окремо розташовані або
вбудовані у підвальну частину будівлі споруди, що розраховані на
тривалий час експлуатації. У мирний час передбачається можливість
використання споруд у різних народногосподарських цілях – гаражі,
побутові приміщення, навчальні класи і т. ін. При цьому необхідно
забезпечувати можливість використання захисних споруд за прямим
призначенням.

На наш час ефективність захисту людей від радіаційної і хімічної
небезпеки залежить не лише від технічної справності і готовності до
прийому людей захисних споруд, обладнаних складним устаткуванням, але й
від підготовки персоналу по обслуговуванню захисних споруд, який повинен
уміти у різних умовах обстановки, що склалася, прийняти правильне
рішення і виконати усі задачі, що виникають при цьому.

Захисні споруди – основний засіб захисту населення. Їх види.

Захисні споруди – це інженерні споруди особливого призначення.
Використовуються для захисту населення від викидів радіоактивних речовин
при аварії на атомних електростанціях, аваріях на хімічно небезпечних
об’єктах, при можливих вторинних вражаючих факторах від стихійних лих,
аварій і катастроф.

У залежності від захисних властивостей ці споруди поділяються на сховища
і протирадіаційні укриття (ПРУ). Крім того, для захисту людей можуть
застосовуватися простіші укриття. Тому при вирішенні задачі захисту
населення у сховищах (ПРУ) важливе місце займає забезпечення населення
такими спорудами. Зрозуміло, що надійний захист може бути забезпечений
лише у тому випадку, якщо мається достатня кількість цих споруд: при
необхідності вони можуть бути використані людьми за відповідним сигналом
у лічені хвилини. Сховища і ПРУ звичайно будуються завчасно.

При безпосередній загрозі виникнення НС, якщо кількість завчасно
побудованих сховищ і ПРУ недостатня, слід будувати швидко звідні сховища
з готових будівельних елементів і конструкцій з цегли, бетону, пило- і
лісоматеріалів і пристосовувати під ПРУ підвальні і інші заглиблені
приміщення. Крім того, у цей час повсюди слід споруджувати простіші
укриття, у будівництві яких повинно приймати участь усе працездатне
населення.

Сховища.

До сховищ належать споруди, що забезпечують найбільш надійний захист
людей від усіх факторів ураження. Сховища захищають від ОР і
бактеріальних засобів, від високих температур і шкідливих газів у зонах
пожеж, від обвалів і уламків руйнувань при вибухах.

Люди можуть знаходитись у сховищах тривалий час, навіть у завалених
сховищах безпека їх забезпечується протягом декількох діб. Надійність
захисту у сховищах досягається за рахунок підвищення тривкості
огороджуючих конструкцій, а також за рахунок створення
санітарно-гігієнічних умов, що забезпечують нормальну життєдіяльність у
сховищах у випадку зараження навколишнього середовища на поверхні
радіоактивними, отруйними речовинами і бактеріальними засобами або
виникнення масових пожеж.

Найбільш поширені вбудовані сховища. Під них звичайно використовують
підвальні приміщення, поверхи виробничих, громадських чи житлових
будівель. Можливо також будівництво сховищ у вигляді окремо розташованих
споруд. Такі сховища повністю або частково заглиблені і обсипані зверху
і з боків ґрунтом. Під них можуть бути пристосовані різні підземні
переходи і галереї. Для захисту використовуються метрополітени, гірські
виробки. Сховища повинні розташовуватись у місцях найбільшого скупчення
людей, для укриття яких вони призначені.

Сховище складається з основних приміщень, призначених для розміщення
людей, що укриваються, шлюзових камер і допоміжних приміщень – входів,
фільтровентиляційної камери, санітарно-побутових відсіків, а у ряді
випадків – і приміщень захищеної дизельної установки і артезіанської
свердловини. У сховищі виділяють приміщення під комору для продуктів
харчування і для медичної кімнати, посту.

Приміщення, призначене для розміщення тих, що укриваються,
розраховується на певну кількість людей: на одну людину передбачається
не менш як 0,5 кв. м площі підлоги і 1,5 куб. м внутрішнього об’єму.
Основне приміщення сховища розбивається на відсіки вмістом по 50-75
чоловік. У приміщені (відсіках) обладнуються двох або триярусні
нари-лавки для сидіння і полиці для лежання. Місця для сидіння
влаштовуються розміром 0,45х0,45 м, а для лежання 0,55х1,8 м.

Для того, щоб у приміщення не потрапляло заражене радіоактивними,
отруйними і бактеріальними речовинами повітря, вони добре
герметизуються. Це досягається підвищеною щільністю стін і перекриттів
таких приміщень, затулянням у них усіх технологічних отворів тощо, а
також відповідним обладнанням входів.

Сховище має звичайно не менше двох входів, розташованих у протилежних
боках. Вбудоване сховище повинно мати, крім того, аварійний вихід.

У фільтровентиляційній камері розміщується фільтровентиляційний агрегат,
що забезпечує вентиляцію приміщень сховища і очищення зовнішнього
повітря від радіоактивних, отруйних і бактеріальних засобів. Він може
працювати у двох режимах: чистої вентиляції і фільтровентиляції. У
першому режимі повітря очищується від грубодисперсного радіоактивного
пилу (у протипиловому фільтрі), а у другому – від інших радіоактивних
речовин, а також від отруйних речовин і бактеріальних засобів (у
фільтрах-поглинувачах). Кількість зовнішнього повітря, що подається у
сховище за режимом чистої вентиляції – від 2 до 8 куб. м на год. на
людину, що укривається. Подача повітря здійснюється по повітропроводах
за допомогою вентилятора.

При розташуванні сховища у місці, де можлива сильна пожежа або
загазованість СДОР, може передбачатися режим повної ізоляції приміщень
сховища з регенерацією повітря у них.

Мережі повітропроводів, розташовані у сховищі, фарбуються у кольори, які
легко розрізнювати: режиму чистої вентиляції – у білий; режиму
фільтровентиляції – у жовтий.

Труби рециркуляції повітря фарбуються також у червоний колір.

Якщо сховище загерметизоване надійно, то після зачинення дверей,
віконниць і приведення фільтровентиляційного агрегату у дію тиск повітря
всередині сховища стає вищим за атмосферний (утворюється так званий
підпір).

У приміщеннях сховища розміщуються, крім того, комплект засобів для
ведення розвідки, (дозиметричні прилади, прилади хімічної розвідки і т.
ін.), захисний одяг, засоби гасіння пожежі, аварійний запас інструменту,
засоби аварійного освітлення, запас продовольства і води. У сховищі
повинні бути також документи, що визначають характеристику і правила
його утримання, паспорт, план, табель обладнання сховища, схема
зовнішніх і внутрішніх мереж з вказанням вимикаючих пристроїв, журнал
перевірки стану сховища та ін.

Протирадіаційні укриття (ПРУ). При аваріях на АЕС і вибухах ядерних
боєприпасів по сліду руху хмари вибуху випадають радіоактивні речовини.
Цими речовинами заражується місцевість, споруди, посіви, водоймища тощо;
люди, що опинились на сліді хмари вибуху поза укриттями, можуть отримати
ураження у результаті потрапляння радіоактивних речовин в організм при
диханні, з їжею і водою, а також у результаті зовнішнього опромінення.
Через деякий час рівні радіації на місцевості знижуються і доходять до
безпечних для людини значень. Так, рівень радіації після наземного
вибуху через дві години зменшується майже удвічі, через три години – у 4
рази, через сім – у 10 разів, через дві доби – у 100 разів. За час
випадання радіоактивних речовин і спаду рівнів радіації до безпечних
значень люди, щоб уникнути ураження, повинні знаходитись у захисних
спорудах. Захист від радіоактивних речовин окрім сховищ забезпечують
протирадіаційні укриття (ПРУ): вони добре захищають людей від опромінень
в умовах радіоактивного зараження, а також від потрапляння радіоактивних
речовин в органи дихання, на шкіру і одяг. ПРУ, крім того, здатні
захищати людей від проникаючої радіації, у тому числі і від нейтронного
шару, частково від ударної хвилі вибуху, від безпосереднього потрапляння
на шкіру і одяг людей крапель отруйних речовин і аерозолів
бактеріологічних засобів.

Захисні властивості ПРУ від радіоактивних опромінень оцінюються
коефіцієнтом захисту, який показує, у скільки разів рівень радіації на
відкритій місцевості на висоті 1 м більше рівня радіації в укритті.
Іншими словами, коефіцієнт захисту показує, у скільки разів ПРУ
послаблює дію радіації, а унаслідок, і дозу опромінення людей.

ПРУ влаштовуються так, щоб коефіцієнт захисту у них був найбільший. Вони
влаштовуються перш за все у підвальних поверхах будівель і споруд.
Підвали у дерев’яних будинках послаблюють радіацію у 7-12 разів, у
кам’яних будівлях – у 200-300 разів, а середня частина підвалу кам’яної
будівлі на декілька поверхів – у 500-1000 разів. Під ПРУ можуть бути
пристосовані також наземні поверхи будівель і споруд. Найбільш придатні
для цього внутрішні приміщення кам’яних будівель з капітальними стінами
і невеликою площею прорізів. Перші поверхи двоповерхових кам’яних
будівель послаблюють радіацію у 5-7 разів.

У сільській місцевості особлива увага має приділятися використанню під
ПРУ льохів, що знаходяться в особистому користуванні, а також
овочесховищ.

У цілях посилення захисних властивостей приміщень, що використовуються
під ПРУ, їх слід відповідним чином дообладнати. Дообладнання підвальних
приміщень будівель підвищує захисні властивості їх у декілька разів;
коефіцієнт захисту підвалів дерев’яних будинків, наприклад, підвищується
приблизно до 100, кам’яних будинків – до 800-1000. Необладнані льохи
послаблюють радіацію у 7-12 разів, а обладнані – у 350-400 разів;
необладнані овочесховища послаблюють радіацію у 40 разів, а обладнані –
у 1000 разів.

Вентиляція заглиблених укриттів вмістом до 50 чоловік здійснюється
природним провітрюванням через припливний та витяжний короби.

У ряді випадків можливо зведення окремо розташованих швидкозвідних ПРУ.
Для їх будівництва використовують промислові (збірні залізобетонні
елементи, цеглу, арматуру, труби, прокат) або місцеві (лісоматеріали,
каміння, саман, хмиз, очерет) будівельні матеріали. Зимою можна
використовувати промерзлий ґрунт, лід і сніг.

Внутрішнє обладнання ПРУ аналогічне обладнанню приміщень сховищ,
призначених для розміщення людей.

Простіші укриття – щілини. Найбільш доступними простішими укриттями є
щілини – відкриті і особливо перекриті. Якщо, приміром, люди укриються
навіть у простих, відкритих щілинах, то імовірність їх ураження ударною
хвилею, світловим випромінюванням і проникаючою радіацією ядерного
вибуху зменшиться у 1,5-2 рази у порівнянні з розташуванням на відкритій
місцевості, можливість опромінення людей у результаті радіоактивного
зараження місцевості зменшиться у 2-3 рази, а після дезактивації
заражених щілин – у 20 разів і більше. Якщо ж щілини перекрити, то
захист від світлового опромінювання буде повний, від ударної хвилі
збільшиться у 2,5-3 рази, а від проникаючої радіації і радіоактивного
випромінювання при товщині ґрунтової відсипки поверх перекриття 60-70 см
– у 200-300 разів. Перекриття щілини буде запобігати, крім того,
безпосередньому потраплянню на одяг і шкіру людей радіоактивних,
отруйних речовин і бактеріальних засобів, а також від ураження уламками
будівель, що руйнуються при землетрусі, смерчі, урагані.

Слід, однак, пам’ятати, що щілини, навіть перекриті, не забезпечують
захисту від отруйних речовин і бактеріальних засобів.

При користуванні ними у випадках хімічного і бактеріологічного зараження
слід застосовувати засоби індивідуального захисту: у перекритих щілинах
– звичайно засоби захисту органів дихання; у відкритих щілинах, крім
того, засоби захисту шкіри.

Необхідно також твердо з’ясувати, що щілини, як і можливі інші простіші
укриття, не можна розглядати як основу укриття населення. Вони у
більшості своїй будуть виступати проміжним етапом у забезпеченні захисту
населення; зрештою, все населення повинно мати можливість укриватися у
більш надійних спорудах -у сховищах і протирадіаційних укриттях.

Щілини при необхідності можна зводити на території підприємств, установ,
навчальних закладів, сільськогосподарських та інших об’єктів
господарської діяльності, а також у житлових районах. Їх необхідно
будувати, крім того, у таких місцях можливого скупчення людей, як збірні
евакуаційні пункти, станції посадки і висадки населення при евакуації,
на маршрутах руху евакуйованих пішим порядком.

Щілини слід розташовувати поза зонами можливих завалів, тобто на
відстані від наземних будівель, що дорівнює половині висоти найближчої
будівлі плюс 3 метри, а при наявності вільної території – ще далі. Разом
з тим їх слід розташовувати по можливості ближче до місць постійного або
передбачуваного перебування людей, котрі будуть користуватися щілинами.

Порядок заповнення захисних споруд і перебування у них. Порядок
евакуації.

Про загрозу НС населення сповіщається по місцю роботи або мешкання
відповідними посадовими особами – представниками районної адміністрації,
органів управління цивільної оборони, захисту населення і територій по
радіо, телебаченню та іншими засобами зв’язку. Із оголошенням загрози
надзвичайної ситуації у сховища і протирадіаційні укриття вмістом більш
як 50 чоловік прибувають призначені коменданти і ланки обслуговування
сховищ і укриттів; у протирадіаційних укриттях вмістом менш як 50
чоловік призначаються старші (особливо із числа тих, що укриваються у
них людей). На цих осіб покладається підтримання захисних споруд у
готовності і організація укриття у них населення.

Укриття населення у захисних спорудах, включаючи і простіші укриття,
провадиться згідно відповідних сигналів оповіщення цивільної оборони.
Звісно, якщо людина почує або побачить виникнення надзвичайної ситуації
сама, то немає чого чекати сигналу, необхідно негайно діяти у
відповідності із обстановкою – йти у захисну споруду або вживати інших
заходів захисту.

Заповнення захисних споруд провадиться організовано і швидко. Люди
розміщуються у них за вказівкою коменданту (старшого) по споруді; особи,
що прибувають з дітьми, розміщуються у місцях, спеціально відведених для
них, звичайно поблизу повітропровідних каналів (труб, коробів).

Після прийнятого сигналу цивільної оборони, заздалегідь вказаного
місцевим органом управління ЦО, заповнення захисних споруд припиняється,
двері у них зачиняються. У сховищах вмикається фільтровентиляційна
система за режимом фільтровентиляції; переключення цієї системи на режим
фільтровентиляції здійснюється за сигналом “Хімічна небезпека”. У
протирадіаційних і простіших укриттях після заповнення їх засувки у
витяжних коробах зачиняються.

У захисних спорудах необхідно строго додержуватись встановленого режиму
і порядку. Ти, що укриваються повинні беззастережно виконувати усі
розпорядження коменданту (старшого) і чергових по сховищу або укриттю.
Вони зобов’язані, крім того, надавати коменданту (старшому) і ланці
обслуговування допомогу у підтриманні порядку у споруді.

Додержання строгої дисципліни – одна із головних умов надійного захисту
тих, що укриваються у захисних спорудах. Тим, що укриваються не
дозволяється без потреби ходити по приміщенням сховища або укриття,
палити, самостійно вмикати і вимикати електроосвітлення, інженерні
агрегати і мережі, відчиняти і зачиняти двері і завіси. Забороняється
запалювати свічки, гасові лампи і саморобні ліхтарі, без дозволу брати
інструмент, що знаходиться у спорудах.

Люди, що прибули у захисну споруду, повинні мати при собі засоби
індивідуального захисту (протигаз, респіратор, ватно-марлеву пов’язку),
запас продуктів харчування і води, речі туалету, самі необхідні речі і
документи. Приносити із собою речі, легкозаймисті і сильно пахнучи
рідини і речовини, а також приводити із собою тварин не дозволяється.

Відпочинок у захисній споруді організується позмінне, щоб при тривалому
перебуванні кожний міг відпочити лежачи.

Підлогу в укритті треба періодично змочувати водою, а через 2-3 доби всі
поверхні ПРУ і предмети у ньому протирають мокрою ганчіркою. Продукти і
воду зберігають у щільно закритій тарі, щоб забезпечити захист від
різних видів забруднень (радіоактивних, хімічних).

У сховищах і укриттях необхідно додержуватись тиші. У них можуть
організовуватися бесіди, читання вголос і прослуховування радіопередач,
дозволяється грати у тихі ігри (шахи, шашки і т.д.). під час прийому їжі
і води у сховищі або укритті вентиляції споруди не повинно бути. Перед
вживанням їжі треба протерти руки вологим рушником (рушник слід тримати
упакованим). Вимикання і знову вмикання фільтровентиляційної системи у
сховищі провадиться за необхідністю, у випадку використання ручного
приводу вентилятора до роботи з ним залучаються ти, що укриваються у
сховищі працездатні люди. У протирадіаційних і простіших укриттях у
перші 3-5 годин після заповнення їх людьми, звісно при умові випадіння
радіоактивних опадів із хмари зараження, засувки у витяжних коробках не
відчиняються. Після цього і через кожні наступні 5-6 годин укриття
вентилюються на 15-20 хвилин. При вентиляції укриття люди повинні
надягти засоби захисту органів дихання. У цей час заборонено
влаштовувати протяги, двері (завіси) повинні бути щільно зачинені. При
вході в укриття і виході з нього людей засувка витяжного короба
тримається зачиненою.

При необхідності виходу із сховища або укриття на заражену місцевість
слід обов’язково використовувати засоби індивідуального захисту. При
поверненні в укриття треба зовні видалити радіоактивний пил із засобів
індивідуального захисту, верхнього одягу і взуття, у тамбурі входу у
споруду обережно зняти засоби захисту шкіри, а при можливості одяг і
взуття залишити у тамбурі. Засоби захисту органів дихання знімаються
після входу у сховище (укриття).

Час перебування населення у захисних спорудах визначають штаби ЦО та з
НС об’єктів господарської діяльності. Вони встановлюють, крім того,
порядок дій і правила поведінки населення при виході із сховищ і
укриттів.

Евакуація із сховища (укриття) провадиться після отримання розпорядження
на вихід із нього. Коли таке розпорядження надійде, необхідно надягти
потрібні засоби індивідуального захисту, а особам, що знаходились в
укриттях і уже використовуючих протигази, – засоби захисту шкіри, і
залишити споруду, щоб вийти за межі осередку ураження.

Виходити із осередку ураження треба у напрямках, позначених спеціальними
показниками, або вказівками постів ЦО (міліції). Якщо немає ні
покажчиків, ні постів, то пересуватися слід у напрямку, перпендикулярну
напрямку вітру. Це забезпечить швидкий вихід із осередку ураження,
оскільки глибина розповсюдження хмари зараженого повітря (вона співпадає
із напрямком вітру) у декілька разів перевищує ширину його фронту.

На зараженій радіоактивними або отруйними речовинами території слід
рухатися обережно, не бігти і не здіймати пилу. Не можна притулятися до
будівель і доторкатися до оточуючих предметів (вони можуть бути
заражені). Не слід наступати на видимі краплі і мазки СДОР. На зараженій
території забороняється знімати протигази та інші засоби захисту. У тих
випадках, коли невідомо, заражена місцевість чи ні, краще діяти так,
ніби вона заражена.

Особлива обережність повинна додержуватись при русі по зараженій
території через парки, сади, городи і поля. По можливості слід уникати
руху ярами і лощовинами, через луки і болота. У містах пари СДОР можуть
застоюватися у замкнених кварталах, парках, а також у під’їздах і на
горищах будинків. Заражена хмара у місті розповсюджується на найбільшу
відстань по вулицях, тунелях, трубопроводах.

У випадку виявлення під час руху по зараженій місцевості крапель або
мазків СДОР на шкірних покривах, одягу, взутті або на засобах
індивідуального захисту, необхідно негайно зняти їх тампонами з марлі
або вати, якщо таких немає, краплі СДОР або мазки знімають тампонами з
паперу, мотлоху. Уражені відкриті місця слід негайно обробити розчинами
із протихімічного пакету.

Для того, щоб пари СДОР і заражене повітря не потрапили у захисну
споруду, необхідно під час перебування людей у сховищі підтримувати
підпір повітря не менш як 50 Па. Надлишок повітря видаляється через
витяжні пристрої, захищені клапанами надлишкового тиску, герметичними
клапанами, захисно-герметичними заглушками. Відтак, захисні споруди
(сховища, ПРУ), крім простіших укриттів, зможуть захистити обслуговуючий
персонал і населення при аваріях на радіаційне – і хімічно небезпечних
об’єктах.

МЕДИЧНІ ЗАСОБИ ІНДИВІДУАЛЬНОГО ЗАХИСТУ

Медичний захист населення є складовою частиною комплексу медичних
заходів цивільної оборони. Він має за мету на основі прогнозування
можливої небезпеки для здоров’я людей попередити або послабити вражаючий
вплив на них іонізуючого випромінювання, отруйних речовин й
бактеріальних засобів шляхом проведення спеціальних профілактичних
заходів з застосуванням медичних засобів захисту, а також організації
санітарно-гігієнічних і протиепідемічних заходів.

Застосування медичних засобів захисту може знизити або попередити вплив
на людей окремих вражаючих факторів надзвичайних ситуацій, особливо при
дії особового складу сил ЦО в осередках ураження (зараження). За певних
умов застосування цих засобів може підвищити ефективність інших способів
захисту(в ході розосередження і евакуації населення при укритті у
захисних спорудах тощо).

Разом з тим не можна орієнтуватися лише на один спосіб захисту, яким би
надійним він не був. У кожному конкретному випадку перевагу слід
надавати тому з них, який найбільш відповідає обстановці, що склалася.
Завдання полягає у тому, щоб підготувати і у випадку необхідності
застосувати будь-який або одночасно усі у комплексі способи захисту і
досягти тим самим якомога більш надійного захисту населення.

Медичні засоби захисту призначені для профілактики і надання допомоги
населенню, що потерпіло від надзвичайних ситуацій. За їх допомогою можна
урятувати життя більшій кількості людей, повністю попередити або значно
знизити розвиток уражень у них, підвищити стійкість організму людини до
вражаючої дії радіоактивних отруйних речовин і бактеріальних засобів.

До медичних засобів захисту належать: радіозахисні препарати; засоби
захисту від дії отруйних речовин – антидоти; протибактеріальні засоби
(антибіотики, вакцини, сироватки тощо).

Радіозахисні препарати призначаються для профілактики уражень
іонізуючими випромінюваннями і послаблення проявів променевої хвороби.

Антидоти – специфічні протиотрути; використовуються для профілактики
ураження людей отруйними речовинами. У випадку їх раннього застосування
досягається високий ефект.

Протибактеріальні препарати – засоби профілактики інфекційних
захворювань.

Вказані вище медичні засоби захисту включаються в основному до аптечок
індивідуальних (АІ). Вони містять препарати: радіозахисні – засоби №1 і
2; засіб, що використовується при отруєнні фосфорорганічними речовинами
(ФОР); проти блювотний засіб; протибактеріальні засоби №1 і №2.
Передбачено включення і протибольового засобу. В АІ-2 мається інструкція
по застосуванню МЗЗ.

До медичних засобів захисту відносяться: пакет перев’язувальний медичний
(ППМ), що складається із стерильної пов’язки для надання допомоги при
пораненнях і опіках; індивідуальний протихімічний пакет (ІПП-8),
призначений для надання само- і взаємодопомоги при ураженні ОР. З його
допомогою проводять часткову спеціальну обробку безпосередньо після
ураження ОР або СДОР.

Профілактика ураження населення, надання першої медичної допомоги людям
в осередках ураження, а після цього і лікарської допомоги з
використанням усіх медичних засобів захисту покладаються на формування і
заклади медичної служби ЦО. У той же час враховується необхідність у
будь-якій складній обстановці надавати першу допомогу в осередках
ураження, як правило, у найкоротші строки, що вимірюються хвилинами.
Цього можна досягти лише при активній участі самого населення через
само- і взаємодопомогу. З урахуванням цього усе населення навчається
відповідним прийомам.

Слід відмітити, що якими б ефективними не були медичні засоби захисту,
все ж таки першорядного значення набуває попередження потрапляння
радіоактивних і отруйних речовин, а також бактеріальних засобів в
організм людини.

¬

th

Ae ¬

®

th

e

gd “‘

2

8

v

|

3/4

?

$

?Ue

??

‚uuu

$

&

&

¤

?

?

O

Ue

o

oe

X

??????????$?Застосування індивідуальних засобів медичного . захисту
попереджує ураження людини, послаблює вплив на неї деяких факторів.
Наприклад, дотримування правил особистої гігієни і застосування
антибактеріальних засобів (антибіотиків, вакцин тощо) запобігає
інфекційним захворюванням.

Своєчасно накладена на рану або місце опіку стерильна пов’язка – це не
лише надання медичної допомоги, але й засіб попередження ускладнень.

Порядок видачі і зберігання медичних засобів індивідуального захисту.

У першу чергу медичними засобами захисту забезпечуються особовий склад
формувань, робітники і службовці об’єктів, що розташовані в категорійних
містах, а також населення міст та інших населених пунктів, у яких
мається хімічно небезпечне виробництво і АЕС.

У другу чергу засобами медичного захисту забезпечується інше населення
категорійних міст, жителі населених пунктів, що розташовані у зонах
можливого руйнування і все населення міст та інших населених пунктів, на
території яких розташовані категорійні об’єкти господарської діяльності.

У третю чергу медичними засобами захисту забезпечується усе інше
населення, включаючи жителів сільських населених пунктів.

Медичні засоби захисту видаються, при цьому треба повідомляти, хто і де
їх буде отримувати, де їх будуть видавати.

Після отримання аптечки необхідно перевірити її комплектність і вивчити
правила користування нею за інструкцією. Не рекомендується розкривати
аптечку без необхідності. перекладати і розкривати пенали з таблетками.
Не можна порушувати герметичність упаковки перев’язувального і
протихімічного пакетів.

Отримані медичні засоби зберігаються у населення до особливого
розпорядження керівництва цивільної оборони. Невикористані пакети і
аптечки здаються на склад у встановленому порядку. При загрозі
надзвичайних ситуацій медичні засоби індивідуального захисту повинні
завжди перебувати у готовності до використання у будь-яку хвилину.

Зберігання, збереження і підтримування у готовності медичних засобів
захисту, призначених для особового складу формувань, робітників і
службовців, інших категорій працюючого населення, учнів, студентів
покладається на керівників ЦО об’єктів, а для іншого населення – на
начальників ЦО міст і районів.

Медичні засоби захисту зберігаються як безпосередньо на об’єктах
господарської діяльності, так і на складах резерву у позаміській зоні.

Найважливішою вимогою, що ставиться організації використання цих
засобів, є забезпечення можливості найшвидшого їх застосування у випадку
необхідності. Для цього засоби, що зберігаються безпосередньо на
об’єктах, закріплюються за тими особами, для яких вони призначені, і
повинні знаходитися у постійний готовності до видачі у мінімально
короткі строки як у мирний час, при аваріях і катастрофах, так і при
загрозі нападу ворога.

Планами ЦО визначений порядок видачі формуванням і населенню медичних
засобів захисту при введені відповідних ступенів готовності ЦО. Разом з
тим ці засоби можуть видаватися і до введення певного ступеня готовності
розпорядчим шляхом по особливим вказівкам.

Пакет перев’язувальний медичний (ППМ). Промисловість випускає три типи
пакетів: індивідуальні, звичайні, першої допомоги з однією подушечкою і
першої допомоги з двома подушечками. Розрізняються вони за способом
упакування, кількістю подушечок і розмірами.

Індивідуальний перев’язувальний пакет складається з бинту, двох
ватно-марлевих подушечок, чохла і шпильки. Розкривши пакет, виймають
бинт і стерильні подушечки так, щоб не торкатися їх внутрішнього боку
руками. Подушечки накладаються внутрішньою стороною на ранкову поверхню,
при наскрізних пораненнях – на вхідний і вихідний отвори і
прибинтовують, кінець бинту закріплюють шпилькою.

Порядок накладення пов’язки: розкрити пакет, витягти шпильку і приколоти
її до одягу; лівою рукою узяти кінець бинта, а правою – скатку бинта і
розгорнути її; накласти подушечки, не торкаючись ними інших предметів,
на рану чи опік тією стороною, яка не прошита нитками; прибинтувати
подушечки, а кінець бинта закріпити шпилькою.

Аптечка індивідуальна (АІ-2).

Практика показує, що при вивченні аптечки індивідуальної вона повинна
бути в руках у тих, хто вчиться. У ній міститься набір медичних засобів,
що розподілені по гніздах. Розмір аптечки: 90х100х20 мм. Маса – 130 г.
Аптечка індивідуальна містить медичні засоби захисту і призначена для
надання допомоги, самодопомоги, взаємодопомоги при пораненнях і опіках
(для зняття болю) і попередження або послаблення уражень
фосфорорганічними ОР, бактеріальними засобами і радіоактивними
речовинами.

Протибольовий засіб знаходиться у гнізді №1 і у шприц-тюбику. На наш час
це гніздо резервне. Шприц-тюбик застосовується при переломах, обширних
ранах і опіках. При його застосуванні додержуються наступних правил:
правою рукою візьміться за корпус шприц-тюбика, а лівою – за ребристий
обідок корпусу; обертальним рухом правої руки поверніть корпус проти
годинникової стрілки; лівою рукою зніміть з голки ковпачок; тримаючи,
шприц-тюбик голкою догори, видушити з неї повітря до появи першої краплі
на кінчику голки; не торкаючись голкою руками, введіть її у м’які
тканини стегна або руки, у верхню частину сідниці і видушіть вміст
шприц-тюбику; не розтискаючи пальців витягніть голку; пришпилити
шприц-тюбик до одягу на грудях.

В екстрених випадках укол робити через одяг. Засоби для попередження
отруєння фосфорорганічними ОР (антидот) знаходиться у гнізді №2 у
круглому пеналі червоного кольору. Приймають його за сигналом аварії на
хімічно небезпечному об’єкті або загрозі хімічного зараження – 1
таблетку. Після цього одразу ж надягають протигаз. При появі і
наростанні ознак отруєння слід прийняти ще одну таблетку. Повторно
приймати препарат рекомендується не раніше, ніж через 5-6 годин.

Протибактеріальний засіб №1 розміщується у гнізді № 5 у двох однакових
чотиригранних пеналах без пофарбування. Приймати слід у випадку
застосування противником бактеріальних засобів, при інфекційному
захворюванні, а також при пораненнях і опіках, Спочатку приймають вміст
одного пеналу (одразу 5 таблеток), потім через 6 годин приймають вміст
другого пеналу (також 5 таблеток).

Протибактеріальний засіб №2 знаходиться у гнізді № 3 у великому круглому
пеналі без пофарбування. Використовувати його слід при шлунково-кишкових
розладах, що виникають після опромінення. У першу добу приймають 7
таблеток (за один прийом), а у наступні дві доби – по 4 таблетки.

Радіозахисний засіб №1 знаходиться у гнізді № 4 у двох восьмигранних
пеналах рожевого кольору. Цей препарат приймається за сигналом “Аварія
на АЕС” і “Загроза радіоактивного зараження” по 6 таблеток за 30-40
хвилин до входу на територію, заражену радіоактивними речовинами або
одразу ж по отриманні розпорядження управління (відділу) з питань НС та
ЦЗН. Якщо тривалість перебування на території, зараженій радіоактивними
речовинами, перевищує 55 годин, прийняти вміст ще одного пеналу (6
таблеток) тому що тривалість дії ліків – 5-6 діб.

Радіоактивний засіб №2 знаходиться у гнізді №6 у чотиригранному пеналі
білого кольору. Приймати його треба по одній таблетці щоденно протягом
10 днів після випадіння радіоактивних опадів при умові вживання в їжу
свіжого молока. У першу чергу препарат давати дітям.

Протиблювальний засіб знаходиться у гнізді № 7 у круглому пеналі
голубого кольору. Одразу ж після опромінення, а також при появі нудоти,
після ушибу голови рекомендується приймати по одній таблетці через 3-4
години.

ПРИМІТКА. Дітям до 8 років на один прийом давати 1/4 дози дорослого,
дітям від 8 до 15 років – 1/2 дози дорослого із перерахованих засобів,
крім радіозахисного засобу №2 і протибольового засобу, які даються у
повній дозі.

У деяких випадках знадобиться приймати одночасно декілька медичних
засобів. Так, при перших ознаках гострої променевої хвороби окрім
профілактичного прийому радіозахисного засобу №1 і протибактеріального
засобу № 2 у випадку появи нудоти приймається ще й протиблювальний засіб
(гніздо № 7). А при загрозі виникнення осередків комбінованого ураження
фосфорорганічними ОР і бактеріальними засобами виникає необхідність
прийому у профілактичних цілях антидоту проти ФОР і протибактеріального
засобу №1.

Можуть бути і інші варіанти прийому медичних засобів аптечки у
залежності від конкретної обстановки.

Індивідуальний протихімічний пакет (ІГШ-8).

Призначений для обеззараження краплинно-рідинних ОР, що потрапили на
шкіру, одяг і спорядження. Пакет складається із складного флакону з
дегазуючим розчином і чотирьох ватно-марлевих тампонів. Коли необхідно,
рідиною із флакону змочуються тампони і у першу чергу притираються
відкриті ділянки шкіри (наприклад, кисті рук, обличчя), а потім краї
коміру і манжети одягу, засоби індивідуального захисту і спорядження.
При обробці рідиною може виникнути відчуття печії шкіри, яке швидко
зникає і не впливає на самопочуття і працездатність. Рідина пакету
отруйна – вона не повинна потрапити в очі. Дегазуюча рідина здатна
вбивати мікробів, тобто володіє дегазуючими властивостями: пакет може
використовуватись і при зараженні бактеріальними засобами. Однак цільове
його призначення – це проведення часткової санітарної обробки при
заражені отруйними речовинами.

За відсутності індивідуального протихімічного пакету обеззаражувати
краплинно-рідинні ОР можна побутовими хімічними засобами. Щоб обробити
шкіру дорослої людини, необхідно завчасно підготувати 1 л 3%-ного
перекису водню і З0 г гідроокису натрію. Їх змішують безпосередньо перед
використанням. Гідроокис натрію можна замінити силікатним клеєм (150 г
клею на 1 л 3%-ного перекису водню). Спосіб застосування такий самий, як
і рідини із протихімічного пакету. При поводженні з сухим натрієм треба
слідкувати, щоб він не потрапив в очі і на шкіру.

ПОРЯДОК ДІЙ НАСЕЛЕННЯ НА ПУНКТАХ ВИДАЧІ 313

Використання засобів індивідуального захисту не виключається жодним з
заходів, що проводиться з метою захисту населення від зброї масового
знищення. Такі засоби захисту повинні бути постійно при людях і нерідко
можуть бути використані ними навіть при знаходженні у сховищах і
протирадіаційних укриттях.

Засоби індивідуального захисту призначені для захисту людини від
радіоактивних отруйних речовин і бактеріальних засобів. За своїм
призначенням вони поділяються на засоби захисту органів дихання і засоби
захисту шкіри людини.

Засоби індивідуального захисту поділяються на фільтруючі і ізолюючі.
Принцип фільтрації полягає у тому, що повітря, необхідне для підтримання
життєдіяльності організму людини, при проходженні через засоби захисту
очищується від шкідливих домішок.

Засоби захисту ізолюючого типу повністю ізолюють організм людини від
зовнішнього середовища.

До засобів захисту органів дихання людини належать: протигази
(фільтруючі і ізолюючі) і респіратори, що є засобами промислового
виробництва, а також простіші засоби захисту – протипилові тканинні
маски ПТМ-1 і ватно-марлеві пов’язки, що звичайно виготовляються силами
самого населення.

Засоби захисту шкіри людини можуть бути спеціальні і простіші
(підручні). Першими будуть оснащуватись переважно особовий склад
невоєнізованих формувань цивільної оборони, що здійснює роботи в
осередках ураження; другі можуть знайти широке застосування серед іншого
населення.

Захисні властивості вітчизняних засобів захисту дуже високі. По
експлуатаційним якостям вони досить зручні і надійні. Засоби захисту
органів дихання і простіші засоби захисту шкіри при необхідності повинні
бути постійно у кожної людини.

Справність засобів індивідуального захисту і збереження їх захисних
властивостей у значній мірі залежать від правильного утримування і
зберігання.

Порядок зберігання засобів захисту.

Засоби індивідуального захисту до надходження у використання звичайно
зберігаються на складах. Вони зберігаються там при певних температурах і
вологості повітря, що підтримуються у приміщеннях, захищених від дії
прямих сонячних променів тощо. Такі умови забезпечують тривале
підтримання захисних властивостей засобів захисту, постійну придатність
їх до використання.

При виникненні небезпеки засоби індивідуального захисту будуть видані на
руки населенню. У цьому випадку збереження засобів захисту придатними до
ефективного використання цілком буде залежати від правильності
зберігання їх власником.

Фільтруючий протигаз необхідно зберігати у зібраному вигляді у сумці,
підвішеним на лямці або поставленим на полиці дном до низу. При
тривалому зберіганні протигазу отвір у дні фільтруючо-поглинальної
коробки повинен бути закритий гумовою пробкою.

Зберігати протигаз треба у сухому приміщенні на відстані не менш як 3
метри від опалювальних пристроїв і приладів. Вогкість може призвести до
іржавіння металевих деталей протигазу і до зниження поглинаючої
здатності (у результаті зволоження фільтру і шихти)
фільтруючо-поглинальної коробки. Під дією високої температури можливе
надмірне висихання шихти.

Протигаз, що побував під дощем, або змок з іншої причини за першою ж
можливістю треба витягти із сумки, ретельно протерти і просушити на
повітрі. У холодний час при внесенні протигазу у тепле приміщення
протирати його деталі слід після того, як він відпотіє (через 10-15
хвилин). Укладати протигаз лише у гарно висушену сумку. Ні в якому разі
не можна допускати потрапляння води у фільтруючо-поглинальну коробку
протигазу.

Протигаз треба охороняти від ударів та інших механічних впливів, при
яких можуть бути зім’яті металеві деталі, у тому числі
фільтруючо-поглинальна коробка, ушкоджена шолом-маска (маска), розбите
скло окулярного вузла тощо. Слід особливо обережно поводитися із
клапанами видиху і без необхідності не виймати їх із клапанної коробки.
Якщо клапани засмітились або злиплися, треба обережно продути їх.

При забруднені шолома-маски (маски) необхідно промити її водою із милом,
попередньо від’єднавши фільтуючо-поглинальну коробку. Після цього треба
протерти шолом-маску (маску) сухою чистою ганчіркою і просушити.
Особливу увагу необхідно звернути на видалення води (вологи) із
клапанної коробки. Коробку із плівками, що не запотівають, слід постійно
зберігати закритою. Місце з’єднання корпусу і кришки коробки після
кожного розкривання обмотують ізоляційною стрічкою. Не можна зберігати у
сумці для протигазу ніякі сторонні предмети.

Респіратор постійно має зберігатися у поліетиленовому мішечку, що
спеціально призначений для його зберігання, Мішечок має бути закритий за
допомогою кільця. Інші правила зберігання респіратора ті ж самі, що й
для протигазу. Засоби захисту шкіри при зберіганні треба охороняти від
висихання і вогкості, від яких вони ушкоджуються: у результаті висихання
стають ламкими, від вогкості вкриваються пліснявою і загнивають.
Зберігати засоби захисту шкіри треба у сухих, гарно провітрюваних
приміщеннях, не ближче, як за 1 метр від опалювальних пристроїв.

Не припустиме зберігання засобів захисту шкіри разом з горючими і
легкозаймистими матеріалами, а також разом із кислотами, лугами та
іншими агресивними речовинами.

Не рекомендується зберігати засоби захисту у розкладеному вигляді або
розвішеними. Їх краще зберігати обережно складеними і вкладеними у
мішечки, призначені для зберігання. Захисні плащі можна нетривалий час
зберігати розвішеними на вішалках. Захисний фільтрувальний одяг
допускається зберігати як у просоченому, так і у не просоченому вигляді,
разом із іншими засобами захисту. Просочені і не просочені частини
потрібно зберігати окремо.

Простіші засоби захисту органів дихання, що виготовлені самим
населенням, а також одяг і взуття, що підготовлені для застосування з
метою захисту, зберігаються, як і будь-які інші предмети з тканини,
шкіри і гуми. Просочені одяг і білизна гарячому прасуванню не
підлягають. При тривалому зберіганні засобів індивідуального захисту
необхідно періодично перевіряти їх стан.

Порядок дій населення на пунктах видачі 313 (засобів індивідуального
захисту):

а) Вимоги до пункту видачі і робочих місць пункту. Місце пункту видачі
(ПВ) повинно мати 2-3 двері та декілька виходів і забезпечувати швидку
видачу засобів індивідуального захисту (313). Повинен бути виданий
наказ, де вказується місце пункту видачі, спосіб оповіщення, коли
розвертають свою роботу пункти видачі, строки встановлювання гучномовців
(гучномовного зв’язку), хто і коли обладнує намети окурювання для
перевірки герметизації протигазів.

Повинні бути передбачені засоби і порядок транспортування протигазів,
майна та інші питання, бути гарні під’їзді шляхи і передбачено зручне і
швидке розвантажування (через вікно, засобами малої механізації). Робочі
місця мають бути обладнані таким чином, щоб було зручно видавати засоби
індивідуального захисту (313) – столи тощо.

Для начальника і командирів виготовляються нарукавні пов’язки (10х20)
синього кольору см із відповідними написами жовтою фарбою. Місця роботи
ланок, складу і пункту медичної допомоги повинні бути позначені
указниками. На великому аркуші ватману необхідно накреслити і яскраво
оформити схему обладнання і розвертання пункту видачі засобів
індивідуального захисту.

б) Порядок видачі. При зберіганні 313 по можливості мають бути наближені
до місць роботи робітників і службовців, щоб у випадку раптового нападу
або при загрозі виникнення надзвичайних ситуацій і нападу противника
(ЗНП) засоби захисту можна було швидко видати робітникам і всьому
населенню.

Швидка видача 313 населенню забезпечується завчасною підготовкою. Для
цього необхідно: зробити розрахунки на розподіл і видачу; підготувати
документи на видачу; засоби захисту на складі розкладаються по цехам,
бригадам, відділам, формуванням; визначити завантажувальні бригади і
відповідальних отримувачів; намітити необхідну кількість транспорту; у
цехах, відділах підготовити відомості про видачу засобів захисту і
періодично проводити підгонку.

Видача засобів захисту на руки здійснюється із отриманням оповіщення:
про загрозу виникнення надзвичайних ситуацій і нападу противника; при
раптовому виникненні надзвичайних ситуацій і нападу противника; а також
у випадку виробничих аварій, що пов’язаних зі СДОР та РР.

Встановлюється наступна черговість видачі засобів захисту на об’єкті
господарської діяльності: особовий склад НФ ЦО підвищеної готовності;
особовий склад на об’єкті; робітники і службовці, що не входять у
формування; члени сімей робітників і службовців.

Непрацююче населення, що не має зв’язку з ОНГ через членів своєї сім’ї,
отримують засоби захисту через фонди місцевих органів управління.

Студенти вузів, технікумів, профтехучилищ отримують засоби захисту у
своїх навчальних закладах; школярі отримують у школах або за місцем
роботи батьків за рахунок фондів місцевих органів управління.

Підготовка до використання засобів захисту органів дихання і шкіри.

Протигаз буде виступати надійним засобом захисту якщо лицьова частина
його підібрана за розміром і протигаз у цілому підігнаний і справний.
Підбір необхідного розміру лицьової частини протигазу має вирішальне
значення при користуванні протигазом. Лицьова частина більшого, ніж
необхідний, розміру не забезпечить герметичності, і заражене повітря
буде проникати під лицьову частину, а унаслідок, і в органи дихання,
минаючи фільтрувально-поглинальну коробку. Менша, ніж необхідна, лицьова
частина буде сильно стискати голову і перебування у протигазі стане
ускладненим і навіть болісним. Правильно підібрана шолом-маска (маска)
має щільно прилягати до обличчя, не викликаючи больових відчуттів.

Для підбору необхідного розміру шолом-маски (маски) необхідно виміряти
голову вздовж замкненої лінії, що проходить через маківку, щоки і
підборіддя. Виміри округлюється до 0,5 см. При величині виміру до 63 см
(для шолому-маски із мембранною коробкою – до 61 см) беруть нульовий
розмір, від 63,5 до 65,5 см (від 61,5 до 64 см) – перший, від 66 до 68
см – (від 64,5 до 67 см) -другий, від 68,5 до 70,5 (від 67,5 і більше) –
третій, від 71 см і більше – четвертий розмір шолом-маски.

Підбір маски здійснюється за результатом вимірювання висоти обличчя –
відстані між точкою найбільшого заглиблення перенісся і самою нижньою
точкою підборіддя. При величині виміру від 99 до 109 мм беруть перший
розмір, від 109 до 119 мм -другий, від 119 мм і вище – третій розмір
маски.

Отримавши протигаз, необхідно оглянути і перевірити на справність усі
його частини, потім правильно зібрати протигаз і перевірити його на
герметичність.

При огляді і перевірці лицьової частини протигазу перш за все
пересвідчиться, чи відповідний її розмір. Потім визначають цільність
шолома-маски (маски) і скелець окулярних вузлів; перевіряють у шоломі
масці з мембранною коробкою справність цієї коробки, у масці –
справність тасьмочок кріплення, їх натяг і наявність на них пряжок.
Після цього оглядають клапанну коробку, перевіряють стан клапанів (вони
не повинні бути розірвані, покривлені або засмічені).

Оглядаючи з’єднувальну трубку маски, визначають, чи немає на ній
проколів і розривів, чи щільно вона приєднана до патрубка клапанної
коробки, чи не пом’ята накидна гайка та чи мається у ній гумове
прокладкове кільце.

При огляді і перевірці фільтруючо-поглинальної коробки звертають увагу,
щоб на ній не було іржі, пом’ятий, проколів (пробоїн), у горловині –
ушкоджень. Звертається увага також на те, щоб у коробочці не
пересипалися зерна поглинача.

Збирання протигазу провадять у наступному порядку. У ліву руку беруть
шолом-маску (за клапанну коробку) або накидну гайку з’єднувальної трубки
маски (шолом-маска або маска вільно опущена донизу); правою рукою
угвинчують до відказу фільтрувально-поглинальну коробку нагвинчувальною
горловиною у патрубок клапанної коробки шолома-маски або у накидну гайку
з’єднувальної трубки маски.

Щоб упевнитися у правильності підгонки маски, її необхідно перевірити на
герметичність. З цією метою правою рукою слід перегнути і щільно
притиснути з’єднувальну трубку під клапанною коробкою, а після цього
зробити глибокий вдих. Якщо повітря при цьому буде потрапляти під маску,
це означає, що вона не досить щільно підігнана. Необхідно підтягти
потилицеві тасьомки, після цього треба знову перевірити маску на
герметичність.

Для перевірки правильності збірки і справності (герметичності) протигазу
в цілому надягають шолом-маску (маску). При перевірці протигазу ГП-4у
фільтрувально-поглинальну коробку виймають із сумки, закривають отвір у
дні коробки пробкою, а при відсутності пробки – долонею і роблять вдих.
Якщо повітря при цьому не проходить під лицьову частину, то протигаз
справний (герметичний); якщо ж при вдиханні повітря буде потрапляти під
шолом-маску (маску), то протигаз не герметичний. Для виявлення
несправності необхідно перевірити його по частинах.

Остаточну перевірку збірки і справності протигазу проводять у приміщенні
(палатці) із отруйною речовиною (хлорпікрином).

При виявленні у протигазі тих чи інших ушкоджень, їх усувають, а при
неможливості зробити це протигаз здають у ремонт або заміняють справним.

Перевірений і справний протигаз у зібраному вигляді складають у сумку.
Протигаз ГП-5 (ГП-5м) складають гак: знизу – фільтрувально-поглинальну
коробку, згори – шолом-маску; шолом-маску не перегинають, слід трохи
підгорнути головну і бокову (зі сторони розрізу) частини її, щоб закрити
(захистити від можливих ушкоджень) скельця окулярних вузлів.
Фільтрувально-поглинальну коробку і маску протигазу ГП-4у складають, як
відмічалося вище, у різні, призначені для них відділення сумки; при
укладанні маски необхідно узяти лівою рукою за клапанну коробку так, щоб
окулярні вузли були повернуті від себе, а правою рукою вкласти в
середину маски запотиличник і тасьомки кріплення маски, після цього
вкласти у велике відділення сумки спочатку з’єднувальну трубку, а потім
маску (клапанною коробкою донизу); перегинати маску не рекомендується. У
такому стані протигази зберігаються їх власниками.

При користуванні протигазом скельця окулярних вузлів шолома-маски
(маски) запотівають, що заважає бачити при одягненому протигазі. Для
охорони скелець окулярних вузлів від запотівання використовують
незапотіваючи плівки або спеціальний “олівець”.

Незапотіваюча плівка являє собою кружечок розміром із скло окулярного
вузла лицьової частини протигазу прозорого целулоїду, на одній стороні
нанесено спеціальне мастило. Плівку вставляють в окулярний вузол
стороною з мастилом назовні (від скла). Незапотіваюча сторона плівки
визначається легким видихом на обидві сторони плівки: на стороні зі
змазкою пари повітря, що видихається, не конденсуються.

Після кожного користування протигазом скельця окулярних вузлів, змащені
спеціальним олівцем, слід ретельно протерти і знов нанести мастило.
Незапотіваючи плівки забезпечують користування протигазом декілька разів
(до витрати мастила на них).

У “похідному” положенні – коли немає безпосередньої загрози нападу
противника – сумка із протигазом знаходиться у звичайному положенні.
Верх сумки має бути на рівні попереку, клапан застібнутий’.

У положення “Напоготові” – протигаз переводять за сигналом “Повітряна
тривога”, або за командою “Протигази -готуй!”. При цьому сумку з
протигазом треба закріпити поясною тасьмою (шнуром) на лівому боці,
клапан сумки відстібається.

У “бойове” положення – лицьова частина одягнута на лице і обличчя –
протигаз переводять за сигналами: “Радіаційна небезпека”, “Хімічна
тривога” або за командою “Гази”, а також самостійно при виявленні ознак
радіоактивного зараження, застосування отруйних речовин або
бактеріальних засобів.

При переводі протигазу у “бойове” положення необхідно: затамувати подих
і закрити очі, зняти головний убір і покласти його біля себе або
затиснути між колінами; вийняти з сумки протигаз ГП-5 (ГП-5М) (при
користуванні протигазом ГП-4у вийняти маску і з’єднувальну трубку);
узятись обома руками за нижню потовщену частину шолому-маски (при
користуванні протигазом ГП-4у – за потилицеві і скроневі тасьомки
кріплення маски) так, щоб великі пальці рук були зовні і, приклавши
нижню частину лицьової частини до підборіддя, натягти її на голову,
заводячи верхню частину шолома-маски на потилицю (потилицеві тасьомки
шолома-маски – за вуха, напотиличник при цьому повинен бути у центрі
потилиці). Надягнувши шолом-маску (маску), роблять різкий і глибокий
видих, відкривають очі, відновлюють дихання, надягають головний убір і
закривають сумку клапаном. Протигаз вважається надягнутим правильно,
якщо скельця окулярних вузлів його лицьової частини знаходяться проти
очей, шолом-маска (маска) щільно прилягає до обличчя, тасьомки кріплення
маски не перекручені.

При надягнутому протигазі слід дихати глибоко і рівномірно. Не треба
робити різких рухів: при необхідності, наприклад, бігти слід починати
підтюпцем, поступово збільшуючи темп.

Протигаз знімається за командою безпосереднього начальника (командира)
“Протигаз зняти!”, коли встановлена відсутність нападу. Самостійно (без
команди) протигаз може бути знятий лише у випадку, якщо стане достовірно
відомо про те, що небезпека ураження минула.

Щоб зняти протигаз, треба трохи підняти правою рукою головний убір,
узяти лівою рукою за клапанну коробку лицьової частини протигазу, злегка
відтягти шолом-маску (маску) донизу і рухом лівої руки вперед догори
зняти її; після цього надягти головний убір.

Зняту шолом-маску (маску) слід вивернути, ретельно протерти чистою
ганчіркою (або просушити). Тільки після цього протигаз (маску) можна
скласти у сумку.

При користуванні протигазом окремі частини його можуть отримати ті або
інші ушкодження. Зрозуміло, що не завжди може з’явитися можливість
швидко замінити ушкоджений протигаз і якийсь час треба буде
користуватися ним. Необхідно вміти усувати пошкодження.

Наприклад, при незначному надриві шолому-маски (маски) треба долонею
щільно притиснути до обличчя шолом-маску (маску) у місці надриву. Те ж
саме роблять, якщо відірвалася одна із тасьмочок кріплення шолому-маски.
Якщо ж шолом-маска (маска) має значне пошкодження (великий розрив,
ушкодження скла окулярного вузла або одного із клапанів видиху, прокол
з’єднувальної трубки), то слід затримати дихання, закрити очі, зняти
шолом-маску (маску) відгвинтити її від фільтрувально-поглинальної
коробки, узяти горловину коробки до рота, затиснути ніс і, не
відкриваючи оцей, дихати ротом через фільтрувально-поглинальну коробку.
Якщо виявлений прокол (пробоїна) фільтро-поглинальної коробки протигазу,
його необхідно замазати глиною, замазати землею, м’якушем хліба тощо.

При першій можливості ушкоджений протигаз слід замінити справним. Для
цього перш за все треба підготувати справний протигаз: розстібнути
клапан сумки для протигазу; вийняти шолом-маску (маску) і
фільтрувально-поглинальну коробку; перевірити, чи вийнята із дна коробки
гумова пробка, якщо не вийнята, зробити це: після цього необхідно зняти

головний убір, затримати дихання, закрити очі, зняти пошкоджений
протигаз (припинити дихання через коробку), надягти шолом-маску (маску)
справного протигазу, зробити різкий видих, відкрити очі і відновити
дихання. Потім фільтрувально-поглинальну коробку справного протигазу
ГП-4у слід покласти у сумку, а пошкоджений протигаз покласти у сумку, у
якій був доставлений справний протигаз.

При користуванні протигазом у зимовий час можливе загрубіння гуми,
замерзання скелець окулярних вузлів, змерзання пелюсток клапанів виходу
або примерзання їх до клапанної коробки, замерзання вологи, що потрапляє
до з’єднувальної трубки, і закупорювання трубки. Для попередження і
усунення перерахованих несправностей необхідно: при знаходженні у
незараженій атмосфері слід періодично обігрівати лицьову частину
протигазу, вміщуючи її за борт пальто; якщо ж шолом-маска (маска) перед
надяганням все ж замерзла, слід злегка розім’яти її, і, надягнувши на
обличчя, відігріти руками до повного прилягання до обличчя; при
надягненому протигазі попереджувати замерзання клапанів виходу, –
обігріваючи час від часу клапанну коробку руками, одночасно продуваючи
(різким видихом) клапани видиху.

Респіратор Р-2. Підготовка і правила користування.

Надягання респіратора проводиться за командою “Респіратор надягти!” або
самостійно. Робиться це так само, як і при примірюванні його. При
надяганні респіратора не слід надто притискувати напівмаску до обличчя і
міцно обжимати носовий затискач.

Для видалення вологи, що збирається у підмасковому просторі респіратора,
слід нахилити голову до низу, щоб волога витікала через клапан видиху.
При рясному виділенні вологи можна на 1-2 хвилини зняти респіратор (лише
при використанні для захисту від радіоактивних речовин), вилити вологу
із внутрішньої порожнини напівмаски, протерти . внутрішню поверхню і
знову надягти респіратор.

Після зняття респіратора необхідно здійснити його дезактивацію –
видалити пил із зовнішньої частини напівмаски за допомогою щітки або
витрушуванням (обережним постукуванням напівмаски по якому-небудь
предмету). Внутрішня поверхня напівмаски протирається вологим тампоном,
при цьому

Засоби захисту шкіри за своїм призначенням вони умовно поділяються на
три групи: спеціальні, підручні і ізолюючі.

Спеціальними засобами захисту шкіри користуються формування цивільної
оборони при діях на зараженій місцевості і проведенню робіт по
знезараженню. До них належать: легкий захисний костюм Л-1; захисний
комбінезон або костюм у комплекті з гумовими чоботами або рукавичками;
захисний плащ ОП-1 у комплекті із захисними панчохами або рукавичками;
захисний фільтруючий одяг (ЗФО) у комплекті з гумовими чоботами та
рукавичками та інші.

Підручні засоби захисту шкіри при необхідності використовує все
населення, у тому числі формування ЦО за браком спеціальних засобів. До
них належать звичайний, спортивний або виробничий одяг чоловічого покрою
з додатковими герметизуючими пристосуваннями у комплекті з гумовими
чоботами або ботами різного призначення і рукавичками, а також накидки і
плащі з прогумованої тканини або синтетичних плівок.

Засоби захисту шкіри виготовляють з повітронепроникного ізолюючого
матеріалу, наприклад, з прогумованої тканини або з повітропроникного
матеріалу, що має фільтруючі властивості ( бавовняна тканина, просочена
спеціальними речовинами).

Ізолюючі засоби захисту шкіри. Ізолюючими засобами захисту шкіри є:
захисний комбінезон і костюм, легкий захисний костюм Л-1і
загальновійськовий захисний комплект (ЗЗК). Ці засоби забезпечують
захист від безпосереднього потрапляння радіоактивних та отруйних речовин
і бактеріальних засобів, а також, виключаючи у деяких випадках
загальновійськовий захисний комплект, від дії парів отруйних речовин на
шкірні покриви людини.

Захисна дія ізолюючих матеріалів, із яких виготовляється багато захисних
костюмів і комбінезонів, полягає у тому, що отруйна речовина, що
потрапила на них, затримується протягом деякого часу. Легкий захисний
костюм Л-1 виготовляється із прогумованої тканини і складається із
сорочки з капюшоном, брюк з панчохами, двопалих рукавичок і
підшоломника. Крім того, видається сумка для перенесення костюму і
запасна пара рукавичок. Розміри легкого захисного костюму: перший – для
людей зростом до 165 см, другий – від 165-172 см і третій – вище за 172
см. Маса костюму – біля 3 кг. Розмір костюму проставляється на
передньому боці сорочки унизу, у верхній частині брюк (зліва) і на
верхній частині рукавичок. На сорочці маються шийний клапан і проміжний
хлястик, а на рукавах – петлі для великих пальців рук. До брюк пришиті
лицьові лямки, а до панчіх – тасьма для закріплення панчіх на ногах.
Рукавички на руках закріплюються резинками. Легкий захисний костюм Л-1
звичайно використовується при проведенні радіаційної, хімічної і
бактеріологічної розвідки.

Захисний комбінезон і костюм виготовляються із прогумованої тканини.
Комбінезон складається із зшитих в одне ціле куртки, брюк і капюшону. У
верхній частині капюшону мається хлястик із петлями, а на лівому боці
коміра – горловий хлястик. Попереду від ворота до низу іде поздовжній
розріз. Під розрізом уздовж лівого борту пришитий нагрудний клапан із
застібками, а до нагрудного клапану у верхній його частині – горловий
клапан. Рукави закінчуються підрукавниками із петлями для великих
пальців рук і обшлагами із хлястиками. Брюки закінчуються знизу
манжетами із хлястиками.

Захисний костюм відрізняється від комбінезону тим, що куртка із
капюшоном і брюки не утворюють єдиного цілого, а є самостійними окремими
частинами. Будова його аналогічна комбінезону. Додатково – низ куртки
має пояс із хлястиками для застібання, а брюки – дві плечові лямки.

Розміри захисних комбінезонів – і костюмів відповідають розмірам легкого
захисного костюму Л-1 і вказуються на верхньому краї нагрудного клапану,
а також у верхній частині брюк. Користуються комбінезоном і костюмом у
комплекті із підшоломником, гумовими чоботами і гумовими рукавичками
Захисні комбінезон і костюм використовуються для захисту людей при
роботі в умовах сильного зараження радіоактивними, отруйними речовинами
і бактеріальними засобами. Їх можна застосовувати також при веденні
розвідки на зараженій місцевості.

Загальновійськовий захисний комплект (ЗЗК) складається із захисного
плаща ОП-1, захисних панчіх, захисних рукавичок. Захисний плащ з
рукавами і капюшоном виготовляється із спеціальної прогумованої тканини.
Він випускається п’ятьох розмірів: перший – для людей зростом до 165 см,
другий – від 165 до 170 см, третій – від 170 до 175 см, четвертий – від
175 до 180 см і п’ятий – вище 180 см. Маса плаща – біля 1,6 кг.
Використовується у комплекті з захисними панчохами, рукавичками і
імпрегнованим (просоченим спеціальними речовинами) одягом.

Захисний комплект у залежності від того, для якої мети його
використовують, може бути застосований у вигляді накидки, надягнутим у
рукави і у вигляді комбінезону. Як накидку його використовують під час
хімічного нападу і застосування противником біологічних засобів або при
випадінні радіоактивних речовин із хмари ядерного вибуху.

Надягнутим у рукави комплект використовують при дії на місцевості,
зараженій радіоактивними речовинами і бактеріальними засобами, а також
при виконанні робіт по обеззаражуванню техніки і транспорту.

У вигляді комбінезону комплект використовують при діях на ділянках,
заражених отруйними речовинами, і при сильному пилоутворенні на
ділянках, заражених радіоактивними речовинами або бактеріальними
засобами.

Захисні панчохи виготовляються із прогумованої тканини. Підошви їх мають
гумову або брезентову основу (у деяких панчіх осоюзка замінена ботами).
Їх надягають зверху звичайного взуття і кріплять до ніг за допомогою
хлястика або тасьмочок, до поясного ременя – за допомогою тасьмочок.
Розміри панчіх: перший – для взуття розміру 37-40; другий – для взуття
розміру 41-42; третій – для взуття розміру 43 і вище. Вага пари панчіх
від 0,8 до 1,2 кг.

Захисні рукавички – гумові, з обтюраторами із імпрегнованої тканини двох
видів: зимові – двопальцеві, літні -п’ятипальцеві. Зимові рукавички
мають утеплюючи вкладиші, які пристібаються на ґудзики. Рукавички одного
розміру. Вага однієї пари – біля 350 г.

ПРОСТІШІ ЗАСОБИ ЗАХИСТУ ОРГАНІВ ДИХАННЯ І ШКІРИ.

В умовах загрози виникнення надзвичайних ситуацій або застосування
сучасної зброї отруйні речовини, радіоактивний пил і біологічні аерозолі
можуть потрапити на шкіру людини, в його органи дихання і викликати
різні форми ураження організму, пов’язані з порушенням його діяльності,
аж до летального кінця. От чому виникає необхідність в охороні органів
дихання і шкірних покривів людини від їх дії. Для цієї мети
використовуються протигази, респіратори, простіші засоби захисту органів
дихання, які є засобами індивідуального захисту органів дихання, і різні
засоби захисту шкіри.

До простіших засобів захисту органів дихання людини належать: проти
пилові тканинні маски ПТМ-1 і ватно-марлеві пов’язки (ВМП), які можуть
бути виготовлені самим населенням у домашніх умовах.

Засоби захисту шкіри людини можуть бути спеціальні і простіші
(підручні). Першими будуть оснащуватись переважно особовий склад
невоєнізованих формувань цивільної оборони, що здійснює роботу в
осередках ураження; другі можуть знайти значного поширення серед іншого
населення. До них належать: звичайний спортивний або виробничий одяг
чоловічого покрою з додатковими герметизуючими пристосуваннями у
комплекті з гумовими чоботами або ботами різного призначення і
рукавички.

Захисні властивості вітчизняних засобів індивідуального захисту високі.
По експлуатаційним якостям вони досить надійні.

Простіші засоби захисту органів дихання шкіри мають бути постійно у
кожної людини.

Протипилові тканинні маски і ватно-марлеві пов’язки можуть
застосовуватись для захисту органів дихання людини від радіоактивних
речовин і при діях у вторинній хмарі радіоактивних речовин. Більш
надійний захист органів дихання і очей від радіоактивного пилу
забезпечує протипилова тканинна маска.

За їх браком доводиться використовувати для цієї мети протигази, у яких
знаходитись в осередку радіоактивного ураження у багато разів важче, ніж
у простіших засобах захисту органів дихання. Тому використання
протипилової тканинної маски за цих умов знаходить широке застосування.

Для захисту від отруйних речовин простіші засоби захисту органів
дихання, як і респіратори, не придатні. При застосуванні противником
хімічної зброї як засіб захисту органів дихання необхідно обов’язково
використовувати протигаз.

Протипилова тканинна маска (ПТМ-1) складається з двох основних частин –
корпусу і кріплення. У корпусі маски зроблені зорові отвори, у які
вставляються скельця або пластини з плексигласу, целулоїду або
будь-якого іншого прозорого матеріалу. Щільне прилягання маски до голови
забезпечується за допомогою гумової тасьми, що вставлена у верхній шов,
і зав’язок, пришитих до нижнього шва кріплення, а також за допомогою
поперечної резинки, прикріпленої до верхнього корпусу маски.

Щільне прилягання маски до голови повністю виключає проникнення під неї
зараженого повітря.

Маски виготовляються семи розмірів. Розміри їх залежать від висоти
обличчя людини – відстані між точкою найбільшого заглиблення перенісся і
самою нижньою частиною підборіддя на серединній лінії обличчя.

Розміри масок: перший – висота обличчя до 80 мм; другий – висота обличчя
від 82 до 90 мм третій – висота обличчя від 92 до 100 мм; четвертий –
висота обличчя від 101 до 110 мм; п’ятий – висота обличчя від 111 до 120
мм; шостий – висота обличчя від 121 до 130 мм; сьомий – висота обличчя
від 131 мм і більше. Маски першого – третього розмірів звичайно
призначаються для дітей (від трьох років і старших), інших розмірів –
для дорослого населення.

Виготовити маску можна як з нових матеріалів, так і з поношених
текстильних виробів (сильно зношені або забруднені тканини непридатні).
Корпус маски виготовляється з 4-5 шарів тканини. Для верхнього береться
не цупка тканина: бязь, штапельна, бавовняне або трикотажне полотно,
міткаль, шотландка тощо. Для внутрішніх шарів (може бути два або три)
підходять більш цупкі матеріали: бумазея, фланель, байка, дитяче піке,
сукно, бавовняне або вовняне полотно з начосом. Нижній шар може бути із
сатину, бязі та інших нелинючих тканин, а кріплення – із одного шару
будь-якої тканини, краще підкладкової або білизняної.

Розкрій шарів корпусу маски, а також кріплення провадяться по
заздалегідь виготовленим викроям або лекалам, при цьому обов’язково
робляться припуски приблизно у сантиметр. Викрій (лекало) накладають на
шматок тканини так, щоб краї оглядових отворів корпусу маски співпали із
напрямком подовжніх ниток.

Зшити маску можна і вручну, але краще на машинці. Готовий виріб
розправляють, ретельно оглядають і примірюють. Краї правильно зшитої
маски повинні прилягати до лоба, скронь, вилиць і підборіддя смужкою,
ширина якої не менша 3 см.

Ватно-марлева пов’язка виготовляється наступним чином. Беруть шматок
марлі довжиною 100 см і шириною 50 см. У середній частині шматка на
площі 30х20 см кладуть рівний шар вати товщиною 2 см; вільні від вати
кінці марлі по всій довжині шматка з обох боків завертають, закриваючи
вату; кінці марлі (біля 30х35 см) з обох боків посередині розрізають
ножицями, утворюючи дві пари зав’язок, зав’язки закріплюються стьожками
ниток (обшивають).

Якщо є марля, але немає вати, можна виготовити марлеву пов’язку. Для
цього на середину шматка марлі укладають 5-6 шарів марлі.

Ватно-марлеву (марлеву) пов’язку при використанні накладають на обличчя
так, щоб нижній край її закривав низ підборіддя, а верхній доходив до
очних западин, при цьому гарно повинні закриватися рот і ніс. Розрізані
кінці пов’язки зав’язуються: нижні на темені, верхні – на потилиці.
Нещільності, що утворилися між пов’язкою і обличчям, можна закладати
ватними тампонами.

Для захисту очей при використанні пов’язки необхідно користуватися
протипиловими (захисними) окулярами різної будови. Окуляри можна зробити
і самому: на смужку скла або прозорої плівки наклеїти обідок із
параллону (перерізом 20х20 мм), а по краях укріпити зав’язки.

Пов’язка як правило, одноразового користування. Після зняття зараженої
пов’язки її знищують (спалюють). У крайньому випадку можна
використовувати найбільш прості засоби -тканину, складену у декілька
шарів, рушник, шарф, хустка.

Простіші засоби захисту шкіри.

Якщо у групі маються робітники і службовці, що не входять до складу
невоєнізованих формувань, то цьому питанню слід відвести більше часу.

Простіші засоби захисту шкіри призначені для охорони шкірних покривів
тіла людини від зараження радіоактивним пилом і біологічними засобами, а
при спеціальному просочуванні – для захисту від парів отруйних речовин.
Як простіші засоби захисту шкіри людини можуть бути використані, перш за
все, виробничний одяг (спецівка) – куртки і брюки, комбінезони, халати з
капюшонами, зшиті у більшості випадків з брезенту, вогнезахисної або
прогумованої тканини, грубого сукна. Вони здатні не лише захищати від
потрапляння на шкіру людей радіоактивних речовин і бактеріальних
засобів, але й не пропускати протягом деякого часу краплиннорідкі
отруйні речовини. Брезентові вироби, наприклад, захищають від
краплиннорідких ОР зимою – до 1 год, улітку – до 30 хв.

Із предметів побутового одягу найбільш придатні для захисту шкіри плащі
і накидки із прогумованої тканини або тканини, покритої хлорвініловою
плівкою. Такий одяг охороняє від потрапляння на шкіру радіоактивних
речовин і бактеріальних засобів: від краплиннорідких ОР вона захищає у
літній (жаркий) час приблизно 10 хв.

Захист можуть забезпечити також зимові речі – пальто із грубого сукна
або драпу, ватники тощо. Пальто із сукна або драпу разом із іншим одягом
від краплиннорідких ОР захищає узимку до 1 год, улітку – до 20 хв;
ватник захищає у зимовий час від отруйних речовин – до 2 год. Після
відповідної підготовки захист, у тому числі і від отруйних речовин,
можуть забезпечити і інші види верхнього одягу (костюми, куртки, брюки
тощо). Добре використовувати для захисту шкіри різні спортивні костюми.

Для захисту голови і шиї і забезпечення герметичності у місцях розрізів
(нагрудний розріз піджака і куртки, кишені тощо) одяг повинен мати
додаткові конструктивні пристосування у вигляді капюшону, нагрудника і
клинів із цупкої тканини. Тому, застосовуючи одяг як засіб захисту
шкіри, необхідно якомога більш ретельно загерметизувати його, щоб
ізолювати від навколишнього середовища. Одяг має бути застібнутим на всі
ґудзики, гачки або кнопки, комір піднятий, поверх нього шия щільно
пов’язана шарфом або хусткою; рукави обв’язані навколо зап’ясток
тасьомками, брюки випущені поверх чобіт (ботів) і знизу зав’язані
тасьмою. Герметичність одягу у місцях з’єднання окремих його частин,
наприклад, куртки, піджаку або гімнастьорки з брюками або рукавів з
рукавичками, забезпечується відповідною їх заправкою. Низ куртки,
піджака, або гімнастерки, приміром, слід заправити у брюки. Одяг слід
підпоясати.

Для захисту ніг необхідно використовувати гумові чоботи промислового і
побутового призначення, гумові боти і калоші. Можна застосовувати також
взуття із шкіри і шкірозамінників, але бажано із гумовими калошами.
Гумові вироби здатні не пропускати краплиннорідкі ОР до 3-6 годин.
Негумове взуття треба обгорнути цупким папером, а щоб папір не подерся,
не нього слід намотувати якусь тканину.

Для захисту рук треба використовувати гумові або шкіряні рукавички або
рукавиці. Вовняні, трикотажні і бавовняні рукавички можна застосовувати
лише для захисту від радіоактивних речовин і бактеріальних засобів, для
захисту від отруйних речовин вони не придатні.

Жінкам при перебуванні на заражених ділянках місцевості рекомендується
використовувати брюки.

Як можна виготовити герметизуючи пристосування? Герметичність по
нагрудному розрізу піджака, куртки, комбінезона забезпечується
нагрудником. Шити його слід із цупкої тканини у вигляді прямокутника
розміром (80х25 см), верх клапану виготовляти зі зрізаними кутами. До
них пришити зав’язки. До нагрудного клапана можна пришивати комір
шириною до 4,5 см і довжиною, що дорівнює довжині обводу шиї людини; він
забезпечить гарну герметичність одягу.

Для захисту від радіоактивного пилу і бактеріальних засобів можна
застосовувати також саморобні накидки, панчохи і рукавички. Для їх
виготовлення слід використовувати різні цупкі тканини, а також плівку.

Накидки шиються звичайних фасонів, бажано з капюшоном.

Захисні панчохи за конструкцією подібні до теплих стьобаних панчіх, що
застосовуються у побуті. Особливістю панчіх є те, що їх підошву і нижню
частину (від підошви до половини довжини халяви) виготовляють із двох
шарів, а верхню частину халяви – з одного шару тканини. Для надання
панчохам каркасності підошву пристрочують (пристьобують), а до п’яткової
частини пришивають кирзовий (шкіряний) задник. До панчохи пришивають дві
пари зав’язок: верхню – для закріплення її на нозі під коліном, нижню –
для кріплення на нозі калоші.

Захисні рукавички шиють трьохпалими, їх виготовляють за шаблоном, без
розподілення на ліву і праву. Рукавички можуть мати довгі краги, що
заходять при надяганні рукавичок за ліктьовий суглоб.

Щоб звичайний одяг захищав від парів та аерозолів отруйних речовин, його
треба просочувати спеціальним розчином. Просоченню підлягає лише одяг із
тканинних матеріалів. Для просочування одного комплекту одягу і
пристосувань до нього (нагрудний клапан, капюшон, рукавички, шкарпетки)
досить 2,5 л розчину.

Просочувальний розчин може готуватися на основі водних синтетичних
миючих засобів (ОП-7, ОП-10, “Новость”, “Астра”, “Дон” тощо) , що
застосовуються для прання білизни, або на основі мінеральних (картерне,
трансформаторне, машинне тощо) або рослинних (соняшникове, бавовняне
тощо) мастил.

Для приготування розчину першого складу беруть 500 г синтетичного
миючого засобу і розчиняють його у 2,5 л підігрітої до 40-50 (С води;
суміш перемішують протягом 2-3 хвилин до отримання однорідного розчину
ясно-жовтого кольору.

Другий склад готують наступним чином: 250-З00г мильної стружки або
подрібненого господарського мила розчинюють у 2 л нагрітої до 60-70 °С
води; коли мило повністю розчиниться, додають 0,5 л мінеральної
(рослинної) олії; отриману суміш перемішують протягом 5 хвилин (з легким
підігріванням) до отримання однорідної емульсії.

Призначений для просочування комплект одягу вміщують у відро, бак, таз
або корито і заливають гарячим просочувальним розчином, при цьому розчин
повинен бути рівномірно розподілений по всьому комплекту одягу. Після
того, як одяг просочується розчином, її вивертають на зворотний бік і ще
раз просочують. Не просочених (сухих) ділянок одягу не повинно
залишатись. Потім одяг злегка віджимають і висушують на відкритому
повітрі.

Підготовлений таким чином одяг можна надягати на натільну білизну.
Просочування не руйнує тканини, не подразнює шкіру.

Ватне пальто, ватники (куртку і брюки) та інші подібні зразки одягу не
просочують, їх використовують як захисний одяг у комплекті з просоченою
вказаними вище розчинами натільною білизною. Якщо одяг використовують
без просоченої натільної білизни, то зовнішній бік його треба
зволожувати водою.

Простіші засоби захисту шкіри надягають безпосередньо перед загрозою
ураження радіоактивними, отруйними речовинами або бактеріальними
засобами.

У простіших засобах захисту шкіри можна перейти заражену ділянку
місцевості або вийти за межі осередку ураження. На визначений строк
вказані засоби захисту охороняють тіло людини від безпосереднього
контакту із краплями і мазками і суттєво знизять вплив парів і аерозолів
отруйних речовин.

Вийшовши із зараженого району слід швидко зняти одяг, додержуючись
заходів безпеки, і, при першій можливості, але не пізніше ніж через
годину провести обеззараження її. Обеззаражений і чисто випраний одяг
можна використовувати як захист повторно, у тому числі і обробляти
просочувальним розчином для захисту від отруйних речовин

.ЕВАКУАЦІЯ НАСЕЛЕННЯ. ПОРЯДОК ПРОВЕДЕННЯ ЕКСТРЕНОЇ ЕВАКУАЦІЇ

З метою завчасного виводу (вивозу) населення із районів можливих
стихійних лих, зон ураження, катастроф, як засіб захисту населення,
робітників і службовців здійснюються евакуаційні заходи, якщо життю і
здоров’ю людей буде загрожувати небезпека.

Евакуація широко застосовувалась при веденні війн у минулому, зокрема, у
другу світову війну, у тому числі і у Велику Вітчизняну війну. Однак,
евакуаційні заходи, що здійснювалися у минулому, зокрема у Велику
Вітчизняну війну, принципово відрізняються від евакуаційних заходів,
намічених на випадок стихійних лих, аварій і катастроф. Сучасна
евакуація передбачає вивід (вивіз) населення із найбільш імовірних зон
руйнування, стихійних лих, аварій, катастроф. Евакуація в багато разів
знижує щільність населення, а іноді і зовсім його ліквідує (як це
трапилося у м. Чорнобилі), що в значній мірі сприяло збереженню життя і
здоров’я людей у цьому районі. На місці події залишаються формування
цивільної оборони і частина населення, яка приступає до ліквідації
наслідків стихійних лих, аварій і катастроф.

Евакуація із районів стихійних лих, а також аварій і катастроф
організується начальниками цивільної оборони міст і районів та їх
органами управління з питань НС та ЦЗН. Безпосередньо проведенням
евакуаційних заходів займаються начальники і штаби ЦО суб’єктів
господарської діяльності, керівники домоуправлінь та
житлово-експлуатаційних контор під керівництвом евакуаційних комісій, що
створюються у містах (районах).

Евакуація проводиться у найкоротші строки після ї оголошення. Для
здійснення цього заходу використовуються усі види громадського
транспорту (залізничний, автомобільний, водний і навіть авіаційний), що
не зайняті невідкладними виробничими і господарськими перевезеннями, а
також транспорт індивідуального користування. Певна частина населення,
що підлягає евакуації, може виводитись пішим порядком.

З отриманням розпорядження на проведення евакуації начальники і органи
управління ЦО міста (району) разом з евакуаційними комісіями і службами
ЦО у відповідності з певними планами проводять оповіщення керівників
підприємств і установ, навчальних закладів, домоуправлінь тощо, а через
них робітників і службовців, їх сімей та іншого населення про час
прибуття на збірні евакуаційні пункти для евакуації. Для оповіщення
населення використовуються різного роду оповіщувачі, а також засоби
масової інформації – радіо, телебачення, преса тощо.

Автотранспорт у більшості випадків використовується для вивозу
евакуйованих на невелику відстань. При перевезенні автотранспортом окрім
пасажирських автобусів застосовуються пристосовані для перевезення людей
вантажні автомобілі. Підвищуються норми завантаження автотранспортних
засобів. Автотранспорт зводиться в автоколони по 25-30 машин.

Для вивозу населення залізницею і водним транспортом використовуються не
лише пасажирські залізничні состави і судна, але й різні засоби, що
звичайно не застосовуються у нормальних умовах для перевезення людей, –
товарні вагони і напіввагони, вантажні судна, баржі, платформи тощо.
Передбачається більш ущільнене завантаження вагонів і суден, а також
збільшення довжини потягів.

Колони евакуйованих пішим порядком, як правило, формуються поблизу
збірних евакопунктів. У цілях кращої організації переходу практикується
розбивання колон за цехами та іншими виробничими підрозділами. На чолі
колон ставляться досвідчені і авторитетні керівники. Вивід населення
пішки здійснюється по дорогам, а також по маршрутам і колонним шляхам.
Марш піших колон планується звичайно на відстань одного добового
переходу із задачею вийти із зони можливих руйнувань (зараження).

Евакуйовані розселяються у населених пунктах місць евакуації як у
громадських будівлях, так і у житлових будинках місцевих жителів (у
порядку їх ущільнення).

Питання комунально-побутового обслуговування евакуйованого населення
вирішуються за рахунок розширення існуючих у сільській місцевості і
створення додаткових комунальних установ. Медичне обслуговування
забезпечується існуючою мережею лікарень, поліклінік, медичних пунктів,
аптек. Евакуйованим дітям надається можливість продовжувати навчання у
школах за місцем евакуації

Місцеві органи управління, куди евакуюються люди із районів стихійних
лих, аварій, катастроф, а також керівники підприємств, установ,
організацій повинні виявляти постійну турботу про населення, що
евакуюється, вживати заходів щодо його працевлаштування та всебічного
забезпечення.

Евакуація населення з районів стихійних лих буде провадитись всіма
наявними способами евакуації. Перевага буде надаватись автомобільному та
залізничному транспортові. Землетрус у Вірменії у грудні 1988 року
завдав величезної шкоди республіці, знищив багато населених пунктів,
призвів до загибелі десятків тисяч людей. Евакуація з районів лих
почалася одразу ж після землетрусу пішим порядком, авіаційним
транспортом, а у подальшому – автомобільним і залізничним у міру
розчищення і відновлення шляхів. Все це наклало відбиток на характер дій
при стихійному лихі.

Населення, що потерпіло у результаті землетрусу, вивозилося у райони
республіки, що не потерпіли, а також у населені пункти інших республік.

Своєчасні і енергійні заходи керівництва країни разом з місцевими
органами влади створили передумови для збереження життя і здоров’я тисяч
людей, що потерпіли від землетрусу.

При аварії на підприємствах або катастрофах на транспорті силами
керівників підприємств та місцевих органів здійснюється евакуація
робітників і службовців, а у необхідних випадках і місцевого населення,
що проживає поблизу аварії або катастрофи, що сталася, а також
потерпілих.

При евакуації можуть бути внесені корективи у попередні розрахунки у
зв’язку із обстановкою, що склалася. Події на Чорнобильській АЕС
показали, що евакуацію пішки, з огляду на обстановку, що склалася,
довелося відмінити і евакуювати населення автомобільним транспортом, а
невелику частину населення – залізницею. Що і було зроблено.
Автотранспорт подавався просто до під’їздів будинків. Завантаження людей
і необхідного майна йшло швидко, але без поспіху і метушні. Брали з
собою лише саме необхідне – документи, гроші, продукти, одяг, фотографії
рідних і близьких. Всі евакуйовані були вивезені у безпечні райони і за
допомогою місцевих органів були забезпечені житлом, харчуванням, одягом,
роботою, дошкільними закладами. Такі аварії приносять великі людські
жертви і коштують великих матеріальних затрат.

При катастрофі на станції Армавір, де вибухнули декілька вагонів із
вибуховими речовинами, евакуація місцевого населення не проводилася,
оскільки не було зараження території і повітря, але евакуювалися із зони
руйнування люди, що потерпіли від вибуху. Вони виносилися у безпечне
місце і звідти вивозилися автотранспортом у найближчі лікувальні
заклади. У цій роботі приймали участь підрозділи цивільної оборони.

Про евакуацію на випадок затоплення (повені) як правило, повідомляється
спеціальним розпорядженням комісії по боротьбі з повінню через органи
цивільної оборони, захисту населення і територій. Розпорядження про
початок і порядок евакуації передається по всіх каналах зв’язку,
телебачення, для всього населення, а працюючі, крім того, оповіщаються
через адміністрацію підприємств, установ, навчальних закладів.
Населення, що не зайняте у сфері виробництва і обслуговування
оповіщається через житлово-експлуатаційні контори і домоуправління.
Населенню повідомляються місця розгортання збірних евакопунктів, строки
явки на ці пункти, маршрути проходження при евакуації пішим порядком, а
також інші відомості, що узгоджуються із місцевою обстановкою,
очікуваним масштабом лиха, часом його упередження.

При наявності достатнього часу населення із загрожувальних районів
евакуюється разом з майном. З цією метою кожній сім’ї надається
автомобільний або гужовий транспорт із вказанням часу його подачі.

Евакуація проводиться у найближчі населені пункти, що знаходяться поза
зоною затоплення. Розселення населення здійснюється у громадських
будівлях або на житловій площі місцевого населення.

У зонах можливого затоплення тимчасово припиняють роботу школи і
дошкільні дитячі заклади. Дітей переводять у школи і дитячі заклади, які
знаходяться у безпечному місці.

У випадку раптової повені попередження населення провадиться усіма
наявними засобами оповіщення, з-поміж яких – пересувні гучномовні
установки.

Раптовість виникнення повені викликає необхідність в особливих діях і
поводженні населення. Якщо люди проживають на першому поверсі або на
інших нижніх поверхах і на вулиці спостерігається підйом води, необхідно
залишити квартиру, піднятися на верхні поверхи; якщо будинок
одноповерховий – зайняти горище. При знаходженні на роботі за
розпорядженням адміністрації слід, додержуючись встановленого порядку,
зайняти підвищені місця.

Пошук людей на затопленій території здійснюється і організується
негайно, для цього залучаються екіпажі плаваючих засобів формувань
цивільної оборони і всі інші наявні сили і засоби. При рятувальних
роботах необхідно виявляти витримку і самовладання, строго додержуватись
вимог рятівників.

Успіх евакуації багато у чому буде залежати від самого населення, що
піддягає евакуації, від його організованості і дисциплінованості при
здійсненні цих заходів. Дізнавшись про наступну евакуацію, громадяни,
кого стосується цей захід, негайно готуються до виїзду (виходу) за
місто: збирають необхідні речі, підготовлюють засоби індивідуального
захисту (обов’язково засоби захисту органів дихання), документи і гроші;
у квартирі (будинку) знімають гардини і завіски з вікон, прибирають у
тіньові місця легкозаймисті речі, безпосередньо перед залишенням
квартири (будинку) вимикають електроприлади і газ, зачиняють кватирки,
вікна і двері.

Із речей береться саме необхідне – одяг, взуття, білизна. У комплекті
одягу бажано мати плащ і спортивний костюм; взуття переважно має бути
гумовим або на гумовій основі. Ці види одягу та взуття найбільш придатні
для використання як засобів захисту шкіри у випадку радіоактивного,
хімічного або бактеріологічного зараження. Обов’язково слід взяти теплі
(вовняні) речі, навіть якщо евакуація провадиться улітку.

Необхідно також узяти з собою продукти харчування і трохи питної води.
Продукти харчування беруть на 2-3 діб: краще брати продукти, що не
швидко псуються, зручно зберігаються і не потребують тривалого готування
перед вживанням: консерви, концентрати, галети, сухарі тощо. Воду
доцільно зберігати у флязі.

Найбільш необхідне, що треба узяти з собою при евакуації: паспорт,
військовий квиток, трудову книжку або пенсійне посвідчення, диплом
(атестат) про закінчення навчального закладу, свідоцтво про шлюб та
народження дітей.

Кількість речей і продуктів харчування має бути розрахована на те, що
людині доведеться нести їх самій. При евакуації на транспортних засобах
загальна маса речей і продуктів харчування має складати приблизно 50 кг
на дорослу людину, при евакуації пішки вона має бути значно меншою, у
відповідності з фізичною витривалістю кожної людини.

Усі речі і продукти харчування повинні бути запаковані у рюкзаки, мішки,
сумки, валізи або зв’язані у вузли. При евакуації пішки їх слід
запакувати у рюкзаки і речові мішки, щоб зручніше було їх нести. До
кожного місця з речами і продуктами прикріплюється бирка з позначенням
на ній прізвища, імені і по батькові, адреси постійного місця проживання
і кінцевого пункту евакуації їх власника.

Відповідним чином треба підготувати до евакуації дітей дошкільного віку.

У призначений час евакуйовані повинні прибути на вказані їм збірні
евакуаційні пункти (ЗЕП) для відправлення у позаміську зону. Якщо хтось
захворів і не зможе з’явитися на ЗЕП, він повинен через родичів або
сусідів повідомити про це начальнику цивільної оборони об’єкту
(керівнику домоуправління), який вживатиме необхідних заходів для вивозу
такої людини на станцію завантаження. Хворі, що перебувають на лікуванні
у медичних закладах, евакуюються разом із цими закладами; окремі хворі
можуть бути виписані і евакуйовані разом із своїми родинами.

До станцій (пристаней) посадки населення, що вивозиться у позаміську
зону на транспортних засобах, із .збірних евакуаційних пунктів
направляється організовано. Для цього поблизу ЗЕП воно зводиться у
колони (групи) – по ешелонам і вагонам, суднам та їх приміщенням,
автоколонам і машинам, які прямують на станції (пристані) вантаження, як
правило, пішим порядком.

Посадку евакуйованих у вагони, судна і автомобілі організують старші цих
транспортних засобів. Кожний громадянин повинен суворо дотримуватися
встановленого порядку посадки. Не можна допускати давки і штовханини
біля дверей вагонів, трапів суден або бортів автомобілів; кожний
зобов’язаний зайняти своє місце у вагоні, на судні або в автомобілі у
передбаченому порядку і у встановлений час.

Після завершення посадки на транспорт нікому не дозволяється виходити з
вагонів, залишати судна або виходити з автомобілів. У дорозі без дозволу
відповідних начальників ніхто не має права виходити на зупинках або
переходити із вагонів, пересаджуватись з одного судна в інше, з одного
автомобілю на другий.

При пересуванні пішки необхідно строго додержуватись дисципліни маршу;
виконувати всі команди і сигнали, що подаються керівниками маршу;
дотримуватись темпу руху і дистанції під час руху; на привалах і
проміжних пунктах додержуватись правил пожежної безпеки; приймаючі
участь у марші зобов’язані надавати допомогу один одному, особливо
знесиленим і відстаючим.

При евакуації пішки дуже важливе значення має фізична витривалість
людини.

По прибутті на станцію (пристань вивантаження) висадка евакуйованих
провадиться за командою старших вагонів, суден і автомобілів.

Усі громадяни, що прибули у позаміську зону, повинні пройти реєстрацію
на прийомних евакуаційних пунктах і розселитися на місце проживання за
вказівкою робітників цих пунктів.

Населення, що прибуло за евакуацією, зобов’язане виконувати усі вказівки
місцевих органів влади, приймати активну участь у будівництві
(дообладнанні) протирадіаційних укриттів, необхідних для захисту у
випадку радіоактивного зараження, і створенні певних побутових умов для
проживання. Непрацюючі або ті, що втратили роботу у зв’язку з
евакуацією, зобов’язані працевлаштуватись. Не допускається самовільне,
без особливого дозволу на це місцевих органів, залишення евакуйованими
місць розселення, переїзд з одного населеного пункту в інший.

Місцеве населення, до якого будуть підселюватись громадяни у порядку
ущільнення, повинно приймати діяльну участь у підготовці житла для
евакуації. У цій справі треба широко застосовувати досвід прийому і
розміщення робітників і службовців, що прибувають до
сільськогосподарських об’єктів для участі у сільськогосподарських
роботах.

Патріотичний обов’язок кожного жителя села, обов’язок його
громадянського сумління – надати необхідну допомогу людям, що вимушені
залишити свій дім, покинути своє майно. Зрозуміло, що ці люди на початку
будуть мати необхідність у таких предметах, як посуд, а іноді і спальні
речі, і в цьому їм треба допомогти.

Доброзичлива зустріч місцевим населенням втомлених і часом занепокоєних
людей, що прибули з міста, – одна із умов подолання труднощів
влаштування їх на новому місці.

САМО-1 ВЗАЄМОДОПОМОГА ПРИ ТРАВМАХ І УРАЖЕННЯХ.

Органи охорони здоров’я створюють і готують медичну службу цивільної
оборони, яка організує спеціальну підготовку медичного персоналу,
створює і готує спеціальні формування і заклади для здійснення комплексу
лікувально-профілактичних і протиепідемічних заходів. На базі існуючих
медичних закладів створюються загони першої медичної допомоги, які
повинні будуть надавати медичну допомогу ураженим, що поступають
безпосередньо з об’єктів рятувальних робіт і готувати їх до евакуації у
лікарні, що збереглися. Медична служба, крім того, організує ряд інших
спеціальних формувань і закладів і забезпечує постійну готовність їх до
дій по наданню медичної допомоги населенню.

Органи охорони здоров’я і медична служба цивільної оброни у той же час
будуть прагнути наблизити до вогнищ ураження, до місць знаходження
уражених свої формування із непотерпілих районів для того, щоб швидше
організувати першу медичну допомогу і евакуювати уражених у лікарні, що
збереглися, для лікування,

Стихійні лиха, аварії і катастрофи можуть викликати масові ураження.
Унаслідок цього можливі різні травми – струси, переломи, стискання
окремих частин тіла, поранення живота, грудної клітини, голови тощо.
Пожежі можуть викликати опіки всіх ступенів разом із травмами. Аварії на
хімічно небезпечних об’єктах можуть призвести до ураження великої
кількості робітників і службовців, а також населення, що проживає
поблизу хімічно небезпечного об’єкта, якщо не будуть вжиті термінові
заходи захисту, а також місцеве ураження шкіри і слизових оболонок.

Ураження людей може бути викликане уламками зруйнованих ударною хвилею
споруд, скалками скла, грудками землі, а також виникаючими пожежами. У
більшості випадків ураження людей можуть бути комбінованими – поєднанням
поранень, переломів, опіків.

1. Кровотеча буває трьох видів: артеріальна, венозна і капілярна.

Капілярна кровотеча відбувається при пошкодженні дрібних судин. Кров
сочиться по всій поверхні рани, як із губки. Як правило, така кровотеча
не буває рясною. Зупиняється капілярна кровотеча накладенням тиснучої
пов’язки безпосередньо на рану.

Артеріальна кровотеча визначається за яскраво-червоним кольором крові,
яка викидається з рани пульсуючим струменем, іноді у вигляді фонтану.
Вона небезпечна для життя, тому що поранений за малий проміжок часу може
втратити велику кількість крові. Тому необхідно негайно зупинити
кровотечу. Найпростішим способом її зупинення є пальцеве притиснення
артерії вище місця поранення.

Однак, притискання артерії може бути застосовано лише протягом малого
проміжку часу, необхідного для підготування накладення джгута або
закрутки (на кінцівках), або стерильної тиснучої пов’язки на інших
ділянках тіла.

При артеріальній кровотечі на гомілці притискається підколінна артерія.
Притискання провадиться обома руками. Великі пальці при цьому кладуть на
передню поверхню колінного суглоба, а іншими пальцями нащупують артерію
у підколінній ямці і притискають її до кістки.

При артеріальній кровотечі із пораненої судини верхньої кінцівки
притискають плечову артерію до плечової кістки біля внутрішньої поверхні
двоголового м’язу плеча чотирма пальцями руки. Ефективність притискання
перевіряють за пульсацією лучевій артерії. При артеріальній кровотечі із
стегна притискають стегнову артерію, яка знаходиться у верхній частині
стегна безпосередньо під паховою складкою.

При кровотечі з рани, що розташована на шиї, притискають сонну артерію
на боці поранення нижче рани.

Для зупинення артеріальної кровотечі при пораненні кінцівки накладають
джгути або закрутки.

При накладенні джгута (закрутки) необхідно додержуватись наступних
правил: джгут (закрутку) слід накладати поверх одягу (або поверх
декількох турів бинтів): накладений джгут (закрутка) повинен бути добре
видимий, його не можна закривати одягом або бинтом; затягати джгут
(закрутку) належить до припинення кровотечі; надмірне затягання джгута
(закрутки) збільшує больові відчуття і часто травмує нервові стволи;
слабо затягнутий джгут (закрутка) посилює кровотечу; у холодну нору року
кінцівку нижче джгут

джгута (закрутки) слід тепло укрити, але не можна застосовувати штучне
зігрівання; джгут (закрутку) не можна тримати більше за 1,5 – 2 год.,
інакше може настати омертвіння кінцівки. Якщо після накладення джгута
(закрутки) минуло 1,5 – 2 год., то джгут треба злегка і плавно
послабити, ушкоджену артерію у цей час притиснути пальцями вище рани, а
потім знову накласти, але трохи вище того місця, де він був накладений
на неї.

Поранених з сильною артеріальною кровотечею після накладення джгута
(закрутки) треба негайно доставити у найближчий медичний пункт або у
лікарню. У холодний час джгут бажано на короткий час послаблювати через
кожні півгодини. Так, для зупинення кровотечі із ран кисті і передпліччя
треба покласти згорнутий із марлі, вати або іншого м’якого матеріалу
валик у ліктьовий згин, зігнути руку у лікті і щільно прив’язати
передпліччя до плеча.

Для зупинення кровотечі із плечової артерії валик кладуть у пахвову
западину і зігнуту у лікті руку щільно прибинтовують до грудної клітини.

При кровотечі у пахвовій западині зігнуті у лікті руки максимально
відводять назад і лікті зв’язують. При цьому підключицева артерія
притискається ключицею до першого ребра. Однак, цим прийомом не можна
користуватися при переломах кісток кінцівок.

При ушкодженні дрібних артерій, а також при пораненні грудей, голови,
живота, шиї та інших частин тіла, артеріальну кровотечу зупиняють
накладенням стерильної тиснучої пов’язки. У цьому випадку на рану
накладають декілька шарів стерильної марлі або бинта і щільно
забинтовують.

Венозна кровотеча визначається по темно-червоному, вишневому кольору
крові, що витікає з рани неперервним струменем, але повільно, без
поштовхів.

Така кровотеча може бути рясною. Для її зупинення досить накласти
стерильну, тугу тиснучу пов’язку і надати підвищене положення частині
тіла, що потерпіла. При ушкодженні великих вен на кінцівці – накладають
джгут.

Велике значення має правильне зупинення носової кровотечі. У цьому
випадку уражений повинен лежати або сидіти із розстібнутим коміром
сорочки, без головного убору, голова має бути злегка закинутою назад, до
ніг слід прикласти грілку, на перенісся – холодні примочки.

Кровотеча із внутрішніх органів виникає унаслідок сильних ударів. Її
ознаки: різке збліднення обличчя, слабкість; частий пульс, задишка,
запаморочення голови, сильна спрага і непритомність. У таких випадках
треба негайно викликати лікаря, а до його прибуття створити потерпілому
повний спокій. На живіт або до місця травми покласти пузир із льодом;
холод звужує судини, сприяє зупиненню кровотечі. Без дозволу лікаря
ураженому не можна давати пити. Евакуація таких хворих здійснюється з
особливою обережністю і у першу чергу.

2. Серед травм, що виникають у вогнищах ураження може бути велика
кількість ран – забитих, розтрощених, колотих, рваних тощо. Раною
називається будь-яке порушення шкірних і слизових покривів організму,
при цьому часто ушкоджуються і глибокі тканини, м’язи, кістки, внутрішні
органи тощо. Ознаками рани є біль, кровотеча, зяяння рани. Усяка рана –
це вхідні шляхи для потрапляння в організм людини мікроорганізмів –
збудників інфекції і крім того, постійне джерело подразнень, що
справляють шкідливий вплив на пораненого.

Перша допомога при пораненнях повинна забезпечувати: зупинення
кровотечі; закриття відкритої рани пов’язкою; нерухомість
(іммобілізацію) для забезпечення спокійного положення.

Зупинка кровотечі є однією з важливих задач врятування ураженого і
здійснюється у першу чергу. Під час стихійних лих, аварій, катастроф або
у результаті застосування сучасної зброї, а також у період ліквідації їх
наслідків люди, крім поранень, можуть отримати перелами кісток, опіки і
інші каліцтва. У них може виникнути шоковий або непритомний стан.

Перелами кісток можуть трапитися у результаті сильного удару, падіння
тощо.

Розрізняють закриті перелами, коли кістка зламана, але цілісність шкіри
на місці перелому не порушена, і відкриті перелами, коли у ділянці
переламу мається рана. Надаючи першу допомогу при переламі, необхідно
забезпечити нерухомість місця перелому, чим зменшується біль і
попереджується подальше зміщення кісткових відламків. Це досягається
накладанням на ушкоджену частину тіла іммобілізуючої, тобто утворюючої
нерухомість, пов’язки.

Для іммобілізації використовують готові, стандартні шини. Однак, у ряді
випадків їх у районі ураження може не бути. Тому ті, хто надають
допомогу, повинні вміти використовувати для шинування підручний матеріал
(палиці, тростини, лижі, парасольки, придатного розміру дошки, шматки
фанери, лінійки, пучки очерету тощо).

При накладенні шини слід обов’язково забезпечити нерухомість хоча б двох
суглобів – одного вище за місце переламу, а другого – нижче місця
переламу, а при переламі великих кісток навіть трьох.

Накладаючи шини, необхідно додержуватись наступних правил: ушкоджену
кінцівку не можна витягувати; якщо у місці переламу мається відкрита
рана і спостерігається сильна кровотеча, то спочатку накладають джгут
вище за рану і перелом, потім пов’язку на рану, а після цього – шини з
двох сторін кінцівки; обидві шини повинні захоплювати суглоби, що
розташовані вище і нижче за місце перелому; шина перед накладанням
повинна бути обгорнута ватою або м’якою тканиною.

У випадку закритого перелому першу допомогу треба. надавати обережно,
щоб не викликати додаткових пошкоджень у результаті зміщення уламків
кісток.

Шина має прилягати до зламаної кінцівки. При переламі кісток передпліччя
руку згинають у ліктьовому суглобі під прямим кутом таким чином, щоб
долоня була повернута до грудної клітини, потім накладають шину так, щоб
пальці рук охоплювали один кінець, а другий заходив за ліктьовий суглоб.
У такому положенні шину закріплюють бинтом або іншим матеріалом, а руку
підвішують на хустці.

При переломі плечової кістки передпліччя треба зігнути під прямим кутом
у ліктьовому суглобі, а на зламану кістку плеча накласти по можливості
дві шини: одну – із зовнішньої сторони плеча так, щоб один її кінець був
вище за плечовий суглоб, другий – трохи нижче за ліктьовий суглоб, а
другу – від пахвової западини до ліктьового суглобу. Після цього обидві
шини прибинтовують до плеча і зігнуте передпліччя підвішують на ремінь,
хустку тощо.

Для накладення шинної пов’язки при переломі стегна необхідно мати,
принаймні, дві великі шини. Одну шину накласти по зовнішній поверхні
ушкодженої кінцівки, при цьому шина повинна бути такої довжини, щоб один
її кінець знаходився під пахвою, а другий трохи виступав за стопу. Другу
шину накласти по внутрішній поверхні ноги, з таким розрахунком, щоб один
кінець її досягав ділянки проміжності, а другий – дещо виступав за край
стопи (підошви). У такому положенні шини прибинтовуються. При цьому
широким бинтом, поясним ременем або рушником верхню частину зовнішньої
шини прикріпити до тулуба.

При переломі тазу, пораненого треба покласти на спину, зігнути ноги в
колінах і покласти під ділянку колінних суглобів згорнуте пальто,
подушку тощо, з тим, щоб зменшити напруження м’язів живота.

При ушкодженні хребта потерпілого слід покласти на тверду підстилку
(дошку, фанеру, двері тощо) – на спину або живіт, в залежності від того,
у якому положенні він знаходиться. Піднімати потерпілого слід обережно,
залучаючи для цього трьох-чотирьох чоловік, уникати при підйомі
будь-яких струсів і згинів хребта. При переломах ребер на грудну клітину
треба накласти тугу пружну пов’язку.

При переломах щелепи треба прикрити рот, потім фіксувати перелом
дращевидною пов’язкою.

Опіки – це пошкодження, що викликані дією світлового випромінювання
ядерного вибуху, а також високої температури (полум’я, гарячий пар,
окріп) або їдких хімічних речовин (міцні кислоти, луги).

Розрізняють опіки: І ступеня, коли не обпеченій ділянці є почервоніння і
відчувається біль; II ступеня, коли на місці опіку є пухирі; III
ступеня, що характеризується змертвінням всіх шарів шкіри; IV ступеня,
коли уражена не тільки шкіра, але й тканини: сухожилля, м’язи, кістки.

Опіки площею більш як 1/3 поверхні тіла небезпечні для життя.

Надання першої медичної допомоги полягає перш за все у гасінні одягу, що
спалахнув на потерпілому. З цією метою його треба облити водою, а якщо
її немає, накинути на нього ковдру, піджак або пальто, щоб припинити
доступ кисню. Потім обпечену ділянку тіла звільнити від одягу. Якщо
треба, одяг розрізати, приставши до тіла частини одягу не зривають, а
обрізують навколо і залишають на місці. Зрізувати і зривати пухирі теж
не можна. При великих опіках після зняття одягу потерпілого краще за все
загорнути у чисте простирадло, ужити заходів проти шоку і направити його
у лікувальну установу,

При опіках окремих частин тіла шкіру навколо опіку треба протерти
спиртом, одеколоном, водою, а на обпечену поверхню накласти суху
стерильну пов’язку. Змащувати обпечену поверхню жиром або якою-небудь
маззю не слід.

При невеликих опіках І ступеня на почервонілу шкіру слід накласти
марлеву серветку, змочену у спирті. На початку печіння і болючість дещо
посиляться, але незабаром біль стихне, почервоніння зменшиться.

При опіках II ступеня, а тим більше III і IV ступеня потерпілого, після
надання йому першої допомоги, слід направити у лікувальний заклад.

Від перенапруження нервової системи у зв’язку з сильними больовими
подразненнями, втратою крові при пораненнях і переламах, а також при
опіках і переламах у потерпілого часто настає різкий занепад сил і
зниження усіх життєвих функцій організму. Дихання буває ледь помітним,
поверхневим, обличчя бліднішає, пульс стає частим і погано промацується.
Потерпілий стає байдужим до оточуючого і, не дивлячись на сильну травму,
не стогне, не скаржиться на болі і не прохає про допомогу, хоча
свідомість його і зберігається. Такий стан називається шоком.

Перша допомога при шоку полягає перш за все в усуненні болю. При
переломі, наприклад, уже саме накладання шини справляє сприятливу дію на
загальний стан потерпілого, тому що усунення рухомості в ділянці
перелому зменшує біль. Якщо є можливість, то слід ввести хворому
болезаспокійливі засоби (промедол) із аптечки індивідуальної (гніздо №1)
і застосувати серцеві – камфору, кофеїн. Потерпілого треба зігріти,
укрити ковдрою, обкласти грілками, якщо немає пошкоджень черевної
порожнини, дати йому гарячий, солодкий, міцний чай, вино, у холодну пору
року внести до теплого приміщення.

При стихійних лихах, аваріях, катастрофах, що трапилися на
підприємствах, що пов’язані з виробництвом, використанням або
переробкою, а також перевезенням СДОР (сильнодіючих отруйних речовин)
відбувається розлив по території (викид в атмосферу) отруйних речовин,
які заражують навколишнє середовище, територію і створюють небезпеку для
життя людей і тварин. Основними шляхами потрапляння отруйних речовин в
організм людини є органи дихання, шкіра і травний тракт.

Необхідно відмітити одну суттєву особливість першої медичної допомоги
ураженим, особливо при дії нервово-паралітичних ОР. Щоб вона була
ефектною, її слід надавати якомога швидше, одразу ж після появи перших
ознак ураження. У зв’язку з цим велике значення набуває само- і
взаємодопомога.

Перш за все треба припинити дію отруйних речовин (ОР): надягти на людину
протигаз, провести часткову санітарну обробку, зокрема, зняти краплини
ОР зі шкіри, одягу. Люди, що опинилися в осередку хімічного ураження,
повинні завчасно прийняти із індивідуальної аптечки антидот проти
фосфорорганічних отруйних речовин нервово-паралітичної дії.

Тим, хто сам цього не зробив, антидот вводиться у порядку першої
допомоги, якщо е показання до його застосування. Причому, на зараженій
території вводиться шприц-тюбик через одяг. При зупиненні дихання
проводиться штучне дихання по Каллістову; оскільки і потерпілий, і той,
хто надає допомогу, знаходяться у протигазах. Важливо якомога скоріше
вивести потерпілого на незаражену територію, де можна швидко зняти з
нього протигаз і полегшити його стан.

Винос уражених із зараженої атмосфери необхідно проводити із заходами
безпеки. Після евакуації ураженому парами отруйних речовин слід давати
вдихати кисень. Не можна дозволяти ураженим палити. Якщо сильнодіючі
отруйні речовини потрапили в середину (у шлунок) людини, треба у
терміновому порядку промити шлунок і дати їй активоване вугілля з водою.
При ураженнях сильнодіючими отруйними речовинами після надання першої
медичної допомоги уражених доставляють у медичні заклади.

Ураження отруйними речовинами робітники і службовці можуть отримати на
місці роботи при недодержанні заходів безпеки або при порушенні порядку
і правил роботи з ними, а також при виникненні аварії на
хімічно-небезпечному підприємстві. У результаті стихійних лих, аварій,
катастроф на таких підприємствах або катастроф на транспорті у зоні дії
отруйних речовин можуть опинитися багато інших об’єктів господарської
діяльності, які подібних речовин не мають, однак, ці об’єкти також
можуть піддатися хімічному зараженню. Особливу увагу слід звернути на
житловий масив, який знаходиться поблизу хімічно-небезпечних
підприємств. Заходи, які вживаються на підприємствах по додержанню
правил безпеки, до населення районів, що поблизу, не доводяться, а тому
воно при аварії на підприємстві більше і частіше за все страждає.

Потерпілі, яким надана медична допомога у вогнищі ураження, підлягають
евакуації на медичні пункти або у лікувальні установи.

Найбільш важко перебігають комбіновані ураження. Одужання при них
наступає повільно; при інфекційних захворюваннях, отруєннях токсинами
(отрутами, що є продуктами життєдіяльності мікробів) або різними
отруйними речовинами, загоєння ран і опіків погіршується. Надання
допомоги людям, що отримали комбіновані ураження, багато в чому
ускладнюється.

У складних умовах вогнищ ураження виключну роль буде відігравати
самодопомога (допомога потерпілому самому собі), а також перша медична
допомога і рятування потерпілих невоєнізованими формуваннями цивільної
оборони. Всі громадяни – робітники, службовці, студенти, учні, нетрудове
населення незалежно від спеціальності і здоров’я повинні досконало
оволодіти прийомами самодопомоги, взаємодопомоги і надання першої
медичної допомоги.

Основна вимога, що ставиться до першої допомоги, – своєчасність і
правильність її надання. При недодержанні цієї вимоги захисні сили
організму ураженого можуть вичерпатись, після чого навіть кваліфікована
медична допомога може виявитись марною. Фактор часу при організації
першої допомоги відіграє – основну роль, так як приблизно у середньому
кожний третій буде знаходитись у важкому стані і для його врятування
буде потрібна негайна допомога. Чим швидше буде надана така допомога,
тим більше буде врятовано людей.

Той, хто надає першу допомогу, повинен самостійно і швидко вирішити, що
треба робити для врятування життя ураженого. У першу чергу має бути
усунута та причина, яка є найбільш загрозливою або небезпечною для життя
ураженого. При наданні першої допомоги ураженим здійснюють тимчасову
зупинку кровотечі, накладення пов’язок при пораненнях і опіках,
іммобілізацію при переламах кісток, штучне дихання; на уражених. що
знаходяться на заражених радіоактивними речовинами або бактеріальними
засобами ділянках місцевості, при необхідності надягають зволожені
ватно-марлеві пов’язки, протипилові тканинні маски, респіратори або
протигази (при зараженні території отруйними речовинами – обов’язково
протигази), проводять часткову санітарну обробку, дезактивацію,
дегазацію і дезінфекцію; дають протиотруту (антидот) при ураженні
отруйними

речовинами, а при ураженні бактеріальними засобами – засоби екстреної
профілактики: виносять (вивозять) уражених у лікувальні установи, що
збереглися, або загони першої медичної допомоги. Послідовність
проведення цих заходів залежить від характеру, ступеня зараження і від
конкретних умов, що склалися.

Для надання першої допомоги існують спеціальні комплекти медичного
майна, що готуються заздалегідь, зокрема – санітарна сумка і аптечка
санітарного посту.

Кожна людина повинна мати індивідуальний перев’язувальний пакет,
протихімічний пакет і аптечку АІ-2 (або її аналог).

Способи евакуації потерпілих залежать від обстановки, що склалася в
осередку ураження, кількості уражених і відстані від медичних пунктів
(лікувальних закладів). Наприклад, із осередків стихійних лих, аварій,
катастроф, внаслідок багаточисельних завалів, використання транспорту не
виявляється можливим, і тому буде широко застосовуватися винос
поранених, уражених. У важкодоступних місцях можливе відтягування
уражених на підстилках, листах фанери тощо.

Із вогнищ хімічного ураження потерпілих можна вивозити на різних видах
транспорту безпосередньо з місць ураження.

Способи перенесення ураженого: на лямці, що складена кільцем або
вісімкою; на спині або на руках способом “замка із рук”; на санітарних
носилках.

Основним видом транспорту для перевезення уражених є автомобільний
(санітарний і вантажний). Для перевезення уражених у вантажних
автомобілях необхідно: в кузові влаштувати підстилку із сіна, соломи,
віття або іншого підходящого матеріалу, підстилку вкрити брезентом
(ковдрою). Звичайно застосовують комбіноване перевезення: легкопоранених
– сидячи, важкоуражених – лежачи. У залежності від погоди уражених
укривають ковдрами або прикривають брезентом. Машину ведуть на невеликій
швидкості, плавно, без ривків, струсів і різкого гальмування.

При перевезенні уражених в обов’язки супроводжуючих входить
спостереження і догляд за ними, своєчасне надання їм допомоги, контроль
за станом пов’язок, шин. За тими, хто знаходиться у несвідомому стані,
встановлюється особливий нагляд. Стан уражених дорогою може погіршитись
від кровотечі, що поновлюється, тому необхідно періодично оглядати
пов’язку: якщо вона рясно просочується кров’ю, то вживаються заходи по
зупинці кровотечі.

ДІЇ ПІД ЧАС ОБЕЗЗАРАЖЕННЯ ТЕРИТОРІЇ, БУДІВЕЛЬ І СПОРУД, РОБОЧОГО МІСЦЯ,
ОДЯГУ І ВЗУТТЯ.

На наш час у різних країнах тисячі науково-дослідних інститутів,
підприємств атомної енергетики, лабораторій використовують радіоактивні
речовини. Ці речовини виготовляються, транспортуються, використовуються
і зрештою знищуються у вигляді відходів, і на кожній стадії не
виключається можливість виникнення нещасного випадку або аварії, яка
може створити небезпеку ураження обслуговуючого персоналу.

У результаті аварії, як правило, не утворюється таких обширних зон
радіоактивного зараження, як при вибухах ядерних боєприпасів, але від
цього небезпека ураження людей не зменшується. Ця небезпека може бути
виключена або зменшена за рахунок проведення силами і засобами ЦО і
населення комплексу заходів з ліквідації наслідків радіоактивного
зараження. До цих заходів належать; додержання людьми допустимих доз
опромінення, дезактивація заражених об’єктів, скорочення потрапляння
радіоактивних речовин в організм людини; попередження радіаційних
уражень шкірних покривів людей; використання профілактичних засобів і
лікування уражених; підвищення психологічної стійкості особового складу
формувань і населення в цілому.

Здійснення цих заходів передбачається у єдиному комплексі одночасно,
тільки тоді можна створити умови для ефективного захисту людей, що
опинилися у зонах радіоактивного зараження і забезпечення стійкої роботи
суб’єктів господарської діяльності і населення.

Комплексне проведення заходів по ліквідації наслідків радіоактивного
зараження можливе лише при організації завчасної підготовки і оснащення
сил і засобів ЦО засобами захисту, приладами і технікою. Цю вимогу у
першу чергу можна віднести до дезактиваційних заходів, які, навіть при
диференційованому їх проведенні, вимагатимуть виконання значних обсягів
робіт із залученням формувань. Тому зараз, у мирний час, треба вчитися
завчасно ліквідації наслідків радіоактивного зараження в умовах
різноманітної, часом дуже складної обстановки, яка може скластися у
зонах зараження. Це необхідно і спеціалістам служб ЦО, і командирам, і
бійцям формувань, і населенню. Усім особам, що опинилися у зонах
радіоактивного зараження, необхідно знати самі загальні відомості про
характер зараження різних об’єктів, властивостях радіоактивних речовин і
практичні рекомендації з питань дезактивації з тим, щоб кожний на своєму
місці зміг кваліфіковано виконати свої обов’язки по захисту себе, сім’ї
і виробництва від наслідків радіоактивного зараження.

Роботи по дезактивації територій і споруд проводять у тих випадках, коли
їх зараження буде являти безпосередню небезпеку для людей і коли ці
роботи дають значний виграш у часі у порівнянні із тим, який буде
вимагатися для природної дезактивації.

При дезактивації території застосовують наступні способи дезактивації:

– змивання радіоактивних речовин з доріг і площ, що мають тверде
покриття, струменем води під тиском за допомогою поливомиючих, пожежних,
спеціальних машин, мотопомп та інших агрегатів, що забезпечують подачу
води;

– видалення радіоактивних речовин підмітанням за допомогою
підмітально-прибиральних і вакуумних машин, а з невеликих ділянок
місцевості із твердим покриттям – мітлами і віником;

– зрізання шару зараженого ґрунту або снігу за допомогою бульдозерів,
скреперів, грейдерів, шляхоукладчиків, видалення шару ґрунту за
допомогою снігоочищувачів;

– перепахування або перекопування зараженої поверхні за допомогою
тракторних плугів або лопат;

– засипка зараженої поверхні шаром (6-8 см) незараженої землі, гравієм
або щебенем.

Роботи з дезактивації територій організуються з таким розрахунком, щоб
технічні засоби обеззараження мали широкий фронт робіт (великі площі,
проїзди, проходи). Ділянки місцевості, де застосовувати машини не
зручно, обробляють вручну, використовуючи прилади ручної дії, а також
лопати, тачки, носилки тощо.

Серед способів дезактивації споруд головне місце відводиться обробці
струменями води під тиском. Ефективність цього способу збільшується,
якщо одночасно протирати заражену поверхню щітками. Інші способи
дезактивації (обробка миючими розчинами, застосування промислових
пилососів на об’єктах господарської діяльності, піскоструменева обробка)
можна вважати допоміжними, оскільки їх використовують при проведенні
невеликих за обсягом робіт.

Вибір способів і прийомів дезактивації, порядку їх проведення залежить,
перш за все, від виду, природи і характеру зараження, а також від
наявності необхідних засобів і часу.

Хоча ефективність видалення радіоактивних речовин при підмітанні
невисока, що пояснюється наявністю на площах, що оброблюються,
різноманітних западин, щілин та інших нерівностей, цей спосіб знайде
більш широке застосування унаслідок швидкості його проведення і
наявності у народному господарстві великої кількості
підмітально-прибиральних машин різних видів. Спосіб змивання
радіоактивних речовин струменем води ефективний для твердих поверхонь,
однак при його використанні треба мати стоки для відведення зараженої
води.

Спосіб дезактивації зрізанням шару забрудненого ґрунту (снігу)
забезпечує досить високу ефективність при використанні дорожньої техніки
(грейдери, бульдозери). Але наявність великої кількості ґрунту, який
необхідно видалити, і тривалий час, що витрачається на це, знижують
загальну ефективність робіт. Видалений при зрізанні верхній шар землі
(снігу) переміщують до меж ділянок, що очищуються, утворюючи насипи, які
можуть використовуватися для захисту від радіації із сусідніх заражених
ділянок. Такі насипи складаються із суміші зараженого і чистого ґрунту
(снігу)і тому їх радіоактивність значно знижена.

Небезпека опромінення людей залежить від площі зараження. Зниження рівня
радіації у заданих межах може бути досягнуто дезактивацією як самих
ділянок, де будуть знаходитись люди, так і прилеглих до них бічних і
торцевих узбіч, які являться захисною зоною, що охороняє від дії
радіації з ділянок місцевості, що не піддавалися дезактивації. Таким
чином, створення захисних зон уздовж вулиць, доріг і проїздів може
значно зменшити зовнішнє опромінення людей.

Захист населення від опромінення у сільській місцевості буде
здійснюватись, як відомо, у протирадіаційних укриттях. Після зараження
місцевості необхідно без зволікання провести дезактивацію укриттів,
використовуючи для цього такі способи, як змітання (мітлами, віниками)
радіоактивних речовин, зрізання зараженого ґрунту (лопатами) і обтирання
заражених поверхонь (вологим ганчір’ям).

Населення у містах буде використовувати для захисту від зовнішнього
опромінення, поряд із захисними спорудами, житлові і виробничі будівлі.
Зменшенню опромінення людей, що укрилися у спорудах і будівлях, буде
сприяти дезактивація дахів, при якій видаляється до 80% радіоактивних
речовин. З цією ж метою проводять дезактивацію 10 – метрової зони
навколо будинків. Якщо навколо будинків площа має тверде покриття, то
радіоактивні опади видаляють змиванням водою або змітанням за допомогою
підручних засобів; за відсутності твердого покриття треба провести
перекопування ґрунту або його видалити.

До території із твердим покриттям звичайно належать дороги, вулиці,
площі, аеродроми та інші ділянки, що вкриті асфальтом, залізобетонними
плитами або забруковані.

Дороги, вулиці, площі, що підлягають дезактивації, мають свій рельєф і
характеризуються типом покриття і його -якістю, наявністю або
відсутністю стоків, розміром.

Вид покриття поверхні, що підлягає дезактивації, у значній мірі визначає
спосіб її обробки. Асфальтові покриття не мають стиків, і їх
дезактивація може провадитись поливально-миючими або
підмітально-прибиральними машинами. Бетонні поверхні, як правило, рівні;
ефективність їх дезактивації знижують тріщини, що з’являються з часом на
покритті. Радіоактивні речовини з бетонних покриттів гарно видаляються
також за допомогою поливально-миючих і підмітально-прибиральних машин.

З рівних ділянок доріг радіоактивні речовини досить ефектно усуваються
змиванням сильним струменем води із насадок поливально-миючих машин. На
вузьких дорогах радіоактивні частинки будуть змиватися за межі їх
полотна або стікати з водою у колодязі.

Дороги, проїзди і тротуари звичайно мають скати, що спрямовують потоки
води до їх країв. У містах вода по водостоках уходить в колодязі
зливової каналізації. За містом вода стікає на узбіччя дороги або в
кювети, тому після закінчення дезактивації необхідно засипати змиті
радіоактивні речовини незараженою землею або видалити їх.

Після дезактивації вулиці великі скупчення вуличного бруду, що містять
радіоактивні речовини, вивозяться на тачці у спеціально відведене місце.

Робота з дезактивації території, що не має покриттів, пов’язана з
певними труднощами, тому що на місцевості зустрічаються ділянки
території з різними рельєфом і рослинністю, складом ґрунту і вмістом
вологи. Кожна з цих особливостей у тій або іншій мірі впливає на вибір
способу дезактивації.

Технічні засоби дезактивації малоефективні або зовсім непридатні на
крутих схилах. Висока вологість ґрунту також ускладнює його
дезактивацію. Рослинність у вигляді трав’яного покриву не перешкоджає
проведенню дезактивації. Використання технічних засобів дезактивації на
ділянках місцевості, що мають чагарники і дерева, неможлива.
Радіоактивні речовини, що знаходяться на гілках і листях чагарників і
дерев, можна видалити лише змиванням струменем води.

На ділянках місцевості, де є каміння, виключається використання
грейдерів і плугів. У таких випадках для зняття шару землі можна
використовувати бульдозери. У тих місцях, де зустрінуться суцільні
каменеві утворення, радіоактивні речовини можна змивати струменем води
із пожежних стволів, або засипати ці поверхні чистим ґрунтом.

Безперешкодно дезактивацію можна проводити на рівній поверхні, що вільна
від сторонніх предметів і рослинності, особливо якщо ґрунт не надто
твердий і не дуже сильно зволожений. Ґрунт видаляють на глибину 6-10 см,
а заражені ділянки, що залишилися (нерівності і тріщини), очищують
ручним способом. З техніки народного господарства для здійснення цього
способу дезактивації можна використовувати автоскрепери, автогрейдери,
бульдозери.

При необхідності видалення радіоактивних речовин, що знаходяться у шарах
ущільненого снігового покриву або у сипкому снігу, можна з успіхом
використовувати автогрейдери. При видаленні твердого шару снігу
мінімальна глибина зрізу встановлюється 5 см, послідовно здійснюють два
зрізи. Глибина зрізу при видаленні сипкого снігу залежить від
місцезнаходження радіоактивних частинок.

Робота гусеничних бульдозерів при дезактивації полягає у зрізуванні
ґрунту і у зсуванні його до межі ділянки, що обробляється. Заражений
ґрунт зрізається на глибину 10-15 см з розрахунком, щоб не проминути
заглиблені місця.

Переорювання зараженої території призводить до утворення поверхні із
незараженої землі підгрунтового шару. Але шар ґрунту 16-20 см, під яким
опинилися радіоактивні речовини, не забезпечує потрібного захисту для
людини, що знаходиться на зораному ґрунті, оранку необхідно здійснювати
на глибину не менше як ЗО см.

Одним з трудомістких способів зменшення залишкової радіації є засипання
поверхні зараженої території чистою незараженою землею (щебенем,
гравієм). Товщина захисного шару незараженого ґрунту повинна бути не
менш, як 10 см. Місце, де береться незаражений ґрунт, обирають недалеко
від зараженої ділянки, щоб скоротити час на перевезення.

Виконання робіт по дезактивації території у зимових умовах ускладнене
унаслідок низьких температур, наявності снігу і льоду, що перешкоджає
видаленню радіоактивних частинок.

Радіоактивні частинки можуть знаходитися у шарі льоду, під сніговим
покривом, або бути змішаними із снігом, і у кожному випадку треба
правильно вибрати найбільш придатний спосіб дезактивації.

При товщині снігового покриву, що не перевищує 5-6 см, вибір способу
дезактивації не залежить від місцезнаходження радіоактивних частинок у
сніговому покриві. У цьому випадку можна ефективно використовувати
підмітально-прибиральні та поливально-миючі машини із снігоочисним
обладнанням (плуг і циліндрична щітка). Можливе змивання снігу сильним
струменем води у тих місцях, де поверхня має достатній ухил і дренаж для
того, щоб потоки стікаючої води не встигли замерзнути.

При зараженні робочого місця і квартири (будинку) отруйливими речовинами
і бактеріальними засобами необхідно проводити відповідно їх дезинфекцію.
Для цього можна використовувати різні дегазуючи і дезинфікуючі речовини
– хлорне вапно, хлораміни, луги – формалін, лізол тощо.

На робочих місцях і у квартирі (будинку) для дегазації (дезинфекції)
дерев’яних і металевих предметів, стін, стель і підлог застосовують
ганчірки, що просочені дегазуючими (дезинфікуючими) розчинами. У
будинках обробці розчинами підлягають, окрім поручнів сходів, і дверні
ручки; унітази засипаються хлорним вапном. М’які меблі у випадку їх
зараження бактеріальними засобами після обробки пилососом протираються
ганчіркою або щіткою, що змочена 3%-ним розчином хлораміну.

Одяг, взуття звичайно заражаються в момент випадіння радіоактивних
речовин із хмари ядерного вибуху і при дії людей на зараженій місцевості
або зараження місцевості бойовими отруйними речовинами, що доставляють
літаками або снарядами артилерійських систем. У випадку випадіння
радіоактивних і отруйних речовин з дощем можливе більш сильне зараження
одягу і взуття.

Ступінь зараження одягу радіоактивним пилом визначається тією кількістю
пилу, яка може пристати до одягу та її питомою активністю. Кількість
пилу, яка знаходиться на спеціальному одязі робітника в умовах
запиленого цеху, досягає 100-200 г на добу. Тому заражений одяг може
являти певну небезпеку для людей і підлягає дезактивації.

Існує багато засобів дезактивації одягу і взуття. Однак, не всі вони
рівноцінні. При виборі способу дезактивації керуються не лише загальними
умовами (наявністю часу, засобів), але й враховують характер і ступінь
зараження, а також особливості і якість матеріалів, з яких виготовлений
одяг, взуття.

Дегазація одягу, взуття може бути часткова і повна. При проведенні
особовим складом формувань і населенням часткової санітарної обробки
одночасно здійснюється, як вже зазначалося, часткова дезактивація одягу,
взуття і засобів індивідуального захисту. В суху погоду при знаходженні
в заражених районах і при виході з них особовий склад формувань і
населення проводять часткову дезактивацію одягу, взуття і засобів
індивідуального захисту якомога частіше.

Якщо часткова дезактивація проводиться в зоні зараження, то одяг, взуття
і засоби індивідуального захисту не знімають. Після виходу в незаражений
район їх знімають і проводять дезактивацію у надягнутому респіраторі
(протигазі).

Часткова дезактивація одягу, взуття і засобів індивідуального захисту
полягає у тому, що людина сама видаляє радіоактивні речовини з
предметів, що дезактивуються. Одяг, взуття і засоби індивідуального
захисту розвішують на сучках дерев, кущах, мотузках і ретельно протягом
20-30 хвилин обмітають віником, чистять щітками або вибивають палицями.
Цьому способу дезактивації можна піддати всі види одягу і взуття, за
винятком виробів із гуми, прогумованих матеріалів, синтетичних плівок і
шкіри, які протирають ганчір’ям, змоченим водою, або дезактивуючим
розчином. Якщо обробка здійснюється у літній час, одяг і засоби захисту
шкіри можна прополоскати у незараженому водоймищі.

Якщо після обробки залишкова зараженість одягу, взуття і засобів
індивідуального захисту залишається вищою за допустиму, то проводиться
додаткова обробка на майданчиках дезактивації, що розгортаються поблизу
санітарно-обмивочних пунктів або майданчиків санітарної обробки, де
особовий склад буде проходити повну санітарну обробку.

При дезактивації способами, що викликають пилоутворення, люди повинні
мати гумові рукавички, респіратор або протигаз. Якщо вказані засоби
захисту органів дихання відсутні, на обличчя надягають багатошарову
марлеву або тканинну пов’язку. Поверх одягу надягають халат або
комбінезон, на ноги – гумові чоботи.

Не завжди простішими засобами і способами можна дезактивувати одяг і
засоби індивідуального захисту до припустимих величин зараження,
особливо цього складно досягти при зараженні радіоактивними речовинами
вогкого або замасленого одягу. Якщо погодні умови дозволяють, мокрий
одяг висушують, а потім дезактивують. Одяг, не продезактивований до
припустимого ступеню зараження, закладається на природну дезактивацію в
склад зараженого майна або відправляється на станції обеззараження
одягу, де він підлягає пранню за спеціальними режимами або обробці
органічними розчинниками.

Необхідно відмітити, що вже перше прання в основному забезпечує
видалення радіоактивних речовин. Однак, нею обмежуватися не можна, так
як частина радіоактивних речовин все ж залишається, після кожного прання
полощуть вироби для видалення тих радіоактивних речовин, які обумовлюють
вторинне зараження.

Розроблений спосіб дезактивації одягу в машинах хімічної чистки, що
ґрунтується на використанні миючих розчинів.

На дезактивацію одягу цим способом при відповідному переобладнанні
можуть бути переведені фабрики хімічної чистки і фарбування одягу,
комплексні підприємства по пранню білизни і хімічної чистки, ательє
термінової хімічної чистки, а також пересувні майстерні хімічної чистки.

У зв’язку з тим, що машини для хімічної чистки не можуть забезпечити
якісного віджимання виробів, що оброблені водними розчинами з
використанням миючих засобів, віджимання одягу з метою скорочення
тривалості процесу обробки повинно проводитись у центрифугах, якими
кожне підприємство хімічної чистки повинно додатково комплектуватися.
Дегазацію і дезинфекцію бавовняного одягу і білизни, а також посуду,
слід проводити кип’ятінням у 2%-му содовому розчині. Для дезинфекції
виробів із тканини можна використовувати, крім того, гарячу праску.

Взуття, одяг, килими, подушки та інші предмети, які кип’ятити не можна,
для дегазації і дезинфекції необхідно здавати на станцію знезаражування.

При роботах, що пов’язані з дегазацією, дезинфекцією і дезактивацією,
необхідно обережно поводитися з знезаражуючими розчинами. Обтиральні
матеріали, що використані при таких роботах, слід складати у спеціально
відведені місця, а потім спалювати (матеріали після дезактивації можна
закопувати у землю).

Після проведення робіт на зараженій місцевості, а також робіт, що
пов’язані із знезараженням робочих місць і квартири, треба обов’язково
пройти повну санітарну обробку.

РЕЖИМИ РАДІАЦІЙНОГО ЗАХИС ТУ НАСЕЛЕННЯ. ПРАВИЛА ПОВОДЖЕННЯ І ДІЇ В
УМОВАХ РАДІОАКТИВНОГО ЗАРАЖЕННЯ МІСЦЕВОСТІ.

Після оголошення загрози нападу противника обстановка може змінюватися
вельми швидко. У певний момент виникне потреба подати один із сигналів
оповіщення ЦО. Мета сигналів – своєчасно попередити населення міст і
сільської місцевості про виникнення безпосередньої загрози застосування
противником ядерної, хімічної, бактеріальної або іншої зброї, аварій на
атомних електростанціях і про необхідність вживання засобів захисту.
Сигнали подаються органами цивільної оборони, захисту населення і
територій (управліннями (відділами) з питань надзвичайних ситуацій та
цивільного захисту населення району (міста обласного підпорядкування,
області, АР Крим, міст Києва та Севастополя), а у окремих випадках МНС
України.

Для попередження населення про радіоактивне зараження встановлені
наступні сигнали:

“Повітряна тривога”, “Радіаційна небезпека”. Ці сигнали подаються
управліннями (відділами) з питань надзвичайних ситуацій та цивільного
захисту населення району (міста обласного підпорядкування, області, АР
Крим, міст Києва та Севастополя), завчасно, для привернення уваги
подаються звукові сигнали (сиренами, гудками тощо), які вважаються
попереджувальними сигналами.

Сигнал “Увага всім”, по якому населення зобов’язане ввімкнути наявні
засоби зв’язку для прослуховування екстреного повідомлення. Після чого
буде передаватися мовна інформація з використанням державних мереж
дротяного, радіо- і телевізійного мовлення, в якій буде вказаний порядок
дій на період радіоактивного зараження.

За сигналом “Радіаційна небезпека” може бути наступний варіант тексту
повідомлення: “Увага! Говорить управління (відділ) з питань надзвичайних
ситуацій та цивільного захисту населення району (міста, області).
Громадяни! Виникла безпосередня загроза радіоактивного зараження.

Приведіть у готовність засоби індивідуального захисту і тримайте їх
постійно при собі. За командою надягніть їх. Для захисту поверхні тіла
від забруднення радіоактивними речовинами – використовуйте спортивний
одяг, комбінезони і чоботи.

При собі майте плівкові (полімерні) накидки, куртки або плащі. Перевірте
герметизацію житлових приміщень, стан вікон і дверей.

Загерметизуйте продукти харчування і створіть у ємностях запас води.

Укрийте свійських тварин і корми. Сповістіть сусідів про отримання
інформації. Надайте в цьому допомогу хворим і старим.

Надалі дійте відповідно до вказівок управління (відділ) з питань
надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення району (міста,
області) “.

Можливий інший текст повідомлення, приблизно аналогічний цьому.

Текст передається з повторенням протягом 5 хвилин. Це мовне повідомлення
є рекомендаціями для кожного громадянина про порядок дій щодо
забезпеченню себе і своїх рідних від радіоактивного зараження.

Радіоактивному зараженню (РЗ) при ядерних вибухах піддається не лише
район, що прилягає до місця вибуху, але й місцевість, що віддалена від
нього на багато десятків і навіть сотень кілометрів. При цьому на
великих площах виникають зони зараження, що являють небезпеку для
особового складу військ, невоєнізованих формувань ЦО і населення
протягом тривалого часу.

Найбільш сильне радіоактивне зараження місцевості відбувається при
підземних, наземних вибухах. Радіоактивне зараження при повітряних
вибухах суттєвої небезпеки не викликає, вражаюча їх дія на місцевості
визначається загальним зовнішнім опроміненням. Характеристикою їх
вражаючої дії є доза радіації зовнішнього опромінювання, яку може
отримати людина за час перебування в заражених районах. За ступенем
зараження і можливим наслідкам зовнішнього опромінювання (як у районі
вибуху, так і на сліді хмари) прийнято виділяти зони зараження. Розміри
і конфігурація, їх характер і ступінь зараження місцевості залежить,
головним чином, від потужності і виду вибуху, метеоумов, часу, що минув
після вибуху, кількості вибухів і відносного розташування їх центрів. На
це також справляє вплив рельєф місцевості, тип ґрунту в районі вибуху,
лісові масиви та інші фактори.

Положення зони зараження визначається напрямком середнього вітру, з яким
співпадає її вісь. За своєю конфігурацією (якщо напрямок вітру на різних
висотах однаковий) зона утворює півколо з навітряної від центру вибуху
сторони і витягнутий у напрямку середнього вітру еліпс. Площа зони
приблизно дорівнює добутку довжини на ширину і коефіцієнт 0,8.

Ступінь зараження місцевості оцінюється рівнями радіації, що вимірюються
у рентгенах або радах на годину (Р/год), а ступінь ураження людей
внаслідок зовнішнього опромінювання визначається величиною дози радіації
(що вимірюється у рентгенах або радах).

Для характеристики зон зараження із врахуванням небезпеки перебування в
них людей користуються дозами радіації з моменту випадіння радіоактивних
речовин до їх повного розпаду (Д). Умовно прийнято виділяти декілька зон
радіоактивного зараження:

– зона помірного зараження (А), на її межі Д дорівнює 40 Р;

– зона сильного зараження (Б) – Д дорівнює 40 Р;

– зона небезпечного зараження (В) – Д дорівнює 1200 Р;

– зона надзвичайно небезпечного зараження (Г) дорівнює 4000 Р. Ближче за
віссю до центру вибуху дози радіації будуть ще більшими.

Випадіння атмосферних опадів під час формування зон у 5-10 разів і
більше збільшить ступінь зараження місцевості. Її рельєф також суттєво
спотворить картину зараження. На схилах гір, що повернуті до навітряної
сторони, рівні радіації будуть вищі, а з підвітряної – нижчими у 2 -5 і
більше разів, ніж на рівнинній місцевості. І тип ґрунту в районі вибуху
справить свій вплив. Так, при наземних вибухах в районах з піщаним
ґрунтом рівні радіації в зонах зараження будуть в 2 -3 рази вищими за
табличні. Лісові масиви в середньому в 2,5 рази зменшують рівні радіації
у порівнянні з відкритою місцевістю.

Розміри зон радіоактивного зараження також можуть бути самими різними.
При наземному ядерному вибуху потужністю 50 кт на рівнинній місцевості
(швидкість вітру 50 км/год) довжина зони А досягає 111 км при ширині 11
км, зони Б – 43,5 км, зони В – 23,3 км відповідно. Для інших тротилових
еквівалентів та іншої швидкості вітру характеристики, зрозуміло, будуть
іншими. Аналізуючи ці дані, слід мати на увазі, що в деяких випадках
можна евакуювати людей – із зон сильного і небезпечного зараження у
напрямках, перпендикулярних до їх вісі. Такі відстані, як 2,5 -1,5 км,
можна пройти навіть пішки за 20-30 хвилин, не чекаючи повного формування
зон.

РЕЖИМИ РАДІАЦІЙНОГО ЗАХИСТУ.

Загальні положення.

При застосуванні противником ядерної зброї або при аваріях на радіаційно
небезпечних об’єктах з викидом радіоактивних речовин, створюється велике
радіоактивне зараження місцевості, в результаті чого виникає загроза
ураження людей, порушення виробничої діяльності об’єктів народного
господарства.

Радіоактивне зараження місцевості ускладнює організацію і проведення
РіНАР. Без вжиття заходів захисту неминучий вплив радіації на населення,
особовий склад формувань, робітників і службовців у дозах, які можуть
призвести до їх ураження.

З метою виключення масових радіаційних втрат і переопромінення
населення, робітників і службовців, формувань ЦО понад встановлених доз,
їх дії в умовах радіоактивного зараження строго регламентуються і
підпорядковуються режиму радіаційного захисту.

Режими радіаційного захисту – це порядок дій людей, застосування засобів
і способів захисту в зонах радіоактивного зараження, що передбачає
максимальне зменшення можливих доз опромінення. Додержання режимів
радіаційного захисту виключає радіаційне ураження і опромінення людей
понад встановлених доз опромінення.

На воєнний час:

– одноразове опромінення протягом перших 4 діб – 50 рад;

– багаторазове опромінення протягом ЗО діб – 100 рад;

– багаторазове опромінення протягом 3 місяців – 200 рад;

– багаторазове опромінення протягом року – не більше за 300 рад.

На мирний час – у відповідності з НРБУ-1997 (Нормами радіаційної безпеки
України 1997 року).

1. Режими радіаційного захисту населення включають три основних етапи:

І етап – укриття населення в ПРУ;

П етап – наступне укриття населення в будинках і ПРУ;

Ш етап – проживання населення в будинках з обмеженим перебуванням на
відкритій місцевості протягом 1-2 годин на добу.

2. Режим радіаційного захисту робітників і службовців на об’єктах
господарської діяльності (ОГД) включає три основних етапи:

І етап – тривалість припинення роботи ОГД (термін неперервного
перебування людей у захисній споруді);

П етап – тривалість роботи ОГД з використанням для відпочинку захисних
споруд;

Ш етап – тривалість роботи ОГД з обмеженням перебування робітників і
службовців на відкритій місцевості.

Режими радіаційного захисту розроблені з урахуванням тривалості роботи
кожної зміни 10-12 годин.

Режими радіаційного захисту (РРЗ) населення, робітників і службовців при
вахтовому методі роботи на місцевості, що заражена радіоактивними
продуктами від АЕС, включають два основних етапи:

а) РРЗ населення:

І етап – укриття в герметизованих приміщеннях на термін не менше 4
годин;

П етап – тривалість проживання населення з обмеженим перебуванням на
відкритій місцевості – до 1-2 годин на добу.

б) РРЗ робітників і службовців:

І етап – укриття в герметизованих приміщеннях на термін не менше 4
годин;

П етап – час роботи об’єкту вахтовим методом.

Вахтовий метод роботи – це цілодобова робота ОНГ у 4 зміни. Дві зміни
працюють на об’єкті неперервне протягом 3,5 діб. Кожна зміна працює 6
годин і 6 годин відпочиває у захисних спорудах на об’єктах. Після
закінчення робіт (через 3,5 діб) ці зміни вибувають на відпочинок на
незаражену місцевість. На вахту заступають наступні дві зміни.

Порядок вибору і введення в дію режимів захисту. Режими радіаційного
захисту населення вводяться в дію рішенням НЦО міст, районів та інших
населених пунктів.

Режими робітників і службовців на ОГД вводяться в дію рішенням НЦО
об’єктів. На території населеного пункту або об’єкту господарської
діяльності режим вибирається: по максимальному рівню радіації; – по
найменшому значенню Кпосл. захисної споруди. Тривалість додержання
режиму радіаційного захисту і час припинення його дії встановлюється
начальником ЦО населеного пункту (ОГД) з урахуванням конкретної
радіаційної обстановки. Для вибору режиму радіаційного захисту необхідно
знати:

– рівні радіації на території населеного пункту (ОНГ) на 1 год. після
ядерного вибуху (аварії на радіаційно небезпечному об’єкті);

– коефіцієнти послаблення житлових приміщень, в яких проживає населення:
дерев’яні одноповерхові будинки, кам’яні (блочні) одноповерхові будинки,
багатоповерхові кам’яні (блочні) будинки; коефіцієнти послаблення ЗС
(ПРУ), підвали одноповерхових дерев’яних кам’яних і блочних будинків,
підвали багатоповерхових кам’яних і блочних будинків, сховища.

Режими радіаційного захисту вибираються у наступній послідовності:
визначити рівень радіації на території населеного пункту (ОНГ) на 1
годину після ядерного вибуху (аварії на радіаційне небезпечному
об’єкті). Для цього використати: дані таблиці №1 і формулу (а); вибрати
Кпосл. житлових приміщень і захисних споруд (табл.№2); вибрати типовий
режим радіаційного захисту.

Таблиця 1.

Час після вибуху, годин Кt Час після вибуху, годин Кt Час після вибуху,
годин Кt

1 1 5 6,9 12 20

1,5 1,6 6 8,6 18 32

2 2,3 7 10 24 45

3 3,7 8 12 48 100

4 5,3 10 16 49 100

а) Р1 = Рt х Кt; де:

Р1 – рівень радіації на 1 годину після вибуху;

Рt – рівень радіації на час t;

Кt – коефіцієнт перерахунку рівнів радіації.

Таблиця 2.

Найменування укриттів та транспортних засобів К посл. Найменування
укриттів та транспортних засобів К посл.

Автомобілі 2 Житлові кам’яні будинки:

багатоповерхові

підвал

20

400

Пасажирські вагони 3

Виробничі одноповерхові будівлі (цехи) 7 Житлові дерев’яні будинки:

одноповерхові

підвал

2

7

ПРУ (протирадіаційні укриття) 50

Житлові кам’яні будинки:

багатоповерхові

підвал

10

40 Сховища 400-1000

Об’єм і характер захисних заходів, як правило, встановлюється рішенням
начальників і рекомендаціями органів управління цивільної оборони,
захисту населення і територій. Ними визначаються терміни і порядок
проведення захисних заходів у мирний час, в період появи реальної
загрози нападу противника і в обстановці, що. склалася після ядерного
вибуху противника (або при аварії на АЕС). Але за всіх обставин важлива
роль належить самому населенню, яке повинно знати і вміти застосовувати
способи захисту, строго додержуватись правил і норм поведінки на
радіоактивне зараженій місцевості. У першу чергу треба підготувати
необхідні засоби захисту та визначити порядок їх використання.

У ряді випадків виникне потреба поповнити захисні споруди, яких не
вистачає, за рахунок пристосування під ПРУ щілин, землянок, підвалів,
сховищ, підземних переходів, різних траншей та інших споруд. Всі роботи
по дообладнанню укриттів, герметизації приміщень, посиленню перекриттів
і підвищенню захисних властивостей можуть бути швидко виконані лише за
активної участі всього дорослого населення. За відсутності табельних
засобів захисту використовуються простіші (протипилові тканинні маски,
ватно-марлеві пов’язки тощо), що виготовляються своїми силами.

Важко припустити, що завчасно буде відомий час, протягом якого треба
буде знаходитись у захисних спорудах. Тому неминуче виникає складна
задача забезпечення людей продуктами харчування, водою, медикаментами.
Необхідно кожному завчасно запастися ними, надійно укрити або
запакувати, щоб запобігти їх зараженню.. .

Під безпосередньою загрозою слід розуміти імовірність радіоактивного
зараження території не пізніше, як за 1 годину після оповіщення. Тому в
населених пунктах і районах, де виявлено РЗ, або у напрямку яких
рухається радіоактивна хмара, подається сигнал. За цим сигналом всі
надягають респіратори (протипилові тканинні маски або ватно-марлеві
пов’язки, а за їх відсутності – протигази), беруть підготовлений запас
продуктів харчування і води, медикаменти, предмети першої необхідності і
йдуть у сховища або протирадіаційні укриття.

Якщо обставини вимушують укритися у будинку (квартирі) або виробничому
приміщенні, то необхідно, не гаючи часу, закрити вікна і двері, завісити
їх цупкою тканиною, закрити всі щілини, що маються. У тому випадку, якщо
люди вже опинилися в зоні зараження або їм треба буде подолати її, вони
повинні прийняти радіозахисні засоби.

При повному з’ясуванні радіаційної обстановки у межах зони А першу добу
можна знаходитись у простіших захисних спорудах і у звичайних
загерметизованих приміщеннях. Населення тут не отримає доз радіації, які
могли б призвести до втрати працездатності. Прийом радіозахисних засобів
не обов’язковий.

У зоні Б небезпека радіаційного ураження значно зростає. Тут уберегти
людей від опромінення можна лише у спорудах з коефіцієнтом захисту не
нижчим, як 20. Перебування людини на відкритій місцевості протягом
перших 12 годин після випадіння РР може вивести її з ладу. У даному
випадку виникне потреба приймати радіозахисні засоби.

У зоні В на відкритій місцевості і у дерев’яних будівлях, навіть при
короткочасному знаходженні там, люди можуть зазнати важких радіаційних
уражень, особливо у першу добу після ядерного вибуху. Тому населення
треба укривати у сховищах і ПРУ з коефіцієнтом захисту не нижчим за 50.
Дії на зараженій місцевості повинні бути строго регламентовані, причому
треба буде застосовувати радіозахисні засоби.

Якщо люди опиняться ще ближче до центру ядерного вибуху, у зоні найбільш
небезпечного радіоактивного зараження (зона Г), то від важких уражень і
втрат їх можуть зберегти лише сховища з високим коефіцієнтом захисту (не
.нижче 200). Знадобиться здійснювати весь комплекс медичних заходів з
профілактики променевої хвороби.

Однак зони підвищеної радіаційної небезпеки складатимуть невеликий
процент на всьому сліді радіоактивної хмари (5-6% при потужності вибуху
50 кт і швидкості вітру 50 км/год). Тому, якщо вжити необхідних заходів
захисту, радіаційні втрати населення можна буде звести до мінімуму.

При ядерних вибухах ступінь радіоактивного зараження, а також форма і
розмір районів зараження залежать від потужності і виду ядерного вибуху,
метеорологічних умов, рельєфу місцевості, часу, що минув після вибуху,
характеру ґрунту і рослинності.

Сховища (укриття) е ефективним засобом захисту від сучасної зброї та
аварій на АЕС.

Тривалість перебування у сховищах (укриттях) залежить від ступеня
радіоактивного зараження місцевості. Якщо сховище (укриття) знаходиться
в зоні зараження з рівнем радіації через 1 год. після вибуху від 8 до 80
р/год , то час перебування у ньому перехованих людей складатиме від
декількох годин до однієї доби; у зоні зараження з рівнем радіації від
80 до 240 р/год знаходження людей у захисній споруді збільшується до 3
діб; у зоні зараження з рівнем радіації 240 р/год цей час складатиме 3
діб і більше.

Після закінчення вказаних термінів із сховищ (укриттів) можна перейти до
житлових приміщень. Протягом наступних 1-4 діб (в залежності від рівнів
радіації у зонах зараження) із таких . приміщень можна періодично
виходити назовні, але не більше 3-4 годин на добу. В умовах сухої і
вітряної погоди, коли можливе пилоутворення при виході з приміщені. слід
використовувати засоби індивідуальної о захисту органів дихання.

При вказаних термінах перебування у сховищах (укриттях) стає зрозумілою
необхідність мати запаси продуктів харчування (не менш, як на 4 доби),
питної води (із розрахунку 3 л на людину на добу), а також предмети
першої необхідності і медикаменти.

Якщо у результаті ядерного вибуху сховище (укриття) виявиться
пошкодженим, і подальше перебування у ньому буде пов’язане з небезпекою
для тих, що укриваються, вживають заходів до швидкого виходу з нього, не
чекаючи прибуття рятувальних формувань. Попередньо слід негайно надягти
засоби захисту органів дихання. За вказівкою коменданта сховища (старшою
по укриттю) ти, що укриваються виходять із сховища (укриття),
використовуючи виходи, що виявилися вільними: якщо основний вихід
завалено, необхідно скористатися запасним або аварійним виходом. У тому
випадку, коли ніяким виходом із захисної споруди скористатися неможливо,
ти, що укриваються удаються до розчищення одного з завалених виходів або
до пророблення виходу у тому місці, де вкаже комендант сховища (старший
по укриттю). Із заваленого укриття взагалі вийти не складно, для цього
досить розібрати частково перекриття і обвалити земляну обсипку в
середину.

Не виключено, що із сховищ, а тим більше із протирадіаційних або
простіших укриттів, що опинилися в зоні небезпечного (з рівнем .радіації
більшим ніж 240 Р/год) радіаційного зараження, буде проводитись
евакуація населення в незаражені або слабо заражені райони. Це
викликається тим. що тривале (протягом декількох діб) перебування людей
у захисних спорудах пов’язане з серйозними фізичними і психологічними
навантаженнями. В цьому випадку необхідно буде швидко і організовано
здійснити посадку на транспорт, з тим, щоб менше піддаватися
опроміненню.

В усіх випадках перед виходом із сховища (укриття) на заражену територію
необхідно надягти засоби індивідуального захисту і уточнити у коменданта
(старшого) захисної споруди напрям найбільш безпечного пересування, а
також про місцезнаходження медичних формувань і пунктів обмивки поблизу
шляху пересування.

При знаходженні населення під час ядерного вибуху поза сховищами
(укриттями) з метою захисту слід використовувати природні укриття.

Якщо у місцях, де знаходяться люди, що рухаються до укриття, таких
сховищ немає, треба повернутися до вибуху спиною, лягти на землю
обличчям донизу, руки заховати під себе; через 5-12 секунд після вибуху,
коли мине ударна хвиля, встати і негайно надягти протигаз, респіратор
або якийсь інший засіб захисту органів дихання, аж до того, щоб закрити
рот і ніс хусткою, шарфом або цупкою матерією з метою виключення
потрапляння всередину організму радіоактивних речовин, вражаюча дія яких
може бути значною і протягом тривалого часу, оскільки виділення їх з
організму відбувається повільно, потім струсити пил, що осів на одяг та
взуття, надягти засоби захисту шкіри, що маються, (використати надягнуті
одяг і взуття як засоби захисту), і вийти із осередку ураження або
укритися у найближчій захисній споруді.

Знаходження людей на зараженій радіоактивними речовинами місцевості поза
сховищами (укриттями), не дивлячись на використання засобів
індивідуального захисту, пов’язане з можливістю небезпечного опромінення
і, як наслідок цього, розвиток променевої хвороби. Щоб попередити важкі
наслідки опромінення і послабити прояви променевої хвороби в усіх
випадках знаходження на зараженій місцевості необхідно здійснювати
медичну профілактику уражень іонізуючими випромінюваннями.

Більшість протирадіаційних препаратів, що маються, вводиться в організм
з таким розрахунком, щоб вони встигли потрапити в усі клітини і тканини
до можливого опромінення людини. Час прийому препаратів встановлюється в
залежності від способу їх введення в організм: таблеткові препарати,
наприклад, приймаються за 30-40 хв., препарати, що вводяться шляхом
ін’єкцій внутрішньо м’язово – за 5 хв. до початку можливого опромінення.
Застосовувати препарати рекомендується і у випадках, якщо людина
опроміненню вже піддавалася.

Протирадіаційні препарати маються у спеціальних наборах, що розраховані
на індивідуальне користування. Наприклад, в аптечку індивідуальну АІ-2
входять наступні препарати:

радіозахисний засіб №1 (гніздо №4, два пенали рожевого кольору), який
приймають при загрозі радіоактивного опромінення по 6 таблеток відразу,
запиваючи їх водою, а при опроміненні., що продовжується – через 4-5
годин ще 5 таблеток;

радіозахисний засіб №2 (гніздо №6, пенал білого кольору) приймається по
одній таблетці щоденно протягом 10 днів після випадіння радіоактивних
опадів за умови вживання неконсервованого молока;

протиблювальний засіб (гніздо №7, пенал голубого кольору) застосовується
по 1 таблетці на прийом при появі первинної реакції на опромінення, а
також при появі нудоти після удару голови;

протибактеріальний засіб №2 (гніздо №3, великий пенал без пофарбування)
застосовується після опромінення при виникненні шлунково-кишкових
розладів по 7 таблеток за один прийом у першу добу і по чотири таблетки
у наступні дві доби.

Засіб, що використовується при отруєнні або загрозі отруєння ФОР,
розміщується у гнізді №2 аптечки; протибольовий засіб, що
використовується у цілях профілактики шоку у ураженого або при шоку,
розміщується у гнізді №1 аптечки;

протибактеріальний засіб №1, що використовується при бактеріологічному
нападі противника і в цілях попередження інфекції, розміщується у гнізді
№5 аптечки.

З метою зменшення можливості ураження радіоактивними речовинами на
території осередку ураження (в зонах зараження) забороняється приймати
їжу, пити, палити.

При виході із осередку ураження необхідно враховувати, що в результаті
ядерних вибухів виникли руйнування будівель, мереж комунального
господарства. При цьому окремі елементи будівель можуть зруйнуватися
через деякий час після вибуху, зокрема від струсів при русі важкого
транспорту, тому підходити до будівель треба з найменш небезпечної
сторони (де немає елементів конструкцій, що загрожують падінням).
Просуватися вперед треба посередині вулиці з урахуванням можливого
швидкого відходу у безпечне місце. З метою виключення нещасних випадків
не можна торкатися електропроводів, оскільки вони можуть виявитися під
напругою; треба бути обережним у місцях можливого загазування.

Напрям руху із осередку ураження слід обирати з урахуванням знаків
огороджування , що розставлені розвідкою цивільної оборони, – в сторону
зниження рівня радіації. Рухаючись по зараженій території, треба
намагатися не здіймати пилу, у дощову погоду обминати калюжі і
намагатися не здіймати бризок.

По шляху руху від осередку ураження можуть траплятися люди, завалені
уламками конструкцій, травмовані. Необхідно надати їм посильну допомогу.
Розбираючи уламки, слід звільнити потерпілому перш за все голову і
груди. Надання допомоги передбачає наявність навичок і знання певних
прийомів в зупинці кровотечі, створенні нерухомості (іммобілізації) при
переламах кісток, гасінні одягу, що спалахнув на людині, в захисті рани
або опікової поверхні від наступного забруднення.

В населених пунктах велику небезпеку для людей будуть створювати пожежі,
що викликані світловим опроміненням ядерного вибуху, вторинними
факторами після вибуху, а також у результаті застосування противником
запалювальних речовин. Треба вміти вести боротьбу з пожежами, правильно
діяти при гасінні їх, щоб не зазнати ушкоджень.

Після виходу із вогнища ядерного ураження (зони радіоактивного
зараження) необхідно якомога швидше провести часткову дезактивацію і
санітарну обробку, тобто видалити радіоактивний пил: при дезактивації –
з одягу, взуття, засобів індивідуального захисту, при санітарній обробці
– з відкритих ділянок тіла і слизових оболонок очей, носа і рота.

Складною проблемою при діях у зоні радіоактивного зараження є
організація харчування людей. Готувати їжу на відкритій місцевості можна
після випадіння РР при рівні радіації не більшому за 1 р/год. При рівнях
до 5 р/год розгортання кухонь допускається у палатках. На місцевості з
більш високими рівнями їжу треба готувати тільки в закритих герметичних
і дезактивованих приміщеннях або в закритих спорудах. Ділянку навколо
них доцільно дезактивувати або зволожувати у радіусі від 20 до 100м.

Прийом їжі на відкритій місцевості і у відкритих спорудах дозволяється
при рівні радіації до 5 р/год. При більш високих рівнях харчуються на
дезактивованій зволоженій території у спеціально обладнаних захисних
спорудах або у герметизованих спорудах. Продукти і вода доставляються
сюди у герметичній укупорці і посуді.

ПРАВИЛА ПОВЕДІНКИ НАСЕЛЕННЯ ПРИ КАРАНТИНІ І ОБСЕРВАЦІЇ.

Поки існує загроза застосування хімічної і бактеріологічної зброї,
необхідно чітко знати способи, методи захисту. Підготовка населення до
здійснення задач ЦО складається із цілого комплексу заходів. Найбільш
важливими з них, спрямованими безпосередньо на захист населення, є
навчання населення заходам безпеки і надання само- і взаємодопомоги,
проведення рятувальних і невідкладних аварійно-відновлювальних робіт в
осередках ураження, у тому числі, діям населення в осередках інфекційних
захворювань.

Осередком інфекційних захворювань називається територія, заражена
хвороботворними мікробами і яка є джерелом розповсюдження інфекційних
захворювань: іноді її просто називають осередком епідемічного зараження.
Особливістю інфекційних хвороб є перш за все їх заразність, тобто
можливість передачі хвороби від хворої людини або тварини до здорової.

Захворювання настає не одразу, а після прихованого (інкубаційного)
періоду, який може тривати протягом декількох днів, тижнів, а іноді і
місяців, в залежності від збудника інфекційних захворювань. Збудника
інфекційних захворювань можна визначити лише за допомогою спеціальних
лабораторних методів дослідження і за допомогою аналізу відібраних проб,
що, зрозуміло, ускладнює своєчасне вжиття заходів. Але, якщо
підтвердився факт появи інфекційного збудника, то негайно оголошується
карантин.

Карантином називається комплекс протиепідемічних, санітарно-гігієнічних,
лікувальних і адміністративно-господарських заходів, що спрямовані на
попередження поширення інфекції як в середині вогнища, так і за його
межами і ліквідацію осередку біологічного зараження, що виник. Мета
карантину – повна ізоляція осередку ураження і ліквідація в ньому
інфекційних захворювань, що виникли. Карантин може оголошуватися з метою
попередження інфекційних захворювань, коли збудник не встановлений, але
маються характерні ознаки захворювання. При оголошенні карантину
проводяться наступні заходи:

1. На зовнішніх межах зони карантину встановлюється озброєна охорона,
організується комендантська служба і патрулювання.

2. В населених пунктах і на об’єктах організується місцева (внутрішня)
комендантська служба, здійснюється охорона інфекційних ізоляторів і
лікарень, контрольно-передаточних пунктів тощо.

3. Із районів карантину вихід людей, вивіз тварин та майна
забороняється. Виїзд на заражену територію дозволяється начальниками
цивільної оборони лише спеціальним формуванням і видам транспорту.

4. Транзитний проїзд транспорту через осередки ураження забороняється
(винятком може бути лише залізничний транспорт).

5. Об’єкти господарської діяльності, що продовжують свою діяльність,
переходять на особливий режим роботи, із суворим дотриманням
протиепідемічних вимог. Робітники зміни розподіляються на окремі групи
(якомога меншими за складом), контакт між ними скорочується до мінімуму.
Харчування і відпочинок робітників і службовців організується за групами
у спеціально відведених для цього приміщеннях. Припиняється робота всіх
навчальних .закладів, видовищних закладів, ринків і базарів.

6. Населення в зоні карантину розподіляється на дрібні групи (так звана
дрібна карантинізація); йому не дозволяється без крайньої потреби
виходити із своїх будинків або квартир. Продукти харчування, вода і
предмети першої необхідності доставляються спеціальними командами. При
необхідності виконання термінових робіт поза будівлею люди повинні бути
обов’язково у засобах індивідуального захисту.

7. Робота магазинів, майстерень, побутових установ може бути відновлена
лише після встановлення виду застосованих збудників, виявлення
епідеміологічної ситуації у тому випадку, коли не потребується строгих
режимних заходів одразу ж після закінчення дезинфекції зовнішнього
середовища і санітарної обробки населення.

В осередку інфекційних захворювань всі робітники і службовці підприємств
і установ повинні вживати наступних заходів особистої безпеки: носити
захисні маски; додержуватись елементарних правил особистої гігієни на
роботі і вдома; не вживати неперевірені або заражені продукти харчування
і воду; не палити на зараженій території; при появі нездужання або
кволості негайно звертатися до начальника цеху, санпосту або
прикріпленої санітарної дружини.

Населення в осередку інфекційного захворювання провадить дезинфекцію
своїх квартир, обеззараження води і продуктів харчування, миється в
домашніх умовах, змінює одяг, стежить за своїм самопочуттям і при
найменшому нездужанні (температура, остуда, понос) негайно викликає до
себе лікаря по телефону, через прикріплену санітарну дружину або
санітарного уповноваженого по будинку.

Населення суворо додержується рекомендацій санітарної дружини щодо
виконання режиму проведення усіх санітарно-гігієнічних і епідемічних
заходів.

За умов карантину обов’язково передбачається проведення екстреної
профілактики, посиленого епідеміологічного нагляду за населенням
(подвірні обходи, ранні виявлення, ізоляція і госпіталізація інфекційних
хворих, посилений медичний контроль за виконанням санітарно-гігієнічних
заходів, санітарної обробки і дезинфекції, а також профілактичних
щеплень). Таке лікування організує медичний персонал, прикріплений до
об’єктів, дільничні медичні працівники, а також особовий склад медичних
формувань. За кожною санітарною дружиною закріплюється частина вулиці,
квартал, будинок чи цех, які сандружинниці обходять 2-3 рази на добу;
населенню, робітникам і службовцям видають лікувальні препарати. Для
профілактики застосовуються антибіотики широкого спектру дії та інші
препарати, що забезпечують профілактичний та лікувальний ефект.
Населення, що має аптечки АІ-2 (або їх аналоги), профілактику здійснює
самостійно, використовуючи препарати з аптечки.

Якщо буде встановлено, що противник не застосував збудників особливо
небезпечних інфекційних захворювань, то карантин в осередку інфекційних
захворювань після дезинфекції зовнішнього середовища замінюють
обсервацією.

Під режимом обсервації розуміють проведення в осередку інфекційних
захворювань ряду ізоляційно-обмежувальних і лікувально-профілактичних
заходів, спрямованих на попередження поширення інфекційних захворювань.

Мета обсервації – попередження розповсюдження інфекційних захворювань.
Для цього здійснюються, власне, ті ж лікувально-профілактичні заходи, що
і при карантині, але за умов обсервації ізоляційно-обмежувальні заходи є
менш суворими. Зокрема, вихід населення із зараженої зони не
забороняється, а обмежується і допускається за умови обов’язкового
проведення профілактичних заходів. У меншій мірі обмежується спілкування
населення всередині осередку.

Встановлених в осередку інфекційного захворювання режиму і правил
поведінки, а також вимог медичної служби мають додержуватися усі
громадяни беззастережно. Ніхто не має права ухилятися від запобіжних
щеплень і приймання лікарських препаратів.

Для відвернення масового поширення інфекційних захворювань населення
зобов’язане ретельно додержуватись правил особистої гігієни, тримати у
чистоті житла, двори, місця загального користування. У житлових будинках
необхідно обробляти дезинфікуючими розчинами поручні сходів, дверні
ручки, унітази засипати хлорним вапном, все прибирання у приміщеннях
проводити лише вологим способом, не допускати розведення мух та інших
комах.

В осередку інфекційних захворювань воду дозволяється брати лише із
водопроводу або із незаражених, перевірених медичною службою вододжерел.
Всі продукти слід зберігати у щільно закритій тарі і обробляти перед
вживанням: воду і молоко прокип’ятити, сирі овочі і фрукти старанно мити
і кип’ятити, для приймання їжі користуватися індивідуальним посудом.

Перед виходом із приміщення надягати індивідуальні засоби захисту
органів дихання і шкіри; перед входом з вулиці у житлове приміщення
взуття і плащі необхідно залишати зовні до обробки їх дезинфікуючими
розчинами. Особливу увагу слід приділити догляду за хворими.

Необхідно додержуватися усіх заходів протиепідемічного нагляду, якщо
хворий залишений удома, то його краще розмістити в окремій кімнаті, або,
якщо немає можливості, – відокремити ширмою або простирадлами.

У приміщенні провести дезинфекцію, знезараження предметів, до яких
хворий доторкався. Знезараження здійснюється простішими способами:
миттям із милом, кип’ятінням окремих предметів тощо. Вести догляд має
(бажано) одна людина. При догляді треба додержуватись заходів безпеки і
правил особистої гігієни, слід користуватися простішими засобами
індивідуального захисту. Всі відходи від хворого повинні знезаражуватись
(засипатися хлорним вапном або дезинфікуючими препаратами) і лише після
цього викидатися в каналізацію, загальну убиральню.

Після переведення в лікарню або одужання хворого має проводитися
заключна дезинфекція.

Для дезинфекції приміщень частіше за все використовується освітлений
(відстояний) 0,1-0,5 процентний розчин хлорного вапна. Для виготовлення
5-процентного розчину потрібно у 10 л води розвести 0,5 кг хлорного
вапна і дати можливість розчину відстоятися.

Карантин або обсервація може оголошуватись і у мирний час у випадках
небезпечних захворювань у районі, регіоні або масових ураженнях
населення внаслідок природних надзвичайних ситуацій тощо. Однак він
носить дещо послаблений режим у залежності від захворювань (не
залучаються воєнізовані формування цивільної оборони). Можливо
оголошення карантину місцевого значення (школи, дитячого садку тощо) без
обмеження і ізоляції території, без залучення озброєної охорони,
комендантської служби і т. ін., силами медичних закладів міста, району.

ЗАХИСТ ПРОДУКТІВ ХАРЧУВАННЯ, ФУРАЖУ І ВОДИ ВІД ЗАРАЖЕННЯ

Організація безперебійного постачання населення продовольством, питною
водою і предметами першої необхідності – є одним з головних питань у
роботі органів цивільної оборони, захисту населення і територій в
особливий період. Їжа, вода, незаражене повітря, а в холодний час і
тепло є основними факторами життєзабезпечення населення взагалі.

При організації постачання водою у особливий період враховується, що
потреба у ній у позаміській зоні, після проведення евакуаційних заходів,
значно зростає. З урахуванням цього розвивається і вдосконалюється
система водопостачання: будуються нові, підтримуються в готовності
існуючі вододжерела, впроваджується система оборотного і послідовного
використання води, скорочуються невиробничі витрати тощо в містах, на
об’єктах, а також у всій позаміській зоні з таким розрахунком, щоб
забезпечити значно більшу кількість населення водою навіть в умовах
порушення системи водопостачання. Визначається для кожного району
(регіону) необхідна кількість води для пиття і господарських потреб на
випадок виникнення надзвичайних ситуацій, планується порядок
забезпечення нею різних категорій населення. З метою поліпшення
організації постачання населення водою у необхідних випадках у
відповідних ланках створюються спеціальні служби водопостачання з
задачею координації і контролю за виконанням заходів.

Для забезпечення захисту харчової сировини і продовольства проводиться
додаткова герметизація складів, сховищ і холодильників, а також широке
застосування упаковочних матеріалів і різних видів тари, що відповідають
певним санітарно-гігієнічним вимогам та мають захисні властивості від
РР, ОР і БЗ і достатню механічну міцність.

Захист продуктів від радіоактивних і отруйних речовин, бактеріологічних
(біологічних) засобів при зберіганні, в процесі їх технологічної
переробки, транспортування і реалізації, а також вододжерел і систем
водопостачання від РР, О’Р і БЗ є однією з важливих задач цивільної
оборони в усіх ланках, де розв’язуються ці питання. Це обумовлюється
тим, що з зараженими продуктами і водою радіоактивні отруйні речовини і
бактеріальні засоби можуть потрапити в організм людини і викликати
небезпечні захворювання і ураження.

Радіоактивні продукти ділення і радіоактивні речовини (РР), що
утворилися в момент аварії на АЕС і ядерного вибуху, випадають із
радіоактивної хмари на місцевість у вигляді опадів і заражують усе, що
знаходиться на ній. Якщо запаси продовольства виявляться невкритими або
буде порушена цілісність тари і упаковки, то РР безпосередньо заразять
продукти харчування або будуть занесені в їжу з заражених поверхонь
тари, кухонного інвентарю і обладнання, одягу і рук при обробці
продуктів.

Радіоактивні речовини, що потрапили на поверхню не запакованих продуктів
або через щілини і нещільності тари, проникають всередину: у хліб і
сухарі – на глибину пор; сипучі продукти (муку, крупу, цукор-пісок,
кухонну сіль) – у поверхневі (10-15 мм) і нижче лежачі шари в залежності
від щільності продукту. М’ясо, риба, овочі і фрукти забруднюються
радіоактивним пилом з поверхні, великі частинки осідають на дно тари, а
дрібні утворюють зависі.

Найбільшу небезпеку створює потрапляння РР всередину організму з
зараженою їжею і водою, тому що потрапляння їх у кількостях, більших за
встановлені, викликає променеву хворобу.

Отруйні речовини (ОР) і СДОР являють собою небезпеку для зараження
незахищеного продовольства, води, фуражу в усіх варіантах їх
застосування – краплиннорідкому, твердому (у вигляді аерозолів, туману,
диму) і у газо(паро)подібному стані. Краплини рідких ОР і аерозолів
(останні меншою мірою) проникають у таропакувальні матеріали із дерева
на глибину до 5 -20 мм, фанери – 3-4 мм і просочують брезент, картон,
чотирьох-п’ятишаровий папір, багато з полімерних плівок, мішкову
тканину. Розчиняючись і всмоктуючись вони заражують незахищені продукти.
Глибина проникнення ОР у продукти харчування, особливо сипкі, у декілька
разів більше, ніж у таропакувальні матеріали, при цьому в твердих жирах,
маслі вершковому, комбіжирі, маргарині вона поступово збільшується. У
рослинних оліях краплини ОР і аерозолі розчиняються і можуть поширитися
на всю масу.

Пари ОР легко проникають з повітрям через нещільності приміщень,
негерметичну тару і упаковку і концентруються: у борошні, крупі,
картоплі, овочах – у зовнішньому шарі; у хлібі – головним чином у
скорині; у солі, цукровому піску (унаслідок їх низької здатності
утримувати пари ОР) у низьколежачих шарах; у м’ясі вони заражують у
першу чергу ділянки, що вкриті жиром.

Харчові продукти, що знаходяться в осередку бактеріологічного ураження,
при зберіганні на відкритих майданчиках і у негерметичних приміщеннях
піддаються небезпеці зараження збудниками інфекційних хвороб, перш за
все незатарені або негерметично запаковані продукти харчування. На
зараженій території бактеріальні рецептури тривалий час зберігають свої
вражаючі властивості, особливо за низьких температур і у похмуру погоду
(декілька тижнів і більше). Вони можуть виживати і на внутрішніх
поверхнях приміщень і тари, а також у різних харчових продуктах, де
мікроорганізми активно розмножуються. Наприклад, збудник холери у сирому
молоці зберігається 1-6 діб (до скисання), у кип’яченому – до 10 діб, у
вершковому маслі – до 20-30 діб, на чорному хлібі – від 1 до 4 діб, на
білому – від 1 до 26 діб, на картоплі – до 14 діб.

Таким чином, щоб зберегти від зараження радіоактивними, отруйними
речовинами і бактеріальними засобами продукти харчування, фураж і воду,
необхідно перш за все максимально ізолювати їх від зовнішнього
середовища. У домашніх умовах основним засобом захисту продуктів
харчування і запасів води від зараження є герметизація квартир,
будинків, комор, зберігання продуктів у герметичній тарі або упаковці із
захисних матеріалів.

За своїми захисними властивостями тара поділяється на три категорії:
вища, перша і друга.

До вищої категорії належать тара, що захищає від радіоактивних, отруйних
речовин і бактеріальних засобів. Це герметичне закрита металева, скляна
тара і деякі види дерев’яної і полімерної тари: фляги з гумовою
кільцевою прокладкою; діжки сталеві зварювальні і дерев’яні заливні;
банки для консервів; банки із кришкою, що знімається, і прикатаною
прокладкою із фольги: труби алюмінієві; банки скляні, заказані
жерстяними кришками; пляшки з вузькою шийкою, герметичне закриті
металевими капсулами або закупорені щільними корковими або
поліетиленовими пробками і алюмінієвими ковпачками; пакети із
комбінованого матеріалу, паперу, фольги, поліетилену.

Тара першої категорії, що захищає продовольство від бактеріальних
засобів і радіоактивних речовин: діжки дерев’яні сухотарні; ящики дощаті
з поліетиленовими вкладишами, банки і пакети із комбінованого матеріалу
(для пакування концентратів круп, молока); пляшки з поліхлорвінілу для
рослинної олії та ін.

До другої категорії тари, що захищає продовольство тільки від РР,
належать: ящики; барабани дерев’яні без поліетиленових вкладишів,
багатошарові паперові мішки тощо.

Найбільш перспективним, як укривальний матеріал, є відносно дешева
плівка із поліетилену високого тиску (низької густини). Вона охороняє
продукти від зараження РР і частково від ОР і БЗ. Зокрема, хліб, сухарі,
кондитерські вироби можна загорнути у декілька шарів паперу, потім
скласти у банки, каструлі або поліетиленові мішки (пакети). Сипкі
продукти (мука, цукор, крупа, вермішель) доцільно тримати в пакетах із
цупкого паперу, поліетиленових мішках, які скласти в коробки, ящики,
викладені всередині картоном, клейонкою або іншими плівковими
матеріалами.

М’ясо, масло, ковбасу, рибу можна зберегти від зараження в домашніх
холодильниках. Для більшої надійності їх укладають у поліетиленові
пакети, а вершкове масло, маргарин, жири – у скляні або металеві банки
із кришками, що щільно закриваються. Овочі слід зберігати у дерев’яних
або фанерних ящиках, викладених всередині папером, целофаном,
поліетиленовою плівкою, пергаментом або клейонкою, а зовні вкрити
брезентом або іншою цупкою тканиною.

Усі види продуктів, що знаходяться у металевих або скляних консервних
банках, а також у посуді, що герметичне закривається, зараженню, у тому
числі отруйними речовинами і бактеріальними засобами, не піддаються. У
випадку необхідності – така тара швидко знезаражується.

Вживаючи тих чи інших заходів щодо захисту продуктів, треба пам’ятати і
додержуватись правил їх зберігання. Не можна, наприклад, тримати м’ясо і
рибу у мідному та оцинкованому посуді. Це може призвести до отруєння.

Більш складним є захист продуктів харчування в умовах сільської
місцевості, де в індивідуальному користуванні знаходяться значно більші
запаси, ніж у міських жителів.

Картоплю, капусту, моркву і інші овочі, м’ясні і молочні продукти треба
укривати у підготовлених льохах, коморах і сараях. Зерно, борошно та
інші сипкі продукти доцільно зберігати не в мішках, а в скринях або
ящиках з щільними кришками.

Герметизуючи колективний склад, слід добре затулити всі щілини в
фундаменті, підлозі, стелі, стінах, дверях, перегородках і покрівлі.
Ушкоджені стекла треба замінити новими. Ще краще прикрити вікна щільними
дерев’яними щитами, обшитими толем, а зайві віконні прорізи закласти
цеглою. Двері необхідно обшити з внутрішнього боку повстю, а зовні –
клейонкою, між дверима і коробкою набити гуму або смужки тканини, вати,
повсті, зробити притискуючи пристрої.

Ще більш ретельно треба захистити продукти, що зберігаються поза
приміщеннями. На сухому місці слід обирати спеціальні майданчики,
розчистити і розрівняти їх, покрити настилом із колод, дощок, хмизу або
іншого матеріалу, настил у свою чергу повинен бути вистелений брезентом
або поліетиленовою плівкою. Потім продукти, що знаходяться у тарі,
необхідно скласти штабелями, а неупаковані скласти в бурти (насипи) і
укрити брезентом, поліетиленовою плівкою або підручними матеріалами,
наприклад, шаром соломи (10-15 см) або гілок (20-30 см), а для зменшення
займистості промазати глиною.

Якщо овочі знаходяться у полі, то поблизу місця їх зберігання треба
викопати котлован глибиною 0,5 м і шириною 1,5 м, засипати в нього
картоплю або інші корене- та бульбо-плоди, зверху покласти мати з
соломи, очерету або просто шар соломи (20-30 см), зверху якого насипати
землю (20-30 см).

Захист продовольства, харчової сировини і фуражу при зберіганні, в
процесі їх технологічної переробки, транспортування і реалізації, а
також вододжерел і систем водопостачання від радіоактивного, хімічного і
бактеріологічного зараження є однією з важливих задач цивільної оборони
в усіх ланках, де практично розв’язуються ці питання.

Це обумовлюється тим, що з зараженими продуктами і водою радіоактивні,
ОР і бактеріологічні засоби можуть потрапити в організм людини і
викликати небезпечні захворювання і ураження.

Заходи щодо виконання цієї задачі організують і проводять в основному ті
ж галузеві і територіальні органи, які здійснюють постачання населення
продовольством, питною водою і предметами першої необхідності. Важливі
заходи по захисту вододжерел і систем водозберігання проводять інженерна
і комунально-технічна служби цивільної оборони і їх формування.

Одним із головних способів захисту продуктів харчування і фуражу е
раціональне розміщення запасів і зниження їх концентрації в
категоріальних містах. Для збереження резервів продовольства, харчової
сировини і матеріальних запасів здійснюється будівництво у позаміській
зоні складів, сховищ і елеваторів, передбачається вивід запасів із
категоріальних міст і зон можливого катастрофічного затоплення,
використання підземного простору гірських виробок, соляних шахт,
підвалів, природних порожнин.

Надійним способом захисту продовольства, харчової сировини і фуражу є
ізоляція їх від зовнішнього середовища шляхом герметизації сховищ і
складів, застосування захисної тари і відповідних пакувальних
матеріалів. Для захисту продуктів сільського господарства при
перевезеннях використовуються спеціальні транспортні засоби.

Велике значення має сучасна підготовка до проведення знезараження
продовольства і харчової сировини, у тому числі підготовка об’єктових
лабораторій до проведення контролю за зараженістю продуктів,
комплектування їх спеціальними приладами і обладнанням, створення і
навчання невоєнізованих формувань по знезараженню.

Після виникнення надзвичайних ситуацій передбачаються необхідні заходи
щодо знезараження продовольства і фуражу, а також щодо їх знищення у тих
випадках, коли вони не підлягають знезараженню.

Чимала роль у виконання завдань по захисту продовольства і фуражу
належить органам управління і об’єктам агропромислового комплексу. Саме
в галузях, що входять до агропромислового комплексу, розв’язується ця
проблема на етапах виробництва, переробки, зберігання і транспортування
сільськогосподарських продуктів.

Важливим і складним заходом є організація захисту води від зараження.

При загрозі виникнення НС всі джерела води в районах розміщення
населення мають бути захищені, загерметизовані і підготовлені до роботи
в умовах радіоактивного зараження місцевості. На найбільш важливих з них
передбачається захист від дії ударної хвилі. Для енергоживлення
водопідйомників у випадку необхідності резервуються пересувні
електростанції. В населених пунктах і на підприємствах сільських районів
підготовлюється і частково проводиться герметизація всіх захищених
джерел води. Всі системи водопостачання в населених пунктах позаміської
зони готуються до роботи в умовах зараження місцевості. Вживаються
заходи щодо підвищення стійкості енергопостачання водопровідних станцій,
для чого накопичуються автономні джерела, використовуються судові
джерела енергії і енергопотяги, що є в наявності; на об’єктах
господарської діяльності передбачається будівництво артезіанських
колодязів (свердловин) для водопостачання захисних споруд.

У містах і населених пунктах, де маються системи водопостачання, вода,
призначена для пиття, очищується і знезаражується у спеціальних очисних
пристроях, що знаходяться на водонапірних станціях. Подача води
провадиться до систем труб з водопровідною арматурою, що дає можливість
забезпечити надійну герметизацію. Зараження води можливе лише при
безпосередньому руйнуванні труб або очисних споруд.

У населених пунктах сільської місцевості широко розповсюджені шахтні
колодязі з дерев’яним зрубом. Через отвір шахти зверху або через бічні
стінки разом з поверхневими водами у них можуть проникнути радіоактивні,
отруйні речовини і різні види мікробів (бактерій).

Для захисту таких колодязів навколо них у діаметрі 1-1,5 м треба вийняти
шар ґрунту глибиною до 20 см і замість нього покласти глину (глиняний
замок), котру потім зверху засипати піском. Це заглиблення може бути
також залите бетоном або асфальтом. Частину зрубу, що виступає,
необхідно гарно обшити дошками. Кришку для отвору шахти краще зробити із
двох шарів дощок з прошарком із толю, брезенту, листового заліза або
якого-небудь плівкового матеріалу. Зверху кришку треба додатково оббити
листовим залізом. Якщо колодязь має механічне обладнання або коловорот,
то над зрубом слід зробити двоскатне покриття, що прикриває верхній
отвір колодязя і коловорот.

Колодязь повинен мати загальне відро, користуватися своїм відром
забороняється. Колодязі з ручним насосом можна обшити дошками, а для
рукоятки зробити проріз. Для захисту прорізу верхній зріз обсадної труби
необхідно закрити м’яким чохлом з брезенту, нижній кінець чохла
закріпити на обсадній трубі, а верхній – на шарнірі, що з’єднуватиме
штангу насоса і рукоятку. У колодязі з бетонним або цегляним
оздобленням, а також у колодязі, що має обсадну металеву трубу,
проникнення шкідливих речовин з поверхневими водами майже виключено.

Для захисту джерела треба вирити котлован, розчистити місце для виходу
води, укріпити його стінки і дно. Над джерелом слід звести дерев’яну або
іншу надбудову, котру обікласти глиною, в надбудові зробити отвір, що
закривається щільною кришкою, всю споруду обсипати ґрунтом. Для відводу
води треба зробити зливну трубу або лоток.

Найкращим способом водопостачання є влаштування артезіанських
свердловин. Вода, що видобувається з таких свердловин, практично не
заражена.

Незалежно від наявності колодязів і інших джерел води кожне господарство
повинно завжди маги запас питної води. Заготовляти воду необхідно
завчасно, у можливо більшій кількості, оскільки вона необхідна для
надання допомоги потерпілим, для обробки продуктів і овочів у випадку їх
зараження і для інших цілей. Запаси води слід зберігати в цистернах,
діжках та іншій металевій або дерев’яній тарі, що щільно закривається,
встановленій у закритих приміщеннях або під навісом.

Для захисту води у домашніх умовах рекомендується використовувати
термоси, гра-фіни, відра і навіть ванни. Весь посуд повинен закриватися
щільними кришками, а відра і ванни – накриватися зверху клейонкою,
поліетиленовими або іншими плівковими матеріалами. Запаси води слід
створювати із розрахунку, що на кожну людину на добу тільки на
приготування їжі буде потрібно від 3 до 5 літрів, а у загальній
кількості – 10 л води.

Захист продуктів харчування і води – дуже важлива державна справа. Кожна
працездатна людина повинна активно брати участь у вирішенні цієї життєво
важливої задачі.

ЗАХИСТ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ТВАРИН ВІД ЗАРАЖЕННЯ.

Захист сільськогосподарських тварин досягається їх укриттям в обладнаних
тваринницьких приміщеннях і захисних спорудах; забезпеченням особливо
цінних тварин індивідуальними засобами захисту; захистом запасів кормів
і вододжерел, своєчасною евакуацією тварин на безпечну відстань від
приміських господарств великих міст і зон можливого затоплення,
зараження.

Після виникнення аварій на АЕС і ОГД із СДОР основними заходами є: вивід
незахищених тварин із районів з високими рівнями радіації і зон
зараження отруйними речовинами на незаражену територію або на ділянки з
більш низькими рівнями зараження; проведення ветеринарної обробки
уражених тварин і надання їм лікувальної допомоги, знезараження
тваринницьких приміщень та інших місць розміщення тварин, кормів і води;
постійний контроль за ступенем зараженості тварин і об’єктів.

Герметизація приміщень. Основним і найбільш надійним способом захисту
тварин є укриття їх в обладнаних (герметизованих) приміщеннях або
спеціальних захисних спорудах. Пристосовані для захисту тварин
спеціальні приміщення дерев’яного типу зменшують ступінь опромінення
укритих там тварин у середньому у 2-3 рази, а кам’яні і залізобетонні –
у 10 разів.

Герметизація приміщень полягає у промазуванні стелі глиняним, вапняним
або цементним розчином, з насипкою зверху нього шару шлаку або піску.
Цими ж розчинами замазують щілини у стінах, стелях, віконних рамах,
дверях. Великі щілини перед промазуванням проконопачують мохом, паклею
або ганчір’ям. Щоб підвищити захисну потужність дерев’яних стін
приміщень, зовні їх роблять ґрунтову обсипку до висоти вікон. Підпільні
і надпільні отвори наглухо закривають. На вікнах з зовнішнього боку
влаштовують зйомні щільні щити з дощок або іншого матеріалу. Там, де
немає шибок, віконні рами з обох боків забивають щитами (дерев’яними,
солом’яними або очеретовими) і засипають поміж них пісок, торф, тирсу
або землю. Двері обшивають толем. Між дверима і дверними рамами
набивають шар гуми, повсті і щільно закривають двері нижніми запорами.
Із внутрішнього боку двері завішують зволоженим брезентом. У витяжні
вентиляційні і пічні труби вставляють задвижки, що щільно закриваються.
Приточно-вентиляційні труби обладнують простішими фільтрами з мішковини,
повсті, вати, сіна.

Для захисту тварин можна пристосувати овочесховища, сараї та інші
сільськогосподарські будівлі. В обладнаних приміщеннях створюють запаси
корму і води на 5-7 діб, розміщуючи їх у кормових проходах, кормокухнях,
коморах, тамбурах. Краще, якщо корми будуть затарені, а вода налита в
діжки, цистерни та інші ємності. На території тваринницької ферми
створюють запаси кормів на 7-10 діб і надійно їх укривають.

Для захисту обслуговуючого персоналу у тваринницькому приміщенні
обладнують спеціальну кімнату або поблизу нього будують протирадіаційні
укриття.

Одночасно з герметизацією приміщень провадять протипожежні заходи.
Горищеві приміщення звільняють від займистих предметів, встановлюють там
ящики з піском, діжки з водою і протипожежний інвентар. На горище,
сіновали і дахи встановлюються зовнішні драбини, а на крутих дахах
приміщень, крім того, роблять трапи. Для надання більшої вогнетривкості
дерев’яним будівлям або дерев’яним частинам споруд їх білять вапном. За
відсутності вапна для обмазування використовують глину, змішану з
солом’яною різкою. Така обмазка підвищує вогнетривкість споруд і їх
захисну потужність. Непотрібні дерев’яні тини поблизу приміщень
розбирають. На відстані 20-30 м від споруд ставлять і обладнують
протипожежні щити. Навколо скирт сіна, соломи орють загороджувальні
смути шириною 4-5 м. Вживають заходів щодо забезпечення пожежних машин
водою, підготовлюють під’їзні шляхи до водоймищ і місць забору води.

На відгонних пасовищах для захисту тварин використовують яри, лощовини,
ліси, штучні виробки, підвітряні скати гір. Для захисту від
радіоактивного пилу можна використовувати ліс з великими деревами.

Для влаштування укриттів риють траншею глибиною 2,5-3 м і шириною 3-4 м.
Стелю роблять із колод і засипають шаром землі товщиною 40-50 см. При
слабкому ґрунті стіни укріплюють плітом або дошками. Двері і вентиляцію
обладнують так само, як і у тваринницьких приміщеннях.

Індивідуальні засоби захисту (захисні маски, панчохи і накидки)
виготовляють із підручних матеріалів. Захисну маску для тварин, що має
вигляд циліндричного мішка, шиють із трьох шарів мішковини з прокладкою
між ними двох шарів клоччя. На боці маски пришивають гнізда для
каркасних паличок, до дна – залізний обруч. Довжина кола верхнього краю
бокової стінки 65 см, висота 35 см. Для забезпечення щільного прилягання
верхньої частини маски її край загинають і роблять додатковий валик
(обідок), котрий прошивають нитками. На цьому обідку роблять 5-6
шльовок, через які пропускають кругову тасьму, при затягуванні вона
щільно притискає край маски до морди тварини. Дві потилицеві тасьми
фіксують захисну маску за вухами (рогами). Маска затримує до 85%
радіоактивного пилу. Панчохи шиють з брезенту, мішковини або іншого
матеріалу і зав’язують на кінцівках тасьомками. Знизу на панчоху
пришивають по формі копита шматок гуми, шкіріміту. Накидки виготовляють
із будь-якої цупкої тканини (поліетиленової плівки) і укріплюють на
спині тварини тасьмами.

Захист тварин при перевезеннях і перегонах. Одним із способів захисту
тварин є їх евакуація із приміських господарств, розташованих поблизу
великих міст, а також із районів, заражених радіоактивними, хімічними
речовинами.

Евакуація тварин із приміських господарств у безпечні райони в умовах
незараженої місцевості провадиться по заздалегідь наміченим маршрутам,
котрі повинні передбачати місця водопою, годування і відпочинку тварин.

При перегоні тварин через ділянки зараження не допускають поїдання ними
зараженої рослинності і пиття води із заражених водоймищ. Для цього
тваринам завчасно надягають торби, захисні маски або навіть перев’язують
морду мотузкою. На кінцівки надягають захисні панчохи. Для перегону
тварин обирають шляхи з твердим ґрунтом без пилу або ж ділянки з низькою
рослинністю.

При перевезеннях тварин по зараженій місцевості на автомашинах кузови їх
зверху затягають брезентом або іншим матеріалом, на дно кузова насипають
шар землі, щілини в бортах затуляють.

Захист тварин від інфекційних захворювань. Найбільш дієвим і ефективним
засобом захисту тварин від інфекційних захворювань є профілактичні
щеплення тваринам.

При підозрі на виникнення інфекційних захворювань серед тварин на
території сільськогосподарського об’єкту встановлюється режим обсервації
до остаточного виявлення збудника захворювання. У цей період
забороняється ввід, вивід і транзитний прогін тварин через осередок
зараження.

При карантині, окрім заходів, впроваджуваних при обсервації, передбачені
додаткові заходи, що включають охорону осередку ураження, обмеження
в’їзду і заборонення виїзду з нього. Карантин знімають після проведення
протиепідемічних заходів в осередку зараження, заключної дезинфекції і
закінчення строку карантину, встановленого для даного захворювання.

До способів захисту кормів належать: зберігання їх у герметизованих
приміщеннях (складах, амбарах, підвалах, овочесховищах); укриття
спеціальними або підручними матеріалами; застосування захисної тари
(упаковки) і спеціального транспорту для перевезення.

Герметизація складів, овочесховищ, амбарів та інших приміщень
здійснюється тими ж засобами, що й герметизація тваринницьких приміщень.
Крім того, на засклені вікна з внутрішнього боку встановлюють дерев’яні
знімні щити, обшиті толем, для охорони зерна від осколків скла. Щоб до
складу не проникали гризуни, на вентиляційних отворах, віддушинах,
вікнах, дверних прорізах і лазах встановлюють дрібні металеві сітки.
Нижню частину дверей оббивають смужкою листової сталі або заліза.

Якщо зерно або фураж знаходиться у полі, на току, вживають заходів щодо
його як найшвидшого перевезення на склад. Частину, що залишилася,
зсипають у мішки, складають на майданчику і накривають брезентом,
синтетичними плівками або багатошаровими паперовими полотнищами.

Зерно і фураж, що знаходяться в розсипу, накривають брезентом,
поліетиленовою плівкою або солом’яними матами товщиною 20-30 см і
притискають зверху дошками, жердинами.

Для захисту сіна і соломи використовують накриття, сараї і клуні. Якщо
сіно зберігається в стогах (скиртах), його закривають зверху шаром
соломи або дрібних гілок висотою 15-20 см, брезентом, поліетиленовою
плівкою, а зверху накладають зв’язані у верхній частині жердини. Узимку
з метою захисту на поверхню копиці можна наморозити шар льоду.

Купи картоплі або інших корене- та бульбоплодів, що знаходяться у полі,
укривають матами із очерету, соломи або шаром соломи на 20-30 см, потім
засипають землею на 20-30 см. При перевезенні кормів у металевих кузовах
машин самоскидів їх укривають брезентом, котрий зверху і з боків
закріплюють, а при перевезенні кормів на звичайних бортових машинах
брезент укладають на дно кузова.

Незатарені корми перевозять у спеціально обладнаних фургонах,
рефрижераторах, контейнерах, кузови і двері яких герметизують. Рідини
перевозять в цистернах або бідонах.

Для захисту шахтного колодязя з дерев’яним зрубом навколо нього у
діаметрі 1-1,5 м викопують заглиблення у 50 см і замість вийнятого
ґрунту укладають і утрамбовують глину (глиняний замок), котру засипають
піском (заливають бетоном або асфальтом).

Виступаючу частину зрубу щільно обшивають дошками на відстані 15-20 см
від зрубу, між дошками і зрубом набивають глину. Кришку для отвору шахти
роблять із двох шарів дощок з прошарком між ними толю, брезенту,
листового заліза або поліетиленової плівки. Зверху кришку додатково
оббивають листовим залізом. Якщо колодязь має механічне обладнання або
коловорот, то над зрубом треба зробити двоскатне покриття, яке наглухо
закриває верхній отвір колодязя і коловорот.

Для захисту джерела на його місці риють котлован. розчищають місце
виходу води, укріплюють його стінки і дно. Над джерелом зводять
дерев’яну або іншу надбудову, котру обкладають глиною. У надбудові
роблять отвір, що закривається щільною кришкою. Для відводу води
влаштовують зливну трубу або лоток.

У водонапірних баштах герметизують двері, вікна, баки. Водозабірні
колонки закривають дерев’яними ковпаками, обшитими толем або залізом.
Водопійні корита для тварин закривають щільними кришками. За відсутності
кришок після кожного водопою корита перевертають догори дном.

У народному господарстві є багато підприємств, котрі виробляють або
використовують у виробництві, а також зберігають або транспортують
хімічні речовини, які мають високу токсичність, здатні викликати масове
ураження тварин.

На території можуть знаходитися водопровідні і очисні споруди;
підприємства харчової, м’ясо-молочної промисловості; залізничні станції,
що мають шляхи відстою рухомого составу зі СДОР; склади і бази речовин
для дезинфекції і дегазації; склади і бази з запасами СДОР.

У цілях своєчасного захисту свійських тварин і обслуговуючого персоналу,
необхідно швидко приймати обґрунтовані рішення на ліквідацію наслідків
аварій.

Найбільш небезпечними для тварин є поширення хмари парів СДОР. При
отриманні відомостей про просування хмари у напрямку тваринницьких ферм,
при знаходженні там тварин, необхідно негайно укрити їх у заглиблених
спорудах і залізобетонних тваринницьких приміщеннях. За відсутності
таких – укрити в наявних приміщеннях, охороняючи тварин від випадіння із
хмари краплиннорідких отруйних речовин, оскільки при охолодженні
хімічної хмари частина пари адсорбується, тобто перетворюється на
рідину, групується у краплини, котрі під своєю вагою випадають на землю
у вигляді дощу і заражують місцевість. У той же час ці приміщення слід
якомога краще загерметизувати і особливо з тієї сторони, звідки
рухається хмара СДОР. Необхідно зачинити двері, вікна, по можливості
законопатити всі щілини, щоб повітря не могло проникнути у приміщення.
Закрити витяжні отвори. Для створення підпору повітря у приміщенні
включити вентиляційну систему (якщо вона мається у тваринницькому
приміщенні). Зробити все можливе, щоб тварини якомога менше дихали
отруєним повітрям.

У випадку неможливості повної герметизації тваринницького приміщення
застосовують індивідуальні засоби захисту.

Тривалість перебування у приміщеннях, пристосованих до укриття тварин,
залежить від швидкості вітру, температури зовнішнього повітря, кількості
тварин. Як показала практика, у цегляному типовому приміщенні (при нормі
16 м3 – на корову, 12-13м3 – на голову молодняку крупної рогатої худоби
до дворічного віку і 6 м3 – на свиню) тварин можна утримувати без шкоди
для їх здоров’я; у зимовий період при добових коливаннях температури
зовнішнього повітря від -20 до –25 °С і швидкості вітру 2-4 м/сек – до
72 годин; при вітрі 5-6 м/с до 90 годин; при температурі повітря від +8
до + 16°С- до 34 годин.

Якщо відмічено, що у тварин почастішало дихання, з’явилася слюнотеча і
пітливість, підвищилася на 1-1,5 °С температура тіла (вимірюється у 2-3
тварин, розміщених у середній частині), виходить, підвищився вміст
вуглекислого газу (запалений сірник миттю згасає якщо в повітрі 5
процентів СО2), і їм не вистачає кисню. В цьому випадку треба негайно
провітрити приміщення, відкривши вікна і двері з підвітряної сторони,
висунувши задвижки вентиляційних труб. Їх можна відкрити і після
проходження зараженої хмари, якщо немає вітру.

Тварини утримуються в приміщенні доки не буде ліквідована небезпека
ураження, тобто рівень зараження місцевості не знизиться до встановлених
норм. Перше годування і доїння тварин слід провести через 4-6 годин
після укриття. Телят-молочників бажано тримати разом з підсосними
коровами, що зменшує можливість виникнення запалення вим’я (мастита) у
корів. У подальшому годування і доїння проводять один раз на добу. Корм
і вода подаються одночасно. При нестачі води слід використовувати
соковиті корми – картоплю, буряки, турнепс, капусту, моркву та інші
коренеплоди. Сіль на цей період із раціону виключається.

Мінімальна добова норма на одну голову складатиме: крупній рогатій
худобі: 5-6 кг сіна або 4-5 кг сіна та 1-2 кг концентратів, 20-30 л
води; вівцям і козам – 0,5-1 кг сіна, 4-5 л води; свиням – 2-3 кг
концентратів, 6-8 л води. Годувати тварин у початковий період після
випадіння опадів або проходження зараженої хмари рекомендується чистими
кормами.

При виникненні необхідності евакуації тварин у першу чергу це
здійснюється із району, що безпосередньо прилягає до місця аварії, а
також із пасовищ, де вони знаходились на цей час, якщо слід зараженої
хмари розповсюджується в їх напрямку. Виведення тварин з пасовищ
провадиться під кутом 90° до сліду хмари по найбільш безпечним маршрутам
і вживаються всі заходи захисту як і при дії у випадку радіаційного
зараження місцевості.

А як діяти у ситуації, що склалася, із домашніми кішками, собаками,
декоративними птахами? За умови компактного утримання їх можна ( із
дозволу органів служби захисту рослин і тварин ЦО) евакуювати разом з
господарями, але тільки після огляду і хімічного контролю. Тварин, що
утримуються на вулиці, відловлюють. У залежності від отриманого
зараження і стану здоров’я вони можуть бути повернені власникові або
направлені на лікування у найближчу ветеринарну лікарню.

При загрозі землетрусу, пожежі – якщо тварини знаходились у приміщенні,
необхідно вивести їх на огороджену ділянку території біля тваринницької
ферми і відігнати у дальній кут загону, щоб у випадку руйнування будівлі
або пожежі вони не потерпіти. В загонах і на пасовищах вживаються заходи
щодо посилення контролю над тваринами, оскільки при виникненні
землетрусу і пожежі тварини лякаються і розбігаються на всі боки.

При повені – тварин вивозять на високі місця, а якщо є час – то
евакуюють разом з населенням. Такі ж дії можуть проводитися у випадках
очікування селевих потоків, зсувів, лав.

ДОДАТОК № 1

НОРМАТИВИ

з практичного навчання робітників і службовців

Найменування та номер нормативу Оцінка стосовно часу:

Відмінно Добре Задовільно

2 Надягання фільтруючого протигазу 10 сек. 11 сек. 12 сек.

3 Надягання протигазу на дитину 16 сек. 17 сек. 18 сек.

4 Тривалість перебування у протигазах 1 година – для жінок до 34 років і
для чоловіків до 39 років;

30 хвилин – для жінок 35-55 років і чоловіків 40-60 років;

Без фізичного навантаження термін збільшується у 2 рази.

5 Заповнення сховища 3 хв. 4 хв. 5 хв.

6 Укриття у сховищу за сигналом “Повітряна тривога” 8 хв. 10 хв. 12 хв.

Якщо сховище знаходиться на відстані 360 м

9 Накладання первинної пов’язки на різні ділянки тіла 2 хв. 2 хв. 30
сек. 3 хв.

10 Накладання гумового кровозупиняючого джгута 25 сек. 30 сек. 35 сек.

11 Накладання закрутки за допомогою хустки 45 сек. 50 сек. 55 сек.

12 Накладання шин із підручного матеріалу 4 хв. 4 хв. 30 сек. 5 хв.

13 Підготовка і застосування шприц-тюбика 15 сек. 20 сек. 25 сек.

Примітка: Час виконання нормативів зараховується від подачі керівником
команди “До виконання нормативу приступити!”

ДОДАТОК № 2

П А М’ Я Т К А

щодо правил поведінки населення у зоні можливого радіоактивного
зараження

1. Сигнал “Радіоактивна небезпека” доводиться до населення по місцевим
радіо і телебаченню: диктор протягом 2-3 хвилин повторює: “УВАГА!
ГРОМАДЯНИ! РАДІАЦІЙНА НЕБЕЗПЕКА”.

2. Почувши сигнали “Радіаційна небезпека” і звернення до населення по
радіо, укритися у захисній споруді, підвалі, льоху або у будівлі, де
застав сигнал.

3. В будинку закрити вікна, двері, вентиляційні отвори, загерметизувати
кімнату (квартиру), створити триденний запас води.

Прийняти препарат йодистого калію: дорослі і діти від 2-х років і старші
– 1 таблетку 0,125 г, діти від 2-х років – 1/3 таблетки, запиваючи чаєм,
водою.

За відсутності таблеток приймати 5-процентну настойку йоду: для дітей
старших за 2 роки і дорослих – по 3-5 крапель на склянку молока (води);
для дітей до 2-х років – 1-2 краплі на 100 г молока (поживної суміші) –
3 рази на день.

Надягти ватно-марлеві пов’язки, по можливості знаходитися далі від вікон
і зовнішніх стін. Уважно слухати повідомлення по радіо.

4. У сільській місцевості сільськогосподарські тварини загнати у
скотоприміщення (двори, ферми, комплекси), котрі загерметизувати.
Провести герметизацію джерел водопостачання і кормів.

5. Отримавши повідомлення про евакуацію, зберіть необхідний запас
продуктів, що не псуються на 2-3 доби, медикаменти, 5%-ну настойку йоду,
одяг, взуття, речі туалету, постільну білизну, документи, найбільш цінні
речі і гроші. Загальна вага речей на 1 людину не повинна перевищувати 50
кг. Упакуйте все у поліетиленові мішки, чекайте підходу автотранспорту.

6. З підходом автотранспорту або на призначений час у квартирі вимкніть
газ, воду, електроприлади тощо; потім слід надягти плащ з капюшоном,
ватно-марлеву пов’язку, панчохи, рукавички, взяти речі і змінне взуття,
зачинити квартиру (дім), здати ключі у ЖЕК (ЖЕУ) або їх представникам і
прямувати до місця посадки.

У дорозі бути охайним, не торкатися різних предметів, не здіймати пилу.

7. У пункті призначення Вам повідомлять місце проживання, порядок
працевлаштування, забезпечення харчуванням та іншими видами послуг.

ВИКОНАННЯ ЦИХ ПРАВИЛ ЗБЕРЕЖЕ ВАШЕ ЗДОРОВ’Я!

ДОДАТОК № 3

П А М’ Я Т К А

дітям про заходи радіаційного захисту

1. Ходити лише по асфальту, не ходити по землі, траві, калюжам, не
збирати листя, каштани, горіхи, ягоди, гриби.

2. Намагатися обходити пильні ділянки вулиць, знаходитись подалі від
пилу, що піднімають машини, вітер; уникати пильних ігор.

3. Купання у відкритих водоймищах, перебування на пляжах на деякий час
виключити.

4. Прогулянки – сумарні, не більше 2,5 годин на день, бажано одноразово,
весь час протягом прогулянки знаходитись у верхньому одязі с головним
убором; при сильному пилоутворенні використовувати ватно-марлеву
пов’язку, після прогулянки умитися, обмити відкриті частини тіла,
ввечері обов’язково прийняти душ.

5. Бажано мати 1-2 постійних набори одягу і взуття для гуляння; підошви
взуття щоденно мити спеціальною щіткою, для одягу в будинку виділити
окреме місце.

6. Їжу в школу носити у поліетиленових пакетах, перед їдою мити руки,
приймати відвар шипшини та ін.

7. Не вживати у їжу: молоко, картоплю в мундирі, печену картоплю,
печінку, шлунки, вим’я та інші внутрішні органи тварин в будь-якому
вигляді, обмежити яловичину і телятину, відварним продуктам надавати
перевагу перед смаженими, із овочів – магазинним продуктам, ретельно
мити їх і по можливості знімати шкірку і вирізати серцевину у фруктів,
кавуни їсти можна.

8. Перед прийманням їжі і води добре прополоскати рот водою, декілька
разів відсякатися.

9. Різко обмежити морозиво.

10. Через 5 місяців приймати полівітаміни по 1г 3 рази на день на
протязі півроку.

ДОДАТОК № 4

П А М’ Я Т К А

населенню про заходи радіаційного захисту

Радіаційний фон обумовлений занесеними радіоактивними речовинами.
Радіоактивні речовини можуть поширюватися головним чином з пилом, тому
слід виконувати наступні рекомендації щодо забезпечення захисту:

1. При роботі поза приміщеннями бути у верхньому одязі і головному
уборі, при сильному пило утворюючому вітрі використовувати ватно-марлеву
пов’язку.

2. Купання у відкритих водоймищах, перебування на пляжах на деякий час
виключити.

3. Небажано знаходитись під дощем і снігом без парасольки, укриватися
від дощу під деревом, лежати на траві.

4. Колодязі слід обладнати навісами і відмосткою, щільно закрити
кришками, щоб до них не потрапляв пил.

5. Не слід збирати ягоди, гриби, квіти тощо.

6. При вході в приміщення необхідно ретельно витирати взуття об гарно
зволожений килимок. Верхній одяг ретельно вичищати за допомогою
пилососу, взуття і верхній одяг краще залишати у передпокої. Домашнє
взуття не носити на вулиці.

7. В усіх житлових і службових приміщеннях обов’язкове щоденне вологе
прибирання з використанням миючих засобів. М’які доріжки і килими краще
за все згорнути, м’які меблі вкрити чохлами, частіше чистити пилососом.
Пилосос після роботи треба протерти вогкою ганчіркою, пилозбірник
очистити шляхом змочування у відрі з водою, а забруднену воду злити в
каналізацію або інше визначене місце.

8. Провітрювання житлових і виробничих приміщень краще здійснювати перед
сном, у безвітряну погоду, після дощу або з наступним вологим
прибиранням приміщення.

9. Перед прийомом їжі і води необхідно добре прополоскати рот водою,
забрати воду через ніс і декілька разів відсякатися, ретельно вимити
руки.

10. Харчування повинно бути повноцінним і вміщувати необхідну кількість
поживних речовин.

11. Приготування їжі: вимочити м’ясо (у дрібних шматочках) 1-2,5 години,
потім кип’ятити у воді без солі до напівготовності, воду злити і далі
доводити до готовності.

Салат, щавель і шпинат із меню бажано виключити. Овочі і фрукти треба
ретельно промити проточною водою.

Все продовольство необхідно купувати там, де ведеться дозиметрична
перевірка.

12. Виводити на прогулянки домашніх тварин (собак, кішок) тільки на
повідках, а після повернення з прогулянок ретельно обтирати їх вологою
тканиною, обмивати лапи.

НАГЛЯД ЗА РАДІАЦІЙНОЮ ОБСТАНОВКОЮ У ВАШОМУ РАЙОНІ ЗАБЕЗПЕЧУЮТЬ МІСЦЕВІ
ОРГАНИ ЦИВІЛЬНОЇ ОБОРОНИ.

ДОДАТОК № 5

І. ЯК ОПОВІСТИТИ.

Якщо звучить сирена. Що це означає? Як діяти? Приблизний текст
інформації про стихійне лихо. Повідомлення про аварію (варіанти) – все
це викладено у темі “Оповіщення про надзвичайні ситуації. Дії населення
за попереджувальним сигналом “УВАГА ВСІМ” і мовним інформаціям ЦО”.

2. ІМОВІРНЕ СТИХІЙНЕ ЛИХО.

Землетрус, повень, урагани, зсуви, селеві потоки, снігові замети, лави,
пожежі. Що робити на робочому місці? Як діяти вдома? Пам’ятайте про
дітей. Куди евакуюватися (виходити).

Дивіться тему “Дії населення при стихійних лихах, аваріях і
катастрофах”. При заповненні стенду беруться лише ті імовірні стихійні
лиха, які характерні для даного регіону.

3. АВАРІЇ, ПРО ЯКІ ТРЕБА ЗНАТИ.

Що і де може трапитися? Ваші дії на роботі. Якщо ви опинились удома.
Куди евакуюватися (виходити).

Обираються аварії, властиві власному виробництву і найбільш небезпечні
аварії сусідніх виробництв, що впливають на діяльність власних,
користуючись темою збірника “Дії персоналу при стихійних лихах,
виникненні аварій на підприємствах (транспорті)”.

4. ЦИВІЛЬНА ОБОРОНА ВІДДІЛУ, ЦЕХУ.

Цей розділ заповнюється начальником ЦО підприємства (організації), у
стислому вигляді дається організація ЦО відділу (цеху), дії
невоєнізованих формувань ЦО і його робітників.

5. ПОДІЇ. ФАКТИ.

Розділ заповнюється даними про випадки аварій, нещасних випадків та
інших подій, що трапилися за останній час на своєму підприємстві або у
сусідів, із вказанням причин їх виникнення, нанесених збитків і способів
ліквідації.

6. СЛІД ПАМ’ЯТАТИ.

Фізико-хімічна характеристика, вражаючі властивості СДОР, що маються у
себе або на сусідніх об’єктах. Заходи захисту. Чим і як їх знешкодити.

Відповіді на ці питання є у темі “Сильнодіючі отруйні речовини і їх дія
на організм людини. Гранично допустимі і вражаючі концентрації. Заходи
захисту і надання першої медичної допомоги”.

7. ЯК ДОПОМОГТИ ПОТЕРПІЛИМ.

Надання допомоги при пораненнях, переламах, кровотечі, опіках викладені
у темі “Само- і взаємодопомога при травмах і пораненнях”, а ознаки
отруєння і перша допомога при отруєнні СДОР у темі “Сильнодіючі отруйні
речовини та їх дія на організм людини. Гранично допустимі і вражаючі
концентрації. Заходи захисту і надання першої медичної допомоги”.

8. ДОВІДКОВІ МАТЕРІАЛИ.

Про радіацію.

Радіоактивне зараження місцевості характеризується рівнем радіації, що
вимірюється у рентген/год.

Рівень радіації показує дозу, що отримає людина, (тварина) на зараженій
місцевості за 1 годину перебування = 1000 мр/год, що відповідає
утворенню в 2 см3 2,08х109 пар іонів в сухому повітрі з температурою 0
°С при тиску 760 мм рт. ст.

Гранично допустимі рівні встановлюються у відповідності з Нормами
радіаційної безпеки України (НРБУ-97).

Характерною особливістю радіоактивного зараження при ядерному вибуху є
спад радіації, що постійно відбувається внаслідок розпаду радіонуклідів.
За час, кратний 7, рівень радіації знижується у 10 разів.

Доза опромінення дорівнює добутку рівня радіації (Р) на час перебування
у зоні (t).

При багаторазовому опроміненні необхідно враховувати залишкову дозу
опромінення, тобто процент від отриманої дози не відновлений організмом
до даного строку.

Про СДОР (сильнодіючі отруйні речовини).

Уражуючи дії сильно діючих отруйних речовин характеризуються
концентрацією, густиною зараження, стійкістю, токсичністю.

Концентрація – вагова кількість СДОР в одиниці об’єму зараженого
повітря. Вимірюється у мг/л або мг/м3. Для найбільш розповсюджених СДОР
небезпечною концентрацією є: Аміак – 0,2 мг/л; Хлор – 40 мг/л; Фосген –
0,5 мг/л; Сірчистий ангідрид – 0,05 мг/л.

Густина зараження – вагова кількість СДОР, що припадає на одиницю площі.
Вимірюється в г/м2.

Стійкість – здатність зберігати вражаючу дію в повітрі або на місцевості
протягом певного часу.

Токсичність – здатність отруйних речовин викликати ураження при
потраплянні в організм у певних дозах.

За основу класифікації об’єктів щодо хімічної небезпеки прийнята
можливість ураження населення при техногенних аваріях з викидом СДОР на
хімічно небезпечних об’єктах. Критерієм зарахування об’єкта народного
господарства до того або іншого ступеня хімічної небезпеки – є кількість
населення, яке може потрапити в 3Х3 внаслідок аварії із СДОР на цьому
об’єкті. Класифікація об’єктів по хімічній небезпеці (ДНШГО-6/1471 від
11.11.1992р.):

І ступінь – в зону МХЗ потрапляє більше 75 тис. чоловік;

II ступінь – в зону МХЗ потрапляє від 40 до 75 тис. чоловік;

III ступінь – в зону МХЗ потрапляє до 40 тис. чоловік;

IV ступінь – зона МХЗ не виходить за межі території об’єкта;

Про засоби індивідуального захисту.

До індивідуальних засобів захисту органів дихання належать протигази,
респіратори, протипилові тканинні маски, ватно-марлеві пов’язки.

На багатьох підприємствах, де переробляють або використовують у
виробництві СДОР для захисту робітників і службовців можуть
застосовуватися промислові протигази. Але їх використовують лише там, де
у повітрі міститься не менш як 18% кисню (не можна їх застосовувати при
роботах у ємностях, цистернах, колодязях та інших ізольованих
приміщеннях).

Промислові протигази поділяються відносно марок у відповідності з
маркіровкою коробки: А, В, Г, Е, КД, БКФ, М, СО (час дії коробки від 1
до 3 год, у залежності від концентрації СДОР і марки коробки).

З М І С Т

ОБОВ’ЯЗКИ НАСЕЛЕННЯ 3 ЦИВІЛЬНОЇ ОБОРОНИ 3

ДІЇ НАСЕЛЕННЯ ПРИ СТИХЙНИХ ЛИХАХ, АВАРІЯХ ТА КАТАСТРОФАХ 5

ДІЇ ПЕРСОНАЛУ ПРИ СТИХІЙНИХ ЛИХАХ, ВИНИКНЕННІ АВАРІЙ НА ПІДПРИЄМСТВАХ
ТРАНСПОРТІ) 13

РАДІОАКТИВНЕ ЗАБРУДНЕННЯ МІСЦЕВОСТІ ПРИ АВАРІЯХ НА АЕС ТА ІНШИХ
РАДІАЦІЙНО НЕБЕЗПЕЧНИХ ОБ’ЄКТАХ ДОЗИ ОПРОМІНЕННЯІ РІВЕНЬ ЗАБРУДНЕННЯ
РІЗНИХ ПОВЕРХОНЬ І ОБ’ЄКТІВ 18

МЕТОДИ ВИЯВЛЕННЯ І ВИМІРЮВАННЯ ІОНІЗУЮЧОГО ВИПРОМІНЮВАННЯ. ОДИНИЦІ
ВИМІРЮВАННЯ. ПРИЛАДИ РАДІАЦІЙНОЇ РОЗВІДКИ І ДОЗИМЕТРИЧНОГО КОНТРОЛЮ..
26

ПІДВИЩЕННЯ ЗАХИСНИХ ВЛАСТИВОСТЕЙ БУДИНКУ (КВАРТИРИ) ДО ПРОНИКНЕННЯ
РАДІОАКТИВНОГО ПИЛУ І СИЛЬНОДІЮЧИХ ОТРУЙНИХ РЕЧОВИН 32

ВИКОНАННЯ ПРОТИПОЖЕЖНИХ ЗАХОДІВ 35

СИЛЬНОДІЮЧІ ОТРУЙНІ РЕЧОВИНИ (АМІАК, ХЛОР) І ЇХ ВПЛИВ НА ОРГАНІЗМ
ЛЮДИНИ. ГРАНИЧНО ДОПУСТИМІ І УРАЖУЮЧІ КОНЦЕНТРАЦІЇ. ЗАСОБИ ЗАХИСТУ І
НАДАННЯ ПЕРШОЇ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ 40

ОПОВІЩЕННЯ ПРО НАДЗВИЧАЙНІ СИТУАЦІЇ. ДІЇ НАСЕЛЕННЯ ПО ПОПЕРЕДЖУВАЛЬНОМУ
СИГНАЛУ “УВАГА, ВСІМ” І МОВНИМ ІНФОРМАЦІЯМ ЦО 45

ПОРЯДОК ЗАПОВНЕННЯ ЗАХИСНИХ СПОРУД І ПЕРЕБУВАННЯ У НИХ. ПОРЯДОК
ЕВАКУАЦІЇ ІЗ (АХИСНИХ СПОРУД. ОСОБЛИВОСТІ ВИКОРИСТАННЯ ІАХИСНИХ СПОРУД
ПРИ АВАРІЯХ НА РАДІАЦІЙНО-1 ЯМІЧНО НЕБЕЗПЕЧНИХ ОБ’ЄКТАХ 50

МЕДИЧНІ ЗАСОБИ ІНДИВІДУАЛЬНОГО ЗАХИСТУ. 55

ПОРЯДОК ДІЙ НАСЕЛЕННЯ НА ПУНКТАХ ВИДАЧІ ЗІ3. 59

ПРОСТІШІ ЗАСОБИ ЗАХИСТУ ОРГАНІВ ДИХАННЯ І ШКІРИ 66

ЕВАКУАЦІЯ НАСЕЛЕННЯ. ПОРЯДОК ПРОВЕДЕННЯ ЕКСТРЕНОЇ ЕВАКУАЦІЇ. 70

САМО-1 ВЗАЄМОДОПОМОГА ПРИ ТРАВМАХ І УРАЖЕННЯХ 74

ДІЇ ПРИ ЗНЕЗАРАЖЕННІ ТЕРИТОРІЇ, БУДІВЕЛЬ І СПОРУД, РОБОЧОГО МІСЦЯ, ОДЯГУ
І ВЗУТТЯ. 79

РЕЖИМИ РАДІАЦІЙНОГО ЗАХИСТУ НАСЕЛЕННЯ. ПРАВИЛА ПОВОДЖЕННЯ І ДЙ В УМОВАХ
РАДІОАКТИВНОГО ЗАРАЖЕННЯ МІСЦЕВОСТІ 84

РЕЖИМИ РАДІАЦІЙНОГО ЗАХИСТУ 86

ПРАВИЛА ПОВЕДІНКИ НАСЕЛЕННЯ ПРИ КАРАНТИНІ І ОБСЕРВАЦІЇ. 91

ЗАХИСТ ПРОДУКТІВ ХАРЧУВАННЯ, ФУРАЖУ І ВОДИ ВІД ЗАРАЖЕННЯ 94

ЗАХИСТ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ТВАРИН ВІД ЗАРАЖЕННЯ 98

ДОДАТКИ… 102

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter