.

Допризивна підготовка учнів (підручник)

Язык: украинский
Формат: книжка
Тип документа: Word Doc
15 145108
Скачать документ

Розділ перший

ВІЙСЬКОВА ПІДГОТОВКА ЗБРОЙНІ СИЛИ УКРАЇНИ

1: Передісторія розвитку Збройних Сил України

ДАВНЬОСЛОВ’ЯНСЬКЕ ВІЙСЬКО

На початковому етапі східнослов’янської цивілізації воєнна організація
була родоплемінною. Саме рід дбав про зброю та військове спорядження,
забезпечував охорону осель, городищ від ворогів. Усі важливі воєнні
справи (ведення війни, укладення миру) вирішувалися на вічі. Не було
ніяких рангів чи ступенів. Керував воями (мал. 1) в бою воєвода або
князь. Озброєння було різноманітним: списи різних видів (по два-три у
кожного), сокира, лук (він був відомий слов’янам здавна, проте не мав
такого поширення, як, наприклад, у степових народів). Пізніше слов’яни
запозичили у готів меч. У ближньому бою використовували короткий ніж.
Тіло захищали щитом. Кидали каміння за допомогою пращі. До бою військо
йшло пішим ходом.

норманська династія розпочинається з князя Рюрика, який об’єднав Київ і
Новгород. Варяги складали незначну частину слов’янського війська і
служили в ньому до половини XI ст. За цей час вони впровадили в
українське військо досконалішу зброю та обладунок (панцирі, металеві
лаштунки на- тіло, шоломи на голову, довгий щит, меч, списи) і військове
мистецтво (висока дисципліна, упорядкування війська, взаємовиручка в
бою).

Військова підготовка дітей починалася змалечку в сім’ї і зводилася до
фізичного розвитку, формування навичок захищатися, воювати з ворогом
(стріляти з» лука, кидати камінь, долати перешкоди, веслувати).

УКРАЇНСЬКЕ ВІЙСЬКО X—ХШ СТОЛІТЬ

князя. Полк міг підрозділятися на менші частини.

Зброя княжої доби була двох основних видів: охоронна й зачіпна. До
першої належали броня (панцир, кольчуга), шолом, щит, що служили для
захисту тіла в бою. Зачіпна зброя — це списи, меч, шабля, сокира (топір)
і лук зі стрілами (мал. 2). Списи були зброєю і піхоти і кінноти, мали
різну назву (сулиця, рогатина), були різної довжини (від 1,5 до 2,5 м).
На кінці списа

було залізне вістря у вигляді видовженого листка з отвором. Меч
(скандинавського або східного походження) був двосічною (двогострою)
зброєю, завдовжки до 1 м; носили його в піхві; він вважався знаком
судової влади князя. Шаблю запозичено зі Сходу, від степових народів.
Вона була значно легшою від меча, але довшою — до 1,2 м, гострою з
одного боку і трохи викривленою (мал. 3).

За княжої доби були два основні роди війська: оруж-ники і стрільці.
Оружники мали на озброєнні панцир,

Мал. 3. Січна зброя княжої доби, знайдена на Київщині: 1-4— мечі; 5 —
шабля; 6 і 7— ножі

шолом, щит, меч, спис, сокиру (мал. 4). Стрільці, або ж лучники, були
озброєні тільки луками та стрілами. До кінця XI ст. українське військо
було пішим. Головною ударною силою виступала важкоозброєна піхота (у
панцирах, із щитами, списами). Кінноту вперше використали Олег та Ігор у
X ст. у походах на Візантію, на греків. Кіннота підрозділялася на важку
(воїни у панцирах, шоломах, зі списами і щитами) і легку (стрільці з
луків).

Бій з ворогом починав князь, першим кидаючи спис. Коли списи ламалися,
бій продовжували мечами. Лучники із-за мурів міста обстрілювали ворога.
З часом піхота поступилася місцем кінноті. Після того як кіннота
здобувала перемогу, піхота закінчувала битву: розбивала залишки ворога,
захоплювала бранців у полон, забирала здобич, зброю.

У княжу добу починає розвиватися й український військовий флот. Воєнні
човни (судна) називали подіями (мал. 5). Були річкові і морські лодії;
вони мали різні розміри і вміщували від 40 до 100 воїнів. Річковий флот
боронив Київ на Дніпрі, Чернігів на Десні. Човни нерідко перетягували з
однієї річки на іншу волоком. Так, у 907 р. князь Олег ходив на Царгород
флотилією з 200 лодій (по 40 воїнів на кожній), а в 941 р. князь Ігор —
на Візантію з флотилією до однієї тисячі лодій.

Війну князі найчастіше, проголошували урочисто, офіційно, через послів,
а іноді й несподівано нападали на ворога, щоб не дати йому можливості
підготуватися до бою. В обороні військо було невеликим: від кількох
сотень до кількох тисяч. У походи на Царгород, на Болгарію князі Олег і
Святослав (?—972) брали по кілька десятків тисяч воїнів. Воїнів, які
брали участь у боях, нагороджували відзнаками. Це були спеціальні шийні
браслети — гривни, виготовлені з дорогоцінних металів та бронзи. Золотою
шийною гривною, а також золотим ланцюгом нагороджували воєвод. Рядових
дружинників відзначали гривною меншої вартості зі срібла або бронзи.

Збиралося військо за наказом князя, оскільки не було на той час
постійним. Спеціальні військові тренування, маневри, навчання у війську
не проводилися. Дорослі в бою вдосконалювали свою військову
майстерність. Дітей же змалечку в сім’ї знайомили зі звичаями народу,
виховували почуття вірності князю і громаді, поваги до полеглих у бою,
привчали до коней. Хлопці мали знати всі види зброї, вміти боротися,
кидати спис, стріляти з лука, володіти мечем, шаблею, їздити верхи на
коні, битися рукопаш. «Борба», «дужання» були улюбленими заняттями
хлопчиків. Після такої підготовки підлітків брали у бойові походи. Так,
князь Данило Галицький (1202—1264) навчав свого сина Лева (7—1301) ще з
дитячих років військової справи, а юнаком Лев зі списом у руках вийшов
на бій з угорським воєводою. У таких же традиціях Лев виховував і свого
сина Юрія (?—1308).

Наприкінці X ст. князь Володимир (?—1015) звелів створювати при
монастирях школи для дітей феодальної знаті; в них здійснювалася
загальноосвітня і військова підготовка.

Військо підтримувало силу і могутність держави, обороняло її кордони.

УКРАЇНСЬКЕ ВІЙСЬКО ПЕРІОДУ КОЗАЧЧИНИ

Могутність війська за княжих часів була зумовлена в першу чергу його
зв’язком з державою. Татарська навала у ХШ—XIV ст. призвела до занепаду
української держави і її війська. Землі України потрапляли під
литовські, польські, угорські, молдавські прапори.

XV—XVIII ст. в історії України — це період козаччини. Основною причиною
зародження козацтва була небезпека з боку орд кочівників, які грабували,
нищили, брали у полон український люд. У цей час визріває національна
свідомість народу, міцніє його бажання здобути свободу і незалежність.

Слово «козак» тлумачать по-різному. За однією з версій, це слово —
турецького походження, означає «вільна, відважна, войовнича людина».

Козаками ставали вихідці з прикордонних замків і містечок, які йшли в
степи, ловили звірів, билися з татарами. Спочатку вони не мали ніякої
військової організації, а збирались у ватаги по кілька десятків чоловік,
обирали отаманів з числа тих, хто мав воєнний досвід. Зброя їх була
простою: луки, списи, сокири, шаблі, примітивні рушниці. Такі козацькі
ватаги діяли в степах незалежно одна від одної, зрідка об’єднуючись для
спільної боротьби, їхньою тактикою була локальна війна, а метою —
здобич. Лише у першій половині ХУІ ст. козаки освоїли простори
нижче Дніпрових порогів — так званий Низ, або Запоріжжя, і
почали будувати козацькі укріплення — січі (від слова «сікти»), У
1553 р. волинський князь Д. Вишневецький (?—1563) зібрав першу ватагу
козаків (понад 300 чоловік), озброїв їх і пішов за Дніпрові пороги. На
островах козаки знаходили для себе захист від татар, полювали,
ловили рибу. Завзята боротьба козаків з татарами принесла Україні
славу.

У 1568 р, польський король Сигізмунд Август (1520—1572) найняв козаків
на організовану військову службу для захисту земель Польщі від
кочівників. Утворилося реєстрове козацьке військо; козаки отримували
платню, мали однаковий одяг, зброю, вправлялись у військовій
майстерності. За реєстровими козаками залишалися права на волю.

На зразок організації реєстрових козаків почала перетворюватися решта
козацького війська. Козаки поділялися на «зимівників», які зимували і
постійно про-

живали в Січі, та паланкових козаків, які мешкали у поселеннях поза
межами Січі, а для бойових походів чи боїв приходили до війська.
Порівняно з простим людом козаки мали цілий ряд привілеїв: вибори
військової старшини (командирів), звільнення від податків, власний
незалежний суд, безкоштовне утримання під час походів, право полювати і
ловити рибу на Низу та ін.

Козацьке військо мало демократичний устрій. Усі важливі політичні й
організаційні питання (вибори старшини, гетьманів, згода на військові
походи, судові справи, поділ угідь, укладання угод з іншими державами)
вирішувалися на раді (мал. 6). Залежно від її учасників рада поділялася
на повну, військову, генеральну, старшинську, чорну.

Командування військом здійснювала військова старшина різних ступенів. На
чолі війська стояв гетьман. Він був головою козацької держави, мав повну
адміністративну владу, брав активну участь у законодавчій діяльності,
судовій справі. Приймаючи рішення з основних питань, гетьман враховував
думку генеральної та старшинської рад.

рією. Йому підпорядковувалися полкові обозні. Генеральні судді
розглядали справи у генеральному суді. Генеральний підскарбій (скарбник)
відав державною казною. Генеральний писар очолював генеральну військову
канцелярію козацької держави, вів найважливіші внутрішні та закордонні
справи. Генеральні осавули керували окремими частинами козацької армії,
проводили огляд військ. Генеральний хорунжий (хоружий) відповідав за
військові прапори, керував «придворним» гетьманським військом. Бунчужний
носив перед гетьманом бунчук (відзнаку гетьмана), допомагав гетьманові у
походах.

Аналогічну структуру управління мав і полк. Адміністративна і військова
влада у полку належала полковникові. Кожний полк (500—1000 чоловік)
поділявся на сотні (роти) і курені (батальйони). До сотенного уряду
входили: сотник, сотенний осавул, хорунжий і писар. У курені командував
курінний отаман, або десятник (міський, сільський).

Усім військом керував кошовий отаман із суддями, осавулами, писарем;
паланками — полковник з осавулом і писарем.

Козаки офіційно титулували один одного товаришем, а гурт козаків —
«товариством».

У першій половині XVII ст. запорізьке козацтво піднеслося до рівня
кращих європейських армій. Особливо відзначалася військовою майстерністю
піхота, яка була головним видом козацького війська і вважалася
найдосконалішою в Європі. Козацька піхота героїчно билася з ворогом,
використовуючи особливу тактику: шикувалась у три шеренги (перша
стріляла, друга подавала рушниці, а третя їх заряджала). Піхота козаків
уміло штурмувала ворожі фортеці, а також сміливо воювала на морі на
вітрильно-веслувальних дерев’яних човнах (мал. 7, 8). Козацькі човни
(чайки) мали довжину 20 м, ширину — 3—4 м, глибину — 2,5 м. На основу з
липового і вербового пня набивали дошки, робили вітрила. На одному човні
було 20—30 веслярів, 50—70 воїнів, 4—5 легких гармат. Швидкість чайки —
15 км/год. Козацькі чайки охороняли береги, ходили в походи проти
Туреччини. Є відомості про те, що й підводний човен запорожці стали
використовувати в бойових діях набагато раніше, ніж у Західній Європі.
За не зовсім точними даними, він являв собою два накладені один на
одного, скріплені і просмолені звичайні човни з присто-

суванням для руху та системою забезпечення повітрям через очеретяні
трубки.

Кіннота козацького війська у першій половиш XVII ст. була менш
чисельною, ніж піхота, й відзначалася високою військовою майстерністю.
Вона вела наступ так званою лавою: шикувалася півколом, атакуючи таким
чином противника з флангів, з фронту і з тилу одночасно.

Найвищим зразком військового мистецтва козаків був бій у так званому
таборі — рухомій фортеці. Це було чотирикутне рухоме укріплення з возів,
усередині якого знаходилося військо. Піхота виходила для бойових дій
із-за возів, а в разі небезпеки замикалась у щільну фортецю.

На високому рівні у запорожців була розвідувальна та сторожова служба.
Створювалася ціла система вишок із відповідною сигналізацією (вогнем,
рухами) — прообраз світлового телеграфу. Сигнал про небезпеку від самого
кордону послідовно передавався до козацького війська. Козаки вміло вели
розвідку, навіть у стані ворога.

Чисельність козацького війська значно змінювалася протягом століть.
Наприкінці XVI ст. козацьке військо налічувало 10—12 тисяч чоловік. У
1621 р. у війську було понад 40 тисяч козаків. У Богдана Хмельницького
(1595—1657) в різні часи військо мало від 100 до 300 тисяч козаків. Вони
були озброєні шаблями, рідше — короткими списами, стрілами, а також
вогнепальною зброєю: мушкетами, пістолями, самопалами, рушницями.
Запорожців називали «рушничним військом», бо рушниця була найважливішою
козацькою зброєю. У козаків були також бойові молотки (келепи), якірці,
рогульки, що застосовувались у боротьбі проти ворожої кінноти. Порох,
кулі, зброю запорожці виготовляли самі або ж діставали в бою. Крім того,
кожний козак повинен був мати сокиру, косу, лопату, шнури та інші
матеріали для будівництва укріплень і перешкод. Козаки першими
використали метод окопування в землі, який виявився надійнішим засобом
захисту під час перестрілки в степовій місцевості, ніж важкі панцир і
кольчуга.

У козацькому війську була тверда військова дисципліна. Найбільше козак
боявся осуду своїх товаришів. Суворо каралися такі злочини, як убивство,
бійки між козаками, крадіжка приватного та громадського майна,
невиконання обов’язків, засуджувались аморальні вчинки: неповернення
позичених грошей і речей, дезертирство. За пияцтво під час походу
козаків карали на смерть. Зрада козацтва, батьківщини вважалася
найтяжчим злочином.

Козаки суворо дотримувалися розпорядку дня. За сигналом (церковним
дзвоном) вони вставали до сходу сонця, молилися і йшли, незважаючи на
пору року, на річку купатися. Потім снідали в куренях. Після сніданку —
спільна молитва у церкві, прання білизни, лагодження одягу, зброї,
човнів, укріплень, інші роботи. Щодня проводилася бойова підготовка:
змагання на конях, стрільба з вогнепальної зброї, долання ровів і
загорож, бій на шаблях «до першої крові» та ін. За сигналом (постріл
фортечної гармати) козаки йшли обі-

дати. Після обіду співали пісні та думи, слухали розповіді старших, гру
кобзарів. Частина козаків готувалася до служби у наряді (охорона
фортеці, шляхів, переправ). Військовий осавул разом із курінним отаманом
проводив огляд підрозділів, що заступали на чергування, відправляв на
виконання бойового завдання. Надвечір дзвони скликали козаків на
молитву. Після вечері хто грав на скрипці, сопілці, бандурі, хто співав
пісень, хто брав участь у козацьких танцях. Згодом уся Січ, крім
вартових, поринала у сон.

Козаки відзначалися розумом, хитрістю, умінням виграти бій, раптово
напасти на ворога, заманити його в пастку. Українські козаки вражали
ворогів відвагою, витривалістю, здатністю зносити нестатки, терпіти
муки, не боятися смерті. Французький інженер Гійом Левассер де Боплан
(бл. 1600—1673) в опублікованому у 1650 р. «Описі України» зазначав, що
козаки «дуже міцні тілом, легко зносять спеку і холод, голод і спрагу.
На війні витривалі, хоробрі, а навіть легкодушні, бо не цінять свого
життя. На зріст гарні, повороткі, сильні, люблять гарно вбиратися… Від
природи мають добре здоров’я… Від хвороби вмирають дуже рідко, і хіба
в глибокій старості. Здебільшого кінчають життя на ложі слави, вбиті на
війні».

Особлива роль у формуванні таких людей належала Січі. Саме Січ дала
Україні видатних полководців, мудрих державних діячів, організаторів
народного війська: Северина Наливайка, Петра Сагайдачного, Богдана
Хмельницького, Івана Сірка, Максима Залізняка, Семена Палія, Петра
Калнишевського та ін.

За часів козацької держави XVI—XVII ст. в Україні не було власних
нагородних знаків. Натомість роль нагород виконували речі бойового
призначення — холодна та вогнепальна зброя, обладунки, одяг, кінська
збруя, які видавали козакам за виявлену особисту хоробрість, спритність,
відвагу.

Стати козаком у ті часи мріяв кожний юнак. Батьки самі хотіли віддати
своїх дітей у навчання до козаків. Крім бідних хлопців, ішли до козаків,
щоб «вишколитись у порядку і чуйності лицарській», і сини з багатих
родин України, Росії, Польщі.

Спочатку поповнення козацького війська відбувалося стихійно,
неорганізоване. Буваючи в походах, козаки прагнули залучити до війська
молодь. Крім того,

щовесни у Січ зараховували тих, хто прийшов сам, щоб стати козаком.
Кошовий отаман влаштовував відбір і випробування добровольців. Приймали
навіть десятилітніх хлопчиків, але до війська, до товариства записували
тільки тих, кому сповнилося 20 років. Молодші ж мали пройти серйозні
випробування — показати своє вміння володіти зброєю, орієнтуватися на
місцевості, виявляти дотепність. Однак для прийому не було спеціальних
приписів, чітких нормативів. Є свідчення істориків, що до навчання і до
війська у Січ брали тільки тих, хто міг переплисти Дніпрові пороги, і то
проти течії. Кожний досвідчений козак навчав до десяти новобранців —
джур. Після тривалого навчання та першого бою юнаки ставали справжніми
козаками.

На початку XVII ст..„для підлітків і юнаків при церквах почали
створюватися січові та козацькі школи. Вони стали осередками
військового, фізичного вдосконалення, сприяли духовному і культурному
розвитку. Чіткого терміну навчання у цих школах не було встановлено;
воно тривало від 10 до 18 років. Дітей навчали веслувати і кермувати
човном, плавати на воді і під водою, їздити верхи, орудувати шаблею,
стріляти з вогнепальної зброї, долати перешкоди. Молодь на свята брала
активну участь у різних змаганнях на силу, спритність, точність,
витривалість, швидкість.

У XVIII ст. настав період занепаду козацької держави. Україна потрапила
у залежність від Росії. Після того як цариця Катерина II у 1764 р.
скасувала гетьманство, козацьке військо ще проіснувало двадцять років.
На початку літа 1775 р. була ліквідована Запорізька Січ. У 1783 р.
козацькі полки, що залишились, були приєднані до регулярного війська
Росії, а частина козаків переселилася на Кубань та організувала
Задунайську Січ.

ПЛАСТУНСЬКИЙ І СІЧОВИЙ СТРІЛЕЦЬКИЙ РУХ В УКРАЇНІ

Кінець XIX — початок XX ст. ознаменовано новим піднесенням
національно-визвольної боротьби укра-: їнського народу. Центром її стала
Західна Україна (Галичина). Там зародився січовий стрілецький рух. Ця
назва свідчила про його зв’язок з традиціями січового козацтва. Січовий
стрілецький рух об’єднував у свої товариства радикально настроєних
селян, інтелігенцію, пізніше — студентську й учнівську молодь.
Стрілецькі товариства («Січ», «Сокіл» та ін.), до яких увіходили й
дорослі, і юнаки, поповнювалися за рахунок пластунів — членів дитячих
таємних гуртків «Пласт». Перший такий гурток створив Іван Чмола
(1892—1939) з учнів шкіл і гімназій Львова у 1911 р.

Члени «Пласту» і «Січі» об’єднувались у курені, сотні, чоти, гурти.
Керівництво ними здійснювала виборна старшина: курінний, суддя, писар,
скарбник. Ці товариства навчали своїх членів військового ремесла,
теоретичних військових положень, організовували вишкіл, тренувальну
стрільбу. Розроблялася українська військова термінологія, створювалася
література, випускалися підручники з військової справи (наприклад,
«Правильник піхотинця»), видавалися журнали і газети. Проте діяльності
цих товариств, створенню чіткої військової організації в Галичині
перешкоджали політика Австрії та Росії, відсутність досвідчених
військових спе-ціалістів-інструкторів, матеріальна скрута, брак зброї,
приладдя, одягу, взуття.

З початком першої світової війни Головна Українська Рада Стрілецтва
проголосила «Звернення до українського народу», в якому закликала
молодь, громадськість об’єднатися під жовто-блакитним прапором
Українського Січового Стрілецтва (УСС), незалежно від політичних
поглядів, для збройної боротьби з царською Росією, за визволення
України. Молодь масово поповнювала лави Січового Стрілецтва в Галичині.
Розпочалося створення Легіону українських січових стрільців на засадах
офіційних збройних сил. Народ підтримував цю справу матеріально і
морально. Командування першим Легіоном очолив Теодор Рожанковський
(1875— 1970), пізніше — Михайло Галущинський (1878—1931). У вересні 1914
р. з дозволу австрійського уряду Легіон з 2500 добровольців прийняв
присягу на вірність Україні. Кілька тисяч добровольців залишилися поза
офіційною реєстрацією і тільки після звільнення Галичини влились у лави
Стрілецтва. Австрійське командування направляло Легіон УСС на
найскладніші ділянки фронту. Високий героїзм показали стрільці в боях за
Маківку, Галич, Бережани, Лисоню. У важких боях Легіон УСС зазнавав
втрат, поповнювався новобранцями, а тому його чисельність коливалася —
від кількох сотень до 7 тисяч чоловік. Складався Легіон з одного
піхотного полку, що ділився на 2—3 курені. Кожний курінь (батальйон) мав
чотири сотні (роти). Сотні складалися з 4 чот (взводів), чоти — з 4 роїв
(відділень) по 10—15 чоловік. До сотні (100—150 чоловік) входили
бойовики, 2 ремісники (кравець, швець), писар і його помічник, 2
телефоністи, кілька санітарів, обслуга сотенного обозу (господарська
частина). Командирами сотень були сотники-поручники (молодші
лейтенанти), рідше чотарі.

Січові стрільці були погано озброєні. Австрійський уряд передавав УСС
старі зразки зброї: гвинтівки системи Верндля, німецькі автоматичні
гвинтівки системи Маузера. Зброї не вистачало, вона була не
укомплектована (не було ременів, набійниць, багато іншого). Мало було
одягу і взуття.

З весни 1916 р. Легіон УСС мав у своєму складі кулеметну сотню, озброєну
легкими і важкими кулеметами (скорострілами) системи Шварцльозе.
Скорострільна сотня (до 80 чоловік) мала 12 в’ючних коней під кулемети
та боєприпаси, віз-кузню, віз-слюсарню та ін. Крім того, були взводи з
«боротьби зблизу», які мали відділення легких і важких мінометів,
гранатометів і світильників-вогнеметів. Для підтримання зв’язку у
відділеннях УСС були піші та кінні вістові (зв’язківці). Лише в середині
1915 р. сотні одержали по 1—2 телефонні апарати. У 1917 р. при Легіоні
було створено відділення протигазової служби, земляних і будівельних
робіт, технічну сотню. У жовтні 1914 р. до складу Легіону ввійшов кінний
загін, який згодом переріс у сотню. В Легіоні УСС були допоміжні служби:
санітарна, господарський відділ, обоз. Для підготовки поповнення в
Легіоні було організовано військову школу (вишкільну групу), що
складалась із кількох сотень і мала власне господарство. Школа ділилася
на 2—3 курені по 8—10 сотень. Навчання проводили спочатку австрійські,
потім українські інструктори, які мали певний воєнний досвід. Новобранці
жили у селянських хатах, потерпали від злигоднів, холоду, голоду. Це
заважало підтримувати високу дисципліну, неможливо було забезпечити
добру якість навчання. Школа намагалася навчати юнаків самостійних
бойових дій, індивідуальної підготовки. Заняття тривали по 6—7 годин
щодня. Кожна хвилина використовувалася продуктивно. Наприкінці навчання
в полі проводився підсумковий огляд — іспит з усіх дисциплін військового
ремесла. Щоб стати командиром, треба було додатково пройти двомісячний
курс навчання.

За два роки військова школа Легіону УСС підготувала 7 тисяч чоловік.

Січове Стрілецтво виростило славних синів України: Кирила Трильовського,
Костя Левицького, Михайла Волошина, Дмитра Вітовського та ін. Серед
січових стрільців було багато талановитих людей — художників, поетів,
журналістів: Юрій Шкрумеляк, Мирослав Ірчан, Левко Лепкий, Роман
Купчинський та ін. Січових стрільців як українську військову одиницю
цінувала австрійська влада і боялась російська. Метою УСС було
звільнення та об’єднання українського народу, створення незалежної
соборної України. Чотири роки збройної боротьби Легіону УСС з могутньою
Росією не принесли успіху, однак ця боротьба вплинула на рух
українського народу за свою державність.

ЗБРОЙНІ СИЛИ УКРАЇНИ

В ПЕРІОД НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНОЇ

БОРОТЬБИ 1917—1920 pp.

У першу світову війну російський уряд мобілізував до війська майже все
чоловіче населення України. З революційними подіями 1917 р. в Україні
розпочинається військовий рух, метою якого було створення національної
армії. Організовуються військові клуби, що займаються формуванням
українських військових частин, переведенням українців-військових для
служби на своїй землі. Російський революційний уряд і військове
командування вороже ставилися до цього. Протягом 1917 р. було стихійно
створено чимало українських військових підрозділів. Та тільки після
проголошення Центральною Радою Української Народної Республіки (УНР)
розпочалося по-справжньому створення національних Збройних Сил.

16 січня 1918 р. Центральна Рада УНР ухвалила закон про утворення
народної армії на міліційній основі для оборони держави від зовнішнього
ворога. Вона створювалася за територіальним принципом (в округах). Були
сформовані окремі кадрові частини. Навчання воїнів проводили військові
інструктори. Було схвалено тимчасову форму одягу (однострій)
українського війська. Відзнаки роду військ та номери військової частини
вишивалися на чотирикутній синій петлиці, що розміщувалася на комірі
блузи. Рід війська позначався так: піхота — навхрест дві гвинтівки;
артилерія — два гарматних дула; кіннота — дві шаблі і т.д. У війську не
встановлювалися військові ранги (звання), а запроваджувалися тільки
військові посади, зазначалися виконувані функції. Такими відзнаками були
срібні або золотисті шеврони з кутом догори різної кількості — залежно
від посади, їх прикріплювали на правому рукаві вище ліктя. У квітні 1918
р. приймається рішення про реорганізацію народної міліції в регулярну
українську армію з 8—10 військових територіальних корпусів. Проте уряд
УНР не встиг це здійснити.

29 квітня 1918 р. відбувся державний переворот, і до влади прийшов
гетьманський уряд на чолі з генералом П. Скоропадським (1873—1945). Він
призначив на посади військового міністра та віце-міністрів Української
Держави російських і німецьких генералів, які гальмували створення
української армії.

В липні 1918 р. рада міністрів ухвалила закон про загальний військовий
обов’язок, затвердила план організації української армії. Строк дійсної
військової служби встановлювався: у піхоті — два роки, у кінноті та
артилерії — три, на флоті — чотири. Служба в запасі мала тривати до 38
років, а в ополченні — з 39 до 45 років. Набір новобранців планувалося
проводити двічі на рік: восени і навесні. Передбачалося, що
українська армія складатиметься із 16 корпусів (армійських, кінних),
7 дивізій, трьох важкогарматних батальйонів, ескадрильї
бомбардувальних літаків, двох понтонних і чотирьох залізничних куренів.
Для підготовки військових кадрів розгорталася система навчальних
закладів: військова академія з трирічним строком навчання, повітряна
школа, чотири кадетські школи, дві школи старшин для піхоти і по одній —
для кінноти, артилерії, технічної служби. У складі української армії
залишилися Запорізький корпус, перейменований в Окрему Запорізьку
дивізію, Запорізький і Чорноморський коші (по 400 козаків). Гетьман П.
Скоропадський сформував дивізії сердюків і сірожупанників, відновив у
Білій Церкві загін січових стрільців. У листопаді 1918 р. чисельний
склад української армії без козацтва становив до 60 тисяч чоловік.
Сердюцька дивізія складалась із синів заможних селян, які були опорою
гетьманської влади. Дивізія сірожупанників формувалася з українців, які
побували в полоні в Австрії. До складу окремого загону січових стрільців
входили січовики Галицького полку та добровольці із наддніпрянських
українців.

Водночас за період свого гетьманства П. Скоропадський організував в
Україні багато російських добровольчих частин: «южних», «сєвєрних»,
астраханських, саратовських та ін. Вони глузували з усього українського,
проводили паради в українських містах, безкарно вели пропаганду проти
української держави, перешкоджали розбудові української армії.

З 1917 р. почалася українізація Чорноморського флоту. Першим кораблем,
який підняв український прапор (у липні 1917 p.), був міноносець
«Завидний». Через чотири місяці половина кораблів Чорноморського флоту
підняла український національний прапор. У березні 1918 р. Центральна
Рада проголошує створення військового і транспортного флоту УНР на
Чорному й Азовському морях. Військовий флот України складався з трьох
бригад лінійних кораблів (9 кораблів), однієї бригади крейсерів (2
кораблі), бригади гідрокрейсерів (6 кораблів), дивізії міноносців (27
ескадрених міноносців), 27 підводних човнів, кількох дивізіонів
сторожових кораблів, багатьох транспортів і тралерів. До складу флоту
входили також морська піхота (корпус морської охорони узбережжя Чорного
моря і три полки морської піхоти) і військово-морська авіація (20
гідропланів).

У листопаді 1918 р. гетьман П. Скоропадський без згоди народу проголосив
Україну частиною Росії. Щоб урятувати українську державність,
створюються Український національний союз на чолі з В. Винниченком
(1880—1951) і новий уряд — Директорія УНР. Проти гетьмана повстали
січові стрільці, підтримані селянськими масами Вілоцерківщини.
Формується Дніпровська дивізія (10 тисяч чоловік) на Трипільщині. До лав
українського війська вступають селяни, робітники, інтелігенти.

14 грудня 1918 р. після відмови П. Скоропадського від влади було
відновлено Українську Народну Республіку. Військові сили України на цей
час складали 300 тисяч чоловік, але їхня бойова здатність була низькою:
не вистачало кваліфікованих військових кадрів, залишилося мало
регулярних військових частин, повстанці були погано організовані.

До початку громадянської війни військо Директорії складалось із 6
дивізій, двох корпусів — Запорізького і січових стрільців. Решта
військових формувань була нестійкою, поступово втрачала свою військову
силу. Після поразки в боях з Червоною Армією на Правобережжі України
Наддніпрянську армію було реорганізовано й переведено на Волинь.
Директорія УНР почала координувати дії двох українських армій —
Наддніпрянської та Галицької. Проте досконало організувати їхні сили і
резерви не вдалося, і після п’ятимісячних боїв українська армія зазнала
поразки. Центр збройної боротьби українського народу за своє визволення
перемістився у Західну Україну. Уряд Директорії в грудні 1919 р. визнав
Західно-Українську Народну Республіку (ЗУНР), а ще раніше — у січні 1919
р.— в Києві було проголошено акт злуки українських земель.

Українська Галицька Армія (УГА) була створена на території Західної
України на початку 1919 р. Вона налічувала 45 куренів піхоти, 40
артилерійських батарей, кілька сотень кінноти. На озброєнні було близько
25 тисяч гвинтівок, 150 гармат і до 600 шабель. В складі УГА була
авіаційна сотня, багато допоміжних військових підрозділів. Уряд
Директорії передав УГА шість бронемашин. Загальна чисельність УГА з
тиловими частинами наприкінці 1919 р. становила до 100 тисяч чоловік.

У військових силах УНР набули розвитку нові, ще не відомі в історії
способи ведення бойових дій. Більшість армій того часу у війні наступали
на ворога суцільним фронтом завширшки до тисячі кілометрів. Українська
армія виявляла надзвичайну рухливість, мобільність, маневреність, бо
мала невеликі військові підрозділи (загони) на всій фронтовій території.
Одним з головних засобів боротьби (оборони, наступу) були броньовані
поїзди, бронемашини, під прикриттям яких діяли піхота і кіннота. Першими
в бій вступали бронепоїзди, бронемашини, за ними розгорталась у бойову
лінію піхота. Бронепоїзд складався з бронепаровоза, броневагонів,
зміцнених спеціальними брусами і металом, та з 2—4 платформ прикриття.
Бронепоїзд був озброєний кількома кулеметами та 1—2 легкими польовими
гарматами. Бронемашини, озброєні кулеметами й іноді гарматою,
використовувалися для ведення розвідки, бойової охорони піхоти, зв’язку.

Основною тактичною одиницею піхотних частин були курені; 3—5 куренів
об’єднувались у бригади.

Зброя була трофейною, зарубіжного зразка (австрійська, німецька,
російська). Кулеметні відділення піхоти були озброєні кулеметами системи
Шварцльозе.

Деякі сотні мали відділення мінометів і польових гармат.
Зброєю стрільця (піхотинця) була гвинтівка системи Манліхера, пізніше
гвинтівка російського зразка, гранати.

У складі бригади, полку було по 4—5 артилерійських батарей; кожна мала
по 4—5 гармат. У бригаді була принаймні одна батарея далекобійних гармат
чи гаубиць (калібр 105 мм) і три батареї польових гармат (австрійські —
78 мм, російські — 75 мм).

Авіаційний полк (ескадра) мав 200 літаків (німецьких і французьких);
вони здійснювали розвідку, знищували військові об’єкти і літаки
противника.

Кіннотники були озброєні шаблями і короткими гвинтівками. Кожна кінна
сотня мала, крім того, відділення легких кулеметів.

В Українській Галицькій Армії були також допоміжні військові підрозділи:
господарські, командні, польової жандармерії та ін. Нове поповнення
війська навчалося при військових частинах в окремих навчальних групах.

Бійці Наддніпрянської армії не мали однотипної форми, а носили власні
або трофейні одяг і взуття. Дещо краще цю проблему було розв’язано в
УГА. Військовий мундир бійців УГА був подібний до австрійського; вони
носили короткий піджак (блузу), штани з обмотками, черевики або чоботи.
Усім видавалися короткі плащі та округлі шапки з м’яким дном і твердим
обідком, забарвленим відповідно до роду військ. Відзнаки посад
нашивалися на рукав; це були срібні стрічки різної ширини і в різній
кількості (мал. 9).

УКРАЇНСЬКІ ВІЙСЬКОВІ ФОРМУВАННЯ ПЕРІОДУ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ

З проголошенням у 1922 p. CPCP, складовою частиною якого стала й
Україна, питання оборони нашої землі повністю переходять до союзного
керівництва.

У Західній Україні колишні воїни української армії нелегально боролися з
польськими властями. У 1920 р. була заснована підпільна Українська
військова організація (УВО); щоправда, вона вела боротьбу насильницькими
методами. У 1929 р. патріотичні групи Західної України об’єдналися в
Організацію Українських Націоналістів (ОУН), метою якої стала боротьба
за відновлення незалежності України й утворення єдиної, соборної
держави.

15 березня 1939 р. на території Чехословаччини було проголошено
незалежну Карпатську Україну, сформовано її національну армію —
Карпатську Січ — чисельністю до 10—12 тисяч стрільців. Із санкції
Німеччини у цьому ж році угорська армія задушила молоду державу. В
нерівній боротьбі загинуло понад 5 тисяч українців.

З початком другої світової війни, після нападу фашистської Німеччини на
СРСР національна боротьба українського народу активізується. Це призвело
до пев-

ного розмежування населення. Деякі українці (до 13 тисяч чоловік) пішли
на контакт з гітлерівцями в боротьбі проти сталінізму і стали солдатами
добровільної дивізії СС «Галичина», яка прийняла присягу на вірність
Третьому рейху. Командирами в ній були німецькі офіцери. Дивізія
перебувала під наглядом керівників рейху.

Основна частина українського народу боролася проти фашизму у складі
Збройних Сил СРСР, у партизанських загонах та підпільних організаціях. В
Україні до лав регулярної армії влилося понад 4,5 мільйона чоловік, у
тому числі 200 тисяч добровольців.

Третю групу українського населення становили партизанські загони
українських націоналістів — Українська Повстанська Армія (УПА). За
період другої світової війни через збройні формування УПА — ОУН пройшло
понад 400 тисяч вояків.

РАДЯНСЬКИЙ ПАРТИЗАНСЬКИЙ РУХ В ОКУПОВАНІЙ УКРАЇНІ

У перший рік війни партизанський рух мав малоор-ганізований характер.
Групи були нечисленними, погано озброєними. Утворювалися вони в
основному у лісостеповій смузі України з воїнів Червоної Армії, які
вийшли з оточення, втекли з полону, та з радянських активістів.
Партизанські загони поповнювало і всіляко підтримувало населення
України. Перші виступи партизанів проти фашистів носили епізодичний
характер. Тільки з серпня 1942 p., з початком діяльності спеціальної
партизанської групи полковника Д. Медведева (1898—1954), розпочинається
масовий партизанський рух в Україні. Створюються великі партизанські
з’єднання та загони під командуванням С. Ковпака (1887—1967), О.
Сабурова (1908—1974), О. Федорова (1901—1989) та ін.

Дії радянських партизанських загонів у Західній Україні не знайшли такої
підтримки у населення, як у східній і центральній частинах.

Головною формою партизанської війни було руйнування німецьких
комунікацій (рейкова, шляхова війна). Великі загони практикували також
тактику рейдів. Так, у 1943 р. був здійснений славнозвісний Карпатський
рейд С. Ковпака. Хоча він і не досяг своєї мети — знищення нафтових
промислів Прикарпаття, але справив велике враження на все населення
України, продемонстрував силу Червоної Армії. Поповнення УПА проходило
військову підготовку у трьох підпільних військових школах: школі
офіцерів (старшин) у Великих Мостах, школі підофіцерів (підстарший) у
Клевані (Волинь) та школі у Поморянах (Галичина). Крім цього, на Волині
та Поділлі діяли різні військові курси. На північному заході України, в
лісах, проводилися тренування, навчання збройних груп.

З серпня 1943 р. у складі УПА діяли невеликі інтернаціональні загони
воїнів (італійці, румуни, німці, угорці та ін.), які дезертирували зі
своїх армій.

З лютого 1943 р. УПА активізує свою боротьбу як проти фашистів, так і
проти радянських партизанів. УПА визволяє військовополонених з
гітлерівських концтаборів (Луцьк, Ковель, Ківерці), українських в’язнів
із фашистських тюрем (Дубно, Луцьк, Ковель), захоплює завод боєприпасів
в Оржеві, продовольство, що відправлялося до Німеччини. Як і в
радянських партизанських загонах, в УПА практикувалася тактика рейдових
походів по тилах фашистів, влаштовувалися засідки, наско-‘ки, диверсії.
Були випадки, коли такі дії УПА проти гітлерівців координувалися з
радянськими партизанами. У квітні 1943 р. УПА вдалося звільнити від
німців багато районів на Волині. Тоді проти УПА було кинуто
дивізію, що складалася з німецького полку СС і двох угорських полків.
Загони УПА діяли на Поділлі, Київщині та в інших регіонах України, мали
розгалужену систему своїх підпільних формувань: осередків, самооборонних
кущових відділів. Крім бойових дій, вони вели широку
політико-пропагандистську роботу серед населення, закликаючи до боротьби
з ворогами українського народу, до об’єднання в соборну українську
державу.

УПА не тільки боролася проти фашистів і більшовиків, а й мала конфлікти
з поляками на українсько-польських землях Волині, Полісся, Холмщини, з
підпільною польською націоналістичною організацією — Армією Крайовою,
яка прагнула зберегти контроль над українськими землями, що входили до
Польщі.

Великих людських, моральних, матеріальних втрат зазнав український народ
в період післявоєнної боротьби УПА з військами КДБ і МВС СРСР.

Під час другої світової війни на території України відбулося жорстоке
зіткнення двох тоталітарних систем світу — сталінізму і гитлеризму.
Україна втратила понад вісім мільйонів своїх громадян (2,5 млн
військових і 5,5 млн

цивільних). В лавах Червоної Армії, Української Повстанської Армії, у
партизанських загонах боролися українці проти спільного ворога —
гітлерівців, 22 жовтня 1993 р. Верховна Рада України прийняла Закон «Про
статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», в якому
записано: «… вояки УПА, інших військових формувань, які брали участь у
боротьбі проти німецько-фашистських загарбників у 1941—1945 pp. і які не
вчинили злочинів, та ті вояки, які реабілітовані, віднесені до учасників
бойових дій і користуються пільгами, що встановлені державою для
учасників Великої Вітчизняної війни». *

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

1. Назвіть основні етапи становлення і розвитку Збройних Сил України.

2. Дайте характеристику давньослов’янського війська і дружини княжої
доби.

3. Чим були обумовлені могутність і військова майстерність козацького
війська?

4. Що ви знаєте про січовий стрілецький рух в Україні?

5. Чому військові сили Української Народної Республіки зазнали
поразки?

6. У чому полягають особливості національно-визвольної боротьби
українського народу під час другої світової війни?

2.Збройні Сили та інші військові формування України на сучасному етапі

ТВОРЕННЯ ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ. ВИДИ ТА РОДИ ВІЙСЬК

Україна, проголосивши 24 серпня 1991 р. свою незалежність, прагне жити в
мирі та дружбі з усіма державами світу. Однак нині не виключена
можливість виникнення воєнних конфліктів, що загрожуватимуть
суверенітету нашої країни. 6 грудня 1991 р. Верховна Рада прийняла
постанову про створення Збройних Сил. 19 жовтня 1993 р. Верховна Рада
постановила вважати 6 грудня святом — Днем Збройних Сил України.

Збройні Сили України організовуються і функціонують на основі Воєнної
доктрини України, затвердженої Верховною Радою, і законів України «Про
Збройні Сили України» та «Про оборону України».

Воєнна доктрина — це прийнята державою система поглядів і положень про
її військову безпеку, про будівництво Збройних Сил, їх існування та
використання. Воєнна доктрина України має оборонний, миролюбний, а не
агресивний характер. Стратегічним завданням України в галузі оборони є
захист її державного суверенітету і політичної незалежності, збереження
територіальної цілісності та недоторканності кордонів. Воєнна доктрина
співвіднесена з економічною та зовнішньополітичною доктринами України і
скоординована з воєнними доктринами сусідніх держав.

Основними напрямами реалізації Воєнної доктрини України є:

— прагнення вирішувати усі міжнародні проблеми невоєнними засобами;

— забезпечення оборони держави воєнними засобами;

— будівництво боєздатних Збройних Сил;

— створення матеріальної основи якісно нового війська.

Воєнна доктрина виходить із того, що державний кордон України із
суміжними державами є остаточно встановленим, а сама Україна не має
територіальних претензій до жодної держави. Використання Збройних Сил
можливе в разі збройної агресії, посягань на територіальну цілісність
України, а також при виконанні Україною своїх міжнародних зобов’язань.

Воєнна доктрина проголошує, що Україна ніколи першою не розпочне бойових
дій проти іншої держави, якщо сама не стане об’єктом її агресії. Відмова
від використання першою своїх Збройних Сил зовсім не означає, що Україна
має завжди дотримуватися пасивної стратегічної оборони. В умовах війни
можуть бути активно і широко використані всі форми сучасного воєнного
мистецтва: стратегічне розгортання, відбиття повітряно-космічного удару,
стратегічна наступальна, оборонна операція та ін. Воєнна доктрина
України передбачає спільні дії у воєнний час Збройних Сил із
Прикордонними військами, Національною гвардією, Службою безпеки,
Внутрішніми військами, силами Цивільної оборони.

Збройні Сили України будуються і здійснюють свою діяльність на основі
таких принципів:

Принцип демократії і гуманізму. В діяльності армії та флоту повинно
враховуватися те, що найвищою суспільною цінністю є людина. Захист її
життя, інтересів, створення необхідних умов у армії для розвитку,
подальшого вдосконалення особистості є найголовнішим.

Принцип верховенства закону. Ніщо в Збройних Силах України не має такої
сили, як сила закону. Виконання Конституції і законів України, статутів
Збройних Сил України та наказів командирів є обов’язком кожного
військовослужбовця. Порушення законів України тягне за собою
дисциплінарну, кримінальну відповідальність.

Принцип єдиноначальності і колегіального вироблення рішень означає, що
кожний командир, як єдиноначальник, перш ніж прийняти певне рішення,
повинен враховувати думку, позицію колегіального органу (військової
ради, зборів офіцерів, солдатів). Колегіальність у прийнятті рішень
була, починаючи із Запорізького війська, доброю традицією української
армії. Єдиноначальність забезпечує чіткість і оперативність управління
військами, повну відповідальність командира за бойову готовність
частини, корабля.

Принцип загального військового обов’язку громадян України. Військова
строкова служба в Збройних Силах України є конституційним обов’язком
кожного громадянина нашої держави (чоловічої статі). Виняток становлять
лише ті громадяни, які мають підстави для звільнення від військової
служби. Комплектування армії та флоту в Україні проводиться за змішаним
принципом: за контрактом (служба офіцерів, прапорщиків, старшин) та на
основі призову юнаків на строкову військову службу. Цей принцип
комплектування армії існує в більшості держав світу. Лише у США, Англії
та Японії війська комплектуються виключно на основі контракту, бо
названі країни мають для цього відповідні соціально-економічні умови.
Однак наймана армія має як переваги, так і суттєві недоліки.

Принцип добровільного вступу на кадрову військову службу. Зарахування на
кадрову військову службу (за контрактом) проводиться лише на
добровільній основі, коли громадянин виявляє бажання укласти відповідну
угоду.

Принцип дотримання військової дисципліни (про це йтиметься далі).

Принцип гласності в діяльності Збройних Сил України і збереження
державної та військової таємниці. Загальні питання навчально-бойової
діяльності армії та флоту мають висвітлюватись у засобах масової
інформації. Таки-

ми питаннями відповідно до міжнародних угод вважаються: попередження
населення країни, світової громадськості про військові навчання і
маневри, повідомлення про зміни у військовому керівництві та ін. Але
гласність не є підставою для розголошення державної та військової
таємниці, не повинна призводити до зниження національної безпеки
держави. Тому розголошення інформації щодо державних та військових
таємниць тягне за собою юридичну відповідальність.

Принцип позапартійності. Цей принцип уперше втілено в концепції
національних Збройних Сил України. Він означає, що військовослужбовці не
можуть бути членами політичних партій, організацій, рухів. Армія і флот
перебувають поза політикою і виконують свої функції відповідно до
законів України.

Принцип гарантованого соціально-правового захисту військовослужбовців
означає, що їм гарантуються права, свободи, соціальний захист, а також в
разі необхідності правовий захист з боку держави згідно з чинним
законодавством.

Збройні Сили України є основою військової організації держави. Державною
програмою будівництва та розвитку Збройних Сил України передбачено мати
у їхньому складі чотири види Збройних Сил: Сухопутні війська,
Військово-Повітряні сили, Війська Протиповітряної оборони,
Військово-Морські сили; спеціальні війська; Залізничні війська, а також
органи управління і тилу, з’єднання, частини, військово-навчальні
заклади, установи, підприємства, які не входять до видів Збройних Сил.

Кожний вид Збройних Сил України має свої роди військ, що
характеризуються певним призначенням, бойовими можливостями, військовою
технікою, зброєю, кадровим складом тощо.

СУХОПУТНІ ВІЙСЬКА

(війська наземної оборони)

Сухопутні війська (СВ) — вид Збройних Сил, призначений для ведення
бойових дій переважно на суходолі, найчисленніший і найрізноманітніший
щодо озброєння та способів бойових дій.

Формування власних Сухопутних військ в Україні почало здійснюватися 12
грудня 1991 p., після підписання Президентом України Указу про Збройні
Сили України. З 1 грудня 1997 р. Сухопутні війська мають три one-

ративні командування — Південне, Західне і Північне; крім того, 5
армійських корпусів, 11 танкових та механізованих дивізій, 7 окремих
механізованих бригад, 2 артилерійські дивізії, близько 40 бригад різних
родів військ і служб, а також частини тилового і технічного забезпечення
(див. схему).

На початку 1997 р. затверджено Державну програму розвитку і будівництва
Сухопутних військ. У ній визначено чисельність, систему підготовки
офіцерів, прапорщиків, сержантів, питання комплектування Сухопутних
військ, а також систему бойової підготовки.

До складу Сухопутних військ входять такі роди військ: ракетні війська і
артилерія; механізовані, танкові та аеромобільні війська; армійська
авіація.

Ракетні війська і артилерія Збройних Сил України продовжують славні
бойові традиції 600-річної історії артилерії. До їх складу входять:
з’єднання оперативно-тактичних і тактичних ракет; з’єднання і частини
гарматної, гаубичної реактивної і протитанкової артилерії; підрозділи
мінометів і протитанкових ракет; частини артилерійської розвідки.
Сучасна артилерія маневрена, має велику даль-

ність і точність стрільби, могутні бойові заряди. Артилерійські,
мінометні частини і підрозділи оснащені досконалими гарматами і
реактивними установками.

Поряд з протитанковою ствольною артилерією на озброєнні перебувають
високоточні протитанкові керовані ракети, які можуть уражати танки
противника на великих відстанях.

Досвід війн і військових конфліктів підтверджує, що загальновійськові
угруповання вже не можуть успішно виконувати бойові завдання, якщо не
створено сприятливі умови для їхніх дій, а саме: необхідне
співвідношення сил і засобів сторін, дезорганізація і знищення систем
розвідки противника радіоелектронною боротьбою (РЕБ), а також
протиповітряної оборони (ППО) противника. У створенні цих умов і
відіграють вирішальну роль ракетні війська і артилерія. У бойових
операціях на їх долю припадає до 70 % загального обсягу завдань з
ураження противника.

Таким чином, ракетні війська і артилерія на сьогоднішній день є одним з
основних засобів вогневих вражень противника. Артилерія була, ? і буде
«богом війни».

Механізовані війська споряджено сучасними засобами пересування (мал. 10
а, 10 б), найновішими зразками зброї. Особовий склад механізованих
частин може вести тривалий

/6, наступати швидкими темпами, переслідувати противника до повного його
розгрому, надійно утримувати рубежі оборони.

На озброєнні танкових військ перебувають сучасні танки з потужною бронею
і першокласним високоточним озброєнням (мал. 11 а і 11 б) і бойові
машини, що вирізняються високою швидкістю, маневреністю, ефективністю
озброєння. Вони мають великий запас ходу, можуть долати будь-які
перешкоди. Танки пристосовані до дій в умовах застосування противником
ядерної зброї. Сьогодні танкові війська є основною ударною силою
Сухопутних військ. Тому держава, попри важкі економічні умови, проводить
роботу з подальшого їх удосконалення.

Аеромобільні війська (в минулому ПДВ — повітряно-десантні війська) є
складовою частиною Сухопутних військ Збройних Сил України, їх з’єднання,
частини і підрозділи покликані виконувати завдання в тилу противника
(повітряними десантами різного складу і призначення).

На озброєнні,аеромобільних військ перебувають десантні машини, самохідні
артилерійські установки, бронетранспортери, протитанкові і зенітні
засоби, ефективне автоматичне озброєння. У взаємодії з частинами інших
видів і родів військ і самостійно аеромобільні війська можуть вирішувати
різні бойові завдання на фронті і в тилу ворога.

Виходячи із цих завдань і здійснюється бойова підготовка особового
складу аеромобільних військ, під час якої особлива увага приділяється
повітряно-десантному вишколу, вмінню солдата вести вогонь із штатної
зброї, водінню БМП, мінно-підривній справі, наданню медичної допомоги,
фізичній підготовці, в першу чергу — вправам на силу, витривалість і
формування навичок рукопашного бою.

Армійська авіація ввійшла до складу Сухопутних військ України, як їх
рід, з 1 липня 1994 р. і за відносно короткий час свого існування
перетворилась із допоміжного в один із основних і перспективних засобів
збройної боротьби.

Армійська авіація є універсальним і найбільш манев-реним родом
Сухопутних військ, призначеним для виконай^ ня широкого кола завдань у
різноманітних умовах загальновійськового бою (операції) за будь-якої
погоди і будь-якого часу доби.

Досвід військових конфліктів, тактичних і командно-штабних навчань, а
також наукових досліджень свідчить, що на сучасному етапі розвитку
засобів збройної боротьби найбільш характерними завданнями для
армійської авіації будуть:

для екіпажів бойових вертольотів (типу Мі-24):

— знищення об’єктів противника на передньому краї і в тактичній глибині
під час авіаційної підтримки загальновійськових частин (з’єднань). При
цьому питання боротьби з броньованими цілями та протитанковими засобами
противника є одним з головних;

— знищення вертольотів противника в повітрі і»на майданчиках їх
базування, блокування та знищення аеромобільних підрозділів противника в
місцях їх висадки, а також виконання інших притаманних їм завдань.

Виходячи з цих завдань, планується та проводиться бойова підготовка
частин армійської авіації Сухопутних військ, а також підготовка льотних
екіпажів вертольотів Мі-24 і Мі-8.

ВІЙСЬКОВО-ПОВІТРЯНІ СИЛИ

Військова авіація є основою могутності кожної сучасної армії. А в нашій
державі, за відсутності ядерної зброї, Військово-Повітряні сили стають
великою стримуючою силою, яка може нанести агресору відповідний удар.
Вони виступають надійним гарантом незалежності України і недоторканності
її кордонів, виходять на перший план по вогневій могутності і дальності
бойового використання, стають єдиним засобом отримання агресії і
нанесення удару відплати.

ВПС є високоманевреним видом Збройних Сил.

їх завдання: .

— розгром з повітря ракетно-ядерних, авіаційних, сухопутних і морських
об’єктів і угруповань противника;

— підрив його військово-економічного потенціалу;

— дезорганізація державного і військового управління противника;

— порушення роботи тилу і транспорту противника;

— забезпечення Збройних Сил даними повітряної

розвідки;

— прикриття військ і об’єктів від ударів повітряного противника;

— повітряне десантування;

— здійснення повітряних перевезень та ін.

Військово-Повітряним силам належить керівна роль у завоюванні
домінування в повітрі.

ВПС України мають на озброєнні сучасні літаки — це винищувачі Су-27,
МіГ-29, бомбардувальники Су-24, штурмовики Су-25, які за своїми
характеристиками не поступаються авіаційній техніці передових країн
світу.

Розроблено основні положення будівництва Військо-во-Повітряних сил в три
етапи терміном 1997—2005 pp. В його основу закладено план створення
такого авіаційного угруповання, яке не вимагало б серйозних змін як у
мирний, так і воєнний час, могло забезпечувати виконання бойових завдань
на випадок виникнення воєнних конфліктів.

ВІЙСЬКА ПРОТИПОВІТРЯНОЇ ОБОРОНИ

Війська Протиповітряної оборони (ППО) є видом Збройних Сил і призначені
для боротьби з повітряним противником, для попередження про початок
повітряного і космічного нападу, захисту важливих
адміністративно-політичних і промислових центрів і районів країни,
угруповань військ, інших важливих військових і цивільних об’єктів від
ударів авіації.

Війська ШІО України були створені на основі 8-ї окремої армії ППО. В
січні 1992 р. командування 8-ї окремої армії і особовий склад бойових
частин ЗРВ, РТВ, винищувальної авіації, частин і підрозділів
забезпечення прийняли присягу на вірність українському народу.

До складу військ ППО входять зенітні ракетні війська (ЗРВ), винищувальна
авіація (ВА), радіотехнічні війська (РТВ), спеціальні війська, частини,
установи і підрозділи тилу.

Основною вогневою силою системи ППО держави є ЗРВ, які мають завдання
знищувати засоби повітряного нападу в межах зон ураження.
Зенітно-ракетні частини озброєні найновішими зенітно-ракетними
комплексами і системами: С-200, С-300, С-125, БУК, ОСА та ін. Ракети цих
комплексів можуть знищувати повітряні цілі на відстані до 250 км і на
висотах до 40 км. ЗРВ можуть боротись з будь-якими засобами повітряного
нападу — стратегічною і винищувальною авіацією, крилатими ракетами,
безпілотними літальними апаратами.

Винищувальна авіація військ ППО є їхньою основною маневреною силою і
призначена переважно для знищення повітряних цілей. Сучасні літаки, які
е на

озброєнні ВА (серед яких — відомі у всьому світі винищувачі Су-27 і
МіГ-29) — можуть вести бойові дії в радіусі 1400 км зі швидкістю до 3000
км на годину на висотах до 36 км.

Радіотехнічні війська є основним джерелом інформації про початок
повітряного нападу. Вони діють в інтересах ЗРВ і ВА, забезпечують
необхідними даними командні пункти. Дальність їхніх дій — понад 360 км і
по висоті до 85 км.

Війська ППО постійно несуть бойові чергування. Це війська постійної
бойової готовності. Термін готовності чергових засобів до бойового
застосування становить від 2,5 до 12 хв. Сьогодні вони охороняють понад
7000 км повітряного простору нашої держави, здійснюють контроль
перельотів авіації з дев’ятьма суміжними країнами. Практично щоденно на
контролі військ ППО перебувають від 260 до 310 повітряних літальних
апаратів. У своїй багатогранній діяльності війська ППО України мають
прямий зв’язок з командними пунктами військ ППО Росії, Польщі, Угорщини,
Словаччини, Молдови, Румунії, Болгарії, Білорусі. Взаємовідносини
будуються за двосторонніми домовленостями між Україною і цими державами.

ВІЙСЬКОВО-МОРСЬКІ СИЛИ

Військово-Морські сили (ВМС) — самостійний вид Збройних Сил України.
Геополітичне положення незалежної української держави характеризується
наявністю морських кордонів протяжністю майже 1600 км вздовж узбережжя
Чорного і Азовського морів.

Відповідно до Воєнної доктрини України принципами розбудови ВМС є:

— наукова розробка усіх проблем: урахування зміни завдань флоту, широти
можливих районів бойових дій, менший склад ВМС, їх бойова ефективність;

—— оптимальне збалансування сил ВМФ з урахуванням театру військових дій;

— урахування фізико-географічних умов можливих районів повсякденної
діяльності ВМС;

— використання багатої спадщини Військово-Мор-ського флоту колишнього
СРСР, досвіду провідних морських держав світу;

— вимоги уніфікації озброєння і бойової техніки як для ВМС, так і для
інших видів Збройних Сил України.

Основні завдання ВМС визначаються вимогами Воєнної доктрини України і
принципами розбудови ВМС.

У мирний час основними завданнями ВМС є: підтримка сприятливого
оперативного режиму в зоні відповідальності флоту, участь у миротворчих
операціях, у сучасних навчаннях з флотами інших держав, в охороні
районів діяльності риболовецького і торгового флотів України,
судноплавства, в боротьбі з терористами на морі.

У воєнний час основними завданнями ВМС є: відбиття нападу авіації з
морського напрямку, знищення ударних підводних човнів і надводних
кораблів, оборона місць дислокації флоту і десантно-доступних районів та
ділянок узбережжя, допомога сухопутним військам на приморському
напрямку, участь у протидесантних операціях, висадка тактичних десантів
за планами флоту та ін.

Основними родами Військово-Морських сил є:

— надводні сили (ударні, протичовнові, десантні, протимінні);

— підводні сили (багатоцільові дизельні підводні човни);

— морська авіаційна група;

— війська берегової охорони (в тому числі і частини морської піхоти,
дивізіони і батареї берегових ракетно-артилерійських військ).

Основним типом корабля в Українському флоті має стати корвет з
універсальними комплексами ударної, зенітної і протичовнової зброї. Крім
того, в складі ВМС будуть багатоцільові фрегати, ракетні і артилерійські
катери, десантні і мінно-тральні кораблі сучасного вітчизняного
виробництва.

. Програма розбудови ВМС України в рамках чинного документа про
розбудову і розвиток Збройних Сил України на найближчі роки передбачає
повністю визначитись з ядром Військово-Морських сил до 2005 р. Воно
повинно забезпечувати обороноздатність України на морі.

Кораблі і підводні човни об’єднуються в бригади (дивізіони), які входять
до складу військово-морських районів (Південного і Східного).
Військово-морські райони — це територіальні оперативно-тактичні
об’єднання з визначеною зоною відповідальності. В зону їхньої дії
входять також акваторія Азовського моря і дельта Дунаю. Кораблі ВМС
беруть активну участь у ряді багатонаціональних військово-морських
навчань. Завдя-

ки відкритості нашої держави українські моряки мають можливість
спілкуватися з моряками багатьох країн світу, переймати їхній досвід.

Традиції Українського флоту беруть початок з морських походів княжих
дружин Київської Русі, їх примножили наші предки козацьких часів.
Легендарною мужністю, стійкістю, силою духу, волею до перемоги
прославили флот наші батьки і діди в роки Великої Вітчизняної війни.

СПЕЦІАЛЬНІ ВІЙСЬКА

Спеціальні війська — військові частини і підрозділи, призначені для
виконання спеціальних завдань по забезпеченню бойової і повсякденної
діяльності Збройних Сил. Маються на увазі спеціальні війська, які
безпосередньо підлягають Міністерству оборони, а також входять до складу
видів Збройних Сил і Тилу. Найменування, склад, організація, озброєння і
технічне спорядження формування спеціальних військ визначається їх
призначенням.

До спеціальних військ належать: війська зв’язку, інженерні війська,
війська радіаційного, хімічного, біологічного захисту (РХБ захисту),
війська радіоелектронної боротьби (РЕБ), топографічна служба
(топографічні підрозділи). Деякі види Збройних Сил мають свої спеціальні
війська (наприклад, у ВПС — частини інженерно-авіаційної служби та ін.).

Війська зв’язку призначені для встановлення і підтримки стійкого
зв’язку, який забезпечує безперервне управління військами. Вони входять
до складу всіх видів Збройних Сил і родів військ. Особовий склад військ
зв’язку здатний у досить короткі строки розгортати мобільну мережу
зв’язку, яка складається з- польових кабельних, радіорелейних,
тропосферних ліній і апаратури ущільнення, ліній радіо- і космічного
зв’язку. Командири з’єднань і частин зв’язку роблять все можливе, щоб
підтримувати підготовку особового складу на рівні вимог часу.

Інженерні війська призначені для інженерного забезпечення бойових дій.
Вони складаються з частин і підрозділів різного призначення:
інженерно-саперні, інженерно-дорожні, понтонно-мостові,
інженерно-будівельні, переправочно-десантні та ін. Ці війська у бойових
умовах виконують найбільш складні завдання інженерного забезпечення, які
вимагають спеціальної підготовки особового складу, використання різної
техніки та інженерних боєприпасів.

Для військовослужбовців інженерних військ час не ділиться на мирний та
воєнний. Вони завжди на варті, виконують бойові завдання по знешкодженню
вибухонебезпечних предметів та надають іншу допомогу мирному населенню.

Війська радіаційного, хімічного і біологічного захисту (РХБ захисту)
України були створені на базі хімічних військ колишнього СРСР. Від них
нам залишилась добра матеріально-технічна база, на якій і почалось
формування частин РХБ захисту.

Наша країна не має хімічної та бактеріологічної зброї, але на її
території знаходиться багато електростанцій, що працюють на ядерному
паливі, і хімічних підприємств, які виробляють отруйні речовини.
Ліквідація наслідків можливих аварій на подібних об’єктах є одним із
головних завдань військ РХБ захисту.

Аналіз екологічної обстановки в країні за останні роки свідчить про її
неухильне погіршення. Тому керівництво Міністерства оборони вирішило
створити управління військової екології. У своїй роботі військові
спеціалісти-екологи насамперед спиратимуться на досвід, нагромаджений у
ході ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС, підприємствах хімічної
промисловості, залізничному, водному транспорті.

Війська РХБ захисту протягом 1991—1997 pp. брали участь у ліквідації
наслідків аварій практично на всій території нашої держави.

Війська радіоелектронної боротьби (РЕБ) набувають дедалі більшого
значення в сучасних умовах. Як показує досвід, в останніх локальних
війнах і військових конфліктах (особливо у війні в Перській затоці)
завдяки діяльності частин і підрозділів РЕБ досягалась повна перевага
авіації над засобами ППО. На сьогодні поки що немає більш надійного
захисту від ударів високоточної зброї, ніж засоби РЕБ. І в подальшому їх
значення і вага в досягненні успіхів у бойових діях постійно
зростатимуть.

Топографічна служба діє на основі потреб Збройних Сил в
топографічно-геодезичній інформації з урахуванням Воєнної доктрини
України та аналізу сучасного стану то-погеофізичного забезпечення
території нашої держави і суміжних держав. Силами Топографічної служби
постійно виконуються роботи з топогеодезичного забезпечення навчальних
центрів і полігонів, а саме: підтримання у готовності до використання
геодезичних мереж, контроль прив’язки стартових і вогневих позицій при
проведенні бойових пусків ракет і стрільб артилерії, складання та
поновлення топографічних карт.

Топографічна служба створює карти всіх масштабів, різноманітні
спеціальні карти, каталоги координат геодезичних пунктів. Вона
забезпечує ними всі види Збройних Сил, роди військ, спеціальні війська,
а також Національну гвардію, Прикордонні війська, Війська цивільної
обцрони, Міністерство внутрішніх справ, Службу безпеки України, інші
міністерства та відомства народного господарства.

Частини і підрозділи Топографічної служби виконують великий обсяг робіт
із забезпечення постійної бойової готовності військ, бойового чергування
та випробувань нової техніки і системи озброєння.

ТИЛ ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ

Тил Збройних Сил — це сили і засоби, призначені для тилового
забезпечення військ. До складу тилу Збройних Сил входять різні частини,
установи і підрозділи, необхідні для виконання таких основних завдань:
забезпечувати війська матеріальними засобами, здійснювати військові
перевезення всіх видів, відновлювати військову техніку і майно,
створювати умови для базування авіації і сил флоту, надавати медичну
допомогу пораненим і хворим, евакуювати і лікувати їх, здійснювати
квартирно-експлуатаційне і фінансове забезпечення та ін.

Тил Збройних Сил України разом з усіма видами і родами військ зазнав
значних змін. Він характеризується високою мобільністю, маневреністю і
механізацією всіх своїх структур.

ЗАЛІЗНИЧНІ ВІЙСЬКА

Залізничні війська служать для технічного прикриття, загородження або
відновлення, тимчасової експлуатації, будівництва нових залізничних
колій та забезпечення бойових дій Збройних Сил.

В Україні кожний п’ятий кілометр залізниць — справа рук
воїнів-залізничників, що є досить вагомим внеском у розвиток
транспортної мережі нашої держави.

Військовослужбовці Залізничних військ протягом повоєнного часу брали
безпосередню участь у знешкодженні боєприпасів, мін, снарядів, що
залишилися по всій території України і вже понад 50 років загрожують
життю громадян. Силами особового складу спеціальних підрозділів військ
за цей період знешкоджено понад 400 тисяч вибухонебезпечних предметів, у
тому числі 38 тисяч снарядів великого калібру.

КЕРІВНИЦТВО ЗБРОЙНИМИ СИЛАМИ УКРАЇНИ

Загальне керівництво Збройними Силами України здійснює Президент
України як Головнокомандувач і як Голова Ради національної безпеки і
оборони України. Він вживає необхідні заходи щодо забезпечення надійної
обороноздатності держави і постійної бойової готовності
Збройних Сил. Як Головнокомандувач Президент згідно із законом «Про
оборону України» вносить на затвердження Верховною Радою кандидатуру на
посаду міністра оборони України, проекти концепції військового
будівництва, Воєнної доктрини, бюджету на військові витрати, веде
міждержавні переговори з воєнних питань, віддає накази на ведення
Збройними Силами бойових дій, на призов та звільнення зі строкової
військової служби, призначає та звільняє вище командування Збройних
Сил України, присвоює вищі військові звання (генералів, адміралів).

Рада оборони України є вищим державним органом колегіального керівництва
питаннями оборони і безпеки. Вона утворюється для забезпечення захисту
суверенітету, конституційного ладу і територіальної цілісності України,
вироблення стратегії і політики у сфері національної оборони.

Безпосереднє керівництво Збройними Силами України здійснює Міністерство
оборони як орган державного управління, що несе повну відповідальність
за розвиток армії і флоту, виконання завдань оборони. Міністерство
оборони України оцінює воєнно-політичну обстановку, визначає ступінь
воєнної загрози, здійснює керівництво бойовою, оперативно-тактичною,
морально-психологічною підготовкою військ, визначає чисельність, склад
видів і родів військ, контролює виконання чинного законодавства з питань
військової служби та ін.

Видами, родами Збройних Сил України, військовими з’єднаннями, частинами,
кораблями, підрозділами керують командувачі та командири різних
ступенів.

У разі військового нападу (агресії) чи його загрози на всій територи або
в окремих місцевостях України вводиться воєнний стан. При цьому
проводиться загальна або часткова мобілізація, призивається із запасу на
службу необхідний контингент військовозобов’язаних, здійснюються заходи
щодо мобілізаційного розгортання Збройних Сил України. Галузі народного
господарства держави переводяться з мирного на воєнний стан. У цей
період створюються також місцеві органи військового керівництва. За
їхнім рішенням відомства, підприємства, навчальні заклади, організації,
незалежно від підпорядкування і форм власності в мирний час, спільно з
військовими комісаріатами створюють дільниці для призову
військовослужбовців-запасників, збору техніки, комплектують техніку
особовим смяадом, організовують навчання військовозобов’язаних
військових професій, спеціальностей, виконують інші необхідні в цей час
обов’язки.

ВІЙСЬКОВІ КАДРИ ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ ТА ЇХ ПІДГОТОВКА

Військові кадри — це кістяк, основа Збройних Сил. Вони цементують,
об’єднують навколо себе воїнів строкової служби, забезпечують разом з
ними високу боєго-товність військ. Командири всіх ступенів навчають і
виховують своїх підлеглих, готують до вмілого, самовідданого захисту
Батьківщини. З цією метою вони організовують їх навчально-бойову
діяльність, дбають про стан їхнього здоров’я, створення нормальних умов
служби. Військові інженери різних спеціальностей забезпечують утримання
у високій бойовій готовності військової техніки і зброї, апаратури,
приладів, стежать за їх якісним обслуговуванням та правильною
експлуатацією, відповідають за навчання молодших військових
спеціалістів, воїнів. У Збройних Силах є спеціалісти й інших профілів:
тилової, інтендантської, медичної, топографічної, метрологічної,
метеорологічної та інших служб.

У Збройних Силах України організовано управління виховної роботи (див.
схему його структури). До цієї служби входять військові політологи,
соціологи, психологи, юристи та ін. Вони займаються гуманітарною
підготовкою, вихованням особового складу, налагоджують відпочинок і
дозвілля військовослужбовців, надають їм психологічну та юридичну
допомогу, консультації тощо.

Відданість Україні, високі професійні, організаторські здібності
військових кадрів армії та флоту — основа міцності національних Збройних
Сил. Могутність армії та флоту забезпечується також спадкоємністю
націона-

лъних бойових традицій, поповненням військ випускниками військових
навчальних закладів.

З утворенням Україною власних Збройних Сил розпочався процес
реорганізації старих і створення нових вищих військових навчальних
закладів. Система військової освіти в Україні розрахована на випуск усіх
спеціалістів для армії та флоту. Для цього вищі військові навчальні
заклади мають професорсько-викладацький склад з високою теоретичною і
практичною підготовкою та сучасну навчально-матеріальну базу, техніку,
обладнання.

Спеціалістів для Збройних Сил України готують у військових академіях,
університетах, інститутах, на військових факультетах, відділеннях та
кафедрах військової підготовки кількох цивільних вищих навчальних
закладів, на курсах підготовки і перепідготовки офіцерів. Вищі військові
навчальні заклади відповідно до завдань, що стоять перед ними,
випускають спеціалістів з різним рівнем освіти і кваліфікації.

ВІЙСЬКОВО-НАВЧАЛЬНІ ЗАКЛАДИ УКРАЇНИ

Академія Збройних Сил України готує офіцерів оперативно-стратегічного
рівня для всіх видів Збройних Сил і родів військ, а також офіцерів
оперативно-тактичного рівня зі спеціальностей: мотострільці, танкісти,
фахівці військової розвідки, ракетних військ та артилерії, тилу.

Київський військовий гуманітарний інститут готує офіцерів виховної
роботи, військової, соціальної та прикладної соціології, журналістів.

Київський інститут Військово-Повітряних сил готує авіаційних інженерів,
техніків і фахівців авіаційного тилу.

Київський інститут Сухопутних військ готує офіцерів танкових,
автомобільних військ та військової розвідки.

Харківський військовий університет готує офіцерів протиповітряної
оборони, ракетних військ та артилерії, військ РХБ (радіаційного,
хімічного, біологічного) захисту, радіоелектронної боротьби,
автоматизованих систем управління, метрологів, економістів.

Харківський інститут льотчиків Військово-Повітряних сил готує льотчиків,
штурманів, офіцерів управління повітряним рухом і наземного
радіотехнічного забезпечення польотів авіації.

Одеський інститут Сухопутних військ готує офіцерів мотострілецьких,
аеромобільних військ, тилу, фахівців РАО (ракетно-артилерійського
озброєння).

Севастопольский військово-морський інститут готує офіцерів
Військово-Морських сил України.

Крім того створено:

— військовий інститут артилерії при Сумському державному університеті;

— військово-медичний інститут у складі Української військово-медичної
академії;

— військово-інженерний факультет при Кам’янець-Подільському
сільськогосподарському інституті;

— військово-будівельний факультет при Харківському державному
політехнічному університеті.

В Україні створено вищі навчальні заклади для підготовки спеціалістів
прикордонних військ (Хмельницька академія Прикордонних військ України)
та Національної гвардії (Харківський військовий університет Національної
гвардії України).

Офіцери, які мають вищу освіту та досвід служби у військах, можуть
продовжити свою військову освіту в Академії Збройних Сил України.

Усі випускники вищих військових навчальних закладів отримують диплом
загальнодержавного зразка, який дає їм право після звільнення із
Збройних Сил працювати за цивільними спеціальностями.

Українська держава забезпечує молоді можливість здобуття військової
освіти. Кожний юнак, який має середню освіту, а також солдат, сержант і
матрос із середньою освітою після першого року строкової служби може
вступити до вій^ ськового навчального закладу за власним вибором.
Обираючи вищий військовий навчальний заклад, слід уважно проаналізувати
свої нахили, інтереси, здібності, стан здоров’я, порадитися із старшими,
з військовими. Кожна військова професія ставить перед юнаком певні
специфічні вимоги до його здоров’я, до психічного (вольового,
інтелектуального), фізичного розвитку. Ті, хто бажає вступити до вищого
військового навчального закладу, в період з 1 лютого до 1 травня подають
у районний (міський) військкомат заяву. Для всебічної оцінки вступників
приймальна комісія навчального закладу проводить вступні іспити у два
тури, з 1 по 25 липня. Враховуються результати письмового тестування із
загальноосвітніх (шкільних) дисциплін, які є профілюючими в цьому
військовому навчальному закладі, індивідуальні психологічні та фізичні
якості юнака, стан здоров’я та ін. Абітурієнт, який пройшов за
конкурсом, зараховується на перший курс військового навчального закладу,
і з цього моменту розпочинається його служба в Збройних Силах чи в інших
військових формуваннях України.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

1. Коли були створені Збройні Сили України?

2. Назвіть основні види і роди військ України, охарактеризуйте їх
озброєність і призначення.

3. На яких основних принципах ґрунтуються національні Збройні Сили
України?

4. Як здійснюється керівництво Збройними Силами України?

5. Розкажіть про військові кадри України та систему їх підготовки.

3. Військова присяга та військова символіка України

Ритуал прийняття військової присяги як клятви воїна на вірність своєму
народові, Вітчизні існує з давніх-давен. На території сучасної України
його започатковано у IX ст. з приходом на наші землі скандинавів. Саме
від них було запозичено цей обряд. Вступаючи до дружини, воїни клялися
князеві у своїй вірності, і після цього дружинники вважалися
побратимами.

За княжої доби кожний полк і кожний його підрозділ мав прапор, труби,
бубон — обов’язкові військові атрибути. Трубами та бубнами подавали
сигнал до бою, до походу; прапор (стяг, хоругва) був символом і знаком,
що об’єднував воїнів навколо князя. Усі прапори були однакової форми —:
довге трикутне полотно на держаку. Відрізнялися вони забарвленням,
зображеннями на них (зорі, місяць, знаки), а також тим, що прикріплялося
на вершині держака (півмісяць, спис, волосся та ін.). За прапорами
пізнавали, чиє то військо. Коли прапор піднімали над військом — це був
урочистий знак до початку бою. Оберігав його стяговик. Навколо прапора в
бою йшла завзята боротьба, всі воїни були зобов’язані боронити свій
прапор. Вважалося за доблесть здобути в бою ворожий прапор: це була
перемога, тріумф. Піднятий догори прапор означав, що військо добре
б’ється, що його не переможено.

Герб як символ держави виник за часів князювання Володимира Великого
(?—1125). Тоді на монетах було вперше викарбувано тризуб, що став
пізніше знаком могутності і сили Київської держави.

У козацькому війську відзнаки звалися клейнодами. Козацькі клейноди —
булава, бунчук, печатка, прапори, бубни і труби (мал. 12, 13, 14).
Булава та бунчук — відзнаки гетьманської влади. Бунчук — довга палиця
(до 3 м) з металевим яблуком на кінці, з-під якого звисало кінське
волосся. Печатка Запорізького війська була округлою, з гербом
посередині, різних розмірів. Свої печатки мали вій-

ськова канцелярія, кожний полк, інколи навіть сотня. У війську був один
спільний прапор і були полкові та сотенні прапори.

Мали свої військові символи і січові стрільці: прапори, відзнаки роду
військ, номери частин, військових посад та ін.

У березні 1918 р. Мала Рада УНР затвердила герб Української Народної
Республіки — знак Київської держави часів Володимира (тризуб, оточений
вінком із листя), великий та малий герби, відповідні печатки; було
затверджено також військово-морський прапор УНР із зображенням тризуба.

Ритуал прийняття військової присяги на вірність Україні вперше був
проведений Легіоном січових стрільців 3 вересня 1915 р.

ВІЙСЬКОВА ПРИСЯГА — КЛЯТВА НА ВІРНІСТЬ НАРОДОВІ УКРАЇНИ

Громадяни України, які призвані або добровільно вступили на військову
службу, приймають Військову присягу на вірність народу України, її
складають в урочистій обстановці, зі зброєю в руках, біля Бойового
прапора військової частини, перед строєм командирів і воїнів. Молодий
воїн дає персональну клятву народові України, державі, називаючи своє
прізвище, ім’я, по батькові.

Текст Військової присяги:

Я (прізвище., ім’я, по батькові) вступаю на військову службу і урочисто
клянусь народу України завжди бути вірним і відданим йому, сумлінно і
чесно виконувати військовий обов’язок, накази командирів, неухильно
дотримуватися Конституції, законів України, зберігати державну і
військову таємницю.

Я клянусь захищати Українську державу, непохитно стояти на сторожі її
свободи і незалежності.

Я присягаю не зрадити народу України.

Військова присяга — документ юридичної сили, що має велике державне
значення. Текст Військової присяги затверджено Постановою Верховної Ради
України 6 грудня 1991 р. У ній сформульовано найважливіші вимоги, які
ставляться до воїна і які він має неухильно виконувати в інтересах
національної безпеки України. Коротко зупинимося на цих вимогах.

«Бути вірним і відданим народові України». Складаючи присягу, воїн
Збройних Сил України клянеться перед народом, державою бути вірним і
відданим їм. Вірними і відданими рідній землі були запорізькі козаки,
січові стрільці, борці з фашизмом у роки другої світової війни.
Відданість народу, державі означає сумлінне виконання воїном своїх
обов’язків щодо захисту свободи та національної незалежності держави.
Вірність народу, державі означає чесне служіння інтересам усього народу,
держави в цілому, а не інтересам окремих людей чи груп.

Найтяжчий злочин — порушення Військової присяги, зрада народу і
Батьківщини.

«Сумлінно і чесно виконувати військовий обов’язок, накази командирів».
Найважливіший обов’язок Збройних Сил України — забезпечення сприятливих
зовнішніх умов для розбудови держави, підтримання високої боєздатності,
готовності до збройного захисту незалежності, територіальної цілісності
та недоторканності кордонів України. Це — обов’язок і кожного
військовослужбовця. Бойова готовність Збройних Сил залежить не тільки
від озброєності армії та флоту, високої організованості та дисципліни
військ, а й від боєздатності кожного воїна. Щоб бути боєздатним, готовим
до виконання військового обов’язку, необхідно старанно навчатися
військової справи, опановувати знання та вміння, необхідні для
майстерного володіння довіреною зброєю, військовою технікою. Сьогодні
зброя і військова техніка є колективними засобами ведення бойових дій,
тому недбале ставлення хоча б одного з воїнів до виконання своїх
обов’язків може призвести до втрати боєздатності екіпажу, обслуги,
підрозділу, до поразки в бою, а в мирний час — до пошкодження дорогої
бойової техніки, приладів, зброї.

Накази, розпорядження командирів видаються на основі Конституції,
законів, статутів Збройних Сил України і відповідно до конкретної
ситуації. Наказ командира — це закон для підлеглого. Невиконання наказів
веде до зниження військової дисципліни, бойової готовності військ.

«Неухильно дотримуватися Конституції, законів України», Кожний
військовослужбовець є повноправним громадянином України, а тому він має
неухильно дотримуватись вимог її Конституції та законів. Для цього слід
знати зміст не тільки статутів Збройних Сил, а й інших законів України,
що регламентують військову діяльність, права та обов’язки громадян.

«Зберігати державну і військову таємницю». Служба у Збройних Силах
пов’язана з тим, що воїни ознайомлюються із сучасною бойовою технікою і
зброєю, їх секретними зразками, з новими військовими технологіями,
документацією тощо. Така інформація не повинна дістатися зарубіжним
спецслужбам і розвідкам.

До державної таємниці належать питання, що стосуються національної
безпеки України: відомості про найновіші наукові, військові відкриття,
винаходи, технології, про дислокацію підприємств оборонної
промисловості, їх профіль і продукцію, про запаси й обсяг видобування
особливо цінних корисних копалин, про стан промисловості, транспорту,
державні запаси продуктів, хліба та ін. Військовою таємницею є
інформація про дислокацію військових частин, їх чисельний склад,
озброєність, зразки техніки, про будівництво військових об’єктів, бойову
готовність військ, прізвища, військові звання командирів, адреси, номери
телефонів військових частин та ін.

Зберігати і не розповсюджувати державну та військову таємницю —
обов’язок кожного громадянина, кожного військовослужбовця.
Розповсюдження, передача такої інформації вважається злочином проти
Батьківщини і карається згідно із законами України.

ДЕРЖАВНА ТА ВІЙСЬКОВА СИМВОЛІКА

Статтею 20 Конституції України визначено: «Державними символами України
є Державний Прапор України, Державний Герб України і Державний Гімн
України».

Державний Прапор України — стяг з двох рівновеликих горизонтальних смуг
синього і жовтого кольорів. Великий Державний Герб України
встановлюється з урахуванням малого Державного Герба України та герба
Війська Запорізького законом, що приймається не менш як двома третинам»
від конституційного складу Верховної Ради України.

Головним елементом великого Державного Герба України є знак княжої
держави Володимира Великого (малий Державний Герб України) — тризуб.

Державний Гімн України — національний гімн на музику М.Вербицького із
словами, затвердженими законом, що приймається не менш як двома
третинами від конституційного складу Верховної Ради України.

Опис державних символів України та порядок їх використання
встановлюється законом, що приймається не менш як двома третинами
Верховної Ради України.

Столицею України є місто Київ.

Кожна військова частина під час формування отримує Бойовий прапор.
Бойовий прапор військової частини Збройних Сил України є символом
військової честі, доблесті і слави. Він нагадує кожному воїнові про
героїчне минуле нашого народу, його мужність і героїзм в боротьбі за
національну незалежність, про священний обов’язок бути вірним своєму
народові, Батьківщині.

Бойовий прапор вручається військовій частиш на весь час її існування.
Він знаходиться й охороняється у військовій частині, а під час бойових
дій — в районі її розгортання. Втрата Бойового прапора через будь-які
обставини є національною ганьбою, спричинює розформування військової
частини, а справи тих командирів і військовослужбовців, які
безпосередньо винні у цьому, розглядає військовий трибунал.

У Військово-Морських силах України Бойовим прапором є Військово-морський
прапор корабля. Він символізує державну приналежність і недоторканність
кораблів, що ходять під ним, а також готовність українських військових
моряків самовіддано захищати Україну на морських рубежах. На кораблях,
що знаходяться в морі, у поході, Військово-морський прапор піднятий
вдень і вночі. Під час бойових дій чи при появі ворога разом з
Військово-морським піднімається Державний Прапор України. Він також є
символом військової честі, доблесті і слави і має нагадувати кожному
морякові про його священний обов’язок перед Батьківщиною.

Воїни Збройних Сил України в мирний час надійно охороняють Бойовий
прапор, примножують його славу сумлінною службою, успіхами у військовій
підготовці. Для охорони Бойового прапора виставляється пост № 1 —
найвідповідальніший і найважливіший. Він довіряється найкращим воїнам.
Під Бойовим прапором військовослужбовці приймають присягу, беруть участь
у парадах, походах, маневрах. До Бойового прапора прикріплюються ордени
і медалі, що ними нагороджується військова частина за видатні бойові
заслуги, за успіхи у підготовці воїнів. Найпочеснішою відзнакою воїна за
службу є фотографування його під розгорнутим Бойовим прапором частини.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

1. Розкажіть про походження Військової присяги, Бойового прапора, інших
військових відзнак України.

2. Перечитайте Військову присягу. Що означає.її прийняття?

3. Як ви розумієте слова присяги: «сумлінно і чесно виконувати
військовий обов’язок», «неухильно дотримуватися Конституції, законів
України»?

4. Які питання становлять державну і військову таємниці?

5. Що символізує Бойовий прапор військової частини і Війсшово-морський
прапор корабля?

4.Законодавство України про військову службу

ЗАКОНОДАВСТВО ПРО СЛУЖБУ В ЗБРОЙНИХ СИЛАХ УКРАЇНИ

Україна як незалежна європейська держава прагне стати правовою,
цивілізованою країною, а тому активно працює над вдосконаленням та
розробкою нових законів, що визначають норми, правила діяльності,
поведінки людей, регулюють соціальні відносини, забезпечують нормальне
функціонування та розвиток суспільства.

Важливою складовою суспільства є Збройні Сили. З метою їх нормальної
життєдіяльності, зміцнення законності, гарантування прав і свобод
військовослужбовців в Україні створено систему законодавства з питань
військової служби. Військове законодавство є невід’ємною частиною
національного права.

Найвищу юридичну силу в нашій країні має Основний закон — Конституція
України. Вона є державно-правовою основою військового законодавства.
Воїни Збройних Сил користуються всією повнотою прав і несуть усі
обов’язки громадян України, що передбачені Конституцією. Права воїнів не
тільки проголошуються, а й реально забезпечуються. Серед них — права на
недоторканність особи, матеріальне забезпечення, освіту, житло, охорону
здоров’я, свободу совісті та ін. Ніхто не повинен обмежувати
військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених
законодавством України. Військовослужбовці, як і всі громадяни України,
мають виковувати конституційні обов’язки: дотримуватися законів держави,
сумлінно служити, поважати правила громадського життя.

Законодавство України забезпечує військовослужбовцям строкової служби
ряд прав і свобод. Вони мають право обирати і бути обраними до Рад
народних депутатів, інших виборних органів держави. Для здійснення цього
права командири (начальники) всіх ступенів повинні забезпечити належні
умови. Військовослужбовці мають право створювати свої громадські
об’єднання відповідно до законодавства України. Однак вони не можуть
бути членами політичних партій, організацій, рухів. Армія і флот
перебувають поза політикою, і тому військовослужбовці повинні
дотримуватися лише загальнодержавної ідеології та законів України. Не
допускаються організація військовослужбовцями страйків та участь у їх
проведенні.

Воїни Збройних Сил України, інших державних військових формувань мають
право оскаржити в суді незаконні дії командирів, військових посадових
осіб і органів управління в порядку, передбаченому статутами Збройних
Сил.

З утворенням Збройних Сил України докорінно змінився підхід до такого
права, як свобода совісті. Військовослужбовці можуть сповідувати
будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, відправляти релігійні
обряди, відкрито висловлювати і вільно поширювати свої релігійні або
атеїстичні переконання. Проте релігійні переконання воїнів не повинні
перешкоджати проходженню ними строкової військової служби. В деяких
випадках строкова військова служба замінюється на тривалішу невійськову
(альтернативну) службу.

Військовослужбовцям гарантується право на недоторканність особи. Арешт
військовослужбовця може бути проведений лише на підставі судового
рішення, або із санкції прокурора чи за наказом командира, або в разі
дисциплінарного арешту в порядку, передбаченому Дисциплінарним статутом
Збройних Сил України. Забороняється використовувати військовослужбовців
для виконання завдань, не пов’язаних з військовою службою. Вони можуть
залучатися, за рішенням Верховної Ради, до участі в ліквідації наслідків
аварій, катастроф, стихійного лиха тощо.

У Збройних Силах основні конституційні права та обов’язки громадян
дістають свій розвиток і конкретизацію у нормах військового
законодавства, зокрема в законах «Про оборону України», «Про Збройні
Сили України», «Про загальний військовий обов’язок і військову службу»,
«Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх
сімей» та ін.

ЗАКОН УКРАЇНИ «ПРО ЗАГАЛЬНИЙ ВІЙСЬКОВИЙ 1 ОБОВ’ЯЗОК І ВІЙСЬКОВУ СЛУЖБУ»

Закон України «Про загальний військовий обов’язок і військову службу»
був прийнятий Верховною Радою України 25 березня 1992 р. Він складається
з дев’яти розділів: «Загальні положення», «Підготовка громадян до
військової служби», «Служба в запасі», «Військовий облік
військовозобов’язаних і призовників» та ін.

Підготовка громадян до служби в Збройних Силах України включає:
допризовну підготовку юнаків, підготовку призовників з
військово-технічних спеціальностей, підготовку до^вступу у військові
навчальні заклади, військову підготовку студентів вищих навчальних
закладів за програмою офіцерів запасу, фізичну підготовку,
лікувально-оздоровчу роботу, підвищення рівня загальноосвітньої
підготовки, вивчення державної мови, патріотичне виховання.

Важливе значення має допризовна підготовка у навчально-виховних
закладах. Юнаки, які не пройшли допризовної підготовки у навчальних
закладах, не атестовані або одержали незадовільну оцінку з цього
предмета, повинні обов’язково пройти перед призовом в армію допризовну
підготовку в оборонно-спортивному оздоровчому таборі з відривом від
виробництва.

Щороку в січні—березні до призовних дільниць приписуються громадяни,
яким у рік приписки виповнюється 17 років. Такі юнаки вважаються
призовниками і беруться на військовий облік.

Підготовка призовників, які досягли 17-річного віку, з
військово-технічних спеціальностей проводиться в навчальних організаціях
Товариства сприяння обороні України (ТСОУ) і в закладах
професійно-технічної освіти.

ВИДИ ВІЙСЬКОВОЇ СЛУЖБИ

Військова’ служба підрозділяється на строкову військову службу і
військову службу за контрактом; існує також альтернативна служба.

На строкову військову службу в мирний час призиваються громадяни України
чоловічої статі, які придатні до неї за станом здоров’я і віком і яким
до дня відправки у військові частини виповнилося 18 років. Юнаки, які
виявили бажання навчатися у військових навчаль-*ЇЇих закладах, можуть
бути зараховані до них при досягненні ними 17-річного віку.

Призов громадян на строкову військову службу проводиться двічі на рік —
весною та восени, на підставі Указу Президента України, що публікується
у засобах масової інформації не пізніше як за місяць до початку призову.
Після оголошення Указу Президента кожний призовник зобов’язаний прибути
у той пункт і в той строк, що вказані військовим комісаріатом у
повістці.

Громадяни призовного віку, які не пройшли строкової військової служби і
без законних підстав не перебувають на військовому обліку, а також
призовники, які тимчасово виїхали з постійного місця проживання в іншу
місцевість і не стали там на військовий облік, зобов’язані прибути до
військового комісаріату у семиденний строк після Указу Президента.

Зміна місця військового обліку призовниками, які досягли 18-річного
віку, допускається лише до опублікування Указу Президента України про
черговий призов. Виняток становлять ті призовники, які переведені на
роботу в іншу місцевість, переїхали на нове місце проживання, прийняті
до навчального закладу і вибувають для продовження освіти, закінчили
навчальний заклад і за розподілом направляються на роботу.

Поважними причинами неприбуття громадянина до призовної дільниці у
строки, встановлені військкоматом, визнаються: хвороба громадянина;
смерть або тяжка хвороба близького родича; перешкоди стихійного
характеру. Причини неприбуття мають бути підтверджені відповідними
документами.

Для проведення призову громадян на строкову військову службу в районах
(містах) утворюються призовні комісії. На них покладається: організація
медичного огляду призовників; прийняття рішення про призов на строкову
військову та альтернативну службу і призначення їх для використання на
службі; надання відстрочки або звільнення від призову на строкову
військову службу; прийняття рішення про направлення призовників, які
виявили бажання, у військові навчальні заклади для складання вступних
іспитів або про відмову їм у цьому за станом здоров’я, у зв’язку з
недостатнім загальноосвітнім рівнем підготовки чи моральними якостями;
прийняття рішення про направлення до слідчих органів матеріалів на
призовників, які ухиляються від призову на строкову військову службу.

Рішенням призовної комісії відстрочка від призову на строкову військову
службу може надаватися: за сімейними обставинами, за станом здоров’я,
для продовження навчання, у зв’язку з депутатською діяльністю та в інших
випадках відповідно до чинного законодавства.

Встановлено такі строки служби в Збройних Силах України: для солдатів і
матросів, сержантів і старшин строкової служби — 24 місяці; для осіб,
які мають вищу освіту, — 18 місяців; для сержантів і старшин, солдатів і
матросів за контрактом — не менше 3 років. Службу за контрактом можна
розпочати після першого року строкової військової служби.

Призовники та військовослужбовці несуть відповідальність за порушення
закону «Про загальний військовий обов”язок і військову службу».
Призовникові, який ухиляється від призову і не з’являється за повісткою
до військкомату для відправки на військову службу, термін його строкової
військової служби продовжується на строк ухилення від призову.
Військовослужбовцеві строкової служби, який самовільно залишив місце
служби або своєчасно не з’явився до місця служби в строк, зазначений у
приписному свідоцтві, не маючи на те поважних причин, час його
відсутності у військовій частині не зараховується до строку служби.

Юнаки, призвані на строкову військову службу, зобов’язані прибути у
військові частини у власному справному одязі та взутті. Після
зарахування до списків військових частин їм видається військова форма
одягу і взуття. Встановлено такі форми військової служби за контрактом:
військова служба на посадах солдатів і матросів, сержантів і старшин;
військова служба жінок за контрактом; військова служба прапорщиків і
мічманів; військова служба курсантів військових навчальних закладів і
студентів військових кафедр вищих цивільних навчальних закладів.

Якщо громадяни України мають істинні релігійні переконання і належать до
таких діючих згідно із законодавством релігійних організацій, віровчення
яких не допускає користування зброєю та служби у Збройних Силах, то вони
мають право на альтернативну службу. Альтернативна (невійськова) служба
також є державною службою поза Збройними Силами України, триває три роки
і проходить в одній з установ системи соціального забезпечення.

СОЦІАЛЬНИЙ ЗАХИСТ, ПІЛЬГИ, ДЕРЖАВНЕ

ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ

І ЧЛЕНІВ ЇХ СІМЕЙ

Військовослужбовцям і членам їх сімей держава забезпечує соціальний і
правовий захист, надає цілий ряд пільг. Відповідно до закону України
«Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей»
їм надаються соціальні гарантії з питань працевлаштування, житла,
освіти, відпочинку, гарантується свобода наукової, технічної, художньої
творчості.

Пільги військовослужбовцям, передбачені трудовим законодавством. Час
перебування на військовій службі зараховується до загального і
безперервного трудового стажу, а також до стажу роботи за спеціальністю.
Військовослужбовці не мають права займатися підприємницькою діяльністю.

За військовослужбовцями строкової служби, які до призову працювали на
підприємствах, в установах, організаціях, незалежно від форм власності і
господарювання, зберігається при звільненні з військової служби право на
працевлаштування їх у тримісячний строк на тому самому підприємстві (в
установі чи організації) або його правонаступникові (підприємстві, що
утворилося на базі попереднього) на посаду, не нижчу за ту, яку вони
займали до призову на військову службу. Звільненим з військової служби
надається матеріальна допомога в розмірі місячної заробітної плати за
рахунок коштів державного бюджету. Вони користуються за інших .рівних
умов переважним правом на залишення на роботі під час скорочення
чисельності або штату працівників у зв’язку із змінами в організації
виробництва і праці протягом двох років з дня звільнення з військової
служби.

Воїни строкової служби, сім’ї яких втратили годувальника (батька, матір,
сестру, брата, дружину) і не мають інших працездатних членів сім’ї,
звільняються з військової служби достроково.

Держава забезпечує соціальну і професійну адаптацію звільненим
військовослужбовцям строкової служби, які до призову не встигли
працевлаштуватися. Громадянам, призваним на строкову військову службу чи
прийнятим на службу за контрактом, виплачується вихідна допомога в
розмірі двомісячної заробітної плати.

Члени сімей військовослужбовців строкової служби мають переважне право
на прийняття на роботу і на залишення на роботі під час скорочення
чисельності або штату працівників, а також на першочергове направлення
для професійної підготовки, підвищення кваліфікації і перепідготовки з
відривом від виробництва та виплату на період навчання середньої
місячної заробітної плати. Органи місцевої влади повинні у
першочерговому порядку працевлаштовувати дружин військовослужбовців
строкової служби в разі їх звільнення при скороченні чисельності або
штату працівників, при ліквідації, реорганізації або перепрофілюванні
підприємства, установи, а також влаштовувати їхніх дітей у дошкільні
заклади, незалежно від їх відомчої приналежності.

Матеріальне забезпечення та відпочинок військовослужбовців строкової
служби. Держава гарантує військовослужбовцям матеріальне та інше
забезпечення в розмірах, що стимулюють зацікавленість громадян України у
військовій службі. Військовослужбовці одержують за державний рахунок,
відповідно до посади і звання, грошове забезпечення, а також майно,
житло, харчування.

Військовослужбовці та члени їх сімей, які постраждали внаслідок аварії
на Чорнобильській АЕС, користуються всіма пільгами, передбаченими
законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які
постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Час служби, відпочинку, нарядів, чергування військовослужбовцям
строкової служби встановлюється відповідно до статутів Збройних Сил
України. При виконанні ними обов’язків військової служби у вихідні,
святкові і неробочі дні час відпочинку встановлюється командиром
(начальником).

Військовослужбовцям строкової служби за весь період військової служби
надаються відпустки тривалістю: солдатам і матросам — 20 діб, старшинам
і сержантам — 25 діб, без урахування часу, потрібного для переїзду до
місця проведення відпустки і назад.

Пільги в галузі охорони здоров’я. Передбачається створення необхідних
санітарно-гігієнічних і побутових умов з урахуванням специфіки служби та
економічної обстановки. Військовослужбовці забезпечуються безплатною
кваліфікованою медичною допомогою у військово-медичних закладах. Якщо
таких закладів немає за місцем служби (а також у невідкладних випадках),
медична допомога військовослужбовцям надається у
лікувально-профілактичних закладах Міністерства охорони здоров’я
України. Медична допомога членам сімей військовослужбовців надається на
загальних підставах.

Військовослужбовці, які стали інвалідами внаслідок бойових дій, а також
учасники бойових дій прирівнюються у правах до інвалідів та учасників
Великої Вітчизняної війни.

Воїни строкової служби, курсанти військових навчальних закладів, за
наявності відповідних медичних показань, забезпечуються безплатним
санаторно-курортним лікуванням.

Лікувально-оздоровча робота з юнаками перед призовом в армію проводиться
за місцем проживання, навчання або роботи органами та закладами охорони
здоров’я. За результатами медичного огляду юнакам призначається
необхідне лікування.

Права та пільги, передбачені житловим законодавством. Військовослужбовці
строкової служби розміщуються в казармах (на кораблях) згідно з
військовими статутами. За ними зберігається житлове приміщення, яке вони
займали до призову на службу. Протягом перших трьох місяців служби їх
житлова площа не повинна ніким заселятися; потім ця площа, якщо на ній
не проживають члени сім’ї військовослужбовця, може бути надана іншим
громадянам, які зобов’язані звільнити її при поверненні
військовослужбовця зі служби. В разі відмови нових жильців звільнити
приміщення вони підлягають виселенню у судовому порядку, незалежно від
терміну надання їм іншого приміщення. Воїни строкової служби не можуть
бути виключені зі списків громадян, прийнятих на квартирний облік.

Курсантам вищих військових навчальних закладів, які мають сім’ю,
надається житлова площа у сімейних гуртожитках. Якщо гуртожитку немає,
їм виплачується за місцем служби грошова компенсація за тимчасове
піднаймання (наймання) житлового приміщення в розмірах, визначених
Кабінетом міністрів України.

Пільги в галузі освіти. Особи, які були призвані на строкову військову
службу в період навчання, при звільненні зараховуються для продовження
навчання до того самого навчального закладу, де вони навчалися до
призову. Військовослужбовці строкової служби можуть вступати тільки до
військових навчальних закладів. Військовослужбовцям, допущеним до
вступних екзаменів у вищі військові навчальні заклади, надається для
підготовки додаткова 30-добова відпустка.

Інші пільги військовослужбовцям строкової служби. Військовослужбовці
строкової служби звільняються від прибуткового оподаткування з усіх
видів грошового забезпечення, яке вони одержують у своїй військовій
частині, а військові-будівельники — з отримуваної ними заробітної плати.

Військовослужбовці строкової служби користуються правом безплатного
проїзду міським пасажирським транспортом (всіма видами, за винятком
таксі), автомобільним транспортом загального користування у сільській
місцевості, залізничним і водним транспортом приміського сполучення,
автобусами приміських сполучень.

Військовослужбовці строкової служби мають право безплатно відправляти й
одержувати листи. Безплатними поштовими посилками відправляється
особистий одяг юнаків, призваних на строкову військову службу.

Існує ряд інших соціальних гарантій і пільг для військовослужбовців
строкової служби.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

1. Яка роль українського законодавства в розбудові національних Збройних
Сил?

2. Якими правовими документами регламентується діяльність
військовослужбовців ?

3. Перекажіть зміст закону України «Про загальний військовий обов’язок і
військову службу».

4. Які соціальні гарантії та пільги надає держава військовослужбовцям?

СТАТУТИ ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ

Життя і діяльність Збройних Сил України визначаються військовими
статутами, у яких викладено зміст загальних і посадових обов’язків
військовослужбовців.

Статути Збройних Сил України — це зведення законів військової служби, на
основі яких проходять повсякденне життя, виховання, навчання, бойова
діяльність військ; у них роз’яснюється, як воїн має нести військову
службу і навчатися військової справи, якими морально-бойовими якостями
він повинен володіти, щоб бути надійним і вмілим захисником Батьківщини.

Статути зобов’язують військовослужбовців сумлінно вивчати військову
справу, бойову техніку і зброю, запам’ятовувати все, чого їх навчають
командири (начальники); зразково виконувати показані їм військові
прийоми. Положення і вимоги статутів є обов’язковими для всіх
військовослужбовців Збройних Сил України.

Статути Збройних Сил України поділяються на загальновійськові статути та
статути родів військ.

Загальновійськовими статутами Збройних Сил України е: Статут внутрішньої
служби Збройних Сил України; Дисциплінарний статут Збройних Сил України;
Статут гарнізонної та вартової служб Збройних Сил України; Стройовий
статут Збройних Сил України.

Статут внутрішньої служби Збройних Сил України визначає повсякденне
життя і діяльність військовослужбовців у військовій частині, загальні
обов’язки військовослужбовців і взаємовідносини між ними, правила
внутрішнього розпорядку у військовій частині і її підрозділах, обов’язки
основних посадових осіб військової частини та її солдатів (матросів).

Дисциплінарний статут Збройних Сил України викладає суть військової
дисципліни, її вимоги, встановлені в армії види заохочень і стягнень,
дисциплінарні права командирів (начальників), а також порядок подання
військовослужбовцями заяв, пропозицій і скарг.

Статут гарнізонної та вартової служб Збройних Сил України визначає
організацію і порядок несення гарнізонної та вартової служб, права й
обов’язки посадових осіб цих служб.

Стройовий статут Збройних Сил України визначає дії підрозділів і частин
у пішому строю і на машинах, у розгорнутих, похідних строях і
передбойових порядках, а також обов’язки військовослужбовців у строю та
ін.

5. Військовослужбовці та взаємовідносини

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Військовослужбовець Збройних Сил України е захисником своєї Батьківщини
— незалежної, самостійної України. Військовослужбовець особисто
відповідає за захист і недоторканність держави.

Військовослужбовець повинен неухильно дотримуватися Конституції і
законів України та Військової присяги; бути дисциплінованим, чесним,
хоробрим, дорожити честю і славою Збройних Сил, своєї військової частини
і гідністю свого військового звання.

Військовослужбовець має виявляти повагу до командирів (начальників) і
старших, сприяти їм у підтриманні

порядку та дисципліни, суворо додержувати правил військової ввічливості
та військового вітання, завжди одягатися за формою, чисто й охайно.

Військовослужбовець зобов’язаний твердо знати і сумлінно виконувати
вимоги статутів Збройних Сил України та свої обов’язки; постійно
вдосконалювати військові і технічні знання; знати і берегти зброю,
бойову та іншу техніку; зберігати військове і народне майно; виявляти
розумну ініціативу.

Про все, що сталося з військовослужбовцем, і про зроблені йому
зауваження він зобов’язаний доповідати своєму безпосередньому
командирові (начальникові).

Права та обов’язки військовослужбовців, що випливають з умов військової
служби, крім статутів, визначаються законами України «Про загальний
військовий обов’язок і військову службу», «Про соціальний і правовий
захист військовослужбовців та членів їх сімей», а також тимчасовими
положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Військовослужбовці мають усю повноту соціально-еко-номічних, політичних
та особистих прав і виконують усі обов’язки громадян, передбачені
Конституцією і законами України.

За вчинені правопорушення військовослужбовці несуть дисциплінарну,
адміністративну, матеріальну або кримінальну відповідальність згідно із
законодавством України.

ВІЙСЬКОВІ ЗВАННЯ, ЗНАКИ РОЗРІЗНЕННЯ І ФОРМА ОДЯГУ

Кожному військовослужбовцю і військовозобов’язаному присвоюється
військове звання відповідно до закону України «Про загальний військовий
обов’язок і військову службу».

Встановлено такі військові звання Збройних Сил України:

у Сухопутних (материкових) і Військово-Повітряних силах — солдати,
сержанти, прапорщики, офіцери, генерали;

у Військово-Морських силах — матроси (солдати), старшини (сержанти),
мічмани, офіцери, адмірали, генерали (табл. l)v

Знаки розрізнення на форменому одязі військовослужбовців Збройних Сил
України відповідають їх персональному званню. Це — погони і петлиці,
нагрудні знаки, знаки на головних уборах, погонах і пет Таблиця 1
ПЕРЕЛІК ВІЙСЬКОВИХ ЗВАНЬ ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ

Армійські | Флотські

Рядовий склад

Рядовий Матрос

Старший солдат Старший матрос

Сержантський і старшинський склад

Молодший сержант Старшина 2-ї статті

Сержант Старшина 1-ї статті

Старший сержант Головний старшина

Старшина Головний корабельний
старшина Склад прапорщиків і мічманів

Прапорщик Мічман

Старший прапорщик Старший мічман

Молодший офіцерський склад

Молодший лейтенант Молодший лейтенант

Лейтенант Лейтенант

Старший лейтенант Старший лейтенант

Капітан Капітан-лейтенант

Старший офіцерський склад

Майор Капітан 3-го рангу

Підполковник Капітан 2-го рангу

Полковник Капітан 1-го рангу

Вищий офіцерський склад

Генерал-майор Контр-адмірал

Генерал-лейтенант Віце-адмірал

Генерал-полковник Адмірал

Генерал армії України

лицях, канти, лампаси. На погонах сержантів і старшин пришиваються
нашивки відповідно до військового звання, а на петлицях прикріплюються
відповідні емблеми. Обов’язковим атрибутом знаків розрізнення
військовослужбовців Збройних Сил України є тризуб — символ незалежної
України.

Форма одягу військовослужбовців України встановлюється наказом міністра
оборони (див. вклейку).

НАЧАЛЬНИКИ ТА ПІДЛЕГЛІ

За своїм службовим становищем і військовим званням військовослужбовці
можуть бути начальниками або підлеглими.

За військовими званнями начальниками є:

сержанти і старшини — для солдатів і матросів однієї з ними військової
частини;

прапорщики і мічмани — для сержантів і старшин, солдатів і матросів
однієї з ними військової частини;

молодші офіцери — для сержантів і старшин,

солдатів і матросів;

старші офіцери з військовими званнями «підполковник», «капітан 2-го
рангу», «майор», «капітан 3-го рангу» — для прапорщиків, мічманів,
сержантів, солдатів і матросів;

генерали, адмірали, полковники, капітани 1-го рангу —
для молодших офіцерів, прапорщиків і мічманів, сержантів і
старшин, солдатів

і матросів.

Начальник має право віддавати підлеглому накази і перевіряти їх
виконання. Підлеглий зобов’язаний беззастережно виконувати накази
начальника і ставитися до нього з повагою; якщо підлеглий вважає, що
стосовно нього вчинено неправомірні дії, він повинен виконати наказ, а
після цього може подати скаргу.

Начальники -~ це посадові особи, яким статути надають певні права і
обов’язки щодо підлеглих. Начальники, яким військовослужбовці підлеглі
за службою, зокрема і тимчасово, стають прямими начальниками для цих
військовослужбовців. Найближчий до підлеглого прямий командир
називається безпосереднім начальником.

Військовослужбовці, які за своїм службовим становищем і військовим
званням не виступають відносно інших військовослужбовців начальниками
або підлеглими, можуть бути старшими чи молодшими. Старшинство визначає
військове звання. Старші за військовим званням мають право вимагати від
молодших за званням додержання військової дисципліни, громадського
порядку і форми одягу, а також правил поведінки і військового вітання.
Молодші за званням повинні беззастережно виконувати всі вимоги старших.
У разі спільного виконання службових обов’язків військовослужбовцями, що
не підлягають один одному, коли їх службові стосунки не визначені
командиром (начальником), старший із них за посадою, а за рівних посад —
старший за військовим званням є начальником.

ДОТРИМАННЯ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦЯМИ

СТАТУТНИХ СТОСУНКІВ. ПРАВИЛА ВІЙСЬКОВОЇ ВВІЧЛИВОСТІ

Стосунки між військовослужбовцями ґрунтуються на взаємній повазі. Усі
військовослужбовці під час зустрічі (обгону) вітають один одного,
дотримуючись правил, визначених статутом. З питань служби звертаються
один до одного на «ви».

Начальники і старші, звертаючись із питань служби до підлеглих і
молодших, називають їх за військовим званням і прізвищем або тільки за
званням, додаючи в останньому випадку перед званням слово «товариш» або
«пан». Наприклад: «Рядовий Коваленко» або «Пане рядовий»; «Сержант
Шевчук» або «Товаришу сержант»; «Прапорщик Іваненко» або «Пане
прапорщик»; «Лейтенант Петренко» або «Пане (товаришу) лейтенант».

У вільний від служби час військовослужбовці можуть звертатись один до
одного на ім’я, а до начальників і старших — на ім’я та по батькові.

Військовослужбовці мають постійно бути зразком високої культури,
скромності і витримки, берегти військову честь, захищати свою й поважати
чужу гідність, пам’ятати, що за їхньою поведінкою судять не лише про
них, а й про Збройні Сили України в цілому.

Військовослужбовці повинні бути ввічливими у ставленні до цивільного
населення, виявляти особливу увагу до літніх осіб, жінок і дітей,
поступатися місцем у громадському транспорті, захищати честь і гідність
громадян, сприяти дотриманню громадського порядку, надавати допомогу
постраждалим під час нещасних випадків, стихійного лиха.

У громадських місцях, у міському транспорті та приміських поїздах
військовослужбовець мусить запропонувати начальникові ‘(старшому) своє
місце, якщо немає вільних місць.

Коли під час зустрічі немає можливості вільно розминутися з начальником
(старшим), підлеглий (молодший) повинен зійти з дороги і, вітаючи,
пропустити його. В разі потреби обігнати начальника (старшого)
військовослужбовець просить у нього дозволу на це.

Правила військової ввічливості, поведінки і військового привітання
обов’язкові також для прапорщиків, мічманів, офіцерів, генералів та
адміралів, які перебувають у запасі й у відставці, якщо вони носять
військову форму.

Звертаючись один до одного поза строєм, а також віддаючи чи вислуховуючи
наказ, військовослужбовці мають стати у стройове положення «струнко»,
піднести руку до головного убору (в разі його наявності) й опустити її.
Віддаючи або вислуховуючи рапорт, військовослужбовець опускає руку від
головного убору після закінчення рапорту.

Військовослужбовець завжди, за всіх умов звертається до командира згідно
з вимогами статуту. Це стосується і таких, наприклад, випадків, коли
солдат служить під командою земляка, товариша по цивільній роботі або
навіть родича.

ПОРЯДОК ВІДДАННЯ І ВИКОНАННЯ НАКАЗІВ Начальники мають право віддавати
підлеглим накази і повинні перевіряти їх виконання. Підлеглі повинні
виконувати накази начальників (командирів).

Накази віддаються, як правило, в порядку підлеглості. В разі крайньої
потреби старший начальник може віддати наказ підлеглому, минаючи його
безпосереднього начальника, про що повідомляє безпосереднього начальника
підлеглого чи наказує підлеглому особисто доповісти своєму
безпосередньому начальникові.

Вислухавши наказ, військовослужбовець відповідає «Так» і виконує його.
Про виконання наказу військовослужбовець зобов’язаний доповісти
начальникові, який віддав наказ, і своєму безпосередньому начальникові.
Наказ має бути сформульований виразно, чітко, щоб не допустити його
подвійного тлумачення і не викликати сумнівів у підлеглого щодо його
змісту.

Начальник (командир), який віддав наказ, повинен забезпечити його
виконання. Він несе відповідальність за наслідки та відповідність наказу
чинному законодавству, а також за невжиття заходів щодо його виконання.
Якщо військовослужбовець, котрий виконує наказ, одержав від іншого
начальника, старшого за службовим становищем чи військовим званням,
новий наказ, який стає перешкодою для виконання попереднього, він
доповідає про це начальникові, який віддав другий наказ, і за його згоди
виконує останній. Начальник, який віддав новий наказ, повідомляє про це
того начальника, що віддав попередній наказ.

ЗВЕРНЕННЯ ДО НАЧАЛЬНИКІВ І СТАРШИХ

Військовослужбовці, підлеглі й молодші, звертаючись у службових справах
до начальників і старших, називають їх за військовим званням, додаючи
перед званням слово «товариш» або «пан». Наприклад: «Товаришу (пане)
сержант», «Товаришу (пане) прапорщик», «Товаришу (пане) капітан».

Коли хочуть звернутися до іншого .військовослужбовця в присутності
командира (начальника) чи старшого, просять на це дозволу командира
(начальника) чи старшого. Наприклад: «Товаришу майор. Дозвольте
звернутися до лейтенанта Коваленка».

Зі службових та особистих питань військовослужбовець звертається до
свого безпосереднього командира, а в разі необхідності — до вищого
начальника.

ВІЙСЬКОВА ВВІЧЛИВІСТЬ

Військова ввічливість — це постійний зразок високої культури, скромності
й витримки, це збереження військової честі, це обов’язкове військове
привітання, як один із видів військового ритуалу. Військову честь
зобов’язані віддавати один одному всі військовослужбовці, в тому числі й
рівні за військовим званням. Військову честь (привітання) віддають при
зустрічі і при обгоні. Першим віддають військову честь підлеглі і
молодші за військовим званням.

Військовослужбовці зобов’язані віддавати військову честь могилі
Невідомого Солдата, бойовим прапорам військових частин,
військово-морському прапору під час прибуття на військовий корабель і в
разі відбуття з нього, похоронним процесіям, що супроводжуються
військовими. Коли виконується Державний гімн України, військовослужбовці
приймають положення «струнко» і прикладають руку до головного убору.

ОБОВ’ЯЗКИ СОЛДАТА (МАТРОСА) ТА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ПО СЛУЖБІ

Солдат (матрос) у мирний і воєнний час відповідає за точне і вчасне
виконання покладених на нього обов’язків і поставлених перед ним
завдань, а також за справний стан своєї зброї, дорученої йому техніки і
цілісність виданого йому майна. Він підпорядкований командирові
відділення.

Солдат (матрос) зобов’язаний: виявляти повагу до командирів
(начальників) і старших; шанувати честь і гідність товаришів по службі,
дотримуватися правил військової ввічливості, поведінки і привітання
(мал. 15);

зразково виконувати службові обов’язки, сумлінно вивчати військову
справу; засвоювати все, чого навчають командири (начальники); бути
готовим до виконання завдань, пов’язаних із захистом народу України
(мал. 16);

оберігати державні і військові таємниці;

точно, ініціативно і сумлінно виконувати накази командирів
(начальників);

повсякденно загартовувати себе, вдосконалювати свою фізичну підготовку;

досконало володіти зброєю і технікою, тримати її завжди справною,
вичищеною, готовою до бою;

постійно бути за формою та охайно вдягненим (мал. 17), дотримуватися
правил особистої та громадської гігієни, охайно носити одяг і взуття,
своєчасно й акуратно лагодити його, щоденно чистити та зберігати зброю у
визначених місцях, дорожити державним і військовим майном;

бути хоробрим і дисциплінованим, не допускати негідних вчинків і
утримувати від них інших;

неухильно виконувати правила безпеки під час використання зброї, в
роботі з технікою та в інших випадках (мал. 18), а також дотримуватися
правил пожежної безпеки;

під час перебування поза розташуванням військової частини не допускати
порушень громадського порядку і негідних вчинків щодо цивільного
населення;

знати посади, військові звання і прізвища своїх прямих начальників до
командира дивізії включно.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

1. Які існують статути Збройних Сил України? Розкажіть основні положення
кожного статуту.

2. Назвіть кілька загальних положень про військовослужбовців Збройних
Сил України (із Статуту внутрішньої служби ЗСУ).

3. Назвіть армійські військові звання Збройних Сил України.

4. Назвіть флотські звання Збройних Сил України.

6. Які ви знаєте правила військової ввічливості?

в. Який статутний порядок звернення до начальників і старших?

7. Розкажіть про обов’язки солдата (матроса).

6. Військова дисципліна

СУТЬ І ЗНАЧЕННЯ ВІЙСЬКОВОЇ ДИСЦИПЛІНИ

Військова дисципліна — це суворе й точне дотримання всіма
військовослужбовцями порядку і правил, установлених законодавством
України і статутами Збройних Сил України.

Військова дисципліна ґрунтується на усвідомленні кожним
військовослужбовцем військового обов’язку та особистої відповідальності
за захист народу України, його свободи і незалежності.

У період розбудови Збройних Сил нашої Батьківщини військова дисципліна
має особливе значення. Складна військова техніка також посилює вимоги до
дисципліни кожного воїна. Без міцної військової дисципліни й
організованості у мирний час неможливо вирішити такі важливі для
становлення Збройних Сил завдання, як виховання високих морально-бойових
якостей у воїнів і формування у них умінь, знань, навичок, необхідних
для захисту держави. Свідомий характер військової дисципліни робить її
стійкою, міцною, непохитною. Боротьба за зміцнення дисципліни, проти
розбіжностей у трактуванні вимог законів України, військових статутів —
одне з найважливіших завдань командирів і начальників, а також самих
військовослужбовців .

Наведемо приклад з минулого про свідомий характер військової дисципліни.
В березні 1943 р. в районі залізничного переїзду біля с.Таранівка, що на
Харківщині, гітлерівці, підтягнувши резерви, вирішили відрізати
підрозділи Радянської Армії. Шлях фашистам перегородила військова
частина. Найвідповідальнішу ділянку фронту займав взвод лейтенанта П.
Широтна (помер 30.06.1968 p.). Воїни ретельно готували позиції до
оборони. Ворог кинув на окопи піхоту і танки. Зав’язався нерівний бій.
Протитанкову гармату радянських бійців було виведено з ладу. Положення
стало критичним. Тоді старший сержант І. Вернигоренко (помер 26.01.1984
р.) кинувся з гранатами на ворожий танк, знищив його і, важко поранений,
довго утримував позицію.

Якщо в підрозділі міцна дисципліна, то в ньому ефективніше відбувається
навчання солдатів (матросів); вони швидше оволодівають довіреною їм
зброєю і технікою.

На заняттях у класі, на полігоні, танкодромі, в добовому наряді й на
вахті військовослужбовець повинен діяти відповідно до Дисциплінарного
статуту Збройних Сил України.

ОБОВ’ЯЗКИ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ ЩОДО ДОТРИМАННЯ ВІЙСЬКОВОЇ ДИСЦИПЛІНИ

Дотримання військової дисципліни обов’язкове для військовослужбовця в
бою і в повсякденному житті, в строю і поза ним, в розташуванні
військової частини і поза нею.

Військова дисципліна зобов’язує:

дотримуватися Конституції України і законів України;

неухильно виконувати вимоги Військової присяги, військових статутів,
накази і розпорядження командирів (начальників);

стійко переносити труднощі військової служби, не шкодувати своєї крові і
самого життя при виконанні військового обов’язку;

бути пильним і суворо зберігати військову та державну таємницю;

бути чесним, правдивим; ретельно вивчати військову справу;

берегти довірену зброю, військову техніку, військове та громадське
майно;

виявляти повагу до командирів (начальників) і старших; дотримуватися
правші військової ввічливості і віддання честі;

не допускати самому й утримувати інших від порушень громадського
порядку;

допомагати, командирові (начальникові) у встановленні військової
дисципліни і порядку.

ЗАОХОЧЕННЯ СОЛДАТІВ (МАТРОСІВ) Заохочення як форма визнання успіхів і
заслуг е важливим засобом виховання військовослужбовців і зміцнення
військової дисципліни. Командирам і начальникам Дисциплінарним статутом
Збройних Сил України надаються великі права для заохочення
воїнів за сумлінне й ретельне ставлення до військової служби, за
успіхи в бойовому навчанні. Якщо командир (начальник) вважає, що надані
йому права недостатні, він може клопотати про заохочення
військовослужбовців, які відзначилися, владою старшого командира. За
одну й ту саму заслугу військовослужбовцеві може бути оголошено лише
одне заохочення. Визначаючи вид заохочення, враховують характер заслуг
військовослужбовця та його ставлення до служби за попередній час.

Щодо солдатів (матросів) застосовуються такі заохочення: оголошення
подяки (мал. 19); надання додаткової відпустки на термін до 5 діб;
дозвіл на одне додаткове звільнення із розташування військової частини
чи з корабля на .берег поза чергою у дні та години, встановлені для
цього командиром частини; нагородження грамотою, дипломом, цінним
подарунком або грошовою премією; повідомлення батькам або колективу
за місцем роботи чи навчання військовослужбовця до його призову на
службу про зразкове виконання ним військового обов’язку й про
отримані заохочення; нагородження особистою фотокарткою біля
розгорнутого Бойового прапора військової частини; нагородження нагрудним
знаком «Відмінний фахівець», а тих, хто

проходить службу за контрактом, — «Відмінний фахівець Збройних Сил
України»; присвоєння військового звання «старший солдат» («старший
матрос»); занесення прізвища до Книги поішши військової частини
(корабля); скасування раніше накладеного дисциплінарного стягнення.

СТЯГНЕННЯ ЗА ПОРУШЕННЯ ВІЙСЬКОВОЇ ДИСЦИПЛІНИ

Відомо, що в армійському і флотському середовищі є особи, які не
дорожать військовою честю і порушують вимоги законів, Військової присяги
і статутів. Такі воїни завдають великої шкоди справі підвищення бойової
готовності частин і кораблів. До солдатів і матросів, які виявляють
недисциплінованість, застосовуються суворі заходи впливу.

Командирам (начальникам) надаються всі права для утримання міцного
порядку в підрозділі (на кораблі). Командир не має права залишати без
уваги жодної провини підлеглого. Накладати стягнення за порушення
військової дисципліни — це обов’язок командира (начальника) згідно з
Військовою присягою і військовими статутами.

На солдатів (матросів) строкової служби можуть бути накладені такі
стягнення: зауваження; догана; сувора догана; позбавлення чергового
звільнення з розташування військової частини або з корабля на берег;
призначен-

ня поза чергою в наряд на роботу — до 5 нарядів; позбавлення нагрудного
знака «Відмінний фахівець»; позбавлення військового звання «старший
солдат» («старший матрос»); арешт з наглядом на гауптвахті до 10 діб.

На солдатів (матросів), які проходять службу за контрактом, монсе бути
накладено таке стягнення: зауваження; сувора догана; призначення поза
чергою в наряд на роботу — до 5 нарядів; арешт з наглядом на гауптвахті
до 10 діб; позбавлення нагрудного знака «Відмінний фахівець Збройних Сил
України»; позбавлення військового звання «старший солдат» («старший
матрос»); звільнення з військової служби за службовою невідповідністю.

Солдати (матроси) за вчинені ними злочини несуть кримінальну
відповідальність згідно з чинним законодавством. З метою громадського
осуду порушників військової дисципліни і громадського порядку проступки
військовослужбовців за рішенням командира (начальника) можна
обговорювати на зборах особового складу (мал. 20). Рішення зборів є
рекомендаційними для командирів (начальників).

Накладене на солдата (матроса) дисциплінарне стягнення за вчинений
злочин не звільняє його від кримінальної відповідальності.

При визначенні виду і міри стягнення враховуються ступінь провини, її
характер, попередня поведінка ви-

нуватця, обставини, за яких провина була скоєна, а також те, скільки
часу перебуває солдат (матрос) на службі і чи добре знає порядок служби.

Суворість дисциплінарного стягнення збільшується, якщо винний скоював
провину неодноразово, або брав участь у груповому порушенні військової
дисципліни і громадського порядку, або провина була скоєна при виконанні
службових обов’язків, під час бойового чергування, в нетверезому стані,
або провина викликала значне порушення порядку.

Солдатам (матросам) стягнення оголошуються особисто або перед строєм.
Дисциплінарне стягнення виконується, як правило, негайно і тільки у
виняткових випадках його можуть відкласти, при цьому не більш ніж на
місяць.

ЗАПИТАННЯ

1. Що таке військова дисципліна?

2. Які заохочення застосовуються щодо солдатів (матросів)?

3. Які стягнення накладаються на солдатів (матросів)?

7.Розміщення військовослужбовців. Обов’язки та дії днювального роти

Розміщення роти. Солдати і сержанти строкової служби розміщуються у
казармах. Для розміщення особового складу в спальних приміщеннях
відводиться площа не менше 4 м^ на кожного. Військовослужбовцям
забороняється проживати у куховарнях, хлібопекарнях, виробничих,
складських, навчальних і службових приміщеннях, у парках, клубах,
ангарах.

Ліжка у спальних приміщеннях розставляють так, щоб біля кожного з них чи
біля двох зсунутих разом лишалися місця для тумбочок, у яких
зберігаються дрібні предмети особистого вжитку. Постіль складається з
ковдри, двох простирадл, подушки з наволочкою, матраца і підстилки.
Сидіти і лягати на ліжко в обмундируванні забороняється. Польові куртки,
кожухи, головні убори зберігаються на вішалках. Спеціальний одяг для
роботи зберігається у шафах або на стелажах, що знаходяться поза
спальними приміщеннями. Парадно-вихідне обмундирування і спортивний одяг
тримають у кімнаті для зберігання майна. Скидаючи на ніч повсякденне
обмундирування, охайно складають його на табуреті;- взуття ставлять в
ногах біля ліжка.

Крім спального приміщення (кімнати) для розміщення роти, передбачаються:
народознавча світлиця (мал. 21); кабінет командира роти; кімната
підготовки офіцерів до занять; кімната підготовки сержантів до занять;
кімната для зберігання зброї (мал. 22); кімната (місце) для чищення
зброї; кімната для побутового обслуговування; кімната

для зберігання майна роти та особистих речей військовослужбовців (мал.
23); кімната (місце) для занять фізичними вправами; кімната для
вмивання; сушарня для просушування обмундирування і взуття (існують
певні норми забезпечення солдатів і сержантів обмундируванням, взуттям,
теплими речами, білизною та ін., табл. 2); кімната (місце) для куріння і
чищення взуття; душова; туалет.

Для проведення занять у військовій частині обладнують класи.

У кімнаті для зберігання зброї вивішують перелік матеріальних засобів, у
якому вказують кількість ставниць, шаф, ящиків, стендів та іншого майна.
Кімната постійно охороняється добовим нарядом. Автомати, карабіни,
гвинтівки, ручні гранатомети, запасні дула для кулеметів, багнети
зберігаються у ставницях (ставниках), боєприпаси до зброї — у металевих
шафах. У ставницях зберігаються також піхотні лопати і протигази.
Навчальну зброю та навчальні боєприпаси, за винятком пістолетів,
зберігають окремо від бойової; якщо немає окремої ставниці, дозволяється
зберігати навчальну зброю разом із бойовою, при цьому місце її
зберігання позначають написом «Навчальна зброя» і відокремлюють
перегородкою. Ставниці зі зброєю, шафи і ящики з боєприпасами, а також
кімнату для зберігання зброї зачиняють на замок та опечатують
мастиковими печатками; ставниці та кімнату для зберігання зброї —
печаткою чергового роти; шафи і ящики з боєприпасами — печаткою старшини
роти.

Таблиця 2

НОРМИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СОЛДАТІВ І СЕРЖАНТІВ СТРОКОВОЇ СЛУЖБИ ЗБРОЙНИХ СИЛ
УКРАЇНИ

Найменування предметів

Кількість предметів на одну людину

Строк носіння

1, Обмундирування

1. Берет суконний 1 шт. На строк служби

2. Шапка-вушанка зі штучного хутра 1 шт. На строк служби

3. Куртка зимова парадно-вихідна з погонами 1 шт. На строк служби

4. Куртка парадно-вихідна шерстяна з погонами 1 шт На строк служби

5. Штани навипуск парадно-вихідні шерстяні 1 шт. На строк служби

6. Кашкет польовий бавовняний 1 шт На літній період

7. Куртка польова бавовняна з погонами 1 шт. 9 місяців

8. Штани польові бавовняні 1 шт. 9 місяців

9. Куртка польова бавовняна утеплена з хутряним коміром та погонами 1
шт. На строк служби

10. Штани польові бавовняні утеплені 1 шт. 4 роки

11. Плащ-намет 1 шт. 6 років

12. Костюм (куртка і штани) робочий бавовняний з погонами 1 к-т

На строк служби

II. взуття

13. Черевики хромові 1 пара На строк служби

14. Черевики юхтові з високими берцями 1 пара 9 місяців

15. Тапочки казармені 1 пара На строк служби

III. Білизна

16. Сорочка кольору полину з погонами 2 шт. На строк служби

17. Галстук кольору полину 1 шт. На строк служби

18. Сорочка натільна 2 шт. На зимовий період

19. Кальсони натільні 2 шт. На зимовий період

20. Майка бавовняна 2 шт. На літній період

21, Труси бавовняні 2 шт. На літній період

22. Хустка носова 2 шт. 6 місяців

23. Підкомірець бавовняний 6 ПІТ. 6 місяців

24, Онучі бавовняні літні 3 пари На літній період

25. Шкарпетки бавовняні 2 пари 6 місяців

26. Рукавички бавовняні парадно-вихідні 1 пара На строк служби

27. Кашне кольору полину 1 шт. На строк служби

IV Теплі оечі

28. Сорочка тепла 1 шт. На зимовий період

29. Кальсони теплі 1 шт. На зимовий період

30. Онучі теплі 2 пари На зимовий період

31. Шкарпетки шерстяні 1 пара На строк
служби

32. Рукавички бавовняні теплі 1 пара На зимовий
період

V. Спорядження

33. Ремінь поясний з пряжкою 1 шт. На строк служби

34. Ремінь 1
шт.. На строк служби

35. Мішок речовий 1 шт. 2 роки

36. Фляга алюмінієва 1 шт. 6 років

37. Чохол бавовняний до фляги 1 шт. 3 роки

38. Казанок алюмінієвий 1 шт. 6 років

VI. Постільні речі

39. Подушка ватяна 1 шт. 5 років

40. Матрац ватяний 1 шт. 5 років

41. Ковдра напівшерстяна 1 шт. 4 роки

42. Простирадло бавовняне 2 шт. 1 рік

43. Наволочка для подушки, верхня 2 шт. 1 рік

VII. Крем для взуття

44. Крем взуттєвий жировий 200 г

1 рік

45. Крем взуттєвий чорний 600 г 1 рік

Підстава: наказ міністра оборони України від 24 червня 1992 р. № 107,
вказівки заступника міністра оборони України по тилу — начальника тилу
Збройних Сил України «Про порядок забезпечення речовим майном».

Розроблено норми і правила також щодо інших приміщень, кімнат, місць.
Обладнують умивальники з розрахунку один кран на 5—7 осіб, не менш як
дві ножні ванни з проточною водою на роту, душову з розрахунку один кран
(душова сітка) на 15—20 осіб. Для прання білизни та обмундирування
відводиться пральна кімната або окреме місце (приміщення). Кімнату
побутового обслуговування обладнують столами для прасування
обмундирування і дзеркалами, забезпечують потрібною кількістю стільців,
прасок, а також інвентарем, інструментами, приладдям і матеріалами для
стрижки, дрібного лагодження обмундирування і взуття.

Утримання приміщень. Усі приміщення повинні завжди бути в чистоті та
порядку. На дверях кожної кімнати вивішується табличка, на якій
вказуються її номер і призначення. Під безпосереднім наглядом чергового
роти приміщення щодня прибирають чергові прибиральники. Вони повинні:
вимести сміття з-під ліжок і тумбочок, підмести в проходах між рядами
ліжок, протерти підлогу

щіткою чи вологою ганчіркою, винести сміття у призначене для нього
місце, стерти пил з вікон, дверей, тумбочок, ставниць, шаф та інших
предметів, вичистити ypHHj а в місцях для куріння, крім того, налити в
урни воду чи дезінфікуючу рідину. Крім щоденного прибирання, раз на
тиждень прибирають усі приміщення під керівництвом старшини роти. Під
час такого прибирання всю постіль (матраци, подушки, ковдри) виносять із
приміщень, старанно вибивають і провітрюють. І

Від занять чергові прибиральники не звільняються.,

Опалення приміщень. Початок і кінець рпалюваль–ного періоду
оголошується наказом начальника гарнізону. Наказом по військовій частині
призначаються рядові опалювачі, які попередньо вивчають правила опалення
та пожежної безпеки. Опалювачі від занять не звільняє ються; на
опалювальний сезон їх звільняють лише від виконання усіх нарядів.

Провітрювання приміщень. Приміщення провітрюють днювальні під наглядом
чергового роти: у спальних кімнатах — перед сном і після сну, а в класах
— перед заняттями і в перервах між ними.

Освітлення приміщень. Казармене освітлення буває повне і чергове
(неяскраве темно-синє світло). В години сну вмикається чергове
освітлення. Біля входу до казарми, в кімнатах для зберігання зброї, у
коридорах, на сходах і в туалетах з настанням темряви й до світанку
підтримують повне освітлення. Нагляд за дотриманням встановленого
освітлення та вчасним увімкненням і вимкненням світла покладається на
чергових і днювальних.

Розміщення підрозділу в населених пунктах. Підрозділ військової частини
може бути тимчасово розміщений у населеному пункті. У цьому випадку
зброя та боєприпаси зберігаються у сухому, віддаленому від дверей,
печей, обігрівальних приладів місці і постійно охороняються добовим
нарядом. Обмундирування і спорядження розміщують у пристосованих для
цього місцях. Особисті речі й білизну зберігають у речових мішках.

Протипожежний захист. Усі військовослужбовці мають знати й виконувати
вимоги пожежної безпеки, уміти поводитися із засобами пожежогасіння.
Військовослужбовець, який перший побачить виникнення пожежі, повинен
викликати військову команду протипожежного захисту та рятувальних робіт
(штатну пожежну обслугу) або позаштатну пожежну команду.

Охорона навколишнього середовища. Кожний військовослужбовець повинен
берегти природу та охороняти її багатства під час своєї повсякденної
діяльності, неухильно виконувати передбачені правилами та інструкціями
заходи щодо запобігання забрудненню атмосферного повітря, водних
ресурсів, земель, збереження тваринного і рослинного світу»

Розподіл часу і повсякденний порядок. Для військовослужбовців
установлено 40-годинний робочий тиждень з одним вихідним днем. Розподіл
часу здійснюється таким чином, щоб забезпечити у військовій частині
постійну бойову готовність і створити умови для підтримання порядку і
військової дисципліни, виховання військовослужбовців, підвищення їхнього
культурного рівня, проведення занять із бойової підготовки, для
побутового обслуговування, відпочинку і харчування.

Розподіл часу у військовій частині впродовж доби здійснюють згідно з
розпорядком дня, що визначає час виконання основних заходів повсякденної
діяльності, навчання і побуту особового складу роти.

Розпорядок дня має передбачити час: для проведення ранкової фізичної
зарядки, ранкового огляду, ранкового і вечірнього туалету, навчальних
занять і підготовки до них; переодягання (у робочий одяг), чищення одягу
і взуття; миття рук перед їжею; харчування; догляду за озброєнням і
військовою технікою; гуманітарної, культурно-освітньої та
спортивно-масової роботи; слухання радіо і перегляду телепередач; для
прийому хворих у медичному пункті; приймання військовослужбовців
командуванням з особистих питань; для власних потреб
військовослужбовців, вечірньої прогулянки, перевірки і восьмигодинного
сну.

Сніданок, обід і вечеря. Приготування їжі має бути завершено до терміну,
встановленого розпорядком дня.

У визначений час черговий частини дає дозвіл на видачу їжі. Солдати і
сержанти приходять до їдальні строєм, під командою старшини роти або
одного із заступників командирів взводів. Заборонено їсти в головному
уборі, спеціальному (робочому) одязі.

Для військовослужбовців, які потребують дієтичного харчування, їжу
готують окремо.

Проміжок між споживанням їжі не повинен перевищувати семи годин. Після
обіду ЗО хвилин не проводяться заняття і не виконуються роботи.

Існують норми продовольчих пайків на добу (табл. 3).

Таблиця З

НОРМИ продовольчих пайків на одну особу на добу

Найменування продуктів

Норма № 1 (загальновійськовий пайок), г

Норма № 5 (лікувальний пайок), г

Дієтична норма (за нормою № 1 із замінами), г

Хліб із суміші житнього

обдирного і пшеничного

борошна І сорту 350 100

Хліб білий із пшеничного

борошна І сорту 400 400 750

Борошно І сорту _„ 10

Борошно II сорту 10

_

Крупа різна 120 ЗО 85

Крупа манна — 20 20

Рис _ ЗО 25

Макаронні вироби 40 40 40

М’ясо 200 200 200

М’ясо птиці (м’ясопродукти)

50

Риба 100 120 100

Жири тваринні топлені,

Маргарин 20 __ —

Олія 20 20 10

Масло ЗО 45 50

Молоко 100 400 100

Сметана _ ЗО

Сир

ЗО

Сир сичужний твердий

10

Яйця курячі, шт. 4 (на тижд. 1 4 (на тижд.)

Цукор 70 70 70

Сіль 20 20 20

Чай 1.2 2 1.7

Кава натуральна — 1 _

Лавровий лист 0.2 0.2 _

Перець 0.3 0.3

Гірчичний порошок 0.3 0.3 _

Томат-паста 6 6

Крохмаль картопляний 5

~

Дріжджі хлібопекарські

сушені або пресовані — 0.5 _

Картопля і овочі, всього 900 900 900

Картопля 600 600 600

Капуста 130 120 130

Буряк ЗО 40 75

Морква 50 50 95

Цибуля 50 40

огірки, помідори, зелень 40 50 —

Фрукти свіжі __ 200 _

або сік фруктовий — 200 _

Концентрат киселю ЗО __ 20

або фрукти сушені 20 __ 30

або сік фруктовий 100 __

Полівітамін «Гексаніт», драже

видавати з 15.03 по 15.06) 1 1 1

Перед днями відпочинку дозволяється закінчувати вистави, кіносеанси та
інші заходи на годину пізніше.

Вихідні, святкові та неробочі дні є днями відпочинку для всього
особового складу, крім військовослужбовців, залучених до виконання
службових обов’язків. У ці дні підйом здійснюється на годину пізніше,
ранкова фізична зарядка не проводиться, час використовується для
проведення гуманітарної, культурної, освітньої роботи, спортивних
заходів та ігор, написання листів тощо.

Підйом, ранковий огляд і перевірка. За 10 хвилин до сигналу «Підйом»
черговий роти будить заступників командирів взводів, які керують своїми
підлеглими після сигналу «Підйом» та проводять ранкову фізичну зарядку.
Після цього здійснюється прибирання приміщення і території, заправка
постелі, ранковий туалет та ранковий огляд.

За командою чергового «Рота, для ранкового огляду — СТАВАЙ!» заступники
командирів взводів (командири відділень) вишиковують свої підрозділи у
визначеному місці і за командою старшини роти проводять ранковий огляд:
перевіряють наявність особового складу, зовнішній вигляд, дотримання
правил особистої гігієни, наказують усунути виявлені недоліки і
перевіряють виконання цих розпоряджень.

Після вечірньої прогулянки за командою чергового роти «Рота, на вечірню
перевірку — СТАВАЙ!» заступники командирів взводів шикують свої
підрозділи на перевірку. Старшина роти розпочинає вечірню перевірку
особового складу за іменним списком. Почувши своє прізвище, солдат
відповідає: «Я». За відсутніх відповідає командир відділення. Після
перевірки у встановлений час подається сигнал «Відбій».

Навчальні заняття. Навчальні заняття — це основа бойової підготовки і
головний зміст повсякденної діяльності військовослужбовців у мирний час.
На заняттях та навчаннях має бути весь особовий склад підрозділу
(військової частини). Від занять звільняються тільки особи, які
перебувають у добовому наряді або на стаціонарному лікуванні у лазареті.
Заняття починають і закінчують за сигналом у час, визначений розпорядком
дня. Перед виходом на заняття командири перевіряють, чи наявні усі
підлеглі, чи дотримується ними форма одягу, чи правильно припасоване
спорядження і чи розряджена зброя.

Після закінчення занять перевіряється розрядження зброї, наявність і
комплектність усього озброєння, бойової та іншої техніки,
навчально-тренувальних засобів, а також наявність стрілецької зброї та
боєприпасів. ,

Звільнення з розташування військової частини. Військовослужбовець
строкової служби, який не має дисци- 5 плінарного стягнення «позбавлення
чергового звільнен-‘ ня», користуєтьоя правом звільнення з розташування
військової частини. Звільнення проводять за чергою. За дозволом на
звільнення військовослужбовець звертається до свого безпосереднього
командира (начальника). Наприклад: «Товаришу (пане) сержант. Прошу
дозволити мені звільнення до 20-ї години».

У визначений час черговий роти вишиковує звільнених за списком і
доповідає старшині роти. Старшина роти перевіряє наявність тих, кого
звільняють, їхній зовнішній вигляд, інструктує і вручає їм записку про
звільнення. Після повернення із звільнення військовослужбовці
з’являються до чергового .роти й доповідають про повернення, здають йому
записку про звільнення, після чого доповідають своєму безпосередньому
командирові (начальнику). Наприклад: «Товаришу (пане) сержант. Рядовий
Тимченко зі звільнення прибув, зауважень не мав (або мав, яке, від
кого)».

ПРИЗНАЧЕННЯ, СКЛАД І ОЗБРОЄННЯ ДОБОВОГО НАРЯДУ РОТИ

Добовий наряд призначається для підтримання внут^ рішнього розпорядку,
охорони особового складу, озброєння, боєприпасів, бойової та іншої
техніки, приміщень і майна військової частини, контролю за станом справ
у підрозділах і своєчасного вжиття заходів щодо запобігання
правопорушень, а також для виконання інших обов’язків внутрішньої
служби.

Склад добового наряду оголошують наказом по військовій частиш. У добовий
наряд роти призначають чергового’ та днювального роти. Днювальний, який
несе службу безпосередньо на посту, називається черговим днювальним, а
той, хто здав пост, — днювальним вільної зміни.

Військовослужбовцям, призначеним у добовий наряд, надається певний час
для того, щоб підготуватися до несення служби, перевірити, чи знають
вони свої обов’язки, відпочити.

Черговий роти носить на лівому рукаві пов’язку або на лівому боці грудей
нагрудний знак з відповідним написом. Черговий і днювальні роти мають
озброєння — багнети в піхвах. Багнет кріпиться на поясі з лівого бо-

ку, на ширину долоні від пряжки. У деяких військових частинах добовий
наряд роти може мати автомат (карабін) з двома магазинами.

ЧЕРГОВИЙ РОТИ

Черговий роти призначається із сержантів. Він відповідає за підтримання
внутрішнього порядку в роті й неухильне виконання розпорядку дня, за
збереження зброї, ящиків з боєприпасами, майна роти, особистих речей
військовослужбовців і правильне несення служби днювальними.

ОБОВ’ЯЗКИ ДНЮВАЛЬНОГО РОТИ Днювальний роти призначається із солдатів.
Він відповідає за збереження зброї, шаф (ящиків) з боєприпасами, майна
роти, особистих речей військовослужбовців. Днювальний роти
підпорядкований черговому роти.

Днювальний несе службу всередині казарми біля вхідних дверей, поблизу
кімнати для зберігання зброї. Його обов’язки: не пропускати в приміщення
сторонніх осіб; нікуди не виходити з приміщення без дозволу чергового
роти; пос-. тійно наглядати за кімнатою для зберігання зброї; вчасно
подавати команди згідно з розпорядком дня; не дозволяти виносити з
казарми зброю, боєприпаси, майно і речі без дозволу чергового роти;
негайно доповідати черговому про всі випадки в роті, про порушення
встановлених статутом правил взаємин між солдатами і сержантами роти,
про помічені несправності й порушення вимог пожежної безпеки та
вживати заходів щодо їх усунення; не дозволяти військовослужбовцям у
холодну пору, особливо вночі, виходити з приміщення роздягненими;
стежити за чистотою і порядком у приміщеннях та вимагати від
військовослужбовців дотримуватися чистоти і порядку; будити особовий
склад під час загального підйому, а також уночі в разі тривоги;
стежити, щоб військовослужбовці курили, чистили взуття та одяг тільки у
визначених для цього приміщеннях (місцях). Якщо виникає пожежа,
днювальний викликає військову команду протипожежного захисту та
рятувальних робіт (штатну пожежну обслугу) або позаштатну пожежну
команду. До прибуття пожежної команди він намагається гасити пожежу
всіма наявними засобами, а також дбає про врятування людей, озброєння,
інших матеріальних засобів.

Днювальному забороняється сидіти, скидати спорядження, розстібати одяг.

Місце несення служби черговим днювальним роти.

Для виконання обов’язків чергового днювального роти обладнується
спеціальне місце, в якому мають бути: стенд з документацією днювального
роти, телефон, статути Збройних Сил України, засоби гасіння пожежі (мал.
24). Документація включає: інструкції черговому і днювальному роти на
випадок тривоги та пожежі; розпорядок дня; список військовослужбовців
роти, які живуть поза казармою (адреси, телефони); схему майданчика,
закріпленого за ротою для прибирання; книги передачі чергувань, видачі
зброї і боєприпасів, запису хворих і звільнених; номери телефонів
пожежної команди і чергового військової частини.

Дії чергового днювального і днювальних вільної зміни в різних ситуаціях.
Коли до роти заходять начальники (від командира роти і вище) або
черговий частини, черговий днювальний подає команду «Струнко!». Якщо в
роті з’являються інші офіцери роти, старшини та військовослужбовці іншої
роти, днювальний викликає чергового: «Черговий роти, на вихід!» Черговий
днювальний будить особовий склад при підйомі, у разі тривоги, пожежі та
ін. Наприклад: «Рота, підйом! Тривога!»

Днювальні вільної зміни повинні: підтримувати чистоту і порядок у
приміщеннях роти; нікуди не виходити без дозволу чергового роти;
надавати йому допомогу в наведенні порядку при порушенні встановлених
статутами правил

взаємин між солдатами і сержантами; залишаючись замість чергового роти,
виконувати його обов’язки.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

1. Для чого призначається добовий наряд?

2. Який склад добового наряду?

3. Які обов’язки чергового роти?

4. Назвіть дії днювального роти в різних ситуаціях.

8. Права та обов’язки чатового

ПРИЗНАЧЕННЯ І ЗАВДАННЯ ВАРТОВОЇ СЛУЖБИ

У житті військових частин і підрозділів, особливо в мирний час, вартова
служба відіграє дуже важливу роль.

Несення вартової служби є виконанням бойового завдання. (Вартою
називають озброєний підрозділ, споряджений для несення вартової служби
(мал. 25). Вдень і вночі, за будь-якої погоди на варті несуть службу
тисячі військовослужбовців. За час служби в армії і на флоті кожному
солдату (матросу) доводиться багато разів стояти на посту. Бути чатовим
(вартовим) — відповідальний і почесний обов’язок воїна Збройних Сил
України. Вартова служба вимагає від військовослужбовця глибоких знань,
виконання статутних обов’язків, постійної і високої пильності,
дисциплінованості, ініціативи.

Варшава служба призначається для надійної охорони й оборони важливих
військових об’єктів, бойових прапорів, а також утримуваних на гауптвахті
або в дисциплінарній частині військовослужбовців.

Забороняється призначати для несення вартової служби
військовослужбовців, які не прийняли Військової присяги, не засвоїли
програми початкової підготовки, а також тих, хто має дисциплінарне
стягнення.

Варти бувають: гарнізонні — для охорони й оборони об’єктів гарнізонного
призначення; внутрішні — для охорони й оборони об’єктів військової
частини; тимчасові — для охорони й оборони військового майна під час
завантаження (розвантаження), перевезень, тимчасового складування.

До складу варти входять: начальник варти і вартові, а в разі потреби —
також помічник начальника варти, водії транспортних засобів, ще один
помічник начальника варти — по службі вартових собак.

Для безпосередньої охорони й оборони об’єктів із складу варти
виставляють чатових,

Чатовим називають озброєного вартового, який виконує бойове завдання з
охорони й оборони дорученого йому поста.

Солдат, призначений на варту, повинен твердо вивчити обов’язки чатового,
підготувати зброю і спорядження. Призначення солдатів на варту
проводиться не пізніше, ніж за добу до заступання в наряд. Як правило,
вони призначаються від однієї роти. Список особового складу варти,
складений відповідно до табеля постів, оголошується старшиною на
вечірній перевірці.

У ніч напередодні заступання в наряд військовослужбовці, призначені на
варту, не несуть ніякої іншої служби і не залучаються до роботи. До
заступання в наряд особовому складу варти надається не менш ніж дві
години для підготовки до нього і відпочинку.

ПОСТ, ЙОГО ОБЛАДНАННЯ ТА ОСНАЩЕННЯ Постом називають об’єкт, що його має
охороняти й обороняти чатовий, а також місце, на якому цей об’єкт
знаходиться. Пости встановлюються біля Бойового прапора частини, біля
складів з боєприпасами, зброєю, спорядженням,-біля техніки (мал. 26).

Залежно від тривалості несення служби пости підрозділяються на постійні
(добові) і тимчасові (частина доби). Перші — тризмінні, другі —
двозмінні.

На території поста з урахуванням місцевих умов потрібно забезпечити
достатній огляд і зону обстрілу (не менше 50 м), тому територію навколо
поста звільняють від чагарнику, дерева проріджують, нижні гілки
обрубують, траву скошують, зайві предмети прибирають.

Для оборони найважливіших об’єктів і приміщення варти поблизу зовнішніх
постів викопують та обладнують окопи. В нічний час підходи до поста й
об’єкта, що охороняються, освітлюються, при цьому освітлення має бути
таким, щоб чатовий весь час перебував у тіні.

Пост обладнується сигналізацією, що забезпечує чатовому можливість не
менш ніж з двох пунктів негайно викликати начальника варти, його
помічника

або розвідного.

На’ кожному посту є постовий одяг, а також спеціально обладнаний для
його збереження постовий гриб або постова будка з вішалкою; на
внутрішньому посту є шафа або вішалка для куртки. Постовий гриб (постова
будка) фарбується під колір об’єкта, що охороняється, або навколишньої
місцевості (мал. 27). На зовнішньому (а в деяких випадках і на
внутрішньому) посту безпосередньо біля об’єкта, що охороняється, повинні
бути засоби пожежогасіння: вогнегасники, ящики з піском, бочки з водою,
відра й інвентар (лопати, сокири, ломи, багор).

ОБОВ’ЯЗКИ ЧАТОВОГО. СПОСОБИ ОХОРОНИ ПОСТА

Чатовий зобов’язаний:

знати й уміти виконувати свої обов’язки, зазначені в Статуті гарнізонної
та вартової служби Збройних Сил України і в табелі постів;

охороняти й обороняти свій пост, нічим не відволікатися, не випускати з
рук зброї й нікому не віддавати її, включаючи осіб, яким він
підпорядкований;

під час виконання завдання на посту тримати зброю зарядженою, завжди
готовою до застосування (але патрон у патронник не досилати);

рухаючись визначеним маршрутом, уважно оглядати підступи до поста й
огорожу та доповідати через засоби зв’язку про хід несення служби у
визначені табелем постів строки;

не допускати до поста ближче ніж на відстань, визначену в табелі постів,
нікого, крім начальника варти, його помічника, свого розвідного та осіб,
яких вони супроводжують;

уміти застосовувати засоби пожежогасіння, які є на посту;

знати маршрути руху транспортних засобів варти і їх

розпізнавальні знаки та сигнали;

почувши сигнал технічних засобів охорони або гавкіт вартового собаки,
негайно передати повідомлення до вартового приміщення;

викликати начальника варти при виявленні будь-яких неполадок в огорожі
об’єкта (на посту) та в разі будь-якого порушення поблизу свого чи
сусіднього поста;

не залишати самостійно поста, поки не буде змінений або знятий.

Чатовий має відповідати лише на запитання начальника варти, його
помічника, свого розвідного та осіб, які прибули тільки з ними для
перевірки.

Чатовому на посту забороняється сидіти, притулятися до чого-небудь,
спати, курити, розмовляти, їсти, пити, читати, писати, справляти
природні потреби, передавати й приймати будь-які предмети, заходити в
зону дії технічних засобів охорони, досилати без потреби патрон у
патронник.

Чатовий є особою недоторканною. Недоторканність

чатового полягає: в особливій охороні законом його прав; у
підпорядкуванні його лише певним особам — начальникові варти, його
помічникові та своєму розвідному; в обов’язку всіх осіб неухильно
виконувати вимоги чатового, визначені його службою; у наданні йому права
застосовувати зброю у випадках, передбачених Статутом.

Здійснюючи охорону об’єкта, чатовий патрулює всередині огорожі або
обходить його по периметру між зовніш-ньою і внутрішньою огорожами, а
також спостерігає з вишки та використовує технічні засоби охорони (мал.
28). Чатовий ходить за визначеним маршрутом із швидкістю, що забезпечує
надійну охорону об’єкта, огляд місцевості й огорожі, а також дає змогу
доповісти по засобах зв’язку начальникові варти про несення служби чи
подати встановлений сигнал при проходженні пунктів сигналізації.

Чатовий на посту має тримати зброю із примкнутим багнетом (автомат із
складеним прикладом — без багнета, багнет — у піхвах на поясному
ремені); вночі — в положенні готовності до стрільби стоячи, вдень — у
положенні «на ремінь» або в положенні готовності до стрільби стоячи
(мал. 29); на внутрішніх постах і на посту біля Бойового прапора
військової частини (корабля) автомати з дерев’яним прикладом — у
положенні «на ремінь», зі складеним прикладом — «на груди».

Якщо на посту виникає пожежа, чатовий негайно передає повідомлення про
це до вартового приміщення і, не припиняючи спостереження за об’єктом,
який охороняється, намагається погасити вогонь. Якщо пожежа виникає на
технічній території об’єкта, який охороняється, або на об’єкті, що має
зовнішню та внутрішню огорожі, а також поблизу поста, то чатовий передає
повідомлення про це до вартового приміщення і далі несе службу на посту.
Під час гасіння пожежі чатовому дозволено тримати зброю в положенні «за
спину» (мал. 30).

ПОРЯДОК ЗАРЯДЖАННЯ ТА РОЗРЯДЖАННЯ ЗБРОЇ Заряджання і розряджання зброї
проводиться перед вартовим приміщенням за командою начальника варти і
розвідних і під їхнім безпосереднім наглядом. Заряджають і розряджають
автомати у спеціально обладнаному місці, яке має кулеуловлювач (для
схоплювання кулі в разі випадкового пострілу). Зброю заряджають щоразу
перед виходом на пости, в дозір, для конвоювання заарештованих, які
перебувають під судом, слідством, або засуджених, для супроводу осіб,
які перевіряють варту. Розряджання зброї і огляд її після розряджання
здійснюють перед тим, як зайти у вартове приміщення. Автомати заряджають
спорядженими магазинами. Патрон у патронник не досилають. Перед
заряджанням автомати ставлять на запобіжник.

ПОРЯДОК ЗАСТОСУВАННЯ ЗБРОЇ ЧАТОВИМ

Чатовий зобов’язаний застосувати зброю у таких випадках:

коли заарештований, якого він охороняє, робить спробу втекти і після
попередження його вигуком «Стій! Стріляти буду!» не зупиняється;

коли порушник підходить до об’єкта, що охороняється, і після вигуків
чатового — спочатку «Стій! Одій-ти праворуч!», а потім «Стій! Стріляти
буду!» — не виконує цих вимог і намагається проникнути на пост;

коли порушник, який намагався проникнути на об’єкт, що охороняється,
після вигуку чатового «Стій! Стріляти буду!» пробує втекти.

У всіх цих випадках чатовий робить попереджувальний постріл, потім
стріляє у порушника. В разі раптового нападу на пост чи на об’єкт, що
охороняється, чатовий застосовує зброю без попередження.

ЗМІНА ЧАТОВИХ

За командою розвідного попередньої варти: «Чатовий, здати пост!» —
чатовий здає пост. При цьому чатовий і вартовий повертають один до
одного голови. Чатовий, називаючи номер поста, перелічує вартовому все,
що підлягає охороні, згідно з табелем постів, а також повідомляє, що
було помічено поблизу поста під час несення служби.

Після здачі поста вартовий за командою свого розвідного: «Вартовий,
прийняти пост!» — зобов’язаний разом із розвідним нової варти в
присутності чатового та розвідного попередньої варти обійти об’єкт, що
охороняється, й перевірити справність огорожі, дверей (воріт), вікон і
стін сховищ (складів, ларків), кількість машин, літаків, гармат, іншої
бойової техніки, а також наявність і стан засобів охорони, зв’язку,
пожежогасіння, цілість і справність замків, пломб і печаток.

Закінчивши здачу та приймання поста, чатовий і вартовий, який заступає
на пост, стають обличчям у бік, протилежний об’єктові, що охороняється,
і по черзі доповідають: «Товаришу (пане) сержант, рядовий Коваленко пост
номер 5 здав»; «Товаришу (пане) сержант, рядовий Гриценко пост номер 5
прийняв». За командою розвідного попередньої варти: «Рядовий Коваленко,
з поста кроком руш!» — вартовий, якого змінили, залишає пост. З цього
моменту вартовий Гриценко стає чатовим і виконує свої обов’язки на
посту.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

1. Яка мета призначення вартової служби?

2. Які бувають варти?

3. Що таке пост та яке його обладнання?

4. Які обов’язки чатового?

5. Які способи охорони поста вимагає Статут гарнізонної та вартової
служби Збройних Сил України?

6. У чому полягає недоторканність чатового?

7. Назвіть дії чатового під час прийняття і здачі поста.

СТРОЙОВА ПІДГОТОВКА

Стройова підготовка є одним з найважливіших розділів навчання і
виховання допризовника. Вона дисциплінує майбутнього воїна, загартовує
його фізично, виробляє гарну поставу, формує спритність, моторність,
витривалість, уміння правильно і швидко виконувати команди командирів.
Навички, набуті на заняттях із стройової підготовки, вдосконалюються на
заняттях з вогневої, фізичної підготовки й у повсякденній службі.

Під час проходження строкової служби солдат звичайно діє в складі свого
відділення, тому він повинен добре знати своє місце в строю за всяких
умов, різні стройові прийоми без зброї і зі зброєю. Основні обов’язки
військовослужбовців перед шикуванням і в строю, порядок виконання
стройових прийомів визначені Стройовим статутом Збройних Сил України.

9. Стройові прийоми і рух без зброї

СТРІЙ ТА ЙОГО ЕЛЕМЕНТИ

Щоб уміти швидко і правильно діяти в строю, солдат повинен знати, що
таке стрій та які його елементи.

Стрій — визначене Стройовим статутом розташування військовослужбовців,
підрозділів і частин для спільних дій у пішому порядку та на машинах.

Шеренга — стрій, у якому військовослужбовці вишику-вані один біля одного
на одній лінії згідно з визначеними інтервалами.

Фронт — бік строю, в який військовослужбовці звернені обличчям, а машини
— лобовою частиною.

Фланг — край строю, правий або лівий. Під час поворотів строю назви
флангів не змінюються. Тил строю — сторона, протилежна фронту. Інтервал
— відстань по фронту між військовослужбовцями, машинами, підрозділами,
частинами.

Дистанція — відстань у глибину між військовослужбовцями, машинами,
підрозділами, частинами. Ширина строю — відстань між флангами. Глибина
строю — відстань від першої шеренги (від військовослужбовця, який стоїть
попереду) до останньої шеренги (до військовослужбовця, який стоїть
позаду), а під час дій на машинах — відстань від першої лінії машин (від
машини, що стоїть попереду) до останньої лінії машин (до машини, що
стоїть позаду).

Лінія машин — стрій, у якому машини перебувають на одній лінії одна біля
одної.

Ряд — два військовослужбовці, які стоять у двоше-ренговому строю один за
одним. Якщо за військовослужбовцем першої шеренги не стоїть
військовослужбовець другої шеренги, то такий ряд називається неповним;
останній ряд завжди має бути повним.

Двошеренговий стрій — розташування військовослужбовців однієї шеренги за
військовослужбовцями іншої шеренги на відстані одного кроку (випростаної
руки, покладеної долонею на плече військовослужбовця, який стоїть
попереду). Шеренги називаються першою та другою. Під час повороту строю
назви шеренг не змінюються. Одношеренговий (шеренга) і двошеренговий
строї можуть бути зімкнутими або розімкнутими.

Колона — стрій, у якому військовослужбовці розташовані один за одним, а
підрозділи (машини) один (одна) за одним (за одною) — на відстанях,
визначених Стройовим статутом або командиром. Колони застосовують для
шикування підрозділів і частин у похідний або розгорнутий стрій.

Розгорнутий стрій — шикування підрозділів в одну лінію по фронту в
одношеренговому чи двошеренговому строю (або в лінію машин, або в лінію
колон) з інтервалами, визначеними Стройовим статутом або командиром.
Похідний стрій — шикування підрозділів у колонах один за одним на
дистанціях, визначених Стройовим статутом або командиром.

Напрямний — військовослужбовець (підрозділ, машина), що рухається на
чолі строю у визначеному напрямі.

Замикаючий — військовослужбовець (підрозділ, машина), що рухається
останнім (останньою) у колоні.

ОБОВ’ЯЗКИ СОЛДАТА ПЕРЕД ШИКУВАННЯМ І В СТРОЮ

Для успішного виконання прийомів і дій військовослужбовець повинен знати
свої обов’язки перед шикуванням і в строю.

Солдат зобов’язаний:

перевірити справність своєї зброї, закріпленої за ним бойової та іншої
техніки, боєприпасів, особистих засобів захисту, шанцевого інструменту,
обмундирування і спорядження;

мати акуратну зачіску, охайно заправити обмундирування, правильно одягти
і припасувати спорядження, допомогти товаришеві усунути помічені
недоліки;

знати своє місце в строю, вміти шикуватися швидко,

без метушні;

під час руху зберігати рівняння, інтервали і дистанцію, не виходити зі
строю (з машини) без дозволу;

в строю без дозволу не розмовляти, дотримуватися цілковитої тиші,
пильнувати за наказами (розпорядженнями) і командами (сигналами) свого
командира, виконувати їх швидко і точно;

передавати накази, команди (сигнали) без перекручень, гучно й чітко.

ВИКОНАННЯ КОМАНД

Команди поділяються на попередні та виконавчі. Попередню команду подають
чітко, виразно, гучно, протяжно, щоб військовослужбовці у строю
зрозуміли, яких дій вимагає від них командир. Виконавча команда (або
команда до виконання) подається після паузи, гучно, уривчасто, чітко.
Наприклад: «Право-РУЧ», «Ліво-РУЧ». Перша частина слова — це попередня
команда, друга частина, написана великими літерами,— виконавча команда.

За попередньою командою військовослужбовці, якщо вони перебувають у
строю, стають струнко, якщо рухаються, то переходять на стройовий крок,
а поза строєм повертаються вбік начальника і теж стають струнко. Щоб
привернути увагу окремого військовослужбовця або підрозділу, подаючи
попередню команду, називають військове звання і прізвище
військовослужбовця або підрозділ. Наприклад: «Рядовий Коваленко,
кру-ГОМ!», «Третій взвод, СТІЙ!» Щоб відмінити або зупинити виконання
прийому, подається команда «ВІДСТАВИТИ!». За цією командою стають у
положення, яке було до виконання прийому.

У стройове положення стають за командою «СТРУНКО!» (мал. 31). При цьому
треба триматися прямо, без напруження; ноги в колінах випрямити, але не
напружувати їх; груди підняти, а все тіло трохи подати вперед, живіт
втягти, плечі розгорнути; руки опустити так, щоб кисті, шь вернуті
долонями всередину, були збоку стегон, а напівзігнуті пальці торкалися
стегна; голову тримати високо й пря-. мо, не випинаючи підборіддя;
дивитися перед собою; бути готовим до негайних дій.

За командою «ВІЛЬНО!» послабити в коліні праву або ліву ногу, але не
рушати з місця, бути уважним і не розмовляти.

За командою «РІВНЯЙСЬ!» усі, крім правофлангового, повертають голову
вправо, праве вухо вище лівого, підборіддя підняте, і вирівнюються так,
щоб кожний бачив груди четвертого солдата. За командою «Ліворуч —
РІВНЯЙСЬ!» усі, крім лівофлангового, повертають голову вліво. Коли
рівняння закінчено, подається команда «СТРУНКО!» і всі
військовослужбовці стають у вихідне положення (голову прямо).

За командою «ЗАПРАВИТИСЬ!» військовослужбовці, не залишаючи свого місця
в строю, поправляють зброю, обмундирування та спорядження.

За командою «СТАВАЙ!» здійснюється шикування підрозділів. За цією
командою треба швидко стати в стрій, визначити інтервал і дистанцію,
п’яти поставити разом, а носки розгорнути по лінії фронту на ширину
стопи, дивитися прямо перед собою.

Повороти на місці виконують за однією з таких команд: «Право-РУЧ!»,
«Півоберта право-РУЧ!», «Ліво-РУЧІ», «Півоберта ліво-РУЧ!», «Кру-ГОМ!»
Під час поворотів рахують: на «раз» — повертаються у зазначений бік,
зберігаючи правильне положення корпуса, і, не згинаючи ніг у колінах,
переносять вагу тіла на ту ногу, що спереду; на «два» — найкоротшим
шляхом приставляють другу ногу. Повороти кругом (на півкола), ліворуч
(на чверть кола), півоберта ліворуч (на одну восьму кола) у бік лівої
руки на лівому каблуці та правому носку; повороти праворуч і півоберта
праворуч — у бік правої руки на правому каблуці й на лівому носку.

Перешикування відділення на місці з однієї шеренги у дві здійснюють за
командою: «Відділення, у дві шеренги — ШИКУЙСЬ!» За командою до
виконання парні номери ступають лівою ногою крок назад, не приставляючи
правої ноги, роблять крок управо, щоб стати позаду непарних номерів, і
приставляють ліву ногу.

До перешикування із зімкнутого двошеренгового строю в одношерен-говий
відділення попередньо розмикається на один крок, після чого подають
команду:

«Відділення, в одну шеренгу — ШИКУЙСЬ!» Для виконання цієї команди парні
номери виходять на лінію непарних, ступаючи з лівої ноги крок уліво, не
приставляючи ноги, роблять крок уперед і приставляють ліву ногу.

КОМАНДИ ЩОДО ГОЛОВНИХ УБОРІВ

Щоб військовослужбовці скинули головні убори, полається команда:
«Головні убори — СКИНУТИ!», а щоб одягли: «Головні убори — НАДГГИІ»
Скинутий головний убір тримають у вільно опущеній лівій руці козирком
уперед (мал. 32).

Без зброї або зі зброєю в положенні «за спину» головний убір скидають і
одягають правою рукою, а зі зброєю в положенні «на ремінь», «на груди»,
«біля ноги» — лівою рукою. Якщо головний убір скидають, будучи з
карабіном у положенні «на плече», то карабін попередньо беруть до ноги.

РУХ СТРОЙОВИМ І ПОХІДНИМ КРОКОМ

Крок буває стройовий і похідний. Стройовий крок застосовують: для
проходження підрозділів урочистим маршем; для військового привітання в
русі; при підході військовослужбовця до начальника та відході від нього,
виході зі строю і поверненні на місце, а також під час занять зі
стройової підготовки.

Рух стройовим кроком починають за командою «Стройовим кроком — РУШ!». За
попередньою командою корпус треба подати трохи вперед, перенести вагу
тіла на праву ногу, зберігаючи

стійкість. За виконавчою командою — почати рух із -лівої ноги повним
кроком, при цьому ногу підняти вперед носком на висоту 15—20 см від
землі, потім поставити твердо на всю ступню і підняти другу ногу. Руки
рухаються,? починаючи від плеча, біля тіла: вперед — згинаючи руки в
ліктях так, щоб кисті піднімалися вище пряжки пояса на ширину долоні й
на відстань, долоні від тіла, а лікоть тримати на рівні кисті руки;
назад — до упору в плечовому суглобі, пальці рук напівзігнуті. Під час
руху голову та корпус слід тримати прямо, дивитися вперед (мал. 33).

Похідний крок застосовують у всіх інших випадках, за командою «Кроком —
РУШ!». За попередньою командою корпус подається трохи вперед, вага тіла
переноситься більше на праву ногу й зберігається стійкість. За
виконавчою командою рух починається з лівої ноги повним кроком, ногу
піднімають вільно, не відтягуючи но* сок, і ставлять на землю, як під
час звичайної ходьби; руками здійснюють вільні рухи біля тіла.

Коли під час руху похідним кроком подається команда «СТРУНКО!», то
переходять на стройовий крок, а за командою «ВІЛЬНО!» — на похідний
крок.

ПОВОРОТИ ПІД ЧАС РУХУ

Під час руху кроком повороти виконують за командами: «Право-РУЧ!»,
«Півоберта право-РУЧ!», «Ліво-РУЧ!», «Півоберта ліво-РУЧ!», «Кругом —
РУШ!»

Для повороту праворуч і на півоберта праворуч виконавчу команду подають
у той момент, коли права нога опускається на землю. За цією командою
треба лівою ногою ступити крок, повернутися на носку лівої ноги,
одночасно з поворотом витягти праву ногу вперед і рухатися далі в новому
напрямі.

Для повороту ліворуч виконавчу команду подають у той

момент, коли ліва нога опускається на землю. За цією командою треба
правою ногою ступити крок, повернутися на носку правої ноги, одночасно з
поворотом витягти ліву ногу вперk