.

Лікування дітей. Народні методи (теорія і практика лікування)

Язык: украинский
Формат: книжка
Тип документа: Word Doc
1 355581
Скачать документ

Б. Г. СКАЧКО, Г О.ОРЕЩУК

Народні методи лікування дітей

За редакцією:

акад. П. С. Мощича проф. С. О. Крамарева проф. М. І. Борисенка проф. Ю.
М. Войтенка доц. Ю. В. Мару піка доц. Т. П. Гарнік доц. О. П. Мощича

Київ

“ПРОСВІТА’

2000

іББК 57.33 С42

УДК 616-0532

Скачко Б. Г. — асист. каф. фітотерапії з курсом фармакогнозії

КМІ Укр. асоц. народної медицини; Орещук Г. О. — фітотерапевт.

У книзі популярно описано причини захворювань, які найчастіше виникають
у дитячому віці. Наведено нозологічні форми у алфавітному порядку.

Подано найефективніші методи та засоби народної медицини у комплексному
лікуванні різних дитячих хвороб.

Наведені такі природні методи лікування, як фітотерапія, медолікування,
різноманічні водні процедури, дієтотерапія, фізичні методи лікування,
масаж тощо.

Детально описані техніка та методика проведення процедур, визначено
показання та протипоказання з урахуванням віку дитини, характеру та
стадії захворювання.

Запропоновані сучасні засоби профілактики за умов екологічно
забрудненого навколишнього середовища.

Для практичних лікарів-педіатрів, фітотерапевтів, а також для батьків і
широких кіл читачів.

Матеріали книги апробовані та опубліковані в наукових збірниках, газетах
“Урядовий кур’єр”, “Ваше здоров’я”, телепередачі “Світ людей. Медицина”,
журналі “Фітотерапія в Україні”.

Рецензенти: д-р мед. наук, проф. С. С. Казак, канд. мед. наук О. І.
Дудіна

4108020000 209-2000

I5ВN 966-7551-18-0 I8ВN 5-311-01170-Х

> Б. Г. Скачко, Г. О. Орещук, 2000

Необізнаність – трагедія існування

(П. Альтенберг)

Найдорожчим надбанням людини є здоров’я, а тому наш обов’язок берегти та
зміцнювати його. Найкращими способами досягнення цієї мети є правильний
догляд та виховання дитини, починаючи з моменту її народження.

Використання світла, чистого повітря і води, здорова їжа, дбайливий
догляд без розманіження — основні чинники гігієни дитячого віку.

Організму притаманне природне прагнення до самолікування, і ми повинні
підтримати його в намаганні справитися з хворобою. Це й становить
сутність природного методу лікування, який при більшості хвороб
лишається иайраціональнішим, чи не єдиним справді корисним.

І в минулому, а особливо у наш час, привчали людину беззастережно вірити
в науку. Психотерапевтичний ефект, без якого жодні ліки не підуть па
користь, створюється завдяки саме цій вірі. Але багато хто вже сьогодні
зневірився в доцільності застосування хімічних, штучно синтезованих
засобів. Так, діють вони активно, проте іноді аж занадто, руйнуючи все
за принципом кувадла. А як вони впливають на організм у процесі життя,
як позначаються на нащадках, можна лише здогадуватися. І висновки ці, на
жаль, не є оптимістичними.

Сьогодні збільшилася кількість дітей, що мають вади від народження та
схильність до хронічних захворювань. Нерідко це пояснюють збільшенням
забруднення атмосфери, води, грунту шкідливими викидами промисловості й
транспорту, використанням пестицидів у сільському господарстві,
підвищенням радіаційного тла. І це справді так. Проте вже з середини XX
століття, тобто до їх масового використання , помічалося збільшення
кількості дітей з алергічною патологією та іншими захворюваннями. І
початок цього явища збігся з періодом широкого використання хімічних
лікарських засобів.

Цілком можливо, що саме вони підготували грунт для вибуху природженої
патології, злоякісних новоутворень. Сумно, але найефективніші хімічні
препарати, лікуючи один орган, згубно впливають на ітиі, а зрештою й па
організм у цілому. Використовуючи їх, ми уподібнюємося до того, хто
намагається за допомогою сокири видалити скалку.

Кожен лікар, призначаючи хворому антипірин, саліцилову кислоту,
есепціале, цитостатичні та інші препарати, добре знає, що це може
завдати організмові зовсім несподіваної, а іноді й дуже серйозної шкоди.
Адже ці засоби, власне кажучи, дуже сильні отрути, і ніхто, призначаючи
їх, не може бути впевнений, що абсолютно не порушив головного принципу
медицини “Не зашкодь!”

Природні методи лікування мають велику перевагу перед багатьма іншими,
бо вони щонайменше небезпечні для хворого. Особливо це видається слушним
тоді, коли порівняти їх з традиційними методами лікування за допомогою
сильнодіючих препаратів хімічного поход-Рослинні засоби природно
впливають на клітини організму людини, нормалізують його діяльність.
Рослини впливають не на окремий симптом, а на організм у цілому. Це і є
найкраще лікування, особливо на тлі спеціальних дієт, масажу,
лікувальної гімнастики, водолікування. Так, лікування водою діє і на
основне вогнище хвороби, і на різноманітні її симптоми. Воно зменшує
запальний процес, знижує занадто високу, загрозливу для життя хворого
температуру тіла, регулює серцеву діяльність, нормалізує дихання тощо.
Різні способи впливу теплом, вологою, світлом, препаратами з лікарських
рослин можна модифікувати нескінченно.

Власне кажучи, немає жодного лікаря, який би не застосовував у своїй
практиці природні методи лікування. Хто з лікарів не використовує
компресів, ванн, гірчичників, серцевих, відхаркувальних та інших засобів
рослинного походження? Можна сміливо твердити, що всі без винятку їх
застосовують, проте нерідко — безсистемно.

Природним методом не можна вилікувати всі хвороби, які уражують
організм, але неупереджене порівняння його наслідків з результатами
лікування іншими методами засвідчує, що він витримує найсу-ворішу
критику. Природний метод лікування доступний кожному, хто бажає
опанувати ним. Проте в будь-якому разі його застосовувати треба лише під
наглядом лікаря, який спроможний обрати відповідну форму лікування після
ретельного огляду хворого, правильно оцінивши ступінь розвитку хвороби
та стан організму пацієнта.

Природний метод лікування спрямований на те, щоб дати можливість силам,
які приховані у самому організмі, подолати хворобу. Застосування його
може бути корисним лише тоді, коли власні сили організму ще не остаточно
вичерпані хворобою, і щодо цього вирішальне слово має сказати саме
лікар.

Здавна відомо, що на Землі існують світлі, благословенні місця — на них
споконвіків будували храми. Але є й такі, де не ростуть рослини, де
хворіють люди й тварини, навіть будинки й ті руйнуються. Причина —
потужне аномальне випромінювання, що створює небезпечні для життя
геопатогенні зони. Назва ця походить від грецьких слів: гео — земля,
патос —- страждання, генез — походження. Генератором геопатогенних зон
можуть бути щілини земної кори, грунтові води, карстові порожнини.
Геопатогенні зони не фіксуються фізичними приладами. їх виявляють
методом біолокації за допомогою “рамки”.

Виявити аномальні поля в помешканні допомагають тварини. Так, собаки їх
завжди уникають. Тому, якщо собаку неможливо змусити спати у певному
місці, не силуйте його до цього, а прислухайтеся до перестороги: там,
очевидно, розташована геопатогенна зона. Кішки, навпаки, полюбляють зони
негативного випромінювання.

Ціти дуже чутливі до впливу негативного випромінюватія. І якщо дитина не
хоче гратися або перебувати у призначеному місці, слід знайти інше.
Особливо важливо не ставити в геопатогенній зоні ліжко дитини. Діти, які
тривалий час перебувають у геопатогенній зоні, скаржаться на загальну
слабкість, сонливість або безсоння, головний біль. У них з’являються
немотивоваііа нервозність, відчуття страху. Вони скрикують, скриплять
зубами під час сну, мерзнуть у постелі, пориваються її залишити. Малюки
інстинктивно шукають інше місце. Тривале перебування у геопатогенній
зоні знижує опірність організму, може призвести до нервово-психічних,
судинних, онкологічних та інших захворювань. Якщо дитину вчасно
перевести з небезпечної зони, то зазначені симптоми звичайно зникають
протягом місяця.

Методу визначення геопатогенних зон треба навчитися. Доцільно запросити
фахівця та провести біолокаційну зйомку не лише у квартирі, але й на
присадибній ділянці, тобто там, де дитина перебуває тривалий час.

Здоров’я — це пристосування організму до сил Природи. Хвороба виникає
внаслідок нехтування ними.

Фармаколог Ю.К.Трапп учив студентів: “Друзі мої, знайте, що всі справді
корисні засоби, які допомагають хворій людині, можуть бути занотовані на
нігтьовій поверхні вашого великого пальця”. Ними є природні методи
лікування.

Частина І

МЕТОДИ ПРИРОДНОГО ЛІКУВАННЯ

Розділ 1. Лікування рослинами

З природних методів лікування в народній медицині українців, як і
багатьох інших народів, основним було й лишається лікування рослинами.
Фітотерапія українського народу має свою специфіку.

Протягом століть вироблялися певні навички, традиції щодо збирання
лікарських трав, їх сушіння, зберігання та виготовлення лікарських форм.
У народі велику увагу приділяють часові збирання рослин. Заготовляють
лікарські рослини у сухі, погожі дні, після того, як спаде ранкова роса,
бажано у першу половину дня. Щоправда, деякі травознавці вважають, що
найкращий час для збирання трав — нічний, бо саме вночі рослини вбирають
з грунту більше вологи та корисних речовин і виділяють непотрібні
компоненти. Тобто вночі рослини ніби самоочищаються.

У деяких районах, зокрема на Поліссі, певні види трав заготовляли при
світлі місяця, бо нібито саме тоді вони набували особливої цілющої сили.
До них належать тополя чорна, верба біла, осика, яловець, обліпиха та
ін. Можливо, й мали рацію давні травознавці, які твердили, що надземну
частину рослини треба збирати на молодику, бо саме він стимулює
найбільшою мірою приплив соків до надземної частини рослин, а ось
корені, навпаки, треба копати “на старому місяцеві” , бо тоді вони
найсоковитіші.

Дотримували традиції збирати зілля там, “де не чути голосу півня”, “куди
не доноситься собачий гавкіт”, тобто у відлюдних місцях, далеко від
населених пунктів, у лісах, на високогірних полонинах. Подекуди, зокрема
в Карпатах, збирають трави рано-вранці, “до схід сонця”, по росі, бо
вважається, що після обіду вони вже не мають такої сили .

Здавна збирання лікарських рослин приурочували до дня Аграфе-ни
Купальниці (6 липня) за новим стилем. Цей день ще називають “Аграфени —
зле коріння”. Знахарі шанували його ще й тому, що за ним наставав
славнозвісний день Івана Купайла — час, коли трави володіють властивістю
чарувати. Напередодні свята Івана Купайла люди поспішали в гори та ліси,
щоб перед сходом сонця назбирати різних трав. У ніч на Івана Купайла
творяться дивні речі. Саме в цю ніч, за переказами, цвіте перунів
вогнецвіт — один із видів папороті. Травам, зібраним у цей день,
приписували особливо цілющу силу: нібито “плакун-трава”, зірвана у
Купальську ніч, не тільки лікує, а й передає свої цілющі властивості
іншим травам та квітам. На Івана Купайла збирали парило звичайне,
звіробій звичайний, гадючник в’язолистий, лопух великий, полин гіркий та
звичайний.

Збирання трав приурочували й до інших свят. На Маковея (1 серпня)
збирали трави, в’язали їх у пучки, перевивали стеблами з жита й пшениці,
окроплювали свяченою водою. Із зілля, зібраного в цей день, перевагу
віддавали городнім культурам (мак, соняшник, морква, кріп, коноплі) та
культивованим рослинам (м’ята, любисток, рута).

Збирали трави й на Семена Злата (10 травня), котрого вважали
покровителем рослин, який дарував їм цілющі сили.

Зі Спасом (19 серпня) в народі пов’язують гарячі жнива, дозрівання
городніх та садових культур.

Отож народ здавна обожествляв Природу, всіляке зело і шукав у них
захисту від численних недуг.

Збирати треба лише здорові рослини у період максимального накопичення в
них біологічно активних речовин. Не слід збирати забруднені рослини,
наприклад, такі, що ростуть поблизу залізничних та автомобільних шляхів,
промислових підприємств, а також уражені хворобами, шкідниками тощо.

Після заготівлі сировину не можна залишати в тарі довше ніж 3 — 4 год, а
квітки глоду колючого, листки блекоти та дурману, траву горицвіту
весняного — понад 1—2 год, адже вони пресуються та самозігріваються
внаслідок виділення тепла при диханні ще не відмерлих частин рослин.

Траву збирають під час цвітіння, квітки — на початку розкриття
пуп’янків, листки — після того як сформуються, до цвітіння рослини або
на початку його.

Корені, кореневища та цибулини збирають восени, коли зів’яне надземна
частина, або рано навесні, коли стебла та листки тільки починають
відростати. Проте навесні період заготівлі дуже короткий (кілька діб).

Плоди та насіння збирають після того, як вони повністю достигнуть, але
до того, як будуть готові впасти.

Бруньки заготовляють рано навесні, коли вони вже добре набубнявіли, але
ще не розкрилися. Збирання припиняють, щойно верхівки бруньок починають
зеленішати.

Кору збирають також навесні, у період інтенсивного руху соків, адже в
цей час кора містить найбільшу кількість біологічно активних речовин та
легко відокремлюється від деревини.

Бувають і винятки з загальних правил. Так, кореневища аїру тростинового
заготовляють незалежно від пори року. Магічне зілля в Україні збирали
протягом чи не цілого року. Траву нечуй-вітер волохатий шукали взимку, з
13 грудня по 1 січня, по берегах річок та озер. А зілля прикрить, знане
як оберіг від чарів та зурочення під час весілля, збирали з 15 серпня по
1 листопада.

Після заготівлі сировину висушують у добре провітрюваному приміщенні,
краще — на горищі під залізним або шиферним дахом, де в спеку
температура піднімається до 40 — 50 °С. Сировина тут швидко висихає,
зберігаючи природний вигляд, колір і запах. Для сушіння соковитих плодів
оптимальна температура — 80 —90 °С.

Рослини розкладають тонким і пухким шаром на полотно або чистий папір
(але в жодному разі не на газету). Під час сушіння та зберігання в
рослинах ще деякий час відбуваються ферментативні процеси, які
припиняються лише після повного видалення вологи. Рослини періодично
перевертають. Що швидше висушується сировина, то краща її якість.

Корені перед сушінням обтрушують від землі і промивають холодною
проточною водою. Корені деяких рослин (наприклад, лопуха великого) лише
очищають від землі щіткою. Перед сушінням їх розрізують уздовж.

Правильне зберігання лікарської сировини є запорукою високої
фармакологічної активності діючих речовин, що містяться в ній.
Зберігають висушені рослини у паперових, бавовняних мішечках або ящиках.
Ті рослини, що містять ефірні олії, потрібно зберігати окремо у
герметичних дерев’яних ящиках. Рослинну сировину зберігають у добре
провітрюваному сухому приміщенні, бо вбираючи вологу, вона пліснявіє,
псується, втрачає специфічний запах і лікувальні властивості.

З лікарських рослин готують відвари на воді, оцті, молоці, сироватці, а
також настої, настоянки, мазі, порошки. їх використовують для прийому
всередину, а також для компресів, пластирів, клізм, свічок, ванн тощо.

ЛІКУВАЛЬНА ДІЯ ЛІКАРСЬКИХ РОСЛИН

Лікувальна дія лікарських рослин забезпечується завдяки схожості
біологічно активних речовин, котрі використовуються в процесах обміну в
клітинах рослин, тварин і людини.

У процесі тривалої еволюції тварини пристосовувалися до засвоєння різних
хімічних речовин, синтезованих рослинами. За даними В.І.Вернадського та
інших учених, налічується близько мільярда біологічно активних речовин.
Вони легко включаються у процеси, які забезпечують життєдіяльність
людини. Порівняно рідко спостерігаються випадки їх непереносності. За
раціонального поєднання лікарських рослин терапевтичні можливості
розширюються.

Лікарські рослини доцільно використовувати для профілактики та лікування
більшості захворювань, а також для проведення підтримувальної терапії.
Під час їх застосування в організм людини надходить цілий комплекс
біологічно активних речовин, які добре засвоюються. Всмоктування, або
резорбція, лікарських речовин у лімфу і кров відбувається крізь шар
тканин.

У разі введення ліків через рот (рег оз) вже в ротовій порожнині вони
зазнають впливу слини та частково всмоктуються. У кислому середовищі
вмісту шлунка лікарські речовини загалом всмоктуються повільно.
Більшість із них з шлунка переходить у тонку кишку, звідки вони головним
чином потрапляють у судини через систему ворітної вени та надходять у
печінку. Там вони можуть затримуватися, змінюватися та знешкоджуватися.
З печінки лікарські засоби надходять у загальну систему кровообігу та
транспортуються до тканин і клітин. Лікарські речовини тим швидше
накопичуються в органі (або тканині), що краще кровопостачання його.

Якщо лікарські речовини вводять за допомогою клізми або свічки, вони
потрапляють у загальний кровоплин, обминаючи печінку. При цьому їх дія
виявляється звичайно раніше, аніж у разі введення через рот.

Нанесені на слизову оболонку дихальних шляхів, ліки швидко всмоктуються
слизовою оболонкою та в альвеолах легенів. Альвеолярна тканина легко
проникна, добре розгалужені легеневі капіляри забезпечують надходження
біологічно активних речовин з легенів безпосередньо у кров. Діють ліки
значно швидше, ніж у разі введення їх у шлунок. Дуже зручно через легені
вводити лікарські засоби шляхом інгаляції.

Лікарські речовини всмоктуються і через шкіру.

Лікарські речовини або продукти їх перетворення з різною швидкістю
видаляються з організму через нирки (найчастіше) та залозами травного
каналу, а також через легені, шкіру (потові, сальні залози).

Лікарські речовини не спричинюють ніяких нових фізіологічних процесів,
що не властиві організмові, вони лише посилюють або ослаблюють існуючі.
Відповідно до цього їх поділяють на такі, що збуджують, стимулюють або
пригнічують.

Під стимуляцією розуміють активізацію функціональної діяльності або
процесів обміну речовин. Лікарські засоби активізують роботу центральної
нервової системи, гемопоез, процеси відновлення тканин, секреторну
функцію, ріст тощо. Багато які лікарські речовини пригнічують, тобто
ослаблюють, певні функції (або процеси).

Причинами багатьох захворювань можуть бути розлади регуляторної функції
нервової системи, ферментативних процесів, порушення обміну речовин.

Під час хвороби обмін речовин у клітинах змінюється, виникають
різноманітні порушення їх функцій. Тому під час лікування хворого слід
змінити надходження крові до ураженого органу, вплинути на обмін речовин
у ньому. Це досягається насамперед уведенням з їжею необхідних для
нормального перебігу обмінних реакцій незамінних амінокислот,
вуглеводів, рослинних жирів, а також інших біологічно активних сполук
рослин, через нестачу яких виникло порушення.По-друге, речовини, що
входять до складу лікарських рослин, мобілізують захисні природні сили
людського організму на боротьбу з хворобою, пригнічують хвороботворну
мікрофлору, що спричинює запалення та порушення діяльності окремих
органів і систем. По-третє, завдяки здатності рослин активізувати
потогінний, проносний, сечогінний, жовчогінний, відхаркувальний та інші
ефекти організм позбавляється відходів життєдіяльності, токсинів, що
утворюються під час недуги.

Деякі рослини впливають на центральну й периферичну нервову систему, від
стану якої залежить функціонування внутрішніх органів, а відтак і
здоров’я. Цей вплив може бути заспокійливим (седативним) або
збуджувальним, тонізуючим.

Седативні засоби (від лат. зесіа^іо — заспокоєння) використовують для
лікування нервових хвороб. Вони посилюють процеси гальмування або
зменшують процеси збудження в нервовій системі, полегшують настання сну
та поглиблюють його. Заспокійливі засоби призначають у разі нервового
збудження, виснаження нервової системи після перенесених стресів та
потрясінь, для зменшення болю. З рослин переважно седативним впливом
володіють валеріана лікарська, лаванда вузьколиста, меліса лікарська,
м’ята перцева, хміль звичайний, синюха блакитна, собача кропива звичайна
та ін.

Ослаблюють процеси збудження або посилюють процеси гальмування в
центральній нервовій системі протисудомні засоби. їх використовують для
лікування епілепсії, спазмофілії у дітей. При судомних явищах
призначають настоянку кореня валеріани лікарської, шоломниці
байкальської, півонії незвичайної, трави зайцегуба п’янкого, рути
запашної, підмаренника справжнього, чебрецю звичайного, екстракт
пасифлори рідкий тощо.

Збуджувальні засоби стимулюють роботу окремих органів чи організму в
цілому. Вони активізують центральну нервову систему, сприяють роботі
серця, органів травлення і дихання, підвищують гостроту зору, слух тощо.
До них належать препарати женьшеню, аралії маньчжурської, елеутерокоКа
колючого, лимонника китайського, родіоли рожевої, заманихи високої,
тирличу жовтого, а також чай, кава, какао та ін.

Спазмолітична дія рослин виявляється у зниженні тонусу та знятті спазмів
гладеньких м’язів бронхів, травного каналу, жовчних проток та жовчного
міхура, сечоводів, сечового міхура й кровоносних судин. Призначають при
виразковій , жовчнока-м’яній та сечокам’яній хворобах, спазмах шлунка,
спастичному коліті, холециститі, гострому панкреатиті, бронхіальній
астмі, при дисменореї, болю, зумовленому спазмом кровоносних судин.
Виявляючи антисиазматичну дію, вони тамують біль. Як спазмолітичні
засоби використовують плоди ганусу звичайного та аммі зубної, листки
беладонни лікарської, траву рути запашної, перстачу гусячого, чебрецю
звичайного, чистотілу звичайного, хвилівника звичайного, звіробою
звичайного, м’яти перцевої та ін.

Основними лікарськими засобами, які виявляють кардіотонічну дію і
використовуються для лікування серцевої недостатності, є препарати
рослин, що містять серцеві глікозиди: листки наперстянки, трава
горицвіту весняного, конвалії травневої, жовтушника сіруватого, олеандра
звичайного, строфанту та ін. Після всмоктування серцеві глікозиди з
кров’ю розносяться по організму, фіксуються в тканинах, накопичуючись
переважно у серцевому м’язі. Вони тонізують його роботу, заспокійливо
діють на центральну нервову систему, посилюють сечовиділення, зменшують
набряки, що пояснюється головним чином поліпшенням кровообігу. Серцеві
глікозиди, особливо ті, що містяться в листках наперстянки, повільно
виводяться з організму і кумулю-ються (накопичуються). Тому треба суворо
дотримувати дози. Залежно від перебігу хвороби та ускладнень дозу їх
зменшують або повністю відміняють препарат.

У регулюванні процесів обміну в організмі важлива роль належить залозам
внутрішньої секреції — підшлунковій, щитовидній, наднирковим, статевим
та гіпофізу. Вони виробляють гормони — біологічно активні речовини, які
надходять у кров і регулюють ріст та розвиток організму, всі види обміну
речовин, сприяють підвищенню опірності до несприятливих чинників.

Деякі біологічно активні сполуки, що містяться в лікарських рослинах,
впливають на організм подібно до гормонів тваринного походження.

Гормони кори надниркових залоз впливають на водний, мінеральний,
азотистий, вуглеводний, жировий обміни, виявляють протизапальну,
протиалергічну, антитоксичну дію. У разі зниження функції кори
надниркових залоз як протизапальний засіб, що діє за типом
кортикостероїдів, використовують препарати кореня солодки голої. їх
призначають при системному червоному вовчакові, склеродермії, алергічних
дерматитах, пухирчатці, екземі, нейродерміті та ін. Речовини, що
містяться в солодці голій, нормалізують мінеральний обмін, порушений
унаслідок хронічної недостатності кори надниркових залоз (хвороба
Аддісона). Поліпшують функціональний стан, стимулюють роботу кори
надниркових залоз також препарати трави астрагалу шерстистоквіткового,
коренів алтеї лікарської, листків смородини чорної, трави хвощу
польового, череди трироздільної тощо. Затримують процеси виснаження
надниркових залоз препарати кореня родіоли рожевої.

Гормони щитовидної залози впливають на всі види обміну, активність
ферментних систем, стимулюють ріст та розвиток організму. Дийодтирозин є
складовою частиною тироксину — гормону щитовидної залози, який регулює
загальний обмін речовин у організмі. Він міститься у дроці красильному,
мосі ісландському, нетребі колючій, ламінарії цукристій тощо.
Використовують його для лікування хвороб щитовидної залози та нирок, що
супроводжуються підвищенням виділення оксалатів та фосфатів із сечею.
Гальмує підвищену функцію щитовидної залози екстракт трави горобейни-ка
лікарського.

Інсулін — гормон підшлункової залози, який регулює вуглеводний обмін.
Нестача його в організмі призводить до тяжкої недуги — цукрового
діабету. У багатьох рослинах виявлено інсуліноподібні речовини, які
застосовуються для лікування цієї хвороби. Так, вони входять до складу
трави козлятника лікарського, цикорію дикого, коренів кульбаби
лікарської, оману високого, лопуха великого, листків горіха волоського,
кропиви дводомної тощо.

У багатьох рослинах, зокрема в листках шавлії лікарської, шишках хмелю
звичайного, траві суріпиці звичайної, талабану польового та інших,
виявлено речовини, що діють подібно до гормональних сполук статевих
залоз. Препарати шавлії лікарської та хмелю звичайного використовують у
разі гііюменструального синдрому, що розвинувся на грунті естрогенної
недостатності яєчників, альгодисменореї. Суріпиця звичайна посилює
статеву діяльність та сприяє продукуванню сперми. Талабан польовий
призначають при запаленні яєчників, для стимуляції статевої функції,
активізації менструального циклу. Відвар трави діє абортивно.

З порушенням функцій ендокринних залоз у дітей часто пов’язано ожиріння.
У дітей нерідко знижена секреція гормонів щитовидної та статевих залоз.
Найбільшою мірою ожиріння виражене за порушення функцій гіпофіза. Для
його нормалізації призначають відвар кореня солодки голої та женьшеню.

У деяких рослинах містяться речовини, які нормалізують функції багатьох
ендокринних залоз. До таких рослин належать медунка лікарська, звіробій
звичайний, родіола рожева, солодка гола, елеутерокок колючий, женьшень,
мильнянка лікарська, вовчак польовий.

Численна група лікарських рослин впливає на обмін речовин, посилюючи
сечогінний, потогінний, проносний, жовчогінний вплив, регулюючи функції
ендокринних залоз. У народній медицині їх називають кровоочисними. Це
пирій повзучий, береза бородавчаста, фіалка триколірна, хвощ польовий,
кропива дводомна, хміль звичайний, крушина ламка, терен звичайний,
подорожник великий, кукурудза звичайна, кульбаба лікарська та ін.

Сечогінні засоби стимулюють виділення сечі. Під їх впливом розширюються
судини в нирках, посилюється приплив до них крові, знижується тонус
сечовивідних шляхів і полегшується сечовиділення. Сечогінну дію
виявляють трава споришу звичайного, хвощу польового, остудника голого,
фіалки триколірної, дроку красильного, листки мучниці звичайної, берези
бородавчастої, брусниці звичайної, деревію звичайного, корені оману
високого, любистку лікарського, первоцвіту весняного, марени красильної,
крайові пелюстки волошки синьої, приймочки зі стовпчиками кукурудзи
звичайної тощо. їх призначають у разі затримки води в організмі,
набряків, зумовлених серцево-судинною, нирковою або печінковою
недостатністю, а також для видалення токсичних продуктів обміну та
сечових каменів.

Жовчогінні засоби прийнято ділити на дві групи: засоби, що посилюють
утворення жовчі, та засоби, які сприяють виділенню жовчі з жовчного
міхура у кишечник. Жовч, що утворюється в печінці і нагромаджується у
жовчному міхурі, виділяється в дванадцятипалу кишку. Вона містить
ферменти, що розщеплюють жири, послаблює дію бактерій (навіть
мікобактерій туберкульозу) і вірусів, посилює перистальтику кишок. За
недостатньої секреції жовчі їжа не перетравлюється належним чином, а в
жовчному міхурі відбуваються кристалізація жовчних кислот з утворенням
піску і каменів, застій жовчі. Посилюють секрецію жовчі, сприяють
відходженню її, очищають жовчні протоки препарати суцвіття цмину
піскового, приймочок зі стовпчиками кукурудзи звичайної, коренів
кульбаби лікарської, трави парила звичайного, коренів марени красильної,
трави полину гіркого, деревію звичайного, хвощу польового, ласкавця
золотистого та ін. Жирні олії, наприклад маслинова, соняшникова,
кукурудзяна, також сприяють секреції жовчі, знімають спазм і розріджують
власне жовч. Жовчогінні засоби поліпшують процеси травлення, видалення з
жовчовивідної системи мікроорганізмів, слизу та піску, сприяють
ліквідації застійних та запальних явищ у печінці й жовчному міхурі.

Проносні засоби посилюють перистальтику та секреторну функцію кишечнику,
розріджують фекальні маси, прискорюють спорожнення кишечнику. їх
призначають при запорі, гострому отруєнні, гельмінтозі. Сольові проносні
(натрію сульфат, магнію сульфат, карловарська сіль) рекомендують при
харчових отруєннях, коли треба швидко вивести отруту з органів
травлення, а також для вигнання глистів. Під їх впливом накопичується
вода у кишечнику, вміст його розріджується, перистальтика посилюється й
калові маси швидко виводяться. Ефект звичайно настає через 4 — 6 год
після прийому. Для прискорення дії сольових проносних їх запивають
достатньою кількістю води.

Проносні рослинного походження (порошок та екстракт кореня ревеню,
відвар та екстракт кори крушини ламкої, настій листків сени) призначають
при запорі. Діючі речовини подразнюють рецептори кишечнику, посилюють
його перистальтику, особливо товстої кишки, стимулюючи спорожнення.
Проносний ефект настає через 8—10 год, коли у товстій кишці
нагромаджується потрібна для послаблення кількість діючих речовин. Жирні
олії, прийняті всередину, теж розріджують калові маси та прискорюють їх
просування травним каналом. Рицинова олія пом’якшує, а в лужному
середовищі тонкої кишки подразнює нервові закінчення та посилює
перистальтику. Проносний ефект настає звичайно через 5 — 7 год.

Проносна дія морської капусти пов’язана зі здатністю її набухати та,
збільшуючись у об’ємі, подразнювати рецептори слизової оболонки
кишечнику. Призначають як легкий проносний засіб при хронічному
атонічному запорі.

Для видалення шкідливих продуктів обміну речовин через шкіру
використовують потогінні засоби. Популярними потогінними та
жарознижувальними засобами справедливо вважаються липовий цвіт, квітки
бузини чорної, плоди малини звичайної, трава материнки звичайної,
підбілу звичайного, кора верби білої, кореневища оману високого тощо.
Внаслідок підвищеного потіння розвантажуються нирки, поліпшується
діяльність серця, активізуються кровообіг та обмінні процеси.

В’яжучими називають речовини, які зменшують чутливість до подразнення та
проникність тканин. Вони, мов захисним панцирем, укривають певну ділянку
слизової оболонки або шкіри. Ослаблення больових відчуттів, місцеве
звуження судин, гальмування секреції, а також безпосереднє ущільнення
клітинних мембран сприяють зменшенню запальної реакції. Вступаючи в
контакт з білковими речовинами мікроорганізмів, в’яжучі речовини
негативно впливають «а їх життєдіяльність, що має велике значення під
час лікування запалення. В’яжучі речовини містяться в корі дуба
звичайного, калини звичайної, вільхи сірої, кореневищах родовика
лікарського, перстачу прямостоячого, коренях бадану товстолистого, траві
водяного перцю, грициків звичайних, шавлії лікарської, листках мучниці
звичайної, насінні щавлю кінського, плодах чорниць та черемхи звичайної.
Вони захищають слизову оболонку органів травлення від подразнення,
нормалізують випорожнення при проносі, зупиняють кровотечу. їх
застосовують тоді, коли треба ущільнити шкіру та слизові оболонки,
зменшити діяльність залоз. Ними обробляють свіжі подряпини, рани.

Слизисті речовини, що мають велику в’язкість, знижують чутливість
нервових закінчень, прискорюють гоєння запального процесу. Введені
всередину, зокрема при отруєнні, вони обволікають слизову оболонку,
діють протизапально, головним чином у шлунку та початковому відділі
кишечнику, а в подальшому — як легке проносне. Слизисті речовини містять
корінь алтеї лікарської, насіння льону звичайного, слань ісландського
моху, крохмаль.

Відхаркувальні засоби сприяють видаленню харкотиння (бронхіального
секрету) з дихальних шляхів. Препарати приймають як усередину, так і у
вигляді інгаляції. Під їх впливом у легенях відбувається утворення та
розрідження харкотиння, нагромадження його у великих бронхах і трахеї,
звідки воно легше видаляється під час кашлю. Кашель сприяє очищенню
дихальних шляхів від продуктів запалення, мікробів тощо, які видаляються
разом із слизом.

Але кашель має бути вологим, бо сухий тривалий кашель небезпечний,
оскільки може сприяти розвитку емфіземи легенів, порушенню роботи
серцево-судинної системи. Харкотиння, яке затрималося в легенях, може
нагноїтися та призвести до тяжких ускладнень. Відхаркувальну дію мають
препарати трави чебрецю звичайного, коренів солодки голої, синюхи
блакитної, первоцвіту весняного, плодів ганусу звичайного та фенхелю
звичайного, квіток дивини скіпетровидної, алтеї лікарської, трави
деревію звичайного, ромашки лікарської, медунки лікарської, хвощу
польового, споришу звичайного, термопсису ланцетовидного, подорожника
великого, буквиці лікарської та ін.

Блювотні засоби дітям призначають рідко, адже блювання у них звичайно
буває мимовільним. Подразнення задньої стінки глотки у дітей
супроводжується блюванням, що у разі потреби й роблять, особливо з
одночасним прийомом теплої води. У разі гострого отруєння, аби
стимулювати блювання, призначають гірчичне борошно, порошок трави
копитняка європейського.

Для поліпшення апетиту та шлункового травлення дітям у малих дозах
призначають гіркі речовини. Подразнюючії смакові рецептори слизових
оболонок ротової порожнини та язика, вони рефлекторним шляхом посилюють
секрецію шлункового соку, підвищують апетит, поліпшують травлення. У
разі прийому за 15 — 20 хв перед їдою препаратів з трави полину гіркого,
золототисячника звичайного, коренів тирличу жовтого, цикорію дикого,
кореневища аїру тростинового, оману високого, слані ісландського моху
нормалізується апетит, усувається відчуття переповнення та тиснення у
шлунку, припиняються печія, відрижка, бродіння та здуття живота,
посилюється перистальтика кишок.

Адсорбенти призначають усередину в разі утворення газів унаслідок
бродіння, при токсикозі, отруєнні, а зовнішньо — при мокнучій екземі,
виразках тощо. Адсорбція — поглинання (вбирання у себе) газу або
розчиненої речовини рідиною чи твердим тілом. Адсорбентами є активоване
вугілля, порошок деревного вугілля, біла глина (каолін).

Антибактеріальними, протимікробними називають лікарські речовини, які
різною мірою пригнічують життєдіяльність мікробів. Одні з них
спричинюють загибель мікроорганізмів (бактерицидні, бактеріолітичні),
інші лише затримують їх розвиток та раз-множення (бактеріостатичні).

Фітонциди — різноманітні за хімічним складом та дією сполуки, які
гальмують розвиток та вбивають бактерії, найпростіші й гриби. Одночасно
вони підвищують захисні сили організму, прискорюють регенеративні
процеси, регулюють секреторну функцію травного каналу, стимулюють
серцеву діяльність тощо.

Фітонциди часнику знищують стафілококи, стрептококи, бактерії, що
спричинюють черевний тиф, дизентерійну паличку та багато інших мікробів.
Леткі фітонциди хвої ялиці та багна звичайного згубно діють на
стафілококи, стрептококи, дифтерійну та коклюшну палички. Фітонциди
евкаліпту кулястого пригнічують вірус грипу, стафілококи, які витривалі
до антибіотиків, мікобактерії туберкульозу, дизентерійні амеби, паличку
черевного тифу. Широким спектром протимікробної активності володіє
настоянка бруньок берези білої, тополі чорної та осики звичайної. Відомо
близько тисячі рослин, що містять фітонциди.

Фітонциди використовують для лікування та профілактики грипу й
аденовірусних інфекцій, ангіни, захворювань органів травлення, ротової
порожнини, гнійних процесів різної локалізації тощо.

Протигельмінтними засобами називають лікарські речовини, що їх
використовують для виведення з організму гельмінтів (глистів). Створюючи
несприятливі умови для паразитів, вони зумовлюють їх загибель або
заклякання (оглушення), і паразити намагаються активно вийти з
кишечнику. Використання проносних засобів сприяє вигнанню глистів.
Активними глистогінними засобами є трава пижма звичайного,
золототисячника звичайного, корені тирличу жовтого, насіння гарбуза
звичайного, корені папороті чоловічої та ін.

Більшість захворювань супроводжується інтоксикацією (отруєнням)
організму. Це свідчить про різке посилення процесів білкового розпаду,
зниження детоксикаційної функції печінки та нирок. Симптоми інтоксикації
різноманітні: загальна слабкість, підвищена втомлюваність, зниження
апетиту, нудота, блювання, блідість, сухість слизових оболонок,
пітливість, гарячка, біль у м’язах, головний біль, розлад сну, анемія
тощо.

Для зменшення інтоксикації треба знизити концентрацію токсичних речовин
у крові та вивести їх із організму. З цією метою призначають проносні
препарати, які очищають кишки та запобігають усмоктуванню токсичних
речовин. Для зв’язування токсичних речовин у кишечнику дають препарати
насіння льону звичайного, насіння та трави подорожника великого та ін.
За допомогою сечогінних та потогінних засобів стимулюють виведення
токсичних продуктів із сечею та потом. Наприклад, препарати квіток терну
колючого очищують організм насамперед завдяки стимуляції роботи нирок,
кишечнику й потових залоз.

Найважливіша роль у підтриманні динамічної сталості внутрішнього
середовища та функцій організму належить імунній системі. Найкращими
лікувальними препаратами вважаються ті, які стимулюють власні захисні
сили організму — фагоцитоз (процес активного захоплювання та поглинання
мікроорганізмів, зруйнованих клітин та сторонніх частинок фагоцитами),
здатність спричинити специфічну імунну відповідь, антибіотичні та
регенеративні процеси.

Стимулюють опірність організму фітонциди, вітаміни, полісахариди,
мікроелементи (цинк, мідь, кобальт, селен). Вони містяться у паростках
злакових культур, соку подорожника великого, настоянці кореня ехінацеї
пурпурової та ін.

Адаптогени підвищують загальну опірність організму щодо дії багатьох
травмів-них агентів, у тому числі й до іонізуючої радіації. До
найефективніших адаптогенів належать препарати елеутерокока колючого,
женьшеню, лимонника китайського. Біости-муляторами є сік алое
деревовидного та каланхое пірчастого, апілак (суха речовина природного
бджолиного маточкового молочка). Вони тонізують організм, нормалізують
кровообіг, дихання і травлення, підвищують здатність організму людини
пристосовуватися до стресових ситуацій.

Під час лікування більшості захворювань, особливо хронічних, ефективніше
діють суміші рослин, які призначають на тривалий строк. У них містяться
різноманітні біологічно активні речовини, що вкрай потрібні для
нормалізації процесів обміну. Треба пам’ятати, що діючі речовини
розподіляються в рослинах не рівномірно, а накопичуються в певних
органах і в певну пору року.

ПЕРІОД МАКСИМАЛЬНОГО ФУНКЦІОНУВАННЯ ОРГАНІВ

У процесі лікування доцільно враховувати добову періодику функцій
організму людини та його чутливість до терапевтичних заходів.

Згідно з висновками східної медицини, у кожного органа людини є період
максимального функціонування: жовчний міхур — з 23-ї до 1-ї год, печінка
— з 1-ї до 3-ї, легені — з 3-ї до 5-ї, товста кишка — з 5-ї до 7-ї,
шлунок — з 7-ї до 9-ї, селезінка та підшлункова залоза — з 9-ї до 11-ї,
серце — з 11-ї до 13-ї, тонка кишка — з 13-ї до 15-ї, сечовий міхур — з
15-ї до 17-ї, нирки з 17-ї до 19-ї, судини статевих органів — з 19-ї до
21-ї, ділянка сонячного сплетення — з 21-ї до 23-ї години. Саме в ці
періоди лікувальні препарати справляють найбільший вплив.

Важливе значення мають форма виготовлення та метод застосування ліків.

СПОСОБИ ПРИГОТУВАННЯ ЛІКАРСЬКИХ ФОРМ З РОСЛИН У ДОМАШНІХ УМОВАХ

Багато лікарських рослин найефективніші у разі використання їх без
обробки, тобто в нативному стані. Саме в щойно зірваній рослині
містяться в активному стані всі діючі речовини, у тому числі й ферменти.
Через деякий час після зрізування рослини ферментативні процеси
змінюються. Ось чому досі не втратив значення спосіб використання
свіжих, щойно зірваних рослин. Свіжі рослини використовують у їжу, жують
під час запалення слизової оболонки ротової порожнини, прикладають до
зуба або ясен у разі зубного болю, до уражених хворобливим процесом
ділянок шкіри тощо.

Препарати із свіжих рослин мають чіткіше виражені терапевтичні
властивості, ніж аналогічні препарати з висушених лікарських рослин.

Рослинні соки — ефективна лікарська форма. Для їх одержання свіжі
частини рослин подрібнюють, загортають у льняне полотно і кладуть під
прес, бажано з дубової деревини. М’ясорубки та металеві соковижималки
використовувати не рекомендують, бо діючі речовини рослин можуть
вступити в реакцію з металом і змінити свої лікувальні властивості. Якщо
рослина містить невелику кількість соку або сік тягучий, то після
подрібнення до сировини додають невелику кількість води і залишають на 6
—8 год; лише після цього вичавлюють сік. Для смаку та тимчасового
консервування до соку додають цукровий сироп. З метою тривалого
зберігання сік заливають тонким шаром олії, тримають у темній скляній
посудині.

Консервувати соки можна і в такий спосіб: до 85 частин соку додати 15
частин спирту етилового, поставити на водяну баню при температурі 75 —
78 °С на 30 хв. Потім швидко охолодити посудину із соком під проточною
водою. Проте лікувальні властивості соків у разі їх консервування значно
втрачаються. У міру можливості дітям треба давати свіжоприготовані соки.

Для лікування застосовують суміші висушених частин рослин (корені, кора,
листки, квітки, плоди, надземна частина) у вигляді дрібно нарізаних або
спорошкованих препаратів.

Суміші належать до старовинних лікарських форм. Згадки про них
зустрічаються у арабських авторів. Вони були відомі також у
давньогрецькій медицині.

Для приготування суміші рослинну сировину подрібнюють за допомогою
ручного різака до однакової консистенції, інакше більші частинки
скупчуються угорі, а дрібні — внизу, що порушує однорідність. Потім
суміш ретельно перемішують. Насіння льону звичайного додають до суміші
цілим. Щільні листки мучниці звичайної, евкаліпту кулястого, розмарину
справжнього товчуть. Суміші у вигляді настоїв або відварів призначають
усередину або для введення в пряму кишку, використовують для компресів,
припарок, присипок, ванн тощо. Інколи суміші лікарських трав настоюють
на спирті етиловому.

Курильні суміші призначають для куріння. У гільзи набивають подрібнену
рослинну сировину, найчастіше листки. Дим та пара “цигарок” , що містять
леткі речовини, які утворюються під час згорання, безпосередньо
надходять у легені.

Порошки — перетерта на дрібні сипкі частинки сировина лікарських рослин.
Сировиною для порошків можуть бути листки, трава, кора, корені, плоди,
висушені соки, органи тварин, глина тощо. Що краще подрібнений порошок,
то більшою мірою він усмоктується та в максимальній кількості
концентрується у крові. Під час приготування складних порошків особливо
важливо домогтися однорідності, тобто співвідношення складових частин
має бути однаковим у будь-якій порції суміші. Порошки рослинного
походження —ефективна лікарська форма, адже під час подрібнення
лікарський засіб не зазнає будь-якого хімічного впливу.

Багато хто з фітотерапевтів надає перевагу порошку з листків наперстянки
пурпурової, вважаючи, що діючі речовини, які входять до її складу,
меншою мірою змінюються, аніж у разі інших методів обробки. Порошки, що
мають неприємний смак або запах, готують у облатках, які виготовляють з
крохмалю. З одержаного крохмального клейстера роблять тонкі пластинки, і
у крохмальну капсулу кладуть порошок.

Порошки приймають усередину, використовують як присипку, для вдування в
ніс, вухо, носоглотку, для чищення зубів, виготовлення розчинів
(полоскання, спринцювання), а також для присипання ран, виразок. Порошок
звичайно насипають на язик і запивають водою. Нерідко його додають до
їжі, особливо для лікування дітей молодшого віку.

Водні витяжки: настої та відвари. Ще в часи Галена, тобто близько 1800
років тому, намагалися шляхом обробки рослин рідинами одержати зручні
для використання форми. Особливо наполегливо захищав ідею заміни
цілісних рослин витяжками з них Парацельс, презирливо називаючи траву
“супною приправою”.

Для приготування водних витяжок використовують дистильовану воду. Солі
кальцію, що містяться у звичайній воді, можуть утворити з кислими
речовинами, які входять до складу рослин, важкорозчинні сполуки, котрі
утруднюють процес екстракції. Звичайна вода залежно від ступеня
жорсткості її має, окрім того, слабко лужну реакцію. Лужна реакція
сприяє розкладу багатьох цілющих речовин (таніди, глікозиди, солі
алкалоїдів та ін).

Препарати з рослин готують у глиняному, фарфоровому або емальованому
посуді. Для фільтрування використовують фільтрувальний папір, скляні
фільтри, лійки, а для проціджування — вату, вату в комбінації з марлею,
полотно.

Водні витяжки нестійкі, вони швидко псуються внаслідок розвитку
мікроорганізмів та процесів бродіння. Тому їх готують щоденно, іноді на
2-3 доби, але зберігають у холодильнику.

Для приготування водних настоїв та відварів рослини подрібнюють. Таким
чином руйнується клітинна оболонка, і розчинник краще проникає в клітини
та витягає біологічно активні речовини.

Важливо враховувати хімічний склад оболонки: що більше в ній
водонерозчин-них речовин (наприклад, у листках мучниці), які
перешкоджають проникненню води, то тонше треба подрібнювати листки.

Листки та квітки подрібнюють до 5 мм (листки мучниці — до 1 мм), стебла,
кору, кореневища, корені —до 3 мм, плоди та насіння — до 0,5 мм.

Настої та відвари готують з розрахунку 10 частин лікарської сировини на
100 частин води. Виняток становлять настої та відвари трави горицвіту
весняного, кореневища з коренями валеріани лікарської, маткових ріжків
тощо, які готують з розрахунку 1:30. Настої та відвари сильнодіючих
речовин готують з розрахунку 1:400.

Водні витяжки можна приготувати за допомогою холодної (15 —25 °С),
теплої (35—45 °С) води або окропу. Холодну воду використовують для
витяжки летких речовин або таких, що легко змінюються під час кипіння
води. Зважаючи на малу швидкість дифузії при низькій температурі,
настоювати треба не менше 4 год (частіше 6 — 8 год).

Для приготування настою подрібнену рослинну сировину заливають холодною
водою, витримують на водяній бані 15 хв, перемішуючи, після чого
охолоджують 45 хв і проціджують. Якщо рослини містять ефірну олію
(кореневища валеріани лікарської, листки м’яти перцевої, шавлії
лікарської тощо), то процес нагрівання триває менше. Нагрівають у щільно
закритому посуді.

У народній медицині для приготування настою лікарську сировину заливають
окропом і всю ніч парять у духовці, поступово охолоджують. Уранці
проціджують і використовують протягом дня.

Для приготування відвару подрібнену рослинну сировину заливають холодною
водою, витримують протягом 30 хв на киплячій водяній бані або на малому
вогні, після чого рідину фільтрують ще теплою. Відвари з листків
мучниці, кори дуба звичайного, кори крушини ламкої, кореневища ревеню,
що містять дубильні речовини, проціджують одразу після підігрівання.

Для одержання витяжок з лікарських рослин застосовують метод водяної
бані. Беруть дві емальовані каструлі місткістю 1,5 — 2 л та до 1 л. У
більшу каструлю наливають до 2/3 води, в меншу кладуть добову дозу
подрібнених лікарських рослин, заливають відповідною кількістю води і
накривають кришкою. У більшу каструлю з водою вставляють меншу з зіллям
так, щоб рівень води в більшій не доходив до країв внутрішньої на 10 см,
ставлять на вогонь. Для одержання настою кип’ятити воду 15 хв, для
одержання відвару — 30 хв. Охолоджувати при кімнатній температурі настої
не менше 45 хв, відвари — 10 хв. Після охолодження залишки лікарської
сировини віджимають.

Для одержання витяжок з ефіроолійної сировини посуд обов’язково
накривають кришкою, запобігаючи тим вивітрюванню ефірної олії. Рослини,
що містять велику кількість слизу, заливають холодною водою або на
нетривалий час окропом. Такі водні витяжки відрізняються від настоїв та
відварів високою в’язкістю. Наприклад, насіння льону звичайного
заливають окропом у співвідношенні 1:30, посуд закривають пробкою,
струшують протягом 15 хв, після чого проціджують настій через марлю.
Оскільки слиз міститься у зовнішньому шарі оболонки насіння,
подрібнювати його не потрібно.

Настої та відвари п’ють охолодженими, а ті, що містять потогінні та
сечогінні речовини, — теплими або гарячими.

Настоянка — спиртова витяжка з лікарської сировини. Для одержання
настоянки подрібнену лікарську сировину заливають певною кількістю
спирту етилового. Він є добрим розчинником багатьох біологічно активних
речовин (алкалоїдів, глікозидів, ефірної олії, смол), які розчиняються у
воді лише у незначній кількості. Спирт гірше за воду приникає через
клітинну оболонку. Що нижча концентрація спирту, то легше він проникає в
середину клітини.

Настоянки готують у такий спосіб: подрібнену рослинну сировину заливають
40 — 70 % спиртом етиловим, настоюють 7 — 14 діб, періодично струшуючи.
Готують їх у добре закритій посудині з темного скла, яку тримають у
захищеному від прямих сонячних променів місці при температурі 15 — 20
°С. Екстракція відбувається тим інтенсивніше, що частіше та енергійніше
струшують посуд з рідиною. Проціджують через фільтрувальний папір,
залишок сировини віджимають. Звичайно для одержання настоянки з
несильнодіючої сировини (трава собачої кропиви серцевої, звіробою
звичайного, кореневище з коренями валеріани лікарської тощо) беруть 20 г
сировини на 100 г спирту етилового, а з сильнодіючої (трава конвалії
травневої, корені переступня білого тощо) — 10 г сировини на 100 г
спирту етилового. Приймають настоянку краплями, іноді чайними ложками.
Застосовують її й для обробки уражених поверхонь.

Екстракт — рідка концентрована або згущена витяжка з лікарської
рослинної сировини. Готують його шляхом водної або спиртової екстракції
з подальшим частковим або повним видаленням рідини.

Для одержання водного екстракту подрібнену рослинну сировину заливають
окропом у співвідношенні 1:10, доводять до кипіння та уварюють на малому
вогні до 1/2—1/3 від початкового об’єму. Проціджують.

Рідкий екстракт у домашніх умовах можна приготувати на водяній бані під
нещільно закритою кришкою. Температура нагрівання рослинної сировини не
повинна перевищувати 100 °С. Густий екстракт одержують у разі упарювання
рідини до 1/4—1/8 від початкового об’єму. Для одержання сухого екстракту
відвар випаровують до стану губки, а після висихання перетворюють на
порошок.

Рідкі екстракти готують на 70 % спирті етиловому, рідше — на 40-50 %
(екстракт кори калини, трави деревію звичайного, кропиви жалкої) або на
20 — 30 % (екстракт трави чебрецю, кореневища бадану товстолистого).

Для приготування олійного екстракту, наприклад з верхівок трави звіробою
звичайного, 1 частину свіжої подрібненої сировини змішують з 10
частинами олії і нагрівають 3 год при температурі 60 — 80 °С. Після
цього витяжку зливають, траву віджимають, одержаний препарат фільтрують.
Використовують зовнішньо для лікування виразок, перев’язування ран, при
опіках, для втирання при ревматизмі.

Пілюлі — лікарська форма для внутрішнього вживання (маса— від 0,1 до 0,5
г, діаметр — до 8 мм). Це давня лікарська форма. Згадки про неї
зустрічаються в творах давньоримських авторів.

Пілюлі готують на меду, воску, воді та борошні. Дітям пілюлі найчастіше
готують на меду. Для цього рослинну сировину подрібнюють до порошку і
висипають у череп’яну тарілку. Відповідну кількість меду нагрівають до
кипіння, виливають у тарілку з порошком. Одержану масу вимішують до
консистенції густого тіста.

З одержаної маси виготовляють пілюлі різного розміру. Шматок “тіста”
кладуть між долонями й над столом розкачують так, щоб виходила рівна
тонка смужка, товщина якої залежить від бажаної величини пілюль (часто
1/3 см). Потім відщипують маленькі шматочки однакового розміру і надають
їм форми кульок.

Пілюлі виявляють свою дію після розпаду в органах травлення під впливом
шлункового та кишкового соків. Лікарська речовина, що входить до складу
пілюль, має бути точно дозована у кожній окремій пілюлі. їх не
призначають дуже маленьким дітям, а також тим, що перебувають у стані
непритомності.

Болюси — лікарська форма, яку готують подібно до пілюль, проте з м’якшої
маси, що здатна деформуватися у стравоході під час ковтання, полегшуючи
його.

Мазь — лікарська форма для зовнішнього використання, що має густу
консистенцію. До складу мазі входять лікарський засіб, який зумовлює
лікувальний ефект, і основа, тобто речовина або поєднання речовин, що
забезпечують потрібний об’єм та консистенцію. Основа не повинна
подразнювати тканини. Вона має швидко всмоктуватися шкірою або, навпаки,
рівномірно вкривати її. Очна мазь повинна швидко й рівномірно
розподілятися по роговій оболонці.

Однією з найкращих універсальних основ для мазі є свинячий жир, особливо
внутрішній (здір). Свіжий жир не подразнює шкіру. Лікарські речовини в
такій мазі легко вбираються шкірою. Мазь порівняно добре змивається
мильним розчином.

Яловичий жир за своїми властивостями нагадує свинячий, але він густіший
і гірше розмазується. Загальним недоліком жирів є те, що вони швидко
гіркнуть на повітрі, особливо в присутності води. Згірклі жири
подразнюють шкіру та слизові оболонки.

Як основу мазі використовують також ланолін та бджолиний віск.

Ланолін за хімічним складом близький до шкірного сала людини. Його
одержують під час виварювання свіжої вовни. Ланолін плавиться при
температурі 36 — 42 °С, добре всмоктується шкірою, не подразнює шкіру та
слизові оболонки. За тривалого зберігання, особливо в присутності води,
розкладається.

Недоліком ланоліну є його висока в’язкість та клейкість.

Бджолиний віск плавиться при температурі 63 — 65 °С. Білий віск
одержують відбілюванням жовтого воску на світлі. Для приготування мазі
використовують жовтий віск, бо білий віск подразнює шкіру або рану,
тобто діє як згірклий жир. Він посилює в’язкість мазі, поліпшує
просочування водних розчинів, хімічно стійкий.

Вазелін шкірою практично не всмоктується. Через це його використовують у
мазях тоді, коли треба запобігти висиханню поверхні шкіри (рани) або
нанести на шкіру лікарський засіб, що не призначений для впливу на
глибші шари її. Вазелін використовують для приготування очних мазей,
оскільки він не подразнює тканини.

Для приготування мазі рослинний порошок розчинюють у розплавленій
основі. Мазі готують різної концентрації: 10 г порошку лікарської
сировини на 100 г жиру (10 %) або 20 г на 100 г жиру (20 %).

Мазі використовують не лише для місцевого впливу, але й з метою
забезпечення проникнення лікарських речовин через шкіру у кров’яне русло
або лімфатичні судини для впливу на патологічні процеси у внутрішніх
органах (загальна дія). Іноді свіжі чи висушені рослини (траву звіробою
звичайного, квітки нагідок лікарських та ін.) відварюють у соняшниковій
олії. Збагачену таким чином олію призначають усередину та зовні.

Пластир — лікарська форма для зовнішнього застосування. Він має
консистенцію воску, липкий, при температурі тіла розм’якшується і
прилипає до шкіри. Пластирем називають також тканину, на яку наносять
пластирну масу. Пластирі використовують для фіксації, наприклад, руки у
нерухомому положенні, для захисту певної ділянки шкіри від шкідливого
впливу, для зближення країв рани, утримання на поверхні шкіри пов’язок,
при грижі, що випадає. Виготовляють також пластирі, які містять
лікарські речовини, котрі впливають на шкіру (мозольний пластир, пластир
з травою буркуну лікарського). Деякі пластирі містять лікарські засоби,
котрі через шкіру впливають на інші органи і навіть на весь організм
(перцевий пластир). Пластирі зберігають у сухому прохолодному місці.

Супозиторії (свічки) — тверда лікарська форма, призначена для введення у
пряму кишку чи піхву (песарії). Супозиторії, що тверді при кімнатній
температурі, перетворюються на рідину при температурі тіла (37 °С). Вони
виявляють як місцеву, так і загальну дію на організм. Усмоктуються
лікарські засоби у разі їх уведення в пряму кишку через лімфатичну та
венозну системи малого таза, причому медикаменти потрапляють
безпосередньо в кров’яне русло через гемороїдальні вени. Окрім того,
існує тісний зв’язок між нервами прямої кишки та матки. Завдяки цьому
ліки, що потрапляють через пряму кишку в складі супозиторіїв, впливають
і на матку. Якщо ж урахувати, що частина всмоктуваної з прямої кишки
лікарської речовини обминає печінку, то стає зрозумілим, що діють вони
інтенсивніше, аніж за призначення їх через рот.

Як основу для супозиторіїв використовують олію какао, яку одержують з
насіння шоколадного дерева. Вона плавиться при температурі 30 — 34 °С.
Як основу можна застосовувати сало з воском.

Виготовляють супозиторії в два етапи. Спочатку перемішують розплавлену
основу з певною кількістю спорошкованої лікарської рослинної сировини, а
потім ділять цю масу на окремі порції (дози) та надають їм певної форми.
Для цього з пергаментного паперу роблять конічні форми, розплавлену масу
виливають та залишають до охолодження. Для піхвових супозиторіїв кульці
надають форми “язичка”.

Краплі — різноманітні розчини та суміші, призначені для відмірювання
краплями. Очні краплі готують так: певну кількість лікарських речовин
розчиняють у половині потрібного об’єму води. Пропускають через фільтр,
промитий чистою дистильованою водою.

Потім до розчину додають воду до заданого об’єму _й знову фільтрують.
Очні краплі не повинні містити будь-яких часточок речовин. їх наносять
на кон’юнктиву та слизову оболонку повік. Під час приготування очних
крапель треба дотримувати особливої чистоти.

ОСОБЛИВОСТІ ВСМОКТУВАННЯ ТА ДОЗУВАННЯ ЛІКАРСЬКИХ ПРЕПАРАТІВ У ДІТЕЙ

Діти різного віку по-різному ставляться до ліків. Це треба враховувати
під час призначення лікарської речовини. Чималу роль при цьому відіграє
й спосіб приготування препарату.

У дітей грудного віку ліки всмоктуються в шлунку інтенсивніше, аніж у
дітей старшого віку, бо слизова оболонка у них тонка і містить більше
лімфатичних судин. З віком інтенсивність цього процесу знижується.

При розладах травлення, рахіті, зниженні артеріального тиску, гострих
інфекційних захворюваннях, високій температурі тіла може порушуватися
швидкість усмоктування ліків.

Прийом їжі часто погіршує всмоктування ліків із органів травлення, тому
більшість препаратів дітям призначають за 20 — 30 хв до їди. Лікарські
засоби, що подразнюють слизову оболонку шлунка, дають дітям
безпосередньо перед їдою, під час їди або відразу після неї, хоча при
цьому їх усмоктування та ефективність зменшуються.

За інгаляційного способу введення ліки діють як місцево, так і на весь
організм, причому усмоктуються вони також і слизовою оболонкою носа. Не
слід допускати впливу на слизові оболонки дихальних шляхів речовин, які
дуже подразнюють їх. З великою обережністю треба призначати дитині
аерозолі речовин, які розширюють бронхи.

Ректальний (через пряму кишку) спосіб уведення лікарських речовин
характеризується швидким усмоктуванням препаратів у прямій кишці. У разі
введення всередину деякі лікарські засоби спричинюють у дитини нудоту,
блювання, що сприяє швидкому їх виведенню із організму. Ці прояви
відсутні, коли ті самі ліки вводити у вигляді супозиторію. Проте у
дітей, особливо раннього віку, спостерігається недостатність
усмоктування, через що знижується ефективність препарату, збільшується
імовірність виникнення ускладнень, аж до інтоксикації. У разі спазму
сфінктера прямої кишки під час судом також неможливо ефективно
використовувати цей спосіб уведення.

Вирішувати питання про спосіб уведення лікарської речовини та її форму
повинен лікар, спираючись на особливості організму дитини.

Основним органом виведення лікарських речовин є нирки. У ранньому віці
видільна функція їх розвинена недостатньо. У дорослої людини в нормі за
4 год виводиться 95 % від уведеної рідини, а у дітей лише — 35 — 45 %.
Тому більшість ліків у дітей молодшого віку виводиться значно
повільніше, ніж у дітей старшого віку та у дорослих.

Характерною особливістю функціонування нирок у дітей грудного та
молодшого віку є та, що навіть вода і такі катіони, як натрій, калій,
магній та кальцій, повільно виводяться з організму. Тому в разі введення
за короткий період великої кількості рідини можуть виникнути набряк
мозку, судоми.

Дуже важливо дотримувати інтервалів між прийомом лікарських препаратів.
По досягненні лікувального ефекту дозу зменшують і визначають
підтримувальну дозу. За тривалого лікування дитини слід робити перерви
між окремими його курсами.

Про ефективність препаратів з лікарських рослин у дітей свідчить
практика використання їх для боротьби з різними хворобами. Проте одним
із найскладніших питань фітотерапії є дозування.

Критерії дозування ліків визначені науковою медициною досить чітко. Дози
підбирають з урахуванням віку дитини. Дітям віком до 2 років призначають
1/12— 1/8 дози дорослого, у 2 роки — 1 /8— 1 /4, від 3 до 4 років — 1
/6—1 /4, від 4 до 7 років — 1/3, від 7 до 14 років — 1/2, від 14 та
старшим — 2/3 дози дорослого.

Разом із тим немає стандартних організмів та стандартних реакцій на
ліки. У кожному конкретному випадку доза повинна відповідати не лише
віку та масі тіла, але й клінічному станові дитини. Точну дозу визначає
лікар.

Рослини, що містять сильнодіючі речовини, призначають у значно менших
дозах — відповідно до стану хворої дитини та першої реакції на них
організму.

Окрім дозування препаратів краплями, у мілілітрах тощо, ліки з рослинної
сировини часто призначають такими умовними мірками: “чайна ложка,
“десертна ложка”, “столова ложка”. Чайна ложка приблизно містить 5 мл
препарату, десертна — 10 мл, столова — 15 мл, чарка — 25 —30 мл, склянка
— 200 мл.

Треба бути особливо обережним у разі використання сильнодіючих та
отруйних рослин.

Лікарськими рослинами за потреби можна користуватися тривалий час
(упродовж років) без побоювання заподіяти шкоду, але при цьому їх треба
змінювати або робити перерву на 2 — 3 тиж через кожні 1—2 міс.
Невиправдано тривале використання одного й того самого рослинного
препарату може призвести до передозування його і появи патологічних
проявів. Це може спостерігатися навіть у разі використання популярних
рослин, котрі, як вважають досі, є зовсім нешкідливими (плоди шипшини
коричної, квітки ромашки лікарськоі, кореневища з коренями валеріани
лікарської тощо).

Лікування без небезпеки можливе лише тоді, коли ліки хворому призначає
фахівець, враховуючи індивідуальні особливості організму дитини.

ЗАРЯДЖЕННЯ ЕНЕРГІЄЮ ОРГАНІЗМУ ЗА ДОПОМОГОЮ ДЕРЕВ

Лікарські рослини — складний живий організм, що має багаті енергетичні
компоненти.

Для зцілення, нормалізації енергетичного потенціалу можна звернутися по
допомогу до дерев.

Для енергопостачання треба притулитися до дерева спиною, намагаючись
створити максимальний контакт між хребтом і деревом.

Для зняття стресу або сторонньої негативної енергетики до дерева слід
стати обличчям, притулитися до нього чолом. Ліву руку тримають на
дереві, праву кладуть зверху на лоб. Ноги на відстані 30 см від дерева.

У давнину люди вважали, що дерева поділяються на такі, що поглинають
енергію (вільха, осика, тополя, кактус), забираючи у хворого негативний
її елемент, і такі, що віддають (береза, гіркокаштан звичайний, верба,
дуб).

До наших часів зберігся календар друїдів, який стверджує, що знайти
потрібне дерево можна відповідно до дати народження людини.

Січень

1 2-11 Козоріг — Водолій — береза Липень 1-4 5-14 Рак — Лев

— клен

— ялина

— ялина

12-24 — в’яз 15-25 — в’яз

25-31

26-31 — сосна

— кипарис

Лютий Водолій — Риби Серпень Лев — Діва

1-3

4-8

9-18

19-29 — граб

— горобина 1—4 5-13 14-23 — липа

— тополя

— сосна

— кедр

— сосна 24-31 — яблуня

Березень Риби — Овен Вересень Діва — Терези

1 —2 — горіх волоський

1 – 10 — верба 3-12 — верба

11 -20 — лина 13-22 — лина

21 — дуб 23 — слива

22-31 — ліщина 24-30 — дуб

Квітень Овен — Тілець Жовтень 1-3 Терези — Скорпіон

— горіх волоський

1 -10 11-20 — горобина

— клен 4-13 14-28 — горобина

— клен

21-30 — горіх волоський 29-31 — горіх волоський

Травень Тілець — Близнюки Листопад 1-12 Скорпіон — Стрілець — ялина

1-14 — тополя 13-21 — гіркокаштан звичайний

15 — 24 — гіркокаштан звичайний 22-30 — ясен

25-31 — ясен

Червень 1-3 Близнюки — Рак — ясен Грудень 1

2-11 Стрілець — Козеріг

— кипарис

— тополя

4-13 14-24 — граб

— інжир 12-21 22 — інжир

— бук

25-30 — інжир, клен 23-31 — береза

Дерево може допомагати людині під час хвороби і негативного
енергетичного^ нападу. Його треба шукати у відлюдному місці.

Рослини, що оточують нас, мають споріднену із нашою енергію. Тому по
свої ліки не варто далеко ходити.Не поспішайте до аптеки по заморські
трави. Рослини з інших країн, можливо, й допоможуть, проте вони
перебудовуватимуть вашу енергетичну структуру, змінюватимуть ваш стан.
Приймаючи лікарські рослини з чужих країн, ми лікуємо тіло, проте
калічимо душу.

Трави не можна мити перед висушуванням, бо вода змиває не лише фізичний
бруд, але й убирає в себе інформацію про рослину, позбавляючи її
неоціненної цілющої енергії.

2. Лікувальне харчування

Лікувальне харчування — важливий компонент природного методу лікування.
Без нього не може бути раціонального лікування.

Слушні слова видатного лікаря Давньої Греції Гіппократа: “Ваша їжа має
бути ліками, а ліки — їжею”.

Роль лікувального харчування при різних захворюваннях неоднозначна.

При деяких захворюваннях у дітей (природжені порушення обміну,
ензимопатії) лікувальне харчування є єдиним методом терапії.

При харчовій алергії, цукровому діабеті, ожирінні лікувальне харчування
— один із основних методів лікування.

Повноцінне харчування з перших днів захворювання сприяє швидкому
одужанню, зменшує ризик розвитку ускладнень і рецидивів.

Насамперед дитину треба забезпечити достатньою кількістю білка.

При остеомієліті, ревматизмі в активній фазі, хронічному гепатиті,
тяжкій формі екземи доцільно збільшити кількість білка порівняно з
фізіологічними потребами за рахунок уведення в раціон сиру, м’яса, риби,
яєць, молока.

Кількість білка в дієті зменшують, наприклад, при гломерулонефриті.

У харчовому раціоні має бути достатня кількість жирів за рахунок олії,
вершкового масла. Кількість жирів зменшують при панкреатиті, цукровому
діабеті, ожирінні, гострих кишкових інфекціях. Залежно від захворювання
змінюється і кількість вуглеводів. Зменшення їх показано хворим на
ожиріння, цукровий діабет, алергічні захворювання; збільшення — хворим
із хронічними захворюваннями нирок.

Для лікувального харчування дітей велике значення мають забезпечення
вітамінами, регулювання мінерального складу дієти.

При захворюваннях травного каналу правильне харчування служить основою
лікування, адже саме в цих органах відбуваються первинна обробка та
засвоєння харчових продуктів, що надходять у організм.

При захворюваннях печінки, шлунка, кишечнику, підшлункової залози
лікувальне харчування призначають на певний період. Воно повинно бути
динамічним, що досягається призначенням щадної дієти під час гострих та
загостренні хронічних захворювань з поступовою відміною початкових
обмежень за поліпшення стану дитини з метою переходу на режим
повноцінного харчування. У період загострення з харчового раціону
вилучають продукти з гострим смаком, м’ясні, рибні, грибні бульйони,
копчення, такі, що містять грубу клітковину, тощо.

Дітям із захворюваннями нирок рекомендують різноманітне харчування. В
меню вводять варене нежирне м’ясо (хоча білка із сечею при цьому
виділяється трохи більше), але вилучають з нього м’ясні та рибні
бульйони. Корисні вершкове масло, маслинова олія, молочні продукти,
вегетаріанські супи, тушковані овочі, особливо страви з гарбуза. У разі
посилення набряків або зниження діурезу обмежують кількість солі чи
готують страви без солі.

Харчування дитини з серцевою патологією у стадію компенсації має бути
фізіологічно повноцінним. До раціону вводять продукти з достатньою
кількістю білка. Рекомендують варене м’ясо, адже в ньому менше
екстрактивних речовин, що збуджують нервову систему та стимулюють
функцію серця. Кількість солі зменшують, бо вона посилює спрагу та може
призвести до утворення прихованих тканинних набряків. Кількість рідини
обмежують до 1 — 1,2 л на добу (з урахуванням супів, молока, компоту,
киселю тощо). Забороняють міцні м’ясні, рибні бульйони, які можуть
спричинити прискорене серцебиття. Збільшують кількість продуктів, що
містять вітаміни С та В,.

Характер харчування при гострих інфекційних захворюваннях залежить від
загального стану дитини та стадії хвороби ( період розвитку хвороби, пік
хвороби, період одужання). У перші дні недуги, коли висока температура
тіла, дитина найчастіше відмовляється від їжі, проте через 2 — 3 доби
апетит поліпшується. Годувати дитину краще тоді, коли температура тіла
знижується. їжу слід давати невеликими порціями, не перегодовувати,
навіть якщо дитина не скаржиться на брак апетиту. При запорі в раціон
уводять продукти, які розріджують калові маси ( овочеві та фруктові
соки, мед, цукор), а при проносі вилучають з нього молоко, обмежують
кількість цукру. З раціону вилучають бульйони, міцний чай, каву. Хворий
повинен одержувати достатню кількість рідини, вітамінів та мінеральних
солей. На них багаті соки, журав-линовий морс, настій плодів шипшини,
смородини чорної, бульйони із овочів, овочеве пюре з невеликою кількістю
олії. В період одужання дієту розширюють, проте треба пильно стежити за
функцією кишечнику.

Дітям старшого віку раз на 7 —8 діб замість основної дієти призначають
розвантажувальні дні, зокрема молочні (3 — 4 склянки молока на добу),
сирно-молочні (З склянки молока та 300 г сиру), яблучні (до 1,5 кг яблук
на добу, краще у перетертому вигляді), овочеві та фруктові (по 300 г
овочів або фруктів 5 разів на добу).

Наприклад, у разі підвищення в крові вмісту білкових шлаків (велика
кількість залишкового азоту, сечовини) рекомендують цукрові дні: 5
склянок води або слабкого чаю з лимоном та 100 г цукру на добу. Вони
досить ефективні при захворюваннях нирок та печінки.

Проведення розвантажувальних днів у хворих на цукровий діабет з
ожирінням або без нього сприяє відпочинку інсулярного апарату. З цією
метою використовують овочеві, вівсяні або рисово-фруктові дні.

Під час проведення розвантажувальних днів дитині призначають постільний
режим та забороняють посилену розумову працю.

Характер харчування впливає на реактивну здатність організму та
схильність його до запальних процесів.

Будь-яка дієта, якщо її дотримувати тривалий час, нерідко призводить до
недостатності харчування, тобто дефіциту в організмі певних речовин. Під
час складання раціону, особливо в період хронічних захворювань, треба
вводити в достатній кількості продукти, що містять вітаміни, мінеральні
солі, а також велику кількість води. Вода сприяє очищенню організму від
токсичних речовин. Окрім того, інтоксикація часто супроводжується
блюванням та проносом, унасідок чого організм втрачає багато рідини і
зневоднюється.

Кількість води збільшують у раціоні також при інфекційних та інших
захворюваннях, що супроводжуються високою температурою тіла,
сечокам’яній хворобі та пієлонефриті, при сильному проносі й блюванні.
Протипоказаннями до цього є ослаблення серцевої діяльності, порушення
видільної функції нирок, скупчення великої кількості рідини у
порожнинах. За відсутності протипоказань треба вводити продукти, що
багаті на клітковину. Важливо враховувати й смаки та бажання дитини,
якщо це не суперечить медичним показанням.

Неабияку роль у лікувальному харчуванні відіграють рослини. Знаючи, які
корисні речовини містяться у рослинах та при яких захворюваннях їх
використовують, можна регулювати надходження до організму необхідних
біологічно активних речовин. Це збереже здоров’я, а за потреби допоможе
вилікувати різноманітні хвороби. Рослини — основні джерела вітамінів та
мікроелементів, дефіцит яких призводить до порушення процесів обміну,
особливо в організмі дитини.

Сирі овочі, фрукти та ягоди поліпшують процеси травлення, підвищують
засвоєння їжі тваринного походження. Це не лише їжа, але й ліки.

Рослинна їжа з великим вмістом клітковини сприяє посиленню перистальтики
та регулює спорожнення кишечнику. Якщо у дитини запор, їй рекомендують
їсти огірки, капусту, буряки, чорнослив, інжир, виноград, ізюм, фініки,
аґрус тощо. Лимони, смородина, сливи, журавлина, горобина, суниці,
яблука, банани теж поліпшують травлення.

Незамінні у лікувальному харчуванні яблука. Вони містять фруктозу,
глюкозу, вітаміни, яблучну та лимонну кислоти, досить багато солей калію
та заліза. Пектини (особливо печених яблук) адсорбують отруйні речовини,
знешкоджують та виводять їх із організму. А завдяки великій кількості
солей калію і таніну (такі яблука швидко темнішають на зрізі)
затримується утворення в організмі сечової кислоти. Тому яблука особливо
корисні хворим на подагру та сечокам’яну хворобу. Завдяки вмісту калію
яблука призначають хворим з ураженням печінки, при вадах серця з
набряками. Дуже потрібні вони взимку, коли доводиться харчуватися
“важкою”, багатою на білки їжею.

При захворюваннях серця корисні гранатовий сироп та яблучний джем. Добре
їсти також свіжі гранати, яблука, виноград.

Активно стимулюють кровотворення банани. До речі, їх використовують в
Індії при анемії у дітей. Протианемічними сильнодіючими “ліками”
вважаються і апельсини, які видаляють з організму або зв’язують шкідливі
речовини.

Харчові рослини — джерело багатьох мікроелементів, зокрема міді,
марганцю, цинку, кобальту, йоду тощо. За нестачі в організмі міді
нерідко розвивається недокрів’я у дітей. Мідь містять сушені яблука та
груші, вишні, марганець — яблука та сливи. Багато цих мікроелементів є у
бобових, листяних овочах, картоплі, буряках, кабачках.

У разі розумової перевтоми та перенапруження очей корисні яблука,
чорниці, банани, волоські горіхи, інжир, які містять легкозасвоювані
цукри.

Якщо ослаблена пам’ять, рекомендують волоські горіхи, інжир та ізюм, а
також мигдаль, яблука, які багаті на легкозасвоювані форми фосфору.

Завдяки наявності летких антимікробних речовин — фітонцидів, що діють
подібно до антибіотиків, чимало харчових рослин використовують як
протизапальні та протигрипозні засоби. Особливо багаті на фітонциди
цибуля, часник, хрін, гірчиця, брусниця. Фітонциди стимулюють захисні
сили організму хворого.

Від рівня імунітету, стану захисних сил організму залежить не лише
схильність до простудних захворювань, але й таких, як цукровий діабет,
алергія, інфекційні захворювання, рак.

Імунологічна недостатність — неминучий супутник хронічних процесів. Вона
посилюється при проживанні в екологічно забруднених районах.

Не існує єдиного засобу, “панацеї” для нормалізації внутрішнього
середовища організму, імунітету. З метою стимуляції імунобіологічних
механізмів призначають вітамінні чаї з плодів шипшини, горобини,
смородини чорної, трави та плодів суниць лісових, листків кропиви
дводомної; кукурудзяну, соєву та обліпихову олію. Ефективні також
продукти, що містять цинк (морська капуста, гречка, овес, квасоля,
горох, журавлина, чорниці, виноград, горіхи). Добре діють апікомплекс,
до складу якого входять мед, пилок та маточкове молочко, а також сік
подорожника великого з медом (1:1), молоді паростки злаків.

Злаки — основа життя. В лікувальному харчуванні широко використовують
зернові культури — пшеницю, ячмінь, рис, кукурудзу, гречку, просо. З
пророщених зерен можна готувати густі та рідкі каші, киселі, напої тощо.

Страви з цілісних зерен корисно поєднувати з фруктами, овочами, медом,
але не бажано вживати їх разом із яйцями, м’ясом, рибою, бобовими. Є
сотні рецептів народної медицини, де різні злаки використовують як ліки.
Проте при целіакії — хворобі, що виникає у дітей за нестачі ферментів,
які перетравлюють глютен, злакові (борошно, пшеничні, ячмінні, вівсяні
крупи , жито) вилучають із раціону, бо вони містять білки, до складу
яких входить глютен. Хворим рекомендують страви із гречаних, рисових,
кукурудзяних круп, соєвого борошна.

Найпростішим та легкодоступним методом підтримання здоров’я дитини є
правильне харчування, а найкращими ліками — натуральні продукти
харчування у тих збалансованих пропорціях, якими забезпечила їх Природа.

ОВЕС У ЛІКУВАЛЬНОМУ ХАРЧУВАННІ

Овес — найпопулярніший лікувальний злак. Тривалий час у давнину він був
основним хлібним злаком у німців, скандинавів та галів.

Оптимальне співвідношення вуглеводів, білків, жирів, вітамінів у зернах
вівса робить його незамінним дієтичним та лікувальним засобом, що має й
радіозахисні властивості. Овес містить макро- та мікроелементи, в ньому
більше, ніж у інших злаках, заліза, немало сірки, кремнію, калію,
фосфору.

Овес має загальнозміцнювальну, протизапальну, обволікальну, жовчо-,
сечогінну, заспокійливу, протисклеротичну та м’яку проносну дію.
Поліпшує склад крові, нормалізує обмін речовин, знижує рівень
холестерину та ліпідів у крові, видаляє з орга-нізму харчові токсини.
Допомагає при нервових розладах, підвищує імунітет та здатність
організму до самоочищення.

Для очищення організму беруть 150 г вівсяного борошна, варять його у 3 л
води, бажано без солі. їдять протягом дня, розділивши на 5 порцій. Це
доза для дітей, що старші за 12 років.

У разі гострого отруєння свинцем, ртуттю, грибами призначають дієту з
вівсяної каші. Вівсяні крупи вводять до харчового раціону й тих, у кого
хронічне отруєння свинцем.

Хворим на туберкульоз страви з вівса призначають як джерело кальцію та
фосфору.

Гіппократ для відновлення сил радив пити відвар вівса як чай. Відвар
вівса з медом — чудовий загальнозміцнювальний засіб.

Страви з вівсяних круп (каша, відвар або ріденький кисіль) рекомендують
при гепатиті, запаленні сечового міхура, затримці сечі у дітей, при
цукровому діабеті, жовтяниці, запаленні підшлункової залози,
захворюваннях органів травлення, туберкульозі легенів, гарячкових
станах, при енурезі, безсонні, розумовій перевтомі.

Суп із вівсяних крупів — корисна дієтична страва для дітей, що хворі на
скрофульоз, туберкульоз легенів. У оболонках вівса міститься речовина,
яка сприяє зниженню вмісту цукру в крові хворих на цукровий діабет.

У народі “вівсяне молочко” використовують як замінник материнського
молока.

Як загальнозміцнювальний засіб дітям готують вівсяну кашу з молоком: до
3/4 л спряженого молока всипати 1/2 склянки вівса, поставити у духовку
на 1,5 — 2 год. Або до 3 склянок молока додати 1 склянку вівсяних
пластівців, варити 15 хв, присмачити олією, медом.

Навесні як імуномодулятор використовують вівсяний напій: 1 склянку вівса
настояти на 2 л води температури 50 °С (але не вище за 52 °С) 12 год у
термосі. Процідити, на кожні 0,5 л настою додати 0,1 г аскорбінової
кислоти. Пити по 1/2—1 склянці 2 — 3 рази на день протягом місяця. Дітям
молодшого віку призначають у менших дозах.

Для приготування слизистого відвару 100 г вівсяних круп або пластівців
замочити на кілька годин у 1 л холодної води, потім варити доти, поки не
загусне. Вживати протягом дня.

Вівсяна каша: 1 склянку вівса залити 5 склянками води, варити до
загустіння. Додати близько 2 склянок молока, прокип’ятити, покласти 4
чайні ложки меду і знову проварити. їсти теплою.

У народі з вівса готують вівсяну киселицю. Зерна вівса товчуть,
заливають гаря-чою.водою і ставлять у тепле місце. Настій п’ють при
кашлі, астмі, туберкульозі.

Куліш з вівсяних крупів — корисна дієтична страва, особливо при рахіті й
золотусі, туберкульозі легенів. Діє як зміцнювальний та освіжаючий
засіб.

Вівсяний кисіль готують так: вівсяні крупи намочують на ніч, уранці
зливають воду і кип’ятять — виходить кисіль. З вимочених круп варять
кашу.

Хворим на панкреатит дуже корисна така страва: 1 склянку зерна вівса
промити, пропустити через м’ясорубку, варити протягом 20 хв у 1 л води,
настояти, процідити. Пити по 1/4—1/2 склянки за 30 хв до їди. При
панкреатиті, цукровому діабеті, виразці шлунка та дванадцятипалої кишки,
легеневих хворобах добре діє відвар вівсяних паростків. їх треба
промити, висушити та спорошкувати. 15 г борошна розвести холодною водою,
залити склянкою окропу і кип’ятити 1—2 хв на малому вогні. Настояти 20
хв, процідити. Пити по 30 — 70 мл 3 рази на день.

Універсальний засіб, що його використовують для лікування багатьох
захворювань кишечнику, печінки та нирок: 100 г насіння вівса залити 800
мл води, уварити до 400 мл на малому вогні. Коли відвар охолоне,
процідити й додати по 2 столові ложки свіжого соку листків подорожника
великого та трави шавлії лікарської (їх можна замінити 3 столовими
ложками міцного відвару цих трав) і меду. Пити відвар по 50—150 мл двічі
на день. Першу порцію бажано випити натще.

Хворим з ураженням печінки, особливо після хвороби Боткіна, корисна така
суміш: змішати 1 склянку зерна вівса з 1 столовою ложкою бруньок берези
бородавчастої та 1 столовою ложкою листків брусниці звичайної. Суміш
залити 2 л холодної води, настояти 24 год, варити протягом 15 хв на
малому вогні. До відвару додати 2 столові ложки трави споришу звичайного
та 1 столову ложку приймочок зі стовпчиками кукурудзи звичайної. Знову
прокип’ятити 15 хв на малому вогні. Крім того, в емальованій каструлі
протягом 10 хв проварити 0,5 склянки подрібнених плодів шипшини коричної
в 500 мл води, настояти 24 год у прохолодному місці. Обидва відвари
процідити, змішати й зберігати у холодильнику в посуді з темного скла не
довше 5 діб. Приймати 4 рази на день за 30 хв перед їжею теплим. Дітям
віком від 2 до 5 років давати по 15 мл, від 5 до 10 років — по 25 мл,
після 10 років — по 50 мл на прийом. Курс лікування — 10 діб. Після
двадцятидобової перерви повторити.

Крупи, вівсяні пластівці та толокно — здорова їжа для дітей і дорослих.
Це дієтичні та лікувальні засоби при хронічних запальних процесах
органів травлення, зокрема при диспепсії у дітей. Заспокійливо діють при
гіпертиреозі, знижують вміст глюкози в крові та сечі при цукровому
діабеті, значно поліпшують стан хворих на туберкульоз.

Страви з вівса традиційно готують на сніданок у багатьох країнах світу.

ПАРОСТКИ ПШЕНИЦІ – ЇЖА XXI СТОЛІТТЯ

Зерно пшениці використовують з давніх часів. У Біблії пшениця згадується
як найважливіша та корисна хлібна рослина.

Пшениця містить всі елементи в тій пропорції, яка потрібна для побудови
тканин. Зерна пшениці виявляють загальнозміцнювальну, пом’якшувальну,
заспокійливу, протизапальну, в’яжучу, послабну дію, підвищують імунітет,
прискорюють гоєння ран.

Клітковина зерен — грубоволокниста частина, що складається з целюлози,
пектинових речовин та лігніну. Вона адсорбує продукти життєдіяльності
тканин, збуджує рецептори кишечнику, сприяючи перистальтиці, запобігає
захворюванням кишечнику.

Вітаміни А, Е, групи В — стимулятори життєдіяльності організму, в
достатній кількості містяться в пророслій пшениці. Окрім вітамінів, у
зародках пшениці є речовини, що стимулюють ріст, а також ферменти, олії,
незамінні амінокислоти, солі кальцію, заліза, цинку, магнію, селену,
клітковина. У пророслих зернах міститься в 300 разів більше вітамінів,
аніж у рослинах.

Проросле зерно — продукт, який організм чудово засвоює. Проросла пшениця
та олія з її зародків підвищують витривалість, стимулюють функції
серцево-судинної та дихальної систем, поліпшують пам’ять та підвищують
гостроту зору, зміцнюють зуби й кістки, нормалізують обмін речовин і
мікрофлору кишечнику, виводять з організму продукти життєдіяльності
тканин, підвищують імунітет.

За умови правильного застосування проросле зерно допомагає практично
всім. Введення до щоденного раціону протягом 1—2 міс каш і киселів з
пророслої пшениці супроводжується значним поліпшенням загального стану
організму та прискорює одужання, сприяє виліковуванню багатьох хронічних
захворювань у дітей.

50—100 г зерна пшениці промити холодною водою, воду злити. Зерна
розікласти у посудині так, щоб кожне зернятко лежало ніби окремо. Після
цього долити воду, аби вона ледь вкривала верхній шар пшениці. Посудину
поставити в тепле місце, накривши полотняною або паперовою серветкою.
Через 24 год мають з’явитися паростки завдовжки до 1 мм. Пророслу
сировину промити водою кілька разів, подрібнити на м’ясорубці або іншим
шляхом. Свіжу масу додати до гарячого молока у пропорції 1:1, накрити і
охолодити до бажаної температури. За смаком додати сіль, цукор (краще
мед), вершкове масло або олію (1 чайну ложку). Одразу з’їсти. Не
кип’ятити! Не готувати заздалегідь!

З профілактичною метою пророслу пшеницю корисно їсти восени та,
особливо, навесні, коли організм дитини змушений пристосовуватися до
різких змін погоди, які призводять до загострення або появи захворювань
органів травлення, дихання, шкіри тощо.

Дітям корисно давати страви, приготовані на основі паростків пшениці.
Наводимо кілька рецептів таких страв.

1. Паростки пропустити через м ‘ясорубку разом із курагою та ізюмом
(1:1:1). До одержаної маси додати за смаком молоко. Можна додати ще й
волоські горіхи.

2.Намочити 50 г будь-яких сушених фруктів (інжир, ізюм, фініки, яблука,
груші). Пропустити через м’ясорубку та змішати з 100 г подрібнених
паростків пшениці.

3. До 4 — 5 столових ложок паростків додати 2 — 3 столові ложки
подрібнених волоських горіхів, 70 г натертої моркви та дрібно порізану
зелень петрушки або селери. Суміш добре перемішати.

4. Натерти 100 г червоного буряка, змішати з 100 г нарізаних яблук та
додати 4 столові ложки паростків пшениці і 200 г кислого молока.

5. Склянку пророслої пшениці пропустити через м’ясорубку, додати 0,5
склянки соку моркви та 2 подрібнених волоських горіхи. Вважають, якщо на
сніданок щоденно давати дитині цю страву, ймовірність простуди різко
знижується.

Народна медицина використовує зерна пшениці як загальнозміцнювальний
засіб. Його готують за таким прописом: 1 склянку зерна прокип’ятити віл
води протягом 1 год. Процідити й додати 2 столові ложки меду. Пити по
1/2 склянки 3 — 4 рази на день. Напій особливо корисний після
перенесених тяжких та виснажливих хвороб.

ВИСІВКИ – НЕ БАЛАСТНІ РЕЧОВИНИ

Висівки — оболонки зернових культур, які містять комплекс вітамінів,
ферментів, мікроелементів. Вони допомагають організму краще засвоїти
поживні речовини, що є у зернах.

Що вищий відсоток відсіву висівок, то вищого гатунку борошно, проте
вищий і рівень захворюваності тих, хто споживає його. Яскравий приклад:
бері-бері — хвороба, що уражає людей, які харчуються очищеними від
оболонок рисовими зернами.

Введення в раціон висівок сприяє зниженню кількості холестерину у крові,
запобігає утворенню жовчних каменів.

Для стимуляції кровотворення застосовують такий засіб. Житні висівки
запарюють окропом, витримують у духовці, охолоджують. До суміші додають
мед. Залежно від віку дитини дають по 1 чайній — 1 столовій ложці 3 рази
на день.

Пшеничні висівки використовують для регуляції функції товстої кишки,
ліквідації дивертикулів та запобігання їх виникненню. Висівки облити
окропом і додати до готової рідкої їжі (супу чи каш). Спочатку висівки
приймають по 1/2 чайної ложки 3 рази на день з метою адаптації
організму. Через 2 тиж дозу збільшують до 1 столової ложки. їх вживають
доти, поки не нормалізуються випорожнення. Для збільшення маси
випорожнень вдвічі приймають до 40 г висівок на день. Аналогічний ефект
одержують у разі прийому 680 г вареної моркви, 770 г вареної капусти або
1,5 кг сирих яблук.

За відсутності ефекту дітям старшого віку дозу висівок поступово
збільшують до 3 — 4 столових ложок на день, поки випорожнення не стануть
м’якими. Після цього дозу поступово протягом 3 — 4 тиж зменшують до 2 —3
чайних ложок на добу.

Рекомендують вживати хліб з висівками — “Бородинський”, житній тощо.
Його треба потримати день-два або підсушити перед їдою.

Відвар пшеничних висівок використовують як вітамінний напій. 50 г
висівок треба залити 300 мл окропу, варити 30 хв на малому вогні,
процідити. Приймати по 1/3 — 1/2 склянки 2 — 3 рази на день перед їдою.
Іноді відвар додають до супів або з нього готують квас (до 250 мл
відвару додають 10 г цукру та 2 г дріжджів).

Відвар висівок з медом п’ють теплим при виснажливому кашлі,
захворюваннях органів дихання, а також використовують як проносне у
вигляді клізм.

При деяких захворюваннях, наприклад, при виразковій хворобі шлунка та
дванадцятипалої кишки, висівки протипоказані.

РИС – ЦІННИЙ ПРОДУКТ ХАРЧУВАННЯ

Рис — давня хлібна культура Сходу. Зерном рису харчується понад 1 млрд
населення Південно-Східної Азії. Вживання полірованого (без лузги) рису
часто призводить до тяжкої форми авітамінозу В,, що має назву бері-бері.
Очищений від оболонок рис втрачає вітаміни групи В, мікроелементи,
ферменти.

Серед хлібних злаків рис містить найбільше крохмалю. Він багатий на
вітаміни. Основна маса вітамінів, розчинених у жирах, міститься в
зародку. За хімічним складом жир рисових зерен схожий на олію арахісу та
бавовника. У неполірованому рисі калій та натрій містяться у
співвідношенні 5:1, що підтримує кислотно-основний стан у організмі
людини на належному рівні.

Рис широко використовують у дитячому харчуванні, особливо для посилення
енергетичної цінності їжі. Його промивають, кладуть у окріп, варять до
напівготовності. Потім додають кипляче молоко і варять до готовності. В
рисову кашу можна додати фрукти, подрібнені горіхи.

Готують рисову кашу на вершковому маслі чи олії. В каструлю наливають 4
склянки води, кладуть 2 столові ложки вершкового масла або олії. Коли
вода закипить, солять та засипають 1,5 склянки рису. Варять до
загустіння на малому вогні і залишають мліти на 30 хв.

Відновлює сили після тяжкої хвороби, особливо при захворюваннях печінки,
нирок та сечового міхура, поліпшує апетит рисова каїна з гарбузом.
Гарбуз треба очистити та нарізати невеликими шматочками, залити 1 л
молока і варити до напівготовності. Потім покласти 1 склянку промитого в
гарячій воді рису та посолити. Каструлю з гарбузом та рисом накрити
кришкою і варити до готовності. Додати за смаком вершкове масло, мед.

Страви з рису вирізняються високими смаковими якостями, легко
засвоюються та мають дієтичні й лікувальні властивості.

Рисовий відвар пригнічує моторну функцію кишечнику. Його призначають при
розладах травлення, дизентерії. Слизистий відвар рису здавна
використовують при проносі.

Рисовий відвар з м’ятою та цибулиною використовують як потогінний,
антитоксичний, жарознижувальний засіб, а також для лікування ангіни,
грипу, пневмонії.

Завдяки адсорбуючим властивостям рис сприяє очищенню організму від
шлаків, передусім від солей. Дітям віком понад 10 років рекомендують
таку страву: 3 столові ложки рису промити, залити водою та залишити до
ранку. Вранці варити без солі 25 хв, помішуючи. За цей час воду треба
1—2 рази поміняти. Зварений рис промити перевареною водою. З’їсти теплим
натще за 3 год до сніданку. Давати на сніданок щоденно протягом 2 — 3
тиж. Разом із солями та шлаками рис виводить і калій, що вкрай потрібний
для нормальної роботи серця. Аби запобігти дефіциту калію, під час
лікування рисом до харчового раціону слід уводити продукти, що багаті на
калій (курагу, ізюм, печену картоплю, пшоно, петрушку, дині). Для
посилення ефекту очищення треба їсти печені яблука. Під час лікування
варто відмовитися від м’яса, копчень, гострих страв.

Рисові висівки здавна використовують для лікування авітамінозу В,, що
супроводжується запаленням периферичних нервів.

На жаль, у нас у продажу є лише очищений від оболонок рис.

Рис не слід використовувати при ожирінні та схильності до запору.

ЗАСТОСУВАННЯ ГРЕЧКИ В ДІЄТИЧНОМУ ХАРЧУВАННІ

Гречка — добре відома медоносна рослина. Походить з Індії. Батьківщина
її — Гімалаї.

Гречані крупи — цінний дієтичний продукт. Зерно гречки містить до 16 %
білків, до 80 % крохмалю, 0,4 % цукру, жири, яблучну та лимонну кислоти,
макро- і мікроелементи (залізо, кальцій, фосфор, мідь, цинк, бор, йод,
нікель, кобальт), вітаміни В,, В2, Р, РР.

Білки гречки за поживними якостями близькі до білків бобових, жири
стійкі до окислення, тому гречані крупи довго зберігаються. Завдяки
високоенергетичному, добре засвоюваному білку зерно гречки може бути
повноцінною заміною м’яса.

Завдяки вмісту фолієвої кислоти та рутину гречка підвищує опірність
організму до багатьох хвороб, стимулює кровотворення. Вона зміцнює
кровоносні судини, поліпшує обмін речовин.

Особливо корисна гречка при захворюванні органів травлення, анемії,
хворобах нирок, печінки, цукровому діабеті.

Гречана каша з молоком містить незамінні амінокислоти, які не
синтезуються в організмі. Вона потрібна дітям, особливо виснаженим. Є
таке народне прислів’я: “Не страшний мороз, що на дворі тріщить, коли
гречана каша у печі стоїть”. II готують так: у каструлю влити 3 склянки
води і посолити. В окріп всипати 1,5 склянки круп та варити до
загустіння (15 — 20 хв), періодично помішуючи. Коли каша загусне,
каструлю щільно закрити кришкою і поставити на 2 год у духовку або піч .
Перед вживанням додати вершкове масло або олію.

Корисна запіканка з гречаних круп: підсмажити на олії цибулю, моркву та
цвітну капусту. Додати трохи води, посолити. Перекласти овочі у
неглибоку каструлю, зверху тонким шаром насипати гречані крупи та
запікати в духовці до готовності.

Для приготування гречаних биточків 100 г гречаних круп треба підсушити
на сковороді та засипати у окріп. Помішуючи, варити на малому вогні до
загустіння. Одержану масу поставити на 50 — 60 хв у духовку, потім трохи
охолодити, додати збите яйце та перемішати. Масу розділити на порції,
обкачати у сухарях, підсмажити на сковороді на олії. Перед вживанням
додати сметану.

Зелені паростки гречки — чудове джерело хлорофілу, вітамінів А, С,
кальцію та лецитину, який сприяє виведенню з організму холестерину.

ЯЧМІНЬ – ЇЖА ПРАЩУРІВ

Ячмінь — давня зернова культура, яку широко використовують у
лікувальному харчуванні. По-справжньому першим хлібом і, до речі,
тривалий час єдиним у Європі та Західній Азії, був не пшеничний, а
ячмінний. Ісус Христос роздавав ячмінний хліб під час Нагірної Проповіді
та Тайної Вечері.

За поживними якостями ячмінь перевершує овес, пшеницю та жито.

Зерно ячменю містить велику кількість крохмалю, білкових речовин, є в
ньому ферменти, жири, вуглеводи, вітаміни, мікроелементи. З ячменю
одержують ячну, перлову та інші крупи, готують сурогат кави.

У народній медицині відвар ячменю використовують як пом’якшувальний та
об-волікальний засіб при запальних процесах травного каналу та верхніх
дихальних шляхів, сильному кашлі. Готують слизистий відвар так: 30 г
круп заливають 500 мл гарячої води, настоюють 4 — 5 год, кип’ятять 10 хв
на малому вогні, охолоджують та проціджують. П’ють по 1/4 — 2/3 склянки
перед їдою.

Відвар ячмінного борошна має очисні властивості. Ще Авіценна
використовував ячмінну воду як незамінний охолоджувальний та
зволожувальний засіб при гарячкових станах. Для одержання ячмінної води
ячмінь треба прокип’ятити у великій кількості води, процідити.
Використовують при різних захворюваннях, що супроводжуються підвищенням
температури тіла. Його рекомендують також як загальнозміц-нювальний
засіб після тяжких хвороб.

Відвар коренів солодки голої на ячмінній воді допомагає при кашлі,
кровохарканні, туберкульозі легенів, ангіні.

Ячмінні каші та супи корисні дітям з надмірною масою тіла. Клітковина,
що міститься в крупах, подразнює слизову оболонку кишечнику та стимулює
пересування їжі, зменшуючи її засвоєння.

Ячмінний солод використовують як протизапальний, пом’якшувальний засіб
при кашлі, захворюваннях органів травлення, геморої, хворобах нирок та
сечовивідних шляхів. Свіжий відвар ячмінного солоду має глистогінну дію,
тому його призначають при аскаридозі.

Для одержання солоду зерна ячменю змочують і кладуть у тепле місце для
проростання. Пророслі зерна сушать, подрібнюють. Солодове борошно —
корисна добавка до салатів, соусів, приправ. Якщо порошок засипати в
склянку з киплячим молоком або окропом, буде каша. До неї можна додати 1
чайну ложку меду і вершкового масла.

Для приготування настою 2 — 3 столові ложки солоду залити 1 л окропу,
настояти 1—2 год. Пити по 1/3—1/2 склянки кілька разів на день.

Відвар ячмінного солоду п’ють при захворюваннях печінки, жовчного
міхура, нирок та сечовивідних шляхів. Він має також протипухлинні
властивості.

Відвар ячмінного солоду та ячмінних круп (перлової) використовують для
підгодовування дітей грудного віку, додаючи до коров’ячого молока. Дітям
віком 1 —2 міс до 1 частини незбираного молока додають 3 частини
ячмінного відвару. Так підгодовують до 8—9 міс, поступово зменшуючи
кількість відвару та збільшуючи кількість молока.

При цукровому діабеті призначають екстракт ячмінного солоду, який знижує
рівень глюкози у крові.

Для виготовлення сурогату кави ячмінні зерна трохи підсмажують на
сковороді, подрібнюють та знову підсмажують. Кавовий напій готують з
розрахунку 1 чайна ложка на склянку окропу, кип’ятять 1—5 хв.

За тривалого зберігання солод втрачає лікувальні властивості.

У медичній промисловості з ячменю одержують антибіотик гордеїн.

КУКУРУДЗА – ХЛІБ БОГАТИРЯ

Батьківщина кукурудзи (маїсу) — Америка. Вона була основою харчування
корінного населення Америки, де шанувалася як “їжа богів”.

На Північному Кавказі існує легенда про богатирське плем’я нартів —
пращурів осетинів, які харчувалися винятково кукурудзою. По-осетинськи
кукурудза називається нартхор, що означає хліб богатирів.

Кукурудзяне зерно містить значну кількість білка зеїну, 18 амінокислот,
у тому числі триптофан та лізин, солі калію, фосфору, магнію, кальцію,
сірки, натрію, заліза, алюмінію, міді. Є в ньому нікель та кобальт, бром
та золото. В кукурудзі містяться каротин, вітаміни групи В, Е, ферменти,
жир, крохмаль. Фітин кукурудзи корисний при анемії, захворюваннях
нервової системи, перевтомі. Кукурудзяний білок містить глутамінову
кислоту, що живить клітини мозку.

Із зерна кукурудзи виготовляють крупи, борошно, солодкі пластівці,
сурогат кави, олію, яка має дієтичні та лікувальні властивості.

Кукурудза зміцнює серцево-судинну систему, знижує рівень холестерину в
крові, виявляє жовчогінну, заспокійливу, в’яжучу дію. Корисна вона при
захворюваннях печінки та жовчного міхура, підшлункової залози, при
порушенні обміну речовин, нервових розладах, ожирінні.

При епілепсії призначають відвар качанів кукурудзи молочно-воскової
стиглості, які варять разом із листоподібними піхвами та стовпчиками.
Приймають по 1/2 — 1 склянці 3 рази на день.

Екстракт подрібнених зерен кукурудзи гальмує ріст ракових клітин.

Зварена у початках і присмачена вершковим маслом кукурудза корисна при
запорі, хворобах печінки, подагрі, нефриті та при захворюваннях
серцево-судинної системи.

Каша з кукурудзи за калорійністю переважає манну, рисову, перлову та
гречану. Готують її на воді з додаванням солі. У готову кашу покласти
вершкове масло або кукурудзяну олію.

Для приготування млинців кукурудзяне борошно треба підсмажити на олії,
щоб воно трошки потемнішало. Розвести водою. З рідкого тіста зробити
тонкі млинці і смажити їх доти, поки ке почнуть хрумтіти. їсти разом із
тушкованими овочами.

Чудовою стравою з кукурудзи вважається мамалиґа. У глиняний горщик або
каструлю з вузьким дном налити 2 склянки води, довести до кипіння,
посолити та засипати кукурудзяне борошно. Варити, помішуючи, 10 — 20 хв
(страва повинна бути густою). Зняти з вогню, одразу поставити в холодну
воду, щоб мамалиґа легко відокремилася від форми. Розрізувати дерев’яним
ножем або білою ниткою. їсти з олією.

З зернівок кукурудзи одержують олію. Нерафінована кукурудзяна олія
регулює обмін холестерину, запобігаючи відкладанню його на стінках
судин. Рекомендують для профілактики та лікування атеросклерозу,
ожиріння, хвороб печінки, а також при цукровому діабеті. Дітям
кукурудзяну олію додають до страв. Сприяє поліпшенню загального
самопочуття, настрою та сну.

У тих, хто постійно вживає кукурудзяні страви, рідше бувають
серцево-судинні захворювання.

На Кавказі вважають, що той, хто харчується переважно кукурудзою, буде
сильний, квітучий,здоровий.

ГОРІХИ – ХЛІБ МАЙБУТНЬОГО

Батьківщина волоського (грецького) горіха — Балкани. До нас ця культура
потрапила з Греції давнім торговим шляхом “із варягів у греки”. До речі,
звідси й назва пішла.

Горіхи містять у 5 разів більше поживних речовин, ніж яйця, у них більше
жирів, ніж у олії, більше білків, ніж у м’ясі. Білок горіхів містить
багато незамінних амінокислот. 400 г очищених волоських горіхів за своєю
харчовою цінністю відповідають 1,6 кг м’яса. У горіхах є магній, який
бере участь у більшості процесів, що відбуваються в організмі.

Дуже корисна горіхова суміш, яку можна приготувати в домашніх умовах:
100 г подрібнених горіхів додати до 100 г вершкового масла, 100 г
твердого сиру та 50 г петрушки городньої. Використовують для
приготування бутербродів.

Дітям з підвищеною кислотністю шлункового соку протягом 3 тиж радять
з’їдати щоденно по 25 — 30 г горіхів.

При цукровому діабеті доцільно готувати таку страву: змішати 5 частин
гречаного борошна та 1 частину ядер волоських горіхів. Увечері 1,5
столової ложки суміші залити 1/4 склянки кислого молока (не
перемішувати). З’їдати по 1—2 столові ложки натще з яблуком, а протягом
дня ще по 1 столовій ложці суміші 2 рази за 30 хв перед їдою протягом 3
міс. Особливо корисно дітям.

При запорі дуже помічний такий засіб: 100 г ядер горіхів подрібнити,
прокип’ятити в 1 л молока. Процідити і додати 10 г цукру для смаку.
Приймати по 1/3 склянки 5 разів на день теплим після їди.

При туберкульозі легенів корисно їсти горіхи з медом.

Для профілактики простудних захворювань, відновлення сил після тяжких
хвороб ефективний такий засіб: взяти порівну ядра грецьких горіхів,
часник та мед. Подрібнити, покласти в посуд з темного скла. Приймати по
1/2 — 1 чайній ложці вранці та ввечері.

Оскільки горіхи містять солі заліза та кобальту, їх рекомендують при
анемії.

У недозрілих плодах горіхів багато йоду. При захворюваннях щитовидної
залози з них готують варення.

Зелені волоські горіхи, зібрані до 24 червня, треба подрібнити на
м’ясорубці, змішати з медом (1:1), покласти в пляшку з темного скла та
щільно закрити. Настояти місяць у темному прохолодному місці, періодично
струшуючи. Приймати по 1/2 — 1 чайній ложці 2 — 3 рази на день перед
їдою при хворобах печінки, щитовидної залози, інфекційних захворюваннях.
Препарат стимулює імунну систему, очищає кров.

При анемії, лейкемії застосовують такий препарат: 1,5 кг меду змішати з
2 склянками недозрілих подрібнених волоських горіхів. Настояти в темному
місці 3 тиж, щоденно перемішуючи. Приймати по 1 чайній —1 десертній
ложці 2 — 3 рази на день перед їдою.

У давнину волоські горіхи рекомендували як засіб від отруєння.
Пропонували натще з’їдати по 2 горіхи з 2 плодами інжиру та сіллю.

Як дієтичний продукт горіхи вживають при гіпо- й авітамінозах, дефіциті
солей заліза і кобальту, після виснажливих захворювань. Горіхи —
незамінний продукт при променевій хворобі.

МЕД – ЧУДОВИЙ ХАРЧОВИЙ ТА ЛІКУВАЛЬНИЙ ЗАСІБ

Мед — один із дорогоцінних скарбів Природи.

Це солодка в’язка рідина з приємним запахом, одержана медоносними
бджолами з нектару квіток. Користь меду відома ще з часів сивої давнини.
Протягом століть мед був єдиним доступним людині солодким продуктом.

Гіппократ вважав мед надзвичайним продуктом харчування, в якому чудово
поєднуються лікувальні та профілактичні властивості.

Цілющі властивості меду зумовлені його складом. Основними компонентами є
вуглеводи глюкоза, фруктоза, сахароза, які добре засвоюються організмом.
За кількістю ферментів мед займає одне з перших місць серед продуктів
харчування. Він містить майже всі мікроелементи, що входять до складу
крові: залізо, магній, фосфор, сірку, кальцій, хлор, калій, натрій,
цинк, фтор, а також бор, вісмут, барій, кобальт, кремній, марганець,
молібден, стронцій, хром. Мед темного кольору містить більше мінеральних
солей, головним чином заліза, міді, марганцю.

Наявність вітамінів групи В та каротину, а також його протимікробні
властивості посилюють лікувальний ефект. Мед містить яблучну, винну,
лимонну, молочну органічні кислоти, а також білки, амінокислоти,
пігменти, біогенні стимулятори, речовини, що прискорюють ріст.

Ще в Давній Греції мед використовували як “напій молодості”, його давали
атлетам під час Олімпійських ігор.

Болгарський учений С.Младенов писав: “Мед зберігає харчові та лікувальні
властивості рослин, з яких він зібраний, і кожний сорт меду має свою
терапевтичну дію”. Він радив при риніті, трахеїті, бронхіті
використовувати гірський, липовий та чебрецевий мед, при нефриті,
циститі, пієліті — мед польового різнотрав’я, плодових культур, при
хворобах органів травлення та печінки — степовий, м’ятний, кульбабовий,
чебрецевий, соняшниковий. Степовий, лісовий, а також лавандовий та
м’ятний мед ефективний при серцевих захворюваннях, а гречаний — якщо
уражені кровотворні органи.

Мед використовують при патологічних процесах у верхніх дихальних шляхах
та легенях, туберкульозі легенів, хворобах нирок та сечового міхура,
захворюваннях органів травлення, печінки й підшлункової залози. Він
допомагає при серцевих захворюваннях, у тому числі при природжених та
набутих вадах серця, добре діє при неврозі.

Вживання меду по 50 г на день протягом 1 —2 міс сприяє поліпшенню
загального стану організму, нормалізації складу крові, підвищенню вмісту
гемоглобіну, тонізує серцево-судинну систему, відновлює сили, підвищує
імунітет.

Мед надзвичайно корисний дітям. Його дають по 1 чайній ложці 3 рази на
день (дітям віком до 3 років дозу треба зменшити). Це сприяє росту та
розвитку.

Мед не подразнює слизову оболонку органів травлення, добре засвоюється
організмом, відновлює витрачену енергію.

Для збагачення природного бджолиного меду флавоноїдами, каротиноїдами та
іншими біологічно активними речовинами можна безпосередньо перед
вживанням змішувати його з овочевими та фруктовими соками (буряковим,
морквяним, виноградним, лимонним, обліпиховим).

Під час простуди мед є універсальним засобом: його приймають як у
чистому вигляді, так і з теплим молоком (1 столову ложку меду на склянку
молока), соком лимона (сік одного лимона на 100 г меду).

Гіппократ писав, що медовий напій стимулює виділення харкотиння та
заспокоює кашель. Авіценна вважав, що лісові горіхи з медом допомагають
від хронічного кашлю та сприяють відкашлюванню харкотиння. Він також
радив у початковій стадії туберкульозу легенів вживати суміш меду з
пелюстками троянд.

При туберкульозі легенів мед приймають з молоком або внутрішнім свинячим
жиром (здором) як загальнозміцнювальний засіб. З цією метою
використовували собачий, борсучий, ведмежий жир. При кровохарканні
рекомендують мед із соком моркви.

Під час грипу корисно вживати медово-часникову кашку (співвідношення
компонентів 1:1). їдять по 1 чайній — 1 столовій ложці перед сном,
запиваючи перевареною водою.

При гострих та хронічних захворюваннях верхніх дихальних шляхів і
легенів мед приймають не лише всередину. Призначають також аерозольні та
парові інгаляції, полоскання горла розчином води з медом (1 столову
ложку меду на склянку води), а також аплікації на уражені ділянки.

Народна мудрість свідчить: “Мед — найкращий друг шлунка”.

Певно, з огляду на це при гастриті з підвищеною кислотністю шлункового
соку призначають мед із водою — 1 столову ложку меду на склянку теплої
води за 1,5 — 2 год до їди, а зі зниженою — у тій самій дозі, але вода
має бути кімнатної температури, а приймають за 5 — 10 хв до їди.

При запорі до меду додають екстракт кори крушини ламкої або рекомендують
варення з ягід бузини чорної, зварене з медом. їдять по 1 чайній ложці 2
рази на день. Можна приготувати відвар молодих листків на меду або
розвести мед у їх відварі (1 столову ложку меду на 1 склянку відвару).

Мед дають дітям як легкий проносний засіб, що не спричинює метеоризму.
Для дітей молодшого віку з меду готують свічки та розчини для клізмочки.

При дизентерії призначають мед одночасно з лікарськими препаратами.

При виразковій хворобі шлунка та дванадцятипалої кишки мед сприяє
швидкому гоєнню виразки слизової оболонки та виявляє
загальнозміцнювальну дію. Мед дають за 1,5 — 2 год до сніданку та обіду
і через 3 год після вечері.

При захворюваннях печінки мед стимулює її функції, підвищує запаси
глікогену, поліпшує процеси тканинного обміну. Дітям корисно давати мед
з нежирним свіжим сиром, гречаною, вівсяною, гарбузовою кашами,
яблуками. При захворюваннях печінки та жовчних шляхів рекомендують мед
із олією (горіховою, маслиновою, мигдальною).

Мед активізує роботу серцевого м’яза за рахунок легко засвоюваної
глюкози. Суміш меду з подрібненими плодами журавлини або волоськими
горіхами, ізюмом та курагою дають по 1 чайній —1 столовій ложці 2 — 3
рази на день перед їдою.

Мед із соком моркви, редьки чорної, буряка, хрону корисно приймати при
гіпертонічній хворобі, а з соком цибулі — при атеросклерозі, особливо
склерозі мозкових судин.

При захворюваннях крові, анемії рекомендують темні сорти меду, які
містять більше заліза.

Ефективність меду при ниркових захворюваннях зумовлена тим, що він
містить мало білків та майже не містить солей — речовин, кількість яких
треба обмежувати при таких хворобах. Окрім того, мед сприяє виведенню
токсинів із сечею. Рекомендують чай з плодів шипшини з медом, мед із
соком чорної редьки. При утворенні в нирках піску призначають маслинову
олію з медом та лимонним соком (по 1 чайній — 1 десертній ложці 3 рази
на день).

При безсонні, нервовому збудженні дають мед або теплу переварену воду з
медом за 30 хв до сну.

Професор Цандер писав: “Не існує нешкідливішого снодійного засобу, аніж
склянка медової води, яка завжди виявляє заспокійливу та зміцнювальну
дію”.

Дітям, що хворі на енурез, дають 1 чайну ложку меду перед сном. Мед
приносить подвійну користь: заспокоює нервову систему, а завдяки своїй
гігроскопічності утримує рідину в організмі дитини під час нічного
відпочинку, зменшуючи таким чином навантаження на нирки та запобігаючи
сечовипусканню у постіль.

Мед поліпшує зір при прогресуючій короткозорості у дітей.

При запаленні очей закапують стерильний (стільниковий) мед. Евкаліптовий
мед використовують для лікування виразок рогової оболонки ока.

Інфіковані рани, що погано гояться, лікують маззю з меду та риб’ячого
жиру. При фурункулах прикладають мед з пшеничним борошном. Винятково
корисний мед під час лікування ран та наривів у ротовій порожнині.

Народна медицина здавна, використовує мед при опіках шкіри. Він ослаблює
больове відчуття та запобігає утворенню пухирів.

Медові маски, креми та розчини надають шкірі свіжості. Рекомендують
маски, до складу яких уходять мед, яєчний жовток та сметана. Мед чудово
впливає на шкіру завдяки високим живильним та бактерицидним
властивостям.

Лікар Д.Мор писав: “Бджола дає можливість виліковувати всі наші хвороби.
Це найкращий маленький приятель людини”.

Бджола була зображена на гербі міста Тамбова, а вулик — на гербі міста
Сімферополя. У часи Наполеона зображеннями бджіл було прикрашено завісу
Паризької опери.

Емблема бджоли завжди свідчила про працьовитість, добросовісність,
високу гідність.

Щоб зібрати 1 кг меду, бджоли облітають приблизно мільйон квіток.

У старовинному російському довіднику міститься таке визначення меду:
“Мед єсть сок росм небесной, которьій пчельї забирают во время доброе с
цветов благо-уханньїх, и оттого имеет в себе силу многу и угоден бьівает
к лекарству от многих болезней”.

Мед — чудовий поживний та лікувальний засіб, який навіть за тривалого
зберігання не втрачає своїх властивостей.

За кольором, ароматом та смаком можна визначити сорт меду.

Зберігають мед у закритому посуді в темному місці. У разі тривалого
зберігання мед кристалізується. Не кристалізується акацієвий мед. Якщо
для лікування потрібен рідкий мед, його підігрівають на водяній бані.

Не слід забувати, що мед, як і інші продукти бджільництва, може бути
алергеном, і використовувати його в цьому разі треба вкрай обережно,
після консультації лікаря.

СОКИ В ХАРЧУВАННІ ДИТИНИ

Плодові та овочеві соки мають велике значення для харчування дітей,
формування організму в період росту.

Дітям раннього віку, починаючи з перших місяців життя, рекомендують
яблучний, морквяний, абрикосовий, полуничний, апельсиновий соки (останні
два, якщо немає на них алергічної реакції).

Морквяний сік рекомендують починати давати дітям з 1 —2 міс курсами по 2
— З тиж (особливо у разі схильності до запору). Спочатку дають 1 — 3 мл
соку на день. Дітям у віці після 6 міс дозу поступово збільшують до 25 —
30 мл на день. Морквяний сік — багате джерело каротину (провітаміну А).
Організм його добре засвоює, якщо до соку додати молоко, сметану,
вершкове масло або олію. Він підвищує опірність організму до інфекцій,
поліпшує травлення, захищає нервову систему, регулює процеси обміну в
шкірі та слизових оболонках. Свіжий морквяний сік використовують при
недокрів’ї, гастриті з підвищеною секреторною функцією, жовЧнокам’яній
хворобі, як протиглистяний засіб. Морквяний сік призначають дітям як
полівітамінний засіб. Проте за надмірної кількості соку можуть
спостерігатися підвищення температури тіла, блювання, пітливість,
сонливість, висип на шкірі.

Абрикосовий сік з цукром зумовлює загибель деяких гнильних та
гноєтворних бактерій. Корисно давати його при гастриті зі зниженою
кислотністю, захворюваннях кишечнику, що супроводжуються гнильними
процесами. Добре діє при анемії, серцево-судинних захворюваннях. 3/4
склянки абрикосового соку забезпечують добову потребу дитини старшого
віку у вітаміні С.

Дітям корисно вживати березовий сік, який збирають рано навесні. Він
виявляє загальнозміцнювальну, протизапальну, сечогінну дію, підвищує
опірність організму. Березовий сік стимулює виведення з організму
шлаків, сприяє розчиненню каменів. Дітям, що старші за 10 років,
рекомендують його пити до 1 склянки 3 рази на день. Дітям молодшого віку
дозу відповідно зменшують.

Брусничний сік пригнічує ріст грибів та деяких бактерій. Його
використовують при авітамінозах, легких формах гіпертонічної хвороби,
ревматизмі, простуді, як в’яжучий засіб при проносі та для підвищення
апетиту. Сік з ягід брусниці з водою та медом є добрим
прохолоджувальним, освіжаючим та оздоровчим засобом.

Виноградний сік багатий на глюкозу та залізо, корисний при виснаженні
нервової системи, занепаді сил. Він виводить з організму сечову кислоту,
запобігає утворенню каменів. Не рекомендують при ожирінні, цукровому
діабеті, виразковій хворобі шлунка та дванадцятипалої кишки. Потрапляючи
на уражені карієсом зуби, посилює їх руйнування. Тому після вживання
соку треба прополоскати рот розчином питної соди.

Гранатовий сік рекомендують при захворюваннях серця з прискоренням
серцебиття, хворобах нирок, сечокам’яній хворобі, гіпертонічній хворобі.
Він збуджує апетит, виявляє в’яжучу та знеболювальну дію. Використовують
при інфекційних захворюваннях з підвищеною температурою тіла, малярії,
коліті, ангіні тощо. Цукровий сироп гранатового соку — ефективний
кровотворний засіб.

Сік калини у 7 % концентрації згубно діє на збудника дизентерії. Сік
калини з медом рекомендують як протикашльовий і заспокійливий засіб при
бронхіальній астмі та гіпертонічній хворобі, як в’яжучий засіб — при
виразковій хворобі шлунка та дванадцятипалої кишки, коліті, внутрішній
та носовій кровотечах.

Капустяний сік використовують при виразковій хворобі шлунка, атонії
кишечнику, захворюваннях печінки, селезінки, дихальних шляхів. Допомагає
при безсонні, золотусі, геморої. Дуже корисна капуста кольрабі, адже
кальцій, що міститься в ній, є матеріалом для будови скелету й зубів.

Сік сирої картоплі використовують як ефективний засіб для лікування
виразкової хвороби шлунка та дванадцятипалої кишки, у разі зниження
кислотності шлункового соку, при гіпертонічній хворобі та захворюваннях
щитовидної залози. У поєднанні з журавлиновим соком знешкоджує токсичні
речовини при інтоксикації.

Сік журавлини має протицинготну дію, стимулює функцію підшлункової
залози, запобігає утворенню деяких видів каменів у нирках , підсилює дію
антибіотиків при пієлонефриті, корисний при глаукомі. Розведений водою
сік використовують як жарознижувальний засіб, що зменшує спрагу. При
ангіні, ревматизмі та кашлі вживають сік разом із медом.

Свіжий сік листків кропиви дводомної стимулює обмін речовин, сприяє
підвищенню рівня еритроцитів у крові, корисний при анемії. Як
кровоочисний, а також кровоспинний засіб призначають при кровотечах.
Приймають по 1 чайній ложці З рази на день під час їди.

Лимонний сік застосовують як профілактичний та лікувальний засіб при
гіпо- та авітамінозах, атеросклерозі, жовчно- та сечокам’яній хворобах,
подагрі. Авіценна вважав лимонний сік чудовими ліками при хворобах
серця, жовтяниці, рекомендував його застосовувати для поліпшення
травлення та як протиблювотний засіб. Для припинення носової кровотечі
свіжий лимонний сік закапують у ніс. Прийом лимонного соку
протипоказаний при виразковій хворобі шлунка та дванадцятипалої кишки,
гастриті з підвищеною кислотністю, загостренні хронічного ентероколіту.

Малиновий сік використовують як потогінний та жарознижувальний засіб при
простуді й пропасниці. Малиновий сироп застосовують для поліпшення смаку
ліків.

Сік обліпихи (з м’якушем) — чудовий полівітамінний та
загальнозміцнювальний засіб. Як протикашльовий засіб сік обліпихи
приймають з медом.

Рано навесні корисно пити сік з листків кульбаби лікарської. Його
готують так: листки промити, витримати 20 —30 хв у концентрованому
розчині солі, знову промити холодною водою. Віджатий сік розбавити водою
у співвідношенні 1:1 та прокип’ятити 2 — 3 хв на малому вогні. Приймати
до 1/4 склянки 2 рази на день за 20 хв перед їдою при хронічному запорі,
захворюваннях печінки та жовчного міхура, а також як потогінний та
жарознижувальний засіб. Сирий сік кульбаби разом із морквяним соком та
соком з листків ріпи допомагає при хворобах хребта та інших
захворюваннях кісток, а також зміцнює зуби, запобігаючи їх руйнуванню.

Сік подорожника великого виявляє протизапальну, антимікробну дію,
підвищує захисні сили організму, зменшує запалення слизових оболонок
дихальних шляхів. Його призначають при хронічному гастриті, виразковій
хворобі шлунка та дванадцятипалої кишки зі зниженою або нормальною
кислотністю шлункового соку. Сік подорожника — протимікробний засіб,
тому його використовують для лікування ран, що погано гояться, виразок,
фурункулів, гнояків та нориць. Приймають по 1 чайній ложці на 1—2
столові ложки води 3 рази на день за 20 хв до їди.

Сік кореня ріпи з медом приймають при кашлі (по 1 чайній — 1 столовій
ложці З —4 рази на день). Сік з листків ріпи (надзвичайно багатий на
кальцій) особливо корисний для дитячого організму, що росте. Його
використовують у разі недостатнього відкладання кальцію в кістковій
тканині, при розм’якшенні кісток, ураженні зубів (по 1/2 —1 чайній ложці
2 — 3 рази на день).

Сік редьки чорної призначають при захворюваннях верхніх дихальних
шляхів, жовчних проток, а також після хвороби Боткіна. При лікуванні
недокрів’я суміш соку редьки, буряків і моркви, взятих порівну,
наливають у темну пляшку, нещільно закривають, ставлять на 3 год у теплу
духовку і після охолодження п’ють по 1 чайній — 1 столовій ложці 3 рази
на день за 15 хв до їди. Курс лікування — 1—2 міс. Сік редьки чорної,
змішаний з медом, використовують при захворюваннях печінки, а також як
відхаркувальний та сечогінний засіб.

Для забезпечення добової потреби в аскорбіновій кислоті (вітамін С)
дитині достатньо 1 — 1,5 столової ложки соку плодів чорної смородини.
Сік свіжих плодів дають дітям при анемії, золотусі, виразковій хворобі
шлунка зі схильністю до кровотечі, як заспокійливий засіб.

Сік селери діє протизапально, сечогінно, вимиває з організму шлаки,
стимулює роботу нирок, зменшує запалення сечовивідних шляхів. Його
призначають при алергічних захворюваннях — кропив’янці, різних формах
діатезу, а також при малярії, цукровому діабеті. Дають по 1 чайній — 1
десертній ложці 3 рази на день перед їдою.

Буряковий сік стимулює утворення еритроцитів, функцію лімфатичної
системи, підвищує опірність організму, зменшує інтоксикацію. Сік з медом
(1:1) приймають при гіпертонічній хворобі, запаленні легенів, плевриті.
Буряковий сік стимулює перистальтику, затримує розвиток мікроорганізмів
у кишечнику, регулює обмін речовин у організмі, добре впливає на функції
статевих залоз, поліпшує зір, виявляє протипухлинні властивості.

Сік з м’якуша гарбуза призначають при захворюваннях печінки, для
виведення зайвої рідини при серцевих набряках та захворюваннях нирок.
Здавна вважають, що 20 — 30 мл гарбузового соку, прийнятого перед сном,
заспокоює нервову систему, поліпшує сон.

Яблучний сік сприяє очищенню організму, виведенню надлишку холестерину,
піску з нирок, зміцнює серцевий м’яз, поліпшує діяльність органів
травлення. Його призначають у разі порушення сольового обміну, дають
натще при анацидному гастриті. Сік яблук сорту Антонівка, що містить
фітонциди, згубно діє на збудника дизентерії. Суміш яблучного та
лимонного соку (3:1) з цукром рекомендують для тривалого лікування
захворювань нирок, сечового міхура, жовчнокам’яної хвороби, хронічного
поліартриту, неврастенії, атеросклерозу.

Амінокислоти, що містяться у різних соках, мають вирішальне значення для
розвитку дитячого організму.

Для дитячого харчування до соків додають мед або цукор.

Свіжі соки призначають при захворюваннях органів травлення, коли
протипоказана їжа, багата на рослинну клітковину (гострий та хронічний
коліт з діареєю, запор з різким болем, сильні бродильні процеси в
кишках). А саме в таких випадках для збільшення опірності організму
необхідно забезпечити його мінеральними солями та вітамінами, що можна
зробити, додаючи до основної їжі соки овочів, фруктів та ягід.
Рекомендують лимонний, апельсиновий, морквяний, картопляний, томатний, а
при запорі — капустяний сік, сік шпинату.

При виразковій хворобі шлунка та дванадцятипалої кишки дають овочеві та
фруктові соки з високим вмістом вітаміну С, а також відвар плодів
шипшини та чорної смородини.

Особливого значення набувають свіжі соки при інфекційних захворюваннях,
що супроводжуються високою температурою тіла. Вони збуджують у дитини
апетит, збільшують опірність організму. Соки дають у чистому вигляді або
додають до перших страв, каш, соусів, киселів тощо. Наприклад, при
затяжній дизентерії рекомендують сік часнику або лимонний сік (на 1
склянку води 1/2 — 1 чайну ложку свіжого соку), сік плодів калини або
гранатовий.

Соки кропиви, кульбаби лікарської, селери, березовий, яблучний
стимулюють обмін речовин. Сік подорожника великого, а також суміш соку
редьки та моркви допомагають відновити слизову оболонку дихальних
шляхів. Відходженню харкотиння сприяє сіктіибулі.

Соки незамінні при недокрів’ї, захворюваннях серцево-судинної системи,
ревматизмі. Призначають яблучний, абрикосовий, гранатовий сік, сік
люцерни в суміші з морквяним.

Підвищують захисні сили та опірність організму більшість соків, особливо
буряковий, морквяний. Добре діє мус зі стиглих плодів шипшини.

Рослинні соки підвищують активність ферментів та обмін речовин,
виявляють загальнозміцнювальну дію, відновлюють клітини, тканини та
органи.

Овочеві та фруктові соки — дуже важлива складова частина харчування
дитини, починаючи з грудного віку.

РОЛЬ ВІТАМІНІВ У ХАРЧУВАННІ

У середні віки європейцям доводилося стикатися зі страшною хворобою, що
уражала, як кара божа, воїнів, котрі брали участь у осаді міст, а разом
з ними і мешканців міста.

В уражених хворобою спостерігалося посиніння вух, носа, губ, пальців та
нігтів, ясна набухали та кровоточили, зуби розхитувалися й випадали.
Тобто хворіли вони на цингу.

З відкриттям морських шляхів до Америки та Індії, розвитком мореплавання
цинга стала постійною супутницею моряків. Спалахи її спостерігалися й на
материках. У Росії цинга у 1849 та 1858 рр. забрала десятки тисяч людей.
Між іншим, корінне населення Сибіру на цингу не хворіло. Це пояснювалося
тим, що воно харчувалося сирим м’ясом, рибою, корінням та листками диких
трав, особливо черемші. Здавна в Сибіру були відомі й цілющі властивості
хвої сосни.

У 1753 р. в Англії вийшла книга лікаря Лінда про цингу. Автор доводив,
що хвороби можна уникнути, якщо їсти свіжі овочі та фрукти, особливо
лимони.

Про те, які таємничі речовини містяться у свіжих фруктах та овочах, що
рятують від цинги та багатьох інших хвороб, люди не знали до початку XX
сторіччя. їх було названо “речовинами життя” (слово “вітамін” походить
від “віта” — життя та “амін’ — азотиста сполука). Назву запропонував у
1912 р. польський учений Казимеж Функ, який займався проблемою лікування
бері-бері в Лістеровському інституті у Лондоні.

Вітаміни — біологічно активні органічні речовини, які виявляють
специфічну дію на організм. Вони потрібні для росту та відновлення
клітин, нормального перебігу обмінних процесів у організмі.

Нестача або відсутність вітамінів у їжі, порушення їх засвоєння в
органах травлення призводять до гіпо- та авітамінозів. Харчовим джерелом
вітаміну А (ретинолу) є жири тваринного походження. Багато вітаміну А
міститься у жирі тріски, яловичій печінці; в достатній кількості — у
вершковому маслі, сметані, ікрі осетрових риб, яйцях, менше — в нирках,
молоці.

Багато рослин містять каротин — провітамін ретинолу, який у печінці
перетворюється на ретинол. На каротин багаті оранжевого кольору морква,
плоди шипшини, обліпихи, зелена цибуля, гарбуз, червоний перець, щавель,
шпинат. Каротин є у чор-ноплодій горобині, листках кропу, в цибулі,
часнику, хроні, селері, вишнях, аґрусі, чорницях, цикорії дикому,
кульбабі лікарській тощо. Багато каротину в обліпи-ховій олії.

Для засвоєння вітаміну А та каротину у кишечнику необхідна присутність
жиру. Тому багаті на каротин овочі та фрукти рекомендують їсти, додаючи
олію або тваринний жир.

Найбільш раннім проявом А-вітамінної недостатності є порушення адаптації
зору в темряві. З часом погіршується гострота зору в сутінках — куряча
сліпота. Знижується і кольорове відчуття, головним чином синіх
відтінків. Слизова оболонка ока висихає, повіки розпухають, з’являються
виразочки. Шкіра стає сухою, злущується; слизова оболонка ротової
порожнини втрачає блиск. Сповільнюється ріст кісток, зменшується маса
тіла, уражаються дихальні шляхи, порушується діяльність статевих
органів.

Вітамін А прискорює одужання при інфекційних захворюваннях (пневмонія,
туберкульоз, кір, коклюш), бронхіті, поліпшує стан слизової оболонки
носа, горла, підвищує опірність організму.

Каротин та ретинол потрібні дітям для нормального росту й розвитку.

Основним джерелом вітаміну ВІ (тіаміну) є зернові (хліб грубого помелу)
та бобові (горох, соя, сочевиця). Міститься він головним чином у
зародках та висівках злакових. Добову потребу у вітаміні В, забезпечує
вживання 200 — 300 г чорного хліба з висівками. Вітамін В, міститься у
пророслій пшениці, зеленому горосі, картоплі, стручкових культурах,
вівсяній та гречаній крупах, дріжджах, плодах шипшини, обліпихи, інжиру,
арахісі.

З продуктів тваринного походження на вітамін В, багаті печінка, нежирна
свинина, нирки, яєчні жовтки.

Вітамін В( забезпечує нормальне функціонування центральної нервової
системи. За його недостатності з’являються пригнічений настрій,
дратливість, м’язова слабкість, головний біль, відчуття оніміння пальців
рук та стоп, запор. Знижується апетит, ослаблюється перистальтика
кишечнику, пригнічується шлункова секреція, знижується опірність
організму до інфекції.

Дефіцит у їжі вітаміну В, спричинює бері-бері. Хвороба супроводжується
безсонням, дратливістю, серцевою недостатністю, а в тяжких випадках —
паралічем ніг, іноді призводить до смерті. Молоко жінок, які хворіють на
бері-бері, токсичне для грудних дітей.

Джерелом вітаміну В2 (рибофлавіну) є зародки пшениці, овес, жовті сорти
кукурудзи, лузга рису, люцерна, шпинат, томати, зелений горошок,
квасоля, лісові горіхи, дріжджі, кріп, морква, картопля, капуста,
абрикоси, суниці, малина, зелена цибуля, інжир, обліпиха, молоко, сир,
нирки.

Недостатність вітаміну В2 призводить до втрати апетиту, зменшення маси
тіла, появи слабкості, головного болю, відчуття печіння шкіри, випадіння
волосся. Характерні світлобоязнь, сльозотеча, гострий біль у очах.
Спостерігається почервоніння по краю губ, особливо у куточках рота,
з’являються тріщини, виразочки. Опірність організму знижується.

Вітамін В поліпшує вуглеводний обмін, обмін жирів, амінокислот. Відіграє
деяку роль у запобіганні алергічним станам.

Найбільша кількість вітаміну В6 (піридоксину) у м’ясі тварин та птахів,
оселедцях, палтусі, зародках пшениці та кукурудзи, пшоняній, гречаній,
перловій і ячмінній крупах, вівсяному борошні, горосі, дріжджах, сої,
бананах, плодах обліпихи, яєчному жовтку.

Вітамін В6 синтезується мікрофлорою кишечнику. Тому нестача або
відсутність його частіше пов’язані з пригніченням мікрофлори кишечнику
антибіотиками, хронічною інфекцією, аніж з недостатнім надходженням з
їжею.

Вітамін В6 бере участь у обміні білків, жирів та вуглеводів, у обміні
холестерину, утворенні гемоглобіну, регулює жировий обмін у печінці. При
анемії, хворобах печінки, анацидному гастриті, тривалому застосуванні
антибіотиків і протитуберкульозних засобів потреба у піридоксині значно
зростає.

Дефіцит вітаміну В6 в організмі призводить до підвищеної дратливості,
м’язової слабкості, запаморочення. З’являються біль у животі, нудота,
запалення слизової оболонки язика, апетит втрачається. За нестачі
вітаміну можуть виникнути судомні припадки (внаслідок порушення функцій
центральної нервової системи).

Особливо чутливі до нестачі піридоксину діти. Зареєстровано випадки
судом у грудних дітей, яких вигодовували розбавленим молоком з низьким
вмістом вітаміну В6.

Нікотинова кислота, або вітамін РР, міститься у м’ясних продуктах
(яловича печінка, нирки, язик, куряче м’ясо, телятина), рибі, крабах,
креветках, сухих дріжджах, житньому хлібі, пшоняній, вівсяній та
гречаній крупах, кукурудзі, горосі, квасолі, сої, волоських горіхах,
моркві, мигдалі, томатах, капусті, цибулі, апельсинах, абрикосах,
вишнях, суницях, лимонах, сливах, яблуках, журавлині.

Нікотинова кислота сприяє функціям органів травлення, шкіри та нервової
системи, стимулює периферичний кровообіг, сприяє загоєнню трофічних
виразок, задавнених ран.

За нестачі нікотинової кислоти спостерігаються втома, запаморочення,
головний біль, дратливість, депресія, м’язова слабкість, порушення
кровотворення, погіршується пам’ять. З’являються пронос, сухість шкіри,
розвивається стоматит.

При авітамінозі РР розвивається пелагра (“шорстка шкіра”), основними
проявами якої є припухання, пігментація та лущення відкритих ділянок
шкіри, тріщини та виразки слизової оболонки ротової порожнини і язика, а
також втрата пам’яті, оглушення, галюцинації.

Практично єдиним джерелом вітаміну С (аскорбінової кислоти) є рослинні
продукти. В продуктах тваринного походження кількість вітаміну С
незначна, до того ж він там швидко руйнується.

Аскорбінова кислота міститься в плодах шипшини, зеленому і червоному
перці, свіжій капусті, картоплі, полуницях, чорній смородині, хвої
ялини, сосни, в томатах, яблуках, хроні, горобині, суницях, лимонах,
апельсинах, абрикосах, зелених волоських горіхах, плодах обліпихи,
вишнях, кизилі, барбарисі, брусницях, плодах бузини чорної, ожини сизої,
калини, журавлини, малини, чорницях, фейхоа, актинідії коломікта. Значна
кількість вітаміну С виявлена у наростках гороху, жита, пшениці, які
після подрібнення корисно додавати до салатів, вінегрету.

Внаслідок тривалої кулінарної обробки вітамін С руйнується. Повільне
нагрівання овочів прискорює цей процес. Тому овочі треба класти у
киплячу воду і варити в емальованому посуді під щільною кришкою для
запобігання надходженню повітря. Аскорбінова кислота також руйнується,
якщо тримати продукти у залізному та мідному посуді.

Вітамін С зберігається у кислому середовищі.

Аскорбінова кислота підвищує стійкість організму до зовнішніх шкідливих
впливів та інфекційних захворювань. Зміцнює стінки кровоносних судин,
позитивно впливає на функції нервової і, особливо, ендокринної систем,
печінки, підшлункової залози, нирок, діяльність серцево-судинної
системи.

На відміну від інших вітамінів, аскорбінова кислота не накопичується в
організмі. Цим пояснюється швидке настання гіповітамінозу С
(втомлюваність, в’ялість, синюшне забарвлення губ, кровоточивість ясен,
сухість шкіри, ламкість капілярів, анемія). За нестачі вітаміну С
спостерігається схильність до простуди, довго гояться рани та
зростаються переломи, розхитуються, а іноді й випадають зуби.

При авітамінозі С розвивається цинга.

Біофлавоноїди (вітамін Р) сприяють нагромадженню аскорбінової кислоти в
тканинах, нормалізують проникність стінок судин.

Вітамін Р містять зелений чай, плоди горобини чорноплодої, шипшини,
чорної смородини, обліпихи, нестиглі волоські горіхи, червоний перець,
салата, капуста, виноград, апельсини, плоди калини, чорниць, суниць,
малини, цитрусові, пуп’янки та плоди софори японської.

За нестачі вітаміну Р підвищуються проникність та крихкість невеликих
кровоносних судин, виникають кровотечі, підшкірні геморагії, з’являються
біль у нижніх кінцівках, значна загальна слабкість, швидка втома.

Токофероли (вітамін Е) містяться в оліях: бавовняній, кукурудзяній,
соняшниковій, обліпиховій, шипшиновій, льняній. Багато вітаміну Е в олії
пшеничних зародків. Токофероли є у квасолі, зеленому горошку, шпинаті,
абрикосах, персиках, зелених листках капусти, зелені петрушки, цибулі,
молодих паростках злаків.

Токофероли необхідні для нормального перебігу вагітності та народження
по-томства, для лікування атеросклерозу, гіпертонічної хвороби,
променевого ураження, а також екземи, задавнених ран. Токофероли є
активними антиоксидантами (проти-окисними засобами). Вони запобігають
окисленню інших речовин.

Вітамін К (філохінон) розчинюється у жирах. Він утворюється в організмі
людини кишковою мікрофлорою.

Значна кількість вітаміну К міститься у білоголовковій капусті,
гарбузах, щавлі, шпинаті. Є він у картоплі, томатах, горосі, моркві,
буряках, хвої, кропиві. З тваринних продуктів вітамін К містять печінка,
м’ясо, яйця, молоко.

Філохінон бере участь у згортанні крові, сприяє зміцненню капілярів,
припиненню кровотеч. За нестачі вітаміну К розвиваються підшкірні та
внутрішньом’язові крововиливи.

Потреба у вітаміні К значно збільшується при захворюваннях печінки,
кишечнику, кровотечах внаслідок підвищеної радіації, а також при
тривалому застосуванні антибіотиків.

Вітамін D (ергокальциферол) регулює обмін кальцію та фосфору в
організмі. Він утворюється з провітаміну в шкірі під дією сонячних
променів, а також надходить до організму людини з продуктами. На нього
багаті печінка риби, ікра, жовток яєць, вершкове масло, коров’яче
молоко. Влітку в молочних продуктах та яйцях ергокальциферолу в 2 —3
рази більше, ніж узимку. Основне джерело вітаміну D — жир з печінки
тріски.

Недостатність вітаміну D в організмі дітей зумовлює рахіт, схильність до
кісткових переломів, порушення розвитку зубної емалі, яке призводить до
карієсу зубів. У дітей раннього віку при рахіті спостерігаються явища
спазмофілії.

Ергокальциферол стимулює ріст, підвищує стійкість організму до
інфекційних хвороб, сприяє засвоєнню фосфору та кальцію кістковою
тканиною.

Внаслідок тривалого вживання їжі, що не містить тих чи тих вітамінів,
розвиваються тяжкі патологічні стани — авітамінози.

Збіднення організму вітамінами призводить до гіповітамінозів — станів
початкової або стертої форми вітамінної недостатності.

Гіповітамінози часто не мають виразного клінічного перебігу та у
початковій стадії характеризуються загальними для всіх гіповітамінозів
ознаками, зумовленими зниженням реактивних властивостей організму:
занепадом сил, зниженою працездатністю, втратою апетиту, ослабленою
опірністю до інфекційних захворювань.

Природним та найбільш доцільним засобом ліквідації гіповітамінозу або
запобігання його розвитку є різноманітне харчування, що містить
вітаміни.

Вітаміни в рослинах утворюють активний комплекс, який виявляє біологічну
дію навіть у порівняно невеликій кількості у харчовому раціоні (близько
2 %). Вітаміни регулюють клітинні функції та біохімічні процеси подібно
до ферментів, забезпечуючи правильне використання поживних речовин.

Відомо близько 30 вітамінів, з них приблизно 20 надходять до організму з
рослинною та тваринною їжею.

У рослинах вітаміни містяться в певних співвідношеннях з іншими
біологічно активними речовинами. Рослинна сировина дуже цінна для
організму дитини, адже за її використання практично неможливо
передозувати вітаміни та спричинити побічні ефекти, які неминучі у разі
застосування окремих синтетичних вітамінних препаратів у підвищених
дозах.

ПРИРОДНІ ПРЕПАРАТИ КАЛЬЦІЮ

Кальцій є життєво важливим для організму елементом, який постійно
витрачається, внаслідок чого часто розвивається його дефіцит.

Солі кальцію входять до складу всіх клітин та в значній кількості
постійно містяться у плазмі крові. У нормі кальцію в крові — 9 —11 мг %.

Основні запаси кальцію в організмі зосереджені у кістковій тканині.
Організм людини з масою тіла 70 кг містить 1,0 кг кальцію.

В дитячому організмі, який росте, за нестачі кальцію в раціоні або
поганому його засвоєнні сповільнюються процеси росту та розвитку кісток.
У дітей розвивається рахіт, руйнуються головки великих суглобів,
збільшуються ламкість, крихкість кісток.

Достатнє насичення організму кальцієм запобігає проникненню
радіоактивного стронцію в кістки. За нестачі кальцію радіоактивний
стронцій надходить у кісткову систему і опромінює кістковий мозок, що
може призвести до злоякісних захворювань крові. Це дуже небезпечно,
особливо для дітей, у яких відбувається активний ріст кісткової системи.

Кальцій бере участь в утворенні кісткової тканини, здійсненні процесу
згортання крові, забезпечує нормальну нервово-м’язову збудливість,
відповідає за сталість кислотно-основного стану організму. Кальцій
зменшує інтенсивність алергічної реакції організму, ущільнює судинні
стінки, знижуючи їх проникність, підвищує опірність організму до дії
радіації.

За нестачі кальцію в організмі поступово наростають ознаки хронічної
кальцієвої недостатності: швидка втомлюваність, відсутність концентрації
уваги, алергія, кровоточивість, пародонтоз, раннє посивіння та випадіння
волосся, часті захворювання дихальної, серцево-судинної та інших систем
без очевидної причини, судоми в литкових м’язах, нервозність та
агресивність.

У разі зменшення вмісту кальцію в крові до 6 —7 мг% виникають приступи
тонічних судом.

Для підтримання нормального рівня кальцію в організмі потрібно, аби в
нього надходили продукти харчування і вода з достатньою кількістю
кальцію та інших елементів.

Кальцій є в багатьох продуктах. Багато легкозасвоюваних солей кальцію
містять молочні продукти — молоко, сир, масло. Значна кількість його в
капусті, зелені цибулі, петрушки, плодах кизилу, абрикосах, плодах
калини, в моркві, топінамбурі, хроні, гречці, чорній редьці, часнику,
морській капусті, листках кропиви, подорожника, алое.

Кальцій, що міститься в капусті кольрабі, є матеріалом для будови
скелета та зубів.

Збільшує усмоктування кальцію вітамін О, який міститься у яєчному
жовтку, печінці тріски, риб’ячому жирі, вершковому маслі та утворюється
в шкірі під дією ультрафіолетових променів.

Сприяють усмоктуванню кальцію іони фосфору та магнію. Оптимальним є
співвідношення кальцію та фосфору 1:1,5, а кальцію та магнію — 2:1. У
разі порушення цього співвідношення гальмується засвоєння кальцію з
круп, борошняних виробів, м’яса, риби, бобових. Засвоєнню кальцію
перешкоджає також надлишок солей натрію у харчовому раціоні.

Магній міститься в більшості харчових продуктів, але найбільше його в
хлібі з борошна грубого помелу, крупах, бобових, морській капусті,
зелені петрушки, кропі, кавунах, чорній смородині, халві.

На фосфор багаті молоко, сир, м’ясо, яловича печінка, риба, бобові,
крупи (гречана, пшенична, вівсяна), волоські горіхи.

Корисний сік лимона з водою, бо він підгримує у кишечнику кисле
середовище, в якому посилюється процес іонізації кальцію, тобто
перетворення його на активну форму — розчинний лимоннокислий кальцій.

Важливо обмежити надходження з їжею жиру, тому що жирні кислоти з солями
кальцію та магнію утворюють важкорозчинні сполуки, усмоктування яких
через стінку кишечнику недостатнє.

Необхідно нормалізувати утворення та надходження жовчі до кишечнику (для
кращого засвоєння жиророзчинного вітаміну О, який посилює усмоктування
кальцію).

Жовчогінну дію виявляють буряки, чорна редька з соняшниковою олією.

Для посилення секреції жовчі та стимуляції жовчовиділення рекомендують
таку суміш:

Суцвіття цмину піскового — 40 г;

Приймочки зі стовпчиками кукурудзи звичайної — 40 г;

Корені кульбаби лікарської — 40 г; Трава золотушника звичайного — 20 г;
Трава перстачу гусячого — 20 г.

Десертну ложку суміші залити 200 мл окропу, кип ятити 5 хв на малому
вогні, настояти 2 год, процідити, віджати. Приймати по 20 — 70 мл
(залежно від віку дитини) З рази на день за 30 хв до їди.

Засвоєння кальцію з деяких продуктів харчування гальмує наявність у них
щавлевої кислоти. Кальцієві солі щавлевої кислоти майже не засвоюються
та виводяться через кишечник, що може призвести до кальцієвої
недостатності. Шкідливий вплив щавлевої кислоти можна зменшити, якщо
одночасно давати дитині молоко. З харчового раціону вилучають ревінь,
щавель, шпинат, інжир, які містять велику кількість щавлевої кислоти.
Обмежують кількість винограду, гранатів, горобини, обліпихи, салату,
картоплі, селери, а також какао, міцного чаю, шоколаду. Недостатньо
засвоюється кальцій з хліба та круп.

Виводять із організму надлишок щавлевої кислоти та сприяють утворенню
розчинних і легкозасвоюваних солей кальцію яблука, груші, лимони, айва,
настій листків смородини чорної та груші дикої, відвар трави споришу
звичайного.

Мумійо впливає на мінеральний обмін в організмі, сприяє переміщенню
мінеральних речовин (особливо кальцію та фосфору) з мінерального депо
(кісток) в кров. Саме тому під впливом мумійо значно прискорюється
регенерація кісткової тканини, зокрема при переломах. Дітям віком до 1
року дають по 0,01 —0,02 г , від 9 до 14 років — 0,1 г натще. Запивати
молоком. Можна приймати мумійо з жовтками яєць. Курс лікування 10 діб.
Після двадцятидобової перерви курс лікування за потреби повторити.

У разі нестачі в організмі солей кальцію використовують кальціуліт. Його
готують так: 6 свіжих яєць (з білою шкаралупою) кладуть у банку і
заливають соком 10 лимонів. Накривають марлею, обгортають темним папером
і ставлять у прохолодному, сухому й темному місці. Тримають до
розчинення яєчної шкаралупи (приблизно 7 діб). Після цього 300 г
липового меду підігрівають на водяній бані до рідкого стану, охолоджують
і додають до суміші. Потім вливають 3/4 склянки коньяку. Зберігають у
темному посуді в прохолодному темному місці. Приймають по 1/3— 1 чайній
ложці (залежно від віку дитини) тричі на день одразу після їди. Через 2
— 3 тиж кальціуліт псується, а тому треба приготувати новий препарат.

Шкаралупа курячого яйця — джерело кальцію, який легко засвоюється
організмом, особливо молодим.

У більшості випадків шкаралупу не стерилізують. Яйця миють теплою водою
з дитячим милом, добре споліскують. Можна на 5 хв опустити яйце в окріп,
обсушити.

Шкаралупу розтерти у череп’яному посуді до стану дрібного порошку
(пилу). Приймати від 0,3 до 2,5 г порошку щоденно уранці, додаючи до
їжі. Доза порошку залежить від віку та стану дитини. Курс лікування —
1—3 тиж залежно від рівня кальцієвої недостатності. Найбільший ефект
спостерігається за нормальної або підвищеної секреції шлункового соку
або в разі додавання до їжі лимонного соку.

Використовувати треба лише екологічно чисту шкаралупу.

Препарати солей кальцію (кальцію глюконат, кальцію хлорид) неефективні
при недостатності його в організмі.

ЩАДНА ДІЄТА

Їжа — єдине джерело життєво важливих речовин: білків, жирів, вуглеводів,
мінеральних речовин, мікроелементів та вітамінів, що вкрай потрібні для
росту й формування дитячого організму, його активної діяльності і
стійкості до несприятливих впливів зовнішнього середовища.

Організм забезпечується необхідною кількістю енергії, що утворюється
внаслідок розщеплення вуглеводів і жирів, меншою мірою — білків, які
надходять з їжею.

Що менша дитина, то більше енергії потрібно для покриття енергетичних
затрат, пов’язаних з її інтенсивним ростом, розвитком, обміном речовин.

Харчування має відповідати віковим потребам дитячого організму.

Розлади травлення й живлення спричинюються порушеннями будови органів і
систем, дефектами обміну речовин, діатезами. Певну роль відіграє
порушення мікрофлори кишок.

У разі диспепсії змінюються секреторна й моторна функції шлунка,
перистальтика кишок, знижується продукція ферментів, за допомогою яких
здійснюється обмін речовин, спостерігається просування по тонкій кишці
частково перетравленої їжі, порушуються процеси всмоктування харчових
речовин.

Маса дитини не збільшується, іноді навіть зменшується.

Більшість хвороб у дітей є наслідком неправильного харчування або
недостатньої обробки харчових речовин органами травлення (часто першого
та другого одночасно). Тому під час лікування треба призначати щадну
дієту.

До щадної їжі належать молочні страви, супи, заправлені олією, каші,
пюре з моркви, буряка, капусти, цибулі, солодкого перцю, гарбуза, а
також компоти, киселі, свіжий нежирний сир, кисле молоко, яйця, білий
хліб. Черствий хліб та сухарі менше стимулюють шлункову секрецію та
легше перетравлюються.

Слизисті відвари рекомендують при гострих захворюваннях органів
травлення, хронічному запорі. Готують переважно з вівсяного, ячмінного,
житнього борошна: 2 столові ложки борошна розмішати у холодній воді,
варити в 1 —1,5 л води 20 хв. Рисовий відвар корисний при проносі.

Серед харчових продуктів важливе місце займають яйця, молоко, свіже
масло та сир. До складу молока і яєць входять всі харчові речовини, що
особливо потрібні для дитячого організму.

Молоко належить до слабких стимуляторів шлункової секреції, досить
швидко перетравлюється і легко засвоюється у кишечнику. До складу білків
молока входить 20 амінокислот, у тому числі метіонін, цистеїн,
триптофан. У кип’яченому молоці втрачається частина амінокислот, у
пастеризованому цього не відбувається. Молочний жир є одним з
найцінніших харчових жирів, добре засвоюється. З вуглеводів у молоці
міститься молочний цукор (лактоза), якого немає в інших харчових
продуктах. До складу молока входять різні мінеральні речовини. Найбільше
значення мають кальцій та фосфор, які містяться в значній кількості.
Відносно мало в молоці заліза та магнію.

Молоко — джерело багатьох вітамінів, гормонів, пігментів та імунних тіл.
У 1 л молока міститься 1,6 г солі та близько 32 г білків. Якщо треба
різко обмежити введення солі та білків, дитині дають менше молока.

Молочнокислі продукти утворюються шляхом ферментації молока за допомогою
молочнокислих бактерій та дріжджових грибів. Вони краще за молоко
засвоюються органами травлення, пригнічують ріст гнильних
мікроорганізмів та нормалізують кишкову мікрофлору.

Кисломолочні продукти (кефір, кисляк, ацидофільно-дріжджове молоко,
ацидофільна паста) використовують для лікувально-профілактичного
харчування дітей. Вони виявляють антагоністичну активність щодо багатьох
патогенних і умовно-патогенних кишкових бактерій.

Молочна кислота, що утворюється в процесі кисломолочного бродіння,
стимулює соко- і ферментовидільну функцію шлунка і кишок. Кисломолочні
бактерії сприяють нормалізації кишкової мікрофлори.

Основне призначення цих продуктів — нормалізація процесів травлення у
грудних дітей при штучному вигодовуванні, дисбактеріозі, ентероколіті,
ексудативно-катаральному діатезі. Для їх виготовлення використовують
закваски, які містять біфідо-бактерії.

Створено нові кисломолочні продукти “Біфівіт” і “Симбівіт”, дія яких
спрямована на стабілізацію і відновлення кишкової мікрофлори у дітей, що
сприяє зменшенню інтоксикації, нормалізації функцій шлунка, посиленню
імунітету.

Дітям корисно давати свіжий сир, який легко засвоюється. Сир буває
жирний (18 %), напівжирний (9 %) і нежирний (0,5 %).

Кефір є сильним стимулятором шлункової секреції. Однодобовий кефір
виявляє послабну дію, а дво- чи тридобовий — кріпить.

Для харчування дитини використовують курячі яйця, які містять незамінні
амінокислоти, вітаміни, в тому числі й вітамін О, мінеральні речовини.
Добре засвоюються некруто зварені яйця. Жовток поживніший за білок, але
білок легше перетравлюється, бо містить менше жирів.

Посилюють імунітет яйця перепілки.

До щадної дієти включають парові котлети, варені м’ясо та рибу.
Вилучають із раціону (або обмежують їх кількість) смажені страви, м’ясні
та рибні бульйони (особливо при гарячкових станах). Краще засвоюється
м’ясо молодих тварин.

М’ясо і риба — важливі джерела повноцінних білків, вітамінів та
мінеральних солей. У рибі міститься більше фосфору та кальцію, ніж у
м’ясі, але заліза значно менше. Риба перетравлюється та засвоюється
легше, ніж м’ясо, що пояснюється меншим вмістом у рибі сполучної тканини
(приблизно в 5 разів).

Бобові — горох, сочевиця, соя, квасоля — перевершують м’ясо за поживними
якостями і в той же час не містять збудливих речовин. До їх складу
входять у достатній кількості білки, мінеральні солі, вуглеводи. З сої
одержують жирну олію, а соєве молоко нерідко краще засвоюється, аніж
коров’яче, тому його дають дітям грудного віку у разі переведення їх на
штучне годування.

З бобових готують супи, пюре, гарніри. Плоди бобових промивають і
залишають у воді на ніч, вранці варять, а після розварювання протирають
крізь сито для видалення лушпиння.Солять, заправляють олією.

Джерелом незамінних амінокислот є волоські горіхи.

З жирів перевагу віддають кукурудзяній, соняшниковій, соєвій олії, які
додають до перших страв, овочевих пюре, салатів.

Особливе місце у харчуванні посідають овочі та фрукти. Овочі стимулюють
шлункову секрецію, рухову функцію травного каналу, жовчотворення,
сприяють підвищенню засвоєння білків, жирів, вуглеводів, вітамінів та
мікроелементів.

Основними джерелами вуглеводів, деяких вітамінів, мінеральних солей
(калію, заліза, кальцію, фосфору, магнію та ін.) є свіжі ягоди й фрукти:
абрикоси, вишні, яблука, груші, чорна смородина, виноград, айва, суниці,
персики, банани, малина, гранати, плоди шипшини.

Вживання свіжих овочів та фруктів гальмує розвиток гнильних процесів у
кишечнику. При запорі фрукти, насамперед клітковина оболонок плодів,
посилюють перистальтику, сприяють спорожненню кишок. Використовують
чорнослив, інжир, аґрус. Рекомендують також квашені та мариновані фрукти
й овочі.

Проте при гострому ентероколіті та загостренні хронічного не слід давати
дитині свіжі овочі й фрукти, адже вони прискорюють просування їжі
кишечником та зумовлюють подразнення його стінки. Під час загострення їх
дають у перетертому або вареному вигляді (пюре, киселі та ін.).

Якщо здоровій дитині дуже важливо забезпечити повноцінне харчування, то
хворій тим паче, адже у неї нерідко апетит знижений або відсутній.

У будь-якому разі треба враховувати загальний стан дитини.

РАДІОЗАХИСНІ ВЛАСТИВОСТІ РОСЛИН

Останнім часом у продуктах харчування і воді значно підвищився вміст
радіоактивних речовин та важких металів.

Розпад багатьох радіоактивних елементів відбувається вкрай повільно.

Багато рослин завдяки природним якостям мають виражені радіозахисні
властивості. В лікарських рослинах містяться біологічно активні
речовини, які сповільнюють усмоктування радіонуклідів, зв’язують та
виводять їх із організму, захищають внутрішні органи від дії
радіоактивних речовин.

З іншого боку, у живому організмі немає жодної тканини чи клітини, які б
не зазнавали негативної дії підвищених доз радіації.

Радіонукліди впливають передусім на імунну систему і роблять організм
практично беззахисним. Природа подбала про їх інактивацію своїми
комплексними засобами (пектини, інулін, сапоніни, дубильні речовини,
слизи, кумарини, ферменти, гормони рослинного походження тощо).

Препарати листків подорожника великого виявляють протипроменеву дію.
По-лісахаридні сполуки, що містяться в них, утворюють комплекси з
білками, холестерином, важкими металами, у тому числі й радіоактивними
елементами — стронцієм, цезієм, ураном тощо, сприяють виведенню їх із
організму та детоксикації. Для відвару беруть 30 г листків, заливають
300 мл дистильованої води, витримують 30 хв на водяній бані,
проціджують, віджимають та додають 0,25 г аскорбінової кислоти. П’ють до
150 мл уранці та перед сном. Доза залежить від віку дитини.

Особливого значення надають пектинам з огляду на здатність їх зв’язувати
в кишечнику радіонукліди та солі важких металів з подальшим утворенням
нерозчинних комплексів, які не всмоктуються, а виводяться з організму.
Захисна дія пектинів зумовлюється й тим, що вони поліпшують
перистальтику кишок, сприяючи швидкому виведенню важких металів з
випорожненнями. Пектини зв’язують радіоактивний стронцій, зменшуючи його
всмоктування та відкладання у кістках скелета. Радіоактивний стронцій в
органах травлення зв’язують пектини, що містяться в плодах айви,
буряках, шкоринках апельсинів.

Зменшують усмоктування радіоактивного стронцію альгінова кислота та її
солі, а морська капуста (ламінарія) знижує нагромадження стронцію понад
удвічі. Ламінарію приймають по 1—2 чайні ложки щоденно в будь-якому
вигляді (порошок, консервована, свіжа).

Цезій-137 зв’язують пектини, що містяться в яблуках, буряках,
цитрусових. Найбагатші на пектини буряки столові, редька, морква,
гарбузи, солодкий перець, баклажани, редис, яблука, абрикоси, айва,
груші, сливи, вишні, цитрусові. Високий вміст пектинів мають також
фруктові та овочеві соки з м’якушем (яблучний, морквяний, айвовий,
журавлиновий, полуничний, суничний, персиковий, томатний, сік з плодів
шовковиці), фруктові пюре, киселі тощо.

Основною сировиною для виробництва пектину є буряковий жом та яблучні
вичавки. Оптимальна добова доза пектину для дітей становить 1—2 г.
Токсична доза не встановлена.

Під час отруєння організму радіонуклідами та солями важких металів
рекомендують відвар цукрових буряків. Буряки треба порізати, залити
водою у співвідношенні 1:1, варити на малому вогні 2 — 3 год, настояти
ніч. Уранці процідити і додати сушені плоди яблук, груш, калини,
горобини звичайної, бузини та смородини чорної, кип’ятити 10—15 хв на
малому вогні, настояти 4 год. До узвару додати кілька ложок сироватки
для поліпшення екстракції пектинів. Узвар вживати по 30—100 мл 2 — 3
рази на день за 1,5 год до їди.

В умовах підвищеної радіації особливого значення набуває раціональне
харчування. У їжі повинна бути достатня кількість білків, жирів та
вуглеводів.

Високий вміст білка в раціоні сприяє виділенню цезію-137, поліпшує
процеси імуногенезу. Особливо важливо забезпечити оптимальною кількістю
білків дітей, які надто чутливі до іонізуючої радіації.

Повноцінні білки містять м’ясо та риба. М’ясо і, особливо, прісноводну
рибу перед варінням треба вимочити у воді протягом 2 год, потім порізати
її невеликими порціями і варити без солі при слабкому кипінні 10 хв.
Злити воду і, заливши новою водою, варити до готовності. Дітям не
рекомендують м’ясні та рибні бульйони, адже під час варіння значна
кількість радіонуклідів та важких металів з продуктів переходить у
відвар. Під час варіння риби у солоній воді у бульйон переходить 70 %
цезію-137.

Морська риба та інші продукти моря не так забруднені радіонуклідами.

Смажити продукти, які забруднені радіонуклідами, без попереднього
вимочування не слід. Під час смаження радіонукліди залишаються у страві.

Найбільше радіонуклідами забруднені гриби. Кулінарна обробка їх дає
змогу зменшити кількість радіонуклідів. Унаслідок промивання та
вимочування грибів протягом 2 год трохи знижується активність цезію-137.
У варених грибах радіонуклідів дещо менше, ніж у смажених.

В умовах впливу іонізуючої радіації великого значення набувають
незамінні сірковмісні амінокислоти метіонін та цистин, які зв’язують
активні радикали. Джерелом метіоніну та цистину є білок молока, яєць,
бобові, вівсяні крупи, сири, соняшникове насіння. Рекомендують страви з
домашнього сиру. У процесі їх приготування виводиться деяка кількість
радіонуклідів (більшість їх випадає в сироватку).

Корисно вживати більше бобових (соя, квасоля, горох). Крім повноцінних
білків, метіоніну, цистину, поліненасичених жирних кислот, у цих
культурах є багато магнію, що потрібен для оптимального засвоєння
кальцію.

До харчового раціону треба включати горіхи, які містять велику кількість
білка, амінокислоту цистеїн, солі магнію, заліза, кобальту.

Серед круп перевага надається вівсяній і гречаній. Вівсяні крупи містять
оптимальну кількість білків, жирів, вуглеводів та мікроелементів,
завдяки чому мають загальнозміцнювальну, протирадіаційну дію,
нормалізують обмін речовин. Готують вівсяну кашу, відвар вівса з медом.

Страви з гречки містять речовини, що підвищують опірність організму,
стимулюють кровотворення, поліпшують обмін речовин.

З жирів рекомендують кукурудзяну, соняшникову, маслинову, соєву олії.
Ними присмачують вінегрет, салат тощо.

Як профілактичний засіб при підвищеній радіації використовують зародки
злакових культур, які містять вітаміни, зокрема токофероли.

В умовах забруднення навколишнього середовища та продуктів радіоактивним
цезієм важливе значення має насичення організму солями калію, що є
аналогом цезію, беручи участь у обмінних процесах. Чимало калію містять
картопля, крупи, капуста, морква, буряки, кавуни, дині, курага, ізюм,
чорнослив, чорна смородина, яблука, гранатовий сік.

Солі кальцію зменшують усмоктування радіоактивного стронцію у тонкій
кишці. Особливо добре засвоюється кальцій, що міститься в молоці і
молочних продуктах. Кальцій із злаків засвоюється погано через
несприятливе його співвідношення з фосфором та магнієм, а також тому, що
у злакових є інозитфосфорна кислота, яка утворює із фосфором та магнієм
незасвоювані сполуки. М’ясо і риба містять мало кальцію.

Солі магнію і фосфору сприяють зменшенню нагромадження радіоактивного
стронцію. Багато магнію містять чорний хліб, крупи, особливо вівсяні,
бобові, курага, сушені фрукти.

Легкозасвоювані форми фосфору є у м’ясних і молочних продуктах, особливо
багато — у сирих яйцях, печінці, м’ясі, рибі.

Треба збагачувати харчовий раціон не лише повноцінним білком,
вітамінами, а й кровотворними мікроелементами — залізом, міддю,
марганцем, кобальтом. Нестача марганцю призводить до нагромадження в
організмі перекисних сполук. Джерелами легкозасвоюваних форм
кровотворних мікроелементів є печінка, яблука, бобові, буряки, капуста,
морква, горіхи, петрушка, вишні, чорна смородина, суниці, шипшина,
вівсяні крупи.

Дефіцит йоду призводить до гіперплазії щитовидної залози у дітей. Отже,
важливо забезпечити організм цим мікроелементом у достатній кількості.
Природним джерелом йоду є морська капуста. Багато його міститься у
морській рибі, мідіях, м’ясі кальмара, креветках, грушах, фейхоа, у
огірках.

Радіозахисними властивостями володіють екстрактивні речовини чаю
(таніни, катехіни, біофлавоноїди). Зелений чай — чудовий засіб, що
сприяє виведенню із організму стронцію. Катехіни адсорбують радіонукліди
і виводять їх із організму раніше, аніж вони встигнуть потрапити в
кістковий мозок.

Подібно діють і катехіни, що містяться в плодах чорноплодої горобини.
Для приготування настою беруть 1 столову ложку ягід, заливають 250 мл
окропу, настоюють у термосі 8 год. П’ють по 50 —100 мл тричі на день за
30 хв до їди. –

Доведено радіозахисний вплив каротину та ретинолу. Основними джерелами
ретинолу є печінка, вершкове масло, сир та інші молочні продукти, яйця.
Морква, томати, абрикоси містять багато каротину, який у організмі
перетворюється на ретинол. Тому дуже корисно щодня їсти моркву (особливо
у вигляді салату з тертими яблуками), страви з буряків, гарбузів,
абрикоси, кріп, салат, петрушку, томати.

Цибуля, часник, петрушка, редька, кріп, селера, хрін завдяки фітонцидам,
що містяться в них, не тільки знищують гнильні мікроби, а й підвищують
стійкість організму до інфекцій та шкідливих чинників навколишнього
середовища, зокрема до радіонуклідів.

Як природний радіопротектор доцільно вживати насіння соняшника (50—100 г
щоденно).

Навесні та влітку треба готувати салати, борщі та юшки з листків молодої
кропиви, первоцвіту весняного, подорожника великого та цикорію дикого,
стебел медунки лікарської, листків та квіток кульбаби лікарської.

Споживання їжі, багатої на білки, ненасичені жирні кислоти, пектини,
вітаміни, мінеральні речовини, зокрема калій, кальцій, магній, фосфор,
йод, селен, надійно захищає від згубної дії радіації.

Для стимуляції імунної системи, зв’язування та виведення радіонуклідів з
кишечнику рекомендують таку суміш:

Квітки гречки посівної — 20 г;

Крайові пелюстки

соняшника звичайного — 20 г;

Плоди шипщини коричної — 20 г;

Корені цикорію дикого —10 г;

Трава вересу звичайного — 10 г;

Трава меліси лікарської — 20 г.

Столову ложку суміші залити 300 мл води, настояти 1 год, кип’ятити 5 хв
на малому вогні. До відвару додати 1 столову ложку коренів алтеї
лікарської, настояти 4 год. Пити по 100 мл тричі на день за 1,5 год до
їди і 4-й раз перед сном. Дітям віком до 5 років дають по 1 —3 столові
ложки, дітям грудного віку — по 1—2 чайні ложки за один раз. Для
стимуляції кровотворення в умовах підвищеної радіації використовують сік
листків кропиви дводомної. Свіжі листки промити і вичавити сік. Дітям
давати по

1 —2 чайні ложки двічі на день за 30 хв до їди. Дітям віком до року дозу
зменшують. Свіжий сік можна давати з середини квітня по жовтень. Пити
сік 2 — 3 тиж поспіль, потім зробити перерву на 10 діб і знову повторити
курс лікування. Взимку дають консервований 40 % спиртом етиловим сік
кропиви у співвідношенні 1:1. Приймати по 20 — 30 крапель тричі на день
за 30 хв до їди. Призначають дітям віком понад 7 років. Курс лікування
такий самий.

Відомий фітотерапевт Є.С.Товстуха пропонує як ефективний природний
радіо-протектор такі суміші:

1. Листки кропиви дводомної — 30 г

Трава парила звичайного — 30 г

Листки подорожника великого — 30 г

Три столові ложки суміші залити 2 склянками молока, кип’ятити 5 хв на
малому вогні, настояти 1 год. Приймати по 30—100 мл тричі на день за 1,5
год до їди. Дозувати відповідно до віку дитини. Завдяки метіоніну
(міститься в молоці), дубильним речовинам та мікроелементам (у траві
парила звичайного), пектинам (у листках подорожника великого) та залізу
(в кропиві дводомній) зменшується резорбція цезію та стронцію у
кишечнику в 3 —5 разів.

2. Язичкові квітки

соняшника звичайного — 20 г

Плоди маслинки вузьколистої — 20 г

Плоди глоду колючого — 20 г

Плоди бузини чорної — 40 г

Корені цикорію дикого — 40 г

Кореневище з коренями

синюхи блакитної — 20 г

Трава меліси лікарської — 20 г

Плоди шипшини коричної — 40 г.

Дві столові ложки суміші залити 300 мл води, кип’ятити 10 хв на малому
вогні, настояти 4 год. Приймати по 50—100 мл тричі на день за 1,5 год до
їди. Призначають в умовах підвищеної радіації, при хворобах печінки,
підшлункової залози та нирок, для заспокоєння нервової системи та як
протиотруту при отруєнні солями важких металів.

На основі суміші готують антирадіаційний сироп: 6 столових ложок суміші
залити 500 мл води, довести до кипіння на малому вогні. Через 8 год
додати 250 г цукру, настояти 12 год, довести до кипіння і додати 250 мл
40 % спирту етилового. Настояти 24 год, профільтрувати. Приймати по 30 —
40 крапель тричі на день за 1,5 год до їди (доза для дітей віком після
10 років). Дітям віком 7 — 10 років давати по 10 — 15 крапель, 4 — 6
років — по 6-10 крапель, 1 —3 років — по 4-5 крапель, до 1 року — по 2 —
3 краплі двічі на день.

Елеутерокок колючий має адаптогенну, антиоксидантну дію. Є радіозахисним
та лікувальним засобом при променевому ураженні. Рідкий екстракт кореня
елеутерокока (аптечний препарат) приймають по 20 — 30 крапель на ложці
води тричі на день за 30 хв до їди. Дітям молодшого віку дають по 2
краплі на кожний рік життя.

Для боротьби із стресовими станами використовують таку суміш:

Корені синюхи блакитної — 40 г

Трава собачої кропиви серцевої — 20 г

Квітки глоду колючого — 20 г

Трава меліси лікарської — 40 г

Шишки хмелю звичайного — 10 г.

Столову ложку суміші залити 200 мл окропу, настояти 4 год. Приймати по
20 — 50 мл тричі на день за 30 хв до їди.

Настій насіння льону звичайного сприяє виведенню з організму
радіонуклідів. Його готують так: 1 столову ложку насіння залити 200 мл
води, довести до кипіння, витримати на малому вогні 10—15 хв, настояти 1
год, процідити. Насіння можна залити 200 мл теплої води та інтенсивно
струшувати протягом 30 хв, процідити. Пити по 30 — 50 мл маленькими
ковтками.

Як вважають народні цілителі та фітотерапевти, полин звичайний належить
до тих рослин, що спроможні зарадити чорнобильському лиху. Настій трави
зміцнює імунну систему та виводить з організму радіонукліди. Для його
приготування 1 столову ложку трави заливають 250 мл окропу, настоюють 10
хв. Приймають по 20 — 50 мл тричі на день.

За даними болгарського цілителя І.Йотова, деякі види глин теж виводять
із організму радіонукліди. Він рекомендує тричі на день пити розчин
глини: 1 чайну ложку глини залити 200 мл води, розмішати, процідити.
Дітям віком до 7 років дають половину дози. Але перед цим треба
проконсультуватися з фахівцем.

Треба наголосити, що у будь-якому разі лікарські засоби можна
використовувати лише тоді, коли це порадить лікар, який врахує загальний
стан дитини.

Розділ 3. Водолікування

Поняття “водолікування” включає гідро- та бальнеотерапію.

Гідротерапія — використання прісної води (водопровідної, річкової,
озерної) у вигляді ванн, душу, обтирання, обливання, обгортання тощо.
Прісну воду використовують у чистому вигляді або з додаванням різних
речовин (хвойний екстракт, концентрат шавлії лікарської, гірчиця тощо),
що посилює її дію на організм.

Бальнеотерапія — метод лікування, профілактики хвороб і відновлення
порушених функцій за допомогою природних мінеральних вод.

Головними діючими чинниками водолікування є температурний, механічний,
фізико-хімічний та психотерапевтичний.

Водолікувальні процедури можуть бути місцевими й загальними. До
загальних належать душ, обливання, обтирання, ванни, до місцевих —
ручна, ножна, сидяча ванни, зрошення, а також грілки, компреси.

Раціональним водолікуванням можна знизити підвищену температуру тіла,
розвантажити органи від надмірної кількості крові, таким чином усуваючи
порушення. Під впливом водолікувальної процедури в організмі
відбуваються зміни з боку нервової, серцево-судинної та інших систем, а
також терморегуляції та обміну речовин. Ці зміни можуть свідчити як про
сприятливий, так і несприятливий перебіг лікування. Про те, в якому
напрямку відбуваються ці зміни, судять за судинною реакцією шкіри,
частотою пульсу та дихання, артеріальним тиском.

У разі сприятливої реакції шкіра червоніє і стає теплою. Одночасно у
пацієнта поліпшується самопочуття, з’являється бадьорість, відчувається
приємне тепло. Така реакція обов’язкова для кожної водолікувальної
процедури.

Якщо процедуру виконано неправильно, то спостерігається протилежна
картина: шкіра стає блідою і холодною, з’являються тремтіння, нерідко
“гусяча шкіра”. У цьому разі процедуру слід припинити, дати серцеві
засоби.

Ванни температури 37 — 38 °С дещо знижують артеріальний тиск за рахунок
розширення підшкірних кровоносних судин, особливо при гіпертонічній
хворобі. Спостерігається незначне почастішання пульсу. Частота дихання
змінюється мало, зрідка збільшуючись на 2 —4 за 1 хв. Погано переносять
теплові процедури при гіпотензії.

Теплові процедури мають виражену антиспастичну (знижують тонус судинної
стінки, м’язовий тонус), протизапальну дію, тамують біль, активізують
процеси обміну.

Гарячі процедури підвищують обмін речовин, особливо під час їх
проведення, прискорюють, ослаблюють серцеві скорочення. На початку
процедури підвищується, а потім знижується артеріальний тиск,
прискорюється частота і зменшується глибина дихання. Виявляють потогінну
дію, підвищують згортання крові.

Холодні процедури підвищують артеріальний тиск, знижують згортання
крові, поглиблюють і сповільнюють дихання, стимулюють обмін речовин,
підвищують тонус м’язів.

Основною метою проведення водолікувальних процедур є досягнення
перерозподілу крові між ураженим органом (або системою) та організмом у
цілому, внутрішніми органами та шкірою, спрямування надлишку крові до
видільних органів (шкіра, нирки) з метою активізації процесу виведення
токсичних речовин. При цьому треба враховувати перебіг захворювання
(гострий, хронічний), стадію його розвитку, супутню патологію.

У гостру стадію запального процесу найчастіше кров відтягують від
уражених органів до віддалених шляхом їх тривалого прогрівання.
Додаткова активізація ферментних систем посилює антитоксичну функцію,
стимулює імунну систему організму, що сприятливо позначається як на
самопочутті хворого, так і на перебігу патологічного
процесу.Найдоцільніше відтягати кров до кінцівок. Якщо потрібно посилити
лікувальний ефект, рекомендують половинні, тричетвертинні, повні (або
загальні) лікувальні процедури. Проте під час їх проведення зростає і
навантаження на серцево-судинну, дихальну та інші системи, розширюється
перелік протипоказань.

На початку гострої стадії хвороби доцільно застосувати короткочасне
охолодження ділянки розташування ураженого органа. Це сприяє зменшенню
запалення та зниженню температури.

При хронічних запальних процесах призначають тривале прогрівання
найближчих до уражених органів ділянок, зон Захар”їна — Геда. Ефект
лікувальної процедури посилюється, якщо перед її проведенням розтерти
шкіру до незначного почервоніння.

Зони Захар “їна — Геда — певні ділянки шкіри, в яких при захворюванні
внутрішніх органів з’являються відображений біль, а також больова та
температурна гіперестезія (підвищена шкірна чутливість).

Ці зони використовують не лише з метою діагностики, але й для впливу на
стан відповідних внутрішніх органів. Встановлено відповідність між
внутрішніми органами та сегментами шкірної іннервації (мал. 1).

Мал. 1. Схема розташування на тулубі та кінцівках деяких зон Захар’їна-
Геда (пояснення в тексті)

Відображений біль при захворюваннях внутрішніх органів з’являється в
таких сегментах: легені та бронхи — 1, серце — 2, кишечник — 3, сечовий
міхур — 4, сечоводи — 5, нирки — 6, печінка— 7 та 9, шлунок та
підшлункова залоза — 8, матка, яєчник — 10.

Зони Захар’їна — Геда при захворюванні внутрішніх органів виявлено також
у ділянці голови. Наприклад, біль у лобно-носовій ділянці відповідає
ураженню верхівки легенів, шлунка, печ