Лікування дітей. Народні методи (теорія і практика лікування)

Б. Г. СКАЧКО, Г О.ОРЕЩУК

Народні методи лікування дітей

За редакцією:

акад. П. С. Мощича проф. С. О. Крамарева проф. М. І. Борисенка проф. Ю.
М. Войтенка доц. Ю. В. Мару піка доц. Т. П. Гарнік доц. О. П. Мощича

Київ

“ПРОСВІТА’

2000

іББК 57.33 С42

УДК 616-0532

Скачко Б. Г. — асист. каф. фітотерапії з курсом фармакогнозії

КМІ Укр. асоц. народної медицини; Орещук Г. О. — фітотерапевт.

У книзі популярно описано причини захворювань, які найчастіше виникають
у дитячому віці. Наведено нозологічні форми у алфавітному порядку.

Подано найефективніші методи та засоби народної медицини у комплексному
лікуванні різних дитячих хвороб.

Наведені такі природні методи лікування, як фітотерапія, медолікування,
різноманічні водні процедури, дієтотерапія, фізичні методи лікування,
масаж тощо.

Детально описані техніка та методика проведення процедур, визначено
показання та протипоказання з урахуванням віку дитини, характеру та
стадії захворювання.

Запропоновані сучасні засоби профілактики за умов екологічно
забрудненого навколишнього середовища.

Для практичних лікарів-педіатрів, фітотерапевтів, а також для батьків і
широких кіл читачів.

Матеріали книги апробовані та опубліковані в наукових збірниках, газетах
“Урядовий кур’єр”, “Ваше здоров’я”, телепередачі “Світ людей. Медицина”,
журналі “Фітотерапія в Україні”.

Рецензенти: д-р мед. наук, проф. С. С. Казак, канд. мед. наук О. І.
Дудіна

4108020000 209-2000

I5ВN 966-7551-18-0 I8ВN 5-311-01170-Х

> Б. Г. Скачко, Г. О. Орещук, 2000

Необізнаність – трагедія існування

(П. Альтенберг)

Найдорожчим надбанням людини є здоров’я, а тому наш обов’язок берегти та
зміцнювати його. Найкращими способами досягнення цієї мети є правильний
догляд та виховання дитини, починаючи з моменту її народження.

Використання світла, чистого повітря і води, здорова їжа, дбайливий
догляд без розманіження — основні чинники гігієни дитячого віку.

Організму притаманне природне прагнення до самолікування, і ми повинні
підтримати його в намаганні справитися з хворобою. Це й становить
сутність природного методу лікування, який при більшості хвороб
лишається иайраціональнішим, чи не єдиним справді корисним.

І в минулому, а особливо у наш час, привчали людину беззастережно вірити
в науку. Психотерапевтичний ефект, без якого жодні ліки не підуть па
користь, створюється завдяки саме цій вірі. Але багато хто вже сьогодні
зневірився в доцільності застосування хімічних, штучно синтезованих
засобів. Так, діють вони активно, проте іноді аж занадто, руйнуючи все
за принципом кувадла. А як вони впливають на організм у процесі життя,
як позначаються на нащадках, можна лише здогадуватися. І висновки ці, на
жаль, не є оптимістичними.

Сьогодні збільшилася кількість дітей, що мають вади від народження та
схильність до хронічних захворювань. Нерідко це пояснюють збільшенням
забруднення атмосфери, води, грунту шкідливими викидами промисловості й
транспорту, використанням пестицидів у сільському господарстві,
підвищенням радіаційного тла. І це справді так. Проте вже з середини XX
століття, тобто до їх масового використання , помічалося збільшення
кількості дітей з алергічною патологією та іншими захворюваннями. І
початок цього явища збігся з періодом широкого використання хімічних
лікарських засобів.

Цілком можливо, що саме вони підготували грунт для вибуху природженої
патології, злоякісних новоутворень. Сумно, але найефективніші хімічні
препарати, лікуючи один орган, згубно впливають на ітиі, а зрештою й па
організм у цілому. Використовуючи їх, ми уподібнюємося до того, хто
намагається за допомогою сокири видалити скалку.

Кожен лікар, призначаючи хворому антипірин, саліцилову кислоту,
есепціале, цитостатичні та інші препарати, добре знає, що це може
завдати організмові зовсім несподіваної, а іноді й дуже серйозної шкоди.
Адже ці засоби, власне кажучи, дуже сильні отрути, і ніхто, призначаючи
їх, не може бути впевнений, що абсолютно не порушив головного принципу
медицини “Не зашкодь!”

Природні методи лікування мають велику перевагу перед багатьма іншими,
бо вони щонайменше небезпечні для хворого. Особливо це видається слушним
тоді, коли порівняти їх з традиційними методами лікування за допомогою
сильнодіючих препаратів хімічного поход-Рослинні засоби природно
впливають на клітини організму людини, нормалізують його діяльність.
Рослини впливають не на окремий симптом, а на організм у цілому. Це і є
найкраще лікування, особливо на тлі спеціальних дієт, масажу,
лікувальної гімнастики, водолікування. Так, лікування водою діє і на
основне вогнище хвороби, і на різноманітні її симптоми. Воно зменшує
запальний процес, знижує занадто високу, загрозливу для життя хворого
температуру тіла, регулює серцеву діяльність, нормалізує дихання тощо.
Різні способи впливу теплом, вологою, світлом, препаратами з лікарських
рослин можна модифікувати нескінченно.

Власне кажучи, немає жодного лікаря, який би не застосовував у своїй
практиці природні методи лікування. Хто з лікарів не використовує
компресів, ванн, гірчичників, серцевих, відхаркувальних та інших засобів
рослинного походження? Можна сміливо твердити, що всі без винятку їх
застосовують, проте нерідко — безсистемно.

Природним методом не можна вилікувати всі хвороби, які уражують
організм, але неупереджене порівняння його наслідків з результатами
лікування іншими методами засвідчує, що він витримує найсу-ворішу
критику. Природний метод лікування доступний кожному, хто бажає
опанувати ним. Проте в будь-якому разі його застосовувати треба лише під
наглядом лікаря, який спроможний обрати відповідну форму лікування після
ретельного огляду хворого, правильно оцінивши ступінь розвитку хвороби
та стан організму пацієнта.

Природний метод лікування спрямований на те, щоб дати можливість силам,
які приховані у самому організмі, подолати хворобу. Застосування його
може бути корисним лише тоді, коли власні сили організму ще не остаточно
вичерпані хворобою, і щодо цього вирішальне слово має сказати саме
лікар.

Здавна відомо, що на Землі існують світлі, благословенні місця — на них
споконвіків будували храми. Але є й такі, де не ростуть рослини, де
хворіють люди й тварини, навіть будинки й ті руйнуються. Причина —
потужне аномальне випромінювання, що створює небезпечні для життя
геопатогенні зони. Назва ця походить від грецьких слів: гео — земля,
патос —- страждання, генез — походження. Генератором геопатогенних зон
можуть бути щілини земної кори, грунтові води, карстові порожнини.
Геопатогенні зони не фіксуються фізичними приладами. їх виявляють
методом біолокації за допомогою “рамки”.

Виявити аномальні поля в помешканні допомагають тварини. Так, собаки їх
завжди уникають. Тому, якщо собаку неможливо змусити спати у певному
місці, не силуйте його до цього, а прислухайтеся до перестороги: там,
очевидно, розташована геопатогенна зона. Кішки, навпаки, полюбляють зони
негативного випромінювання.

Ціти дуже чутливі до впливу негативного випромінюватія. І якщо дитина не
хоче гратися або перебувати у призначеному місці, слід знайти інше.
Особливо важливо не ставити в геопатогенній зоні ліжко дитини. Діти, які
тривалий час перебувають у геопатогенній зоні, скаржаться на загальну
слабкість, сонливість або безсоння, головний біль. У них з’являються
немотивоваііа нервозність, відчуття страху. Вони скрикують, скриплять
зубами під час сну, мерзнуть у постелі, пориваються її залишити. Малюки
інстинктивно шукають інше місце. Тривале перебування у геопатогенній
зоні знижує опірність організму, може призвести до нервово-психічних,
судинних, онкологічних та інших захворювань. Якщо дитину вчасно
перевести з небезпечної зони, то зазначені симптоми звичайно зникають
протягом місяця.

Методу визначення геопатогенних зон треба навчитися. Доцільно запросити
фахівця та провести біолокаційну зйомку не лише у квартирі, але й на
присадибній ділянці, тобто там, де дитина перебуває тривалий час.

Здоров’я — це пристосування організму до сил Природи. Хвороба виникає
внаслідок нехтування ними.

Фармаколог Ю.К.Трапп учив студентів: “Друзі мої, знайте, що всі справді
корисні засоби, які допомагають хворій людині, можуть бути занотовані на
нігтьовій поверхні вашого великого пальця”. Ними є природні методи
лікування.

Частина І

МЕТОДИ ПРИРОДНОГО ЛІКУВАННЯ

Розділ 1. Лікування рослинами

З природних методів лікування в народній медицині українців, як і
багатьох інших народів, основним було й лишається лікування рослинами.
Фітотерапія українського народу має свою специфіку.

Протягом століть вироблялися певні навички, традиції щодо збирання
лікарських трав, їх сушіння, зберігання та виготовлення лікарських форм.
У народі велику увагу приділяють часові збирання рослин. Заготовляють
лікарські рослини у сухі, погожі дні, після того, як спаде ранкова роса,
бажано у першу половину дня. Щоправда, деякі травознавці вважають, що
найкращий час для збирання трав — нічний, бо саме вночі рослини вбирають
з грунту більше вологи та корисних речовин і виділяють непотрібні
компоненти. Тобто вночі рослини ніби самоочищаються.

У деяких районах, зокрема на Поліссі, певні види трав заготовляли при
світлі місяця, бо нібито саме тоді вони набували особливої цілющої сили.
До них належать тополя чорна, верба біла, осика, яловець, обліпиха та
ін. Можливо, й мали рацію давні травознавці, які твердили, що надземну
частину рослини треба збирати на молодику, бо саме він стимулює
найбільшою мірою приплив соків до надземної частини рослин, а ось
корені, навпаки, треба копати “на старому місяцеві” , бо тоді вони
найсоковитіші.

Дотримували традиції збирати зілля там, “де не чути голосу півня”, “куди
не доноситься собачий гавкіт”, тобто у відлюдних місцях, далеко від
населених пунктів, у лісах, на високогірних полонинах. Подекуди, зокрема
в Карпатах, збирають трави рано-вранці, “до схід сонця”, по росі, бо
вважається, що після обіду вони вже не мають такої сили .

Здавна збирання лікарських рослин приурочували до дня Аграфе-ни
Купальниці (6 липня) за новим стилем. Цей день ще називають “Аграфени —
зле коріння”. Знахарі шанували його ще й тому, що за ним наставав
славнозвісний день Івана Купайла — час, коли трави володіють властивістю
чарувати. Напередодні свята Івана Купайла люди поспішали в гори та ліси,
щоб перед сходом сонця назбирати різних трав. У ніч на Івана Купайла
творяться дивні речі. Саме в цю ніч, за переказами, цвіте перунів
вогнецвіт — один із видів папороті. Травам, зібраним у цей день,
приписували особливо цілющу силу: нібито “плакун-трава”, зірвана у
Купальську ніч, не тільки лікує, а й передає свої цілющі властивості
іншим травам та квітам. На Івана Купайла збирали парило звичайне,
звіробій звичайний, гадючник в’язолистий, лопух великий, полин гіркий та
звичайний.

Збирання трав приурочували й до інших свят. На Маковея (1 серпня)
збирали трави, в’язали їх у пучки, перевивали стеблами з жита й пшениці,
окроплювали свяченою водою. Із зілля, зібраного в цей день, перевагу
віддавали городнім культурам (мак, соняшник, морква, кріп, коноплі) та
культивованим рослинам (м’ята, любисток, рута).

Збирали трави й на Семена Злата (10 травня), котрого вважали
покровителем рослин, який дарував їм цілющі сили.

Зі Спасом (19 серпня) в народі пов’язують гарячі жнива, дозрівання
городніх та садових культур.

Отож народ здавна обожествляв Природу, всіляке зело і шукав у них
захисту від численних недуг.

Збирати треба лише здорові рослини у період максимального накопичення в
них біологічно активних речовин. Не слід збирати забруднені рослини,
наприклад, такі, що ростуть поблизу залізничних та автомобільних шляхів,
промислових підприємств, а також уражені хворобами, шкідниками тощо.

Після заготівлі сировину не можна залишати в тарі довше ніж 3 — 4 год, а
квітки глоду колючого, листки блекоти та дурману, траву горицвіту
весняного — понад 1—2 год, адже вони пресуються та самозігріваються
внаслідок виділення тепла при диханні ще не відмерлих частин рослин.

Траву збирають під час цвітіння, квітки — на початку розкриття
пуп’янків, листки — після того як сформуються, до цвітіння рослини або
на початку його.

Корені, кореневища та цибулини збирають восени, коли зів’яне надземна
частина, або рано навесні, коли стебла та листки тільки починають
відростати. Проте навесні період заготівлі дуже короткий (кілька діб).

Плоди та насіння збирають після того, як вони повністю достигнуть, але
до того, як будуть готові впасти.

Бруньки заготовляють рано навесні, коли вони вже добре набубнявіли, але
ще не розкрилися. Збирання припиняють, щойно верхівки бруньок починають
зеленішати.

Кору збирають також навесні, у період інтенсивного руху соків, адже в
цей час кора містить найбільшу кількість біологічно активних речовин та
легко відокремлюється від деревини.

Бувають і винятки з загальних правил. Так, кореневища аїру тростинового
заготовляють незалежно від пори року. Магічне зілля в Україні збирали
протягом чи не цілого року. Траву нечуй-вітер волохатий шукали взимку, з
13 грудня по 1 січня, по берегах річок та озер. А зілля прикрить, знане
як оберіг від чарів та зурочення під час весілля, збирали з 15 серпня по
1 листопада.

Після заготівлі сировину висушують у добре провітрюваному приміщенні,
краще — на горищі під залізним або шиферним дахом, де в спеку
температура піднімається до 40 — 50 °С. Сировина тут швидко висихає,
зберігаючи природний вигляд, колір і запах. Для сушіння соковитих плодів
оптимальна температура — 80 —90 °С.

Рослини розкладають тонким і пухким шаром на полотно або чистий папір
(але в жодному разі не на газету). Під час сушіння та зберігання в
рослинах ще деякий час відбуваються ферментативні процеси, які
припиняються лише після повного видалення вологи. Рослини періодично
перевертають. Що швидше висушується сировина, то краща її якість.

Корені перед сушінням обтрушують від землі і промивають холодною
проточною водою. Корені деяких рослин (наприклад, лопуха великого) лише
очищають від землі щіткою. Перед сушінням їх розрізують уздовж.

Правильне зберігання лікарської сировини є запорукою високої
фармакологічної активності діючих речовин, що містяться в ній.
Зберігають висушені рослини у паперових, бавовняних мішечках або ящиках.
Ті рослини, що містять ефірні олії, потрібно зберігати окремо у
герметичних дерев’яних ящиках. Рослинну сировину зберігають у добре
провітрюваному сухому приміщенні, бо вбираючи вологу, вона пліснявіє,
псується, втрачає специфічний запах і лікувальні властивості.

З лікарських рослин готують відвари на воді, оцті, молоці, сироватці, а
також настої, настоянки, мазі, порошки. їх використовують для прийому
всередину, а також для компресів, пластирів, клізм, свічок, ванн тощо.

ЛІКУВАЛЬНА ДІЯ ЛІКАРСЬКИХ РОСЛИН

Лікувальна дія лікарських рослин забезпечується завдяки схожості
біологічно активних речовин, котрі використовуються в процесах обміну в
клітинах рослин, тварин і людини.

У процесі тривалої еволюції тварини пристосовувалися до засвоєння різних
хімічних речовин, синтезованих рослинами. За даними В.І.Вернадського та
інших учених, налічується близько мільярда біологічно активних речовин.
Вони легко включаються у процеси, які забезпечують життєдіяльність
людини. Порівняно рідко спостерігаються випадки їх непереносності. За
раціонального поєднання лікарських рослин терапевтичні можливості
розширюються.

Лікарські рослини доцільно використовувати для профілактики та лікування
більшості захворювань, а також для проведення підтримувальної терапії.
Під час їх застосування в організм людини надходить цілий комплекс
біологічно активних речовин, які добре засвоюються. Всмоктування, або
резорбція, лікарських речовин у лімфу і кров відбувається крізь шар
тканин.

У разі введення ліків через рот (рег оз) вже в ротовій порожнині вони
зазнають впливу слини та частково всмоктуються. У кислому середовищі
вмісту шлунка лікарські речовини загалом всмоктуються повільно.
Більшість із них з шлунка переходить у тонку кишку, звідки вони головним
чином потрапляють у судини через систему ворітної вени та надходять у
печінку. Там вони можуть затримуватися, змінюватися та знешкоджуватися.
З печінки лікарські засоби надходять у загальну систему кровообігу та
транспортуються до тканин і клітин. Лікарські речовини тим швидше
накопичуються в органі (або тканині), що краще кровопостачання його.

Якщо лікарські речовини вводять за допомогою клізми або свічки, вони
потрапляють у загальний кровоплин, обминаючи печінку. При цьому їх дія
виявляється звичайно раніше, аніж у разі введення через рот.

Нанесені на слизову оболонку дихальних шляхів, ліки швидко всмоктуються
слизовою оболонкою та в альвеолах легенів. Альвеолярна тканина легко
проникна, добре розгалужені легеневі капіляри забезпечують надходження
біологічно активних речовин з легенів безпосередньо у кров. Діють ліки
значно швидше, ніж у разі введення їх у шлунок. Дуже зручно через легені
вводити лікарські засоби шляхом інгаляції.

Лікарські речовини всмоктуються і через шкіру.

Лікарські речовини або продукти їх перетворення з різною швидкістю
видаляються з організму через нирки (найчастіше) та залозами травного
каналу, а також через легені, шкіру (потові, сальні залози).

Лікарські речовини не спричинюють ніяких нових фізіологічних процесів,
що не властиві організмові, вони лише посилюють або ослаблюють існуючі.
Відповідно до цього їх поділяють на такі, що збуджують, стимулюють або
пригнічують.

Під стимуляцією розуміють активізацію функціональної діяльності або
процесів обміну речовин. Лікарські засоби активізують роботу центральної
нервової системи, гемопоез, процеси відновлення тканин, секреторну
функцію, ріст тощо. Багато які лікарські речовини пригнічують, тобто
ослаблюють, певні функції (або процеси).

Причинами багатьох захворювань можуть бути розлади регуляторної функції
нервової системи, ферментативних процесів, порушення обміну речовин.

Під час хвороби обмін речовин у клітинах змінюється, виникають
різноманітні порушення їх функцій. Тому під час лікування хворого слід
змінити надходження крові до ураженого органу, вплинути на обмін речовин
у ньому. Це досягається насамперед уведенням з їжею необхідних для
нормального перебігу обмінних реакцій незамінних амінокислот,
вуглеводів, рослинних жирів, а також інших біологічно активних сполук
рослин, через нестачу яких виникло порушення.По-друге, речовини, що
входять до складу лікарських рослин, мобілізують захисні природні сили
людського організму на боротьбу з хворобою, пригнічують хвороботворну
мікрофлору, що спричинює запалення та порушення діяльності окремих
органів і систем. По-третє, завдяки здатності рослин активізувати
потогінний, проносний, сечогінний, жовчогінний, відхаркувальний та інші
ефекти організм позбавляється відходів життєдіяльності, токсинів, що
утворюються під час недуги.

Деякі рослини впливають на центральну й периферичну нервову систему, від
стану якої залежить функціонування внутрішніх органів, а відтак і
здоров’я. Цей вплив може бути заспокійливим (седативним) або
збуджувальним, тонізуючим.

Седативні засоби (від лат. зесіа^іо — заспокоєння) використовують для
лікування нервових хвороб. Вони посилюють процеси гальмування або
зменшують процеси збудження в нервовій системі, полегшують настання сну
та поглиблюють його. Заспокійливі засоби призначають у разі нервового
збудження, виснаження нервової системи після перенесених стресів та
потрясінь, для зменшення болю. З рослин переважно седативним впливом
володіють валеріана лікарська, лаванда вузьколиста, меліса лікарська,
м’ята перцева, хміль звичайний, синюха блакитна, собача кропива звичайна
та ін.

Ослаблюють процеси збудження або посилюють процеси гальмування в
центральній нервовій системі протисудомні засоби. їх використовують для
лікування епілепсії, спазмофілії у дітей. При судомних явищах
призначають настоянку кореня валеріани лікарської, шоломниці
байкальської, півонії незвичайної, трави зайцегуба п’янкого, рути
запашної, підмаренника справжнього, чебрецю звичайного, екстракт
пасифлори рідкий тощо.

Збуджувальні засоби стимулюють роботу окремих органів чи організму в
цілому. Вони активізують центральну нервову систему, сприяють роботі
серця, органів травлення і дихання, підвищують гостроту зору, слух тощо.
До них належать препарати женьшеню, аралії маньчжурської, елеутерокоКа
колючого, лимонника китайського, родіоли рожевої, заманихи високої,
тирличу жовтого, а також чай, кава, какао та ін.

Спазмолітична дія рослин виявляється у зниженні тонусу та знятті спазмів
гладеньких м’язів бронхів, травного каналу, жовчних проток та жовчного
міхура, сечоводів, сечового міхура й кровоносних судин. Призначають при
виразковій , жовчнока-м’яній та сечокам’яній хворобах, спазмах шлунка,
спастичному коліті, холециститі, гострому панкреатиті, бронхіальній
астмі, при дисменореї, болю, зумовленому спазмом кровоносних судин.
Виявляючи антисиазматичну дію, вони тамують біль. Як спазмолітичні
засоби використовують плоди ганусу звичайного та аммі зубної, листки
беладонни лікарської, траву рути запашної, перстачу гусячого, чебрецю
звичайного, чистотілу звичайного, хвилівника звичайного, звіробою
звичайного, м’яти перцевої та ін.

Основними лікарськими засобами, які виявляють кардіотонічну дію і
використовуються для лікування серцевої недостатності, є препарати
рослин, що містять серцеві глікозиди: листки наперстянки, трава
горицвіту весняного, конвалії травневої, жовтушника сіруватого, олеандра
звичайного, строфанту та ін. Після всмоктування серцеві глікозиди з
кров’ю розносяться по організму, фіксуються в тканинах, накопичуючись
переважно у серцевому м’язі. Вони тонізують його роботу, заспокійливо
діють на центральну нервову систему, посилюють сечовиділення, зменшують
набряки, що пояснюється головним чином поліпшенням кровообігу. Серцеві
глікозиди, особливо ті, що містяться в листках наперстянки, повільно
виводяться з організму і кумулю-ються (накопичуються). Тому треба суворо
дотримувати дози. Залежно від перебігу хвороби та ускладнень дозу їх
зменшують або повністю відміняють препарат.

У регулюванні процесів обміну в організмі важлива роль належить залозам
внутрішньої секреції — підшлунковій, щитовидній, наднирковим, статевим
та гіпофізу. Вони виробляють гормони — біологічно активні речовини, які
надходять у кров і регулюють ріст та розвиток організму, всі види обміну
речовин, сприяють підвищенню опірності до несприятливих чинників.

Деякі біологічно активні сполуки, що містяться в лікарських рослинах,
впливають на організм подібно до гормонів тваринного походження.

Гормони кори надниркових залоз впливають на водний, мінеральний,
азотистий, вуглеводний, жировий обміни, виявляють протизапальну,
протиалергічну, антитоксичну дію. У разі зниження функції кори
надниркових залоз як протизапальний засіб, що діє за типом
кортикостероїдів, використовують препарати кореня солодки голої. їх
призначають при системному червоному вовчакові, склеродермії, алергічних
дерматитах, пухирчатці, екземі, нейродерміті та ін. Речовини, що
містяться в солодці голій, нормалізують мінеральний обмін, порушений
унаслідок хронічної недостатності кори надниркових залоз (хвороба
Аддісона). Поліпшують функціональний стан, стимулюють роботу кори
надниркових залоз також препарати трави астрагалу шерстистоквіткового,
коренів алтеї лікарської, листків смородини чорної, трави хвощу
польового, череди трироздільної тощо. Затримують процеси виснаження
надниркових залоз препарати кореня родіоли рожевої.

Гормони щитовидної залози впливають на всі види обміну, активність
ферментних систем, стимулюють ріст та розвиток організму. Дийодтирозин є
складовою частиною тироксину — гормону щитовидної залози, який регулює
загальний обмін речовин у організмі. Він міститься у дроці красильному,
мосі ісландському, нетребі колючій, ламінарії цукристій тощо.
Використовують його для лікування хвороб щитовидної залози та нирок, що
супроводжуються підвищенням виділення оксалатів та фосфатів із сечею.
Гальмує підвищену функцію щитовидної залози екстракт трави горобейни-ка
лікарського.

Інсулін — гормон підшлункової залози, який регулює вуглеводний обмін.
Нестача його в організмі призводить до тяжкої недуги — цукрового
діабету. У багатьох рослинах виявлено інсуліноподібні речовини, які
застосовуються для лікування цієї хвороби. Так, вони входять до складу
трави козлятника лікарського, цикорію дикого, коренів кульбаби
лікарської, оману високого, лопуха великого, листків горіха волоського,
кропиви дводомної тощо.

У багатьох рослинах, зокрема в листках шавлії лікарської, шишках хмелю
звичайного, траві суріпиці звичайної, талабану польового та інших,
виявлено речовини, що діють подібно до гормональних сполук статевих
залоз. Препарати шавлії лікарської та хмелю звичайного використовують у
разі гііюменструального синдрому, що розвинувся на грунті естрогенної
недостатності яєчників, альгодисменореї. Суріпиця звичайна посилює
статеву діяльність та сприяє продукуванню сперми. Талабан польовий
призначають при запаленні яєчників, для стимуляції статевої функції,
активізації менструального циклу. Відвар трави діє абортивно.

З порушенням функцій ендокринних залоз у дітей часто пов’язано ожиріння.
У дітей нерідко знижена секреція гормонів щитовидної та статевих залоз.
Найбільшою мірою ожиріння виражене за порушення функцій гіпофіза. Для
його нормалізації призначають відвар кореня солодки голої та женьшеню.

У деяких рослинах містяться речовини, які нормалізують функції багатьох
ендокринних залоз. До таких рослин належать медунка лікарська, звіробій
звичайний, родіола рожева, солодка гола, елеутерокок колючий, женьшень,
мильнянка лікарська, вовчак польовий.

Численна група лікарських рослин впливає на обмін речовин, посилюючи
сечогінний, потогінний, проносний, жовчогінний вплив, регулюючи функції
ендокринних залоз. У народній медицині їх називають кровоочисними. Це
пирій повзучий, береза бородавчаста, фіалка триколірна, хвощ польовий,
кропива дводомна, хміль звичайний, крушина ламка, терен звичайний,
подорожник великий, кукурудза звичайна, кульбаба лікарська та ін.

Сечогінні засоби стимулюють виділення сечі. Під їх впливом розширюються
судини в нирках, посилюється приплив до них крові, знижується тонус
сечовивідних шляхів і полегшується сечовиділення. Сечогінну дію
виявляють трава споришу звичайного, хвощу польового, остудника голого,
фіалки триколірної, дроку красильного, листки мучниці звичайної, берези
бородавчастої, брусниці звичайної, деревію звичайного, корені оману
високого, любистку лікарського, первоцвіту весняного, марени красильної,
крайові пелюстки волошки синьої, приймочки зі стовпчиками кукурудзи
звичайної тощо. їх призначають у разі затримки води в організмі,
набряків, зумовлених серцево-судинною, нирковою або печінковою
недостатністю, а також для видалення токсичних продуктів обміну та
сечових каменів.

Жовчогінні засоби прийнято ділити на дві групи: засоби, що посилюють
утворення жовчі, та засоби, які сприяють виділенню жовчі з жовчного
міхура у кишечник. Жовч, що утворюється в печінці і нагромаджується у
жовчному міхурі, виділяється в дванадцятипалу кишку. Вона містить
ферменти, що розщеплюють жири, послаблює дію бактерій (навіть
мікобактерій туберкульозу) і вірусів, посилює перистальтику кишок. За
недостатньої секреції жовчі їжа не перетравлюється належним чином, а в
жовчному міхурі відбуваються кристалізація жовчних кислот з утворенням
піску і каменів, застій жовчі. Посилюють секрецію жовчі, сприяють
відходженню її, очищають жовчні протоки препарати суцвіття цмину
піскового, приймочок зі стовпчиками кукурудзи звичайної, коренів
кульбаби лікарської, трави парила звичайного, коренів марени красильної,
трави полину гіркого, деревію звичайного, хвощу польового, ласкавця
золотистого та ін. Жирні олії, наприклад маслинова, соняшникова,
кукурудзяна, також сприяють секреції жовчі, знімають спазм і розріджують
власне жовч. Жовчогінні засоби поліпшують процеси травлення, видалення з
жовчовивідної системи мікроорганізмів, слизу та піску, сприяють
ліквідації застійних та запальних явищ у печінці й жовчному міхурі.

Проносні засоби посилюють перистальтику та секреторну функцію кишечнику,
розріджують фекальні маси, прискорюють спорожнення кишечнику. їх
призначають при запорі, гострому отруєнні, гельмінтозі. Сольові проносні
(натрію сульфат, магнію сульфат, карловарська сіль) рекомендують при
харчових отруєннях, коли треба швидко вивести отруту з органів
травлення, а також для вигнання глистів. Під їх впливом накопичується
вода у кишечнику, вміст його розріджується, перистальтика посилюється й
калові маси швидко виводяться. Ефект звичайно настає через 4 — 6 год
після прийому. Для прискорення дії сольових проносних їх запивають
достатньою кількістю води.

Проносні рослинного походження (порошок та екстракт кореня ревеню,
відвар та екстракт кори крушини ламкої, настій листків сени) призначають
при запорі. Діючі речовини подразнюють рецептори кишечнику, посилюють
його перистальтику, особливо товстої кишки, стимулюючи спорожнення.
Проносний ефект настає через 8—10 год, коли у товстій кишці
нагромаджується потрібна для послаблення кількість діючих речовин. Жирні
олії, прийняті всередину, теж розріджують калові маси та прискорюють їх
просування травним каналом. Рицинова олія пом’якшує, а в лужному
середовищі тонкої кишки подразнює нервові закінчення та посилює
перистальтику. Проносний ефект настає звичайно через 5 — 7 год.

Проносна дія морської капусти пов’язана зі здатністю її набухати та,
збільшуючись у об’ємі, подразнювати рецептори слизової оболонки
кишечнику. Призначають як легкий проносний засіб при хронічному
атонічному запорі.

Для видалення шкідливих продуктів обміну речовин через шкіру
використовують потогінні засоби. Популярними потогінними та
жарознижувальними засобами справедливо вважаються липовий цвіт, квітки
бузини чорної, плоди малини звичайної, трава материнки звичайної,
підбілу звичайного, кора верби білої, кореневища оману високого тощо.
Внаслідок підвищеного потіння розвантажуються нирки, поліпшується
діяльність серця, активізуються кровообіг та обмінні процеси.

В’яжучими називають речовини, які зменшують чутливість до подразнення та
проникність тканин. Вони, мов захисним панцирем, укривають певну ділянку
слизової оболонки або шкіри. Ослаблення больових відчуттів, місцеве
звуження судин, гальмування секреції, а також безпосереднє ущільнення
клітинних мембран сприяють зменшенню запальної реакції. Вступаючи в
контакт з білковими речовинами мікроорганізмів, в’яжучі речовини
негативно впливають «а їх життєдіяльність, що має велике значення під
час лікування запалення. В’яжучі речовини містяться в корі дуба
звичайного, калини звичайної, вільхи сірої, кореневищах родовика
лікарського, перстачу прямостоячого, коренях бадану товстолистого, траві
водяного перцю, грициків звичайних, шавлії лікарської, листках мучниці
звичайної, насінні щавлю кінського, плодах чорниць та черемхи звичайної.
Вони захищають слизову оболонку органів травлення від подразнення,
нормалізують випорожнення при проносі, зупиняють кровотечу. їх
застосовують тоді, коли треба ущільнити шкіру та слизові оболонки,
зменшити діяльність залоз. Ними обробляють свіжі подряпини, рани.

Слизисті речовини, що мають велику в’язкість, знижують чутливість
нервових закінчень, прискорюють гоєння запального процесу. Введені
всередину, зокрема при отруєнні, вони обволікають слизову оболонку,
діють протизапально, головним чином у шлунку та початковому відділі
кишечнику, а в подальшому — як легке проносне. Слизисті речовини містять
корінь алтеї лікарської, насіння льону звичайного, слань ісландського
моху, крохмаль.

Відхаркувальні засоби сприяють видаленню харкотиння (бронхіального
секрету) з дихальних шляхів. Препарати приймають як усередину, так і у
вигляді інгаляції. Під їх впливом у легенях відбувається утворення та
розрідження харкотиння, нагромадження його у великих бронхах і трахеї,
звідки воно легше видаляється під час кашлю. Кашель сприяє очищенню
дихальних шляхів від продуктів запалення, мікробів тощо, які видаляються
разом із слизом.

Але кашель має бути вологим, бо сухий тривалий кашель небезпечний,
оскільки може сприяти розвитку емфіземи легенів, порушенню роботи
серцево-судинної системи. Харкотиння, яке затрималося в легенях, може
нагноїтися та призвести до тяжких ускладнень. Відхаркувальну дію мають
препарати трави чебрецю звичайного, коренів солодки голої, синюхи
блакитної, первоцвіту весняного, плодів ганусу звичайного та фенхелю
звичайного, квіток дивини скіпетровидної, алтеї лікарської, трави
деревію звичайного, ромашки лікарської, медунки лікарської, хвощу
польового, споришу звичайного, термопсису ланцетовидного, подорожника
великого, буквиці лікарської та ін.

Блювотні засоби дітям призначають рідко, адже блювання у них звичайно
буває мимовільним. Подразнення задньої стінки глотки у дітей
супроводжується блюванням, що у разі потреби й роблять, особливо з
одночасним прийомом теплої води. У разі гострого отруєння, аби
стимулювати блювання, призначають гірчичне борошно, порошок трави
копитняка європейського.

Для поліпшення апетиту та шлункового травлення дітям у малих дозах
призначають гіркі речовини. Подразнюючії смакові рецептори слизових
оболонок ротової порожнини та язика, вони рефлекторним шляхом посилюють
секрецію шлункового соку, підвищують апетит, поліпшують травлення. У
разі прийому за 15 — 20 хв перед їдою препаратів з трави полину гіркого,
золототисячника звичайного, коренів тирличу жовтого, цикорію дикого,
кореневища аїру тростинового, оману високого, слані ісландського моху
нормалізується апетит, усувається відчуття переповнення та тиснення у
шлунку, припиняються печія, відрижка, бродіння та здуття живота,
посилюється перистальтика кишок.

Адсорбенти призначають усередину в разі утворення газів унаслідок
бродіння, при токсикозі, отруєнні, а зовнішньо — при мокнучій екземі,
виразках тощо. Адсорбція — поглинання (вбирання у себе) газу або
розчиненої речовини рідиною чи твердим тілом. Адсорбентами є активоване
вугілля, порошок деревного вугілля, біла глина (каолін).

Антибактеріальними, протимікробними називають лікарські речовини, які
різною мірою пригнічують життєдіяльність мікробів. Одні з них
спричинюють загибель мікроорганізмів (бактерицидні, бактеріолітичні),
інші лише затримують їх розвиток та раз-множення (бактеріостатичні).

Фітонциди — різноманітні за хімічним складом та дією сполуки, які
гальмують розвиток та вбивають бактерії, найпростіші й гриби. Одночасно
вони підвищують захисні сили організму, прискорюють регенеративні
процеси, регулюють секреторну функцію травного каналу, стимулюють
серцеву діяльність тощо.

Фітонциди часнику знищують стафілококи, стрептококи, бактерії, що
спричинюють черевний тиф, дизентерійну паличку та багато інших мікробів.
Леткі фітонциди хвої ялиці та багна звичайного згубно діють на
стафілококи, стрептококи, дифтерійну та коклюшну палички. Фітонциди
евкаліпту кулястого пригнічують вірус грипу, стафілококи, які витривалі
до антибіотиків, мікобактерії туберкульозу, дизентерійні амеби, паличку
черевного тифу. Широким спектром протимікробної активності володіє
настоянка бруньок берези білої, тополі чорної та осики звичайної. Відомо
близько тисячі рослин, що містять фітонциди.

Фітонциди використовують для лікування та профілактики грипу й
аденовірусних інфекцій, ангіни, захворювань органів травлення, ротової
порожнини, гнійних процесів різної локалізації тощо.

Протигельмінтними засобами називають лікарські речовини, що їх
використовують для виведення з організму гельмінтів (глистів). Створюючи
несприятливі умови для паразитів, вони зумовлюють їх загибель або
заклякання (оглушення), і паразити намагаються активно вийти з
кишечнику. Використання проносних засобів сприяє вигнанню глистів.
Активними глистогінними засобами є трава пижма звичайного,
золототисячника звичайного, корені тирличу жовтого, насіння гарбуза
звичайного, корені папороті чоловічої та ін.

Більшість захворювань супроводжується інтоксикацією (отруєнням)
організму. Це свідчить про різке посилення процесів білкового розпаду,
зниження детоксикаційної функції печінки та нирок. Симптоми інтоксикації
різноманітні: загальна слабкість, підвищена втомлюваність, зниження
апетиту, нудота, блювання, блідість, сухість слизових оболонок,
пітливість, гарячка, біль у м’язах, головний біль, розлад сну, анемія
тощо.

Для зменшення інтоксикації треба знизити концентрацію токсичних речовин
у крові та вивести їх із організму. З цією метою призначають проносні
препарати, які очищають кишки та запобігають усмоктуванню токсичних
речовин. Для зв’язування токсичних речовин у кишечнику дають препарати
насіння льону звичайного, насіння та трави подорожника великого та ін.
За допомогою сечогінних та потогінних засобів стимулюють виведення
токсичних продуктів із сечею та потом. Наприклад, препарати квіток терну
колючого очищують організм насамперед завдяки стимуляції роботи нирок,
кишечнику й потових залоз.

Найважливіша роль у підтриманні динамічної сталості внутрішнього
середовища та функцій організму належить імунній системі. Найкращими
лікувальними препаратами вважаються ті, які стимулюють власні захисні
сили організму — фагоцитоз (процес активного захоплювання та поглинання
мікроорганізмів, зруйнованих клітин та сторонніх частинок фагоцитами),
здатність спричинити специфічну імунну відповідь, антибіотичні та
регенеративні процеси.

Стимулюють опірність організму фітонциди, вітаміни, полісахариди,
мікроелементи (цинк, мідь, кобальт, селен). Вони містяться у паростках
злакових культур, соку подорожника великого, настоянці кореня ехінацеї
пурпурової та ін.

Адаптогени підвищують загальну опірність організму щодо дії багатьох
травмів-них агентів, у тому числі й до іонізуючої радіації. До
найефективніших адаптогенів належать препарати елеутерокока колючого,
женьшеню, лимонника китайського. Біости-муляторами є сік алое
деревовидного та каланхое пірчастого, апілак (суха речовина природного
бджолиного маточкового молочка). Вони тонізують організм, нормалізують
кровообіг, дихання і травлення, підвищують здатність організму людини
пристосовуватися до стресових ситуацій.

Під час лікування більшості захворювань, особливо хронічних, ефективніше
діють суміші рослин, які призначають на тривалий строк. У них містяться
різноманітні біологічно активні речовини, що вкрай потрібні для
нормалізації процесів обміну. Треба пам’ятати, що діючі речовини
розподіляються в рослинах не рівномірно, а накопичуються в певних
органах і в певну пору року.

ПЕРІОД МАКСИМАЛЬНОГО ФУНКЦІОНУВАННЯ ОРГАНІВ

У процесі лікування доцільно враховувати добову періодику функцій
організму людини та його чутливість до терапевтичних заходів.

Згідно з висновками східної медицини, у кожного органа людини є період
максимального функціонування: жовчний міхур — з 23-ї до 1-ї год, печінка
— з 1-ї до 3-ї, легені — з 3-ї до 5-ї, товста кишка — з 5-ї до 7-ї,
шлунок — з 7-ї до 9-ї, селезінка та підшлункова залоза — з 9-ї до 11-ї,
серце — з 11-ї до 13-ї, тонка кишка — з 13-ї до 15-ї, сечовий міхур — з
15-ї до 17-ї, нирки з 17-ї до 19-ї, судини статевих органів — з 19-ї до
21-ї, ділянка сонячного сплетення — з 21-ї до 23-ї години. Саме в ці
періоди лікувальні препарати справляють найбільший вплив.

Важливе значення мають форма виготовлення та метод застосування ліків.

СПОСОБИ ПРИГОТУВАННЯ ЛІКАРСЬКИХ ФОРМ З РОСЛИН У ДОМАШНІХ УМОВАХ

Багато лікарських рослин найефективніші у разі використання їх без
обробки, тобто в нативному стані. Саме в щойно зірваній рослині
містяться в активному стані всі діючі речовини, у тому числі й ферменти.
Через деякий час після зрізування рослини ферментативні процеси
змінюються. Ось чому досі не втратив значення спосіб використання
свіжих, щойно зірваних рослин. Свіжі рослини використовують у їжу, жують
під час запалення слизової оболонки ротової порожнини, прикладають до
зуба або ясен у разі зубного болю, до уражених хворобливим процесом
ділянок шкіри тощо.

Препарати із свіжих рослин мають чіткіше виражені терапевтичні
властивості, ніж аналогічні препарати з висушених лікарських рослин.

Рослинні соки — ефективна лікарська форма. Для їх одержання свіжі
частини рослин подрібнюють, загортають у льняне полотно і кладуть під
прес, бажано з дубової деревини. М’ясорубки та металеві соковижималки
використовувати не рекомендують, бо діючі речовини рослин можуть
вступити в реакцію з металом і змінити свої лікувальні властивості. Якщо
рослина містить невелику кількість соку або сік тягучий, то після
подрібнення до сировини додають невелику кількість води і залишають на 6
—8 год; лише після цього вичавлюють сік. Для смаку та тимчасового
консервування до соку додають цукровий сироп. З метою тривалого
зберігання сік заливають тонким шаром олії, тримають у темній скляній
посудині.

Консервувати соки можна і в такий спосіб: до 85 частин соку додати 15
частин спирту етилового, поставити на водяну баню при температурі 75 —
78 °С на 30 хв. Потім швидко охолодити посудину із соком під проточною
водою. Проте лікувальні властивості соків у разі їх консервування значно
втрачаються. У міру можливості дітям треба давати свіжоприготовані соки.

Для лікування застосовують суміші висушених частин рослин (корені, кора,
листки, квітки, плоди, надземна частина) у вигляді дрібно нарізаних або
спорошкованих препаратів.

Суміші належать до старовинних лікарських форм. Згадки про них
зустрічаються у арабських авторів. Вони були відомі також у
давньогрецькій медицині.

Для приготування суміші рослинну сировину подрібнюють за допомогою
ручного різака до однакової консистенції, інакше більші частинки
скупчуються угорі, а дрібні — внизу, що порушує однорідність. Потім
суміш ретельно перемішують. Насіння льону звичайного додають до суміші
цілим. Щільні листки мучниці звичайної, евкаліпту кулястого, розмарину
справжнього товчуть. Суміші у вигляді настоїв або відварів призначають
усередину або для введення в пряму кишку, використовують для компресів,
припарок, присипок, ванн тощо. Інколи суміші лікарських трав настоюють
на спирті етиловому.

Курильні суміші призначають для куріння. У гільзи набивають подрібнену
рослинну сировину, найчастіше листки. Дим та пара “цигарок” , що містять
леткі речовини, які утворюються під час згорання, безпосередньо
надходять у легені.

Порошки — перетерта на дрібні сипкі частинки сировина лікарських рослин.
Сировиною для порошків можуть бути листки, трава, кора, корені, плоди,
висушені соки, органи тварин, глина тощо. Що краще подрібнений порошок,
то більшою мірою він усмоктується та в максимальній кількості
концентрується у крові. Під час приготування складних порошків особливо
важливо домогтися однорідності, тобто співвідношення складових частин
має бути однаковим у будь-якій порції суміші. Порошки рослинного
походження —ефективна лікарська форма, адже під час подрібнення
лікарський засіб не зазнає будь-якого хімічного впливу.

Багато хто з фітотерапевтів надає перевагу порошку з листків наперстянки
пурпурової, вважаючи, що діючі речовини, які входять до її складу,
меншою мірою змінюються, аніж у разі інших методів обробки. Порошки, що
мають неприємний смак або запах, готують у облатках, які виготовляють з
крохмалю. З одержаного крохмального клейстера роблять тонкі пластинки, і
у крохмальну капсулу кладуть порошок.

Порошки приймають усередину, використовують як присипку, для вдування в
ніс, вухо, носоглотку, для чищення зубів, виготовлення розчинів
(полоскання, спринцювання), а також для присипання ран, виразок. Порошок
звичайно насипають на язик і запивають водою. Нерідко його додають до
їжі, особливо для лікування дітей молодшого віку.

Водні витяжки: настої та відвари. Ще в часи Галена, тобто близько 1800
років тому, намагалися шляхом обробки рослин рідинами одержати зручні
для використання форми. Особливо наполегливо захищав ідею заміни
цілісних рослин витяжками з них Парацельс, презирливо називаючи траву
“супною приправою”.

Для приготування водних витяжок використовують дистильовану воду. Солі
кальцію, що містяться у звичайній воді, можуть утворити з кислими
речовинами, які входять до складу рослин, важкорозчинні сполуки, котрі
утруднюють процес екстракції. Звичайна вода залежно від ступеня
жорсткості її має, окрім того, слабко лужну реакцію. Лужна реакція
сприяє розкладу багатьох цілющих речовин (таніди, глікозиди, солі
алкалоїдів та ін).

Препарати з рослин готують у глиняному, фарфоровому або емальованому
посуді. Для фільтрування використовують фільтрувальний папір, скляні
фільтри, лійки, а для проціджування — вату, вату в комбінації з марлею,
полотно.

Водні витяжки нестійкі, вони швидко псуються внаслідок розвитку
мікроорганізмів та процесів бродіння. Тому їх готують щоденно, іноді на
2-3 доби, але зберігають у холодильнику.

Для приготування водних настоїв та відварів рослини подрібнюють. Таким
чином руйнується клітинна оболонка, і розчинник краще проникає в клітини
та витягає біологічно активні речовини.

Важливо враховувати хімічний склад оболонки: що більше в ній
водонерозчин-них речовин (наприклад, у листках мучниці), які
перешкоджають проникненню води, то тонше треба подрібнювати листки.

Листки та квітки подрібнюють до 5 мм (листки мучниці — до 1 мм), стебла,
кору, кореневища, корені —до 3 мм, плоди та насіння — до 0,5 мм.

Настої та відвари готують з розрахунку 10 частин лікарської сировини на
100 частин води. Виняток становлять настої та відвари трави горицвіту
весняного, кореневища з коренями валеріани лікарської, маткових ріжків
тощо, які готують з розрахунку 1:30. Настої та відвари сильнодіючих
речовин готують з розрахунку 1:400.

Водні витяжки можна приготувати за допомогою холодної (15 —25 °С),
теплої (35—45 °С) води або окропу. Холодну воду використовують для
витяжки летких речовин або таких, що легко змінюються під час кипіння
води. Зважаючи на малу швидкість дифузії при низькій температурі,
настоювати треба не менше 4 год (частіше 6 — 8 год).

Для приготування настою подрібнену рослинну сировину заливають холодною
водою, витримують на водяній бані 15 хв, перемішуючи, після чого
охолоджують 45 хв і проціджують. Якщо рослини містять ефірну олію
(кореневища валеріани лікарської, листки м’яти перцевої, шавлії
лікарської тощо), то процес нагрівання триває менше. Нагрівають у щільно
закритому посуді.

У народній медицині для приготування настою лікарську сировину заливають
окропом і всю ніч парять у духовці, поступово охолоджують. Уранці
проціджують і використовують протягом дня.

Для приготування відвару подрібнену рослинну сировину заливають холодною
водою, витримують протягом 30 хв на киплячій водяній бані або на малому
вогні, після чого рідину фільтрують ще теплою. Відвари з листків
мучниці, кори дуба звичайного, кори крушини ламкої, кореневища ревеню,
що містять дубильні речовини, проціджують одразу після підігрівання.

Для одержання витяжок з лікарських рослин застосовують метод водяної
бані. Беруть дві емальовані каструлі місткістю 1,5 — 2 л та до 1 л. У
більшу каструлю наливають до 2/3 води, в меншу кладуть добову дозу
подрібнених лікарських рослин, заливають відповідною кількістю води і
накривають кришкою. У більшу каструлю з водою вставляють меншу з зіллям
так, щоб рівень води в більшій не доходив до країв внутрішньої на 10 см,
ставлять на вогонь. Для одержання настою кип’ятити воду 15 хв, для
одержання відвару — 30 хв. Охолоджувати при кімнатній температурі настої
не менше 45 хв, відвари — 10 хв. Після охолодження залишки лікарської
сировини віджимають.

Для одержання витяжок з ефіроолійної сировини посуд обов’язково
накривають кришкою, запобігаючи тим вивітрюванню ефірної олії. Рослини,
що містять велику кількість слизу, заливають холодною водою або на
нетривалий час окропом. Такі водні витяжки відрізняються від настоїв та
відварів високою в’язкістю. Наприклад, насіння льону звичайного
заливають окропом у співвідношенні 1:30, посуд закривають пробкою,
струшують протягом 15 хв, після чого проціджують настій через марлю.
Оскільки слиз міститься у зовнішньому шарі оболонки насіння,
подрібнювати його не потрібно.

Настої та відвари п’ють охолодженими, а ті, що містять потогінні та
сечогінні речовини, — теплими або гарячими.

Настоянка — спиртова витяжка з лікарської сировини. Для одержання
настоянки подрібнену лікарську сировину заливають певною кількістю
спирту етилового. Він є добрим розчинником багатьох біологічно активних
речовин (алкалоїдів, глікозидів, ефірної олії, смол), які розчиняються у
воді лише у незначній кількості. Спирт гірше за воду приникає через
клітинну оболонку. Що нижча концентрація спирту, то легше він проникає в
середину клітини.

Настоянки готують у такий спосіб: подрібнену рослинну сировину заливають
40 — 70 % спиртом етиловим, настоюють 7 — 14 діб, періодично струшуючи.
Готують їх у добре закритій посудині з темного скла, яку тримають у
захищеному від прямих сонячних променів місці при температурі 15 — 20
°С. Екстракція відбувається тим інтенсивніше, що частіше та енергійніше
струшують посуд з рідиною. Проціджують через фільтрувальний папір,
залишок сировини віджимають. Звичайно для одержання настоянки з
несильнодіючої сировини (трава собачої кропиви серцевої, звіробою
звичайного, кореневище з коренями валеріани лікарської тощо) беруть 20 г
сировини на 100 г спирту етилового, а з сильнодіючої (трава конвалії
травневої, корені переступня білого тощо) — 10 г сировини на 100 г
спирту етилового. Приймають настоянку краплями, іноді чайними ложками.
Застосовують її й для обробки уражених поверхонь.

Екстракт — рідка концентрована або згущена витяжка з лікарської
рослинної сировини. Готують його шляхом водної або спиртової екстракції
з подальшим частковим або повним видаленням рідини.

Для одержання водного екстракту подрібнену рослинну сировину заливають
окропом у співвідношенні 1:10, доводять до кипіння та уварюють на малому
вогні до 1/2—1/3 від початкового об’єму. Проціджують.

Рідкий екстракт у домашніх умовах можна приготувати на водяній бані під
нещільно закритою кришкою. Температура нагрівання рослинної сировини не
повинна перевищувати 100 °С. Густий екстракт одержують у разі упарювання
рідини до 1/4—1/8 від початкового об’єму. Для одержання сухого екстракту
відвар випаровують до стану губки, а після висихання перетворюють на
порошок.

Рідкі екстракти готують на 70 % спирті етиловому, рідше — на 40-50 %
(екстракт кори калини, трави деревію звичайного, кропиви жалкої) або на
20 — 30 % (екстракт трави чебрецю, кореневища бадану товстолистого).

Для приготування олійного екстракту, наприклад з верхівок трави звіробою
звичайного, 1 частину свіжої подрібненої сировини змішують з 10
частинами олії і нагрівають 3 год при температурі 60 — 80 °С. Після
цього витяжку зливають, траву віджимають, одержаний препарат фільтрують.
Використовують зовнішньо для лікування виразок, перев’язування ран, при
опіках, для втирання при ревматизмі.

Пілюлі — лікарська форма для внутрішнього вживання (маса— від 0,1 до 0,5
г, діаметр — до 8 мм). Це давня лікарська форма. Згадки про неї
зустрічаються в творах давньоримських авторів.

Пілюлі готують на меду, воску, воді та борошні. Дітям пілюлі найчастіше
готують на меду. Для цього рослинну сировину подрібнюють до порошку і
висипають у череп’яну тарілку. Відповідну кількість меду нагрівають до
кипіння, виливають у тарілку з порошком. Одержану масу вимішують до
консистенції густого тіста.

З одержаної маси виготовляють пілюлі різного розміру. Шматок “тіста”
кладуть між долонями й над столом розкачують так, щоб виходила рівна
тонка смужка, товщина якої залежить від бажаної величини пілюль (часто
1/3 см). Потім відщипують маленькі шматочки однакового розміру і надають
їм форми кульок.

Пілюлі виявляють свою дію після розпаду в органах травлення під впливом
шлункового та кишкового соків. Лікарська речовина, що входить до складу
пілюль, має бути точно дозована у кожній окремій пілюлі. їх не
призначають дуже маленьким дітям, а також тим, що перебувають у стані
непритомності.

Болюси — лікарська форма, яку готують подібно до пілюль, проте з м’якшої
маси, що здатна деформуватися у стравоході під час ковтання, полегшуючи
його.

Мазь — лікарська форма для зовнішнього використання, що має густу
консистенцію. До складу мазі входять лікарський засіб, який зумовлює
лікувальний ефект, і основа, тобто речовина або поєднання речовин, що
забезпечують потрібний об’єм та консистенцію. Основа не повинна
подразнювати тканини. Вона має швидко всмоктуватися шкірою або, навпаки,
рівномірно вкривати її. Очна мазь повинна швидко й рівномірно
розподілятися по роговій оболонці.

Однією з найкращих універсальних основ для мазі є свинячий жир, особливо
внутрішній (здір). Свіжий жир не подразнює шкіру. Лікарські речовини в
такій мазі легко вбираються шкірою. Мазь порівняно добре змивається
мильним розчином.

Яловичий жир за своїми властивостями нагадує свинячий, але він густіший
і гірше розмазується. Загальним недоліком жирів є те, що вони швидко
гіркнуть на повітрі, особливо в присутності води. Згірклі жири
подразнюють шкіру та слизові оболонки.

Як основу мазі використовують також ланолін та бджолиний віск.

Ланолін за хімічним складом близький до шкірного сала людини. Його
одержують під час виварювання свіжої вовни. Ланолін плавиться при
температурі 36 — 42 °С, добре всмоктується шкірою, не подразнює шкіру та
слизові оболонки. За тривалого зберігання, особливо в присутності води,
розкладається.

Недоліком ланоліну є його висока в’язкість та клейкість.

Бджолиний віск плавиться при температурі 63 — 65 °С. Білий віск
одержують відбілюванням жовтого воску на світлі. Для приготування мазі
використовують жовтий віск, бо білий віск подразнює шкіру або рану,
тобто діє як згірклий жир. Він посилює в’язкість мазі, поліпшує
просочування водних розчинів, хімічно стійкий.

Вазелін шкірою практично не всмоктується. Через це його використовують у
мазях тоді, коли треба запобігти висиханню поверхні шкіри (рани) або
нанести на шкіру лікарський засіб, що не призначений для впливу на
глибші шари її. Вазелін використовують для приготування очних мазей,
оскільки він не подразнює тканини.

Для приготування мазі рослинний порошок розчинюють у розплавленій
основі. Мазі готують різної концентрації: 10 г порошку лікарської
сировини на 100 г жиру (10 %) або 20 г на 100 г жиру (20 %).

Мазі використовують не лише для місцевого впливу, але й з метою
забезпечення проникнення лікарських речовин через шкіру у кров’яне русло
або лімфатичні судини для впливу на патологічні процеси у внутрішніх
органах (загальна дія). Іноді свіжі чи висушені рослини (траву звіробою
звичайного, квітки нагідок лікарських та ін.) відварюють у соняшниковій
олії. Збагачену таким чином олію призначають усередину та зовні.

Пластир — лікарська форма для зовнішнього застосування. Він має
консистенцію воску, липкий, при температурі тіла розм’якшується і
прилипає до шкіри. Пластирем називають також тканину, на яку наносять
пластирну масу. Пластирі використовують для фіксації, наприклад, руки у
нерухомому положенні, для захисту певної ділянки шкіри від шкідливого
впливу, для зближення країв рани, утримання на поверхні шкіри пов’язок,
при грижі, що випадає. Виготовляють також пластирі, які містять
лікарські речовини, котрі впливають на шкіру (мозольний пластир, пластир
з травою буркуну лікарського). Деякі пластирі містять лікарські засоби,
котрі через шкіру впливають на інші органи і навіть на весь організм
(перцевий пластир). Пластирі зберігають у сухому прохолодному місці.

Супозиторії (свічки) — тверда лікарська форма, призначена для введення у
пряму кишку чи піхву (песарії). Супозиторії, що тверді при кімнатній
температурі, перетворюються на рідину при температурі тіла (37 °С). Вони
виявляють як місцеву, так і загальну дію на організм. Усмоктуються
лікарські засоби у разі їх уведення в пряму кишку через лімфатичну та
венозну системи малого таза, причому медикаменти потрапляють
безпосередньо в кров’яне русло через гемороїдальні вени. Окрім того,
існує тісний зв’язок між нервами прямої кишки та матки. Завдяки цьому
ліки, що потрапляють через пряму кишку в складі супозиторіїв, впливають
і на матку. Якщо ж урахувати, що частина всмоктуваної з прямої кишки
лікарської речовини обминає печінку, то стає зрозумілим, що діють вони
інтенсивніше, аніж за призначення їх через рот.

Як основу для супозиторіїв використовують олію какао, яку одержують з
насіння шоколадного дерева. Вона плавиться при температурі 30 — 34 °С.
Як основу можна застосовувати сало з воском.

Виготовляють супозиторії в два етапи. Спочатку перемішують розплавлену
основу з певною кількістю спорошкованої лікарської рослинної сировини, а
потім ділять цю масу на окремі порції (дози) та надають їм певної форми.
Для цього з пергаментного паперу роблять конічні форми, розплавлену масу
виливають та залишають до охолодження. Для піхвових супозиторіїв кульці
надають форми “язичка”.

Краплі — різноманітні розчини та суміші, призначені для відмірювання
краплями. Очні краплі готують так: певну кількість лікарських речовин
розчиняють у половині потрібного об’єму води. Пропускають через фільтр,
промитий чистою дистильованою водою.

Потім до розчину додають воду до заданого об’єму _й знову фільтрують.
Очні краплі не повинні містити будь-яких часточок речовин. їх наносять
на кон’юнктиву та слизову оболонку повік. Під час приготування очних
крапель треба дотримувати особливої чистоти.

ОСОБЛИВОСТІ ВСМОКТУВАННЯ ТА ДОЗУВАННЯ ЛІКАРСЬКИХ ПРЕПАРАТІВ У ДІТЕЙ

Діти різного віку по-різному ставляться до ліків. Це треба враховувати
під час призначення лікарської речовини. Чималу роль при цьому відіграє
й спосіб приготування препарату.

У дітей грудного віку ліки всмоктуються в шлунку інтенсивніше, аніж у
дітей старшого віку, бо слизова оболонка у них тонка і містить більше
лімфатичних судин. З віком інтенсивність цього процесу знижується.

При розладах травлення, рахіті, зниженні артеріального тиску, гострих
інфекційних захворюваннях, високій температурі тіла може порушуватися
швидкість усмоктування ліків.

Прийом їжі часто погіршує всмоктування ліків із органів травлення, тому
більшість препаратів дітям призначають за 20 — 30 хв до їди. Лікарські
засоби, що подразнюють слизову оболонку шлунка, дають дітям
безпосередньо перед їдою, під час їди або відразу після неї, хоча при
цьому їх усмоктування та ефективність зменшуються.

За інгаляційного способу введення ліки діють як місцево, так і на весь
організм, причому усмоктуються вони також і слизовою оболонкою носа. Не
слід допускати впливу на слизові оболонки дихальних шляхів речовин, які
дуже подразнюють їх. З великою обережністю треба призначати дитині
аерозолі речовин, які розширюють бронхи.

Ректальний (через пряму кишку) спосіб уведення лікарських речовин
характеризується швидким усмоктуванням препаратів у прямій кишці. У разі
введення всередину деякі лікарські засоби спричинюють у дитини нудоту,
блювання, що сприяє швидкому їх виведенню із організму. Ці прояви
відсутні, коли ті самі ліки вводити у вигляді супозиторію. Проте у
дітей, особливо раннього віку, спостерігається недостатність
усмоктування, через що знижується ефективність препарату, збільшується
імовірність виникнення ускладнень, аж до інтоксикації. У разі спазму
сфінктера прямої кишки під час судом також неможливо ефективно
використовувати цей спосіб уведення.

Вирішувати питання про спосіб уведення лікарської речовини та її форму
повинен лікар, спираючись на особливості організму дитини.

Основним органом виведення лікарських речовин є нирки. У ранньому віці
видільна функція їх розвинена недостатньо. У дорослої людини в нормі за
4 год виводиться 95 % від уведеної рідини, а у дітей лише — 35 — 45 %.
Тому більшість ліків у дітей молодшого віку виводиться значно
повільніше, ніж у дітей старшого віку та у дорослих.

Характерною особливістю функціонування нирок у дітей грудного та
молодшого віку є та, що навіть вода і такі катіони, як натрій, калій,
магній та кальцій, повільно виводяться з організму. Тому в разі введення
за короткий період великої кількості рідини можуть виникнути набряк
мозку, судоми.

Дуже важливо дотримувати інтервалів між прийомом лікарських препаратів.
По досягненні лікувального ефекту дозу зменшують і визначають
підтримувальну дозу. За тривалого лікування дитини слід робити перерви
між окремими його курсами.

Про ефективність препаратів з лікарських рослин у дітей свідчить
практика використання їх для боротьби з різними хворобами. Проте одним
із найскладніших питань фітотерапії є дозування.

Критерії дозування ліків визначені науковою медициною досить чітко. Дози
підбирають з урахуванням віку дитини. Дітям віком до 2 років призначають
1/12— 1/8 дози дорослого, у 2 роки — 1 /8— 1 /4, від 3 до 4 років — 1
/6—1 /4, від 4 до 7 років — 1/3, від 7 до 14 років — 1/2, від 14 та
старшим — 2/3 дози дорослого.

Разом із тим немає стандартних організмів та стандартних реакцій на
ліки. У кожному конкретному випадку доза повинна відповідати не лише
віку та масі тіла, але й клінічному станові дитини. Точну дозу визначає
лікар.

Рослини, що містять сильнодіючі речовини, призначають у значно менших
дозах — відповідно до стану хворої дитини та першої реакції на них
організму.

Окрім дозування препаратів краплями, у мілілітрах тощо, ліки з рослинної
сировини часто призначають такими умовними мірками: “чайна ложка,
“десертна ложка”, “столова ложка”. Чайна ложка приблизно містить 5 мл
препарату, десертна — 10 мл, столова — 15 мл, чарка — 25 —30 мл, склянка
— 200 мл.

Треба бути особливо обережним у разі використання сильнодіючих та
отруйних рослин.

Лікарськими рослинами за потреби можна користуватися тривалий час
(упродовж років) без побоювання заподіяти шкоду, але при цьому їх треба
змінювати або робити перерву на 2 — 3 тиж через кожні 1—2 міс.
Невиправдано тривале використання одного й того самого рослинного
препарату може призвести до передозування його і появи патологічних
проявів. Це може спостерігатися навіть у разі використання популярних
рослин, котрі, як вважають досі, є зовсім нешкідливими (плоди шипшини
коричної, квітки ромашки лікарськоі, кореневища з коренями валеріани
лікарської тощо).

Лікування без небезпеки можливе лише тоді, коли ліки хворому призначає
фахівець, враховуючи індивідуальні особливості організму дитини.

ЗАРЯДЖЕННЯ ЕНЕРГІЄЮ ОРГАНІЗМУ ЗА ДОПОМОГОЮ ДЕРЕВ

Лікарські рослини — складний живий організм, що має багаті енергетичні
компоненти.

Для зцілення, нормалізації енергетичного потенціалу можна звернутися по
допомогу до дерев.

Для енергопостачання треба притулитися до дерева спиною, намагаючись
створити максимальний контакт між хребтом і деревом.

Для зняття стресу або сторонньої негативної енергетики до дерева слід
стати обличчям, притулитися до нього чолом. Ліву руку тримають на
дереві, праву кладуть зверху на лоб. Ноги на відстані 30 см від дерева.

У давнину люди вважали, що дерева поділяються на такі, що поглинають
енергію (вільха, осика, тополя, кактус), забираючи у хворого негативний
її елемент, і такі, що віддають (береза, гіркокаштан звичайний, верба,
дуб).

До наших часів зберігся календар друїдів, який стверджує, що знайти
потрібне дерево можна відповідно до дати народження людини.

Січень

1 2-11 Козоріг — Водолій — береза Липень 1-4 5-14 Рак — Лев

— клен

— ялина

— ялина

12-24 — в’яз 15-25 — в’яз

25-31

26-31 — сосна

— кипарис

Лютий Водолій — Риби Серпень Лев — Діва

1-3

4-8

9-18

19-29 — граб

— горобина 1—4 5-13 14-23 — липа

— тополя

— сосна

— кедр

— сосна 24-31 — яблуня

Березень Риби — Овен Вересень Діва — Терези

1 —2 — горіх волоський

1 – 10 — верба 3-12 — верба

11 -20 — лина 13-22 — лина

21 — дуб 23 — слива

22-31 — ліщина 24-30 — дуб

Квітень Овен — Тілець Жовтень 1-3 Терези — Скорпіон

— горіх волоський

1 -10 11-20 — горобина

— клен 4-13 14-28 — горобина

— клен

21-30 — горіх волоський 29-31 — горіх волоський

Травень Тілець — Близнюки Листопад 1-12 Скорпіон — Стрілець — ялина

1-14 — тополя 13-21 — гіркокаштан звичайний

15 — 24 — гіркокаштан звичайний 22-30 — ясен

25-31 — ясен

Червень 1-3 Близнюки — Рак — ясен Грудень 1

2-11 Стрілець — Козеріг

— кипарис

— тополя

4-13 14-24 — граб

— інжир 12-21 22 — інжир

— бук

25-30 — інжир, клен 23-31 — береза

Дерево може допомагати людині під час хвороби і негативного
енергетичного^ нападу. Його треба шукати у відлюдному місці.

Рослини, що оточують нас, мають споріднену із нашою енергію. Тому по
свої ліки не варто далеко ходити.Не поспішайте до аптеки по заморські
трави. Рослини з інших країн, можливо, й допоможуть, проте вони
перебудовуватимуть вашу енергетичну структуру, змінюватимуть ваш стан.
Приймаючи лікарські рослини з чужих країн, ми лікуємо тіло, проте
калічимо душу.

Трави не можна мити перед висушуванням, бо вода змиває не лише фізичний
бруд, але й убирає в себе інформацію про рослину, позбавляючи її
неоціненної цілющої енергії.

2. Лікувальне харчування

Лікувальне харчування — важливий компонент природного методу лікування.
Без нього не може бути раціонального лікування.

Слушні слова видатного лікаря Давньої Греції Гіппократа: “Ваша їжа має
бути ліками, а ліки — їжею”.

Роль лікувального харчування при різних захворюваннях неоднозначна.

При деяких захворюваннях у дітей (природжені порушення обміну,
ензимопатії) лікувальне харчування є єдиним методом терапії.

При харчовій алергії, цукровому діабеті, ожирінні лікувальне харчування
— один із основних методів лікування.

Повноцінне харчування з перших днів захворювання сприяє швидкому
одужанню, зменшує ризик розвитку ускладнень і рецидивів.

Насамперед дитину треба забезпечити достатньою кількістю білка.

При остеомієліті, ревматизмі в активній фазі, хронічному гепатиті,
тяжкій формі екземи доцільно збільшити кількість білка порівняно з
фізіологічними потребами за рахунок уведення в раціон сиру, м’яса, риби,
яєць, молока.

Кількість білка в дієті зменшують, наприклад, при гломерулонефриті.

У харчовому раціоні має бути достатня кількість жирів за рахунок олії,
вершкового масла. Кількість жирів зменшують при панкреатиті, цукровому
діабеті, ожирінні, гострих кишкових інфекціях. Залежно від захворювання
змінюється і кількість вуглеводів. Зменшення їх показано хворим на
ожиріння, цукровий діабет, алергічні захворювання; збільшення — хворим
із хронічними захворюваннями нирок.

Для лікувального харчування дітей велике значення мають забезпечення
вітамінами, регулювання мінерального складу дієти.

При захворюваннях травного каналу правильне харчування служить основою
лікування, адже саме в цих органах відбуваються первинна обробка та
засвоєння харчових продуктів, що надходять у організм.

При захворюваннях печінки, шлунка, кишечнику, підшлункової залози
лікувальне харчування призначають на певний період. Воно повинно бути
динамічним, що досягається призначенням щадної дієти під час гострих та
загостренні хронічних захворювань з поступовою відміною початкових
обмежень за поліпшення стану дитини з метою переходу на режим
повноцінного харчування. У період загострення з харчового раціону
вилучають продукти з гострим смаком, м’ясні, рибні, грибні бульйони,
копчення, такі, що містять грубу клітковину, тощо.

Дітям із захворюваннями нирок рекомендують різноманітне харчування. В
меню вводять варене нежирне м’ясо (хоча білка із сечею при цьому
виділяється трохи більше), але вилучають з нього м’ясні та рибні
бульйони. Корисні вершкове масло, маслинова олія, молочні продукти,
вегетаріанські супи, тушковані овочі, особливо страви з гарбуза. У разі
посилення набряків або зниження діурезу обмежують кількість солі чи
готують страви без солі.

Харчування дитини з серцевою патологією у стадію компенсації має бути
фізіологічно повноцінним. До раціону вводять продукти з достатньою
кількістю білка. Рекомендують варене м’ясо, адже в ньому менше
екстрактивних речовин, що збуджують нервову систему та стимулюють
функцію серця. Кількість солі зменшують, бо вона посилює спрагу та може
призвести до утворення прихованих тканинних набряків. Кількість рідини
обмежують до 1 — 1,2 л на добу (з урахуванням супів, молока, компоту,
киселю тощо). Забороняють міцні м’ясні, рибні бульйони, які можуть
спричинити прискорене серцебиття. Збільшують кількість продуктів, що
містять вітаміни С та В,.

Характер харчування при гострих інфекційних захворюваннях залежить від
загального стану дитини та стадії хвороби ( період розвитку хвороби, пік
хвороби, період одужання). У перші дні недуги, коли висока температура
тіла, дитина найчастіше відмовляється від їжі, проте через 2 — 3 доби
апетит поліпшується. Годувати дитину краще тоді, коли температура тіла
знижується. їжу слід давати невеликими порціями, не перегодовувати,
навіть якщо дитина не скаржиться на брак апетиту. При запорі в раціон
уводять продукти, які розріджують калові маси ( овочеві та фруктові
соки, мед, цукор), а при проносі вилучають з нього молоко, обмежують
кількість цукру. З раціону вилучають бульйони, міцний чай, каву. Хворий
повинен одержувати достатню кількість рідини, вітамінів та мінеральних
солей. На них багаті соки, журав-линовий морс, настій плодів шипшини,
смородини чорної, бульйони із овочів, овочеве пюре з невеликою кількістю
олії. В період одужання дієту розширюють, проте треба пильно стежити за
функцією кишечнику.

Дітям старшого віку раз на 7 —8 діб замість основної дієти призначають
розвантажувальні дні, зокрема молочні (3 — 4 склянки молока на добу),
сирно-молочні (З склянки молока та 300 г сиру), яблучні (до 1,5 кг яблук
на добу, краще у перетертому вигляді), овочеві та фруктові (по 300 г
овочів або фруктів 5 разів на добу).

Наприклад, у разі підвищення в крові вмісту білкових шлаків (велика
кількість залишкового азоту, сечовини) рекомендують цукрові дні: 5
склянок води або слабкого чаю з лимоном та 100 г цукру на добу. Вони
досить ефективні при захворюваннях нирок та печінки.

Проведення розвантажувальних днів у хворих на цукровий діабет з
ожирінням або без нього сприяє відпочинку інсулярного апарату. З цією
метою використовують овочеві, вівсяні або рисово-фруктові дні.

Під час проведення розвантажувальних днів дитині призначають постільний
режим та забороняють посилену розумову працю.

Характер харчування впливає на реактивну здатність організму та
схильність його до запальних процесів.

Будь-яка дієта, якщо її дотримувати тривалий час, нерідко призводить до
недостатності харчування, тобто дефіциту в організмі певних речовин. Під
час складання раціону, особливо в період хронічних захворювань, треба
вводити в достатній кількості продукти, що містять вітаміни, мінеральні
солі, а також велику кількість води. Вода сприяє очищенню організму від
токсичних речовин. Окрім того, інтоксикація часто супроводжується
блюванням та проносом, унасідок чого організм втрачає багато рідини і
зневоднюється.

Кількість води збільшують у раціоні також при інфекційних та інших
захворюваннях, що супроводжуються високою температурою тіла,
сечокам’яній хворобі та пієлонефриті, при сильному проносі й блюванні.
Протипоказаннями до цього є ослаблення серцевої діяльності, порушення
видільної функції нирок, скупчення великої кількості рідини у
порожнинах. За відсутності протипоказань треба вводити продукти, що
багаті на клітковину. Важливо враховувати й смаки та бажання дитини,
якщо це не суперечить медичним показанням.

Неабияку роль у лікувальному харчуванні відіграють рослини. Знаючи, які
корисні речовини містяться у рослинах та при яких захворюваннях їх
використовують, можна регулювати надходження до організму необхідних
біологічно активних речовин. Це збереже здоров’я, а за потреби допоможе
вилікувати різноманітні хвороби. Рослини — основні джерела вітамінів та
мікроелементів, дефіцит яких призводить до порушення процесів обміну,
особливо в організмі дитини.

Сирі овочі, фрукти та ягоди поліпшують процеси травлення, підвищують
засвоєння їжі тваринного походження. Це не лише їжа, але й ліки.

Рослинна їжа з великим вмістом клітковини сприяє посиленню перистальтики
та регулює спорожнення кишечнику. Якщо у дитини запор, їй рекомендують
їсти огірки, капусту, буряки, чорнослив, інжир, виноград, ізюм, фініки,
аґрус тощо. Лимони, смородина, сливи, журавлина, горобина, суниці,
яблука, банани теж поліпшують травлення.

Незамінні у лікувальному харчуванні яблука. Вони містять фруктозу,
глюкозу, вітаміни, яблучну та лимонну кислоти, досить багато солей калію
та заліза. Пектини (особливо печених яблук) адсорбують отруйні речовини,
знешкоджують та виводять їх із організму. А завдяки великій кількості
солей калію і таніну (такі яблука швидко темнішають на зрізі)
затримується утворення в організмі сечової кислоти. Тому яблука особливо
корисні хворим на подагру та сечокам’яну хворобу. Завдяки вмісту калію
яблука призначають хворим з ураженням печінки, при вадах серця з
набряками. Дуже потрібні вони взимку, коли доводиться харчуватися
“важкою”, багатою на білки їжею.

При захворюваннях серця корисні гранатовий сироп та яблучний джем. Добре
їсти також свіжі гранати, яблука, виноград.

Активно стимулюють кровотворення банани. До речі, їх використовують в
Індії при анемії у дітей. Протианемічними сильнодіючими “ліками”
вважаються і апельсини, які видаляють з організму або зв’язують шкідливі
речовини.

Харчові рослини — джерело багатьох мікроелементів, зокрема міді,
марганцю, цинку, кобальту, йоду тощо. За нестачі в організмі міді
нерідко розвивається недокрів’я у дітей. Мідь містять сушені яблука та
груші, вишні, марганець — яблука та сливи. Багато цих мікроелементів є у
бобових, листяних овочах, картоплі, буряках, кабачках.

У разі розумової перевтоми та перенапруження очей корисні яблука,
чорниці, банани, волоські горіхи, інжир, які містять легкозасвоювані
цукри.

Якщо ослаблена пам’ять, рекомендують волоські горіхи, інжир та ізюм, а
також мигдаль, яблука, які багаті на легкозасвоювані форми фосфору.

Завдяки наявності летких антимікробних речовин — фітонцидів, що діють
подібно до антибіотиків, чимало харчових рослин використовують як
протизапальні та протигрипозні засоби. Особливо багаті на фітонциди
цибуля, часник, хрін, гірчиця, брусниця. Фітонциди стимулюють захисні
сили організму хворого.

Від рівня імунітету, стану захисних сил організму залежить не лише
схильність до простудних захворювань, але й таких, як цукровий діабет,
алергія, інфекційні захворювання, рак.

Імунологічна недостатність — неминучий супутник хронічних процесів. Вона
посилюється при проживанні в екологічно забруднених районах.

Не існує єдиного засобу, “панацеї” для нормалізації внутрішнього
середовища організму, імунітету. З метою стимуляції імунобіологічних
механізмів призначають вітамінні чаї з плодів шипшини, горобини,
смородини чорної, трави та плодів суниць лісових, листків кропиви
дводомної; кукурудзяну, соєву та обліпихову олію. Ефективні також
продукти, що містять цинк (морська капуста, гречка, овес, квасоля,
горох, журавлина, чорниці, виноград, горіхи). Добре діють апікомплекс,
до складу якого входять мед, пилок та маточкове молочко, а також сік
подорожника великого з медом (1:1), молоді паростки злаків.

Злаки — основа життя. В лікувальному харчуванні широко використовують
зернові культури — пшеницю, ячмінь, рис, кукурудзу, гречку, просо. З
пророщених зерен можна готувати густі та рідкі каші, киселі, напої тощо.

Страви з цілісних зерен корисно поєднувати з фруктами, овочами, медом,
але не бажано вживати їх разом із яйцями, м’ясом, рибою, бобовими. Є
сотні рецептів народної медицини, де різні злаки використовують як ліки.
Проте при целіакії — хворобі, що виникає у дітей за нестачі ферментів,
які перетравлюють глютен, злакові (борошно, пшеничні, ячмінні, вівсяні
крупи , жито) вилучають із раціону, бо вони містять білки, до складу
яких входить глютен. Хворим рекомендують страви із гречаних, рисових,
кукурудзяних круп, соєвого борошна.

Найпростішим та легкодоступним методом підтримання здоров’я дитини є
правильне харчування, а найкращими ліками — натуральні продукти
харчування у тих збалансованих пропорціях, якими забезпечила їх Природа.

ОВЕС У ЛІКУВАЛЬНОМУ ХАРЧУВАННІ

Овес — найпопулярніший лікувальний злак. Тривалий час у давнину він був
основним хлібним злаком у німців, скандинавів та галів.

Оптимальне співвідношення вуглеводів, білків, жирів, вітамінів у зернах
вівса робить його незамінним дієтичним та лікувальним засобом, що має й
радіозахисні властивості. Овес містить макро- та мікроелементи, в ньому
більше, ніж у інших злаках, заліза, немало сірки, кремнію, калію,
фосфору.

Овес має загальнозміцнювальну, протизапальну, обволікальну, жовчо-,
сечогінну, заспокійливу, протисклеротичну та м’яку проносну дію.
Поліпшує склад крові, нормалізує обмін речовин, знижує рівень
холестерину та ліпідів у крові, видаляє з орга-нізму харчові токсини.
Допомагає при нервових розладах, підвищує імунітет та здатність
організму до самоочищення.

Для очищення організму беруть 150 г вівсяного борошна, варять його у 3 л
води, бажано без солі. їдять протягом дня, розділивши на 5 порцій. Це
доза для дітей, що старші за 12 років.

У разі гострого отруєння свинцем, ртуттю, грибами призначають дієту з
вівсяної каші. Вівсяні крупи вводять до харчового раціону й тих, у кого
хронічне отруєння свинцем.

Хворим на туберкульоз страви з вівса призначають як джерело кальцію та
фосфору.

Гіппократ для відновлення сил радив пити відвар вівса як чай. Відвар
вівса з медом — чудовий загальнозміцнювальний засіб.

Страви з вівсяних круп (каша, відвар або ріденький кисіль) рекомендують
при гепатиті, запаленні сечового міхура, затримці сечі у дітей, при
цукровому діабеті, жовтяниці, запаленні підшлункової залози,
захворюваннях органів травлення, туберкульозі легенів, гарячкових
станах, при енурезі, безсонні, розумовій перевтомі.

Суп із вівсяних крупів — корисна дієтична страва для дітей, що хворі на
скрофульоз, туберкульоз легенів. У оболонках вівса міститься речовина,
яка сприяє зниженню вмісту цукру в крові хворих на цукровий діабет.

У народі “вівсяне молочко” використовують як замінник материнського
молока.

Як загальнозміцнювальний засіб дітям готують вівсяну кашу з молоком: до
3/4 л спряженого молока всипати 1/2 склянки вівса, поставити у духовку
на 1,5 — 2 год. Або до 3 склянок молока додати 1 склянку вівсяних
пластівців, варити 15 хв, присмачити олією, медом.

Навесні як імуномодулятор використовують вівсяний напій: 1 склянку вівса
настояти на 2 л води температури 50 °С (але не вище за 52 °С) 12 год у
термосі. Процідити, на кожні 0,5 л настою додати 0,1 г аскорбінової
кислоти. Пити по 1/2—1 склянці 2 — 3 рази на день протягом місяця. Дітям
молодшого віку призначають у менших дозах.

Для приготування слизистого відвару 100 г вівсяних круп або пластівців
замочити на кілька годин у 1 л холодної води, потім варити доти, поки не
загусне. Вживати протягом дня.

Вівсяна каша: 1 склянку вівса залити 5 склянками води, варити до
загустіння. Додати близько 2 склянок молока, прокип’ятити, покласти 4
чайні ложки меду і знову проварити. їсти теплою.

У народі з вівса готують вівсяну киселицю. Зерна вівса товчуть,
заливають гаря-чою.водою і ставлять у тепле місце. Настій п’ють при
кашлі, астмі, туберкульозі.

Куліш з вівсяних крупів — корисна дієтична страва, особливо при рахіті й
золотусі, туберкульозі легенів. Діє як зміцнювальний та освіжаючий
засіб.

Вівсяний кисіль готують так: вівсяні крупи намочують на ніч, уранці
зливають воду і кип’ятять — виходить кисіль. З вимочених круп варять
кашу.

Хворим на панкреатит дуже корисна така страва: 1 склянку зерна вівса
промити, пропустити через м’ясорубку, варити протягом 20 хв у 1 л води,
настояти, процідити. Пити по 1/4—1/2 склянки за 30 хв до їди. При
панкреатиті, цукровому діабеті, виразці шлунка та дванадцятипалої кишки,
легеневих хворобах добре діє відвар вівсяних паростків. їх треба
промити, висушити та спорошкувати. 15 г борошна розвести холодною водою,
залити склянкою окропу і кип’ятити 1—2 хв на малому вогні. Настояти 20
хв, процідити. Пити по 30 — 70 мл 3 рази на день.

Універсальний засіб, що його використовують для лікування багатьох
захворювань кишечнику, печінки та нирок: 100 г насіння вівса залити 800
мл води, уварити до 400 мл на малому вогні. Коли відвар охолоне,
процідити й додати по 2 столові ложки свіжого соку листків подорожника
великого та трави шавлії лікарської (їх можна замінити 3 столовими
ложками міцного відвару цих трав) і меду. Пити відвар по 50—150 мл двічі
на день. Першу порцію бажано випити натще.

Хворим з ураженням печінки, особливо після хвороби Боткіна, корисна така
суміш: змішати 1 склянку зерна вівса з 1 столовою ложкою бруньок берези
бородавчастої та 1 столовою ложкою листків брусниці звичайної. Суміш
залити 2 л холодної води, настояти 24 год, варити протягом 15 хв на
малому вогні. До відвару додати 2 столові ложки трави споришу звичайного
та 1 столову ложку приймочок зі стовпчиками кукурудзи звичайної. Знову
прокип’ятити 15 хв на малому вогні. Крім того, в емальованій каструлі
протягом 10 хв проварити 0,5 склянки подрібнених плодів шипшини коричної
в 500 мл води, настояти 24 год у прохолодному місці. Обидва відвари
процідити, змішати й зберігати у холодильнику в посуді з темного скла не
довше 5 діб. Приймати 4 рази на день за 30 хв перед їжею теплим. Дітям
віком від 2 до 5 років давати по 15 мл, від 5 до 10 років — по 25 мл,
після 10 років — по 50 мл на прийом. Курс лікування — 10 діб. Після
двадцятидобової перерви повторити.

Крупи, вівсяні пластівці та толокно — здорова їжа для дітей і дорослих.
Це дієтичні та лікувальні засоби при хронічних запальних процесах
органів травлення, зокрема при диспепсії у дітей. Заспокійливо діють при
гіпертиреозі, знижують вміст глюкози в крові та сечі при цукровому
діабеті, значно поліпшують стан хворих на туберкульоз.

Страви з вівса традиційно готують на сніданок у багатьох країнах світу.

ПАРОСТКИ ПШЕНИЦІ – ЇЖА XXI СТОЛІТТЯ

Зерно пшениці використовують з давніх часів. У Біблії пшениця згадується
як найважливіша та корисна хлібна рослина.

Пшениця містить всі елементи в тій пропорції, яка потрібна для побудови
тканин. Зерна пшениці виявляють загальнозміцнювальну, пом’якшувальну,
заспокійливу, протизапальну, в’яжучу, послабну дію, підвищують імунітет,
прискорюють гоєння ран.

Клітковина зерен — грубоволокниста частина, що складається з целюлози,
пектинових речовин та лігніну. Вона адсорбує продукти життєдіяльності
тканин, збуджує рецептори кишечнику, сприяючи перистальтиці, запобігає
захворюванням кишечнику.

Вітаміни А, Е, групи В — стимулятори життєдіяльності організму, в
достатній кількості містяться в пророслій пшениці. Окрім вітамінів, у
зародках пшениці є речовини, що стимулюють ріст, а також ферменти, олії,
незамінні амінокислоти, солі кальцію, заліза, цинку, магнію, селену,
клітковина. У пророслих зернах міститься в 300 разів більше вітамінів,
аніж у рослинах.

Проросле зерно — продукт, який організм чудово засвоює. Проросла пшениця
та олія з її зародків підвищують витривалість, стимулюють функції
серцево-судинної та дихальної систем, поліпшують пам’ять та підвищують
гостроту зору, зміцнюють зуби й кістки, нормалізують обмін речовин і
мікрофлору кишечнику, виводять з організму продукти життєдіяльності
тканин, підвищують імунітет.

За умови правильного застосування проросле зерно допомагає практично
всім. Введення до щоденного раціону протягом 1—2 міс каш і киселів з
пророслої пшениці супроводжується значним поліпшенням загального стану
організму та прискорює одужання, сприяє виліковуванню багатьох хронічних
захворювань у дітей.

50—100 г зерна пшениці промити холодною водою, воду злити. Зерна
розікласти у посудині так, щоб кожне зернятко лежало ніби окремо. Після
цього долити воду, аби вона ледь вкривала верхній шар пшениці. Посудину
поставити в тепле місце, накривши полотняною або паперовою серветкою.
Через 24 год мають з’явитися паростки завдовжки до 1 мм. Пророслу
сировину промити водою кілька разів, подрібнити на м’ясорубці або іншим
шляхом. Свіжу масу додати до гарячого молока у пропорції 1:1, накрити і
охолодити до бажаної температури. За смаком додати сіль, цукор (краще
мед), вершкове масло або олію (1 чайну ложку). Одразу з’їсти. Не
кип’ятити! Не готувати заздалегідь!

З профілактичною метою пророслу пшеницю корисно їсти восени та,
особливо, навесні, коли організм дитини змушений пристосовуватися до
різких змін погоди, які призводять до загострення або появи захворювань
органів травлення, дихання, шкіри тощо.

Дітям корисно давати страви, приготовані на основі паростків пшениці.
Наводимо кілька рецептів таких страв.

1. Паростки пропустити через м ‘ясорубку разом із курагою та ізюмом
(1:1:1). До одержаної маси додати за смаком молоко. Можна додати ще й
волоські горіхи.

2.Намочити 50 г будь-яких сушених фруктів (інжир, ізюм, фініки, яблука,
груші). Пропустити через м’ясорубку та змішати з 100 г подрібнених
паростків пшениці.

3. До 4 — 5 столових ложок паростків додати 2 — 3 столові ложки
подрібнених волоських горіхів, 70 г натертої моркви та дрібно порізану
зелень петрушки або селери. Суміш добре перемішати.

4. Натерти 100 г червоного буряка, змішати з 100 г нарізаних яблук та
додати 4 столові ложки паростків пшениці і 200 г кислого молока.

5. Склянку пророслої пшениці пропустити через м’ясорубку, додати 0,5
склянки соку моркви та 2 подрібнених волоських горіхи. Вважають, якщо на
сніданок щоденно давати дитині цю страву, ймовірність простуди різко
знижується.

Народна медицина використовує зерна пшениці як загальнозміцнювальний
засіб. Його готують за таким прописом: 1 склянку зерна прокип’ятити віл
води протягом 1 год. Процідити й додати 2 столові ложки меду. Пити по
1/2 склянки 3 — 4 рази на день. Напій особливо корисний після
перенесених тяжких та виснажливих хвороб.

ВИСІВКИ – НЕ БАЛАСТНІ РЕЧОВИНИ

Висівки — оболонки зернових культур, які містять комплекс вітамінів,
ферментів, мікроелементів. Вони допомагають організму краще засвоїти
поживні речовини, що є у зернах.

Що вищий відсоток відсіву висівок, то вищого гатунку борошно, проте
вищий і рівень захворюваності тих, хто споживає його. Яскравий приклад:
бері-бері — хвороба, що уражає людей, які харчуються очищеними від
оболонок рисовими зернами.

Введення в раціон висівок сприяє зниженню кількості холестерину у крові,
запобігає утворенню жовчних каменів.

Для стимуляції кровотворення застосовують такий засіб. Житні висівки
запарюють окропом, витримують у духовці, охолоджують. До суміші додають
мед. Залежно від віку дитини дають по 1 чайній — 1 столовій ложці 3 рази
на день.

Пшеничні висівки використовують для регуляції функції товстої кишки,
ліквідації дивертикулів та запобігання їх виникненню. Висівки облити
окропом і додати до готової рідкої їжі (супу чи каш). Спочатку висівки
приймають по 1/2 чайної ложки 3 рази на день з метою адаптації
організму. Через 2 тиж дозу збільшують до 1 столової ложки. їх вживають
доти, поки не нормалізуються випорожнення. Для збільшення маси
випорожнень вдвічі приймають до 40 г висівок на день. Аналогічний ефект
одержують у разі прийому 680 г вареної моркви, 770 г вареної капусти або
1,5 кг сирих яблук.

За відсутності ефекту дітям старшого віку дозу висівок поступово
збільшують до 3 — 4 столових ложок на день, поки випорожнення не стануть
м’якими. Після цього дозу поступово протягом 3 — 4 тиж зменшують до 2 —3
чайних ложок на добу.

Рекомендують вживати хліб з висівками — “Бородинський”, житній тощо.
Його треба потримати день-два або підсушити перед їдою.

Відвар пшеничних висівок використовують як вітамінний напій. 50 г
висівок треба залити 300 мл окропу, варити 30 хв на малому вогні,
процідити. Приймати по 1/3 — 1/2 склянки 2 — 3 рази на день перед їдою.
Іноді відвар додають до супів або з нього готують квас (до 250 мл
відвару додають 10 г цукру та 2 г дріжджів).

Відвар висівок з медом п’ють теплим при виснажливому кашлі,
захворюваннях органів дихання, а також використовують як проносне у
вигляді клізм.

При деяких захворюваннях, наприклад, при виразковій хворобі шлунка та
дванадцятипалої кишки, висівки протипоказані.

РИС – ЦІННИЙ ПРОДУКТ ХАРЧУВАННЯ

Рис — давня хлібна культура Сходу. Зерном рису харчується понад 1 млрд
населення Південно-Східної Азії. Вживання полірованого (без лузги) рису
часто призводить до тяжкої форми авітамінозу В,, що має назву бері-бері.
Очищений від оболонок рис втрачає вітаміни групи В, мікроелементи,
ферменти.

Серед хлібних злаків рис містить найбільше крохмалю. Він багатий на
вітаміни. Основна маса вітамінів, розчинених у жирах, міститься в
зародку. За хімічним складом жир рисових зерен схожий на олію арахісу та
бавовника. У неполірованому рисі калій та натрій містяться у
співвідношенні 5:1, що підтримує кислотно-основний стан у організмі
людини на належному рівні.

Рис широко використовують у дитячому харчуванні, особливо для посилення
енергетичної цінності їжі. Його промивають, кладуть у окріп, варять до
напівготовності. Потім додають кипляче молоко і варять до готовності. В
рисову кашу можна додати фрукти, подрібнені горіхи.

Готують рисову кашу на вершковому маслі чи олії. В каструлю наливають 4
склянки води, кладуть 2 столові ложки вершкового масла або олії. Коли
вода закипить, солять та засипають 1,5 склянки рису. Варять до
загустіння на малому вогні і залишають мліти на 30 хв.

Відновлює сили після тяжкої хвороби, особливо при захворюваннях печінки,
нирок та сечового міхура, поліпшує апетит рисова каїна з гарбузом.
Гарбуз треба очистити та нарізати невеликими шматочками, залити 1 л
молока і варити до напівготовності. Потім покласти 1 склянку промитого в
гарячій воді рису та посолити. Каструлю з гарбузом та рисом накрити
кришкою і варити до готовності. Додати за смаком вершкове масло, мед.

Страви з рису вирізняються високими смаковими якостями, легко
засвоюються та мають дієтичні й лікувальні властивості.

Рисовий відвар пригнічує моторну функцію кишечнику. Його призначають при
розладах травлення, дизентерії. Слизистий відвар рису здавна
використовують при проносі.

Рисовий відвар з м’ятою та цибулиною використовують як потогінний,
антитоксичний, жарознижувальний засіб, а також для лікування ангіни,
грипу, пневмонії.

Завдяки адсорбуючим властивостям рис сприяє очищенню організму від
шлаків, передусім від солей. Дітям віком понад 10 років рекомендують
таку страву: 3 столові ложки рису промити, залити водою та залишити до
ранку. Вранці варити без солі 25 хв, помішуючи. За цей час воду треба
1—2 рази поміняти. Зварений рис промити перевареною водою. З’їсти теплим
натще за 3 год до сніданку. Давати на сніданок щоденно протягом 2 — 3
тиж. Разом із солями та шлаками рис виводить і калій, що вкрай потрібний
для нормальної роботи серця. Аби запобігти дефіциту калію, під час
лікування рисом до харчового раціону слід уводити продукти, що багаті на
калій (курагу, ізюм, печену картоплю, пшоно, петрушку, дині). Для
посилення ефекту очищення треба їсти печені яблука. Під час лікування
варто відмовитися від м’яса, копчень, гострих страв.

Рисові висівки здавна використовують для лікування авітамінозу В,, що
супроводжується запаленням периферичних нервів.

На жаль, у нас у продажу є лише очищений від оболонок рис.

Рис не слід використовувати при ожирінні та схильності до запору.

ЗАСТОСУВАННЯ ГРЕЧКИ В ДІЄТИЧНОМУ ХАРЧУВАННІ

Гречка — добре відома медоносна рослина. Походить з Індії. Батьківщина
її — Гімалаї.

Гречані крупи — цінний дієтичний продукт. Зерно гречки містить до 16 %
білків, до 80 % крохмалю, 0,4 % цукру, жири, яблучну та лимонну кислоти,
макро- і мікроелементи (залізо, кальцій, фосфор, мідь, цинк, бор, йод,
нікель, кобальт), вітаміни В,, В2, Р, РР.

Білки гречки за поживними якостями близькі до білків бобових, жири
стійкі до окислення, тому гречані крупи довго зберігаються. Завдяки
високоенергетичному, добре засвоюваному білку зерно гречки може бути
повноцінною заміною м’яса.

Завдяки вмісту фолієвої кислоти та рутину гречка підвищує опірність
організму до багатьох хвороб, стимулює кровотворення. Вона зміцнює
кровоносні судини, поліпшує обмін речовин.

Особливо корисна гречка при захворюванні органів травлення, анемії,
хворобах нирок, печінки, цукровому діабеті.

Гречана каша з молоком містить незамінні амінокислоти, які не
синтезуються в організмі. Вона потрібна дітям, особливо виснаженим. Є
таке народне прислів’я: “Не страшний мороз, що на дворі тріщить, коли
гречана каша у печі стоїть”. II готують так: у каструлю влити 3 склянки
води і посолити. В окріп всипати 1,5 склянки круп та варити до
загустіння (15 — 20 хв), періодично помішуючи. Коли каша загусне,
каструлю щільно закрити кришкою і поставити на 2 год у духовку або піч .
Перед вживанням додати вершкове масло або олію.

Корисна запіканка з гречаних круп: підсмажити на олії цибулю, моркву та
цвітну капусту. Додати трохи води, посолити. Перекласти овочі у
неглибоку каструлю, зверху тонким шаром насипати гречані крупи та
запікати в духовці до готовності.

Для приготування гречаних биточків 100 г гречаних круп треба підсушити
на сковороді та засипати у окріп. Помішуючи, варити на малому вогні до
загустіння. Одержану масу поставити на 50 — 60 хв у духовку, потім трохи
охолодити, додати збите яйце та перемішати. Масу розділити на порції,
обкачати у сухарях, підсмажити на сковороді на олії. Перед вживанням
додати сметану.

Зелені паростки гречки — чудове джерело хлорофілу, вітамінів А, С,
кальцію та лецитину, який сприяє виведенню з організму холестерину.

ЯЧМІНЬ – ЇЖА ПРАЩУРІВ

Ячмінь — давня зернова культура, яку широко використовують у
лікувальному харчуванні. По-справжньому першим хлібом і, до речі,
тривалий час єдиним у Європі та Західній Азії, був не пшеничний, а
ячмінний. Ісус Христос роздавав ячмінний хліб під час Нагірної Проповіді
та Тайної Вечері.

За поживними якостями ячмінь перевершує овес, пшеницю та жито.

Зерно ячменю містить велику кількість крохмалю, білкових речовин, є в
ньому ферменти, жири, вуглеводи, вітаміни, мікроелементи. З ячменю
одержують ячну, перлову та інші крупи, готують сурогат кави.

У народній медицині відвар ячменю використовують як пом’якшувальний та
об-волікальний засіб при запальних процесах травного каналу та верхніх
дихальних шляхів, сильному кашлі. Готують слизистий відвар так: 30 г
круп заливають 500 мл гарячої води, настоюють 4 — 5 год, кип’ятять 10 хв
на малому вогні, охолоджують та проціджують. П’ють по 1/4 — 2/3 склянки
перед їдою.

Відвар ячмінного борошна має очисні властивості. Ще Авіценна
використовував ячмінну воду як незамінний охолоджувальний та
зволожувальний засіб при гарячкових станах. Для одержання ячмінної води
ячмінь треба прокип’ятити у великій кількості води, процідити.
Використовують при різних захворюваннях, що супроводжуються підвищенням
температури тіла. Його рекомендують також як загальнозміц-нювальний
засіб після тяжких хвороб.

Відвар коренів солодки голої на ячмінній воді допомагає при кашлі,
кровохарканні, туберкульозі легенів, ангіні.

Ячмінні каші та супи корисні дітям з надмірною масою тіла. Клітковина,
що міститься в крупах, подразнює слизову оболонку кишечнику та стимулює
пересування їжі, зменшуючи її засвоєння.

Ячмінний солод використовують як протизапальний, пом’якшувальний засіб
при кашлі, захворюваннях органів травлення, геморої, хворобах нирок та
сечовивідних шляхів. Свіжий відвар ячмінного солоду має глистогінну дію,
тому його призначають при аскаридозі.

Для одержання солоду зерна ячменю змочують і кладуть у тепле місце для
проростання. Пророслі зерна сушать, подрібнюють. Солодове борошно —
корисна добавка до салатів, соусів, приправ. Якщо порошок засипати в
склянку з киплячим молоком або окропом, буде каша. До неї можна додати 1
чайну ложку меду і вершкового масла.

Для приготування настою 2 — 3 столові ложки солоду залити 1 л окропу,
настояти 1—2 год. Пити по 1/3—1/2 склянки кілька разів на день.

Відвар ячмінного солоду п’ють при захворюваннях печінки, жовчного
міхура, нирок та сечовивідних шляхів. Він має також протипухлинні
властивості.

Відвар ячмінного солоду та ячмінних круп (перлової) використовують для
підгодовування дітей грудного віку, додаючи до коров’ячого молока. Дітям
віком 1 —2 міс до 1 частини незбираного молока додають 3 частини
ячмінного відвару. Так підгодовують до 8—9 міс, поступово зменшуючи
кількість відвару та збільшуючи кількість молока.

При цукровому діабеті призначають екстракт ячмінного солоду, який знижує
рівень глюкози у крові.

Для виготовлення сурогату кави ячмінні зерна трохи підсмажують на
сковороді, подрібнюють та знову підсмажують. Кавовий напій готують з
розрахунку 1 чайна ложка на склянку окропу, кип’ятять 1—5 хв.

За тривалого зберігання солод втрачає лікувальні властивості.

У медичній промисловості з ячменю одержують антибіотик гордеїн.

КУКУРУДЗА – ХЛІБ БОГАТИРЯ

Батьківщина кукурудзи (маїсу) — Америка. Вона була основою харчування
корінного населення Америки, де шанувалася як “їжа богів”.

На Північному Кавказі існує легенда про богатирське плем’я нартів —
пращурів осетинів, які харчувалися винятково кукурудзою. По-осетинськи
кукурудза називається нартхор, що означає хліб богатирів.

Кукурудзяне зерно містить значну кількість білка зеїну, 18 амінокислот,
у тому числі триптофан та лізин, солі калію, фосфору, магнію, кальцію,
сірки, натрію, заліза, алюмінію, міді. Є в ньому нікель та кобальт, бром
та золото. В кукурудзі містяться каротин, вітаміни групи В, Е, ферменти,
жир, крохмаль. Фітин кукурудзи корисний при анемії, захворюваннях
нервової системи, перевтомі. Кукурудзяний білок містить глутамінову
кислоту, що живить клітини мозку.

Із зерна кукурудзи виготовляють крупи, борошно, солодкі пластівці,
сурогат кави, олію, яка має дієтичні та лікувальні властивості.

Кукурудза зміцнює серцево-судинну систему, знижує рівень холестерину в
крові, виявляє жовчогінну, заспокійливу, в’яжучу дію. Корисна вона при
захворюваннях печінки та жовчного міхура, підшлункової залози, при
порушенні обміну речовин, нервових розладах, ожирінні.

При епілепсії призначають відвар качанів кукурудзи молочно-воскової
стиглості, які варять разом із листоподібними піхвами та стовпчиками.
Приймають по 1/2 — 1 склянці 3 рази на день.

Екстракт подрібнених зерен кукурудзи гальмує ріст ракових клітин.

Зварена у початках і присмачена вершковим маслом кукурудза корисна при
запорі, хворобах печінки, подагрі, нефриті та при захворюваннях
серцево-судинної системи.

Каша з кукурудзи за калорійністю переважає манну, рисову, перлову та
гречану. Готують її на воді з додаванням солі. У готову кашу покласти
вершкове масло або кукурудзяну олію.

Для приготування млинців кукурудзяне борошно треба підсмажити на олії,
щоб воно трошки потемнішало. Розвести водою. З рідкого тіста зробити
тонкі млинці і смажити їх доти, поки ке почнуть хрумтіти. їсти разом із
тушкованими овочами.

Чудовою стравою з кукурудзи вважається мамалиґа. У глиняний горщик або
каструлю з вузьким дном налити 2 склянки води, довести до кипіння,
посолити та засипати кукурудзяне борошно. Варити, помішуючи, 10 — 20 хв
(страва повинна бути густою). Зняти з вогню, одразу поставити в холодну
воду, щоб мамалиґа легко відокремилася від форми. Розрізувати дерев’яним
ножем або білою ниткою. їсти з олією.

З зернівок кукурудзи одержують олію. Нерафінована кукурудзяна олія
регулює обмін холестерину, запобігаючи відкладанню його на стінках
судин. Рекомендують для профілактики та лікування атеросклерозу,
ожиріння, хвороб печінки, а також при цукровому діабеті. Дітям
кукурудзяну олію додають до страв. Сприяє поліпшенню загального
самопочуття, настрою та сну.

У тих, хто постійно вживає кукурудзяні страви, рідше бувають
серцево-судинні захворювання.

На Кавказі вважають, що той, хто харчується переважно кукурудзою, буде
сильний, квітучий,здоровий.

ГОРІХИ – ХЛІБ МАЙБУТНЬОГО

Батьківщина волоського (грецького) горіха — Балкани. До нас ця культура
потрапила з Греції давнім торговим шляхом “із варягів у греки”. До речі,
звідси й назва пішла.

Горіхи містять у 5 разів більше поживних речовин, ніж яйця, у них більше
жирів, ніж у олії, більше білків, ніж у м’ясі. Білок горіхів містить
багато незамінних амінокислот. 400 г очищених волоських горіхів за своєю
харчовою цінністю відповідають 1,6 кг м’яса. У горіхах є магній, який
бере участь у більшості процесів, що відбуваються в організмі.

Дуже корисна горіхова суміш, яку можна приготувати в домашніх умовах:
100 г подрібнених горіхів додати до 100 г вершкового масла, 100 г
твердого сиру та 50 г петрушки городньої. Використовують для
приготування бутербродів.

Дітям з підвищеною кислотністю шлункового соку протягом 3 тиж радять
з’їдати щоденно по 25 — 30 г горіхів.

При цукровому діабеті доцільно готувати таку страву: змішати 5 частин
гречаного борошна та 1 частину ядер волоських горіхів. Увечері 1,5
столової ложки суміші залити 1/4 склянки кислого молока (не
перемішувати). З’їдати по 1—2 столові ложки натще з яблуком, а протягом
дня ще по 1 столовій ложці суміші 2 рази за 30 хв перед їдою протягом 3
міс. Особливо корисно дітям.

При запорі дуже помічний такий засіб: 100 г ядер горіхів подрібнити,
прокип’ятити в 1 л молока. Процідити і додати 10 г цукру для смаку.
Приймати по 1/3 склянки 5 разів на день теплим після їди.

При туберкульозі легенів корисно їсти горіхи з медом.

Для профілактики простудних захворювань, відновлення сил після тяжких
хвороб ефективний такий засіб: взяти порівну ядра грецьких горіхів,
часник та мед. Подрібнити, покласти в посуд з темного скла. Приймати по
1/2 — 1 чайній ложці вранці та ввечері.

Оскільки горіхи містять солі заліза та кобальту, їх рекомендують при
анемії.

У недозрілих плодах горіхів багато йоду. При захворюваннях щитовидної
залози з них готують варення.

Зелені волоські горіхи, зібрані до 24 червня, треба подрібнити на
м’ясорубці, змішати з медом (1:1), покласти в пляшку з темного скла та
щільно закрити. Настояти місяць у темному прохолодному місці, періодично
струшуючи. Приймати по 1/2 — 1 чайній ложці 2 — 3 рази на день перед
їдою при хворобах печінки, щитовидної залози, інфекційних захворюваннях.
Препарат стимулює імунну систему, очищає кров.

При анемії, лейкемії застосовують такий препарат: 1,5 кг меду змішати з
2 склянками недозрілих подрібнених волоських горіхів. Настояти в темному
місці 3 тиж, щоденно перемішуючи. Приймати по 1 чайній —1 десертній
ложці 2 — 3 рази на день перед їдою.

У давнину волоські горіхи рекомендували як засіб від отруєння.
Пропонували натще з’їдати по 2 горіхи з 2 плодами інжиру та сіллю.

Як дієтичний продукт горіхи вживають при гіпо- й авітамінозах, дефіциті
солей заліза і кобальту, після виснажливих захворювань. Горіхи —
незамінний продукт при променевій хворобі.

МЕД – ЧУДОВИЙ ХАРЧОВИЙ ТА ЛІКУВАЛЬНИЙ ЗАСІБ

Мед — один із дорогоцінних скарбів Природи.

Це солодка в’язка рідина з приємним запахом, одержана медоносними
бджолами з нектару квіток. Користь меду відома ще з часів сивої давнини.
Протягом століть мед був єдиним доступним людині солодким продуктом.

Гіппократ вважав мед надзвичайним продуктом харчування, в якому чудово
поєднуються лікувальні та профілактичні властивості.

Цілющі властивості меду зумовлені його складом. Основними компонентами є
вуглеводи глюкоза, фруктоза, сахароза, які добре засвоюються організмом.
За кількістю ферментів мед займає одне з перших місць серед продуктів
харчування. Він містить майже всі мікроелементи, що входять до складу
крові: залізо, магній, фосфор, сірку, кальцій, хлор, калій, натрій,
цинк, фтор, а також бор, вісмут, барій, кобальт, кремній, марганець,
молібден, стронцій, хром. Мед темного кольору містить більше мінеральних
солей, головним чином заліза, міді, марганцю.

Наявність вітамінів групи В та каротину, а також його протимікробні
властивості посилюють лікувальний ефект. Мед містить яблучну, винну,
лимонну, молочну органічні кислоти, а також білки, амінокислоти,
пігменти, біогенні стимулятори, речовини, що прискорюють ріст.

Ще в Давній Греції мед використовували як “напій молодості”, його давали
атлетам під час Олімпійських ігор.

Болгарський учений С.Младенов писав: “Мед зберігає харчові та лікувальні
властивості рослин, з яких він зібраний, і кожний сорт меду має свою
терапевтичну дію”. Він радив при риніті, трахеїті, бронхіті
використовувати гірський, липовий та чебрецевий мед, при нефриті,
циститі, пієліті — мед польового різнотрав’я, плодових культур, при
хворобах органів травлення та печінки — степовий, м’ятний, кульбабовий,
чебрецевий, соняшниковий. Степовий, лісовий, а також лавандовий та
м’ятний мед ефективний при серцевих захворюваннях, а гречаний — якщо
уражені кровотворні органи.

Мед використовують при патологічних процесах у верхніх дихальних шляхах
та легенях, туберкульозі легенів, хворобах нирок та сечового міхура,
захворюваннях органів травлення, печінки й підшлункової залози. Він
допомагає при серцевих захворюваннях, у тому числі при природжених та
набутих вадах серця, добре діє при неврозі.

Вживання меду по 50 г на день протягом 1 —2 міс сприяє поліпшенню
загального стану організму, нормалізації складу крові, підвищенню вмісту
гемоглобіну, тонізує серцево-судинну систему, відновлює сили, підвищує
імунітет.

Мед надзвичайно корисний дітям. Його дають по 1 чайній ложці 3 рази на
день (дітям віком до 3 років дозу треба зменшити). Це сприяє росту та
розвитку.

Мед не подразнює слизову оболонку органів травлення, добре засвоюється
організмом, відновлює витрачену енергію.

Для збагачення природного бджолиного меду флавоноїдами, каротиноїдами та
іншими біологічно активними речовинами можна безпосередньо перед
вживанням змішувати його з овочевими та фруктовими соками (буряковим,
морквяним, виноградним, лимонним, обліпиховим).

Під час простуди мед є універсальним засобом: його приймають як у
чистому вигляді, так і з теплим молоком (1 столову ложку меду на склянку
молока), соком лимона (сік одного лимона на 100 г меду).

Гіппократ писав, що медовий напій стимулює виділення харкотиння та
заспокоює кашель. Авіценна вважав, що лісові горіхи з медом допомагають
від хронічного кашлю та сприяють відкашлюванню харкотиння. Він також
радив у початковій стадії туберкульозу легенів вживати суміш меду з
пелюстками троянд.

При туберкульозі легенів мед приймають з молоком або внутрішнім свинячим
жиром (здором) як загальнозміцнювальний засіб. З цією метою
використовували собачий, борсучий, ведмежий жир. При кровохарканні
рекомендують мед із соком моркви.

Під час грипу корисно вживати медово-часникову кашку (співвідношення
компонентів 1:1). їдять по 1 чайній — 1 столовій ложці перед сном,
запиваючи перевареною водою.

При гострих та хронічних захворюваннях верхніх дихальних шляхів і
легенів мед приймають не лише всередину. Призначають також аерозольні та
парові інгаляції, полоскання горла розчином води з медом (1 столову
ложку меду на склянку води), а також аплікації на уражені ділянки.

Народна мудрість свідчить: “Мед — найкращий друг шлунка”.

Певно, з огляду на це при гастриті з підвищеною кислотністю шлункового
соку призначають мед із водою — 1 столову ложку меду на склянку теплої
води за 1,5 — 2 год до їди, а зі зниженою — у тій самій дозі, але вода
має бути кімнатної температури, а приймають за 5 — 10 хв до їди.

При запорі до меду додають екстракт кори крушини ламкої або рекомендують
варення з ягід бузини чорної, зварене з медом. їдять по 1 чайній ложці 2
рази на день. Можна приготувати відвар молодих листків на меду або
розвести мед у їх відварі (1 столову ложку меду на 1 склянку відвару).

Мед дають дітям як легкий проносний засіб, що не спричинює метеоризму.
Для дітей молодшого віку з меду готують свічки та розчини для клізмочки.

При дизентерії призначають мед одночасно з лікарськими препаратами.

При виразковій хворобі шлунка та дванадцятипалої кишки мед сприяє
швидкому гоєнню виразки слизової оболонки та виявляє
загальнозміцнювальну дію. Мед дають за 1,5 — 2 год до сніданку та обіду
і через 3 год після вечері.

При захворюваннях печінки мед стимулює її функції, підвищує запаси
глікогену, поліпшує процеси тканинного обміну. Дітям корисно давати мед
з нежирним свіжим сиром, гречаною, вівсяною, гарбузовою кашами,
яблуками. При захворюваннях печінки та жовчних шляхів рекомендують мед
із олією (горіховою, маслиновою, мигдальною).

Мед активізує роботу серцевого м’яза за рахунок легко засвоюваної
глюкози. Суміш меду з подрібненими плодами журавлини або волоськими
горіхами, ізюмом та курагою дають по 1 чайній —1 столовій ложці 2 — 3
рази на день перед їдою.

Мед із соком моркви, редьки чорної, буряка, хрону корисно приймати при
гіпертонічній хворобі, а з соком цибулі — при атеросклерозі, особливо
склерозі мозкових судин.

При захворюваннях крові, анемії рекомендують темні сорти меду, які
містять більше заліза.

Ефективність меду при ниркових захворюваннях зумовлена тим, що він
містить мало білків та майже не містить солей — речовин, кількість яких
треба обмежувати при таких хворобах. Окрім того, мед сприяє виведенню
токсинів із сечею. Рекомендують чай з плодів шипшини з медом, мед із
соком чорної редьки. При утворенні в нирках піску призначають маслинову
олію з медом та лимонним соком (по 1 чайній — 1 десертній ложці 3 рази
на день).

При безсонні, нервовому збудженні дають мед або теплу переварену воду з
медом за 30 хв до сну.

Професор Цандер писав: “Не існує нешкідливішого снодійного засобу, аніж
склянка медової води, яка завжди виявляє заспокійливу та зміцнювальну
дію”.

Дітям, що хворі на енурез, дають 1 чайну ложку меду перед сном. Мед
приносить подвійну користь: заспокоює нервову систему, а завдяки своїй
гігроскопічності утримує рідину в організмі дитини під час нічного
відпочинку, зменшуючи таким чином навантаження на нирки та запобігаючи
сечовипусканню у постіль.

Мед поліпшує зір при прогресуючій короткозорості у дітей.

При запаленні очей закапують стерильний (стільниковий) мед. Евкаліптовий
мед використовують для лікування виразок рогової оболонки ока.

Інфіковані рани, що погано гояться, лікують маззю з меду та риб’ячого
жиру. При фурункулах прикладають мед з пшеничним борошном. Винятково
корисний мед під час лікування ран та наривів у ротовій порожнині.

Народна медицина здавна, використовує мед при опіках шкіри. Він ослаблює
больове відчуття та запобігає утворенню пухирів.

Медові маски, креми та розчини надають шкірі свіжості. Рекомендують
маски, до складу яких уходять мед, яєчний жовток та сметана. Мед чудово
впливає на шкіру завдяки високим живильним та бактерицидним
властивостям.

Лікар Д.Мор писав: “Бджола дає можливість виліковувати всі наші хвороби.
Це найкращий маленький приятель людини”.

Бджола була зображена на гербі міста Тамбова, а вулик — на гербі міста
Сімферополя. У часи Наполеона зображеннями бджіл було прикрашено завісу
Паризької опери.

Емблема бджоли завжди свідчила про працьовитість, добросовісність,
високу гідність.

Щоб зібрати 1 кг меду, бджоли облітають приблизно мільйон квіток.

У старовинному російському довіднику міститься таке визначення меду:
“Мед єсть сок росм небесной, которьій пчельї забирают во время доброе с
цветов благо-уханньїх, и оттого имеет в себе силу многу и угоден бьівает
к лекарству от многих болезней”.

Мед — чудовий поживний та лікувальний засіб, який навіть за тривалого
зберігання не втрачає своїх властивостей.

За кольором, ароматом та смаком можна визначити сорт меду.

Зберігають мед у закритому посуді в темному місці. У разі тривалого
зберігання мед кристалізується. Не кристалізується акацієвий мед. Якщо
для лікування потрібен рідкий мед, його підігрівають на водяній бані.

Не слід забувати, що мед, як і інші продукти бджільництва, може бути
алергеном, і використовувати його в цьому разі треба вкрай обережно,
після консультації лікаря.

СОКИ В ХАРЧУВАННІ ДИТИНИ

Плодові та овочеві соки мають велике значення для харчування дітей,
формування організму в період росту.

Дітям раннього віку, починаючи з перших місяців життя, рекомендують
яблучний, морквяний, абрикосовий, полуничний, апельсиновий соки (останні
два, якщо немає на них алергічної реакції).

Морквяний сік рекомендують починати давати дітям з 1 —2 міс курсами по 2
— З тиж (особливо у разі схильності до запору). Спочатку дають 1 — 3 мл
соку на день. Дітям у віці після 6 міс дозу поступово збільшують до 25 —
30 мл на день. Морквяний сік — багате джерело каротину (провітаміну А).
Організм його добре засвоює, якщо до соку додати молоко, сметану,
вершкове масло або олію. Він підвищує опірність організму до інфекцій,
поліпшує травлення, захищає нервову систему, регулює процеси обміну в
шкірі та слизових оболонках. Свіжий морквяний сік використовують при
недокрів’ї, гастриті з підвищеною секреторною функцією, жовЧнокам’яній
хворобі, як протиглистяний засіб. Морквяний сік призначають дітям як
полівітамінний засіб. Проте за надмірної кількості соку можуть
спостерігатися підвищення температури тіла, блювання, пітливість,
сонливість, висип на шкірі.

Абрикосовий сік з цукром зумовлює загибель деяких гнильних та
гноєтворних бактерій. Корисно давати його при гастриті зі зниженою
кислотністю, захворюваннях кишечнику, що супроводжуються гнильними
процесами. Добре діє при анемії, серцево-судинних захворюваннях. 3/4
склянки абрикосового соку забезпечують добову потребу дитини старшого
віку у вітаміні С.

Дітям корисно вживати березовий сік, який збирають рано навесні. Він
виявляє загальнозміцнювальну, протизапальну, сечогінну дію, підвищує
опірність організму. Березовий сік стимулює виведення з організму
шлаків, сприяє розчиненню каменів. Дітям, що старші за 10 років,
рекомендують його пити до 1 склянки 3 рази на день. Дітям молодшого віку
дозу відповідно зменшують.

Брусничний сік пригнічує ріст грибів та деяких бактерій. Його
використовують при авітамінозах, легких формах гіпертонічної хвороби,
ревматизмі, простуді, як в’яжучий засіб при проносі та для підвищення
апетиту. Сік з ягід брусниці з водою та медом є добрим
прохолоджувальним, освіжаючим та оздоровчим засобом.

Виноградний сік багатий на глюкозу та залізо, корисний при виснаженні
нервової системи, занепаді сил. Він виводить з організму сечову кислоту,
запобігає утворенню каменів. Не рекомендують при ожирінні, цукровому
діабеті, виразковій хворобі шлунка та дванадцятипалої кишки. Потрапляючи
на уражені карієсом зуби, посилює їх руйнування. Тому після вживання
соку треба прополоскати рот розчином питної соди.

Гранатовий сік рекомендують при захворюваннях серця з прискоренням
серцебиття, хворобах нирок, сечокам’яній хворобі, гіпертонічній хворобі.
Він збуджує апетит, виявляє в’яжучу та знеболювальну дію. Використовують
при інфекційних захворюваннях з підвищеною температурою тіла, малярії,
коліті, ангіні тощо. Цукровий сироп гранатового соку — ефективний
кровотворний засіб.

Сік калини у 7 % концентрації згубно діє на збудника дизентерії. Сік
калини з медом рекомендують як протикашльовий і заспокійливий засіб при
бронхіальній астмі та гіпертонічній хворобі, як в’яжучий засіб — при
виразковій хворобі шлунка та дванадцятипалої кишки, коліті, внутрішній
та носовій кровотечах.

Капустяний сік використовують при виразковій хворобі шлунка, атонії
кишечнику, захворюваннях печінки, селезінки, дихальних шляхів. Допомагає
при безсонні, золотусі, геморої. Дуже корисна капуста кольрабі, адже
кальцій, що міститься в ній, є матеріалом для будови скелету й зубів.

Сік сирої картоплі використовують як ефективний засіб для лікування
виразкової хвороби шлунка та дванадцятипалої кишки, у разі зниження
кислотності шлункового соку, при гіпертонічній хворобі та захворюваннях
щитовидної залози. У поєднанні з журавлиновим соком знешкоджує токсичні
речовини при інтоксикації.

Сік журавлини має протицинготну дію, стимулює функцію підшлункової
залози, запобігає утворенню деяких видів каменів у нирках , підсилює дію
антибіотиків при пієлонефриті, корисний при глаукомі. Розведений водою
сік використовують як жарознижувальний засіб, що зменшує спрагу. При
ангіні, ревматизмі та кашлі вживають сік разом із медом.

Свіжий сік листків кропиви дводомної стимулює обмін речовин, сприяє
підвищенню рівня еритроцитів у крові, корисний при анемії. Як
кровоочисний, а також кровоспинний засіб призначають при кровотечах.
Приймають по 1 чайній ложці З рази на день під час їди.

Лимонний сік застосовують як профілактичний та лікувальний засіб при
гіпо- та авітамінозах, атеросклерозі, жовчно- та сечокам’яній хворобах,
подагрі. Авіценна вважав лимонний сік чудовими ліками при хворобах
серця, жовтяниці, рекомендував його застосовувати для поліпшення
травлення та як протиблювотний засіб. Для припинення носової кровотечі
свіжий лимонний сік закапують у ніс. Прийом лимонного соку
протипоказаний при виразковій хворобі шлунка та дванадцятипалої кишки,
гастриті з підвищеною кислотністю, загостренні хронічного ентероколіту.

Малиновий сік використовують як потогінний та жарознижувальний засіб при
простуді й пропасниці. Малиновий сироп застосовують для поліпшення смаку
ліків.

Сік обліпихи (з м’якушем) — чудовий полівітамінний та
загальнозміцнювальний засіб. Як протикашльовий засіб сік обліпихи
приймають з медом.

Рано навесні корисно пити сік з листків кульбаби лікарської. Його
готують так: листки промити, витримати 20 —30 хв у концентрованому
розчині солі, знову промити холодною водою. Віджатий сік розбавити водою
у співвідношенні 1:1 та прокип’ятити 2 — 3 хв на малому вогні. Приймати
до 1/4 склянки 2 рази на день за 20 хв перед їдою при хронічному запорі,
захворюваннях печінки та жовчного міхура, а також як потогінний та
жарознижувальний засіб. Сирий сік кульбаби разом із морквяним соком та
соком з листків ріпи допомагає при хворобах хребта та інших
захворюваннях кісток, а також зміцнює зуби, запобігаючи їх руйнуванню.

Сік подорожника великого виявляє протизапальну, антимікробну дію,
підвищує захисні сили організму, зменшує запалення слизових оболонок
дихальних шляхів. Його призначають при хронічному гастриті, виразковій
хворобі шлунка та дванадцятипалої кишки зі зниженою або нормальною
кислотністю шлункового соку. Сік подорожника — протимікробний засіб,
тому його використовують для лікування ран, що погано гояться, виразок,
фурункулів, гнояків та нориць. Приймають по 1 чайній ложці на 1—2
столові ложки води 3 рази на день за 20 хв до їди.

Сік кореня ріпи з медом приймають при кашлі (по 1 чайній — 1 столовій
ложці З —4 рази на день). Сік з листків ріпи (надзвичайно багатий на
кальцій) особливо корисний для дитячого організму, що росте. Його
використовують у разі недостатнього відкладання кальцію в кістковій
тканині, при розм’якшенні кісток, ураженні зубів (по 1/2 —1 чайній ложці
2 — 3 рази на день).

Сік редьки чорної призначають при захворюваннях верхніх дихальних
шляхів, жовчних проток, а також після хвороби Боткіна. При лікуванні
недокрів’я суміш соку редьки, буряків і моркви, взятих порівну,
наливають у темну пляшку, нещільно закривають, ставлять на 3 год у теплу
духовку і після охолодження п’ють по 1 чайній — 1 столовій ложці 3 рази
на день за 15 хв до їди. Курс лікування — 1—2 міс. Сік редьки чорної,
змішаний з медом, використовують при захворюваннях печінки, а також як
відхаркувальний та сечогінний засіб.

Для забезпечення добової потреби в аскорбіновій кислоті (вітамін С)
дитині достатньо 1 — 1,5 столової ложки соку плодів чорної смородини.
Сік свіжих плодів дають дітям при анемії, золотусі, виразковій хворобі
шлунка зі схильністю до кровотечі, як заспокійливий засіб.

Сік селери діє протизапально, сечогінно, вимиває з організму шлаки,
стимулює роботу нирок, зменшує запалення сечовивідних шляхів. Його
призначають при алергічних захворюваннях — кропив’янці, різних формах
діатезу, а також при малярії, цукровому діабеті. Дають по 1 чайній — 1
десертній ложці 3 рази на день перед їдою.

Буряковий сік стимулює утворення еритроцитів, функцію лімфатичної
системи, підвищує опірність організму, зменшує інтоксикацію. Сік з медом
(1:1) приймають при гіпертонічній хворобі, запаленні легенів, плевриті.
Буряковий сік стимулює перистальтику, затримує розвиток мікроорганізмів
у кишечнику, регулює обмін речовин у організмі, добре впливає на функції
статевих залоз, поліпшує зір, виявляє протипухлинні властивості.

Сік з м’якуша гарбуза призначають при захворюваннях печінки, для
виведення зайвої рідини при серцевих набряках та захворюваннях нирок.
Здавна вважають, що 20 — 30 мл гарбузового соку, прийнятого перед сном,
заспокоює нервову систему, поліпшує сон.

Яблучний сік сприяє очищенню організму, виведенню надлишку холестерину,
піску з нирок, зміцнює серцевий м’яз, поліпшує діяльність органів
травлення. Його призначають у разі порушення сольового обміну, дають
натще при анацидному гастриті. Сік яблук сорту Антонівка, що містить
фітонциди, згубно діє на збудника дизентерії. Суміш яблучного та
лимонного соку (3:1) з цукром рекомендують для тривалого лікування
захворювань нирок, сечового міхура, жовчнокам’яної хвороби, хронічного
поліартриту, неврастенії, атеросклерозу.

Амінокислоти, що містяться у різних соках, мають вирішальне значення для
розвитку дитячого організму.

Для дитячого харчування до соків додають мед або цукор.

Свіжі соки призначають при захворюваннях органів травлення, коли
протипоказана їжа, багата на рослинну клітковину (гострий та хронічний
коліт з діареєю, запор з різким болем, сильні бродильні процеси в
кишках). А саме в таких випадках для збільшення опірності організму
необхідно забезпечити його мінеральними солями та вітамінами, що можна
зробити, додаючи до основної їжі соки овочів, фруктів та ягід.
Рекомендують лимонний, апельсиновий, морквяний, картопляний, томатний, а
при запорі — капустяний сік, сік шпинату.

При виразковій хворобі шлунка та дванадцятипалої кишки дають овочеві та
фруктові соки з високим вмістом вітаміну С, а також відвар плодів
шипшини та чорної смородини.

Особливого значення набувають свіжі соки при інфекційних захворюваннях,
що супроводжуються високою температурою тіла. Вони збуджують у дитини
апетит, збільшують опірність організму. Соки дають у чистому вигляді або
додають до перших страв, каш, соусів, киселів тощо. Наприклад, при
затяжній дизентерії рекомендують сік часнику або лимонний сік (на 1
склянку води 1/2 — 1 чайну ложку свіжого соку), сік плодів калини або
гранатовий.

Соки кропиви, кульбаби лікарської, селери, березовий, яблучний
стимулюють обмін речовин. Сік подорожника великого, а також суміш соку
редьки та моркви допомагають відновити слизову оболонку дихальних
шляхів. Відходженню харкотиння сприяє сіктіибулі.

Соки незамінні при недокрів’ї, захворюваннях серцево-судинної системи,
ревматизмі. Призначають яблучний, абрикосовий, гранатовий сік, сік
люцерни в суміші з морквяним.

Підвищують захисні сили та опірність організму більшість соків, особливо
буряковий, морквяний. Добре діє мус зі стиглих плодів шипшини.

Рослинні соки підвищують активність ферментів та обмін речовин,
виявляють загальнозміцнювальну дію, відновлюють клітини, тканини та
органи.

Овочеві та фруктові соки — дуже важлива складова частина харчування
дитини, починаючи з грудного віку.

РОЛЬ ВІТАМІНІВ У ХАРЧУВАННІ

У середні віки європейцям доводилося стикатися зі страшною хворобою, що
уражала, як кара божа, воїнів, котрі брали участь у осаді міст, а разом
з ними і мешканців міста.

В уражених хворобою спостерігалося посиніння вух, носа, губ, пальців та
нігтів, ясна набухали та кровоточили, зуби розхитувалися й випадали.
Тобто хворіли вони на цингу.

З відкриттям морських шляхів до Америки та Індії, розвитком мореплавання
цинга стала постійною супутницею моряків. Спалахи її спостерігалися й на
материках. У Росії цинга у 1849 та 1858 рр. забрала десятки тисяч людей.
Між іншим, корінне населення Сибіру на цингу не хворіло. Це пояснювалося
тим, що воно харчувалося сирим м’ясом, рибою, корінням та листками диких
трав, особливо черемші. Здавна в Сибіру були відомі й цілющі властивості
хвої сосни.

У 1753 р. в Англії вийшла книга лікаря Лінда про цингу. Автор доводив,
що хвороби можна уникнути, якщо їсти свіжі овочі та фрукти, особливо
лимони.

Про те, які таємничі речовини містяться у свіжих фруктах та овочах, що
рятують від цинги та багатьох інших хвороб, люди не знали до початку XX
сторіччя. їх було названо “речовинами життя” (слово “вітамін” походить
від “віта” — життя та “амін’ — азотиста сполука). Назву запропонував у
1912 р. польський учений Казимеж Функ, який займався проблемою лікування
бері-бері в Лістеровському інституті у Лондоні.

Вітаміни — біологічно активні органічні речовини, які виявляють
специфічну дію на організм. Вони потрібні для росту та відновлення
клітин, нормального перебігу обмінних процесів у організмі.

Нестача або відсутність вітамінів у їжі, порушення їх засвоєння в
органах травлення призводять до гіпо- та авітамінозів. Харчовим джерелом
вітаміну А (ретинолу) є жири тваринного походження. Багато вітаміну А
міститься у жирі тріски, яловичій печінці; в достатній кількості — у
вершковому маслі, сметані, ікрі осетрових риб, яйцях, менше — в нирках,
молоці.

Багато рослин містять каротин — провітамін ретинолу, який у печінці
перетворюється на ретинол. На каротин багаті оранжевого кольору морква,
плоди шипшини, обліпихи, зелена цибуля, гарбуз, червоний перець, щавель,
шпинат. Каротин є у чор-ноплодій горобині, листках кропу, в цибулі,
часнику, хроні, селері, вишнях, аґрусі, чорницях, цикорії дикому,
кульбабі лікарській тощо. Багато каротину в обліпи-ховій олії.

Для засвоєння вітаміну А та каротину у кишечнику необхідна присутність
жиру. Тому багаті на каротин овочі та фрукти рекомендують їсти, додаючи
олію або тваринний жир.

Найбільш раннім проявом А-вітамінної недостатності є порушення адаптації
зору в темряві. З часом погіршується гострота зору в сутінках — куряча
сліпота. Знижується і кольорове відчуття, головним чином синіх
відтінків. Слизова оболонка ока висихає, повіки розпухають, з’являються
виразочки. Шкіра стає сухою, злущується; слизова оболонка ротової
порожнини втрачає блиск. Сповільнюється ріст кісток, зменшується маса
тіла, уражаються дихальні шляхи, порушується діяльність статевих
органів.

Вітамін А прискорює одужання при інфекційних захворюваннях (пневмонія,
туберкульоз, кір, коклюш), бронхіті, поліпшує стан слизової оболонки
носа, горла, підвищує опірність організму.

Каротин та ретинол потрібні дітям для нормального росту й розвитку.

Основним джерелом вітаміну ВІ (тіаміну) є зернові (хліб грубого помелу)
та бобові (горох, соя, сочевиця). Міститься він головним чином у
зародках та висівках злакових. Добову потребу у вітаміні В, забезпечує
вживання 200 — 300 г чорного хліба з висівками. Вітамін В, міститься у
пророслій пшениці, зеленому горосі, картоплі, стручкових культурах,
вівсяній та гречаній крупах, дріжджах, плодах шипшини, обліпихи, інжиру,
арахісі.

З продуктів тваринного походження на вітамін В, багаті печінка, нежирна
свинина, нирки, яєчні жовтки.

Вітамін В( забезпечує нормальне функціонування центральної нервової
системи. За його недостатності з’являються пригнічений настрій,
дратливість, м’язова слабкість, головний біль, відчуття оніміння пальців
рук та стоп, запор. Знижується апетит, ослаблюється перистальтика
кишечнику, пригнічується шлункова секреція, знижується опірність
організму до інфекції.

Дефіцит у їжі вітаміну В, спричинює бері-бері. Хвороба супроводжується
безсонням, дратливістю, серцевою недостатністю, а в тяжких випадках —
паралічем ніг, іноді призводить до смерті. Молоко жінок, які хворіють на
бері-бері, токсичне для грудних дітей.

Джерелом вітаміну В2 (рибофлавіну) є зародки пшениці, овес, жовті сорти
кукурудзи, лузга рису, люцерна, шпинат, томати, зелений горошок,
квасоля, лісові горіхи, дріжджі, кріп, морква, картопля, капуста,
абрикоси, суниці, малина, зелена цибуля, інжир, обліпиха, молоко, сир,
нирки.

Недостатність вітаміну В2 призводить до втрати апетиту, зменшення маси
тіла, появи слабкості, головного болю, відчуття печіння шкіри, випадіння
волосся. Характерні світлобоязнь, сльозотеча, гострий біль у очах.
Спостерігається почервоніння по краю губ, особливо у куточках рота,
з’являються тріщини, виразочки. Опірність організму знижується.

Вітамін В поліпшує вуглеводний обмін, обмін жирів, амінокислот. Відіграє
деяку роль у запобіганні алергічним станам.

Найбільша кількість вітаміну В6 (піридоксину) у м’ясі тварин та птахів,
оселедцях, палтусі, зародках пшениці та кукурудзи, пшоняній, гречаній,
перловій і ячмінній крупах, вівсяному борошні, горосі, дріжджах, сої,
бананах, плодах обліпихи, яєчному жовтку.

Вітамін В6 синтезується мікрофлорою кишечнику. Тому нестача або
відсутність його частіше пов’язані з пригніченням мікрофлори кишечнику
антибіотиками, хронічною інфекцією, аніж з недостатнім надходженням з
їжею.

Вітамін В6 бере участь у обміні білків, жирів та вуглеводів, у обміні
холестерину, утворенні гемоглобіну, регулює жировий обмін у печінці. При
анемії, хворобах печінки, анацидному гастриті, тривалому застосуванні
антибіотиків і протитуберкульозних засобів потреба у піридоксині значно
зростає.

Дефіцит вітаміну В6 в організмі призводить до підвищеної дратливості,
м’язової слабкості, запаморочення. З’являються біль у животі, нудота,
запалення слизової оболонки язика, апетит втрачається. За нестачі
вітаміну можуть виникнути судомні припадки (внаслідок порушення функцій
центральної нервової системи).

Особливо чутливі до нестачі піридоксину діти. Зареєстровано випадки
судом у грудних дітей, яких вигодовували розбавленим молоком з низьким
вмістом вітаміну В6.

Нікотинова кислота, або вітамін РР, міститься у м’ясних продуктах
(яловича печінка, нирки, язик, куряче м’ясо, телятина), рибі, крабах,
креветках, сухих дріжджах, житньому хлібі, пшоняній, вівсяній та
гречаній крупах, кукурудзі, горосі, квасолі, сої, волоських горіхах,
моркві, мигдалі, томатах, капусті, цибулі, апельсинах, абрикосах,
вишнях, суницях, лимонах, сливах, яблуках, журавлині.

Нікотинова кислота сприяє функціям органів травлення, шкіри та нервової
системи, стимулює периферичний кровообіг, сприяє загоєнню трофічних
виразок, задавнених ран.

За нестачі нікотинової кислоти спостерігаються втома, запаморочення,
головний біль, дратливість, депресія, м’язова слабкість, порушення
кровотворення, погіршується пам’ять. З’являються пронос, сухість шкіри,
розвивається стоматит.

При авітамінозі РР розвивається пелагра (“шорстка шкіра”), основними
проявами якої є припухання, пігментація та лущення відкритих ділянок
шкіри, тріщини та виразки слизової оболонки ротової порожнини і язика, а
також втрата пам’яті, оглушення, галюцинації.

Практично єдиним джерелом вітаміну С (аскорбінової кислоти) є рослинні
продукти. В продуктах тваринного походження кількість вітаміну С
незначна, до того ж він там швидко руйнується.

Аскорбінова кислота міститься в плодах шипшини, зеленому і червоному
перці, свіжій капусті, картоплі, полуницях, чорній смородині, хвої
ялини, сосни, в томатах, яблуках, хроні, горобині, суницях, лимонах,
апельсинах, абрикосах, зелених волоських горіхах, плодах обліпихи,
вишнях, кизилі, барбарисі, брусницях, плодах бузини чорної, ожини сизої,
калини, журавлини, малини, чорницях, фейхоа, актинідії коломікта. Значна
кількість вітаміну С виявлена у наростках гороху, жита, пшениці, які
після подрібнення корисно додавати до салатів, вінегрету.

Внаслідок тривалої кулінарної обробки вітамін С руйнується. Повільне
нагрівання овочів прискорює цей процес. Тому овочі треба класти у
киплячу воду і варити в емальованому посуді під щільною кришкою для
запобігання надходженню повітря. Аскорбінова кислота також руйнується,
якщо тримати продукти у залізному та мідному посуді.

Вітамін С зберігається у кислому середовищі.

Аскорбінова кислота підвищує стійкість організму до зовнішніх шкідливих
впливів та інфекційних захворювань. Зміцнює стінки кровоносних судин,
позитивно впливає на функції нервової і, особливо, ендокринної систем,
печінки, підшлункової залози, нирок, діяльність серцево-судинної
системи.

На відміну від інших вітамінів, аскорбінова кислота не накопичується в
організмі. Цим пояснюється швидке настання гіповітамінозу С
(втомлюваність, в’ялість, синюшне забарвлення губ, кровоточивість ясен,
сухість шкіри, ламкість капілярів, анемія). За нестачі вітаміну С
спостерігається схильність до простуди, довго гояться рани та
зростаються переломи, розхитуються, а іноді й випадають зуби.

При авітамінозі С розвивається цинга.

Біофлавоноїди (вітамін Р) сприяють нагромадженню аскорбінової кислоти в
тканинах, нормалізують проникність стінок судин.

Вітамін Р містять зелений чай, плоди горобини чорноплодої, шипшини,
чорної смородини, обліпихи, нестиглі волоські горіхи, червоний перець,
салата, капуста, виноград, апельсини, плоди калини, чорниць, суниць,
малини, цитрусові, пуп’янки та плоди софори японської.

За нестачі вітаміну Р підвищуються проникність та крихкість невеликих
кровоносних судин, виникають кровотечі, підшкірні геморагії, з’являються
біль у нижніх кінцівках, значна загальна слабкість, швидка втома.

Токофероли (вітамін Е) містяться в оліях: бавовняній, кукурудзяній,
соняшниковій, обліпиховій, шипшиновій, льняній. Багато вітаміну Е в олії
пшеничних зародків. Токофероли є у квасолі, зеленому горошку, шпинаті,
абрикосах, персиках, зелених листках капусти, зелені петрушки, цибулі,
молодих паростках злаків.

Токофероли необхідні для нормального перебігу вагітності та народження
по-томства, для лікування атеросклерозу, гіпертонічної хвороби,
променевого ураження, а також екземи, задавнених ран. Токофероли є
активними антиоксидантами (проти-окисними засобами). Вони запобігають
окисленню інших речовин.

Вітамін К (філохінон) розчинюється у жирах. Він утворюється в організмі
людини кишковою мікрофлорою.

Значна кількість вітаміну К міститься у білоголовковій капусті,
гарбузах, щавлі, шпинаті. Є він у картоплі, томатах, горосі, моркві,
буряках, хвої, кропиві. З тваринних продуктів вітамін К містять печінка,
м’ясо, яйця, молоко.

Філохінон бере участь у згортанні крові, сприяє зміцненню капілярів,
припиненню кровотеч. За нестачі вітаміну К розвиваються підшкірні та
внутрішньом’язові крововиливи.

Потреба у вітаміні К значно збільшується при захворюваннях печінки,
кишечнику, кровотечах внаслідок підвищеної радіації, а також при
тривалому застосуванні антибіотиків.

Вітамін D (ергокальциферол) регулює обмін кальцію та фосфору в
організмі. Він утворюється з провітаміну в шкірі під дією сонячних
променів, а також надходить до організму людини з продуктами. На нього
багаті печінка риби, ікра, жовток яєць, вершкове масло, коров’яче
молоко. Влітку в молочних продуктах та яйцях ергокальциферолу в 2 —3
рази більше, ніж узимку. Основне джерело вітаміну D — жир з печінки
тріски.

Недостатність вітаміну D в організмі дітей зумовлює рахіт, схильність до
кісткових переломів, порушення розвитку зубної емалі, яке призводить до
карієсу зубів. У дітей раннього віку при рахіті спостерігаються явища
спазмофілії.

Ергокальциферол стимулює ріст, підвищує стійкість організму до
інфекційних хвороб, сприяє засвоєнню фосфору та кальцію кістковою
тканиною.

Внаслідок тривалого вживання їжі, що не містить тих чи тих вітамінів,
розвиваються тяжкі патологічні стани — авітамінози.

Збіднення організму вітамінами призводить до гіповітамінозів — станів
початкової або стертої форми вітамінної недостатності.

Гіповітамінози часто не мають виразного клінічного перебігу та у
початковій стадії характеризуються загальними для всіх гіповітамінозів
ознаками, зумовленими зниженням реактивних властивостей організму:
занепадом сил, зниженою працездатністю, втратою апетиту, ослабленою
опірністю до інфекційних захворювань.

Природним та найбільш доцільним засобом ліквідації гіповітамінозу або
запобігання його розвитку є різноманітне харчування, що містить
вітаміни.

Вітаміни в рослинах утворюють активний комплекс, який виявляє біологічну
дію навіть у порівняно невеликій кількості у харчовому раціоні (близько
2 %). Вітаміни регулюють клітинні функції та біохімічні процеси подібно
до ферментів, забезпечуючи правильне використання поживних речовин.

Відомо близько 30 вітамінів, з них приблизно 20 надходять до організму з
рослинною та тваринною їжею.

У рослинах вітаміни містяться в певних співвідношеннях з іншими
біологічно активними речовинами. Рослинна сировина дуже цінна для
організму дитини, адже за її використання практично неможливо
передозувати вітаміни та спричинити побічні ефекти, які неминучі у разі
застосування окремих синтетичних вітамінних препаратів у підвищених
дозах.

ПРИРОДНІ ПРЕПАРАТИ КАЛЬЦІЮ

Кальцій є життєво важливим для організму елементом, який постійно
витрачається, внаслідок чого часто розвивається його дефіцит.

Солі кальцію входять до складу всіх клітин та в значній кількості
постійно містяться у плазмі крові. У нормі кальцію в крові — 9 —11 мг %.

Основні запаси кальцію в організмі зосереджені у кістковій тканині.
Організм людини з масою тіла 70 кг містить 1,0 кг кальцію.

В дитячому організмі, який росте, за нестачі кальцію в раціоні або
поганому його засвоєнні сповільнюються процеси росту та розвитку кісток.
У дітей розвивається рахіт, руйнуються головки великих суглобів,
збільшуються ламкість, крихкість кісток.

Достатнє насичення організму кальцієм запобігає проникненню
радіоактивного стронцію в кістки. За нестачі кальцію радіоактивний
стронцій надходить у кісткову систему і опромінює кістковий мозок, що
може призвести до злоякісних захворювань крові. Це дуже небезпечно,
особливо для дітей, у яких відбувається активний ріст кісткової системи.

Кальцій бере участь в утворенні кісткової тканини, здійсненні процесу
згортання крові, забезпечує нормальну нервово-м’язову збудливість,
відповідає за сталість кислотно-основного стану організму. Кальцій
зменшує інтенсивність алергічної реакції організму, ущільнює судинні
стінки, знижуючи їх проникність, підвищує опірність організму до дії
радіації.

За нестачі кальцію в організмі поступово наростають ознаки хронічної
кальцієвої недостатності: швидка втомлюваність, відсутність концентрації
уваги, алергія, кровоточивість, пародонтоз, раннє посивіння та випадіння
волосся, часті захворювання дихальної, серцево-судинної та інших систем
без очевидної причини, судоми в литкових м’язах, нервозність та
агресивність.

У разі зменшення вмісту кальцію в крові до 6 —7 мг% виникають приступи
тонічних судом.

Для підтримання нормального рівня кальцію в організмі потрібно, аби в
нього надходили продукти харчування і вода з достатньою кількістю
кальцію та інших елементів.

Кальцій є в багатьох продуктах. Багато легкозасвоюваних солей кальцію
містять молочні продукти — молоко, сир, масло. Значна кількість його в
капусті, зелені цибулі, петрушки, плодах кизилу, абрикосах, плодах
калини, в моркві, топінамбурі, хроні, гречці, чорній редьці, часнику,
морській капусті, листках кропиви, подорожника, алое.

Кальцій, що міститься в капусті кольрабі, є матеріалом для будови
скелета та зубів.

Збільшує усмоктування кальцію вітамін О, який міститься у яєчному
жовтку, печінці тріски, риб’ячому жирі, вершковому маслі та утворюється
в шкірі під дією ультрафіолетових променів.

Сприяють усмоктуванню кальцію іони фосфору та магнію. Оптимальним є
співвідношення кальцію та фосфору 1:1,5, а кальцію та магнію — 2:1. У
разі порушення цього співвідношення гальмується засвоєння кальцію з
круп, борошняних виробів, м’яса, риби, бобових. Засвоєнню кальцію
перешкоджає також надлишок солей натрію у харчовому раціоні.

Магній міститься в більшості харчових продуктів, але найбільше його в
хлібі з борошна грубого помелу, крупах, бобових, морській капусті,
зелені петрушки, кропі, кавунах, чорній смородині, халві.

На фосфор багаті молоко, сир, м’ясо, яловича печінка, риба, бобові,
крупи (гречана, пшенична, вівсяна), волоські горіхи.

Корисний сік лимона з водою, бо він підгримує у кишечнику кисле
середовище, в якому посилюється процес іонізації кальцію, тобто
перетворення його на активну форму — розчинний лимоннокислий кальцій.

Важливо обмежити надходження з їжею жиру, тому що жирні кислоти з солями
кальцію та магнію утворюють важкорозчинні сполуки, усмоктування яких
через стінку кишечнику недостатнє.

Необхідно нормалізувати утворення та надходження жовчі до кишечнику (для
кращого засвоєння жиророзчинного вітаміну О, який посилює усмоктування
кальцію).

Жовчогінну дію виявляють буряки, чорна редька з соняшниковою олією.

Для посилення секреції жовчі та стимуляції жовчовиділення рекомендують
таку суміш:

Суцвіття цмину піскового — 40 г;

Приймочки зі стовпчиками кукурудзи звичайної — 40 г;

Корені кульбаби лікарської — 40 г; Трава золотушника звичайного — 20 г;
Трава перстачу гусячого — 20 г.

Десертну ложку суміші залити 200 мл окропу, кип ятити 5 хв на малому
вогні, настояти 2 год, процідити, віджати. Приймати по 20 — 70 мл
(залежно від віку дитини) З рази на день за 30 хв до їди.

Засвоєння кальцію з деяких продуктів харчування гальмує наявність у них
щавлевої кислоти. Кальцієві солі щавлевої кислоти майже не засвоюються
та виводяться через кишечник, що може призвести до кальцієвої
недостатності. Шкідливий вплив щавлевої кислоти можна зменшити, якщо
одночасно давати дитині молоко. З харчового раціону вилучають ревінь,
щавель, шпинат, інжир, які містять велику кількість щавлевої кислоти.
Обмежують кількість винограду, гранатів, горобини, обліпихи, салату,
картоплі, селери, а також какао, міцного чаю, шоколаду. Недостатньо
засвоюється кальцій з хліба та круп.

Виводять із організму надлишок щавлевої кислоти та сприяють утворенню
розчинних і легкозасвоюваних солей кальцію яблука, груші, лимони, айва,
настій листків смородини чорної та груші дикої, відвар трави споришу
звичайного.

Мумійо впливає на мінеральний обмін в організмі, сприяє переміщенню
мінеральних речовин (особливо кальцію та фосфору) з мінерального депо
(кісток) в кров. Саме тому під впливом мумійо значно прискорюється
регенерація кісткової тканини, зокрема при переломах. Дітям віком до 1
року дають по 0,01 —0,02 г , від 9 до 14 років — 0,1 г натще. Запивати
молоком. Можна приймати мумійо з жовтками яєць. Курс лікування 10 діб.
Після двадцятидобової перерви курс лікування за потреби повторити.

У разі нестачі в організмі солей кальцію використовують кальціуліт. Його
готують так: 6 свіжих яєць (з білою шкаралупою) кладуть у банку і
заливають соком 10 лимонів. Накривають марлею, обгортають темним папером
і ставлять у прохолодному, сухому й темному місці. Тримають до
розчинення яєчної шкаралупи (приблизно 7 діб). Після цього 300 г
липового меду підігрівають на водяній бані до рідкого стану, охолоджують
і додають до суміші. Потім вливають 3/4 склянки коньяку. Зберігають у
темному посуді в прохолодному темному місці. Приймають по 1/3— 1 чайній
ложці (залежно від віку дитини) тричі на день одразу після їди. Через 2
— 3 тиж кальціуліт псується, а тому треба приготувати новий препарат.

Шкаралупа курячого яйця — джерело кальцію, який легко засвоюється
організмом, особливо молодим.

У більшості випадків шкаралупу не стерилізують. Яйця миють теплою водою
з дитячим милом, добре споліскують. Можна на 5 хв опустити яйце в окріп,
обсушити.

Шкаралупу розтерти у череп’яному посуді до стану дрібного порошку
(пилу). Приймати від 0,3 до 2,5 г порошку щоденно уранці, додаючи до
їжі. Доза порошку залежить від віку та стану дитини. Курс лікування —
1—3 тиж залежно від рівня кальцієвої недостатності. Найбільший ефект
спостерігається за нормальної або підвищеної секреції шлункового соку
або в разі додавання до їжі лимонного соку.

Використовувати треба лише екологічно чисту шкаралупу.

Препарати солей кальцію (кальцію глюконат, кальцію хлорид) неефективні
при недостатності його в організмі.

ЩАДНА ДІЄТА

Їжа — єдине джерело життєво важливих речовин: білків, жирів, вуглеводів,
мінеральних речовин, мікроелементів та вітамінів, що вкрай потрібні для
росту й формування дитячого організму, його активної діяльності і
стійкості до несприятливих впливів зовнішнього середовища.

Організм забезпечується необхідною кількістю енергії, що утворюється
внаслідок розщеплення вуглеводів і жирів, меншою мірою — білків, які
надходять з їжею.

Що менша дитина, то більше енергії потрібно для покриття енергетичних
затрат, пов’язаних з її інтенсивним ростом, розвитком, обміном речовин.

Харчування має відповідати віковим потребам дитячого організму.

Розлади травлення й живлення спричинюються порушеннями будови органів і
систем, дефектами обміну речовин, діатезами. Певну роль відіграє
порушення мікрофлори кишок.

У разі диспепсії змінюються секреторна й моторна функції шлунка,
перистальтика кишок, знижується продукція ферментів, за допомогою яких
здійснюється обмін речовин, спостерігається просування по тонкій кишці
частково перетравленої їжі, порушуються процеси всмоктування харчових
речовин.

Маса дитини не збільшується, іноді навіть зменшується.

Більшість хвороб у дітей є наслідком неправильного харчування або
недостатньої обробки харчових речовин органами травлення (часто першого
та другого одночасно). Тому під час лікування треба призначати щадну
дієту.

До щадної їжі належать молочні страви, супи, заправлені олією, каші,
пюре з моркви, буряка, капусти, цибулі, солодкого перцю, гарбуза, а
також компоти, киселі, свіжий нежирний сир, кисле молоко, яйця, білий
хліб. Черствий хліб та сухарі менше стимулюють шлункову секрецію та
легше перетравлюються.

Слизисті відвари рекомендують при гострих захворюваннях органів
травлення, хронічному запорі. Готують переважно з вівсяного, ячмінного,
житнього борошна: 2 столові ложки борошна розмішати у холодній воді,
варити в 1 —1,5 л води 20 хв. Рисовий відвар корисний при проносі.

Серед харчових продуктів важливе місце займають яйця, молоко, свіже
масло та сир. До складу молока і яєць входять всі харчові речовини, що
особливо потрібні для дитячого організму.

Молоко належить до слабких стимуляторів шлункової секреції, досить
швидко перетравлюється і легко засвоюється у кишечнику. До складу білків
молока входить 20 амінокислот, у тому числі метіонін, цистеїн,
триптофан. У кип’яченому молоці втрачається частина амінокислот, у
пастеризованому цього не відбувається. Молочний жир є одним з
найцінніших харчових жирів, добре засвоюється. З вуглеводів у молоці
міститься молочний цукор (лактоза), якого немає в інших харчових
продуктах. До складу молока входять різні мінеральні речовини. Найбільше
значення мають кальцій та фосфор, які містяться в значній кількості.
Відносно мало в молоці заліза та магнію.

Молоко — джерело багатьох вітамінів, гормонів, пігментів та імунних тіл.
У 1 л молока міститься 1,6 г солі та близько 32 г білків. Якщо треба
різко обмежити введення солі та білків, дитині дають менше молока.

Молочнокислі продукти утворюються шляхом ферментації молока за допомогою
молочнокислих бактерій та дріжджових грибів. Вони краще за молоко
засвоюються органами травлення, пригнічують ріст гнильних
мікроорганізмів та нормалізують кишкову мікрофлору.

Кисломолочні продукти (кефір, кисляк, ацидофільно-дріжджове молоко,
ацидофільна паста) використовують для лікувально-профілактичного
харчування дітей. Вони виявляють антагоністичну активність щодо багатьох
патогенних і умовно-патогенних кишкових бактерій.

Молочна кислота, що утворюється в процесі кисломолочного бродіння,
стимулює соко- і ферментовидільну функцію шлунка і кишок. Кисломолочні
бактерії сприяють нормалізації кишкової мікрофлори.

Основне призначення цих продуктів — нормалізація процесів травлення у
грудних дітей при штучному вигодовуванні, дисбактеріозі, ентероколіті,
ексудативно-катаральному діатезі. Для їх виготовлення використовують
закваски, які містять біфідо-бактерії.

Створено нові кисломолочні продукти “Біфівіт” і “Симбівіт”, дія яких
спрямована на стабілізацію і відновлення кишкової мікрофлори у дітей, що
сприяє зменшенню інтоксикації, нормалізації функцій шлунка, посиленню
імунітету.

Дітям корисно давати свіжий сир, який легко засвоюється. Сир буває
жирний (18 %), напівжирний (9 %) і нежирний (0,5 %).

Кефір є сильним стимулятором шлункової секреції. Однодобовий кефір
виявляє послабну дію, а дво- чи тридобовий — кріпить.

Для харчування дитини використовують курячі яйця, які містять незамінні
амінокислоти, вітаміни, в тому числі й вітамін О, мінеральні речовини.
Добре засвоюються некруто зварені яйця. Жовток поживніший за білок, але
білок легше перетравлюється, бо містить менше жирів.

Посилюють імунітет яйця перепілки.

До щадної дієти включають парові котлети, варені м’ясо та рибу.
Вилучають із раціону (або обмежують їх кількість) смажені страви, м’ясні
та рибні бульйони (особливо при гарячкових станах). Краще засвоюється
м’ясо молодих тварин.

М’ясо і риба — важливі джерела повноцінних білків, вітамінів та
мінеральних солей. У рибі міститься більше фосфору та кальцію, ніж у
м’ясі, але заліза значно менше. Риба перетравлюється та засвоюється
легше, ніж м’ясо, що пояснюється меншим вмістом у рибі сполучної тканини
(приблизно в 5 разів).

Бобові — горох, сочевиця, соя, квасоля — перевершують м’ясо за поживними
якостями і в той же час не містять збудливих речовин. До їх складу
входять у достатній кількості білки, мінеральні солі, вуглеводи. З сої
одержують жирну олію, а соєве молоко нерідко краще засвоюється, аніж
коров’яче, тому його дають дітям грудного віку у разі переведення їх на
штучне годування.

З бобових готують супи, пюре, гарніри. Плоди бобових промивають і
залишають у воді на ніч, вранці варять, а після розварювання протирають
крізь сито для видалення лушпиння.Солять, заправляють олією.

Джерелом незамінних амінокислот є волоські горіхи.

З жирів перевагу віддають кукурудзяній, соняшниковій, соєвій олії, які
додають до перших страв, овочевих пюре, салатів.

Особливе місце у харчуванні посідають овочі та фрукти. Овочі стимулюють
шлункову секрецію, рухову функцію травного каналу, жовчотворення,
сприяють підвищенню засвоєння білків, жирів, вуглеводів, вітамінів та
мікроелементів.

Основними джерелами вуглеводів, деяких вітамінів, мінеральних солей
(калію, заліза, кальцію, фосфору, магнію та ін.) є свіжі ягоди й фрукти:
абрикоси, вишні, яблука, груші, чорна смородина, виноград, айва, суниці,
персики, банани, малина, гранати, плоди шипшини.

Вживання свіжих овочів та фруктів гальмує розвиток гнильних процесів у
кишечнику. При запорі фрукти, насамперед клітковина оболонок плодів,
посилюють перистальтику, сприяють спорожненню кишок. Використовують
чорнослив, інжир, аґрус. Рекомендують також квашені та мариновані фрукти
й овочі.

Проте при гострому ентероколіті та загостренні хронічного не слід давати
дитині свіжі овочі й фрукти, адже вони прискорюють просування їжі
кишечником та зумовлюють подразнення його стінки. Під час загострення їх
дають у перетертому або вареному вигляді (пюре, киселі та ін.).

Якщо здоровій дитині дуже важливо забезпечити повноцінне харчування, то
хворій тим паче, адже у неї нерідко апетит знижений або відсутній.

У будь-якому разі треба враховувати загальний стан дитини.

РАДІОЗАХИСНІ ВЛАСТИВОСТІ РОСЛИН

Останнім часом у продуктах харчування і воді значно підвищився вміст
радіоактивних речовин та важких металів.

Розпад багатьох радіоактивних елементів відбувається вкрай повільно.

Багато рослин завдяки природним якостям мають виражені радіозахисні
властивості. В лікарських рослинах містяться біологічно активні
речовини, які сповільнюють усмоктування радіонуклідів, зв’язують та
виводять їх із організму, захищають внутрішні органи від дії
радіоактивних речовин.

З іншого боку, у живому організмі немає жодної тканини чи клітини, які б
не зазнавали негативної дії підвищених доз радіації.

Радіонукліди впливають передусім на імунну систему і роблять організм
практично беззахисним. Природа подбала про їх інактивацію своїми
комплексними засобами (пектини, інулін, сапоніни, дубильні речовини,
слизи, кумарини, ферменти, гормони рослинного походження тощо).

Препарати листків подорожника великого виявляють протипроменеву дію.
По-лісахаридні сполуки, що містяться в них, утворюють комплекси з
білками, холестерином, важкими металами, у тому числі й радіоактивними
елементами — стронцієм, цезієм, ураном тощо, сприяють виведенню їх із
організму та детоксикації. Для відвару беруть 30 г листків, заливають
300 мл дистильованої води, витримують 30 хв на водяній бані,
проціджують, віджимають та додають 0,25 г аскорбінової кислоти. П’ють до
150 мл уранці та перед сном. Доза залежить від віку дитини.

Особливого значення надають пектинам з огляду на здатність їх зв’язувати
в кишечнику радіонукліди та солі важких металів з подальшим утворенням
нерозчинних комплексів, які не всмоктуються, а виводяться з організму.
Захисна дія пектинів зумовлюється й тим, що вони поліпшують
перистальтику кишок, сприяючи швидкому виведенню важких металів з
випорожненнями. Пектини зв’язують радіоактивний стронцій, зменшуючи його
всмоктування та відкладання у кістках скелета. Радіоактивний стронцій в
органах травлення зв’язують пектини, що містяться в плодах айви,
буряках, шкоринках апельсинів.

Зменшують усмоктування радіоактивного стронцію альгінова кислота та її
солі, а морська капуста (ламінарія) знижує нагромадження стронцію понад
удвічі. Ламінарію приймають по 1—2 чайні ложки щоденно в будь-якому
вигляді (порошок, консервована, свіжа).

Цезій-137 зв’язують пектини, що містяться в яблуках, буряках,
цитрусових. Найбагатші на пектини буряки столові, редька, морква,
гарбузи, солодкий перець, баклажани, редис, яблука, абрикоси, айва,
груші, сливи, вишні, цитрусові. Високий вміст пектинів мають також
фруктові та овочеві соки з м’якушем (яблучний, морквяний, айвовий,
журавлиновий, полуничний, суничний, персиковий, томатний, сік з плодів
шовковиці), фруктові пюре, киселі тощо.

Основною сировиною для виробництва пектину є буряковий жом та яблучні
вичавки. Оптимальна добова доза пектину для дітей становить 1—2 г.
Токсична доза не встановлена.

Під час отруєння організму радіонуклідами та солями важких металів
рекомендують відвар цукрових буряків. Буряки треба порізати, залити
водою у співвідношенні 1:1, варити на малому вогні 2 — 3 год, настояти
ніч. Уранці процідити і додати сушені плоди яблук, груш, калини,
горобини звичайної, бузини та смородини чорної, кип’ятити 10—15 хв на
малому вогні, настояти 4 год. До узвару додати кілька ложок сироватки
для поліпшення екстракції пектинів. Узвар вживати по 30—100 мл 2 — 3
рази на день за 1,5 год до їди.

В умовах підвищеної радіації особливого значення набуває раціональне
харчування. У їжі повинна бути достатня кількість білків, жирів та
вуглеводів.

Високий вміст білка в раціоні сприяє виділенню цезію-137, поліпшує
процеси імуногенезу. Особливо важливо забезпечити оптимальною кількістю
білків дітей, які надто чутливі до іонізуючої радіації.

Повноцінні білки містять м’ясо та риба. М’ясо і, особливо, прісноводну
рибу перед варінням треба вимочити у воді протягом 2 год, потім порізати
її невеликими порціями і варити без солі при слабкому кипінні 10 хв.
Злити воду і, заливши новою водою, варити до готовності. Дітям не
рекомендують м’ясні та рибні бульйони, адже під час варіння значна
кількість радіонуклідів та важких металів з продуктів переходить у
відвар. Під час варіння риби у солоній воді у бульйон переходить 70 %
цезію-137.

Морська риба та інші продукти моря не так забруднені радіонуклідами.

Смажити продукти, які забруднені радіонуклідами, без попереднього
вимочування не слід. Під час смаження радіонукліди залишаються у страві.

Найбільше радіонуклідами забруднені гриби. Кулінарна обробка їх дає
змогу зменшити кількість радіонуклідів. Унаслідок промивання та
вимочування грибів протягом 2 год трохи знижується активність цезію-137.
У варених грибах радіонуклідів дещо менше, ніж у смажених.

В умовах впливу іонізуючої радіації великого значення набувають
незамінні сірковмісні амінокислоти метіонін та цистин, які зв’язують
активні радикали. Джерелом метіоніну та цистину є білок молока, яєць,
бобові, вівсяні крупи, сири, соняшникове насіння. Рекомендують страви з
домашнього сиру. У процесі їх приготування виводиться деяка кількість
радіонуклідів (більшість їх випадає в сироватку).

Корисно вживати більше бобових (соя, квасоля, горох). Крім повноцінних
білків, метіоніну, цистину, поліненасичених жирних кислот, у цих
культурах є багато магнію, що потрібен для оптимального засвоєння
кальцію.

До харчового раціону треба включати горіхи, які містять велику кількість
білка, амінокислоту цистеїн, солі магнію, заліза, кобальту.

Серед круп перевага надається вівсяній і гречаній. Вівсяні крупи містять
оптимальну кількість білків, жирів, вуглеводів та мікроелементів,
завдяки чому мають загальнозміцнювальну, протирадіаційну дію,
нормалізують обмін речовин. Готують вівсяну кашу, відвар вівса з медом.

Страви з гречки містять речовини, що підвищують опірність організму,
стимулюють кровотворення, поліпшують обмін речовин.

З жирів рекомендують кукурудзяну, соняшникову, маслинову, соєву олії.
Ними присмачують вінегрет, салат тощо.

Як профілактичний засіб при підвищеній радіації використовують зародки
злакових культур, які містять вітаміни, зокрема токофероли.

В умовах забруднення навколишнього середовища та продуктів радіоактивним
цезієм важливе значення має насичення організму солями калію, що є
аналогом цезію, беручи участь у обмінних процесах. Чимало калію містять
картопля, крупи, капуста, морква, буряки, кавуни, дині, курага, ізюм,
чорнослив, чорна смородина, яблука, гранатовий сік.

Солі кальцію зменшують усмоктування радіоактивного стронцію у тонкій
кишці. Особливо добре засвоюється кальцій, що міститься в молоці і
молочних продуктах. Кальцій із злаків засвоюється погано через
несприятливе його співвідношення з фосфором та магнієм, а також тому, що
у злакових є інозитфосфорна кислота, яка утворює із фосфором та магнієм
незасвоювані сполуки. М’ясо і риба містять мало кальцію.

Солі магнію і фосфору сприяють зменшенню нагромадження радіоактивного
стронцію. Багато магнію містять чорний хліб, крупи, особливо вівсяні,
бобові, курага, сушені фрукти.

Легкозасвоювані форми фосфору є у м’ясних і молочних продуктах, особливо
багато — у сирих яйцях, печінці, м’ясі, рибі.

Треба збагачувати харчовий раціон не лише повноцінним білком,
вітамінами, а й кровотворними мікроелементами — залізом, міддю,
марганцем, кобальтом. Нестача марганцю призводить до нагромадження в
організмі перекисних сполук. Джерелами легкозасвоюваних форм
кровотворних мікроелементів є печінка, яблука, бобові, буряки, капуста,
морква, горіхи, петрушка, вишні, чорна смородина, суниці, шипшина,
вівсяні крупи.

Дефіцит йоду призводить до гіперплазії щитовидної залози у дітей. Отже,
важливо забезпечити організм цим мікроелементом у достатній кількості.
Природним джерелом йоду є морська капуста. Багато його міститься у
морській рибі, мідіях, м’ясі кальмара, креветках, грушах, фейхоа, у
огірках.

Радіозахисними властивостями володіють екстрактивні речовини чаю
(таніни, катехіни, біофлавоноїди). Зелений чай — чудовий засіб, що
сприяє виведенню із організму стронцію. Катехіни адсорбують радіонукліди
і виводять їх із організму раніше, аніж вони встигнуть потрапити в
кістковий мозок.

Подібно діють і катехіни, що містяться в плодах чорноплодої горобини.
Для приготування настою беруть 1 столову ложку ягід, заливають 250 мл
окропу, настоюють у термосі 8 год. П’ють по 50 —100 мл тричі на день за
30 хв до їди. –

Доведено радіозахисний вплив каротину та ретинолу. Основними джерелами
ретинолу є печінка, вершкове масло, сир та інші молочні продукти, яйця.
Морква, томати, абрикоси містять багато каротину, який у організмі
перетворюється на ретинол. Тому дуже корисно щодня їсти моркву (особливо
у вигляді салату з тертими яблуками), страви з буряків, гарбузів,
абрикоси, кріп, салат, петрушку, томати.

Цибуля, часник, петрушка, редька, кріп, селера, хрін завдяки фітонцидам,
що містяться в них, не тільки знищують гнильні мікроби, а й підвищують
стійкість організму до інфекцій та шкідливих чинників навколишнього
середовища, зокрема до радіонуклідів.

Як природний радіопротектор доцільно вживати насіння соняшника (50—100 г
щоденно).

Навесні та влітку треба готувати салати, борщі та юшки з листків молодої
кропиви, первоцвіту весняного, подорожника великого та цикорію дикого,
стебел медунки лікарської, листків та квіток кульбаби лікарської.

Споживання їжі, багатої на білки, ненасичені жирні кислоти, пектини,
вітаміни, мінеральні речовини, зокрема калій, кальцій, магній, фосфор,
йод, селен, надійно захищає від згубної дії радіації.

Для стимуляції імунної системи, зв’язування та виведення радіонуклідів з
кишечнику рекомендують таку суміш:

Квітки гречки посівної — 20 г;

Крайові пелюстки

соняшника звичайного — 20 г;

Плоди шипщини коричної — 20 г;

Корені цикорію дикого —10 г;

Трава вересу звичайного — 10 г;

Трава меліси лікарської — 20 г.

Столову ложку суміші залити 300 мл води, настояти 1 год, кип’ятити 5 хв
на малому вогні. До відвару додати 1 столову ложку коренів алтеї
лікарської, настояти 4 год. Пити по 100 мл тричі на день за 1,5 год до
їди і 4-й раз перед сном. Дітям віком до 5 років дають по 1 —3 столові
ложки, дітям грудного віку — по 1—2 чайні ложки за один раз. Для
стимуляції кровотворення в умовах підвищеної радіації використовують сік
листків кропиви дводомної. Свіжі листки промити і вичавити сік. Дітям
давати по

1 —2 чайні ложки двічі на день за 30 хв до їди. Дітям віком до року дозу
зменшують. Свіжий сік можна давати з середини квітня по жовтень. Пити
сік 2 — 3 тиж поспіль, потім зробити перерву на 10 діб і знову повторити
курс лікування. Взимку дають консервований 40 % спиртом етиловим сік
кропиви у співвідношенні 1:1. Приймати по 20 — 30 крапель тричі на день
за 30 хв до їди. Призначають дітям віком понад 7 років. Курс лікування
такий самий.

Відомий фітотерапевт Є.С.Товстуха пропонує як ефективний природний
радіо-протектор такі суміші:

1. Листки кропиви дводомної — 30 г

Трава парила звичайного — 30 г

Листки подорожника великого — 30 г

Три столові ложки суміші залити 2 склянками молока, кип’ятити 5 хв на
малому вогні, настояти 1 год. Приймати по 30—100 мл тричі на день за 1,5
год до їди. Дозувати відповідно до віку дитини. Завдяки метіоніну
(міститься в молоці), дубильним речовинам та мікроелементам (у траві
парила звичайного), пектинам (у листках подорожника великого) та залізу
(в кропиві дводомній) зменшується резорбція цезію та стронцію у
кишечнику в 3 —5 разів.

2. Язичкові квітки

соняшника звичайного — 20 г

Плоди маслинки вузьколистої — 20 г

Плоди глоду колючого — 20 г

Плоди бузини чорної — 40 г

Корені цикорію дикого — 40 г

Кореневище з коренями

синюхи блакитної — 20 г

Трава меліси лікарської — 20 г

Плоди шипшини коричної — 40 г.

Дві столові ложки суміші залити 300 мл води, кип’ятити 10 хв на малому
вогні, настояти 4 год. Приймати по 50—100 мл тричі на день за 1,5 год до
їди. Призначають в умовах підвищеної радіації, при хворобах печінки,
підшлункової залози та нирок, для заспокоєння нервової системи та як
протиотруту при отруєнні солями важких металів.

На основі суміші готують антирадіаційний сироп: 6 столових ложок суміші
залити 500 мл води, довести до кипіння на малому вогні. Через 8 год
додати 250 г цукру, настояти 12 год, довести до кипіння і додати 250 мл
40 % спирту етилового. Настояти 24 год, профільтрувати. Приймати по 30 —
40 крапель тричі на день за 1,5 год до їди (доза для дітей віком після
10 років). Дітям віком 7 — 10 років давати по 10 — 15 крапель, 4 — 6
років — по 6-10 крапель, 1 —3 років — по 4-5 крапель, до 1 року — по 2 —
3 краплі двічі на день.

Елеутерокок колючий має адаптогенну, антиоксидантну дію. Є радіозахисним
та лікувальним засобом при променевому ураженні. Рідкий екстракт кореня
елеутерокока (аптечний препарат) приймають по 20 — 30 крапель на ложці
води тричі на день за 30 хв до їди. Дітям молодшого віку дають по 2
краплі на кожний рік життя.

Для боротьби із стресовими станами використовують таку суміш:

Корені синюхи блакитної — 40 г

Трава собачої кропиви серцевої — 20 г

Квітки глоду колючого — 20 г

Трава меліси лікарської — 40 г

Шишки хмелю звичайного — 10 г.

Столову ложку суміші залити 200 мл окропу, настояти 4 год. Приймати по
20 — 50 мл тричі на день за 30 хв до їди.

Настій насіння льону звичайного сприяє виведенню з організму
радіонуклідів. Його готують так: 1 столову ложку насіння залити 200 мл
води, довести до кипіння, витримати на малому вогні 10—15 хв, настояти 1
год, процідити. Насіння можна залити 200 мл теплої води та інтенсивно
струшувати протягом 30 хв, процідити. Пити по 30 — 50 мл маленькими
ковтками.

Як вважають народні цілителі та фітотерапевти, полин звичайний належить
до тих рослин, що спроможні зарадити чорнобильському лиху. Настій трави
зміцнює імунну систему та виводить з організму радіонукліди. Для його
приготування 1 столову ложку трави заливають 250 мл окропу, настоюють 10
хв. Приймають по 20 — 50 мл тричі на день.

За даними болгарського цілителя І.Йотова, деякі види глин теж виводять
із організму радіонукліди. Він рекомендує тричі на день пити розчин
глини: 1 чайну ложку глини залити 200 мл води, розмішати, процідити.
Дітям віком до 7 років дають половину дози. Але перед цим треба
проконсультуватися з фахівцем.

Треба наголосити, що у будь-якому разі лікарські засоби можна
використовувати лише тоді, коли це порадить лікар, який врахує загальний
стан дитини.

Розділ 3. Водолікування

Поняття “водолікування” включає гідро- та бальнеотерапію.

Гідротерапія — використання прісної води (водопровідної, річкової,
озерної) у вигляді ванн, душу, обтирання, обливання, обгортання тощо.
Прісну воду використовують у чистому вигляді або з додаванням різних
речовин (хвойний екстракт, концентрат шавлії лікарської, гірчиця тощо),
що посилює її дію на організм.

Бальнеотерапія — метод лікування, профілактики хвороб і відновлення
порушених функцій за допомогою природних мінеральних вод.

Головними діючими чинниками водолікування є температурний, механічний,
фізико-хімічний та психотерапевтичний.

Водолікувальні процедури можуть бути місцевими й загальними. До
загальних належать душ, обливання, обтирання, ванни, до місцевих —
ручна, ножна, сидяча ванни, зрошення, а також грілки, компреси.

Раціональним водолікуванням можна знизити підвищену температуру тіла,
розвантажити органи від надмірної кількості крові, таким чином усуваючи
порушення. Під впливом водолікувальної процедури в організмі
відбуваються зміни з боку нервової, серцево-судинної та інших систем, а
також терморегуляції та обміну речовин. Ці зміни можуть свідчити як про
сприятливий, так і несприятливий перебіг лікування. Про те, в якому
напрямку відбуваються ці зміни, судять за судинною реакцією шкіри,
частотою пульсу та дихання, артеріальним тиском.

У разі сприятливої реакції шкіра червоніє і стає теплою. Одночасно у
пацієнта поліпшується самопочуття, з’являється бадьорість, відчувається
приємне тепло. Така реакція обов’язкова для кожної водолікувальної
процедури.

Якщо процедуру виконано неправильно, то спостерігається протилежна
картина: шкіра стає блідою і холодною, з’являються тремтіння, нерідко
“гусяча шкіра”. У цьому разі процедуру слід припинити, дати серцеві
засоби.

Ванни температури 37 — 38 °С дещо знижують артеріальний тиск за рахунок
розширення підшкірних кровоносних судин, особливо при гіпертонічній
хворобі. Спостерігається незначне почастішання пульсу. Частота дихання
змінюється мало, зрідка збільшуючись на 2 —4 за 1 хв. Погано переносять
теплові процедури при гіпотензії.

Теплові процедури мають виражену антиспастичну (знижують тонус судинної
стінки, м’язовий тонус), протизапальну дію, тамують біль, активізують
процеси обміну.

Гарячі процедури підвищують обмін речовин, особливо під час їх
проведення, прискорюють, ослаблюють серцеві скорочення. На початку
процедури підвищується, а потім знижується артеріальний тиск,
прискорюється частота і зменшується глибина дихання. Виявляють потогінну
дію, підвищують згортання крові.

Холодні процедури підвищують артеріальний тиск, знижують згортання
крові, поглиблюють і сповільнюють дихання, стимулюють обмін речовин,
підвищують тонус м’язів.

Основною метою проведення водолікувальних процедур є досягнення
перерозподілу крові між ураженим органом (або системою) та організмом у
цілому, внутрішніми органами та шкірою, спрямування надлишку крові до
видільних органів (шкіра, нирки) з метою активізації процесу виведення
токсичних речовин. При цьому треба враховувати перебіг захворювання
(гострий, хронічний), стадію його розвитку, супутню патологію.

У гостру стадію запального процесу найчастіше кров відтягують від
уражених органів до віддалених шляхом їх тривалого прогрівання.
Додаткова активізація ферментних систем посилює антитоксичну функцію,
стимулює імунну систему організму, що сприятливо позначається як на
самопочутті хворого, так і на перебігу патологічного
процесу.Найдоцільніше відтягати кров до кінцівок. Якщо потрібно посилити
лікувальний ефект, рекомендують половинні, тричетвертинні, повні (або
загальні) лікувальні процедури. Проте під час їх проведення зростає і
навантаження на серцево-судинну, дихальну та інші системи, розширюється
перелік протипоказань.

На початку гострої стадії хвороби доцільно застосувати короткочасне
охолодження ділянки розташування ураженого органа. Це сприяє зменшенню
запалення та зниженню температури.

При хронічних запальних процесах призначають тривале прогрівання
найближчих до уражених органів ділянок, зон Захар”їна — Геда. Ефект
лікувальної процедури посилюється, якщо перед її проведенням розтерти
шкіру до незначного почервоніння.

Зони Захар “їна — Геда — певні ділянки шкіри, в яких при захворюванні
внутрішніх органів з’являються відображений біль, а також больова та
температурна гіперестезія (підвищена шкірна чутливість).

Ці зони використовують не лише з метою діагностики, але й для впливу на
стан відповідних внутрішніх органів. Встановлено відповідність між
внутрішніми органами та сегментами шкірної іннервації (мал. 1).

Мал. 1. Схема розташування на тулубі та кінцівках деяких зон Захар’їна-
Геда (пояснення в тексті)

Відображений біль при захворюваннях внутрішніх органів з’являється в
таких сегментах: легені та бронхи — 1, серце — 2, кишечник — 3, сечовий
міхур — 4, сечоводи — 5, нирки — 6, печінка— 7 та 9, шлунок та
підшлункова залоза — 8, матка, яєчник — 10.

Зони Захар’їна — Геда при захворюванні внутрішніх органів виявлено також
у ділянці голови. Наприклад, біль у лобно-носовій ділянці відповідає
ураженню верхівки легенів, шлунка, печінки. Біль у середньоочній ділянці
— ураженню воротаря шлунка і верхньої частини кишечнику. Біль у
потиличній ділянці відповідає ураженню печінки, товстої кишки, яєчників,
яєчок, матки, сечового міхура.

Проте дослідження чутливості у дітей становить великі труднощі, адже
дитина не завжди спроможна чітко віддиференціювати подразнення,
правильно проаналізувати свої відчуття та адекватно їх описати.

Для виявлення зон Захар’їна-Геда та встановлення їх меж можна легенько
затиснути між великим та вказівним пальцями і трохи підняти угору шкіру
та підшкірну основу досліджуваної ділянки. За відсутності патології
відповідного внутрішнього органа ця маніпуляція безболісна. У разі
патології з’являється біль різної інтенсивності.

Можна доторкнутися до шкіри в ділянці зон Захар’їна —Геда теплою вологою
губкою або склянкою, наповненою теплою водою. При патології відповідного
органа спостерігаються біль та пекучість.

Ефективно призначати компреси, припарки на відповідні зони Захар’їна
—Геда при захворюваннях внутрішніх органів (бронхіт, пневмонія,
холецистит, гастрит, виразкова хвороба шлунка та дванадцятипалої кишки,
цистит тощо). У комплексі з прийомом усередину препаратів лікарських
рослин одержують швидкий та стійкий лікувальний ефект.

Наслідки водолікувальної процедури залежать від її тривалості,
відхилення температури від комфортної, площі впливу, індивідуальної
переносності процедури хворим, і його загального стану.

Залежно від переважання тонусу центральної нервової системи, її
вегетативного відділу хворі по-різному сприймають однакову температуру.
Отже, діапазон температур неоднаково впливає на кожну дитину.

Протипоказано проводити процедури (особливо загальні) у разі
декомпенсації діяльності серцево-судинної та дихальної систем, при вадах
серця, загостренні бронхіальної астми та астматичному статусі,
онкологічних захворюваннях, гнійних ураженнях шкіри, тромбофлебіті,
хірургічних захворюваннях, загальному тяжкому стані хворого. Деякі
протипоказання є відносними, тому призначати або відміняти
водолікувальні процедури повинен лише лікар.

Всі гідропроцедури слід проводити правильно. А тому краще заздалегідь
опанувати техніку їх виконання.

Оскільки хвороба може виникнути зненацька, конче треба мати в кожній
сім’ї все для ванн, обгортання, компресів. Це бавовняні простирадла,
рушники, вовняні ковдри, марля, бинти, термометри, сидяча ванна, груша
для клізм, кварта Есмарха, гірчиця тощо.

Ніколи не слід будити дитину, що заснула під час обгортання. Прокидання
її є сигналом про те, що час закінчити процедуру. Якщо ж хворий не
спить, то тривалість процедури повинна точно відповідати зазначеному
регламенту.

Після кожної процедури треба обов’язково ретельно обробити використані
предмети: простирадла, ковдри, рушники (провітрити, випрати,
прокип’ятити, випрасувати).

Якщо діти ставляться до лікувальних процедур з недовірою та страхом,
або, як кажуть, відбиваються руками й ногами, кричать, важливо
заспокоїти їх, утриматися від надто рішучих, категоричних дій. Інакше
очікувана користь від водолікувальної процедури буде нівельована через
хвилювання, нервове збудження дитини.

ОБТИРАННЯ

Обтирання призначають з другого місяця життя дитини. Спочатку проводять
сухі обтирання протягом одного-двох тижнів. Для вологого обтирання
простирадло змочують у воді, викручують. Вологе обтирання триває 1—2 хв.
Починають з рук, переходять на груди, живіт, спину, ноги.

Напрямок рухів такий: від кисті та стоп угору, від голови, шиї — донизу,
від живота та грудної клітки — до пупка, від спини — до хребта. Таким
чином забезпечується ще й легкий масаж тіла, поліпшується венозний
кровоплин.

Після обтирання кожну частину тіла розтирають сухим рушником до
помірного почервоніння. Дитину тепло вдягають.

Початкова температура води для дітей віком до 1 року становить 36 — 35
°С. Поступово протягом 10 — 15 діб її знижують на 1 °С до 26 °С взимку
та до 24 °С улітку (за умови систематичного виконання процедури). Для
дітей віком 5 — 7 років початкова температура води становить 33 — 32 °С,
у кінці процедур — 23 — 22 °С. Стійкий ефект загартування настає через 2
— 3 тиж.

Часткове обтирання застосовують у слабких дітей, які мерзнуть.
Роздягнену дитину накривають простирадлом і ковдрою, а рушником,
змоченим водою температури 35 — 33 °С, енергійно розтирають, поступово
звільнюючи від ковдри частини тіла. Наприклад, розтирають одну ногу до
появи почервоніння шкіри, потім розтирають сухим рушником і закутують.Те
саме роблять по черзі з другою ногою, грудьми, спиною та руками.

Фізіологічна дія обтирання зумовлена температурним та механічним
подразненням.

Обтирання застосовують при функціональних захворюваннях нервової системи
та для загартування.

Протипоказання для обтирання: запальні та гнійні ураження шкіри й
підшкірної основи, новоутворення, варикозне розширення вен.

ОБЛИВАННЯ

Після 1—1,5 міс вологих обтирань можна переходити до обливання (для
дітей, що старші за 11 міс).

Початкова температура води для дітей до 1 року становить 37 — 36 °С, для
дітей 5 — 7 років — 34 — 33 °С. Через 5 — 7 діб її знижують на 1 °С ( до
27 — 24 °С). Тривалість процедури 1—2 хв.

Взимку під час обливання дитині одягають шапочку, щоб голова залишалася
сухою. Маленьких дітей саджають, старших ставлять у велику миску або
ванну. Обливають по черзі все тіло з відстані 20 — 30 см. Після цього
дитину треба витерти до легкого почервоніння шкіри, тепло одягти. Влітку
обливання слід проводити на повітрі у затишному місці.

Обливанням часто закінчують інші водолікувальні процедури (теплі та
гарячі ванни). Після обливання шкіру треба добре витерти, дитину одягти
в сухий теплий одяг.

Загальне обливання — тонізуюча та освіжаюча процедура, що
використовується для загартовування.

ОБМИВАННЯ

Для обмивання беруть воду температури 22 — 20 °С, температура повітря в
кімнаті повинна бути 20—18 °С.

Треба швидко обмити голову, обличчя, шию, плечі, груди, живіт, руки
добре змоченим рушником. Після закінчення обмивання дитину слід витерти
сухим рушником. Потім обмити спину, ноги (але не стопи) і швидко їх
витерти. Нарешті черга доходить і до стоп: їх обмивають, ставлячи в таз
по черзі, і добре витирають. Обмивання проводити протягом 3 —5 хв без
пауз. Після обмивання одягнена дитина повинна рухатися до повного
зігрівання.

Ослабленим дітям можна робити часткові обмивання.

Обмивання, які проводять після постільних парових ванн, обгортання, що
супроводжувалися потовиділенням, мають на меті охолодити шкіру, зумовити
скорочення її судин, змити залишки поту, продукти метаболізму, токсичні
речовини. Після такого обмивання тіло дитини обсушити рушником.

РОЗТИРАННЯ

Дитину загортають у мокре .простирадло і розтирають поверх нього, але не
простирадлом.

Температура води для розтирання становить 28 — 17 °С, температура
повітря в кімнаті повинна бути близькою до 20 °С.

Голова під час розтирання лишається відкритою.

Через простирадло, яке щільно прилягає до тіла, долонями роблять
енергійні рухи вгору-вниз по всьому тілу. Розтирання проводять одночасно
на передній та задній поверхнях тіла. Спочатку розтирають груди, живіт
та спину, потім переходять на шию, плечі та руки, наприкінці — ноги.

Через 2 — 5 хв мокре простирадло знімають і замінюють сухим, котрим 1—2
хв ретельно витирають тіло дитини. Після процедури дитину, тепло
загорнувши, кладуть у ліжко для відпочинку протягом 20 —30 хв.

Розтирання ефективне, наприклад, при запаленні легенів (сприяє
відтяганню крові до поверхні шкіри), при малярії, холері, тифі, проносі,
ожирінні тощо.

Протипоказаннями до проведення розтирання є запальні та гноячкові
ураження шкіри й підшкірної основи, опіки шкіри, варикозно розширені
вени, великі рани.

ОБГОРТАННЯ

Обгортання бувають вологими й сухими, загальними й частковими.

Для повного (загального) обгортання вовняну ковдру розстелюють на ліжку
таким чином, щоб вона досягала середини потилиці. Поверх неї кладуть
змочене водою і віджате простирадло з грубого полотна. Вовняна ковдра
повинна виступати за п’яти на 40 — 50 см, а вологе простирадло — на 25 —
30 см (мал. 2).

Ковдру і простирадло треба добре розрівняти, щоб не було складок. Хворий
швидко лягає на простирадло і піднімає руки. Обгортають усю верхню
частину тулуба, простирадло підгортають під спину, плечі й шию. Кожну
руку обгортають окремо, кожну ногу — також (мал. 3). Вся поверхня шкіри
повинна щільно прилягати до мокрого простирадла.

Потім дитину обгортають вовняною ковдрою, яку підгортають під шию, тулуб
та ноги. Шию хворого обгортають сухим рушником для запобігання
подразненню вовняною ковдрою. Між п’ятами і краєм ліжка треба покласти
подушку. На голову хворому кладуть холодний компрес (можна листки
капусти).

Всю процедуру проводять швидко, точно й акуратно.

Мал. 2. Повне обгортання

Мал. 3. Повне обгортання (дитина обгорнута вологим простирадлом)

Повні вологі обгортання поділяють на збуджувальні та заспокійливі.
Температура води у першому разі повинна бути близько 20 °С, у другому —
до 27 °С. Тривалість процедури залежить від захворювання.

При високій температурі тіла для посилення тепловіддачі (жарознижувальна
дія) прохолодне вологе обгортання повторюють кілька разів поспіль.

У разі безсоння, перезбудження дитини обгортання з використанням теплої
води має тривати 30 — 40 хв; у разі ожиріння, хронічних захворювань
суглобів, інтоксикацій — 60 хв і більше.

Збуджувальне повне обгортання. Беруть одне добре викручене простирадло,
змочене водою температури 18 — 25 °С, одну або кілька вовняних ковдр і
товсте покривало. Що холодніше буде простирадло, то швидше досягнуть
ефекту зігрівання і то інтенсивнішим буде обмін речовин.

Обгортання доцільно проводити при хронічних захворюваннях, коли треба
шляхом посилення обміну речовин сприяти переробці та видаленню з
організму шлаків, інших продуктів метаболізму. Хворий повинен лишатися
обгорнутим до зігрівання або потіння. Тривалість процедури залежить від
захворювання (в середньому 20 — 30 хв). Після неї належить обмити тіло
водою температури 20 — 27 °С або зробити повну ванну температури 32—33
°С, тобто помірну охолоджувальну процедуру.

Заспокійливе повне обгортання. Беруть одне або кілька ледь віджатих
простирадл, змочених у воді температури 22 — 27 °С, поверх — легеньке
вовняне покривало (або зовсім без покривала). Коли простирадло
нагріється, що у разі високої температури тіла відбувається через
5—10—15 хв, треба негайно розгорнути хворого і зробити нове обгортання.
Якщо вологе простирадло нагріється до температури тіла, воно вже не
забиратиме тепло від тіла хворого. Дитина знову стане неспокійною,
голова гарячою, щоки почервоніють, дихання стане коротким, а пульс
частим.

Щоб посилити тепловіддачу (знизити температуру тіла), вологе
заспокійливе обгортання проводять по 10 — 12 хв, повторюючи 2—4 рази
поспіль. Під час обгортання зниження температури тіла відбуватиметься
тим енергійніше, що вологішим, товстішим та грубішим буде простирадло.

Не можна використовувати надто холодну воду при високій температурі
тіла.

Часткові обгортання. Поділяють на тричетвертинні й половинні. їх
застосовують тоді, коли повне обгортання з різних причин зробити не
вдається або ж воно протипоказане.

Тричетвертинне обгортання. Діє трохи ніжніше, ніж повне обгортання.
Корисно робити його дітям як старшого, так і молодшого віку, особливо
при гарячкових станах та гострих захворюваннях

Мал. 4. Тричетвертннне обгортання

Обгортання роблять від пахвових ділянок до стоп. Руки залишаються
вільними. Спочатку обгортають верхню частину тулуба, потім ноги (кожну
окремо). Дитина одягнута в сорочку поверх обгортання.

Для збуджувального обгортання простирадло намочують у воді температури
18 — 22 °С, добре віджимають. Зверху накладають вовняну ковдру і
укривають товстим вовняним покривалом. Тривалість процедури 20 — 40 хв.

Для заспокійливого обгортання простирадло змочують у воді температури 22
— 27 °С, лише трохи віджимають, і накривають дитину легкою ковдрою.
Після зігрівання простирадло замінюють.

Половинне обгортання. Обгортають тільки нижню половину тулуба — від стоп
до пупка. Кожну ногу обгортають окремо (мал. 5).

Простирадло змочують у воді температури 18 —25°С, добре віджимають.
Зверху обгортають вовняною ковдрою і накривають вовняним покривалом.

Застосовують тільки у збуджувальній формі. Тривалість процедури — 1 —
1,5 год. Після закінчення її тіло обмити водою температури 20—27 °С.
Волога сорочка. Діє ніжніше, ніж повне обгортання.

Беруть довгу, багато разів прану сорочку з грубого натурального полотна.
Опускають її у прохолодну воду, слабкий розчин оцту (1 столова ложка
оцту на 1 л води) або у гарячий відвар трави гуньби сінної, вівсяної
соломи чи сінної потерті (50 г залити 1 л окропу, кип’ятити 15 хв на
малому вогні, процідити). Сорочку віджимають, одягають на дитину і
загортають в 1 —2 вовняні ковдри.

Для збуджувального обгортання сорочку опускають у воду температури 18 —
25 °С, добре викручують. Тривалість обгортання — 1 — 1,5 год, але не
довше 2 год для дітей старшого віку. Якщо сорочку змочують у відварі
трави, то залишають її на дитині до охолодження.

Мал. 5. Половинне обгортання

Мал. 6. Обгортання живота (компрес на живіт)

Волога сорочка діє не лише заспокійливо, але й сприяє розчиненню та
виведенню з організму токсинів, шлаків.

При хворобах, що супроводжуються висипанням, наприклад при скарлатині,
щоб стимулювати висипання, сорочку змочують у слабкому водному розчині
кухонної солі або оцту.

Вологу сорочку рекомендують одягати при високій температурі тіла. Після
зняття її дитину переодягають і тримають під ковдрою 30 — 60 хв.

Обгортання живота (компрес на живіт). Для компресів беруть 2 досить
довгих та широких рушники, широке вовняне покривало, мотузки або
безпечні шпильки для закріплення компресу. Для немовлят можна
використати хустку та фланелеву пелюшку.

Температура води для компресу на живіт становить 18 — 22 °С, для
незагартова-них — 22 — 25 °С, особливо на початку використання.

Віджатий вологий рушник накладають таким чином, щоб його кінці припадали
на живіт. Зверху накладають сухий рушник, а потім вовняне покривало, яке
закріплюють мотузками або шпильками (мал. 6). Після накладання компресу
сорочку опускають униз, дитину накривають ковдрою.

Обгортання живота використовують переважно у збуджувальній формі
насамперед для посилення функції органів травлення, що має істотне
значення для лікування більшості хвороб.

Змінюють компреси у міру зігрівання або висихання, якщо не залишають на
всю ніч. Після зняття компресу треба обмити покриті ним частини тіла
водою температури 20 — 22 °С (інколи до 25 °С) та добре обтерти.

Обгортання живота є незамінним засобом для лікування хвороб у початковій
стадії. Після компресу стан дитини полегшується. Пронос, запор, кашель,
запалення горла, головний біль часто зникають після компресу. Якщо
зовсім маленькі діти не можуть швидко заснути, компрес на живіт має
стати у пригоді. При нездужанні дитини, гострих та хронічних
захворюваннях компреси накладають на живіт.

Під час захворювання на дифтерію, коклюш, холеру, кір, скарлатину,
запалення легенів та інші недуги можна протягом тривалого часу з
короткочасними перервами тримати компреси на животі.

Майже немає таких хвороб, за яких були б протипоказані компреси на
живіт, окрім гострої хірургічної патології органів черевної порожнини.

Компрес тримають на животі до повного зігрівання або висихання, після
чого замінюють. Використані рушники обов’язково треба випрати, висушити
на повітрі, випрасувати. Слід провітрювати й вовняні покривала. Лише
після цього їх можна використовувати повторно.

Обгортання шиї (шийний компрес). Для компресу використовують рушник,
який складають уздовж у 4 рази, та вовняну тканину, яка повинна бути
трохи ширшою за рушник.

Збуджувальний шийний компрес використовують тоді, коли потрібно
домогтися розрідження та виділення харкотиння, а з ним і хвороботворних
чинників. Під впливом вологого тепла слизові оболонки звільняються від
нальоту, зменшується або зникає запалення.

Рушник змочують водою температури 18 — 20 °С, викручують і обмотують ним
шию. Поверх обмотують вовняною тканиною. Компрес не повинен заважати
диханню, ковтанню. Тривалість процедури — від 1 до 2 год. Іноді компрес
залишають на всю ніч.

Мал. 7. Компрес на живіт з обгортанням литок

Для заспокійливого або охолоджувального шийного компресу рушник
намочують у воді температури 22 — 25 °С, трохи віджимають. Поверх
рушника накладають тонку вовняну тканину (або взагалі не накладають).
Такий компрес замінюють негайно після зігрівання.

При ураженні зіва та гортані, кашлі, крупі, запаленні мигдаликів,
дифтерії компреси на шию застосовують одночасно зі збуджувальними
обгортанням живота, литок, щоб відтягти кров від горла.

Перед накладанням того чи того компресу треба порадитися з лікарем.

Обгортання гомілки (литки). Застосовується майже винятково у
збуджувальній формі з метою стимулювання відтягання крові від внутрішніх
органів. Тривалість його — 2 — 3 год.

Проте при запальних процесах в ділянці стегна або гомілки, виразках,
ранах використовують і охолоджувальні протизапальні компреси.

В тих випадках, коли компрес залишають на всю ніч, беруть бавовняні
панчохи, обов’язково відрізають їх унизу, змочують у воді температури 22
— 25 °С, добре віджимають і одягають на обидві литки Поверх них одягають
вовняні панчохи більшого розміру. При лікуванні хронічних захворювань
обгортання литок доповнюють збуджувальними обгортаннями живота, грудної
клітки, тулуба або шиї. Протипоказання: варикозне розширення вен,
тромбофлебіт.

Обгортання голови. Звичайно роблять у збуджувальній формі перед сном і
залишають на всю ніч.

Рушник змочують у воді температури 20 — 22 °С, віджимають, кладуть на
лоб та голову, зверху вкривають вовняною хусткою. Вранці після зняття
обгортання голову

обтирають вологим рушником та витирають.

Обгортання голови особливо корисні при мігрені. Призначають дітям
старшого віку. Одночасно накладають збуджувальний компрес на живіт, а
також збуджувальне обгортання литок, ніг та рук.

Якщо дитина погано засинає або спостерігається безсоння, процедуру
відміняють.

Обгортання плечей та грудної клітки. Обгортання плечей та грудної клітки
застосовують при запаленні легень, трахеї, бронхів, остеохондрозі
шийно-грудного відділу хребетного стовпа

Вологий рушник накладають через плечі на грудну клітку, зверху
обгортають вовняною тканиною. Одночасно ставлять збуджувальний компрес
на живіт.

При хронічних захворюваннях легень, остеохондрозі рушник змочують у воді
температури 20 — 22 °С, віджимають. Тривалість процедури — 2 — 3 год.

Мал. 8. Обгортання грудей

При гострих запальних процесах ефективні заспокійливі обгортання плечей
та грудної клітки. Рушник змочують у воді температури 20 — 25 °С, трохи
віджимають. Змінюють його 2 — 3 рази через 10 — 15 хв.

Після обгортання зменшується кашель, полегшується дихання, краще
відходить харкотиння.

Обгортання тулуба. Роблять його від пахвової до пахової ділянок. Беруть
бавовняні рушник або простирадло такої довжини, щоб ними можна було
двічі обгорнути грудну клітку та живіт. Вовняне покривало має бути на 2
см ширше від бавовняного рушника.

Правила виконання такі самі, що й у разі повного обгортання.

Призначають при захворюваннях органів дихання, печінки, селезінки,
нирок, кишечнику, шлунка.

При хронічних захворюваннях використовують збуджувальні обгортання,
тобто такі, що зігрівають. Тривалість процедури 2 — 3 год.

У гостру стадію хвороби корисні заспокійливі обгортання тулуба. Вони
сприяють охолодженню. Змінюють їх 2 — 3 рази через 10 — 15 хв.

Одночасно з обгортанням тулуба призначають збуджувальні обгортання литок
та передпліч.

Обгортання нижніх кінцівок. Вологу тканину накладають від кісточки до
середини стегна, залишаючи стопи відкритими. Зверху накладають вовняну
тканину, яку закріплюють безпечними шпильками. Кожну кінцівку обгортають
окремо.

Збуджувальні обгортання застосовують при гострих станах, що
супроводжуються високою температурою тіла, під час припливів крові до
голови (головний біль, запаморочення, марення), при хворобах горла,
легень, серця. Обгортання ніг сприяє відтяганню крові від уражених
органів та її депонуванню в судинах нижніх кінцівок.

Обгортання використовують і при захворюваннях нижніх кінцівок для
посилення кровообігу, розсмоктування набряків, затвердінь, тамування
болю ревматичного та подагричного походження.

Для обгортання нижніх кінцівок беруть воду температури 17 — 20 °С.

Протипоказання: варикозне розширення вен нижніх кінцівок, тромбофлебіт.

Хрестоподібне або Т-подібне обгортання. До вовняної та внутрішньої
бавовняної тканин посередині довгого краю пришивають дві смуги — вовняну
та бавовняну, завширшки 8—15 см та завдовжки 30 — 50 см, тобто у вигляді
букви Т (мал. 9).

Пришиті смужки протягують між ногами та накладають на живіт. Потім
накладають поперечну частину тканин, яка повинна доходити до пахової
ділянки.

Обгортання використовують як у збуджувальній, так й у заспокійливій
формі, залежно від характеру хвороби. Для змочування тканини беруть воду
температури 20-25 °С.

Т-подібне обгортання призначають для лікування захворювань нирок та
сечового міхура, нижнього відділу кишечника, особливо прямої кишки,
захворювань статевих органів.

Сухі обгортання. Призначають тоді, коли організм хворого погано реагує
на холодне та мокре простирадло.

Сухі обгортання діють заспокійливо і стимулюють потовиділення.

Хворого обгортають сухим махровим простирадлом з натуральної тканини,
загортають у товсту вовняну ковдру так, щоб повітря не надходило до тіла
хворого ні з боку шиї, ні з боку ніг. Накривають вовняними ковдрами. Між
стопами та ножним кінцем ліжка кладуть подушку. Для зменшення припливу
крові до голови охолоджувальний компрес кладуть під голову (а не на
неї).

До появи поту дитині дають кілька ковтків холодної води. Якщо піт вже
з’явився, то для посилення потовиділення холодну воду дають через кожні
10 — 15 хв.

Тривалість процедури від 30 до 60 хв. Після сухого обгортання приймають
ванну температури 30 — 32 °С. Потім дитину укладають в ліжко для
зігрівання.

Слабеньким дітям сухе обгортання протипоказане.

Сухі обгортання поділяють на загальні й часткові.

Мал. 9. Хрестоподібне (Т-подібне) обгортання

КОМПРЕСИ

Компрес — накладання пов’язки, змоченої відповідним розчином.

Компреси використовують як у збуджувальній, так і в охолоджувальній
формі.

Для збуджувального компресу тканину (обов’язково натуральну) складають у

2 — 4 — 6 разів, намочують у воді температури 16 — 22 °С, добре
віджимають. Зверху кладуть вовняну тканину, складену вдвічі-тричі.
Компрес тримають до висихання.

Для охолоджувальних компресів тканину складають у 4 — 6 — 8 разів,
намочують у воді температури 18 — 22 °С (іноді до 16 °С, але в жодному
разі — не нижче за 12 °С), злегка віджимають, не покривають вовняною
тканиною. Не фіксують, тому що їх часто (через 5 — 10 хв) замінюють.
Такі компреси виявляють місцевий охолоджувальний, протинабряковий та
болезаспокійливий ефекти. Охолоджувальний компрес часто використовують у
перші години після травм, забиття. При високій температурі тіла їх можна
накладати на лоб і потилицю.

Для парових компресів бавовняний або лляний рушник складають у 6 —8
разів, опускають у воду температури 50 — 62 °С, трохи віджимають і
загортають у вовняну або фланелеву тканину. Після охолодження компрес
замінюють новим, повторюючи процедуру протягом 1 — 1,5 год. Після
останнього компресу ділянки, що були вкриті компресом, обмивають, добре
витирають.

При хронічних станах, коли треба розм’якшити, розсмоктати затвердіння,
вивести

3 організму шлаки, токсини, парові компреси слід ставити не частіше 2
разів на добу.

Зігрівальний компрес. Для зігрівального компресу потрібно 3 шари. Нижній
шар — складена в кілька разів марля або бавовняна тканина, змочена
якимось лікарським препаратом (наприклад 20 % спиртом етиловим). На
нього накладають компресний папір, а зверху — тканину, що погано
проводить тепло (вовняну, фланелеву, вату). Кожен наступний шар має
перекривати попередній на 2 — 3 см. Компрес закріплюють бинтом або
хусткою

Тривалість процедури —3—10 год.

Мал. 10. Накладання зігрівального компресу

Якщо компрес накладено правильно, його внутрішній шар весь час буде
вологим. Коли ж компрес нещільно прилягає до тіла або середній його шар
не повністю покриває нижній, волога інтенсивно випаровується, і компрес
не зігріває, а охолоджує.

Тепло, що виникає під впливом компресу, стимулює приплив крові,
прискорює процеси обміну речовин та зменшує чутливість шкіри.
Зігрівальний компрес виявляє протизапальну, розсмоктувальну дію, тамує
біль.

Зігрівальний компрес можна ставити на 10 — 12 год. Після зняття його
шкіру насухо витирають і на деякий час накладають пов’язку.

Зігрівальні компреси використовують при локальних запальних процесах, а
також через 2 — 3 доби після забиття, травм. Ефективні при обмежених
гострих та хронічних больових синдромах (радикуліт, неврит, невралгія,
міозит), деяких захворюваннях вегетативної нервової системи та
опорно-рухового апарату, при отиті.

Протипоказання: садна, гнояки в ділянці накладання компресу.

Для зігрівального компресу можна використати вовняну тканину, змочену у
сольовому розчині (1 столову ложку кухонної солі на склянку гарячої
води).Такі компреси при простуді накладають на спину, при ангіні — на
горло, при циститі — на низ живота.

Екстра-компрес. Для екстра-компресів використовують рушники з грубого
полотна. Для досягнення заспокійливого ефекту рушник складають у 4 —8
разів, опускають у воду температури 20 — 25 °С, викручують не сильно.

Для збуджувального екстра-компресу рушник складають удвічі, опускають у
воду температури 18 — 20 °С, добре викручують. Вовняною тканиною не
накривають, оскільки їх застосовують лише під час обгортання або
постільної парової ванни.

Додаткові компреси використовують для більш спрямованого впливу на
певний орган.

Заспокійливі компреси призначають при запаленні горла, легень, печінки,
хворобах нирок тощо; збуджувальні — при хронічних захворюваннях. Вони
особливо корисні при затвердіннях.

БАГАТОШАРОВІ ПОВ’ЯЗКИ

Такі пов’язки роблять так. Складену у 4 —б —8 разів тканину намочують у
воді температури 16—18 °С, викручують та накладають на певну ділянку
тіла. Після підсихання компрес не знімають, а на нього накладають
другий, також “холодний”, але тканину не викручують так сильно. Після
підсихання другого шару поверх нього накладають третій компрес.
Тривалість процедури нерідко становить 10—12 год та більше.

Багатошарові пов’язки призначають головним чином для лікування
задавнених ран, що погано гояться, затвердіння, кіст, нориць,
остеомієліту.

Компрес на хребет. Збуджувальне обгортання накладають на хребетний стовп
від потилиці до сідничних кісток. Складену у 4 —6 разів бавовняну
тканину (ширина 6—10 см) змочують у воді температури 22 — 25 °С,
накладають на означену ділянку, зверху накривають вовняним полотном і
закріплюють еластичними бинтами навколо грудної клітки та живота.

Компреси на хребет використовують при запальних захворюваннях спинного
мозку, поліомієліті, дитячому церебральному паралічі.

ВАННИ

Ванни можуть бути загальними (повними) і місцевими (частковими) різної
температури, тривалості й містити різні компоненти.

Залежно від.температури ванни поділяють на гарячі (40—42 °С), теплі (37
— 39 °С), індиферентні (32 — 36 °С), прохолодні (30 — 20 °С) та холодні
(до 20 °С).

Індиферентна температура — це температура, яка не дає відчуття ні тепла,
ні холоду, тобто не зумовлює температурного подразнення.

Лікувальні ванни можуть бути з лікарськими засобами й травами.

Загальні (повні) ванни. Для загальної ванни беруть 200 — 250 л води
(маленьким дітям — менше, відповідно до віку).

Дитина під час прийняття ванни має бути розслабленою, спокійною. Рівень
води повинен доходити до середини грудної клітки. Якщо рівень води у
ванні вищий, утруднюється дихання, погіршується кровообіг. Тривалість
ванни — 10 — 15 хв.

Під час приймання ванни треба стежити за загальним станом дитини,
кольором її шкіри. Якщо дитина зблідла, скаржиться на загальну
слабкість, запаморочення, у неї частий ниткоподібний пульс та прискорене
поверхневе дихання, треба негайно вийняти її з ванни, покласти на
кушетку (ноги мають бути в положенні вище від голови), дати понюхати
ватку, змочену 10 % розчином аміаку, потерти скроні.

Після ванни дитину обгортають зігрітим простирадлом, добре витирають.
Рекомендують повний спокій протягом 20 — 30 хв. Хворий відпочиває
лежачи.

Прохолодні загальні ванни використовують для лікування неврозу,
невротичних станів, при гіпотензії, а також з метою загартування
організму.

Ванни індиферентної температури призначають при неврозі,
вегетативно-судинній дистонії, гіпертонічній хворобі І стадії.

Теплі загальні ванни корисні при хронічному артриті, неврозі, після
травм і захворювань головного та спинного мозку, при пневмонії,
бронхіті, бронхіальній астмі, гастриті, коліті, гепатиті, виразковій
хворобі шлунка, хронічному гломерулонефриті.

Гарячі ванни ефективні при хронічному поліартриті, ожирінні І та II
ступенів, хронічних гінекологічних захворюваннях, бронхіальній астмі,
хронічному бронхіті та бронхопневмонії, приступах сечо- та
жовчнокам’яної хвороби.

Сидячі ванни. Для сидячих ванн використовують спеціальну ванну або
глибокий таз (до 35 см).

Дитина сідає у ванну, рівень води повинен досягати пупка. Ноги лишаються
на підлозі поза ванною. їх можна поставити у таз з гарячою водою

Тривалість ванни — від 5 до 25 хв.

Сидячі ванни безпосередньо впливають на нижню частину живота і загалом
на весь організм. Сидячі ванни особливо корисні при хронічних
захворюваннях органів нижньої частити живота (матки, передміхурової
залози, кінцевих відділів товстої кишки). їх використовують також з
метою відтягання крові від розташованих вище запалених органів, при
запамороченні, неспанні тощо.

Для теплої сидячої ванни беруть воду температури 37 — 39 °С.Теплі ванни
діють заспокійливо, послаблюють тонічні та спастичні скорочення м’язів,
знижують тонус судин. Після ванни дитину треба обмити водою температури
22 — 25 °С. Для теплої сидячої ванни нерідко використовують відвар трави
хвощу польового, сінної потерті або вівсяної соломи.

Для гарячої сидячої ванни беруть воду температури 40 — 42 °С. Вони
тамують судомний біль і тенезми сечового міхура. їх використовують при
кольках (нирковій, кишковій).

Гірчичні ванни. Гірчичні ванни для дітей готують так: у ванну, заповнену
водою потрібної температури, опускають марлевий мішечок з гірчицею з
розрахунку 1 г на 1 л води. Гірчицю попередньо треба розмішати в теплій
воді до кашкоподібної консистенції.

Звичайно температура води для загальної ванни становить 37 — 38 °С, для
місцевої — 37 — 39 °С. Тривалість ванни 3 — 7 хв.

Під час загальної гірчичної ванни дитину краще покласти на живіт так,
щоб підборіддя спиралося на стінку ванни (дихати свіжим повітрям) — для
запобігання рефлекторному бронхоспазму, перезбудженню центральної
нервової, серцево-судинної та дихальної систем.

Після ванни дитину обливають теплою водою, обтирають і кладуть у ліжко
на 30 — 40 хв, накриваючи зігрітим простирадлом і ковдрою.

Ванни виявляють різко подразну дію на шкіру — швидко розвивається
гіперемія її, поліпшується периферичний кровоплин, посилюється
потовиділення. Рефлекторно поліпшуються кровоплин у внутрішніх органах,
обмін речовин, ослаблюються спазми гладеньких м’язів.

Гірчичні ванни застосовують при капілярному бронхіті, бронхіоліті,
запаленні легенів, інших захворюваннях органів дихання неалергійного
походження.

Протипоказання: органічні захворювання серцево-судинної системи та
нирок.

Мал. 11. Сидяча ванна (а) та ванна для тулуба (б)

Ванни для ніг. Ножні ванни можуть бути низькими (для стопи) і високими
(до колін). Початкова температура води —36 °С. Поступово підливають
гарячу воду, доводячи температуру до 39 — 40 °С. Тривалість ванни —
10—15 хв.

Після ванни ноги насухо витирають, надягають шкарпетки. Дитину кладуть у
ліжко і накривають теплою ковдрою.

Ванни для стоп (температура води 37 — 41 °С) роблять з відвару вівсяної
соломи, сінної потерті (100 г на 10 л води). Тривалість ванни — 15 хв.

Для гірчичних ванн для ніг беруть 1—2 столові ложки гірчиці. У мішечку
опускають у відро з водою температури 37 — 39 °С. Тривалість ванни 5 — 7
хв. Після ванни ноги обмивають теплою водою, витирають рушником. Дитину
кладуть у ліжко.

Ножні ванни призначають при безсонні,припливах крові до голови, гострому
риніті, трахеобронхіті, бронхіальній астмі тощо.

При використанні ножних ванн зменшується кровопостачання судин головного
мозку, знижується внутрішньочерепний тиск.

Ножні гірчичні ванни використовують при неврозі, зокрема такому, що
супроводжується безсонням, при хронічній гіпертонічній енцефалопатії,
призначають їх хворим з синдромами підвищення внутрішньочерепного тиску.

Хвойні ванни. Великої популярності набули ароматичні (хвойні) ванни. До
води додають 1—2 столові ложки натурального соснового екстракту, 50—100
г порошку хвої сосни або відвар соснових голок (50 — 100 г на 10 л
води).

Вода набуває зеленувато-рожевого кольору і має запах хвої. Окрім
приємного кольору і запаху, при хвойних ваннах використовується і деяка
ніжна подразнювальна дія ароматичних речовин на шкіру.

Температура води — 36 — 37 °С. Тривалість ванни — 7 — 10 хв.

Хвойні ванни заспокійливо діють на нервову систему, стимулюють
кровообіг. Призначають при рахіті, функціональних розладах нервової
системи. За наявності серцево-судинної патології та ураження нирок треба
бути обережним.

Соляні ванни. Для приготування соляної ванни до 10 л води додають 50 г
морської або кам’яної кухонної солі. Сіль насипають у марлевий мішечок і
підвішують до крана з гарячою водою (у воду в ванні потрапляє чистий
розчин солі).

Тривалість першої ванни — 3 — 5 хв. Поступово її збільшують на 1 хв
(через кожні 2 — 3 доби), доводячи до 15 хв. Температура води першої
ванни — 36,5 °С, через 3 — 4 доби — 35 °С.

Після ванни дитину обмивають водою температури, що на 1 —2 °С нижча за
ту, яку використовували для ванни.

Соляні ванни виявляють тонізуючу, загальнозміцнювальну, седативну дію на
нервову систему, посилюють обмін речовин, дещо подразнюють шкіру.

Призначають при рахіті, скрофульозі (золотусі), невралгії, зниженому
тонусі м’язів, псоріазі та інших захворюваннях шкіри.

Крохмальні ванни. Готують з крохмалю або пшеничних висівок. Беруть 100 —
200 г крохмалю чи 0,5 — 1 кг висівок. Крохмаль попередньо розмішують у
невеликій кількості холодної води та виливають у ванну. З пшеничних
висівок готують відвар, який після проціджування додають до ванни.

Тривалість процедури — 8—12 хв. Температура води — 35 — 37 °С.

Ванни виявляють обволікальну дію. їх застосовують головним чином при
шкірних хворобах, неврозі, ексудативному діатезі, нейродерміті, екземі,
які супроводжуються свербежем.

Содові ванни. Содові ванни готують з розчину натрію гідрокарбонату
(питної соди). На 100—150 л води беруть 200 — 250 г питної соди.
Початкова температура води — 37 °С. Для кожної наступної ванни її
підвищують на 0,5 °С, доводячи до 39 °С.

Тривалість ванни — не більше 5 хв. Приймати 2 — 3 рази на тиждень.

Загальні содові ванни призначають дітям віком після 12 років.

Ванни сприятливо діють на роговий шар шкіри, сприяють відшаруванню
відмерлих клітин.

Загальні та місцеві содові ванни використовують при дерматиті, себореї,
сухій екземі, грибкових ураженнях для очищення поверхневих шарів шкіри.

Постільна парова ванна

Для проведення постільної парової ванни спочатку накладають повне
збуджувальне обгортання температури 18 — 25 °С. Потім кладуть грілки
поперек стоп і в ділянці колін (мал. 12).

Для зігрівальних грілок найкраще використовувати пляшки з-під
шампанського з герметичними пробками. Попередньо нагріті у каструлі з
киплячою водою пляшки наповнити окропом, закоркувати і обгорнути
намоченим у гарячій воді та трохи віджатим рушником. Кожну пляшку
покласти у вовняну панчоху або обгорнути вовняною тканиною. Одну
підготовлену иляшку-грілку покласти поперек стоп, другу — біля колін на
відстані 20 см від тіла. Між грілками і тілом хворого покласти по шматку
вовняної тканини, аби запобігти ошпаренню. Звичайно дитині досить однієї
грілки, яку кладуть поперек стоп.

Хворого з грілками накрити вовняною ковдрою, підгорнувши її під шию,
тулуб та ноги. Зверху покласти пухову ковдру. Між п’ятами та ножним
краєм ліжка покласти подушку. Шию обгорнути рушником, на голову покласти
холодний компрес або листки капусти.

Тривалість постільної парової ванни — від 30 хв до 1 год.

Після закінчення ванни швидко обтерти тіло дитини рушником, змоченим
водою температури 20 — 22 °С.

Маленькі діти легше переносять збуджувальні тричетвертинні обгортання з
використанням 1—2 грілок-пляшок. У деяких випадках роблять лише сухе
обгортання і прикладають грілки-пляшки.

Постільна парова ванна справляє щадний вплив, не зумовлює втоми, а тому
корисна дітям.

Мал. 12. Постільна парова ванна

Вологе тепло, що утворюється за рахунок віддавання пари
грілками-пляшками, у поєднанні з випаровуванням сприяє розм’якшенню
шкіри, очищенню її пор, стимулює приплив крові до шкіри від переповнених
нею органів. Периферичні нервові закінчення подразнюються, що
позначається на всій нервовій системі. Під впливом ванни шлаки, токсини
виділяються через шкіру з потом.

Ванни протипоказані при вадах серця, надмірному припливі крові, під час
тяжких хронічних та інфекційних захворювань.Не слід застосовувати парові
ванни під час високої температури тіла (понад 39 °С). Проте вони дуже
корисні при ознобі. Надзвичайно корисні постільні парові ванни також при
нежитю, кашлі, бронхіті, пієлонефриті, скарлатині, дифтерії тощо.

Повітря в кімнаті повинно бути чистим, але ванни не слід приймати при
відчинених вікнах, бо протяг може звести нанівець їх лікувальний ефект.

Парова ванна для голови. Голову хворого разом із посудиною, наполовину
наповненою окропом, накривають товстим вовняним покривалом, яке
опускається до підлоги.

Процедура має тривати доти, доки не почне виділятися піт.

Призначають дітям старшого віку при риніті, отиті, особливо гнійному,
зубному болю, невралгії, висипці на обличчі.

Для парової ванни використовують відвар трави шавлії лікарської, деревію
звичайного, листків подорожника великого, липового цвіту.

Тривалість ванни — не більше 15 хв. Процедури слід проводити 1—2 рази на
тиждень.

Парові ванни для голови протипоказані при тяжких серцево-судинних,
легеневих захворюваннях, що супроводжуються задишкою, акроціанозом, при
набряках, бронхіальнііі астмі, вегетативно-судинній дистонії, деяких
нервових та психічних захворюваннях.

ДУШ

Душ — водолікувальна процедура, під час якої на тіло людини під тиском
спрямовують струмінь води певної температури.

Дія душу зумовлена поєднанням температурного і механічного подразнення.

Розрізняють загальний та місцевий (на ділянки живота, спини, промежини,
нижніх кінцівок) душі.

Стабільний душ середнього або низького тиску забезпечується потоком
дрібних струменів води (у вигляді дощу).

Використовують теплий, індиферентний та прохолодний душі. Частіше
приймають душ індиферентної температури (34 —36 °С). Тривалість душу при
перших процедурах — до 1 хв, поступово її збільшують до 3—4 хв. Після
душу рекомендують розтерти шкіру дитини.

Короткочасний холодний (до 20 °С) і гарячий (40 — 42 °С) душі
подразнюють периферичні нервові закінчення та всю нервову систему. Вони
тонізують м’язи, судини. Якщо душ триває понад 2 — 3 хв, з’являється
втома, знижується збудливість нервових рецепторів.

Теплий душ (37 — 39 °С) впливає заспокійливо. У разі тривалого його
впливу також з’являється втома.

Душ призначають головним чином при порушенні функцій нервової системи.

З метою загартування призначають контрастний душ. Температуру води
змінюють 4 — 5 разів, починаючи процедуру з теплої води та закінчуючи
прохолодною. Поверхню тіла піддають дії теплої води (39° С) 20 с, а
холодної (25 — 23 °С) — 10 с. З часом різницю температури води
збільшують.

Контрастний місцевий душ використовують при ожирінні, атонічному запорі,
надмірній пітливості стоп.

Розділ 4. Техніка виконання деяких лікувальних маніпуляцій

ОБТИРАННЯ ВОДОЮ З ОЦТОМ

Розчин столового оцту (2 — 3 столові ложки 4 — 6 % розчину оцтової
кислоти на 0,5 л води) сприяє охолодженню. Його використовують для
обтирання шкіри дитини під час високої температури тіла. Обтирання
супроводжується незначним подразненням пгкіри, стимулює її видільну
функцію. Процедуру повторюють доти, доки не знизиться температура тіла.

При головному болю у поєднанні з високою температурою тіла ефективні
компреси з розчину оцту на лоб і скроні.

Розчин оцту у співвідношенні 1:2, 1:3, іноді 1:5 використовують для
компресів, обгортання при головному болю, менінгіті, крупі, дифтерії,
грижі, екземі, кровотечах з носа тощо.

У народній медицині оцет застосовують разом із лікарськими рослинами. В
лікарських порадниках XVII —XVIII століть можна зустріти такі
рекомендації: “Якщо болить голова, чорнобилю з коренем посікти дрібно і
з оцтом варити дві години; мити голову у теплому відварі”.

Діти легко переносять зовнішнє застосування оцту.

ГІРЧИЧНИКИ

Дія гірчичників грунтується на подразненні ефірною гірчичною олією
рецепторів шкіри, що зумовлює приплив крові і сприяє розсмоктуванню
запального процесу та зменшенню болю.

Гірчичники ставлять на ділянки спини, верхньої частини грудної клітки,
на потилицю, кінцівки.

Гірчичники змочують у теплій воді (до 40 °С). Якщо вода надто гаряча,
подразнювальна дія на шкіру ефірної гірчичної олії зменшується.
Гірчичники прикладають не безпосередньо до шкіри (гірчицею вниз), а
через чистий папір (але не газету), накривають рушником. Хворого
укривають ковдрою.

Дитині першого року життя гірчичники кладуть до шкіри зворотним боком.
Треба стежити за реакцією шкіри (кожні 2 —3 хв оглядати). Після появи
стійкого почервоніння гірчичники знімають. Ватним тампоном, змоченим у
теплій воді, змивають залишки гірчиці. Дитину одягають і вкутують
ковдрою.

У разі потреби гірчичники можна зробити самому: 1 столову ложку сухої
гірчиці змішати з 1 столовою ложкою пшеничного борошна або крохмалю,
підливаючи гарячу воду, до одержання кашкоподібної маси. Через 30 хв
кашку шаром завтовшки 0,5 см нанести на подвійний шар марлі або смужку
іншої натуральної тканини, накрити другим таким самим шаром. Гірчичник
накласти на шкіру. Дитину обгорнути рушником та ковдрою. Домашні
гірчичники діють сильніше, ніж готові, а тому тримати їх треба не довше
5 — 7 хв.

Гірчичники належать до відтяжних засобів.

ПРИПАРКИ

Припарки — лікувальна процедура, що полягає у тривалому прикладанні до
певної ділянки тіла нагрітої сипкої або кашкоподібної речовини.

Припарки з рослин використовують для лікування шкірних хвороб, запальних
процесів у м’язах та суглобах, застудних захворювань верхніх дихальних
шляхів тощо.

Припарки з насіння готують так: у 2 торбинки насипають приблизно
однакову кількість насіння і опускають у киплячу воду на 1—3 хв.
Торбинки по черзі накладають на ушкоджені ділянки шкіри (до
охолодження). Загальна тривалість процедури 30 — 40 хв.

Якщо для припарок використовують траву, квітки, листки висушених рослин,
їх добре подрібнюють, змішують з невеликою кількістю гарячої води або
кип’ятять кілька хвилин. Гарячу “кашку” загортають у тканину і
накладають на хворе місце, накривши зверху бавовняним рушником. Припарку
тримають до охолодження. Процедуру повторюють кілька разів на добу.

Ефективнішим є використання для припарок свіжих рослин. їх обливають
окропом і через кілька хвилин прикладають до ураженої ділянки.

Під дією припарок розширюються судини і діючі речовини, що входять до
складу лікарських рослин, проникають крізь шкіру. Поліпшуються кровообіг
і живлення прилеглих тканин, виводяться шкідливі продукти обміну
речовин.

При хронічних захворюваннях внутрішніх органів (холецистит, гастрит,
виразкова хвороба шлунка та дванадцятипалої кишки тощо) припарки
накладають на відповідні зони Захар”їна — Геда. У поєднанні з внутрішнім
введенням препаратів з лікарських рослин одержують стійкий терапевтичний
ефект.

БАНКИ

Медичні банки можна ставити дітям віком після 3 років.

Банки виявляють сильний вплив на шкіру, сприяють розсмоктуванню вогнищ
патологічного процесу та зменшенню болю.

Не можна ставити банки на ділянку серця, лопатки, хребетний стовп,
ділянки шкіри з пігментацією.

Банки ставлять на спину, боки, крижі, під ключицями, на передню поверхню
грудної клітки. Пораду щодо цього дасть лікар.

Перед процедурою шкіру змазують вазеліном. Це забезпечує краще
прилягання банок та запобігає опікам. На тонку металеву паличку
намотують вату, змочують квачик спиртом і запалюють. У суху банку на 1—2
с уводять палаючий квачик (не торкатися стінок банки) і міцно
притискають банку до шкіри. Поставивши всі банки (від 3 до 7 на кожну
половину грудної клітки), дитину накривають ковдрою.

Якщо банка накладена правильно, шкіра втягується в неї і стає
яскраво-рожевою або багровою (темно-червоною або криваво-червоною).
Тривалість процедури 10 — 20 хв.

Знімаючи банку, треба однією рукою трохи нахилити її вбік, а пальцем
другої руки натиснути на шкіру біля краю з протилежного боку. Банка
швидко відпаде. Шкіру обережно обтерти сухим рушником, хворого тепло
вдягти і залишити у постелі, накривши ковдрою.

Банки протипоказані при кровотечах, туберкульозі, підвищеній чутливості
шкіри та крихкості кровоносних судин, виснаженні хворого, гепатиті, у
стані різкого загального збудження з судомою.

Ефективнішим є масаж банками: 1 або 2 банки через кожні 30—40 с
переміщують на нове місце (в середньому на 1/2 внутрішнього діаметра
банки). При цьому лікувальний вплив поширюється на всю оброблювану
площу. Його рекомендують дітям старшого віку.

КЛІЗМИ

Основне призначення клізми — очищення кишечнику. За допомогою клізми
механічно спорожнюють товсту кишку від скупчення калових мас,
рефлекторно посилюють перистальтику товстої і тонкої кишок. Окрім того,
за допомогою клізми можна вводити в організм живильні та лікарські
речовини.

Клізми використовують при запорі, проносі, млявості перистальтики
кишечнику, припливах крові до голови, дизентерії, холері, інтоксикаціях.

Після дефекації хворому часто ставлять ще одну невелику (50 мл) клізму з
води температури 18 — 22 °С. Вода повинна всмоктатися кишечником. Під
час високої температури тіла такі клізми виявляють відтяжну дію.

Для клізм використовують переварену воду температури 28 — 30 °С для
дітей раннього віку та 23 — 35 °С для старших дітей. При спастичному
запорі температуру води підвищують до 37 — 38 °С, оскільки під впливом
тепла розслаблюються гладенькі м’язи кишок. При атонічному запорі,
навпаки, температуру води знижують до 22 — 24 °С (і навіть до 20 °С),
тому що прохолодна вода посилює тонус гладеньких м’язів і перистальтику
товстої кишки.

Очисна клізма сприяє звільненню товстої кишки від калових мас та газів.
Для очисної клізми для новонароджених треба взяти 30 мл води, для дітей
перших місяців життя — 60 мл, у віці від 3 до 6 міс — 90 — 100 мл, у
віці до 1 року — 150 мл, 1 —2 років — 200 мл, від 2 до 6 років — 300 мл,
від 6 до 9 років — 400 мл, від 10 до 14 років — 500 мл, після 14 років —
до 1 л води.

Дітям віком до 5 років для клізм використовують грушу з м’яким
наконечником. Дітям старшого віку очисну клізму роблять за допомогою
кварти Есмарха, яку заповнюють 1 —3 склянками теплої води (26 — 33 °С).
Така вода розріджує калові маси, сприяє перистальтиці кишечнику.
Холодніша вода може зумовити спазм кишечнику і затримати випорожнення.

Дитина лягає на край ліжка на лівий бік, зігнувши коліна і притиснувши
їх до живота для розслаблення черевного преса. Клізму можна ставити і в
положенні хворого на спині, якщо йому протипоказано рухатися. Наконечник
змазують вазеліном. Великим і вказівним пальцями лівої руки розводять
сідниці. Правою рукою, трохи повертаючи, вводять наконечник у анальний
отвір — спочатку на 3—4 см у напрямку до пупка, а потім паралельно
куприку. Рідину слід уводити повільно, без тиску, а після виймання
наконечника на кілька хвилин стиснути сідниці, допомагаючи затримати
позив до дефекації.

Послабні клізми призначають для подразнення товстої кишки та регуляції
перистальтики. З цією метою використовують олійні і гіпертонічні клізми.

Олійні клізми призначають при спастичному запорі і запаленні слизової
оболонки товстої кишки. Беруть 30 — 100 г (100 г — це приблизно 5
столових ложок) соняшникової, маслинової, льняної олії температури 37 —
38 °С. Клізму ставлять увечері перед сном. Звичайно випорожнення
відбувається через 1—2 год, іноді відразу.

До послабних клізм належить і гіпертонічна. Для неї готують розчин
кухонної солі (1 десертна ложка солі на 1/2 склянки води). Розчин
підігрівають до температури 37 °С. Такий розчин подразнює слизову
оболонку кишечнику, сприяє видаленню зі складок кишки калових мас,
очищенню слизової оболонки. Приблизно через 30 хв з’являються
випорожнення.

Лікувальні клізми використовують для місцевого впливу з метою зменшення
подразнення, запалення, загоювання ерозій, умертвіння та вигнання
гельмінтів. Лікувальна клізма сприяє розслабленню гладеньких м’язів
товстої кишки, підвищує її тонус, посилює перистальтику.

Спочатку роблять очисну, а через 10 — 20 хв — лікувальну клізму. Дітям
перших років життя вводять 20 — 30 мл розчину, від 5 до 10 років — 75
мл, старшим за 10 років — 100 мл. Після введення розчину сідниці
стискують і утримують їх у такому стані 10-15 хв.

ГАЗОВІДВІДНА ТРУБКА

За значного здуття живота користуються газовідвідною трубкою. Це гумова
трубка завдовжки 40 — 50 см з діаметром просвіту 5—10 мм. Один кінець
трубки заокруглений і має один або два бічних отвори. II застосовують
після очисної або послабної (олійної) клізми.

Змазану вазеліном трубку обережно, щоб не пошкодити слизову оболонку,
вводять у пряму кишку на 10 — 20 см. Під сідниці підкладають гумовий
круг. Трубку залишають доти, поки не відійдуть гази.

СВІЧКИ

За потреби лікарські засоби можна вводити у пряму кишку у вигляді
свічки. Дитину кладуть на правий бік, зігнувши ноги у кульшових і
колінних суглобах. Пальцями лівої руки розсувають сідничну складку, а
правою рукою вводять свічку через анальний отвір до відхідника, де вона
розчиняється. Стискають сідниці і утримують їх так 1 — 2 хв.

ІНГАЛЯЦІЇ

Найраціональнішим методом уведення лікарських речовин при лікуванні
захворювань бронхів та легенів є інгаляційний.

Аерозолі швидко всмоктуються в кров і часто виявляють лікувальний ефект
швидше, ніж у разі прийому препаратів усередину.

У домашніх умовах найчастіше роблять парові інгаляції- У посуд із 4 — 5
склянками киплячої води додають певні лікарські засоби, наприклад, 5 —
10 крапель настоянки плодів ганусу звичайного, 1—2 чайні ложки сухих
листків евкаліпту кулястого. Для проведення інгаляції можна згорнути з
щільного паперу лійку, її широким кінцем накрити посудину з окропом, а
через вузький отвір вдихати пару.

Дітям зручніше робити інгаляції таким чином: чайник наповнити на третину
відваром лікарських трав, на носик чайника одягти соску з відрізаним
кінцем або гумову трубку, через яку дитина має дихати. У деяких випадках
віддають перевагу інгаляції пари над каструлею, накривши голову
рушником.

Проводити інгаляції можна дітям з дво-трирічного віку, але обов’язково
під наглядом дорослих (мал. 13).

Тривалість інгаляції для дітей молодшого віку — до 5 хв, старшого — 5 —
15 хв.

Категорично забороняють дихати парою, низько нахилившись над киплячим
розчином. При хворобах носа та приносових пазух вдих і видих треба
робити через ніс, без напруження. При захворюваннях глотки, гортані,
трахеї та бронхів після вдиху слід затримати дихання до 2 с, після чого
зробити видих.

Інгаляції проводять у спокійному стані, одяг не повинен стискати шию та
утруднювати дихання. Не можна проводити інгаляції безпосередньо після
їди, оскільки в цей час спостерігається підвищена збудливість слизової
оболонки глотки. Після інгаляції доцільно відпочити протягом 20 — 40 хв.

Мал. 13. Методика проведення інгаляції для дитини молодшого віку

При інгаляції водні лікарські розчини безпосередньо впливають на слизову
оболонку та тканину легенів. Окрім того, розчинені у воді речовини,
всмоктуючись, надходять у кров та лімфу, справляючи загальний вплив на
організм.

Тому інгаляції призначають не лише при захворюваннях органів дихання,
але й при інших недугах, зокрема, при деяких хворобах серцево-судинної
системи, вегетативно-судинній дистонії, неврозі.

Лікувальний ефект парових інгаляцій досягається за рахунок впливу пари
на слизову оболонку органів дихання, що сприяє посиленню крово- та
лімфообігу, поліпшенню обміну речовин. Парові інгаляції використовують
для лікування гострого ларингіту, трахеїту, бронхіту, тонзиліту.

Інгаляції протипоказані при гострих гнійних процесах, набряку слизової
оболонки, серцево-судинній недостатності, активних формах туберкульозу
легенів та гортані, схильності до кровотечі.

МАСАЖ

Масаж є важливою складовою частиною фізичного виховання дитини. У віці
до 1 року масаж поєднують з гімнастикою.

Робити масаж треба теплими й чистими руками. Холодні руки викликають
негативну реакцію на процедуру.

Застосовують такі способи масажу: погладжування, поплескування,
розминання.

Основним способом масажу у дітей першого року життя є погладжування.
Воно сприяє розширенню судин, поліпшенню циркуляції крові та лімфи,
знижує збудливість нервової системи, нормалізує функцію серцево-судинної
системи і дихання, окисно-відновні процеси в тканинах. Погладжуванням
починають і закінчують масаж.

Розминання проводять короткими рухами. При цьому підвищується тонус
м’язів.

З чотиримісячного віку застосовують поплескування тильною поверхнею
пальців: спочатку одним, потім двома, трьома, чотирма. Це поліпшує
дихання, кровообіг, а також живлення та розвиток сухожильно-м’язової
системи.

Вібруючий масаж виконують долонею і пальцями. Цей прийом масажу стимулює
функцію нервово-м’язового апарату. Його застосовують у дітей з надмірною
масою тіла для прискорення процесів обміну.

Мал. 14. Масажні лінії

Напрям рухів під час масажу повинен збігатися з напрямом руху венозної
крові та лімфи — від периферії до центру (мал. 14).

Масаж у вигляді погладжування, розминання чи поплескування має
виконуватися разом із пасивними згинаннями та розгинаннями кінцівок.

Тривалість комплексу масажу і гімнастики для дітей віком до 3 міс — 4 —
5 хв, від 3 до 6 міс — 6 — 8 хв, після 6 міс — 8 — 10 хв.

Масаж має різнобічний вплив на організм і передусім на центральну
нервову систему: м’які та плавні погладжування, розтирання та розминання
посилюють гальмівні процеси — заспокоюють нервову систему; інтенсивне
посмикування та щипкоподібне розминання посилюють процеси збудження.

Великий вплив має масаж на циркуляцію лімфи. Рух лімфи у лімфатичній
системі відбувається в одному напрямку — від тканин до серця. Масаж,
прискорюючи рух лімфи, збільшує надходження поживних речовин до тканин
масажованої ділянки і сприяє виведенню з клітин продуктів обміну
речовин.

Під виливом масажу периферична капілярна сітка розширюється, що
проявляється незначним почервонінням шкіри. Масаж стимулює функцію
потових та сальних залоз, очищає шкіру від злущених клітин епідермісу.
Погладжування та інші способи масажу поліпшують скоротливу функцію
шкірних м’язів, сприяючи еластичності та пружності шкіри.

Під впливом масажу поліпшується скоротливість, зростає м’язова сила,
збільшується рухомість зв’язкового апарату.

Масаж живота треба проводити особливо обережно, аби не травмувати
печінку та статеві органи. Під час поплескування в ділянці спини слід
пам’ятати, що занадто інтенсивний рух може призвести до ураження нирок.

Під час масажу нижніх кінцівок слід уникати поштовхів колінних суглобів,
обминати колінну чашечку зовні та не зачіпати передню поверхню гомілки.

Масаж проводити за 0,5—1 год до годування дитини або через 45 — 60 хв
після нього.

Варто пам’ятати, що у немовляти шкіра у перші місяці після народження
суха, тонка, надто вразлива. Тому прийоми масажу мають бути щадними.
Інтенсивність та тривалість процедури збільшують поступово.

Масаж верхніх кінцівок проводять з першого місяця життя дитини. Дитину
кладуть на спину ногами до того, хто проводить масаж. Вкладають великий
палець своєї руки в кисть дитини, праву руку дитини притримують лівою
рукою, ліву — правою. Масажують кисть, передпліччя, плече. Погладжування
проводять у напрямку від кисті до плеча та до пахвової ділянки. Для
кращого розслаблення рук дитини погладжування виконують головним чином
по внутрішній (згинальній) поверхні. Процедуру повторюють 6—8 разів.

Наступний прийом — кільцеподібне розтирання. Притримують кисті дитини
(лівою рукою — праву, правою — ліву), вкладаючи в них свої великі
пальці. Великим та вказівним пальцями вільної руки обхоплюють, як
кільцем, руку дитини в ділянці зап’ястка. Роблять енергійні
кільцеподібні розтирання з акцентом на зовнішній поверхні руки. Таким
чином за 3—4 оберти просуваються до ліктя, потім за 5 —6 обертів — до
плеча. Повторюють цей прийом 2 — 3 рази. Шкіра має порожевіти.
Закінчують масаж рук погладжуванням, струшуванням.

Мал. 15. Поздовжнє розминання ніг

Масаж нижніх кінцівок роблять спочатку у положенні на животі, а потім на
спині. Під коліна та гомілковостопний суглоб кладуть валик. Праву ногу
дитини притримують правою рукою, ліву — лівою. Спочатку масажують задню
поверхню обох кінцівок: стегно, гомілку, підошву однієї ноги, потім
другої. Передню поверхню масажують у зворотному напрямку: тил стопи,
гомілковий суглоб, гомілку, стегно. Погладжування виконують по задній
зовнішній поверхні ноги у напрямку від стопи до стегна, обминаючи
колінну чашечку та не торкаючись передньої поверхні гомілки. У кінці
процедури руку спрямовують до пахової ділянки (мал. 15). Процедуру
повторюють 6 — 8 разів.

Кільцеве розтирання виконують таким чином: великим та вказівним пальцями
обох рук обхоплюють кільцями гомілку дитини в нижній її частині. Роблять
енергійні розбіжні кільцеві розтирання та за 3—4 оберти просуваються до
коліна по задній зовнішній поверхні гомілки. Важливо не зачепити
підколінної ямки. Зовнішню поверхню стегна розтирають подушечками
пальців. Процедуру повторюють 5 — 6 разів. Закінчують масаж нижніх
кінцівок погладжуванням, струшуванням.

Масаж стоп. Притримують ногу дитини однією рукою в ділянці гомілки.
Вказівний та середній пальці другої руки кладуть на тильний бік стопи.
Коловими рухами великого пальця енергійно погладжують підошву (можна
“малювати” вісімку або спіраль). Потім масажують другу стопу, змінюючи
відповідно руки.

Розтирання також роблять подушечкою великого пальця коловими рухами або
у вигляді вісімки. Потім розтирають зовнішній та внутрішній краї стопи у
напрямку від п’яти до пальців.

Поплескування стоп виконують таким чином: тильним боком пальців
(вказівного та середнього) правої руки наносять легенькі ритмічні удари
по стопі дитини. Повторюють ці рухи 8—10 разів у напрямку від п’яти до
пальців та назад. Масаж стопи закінчують погладжуванням.

Масаж живота роблять у положенні дитини на спині. Під коліна кладуть
валик або згинають ноги, під поперек можна покласти невелику подушку.
Починають масаж з колового погладжування долонею правої руки послідовно
навколо пупка, а потім всієї поверхні живота за ходом годинникової
стрілки, не натискаючи на ділянку печінки — праве підребер’я (мал.
16).

Спочатку роблять поверхневе погладжування, поступово збільшуючи тиск
долонею на передню черевну стінку. Що сильніше колове погладжування, то
більше розслаблюються м’язи. Можна робити рухи за ходом товстої кишки
(П-подібні), починаючи з правої ділянки вгору, впоперек, донизу з
посиленням притискання у лівій клубовій ділянці. Погладжування проводять
повільно, плавно. Це сприяє розслабленню м’язів черевного преса та
нормалізації функцій кишечнику.

Мал. 16. Колове погладжування живота

Для проведення зустрічного погладжування (мал. 17) кладуть руки на живіт
дитини. Долоня правої руки — угорі на лівій половині живота, тильний бік
пальців лівої руки — внизу на правій половині живота. Одночасно
погладжують долонею в напрямку вниз, а тильним боком пальців — угору.
Потім долоню лівої руки пересувають донизу, а тильну поверхню правої
кисті — знизу догори (руки працюють, як малярні пензлі). Масажують м’язи
живота 5 — 6 разів. Окрім того, підводять обидві долоні під поперек
дитини. Спрямовують їх назустріч одна одній, пальці з’єднують над
пупком. Повторюють 5 — 6 разів. Закінчують масаж 2 — 3 коловими
погладжуваннями.

Розтирання проводять подушечками пальців, проте не треба сильно
натискати на живіт. Для розтирання використовують прийоми накочування,
ритмічного натискання за ходом товстої кишки.

У положенні дитини на боку, коли прямі м’язи живота досить розслаблені,
можна провести поперечне розминання обома руками. Закінчують масаж
коловим погладжуванням.

Масаж живота ефективний при запорі та болісному відходженні газів. У
цьому разі рухи повинні бути повільними та плавними, з незначним
посиленням тиску в лівій нижній частині живота. Розтирання виконують
подушечками ледь зігнутих пальців. На завершення масажу повторюють
погладжування.

Мал. 17. Зустрічне погладжування живота

Мал. 18. Погладжування спини

Масаж грудної клітки. Дитина лежить на спині. Починають з погладжування
обома руками (долонями або тильними поверхнями пальців). Погладжують у
напрямку від груднини за ходом великих грудних м’язів до пахвових
лімфатичних вузлів. Від мечоподібного відростка груднини за ходом
реберної дуги — до бічних поверхонь тулуба. Одночасно рухи руки
спрямовують від середини груднини вгору та в боки до пахвових западин.
Погладжування бічних поверхонь грудної клітки проводять у напрямку від
груднини донизу та в бік пахвових ямок. Потім, обхопивши грудну клітку,
швидкими рухами дуже обережно натискають на неї. Такий прийом
вібраційного масажу рефлекторно зумовлює глибокий вдих. Вібраційний
масаж трохи ускладнюють: легкі, ритмічні натискання пальцями на грудну
клітку дитини роблять одночасно з рухом рук від середини до бічних
поверхонь її. Не натискати сильно на ребра. Процедуру повторюють 3 — 4
рази. Закінчують масаж погладжуванням.

Масаж спини. Під час масажу спини дитина лежить на животі, руки трохи
зігнуті в ліктьових суглобах. Верхню та середню ділянки спини
рекомендують масажувати у напрямку до пахвових лімфатичних вузлів з
відповідного боку. Поперекову та крижову ділянки спини масажують у
напрямку до пахвинних лімфатичних вузлів (мал. 18, 19, 20).

Погладжують спину дитини від сідниць до голови тильним боком кисті, а у
зворотному напрямку, від голови до сідниць, — долонею. Процедуру
повторюють 4 — 5 разів. У віці до 1,5 — 2 міс, коли дитина ще
нестабільно зберігає положення на животі, краще робити масаж однією
правою рукою, а лівою притримувати ноги. Згодом погладжування можна буде
робити обома руками. Після погладжування роблять

Використовують ще один прийом розтирання —”пиляння”. Його виконують
краєм кисті. Кисті ставлять долонями одна до одної на відстані 1—2 см.
“Пиляють” у протилежних напрямках, пересуваючись по спині. Спину дитини
масажують до незначного почервоніння, а потім переходять до розтирання
сідниць. Поплескування сідниць проводять тильним боком зігнутих у кулак
пальців. Рухи повинні бути ритмічними та швидкими. Цей прийом можна
замінити пощипуванням. Поплескування забороняють робити в ділянці
попереку (ділянка проекції нирок). Закінчують масаж погладжуванням.

Мал. 19. Розминання м’язів спини

Мал. 20. Розтирання спини тильним боком зігнутих пальців

Масаж сідничної та крижової ділянок проводять у положенні на животі. Під
го-мілковостопні суглоби кладуть валик, під живіт можна покласти
невелику подушку. Поверхневе погладжування роблять коловими рухами.
Глибоке погладжування краще робити, починаючи від кульшових суглобів до
середини міжсідничної складки, потім убоки, спрямовуючи рухи до
пахвинних лімфатичних вузлів. Закінчують масаж погладжуванням.

Точковий масаж застосовують як метод рефлекторної терапії при
спастичному паралічі (дитячий церебральний параліч, травми головного та
спинного мозку тощо). Цей вид масажу використовують у разі зниження
рефлекторної збудливості м’язів, що перебувають у спастичному стані, для
одночасного зміцнення паретичних м’язів, поліпшення в них кровообігу,
відновлення рухових функцій. Вибір точок для масажу залежить від того,
яка група м’язів уражена.

Подушечкою І, II або НІ пальця виконують циркулярні рухи у відповідній
точці. Спочатку ці рухи поверхневі, потім вони посилюються до появи у
хворого особливих відчуттів (розпирання, тяжкості, відчуття проходження
електричного струму, заніміння тощо). Після цього тиск послаблюють і
переходять до поверхневих легких рухів.

Загальним називається такий масаж, коли масажують усе тіло. Дитина
лежить на животі, руки вздовж тулуба. Масаж проводять у такому напрямку:
спина та поперекова ділянка, шия, сідниці та тазостегнові суглоби,
стегна, гомілки та підошви. Спочатку масажують повністю одну кінцівку, а
потім — другу.

Дитина перевертається на спину, під колінні суглоби підкладають валик.
Масаж по передній поверхні здійснюють у такій послідовності: стопа та
гомілковостопний суглоб, гомілка та колінний суглоб, стегно спочатку
однієї, потім другої кінцівки. Потім обробляють передню поверхню грудної
клітки та верхні кінцівки: плечові суглоби, плечі, ліктьові суглоби та
передпліччя, променевозап’ясткові суглоби та кисті разом із пальцями.

Загальний сеанс закінчують масажем ділянки живота. Після масажу
рекомендують відпочинок протягом 15 — 30 хв.

Масаж протипоказаний: 1) при гострих захворюваннях, що супроводжуються
високою температурою тіла; 2) при гострих запальних ураженнях шкіри,
підшкірної основи, лімфатичних вузлів, м’язів, кісток; 3) при
захворюваннях, що супроводжуються ламкістю та болісністю кісток, при
рахіті у період розпалу; 4) при природжених вадах серця, що
супроводжуються ціанозом, різних формах геморагічного діатезу, особливо
при гемофілії; 5) при гострих нефриті, гепатиті та активних формах
туберкульозу; 6) при великих грижах з випадінням органів черевної
порожнини або схильності до защемлення.

Розділ 5. Роль лікувальної гімнастики

та загартування в житті дитини

ЛІКУВАЛЬНА ГІМНАСТИКА

Здоров’я й правильний розвиток дитини залежать і від створеного для неї
оптимального рухового режиму.

Рухи сприятливо впливають на весь організм дитини. Під час скорочення
м’язів у місцях їх прикріплення відбувається подразнення окістя, що
стимулює ріст кісток. До органів, які функціонують, кров надходить у
більшій кількості, зростає і маса крові, що викидається серцем до судин,
посилюється легенева вентиляція, збільшується об’єм крові, насиченої
киснем.

Під час рухів у організмі виробляється більше тепла. У зв’язку з
підвищенням теплопродукції посилюється робота потових залоз, що є одним
з механізмів теплорегуляції.

Нормалізуються процеси збудження та гальмування.

Скелет дітей містить значну кількість хрящової тканини, суглоби їх дуже
рухливі, зв’язковий апарат легко розтягується. Тривалі заняття у
положенні сидячи можуть призвести до різноманітних порушень постави.
Разом з тим саме у дітей молодшого віку початкові форми деформації
найкраще піддаються виправленню. З метою профілактики і виправлення
постави слід обов’язково виконувати вправи для м’язів плечового пояса,
спини і живота, що сприяють утворенню міцного “м’язового корсета”, який
утримує тіло у правильному положенні.

Лікувальна фізкультура допомагає розвивати кістково-м’язову систему,
вдосконалювати функції дихальної, серцево-судинної та нервової систем,
тренувати органи рівноваги (вестибулярний апарат) тощо.

Психомоторний розвиток дитини відбувається приблизно так.

Новонароджена дитина рухається лише рефлекторно, не тримає голови, руки
та ноги безпомічно звисають, хребет набуває конфігурації залежно від
чинників, що на нього впливають.

На 1-му місяці життя дитина повертає голову у відповідь на сильні
звукові та зорові подразнення. Поступово зменшується характерна для
дітей 1-го місяця життя згинальна м’язова гіпертонія (збільшення тонусу
м’язів). Зростає обсяг рухів, збільшується тонус м’язів-розгиначів.
Дитина починає утримувати вкладену в руку іграшку, тягне її до рота.

На 6-му тижні життя немовля у положенні лежачи на животі починає
підводити та тримати голову. У кінці 2-го місяця спирається ступнями на
поверхню, над якою його тримає дорослий.

У віці до 3 міс дитині призначають тільки рефлекторні вправи, які
виникають на підґрунті безумовних шкірних рефлексів і рефлексів
положення (згинання та розгинання пальців кінцівок). Пасивні рухи
повторюють 6 — 8 разів.

У віці від 3 до 6 міс дитина стежить поглядом за рухами іграшок у різних
напрямках, тягнеться до цікавих предметів і захоплює їх руками.
Розрізняє близьких та незнайомих людей. Спочатку, захоплюючи предмети,
робить багато зайвих рухів: рухаються руки, ноги, відкривається рот. У
подальшому реакція захоплювання вдосконалюється. Повертається зі спини
на бік, а потім і на живіт. Добре тримає голову.

У 4 —5 міс під час спілкування з дорослими починає усміхатися, жваво
рухатися та вимовляти звуки.

До 5 —6 міс сидить з підтримкою.

У віці 4 — 6 міс слід застосовувати комплекс рухів для удосконалення
роботи м’язів-згиначів та розгиначів. Після 6-го місяця життя активні
рухи дитини залежать від її бажання, але їх потрібно стимулювати
руховими і зоровими сигналами.

Від 6 до 9 міс дитина перевертається зі спини на живіт, із живота на
спину. Рухи рук контролює зором. У міру розвитку реакції рівноваги все
стійкішим стає положення сидячи. Сідає тим раніше, чим швидше оволодіє
умінням перевертатися зі спини на живіт.

У віці 7 — 8 міс починає повзати. Спочатку у повзанні беруть участь лише
руки. За їх допомогою дитина підтягується уперед, ноги лишаються
випростаними (повзання на животі). Пізніше починає повзати і за
допомогою ніг. У 8 міс стоїть, якщо її підтримувати за обидві руки, на
рівних ногах.

У 7 —9 міс вже може стояти біля бар’єра. Дитина оволодіває вмінням
розтуляти кисть і класти предмет. Знаходить очима названих членів сім’ї.
Вимагає до себе уваги.

Від 9 до 12 міс починає розрізняти все більшу кількість предметів. Під
час повзання тулуб утримує у горизонтальному положенні, голову високо
піднімає. З такого положення дитина намагається діставати той чи той
предмет. Вона повертається на живіт, спираючись на руку, сідає і,
нарешті, сильно відштовхнувшись від підлоги руками, встає. Поступово
починає ходити без сторонньої допомоги. Спочатку широко розставляє ноги.
Від перших спроб ходити без сторонньої допомоги до самостійного ходіння
минає 1—2 міс.

У 13—15 міс дитина впевнено самостійно ходить.

У віці від 10 до 12 міс комплекс вправ повинен бути спрямований на
формування правильного стояння і ходьби без опори (нахиляння та
випрямлення тулуба, присідання та вставання).

Перший рік життя — час найенергійнішого формування рухів дитини.

Починати лікувальну гімнастику треба з вправ, що грунтуються на
природжених рефлексах. Що раніше залучити дитину до виконання
гімнастики, то легше виховати її здоровою.

Проте гімнастика повинна не випереджати розвиток опорно-рухового апарату
дитини, а лише допомагати розвинути та закріпити основні фізіологічні
рухи, що виникають залежно від індивідуального фізичного розвитку
дитини. Розвиток дитини можуть гальмувати якісно та кількісно
неповноцінне харчування, різноманітні захворювання, вживання
медикаментів як вагітною, так і дитиною після народження.

Тому біологічний вік дитини часто не відповідає паспортному.

Призначаючи вправи, до яких дитина ще не готова, можна лише зашкодити
їй, загальмувати розвиток кістково-м’язово-зв’язкового апарату та
спровокувати виникнення певних захворювань і вад.

Лікувальні вправи для дітей грудного віку

Викладання дитини на живіт. Голову підняти, руки спираються на
передпліччя, стегна розвести в боки. Процедуру корисно робити перед
кожним годуванням, оскільки це тренує м’язи шиї та спини. Тривалість
вправи визначають індивідуально (починають з 5 — 10 с).

Розгинання хребта. Дитина лежить на боці. Однією рукою притримують її
ноги. Великим та вказівним пальцями другої руки легко проводять уздовж
хребта знизу догори (від крижів до шиї). У відповідь дитина прогинає
хребет.

Вправа для зміцнення м’язів живота. Підкладають долоні обох рук під
спину дитини, підтримуючи її голову. Дають малюку спертися стопами на
живіт того, хто виконує процедуру. Повільно підіймають руки майже до
вертикального положення, потім так само повільно опускають. Слід
стежити, щоб дитина не втратила опори.

Згинання та розгинання стоп. Утримують ногу дитини за гомілку. Кінчиком
великого пальця швидко натискають на підошву дитини біля основи пальців.
У відповідь на це подразнення дитина згинає стопу. Потім пальцем з
натиском проводять по зовнішньому краю стопи від мізинця до п’ятки.
Дитина рефлекторно розгинає пальці.

Повзання. Дитину кладуть на живіт, ноги зігнуті. Розводять коліна, стопи
з’єднують. Обережно, не торкаючись підошов, підкладають 4 пальці обох
рук під тильну поверхню стоп дитини. Після цього великими пальцями
одночасно торкаються підошов дитини. У відповідь дитина енергійно
відштовхується, розгинаючи ноги, і просувається вперед.

“Ходіння”. Дитину у вертикальному положенні підтримують під пахви
обличчям або спиною до себе і дають їй торкатися твердої поверхні. Це
подразнення зумовлює рефлекторні кроки. Дитину ведуть, переносячи вагу
тіла то на праву, то на ліву ногу.

Струшування рук. Дитину кладуть на спину, обхоплюють кисті і легенько
струшують обидві руки, трохи розводячи їх. Якщо дитина чинить опір
(внаслідок підвищеного тонусу м’язів-згиначів), то це означає, що вона
ще не готова до такої вправи. У такому разі роблять погладжування рук.

Похитування у позі “ембріона”. Дитина лежить на спині. її руки складають
на груди, підтягають зігнуті ноги до живота (розводячи коліна та
з’єднавши стопи), нахиляють голову до грудей. Руки і ноги підтримують
лівою рукою, а правою — голову під потилицею. У такій позі, що нагадує
положення ембріона, повільно похитують дитину у різних напрямках:
вперед-назад, праворуч-ліворуч, по колу (по 2 — 3 рази у кожен бік). Ця
вправа сприяє розвитку нервової системи та вестибулярного апарату, тому
її необхідно повторювати кілька разів на добу.

Похитування на м’ячі. Дитину кладуть животом на великий м’яч, широко
розводячи її коліна. Притримують малюка в ділянці спини. Похитують м’яч
у різних напрямках: вперед-назад, у різні боки та по колу. Розмах рухів
повинен бути невеликим, щоб дитина втрималася на м’ячі. Вправа сприяє
розслабленню та тренує вестибулярний апарат.

Поворот на живіт. Дитина лежить на спині. Вкладають вказівний палець
лівої руки у ліву долоню дитини, рештою пальців обхоплюють її кисть.
Правою рукою утримують обидві ноги за гомілки та, трохи розпрямляючи їх,
повертають таз дитини ліворуч. Після цього малюк самостійно повертає
голову та верхню частину тулуба у той самий бік. Малюка затримують у
положенні на боці, щоб він потренував м’язи шиї, утримуючи голову. Потім
виводять руку дитини трохи вперед, і дитина набуває положення лежачи на
животі. Під час виконання цього складного руху працюють всі м’язи тулуба
дитини.

Підведення голови і тулуба з положення на спині. Дають дитині обхопити
великі пальці рук, рештою притримують її кисті і випрямляють руки
дитини. Потім повільно та обережно кладуть дитину (краще на бік, щоб не
забити потилицю). Вправа сприяє зміцненню м’язів передньої поверхні шиї
та живота.

Повзання. Обхопивши ноги дитини у нижній частині гомілки, згинають та
розгинають їх па зразок плавальних рухів жаби. Після кількох пасивних
рухів притримують ноги малюка у положенні згинання з розведеними
стегнами та дають йому можливість самостійно відштовхнутися. Як наслідок
дитина просувається вперед. Потім знову згинають ноги, стимулюючи цим, а
також показом іграшки, нове відштовхування та самостійне повзання.

Схрещування рук на грудях. Дитина лежить на спині.У її долоні вкладають
великі пальці своїх рук. Руки дитини розводять, потім зводять їх,
перехрещуючи на грудях, і знову розводять. Темп рухів то прискорюють, то
сповільнюють. Повторюють вправу 6 — 8 разів.

Вправа для ніг. Одночасне згинання та розгинання ніг дитини виконують 4
— 6 разів. Поперемінне згинання та розгинання ніг роблять таким чином:
обхоплюють ноги дитини у ділянці гомілок. Потім поперемінно згинають та
розгинають ноги у різному темпі, імітуючи ходіння та біг.

Піднімання з положення на животі у вертикальне положення. Вкладають у
кисті дитини кільця, розводять руки дитини в боки, вгору до голови (до
рівня вух). Дитина піднімає голову, потім стає на коліна. Після чого,
спираючись на одну зігнуту ногу, встає на повний зріст.

Нахили. Дитина стоїть, притискуючись спиною до дорослого. Долонею лівої
руки притримують коліна дитини, запобігаючи згинанню ніг, долоню правої
руки кладуть на живіт (для підтримки тулуба). Дитина нахиляється. Вправа
тренує м’язи спини.

Присідання. Якщо дитина впевнено стоїть без опори, її беруть за руки та
спонукають присісти, розводячи коліна, а потім встати. У момент
вставання піднімають руки малюка догори, щоб він звівся на носки. Вправу
повторюють 4 — 6 разів.

Мал. 21. Вправа «Джміль»
Мал.22. Вправа «Журавлик»

Мал. 23. Вправа «Метелик»
Мал. 24. Вправа «Млин»

“Тачка” (ходіння на руках). Дитина лежить на животі. її піднімають у
горизонтальному положенні так, щоб вона спиралася на руки.

Попереду кладуть яскраву іграшку, і спонукають дитину переставляти руки,
наближаючись до неї. Вправу повторюють 2 — 3 рази. Ця вправа зміцнює всі
групи м’язів, що беруть участь у стоянні.

У дітей ясельного віку м’язова система розвинена погано. У дитини
насамперед розвиваються великі м’язи, м’язи рук розвиваються раніше, ніж
м’язи ніг. Індивідуальні заняття гімнастикою мають велике значення для
розвитку рухів у дітей цього віку.

На 2-му році життя дитина упевнено ходить, сідає, лягає та встає,
самостійно переходячи з положення лежачи в положення сидячи та стоячи,
переступає через невеликі перешкоди, залазить і злазить з невеликих
підвищень тощо. Б’є по м’ячу ногою і рукою. Точно захоплює та кидає
предмети. Активно грає з іграшками.

Протягом 3-го року життя цикл рухів, посильних дитині, зростає та
удосконалюється: діти бігають, стрибають, вилазять на перепони,
зістрибують з них, ходять по східцях, намагаються тримати рівновагу —
ходять по дошці та горизонтально покладеній на підлозі (землі) колоді. В
кінці 3-го року дитина виявляє чимало самостійності під час одягання та
роздягання, умивання, полоскання рота, прийому їжі, прибирання іграшок
тощо. Рухи стають все більше координованими.

Тонус м’язів-згиначів у дитини-дошкільника переважає над тонусом
розгиначів. Тому дитина часто перебуває в дещо “згорнутому” стані, з
сутулою спиною, зігнутими кінцівками, що нерідко призводить до порушення
постави. Дитина неекономно витрачає сили, діє з великою затратою
енергії. Під час виконання потрібних рухів спостерігаються зайві,
супровідні рухи.

Маленькі діти залюбки багато рухаються.

Нескладні та образні вправи за взірцем птахів, диких та свійських
тварин, риб вони виконують охочіше та довго пам’ятають.

Важливо, щоб комплекс вправ для дітей виконувався у формі гри. Наводимо
приклади деяких із них.

Вправи для дітей 2—5 років.

1. “Джміль” (мал. 21).

Вихідне положення (в.п.) — стійка ноги нарізно, руки до плечей. Нахил
уперед з почерговими коловими рухами плечима вперед та назад. Повторити
4 рази.

2. “Журавлик” (мал. 22).

В. п. — упор присівши. Розпрямитися, підвестися на носки, ліву ногу
зігнути, руки вперед догори, кисті розслаблені. Виконувати плавно. Те
саме з правою ногою. Повторити 4 рази.

3. “Метелик” (мал. 23).

В. п. — основна стійка (струнко). Плавно підняти руки по обидва боки,
опустити.

Мал. 28. Вправа “Колиска”

Зігнути ліву ногу уперед, нахилитися, руки в сторони, головою торкнутися
коліна. Те саме з правою ногою. Повторити 8 разів.

4. “Млин” (мал. 24).

В. п. — стійка ноги нарізно. Нахил уперед, руки в сторони, кисті в
кулак. Поворот тулуба праворуч, поворот тулуба ліворуч. Виконувати
швидко. Руки не згинати.

5. “Іван-покиван” (мал. 25).

В.и. — сидячи по-східному — стопа до стопи, обхопити їх
руками.Перекочування праворуч — ліворуч. Повторити 4 рази.

6. “Кошик” (мал. 26).

В. п. — лежачи на животі, ноги зігнути в колінах, руками взятися за
кісточки. Прогнутися, утримуючи таке положення. Повернутися у в. п.
Повторити 4 — 6 разів.

7. “Вітерець” (мал. 27).

Мал.30. Вправа «Жабка-стрибушка»

В.п. — на колінах, руки вгору. Нахилитися праворуч, нахилитися ліворуч,
нахилитися уперед, руки назад. Повернутися у в. п. Повторити 8 разів,
збільшуючи амплітуду рухів.

8. “Колиска” (мал.28). В.п. — сидячи, долоні на підлозі біля

стегон. Напружуючи м’язи живота, перекочуватися на спину. Повернутися у
в.п. Повторити 8 разів.

9. “Жабка” (мал. 29).

В.п. — упор, лежачи на стегнах, ноги нарізно. Прогнутися назад, зігнути
ноги у колінах, головою торкнутися стоп, утримуючи кілька секунд набуте
положення. Повторити 4 рази.

10. ” Жабка-стрибушка” (мал. 30).

В.п. — упор присівши, ноги нарізно, руки на підлозі біля п’яток з
внутрішнього боку. Поставити руки наперед і, спираючись на руки,
стрибком перейти у в.п. Повторити 4 рази.

Особливості рухів у дітей-дошкільників залежать від ступеня розвитку
кори головного мозку, де процеси збудження переважають над процесами
гальмування. Рухи дошкільника характеризуються неточністю, особливо у
віці 3 — 4 років.

Одним з провідних засобів, що сприяють розвитку рухів усіх систем та
окремих органів, а також вольових якостей дитини, є гра. Рухливі ігри
слід проводити щоденно, головним чином на свіжому повітрі будь-якої пори
року. Влітку ігри краще проводити у другій половині дня, у прохолодні
дні фу можна проводити в різний час. Між прийомом їжі та фою повинна
бути перерва не менша ніж 30 хв.

Ранкову гімнастику треба проводити щоденно до сніданку. Тривалість
заняття гімнастикою — 3 —5 хв. Ранкова гімнастика підвищує обмін
речовин, зміцнює м’язову систему, сприяє виробленню правильної постави.
Проводячи ранкову гімнастику, слід поступово підвищувати навантаження,
вибірково впливати на м’язи-розгиначі для вироблення правильної постави,
стежити за повноцінністю носового дихання, домагатися точності під час
виконання вправ.

Сприяють розвитку та зміцненню серцево-судинної, дихальної, м’язової та
нервової систем, поліпшують обмін речовин катання на санчатах, ходьба на
лижах, біг на ковзанах. Дошкільників можна лише навчати ходінню на
лижах, але в жодному разі не тренувати на швидкість або дальність
пересування.

Ковзани рекомендують з 6 — 7-річного віку, тобто тоді, коли кістковий,
зв’язковий та м’язовий апарати досягли певного розвитку та
забезпечується можливість для ноги на зменшеній і підвищеній опорі
витримувати масу тіла. Тривалість бігу на ковзанах не повинна
перевищувати 10—15 хв за температури повітря, що не нижча ніж —12 °С, та
незначного вітру.

Прогулянки та екскурсії привчають дітей до ходіння на відстань, вчать
долати перешкоди, що зустрічаються на шляху (струмки, пагорби тощо).
Тривалість прогулянки не повинна перевищувати 40 хв.

У шкільному віці відбувається збільшення м’язової сили, особливо у
період статевого дозрівання. Гормони статевих залоз впливають на
загальний розвиток дитини, зокрема на ріст м’язів скелета та серця.

Особливості розвитку серцево-судинної системи у період статевого
дозрівання часто зумовлюють у підлітків функціональні шуми. Одним з
ефективних засобів зміцнення та розвитку серця є фізичні вправи.

Велике гігієнічне значення має носове дихання. Воно сприяє зігріванню,
очищенню та зволоженню повітря, що надходить до легень, поглиблює
дихання та запобігає виникненню інфекційних і простудних захворювань.
Особливу роль у зміцненні та розвитку дихальної системи відіграють
фізичні вправи динамічного характеру за умови систематичного їх
проведення на свіжому повітрі. До них належать спортивні іфи, ходіння на
лижах, біг на ковзанах, легка атлетика, плавання, які рекомендують дітям
згідно з віковими та статевими особливостями.

Вправи для дітей 7—10 років (1—4-й клас).

1. В.п. — лежачи на животі. Дихання рівномірне. Виконувати 20 с.

2. В.п. — лежачи на животі, й руках гімнастична палиця. Рухи руками з
палицею (різні). Під час піднімання палиці — вдих, опускання — видих.
Повторити 4 — 6 разів.

3. В.п. — сидячи. Руками спертися на підлогу, ноги прямі. Піднімання
ніг (почергово правої, лівої і обох разом). Повторити 4 — 6 разів.

4. В.п. — сидячи “по-турецькому”, руки на поясі. Встати і сісти кілька
разів, не допомагаючи собі руками. Повторити 3 — 5 разів.

5. В.п. — лежачи на спині, витягнути шию якомога далі. Спираючись
потилицею на підлогу і піднімаючи підборіддя, намагатися просунутися
уперед, як “гусінь”. Повторити 3 — 4 рази.

6. Імітація рухів на ковзанах, руки за спину. Повторити 5 — 6 разів.

7. Спуститися з гімнастичної стінки за допомогою рук і ніг. Стежити за
тим, щоб одночасно робили рухи різнойменні рука і нога. Повторити 3 — 4
рази.

8. Лежачи на животі, кидання в ціль м’ячами (збивати булави маленькими
м’ячами). Повторити 3 — 4 рази.

9. З положення лежачи на спині сідати і знову лягати (з допомогою і без
допомоги рук). Повторити 4 — 6 разів.

10. Лежачи на животі, імітувати плавання (імітація кроля і браса
руками). Повторити 4 — 6 разів.

11. Ходьба уздовж смуги, накресленої на підлозі.

Дітям старшого віку корисні складніші вправи, під час виконання яких
одночасно із скороченням одних м’язових груп відбувається розслаблення
інших (напруження, вигинання). Застосовують вправи з напруженим
вигинанням із положення сидячи, напруженим вигинанням хребта із
положення лежачи на животі, проповзування під лавою тощо.

Для координації рухів призначають вправи на переступання через низку
перешкод, ходіння по лаві, ходіння по доріжці, накладній дошці, по
гімнастичній лавці. Для боротьби з плоскостопістю призначають ходьбу по
ребристій дошці, качання гімнастичної палиці по підлозі.

Рекомендують лазіння, повзання, наприклад, залізти на драбину заввишки 1
м, злізти з неї приставним або почерговим кроком.

Використовують метання: прокочування м’ячів уперед, кидання їх донизу,
вперед, кидання м’яча правою та лівою руками, ловіння м’яча, кидання
м’яча вперед двома руками.

Виконують стрибки: підстрибування на двох ногах на місці та з невеликим
просуванням; зіскакування з предметів заввишки 10 — 40 см. Стрибки з
місця на двох ногах якомога далі.

Рекомендують вправи на попадання в ціль (лежачи на животі, збивати
булави маленькими м’ячами); вправи з палицею (підняти її за голову, на
лопатки і назад).

Вправи для дітей 11—14 років (5—8-й клас).

1. Тривала стійка “струнко”.

2. Ходьба крадькома на носках малими і великими кроками.

3. Біг стрибками на носках.

4. В.п.—основна стійка. Випади вперед почергово правою і лівою ногами з
почерговим підніманням угору однієї витягнутої руки і відведенням назад
другої. Повторити 6 —8 разів.

5. В.п. — о.с. Піднімаючи руки перед собою вгору, — вдих, опускаючи
через сторони вниз, — видих. Повторити 6—10 разів.

6 . В.п. — о. с. Нахили тулуба вправо, вліво, вперед, прогинаючи спину.

7. В.п. — сидячи на гімнастичній лаві впоперек, руки на поясі. Нахили
тулуба праворуч, ліворуч. Повторити 6 — 8 разів.

8. В.п. — сидячи на гімнастичній лаві, спиратися на неї руками позаду
тулуба. Підняти таз, груди і голову. Повторити 5 — 8 разів.

9. В.п. — ноги нарізно, руки в сторони. Праву руку — догори, ліву —
донизу, дістати різнойменні лопатки. Повернутися у в.п. Дихання
рівномірне. Повторити 6 — 8 разів.

10. В.п. — лежачи на спині, руки вздовж тіла. Підняти ноги і випрямити
тіло, стійка на лопатках. Повернутися у в.п. Повторити 4 — 6 разів.

11. В.п. — сидячи на п’ятах, нахилитися вперед, руки вперед, долоні на
підлогу. Розгинаючи ноги і спираючись на руки, упор лежачи на стегнах, —
вдих, повернутися у в.п. — видих. Повторити 4 — 6 разів.

Після виконання наведених вправ зробити вправи на розслаблення.

Вправи для ранкової гімнастики, які сприяють загальному розвитку.

1. Стійка ноги широко розставлені, ступні паралельні.

2. Ходьба на місці на носках, високо піднімаючи зігнуту ногу,
зберігаючи пряме положення тулуба. Дихання рівномірне.

Тривалість 30 — 40 с.

3. Стійка ноги нарізно, руки в сторони. Праву руку — догори, ліву —
донизу, дістати різнойменні лопатки, повернутися у в.п.

4. Сидячи на підлозі, нахилитися уперед, руками торкнутися носків.

5. Стоячи на колінах, сідати на п’яти та підніматися.

6. Лежачи на животі, піднімати ноги та руки.

7. Нахили вперед та в сторони.

8. Присідання.

9. Почергове згинання та розгинання ніг, сидячи на підлозі.

10. Почергове згинання, піднімання та опускання ніг, лежачи на спині.

11. Сидячи, піднімати та опускати руки, повертатися праворуч та
ліворуч, нахилятися вперед та випрямлятися.

Музика дивовижно впливає на психіку людини. Вона здатна і розвеселити, і
засмутити. Такий вплив музики люди помітили здавна. У Давній Греції за
допомогою музики вояків готували до бою. Видатний російський полководець
О.В.Суворов уперше запровадив в армії полкові оркестри. Найбільше
збуджує емоції людини ритмічна музика. Під ЇЇ впливом активізуються
фізіологічні та психічні функції організму: змінюється частота серцевих
скорочень, підвищуються тонус кровоносних судин, обмін речовин,
активність органів чуття. Внаслідок цього загострюється сприйняття
навколишнього світу, підвищується настрій, зростає працездатність. Це, в
свою чергу, створює умови для кращого опанування ритму музики.

Плавним мелодіям відповідають плавні рухи, уривчастим звукам —
уривчасті, різкі рухи.

Під час плавної музики рухи стають економнішими, виконуються
автоматично, усуваються зайві рухи. Розслаблення та напруження
чергуються найоптимальніше.

У дошкільному та молодшому шкільному віці головну увагу слід приділяти
узгодженню рухів, відчуттю ритму, сприяти виробленню звички виконувати
вправи під музику та домагатися вільного виконання рухів.

Треба привчати дитину рухатися розкуто, фантазувати, творчо відповідати
рухами на музику. Під час гри з дитиною можна спрямувати її уяву у
потрібному напрямку.

Навіть вправи для дихання можна проводити у формі гри: “гасити свічки”,
“зігрівати руки, що змерзли на морозі,” “продувати прогалинки у
замерзлому вікні” тощо.

У шкільному віці рекомендують вправи, що розвивають спритність,
гнучкість, пластичність рухів. Хлопцям рекомендують вправи для розвитку
сили, витривалості, координації рухів, які проводять під відповідну
музику.

Для багатьох ідеалом жіночої краси є Мадонна Бенуа Леонардо да Вінчі .
Образ Мадонни дає уявлення про фізично та духовно гармонійну жінку.
Граціозність — втілення жіночої краси. Уміння легко та вишукано
рухатися, стрункість та пластичність постави роблять дівчину
привабливою.

Дівчатам корисні вправи для розвитку легкості та пластичності рухів. їм
потрібні також вправи для зміцнення черевних м’язів, які перешкоджають
відкладанню жиру та розтягненню стінок живота, вправи, які зміцнюють
м’язи тазового дна, поліпшують кровообіг у ділянці таза, залучають до
роботи м’язи, що оточують кульшові суглоби (біг, ходьба широким кроком,
колові рухи ніг, присідання, піднімання тіла з положення лежачи на
спині, сидячи, спираючись на руки тощо).

Дівчатам доцільно включати в комплекс вправи з гумовими або тенісними
м’ячами, гімнастичною палицею, скакалкою. Особливо треба виділити вправи
зі скакалкою. У багатьох випадках скакалку можна вважати ідеальним
засобом тренування в домашніх умовах. Вона дає не лише такий ефект, як,
наприклад, біг на місці, але й навантаження для м’язів рук, усієї
верхньої частини тіла. Це допомагає поліпшити зовнішність дівчини,
надати виразності її фігурі.

Мал. 31. Вправи для тренування м’язів шиї та плечового пояса

Мал. 32. Вправи для тренування м’язів рук та грудної клітки

Стрибки зі скакалкою сприятливо впливають на органи кровообігу та
дихання, вони є чудовим засобом зміцнення суглобів та м’язів ніг. За
своїм характером найбільш відповідає рухам із скакалкою музика польки та
галопу.

Вправи з гімнастичними палицями — ефективний засіб розвитку м’язів
плечового пояса, тулуба, ніг, виправлення постави.

Вправи з м’ячем розвивають координацію, спритність, точність рухів.
Помірна швидкість пересовування м’яча додає рухам плавності. Для
ефективнішого впливу на м’язи та суглоби використовують набивні м’ячі
масою 1 кг.

Обруч можна крутити, кидати, виконувати ним махи різної амплітуди,
стрибати у нього та через нього. Вправи з обручем поєднують з будь-якими
рухами тіла. Це один з найцінніших засобів розвитку координації. Вправи
з обручем цікаві і захоплюючі.

За допомогою перелічених вправ удосконалюються зорові, шкірні, рухові
аналізатори, розвивається уміння кидати, ловити, тримати предмети та
надавати їм різного положення у просторі. Це поліпшує роботу органів
руху, зокрема кистей.

Для виховання пластичності необхідно навчитися повністю розслаблювати
м’язи, а в подальшому — швидко переходити зі стану напруження до стану
розслаблення.

Вправи для тренування м’язів шиї та плечового пояса (мал. 31).

Виконувати вправи з піднятою головою, витягнутою шиєю та дещо підведеним
підборіддям. Таке відчуття повинно залишатися протягом усього дня.
Регулярне виконання запропонованих вправ зробить шию рухливою, м’язи —
пружними, зніме біль у плечах.

Вправи для тренування м’язів рук та грудної клітки (мал. 32).

Вправи зміцнюють м’язи рук та грудної клітки, збільшують рухливість
плечових суглобів та грудного відділу хребта, сприяють формуванню
правильної постави та гарної форми грудей.

Вправи для тренування м’язів кисті та пальців рук поліпшують в них
кровообіг, запобігають відкладанню солей, роблять кисті гнучкими.

Мал. 33. Вправи для тренування м’язів стегна та тазового пояса

Вправи для тренування м’язів стегна та тазового пояса (мал. 33).

Вправи зміцнюють м’язи тазового пояса та запобігають опущенню матки,
порушенням менструального циклу та запальним процесам. Виконувати їх
треба у спокійному темпі, оберігатися від різких рухів, удару.

Вправи для тренування м’язів живота (мал. 34).

Зміцнювати м’язи живота треба регулярно. Добре розвинутий черевний прес
притримує органи черевної порожнини у правильному положенні, що створює
сприятливі умови для їх функціонування. Міцні м’язи, підтягнутий живіт
роблять фігуру стрункою та красивою.

Вправи для тренування м’язів спини (мал. 35).

Міцні м’язи спини утримують хребет у вертикальному положенні та
запобігають сутулості. Від гнучкості хребта залежать здоров’я, краса та
молодість, оскільки найважливіші внутрішні органи іннервуються нервами
спинного мозку. Від стану м’язів спини залежать постава та хода.

Мал. 33 (закінчення). Вправи для тренування м’язів стегна та тазового
пояса

Вправи для тренування м’язів гомілок та стоп (мал. 36).

Вправи зміцнюють м’язи ніг, допомагають підтримувати рухливість у
суглобах, роблять ходу впевненою, пружинистою та легкою.

Вправи для вироблення гнучкості (мал. 37).

Вправи на гнучкість зміцнюють весь організм, розвивають координацію
рухів, силу і пружність м’язів, зміцнюють серцево-судинну, дихальну та
інші системи, підвищують опірність організму до захворювань.

Включають також танцювальні та стрибкові вправи, які краще проводити під
музику. Чіткий ритм знайомої танцювальної мелодії підказуватиме, як
краще рухатися та надати рухам емоційного забарвлення.

Уявлення щодо чоловічої краси завжди пов’язувалися з фізичною та
духовною силою. У давньогрецькій міфології уявлення про прекрасне у
чоловіка знайшло своє відображення у переказах про Прометея, що викрав
вогонь у богів і передав його людям. За це мстиві боги прикували його до
найвищої скелі й прирекли на довічні муки. Проте страждання не зломили
гордого духу Прометея. Він виявився переможцем. Отже, чоловіча краса
передусім асоціюється з мужністю.

За допомогою вправ можна домогтися різнобічного тренувального ефекту.
Якщо вони виконуються у помірному темпі, з великим напруженням м’язів,
то розвивається насамперед сила. Такі вправи називають силовими.
Виховання сили починають із зміцнення всіх м’язів та зв’язкового
апарату. Спочатку призначають вправи з різними неважкими предметами
(гантелі, гирі, мішечки з піском тощо). До силових вправ належать
присідання з обтяженнями, згинання та розгинання рук з опорою лежачи.

Мал. 34. Вправи для зміцнення м’язів живота

Під час виконання вправ з гантелями треба стежити за диханням, не
затримувати його, в кінці розслаблюючи м’язи. Оптимальна маса гантелей —
1 кг. З гантелями рекомендують робити повороти, нахили, обертання
руками, випади, присідання, розведення та зведення, піднімання та
опускання рук тощо (мал. 38).

Якщо вправи виконують у полегшених умовах у швидкому темпі, то
насамперед розвивається швидкість. Такі вправи називають швидкісними. Це
максимально можливі швидкі рухи рукою або ногою, вправи, пов’язані з
реагуванням на звуковий або інший сигнал.

Багато вправ, наприклад стрибки, виконують швидко з одночасним силовим
навантаженням м’язів. Вони розвивають здатність швидко виконувати рухи,
незважаючи на значний опір.

Вправи на спритність включають одночасні рухи різними частинами тіла, що
виконуються у різних площинах та у кількох напрямках. З їх допомогою
розвиваються “рухова пам’ять”, здатність швидко запам’ятовувати та
правильно відтворювати не лише прості, але й складні рухи, особливо у
супроводі музики.

Вправи для розвитку гнучкості, рухливості суглобів, на розтягування слід
виконувати щоденно. Це згинання-розгинання, нахили, обертання, статичні
напруження у фіксованій позі (вигинання, тривале утримування ніг під
прямим кутом).

Гнучкість — це здатність виконувати рухи з великою амплітудою. Ступінь
розвитку гнучкості залежить від еластичності м’язів, зв’язок, сухожилок
та форми суглобової поверхні. Має значення і тонус м’язів. У разі
підвищеного тонусу зв’язки та м’язи завжди дещо вкорочені, тобто
недостатньо розслаблені, і під час спроби рухатися погано розтягуються.
Що більше розтягнутий м’яз, то він сильніший і швидше виконує рухи.

Гнучкість тісно пов’язана із швидкісними якостями і силою. Гнучкість
треба розвивати постійно. Найкраще – у дітей молодшого віку і аж до
підліткового.

Для розвитку гнучкості виконують невелику кількість вправ, проте їх
треба часто повторювати. Між вправами на гнучкість слід виконувати
вправи на розслаблення (мал. 39).

Для розвитку гнучкості рекомендують нахили вперед з випрямленими ногами
у положенні стоячи та сидячи; розтягування у кульшових та колінних
суглобах у положенні випаду та шпагату; нахили назад, махи ногами у
різних напрямках. Корисні міст з положення лежачи або стоячи, колові
рухи тазом за умови нерухомого положення плечей, колові рухи тулубом
(голова між піднятими угору руками); прогинання в положенні лежачи,
захоплюючи руками однойменні ступні; стоячи спиною до стіни у кроці від
неї, прогинання, спираючись руками на стіну; стоячи на колінах,
прогинання та доторкання головою підлоги.

Мал. 35. Вправи для тренування м’язів спини

Витривалість — це здатність організму не втомлюватися під час тривалого
виконання фізичних вправ або роботи. Вона залежить від досконалості
оволодіння технікою виконання вправ, уміння виконувати їх без зайвих
енергетичних витрат, а також від рівня розвитку швидкості, сили,
вольових якостей.

Витривалість удосконалюють у процесі виконання ранкової гімнастики,
плавання, ходіння по пересіченій місцевості, катання на велосипеді,
лижах, ковзання, гри у баскетбол, ручний м’яч, футбол, хокей.

Юнакам для зміцнення черевних м’язів корисні: почергове або одночасне
піднімання ніг з положення лежачи на спині або сидячи на підлозі; махи
ногами з положення лежачи на боці; колові рухи ногами в цих положеннях
та інші вправи силового характеру.

Мал. 36. Вправи для тренування м’язів гомілок і стоп

Для зміцнення м’язів спини рекомендують прогинання у положенні лежачи на
животі з розведенням (або без) ніг, почергове їх піднімання.

Кожне заняття повинно проводитися інтенсивно, проте перенапруження
шкідливе. Тому ускладнювати комплекси вправ та підвищувати навантаження
треба поступово, лише за такої умови вони принесуть користь.

Щоб зняти втому, основні вправи чергують з ходінням, дихальними та
спеціальними вправами для розслаблення м’язів.

Характер вправ, ступінь їх складності, кількість і дозування повинні
відповідати віку дітей та їх фізичному розвитку. За будь-яких умов
оздоровча цінність вправ залежить від того, як правильно їх виконують.

Велике значення для правильного розвитку дитини має зміцнення всього
організму. Слід вдаватися до комплексного загартовування повітрям, водою
і сонцем. Такий комплекс стане ще ефективнішим, якщо здійснюватиметься у
процесі виконання фізичних вправ або у поєднанні з ними.

ЗАГАРТОВУВАННЯ ДИТИНИ

Загартовування — один з важливих методів збереження здоров’я дітей. Його
проводять з метою пристосування організму до різноманітних впливів
зовнішнього середовища.

Підґрунтям загартовування є принцип тренування нервових закінчень та
кровоносних судин шкіри, слизових оболонок і через них — кровоносних
судин та нервової системи.

Загартовування передбачає використання водних процедур, сонячних та
повітряних ванн у поєднанні із заняттями фізкультурою. Призначаючи ці
процедури, необхідно враховувати вік дитини, стан її здоров’я,
перенесені раніше захворювання.

Правильно загартовувати дитину — означає правильно Її виховувати.

Загартовування треба починати з раннього віку та продовжувати
систематично, безперервно протягом багатьох років, усього життя.

Методи загартовування залежать від індивідуальних особливостей дитини,
проте всі повинні виконувати такі правила:

уникати сильних подразників — тривалої дії холодної води, надто низької
температури повітря, перегрівання на сонці;

поступово та рівномірно підсилювати дію загартовувальних чинників.

Для грудної дитини свіже та прохолодне повітря можна вважати одним з
основних чинників, що стимулюють рухову активність, підвищують тонус
м’язів та захисні сили організму, збуджують апетит. Під час перебування
малюка в кімнаті з температурою повітря 25 °С та вищою протягом тижнів,
місяців різко знижуються його пристосувальні реакції. У такому разі
навіть незначні охолодження або протяг здатні спричинити у дитини
захворювання.

Повітряні ванни грудним дітям рекомендують починати з викладання їх
оголеними на живіт. Тривалість процедури — спочатку 1 хв. Поступово ЇЇ
збільшують таким чином, що до кінця грудного періоду вона може становити
до 30 хв.

З 1-го місяця життя дитини рекомендують ванни з поступовим зниженням
температури води. Починати треба з температури 36 °С, поступово знижуючи
ЇЇ на 1 °С за тиждень, довести до 33 — 32 °С. Тривалість ванни 5 — 7 хв.
Після ванни дитину обливають водою, температура якої повинна бути на 1—2
°С нижча, ніж води у ванні.

Найбільш м’яка процедура — обтирання. Обтирання рекомендують робити
дітям, починаючи з двомісячного віку. Спочатку протягом 1—2 тиж шкіру
дитини розтирають сухою м’якою вовняною тканиною, щоб вона трохи
порожевіла. Після цього переходять до вологих обтирань тканиною,
змоченою водою температури 38 — 40 °С. Обтирання проводять у напрямку
від периферії до центру. Обтирають шию, потім груди, руки, ноги, живіт,
спину. Всі рухи роблять у напрямку до пупка, а на спині — до хребта.
Протягом однієї процедури треба обтерти тіло дитини 2 — 3 рази. Після
закінчення обтирання слід розтерти шкіру сухим рушником до появи
приємного тепла. Тривалість процедури спочатку становить 1 —2 хв,
пізніше — до 3 —5 хв. Початкова температура води — 38 —40 °С, у
подальшому її знижують до 26 — 24 °С, а дітям 12-14 років – до 20-18 °С.

Дітям молодшого віку більше подобається обтирання грубим рушником,
змоченим в досить гарячій воді (38 — 40 °С). Неодмінною умовою
проведення процедури повинно бути збереження у ванній кімнаті
прохолодної температури повітря, аби дитина відчула контраст температур,
але без протягів. Під час проведення процедури дитину можна поставити у
таз з теплою водою.

До кінця 1-го року життя дитини до загартовуючих процедур додають
обливання. Обливання — інтенсивніша процедура. Починають його водою
температури 36 — 34 °С, поступово знижуючи її під час наступних процедур
до 24 — 22 °С. Загальне обливання краще проводити після повітряної
ванни. Тривалість обливання — від 30 с до 2 хв. Обливати можна з глечика
теплої пори року на повітрі, в холодну погоду — у ванні. Треба стежити,
щоб вода рівномірно лилася по всьому тілу. Після закінчення процедури
дитину слід обтерти до почервоніння шкіри. Перед процедурою тіло повинно
бути сухим, теплим, але не спітнілим.

Вплив душу на організм сильніший, ніж обливання. Спочатку використовують
воду температури 36 —37 °С, потім-температуру води знижують, як і під
час обтирання та обливання. Тривалість процедури спочатку становить 0,5
— 1 хв, через 3 — 4 тиж — до 2 хв.

Інтенсивніше діє контрастний душ, який є добрим засобом для тренування
серцево-судинної та нервової систем, а також механізмів терморегуляції,
підвищення несприйнятливості до інфекцій.

Дитину спочатку ставлять під душ за температури води 38—39 °С на 1—2 хв,
потім збільшують напір холодної води, знижуючи температуру води в душі
до 24 — 22 °С (0,5 хв). Проводять 2—3 такі зміни. Вранці для
стимулювання нервової системи процедуру закінчують прохолодною водою.
Увечері для зняття збудження та кращого засинання процедуру закінчують
гарячою водою. Не слід намагатися знизити температуру води нижче ніж до
20 —18 °С, тому що це призведе до перезбуджен-ня нервової системи,
посилення діяльності надниркових залоз та виділення ними гормонів,
різкої активізації захисно-пристосувальних реакцій, а за умови тривалого
та систематичного застосування — до зриву адаптації (процесу
пристосування організму до умов, що змінюються).

Хорошими засобами для загартовування дітей є “ходіння по воді” протягом
2 — 5 хв, а також гра з водою (місцева ручна ванна). Початкова
температура води повинна бути 28 °С, поступово її знижують до кімнатної.

Відомо, що охолодження стоп може зумовити виразну рефлекторну реакцію з
боку судин слизової оболонки верхніх дихальних шляхів, що призводить до
послаблення її захисної функції. Як наслідок мікроорганізми, що завжди
заселяють слизову оболонку носа, зіва і верхніх дихальних шляхів,
починають посилено розмножуватися, виділяючи отруйні продукти обміну.
Напевно, так і виникає простуда у разі переохолодження ніг. Місцеве
загартовування стоп, носоглотки робить їх менш чутливими до охолодження,
що допомагає уникнути цілої низки захворювань. Обмивання стоп слід
робити щоденно, краще перед сном. Початкова температура води становить
20 °С, для дітей молодшого віку — 25 °С. Тривалість процедури — 10 — 20
с. Поступово температуру води знижують, а з часом користуються водою
з-під крана. Привчивши дитину до таких процедур, обережно збільшують їх
тривалість до 0,5 хв, а потім переходять до ножних ванн.

Приймаючи ножні ванни, необхідно безперервно переступати з ноги на ногу.
Це активізує кровообіг у судинах, підвищує загартовувальний ефект.

Можна використовувати контрастні ванни. Для цієї процедури готують два
тази. В одному — вода температури 37 °С, в іншому — 20 °С. Спочатку
тримають ноги у теплій воді (30 с), потім — у холодній (15 с). Після 2 —
3 таких змін ноги слід інтенсивно розтерти рушником до почервоніння. У
подальшому температуру теплої води поступово підвищують до 42 °С, а
холодної знижують до 15 °С.

Дітям молодшого віку та ослабленим краще починати з обтирання стоп трохи
віджатою губкою або рушником, дотримуючи при цьому поступовості у
зниженні температури води.

Полоскання горла холодною водою — також досить ефективна процедура
місцевого загартовування. її можна виконувати вранці під час умивання та
ввечері перед сном. Починати полоскання слід водою температури 25 — 27
°С, знижуючи її щотижня на 1 °С. У подальшому можна полоскати горло
водою із-під крана. Дія процедури посилиться, якщо у склянці води
розчинити 1 десертну ложку кухонної або морської солі.

Найефективнішою формою загартовування є купання в річці, озері, морі.
Тут все діє в комплексі — і свіже повітря, і сонце, і вода, й рухові
вправи (плавання, пірнання).

Купання головним чином відіграють роль оздоровчого засобу, проте у
деяких випадках використовуються і як лікувальна процедура. Повторювані,
правильно проведені, дозовані купання сприяють активізації обміну
речовин, фагоцитозу, тренуванню механізмів терморегуляції, діяльності
серцево-судинної й нейрогуморальної систем. Підвищується витривалість
організму до мінливих чинників навколишнього середовища.

Особливо корисні морські купання. Солі, що містяться у морській воді,
стимулюють рефлекторні реакції. Дитина вдихає морське повітря, збагачене
озоном. Морські хвилі роблять своєрідний масаж тіла. У ослаблених дітей
необхідно проводити попередню підготовку до морських купань у вигляді
обтирання, обливання тіла морською водою, поступово знижуючи її
температуру. Купання слід починати після відпочинку у затінку.

Морські купання використовують для лікування рахіту, золотухи, у дітей
із зниженим обміном речовин. Вони протипоказані у разі недостатності
кровообігу, недокрів’я, гострих запальних захворювань.

Переохолодження під час купання зумовлює погіршення самопочуття —
виникає відчуття в’ялості, з’являється головний біль, може бути
простуда.

Купання рекомендують дітям віком понад 2 роки за температури води, що не
нижча ніж 23 °С, а повітря — 25 °С. Тривалість купання спочатку
становить 0,5 — 2 хв, поступово її збільшують до 20 хв. Купатися треба
не раніше, ніж через 2 год після прийому їжі.

Чудовою процедурою для дітей є плавання в басейні, особливо прохолодної
пори року. Дуже корисні купання у відкритих та закритих басейнах з
підігрітою до 24 — 26 °С морською водою.

Басейни використовують для гідрокінезіотерапії, включаючи в комплекс
терапії лікувальне плавання.

Плавання сприяє росту дитини та її пропорційному розвитку. Горизонтальне
положення тіла під час плавання сприяє рівномірному переміщенню крові по
судинах, що важливо для функціонування серцево-судинної системи.
Безперервне чергування напруження і розслаблення створює умови для
розвитку кістково-м’язової системи. Додаткова витрата зусилля на
подолання опору води розвиває дихальний апарат та збільшує життєву
ємкість легень.

У дітей, схильних до ожиріння, під впливом м’язового навантаження
поживні речовини не накопичуються у жировому депо, а перетворюються на
енергію.

Під час плавання вода обмиває все тіло та очищає шкіру від продуктів
виділення. Шкіра стає чистою, еластичною, гладенькою.

Фахівці вважають, що оптимальним віком для навчання дитини плаванню є 5
—7 років. Навчати пізніше важче. А прищеплювати дитині любов до води
необхідно з раннього віку.

Дуже корисне ходіння босоніж. Привчати до нього дитину треба поступово.
Спочатку тривалість ходіння босоніж не повинна перевищувати 30 — 40 хв
на день. Поступово її збільшують, поєднуючи з ігровими вправами,
гімнастикою. Особливо корисно ходити по дрібних камінцях на березі моря,
річки.

Повітряна ванна має м’якшу дію, ніж водні процедури. Повітряні ванни
легко переносять навіть ослаблені та хворі діти. Дія повітряних ванн
залежить від їх тривалості, температури повітря та площі оголеної
поверхні тіла. Приймати повітряні ванни рекомендують на свіжому повітрі,
бажано на березі річки або озера, серед зелених насаджень, де немає
сильного вітру. Рекомендують починати за температури, що не нижча ніж 21
°С. Тривалість першої процедури — 5 хв, щоденно її збільшують, доводячи
до 2 год. Теплі повітряні ванни не обмежуються у часі, бо виявляють
слабкий вплив.

Важко переоцінити користь сонця для здоров’я дитини. Воно стимулює
процеси обміну речовин, сприяє зміцненню нервової, серцево-судинної
систем, підвищує витривалість до інфекцій.

Прямі сонячні промені згубно діють на мікроорганізми. Невеликі еритемні
дози (від них шкіра трохи червоніє) змінюють процеси обміну в шкірі,
стимулюють місцеві захисні імунні механізми. Ця властивість сонячного
опромінення широко використовується для лікування деяких захворювань
шкіри та слизових оболонок. Під впливом ультрафіолетових променів
сонячного спектру в шкірі утворюється вітамін О. Цей вітамін запобігає
розвитку рахіту у дітей або використовується для його лікування,
нормалізує співвідношення фосфору та кальцію в крові, сприяє зміцненню
кісток.

Початкова тривалість сонячної ванни — 5 хв. Щодня її можна збільшувати
на 1—2 хв. Для початку дітям достатньо побути у затінку — тут діє
розсіяне сонячне опромінення. Після цього можна позагоряти 3 — 5 хв і
знову перейти у затінок. Таким чином, комбінуючи повітряні та сонячні
ванни, діти звикатимуть до ультрафіолетового опромінення. Місцем, де не
буває сонячних опіків і синтезується вітамін Е), є шкіра долонь та стоп.
Для захисту очей треба користуватися темними окулярами. На голову слід
надягти білу шапочку.

Надмірне сонячне опромінення шкідливе для волосся. Окрім того, тривале
перебування під прямими сонячними променями може призвести до сонячного
удару. Найкращий час для сонячних ванн улітку — від 8-ї до 10-ї та після
18-ї години, навесні та восени — з 11-ї до 14-ї години.

Прогулянки на свіжому повітрі — також ефективний засіб загартовування
дітей. Дитина потребує максимально тривалого перебування на свіжому
повітрі. Для прогулянки одягати дитину треба відповідно до температури
повітря, вологості, сили вітру, пам’ятаючи, що за умови однакової
температури вологе повітря охолоджує більше, ніж сухе, а вітер посилює
дію повітря. Під час прогулянки не слід закривати дитині ніс та рот.
Одяг повинен бути теплим, але в той же час легким, не утруднювати рухів.
Не слід припиняти прогулянки під час хвороби дитини, якщо лікар їх не
відмінив. Свіже повітря — добрий помічник у боротьбі з інфекцією.

Слово “баня” походить від латинського “бальнеум”, що означає “вигнати
хворобу, біль, смуток”. Отже, основними у банній процедурі вважалися
насамперед її цілющі, оздоровчі властивості.

Банний жар — ефективний засіб стимулювання серцевої діяльності,
активізації кровообігу; він поліпшує кровопостачання не лише шкіри, але
й м’язів, суглобів, спинного та головного мозку, легень, усіх органів.
Під час потіння посилюється виділення з організму продуктів обміну,
шлаків, отруйних речовин. Щедрий жар прочищає пори, видаляє бруд та
змертвілі клітини шкіри. Сприяючи поліпшенню обміну речовин, банні
процедури немов оновлюють організм, загартовуючи його. Вони ефективні і
для лікування багатьох захворювань, зокрема грипу та простуди.

Чудовим лікувальним та профілактичним засобом для дітей є постільні
парові ванни, після яких необхідно провести охолоджувальну процедуру
(обмивання, обтирання). Зміна короткочасного впливу пари та охолодження
— своєрідна гімнастика судин, органів дихання, потовиділення, що
загартовує організм, робить його витривалішим до хвороб, здатним легше
переносити коливання погоди.

Загартовувальні процедури найефективніші на тлі правильного
загальнооздоровчого режиму, повноцінного харчування.

Загартовування ослаблених дітей треба проводити обережно, за порадою
лікаря.

Розділ 6. Особливості раннього дитячого віку та догляд за грудною
дитиною

Тривалість грудного періоду умовно визначається терміном годування
дитини грудним молоком. У більшості дітей він закінчується до кінця 1-го
року життя.

Характерною особливістю цього періоду є інтенсивний ріст тіла дитини. Це
зумовлює у дітей 1-го року життя підвищену потребу в їжі. Проте органи
травлення у них у функціональному відношенні ще недостатньо розвинені, а
тому найменші огріхи у дієті здатні призвести до гострих чи хронічних
розладів травлення.

У дитини раннього грудного віку енотері гається виразна функціональна
недостатність шлункової секреції.

Слизова оболонка травного каналу дуже ніжна, характеризується значним
кровопостачанням і легко піддається запальним процесам.

М’язовий шар органів травного каналу розвинений відносно слабко. Через
це перемішування харчової кашки з травними соками та її пересування по
травному каналу відбувається не досить енергійно.

Стравохід у дитини відносно короткий, широкий і лійкоподібно
розширюється в напрямку до ротової порожнини. Ця особливість чітко
простежується у грудному віці. Ось чому діти легко та часто зригують у
разі як переїдання, так і вживання недостатньо подрібненої їжі.

Шлунок у дитини розташований вертикальніше, ніж у дорослого, він має
відносно невелику місткість (у новонародженого — приблизно 35 мл, у віці
3 міс — 100 мл, у дитини 1 року — 300 мл, 2 років — 640 мл, 3 років —
735 мл, 5 років — 880 мл, 6 років — 930 мл, 10 — 12 років — 1200 мл, у
віці 18 років — 3600 мл).

У разі вигодовування грудним молоком шлунок спорожняється через 2 — 3
год, коров’ячим молоком — через 3 — 4 год. Вода затримується у шлунку
близько 1 — 1,5 год. Тому у разі грудного вигодовування оптимальні
проміжки між прийманням їжі становлять 3 — 3,5 год.

Знижена кількість соляної кислоти у шлунку дитини у віці до 12 років (а
також її повна відсутність до 6 міс) сприяє частішому та легшому
виникненню шлунково-кишкових захворювань у дітей, особливо 1-го року
життя. Адже соляна кислота виявляє значну бактерицидну активність
стосовно більшості патогенних мікроорганізмів, що можуть потрапити до
організму дитини з їжею, напоями, через брудні руки.

Погане пережовування їжі та недостатній розвиток м’язової стінки шлунка
сприяють зниженню механічної обробки їжі.

Усмоктування харчових речовин у кишках є найважливішою функцією травного
каналу. Відносно тонкий шар слизової оболонки кишок сприяє швидшому
всмоктуванню у кровоносне русло продуктів травлення. Тому діти швидко
наїдаються, можуть “перебити” апетит цукеркою, проте так само швидко
знову стають голодними. Разом із тим тонка та ніжна слизова оболонка
кишок створює незначний опір проникненню у кров з порожнини кишок
токсичних речовин.

Відносно слабкий розвиток м’язів кишок у дитини не забезпечує достатню
перистальтику, що нерідко призводить до запору, особливо за умов
недостатньої рухливості дитини, зменшення у харчовому раціоні частки
овочів та фруктів за рахунок великого вмісту макаронних, хлібо-булочних
виробів. Призводить до запору і одноманітний раціон з переважно м’ясною
їжею.

У дитини до 7 років пряма кишка відносно довга. Слабкий розвиток
м’язового шару, запор, що часто повторюється, можуть стати причиною
випадіння прямої кишки.

Печінка у новонароджених велика, вона становить 4,3 % маси тіла (у
дорослих тільки 2,8 %). Маса печінки (130 г під час народження)
збільшується до кінця 1-го року життя до 320 г, до 3 років — до 450 г,
до 10 років — до 800 г, а в 16 років становить 1200 г. Печінка бере
участь у процесах травлення, кровотворення, кровообігу та в обміні
речовин. Чутливо реагує на різноманітні шкідливі речовини, що
всмоктуються у кров з кишок, на порушення обміну речовин, інфекції.
Характерним симптомом ураження печінкової тканини є жовтяниця. У період
но-вонародженості добре проявляється функція глікогеноутворення і
недостатньо — дезінтоксикації.

Нирки у новонароджених також відносно великі порівняно з дорослими. Вони
швидко збільшуються на 1-му році життя та у період статевого дозрівання.
Сечоводи у грудному віці ширші, звивисті, що може призвести до їх
перегинання та сприяє інфікуванню. Місткість сечового міхура до кінця
1-го року життя збільшується з 50 мл до 200 мл, а в 10 років становить
600 мл.

У перші дні після народження добова кількість сечі коливається від
кількох мілілітрів до 100 — 200 мл. У однорічних дітей вона дорівнює 750
мл. У перші дні життя сеча має темне забарвлення, потім стає
солом’яно-жовтою і прозорою.

Що молодша дитина, то частіше спостерігаються у неї захворювання органів
дихання. Це зумовлено особливостями їх будови, легкою ранливістю
епітелію, недосконалістю захисної реакції проти інфекцій.

Повітроносні шляхи (ніс, носоглотка, трахея, бронхи) у дітей молодшого
віку відносно вузькі. Слизова оболонка дихальних шляхів ніжна, здатна
легко запалюватися.

Мал. 40. Контроль пульсу

Дихання через ніс забезпечує краще зігрівання, зволожування, очищення
повітря, що надходить до легень, і тому запобігає простудним
захворюванням у дітей у прохолодну пору року.

Завдяки діяльності фагоцитів слизової оболонки, миготливого епітелію
відбувається очищення повітря від сторонніх частинок та мікроорганізмів,
в тому числі й хвороботворних.

Крім того, дихання через ніс забезпечує збереження тонкої та ніжної
зубної емалі дитини. Якщо носове дихання порушується, то під час дихання
через рот емаль зубів та слизова оболонка ротової порожнини підсихають,
що призводить до псування зубів, виникнення карієсу, патології ясен.

Оскільки дихальна ємність у дітей відносно невелика, а потреба в кисні
значна, дитині доводиться дихати частіше, ніж дорослому. Частота дихання
у новонародженого становить 40 — 45 за 1 хв, у дитини 1 —2 років — 30, 6
років — 20, 10 років — 20—18, а у дітей віком понад 10 років — 16—15 за
1 хв.

Унаслідок недостатньої рухомості грудної клітки новонароджених, високого
стояння діафрагми обмежується можливість розширення легень,тому у
немовлят переважає діафрагмальне дихання. Ось чому грудних дітей не
можна туго сповивати. Крім того, час від часу їх необхідно брати на
руки.

Коли дитина починає сидіти та ходити, рухомість грудної клітки значно
збільшується. Відповідно збільшується і можливість розширення легень.

Остаточне формування грудної клітки завершується до 12 — 13 років.

Серцево-судинна система забезпечує постачання всіх органів та тканин
киснем і поживними речовинами, вкрай потрібними для інтенсивного
розвитку дитини. Вона сприяє обміну речовин та відіграє суттєву роль у
теплорегуляції організму.

Кровообіг у новонароджених здійснюється вдвічі швидше, ніж у дорослих, і
триває 11 — 12 с. Маса серця новонародженого становить 23,5 г, до 1,5
років — подвоюється, до 3 —4 — потроюється, до 8 років збільшується у 4
рази, а до 15 років збільшується у 8 разів. Одночасно зі збільшенням
маси серця зростає і його об’єм (з 19 мл у новонароджених до 230 мл у
дітей 13— 15 років).

На ступінь розвитку серцевого м’яза винятково сильний вплив справляють
рухова активність дитини та ступінь розвитку скелетних м’язів.

Скоротлива функція міокарда у дітей розвинена досить добре. Збудливість
серцевого м’яза дитини підвищена, тому частота серцевих скорочень у неї
порівняно висока.

Одним з показників діяльності серця є частота серцевих скорочень або
частота пульсу, яка у новонародженої дитини висока, а з віком
зменшується. Частота серцевих скорочень за 1 хв у новонародженого
становить 140—130, у дітей віком 6 — 12 міс – 130-120, 1-2 роки –
120-110, 3-4 роки – 110-100, 5-6 років -100-90, 7-Ю років – 90-80, 11-15
років – 80-70, понад 15 років – 80-60 за 1 хв.

Частота серцевих скорочень у дитини зазнає значних змін, особливо у
ранньому віці. Неспокій, хвилювання, плач, фізичне навантаження,
підвищення температури тіла — всі ці моменти призводять до збільшення
частоти серцевих скорочень та зміни ритму серцебиття. На частоту
серцевих скорочень впливають також і фази дихання.

Пульс найчастіше визначають на периферичному кінці променевої артерії
біля основи великого пальця, підраховуючи удари протягом 1 хв. Пульс
досліджують, накладаючи на передню поверхню передпліччя дитини пальці,
окрім великого та мізинця. Легко притискують пульсуючу артерію і
підраховують удари (мал.40).

Пульс можна також досліджувати на скроневій, сонній або стегновій
артеріях. Скроневу артерію знаходять вказівним та середнім пальцями
спереду вушної раковини на рівні зовнішнього кута ока дитини. Щоб знайти
пульс на сонній артерії, треба притиснути двома або трьома пальцями між
трахеєю та переднім краєм груднії но-ключично-соскоподібного м’яза.

Якщо між пульсовими поштовхами однакові проміжки, пульс ритмічний. У
іншому разі він неправильний, аритмічний.

У маленьких дітей може бути фізіологічна дихальна аритмія. Для її
виявлення треба попросити дитину затримати дихання після вдиху на 5—10
с. Якщо пульс став ритмічним, то виявлена аритмія — фізіологічна і не
потребує лікування.

З ростом дитини частота серцевих скорочень знижується, а пульсовий
об’єм, хвилинний об’єм кровообігу та потреба в кисні значно зростають,
збільшуючись до 15 років у 10 разів.

Тиск крові на стінки артерій під час роботи серця називається
артеріальним. Систолічний тиск реєструється, коли серцевий м’яз
скорочується і кров викидається у велике коло кровообігу. Діастолічний
тиск формується, коли кров частково повертається та закриває клапани,
перешкоджаючи її поверненню до серця, а воно, розширюючись, наповнюється
новою порцією крові.

Що молодша дитина, то нижчий у неї кров’яний тиск. У новонародженого
систолічний тиск становить 70 — 80 мм рт.ст., діастолічний — 35 — 50 мм
рт. ст. У 5 —6-річної дитини артеріальний тиск становить відповідно 100
та 60 мм рт. ст., у 9— 12-річної — 105 та 70 мм рт. ст., у підлітковому
віці — 120 та 80 мм рт. ст.

Артеріальний тиск у дітей знижується у горизонтальному положенні,
особливо під час сну. Підвищення артеріального тиску спостерігається під
час фізичного та психічного навантаження (страх, хвилювання), проте таке
підвищення має тимчасовий характер. Постійне підвищення артеріального
тиску спричинюють захворювання нирок, порушення обміну речовин,
наприклад, у разі підвищеної функції щитовидної залози, природжених вад
серця або судин, гіпертонічної хвороби, за умови отруєння, прийому
деяких медикаментів тощо. До підвищення тиску може призвести надмірна
маса тіла дитини.

Шкіра дитини — складний орган, що відіграє важливу роль у процесі росту.
Вона значно тонша та ніжніша, ніж у дорослого. Що молодша дитина, то
тонший роговий шар шкіри, а відносна поверхня її більша. Завдяки цьому
шкіра дитини легше віддає тепло, що може призвести до переохолодження
організму та виникнення простудних захворювань. У шкірі дитини є велика
кількість нервових закінчень. Через шкіру дитина відчуває тепло і холод,
дотик і біль. Проте внаслідок недостатньої диференціації периферичних
аналізаторів нервове збудження не перетворюється на чітко локалізоване
відчуття.

Сальні залози інтенсивно функціонують до народження, густо вкриваючи всю
шкіру масним мастилом. Після народження інтенсивність секреції сальних
залоз зменшується.

У дітей перших місяців життя потовиділення виражене недостатньо.

У ранньому віці шкіра має велику проникність для газів та рідин,
особливо у складках, ділянці волосяної частини голови. У зв’язку з
недостатнім імунітетом у дітей перших років життя часто виникають
алергічні захворювання та піодерміт.

Нервова система дає можливість пізнавати навколишній світ. У той же час
вона упорядковує, об’єднує та спрямовує (інтегрує) всю діяльність
організму, роботу внутрішніх органів.

У процесі росту дитини відбувається значний розвиток головного мозку.
Маса його у новонародженого становить приблизно 400 г. До 9 міс вона
подвоюється, до періоду статевого дозрівання збільшується в 3,5 — 4
рази, а далі зростає незначно.

Одночасно із збільшенням маси головного мозку відбуваються формування
борозен (особливо дрібних), зміна хімічного складу нервової тканини,
змінюються пропорції черепа.

Порівняно з головним мозком спинний мозок новонародженого має завершену
будову. У зв’язку з цим він виявляється досконалішим і у функціональному
відношенні. Збільшення маси спинного мозку триває приблизно до 20 років.
За цей час він збільшується у 8 разів.

Вегетативна нервова система активно функціонує з моменту народження
дитини. Вона регулює “все внутрішнє господарство”, виливаючи на
мимовільні скорочення м’язів, роботу залоз внутрішньої секреції, процеси
обміну речовин.

У новонародженого виявляється дуже тонка координація різних
регулювальних впливів нервової системи. Наприклад, можливе одночасне
ковтання та дихання — ця здатність згодом втрачається. її наявність
обумовлює легкість потрапляння їжі, напоїв у дихальні шляхи. Дитина
добре розрізняє смак. Від солодкого вона заспокоюється і робить
ковтальні рухи. Від гіркого, солоного і кислого стає неспокійною.

Водночас з цим простежується недосконалість зорових, слухових та рухових
реакцій. Наприклад, у дитини до тримісячного віку смоктальний рефлекс
викликається досить легко будь-яким доторкуванням до щоки, підборіддя. В
той же час досить часто спостерігаються иохлинання, заковтування
повітря.

У перші місяці життя будь-яке подразнення долоні зумовлює стискування
кисті у кулачок.

Пізніше схоплювання стає вибірковим, виникає опір великого пальця решті.

Новонароджений не здатний стежити за пересуванням іграшки, відшукувати
її очима. Тільки в кінці 2-го місяця життя дитина здатна знаходити
предмети, спроможна фіксувати на них погляд.

Через кілька днів після народження у відповідь на різкі звуки дитина
моргає, здригається. У грудної дитини швидкість реакцій на звук мало
відрізняється від реакцій дорослого. Проте остаточний розвиток органів
слуху настає лише до 12 років. Слух нерідко знижується внаслідок
перенесених інфекційних захворювань, прийому деяких антибіотиків.

Між розумовим та фізичним розвитком дитини існує тісний зв’язок. Треба
пам’ятати, що дитина не розвивається спочатку, а потім виховується і
навчається. Вона розвивається, навчаючись, та навчається, розвиваючись.

Можна сказати, що малюк від народження не має жодної здатності, крім
здатності всьому навчитися. Навчання зводиться насамперед до формування
та розвитку пам’яті.

ХАРЧУВАННЯ ДИТИНИ ГРУДНОГО ВІКУ

Правильний фізичний розвиток грудної дитини вимагає годування
материнським молоком, а також старанного догляду за шкірою.

Материнське молоко — це найкраща їжа, пристосована самою Природою до
потреб новонародженого. Тільки вигодовування материнським молоком може
максимально забезпечити нормальний розвиток дитини першого півріччя
життя.

Грудне молоко містить в оптимальній кількості білки, жири, вуглеводи,
вітаміни, мінеральні солі, гормони, ферменти, бактерицидні речовини
(лізоцим, комплемент), імуноглобуліни А і О та інші речовини, які
необхідні для нормального розвитку малюка. Для його перетравлення
потрібна менша кількість травних соків і ферментів.

Під час годування груддю дитина висмоктує молоко теплим та стерильним.
Крім того, між матір’ю та дитиною виникають психологічна сумісність та
порозуміння, що надзвичайно важливо для подальшого життя дитини.

Дитина з моменту народження повинна перебувати не в окремій палаті, а
разом з мамою, що допомагає їй адаптуватися до нових умов, створює
відчуття захищеності, знімає стрес від пологів, запобігає інфікуванню.
Відлучення дитини від матері у перші години та дні життя позбавляє
дитину енергетичного поля матері — основного захисту від хвороб.

Що раніше прикладають новонародженого до грудей, то сприятливіші
створюються умови для появи та виділення молока. Якщо новонародженого не
прикладають до грудей матері у перші 0,5—1 год після народження, то
дитина позбавляється найголовнішого — молозива, яке сприяє прояву
імунітету.

У перші кілька місяців життя, коли власна лімфоїдна система дитини ще
недостатньо розвинена, захист від інфекції забезпечують материнські
антитіла, що проникають через плаценту або потрапляють у організм з
молозивом.

Молозиво — це густа клейка рідина жовтого кольору, яку у перші 2 — 3
доби після пологів виробляють молочні залози. За своїм складом вона дуже
близька до тканин дитини, а тому легко засвоюється організмом
новонародженого. Молозиво містить фактори росту, вітаміни. Воно
допомагає виведенню первородного калу — меконію, зменшує прояви
фізіологічної жовтяниці у новонароджених.

Для першого годування новонародженому потрібно 10—15 мл молока. За умови
достатньої лактації і активного ссання кожне наступне годування повинно
бути через 2,5 — 3 год (7 — 8 разів на добу).

Пробудження новонароджених через деякий час після годування за умови
достатньої лактації у матері може бути свідченням того, що вони
потребують води. Переварену воду треба давати в перші дні — приблизно 50
— 60 мл на добу, з 10-ї доби життя — до 100 мл.

У дітей 1-го року життя розрізняють три види вигодовування: природне
(грудне), змішане і штучне.

У разі природного вигодовування дитина протягом перших 5 міс життя
одержує тільки молоко матері, а після 5 міс разом з грудним молоком їй
дають прикорм.

До 2 — 2,5 тиж малюка годують через кожні 3 год, тобто 7 разів на добу.
Від 2,5 тиж до 2 міс — 6 — 7 разів, тобто кожні 3 — 3,5 год. Після 2 міс
— 6 разів, тобто кожні 3,5 год, після 4 міс — 5 разів, тобто через 4
год.

Дотримування такого режиму сприяє нормальному перетравлюванню їжі та
відпочинку органів травлення. Проте протягом доби харчова активність
неоднакова. Тому замість суворого годування “за годинами” допускається
режим часткового вільного вигодовування, за якого відхилення можуть
становити 30 хв, або взагалі можна годувати дитину за її бажанням.
Вимагати їжу малюк буде, коли відчує голод. У новонароджених немає
чіткого “розкладу”.

Стежити, щоб під час ссання дитина захоплювала ротом не тільки сосок, а
й грудне кружальце.

Тривалість кожного годування не повинна перевищувати 20 — 25 хв, часто
достатньо 10— 15 хв.

Необхідна дитині кількість молока коливається залежно від віку: від 2
тиж до 2 міс малюк за добу повинен одержувати молока в кількості, що
дорівнює 1/5 маси його тіла (600 — 800 мл), від 2 до 4 міс — 1/6
(800—1000 мл), від 4 до б міс — 1/7 (900-1000 мл), до 1 року – 1/8 маси
тіла (1000-1100 мл).

Вже з 2-го місяця дитині можна давати фруктові та овочеві відвари (з
моркви, капусти, яблук або яблучної шкірки). Починати треба з 5 — 10
крапель, поступово збільшуючи дозу до 50 мл на день (за 2 — 3 прийоми).
Поступово вводять і соки — яблучний, вишневий, чорносмородиновий.
Починають з кількох крапель, поступово збільшуючи дозу до 20 мл на добу.
Вживати соки слід після годування. Пізніше можна спробувати давати
сливовий, абрикосовий, айвовий, морквяний, буряковий, чорничний соки. З
2,5 міс можна додавати терте яблуко, пюре з бананів, абрикосів,
поступово збільшуючи дозу від 2 —3 до 20 г на добу.

З 4-го місяця дають гранатовий, суничний, апельсиновий, мандариновий,
томатний соки — за відсутності на них алергічної реакції.

З 5-місячного віку, незалежно від кількості молока у матері, кожна
дитина повинна одержувати прикорм. Давати прикорм слід перед годуванням
груддю.

3 5 — 6 міс здорову дитину, яка нормально розвивається, починають
підгодовувати 5 % манною кашою, починаючи з 10—15 г (1 — 2 чайні ложки),
пюре з моркви, капусти, буряків, кабачків, гарбуза, томатів, а також
жовтком, овочевим супом, печеним яблуком, свіжим сиром.

З 8 міс дитині слід давати печінковий або м’ясний фарш. Для приготування
м’ясного прикорму можна використати телятину, м’ясо курки, кроля. Як
прикорм дітям дають сир, кефір, а в кінці року — страви з риби.

Під час годування дитину тримають на руках у положенні напівсидячи.
Треба стежити, щоб дитина не ковтала поспіхом, оскільки можуть бути
блювання, порушення випорожнення. Не можна змішувати в одній тарілці
страви, різні за смаком, годувати дитину силоміць.

Поступово, після збільшення прикорму до 150 — 200 г зменшують кількість
годувань груддю.

У 7—8 міс дітей привчають пити з чашки і тримати її руками. У цьому віці
дітям дають у руку шкоринку хліба, яку вони вчаться жувати.

Здорового малюка відлучають від груді на 12 —13-му місяці життя.

Не слід відлучати дитину від груді у спеку, коли високий ризик
надходження з прикормом збудників інфекційних захворювань, а також під
час гострих розладів травлення, прорізування зубів, проведення
профілактичних щеплень.

Якщо на грудному харчуванні немовля погано розвивається, недостатньо або
зовсім не набирає потрібної маси тіла, доводиться переходити на змішане
вигодовування. Догодовувати слід поступово, відповідно до маси тіла,
віку, стану дитини. Вводити прикорм, поступово збільшуючи дози. Загальна
кількість годувань, час відлучення від груді, послідовність уведення
різних страв такі самі, як і у разі природного вигодовування.

Вибір молочних сумішей для додаткового годування залежить від віку та
стану дитини на момент переведення її на змішане вигодовування. їжа
дитини у разі змішаного вигодовування повинна містити на 5—10 % калорій
більше, ніж за умови природного. Для тривалого вживання як прикорм
призначають молоко з 5— 10 % цукру, молочні суміші:

1) молоко і 5 % рисовий, вівсяний або гречаний відвари (1:1 або 2:1) та
5 % цукру;

2) кефір і відвар рису, вівса, гречаних круп (1:1 або 2:1) та 5 %
цукру.

З молочних сумішей використовують так звані адаптовані, які
задовольняють потребу в усіх основних харчових речовинах, вітамінах,
мінеральних солях. Це “Дето-лакт”, “Виталакт”, “Малютка” (“Мальті”
давати не раніше, ніж з 3-го місяця життя дитини). Імпортні суміші майже
всі адаптовані, проте необхідно звертати увагу на показання, спосіб
застосування та терміни придатності.

Соки та пюре необхідні малюку і в разі змішаного вигодовування.

Догодовувати дитину молочними сумішами потрібно після кожного годування
груддю, починаючи з 2 —3 чайних ложок. Щодня збільшувати кількість
прикорму до потрібного об’єму. Спочатку рекомендують призначати овочеве
пюре, а потім — каші. М’ясне пюре доцільно вводити з 7 міс.

За відсутності молока у матері, а також якщо є протипоказання у матері
чи дитини до вигодовування груддю, доводиться годувати малюка молочними
сумішами та коров’ячим молоком, розведеним водою у певних пропорціях, —
яких саме, вирішує лікар.

Штучне вигодовування — це такий вид вигодовування, коли дитина у першу
половину року не одержує материнського молока, а ЇЇ годують тільки
штучними молочними сумішами.

Суміші готують із свіжого або сухого коров’ячого молока, розвівши його
водою або слизистими відварами (рисовим, гречаним, вівсяним).

Кисломолочні суміші виготовляють з молока, заквашуючи його
кисломолочними бактеріями чи грибами (кисляк, кефір,
ацидофільно-дріжджове молоко, кумис, айран тощо).

Суміш “Малютка” призначають дітям з моменту народження протягом перших 2
міс життя, “Мальті” — з 1 — 2-місячного віку протягом 1-го року життя.
Суміш “Виталакт” і “Детолакт” застосовують з 1-го місяця життя. Під час
приготування суміші необхідно точно дотримувати інструкції, вказаної на
упаковці.

Фруктові і овочеві соки призначають з 3 — 4-тижневого віку. Прикорм
вводять на 2—4 тиж раніше, ніж у разі природного вигодовування, але не
раніше ніж у 4 — 4,5 міс.

Каші, овочеві пюре, супи готують безпосередньо перед годуванням або
заздалегідь і зберігають у холодильнику. Перед використанням пляшечки з
сумішами обов’язково підігрівають. Суміш має бути теплою, але не
гарячою. Отвір у сосці роблять з таким розрахунком, щоб за 1 хв витікало
60 крапель суміші, тоді дитина висмокче порцію за 10 хв.

Грудним дітям корисно давати відвар з вівсяних круп на воді. Він містить
усі необхідні поживні речовини. Можна готувати також суміш з молока та
відвару вівса. Прикорм у вигляді каш, пюре тощо дають на 1 міс раніше,
ніж у разі грудного вигодовування.

Для гамування спраги дають теплу підсолоджену воду.

Під час їди дітей не можна відволікати розмовами, казочками, тому що це
гальмує секрецію шлункового соку та утруднює засвоєння їжі.

їжа має бути не тільки смачною, а й зовні привабливою. Для цього страви
прикрашають тертими овочами, фруктами тощо.

Слід пам’ятати, що у проміжках між прийомами їжі дитині не слід давати
солодощів, печива, соків, фруктів, бо це порушує апетит.

Якщо дитина відмовляється від їжі, треба з’ясувати причину цього.

ДОГЛЯД ЗА ШКІРОЮ ТА СЛИЗОВИМИ ОБОЛОНКАМИ

Грудних дітей можна загартовувати за допомогою розумного сповивання,
купання, перебування на свіжому повітрі.

Кімнату, де перебуває малюк, необхідно постійно провітрювати. Не можна
підкладати під простирадло клейонку, бо вона перешкоджає охолодженню
шкіри. Малюка не слід укривати занадто тепло, але й не можна допускати,
щоб дитина мерзла, бо дитячий організм не в змозі виробити такої
кількості тепла, яке він витрачає.

Рядки із щоденника, які багато хто з новонароджених написав би, якби
вмів висловити свої думки на папері.

Перша доба.

Чудово! Чарівно! Нарешті я побачив світ Божий!

Хто б міг подумати, що існує така дивовижна насолода, як вільно дихати,
кричати!

Надто цікаво дізнатися, чи справді життя таке приємне, як я на це
сподівався і як мені здається тепер. Особливо мені хочеться сонячного
світла, блакитного неба, свіжого повітря. Який я радий! Ах, якби мені
швидше дочекатися цього!!!

Друга доба.

Ні, весь час якась жахлива спека. Я починаю розчаровуватися. Це повітря
в кімнаті, ця вода, це освітлення — як не схоже на те, чого мені
хочеться, на що я сподівався!

Але терпіння, терпіння, з часом все буде.

П’ята доба.

Анітрохи не легше!

Якщо так продовжуватиметься, я, здається, довго не витримаю. Мене
примушують лежати цілий Божий день у пухових подушках, позбавивши навіть
ковтка свіжого повітря. На мене поклали ковдри, а зверху прикрили ще й
товстою периною. Фіранки біля мого ліжка затулені, на вікнах подвійні
гардини — і так я мушу лежати з ранку до пізньої ночі.

Моя шкіра майже розпечена. Я заздрю грубі, що стоїть біля мене, — вона
принаймні може віддавати частину свого тепла. О, якби я знав, як мені
бути! Почну кричати, у ту ж мить дадуть гарячого молока, що ще збільшить
мої страждання. Якщо мої руки стануть трохи холоднішими, в той час як
шкіра і бідний мозок згоряють від спеки, на мене знов покладуть ковдру.
Невже ніхто не прийде мені на допомогу?

Десята доба.

Знов була жахлива ніч!

Повітря таке, що я майже задихаюся. Я кричав щосили, але ніхто не
зрозумів, чого я прагну. Я хочу пити, пити, аж поки шлунок не
переповниться!

Сьогодні вранці, коли я так чекав ванни і сподівався, що цього разу вона
буде хоч трошки прохолодніша, мене тільки ненадовго роздягли і знову
закутали у пухову подушку.

Певно, помітили, що мені погано. Порадилися стосовно мого стану і
вирішили вжити деяких заходів. Мені почали давати з ложечки якусь огидну
солоденьку суміш, яка нібито повинна діяти на мій шлунок. О, хоча б
хто-небудь зрозумів, що я намагаюся висловити своїм тужливим поглядом…

Повітря, повітря, свіжого прохолодного повітря, світла, води!!!

Невже я так нічого і не матиму з багатств цього світу?

Дванадцята доба.

Ну, тепер, певно, настає мій кінець.

Вирішено було тримати мене у теплі, потім нагодували ліками, які ще
більше розігріли мій і без того готовий лопнути від спеки мозок. Я
затих, і не дивно, адже я вже напівмертвий. Мій живіт туго затягнули
фланелевим бинтом так, що кожна ложка їжі переповнює мій стиснутий
шлунок.

Ноги мої чимось перев’язані так туго, що я не в змозі їх зігнути,
притягти до живота, щоб хоч трохи полегшити біль.

Свіжого повітря, мабуть, вже не дадуть — бояться простуди.

Мої почуття поволі зраджують мені, я перестаю відчувати. І коли все це
скінчиться?

Правильний фізичний розвиток дитини вимагає старанного раціонального
догляду, який передбачає дотримання режиму дня, правильне харчування,
створення умов для спокійного сну, загартовування з перших місяців
життя, своєчасне виконання гігієнічних процедур.

Шкіра новонародженого блідого або блідо-синюшного кольору, трохи
набрякла (підвищений вміст води) й вкрита шаром мастила, що складається
з жиру та злущених елементів поверхневого шару шкіри. Мастило механічно
захищає шкіру, запобігає переохолодженню, має антимікробні властивості.
Рекомендують дбайливо ставитися до першородного мастила у перші дні
життя новонародженого. Бруд та надлишок мастила з обличчя, місць згинів
треба видаляти стерильним ватним тампоном, змоченим перевареною олією.

У нормі шкіра немовляти оксамитова, дуже ніжна, роговий шар
недорозвинений. Вона багата на кровоносні судини. Сальні залози працюють
добре, потові — недорозвинені. Через ці особливості шкіра ранлива, через
неї легко проникають мікроорганізми. Тому під час догляду необхідно
дбати про ідеальну чистоту.

Після видалення змазки шкіра червоніє. Це пояснюється тим, що капіляри
шкіри у відповідь на подразнення повітрям, світлом, зниженою
температурою розширюються. Почервоніння тримається від кількох годин до
3 —4 діб. У цей час тіло дитини через шкіру віддає багато тепла. Дуже
бліда, з сіруватим або синюватим забарвленням шкіра свідчить про
хворобливий стан новонародженого.

Догляд за шкірою й слизовими оболонками не повинен зумовлювати у дитини
неприємних відчуттів. Ранковий туалет полягає В обмиванні обличчя
стерильним ватним тампоном, змоченим у відварі трави ромашки лікарської
(1 чайна ложка на 200 мл окропу). Кожне око протирають від зовнішнього
кута до перенісся окремим тампоном. Носові ходи дитини прочищають
джгутиками із стерильної вати. Джгутик змочують у теплій перевареній
олії і обережно вводять у носовий хід на глибину 1 — 1,5 см. Правий і
лівий носові ходи очищають окремими джгутиками. Забороняється
користуватися твердими предметами (сірниками, паличками з накрученою
ватою).

Туалет зовнішніх слухових проходів здійснюють 2 — 3 рази на тиждень
джгутиками із вати, змоченими перевареною водою або олією. Ротова
порожнина здорових дітей не потребує спеціального догляду.

Після кожного сечовипускання і дефекації дитину підмивають теплою водою,
направляючи струмінь спереду назад, щоб запобігти інфікуванню
сечостатевих шляхів частинками калу. Особливо це важливо для дівчаток.
Після підмивання шкіру обережно осушують. Потім послідовно у напрямку
згори донизу (за вухами, на шиї, у пахвових западинах, пахових згинах)
протирають складки стерильним ватним тампоном, змоченим перевареною
олією (соняшниковою, маслиновою або персиковою).

У дітей грудного віку на шкірі голови можуть утворюватися нашарування
(гнейс). Для їх зняття за 2 —3 год до купання треба змастити голову
стерильною олією. У разі значних нашарувань рекомендують компреси з олії
на 12 год, після чого гнейс легко знімають ватним тампоном або зрізують
ножицями разом з волоссям після миття голови теплою водою з дитячим
милом. Нашарування можна видаляти за допомогою гребінця.

Нігті дитині зрізують з перших днів життя. На руках нігті обрізують
півколом, на ногах — прямолінійно.

Зміна пелюшок, переодягання новонародженого, роздягання перед купанням —
перші процедури, які можна вважати загартувальними.

Повітряні ванни слід починати з перших днів життя дитини. Температура
повітря має бути не нижчою за 23 — 21 °С. Тривалість першої повітряної
ванни — до 1 хв, з часом її збільшують до 10 — 12 хв.

Загартовування водою проводять з перших днів життя дитини (умивання,
підмивання, миття рук, ніг, загальна гігієнічна ванна з обливанням).

Уперше дитину купають через 1 —2 доби після відпадання пупкового
канатика, коли пупкова ранка загоїться.

Малюка необхідно щоденно купати, дотримуючи таких умов: ванну наповнюють
водою температури 32—33 °С. Для немовлят, а також для дітей, які ще не
звикли до купання, беруть воду температури 34 — 36 °С, але в жодному
разі не вище ніж 37 °С, поступово знижуючи її до 32 °С. Під час
приймання ванни потрібно розтирати руки й ноги дитини, а плечі та
потилицю облити 1 — 2 л води. Через 5 хв дитину виймають з ванни,
обсушують за допомогою простирадла і одягають.

Дітей перших днів життя можна занурювати у воду в пелюшці. Занурювання
проводять дуже обережно, однією рукою підтримують голову дитини, а
вільною рукою намилюють волосяну частину голови, шию, потім тулуб, руки
і ноги. Після закінчення купання дитину виймають із води, обливають
теплою водою з глечика і загортають у простирадло. Шкіру просушують
обережними промокальними рухами, не розтираючи її.

У народі до першої купелі немовляти додають овес, “щоб було багатим і
плідним, як овес”. Настій квіток нагідок лікарських вливають до купелі
новонароджених — “аби були гожі”. На Прикарпатті до першої купелі
новонародженого кидали ложку меду, щоб дитині було солодко жити на
світі.

У першому півріччі дітей купають щодня, з другого півріччя до
півторарічного віку — через добу, з півтора до двох років — двічі на
тиждень, віком понад 4 роки — 1 раз на тиждень. Для купання найкраще
придбати емальовану або оцинковану ванну. Купати дитину слід не раніше,
ніж через 1 год після годування, користуватися лише дитячим милом. Після
купання дитину обливають чистою водою.

Якщо маля боїться або не хоче купатися, з ним треба трохи погратися:
покидати гумові іграшки у воду, дати дитині побавитися ними, потім
помити їй руки, ноги, поступово занурюючи у ванну.

Не можна туго сповивати немовля — це надто шкідливо позначається на його
здоров’ї та загальному фізичному розвитку. Дуже нерозумно поводяться ті
матері, які після купання сповивають дитину таким чином, що вона не в
змозі зробити жодного руху. Після купання дитина спокійно спить і
прокидається бадьорою.

Необхідно звернути увагу на те, щоб дитина мала завжди зручне ліжко:
останнє не повинно бути ні надто м’яким, ні надто теплим. Рекомендують
користуватися матрацами, набитими кінським волоссям або морською травою.
Не слід завішувати ліжко, оскільки це порушує вентиляцію, крім того,
дитина позбавляється такого вкрай потрібного для неї світла. Важливо
також забезпечити свіже повітря в будь-яку пору року.

У разі дотримання цих умов здорова дитина спокійно спить. Тривалість сну
залежить від віку малюка. Новонароджені сплять майже добу. Поступово
періоди неспання збільшуються. Дитина повинна спати на свіжому повітрі
або в кімнаті з відчиненими вікнами, оскільки свіже прохолрдне повітря
сприяє швидкому засинанню. Дітям треба давати спати стільки, скільки
вони хочуть. Дітей, особливо маленьких, не слід будити навіть для
годування. Крім того, не можна привчати дитину засинати тільки тоді,
коли її гойдають.

Одяг дитини не повинен подразнювати шкіру, утруднювати рухів. Він має
бути простим, зручним, зберігати тепло, але не спричиняти перегрівання.
Цього можна досягти, якщо нижня білизна у дитини з бавовняної тканини, а
верхній одяг — з байки або вовни. Під час денного неспання дитині краще
надягати фланелеві сорочечки та повзунці. Шапочка в кімнаті не потрібна.

Недбалий догляд за дитиною може стати причиною деформацій кісток. Малюка
не слід класти постійно на один бік — це може призвести до порушення
форми черепа. Якщо постійно класти дитину на спину, буде пласка
потилиця.

Особливо шкідливі туге сповивання та раннє усаджування дитини: порушують
дихання, форму грудної клітки і хребта та його співвідношення з тазом.

Батьки повинні пам’ятати, що догляд за дитиною має не менше значення,
ніж лікування, а часом визначає перебіг недуги. Особливості догляду
залежать від віку дитини, хвороби, тяжкості стану. Батьки зможуть
забезпечити правильний догдяд і лікування, якщо дотримуватимуть
призначень лікаря.

У перші місяці життя діти часто наражаються на небезпеку захворіти.
Звичайно хвороби дитячого віку виникають або набувають несприятливого
перебігу внаслідок неправильного догляду, що послаблює природну
опірність дитини в боротьбі з різноманітними шкідливими впливами. Такими
несприятливими чинниками є перегрівання, недостатній догляд за шкірою,
нераціональне та надмірне харчування, штучне вигодовування тощо.

У ранньому віці сталість внутрішнього середовища ще не досягає повного
розвитку, бар’єрні механізми недосконалі. Різні захворювання у дитини
можуть набувати затяжного перебігу, ускладнюватися септичними (гнійними)
явищами.

Відомо, що деякі ліки, які вживає породілля, містяться в молоці матері.
Описано, наприклад, серйозні ускладнення у грудних дітей, зумовлені
антикоагулянтами, що приймала мати для лікування флебіту.

У разі тривалого лікування вагітних стрептоміцином може виникнути стійке
ушкодження слуху плода. Тетрацикліни зумовлюють зміну забарвлення зубів
немовлят, а також можуть стати причиною природженої катаракти.

Антибіотики широкого спектра дії у разі порушення нормальної
бактеріальної флори в організмі стимулюють ріст деяких патогенних
мікроорганізмів.

Парацетамол, потрапивши до організму майбутньої матері на 8 —9-му тижні
вагітності, може зумовити у новонародженого синдром Дауна.

Побічна дія ліків перетворилася на соціальну проблему. Виявлено
ускладнення, спричинені більшістю ліків — від кропив’янки до ядухи та
шоку. Печінка відіграє значну роль у метаболізмі ліків, у зв’язку з чим
особливо часто уражується.

Вже сьогодні нараховують тисячі медикаментозних хвороб, і нерідко ліки
виявляються небезпечнішими, ніж ті хвороби, які намагаються ними
лікувати.

Лікування рослинами успішно витримало довголітню перевірку. Це
прадавній, проте не застарілий метод лікування.

Максимович-Амбодик, якого вважають основоположником вітчизняної
фітотерапії, надавав великого значення природним засобам лікування,
вважаючи, що “…чим більше, згідно з Природою, буде проводитися
лікування хвороб, які уражають людський рід, тим більше успіхів від
лікарської науки і користі від ліків, які застосовуються, можна
очікувати”.

Видатний фармаколог Ю.К.Трапп учив студентів: “Друзі мої, знайте, що всі
справді корисні засоби, які допомагають хворій людині, можуть бути
занотовані на нігтьовій поверхні вашого великого пальця”. Ними є
природні методи лікування.

Розділ 7. Лікування запального процесу та гарячки природними методами

Запалення — це реакція живих тканин на місцеве ушкодження, що виникла в
процесі еволюції.

Запалення — реакція захисна, але вона може переходити в свою
протилежність, справляючи шкідливий вплив на організм.

У разі запалення спостерігаються характерні зовнішні прояви:
почервоніння, припухання (набряк), підвищення температури тіла, біль,
розлад функцій. Запалення супроводжується посиленим припливом крові до
ураженого місця. Провідна роль у боротьбі із запаленням належить
опірності організму.

Біль — не хвороба, а лише симптом хвороби, хоча і неприємний, але
потрібний сигнал, що в організмі не все гаразд. Біль виникає у разі
різних захворювань і з різноманітних причин, які зумовлюють різний
характер болю — колючий, ріжучий, пекучий, судомний, оперізуючий тощо. У
разі появи болю у дитини необхідно звернутися до лікаря, а не давати їй
сильні знеболюючі препарати, що зменшують біль, але не усувають причини,
що його зумовила.

Природним методом лікування запалення є використання лікарських рослин.
Протизапальну дію виявляють рослини, що містять поліфенольні сполуки,
флавоноїди, рутин, вітаміни, мікроелементи та інші компоненти.
Лікувальна дія комбінації лікарських рослин спрямована насамперед на
нормалізацію основних фізіологічних процесів у організмі, підвищення
його опірності.

Поєднанням протизапальної дії лікарських препаратів рослинного
походження з іншими природними методами лікування (вода, повітря,
світло, їжа) можна в більшості випадків домогтися ліквідації запалення
без використання хімічних засобів.

Як протизапальний, антимікробний, болезаспокійливий та протинабряковий
засіб використовують настоянку бруньок тополі чорної, берези
бородавчастої та осики звичайної. Свіжі бруньки треба залити 40 %
спиртом етиловим у співвідношенні 1:5, настоювати 2 тиж, щоденно
струшуючи, профільтрувати. Приймати по 10 — 20 крапель у ложці води 3 —
4 рази на день за 20 хв до їди.

Дітям молодшого віку готують відвар: 1 столову ложку суміші подрібнених
бруньок залити 200 мл води, довести до кипіння, кип’ятити 10 хв на
малому вогні, настоювати 4 год, процідити. Приймати по 1—2 чайні ложки 3
— 4 рази на день за 20 хв до їди.

Препарати бруньок згубно діють на патогенні стафілококи та стрептококи.

У разі застосування соку каланхое пірчастого, консервованого 20 %
спиртовою настоянкою бруньок тополі чорної (1:1, 1:2), для лікування
гнійних ран, фурункулів, абсцесів, виявлено відсутність росту патогенних
стафілококів та стрептококів, бактерій синьо-зеленого гною, протея,
кишкової палички.

Як протизапальний засіб, що замінює саліцилову кислоту, рекомендують
таку суміш:

Суцвіття з приквітками липи серцелистої — 10 г

Плоди малини звичайної — 10 г

Трава гадючника в’язолистого — 10 г

Кора верби білої — 10 г

Плоди ганусу звичайного — 20 г

Столову ложку суміші залити 300 мл води, довести до кипіння, кип’ятити
10 хв на малому вогні, настоювати 1 год у закритому посуді. Пити
протягом дня ковтками. Дітям залежно від віку дають до 1/3—1 склянці на
день за кілька прийомів. Грудним дітям дають по 1—2 чайні ложки відвару
3 — 4 рази на день.

Для підвищення опірності організму під час запалення використовують:

1. Сік трави подорожника великого із жмихом. Листки подорожника
пропустити через м’ясорубку, змішати з медом у співвідношенні 1:1.

Приймати по 1 чайній — 1 столовій ложці 3 рази на день за 15 хв до їди.
Виявляє протизапальну, бактеріостатичну, протиалергічну, ранозагоювальну
дію. Посилює репаративні процеси хромосомного апарату клітин, зменшує
токсичність хіміопрепаратів, проявляє захисну дію на кров.

2. Протизапальну дію, що перевищує дію індометацину, виявляє ехінацея
пурпурова. Полісахариди ехінацеї при запальних процесах є сильними
активаторами макрофагів, гранулоцитів та лімфоцитів, підвищують захисні
функції організму та імунітет. При бактеріальних захворюваннях сприяє
фагоцитозу. Як протимікробний засіб ефективна при лімфаденіті, гангрені,
ниркових захворюваннях тощо. Препарати ехінацеї призначають при вірусних
захворюваннях, особливо при грипі, герпесі, віспі, поліомієліті. їх
застосовують при хронічних захворюваннях аутоімунного характеру
(ревматоїдному артриті, гепатиті, нефриті) та в дерматології (екзема,
псоріаз тощо). Настоянку свіжого кореня ехінацеї пурпурової (аптечний
препарат) давати з розрахунку по 1 краплі на кожний рік життя дитини 3 —
4 рази на день. За умови тяжкого стану хворого давати дітям старшого
віку через кожні 2 год (до 60 — 100 крапель на добу).

Перебіг запального процесу залежить від його інтенсивності та поширення.
Він може супроводжуватися загальними явищами: погіршенням самопочуття,
гарячкою, втратою апетиту тощо. Це відбувається в тому разі, коли
розвинулося нагноєння або запалення виникло в життєвоважливих органах
(печінка, нирки, легені, серце тощо).

Гарячка — реакція організму на подразники інфекційної та неінфекційної
природи. Гарячка — захисна реакція, сутність якої полягає у підвищенні
температури тіла. Це активна захисна реакція організму, необхідна йому
для боротьби з хворобою. Підвищення температури для деяких бактерій та
вірусів може бути тим чинником, що перешкоджає їх подальшому розмноженню
або навіть знищує їх (наприклад, вірус грипу). Отже, якщо температура
тіла підвищується до 39 °С, не поспішайте давати дитині жарознижувальні
ліки. Вирішити, чи потрібно збивати температуру, може лише лікар.

Необхідно вплинути на причину хвороби. Коли організм мобілізує свої
захисні механізми і почне перемагати хворобу, температура почне
знижуватися, включиться один з найефективніших процесів — потіння. Поява
поту під час гарячкового стану свідчить про те, що криза минула. Гарячка
— прагнення Природи вилучити з організму токсичні продукти, тому
пригнічувати цей процес не можна, слід лише підтримати організм в його
боротьбі, поступово знижуючи температуру.

Гарячка може початися одразу швидким, за кілька годин, підйомом
температури тіла до високих цифр (крупозна пневмонія, грип). У разі
інших хвороб (кір, черевний тиф) температура тіла підвищується
поступово, протягом кількох діб.

У дітей, особливо перших місяців життя, температура тіла може
підвищуватися раптово. Причинами гарячки є інфекція, у тому числі
вірусна, інтоксикація, ураження центральної нервової системи тощо.

Під час гарячкового періоду дитині дають багато пити (чай з лимоном,
журав-линовий морс, переварену воду), страви з ячменю та вівса. їжа
повинна бути напіврідкою, теплою. Під час високої температури тіла не
слід давати м’ясних та гострих страв.

Дитину треба розкрити, легенько обдувати тіло вентилятором, підвісити
мішечок з льодом над головою (10 см від голови), покласти на ділянки
великих судин (внутрішня поверхня стегон) холодні грілки або пляшечки з
холодною (10—15 °С) водою, на скроні та обличчя — листки капусти,
кружальця сирої картоплі, буряка.

Охолоджують тіло дитини шляхом обтирання шкіри водою з оцтом (2 столові
ложки оцту на 2 склянки води). Можна поставити невелику прохолодну
клізму з води температури 20 °С і нижче.

Під час гарячкового стану не слід надто тепло одягати та укривати
дитину. Одяг та ковдра повинні бути легкими та повітропроникними. Не
можна використовувати натільну та постільну білизну з синтетичних
тканин. У разі підвищеного потовиділення білизну потрібно часто міняти.

У стадії ознобу (відчуття холоду, що супроводжується появою “гусячої
шкіри” та м’язовим тремтінням) некоординовані скорочення м’язових
волокон з’являються спочатку у жувальних м’язах (хворий цокає зубами),
потім — у м’язах спини, верхніх кінцівок, іноді у всіх скелетних м’язах.
У такому разі дитину необхідно зігріти. Можна зробити постільну парову
ванну тривалістю 30 — 45 хв. Після ванни обмити дитину водою температури
22 °С. Мета ванни — викликати приплив крові до поверхні тіла, але не
зумовити потіння.

У стадії жару починається згоряння всередині тіла хвороботворних
речовин, а шкіра стає сухою та гарячою. Треба провести охолоджувальні,
заспокійливі та відтяжні процедури: зробити повні або тричетвертинні
заспокійливі обгортання, обмивання, обтирання водою з оцтом. Що сильніша
гарячка, то вищою повинна бути температура води для обгортання. Не можна
використовувати холодну воду.

Холодні ноги необхідно зігріти.

Тричі на день слід ставити клізми з води температури 17 — 22 °С: дітям 1
—6 міс — 30 — 60 мл, 6—12 міс — 100 —150 мл, 1 —2 років — до 200 мл, 2 —
5 років — 250 мл, віком понад 6 років — до 300 мл.

У разі високої температури тіла у дитини використовують такий засіб: у
термос наливають 500 мл окропу і додають 3 столові ложки міцного чаю, 2
столові ложки протертих плодів журавлини або брусниці, 1 столову ложку
варення малини, 0,25 г аспірину та 2 чайні ложки меду. Дітям віком понад
10 років призначають по 3 — 4 ковтки суміші через кожні 15 хв. Дітям
молодшого віку суміш добавляють у чай з розрахунку 1 чайна ложка на
кожні 2 роки життя дитини.

За наявності високої температури тіла незалежно від причини ЇЇ
виникнення беруть 100 г сухих гілочок ялиці білої та 100 г кореня малини
звичайної. Рослини розтирають до порошку і ретельно змішують. На 200 г
суміші беруть по 100 г цукру та меду. В емальований посуд кладуть шар
порошку і такий самий шар суміші цукру з медом, чергуючи їх. Потім
добавляють 500 мл окропу, настоюють 24 год, після чого тримають на
киплячій водяній бані 7 год та знову настоюють 48 год. Після
фільтрування одержують сік яскраво-малинового кольору з приємним
запахом. Призначають по 1 столовій ложці 4 — 5 разів на день до їди.
Дітям у віці до 10 років дають по 1 чайній ложці 4 рази на день до їди.

У народній медицині використовують такі відомі жарознижувальні засоби,
як відвар кори верби білої, липового цвіту, ягід, гілок та коренів
малини. Малина в українців, як і в інших народів, здавна вважається
перевіреним потогінним засобом. Використовують найчастіше відвар сушених
ягід або гілочок малини, рідше — сироп або варення із ягід.

Дітям готують так зване пиво з ягід терну, заливаючи їх окропом та
додаючи трохи цукру.

У стадії потіння для виведення з організму продуктів розпаду, токсинів
необхідно стимулювати діяльність видільних органів. З цією метою
призначають потогінні суміші:

1. Квітки бузини чорної — 20 г

Суцвіття з приквітками липи серцелистої — 20 г

Кора верби білої — 30 г

Квітки дивини скіпетровидної — 10 г

Квітки ромашки лікарської — 10 г

Дві столові ложки суміші залити 300 мл окропу, кип’ятити 5 хв на малому
вогні, процідити, віджати. Пити теплим.

2. Квітки бузини чорної — 20 г

Суцвіття з приквітками липи серцелистої — 20 г

Дві столові ложки суміші залити 200 мл окропу, кип’ятити до 2 хв на
малому вогні, процідити, віджати. Відвар пити гарячим.

Дитині слід давати пити якомога більше гранатового соку, воду,
підсолоджену медом, воду з лимоном, ячмінний відвар, журавлиновий морс.

Під час гарячки на дитину надягають вологу сорочку.

Зниження температури тіла може відбуватися поступово (літичне зниження
температури) або досить швидко, протягом кількох годин (критичне
зниження).

За наявності запальних процесів у внутрішніх органах застосовують
відтяжне лікування, що допомагає перерозподілити кров у організмі. Так,
наприклад, у разі запалення горла шию хворого охолоджують холодними
компресами, в той же час за допомогою збуджувальних обгортань живота,
ніг та рук відтягають кров від вогнища запалення. У разі гострого
запалення черевних органів застосовують холодні або заспокійливі
обгортання живота і в той же час намагаються відтягти кров від хворих
органів за допомогою збуджувальних обгортань ніг та рук. До ніг можна
прикладати гарячі грілки.

Для посилення виділення з організму речовин, що утворюються у процесі
запалення, застосовують потогінні засоби: постільну парову ванну,
збуджувальні обгортання. Чудову дію виявляють збуджувальні компреси на
живіт. Використовують також клізми, які зменшують явища інтоксикації.

Температура тіла до 38 °С вважається підвищеною (субфебрильною), 38,5 °С
— характерною для гарячки легкого ступеня, між 38,5 та 39 °С — помірною,
від 39 до 40,5 °С — високою, понад 40,5 °С — дуже високою.

Найзручнішим місцем для вимірювання температури тіла є пахвова западина.
Вимірювання температури тіла у прямій кишці застосовують переважно у
немовлят, виснажених хворобою, у яких термометр у пахвовій западині
нещільно охоплюється м’якими тканинами. Тривалість вимірювання
температури у пахвовій западині — 10 хв, у прямій кишці — не більше 5
хв. Оцінюючи результати вимірювання, треба пам’ятати, що температура у
прямій кишці на 0,5 — 1 °С вища, ніж у пахвовій ділянці.

Підвищення температури тіла на кожний градус звичайно супроводжується
прискоренням серцебиття на 8—10 ударів за 1 хв. На висоті гарячки
спостерігається почастішання дихання.

У дітей перших років життя температура тіла підвищується у разі
перегрівання, втрати рідини під час проносу та блювання, під час
нервового збудження тощо. Проте, якщо температура стійко тримається
протягом дня, можна припустити наявність запального процесу.Температура
тіла дітей старшого віку менше залежить від названих чинників завдяки
досконалості у них механізмів теплорегуляції.

Частина ІІ

КОМПЛЕКСНЕ ЛІКУВАННЯ ДІТЕЙ

АБСЦЕС

Абсцес (гнояк) — обмежене скупчення гною в тканинах або органах тіла
внаслідок руйнування тканин у разі їх гнійного запалення.

Причиною абсцесу є розвиток у тканинах стафіло-, стрепто-, пневмококів,
вірусів, що проникають через невеликі пошкодження та тріщини шкіри,
слизових оболонок або з лімфою та кров’ю. Найчастіше бувають абсцеси
легенів, мозку, печінки, нирок, м’яких тканин.

Дитина народжується стерильною. Заселення її шкіри та слизових оболонок
мікробною флорою відбувається під час народження та в перші хвилини
появи на світ. У разі інфекційних захворювань вагітних можливе
інфікування через плаценту.

Організм дітей раннього віку недостатньо пристосований до протидії
мікробам. У ділянці проникнення мікробів часто розвивається гнійне
запалення. Появі абсцесу передують погіршення загального стану дитини,
підвищення температури тіла, іноді судоми.

При абсцесі мозку загальномозкові симптоми формуються за рахунок
підвищення внутрішньочерепного тиску. Виникають головний біль, нудота,
блювання, іноді розвивається менінгеальний синдром.

Абсцес легенів є наслідком гнійного розплавлення легеневої тканини з
утворенням однієї або кількох обмежених порожнин. Інфекція потрапляє
через бронхи, з придаткових пазух носа, мигдаликів. Тривале запалення
легенів може завершитися нагноєнням. Розрізняють гострий, затяжний та
хронічний абсцес легенів. У дитини з’являються озноб, гарячка, підвищена
пітливість, задишка, ознаки інтоксикації. Кашель спочатку незначний,
сухий. З часом він стає нестерпним. Проривання абсцесу в порожнину
бронхів супроводжується виділенням великої кількості харкотиння (250 —
500 мл за добу). Найчастіше харкотиння має жовто-зелений колір і при
відстоюванні розшаровується: пінявий шар, гнійний, слизисто-гнійний.
Нерідко воно набуває неприємного запаху, містить домішки крові.

При абсцесі м’яких тканин у ділянці ураження спостерігаються
припухлість, почервоніння, напруження шкіри, болючість, місцеве
підвищення температури. Іноді гнояк прориває сам, проте очікування цього
може призвести до поширення інфекції.

Абсцес печінки — обмежене розплавлення тканини печінки з утворенням
порожнин (переважно у правій частці). У хворого підвищується температура
тіла, з’являються озноб, анемія, симптоми подразнення очеревини,
блювання, жовтяниця. Печінка збільшується.

Піддіафрагмальний абсцес — осумковане скупчення гною під діафрагмою.
Частіше розвивається як ускладнення гострого апендициту, проривної
виразки шлунка та дванадцятипалої кишки, хірургічних втручань на органах
черевної порожнини. Спостерігаються біль у нижньому відділі грудної
стінки з іррадіацією у плече, задишка. У разі поширення інфекції на
плевру розвивається гнійний плеврит.

Для лікування місцевого абсцесу м’яких тканин та внутрішніх органів як
антибактеріальний, протизапальний засіб застосовують комбіновану
настоянку (1:5) на 40 % спирті етиловому суміші бруньок берези
бородавчастої, тополі чорної і осики звичайної, взятих порівну.

Приймати по 10 — 20 крапель з водою 3 — 5 разів на день. Для дітей
молодшого віку готують відвар бруньок цих рослин. Одну десертну ложку
сировини залити 200 мл води, довести до кипіння, кип’ятити 10 хв на
малому вогні, настояти 4 год, процідити. Приймати по 1 — 2 чайні ложки 3
— 4 рази на день за 30 хв перед їдою.

Якщо стан хворого тяжкий, використовують настоянку кореня ехінацеї
пурпурової (аптечний препарат) по 10 — 15 крапель через 2 год (до 60 —
100 крапель на добу). Дітям молодшого віку її дають з розрахунку по 1
краплі на кожний рік життя 4 — 5 разів на день з водою.

При абсцесі та флегмоні (дифузне гнійне запалення підшкірної основи)
призначають препарати листків евкаліпту кулястого. Настоянку листків
дають по 15 — 20 крапель 3 рази на день після їди. Дітям віком до 5
років дозу визначають за кількістю років — по 2 краплі на рік життя 3
рази на день. Настій листків (10 г настояти на 200 мл окропу) приймають
по 50 — 70 мл 3 — 4 рази на день. Дітям віком до 3 років дають по 1
чайній ложці 3 рази на день через 40 хв після їди.

Трава розхідника звичайного цілюща при абсцесах внутрішніх органів,
особливо нагноєнні тканин легенів: одну ложку трави треба залити 200 мл
води, витримати на водяній бані 20 хв, настояти 1 год. Приймати до 1/3
склянки 3 рази на день.

Для поліпшення обміну речовин дітям старшого віку призначають настій
кореня живокосту лікарського. Алантоїн, що міститься в ньому, сприяє
видаленню змертвілих тканин та регенерації. Одну чайну ложку сировини
залити 200 мл води температури 80 °С, настояти до охолодження,
процідити. Приймати по 1 десертній ложці З рази на день.

З цією ж самою метою використовують і суміш коренів живокосту
лікарського (15 г) та верхівок ялиці білої (15 г). Суміш залити 0,5 л
червоного вина, витримати на водяній бані 30 хв. До настою додати по 5 г
листків кропиви дводомної, трави фіалки запашної, медунки лікарської,
листків подорожника великого, кореневища з коренями дягелю лікарського
та трави деревію звичайного. Кип’ятити 10 хв на малому вогні, процідити
і додати 3 столові ложки меду. Приймати по 1 столовій ложці

3 — 4 рази на день за 15 — 20 хв перед їдою.

Для лікування абсцесів використовують порошок із суміші кореневища з
коренями дягелю лікарського та кореня лопуха великого, взятих порівну.
Приймати по 1/2 чайної ложки, запиваючи водою, 2 рази на день.

Як протигнійний засіб п’ють відвар кореня або листків чорнокореня
лікарського:

4 г залити 300 мл води, витримати на водяній бані 30 хв, настояти 1
год. Приймати по 1/2 чайної ложки 3 рази на день. Дітям віком до 10
років препарат не призначати.

При місцевому абсцесі як пом’якшувальний засіб для припарок
використовують настій трави гірчака перцевого (20 г на 200 мл окропу).
Прикладають також свіжі потовчені листки подорожника великого.

Для розм’якшування та розсмоктування затвердінь, абсцесів готують
пластир. Беруть 20 г жовтого воску, 30 г каніфолі (смоли), 2 столові
ложки яловичого жиру та 1 чайну ложку добре подрібненої трави буркуну
лікарського. Суміш нагрівають протягом 5 хв на малому вогні,
перемішуючи. Після проціджування накладають на хворе місце.

Для компресів при абсцесах використовують настій суміші трави буркуну
лікарського, насіння льону звичайного, листків алтеї лікарської, взятих
порівну: 30 г суміші залити 300 мл води, витримати на водяній бані 10
хв, настояти 2 год, процідити.

При абсцесах дуже ефективні аплікації глини (шматочки до 2 см завтовшки
накладають на уражену ділянку на 1 год 4 — 5 разів на день, зверху
накривши теплою полотняною тканиною).

Якщо абсцес локалізується у ротовій порожнині, можна прикладати плитки з
глини до обличчя, м’яку глину — тримати в роті. Слину ковтати не треба.
Замінюють плитки через 2 год.

Для лікування абсцесів рекомендують і такий засіб: глину розминають,
додають трохи води, оцту та відвар квіткових кошиків арніки гірської.
Має бути мазеподібна консистенція.

При абсцесах ротової порожнини можна чергувати полоскання настоєм трави
ромашки лікарської (20 г на 200 мл окропу) та квіткових кошиків арніки
гірської (5 г на 200 мл окропу). Полоскати через 30 хв.

У разі місцевого абсцесу м’яких тканин, якщо він лише почав розвиватися,
добре приймати постільні парові ванни з екстра-компресами на хворе
місце. Якщо абсцес ось-ось має дозріти, його піддають дії водяної пари.
До гнояка, що прориває, прикладають збуджувальні компреси. їх припиняють
робити лише тоді, коли рана очиститься від гною і отвір закриється.

Дуже важливо, щоб випорожнення були регулярними, а тому час від часу
треба ставити клізми.

При абсцесі легенів призначають щадну дієту, багату на вітаміни. Хворий
втрачає багато білка з харкотинням, тому їжа повинна бути різноманітною
та калорійною. До дієти включають страви з вівса, гречки, пророслу
пшеницю, горіхи, журавлину, шипшину, чорну смородину, горобину, моркву.
Під час високої температури тіла корисно пити ячмінний відвар з медом.
Меду давати до 100 г на день.

Якщо харкотиння гнійне і в’язке, призначають суміш трав, що має
протизапальну та протимікробну дію, розріджує харкотиння:

Бруньки сосни звичайної — 20 г

Трава чебрецю звичайного — 25 г

Листки подорожника великого — 15 г

Трава сухоцвіту багнового — 10 г

Трава фіалки триколірної — 20 г

Столову ложку суміші залити 200 мл води, витримати на водяній бані 15
хв, настояти 1 год. Приймати по 1/4 склянки перед їдою 4 — 5 разів на
день теплим.

Розріджує харкотиння, поліпшує відхаркування та сприяє зменшенню спазму
бронхів така суміш лікарських рослин:

Квітки дивини скіпетровидної — 10 г

Листки підбілу звичайного — 20 г

Плоди ганусу звичайного — 10 г

Корені алтеї лікарської — 30 г

Корені солодки голої — 15 г

Кореневище півників болотяних — 5 г

Десертну ложку суміші залити 200 мл води, довести до кипіння, кип’ятити
5 хв на малому вогні. Настояти 30 хв у закритому посуді, процідити.
Приймати по 1 чайній —1 столовій ложці 4 — 5 разів на день теплим.

Стійкий кашель з гнійним харкотинням лікують настоєм трави буквиці
лікарської: 2 столові ложки залити 300 мл окропу, настояти 2 год у
закритому глиняному горщику. Приймати по 1—2 столові ложки 3 — 4 рази на
день.

При абсцесі легень призначають ганусову олію — по 2-4 краплі на грудочці
цукру 2 — 3 рази на день.

Лікуванню гнійних захворювань легенів сприяє настій насіння гуньби
сінної: 1 чаііну ложку порошку насіння залити 200 мл окропу, настояти 20
хв. Пити впродовж дня маленькими ковтками.

Під час абсцесу легенів кашель може супроводжуватися виділенням
харкотиння з домішками крові. У такому разі змішують по 20 г порошку
кореня солодки голої та трави астрагалу шерстистоквіткового. Приймають
по 0,5 — 2 г, запиваючи теплою водою. Доза залежить від віку дитини.
Дітям молодшого віку порошок додають до їжі. Для інгаляцій при абсцесі
легенів використовують такі засоби:

1) суміш ганусової та соснової олії, взятих порівну. На інгаляцію
беруть 10 крапель суміші на 200 мл окропу. Соснову олію можна замінити
евкаліптовою;

2) 20^ комбіновану настоянку бруньок берези бородавчастої, тополі
чорної та осики звичайної на 40 % спирті етиловому. На 1 інгаляцію дітям
старшого віку використовують 20 мл настоянки, дітям молодшого віку —
5—10 мл настоянки, розведеної перевареною водою у співвідношенні 1:10.
Курс лікування — 7 — 15 інгаляцій;

3) ефірну олію свіжонатертої цибулі вдихати 1 раз на день. Дитину
накривають з головою вдвічі складеним простирадлом і підносять до
обличчя тарілку з кашкою цибулі. Тривалість процедури — 3 — 7 хв. Курс
лікування — 2 — 3 тиж;

4) свіжий сік часнику, розведений перевареною водою у співвідношенні
1:10, 1:20. Тривалість інгаляції — 5 — 7 хв;

5) корені хрону промити холодною водою, але не чистити, натерти. 10 г
маси покласти на блюдце та вдихати через ніс протягом 10 хв, роблячи
перерви на 30 — 50 с через кожні 2 хв. Не робити глибоких вдихів
(особливо на початку проведення процедури), бо це може призвести до
рефлекторної зупинки дихання. Слід дозувати як глибину вдиху, так і
відстань від блюдця з хроном. Процедуру проводити не пізніше 18-ї
години, оскільки фітонциди хрону збуджують нервову систему. Ефективно
діє суміш 1 частини тертого хрону та 5 частин настоянки кореня перстачу
прямостоячого (аптечний препарат). На курс лікування — до 10 інгаляцій.

Для гарячого обгортання беруть великий пухнастий рушник, змочують його
водою температури 60 — 64 °С, викручують. Обгортають навколо грудної
клітки дитини. Зверху загортають сухим рушником і ковдрою. Хворий
повинен лежати на спині до 20 хв. Процедури виконувати 1 — 2 рази на
день до поліпшення стану дитини.

При абсцесі легенів роблять збуджувальні обгортання плечей та грудної
клітки, а також живота й литок температури 22 — 25 °С. Рекомендують
щогодини полоскати горло водою з свіжим соком лимона (10 — 15 крапель на
склянку води) температури 18 — 20 °С. Стежити за регулярністю
випорожнень, у разі запору ставити клізми.

Важливо забезпечити відтікання гною з порожнини абсцесу. Для цього
дитину укладають щоденно на 1 —2 год на здоровий бік з опущеною донизу
верхньою частиною тулуба та піднятим ніжним кінцем ліжка.

При виникненні абсцесу, особливо абсцесу мозку, дитину слід негайно
госпіталізувати. Транспортувати треба обережно.

Кімнату, де перебуває хвора дитина, слід часто провітрювати, проводити
вологе прибирання з використанням дезінфікуючих засобів.

Якщо у дитини висока температура тіла, корисно обтирати тіло розчином
оцту, ставити клізми з прохолодної води.

При утрудненому відхаркуванні хворому допомагають знайти найбільш зручне
положення. Це дуже важливо, бо виділення харкотиння при гнійному
запаленні легенів сприяє звільненню дихальних шляхів, поліпшує стан
дитини.

Хворі потребують повноцінного харчування. Велике значення має
вітамінотерапія, до раціону включають продукти з великою кількістю
вітаміну С.

Треба стежити за регулярним випорожненням кишок і сечовипусканням. Іноді
за тривалого перебігу хвороби уражаються нирки, внаслідок чого
змінюється колір сечі. На це треба звертати увагу. Шкіра дитини має бути
чистою. Важливо запобігати утворенню пролежнів.

Прорив абсцесу в бронхи супроводжується раптовою появою болю в грудній
клітці, посиленням кашлю, який супроводжується виділенням харкотиння.
Треба заспокоїти дитину, напоїти її чимось теплим. Абсцес легенів може
ускладнитися легеневою кровотечею. У такому разі важливо забезпечити
дитині повний спокій, негайно викликати лікаря.

АДЕНОЇДИТ

Аденоїдит — запалення мигдаликів носової частини горла.

Аденоїди — гіперплазовані мигдалики носової частини горла. Захворювання
звичайно спостерігається у дітей віком від 3 до 10 років, проте може
бути як у перші роки життя, так і після періоду статевого дозрівання.
Запалення мигдаликів часто виникає як наслідок інфекційних хвороб (кір,
скарлатина, дифтерія, грип тощо).

Порушується носове дихання. У надмірній кількості виділяється світлий
або зеленуватий слизистий секрет, що заповнює носові ходи та стікає в
носоглотку. Слизова оболонка носа запалена. Діти сплять з відкритим
ротом, сон часто буває неспокійним та супроводжується голосним
хропінням. Через недосипання вони встають в’ялими та апатичними. У
школярів нерідко погіршується успішність. Розростання мигдаликів
супроводжується зниженням слуху, особливо під час нежитю. Змінюється
мова, голос набуває гугнявого відтінку. Діти раннього віку важко
оволодівають мовою.

Постійне виділення слизистого секрету з носа спричинює припухання шкіри
верхньої губи, а іноді й екзему. Рот постійно відкритий, нижня щелепа
відвисає, з куточків рота тече слина, тобто обличчя дитини набуває
своєрідного вигляду, що одержав назву “аденоїдне обличчя”. Під час сну
аденоїди збільшуються в об’ємі за рахунок більшого венозного
кровопостачання (дитина дихає ротом). Постійне дихання через рот
спричинює недостатнє очищення повітря від хвороботворних мікробів,
часток пилу тощо. Розвиваються захворювання бронхолегеневого апарату, що
призводить до деформації грудної клітки. Відсутність носового дихання
порушує адекватну вентиляцію легень.

У дітей часто порушується діяльність травного каналу, виникає стійкий
головний біль, розвиваються анемія, нічне нетримання сечі, ларингоспазм,
астматичні приступи. Регіонарні (місцеві) — шийні, потиличні та
підщелепні —лімфатичні вузли звичайно збільшені.

Основним способом лікування є хірургічне видалення аденоїдних
розростань, проте вони можуть у частини хворих рецидивувати. Якщо ж
операція протипоказана, рекомендують такі народні методи лікування.

Закапувати в ніс сік червоних буряків по 2 —3 краплі з водою 3 рази на
день. Дітям віком до 3 років закапують сік печених буряків.

Закапувати в ніс сік чистотілу звичайного, розведений водою у
співвідношенні 1:1, по 2 краплі в одну ніздрю, а через 5 —7 хв — у другу
2 — 3 рази на день. Рекомендують для лікування дітей, що не молодші за 7
років.

Для закапування застосовують настоянку хвої туї західної: 30 г молодих
гілочок залити 100 мл 40 % спирту етилового, настояти 10 діб. Настоянку
розвести водою у співвідношенні 1:2. Закапувати по 2 — 3 краплі 2 рази
на день протягом 2 — 3 тиж.

При аденоїдних розростаннях ефективні інгаляції з евкаліптовою олією (по
2 — 3 мл на інгаляцію). Інгаляції треба проводити після попереднього
прогрівання носа за допомогою припарок або гарячих компресів. Після 10 —
30 інгаляцій аденоїди зменшуються в об’ємі, відновлюється носове
дихання, стає менше гнійних виділень, поліпшуються слух та загальний
стан дитини.

Для промивання носа та полоскання горла у разі затримки секрету
використовують настій кореневищ мильнянки лікарської: 1 чайну ложку
залити 200 мл холодної води, настояти 8 год, довести до кипіння,
кип’ятити 5 хв на малому вогні, процідити.

Носову порожнину можна промивати 2 — 3 рази на день морською водою або
таким розчином: 1 чайна ложка солі та 5 крапель розчину йоду спиртового
на 200 мл теплої перевареної води. Його використовують, якщо немає
алергії на йод.

Рекомендують промивати ніс відваром буряків (втягувати та випускати
рідину через ніс).

Алергічний нежить призводить до розростання мигдаликів, що перешкоджає
носовому диханню та підтримує нежить. У такому разі використовують суміш
трав, що діє протизапально та знеболювально, зменшує алергічну реакцію:

Квіткові кошики ромашки лікарської — 5 г

Трава деревію звичайного — 15 г

Трава багна болотяного — 4 г

Квіткові кошики нагідок лікарських — 10 г

Столову ложку суміші залити 200 мл окропу, настояти 1 год, процідити. На
1 інгаляцію потрібно 40 — 70 мл настою. На курс лікування — 10—12
процедур.

При аденоїдиті варто проводити загальнозміцнювальне лікування. Щоденно
впродовж місяця приймати натще суміш пилку (1/2 чайної ложки) з медом (1
столова ложка), запиваючи водою. Доза розрахована для дітей віком 5 — 10
років.

Рекомендують також суміш подрібнених плодів шипшини коричної (50 г) та
смородини чорної (50 г): 1 столову ложку суміші залити 300 мл окропу,
настояти 1 год, процідити і додати мед за смаком. Приймати по 1/3 — 1/2
склянки 3 — 4 рази на день.

Можна заварювати та пити як чай ялинові пагони, зібрані у вересні. Із
загально-

зміцнювальних засобів при аденоїдиті призначають риб’ячий жир, препарати
кальцію, аскорбінову кислоту та вітамін О, кліматичне лікування.

З водолікувальних процедур при аденоїдиті для відтягання крові
використовують збуджувальні обгортання живота температури 25 — 27 °С й
литок температури 22 — 25 °С на ніч протягом 1 міс.

При нежитю слід ретельно очищати носову порожнину від слизу, бо він може
застоюватися в її задніх відділах і хвороба набуде затяжного перебігу.

Запобігти захворюванню можна шляхом підвищення опірності організму за
допомогою загартовування.

Хронічний аденоїдит буває у 5 % дітей віком від 3 до 14 років. Доведено
важливу роль мигдаликів носової частини глотки у формуванні реакцій
місцевого та системного імунітету. Саме пригніченням місцевого імунітету
певною мірою можна пояснити появу захворювань, що супроводжують
хронічний аденоїдит. Це гострі респіраторні вірусні інфекції, отит,
хронічний тонзиліт, фарингіт, синусит. З огляду на це рекомендують
проводити консервативне лікування хворих на хронічний аденоїдит.
Усунення ознак запальної реакції у мигдаликах супроводжується
нормалізацією місцевого імунітету. Консервативне лікування хронічного
аденоїдиту проводять комплексно, під наглядом лікаря.

АЛЕРГІЯ

Алергія — підвищена чутливість організму до впливу різних алергенів
зовнішнього і внутрішнього середовищ.

Алергози — алергічні хвороби, в основі яких лежать процеси взаємодії
алергену (антигену) та антитіла. Алерген — речовина антигенної природи,
здатна спричинювати алергію. Антитіла — білки сироватки крові, що
утворюються внаслідок попадання в організм різних антигенів.

За останні десятиріччя спостерігається неухильне збільшення кількості
хворих на алергічні недуги.

У основі алергічних реакцій лежить порушення захисних механізмів
організму.

Анафілаксія — стан підвищеної чутливості до повторного введення
чужорідного білка, наприклад, протиправцевої, протидифтерійної
сироваток, антибіотиків тощо. Симптоми сироваткової хвороби розвиваються
через 3—12 діб (у разі деяких її форм — через кілька годин) після
введення сироваткових препаратів.

На шкірі з’являється висип у вигляді червоних плям різного розміру, що
супроводжується свербінням. Ділянка шкіри, куди вводили препарати,
припухає, болюча. Окрім місцевих змін, завжди спостерігаються загальні
симптоми (підвищення температури тіла, озноб, прискорення пульсу,
зниження артеріального тиску). Нерідко виникають помірна припухлість
суглобів, біль у м’язах. Ці симптоми спостерігаються кілька годин або
діб.

Харчову алергію зумовлюють речовини, які утворюються у разі неповного
розщеплення білків їжі внаслідок нестачі відповідних травних ферментів.
Харчова алергія виникає нерідко за зниженої кислотності шлункового соку.

Основна ознака харчової алергії — свербіння м’якого піднебіння, шиї,
грудей, спини, живота, рук та ніг. Спостерігаються висип на шкірі,
набряк обличчя, зокрема повік, вушних раковин. Через набряк голосових
зв’язок голос стає хриплим, виникають приступи ядухи. До типових
симптомів харчової алергії належить дисфункція кишечнику (пронос, запор,
блювання, нудота, епізодичний біль у животі, порушення перетравлювання
основних харчових продуктів). Найчастіше підвищена чутливість
розвивається до білкових продуктів (молоко, яйця, шоколад, горіхи),
цитрусових, зрідка до жирів та вуглеводів. Діагностика харчової алергії
надзвичайно складна.

У дітей першого року життя дуже висока чутливість до сторонніх речовин,
що зумовлено недосконалістю захисних функцій слизових оболонок, низькою
активністю травних ферментів, відсутністю у шлунковому соці соляної
кислоти до б —9 міс. Алергени передаються з грудним молоком та їжею.
Антигеном можуть бути їжа, що не пройшла теплової обробки
(гоголь-моголь, сире молоко), а також риба, раки, горіхи тощо.

Алергічний риніт частіше буває у дітей віком 2 — 4 років. Нежить
звичайно з’являється раптово, супроводжується чханням, дихання через ніс
утруднене. Дитина стає в’ялою, блідою, покашлює, скаржиться на свербіння
у носі та очах, головний біль. Алергічний риніт часто поєднується з
алергічним кон’юнктивітом, з’являються відчуття різі в очах, сльозотеча,
світлобоязнь. Сезонний алергічний кон’юнктивіт починається раптово в
період масового цвітіння рослин. Хворі скаржаться на відчуття
стороннього тіла в очах, сильне свербіння.

Алергічний ларингіт буває частіше у дітей раннього віку. Виникають
грубий (“гавкаючий”) кашель, охриплість голосу. Швидкий набряк гортані
призводить до раптового її стенозу (звуження). Приступ ядухи триває
кілька годин, поступово послаблюючись. Організм при алергічному діатезі
стає надчутливим не лише до харчових продуктів, але й до таких
алергенів, як вовна, домашній пил тощо.

Нерідко шкірні хвороби спричинюються підвищеною чутливістю організму до
певних речовин. Алергічний дерматит можуть зумовлювати різні хімічні
речовини, деякі рослини. На шкірі з’являються пухирці, почервоніння. У
пізніх стадіях долучається лущення її.

Дуже небезпечна холодова алергія. Дитині з холодовою алергією треба
уникати переохолодження під час купання в річці або в морі (навіть
улітку), оскільки у воді може розвинутися шок.

Найважчою формою негайної алергічної реакції загального типу є
анафілактичний шок. Він виникає у разі введення антибіотиків, зокрема
групи пеніциліну, сульфаніламідних препаратів, пірамідону, бутадіону,
гамма-глобуліну, сироваток, вакцин, а також після укусів комах,
наприклад, бджоли, оси, від холоду. Доза і шлях уведення не мають
значення. Найчастіше характеризується раптовим розвитком (протягом 2 с —
60 хв), проте іноді може проявитися і через 4 — 6 год після контакту з
алергеном. У дитини виникають відчуття стиснення в грудях, жару в усьому
тілі, біль у животі. Спостерігаються запаморочення, свербіж шкіри. У
тяжких випадках дитина непритомніє, різко знижується артеріальний тиск.
Кінцівки стають холодними, пульс не вислуховується, зіниці розширені, не
реагують на світло, з’являються судоми, може бути мимовільне виділення
сечі й калу.

Набряк Квінке — місцевий набряк, що швидко розвивається на окремих
ділянках тіла. З’являється на губах, вушних раковинах, на очах,
зовнішніх статевих органах. Шкіра стає напруженою, проте її колір і
температура не змінюються. Набряклість зберігається кілька годин, інколи
діб. Набряк Квінке має хронічний перебіг. Для життя він небезпеки не
становить, проте локалізація має важливе значення для прогнозування
завершення хвороби. За набряку гортані виникає її стеноз, у кишечнику —
симптоми часткової кишкової непрохідності.

Під час лікування алергії треба повністю усунути контакт з алергеном. У
разі алергії до коров’ячого молока малюка слід намагатися якомога довше
годувати груддю. Якщо ж це неможливо, треба кип’ятити молоко або
замінити його кисломолочними продуктами. Кисляк, кефір мають менші
алергенні властивості порівняно з коров’ячим молоком. Страви для дітей
треба готувати тільки на овочевому відварі. Діти старшого віку можуть
повністю обходитися без коров’ячого молока.

Відома безмолочна дієта з вилученням з раціону дитини незбираного сухого
молока, масла, сиру і страв, приготовлених на молоці. Коров’яче молоко
можна замінити соєвим, мигдальним молоком. Соєве молоко не містить
лактози. Мигдальне молоко має нижчу енергетичну цінність, тому до нього
можна додавати цукор.

При штучному і змішаному вигодовуванні дітей з алергічним діатезом
використовують кисломолочні суміші.

За алергії до курячих яєць з раціону дитини вилучають не лише яйця, але
й продукти, до складу яких вони входять (макаронні, кондитерські вироби,
майонез і т.ін.). Якщо організм дитини надто чутливий до певного виду
м’яса (наприклад, яловичини), його замінюють іншим.

Не зумовлюють алергічних реакцій свіжі та сухі ягоди смородини чорної,
журавлини, селера, зелені сорти яблук — їх дають дитині у будь-якому
вигляді.

При алергії дітям віком після 3 років рекомендують такі засоби:

1) 150 г свіжого хрону змішати з соком 2 — 3 лимонів. Приймати по 1/2
чайної ложки вранці та ввечері або 1 чайну ложку вранці;

2) одну головку часнику розтерти з 3 лимонами. Суміш залити 0,5 л
перевареної води кімнатної температури, настояти 5 діб. Приймати по 1
чайній —1 столовій ложці З рази на день за 20 хв перед їдою.

Протиалергічну дію мають медові стільники. їх треба жувати по 5 — 10 г 4
— 5 разів на день. Розжовану масу виплювати.

Для зменшення прояву алергічних реакцій, зниження проникності стінки
судин використовують природні препарати кальцію. Добре діє настій
листків кропиви дводомної: 2 столові ложки залити 400 мл окропу,
настояти 2 год. Приймати до 1/2 склянки 4 рази на день перед їдою.
Кальцій, що міститься в листках кропиви, знижує інтенсивність алергічних
реакцій, зокрема у разі харчової алергії, зменшує проникність судин.

Протиалергічну дію має трава череди трироздільної: 1 столову ложку
залити 200 мл води, довести до кипіння, настояти 30 хв. Приймати по 1/4
склянки 3 рази на день за 30 хв перед їдою або через 1 год після їди
дітям, що старші за 12 років. Дітям 10—12 років дають по 30 мл 3 —4 рази
на день, 8 — 9 років — по 20 мл, 6 — 7 — по 10 мл, а до 5 років — по 5
мл на прийом. Дітям старшого віку призначають спиртовий екстракт трави
(аптечний препарат) по 10 — 20 крапель 3 рази на день перед їдою
протягом 12— 15 діб.

Як протиалергічний, протизапальний засіб використовують корені солодки
голої: 2 чайні ложки залити 200 мл окропу, настояти 20 хв. Приймати по 1
чайній— 1 столовій ложці 3 рази на день.

Зменшують або знімають алергічні реакції такі суміші:

Трава фіалки триколірної – 20 г

Трава золототисячника звичайного – 20 г

Трава рутки лікарської – 10 г

Трава пасльону солодко-гіркого – 10 г

Листки горіха волоського – 20 г

Трава копитняка європейського – 10 г

Трава багна болотяного – 10 г

Столову ложку суміші залити 200 мл води, витримати на водяній бані 20
хв, настояти 1 год, процідити. Приймати по 1/4 склянки 3 рази на день.
Доза розрахована для дітей, що старші за 7 років.

2. Трава череди трироздільної — 20 г Листки горіха волоського
— 20 г Трава фіалки триколірної — 10 г Столову ложку суміші залити
250 мл води, витримати на водяній бані 15 хв, процідити через 45 хв.
Пити протягом дня ковтками.

Через 1 —3 доби, якщо зменшилися прояви алергічної реакції, для швидшого
виведення з організму шкідливих речовин рекомендують таку суміш:

Трава череди трироздільної – 10 г

Квіткові кошики

нагідок лікарських – 10 г

Трава гречки посівної – 10 г

Корені солодки голої – 10 г

Кореневище оману високого – 10 г

Трава споришу звичайного – 20 г

Кора крушини ламкої – 20 г

Трава звіробою звичайного – 10 г

Листки подорожника великого – 20 г

Дві столові ложки суміші залити 400 мл води, настояти 2 год, витримати
на водяній бані 20 хв, охолодити, процідити. Приймати по 30 — 50 мл до 5
разів на день між їдою та 1 раз на ніч перед сном.

Якщо алергічний висип супроводжується свербінням, використовують таку
суміш:

Корені лопуха справжнього — 20 г

Кореневище пирію повзучого — 20 г

Трава череди трироздільної —15 г

Трава вероніки лікарської — 15 г

Трава фіалки триколірної — 20 г

Столову ложку суміші залити 200 мл води, довести до кипіння, кип’ятити
15 хв на малому вогні. Приймати залежно від віку дитини по 20 — 70 мл 3
рази на день. При медикаментозній та харчовій алергії рекомендують 2
столові ложки подрібнених однорічних гілочок калини звичайної залити 400
мл води, довести до кипіння, кип’ятити 15 хв на малому вогні, настояти 1
год, процідити. Приймати по 1/2 склянки 3 — 4 рази на день перед їдою.
Дітям віком до 3 років дають по 1 чайній —1 десертній ложці 3 рази на
день.

При холодовій алергії використовують суміш такого складу:

Квіткові кошики арніки гірської — 30 г

Пелюстки маку дикого —8г

Зерно вівса посівного — 40 г

Коренеплоди редьки чорної — 100 г Суміш подрібнити до однорідної маси,
додати 70 г меду травневого, нагріти у духовці в замазаному тістом
глиняному глечику 30 хв, настояти 10 год. Приймати по 1 чайній ложці 4
рази на день за 20 хв перед їдою.

Настій трави ромашки лікарської приймають усередину при екземі,
кропив’янці, ревматизмі, бронхіальній астмі. З настою роблять ванни,
примочки, припарки (2 — 3 столові ложки трави облити окропом). Гарячу
кашкоподібну масу на чистій тканині прикладають до уражених ділянок.

Зовнішньо при алергії використовують компреси із вівсяної соломи: 50 г
залити 500 мл води, кип’ятити 30 хв на малому вогні, процідити.

Для компресів, примочок та обгортання при алергії рекомендують таку
суміш: Трава вербени лікарської — 5 г

Кора дуба звичайного — 10 г

Квіткові кошики

нагідок лікарських — 10 г

Корені лопуха великого — 10 г

Пелюстки троянди дамаської — 10 г

Трава хвощу польового — 10 г

50 г суміші залити 1 л води, кип’ятити 15 хв на малому вогні, настояти,
процідити. Як засоби проти свербіння призначають обтирання, компреси,
препарати у вигляді мазей, паст тощо. Так, до шкіри прикладають кашку з
цибулі; роблять примочки та обмивання міцним настоєм або соком трави
чистотілу; використовують мазь та примочки з відвару кореневищ і коренів
оману високого або трави фіалки триколірної.

При алергодерматозі дуже помічна трава ефедри двоколосової: 15 г залити
400 мл окропу, упарити до половини, процідити. Приймати по 1 чайній — 1
столовій ложці 2 — 3 рази на день. Відвар трави (1 столову ложку на 400
мл води, кип’ятити 5 хв на малому вогні, процідити) використовують для
компресів на уражені дерматозом ділянки шкіри. У хворих зменшується
свербіння.

При алергії добре діє й такий засіб: 4 столові ложки листків хрону
звичайного та З столові ложки листків петрушки городньої залити 400 мл
молока, варити на малому вогні доти, поки розвариться. Змазувати уражені
ділянки 3 — 5 разів на день протягом 3 діб.

Корисні ванни з трави череди трироздільної, шавлії лікарської, нетреби
звичайної, кореневища пирію повзучого, листків горіха волоського: 100 г
суміші залити 3 л води, кип’ятити 15 хв на малому вогні, процідити.
Відвар додати до ванни.

У разі певної локалізації свербіння, зокрема в ділянці статевих органів
та ануса, доцільно робити щоденно обмивання, приймати сидячі теплі
ванни.

Посилення функції органів виділення сприяє звільненню організму від
токсичних речовин, що спричинюють шкірні прояви алергії. Рекомендують
щодня ставити очисні клізми. Домогтися посилення потовиділення можна за
допомогою постільної парової ванни (25 хв). Очищенню організму сприяють
також збуджувальні обгортання тіла, під час яких у дитини маюгь бути
приємні відчуття (до потіння не доводити). Можна надягати на дитину
довгу сорочку, змочену гарячим відваром трави гуньби сінної або вівсяної
соломи. Тривалість процедури 30 — 40 хв.

Лікування анафілактичного шоку насамперед повинно бути спрямоване на
усунення судинної недостатності. Негайно підшкірно вводять 0,3 — 0,5 мл
0,1% розчину адреналіну (всмоктується препарат швидко). Припиняють
введення препарату, що спричинии розвиток шоку. Накладають джгут вище
від місця введення лікарського препарату, якщо його вводили у кінцівки.
Якщо ж ліки вводили під лопатку, в сідницю чи іншу ділянку, де дмсгут
застосувати неможливо, треба обколоти це місце 0,1% розчином адреналіну.
Покласти дитину на тверду поверхню на бік для запобігання асфіксії
блювотними масами або западанню язика. Підняти ніжний кінець ліжка,
ноги. Обкласти дитину теплими грілками. Забезпечити прохідність
дихальних шляхів, застосувати штучну вентиляцію легенів за методом рот
до рота. За потреби зробити закритий масаж серця. Лікування проводиться
лише в стаціонарі, проте транспортувати дитину можна лише після того, як
вона буде виведена із загрозливого для життя стану.

Дуже важливо встановити причину алергії. Якщо виявлено, що алергеном є
певний продукт харчування, його вилучають із раціону повністю. Коли без
нього обійтися неможливо, то піддають кулінарній обробці для зменшення
алергенних властивостей.

Не можна приймати повторно медикаменти, що спричинили алергічну реакцію,
бо кожна наступна алергічна реакція має ще тяжчий перебіг.

Появі алергічного риніту сприяє пошкодження слизової оболонки носових
ходів (дитина тре ніс). Навіть незначне порушення її цілості може
призвести до інфікування та гнійного запалення. Тому під час догляду за
хворим треба стежити за чистотою руїс, відновлювати прохідність носових
ходів.

Для профілактики холодової алергії слід своєчасно лікувати гайморит,
тонзиліт, холецистит, гельмінтоз, карієс зубів тощо. Дитину варто
загартовувати. Загартовуванню сприяють водні процедури, зокрема
контрастний душ. Температура води повинна коливатися від 39 — 38 до 25
°С. Поступово верхню її межу знижують до 37 — 36 °С, потім до 36 — 34
°С, а нижню — до 18 — 16 °С. Після кожної водної процедури дитину треба
розтерти рушником до почервоніння шкіри. Холодної пори року дитину слід
одягати з урахуванням погоди, а в морозні дні перед виходом на вулицю —
змазати обличчя, шию, руки розтопленим гусячим жиром або смальцем. У
гардеробі дитини не повинно бути речей із синтетичних тканин, особливо
нижньої білизни, колготок, рукавичок.

Категорично заборонено робити щеплення в період активного прояву
алергічних захворювань або реакцій.

Кімната, де живе дитина, має бути просторою, світлою, без килимів. У ній
треба підтримувати ідеальну чистоту, регулярно проводити вологе
прибирання. Якщо вдома тримають тварин, а дитина чутлива до їхньої
шерсті або лупи, то їх не треба пускати в кімнату дитини. Не варто
розводити й кімнатні квіти, до пилку яких у дитини алергія.

Для миття дитини не можна використовувати шампуні, високоякісні сорти
мила. Краще користуватися дитячим милом, яке не містить домішок. Ясна
річ, забороняють курити в квартирі, де живе дитина, а тим паче хвора на
алергічні недуги.

Одним із профілактичних заходів щодо медикаментозної алергії є розумне
(за показаннями) використання ліків під суворим наглядом фахівця.

Запорукою успішного лікування алергічних реакцій та запобігання їх появі
є своєчасне лікування так званих супутніх захворювань.

Алергічні захворювання майже завжди є наслідком загального розладу
організму. Отже, під час лікування треба: а) усунути дію алергену; б)
вилікувати основне захворювання; в) провести санацію вогнищ хронічної
інфекції.

Постійно загартовувати дитину.

АНГІНА

Ангіна — гостре інфекційне запалення лімфатичної тканини горла із
ознаками загального отруєння організму.

Головним чином ангіна виникає як загострення хронічного тонзиліту.

Розрізняють три види ангіни.

Катаральна ангіна проявляється запаленням переважно слизової оболонки
горла. Спостерігаються почервоніння та припухання мигдаликів.
З’являються відчуття сухості та дертя у горлі, біль під час ковтання,
підсилюється слиновиділення. У хворого виникають головний біль, біль у
суглобах та в усьому тілі, позноблювання. Температура тіла підвищується.
Близькі до уражених мигдаликів (регіонарні) шийні лімфатичні вузли
звичайно збільшені, болючі.

У разі лакунарної ангіни запалення локалізується переважно у лакунах
(заглибинах мигдаликів). Хвороба починається раптово. Температура тіла
підвищується до 40 °С. На слизовій оболонці мигдаликів з’являються
білуваті або жовтуваті смугасті нальоти, мигдалики збільшуються в
розмірі. Хворі скаржаться на головний біль, біль під час ковтання. У
дітей ангіна часто супроводжується маренням, загальною слабкістю.
Найближчі регіонарні лімфатичні вузли збільшені, болючі .

Фолікулярна ангіна часто розпочинається раптовим ознобом і загальним
нездужанням. Спостерігаються головний біль, біль під час ковтання, а
також у кінцівках, спині. Температура тіла підвищується до 40 °С та
більше. Мигдалики червоніють, припухають. Уражується їхня паренхіма —
фолікули. На фолікулах утворюються поодинокі жовтуваті цяточки гною
завбільшки з головку шпильки або горошину (мал. 41). Внаслідок
припухання слизової оболонки горла голос нерідко стає гугнявим.
Найближчі лімфатичні шийні вузли збільшені, болючі.

Призначають щадну дієту, головним чином молочно-рослинну. Дитині треба
давати рідку теплу їжу та багато пити. Обов’язково, особливо у разі
високої температури тіла, до дієти включати ячмінний відвар, ячмінну та
вівсяну каші, журавлиновии сік або морс, гранатовий сік, чай з лимоном.

Дуже корисний такий коктейль: беруть 2 столові ложки соку коренеплодів
буряка звичайного, 0,25 л кефіру, 1 чайну ложку сиропу шипшини та сік
половини лимона. Все це збивають міксером. Дитині дають пити невеликими
ковтками.

Здавна у народі ангіну лікують очищеним гасом. Ним змочують квачики з
вати, якими й змазують мигдалики кілька разів протягом дня. Проте так
лікувати ангіну можна лише у початкових стадіях. Якщо на мигдаликах
з’явився наліт, то таке лікування неприпустиме. Рекомендують полоскати
горло 3 % розчином лимонної кислоти. Голову тримати, відхиливши назад, і
видихати повітря, щоб розчин булькав у роті. Полоскати щогодини протягом
дня.

Можна смоктати скибочки лимона упродовж дня. Цей засіб допомагає тільки
на початку хвороби. У пізніх стадіях лимон не дає бажаного ефекту, краще
користуватися лимонною кислотою.

Дітям старшого віку для полоскання горла рекомендують таку настоянку: 50
г сухого кореневища з корінням родіоли рожевої залити 0,5 л горілки,
настояти 7 діб у темному місці, процідити. Одну чайну ложку настоянки
розвести у 1/2 склянки гарячої води. Полоскати горло безперервно 10—15
хв. Потім відпочити та повторити процедуру. Це один з найефективніших
засобів лікування ангіни.

Застосовують також такий засіб: натерти склянку коренеплодів буряків
звичайних, додати 1 столову ложку оцту. Суміш відтиснути і соком з
оцтом полоскати ротову порожнину і горло, 1 — 2 чайні ложки суміші можна
проковтнути. Таким досить простим засобом виліковують навіть хронічну
ангіну.

Для полоскання горла використовують настій листків евкаліпту кулястого,
що має добре виражені антимікробні властивості: 3 столові ложки сировини
залити 0,5 л окропу, кип’ятити 5 хв на малому вогні, процідити.
Полоскати горло після сніданку, обіду та на ніч.

При ангіні для полоскання горла використовують відвар сухих суплідь
інжиру (2 столові ложки на склянку води).

Для полоскання горла дітям молодшого віку готують таку суміш:

Квітки дивини скіпетровидної — 10 г

Квітки алтеї лікарської — 10 г

Листки підбілу звичайного — 10 г

Столову ложку суміші залити 300 мл холодної води, довести до кипіння,
кип’ятити 5 хв на малому вогні. До гарячого відвару додати 5 г
кореневища з коренями валеріани лікарської і настояти у закритому посуді
1 год. Процідити. Полоскати горло 3 — 5 разів на день теплим відваром.
Дітям, які не вміють полоскати, робити зрошування горла.

Для полоскання горла використовують настій листків шавлії лікарської: 2
чайні ложки залити 400 мл окропу, накрити кришкою і настояти 2 год.
Процідити. Полоскати горло 5 — 6 разів на день теплим розчином.

У разі запалення мигдаликів та зіва полоскати горло можна гарячим
настоєм коренів алтеї лікарської: 1 чайну ложку сировини залити 200 мл
холодної води, довести до кипіння, настояти 10 хв.

При хронічному тонзиліті у дітей рекомендують змазувати щоденно
піднебінні мигдалики соком алое деревовидного, змішаним з медом у
пропорції 1:3. Тривалість лікування — 2 тиж. Потім курсом передбачено
змазування горла через день, також протягом 2 тиж. Процедури проводити
натще.

Відвар бруньок тополі чорної (10 г на 200 мл води, кип’ятити 5 хв)
використовують для змазування мигдаликів під час захворювання на ангіну
та після хірургічного видалення мигдаликів.

Для зменшення запалення та болю, зниження температури тіла під час
ангіни препарати лікарських рослин використовують також для прийому
всередину. Призначають такі суміші:

Листки евкаліпту кулястого — 30 г

Квітки бузини чорної — 20 г

Кора верби білої — 30 г

Столову ложку суміші залити 200 мл води, довести до кипіння, кип’ятити 5
хв на малому вогні, настояти 30 хв. Пити теплим ковтками через 30 хв 2 —
3 доби.

2. Трава парила звичайного — 30 г

Листки ожини сизої — 30 г

Дві столові ложки суміші залити 300 мл води, довести до кипіння,
кип’ятити 3 — 4 хв на малому вогні, настояти 10—15 хв. Додати меду і
пити по 2 — 3 ковтки через 1—2 год.

При хронічному запаленні мигдаликів у дітей свіжі листки підбілу
звичайного промити, подрібнити, віджати сік. Додати однакову кількість
соку цибулі городньої та червоного вина. Суміш зберігати у холодильнику.
Пити по 1 столовій ложці З рази на день, розбавляючи 3 ложками води.
Препарат діє подібно до антибіотиків, а кількість алкоголю в ньому
мінімальна.

Випробуваним засобом при ангіні є мумійо. Приймати по 0,2 г з молоком у
співвідношенні 1:20 уранці натще і увечері перед сном. Одночасно цим
розчином змазують ніздрі за допомогою ватного тампона та полощуть горло.

Для інгаляцій при ангіні використовують такі засоби:

а) розведеним водою соком цибулі городньої або часнику посівного у
співвідношенні 1:10 роблять тепловологі інгаляції температури
40″С.Тривалість інгаляції 5 — 10 хв. Вже на 2-гу — 3-тю добу зникає
наліт, нормалізується температура тіла. Замість соку можна застосовувати
натерту цибулю;

б) ефірну олію шавлії лікарської (1 —2 г, або 30—50 крапель) влити в
окріп. Дитина повинна глибоко вдихати пару, накривши голову рушником.
Після інгаляцій слизова оболонка мигдаликів та зіва набуває природного
кольору, поліпшується загальний стан.

Під час високої температури тіла 2 рази на день роблять повне або
тричетвертинне заспокійливе обгортання, обтирання тіла розчином оцту, 4
— 5 разів на день полощуть горло водою температури 20 — 22 °С.

При гангренозній формі запалення мигдаликів добрий ефект дає полоскання
горла водою з соком лимона (8 — 12 разів на день). При гнійному та
гангренозному запаленні горла рекомендують збуджувальні обгортання шиї
температури 25 °С. Через 30—45 хв компрес замінюють. Якщо хвороба
досягла кульмінаційного моменту, застосовують парові компреси на шию,
щоб прискорити проривання гнояка. Одночасно для відтягання крові від
запаленого горла застосовують збуджувальні обгортання живота температури
25 — 27 °С та литок температури 22 — 25 °С.

При катаральній ангіні для компресів на шию використовують:

1) свіжий сир (намазати на бавовняну тканину і обгорнути шию);

2) траву хвоща польового (50 г сировини залити 300 мл води, кип’ятити
10 хв). Розпареною травою наповнити вузький мішечок або бавовняну
панчоху і гарячим обгорнути горло, зверху накласти фланелеву тканину.
Компрес змінювати через 2 — 3 год;

3) зварену в лушпайках потовчену картоплю;

4) листки свіжої капусти (листки зварити до кашоподібного стану,
ретельно розмішати з глиною; тримати близько години. Під час гострого
процесу тримати довше; ставити кілька разів на день);

5) густо замішане вівсяне борошно.

Для стимулювання функції кишечнику та для відтягання крові ставити
послабні клізми температури 25 — 27 °С. Після них робити мікроклізми (50
мл) з води температури 18 — 20 °С.

Народна медицина має регіональну специфіку рецептів лікування ангіни,
характерних для деяких місцевостей.

Так, у Карпатах здавна при простудних захворюваннях пили відвар бруньок
сосни звичайної (збирали їх у березні), використовували сироп з молодих
пагінців сосни (пересипали цукром).

На Східному Поділлі при ангіні рекомендували тримати у роті невелику
грудочку живиці (завбільшки з горошину) доти, поки вона не розчиниться.
Живицю клали також за щоку на всю ніч. Вранці залишки її
випльовували.Так робили 3 ночі поспіль. Потім через 3 доби процедуру
повторювали знову.

Подекуди на Гуцульщині хворим на ангіну дають чай з трави ожини. У
Косівсь-кому районі на Гуцульщині ангіну, нариви у горлі лікували
сумішшю меду, соку зелених лушпинок горіха волоського та води. Приймали
по 1 чайній ложці 2 рази на день.

У багатьох місцевостях настояний на спирту прополіс (бджолиний клей),
розведений водою, використовували для полоскання горла при ангіні. На
Закарпатті готували мазь (перетоплене у однакових пропорціях вершкове
масло й прополіс). Нею змащували горло зовні при хронічному тонзиліті,
ангіні. Горло полоскали також розчином солі кухонної.

У центральних областях України популярності зажив відвар ягід калини з
молоком і медом, на Волині перевагу віддавали відвару з зелених пагінців
цієї рослини (пили двічі на день по 1 склянці, одночасно вживаючи і сік
свіжих ягід). На Полтавщині дітям давали тушковані з медом ягоди калини.

Хворі на ангіну обов’язково повинні дотримувати постільного режиму,
особливо в перші дні захворювання і протягом кількох діб після
нормалізації температури тіла. Це вкрай потрібно як для швидкого
одужання, так і для профілактики ускладнень.

Під час хвороби дитині треба давати напіврідку їжу, оскільки акт
ковтання утруднений та болісний.

Дострокове припинення лікування або порушення режиму можуть призвести до
таких ускладнень, як ревматизм, запалення серцевого м’яза або нирок.
Унаслідок частого захворювання на ангіну може розвинутися хронічний
тонзиліт.

Заняття фізкультурою та спортом починати можна не раніше, ніж через
місяць після ангіни. Систематично проводити загартовування дитини для
зміцнення опірності її організму.

Для запобігання ангіні важливо своєчасно санувати місцеві осередки
інфекції (карієс, хронічне запалення піднебінних мигдаликів, гнійне
ураження приносових пазух і т.ін.), усунути причини, що утруднюють
дихання через ніс (у дітей це найчастіше аденоїди).

За найменшої підозри на дифтерію слід негайно звернутися до лікаря!

АНЕМІЯ

Анемія — патологічний стан, що характеризується зниженням кількості
еритроцитів та гемоглобіну в крові. Розвивається внаслідок крововтрати,
порушення процесів утворення гемоглобіну та еритроцитів, а також
підвищеного руйнування еритроцитів.

Причиною анемії можуть бути інфекція, глистяна інвазія, інтоксикація,
опромінення тощо.

Розрізняють 3 основні групи анемії:

1) анемія, що виникла після кровотечі (постгеморагічна);

2) анемія, зумовлена порушенням кровотворення (дефіцитна) та
спустошенням кісткового мозку (гіпо- і апластична);

3) анемія, зумовлена підвищеним руйнуванням еритроцитів унаслідок
скорочення їх життя (гемолітична).

У дітей найчастіше буває залізодефіцитна анемія, особливо у віці від 6
міс до З років, а також у підлітків. Як і білки, залізо є важливою
складовою частиною кров’яного пігменту гемоглобіну, який переносить
кисень з легенів до органів і тканин, а вуглекислоту, навпаки, — з
органів і тканин до легенів. Зменшення кількості заліза в організмі
дитини, а також порушення його всмоктування спостерігаються у разі
споживання продуктів харчування, що бідні на залізо, зміни бактеріальної
мікрофлори кишечнику (дисбактеріоз), захворювань органів травлення, що
супроводжуються проносом. Анемія часто спостерігається у дітей, хворих
на рахіт.

Основними симптомами анемії є втрата апетиту, в’ялість, нестійкий
настрій дитини, плаксивість, блідість шкіри та слизових оболонок ротової
порожнини, затримка фізичного розвитку.

Шкіра набуває воскоподібного відтінку, вушні раковини стають блідими та
“прозорими”. Дитина скаржиться на мерзлякуватість, втому, задишку під
час фізичного навантаження, прискорене серцебиття, головний біль,
мерехтіння в очах, шум у вухах.

У період статевого дозрівання можуть спостерігатися блідість та сухість
шкіри, ламкість нігтів і волосся. Знижується апетит, іноді діти
відмовляються від їжі. Інколи виникає спотворення апетиту — діти їдять
крейду, землю тощо.

З’являються спастичні прояви у стравоході та кишечнику, дитина
скаржиться на біль за грудниною та в животі. Можуть бути запор, пронос,
іноді збільшується печінка.

У разі недокрів’я тяжкого ступеня обличчя стає блідо-сірим, ніс
загострюється. Можуть приєднатися такі симптоми, як гарячка, криваве
блювання, водянка, непритомність.

Для об’єктивної оцінки ступеня анемії проводять біохімічне дослідження
крові, визначають рівень заліза в сироватці крові.

У разі природженої апластичної анемії діти народжуються з малою масою
тіла, відстають у психомоторному та фізичному розвитку, особливо
затримується ріст. Вони бліді з народження, у них часто спостерігаються
крововиливи в шкіру, кровотеча з носа та ясен.

Основними клінічними симптомами гемолітичної анемії є жовтяниця,
блідість, спленомегалія (збільшення селезінки). Під час гемолітичного
кризу наростають явища анемії та жовтяниці, можуть бути нудота,
блювання.

Хворі на залізодефіцитну анемію передусім повинні повноцінно
харчуватися. їхній раціон має містити достатню кількість білків,
вітамінів, солей кобальту та заліза. До дієти треба включати печінку,
пророслу пшеницю, овес, гречку, гарбузи, абрикоси, курагу, айву, інжир,
диню, журавлину, морську капусту, лимони, обліпиху, горобину, фейхоа,
шпинат, шовковицю (якомога більше), яблука, суниці, фанати, ожину,
виноград, калину, баклажани, хрін, часник, цибулю, кріп тощо. Дітям
віком до 1 року печінку дають перетертою у кількості від 30 до 50 г,
дітям старшого віку — від 100 до 200 г на добу 2 — 3 рази на тиждень.
Особливо корисна яловича печінка. Оскільки печінка містить значну
кількість холестерину, краще її вживати із свіжими яблуками (по 200 –
300 г на добу).

Найбільшу кількість заліза містять курага, сушена диня, шипшина, айва,
шовковиця (особливо чорна). Плоди шовковиці — ефективний кровотворний
засіб. Це саме можна сказати й про плоди абрикоса: 100 г їх впливають на
процес кровотворення так само, як 40 мг заліза або 250 г свіжої печінки.

Шпинатний сік компенсує недостатність заліза, стимулює кровотворення.
Буряковий сік сприяє утворенню еритроцитів, підвищує опірність
організму.

При анемії рекомендують також гранатовий сік до 1/2 склянки на день за
30 хв перед їдою.

При анемії корисні горіхи ліщини в суміші з медом. Використовують також
волоські горіхи, які містять солі заліза й кобальту. Склянку потовчених
грецьких горіхів треба змішати з 0,5 л меду, настояти 7 діб, щоденно
перемішуючи. Приймати по 1 десертній або 1 столовій ложці тричі на день
перед їдою.

При недокрів’ї добре діє така суміш. Труть на герці коренеплоди редьки
чорної, моркви й буряка, вичавлюють із них сік, зливають його у темну
пляшку, яку обмазують тістом, але так, щоб вона не була щільно
закоркована, ставлять у піч або духовку на 3 год. Вживають по 1 чайній —
1 столовій ложці 3 рази на день перед їдою. Строк лікування 2 — 3 міс.

При анемії, особливо залізодефіцитній, використовують такий засіб: на
0,5 кг меду беруть 100 г порошку листків кропиви дводомної, зібраної у
травні. Суміш приймати по 1 чайній —1 столовій ложці 2 — 3 рази на день
після їди. Корисні також салати, борщі із свіжих листків молодої кропиви
дводомної.

При злоякісному недокрів’ї використовують квітковий пилок по 1/2 чайної
ложки 1 раз на день протягом 20—30 діб (доза для дітей 6—12 років).
Пергу в суміші з медом (1:1 за об’ємом) дають по 1/3 чайної ложки дітям
віком до 1 року та по 1/2 чайної ложки — дітям старшого віку 1 раз на
день. Пергу корисніше використовувати зі стільниками.

Маточкове молочко поліпшує кровотворення, збільшує вміст у крові
еритроцитів, гемоглобіну (має органічні сполуки заліза та кобальту).
Приймати вранці під язик по 5—10 г суміші (1 —2 г маточкового молочка на
100 г меду). Тримати до мовного всмоктування. Ковтати не можна, оскільки
шлунковий сік інактивує лікувальні властивості маточкового молочка.

Дітям при анемії готують таку суміш: 100 г соку алое, 500 г волоських
горіхів (подрібнених), 300 г меду та сік 3 — 4 лимонів. Дають по 1
чайній— 1 десертній ложці З рази на день за 30 хв перед їдою.

Лікування анемії повинно бути комплексним, з урахуванням основних причин
її виникнення та супровідних захворювань. При цьому одночасно з
ліквідацією власне анемії у дитини посилюються імунологічні реакції.

При гострій або хронічній, явній або прихованій шлунково-кишковій,
носовій, легеневій кровотечах спершу використовують засоби, що
підвищують згортання крові та запобігають крововтраті. Рекомендують такі
суміші:

Трава деревію звичайного — 30 г

Кореневища з коренями родовика лікарського — 30 г

Квіткові кошики нагідок лікарських — 20 г

Листки кропиви дводомної — 30 г

Листки горіха волоського — 20 г

Столову ложку суміші залити 250 мл води, витримати на киплячій водяній
бані 30 хв. Процідити одразу після зняття з водяної бані, віджати,
охолодити. Приймати по 20 — 40 мл через 2 год холодним. ,

2. Трава грициків звичайних — 30 г

Кореневища гірчаку зміїного — 30 г

Трава деревію звичайного — 30 г

Листки кропиви дводомної — 30 г

Кореневища з коренями родовика лікарського — 30 г

Столову ложку суміші залити 250 мл холодної води, настояти 1 год.
Поставити на киплячу водяну баню на 20 хв, ще настояти 1 год після
зняття з водяної бані, процідити, віджати. Приймати по 1—2 столові ложки
холодним через 2 год. Призначають також засоби, що стимулюють процес
кровотворення:

1. Трава самосилу звичайного — 20 г Кореневища з коренями

оману високого — 20 г

Корені кульбаби лікарської — 20 г

Трава чаберу садового — 20 г

Плоди фенхелю звичайного — 20 г

Столову ложку суміші залити 200 мл води, довести до кипіння (не
кип’ятити). Настояти 1 год, процідити, віджати. Приймати по 30 — 40 мл 3
рази на день перед їдою та після неї теплим.

Трава золототисячника малого — 30 г

Листки бобівника трилистого — 30 г

Трава полину гіркого — 30 г

Столову ложку суміші залити 300 мл холодної перевареної води, настояти
ніч. Уранці довести до кипіння на малому вогні (не кип’ятити), настояти
ще 1 год. Приймати залежно від віку дитини по 30—100 мл натще та ввечері
перед сном. Для відновлення складу крові народні цілителі пропонують
таку суміш:

Трава меліси лікарської — 20 г

Трава шавлії лікарської — 20 г

Трава суниць лісових — 20 г

Трава материнки звичайної —10 г

Трава кропиви дводомної — 10 г

Столову ложку суміші залити 200 мл води, витримати на водяній бані 15
хв, процідити. Приймати по 30 — 50 мл 3 рази на день.

У народній медицині для лікування недокрів’я рекомендують траву полину
гіркого (зібрана у травні, вона відзначається особливою силою). Нею
треба заповнити пляшку і залити горілкою або водою. Настояти 21 добу в
сухому темному місці при кімнатній температурі. Приймати по 1 краплі на
1 чайну ложку води 1 раз на день уранці протягом 3 тиж. За потреби після
двотижневої перерви курс лікування повторити.

Якщо процес утворення еритроцитів порушився внаслідок нераціонального
харчування, хронічних інфекційних захворювань (туберкульоз),
недостатності надходження в організм заліза та вітамінів, особливо
вітаміну С, при зниженій секреції шлункового соку треба їсти овочі та
фрукти, що містять вітаміни та багато клітковини. Клітковина,
подразнюючи кишечник, сприяє підвищенню кислотності шлункового соку,
поліпшує діяльність кишкової мікрофлори та синтез нею вітаміну К,
вітамінів групи В, що вкрай потрібні для кровотворення.

Добрим джерелом заліза та вітаміну С є така суміш:

Плоди шипшини коричної — 40 г

Трава суниць лісових — 30 г

Трава кропиви дводомної — 30 г

Дві столові ложки суміші залити 400 мл води, витримати на водяній бані
15 хв, охолодити протягом 45 хв, процідити, віджати. Приймати по 1/4 —
1/2 склянки З рази на день.

Якщо спостерігається підвищений розпад еритроцитів (під впливом деяких
медикаментів, бактеріальних отрут, після переливання крові та
кровозамінних рідин, а також унаслідок спадкових порушень сталості
клітинної мембрани еритроцитів), використовують таку суміш лікарських
рослин:

Листки подорожника великого – 20 г

Трава гречки посівної – 20 г

Листки кропиви дводомної – 20 г

Плоди шипшини коричної – 20 г

Кореневища з коренями

оману високого – 20 г

Трава споришу звичайного -20 г

Трава череди трироздільної -20 г

Кореневище пирію повзучого -20 г

Корені кульбаби лікарської -20 г

Три столові ложки суміиіі залити 600 мл теплої води, настояти 1 год,
витримати на киплячій водяній бані 30 хв, настояти 1 год після зняття з
водяної бані, процідити, віджати. Приймати по 70— 100 мл теплим за 15 хв
перед їдою та через 15 хв після неї (доза для дітей, що старші за 7
років). Через тиждень після початку прийому настою дозу його зменшити та
давати лише перед їдою. Лікування продовжувати до відновлення складу
крові.

Нейтралізують дію гемолітичної отрути шляхом: а) посилення детоксикуючої
функції печінки за допомогою генатопротекторів (трава деревію та пижма
звичайного, плоди розторопші плямистої, суцвіття цмину піскового та
ін.); б) посилення детоксикуючої функції нирок за допомогою сечогінних
засобів (трава хвощу польового, споришу звичайного, ортосифону,
золототисячника звичайного, череди трироздільної); в) зв’язування
токсичних сполук та їх метаболітів у кишечнику (листки подорожника
великого, кропиви дводомної, корені алтеї лікарської, насіння льону
звичайного, пектини яблук, моркви, буряків); г) стимуляції процесу
кровотворення.

Догляд за хворою дитиною полягає у дотриманні основних правил гігієни,
правильній організації розпорядку дня, харчування та сну. Будь-якої пори
року дитина повинна гуляти на свіжому повітрі. Якщо причиною анемії є
якесь захворювання, його слід лікувати. При анемії, спричиненій
неправильним харчуванням, треба відко-ригувати раціон. Грудну дитину вже
з 2 —5 міс потрібно підгодовувати яєчним жовтком, з 4 —5 міс у дієту
вводити овочеві пюре.

З огляду на те, що апетит у хворих знижений, треба подбати про смак та
естетичне оформлення страв. Важливо стежити за функцією кишечнику,
оскільки затримка випорожнень, здуття його можуть спричинити погіршення
стану дитини.

При анемії корисні теплі ванни, обливання теплою водою, масаж,
лікувальна гімнастика. При анемії загальний стан дитини може суттєво не
порушуватися. Попри це, не слід зволікати з лікуванням, оскільки анемія
ослаблює її організм, робить сприйнятливим до різних захворювань,
особливо інфекційних. На тлі анемії інші захворювання мають тяжчий
перебіг. Лікування у разі тяжкої анемії проводять шляхом переливання
еритроцитної маси. Радикальним методом лікування гемолітичної анемії є
спленектомія.

Диспансерний нагляд проводиться протягом 6 міс після нормалізації
аналізу крові.

Самолікування нерідко завдає дитині шкоди, адже засоби, які ефективні
для одних, можуть бути шкідливими для інших. Тому наголошуємо, що у разі
появи перших симптомів анемії треба негайно порадитися з лікарем.

АПЕНДИЦИТ

Апендицит — неспецифічне запалення червоподібного відростка сліпої кишки
(апендикса).

Найчастіше розвивається у дітей віком від 8 до 12 років. Запальний
процес у червоподібному відростку виникає внаслідок ушкодження слизової
оболонки твердими частинками їжі, глистами, що потрапили у відросток, а
також поширення інфекції з віддалених запальних вогнищ у мигдаликах,
каріозних зубах, приносових (гайморових) пазухах з кров’ю або лімфою.

Захворювання переважно розпочинається раптово, але досить часто йому
передує тупий біль у надчеревній ділянці, який триває 2—3 год.

У разі гострого приступу з’являється гострий біль у правій клубовій
ділянці. Температура тіла підвищується до 38 — 39 °С, проте може бути й
нормальною. Можуть бути одноразове або повторне блювання, пронос,
відсутність апетиту. Спостерігається прискорення пульсу, що не
відповідає температурі тіла.

У разі розвитку гангренозного апендициту біль супроводжується ознобом,
можуть бути виражені симптоми порушення сечовиділення.

Важливий симптом апендициту — м’язове напруження під час натискання на
черевну стінку в правій клубовій ділянці. Болючість правої клубової
ділянки посилюється під час повертання на лівий бік. Дитина лягає на
правий бік з притиснутими до живота ногами.

Запальний процес, поширюючись на очеревину, може спричинити перитоніт
(запалення очеревини). Риси обличчя загострюються, очі западають, язик
стає сухим, обкладеним — спочатку білим, потім — коричневим нальотом.

У разі легкої форми перебігу прояви запалення поступово зникають,
обмежуючись одним приступом. Частіше приступи повторюються,
червоподібний відросток потовщується та стає болючим.

У дітей хронічний апендицит часто розвивається після гострого, що мав
стертий перебіг. Хронічний апендицит у дітей діагностувати важко. Дитина
звичайно скаржиться на нудоту, запаморочення, біль у животі, проте не
такий сильний, як у разі гострого. Біль посилюється після фізичного
навантаження, піднімання важких речей, занять фізкультурою.

За підозри на апендицит треба негайно звернутися до лікаря!

Лікування апендициту винятково хірургічне.

Під час приступу апендициту потрібно забезпечити дитині спокій, вкласти
її в ліжко, негайно викликати “швидку допомогу”.

У жодному разі не можна застосовувати теплові процедури та проносні
засоби, бо це може призвести до тяжких ускладнень.

Для зниження температури тіла слід зробити холодне обгортання живота
(але не з льоду).

Дитині дають пити воду або фруктові соки, забезпечують постійний нагляд.

Під час приступу апендициту можна застосувати настій трави копитняка
європейського: 1 столову ложку залити 300 мл окропу; настояти 1 год.
Приймати по 30 — 70 мл 3 рази на день.

У разі запалення сліпої кишки дітям старшого віку рекомендують настоянку
трави полину гіркого (1:5) на 40 % спирті етиловому по 12—15 крапель на
ложці води 2 рази на день (уранці та ввечері).

Для дітей молодшого віку готують настій трави полину гіркого: 1 чайну
ложку залити 200 мл окропу, настояти 20 хв. Приймати по 1 чайній— 1
столовій ложці З рази на день за 1,5 год перед їдою. Зменшує біль при
запаленні сліпої кишки.

Як протизапальний та загальнозміцнювальний засіб призначають таку суміш:
Трава приворотня звичайного — 50 г Трава суниць лісових
— 20 г

Листки ожини сизої — 20 г

Дві столові ложки суміші залити 350 мл окропу, кип’ятити 3 хв на малому
вогні, настояти 10 хв. Пити по кілька ковтків протягом дня.

Добре діє настій подрібнених свіжих листків ожини сизої: 1 чайну ложку
залити 200 мл окропу, настояти 30 с, процідити. Пити невеликими ковтками
до 200 — 300 мл щоденно до зникнення ознак запалення.

Дієта повинна бути щадною. В раціон уводять слизисті супи, каші, киселі,
зварені некруто яйця. Поступово дієту розширюють, проте не слід давати
їжу, яка посилює перистальтику та сприяє здуттю живота.

Для очищення сліпої кишки та червоподібного відростка, особливо у разі
хронічного апендициту, використовують коренеплоди ріпки жовтої:
подрібнити на терці 1—2 коренеплоди і з’їсти. Можна випити 1—2 столові
ложки соку ріпки жовтої.

До харчового раціону доцільно включати перемелені волоські горіхи,
коктейль із суміші соків моркви, огірка та петрушки.

Після хірургічного видалення запаленого червоподібного відростка дуже
важливо забезпечити активний руховий режим —з метою профілактики
легеневих ускладнень. Повертатися у ліжку дозволяють вже у 1-шу добу
після операції, сідати — на 2-гу, а з 3-ї доби дитина пробує ходити.
Дитині дають рідку їжу, поступово розширюючи дієту.

Треба наголосити, що апендицит не завжди починається з болю у типовій
ділянці живота. У дітей сліпа кишка дуже рухлива, тому біль
спостерігається в тій ділянці, де на той момент розташовані сліпа кишка
та червоподібний відросток. Тим паче, що малюки звичайно скаржаться
просто на біль у животі або в ділянці пупка.

Блювання також інколи не буває, температура тіла на початку захворювання
іноді не підвищується. Що молодша дитина, то невизначеніші симптоми
хвороби, проте ускладнення її спостерігаються частіше, ніж у дітей
старшого віку. Тому, якщо син чи донька починають скаржитися на біль у
животі, негайно звертайтеся до лікаря.

АПЕТИТ

Апетит — бажання їсти.

Майже кожній недузі передує зниження або втрата апетиту. Це може бути
наслідком зниження кислотності шлункового соку, гострого гастриту,
стенозу воротаря шлунка, інфекційних захворювань через інтоксикацію
організму, а також пухлин.

Стійке зниження апетиту можуть зумовити біль під час їди, нудота,
сухість слизової оболонки ротової порожнини, через що втрачається
відчуття смаку та порушується акт ковтання. Виразки слизової оболонки
ротової порожнини при стоматиті призводять до відмови від їжі через
сильний біль.

Анорексія (патологічне зниження апетиту) проявляється відсутністю
відчуття голоду, нудотою, повною відмовою від їжі.

Апетит посилюється при виразковій хворобі шлунка та дванадцятипалої
кишки.

Іноді дитина їсть крейду, вапно. Звичайно це буває за нестачі у крові та
тканинах кальцію. Дефіцит кальцію може бути наслідком одноманітного
харчування. Кальцій міститься у гречаній та вівсяній крупах, квасолі,
горосі, капусті, проте найкраще він засвоюється із молока, кисломолочних
продуктів, сиру, курячих яєць. Якщо різноманітне харчування, достатнє
перебування на свіжому повітрі не усувають дефіциту кальцію та
пов’язаного з ним бажання їсти крейду та вапно, дитині призначають
препарати кальцію та вітамін О.

Інколи пристрасть до крейди виникає як шкідлива звичка. Шкідлива, бо
крейда та ванно можуть спричинити порушення функцій шлунка та кишечнику,
сприяти появі запору тощо. В такому разі треба проконсультуватися у
психоневролога.

Підвищують апетит шляхом подразнення смакових рецепторів язика. Для
цього використовують гіркоти, кмин, м’яту перцеву, корицю, гвоздику,
імбир, ваніль, мускатний горіх, перець, гірчицю.

Для зволоження слизової оболонки ротової порожнини рекомендують смоктати
кусочки лимона, кислі цукерки.

Певну роль у лікуванні тривалого зниження апетиту відіграє стимулювання
функції залоз слизової оболонки травного каналу. Для збудження апетиту
дитині дають кисломолочні продукти, кислі соки, квашені та мариновані
овочі, морквяний сік.

При стоматиті призначають полоскання ротової порожнини відваром трави
ромашки лікарської, шавлії лікарської, кори дуба звичайного, трави
звіробою звичайного.

Поліпшує апетит екстракт елеутерококу колючого (аптечний препарат), що
його призначають по 15 — 20 крапель 2 рази на день, та настоянка
женьшеню (аптечний препарат) — по 10 — 15 крапель 3 рази на день. їх
рекомендують дітям старшого віку. Поліпшує апетит, стимулює загальний
обмін речовин квітковий пилок. Його приймають протягом 7 — 10 діб. Дітям
віком від 3 до 5 років дають по 12 г на день, 6—12 років — по 16 г,
старшим за 12 років — до 20 г на день. Приймати вранці за 15 хв до
сніданку. Лікування пилком ефективне і у разі схуднення дитини.

Чудовим засобом для відновлення апетиту є настій трави полину гіркого.
Чайну ложку сировини залити 200 мл окропу, настояти 30 хв у закритому
посуді. Пити по 2 — 3 столові ложки 3 рази на день за 20 хв перед їдою.
Дітям віком від 2 до 5 років дають по 1 чайній ложці 2 — 3 рази на день
з медом.

Настоянку трави полину гіркого (1:5) на 70 % спирті етиловому
призначають по 10— 15 крапель з водою 3 рази на день за 30 хв перед їдою
дітям, що старші за 10 років.

Для стимулювання апетиту рекомендують такі суміші:

1. Трава полину гіркого — 30 г

Трава деревію звичайного — 30 г

Столову ложку суміші залити 200 мл окропу, настояти 20 хв. Приймати по 1
столовій ложці 3 — 4 рази на день за 30 хв перед їдою.

2. Корені тирличу жовтого — 30 г

Трава деревію звичайного — 30 г

Трава золототисячника звичайного — 20 г

Дві чайні ложки суміші залити 400 мл води, довести до кипіння, кип’ятити
10 хв на малому вогні. Пити по 30 — 70 мл 3 рази на день за 30 хв перед
їдою.

3. Трава полину гіркого — 25 г

Кореневище аїру тростинового — 25 г

Листки бобівника трилистого — 25 г

Плоди кмину звичайного — 25 г

Столову ложку суміші залити 200 мл окропу, настояти 20 хв. Приймати по
1—2 столові ложки за 15 — 20 хв перед їдою 3 рази на день.

Дітям зі зниженим апетитом рекомендують такий засіб: 2 чайні ложки
коренів кульбаби лікарської залити 200 мл холодної води, настояти 8 год.
Приймати по 30 — 50 мл 4 рази на день перед їдою. Корисний також сік із
листків та коренів кульбаби з медом (30 — 40 мл соку з 1/2 — 1 чайною
ложкою меду). Після вимочування у холодній підсоленій воді протягом 30
хв листки втрачають гіркоту.

Дітям віком до 7 років рекомендують відвар кореневища аїру тростинового:
1 чайну ложку залити 200 мл холодної води, довести до кипіння, кип’ятити
15 хв на малому вогні у закритому посуді. Приймати по 1 чайній — 1
столовій ложці 3 рази на день перед їдою. Можна підсолодити.

Якщо знижений апетит супроводжується спазмом шлунка, дітям старшого віку
призначають комбіновану настоянку (1:10) на 40 % спирті етиловому:

Настоянка листків беладонни

лікарської — 5 мл

Настоянка крайових квіток

волошки синьої — 20 мл

Настоянка трави

полину гіркого — 20 мл

Настоянки змішати. Приймати по 10 — 20 крапель на 1/4 склянки води 2 — 3
рази на день перед їдою.

Добре діє також настій суміші кількох лікарських рослин:

Кореневище з коренями

валеріани лікарської — 10 г

Плоди кмину звичайного — 10 г

Квітки бузини чорної — 10 г

Суцвіття з приквітками

липи серцелистої — 10 г

Листки м’яти перцевої — 10 г

Корені солодки голої — 10 г

Столову ложку суміші залити 200 мл окропу, настояти 2 год. Приймати по
1/4 — 1/3 склянки 3 рази на день за 20 хв перед їдою теплим. Дітям віком
до 3 років дають по 1 —2 столові ложки за один раз.

Погіршення апетиту часто є провісником хвороби, бо воно супроводжує
практично будь-яке захворювання.

При гострих хворобах, що супроводжуються високою температурою тіла,
дитина в перші дні відмовляється від їжі, проте через деякий час апетит
відновлюється. У разі хронічних хвороб з тривалим перебігом зниженню
апетиту сприяє постільний режим (дитина багато часу перебуває у
приміщенні, без свіжого повітря, мало рухається).

Апетит може погіршуватися внаслідок прийому лікарських препаратів, а
також порушення режиму харчування (дитину змушують їсти, дають багато
солодощів, перегодовують висококалорійною їжею тощо).

При захворюваннях органів травлення відмова від їжі може бути захисною
реакцією, яка дає можливість ураженим органам відпочити. Проте, якщо
відсутність апетиту супроводжується зниженням маси тіла дитини, треба
встановити, коли і через що це сталося.

У жодному разі не можна змушувати хвору дитину їсти, бо це лише посилить
негативне ставлення її до їжі та може спричинити блювання.

АРТРИТ

Артрит — запалення суглоба.

Запалення суглоба може бути наслідком травми (падіння, удар, вивих),
простуди, порушення обміну речовин, інфекції тощо.

Суглоби набрякають, з’являються біль, обмеження рухомості, хрускіт під
час руху, в ділянці ураження підвищується температура.

У разі гнійного запалення суглобів спостерігається сильний свердлячий,
колючий біль, суглоби набрякають, шкіра над ними червоніє, підвищується
місцево температура. Погіршується й загальний стан хворого: слабкість,
підвищення температури тіла, втрата сну й апетиту.

Хронічний неспецифічний поліартрит (запалення кількох суглобів)
починається у віці 2 — 4 років, іноді — на першому році життя. Суглоби
набрякають і болять, змінюється їхня форма. Діти скаржаться на болючість
суглобів під час руху, ранкову скутість. З часом виникають контрактури
(стійке обмеження рухомості суглоба). У задавнених випадках змінюється й
кісткова тканина, збільшуються регіонарні лімфатичні вузли. Вузли трохи
болючі, не нагноюються. У процесі зворотного розвитку запалення у
суглобі вони зменшуються. Нерідко розвивається прогресуюча атрофія
м’язів.

Харчування хворого на артрит повинно бути частим та необтяжливим.

Дієта має містити достатню кількість білків, жирів та вуглеводів, а
особливо такі мінеральні речовини, як кальцій, фосфор, натрій, залізо,
мідь. На них багаті житній хліб, молочні продукти, капуста, картопля,
буряки, морква, сливи, гречка, ячмінь, овес, соя, плоди шипшини, чорної
смородини, суниць. До раціону обов’язково треба включати пророслу
пшеницю, кукурудзяну та обліпихову олію, вівсяний та ячмінний відвари,
журавлину, до 3 склянок на день березового соку.

У разі болю та малорухомості суглобів готують відвар картоплі з селерою:
промити 0,5 кг картоплі з лушпинням, порізати упоперек на шматочки
завтовшки 1 см, залити 1,5 л окропу і варити протягом 30 хв на малому
вогні. Додати 100 г порізаного кореня селери й варити ще 50 хв,
процідити. Відвар нити протягом дня, першу порцію — натще. Рекомендують
дітям старшого віку 1—2 рази на тиждень.

За дефіциту в організмі кальцію призначають природні його препарати.

У стадії загострення артриту призначають постільний режим із
забезпеченням зручного положення для суглобів.

Як протизапальний та жарознижувальний засіб рекомендують такі суміші: 1.
Кореневище з коренями

дягелю лікарського — 30 г

Трава хвощу польового — 10 г

Корені петрушки городньої — 20 г

Корені селери пахучої — 20 г

30 г суміші залити 500 мл окропу, кип ятити 5 хв на малому вогні,
настояти 1 год. Приймати по 50 —100 мл 4 рази на день за 20 хв перед
їдою. З цього відвару роблять і компреси на уражені суглоби.

Трава дроку красильного – 20 г

Бруньки тополі чорної – 30 г

Листки берези бородавчастої – 30 г

Корені цикорію дикого – 30 г

Трава чебрецю звичайного -30 г

Молоді гілки з листям

омели білої -30 г

Трава остудника голого – 30 г

Три столові ложки суміші залити 400 мл води, довести до кипіння,
кип’ятити 10 хв на малому вогні, настояти 4 год. Приймати по 30 — 70 мл
3 рази на день за 40 хв перед їдою.

3. Трава гадючника в’язолистого —10 г Кора верби білої
— 10 г

Чайну ложку суміші залити 150 мл води, кип’ятити 10 хв на малому вогні,
процідити. До відвару додати 30 мл сиропу солодки голої (аптечний
препарат). Приймати по 1 чайній — 1 столовій ложці через 2 год після їди
3 рази на добу при гострому запаленні суглобів.

Під час загострення запального процесу на суглоби прикладають сухе тепло
або роблять зігрівальні компреси.

Для зменшення болю прикладають подушечки з трави буркуну лікарського,
ромашки лікарської, квіток бузини чорної, шишок хмелю звичайного.
Подрібнену сировину з невеликою кількістю води нагріти майже до кипіння.
Цією сумішшю наповнити льняні мішечки й прикладати до суглобів на 15 —
20 хв. Припарки робити щоденно протягом 15 — 20 діб.

На болючі суглоби накладають розпарені в окропі кореневища оману
високого або полотняні подушечки з розпареним липовим цвітом.

У народній медицині болючі суглоби рекомендують обгортати влітку
листками лопуха справжнього, навесні — листками підбілу звичайного,
взимку — листками капусти білоголовкової.

Якщо хронічне запалення суглобів супроводжується хрустінням, для
компресів використовують відвари вівсяної соломи, трави очитку їдкого.

При поліартриті з відвару бруньок тополі чорної та шишок хмелю
звичайного роблять компреси: 3 столові ложки суміші залити 600 мл води,
кип’ятити 20 хв на малому вогні, процідити. Зменшуються запалення та
біль.

При ураженні суглобів ефективні компреси з мазями, зокрема плодів
гіркокаштана звичайного. Плоди розмолоти до порошку і змішати з
камфорною олією. Намазати тонким шаром на скибку чорного хліба і
прикладати до суглоба.

Знеболюють та сприяють зменшенню запалення компреси із трави буркуну
лікарського, звіробою звичайного та шишок хмелю звичайного: 2 столові
ложки спорошкованої сировини змішати з 50 г вазеліну та ретельно
розтерти. Зберігати у темному прохолодному місці.

Готують мазь також із бруньок берези бородавчастої (краще брати свіжі
бруньки). У горщик кладуть шар вершкового масла і насипають шар
березових бруньок, потім знову шар масла, шар бруньок. Потрібно 400 г
бруньок та 800 г вершкового масла. Горщик щільно закривають кришкою, по
краях обмазують її тістом, ставлять у піч або духовку на добу.
Витягнувши з печі, вичавлюють олію з бруньок, додають до неї 8 г
подрібненої сухої камфори, розмішують і залишають до охолодження.

Зберігають у щільно закритих банках у прохолодному місці. У теплій
кімнаті уражені суглоби розтирають фланеллю, а потім втирають мазь. Для
втирання потрібно 1—2 ложки мазі.

Для приготування лікувальної мазі можна взяти 30 г порошку листків омели
білої та 200 г свіжого смальцю. Поставити в не надто гарячу піч або
духовку на 6 год, процідити. Додати 30 г воску та 8 г камфори. Маззю
натирати суглоби, після чого тепло накривати.

У народі від ломоти у кістках готують таку мазь: 100 г трави багна
болотяного та 100 г кореневища з коренями чемериці білої змішують з 500
г смальцю. Ставлять у глечику на ніч у добре прогріту піч або духовку,
вранці проціджують. Користуватися слід дуже обережно, бо чемериця
отруйна. Дітям віком до 12 років не використовувати.

Для знеболення суглоби розтирають такими засобами:

1. Свіжі зрілі супліддя маклюри оранжевої подрібнити, настояти у
співвідношенні 1:10 на 40 % спирті етиловому протягом 10 діб.

2. Бодягу розмішати з розтопленим вершковим маслом, втирати в суглоби,
зверху закутати фланеллю. Після втирання шкіра “палає”. Виконувати
процедуру не частіше разу на тиждень, адже бодяга має сильну подразну
дію. Призначають лише дітям старшого віку.

Для розтирання набряклих та болючих суглобів використовують настоянку
квіток і плодів гіркокаштана звичайного (50 г настояти 20 діб на 500 мл
40% спирту етилового) .

Суміш соняшникової олії з олією трави блекоти чорної у співвідношенні
2:1 призначають для розтирання при болю у суглобах.

Швидко знеболює настоянка листків евкаліпту кулястого (аптечний
препарат). її використовують для розтирання болючих суглобів. З цією
самою метою призначають також суміш евкаліптової олії з камфорним
спиртом у співвідношенні 2:1 (аптечні препарати).

Для поліпшення кровообігу та трофіки у суглобах приймають ванни з
відвару кореневища з коренями оману високого, вівсяної соломи або
листків горіха волоського, а також хвойні ванни та ванни з сіллю ( до
200 г солі на ванну). Температура ванн — 37 — 38 °С, тривалість — 10—15
хв. На курс лікування рекомендують 15 — 20 ванн.

При запаленні колінного суглоба місцево використовують глину. До глини
додають воду та трошки оцту. Суміш намазують на смужку льняної тканини і
накладають на уражений суглоб на 1 год 1 —2 рази на день.

При болю в кульшовому суглобі треба надати зручного положення у ліжку.
Корисно робити парові компреси, після яких розтирати та масажувати
уражену ділянку та спину.

У народній медицині при болю у крижах та спині накладають пов’язки з
відвару листків олеандра звичайного (20 г на 300 мл води). Не
проціджують, накладають разом із листками.

Після зменшення болю та виражених ексудативних проявів рекомендують
масаж та лікувальну гімнастику. Масаж сприяє збереженню функції
суглобів, зміцненню м’язів. Під впливом лікувальної гімнастики
поліпшується кровообіг, м’які тканини стають еластичними, тонізуються
м’язи, що запобігає розвитку деформацій. Особливо ефективна гімнастика
під водою — у ванні чи басейні. Але лікувальна гімнастика протипоказана
під час виражених запальних процесів у тканинах, їх нагноєнні.

При метаболічному (пов’язаному з порушеним обміном речовин) артриті
дітям, особливо у разі ожиріння, бажано раз на тиждень ставити
лікувальні клізми з теплого напару трави ромашки лікарської, шавлії
лікарської, листків бобівника трилистого: 1 столову ложку суміші залити
200 мл окропу, кип’ятити 1 хв на малому вогні, настояти 20 хв,
процідити. Кількість напару для клізми повинна відповідати віку дитини.

Під час загострення перебігу хвороби треба забезпечити повний спокій,
зручне положення суглоба та кінцівки. Після одужання зменшити
навантаження на уражений суглоб, усунути травмівні чинники, уникати
переохолодження, протягів. Коли мине гострий період, проводити
лікувальну гімнастику та масаж для запобігання атрофії м’язів,
нерухомості суглобів.

При скронево-нижньощелепному артриті, що звичайно розвивається внаслідок
травми, інфекції, слід накласти еластичну пов’язку та вставити гумову
прокладку між зубами, аби забезпечити травмованій ділянці спокій.

При туберкульозному, скорбутичному (прояв авітамінозу С), сифілітичному,
септичному (гнійному), дизентерійному поліартриті треба передусім
вилікувати хворобу, що спричинила порушення функції суглоба.

З метою профілактики артриту слід створити сприятливі гігієнічні умови,
своєчасно лікувати та видаляти уражені карієсом зуби, лікувати хронічний
тонзиліт, порушення обміну речовин, берегти дитину від переохолодження,
не допускати перевтоми, загартовувати її.

АСЦИТ (ВОДЯНКА)

Асцит — водянка черевної порожнини, скупчення транссудату (бідної на
білки рідини) в ній.

Водянка — не самостійна хвороба. Вона виникає внаслідок різних
захворювань, зокрема хвороб серця та кровоносних судин, які
супроводжуються серцевою недостатністю II —III ступеня, печінки та
системи ворітної вени, підшлункової залози, нирок, легенів, а також
кровотворних органів.

Найчастіше асцит розвивається повільно. Раптова його поява свідчить про
гострий процес.

Хворі з асцитом скаржаться на збільшення живота, задишку.

У разі накопичення в животі великої кількості рідини він стає
розтягненим.

Шкіра напружена, блискуча. Значний випіт зумовлює утруднення дихання та
кровообігу.

Перебіг асциту залежить від того, яка хвороба його спричинила.

У разі значного асциту хворі потребують постільного режиму.

В харчовому раціоні обмежують кількість солі та рідини. Призначають
дієту з достатнім вмістом білків та солей калію (сухофрукти, овочі,
печена картопля, курага, яблука). Корисні гарбузи, петрушка, лимони,
хрін, виноград, селера, буряки, часник, горіхи, інжир, овес, ячмінь.

Пункцію живота при асциті призначають лише у разі значного порушення
роботи серця й органів дихання. Проте видалення великої кількості рідини
може сприяти розвиткові тяжких ускладнень. До того ж, якщо не усунути
причину патології, рідина знову накопичуватиметься.

Сечогінні засоби використовують обережно.

До сильних сечогінних препаратів належить трава аврану лікарського: 1
чайну ложку залити 200 мл окропу, настояти 2 год. Приймати по 1 столовій
ложці 3 — 4 рази на день. Доза розрахована для дітей, що старші за 12
років. Після прийому настою з’являються водянисті випорожнення, об’єм
живота на деякий час значно зменшується. У декого пронос супроводжується
болем у животі (у цьому разі траву треба призначати через день або
зовсім відмінити).

Відвар кореня бузини трав’янистої виявляє сильну сечогінну дію, стимулює
видільні функції інших органів. Чайну ложку кореня залити 200 мл теплої
води, настояти 1 год, довести до кипіння, кип’ятити 5 хв на малому
вогні. Приймати по 1—2 столові ложки 2 — 3 рази на день. Дають дітям
віком після 7 років.

Траву дроку красильного використовують при захворюваннях печінки,
жовтяниці, асциті: 1 столову ложку залити 400 мл окропу, уварити до 1/3
від початкового об’єму. Пити по 1 столовій ложці через 2 год, поки не
почне виділятися сеча. Такі прийоми повторювати через день. Дітям
молодшого віку призначають з обережністю, зменшуючи дозу.

У разі застійних явищ у печінці як жовчогінний та сечогінний засіб
використовують настій трави золотушника звичайного: 1,5 столової ложки
залити 250 мл окропу, настояти 2 год. Приймати по 1/4 склянки 4 рази на
день.

До сильних сечогінних засобів належить петрушка городня. 400 г кореня
петрушки нарізати, залити молоком та поставити в не надто гарячу піч.
Молоко має пряжитися, а не кипіти. Приймати по 1—2 столові ложки через 1
год.

Дітям молодшого віку призначають суміш кореня петрушки городньої та
зерна ячменю звичайного. Беруть по 2 столові ложки сировини, заливають 2
л води, варять 20 хв на малому вогні. До відвару додають по 1 столовій
ложці квіткових кошиків ромашки лікарської, листків ліщини звичайної і
стовпчиків з приймочками кукурудзи звичайної. Знову кип’ятять 10 хв на
малому вогні, проціджують. Пити треба по 25 — 50 мл 3 рази на день перед
їдою.

При водянці плевральної порожнини порошок насіння моркви змішують із
медом у однакових пропорціях. Приймають по 1 чайній ложці 4 — 5 разів на
день.

Для лікування хвороб печінки, що супроводжуються асцитом, використовують
настій плодів жостеру проносного: 1,5 столової ложки залити 200 мл
перевареної води, настояти 8 год. Випити за два прийоми — уранці та
ввечері (доза залежить від віку дитини). За допомогою проносного засобу
можна регулювати випорожнення, завдяки чому обмежується надходження
токсичних речовин із кишечнику в печінку.

При водянці дуже корисні свічки та клізми, особливо клізми з відвару
кореневища півників болотяних: 1 чайну ложку сировини залити 300 мл
окропу, кип’ятити 5 хв на малому вогні, процідити. Кількість відвару для
клізм залежить від віку дитини.

Накладання гарячих компресів на праве підребер’я зменшує венозний застій
в печінці та у ділянці, що кровопостачається ворітною веною.

Якщо водянка виникає внаслідок захворювань нирок, використовують
потогінні засоби. Добре діє постільна парова ванна, після якої тіло
обтирають водою температури 22 — 23 °С.

Для зменшення водянки рекомендують таку суміш: Кореневище вовчуга
польового — 25 г Трава горицвіту весняного — 25 г

Листки берези бородавчастої — 25 г

Столову ложку суміші залити 200 мл окропу, настояти 2 год. Пити ковтками
протягом дня.

Ефективний компрес із листків берези бородавчастої. Хворого вкладають у
ліжко, на живіт кладуть товстий шар листків берези, накривають теплою
ковдрою і дають пити потогінний чай. Для його приготування треба взяти
по 10 г квіток бузини чорної та суцвіть з приквітками липи серцелистої.
1,5 столової ложки суміші залити 200 мл окропу, кип’ятити до 2 хв на
малому вогні. Випити гарячим за один раз. Дітям віком до 8 років дозу
зменшити вдвічі.

Зменшує накопичення рідини при асциті прийом порошку листків подорожника
великого. Дітям давати по 1—3 г порошку, добавляючи в їжу.

Для лікування хронічної недостатності кровообігу використовують
препарати наперстянки пурпурової. Порошок листків дітям до 1 року дають
по 0,005 — 0,01 г, від 2 до 3 років — по 0,02 г, від 4 до 6 років — по
0,03 г, 7 років — по 0,03 — 0,04 г, після 7 років — по 0,05 — 0,07 г 3
рази на день. Через тиждень дозу зменшують удвічі. Курс лікування триває
в середньому 2 — 3 тиж. Препарати наперстянки давати дітям можна тільки
за призначенням та під наглядом лікаря.

Для визначення кількості рідини в тканинах, поряд з іншими показниками,
вираховують співвідношення вжитої і виділеної протягом доби рідини.

З цією ж самою метою дитину раз на 4 — 5 діб зважують уранці натще після
спорожнення кишечнику й сечового міхура. Хворим з асцитом щодня
вимірюють обвід живота.

Лікують водянку залежно від причини, що призвела до її розвитку.

БАЗЕДОВА ХВОРОБА

Базедова хвороба розвивається внаслідок підвищення функції щитовидної
залози (гіпертиреоз) та утворення в надмірній кількості гормону
тироксину.

С.П.Боткін (1885) описав клінічний перебіг тиреотоксикозу та зв’язок
цієї хвороби з розладом діяльності центральної нервової системи.

Найчастіше захворювання виникає у пубертатний період, особливо у
дівчаток.

Поштовхом до виникнення хвороби можуть стати інфекції (грип, тонзиліт,
туберкульоз, скарлатина, ревматизм, енцефаліт, тиф), психічна травма,
початок менструації у дівчат. Особливої ролі у виникненні захворювання
набуло надходження до організму радіонуклідів.

Основними симптомами хвороби є зоб (патологічне збільшення щитовидної
залози), екзофтальм (витрішкуватість) та тахікардія (збільшення частоти
серцевих скорочень), що зберігається у дітей і під час сну.

Дитина худне, стає дратівливою, спостерігаються безсоння, пітливість.

Температура тіла може підвищуватися до 37 — 38 °С. Апетит звичайно
зберігається, посилюється спрага, іноді буває пронос. Діти збудливі,
плаксиві, психіка у них нестійка, іноді тремтять руки, язик. Волосся
нерідко випадає, обмін речовин порушується.

Щитовидна залоза збільшується. Зоб може бути дифузним, дифузно-вузловим
та вузловим (мал. 42).

Хвороба може початися гостро, з раптовим розвитком зазначених ознак,
різким занепадом сил. Частіше вона має хронічний перебіг з періодами
поліпшення та загострення.

Внаслідок тиску збільшеної щитовидної залози на трахею виникають сухий
кашель, приступи ядухи. У разі стискання стравоходу порушуються ковтання
та проходження їжі. Подразнення нижньогортанного нерва призводить до
захриплості голосу.

На відміну від дорослих, у дітей звичайно спостерігається виразне
збільшення щитовидної залози, причому вузли бувають рідко. Діти
скаржаться на головний біль, погіршення пам’яті, що знижує розумову
працездатність.

Однією із характерних особливостей токсичного зобу в дитячому віці є
прискорення росту кісток та їх скостеніння. Особливо чітко воно
виявляється у дітей старшого віку (13—15 років). Нерідко паралельно із
цим спостерігається затримка статевого розвитку.

У дітей рідко бувають серцева недостатність, миготлива аритмія та
шлунково-кишкові розлади.

Хворі на тиреотоксикоз діти дуже чутливі до різних алергенів. Це треба
пам’ятати, призначаючи медикаментозне лікування.

Хворі потребують повноцінного харчування з достатнім вмістом у раціоні
білків та вітамінів. Дієта повинна бути переважно молочно-рослинна.
Корисні морква, капуста, картопля, буряки, зелений горошок, редька,
яблука, сир, кефір, сметана, молоко.

До харчового раціону включають страви з вівса, пророслу пшеницю, морську
капусту (по 0,5—1 чайній ложці на добу), чорноплоду горобину, хурму (2 —
3 плоди на день), салат, яєчні жовтки.

Для збагачення організму йодом корисно вживати продукти моря (морську
рибу, креветки, мідії), а також груші, фейхоа, огірки. Вкрай потрібні
продукти, що багаті на вітамін С та каротин ( абрикоси, суниці,
смородина чорна, чорниці, шипшина, горіхи, курага, апельсини, яблука,
лимони).

Слід обмежити кількість чаю, кави, шоколаду, какао.

Вилучити продукти, що збуджують нервову систему, — м’ясні та рибні
бульйони, копчення, гострі приправи, прянощі.

У основі лікування базедової хвороби лежить призначення препаратів, що
гальмують функцію щитовидної залози.

У разі легкої і середньої форм захворювання для зниження функції
щитовидної залози фітотерапевт Є.С.Товстуха рекомендує таку суміш:

Уся рослина перстачу білого — 30 г

Квітки глоду колючого — 20 г

Трава собачої кропиви серцевої — 30 г

Трава меліси лікарської — 20 г

Трава материнки звичайної — 20 г

Три столові ложки суміші залити 400 мл окропу, кип’ятити 5 хв на малому
вогні, настояти 4 год. У першу добу пити по 1 столовій ложці 5 разів, на
другу — по 2 столові ложки 5 разів, на третю — по 3 столові ложки 4
рази, на четверту — по 4 столові ложки 4 рази. Потім зробити перерву на
3 доби і знову провести курс лікування. Залежно від стану дитини
проводять 3 — 4 курси лікування (іноді й більше). Завдяки лікуванню
зникає тахікардія, зменшується щільність щитовидної залози, поліпшуються
сон і самопочуття хворого.

Мал. 42. Хвора на гіпертиреоз

При базедовій хворобі використовують також траву з кореневищем перстачу
білого: 1 столову ложку залити 250 мл окропу, кип’ятити 5 хв на малому
вогні, настояти ніч. Приймати від 1 столової ложки до 1/3 склянки 2—3
рази на день протягом 1 міс (залежно від стадії хвороби та стану
дитини). Після місячної перерви курс лікування повторити. Індивідуальну
дозу для дитини визначає лікар. Зменшуються дратівливість,
витрішкуватість, тремтіння, частота серцевих скорочень, поліпшується
сон, нормалізується маса тіла.

Гальмує функцію щитовидної залози, значно поліпшує стан дитини при
базедовій хворобі така суміш:

Кореневища з коренями

марени красильної — 10 г

Корені солодки голої — 10 г

Кореневища

мильнянки лікарської — 20 г

Столову ложку суміші залити 200 мл води, довести до кипіння, кип’ятити 7
хв на малому вогні. Приймати по 30—100 мл натще (доза має відповідати
віку дитини).

Ефективно діють препарати трави арніки гірської. Якщо захворювання
щитовидної залози супроводжується підвищенням її функції, використовують
настій квіткових кошиків арніки: 2 столові ложки залити 200 мл води,
закрити кришкою, витримати на водяній бані 15 хв, охолодити при
кімнатній температурі 45 хв. Приймати по 1 столовій ложці 3 рази на день
після їди з молоком. Зменшується серцебиття, знижується збудливість,
поліпшується сон.

Дітям старшого віку при дифузному токсичному зобі призначають таку
суміш:

Плоди глоду колючого – 30 г

Трава буркуну лікарського – 20 г

Трава звіробою звичайного – 30 г

Квіткові кошики

нагідок лікарських – 20 г

Слань ламінарії цукристої – 40 г

Трава меліси лікарської – 30 г

Суцвіття пижма звичайного – 20 г

Трава рути запашної – 30 г

Молоді пагони

туї західної – 10 г

Шишки хмелю звичайного – 30 г

Трава шавлії лікарської – 40 г

Плоди шипшини коричної – 40 г

Трава собачої кропиви

серцевої – 40 г

Дві столові ложки суміші залити 500 мл окропу, настояти в термосі 12
год. Приймати по 70—100 мл 3 рази на день за 20 — 30 хв перед їдою.
Тривалість підтриму-вальної терапії визначається її ефективністю.

Зменшує гіпоксію (кисневе голодування, недостатність кисню в тканинах),
серцебиття та масу щитовидної залози екстракт трави вовконога
європейського: 10 г сировини залити 200 мл окропу, уварити до 1/2 від
початкового об’єму на малому вогні. Приймати по 1 чайній—1 столовій
ложці 3 рази на день перед їдою.

Якщо підвищення функції щитовидної залози супроводжується відчуттям
жару, серцебиттям, використовують настоянку кореневища з коренями
валеріани лікарської (аптечний препарат). Дитині давати по стільки
крапель, скільки їй років, 3 рази на день. Сухий екстракт валеріани
призначають дітям молодшого віку по 1 пілюлі на добу. Тривалість курсу —
20 діб. Треба провести 4 — 6 курсів. Дітям старшого віку дозу подвоюють.

При тиреотоксикозі у народній медицині використовують настоянку
волоських горіхів (зібраних до 20 червня). 15 подрібнених молодих плодів
залити 500 мл горілки, поставити на сонце на 2 тиж. Пити по 15 крапель 2
рази на день перед їдою. Для дітей молодшого віку готують настій молодих
горіхів на цукрі. Дають по 10—15 крапель 2 рази на день за 20 хв перед
їдою.

Прополіс у комплексі з іншими препаратами теж сприяє поліпшенню
загального стану хворих. Його вплив виявляється сильніше у ранніх
стадіях захворювання. Спиртовий розчин прополісу дають дітям віком від 6
до 14 років по 10 — 15 крапель З рази на день протягом 1 міс.

Хворим замість води рекомендують пити відвар, для приготування якого
беруть по 1 столовій ложці листків шовковиці білої або чорної, горіха
волоського та 15 подрібнених плодів шипшини коричної. Суміш залити 500
мл води, кип’ятити 15 хв на малому вогні, настояти 30 хв, процідити.

У початковій стадії хвороби призначають компреси на шию з відвару кори
дуба звичайного: 20 г залити 200 мл води, кип’ятити 30 хв на малому
вогні, процідити гарячим. На ніч робити збуджувальне обгортання живота
(компрес на живіт).

У разі прискореного серцебиття, спричиненого нервовим збудженням, на
ділянку серця накладають компреси з води температури 20 °С на 10—15 хв.

У разі витрішкуватості корисні легенький масаж очей, шиї та потилиці (1
раз на добу), а також ванночки для очей (температура води 20 — 22 °С) 5
— 6 разів на день. На ніч накладають компреси на очі з води температури
27 °С.

При вузловій формі зоба рекомендують компреси на шию з розпареної трави
розхідника звичайного або перстачу перцевого. Протягом 1—2 міс можна
прикладати потовчене розпарене кореневище півників болотяних.

Добре діють збуджувальні компреси на шию, постільна парова ванна та
збуджувальні обгортання всього тіла. Щоденно треба обмивати тіло водою
температури 22 — 25 °С.

У клініці С.П.Боткіна для компресів при базедовій хворобі
використовували глину. Народний цілитель І.Йотов вважає, що за допомогою
аплікацій з вогкої глини можна навіть вилікувати пухлини щитовидної
залози. За його методом, на марлю чи просто в ділянці щитовидної залози
на шкіру треба покласти м’яку плитку глини зеленого кольору завтовшки
1,5 — 2 см, накрити бавовняною, а потім вовняною тканиною. Тримати 2 — 3
год.

Здавна мешканці Карпат для лікування зоба — поширеної у цьому регіоні
хвороби, використовують бурштин. Жінки носять на шиї бурштинове намисто,
вважаючи, що воно сприятливо діє на організм при лікуванні “вола” (так
там називають хворобу), а також запобігає його розвитку.

Треба пам’ятати, що хворі діти часто стають дратівливими, збудливими,
запальними та метушливими, а тому ставитися до них треба з розумінням,
терпляче. Важливо стежити за масою тіла дитини, яка може змінюватися
через порушення обміну речовин. У разі підвищення температури тіла слід
стежити, аби в приміщенні не було спекотно, щоб не допустити
перегрівання дитини. Оберігати дитину від протягів, які можуть
спричинити простудні захворювання.

Прогресуюча витрішкуватість може призвести до патологічних змін у
кон’юнктиві та рогівці, а тому треба регулярно промивати очі, накладати
на повіки мазі.

З огляду на те, що можуть бути ускладнення з боку серцево-судинної
системи, слід контролювати частоту пульсу та артеріальний тиск.

Дитині обов’язково треба часто й подовгу гуляти на свіжому повітрі, але
не зловживати сонцем.

Повноцінний сон підвищує опірність організму несприятливим впливам,
зменшує дратливість та нервозність дитини. Перед сном при початкових
формах захворювання корисні хвойні ванни та душ температури 36 — 35 °С.

Для запобігання загостренню хвороби треба санувати вогнище хронічної
інфекції (уражені карієсом зуби, хронічний тонзиліт), оберігати дитину
від фізичного та психічного перенапруження, подбати, аби вона була під
наглядом лікаря.

БЕЗСОННЯ

Тривалість сну для дітей у нормі становить до 10 год на добу.
Новонароджені сплять 7 — 8 разів на добу (близько 21 год). З віком
збільшується період неспання та скорочується тривалість сну.

До найчастіших розладів сну належать підвищена сонливість та
безсоння.Підвищена сонливість буває після тяжких інфекційних хвороб, при
недокрів’ї та функціональних порушеннях нервової системи.

При безсонні дитина довго не засинає, сон поверхневий, тривожний. Іноді
часто та рано прокидається або зовсім не спить уночі, що у дітей
спостерігається вкрай рідко.

До порушення сну належить також лунатизм (сноходіння), який характерний
для дітей з неврівноваженою нервовою системою. Під час сноходіння рухи
можуть здаватися як цілеспрямованими, так і хаотичними. В такому стані
нерідко виконують дії, які звичайно даються важко. Прокинувшись уранці,
дитина нічого не пам’ятає.

Дитина, яка погано спить, збуджена, у неї розладнана нервова система.
Тривале порушення сну, головний біль, запаморочення можуть бути проявами
енцефаліту. Отож завжди треба шукати причину неспання.

При неспанні слід дотримувати правильної дієти, ввечері пити менше
рідини. Дитині давати менше м’яса, обмежити кількість чаю, шоколаду.

Рекомендують нити медову воду (столова ложка меду на склянку перевареної
води). Перед сном корисно з’їдати 1 чайну— 1 столову ложку меду.

При безсонні добре допомагають натуральний березовий або буряковий сік.

Дитина повинна проводити якомога більше часу на свіжому повітрі, не
перевтомлюватися, не брати участі в надто азартних іграх (особливо перед
сном). Засинанню сприяють повітряні ванни, обливання та обтирання тіла
теплою водою, вечірні прогулянки, загальний масаж.

За потреби дитині дають препарати лікарських трав, що мають снодійний та
заспокійливий вплив.

При безсонні, нервовому збудженні сприяє засинанню відвар кореневища з
коренями валеріани лікарської: 1 чайну ложку залити 300 мл води,
кип’ятити 5 хв на малому вогні у закритому посуді, настояти 30 хв.
Приймати по 1—2 столові ложки вдень та перед сном. Дітям віком до 3
років дають по 1/2—1 чайній ложці відвару.

Як заспокійливий засіб, що сильніший за валеріану, рекомендують настій
трави собачої кропиви серцевої: 1 чайну ложку залити 100 мл окропу,
настояти 1 год, процідити. Приймати по 1 чайній— 1 столовій ложці 2 — 3
рази на день за 30 хв перед їдою.

Для нормалізації сну готують напар суміші трави м’яти перцевої та меліси
лікарської: 1 столову ложку сировини залити 250 мл окропу, настояти 1
год. Приймати по 30 — 70 мл перед сном.

При безсонні застосовують відвар кореневища з коренями синюхи блакитної:
1/3 чайної ложки залити 200 мл окропу, кип’ятити 30 хв на малому вогні,
охолодити, процідити. Приймати по 1/2 чайної—1 столовій ложці 3 рази на
день через 1,5 год після їди. Синюху вважають “королевою” снодійних.

Використовують також відвар шишок хмелю звичайного: 1 столову ложку
залити 300 мл окропу, кип’ятити 2 — 3 хв на малому вогні, охолодити.
Приймати по 1 десертній ложці 2 — 3 рази на день.

При неспанні, головному болю, нервовому збудженні рекомендують настій
плодів кропу городнього: 1 столову ложку залити 400 мл окропу, настояти
1 год. Пити до 1/3 склянки 2 — 3 рази на день.

При безсонні, лякливості, дратівливості дітям рекомендують таку суміш:

Трава собачої кропиви серцевої — 30 г

Трава сухоцвіту багнового — 30 г

Трава вересу звичайного — 40 г

Кореневище з коренями валеріани лікарської — 10 г

1,5 столової ложки суміші залити 250 мл окропу, настояти 10—12 год в
теплому місці, процідити. Давати дитині пити ковтками протягом дня через
2 — 3 год.

Перед сном корисно робити, гарячі ножні ванни.

При безсонні 1—2 рази на тиждень рекомендують на дитину одягати вологу
сорочку (намочувати у солоній або морській воді) і тримати її до
висихання. Після цього дитину обмити теплою водою, одягти суху сорочку й
вкласти спати.

Поступово треба привчати дитину до щоденних обтирань холодною водою.

Добре допомагає збуджувальний компрес на живіт температури води 23 — 25
°С (можна залишати його на всю ніч). Процедуру робити щодня протягом 1
міс.

Ще в давнину рекомендували перед сном нюхати свіжу траву ромашки
лікарської, чебрецю звичайного, лаванди двоколосої, шавлії лікарської,
шишки хмелю звичайного. Подрібнені траву лаванди та шишки хмелю зашити у
мішечок з натуральної тканини, який на ніч покласти під подушку.
Лавандовою олією можна змастити скроні та 1 краплю її капнути на
грудочку цукру й покласти під язик.

На Західному Поділлі нагідки лікарські (там їх називають крокош)
вважають добрим засобом від безсоння. Квіткові кошики додають до настою
для купелі, кладуть під голову, заварюють на молоці і п’ють, вживають
для обкурювання приміщення.

При лунатизмі біля ліжка хворого доцільно покласти на ніч мокрий килим
(як тільки дитина ступить на нього, вона прокинеться).

Для профілактики розладу сну важливо виробити у дитини звичку лягати
спати в певний час.

Перед сном уникдти перезбудження, не переглядати телевізійні передачі,
не перенапружуватися.

Нічний сон буде глибший, якщо в кімнаті темно, до неї не проникає світло
ззовні, зокрема місячне.

Для швидкого засинання треба навчити дитину розслаблювати м’язи. Якщо
одразу не вдається одночасно розслабити м’язи всього тіла, то слід це
робити поступово: спочатку розслабити м’язи ніг, потім рук, черевного
пресу, спини, шиї.

Дитину рекомендують класти спати головою на північ, схід або північний
схід. Стежити, аби ліжко не стояло у геопатогенній зоні.

Якщо в кімнаті занадто сухе повітря, варто на підвіконня поставити
кілька тарілок із водою. Спати треба при відчиненому вікні або кватирці.

Міцний, спокійний, достатньої тривалості сон є запорукою доброго
настрою, нормального стану нервової системи дитини, її загального
розвитку.

Дітей при безсонні і надмірній сонливості треба обов’язково обстежити у
педіатра й невропатолога.

БЕШИХА

Бешиха — гостре інфекційне захворювання, що характеризується специфічним
ураженням шкіри, рідко — слизових оболонок, загальною інтоксикацією та
схильністю до рецидивів (повторна поява ознак хвороби).

Збудник бешихи — гемолітичний стрептокок. Інфекція передається через
забруднені стрептококом руки, білизну, одяг. Можливий і
повітряно-крапельний шлях передачі.

Розвитку хвороби сприяють переохолодження, перевтома, фізична та
психічна травми.

Тривалість інкубаційного періоду становить від кількох годин до 3 —7
діб.

Хвороба починається з підвищення температури тіла до 39—40 °С.
З’являються симптоми загальної інтоксикації: слабкість, головний біль,
порушення сну, нудота, іноді блювання, марення, судоми, непритомність.
Прискорюються пульс та дихання — відповідно до підвищення температури
тіла. Червоніє і стає блискучою шкіра, вона часто набуває багряного
кольору, болюча. Дитина скаржиться на відчуття печіння, біль,
напруження. Іноді бешихове запалення переходить у стадію нагноєння і
може спричинити сепсис.

Бешиха може мігрувати з одного місця на інше, уражає будь-яку ділянку
шкіри, проте найчастіше локалізується на нижніх кінцівках, обличчі,
голові.

Протягом кількох діб запалення збільшується, потім деякий час лишається
незмінним, а через 8 — 10 діб, як правило, минає. На шкірі утворюються
складки, вона злущується або з’являються абсцеси та фурункули.

У новонароджених бешиха уражує ділянку живота у вигляді пояса (від
хребта до пупка на одній половині тіла). Перебігає часто без підвищення
температури тіла. На шкірі виступають червоні дуже пекучі й сверблючі
пухирці з рідким вмістом. Починається бешихове запалення у
новонароджених нерідко з пупка.

При бешиховому запаленні нижніх кінцівок нерідко виникають болючі
виразки, що погано гояться.

Лікування хворих на бешиху проводять в умовах інфекційної лікарні.

Призначають антибіотики протягом 7 — 10 діб. За поганої переносності їх
застосовують менш ефективні препарати — фуразолідон, фурадонін,
бісептол.

Народна медицина пропонує чимало засобів для поліпшення стану хворих на
бешиху.

Пригнічує стрептокок водний екстракт коренів шоломниці байкальської: 1
столову ложку коренів залити 200 мл окропу, уварити на малому вогні до
100 мл. Приймати по 1 столовій ложці 3 — 4 рази на день. Дітям віком до
5 років дають по 1/2 — 1 чайній ложці 3 рази на день.

Протизапальну, антимікробну дію на стрептокок виявляють корені солодки
голої:

1 десертну ложку залити 200 мл води, кип’ятити 15 хв на малому вогні,
охолодити, процідити. Приймати по 1 —2 столові ложки 3 — 4 рази на день
за 30 хв перед їдою. Дітям 1 —3 років дають по 1/2—1 чайній ложці 3 рази
на день.

На гемолітичний стрептокок згубно діє екстракт кори барбарису
звичайного: 15 г кори залити 200 мл води, випарити до 100 мл на малому
вогні. Приймати по 1 столовій ложці 3 рази на день. Дітям віком до 5
років дають по 1/2 — 1 чайній ложці

2 — 3 рази на день.

У разі вираженої інтоксикації організму під час бешихи рекомендують таку
суміш:

Квіткові кошики

ромашки лікарської – 20 г

Листки подорожника великого – 20 г

Трава звіробою звичайного – 20 г

Трава м’яти перцевої – 20 г

Трава парила звичайного – 20 г

Корені солодки голої – 30 г

Насіння льону звичайного – 30 г

Дві столові ложки суміші залити 500 мл окропу, напарити у глиняному
горщику під кришкою 3 — 4 год. Приймати по 30 — 70 мл через кожну годину
протягом 2 — 3 Діб.

Для стимуляції захисних сил організму та зменшення запалення
використовують настоянку свіжого кореня ехінацеї пурпурової (аптечний
препарат). Призначають по 10—15 крапель 3 рази на день з водою.
Маленьким дітям давати з розрахунку по 1 краплі на рік життя 3 — 4 рази
на день.

Під час бешихового запалення у дітей використовують листки підбілу
звичайного та квіткові кошики ромашки лікарської у співвідношенні 1:1.
Спорошковану суміш треба розмішати з медом та змазувати уражені місця.
Всередину приймають по 1 чайній— 1 десертній ложці 3 рази на день. Можна
робити компреси з розтертих листків підбілу звичайного.

Запалені місця змочують настоянкою квіткових кошиків арніки гірської
(1:10) на 40 % спирті або змазують розчином йоду спиртовим, після чого
присипають порошком кореня солодки голої. Маленьким дітям настоянку
треба розвести водою у співвідношенні 1:3.

Прикладають кашку листків подорожника великого.

У Хмельницькій області для лікування бешихового запалення прикладають до
ураженої ділянки натерту бузинову кору. У центральних областях України
(Київська область) з цією метою її змішують з житнім борошном.

Для лікування бешихи беруть дворічні пагони бузини чорної, знімають з
них ножем верхній шар кори. Зелений шар гілок бузини з камбієм обливають
гарячим конопляним молочком і обережно на шматку чистої тканини
прикладають до запалених місць. Якщо присохне, то жмутиком вати,
змоченої тим самим молочком, легенько знімають і знову прикладають нову
порцію пасти доти, поки не зникне запалення. Для приготування молочка
треба розтерти сухе конопляне насіння, доливаючи потроху теплу воду.

Готують мазь із свіжої трави деревію звичайного та свіжого вершкового
масла. Змазують уражені бешихою місця.

Прикладають суміш спорошкованої кори кореня шовковиці та козячого жиру,
а також суміш порошку листків мирту та маслинової олії.

Бактерицидну, протизапальну та болезаспокійливу дію виявляють примочки з
препаратів таких лікарських рослин:

а) настоянки нагідок лікарських (аптечний препарат). Беруть 1 столову
ложку настоянки на склянку холодної перевареної води;

б) відвару кореневища з коренями родовика лікарського (1 столову ложку
подрібненої сировини залити 200 мл води, кип’ятити 10 хв на малому
вогні, настояти до охолодження, процідити).

У разі флегмонозної бешихи (з гнійним запаленням підшкірної основи)
рекомендують змазувати уражену ділянку та накладати компреси з настоянки
плодів софори японської (1:5) на 50 % спирті етиловому (столову ложку
настоянки на 100 мл перевареної води).

У народі до запалених місць прикладають суміш камфори з крейдою па
червоному сукні.

Зберігся такий старовинний рецепт лікування бешихи: навесні набрати
жаб’ячої ікри, розстелити її тонким шаром на чистій тканині, висушити у
затінку. При бешиховому запаленні ікру треба розмочити в перевареній
воді кімнатної температури, намазати на чисту ганчірку й прикладати до
ділянки ураження на ніч. Після трьох таких процедур бешиха
виліковується. Висушену ікру треба зберігати в сухому прохолодному місці
не довше 6 міс.

Як присипку при бешиховому запаленні використовують рисову пудру, попіл
трави золотушника звичайного, порошок трави гірчака почечуйного.

Фізіотерапевтичні процедури використовують як у гострий період, так і
під час одужання.

У період підвищеної температури тіла накладають заспокійливі
тричетвертинні обгортання (температура води 22 °С). Процедуру повторюють
6 — 8 разів поспіль до зниження температури тіла.

На запалені місця накладають компреси за такою методикою. Спочатку
кладуть один шар льняного полотна, змоченого у воді температури 27 — 30
°С, потім — полотно, складене у 4 —б шарів і змочене водою температури
20 — 22 °С, а тоді — суху вовняну тканину. Компрес змінюють через 10—15
хв після нагрівання.

При бешисі не використовувати зігрівальні компреси.

Для профілактики бешихи треба уникати простуди, тримати в чистоті шкіру,
зокрема рук, не давати дитині колупатися в носі.

Хвороба рецидивує звичайно на тому самому місці і має такий самий
перебіг, як і первинний процес. На відміну від багатьох інших
інфекційних захворювань, проти збудника бешихи не виробляється імунітет.
Рецидиви хвороби найчастіше виникають у перші 3 —б міс, інтервали між
ними становлять від кількох тижнів до 1,5 — 2 років.

Іноді хвороба ускладнюється гнійним отитом, ринітом, абсцесом підшкірної
основи. Треба своєчасно лікувати хронічний тонзиліт, синусит, карієс,
захворювання шкіри тощо.

Діти з рецидивуючою формою бешихи повинні бути на диспансерному
спостереженні у інфекціоніста.

БЛЕФАРИТ

Блефарит — запалення краю повік. Причинами його можуть бути хронічні
інфекційні та інфекційно-алергічні захворювання, гіповітамінози, анемія,
глистяна інвазія, захворювання органів травлення, зубів, носоглотки.

Сприяють його появі хронічний кон’юнктивіт, далекозорість, вплив вітру,
пилу, диму тощо.

У разі простого блефариту спостерігаються почервоніння й потовщення краю
повік, вкритих дрібними сірувато-білуватими лусочками біля коренів вій.
З’являються свербіння повік, різь у очах, яка посилюється під час
моргання, сльозотеча.

При виразковому блефариті по краю повіки утворюються гнійні кірочки,
після видалення яких оголюються кровоточиві виразочки. Вії склеюються у
пучки. Рубцювання виразочок може призвести до неправильного росту та
випадіння вій.

Блефарит часто набуває хронічного перебігу, схильний до загострення.

Передусім треба усунути головну причину захворювання. Тому хворі повинні
перебувати під спостереженням та лікуватися не лише у окуліста, але й у
педіатра або оториноларинголога.

Призначають загальнозміцнювальні препарати, неалергенну, бідну на
вуглеводи та багату на вітаміни дієту. Дають риб’ячий жир, препарати
кальцію.

При простому блефариті після видалення лусочок ватним тампоном змазують
краї повік настоянкою нагідок лікарських (1:10) на 40 % спирті етиловому
(аптечний препарат) 2 — 3 рази на день. На курс лікування — до 20
змазувань.

Для промивання, компресів та примочок використовують відвар кореня алтеї
лікарської, крайових квіток волошки синьої, трави очанки лікарської,
листків горіха волоського, трави чебрецю звичайного або листків рути
запашної: 10 г залити 200 мл холодної води, довести до кипіння,
кип’ятити 5 хв на малому вогні, настояти 1 год і процідити через
стерильну марлю.

При виразковому блефариті передусім треба видалити кірочки. Для зняття
їх на очі накладають компрес з риб’ячим жиром або перевареною олією, а
зверху його прикривають пов’язкою.

Оголені виразочки протягом 3 — 5 діб змазують 10 % настоянкою бруньок
тополі чорної, розведеною водою у співвідношенні 1:1 або 1:2, 3 — 4 рази
на день.

Після зняття кірочок можна зробити компрес із такої суміші:

Квіткові кошики нагідок лікарських — 20 г

Крайові квітки волошки синьої — 20 г

Трава очанки лікарської — 20 г

Суміш залити 400 мл окропу, кип’ятити 5 — 7 хв на малому вогні,
процідити.

На ніч на повіки слід накладати мазь.

Для закапування очей використовують настій квіткових кошиків нагідок
лікарських: 2—3 чайні ложки залити 100 мл окропу, настояти 15 хв,
процідити. Закапувати по 2—3 краплі 2 рази на день протягом 2 міс.

Рекомендують на ніч під повіки вприскувати евкаліптовий мед.

При гнійному блефариті ефективний хлорофіліпт (аптечний препарат з
листків евкаліпту). Його розчин закапують 3 — 4 рази на день (1 мл
препарату на 20 мл дистильованої води).

При блефариті використовують також препарати прополісу: очні краплі 2 —
5 %, мазь у концентрації 5 — 10 % та аптечний препарат офталосепт.

Для приготування очних крапель до 100 мл дистильованої води додають 5 г
подрібненого прополісу. Естрагують на водяній бані при температурі 100
°С впродовж 1 год, постійно помішуючи, фільтрують через тонкий шар
стерильної вати.

Для приготування мазі 100 г тваринного жиру доводять до кипіння, потім
охолоджують до температури 50 — 60 °С і додають 10 г очищеного
подрібненого прополісу. Протягом 10 хв суміш нагрівають до температури
80 °С, безперервно помішуючи. Фільтрують через стерильний марлевий
фільтр. Маззю змазують краї повік 2 — 3 рази на день.

При блефариті рекомендують приймати по 1/2 чайної ложки суміші соку алое
та меду (1:1) з теплим молоком 2 — 3 рази на день за 30 хв перед їдою
протягом 3 тиж.

Для приготування соку зрізають листки з трирічної рослини алое,
витримують 10—14 діб у темряві при температурі 3 — 7 °С (в
холодильнику). Потім листки подрібнюють, вичавлюють сік, фільтрують
через 3 — 4 шари марлі й кип’ятять 3 хв на малому вогні. Сік треба
використовувати одразу, бо у разі тривалого зберігання він втрачає свої
властивості.

Під час закапування ліків дитину треба покласти на спину. Малюкам широко
розсувають обидві повіки двома пальцями, дітям старшого віку трошечки
відтягують нижню повіку донизу. Закапують ліки у кон’юнктивальний мішок.

Мазь наносять на внутрішню поверхню повіки.

Промивати очі треба в напрямку від внутрішнього до зовнішнього куточка
ока.

Всі предмети догляду за хворою дитиною тримати в ідеальній чистоті.

Щоденно робити вологе прибирання приміщення, кімнату провітрювати не
менше 2 разів на добу.

БЛЮВАННЯ. НУДОТА. ВІДРИЖКА

Блювання — форсоване викидання вмісту шлунка чи стравоходу назовні,
спричинене подразненням глотки, травного каналу, жовчовивідних шляхів,
очеревини або нервових центрів.

Часто блювання супроводжується нудотою, надмірним виділенням слини,
запамороченням.

Причинами блювання можуть бути нервові та психічні захворювання, хвороби
центральної нервової системи (менінгіт, енцефаліт, струс мозку, пухлини
мозку), інтоксикація, інфекційні захворювання (особливо з переважним
ураженням органів травлення), хвороби травного каналу, печінки, нирок і
т.ін.

При стравохідному блюванні викидається некисла, майже незмінена їжа, яка
містить велику кількість слизу.

У разі блювання, пов’язаного з ураженням шлунка, блювотні маси
складаються з подрібненої й частково перетравленої їжі. Блюванню
звичайно передує нудота.

Церебральне блювання спостерігається при кровотечах у мозок, пухлинах
мозку, менінгіті. Воно виникає без попередньої нудоти, часто поєднується
з головним болем, не залежить від приймання їжі, не полегшує стан
дитини.

Криваве блювання (маси мають вигляд кавової гущі) спостерігається при
виразковій хворобі шлунка та дванадцятипалої кишки, ерозивному гастриті,
дивертикульозі.

Нерідко блювання є цілющим актом Природи, що звільняє шлунок від надміру
їжі або шкідливих речовин.

Блювання у дітей грудного віку спостерігається досить часто. Спочатку
воно має вигляд зригування, під час якого не спостерігаються нудота,
збліднення обличчя, зміна пульсу. Зригування відбувається легко, без
напруження.

Тривале блювання у дітей натще, що супроводжується “вовчим” апетитом,
вказує на те, що у дитини глисти.

Блювання у дітей перших місяців життя є характерним симптомом при
спазмах воротаря шлунка. Спостерігаються часте блювання їжею, відрижка
тухлим, голосне буркотіння у животі. Звичайно починається одразу після
народження, відбувається на тлі підвищеного збудження центральної
нервової системи. У віці 3 — 4 міс цей дефект зникає.

Блювання “фонтаном” виникає безпосередньо після прийому їжі або через
деякий час після годування. Апетит зберігається.

Часте блювання призводить до виснаження організму, дитина худне.

Нудота нерідко передує блюванню. Вона виникає у разі подразнення
блукаючого нерва. Часто буває при хронічному гастриті з секреторною
недостатністю, раку шлунка. Нудота центрального походження може
виникнути у відповідь на споглядання чогось неприємного, “нудотні”
запахи тощо. Периферична рефлекторна нудота нерідко виникає за наявності
у дитини глистів, при печінковій або нирковій кольці.

Відрижка — зворотне надходження з шлунка до стравоходу, глотки та рота
газів. Буває тихою або голосною, може супроводжуватися болем, мати запах
їжі, протухлого яйця тощо. “Пуста” відрижка — це відрижка повітрям.

Якщо під час відрижки до стравоходу потрапляє вміст шлунка, то цей
симптом має назву зригування (зригування молока у грудних дітей).

Відрижка кислим буває у разі підвищеної секреції шлункового соку,
відрижка жовчю — у разі попадання жовчі з дванадцятипалої кишки в
шлунок.

Відрижка із запахом згірклої олії та “тухлим” — ознака стенозу
(звуження) воротаря шлунка, застою в ньому їжі, зниженої кислотності
шлункового соку.

Під час блювання рекомендують обтирати ділянку шлунка прохолодною водою,

накладати зігрівальні компреси на живіт, ставити клізми, робити гарячі
ножні ванни.

У разі нудоти призначають гвоздичну олію (по 3 — 5 крапель 1 —2 рази на
день),

теплі компреси з відвару трави гуньби сінної на шлунок, теплі ножні
ванни та

холодні обмивання всього тіла.

Якщо до нудоти долучаються ще й відрижка та блювання, застосовують таку
суміш:

Слань ісландського моху — 20 г

Квітки дивини скіпетровидної — 20 г

Насіння льону звичайного — 30 г

Корені алтеї лікарської — 20 г

Дві столові ложки суміші залити 400 мл холодної води, настояти 10 год,
кип’ятити 10 хв на малому вогні. Приймати по 1—3 столові ложки 4 — 5
разів на день. Дітям віком до 6 міс давати по 1 чайній ложці.

Зменшує або припиняє нудоту та блювання така суміш:

Трава м’яти перцевої — 20 г

Трава чебрецю звичайного — 20 г

Трава меліси лікарської — 20 г

Плоди кмину звичайного — 20 г

Трава золототисячника звичайного — 20 г

Столову ложку суміші залити 200 мл окропу, настояти 1 год. Приймати по
1/3—1/2 склянки 2 рази на день перед їдою. Дітям віком до 2 років давати
по 1 чайній—1 столовій ложці.

При відрижці призначають таку суміш:

Трава буркуну лікарського —5 г

Трава перстачу гусячого — 20 г

Кореневище аїру тростинового — 10 г

Листки м’яти перцевої — 30 г

Столову ложку суміші залити 200 мл окропу, кип’ятити 2 хв на малому
вогні, процідити. Приймати до 1/3 склянки 2 рази на добу після їди.

Дітям молодшого віку при блюванні дають настій трави перстачу гусячого
на молоці. Столову ложку трави залити 0,5 л молока, довести до кипіння,
напарити 30 хв. Пити часто й невеликими порціями впродовж дня. При
нестримному блюванні помічна така суміш:

Кореневище аїру тростинового — 30 г

Насіння головатеня звичайного — 10 г

Столову ложку суміші залити 200 мл води, витримати 15 хв на водяній
бані. Приймати по 1/3 склянки 3 рази на день. Дітям віком до 3 років
давати по 1—2 чайні ложки 2 — 3 рази на день.

Найкращим засобом проти нудоти та блювання є настій трави грициків
звичайних: 2 столові ложки залити 200 мл окропу, настояти 30 хв.
Приймати по 1 — 2 столові ложки 3 — 5 разів на день.

У разі нестримного блювання центрального походження використовують
відвар слані ісландського моху: 2 столові ложки залити 500 мл води,
випарити до 1/2 від початкового об’єму на малому вогні. Приймати по 1
чайній—1 столовій ложці через 30 хв до припинення блювання. Трава
пригнічує центр блювання.

За судомного блювання використовують настоянку трави полину гіркого
(1:5) на 70 % спирті етиловому (аптечний препарат). Приймати з водою по
15 — 20 крапель З рази на день дітям, старшим за 7 років, і по 1 —3
краплі дітям віком 3 —б років.

При хворобах, що супроводжуються нудотою та блюванням (морська хвороба,
мігрень, запалення очеревини, непрохідність кишечнику, сонячний удар
тощо), допомагає такий старовинний засіб:

Плоди кмину звичайного — 30 г

Плоди перцю стручкового — 10 г

Корені бедринцю ломикаменевого — 8 г

Суміш розтерти до порошку. 1 —2 чайні ложки порошку замісити з 100 г
борошна, додати трохи солі та цукру, б жовтків, зробити млинці і спекти
в духовці. З’їдати по кілька млинців на день, а також їсти хліб,
посиланий порошком цих рослин, добре пережовуючи.

На Волині при блюванні з домішками крові призначають двічі на день по 1
—2 чайні ложки настою трави м’яти перцевої, додавши кілька крапель оцту.

При хворобах органів травлення, нудоті, різях у кишечнику рекомендують
м’ятні краплі (аптечний препарат). Приймати по 10 крапель з водою або
цукром дітям старшого віку.

При нестримному блюванні малюкам можна закапувати піпеткою 1—2 краплі
рідини у куточок рота або в носові ходи через 1—2 хв. Під час блювання
голову немовляти повертають набік, щоб блювотні маси не потрапили у
дихальні шляхи і не спричинили асфіксії або запалення легенів. Під
куточок рота підставляють лоток або підкладають рушник (мал. 43). Дитині
старшого віку пропонують сісти, підставляють таз і нахиляють її голову.
Після блювання маленьку дитину напувають водою, а старшій пропонують
прополоскати рота.

Під час блювання дитина звичайно збуджена, перелякана. А тому її треба
заспокоїти, втішити. В жодному разі не залишати саму.

Якщо виникає повторне блювання, дитину протягом 3—4 год не годувати, бо
це може спровокувати новий приступ блювання. Дають невеликими порціями
воду, підсолоджений чай. Після так званої водно-чайної дієти у разі
годування груддю дають по 30 — 50 мл грудного молока, а у разі штучного
вигодовування — до 30 — 50 мл кефіру разом із рисовим відваром.

За наявності спазму воротаря шлунка слід суворо дотримувати режиму
годування груддю. Перед годуванням малюку давати 1 —2 чайні ложки 10 %
манної каші, звареної на воді або грудному молоці, а дітям понад 2 міс —
молочного киселю. Густа їжа зменшує перистальтику шлунка, нормалізує
його тонус.

Якщо у матері надто туга грудь або недостатня кількість молока, дитина
під час ссання може заковтувати велику кількість повітря. Тому після
годування повітря виділяється із шлунка, а разом із ним виштовхується й
значна кількість молока. Для запобігання цьому треба стежити, щоб маля
під час ссання груді добре захопило сосок, а ніс був вільним.

З метою запобігання попаданню блювотних мас у верхні дихальні шляхи
рекомендують покласти дитину на бік.

Якщо на одяг потрапила блювотина, дитину треба швидко переодягти й
винести з кімнати забруднену білизну.

Особливо треба бути настороженим тоді, коли блювання виникло після
падіння дитини. Малюка треба негайно покласти в ліжко та викликати
“швидку допомогу”.

Мал. 43. Допомога дитині під час блювання

БОРОДАВКИ

Бородавки — доброякісні розростання шкіри, спричинені вірусами.

Інфекція передається під час прямого контакту від хворої людини здоровій
або через інфіковані предмети домашнього вжитку. Розвитку захворювання
сприяють травматизація та сухість шкіри, вегетоневроз.

Про непряму участь центральної нервової системи у появі та розвитку
бородавок свідчать випадки виліковування після навіювання у стані
гіпнозу.

Прості бородавки — щільні безболісні вузлики сірувато-білого кольору.
Поверхня їх шорстка, розміри — від головки шпильки до сочевиці.

Зливаючись, можуть утворювати конгломерати.

Плоскі (юнацькі) бородавки мають гладеньку поверхню. Розміри їх — від
просяного зерна до сочевиці, забарвлення — від звичайного кольору шкіри
до жовтувато-сіруватого. Плоскі бородавки розташовуються на тильній
поверхні кистей, передпліч, на обличчі та шиї.

Виникненню підошовних бородавок сприяють травми, зокрема спричинені
незручним взуттям, надмірне потовиділення. Частіше їх виявляють між
пальцями, біля основи їх або на п’ятах.

Гострі бородавки — вузлики на ніжці. У дітей вони спостерігаються рідко,
можуть з’являтися в носогубній складці, біля рота та носа. Зливаючись,
утворюють конгломерати, що за виглядом нагадують ягоду малини або цвітну
капусту.

Бородавки можуть зникати самі, проте без лікування існують довго.

Позитивний вплив іноді справляють психотерапія (навіювання, гіпноз) та
рефлек-сотерапія.

Загальне лікування поєднують із місцевим.

Ефективні змазування бородавок свіжим соком трави чистотілу звичайного
(2 — З рази на день протягом 7 — 10 діб).

До бородавок прикладають свіжопотовчені листки очитку їдкого або
змазують їх свіжим соком молочаю (по 2—3 рази на день 10 — 15 діб). На
них наносять кашку часнику або цибулі, соком хрону натирають кілька
разів на день.

Рициновою олією змазують бородавки (по 20 хв) уранці та ввечері.

Для змазування бородавок рекомендують настоянку туї західної: 60 молодих
охвоєних пагонів залити 100 мл 60 % спирту етилового, настояти 10 діб.
Змазувати 2 рази на день. Курс лікування триває 2 — 3 тиж.

До бородавок прикладають: мазь із потовчених гілочок з листям яловцю
козачого та вершкового масла; пов’язки із подрібненими свіжими листками
каланхое пірчастого або кропиви дводомної; кашку ягід горобини
звичайної.

Бородавки змазують соком трави кульбаби лікарської або натирають свіжим
зрізом молодої картоплі 4 — 5 разів на день.

Для лікування бородавок використовують 0,5 % колхамінову мазь (колхамін
одержують з трави пізньоцвіту осіннього). Мазь наносять на поверхню
бородавки на серветці так, аби вона не потрапила на слизові оболонки.

З кореневища подофілу щитовидного одержують подофілін. Використовують
його 10% спиртовий або 20% олійний розчин для натирання та змазування.
Процедуру роблять 1 раз на добу протягом 5 діб. Оскільки застосування
спиртового розчину супроводжується печінням та болем, дітям краще
призначати мазь, що містить подофілін.

Шпанські мухи — золотаві та синювато-зелені комахи, що живуть переважно
на ясені. З них готують мазь для видалення бородавок. Засіб ефективний,
проте спричинює сильний біль та отруйний. Призначають у крайньому разі
дітям старшого віку.

Знахарі пропонують такі засоби для лікування бородавок:

1) розрізати навпіл ниткою яблуко, натирати ним бородавку. Скласти та
зв’язати обидві половинки яблука тією самою ниткою і закопати в купу
гною. Коли яблуко згниє, не стане й бородавок;

2) натирати бородавки сирим м’ясом або здором, котрі закопати в землю
або віддати собаці.

Бородавки з великою головкою, що нагадують головку цвяха, Авіценна
називав гвіздками. Він пропонував втирати в їхню поверхню фісташкову
олію, сік шкаралупи недозрілих горіхів, відвар подрібнених коренів верби
білої на винному оцті, сік жовтецю, а також настоянку шпанських мух.

У дітей підошовні бородавки лікують 3 % емульсією госиполу (аптечний
препарат з коріння бавовника шорсткого). Емульсію наносять на бородавки
і закривають лейкопластирем на 2 доби.

У багатьох дітей бородавки зникають самі через 2 — 3 роки. Прості
бородавки не потребують лікування, за винятком тих випадків, коли вони
спотворюють зовнішність дитини або обмежують функції тієї чи тієї
частини тіла.

БОТУЛІЗМ

Ботулізм — гостре інфекційне захворювання, характерними ознаками якого є
слабкість скелетних та гладеньких м’язів, парез (зменшення м’язової
сили, частковий параліч) кишок, розлад зору, ковтання, сечовипускання.

Збудник — паличка ботулізму, що зустрічається майже повсюдно, проте
головним чином — в грунті, мулі озер, річок, морів. У грунті збудник
ботулізму зберігає життєздатність роками.

Головним джерелом інфекції є тварини, з фекаліями яких збудник потрапляє
у зовнішнє середовище.

Хвороба виникає внаслідок вживання в їжу різних консервованих продуктів,
переважно домашнього приготування, що містять збудника хвороби. Особливо
небезпечні отруєння консервованими грибами. Річ у тім, що без доступу
повітря паличка ботулізму виробляє ботулотоксин — дуже сильну отруту.
Ботулотоксин починає усмоктуватися вже в ротовій порожнині, не
руйнується в органах травлення, отож одразу потрапляє в кров,
спричинюючи тяжке отруєння з ураженням центральної нервової системи.

Інкубаційний період триває від кількох годин до кількох діб.

З’являються раптова слабкість, сильний головний біль, відчуття туману
перед очима. Найхарактерніший симптом хвороби — подвоєння в очах (усі
предмети подвоюються та ніби плавають у тумані). Спостерігаються
опущення верхніх повік, розширення зіниць.

Під впливом токсину пригнічуються слиновиділення, секреторна та моторна
функції шлунка та кишечнику, що призводить до запору. Температура тіла
підвищується.

У перші години захворювання одразу за появою відчуття тяжкості в
надчеревній ділянці з’являється нудота, може бути блювання. З часом
через парез м’язів шлунка та кишок блювання припиняється, здувається
живіт, затримуються випорожнення та гази. Знижується тонус м’язів
гортані, стравоходу, внаслідок чого порушується акт ковтання, стає тихим
голос. Часто вода та рідка їжа виливаються через ніс. Через парез м’язів
язика мова “змазується”, розібрати слова тяжко. Обличчя маскоподібне,
мімічні м’язи слабкі. Порушення функції дихальних м’язів супроводжується
розладом дихання, передусім утруднюється вдих, з’являється ціаноз.
Притомність зберігається.

У разі тяжкого перебігу на 3-тю — 5-ту добу хвороби може навіть настати
смерть від паралічу дихання.

Дуже важко діагностувати ботулізм у дітей грудного віку, хоча клінічна
його картина майже така сама, як і у дітей старшого віку. Треба звертати
увагу на загальну м’язову слабкість, особливо м’язів шиї,
маскоподібність обличчя (відсутність рухів мімічних м’язів), труднощі
під час годування, запор, ядуху. Дитина млява, сонлива, плаче тихо.

Хвору дитину треба негайно госпіталізувати.

Необхідно якомога швидше ввести специфічну протиботулінічну сироватку
для нейтралізації ботулотоксину, що циркулює в крові.

Для видалення токсичних продуктів з травного каналу та запобігання їх
подальшому усмоктуванню негайно промивають шлунок та кишки. Дитину
першого року життя кладуть на повивальний стіл, тонкий поліетиленовий чи
гумовий катетер (попередньо прокип’ячений) змащують стерильною олією і
правою рукою обережно вводять через ніс у шлунок. Глибина введення має
дорівнювати відстані між межею росту волосся на лобі та пупком. Цю
величину позначають на катетері заздалегідь. Промивання роблять 2 %
розчином натрію гідрокарбонату.

Для промивання шлунка у дитини старшого віку використовують зонд. Якщо
ввести зонд не вдається, дитині пропонують протягом 10—15 хв випити 5 —
6 склянок теплої води і відразу спричинити блювання, подразнюючи
пальцями корінь язика та задню стінку глотки. Такий прийом повторюють 2
— 3 рази.

Для промивання кишок застосовують очисні клізми. Спочатку їх промивають
свіжим розчином калію перманганату, а в кінці — настоєм трави ромашки
лікарської з додаванням 2 — 3 крапель настоянки валеріани лікарської
(аптечний препарат) з метою профілактики парезу кишок. Кількість розчину
для клізм має відповідати віку дитини.

Для промивання кишок дітям старшого віку іноді ставлять сифонну клізму.
її виконують так само, як очисну, але використовують прилад для сифонної
клізми, що складається з лійки місткістю 1—2 л, на яку одягають гумову
трубку завдовжки 1,5 м з діаметром просвіту не менше 1 см. Сифонні
клізми ставлять на ніч протягом 4 — 5 діб.

Для зменшення здуття кишок, посилення моторної функції кишечнику
використовують сухий екстракт сени (аптечний препарат): 8 гранул залити
200 мл окропу, витримати на водяній бані 30 хв, настояти 45 хв,
процідити холодним, віджати. Приймати до 1/2 склянки на ніч.

Для підвищення тонусу м’язів кишечнику, збільшення його перистальтики
при атонії, метеоризмі, запорі, парезі кишечнику та лицевого нерва
використовують траву льонку звичайного: 1 столову ложку залити 200 мл
окропу, настояти 2 — 3 год. Приймати по 1 —2 столові ложки через 2 год
дітям, що старші за 7 років. Дітям молодшого віку дозу зменшують
відповідно до віку.

Якщо дуже здутий живіт, уводять газовідвідну трубку. Це гумова трубка
завдовжки 40 — 50 см з діаметром просвіту 5—10 мм. Один кінець трубки
заокруглений і має 1 або 2 бічних отвори. її застосовують після очисної
або послабної клізми до відход-ження газів.

При метеоризмі використовують таку суміш:

Трава материнки звичайної — 30 г

Квіткові кошики

ромашки лікарської — 40 г

Плоди кмину звичайного — 30 г

Плоди кропу запашного — 30 г

Столову ложку суміші залити 200 мл окропу, настояти 15 хв, процідити.
Приймати по 1/3 склянки 3 рази на день. Дітям віком до 3 років давати по
1 десертній — 1 столовій ложці 3 рази на день.

У разі затримки сечі рекомендують екстракт трави дроку красильного: 1
столову ложку залити 300 мл окропу, випарити до 1/3 від початкового
об’єму на малому вогні. Приймати по 1—2 столові ложки через 2 год.

Дітям молодшого віку як сечогінний засіб готують відвар трави хвощу
польового: 1 столову ложку залити 200 мл води, довести до кипіння,
кип’ятити 10 хв на малому вогні, настояти 20 хв, процідити. Приймати по
1 столовій ложці 4 рази на день.

Для зменшення інтоксикації організму призначають таку суміш:

Трава звіробою звичайного – 10 г

Квіткові кошики

ромашки лікарської – 20 г

Листки подорожника великого – 20 г

Трава м’яти перцевої – 20 г

Трава парила звичайного – 20 г

Корені солодки голої – 30 г

Насіння льону звичайного – 30 г

Дві столові ложки суміші покласти у глиняний горщик з кришкою, залити
500 мл води, довести до кипіння, напарити 4 год, процідити. Приймати по
30 — 70 мл через 1 год протягом 3 — 4 діб.

Для зменшення сухості в роті дають смоктати скибки лимона.

На ніч робити збуджувальні обгортання живота протягом 3 — 4 тиж.

У разі паралічу дихальних м’язів роблять штучну вентиляцію легенів. При
асфіксії (задушенні) внаслідок закриття верхніх дихальних шляхів треба
провести хірургічну операцію.

Після парезу функції відновлюються протягом 1,5 міс та довше. Астенічний
синдром зберігається тривалий час. Строк перебування дитини в стаціонарі
— 1—2 міс.

Для профілактики ботулізму треба харчуватися лише свіжими продуктами,
уникати копчених м’яса, риби, особливо приготованих у домашніх умовах.
Не їсти консерви з банок, що здулися (бомбаж). У теплі без доступу кисню
бацили розмножуються, виділяючи токсин. Треба пам’ятати, що кип’ятіння,
пропарювання харчових продуктів та консервів перед вживанням — одна із
умов профілактики ботулізму.

БРОНХІАЛЬНА АСТМА

Бронхіальна астма — алергічне захворювання, основним симптомом якого є
приступи ядухи. Вони зумовлені порушенням прохідності бронхів.

Розвиваються бронхоспазм, набряк слизової оболонки бронхів. Просвіт їх
звужується, накопичується слиз, що утруднює дихання і спричинює
гіпоксію. Виникає задишка, з’являються хрипи.

Алергенами можуть бути пилок та спори рослин, домашній пил, шерсть,
волосся та лупа тварин, деякі харчові продукти (м’ясо, молоко,
цитрусові, шоколад, суниці, полуниці тощо), медикаменти, патогенні
бактерії, віруси, гриби , тютюновий дим тощо.

Бронхіальна астма звичайно спостерігається у дітей з нестійкою нервовою
системою, які хворіли на ексудативний діатез у ранньому віці. Виникає
найчастіше у віці

2 — 3 років (у період формування мови), загострюється у віці 8—12 років.
Пік хвороби припадає на вік від 5 до 10 років.

Велике значення для виникнення астми мають повторні захворювання органів
дихання, особливо хронічний бронхіт.

Періодично повторюються приступи тривалого кашлю та задишки протягом
кількох годин або навіть 1—3 діб з перервами різної тривалості. Приступи
часто виникають уночі або ввечері.

Діти збуджені, метушаться. Під час приступу у них нерідко на короткий
час підвищується температура тіла, спостерігається ціаноз. Загальний
стан тяжкий. Видих голосний, утруднений. Кашель частий, сухий. Приступ
може тривати від 10 до 20 хв, а

3 більш-менш короткими проміжками — навіть кілька годин. Потім
з’являються позіхання та відрижка, і приступ раптово або поступово
припиняється. Виділяється в’язке харкотиння, яке діти часто заковтують.

Іноді хвороба перебігає у вигляді астматичного бронхіту, особливо у
дітей раннього віку. З’являються типовий свистячий видих, але без
вираженої ядухи, тривалий брон-хоспастичний синдром. Часто приєднується
вторинна інфекція.

Предастма — провісник приступу бронхіальної астми. Спостерігаються
закладання носа, дряпання у горлі, свербіння повік. Дитина стає
неспокійною.

Дієта повинна бути переважно білково-овочевою, вітамінізованою, з
обмеженням солі, крохмалю, цукру, молока.

Слід вилучити з раціону продукти, що спричинюють алергічні реакції
(шоколад, рибу, яйця, суниці, полуниці, апельсини).

Для зменшення в’язкості слизу рекомендують такий засіб: натерти 150 г
свіжого хрону, змішати з соком 2 — 3 лимонів. Приймати по 1/2 чайної
ложки вранці та вдень, не запиваючи водою. Давати дітям у віці після 8
років.

Або подрібнити 1 головку часнику та 3 лимони. Суміш залити 500 мл
перевареної води кімнатної температури, настояти 5 діб, процідити.
Приймати по 1 чайній ложці 1 —2 рази на день за 20 хв перед їдою.

Для розрідження харкотиння, пом’якшення та зменшення кашлю готують такий
коктейль:

Трава багна болотяного — 15 г

Листки кропиви дводомної — 10 г

Листки підбілу звичайного — 10 г

Листки подорожника великого — 20 г

Суміш трав залити 500 мл окропу, витримати на водяній бані 30—40 хв, а
потім 8 год при кімнатній температурі. До настою додати 50 мл відвару
плодів шипшини коричної або соку смородини чорної. Оскільки білок
курячого яйця, який звичайно застосовують як піноутворювач, може
зумовити алергію, його замінюють рисовим відваром. Коктейль приймати по
50 —100 мл 3 рази на день залежно від віку дитини. У дитини зменшується
кашель, краще відходить харкотиння, поліпшується прохідність бронхів.

Інтервали між приступами астми збільшуються, поліпшується самопочуття
під час прийому маточкового молочка з медом (1 мг на 100 г меду) — по 1
чайній ложці під язик протягом 3 тиж.

Для лікування бронхіальної астми застосовують засоби, що розширюють
бронхи, зменшують їх набряк, сприяють розрідженню та виділенню
харкотиння. У початковій стадії бронхіальної астми рекомендують такі
суміші:

1. Листки підбілу звичайного — 20 г

Бруньки берези бородавчастої — 10 г

Листки подорожника великого — 20 г

Листки кропиви дводомної — 20 г

Столову ложку суміші залити 1 склянкою холодної води, настояти 2 год,
довести до кипіння, кип’ятити 5 хв на малому вогні, настояти 30 хв.
Дітям віком до 5 років приймати по 1/4 склянки 3 рази на день за 30 хв
перед їдою, 5 — 7 років — по 1/2 склянки та 7—14 років — по 2/3 склянки.

2. Листки подорожника великого — 20 г

Листки підбілу звичайного — 30 г

Листки кропиви дводомної — 10 г

Листки багна болотяного —5г

Столову ложку суміші залити 1 склянкою холодної води, настояти 2 год,
довести до кипіння, кип’ятити 5 хв на малому вогні, настояти 30 хв.
Дітям віком до 5 років приймати по 1/4 склянки 3 рази на добу за 30 хв
перед їдою, 5 — 7 років — по 1/2 склянки та 7 — 14 років — по 2/3
склянки. Тривалість лікування — від 4 — 6 тиж до 2 — 3 міс. Суміші діють
бактерицидно, розріджують харкотиння, зменшують алергічний набряк,
розслаблюють гладенькі м’язи бронхів.

При бронхіальній астмі рекомендують приготувати відвар кореня солодки
голої: 1 десертну ложку залити 300 мл води, кип’ятити 15 хв на малому
вогні, охолодити, процідити. У 250 мл відвару розчинити 0,25 г мумійо.
Приймати 100 мл уранці (дітям віком до 8 років дозу зменшити). Відвар
можна зберігати в холодильнику не довше 2 діб.

Як відхаркувальний засіб, що розріджує харкотиння, рекомендують таку
суміш:

Трава багна болотяного – 20 г

Бруньки берези бородавчастої – 10 г

Кореневища з коренями

оману високого – 20. г

Квіткові кошики

нагідок лікарських – 10 г

Листки кропиви дводомної – 30 г

Листки підбілу звичайного – 10 г

Листки подорожника великого – 30 г

Листки евкаліпту кулястого – 10 г

1,5 столової ложки суміші залити 400 мл води, витримати 15 хв на водяній
бані, процідити. Пити по 70 —80 мл 4 —5 разів на день протягом 4 — 6
тиж. Доза для дітей віком після 8 років. Дітям віком до 5 років
призначають по 20 — 40 мл 3 — 4 рази на день.

Під час спазму гладеньких м’язів бронхів порушується венозний відплив
крові, що призводить до збільшення набряку бронхів та посилення
бронхообструкції. Для усунення цього призначають таку суміш:

Кореневища з коренями оману високого — 20 г

Квіткові кошики арніки гірської — 20 г

Плоди ганусу звичайного — 20 г

Столову ложку суміші залити 300 мл окропу, настояти 20 хв у закритому
посуді, процідити. Приймати по 30 — 70 мл 2 — 4 рази на день теплим
(залежно від віку дитини). Зменшується спазм бронхів, легше виділяється
харкотиння.

У разі збудження, відчуття страху дитині, що хвора на бронхіальну астму,
призначають таку суміш:

Кореневища з коренями валеріани лікарської — 30 г

Трава м’яти перцевої — 30 г

Листки бобівника трилистого — 40 г

Столову ложку суміші залити 200 мл окропу , настояти 3 год в закритому
посуді, процідити. Приймати до 1/3 склянки перед сном.

Для інгаляцій дітям використовують сік трави подорожника великого — по 2
мл на інгаляцію.

Під час астматичного приступу непоганий ефект дає кілька невеликих
затяжок цигаркою, виготовленою з листків шавлії лікарської та дурману
звичайного (2:1). Затягуватися димом не дуже сильно і глибоко, не більше
3 — 4 разів з проміжками 1—2 хв. Приступ, як правило, минає або
полегшується. Призначають дітям лише старшого віку.

Гуцули для лікування бронхіальної астми застосовують траву арніки
гірської. У легенді розповідається, як саме арнікою було виліковано
Данила Галицького від “ди-хавиці” (так у народі називали бронхіальну
астму).

Подекуди на Гуцульщині при бронхіальній астмі пили відвар моркви. У
Карпатах при ядусі хворим давали відвар трави фіалки триколірної у
медовій воді.

На Волині при бронхіальній астмі вживали водний настій трави багна
болотяного. Дуже популярним при астмі, кашлі був сироп із молодих
пагінців сосни звичайної, пересипаних цукром.

На Поліссі лікувалися настоєм соснових пагінців. Пили його з медом по
1—2 склянки на день.

Під час раптового приступу астми знахарі рекомендували нюхати розчин
аміаку (нашатир), тіло розтирати грубим рушником, робити гарячі компреси
на груди, живіт та литки, гарячі ножні ванни тривалістю 5—10 хв, пити
гарячі відвари трав невеликими ковтками.

Виведенню харкотиння з дихальних шляхів сприяє обливання водою
температури 18 — 20 °С верхньої частини тіла. Процедуру робити 1—2 рази
на день. Хворий стає трошки навскоси до ванни, нахилившись майже
горизонтально. Обливання почати з кисті правої руки, потім — по руці
вгору до правої лопатки, звідти — по правій половині спини донизу, щоб
вода рівномірно розтікалася по всій спині. Струмінь води не повинен
безпосередньо потрапляти на хребет. Для слабкого обливання беруть 12 —
15 л води, для сильнішого — 24 —30 л. Тривалість обливання — 1 — 2 хв.

Обливання грудей проводять, нахилившись убік. Обливають спочатку руку,
на яку опирається корпус, у напрямку вгору, до шиї. Вода має широкою
смугою розтікатися по всій грудній клітці. Процедури виконують
одночасно.