ЕКСПЕРТИЗИ У СУДОВІЙ ПРАКТИЦІ
У книзі наводиться коментований текст Закону України «Про судову
експертизу», аналізуються основні види експертиз, що застосовуються у
слідчій та судовій практиці. З урахуванням наукових даних, технічних
рішень та досліджень криміналістичної практики розглядається порядок
проведення судово-медичних, судово-біологічних, товарознавчих, технічних
та інших видів експертиз, їх призначення та здатність спрямовувати
експертні висновки на пошук відповідних доказів у судових справах.
Наводяться деякі унікальні експертизи.
Видання розраховано на суддів, прокурорів, слідчих, адвокатів, буде
корисним практикуючим юристам.
За загальною редакцією В. Г. Гончаренка
Розділ 1
НА УКОВО-ПРАКТИЧНИЙ КОМЕНТАР ДО ЗАКОНУ УКРАЇНИ «ПРО СУДОВУ ЕКСПЕРТИЗУ»
ЗАКОН УКРАЇНИ «ПРО СУДОВУ ЕКСПЕРТИЗУ»1
(Відомості Верховної Ради України, 1994 p., № 28, ст. 232; 2003 p., №
27, ст. 209. Із змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до
Закону України «Про судову експертизу» від 9 вересня 2004 p. № 1992-IV).
Набрав чинності з дня його опублікування – 5 жовтня 2004 року («Урядовий
кур’єр» від 5 жовтня 2004 року, № 188).
Цей Закон визначає правові, організаційні і фінансові основи
судово-експертної діяльності з метою забезпечення правосуддя України
незалежною, кваліфікованою і об’єктивною експертизою, орієнтованою на
максимальне використання досягнень науки і техніки.
У преамбулі Закону визначені предмет і мета правового регулювання
судово-експертної діяльності. Термін «судово-експертна діяльність» (у
подальшому – СЕД) на законодавчому рівні застосовано вперше, хоча він у
різних інтерпретаціях вживається у спеціалізованій літературі. Сам Закон
не містить визначення цього поняття, але розкриває його зміст у
преамбулі, назвах підрозділів та статей, які встановлюють: а) суб’єктів
(фізичних та юридичних осіб), які безпосередньо здійснюють проведення
судових експертиз професійними атестованими судовими експертами, вимоги
до освіти та спеціальної підготовки, а також порядок здійснення їх
атестації; б) коло суб’єктів державної влади, які забезпечують
науково-методичне, організаційно-управлінське та фінансове забезпечення
СЕД.
1 До недавнього часу словосполучення «судова експертиза», «судовий
експерт» у процесуальному законодавстві не вживались. Застосування цих
словосполучень підкреслює наявність процесуальних особливостей
експертизи в судочинстві порівняно з експертизою в інших сферах людської
діяльності. Це дає достатні підстави для того, щоб легалізувати їх
вживання, що і було здійснено в коментованому Законі, де ці
словосполучення були роз’яснені і тим самим набули статусу процесуальних
термінів. Проте, на жаль, відповідних змін до більшості чинних
законодавчих актів досі не внесено, в зв’язку з чим термінологічної
єдності не досягнуто. У подальшому в коментарях вживатиметься
термінологія, закріплена в Законі.
Розділ 1
Таким чином, Закон у цілому визначає: а) ціль державної політики в
області судової експертизи, основні засади якої віднесено Конституцією
України (п. 14 ст. 92) до складової правосуддя; б) правові,
організаційно-управлінські та науково-методичні основи професійної СЕД
та її фінансове забезпечення; в) коло суб’єктів, які безпосередньо
здійснюють правозастосовну (проведення судових експертиз) або
забезпечують організаційно-управлінську та науково-методичну функції
СЕД1.
Закон «Про судову експертизу» є базовим законом про СЕД, яка, водночас,
являє собою не тільки предмет правового регулювання, а й об’єкт пізнання
науки про судову експертизу – судової експертології, яка є
віддзеркаленням у наукових принципах, поняттях і закономірностях свого
об’єкта – судово-експертної діяльності2.
Розділ І. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Розділ містить 9 статей і присвячений визначенню поняття судової
експертизи, законодавчих актів, що регулюють судово-експертну
діяльність, її загальних принципів, гарантій незалежності судового
експерта та умов його праці, а також принципових положень
науково-методичного та організаційно-управлінського забезпечення
судово-експертної діяльності, здійснення державного контролю (у формі
ведення державного Реєстру) за належним рівнем професіоналізму судових
експертів, атестованих відповідно вимогам Закону.
Стаття 1. Поняття судової експертизи
Судова експертиза – це дослідження експертом, на основі спеціальних
знань матеріальних об’єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про
обставини справи, що перебуває у провадженні органів дізнання,
досудового та судового слідства.
1 Слідом за Україною спеціальні закони про регулювання СЕД були прийняті
Республікою Казахстан «Про судову експертизу» (1997), Азербайджанською
Республікою «Про державну судово-експертну діяльність» (1999) і Росією
«Про державну судово-експертну діяльність у РФ» (2001). Всі три закони в
їх першій статті містять визначення поняття «судово-експертна
діяльність», яка розуміється лише як організація і проведення судових
експертиз у державних СЕУ з метою забезпечення законних прав та
інтересів учасників судочинства. Таке розуміння СЕД є суттєво звуженим,
оскільки організація і проведення судових експертиз у державних СЕУ,
хоча і є головною ланкою цієї діяльності, але ніяким чином не вичерпує
її повний зміст.
2 Див.: Сегай М. Судова експертологія – наука про судово-експертну
діяльність // Вісник Академії правових наук України. – Харків: Право,
2003. – № 2 (33)-№ 3 (34). – С 740-762.
КОМЕНТАР ДО ЗАКОНУ УКРАЇНИ «ПРО СУДОВУ ЕКСПЕРТИЗУ» 5
Стаття є законодавчою новелою, в якій вперше дано визначення поняття
судової експертизи.
У цьому визначенні відображені у взаємозв’язку обидві сторони судової
експертизи – гносеологічна і процесуальна. Про гносеологічну сторону
йдеться у формулюванні «судова експертиза – це дослідження… на основі
спеціальних знань матеріальних об’єктів, явищ і процесів». Процесуальний
характер мають вказівки, що дослідження виконується судовим експертом,
тобто самостійним суб’єктом процесуальної діяльності, і що воно
здійснюється у зв’язку з тим, що зазначені об’єкти містять інформацію
про обставини справи, яка перебуває у провадженні органів дізнання,
досудового слідства чи суду, тобто результати дослідження мають доказове
значення.
Поняття «спеціальні знання» в законодавчих актах не визначено. Ряд таких
визначень запропоновано в літературі. На нашу думку, в контексті цього
Закону та інших законодавчих актів, у яких йдеться про судову
експертизу, під спеціальними знаннями слід розуміти знання, які лежать в
основі тих чи інших спеціальностей та спеціалізацій. До спеціальних
знань як атрибуту судової експертизи не належать юридичні знання, за
винятком знань у галузі криміналістичної техніки як розділу
криміналістики, що можуть використовуватись при проведенні
криміналістичних експертиз 1.
Додамо, що це визначення не тільки об’єднує гносеологічну та доказову
функції судової експертизи як науково-практичного дослідження з метою
отримання нової інформації про обставини кримінальної, цивільної,
господарської чи адміністративної справи. Воно опосередковано визначає
головного суб’єкта судово-експертної діяльності, – судового експерта,
який на основі спеціальних знань здійснює дослідження і є самостійною
процесуальною фігурою, а також інших процесуальних суб’єктів –
замовників судової експертизи -дізнавача, слідчого, суддю (суд).
У постанові Пленуму Верховного Суду України «Про судову експертизу в
кримінальних і цивільних справах» від ЗО травня 1997 р. № 8 та
роз’ясненні Вищого господарського суду «Про деякі питання практики
призначення судової експертизи» України від 11 листопада 1998 р. №
02-5/424 містяться спеціальні вказівки, що акти чи інші документи, в
тому числі відомчі (зокрема акти ревізії, калькуляції, інші висновки
спеціалістів), де зазначаються обставини,
1 Див.: Надгорний Г. М., Сегай М. Я., Ісакович Б. М. Закон України «Про
судову експертизу» // Право України. – 1999. – № 2. – С 76.
6
Розділ 1
встановлені із застосуванням спеціальних знань, не можуть розглядатися
як висновок експерта та бути підставою для відмови в призначенні
експертизи, навіть якщо вони одержані на запит суду, органу дізнання,
слідчого або адвоката, сторони (ч. З п. 10 і п. 18 відповідно). Додамо,
що не можуть розглядатися як висновок судового експерта так звані
висновки спеціаліста, отримані від державної спеціалізованої експертної
установи на запит адвоката і передбачені частиною 3 статті 48 КПК
України (про інші правові колізії в законодавстві щодо правового
регулювання судово-експертної діяльності див. коментар до ст. 2).
Коментоване визначення судової експертизи як процесу дослідження
матеріальних об’єктів, явищ і процесів, які містять ін-формадію про
обставини справи, яка перебуває у процесуальному провадженні, і тому має
доказове значення, кладе край суперечкам між процесуалістами і
криміналістами щодо гносеологічного і процесуального аспектів визначення
об’єкта та предмета судової експертизи1.
Стаття 2. Законодавство України про судову експертизу
Законодавство України про судову експертизу складається із цього Закону,
інших нормативно-правових актів. [1]
Якщо міжнародним, договором., згода на обов’язковість якого надана
Верховною Радого України, встановлено інші правила, ніж. ті, що
передбачено законодавством України про судову експертизу, застосовуються
правила міжнародного договору України. [2]
Стаття носить бланкетний характер і складається з двох частин. Перша
містить загальне визначення нормативно-правової бази України, що
стосується СЕД. Друга частина визначає умови застосування в Україні
правил міжнародних договорів як обов’язкових норм регулювання СЕД.
[1]. В Україні коментований Закон є базовим щодо різнобічних сторін
регулювання професійної судово-експертної діяльності (СЕД): її правових
основ і принципів, науково-методичних засад, засад фінансового,
матеріально-технічного, кадрового та органі-
1 Про це докладно див.: КорчанМ. С. Судово-експертне доказування як
функція спеціальних знань у судочинстві // Теорія та практика судової
експертизи і криміналістики. – Вип. 3. – Харків: Право, 2003. – С.
392-398. Зауважимо, однак, що термін «судово-експертне доказування» є
некоректним, оскільки судовий експерт як носій спеціальних знань являє
собою, хоч і самостійну, але запрошувану процесуальну особу, яка не є ні
постійним учасником процесу, ні його стороною, а тим більше – суб’єктом
доказування. Доказова функція судової експертизи реалізується виключно
сторонами судочинства.
КОМЕНТАР ДО ЗАКОНУ УКРАЇНИ «ПРО СУДОВУ ЕКСПЕРТИЗУ» 7
заційного забезпечення. Все перелічене спрямовано на досягнення головної
мети Закону: забезпечення правосуддя України кваліфікованою, незалежною
і об’єктивною судовою експертизою, яка здійснюється (призначається,
проводиться і використовується як засіб доказування) в рамках процедури,
визначеної процесуальним законодавством, на яке посилаються статті 4,
11, 12 Закону.
Судова експертиза як правовий процесуальний інститут регулюється
відповідними нормами Кримінально-процесуального кодексу України (далі –
КПК), Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК),
Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК), а також
Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі – КУпАП) й
Митного кодексу України.
Як професійна діяльність СЕД регулюється також Кодексом законів про
працю України та іншим трудовим законодавством, Цивільним кодексом
України, Господарським кодексом України, Законами України «Про державну
службу», «Про наукову та науково-технічну діяльність», «Про
науково-технічну інформацію», «Про підприємництво» (ст. 4), «Про
забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному
судочинстві» тощо.
Після виходу в 1994 р. Закону України «Про судову експертизу» до двох
законів України були введені норми, які безпосередньо корегували СЕД,
визначену базовим Законом. Так, стаття 4 Закону України «Про
підприємництво» (в ред. 2000 року) суттєво обмежила сферу діяльності
атестованих судових експертів, які не працюють у державних
судово-експертних установах. А Закон України (в ред. 2001 року) «Про
оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні»
(ст. 4 та 5) фактично не визнавав судових експертів суб’єктами
«практичної діяльності з оцінки майна». Названі правові колізії у сфері
законодавства, що стосується СЕД, знято змінами до базового Закону,
прийнятого Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про
судову експертизу» від 9 вересня 2004 р. Ці зміни стосуються статті 7
Закону (див. коментар), а також статті 4 Закону України «Про оцінку
майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні».
Прикінцеві положення Закону «Про внесення змін до Закону України «Про
судову експертизу» містять нову редакцію цієї статті, де зазначається:
«Діяльність судових експертів, пов’язаних з оцінкою майна, здійснюється
на умовах і в порядку, передбачених Законом України «Про судову
експертизу», з урахуванням особливостей, визначених цим Законом щодо
методичного регулювання
Розділ 1
оцінки щодо майна. Інші положення цього Закону не поширюються на судових
експертів»1.
Крім законодавства у вузькому розумінні цього терміна (тобто законів
України), правову базу СЕД складають міжнародні договори (порядок їх
застосування викладено у другій частині статті), а також численні
міжвідомчі, відомчі та локальні нормативні акти (законодавство у
широкому розумінні), які будуть розглянуті в коментарях до відповідних
статей Закону.
[2]. Друга частина статті у відповідності з вимогами статті 9
Конституції України визначає, що правила міжнародного договору в галузі
СЕД, не передбачені законодавством України, застосовуються лише за
умови, якщо згода на обов’язковість такого договору надана Верховною
Радою України.
Стаття 3. Принципи судово-експертної діяльності
Судово-експертна діяльність здійснюється на принципах законності,
незалежності, об’єктивності і повноти дослідження.
Коментована стаття закріплює в окремій нормі мету СЕД, викладену в
Преамбулі.
Принципи складають систему, а отже, порушення будь-якого з них
автоматично є порушенням усіх інших. Наприклад, необ’єктивна експертиза
водночас є незаконною, її не можна вважати неупередженою, тобто
незалежною, кваліфікованою, орієнтованою на максимальне використання
досягнень науки і техніки.
Оскільки саме визначення судової експертизи містить два «блоки»
(пізнавальний та процесуальний), то і втілення принципів має відповідати
кожному з них.
Принцип законності означає, що будь-які дослідження, засновані на
використанні спеціальних знань судового експерта, навіть коли вони
спираються на найсучасніші досягнення науки і техніки, не мають
доказового значення, якщо порушені процесуальні приписи призначення чи
проведення судової експертизи. Тому у постанові Пленуму Верховного Суду
України від ЗО травня 1997 р. № 8 «Про судову експертизу в кримінальних
і цивільних справах» звернуто увагу судів «…на необхідність суворого
додер-
1 Проблема усунення правових колізій і гармонізації законодавства (в
широкому розумінні) у сфері судово-експертних правовідносин потребує їх
ретельного вивчення і порівняльного дослідження в рамках науки судової
експертології (див.: Форис Ю. Б. О формировании судебно-экспертного
права: постановка проблемы // Теорія та практика судової експертизи і
криміналістики. – Вип. 3. – Харків: Право, 2003. – С 45-48).
КОМЕНТАР ДО ЗАКОНУ УКРАЇНИ «ПРО СУДОВУ ЕКСПЕРТИЗУ»__________9
жання вимог закону при призначенні судових експертиз та використанні їх
висновків» (п. 1). Окремо зазначено, що повторна експертиза
призначається не тільки у прямо передбачених законом випадках, «…коли
є сумніви у правильності висновку експерта…», але і за «…наявності
істотного порушення процесуальних норм, які регламентують порядок
призначення і проведення експертизи» (п. 11).
Принцип незалежності також має втілюватись у науковому і у
процесуальному аспектах. З одного боку, державні установи судових
експертиз повинні володіти достатньою фінансовою, матеріально-технічною,
інформаційною і методичною базами, щоб забезпечити використання судовими
експертами досягнень науки і техніки при проведенні судових експертиз.
При цьому судові експерти мають бути захищені законом від втручання
органів або осіб, які здійснюють функції управління СЕД. З іншого боку,
оскільки завдання судової експертизи – це забезпечення правосуддя
об’єктивною (неупередженою) та незалежною експертизою, то судові
експерти повинні бути захищені законом також від втручання органів та
осіб, які призначають і використовують судову експертизу, зокрема від
органів досудового розслідування та осіб, зацікавлених у певних
висновках судової експертизи. Однак законодавець проводить цей принцип
непослідовно, про що докладно див. коментар до частини 2 статті 4.
Дуже важливими для здійснення правосуддя є принципи повноти й
об’єктивності при проведенні саме експертного дослідження як втілення
єдності пізнавальної та процесуальної сторін СЕД. Як самостійний учасник
процесу судовий експерт після дослідження матеріальних об’єктів, що
містять інформацію про обставини справи, має право (див. п. 2 ст. 13
Закону) «вказувати у висновку експерта на виявлені в ході проведення
судової експертизи факти, які мають значення для справи і з приводу яких
йому не були поставлені питання». Як відомо, питання, що ставляться на
вирішення судової експертизи, – це версія обставин справи, як її бачить
та інтерпретує сторона (слідчий, потерпілий, обвинувачений, його
захисники та ін.), з ініціативи якої призначено судову експертизу.
Об’єктивність експертного дослідження полягає саме в тому, що експерт не
пов’язаний у своєму дослідженні тільки цією версією, а встановлює за
допомогою спеціальних знань усі обставини справи в межах інформації, яку
містять досліджувані ним об’єкти. Нерідко з’ясування за допомогою
спеціальних знань нових обставин сприяє встановленню об’єктивної істини
10
Розділ 1
у справі, яка зовсім не збігається з первісною версією, для з’ясування
якої була призначена експертиза1.
Стаття 4. Гарантії незалежності судового експерта та правильності його
висновку
Незалежність судового експерта та правильність його висновку
забезпечуються:
процесуальним порядком призначення судового експерта; [1]
забороною під загрозою передбаченої законом відповідальності втручатися
будь-кому в проведення судової експертизи; [2]
існуванням установ судових експертиз, незалежних, від органів дізнання,
досудового та судового слідства; [3]
створенням необхідних умов для діяльності судового експерта, його
матеріальним, і соціальним забезпеченням; [4]
кримінальною відповідальністю судового експерта за дачу свідомо
неправдивого висновку та відмову без поважних причин від виконання
покладених на нього обов’язків; [5]
можливістю призначення повторної судової експертизи; [6]
присутністю учасників процесу в передбачених законом випадках під час
проведення судової експертизи. [7]
Диспозиція статті 4 присвячена правовим та організаційним заходам
забезпечення незалежності судового експерта (пункти [1]- [4]) та
правильності його висновку (пункти [5]-[7]).
[1]. Процесуальний порядок призначення судового експерта передбачає,
зокрема, погодження його кандидатури з особами, які зацікавлені у
результатах судової експертизи, а отже, гарантує обрання належної
державної спеціалізованої експертної установи (далі – СЕУ) і
неупередженого судового експерта. Таким чином, суто процесуальне
порушення порядку призначення судового експерта, незалежно від виду
судочинства, є водночас порушенням норми матеріального права, а саме
пункту 1 статті 4 Закону. Ця обставина особливо важлива тому, що
оскарження по-
1 Наприклад, на запитання судово-почеркознавчої експертизи про виконавця
підпису на документі судовий експерт дав категоричну відповідь, що
досліджуваний підпис дійсно виконав відповідач чи обвинувачений по
справі. Але, дослідивши всі інші матеріали і реквізити документа, дійшов
висновку, що сам досліджуваний документ був виготовлений з використанням
частини аркуша з достовірним підписом відповідача (обвинуваченого)
шляхом дописування самого тексту документа.
КОМЕНТАР ДО ЗАКОНУ УКРАЇНИ «ПРО СУДОВУ ЕКСПЕРТИЗУ»
11
станови/ухвали про призначення експертизи можливе лише в частині
зупинення провадження у справі на час проведення судової експертизи, а
отже, сам порядок призначення судового експерта в процесуальному порядку
не оскаржується. Існування правової норми, що коментується, дає право в
необхідних випадках не тільки вказувати на процесуальні порушення при
призначенні судового експерта безпосередньо в процесі, а й окремо
оскаржувати неправомірні дії компетентних органів/осіб по призначенню
судового експерта в окремому чи позовному цивільному провадженні і
вимагати відшкодування шкоди (адже витрати на проведення судової
експертизи в кримінальному судочинстві зазвичай покладаються на
засудженого, а у цивільному – на сторону, чиї вимоги не задоволені).
Процесуальний порядок призначення судового експерта передбачає і
перевірку його компетентності, ознайомлення його з правами та
обов’язками, попередження про кримінальну відповідальність за відмову
без поважних причин від надання висновку та за завідомо неправдивий
висновок тощо. Порушення будь-якої з цих вимог при призначенні судового
експерта також дає можливість оскаржувати неправомірні дії компетентних
органів/осіб не в процесуальному, а в загальному, передбаченому законом,
порядку, тобто в окремому чи позовному цивільному провадженні.
[2]. Коментована норма лише частково підкріплюється відповідними нормами
матеріального права (у тому числі і коментованого Закону), які
передбачають відповідальність за втручання (і яке саме) в проведення
судової експертизи. Стаття 386 Кримінального кодексу України (далі – КК)
встановлює відповідальність за перешкоджання з’явленню експерта до суду,
органів досудового слідства чи дізнання, тимчасових слідчих і тимчасових
спеціальних комісій Верховної Ради України, примушування до відмови від
надання висновку, а також до надання завідомо неправдивого висновку: ці
дії караються штрафом від п’ятдесяти до трьохсот неоподатковуваних
мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох
років, або арештом на строк до шести місяців. Але кримінальна
відповідальність за перешкоджання виконанню експертного огляду об’єкта,
образу судового експерта при виконанні ним своїх обов’язків, або погрози
помсти йому не встановлена.
Не є втручанням у проведення експертизи виконання керівником СЕУ своїх
організаційно-управлінських функцій щодо контролю якості експертного
дослідження, передбаченого відомчими нормативними актами.
12
Розділ 1
[3]. Зміст цієї норми підкріплює положення Преамбули та статті 3 Закону
про незалежність головного суб’єкта СЕД – судового експерта, якщо
розуміти її зміст дослівно: незалежність судового експерта гарантується
«існуванням установ судових експертиз, незалежних від органів дізнання,
досудового та судового слідства». До таких установ належать передбачені
статтею 7 коментованого Закону СЕУ Міністерства юстиції України та
Міністерства охорони здоров’я України.
Саме таке тлумачення передбачено в аналогічних нормах про незалежність
судової експертизи в Законі Республіки Казахстан «Про судову
експертизу», а також у Законі Азербайджанської Республіки «Про державну
судово-експертну діяльність»: згідно з цими законами проведення судових
експертиз здійснюється виключно судовими експертами державних СЕУ, які
працюють у сфері управління органів юстиції та органів охорони здоров’я
цих країн.
Однак стаття 7 Закону України передбачає проведення судових експертиз
також співробітниками експертних служб Міністерства внутрішніх справ
України, Міністерства оборони України, Служби безпеки України і
Державної прикордонної служби України. Тобто законодавець гарантію
незалежності судового експерта розтлумачив інакше: ця незалежність
гарантується самим фактом існування судово-експертних структур, які не
входять до сфери управління міністерств і відомств, що спрямовують та
забезпечують оперативно-розшукову діяльність та функції досудового
розслідування. При такому тлумаченні коментованого факту необхідні більш
чіткі додаткові застереження, що гарантували б як формальну
(процесуальну), так і фактичну незалежність судових експертів експертних
служб «силових» відомств. Це стосується процесуальної заборони
поєднувати функції учасника слідчих дій (спеціаліста у контексті ст.
128і КПК України) і судового експерта по тій же самій справі (а таке
«поєднання», на жаль, є повсякденною практикою), а також;
організаційного відокремлення СЕД від інших обов’язків співробітників
експертних служб по науково-технічному (криміналістичному)
обслуговуванню оперативної та слідчої діяльності.
Вбачається, однак, що положення частини 3 статті 4 Закону дають підстави
заінтересованій стороні процесу (перш за все захиснику) заявляти
клопотання про призначення судової експертизи експертам тих СЕУ, які
дійсно незалежні від органів дізнання та досудового слідства.
[4]. Положення Закону про створення необхідних умов для СЕД є нормою
матеріального права, яка повинна захищати про-
КОМЕНТАРДО ЗАКОНУ УКРАЇНИ «ПРО СУДОВУ ЕКСПЕРТИЗУ»
13
фесіональний статус судового експерта і тим самим опосередковано
забезпечувати його незалежність.
Проте вона не є адресною: у ній не зазначено, хто саме відповідає за
створення необхідних умов для професійної діяльності судового експерта,
його матеріальне і соціальне забезпечення, а отже, до кого можна подати
позов у зв’язку з порушенням приписів даної норми (окремі аспекти цієї
проблеми висвітлені в інших статтях Закону (6, 13, 18).
[5]. Підтвердження у коментованій статті кримінальної відповідальності
судового експерта за завідомо неправдивий висновок (ст. 384 КК України)
слід віднести до превентивного заходу щодо забезпечення правдивого
висновку експерта.
Ця норма як попередження про те, що навмисна недоброчес-ність судового
експерта є злочином проти правосуддя, і норма статті 386 КК, яка захищає
судового експерта від навмисного злочинного примусу щодо нього,
доповнюють одна одну і створюють єдине «кримінально-правове» поле
захисту інтересів правосуддя від злочинних дій, пов’язаних з СЕД. Щодо
кримінальної відповідальності судового експерта за відмову без поважних
причин від виконання своїх обов’язків (ст. 385 КК ), то вона на практиці
майже не застосовується. По-перше, з тієї причини, що абсолютну
більшість судових експертиз виконують професійні експерти СЕУ, для яких
проведення експертизи є головним службовим обов’язком. По-друге, судовий
експерт не є обов’язковим учасником судочинства, він не є
персоніфікованим суб’єктом процесу і може бути замінений іншим фахівцем.
По-третє, відмова від проведення судової експертизи за своєю сутністю є
неповагою до органу/особи, яка призначає судову експертизу, а не
злочином проти правосуддя, і у зв’язку з цим являє собою скоріше
адміністративний проступок, за який передбачається штраф або відповідне
попередження.
[б]. Важливою гарантією отримання правильного експертного висновку, який
відповідав би проголошеним у Законі принципам СЕД, є передбачена ним і
процесуальним законодавством можливість призначення повторної («нової»)
судової експертизи, якщо попередній висновок експертизи викликає сумнів
щодо його правильності або отриманий з істотним порушенням процесуальних
норм призначення та проведення судової експертизи.
У цих випадках заінтересовані особи мають право клопотати перед
компетентними органами/особами про призначення нової судової експертизи.
Повторною судова експертиза визнається компетентними органами/особами, і
це визнання має процесу-
14
Розділ 1
альні наслідки. Так, якщо судова експертиза була призначена як повторна,
вона, хоча і може бути проведена у тій самій СЕУ, де здійснювалась
первинна судова експертиза (попередні судові експертизи), проте має бути
виконана іншим (або іншими) судовим експертом (судовими експертами).
Відомчими інструкціями встановлені спеціальні норми, що стосуються
призначення та проведення повторної судової експертизи. Відповідно до
них на повторну судову експертизу, крім об’єктів і, у разі необхідності,
зразків та матеріалів справи, треба надіслати висновок первинної судової
експертизи (висновки попередніх судових експертиз). У висновку повторної
судової експертизи, у вступній частині, зазначаються відомості про
висновок первинної судової експертизи (висновки попередніх судових
експертиз) і мотиви призначення повторної експертизи, а наприкінці
досліджувальної частини – причини розбіжності його висновків з
висновками первинної судової експертизи (висновками попередніх судових
експертиз).
Критерії, за якими компетентні органи/особи визнають судові експертизи
повторними, наведені у постанові Пленуму Верховного Суду України від ЗО
травня 1997 р. № 8 «Про судову експертизу в кримінальних і цивільних
справах».
Аналогічні пояснення щодо процесуальних видів (у тому числі повторної)
судової експертизи (п. 9) та оцінки відповідних судово-експертних
висновків (п. 10) містить роз’яснення Вищого господарського суду України
від 11 листопада 1998 р. «02-5/424 «Про деякі питання практики
призначення судової експертизи».
[7]. З метою забезпечення повноти й об’єктивності експертного
дослідження, що зумовлюють правильність висновку судового експерта, в
передбачених законом випадках особи, заінтересовані в результатах
судової експертизи (підозрюваний, обвинувачений, підсудний, потерпілий,
цивільний позивач, цивільний відповідач, їх законні представники та
захисники) можуть звернутись до компетентних органів/осіб за дозволом
бути присутніми при проведенні судової експертизи. Як свідчить судова,
слідча та експертна практика, найчастіше таке клопотання заінтересованих
осіб має місце при проведенні судових автотехнічних, автотова-рознавчих,
будівельно-технічних та судово-бухгалтерських експертиз – коли
стикаються інтереси (нерідко протилежні) сторін у справі щодо
результатів експертного дослідження і пояснення чи нагляд за всебічністю
експертного огляду об’єктів експертизи (пошкодженого транспортного
засобу, будівлі, що підлягає розпо-
КОМЕНТАРДО ЗАКОНУ УКРАЇНИ «ПРО СУДОВУ ЕКСПЕРТИЗУ^
15
ділу, документів бухгалтерського обліку та звітності тощо) дійсно сприяє
складанню правильного висновку.
Стаття 5. Максимальне збереження об’єктів досліДження Під час проведення
судових експертиз об’єкти дослідження можуть бути пошкоджені або
витрачені лише у тій мірі, в якій це необхідно для дослідження.
Стаття розглядає два взаємопов’язані аспекти, які стосуються збереження
та пошкодження об’єктів експертного дослідження.
Норма перш за все спрямована на збереження об’єктів експертного
дослідження для подальшого їх використання у досудовому та судовому
слідстві як речових доказів. Вона також забезпечує збереження тих
об’єктів експертного дослідження, які мають матеріальну чи культурну
цінність або здатні поповнюВати інформаційні фонди для здійснення СЕД
(див. коментар до ст. 20).
По-друге, норма обмежує пошкодження чи витрату субстрату об’єктів
дослідження з метою забезпечення можливості проведення повторної
експертизи як гарантії перевірки правильност1 експертного висновку,
передбаченої статтею 4 Закону-
Стаття 6. Забезпечення умов праці судового експЄРта за місцезнаходженням
об’єктів дослідження
Якщо судову експертизу необхідно провести Н& місці події або за
місцезнаходженням об’єкта дослідження, особа або орган, які її
призначили, повинні забезпечити судовому експертові безперешкодний
доступ до об’єкта дослідження і належні умови праці.
Коментована норма є законодавчою новелою, що містить вимогу до
органу/особи, які призначили судову експертизу, забезпечити експерту
належні умови праці та його безпереіИК°Дний Д°” ступ до об’єктів
експертного дослідження, котрі знаходяться на місці події чи місці їх
зберігання поза межами території (приміщення) СЕУ, слідчого органу або
суду, що призначили експертизу.
Вона, переважно, стосується тих видів судових експертиз – автотехнічної,
автотоварознавчої, будівельно-технічної, 3 техніки безпеки, де
експертний огляд об’єктів та вилучення необхідних для подальшого
лабораторного дослідження деталей> агрегатів, частин, часток цих
об’єктів здійснюється саме за місцезнаходженням останніх (пошкоджених
транспортних засобів» будівель, місць пожеж, аварій).
16
Розділ 1
Однак ця норма ще не забезпечена відповідними приписами перш за все
процесуальних законів, які визначали б процедуру експертного огляду
об’єктів, що знаходяться поза межами СЕУ.
Стаття 7. Суб’єкти судово-експертної діяльності
Судово-експертну діяльність здійснюють державні спеціалізовані установи,
а також, у випадках, і на умовах, визначених цим Законом, судові
експерти, які не є працівниками зазначених установ [1].
До державних спеціалізованих установ належать: [2]
науково-дослідні установи судових експертиз Міністерства юстиції України
[2.1];
науково-дослідні установи судових експертиз, судово-медичні та
судово-психіатричні установи Міністерства охорони здоров’я України;
[2.2]
експертні служби Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства
оборони України, Служби безпеки України та Державної прикордонної служби
України. [2.3]
Виключно державними спеціалізованими установами здійснюється
судово-експертна діяльність, пов’язана з проведенням криміналістичних,
судово-медичних і судово-психіатричних експертиз. [3]
Для проведення деяких видів експертиз, які не здійснюються виключно
державними спеціалізованими установами, за рішенням особи або органу, що
призначили судову експертизу, можуть залучатися крім судових експертів
також інші фахівці з відповідних галузей знань. [4]
Одна з найбільш значущих новел у змінах до Закону, в якій визначаються
основні суб’єкти і організаційні форми та обмеження щодо здійснення СЕД
з правом проведення експертиз у судочинстві. Виходячи зі змісту нового
тексту четвертої частини коментованої статті Закон виключив
підприємництво як одну з форм СЕД.
[1]. Перша частина статті не тільки закріплює вже існуючу державну форму
СЕД, яка здійснюється СЕУ. Вона впорядковує також СЕД осіб, які не є
працівниками державних СЕУ, зазначивши, що така діяльність здійснюється
«у випадках і на умовах, визначених цим Законом» (див. коментар до ч. 4,
а також до ст. 9, 10, 17, 21). Можливість проведення судової експертизи
такими особами передбачалась і до прийняття Закону. Але їх діяльність не
була поставлена в певні організаційні рамки. Це мало ряд негативних
наслідків, пов’язаних з відсутністю контролю за добором таких осіб та
якістю їх роботи.
КОМЕНТАР ДО ЗАКОНУ УКРАЇНИ «ПРО СУДОВУ ЕКСПЕРТИЗУ»
17
[2]. Друга частина містить вичерпний перелік суб’єктів здійснення СЕД з
правом проведення судових експертиз у формі державних спеціалізованих
експертних установ.
Подальший поділ державних структур, що здійснюють СЕД з правом
проведення судових експертиз, на експертні установи та експертні служби
проведено у Законі за принципом їх належності до сфери управління
«цивільних» (Міністерство юстиції України, Міністерство охорони здоров’я
України) або «воєнізованих» (Міністерство внутрішніх справ України,
Міністерство оборони України, Служба безпеки України, Державна
прикордонна служба України) відомств. Такий поділ має рацію з огляду на
різницю у функціональній спрямованості цивільних СЕУ і воєнізованих
експертних служб, а також на особливості соціального та матеріального
забезпечення їх штатних співробітників – цивільних чи
військовослужбовців (див. коментар до ст. 18).
[2.1] Систему СЕУ, які належать до сфери управління Міністерства юстиції
України, складають науково-дослідні інститути судових експертиз та їх
відділення (Київський НДІСЕ та його Вінницьке, Тернопільське, Черкаське
та Чернігівське відділення; Харківський НДІСЕ та його Сумське,
Севастопольське та Полтавське відділення; Одеський НДІСЕ та його
Миколаївське, Кіровоградське та Херсонське відділення; Львівський НДІСЕ
та його Волинське відділення; Донецький НДІСЕ, Дніпропетровський НДІСЕ
та Кримський НДІСЕ). Вони являють собою багатопрофільні СЕУ, які
здійснюють найважливіші функції СЕД: наукову розробку теоретичних засад
і методик судово-експертного дослідження речових доказів, підготовку і
атестацію судових експертів по профілю діяльності установ, проведення
широкого кола судових експертиз – по дев’яти основних видах (класах) з
60 експертних спеціальностей: криміналістичних, матеріалів, речовин та
виробів з них; судово-біологічних; інженерно-технічних; економічних;
товарознавчих; об’єктів прав інтелектуальної власності; психологічних;
мистецтвознавчих. Безпосереднє управління системою НДІСЕ здійснює
Департамент експертного забезпечення правосуддя Міністерства юстиції
України. При Міністерстві юстиції України створені також міжвідомча
Координаційна рада з проблем судової експертизи, Центральна
експертно-кваліфікаційна комісія, Науково-консультативна та методична
рада з проблем судової експертизи.
Основні відомчі нормативно-правові акти, які регулюють проведення
судових експертиз в СЕУ Міністерства юстиції України, – Інструкція «Про
призначення та проведення судових екс-
і
2 – 4-2531
Ш4Б26
на облаеяв лаукоаа бібліотека
18
Розділ 1
пертиз» та «Науково-методичні рекомендації з питань підготовки та
призначення судових експертиз» від 8 жовтня 1998 р.
[2.2] Спеціалізовані СЕУ, які належать до сфери управління Міністерства
охорони здоров’я України, складають дві окремі системи: судово-медичної
та судово-психіатричної експертизи.
Мережу установ судово-медичної експертизи складають Головне бюро
судово-медичної експертизи Міністерства охорони здоров’я України,
Республіканське бюро судово-медичної експертизи Міністерства охорони
здоров’я АР Крим, бюро судово-медичної експертизи управлінь охорони
здоров’я обласних державних адміністрацій. До складу Республіканського
та обласних бюро судово-медичної експертизи входять також міські (міст
обласного підпорядкування) та районні (міжрайонні) відділення. Бюро
судово-медичної експертизи проводять узагальнення судово-експертної
практики, атестацію судово-медичних експертів і здійснюють такі основні
види судово-медичної експертизи: експертизу трупів, експертизу
потерпілих та обвинувачених, експертизу речових доказів (методами
судово-медичної криміналістики, гістології, імунології, токсикології,
цитології).
Науково-методичне керівництво системою здійснює Головне бюро
судово-медичної експертизи, начальник якого обіймає також посаду
Головного судово-медичного експерта Міністерства охорони здоров’я
України.
Основні відомчі нормативно-правові акти, якими керуються у своїй
діяльності бюро судово-медичної експертизи, об’єднані наказом
Міністерства охорони здоров’я України «Про розвиток та вдосконалення
судово-медичної служби України» від 17 січня 1995 р. № 6 (додатковий
наказ від 14 серпня 2001 р.) і складають «пакет» з двадцяти інструкцій,
правил та положень.
Систему судово-психіатричних установ складають Український
науково-дослідний інститут соціальної і судової психіатрії та психології
(в якому є відділ судово-психіатричних експертиз), центри
судово-психіатричних експертиз (у Києві та Донецьку), відділення
амбулаторних і стаціонарних судово-психіатричних експертиз, які є
структурними підрозділами психоневрологічних (психіатричних) лікарень
або диспансерів. Судово-психіатричні заклади, у свою чергу,
підрозділяються на заклади із звичайним, посиленим та суворим наглядом.
Єдиний науково-методичний центр у мережі судово-психіатричних установ
відсутній. Обов’язки Головного судово-психіатричного експерта
Міністерства охорони здоров’я України «за сумісництвом» покладено на
керівника Київського міського центру судово-психіатричних експертиз.
Екс-
КОМЕНТАРДО ЗАКОНУ УКРАЇНИ «ПРО СУДОВУ ЕКСПЕРТИЗУ»
19
пертизу в експертній установі (підрозділі) виконує лікар –
судово-психіатричний експерт одноособово або у складі амбулаторних чи
стаціонарних судово-психіатричних експертних комісій. Склад комісій
затверджується наказом керівника експертної установи. Основними
відомчими нормативно-правовими актами щодо проведення
судово-психіатричних експертиз є Порядок проведення судово-психіатричної
експертизи та Порядок проведення стаціонарної судово-психіатричної
експертизи в психіатричних закладах осіб, які утримуються під вартою,
затверджені наказом Міністерства охорони здоров’я України від 8 жовтня
2001 р. №397.
[2.3] Згідно з Законом СЕД здійснюють також експертні служби
Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства оборони України,
Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України.
Експертну службу Міністерства внутрішніх справ України складають
Державний науково-дослідний експертно-криміналістичний центр
Міністерства внутрішніх справ України та науково-дослідні
експертно-криміналістичні центри головних управлінь та управлінь
Міністерства внутрішніх справ обласних і міських держадміністрацій.
Названі підрозділи є багатопрофільними експертними установами, які
проводять експертні дослідження у кримінальних, адміністративних,
цивільних та господарських справах по таких основних видах судових
експертиз: криміналістичні; матеріалів, речовин та виробів з них;
судово-біологічні (у тому числі молекулярно-генетичні);
інженерно-технічні (пожежно-технічні, вибухово-технічні, автотехнічні);
судово-бухгалтерські; товарознавчі тощо.
Функцію науково-методичного центру здійснює Державний науково-дослідний
експертно-криміналістичний центр, безпосередньо підпорядкований Міністру
внутрішніх справ України.
Основними нормативно-правовими актами, які регулюють діяльність
експертних служб Міністерства внутрішніх справ України, є Положення про
експертну службу Міністерства внутрішніх справ, затверджене постановою
Кабінету Міністрів України від 20 червня 2000 р. № 988 та настанова «Про
діяльність експертно-криміналістичної служби Міністерства внутрішніх
справ України», затверджена наказом Міністра внутрішніх справ України
від ЗО серпня 1999 р. № 682.
Експертна служба Міністерства оборони України включає Центр судових
експертиз Міністерства оборони України (головна установа, що здійснює
науково-методичні функції) та судово-медичні ла-
20
Розділ 1
бораторії по напрямах Оперативного командування Збройних Сил України.
Основними видами судових експертиз, які проводяться в експертних службах
Міністерства оборони України, є судово-медичні, криміналістичні та
судово-автотехнічні.
Відомчими нормативно-правовими актами, що регулюють СЕД служби, є
Інструкція з організації судової експертизи у Збройних Силах України від
1 лютого 2002 р. та Положення про Центр судових експертиз Міністерства
оборони України і Положення про судово-медичні лабораторії Оперативного
командування Збройних Сил України.
Експертну службу Служби безпеки України складають
Експертно-криміналістична служба Центрального управління Служби безпеки
України та експертно-криміналістичні групи в регіональних органах Служби
безпеки України. Основні види судових експертиз, які проводять ці
експертні підрозділи, – криміналістичні, експертиза спеціальних
технічних засобів негласного одержання інформації, судово-біологічні,
вибухово-технічні, експертизи з питань збереження державної таємниці.
Відомчі нормативно-правові акти, що регулюють діяльність експертних
служб Служби безпеки України, не опубліковані.
Експертна служба Державної прикордонної служби України почала
формуватися лише з другої половини 2003 р. згідно із змінами, внесеними
до Закону 3 квітня 2003 р. (набули чинності з 1 серпня 2003 p.). Основне
завдання цієї експертної служби – криміналістична експертиза паспортних
документів, передбачених статтями 331 та 332 КК.
Закон не визначив поняття «судово-експертна установа» та її головні
функції, як це зробив Закон Російської Федерації «Про державну
судово-експертну діяльність в Російській Федерації» (2001 р.) у статті
11.
Наведені у коментованій статті терміни («державні спеціалізовані
установи», «установи судових експертиз», «експертні служби») дозволяють
досить вільно тлумачити їх зміст. У першому випадку, стосовно
судово-психіатричної експертизи, передбачено, що в одному закладі
(психіатричній лікарні) фактично поєднані лікувальні й судово-експертні
функції, які здійснюють ті ж самі лікарі-психіатри (на що слушно звернув
увагу В. Б. Первомайський1).
У другому випадку із застосованих термінів випливає, що співробітники
експертних служб «силових відомств» (Міністерства внутрішніх справ
України, Служби безпеки України) поєднують
1 Див.: Первомайский В. Б. Судебно-психиатрическая экспертиза – К.:
Сфера, 2001. -С. 135-151.
КОМЕНТАР АО ЗАКОНУ УКРАЇНИ «ПРО СУДОВУ ЕКСПЕРТИЗУ»
21
судово-експертні функції з функціями науково-технічного забезпечення
оперативно-розшукової, розвідувальної та слідчої діяльності, що не
узгоджується з головною метою СЕД як незалежного інституту правосуддя.
О. Р. Шляхов, видатний організатор СЕД, підкреслював, що всі без винятку
функції експертної установи мають бути підпорядковані її головній
функції – виконанню судових експертиз1. Тому доцільно, щоб Координаційна
рада з проблем судової експертизи (див. коментар до ст. 8) у межах своїх
повноважень розглянула питання про прийняття узгодженого Типового
статуту державної спеціалізованої судово-експертної установи.
[3; 4]. Нова редакція частин 3 і 4 коментованої статті вносить істотні
зміни щодо компетенції суб’єктів СЕД і форм її здійснення.
Частина третя покладає здійснення СЕД, пов’язаної з проведенням
криміналістичних, судово-медичних і судово-психіатричних експертиз,
виключно на державні СЕУ.
Цей імператив логічно обумовив зміст четвертої частини, якою визнано
можливість залучати до проведення інших видів експертиз також
атестованих судових експертів, які не є працівниками СЕУ (див. ч. 1
даної статті), а також інших фахівців з відповідних галузей знань.
Таким чином, можна констатувати, що нова редакція коментованої статті:
а) визнає судово-експертну діяльність у галузі криміналістичних,
судово-медичних і судово-психіатричних експертиз виключною компетенцією
державних СЕУ та їх співробітників, які атестовані як судові експерти;
б) відповідно обмежує сферу СЕД інших атестованих судових експертів, які
не є співробітниками цих установ;
в) виключає підприємництво як форму здійснення СЕД (з усього тексту
Закону в редакції 1994 року змінами від 9 вересня 2004 р. виключені
терміни, які стосувались здійснення СЕД «на підприємницьких засадах»
(ст. 7), «атестація судових експертів з числа підприємницьких структур»
(ст. 9) тощо).
Слід, однак, зазначити, що норми, викладені у частинах 3 та 4
коментованої статті, на даний час не узгоджуються з чинним процесуальним
законодавством, яке не обмежує органи/осіб, які призначають експертизу,
а також сторони процесу у виборі суб’єктів СЕД і конкретних фахівців для
проведення будь-якої судової експертизи.
1 Див.: Шляхов А. Р. Судебная экспертиза: организация и проведение. –
М., 1979. – С. 37.
22
Розділ 1
Практичний вихід з цієї правової колізії – у необхідних конкретних
ситуаціях призначати комісійну експертизу, проведення якої доручати СЕУ
криміналістичного чи медичного профілю із залученням до неї того
стороннього і, вочевидь, видатного фахівця, на участі якого наполягає
заінтересована сторона процесу.
Законодавець слушно виключив підприємництво як форму здійснення СЕД,
оскільки така форма не узгоджується ні з метою Закону («забезпечення
правосуддя незалежною, об’єктивною і кваліфікованою експертизою), ні з
метою підприємництва (отримання прибутку на основі комерційного
ризику)1. Тому СЕД не може здійснюватися на підприємницькій основі, як
на підприємницькій основі не можуть здійснюватися прокурорський нагляд
за законністю і правопорядком, боротьба зі злочинністю і правосуддя.
Стаття 8. Науково-методичне та організаційно-управлінське забезпечення
судово-експертної діяльності
Організація науково-методичного забезпечення судово-експертної
діяльності та організаційно-управлінські засади діяльності державних
спеціалізованих установ покладаються на міністерства та інші центральні
органи виконавчої влади, до сфери управління яких належать державні
спеціалізовані установи, що здійснюють судово-експертну діяльність. [1]
Для розгляду найважливіших питань розвитку судової експертизи, що мають
міжвідомчий характер, при Міністерстві юстиції України створюється
Координаційна рада з проблем судової експертизи, яка діє відповідно до
Положення про неї, що затверджується Кабінетом Міністрів України. [2J
Методики проведення судових експертиз (крім судово-медичних та
судово-психіатричних) підлягають атестації та державній реєстрації в
порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України. [3]
Міністерство юстиції України забезпечує видання міжвідомчого
науково-методичного збірника «Криміналістика та судова експертиза». [4]
1 На ці обставини слушно звернула увагу Л. М. Головченко. Див.:
Головчен-ко Л. Н. Реформирование системы экспертного обеспечения
правосудия в Украине // Теорія та практика судової експертизи і
криміналістики. – Вип. 2. – Харків: Право, 2002. – С 9.
КОМЕНТАР ДО ЗАКОНУ УКРАЇНИ «ПРО СУДОВУ ЕКСПЕРТИЗУ»
23
Коментована стаття складається з чотирьох частин, які визначають
суб’єктів і основні форми організаційно-управлінського,
науково-методичного та інформаційного забезпечення СЕД в Україні.
[1]. Перша частина встановлює, що науково-методичне забезпечення та
організаційно-управлінські функції щодо СЕД державних СЕУ покладаються
на визначені статтею 7 міністерства та відомства, до сфери управління
яких належать СЕУ відповідно: Міністерства юстиції України, Міністерства
охорони здоров’я України, Міністерства внутрішніх справ України,
Міністерства оборони України, Служби безпеки України та Державної
прикордонної служби України.
[2]. Друга частина визначає відповідального суб’єкта і організаційну
форму науково-методичного забезпечення вирішення найважливіших проблем
СЕД, які носять міжвідомчий характер.
Для цього Закон передбачає створення при Міністерстві юстиції України
міжвідомчої Координаційної ради з проблем судової експертизи. Згідно з
Положенням про Координаційну раду з проблем судової експертизи при
Міністерстві юстиції України (у подальшому – Рада), затвердженим
постановою Кабінету Міністрів України від 16 листопада 1999 р. за № 778,
на Раду покладається розроблення рекомендацій з широкого кола питань, у
тому числі щодо:
– розвитку мережі СЕУ;
– вдосконалення законодавства з питань проведення судової експертизи;
– визначення пріоритетних напрямів науково-дослідних робіт та
редакційно-видавничої діяльності;
– узгодження відомчих нормативних актів, що регламентують порядок
проведення судових експертиз та діяльності експертних установ і служб;
– розроблення загальних положень щодо атестації судових експертів та
діяльності відомчих експертно-кваліфікаційних комісій;
– організації міжвідомчого інформаційного банку судових експертиз;
– формування державного реєстру судових експертів;
– удосконалення форм навчально-методичної роботи з посадовими особами,
які призначають судові експертизи.
До складу Ради, очолюваної заступником Міністра юстиції, входять
заступники Міністра внутрішніх справ і Міністра охорони здоров’я, а
також інші керівні працівники відомств, які мають у сфері управління СЕУ
або використовують у своїй правозасто-совчій, правозахисній, судовій
діяльності висновки судових експертиз. До складу Ради включені також
провідні вчені в галузі процесуального права, криміналістики і судової
експертизи.
24
Розділ 1
Згідно з Положенням (п. 5) Рада має лише статус дорадчого органу.
Мабуть, доцільно, щоб Рада отримала статус «дорадчо-управ-лінського»
органу, який би разом з Департаментом експертного забезпечення
правосуддя Міністерства юстиції України більш активно вирішував
міжвідомчі проблеми уніфікації правових, науково-методичних та
організаційних засад СЕД1.
[3]. Третя частина коментованої статті містить новелу, якою
встановлюються атестація та державна реєстрація уніфікованих методик
проведення судових експертиз. Державний контроль за застосуванням у СЕД
як судовими експертами СЕУ, так і атестованими згідно з положеннями
статей 10, 17 та 21 Закону судовими експертами, які не є працівниками
таких установ, єдиних апробованих наукою і практикою і в подальшому
атестованих методик, безумовно, сприятиме визначеній Законом головній
меті СЕД – забезпеченню правосуддя України кваліфікованою експертизою,
орієнтованою на максимальне використання досягнень науки і техніки.
Порядок проведення атестації та державної реєстрації таких уніфікованих
судово-експертних методик буде визначений Кабінетом Міністрів України2.
[4]. Четверта частина статті визначає суб’єкта та інформаційну форму,
яка сприятиме науково-методичному забезпеченню СЕД.
З цією метою Закон зобов’язав Міністерство юстиції України забезпечити
регулярне видання міжвідомчого науково-методичного збірника
«Криміналістика та судова експертиза».
Таке видання здійснюється починаючи з 1964 року.
Крім того, Мінюст України за своєю ініціативою видає щорічний довідник
для суддів «Судово-експертна діяльність».
Стаття 9. Державний Реєстр атестованих судових експертів
Атестовані відповідно до цього Закону судові експерти включаються до
державного Реєстру атестованих судових експертів, ведення якого
покладається на Міністерство юстиції України. [1]
1 Альтернативним рішенням щодо поліпшення стану міжвідомчої координації
СКД може бути лише втілення запропонованої видатним українським судовим
експертом і криміналістом В. П. Колмаковим ідеї створення Державного
Комітету судової експертизи при Кабінеті Міністрів як єдиного
центрального органу управління СЕіД (див.: Колмаков В. П. Принципиальные
основы организации государственной судебно-экспертной службы СССР //
Вопросы судебной экспертизы. – Баку, 1969. – Вып. 9).
2 Законодавець не пояснив, чому припис цієї частини статті не
поширюється на методики проведення судово-медичних і
судово-психіатричних експертиз.
КОМЕНТАР ДО ЗАКОНУ УКРАЇНИ «ПРО СУДОВУ ЕКСПЕРТИЗУ» 25
Особа або орган, які призначили судову експертизу, можуть доручити її
проведення тим судовим, експертам., яких внесено до державного Реєтру
атестованих судових експертів, а у випадках, передбачених частиною
четвертою статті 7 цього Закону, – іншим фахівцям з відповідних галузей
знань. [2]
Стаття містить норму, якою запроваджується єдиний державний облік
професійних судових експертів – державний Реєстр атестованих судових
експертів, незалежно від організаційних форм здійснення ними СЕД,
передбачених статтею 7 Закону. Перша частина присвячена порядку ведення
Реєстру, а друга – правилам користування Реєстром особою/органом, які
призначають судову експертизу.
[1]. Ведення Реєстру атестованих судових експертів (далі – Реєстр) Закон
покладає на Міністерство юстиції України, яким розроблено і затверджено
«Положення про Державний реєстр атестованих судових експертів» від 15
квітня 1997 року.
Реєстр є офіційною автоматизованою системою обліку фахівців, яким органи
досудового розслідування та суди переважно зобов’язані доручати
проведення судових експертиз.
До Реєстру вносяться такі дані:
а) реєстраційний номер;
6} прізвище, ім’я, по-батькові судового експерта;
в) дата включення до Реєстру;
г) вид експертизи та експертна спеціальність;
д) адреса, телефон (факс) судово-експертної (державної чи
підприємницької) установи, або судового експерта – громадянина;
є) найменування експертно-кваліфікаційної комісії, дата і номер її
рішення;
є) номер і термін дії свідоцтва;
ж) кваліфікаційний клас судового експерта (стосується тільки штатного
працівника державної експертної установи).
Атестовані судові експерти державних СЕУ, а також їх позаштатні
співробітники (порядок їх атестації викладено у ст. 16 і 17 Закону)
включаються до Реєстру за поданням керівників цих установ, а атестовані
судові експерти, які не є працівниками цих установ і згідно з вимогами
частини третьої статті 17 Закону пройшли атестацію у Центральній
експертно-кваліфікаційній комісії при Міністерстві юстиції України, – на
підставі їх особистої заяви.
Міністерство юстиції надає інформаційні послуги з використанням
інформаційних фондів Реєстру не тільки судам і органам досудового
розслідування, а й іншим заінтересованими юридич-
L
26
Розділ 1
ним і фізичним особам (у тому числі офіційним юридичним установам Спілки
адвокатів України і окремим адвокатам). Поточний список атестованих
судових експертів періодично друкується також у довіднику для суддів
«Судово-експертна діяльність», видання якого здійснює Міністерство
юстиції України.
[2]. Редакція другої частини коментованої статті надає особі або органу,
які призначають судову експертизу, можливість доручати її проведення
перш за все атестованим судовим експертам, яких внесено до державного
Реєстру, а у випадках, передбачених частиною четвертою статті 7 Закону
(див. коментар), -доручати проведення судових експертиз (крім
судово-медичних, судово-психіатричних та криміналістичних) також іншим
фахівцям з відповідних галузей знань (тобто не атестованим і не внесеним
до державного Реєстру)1.
Розділ II. СУДОВИЙ ЕКСПЕРТ
Цей розділ містить п’ять статей і визначає вимоги щодо осіб, яким
дозволено бути професійними судовими експертами, і умови, за яких це
заборонено, загальні права і обов’язки судового експерта, а також його
відповідальність як професійного і процесуального суб’єкта СЕД2.
Стаття 10. Особи, які можуть бути судовими експертами Судовими
експертами мажуть бути особи, які мають необхідні знання для надання
висновку з досліджуваних питань. [1]
Судовими експертами державних спеціалізованих установ мажуть бути
фахівці, які мають відповідну вищу освіту, освітньо-кваліфікаційний
рівень не нижче спеціаліста,
1 Попередня редакція аналогічної частини даної статті у Законі 1994 року
чітко визначала обов’язок особи або органу, які призначають судову
експертизу, доручати її проведення переважно атестованим судовим
експертам, які внесені до Реєстру.
2 У Законі відсутнє визначення прав і обов’язків такого спеціального
суб’єкта СЕД, яким є керівник державної СЕУ, котрий поєднує процесуальні
функції судового експерта і правомочної особи, яка доручає проведення
судових експертиз (одноосібно чи комісійно) фахівцям керованої їм
установи, атестованим як судові експерти певної спеціальності, а також
здійснює непроцесуальні адміністративні функції по забезпеченню
належного науково-методичного та технологічного рівня проведення
експертиз. У Законі РФ про судову експертизу права і обов’язки керівника
і експерта державної СЕУ цілком обґрунтовано наведені в одному розділі
(Глава II. Обязанности и права руководителя и эксперта государственного
судебно-экспертного учреждения).
КОМЕНТАР ДО ЗАКОНУ УКРАЇНИ «ПРО СУДОВУ ЕКСПЕРТИЗУ»
27
пройшли відповідну підготовку та отримали кваліфікацію судового експерта
з певної спеціальності. [2]
До проведення судових експертиз, крім тих, що проводяться виключно
державними спеціалізованими установами, можуть залучатися також судові
експерти, які не є працівниками цих установ, за умови, що вони мають
відповідну вищу освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень не нижче
спеціаліста, пройшли відповідну підготовку в державних спеціалізованих
установах Міністерства юстиції України, атестовані та отримали
кваліфікацію судового експерта з певної спеціальності у порядку,
передбаченому цим Законом. [3].
У статті сформульовані вимоги до осіб, які претендують на професійне
виконання функцій судового експерта (далі – претенденти). У першій
частині сформульована загальна вимога до всіх претендентів на СЕД,
незалежно від її організаційної форми і виду судочинства. У другій
частині йдеться про вимоги до фахівців СЕУ, а у третій – про особливості
добору фахівців, які претендують на систематичне професійне виконання
судових експертиз, але не працюють у СЕУ.
[1]. Перша частина статті містить головну вимогу до особи, яка претендує
на професійне звання судового експерта, – наявність у неї «необхідних
знань для надання висновку з досліджуваних питань». Ця вимога стосується
всіх претендентів, незалежно від організаційних форм СЕД, передбачених
статтею 7 Закону, і виду судочинства, де такі знання будуть застосовані.
[2]. Друга частина розкриває зміст поняття «необхідні знання», яке
стосується фахівців СЕУ і включає рівень вищої базової освіти
претендента («не нижче спеціаліста»), а також його відповідну підготовку
і атестацію з отриманням кваліфікації судового експерта певної
спеціальності (див. також ст. 16, 17 та 21 та коментарі до них).
[3J. Третя частина регламентує вимоги до претендента, який не є
працівником СЕУ. Такий фахівець теж зобов’язаний мати вищу базову освіту
і освітньо-кваліфікаційний рівень не нижче спеціаліста, пройти
відповідну підготовку в державних спеціалізованих експертних установах
Міністерства юстиції України з відповідної експертної спеціальності (з
урахуванням обмежень, викладених у четвертій частині ст. 7 Закону), а в
подальшому бути атестованим і отримати кваліфікацію судового експерта у
порядку, передбаченому у статтях 17 і 21 Закону.
28
Розділ 1
КОМЕНТАР ДО ЗАКОНУ УКРАЇНИ «ПРО СУДОВУ ЕКСПЕРТИЗУ»
29
Стаття 11. Особи, які не можуть бути судовими експертами
Не мажуть залучатися до виконання обов’язків судового експерта особи,
визнані у встановленому законом порядку недієздатними, а також особи,
які мають судимість. [1]
Інші обставини, що забороняють участь особи як експерта в судочинстві,
передбачаються процесуальним законодавством. [2]
У статті містяться застереження щодо того, які особи не можуть бути
професійними судовими експертами, а також, які особи не можуть бути
залучені до проведення судової експертизи у конкретній кримінальній,
цивільній, господарській, адміністративній справі.
[1]. Норма містить загальновживані правові приписи: недієздатні особи не
можуть відповідати за свої вчинки і нести передбачену законом
відповідальність за ухилення від виконання обов’язків та їх неналежне
виконання; особи, які мають судимість, не користуються довірою і
авторитетом, що є необхідними умовами діяльності судового експерта.
[2]. Друга частина статті містить бланкетну норму, яка відсилає до
процесуального законодавства, але зазначені обставини («заборони участі
особи як експерта») в ньому не встановлені. Натомість є норми, якими
регулюється відвід судового експерта за певних обставин. У цивільному
процесі підставами відводу судового експерта названі: особиста (пряма чи
побічна) заінтересованість у результатах справи; родинні стосунки зі
сторонами або іншими особами, які беруть участь у справі; особливі
стосунки з особами, які беруть участь у справі; виявлення інших
обставин, які викликають сумнів у безсторонності експерта (ст. 18
чинного ЦПК України і ст. 22 нового ЦПК України від 18 березня 2004 p.).
Крім того, експерт не може брати участі у розгляді справи, якщо він:
перебуває або перебував у службовій або іншій залежності від сторін,
інших осіб, які беруть участь у справі; провадив ревізію, матеріали якої
стали підставою для порушення даної цивільної справи; виявився
некомпетентним (ст. 19 чинного ЦПК України). У кримінальному процесі
підставами відводу судового експерта названі такі обставини: судовий
експерт є потерпілим, цивільним позивачем, цивільним відповідачем або
родичем ко-го-небудь з них, а також родичем слідчого, особи, яка
провадила дізнання, обвинувача або обвинуваченого; судовий експерт брав
участь у даній справі як свідок, осбба, яка провадила дізнання, слідчий,
обвинувач, захисник або представник інтересів потерпілого, цивільного
позивача або цивільного відповідача чи роз-
глядав по цій справі скаргу в передбаченому законом порядку;
заінтересованість у результатах справи, особиста або родичів; наявність
інших обставин, які викликають сумнів в об’єктивності експерта (ст. 62
КПК України). У господарському процесі підставами відводу судового
експерта названі: особиста, пряма чи побічна заінтересованість у
результатах розгляду справи; родинні стосунки з особами, які беруть
участь у господарському процесі; некомпетентність (ст. 31 ГПК України).
У цивільному процесі (ст. 20 чинного ЦПК України і ст. 23 нового ЦПК
України від 18 березня 2004 р.) на судового експерта покладається
обов’язок за наявності зазначених обставин заявити самовідвід. Заяву про
відвід або самовідвід судового експерта (ст. 20 чинного ЦПК України і
ст. 23 нового ЦПК України, ст. 62 КПК України, ст. 41, 31 ГПК України)
може бути відхилено, а отже, категоричної заборони його участі у справі
за виявлення таких обставин не передбачено1.
Стаття 12. Обов’язки судового експерта
Незалежно від виду судочинства судовий експерт зобов’язаний:
1) провести повне дослідження і дати обґрунтований та об’єктивний
письмовий висновок;
2) на вимогу органу дізнання, слідчого, прокурора, судді, суду дати
роз’яснення щодо даного ним висновку;
3) заявляти самовідвід за наявності передбачених законодавством підстав,
які виключають його участь у справі. [1]
Інші обов’язки судового експерта передбачаються процесуальним
законодавством. [2]
Коментована стаття визначає загальні процесуальні обов’язки особи, яка
виконує функцію судового експерта у кримінальній, цивільній,
господарській чи адміністративній справі.
1 Обмеження щодо участі у процесі судового експерта викладені у статті
18 «Обмеження при організації і проведенні судової експертизи»
згадуваного Закону Російської Федерації: «державній СЕУ не може бути
доручено проведення судової експертизи, а у випадках коли проведення
розпочато, воно негайно припиняється, якщо встановлені обставини, які
підтверджують заінтересованість у результатах справи керівника цієї СЕУ.
Судовий експерт підлягає відводу від участі у проведенні судової
експертизи, а якщо вона йому доручена, зобов’язаний негайно припинити її
проведення за наявності підстав, передбачених процесуальним
законодавством РФ. У здійсненні судової експертизи щодо живої особи не
може брати участь лікар, який до її призначення надавав зазначеній особі
медичну допомогу. Це обмеження стосується також судово-медичної і
судово-психіатричної експертиз, здійснюваних без безпосереднього
обстеження особи.
і
зо
Розділ 1
[1]. Перша частина узагальнює процесуальні приписи різних видів
судочинства, оскільки для професійного судового експерта у кримінальній,
цивільній, господарській та адміністративній справах коло обов’язків є
майже однаковим.
1) Головний обов’язок судового експерта, що збігається з метою судової
експертизи, – проведення повного дослідження і надання обґрунтованого,
об’єктивного, правдивого висновку у справі.
2) Іншим обов’язком судового експерта є роз’яснення наданого висновку на
вимогу органів та осіб, у провадженні яких перебуває справа, по якій
надано висновок, незалежно від того, чи саме цей орган (ця особа)
призначила судову експертизу. Так, висновок, наданий у кримінальній
справі на стадії дізнання, має бути роз’яснено на вимогу слідчого, суду
на інших стадіях кримінального процесу.
3) Коментованою статтею встановлено обов’язок експерта заявляти
самовідвід за наявності передбачених законодавством обставин, які
виключають його участь у справі, незалежно від виду судочинства (див.
коментар до ст. 11), тому ця норма фактично є загальною процесуальною
нормою.
[2]. Перелік процесуальних обов’язків судового експерта, наведений у
коментованій статті, не є вичерпним. її остання частина відсилає до
процесуального законодавства, отже, інші обов’язки судового експерта у
справі визначаються залежно від виду судочинства (наприклад, зберігати
таємницю слідства – у кримінальній справі, таємницю приватного життя – у
цивільній справі, комерційну таємницю – у господарській справі тощо).
Стаття 13. Права судового експерта
Незалежно від виду судочинства судовий експерт має право: [1]
1) ознайомлюватися з матеріалами справи, що стосуються предмета судової
експертизи, і подавати клопотання про надання додаткових матеріалів;
[1.1]
2) вказувати у висновку експерта на виявлені в ході проведення судової
експертизи факти, які мають значення для справи і з приводу яких йому не
були поставлені питання; [1.2]
3) з дозволу особи або органу, які призначили судову експертизу, бути
присутнім під час проведення слідчих чи судових дій і заявляти
клопотання, що стосуються предмета судової експертизи; [1.3]
КОМЕНТАР ДО ЗАКОНУ УКРАЇНИ «ПРО СУДОВУ ЕКСПЕРТИЗУ»
31
4) подавати скарги на дії особи, у провадженні якої перебуває справа,
якщо ці дії порушують права судового експерта; [1.4]
5) одержувати винагороду за проведення судової експертизи, якщо її
виконання не є службовим завданням; [1.5]
6) проводити на договірних засадах експертні дослідження з питань, що
становлять інтерес для юридичних і фізичних осіб, з урахуванням
обмежень, передбачених законом. [1.6]
Інші права судового експерта передбачаються процесуальним
законодавством. [2]
Коментована стаття визначає основні права судового експерта у
кримінальній, цивільній, господарській чи адміністративній справі, а
також; його право проводити непроцесуальні експертні дослідження на
договірних засадах.
[1]. Перша частина узагальнює процесуальні приписи різних видів
судочинства, об’єднуючи права судового експерта у кримінальній,
цивільній, господарській та адміністративній справі.
[1.1; 1.3]. Перший та третій пункти коментованої статті відтворюють
права судового експерта, передбачені ч. З статті 77 КПК України, і
поширюють їх зміст на всі види судочинства. Приписи статті щодо права
судового експерта ознайомлюватися з матеріалами справи, які стосуються
предмета судової експертизи, подавати клопотання про надання додаткових
матеріалів, а також бути присутнім під час слідчих чи судових дій і
заявляти відповідні клопотання стосовно предмета судової експертизи,
мають бути відтворені чинними процесуальними законами або враховані при
розробці нових процесуальних кодексів України. Мабуть, доречно було б
додати до коментованої норми (окремим пунктом) – право експерта, за
наявності відповідних підстав, на забезпечення безпеки (як це зроблено у
новій редакції ст. 77 КПК України).
[1.2]. Право судового експерта вказувати у висновку судової експертизи
на виявлені в ході її проведення факти, які мають значення для справи і
з приводу яких йому не були поставлені питання, в теорії судової
експертизи називається правом судового експерта на ініціативу. Тривалий
час предметом наукових дискусій було питання, чи це право, чи обов’язок
судового експерта як особи, якій відомо завдяки спеціальним знанням
більше, ніж може бути відомо особам, які провадять досудове чи судове
слідство у справі. Зрештою, в інструкціях МОЗ України опис у висновку
виявлених під час проведення судової експертизи
32
Розділ 1
КОМЕНТАР ДО ЗАКОНУ УКРАЇНИ «ПРО СУДОВУ ЕКСПЕРТИЗУ»
33
будь-яких сторонніх предметів передбачено як обов’язок; з’ясовувати
відношення цих предметів до справи – це функція осіб, які проводять
слідство.
[1.4]. Право подавати скарги на дії особи, у провадженні якої перебуває
справа, якщо ці дії порушують права судового експерта, – це новела
Закону. До цього таке право сприймалось опосередковано – як право
будь-якої особи, чиї права і охоронювані законом інтереси порушено під
час провадження у справі.
[1.S]. Право особи одержувати винагороду за проведення судової
експертизи, якщо її виконання не є службовим завданням цієї особи,
стосується осіб, які не є штатними атестованими судовими експертами СЕУ,
а залучені до проведення судової експертизи як атестовані судові
експерти або як фахівці, котрі не є працівниками державних
спеціалізованих установ, на умовах і з обмеженнями, передбаченими
частиною 4 статті 7 Закону.
[1.6]. Новела, яка стосується не процесуального, а суто професіонального
права атестованого судового експерта проводити на договірних засадах
експертні дослідження з питань, що становлять інтерес для юридичних і
фізичних осіб. Перевалено це стосується експертного дослідження
реквізитів документів, оцінки пошкодженого майна або творів мистецтва.
[2]. Перелік прав судового експерта, наведений у коментованій статті, не
є вичерпним. її остання частина відсилає до процесуального
законодавства, отже, інші права судового експерта у справі визначаються
залежно від виду судочинства.
Стаття 14. Відповідальність судового експерта
Судовий експерт на підставах і в порядку, передбаченими законодавством,
може бути притягнутий до дисциплінарної, матеріальної, адміністративної
чи кримінальної відповідальності.
Стаття є бланкетною нормою, яка встановлює відповідальність судового
експерта на підставах і в порядку, передбачених законодавством.
У ній міститься перелік видів відповідальності, до якої може бути
притягнуто судового експерта: дисциплінарна, матеріальна,
адміністративна і кримінальна. З цього переліку на даний час передбачені
підстави і порядок притягнення до дисциплінарної, адміністративної та
кримінальної відповідальності. За нормами останніх двох пунктів переліку
особу можна притягнути до відповідальності саме як судового експерта як
суб’єкта процесуальної діяльності.
Так, у якості спеціального суб’єкта судовий експерт несе адміністративну
відповідальність: за прояв неповаги до суду (ст. 1853 КУпАП), злісне
ухилення від явки до органів досудового слідства або дізнання (ст. 1854
КУпАП). Кримінальна відповідальність пе-I редбачена за: завідомо
неправдивий висновок (ст. 384 КК Украї-
} ни), відмову експерта без поважних причин від виконання по-
кладених на нього обов’язків на будь-якій стадії розгляду справи (ст.
385 КК УКраїни).
Спеціальна адміністративна відповідальність атестованого професійного
експерта (незалежно від «місця його праці») передбачена розділом V
«Дисциплінарна відповідальність судових експертів» Положення про
експертно-кваліфікаційні комісії та атестацію судових експертів,
затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 15 липня 1997 р.
№ 285/7 А. Це Положення з посиланням на коментовану статтю передбачає
такі дисциплінарні стягнення: попередження; зупинення дії свідоцтва про
присвоєння кваліфікації судового експерта; анулювання дії такого
свідоцтва; зниження чи позбавлення кваліфікаційного класу судового
експерта (стосується тільки атестованих експертів державних СЕУ).
Розділ III. ФІНАНСОВЕ
ТА ОРГАНІЗАЦІЙНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
СУДОВО-ЕКСПЕРТНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
Розділ III містить 7 статей, які регулюють фінансове (ст. 15, 18),
кадрове (ст. 16, 17, 21) та деякі питання організаційного забезпечення
(ст. 19, 20) СЕД.
Стаття 15. Фінансування судово-експертної діяльності
Проведення науково-дослідними установами судових експертиз наукових
розробок з питань організації та проведення судових експертиз
фінансується за рахунок Державного бюджету України. [1]
Проведення судових експертиз у кримінальних та адміністративних справах
державними спеціалізованими установами здійснюється за рахунок коштів,
які цільовим, призначенням виділяються цим експертним установам з
Державного бюджету України [2]
Проведення судових експертиз, обстежень і досліджень судово-медичними та
судово-психіатричними установами
3 – 4-2531
34
Розділ 1
здійснюється за рахунок коштів, які безпосередньо і цільовим
призначенням виділяються цим експертним установам з державного чи
місцевого бюджету. [3]
Витрати на проведення судових експертиз науково-дослідними установами
Міністерства юстиції України та судово-медичними і судово-психіатричними
установами Міністерства охорони здоров’я України у цивільних і
господарських справах відшкодовуються в порядку, передбаченому чинним
законодавством. [4]
Проведення інших експертних досліджень і обстежень державними
спеціалізованими установами здійснюється за рахунок замовника. [5]
Державні спеціалізовані установи, а також, фахівці, що не є працівниками
цих установ, зазначені у статті 7 цього Закону, виконують інші роботи на
договірних засадах. [6] Нова редакція коментованої статті регулює
питання забезпечення, головним чином, державних СЕУ у сферах як
науково-дослідної (методичної), так і практичної судово-експертної
діяльності. Дві останні її частини визначають форми фінансування
експертних досліджень та інших робіт, не пов’язаних із судочинством.
[1]. Перша частина статті встановлює, що проведення науково-дослідними
установами судових експертиз наукових розробок з питань організації та
проведення судових експертиз (які згідно зі ст. 16 Закону включають
розроблення їх теоретичної та методичної бази ) фінансується за рахунок
державного бюджету. Це положення Закону поширюється на науково-дослідні
інститути судових експертиз Міністерства юстиції України і на діяльність
Українського НДІ соціальної і судової психіатрії та наркології, у складі
якого діє відділ судово-психіатричних експертиз.
[2; 3; 4]. Друга, третя та четверта частини коментованої статті
визначають джерела фінансування проведення судових експертиз у державних
СЕУ.
Друга частина констатує, що проведення судових експертиз у кримінальних
та адміністративних справах здійснюється всіма державними СЕУ (незалежно
від відомчого підпорядкування) за рахунок коштів, які цільовим
призначенням виділяються СЕУ з державного бюджету України.
Третя частина уточнює, що проведення судово-медичних та
судово-психіатричних експертиз та обстежень відповідними СЕУ, які
перебувають у сфері управління МОЗ України або його обласних управлінь,
цілеспрямовано фінансуються відповідно з державного чи місцевого
бюджету.
КОМЕНТАР ДО ЗАКОНУ УКРАЇНИ «ПРО СУДОВУ ЕКСПЕРТИЗУ»
35
Четверта частина визначає суб’єктів проведення судових експертиз у
цивільних та господарських справах (науково-дослідні установи судових
експертиз Мін’юсту України, судово-медичні та судово-психіатричні
установи МОЗ України) і порядок відшкодування витрат на проведення таких
експертиз: «в порядку, передбаченому чинним законодавством». Це означає,
що експертизи у цивільному та господарському судочинстві перелічені СЕУ
проводять за рахунок замовників – головним чином судів (з відповідним
відшкодуванням затрат на проведення експертизи сторонами).
/5; б/. Останні дві частини коментованої статті стосуються оплати не
пов’язаних з судочинством експертних досліджень, обстежень та інших
робіт, які, виходячи з фахової спеціалізації СЕУ, здатні виконувати їх
співробітники, а також атестовані судові експерти, які не є
співробітниками цих установ. Такі експертні дослідження та обстеження
(див. коментар до ст. 13) здійснюються за рахунок замовника. Інші
роботи, які віднесено до платних послуг, виконуються на договірних
засадах. Перелік платних послуг, які надаються СЕУ, визначає у
відповідних постановах Кабінет Міністрів України за поданням міністерств
і відомств, до сфери управління яких належать СЕУ. Наприклад, до
Переліку державних платних послуг, які надаються юридичним та фізичним
особам на договірних засадах науково-дослідними установами судових
експертиз Міністерства юстиції України, затвердженого постановою
Кабінету Міністрів України від 7 серпня 1999 р. № 1432, віднесені:
– навчально-методична робота, розроблення рекомендацій щодо профілактики
правопорушень, науково-консультаційні послуги для судів та органів
досудового слідства;
– надання науково-технічних послуг організаціям і громадянам відповідно
до статуту установ;
– проведення науково-практичних семінарів, конференцій з питань теорії
та практики судової експертизи і криміналістики;
– проведення експертної підготовки з наступним присвоєнням кваліфікації
судового експерта;
– послуги, спрямовані на вирішення питань, що не належать до
судочинства, але потребують використання експертних технологій, тощо.
Стаття 16. Атестація судового експерта
Метою атестації судового експерта є оцінка професійного рівня фахівців,
які залучаються до проведення судо-
з*
36
Розділ 1
вих експертиз або беруть участь у розробках теоретичної та методичної
бази судової експертизи. Залежно від спеціалізації їм присвоюється,
кваліфікація судового експерта з правом проведення певного виду
експертизи. [1]
Метою атестації працівників державної спеціалізованої установи, які
залучаються до проведення судових експертиз та/або беруть участь у
розробленні теоретичної та науково-методичної бази судової експертизи, є
оцінка рівня їх спеціальних знань та відповідність займаній посади [2]
Залежно від спеціалізації і рівня підготовки працівникам державної
спеціалізованої установи присвоюються кваліфікація судового експерта і
кваліфікаційний клас. [3J
Порядок проведення атестації та присвоєння чи позбавлення
кваліфікаційних класів судового експерта визначається міністерствами та
іншими центральними органами виконавчої влади, до сфери управління яких
належать державні спеціалізовані установи, що здійснюють
судово-експертну діяльність. [4]
У коментованій статті визначаються мета атестації судового експерта і
коло фахівців, які атестуються, а також зміст атестації і коло
суб’єктів, відповідальних за її проведення.
[1]. Частина перша визначає головну мету атестації – оцінка професійного
рівня фахівців, які безпосередньо залучаються до проведення судових
експертиз або беруть участь у розробках теоретичної та
науково-методичної бази судової експертизи. Таким фахівцям, залежно від
їх спеціалізації, присвоюється кваліфікація судового експерта з правом
проведення певного виду експертиз.
[2; 3]. Друга та третя частина уточнюють положення першої частини щодо
працівників СЕУ, яким не тільки присвоюється кваліфікація судового
експерта з правом проведення певного виду (чи видів) експертиз, а також,
залежно від рівня підготовки, стажу роботи і відповідно займаній посаді,
присвоюється кваліфікаційний клас1.
[4]. Четверта частина статті встановлює, що порядок проведення атестації
та присвоєння чи позбавлення кваліфікаційних класів визначається тими
міністерствами та відомствами, до сфери управління яких належать СЕУ2.
1 Ці ж самі критерії слугують підставою для присвоєння відповідного
рангу державного службовця судовим експертам СЕУ Мін’юсту і МОЗ України
(див. коментар до ст. 18).
2 Порядок атестації судових експертів, які не є працівниками СЕУ,
визначено у статті 17 Закону.
КОМЕНТАР ДО ЗАКОНУ УКРАЇНИ «ПРО СУДОВУ ЕКСПЕРТИЗУ»
37
Стаття 17. Експертно-кваліфікаційні комісії
Для присвоєння та позбавлення кваліфікації судового експерта і
кваліфікаційних класів створюються експертно-кваліфікаційні комісії при
міністерствах та інших центральних органах виконавчої влади, до сфери
управління яких належать державні спеціалізовані установи, що здійснюють
судово-експертну діяльність. [1]
До складу експертно-кваліфікаційних комісій входять найбільш, досвідчені
фахівці та науковці, які мають кваліфікацію судового експерта та стаж,
практичної роботи за спеціальністю не менше п’яти років. Серед них має
бути не менше двох фахівців тієї експертної спеціальності і того класу,
з яких комісія проводить атестацію, присвоює кваліфікацію судового
експерта або кваліфікаційний клас, а також фахівець з процесуальних
питань судової експертизи. [2]
Порядок присвоєння кваліфікації судового експерта фахівцям чи
позбавлення кваліфікації судового експерта фахівців, які не є
працівниками державних спеціалізованих установ, визначається
Міністерством юстиції України. З цією метою при Міністерстві юстиції
України створюється Центральна експертно-кваліфікаційна комісія, яка діє
відповідно до положення про неї, що затверджується Міністерством юстиції
України. [3]
Присвоєння кваліфікації судового експерта і кваліфікаційних класів
судово-медичним і судово-психіатричним експертам та позбавлення
кваліфікації судового експерта і кваліфікаційних класів судово-медичних
і судово-психіатричних експертів проводяться в порядку, що
встановлюється Міністерством охорони здоров’я України. [4]
Коментована стаття уточнює положення статті 16 Закону щодо мети і змісту
атестації судових експертів і визначає склад спеціалізованої структури –
експертно-кваліфікадійної комісії, яка здійснює атестацію, тобто
присвоєння (або позбавлення) кваліфікації судового експерта з дозволом
проведення певного виду експертиз та кваліфікаційного класу.
[1]. Перша частина містить визначення спеціалізованої структури СЕД –
експертно-кваліфікаційної комісії (далі – ЕКК), яка здійснює атестацію
судових експертів для присвоєння їм кваліфікації судового експерта і
кваліфікаційного класу, а також; головних суб’єктів, відповідальних за
організацію та регламентацію
38
Розділ 1
діяльності ЕКК (докладніше у коментарі до третьої та четвертої частин
даної статті).
[2]. Друга частина визначає типовий склад будь-якої ЕКК, що проводить
атестацію судових експертів, і загальні принципи її формування.
По-перше, до складу ЕКК включаються найбільш досвідчені фахівці та
науковці, які мають кваліфікацію судового експерта і стале практичної
роботи за спеціальністю не менше п’яти років.
По-друге, у складі комісії має бути не менше двох фахівців тієї
спеціальності і того класу, з яких комісія проводить атестацію і
присвоює відповідну судово-експертну кваліфікацію або кваліфікаційний
клас1.
Нарешті, третя вимога до складу ЕКК (незалежно від форми організації
СЕД) – наявність у складі ЕКК фахівця з процесуальних питань судової
експертизи.
Дійсно, підготовка професійного судового експерта потребує від нього
правових знань – перш за все в галузі процесуальних наук і відповідного
законодавства, а також знань основ криміналістики, судової
експертології, окремих розділів матеріального права і відповідної
законодавчої і нормативно-правової бази, яка «обслуговує» СЕД.
[1; 4]. Згідно з положенням частини 4 статті 16 Закону та частини 1
коментованої статті порядок проведення атестації судових експертів і
діяльності ЕКК визначається міністерствами і відомствами, у сфері
управління яких перебувають СЕУ.
Тому законодавчі засади діяльності ЕКК, які виконують функції атестації
судових експертів, на відомчих рівнях реалізуються по-різному.
У системі СЕУ Міністерства юстиції України ЕКК створені при
науково-дослідних інститутах судових експертиз і діють згідно з
Положенням про експертно-кваліфікаційні комісії та атестацію судових
експертів, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 15
липня 1997 р. № 285/7-А, а також з Положенням про кваліфікаційні класи
судових експертів з числа працівників науково-дослідних інститутів
судових експертиз Міністерства юстиції України, затвердженим наказом
Міністерства юстиції України від ЗО листопада 1995 р. № 360/62.
1 Для багатопрофільних СЕУ (наприклад, науково-дослідні СЕУ Мін’юсту
України проводять експертизи по дев’яти видах та 60 судово-експертних
спеціальностях) цей припис означає необхідність поділу ЕКК на постійний
та змінний склади. Саме змінний склад забезпечує проведення атестації з
будь-якої експертної спеціальності, яка відноситься до профілю роботи
СЕУ.
2 Більш докладно про зміст і цілі цих положень див. коментар до ст. 18.
КОМЕНТАР ДО ЗАКОНУ УКРАЇНИ «ПРО СУДОВУ ЕКСПЕРТИЗУ»
39
У системі СЕУ Міністерства охорони здоров’я України ЕКК створені при
Головному, республіканському (АР Крим), обласних (міських) бюро
судово-медичної експертизи і діють згідно з Положенням про
експертно-кваліфікаційні комісії бюро судово-медичної експертизи,
затвердженим наказом МОЗ України від 18 лютого 1997 р. № 52. Атестацію
лікарів – судово-психіатричних експертів здійснюють ЕКК, створені при
деяких управліннях (відділах) охорони здоров’я відповідних державних
адміністрацій. При присвоєнні кваліфікаційних класів експертам – судовим
медикам і судовим психіатрам названі ЕКК керуються окремими відомчими
нормативними актами: Положенням про кваліфікаційні класи судових
експертів бюро судово-медичної експертизи і Положенням про
кваліфікаційні класи лікарів – судово-психіатричних експертів,
затвердженими наказом МОЗ України від 31 жовтня 1995 р. № 199і.
Атестацію судових експертів – медиків Центру судової експертизи та його
структурних підрозділів Міністерства оборони України за домовленістю
здійснює ЕКК Головного бюро судово-медичної експертизи МОЗ України.
В експертних службах МВС України, СБУ та Державної прикордонної служби
України ЕКК створені тільки при центральних (головних) установах цих
служб. Зазначені ЕКК проводять атестацію і переатестацію судових
експертів (переважно офіцерського складу) як головних, так і
регіональних підрозділів цих служб2.
/З/. Згідно з частиною третьою коментованої статті порядок атестації
судових експертів, які не є працівниками СЕУ, визначено Положенням про
експертно-кваліфікаційні комісії та атестацію судових експертів,
затвердженим наказом Міністра юстиції України від 15 липня 1997 р. №
285/7-А (з наступними змінами і доповненнями). Сама атестація
здійснюється Центральною ЕКК (далі – ЦЕКК) при Міністерстві юстиції
України.
Для присвоєння кваліфікації судового експерта претенденти повинні мати
підготовку з наукових, технічних або інших спеціальних галузей знань, по
яких вони мають намір атестуватись як судові експерти, на
освітньо-кваліфікаційному рівні спеціаліста, володіти правовими основами
судової експертизи та обов’яз-
1 Більш докладно про зміст і цілі цих положень див. коментар до ст. 18.
2 Порівняльний аналіз відомчих нормативних актів, які регулюють
атестацію судових експертів, свідчить про істотні розбіжності щодо
складу ЕКК (наприклад, в ЕКК судово-медичних установ відсутні
обов’язкові за Законом спеціалісти з правових питань СЕД), умов допуску
до атестації, кваліфікаційних вимог, а також оформлення результатів
атестації. Тому доцільно з ініціативи Координаційної ради з проблем
судової експертизи розробити типове положення про атестацію судових
експертів державних спеціалізованих експертних установ.
40
Розділ 1
ково пройти стажування в науково-дослідних установах судових експертиз
Міністерства юстиції України. ЦЕКК, відповідно до покладених на неї
завдань, за заявою фахівців: приймає кваліфікаційний іспит і залежно від
рівня професійних знань, стажу і досвіду приймає рішення про присвоєння
або про відмову в присвоєнні кваліфікації експерта. Згідно з додатком 5
до зазначеного Положення, фахівцям-претендентам, які успішно склали
кваліфікаційні іспити, кваліфікація судового експерта може бути
присвоєна лише за обмеженим переліком видів судових експертиз, і,
відповідно, експертних спеціальностей, який включає: інженерно-технічну
(обставин ДТП), будівельно-технічні, економічні, товарознавчі експертизи
та експертизи, пов’язані з дослідженням об’єктів інтелектуальної
власності. Свідоцтво про присвоєння претенденту кваліфікації судового
експерта чинне протягом трьох років. Процедура підтвердження їм рівня
своїх професійних знань визначена у статті 21 Закону.
Стаття 18. Оплата праці та соціальний захист судових експертів
Питання оплати праці та умови соціального захисту судових експертів
визначаються. Кодексом, законів про працю України та іншими актами
законодавства України. [1]
На працівників державних спеціалізованих установ судових експертиз
поширюються особливості матеріального та соціально-побутового
забезпечення, передбачені Законом України «Про державну службу», якщо
інше не передбачено законами України. [2]
Стаття містить суттєву новелу щодо оплати праці та соціального захисту
працівників державних спеціалізованих судово-експертних установ.
[1]. Перша частина визначає загальну законодавчу базу оплати праці та
умови соціального захисту судових експертів, які є штатними працівниками
державних спеціалізованих СЕУ (Кодекс законів про працю України та інші
нормативно-правові акти в сфері трудового законодавства України).
[2]. Друга частина, хоча теж має бланкетну конструкцію, чітко визначає,
що на працівників СЕУ «поширюються особливості матеріального та
соціально-побутового забезпечення, передбачені Законом України «Про
державну службу». Але цей припис закінчується істотним застереженням:
«…якщо інше не передбачено законами України». Зміст цього застереження
розкриває розпорядження Кабінету Міністрів України «Про віднесення
деяких
КОМЕНТАР ДО ЗАКОНУ УКРАЇНИ «ПРО СУДОВУ ЕКСПЕРТИЗУ»
41
посад працівників державних спеціалізованих установ до категорій посад
державних службовців» від 31 серпня 1995 р. № 558-р, яке містить таке
обмеження: «Це розпорядження не поширюється на судових експертів, які є
військовослужбовцями та особами начальницького складу або рядового
складу органів внутрішніх справ». Тобто коментована норма поширюється
тільки на «цивільних» судових експертів державних СЕУ системи
Міністерства юстиції України та Міністерства охорони здоров’я України, а
також на тих працівників експертних служб Міністерства оборони, Служби
безпеки України та Державної прикордонної служби України, які
атестуються як судові експерти, що мають статус державного службовця і
на яких поширюється дія окремих статей Закону України «Про державну
службу» (в редакції від 15 травня 2003 p.), а саме: статті 25
«Класифікація посад», статті 26 «Ранги державних службовців» (з
урахуванням першої частини розпорядження Кабінету Міністрів України від
31 серпня 1995 р. № 558-р), а також статей 33 «Оплата праці», 36
«Щорічна та додаткова відпустки державних службовців», 37 «Пенсійне
забезпечення і грошова допомога державним службовцям», 37і «Порядок і
умови перерахунку пенсій державних службовців».
Оскільки заробітна плата судових експертів державних СЕУ, які мають
право на отримання статусу державного службовця, складається, згідно з
статтею 33 «Оплата праці» Закону України «Про державну службу», з
посадових окладів, надбавки за вислугу років, премій та доплати за
ранги, більш докладно розглянемо підстави та порядок присвоєння
відповідного рангу судовим експертам.
Згідно зі статтею 16 Закону складовою атестації судового експерта, поряд
з присвоєнням кваліфікації експерта з певного виду експертизи, є також:
присвоєння йому кваліфікаційного класу. Саме наявність певного
кваліфікаційного класу є підставою присвоєння державному атестованому
судовому експерту відповідного рангу державного службовця. Відповідно до
розпорядження Кабінету Міністрів України від 31 серпня 1995 р. № 558-р,
яким було визначено співвідношення посад і кваліфікаційних класів
судових експертів СЕУ з категоріями посад державних службовців,
Міністерством юстиції України та Міністерством охорони здоров’я України
затверджені узгоджені з Головним управлінням державної служби відповідні
положення про кваліфікаційні класи судових експертів. Положення про
кваліфікаційні класи судових експертів з числа працівників
науково-дослідних інститутів судових експертиз Міністерства юстиції
України від ЗО листопада 1995 р. містить пов-
42
Розділ 1
ний перелік посад (директор НДІ судових експертиз, його заступники,
вчений секретар – до молодшого наукового співробітника) і відповідних їм
кваліфікаційних класів судового експерта (від вищого, першого-п’ятого) і
рангів державного службовця (від 5 до 13). Такі самі переліки посад,
кваліфікаційних класів і відповідних їм рангів державних службовців
містять затверджені Міністерством охорони здоров’я України Положення про
кваліфікаційні класи судових експертів бюро судово-медичної експертизи
та Положення про кваліфікаційні класи лікарів – судово-психіатричних
експертів від 31 жовтня 1995 р.
Стаття 19. Охорона державних спеціалізованих установ, що проводять
судові експертизи
Охорона приміщень і територій установ судових експертиз Міністерства
юстиції України і Міністерства охорони здоров’я України, а також режим
тримання осіб, які перебувають під вартою і направлені на
судово-психіатричну експертизу, забезпечуються Міністерством внутрішніх
справ України за рахунок коштів, що виділяються йому на цю мету з
державного бюджету. [1]
Охорона експертних служб Міністерства внутрішніх справ України,
Міністерства оборони України, Служби безпеки України, Державної
прикордонної служби України забезпечується цими органами. [2]
Стаття визначає суб’єктів забезпечення охорони спеціалізованих установ
та відомчих служб, що проводять судові експертизи.
[1]. Перша частина статті покладає обов’язок забезпечення, за рахунок
державного бюджету, охорони приміщень і територій установ судових
експертиз Міністерства юстиції України і Міністерства охорони здоров’я
України на відповідні служби охорони Міністерства внутрішніх справ. На
МВС України також покладено обов’язок забезпечити режим тримання осіб,
які перебувають під вартою і направлені на стаціонарну
судово-психіатричну експертизу.
Відповідно до цієї норми Міністерством внутрішніх справ України і
Міністерством охорони здоров’я України спільним наказом від 4 листопада
1996 р. затверджена Інструкція про порядок організації охорони приміщень
і територій відділень судово-психіатричної експертизи та режиму тримання
осіб, які перебувають під вартою і направлені на судово-психіатричну
експертизу, в якій докладно визначені права і обов’язки медичного
персоналу і особистого складу охорони, обладнання, що забезпечує охорону
території, при-
КОМЕНТАРДО ЗАКОНУ УКРАЇНИ «ПРО СУДОВУ ЕКСПЕРТИЗУ»
43
міщень, контрольно-пропускний режим і резким тримання «підекс-пертних»
осіб, які перебувають під вартою. Спеціальні розділи Інструкції
визначають порядок перевірки придатності приміщень для охорони
утримуваних осіб, організацію пропускного режиму, а також дії
працівників міліції у разі виникнення надзвичайних обставин.
Аналогічні інструкції щодо охорони приміщень і територій
судово-експертних установ Міністерства юстиції України і установ
судово-медичної експертизи Міністерства охорони здоров’я України
відсутні.
Охорона цих судово-експертних установ здійснюється відповідними
підрозділами головного чи обласних управлінь МВС України виключно за
ініціативою керівників СЕУ. Питання здійснення захисту персоналу цих
установ, охорони речових доказів, інших матеріалів кримінальних та
цивільних справ, які знаходяться в експертних установах під час
проведення експертних досліджень, також: мають бути чітко визначені
відповідними міжвідомчими інструкціями.
[2]. Друга частина коментованої статті зазначає, що охорона експертних
служб Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства оборони
України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України
забезпечується цими відомствами.
Стаття 20. Інформаційне забезпечення
Підприємства, установи, організації незалежно від форми власності
зобов’язані надавати безоплатно інформацію, необхідну для проведення
судових експертиз, державним спеціалізованим установам, а також., за
згодою, натурні зразки або каталоги своєї продукції, технічну
документацію та іншу інформацію, необхідну для створення й оновлення
методичної та нормативної бази судової експертизи. Державні
спеціалізовані установи, судові експерти та залучені фахівці, що
проводять судові експертизи, у разі отримання інформації, що становить
державну, комерційну чи іншу охоронювану законом таємницю, повинні
забезпечити нерозголошення цих відомостей. [1]
Державні спеціалізовані установи, що проводять судові експертизи, мають
право одержувати від судів, органів дізнання і досудового слідства
знаряддя злочину та інші речові докази, щодо яких закінчено провадження
у справах, для використання в експертній і науковій діяльності. [2]
44
Розділ 1
Коментована стаття дозволяє державним СЕУ:
а) отримувати від сторонніх установ та організацій допоміжну інформацію,
а також натурні зразки, каталоги, рецептури, технологічну документацію
тощо, необхідні для створення чи оновлення методичної та нормативної
бази судової експертизи;
б) одержувати з цією ж метою від судів та органів досудового
розслідування ті досліджувані експертизою речові докази (після
закінчення провадження по справах), які становлять інтерес для наукової
та практичної СЕД.
[1]. Перша частина статті встановлює обов’язок будь-яких установ та
організацій (незалежно від форми власності) надавати державним СЕУ на їх
запит безоплатно інформацію, а також, за згодою, натурні зразки або
каталоги своєї продукції, необхідні для вирішення конкретних експертних
задач по справі або для створення чи оновлення методичної та нормативної
бази експертизи за профілем діяльності державної СЕУ.
Нова редакція Закону також передбачає обмеження на використання такої
продукції: всі суб’єкти СЕД у разі якщо отримана ними інформація містить
відомості, які становлять державну, комерційну чи іншу охоронювану
законом таємницю, повинні забезпечити нерозголошення цих відомостей.
Однак Закон не визначив відповідальності за порушення режиму
використання такої інформації.
[2]. Друга частина статті надає право державним СЕУ отримувати від судів
та органів досудового розслідування ті досліджені експертизою речові
докази (по завершених провадженням справах), властивості яких можуть
бути використані в їх практичній та науковій діяльності. Перевалено – це
саморобні оригінальні зразки вогнепальної чи холодної зброї, саморобні
вибухові пристрої, фальшиві гроші, цінні папери, лотерейні квитки та
знаряддя їх виготовлення, різноманітні технології та пристрої для
виготовлення фальсифікатів, наркотичних засобів тощо.
На жаль, праву державних СЕУ отримувати такі речові докази не
кореспондує жодний законодавчий чи відомчий нормативний акт, який
зобов’язував би суди чи слідчі органи виконувати припис коментованої
норми Закону. Тому бажано, щоб це питання було вирішено або на
міжвідомчому рівні – шляхом прийняття відповідної узгодженої інструкції,
або спеціальним доповненням процесуального законодавства (наприклад, ст.
81 КПК України).
Стаття 2 1. Кадрове забезпечення
Підготовка фахівців для державних спеціалізованих установ, що проводять
судові експертизи, здійснюється вищими
КОМЕНТАР ДО ЗАКОНУ УКРАЇНИ «ПРО СУДОВУ ЕКСПЕРТИЗУ»
45
навчальними закладами; спеціалізація та підвищення кваліфікації
проводяться на курсах та у спеціальних закладах відповідних міністерств
та інших центральних органів виконавчої влади. [1]
Фахівці, які не є працівниками державних спеціалізованих установ і мають
на меті здійснювати експертну діяльність, проходять навчання з
відповідної експертної спеціальності в державних спеціалізованих
установах Міністерства юстиції України з урахуванням обмежень,
передбачених законом. [2]
Для забезпечення належного професійного рівня фахівці, які не є
працівниками державних спеціалізованих установ і отримали кваліфікацію
судового експерта, крім тих, які мають науковий ступінь, один раз на три
роки повинні пройти стажування в державних спеціалізованих установах
Міністерства юстиції України відповідно до спеціальності та підтвердити
рівень своїх професійних знань. [3]
Вивчення потребу підготовці, спеціалізації та підвищенні кваліфікації
експертів, а також: розроблення пропозицій щодо задоволення цих потреб
здійснюються міністерствами та іниіими центральними органами виконавчої
влади, до сфери управління яких належать державні спеціалізовані
установи, що здійснюють судово-експертну діяльність. [4]
Нова редакція коментованої статті визначає два аспекти кадрового
забезпечення СЕД: перший стосується підготовки фахівців для СЕУ (частини
[1] та [4]), а другий визначає порядок забезпечення належного
професійного рівня фахівців, які не є співробітниками СЕУ і мають на
меті здійснювати СЕД (частини [2] та [3] коментованої статті).
[1]. Перша частина статті повторює диспозицію частини [2] статті 10 щодо
обов’язкової наявності у претендента на посаду судового експерта СЕУ
вищої базової освіти (на освітньо-кваліфікаційному рівні спеціаліста),
але з істотним доповненням: передбачаються подальша спеціалізація і
підвищення кваліфікації фахівця саме як судового експерта відповідного
профілю і спеціальності на державних відомчих курсах чи в спеціальних
закладах.
На практиці ці положення Закону реалізуються відповідними міністерствами
і відомствами, до сфери управління яких належать СЕУ, по-різному.
Найбільш вдосконалена система – від базової освіти до подальшої
спеціалізації – запроваджена Міністерством охорони здоров’я України
судово-медичних та судово-психіатричних екс-
46
Розділ 1
пертів. Претенденти на посаду професійного експерта-медика на останньому
курсі навчання в медичному ВУЗІ проходять річну інтернатуру при кафедрах
судової медицини, по закінченні якої отримують атестат спеціаліста в
галузі судової медицини. Конкретна спеціалізація фахівця як
судово-медичного експерта загального профілю чи судово-медичного
експерта – криміналіста, гістолога, цитолога, токсиколога чи імунолога
визначається на практичній роботі в бюро судово-медичної експертизи з
подальшим його атестуванням ЕКК, які функціонують при Головному та
обласних бюро СМЕ.
Але в складі кафедр судової медицини, а також в ЕКК відсутні фахівці,
які б викладали або перевіряли знання претендентів у галузі
процесуальних дисциплін, експертології та криміналістики, хоча таку
вимогу опосередковано містить стаття 17 Закону, яка передбачає включення
до складу ЕКК фахівців у галузі права.
Кадри в галузі судової медицини для Центру судових експертиз
Міністерства оборони України готує з числа військових медиків
Військово-медична академія як заклад післядипломної освіти.
Інша процедура підготовки кадрів професійних експертів запроваджена в
системі експертних служб Міністерства внутрішніх справ України. При
деяких вищих навчальних закладах цього Міністерства створені експертні
факультети або спеціалізовані науково-навчальні інститути, які за
розширеною програмою ведуть підготовку спеціалістів-криміналістів та
експертів-криміналістів. До складу державної екзаменаційної комісії
включають також членів ЕКК Державного науково-дослідного
експертно-криміналістичного центру як провідної установи експертної
служби Міністерства внутрішніх справ України. Така «об’єднана» комісія
водночас видає випускникові експертного факультету атестат про вишу
юридичну освіту (на рівні спеціаліста) і так званий «допуск»
(посвідчення) на право проведення широкого кола криміналістичних
експертиз (почеркознавчих, технічного дослідження документів,
трасологічних, балістичних тощо). Окремий етап атесту-вання
фахівця-криміналіста як судового експерта певної спеціальності, прямо
передбачений статтею 21 Закону, відсутній.
Іншим чином готують кадри судово-експертні науково-дослідні установи
системи Міністерства юстиції України. Як багатопрофіль-ні установи в
галузі криміналістичних, судово-технічних, судово-економічних,
судово-біологічних, судово-психологічних, у деяких інших галузях
експертного дослідження речових доказів вони «рекрутують» потрібних
фахівців з вищою базовою освітою в галузі гуманітарних, природничих та
технічних наук і після тривалого ста-
КОМЕНТАРДО ЗАКОНУ УКРАЇНИ «ПРО СУДОВУ ЕКСПЕРТИЗУ»
47
жування (від 6 до 12 місяців) і накопичення практичного досвіду
проводять атестацію фахівця як судового експерта певної спеціальності,
відповідно до базової освіти претендента, по 9 основних видах судових
експертиз, які включають 60 спеціалізацій1.
[2; 3]. Нова редакція статті містить другу та третю частини, якими
визначається порядок навчання та забезпечення належного професійного
рівня фахівців, котрі не є працівниками СЕУ і отримали кваліфікацію
судового експерта у порядку, передбаченому статтею 17 Закону.
Такі фахівці спершу повинні пройти навчання з відповідної експертної
спеціальності (з урахуванням обмежень, передбачених статтею 7 Закону) в
науково-дослідних установах судових експертиз Мін’юсту України, а в
подальшому – один раз на три роки у цих самих установах пройти
стажування відповідно до отриманої спеціалізації судового експерта та
підтвердити рівень своїх професійних знань (крім фахівців, які мають
науковий ступінь).
[4]. Четверта частина покладає обов’язок визначення потреб у підготовці,
спеціалізації та підвищенні кваліфікації кадрів судових експертів та їх
практичної реалізації на міністерства та відомства, до сфери управління
яких належать СЕУ.
У Міністерстві охорони здоров’я та Міністерстві внутрішніх справ України
такі функції покладені на головні установи, що очолюють судово-експертні
служби цих міністерств (відповідно Головне бюро судово-медичної
експертизи і Державний науково-дослідний експертно-криміналістичний
центр), у Міністерстві юстиції України – на Департамент експертного
забезпечення правосуддя, який отримує та реалізує кадрові заявки
науково-дослідних установ судової експертизи.
1 Загальнодержавної концепції кадрового забезпечення СЕУ фахівцями в
галузі гуманітарних, економічних, технічних, фізичних та інших
природничих наук в України немає.
Для вирішення цієї проблеми на юридичних факультетах університетів
доцільно було б створити міжфакультетські кафедри криміналістики і
судової експертології, які в рамках інтернатури готували б фахівців у
галузі судової експертизи з широкого спектру знань (гуманітарних,
економічних, фізичних, хімічних, біологічних тощо) з випускників
провідних університетів країни. Базовою основою такої інтернатури
слугували б науково-дослідні установи судової експертизи, розташовані в
найбільших розвинутих культурних центрах України (Києві, Харкові, Одесі,
Донецьку, Дніпропетровську, Львові, Сімферополі та ін.).
А для підвищення кваліфікації судових експертів у столиці доцільно
заснувати Академію судової експертизи з загальними кафедрами
криміналістики, судової експертології та процесуального права, а також з
галузевими кафедрами відповідно до основних профілів судово-експертних
знань.
48
Розділ 1
Розділ IV. МІЖНАРОДНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО В ГАЛУЗІ СУДОВОЇ ЕКСПЕРТИЗИ
Останній (IV) розділ Закону, присвячений міжнародному співробітництву
державних судово-експертних установ України в галузі СЕД, складають три
статті. У статтях 22 і 23 розглянуто порядок проведення судових
експертиз за дорученням правомочної особи чи органу іноземної держави, а
також залучення для спільного проведення судових експертиз фахівців
інших держав. Остання, 24 стаття, передбачає можливість міжнародного
співробітництва державних СЕУ у сфері не тільки практичної, а й наукової
діяльності.
Стаття 22. Проведення судової експертизи за дорученням відповідного
органу чи особи іншої держави
У разі проведення судової експертизи за дорученням відповідного органу
чи особи іншої держави, з якою Україна має угоду про взаємну правову
допомогу і співробітництво, застосовується законодавство України, якщо
інше не передбачено зазначеною угодою. [1]
Оплата вартості судової експертизи здійснюється за домовленістю між
замовником і виконавцем судової експертизи. [2]
Стаття визначає можливість та загальні умови проведення судової
експертизи за дорученням правомочного органу чи особи іноземної держави.
[1]. Перша частина містить два принципових положення, які обумовлюють
можливість здійснення такої експертизи: це, по-перше, наявність угоди
про взаємну правову допомогу і співробітництво, а по-друге, проведення
експертизи згідно з нормами законодавства України.
[2]. Згідно з другою частиною визначення вартості проведення експертизи
і оплата її здійснюються за домовленістю між замовником та виконавцем.
Судячи з подальшого змісту глави IV Закону (ст. 23 і 24), законодавець
скоріш за все мав на увазі проведення таких експертиз у державних СЕУ
відповідного профілю.
Тоді суб’єктами призначення та проведення експертизи виступають: а)
замовник (повноважний орган/особа іншої держави, з якою укладена угода
про взаємну правову допомогу); б) виконавець (СЕУ, керівник якої згідно
з процесуальним законодавством
КОМЕНТАР АО ЗАКОНУ УКРАЇНИ «ПРО СУДОВУ ЕКСПЕРТИЗУ»
49
і відомчими інструкціями доручає проведення експертизи атестованим
судовим експертам своєї установи і здійснює за домовленістю розрахунки
за її проведення з замовником експертизи, якому надсилає висновок
експертів та досліджувані об’єкти)1.
Стаття 2 3. Залучення фахівців з інших держав для спільного проведення
судових експертиз
Керівники державних спеціалізованих установ, що проводять судові
експертизи, у необхідних випадках мають право за згодою органу або
особи, що призначили судову експертизу, включати до складу експертних
комісій провідних фахівців інших держав. Такі спільні експертні комісії
здійснюють судові експертизи за нормами процесуального законодавства
України. [1]
Плата іноземним фахівцям за участь у судовій експертизі та відшкодування
інших витрат, пов’язаних з її проведенням, здійснюється за домовленістю
сторін. [2]
Стаття передбачає можливість залучення фахівців інших держав для
спільного проведення судових експертиз і визначає суб’єктів СЕД та
процедуру проведення й оплати спільної експертизи.
[1]. У першій частині статті передбачено право керівників державних
спеціалізованих експертних установ у необхідних випадках залучати до
складу комісії, сформованої з фахівців експертної установи, також
провідних фахівців інших держав. Це стосується виключних випадків
призначення та проведення дуже складних, частіше за все комісійних,
повторних судових експертиз.
Оскільки керівник державної експертної установи має право доручати
проведення судової експертизи тільки фахівцям керованої ним установи,
законодавець підкреслює два моменти:
а) залучення до складу експертної комісії іноземного фахівця можливе
тільки за згодою замовника, тобто органу чи особи, які призначили
експертизу;
б) іноземний фахівець діє за нормами відповідного процесуального
законодавства України, яким визначаються порядок і форма витребування
додаткових матеріалів, порядок і форма складання спільного експертного
висновку чи окремих висновків, якщо члени експертної комісії не дійшли
згоди.
1 Практика свідчить, що призначення та проведення таких експертиз
здійснюються за попередньою домовленістю замовника з міністерствами і
відомствами, у сфері управління яких перебувають СЕУ.
4 – 4-2531
50
Розділ 1
[2]. Плата іноземним фахівцям за участь у проведенні судової експертизи
та відшкодування інших витрат, пов’язаних з її проведенням, здійснюється
за домовленістю з органом або особою, які призначили судову експертизу.
Стаття 24. Міжнародне наукове співробітництво
Державні спеціалізовані установи, що виконують судові експертизи,
користуються правом встановлювати міжнародні наукові зв’язки з
установами судових експертиз, криміналістики тощо інших держав,
проводити спільні наукові конференції, симпозіуми, семінари,
обмінюватися стажистами, науковою інформацією і друкованими виданнями та
здійснювати спільні видання в галузі судової експертизи і
криміналістики.
Стаття визначає право спеціалізованих державних СЕУ на встановлення
міжнародних наукових зв’язків з відповідними установами судових
експертиз та криміналістики інших держав. Норма передбачає різноманітні
форми обміну інформацією в галузі теорії і практики судової експертизи і
криміналістики, включаючи обмін стажистами, проведення спільних наукових
конференцій, обмін друкованими виданнями, здійснення спільних видань
тощо.
На підставі коментованої статті укладені договори про співробітництво в
галузі судової експертизи між Міністерством юстиції України та
Міністерством юстиції Грузії (від 4 листопада 1996 р.) і Міністерством
юстиції Азербайджанської Республіки (від 24 березня 1997 р.), в яких,
зокрема, зазначені: а) мета і предмет договорів (співробітництво в
галузі наукової роботи з основних проблем судової експертизи,
удосконалення існуючих та створення нових методів та методик судової
експертизи, обмін досвідом експертної практики); б) форми
співробітництва (обмін науковою інформацією, координація наукових
досліджень, спільне навчання фахівців та обмін стажистами,
взаєморецензування наукових робіт та експертних висновків); в) конкретні
суб’єкти, які уповноважені міністерствами юстиції обох країн здійснювати
науково-практичні зв’язки; г) питання фінансування витрат (у порядку
взаємодопомоги) і використання мови (прийнятної для обох сторін).
Розділ 2
ОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ
1. Вступне слово
Науково-технічний прогрес справляє величезний вплив на всі сфери
діяльності людини. Видатні фундаментальні відкриття все більше і ширше
втілюються в практику, створюючи додаткові надійні передумови
удосконалення прикладних досліджень.
Цей процес неминуче зачіпає і таку специфічну область людської
діяльності, як боротьба зі злочинністю. Розкриття і розслідування
злочинів, а потім судовий розгляд справ – це, головним чином, процес
доказування, який має постійно удосконалюватись на основі більш
глибокого проникнення у сутність речей. Оскільки доказування в
судочинстві спрямоване на встановлення фактів минулого, відомості про
які потрапляють слідчому у вигляді інформації, що потребує спеціального
виявлення, фіксації, дослідження і витлумачення, то встановлення цих
фактів є практично неможливим без використання даних природничих і
технічних наук. У наукових дослідженнях, присвячених цьому питанню,
зазначається, що залучення на службу правосуддю цих даних повинно
здійснюватись головним чином через експертизу, яка дозволяє
впроваджувати у судочинство досягнення науки та техніки і водночас є
засобом наукового пояснення, витлумачення фактів. Експертиза значною
мірою підвищує надійність і доказову силу зібраних у справі матеріалів,
забезпечує встановлення об’єктивної істини.
Стрімкий розвиток науки і техніки, інтереси судової практики, потребують
від юристів, які займаються проблемами судової експертизи, швидкої
реакції на появу нових наукових даних, технічних рішень і засобів. У той
же час залученню на службу правосуддю через експертизу сучасних
досягнень науки сприятиме всебічне ознайомлення з ними студентів, які
готуються до юридичної діяльності. Даний посібник покликаний допомогти
поглибленню їхніх знань в області судових експертиз на основі сучасних
наукових уявлень і можливостей.
52
Розділ 2
Посібник побудовано з урахуванням навчальних програм з криміналістики та
кримінально-процесуального права, а також; спецкурсів, які читаються в
Академії адвокатури України та Київському національному університеті
імені Тараса Шевченка.
Визначаючи коло експертиз, ознайомлення з якими включається в посібник,
автори виходили з того, що з багатьох проблем, котрі розглядалися в
подібних виданнях у минулому, матеріал є дещо застарілим, деякі питання
безпідставно вилучено з розгляду. Крім того, виникло багато нових
науково-практичних напрямів, впровадження яких, перш за все у формі
експертизи, настійно потребує судочинство. Пропонований навчальний
посібник охоплює питання, які лише частково і менш глибоко розглядаються
в підручниках з криміналістики і деяких розрізнених виданнях відомчого
характеру. Щодо багатьох видів експертиз існують лише уривчасті й
суперечливі відомості в періодичній юридичній літературі та інших
публікаціях, а щодо деяких відомості відсутні взагалі.
У посібнику коротко викладаються необхідні теоретичні передумови і
процесуальні основи організації, проведення, оцінки і використання
результатів судових експертиз, а потім за предметною ознакою
класифікації у розділах та підрозділах наводяться відомості про окремі
види судових експертиз. При цьому деякі експертизи об’єднано (там, де це
необхідно) в окремі групи, що мають загальну предметну і методологічну
основу, але відрізняються об’єктами і деякою специфікою конкретних
методик дослідження. Слід підкреслити, що при класифікації експертиз
автори виокремили експертизу матеріалів, речовин і виробів у самостійний
вид і не віднесли її до числа криміналістичних, як це є характерним для
інших класифікацій. Точка зору авторів уявляється більш привабливою і
підтримується в літературі багатьма дослідниками.
У даному посібнику витримано єдиний принцип викладу матеріалу. У кожному
розділі (підрозділі) вузловими моментами є: визначення можливостей
даного виду експертизи; виклад на основі знання цих можливостей досить
повного, хоча і не вичерпного, переліку питань у найбільш прийнятному, з
точки зору компетенції експертизи та теорії доказів, формулюванні;
обговорення доказового значення експертних висновків залежно від
принципових можливостей даного виду експертизи і конкретних ситуацій, що
виникають у процесі встановлення істини в кримінальних справах. Питання
оцінки висновку експерта не викладалось лише тоді, коли оцінка не
викликає ніяких труднощів завдяки
ОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ
53
чіткій однозначності результатів, наприклад результатів
судово-психіатричної експертизи. У деяких випадках, крім зазначених
обов’язкових елементів, при викладенні матеріалу щодо експертиз, для
успішного проведення яких важливе значення має правильний підбір
об’єктів дослідження, відбір проб (зразків), забезпечення особливих умов
їх упаковки, зберігання і транспортування, наведено відомості
відповідного характеру. В окремих розділах описуються методи, які
застосовуються при проведенні певних експертиз, що може виявитись
корисним для оцінки висновків експерта з точки зору їх науковості і при
вирішенні питання про призначення додаткових і повторних експертиз.
Пропонований посібник, підготовлений колективом співробітників Академії
адвокатури України, Київського науково-дослідного інституту судових
експертиз та деяких інших установ, на думку авторів, буде корисним як
для вивчення криміналістики, кримінального процесу, спеціальних курсів,
що розвивають і поглиблюють ці навчальні дисципліни, так і для вирішення
задач доказування у здійсненні професійних функцій працівниками суду,
прокуратури, слідства, адвокатури.
Автори висловлюють подяку співробітницям Академії адвокатури України
Олені Глиняній, Тетяні Головіній, Зої Тютюнник за значну допомогу в
оформленні рукопису посібника.
Всі критичні зауваження і побажання читачів будуть сприйняті авторами з
подякою і слугуватимуть цінним матеріалом у подальшій роботі над
удосконаленням посібника.
2. Висновок експерта як джерело доказів
У здійсненні правосуддя велику допомогу слідству і суду надає судова
експертиза, яка є засобом одержання доказів (ч. 2 ст. 65 КПК України).
Проведення експертизи – це слідча дія, яка полягає у дослідженні
експертом за дорученням слідчого (суду) речових доказів та інших
матеріалів з метою встановлення фактичних даних і обставин, що мають
значення для правильного вирішення справи.
Експертизи можуть призначатися постановою слідчого або ухвалою суду,
якщо виникає необхідність у спеціальних знаннях. У деяких точно
встановлених законом випадках (ст. 76 КПК) вони призначаються в
обов’язковому порядку. Висновки ж експерта в усіх випадках мають
однакове процесуальне значення з іншими доказами у справі. Високий
науковий авторитет висновку
54
Розділ 2
експерта не надає йому наперед встановленої сили. Про це міститься пряма
вказівка в частині 2 статті 67 КПК, згідно з якою цінність доказів
визначається внутрішнім переконанням судців, прокурора, слідчого і
особи, яка проводить дізнання, що ґрунтується на всебічному, повному і
об’єктивному розгляді, керуючись законом, усіх обставин справи в їх
сукупності.
Експертами можуть бути співробітники судово-експертних (науково-дослідні
інститути, лабораторії, бюро, що діють в системі Міністерства юстиції,
Міністерства охорони здоров’я) або інших спеціалізованих установ
(пожежні інспекції, торговельно-промислові палати, насінні лабораторії
тощо). Проте органи, що призначають експертизу, не позбавлені права
запросити будь-яку особу як експерта, якщо вона володіє спеціальними
знаннями у певній області науки, техніки, мистецтва чи ремесла.
Наприклад, окремі судові експертизи, пов’язані з застосуванням новітніх
інструментальних методів (радіоактиваційний аналіз, лазерна
мас-спектрометрія тощо), успішно проводяться у відтювід-них лабораторіях
університетів, у галузевих і академічних НДІ.
Звертаючись за допомогою до експерта і користуючись матеріалами
експертизи у процесі доказування, працівники правоохоронних органів,
адвокати повинні мати чітке уявлення про види експертиз, що
класифікуються за організаційними і предметними критеріями. Незнання цих
питань призводить на практиці до необґрунтованих відмов у виконанні
постанов слідчого, ухвал суду, звуження кола можливих джерел одержання
доказів тощо. Експертизи можуть бути первинними (призначаються у даній
справі і щодо даних питань вперше) і повторними (проводяться відносно
тих самих питань у разі незгоди суб’єкта, який призначив експертизу, з
її висновками); основними (вирішують коло питань, яке на етапі
призначення експертизи уявляється повним) і додатковими (призначаються
залежно від ситуації для вирішення окремих питань, які не ввійшли в
перелік питань основної експертизи, а також у випадках неповноти
дослідження або неповних відповідей на поставлені питання чи нечіткості,
невизначеності і неконкретності викладу ходу дослідження та висновків
основної експертизи).
Експертизи виконуються одноособово або групою експертів. У другому
випадку проведене дослідження називається комісійною експертизою. У свою
чергу, остання може бути однопред-метною (в її проведенні беруть участь
експерти однієї спеціальності, наприклад економісти) і багатопредметною,
комплекс-
ОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ
55
ною (дослідження проводять експерти різних спеціальностей, наприклад
криміналіст і судовий медик).
У відповідності зі статтею 75 КПК експерт дає висновок від свого імені і
несе за нього особисту відповідальність. Тому висновок комісійних
експертиз має бути підписаний усіма експертами.
Треба зауважити, що поняття комплексної експертизи як процесуального
засобу одержання доказів і комплексного дослідження не є рівнозначними:
комплексна експертиза завжди буде комплексним дослідженням, але
комплексне дослідження може бути комплексною експертизою лише за умови
його виконання кількома спеціалістами різних спеціальностей. Якщо ж
експерт володіє знаннями в кількох областях, то проведене ним комплексне
дослідження не стає комплексною експертизою через непотрібність
спеціального процесуального врегулювання його діяльності – цілком
достатніми є встановлені для звичайної експертизи гарантії вірогідності
висновків експерта.
У зв’язку з стрімким впровадженням у практику комплексних експертиз у
теорії судової експертизи і у діяльності експертних установ виникла
проблема так званого провідного експерта. На жаль, при вирішенні цього
питання теоретично і на практиці без належної уваги ставляться до
принципових положень теорії доказів, що призводить до наділення
«провідного» експерта певними процесуальними функціями. Між: тим, ні за
яких умов процесуальні функції лідера (організатора експертного
дослідження) не можуть відрізнятися від функцій кожного з членів
експертної групи. Будь-яка нерівноправність експертів, надання одному з
них обов’язку (і права) здійснювати остаточну оцінку результатів
досліджень, виконаних іншими експертами, руйнує гарантії об’єктивності і
вірогідності експертизи, знеособлює процес формування експертних
висновків.
З комплексністю досліджень пов’язане питання про так звані синтетичні
експертизи. Поширена думка, яка одержала практичне втілення в експертну
діяльність установ судових експертиз, що один з експертів (як правило,
криміналіст), який володіє найбільшими знаннями в галузі методології й
методики судово-експертного дослідження, може синтезувати висновки інших
експертів (хіміків, фізиків, біологів та ін.) і вирішити завдання
встановлення тотожності, а також; класифікаційні, неідентифікацій-ні,
діагностичні та ситуаційні задачі. Науковою основою вирішення зазначених
задач прибічники наведеної точки зору вважають теорію криміналістичної
ідентифікації, тобто у кінцевому рахунку науку криміналістику.
56
Розділ 2
Ідея «синтетичної» експертизи не має надійної теоретичної основи, хоча
на перший погляд може видатись дуже корисною для практики. Справа у
тому, що немає такої науки (і не може бути), яка дозволила б на
об’єктивних даних обґрунтувати частоту, з якою зустрічаються частки
речовин або сліди різного походження і характеру, та ступінь їх
істотності. Такого роду закономірності (якщо навіть припустити, що вони
існують) не охоплюються предметом криміналістики та її складової частини
– теорії криміналістичної ідентифікації. Тому є всі підстави вважати, що
дача висновків про тотожність у «синтетичних» експертизах виходить за
межі спеціальних знань експерта і ґрунтується на інтуїтивній статистиці
і здоровому глузді. Такі «підстави» не можуть бути визнані об’єктивними
й надійними.
Вирішуючи питання про такого роду експертизи, слід виходити з того, що
їх завданням є визначення природи виявлених на знарядді чи іншому
об’єкті часток і слідів та встановлення їх однорідності зі зразками або
матеріалами тих предметів, з якими названі об’єкти могли бути в
контакті. Встановлення ж факту тотожності знаряддя за нашаруваннями,
якщо немає ознак, що незаперечно індивідуалізують дане знаряддя, має
бути віднесено до компетенції слідчого і суду, як і вирішення інших
питань, коли використовуються вірогідно встановлені виходячи з різних
джерел доказів факти. Це застереження необхідно враховувати у разі
практичного використання результатів комплексних експертиз.
У практиці експертних установ уже деякий час виконуються так звані
ситуаційні експертизи, які в деяких випадках відносять до числа
комплексних. Ситуаційні експертизи давно і успішно проводяться в рамках
криміналістичної експертизи (наприклад встановлення можливості пострілу
без натискування на спусковий гачок за певних умов). Відомі й комплексні
«ситуаційні» експертизи (наприклад встановлення взаємного положення
того, хто стріляв, і потерпілого в конкретних умовах місця події). Для
вирішення такого роду питань необхідні спеціальні знання в певних
галузях науки (криміналістики, судової медицини), і правомірність цих
експертиз не викликає сумнівів. Однак на практиці виникла тенденція,
згідно з якою за комплексне експертне дослідження видається аналіз
висновків інших експертиз, даних, які відомі з матеріалів справи, тощо.
Таке слід розглядати як перевищення повноважень експерта і перетворення
його на учасника доказування і своєрідного «наукового суддю», що
суперечить закону і теорії доказів і може перешкодити встановленню
істини.
ОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ
57
Іноді трапляються випадки, коли експерт у процесі виконання завдання
запрошує на свій розсуд консультанта, якщо для вирішення якогось питання
необхідно використати спеціальні знання з іншої галузі. При цьому не
потребується спеціальна постанова органу, що призначив експертизу, а
запрошений консультант не підписує висновок експерта і взагалі його
діяльність не відбивається у висновку.
Подібна практика суперечить процесуальному законодавству, оскільки право
вирішувати питання про залучення спеціалістів для офіційної діяльності
мають лише органи, що призначили експертизу. Як правильно зазначає А. Я.
Паліашвілі, яке незначне дослідження не проводила б залучена особа, вона
все ж є експертом і результати її досліджень мають оформлятись
висновком. Інший шлях залучення експерта до участі в кримінальному
процесі не дає необхідних гарантій, пов’язаних з проведенням експертизи.
Вивчення практики свідчить, що нерідко експертизи призначаються без
достатніх для цього підстав. Особливо це стосується криміналістичної
експертизи. Експертиза повинна призначатися для вирішення питань, що
дійсно потребують спеціальних знань експерта. В усіх інших випадках
експерт має право (і обов’язок) відмовитись віддачі висновку (ст. 62,
75, 77 КПК). Наприклад, немає ніякої необхідності призначати експертизу
для встановлення наявності на контрастних поверхнях відбитків пальців,
оскільки такі сліди без особливих труднощів можуть бути виявлені під час
огляду слідчим або судом і для пояснення цього факту не потрібне
спеціальне дослідження. Рівною мірою не потребує експертного
встановлення факт належності кастета, фінського ножа, кинджала та інших
предметів з чітко вираженими ознаками цільового призначення до холодної
зброї, оскільки інший висновок є просто неможливим і для цього не
потрібні ніякі спеціальні знання.
У теорії експертизи розрізняють предмет і об’єкт експертизи, які, в свою
чергу, слугують підставою для розмежування судових експертиз за видами.
Предмет експертизи повністю визначається питаннями, поставленими слідчим
або судом. Це означає, що предметом коленого виду судової експертизи є
факти, які молена встановити за допомогою спеціальних знань у конкретній
області науки, техніки.
Об’єкти експертизи – матеріальні носії доказової інформації, зібрані й
надані експерту слідчим та судом. Вони є джерелом
58
Розділ 2
ОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ
59
одержання доказів (висновку експерта) в результаті використання
спеціальних знань.
Окрім процесуального і організаційного поділу експертиз на первинні,
повторні, основні, додаткові, комісійні і комплексні, їх молена поділити
за видами на криміналістичні, планово-економічні, товарознавчі,
технічні, технологічні, експертизи окремих матеріалів і речовин тощо.
Останнім часом почали розвиватися вокалографічна експертиза, експертизи
голограм, комп’ютерів, вибухів. Іноді на стадіях досудового слідства і
судового розгляду виникають питання, для вирішення яких правоохоронні
органи запрошують спеціалістів в області санітарно-гігієнічних,
метеорологічних, зоологічних знань, мистецтвознавців різних профілів і
навіть ремісників. Тому дати вичерпний перелік експертиз, класифікованих
за предметною ознакою, складне і практично неви-конуване завдання.
3. Процесуальні та організаційні засади проведення судових експертиз
Призначення експертизи віднесено на розсуд слідчого або суду (крім
випадків обов’язкового її призначення), які приймають рішення виходячи з
конкретних обставин справи, необхідності застосування наукових,
технічних або інших спеціальних знань і неможливості встановлення
фактичних даних іншим шляхом.
Експертиза проводиться в період розслідування або судового розгляду
справи на підставі відповідного процесуального документа (постанови
слідчого чи ухвали суду). Призначення експертизи є процесуальною дією і,
таким чином, її проведення можливе лише у порушеній справі.
Разом з тим у літературі і серед практичних працівників існує думка, що
окремі види експертиз можна проводити до винесення постанови про
порушення справи. Однак при такому порядку відсутні реальні гарантії
вірогідності експертного висновку та істотно ускладнена реалізація права
обвинуваченого на захист. Вважаємо, що наведена точка зору не має
наукової основи і про-тирічить принципам кримінального судочинства.
Не можуть бути виправдані окремі спроби підмінити експертизу
дослідженнями, які проводяться до порушення кримінальної справи, а потім
у вигляді довідок, складених спеціалістом за результатами проведеного
ним дослідження, приєднуються до кримінальної справи. Ми категорично, на
основі положень доказово-
і
го права, стверджуємо, що експертне дослідження має бути проведено лише
особою, призначеною експертом у встановленому законом порядку, а акти
або довідки про результати відомчого дослідження якої-небудь обставини
не можуть розглядатися як висновок експерта.
Призначаючи експертизу, слідчий (суд) визначає, до якого виду судової
експертизи належать питання, що його цікавлять, у якому експертному
закладі має проводитися відповідна експертиза (експертизи), чи є
необхідність у комплексній експертизі тощо.
Судово-експертні установи Міністерства юстиції включають
науково-дослідні інститути, їх філіали і лабораторії, в яких, крім
криміналістичних, проводяться судово-автотехнічні, товарознавчі,
бухгалтерські та інші експертизи (в експертних установах перелік окремих
некриміналістичних експертиз не є сталим).
Існують також експертні підрозділи в системі Міністерства внутрішніх
справ – експертно-криміналістичні центри, управління та відділи (їх
назви нерідко змінюються).
Судово-медичні експертизи проводяться в бюро судово-медичних експертиз;
судово-психіатричні – в спеціалізованих медичних установах та
науково-дослідних центрах.
У відповідності з законом експертом може бути будь-яка особа, яка не
заінтересована у справі та має відповідні спеціальні знання. Але в тих
випадках, коли конкретний вид експертизи проводиться в експертній
установі, слідчий (суд) не повинен залучати як експертів осіб, які не
працюють у даній установі. Крім усього іншого, слідчого тут повинна
стримувати і проблема оплати праці експерта.
У постанові (ухвалі) про призначення експертизи повинні міститися
вказівки про те, для встановлення яких обставин вона проводиться,
викладатись коротка фабула справи і чітко формулюватися питання
експерту. Слід підкреслити, що питання не можуть бути правовими і
виходити за межі компетенції експерта. Інакше останній у письмовій формі
повідомляє органу, що призначив експертизу, про неможливість дати
висновок.
За необхідності одержання відомостей довідкового характеру, роз’яснень і
консультацій слідчий (суд) може звернутися у відповідні організації до
спеціалістів конкретної галузі знань, які зобов’язані надати йому такі
відомості. Ці відомості, викладені в офіційній відповіді на запит, мають
міститися у належному, передбаченому законом, джерелі доказів –
документі – і як встановлені фактичні дані можуть повною мірою
використовуватись у процесі доказування.
60
Розділ 2
Експерту можуть повідомлятись обставини справи, які безпосередньо
стосуються питань, що ним вирішуються, або надаватись для ознайомлення
матеріали справи. Він повинен також бути поінформований, як було
виявлено і вилучено об’єкти та відібрано проби, надані йому для
дослідження. Для цього експерту можна направити відповідні протоколи
слідчих дій.
З метою одержання відомостей, необхідних для дачі висновку, експерт має
право порушувати клопотання про надання йому нових матеріалів, бути
присутнім під час проведення допитів та інших слідчих дій і ставити
допитуваним особам запитання, що стосуються експертизи (ст. 77 КПК), а в
судовому засіданні, крім того, брати участь у дослідженні доказів.
Доцільно експерту повідомляти лише про вірогідно встановлені факти,
оскільки під впливом висловлюваних слідчим припущень, сумнівів, версій,
що перевіряються, у експерта може сформуватися певна установка, яка у
майбутньому справить негативний вплив на сприйняття і витлумачення ним
результатів проведених досліджень, що може призвести до помилкових
висновків.
Під час проведення експертизи в суді підсудний, захисник та інші
учасники судового процесу подають у письмовій формі питання, які можуть
бути вирішені лише шляхом проведення експертизи. Після їх обговорення, з
урахуванням думок учасників судового процесу суд формулює поставлені ним
за власною ініціативою питання і виносить ухвалу. Якщо питання, подані
учасниками судового розгляду, відхилено судом, в ухвалі зазначається про
це з наведенням мотивів відхилення.
Законом детально не регламентована участь у суді експерта, який дав
висновок на досудовому слідстві. Оскільки вирок може ґрунтуватися лише
на досліджених у судовому засіданні доказах, суд у необхідних випадках
повинен забезпечити участь експерта у судовому засіданні або, якщо
визнає за можливе розглядати справу у відсутності експерта, оголосити і
дослідити висновок, даний ним на досудовому слідстві.
Виклик у суд експерта, який дав висновок на досудовому слідстві, є
доцільним у випадках, коли для оцінки обґрунтованості висновків
експерта, перевірки правильності застосування ним конкретних методик,
наведених у дослідницькій частині висновку розрахунків та інших даних,
потребуються роз’яснення експерта або доповнення висновку. На жаль, на
практиці допускаються необґрунтовані виклики експертів до суду
(наприклад, лише для підтвердження у повному обсязі даного ним раніше
висновку)
ОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ
61
і
або його присутність протягом усього судового розгляду, що не
викликається необхідністю. Для запобігання невиправданих втрат робочого
часу експерта слід керуватися апробованим правилом, за яким суд на
клопотання експерта може обмежити його присутність у судовому засіданні
часом, необхідним для дослідження доказів, що мають відношення до
предмета експертизи, дачі ним висновку і перевірки його судом.
Слід враховувати, що не допускається проведення експертизи на стадії
попереднього розгляду справи суддею. Але у цей період може вирішуватись
питання про виклик у судове засідання осіб, які володіють спеціальними
знаннями, для проведення експертизи. Крім того, якщо буде встановлена
істотна неповнота дізнання або досудового слідства (зокрема, внаслідок
непроведених експертних досліджень), яку неможливо компенсувати в
судовому засіданні, справа підлягає поверненню на додаткове
розслідування. При цьому в ухвалі необхідно вказати, які конкретно
обставини підлягають встановленню шляхом проведення експертизи.
Якщо справа розглядається в апеляційній інстанції, то у разі
необхідності і лише відносно тієї частини вироку, законність і
обґрунтованість якої оспорюється в апеляції, суд може призначити
експертизу, що проводиться за правилами, передбаченими ст. 310 КПК та
главою 18 КПК, під час апеляційного провадження. У касаційній інстанції
суди не мають права призначати експертизу.
Методику проведення експертизи визначає експерт. Іноді під час
проведення судово-медичної або судово-психіатричної експертизи виникає
необхідність тривалого спостереження за обвинуваченим або його
обстеження. У такому разі суд за поданням слідчого, погодженим з
прокурором, поміщає обвинуваченого (підсудного) у відповідний медичний
заклад, про що виносить постанову.
При проведенні експертизи можуть бути присутніми слідчий, обвинувачений;
у тих випадках, коли вона проводиться під час судового слідства поза
залою судового засідання, мають право бути присутніми судді та учасники
судового розгляду.
Слідчий зобов’язаний своєчасно ознайомити обвинуваченого з постановою
про призначення експертизи (постанова про призначення
судово-психіатричної експертизи не оголошується, якщо психічний стан
обвинуваченого не дозволяє це зробити) і роз’яснити права, надані йому
законом. Так, обвинувачений має
62
Розділ 2
право заявити відвід експертові. У відповідності з законом експертами не
можуть бути особи, що перебувають у службовій або іншій залежності від
обвинуваченого, потерпілого або які раніше були ревізорами у справі (ст.
75 КПК). Відводу підлягає експерт, якщо: він є потерпілим, цивільним
позивачем, цивільним відповідачем або родичем кого-небудь з них, а також
родичем слідчого, особи, яка проводила дізнання, обвинувача або
обвинуваченого; брав участь у даній справі як свідок, перекладач, особа,
яка провадила дізнання, слідчий, обвинувач, захисник або представник
інтересів потерпілого, цивільного позивача або цивільного відповідача;
під час досудового слідства у справі вирішував питання щодо проведення
обшуку, виїмки, огляду, обрання, зміни чи скасування запобіжних заходів,
продовження строків тримання під вартою або розглядав скарги на
затримання чи на постанови про відмову в порушенні кримінальної справи
або закриття справи; під час досудового розслідування справи розглядав
питання про усунення захисника; особисто він або його родичі
заінтересовані в результатах справи; за наявності інших обставин, які
викликають сумнів в об’єктивності експерта (ст. 54, 62 КПК). Заява про
відвід має бути детально вмотивована.
Обвинувачений має право просити про призначення експерта з числа
вказаних ним осіб, про постановку перед експертом додаткових питань, про
призначення нової або додаткової експертизи. Він також має право давати
пояснення експерту, подавати додаткові документи. Реалізація цих прав
обвинуваченим може сприяти більш повному і об’єктивному встановленню
обставин справи за допомогою такого засобу доказування, як висновок
експерта.
У ході судового розгляду підсудний має право просити суд про призначення
експертизи, заявляти відводи, задавати питання експерту, давати
пояснення, просити суд про приєднання документів і про витребування
доказів.
Матеріали експертизи мають бути пред’явлені обвинуваченому, про що
складається протокол. При ознайомленні з висновком він може давати
пояснення, висловлювати зауваження, заперечення і заявляти клопотання,
які заносяться до протоколу.
Висновок експерта підлягає ретельній оцінці суб’єктами доказування як з
точки зору дотримання норм кримінально-процесуального закону в ході
проведення експертизи, так і обґрунтованості, правильності умовиводів
експерта. Більш детально про це йтиметься у главі 5 посібника.
ОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ
63
4. Можливості окремих видів експертиз
4.1. Загальні положення
Більшість судових експертиз проводиться в спеціалізованих установах,
перелік яких наводиться наприкінці даного посібника.
З точки зору ступеня індивідуалізації досліджуваних об’єктів експертизи
можуть бути ідентифікаційними і класифікаційними. Ідентифікаційні – це,
головним чином, криміналістичні експертизи, за допомогою яких
встановлюється (може встановлюватися) конкретний об’єкт, що відобразився
у матеріальному середовищі. Класифікаційні експертизи (експертизи
матеріалів, речовин і виробів з них, товарознавча, ґрунтознавча,
судово-біологічна, фармацевтична експертизи) встановлюють належність
об’єкта до якого-небудь класу (групова належність), причому з
використанням специфічних ознак клас може бути визначено у дуже вузьких
межах. Однак індивідуальність об’єкта ці експертизи не встановлюють.
Серед судових експертиз за характером вирішуваних завдань молена
виділити велику групу так званих діагностичних експертиз, які
встановлюють певні процеси, стани і залежності. До них належать
планово-економічна, екологічна, фармакологічна, ав-тотехнічна,
психіатрична, психологічна експертизи. Отримані за їх допомогою висновки
можна розглядати як індивідуально встановлений факт або можливість
(неможливість) настання певного результату.
Певне місце серед експертиз за ознакою вирішуваних завдань посідає так
звана ситуаційна експертиза, яка встановлює механізм події або її
елементів шляхом вивчення характеру слідів та інших об’єктів
матеріального середовища (місця події). Цікаво зазначити, що ідею
ситуаційної експертизи на підставі вивчення вже існуючої практики в 1977
р. висунув харківський криміналіст Г. Л. Грановський, а першу в Україні
таку експертизу по справі В. у Згурівському районі Київської області в
1959 р. провели київські криміналісти В. Є. Бергер і В. Г. Гончаренко та
судовий медик Л. В. Зусь.
Слід також звернути увагу на класифікацію висновків експерта за ступенем
їх визначеності.
Висновки можуть бути категоричні (позитивні або негативні) та ймовірні
(позитивні або негативні). Перші використовуються у доказуванні як
встановлені факти, другі – мають пошукове, гіпотетичне значення і не
можуть застосовуватися в процесі до-
64
Розділ 2
назування його учасниками. Існує також своєрідний варіант відповіді на
поставлене питання, коли експерт обґрунтовує неможливість його
вирішення. Якщо в основі такої відповіді лежить принципова неможливість
вирішення питання через відсутність розробленої наукової методики, то
цим дослідження питання експертним шляхом вичерпується і слідчому
необхідно відшукувати інші шляхи для встановлення факту, що його
цікавить. У тих же випадках, коли зазначена відповідь обумовлена
неякісною підготовкою матеріалів на експертизу або відсутністю
необхідного обладнання чи спеціаліста в експертній установі, вирішення
питання повинно бути доведено до кінця експертним шляхом. Для цього
треба вжити відповідних організаційних заходів.
4.2. Почеркознавча експертиза
Почеркознавча експертиза – найстаріший та найбільш поширений вид
криміналістичної експертизи.
Згідно з даними з літературних джерел, ще у Давньому Римі, за часів
візантійського імператора Юстиніана (V-VI віки), дослідження почерку для
судових цілей передбачалося в законодавстві.
Потреба у призначенні та проведенні цього виду експертиз виникає при
розслідуваннях різних видів злочинів: розкрадань майна шляхом підробки
документів, службових злочинів, убивств тощо.
Почеркознавство на сучасному етапі являє собою високороз-винену
предметну галузь теорії судової експертизи і галузь криміналістики.
Багаторічний шлях розвитку почеркознавства – це процес наукового
дослідження закономірностей письма і почерку на базі різних галузей наук
з метою розробки та удосконалення методики почеркознавчої експертизи.
Розроблені фундаментальні положення наукової теорії почеркознавчої
експертизи, які базуються на даних таких наук, як фізіологія,
невропатологія, психологія, психіатрія тощо, являють собою цілісну
систему знань про почерк як об’єкт ідентифікаційного дослідження.
Сформовано природничо-наукові основи почеркознавства (механізм письма –
рухова анатомія, біомеханіка тощо). Створений також понятійний апарат у
галузі теорії та практики почеркознавчої експертизи. Постійно
удосконалюється система ознак почерку, критерії оцінки їх суттєвості та
ідентифікаційної значущості. Вивчено питання сталості ознак почерку та
їх змін, які виникають під впливом природних та штучних «збиваючих»
факторів, зокрема у
ОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ
65
зв язку з віком, під впливом різних захворювань, умов написання, при
навмисній зміні почерку особою, яка писала, тощо.
Існує удосконалена методика експертного дослідження шляхом розробки
методичних рекомендацій щодо дослідження складних почеркових об’єктів,
таких як записи обмеженого обсягу, цифрові записи, підписи від імені
осіб похилого та старечого віку, записи, які виконано зміненим почерком
в межах скоропису, з наслідуванням друкованим літерам, незвичною до
письма рукою тощо. Розширені можливості методики дослідження
малооб’ємних почеркових об’єктів (записів, підписів) шляхом створення
комплексних методик, які підвищують надійність висновку.
Інформаційне поле почерку достатньо велике. З одного боку, почерк є
носієм інформації про особу, яка пише, що використовується для вирішення
ідентифікаційних задач з метою встановлення конкретного виконавця
почеркового об’єкта. З іншого боку, в ньому відображуються і
психофізіологічні якості особи, котра писала, і умови, в яких проходив
процес письма. Тобто почерк містить своєрідно закодовану інформацію про
особистість людини, про обставини написання та умови виконання рукопису.
На сучасному етапі розроблені основні положення теорії та методика
почеркознавчої діагностики. Діагностичні дослідження виділено в
самостійний напрям. Можливість вирішення діагностичних завдань
експериментально доведена на основі вивчення низки почеркових об’єктів:
рукописних текстів великого та середнього обсягу, текстів з високим
ступенем виробленості почерку, підписів. За результатами проведених
експериментальних досліджень розроблено класифікації «збиваючих»
факторів, діагностичних ознак та їх комплексів, характерних для тієї чи
іншої групи негативних впливів, виділено та систематизовано ознаки
почерку, які найбільш піддаються зміні в незвичних умовах письма, і
такі, що залишаються незмінними або ж змінюються незначно, для різних
груп «збиваючих» факторів.
Розроблено основи математичного моделювання та автоматизації в галузі
почеркознавчої експертизи. Розробляються експертні програми та експертні
системи, мета яких – об’єктивізація процесу дослідження, його
оптимізація, розширення можливостей та удосконалення існуючої методики
дослідження. Разом з тим моделювання в почеркознавстві поки що не
охоплює предмета дослідження в цілому і тим більше – весь процес
дослідження, а відтворює лише певні сторони об’єкта та окремі етапи
дослідження. Досвід моделювання в почеркознавстві успішно реалізується в
оціночній діяльності експерта. Найбільш перспек-
5 – 4-2531
66
Розділ 2
тивні розробки – це створення кількісних діагностичних методів
встановлення фактів: навмисної зміни почерку скорописним способом;
виконання напису незвичною до письма рукою; виконання підпису в стані
алкогольного сп’яніння тощо. По більшості цих методик уже створено
програми, які значно спрощують їх використання.
Для виявлення динамічних характеристик почерку (координація, темп,
натиск) – джерела цінної інформації, яка дуже корисна при дослідженні
особливо малооб’ємних почеркових реалізацій (підписи, короткі записи),
використовуються інструментальні засоби. Зокрема, для дослідження
натискних характеристик застосовуються: метод фотографування у полі
токів високої частоти (ТВЧ), програма «Денситрон» – визначення сили
натиску при письмі за кольорами.
Автоматизовані системи виконують подвійну функцію: з одного боку, вони
дозволяють отримати інформацію, яка недоступна для отримання візуальним
шляхом, з іншого – звільняють дослідника від стомлюючої нетворчої праці,
зводячи нанівець можливість суб’єктивних помилок.
Почеркознавча експертиза дозволяє вирішувати ідентифікаційні та
неідентифікаційні завдання, які виникають у кримінальному та цивільному
судочинстві.
Предмет почеркознавчої експертизи складають факти та обставини, які
експерти встановлюють на основі спеціальних знань у галузі судового
почеркознавства, що структурно входять у криміналістичну техніку.
Об’єктами судово-почеркознавчої експертизи є:
– тексти – вид рукопису, змістова сторона якого зафіксована за допомогою
буквених та (або) цифрових позначень;
– підписи – вид рукопису, який відображає прізвище (ім’я, по батькові)
особи у вигляді букв та (або) умовних писемних знаків та має призначення
засвідчити особу;
– короткі записи – вид рукопису, змістова сторона якого зафіксована за
допомогою одного-трьох слів чи однієї-семи цифрових позначок.
За умовами виконання ці об’єкти поділяються на такі, що виконані:
– у звичайних умовах;
– почерком, який змінився під впливом незвичних умов без навмисної
зміни, до числа яких можна віднести: незвичні зовнішні умови письма
(незручна поза, незвичний письмовий при-
ОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ
67
лад тощо), незвичний внутрішній стан (перевтомлення, збудження,
алкогольне або наркотичне сп’яніння, захворювання тощо);
– почерком, який навмисно змінений скорописним способом, шляхом
наслідування друкованому шрифту або почерку чи підпису певної особи;
внаслідок виконання незвичною до письма рукою тощо;
– із застосуванням технічних засобів (передавлювання або
перемальовування з наступним наведенням, за допомогою копіювального
паперу тощо).
У документі, на підставі якого проводиться судово-почеркознавча
експертиза, крім необхідних реквізитів документа в цілому (назва, дата
виконання, за необхідності – початкові та заключні слова), має бути
визначений безпосередній об’єкт почеркознавчого дослідження, а саме:
весь текст, фрагмент тексту, цифровий запис, підпис тощо. Враховуючи
особливості дослідження підпису, слід зазначати прізвище особи, від
імені якої він виконаний, його розміщення в документі (рядок, графа,
попередні слова тощо), а також відомості про те, чи існує особа, від
імені якої він виконаний, чи досліджуваний підпис виконаний від імені
неіснуючої або невстановленої особи.
Залежно від класу вирішуваних завдань почеркознавчі дослідження можуть
бути ідентифікаційними, класифікаційними та діагностичними.
Основним завданням почеркознавчої експертизи є ідентифікація виконавця
рукописного тексту, цифрових записів і підпису.
Ідентифікаційні завдання пов’язані з встановленням конкретного виконавця
тексту (підпису) або вирішенням питання про виконання однією особою
різних текстів, окремих фрагментів тексту, підписів, тексту і підпису
тощо.
Вирішення ідентифікаційних завдань щодо встановлення виконавця підписів
мають свої особливості, пов’язані з особливістю самого об’єкта
дослідження. Враховуючи той факт, що підпис є знаком, який засвідчує
певну особу, методика передбачає перш за все визначення справжності
підпису. Тільки в разі категоричного негативного висновку про
справжність підпису можливо вирішення питання щодо підозрюваної особи –
виконавця.
Іноді, досліджуючі складні почеркові об’єкти, до числа яких належать
короткі записи, тексти, виконані з навмисною зміною почерку, підписи, що
мають спрощену транскрипцію (штрихову або змішану), експерт не може
категорично відповісти на поставлені питання. Найпоширенішими причинами
цього є: мала інформативність почеркового об’єкта, його конструктивна
просто-
68
Розділ 2
та та стислість, нечіткість, уповільнений темп виконання, великий
ступінь спотворення ознак за навмисної зміни почерку (підпису),
використання штрихів раніше нанесених записів, наявність підмальовок,
недостатня кількість порівняльного матеріалу тощо.
З метою вирішення завдань ідентифікаційного характеру перед експертом
ставлять такі запитання:
1) Ким із зазначених осіб виконано рукописний текст або його частина?
2) Ким з конкретних осіб виконані цифрові записи?
3) Чи виконані тексти різних документів або різні частини одного
документа однією особою?
4) Чи виконаний підпис від імені певної особи цією особою або іншою
певною особою?
5) Чи виконаний текст документа і підпис у ньому однією особою?
ОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ
69
КОНСТАНТИН
і ГОРЬКИЕ ТУМАНЫ
ІШ Атлантики
с* d О 6V
Рис. І. Фрагмент тексту,
виконаного у стані алкогольного сп’яніння.
Рис. 2. Зразок почерку П.,
виконаний у нормальному стані.
Стрілками з однаковими цифрами
показані ознаки, що співпадають.
Класифікаційні завдання передбачають установлення за почерком
властивостей особи, характерних для певних груп осіб, які пишуть.
Проведення таких досліджень пов’язане з необхідністю отримання
відомостей про виконавця записів у разі відсутності певної підозрюваної
особи з метою висування та перевірки
розшукових версій, а також для звуження кола можливих виконавців
документа. Можливість вирішення таких завдань обумовлена тим, що
писемно-рухові навички формуються під впливом анатомічних та
психофізіологічних особливостей людини, яка пише, умов її навчання та
виховання, трудової діяльності та інших факторів. Причому деякі з цих
факторів виявляються однаковими для різних осіб. Вони формують у
представників цієї групи подібні писемно-рухові навички, а отже,
співпадаючі особливості письма.
Відомості про кореляційну залежність між фізіологічними властивостями
особи і почерком дають можливість вирішувати ряд класифікаційних задач,
які можна формулювати у вигляді таких запитань до експерта:
1) Особою якої статі написано текст документа?
2) До якої групи за віком належить виконавець рукопису?
3) Яка загальна соціально-демографічна характеристика виконавця
рукопису: місце формування писемних навичок, рідна мова, професія?
Однією з основних умов вирішення класифікаційної задачі є відсутність
змін у почерку, тобто виконання рукопису в звичайних умовах та
звичайному стані того, хто писав.
На даний час, зокрема, існує декілька методик установлення статі
виконавця за почерком з урахуванням ступеня виробленості писемно-рухової
навички та обсягу досліджуваного рукопису.
Класифікаційні завдання можуть формулюватися як самостійно, так і поряд
із завданнями індивідуальної ідентифікації.
Діагностичні завдання дають можливість отримати відомості про зовнішню
обстановку письма та внутрішній стан того, хто писав. Це обумовлено
такою властивістю почерку, як здатність реагувати на різні
психофізіологічні фактори. У виключних випадках – при значній різниці у
часі між написанням документа і його дослідженням можна встановити також
час виконання документа.
Необхідність у діагностичних дослідженнях може виникнути під час
вирішення ідентифікаційної задачі, коли треба дати оцінку виявленим
ознакам почерку, які суперечать висновку експерта. Нерідко такі завдання
носять самостійний характер.
Вирішення діагностичних завдань має багатоступінчасту структуру, яка
залежить від компонентного складу завдання. Згідно з розробленою
класифікацією вони поділяються на дві основні категорії: 1) завдання, що
реалізуються за наявності досліджуваного об’єкта і порівняльного
матеріалу та 2) завдання, які вирішуються
-~
70
Розділ 2
за наявності лише досліджуваного об’єкта. Повне діагностичне дослідження
включає обов’язкове вирішення таких підзавдань: розпізнавання
незвичності письма у досліджуваному документі; встановлення факту
наявності (відсутності) тотожності виконавця досліджуваного рукопису та
зразків; визначення тимчасового чи постійного характеру незвичності
письма; розпізнання виду «збиваючих» факторів (природні або штучні);
розпізнання певної групи «збиваючих» факторів або конкретної «збиваючої»
причини.
Для остаточного формування висновку при вирішенні діагностичного
завдання необхідна допоміжна інформація у вигляді відомостей про
виконавця. Висновки при вирішенні цього класу завдань мають імовірний
характер.
З метою вирішення завдань діагностичного характеру перед експертом
ставлять такі запитання:
1) Чи придатний певний текст, підпис для дослідження з метою
ідентифікації особи виконавця?
2) Чи виконано рукопис навмисно зміненим почерком (скорописним,
друкованим, незвичною рукою)?
3) Чи виконано підпис із зміною його ознак?
4) Чи виконано текст (підпис) з наслідуванням почерку (підпису) певної
особи?
5) Чи не виконано рукопис (підпис) у незвичних умовах (відсутність або
обмеження зорового контролю, незвична поза, незвичне тримання приладу
для писання, температурні навантаження тощо)?
6) Чи не перебувала особа, яка виконала рукопис (підпис), у незвичайному
стані (захворювання, травми, стомлення, хвилювання, алкогольне або
наркотичне сп’яніння, під дією фармакологічних препаратів збуджуючої дії
тощо)?
7) Чи володіє особа, яка виконала рукопис, навичками написання
спеціальним шрифтами?
8) Чи виконано спірний рукопис двома особами одночасно?
9) Який час минув після виконання тексту, підпису (при значному розриві
у часі)?
Використовуючи під час доказування висновки експерта-по-черкознавця,
необхідно мати на увазі, що категоричні висновки ідентифікаційного
характеру можуть розглядатися як встановлення достовірних фактів
(наявність або відсутність тотожності).
Висновки експертів-почеркознавців при вирішенні класифікаційних та
діагностичних завдань мають імовірний характер і можуть
використовуватись як аргументи лише в тих випадках,
ОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ
71
коли відсутні істотні суперечності між ними та іншими доказами по
справі.
Вирішення питань, які ставлять перед експертом, можливе лише при
правильно зібраному порівняльному матеріалі – зразках почерку (підпису)
передбачуваного виконавця. Для проведення досліджень експертові треба
надати вільні, умовно-вільні та експериментальні зразки почерку
(цифрових записів, підпису) особи, яка ідентифікується.
Необхідною умовою наданих на експертизу зразків є їх достовірність,
тобто безсумнівна належність рукописів (підписів) особі, зразками
почерку якої вони слугують.
До числа основних вимог, які необхідно виконувати при відборі
порівняльного матеріалу – зразків, відносяться їх належна якість та
достатня кількість.
Під належною якістю зразків розуміється їх порівнянність з досліджуваним
документом щодо часу виконання, темпу письма, виду документа, мови,
матеріалу письма, способу виконання та, якщо можливо, за змістом та
умовами виконання документа.
Достатня кількість зразків означає такий їх обсяг, який забезпечує
можливість повного та всебічного співставлення всіх ознак почерку, які є
в досліджуваному тексту (підпису).
Помилки, допущені при підборі зразків, можуть потягти за собою експертну
помилку, що в кінцевому результаті спрямує слідство хибним шляхом.
Судово-почеркознавчою експертизою можуть бути вирішені також питання
профілактичного характеру. Зокрема такі, що стосуються: недотримання
чинних правил оформлення документів і встановлених правил виготовлення
бланків документів; недоліків проведення огляду документів посадовими
особами, внаслідок чого документи були прийняті з явними ознаками
підробки чи грубим порушенням встановленої форми; недотримання правил
обліку та збереження бланків документів та архівних документів тощо.
4.3. Судово-лінгвістична експертиза
Судово-лінгвістична експертиза (синонім – «судово-авторо-знавча
експертиза») визначає фактичні дані про особу автора (чи виконавця)
тексту та про умови створення мовного повідомлення (мотивацію, цілі,
настанову автора, збиваючі фактори, викривлення відбитої у свідомості
інформації, адаптацію мовних засобів до можливостей адресата, маскування
мовної ситуації шляхом
72
Розділ 2
диктування, навмисного викривлення писемного мовлення, створення тексту
у співавторстві тощо). Іншими словами, судово-лінгвістична експертиза
надає інформацію стосовно учасників мовленнєвого акту, умов його
протікання та співвіднесеності його результату (тексту) з дійсністю.
Об’єктом судово-лінгвістичної експертизи є текст мовного повідомлення
або його фрагмент як реалізація мовленнєвих навичок людини. Обсяг
корисної інформації, яку молена виявити з тексту, залежить не стільки
від об’єму тексту, скільки від специфіки відображення у ньому зазначених
навичок. Аналогічно оцінюється і якісність порівняльних зразків писемної
мови.
Судово-лінгвістична експертиза базується на використанні знань з
лінгвістики та суміжних з нею наук – психолінгвістики, соціолінгвістики,
етнопсихолінгвістики, нейролінгвістики, пато-психолінвістики, філософії
мови тощо. Проводити цей вид експертиз має право лише особа з вищою
філологічною освітою, бажано з спеціальною експертною підготовкою.
На сьогоднішній день судово-лінгвістична експертиза дозволяє вирішувати
ідентифікаційні, класифікаційні, діагностичні та ситуаційні задачі.
Ідентифікаційні задачі У межах ідентифікаційних задач встановлюються
авторство тексту відносно конкретної людини, а також тотожність
невідомого автора декількох анонімних текстів. При цьому експерту
ставляться такі питання:
1) Чи є автором тексту, що починається та закінчується відповідно
словами (надається конкретний опис), певна особа?
2) Однією чи різними особами складені тексти (конкретний опис)?
Для вирішення ідентифікаційних задач, коли треба встановити, чи не є
конкретна особа автором спірного тексту, на експертизу надаються зразки
писемного мовлення цієї особи. Такі зразки можуть бути:
– вільними, що виникли до порушення справи і не пов’язані з нею
(особисте листування, щоденники, пояснювальні записки, заяви, конспекти
лекцій, чернетки статей, оповідань, офіційних документів тощо);
– умовно вільними, що виникли після порушення справи, але не у зв’язку з
документом, який досліджується (перш за все це заяви, пояснення, скарги
тощо у матеріалах справи, записки із СІЗО тощо);
– експериментальними (їх відбирають шляхом надання підозрюваному теми,
за якою потрібно написати у вільній манері
ОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ
73
лист, пояснювальну записку, викласти свою точку зору тощо, або шляхом
диктування без акцентування на розділові знаки, правила орфографії тощо.
Під час диктування підозрюваному ні в якому разі не демонструється
спірний текст, бо таким чином йому надається шанс значно викривити своє
мовлення).
Зразки писемного мовлення мають співпадати або бути наближеними до
досліджуваного тексту за такими критеріями:
– за мовою (в той же час не виключена можливість порівняння різномовних
текстів, особливо створених спорідненими мовами, за близькими темами);
– за стилем оформлення (для визначення автора наукової статті необхідні
зразки наукової продукції особи, яка перевіряється; для ототожнення
автора записки побутового плану слід підібрати зразки
розмовно-побутового стилю тощо);
– за часом створення (з часом мовлення людини змінюється, як змінюються
її соціальні ролі, інтелектуальні здібності, фізичний стан тощо);
– за змістом, темою (складно співставляти анонімний лист про фінансові
зловживання робітників з текстами про творчий потенціал колективу і т.
ін.) тощо.
Ідентифікаційні питання можуть вирішуватися не тільки відносно авторів
текстів, а й їх виконавців, не торкаючись почерко-вих, машинописних,
набірних та інших навичок останніх (наприклад, виконавець анонімного
машинописного тексту не може бути його автором з причини значно нижчого
ступеня розвитку своїх мовних навичок; встановлений виконавець
рукописного тексту не може бути його автором, бо не володіє на
орфографічному рівні оформленням словникового запасу, що відбився у
тексті).
Як зразки, коли складно або неможливо відібрати необхідний письмовий
порівняльний матеріал, використовуються також; розшифровані та
зафіксовані дослівно на письмі фонограми усних розмов особи, яка
перевіряється.
За авторство зразків несе відповідальність замовник експертизи.
Класифікаційні задачі. До класифікаційних задач судово-лінгвістичної
експертизи відносяться встановлення статі, віку, соціального стану (чи є
автор керівником, виконавцем, керівником у минулому тощо), професійної
належності (в тому числі конкретних професійних навичок – діловодства,
відбору показань тощо), рівня освіти, рідної чи основної мови
спілкування, місця формування мовних навичок або визначення діалекту,
говірки, вплив яких спостерігається у досліджуваному тексті, тощо.
74
Розділ 2
За необхідності вирішення класифікаційних задач експерту ставиться
завдання:
– описати соціально-демографічний портрет автора тексту (конкретний
опис);
– визначити, чи не є автором тексту (конкретний опис) працівник
правоохорнних органів.
Класифікаційні завдання переважно вирішуються відносно невідомих
авторів.
Діагностичні задачі. Під зазначеними задачами розуміються встановлення
незвичного тимчасового психофізіологічного стану автора (виконавця)
тексту на момент створення (виконання) останнього та розпізнання
наявності у автора стійких патологій мовно-розумових процесів без
постановки діагнозу. Таким чином, аналіз тексту дозволяє діагностувати
стан емоційної активації автора під час викладення окремих думок,
операційної напруги (що є наслідком відсутності навичок комп’ютерного
набору, складанням тексту в умовах дефіциту часу, під диктовку тощо) та
стану емоційної напруги (що виникає в екстремальних обставинах,
загрозливих для життя, здоров’я тощо). До компетенції
судово-лінгвістичної експертизи відноситься також базована на даних
патопсихолінгвістики діагностика стійких патологій мовно-розумових
процесів автора тексту, диференціація їх від тимчасових змін
психофізіологічного стану, що орієнтує замовника на призначення
судово-психіатричної експертизи.
Типові питання для експерта у разі потреби вирішення діагностичних
задач:
1) Чи спостерігаються в тексті (конкретний опис) ознаки створення його
автором у незвичному психофізіологічному стані, що міг бути спричинений
загрозою життю, здоров’ю зазначеному автору або його близькому оточенню?
2) Чи не перебував автор (виконавець) у незвичному психофізіологічному
стані під час створення (виконання) тексту (конкретний опис)?
3) Чи не спостерігаються у тексті (конкретний опис) ознаки наявності у
його автора стійкої патології мовно-розумових процесів?
Ситуаційні задачі. Розв’язання ситуаційних задач передбачає моделювання,
відновлення повної або часткової картини мовленнєвої ситуації, а саме:
створення тексту в співавторстві, з імітацією чужого мовлення, з
використанням довідкової літератури, з літературно-художньою обробкою
тощо. Ситуаційні задачі мають комплексний характер і послідовно
складаються з проміжних класифікаційних, діагностичних, ідентифікаційних
задач і, відповідно, проміжних висновків.
ОКРЕМІ ВИ АИ ЕКСПЕРТИЗ
75
У рамках відтворення мовленнєвої ситуації сучасна судово-лінгвістична
експертиза може вирішувати такі питання.
1) Чи не створений текст (конкретний опис) з навмисним викривленням
писемного мовлення?
2) Чи не виконаний текст (конкретний опис) під диктовку?
3) Чи не створений текст (конкретний опис) у співавторстві?
4) Чи є такий-то вираз образливим за об’єктивним смислом?
5) Чи не спостерігаються у показаннях таких-то свідків суттєві смислові
протиріччя під час опису подібних або однакових ситуацій, фактів тощо?
6) Чи не є такі-то питання навідними за змістом?
7) Чи не міститься у тексті (конкретний опис) погроз?
8) Чи не спостерігається у даному художньому творі плагіат з такого-то
твору?
Новітнім напрямом судово-лінгвістичної експертизи є різноманітний
смисловий аналіз текстів, співставлення змісту текстів з типовою
реальною ситуацією, порівняння з юридичною оцінкою смислу тощо.
4.4. Техніко-криміналістична експертиза документів
Ця експертиза вирішує питання, пов’язані з дослідженням матеріалів
документів, технічних прийомів та способів їх виготовлення, а також
внесення в них змін. Залежно від об’єктів дослідження вона поділяється
на три основних види: дослідження реквізитів документів, матеріалів
документів, друкарських форм та їх відбитків (перші два розглядаються
разом).
У рамках традиційної техніко-криміналістичної експертизи документів
розвиваються нові види експертизи, особливості предмета і об’єктів яких
вказують на їх відносну самостійність. На даний час до таких експертиз
може бути віднесене дослідження документів, виготовлених за допомогою
засобів оперативної поліграфії – копію- вально-множильної техніки,
принтерів персональних комп’ютерів.
Експертиза реквізитів і матеріалів документів
Задачею експертизи реквізитів і матеріалів документів є встановлення на
основі використання спеціальних знань у галузі
тех-ніко-криміналістичного дослідження документів фактичних даних,
пов’язаних з виготовленням документів, а також з ототожненням
використаних для їх виготовлення матеріалів і засобів. Об’єктами такої
експертизи є документи – речові докази, а та-
76
Розділ 2
ОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ
77
кож матеріали і технічні засоби, за допомогою яких вони виготовляються.
Залежно від обставин справи об’єктом дослідження може бути документ у
цілому (наприклад, при встановленні способу його виготовлення, при
ідентифікації цілого за частинами) або його окремі елементи – реквізити,
матеріали. До реквізитів документів належать найменування конкретних
організацій, індекси обслуговуючих їх підприємств зв’язку, поштові
адреси, номери телефонів цих організацій, номери банківських рахунків
(ці дані наводяться на бланках організацій і установ), а також назви
видів документів, дати їх складання, відомості про те, кому адресовані
ці документи, заголовки їх текстів, безпосередньо тексти документів,
підписи і таке інше. До матеріалів і засобів, що використовуються для
виготовлення документів або за допомогою котрих вносяться зміни в них,
належать – папір, чорнило, пасти, міни олівців, копіювальний папір,
штемпельна і друкарська фарби тощо.
Основні завдання техніко-криміналістичної експертизи реквізитів і
матеріалів документів полягають: у визначенні способів зміни рукописних
реквізитів документів; встановленні первинного змісту текстів
документів; визначенні послідовності виконання реквізитів документів;
встановленні групової належності матеріалів і технічних засобів, за
допомогою яких документи виготовлені.
Знання слідчими, суддями, адвокатами сучасних можливостей
техніко-криміналістичної експертизи документів сприятиме їх більш
повному використанню для правильної оцінки повноти, достовірності та
аргументованості висновків експертів.
Визначення способів зміни рукописних реквізитів документів
Найбільш поширеними способами зміни первинного змісту рукописного тексту
є підчистка, дописка, травлення і домальовування штрихів. Встановлення
факту зміни тексту вказаними способами – це вирішення тільки частини
питань експертизи документів. З цими питаннями тісно пов’язане і
визначення змісту первинного тексту. Слід зазначити, що дописка і
домальовування штрихів часто маскуються обведенням розташованих поруч з
ними штрихів, знаків і цілих слів.
Для встановлення способів зміни документів використовується комплекс
спеціальних криміналістичних методів. Так, дослідження за допомогою
мікроскопа і кольороподільних світлофільтрів дає можливість виявляти
різницю між: дорисованими штрихами і дописаними знаками та штрихами і
знаками основного тексту за інтенсивністю забарвлення штрихів, колірним
відтінком барвної
речовини, глибиною втисненого рельєфу, наявністю слідів письмового
приладу, характером розподілення барвної речовини в штрихах. Метод
вологого копіювання дозволяє встановити розбіжності в копіювальній
здатності та властивостях розчинності. Дифузно-копіювальний метод
використовується в разі необхідності виявлення маскованих записів шляхом
їх закреслювання, заливання (замащування). При вивченні штрихів
досліджуваних записів у червоній зоні спектра встановлюються відмінності
люмінесцентних властивостей барвної речовини первинних записів та
штрихів дописки чи домальовування.
Дослідження рукописних записів у документі за допомогою мікроскопа і
вивчення люмінесценції, збудженої ультрафіолетовими і синіми променями,
дає можливість виявляти такі ознаки травлення, як нерівномірність
світіння поверхні паперу документа, люмінесценція штрихів, які не
входять до конфігурації знаків, що читаються, знебарвлення тексту бланка
документа, захисної сітки, наявність розпливів барвної речовини тощо.
Ознаки, що свідчать про заміну фотознімка в документі, визначають
неруйнівними і руйнівними методами, при цьому в документі виявляють
порушення захисної сітки бланка, розбіжності в частинах відтиску
печатки, в тому числі і відбитку рельєфного кліше, які містяться на
фотознімку і на бланку документа, нашарування клейкої речовини навколо
країв знімка, залишки паперу іншого фотознімка в місці наклеювання його
на аркуш бланка документа.
Рис. 3. Фрагмент аркуша паспорта
зі зміненою фотокарткою.
У нижньому секторі спостерігається
зсув рельєфних елементів знаків
слова «ПАСПОРТ».
і
Встановлення первинного змісту текстів документів
Для виявлення витравлених записів здійснюється фотографування документів
у відбитих ультрафіолетових променях, фотозйомка люмінесценції у видимій
і інфрачервоній зонах спектра, збудженої ультрафіолетовими і синіми
променями ламп розжарювання, а також у випромінюваннях лазерів. Для
виявлення закреслених і залитих записів застосовують
дифузно-копіювальний
78
Розділ 2
Рис. 4. Люмінесценція
рукописного запису,
видаленого в документі
шляхом витравлювання.
метод, кольороподіл, фотозйомку інфрачервоної люмінесценції записів,
вивчення видимого зображення конкретного документа у відбитих
інфрачервоних променях за допомогою електронно-оптичного перетворювача.
Виявлення текстів старих пошкоджених документів проводиться шляхом
фотозйомки у відбитих ультрафіолетових та інфрачервоних променях з
використанням висококонтрастних, чутливих до світла відповідної зони
спектра фотоматеріалів. Втиснені сліди письмового приладу виявляються
методом фотоелектричного профілювання, шляхом фотографування документа в
косо падаючому світлі і у полях струмів високої частоти.
Встановлення зміни первинного тексту документа, виконаного на
друкарській машині, принтері персонального комп’ютера (струміневого,
матричного, лазерного), через додруковування окремих фрагментів до його
основного тексту проводять за допомогою мікроскопа, вимірювальних
приладів (лінійки, штангенциркуля, окуляр-мікрометра), а також шляхом
вивчення властивостей барвної речовини штрихів (методом вологого
копіювання, крапельного аналізу, тонкошарової хроматографії).
Визначення послідовності виконання в документі
тексту, підпису, відтиску печатки, рукописного запису
(встановлення відносного часу виготовлення документа)
Відносний час виконання реквізитів документа може бути встановлений
тоді, коли штрихи записів та відтисків печатки перетинаються між; собою,
а також у тому випадку, коли записи перетинають наявні на документі
складки від згинання. Для визначення послідовності виконання реквізитів
документа, а саме, що виконано раніше – друкований текст, підпис,
відтиск печатки, рукописний запис, – застосовуються мікроскопічні
дослідження (у тому числі й у поляризованому світлі), фотографічні
методи дослідження (у тому числі виготовлення кольорових фотознімків),
метод фотоелектричного профілювання, вологого копіювання та
адсорбційно-люмінесцентного аналізу. Хронологія виконання записів,
виконаних кульковими ручками чи олівцями, може бути визначена вивченням
місць перетину штрихів із застосуванням методу фотоелектричного
профілювання.
З’ясування питання про те, із застосуванням одного чи декількох прийомів
були виконані перший екземпляр і копії документа
ОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ
79
1
з використанням копіювального паперу, здійснюється шляхом виготовлення з
них діапозитивів і накладання потім їх один на одного.
Встановлення відносного часу виготовлення документа можливе у декількох
випадках:
коли час друкування чи написання текстів не відповідає часу виготовлення
друкарського бланка документа (наприклад, машинописний текст довідки,
датованої 1990 роком, виконаний на бланку з вихідними даними
поліграфічного підприємства від 1994 року);
при використанні чорнила та інших матеріалів письма, рецептурний склад
яких не відповідає часу їх виготовлення (наприклад, рукописні записи та
підписи в документі, датованому 1943 роком, виконані чорнилом з
компонентним складом барвників, час початку виробництва та випуску яких
відноситься до 1982 року);
у разі якщо у наданих для порівняльного дослідження вільних зразках
відтисків печаток чи штампів відобразилися ознаки, обумовлені
експлуатаційними дефектами. Окремі ознаки (особливості будови та
руйнації елементів кліше) у цих відтисках виявляють шляхом вивчення
безсумнівних відтисків печатки чи штампа, наданих як зразки, та у
документах, датованих у період від дати, вказаної в досліджуваному
документі, до часу експертного провадження, або за той передбачуваний
період, коли цей документ міг бути виготовлений.
Вирішення питань відносного часу виготовлення документів вказаними
способами можливе за наявності в розпорядженні експерта необхідних баз
інформаційних даних (даних щодо рецептури матеріалів письма тощо),
колекцій зразків документів. Визначення конкретного часу виготовлення
документів (рік, місяць) у даний час проводиться із застосуванням
комплексу таких руйнівних методів дослідження, як газорідинна
хроматографія, спектрофотометрія, рідинна хроматографія та тонкошарова
хроматографія. Аналіз якісного та кількісного складу матеріалів письма
потребує наявності великої кількості зразків, а також достатньої
кількості досліджуваного матеріалу.
Ідентифікаційні дослідження матеріалів документів
При дослідженні паперу вивчаються його фізико-хімічні властивості. Часто
це дозволяє експерту встановлювати належність паперу, на якому виконані
досліджувані документи, до одного чи
80
Розділ 2
ОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ
81
різних видів, сортів, марок, тобто встановлювати родову належність.
Шляхом вивчення ліній поділу досліджуваних частин паперу встановлюється
їх належність до одного документа (аркуша паперу). Стандартизація складу
паперу і його технічних характеристик значною мірою утруднює
індивідуальну ідентифікацію об’єктів судово-технічної експертизи
матеріалів документів. Однак ця обставина не виключає можливості
диференціації паперу. При цьому дослідження аркушів паперу або їх частин
проводять згідно з методиками та відповідними ДСТУ як за основними
показниками (колірний відтінок, товщина, маса, характер просвіту та
люмінесценції поверхні, зольність, склад за волокном), так і за
індивідуалізуючими ознаками.
За допомогою мікроскопічних і фізико-хімічних методів вивчаються
морфологічні ознаки та властивості барвної речовини штрихів
досліджуваних документів і встановлюється вид барвного матеріалу
(чорнило, паста кулькової ручки, графітний олівець, штемпельна фарба,
копіювальний папір, стрічка друкарської машини, тонер копіювального
апарату або лазерного принтера, чорнило для картриджа струменевого
принтера), яким виконаний конкретний документ чи його фрагменти,
зроблені дописка та додруковування або обведення і домальовування
штрихів. Для фіксації розбіжностей у властивостях барвників
застосовуються фотографування записів на кольорові світлочутливі
матеріали, фотозйомка видимої й інфрачервоної люмінесценції, збудженої
ультрафіолетовими і синіми променями, а також лазерним випромінюванням.
Ці методи дозволяють диференціювати чорнило і пасту, що
використовувалися для виконання основного тексту чи внесення змін у
документ. Методи паперової і тонкошарової хроматографії, електрофорезу,
люмінесцентного аналізу, газорідинної хроматографії дозволяють
диференціювати барвники й інші компоненти, що входять до складу чорнила,
пасти, копіювального паперу, штемпельної і друкарської фарб, тонеру та
чорнил картриджів принтерів, тобто визначати належність їх до
відповідної групи та встановлення індивідуальної тотожності.
Ідентифікаційне дослідження матеріалів письма і паперу аркушів документа
іноді поєднані одним питанням, яке ставиться на вирішення експертизи, а
саме: чи замінялися окремі аркуші у наданому документі? Застосування
мікроскопічних, фізичних і фотографічних методів дослідження олівцевих
штрихів дозволяє визначати фізичні властивості грифелів олівців,
диференціювати олівці, якими виконані записи в досліджуваних документах,
або встановлювати їх вузьку групову належність.
т
Рис. 5. Фрагменти рукописних
текстів з виправленнями
шляхом підчистки. Цифра «0»
в даті«1960» перероблена на «9»,
а на місці іншої, витертої цифри
написано «23».
і
При визначенні способів зміни рукописних реквізитів документів технічна
експертиза розв’язує такі питання:
1) Чи не піддавався запис у документі змінам шляхом підчищення (дописки,
домальовування) штрихів?
2) Чи не піддавався запис зміні шляхом витравлювання?
3) Чи не домальований штрих у визначеній цифрі (літері)?
4) Чи не дописана літера (цифра, слово, частина тексту) в конкретному
місці досліджуваного документа?
5) Чи не додрукований фрагмент тексту до основного тексту документа?
6) Чи не нанесено підпис з попередньою технічною підготовкою (олівцем,
копіюванням, перетискуванням тощо)?
Щодо наявності чи відсутності внесення змін у документи в первинному
вигляді шляхом заміни окремих реквізитів визначають:
1) Чи замінялась фотокартка в наданому на дослідження паспорті
(посвідченні)?
2) Чи переклеювалися та замінялися аркуші медичної картки? При
встановленні первинних текстів документів експерт може
визначити:
– яким був первинний текст конкретного документа;
– цифри (літери), видалені шляхом підчистки;
– зміст замаскованого (закресленого, замазаного, залитого) запису;
– зміст слабко видимих записів знебарвленого (згаслого) тексту;
– зміст тексту, що відобразився в слідах натискування письмового
приладу;
– зміст записів у розірваному документі;
– зміст записів у спаленому документі.
При визначенні часу виготовлення документів експертизою вирішуються такі
питання:
1) Чи одночасно виконані фрагменти конкретного документа (текст на обох
аркушах договору)?
6 – 4-2531
82
Розділ 2
2) Що було виконано раніше: підпис чи текст, відтиск печатки (штампа) чи
підпис, текст чи відтиск печатки (штампа)?
3) Із застосуванням одного чи декількох прийомів, пов’язаних із
використанням копіювального паперу, були виконані досліджувані
екземпляри рукописного документа?
4) Чи не замінялися аркуші в наданому на дослідження документі?
5) Чи використовувався аркуш з підписом та відтиском печатки для
виконання тексту наданого документа?
6) Чи виготовлена надана електрографічна копія документа з використанням
частин реквізитів іншого (інших) документа(ів), а саме: підпису,
відтиску печатки тощо шляхом монтажу?
7) Чи відповідає час виготовлення документа даті, яка вказана в ньому,
або він виготовлений пізніше?
При дослідженнях ознак матеріалів і технічних засобів, за допомогою яких
були виготовлені досліджувані документи, експерт вирішує такі питання:
1) Однаковим чи різним є папір, на якому виготовлені досліджувані
документи (бланки, записи)?
2) У який спосіб та якою барвною речовиною виконаний текст (запис)
документа (фрагменти) (чорнилом, пастою, олівцем, через копіювальний
папір, стрічку друкарської машини, тонером або чорнилом принтера
персонального комп’ютера, за допомогою ко-піювально-множильного
апарата)?
3) Однаковим чи різним чорнилом (пастою) виконані порівнювані записи?
4) На однаковому за видом друкуючому пристрої (друкарській машині,
принтері) чи на різних виконаний текст документа (на всіх аркушах
документа)?
5) Чи мають спільну родову належність чорнило, яким наповнений резервуар
наданої на дослідження ручки, та чорнило у флаконі, вилученому з місця
події?
6) Чи виконаний запис наданим на дослідження олівцем?
Рис. 6. Наявність люмінесценції знаків серії та номера на зразку
справжнього документа (а) і її відсутність на даних захисних знаках
аналогічного, але підробленого документа (б).
ОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ
83
7) Чи виконувалися записи в досліджуваному документі однією і тією самою
ручкою (тим самим олівцем)?
8) Чи використовувалася для виготовлення бланка документа друкарська
фарба з досліджуваної ємності?
9) Чи виготовлена електрографічна копія наданого документа на вилученому
копіювальному апараті?
10) На якому з наданих друкуючих пристроїв (друкарській машині,
принтері) виконаний текст документа?
11) Чи виконаний друкований текст (зображення купюр) на даному принтері?
Більшість із зазначених питань успішно вирішується при
тех-ніко-криміналістичному дослідженні документів. Однак у деяких
випадках експерт не може дати категоричну відповідь на те чи інше
поставлене перед ним питання через недостатню розробленість методів
дослідження визначених об’єктів.
Підготовка матеріалів для судово-технічної експертизи реквізитів і
матеріалів документів включає методичне відокремлення обставин справи і
речових доказів, що підлягають експертному дослідженню, визначення
задач, котрі будуть вирішуватися експертом, збирання необхідних для її
успішного виконання порівнювальних матеріалів.
У процесі здійснення слідчого огляду документів нерідко виявляються
підроблені документи і документи, в які внесені зміни. При огляді
документів слід дотримуватися визначених правил поводження з ними. Брати
документи треба чистими руками або пінцетом. Це необхідно для того, щоб
не забруднити документи і не пошкодити відбитки пальців, що можуть бути
залишені на них виконавцями. Документи необхідно оберігати від впливу
світла, вологи, високої температури. На них не молена робити будь-які
позначки, обведення, підкреслення. Над документами не слід проводити
експерименти (роз’єднувати, склеювати їх, виправляти та вирівнювати,
піддавати впливу хімічних реактивів тощо). Документи, що підлягають
експертному дослідженню, варто зберігати в окремих конвертах, а не
підшивати в матеріали справи. Складати і перегинати документи требао
тільки за наявними на них складками.
Необхідно визначати конкретні об’єкти дослідження. Обов’язково слід
вказувати найменування документа, його номер і дату складання. Для
індивідуалізації об’єкта дослідження треба описати його зміст (знак,
літера, цифра, слово, рядок тексту, відтиск печатки) і місцезнаходження
(у якій графі чи рядку, на якому боці аркуша документа). Необхідною є
також конкретизація доку-
84
Розділ 2
ментів та їх окремих реквізитів, котрі надаються як зразки (якщо ці
документи підшиті в матеріали справи, то вказувати, на яких аркушах вони
розташовані). Недотримання цих вимог призводить до збільшення часу
проведення дослідження, ускладнює розуміння експертом поставлених перед
ним задач, а іноді унеможливлює проведення експертизи без одержання
додаткових уточнень і роз’яснень.
Практика свідчить, що при призначенні техніко-криміналіс-тичної
експертизи документів часто ставляться питання правового характеру
(наприклад, «справжньою чи підробленою є копія диплома?»), вирішення
яких, як відомо, не входить до компетенції експерта. У таких випадках
питання треба ставити, наприклад, у такій редакції: «Чи виготовлено
бланк даного документа на поліграфічному підприємстві «Україна»? або «Чи
відповідає спосіб виготовлення бланка документа способу, який
за-стостовується при виготовленні стандартних бланків аналогічного
документа?»
Важливою умовою успішного проведення експертизи є надання належних
матеріалів справи в розпорядження експерта, який має бути ознайомлений з
об’єктивними відомостями, що стосуються природи, місця і часу виявлення
речових доказів, способів вилучення й упакування останніх, а також з
умовами їх експлуатації та збереження. Так, при направленні на
експертизу авторучки для ідентифікації чорнила необхідно шляхом слідчих
дій визначити час, коли вона останній раз заряджалася чорнилом, і
сповістити про це експерта.
На експертизу, у ході якої повинні проводити ідентифікаційні
дослідження, крім речових доказів, треба надавати порівнювальні
матеріали. Наприклад, для встановлення того, чи виконані записи чорнилом
з авторучки (чорнильниці), на експертизу варто направляти всі виявлені у
конкретної особи авторучки, флакони, що містять чорнило чи його залишки,
а також документи, що могли бути виконані авторучкою, наданою на
дослідження. Якщо об’єктами експертизи є записи, виконані пастою, треба
надавати ампули (стержні) з пастою або з її залишками. Для вирішення
питання стосовно ідентифікації друкуючого пристрою, на якому виконаний
текст документа (за відсутності у слідчого чи суду цього пристрою), як
матеріали для порівняльного дослідження експерту необхідно надати
документи, текст яких віддрукований на конкретному пристрої у той період
часу, яким датований досліджуваний документ. Якщо досліджуються
машинописні тексти, то необхідно вказати, чи не ремонтувалась друкарська
ОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ
85
машина і у чому цей ремонт полягав. У разі коли експертному дослідженню
підлягає витравлений рукописний текст, бажано повідомити експерту
можливий зміст первинного запису. Якщо ж відомий можливий виконавець
цього тексту, необхідно направити на експертизу зразки його почерку. При
дослідженні спаленого документа, виконаного на бланку значну допомогу
може становити надання експерту незаповненого бланка аналогічного
документа.
Документи й інші речові докази, що направляються на експертизу, мають
упаковуватися таким чином, щоб виключалася можливість їх пошкодження при
пересиланні. Документи – речові докази, необхідно вкладати в конверт, а
останній опечатувати. При заклеюванні конверта для запобігання
пошкодженню вкладених у нього документів під його клапан варто класти
аркуш чистого паперу. Відповідний запис на конверті треба зробити до
вкладення документів.
Дослідження друкарських засобів та їх відбитків
Експертиза друкарських засобів та їх відбитків в останні роки
сформувалася в самостійний вид судово-технічної експертизи документів.
Вона призначається при розслідуванні злочинів і судовому розгляді справ,
пов’язаних з виготовленням і підробкою друкарських засобів та їх
відбитків, а також їх збутом і використанням.
Речові докази, що належать до об’єктів криміналістичної експертизи
друкарських засобів та їх відбитків, можна поділити на три групи: 1)
друкарські засоби; 2) відбитки, нанесені друкарськими засобами; 3)
предмети (устаткування), застосовані для спорядження друкарських засобів
і виготовлення відбитків.
До друкарських засобів належать: друкарські форми всіх видів друку;
знаки посвідчення (печатки, штампи, штемпелі); друку -вальні пристрої
(касові, телеграфні, рахункові і підсумовуючі апарати, друкарські
машини, знакосинтезуючі пристрої – принтери тощо). Відбитки друкарських
засобів являють собою: документи, цілком виготовлені друкарським
способом (грошові знаки, цінні папери, лотерейні білети, поштові марки,
книги, журнали тощо); бланки документів (дипломів, атестатів, посвідчень
тощо); відтиски знаків посвідчення – печаток, штампів, штемпелів тощо.
До предметів (устаткування) належать пуансони, матриці, машини для
відливки літер типографського шрифту і
Розділ 2
лінотипних рядків, гравірувальні машини й інструменти (штихелі),
картриджі, балони, стрічки тощо.
Сучасна методика техніко-криміналістичного дослідження ти-пографських
шрифтів, які використовуються для здійснення ручного набору, дозволяє:
1) визначати вид набору (ручний чи лінотипний) з метою встановлення
способу підробки бланків;
2) ідентифікувати комплект шрифту конкретної друкарні з метою
встановлення друкарні, з якої він був викрадений для виготовлення
підроблених документів (бланків, відбитків печаток і штампів тощо), або
де ця підробка здійснювалась;
3) визначати належність одному типографському комплекту окремих його
частин (літер), вилучених у різних осіб, з метою встановлення єдиного
джерела викрадення шрифту.
Застосовуючи методику криміналістичної ідентифікації лінотипів, можна:
1) ідентифікувати конкретний лінотип і його матричний магазин за
виявленими у злочинців складальними рядками та їх відбитками; 2)
встановлювати факт відливки лінотипних рядків на одній машині з метою
визначення єдиного джерела виготовлення лінотипних рядків, виявлених у
декількох осіб.
Розроблено методику ідентифікації осіб, які виготовили друковані форми,
і нових поліграфічних способів друку, котра дозволяє в окремих випадках
установлювати особу, яка малювала і вирізувала друковані форми, а також;
зображення відбитків, друкованих форм тощо. Існує також методика
встановлення місця друкування центральних газет, переданих
фототелеграфом.
Значна кількість експертних питань стосується способу виготовлення кліше
печаток і штампів, якими нанесені відтиски в документах, а також
ідентифікації цих кліше. Питання визначення способу нанесення відтисків
печаток і штампів, кліше яких виготовлені із застосуванням нових
сучасних технологій та матеріалів фотополімерним способом і способом
лазерного випалювання, вирішуються згідно з існуючими методиками та
довідковим матеріалом щодо технології цих процесів.
За допомогою техніко-криміналістичного дослідження друкарських засобів
та їх відбитків установлюють:
– спосіб відтворення зображень (відбитків);
– спосіб виготовлення друкарських засобів;
– зміни в друкуючих засобах та їх відбитках;
– вид друкуючої форми, за допомогою якої виготовлені відбитки;
ОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ
87
– устаткування, що використовувалося для виготовлення друкуючих засобів
та їх відбитків;
– час виготовлення друкуючих засобів та їх відбитків;
– осіб, які виготовили друкуючі засоби (печатки, штампи) та їх відтиски.
Кожна з зазначених вище задач, звичайно, включає кілька питань щодо
встановлення певних обставин справи. Для вирішення кожного з них за
допомогою експертизи необхідно дотримуватися особливих правил підготовки
й оформлення матеріалів.
ПОКУПАТЕЛЬ:
Іvat» и’Д.-, Рис. 7. а. Фрагмент оригіналу до-
ВІДТИСК печатки, штампа)? кумента. 6. Фрагмент ксерокопії
2) Чи В ОДИН спосіб нанесено ВІД- документа з рукописним текстом
ТИСКИ В ДеКІЛЬКОХ Документах (Тре- І ПІДПИСОМ. В. Суміщення ЦИХ – _ ._
двох фрагментів, яке свідчить
ба наводити їх найменування)? про використання оригіналу до-
кумента (а) для підробки (б).
УУ/
88
Розділ 2
Визначення способу виготовлення друкованих засобів
Встановлюється: спосіб виготовлення виявленого у злочинця друкуючого
засобу (печатки, штампа, набору знаків, кліше для друкування бланка
документа тощо); чи в один спосіб виготовлено друкуючі засоби, виявлені
в однієї чи кількох осіб; спосіб виготовлення друкованого засобу,
використаного для нанесення відтиску в досліджуваному документі; чи в
один спосіб виготовлено друкуючі засоби, якими нанесено відтиски в
документах, вилучених в однієї чи кількох осіб.
Перед експертом можуть ставити такі питання:
1) У який спосіб виготовлено друкуючу форму, вилучену у гр. А.?
2) Чи в один спосіб виготовлено друкуючі форми, надані на дослідження?
3) У який спосіб виготовлено друкуючу форму, що застосовувалася для
нанесення відтиску в документі?
Виявлення того факту, що друкуюча форма, вилучена у конкретної особи, чи
форма, за допомогою якої нанесено відбиток у документі (бланк, відтиск
печатки, штампу тощо), виготовлена у спосіб, що не застосовується в
державних майстернях, є достатньою підставою для висновку про
підробленість такої форми, а отже, і отриманого за її допомогою
відбитка.
Встановлення змін у друкуючих засобах та їх відбитках
Ця задача вирішується тоді, коли існує припущення, що у відбитках
зроблено зміни чи що в досліджуваних документах замінено окремі аркуші.
При цьому експертом можуть вирішуватися такі питання:
1) Чи є зміни у відбитках (касових чеків, поштового штемпеля), і які
саме?
2) Чи не замінялися в документі (трудовій книжці, паспорті) окремі
аркуші? Якщо замінялися, то які саме?
На експертизу повинні направлятися документи з відбитками, що підлягають
дослідженню.
Встановлення друкуючих засобів, за допомогою яких виготовлені відбитки
У цьому випадку вирішуються дві основні задачі: встановлення конкретного
друкуючого засобу, за допомогою якого нанесено відбиток, і встановлення
факту нанесення кількох відбитків тим самим друкуючим засобом.
Дані задачі є одними з основних, оскільки їх вирішення забезпечує
доведення факту підробки документів.
ОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ
89
Ідентифікація друкучих засобів за їх відбитками проводиться тоді, коли в
розпорядженні слідчого (суду) є (чи йому відомий) друкуючий засіб, за
допомогою якого, за його припущенням, виготовлено досліджувані відбитки.
Питання, що ставляться перед експертом, можуть бути сформульовані так:
1) Чи нанесено відтиск у довідці гербовою печаткою заводу №…, вільні
та експериментальні зразки якої надані для порівняльного дослідження?
2) Чи нанесено відтиск у довідці печаткою, вилученою у гр. А.?
3) Чи віддруковано бланк перепустки на ім’я гр. А. за допомогою
друкарської форми, якою віддруковані такі самі бланки в друкарні…
(замовлення № … за__p.)?
4) Чи віддруковано бланк перепустки з набору, вилученого у гр. А.?
5) Чи віддруковано текст довідки на друкарській машині, що належить гр.
В.?
5Г вощу я*»роя*винр, жител*- v.Город иа явеорх арендевекоге пш.%;
*»*>ге?я
б З» червень і» ди””^ vlcrrrfc °Сн
!Ж ” ВИН1* Пт«ГфЯЄГГ.” ДУДЧЯХ Г.-З
©єїяняр эг!.»*-?яяя Serr яті»”»» же
в ян етрямав сем, в наслідок власної необережні
?pefisif ні яв квго не ивв, про те сНячять рож»вн* явдшдав* цдщнкдадцгя тпыни
^”щчєння ;;
Рис. 46. Посвідчення, яке, за підозрою, використовувалось для
виготовлення фальшивого.
ОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ
163
ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА АДМІНІСТРАЦІЯ УКРАЇНИ ПОДАТКОВА ПОПІЦІЛ І
СЛУЖБОВЕ ПОСВІДЧЕНЦр
&№38 8
ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА АДМІНІСТРАЦІЇ! УКРАЇНИ ПОДАТКОВА ГЮЛІЦІ»
ДЕРЖАВНАПОДАТКОв* *ДМІ!*ІСГРАЦ« УКЯАІИЙ ПОЛІЦІЯ’
І
Рис. 47 а; б. Зображення в іншому файлі того ж комп’ютера.
ДЕРЖАВМА (ЮДДгеОвА АДМІНІСТРАЦІЯ УКРА»ІИ
” \ ЛйЙЛШОВ*ПОЛІЦІЯ ? ? ??’ “і”
4
Рис. 48. Результат комп’ютерної підробки.
12 4 5 6 8 3 7
При розслідуванні злочинів, вчинених з використанням комп’ютерної
техніки, слідчий стикається з нетрадиційними речовими доказами злочинної
діяльності. Тому для використання фактичних даних, отриманих у ході
розслідування таких злочинів, базова юридична підготовка слідчого може
виявитися недостатньою. Отже, необхідно залучати фахівця для проведення
СЛІДЧИХ ДІЙ. ‘ 2 3 6 4 5
РОЗСЛІДУЮЧИ ЗЛОЧИНИ, пов’язані 3 рОЗ- Рис. 49. Фрагменти текстів
КрадаННЯМ КОШТІВ І матеріальних ЦІН- службових посвідчень з фаль-ґ .. .
, г ? шуванням шляхом поетапного
НОСТЄИ, необхідно памятати, ЩО деякі редагування за допомогою гра-
‘ І ! 1 ! і !
твенкс
М-72*’—————
злочинні операції, здійснювані за допо-
фічного редактора.
164
Розділ 2
могою комп’ютерів, залишають сліди на магнітних носіях інформації
(вінчестері, дискетах, стрічках). Своєчасне виявлення комп’ютерних
засобів і правильне їх вилучення обумовлює ефективність наступної
експертизи комп’ютерної техніки і програмних продуктів, яка
призначається з метою виявлення інформації, що зберігається на магнітних
носіях, і виявлення, таким чином, певних слідів злочинної діяльності.
Слідчі дії для вилучення інформації, що міститься на машинних носіях, і
самих машинних носіїв з інформацією потребують ретельної, добре
спланованої підготовки, обумовленої особливостями комп’ютерної техніки.
Приміщення, де розташовані комп’ютерні засоби, і вони самі, як правило,
знаходяться під надійною електронною охороною. Недостатні знання
учасників слідчої дії про захист комп’ютерної інформації від
несанкціонованого доступу й особливості конструкції апаратних засобів,
які використовуються для цього, може призвести до непоправних наслідків.
При неправильних діях інформація на вінчестері може бути знищена
автоматично при розкритті корпуса комп’ютера, відкритті кімнати, в якій
знаходиться комп’ютер, чи за інших обставин, визначених керівником
підприємства (фірми) чи особи, яка відповідає за комп’ютерне
устаткування. На практиці дуже часто застосовуються різні способи
знищення важливої інформації, що зберігається в комп’ютері: дистанційно
(наприклад, по локальній чи глобальній мережі (INTERNET); шляхом
натискання на тривожну кнопку; передачею повідомлення по телефону на
пейджер, що знаходиться в комп’ютері; передачею повідомлення на
мобільний телефон, включений в архітектуру комп’ютера; використанням
пристрою типу «брелок» – передавача для відключення охоронної
сигналізації автомобіля тощо.
Виявлення, огляд і вилучення комп’ютерних засобів у ході до-судового
слідства та судового розгляду можна поділити на попередній, основний і
заключний етапи.
Попередній етап включає такі дії.
1. У керівника підрозділу, персоналу, який відповідає за експлуатацію
комп’ютерної техніки, або іншого співробітника організації, фірми
необхідно взяти пояснення, а при порушеній кримінальній справі допитати
і з’ясувати такі обставини:
– чи заблоковане приміщення, в якому знаходиться комп’ютер, електронною
системою допуску або охоронною сигналізацією, і які технічні засоби
забезпечення використовуються для цього. Оскільки систему блокування
вибирає користувач, то тре-
ОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ
165
ба взяти документацію і відповідний електронний або фізичний пароль
(код), а в деяких випадках – і додатковий пристрій (електронний ключ)
для доступу до об’єктів, що зберігаються. При цьому необхідно пам’ятати,
що електронне блокування приміщення з’єднано з системою блокування
самознищення важливої інформації в комп’ютері, яка працює від
вбудованого в комп’ютер джерела живлення. При порушенні встановленого
порядку входу в приміщення спрацьовує захист і комп’ютер знищує
інформацію на вінчестері, навіть якщо він відключений від живлення.
Установи, підприємства й організації, що використовують подібні системи
знищення важливої інформації на комп’ютері, обов’язково мають надійно
заховану щоденну копію цієї інформації або використовують «дзеркальний»
вінчестер. Вміст останнього є точною копією основного вінчестера, зміни
якого відслідковуються щомиті. «Дзеркальний» вінчестер розташований на
певній відстані від основного під особливою охороною;
– які є засоби охоронної сигналізації і забезпечення безпеки
комп’ютерної інформації, де знаходиться відповідна документація;
– чи встановлені в комп’ютері спеціальні засоби для знищення інформації
у разі спроби несанкціонованого доступу до неї; з’ясувати місце
перебування організації, що встановила цю систему;
– чи необхідний пароль (додатковий пристрій – електронний ключ) для
доступу до інформації, що знаходиться в комп’ютері, або окремих її
частин, правила його використання; чи призводить порушення цих правил до
псування інформації; чи з’єднані (включені) комп’ютери в локальну мережу
установи, організації, підприємства (фірми), об’єднання, яка схема
локальної мережі, основні правила її безпечного використання.
2. Необхідно пам’ятати, що при правильно організованій роботі
комп’ютерних засобів наприкінці робочого дня здійснюється обов’язкове
резервне копіювання даних зі складанням повного протоколу роботи
комп’ютера за день. Тому в осіб, відповідальних за резервне копіювання і
збереження протоколів, з’ясовується місцезнаходження відповідних
документів і копій на магнітних носіях.
3. Якщо комп’ютер підключений до мережі INTERNET, то необхідно вилучити
договори у керівника підприємства (фірми), де буде проводитись огляд,
негайно зв’язатися з мережним адміністратором – провайдером вузла, до
якого підключена дана установа, підприємство (організація), і
організувати за його допомогою вилучення і збереження електронної
інформації, що належить даному підприємству або надійшла на його адресу.
166
Розділ 2
4. Вилучити і вивчити документацію, пов’язану із забезпеченням на
підприємстві (в установі, організації) безпеки комп’ютерної інформації,
яка цікавить слідство. Вилучити протоколи і резервні копії вінчестера.
За наявності протоколів можна встановити вилучену (стерту) інформацію на
вінчестері (магнітному носії).
Основний етап огляду починається з усунення блокування вхідних дверей.
Для цього необхідно:
– наказати співробітникам фірми (підприємства) відійти від комп’ютерних
засобів і розмістити їх у приміщенні так, щоб виключалась можливість
використання будь-яких засобів зв’язку. У процесі огляду не приймати
допомоги від співробітників фірми (підприємства);
– вилучити у персоналу пейджери, електронні записні книжки, ноутбуки,
індивідуальні пристрої відключення сигналізації автомобіля тощо;
– зафіксувати інформацію на екранах працюючих комп’ютерів шляхом
фотографування (детальна зйомка) або складання креслення;
– виключити живлення міні-АТС і опечатати її (якщо така є);
– скласти схему підключення зовнішніх кабелів до комп’ютерних пристроїв
і позначити кабелі для правильного відновлення з’єднання в майбутньому;
– ізолювати комп’ютери від усякого зв’язку ззовні: модемної, локальної
комп’ютерної мережі, радіозв’язку;
– найбільш ефективним способом відключити всі комп’ютерні засоби від
джерел живлення (у тому числі і від джерел безперебійного живлення);
– екранувати системний блок комп’ютера, помістивши його у спеціальний
футляр.
Фахівець оперативно виконує дії відповідно до плану, розробленому
спільно зі слідчим. Зовнішнім оглядом встановлюються специфічні
обставини, що стосуються комп’ютерних засобів, дані про які заносяться
до протоколу огляду комп’ютерного засобу: наявність системного блоку,
монітора, клавіатури, принтера, модему, безперебійного джерела живлення,
акустичних систем тощо, периферійних і мультимедійних пристроїв.
За розташуванням пристроїв на передній панелі системного блоку фахівець
визначає наявність і види пристроїв збереження інформації (дисководи), а
також пристроїв зчитування кредитних карт, парольних карт тощо,
особливої уваги потребує наявність невідомих йому пристроїв. По
можливості, він визначає присутність пристрою для знищення інформації.
ОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ
167
За розташуванням розйомів на задній панелі системного блоку визначаються
наявність і види вбудованих пристроїв, мережної плати, модему (чи був
він підключений до телефонної чи іншої лінії зв’язку), наявність
послідовних і паралельних портів, чи були вони підключені до зовнішніх
ліній зв’язку.
Заключна стадія огляду – це складання протоколу, схем, планів. Кабелі,
що відключаються, підлягають маркуванню з метою відновлення з’єднання
при проведенні експертизи комп’ютерної техніки і програмних продуктів.
Екранований системний блок комп’ютера, принтер, виявлені дискети,
магнітні стрічки й інші носії комп’ютерної інформації (наприклад
роздруківки) опечатують і вилучають.
Істотне значення має упакування об’єктів дослідження, що направляються
на експертизу. Воно повинно гарантувати неможливість їх пошкодження як у
процесі збереження, так і під час транспортування.
Погоджені дії слідчого і фахівця з огляду і вилучення речових доказів з
місця події дозволять уникнути необоротних втрат інформації, що
міститься на машинних носіях, і забезпечать найбільш достовірні дані для
проведення наступної судової експертизи комп’ютерної техніки і
програмних продуктів.
Якщо зазначених заходів не було вжито, виникають серйозні підстави
сумніватися у вірогідності висновків експерта.
4.12. Експертиза голограм
Голограми набули широкого використання для захисту цінних паперів,
документів та товарів. Голографічні захисні елементи (ГЗЕ)
використовуються як один із ступенів захисту від підробки у поєднанні з
поліграфічними та іншими видами захисту. Самостійно ГЗЕ використовуються
найчастіше для захисту від підробки товарів або як засоби контролю
доступу (різноманітні голографічні пломби). Прикладами використання є
захисні елементи державних в’їзних віз, паспортів, сертифікатів,
пластикових платіжних засобів, посвідчень, дипломів, проїзних документів
тощо. Як самостійний елемент захисту від підробки та для рекламних цілей
голограми широко застосовуються при пакуванні спиртних напоїв,
косметики, чаю, кави та цілої низки промислових товарів.
Порядок розроблення, виготовлення і використання голографічного захисту
регламентується Указом Президента України «Про захист документів і
товарів голографічними захисними еле-
768
Розділ 2
ОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ
169
ментами» від 15 листопада 2000 р. № 1239/2000 та постановою Кабінету
Міністрів України «Про затвердження Положення про порядок голографічного
захисту документів і товарів» від 24 лютого 2001 р. № 171.
За способом виготовлення голографічного зображення ГЗЕ можна поділити на
три основних типи: аналогові голограми (голограми, виготовлені методами
оптичної голографії), синтезовані, які виготовляють за технологією «дот
матрікс» або літографії високої роздільної здатності, та комбіновані, в
яких використовуються синтезовані й аналогові елементи. Поряд з
зображеннями, які контролюються візуально або за допомогою простих
оптичних пристроїв, у ГЗЕ можуть бути приховані або закодовані
зображення. Приховані зображення формуються з використанням голограм
Фур’є або неосьових голограм Лейта-Упатнієкса. Для кодування інформації
в ГЗЕ, як правило, застосовують фазове кодування опорного хвильового
фронту з використанням указаних вище схем запису. Набувають поширення
розробка та виготовлення синтезованих цифровими методами голограм.
У сучасних ГЗЕ разом з описаними оптичними рівнями захисту, додатково
використовуються елементи магнітного, люмінесцентного, термохромного,
термореактивного та інших видів захисту. Контроль та експертне
дослідження додаткових рівнів захисту істотно відрізняються від
дослідження оптичних характеристик голограм і тому розглядатися не
будуть.
Найпоширенішими є два види ГЗЕ: у вигляді фольги для гарячого тиснення
та липкої голографічної наклейки. Відмінність між ними полягає у способі
нанесення на предмет, що підлягає захисту, та товщині самих елементів.
Нанесення фольги для гарячого тиснення на предмети здійснюється на
термопресах, а липкі голографічні наклейки можуть наноситись як у
ручному, так і в автоматичному режимах. Товщина фольги для гарячого
тиснення не перевищує 10 мкм, а липкої голографічної наклейки, як
правило, є більшою за ЗО мкм.
Можливими способами підробки голограм є: фальсифікація або імітація
(заміна оригінальної голограми голограмою з подібним логотипом),
гальванічне копіювання дифракційної мікроструктури, контактне
копіювання, двоступеневе копіювання голограми, виготовлення голограми за
заданим логотипом. Кожен з перелічених способів підробки має свої
характерні особливості, які відбиваються в голограмі і можуть бути
виявлені у процесі експертного дослідження.
Предметом експертизи голограм є встановлені фактичні дані,
1
пов’язані з виготовленням та використанням голограм, отримані на основі
спеціальних знань у галузі техніко-криміналістичного дослідження
голограм і проміжних продуктів голографічного виробництва в
передбаченому кримінально-процесуальним законодавством порядку.
Об’єктами експертизи є ГЗЕ, голограми, які використовуються як засоби
контролю, іміджеві, образотворчі голограми та проміжні продукти
голографічного виробництва, такі як програмне забезпечення, фотошаблони
та макети, первинні голограми, рельєфно-фазові голограми-оригінали,
майстер-матриці, металеві матриці для тиражування голограм.
У процесі дослідження голограм вирішуються ідентифікаційні,
класифікаційні та діагностичні задачі.
Ідентифікаційне дослідження голограм передбачає:
– встановлення тотожності голограм або відповідності голограми її опису
(технічному завданню, паспорту на голограму);
– визначення, з наданої чи з іншої матриці тиражувались голограми;
– встановлення відповідності наданих фотошаблонів та макетів зображенням
елементів логотипу, які відтворюються голограмою;
– встановлення відповідності оригіналу первинної голограми райдужній
голограмі;
– встановлення відповідності наданого програмного забезпечення
синтезованій голограмі.
Класифікаційні дослідження:
– встановлення типу голограми;
– встановлення рівнів захисту голограм.
Діагностичне дослідження голограм передбачає встановлення технологічної
схеми виготовлення голограми.
В експертній практиці найчастіше вирішуються питання ідентифікації
голограм та встановлення і порівняння захисних властивостей різних ГЗЕ.
Дослідження голограм проводиться в три етапи. На першому етапі
здійснюється візуальний контроль, на другому – мікроскопічне дослідження
їх мікроструктури і на третьому – вимірювання оптичних параметрів. На
кожному з етапів дослідження встановлюються фактичні дані про ГЗЕ, які в
комплексі дозволяють вирішувати поставлені питання.
Візуальний контроль голографічних захисних елементів
Для контролю голограми робоче місце оператора оснащується
170
Розділ 2
джерелом направленого світла потужністю 60-100 Вт і лупою з 6-8-кратним
збільшенням. При проведенні дослідження не допускається дифузне
освітлення голограми.
Контроль голограми проводиться візуально – шляхом порівняння
контрольованої голограми з голограмою-зразком або її технічним описом.
Особливу увагу при контролі слід звернути на:
– відповідність логотипів голограм;
– відповідність кутів огляду відновленого голограмою зображення;
– дифракційну ефективність голограми (яскравість зображення);
– наявність на голограмі зображення дефектів, голографічного «шуму»;
– товщину голограми, точність суміщення голограми з предметом, який
підлягає захисту;
– наявність дефектів у вигляді надривів, пошкоджень рельєфного шару та
країв голограми;
– структуру матеріалу, з якого виготовлена голограма. Практика
експертного дослідження показала, що в Україні
основний метод підробки голограм (виявлений на даний час) –
фальсифікація, тобто підміна оригінальної голограми подібною. Така
підміна розрахована на необізнаність та непідготовленість контролерів,
на те, що людина реагує на сам факт наявності голограми і не вникає в
зміст інформації, яка відтворюється голограмою. Тому при ідентифікації
голограм особливо важливу роль відіграє візуальний контроль.
На рис. 50 і 51 наведено голограми, візуальним дослідженням яких
встановлено відмінності між ними в забарвленні, товщині полімерної
плівки, формі вирубки, дифракційній ефективності тощо.
Рис. 50. Пластикова картка Master Card з голограмою.
ОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ
171
Рис. 51. Підроблена голограма в пластиковій картці.
Мікроскопічне дослідження голограм
При візуальному контролі та порівнянні голограм не завжди можна виявити
підробки. Для більш детального дослідження мікроструктури голограми
проводять її мікроскопічне дослідження з використанням оптичного
мікроскопа при збільшенні від 12,5 до 625 крат. Таке дослідження
дозволяє встановити спосіб виготовлення голограми, тобто визначити, які
технічні і технологічні прийоми були застосовані при її виготовленні.
Залежно від встановленого способу виготовлення голограм вимірюють та
порівнюють розміри і форму пікселів (для технології Dot Matrix), ширину
ліній зображення (для літографії високої роздільної здатності), середні
розміри та характер спекл-структури елементів зображення (для аналогових
голограм).
Дослідження оптичних параметрів голограм
Висока складність мікроструктури голограми та високі просторові частоти
елементів зображення (до 2500 ліній на міліметр) часто не дозволяють
однозначно ідентифікувати голограму за допомогою візуального та
мікроскопічного дослідження. Тому для ідентифікації голограм
здійснюється контроль групи оптичних параметрів, які є макроскопічним
відображенням особливостей їх дифракційної мікроструктури та однозначно
її характеризують.
Контроль оптичних характеристик голограми проводиться в когерентному
світлі. При цьому контролю підлягають такі параметри: кути дифракції,
середня дифракційна ефективність у першому порядку дифракції, розміри та
взаємне розташування щілин райдужних голограм, а також здійснюється
відновлення прихованого зображення або зчитування закодованої
інформації. Комплекс оптичних параметрів голограми можна об’єднати в
ідентифікаційну карту голограми.
172
Розділ 2
Ідентифікаційна карта голограми – це розподіл електромагнітного поля,
який включає всі дифракційні порядки та містить інформацію про
просторову координату, геометричну форму та інтегральну інтенсивність
кожного дифракційного максимуму, відтвореного голограмою.
Ill
шпага
Т^ІОІУІ І ? …….»-“-••-“-“л,
жжж і ь к
і і 4 шш ??
ill
И
11
И ? П її “” І . з
І б ^В1
Ш щ ш щ і! ! 1
LL і
да- ” ЛІ
ш
,м * ! )! г ‘І W |
i;ftfel|iSft«
/ f ! 1 f ^ ‘
0
Дії і і II
‘?1 і
. * . .
h……..-~”” ‘”
Рис. 52. Ідентифікаційні карти голограми-оригіналу (б) та її
інтерференційної копії (а).
На рисунку наведені ідентифікаційні карти двох голограм: голограми, яка
використовується для захисту від підробки проїзних квитків на транспорті
в місті Києві, та ідентифікаційна карта експериментально виготовленої
інтерференційної копії цієї голограми.
Візуальним оглядом та при мікроскопічному дослідженні виявити
відмінності між голограмою та її інтерференційною копією досить важко.
Дослідження ідентифікаційних карт голограм показує суттєві відмінності
їх оптичних параметрів і дозволяє однозначно виявити копію.
Приховане та закодоване зображення голограми виявляють у когерентному
світлі. На рис. 53 наведене відтворене приховане зображення, яке було
записане по площині всієї голограми за неосьовою схемою. Аналогічно може
бути відтворена і закодована інформація за наявності декодуючого
елемента. За відсутності або невідповідності декодуючого елемента
елементу, що використовувався при записі голограми, відтворення
закодованої інформації з голограми неможливе.
ОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ
173
Рис. 53. Приховане зображення, відтворене в когерентному світлі.
У загальному випадку яскравість голограми визначається її інтегральною
дифракційною ефективністю, яка визначається як відношення енергії
світла, дифраговано-го голограмою в усі порядки дифракції для
нормального падіння зондуючого променя, до енергії розсіяного світла
еталона. Інтегральна дифракційна ефективність розраховується за
формулою:
Л =(ігзе/ір)Ю0%, де
г| – інтегральна дифракційна ефективність; іГзе – інтенсивність
дифрагованого світла ГЗЕ; Ір – інтентивність розсіяного світла еталона.
Вимірювання інтегральної дифракційної ефективності проводиться за
допомогою інтегрального фотометра.
Схема та повнота дослідження вибирається в коленому окремому випадку
залежно від способу виготовлення голограми та встановлених співпадаючих
та відмінних ознак.
На завершення слід зазначити, що наведена загальна схема дослідження
голограм дозволяє достовірно виявляти підробки, а також, у більшості
випадків, і технологічну схему їх виготовлення.
4.13. Експертиза випадків з транспортними засобами спеціального
призначення
Швидкі темпи насичення споживчого ринку України найрізноманітнішими
транспортними засобами, розширення їх асортименту, підвищення
купівельної спроможності населення, лібералізація законодавства тощо все
частіше призводять до того, що об’єктами судової експертизи стають саме
вони та події, пов’язані з їх використанням.
Транспортні засоби спеціального призначення Водний транспорт
1. Пасажирські, вантажні, наливні, риболовні та інші судна;
2. Катери та яхти всіх типів;
774
Розділ 2
3. Земснаряди, землечерпалки, плавкрани, корчекрани та інші судна
технічного флоту;
4. Дебаркадери, причали, брандвахти, понтони та інші стоєчні судна;
5. Човни всіх типів, гідроцикли, вітрильні дошки, водяні лижі, сани
тощо;
6. Двигуни, рушії, такелаж, рангоут, запчастини, комплектуючі та інші
спеціальні пристосування водного транспорту.
Повітряний транспорт
1. Літаки та гелікоптери;
2. Планери та дельтаплани;
3. Повітряні кулі, дирижаблі, парашути тощо;
4. Двигуни, запчастини, комплектуючі та інші спеціальні пристосування
повітряного транспорту.
Залізничний транспорт
1. Локомотиви;
2. Електровози;
3. Вагони (пасажирські, вантажні, спеціальні, тощо);
4. Колії;
5. Вузли, агрегати, запчастини, комплектуючі, засоби сигналізації тощо
Позашляхові транспортні засоби
1. Всюдиходи, снігоходи, снігокати, буєри та інші (крім гужових);
2. Двигуни, рушії, такелаж, рангоут, запчастини, комплектуючі та інші
спеціальні пристосування для них.
Насичення ринку такими засобами відбувається як за рахунок вітчизняних
офіційних сертифікованих виробників, так і за рахунок аматорської
діяльності, незаконного виробництва, контрабанди тощо, тому на вирішення
експертизи можуть бути поставлені такі питання:
1) Чи ідентифікується об’єкт експертизи взагалі; якщо так, то що це за
об’єкт?
2) Яким способом він виготовлений?
3) Чи відповідає фактичне найменування об’єкта зазначеному в супровідних
документах?
4) Чи відповідає об’єкт експертизи технічним характеристикам, зазначеним
у документації?
5) Чи відповідає супровідна документація вимогам чинного законодавства?
ОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ
175
Останнім часом усе більше транспортних засобів спеціального призначення,
особливо нетрадиційних, прибувають в Україну з-за кордону. Щоб зменшити
розмір ввізного мита, дуже часто в документах вказуються неправдиві
дані. Нові ТЗ видаються за ті, що були в користуванні, змінюються назви,
занижується митна вартість. Транспортні засоби подекуди ввозять
розкомплектованими та запчастинами. У таких випадках можуть бути
поставлені такі питання:
1) Чи є даний ТЗ новим, чи таким, що був у користуванні?
2) Чи відповідає об’єкт своїй назві та іншим ідентифікаційним ознакам?
3) Яка реальна ринкова вартість даного ТЗ?
4) Чи комплектний даний ТЗ; якщо ні, то які вузли (агрегати, частини)
відсутні?
5) Яким ТЗ належать пред’явлені запчастини (вузли, агрегати) та яка їх
реальна ринкова вартість?
У практиці судово-експертної діяльності доволі часто виникають питання
відносно ТЗ, побудованих за індивідуальними проектами, господарчим
способом, без класифікаційного нагляду тощо. У такому разі можуть бути
поставлені такі питання:
1) Чи відповідає об’єкт експертизи або його реконструйована
(модернізована) частина технічному проекту?
2) Чи відповідає проект вимогам Регістру судноплавства?
3) Чи відповідають технічні характеристики ТЗ умовам експлуатації?
Такі процеси, як перехід суспільства до ринкових економічних відносин,
приватизація державного та комунального майна, розвиток страхової
діяльності, зміни в законодавстві змушують слідчих, суддів, виконавчу
службу ставити на вирішення експертизи питання, пов’язані з володінням
та користуванням ТЗ спеціального призначення, наприклад:
1) Кому належить право власності на об’єкт експертизи і чому?
2) Чи дозволяють кваліфікаційні документи (кваліфікація) водія
(капітана, стернового, пілота, моториста, машиніста) управляти даним ТЗ?
3) Чи дозволяють класифікаційні документи даного ТЗ експлуатувати його в
даних умовах (район плавання, віддалення від берега чи порту-сховища,
висота хвилі, сила та напрямок вітру тощо)?
4) Який розмір збитків та/або обсяг ремонтно-відновлюваль-них робіт?
5) Чи відповідає обраний техпроцес ремонту (відновлення) ТЗ вимогам
нормативних актів?
176
Розділ 2
При виникненні страхових та надзвичайних подій ставляться задачі щодо
встановлення конкретних обставин цих подій, а саме:
1) відтворення схеми руху;
2) аналіз погодних умов;
3) розрахунки статичної та динамічної остійності;
4) аналіз умов фрахту (лізингу);
5) аналіз виконання Правил плавання;
6) відтворення схеми роботи окремих механізмів та агрегатів ТЗ (головних
і допоміжних двигунів; якірних, швартовних, рятувальних засобів;
осушувальної, баластної та пожежної систем тощо);
7) експертиза суднової документації;
8) визначення ресурсних характеристик ТЗ.
Для розв’язання будь-якої з перелічених задач існує кілька процедур,
обов’язкових для виконання при дослідженні ТЗ спеціального призначення.
Це ідентифікація об’єкта, аналіз бортової (супровідної) документації,
визначення технічного стану і ресурсних характеристик тощо – залежно від
виду ТЗ.
Все це свідчить про те, що товарознавча експертиза ТЗ спеціального
призначення не може існувати відокремлено, без технічних досліджень,
тому експерт-товарознавець ТЗ спеціального призначення обов’язково
повинен мати спеціальну освіту та кваліфікацію судового експерта по
спеціальності «Технічна експертиза ТЗ спеціального призначення»
(загальні питання товарознавчої експертизи розглядаються в п. 4.19).
Зайве нагадувати про відповідальність, яка лежить на водіях ТЗ взагалі,
а на водіях ТЗ спеціального призначення (капітанах, пілотах, мотористах,
машиністах, стернових) особливо. Крім того, ця відповідальність залежить
від кількості пасажирів, кількості та виду вантажу, погодних умов,
кваліфікації екіпажу та узгодженості дій його членів.
Набути кваліфікацію пілота або капітана судна набагато складніше, ніж
кваліфікацію водія автотранспортного засобу. Крім ґрунтовної теоретичної
бази, необхідно мати серйозні практичні навички, оскільки опанування
«хорошою судноводійською практикою» в Україні законодавчо
регламентовано. Відсутність такої практики або нехтування нею може
призвести до трагічних наслідків, і тоді виникає необхідність у
проведенні спеціальної експертизи. Однією з таких експертиз є технічна
судноводійська експертиза.
22 травня 2002 року т/х «П», який здійснював щотижневий
вантажо-пасажирський рейс за маршрутом порт А – порт Б –
ОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ
177
І
порт А, вийшов з порту А в порт Б без вантажу, маючи на борту ЗО членів
екіпажу, 25 пасажирів, 60 тонн води та 55 тонн палива. Судно було в
повному спорядженні у цілком придатному для безпечного мореплавства
стані.
Після завантаження в порту Б різними вантажами 26 травня близько першої
години судно відійшло від причалу і взяло курс на порт А. Не дійшовши до
порту А, т/х «П» з невідомих причин затонув у Чорному морі на глибині
близько 1900 метрів в південно-західному напрямку в точці координатами Ш
= XX0 XX’ Д = XX0 XX’. У результаті катастрофи загинули 20 чоловік.
З метою визначення дійсних причин катастрофи призначена технічна
судноводійська експертиза.
На вирішення експертизи поставлені такі питання:
1) Яка безпосередня причина загибелі т/х «П»?
2) Чи сталась загибель т/х, що призвела до загибелі людей, внаслідок дії
гідрометеорологічних або інших зовнішніх факторів?
3) Чи стала загибель т/х наслідком перевантаження або неправильного
розміщення вантажу на судні? Якщо так, то в чому саме виявилось
перевантаження або неправильне розміщення вантажу?
4) Чи сталась загибель т/х «П» внаслідок переміщення вантажу?
5) 3 урахуванням причин загибелі судна, який механізм та стадії його
затоплення?
6) Чи було придатне судно «П» для безпечного судноплавства з
урахуванням:
– його мореплавних якостей;
– технічного стану;
– радіообладнання, засобів оповіщення та рятування;
– погодних умов;
– підготовки та кількості екіпажу?
7) Які організаційні недоліки сприяли загибелі т/х «П»?
8) Чи мав т/х «П» будь-які конструктивні недоліки, що сприяли його
загибелі?
9) Чи мали місце порушення правил судноплавства та безпечної
експлуатації судна; якщо так, то які саме, ким вони були допущені та чи
мають вони причинний зв’язок із загибеллю судна?
10) Дії (бездіяльність) яких осіб мали своїм наслідком загибель
теплоходу «П»?
Зміст поставлених запитань ще раз підкреслює всю складність дослідження
ТЗ спеціального призначення, особливо коли воно проводиться, як у даному
випадку, лише за матеріалами справи.
12 – 4-2531
178
Розділ 2
4.14. Судово-медична експертиза
4.14.1. Судово-медична експертиза трупа
Вмирання – це процес переходу від життя до смерті. За темпом настання
розрізняють смерть повільну (тривалу, агональну) та швидку.
Якщо смерть настає повільно (години, дні), то процес вмирання завжди
складається з п’яти етапів, які послідовно змінюють один одного:
передагонального стану, термінальної паузи, агонії, клінічної смерті,
біологічної смерті. При цьому виді смерті агональ-ний період інколи може
тривати до декількох тижнів. Відновлення всіх функцій організму можливо
тільки до настання біологічної смерті, яка супроводжується незворотними
змінами функцій нервової системи, кровообігу та дихання. Морфологічними
проявами повільної смерті є нерівномірне наповнення кров’ю внутрішніх
органів трупа, наявність у судинах згустків крові, помірна інтенсивність
трупних плям.
Якщо смерть настає швидко (хвилини), то атональний період може бути дуже
коротким або зовсім не спостерігатися. Морфологічними проявами швидкої
смерті є венозне повнокрів’я органів та тканин трупа, переповнення
кров’ю правої половини серця, крововиливи під серозні оболонки
внутрішніх органів та інтенсивні трупні плями.
У медико-біологічному аспекті смерть може бути природною та неприродною.
Такий поділ здійснюється на підставі причини смерті.
Природна смерть – це смерть, яка зумовлена фізіологічними причинами, що
роблять неможливим існування цілісного живого організму (від повного
вичерпання фізіологічних ресурсів організму в глибокій старості, від
нестатку фізіологічних ресурсів молодого організму в результаті
недоношеності плоду та несумісних з життям пороків анатомічного
розвитку).
Неприродна смерть – це смерть, яка настає раніше фізіологічної межі.
Висновки про причини смерті базуються лише на медичних даних про стан
організму, в першу чергу результатах судово-медичного або
патологоанатомічного дослідження трупа.
У соціально-правовому аспекті смерть може бути насильницькою та
ненасильницькою. Підставою для такого поділу є обставини настання
смерті.
ОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ
179
Насильницька смерть – смерть, зумовлена вбивством, самогубством чи
випадком. Це роди насильницької смерті. Дані терміни мають виключно
юридичний зміст. Лікар оперує ними, як правило, тільки коли складає
свідоцтво про смерть і повинен використовувати мову офіційних юридичних
документів.
Ненасильницька смерть – це смерть, яка не є наслідком порушення
будь-яких правових норм (смерть від захворювання або природна смерть).
Таким чином, природна смерть може бути лише ненасильницькою, а
неприродна – як насильницькою, так і ненасильницькою.
Ненасильницька смерть включає і наглу (раптову) смерть.
Наглою смертю називають смерть, яка сталася раптово для оточуючих у
результаті гострого або хронічного захворювання, що протікало без явних
ознак. Причини раптової смерті в різні вікові періоди різні: у дитячому
віці – пневмонія, вади серця; у зрілому віці – ішемічна хвороба серця,
гіпертонічна хвороба. Чинниками, які можуть сприяти настанню смерті від
хвороб, можуть бути фізична перенапруга, психічна травма, алкогольна
інтоксикація тощо. Раптова смерть від захворювань завжди підозріла на
насильницьку, тому трупи осіб, померлих раптово, мають досліджуватися
судово-медичними експертами.
Причиною смерті називають основне ушкодження (захворювання), яке саме
або через свої ускладнення призвело до настання смерті. Встановити
причину смерті – означає знайти конкретні структурні зміни в організмі,
які самі або через ряд зумовлених ними функціональних порушень призвели
до смерті (наприклад, вогнепальне поранення голови, колото-різана рана
шиї, ішемічна хвороба серця).
Для визначення ролі різних патологічних порушень організму в механізмі
настання смерті існує умовне поняття «безпосередня причина смерті», якою
називають такі морфологічні зміни органів, що призвели до незворотних
порушень їх функцій, в результаті чого існування організму як одного
цілого стало неможливим.
Безпосередніми причинами смерті при ушкодженнях можуть бути: тільки
ушкодження, гостра крововтрата, шок, рефлекторна зупинка серця,
аспірація крові, стискання органів кров’ю або повітрям, емболія,
травматичний токсикоз, гостра ниркова недостатність, вторинні розлади
органного кровообігу, інфекційні ускладнення.
12*
780
Розділ 2
Ускладненням ушкодження або захворювання називають такі патологічні
процеси, які є вторинними щодо перших, однак між ними і ускладенням
існує прямий причинно-наслідковий зв’язок.
Супутнім ушкодженням або захворюванням називають такі хворобливі зміни,
між якими та основним ушкодженням (захворюванням) або його ускладненням
причинного зв’язку не існує.
Впродовж незначного проміжку часу після настання смерті у мертвому тілі
зберігаються фізіологічні процеси, а саме: продовжують рости волосся та
нігті, зберігається життєздатність органів і тканин, активність
сперматозоїдів тощо (суправітальні явища). Збереження тканинами
фізіологічної діяльності після смерті організму створює передумови для
трансплантації органів і тканин від трупа іншій людині. Після настання
смерті в мертвому тілі розвиваються фізіологічні та біохімічні процеси,
не властиві живому організму. їх морфологічні наслідки мають назву
трупних явищ – абсолютних ознак смерті.
За часом виникнення всі трупні явища поділяють на ранні та пізні.
До ранніх трупних явищ належать трупні плями, трупне заклякання,
охолодження трупа, трупне висихання, аутоліз.
Пізні трупні явища поділяють на руйнівні та консервуючі.
До руйнівних трупних явищ відносять гниття, пошкодження трупа рослинами
і тваринами.
Консервуючі трупні явища – жировіск, муміфікація, торф’яне дублення,
штучне консервування і збереження трупа в певних середовищах.
Медико-правове значення трупних явищ полягає в тому, що тільки за їх
особливостями можна вирішити такі питання:
1) Яка давність настання смерті?
2) Яким було розташування трупа після смерті?
3) Чи змінювалось розташування трупа після смерті?
4) Які особливості мали предмети, на яких був розташований труп?
5) Якою була швидкість вмирання?
У практичні роботі під терміном «судово-медична експертиза трупа»
визначають конкретне науково-практичне дослідження трупа, яке
виконується з метою встановлення причини смерті, наявності, характеру та
механізму виникнення тілесних ушкоджень, часу настання смерті та
вирішення інших питань, що постають при розслідуванні конкретного
злочину і належать до компетенції даного виду експертизи.
ОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ
181
Безпосереднім документом, який регламентує порядок проведення
судово-медичної експертизи трупів, є Правила проведення судово-медичної
експертизи (дослідження) трупів у бюро судово-медичної експертизи,
затверджені наказом МОЗ України від 17 січня 1995 р. № 6.
При проведенні судово-медичної експертизи трупа використовуються знання
в галузі судової медицини та інших медичних спеціальностей, спеціальні
методи дослідження, вивчаються матеріали кримінальних та цивільних
справ.
Судово-медичній експертизі підлягають трупи (їх частини) осіб, які
померли насильницькою смертю, осіб, померлих раптово або при
нез’ясованих обставинах; невстановлених осіб.
Експертиза трупа може бути розпочата тільки після появи ранніх трупних
явищ (охолодження, трупних плям, трупного заклякання).
Судово-медична експертиза трупа включає такі дії експерта: вивчення
постанови слідчого та з’ясування питань, які ним поставлені; визначення
достатності матеріалів для відповідей на поставлені запитання; складання
плану експертизи; вивчення медичної документації та матеріалів справи;
огляд одягу трупа; зовнішнє дослідження трупа; внутрішнє дослідження
трупа; вилучення, упаковка та направлення матеріалу для додаткових
досліджень у відповідні відділення судово-медичної лабораторії
експертної установи (без погодження з особою, яка призначила
експертизу); вивчення результатів додаткових досліджень; аналіз та
синтез результатів усіх досліджень; складання висновку згідно з
питаннями постанови.
Результати судово-медичної експертизи трупа оформлюються документом,
який має назву «Висновок експерта». Якщо проводиться не судово-медична
експертиза, а судово-медичне дослідження, то складається акт.
Кожен висновок (акт) має складатися з таких розділів: вступна частина,
що містить титульний лист, запитання, поставлені на вирішення
експертизи, та стислий виклад обставин справи; дослідницька частина;
дані лабораторних і додаткових методів дослідження; висновки.
Дослідницька частина повинна містити послідовний опис виконання
експертизи трупа та всіх виявлених при цьому фактичних даних, методик і
устаткування, які були застосовані при проведенні експертизи, а також:
перелік об’єктів, надісланих для лабораторного дослідження.
Послідовність викладу виконання експертизи трупа визначається експертом
відповідно до
182
Розділ 2
востей експертизи. Дослідницька частина має бути викладена без
використання медичних та інших, не зрозумілих для нефахівців, термінів.
Якщо уникнути цих термінів неможливо, тоді їх зміст треба пояснити.
Вступна та дослідницька частини складають протокольну частину висновку
(акта). Вони підписуються експертом (експертами) і особами, які були
присутні при експертизі і зазначені у вступній частині.
У розділ «Дані лабораторних та додаткових методів дослідження» вносяться
результати лабораторних досліджень із зазначенням їх номера і дати
отримання, а також дані додаткового дослідження тканин і органів, що
були вилучені експертом з трупа (фрагментів кісток склепіння черепа,
тазу тощо).
Висновок експерта або акт надсилається особі, яка призначила експертизу
(дослідження).
Для реєстрації факту смерті померлого (загиблого) у відповідних органах
його родичам після закінчення розтину видається Лікарське свідоцтво про
смерть. Воно може бути остаточним, попереднім та остаточним взамін
попереднього.
При виконанні судово-медичної експертизи трупа можуть вирішуватися
питання загального та спеціального характеру.
Загальні питання:
1) Які характер та локалізація ушкоджень, що були заподіяні потерпілому?
2) Які ушкодження заподіяні зажиттєво, які – посмертно?
3) Яка давність заподіяння ушкоджень?
4) Ознаки якого ступеня тяжкості мають заподіяні зажиттєві тілесні
ушкодження?
5) У результаті якого виду травматичної дії (предмета) могли утворитися
виявлені ушкодження?
6) Які властивості мав травмуючий чинник (предмет)?
7) Чи могли виявлені ушкодження утворитися у результаті дії одного
чинника (предмета)?
8) Якими були місце та напрямок дії травмуючої сили на тіло потерпілого?
9) Якою є кількість травмуючих дій та послідовність заподіяння
ушкоджень?
10) Чи можливо заподіяння ушкоджень власною рукою потерпілого?
11) Чи співпадають характер та локалізація ушкоджень на тілі потерпілого
з характером та локалізацією ушкоджень на його одязі?
ОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ
183
12) Чи могли заподіяні ушкодження утворитись за обставин, викладених у
постанові про призначення експертизи?
13) Чи мали місце захворювання у потерпілого; якщо так, то як вони могли
вплинути на настання смерті?
14) Яка причина та безпосередня причина смерті потерпілого?
15) Який час настання смерті?
16) Чи залишилась у потерпілого здатність до активних дій після
заподіяння ушкоджень (бігати, ходити, повзати)?
17) Чи є ознаки активного або пасивного переміщення потерпілого після
заподіяння ушкоджень?
18) Чи є на трупі ознаки зміни його розташування та пози після настання
смерті?
19) У якому середовищі знаходився труп, якою була тривалість перебування
в ньому?
Перелік спеціальних питань визначається обставинами справи, видом
ушкоджень та задачами конкретної судово-медичної експертизи. Для
прикладу зупинимося на спеціальних питаннях, які вирішуються при деяких
ушкодженнях.
При ушкодженнях тупими предметами на вирішення експерта можуть бути
поставлені такі спеціальні питання:
1) Які конструктивні властивості мала травмуюча поверхня предмета
(розміри, форма, рельєф тощо)?
2) 3 якого матеріалу виготовлено предмет?
3) Яка маса предмета?
4) Чи мали місце забруднення на поверхні предмета; якщо так, то який їх
характер?
5) Яким був безпосередній механізм дії предмета (удар, стиснення,
розтягнення, тертя)?
При ушкодженнях колюче-ріжучими предметами на вирішення експерта
ставляться такі спеціальні питання:
1) Які конструктивні властивості мав клинок предмета (форма та розміри
поперечного зрізу, число лез, особливості обушка, довжина зануреної в
тіло частини, форма кінцевої частини, рельєф поверхні)?
2) 3 якого матеріалу виготовлено предмет?
3) Чи мали місце забруднення на поверхні предмета; якщо так, то який їх
характер?
4) Якою була орієнтація площини клинка, його леза та обушка при
заподіянні ушкоджень?
При вогнепальних ушкодженнях на вирішення експерта ставляться такі
спеціальні питання:
784
Розділ 2
1) Який характер даного ушкодження (наскрізний, сліпий чи дотичний)?
2) Яка локалізація вхідної та вихідної ран?
3) Який напрямок раневого каналу?
4) Яким вогнепальним снарядом (кулею, дробом, картеччю, осколком тощо)
спричинено ушкодження?
5) Які властивості (форма, калібр, матеріал, наявність оболонки тощо)
травмуючого снаряду?
6) Які особливості мав патрон, що використовувався під час пострілу (вид
пороху, наявність пижів та прокладок тощо)?
7) Пострілом з якого виду (зразка) зброї спричинено вогнепальне
поранення?
8) Які властивості мала зброя, що використовувалась для пострілу
(калібр, особливості дульного кінця, кількість дульних отворів,
кількість і кут нахилу нарізів тощо)?
9) Пострілами з одного чи різних видів (зразків) зброї заподіяно
ушкодження?
10) 3 якої відстані зроблений постріл?
11) Одним чи кількома пострілами спричинені поранення?
12) Якщо ушкодження заподіяні декількома пострілами, то якою була
послідовність спричинення декількох вогнепальних поранень?
13) Яке з ушкоджень стало причиною смерті?
14) Чи не спричинені поранення автоматичною чергою пострілів?
15) Чи не виникло ушкодження після взаємодії вогнепального снаряда з
перешкодою?
16) Яким було взаємне розташування зброї та потерпілого в момент
пострілу?
17) Чи змінювалось взаємне розташування зброї і потерпілого у процесі
виконання декількох пострілів?
При хімічній травмі на вирішення експерта ставляться такі спеціальні
питання:
1) Чи заподіяні ушкодження в результаті дії отрути (токсичної речовини);
якщо так, то в результаті якої?
2) У якому агрегатному стані знаходилась отрута, що потрапила в організм
потерпілого (рідкий, твердий, порошкоподібний, газоподібний,
пароподібний)?
3) Яка кількість (доза) отрути потрапила в організм потерпілого?
4) Які шляхи проникнення отрути в організм (через рот, ніс, пряму кишку,
піхву, очі, легені, шкіру, шляхом ін’єкції)?
ОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ
185
5) Чи здатна отрута до перетворення в організмі з утворенням інших
токсичних речовин?
6) Які шляхи виведення отрути з організму (через нирки, через слизові
оболонки, через легені, з жовччю)?
7) Чи є у потерпілого індивідуальні особливості, які свідчили б про
підвищену або знижену чутливість його організму до отрути?
8) У результаті чого настала смерть: від дії отрути чи від іншої
причини?
9) Яким був темп настання смерті?
10) Через який час після отруєння настала смерть?
11) Чи знаходився потерпілий в момент отруєння у стані алкогольного
сп’яніння; якщо так, то як воно могло вплинути на протікання отруєння?
12) Якими є наслідки отруєння, якими вони можуть бути через 1 рік, 2
роки, 10 років?
4.14.2. Експертиза живих осіб
У практичній роботі під терміном «судово-медична експертиза живих осіб»
(потерпілих, обвинувачених та інших) розуміють конкретне
науково-практичне дослідження, яке проводять згідно з чинним
законодавством для вирішення конкретних питань медичного характеру, що
виникають у процесі розслідування конкретного злочину.
Найчастіше приводами для призначення та проведення експертизи живих осіб
є: злочини проти життя та здоров’я особи; злочини проти статевої свободи
та статевої недоторканності особи; злочини, пов’язані з ухиленням від
військової служби та відбуття покарання; інші приводи (необхідність
встановлення віку, статі тощо).
Різноманітність приводів зумовлює і різноманітність експертиз:
– встановлення характеру та ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, ступеня
втрати працездатності;
– встановлення статі, статевої зрілості, ознак порушення цілості дівочої
пліви, репродуктивної функції, вагітності, пологів, що були;
– встановлення стану здоров’я, ознак симуляції, диссимуляції, агравації
штучних хвороб, самокаліцтва частин тіла;
Експертиза може бути проведена в експертній установі, в лікувальній
установі, в кімнаті слідчого, у приміщенні суду, в місцях позбавлення
волі, дома у потерпілого в присутності слідчого.
Перед проведенням експертизи обов’язково необхідно встановити особу
обстежуваного за допомогою паспорта. Експертизи
й,.
186
Розділ 2
осіб, які не досягай 16-ти років, треба проводити в присутності одного з
батьків, опікуна чи педагога.
Загальна методика проведення експертизи (обстеження) живих осіб включає:
ознайомлення з обставинами справи; вивчення медичних документів;
опитування обстежуваного зі збиранням даних про його життя та травму
(захворювання); огляд обстежуваного; проведення спеціальних додаткових
досліджень (обстежень); складання підсумків з оформленням висновку
експерта (акта).
Встановлення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень
Найчастішим приводом для проведення судово-медичної експертизи живих
осіб є необхідність встановлення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень.
Основним документом, який регламентує порядок проведення експертиз з
метою встановлення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, є Правила
судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень,
затверджені наказом МОЗ України від 17 січня 1995 р. № 6.
З медичної точки зору тілесні ушкодження – це порушення анатомічної
цілості тканин, органів та їх функцій, що виникають як наслідок дії
одного чи кількох зовнішніх травмуючих чинників – фізичних, хімічних,
біологічних, психічних.
У разі неналежного надання медичної допомоги, що дістало вияв у
порушенні анатомічної цілості тканин і органів та їх функцій, експертна
комісія вправі розглядати це порушення як тілесне ушкодження і визначити
ступінь його тяжкості згідно з чинними Правилами.
Відповідно до чинного Кримінального кодексу розрізняють тілесні
ушкодження трьох ступенів: тяжкі, середньої тяжкості та легкі.
Ознаками тяжкого тілесного ушкодження є: небезпека для життя; втрата
будь-якого органа або втрата органом його функцій; душевна хвороба;
розлад здоров’я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менш як
на третину; переривання вагітності; непоправне знівечення обличчя.
Ознаками ушкодження середньої тяжкості є: відсутність небезпеки для
життя та інших ознак тяжкого тілесного ушкодження; тривалий розлад
здоров’я; стійка втрата працездатності менш як на третину.
Ознаками легкого тілесного ушкодження є: короткочасний розлад здоров’я;
незначна стійка втрата працездатності. Легке тілесне ушкодження може
бути таким, що спричинило коротко-
ОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ
187
часний розлад здоров’я чи незначну стійку втрату працездатності або не
спричинило таких наслідків.
Загальна методика судово-медичної оцінки ступеня тяжкості тілесних
ушкоджень полягає у такому:
– виявлення ушкодження та визначення його суті;
– співставлення ушкодження з переліком небезпечних для життя тілесних
ушкоджень (викладені у вищевказаних Правилах);
– якщо ушкодження не входить до цього переліку, то виявляють, залежно
від реального наслідку, чи мало це ушкодження інші ознаки тяжкого
тілесного ушкодження; якщо такі ознаки є, то ушкодження визначають як
тяжке тілесне; якщо – ні, то переходять до наступного етапу оцінки
ступеня тяжкості;
– залежно від реального наслідку ушкодження виявляють ознаки тілесного
ушкодження середньої тяжкості; якщо такі ознаки є, то ушкодження
визначають як тілесне ушкодження середньої тяжкості; якщо таких ознак
немає, то переходять до наступного етапу;
– залежно від реального наслідку ушкодження виявляють ознаки легкого
тілесного ушкодження.
Судово-медичному експерту належить утримуватись від встановлення ступеня
тяжкості тілесних ушкоджень у випадках:
– невизначеності клінічної картини чи недостатнього клінічного та
лабораторного обстеження потерпілого;
– невизначеності глибини ушкодження, яка обумовлює визначення
небезпечності для життя;
– відмови обстежуваного від додаткового огляду чи від явки його на
повторне обстеження, якщо це позбавляє експерта можливості правильно
оцінити характер ушкодження, його клінічний перебіг і результат;
– відсутності медичних документів, у тому числі результатів додаткових
досліджень, без яких не молена визначити характер і ступінь тяжкості
тілесних ушкоджень.
При проведенні судово-медичної експертизи з метою визначення ступеня
тяжкості тілесних ушкоджень, як правило, вирішуються такі питання:
1) Які характер та локалізація ушкоджень, заподіяних потерпілому?
2) У результаті якого виду травматичної дії (предмета) могли бути
спричинені виявлені ушкодження?
3) Які характеристики мав травмуючий чинник (предмет)?
4) Який безпосередній механізм (механізми) заподіяння ушкоджень?
5) Яка давність заподіяння ушкоджень?
188
Розділ 2
6) Який ступінь тяжкості заподіяних потерпілому тілесних ушкоджень?
7) Чи могли заподіяні ушкодження утворитись за обставин, викладених у
постанові про призначення експертизи?
Судово-медична експертиза при статевих злочинах
Безпосереднім документом, що регламентує порядок виконання
судово-медичних експертиз при статевих злочинах є Правила проведення
судово-медичних експертиз (обстежень) з приводу статевих станів у бюро
судово-медичної експертизи, затверджені наказом МОЗ України від 17 січня
1995 р. № 6.
При проведенні вказаних експертиз використовують знання в галузі судової
медицини та інших медичних спеціальностей, спеціальні лабораторні методи
дослідження (судово-імунологічні, судово-цитологічні, клінічні тощо) і,
у разі необхідності, вивчають медичну документацію, матеріали
кримінальних і цивільних справ.
Експертиза може проводитися судово-медичним експертом одноосібно або із
залученням лікарів інших спеціальностей: аку-шера-гінеколога,
венеролога, сексопатолога, уролога, неонатоло-га та ін.
При проведенні судово-медичних експертиз з приводу статевих станів жінок
можуть бути вирішені такі спеціальні питання:
1) Чи досягла обстежувана статевої зрілості?
2) Чи мають місце порушення цілості дівочої пліви; якщо так, то яка їх
давність?
3) Чи здатна обстежувана до статевих зносин та запліднення?
4) Чи були у обстежуваної вагітності та пологи; якщо так, то коли?
5) Чи є у обстежуваної захворювання статевих органів; якщо так, то яка
їх причина?
6) Чи є зв’язок між; припиненням вагітності і травмою; якщо так, то який
– прямий чи непрямий?
7) Чи мало місце штучне припинення вагітності?
8) Яка статева належність обстежуваної?
9) Чи могли тілесні ушкодження, виявлені при проведені експертизи,
утворитись за обставин, викладених у постанові?
При проведенні судово-медичних експертиз з приводу статевих станів
чоловіків можуть бути вирішені такі спеціальні питання:
1) Чи здатний обстежуваний до статевих зносин?
2) Чи здатний обстежуваний до запліднення?
3) Чи досяг обстежуваний статевої зрілості?
ОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ
189
4) Чи є у обстежуваного захворювання статевих органів; якщо так, то яка
їх причина?
5) Яка статева належність обстежуваного?
6) Чи могли тілесні ушкодження, виявлені при проведенні експертизи,
утворитись за обставин, викладених у постанові?
4.14.3. Експертиза речових доказів
При судово-медичній експертизі речових доказів досліджуються різні
об’єкти як біологічного (кров, сперма, волосся, слина, сеча, кал, жіноче
молоко, кістки, органи та тканини тощо), так і небіологічного походження
(одяг, знаряддя травми, транспортні засоби тощо). Судово-медична
експертиза речових доказів проводиться у відповідних відділеннях
судово-медичної лабораторії бюро судово-медичної експертизи. Колене
відділення у своїй роботі керується спеціальним нормативним документом –
відповідними Правилами, які затверджені вищезгаданим наказом МОЗ.
Речові докази надходять до експертної установи разом з постановою
(направленням) слідчого, прокурора, судді. їх, як правило, надають у
запечатаному вигляді, вони мають бути промарковані. Судово-медичний
експерт при одержанні речових доказів оглядає упаковку, звернувши увагу
на штампи та підписи, оцінює стан пакунка та штампів. Після розкриття
упаковки експерт оглядає речові докази, співставляє їх з переліком у
постанові (направленні). Якщо мають місце розбіжності, то складається
акт, який підписується трьома співробітниками експертної установи. У
лабораторії речові докази зберігаються в спеціальних шафах, а такі, що
швидко псуються, – в холодильнику. Після закінчення експертизи
(дослідження) речові докази видаються особі, яка призначила експертизу
(дослідження), і в подальшому зберігаються разом з матеріалами справи.
Судово-медична експертиза у відділеннях судово-медичної імунологи
Судово-імунологічні експертизи проводяться з метою встановлення
наявності і групової належності об’єктів людського походження (крові,
виділень, волосся, кісток тощо), встановлення батьківства, материнства,
підміни дітей тощо з використанням спеціальних методів, методик і знань
у галузі судової медицини.
Нормативним документом, який безпосередньо регламентує порядок виконання
вказаних експертиз, є Правила проведення судово-медичних експертиз
(досліджень) у відділеннях судово-медичної імунології бюро
судово-медичної експертизи.
190
Розділ 2
ОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ
191
До документа про призначення експертизи повинні додаватися речові
докази, протокол огляду речових доказів, зразки біологічного матеріалу
та необхідна медична документація, в тому числі матеріали експертиз, які
проводилися раніше.
Експертиза крові
Це найбільш поширений вид судово-імунологічних експертиз. Може
досліджуватися рідка кров та кров у вигляді її слідів (крапель, плям,
відбитків, замивних вод тощо). Кров має бути висушена без доступу
прямого сонячного світла.
При проведенні судово-імунологічної експертизи крові вирішуються такі
питання:
1) Чи є кров на об’єкті?
2) Людині чи тварині належить виявлена кров?
3) Яка група крові?
4) Людині якої статі вона належить?
5) Дорослій людині чи дитині вона належить?
6) Матері чи плоду вона належить?
7) Вагітній чи не вагітній жінці вона належить?
8) Яке регіональне походження крові?
9) Яка давність плям крові?
10) Чи можливе походження крові від конкретної людини?
Належність крові людині, тварині чи птиці визначають за допомогою
реакції преципітації, яка полягає в тому, що в крові, яка досліджується
із застосуванням конкретних преципітуючих сироваток, склеюються білки
відповідного виду (людини, тварини, птахів).
Групову належність крові визначають за системами АВО, Резус, Льюіс, MN,
Р, Gm, Gc, Hp.
Визначення групи крові за системою АВО полягає у визначенні в крові, що
досліджується, антигенів А, В, Н та аглютининів анти-А та анти-В.
Для групи О (перша група) характерна відсутність антигенів А та В,
повинні визначатися два аглютинина (анти-А та анти-В) та антиген Н.
Для групи А (друга група) характерна наявність антигену А, аглютинину
анти-В, може виявлятися антиген Н як супутній.
Для групи В (третя група) характерна наявність антигену В, аглютинину
анти-А, може виявлятися антиген Н як супутній.
Для групи АВ (четверта група) характерна наявність антигенів А та В,
відсутність аглютининів анти-А та анти-В, може виявлятися антиген Н як
супутній.
Якщо при дослідженні крові не виявлені ні антигени, ні аглю-тинини –
група крові не визначена.
Статеву належність крові визначають за наявністю статевого Х-хроматину у
жінок, або У-хромосоми у чоловіків.
Експертиза виділень
До виділень людини належать сперма, сеча, кал, слина тощо. При
проведенні експертиз виділень людини вирішуються такі питання:
1) Яка природа плями (сперма, сеча тощо)?
2) Людині чи тварині вона належить?
3) До якої групи належить?
4) Чи можливе походження виділень від конкретної людини?
Експертиза часток органів та тканин
При проведенні експертиз часток органів та тканин вирішуються такі
питання:
1) Якому органу чи тканині вони належать?
2) Людині чи тварині вони належать?
3) До якої групи відносяться?
4) Чи можливе походження знайдених часток від конкретної людини?
Видові та групові властивості виділень людини та часток органів і тканин
визначаються за тими самими методиками, якими визначають видові та
групові властивості крові.
Експертиза волосся
При проведенні експертизи волосся вирішуються такі питання:
1) Чи є наданий об’єкт волоссям?
2) Людині чи тварині воно належить?
3) 3 якої частини тіла воно походить?
4) Чи є на ньому механічні пошкодження?
5) Який спосіб видалення волосся (випало, вирвано, розірвано)?
6) Чи має волосся ознаки хімічної або термічної дії?
7) Чи мають місце захворювання волосся?
8) Яка його статева та індивідуальна приналежність?
Експертиза спірного батьківства, спірного материнства та підміни дітей
Ця експертиза проводиться традиційними методами з метою встановлення
можливості чи неможливості походження дитини від передбачуваних осіб
шляхом дослідження та порівняння гру-
L
192
Розділ 2
пового поліморфізму антигенів, білків, ферментів тощо (геноти-поскопічна
експертиза викладена в окремому підрозділі). Вона може бути проведена
також у випадку, коли одного з батьків чи дитини немає в живих, але є
який-небудь біологічний матеріал від них (плями крові, виділення,
волосся) чи медична документація з зазначенням груп крові.
Дана експертиза здійснюється у такій послідовності: ознайомлення з
наданими документами; збір даних про перенесені захворювання,
переливання крові; відбір крові та слини; аналіз крові, а за
необхідності – і слини; складання висновку.
Забір крові і слини у осіб, що проходять у справі, здійснюється тільки
при одночасному їх прибутті до відділення.
Судово-медична експертиза у відділеннях судово-медичної цитологи
Судово-цитологічні експертизи проводяться з метою встановлення в слідах
на речових доказах наявності клітин тканин людини, визначення їх
видової, групової, статевої та органно-тканинної належності з
використанням спеціальних цитологічних методів, методик та знань у
галузі судової медицини.
Нормативним документом, який безпосередньо регламентує порядок виконання
вказаних експертиз, є Правила проведення судово-медичних експертиз
(досліджень) у відділеннях судово-медичної цитології бюро
судово-медичної експертизи.
До документа про призначення експертизи мають додаватися речові докази,
протокол огляду речових доказів, зразки біологічного матеріалу та
необхідна медична документація, в тому числі матеріали експертиз, які
проводилися раніше.
У відділеннях судово-медичної цитології виконуються експертизи для
вирішення таких питань:
1) Яка статева належність волосся, виділень, крові та інших тканин
людини?
2) Чи є на об’єкті клітини епітелію піхви; якщо так, то яка їх групова
належність?
3) Чи є на знаряддях травми, а також у піднігтьовому вмісті мікросліди
крові і мікронакладення; якщо так, то яка їх видова (людина, тварина,
птиця), статева, групова та органно-тканинна належність?
4) Яке регіональне походження крові, виявленої на предметах?
5) Чи мали місце вагітність та факт колишніх пологів у жінки виходячи з
характеру секрету її молочних залоз?
ОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ
193
6) Чи належить кров плоду, дитині раннього грудного віку, дорослій
людині?
7) Якою є статева належність крові, волосся, виділень та інших тканин
людини, виявлених на предметах?
Судово-медична експертиза у відділеннях судово-медичної криміналістики
Судово-медичні експертизи у відділеннях судово-медичної криміналістики
проводяться з метою визначення знарядь травми, їх деформації та
ідентифікації на підставі вивчення ушкоджень на тілі, одязі, взутті
потерпілого, а також ототожнення особи, визначення природи та
елементного складу мікрооб’єктів, слідів, накладень, а також
реконструкції ситуації, за якої були нанесені ушкодження.
Нормативним документом, який безпосередньо регламентує порядок виконання
вказаних експертиз, є Правила проведення судово-медичних експертиз
(досліджень) у відділеннях судово-медичної криміналістики бюро
судово-медичної експертизи.
Всі експертизи, які можуть бути виконані у відділеннях судово-медичної
криміналістики, поділяються на діагностичні, ідентифікаційні,
ситуаційні, комбіновані (поєднання трьох попередніх груп у будь-якій
послідовності) групи.
Кожна з перелічених груп включає:
– трасологічні експертизи (дослідження ушкоджень, слідів, зброї, знарядь
та предметів травми);
– експертизи вогнепальних ушкоджень (балістичні);
– експертизи з ідентифікації особи (остеологічні та антропологічні) ;
– мікрологічні експертизи (дослідження мікронакладень та елементного
складу об’єктів судово-медичної експертизи).
Трасологічні експертизи
При виконанні трасологічних експертиз досліджуються ушкодження,
заподіяні гострими (колючими, колюче-ріжучими, рубаючими), тупими
предметами (знаряддями), сліди і накладення, що утворилися при
транспортній травмі, сліди крові, виділень, відбитки зубів (людини чи
тварини) тощо. Об’єктами медико-криміналістичного дослідження можуть
бути також частки біологічного походження (м’які тканини, органи,
кістки, оболонки) і небіологічні об’єкти (одяг, взуття, побутові речі
тощо), на яких є ушкодження, накладення та сліди від конкретної
взаємодії з травмуючими предметами, знаряддями чи зброєю.
13 – 4-2531
194
Розділ 2
У деяких випадках об’єктами є відображення слідів чи ушкоджень у вигляді
словесно-мовних, графічних, фоторентгеногра-фічних, математичних та
інших моделей, зафіксованих у матеріалах кримінальних справ та медичних
документах.
На вирішення експерта можуть бути поставлені такі питання:
1) До якої групи предметів належить предмет, яким було заподіяно
ушкодження (сліди)?
2) Чи могли ушкодження (сліди) бути заподіяні конкретним предметом?
3) Одним чи декількома предметами заподіяні ушкодження?
4) Якою була послідовність заподіяння ушкоджень?
5) Яким було взаємне розташування предмета та потерпілого в момент
заподіяння ушкоджень?
6) Чи змінювалось взаємне розташування предмета і потерпілого у процесі
заподіяння ушкоджень?
7) Чи могли ушкодження бути заподіяні за обставин, викладених у
постанові про призначення експертизи?
Балістичні експертизи
При проведенні балістичних експертиз об’єктами дослідження можуть бути
частини тіла людини, предмети одягу та взуття, їх частини, вогнепальна
зброя, боєприпаси, мішені або їх моделі.
На вирішення експерта можуть бути поставлені такі питання:
1) Чи є ушкодження вогнепальним?
2) Який характер цього ушкодження (наскрізний, сліпий чи дотичний)?
3) Яка локалізація вхідної та вихідної ран?
4) Який напрямок раневого каналу?
5) Яким вогнепальним снарядом (кулею, дробом, картеччю, осколком тощо)
спричинено ушкодження?
6) Які властивості (форма, калібр, матеріал, наявність оболонки тощо)
травмуючого снаряду?
7) Які особливості мав патрон, що застосовувався при пострілі (вид
пороху, наявність пижів та прокладок тощо)?
8) Пострілом з якого виду (зразка) зброї спричинено вогнепальне
поранення?
9) Які властивості мала зброя, що застосовувалась при пострілі (калібр,
особливості дульного кінця, кількість дульних отворів, кількість та кут
нахилу нарізів тощо)?
10) Пострілами з одного чи різних видів (зразків) зброї було заподіяно
ушкодження?
11)3 якої відстані зроблено постріл?
ОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ
195
12) Одним чи кількома пострілами спричинені поранення?
13) Чи виникло ушкодження після взаємодії вогнепального снаряда з
перешкодою?
14) Яким було взаємне розташування зброї та потерпілого в момент
пострілу?
15) Чи змінювалось взаємне розташування зброї і потерпілого у процесі
виконання декількох пострілів?
Експертизи з ідентифікації особи
Це остеологічні та антропологічні експертизи, які проводяться щодо
невпізнаних трупів у будь-якій стадії трупних змін.
Дослідженню підлягають розчленовані трупи, відчленовані частини тіла,
скелетовані трупи, окремі кістки та кісткові уламки, зольні залишки,
попіл. Об’єктами дослідження також можуть бути документально зафіксовані
відомості про осіб, які перебувають у розшуку, та їх родичів,
фотографічні, рентгенологічні та інші відомості про конкретних людей.
При проведенні вказаних експертиз можуть бути вирішені такі питання:
1) Яка кількість трупів або їх частин має місце?
2) Людині чи тварині належать трупні залишки?
3) Людям якої раси належать трупні залишки?
4) Людям якої статі, віку та зросту належать трупні залишки?
5) Який час поховання або час смерті?
6) Які індивідуальні для конкретної особи ознаки захворювань мають
місце?
Вирішення завдань ідентифікації конкретної особи можливе лише за
наявності достатнього комплексу відомостей про конкретну людину, а саме
про стать, зріст, вік, групу крові, патологічні зміни (насамперед зубів
та щелеп), а також за надання прижиттєвих фотозображень ототожнюваної
особи в двох і більше ракурсах, рентгенограм, стоматологічних та інших
медичних документів.
Мікрологічні експертизи
Експертизи з дослідження мікрооб’єктів та слідів мікроскопічного розміру
проводяться при ушкодженнях тупими та гострими предметами, транспортній
травмі, при термічних, хімічних ушкодженнях, електротравмі тощо.
Об’єктами дослідження можуть бути сторонні тіла, включення, накладення в
ушкодженнях живих осіб, на трупах, окремих органах і тканинах, одяг,
зола, попіл та різні контрольні зразки. При
із*
796
Розділ 2
вивченні мікрооб’єктів можливе виявлення кусочків скла, піску, порошинок
та інших часток.
При проведенні мікрологічних експертиз можуть бути вирішені такі
питання:
1) Чи є на об’єкті сторонні мікронакладення?
2) Яка їх природа?
B
b
d
f
v
x
d
f
x
?
o
ue
o
°
”
&
,
D
j
ae
–
$
,
B
D
\
`
b
h
ae
I
?
O
Ue
O
(
o
j~a
j?O
jk
j?2
e
P!
AE!
I!
I!
TH!
—
–
X-
d-
f-
n-
p-
?-
¶-
?-
3/4-
A-
A-
,.
p.
?2
c2
¤2
°2
¶2
ue3
L4
;
“;
$;
4;
@=
j ue
j™U
†
0
e
R!
AE!
I!
a!
#
?$
E$
J%
AE%
P&
ue&
¬’
?(
?(
?+
—
“-
?-
?-
A-
Ae-
,.
r.
ue3
N4
¤7
;
$;
6;
@=
H=
J=
L=
X=
h=
?=
?=
?=
?=
@=
F=
?=
–=
c=
?=
AE=
E=
I=
?=
O=
TH=
a=
a=
ae=
e=
i=
i=
?=
o=
o=
oe=
>
>
>
>
->
$>
0>
6>
8>
>>
@>
H>
J>
L>
P>
T>
V>
X>
|>
~>
„>
?>
>
’>
–>
c>
¤>
¦>
?>
®>
E>
O>
Ue>
ae>
i>
?
?
?
?
(?
,?
6?
>?
N?
T?
?G
OG
OeG
UeG
THG
aG
$K
J?
?
?
?
?
?
?
?
????(??
?
?
?
?
?O=
a=
ae=
e=
i=
?=
o=
o=
>
>
>
?
?
?
?
?
?
?
?
????(??
?
?
?
?
?
?
?
??
?
?
?
?
?
?
?
??
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?„>
’>
¦>
?>
¬>
®>
E>
?
?
?
?
?
????(??
?
?
?
?
?
?
?
?u>
ue>
th>
?
?
-?
“?
$?
?
?
?
?
?
?
?
????(??
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
?
????(?$K
&K
K
’K
EO
^P
aR
8S
XS
T
T
T
&T
OV
uV
|X
¦X
oY
.Z
X`
‚`
„`
?`
&q
,q
.q
>q
‚‚
¬‚
®‚
?‚
¶‚
?‚
 
°†
?†
?†
?†
1/4†
Ae†
E†
E†
I†
?†
Oe†
n’
„’
†’
?’
?’
?’
’
TH’
a’
.“
nc
?c
?c
c
A?
AE?
E?
I?
??
a?
|Ae
¦Ae
?Ae
®Ae
–Oe
?Oe
?Oe
®Oe
aea
ae
ae
ae
o
“o
hEoAH*NTN
EO
`P
aR
ZS
OS
T
T
(T
?T
XU
iU
OV
ueV
0W
fW
AW
|X
?X
AEX
aeX
PY
dY
oY
0Z
?Z
„[
?]
&^
l^
l^
_
E_
X`
„`
?`
uec
nd
ued
Re
oe
?f
?h
Xi
Ei
Nj
il
hm
xn
io
xp
&q
.q
@q
4r
jr
?r
s
Bs
?s
?s
u
Nu
cu
iw
{
?}
‚‚
®‚
¶‚
?‚
h„
0‡
e‡
J?
¦?
?‰
‹
?‹
*?
3/4?
oe?
^?
o?
‘
n’
†’
?’
’
a’
0“
4”
H™
E›
AE?
??
Z!
nc
?c
cc
a¤
iY
O¦
H§
e«
ae®
N±
A?
E?
??
a?
Hµ
Hµ
c¶
D»
E»
¦1/4
1/2
A1/2
E3/4
??
e?
FA
¬A
.A
pA
|Ae
?Ae
°Ae
¶AE
hE
AeE
AE
0?
AeN
OO
–Oe
?Oe
°Oe
FO
IU
Ue
Ue
AUe
‚TH
dss
?ss
a
?a
Oea
ta
.a
–a
Da
Oea
jae
eae
aea
ae
ae
oae
Ac
8e
te
Te
e
¬e
Pe
i
?i
’i
aei
aei
i
¶i
d?
.n
?o
o
°o
\o
o
o
$o
®o
oe
Joe
/
1/4/
¦o
???????????????? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? hEoAI????????????????????????? ? ? ? ? ? 3) Чи могли вони утворитись за обставин, що викладені в постанові про призначення експертизи? Судово-медична експертиза у відділеннях судово-медичної токсикології Судово-тосикологічні експертизи (дослідження) виконуються з метою виявлення, ідентифікації, кількісного визначення або виключення отруйних, наркотичних, сильнодіючих речовин, продуктів їх перетворення, головним чином, в органах і біологічних рідинах організму людини, а також: у фармпрепаратах, їжі, предметах тощо. Нормативним документом, який безпосередньо регламентує порядок виконання вказаних експертиз, є Правила проведення судово-медичних експертиз (досліджень) у відділеннях судово-медичної токсикології бюро судово-медичної експертизи. До документа про призначення експертизи, залежно від характеру випадку, додаються копія протоколу огляду та вилучення речових доказів, виписка з висновку експерта (акта) дослідження трупа, виписка з історії хвороби (якщо до експертизи потерпілому надавалась медична допомога), первинна судово-токсикологічна документація (якщо раніше проводились токсикологічні дослідження). Перелік токсичних речовин, які підлягають судово-токсикологічному виявленню, викладено в додатку 3 до зазначених Правил проведення судово-медичних експертиз. У процесі оцінки результатів експертизи і судовим медикам, і юристам необхідно враховувати два принципових положення: – не кожний позитивний результат свідчить про отруєння; – не кожний негативний результат свідчить про відсутність отруєння. Причинами позитивного результату за відсутності отруєння можуть бути лікування певними лікарськими препаратами, утворення ряду токсичних речовин при гнитті трупа, надходження токсичних речовин до тканин трупа з ґрунту та одягу, а також при його санітарній обробці тощо. ОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ 197 Причинами негативного результату за наявності отруєння можуть бути прижиттєве перетворення отрути в організмі, виведення отрути з організму, неправильний забір матеріалу для дослідження, неправильний вибір методик дослідження тощо. На вирішення судово-токсикологічної експертизи можуть бути поставлені такі питання: 1) Чи знаходяться в представлених на дослідження об'єктах токсичні речовини (вказати конкретно); якщо так, то в якій кількості? 2) Які токсичні та смертельні дози цих речовин? 3) У якому агрегатному стані перебувала отрута, що потрапила в організм потерпілого (рідкий, твердий, порошкоподібний, газоподібний, пароподібний)? 4) Чи розчинна отрута у воді, спиртах, жирах? 5) Яка кількість (доза) отрути потрапила в організм потерпілого? 6) Чи здатна отрута до розкладання при зберіганні? 7) Якими є можливі шляхи проникнення отрути в організм (через рот, ніс, пряму кишку, піхву, очі, легені, шкіру, шляхом ін'єкцій)? 8) Чи здатна отрута до перетворення в організмі з утворенням інших токсичних речовин? Судово-медична експертиза у відділеннях судово-медичної гістології Судово-гістологічні експертизи (дослідження) проводять з метою встановлення наявності та оцінки патологічних змін в організмі, які обумовлені ушкодженнями та захворюваннями, встановлення зажиттєвості та давності цих змін. Нормативним документом, який безпосередньо регламентує порядок виконання вказаних експертиз, є Правила проведення судово-медичних експертиз (досліджень) у відділеннях судово-медичної гістології бюро судово-медичної експертизи. До документа про призначення експертизи повинні бути додані копія протоколу розтину трупа (висновку експерта), а при проведенні повторних та додаткових експертиз – первинна судово-гістологічна документація та архівні об'єкти. Об'єктами судово-гістологічного дослідження є: шматочки органів і тканин людини; розміщені на предметних стеклах препарати для дослідження планктону; шматочки тканин, знятих зі знаряддя злочину, транспортних засобів тощо; інші об'єкти біологічного походження. На підставі результатів судово-гістологічних експертиз (дослі- 198 Розділ 2 джень) при проведенні судово-медичних експертиз вирішуються такі питання: 1) Якому органу чи тканині належать надані препарати? 2) Зажиттєво чи посмертно заподіяні ушкодження? 3) Яка давність заподіяння ушкоджень? 4) Яка причина смерті? 5) На які захворюваннями страждав потерпілий? 6) Чи є ушкодження електроміткою? 7) Чи є ушкодження вхідною вогнепальною раною? 8) Чи спостерігається в області ушкодження металізація? 9) Чи є в області ушкодження сторонні тіла; якщо так, то який їх характер? 4.14.4. Генотипоскопічна експертиза Донедавна питання судово-медичної експертизи спірного батьківства, материнства, підміни дітей, а також: ідентифікації особи вирішувались без застосування методів молекулярної біології. Традиційно така експетиза базувалась на аналізі групових антигенів еритроцитарних, сироваткових, ферментативних систем крові, що дозволяло достовірно встановити лише групові властивості об'єктів, які досліджувались. Зокрема, виключити неправдиво вказане батьківство вищевказаними методами вдавалось не завжди. Експерти вимушені були робити висновок лише про те, що походження дитини від даного чоловіка не виключається (як і від інших чоловіків з такими самими груповими характеристиками). Генотипоскопічна експертиза (генетична експертиза) – це індивідуальна ідентифікація (своєрідна генетична паспортизація), встановлення спорідненості по крові на рівні дослідження структури дезоксирибонуклеїнової кислоти (ДНК). Цей вид експертиз дозволяє не тільки категорично виключити батьківство, а й здійснити позитивне встановлення обох батьків та спорідненість по крові взагалі (ідентифікацію особи), а також діагностику спадкових хвороб у плода на ранніх стадіях вагітності. Перевагами ге-нотипоскопічної експертизи щодо традиційних методів імунологічних досліджень є більш конкретні висновки, висока чутливість методів, можливість дослідження декількох зразків. Як об'єкти дослідження при проведенні генотипоскопічних експертиз можуть бути використані кров рідка та висушена, слина, сперма, зразки тканин (м'язева, кісткова) та внутрішніх органів (печінка, серце тощо), волосся, сліди біологічного походження на ОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ 199 речових доказах (тампони з піхви, ротової порожнини, прямої кишки). На вирішення генотипоскопічної експертизи можуть ставитися такі питання: 1) Чи походять надані біологічні об'єкти від конкретної особи? 2) Чи є батьком (матір'ю) дитини конкретна особа? 3) Чи походить дитина від конкретного батька (матері)? 4) Чи належать залишки трупа конкретній людині? З метою їх вирішення в Україні при проведенні генотипоскопічних експертиз застосовуються два методи: – метод геномної дактилоскопії, порядок застосування якого регламентовано Методичними вказівками МОЗ України «Вивчення зразків крові методом геномної дактилоскопії»; – метод ампліфікації високополіморфних локусів ДНК, порядок застосування якого регламентовано методичними вказівками МОЗ України «Використання ампліфікації високополіморфних локусів ДНК в судово-медичній експертизі рідкої крові». Більш поширеним в Україні завдяки меншій трудомісткості та доступності, є метод ампліфікації високополіморфних локусів ДНК (або полімеразна ланцюгова реакція – ПАР). Він запропонований К. Mullis у 1986 році. Це метод ампліфікації (розмноження копій) ДНК, за допомогою якого можна виділити та розмножити у значній кількості певну послідовність ДНК. Подальше розділення отриманих фрагментів ДНК шляхом електрофорезу дозволяє ідентифікувати специфічні ділянки ДНК без використання радіоактивних зондів, на відміну від методу геномної дактилоскопії. Кінцевим етапом вказаної методики є отримання електрофо-реграм типування ДНК за конкретними локусами, які документують результати досліджень і додаються до висновку експерта. Більш сучасним видом аналізу ДНК є її аналіз у спеціальних приладах, які мають назву «аналізатори геля». Оцінка результатів досліджень схематично показана на прикладі обчислення вірогідності підтвердження батьківства, що виглядає таким чином. Оскільки локуси, що досліджуються при проведенні експертизи, успадковуються за кодомінантним принципом, то маркерні смуги дитини мають успадковуватись від матері та батька – по одній смузі від кожного з батьків (по кожному з досліджених локусів). На рис. А) картина при підтвердженні батьківства; В) картина при виключенні батьківства (М – мати, Д – дитина, ПБ – передбачуваний батько). 200 Розділ 2 м Д ПБ М д ПБ . лунки гелю А) Б) Рис. 54. Схематичне зображення електрофореграми ампліфікатів ДНК одного локусу. Висновок про виключення батьківства робиться, якщо у дитини було виявлено маркерні смуги (мінімум по двох системах), які не могли бути успадковані від матері та чоловіка, вказаного як батько, або якщо у дитини не спостерігається маркерних смуг, характерних для чоловіка, вказаного як батько. У випадку коли по досліджуваним локусам у дитини виявлені лише ті алелі, які характерні для матері та передбачуваного батька (тобто виключення батьківства не відбувається), проводиться розрахунок підтвердження батьківства. Для цього вираховують ймовірність випадкового успадкування кожного з алелів (ймовірність, з якою дитина могла б успадкувати даний алель від іншого чоловіка (жінки) з даної популяції). Розрахунок ймовірності такого успадкування здійснюють за формулою: Р = 2р – р2, де Р – імовірність випадкового успадкування алеля, р – частота алеля в популяції (з обов'язковим зазначенням джерела інформації). Якщо досліджено декілька локусів, вираховують кумулятивну ймовірність випадкового спадкуваня алелів Ркум, яка дорівнює добутку ймовірностей випадкового спадкування алелів по окремих локусах. Розрахунок імовірності підтвердження біологічного батьківства здійснюють за формулою: п = (1 – Ркум) х 100 % Рис. 55. Електро- фореграма типування ДНК за локусом LPL. ОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ 201 На рисунку показано електрофореграму типування ДНК (з експертизи речових доказів, яка виконана у Головному бюро судово-медичної експертизи МОЗ України). М – маркер молекулярної маси pGEM Marker; L – маркерні (алельні) східні для локусу HUM LPL; 1 – ДНК з крові потерпілої; 4 – ДНК зі слідів крові людини на светрі. У даному випадку в ході експертизи вирішувалось питання про мож-ливість походження крові на светрі від потерпілої жінки. Аналіз цієї електрофореграми дозволяє зробити ви-сновок, що походження крові на светрі від конкретної особи не ви-ключене, на що вказує співпадання за розташуванням смуг ДНК з крові потерпілої та ДНК з крові на светрі. і 2 з 5 « 7 8 іо Щоб дати категоричний висновок, проводиться подальший аналіз за більшою кількістю локусів ДНК з наступним вираховуванням ступеня ймовірності походження крові. Рис. 56. Ілюстративна таблиця електрофореграми: 1, 10 – маркер ДНК; 2 – контрольна ДНК К562; 5, 8 – алельний леддер; З, 6, 7 – зразки крові. 4.14.5. Експертиза за матеріалами справи Судово-медичну експертизу за матеріалами справи проводять у тих випадках, коли немає можливості для безпосереднього дослідження трупа, живої людини або речового доказу. Така ситуація може скластися після кремації трупа, знищення речового доказу або, якщо злочинець, який підлягає обстеженню, зник, тощо. Приводи для проведення судово-медичної експертизи за матеріалами справи досить різноманітні та істотно не відрізняються від приводів для експертизи трупа, живої людини і речових доказів. Ці експертизи найчастіше здійснюють для визначення причини смерті, ролі травми та патології в механізмі настання смерті, здатності до самостійних дій смертельно пораненої людини, ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, стану здоров'я, правильності професійних дій медичних працівників. Експертиза за матеріалами справи може бути первинною або повторною. її проводять одноосібно або комісійно і виконують згідно з загальними процесуальними вимогами до проведення всіх видів експертиз. 202 Розділ 2 Найчастіше підлягають вивченню медичні документи, що належать до справи: історія хвороби, амбулаторна карта, медичні довідки, протокол патологоанатомічного дослідження трупа, висновок первинної судово-медичної експертизи, рентгенограми. Джерелом судово-медичної інформації також можуть бути: матеріали інших експертиз (криміналістичної, токсикологічної), протокол огляду місця події і трупа на місці його знаходження, протокол огляду транспортного засобу, протокол огляду і вилучення речового доказу, протоколи допиту свідків, потерпілих, обвинувачених. Зазначена судово-медична експертиза рідко базується тільки на матеріалах справи. Частіше, поряд з вивченням документів, досліджують гістологічні препарати, предмети одягу, які збереглися, та інші речові докази. Комісійні судово-медичні експертизи проводяться згідно з Правилами проведення комісійних судово-медичних експертиз у бюро судово-медичної експертизи. їх мета – усунення протиріч між: раніше проведеною експертизою та іншими матеріалами справи у разі необґрунтованості підсумків або сумнівів особи, яка проводить дізнання, слідчого, прокурора, судді або суду в правильності першої експертизи, а також з метою встановлення терміну зачаття, здатності до запліднення, процента втрати професійної працездатності і правильності надання медичної допомоги у випадках притягнення до кримінальної відповідальності медичних працівників. Залежно від характеру експертизи до складу комісії можуть входити як фахівці в галузі судово-медичної експертизи, так і фахівці інших медичних (у тому числі і фахівці медико-соціаль-них експертних комісій МОЗ) і немедичних спеціальностей. За своїм процесуальним становищем всі вони при проведенні експертизи є експертами. Експертна комісія має складатися не менш як з трьох осіб: голови, члена (членів) комісії і доповідача у справі. Головою експертної комісії, як правило, повинен бути начальник експертної установи. Допускається проведення експертизи під головуванням заступника начальника експертної установи з експертної роботи або завідуючого відділом комісійних експертиз. Питання, які вирішуються в ході судово-медичних експертиз за матеріалами справи, такі самі, як і ті, що вирішуються при виконанні судово-медичних експертиз трупів і живих осіб. ОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ 203 Експертизи стану здоров'я Зазначена судово-медична експертиза проводиться у таких випадках: – при сумніві щодо наявності хвороби у конкретної особи; – при відмові засудженого працювати і наявності скарг на стан здоров'я; – у разі відстрочки виконання вироку внаслідок хвороби до її вилікування; – при ухиленні від чергового призову на військову службу. Такі експертизи проводяться експертними комісіями за участю лікарів декількох спеціальностей, як правило, в умовах лікувального закладу. Вибір кількості лікарів та профілю їх підготовки зумовлюється обставинами випадку та питаннями, поставленими на вирішення експертизи. При обстеженні з метою встановлення істинного стану здоров'я експерту доводиться зустрічатися з такими видами обману щодо стану здоров'я: симуляцією, дисимуляцією, агравацією, штучними хворобами, самокаліцтвом. Симуляція – відтворення симптомів неіснуючої хвороби. Вона може бути навмисною та патологічною (у психічно хворих). Найчастіше симуляція здійснюється шляхом імітації хвороби з прийманням деяких шкідливих речовин (кави, тютюну), домішуванням до сечі крові тощо. Дисимуляція – навмисне приховування існуючої хвороби або її окремих симптомів. Трапляється при вступі до навчальних закладів, у працівників окремих професій. Агравація – перебільшення або посилення проявів існуючої хвороби (зниження зору, слуху, кульгавість тощо). Штучні хвороби – ураження органів та систем штучним шляхом. Найчастіше використовуються методи, які не становлять значної небезпеки для життя. Найчастіше зустрічаються штучні хвороби шкіри, підшкірної основи, органів зору, слуху. Самокаліцтво – умисне заподіяння собі ушкоджень частин тіла, що, як правило, досягається механічним шляхом. Лікар не може діагностувати «самокаліцтво», не може встановити умисність дії іншої людини, оскільки судова медицина не має для цього науково обґрунтованих критеріїв, але медичні підстави для вирішення цього питання юристами вона дає. На підставі результатів проведеного обстеження потерпілого, обвинувачуваного та іншої особи комісія експертів може вирішити такі спеціальні питання: 204 Розділ 2 ОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ 205 1) Чи мають місце у обстежуваного захворювання (травми); якщо так, то які конкретно, які причини їх розвитку, характер протікання та давність виникнення? 2) Чи необхідно проводити лікування обстежуваного; якщо так, то яким воно має бути (амбулаторним, стаціонарним); якщо стаціонарним, то в лікувальному закладі якого профілю треба його проводити? 3) Які конкретно лікувальні заходи необхідно виконати і протягом якого періоду? Чи могли виявлені у обстежуваного захворювання (травми) виникнути за обставин, що викладені в постанові про призначення експертизи? Експертизи за матеріалами справи за фактами професійних правопорушень медичних працівників Професійні правопорушення медичних працівників, як правило, пов'язані з неналежним наданням хворому медичної допомоги. При проведенні відповідних експертиз на вирішення комісії експертів ставляться такі питання. 1) Чи правильно встановлений діагноз хворому при первинному зверненні до лікаря та при наступному обстеженні та лікуванні? 2) Чи своєчасно встановлено правильний діагноз? 3) Якщо діагноз встановлений неправильно або несвоєчасно, що було причиною цього, як це вплинуло на лікування хворого та його стан? 4) Чи повноцінно проводилось обстеження хворого; якщо ні, то яких заходів необхідно було вжити, якими документами це регламентовано? 5) Чи правильно проводилось лікування хворого; якщо ні, то яких заходів необхідно було вжити, якими документами це регламентовано? 6) Чи було протипоказаним призначене хворому лікування? 7) Якщо мали місце дефекти обстеження та лікування, то яка їх причина, до яких наслідків вони призвели на час проведення експертизи і можуть призвести в майбутньому? 8) Чи пов'язані виявлені дефекти з погіршенням стану здоров'я хворого або його смертю; якщо так, то який характер цього зв'язку – прямий чи непрямий? 9) Якими документами повинні керуватися лікарі при проведенні обстеження та лікування хворого, чи мало місце порушення їх вимог? 10) Що було причиною смерті – захворювання (ушкодження) чи дефекти медичної допомоги? 4.15. Судово-психіатрична експертиза Судово-психіатрична експертиза в кримінальному процесі згідно зі статтями 76, 204 КПК України належить до числа експертиз, які обов'язково мають бути призначені для визначення психічного стану обвинуваченого або підозрюваного у тих випадках, коли в справі є дані, що викликають сумнів у їх осудності чи можливості в період провадження у справі усвідомлювати свої дії або керувати ними. Із введенням в дію нового Кримінального кодексу України (редакція 2001 року) виникла не менш важлива задача – визначення здатності обвинуваченого відповідно до свого психічного стану повною мірою усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та/або керувати ними (ст. 20 КК), тобто визначення обмеженої осудності. У КПК України підкреслена необхідність визначення психічного стану потерпілих та свідків, оскільки відповідно до його статті 69 не підлягають допиту особи, «які відповідно до висновків судово-психіатричної експертизи через свої психічні вади не можуть правильно сприймати факти, що мають доказове значення, і давати показання про них». Окрім того, може виникнути необхідність визначення психічного стану потерпілого, якщо він порушений через дії обвинуваченого, або визначення психічного стану потерпілого в момент скоєння проти нього злочинних дій для вирішення питання про наявність безпорадного стану. Не менш широким є коло питань, які вирішуються судово-психіатричною експертизою у цивільному процесі у справах про визнання особи недієздатною для призначення опіки (ст. 39, 60 ЦК України), про визнання укладеної угоди недійсною (ст. 225, 226 ЦК України), у справах, пов'язаних з сімейними або трудовими правовідносинами, у справах про оскарження встановленого раніше психіатричного діагнозу тощо. Вирішення цих справ залежить від стану психічного здоров'я особи через з'ясування її здатності до адекватного волевиявлення і до здійснення будь-яких соціальних функцій. З цією метою призначається судово-психіатрична експертиза (ст. 27, 258 ЦПК України). Таким чином, предметом судово-психіатричної експертизи є визначення психічного стану осіб, яким призначено експертизу, в конкретні проміжки часу та відносно певних обставин, що становлять інтерес для органів слідства та суду. Об'єктами експертизи є: – підозрювані, стосовно яких під час дізнання та слідства виникли сумніви щодо їх психічної повноцінності; і 206 Розділ 2 – обвинувачені та підсудні, стосовно яких під час слідства та судового розгляду виникли сумніви щодо їх осудності або можливості за психічним станом брати участь у слідчих діях чи судовому засіданні; – свідки та потерпілі, стосовно яких під час слідства та суду виникли сумніви щодо їх психічної повноцінності; – потерпілі, стосовно яких вирішується питання про взаємозв'язок змін у їх психічному стані з вчиненими щодо них протиправними діяннями (безпорадний стан та заподіяння шкоди здоров'ю); – позивачі, відповідачі та інші особи, стосовно яких вирішується питання про їхню дієздатність; – позивачі, стосовно яких вирішується питання про їх психічний стан у певні проміжки часу, про обґрунтованість установленого раніше психіатричного діагнозу та застосування щодо них медичних заходів; – матеріали кримінальної або цивільної справи, медична документація, аудіовізуальні матеріали та інша інформація про психічний стан особи, стосовно якої проводиться експертиза. Підстави для призначення судово-психіатричної експертизи Здійснення судово-психіатричної експертизи регулюється рядом статей: КК, КПК, ЦК, ЦПК, КпАП, законами України «Про судову експертизу в Україні», «Про психіатричну допомогу» та наказом МОЗ України від 8 жовтня 2001 р. № 397 «Про затвердження нормативно-правових документів з окремих питань щодо застосування примусових заходів медичного характеру до осіб, які страждають на психічні розлади». При виникненні сумнівів щодо психічної повноцінності обвинуваченого, підозрюваного, підсудного, потерпілого, свідка, цивільного позивача і відповідача, а також особи, стосовно якої вирішується питання про її цивільну дієздатність, призначається судово-психіатрична експертиза. Сумніви у психічному здоров'ї стають підставами для призначення судово-психіатричної експертизи тільки у разі їх обґрунтованості, тобто коли вони підтверджені фактичними обставинами. До критеріїв призначення судово-психіатричної експертизи відносяться: – відомості про те, що особа перебувала або перебуває під наглядом психоневрологічного (ПНД) або наркологічного диспансеру, або перебувала на лікуванні в психіатричному або наркологіч- ОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ 207 ному лікувальному закладі, визнавалась по іншій справі неосудною та знаходилась на примусовому лікуванні, має інвалідність по психічному захворюванню; – відомості про те, що особа була звільнена від служби в армії у зв'язку з психічним розладом; – відомості про те, що особа навчалась у школі для розумово відсталих; – відомості про неправильну або дивну поведінки особи у період, який передував злочину, дані про незвичайну поведінку обвинуваченого, підсудного в період скоєння діяння, що йому інкримінується, або поведінку, яка не адекватна ситуації під час проведення з ним судових або слідчих дій; – відомості з показань свідків, родичів, знайомих, із виробничих і побутових характеристик про особливості поведінки (недоречні висловлювання та вчинки, немотивовані приступи збудження, судомні приступи, інтелектуальна неспроможність, спроби самогубства тощо), які розглядались свідками як прояви психічних розладів; – повідомлення особи про свої хворобливі переживання та суб'єктивні відчуття, які можуть свідчити про наявність будь-яких розладів психічної діяльності; – відомості про перенесені захворювання головного мозку (черепно-мозкові травми, менінго-енцефаліти, порушення мозкового кровообігу тощо) або тяжкі соматичні захворювання, які супроводжуються психічними порушеннями. Підготовка матеріалів для судово-психіатричної експертизи Однією з умов своєчасного та якісного проведення судово-психіатричної експертизи, переконливості експертних висновків є об'єктивізація всіх перелічених даних. Матеріали справи мають бути ретельно підготовлені до призначення експертизи. Слід зазначити, що збір необхідних для проведення експертизи матеріалів (медична документація, протоколи допитів відносно особливостей особистості та поведінки підекспертного, виробничі характеристики тощо) є виключно обов'язком органів досудового слідства та суду. Повноваження експертів обмежені можливістю звернення до особи або органу, який призначив експертизу, з клопотанням про надання нових матеріалів, необхідних для дачі висновків. Самостійно займатися збором матеріалів експерти неправомочні. Характер підстав для призначення судово-психіатричної експертизи багато в чому визначає роботу по збору матеріалів. 208 Розділ 2 ОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ 209 За наявності інформації щодо перебування особи у психіатричному закладі або під наглядом психіатра експертам в обов'язковому порядку має бути надана медична документація. Незважаючи на те, що в амбулаторних картках ПНД є короткі дані про те, що особа перебувала на лікуванні в психіатричній лікарні, необхідно запросити медичну документацію з усіх психіатричних закладів, куди ця особа зверталась за психіатричною допомогою. У випадках отримання особою психіатричної допомоги в приватному порядку також слід запросити медичну документацію або, за її відсутності, допитати приватного психіатра як свідка щодо психічного стану пацієнта, причинах звернення до психіатра, встановленого діагнозу, лікарських призначеннях. Водночас необхідно затребувати медичну документацію з наркологічних закладів. Серед осіб, які проходили курс наркологічного лікування, чимало таких, які страждають на психічні розлади і однак раніше ніколи не звертались до психіатра. Не менш важливими є дані медичних документів із закладів загальносоматичного профілю, в яких можуть бути відображені скарги підекспертних на психічні розлади. Пацієнти могли бути госпіталізовані в ці заклади з різноманітними захворюваннями (гіпертонічна хвороба, атеросклероз судин головного мозку, порушення мозкового кровообігу, онкологічні захворювання, цукровий діабет тощо), які супроводжуються психічними розладами. Якщо особа перебувала під наглядом спеціалізованих лікувальних закладів системи МВС, необхідно витребувати відповідну медичну картку. До необхідних відноситься і документація з допоміжної школи, якщо підекспертний навчався у такому закладі. Слід також: запитувати з райвійськкомату медичну документацію щодо причин звільнення від військової служби. У випадках коли особа має групу інвалідності важливо надати експертам медичну картку МСЕК. Вилучення медичної документації з медичних закладів проводиться згідно з положеннями статті ст. б Закону України «Про психіатричну допомогу», якими регламентується порядок передачі відомостей щодо психічного стану особи без її згоди або згоди її законного представника у разі письмового запиту дізнавача, слідчого, прокурора та суду. Оригінали медичних документів мають бути надані у повному обсязі, оскільки копії цих документів, ксерокопії, виписки з них не можуть задовольнити експертів, оскільки нерідко вони нечіткі, незручні для читання, у них непомітні виправлення та дописки. к Уся медична документація, отримана слідчим або судом, має бути оглянута та вивчена. Виявлення будь-яких дефектів (дописки, виправлення, відсутність ряду сторінок) потребує встановлення причин їх появи за допомогою відповідних слідчих дій. Інформація щодо психічної повноцінності учасника процесу може бути отримана не тільки з медичної документації, а й з протоколів допитів родичів, знайомих, співробітників, учасників кримінальної чи цивільної ситуації та даних безпосереднього нагляду за поведінкою особи під час слідчих дій або судового розгляду. Указані дані мають важливе значення для експертів незалежно від того, чи перебувала особа раніше під наглядом психіатра, чи ні. У особи, яка страждає на психічне захворювання і тривалий час не зверталась до психіатра, може спостерігатись стан стійкої ремісії (покращення), що може істотно вплинути на експертний висновок. З іншого боку, психічний розлад міг мати місце давно, мав прихований характер і розцінювався оточуючими як особливості характеру, а особа не зверталась за психіатричною допомогою. Під час проведення допитів підекспертної особи необхідно отримати послідовну інформацію щодо особливостей психічного стану на всіх етапах її життя, з'ясувати особливості фізичного та психічного розвитку в дитинстві, вік вступу до школи, відомості про дисципліну та успішність у ній, отриману освіту. Важливо з'ясувати: характер взаємовідносин з однолітками та вчителями, можливості пристосування до вимог колективу; особливості перехідного періоду, виконання обов'язків на роботі, під час служби в армії; сімейний стан; звички, інтереси, захоплення. Особливу увагу слід приділити різким змінам у характері та поведінці підекспертного, проявам раніше не властивих суб'єкту грубощів, злостивості, емоційної холодності, підозрілості, необґрунтованим змінам у ставленні до рідних – від теплого та дружнього до «нечуйного» й нерідко негативного. Слід звертати увагу на появу дивацтв у поведінці, незвичайних захоплень, зниження професійної кваліфікації, неможливість справлятися з службовими обов'язками, невиконання етичних норм у колективі, постійне зниження соціальної адаптації. Надзвичайно важливими є показання свідків, що характеризують поведінку обвинуваченого у період, в який вчинено злочин. Необхідно з'ясувати особливості поведінки, зовнішнього вигляду, контактів з людьми, збереженість орієнтування в оточуючому, висловлювання, особливості емоційних проявів (немотивований страх, тривога, агресія, розгубленість тощо) та їх адекватність реальним обставинам. Для визначення наявності безпорад- 14 – 4-2531 210 Розділ 2 ОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ 211 ного стану потерпілого слід з'ясувати, чи не був він надмірно пасивним при вчиненні проти нього злочину, чи давав відсіч або повністю підкорився діям злочинця. s Важливі відомості можуть дати особи, які проводили затримання обвинуваченого, у разі коли він був затриманий одразу після вчинення злочину, особливо, якщо йдеться про злочини проти особи, дорожньо-транспортні пригоди, корисливо-насильницькі дії. У таких випадках необхідно з'ясувати особливості контакту з обвинуваченим, характер його висловлювань та пояснень з приводу скоєного, особливості моторики та емоційних проявів, ставлення до скоєного. Характер злочину, причини та спосіб його вчинення також можуть викликати сумніви щодо осудності обвинуваченого. Жорстокість скоєного та його зовнішня невмотивованість самі по собі не є ознаками психічного розладу, але в поєднанні з безглуздістю, відсутністю мотивації та невідповідністю вчиненого злочину со-ціально-особистісним характеристикам обвинуваченого можуть слугувати підставою для проведення експертизи. Матеріали справи щодо особливостей поведінки та психічного стану підекспертного нерідко містять суперечливі відомості, які можуть бути пояснені різними факторами: тривалістю знайомства з ним, ставленням до суб'єкта, особливості поведінки якого з'ясовуються, заінтересованістю допитуваного в результатах справи. У зв'язку з цим деякі допитувані нерідко явно перебільшують можливі ознаки психічного розладу, повідомляють про факти та обставини, яких не було. Інші свідки, які мають обивательське уявлення про психічні захворювання, можуть розцінити як прояви психічного розладу деякі непсихопатологічні стани, як, наприклад, збуджено-агресивна поведінка при простому алкогольному сп'янінні, педагогічна запущеність підлітка, прояви психопатії тощо. Такі свідки на допиті часто-густо схильні повідомляти про спостереження ними особливостей поведінки, використовуючи категоричні вирази: «поводив себе, як ненормальний», «був неосудним», «висловлював маячні ідеї», «страждає на провали в пам'яті». Необхідно чітко триматись єдиної правильної позиції: будь-які показання щодо «дивацтв», «ненормальностей» у поведінці мають бути уточнені та деталізовані, наведені приклади викладені звичайними словами, без застосування психіатричної термінології. Не менше значення для призначення експертизи мають дані допиту обвинуваченого, який може виявити неадекватність поведінки, недоступність контакту, депресивний стан, відсутність реакції на запитання, зайву метушливість та неадекватно піднесений настрій, скаржитись на порушення пам'яті, нерозуміння слідчої ситуації тощо. Слід також пам'ятати, що особи, які страждають на психічні розлади, можуть дисимулювати (ховати) факт психічної хвороби. Інформація, викладена в характеристиках з місця роботи, навчання та мешкання, може також служити підставою для призначення експертизи. У характеристиках відображаються особливості особи та її поведінки, дані про зниження професійної кваліфікації, прогули та появи на роботі у нетверезому стані, зазначаються періоди часу, коли мала місце незвична поведінка. Головною особливістю судово-психіатричних експертиз у цивільних справах про визнання укладеної угоди недійсною є ретроспективна оцінка психічного стану особи у період укладення угоди або іншої юридично значущої дії. Здійснити цю оцінку не завжди просто, тому особлива увага приділяється будь-яким відомостям про психічний стан особи напередодні, під час та після вчинення юридично-правового акта. Звичайно, найбільший об'єм інформації надає медична документація з психіатричних лікувальних закладів у разі якщо особа перебувала під диспансерним наглядом або на стаціонарному лікуванні. Необхідно враховувати, що в період укладення угоди могли спостерігатись не тільки хронічні, а й тимчасові розлади психіки. У медичній документації із соматичних стаціонарів найчастіше відсутні вичерпні дані про психічний стан особи, опис неврологічного стану проводиться за стандартизованою формою, можуть мати місце вказівки на інтелектуально-мнестичне зниження, але без чіткої оцінки ступеня зниження пам'яті та інтелекту. У таких випадках особливу цінність мають детальні та конкретні показання медичних працівників (лікарів стаціонару і поліклініки, дільничних лікарів, медичних сестер). Як свідки найчастіше допитуються родичі, друзі, співробітники, сусіди. Нерідко свідки описують психічний стан особи, щодо якої проводиться експертиза, по-різному, підкреслюючи окремі особливості поведінки, не вказуючи при цьому хронологічний період. Показання свідків не повинні бути хаотичними чи уривчастими, вони мають охарактеризувати поведінку і стан особи, який передував правовому акту, висвітлити його спосіб життя, коло інтересів, можливість обслуговувати себе, спілкуватись з оточуючими, надавати критичну оцінку реальним обставинам. Будь-які свідчення про неадекватну поведінку підекспертного мають бути JL. 14* 212 Розділ 2 уточнені і деталізовані щодо того, в чому конкретно виявилась неадекватність. Важливе значення має аналіз таких психологічних особливостей особи, як підвищені навіюваність та підкорення, пасивність, зниження критичних і прогностичних функцій. Деякою мірою має значення мотивація укладеної підекспертним угоди. Але слід пам'ятати, що сам по собі факт зовнішньо не мотивованої угоди (наприклад, оформлення заповіту на малознайому людину без урахування інтересів близьких родичів) не може бути підставою для висновку, що особа не розуміла значення своїх дій і не могла керувати ними. Матеріали справи, зібрані для проведення судово-психіатричної експертизи, мають бути впорядковані та систематизовані, оцінені з точки зору їх повноти, точності, для того щоб експерти могли надійно оцінити психічний стан особи, направленої на експертизу. У такому разі експертизи проводяться своєчасно і не стають причиною подовження строків розслідування. Практика роботи експертних комісій свідчить, що основним недоліком матеріалів справи, які надаються експертам, є їх неповнота. Форми проведення судово-психіатричної експертизи Наступним етапом дій слідчого (суду) є винесення постанови (ухвали) про призначення судово-психіатричної експертизи. Відповідно до положень статті 196 КПК України у постанові (ухвалі) мають бути вказані підстави для призначення експертизи. Нерідко у постановах трапляються недопустимі формулювання, що не містять вказівки на конкретну причину сумнівів у психічній повноцінності особи, яка направляється на експертизу («експертиза призначається в зв'язку із сумнівами у психічній поведінці», «у зв'язку з тяжкістю скоєного»). Під час призначення експертизи слідчий, суд повинні обрати форму її проведення: амбулаторну чи стаціонарну, за необхідності – посмертну. Судом може бути призначена, окрім того, експертиза у суді. Амбулаторна судово-психіатрична експертиза, як правило, складається з одноразового обстеження підекспертного комісією експертів-психіатрів. Перевага амбулаторної експертизи – в її оперативності. Незважаючи на нетривалість амбулаторного огляду такої експертизи цілком достатньо для остаточної відповіді на поставлені питання. Експерти заздалегідь вивчають матеріали справи, опитують підекспертного, аналізують отримані дані і матеріали справи, обго- ОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ 213 ворюють експертні висновки, тому одноразовість обстеження підекспертного не може бути підставою для сумнівів у недостовірно-сті експертних висновків. Даний вид експертизи треба призначати особам, які знаходяться на диспансерному психіатричному обліку через нерізко виражений психічний розлад (наслідки черепно-мозкової травми, органічного ураження головного мозку, психопатії, легкі форми олігофренії, хронічний алкоголізм, наркоманія, токсикоманія, неврози тощо). Перелічені патології нерідко є медичним критерієм обмеженої осудності. На амбулаторну судово-психіатричну експертизу можна направляти осіб, які не страждають психічним розладом, але стосовно яких виникають сумніви при оцінці їх психічного стану в момент скоєння ними протиправних дій (стан алкогольного або наркотичного сп'яніння, стан різного виду емоційних напруг або тимчасових розладів психіки в момент вчинення злочину). Можливе призначення амбулаторної судово-психіатричної експертизи особам зі значною давністю психічного захворювання, яке зафіксовано в медичній документації ПНД і психіатричних лікарень. Стаціонарна судово-психіатрична експертиза полягає у тривалому спостереженні за підекспертним в умовах психіатричного стаціонару з застосуванням лабораторних методів дослідження. Строк проведення стаціонарної експертизи не повинен перевищувати ЗО днів, але може бути подовжений за наявності письмового обґрунтованого клопотання експертів перед органом, який призначив експертизу. Призначення стаціонарної судово-психіатричної експертизи в кримінальному процесі обвинуваченому, підсудному (ст. 205 КПК України) не потребує їх згоди. Свідку, потерпілому, позивачу та відповідачу в кримінальних та цивільних справах стаціонарна судово-психіатрична експертиза призначається лише за їх згодою (постанова Верховного Суду України від ЗО травня 1997 р. № 8 «Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах»). Факт складності діагностики і експертного рішення в даному разі не має значення. Направлення особи на стаціонарну експертизу проводиться відповідно до статті 1652 КПК України, тобто за наявності постанови судді. Насамперед призначення стаціонарної судово-психіатричної експертизи необхідне у випадках первинної діагностики психічного захворювання, яке має хронічний перебіг. 214 Розділ 2 При стаціонарному обстеженні більш чітко діагностується си-мулятивна поведінка. Стаціонарну судово-психіатричну експертизу в обов'язковому порядку призначають у разі необхідності складної диференціальної діагностики для визначення ступеня (тяжкості) психічних розладів, глибини зниження інтелекту та емоційно-вольових порушень, уточнення характеру і частоти судомних приступів. Потребують стаціонарного обстеження особи, стосовно яких виникають сумніви в діагнозі психічного захворювання, що встановлювався раніше, або коли йдеться про визнання таких осіб осудними чи обмежено осудними. На стаціонарну судово-психіатричну експертизу треба направляти підлітків, щодо яких є дані про наявність у них психічних розладів, зловживання ними алкоголем або психоактивними речовинами, про їх навчання у допоміжній школі тощо. Повторні судово-психіатричні експертизи доцільно проводити в умовах стаціонару, який забезпечує довготривалість і постійність медичного нагляду, можливість додаткових обстежень, а за необхідності – медикаментозне лікування. Судово-психіатрична експертиза в суді призначається, коли психічний стан підсудних викликав сумнів у суду, або коли у суду виникли сумніви в правильності експертних висновків, або змінився психічний стан підсудного, у справах неосудних при направленні їх на примусове лікування. Посмертна судово-психіатрична експертиза призначається у цивільних справах для ретроспективної оцінки психічного стану особи на період вчинення нею різних правових актів. Традиційно такі експертизи належать до найбільш складних. Можливе також проведення посмертної судово-психіатричної експертизи для визначення психічного стану особи, яка скоїла самогубство. У складних випадках можна проконсультуватись з експертами-психіатрами з приводу вибору форми проведення експертизи. Визначившись з видом експертизи, слідчому або суду необхідно чітко і конкретно сформулювати питання до експертів, які повинні відповідати юридичному статусу особи, закону і положенням психіатричної науки. Питання, які вирішуються судово-психіатричною експертизою При судово-психіатричній експертизі обвинуваченого (підсудного) ставляться такі питання: 1) Чи страждав обвинувачений (підсудний) під час інкриміно- ОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ 215 ваного йому діяння (діянь) психічним розладом, внаслідок якого він не міг у той період усвідомлювати свої дії або керувати ними? 2) До якої категорії хворобливих станів належить даний психічний розлад – хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства, іншого хворобливого стану психіки? 3) Чи страждає обвинувачений (підсудний) у даний час психічною хворобою, що позбавляє його можливості усвідомлювати свої дії або керувати ними? Якщо так, то коли почалася ця психічна хвороба? 4) Чи потребує обвинувачений застосування до нього примусових заходів медичного характеру, якщо так, то яких саме? 5) Чи має обвинувачений які-небудь психічні вади, через які не може самостійно реалізувати своє право на захист? 6) Чи страждає обвинувачений на хронічний алкоголізм або наркоманію? 7) Чи потребує він лікування від алкоголізму чи наркоманії? Відповіді експертів на перші три питання дають можливість суду, з урахуванням усіх інших зібраних по справі доказів, прийняти рішення про осудність (обмежену осудність згідно з ст. 20 КК України) або неосудність обвинуваченого за умови доведення факту скоєння ним інкримінованого йому діяння. Осудність, неосудність – це юридичні поняття, які не існують як постійна характеристика, а характеризують здатність (або нездатність через наявний психічний розлад) особи в період скоєння суспільно небезпечного діяння усвідомлювати свої дії або керувати ними. Слід підкреслити, що обмежена осудність – це варіант осудності, а не проміжна категорія між осудністю і неосудністю. Обмежена осудність, тобто нездатність повною мірою усвідомлювати свої дії або керувати ними, стосується тільки конкретних кримінальних дій особи з психічним розладом і не може розглядатися як постійна характеристика такої особи. Обмежена осудність не виключає кримінальної відповідальності і не є обставиною, що пом'якшує кримінальну відповідальність. Однак обмежена осудність може бути у певних випадках підставою для призначення підсудному з психічним розладом примусових заходів медичного характеру у вигляді амбулаторного примусового лікування; наприклад, у разі засудження підсудного до позбавлення волі таке лікування має проводитись за місцем відбування покарання, а у разі засудження умовно – воно має проводитись райпсихіат-ром за місцем проживання засудженого. 216 Розділ 2 Четверте питання спрямовано на виявлення психічної хвороби, яка настала у обвинуваченого після вчинення ним злочину, але до винесення судом вироку. За наявності психічного захворювання експерти виявляють його характер (хронічне чи тимчасове) і глибину (тяжкість) його проявів і вирішують питання про процесуальну дієздатність обвинуваченого. Якщо обвинувачений нездатний усвідомлювати свої дії або керувати ними, то він нездатний самостійно здійснювати свої процесуальні права і обов'язки, самостійно брати участь у слідчих діях. Необхідно встановлення точного часу виникнення хворобливого розладу, оскільки ті слідчі дії, в яких обвинувачений брав участь, коли був процесуально недієздатним, не можуть мати процесуально-правового значення. У тих випадках, коли у обвинуваченого під час вчинення діяння, яке йому інкримінується, був психічний розлад, що виключає осудність (ч. 2 ст. 19 КК) або обмежує її (ст. 20 КК), або під час провадження у даній кримінальній справі він захворів психічним захворюванням, що обумовлює процесуальну недієздатність (ч. З ст. 19 КК), експерти, відповідаючи на четвертеє питання, повинні рекомендувати той чи інший вид примусових заходів медичного характеру (ст. 93 КК). Обов'язковою умовою для рекомендації примусових заходів медичного характеру є наявність небезпечності психічного хворого для себе і оточуючих (ч. 1 ст. 94 КК). Вибір виду примусових заходів медичного характеру обумовлюється ступенем соціальної небезпечності психічно хворого, яка визначається як ризик вчинення хворим повторного суспільно небезпечного діяння і тяжкістю скоєного діяння (ст. 94 КК). Стосовно осіб, які не є суспільно небезпечними за своїм психічним станом, може бути рекомендовано встановлення піклування рідних або призначення опікуна з обов'язковим лікарським наглядом (ч. 6 ст. 94 КК). Наприклад, особа інкриміновані їй діяння скоїла в стані короткочасного психічного розладу (патологічний афект, патологічне сп'яніння тощо) і до часу порушення кримінальної справи або її провадження повністю видужала, тому вона на час розгляду справи у суді не є суспільно небезпечною. Необхідність вирішення шостого питання обумовлена вимогами пункту 2 частини 1 статті 45 КПК про обов'язкову участь захисника у провадженні досудового слідства, якщо обвинувачений через психічні вади не може самостійно реалізувати своє право на захист. Під психічними вадами маються на увазі такі зміни психіки, які не позбавляють обвинуваченого процесуальної ОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ 217 дієздатності, але послаблюють її. У таких випадках обвинувачений бере особисту участь у провадженні кримінальної справи, але за обов'язкової участі захисника. Судово-психіатричні експерти можуть вирішувати також питання про наявність у обвинуваченого ознак хронічного алкоголізму чи наркоманії, якщо у слідства або суду виникає така необхідність. При судово-психіатричній експертизі свідків і потерпілих ставляться такі питання: 1) Чи здатний свідок (потерпілий) за своїм психічним станом правильно сприймати факти, що мають доказове значення, і давати показання про них? 2) Чи страждав потерпілий психічним захворюванням у період протиправного діяння? 3) Чи міг потерпілий за своїм психічним станом розуміти характер і значення протиправних дій, скоєних проти нього, та чинити опір? 4) Чи страждає потерпілий у даний час психічним захворюванням? Якщо так, то чи не виникло воно внаслідок протиправних дій, скоєних проти нього? У кримінальному судочинстві показання свідків і потерпілих є одним із важливих джерел доказів. Для об'єктивного вирішення справи необхідно, щоб показання свідків і потерпілих були правдивими і достовірними. Однак судово-психіатрична експертиза не оцінює достовірність і зміст свідчень, оскільки це є компетенцією суду. Експерти-психіатри можуть оцінити психічний стан особи, яка дає показання, і визначити, залежно від наявності чи відсутності у неї психічних розладів, здатність правильно сприймати обставини, які мають значення для справи, запам'ятовувати і давати правильні показання про них. Судово-психіатрична експертиза свідкам призначається тільки у випадках сумніву в їх можливості за станом психічного здоров'я давати показання. Стосовно ж потерпілих коло питань, що вирішуються, ширше. Експертами-психіатрами визначається можливість потерпілого за психічним станом розуміти характер і значення діянь, які скоєні проти нього, або протистояти обвинуваченому. Даний висновок використовується слідством і судом для вирішення питання про наявність у потерпілого безпорадного стану і тягне за собою відповідну кваліфікацію дій обвинуваченого. До безпорадного стану належать, наприклад, втрата свідомості, сон, недоумство, психічна 218 Розділ 2 хвороба. Алкогольне чи наркотичне сп'яніння у потерпілих, на відміну від алкогольного сп'яніння у обвинувачених, може слугувати підставою для констатації безпорадного стану. Судово-психіатрична експертиза виявляє психічне захворювання потерпілого і встановлює зв'язок даного розладу зі скоєним проти нього злочином, а також тяжкість цього розладу. Така експертиза призначається для встановлення ступеня тяжкості шкоди, заподіяної здоров'ю, особливо небезпечних наслідків зґвалтування чи наслідків інших тяжких злочинів. Треба призначати комплексну судово-психіатричну і судово-медичну експертизу, коли є підстави вважати, що психічний розлад знаходиться у причинному зв'язку з нанесеннями шкоди фізичному здоров'ю особи. У цивільному процесі, залежно від категорії справи, тобто характеру юридичного акта або позову, судово-психіатричною експертизою вирішуються різні питання. а) У справах про визнання громадянина недієздатним для встановлення опіки ставляться питання: 1) Чи страждає особа душевною хворобою або недоумством, внаслідок чого вона не може розуміти значення своїх дій або керувати ними? 2) Чи потребує вона встановлення опіки? Якщо експертиза встановить нездатність особи розуміти значення своїх дій або керувати ними, то в такому разі йдеться про загальну цивільну недієздатність, у зв'язку з чим особі повинен бути обов'язково призначений опікун. Визнання особи недієздатною і встановлення опіки є мірою захисту прав хворого, який неспроможний самостійно їх здійснювати за психічним станом. Але якщо відпадуть підстави, через які громадянин був визнаний недієздатним, суд може винести рішення про визнання його дієздатним. Головною особливістю даної експертизи є прогностична довгострокова оцінка психічного стану, виявлення можливої несприятливої динаміки хвороби з неминучим зростанням ознак недоумства або дефіцитарних симптомів, розвитком хронічного маячного або іншого некурабельного психічного розладу психотич-ного рівня. Громадянин, який внаслідок зловживання спиртними напоями або наркотичними засобами ставить себе і свою сім'ю у тяжке матеріальне становище, може бути визнаний судом обмежено дієздатним. У такому разі йому призначається піклувальник. Суд ОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ 219 приймає рішення на підставі обставин, що підтверджують зловживання громадянином спиртними напоями або наркотичними засобами і негативні наслідки таких дій. Обов'язкове призначення судово-психіатричної експертизи в таких випадках законом не регламентоване. б) У справах про визнання угоди недійсною ставляться такі питання: 1. Чи страждала особа будь-яким психічним розладом на момент укладення угоди? 2. Якщо так, чи могла особа на момент укладення угоди розуміти значення своїх дій або керувати ними? Угода, укладена громадянином, хоч і дієздатним, але який на момент її укладення перебував у такому стані, коли не міг розуміти значення своїх дій або керувати ними, може бути визнана судом недійсною за позовом цього громадянина. Медичний критерій щодо зазначеного у законодавстві не сформульований, тобто не кваліфікується психічний стан, який відповідає юридичному критерію здатності або нездатності розуміти значення своїх дій або керувати ними. «Такий стан» за змістом може мати не тільки медичне а й психологічне значення. Головною особливістю вказаних судово-психіатричних експертиз є ретроспективна оцінка психічного стану особи на момент укладення угоди, яка здійснюється на підставі аналізу проявів психопатологічних розладів, психологічних та соціально-побутових характеристик. Важливим є виявлення психічної хвороби, яка на період укладення угоди могла мати тимчасовий або хронічний перебіг, встановлення часу її початку, особливостей динаміки, глибини і виразності патологічних проявів у той період. Доповнює аналіз визначення особливостей самої угоди, а саме її мотивованості, розуміння особою змісту і можливих наслідків своїх юридичних дій, можливості адекватної оцінки ситуації, тобто виявлення стану критичних і прогностичних здібностей. Якщо буде встановлено, що психічна хвороба або погіршення психічного стану виникли після укладення угоди, то остання не втрачає своєї юридичної сили. При розгляді позову про визнання угоди недійсною може виникнути необхідність обстеження позивача або відповідача для вирішення питання, чи може він брати участь у судовому засіданні. У такому разі ставляться питання: 1) Чи страждає на даний час особа психічною хворобою, внаслідок якої не може розуміти значення своїх дій або керувати ними? 220 Розділ 2 ОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ 221 2) Чи може особа брати участь у судовому розгляді як позивач (відповідач)? Відповідь експертів дає можливість суду встановити наявність у особи процесуальної дієздатності, тобто можливості через наявний психічний стан здійснювати свої цивільні права та захищати свої законні інтереси. Виявлення неможливості розуміти значення своїх дій або керувати ними під час судового розгляду (цивільно-процесуальна недієздатність) виключає можливість участі особи у судовому засіданні. в) У справах про визнання шлюбу недійсним, або про розірвання шлюбу ставляться такі питання: 1. Чи страждала особа психічною хворобою на момент вступу в шлюб? Чи могла особа в той період розуміти значення своїх дій або керувати ними? 2. Чи страждає особа психічною хворобою на даний час? Чи може вона перебувати у шлюбі, продовжувати сімейно-шлюбні відносини? У справі про визнання шлюбу недійсним необхідно провести клінічну оцінку психічного стану особи в минулому, в період оформлення даного цивільного акта, тобто вступу в шлюб. Ретроспективна оцінка психічного стану особи таким, у якому вона не могла на той час розуміти значення своїх дій або керувати ними, не тягне за собою прийняття рішення про загальну цивільну недієздатність з призначенням опіки. При розгляді справ про розірвання шлюбу судово-психіатричній оцінці підлягає психічний стан підекспертного у період розгляду справи з урахуванням клінічного прогнозу розвитку наявної психічної хвороби на майбутнє. Експертами аналізуються ознаки, які характеризують сімейні відносини, збереженість трудової та загальної соціальної адаптації, емоційна збереженість хворих, відсутність виражених психопатологічних розладів, у тому числі неадекватного ставлення до членів сім'ї і патологічної мотивації поведінки. г) У справах про можливість брати участь у вихованні дітей ставляться питання: 1. Чи страждає особа психічною хворобою? 2. Якщо так, то чи може вона брати участь у вихованні дітей? (або чи може самостійно виховувати дітей?). Завданням судово-психіатричної експертизи у таких справах є визначення психічного стану підекспертного, виявлення психічних розладів, прояви яких можуть становити небезпеку для і дітей (агресивні тенденції та маячні ідеї отруєння, впливу, переслідування, релігійного змісту, що спрямовані на близьке оточення, в тому числі і на дітей, наявність глибокої депресії з наполегливими спробами самогубства, виражених емоційно-вольових та психопатоподібних розладів тощо). д) У справах про оскарження встановленого психіатричного діагнозу та проведених медичних заходів ставляться такі питання: 1) Чи страждає особа будь-яким психічним розладом на даний час та чи страждала вона ним у період до первинного психіатричного огляду чи госпіталізації; якщо так, то яким? 2) Чи потребувала ця особа у той період за психічним станом психіатричного огляду чи госпіталізації до психіатричного стаціонару? 3) Яким є психічний стан особи на час подання позову, чи може вона у цей час розуміти значення своїх дій та керувати ними, чи може брати участь у судовому засіданні, захищати свої інтереси? Предметом судово-психіатричної експертизи при розгляді судом позовів, пов'язаних з оскарженням психіатричного діагнозу або госпіталізації до психіатричного стаціонару і постановки під нагляд психіатричного диспансеру, є оцінка психічного стану підекспертного в зазначені періоди, а також на час подачі позову для встановлення його можливості брати участь у судовому процесі як позивача. У процесі експертизи встановлюється, чи відповідають дії лікаря-психіатра психічному стану підекспертного, критеріям діагностики психічних розладів, госпіталізації, визначеним Законом України «Про психіатричну допомогу». Оцінка судово-психіатричного експертного висновку Висновок судово-психіатричної експертної комісії оформляється актом експертизи. Його структура і принцип складання регламентовані статтею 96 КПК України, наказом МОЗ України від 8 жовтня 2001 р. № 397 та методичними рекомендаціями «Складання акта судово-психіатричної експертизи», затвердженими МОЗ України (1996). Акт судово-психіатричної експертизи є одним із джерел доказів у кримінальній та цивільній справах. Акт експертизи і його висновки підлягають оцінці органами розслідування та суду на предмет відповідності інструктивним вимогам, інформативності та вірогідності викладених у ньому фактів, повноти та наукової обґрунтованості висновків і відповідей на поставлені питання. 222 Розділ 2 4.16. Судово-психологічна експертиза Психічна діяльність людини являє собою відображення об'єктивної дійсності. Однак через різні причини суб'єктивного й об'єктивного характеру цей процес може відбуватись з певними відхиленнями. Для здійснення правосуддя дуже важливо знати характер і ступінь таких відхилень у осіб, чиї показання використовуються як джерела доказів у кримінальному судочинстві і у зв'язку з цим потребують критичної оцінки та визначення рівня їх достовірності. Предметом судово-психологічної експертизи є питання про діяльність осіб, індивідуально-психологічні властивості яких не виходять за межі норми (особливості сприйняття певних явищ за даних умов, здатність адекватно їх оцінювати, особливості реагування на екстремальні ситуації тощо). У тих випадках, коли для вирішення якогось питання необхідно торкатися суміжних між психологією і психіатрією проблем, наприклад, при вивченні аномальних дітей та підлітків, доцільним є проведення психолого-психіатричної експертизи. Слід категорично відкинути пропозиції, що містяться в деяких літературних джерелах, про проведення судово-психологічної експертизи для безпосереднього вирішення питань про мотив і мету злочину, можливості обмови і самообмови, оскільки ці та аналогічні їм питання, будучи або питаннями права, або питаннями, які не потребують для їх вирішення спеціальних психологічних знань, повністю охоплюються сферою діяльності слідчого і суду. Разом з тим висновки експертів-спеціалістів у галузі психології, психіатрії, медицини, криміналістики, надані ними у межах своєї компетенції, можуть і повинні широко використовуватись як непрямі доказі для обґрунтування висновків щодо суб'єктивних моментів злочину в обвинувальному висновку, клопотанні адвоката та вироку суду. Не можна віднести до компетенції судово-психологічної експертизи вирішення питання про вірогідність показань допитуваних осіб, їх неправдивість або щирість. Явним виходом за межі компетенції названої експертизи є постановка питання про те, чи не вплинула тактика допиту, яку застосував слідчий, на достовірність показань. Необхідно підкреслити, що до предметної сфери судово-психологічної експертизи належать не показання свідків, потерпілих, обвинувачених, а особливості перебігу психічних процесів у осіб, які дають показання, вплив цих особливостей на адекватне сприйняття того чи іншого факту. ОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ 223 Під час проведення судово-психологічної експертизи можуть бути використані як лабораторний, так і природний експерименти, а також: деякі спеціальні методи: спостереження, що полягає у вивченні актів поведінки особи, її станів і реакцій у певних ситуаціях; інтерв'ю (бесіда), за допомогою якого виявляються демографічні та біографічні дані, рівень розвитку, коло інтересів, характер оцінки своїх і чужих вчинків, результатів спостережень індивіда за власними психічними процесами; вивчення матеріалів справи, яке полягає у встановленні характеру злочину, даних про особу досліджуваного, його ролі у розслідуваній події та зайнятої ним позиції; тестування, що передбачає вирішення вербальних і невербальних завдань і виконання інших завдань, результати яких дозволяють визначити деякі психічні характеристики особи; вивчення продуктів діяльності, тобто отримання певної інформації про підекспертну особу на підставі різного роду його творів (листи, щоденники, звіти, літературні та наукові твори тощо), виробів і т. ін.; ретроспективний аналіз зовнішніх ознак поведінки особи, за допомогою якого вивчають і оцінюють характер дій і мови суб'єкта, його фізичний стан і зовнішній вигляд до, під час і після скоєної ним дії. Теорія і практика судової психології і судово-психологічної експертизи у відповідності з їх предметом і колом вирішуваних завдань розробили комплекс основних питань, що підлягають встановленню при проведенні судово-психологічної експертизи. Така експертиза може бути призначена для вирішення питань, серед яких слід виділити три групи: 1. Питання, пов'язані з психічними властивостями і особливостями особи. 2. Питання, що стосуються впливу на психіку різноманітних умов і пов'язаних з ним станів людини в момент розслідуваної події. 3. Питання, пов'язані з особливостями протікання психічних процесів у даної особи. Питання, вирішення яких безпосередньо випливає з вивчення властивостей особи і дозволяє одержати про неї істотну інформацію, можна сформулювати таким чином: 1) Якою є загальна психологічна характеристика підексперт-ної особи (темперамент, характер, нахили, потребо-мотиваційна сфера тощо)? 2) Які психічні властивості особи мають яскраво виражений характер і можуть справляти істотний вплив на її поведінку (запальність, замкненість, крайня обережність тощо)? 3) Якими є домінуючі мотиви поведінки даної особи? 224 Розділ 2 4) Який вид пам'яті у неї є переважаючим? 5) Чи могла дана особа, виходячи з її індивідуально-психологічних особливостей, сприйняти певний звук, запах, колір, швидкість руху об'єкта? 6) Чи є у конкретної особи вікові та індивідуальні особливості, що можуть вплинути на об'єктивність її показань? 7) Як міг вплинути психічний стан суб'єкта в момент сприйняття події на правильність сприйняття, запам'ятовування, відтворення фактів, що мають значення для справи? 8) Чи могла особа, перебуваючи у певному психічному стані, передбачати наслідки своїх дій? 9) Чи є у даної особи ознаки не пов'язаного з душевним захворюванням розумового відставання, і у чому вони виявляються, якими є ступінь і форма відставання? 10) Чи здатний обвинувачений, враховуючи рівень і особливості його розумового розвитку, правильно розуміти значення своїх конкретних дій та їх наслідків? 11) Чи міг обвинувачений, за станом його психіки, усвідомлювати значення своїх дій або керувати ними? 12) Чи могла потерпіла в силу свого віку або рівня розвитку правильно розуміти характер і значення вчинюваних з нею дій і чинити опір під час посягання на її статеву недоторканність? 13) Яким чином сімейна ситуація, індивідуально-психологічні особливості батьків, мотиваційні чинники вплинули на емоційний стан і психічний розвиток дитини? Особливої уваги і виявлення суб'єктивних факторів потребують справи, у яких особи, втягнуті в їх сферу, пов'язані з управлінням, технікою. Т^т бажано проведення судово-психологічної експертизи для вирішення таких питань: 1) Якою є реакція даної особи на перешкоду, що раптово виникає? 2) Як відбились ті чи інші об'єктивні умови на ступені уваги досліджуваного, на швидкості і точності його реакції? 3) Який вплив могли справити індивідуально-психологічні особливості даної особи на її дії у незвичній обстановці, що склалася? 4) Як могла вплинути втома на поведінку особи в обстановці, що склалася? 5) Яким є можливий вплив тих або інших негативних емоцій (душевних переживань), що виникли у досліджуваної особи до події, на характер її дій? На досудовому слідстві і в суді нерідко виникає питання про встановлення стану фізіологічного афекту як підстави для визнан- ОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ 225 « ня наявності сильного душевного хвилювання у особи, яка скоїла злочин, що за певних умов може пом'якшити її відповідальність. Як відомо, для належного вирішення цього питання при здійсненні правосуддя необхідно встановити сукупність трьох фактів: 1. Наявність у особи в момент вчинення діяння фізіологічного афекту. 2. Наявність причинного зв'язку між настанням афекту і діями потерпілого. 3. Протизаконність насильства або особливо образлива поведінка потерпілого щодо обвинуваченого або його близьких. Якщо встановлення фактів, про які йдеться в останньому з наведених пунктів, належить до компетенції слідчого і суду, то вірогідні висновки щодо першого та другого пунктів не можуть бути одержані без наукових психологічних досліджень, оскільки фізіологічний афект – категорія психологічна. Щоправда, у деяких випадках слідчий і суд можуть і повинні на підставі життєвого та професійного досвіду встановлювати деякі психологічні характеристики особи, що мають правове значення (жорстокість, боягузтво, ревнощі, корисливість тощо), однак визначення стану афекту і вирішення багатьох пов'язаних з ним важливих для правильного розгляду справи питань потребує спеціальних знань у галузі психології. На вирішення судово-психологічної експертизи можуть бути поставлені такі питання: 1) Чи були викликані суспільно небезпечні дії обвинуваченого станом сильного душевного хвилювання (фізіологічного афекту)? 2) Які психологічні причини обумовили настання цього стану? 3) У якій формі протікав афект? 4) Чи міг обвинувачений у такому стані передбачати наслідки своїх дій? 5) Чи був афективний стан помітним для оточуючих? 6) Чи виник фізіологічний афект обвинуваченого в силу його індивідуальних властивостей через деякий час після протизаконного насильства щодо нього або його тяжкої образи з боку потерпілого? 7) Чи міг у обвинуваченого виникнути стан афекту за умови насильства або тяжкої образи, які були заподіяні потерпілим третім особам? 8) Якою мірою встановлені дії потерпілого могли вплинути на психічний стан обвинуваченого, і якою мірою вони стали причиною його наступної поведінки? 9) Чи могла поведінка потерпілого, яка, хоча й не полягала у 15 – 4-2531 226 Розділ 2 протизаконному насильстві або тяжкій образі, викликати у обвинуваченого стан фізіологічного афекту? У кожному випадку вирішення питання про ступінь винуватості неповнолітнього і визначенні йому міри покарання потребується ретельне дослідження всіх обставин справи і особи. Найбільш загальними питаннями, які можуть бути поставлені на вирішення судово-психологічної експертизи і вирішення яких уявляється досить істотним у справах неповнолітніх, є такі: 1) Яким є рівень загального розвитку неповнолітнього у психологічному аспекті? 2) Якими є його емоційна сфера, коло інтересів і схильностей? 3) Якими є його здібності логічно мислити, орієнтуватись у ситуації? 4) Наскільки вплинули ті чи інші вікові особливості на діяльність неповнолітнього, на перебіг його психічних процесів? У деяких випадках перед експертом-психологом ставляться питання, відповіді на які допомагають правильно оцінити показання неповнолітнього, наприклад: 1) Чи відповідають показання неповнолітнього його віку та інтелектуальному розвитку? 2) Яким є ступінь навіюваності допитуваного? 3) Чи є підстави вважати, що неповнолітній дає показання під впливом дорослих? 4) Чи володіє дана неповнолітня особа суб'єктивною можливістю правильно сприймати і оцінювати обставини, що мають значення у справі? 5) Чи міг малолітній свідок (потерпілий) правильно сприймати і усвідомлювати дану конкретну подію? Якщо психічне здоров'я неповнолітнього не викликає сумнівів або воно встановлене судово-психіатричною експертизою, але є підстави для висновку про його розумову відсталість, то на вирішення судово-психологічної експертизи можуть бути поставлені такі питання: 1) Чи є у неповнолітнього обвинуваченого (підсудного) відставання у розумовому розвитку? 2) Чи міг неповнолітній зі встановленим відставанням у розвитку повною мірою усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними? 3) Чи існує відхилення у розвитку підлітка порівняно з нормальним для даного віку? 4) Рівню розвитку якого віку відповідає розвиток непоноліт-нього? ОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ 227 Наявність сенсорної недостатності (глухота, німота, сліпота, глухонімота, туговухість тощо) обумовлює особливості сприйняття, запам'ятовування і відтворення сприйнятого, а в цілому – якісну своєрідність психічного розвитку й діяльності. На вирішення судово-психологічної експертизи щодо такої категорії осіб ставляться питання: 1) Якими є особливості пізнавальної діяльності досліджуваної особи (сприйняття, запам'ятовування, відтворення сприйнятого)? 2) Яким є стан органів чуттів, що компенсують фізичні недоліки цих осіб, і особливості їх участі у пізнавальному процесі? 3) Якою мовою (дактильною, жесто-мімічною) найкраще володіє глухонімий? 4) Де найдоцільніше, з психологічної точки зору, провести допит даної особи, якими можуть бути тривалість і темп допиту? 5) Чи не симулює дана особа перелічені сенсорні недоліки? Висновки експерта-психолога про можливість настання якоїсь події чи протікання певного процесу слід розглядати як ймовірні, оскільки, наприклад, твердження, що наявність афекту не виключається, не означає, що він мав місце у дійсності, а стверджувальна відповідь про можливість адекватно відображати певний факт і давати про нього правильні показання зовсім не свідчить про те, що дана особа дійсно адекватно відобразила цей факт. Для категоричного ствердження наявності зазначених фактів необхідна система інших доказів. У той лее час висновки про неможливість настання такого роду явищ категорично виключають їх появу. Наприклад, висновок експерта про те, що в даному випадку конкретна особа не могла адекватно сприймати ті чи інші факти, означає, що її показання з цього питання не можна визнати правильними. Настільки ж однозначно повинні розглядатися стверджувальні відповіді, проте на практиці вони зустрічаються рідше. Висновки, наприклад, про те, що дана особа здійснювала певні дії у стані фізіологічного афекту, або, що неповнолітній за своїм розумовим розвитком не може вважатися таким, що досяг 14-річного віку, безумовно, можуть стати підставою для суддівського переконання при постановленні вироку. 4.17. Судово-економічна експертиза У нових економічних умовах господарювання, які базуються на ускладнених господарських зв'язках, виникає необхідність комплексного використання правових та економічних знань для успішного розкриття економічних злочинів. 15* 228 Розділ 2 Одним з важливих доказів, визначених процесуальним законодавством, вважаються висновки експертів. Судово-економічна експертиза зумовлена потребою у спеціальних знаннях у галузі економіки: бухгалтерського обліку, оподаткування, контролю, аналізу господарської діяльності для повноти, всебічності та об'єктивності дослідження фактичних обставин справи. Судово-економічна експертиза у сучасній експертології належить до класу судової документалістики і ґрунтується на дослідженні слідів відображення і закономірності утворення в документах інформації щодо господарської та фінансово-економічної діяльності підприємств і організацій усіх форм власності. За напрямами досліджень судово-економічна експертиза поділяється на бухгалтерську, фінансово-кредитну та фінансово-економічну. У разі необхідності комплексного дослідження призначається судово-економічна експертиза. 4.17.1. Судово-бухгалтерська експертиза До предмета судово-бухгалтерської експертизи відносяться дослідження закономірностей утворення і відображення інформації у бухгалтерському та податковому обліку за господарськими операціями у справах, що перебувають у провадженні органів дізнання, досудового слідства чи суду. Завданнями судово-бухгалтерської експертизи є встановлення: – документальної обґрунтованості розміру нестач або надлишків товарно-матеріальних цінностей і грошових коштів, періоду і місця їх утворення; – документальної обґрунтованості оформлення операцій з одержання, зберігання, виготовлення, реалізації товарно-матеріальних цінностей, основних засобів, надання послуг; – документальної обґрунтованості відображення в обліку грошових коштів, цінних паперів; – документальної обґрунтованості відображення в обліку операцій з нарахування та виплати заробітної плати та інших виплат; – відповідності чинному законодавству відображення в податковому обліку валових доходів та валових витрат по фінансово-господарських операціях, що підлягають оподаткуванню податком на прибуток; – відповідності чинному законодавству відображення в податковому обліку податкових зобов'язань та податкового кредиту зПДВ; ОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ 229 – відповідності відображення фінансово-господарських операцій вимогам нормативних актів з обліку, звітності. На вирішення судово-бухгалтерської експертизи ставляться такі питання: 1) Чи підтверджується документально встановлена за актом інвентаризації (зазначаються реквізити акта) нестача (надлишки) грошових коштів на суму (зазначається сума) на підприємстві (вказується назва установи, організації) за період (зазначити)? 2) У який період утворилась нестача грошових коштів, котру встановлено актом інвентаризації від (зазначити дату) у сумі (зазначити суму), і хто був зобов'язаний забезпечити збереження грошових коштів у цей період? 3) Які порушення вимог нормативних актів, що регламентують ведення бухгалтерського обліку і контролю, могли сприяти спричиненню матеріальних збитків (виникнення нестачі грошових коштів), і хто був зобов'язаний забезпечити дотримання цих вимог? 4) Чи підтверджується документально нестача товарно-матеріальних цінностей на підприємстві (зазначаються назва організації) за період роботи (вказується період) матеріально-відповідальної особи (зазначаються прізвище, ім'я, по батькові) у розмірі (вказуються кількісні та вартісні показники)? 5) Чи підтверджується встановлений перевіркою розмір матеріальної шкоди, завданої (зазначається кому) у зв'язку з нестачею товарно-матеріальних цінностей, яку встановлено інвентаризацією, за актом інвентаризаційної комісії (зазначити дату)? 6) Які порушення вимог нормативних актів, що регламентують ведення бухгалтерського обліку і контролю, могли сприяти спричиненню матеріальних збитків (нестача, необґрунтоване списання матеріалів, сировини та готової продукції), і хто був зобов'язаний забезпечити дотримання цих вимог? 7) Чи підтверджується документально нестача основних засобів (зазначаються назва організації, кількісні та вартісні показники)? 8) Чи підтверджується встановлений перевіркою розмір матеріальної шкоди, завданої (зазначається кому) у зв'язку з нестачею основних засобів, яку встановлено інвентаризацією, за актом інвентаризаційної комісії (зазначити дату)? 9) Які порушення вимог нормативних актів, що регламентують ведення бухгалтерського обліку і контролю, могли сприяти спричиненню матеріальних збитків (нестача, необґрунтоване списан- 230 Розділ 2 ня основних засобів), і хто був зобов'язаний забезпечити дотримання цих вимог? 10) Чи обґрунтовано виплачена заробітна плата (зазначається кому і за який період, за яку роботу, в якій сумі)? 11)3 урахуванням даних слідства та висновків почеркознавчої експертизи про те, що підписи на платіжних документах про одержання заробітної плати (№ відомості, період) вчинені не особами, які в них зазначені, визначити розмір безпідставно виплаченої та списаної по касі (підприємство) заробітної плати? 12) Чи обґрунтовано відшкодовано (зазначається кому і за який період) витрати на відрядження (в якій сумі)? 13) Чи підтверджуються документально висновки ревізії (зазначаються реквізити акта ревізії) у частині, що стосується завищення обсягу і вартості виконаних робіт, з урахуванням висновків технічних експертиз (будівельно-технічної, технологічної)? 14) Чи підтверджується документально списання будівельних матеріалів, нарахування та виплати заробітної плати на завищений обсяг і вартість виконаних робіт (з урахуванням висновків будівельно-технічної експертизи або інших експертиз)? 15) Чи підтверджується встановлений ревізією розмір матеріальної шкоди, завданої (зазначається кому) у зв'язку із завищенням обсягів та вартості виконаних робіт, яку встановлено згідно з висновками будівельно-технічної експертизи або інших експертиз (зазначити реквізити експертизи)? 16) Які порушення вимог нормативних актів, що регламентують ведення бухгалтерського обліку і контролю, могли сприяти спричиненню матеріальних збитків від завищення обсягів та вартості виконаних робіт, і хто був зобов'язаний забезпечити дотримання цих вимог? 17) Чи підтверджується документально зазначене в акті податкової інспекції (вказуються реквізити акта) заниження об'єкта оподаткування (вказується організація) за період (зазначається, який) і донарахування до сплати податків та обов'язкових платежів до бюджету (вказується, яких)? 18) Які порушення вимог нормативних актів, що регламентують ведення бухгалтерського та податкового обліку, призвели до несплати податків та обов'язкових платежів внаслідок заниження об'єктів оподаткування, і хто був зобов'язаний забезпечити дотримання цих вимог? 19) Чи включаються до складу валових витрат підприємства (назва) витрати на сплату відсотків банку за кредитною угодою (№, дата), витрати на маркетингові послуги (можуть бути вказані ОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ 231 інші види затрат, які викликають сумніви та які виключені податковою інспекцією із складу витрат, але оскаржуються підприємством)? 20) Чи відповідає нормам чинного законодавства України застосування підприємством (назва) нульової ставки з ПДВ по експортних операціях за контрактом (№, дата)? 21) Чи були емітовані прості векселі (назва підприємства) у кількості (шт.) на суму (вказується) у відповідності до чинного законодавства України про випуск та обіг цінних паперів? У разі негативної відповіді, чи відобразилось це на правильності оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість у (період)? 22) Коли виникає об'єкт оподаткування, і що є об'єктом оподаткування по податку на прибуток для підприємства (назва) за договором комісії (№, дата). Оподаткування яких сум валових доходів, отриманих підприємством (назва) за договором комісії (№, дата), має проводитись на підставі пункту 7.6. статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», і яких сум – на загальних підставах, передбачених статтею 3 цього ж Закону? 23) Чи підтверджується документально вказаний у позовній заяві Б. розмір завданої йому шкоди у зв'язку з невиконанням відповідачем В. умов договору (реквізити)? 24) Чи була належною методика ведення бухгалтерського обліку за даними господарськими операціями? 25) Чи свідчить характер і схема оформлення неофіційних документів (конкретно) про складання їх особою, яка має навички ведення бухгалтерського обліку? 4.17.2. Судова фінансово-кредитна експертиза До предмета судової фінансово-кредитної експертизи відносяться дослідження закономірностей утворення та відображення інформації у банківському обліку і звітності за господарськими операціями у справах, що перебувають у провадженні органів дізнання, досудового слідства чи суду. Завданням судової фінансово-кредитної експертизи є встановлення: – документальної обґрунтованості оформлення банківських операцій з відкриття рахунків, руху грошових коштів на рахунках; – документальної обґрунтованості оформлення та відображення в обліку операцій з видачі, використання та погашення кредитів; – документальної обґрунтованості оформлення та відображення в обліку банків їх фінансово-господарської діяльності; 232 Розділ 2 ОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ 233 – відповідності відображення фінансово-господарських операцій банків вимогам нормативних актів з ведення обліку і подання звітності; – документальної обґрунтованості відображення фінансово-господарських операцій щодо нарахування та сплати банками податків та їх відповідності даним обліку та звітності; – кола осіб, на яких покладено обов'язок забезпечення дотримання вимог нормативно-правових актів з банківського обліку і контролю. Фінансово-кредитною експертизою вирішуються питання за таким орієнтовним переліком: 1) Чи укладена кредитна угода між; банком та підприємством у відповідності з чинними нормативними актами? 2) Чи відповідає документальне оформлення операцій (яким банком) з надання кредитів вимогам чинного законодавства щодо повноти нарахування та сплати відсотків за користування кредитами (якому позичальнику)? 3) Чи відповідають форми забезпечення повернення наданого кредиту чинним нормативним актам? 4) Чи відповідає перелік наданих підприємством банку документів для отримання кредитних коштів за кредитною угодою чинному «Положенню про кредитування»? 5) Якими бухгалтерськими документами підтверджується наявність у підприємства майна, яке надане підприємством банку в заставу за кредитною угодою? 6) Чи були при оформленні договору застави до кредитної угоди дотримані вимоги нормативних актів, що регламентують здійснення вказаної операції? 7) Чи підтверджуються розраховані перевіркою збитки банку в результаті необґрунтованої видачі, неповернення кредиту за угодою (номер, дата)? 8) Чи відповідає вимогам чинних нормативних актів документальне оформлення операцій (яким банком) з надання кредитів щодо повноти та нарахування, сплати відсотків за користування кредитами (якому позичальнику) за кредитним договором (який, номер, дата)? 9) Чи підтверджується на підставі бухгалтерських документів нецільове використання кредитних коштів по угоді (номер, дата)? 10) Які порушення обліку та контролю могли сприяти заподіянню матеріальної шкоди від необґрунтованої видачі, неповернення кредитів? 11) Які допущені порушення вимог нормативних актів, що ре- і гулюють порядок видачі, погашення кредитів, їх обліку та контролю, хто з посадових осіб був зобов'язаний забезпечити виконання встановлених правил? 12) У відповідності до вимог яких нормативних документів передбачено формування банком страхового резерву за рахунок валових витрат і формування загального резерву за рахунок прибутку? Чи підтверджується документально дотримання банком (назва) відповідних нормативів відрахувань до страхового резерву? 4.17.3. Судова фінансово-економічна експертиза До предмета судової фінансово-економічної експертизи відносяться дослідження закономірностей утворення та відображення інформації щодо фінансово-економічних показників діяльності підприємств, формування їх статутних фондів, акціонування, паювання, банкрутства та ліквідації підприємств, орендних відносин, цільового використання бюджетних коштів та грошових коштів підприємств за господарськими операціями у справах, що перебувають у провадженні органів дізнання, досудового слідства чи суду. Завданням цієї експертизи є встановлення: – документальної обґрунтованості аналізу показників фінансового стану (платоспроможності, фінансової стійкості, прибутковості тощо); – документальної обґрунтованості аналізу і структури майна та джерел його придбання; – документальної обґрунтованості стану та інтенсивності використання оборотних активів та джерел їх формування; – документальної обґрунтованості аналізу джерел власних коштів і фінансових результатів діяльності; – документальної обґрунтованості аналізу загальногосподарських і спеціальних фондів; – документальної обґрунтованості аналізу реальності розрахунків з дебіторами і кредиторами; – документальної обґрунтованості аналізу доцільності отримання і використання кредитів і позик, укладення угод, контрактів; – документальної обґрунтованості аналізу витрат, цін як чинників фінансової стабільності, беззбитковості; – документальної обґрунтованості розрахунків втраченої вигоди від невиконання угод, несумлінної реклами; – документальної обґрунтованості розрахунків при приватизації та оренді, відповідності чинним методикам оцінки вартості 234 Розділ 2 майна, що приватизується, та інші питання, пов'язані з приватизацією, банкрутством підприємств; – документальної обґрунтованості розрахунків частки майна при виході учасника зі складу засновників; – документальної обґрунтованості розрахунків втраченого заробітку (від несвоєчасної виплати відшкодування при втраті працездатності та в інших випадках); – документальної обґрунтованості цільового витрачання бюджетних коштів; – документальної обґрунтованості розрахунків утраченої вигоди; – відповідності вимогам чинного законодавства розрахунків з використанням цінних паперів та погашення заборгованості векселями. Фінансово-економічною експертизою вирішуються питання за таким орієнтовним переліком: 1) Якими є основні економічні показники (ліквідності, платоспроможності та прибутковості) господарсько-фінансової діяльності (зазначити організацію) на дату укладення або закінчення угоди (зазначити реквізити)? 2) Як вказані показники вплинули на господарсько-фінансову діяльність (зазначити організацію, підприємство)? 3) Чи сформований статутний фонд акціонерного товариства (ВАТ або ЗАТ) у відповідності до норм чинного законодавства? 4) Чи підтверджується документально розмір вкладу (сума) до статутного фонду (зазначається організація, підприємство), та яка частка, у відповідності до статутних документів, підлягає поверненню учаснику (учасникам), які вибули зі складу засновників (зазначаються прізвище, ім'я, по батькові – для фізичних осіб, назва підприємства – у разі виходу зі складу засновників юридичних осіб), та на яку суму, дата виходу? 5) Якою є частка майна (зазначається організація, підприємство), пропорційно частці статутного фонду, що підлягає виплаті учасникові (зазначаються прізвище, ім'я, no-батькові, дата виходу) в разі виходу його із складу засновників? 6) Чи підтверджується встановлений ревізією розмір збитку від необґрунтованого заниження (несплати) орендної плати (зазначається організація) за період (зазначається який) і в якій сумі? 7) Які порушення вимог нормативних актів, що регламентують ведення бухгалтерського обліку і контролю, призвели до матеріальних збитків від заниження орендної плати, і хто мав забезпечити додержання цих вимог? ОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ 235 8) Чи відповідає встановленому порядку оцінка майна при приватизації, корпоратизації (назва підприємства) станом на (дата)? 9) Чи підлягає індексації доля капітальних вкладень (назва підприємства) у складі незавершеного будівництва (назва підприємства)? 10) Чи є, відповідно до наданих установчих та первинних документів, у вартості об'єктів нерухомості (яких конкретно), що підлягали приватизації, доля фінансування споруд за рахунок державних коштів? 11) Якою мірою виправданим є збільшення позавиробничих (комерційних) витрат на реалізацію продукції, передбачених у фінансовому плані доходів і видатків? 12) Наскільки є обґрунтованою ціна нової моделі виробу (з урахуванням інфляції)? Коло питань, що їх може вирішувати судово-економічна експертиза, необмежене і залежить від конкретних фактів порушень, виявлених під час ревізій та перевірок, які стали предметом розслідувань і потребують застосування спеціальних знань у сфері економіки. Але при цьому питання не повинні виходити за межі компетенції експерта-економіста. Найбільш типовими помилками при формулюванні питань на вирішення експертизи є такі: – постановка неконкретних запитань, наприклад: «Чи підтверджуються висновки ревізії?» Не вказується, які саме висновки, за якими фактами, сумами та періодами дослідження; – формулювання питань, відповіді на які потребують правової кваліфікації та оцінки дій осіб, їх відповідальності та вини; – надання на розгляд експертизи питань, які вирішувались ревізією і не викликають сумнівів; – постановка питань довідкового характеру, які не потребують експертного дослідження, а лише роз'яснення положень законодавчих актів та нормативних документів; – постановка питань, які не розглядалися ревізією, особливо стосовно розміру завданих матеріальних збитків. Питання, які ставляться на розгляд експертизи, по суті, можуть бути однаковими як для ревізорів, так і для експертів, однак вони є різними за формою. Це пояснюється характером завдань, які стоять перед ревізорами і експертами, їх процесуальним положенням, у тому числі й обов'язками: ревізори встановлюють, чи мали місце порушення і які саме, визначають розмір матеріальних збитків, а експерти проводять дослідження щодо докумен- 236 Розділ 2 тального підтвердження тільки тих фактів порушень, відносно яких перед ними поставлені питання. Вирішення завдань судово-економічної експертизи потребує чіткого визначення об'єктів та методики їх дослідження. Від правильного та повного надання на дослідження об'єктів судово-економічної експертизи залежить якість експертного висновку, його доказовість. Особливо ретельно підбираються первинні документи, що підтверджують факт виконання господарської операції. Практика свідчить, що об'єкти судово-економічної експертизи визначають параметри дослідження. її об'єктами є документи, що містять дані про матеріальні, трудові й фінансові ресурси, процеси господарської діяльності та системи бухгалтерського, податкового обліку і звітності (первинні документи, регістри бухгалтерського, податкового обліку, форми бухгалтерської, податкової та статистичної звітності). Разом з постановою (ухвалою) про призначення експертизи експерту треба надати документи бухгалтерського обліку, які містять вихідні дані для вирішення поставлених питань. Такими документами, як правило, є: договірна, статутно-реєстраційна документація, рахунки, прибуткові та видаткові накладні (ордери), акти приймання виконаних робіт і послуг, довіреності, касові та банківські документи (розрахункові платіжні відомості, виписки банку, платіжні доручення і вимоги), векселі та інші цінні папери, звіти матеріально відповідальних осіб, картки складського обліку, матеріали інвентаризації, табелі, наряди, трудові договори, договори про матеріальну відповідальність, накопичувальні (оборотні) відомості, журнали-ордери, меморіальні ордери за балансовими рахунками, головні книги, баланси та інші первинні та зведені документи бухгалтерського обліку і звітності, книги обліку придбання та продажу товарів (робіт, послуг), податкові накладні і податкова звітність (декларації). Якщо ведення обліку механізовано, експерту надаються документи на машинних носіях (роздруківки регістрів бухгалтерського та податкового обліку). До об'єктів судово-економічної експертизи відносяться також розрахунки економічних показників, матеріали стосовно оцінки майнових комплексів підприємств, орендних відносин тощо. Не належать до об'єктів дослідження експерта-економіста акти ревізій і перевірок, висновки різних видів експертиз, нормативні матеріали, які є джерелами інформації, що використовується в ході дослідження. ОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ 237 В окремих випадках експертом-економістом можуть враховуватися матеріали неофіційної документації, так звані чорнові записи, яка повинна досліджуватися тільки в межах кількості (обсягу) вилученої і доданої до справи та пов'язаної з даними офіційної документації та бухгалтерського обліку по операціях, що розглядаються. Така документація оцінюється слідством або судом і надається експерту як вихідні дані, про що вказується в питаннях, поставлених на вирішення експертизи. Висновки експертів за результатами дослідження з використанням неофіційної документації надаються в умовно-категоричній формі. Правильність висновку експерта забезпечується проведенням повного і всебічного дослідження усіх необхідних облікових та нормативних документів. Методика експертного дослідження документів базується на особливостях їх оформлення та обліку. Загальною характерною ознакою всіх бухгалтерських документів є наявність у них відповідних реквізитів (найменування, дата складання, зміст операції, кількісні та вартісні показники, підписи тощо), кожна господарсько-фінансова операція фіксується у первинних, зведених документах, регістрах бухгалтерського та податкового обліку. Оформлення документів, ведення обліку та складання звітності регулюються відповідними законодавчими актами та нормативними документами. При встановленні доказового значення конкретного документа, взаємозв'язку та відповідності даних про одну і ту саму операцію в різних документах експерт-економіст застосовує різні методи і прийоми дослідження. До них належать: метод документальної перевірки, метод зіставлення, метод економічного аналізу та метод моделювання бухгалтерських документів. Підготовка матеріалів для судово-економічної експертизи Від правильного та повного надання на дослідження об'єктів судово-економічної експертизи залежать строки виконання експертизи, якість і доказовість експертного висновку. Особливо ретельно підбираються первинні документи, що підтверджують факт здійснення господарських операцій. Документи мають бути систематизованими (за епізодами, періодами тощо), підшитими, прошнурованими та пронумерованими. На дослідження експертам надаються, як правило, оригінали документів, вилучених на підприємствах, в організаціях і закладах, але можливе надання і ксерокопій документів, про що зазначається у висновку. 238 Розділ 2 У багатьох випадках вимога про проведення судово-економічної експертизи ставиться передчасно, ще до того, як зібрані необхідні документи, з'ясовані обставини справи, котрі потребують проведення додаткових перевірок, у тому числі зустрічних. За таких обставин експерт змушений подавати клопотання про надання йому додаткових документів, яке інколи задовольняється протягом кількох місяців. За необхідності врахування висновків (про таку необхідність зазначається в постановочній частині постанови чи ухвали) інших видів експертиз, наприклад будівельно-технічної, товарознавчої, почеркознавчої, останні мають бути проведені до призначення судово-бухгалтерської (економічної) експертизи. Слід зазначити, що висновки по таких питаннях надаються в умовно-категоричній формі. Експертна практика свідчить, що суттєву допомогу слідчим при визначенні повноти ревізійних матеріалів і об'єму документів, необхідних для проведення експертизи, надає залучення як експерта спеціаліста-економіста. За результатами дослідження спеціаліста слідчим органам може бути рекомендовано: яку додаткову перевірку необхідно провести, які додаткові документи залучити до справи; у разі необхідності, до призначення судово-економічної експертизи, призначити інші види досліджень, які можуть вплинути на висновки економічної експертизи. Оцінка обґрунтованості висновків актів документальних перевірок, ревізій чи аудиторських висновків полягає у визначенні їх юридичної вмотивованості, тобто посилання на нормативно-довідкову інформацію, нормативно-правові акти. Висновки повинні складатися на підставі перевірених фактів, підтверджених документальними даними. Кожен факт, відображений в акті ревізії (перевірки) або в адиторському висновку, повинен бути документально обґрунтований з посиланням на номер, дату документа, на якому мають бути підписи осіб, що його склали. Одночасно перевіряється, чи відповідають факти, виявлені під час перевірки, змісту виявлених недоліків і чи підтверджені вони первинними документами і даними регістрів бухгалтерського обліку. Це особливо важливо в тому випадку, коли за фактами розслідування проводилося декілька перевірок, у тому числі державними податковими службами, висновки яких суперечливі. Практика свідчить, що участь спеціаліста у проведенні слідчих дій та надання письмових консультацій допомагають визначити: ОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ 239 – чи всі ревізійні дії проведено; – чи всі необхідні документи були використані ревізією, податковою, аудиторською перевірками; – які додаткові документи містять необхідні для слідства дані і які з них слід вилучити і додати до справи; – правильність обґрунтування висновків перевірок та в зв'язку з цим необхідність у проведенні експертизи; – які питання можуть бути поставлені на вирішення судово-економічної експертизи, якщо виникне необхідність у її проведенні. Треба додати, що при проведенні ревізій та перевірок за завданням правоохоронних органів до акта перевірки обов'язково повинні бути підібрані всі необхідні документи по кожному факту порушень; надані додатки до актів, в яких систематизуються однорідні факти порушень, наводяться розрахунки донарахувань, тощо. Практика свідчить, що досить часто це не виконується. Проведення експертизи доцільно доручати тому спеціалісту, який раніше залучався для вирішення аналогічних питань. 4.18. Товарознавча експертиза При розслідуванні та судовому розгляді кримінальних і цивільних справ часто виникає необхідність у застосуванні спеціальних знань у галузі товарознавства, в тому числі й у формі товарознавчих експертиз. Такі експертизи здійснюються при розслідуванні крадіжок майна, випуску недоброякісної продукції, контрабанди товарів, при розгляді судами цивільних справ, коли обставини справи обумовлюють необхідність дослідження споживчих властивостей продукції, товарів та сировини. Як джерела доказової інформації при розгляді цих справ виступають товари народного споживання, сировина, напівфабрикати, тара, пакування. Експертне дослідження таких об'єктів дозволяє визначити: їх різноманітні параметри, суттєві ознаки, властивості, різні обставини, пов'язані зі споживчими якостями; відповідність стандартам, технічним умовам, зразкам; спосіб фальсифікації вказаних об'єктів та шляхи попередження різних правопорушень. Слідча та судова практика останніх років свідчить про зростання ролі цієї експертизи. Нерідко вона призначається також при розслідуванні вбивств, зґвалтувань, пограбувань, хабарництва, хуліганства, розбоїв та інших злочинів, коли речовими доказами у справі є товарні об'єкти (головні убори, одяг, взуття, юве- 240 Розділ 2 ОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ 241 лірні вироби тощо), для дослідження яких необхідні знання в галузі товарознавства. Багато товарознавчих експертиз проводиться у зв'язку з розглядом цивільних позовів щодо розділу майна, відшкодування збитку при пошкодженні майна або його псуванні, реалізації неякісних товарів. Товарознавча експертиза допомагає вирішити широке коло питань: визначити якість виробів, фактори, що забезпечують збереження продукції, обставини, що спричиняють зниження якості товарів. Поряд з ними, у справах про вбивства експерт-товаро-знавець нерідко вирішує питання щодо належності окремих частин виробу єдиному цілому, встановлення підприємства-виробника, способу виготовлення. Сутність товарознавчої експертизи полягає у тому, щоб за допомогою спеціальних знань у галузі товарознавства дослідити товарні (споживчі) властивості виробів з метою визначення їх фактичного стану або (та) їх вартості (початкової, залишкової). Задача товарознавчого дослідження уточнюється при проведенні експертизи по конкретній справі залежно від її мети та обставин справи. За допомогою товарознавчої експертизи визначається ступінь зниження (псування) якості продукції, що може бути обумовлено як порушенням виробничого процесу (технології виготовлення), так і недотриманням правил збереження виробів при їх упаковці, транспортуванні тощо. Одним із завдань товарознавчої експертизи є встановлення фактичних даних, що підтверджують або спростовують відповідність характеристик досліджуваних об'єктів товарного походження базовим (нормативним) значенням, а також встановлення обставин, що зумовили зниження якості товарів, тобто фактичних даних, пов'язаних з недотриманням правил пакування, маркування, збереження, транспортування, розбракування та уцінки товарів. Товарознавча експертиза – це дослідження споживчих властивостей товарів за органолептичними, фізико-хімічними та мікробіологічними показниками, а також показниками їх кількісних характеристик, що здійснюється експертом шляхом проведення дослідження та (або) на підставі інформації, яка міститься на маркуванні товарів або (та) в їх супровідних документах. Об'єктами дослідження при проведенні товарознавчої експертизи є різні вироби товарного походження, зразки (проби), а також матеріали кримінальних та цивільних справ, у яких викладені товарні характеристики досліджуваних об'єктів та інша інформація І про обставини зміни споживчих властивостей. Цими об'єктами можуть бути галантерейні, пушно-хутрові, електропобутові, текстильні, швейні, меблеві товари, взуття та інші промислові товари народного споживання; харчові жири, зерно-мучні, плодоовочеві, кондитерські, м'ясні, рибні, молочні та інші продовольчі товари, нафтопродукти, лісоматеріали, промислове обладнання, мінеральні добрива та інша продукція промислово-технічного призначення, а також споживчі властивості різноманітної сировини, допоміжних матеріалів, тари і пакувальних засобів, оскільки вони також є товарами. Об'єктами експертизи цього виду можуть бути й інші товари, для оцінки яких можуть запрошуватись фахівці відповідної спеціальності. Поряд із самими виробами, при проведенні товарознавчих експертиз як вихідні дані вивчається маркування, що нанесено безпосередньо на виріб або міститься на ярликах, етикетках. Маркуванням можуть бути текст, умовні позначення, малюнки, які містять дані про виробника, цифрові або буквені показники, що характеризують якість товару, а також; різні маніпуляційні знаки, що вказують на спосіб поводження з вантажем або догляду за виробами, тощо. Крім самих виробів, їх маркувальних позначень, зразків, у необхідних випадках експерту-товарознавцю повинні бути представлені документи, які відображають стан товару, різні процеси, що відбувались з ним, здійснення товарних операцій (приймання, розбракування, реалізація), що дозволяє отримати додаткову інформацію про товар. До них належать: – документи, що містять інформацію про особливості походження виробів (сертифікати, посвідчення про якість, технічні паспорти, ярлики тощо); – товаро-транспортні (відвантажувальні) документи, що містять інформацію про умови та строки транспортування (квитанція про приймання вантажу, залізнична накладна, комерційні акти тощо); – приймальні документи, в яких зафіксовані характеристики якості товару при прийманні (дані про приймання товару та методи іспитів – акти розбракування, акти лабораторних досліджень, дефектні відомості, журнали прийому та розбракування товарів, приймально-видаткові накладні, акти уцінки та переоцінки, паспорти на товари, акти санепідемстанцій тощо); – складські документи, що містять відомості про умови зберігання товару; – претензійні матеріали. 16 – 4-2531 242 Розділ 2 При розслідуванні та судовому розгляді справ про розкрадання, господарські та інші злочини процес доказування пов'язаний з встановленням вартості виробів, викрадених або пошкоджених при вчиненні злочину. В зв'язку з цим часто виникає потреба у визначенні цін на продукцію, в тому числі на таку, яка не реалізується через роздрібну торговельну мережу і не має роздрібної ціни. До неї належать деякі види пряжі, овчина та шкіряна сировина, листові сталь та алюміній, товари, технологічний процес виготовлення яких не завершений, деталі виробів тощо. Згідно з пунктом 8 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства у справах про розкрадання державного та колективного майна» від 25 вересня 1981 р. (зі змінами, внесеними згідно з постановами Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 1983 р. № 8 , від 4 червня 1993 р. № 3, від 3 грудня 1997 р. № 12) вартість викраденого майна визначається за діючими (оптовими, роздрібними, договірними) цінами, що існували на момент злочину. Слідчий (суд) може також: призначити товарознавчу експертизу, щоб отримати комплексну оцінку зібраних по справі доказів для встановлення часу, місця та інших обставин злочину. До компетенції товарознавчої експертизи відноситься дослідження технології виробництва деяких виробів, споживчих властивостей товарів, умов їх зберігання, транспортування та реалізації. Вивчення вказаних питань має суттєве значення для встановлення способів здійснення злочинів та обставин, які їм сприяли. У ряді випадків, наприклад при розслідуванні крадіжок, деяких злочинів у сфері господарської та службової діяльності, метою експертних досліджень може бути тільки вивчення причин та умов, які призвели до зниження якості, псування, невиправданих втрат товарів, до змін ваги останніх та виникнення на них пошкоджень, а також розробка рекомендацій, спрямованих на їх усунення. За інших обставин експерти можуть визначити деякі причини та умови здійснення злочину, використовуючи властивості різноманітних товарів і продукції (наприклад, гігроскопічність пряжі, паперу, шкіряних товарів тощо), порушення спеціальних правил складування та транспортування товарів, продукції тощо. У кожному конкретному випадку обсяг таких досліджень залежить від специфіки справи та тих конкретних питань, які ставляться перед товарознавчою експертизою, а саме: 1) Які найменування, призначення, артикул товару (продукції, сировини, допоміжних матеріалів)? До якого виду, роду, групи, партії, марки він належить? ОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ 243 2) Чи відповідають маркувальні дані дійсним товарним характеристикам товару? 3) Як може бути розшифроване маркування представленого товару? 4) Чи відповідає якість виробу вимогам стандартів, технічних умов, наданим зразкам? Які порушення допущені? 5) Вимогам якого стандарту або яких технічних умов має відповідати даний товар? 6) Які дефекти є у конкретному товарі? Чи можлива його реалізація (експлуатація) за наявності виявлених дефектів? 7) Які споживчі властивості досліджуваного товару? Чи придатний він до реалізації споживачу або підлягає промисловій переробці? 8) Якими даними характеризується сировина та матеріали, що використовуються для виготовлення досліджуваної продукції і товарів? 9) Які якість і сорт товару? Чи відповідає встановлений при розбракуванні сорт товару вимогам нормативно-технічної документації або зразкам? 10) Під впливом яких чинників змінилась якість товару та виникли різного роду дефекти? Чи мають останні виробничий характер або виникли у результаті механічних або інших пошкоджень при транспортуванні, зберіганні, носінні? Який процент втрати якості товару через ознаки зносу або наявність дефектів? 11) Які кількісні дані товару (розмір, об'єм, вага тощо) та його комплектність? Чи відповідає вона вимогам технічно-нормативної документації? 12) Яка відпускна, оптова, роздрібна ціна товару (напівфабрикату, деталей, комплектів, вузлів тощо)? 13) Які умови приймання, зберігання та відпуску товару? Чи відповідають вони вимогам державного стандарту, технічних умов тощо? Який ступінь зниження якості, розміри псування або природної втрати товару? 14) Чи правильно виконані маркування, тарування та пакування товару? Чи відповідають вони нормативно-технічній документації або зразкам? Чи забезпечують пакувальні засоби збереження якості товарів? 15) Чи виготовлений товар в умовах промислового виробництва, чи кустарним способом? Яким конкретним підприємством і коли виготовлено товар? Вітчизняного чи іноземного він виробництва? їв* 244 Розділ 2 16) Які причини сприяли виникненню на товарі дефектів при його виробництві, зберіганні або транспортуванні? 17) Яка вартість товарної продукції з урахуванням втрати якості у зв'язку як з експлуатаційним зношенням, так і з пошкодженням від впливу зовнішніх факторів? 18) Якому коду відповідає товар згідно з Українським класифікатором товарів зовнішньоекономічної діяльності? 19) Чи обґрунтовано здійснено переоцінку товару, який не користується попитом? 20) Якою є норма втрат під час зберігання даних товарів? Чи перевищена ця норма; якщо так – то наскільки? 21) Яким підприємством виготовлено даний товар? Чи виготовлено його на підприємстві, зразки продукції якого представлені? 22) 3 якого виду матеріалу виготовлено даний виріб? При виборі методу досліджень по конкретній справі визначальне значення мають: питання, поставлені на вирішення товарознавчої експертизи; властивості промислових та продовольчих товарів, які підлягають експертному дослідженню; кількість товарів, що направляються на експертизу; можливості використання інструментальних засобів для дослідження промислових та продовольчих товарів тощо. Дослідження пов'язано з безпосереднім ознайомленням експерта з усіма матеріалами справи, які відносяться до предмета експертизи. До матеріалів справи, наданих на експертизу як речові докази, крім промислових і продовольчих товарів, а також зразків, документів, у яких відображені дані про товари, можуть додаватися протоколи огляду місця події та виїмки речових доказів, протоколи обшуків, допитів обвинуваченого, свідків, у яких містяться відомості, що належать до предмета товарознавчої експертизи. Вивчення вказаних матеріалів дозволяє експерту визначити правильну методику дослідження всіх наданих об'єктів, висувати різноманітні версії. До числа останніх можуть бути віднесені версії про умови та засоби виготовлення товару, про обставини, які сприяли випуску недоброякісної промислової продукції, про причини виникнення окремих дефектів або псування товарів тощо. У ході дослідження товарів інколи виникає необхідність у використанні знань не тільки в товарознавстві, а й у галузях інших наук (хімії, біології тощо). Наприклад, знання хімії потрібні для встановлення процентного вмісту жирів, білків та інших речовин у молоці або сирі. У даному разі від результатів хімічного дослі- ОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ 245 дження конкретного об'єкта залежать висновки експерта-това-рознавця. Не маючи їх, він не зможе встановити якість, роздрібну ціну та інші дані щодо товару, який представлено на дослідження. Тому в таких випадках слід призначати комплекс експертиз: товарознавчу та хімічну, товарознавчу та біологічну тощо. При проведенні судово-товарознавчої експертизи для визначення показників якості товарів застосовується органолептичний метод досліджень, заснований на сприйнятті властивостей товарів органами чуттів (слуху, зору, нюху, дотику, смаку). Він використовується, наприклад, для встановлення запаху духів, смаку продовольчих товарів, звучання музикальних інструментів, для перевірки і встановлення сортності товарів та продукції за їх зовнішнім виглядом тощо. Готуючись до проведення досліджень, експерт повинен ознайомитися з державними стандартами, технічними умовами, спеціальною літературою та методиками, в яких містяться різноманітні технічні вимоги та рекомендації відносно проведення досліджень споживчих властивостей промислових і продовольчих товарів, які є об'єктами товарознавчої експертизи. У 2002 році зареєстровані як науково-технічні розробки три перші в Україні методики у галузі товарознавчої експертизи, розроблені експертами-това-рознавцями науково-дослідних інститутів судових експертиз Міністерства юстиції України ^Донецького НДІСЕ – «Практичні рекомендації з визначення якості різних груп промислових товарів», Харківського НДІСЕ – «Методика визначення вартості майна», Київського НДІСЕ – «Розрахунок втрати якості непродовольчих товарів у зв'язку з їх зносом та наявністю дефектів, який використовується у проведенні товарознавчих досліджень»). Дослідження об'єктів повинно здійснюватися своєчасно, не зволікаючи, щоб не змінилися стан об'єктів або умови їх зберігання (температура в сховищах, складування різноманітних товарів тощо). Громіздкі предмети досліджуються за місцезнаходженням. Якщо ці об'єкти знаходяться за місцем проживання громадян, то особа або орган, які призначили експертизу, зобов'язані забезпечити експертові можливість їх огляду. У цивільних справах експертний огляд об'єктів дослідження має проводитись у присутності осіб, які є позивачами та відповідачами у справі. При проведенні експертизи великих партій товарів на дослідження мають бути надані усі виявлені та вилучені товари. При цьому експертам-товарознавцям слід користуватися відповідними нормативно-технічними документами, що визначають поря- 246 Розділ 2 док відбору зразків. Вибіркові дослідження можуть застосовуватись тільки як винятки. Об'єктами таких досліджень є товари, які мають не індивідуально-конкретні, а групові (родові) ознаки (зер-но-мучні, плодоовочеві, молочні товари, харчові жири тощо). При цьому проби, необхідні для дослідження таких товарів та продукції, повинні відбиратися від кожного пакувального місця, партії з урахуванням особливостей конкретного товару та вимог нормативно-технічної документації. Відбір має відображати весь об'єм (генеральну сукупність) товарів. Відібрані товари необхідно охороняти від впливу факторів, які можуть спричинити знищення або зміни їх суттєвих ознак. Ці товари повинні зберігатися у тому вигляді, в якому вони були виявлені та вилучені. Якщо для вирішення поставлених перед експертом питань мають значення умови зберігання конкретного товару (стан складування, вологість приміщення і температура, справність вентиляції тощо), їх також треба докладно описати у висновку. При використанні експертом документів, що характеризують рух товарно-матеріальних цінностей, їх також необхідно перелічити у висновку. У висновку описуються проведені дослідження, вказуються методи, застосовані експертом, викладаються результати лабораторних досліджень та експериментів (якщо вони були проведені). Ці результати можуть відображатись у таблицях, графіках, схемах, на фотознімках. Якщо експерт використовував для проведення порівнювальних досліджень державні стандарти, технічні умови, довідники, зразки, він повинен послатися на них. Завдання, які найбільш часто вирішують експерти-товарознав-ці, формуються у такі розділи: а) дослідження непродовольчих товарів: – встановлення ринкової вартості всіх груп непродовольчих товарів; – встановлення ринкової вартості всіх груп промислових товарів, конфіскованих, контрабандних, визнаних безхазяйними; – встановлення відповідності умов, термінів зберігання, складування й транспортування; – встановлення залишкової вартості з урахуванням морального та природного зносу об'єкта і факторів причинного характеру; – встановлення дефектів виробничого та невиробничого характеру, прихованих дефектів; – встановлення товарних характеристик надісланих на дослідження об'єктів, їх виробника; – встановлення суми матеріального збитку при механічному ОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ 247 та термічному пошкодженні, дорожньо-транспортній пригоді, залитті водою, пожежі тощо. б) дослідження продовольчих товарів: – встановлення ринкової вартості всіх груп продовольчих товарів; – встановлення фактичного стану об'єкта; – встановлення відповідності умов, термінів зберігання, складування товару, транспортування. в) дослідження обладнання: – встановлення ринкової вартості обладнання; – встановлення ринкової вартості за фактичним станом. г) встановлення коду товару згідно з Українським класифікатором товарів зовнішньоекономічної діяльності. Проводяться також товарознавчі експертизи промислового обладнання, предметом яких є фактичні обставини справи, технічний стан обладнання, причини аварії, ресурсні характеристики, умови експлуатації тощо. Об'єктами дослідження можуть бути обладнання, різноманітні машини та механізми, технологічні процеси, вироблена продукція, тара, упаковка, технічна і технологічна документація, прилади контролю, записи у вахтових журналах, ремонтні відомості, графіки тощо. На вирішення товарознавчої експертизи промислового обладнання можуть ставитися такі питання: 1) Що це за обладнання, для чого воно призначено, і які його технічні характеристики? 2) 3 яких основних вузлів (агрегатів) воно складається? 3) Яка вартість даного обладнання? 4) Яка вартість даного вузла (агрегату)? 5) Де виготовлено обладнання, у який спосіб, хто виробник, чи є вітчизняні аналоги? 6) Яка вартість ремонту? 7) Який розмір заподіяних збитків? 4.19. Автотоварознавча експертиза Розвиток автомобільного ринку в Україні, значне насичення його автомобілями іноземного виробництва приводить до суттєвого збільшення юридичних операцій з автотранспортними засобами. Водночас зростають інтенсивність дорожнього руху і як наслідок – кількість дорожньо-транспортних пригод (ДТП). 248 Розділ 2 При здійсненні юридичних операцій з автотранспортними засобами, при визначенні матеріального збитку внаслідок ДТП власники транспортних засобів звертаються до фахівців експертних установ у галузі автотоварознавства. У разі виникнення майнових спорів і при розслідуванні правопорушень, пов'язаних з експлуатацією транспортних засобів, до експертних установ звертаються суди, прокуратура, органи дізнання ДАІ, слідчі органи, адвокати. Експерти-автотоварознавці здійснюють оцінку транспортних засобів також при митних операціях, при оформленні спадщини та виконанні інших нотаріальних дій. Автотоварознавча експертиза в Україні регламентується Положенням про порядок проведення судової автотоварознавчої експертизи транспортних засобів, затвердженим наказом Міністерства юстиції від 1 жовтня 1999 р. № 60/5. Положення визначає порядок призначення та проведення судових експертиз і досліджень з товарознавчої оцінки транспортних засобів у НДІ судових експертиз Мін'юсту, експертами МВС України, суб'єктами підприємницької діяльності та іншими підприємствами, до компетенції яких входить проведення автото-варознавчих експертиз і досліджень. Положення встановлює: – порядок визначення залишкової вартості транспортних засобів (далі – ТЗ) з урахуванням стану споживчого ринку, строку експлуатації, пробігу, технічного стану, природного та морального зносу, комплектності й додаткового обладнання; – методи розрахунку величини витрат, потрібних на відновлю-вальний ремонт ТЗ, пошкодженого внаслідок ДТП, стихійного лиха або іншої аварійної ситуації, додаткової втрати товарної вартості внаслідок згаданих пошкоджень і наступних ремонтних дій; – підстави взаємовідносин заінтересованих сторін з оцінки ТЗ; – порядок оформлення документів при проведенні автотоварознавчої експертизи; – кваліфікаційні вимоги щодо експертів; – інформаційно-методичне забезпечення діяльності з автотоварознавчої оцінки. Об'єктами судової автотоварознавчої експертизи є: – автомобілі легкові, вантажні, спеціалізовані (пожежні, санітарні, вантажно-пасажирські, автолавки, автокрани тощо), автобуси, самоскиди, сідельні тягачі, трактори та інша сільськогосподарська та будівельна техніка; – веломототранспорт усіх видів; – електромобілі, електрокари, тролейбуси тощо; ОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ 249 – мотоколяски, мотонарти тощо; – причіпний состав (причепи, напівпричепи, платформи, розпуски, трейлери тощо); – деталі, вузли, агрегати вищевказаних ТЗ; – відповідність інформації, що міститься у технічному паспорті та інших документах, наданих експертові (спеціалістові), даним, зазначеним на агрегатах (деталях) ТЗ. Судова автотоварознавча експертиза вирішує такі питання: 1) Якою є залишкова вартість ТЗ залежно від строку експлуатації автомобіля, пробігу, його фактичного технічного стану, комплектності, додаткового обладнання? 2) Яка вартість деталей, вузлів та агрегатів ТЗ? 3) Яка вартість відновлювального ремонту ТЗ та розмір матеріальних збитків з технічної точки зору, заподіяних власникам ТЗ? 4) Якою є втрата товарної вартості ТЗ внаслідок аварійних пошкоджень і наступних ремонтних дій з їх усунення? 5) Яка вартість ТЗ, агрегатів і деталей, що ввозяться на митну територію України? 6) Чи укомплектовано ТЗ відповідно до інструкцій підприємств-виробників та іншої нормативно-технічної документації? 7) У якому році виготовлено ТЗ та належні йому комплектуючі деталі? 8) До якого типу належить даний двигун, які його потужність і робочий об'єм? 9) Якою є можливість взаємозаміни деталей, вузлів та агрегатів при переобладнанні ТЗ? 9) Чи підлягає ремонтно-відновлювальним роботам даний пошкоджений ТЗ? 10) Який обсяг і характер ремонтно-відновлювальних робіт, номенклатури замінних деталей, агрегатів та вузлів, а також матеріалів, потрібних для відновлення пошкодженого ТЗ? 11) Який процентний показник залишкової вартості ТЗ, а також окремих деталей, вузлів та агрегатів, у їх числі – капітально відремонтованих? Проведення експертиз пов'язано з безпосереднім ознайомленням експерта з ТЗ та усіма матеріалами справи, які відносяться до предмета дослідження, матеріалами, в яких містяться дані щодо досліджуваного ТЗ, протоколами огляду місця ДТП, свідченнями водіїв і очевидців. Під час експертизи огляд ТЗ, як правило, проводиться у присутності заінтересованих осіб. Тому експерт повинен погоджува- 250 Розділ 2 ти з особою, яка призначила експертизу, дату і місце огляду ТЗ у присутності заінтересованих осіб завчасно. Експертиза може бути проведена і без огляду ТЗ, якщо його здійснити неможливо, за наявності необхідних для експертизи матеріалів і прямої вказівки на проведення експертизи за матеріалами справи. 4.20. Технічна експертиза 4.20.1. Технічна експертиза загального характеру Судово-технічні експертизи призначаються у тих випадках, коли для вирішення питань, що виникають перед суб'єктами доказування, потрібні спеціальні знання в техніці. Технічні знання дуже різноманітні, мають тенденцію до прискореного розвитку і розширення, оскільки відображають закономірний процес постійного розвитку практично безмежної сукупності засобів, створюваних для здійснення процесів виробництва і обслуговування невиробничих потреб людини. Технічні знання можуть бути потрібні при розслідуванні і судовому розгляді будь-якої справи, а тому навести вичерпний перелік технічних експертиз за галузями знань, безумовно, неможливо. Практика свідчить, що технічні експертизи найчастіше проводяться у справах про транспортні події, порушення правил техніки безпеки, про випуск недоброякісної продукції, пожежі, розкрадання майна, обман покупців. Коло спеціалістів, які залучаються до проведення технічних експертиз, – це інженери і техніки, які працюють у тих галузях промисловості і сільського господарства, де трапляються порушення правил безпеки праці, злочинне ставлення до зберігання і експлуатації техніки та знарядь праці, працівники транспорту і спеціалізованих інспекцій (бюро, палат тощо), які контролюють правильність установлення і експлуатації засобів праці, приладів, функціональних систем. Можливості технічної експертизи досить широкі. Це – визначення стану механізмів і придатності їх для виконання конкретних технічних операцій; виявлення технічних причин дефектів механізмів і часу їх виникнення; встановлення причин, обставин розслідуваної події і визначення тяжкості її матеріально-технічних наслідків; виявлення технічних причин порушення технологічного процесу; встановлення відповідності кваліфікації працівника характеру виконуваної ним роботи; вирішення питання про можливість виконання певних дій у заданих технічних умо- ОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ 251 вах; встановлення технічних недоліків у роботі підприємства з метою розробки заходів щодо їх усунення. Кожне із зазначених завдань може бути легко інтерпретоване стосовно конкретної категорії справ і навіть певної справи, а також тієї чи іншої сфери матеріального і нематеріального виробництва. Об'єкти технічної експертизи дуже різноманітні, серед них є широко розповсюджені, специфічні й зовсім унікальні. Найчастіше об'єктами експертизи стають споруди, верстати, транспортні механізми і апарати, засоби сигналізації і комунікації, прилади управління механізмами, вимірювальні прилади і пристосування, інструменти, готові промислові вироби, технічна документація тощо. Результати технічної експертизи багато в чому залежать від повноти і якості підготовлених для її проведення матеріалів. Перш за все необхідно здійснити ретельний огляд місця події з кваліфікованою фіксацією його результатів у протоколі і додатках до нього (фотозйомки, відеострічки, плани, схеми). При проведенні цих експертиз іноді відтворюються обстановка і обставини події; бажано, щоб експерименти, котрі при цьому проводяться, здійснювались за участю відповідних фахівців. У деяких випадках експертам для дослідження мають бути надані зразки досліджуваної продукції (металу, пластмас, деревини, якісних виробів та їх деталей тощо). Успішне проведення технічної експертизи залежить від правильної постановки і формулювання питань. Якщо особа, яка призначає експертизу, відчуває труднощі у формулюванні якихось питань або визначенні конкретних можливостей технічної експертизи, їй треба звернутися до спеціаліста. До допомоги спеціаліста слід вдаватися і для одержання відомостей довідково-технічного характеру, коли експертиза не потребується, але спеціальні роз'яснення все ж необхідні. Як правило, такого роду відомості містяться в матеріалах відомчого розслідування, якщо воно проводилось. У процесі вирішення завдань технічного характеру і специфічних завдань деяких категорій кримінальних справ можуть виникати такі питання загальнотехнічного характеру: 1) Чи знаходяться дані об'єкти (споруди, обладнання, прилади, пристосування, тара тощо) в технічно справному стані, а якщо ні, то в чому полягають їх несправності? 2) Чи правильно змонтована (встановлена, налагоджена) дана 252 Розділ2 система (лінія), а якщо ні, то в чому полягають недоліки монтажу (встановлення, наладки)? 3) Яка причина несправностей матеріально-технічних засобів? 4) Чи є ремонт доброякісним? 5) Чи відповідає оцінка ремонту його фактичній якості? 6) Чи можна було здійснити доброякісний ремонт за певних умов? 7) Чи має дана машина дефекти, які виключають її застосування за конкретних умов? 8) Якою є причина певного дефекту машини? 9) Чи обумовлені дефекти механізму недоліками технічного проекту? 10) Чи не припинилось функціонування машина з певної причини? 11) Чи є достатнім запас міцності споруди, окремих її частин або технічного пристосування? 12) Чи не допущене надмірне навантаження на певному об'єкті? 13) Чи правильною є організація робіт на даній виробничій ділянці? 14) Чи можливе певне явище за конкретних умов (самовідгвин-чування гайки, довільне вмикання мотора, відкривання кришки оголених струмопровідних частин електроустановки, довільне перекидання ковша, пошкодження ізоляції електричного дроту рухомими частинами механізму тощо)? На вирішення технічної експертизи нерідко ставляться питання, пов'язані з виконанням контрольних функцій, експлуатацією вимірювальних приладів і рахувальних пристроїв, наприклад: 1) Чи відповідає обладнання лабораторії вимогам чинної інструкції? Чи можна за допомогою наявного обладнання лабораторії одержати точні дані про показники сировини і матеріалів на різних етапах виробництва? 2) Чи є правильними лабораторні аналізи тієї чи іншої сировини або продукції, підготовленої до випуску, а якщо ні, то які можливі технічні причини цього? 3) Чи забезпечує приміщення і обладнання лабораторії (приймального пункту) точне визначення якісних показників (жирності, вологості, цукристості тощо) сировини, що надходить? 4) Чи знаходиться вимірювальний прилад у технічно справному стані, а якщо ні, то які його дефекти? 5) Які причини виникнення дефектів вимірювального приладу? 6) Як наявність дефекту вимірювального приладу впливає на його точність? ОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ 253 7) У якому стані знаходиться вагове господарство підприємства, і чи забезпечує воно правильне визначення маси сировини, напівфабрикатів, готової продукції? 8) Чи правильно проводиться визначення маси сировини, напівфабрикатів і готової продукції за об'ємом або об'єму за масою? 9) Чи справний даний касовий апарат, а якщо ні, то в чому полягає його несправність і яка технічна причина цієї несправності? 10) У який спосіб зменшено показники підсумкового касового лічильника даного апарата? Чи можлива зміна таких показників без залишення слідів механічного втручання? 11) Чи можлива зміна даної програми комп'ютера таким чином, щоб це певний час залишалось не поміченим? 12) Якщо експертизою будуть встановлені обставини технічного плану, що сприяють тим чи іншим порушенням, то які заходи щодо їх усунення можуть бути запропоновані? Досить часто перед слідчим і судовими органами виникають питання технічного характеру, пов'язані з необхідністю встановлення правильності експлуатації обладнання і дотримання при цьому спеціальних правил забезпечення безпеки праці. Серед цих питань найбільш типовими є: 1) Яка безпосередня причина нещасного випадку, які обставини її обумовили? 2) Чи не стався нещасний випадок з даної конкретної причини? 3) Де відбулося явище, що спричинило нещасний випадок (дільниця, апарат, комунікація тощо)? 4) Чи було на місці нещасного випадку захисне обладнання? 5) Чи забезпечують захисні засоби (огорожа, ізоляційний шар тощо) безпечність конкретного виду роботи? 6) Чи є стан об'єкта аварійним, і у чому він полягає? 7) Чи міг статися нещасний випадок за певних умов експлуатації механізму? 8) Чи відповідає обладнання і стан даного об'єкта вимогам техніки безпеки? 9) Чи забезпечується виконання вимог техніки безпеки в усіх положеннях даних механізмів? 10) Чи були дії особи, що викликали нещасний випадок, необхідними в конкретному виробничому процесі? 11) Чи відповідає дана інструкція загальним правилам експлуатації обладнання і техніки безпеки? 12) Чи був інструктаж, проведений для працівників підприємства, достатнім для забезпечення безпеки виконання конкретної виробничої операції? 254 Розділ 2 13) Чи відповідає порядок виконання робіт вимогам технічної документації? 14) Які заходи безпеки могли бути вжиті в конкретній ситуації? 15) Чи полягає порушення правил техніки безпеки в тому, що застосовано певний спосіб виконання вказаної роботи? 16) Яка технічна документація потрібна для виконання даних робіт? 17) Яка службова особа і на якій підставі повинна була забезпечити виконання тих чи інших правил, і чи є вона відповідальною за допущене порушення правил техніки безпеки? Питання про особу, відповідальну за порушення правил техніки безпеки, завжди тісно пов'язане з причиною нещасного випадку і визначенням порушеного технічного правила. Однак висновки експерта і довідки спеціалістів ґрунтуються лише на дослідженні конкретних об'єктів і матеріалів в аспекті їх спеціальних технічних знань і повинні стосуватися з'ясування обставин технічного, а не правового характеру. В організації і здійсненні виробничого процесу можуть мати місце технічні й технологічні прорахунки, які певною мірою шкідливо впливають на людей і навколишнє середовище. Пов'язані з їх встановленням і витлумаченням питання належать до компетенції технічної експертизи, яку іноді називають промислово-санітарною. На вирішення технічної експертизи у таких випадках ставляться такі питання: 1) Чи можуть справити шкідливий вплив і який саме на здоров'я працівників сировина, отрутохімікати, обладнання, що застосовуються на виробництві, і чи відповідає їх застосування вимогам промислової санітарії? 2) Чи належним чином обладнана і функціонує на даному виробництві вентиляційна система? Чи не забруднене повітря робочої зони якимись шкідливими виділеннями? 3) Чи не створює дане технологічне обладнання шум або вібрацію, які перевищують гранично допустимі норми? 4) Чи достатньо загерметизовані виробничі установки, які можуть виділяти шкідливі речовини? 5) Чи надійно захищає від шкідливої дії хімічних реактивів і технічних відходів обробка стін і стель виробничого приміщення? Для відібрання зразків для проведення такого роду експертизи бажано залучати відповідних фахівців. ОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ 255 4.20.2. Пожежно-технічна експертиза Пожежі, як правило, є наслідком злочинної бездіяльності, халатності, що допускаються окремими особами, або результатом злочинних дій, спрямованих на навмисне пошкодження або знищення майна, а також на приховання інших злочинів. Правильне встановлення причини пожежі дозволяє виявити наявність чи відсутність складу злочину. Однак, на жаль не в усіх випадках, коли це необхідно, призначається пожежно-технічна експертиза як джерело доказів. Однією з причин цього є те, що особи, які ведуть розслідування у справах про пожежі, погано обізнані з можливостями судової пожежно-технічної експертизи, з тим, де і в якому порядку вона може бути призначена. Інколи зазначене пов'язано з необхідністю подання на експертизу різного роду технічної документації, збір якої потребує значних затрат сил і часу. Сутність пожежно-технічної експертизи полягає в тих задачах, які вона вирішує, в предметі її дослідження. Оскільки пожежі виникають за різних обставин, на різноманітних об'єктах, то пожежно-технічна експертиза вирішує широке коло задач, серед яких основні: – встановлення осередку пожежі (місця виникнення початкового горіння); – встановлення часу і шляхів поширення горіння; – встановлення причини, умов і процесів виникнення пожежі; – встановлення обставин, що сприяли виникненню і розвитку пожеж; – визначення пожежонебезпечних властивостей речовин і матеріалів; – встановлення відповідності технічного стану об'єкта протипожежним нормам. Предметом пожежно-технічних досліджень є фактичні дані про обставини, що передували пожежі; технічна характеристика об'єкта до пожежі і його технічний стан після пожежі; сліди термічних ушкоджень; дії осіб, які відповідають за пожежну безпеку об'єкта, і осіб, які брали участь у гасінні пожежі; інформація про пожежу, що міститься в матеріалах справи; засоби підпалу; дані, одержані експертизами інших видів. У всіх випадках предмет пожежно-технічної експертизи визначається особою, яка проводить розслідування, у самій постановці питань перед експертизою і залежить від обставин справи. Поняття об'єкта пожежно-технічної експертизи можна розгля- 256 Розділ 2 дати в двох аспектах – нематеріальному і матеріальному. Нематеріальний об'єкт – це інформація про обставини пожежі, зафіксована в поясненнях очевидців, відповідальних осіб, різна технічна документація та інші документи, які долучаються до справи з розслідування пожежі. Матеріальний об'єкт – це речова обстановка місця пожежі з фрагментами термічних пошкоджень на ній; механізми і обладнання; речовини і матеріали, виявлені на місці пожежі. Для пожежно-технічного експерта матеріальні об'єкти є найбільш важливими. Безпосереднє дослідження місця пожежі дає йому можливість особисто сприймати і оцінювати специфічні ознаки, необхідні для вирішення поставлених перед ним питань. Характер термічних пошкоджень на речовій обстановці дозволяє встановити місце виникнення пожежі, час настання тих чи інших подій. Істотне значення для успішного проведення пожежно-технічної експертизи має правильна постановка питань перед експертом. Орієнтовний перелік питань і рекомендована послідовність їх постановки може бути такою: 1) Де знаходиться осередок пожежі? 2) Як поширювалось горіння з осередку пожежі? 3) Який час тривала пожежа з моменту її виникнення до моменту ліквідації? 4) Чи має відношення до виникнення пожежі електрична мережа (електропроводка, електрообладнання)? 5) Чи має відношення до виникнення пожежі система опалення об'єкта? 6) Чи можливе самозаймання речовин, що зберігаються, і якщо так, то чи не має це відношення до виникнення пожежі? 7) Чим пояснюється найбільш інтенсивне горіння в даному місці об'єкта? 8) Яка максимальна температура горіння даних матеріалів? 9) Що було первинним: пожежа чи вибух? 10) Чи мають відношення до виникнення пожежі вогневі роботи (зварювання, різання), що проводились під час ремонту? 11)3 якої причини не спрацював автоматичний протипожежний пристрій? 12) Скільки часу необхідно для переходу тління даного матеріалу в полум'яне горіння в конкретних умовах? 13) Чим викликано руйнування плавкої вставки запобіжника: аварійним режимом в електромережі чи пожежею? ОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ 257 14) Чи мають відношення до виникнення пожежі механічні системи технологічної лінії? 15) Якою є безпосередня (з технічної точки зору) причина виникнення пожежі? 16) Чи відповідав технічний стан об'єкта вимогам правил пожежної безпеки, а якщо ні, то які порушення вплинули на виникнення і розвиток пожежі? 17) Чи є даний пристрій запалювальним, і який принцип його роботи? 18) Чи забезпечує даний пристрій запалювання даної речовини, матеріалу, предмета за вказаних умов? 19) Чи правильно використовувалась при гасінні пожежі бойова техніка? 20) Чи своєчасно були викликані додаткові сили і використані засоби для гасіння пожежі? Якщо експерт, якому доручено проведення експертизи, після вивчення представлених матеріалів дійде висновку, що вони недостатні для вирішення поставлених перед ним питань, він повинен направити листа особі, що призначила експертизу, з проханням надати або додаткові дані про обставини пожежі, або можливість проведення експертного дослідження місця пожежі. Часто для встановлення механізму виникнення і розвитку пожежі потребується проведення допоміжних досліджень з питань, що стосуються інших видів експертиз, наприклад хімічних, фізичних, електротехнічних, трасологічних, металознавчих тощо. У таких випадках пожежно-технічна експертиза набуває статусу комплексної У принципі, комплексна експертиза може проводитись і одним експертом, якщо він достатньо компетентний в необхідних галузях знань і має формальне право бути судовим експертом у цих галузях. Готуючи матеріали для призначення пожежно-технічної експертизи, необхідно подбати, щоб експерту були надані протокол огляду місця пожежі, акт про пожежу, висновок інспектора Держ-пожнагляду про причину пожежі, матеріали відомчого розслідування, технічна документація на об'єкт тощо. Залежно від характеру вирішуваних експертизою питань слід звернути увагу на деякі особливості підготовки до її проведення. Зокрема, для вирішення питання про розташування осередку пожежі необхідно надати експерту якісно оформлений протокол огляду місця пожежі з фотоілюстраціями й схемами, де зазначені місце, ступінь і характер слідів термічних пошкоджень. Якщо 17 – 4-2531 258 Розділ 2 місце пожежі на момент призначення експертизи збереглось, то необхідно обов'язково забезпечити можливість проведення його експертного огляду. Для вирішення питання про час виникнення та тривалості пожежі (до моменту ліквідації) необхідно надавати дані про речову обстановку і конструктивні особливості об'єкта, про наявне в ньому обладнання і режим його роботи. Такі дані найчастіше містяться в проектних і технологічних документах. Для вирішення питання про можливості виникнення пожежі через несправності в електричній мережі або електрообладнанні необхідно надавати всі дані, які характеризують їх улаштування й режими роботи. Часто в процесі проведення пожежно-технічної експертизи встановлюються обставини, що сприяють виникненню пожежі, які можуть бути враховані при організації заходів профілактичного характеру, спрямовані на попередження подібних подій у майбутньому. Ці моменти вказуються експертом у висновку або в спеціальному повідомленні. 4.20.3. Будівельно-технічна експертиза Судова будівельно-технічна експертиза призначається при розслідуванні та розгляді різних категорій справ: кримінальних- розкрадання державного, колективного та приватного майна; порушення технології будівельного виробництва, що призвело до нещасного випадку; цивільних- про визнання заповіту недійсним; визнання договору купівлі-продажу недійсним; визнання договору дарування недійсним; відшкодування матеріальної та моральної шкоди; поділ жилого будинку чи визнання права власності на частину будинку; визначення порядку користування земельною ділянкою; визнання недійсним державного акта на право приватної власності на землю; усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою; господарських – заборгованості за виконані (або невиконані) роботи по будівництву, ремонту чи реконструкції об'єктів різних форм власності; взаєморозрахунки між замовником та підрядником, генпідрядником та субпідрядниками; справах по виконавчому провадженню – стягнення заборгованостей, відшкодування матеріальної шкоди. Предмет будь-якої судової експертизи, у тому числі і будівельно-технічної, повинен охоплювати вивчення причин здійснення злочину та розробку заходів з їх попередження, оскільки при розслідуванні та судовому розгляді певне коло обставин може бу- ОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ 259 ти встановлено лише за допомогою використання спеціальних знань. У процесі доказування, пов'язаному з встановленням розміру шкоди, заподіяної злочином, виникає необхідність визначення дійсної, відновної, залишкової, кошторисної вартості нового будівництва, розширення, реконструкції та технічного переоснащення підприємств, будівель та споруд, ремонту житла, об'єктів соціальної сфери і комунального призначення та благоустрою, а також реставрації пам'яток архітектури та містобудування, з урахуванням вартості будівельних матеріалів, визначення завищення чи заниження вартості будівництва. Головними завданнями судової будівельно-технічної експертизи є: – визначення дійсної, відновної та залишкової вартості будівель та споруд на різні періоди часу; – визначення кошторисної вартості будівництва (нового будівництва, реконструкції, розширення, ремонту) з використанням систем ціноутворення у будівництві, що діяли у 1984 році, 1993 році, 1997 році, та в теперішній час; – визначення технічного стану як окремих частин будівельних конструкцій та споруд, так і цілих будівель, інженерного обладнання та устаткування; – визначення причин аварій інженерних комунікацій і конструктивних елементів будівель та споруд техногенного характеру; – визначення причин аварій (деформацій) інженерних комунікацій чи конструктивних елементів будівель та споруд внаслідок природних хімічних і фізичних процесів та явищ; – перевірка відповідності складених кошторисів та проектно-кошторисної документації вимогам нормативних документів, що діяли на території України у певний час; – перевірка даних про види, обсяги виконаних будівельних робіт та їх відповідності даним проектно-кошторисної документації на основі результатів інструментальних обстежень, актів виконаних робіт та актів на приховані роботи, складених у відповідності з чинним законодавством; – перевірка відповідності якості виконаних будівельних робіт вимогам чинних нормативів; – визначення відповідності технічної експлуатації інженерного забезпечення та елементів будівельних конструкцій будинків і споруд вимогам нормативних документів; – визначення дотримання вимог техніки безпеки та відповідності технології будівельного виробництва нормативним документам; 17* 260 Розділ 2 ОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ 261 – визначення причинного зв'язку між; відхиленнями від вимог чинних технічних норм, проектів, технології виконання будівельних робіт, незадовільним (аварійним) технічним станом будівельних конструкцій (обладнання) і наслідками, що наступили; – проведення поділу житлових будинків та надвірних споруд відповідно до ідеальних часток кожного співвласника з визначенням грошової компенсації власнику, частка якого в натурі після поділу стала меншою за ідеальну; – поділ незакінчених будівництвом житлових будинків; – поділ житлових будинків, що мають значний фізичний знос; – визначення порядку користування будинками, квартирами; – визначення порядку користування земельною ділянкою. До об'єктів судової будівельно-технічної експертизи належать: – протоколи вилучення та огляду документів; – протоколи виїмки та обшуку; – протоколи допитів обвинувачених та свідків, в яких йдеться про будівельні чи господарські операції; – протоколи розслідування нещасних випадків зі смертельним наслідком; – будівельні конструкції житлових та господарських будівель; – споруди різного призначення, інженерне обладнання і устаткування; – технічні паспорти БТІ на будівлі, споруди, інвентарні справи; – державні акти на право приватної власності на землю; – технічні паспорти і сертифікати на будівельні матеріали, конструкції, вироби та обладнання закордонного виробництва; – контракти на будівництво; – робочі креслення на будівлі, споруди, інженерне обладнання та устаткування; – локальні, об'єктні та зведені кошторисні розрахунки на будівництво; – кошториси, акти виконаних робіт (форма КБ-2в) та довідки щодо вартості будівництва (форма КБ-3), які необхідні для проведення порівнювальних досліджень; – технологічні карти на виробництво деталей, виробів та конструкцій; – сертифікати відповідності на будівельні матеріали, інженерне обладнання та устаткування; – земельні ділянки, на яких розташовані будівлі та споруди; – інші висновки експертів-будівельників, а також; висновки експертів інших спеціальностей. Об'єктами будівельно-технічних досліджень можуть бути дуже великі будівлі та споруди, будівлі з неоднорідних будівельних матеріалів (різні частини споруди можуть бути побудовані в різні роки), які мають різні фізико-хімічні властивості (окремі частини споруди можуть бути побудовані з різних будівельних матеріалів), тому для більш точних висновків необхідні документи на всі добудови та зміни (технічні паспорти та інвентаризаційні справи). Для проведення судової будівельно-технічної експертизи важливе значення має точність формулювання питань, які поставлені на її вирішення. Наводимо орієнтовний перелік питань, які вирішує судова будівельно-технічна експертиза: 1) Якою є дійсна (відновна, залишкова) вартість (зазначається об'єкт) на момент проведення експертизи (чи інший період)? 2) Якою є вартість проектних робіт по будівництву (реконструкції, розширенню, ремонту) (зазначається об'єкт)? 3) Якою є загальна вартість будівництва (реконструкції, розширення, ремонту) (зазначається об'єкт) на період (зазначається дата)? 4) Якою є вартість будівельно-монтажних робіт, використаних будівельних матеріалів та експлуатації машин і механізмів по будівництву (реконструкції, розширенню, ремонту) (зазначається об'єкт) на період (зазначається дата)? 5) Чи відповідає проектно-кошторисна документація (зазначається об'єкт) вимогам нормативних документів, що діють на території України в галузі будівництва (за необхідності таку відповідність визначити на інший період, вказується період)? 6) Чи відповідають фактичні об'єкти та вартість виконаних будівельних робіт (зазначити об'єкт) даним проектно-кошторисної документації та даним актів виконаних робіт? 7) Чи правильно застосовані одиничні розцінки при складанні кошторису або актів виконаних робіт з визначення вартості будівництва (зазначити адресу)? 8) У якому технічному стані знаходиться об'єкт чи інженерні комунікації (зазначається адреса)? 9) Чи придатний об'єкт (зазначається адреса) до експлуатації? 10) Яка причина незадовільного (аварійного) технічного стану об'єкта, приміщення (зазначити адресу). 11) Яка причина аварії інженерних комунікацій чи конструктивних елементів будівель та споруд об'єкта (вказати адресу). 12) Яка причина деформації елементів будівельних конструкцій (вказати об'єкт). JL- 262 Розділ 2 13) Чи відповідає якість виконаних будівельних робіт (зазначити об'єкт) вимогам нормативних документів? 14) Чи є причинний зв'язок між відхиленнями від вимог нормативних документів (вказати період), проектів, технології виконання будівельних робіт (зазначити об'єкт) та якістю виконаних робіт? 15) Чи дотримані вимоги нормативних документів щодо техніки безпеки при будівництві (зазначити об'єкт)? 16) Чи дотримані вимоги нормативних документів технології будівельного виробництва при будівництві (зазначити об'єкт)? 17) Чи правильно застосовані чинні норми на списання будівельних матеріалів в технічних звітах? 18) Чи є обґрунтованим фінансування будівництва? Який розмір зайвого фінансування? 19) Чи відповідає технічна експлуатація інженерних комунікацій, елементів будівельних конструкцій вимогам нормативних документів? 20) Яка причина залиття приміщення (вказати адресу)? 21) Чи відповідає кваліфікація потерпілого характеру виконуваних ним робіт? 22) Який строк експлуатації окремих елементів будівель, споруд (наприклад оздоблювальних покриттів – олійного фарбування стін, штукатурного шару) та елементів інженерних комунікацій (наприклад – трубопроводів холодного водопроводу, гарячого водопроводу, каналізації з чавунних труб, радіаторів опалення, змішувачів тощо) (вказати адресу)? 23) Чи існує причинний зв'язок між відхиленнями від вимог техніки безпеки, незадовільним (аварійним) технічним станом будівельних конструкцій (обладнання) (зазначити об'єкт) та нещасним випадком? 24) Чи існує причинний зв'язок між незадовільним технічним станом інженерних комунікацій, елементів будівельних конструкцій і споруд та залиттям об'єкта (зазначити адресу)? 25) Чи існує причинний зв'язок між відхиленням від вимог нормативних документів та залиттям об'єкта? 26) Чи можливий поділ житлового будинку (зазначити адресу) в ідеальних частках (вказати частки)? 27) Визначення порядку користування житловим будинком, квартирою (зазначити адресу) в ідеальних частках (вказати частки) за умови, що кожен з співвласників користується зазначеними приміщеннями (вказати перелік приміщень). 28) Визначення порядку користування земельною ділянкою в ОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ 263 ідеальних частках (вказати частки та адресу). Для вирішення цього питання необхідні вже існуючі вихідні дані – поділ або порядок користування житловим будинком, надвірними спорудами. 29) Чи мають місце відхилення між площею та межами фактичного користування земельною ділянкою (вказати адресу) і площею та межами, які зазначені в правовстановлюючих документах? При підготовці до призначення будівельно-технічної експертизи та формулюванні питань особа, яка призначає експертизу, разом із постановою, ухвалою чи листом повинна надати експерту матеріали, які є об'єктами експертизи. За змістом вирішуваних завдань будівельно-технічна експертиза умовно поділяється на три категорії, пов'язані з відокремленими будівельними спеціальностями. Перша категорія – дослідження будівельних об'єктів, споруд і відповідних документів, друга – дослідження з визначення порядку користування земельною ділянкою, третя – дослідження з визначення оціночної вартості будівельних об'єктів та споруд. У свою чергу, дослідження по першій категорії поділяються за категоріями справ – кримінальних, господарчих та цивільних залежно від скоєного злочину чи позовних вимог. Кримінальні справи а) Нещасні випадки зі смертельним наслідком. При розслідуванні справ цієї категорії виникає необхідність встановлення причинного зв'язку між порушенням технології будівництва та вимог правил техніки безпеки і нещасним випадком. Тут важливе значення має візуальне обстеження місця нещасного випадку, яке необхідно проводити якнайшвидше з використанням пояснень свідків. Але, на жаль, здебільшого дослідження експертом виконується через певний проміжок часу після нещасного випадку, а тому провести обстеження на місці події з фіксацією взаємного розташуванням потерпілого та предметів або залишків конструкцій неможливо. У зв'язку з цим експерту треба надавати всі необхідні для проведення досліджень у повному обсязі такі документи: – протокол огляду місця нещасного випадку; – протоколи допиту свідків; – акт розслідування нещасного випадку, форма Н-1; – технологічні карти на виконання робіт чи технічні паспорти на конструкції, відхилення від нормального функціонування яких могли бути причиною нещасного випадку; – дані про вимоги техніки безпеки, які діють на даному підприємстві; 264 Розділ 2 б) Розкрадання майна (також стосується господарських справ про стягнення та цивільних справ про відшкодування матеріальних збитків). Розслідування (розгляд) справ названої категорії завжди викликає необхідність визначення оціночної вартості будівельних об'єктів, споруд, окремих будівельних конструкцій або інженерних комунікацій, що, як правило, певний час експлуатуються або не закінчені будівництвом. При цьому слід конкретно вказати, станом на який період і яку саме вартість будівлі чи споруди необхідно визначити – відновну, залишкову чи дійсну. Під дійсною вартістю будівлі розуміється грошова сума, за яку майно може бути продано в даному населеному пункті чи місцевості. Відновна вартість – це вартість будівництва в поточних цінах точної копії об'єкта (з тих самих матеріалів, за таким самим проектом тощо), яка визначається способом укрупнених показників. За цим методом вартість об'єкта виводиться через вартість одиничного показника (одного квадратного метра загальної площі чи одного кубічного метра будівельного об'єму) будівлі-ана-логу в результаті перемноження цієї вартості на кількість таких одиничних показників в об'єкті. Залишкова вартість – це відновна вартість об'єкта з урахуванням його фізичного зносу на час визначення вартості. Для визначення оціночної вартості потрібна технічна документація, а саме: технічний паспорт БТІ на будівлю чи споруду з характеристикою конструктивних елементів із зазначенням використаних будівельних матеріалів; інвентаризаційна справа на об'єкт дослідження; рік вводу об'єкта в експлуатацію. У разі розслідування справ про розкрадання майна, що відбувається на об'єктах, розпочатих будівництвом, або на таких, що знаходяться в експлуатації незначний період часу (не більше двох років), виникає необхідність визначення відповідності фактичної вартості наданій кошторисній (завищення чи заниження). Оскільки у будівництві на території України в різні періоди часу існували не тільки різні системи ціноутворення, а й різні грошові одиниці, необхідно чітко вказати, на який період часу та в які грошовій одиниці треба визначати вартість будівлі, споруди, будівництва (офіційно на 1984 рік, на 1997 рік та на 2001 рік). Згідно з нормативними документами, чинними на території України в галузі будівництва, вартість будівництва складається: – із суми основної заробітної плати робітників; – вартості будівельних матеріалів; ОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ 265 – вартості експлуатації будівельних машин і механізмів, у тому числі основної заробітної плати машиністів. У разі коли ставиться питання про визначення фактичної вартості будівельно-монтажних (ремонтно-будівельних) робіт, розраховується загальна вартість, яка включає і вартість робіт, і вартість будівельних матеріалів, і вартість експлуатації будівельних машин та механізмів. У зв'язку з цим у питаннях, які ставляться на вирішення експертизи, необхідно вказувати, чи визначати загальну вартість чи її складові. Окремо слід наголосити на важливості проведення візуального обстеження об'єкта дослідження. Неможливість обстеження в натурі окремих конструкцій будівель та споруд без руйнації об'єкта – наприклад, фізичного стану дерев'яних балок перекриття – без демонтування підшивки стелі або покриття підлоги; наявність вертикальної замазувальної та горизонтальної обклеюваль-ної гідроізоляції фундаментів – без шурфування – може сприяти приблизному визначенню фізичного стану конструкції (будівлі чи споруди), наявності чи відсутності окремих елементів будівель та як наслідок – приблизній оцінці вартості, міцності та надійності. За неможливості обстеження в натурі окремих видів будівельно-монтажних робіт, тобто визначення обсягів та якості виконаних робіт, що належать до категорії прихованих, останні визначаються згідно з документами, які мають бути складені під час будівництва у відповідності з законодавством – чинними державними будівельними нормами. Для визначення відповідності фактичної вартості будівництва та обсягів виконаних робіт необхідні такі документи: контракт на будівництво; проектно-кошторисна документація на будівництво об'єкта в повному обсязі; виконавча документація (акти виконаних робіт – форма КБ-2В, звіт про нормативне використання матеріалів – форма М-29, довідка про вартість виконаних робіт – форма КБ-3 тощо) в повному обсязі; сертифікати відповідності на використані будівельні матеріали, інженерне обладнання та устаткування; акт вводу в експлуатацію. Оскільки правила визначення вартості будівництва, чинні на території України, є обов'язковими тільки для будівництва, яке здійснюється із залученням бюджетних коштів або коштів підприємств і установ державної форми власності, то при визначенні вартості будівництва за рахунок приватних коштів необхідно надавати додаткові загальні вихідні дані: – розмір заробітної плати робітників та заробітної плати інженерно-технічних працівників по організації підрядника; 266 Розділ 2 – кількість штатних інженерно-технічних працівників та кількість робітників робочих спеціальностей в організації підрядника. Окремо слід зазначити, що відсутність хоча б одного з актів виконаних робіт робить неможливим надання відповіді щодо відповідності фактичного обсягу виконаних робіт обсягам, які вказані в актах. У разі відсутності даних по організації підрядника неможливо визначити фактичну вартість будівництва за фінансування його за рахунок коштів недержавної власності. Визначення вартості ремонтно-будівельних робіт у цивільних справах з відшкодування матеріальних збитків проводиться кошторисним методом з урахуванням середніх цін на будівельні матеріали та середньої заробітної плати одного робітника по регіону згідно з даними Держкомстату. Цивільні справи а) Визнання недійсним договору купівлі-продажу, відшкодування матеріальної шкоди (також стосується господарських справ про стягнення). При розгляді цивільних та господарських справ про відшкодування збитків необхідно визначити причинний зв'язок між; тим чи іншим явищем, яке заподіяло матеріальну шкоду. Для встановлення причинного зв'язку між тим чи іншим явищем та його наслідками необхідно визначити причини деформацій та пошкоджень конструктивних елементів будівель і споруд або інженерного забезпечення (електро-, тепло-, водо-, газопостачання, каналізації, телефонізації, радіо, сміттєпроводу). Причини деформацій, пошкоджень чи аварій також можна умовно поділити на дві категорії – деформації будівельних конструкцій та аварії інженерного обладнання. Оскільки дослідження з визначення причин деформацій чи пошкоджень, як правило, проводяться через певний проміжок часу після їх виникнення, то треба вивчити загальні документи, без яких встановлення причин неможливо. При визначенні причин деформації будівельних конструкцій: акти організації, яка експлуатує об'єкт дослідження, про його технічний стан до моменту події, що спричинила деформації; рік вводу в експлуатацію об'єкта; технічний паспорт БТІ на будівлю чи споруду із зазначенням технічних характеристик конструктивних елементів; дані про проведення капітального ремонту, реконструкції із зазначенням конструктивних елементів, які було замінено; звіт про інженерно-геологічні вишукування земельної ОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ 267 ділянки, на якій розташовано об'єкт, або дані про ґрунти, що залягають на цій ділянці; При визначенні причин аварій інженерного забезпечення: по внутрішніх санітарно-технічних системах житлових, адміністративних та громадських будинків (внутрішній холодний і гарячий водопровід, каналізація, газопровід, опалення та вентиляція, електропостачання, телефон, радіо): акт організації, яка експлуатує об'єкт дослідження з фіксацією факту події; рік вводу в експлуатацію об'єкта дослідження; технічний паспорт БТІ на будівлю чи споруду із зазначенням технічних характеристик конструктивних елементів; дані про проведення капітального ремонту, реконструкції із зазначенням конструктивних елементів, які було замінено; дані з журналу аварійних викликів за три попередні та три наступні доби з дати події; журнал технічної експлуатації об'єкта дослідження за період починаючи за рік до дати події; по зовнішніх мережах інженерного забезпечення житлових, адміністративних та громадських будинків (зовнішні мережі водо-, тепло-, газопостачання, каналізація, телефонізація): дані про власника та відповідно – форму власності організації чи установи; акт організації, яка експлуатує об'єкт дослідження з фіксацією факту події; рік вводу в експлуатацію мереж; дані про проведення капітального ремонту ділянок (споруд), які безпосередньо примикають до місця пошкодження; дані про топографічну зйомку місцевості, де розташована ділянка з пошкодженими мережами чи спорудами; дані про проведення планових і позапланових гідравлічних випробувань; дані про схему та систему прийнятого інженерного забезпечення. б) Поділ житлового будинку. При визначенні варіантів поділу домоволодіння у відповідності з ідеальними частками в праві власності обов'язково надсилати копію технічного паспорта Бюро технічної інвентаризації, який складено не пізніше двох років до моменту призначення експертизи. Для проведення більш повного дослідження слід повідомляти про пропозиції сторін такого поділу, якщо суд вважає за необхідне врахувати їх при підготовці варіантів поділу. Також необхідно вказувати розмір ідеальних часток співвласників. в) Визначення порядку користування земельною ділянкою. Для цього необхідно надавати технічну документацію – технічний паспорт Бюро технічної інвентаризації, топографічну зйомку із зазначенням розмірів меж та площі ділянки. У випадку коли земельна ділянка має надлишкову площу, треба вказати ме- 268 Розділ 2 жі та розмір останньої. Якщо фактична площа та конфігурація земельної ділянки відрізняються від площі та конфігурації, зазначених у технічних документах, необхідно вказати, якою площею користуватися – фактичною чи зазначеною у документах. За неможливості виділення частини земельної ділянки в користування власників з причини її непридатності до користування (всієї чи частини), наприклад, яр, обриви, балки, кручі та зсуви, – для вирішення питання виникає необхідність у зміні рельєфу місцевості. У випадку коли земельна ділянка має площу до 0,06 га, а в зв'язку з планувальним рішенням встановлено, що сумарна площа під забудовами, ділянкою, що виділяється для технічного обслуговування цих будівель, та площа доріжок приблизно дорівнює площі земельної ділянки, – одним з можливих рішень питання може бути часткове знесення господарських будівель. Окремо слід звернути увагу на випадки коли неможливо виконати фактичні заміри меж земельної ділянки в зв'язку з їх відсутністю (дана особливість переважно стосується сільської місцевості, де межовими знаками є неорані земельні ділянки) або захаращуванням території будівельними матеріалами, сміттям тощо. У таких випадках порядок користування визначається тільки при наданні відповідної технічної документації. 4.20.4. Агротехнічна експертиза У процесі розслідування деяких видів злочинів (розкрадання, злочинна недбалість, зловживання службовим становищем) виникає необхідність встановити обставини, пов'язані з псуванням сільськогосподарської продукції під час її вирощування, зберігання або доставки споживачу. Для цього застосовується, поряд з іншими заходами, агротехнічна експертиза, завданням якої є виявлення причин загибелі, псування або погіршення якості продукції сільського господарства в процесі її вирощування, зберігання або транспортування. Етап вирощування сільськогосподарської продукції обіймає період від підготовки ґрунту під посів до збирання врожаю. На цьому етапі приводом для проведення експертизи маже бути відсутність або розрідженість прорості, загибель посіву під час вегетації, а також низький або нетоварний вроясай. Даною експертизою повинні бути встановлені причини цих явищ, серед яких для правильного вирішення справи важливо виділити об'єктивні та суб'єктивні. Об'єктивні причини – засуха, вимокання, вимерзання посівів, за- ОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ 269 гибель від сільськогосподарських хвороб і шкідників. Суб'єктивні – загибель або пошкодження посівів від внесення в ґрунт надлишкових кількостей токсичних хімічних сполук (добрив, гербіцидів), неврегульованість садильно-посівної або збиральної техніки, використання некондиційного садильно-посівного матеріалу, порушення технології обробітку, потрава сільськогосподарських культур. До суб'єктивних причин слід також віднести невжиття необхідних заходів щодо захисту посівів від хвороб і шкідників, накопичення і збереження ґрунтової вологи, забезпечення нормального поливного режиму вегетуючих культур. Суб'єктивні причини можуть бути наслідками розкрадання, недбалості, невідповідності займаній посаді. Розкрадаються в основному садильно-посівні матеріали; недбалість полягає у відсутності необхідного контролю за дотриманням технологічних норм в агротехніці; невідповідність – у невмінні виконувати необхідні агротехнічні операції, наприклад, правильно розрахувати потрібну кількість добрив або ядохімікатів на одиницю площі, правильно встановити норму висіву і глибину закладки насіння, розрахувати норму поливу тощо. Наприклад, у справі про загибель картоплі на площі 150 га було встановлено, що на початку червня з невідомої причини стала гинути картопля і до середини місяця за своїм станом вона вона вже не підлягала збиранню, хоча початковий розвиток культури на цій площі був нормальним. У результаті проведеної агротехнічної експертизи виявилось, що на глибині закладки клубнів знаходиться потужний прошарок перемішаних органічних і мінеральних добрив, які є токсичними для картоплі. Етап зберігання сільськогосподарської продукції починається із збирання врожаю і закінчується моментом її відправки з місця зберігання до споживача. Зберігатись сільськогосподарська продукція може в кагатах, скиртах, погребах, холодильниках, елеваторах, коморах, на складах тощо. Встановлення причин псування сільськогосподарських продуктів у цей період є одним із завдань агротехнічної експертизи. Причини збитків у цьому випадку також можуть бути об'єктивними і суб'єктивними. До об'єктивних належать стихійні лиха, атмосферні явища; до суб'єктивних – порушення технології зберігання продукту, невжиття необхідних заходів для рятування продукту, що зберігається, від хвороб і шкідників тощо. Об'єктами агротехнічної експертизи можуть бути ґрунт, добрива, отрутохімікати, вода для зрошення, посівний і садильний матеріали, одержаний сільськогосподарський продукт. 270 Розділ 2 Орієнтовний перелік питань, які вирішуються агротехнічною експертизою: 1) Яка причина загибелі (розрідженості) посіву? 2) Яка причина одержання низького (нетоварного) врожаю? 3) Чи вносились конкретні добрива під сільськогосподарську культуру і в якій кількості? 4) Чи була дотримана технологія обробітку сільськогосподарських культур (норма висіву, глибина закладки насіння, строки посіву, догляд за посівом, норма поливу тощо)? 5) Чи мали місце втрати врожаю під час збирання, а якщо так, то в якій кількості і з якої причини? 6) Яка причина падіння родючості ґрунту? Чи не пов'язане воно з внесенням надлишкової кількості отрутохімікатів (гербіцидів) або добрив? 7) Які збитки заподіяно посіву потравою (витоптуванням худобою)? 8) Чи дотримувалась технологія буртовки (кагатування) коренеплодів і бульбоплодів? 9) Чи відповідає якість кормів за вмістом окремих компонентів нормативним концентраціям? 10) Яка причина псування сільськогосподарського продукту, що зберігається в коморі? У процесі вирішення поставлених питань основними методами є хімічний аналіз ґрунту, добрив, води, рослин тощо; польові розкопки і бракераж. Втрати врожаю під час збирання визначають шляхом підрахунку втраченого зерна на одиницю площі; для визначення правильності технології обробітку встановлюються глибина оранки, схожість насіння за контрольними зразками тощо. Агротехнічна експертиза може проводитись агрономом. Однак вирішення багатьох питань вимагає залучення й інших спеціалістів, перш за все агрохіміка і ґрунтознавця. Тому агротехнічна експертиза, як правило, має комплексний характер. Оцінюючи висновки експертизи, слід звернути увагу на належну кваліфікацію фахівців, які брали участь в її проведенні, роль кожного з них у дослідженні і відповідність загальних висновків висновкам щодо окремих питань (наприклад, висновок про загибель картоплі від внесення в ґрунт надмірної кількості органічних і мінеральних добрив має відповідати висновкам агрохіміка про вид добрив, їх кількість і висновкам агронома-ріль-ника щодо часу і норм внесення цих добрив для даного сорту картоплі). Важливо також оцінити правильність відбору зразків та їх ви- ОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ 271 користання під час проведення експертизи, оскільки від цього залежить вірогідність експертних висновків. Зразки з оброблюваних угідь мають відбиратися за правилами відбору середніх проб по площі і по глибині. За правилами середніх проб відбираються також зразки посівного матеріалу, добрив, гербіцидів із складських приміщень, мішків. Всі вони повинні надходити на дослідження в окремих упаковках, що виключають їх підміну або змішування, з точним зазначенням місця вилучення. 4.20.5. Автотехнічна експертиза При розслідуванні та судовому розгляді справ, пов'язаних з дорожньо-транспортними пригодами (ДТП), важливе значення мають докази, отримані за допомогою автотехнічної експертизи. Під автотехнічною експертизою слід розуміти дослідження ДТП, яке проводиться експертом-автотехніком з метою з'ясування питань, що мають значення для вирішення кримінальної, цивільної чи адміністративної справи, пов'язаної з цією пригодою, якщо для відповіді на поставлені питання необхідні знання в галузі судової автотехніки. Предмет судової автотехніки складають технічні закономірності виникнення і динаміки ДТП, методи і методики дослідження його технічної сторони. На даному етапі розвитку експертної практики в рамках проведення автотехнічних експертиз розрізняють такі її види: 1. Дослідження обставин ДТП (переважно за допомогою розрахункових методів) – ситуалогічна експертиза. 2. Дослідження слідів на транспортних засобах, місці пригоди – транспортно-трасологічна експертиза. 3. Дослідження технічного стану транспортних засобів та їх окремих агрегатів, вузлів та деталей – техніко-діагностична експертиза. Об'єктами дослідження експерта-автотехніка можуть бути: матеріали справи та речові докази; транспортні засоби, які були в ДТП, їх окремі агрегати, вузли та деталі, а також сліди, які на них утворилися; місце, де трапилось ДТП (ділянка, по якій пересувались учасники ДТП). Перспективи розвитку автотехнічної експертизи пов'язані з використанням комплексних методів дослідження, спеціалізацією цих досліджень за видами та синтезуванням їх результатів для забезпечення повного та всебічного дослідження. Удосконалення та розвиток кожного виду, що базується на спеціальних 272 Розділ 2 методах дослідження, з одного боку, розширяє можливості авто-технічної експертизи, а з іншого – дає змогу більш обґрунтовано та достовірно задовольняти вимоги слідчої та судової практики. Зазначимо, що наведений поділ за видами має умовний характер, передбачає деяку початкову класифікацію і є зручним для практичного застосування в експертній практиці, тому що орієнтований на певний порядок при призначенні та виконанні експертиз. Повне та всебічне дослідження ДТП у цілому, безумовно, має інтеграційний характер. Основними задачами дослідження обставин ДТП є: – встановлення того, як повинен був діяти водій з точки зору вимог безпеки руху (перш за все – Правил дорожнього руху (ПДР); – оцінка дій водія з точки зору відповідності їх технічним вимогам нормативних актів та вимогам правил безпеки руху (ПДР); – встановлення місця розташування ТЗ в задані моменти часу; – визначення швидкості руху ТЗ в задані моменти часу; – визначення зупиночного та гальмівного шляху, відстаней, які долаються ТЗ у задані проміжки часу, а також; технічної можливості попередження ДТП; – визначення часу подолання ТЗ заданої ділянки шляху. У рамках проведення зазначених експертиз можуть вирішуватись такі основні питання: 1) Якою була швидкість ТЗ виходячи зі сліду гальмування і наступного його руху накатом до повної зупинки? 2) Якою була його швидкість у момент наїзду? 3) Якою є допустима швидкість ТЗ виходячи з умов видимості дороги? 4) Якою є допустима швидкість ТЗ на заокругленні дороги даного радіусу? 5) Якою була відстань між ТЗ і місцем наїзду (зіткнення) у момент виникнення небезпеки для руху? 6) Яким є гальмівний (зупиночний) шлях ТЗ у даних дорожніх умовах? 7) Де перебував пішохід у момент, коли водій мав технічну можливість зупинитися до місця наїзду? 8) Скільки часу необхідно водію для екстреної зупинки даного ТЗ? 9) На якій відстані від місця наїзду (зіткнення) міг знаходитися ТЗ у момент, коли водій сприйняв дорожню обстановку як таку, що потребує екстреного гальмування? 10) Який час рухався ТЗ у стані гальмування до наїзду (зіткнення) чи до повної зупинки? ОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ 273 11) Якою є найменша безпечна дистанція (інтервал) між даними ТЗ? 12) Яка відстань необхідна для безпечного обгону попутного ТЗ у конкретному випадку? 13) Чи була безпечною відстань до зустрічного ТЗ у момент початку обгону? 14) Як повинен був діяти водій у даній дорожній обстановці з точки зору вимог ПДР? 15) Чи мав водій технічну можливість зупинитися до місця наїзду (зіткнення) у момент виникнення небезпеки для руху? 16) Чи відповідали дії водія вимогам ПДР? 17) Чи достовірні з технічної точки зору показання водія про механізм ДТП у тій частині, що... (конкретизувати показання)? 18) Яка мінімальна відстань (уздовж дороги) необхідна для зміни смуги руху даного ТЗ при даній швидкості? Вихідними даними при призначенні експертиз такого виду є відомості, що характеризують дорожню обстановку і дії учасників пригоди. Зокрема, мають бути зазначені: – вид покриття проїзної частини та його стан; – ширина проїзної частини та інших елементів дороги; – наявність ухилів, їх величина; – наявність дорожніх знаків і розмітки в районі ДТП; – технічний стан ТЗ та ступінь його завантаження; – видимість і оглядовість дороги з місця водія (у темний час доби – і видимість перешкоди); – розташування ТЗ на різних стадіях процесу розвитку аварійної обстановки, характер та швидкість їх руху; – розташування пішоходів на різних стадіях процесу розвитку аварійної обстановки, характер та швидкість їх руху; – момент виникнення небезпеки для руху; – зафіксовані на ділянці ДТП сліди, зони осипу, плями рідини, предмети тощо (їх характер, величина, місце розташування); – розташування ТЗ, зупинених після ДТП; – пошкодження ТЗ та ушкодження потерпілих; – місце зіткнення (наїзду). Виконання автотехнічної експертизи починається із з'ясування змісту і характеру питань, поставлених перед експертом, а також з вивчення фактичних даних про ДТП та її окремі моменти. Згідно з п. 11.2 «Інструкції про призначення та проведення судових експертиз», затвердженої МЮ України у 1998 p., експерту заборонено самостійно збирати матеріали, які підлягають дослідженню, а також вибирати вихідні дані, якщо вони відображені 18 – 4-2531 274 Розділ 2 у наданих йому матеріалах неоднозначно. Тому, якщо експерт, вивчивши надані в його розпорядження матеріали, дійде висновку, що ті чи інші з описуваних у постанові (ухвалі) про призначення експертизи факти (події, обставини) з технічної точки зору не могли мати місце, тобто є технічно неможливими, він повинен повідомити про це слідчого (суд) і запросити у нього нові матеріали, необхідні для проведення дослідження. У той же час експерт має право самостійно використовувати інформацію з нормативно-довідкових джерел щодо конструктивних та експлуатаційних параметрів ТЗ, кількісних показників дій учасників руху (наприклад часу реакції водія), характеристик умов руху, які рекомендовані до практичного використання чинними на даний час методиками. Вивчаючи представлені на експертизу матеріали, експерт розробляє деяку динамічну модель ДТП, за допомогою якої відтворює послідовність розгортання подій ДТП, дій його учасників тощо. Невід'ємною частиною експертного дослідження є розрахунки, що в загальному випадку необхідні як для перевірки технічної достовірності вихідних даних, так і для безпосереднього вирішення поставлених перед експертом питань. Інженерні розрахунки дозволяють визначити кількісну і якісну сторони обставин ДТП. Указані розрахункові методи дослідження у більшості випадків спрямовані на визначення не стільки абсолютно точних значень величин, що розраховуються (швидкості та часу руху учасників ДТП, зупиночного чи гальмівного шляху ТЗ тощо), скільки меж можливого діапазону значень, що могли мати місце при ДТП. Наприклад, при дослідженні обставин зіткнення двох ТЗ експерт не може на підставі аналізу зафіксованих слідів гальмування (юзу) одного з них і відповідного розрахунку категорично стверджувати, що в конкретному випадку швидкість руху цього ТЗ перед ДТП становила 53 км/год, однак виконані ним розрахунки дають підстави для висновку, що вказана швидкість становила не менше 53 км/год. Ця особливість розрахункових методів, що використовуються при проведенні автотехнічних експертиз, деякою мірою зближує їх з методами математичного моделювання (як відомо, основна мета полягає зовсім не у визначенні точних кількісних значень тих чи інших параметрів, а, в першу чергу – структури досліджуваного процесу, встановленні його основних характеристик та меж, у яких він відбувався). Одним з найбільш суттєвих завдань при дослідженні ДТП є вирішення питання стосовно технічної можливості його попере- ОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ 275 дження з боку водія. У свою чергу, дослідження вказаного питання безпосередньо пов'язано з необхідністю визначення моменту виникнення небезпеки для руху (перешкоди) – такої дорожньої обстановки, за якої водій, виходячи з вимог п. 12.3 ПДР, повинен негайно вживати відповідних заходів (наприклад зменшувати швидкість руху керованого ним ТЗ чи маневрувати), спрямованих на уникнення зіткнення (наїзду) чи зменшення ступеня його шкідливих наслідків. Вказаний момент визначається відповідно до конкретної дорожньо-транспортної ситуації особою, яка проводить розслідування чи судовий розгляд справи за фактом ДТП. Транспортно-трасдлогічна експертиза може призначатися для встановлення окремих елементів механізму ДТП, у процесі якої ТЗ зіткнулися одне з одним або предметами дорожньої обстановки. Для цього експерт повинен визначити механізм виникнення фактичної слідової та речової інформації з урахуванням того, що слідоутворюючими та слідосприймаючими об'єк- тами були ТЗ, що рухаються, проїзна частина чи інші елементи дорожньої обстановки тощо. Основними задачами такої експертизи є: – визначення траєкторії та характеру руху ТЗ та інших причетних до ДТП об'єктів до удару; – встановлення відносного розташування ТЗ і перешкод у момент удару; – встановлення місця зіткнення, удару; – визначення траєкторії та характеру руху ТЗ та пішохода перед наїздом на останнього (як правило – разом з судово-медичною експертизою); – встановлення місця наїзду ТЗ на пішохода; – встановлення особи, що керувала ТЗ на момент ДТП (разом з судово-медичною експертизою). У рамках проведення експертиз зазначеного виду можуть вирішуватись такі основні питання: 1) Яким було взаємне розташування ТЗ у момент їх первинного контакту? 2) Якими частинами вони зіткнулись при контакті? 3) У якому місці проїзної частини відбулося зіткнення ТЗ? 4) У якому напрямку відбувався рух ТЗ відносно елементів дороги, предметів дорожньої обстановки, інших ТЗ? При призначенні таких експертиз, окрім фабули справи, необхідно обов'язково вказати: – місце зіткнення (якщо воно встановлено); – зафіксовані на ділянці скоєння ДТП сліди, зони осипу, пля- 18* 276 Розділ 2 ми рідини, предмети тощо (їх характер, величину, місце розташування); – положення ТЗ, потерпілих, речової та слідової інформації (відносно елементів дорожньої обстановки та відносно один одного). Слід зазначити, що вирішення питань, які стосуються механізму взаємодії ТЗ між собою чи з елементами дорожньої обстановки, як правило, можливо лише шляхом натурного моделювання, тобто безпосереднього вивчення та співставлення слідів на ТЗ. Тому найбільш ефективні результати така експертиза може мати у випадку коли ТЗ – учасники ДТП на момент надання експерту знаходяться в тому стані, в якому вони перебували безпосередньо після цієї пригоди (для цього вони мають зберігатись в умовах, які виключають можливість зміни наявних та появи нових слідів на них). Основними задачами дослідження технічного стану ТЗ , окремих їх агрегатів, вузлів та деталей є: – встановлення наявності несправностей ТЗ (окремих агрегатів, вузлів, деталей); – встановлення причин та часу виникнення цих несправностей; – виявлення впливу несправностей на виникнення ДТП; – встановлення відповідності технічного стану ТЗ, їх агрегатів, вузлів та деталей технічним нормам та вимогам безпеки руху; – встановлення причинно-наслідкового зв'язку між несправностями та ДТП, а також обставин, що сприяли виникненню несправностей; – встановлення можливості своєчасного виявлення несправностей до ДТП. При проведенні автотехнічних експертиз найчастіше виникає потреба оцінки технічного стану тих систем (їх окремих агрегатів, вузлів чи деталей), від яких найбільшою мірою залежить безпека руху. До таких відносяться гальмівна система, рульове управління, зовнішні світлові прилади, колеса та шини. Загальні вимоги до стану цих систем та їх окремих елементів визначені в розділі 31 ПДР «Технічний стан і обладнання транспортних засобів». Для перевірки технічного стану агрегатів, вузлів та деталей ТЗ можуть застосовуватись різноманітні методи, серед яких найбільш поширеними в експертній практиці є ходові випробовування, стендові випробовування (діагностування) та поелемент-не дослідження. У деяких випадках для встановлення причин ОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ 277 виникнення несправностей окремих деталей необхідне проведення комплексних експертиз (наприклад, спільно з матеріалознавцями). ТЗ (його окремий агрегат, вузол чи деталь) вважається технічно справним, якщо його фактичний стан у всіх конструктивних та експлуатаційних параметрах функціонування відповідає вимогам нормативно-технічної документації. Разом з тим слід зазначити, що не всяка несправність призводить до порушення (втрати) працездатності (тобто здатності з необхідним рівнем ефективності виконувати функції, для яких ця деталь, вузол чи агрегат призначені). Крім того, несправність того чи іншого вузла або агрегата може і не перебувати у причинному зв'язку зі скоєнням ДТП. У рамках проведення експертиз даного виду можуть вирішуватись такі основні питання: 1) Чи працездатна робоча гальмова система ТЗ? 2) Чи працездатне рульове управління ТЗ? 3) Чи працездатний представлений механізм? 4) Коли виникла несправність, чи могла вона бути виявлена водієм до ДТП? 5) Яка причина поломки деталі? 6) Чи має деталь заводські дефекти, чи відповідає вона технічним умовам на її виготовлення? 7) Чи горіла електролампочка в момент руйнування її колби? 8) Чи є причинний зв'язок між несправністю і ДТП? При призначенні експертизи технічного стану в постанові (ухвалі) досить викласти фабулу справи і обставини, що відносяться до особливостей об'єкта дослідження (чи експлуатувався ТЗ після події; в якому стані були деталі (вузли), сполучені з досліджуваними деталями (вузлами), тощо). Оцінка результатів автотехнічної експертизи передбачає аналіз дотримання процесуального порядку одержання використаних експертом вихідних даних щодо ТЗ та їх деталей, які досліджувались, а таколс наукової обґрунтованості та достовірності висновків експерта. Перш за все необхідно проаналізувати достовірність та якість вихідних даних, оскільки у разі їх недостовірності навіть при застосуванні науково обґрунтованих методик дослідження можуть бути зроблені неправильні висновки. У випадку коли автотехнічна експертиза проведена в неспе-ціалізованій установі або експертом-підприємцем, при її оцінці 278 Розділ 2 важливо встановити, чи правильно прийняті експертом величини конструктивних та експлуатаційних параметрів ТЗ, кількісних показників дій учасників руху та його умов (тобто чи відповідають вони чинним на даний час методичним положенням, що застосовуються у практиці роботи спеціалізованих експертних установ). При оцінці дослідження окремих деталей, вузлів та агрегатів, а також пошкоджених ТЗ та інших речових об'єктів необхідно аналізувати обставини їх виявлення, фіксації, вилучення та упаковки; з'ясувати, чи було вжито належних заходів до їх збереження, чи не могла відбутись їх заміна чи пошкодження після ДТП. Оцінка результатів комплексних експертиз (медико-автотех-нічних, автотехнічних та матеріалознавчих тощо), поряд з вказаними вище особливостями, передбачає також аналіз дотримання кожним експертом меж його особистої компетенції. 4.20.6. Технічна експертиза вибухів У Науково-методичних рекомендаціях з питань підготовки та призначення судових експертиз, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 8 жовтня 1998 р. № 53/5, передбачено два види експертиз, пов'язаних з явищем вибуху, а саме: «Експертиза вибухових пристроїв» та «Експертиза вибухових речовин і продуктів вибуху (пострілу)». Як видно з назв цих експертиз, вони не охоплюють вирішення основного завдання – встановлення самого факту вибуху, його ознак, технічних характеристик, особливостей практичного застосування і характеру пошкоджень. Крім того, цим же наказом Міністерства юстиції види експертиз, перелічені у п. 2.1, необґрунтовано віднесено до класу криміналістичних (до речі, як і експертизи матеріалів і речовин), що не узгоджується з основоположним принципом предметності класифікацій наукових знань і галузей науки. Експертиза вибухів, безумовно, є експертизою технічною. У практиці діяльності слідчих органів набуло поширення і прижилося найменування «вибухотехнічна експертиза», яке за змістом є більш прийнятним, оскільки охоплює всі елементи вибуху – і вибухові речовини, і вибухові пристрої, і явище вибуху в його динаміці, і характер наслідків вибуху – проте цей термін не слід впроваджувати через його семантичну недосконалість. Адже йдеться не про техніку вибуху (для порівняння: будівельно-технічна експертиза вирішує питання саме техніки будівництва), а про технічні методи вирішення питань, пов'язаних з явищем вибуху, що стався, де чисто технічні питання про пристрої і обладнання мають допоміжний характер. ОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ 279 Ми вважаємо, з урахуванням сказаного, найбільш точним поняття «технічна експертиза вибухів», яке рекомендуємо для наукового і практичного вжитку. Технічна експертиза вибухів призначається під час розслідування і судового розгляду справ, пов'язаних із застосуванням, вибухових речовин, вибухових пристроїв, боєприпасів та їх комплектуючих, що містять вибухові речовини, чи їх незаконним зберіганням, носінням, виготовленням, збутом, розкраданням. Вона сприяє встановленню не тільки об'єктивної, а й суб'єктивної сторони злочину шляхом дослідження обставин, що вказують на навмисне чи необережне вбивство, самогубство чи каліцтво, нещасний випадок, і має також з'ясувати умови й обставини, що сприяли здійсненню злочинів з використанням вибухових речовин, вибухових пристроїв, боєприпасів та їх комплектуючих, що містять вибухові речовини. Ця експертиза може також вирішувати ситуаційні задачі з метою встановлення механізму події, відтворення матеріальної обстановки, розташування людей щодо вибухового пристрою на момент вибуху, технічної можливості приведення в дію вибухового пристрою за певних обставин тощо. До предмета технічної експертизи вибухів відносяться фактичні дані щодо властивостей вибухових речовин, вибухових пристроїв, боєприпасів, слідів їх дії, механізму вибуху та інших обставин, пов'язаних з підготовкою, здійсненням та наслідками вибуху. Об'єктами цієї експертизи є боєприпаси, вибухові пристрої в цілому (в тому числі саморобного виготовлення) та їх комплектуючі частини, піротехнічні засоби, засоби ініціювання (запалювання й підриву), електричні, механічні схеми і прилади (пристосування), призначені для вироблення ініціюючого імпульсу, вибухові речовини і суміші (в тому числі саморобного виготовлення), хімічні реактиви, з яких виготовляються вибухові речовини і суміші, сліди вибуху на предметах навколишнього оточення, первинні та вторинні осколки, пошкоджені вибухом об'єкти. До об'єктів експертизи належать також матеріали справи, що містять необхідну для вирішення її задач інформацію – протоколи огляду місця події, виявлення і вилучення речових доказів, фотознімки, відеозаписи, схеми місця події до і після вибуху, протоколи слідчих експериментів, висновки судово-медичних та інших експертиз. Наукову основу технічної експертизи вибухів складають закономірності процесів горіння і вибуху, дія факторів вибуху на нав- 280 Розділ 2 колишнє середовище, формування слідів на фрагментах вибухових пристроїв і перешкодах, особливості синтезу вибухових сполук, утворення вибухових сумішей, технології промислового виготовлення вибухових речовин, конструкції боєприпасів, засобів висадження в повітря і технології їх спорядження. Орієнтовний перелік питань, які вирішуються технічною експертизою вибухів: 1. Відносно факту та обставин вибуху вибухового пристрою, його дійсних та можливих наслідків: 1) Чи відбувся на місці події вибух вибухового пристрою? 2) Чи є пошкодження на предметах оточення місця події слідами вибуху вибухового пристрою? 3) Який вибуховий пристрій (вид, конструкція, призначення, принцип приведення в дію) був використаний для здійснення вибуху виходячи із слідів на місці події та вилучених під час його огляду предметах? 4) Чи є предмети, вилучені з місця події, осколками вибухового пристрою і якого саме? 5) Чи є предмети, знайдені на місці події, осколками (частинами, деталями тощо) конкретного вибухового пристрою (наприклад ручної гранати Ф-1 тощо)? 6) Яка кількість вибухової речовини була підірвана виходячи з розмірів воронки на місці події? 2. При дослідженні вибухових пристроїв та засобів підриву: 1) Чи є предмет, вилучений з місця події, вибуховим пристроєм (міною, гранатою, саморобним вибуховим пристроєм тощо), яким саме (вид, модель, країна-виробник), і яким способом (промисловим чи саморобним) він виготовлений? 2) Якщо вибуховий пристрій, вилучений з місця події, виготовлено промисловим способом, де (в яких галузях господарства, військової справи тощо) і з якою метою він застосовується? 4) Чи є вибуховий пристрій, вилучений з місця події, боєприпа-сом? 5) Які принципи приведення в дію та конструкція вибухового пристрою, вилученого з місця події (у гр. Н. тощо)? 6) Якщо вибуховий пристрій, вилучений з місця події, саморобний, то які професійні навички мала особа, яка його виготовила? 7) Які матеріали та деталі використовувались для виготовлення вибухового пристрою, вилученого з місця події (у гр. Н. тощо), який спосіб їх виготовлення та цільове призначення? 8) Чи придатний для здійснення вибуху вилучений з місця по- ОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ 281 дії (вилучений у гр. Н. тощо) вибуховий пристрій; якщо ні, то які причини непридатності? 9) Чи може вибуховий пристрій, вилучений з місця події (вилучений у гр. Н. тощо), бути приведений у придатний для використання стан, що для цього необхідно, та чи необхідні для цього професійні знання, вміння, навички, які саме? 10) Яке обладнання, інструменти та технологічні процеси були використані для виготовлення частин та деталей вибухового пристрою, вилученого з місця події (у гр. Н. тощо)? 11) Чи відповідають матеріал, конструкція та принцип приведення в дію даного вибухового пристрою його опису в показаннях підозрюваного (обвинуваченого) Н. та виконаних ним кресленнях? 12) Чи однакові за конструкцією, матеріалами та принципом приведення в дію вибухові пристрої, виявлені в пунктах А і Б (наприклад, під час обшуків у різних помешканнях тощо)? 13) Чи є дані креслення (малюнки), вилучені у гр. Н., зображеннями вибухового пристрою або окремих його частин? 14) Чи можливий мимовільний вибух даного (конкретного) вибухового пристрою під впливом зовнішніх факторів (механічних, термічних, хімічних тощо)? 15) Чи є предмети, вилучені з місця події (у гр. Н. тощо), засобами підриву та якими саме, де і для чого вони використовуються? 16) Для вибуху яких саме вибухових речовин та яким способом застосовуються засоби підриву, вилучені з місця події (у гр. Н. тощо)? 17) Чи придатні для застосування засоби підриву, вилучені з місця події (у гр. Н. тощо); якщо ні, то чому, і чи можливе приведення їх у придатний для використання стан, що для цього необхідно? 3. При дослідженні вибухових речовин та продуктів вибуху: 1) Чи є речовина, вилучена з місця події (у гр. Н. тощо), вибуховою, якщо так, то якою; де та для чого вона використовується? 2) Чи придатна для використання за призначенням вибухова речовина, вилучена з місця події (у гр. Н. тощо)? 3) Чи мають спільну родову (групову) належність вибухова речовина, виявлена на місці події, та вибухова речовина, вилучена у підозрюваного Н.? 4) Які вибухові речовини та в якій кількості знаходяться в даному вибуховому пристрої? 5) Чи є на предметах, вилучених з місця події (у гр. Н. тощо), сліди вибухової речовини або продукти її згоряння і якої саме? 282 Розділ 2 6) Яка саме вибухова речовина і в якій кількості використовувалась для проведення вибуху? Велике розмаїття вибухових пристроїв, різноманітність їх дії та характеру слідів, які утворюються внаслідок вибухів, потребують відповідного відображення у рекомендаціях щодо підготовки і проведення оглядів місць подій та фіксації їх результатів. Сліди вибуху є основними носіями інформації про вид застосованого вибухового пристрою, його спорядження, спосіб підриву, спосіб виготовлення, потужність вибуху тощо. Під слідами вибуху розуміють воронки, пробоїни, вм'ятини, розриви, розломи як результат бризантної і фугасної дій вибуху, пошкодження, утворені продуктами вибуху, первинними і вторинними осколками на одязі потерпілих і предметах навколишньої обстановки, а також; самі осколки. До слідів вибуху належить також закопченість поверхонь предметів у зоні дії вибуху, утворена нашаруванням продуктів вибуху заряду вибухової речовини. Для проведення огляду місця події у розпорядженні слідчого має бути спеціалізована валіза або мінімальний набір технічних засобів, до якого треба включити: банки з притертими пробками, медичну вату та ацетон (для вилучення кіптяви тощо), пінцет, конверти з цупкого паперу, поліетиленові пакети, 20-метрову рулетку, фотоапарат або відеокамеру з комплектом до трьох касет, шнури для огородження місця події, великі стрілки з чорного та білого картону для позначення місць виявлення об'єктів (до 20 шт. кожного виду), по можливості – детектор металів або міношукач чи електрощуп для пошуку металевих уламків у перешкодах та в ґрунті. У справах, пов'язаних із застосуванням вибухових пристроїв, огляд місця події доцільно проводити із залученням спеціалістів у галузі вибухової справи, оскільки вони можуть сприяти більш повному виявленню і фіксації слідів, що свідчать про застосування вибухових пристроїв, вибухових речовин та інших обставин. Допомога спеціалістів особливо потрібна для оцінки природи вибуху, що визначає особливості і послідовність дій учасників огляду місця події, а також, у разі необхідності, знищення виявленого вибухового пристрою на місці події або шляхом вивозу його на полігон. Вивчаючи можливості даного виду експертиз, необхідно підкреслити, що дослідження речових доказів у лабораторії має бути природним продовженням роботи з огляду місця події, оскільки вже в процесі вивчення місця події відбувається інтенсивний аналіз слідів вибуху. При вивченні місця вибуху формується пев- ОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ 283 на модель події, виділяються напрямки та зони пошуку мікрооб'єктів і залишків вибухових пристроїв. Під час огляду місця події за участю спеціалістів спочатку орієнтовно визначається вид вибухового пристрою за його зовнішнім виглядом або, якщо пристрій вибухнув, за слідами його дії. Мета цього етапу – скласти план детального огляду та правильно розподілити роботу між спеціалістами, які мають брати участь у його проведенні. Детальний огляд місця пригоди з фіксацією результатів усіх дій у протоколі огляду треба починати з воронки або найбільш ймовірного епіцентру вибуху (слабка вираженість воронки або її відсутність може пояснюватись різними причинами, в тому числі розміщенням вибухового пристрою на деякій відстані від поверхні ґрунту чи підлоги тощо). Якщо на місці події є воронка, її необхідно ретельно оглянути та зафіксувати: вид і стан матеріалу поверхні, на якій вона розташована (ґрунт, бетон, асфальт, деревина тощо), форму та розміри (діаметр або ширина й довжина; глибина до подрібненої речовини на дні воронки); сфотографувати воронку за правилами судової фотографії; візуально, в тому числі за допомогою лупи зі збільшенням 2,5-4х, вивчити поверхні воронки та прилеглих до неї ділянок з метою виявлення частин вибухового пристрою; вилучити повністю та упакувати поверхневий шар подрібненої речовини на дні воронки, а потім, для пошуку частин вибухового пристрою, які занурились у речовину, вилучити шар ґрунту (бетону тощо) на глибину, яка дорівнює глибині воронки (наприклад, уламки корпусу гранати Ф-1 можуть занурюватись у бетон на глибину, що дорівнює половині глибини воронки). Дані, отримані під час огляду воронки, в подальшому дадуть змогу вирахувати потужність розривного заряду в тротиловому еквіваленті. У деяких випадках точні дані про форму та розміри воронки в твердих перешкодах дозволяють визначити вид вибухового пристрою. Після дослідження воронки огляд здійснюється по спіралі – від епіцентру вибуху до периферії зони, що підлягає оглядові, з метою пошуку частин вибухового пристрою та слідів дії факторів вибуху, які можна класифікувати таким чином: – сліди бризантної дії – роздріблені на невеличкі уламки металеві, бетонні та інші міцні перешкоди, що знаходилися у безпосередній близькості до розривного заряду вибухового пристрою; – сліди осколкової дії – сліди дії частин вибухового пристрою: пробоїни та заглиблення у предметах чи на поверхні ґрунту (під- 284 Розділ 2 логи), рани на тілі потерпілих, утворені частинами корпусу, засобів підриву, предметів, якими обкладається розривний заряд для забезпечення осколкової дії (гвіздки, гвинти, гайки, щебінка тощо), дії вторинних снарядів (уламки пошкоджених перешкод тощо); – сліди термічної дії – повне або часткове оплавлення предметів, обумовлене високою температурою, а також сліди дії відкритого полум'я (кіптява); – сліди дії ударної хвилі – розбиті шибки, зміщені відносно первинного розташування предмети, деформовані елементи будівельних конструкцій тощо. При виявленні слідів, які мають чи можуть мати відношення до вибуху (деякі сліди у процесі огляду місця події не можна напевно віднести до утворених вибухом, але це не означає, що їх не треба виявляти та фіксувати), у протоколі огляду, на схемі до нього та засобами фото- або відеозйомки фіксуються вид слідів (предметів), їх локалізація та орієнтація відносно центру (епіцентру) вибуху, їх форма, розміри та напрямок утворення. При цьому необхідно підкреслити, що у протоколі огляду треба не тільки вказати точну відстань від центру (епіцентру) вибуху до цих слідів, пошкоджень, предметів, а й «прив'язати» їх до оточуючих нерухомих предметів обстановки. Отримані при цьому дані можуть мати вирішальне значення у розв'язанні питання про вид вибухового пристрою, його конструкцію та для встановлення кількості вибухової речовини у тротиловому еквіваленті. При огляді приміщень особливу увагу треба звернути на розташування, стан і наявність слідів на предметах обстановки та будівельних конструкціях. Зокрема, у протоколі огляду треба вказати, як відкриваються двері (ззовні або зсередини); наявність, характер, локалізацію та орієнтацію слідів на полотні та коробці дверей; конструкцію, розташування, вид пошкоджень замикальних пристроїв (розміри головки ригеля, напрямок її деформації, сліди на запірній планці тощо). Неодмінно треба оглянути стіни та стелі, меблі, постіль й одяг, тобто всі поверхні та предмети, які могли отримати пошкодження внаслідок прямої дії або рикошету уламків (частин) вибухового пристрою. Знайдені сліпі пробоїни необхідно дослідити для пошуку в їх каналах частин вибухових пристроїв. Якщо у процесі огляду знайдені предмети, які можуть бути вибуховими пристроями, для їх огляду та вилучення обов'язково залучається спеціаліст з пошуку та знешкодження вибухових пристроїв. Частини предметів, вкриті кіптявою, слід вилучати вкрай обе- ОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ 285 режно, тому що кіптява може маскувати відбитки папілярних узорів, які можуть бути виявлені при подальших дослідженнях. У всіх випадках треба враховувати можливість виявлення й інших слідів (взуття, транспортних засобів тощо). При вилученні слідів кіптяви обов'язково треба вилучати контрольні зразки (фрагменти поверхонь предметів, на яких таких слідів немає). Якщо місцем події є відкрита ділянка місцевості, зону огляду необхідно збільшити з урахуванням можливого радіусу розкидання осколків (наприклад, для гранати Ф-1 – близько 250 м). У разі застосування саморобних і штатних вибухових пристроїв можливе припасовування до розривного заряду (корпусу пристрою) ємностей, які містять легкозаймисті речовини (розчинники, паливно-мастильні матеріали тощо). Тому при виявленні ознак пожежі необхідно звернути увагу на пошук об'єктів зі слідами дії відкритого вогню, місця виникнення пожежі (може не співпадати із епіцентром вибуху), зони та напрямків поширення вогню. Предмети з такими слідами треба, по можливості, вилучити повністю і упакувати у герметичну тару для подальшого пошуку залишків та продуктів згоряння вибухових та паливно-мастильних речовин. Деякі особливості має огляд транспортних засобів, починаючи який, треба врахувати, що вибуховий пристрій може розташовуватись як всередині автомобіля, так і ззовні. В останньому випадку він може бути закріплений безпосередньо на днищі або прилеглих до нього деталях (наприклад на вихлопній трубі), або розміщуватись безпосередньо на поверхні асфальту чи ґрунту. Для встановлення місця розташування вибухового пристрою важливо чітко зафіксувати напрямок зрушення автомобіля відносно первинного місцезнаходження, а також напрямки утворення пошкоджень, у тому числі пробоїн, утворених як частинами вибухового пристрою, так і частинами самого автомобіля. При огляді місця вибуху необхідно дуже уважно ставитись до виявлення предметів, що не є «характерними» для конкретної обстановки місця події. Такими предметами, зокрема, можуть бути уламки дрібного скляного посуду (пробірок, колб тощо), частини (найчастіше металеві) електричних лампочок для ліхтариків, шматки електропроводів та радіодеталей, гвіздки, гвинти, шурупи, гайки, металеві частини різних пристроїв і навіть щебінка (останні використовуються для забезпечення осколкової дії вибухових пристроїв). Усі знайдені сліди вибуху та частини вибухового пристрою 286 Розділ 2 мають бути зафіксовані на схемі до протоколу огляду, вилучені, запаковані у герметичну тару. Якщо на місці події виявлено вибуховий пристрій, що не вибухнув, його треба розрядити із залученням фахівців. На експертизу слід направляти тільки розряджені пристрої. На місці події можуть бути знайдені й вибухові пристрої з пошкодженим внаслідок корозії або механічної дії корпусом, які не підлягають транспортуванню. У цьому разі треба зафіксувати їх зовнішній вигляд, докладно описати у протоколі огляду і, за можливості, знищити безпосередньо на місці знаходження. Якщо при знищенні може виникнути загроза травмування людей чи пошкодження споруд, необхідно вивезти такий предмет за допомогою спеціалістів і з використанням відповідного обладнання за межі населеного пункту для знешкодження. У процесі технічної експертизи вибуху нерідко виникає необхідність у проведенні експертного дослідження на місці події. У такому разі експерт і слідчий за протоколом огляду місця події, фотознімками і схемами реконструюють первинну обстановку місця події і проводять необхідні експерименти. Цінна інформація може бути отримана при моделюванні окремих обставин події, що здійснюється за допомогою реконструйованих вибухових пристроїв. Слідча й експертна практика свідчать, що недоліки огляду місць подій по справах, пов'язаних з використанням вибухових пристроїв, є досить типовими і, здебільшого є наслідком неповноти як самого огляду, так і фіксації його результатів. Зокрема, неповнота, неточність визначення локалізації, орієнтації та механізму утворення слідів на місці події може повністю дезорієнтувати слідство у питаннях про причини вибуху, що завжди призводить до невиправданих витрат часу. Іншим, досить типовим, недоліком, є невиправдане зменшення радіусу (зони) огляду. Часто при огляді не складаються масштабні схеми з позначенням розташування слідів та предметів, а якщо складаються, то вимірювання до них проводяться не від епіцентру вибуху, а від нерухомих предметів обстановки. Трапляються й інші вади: неповнота дослідження проникаючих пошкоджень об'єктів і, як наслідок, невилучення осколків корпусів вибухових пристроїв та частин їх спорядження, відсутність фото- або відеофіксації, невилучення слідів і контрольних зразків, відсутність даних про стан електричного та газового обладнання у приміщеннях, про розташування трупів та зовнішніх слідів на їх одязі та тілі, неправильна упаковка об'єктів тощо. ОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ 287 Поняття «підготовка матеріалів» включає підготовку речових доказів та обов'язкового комплекту документів, які мають бути надані експертам. Підготовка речових доказів – це відбір і упаковування за встановленими правилами тих з них, які підлягають дослідженню. Якщо на експертизу надаються вироби з тканин, вони мають бути сухими, складеними таким чином, щоб ділянки з пошкодженнями не торкались суміжних ділянок виробів і стінок упаковки. Якщо одяг або інші об'єкти вологі, їх треба протягом однієї-двох діб висушити при кімнатній температурі. Об'єкти, вилучені з тіла потерпілих, треба надавати у герметичній тарі без біологічних рідин (крові, лімфи тощо), а металеві предмети – щонайшвидше, щоб їх поверхні не вкрились іржею, яка може знищити поверхневий мікрорельєф, замаскувати сліди лакофарбових покриттів, спричинити інші зміни у зовнішньому вигляді об'єктів. Як правило, у справах, пов'язаних із застосуванням вибухових пристроїв, призначається декілька різних експертиз, тому дуже важливо визначити, в якій послідовності вони мають проводитись. При цьому у першу чергу треба призначати і проводити експертизи з питань дослідження тих об'єктів, які під впливом факторів оточуючого середовища можуть швидко змінитись, зокрема продуктів вибуху, продуктів згоряння паливно-мастильних матеріалів тощо. У ряді випадків, особливо при несприятливих умовах слідо-утворення, а також; при застосуванні неправильних прийомів фіксації чи вилучення слідів, у слідах на представлених на експертизу об'єктах не міститься інформація про об'єкт, що ідентифікується, в обсязі, достатньому для його ототожнення. У той асе час у таких слідах можуть відобразитися загальні ознаки об'єкта, що дозволяють експерту встановити його групову належність (наприклад, спосіб підриву вибухового пристрою або спосіб його виготовлення). Такий висновок дозволяє слідчому (суду) отримати дані, що підтверджують чи спростовують визначену слідчу (судову) версію про обставини здійснення злочину. При проведенні технічних експертиз вибуху застосовуються спеціальні знання та методи досліджень, які належать до різних галузей: фізики, хімії, військової техніки. Велике значення мають також; криміналістичні знання в галузі трасології та судової балістики. Усе це визначає комплексний характер цих експертиз, для виконання яких необхідно залучати спеціалістів відповідних галузей знань. 288 Розділ 2 ОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ 289 4.20.7. Електротехнічна експертиза Електротехнічна експертиза проводиться з метою дослідження роботи електромережі та електрообладнання, причин виникнення в них аварійних режимів тощо. Об'єктами електротехнічної експертизи є: електрообладнання, електроприлади та їх фрагменти, електропровід, кабелі, пристрої електрозахисту (плавкі запобіжники, автоматичні вимикачі), елек-трокомутуючі пристрої тощо. Як порівнювальні зразки при призначенні електротехнічної експертизи надаються аналогічні прилади та обладнання, фрагменти проводу, кабелю, запобіжники, пристрої електрозахисту тощо. Зазначені експертизи, як правило, здійснюються у тих самих експертних установах, що і пожежно-технічні, оскільки, експерти, які їх проводять, компетентні в обох галузях. Часто такі експертизи призначаються в комплексі з іншими видами інженерних експертиз. На розв'язання електротехнічної експертизи виносяться, в основному, такі питання: 1) Які технічні характеристики досліджуваних елементів електроустановки, електроприладу? 2) Чи перебувають електроустановка, електроприлад у справному стані, а якщо ні, то які причини несправності? 3) Чи виникла несправність у результаті порушення технології виготовлення, неправильної експлуатації або з інших причин? 4) Чи відповідає переріз електропроводки даній потужності? Які характеристики електропроводки, ізоляційного покриття? Чи відповідає електропровід на об'єкті, що досліджується, вимогам правил обладнання електроустановок (ПОЕ)? 5) Чи відповідають характеристики пристрою електрозахисту (плавкого запобіжника, автоматичного вимикача) вимогам ПОЕ? Які характеристики пристрою електрозахисту? 6) Якими мають бути електрострумові навантаження на кабельні вироби на окремих ділянках електромереж за штатних режимів роботи? Чи працювали окремі ділянки електромережі в режимі струмового перевантаження, і якщо це так, то яка була його величина? 7) Чи є сліди змін, переробок у вузлах і деталях пристрою електрозахисту, і якщо це так, то як це відбилося на їх характеристиках? 8) У якому стані знаходилися на об'єкті пристрої заземлення і громовідводу? Чи відповідають вони вимогам ПОЕ? к 9) Чи є на представлених речових доказах ознаки аварійних явищ (оплавлення, сліди струмового перевантаження, короткого замикання тощо)? 10) Який механізм виникнення та розвитку аварійного режиму роботи електропристрою? 11) Чи спрацював пристрій електрозахисту при аварійному режимі електроустановки, і якщо це так, то чим це було викликано? 12) Чим викликане руйнування плавкої вставки запобіжника? З якого металу зроблений плавкий запобіжник? Чи є досліджувані плавкі вставки стандартними або нестандартними (саморобними), яка їх захисна характеристика? 13) Чи знаходилася лампа нажарювання в момент руйнування у справному стані, або її спіраль згоріла раніше? Чи відбулося (сталося) пошкодження колби лампи нажарювання, коли вона знаходилася в увімкнутому або вимкненому стані? 14) Чи дозволяє дана схема підключення навантаження користуватися електроенергією в обхід електролічильника? 4.21. Технологічна експертиза Технологічна експертиза проводиться у тих випадках, коли в процесі доказування виникає необхідність у встановленні фактів на основі вивчення особливостей обробки, виготовлення, зміни стану, властивостей, форми сировини, матеріалу для напівфабрикату, що відбувається у процесі виробництва продукції, а також для визначення можливостей і використання на практиці найбільш ефективних та економічних виробничих технологій. У цьому сенсі технологічна експертиза може виявитись досить корисною при розслідуванні розкрадань, службових злочинів, випуску недоброякісної продукції. Технологічну експертизу необхідно відрізняти від товарознавчої, яка вирішує питання про складові частини або компоненти сировини і готової продукції, її масу, об'єм, розміри, якість, асортимент і гатунок, відповідність вимогам стандартів тощо. Товарознавча експертиза готову продукцію вивчає з точки зору її споживчих якостей. А експерт-технолог проводить дослідження готової продукції, щоб визначити технологічний процес її виробництва. Технологічна експертиза досліджує питання обробки (переробки) сировини, напівфабрикатів та виробів, технологічного режиму перетворення їх у готову продукцію, відповідності продукції технологічним нормативам за кількісним і якісним складом, використаною 19 – 4-2531 290 Розділ 2 ОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ 291 сировиною і додатковими матеріалами, а також характер і послідовність технологічних процесів, методи їх здійснення, вибір необхідного обладнання, пристосувань, моделей, робочого інструменту, розміщення обладнання в межах окремих цехів тощо. Технологічною експертизою стосовно кожної з галузей виробництва можуть бути вирішені такі питання: 1) Яким має бути кількісний і якісний склад готової продукції, що випускається? 2) Яким чином і на якому обладнанні виготовлена дана продукція? 3) Яке підприємство є її виробником? 4) Чи відповідає готова продукція стандартам, технічним умовам, зразкам? Якщо ні, то які зміни в технології її виробництва призвели до цього? 5) Чи є правильними норми витрати сировини? 6) Чи є правильними і допустимими витрати сировини за фактичними видатками в конкретних умовах залежно від оснащення підприємства, кваліфікації працівників, якості сировини? 7) Чи не було порушень обліку виробничої економії, яка утворилась у результаті впровадження на підприємстві нового технологічного обладнання, використання нових видів сировини? 8) Чи не утворилась економія сировини і матеріалів за рахунок зменшення їх витрат на одиницю виробу, зменшення видатків, удосконалення технології і у якій кількості? 9) Які відхилення від технологічного процесу мали місце, і як вони відбились на якості і виході продукції, утворенні природного убутку? Як часто і чим це було викликано? 10) Чи можливо на даному підприємстві, крім облікованої продукції, за рахунок певних змін технологічного процесу виготовити необліковану продукцію і в яких обсягах? 11) Яку кількість виробів можна виготовити додатково із списаної за документами сировини порівняно з оприбуткованою кількістю виробів? Судово-технологічна експертиза може також; вирішувати питання, пов'язані з визначенням вологості, жирності, цукристості залежно від тих чи інших особливостей і змін технологічного процесу. При призначенні експертизи у розпорядження експерта мають бути надані зразки сировини, напівфабрикатів і готових виробів, а також документи, що відображають технологію виробництва вказаних виробів на даному підприємстві, норми витрат матеріалів на виготовлення певного виробу. 4.22. Експертиза матеріалів і речовин 4.22.1. Загальні положення і проблеми Розвиток судової експертизи супроводжувався постійним виникненням завдань, пов'язаних з вивченням речовин фізичними, хімічними, фізико-хімічними та біологічними методами. Такі дослідження проводилися в рамках криміналістичних та судово-медичних експертиз, проте напрацьовані при цьому методичні підходи мали більш загальне значення і створювали передумови для істотного розширення кола досліджуваних об'єктів, розробки нових методів і як результат – виникнення нових видів експертиз. Цьому сприяли як розвиток аналітичної техніки в експертних установах, так і накопичення експертами-криміналістами досвіду професійної роботи. Судово-хімічна експертиза як первинний етап формування експертизи матеріалів і речовин (ЕМР) з часом вичерпала свої можливості і вже не задовольняла вимоги слідчої та судової практики, оскільки вивчення обставин справи, відображених у невичерпній різноманітності речової обстановки, неможливе на основі методичних принципів лише хімічних наук. Для дослідження матеріалів та речовин у повному обсязі необхідне комплексне вивчення будови об'єкта, структури та складу речовини багатьма методами, у тому числі хімічними, фізичними, фізико-хімічними, біологічними (морфологія, мікроскопія, хроматографія, спектроскопія тощо). Утворення, розвиток та накопичення необхідної експертам інформації потребували роботи з численними рецептурними, технологічними та іншими виробничими даними. Це зумовило поступове витиснення розрізнених судово-хімічних, фізичних та інших досліджень речовин і формування експертизи матеріалів і речовин, заснованої на використанні комплексних аналітичних методів дослідження, накопиченні спеціальної інформації про індивідуалізуючі особливості різних матеріалів та речовин, технологію їх виготовлення, можливості використання. Предмет ЕМР складають фактичні дані, обставини кримінальної, цивільної чи господарської справи, які встановлюються за допомогою експертних досліджень речових доказів з використанням даних технології та методів хімічних, фізичних, технічних та інших наук. Завданням ЕМР є виявлення окремих ознак, які систематично і в сукупності не вивчалися і, в принципі, не повинні вивчатися 19* WL 292 Розділ 2 відповідними галузями науки і техніки. Просте використання даних природничих і технічних наук при проведенні дослідження складу та структури речових доказів з метою виявлення належності їх до класу, роду, виду матеріалів та речовин, до спільного джерела походження не дає відомостей, необхідних для категоричного висновку. Наприклад, при розслідуванні ДТП виникає необхідність встановлення контактної взаємодії транспортного засобу з іншими предметами, в тому числі і з одягом потерпілого від наїзду. Перед експертом у таких випадках постає завдання: визначити конкретний транспортний засіб за частками лакофарбового покриття чи нашаруванням мастильних матеріалів на одязі потерпілого. Його вирішення залежить від наявності достатнього обсягу даних про асортимент лакофарбових та мастильних матеріалів, технологію пофарбування різних марок автомобілів, використання відповідних мастильних матеріалів для змазки конкретних вузлів транспортних засобів, про процеси їх старіння та експлуатаційні зміни. Ці дані, а також; результати вивчення та систематизації експлуатаційних ознак конкретних деталей транспортних засобів уже зібрані в достатній кількості в експертних установах. У практиці розслідування кримінальних справ про злочини проти життя та здоров'я людини, крадіжки майна як речові докази часто використовуються волокна одягу та речовини ґрунтового походження. Основна мета дослідження цих об'єктів – виявити присутність особи на місці події та факт контактування предметів її одягу, взуття з навколишнім середовищем. Ідентифікація конкретного екземпляра одягу (чи комплекту предметів одягу) за окремими волокнами, а також ідентифікація конкретної ділянки місцевості за частками ґрунтового походження – таким є в даному разі завдання експертизи матеріалів і речовин. Виконати таке завдання, використовуючи методи лише технічних чи природничих наук майже неможливо, оскільки фахівці в галузі легкої промисловості мало обізнані з ознаками руйнування волокон від різних причин, механізмами їх взаємного прилипання, частотою, з якою вони зустрічаються в побуті, а ґрунтознавці не зможуть локалізувати ділянки місцевості та їх ідентифікувати за малими частками ґрунтових об'єктів – вирішення цих питань не є предметами названих наук. На цей час у межах певної природничої чи технічної науки неможливо встановити групову належність матеріалів та речовин і ототожнювати утворені матеріалами та речовинами конкретні конгломератні матеріальні об'єкти. Жодна галузь науки і ОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ 293 техніки не займається систематичною розробкою методів диференціації однорідних матеріалів та речовин за джерелом походження, способом виготовлення, умовами експлуатації. Водночас у межах судово-експертних досліджень матеріалів та речовин виявлення структури конкретного елемента речової обстановки, відокремлення властивих йому ідентифікаційних ознак можливі шляхом створення спеціальних моделей, вірогідність яких ґрунтується на оцінці даних, одержаних на основі попередньо виявлених відповідних фізичних, хімічних та інших властивостей, що мають значення практично тільки у певних випадках розслідування окремих категорій злочинів. Головними завданнями ЕМР є: визначення кола об'єктів (речовин і матеріалів), які найбільш часто зустрічаються у слідчій і судовій практиці, і встановлення можливостей їх диференціації за джерелом походження; створення сучасної приладної бази, придатної для тонкої диференціації матеріалів і вилучення їх малих кількостей з об'єкта-носія; виявлення на предметах-носіях мікрочастинок або мікрослідів речовин, наприклад слідів паливно-мастильних матеріалів, часток скла, фарби та інших; встановлення природи речовин, які залишили слід, тобто віднесення їх до певного роду (виду) матеріалів та речовин; розробка методів ідентифікації мікрокількостей речовини. Встановлення родової належності полягає у віднесенні об'єкта у відповідності з прийнятою у науці й техніці класифікацією до конкретної множини. Наприклад, у товарознавстві лакофарбові матеріали прийнято класифікувати за природою плівкоутворю-ючої речовини (залежно від цього розрізняють, наприклад, масляні фарби, меламіно-алкідні, алкідні, нітроцелюлозні емалі тощо). Марки лакофарбових матеріалів визначаються за співвідношенням компонентів, які входять до їх складу. У зв'язку з цим спеціально вивчають та систематизують численні рецептурно-технологічні дані про об'єкти ЕМР. Встановлення групової належності полягає у віднесенні досліджуваного об'єкта до певної частини однорідних об'єктів, представники яких мають додаткові ознаки випадкового для даного роду походження. Наприклад, лакофарбові покриття, які належать до одного типу, можна поділити за наявністю дефектів, що виникли під час виготовлення та експлуатації, наявністю ознак експлуатаційного характеру (перефарбування, вирівнювання поверхні шпатлівкою). Загальну групову належність можуть мати не лише однорідні об'єкти. Наприклад, викрадені предмети, що раніше зберігалися 294 Розділ 2 в однакових умовах із специфічним забрудненням, тим самим набувають загальні групові ознаки. Загальною груповою належністю характеризуються матеріали та речовини, які походять з одного джерела, що не є розшукуваним у справі (інакше об'єктом індивідуальної ідентифікації буде це джерело); об'єкти, вироблені з одних і тих самих об'ємів матеріалу за допомогою одних і тих самих приладів; вироби однієї партії тощо. Таким чином, встановлення конкретної або загальної групової належності об'єктів має більше доказове значення, ніж; родова належність, і є етапом вирішення ідентифікаційної задачі. Вирішення ідентифікаційної задачі в ЕМР – багатоетапне дослідження, у процесі якого виявляються ознаки не одного, а цілої системи об'єктів, пов'язаних з ототожнюваним елементом речової обстановки. Наприклад, частка лакофарбового покриття є носієм інформації про джерело походження пофарбованої деталі (за технологією фарбування та асортиментом використаних матеріалів), конкретної маси лакофарбових матеріалів у кожному шарі (за компонентним складом), про умови експлуатації транспортного засобу. При цьому важливим моментом є вибір критеріїв оцінки ідентифікаційних ознак і забезпечення вірогідності висновку. До об'єктів ЕМР належать речові докази, зразки, необхідні для проведення порівняльного дослідження, протоколи слідчих дій та інші матеріали, які містять дані, що відносяться до предмета цієї експертизи та необхідні для вирішення поставлених перед експертом питань. Коло об'єктів ЕМР визначається її можливостями, а також судовою та слідчою практикою. У даний час до об'єктів ЕМР прийнято відносити лакофарбові матеріали та покриття, паливно-мастильні матеріали і нафтопродукти, метали та сплави, волокна, волокнисті матеріали та вироби з них, скло та кераміку, наркотичні засоби, психотропні препарати і прекурсори, полімери та пластмаси, спиртомісткі рідини, вибухові речовини та продукти вибуху, продукти побутової хімії, парфуми, органічні розчинники, кислоти, луги фарбники. Специфічною ознакою об'єктів ЕМР є те, що багато з них (нафтопродукти, розчинники, кислоти, луги тощо) не мають власної стійкої форми. На дослідження часто надходять речовини в мік-рокількостях. Крім того, стандартизація та широка розповсюдже-ність об'єктів ускладнює вирішення ідентифікаційних задач ЕМР При виявленні та вилученні речових доказів необхідно суворо дотримуватися правил їх вилучення, пакування та транспор- ОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ 295 тування. Колений предмет, зразок матеріалу, речовини пакується окремо з урахуванням забезпечення їх повного збереження. Крихкі предмети з нашаруваннями мікрочасточок та мікрослідів треба закріпити в тарі нерухомо, щоб запобігти їх пошкодженню. Зволожені предмети необхідно попередньо просушити при кімнатній температурі в приміщенні, захищеному від протягів. Вологі предмети, які мають специфічний запах, наприклад нафтопродукти, та такі, на яких можуть міститися легколетучі речовини, сушити не можна. Упаковка має бути чистою; об'єкти, що змінюються під впливом зовнішніх або внутрішніх факторів, слід розміщати в герметичній упаковці (наприклад, нафтопродукти, легколетучі речовини). Неприпустимо змішувати речові докази і зразки. Усі склянки, банки та пакети з окремо упакованими речовими доказами і зразками мають опечатуватися таким чином, щоб неможливо було порушити первинну упаковку. Методи, які застосовуються в ЕМР, можна умовно поділити на: – методи і технічні засоби виявлення фізичних, хімічних та інших властивостей досліджуваних об'єктів (аналітична група); – методи та технічні засоби проведення порівняльного дослідження (з метою встановлення подібності чи розбіжності порівнюваних об'єктів); – методи та технічні засоби оцінки отриманих результатів для формулювання висновків. Перша група – найчисленніша і належить переважно до методів та технічних засобів природничих наук і промислового виробництва. В аналітичних цілях найчастіше використовуються наукові прилади загального призначення – спектрографи, спектрометри, хроматографи, хроматомасспектрометри, рентгенівські флюорометри, електронні мікроскопи, комп'ютерна та оргтехніка. Але методи дослідження, які використовуються при проведенні ЕМР, часто відрізняються від методів, які використовуються у відповідних галузях науки і техніки. Це пов'язано з необхідністю дослідження малих кількостей матеріалів і мікрослідів речовин, виявлення індивідуалізуючих ознак об'єктів та з іншими факторами. При проведенні експертного дослідження необхідно дотримуватися черговості використання методів. Ця черговість визначається методикою дослідження відповідних об'єктів. У першу чергу застосовуються неруйнівні методи і такі, що є найбільш інформативними. Як правило, дослідження розпочинається з проведення морфологічного аналізу, тобто вивчення зовнішнього ви- 296 Розділ 2 гляду та будови конкретних фізичних тіл. Морфологічний аналіз зводиться до визначення зовнішніх ознак візуально та за допомогою оптичних мікроскопів. Оптична мікроскопія використовується в різноманітних варіантах: у проникаючому та відбитому світлі методом світлого та темного полів, фазового контрасту, в поляризованому світлі. Далі проводиться аналіз складу матеріалів та речовин, за результатами якого встановлюються природа об'єкта, його походження чи технологія виготовлення, належність частини до одного цілого, хімічний склад, структура. З цією метою використовуються рентгено-флюоресцентний, атомний спектральний, рентгеноструктурний та рентгенофазовий аналіз, спектральний аналіз в ультрафіолетовій (УФ), видимій та інфрачервоній (14) областях спектра. Коло об'єктів, які можуть бути досліджені за допомогою рентгенофлю-оресцентного та атомного спектрального аналізу, дуже широке: метали і сплави, лаки і фарби, скло та кераміка, папір, паливно-мастильні матеріали, наркотичні засоби. Слід зазначити, що цими методами визначається лише макро- та мікроелементний склад речовини. ІЧ-спектроскопія – один з найважливіших, якщо не самий важливий, з методів, які застосовуються експертами для вивчення будови й ідентифікації як відомих, так і невідомих речовин. Співпадання ІЧ-спектра досліджуваної речовини зі спектром однієї з відомих сполук свідчить про однаковий хімічний склад цих речовин. Метод ІЧ-спектроскопії може використовуватися для дослідження будь-яких об'єктів за винятком металів та сплавів. Цей метод має багато переваг: швидкість, високий ступінь вірогідності результатів, висока чутливість, інформативність. Хроматографічні методи ґрунтуються на неоднаковій адсорбо-ваності речовин, що дозволяє поділяти суміші на окремі компоненти. Залежно від сорбенту розрізняють паперову хроматографію (сорбент – волокна паперу), тонкошарову (сорбент – тонкий шар крохмалю, окису алюмінію та інші порошки на підложці) та колоночну (сорбент розміщають у скляній колонці діаметром від декількох міліметрів до 0,2 мм). У всіх випадках розділення компонентів відбувається при проходженні через твердий сорбент рідини, в якій вони розчинені. Хроматографічні методи використовуються для аналізу речовин, які можна перевести в розчин (паливно-мастильні речовини, фармпрепарати, барвники, наркотичні засоби, спиртомісткі рідини, чорнило). Практика показує, що для успішного виконання експертизи необхідно застосовувати комплекс методів. Це забезпечує можли- ОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ 297 вість всебічного дослідження об'єктів, які надаються на експертизу, виявлення ознак, які утворюються в процесі виготовлення, зберігання та експлуатації цих об'єктів. Одержані результати досліджень матеріалів та речовин викладаються не тільки у формі синтезованого висновку, а й у вигляді фактичних даних, які за необхідності можуть самостійно використовуватися у процесі доказування. 4.22.2. Експертиза наркотичних засобів, психотропних речовин та прекурсорів Аналіз слідчої, судової та експертної практики показує, що при розслідуванні кримінальних справ різних категорій (вбивства, зґвалтування, крадіжки тощо) як речові докази часто виступають наркотичні засоби. Ці ж засоби, а також сировина для їх кустарного або промислового виготовлення є основними доказами при розслідуванні справ, пов'язаних з їх незаконним виготовленням, зберіганням, збутом та вживанням. Наркотики – група речовин різної природи (рослинного чи синтетичного походження), зловживання якими призводить до розвитку наркоманії. Наркоманія – захворювання, яке дістає вияв у тому, що життєдіяльність організму підтримується на певному рівні за умови постійного вживання наркотичної речовини й призводить до незворотних порушень фізичних та психічних функцій. Основними нормативно-правовими документами, які регулюють контроль та обіг наркотичних засобів, є три конвенції Організації Об'єднаних Націй, а саме: Єдина конвенція про наркотичні засоби 1961 року, Конвенція про психотропні речовини 1971 року, Конвенція про боротьбу проти незаконного обігу наркотичних засобів та психотропних речовин 1988 року та Закон України «Про обіг в Україні наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів». Відповідно до Списків І, II, III, IV національним Комітетом по контролю наркотиків складено «Перелік наркотичних засобів, психотропних речовин та прекурсорів» та «Таблиці невеликих, великих та особливо великих розмірів наркотичних засобів, психотропних речовин та прекурсорів». Наше законодавство переслідує незаконне виготовлення, купівлю, зберігання, перевезення, продаж, крадіжку наркотичних засобів, а також недозволене вирощування рослин, які містять наркотичні речовини. В Україні контроль та організаційно-методичне керівництво виконанням Єдиної конвенції та законів Ук- 298 Розділ 2 раїни, які регулюють обіг наркотичних засобів, психотропних речовин та прекурсорів, здійснює Комітет по контролю наркотиків при Міністерстві охорони здоров'я. Рис. 57. Ілюстрації наркотичних засобів: 1. Подрібнені листя кока. 2. Поперечний зріз листя кока (мікрознімок). 3. Подрібнені частки конопель (маріхуана). 4. Анатомічні елементи конопель (маріхуани). 5. Подрібнені частки маку снодійного. Наркотичні речовини та засоби дуже різноманітні за своїм зовнішнім виглядом. В експертній практиці вони зустрічаються у вигляді рідин, порошків, таблеток, капсул, паст, грудок, рослин- ОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ 299 них об'єктів. На їх зовнішній вигляд значною мірою впливає те, чи є вони натуральними або синтетичними, спосіб виготовлення (кустарний чи промисловий), технологія виготовлення, ступінь очищення та багато інших факторів. Наркотичні засоби поділяються на натуральні (опій, опій екстракційний та ацетилований, морфін, кодеїн, тебаїн, кокаїн, ка-набіс (конопля Cannabis, смола канабісу, екстракти та настойки канабісу), кокаїновий кущ, кока-лист), напівсинтетичні (героїн, гідроморфон, оксикодон, еторфін, ефедрон), синтетичні (мета-дон, петидин, промедол, фентаніл). В Україні кустарним способом найчастіше виготовляють такі наркотичні засоби, як екстракційний та ацетилований опій, препарати коноплі, ефедрон та перветин. Ці препарати, як правило, забарвлені і мають специфічний запах, їх зовнішній вигляд та органолептичні показники є ознакою, що вказує на спосіб виготовлення. Синтетичні засоби та фармацевтичні препарати, переважно, являють собою порошки, таблетки, капсули, розчини. В останні роки все більшого поширення набув напівсинтетичний наркотик – героїн. Досить часто на дослідження в експертні установи надається кокаїн. На дослідження наркотичні засоби поступають у різному вигляді. Кустарно виготовлені засоби, які є рідинами, як правило, містяться у медичних шприцах, склянках та інших підходящих ємностях. Рідкі фармпрепарати можуть надходити у тій формі, в якій випускаються, – ампулах, шприц-тюбиках. Порошкоподібні речовини, як правило, надаються у саморобних пакетиках, виготовлених з шматочків пластикату, краї яких зібрані і з'єднані шляхом оплавлення, або пакетиках з паперу чи фольги. Таблето-вані засоби надходять у фабричній упаковці, частіше без неї, та інколи мають вигляд порошкоподібної речовини. Крім того, всі наркотичні засоби можуть утворювати нашарування на об'єктах-носіях. Препарати типу опію, наприклад, часто містяться у вигляді нашарувань на мисках, каструлях, ситах, ложках та іншому посуді, який використовувався в процесі їх кустарного виготовлення. Ними можуть бути просочені або містити їх нашарування ватні тампони, бинти тощо. Експертне дослідження наркотичних засобів може здійснюватися судово-біологічною та судово-медичною (токсикологічною) експертизами. Експертиза наркотичних засобів вирішує такі задачі: – виявлення слідів наркотичних засобів на різних предме-тах-носіях (крім органів та тканин тіл людей, а також продуктів 300 Розділ 2 ОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ 301 життєдіяльності живих організмів, які є об'єктами судово-медичної експертизи); – віднесення речовини до наркотичної з встановленням її конкретного виду; – встановлення родової (групової) належності порівнюваних зразків наркотичних засобів за ознаками сировини, технології переробки, умов зберігання тощо; – встановлення спільного джерела походження за місцем вирощування, місцем та способом їх виготовлення або виробництва; – ототожнення конкретних мас наркотичних засобів за відділеними від них частинами; – визначення способу, технології та інших характеристик кустарного виробництва наркотичних засобів. На вирішення експертизи наркотичних засобів можуть бути поставлені такі питання: 1) Чи містить надана на дослідження речовина наркотичні засоби? Якщо так, то яка їх вага? 2) До якого виду наркотичних засобів належить надана речовина? 3) Чи є на представлених речах (предметах одягу, вилученого у підозрюваного) нашарування наркотичних засобів? 4) Чи однакові за хімічним складом наркотичні засоби, вилучені у підозрюваного, і речовина, виготовлена на конкретному заводі? 4) Чи мають надані на дослідження препарати загальну родову (групову) належність? 5) У який спосіб виготовлений наданий на дослідження наркотик: кустарний чи промисловий? 6) Яке джерело походження наданого на дослідження героїну? 7) Чи мають єдине джерело походження надані на дослідження наркотичні засоби? 8) Який кількісний вміст опійних алкалоїдів (морфіну, кодеїну, тебаїну) у зразках маку? 9) Якій кількісний вміст діацетилморфіну у героїні, наданому на дослідження? Методики дослідження наркотиків викладені у методичних рекомендаціях лабораторії UNDCP при ООН. Вони передбачають таку послідовність дослідження: 1. Зовнішній огляд і вивчення морфологічних ознак речовин за допомогою оптичної мікроскопії. 2. Хімічний аналіз з метою встановлення наявності наркотиків. 3. Тонкошарова хроматографія -для розділення компонентів і визначення якісного складу наркотиків. 4. Дослідження за допомогою інструментальних методів аналізу: спектрофотометрії (в інфрачервоній та ультрафіолетовій частинах спектру), газорідинної хроматографії, хромато-масспек-трометрії. Інколи, при вирішенні питань по встановленню джерела походження наркотиків, застосовується спектральний емісійний та рентгенофлуоресцентний аналіз. Експертизи наркотичних засобів, психотропних препаратів і прекурсорів проводяться в експертних установах Міністерства юстиції, Міністерства внутрішніх справ, а також; спеціалістами Міністерства охорони здоров'я України. 4.22.3. Експертиза металів і сплавів Експертиза металів і сплавів є особливим видом експертизи матеріалів і речовин. Метали і сплави являють собою найпоширеніший вид об'єктів цієї експертизи. Велика кількість злочинів пов'язана з незаконним виготовленням та підробкою ювелірних виробів, антикваріату, старовинних монет, виготовленням зливків під золото та інші дорогоцінні метали. Найбільш поширеними об'єктами експертизи металів і сплавів є: холодна зброя; вироби із сталі та їх заготовки – саморобні та заводського виготовлення фінські ножі, кинджали; частини та осколки виробів з металів – уламки лез, ножів, осколки деталей вибухових пристроїв, снарядів і мін, зруйновані частини деталей транспортних засобів та інших механізмів; ошурки та мікрочастинки замків, сейфів, дроту і проводів; вироби з дорогоцінних металів (обручки, зубні коронки, прикраси, ордени, медалі, значки); сліди металізації залізом, свинцем, міддю; припої, електролампи. Речові докази з металів можуть бути об'єктами інших судових експертиз: інженерно-технічних, інженерно-технологічних, криміналістичних, але свої специфічні завдання експертиза металів і сплавів вирішує методами, які відрізняються від методів названих експертиз, а саме методами структурного, фазового фізичного та хімічного дослідження. Експертиза металів і сплавів вирішує як неідентифікаційні, так і ідентифікаційні задачі. До неідентифікаційних задач належать: – виявлення мікрочасточок та слідів, а також визначення властивостей та виду металу, з якого виготовлено досліджуваний об'єкт; і 302 Розділ 2 – встановлення якісних та кількісних характеристик хімічного складу виробів з металу; – встановлення явищ, причинно-часових та функціональних зв'язків на основі дослідження об'єктів з металів. До ідентифікаційних задач належать: – встановлення родової (групової) належності порівнюваних об'єктів з металу; – ідентифікація виробничих джерел порівнюваних об'єктів з металу; – ідентифікація конкретно визначених множин виробів з металу; – встановлення належності частин (мікрокількостей) до єдиного об'єкта з металу. При вирішенні неідентифікаційних задач перед експертом можуть ставитися такі питання: 1) Чи є на наданих предметах (ваги, шальки, інструмент, суконне покриття стола) нашарування дорогоцінних металів – золота, срібла, платини, паладію? 2) Чи має місце металізація залізом (міддю, нікелем, хромом) на предметах одягу обвинуваченого (потерпілого)? 3) Частки якого металу вилучені з місця події? 4) 3 якого металу (сплаву) виготовлено об'єкти, надані на експертизу? 5) Чи піддавалися надані частки металу дії високої температури? Якщо так, то якої саме? 6) Чи горіла електролампочка в момент її руйнування? Якщо горіла, то в якому режимі – ближнього чи дальнього світла? Для вирішення ідентифікаційних задач можуть бути сформульовані, наприклад, такі питання: 1) Чи мають спільну родову (групову) належність частка металу з нашарування на ножовочному полотні, вилученому у гр. Н., і метал дужки замка, яким закривався магазин? 2) Чи з однієї марки сталі виготовлено ніж, вилучений на місці події, та заготовки для ножів, вилучені на робочому місці підозрюваного? 3) 3 якого родовища походять зразки золотого піску, вилучені у підозрюваного? 4) Чи виготовлені ювелірні вироби, вилучені у приватного підприємця, на обладнанні конкретної майстерні із золота, яке вилучено у цій самій майстерні за адресою...? Вироби з металів і сплавів характеризуються зовнішньою мор- ОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ 303 фологією, внутрішньою структурою, елементним (хімічним) та фазовим складом, комплексом фізичних та механічних властивостей матеріалу, з якого вони виготовлені. Відповідно до цього поділу групуються методи, які застосовуються в експертній практиці дослідження виробів з металів і сплавів. При зовнішньому огляді та виявленні морфологічних ознак виробів широко використовують методи та прилади оптичної мікроскопії. Вони дозволяють визначати різні характеристики об'єктів дослідження та виявляти особливості поверхні виробів, які утворюються при технологічних процесах їх виготовлення, а також у процесі експлуатації. Растрові електронні мікроскопи (РЕМ), порівняно з оптичними, мають більшу глибину різкості та збільшення. При цьому РЕМ, як правило, оснащуються рентгенівським спектрометром з дисперсією по енергії, який дозволяє проводити елементний аналіз мікрооб'єктів, визначати розподіл елементів у дифузній зоні, отримувати зображення зразка в конкретному елементі (розподіл по поверхні), знімати профілограми поверхні. Мікроструктуру металу чи сплаву (розмірні та морфологічні характеристики зерен металу, твердого розчину на його основі, фазу, топографію мікровключень та домішок) вивчає металографія. Кристалічна структура металів і сплавів вивчається за допомогою рентгенівського фазового аналізу. Вивчення кристалічної структури металу дозволяє отримувати інформацію про наявність термічної обробки, впливу високого тиску (при вибуху). Для визначення елементного складу металів і сплавів перш за все застосовуються методи атомного спектрального аналізу – спектральний емісійний та атомно-абсорбційний. У всіх експертних установах України основним методом визначення елементного складу об'єктів металічної природи є спектральний емісійний аналіз. Останнім часом у практику впроваджується рент-генофлюоресцентний аналіз, який належить до неруйнівних методів. Однак рентгенофлюоресцентні аналізатори, які використовуються в експертних установах, не дозволяють визначати легкі елементи, наприклад бор, літій, кремній, магній, алюміній. Тому при дослідженні елементного складу металів і сплавів застосовують, як правило, спектральний емісійний та рентгенофлюо-ресцентний аналізи залежно від об'єкта та задачі. При направленні речових доказів на експертизу необхідно дотримуватися правил, які забезпечують їх збереження та відсутність контактів між собою. 304 Розділ 2 4.22.4. Експертиза лаків, фарб і покриттів Лакофарбові матеріали (лаки, фарби, емалі, ґрунтовки, складові їх компоненти), а також предмети з пофарбованою поверхнею (транспортні засоби, деталі будівельних конструкцій, сейфи, інструменти) часто виступають як речові докази при розслідуванні кримінальних справ та при вирішенні спорів у цивільних та господарських справах. Лакофарбові матеріали є багатокомпонентними системами, стійкими щодо дії зовнішніх факторів після їх висихання та отвердіння. Основними компонентами лакофарбових матеріалів є: зв'язуюче – плівкоутворюючі речовини штучного та природного походження; пігменти – органічні та неорганічні речовини (природні та штучні), які надають фарбі колір; наповнювачі – мінеральні речовини, які додаються до фарб для надання покриттям заданих фізико-механічних властивостей; органічні розчинники та розріджувачі, які сприяють отриманню певної в'язкості фарб. Для надання покриттям еластичності до фарб додають пластифікатори. З метою прискорення процесу висихання лакофарбових матеріалів використовують сикативи. Для полегшення емульгування вводяться поверхнево-активні речовини. У лакофарбовій промисловості прийнято поділ лакофарбових матеріалів за видами готової продукції (фарби, емалі, лаки, оліфи тощо), за хімічною природою зв'язуючого (масляні фарби (МА), нітроемалі та лаки (НЦ), пентафталеві (ПФ) та гліфталеві (ГФ) ґрунти і емалі тощо), а також за марками (мочевиноформальде-гідна емаль МЧ-13, ґрунтовка ПФ-226 тощо). У даний час можливості складання спеціальних криміналістичних класифікацій лакофарбових матеріалів та покрить обмежені відсутністю жорстких нормативів на технологію фарбування таких об'єктів, як житлові приміщення, паркани, предмети домашнього вжитку, а також; відсутністю систематизованих відомостей про фарбування приладів, станків, інструментів та інших об'єктів. Об'єктами експертизи лаків, фарб і покриттів можуть бути: – конкретні об'єми лакофарбових матеріалів, які за припущенням мають спільне джерело походження (за місцем виготовлення, зберігання, використання); – окремі складові компоненти лакофарбових матеріалів (зв'язуюче, пігменти, наповнювачі), які ймовірно використовувалися для виготовлення конкретного лакофарбового матеріалу; – лакофарбові покриття конкретних фарбованих предметів і часток речовин, які ймовірно відокремилися від них; – конкретні сукупності фарбованих предметів зі слідами контактної взаємодії; ОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ 305 – інструменти, які використовувались для виконання робіт з лакофарбовими матеріалами. На експертизу лакофарбових матеріалів та покриттів (ЛФМ та ЛФП) треба направляти: – частки лакофарбового покриття, виявлені на місці події; – об'єкт-носій з нашаруваннями речовини, схожої на фарбу (одяг, деталі транспортного засобу, інструменти тощо); – ідентифікований об'єкт з пошкодженнями на лакофарбовому покритті (зіскоби з нього) або ємність лакофарбового матеріалу. На експертизу ЛФМ та ЛФП слід направляти, по можливості, не зіскоби, а безпосередньо об'єкт, оскільки вилучення зіскобів призводить до знищення поверхні та унеможливлює проведення трасологічних досліджень. Мікрочастки доцільно вилучати з поверхні об'єкта-носія тільки у разі загрози їх втрати (легко осипаються), запобігаючи при цьому випадковим забрудненням. Перш ніж вилучати мікронашарування з об'єкта-носія, необхідно ретельно їх описати, вказати розміри часток або нашарувань, їх зовнішній вигляд і обов'язково – локалізацію. Пакувати речові докази треба таким чином, щоб під час пересилки (транспортування) різноманітних зразків та об'єктів не трапилося їх пошкодження та змішування. Слід мати на увазі, що індивідуальні особливості лакофарбового покриття предмета виникають у момент його нанесення, при затвердінні. Так, залежно від способу та технології фарбування транспортних засобів (наливом, занурюванням, розпиленням тощо), режиму висихання після фарбування на поверхні покриття можуть утворюватися різні дефекти (шагрені, пористість, смугастість, меління тощо). Багато локальних дефектів утворюються при старінні лакофарбового покриття під час експлуатації: біле-соватість, розтріскування, бронзування, відшарування, меління. Покриття транспортних засобів є багатошаровим. Кількість шарів визначається самим типом транспортного засобу та технологією фарбування. Покриття може містити, відповідно до стандартної заводської технології від двох до восьми шарів: ґрунтовка, шпатлівка, декоративні емалі, лаки. Тому шаруватість є цінною ідентифікаційною ознакою покриття, яка містить інформацію про тип, вид і марку транспортного засобу, технологічні особливості фарбування, умови експлуатації, наявність чи відсутність ремонтних робіт та умови їх проведення. Під час проведення експертизи ЛФМ та ЛФП вирішуються такі питання: 1) Чи є даний об'єкт лаком (фарбою, емаллю)? 20 – 4-2531 306 Розділ 2 2) Чи є на даному об'єкті нашарування часточок ЛФП? 3) Яким ЛФМ був покритий предмет до перефарбування? 4) Чи містить ЛФП автомобіля (конкретної деталі) залишки заводського стандартного покриття? 5) Чи перефарбовувався автомобіль? Якщо так, то скільки разів та за яких умов (кустарних чи в спеціалізованій майстерні)? 6) Чи має ЛФП автомобіля дефекти? Якщо так, то чи є вони заводським браком або утворилися при експлуатації? 7) Чи мають спільну родову (групову) належність частки, вилучені на місці події, з ЛФП автомобіля державний №...? 8) Чи складали раніше єдину пофарбовану поверхню частки, вилучені на місці ДТП з ЛФП автомобіля державний №...? Для успішного вирішення задач, поставлених перед експертизою ЛФМ та ЛФП, крім речових доказів та порівняльних зразків, експерту, по можливості, необхідно надати такі відомості: – про дату пофарбування предмета (наприклад, дата виготовлення автомобіля); – про заводське чи кустарне виготовлення предмета з фарбованою поверхнею; – про умови експлуатації предмета з фарбованою поверхнею (наприклад, транспортування на автомобілі певних матеріалів, що забруднюють поверхню, – бітуму, вапна, деревини, хімреак-тивів); – про умови зберігання фарбованого предмета (наприклад, автомобіль зберігався у сараї з цементом); – про можливість контакту фарбованого предмета з іншими предметами в момент пригоди; – про умови виявлення, вилучення та фіксації об'єктів слідчим. Методи дослідження ЛФМ та ЛФП поділяються на чотири групи (залежно від впливу на збереженість об'єкта як речового доказу). 1. Група методів, що не впливають на властивості (зовнішній вигляд, внутрішню будову та хімічний склад) речового доказу. До них належать всі види оптичної мікроскопії, фотографічні методи, застосування комп'ютерних технологій. 2. Методи, що не змінюють зовнішні ознаки ЛФП, зокрема його форму, але можуть частково змінювати внутрішні ознаки об'єкта, властивості його матеріалу, речовини. До цієї групи належать, наприклад, люмінесцентна спектроскопія, яка може прискорювати процеси старіння ЛФП, що викликає зміну кольору його поверхні, фізичних властивостей матеріалу; рентгенофлюоресцент-ний, рентгеноструктурний, нейтронно-активаційний аналізи та інші методи. 3. Методи, застосування яких спричиняє порушення цілісності ОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ 307 об'єкта, руйнування його форми. Це спектральний аналіз в ультрафіолетовій, видимій та інфрачервоній областях спектра, тонкошарова хроматографія, високоефективна рідинна хроматографія тощо. При цьому кількість речовини (об'єкта) не змінюється і придатна для проведення наступних досліджень. 4. Методи, використання яких викликає знищення речового доказу. До них належать хімічні методи аналізу, газорідинна хроматографія, атомний спектральний аналіз. D1,4' D0,9i 0,7 0,5" 0,3' 0,1. 16720 27000 23000 19000 15000 11000 1/см 16800 28040 27000 23000 19000 15000 11000 1/см Рис. 58. Відмінності двох фіолетових барвників – кислотного фіолетового С (а) і основного фіолетового К (б). 20* 308 Розділ 2 4.22.5. Експертиза нафтопродуктів та паливно-мастильних матеріалів Предметом експертизи нафтопродуктів та паливно-мастиль-них матеріалів (НП та ПММ) є фактичні дані, які встановлюються на основі загальних положень методики досліджень матеріалів і речовин та спеціальних галузей знань – нафтохімії, технології нафтопереробки тощо. Такими фактичними даними є наявність на предметах-носіях легкозаймистих нафтопродуктів (НП), що свідчать, наприклад, про причину пожежі, використання їх для спалювання трупів; належність легкозаймистих НП, вилучених на місці події, до конкретної ємності; наявність на одязі потерпілого нашарувань мастильних матеріалів та їх віднесення до конкретного об'єкта (транспортного засобу, вогнепальної та холодної зброї) чи конкретного об'єму (картер, коробка передач, задній міст транспортного засобу). У різних галузях науки та техніки все розмаїття НП класифікується залежно від потреб відповідних галузей знань. НП можуть класифікуватися: за цільовим призначенням; за агрегатним станом – розчинники, пальне, мастила, консистентні змазки, бітуми; фракційним складом – бензини, керосини, дизельне пальне, мастила; спеціальним призначенням – пальне літнє та зимове, мастила моторні, трансмісійні, індустріальні, консистентні змазки – кон-серваційні, антифрикційні. Аналіз експертної практики дозволяє виявити зв'язок між властивостями (фізичними, хімічними, споживчими), цільовим призначенням певних категорій НП та характером кримінальних справ, по яких досліджуються відповідні об'єкти. На підставі цього аналізу виділяють три категорії об'єктів: – легкозаймисті НП – клас об'єктів, які досліджуються, головним чином, по справах, пов'язаних з підпалами, спаленням трупів, вибухами, та при пригодах, в яких використовуються такі властивості, як здатність легко займатися та сприяти займанню або підтримувати горіння менш горючих матеріалів; – мастильні матеріали (MM) найбільш часто досліджуються по справах про дорожньо-транспортні пригоди (ДТП) або пов'язаних з використанням холодної та вогнепальної зброї, крадіжками зброї, боєприпасів та інших виробів, які мають мастильні покриття; – тверді НП досліджуються по самих різних кримінальних справах. До завдань експертизи НП та ПММ відносяться: ОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ 309 – виявлення слідів НП та ПММ; – встановлення природи речовини невідомого походження з метою віднесення її до продуктів нафтопереробки; – визначення виду, сорту, марки наданого на дослідження НП та ПММ у відповідності з існуючими науковими, технічними та торговими класифікаціями; – встановлення належності порівнюваних об'єктів до одного виду, сорту, марки НП або ПММ; – встановлення спільної групової належності досліджуваних об'єктів, тобто виявлення у них ознак, які свідчать про спільне джерело їх походження за місцем виготовлення (конкретний завод), належністю одній партії виготовлення, однаковими умовами зберігання, експлуатації; – ототожнення мас (об'єктів) НП та ПММ, розділених на частини в зв'язку з розслідуваною подією. Об'єктами експертизи НП та ПММ є розчинники, бензин, гас, дизельне пальне, мінеральні мастила, консистентні змазки, парафін, бітуми. Часто НП та ПММ є складовими певних виробів, наприклад асфальтобетонного покриття дороги, охолоджувальної рідини, вибухової речовини. Інколи НП та ПММ є неконтрольованими (побічними, забруднюючими) речовинами, що підлягають виявленню. Так, при дослідженні слідів пострілу наявність ПММ утруднює їх виявлення, але водночас свідчить про послідовність пострілів. Залежно від агрегатного стану, кількості виявленої на місці події речовини, обставин взаємодії з об'єктами інших класів НП та ПММ як речові докази поступають на експертне дослідження у вигляді індивідуально визначених об'ємів (мас) у конкретних ємностях, у тому числі з іншими технічними продуктами; слідів – у вигляді поверхневих нашарувань на різних предметах-носіях; слідів, розподілених у масі різних предметів-носіїв. У кожному з вказаних видів речових доказів НП та ПММ можуть бути зміненими, порівняно з їх початковим товарним видом, під дією різних факторів (зберігання, експлуатація, транспортування). Властивостями НП та ПММ обумовлені спеціальні вимоги до способу та матеріалу їх упакування для направлення на експертизу. Містити зразки рідких НП (бензин, гас, дизельне пальне, розчинники) з конкретних об'ємів, якщо вони не можуть безпосередньо бути доставлені на експертизу, необхідно в сухий скляний 310 Розділ 2 герметичний посуд, який своїми розмірами незначно перевищує об'єм відібраної речовини. Зразки в'язких НП та ПММ (мастила, консистентні змазки) треба упаковувати в скляну тару. Забороняється упаковувати такі зразки в паперові пакети, сірникові коробки, використовувати пакувальні матеріали з пластмаси, картону, деревини. Для дослідження НП та ПММ, які знаходяться на предметах-носіях, необхідно, по можливості, направляти на експертизу самі предмети, забезпечивши зберігання на них плям і нашарувань НП і ПММ та їх локалізацію, а також герметичність упакування цих предметів. Зразки твердих НП та ПММ треба упаковувати в пластикатові кульки, які обов'язково зав'язуються або заклеюються. При відборі зразків дорожнього покриття до постанови слідчого про призначення експертизи необхідно додавати протокол та схему відбору зразків. Більшість нафтопродуктів належать до категорії легкогорю-чих, мають здатність швидко змінювати свої властивості. Так, у процесі їх зберігання в звичайних умовах вони втрачають частину найбільш летючих компонентів і можуть стати непридатними для вирішення експертної задачі. Тому, чим швидше вони будуть вилучені, герметично упаковані та надані на дослідження, тим ефективніше буде їх експертне дослідження. Предмети зі слідами НП та ПММ необхідно направляти спочатку на криміналістичну експертизу НП та ПММ, а потім експертизи інших видів (судово-медичну, балістичну, трасологічну тощо). На вирішення експертизи НП та ПММ можна поставити такі питання: 1) Чи є представлені матеріали нафтопродуктами; якщо так, то які їх вид, тип, марка, група, призначення? 2) Чи був мастильний матеріал в експлуатації; якщо так, то протягом якого часу? 3) Чи є в НП та ПММ домішки; якщо є, то які їх природа і можливе джерело походження? 4) Чи розмішувався бензин АИ-95 бензином з меншим октановим числом; якщо так, то в якій пропорції? 5) Чи є на вилученому об'єкті сліди НП; якщо так, то які їх вид, тип, марка, призначення? 6) Чи мають загальну родову (групову) належність НП та ПММ, що знаходяться в конкретних об'ємах (на предметах-носіях)? 7) Чи перебували порівнювані об'єкти в одній ємності? ОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ 311 Для дослідження НП та ПММ використовуються інструментальні аналітичні методи: оптична мікроскопія в різних варіантах, спостерігання люмінесценції в ультрафіолетових променях (довжина хвилі збуджуючих променів 366 нм та 254 нм), тонкошарова та газорідинна хроматографія, спектроскопія в ультрафіолетовій, видимій та інфрачервоній областях спектра, атомний спектральний аналіз. На підставі перелічених методів розроблені та застосовуються різні методики дослідження НП та ПММ. 4.22.6. Експертиза скла та кераміки Скло та кераміка, а найчастіше – осколки або окремі фрагменти виробів з них, їх мікрочастки є об'єктами судової експертизи; їх дослідженню приділяють значну увагу при розслідуванні дорожньо-транспортних пригод, крадіжок, злочинів проти особи тощо. Постійне розширення асортименту виробів зі скла, їх стандартизація, розробка нових видів скла з незвичними властивостями, збільшення обсягів виробництва сприяє все більш широкому використанню виробів зі скла в усіх галузях господарства, техніки, побуту і як наслідок – до збільшення кількості експертиз. Вироби зі скла класифікуються за призначенням, способом виготовлення, характером поверхні, елементним складом. Переважна більшість виробів зі скла, які повсякденно нас оточують, виготовлені з неорганічного силікатного скла. Проте із спеціальною метою може використовуватися скло на основі інших окислів (алюмінатних, боратних, германатних, халькогенідних). За призначенням скло поділяється на тарне, віконне, кришталь, світлотехнічне (розсіювачі фар, підфарників), транспортне захисне (сталініт, триплекс), оптичне. При призначенні експертизи скла та кераміки необхідно: вилучити з місця події та надати на дослідження всі виявлені осколки скла; речові докази надати на експертизу в тому вигляді, в якому вони були виявлені (на поверхні осколків можуть зберігатися забруднення, нашарування, сліди вмісту пляшки); вилучаючи віконне скло (з рами), необхідно позначити зовнішню та внутрішню сторони осколків. Загальна схема дослідження скла та кераміки включає: – огляд речових доказів, у тому числі в ультрафіолетових променях та під мікроскопом. При цьому проводиться диференціація за зовнішніми ознаками – кольором, прозорістю, морфологічни- 312 Розділ 2 ОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ 313 ми ознаками поверхні, наявністю нашарувань, внутрішніх напружень, свілей; – дослідження родових ознак – хімічний та мікроелементний склад речовини, аморфність, показник заломлення тощо; – виявлення та вивчення ознак спільного джерела походження (заводу-виробника, прес-форми, способу виготовлення), умов експлуатації; – виявлення та вивчення окремих ознак, які індивідуалізують об'єкт (поверхні розділу, випадкові дефекти, кількісний склад мікроелементів, які не передбачені ДСТУ та технологією виготовлення). На вирішення експертизи скла та кераміки можуть бути поставлені такі питання: 1) Чи є даний об'єкт склом (керамікою)? 2) До якого виду виробів належать надані на дослідження осколки? 3) Чи мають спільну родову (групову) належність осколки скла (кераміки), вилучені... зі зразками...? 4) Чи мають осколки скла (кераміки) єдине джерело походження? 5) Чи є серед наданих на експертизу осколків частини виробів зі скла, які встановлюються на автомобілях? До якого типу роз-сіювачів належать осколки, вилучені на місці події? На автомобілях яких марок вони встановлюються? 6) Чи становили раніше єдине ціле осколки скла, вилучені на місці події, з осколками фари автомобіля? Дослідження морфологічних ознак осколків скла дозволяє встановлювати вид виробу – тарне (колір, форма), розсіювачі фар (наявність оптичних елементів – призм, лінз), віконне (наявність жовтої люмінесценції, яка свідчить про флоат-спосіб виготовлення), загартоване скло (форма, розміри та відсутність гострих країв). Фізико-хімічні властивості скла (густина, показник заломлення, дисперсія, мікротвердість, спектральні характеристики) залежать від хімічного складу та умов виготовлення, практично не змінюються з часом, тобто є стійкими ознаками й слугують для диференціації та ідентифікації скла. Скло різних типів відрізняється наявністю характерних елементів, які спеціально вводяться в склад скла для надання йому відповідних властивостей, їх кількісним співвідношенням та наявністю випадкових домішок (забруднень). Існує група методів якісного та кількісного визначення елементного складу скла. До них належать спектральний атомний (емісійний і атомно-абсорбційний) та рентгенофлюоресцентний аналізи. 4.22.7. Експертиза волокон, волокнистих матеріалів та виробів з них Текстильні волокна входять до складу предметів щоденного використання: одягу, галантерейних виробів, килимових покриттів, оббивних матеріалів тощо. Вироби з волокнистих матеріалів широко розповсюджені і у техніці. Волокна поділяються на натуральні та хімічні. Натуральні волокна, в свою чергу, поділяються на целюлозні (бавовна, луб'яні) та білкові (вовна, шовк), хімічні – на штучні (віскоза, полінозні, ацетатні) та синтетичні (поліакрилонітрильні, поліамідні, полі-ефірні, поліолефінові, модакрильні). У техніці використовують мінеральні волокна (скловолокно, металічні та азбестові). При розслідуванні кримінальних справ різних категорій об'єкти волокнистої природи становлять істотну частину матеріальної обстановки події злочину. Так, при розслідуванні кримінальних справ про зґвалтування, вбивства, автонаїзди, крадіжки важливе значення має дослідження мікрослідів – нашарувань текстильних волокон, які залишаються на різних предметах – елементах обстановки розслідуваного злочину. Нерідко на місці події залишаються частини одягу (шматки тканини, ґудзики з залишками ниток) або окремі предмети (рукавички, шнури, мотузки тощо). Задача судового доказування в таких випадках полягає в ідентифікації конкретного предмета одягу за відділеним від нього фрагментом через встановлення належності частини єдиному цілому (наприклад, ґудзика – сорочці, частини швейного виробу – конкретному предмету одягу тощо). Волокнисті матеріали у вигляді вати, клоччя, різних очосів використовуються злочинцями як засоби підпалу, і тому їх залишки іноді знаходять на місці злочину; у цих випадках вони звичайно підлягають порівняльному дослідженню зі зразками, відібраними у підозрюваних. Нитки використовуються злочинцями для зашивання розкритих ними з метою розкрадання упакованих цінностей. У таких випадках нитки підлягають порівняльному дослідженню з нитками, відібраними у підозрюваного. Іноді злочинець з метою приховання слідів злочину спалює волокнисті матеріали або вироби з них (предмети одягу, простирадла, мішки, мотузки тощо). Завданням експертизи є встановлення за цими залишками первинного вигляду матеріалу або виробу. Конкретний виріб з волокнистих матеріалів має ряд специфічних ознак: технологічні ознаки (структура тканини, трикотажу, 314 Розділ 2 ниток, мотузок, пряжі), волокнистий склад, наявність барвників. Експертиза передбачає їх послідовне дослідження. Волокна нерідко набувають нових ознак, специфічних для способу їх відділення від виробу (розріз, розрив, роздроблення тощо) при вчиненні злочину. Такі ознаки тією чи іншою мірою відображаються у зовнішній будові, внутрішній структурі, хімічному складі, оптичних і фізико-хімічних властивостях одиничних волокон. ОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ 315 Рис. 59. Волокнисті матеріали: 1. Загальний вигляд нитки – збільшення 10х. 2. Кінці волокон нитки в місці обриву – збільшення 25х. 3. Пошкодження поліефірного волокна нитки – збільшення 1250х. 4. Пошкодження віскозного волокна – збільшення 650х. Значна частина правопорушень (зґвалтування, вбивства, нанесення тілесних ушкоджень) відбуваються в обстановці активної взаємодії суб'єкта злочину та інших осіб з предметами речової обстановки події злочину. В результаті цього на знаряддях злочину, предметах злочинного зазіхання, на одязі, тілах правопорушника і потерпілого, а також на інших об'єктах, які мають зв'язок з подією злочину, залишаються різноманітні не видимі оком мікрочастинки – одиничні волокна-нашарування. і Одиничні текстильні волокна найчастіше залишаються на одязі, взутті, тілі людини при їх контакті з виробами з волокнистих матеріалів; на оббивці меблів і сидіннях автотранспортних засобів; на ділянках підходу до місця злочину чи відходу з нього; у місцях проникнення злочинця через перешкоди (на краях зламаних перегородок, на торцях перепиляних решіток, на уламках скла розбитих вікон, вітрин, на виступаючих поверхнях речової обстановки, на корі і гілках дерев); на транспортних засобах при дорожньо-транспортних пригодах; на знаряддях злочину; на предметах злочинного зазіхання (волокна від матеріалів, які використовувались для упаковки і переміщення). Експертизу волокон умовно можна поділити на дослідження: – мікрооб'єктів (волокон-нашарувань); – макрооб'єктів (шматочків тканин, трикотажу, ниток, мотузок, клоччя тощо); – обгорілих часточок волокнистих виробів. Кожний з цих видів має специфіку і дозволяє вирішувати своє коло питань. При дослідженні волокон-нашарувань вирішуються класифікаційні (встановлення природи і виду волокон) та ідентифікаційні задачі (встановлення родової чи групової належності та індивідуальної ідентичності). Визначення загальної групової належності проводиться стосовно певної множини об'єктів конкретного роду, якщо виявлені ознаки характеризують загальні умови виготовлення (однакову марку барвників, наявність технологічного браку тощо), зберігання та експлуатації. Як правило, по одиничних волокнах неможливо вирішити питання про індивідуальну тотожність конкретного виробу, тому що вони не містять інформації про виріб; це вдається лише зрідка, коли, крім родових та групових, виявлені ознаки, які відображають обставини злочину, і їх сукупність є практично неповторною. Типові питання, що вирішуються даною експертизою: 1) Чи є частинки, вилучені при огляді місця події, текстильними волокнами? 2) Чи є на одязі потерпілого волокна-нашарування загальної родової (групової) належності з волокнами, які входять до складу предметів одягу обвинуваченого? 3) Чи є на предметах одягу обвинуваченого волокна-нашарування загальної родової (групової) належності з волокнами, які входять до складу предметів одягу потерпілого? 4) Чи є на зрізах нігтів даної особи мікрочастинки волокон? Як- 376 Розділ 2 що так, чи мають вони загальну родову (групову) належність з волокнами, які входять до складу одягу обвинуваченого? 5) Чи є на знарядді злочину волокна-нашарування загальної родової (групової) належності з волокнами, які входять до складу одягу потерпілого? 6) Які характерні ознаки текстильного матеріалу мають волокна, вилучені при огляді місця події (одягу, тіла потерпілого), і від якого виробу вони відділилися? Чи придатні вони для ідентифікації виробу? 7) Чи є на тілі чи одязі потерпілого (підозрюваного) і на оббивці меблів, сидінні автомобіля волокна, які могли б відокремитись при контакті цих предметів? 8) Яким і чи однаковим способом відокремлені волокна, вилучені при огляді місця події, і які при цьому пошкодження могли бути завдані виробу? При вирішенні питання про виявлення на предметах-носіях мікрочастинок волокон від конкретних предметів дослідження повинно проводитись з урахуванням попереднього вивчення складу матеріалів, які утворюють ці предмети, та нашарувань сторонніх матеріалів будь-якої природи на їх поверхні, оскільки останні часто входять до структури елемента речової обстановки. Водночас вирішується питання про природу і родову належність виявлених мікрочастинок-нашарувань. Дослідження макрооб'єктів найчастіше бувають предметом комплексної – трасологічної та хімічної експертизи. При цьому вирішуються такі ідентифікаційні питання: 1) Чи є шматочок тканини, вилучений при огляді місця події, частиною даного предмета одягу? 2) Чи належить пояс, знайдений на місці події, плащу обвинуваченого? 3) Чи становили раніше одне ціле шматок мотузки, вилучений при огляді місця події, та шматок мотузки, вилучений у підозрюваного? 4) Чи відірваний ґудзик, виявлений на місці події, від сорочки потерпілого? Інколи при дослідженні макрооб'єктів виникає необхідність у вирішенні діагностичних питань, наприклад: чи перефарбовувався наданий на дослідження предмет одягу? При дослідженні об'єктів, які були піддані термодеструкції, вирішується класифікаційні та ідентифікаційні питання: 1) Чи є у попелі, вилученому з місця події, частки предметів одягу або інших волокнистих матеріалів і яких саме? ОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ 317 2) Чи мають загальну родову (групову) належність обгорілі шматки мотузок, тканини тощо з відповідними матеріалами, вилученими у підозрюваного? 3) Чи є у згорілих залишках, вилучених з місця події, деструк-товані (обвуглені) частки конкретного одягу або інших волокнистих матеріалів? Дослідження волокон, волокнистих матеріалів та обвуглених часток проводиться за спеціально розробленими методиками. Вони включають методи: оптичної мікроскопії, електронної мікроскопії, мікрофотографії, хімічного мікроаналізу, вихідної тонкошарової хроматографії, спектрофотометрії, атомного абсорбційного аналізу (див. рис. 60 і 61). 4.22.8. Експертиза пластмас і полімерів Дослідження пластмас і полімерів належить до одного з відносно нових видів експертиз. Предметом цієї експертизи є встановлення фактів і обставин розслідуваної події на основі спеціальних знань у галузі експертології, хімії та технології полімерних матеріалів, пластмас, гуми, та методів їх дослідження. її об'єктами є пакувальні засоби, деталі технічних засобів, радіо- і телеапаратура, продукція електротехнічної і кабельної (ізоляційні прошарки проводів, шнурів, кабелів, ізоляційні стрічки), взуттєвої (гума, штучна шкіра), гумової, галантерейної (біжутерія, ґудзики) промисловості, а також їх частини, мікрочастки, нашарування. Таким чином, можна виділити три види експертизи пластмас і полімерів: експертиза полімерних матеріалів і виробів з них, експертиза пластмас і виробів з них, експертиза гум і виробів з них. Усі названі матеріали і вироби повинні розглядатися як самостійні об'єкти експертного дослідження або частини досліджуваних предметів. Встановлення родової належності порівнюваних об'єктів і утворюючих їх матеріалів передбачає віднесення їх до певних класифікаційних груп, які прийняті у відповідних галузях виробництва, науки, техніки. Так, наприклад, полімерні плівки залежно від природи матеріалу поділяють на поліетиленові, поліхлорвінілові, триацетатні. Поділ можна здійснити і за технологією одержання матеріалу. На вирішення експертизи виносяться такі питання діагностичного характеру: 1) Чи є дана речовина полімером? До якого типу, виду, марки вона належить? 318 Розділ 2 шц s x s § JJ a !o I a ОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ 319 ш s s a У с о ю 6 320 Розділ 2 2) 3 якою метою використовується полімерний матеріал даного типу, виду, марки? 3) Частки якого полімерного матеріалу виявлені на предметі-носії? 4) Чи піддавався даний полімерний матеріал (наприклад пластмасова ізоляція кабелю) дії високої температури? 5) Чи не утворено слід на одежі потерпілого частками гуми автомобільної шини? 6) Чи переклеювалась фотографія на даному посвідченні особи? Якщо так, то яким клеєм? 7) Які причини зміни властивостей полімерних матеріалів? Експертиза пластмас і полімерів вирішує й питання ідентифікаційного характеру, наприклад: 1) Чи мають загальну родову, групову належність порівнювані об'єкти з полімерних матеріалів, пластмас, гуми за складом матеріалу, умовами зберігання і експлуатації? 2) Чи мають ґудзики, виявлені на місці події, і ґудзики на одежі підозрюваного загальну групову належність? 3) Чи мають порівнювані об'єкти єдине джерело походження за місцем і технологією виготовлення? 4) Чи належать дані фрагменти єдиному виробу з полімерного матеріалу? 5) Чи виготовлені порівнювані вироби з пластмаси за допомогою одних і тих самих механізмів, пристосувань, інструментів? 6) Чи утворені сліди на предметі конкретним виробом з гуми? 7) Чи мають полімерний матеріал ізоляції, метал струмопровід-ної жили, оплетення з тканини порівнюваних зразків загальну родову і групову належність з відповідними елементами провода, вилученого у даного громадянина? В останньому випадку проводиться комплексна експертиза (або кілька самостійних експертиз) полімерів, металу і тканини. Об'єкти на експертизу бажано подавати цілком. Сліди полімерних матеріалів доцільно вилучати разом з предметом-носієм і лише у крайньому разі – робити зіскіб. При цьому треба паралельно зробити зіскіб з чистої ділянки предмета-носія. 4.22.9. Експертиза рідин, що містять спирт Предметом такої експертизи є встановлення фактичних даних про розслідувану подію на основі використання спеціальних знань у галузі судової експертології, хімії, технології виготовлення речовин, що містять спирт, та методів їх дослідження. ОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ 321 Об'єктами дослідження даної експертизи є конкретні визначені об'єми різних видів спиртних напоїв домашнього і промислового виготовлення, спиртові суміші, спиртовмісні рідини технічного призначення, сліди спиртовмісних рідин різного цільового призначення, які розподілені в масі або знаходяться на поверхні предметів-носіїв, а також; конструкції та обладнання, які використовуються для вироблення зазначених рідин кустарним способом. Дана експертиза за об'єктними і методичними ознаками може розглядатися як різновид експертизи харчових продуктів, проте надзвичайна поширеність злочинів у сфері виготовлення і реалізації населенню спиртовмісних рідин (незаконне вироблення, фальсифікація, контрабанда тощо) та глибока соціальна аморальність і небезпечність пов'язаних з цим злочинів (проти життя і здоров'я, у сфері оподаткування тощо) спонукали організаторів експертної діяльності досить обґрунтовано визначити самостійний статус експертизи рідин, що містять спирт, у системі експертиз матеріалів і речовин. Для практичного використання в доказуванні результатів розглядуваної експертизи ці класифікаційні тонкощі істотного значення не мають. Необхідно також: зазначити, що в експертних підрозділах МВС, у групі досліджень харчових продуктів, виділяються експертизи алкогольних напоїв та експертизи безалкогольних і слабоалкогольних напоїв. У процесі підготовки матеріалів на експертизу необхідно для збереженості складу рідини, яка містить летучі компоненти, поміщати її в добре закорковані ємності, зберігати у прохолодному місці. Коли йдеться про належність єдиному об'єму розділених об'єктів, обов'язково необхідно повідомляти експерту дані про умови існування розділених об'ємів і вид місткостей, в яких вони перебували (пляшка, фляга, каністра тощо). Експерту можуть бути поставлені такі питання діагностичного характеру. 1) Чи є дана рідина спиртовмісною, до якого виду вона належить, і яка її міцність? 2) Чи є в даній ємності або на поверхні предмета сліди рідини, що містить спирт? 3) Чи є дана рідина етиловим спиртом; якщо так, то гідролізним чи ректифікатом? 4) Саморобним чи кустарним способом виготовлена дана спиртова рідина? 5) Чи є дана маса брагою, придатною для виготовлення самогону? 21-4-2531 322 Розділ 2 6) Чи відповідає дана рідина певному виду вино-горілчаних виробів? 7) Чи є наданий апарат або пристосування обладнанням для виготовлення спиртних напоїв? Можуть бути поставлені й питання ідентифікаційного характеру, наприклад: 1) Чи має рідина, якою утворені сліди на предметі-носії, спільні родову, групову належність з рідиною, наданою для дослідження? 2) Чи становили раніше єдиний об'єм рідини, виявлені в різних ємностях? 3) Чи є рідина, виявлена на місці обшуку, самогоном і чи не є вона частиною об'єму рідини, що знаходилась у пляшці, вилученій у підозрюваного? 4) Чи відповідає за своїми технічними і якісними характеристиками алкогольний напій у даній пляшці характеристикам напою, зазначеним на етикетці? Дослідження рідин, що містять спирт, проводяться методами оптичної мікроскопії, спектрофотометрії в ультрафіолетовій і видимій областях спектра, емісійного спектрального аналізу, газорідинної та тонкошарової хроматографії, а також методом перегонки (дистиляції) та методом встановлення кількісного вмісту танінів при дослідженні і диференціації коньяків. 4.22.10. Експертиза парфумо-косметичних виробів Експертиза цього виду призначається для виявлення на пред-метах-носіях слідів декоративної косметики, дослідження цих слідів, встановлення призначення парфумо-косметичної продукції, її складу, підприємства-виробника, спільної родової належності об'єктів. Об'єктами експертизи є парфуми (духи, одеколони, туалетна вода), косметичні декоративні засоби (губна помада, контурні олівці, пудра, крем-пудра, лаки, туш для повік, рум'яна, тіні, фарби), засоби догляду за шкірою обличчя і тіла (креми, мастила, лосьйони), засоби для бриття і догляду за шкірою після бриття (піни, креми, лосьйони), засоби для догляду за порожниною рота і зубами (зубні пасти, порошки, еліксири), засоби догляду за волоссям (шампуні, емульсії, лосьйони, фарби і лаки для волосся), інші косметичні вироби (дезодоранти, засоби для загару, піна, гелі для ванн, рідина від комарів тощо). На вирішення експертизи ставляться такі діагностичніпитання: ОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ 323 1) Чи належить дана речовина до виробів парфумерії? Якщо так, то до якого виду? 2) Яка назва даних духів, одеколону? В якій країні вони виготовлені? 3) Яка товарна назва даної косметичної продукції, її характеристики, фірма-виробник? 4) Чи належить дана речовина до засобів косметики, лікувально-гігієнічних засобів? 5) Чи є на даних предметах сліди парфумерії, декоративної або лікувально-гігієнічної косметики і якої? 6) Заводським чи кустарним способом виготовлені дані парфу-мо-косметичні вироби? 7) Упаковка парфумерних або косметичних засобів виготовлена кустарним чи заводським способом? 8) Чи входять до складу наданих на експертизу косметичних засобів усі передбачені відповідними технічними умовами і рецептурою компоненти? 9) Чи не містяться у парфумерії і косметиці речовини, не передбачені рецептурою; якщо так, то які саме? Дана експертиза може вирішувати й ідентифікаційні питання, зокрема: 1) Чи мають спільну родову, групову належність даний косметичний (парфумерний) засіб або його сліди на вилучених з місця події предметах і зразки для порівняльного дослідження? 2) Чи мають порівнювані косметичні (парфумерні) засоби або їх сліди єдине джерело походження за складом компонентів і технологією виготовлення? 3) Чи є парфумерні або косметичні засоби продукцією даної країни, фірми, підприємства? 4) Чи відповідає упаковка даного косметичного або парфумерного засобу фірмовій упаковці такої продукції? 5) Чи відповідає вміст даної упаковки тому парфумерному або косметичному виробу, який позначено на етикетці? Останні два питання можуть вирішуватись комплексною експертизою парфумо-косметичних виробів, полімерних матеріалів, металів і сплавів, а щодо написів на упаковці і етикетці – ще й техніко-криміналістичною експертизою документів. Для якісного проведення експертизи часто виникає необхідність у наданні експерту фірмових зразків для порівняльного дослідження, оскільки вироби декоративної косметики і парфумерії досить різноманітні, імпортуються з багатьох країн і нерідко піддаються фальсифікації. 21* 324 Розділ 2 4.23. Фармацевтична та фармакологічна експертизи При розслідуванні злочинів, пов'язаних з контрабандою фарм-препаратів, які містять психотропні або наркотичні речовини, їх розкраданням, незаконною торгівлею та в інших випадках виникає необхідність провести дослідження тих чи інших фармацевтичних препаратів. До фармацевтичних препаратів належать речовини та їх суміші, рослини й препарати, які отримують з них, препарати тваринного походження, які використовуються у медицині для лікування. У даному разі йдеться про «офіційні» фармацевтичні засоби, тобто такі, які дозволені фармакологічним комітетом і застосовуються як ліки, їх можна визначити точно встановленими методами. Заводи фармацевтичної промисловості виготовляють лікарські препарати у різному вигляді: таблеток, драже, капсул, ампул, свічок, гранул, порошків, рідин у флаконах, мазей. Таблетки – сухі дозовані лікарські препарати, які отримують пресуванням спеціальним чином підготовлених лікарських речовин чи їх сумішей за допомогою таблеточних машин. Таблетки мають різноманітну форму, вагу і колір. На багатьох таблетках закордонного виробництва є штампована маркувальна насічка або напис. Рідкі фармпрепарати, призначені для ін'єкцій, випускаються в ампулах з коричневого або безбарвного скла. На ампулах є штампований напис, в якому зазначені найменування препарату, величини об'єму рідини і вмісту активної речовини, наприклад: «EQUANIL 400 mg/5 ml meprobamate». Інколи препарати для ін'єкцій не виготовляються у вигляді готових розчинів, а розфасовуються окремо: препарат – у вигляді порошку чи таблетки визначеної маси у флаконі і розчинник – в ампулі визначеного об'єму. Порошкоподібні фармпрепарати, як правило, вміщуються у желатинові чи крохмальні капсули. Фармпрепарати випускаються в запаяних упаковках з пластикату або фольги. На упаковках зазначені: найменування, склад, рекомендації щодо вживання, дані про виробника та штрих-код, умови зберігання, застережні написи, термін придатності. При вилученні фармпрепаратів (під час обшуку і огляду місця події) слід пам'ятати, що вони є речовими доказами і будуть направлені на експертизу. Поводитися з ними треба обережно і зберігати до призначення експертизи згідно із загальними вимогами до зберігання фармпрепаратів – у темному сухому місці за кімнатної температури. Це обумовлено тим, що іноді під дією світла, вологи або відносно високих температур змінюється їх якісний та ОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ 325 кількісний склад. Фармпрепарати біологічного похо- дження (сироватки, гормонопрепарати, вакцини тощо) слід зберігати у суворій відповідності до індивідуальних вимог. При складанні постанови (ухвали) про проведення експертизи необхідно чітко і конкретно формулювати питання. Не можна обмежуватись фразами загального характеру: «Провести аналіз» або «Провести дослідження». На вирішення експертизи зазначених об'єктів можуть бути поставлені такі питання: 1) Чи є представлена речовина фармацевтичним препаратом (лікарськім засобом); якщо так, то яке його найменування? 2) Чи є представлений фармпрепарат отруйним або сильнодіючим засобом? 3) Чи є у представленому фармпрепараті сторонні домішки і якщо є, то які саме? Яка кількість цих домішок, і чи не є вони отруйними? 4) Чи є на медичному шприці, ін'єкційних голках залишки фармацевтичних (лікарських) засобів; якщо так, то яких саме? Чи не є вони отруйними або сильнодіючими? 5) Чи містять представлені фармацевтичні препарати психотропні, наркотичні речовини або прекурсори; якщо так, то чи відповідає їх вміст написам на упаковках? 6) Чи належать надані на дослідження фармпрепарати до однієї партії? При цьому необхідно пам'ятати, що віднесення препаратів до отруйних або сильнодіючих відбувається відповідно до Списків А чи Б отруйних або сильнодіючих речовин. Перед фармацевтичною експертизою не можна ставити питання: «Чи не є надана речовина отрутою?» або «Чи не могла статися смерть від вживання даного препарату?», тому що «отруйна» або «сильнодіюча» речовина залежно від кількості, умов застосування, стану організму може бути або отрутою, або лікарським препаратом. Наприклад, препарати миш'яку, стрихніну, морфіну, синильної кислоти та інших речовин у малих дозах застосовуються як ліки, вживання їх у відносно великій кількості призводить до смерті. У зв'язку з цим вирішення питання про отруйність чи не отруйність препарату є компетенцією судово-хімічних лабораторій, які належать до обласних чи республіканських бюро судово-медичної експертизи Міністерства охорони здоров'я України. До їх компетенції також відносять виявлення отруйних і сильнодіючих речо- 326 Розділ 2 вин в органах трупів людини та тварин, блювотних масах та інших виділеннях людського організму. В експертних установах МЮ та МВС можуть проводитись дослідження різноманітних речових доказів (окрім вищеназваних) з метою виявлення фармацевтичних препаратів і встановлення їх природи і складу. Подібні дослідження можуть бути проведені також: у контрольно-аналітичних лабораторіях аптекоуправління. Дослідження фармацевтичних препаратів здійснюється у відповідності до методичних рекомендацій за загальноприйнятою схемою, яка включає зовнішній огляд препарату (з фіксацією розмірів таблеток, кольору, ваги, наявності штампованих маркувальних насічок або написів). Бажано надати фотознімки. Після цього проводяться послідовно: хімічний аналіз, тонкошарова хроматографія, спектрофотометричне дослідження, якщо потрібно – спектральний емісійний аналіз. При здійсненні кількісного аналізу компонентів фармпрепарату застосовується газова хроматографія. Часто на дослідження надходять фармацевтичні препарати у зміненому вигляді, наприклад роздавлена таблетка. Це ускладнює вирішення питань щодо віднесення речовини до фармпрепарату і встановлення його виду. Застосування сучасного аналітичного методу – хроматомасспектрометрії – у такому разі незамінне. З фармацевтичною експертизою методично пов'язана фармакологічна експертиза. Фармакологія – це наука, яка вивчає дію лікарських препаратів і отруйних речовин на організми рослин, людей, тварин. Шляхом досліджень, експериментів, вона визначає дію певних речовин, отруйність лікарських препаратів у кількісному та ситуаційному відношеннях, вивчає залежності їх впливу на організм від різних факторів об'єктивного та суб'єктивного характеру, умови кумуляції, протипоказання тощо. Отримані результати дають можливість визначити, за яких розладів організму можна застосовувати досліджувані лікарські засоби. Коло питань, що є предметом фармакологічної експертизи, повністю становить компетенцію медичної або судово-медичної експертизи. 4.24. Експертиза харчових продуктів З метою підвищення результативності боротьби зі злочинами, що скоювалися в закладах торгівлі, громадського харчування, а також на підприємствах – виробниках харчових продуктів, ще наприкінці 60-х років XX століття в експертно-криміналістичних ОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ 327 підрозділах системи МВС створені лабораторії дослідження харчових продуктів, завдання яких полягало у перевірці відповідності якості харчових продуктів вимогам державних стандартів та інших нормативних документів. Так з'явився новий вид експертизи – експертиза харчових продуктів. Крім лабораторій системи МВС, існує багато акредитованих добре оснащених лабораторій, які займаються науково-дослідною роботою та дослідженням харчових продуктів на високому рівні, таких як Центральна митна лабораторія, лабораторія Інституту гігієни харчування, лабораторії при санітарно-епідеміологічних службах та багато інших лабораторій, де можна отримати вичерпні та обґрунтовані відповіді на питання, які ставляться органами дізнання, слідства та судами. Значної шкоди економіці України завдає присутність на ринку держави недоброякісних та небезпечних для вживання харчових продуктів. Одним з факторів, що ускладнюють контроль якості, є дуже широкий асортимент продуктів харчової промисловості, зумовлений великою кількістю підприємств-виробників та появою на продовольчому ринку України нових марок продукції як закордонного, так і вітчизняного виробництва. Підприємства, і насамперед новоутворені структури, з метою скорочення витрат на виробництво та отримання надприбутків порушують технологічні процеси, умови виробництва, зберігання та реалізації продукції, внаслідок чого недоброякісні продукти надходять до споживачів, що становить загрозу життю та здоров'ю населення і завдає державі значних економічних збитків. Одним з найбільш складних і водночас інформативних напрямів досліджень харчових лабораторій є експертиза алкогольних напоїв. Статтею 204 КК України передбачено кримінальну відповідальність за незаконне виготовлення, зберігання, збут або транспортування з метою збуту підакцизних товарів, серед яких значне місце посідають алкогольні вироби. Набуття чинності новим Кримінальним кодексом, а отже, і зазначеною статтею, підвищило ефективність боротьби з фальсифікацією лікеро-горілчаної продукції на загальнодержавному рівні, а також сприяло зростанню результативності роботи правоохоронних органів у цьому напрямі. Завдяки цьому викрито велику кількість підпільних цехів з виробництва горілки, вина, коньяку та слабоалкогольних напоїв. Так, в одному з регіонів України було вилучено велику партію спиртової суміші для консервування плодів та ягід. При дослідженні цієї суміші встановлено, що замість природних барвни- 328 Розділ 2 ків, дозволених Міністерством охорони здоров'я України, вона містить анілінові барвники, які застосовуються для фарбування вовни, паперу в лакофарбовій промисловості і заборонені для використання у харчовій, а велика кількість сполук даного типу спричиняє пухлини печінки. Однак останнім часом поширюються фальсифікація та підробка не тільки алкогольних, слабоалкогольних та безалкогольних напоїв, а й фальсифікація та пересортування продукції м'ясо-мо-лочної промисловості, кондитерських виробів, харчових жирів рослинного та тваринного походження. Наприклад, з метою удешевления продукції та отримання надприбутків, до жирів тваринного походження (вершкове масло) додаються малоцінні жири рослинного походження. Значення досліджень подібних фактів останнім часом зросло у зв'язку з масовим надходженням в Україну екзотичних рослинних жирів та олій і продуктів, виготовлених на їх основі. Однією з найпоширеніших груп таких товарів є замінники та еквіваленти какао-масла, виготовлені із застосуванням кокосової, пальмової олій. У новоутворених підприємствах м'ясної промисловості для прискорення технологічного процесу і отримання надприбутків до основного компоненту – м'яса додаються малоцінні домішки як тваринного, так і рослинного походження, а також низка натуральних і штучних харчових добавок додаються до сировини, напівфабрикату або готового продукту з метою збільшення строку їх зберігання, підсилення смаку, запаху, кольору та надання гарного зовнішнього вигляду продукції. Такими домішками можуть бути подрібнені й перемелені кістки та шкіра тварин, субпродукти, білкові домішки рослинного й тваринного походження, не передбачені рецептурою, а також ароматизатори, стабілізатори, посилювачі смаку, фарбники, емульгатори та інші речовини, безконтрольне використання яких надає ковбасним виробам не притаманний їм запах, смак та консистенцію. Об'єктами дослідження експертизи харчових продуктів можуть бути: – зерно, зерноборошняні товари – крупа, мука, макаронні вироби, хліб, булочні вироби тощо; – кондитерські вироби – печиво, тістечка, торти, крохмаль, цукор, шоколад, какао-порошок, мед, цукерки, джем, варення тощо; – молоко та молочні продукти – молоко, сметана, кефір, вершки, сир, сир твердий, морозиво, йогурт, молочні консерви тощо; ОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ 329 – м ясо та м'ясопродукти – м'ясо різних тварин, копченина, ковбаси, сосиски, м'ясні консерви тощо; – риба та рибопродукти – риба, риба в'ялена, оселедці, рибні консерви, ікра тощо; – харчові жири – масло коров'яче, маргарин, олія рослинна, майонез, жири топлені свинячі, смалець, коров'ячі тощо; – бакалейні товари – дріжджі, кава, чай, оцет, сіль, прянощі тощо; – готові страви, кулінарні вироби та напівфабрикати – перші, другі та треті страви, м'ясні рублені вироби, фарш, каші, салати, компоти, гарячі напої, пиріжки тощо; – слабоалкогольні і безалкогольні напої – пиво, квас, соки, сиропи, солодка та мінеральна вода газована і негазована тощо; – алкогольні напої – вина (газовані та тихі, виноградні та плодово-ягідні), коньяки, спирт, горілка, лікеро-горілчані вироби (лікери, креми, настоянки, наливки, пунші, бальзами, аперитиви, коктейлі, джини, віскі, ром), напої домашнього виготовлення (вино, бражка, самогон). Харчова експертиза регулюються загальними положеннями з питань вилучення, порівняльного дослідження об'єктів експертизи та супровідною документацією до речових доказів. Існують правила, регламентовані державними стандартами, за якими провадиться відбір проб харчових продуктів для встановлення їх якості, а також розглядаються питання, що вирішує експерт при дослідженні об'єктів експертизи. Успішне проведення харчової екпертизи багато у чому залежить від того, наскільки правильно і повно здійснена підготовка матеріалів для дослідження, яких заходів вжито для збереження властивостей наданих на нього товарів. Наприклад, недодержання встановленого порядку відбору середньої проби або надання на експертизу недостатньої кількості продуктів може призвести до неправильних висновків. Відібрані проби мають бути негайно надані на дослідження, а за відсутності такої можливості допускається доставка проб деяких продуктів не пізніше 4-6 годин з моменту їх відбору. У виняткових випадках, коли в ці строки не виявляється можливим надати проби на дослідження, після консультації зі спеціалістом їх слід зберігати у прохолодному місці. Методи відбору проб встановлені стандартами. Чинні стандарти і технічні умови передбачають декілька варіантів відбору проб для органолептичної оцінки і лабораторного аналізу, що включає фізико-хімічне, радіологічне, бактеріологічне тощо дослідження. 330 Розділ 2 Відбір проб, визначення однорідності партії товарів часто мають багато особливостей і потребують спеціальних знань, отже, необхідно звертатись за консультацією до спеціалістів. Нормативними документами регламентовано технічні умови виготовлення, вміст, якість, упаковку, маркування, транспортування, зберігання, терміни придатності та правила відбору проб харчових продуктів, що виробляються підприємствами харчової промисловості. Основні положення при вилученні об'єктів дослідження: – харчові продукти і напої вилучають за правилами, передбаченими відповідними стандартами; – на експертизу надають певну кількість продуктів відповідно до нормативних документів; – продукти вміщують у чисту суху тару: скляні банки, пляшки, поліетиленові пакети та упаковують так, щоб забезпечити їх збереження; – вилучені зразки опечатують або пломбують у присутності представників громадськості будь-яким доступним способом, що виключає втрату зразка, зміну його фізико-хімічних властивостей; – для порівняння вилучених об'єктів з продуктами певного виду, сорту надають зразки для порівняльного дослідження: алкогольні напої у звичайних упаковках, соки, молоко, сметану тощо з нерозпечатаних банок, фляг, бочок, звертаючи увагу на партію, дату виготовлення і розливу. Для визначення відповідності харчових продуктів і напоїв вимогам нормативної документації їх вилучення проводять методом випадкового відбору проб одиниць продукції з кожної партії. Партія – кількість продукту одного найменування у споживчій або транспортній тарі, виготовленого одним підприємством-ви-робником, однієї дати виготовлення, однакового за своїми якісними показникам та оформленого одним документом про якість. При направленні об'єктів дослідження до лабораторії необхідно надати сертифікат відповідності (документ заводу-виробника, в якому зазначені основні фізико-хімічні показники, що характеризують якість відповідного продукту), технологічні інструкції, рецептури на вилучені харчові продукти. При вилученні та направленні проб на дослідження складають такі супроводжуючі документи: – постанову про призначення експертизи або лист-відношен-ня (якщо кримінальна справа не порушена); – протокол або акт вилучення зразків (проб). Процесуальне оформлення висновків (при порушенні криміналь- ОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ 331 ної справи) та довідок (при оперативних розробках), техніка отримання проб і зразків залежать від конкретних обставин справи та стадії розслідування злочинів. До порушення кримінальної справи вилучення проб і зразків оформляється актом, який складає оперативний співробітник або інша посадова особа. В акті зазначають: місце, дату та час вилучення (виїмки); посаду, прізвище осіб, які провели відбір проб; прізвище, ім'я та по батькові матеріально відповідальних осіб; найменування продукту, кількість та об'єм проби; кількість продукту, від якого була відібрана проба; посаду та прізвище осіб, у присутності яких проводився відбір проб, та їх підписи; номери та дати накладних і сертифікатів, за якими оформлена дана партія продукту, а також спосіб упаковки та опечатування (зміст відбитку печатки або пломби). Якщо кримінальна справа не порушена, а дослідження проводиться у зв'язку з перевіркою підприємства або оперативною розробкою, відібрані проби надаються на дослідження за допомогою листа-відношення. За результатами дослідження, проведеного до порушення кримінальної справи, у харчовій лабораторії складають довідку, яка є основою для порушення кримінальної справи, планування слідчих дій та оперативно-розшукових заходів. За необхідності проведення дослідження харчових продуктів у зв'язку з розслідуванням по кримінальній справі, вилучення проб для першого та зразків для порівняльного дослідження проводить слідчий. Вилучення зразків і проб оформляють постановою та протоколом. Підставою для проведення дослідження по кримінальній справі є постанова слідчого про призначення експертизи. У лабораторію разом з постановою про призначення експертизи надають документи, які характеризують основні фізико-хімічні показники, склад та якість наданих продуктів, – сертифікати, технологічні карти, тимчасові положення тощо. Перелік об'єктів, що направляються на експертизу (дослідження), а також питання, які ставляться перед останньою 1. Зерно, зерноборошняяі та кондитерські вироби Для дослідження муки, крупи та макаронних виробів відбирають одну упаковку від 0,5 до 2 кг виробів з однієї партії. 332 Розділ 2 Для дослідження хлібобулочних виробів відбирають типові вироби у таких кількостях: – вагових і штучних виробів вагою понад 0,4 кг- 1 кг або 1 шт; – штучних виробів вагою від 0,2 до 0,4 кг – не менше 2 шт; – штучних виробів вагою від 0,1 до 0,2 кг – не менше 3 шт; – штучних виробів вагою менш 0,1 кг – не менше 6 шт; – маса кондитерських виробів (цукерки, печиво, цукор тощо) має бути не менше 0,3 кг; – зразки меду в оригінальній упаковці (ємністю до 1,0 л) направляють до лабораторії нерозпечатаними; із бочок, фляг, банок, ємність яких понад 1,0 л, зразки меду вагою 0,2 кг відбирають після його ретельного перемішування. При їх дослідженні вирішуються такі питання: 1) Чи відповідають подані на дослідження вироби нормам, зазначеним у ГОСТах, ДСТУ та інших нормативних документах? 1) Якими є фізико-хімічні та органолептичні показники хліба, хлібобулочних виробів, і чи відповідають вони їх найменуванням? 2) Чи є серед компонентів макаронних виробів яйця? 3) До якого сорту належать подана мука, крохмаль? 4) Чи є наданий на дослідження крохмаль модифікованим? 5) Чи відповідає вага штучного виробу нормі? 6) Чи відповідають дані кондитерські вироби за фізико-хіміч-ними показниками своєму найменуванню та ДСТУ – за фізико-хімічними показниками? 7) Який ясир або суміш жирів використовувалась для виготовлення крему? 8) Чи містить синтетичні, не дозволені харчовою промисловістю, барвники наданий на дослідження продукт? 9) Чи є у кондитерському (хлібобулочному) виробі вершкове масло, маргарин, соняшникова олія або інший тваринний чи рослинний жир? 10) Яка вологість цукру? 11)3 якої сировини виготовлений цукор (буряковий або тростинний)? 12) Який вміст сторонніх домішок у цукрі? 13) Мед є натуральним чи штучним? 14) Якщо мед фальсифікований, то чим (наявність сторонніх домішок і яких)? 2. Молоко, молочні продукти та продукти їх переробки Зразки продуктів дрібної розфасовки направляють до лабора- ОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ 333 торії в оригінальній упаковці, молочну продукцію, яка надається на дослідження, необхідно направляти у кількості не менш як: – молоко, кефір – 0, 5 л; – сир коров'ячий та твердий – 0,2 кг; – сметана, масло – 0,1 кг; – морозиво – 0,2 кг; – консерви молочні – 0,3 кг; – сухе молоко – 0,2 кг. Питання, які вирішуються при їх дослідженні: 1) Чи відповідають за фізико-хімічними показниками молоко, молочні продукти та консерви ДСТУ та ГОСТу? 2) Які жирність та кислотність молока, молочних продуктів, наданих на дослідження? 3) Яка кількість цукру додана до продукту? 4) Чи містить продукт замінники цукру (аспартам, сахарин)? 5) Чи не додані до сметани сторонні домішки? 6) Яка густина молока, та чи не розбавлене воно? 7) Чи відповідають вершкове масло, сир, морозиво своїм найменуванням та нормативним документами? 8) Чи є наданий зразок вершковим маслом чи маргарином або сумішшю жирів рослинного та тваринного походження? 3. М'ясо, риба та продукти їх переробки Для визначення виду м'яса або риби необхідний шматок туші вагою не менше 1 кг разом із кісткою. Ковбаса, ковбасні вироби та копченина – 1 батон або не менше ніж із двох проб вагою 0,2-0,25 кг кожна. Напівфабрикати та готові вироби із січеної риби і м'яса (котлети, шніцелі тощо) – до 10 шт. Фарші з м'яса та риби, копчені вироби – не менше 0,5 кг. Ікра нефасована – 0,2 кг. Питання, які вирішуються при їх дослідженні: 1) Який вид тваринного м'яса (яловичина, свинина, баранина)? 2) Яка вага (вихід) м'ясних та рибних напівфабрикатів січених, натуральних? 3) Яке співвідношення м'яса у м'ясних напівфабрикатах, обкачаних у сухарях? 4) Чи є наповнювач у січених напівфабрикатах або готових січених виробах? 5) Який рівень вологи у виробах із січеного м'яса та риби? 6) Чи відповідають нормативним документам фізико-хімічні 334 Розділ 2 показники наданої на дослідження ковбаси показникам ковбаси даного найменування? 7) Який вміст солі, крохмалю та інших домішок у ковбасних виробах? 8) Який сорт ковбаси даного найменування? 4. Харчові жярн тваринного та рослинного походження У разі контрольної закупки, при вилученні проб для дослідження необхідна така кількість (не менше): – вершкового, топленого масла, жирів тваринних, маргарину – 0,2 кг; – олії рослинної – 0,5 л. Питання, які вирішуються при їх дослідженні: 1) Що являє собою надана на дослідження речовина? Якщо це жир, то до якого виду він належить? 2) Чи відповідають за фізико-хімічними показниками наданий рослинний, тваринний або суміш жирів нормативним документам? 3) Чим є надана на дослідження речовина – вершковим маслом, маргарином або їх сумішшю? 4) Чи є домішки рослинного ясиру у твердих жирах? 5) Яке найменування масла вершкового, рослинної олії? 6) Який сорт вершкового масла? 7) Чи є надана олія соняшниковою або іншою рослинною олією? 8) Якої якості фрітюрний жир? 5. Бакалійні товари Відбір проб провадять після перевірки стану тари на придатність до використання та встановлення однорідності партії у присутності відповідальних осіб, які контролюють якість продукції, відповідно до правил відбору проб, зазначених у нормативних документах на ці товари. Питання, які вирішуються при їх дослідженні: 1) Чи відповідає надана на дослідження продукція нормам, зазначеним у ГОСТах, ДСТУ та інших нормативних документах? 2) Чи відповідає кава розчинна (в зернах) нормам, зазначеним у ГОСТІ? 3) Який вміст кофеїну в розчинній каві? 4) Чи відповідає наданий на дослідження чай нормам, зазначеним у ГОСТі? 5) Чи є наданий на дослідження мелений порошок перцем чорним гірким? ОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ 333 6) Чи містить наданий на дослідження мелений перець сторонні домішки? 7) Чи відповідає наданий на дослідження оцет нормам, зазначеним у ГОСТі? 6. Готові страви, кулінарні вироби та напівфабрикати Порядок вилучення зразків у торговельній мережі та на підприємствах громадського харчування визначений «Правилами вилучення зразків харчових продуктів для дослідження у санітарних лабораторіях». Кількість кулінарних та кондитерських виробів, необхідна для проведення дослідження: – перші страви – 1-2 порції; – м'ясні січені вироби (котлети, біфштекси тощо) – 5-10 шт.; – каші, гарніри до других страв – 0,2-0,3 кг; – компоти, соки, напої, кава, какао – 0,2 кг; – пиріжки – 5-10 шт; – печиво – 0,3 кг; – коржики, булочки, тістечка – 5-10 шт. Питання, які вирішуються при їх дослідженні: 1) Чи відповідає вихід готового виробу (страви) наведеній розкладці? 2) Чи містяться жири, цукор, молоко у кулінарних або кондитерських виробах (у якій кількості)? 3) Чи є наповнювачі (хліб, каша, цибуля тощо) у січеному м'ясному виробі (в якій кількості)? 4) Чи є у печиві, кремі для тортів тощо масло вершкове, маргарин? 5) Чи є домішок свинини, баранини, м'яса птиці у фарші? 7. Напої безалкогольні, слабоалкогольні, плодово-ягідні та овочеві соки На дослідження надають не менше 0,5 л овочевих і плодово-ягідних соків і не менше 1 л безалкогольних напоїв, квасу та пива. Напої у невеликих упаковках (пляшки місткістю 0,5 л і менше) направляються на дослідження без порушення закупорювання. Питання, які вирішуються при їх дослідженні: 1) Чи відповідає газована вода у пляшках найменуванню та ДСТУ? 2) Чи відповідає наданий зразок квасу ДСТУ? 3) Чи відповідає даний зразок овочевого та плодово-ягідного соків ДСТУ? 336 Розділ 2 ОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ 337 4) Чи не фальсифікований поданий на дослідження сік, а якщо так, то яким чином? 5) Чи не розбавлене подане на дослідження пиво? 6) Чи є в напої синтетичні барвники, які не повинні використовуватись для його виготовлення? 7) Чи є в напої аскорбінова кислота, та її кількість? 8) Чи є в напої замінники цукру і які? 8. Алкогольні напої Правила відбору проб передбачені стандартами. Для контрольної перевірки якості продукції відбирають середню пробу не менше 1 л кожного напою окремо. Питання, які вирішуються при їх дослідженні: 1) Чи відповідають спирт, вино, лікеро-горілчаний напій, горілка, коньяк, пиво відповідним нормативним документам (ГОСТу, ДСТУ, ГСТУ тощо)? 2) Чи відповідають вино, лікеро-горілчаний напій, горілка, коньяк, пиво своєму найменуванню, а також даним, зазначеним на етикетці, у сертифікаті якості? 3) Чи відповідає надана проба напою зразку, вилученому як еталонний (порівняльний, контрольний)? 4) Чи є вином надана на дослідження рідина? 5) Чи є вино, надане на дослідження, плодово-ягідним або виноградним? 6) Чи не розведене дане виноградне вино плодово-ягідним вином? 7) Чи є наданий зразок вином домашнього виготовлення? 8) Чи є вилучена рідина спиртним напоєм домашнього виготовлення? 9) Що являють собою подані на дослідження рідини? Чи мають спільне джерело походження? 10) Чи містить подана на дослідження рідина ароматизовані добавки, не передбачені технологією виробництва напою (ванілін, есенції тощо)? 11) Чи містить надана на дослідження рідина етиловий спирт? 12) Чи є надана на дослідження рідина етиловим спиртом, а якщо так, то чи відповідає він вимогам ГОСТу? 13) Які токсичні мікродомішки містить спиртовмісна рідина, і в якій кількості? 14) Чи є поданий на дослідження спирт технічним, технічним денатурованим або харчовим? 15) Чи є у спирті денатуровані домішки, і які? 16) Чи не є акцизні марки, наклеєні на пляшки, підробними? 17) У який спосіб виготовлені подані на дослідження акцизні марки? 18) Чи не порушена заводська закупорка поданої на дослідження продукції? 19) У який спосіб закупорена подана на дослідження продукція – кустарний чи заводський? 20) Який клей використовувався для наклеювання етикеток, контретикеток, кольєреток та акцизних марок? Експертиза харчових продуктів має яскраво виражений комплексний характер, про що свідчать останні питання, які не належать до питань харчової експертизи, а є предметом трасологіч-ної експертизи, експертизи документів, експертизи матеріалів і речовин. Однак для більш ґрунтовних висновків їх необхідно вирішувати паралельно з питаннями про якість, склад та фальсифікацію харчових продуктів. При дослідженні харчових продуктів інструментальні методи забезпечують одержаення найбільш повної інформації щодо поставлених питань, а також; скорочують час проведення експертизи. Це – газова та рідинна хроматографія, фотоколориметрія, спектрофотометрія, потенціометрія, рефрактометрія. Крім того, застосовуються арбітражні методи дослідження, передбачені стандартами для встановлення якості та фальсифікації поданих на дослідження продуктів. Так, наприклад, у Центральній митній лабораторії Державної митної служби для дослідження олій та жирів застосовують газорідинний хроматограф у комбінації з інфрачервоною спектроскопією. Визначення природи олійної або жирової сировини, яка використовувалась для виробництва продуктів, можливе лише на підставі досліджень жирокислотного складу продуктів за допомогою спеціальних капілярних колонок. У свою чергу, дослідження за допомогою інфрачервоної спектроскопії дає можливість відповісти на питання, чи містить олія або жир транс-ізомери жирних кислот. Таким чином при комплексному дослідженні жирнокис-лотного складу можна не тільки визначити природу олійно-жирової сировини, а й відповісти на питання, чи піддавався продукт гідрогенізації. За допомогою газорідинної хроматографії також проводяться дослідження ізомерного складу олій та жирів, що дозволяє виявити неякісну та шкідливу продукцію. Для підвищення достовірності експертних висновків перед вилученням харчових продуктів та при оформленні матеріалів для проведення експертизи (дослідження) доцільно звертатись за консультацією до спеціаліста або експерта. У деяких випадках, після узго- 22 – 4-2531 338 Розділ 2 дження із спеціалістом або експертом, вилучені об'єкти можуть надходити на експертизу кількістю меншою, ніж вказано вище. Необхідно зазначити, що питання про придатність харчових продуктів для вживання належать до компетенції санітарно-епідеміологічної служби та відповідних установ. 4.25. Ґрунтознавча експертиза Терміном «ґрунт» в українській мові визначаються два поняття: в інженерній геології та інженерному ґрунтознавстві – узагальнена назва різних гірських порід, які є основою чи матеріалом для будівництва доріг, мостів, будинків тощо, та загальновідоме поняття агроґрунтознавства – природна (чи штучна) суміш мінеральних часток ґрунтотвірних порід і специфічних органічних речовин з різною кількістю води і повітря, здатна забезпечувати життя рослин, яка утворює поверхневий шар суші земної кори. Слід зазначити, що у сільськогосподарському виробництві поняття землі як предмета і засобу виробництва значно ширше, ніж: поняття ґрунту, оскільки включає комплекс факторів природного середовища, які визначають ріст і розвиток рослин та умови господарського використання угідь (клімат, рельєф місцевості, ґрунт, глибина залягання ґрунтових вод, інсоляція, ландшафтні умови, розташування окремих ділянок і масивів, їх конфігурація, і розміри, пов'язані з умовами для обробки земель), а в широкому розумінні земля – це будь-яка ділянка земної поверхні, всі землі незалежно від їх цільового призначення, господарського використання і відмінностей у правовому режимі – сільськогосподарського, лісогосподарського, спеціального призначення (землі промислових підприємств, транспорту, зв'язку, заповідників, курортів, оборони, розробки надр тощо), землі населених пунктів і землі запасу тощо. У рамках судової ґрунтознавчої експертизи вивчаються об'єкти ґрунтового, ґрунтово-мінерального чи ґрунтово-техногенного походження (ґрунти, гірські породи природного чи штучного походження, в тому числі деякі будівельні матеріали – глини, піски, каміння, шлаки, крейда, гіпс, цегла чи будівельні розчини, що містять пісок, крейду тощо). Експертні дослідження подібних об'єктів проводяться з метою встановлення різноманітних фактичних даних (обставин) у конкретній справі. Такими даними можуть бути ідентифікація місця скоєння злочину або ж факти, що слугують одним із джерел доказів про перебування (контакт) лю- ОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ 339 дини, тварини чи предмета на території, пов'язаній з подією злочину, про контактну взаємодію із забрудненим ґрунтовими нашаруваннями предметом або транспортним засобом, про механізм утворення ґрунтових нашарувань чи про джерело походження нашарувань у справах про вбивства, зґвалтування, крадіжки, дорожньо-транспортні пригоди, коли речовини ґрунтового походження спостерігаються у вигляді забруднень на одязі і взутті, робочих інструментах (лопатах, сокирах), нашарувань на транспортних засобах і механізмах, відшарувань на місці ДТП у вигляді грудок ґрунту. У кримінальних чи господарських справах про порушення вимог законодавства про використання природних ресурсів одним із суттєвих джерел доказів є результати ґрунтознавчої експертизи, проведеної з метою встановлення факту забруднення ґрунтів (токсичними стоками, нафтопродуктами), визначення джерела походження мінеральної сировини або про належність її до сировини, зовнішньо-торговельні операції з якою контролюються державою (каолінові глини). Найчастіше на вирішення судово-ґрунтознавчої експертизи ставляться такі питання: 1) Чи є на предметах, наданих для дослідження (одязі, взутті, знаряддях злочину, інших предметах), нашарування ґрунту (чи інших речовин ґрунтово-мінерального походження)? 2) Чи мають спільну родову (групову) належність нашарування ґрунту (чи інших речовин ґрунтово-мінерального походження) на представлених об'єктах-носіях та зразки (осип) ґрунту, вилучені з місця події (або ж зразки речовин ґрунтово-мінерального походження – нашарувань з підлоги підвалу, сараю, будівельного складу чи майданчика, засипки сейфів тощо)? 3) Чи походять ґрунтові (чи ґрунтово-мінеральні) нашарування на об'єктах-носіях з місця події (локальної ділянки місцевості, нашарувань на підлозі певного приміщення, засипки сейфу тощо)? 4) Чи не залишені сліди ґрунту (відшарування), виявлені на місці події з підлоги будинку, місця дорожньо-транспортної пригоди), певним об'єктом (взуттям, автомобілем)? 5) Характеристика місцевості, з якої походять нашарування ґрунтово-мінерального походження. 6) Який механізм утворення ґрунтових нашарувань на одязі потерпілого? 7) Чи не утворились вказані нашарування внаслідок контактної взаємодії з іншими предметами, забрудненими ґрунтово-мі-неральними нашаруваннями (з комплектом одягу, взуттям, автомобілем тощо)? 22* 340 Розділ 2 При вирішенні подібних питань об'єктами експертних досліджень виступають ґрунтові чи ґрунтово-техногенні нашарування на речових доказах, які звичайно підлягають порівнянню між собою або з відповідними матеріальними елементами місця події; пов'язана з подією локальна ділянка місцевості (приміщення), стосовно якої вирішується питання про тотожність (дані щодо неї експерту надаються, як правило, у вигляді певної кількості зразків); зразки; інші відомості, що містяться у матеріалах кримінальної справи і необхідні для вирішення поставленої задачі (протоколи огляду місця події і вилучення зразків, схеми місця події, довідки про погодні умови, про роботи, що проводились на місці події, тощо). Виключна специфічність ґрунтової експертизи потребує щонайменше певних уявлень про особливості ґрунтових об'єктів та їх існування у часі і творчого підходу до призначення, підготовки матеріалів і оцінки результатів експертних досліджень. Ґрунти утворились як своєрідне органо-мінеральне природне тіло в ході тривалих процесів ґрунтоутворення. Внаслідок фізичного і хімічного вивітрювання масивні гірські породи (скелі, камені), що вийшли на земну поверхню, під дією перепадів температури, води і розчинених у ній газів повітря руйнуються і змінюються. При цьому утворюються вторинні мінерали, здатні утримувати воду, і розчинні мінеральні солі. Такі ґрунтотворні породи забезпечують умови для поселення спочатку нижчих, у подальшому – вищих рослин. Прийняті в агроґрунтознавстві номенклатура і діагностика (і, звичайно, картографія) ґрунтів засновані на використанні багатьох факторів, таких як генезис ґрунтів, вихідні ґрунтотворні породи, будова профілю і характеристики горизонтів чи навіть рівень ґрунтових вод. Зрозуміло, що в практиці судово-ґрунто-знавчих досліджень, де найчастіше йдеться про дослідження незначних чи дуже незначних кількостей ґрунтових нашарувань, не можуть бути застосовані традиційні підходи та напрацьовані методи досліджень. У судово-експертних установах системи МЮ України застосовувана методика експертних досліджень речовин ґрунтового походження передбачає комплексний підхід із використанням знань у різних галузях (ґрунтознавство, геологія, біологія, хімія). З використанням методів криміналістики розроблені адаптовані до малих кількостей методи аналізів для визначення мінерального, механічного складу, неорганічних і органічних сполук, біологічних включень і сторонніх домішок антропогенного походжен- ОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ 341 ня (матеріальні залишки господарської діяльності людини – частки будівельних і лакофарбових матеріалів, кераміки, скла, шлаків, волокон, волосся, вугілля, нафтопродуктів тощо), підходи до їх оцінки, досліджені закономірності формування та існування локальних ділянок місцевості як об'єктів ідентифікації і способи їх відмежування (виділення). Можливість ідентифікаційних досліджень зумовлюється неоднорідністю комплексів морфологічних, фізичних, хімічних чи біологічних властивостей ґрунтів на відносно малих площах, відмежованих особливостями макро- і мікрорельєфу, рослинності, господарського використання території. На ділянках тієї чи іншої локальності складаються і певний час існують своєрідні комплекси ознак ґрунтової речовини. Специфічний ототожнюваний об'єкт у судово-ґрунтознавчій експертизі – локальна ділянка місцевості (поле, ліс, дорога тощо) або штучне ґрунтове локальне утворення (засипка горища, підвал, котлован), стосовно якого вирішується питання про тотожність. Окремість та індивідуальність структури локальної ділянки місцевості як елемента матеріальної обстановки злочину отримує відображення у частках ґрунтової речовини, у нашаруваннях і зразках, що дозволяє говорити про збереження протягом ідентифікаційного періоду якісної передумови ототожнення об'єкта. Вирішення ідентифікаційних задач судово-ґрунтознавчою експертизою має послідовний, багатоступеневий характер: структура процесу звичайно містить етапи встановлення родової та групової належності об'єкта та його ідентичності шляхом локалізації та виділення (визначення) за окремістю та індивідуальністю ознак. Основою вирішення цих задач є один з основоположних методів наукового дослідження – метод порівняння, сутність якого полягає у співставленні комплексів ознак виявлених ґрунтових нашарувань та зразків, вилучених з місця події (дійсного чи ймовірного) . Зразки відбираються з метою надання повноцінної та достатньо вичерпної інформації про склад ґрунтів і особливості на місці події, в межах локальної ділянки (порівняльні зразки – відбираються з локальної ділянки місцевості, що підлягає ідентифікації, безпосередньо з місця події чи ймовірного контакту) та на прилеглих до неї територіях, відмінних за ознаками ґрунтової речовини і використання (контрольні зразки – відбираються з метою відмежування ділянки, що ідентифікується, від територій, або прилеглих до неї, або ж не пов'язаних з місцем події, якщо існує версія про інше джерело нашарувань, не пов'язане з розслідува- 342 Розділ 2 ною подією, наприклад, з власної садиби підозрюваної особи, а не з місця події). Специфічність об'єктів експертизи полягає у тому, що ґрунт є динамічною багатокомпонентною системою, змінною у просторі і часі. Причому зміни, що можуть відбуватись як безпосередньо у ґрунті (природні – внаслідок дії метеорологічних, сезонних факторів, зміни рослинності чи внаслідок діяльності людини), так і в ґрунтових нашаруваннях на предметах-носіях (втрата певних механічних елементів внаслідок осипання, зміна окремих показників внаслідок тривалого зберігання у вологому стані тощо), часто є неадекватними внаслідок дії різних факторів і обставин. Тому підготовка до проведення ґрунтознавчої експертизи потребує дотримання рекомендацій по проведенню першочергових слідчих дій, а саме: – виявлення і вилучення предметів-носіїв з нашаруваннями ґрунтової речовини, їх попереднє дослідження (визначення кольору, механічного складу (пісок, глина, суглинок), видимих сторонніх домішок); забезпечення умов зберігання і транспортування; – з'ясування обставин забруднення предметів і встановлення ймовірного чи фактичного походження забруднень з місця події; – огляд місця події: виявлення слідів контакту предметів з ґрунтовою поверхнею (відбитків взуття, волокон одягу тощо); виділення у просторі конкретної локальної ділянки, складання її опису із зазначенням розмірів, ознак та характеристики прилеглих до неї територій; вилучення зразків ґрунту, складання протоколу і плану-схеми відбору зразків із зазначенням відстані між. точками, де їх відбирали; – збір даних про використання забруднених предметів від моменту події до їх вилучення (струшування, прання, експлуатація і додаткові забруднення, умови зберігання тощо) та про специфічні особливості ґрунту на ділянці (у приміщенні), що підлягає ототожненню, зміни і роботи, які проводились у період між подією та вилученням зразків (внесення добрив, оранка, перевантаження вугілля, обробка деревини тощо); – збір даних про метеорологічні умови в момент події та в певний період до відбору зразків з місця події. У разі постановки питання про механізм утворення ґрунтових нашарувань додатково мають бути надані відомості про обставини злочину та об'єкти-носії: опис положення тіла потерпілого і одягу, що був на ньому (бажано з наданням знімків), показання свідків про положення тіла в момент події чи обставини ДТП; про наявність на поверхні ґрунту місця події будь-яких слідів – воло- ОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ 343 чіння, відбитків тканини тощо; про маніпуляції, що здійснювались щодо об'єкта-носія після події чи виявлення тіла, – в яких умовах транспортувався труп, чи використовувався одяг після події, сухими чи вологими були виявлений одяг, нашарування. Основні правила роботи з ґрунтовими об'єктами Вологі нашарування на предметах-носіях, зразки ґрунту в най-коротші строки (1-3 доби) мають надійти до експертної установи, за інших обставин – повинні бути висушені на повітрі із запобіганням дії сонячного проміння; умови зберігання і транспортування мають забезпечувати їх збереження. Не рекомендується самостійно знімати ґрунтові нашарування (особливо на дактилоплівку чи липку стрічку); в разі крайньої необхідності слід забезпечити збереження їх шаруватої будови (особливо нашарувань на транспортних засобах, взутті). Порівняльні зразки ґрунту відбирають, орієнтуючись на глибину (1-5 см) можливого контакту предмета-носія з ґрунтом під час події (переміщення по твердому чи сипучому, вологому чи сухому ґрунту), безпосередньо з місця події та по радіусу 1-5-10 м з 3-4 точок (не змішуючи їх, по 50-200 г з кожної точки відбору), враховуючи, що ґрунт за зовнішніми ознаками (кольором, механічним складом) повинен бути подібним до ґрунтових нашарувань; також по радіусу відбирають контрольні зразки за межами ділянки, орієнтуючись при цьому на відмінність ознак ґрунту, рослинності чи використання території. При можливих контактах з глибшими шарами ґрунту (захоронения) у котлованах, ямах чи на схилах порівняльні зразки відбирають через кожні 10-20 см, з дна та з прилеглих оточуючих поверхонь. За наявності слідів, забруднених кров'ю, нафтопродуктами, зразки відбирають з чистих ділянок у безпосередній близькості до них. При виявленні відшарувань чи відбитків на поверхні ґрунту, придатних для трасологічних досліджень, вони вилучаються і транспортуються із запобіганням їх руйнуванню. У випадках наявності відбитків, вмісту нафтопродуктів чи інших однакових домішок у достатніх кількостях (рослинних часток, домішок фарби, вугілля) їх дослідження проводяться у рамках комплексної експертизи. Можливості судово-експертних досліджень ґрунтових об'єктів та отримання в результаті їх проведення повноцінної і макси- 344 Розділ 2 ОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ 345 мально достовірної інформації, порівнянної з іншими матеріалами справи, перебувають у прямій залежності від якості підготовки матеріалів, які надаються на експертизу. Передбачити результати таких досліджень важко, оскільки ґрунт є відкритою динамічною системою, пов'язаною з оточуючим середовищем постійним обміном речовин і енергії (винос елементів з урожаєм, вітрова, водна ерозія тощо; надходження речовин у вигляді рослинного опаду, органічних і мінеральних добрив, промислових стоків, кислотних дощів, вітру тощо) та здатною в певних межах протистояти змінам і зберігати свої основні властивості (буферність ґрунтів). Деякі характеристики ґрунтів (колір, механічний і мінералогічний склад) мало змінюються під дією природних факторів (погодні, сезонні впливи, зміни рослинності), але більшість з них залежить від впливу просторового і часового характеру; антропогенні фактори (проведення робіт, що змінюють характеристики ґрунтів, – обробка речовинами, перекопування, внесення добрив, забруднення частками будівельних матеріалів, сміття тощо) можуть призводити до значних змін і більш стабільних ознак. Враховуючи погодні умови, що мали місце при відборі зразків і в час події, характер використання чи зберігання об'єктів-носіїв ґрунтових нашарувань, експерт має змогу оцінити отримані показники і зробити правильні висновки. Як і всі докази, висновки судово-ґрунтознавчої експертизи можуть бути вірно оцінені тільки при їх розгляді у сукупності з іншими доказами у справі. Відповіді на питання про наявність і локалізацію нашарувань, їх природу чи наявність певних сторонніх домішок в об'єктах досліджень, встановлення механізму утворення нашарувань, як правило, не викликає значних труднощів. Це стосується питання про походження ґрунтових нашарувань від конкретної ділянки місцевості за умови, що сукупності виявлених ознак ґрунтових забруднень та зразків з місця події аналогічні між собою, відрізняються від ознак контрольних зразків і можуть бути визнані практично неповторними. У практиці судово-ґрунтознавчих досліджень об'єкти з такими наборами ознак трапляються відносно рідко. Частіше ідентифікація утруднена через зміну або неповноту відображення всіх властивостей (ознак) ґрунтів у нашаруваннях чи в порівняльних зразках, замаскованість ознак ототожнюваного об'єкта, відображених в ідентифікуючому об'єкті, чи неможливість виявити достатню кількість ознак (наприклад, мала кількість речовини, забрудненість кров'ю, нафтопродуктами), або через наявність у ототожнюваного і ідентифікуючого об'єктів ли- ше родових (групових) ознак. У таких випадках експерт може зробити висновки тільки про наявність у порівнюваних об'єктів спільної (різної) родової чи групової (або ж вузької групової) належності. Однакова (різна) родова (групова) належність – це належність об'єктів до одного (чи до різних) роду (групи), що встановлюється порівнянням, оцінкою ознак і визначається однаковими (різними) сукупностями відповідних родових (групових) ознак. За наявності подібного, але недостатнього для остаточної ідентифікації комплексу ознак чи наявність нетипових ознак, що рідко зустрічаються і мають високу значимість, можна виділити більш вузьку конкретну групу і зробити висновок про спільну вузьку групову належність об'єктів. Отже, деякі ознаки залежно від ситуації можуть виступати в ролі групових чи вузьких групових ознак; в окремих випадках певні ознаки можуть переводитись із розряду родових до групових ознак чи навпаки – вмотивоване обґрунтування подібної оцінки ознак дається експертом у синтезуючій частині висновку. Висновок, що базується на збігу невеликої кількості загальних, широко розповсюджених ознак, визначає настільки велику множину, що його доказове значення досить невелике. Чим менше обсяг встановлюваної групи і більша кількість своєрідних ознак її формує, тим більше доказове значення мають віднесені до неї об'єкти, оскільки при цьому існує більш висока ймовірність наявності зв'язку між цим об'єктами і подією злочину. При встановленні доказового значення висновків судово-ґрунтознавчої експертизи висновки про спільну родову чи групову належність порівнюваних об'єктів ніякою мірою безпосередньо не свідчать про наявність зв'язку між елементом матеріальної обстановки злочину та досліджуваним об'єктом і не можуть трактуватись як висновки про тотожність. Доказове значення таких висновків залежить від конкретних обставин справи і при відсутності протиріч з іншими матеріалами справи моясе виступати як необхідна ланка у ланцюгу фактів, за допомогою яких визначається моясливість чи вірогідність зв'язку між об'єктами і подією. У деяких випадках велике доказове значення має негативний висновок відносно родової і групової налеясності тих чи інших об'єктів. Але констатація факту нетотоясності порівнюваних об'єктів за ознаками (родовими чи груповими) ще не свідчить про відсутність зв'язку між речовим доказом і подією злочину. Ця нетотожність може бути зумовлена змінами слідів-нашарувань чи самого об'єкта на місці події в минулий ідентифікаційний період 346 Розділ 2 (наприклад, з'ясуються факти повторного падіння підозрюваного після події злочину, чищення одягу, проведення робіт на місці події чи наступного використання робочого інструменту, які не були встановлені раніше та не надані у розпорядження експерта). 4.26. Судово-гемологічна експертиза Практика розслідування і судового розгляду справ (кримінальних і цивільних) нерідко потребує встановлення природи мінеральних утворень у вигляді коштовного каміння, а також джерела їх походження, складу і технології обробки, виробництва їх синтетичних аналогів та імітацій. Ці питання вивчаються гемоло-гією – розділом мінералогії. Мінерали з особливими властивостями, які завдяки саме ним високо цінуються і використовуються після ювелірної обробки як прикраси, одержали статус коштовного каміння. Умовно його ділять на класи: І клас – алмаз, рубін, сапфір, ізумруд, олександрит, благородна шпінель, евклаз, перли, деякі види бурштину; II клас – топаз, берил, циркон, аметист; III клас – агат, сердолік, гірський кришталь, бірюза. Виробляються також: штучні коштовні камені – рубін, сапфір, аметист, шпінель тощо. Слід мати на увазі, що деякі коштовні камені за іншими класифікаціями відносять до так званих напівкоштовних, наприклад агат, гірський кришталь, сердолік, але це не має принципового значення. Існує також величезна група мінералів, які широко використовуються для виготовлення досить привабливих прикрас і побутових речей. Вони належать до категорії обробних каменів і мають певне ювелірне значення. Можна назвати деякі з них: геліотроп, малахіт, моховик, онікс, сардер, сапфірин, халцедон, хризопраз, яшма тощо. Судово-гемологічна експертиза має на меті встановлення природи каменів, їх найменування, віднесення до груп коштовних, напівкоштовних і обробних, визначення складу і технології виробництва їх синтетичних аналогів та імітацій, встановлення наявності слідів коштовних каменів на об'єктах-носіях, придатності використання каменів у ювелірних виробах, а також джерела походження (родовища) каменів. На вирішення експертизи цього роду ставляться такі питання: 1) Як називаються камені, вилучені в ювелірній майстерні за адресою...? ОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ 347 2) Чи є наданий експерту камінь коштовним, напівкоштовним чи обробним? 3) Чи є наданий для дослідження камінь природним, замінником, синтетичним аналогом або імітацією? 4) Яка вага і розмір даних каменів? 5) Яка вартість каменя, наданого на експертизу? 6) Чи є на інструментах, предметах сліди ювелірних каменів? 7) Чи не знаходився раніше цей камінь у ювелірному виробі; якщо так, то з якого металу цей виріб? 8) 3 якого родовища походять необроблені камені, надані для дослідження? 9) Чи походять камені, вилучені у різних осіб, з одного джерела? 10) Чи складали єдине ціле, один комплект частини ювелірного виробу, гарнітуру? 11) У кустарних чи заводських умовах оброблявся даний камінь? 12) Яка кваліфікація особи, яка здійснювала обробку каменя? Проведення гемологічної експертизи потребує застосування складних методів, що дозволяють встановити елементний склад каменів та їх фізичні властивості, до яких належать морфологічні та оптичні. Морфологічні властивості характеризуються кольором, блиском, наявністю спайності, формою кристалів. Оптичними властивостями є прозорість, показник заломлення світла, величина двозаломлення, дисперсія, анізотропність (ізотропність), плеохроїзм. Лабораторними методами визначаються твердість, щільність, люмінесценція, а потім за допомогою растрової електронної мікроскопії, рентгенофлюоресцентного та мікрорентгеноспектраль-ного аналізів вирішуються питання щодо елементного складу каменів, наявності в них домішок, слідів металізації. Остання визначається щодо золота, платини, срібла, міді, нікелю та цинку. Наявність і властивості включень у камені дозволяють відрізнити синтетичні аналоги від природних каменів. 4.27. Судово-біологічна експертиза Судово-біологічна експертиза призначається при розслідуванні і судовому розгляді різних категорій кримінальних і цивільних справ. При її виконанні використовуються досягнення біології та криміналістики, на стику яких вона виникла. Сучасний стан судово-біологічної експертизи визначається її предметом і рівнем наукових розробок у галузі судової біології. Предметом даної експертизи є фактичні дані (обставини) кри- 348 Розділ 2 мінальної, цивільної або господарської справи, що встановлюються на основі різних наук біологічного профілю. Він визначається змістом тих питань, на які експертом-біологом можуть бути надані відповіді. Класифікаційні задачі охоплюють питання, пов'язані з встановленням природи і таксономічної (групової) належності біологічних об'єктів; ідентифікаційні – питання про тотожність об'єктів; неідентифікаційні – питання, пов'язані з визначенням тимчасових зв'язків і стану досліджуваних об'єктів, механізму утворення на них ушкоджень, причин, що викликали зміну цих об'єктів, тощо. Вирішення класифікаційних задач охоплює такі питання: 1) Яка природа речовини (матеріалу), виявленого на предметі-носії? Якщо ця речовина належить до об'єктів біологічного походження, то яка його таксономічна належність? Що являє собою об'єкт рослинного (тваринного) походження? До якого виду (роду, родини) рослин (тварин) він належить? 2) До якого виду (роду, родини) належать рослинні частки (листя, кора дерева, відщепи деревини), виявлені на предметі-носії? 3) Який видовий (родовий тощо) склад виявленої (вилученої) маси (порошків, сіна, повсті, вмісту пір'яної подушки)? 4) Чи є волокно, виявлене на предметі-носії, волоссям тварини (обривками пір'я птахів, павутиною)? Якщо так, то тварині якого виду (роду, родини) воно належить? 5) Чи є виявлене на предметі-носії волокно рослинним волокном (пучком волокон)? Якщо так, то рослині якого виду (роду, родини) воно належить? 6) До якої форми маку (опійної, олійної, декоративної, дикорослої) належать рослини з даної ділянки? 7) 3 натуральної шкіри чи імітації виготовлено даний виріб? 8) Чи є речовина, виявлена на місці події, пліснявими грибами? Якщо так, чи є вони патогенними (шкідливими для здоров'я людини)? При встановленні групової належності або ідентичності досліджуваних об'єктів вирішують такі питання. 1) Чи є однаковим ботанічний склад рослин (насіння, листя), виявлених у конкретному місці і на конкретному предметі-носії, і зразків, вилучених у конкретному місці? 2) Чи є однаковим зоологічний склад волосся тварин (луски риб, крилець комах, залишків кісткових кістяків), виявлених (вилучених) у конкретному місці, і вилучених у визначеному місці зразків? 3) Чи належала дана рослина певній ділянці місцевості? ОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ 349 Рис. 62. Ілюстрація анатомічної будови волосся собаки (ротвейлер). Кутикули направляючого (а), остевого (б), проміжного (в) та пухового (г) волосся. Крім того, судово-біологічна експертиза розв'язує питання, пов'язані з комплексними зоо-ботанічними дослідженнями. Зокрема, вона може визначити, чи є однаковим склад об'єктів рослинного і тваринного походження, виявлених на предметі-носії, і зразків, вилучених на місці події. Вирішуючи неідентифікаційні задачі, судово-біологічна експертиза відповідає також на питання, пов'язані з визначенням тимчасових зв'язків: 1) Коли наявні на конкретному суб'єкті (предметі-носії) об'єкти біологічного походження потрапили на нього? Чи відповідає час їх попадання на конкретну особу (предмет-носій) часу здійснення злочину? 2) Який строк, судячи з наявного в шарі ґрунту над місцем поховання конкретної особи біокомплексу (дернового шару, шарів перегною, комах, що перебувають на різних стадіях розвитку), пройшов з часу її поховання? 3) Чи могли за зазначений строк відбутися зміни в конкретному біологічному об'єкті? При цьому вказуються строки і зміни, що відбулися в об'єкті. Мається на увазі, що рослина, наприклад, виросла до визначених розмірів, у ній відбулися морфологічні й анатомічні зміни, комаха пройшла кілька стадій розвитку тощо. Вирішення питань про тимчасові зв'язки дає можливість встановити тривалість перебування досліджуваного об'єкта в розглянутих умовах (сезон, рік, а в деяких випадках і більш короткі строки – початок, середина, кінець визначеного місяця, конкретні дні тижня). 350 Розділ 2 До неідентпифікаційних задач належать дослідження таких об'єктів, що видозмінилися під впливом процесів життєдіяльності біологічних агентів (ушкодження гризунами, паразитичними формами комах), а також у результаті впливу зовнішнього середовища (вологи, ультрафіолетового випромінювання) чи хімічних речовин. Вирішуючи зазначені задачі, судово-біологічна експертиза може дати відповіді на такі питання: 1) Чим викликані зміни конкретного біологічного об'єкта чи сукупності об'єктів? 2) Що являє собою речовина, виявлена на місці події? Чи входять у її склад залишки рослин (плодів, коренів)? Чи піддавалися вони впливу високої температури, вологи тощо? 3) У який сезон року відділився даний зоологічний об'єкт (наприклад жмут шерсті)? 4) Який механізм утворення ушкоджень на конкретному біологічному об'єкті? У результаті чого утворилися ці ушкодження (впливу біологічних факторів, впливу умов зовнішнього середовища)? 5) Яка причина гноблення росту конкретних рослин? Чи пов'язано це з подією злочину? 6) У результаті яких причин (впливів) змінився колір волосся тварин? 7) У результаті яких причин відбулося самозаймання біологічних об'єктів (макухи, джуту)? Зазначені питання вирішуються судово-біологічними або комплексними експертизами. До числа останніх можуть бути віднесені: – хіміко-біологічні експертизи, об'єктами яких є наркотичні й отруйні речовини, фармацевтичні препарати, волокнисті матеріали тощо; – медико-біологічні експертизи, що призначаються з метою встановлення давнини поховання, місць здійснення злочинів з наступним переміщенням потерпілих, автотравм, а також дослідження ушкоджень на трупах і невіддільних від них речових доказах, утворених біологічними агентами (мікроорганізмами, комахами, гризунами тощо); – біологічні та криміналістичні експертизи, які призначаються за наявності слідів на об'єктах неживої природи, утворених біологічними агентами, а також на об'єктах живої природи чи виробах з них – за наявності слідів контакту взаємодіючих предметів, інструментів тощо; – біологічні та будівельно-технічні експертизи, які признача- ОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ 351 ються при вирішення питань про наявність пошкоджень будівельних конструкцій, облаштування жилих та промислових приміщень по цивільних та кримінальних справах у зв'язку з купів-лею-продажем квартир, відшкодуванням матеріального збитку після залиття; – біологічні та товарознавчі експертизи, які призначаються з метою встановлення уражень промислових та продуктових товарів пліснявими грибами. У ході проведення макроморфологічних досліджень застосовуються різні прийоми визначення розмірів, ваги й об'ємів досліджуваних об'єктів, проводиться фіксація їх колірних характеристик (при денному світлі, в ультрафіолетових і в інфрачервоних променях тощо), фіксація стану і форм представлених на експертизу об'єктів. Для проведення мікроморфологічних досліджень (мікровимі-ри, мікроморфометрія, анатомічний, гістологічний та інші аналізи) застосовуються стереоскопічні мікроскопи МБС-1, МБС-2, МБС-10 тощо, які збільшують зображення досліджуваного об'єкта в кілька десятків разів, біологічні мікроскопи МВД різних конструкцій, що збільшують зображення об'єктів у кілька сотень разів, поляризаційні мікроскопи тощо. При цьому умови проведення конкретного мікроскопічного дослідження визначаються залежно від об'єктів питань, що вирішуються експертизою. Використання растрової електронної мікроскопії, а також: вдосконалення можливостей мікроскопів МВС, МВД за допомогою зовнішніх і периферичних пристроїв персональних комп'ютерів та застосування графічних програм «Photophop б» та «Corel Drow 10» дозволяють отримати об'ємні зображення об'єктів і виявляти нові ознаки їх будови. У даний час при виконанні судово-біологічної експертизи широко застосовується методика епідермального дослідження листя рослин, мацерації деревини тощо. При цьому за окремими клітинними утвореннями (волокнами, судинами і т. ін.), комплексами клітин, частинами рослин встановлюється їх таксономічна належність, тобто можливість віднесення до визначеного виду (роду), чи вирішується питання про їх тотожність. При дослідженні об'єктів тваринного походження застосовуються методика проведення «лужного гідролізу» (термохімічної обробки) волосся тварин, що дозволяє вивчати комплекси клітин і встановлювати таксономічну належність (природу) досліджуваного волосся, а також гістологічний аналіз шкіри і кісток тварин, пір'я птахів, риб'ячої луски тощо. 352 Розділ 2 Для аналізу фізико-хімічних ознак досліджуваних об'єктів використовуються різні хімічні й фізичні методи дослідження, які дозволяють вивчати їх внутрішню структуру як у незмінному, так і в зміненому під впливом факторів зовнішнього середовища стані. З цією метою застосовуються різні методи хроматографії, електрофорез, макро- і мікрофотографії, дослідження об'єктів у поляризованому світлі, хімічні методи витягу компонентів клітинної речовини (наприклад алкалоїдів) тощо. Значному підвищенню якості проведених досліджень сприяє застосування математичних методів (статистична обробка матеріалу, моделювання). Об'єктами судово-біологічної експертизи можуть бути окремі організми ботанічного і зоологічного походження, чи їх співтовариства (комплекси), частини цих організмів (органи чи комплекси органів, тканини, групи клітин чи окремі клітини), а також відомості про них, що знаходяться в матеріалах кримінальної чи цивільної справи. Навколишній рослинний і тваринний світ складається з одноклітинних і багатоклітинних організмів. До одноклітинних організмів належать багато нижчих рослин (гриби, водорості тощо), найпростіші тварини (мешканці водного середовища, більшість паразитуючих форм рослин і тварин). Це та частина біологічних об'єктів, що не може бути виявлена при проведенні початкових слідчих дій. Про її існування слідчий (суд) може тільки догадуватися. Багатоклітинні організми – це нижчі та вищі рослини, безхребетні й хребетні тварини. Отже, до об'єктів судово-біологічної експертизи належать: – одноклітинні організми (мікроби, бактерії, деякі водорості, найпростіші); – багатоклітинні організми: вищі та нижчі рослини – цілі організми чи їх частини (листя, стебла, шматки деревини, корені, плоди, насіння, спори, пилок); хребетні й безхребетні тварини, цілі організми чи їх частини (похідні шкірних покривів – волосся, пір'я, луска; частини зовнішніх і внутрішніх органів – крила, вусики, ноги, частини кістяків); – природні комплекси рослинних і тваринних організмів чи їх частин, що потрапили на конкретні предмети-носії в результаті їх контактної взаємодії з останніми; – штучні комплекси рослинних і тваринних організмів (частини стогів, копиць, буртів, кагатів); – продукти життєдіяльності рослинних і тваринних організмів (мед, камедь, екскременти); – продукти переробки рослинних і тваринних організмів ОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ 353 (комбікорм, борошно, гашиш, кісткове борошно, шматки хутра, шкіри). У класичній біології сукупність ознак біологічних об'єктів слугує критерієм систематизації всього живого. Так, відповідно до таксономічної класифікації рослини і тварини систематизовані і субординовані. Основною таксономічною категорією є вид. Потім йдуть рід, родина, ряд, клас, тип. Між ними знаходяться проміжні категорії. При проведенні судово-біологічних досліджень для вивчення диких форм живих організмів найбільше значення має їх підвидова градація: для домашніх тварин – породи, для культурних рослин – сорти. Віднесення біологічних об'єктів до визначеного виду, роду, родини, ряду, класу, типу охоплюється рамками встановлення групової належності. Слід зазначити, що в даний час на навколишнє середовище великий вплив справляє антропогенний фактор, тобто людина і результати її господарської діяльності. Вона змінює екологію середовища, що веде до утворення нових форм живих організмів, до зміни їх поведінки, і це може бути важливою інформацією для судово-біологічних досліджень. Підготовка матеріалів для судово-біологічної експертизи Судово-біологічна експертиза досліджує широке коло об'єктів живої природи. Щоб знайти, зафіксувати і підготувати ці об'єкти для експертного дослідження, необхідно дотримуватись визначених правил і володіти різними прийомами. Варто підкреслити, що багато біологічних об'єктів, які потрапили у сферу скоєного злочину, і такі, що несуть певну інформацію про нього, можуть перебувати у життєдіяльному стані, підпорядкованому суворим біологічним закономірностям (циклам розвитку, ритмам тощо), впливу факторів навколишнього середовища (температурних коливань, інсоляції і т. ін.), які спричиняють у цих об'єктах необоротні зміни. Це призводить до повного зникнення потрібної інформації внаслідок переходу організмів з одного стану в іншій (у результаті змін ознак об'єктів чи зникнення самих об'єктів) або до знищення самих об'єктів (у процесі їх гниття тощо). Тому біологічні об'єкти, що підлягають експертному дослідженню, повинні доставлятися в судово-експертну установу в найкоротший строк. Якщо за певних причин зробити це неможливо, їх необхідно зафіксувати. До об'єктів, що направляються на експертизу, треба додавати опис їх зовнішніх морфологічних ознак (кольору, розмірів) і стану (наприклад, можливі за- 1/4 23 – 4-2531 354 Розділ 2 писи про те, що конкретна тварина вільно пересувалася, визначена рослина перебувала в стадії цвітіння тощо). Організми (рослини і тварини), що живуть у водному середовищі і на ділянках місцевості з підвищеною вологістю варто представляти на експертизу разом із субстратом (у воді, мулі, ґрунті). Упаковувати їх треба таким чином, щоб до субстрату забезпечувався постійний чи періодичний доступ повітря, що перешкоджає відмиранню і загниванню живих організмів. Тверді рослинні об'єкти (листя, стебла, корені, деревина) необхідно поміщати в паперові пакети чи в картонні коробки з амортизаційним матеріалом (прошарками вати з паперовими прокладками), призначеним для захисту цих об'єктів від механічних ушкоджень. Необхідно дотримуватись правил роздільного упакування кожного рослинного об'єкта. Живі об'єкти тваринного походження треба поміщати в скляні чи металеві ємності, до яких має забезпечуватися доступ повітря (шляхом проколювання пробок, упакування ємностей щільними сітками тощо). Тверді мертві об'єкти тваринного походження та їх частини (різні комахи, дрібні молюски тощо) необхідно упаковувати в коробки і перекладати шарами вати. М'якотілі об'єкти треба доставляти в судово-експертну установу у фіксуючих рідинах (формалін, 70 %-й спирт). Так само повинні пересилатися соковиті плоди і частини рослин. Частини об'єктів тваринного походження (шкіру тварин, кістки з м'якими тканинами тощо) необхідно рясно пересипати кухонною сіллю (бажано марки «Екстра»). Неприпустимо представляти на експертизу біологічні об'єкти в запаяних (без вентиляції) пакетах з поліетилену й інших аналогічних матеріалів, оскільки в більшості випадків це призводить до їх псування (найчастіше – до загнивання). Обвуглені об'єкти рослинного і тваринного походження треба поміщати між; шарами вати з паперовими прокладками. Слідчий (суд) повинен враховувати, що на поверхні предметів-носіїв мікрокількості біологічного матеріалу, як правило, не фіксуються. При виконанні слідчих дій вони можуть бути втрачені. Тому при діях з предметами-носіями, на яких передбачається наявність мікрокількостей біологічного матеріалу, слід дотримуватися певних заходів обережності. Передбачувані місця розташування мікрослідів необхідно відразу ж ізолювати від інших місць. З цією метою їх треба обшивати білою тканиною, обклеювати чистим папером, плівкою чи упаковувати предмет-носій у білу тканину. Предмети-носії, що оглядаються, слідчий повинен по- ОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ 355 міщати на чисту підкладку (папір, тканину), оскільки це дозволяє направляти на експертизу мікрочастинки, що відокремилися. При вилученні і направленні на дослідження деяких біологічних об'єктів необхідно дотримуватись особливих правил. Так, з великих сукупностей (стогу сіна чи соломи, ділянки місцевості тощо) варто вилучати 0,5-1 кг об'єктів рослинного походження. У складі матеріалу, що вилучається, мають бути представлені всі групи об'єктів, що складають конкретну сукупність. При виявленні малих кількостей ботанічного матеріалу варто вилучати всі рослини чи їх частини. Рослини треба упаковувати в паперові пакети (краще окремо одну від одної) так, щоб вони не були стиснуті й зігнуті. Вологі рослини перед відправленням на дослідження необхідно висушити при кімнатній температурі. При виявленні слідів чи пошкоджень на непереміщуваних об'єктах (корі, деревині, листі, стеблах) їх необхідно вилучати разом з тим матеріалом, на якому вони залишені, щоб ці сліди чи пошкодження були оточені вільною від слідів чи непошкодженою рослинною тканиною. З цією метою зразки треба випилювати чи вирізувати, а потім упаковувати. Рослини з локальних ділянок місцевості, призначені для порівняння з рослинами чи їх частинами, виявленими на предме-тах-носіях (одягу, взутті, деталях транспортних засобів), необхідно вилучати в цілому вигляді. Кожну рослину варто упаковувати окремо від інших (в окремі пакети чи між шарами паперу). При цьому треба вказати місце, звідки вилучені рослини, а також те, як вони представлені на ньому (у вигляді поодиноких чи множинних екземплярів, суцільного покриву). У разі потреби рослини-зразки повинні висушуватися і складатися так, щоб вони не зламалися. Якщо на рослинах-зразках є об'єкти тваринного походження (комахи, колонії мікроорганізмів), їх треба вилучати разом з ними. Об'єкти, необхідні для проведення дендрохронологічних досліджень (встановлення віку, єдиного цілого рослин, місць їхнього виростання), повинні представлятися на експертизу в такій кількості, що дозволяє одержати їх повний поперечний зріз. Є певна специфіка у вилученні і направленні на дослідження об'єктів тваринного походження. При виявленні на місці події великої кількості вовни тварин на експертизу необхідно направляти її зразки вагою 0,5-1 кг. Причому вони мають містити в собі всі природні сукупності вовни (косиці, штапелю) і відображати всі її колірні характеристики. Такого ж принципу добору необхідно дотримуватись і при вилученні зразків вовни, призначених 23+1/4 – 4-253] 356 Розділ 2 для проведення порівняльного дослідження. Вовна з тіла тварини завжди повинна відбиратися «щипком» (у рідких випадках – шляхом вичісування). Зрізаний зразок вовни непридатний для порівняльного дослідження. У зразках має бути не менш 50-100 волосин, взятих зі спини, черева, боків, лап, хвоста, морди тварини. Кожен зразок треба поміщати в паперовий пакет, на якому вказати, з якого місця зразок відібраний. Якщо дослідженню підлягає виявлений у великій кількості мед, з кожної ємності, в якій він міститься, треба вилучити зразок вагою до 0,5 кг за правилами середньої проби. При цьому мед необхідно ретельно перемішувати. За таким же принципом відбирають зразки меду, призначені для проведення порівняльного дослідження. Сухі екскременти треба упаковувати в паперові пакети, а рідкі – у скляні ємності. До них потрібно додавати довідки про те, який корм згодовувався тварині у вказаний період. На експертизу, призначену для встановлення природи біологічних об'єктів, що знаходяться в порошкоподібному стані (розтерті частини рослин, тварин, борошна тощо), треба направляти не менш 5 г цих об'єктів (якщо вони виявлені у великій кількості). При виявленні речовини вагою до 5 г необхідно направляти на дослідження цю речовину в повному обсязі. Кількість зразків, що відбираються для проведення порівняльного дослідження, повинна співвідноситися з кількістю підлягаючого експертному дослідженню матеріалу чи навіть дорівнювати йому. Наприклад, при виявленні 10 г порошкоподібної речовини, схожої на гашиш, з партії цієї речовини треба вилучити зразок, що не поступається вагою виявленій речовині. Крім дотримання зазначених основних прийомів підготовки біологічних об'єктів для судово-біологічної експертизи, велике значення для успішного проведення останньої мають дані щодо об'єктів, зафіксовані в матеріалах справи (протоколах огляду місць подій, вилучення речових доказів і зразків, допитів). Необхідно зазначити, що, чим повніше викладені в постанові (ухвалі) про призначення експертизи обставини події (дані про те, в якій місцевості відбулася подія, в який час доби, року і за яких погодних умов), тим більшу інформацію про досліджувані речові докази буде мати експерт, що, у свою чергу, сприятиме успішному проведенню експертизи та формуванню правильних висновків. ОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ 357 4.28. Ветеринарна експертиза Судово-ветеринарна експертиза призначається у справах про порушення ветеринарних правил, незаконне полювання, незаконний рибний, тваринний або інший добувний промисли, службові злочини (злочинна недбалість, зловживання службовим становищем тощо), розкрадання майна та деяких інших. Завдання судово-ветеринарної експертизи полягають у визначенні причин загибелі і захворювань тварин; встановленні причинного зв'язку між захворюванням або загибеллю тварин і створеними для них несприятливими умовами; у вирішенні питань про те, чи дотримувалися конкретні особи вимог ветеринарних та інших правил, які забезпечують охорону тварин від захворювань, випуск доброякісних у ветеринарному відношенні продуктів, сировини тваринного походження, а також кормів рослинного і тваринного походження та кормових добавок. Зазначена експертиза дає змогу встановлювати правильність і своєчасність проведення протиепізоотичних і санітарно-зоогігіє-нічних заходів, своєчасність надання допомоги тваринам та їх лікування, правильність утримання тварин, придатність кормів та харчових продуктів. Об'єктами дослідження цього виду експертизи є речові докази (трупи тварин, які загинули або були вимушено забиті, продукти тваринного походження), різні документи (зокрема акти розтину трупів тварин). У справах, порушених у зв'язку із загибеллю великої кількості тварин або їх вимушеним забоєм, на вирішення експертизи ставляться такі питання: 1) Яка причина загибелі (захворювання) тварини? Якщо мало місце інфекційне захворювання, то яке саме? 2) Чи своєчасно і правильно вжито заходів щодо хворих тварин? 3) Чи були порушені і в чому конкретно умови утримання тварин (наприклад молодняку крупної рогатої худоби)? 4) Що призвело до загибелі (захворювання) тварин? 5) Хто із службових осіб мав забезпечити дотримання певних ветеринарно-санітарних правил? У справах, порушених у зв'язку із захворюванням, голодуванням, виснаженням і загибеллю тварин, що стало наслідком недоброякісності або нестачі кормів, експертам ставляться такі питання: 1) Що було причиною виснаження тварин? 23* 358 Розділ 2 2) Внаслідок використання якого корму мало місце захворювання або загибель тварин? 3) Чи дотримувалися належні умови зберігання, виготовлення кормів, чи не є захворювання наслідком годування тварин зіпсованими, неякісними кормами? 4) Які порушення правил виготовлення, зберігання кормів або режиму годування призвели до загибелі (захворювання) тварин? 5) Чи правильно були встановлені раціони та режим годування тварин? 6) Чи була надана необхідна ветеринарна допомога, і чи можливо було врятувати тварин від загибелі? Можливою причиною захворювання або загибелі тварин є їх неправильна експлуатація. Для встановлення цього факту експертиза вирішує такі питання: 1) Чи відповідає фізичне навантаження, яке мало місце при експлуатації тварин, їх фізіологічним можливостям? 2) Що призвело до захворювання? 3) Які й ким допущені порушення режиму експлуатації та відпочинку тварини, що захворіла або загинула? Як ці порушення впливали на стан здоров'я тварини? 4) Чи могла особа, яка доглядала за твариною, помітити погіршення стану здоров'я тварини, і яких заходів вона мала вжити для недопущення загибелі тварини? У випадках отруєння тварин хімічними речовинами, які застосовуються в сільському господарстві, з'ясуванню підлягають такі питання: 1) Чи не є загибель (захворювання) тварини наслідком отруєння? 2) Коли і внаслідок чого сталося отруєння тварини? 3) Якою отрутою отруєна тварина, і де ця речовина застосовується? 4) Яким шляхом отрута потрапила в організм тварини? До компетенції судово-ветеринарної експертизи входить також вирішення питань, які стосуються харчових продуктів, зокрема про дотримання правил ветеринарно-санітарного нагляду при забої худоби, випуску м'яса, його зберіганні та реалізації; встановлення походження м'яса від хворих або загиблих тварин, визначення м'яса видів тварин; з'ясування причин харчових захворювань, викликаних вживанням продуктів тваринного походження (токсикоінфекцією). Залежно від специфіки питань, які підлягають розв'язанню при проведенні судово-ветеринарної експертизи, можуть прово- ОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ 359 дитись комплексні ветеринарно-зоотехнічні, ветеринарно-орнітологічні, ветеринарно-іхтіологічні та інші експертизи. Як експерти залучаються ветеринарні лікарі, викладачі ветеринарних факультетів сільськогосподарських вищих навчальних закладів, наукові співробітники ветеринарних науково-дослідних інститутів, спеціалісти Державного департаменту ветеринарної медицини. У проведенні комплексних експертиз можуть брати участь, епізоотолог, патологоанатом, паразитолог та інші фахівці. 4.29. Екологічна експертиза Під час розслідування та судового розгляду справ про злочини (переважно службові та господарські), пов'язані із заподіянням шкоди навколишньому середовищу: забруднення водойм, ґрунтів та атмосферного повітря, про забруднення моря шкідливими для здоров'я людей і для його живих ресурсів речовинами або іншими відходами та матеріалами, які перевищують гранично допустимі концентрації (ГДК тощо), можуть виникнути питання, для розв'язання яких доцільно залучати спеціаліста-еколога. Об'єктом дослідження екологічної експертизи є проби атмосферного повітря, води, ґрунту, відібрані на місцях викиду; зразки флори та фауни (в тому числі і на мікрорівні), уражені від шкідливого впливу; технічні документи, технологічні регламенти тощо. Експертні дослідження проводяться як в експертних установах системи Міністерства юстиції України, так і в наукових установах, навчальних закладах. Як правило, екологічна експертиза має комплексний характер і проводиться комісійно екологами, хіміками, фізиками, судовими медиками, біологами, агротехніками та іншими спеціалістами. На розв'язання екологічної експертизи виносяться такі питання: 1) Яку шкоду заподіяно навколишньому середовищу, її характер і масштаби? Чи допущені при цьому порушення правил його охорони, і якщо так – які саме? 2) Які ГДК шкідливих речовин у викидах даного виробництва? Які ГДК шкідливих речовин для повітря, води, ґрунту? Які ГДК шкідливих речовин для осіб, які працюють на даному виробництві, населення у цілому? 3) Які гранично допустимі дози (ГДД) випромінювання (рентгенівське, гамма-випромінювання, СВЧ тощо) для даного об'єкта, території, категорії осіб: безпосередньо працюючих на відповід- 360 Розділ 2 ному обладнанні (пристроях); тих, які перебувають у сусідніх приміщеннях, або таких, які не мають безпосереднього відношення до робіт з випромінюванням; осіб, які проживають на території, де дози випромінювання потенційно можуть перевищити встановлені для них ГДД; населення у цілому? 4) Чи відповідає організація виробництва вимогам радіаційної безпеки не тільки для працюючих, а й для навколишнього середовища? 5) Чи була можливість запобігти забрудненню навколишнього середовища, і якщо це так, то яка саме? 6) Які умови, створені на виробництві, сприяли порушенню правил охорони навколишнього середовища? 7) Чи відповідає проект даного об'єкта нормам, правилам та вимогам охорони навколишнього природного середовища і раціонального його використання? Чи виконано будівництво певного об'єкта відповідно до вказаних норм, правил, вимог? 8) Чи не настали негативні наслідки (захворювання людей, падіж худоби, забруднення ґрунту тощо) через неналежне проектування чи будівництво конкретного об'єкта? 9) Які порушення чи прорахунки в проекті або в технологічному процесі його здійснення призвели до даних негативних наслідків? 10) Чи належним чином збудовані та функціонують очисні споруди на даному підприємстві? Охорона навколишнього середовища за своїм характером є комплексною проблемою, тому вона має економічний, біологічний, медичний, господарський та інші аспекти. У зв'язку з цим, поряд з екологічною експертизою або в комплексі з нею, можуть виконуватися й інші: судово-медична, біологічна, хімічна, судово-ветеринарна, будівельно-технічна, гідротехнічна та ін. 4.30. Одорологічна експертиза Питання про встановлення об'єктів за запахом привертає увагу вчених і практиків. Значення його позитивного вирішення не викликає сумнівів. Проблема введення у сферу доказування результатів одорологічних досліджень (експериментів) наштовхується на те, наскільки вірогідними і науково обґрунтованими будуть результати, одержані за допомогою вибірки, здійснюваної службово-розшуковим собакою. Незаперечно доведено, що кожна людина має виключно інди- ОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ 361 відуальний запах. І у цьому сенсі завдання уявляється цілком коректним. Основна полеміка – головним чином, процесуального порядку – виникла через участь у процесі ідентифікації за запахом біодетектора-собаки, поведінка якого не завжди може бути інтерпретована однозначно. Тому в Україні поки що офіційно вважається, що у такому вигляді процедура і методика встановлення джерела запаху не може бути визнана експертизою, а повинна розглядатися лише як оперативний захід, результати якого не можуть мати доказового значення в кримінально-процесуальному сенсі. У той же час у практиці цілком допустимою є органолептична експертиза (органолептичний метод дослідження), наприклад, при дегустації продуктів харчування, вин, парфумів, і висновки таких спеціалістів використовуються як підстава для прийняття рішень, хоча навряд чи можна одержати від цих своєрідних біо-детекторів розгорнуті й аргументовані пояснення щодо ознак, за сукупністю яких вони зробили свій висновок. Вони просто на основі природних здібностей і певного фахового досвіду розпізнають смакові або запахові образи – специфічні «букети» смакових або запахових властивостей об'єктів реального світу, які відображаються в навколишньому середовищі. Природа Землі переповнена живими детекторами, які безпомилково і абсолютно надійно користуються здатністю розпізнавати найтонші запахові випромінювання, забезпечуючи своє функціонування і навіть існування біологічних видів як таких. До таких витворів природи, безумовно, належить і собака, видатні якості нюхового апарату якого перевірено віками його існування в природі і служіння людині. Якщо спиратися на цей беззаперечний факт і результати ґрунтовних природничо-наукових досліджень нюхальних апаратів представників земної фауни (комах, плазунів, риб, ссавців), то можна стверджувати цілковиту надійність біологічної детекції запахових образів. Крім того – і це повинно мати вирішальне значення – немає перешкод для впровадження одорологічної експертизи в судочинство і з позицій організації наукового експерименту. Тут слід звернути увагу на метод «чорного ящика» і на принципи чистоти експерименту та відтворюваності його результатів. У науці вже давно використовується досить ефективний метод встановлення взаємозв'язків, детермінацій і закономірностей, який полягає в одержанні однозначних наукових висновків шляхом послідовного введення в певну систему однотипних чинників, котрі спричиняють у системі якісь невідомі або ще не досить 362 Розділ 2 зрозумілі процеси («чорний ящик»), що викликають на виході із системи практично однакові явища. Якщо забезпечена відсутність впливу під час експерименту різних непередбачених факторів (чистота експерименту) і однаковість результатів досягається у статистично достатньому масиві (відтворюваність), то надійність методу і об'єктивність результатів його застосування можуть вважатися цілком прийнятними. Слід лише додати, що наукові дані, одержані за допомогою «чорного ящика», широко використовуються навіть у найсучасніших технологіях. Отже, наукових перешкод для введення у сферу процесуального доказування результатів одорологічного експерименту не існує. Потрібні лише воля законодавця та організаційні заходи щодо спеціального навчання лабораторних собак, підготовки достатнього контингенту спеціалістів-кінологів і створення належної матеріальної бази. Важливо зазначити, що в Російській Федерації вже офіційно запроваджено експертне дослідження запахових слідів, що дозволяє на досудовому слідстві встановлювати: наявність запахових слідів людини на вилучених з місця події носіях; ролі учасників розслідуваної події; спільність (чи відсутність такої) джерела походження запахових слідів, зібраних у різний час і в різних місцях; наявність запахових слідів особи, яка перевіряється, на вилучених предметах; наявність запахових слідів потерпілого на викрадених речах; розташування постраждалих в автотранспортному засобі до моменту аварії; місцеперебування певних осіб тощо. На сторінках спеціальної літератури вже запропоновано багато обґрунтованих ефективних схем проведення одорологічного експерименту (експертизи) в судочинстві. 4.31. Експертиза об'єктів інтелектуальної власності Основним завданням експертизи об'єктів інтелектуальної власності є визначення властивостей останніх, до яких належать об'єкти авторського права, об'єкти суміжних прав та об'єкти промислової власності. Експертизою вирішуються питання щодо властивостей об'єктів авторського права, зокрема творів науки, літератури та мистецтва, а також щодо суміжних прав виконавців творів, виробників фонограм та організацій мовлення (радіо- та телеорганізацій). Ці дослідження виконуються за експертними спеціальностями: «Дослідження об'єктів авторського права», «Дослідження суміж- ОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ 363 них прав», «Економічні дослідження, пов'язані з використанням прав на об'єкти інтелектуальної власності». При дослідженнях об'єктів промислової власності вирішуються питання щодо властивостей таких об'єктів, зокрема – винаходів, корисних моделей, раціоналізаторських пропозицій, промислових зразків, знаків для товарів і послуг, фірмових найменувань, зазначень походження товарів, сортів рослин, селекційних досягнень, захисту від недобросовісної конкуренції. Ці дослідження виконуються за спеціальностями «Дослідження, пов'язані з охороною прав на винаходи, корисні моделі, раціоналізаторські пропозиції», «Дослідження, пов'язані з охороною прав на промислові зразки», «Дослідження, пов'язані з охороною прав на сорти рослин та породи тварин», «Дослідження, пов'язані з охороною прав на знаки для товарів та послуг, фірмові найменування, зазначення походження товарів», «Дослідження, пов'язані з охороною прав на конфіденційну інформацію», «Економічні дослідження, пов'язані з використанням прав на об'єкти інтелектуальної власності». Орієнтовний перелік питань, які вирішуються при дослідженні об'єктів авторського права та суміжних прав 1) Чи є твір... об'єктом авторського права (суміжних прав); якщо так, до якого виду об'єктів він належить? 2) Чи використаний твір (фрагмент твору/оригінальна назва твору)... у творі гр. Н.? 3) Яким способом (відтворення, публічна демонстрація тощо) використано даний твір? 4) Чи охороняється авторським правом географічна основа карт? 5) Чи є даний компакт-диск, що містить програмні продукти, ліцензійним? 6) Чи дотримано авторські права скульптора при опублікуванні в даному періодичному виданні фотографії його твору? 7) Чи є даний твір, створений автором з власної ініціативи, але в службовий час і за допомогою службового обладнання (документів, матеріалів), службовим твором? 8) Яку частину вартості нематеріальних активів підприємства становлять об'єкти інтелектуальної власності, що йому належать? 9) У яку суму слід оцінити знак для товарів і послуг «X» при укладенні договору про передачу права власності на нього? 364 Розділ 2 10) Чи є стаття «...», надрукована в газеті «...» №... твором? Якщо так, то чи охороняється вона авторським правом? 11) Чи має місце факт використання частини статті«...» в книзі rp. H. «...»? 12) Чи є посилання на статтю «...», на автора статті та джерело запозичення в книзі Н.«...» на сторінках...? Якщо так, то чи є таке запозичення плагіатом або контрафакцією? 13) Чи є загальновідомими в Україні твір прикладного мистецтва як об'єкт авторського права, зображення та фірмове найменування «...»? 14) 3 яким власником авторських майнових прав в Україні асоціюється зображення та фірмове найменування «...»? 15) Чи є об'єктами авторського права фотографія та скульптура..., зображена на фотографії? 16) Чи є опублікування фотографії, на якій зображена скульптура..., у журналі«...» за березень 2001 року фактом використання витвору мистецтва – скульптури «...»? Економічні питання, пов'язані з використанням прав на об'єкти інтелектуальної власності 1) У якому розмірі належить автору... авторська винагорода за відтворення його твору? 2) Яка вартість виключних майнових прав автора скульптури «...»? 3) Який розмір збитків, завданих власнику авторських прав внаслідок незаконного використання об'єкта авторського права? 4) Які порушення нормативних актів з питань авторського права призвели до заподіяння матеріальних збитків (моральної шкоди) власнику авторського права (автору твору)? 5) Чи можна віднести об'єкт інтелектуальної власності... до нематеріальних активів підприємства, а якщо так, то до якого виду? 6) Яка початкова вартість об'єкта інтелектуальної власності...? 7) Яка залишкова вартість об'єкта інтелектуальної власності...? 8) Яким є розмір збитків, що їх може бути завдано гр. А в результаті використання об'єкта інтелектуальної власності гр. Б.? 95) Чи правильно виконано роботодавцем розрахунок авторської винагороди за створення винаходу? 10) Який розмір збитків, завданих власнику патенту внаслідок неправомірного використання запатентованого винаходу (зареєстрованого знака для товарів і послуг)? ОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ 365 11) Яку винагороду має отримувати винахідник за використання роботодавцем запатентованого винаходу в разі якщо винахідник та роботодавець є співвласниками патенту? Питання, пов'язані з охороною прав на винаходи, корисні моделі, раціоналізаторські пропозиції 1) Чи відповідає запатентований винахід (корисна модель) умовам патентоздатності: а) чи є запатентований винахід (корисна модель) новим? б) чи має запатентований винахід винахідницький рівень? в) чи є запатентований винахід (корисна модель) промислово придатним? 2) Чи наявні у формулі винаходу (корисної моделі) ознаки, яких не було у поданій заявці? 3) Чи використано при виготовленні продукту... кожну ознаку, включену до незалежного пункту формули винаходу (корисної моделі), або ознаку, еквівалентну їй? 4) Чи використано у комплекті технічної документації на продукт... кожну ознаку, включену до незалежного пункту формули винаходу (корисної моделі), або ознаку, еквівалентну їй? 5) Чи використано у технологічному процесі за комплектом документації... кожну ознаку, включену до незалежного пункту формули винаходу, або ознаку, еквівалентну їй? 6) Чи виготовлений продукт ... із застосуванням технологічного процесу за патентом України №...? 7) Чи достатньо викристовував в Україні запатентований винахід (корисну модель) власник патенту... протягом трьох років, починаючи від дати публікації відомостей про видачу патенту або від дати, коли використання винаходу (корисної моделі) було припинено? 8) Чи призначений винахід (корисна модель) за патентом... для досягнення іншої мети, ніж винахід (корисна модель) за раніше виданим патентом...? 9) Чи має винахід (корисна модель) за патентом... значні тех-ніко-економічні переваги щодо винаходу (корисної моделі) за раніше виданим патентом...? 10) Чи є безпідставною відмова власника патенту... (деклараційного патенту) у видачі ліцензії на використання винаходу (корисної моделі)? 11) Чи була проведена підприємством, до подання заявки на винахід (корисну модель), значна і серйозна підготовка до використання технологічного (технічного) рішення, що тотожне винаходу (корисній моделі) за патентом...? 366 Розділ 2 12) Чи використаний запатентований винахід (корисна модель) з комерційною метою? 13) Чи використаний запатентований винахід (корисна модель) з науковою метою або в порядку експерименту? 14) Чи створений винахід (корисна модель) за патентом... із залученням (використанням) результатів творчої діяльності гр. Н.? 15) Чи створений винахід (корисна модель) за патентом №... гр. Н у зв'язку з виконанням службових обов'язків чи дорученням роботодавця за умови, що трудовим договором (контрактом) не передбачене інше? 16) Чи створений винахід (корисна модель) за патентом... гр, Н. з використанням досвіду, виробничих знань, секретів виробництва і обладнання роботодавця...? 17) Чи у відповідності до законодавства України про інтелектуальну власність був використаний винахід (корисна модель) за патентом...? 18) Чи у відповідності до законодавства України про інтелектуальну власність була проведена передача майнових прав на винахід (корисну модель) за патентом...? 19) Чи є помилка у формулі винаходу (корисної моделі), виправлена Державним реєстром на прохання патентовласника, очевидною? 20) Чи була підготовка виробництва запатентованого продукту, здійснена даним підприємством до подання заявки на винахід (корисну модель), достатньо значною для надання цьому підприємству права попереднього користування? 21) Кому належить право на винахід, створений автором у процесі виконання ним договору на проведення науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт, метою яких не було створення даного винаходу? 22) Чи відповідає обсяг використання ліцензіатом запатентованого винаходу умовам, що визначені ліцензійною угодою? 23) Чи існували достатні умови, передбачені Законом..., для надання примусової ліцензії на використання винаходу? 24) Чи була раціоналізаторська пропозиція №... новою та корисною для даного підприємства? 25) Чи збільшило строк працездатності конкретного устаткування (обладнання) на даному підприємстві впровадження раціоналізаторської пропозиції №...? 26) На що було спрямовано використання раціоналізаторської пропозиції №...: на отримання економічного ефекту, на продовження строку працездатності обладнання (устаткування)? ОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ 367 Питання, пов'язані з охороною прав на промислові зразки 1) Чи відповідає запатентований промисловий зразок умовам надання правової охорони та патентоспроможності? 2) Чи використані при виготовленні продукту... всі суттєві ознаки промислового зразка за патентом України №...? 3) Чи зазначені у комплекті технічної документації на продукт... всі суттєві ознаки промислового зразка за патентом України №...? 4) Чи була підготовка до використання промислового зразка, такого самого, як і промисловий зразок за патентом..., здійснена даним підприємством до подання заявки №... на промисловий зразок, значною і серйозною? 5) Чи був промисловий зразок за патентом України №... використаний без комерційної мети? 6) Чи був промисловий зразок за патентом України №... використаний з науковою метою або в порядку експерименту? 7) Чи був промисловий зразок за патентом України №... створений з використанням творчої діяльності гр. P.? . 8) Чи був промисловий зразок за патентом України №... створений у зв'язку з виконанням службових обов'язків чи дорученням роботодавця? 9) Чи включені до переліку суттєвих ознак промислового зразка за патентом України №... інші об'єкти інтелектуальної власності? 10) Чи включені до переліку суттєвих ознак промислового зразка за патентом України №... ознаки, що не підлягають правовій охороні? 11) Чи має місце використання промислового зразка за патентом...? 12) Чи має місце повне або часткове копіювання суттєвих ознак зовнішнього вигляду елементів дитячих меблів, варіанти компонування та розстановки елементів цих меблів, захищених патентами України №№... у прайс-листах, рекламному буклеті та рахунку-фактурі №...? 13) Чи має зображення..., яке міститься у кресленнях..., сукупність ознак, які відрізняли б його (у межах опису промислового зразка) від заявлених зображень промислового зразка..., запатентованого Держпатентом України за №...? Питання, пов'язані з охороною прав на сорти рослин 1) Чи відповідає сорт рослини за патентом України №... умовам надання правової охорони? 368 Розділ 2 2) Чи наявні всі ознаки сорту рослини за патентом України №... у рослині, що надана на дослідження? 3) Чи має місце використання рослини за патентом України №...? Питання, пов'язані з охороною прав на знаки для товарів та послуг, фірмові найменування, зазначення походження товарів 1) Чи відповідає знак для товарів і послуг за свідоцтвом №... умовам надання правової охорони? 2) Чи є позначення... загальновживаним як позначення товарів або послуг певного виду? 3) Чи відповідає зареєстроване кваліфіковане зазначення походження товару умовам надання правової охорони? 4) Чи наявні у свідоцтві №... елементи зображення знака та переліку товарів і послуг, яких не було у поданій заявці? 5) Чи є позначення... добре відомим в Україні? 6) Чи є позначення... фірмовим найменуванням, що відоме в Україні? 7) Чи є позначення... кваліфікованими зазначеннями походження товарів? 8) Чи є порівнювані знаки (позначення) тотожними або схожими настільки, що їх можна сплутати? 9) Чи має місце використання зареєстрованого знака для товарів і послуг за свідоцтвом №... на упаковці для товару (і/або на вивісці, і/або на етикетці, і/або на нашивці, і/або на бирці)? 10) Чи використаний знак за свідоцтвом №... при наданні послуги...? 11) Чи використаний знак для товарів і послуг за свідоцтвом №... на фірмовому бланку (або в іншій діловій документації, або в рекламі, або в мережі INTERNET)? 12) Чи перетворився знак для товарів і послуг за свідоцтвом №... у позначення, що стало загальновживаним як позначення товарів і послуг певного виду? 13) Чи можна сплутати позначення..., розміщене на товарі (упаковці товару)..., та знак для товарів і послуг... за свідоцтвом №... у разі їх використання для однорідних товарів? 14) Чи має місце використання знака для товарів і послуг за свідоцтвом України №...? 15) Чи мають знак для товарів і послуг... за свідоцтвом №... та позначення... смислову (семантичну), графічну (візуальну), звуко- ОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ 369 ву (фонетичну) схожість настільки, що ця схожість може ввести в оману споживачів? 16) Чи є позначення..., зазначене на..., таким схожим на знак для товарів і послуг за свідоцтвом №..., що їх можна сплутати? Питання, пов'язані з охороною прав на топографію інтегральних мікросхем 1) Чи відповідає топографія інтегральної мікросхеми за патентом України №... умовам надання правової охорони? 2) Чи наявні у топографії елементи, яких не було у поданій заявці? 3) Чи є топографія оригінальною? Питання, пов'язані з охороною прав на конфіденційну інформацію 1) Чи є відомості... конфіденційною інформацією особи, якщо так, до якого виду конфіденційної інформації вони належать? 2) Чи були відомості використані особою... без відома їх власника? 3) Чи у відповідності до законодавства України про інтелектуальну власність були використані відомості (або передача майнових прав) на конфіденційну інформацію за патентом України №...? Питання щодо рекламних матеріалів 1) Чи є матеріали, надані на дослідження, рекламою? 2) До якого виду реклами належать рекламні матеріали, що досліджуються? 3) Чи використані у рекламних матеріалах... об'єкти авторського права, суміжних прав або промислової власності? 4) Чи є реклама... прихованою, порівняльною чи недобросовісною? Для проведення експертиз з дослідження об'єктів інтелектуальної власності разом з постановою (ухвалою) про її призначення необхідно надати: – самі об'єкти дослідження; – усю документацію, в якій міститься інформація щодо властивостей цих об'єктів: охоронні документи (патенти, свідоцтва), матеріали заявок, на підставі яких вони видані, зображення об'єктів (креслення, ескізи, фотознімки) тощо. Якщо експертиза призначається по цивільній або господар- 370 Розділ 2 ській справі, до матеріалів, які направляються на експертизу, доцільно включити позовну заяву та відзив на неї. Усі документи надаються в оригіналі чи завірених належним чином копіях. Документи необхідно комплектувати у хронологічному порядку, всі їх аркуші мають бути пронумеровані. Якщо призначається повторна експертиза або раніше об'єкти досліджувались іншими спеціалістами, обов'язково надаються висновки попередніх експертиз або висновки спеціалістів. 4.32. Мистецтвознавча експертиза Мистецькі вироби, завдяки високому і стійкому попиту на них, досить часто стають об'єктами злочинних дій або цивільних спорів. Повне і об'єктивне розслідування злочину або вирішення цивільного позову потребує використання спеціальних знань, які застосовуються в рамках судової мистецтвознавчої експертизи для вирішення конкретних питань, пов'язаних з мистецькими виробами. Предметом мистецтвознавчої експертизи є фактичні дані, які мають значення для справи і пов'язані з визначенням історичної, культурної та художньої цінності мистецького твору, матеріальної вартості, відповідності його змісту та ідейного спрямування встановленим нормам суспільної моралі, що здійснюється на основі спеціальних знань у галузях мистецтвознавства, культурології, історії, соціології, етики, етнографії та інших наук. Об'єктами мистецтвознавчого дослідження є твори образотворчого (живопис, скульптура, графіка) та декоративно-прикладного (професійного і народного) мистецтва, кіно- та відеопродукція, фотоматеріали тощо. Такі твори можуть бути виконані з різних матеріалів, а також зафіксовані на будь-яких носіях (паперових, магнітних і кінострічках, електронних тощо). Це можуть бути, наприклад, екслібриси, монументальні пам'ятки культури, предмети одягу, історичного текстилю, кіно- та вздеофільми та інше. Мистецтвознавча експертиза вирішує три блоки основних задач. 1. Ідентифікаційні, які включають ідентифікацію твору та встановлення його автора. Типовими для даного блоку задач є такі питання: 1) Чи є наданий на дослідження художній твір «Портрет сестри Ганни молодшої» папір, пастель, 62 х 80 см авторською роботою І. П. Світлицького? 2) Чи використовувались елементи наданих на дослідження ху- ОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ 371 дожніх творів для виготовлення листівок, що видані підприємством «Заповіт»? 3) Хто автор підписного художнього твору «Оттепель», картон, олія, 42 х 60 см? 2. Діагностичні, які включають встановлення художньої, культурної чи історичної цінності твору, його віку та матеріальної вартості. При цьому вирішуються такі питання: 1) Чи має представлений на експертизу твір історико-культур-ну та художню цінність? 2) Який вік творів прикладного мистецтва та їх матеріальна вартість? 3) Яка матеріальна вартість збитку в результаті пошкодження художнього твору? 4) Яка вартість реставрації виробу? 5) Чи не належить ікона «Святий Георгій-Переможець» до виробів сучасного мистецтва, і чи не піддавалась вона штучному старінню? 6) Які техніка та технологія виконання представленої на дослідження картини? 7) Чи не використовувались для виготовлення картини сучасні засоби та способи нанесення зображень, зокрема плотер з сухими пігментами? 3. Класифікаційні, пов'язані з віднесенням досліджуваного твору чи виробу до конкретного класу, виду продукції. Типовими є такі питання: 1) Чи належить досліджуваний твір до продукції, що має порнографічний характер? 2) Яким є ідейне спрямування твору, зокрема, чи не містить наданий на дослідження твір пропаганду насильства та жорстокості? На практиці для вирішення задачі одного блоку досить часто необхідно вирішити окремі задачі іншого блоку, навіть якщо вони не поставлені перед експертом. Тому мистецтвознавче експертне дослідження має багаторівневий, досить часто комплексний характер із залученням в експертну комісію експертів інших спеціальностей: почеркознавців, хіміків, фізиків, фототехніків та інших. Атрибуція художніх творів та встановлення їх історико-культурної цінності Дослідження художніх творів спочатку передбачає їх детальний візуальний огляд та опис. Документується стан їх збережен- 372 Розділ 2 ОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ 373 ня з лицьового та зворотного боків, звертається увага на написи, етикетки та інші ознаки, які можуть вказувати на історію створення та існування творів. Далі використовуються неруйнівні оптико-фізичні методи аналізу: мікроскопічний, фотографування у відбитих інфрачервоних та ультрафіолетових променях, видима та ультрафіолетова люмінесценція, рентгенографія. Ці дослідження дозволяють встановити стан ґрунту, фарбових та покривного шарів, виявити наявність авторської підготовки малюнка, підмальовок, фактуру мазка, місця реставраційних включень тощо. При дослідженні стану фарбового шару звертають увагу на наявність кракелюрів та їх вигляд, розташування по площині твору, розташування авторського напису відносно авторського фарбового шару. При дослідженні картини видимої люмінесценції та у відбитих ультрафіолетових променях можна зафіксувати наявність грибкових пошкоджень твору, встановити їх стан – діючий чи знешкоджений. Дослідження також проводяться за допомогою спеціального устаткування під мікроскопом, в ультрафіолетових та інфрачервоних зонах спектра. Рентгенографічні дослідження дозволяють встановити не тільки техніку виконання твору, а й виявити наявність перезапису, тобто попередні живописні шари. Для вивчення матеріальної складової твору здійснюється відбір проб з різних його частин. Проби відбираються у розмірах незначних, але достатніх для виготовлення з них мікрошліфів з метою подальшого їх використання для визначення як хіміко-фізичних характеристик матеріалів, так і техніки виготовлення твору. Варто відмітити, що для копіїстів і фальсифікаторів творів мистецтва задача досягнення повної автентичності матеріалів з оригіналом залишається нездійсненною. Це істотно сприяє можливостям експертизи, і вже на етапі порівняння параметрів матеріальної складової досліджуваного твору з відповідними даними можна виявити факт копіювання чи фальсифікації. У подальшому експертом визначається співвідношення за часом конструктивних і образотворчих частин твору, підписів, монограм, штампів тощо. Встановлюється наявність більш пізніх вставок, реставраційних заповнень. Вивчаються особливості конструкції, структури і хімічного складу автентичних частин твору. Це дає можливість зробити висновки про відповідність зазначених параметрів часу їх створення, належність творів до локальної художньої школи, авторство тощо. Аналіз індивідуальної манери художника має на меті виявлення типових для нього технічних прийомів роботи, для чого до- сліджуються особливості фактури фарбового шару, специфіка обробки поверхонь робіт, що представляють інші види мистецтва, з урахуванням різноманіття застосованих технічних засобів і матеріалів. При необхідності проводиться почеркознавчий аналіз підписів, написів, монограм, розглядаються інші позначення (символіко-алегоричні, геральдичні тощо), важливі для атрибуції твору. Визначається співвідношення їх у часі з твором. При цьому інформація про більш пізні елементи твору ретельно аналізується різними методами. Підпис чи напис, зроблений пізніше часу створення, інші специфічні додавання і зміни, внесені у твір, можуть належати автору твору чи вказувати на нього. В основі визначення автентичності творів живопису лежить співвіднесення в часі їх конструктивної та образотворчої частин. Для датування станкової чи книжкової гравюри важливим є встановлення часу виробництва паперу, на якій вона надрукована. При дослідженні матеріалів складової паперу, його стану також звертають увагу на наявність на ньому характерних водяних знаків. Важливо провести аналіз типів і особливостей шрифтів на гравюрах і стародрукованих виданнях. Для оцінки гравюр важливим є визначення техніки їх виконання, оскільки в різних країнах та чи інша техніка з'являлася у досить точно встановлений на сьогодні час. Для характеристики гравюр важливо встановити, чи був автор гравюри водночас і автором малюнка, за яким виконувалася гравюра, чи основу композиції графічного твору становить твір іншого художника – живописця, гравера, скульптора, архітектора і т. ін. (тип так званої репродукційної гравюри). Стилістичний аналіз передбачає розгляд теми, сюжету твору, особливостей його іконографії, а також композиції, колориту, ко-льористичного рішення, інших формальних якостей і ознак для віднесення роботи до визначеного хронологічного періоду чи стилю, напряму, з'ясування місця її створення, авторства тощо. При цьому обов'язково беруться до уваги результати технологічного аналізу твору, індивідуальної манери художника та інші ознаки та дані. На цьому етапі здійснюється ідентифікація твору як художнього явища, його стилю, іноді художньої школи, часу його створення (у тому разі, коли перед нами – автентичний твір, а не підробка). В усіх випадках для встановлення часу створення твору, художньої школи, стилю, автора важливим критерієм є орнаментика (особливо у творах декоративно-прикладного і народного мистецтва, а також у роботах майстрів-професіоналів, якщо в них є орнаментальні мотиви). 24 – 4-2531 374 Розділ 2 При проведенні експертизи визначних художніх творів для порівняння стилістичних особливостей, творчої манери художника перевага віддається оригіналам. Відсутність матеріалів для порівняльного аналізу допускається лише при аналізі робіт маловідомих майстрів з автентичними підписами, оскільки мала популярність автора робить украй рідкою фальсифікацію таких творів. Важливими є відомості про минуле твору (перебування у колекціях, експозиція на виставках, документальні свідчення тощо). По можливості здійснюється його порівняння з оригіналами робіт іншого майстра (якісними репродукціями з них), роботами інших майстрів визначеного періоду, які належали до однієї школи, працювали в одному географічно визначеному художньому центрі. При цьому також враховуються наявні відомості про структуру, матеріал, хімічний склад, стилістичні особливості, манеру виконання творів, які відбираються для порівняння. Встановлення матеріальної цінності досліджуваних художніх творів Матеріальна цінність художніх творів визначається на підставі вирішення питання про їх художню та естетичну цінність, а також у відповідності до відомостей, що містяться у каталогах аукціонних продаж, інших методичних матеріалах та з урахуванням попиту на аналогічні твори протягом декількох років. При цьому враховується ступінь первинної фізичної збереженості творів, якість проведених реставрацій, наявність довільних вилучень (утрат), доповнень, інших переробок, що зазнав оригінал. При визначенні матеріальної шкоди експерт спочатку визначає вартість твору до його пошкодження, а вже після цього, залежно від типу твору, визначає його залишкову вартість або вартість реставраційних робіт. Визначення художніх, ідеологічних та морально-етичних аспектів змісту досліджуваних творів У даному разі досліджується як тиражована різними способами, так і існуюча в одиничних екземплярах продукція, зміст якої носить антигуманний та антигромадський характер, що сприяє порушенню встановлених у цивілізованому суспільстві, закріплених у міжнародному і вітчизняному праві морально-етичних, ідеологічних принципів, норм пристойності, шкодить моральності і здоров'ю громадян. ОКРЕМІ ВИ АИ ЕКСПЕРТИЗ 375 Категорично заборонене виготовлення та поширення будь-якої друкованої і відеопродукції, у тому числі реклами, а також передача й одержання будь-якими комунікаційними лініями повідомлень і матеріалів, метою яких є натуралістичне, цинічне зображення і (або) опис сексуальних дій з неповнолітніми, насильницьких дій сексуального характеру, а також сексуальних дій, пов'язаних з тваринами і наругою над тілами померлих. З метою захисту фізичного здоров'я і моральності неповнолітніх осіб не допускається також: залучення їх у діяльність з обігу продукції сексуального характеру і використання їх у створенні такої продукції. В Україні законодавчо передбачені окремі норми, спрямовані проти виробництва і поширення різного типу порнографічної продукції, пропаганди насильства і жорстокості. Такі матеріали нелегально розповсюджуються у широкій мережі книжково-журнальної торгівлі та епізодично вилучаються правоохоронними органами. Методика дослідження і віднесення представлених матеріалів до еротики чи до порнографії ґрунтується на відповідності їх загальноприйнятим поняттям останніх. Еротика визначається як своєрідна грань художньої культури, що розкриває духовні аспекти любові і пристрасті, у тому числі і психологічні моменти сексуальних переживань. Еротика здавна була одним з улюблених сюжетів для філософів, поетів і художників. Порнографія передбачає самодостатню за змістом винятково цинічну натуралістичну фіксацію фізіологічних сторін сексуальних відносин. Це стосується як текстових, так і образотворчих матеріалів (фотознімків, кінофільмів, графічних, мальованих, скульптурних робіт), позбавлених будь-яких естетичних якостей, а також художньої та історико-культурної цінності. Для зазначеного роду продукції типовими є описи і демонстрація в найрізноманітніших варіантах сцен сексуальних контактів, зображень статевих органів тощо. При дослідженні представлених об'єктів на предмет їх віднесення до еротики чи порнографії головним критерієм є наявність художньо-образного осмислення і відображення всього комплексу любовних, у тому числі і сексуальних, почуттів, переживань, що природно виникають між; людьми. Саме художній рівень творів, що мають елементи еротики, дає можливість розглядати останню як своєрідний сюжетний і образно-тематичний напрям у мистецтві, кращі зразки якого справедливо віднесені сьогодні до вищих досягнень світової культури. У свою чергу, повна відсутність елементів художності у змісті 24* 376 Розділ 2 матеріалів, що претендують на розкриття інтимної сфери життя людини, примітивне, з точки зору професіоналізму, відтворення сцен, основною метою котрих є однозначно відверте збудження суто фізіологічних, брутальних інстинктів, що досягається шляхом деталізованого документування подібних сцен, нерідко з акцентом на показі епізодів, у яких відтворюються протиприродні, збочені варіанти сексу, дає привід віднести подібну продукцію до порнографії. Слід відзначити, що у випадку коли відеокасета, часопис тощо містить у своєму складі хоча б один сюжет, який підпадає під визначення порнографічного, вся касета, видання тощо отримує аналогічне визначення – як цілісна одиниця відео- чи друкованої тиражованої продукції. Трапляються варіанти, коли в межах одного матеріалу, що не має відношення до порнографії, містяться порнографічні включення (окремі фільми і кліпи на відеокасетах, публікації у друкованих виданнях). У такому разі цей матеріал оцінюється як порнографія, оскільки експертиза розглядає їх як одиницю відповідної тиражованої продукції. При оцінці експертного висновку необхідно звертати увагу на кваліфікацію та спеціалізацію експерта, відповідність висновків експерта його спеціальним знанням та повноту проведеного дослідження. 5. ОЦІНКА ВИСНОВКУ ЕКСПЕРТА Висновок експерта є одним з джерел доказів, передбачених процесуальним законодавством, і, не маючи наперед встановленої сили, підлягає обов'язковій оцінці суб'єктами доказування. Метою оцінки є встановлення можливості використання даного висновку як джерела фактів, на яких ґрунтується вирішення справи по суті, і водночас самих цих фактів як доказів. Законодавство, перш за все – кримінально-процесуальне, передбачає правила оцінки доказів, згідно з якими оцінці підлягають всі наявні докази з точки зору їх допустимості, належності, достовірності і в сукупності -достатності для вирішення справи. Належність висновку експерта визначається наявністю зв'язків і детермінацій встановлених ним фактів стосовно предмета доказування або окремих його елементів. Відомо, що факти, встановлені в результаті проведення експертизи, найчастіше належать до об'єктивної сторони злочину: у який спосіб, за допомо- ОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ 377 гою яких засобів, яким чином, у який час тощо було скоєно злочин. Однак ці факти можуть сприяти і встановленню обставин, які характеризують інші ознаки складу злочину, допомагати в його кримінально-правовій оцінці, правильній кваліфікації, встановленні особи злочинця, визначенні вини, мотивів і цілей злочину. Інакше кажучи, оцінюючи висновок експерта з точки зору його належності, треба мати на увазі, що факти, встановлені експертним шляхом, можуть стосуватися будь-якого з елементів складу злочину та інших обставин, що підлягають доказуванню. Для визнання висновку експерта допустимим необхідно, щоб висновок ґрунтувався на результатах дослідження об'єктів, зібраних з дотриманням відповідних процесуальних вимог. Оскільки у переважній більшості випадків при проведенні експертизи досліджуються об'єкти, у виявленні і вилученні яких експерт участі не бере, один з важливих компонентів оцінки висновку – перевірка дотримання процесуального порядку одержання (виявлення, фіксації, вилучення, упаковки) досліджуваних речових доказів, документів та зразків. Порушення порядку вилучення досліджуваних об'єктів і добору зразків може викликати сумніви у допустимості висновку експерта, оскільки є сумнівною належність таких об'єктів до розслідуваної події і походженні зразків від конкретного об'єкта, що перевіряється. Складнішою є оцінка достовірності висновку експерта, яку треба розглядати з формального і змістового боків. Перший полягає в аналізі поданого на дослідження матеріалу (об'єктів, що перевіряються, і зразків); вихідних даних, одержаних особами, які призначили експертизу; відповідності за кількістю і повнотою відповідей експерта поставленим питанням; береться до уваги стаж роботи експерта, його науковий ступінь тощо. Змістовий бік оцінки достовірності висновку експерта містить вивчення (констатацію) компетентності експерта; наукової обґрунтованості застосованих засобів і методів дослідження; рівня застосованих методик дослідження з точки зору сучасних досягнень науки і техніки; логічності умовиводів експерта; повноти і ґрунтовності проведеного дослідження; правильності виявлених експертом ознак і переконливості обґрунтування переваги співпадаючих ознак над розбіжностями; відповідності даних, одержаних під час дослідження і описаних у дослідницькій частині висновку, підсумковому висновку. Оцінюючи різні за характером висновки експерта, слід пам'ятати, що найбільшу (конкретну) доказову цінність мають однозначно позитивні або негативні висновки з ідентифікаційних та 378 Розділ 2 діагностичних досліджень, на основі яких встановлюється наявність (існування в минулому) або відсутність певних фактів. Висновок експерта про однакову групову належність порівнюваних об'єктів не можна розцінювати як висновок про їх тотожність. У той же час висновок про різну групову належність об'єктів, що ґрунтується на відмінностях їх загальних ознак, свідчить про те, що досліджуваний об'єкт ні в якому разі не міг відноситись до розслідуваної події. Непридатність об'єкта для ідентифікації не слід оцінювати як заперечення тотожності. Можливість її існування не заперечується, але вона не може бути встановлена експертом з не залежних від нього причин. Результати повторної експертизи оцінюються за такими самими правилами. 6. РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА 1. Андерсон Б. Определение драгоценных камней. – М., 1983. 2. АубакировА. Ф. и др. Криминалистическое исследование холодного оружия. -Алма-Ата, 1991. 3. Барсегянц Л. О. Судебно-медицинское исследование вещественных доказательств.- М., 1999. 4. БелухаН. Т. Судебно-бухгалтерская экспертиза. – М., 1993. 5. Бергер В. Е., Сапун А. П. Подготовка и направление материалов для проведения судебных экспертиз. – К., 1974. 6. Букалов К. А. Использование специальных товароведческих познаний на предварительном следствии. – Саратов, 1982. 7. Винберг А. И., Малаховская Н. Т. Судебная экспертология. – Волгоград, 1979. 8. Вопросы судебно-автороведческой диагностической экспертизы. – К., 1984. 9. Вул С. М. Криминалистическое исследование признаков письменной речи. – К., 1973. 10. Гвахария О. Г. Криминалистическая одорология и теория информации // Криминалистика и судебная экспертиза. – К., 1972. -Вып. 9. 11. Георгиев А. И., Ромашов А. М. Судебно-бухгалтерская экспертиза в суде. – М., 1976. 12. Голубятников С. П., Атанесян Г. А. Судебная бухгалтерия. – М., 1989. 13. Гончаренко В. И. Гносеологические и процессуальные вопросы комплексных исследований в свете теории судебных доказательств // Криминалистика и судебная экспертиза. – К., 1987. – Вып. 35. ОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ 379 14. Гончаренко В. И. Научно-технические средства в следственной практике. – К., 1984. 15. Гончаренко В. И. Процессуальные и общеметодические вопросы использования кибернетики в судебных экспертизах // Криминалистика и судебная экспертиза. – К., 1984. – Вып. 29. 16. Гончаренко В., Вейсберг Б. Можливості судово-психологічної експертизи // Радянське право. – 1980. – № 8. 17. Грановский Г. А. Криминалистическое исследование следов ног.- К., 1970. 18. Грановский Г. А. Основы трасологии. Особенная часть. – М., 1974. 19. Громов А. П., Капустин А. В. Судебно-медицинское исследование трупа. – М.: Медицина. 1991. 20. Дидковская С. П., Клименко Н. И., Аисиченко В. К. Подготовка и проведение отдельных видов судебной экспертизы. – К., 1977. 21. Дубровин В. А., Голубятников С. П. Использование экономического анализа при расследовании преступлений. – М., 1981. 22. Дулов А. В. Права и обязанности участников судебной экспертизы. – Минск, 1962. 23. Експертизи в судовій практиці. – К., 1993. 24. Ермоленко Б. Н. Теоретические и методические проблемы судебной баллистики. – К., 1976. 25. Жилинский Г. В., Остапюк О. Я. Методические основы судебно-экспертного исследования технического состояния транспортных средств. – К.: РИО МВД УССР, 1982. 26. Завизист Н. В. Применение угловых измерений признаков лица в портретно-криминалистической экспертизе. – К., 1970. 27. Зинин А. М., Кирсанова А. 3. Криминалистическая фотопортретная экспертиза. – М., 1991. 28. Зуев Е. И. Трасологическое исследование микрочастиц. – М., 1979. 29. Зуев Е. И., Капитонов В. Е. Трасологические исследования по делам о дорожно-транспортных происшествиях. – М., 1983. 30. Илларионов В. А. Экспертиза дорожно-транспортных происшествий. – М., 1989. 31. КисинМ. В., Снетков В. А., ФиннЭ. А. Установление личности погибшего по черепу. – М., 1973. 32. Кокуричев П. И.,ДобинМ. А. Основы судебно-ветеринарной экспертизы. – М., 1977. 33. Концевич І. О., Михайличенко Б. В. Судова медицина. – К., 1997. 34. Лазеры в криминалистике и судебных экспертизах / Под ред. Н. Г. Находкина и В. И. Гончаренко. – К., 1986. 380 Розділ 2 1 35. Ложкевич А. А. Подготовка и назначение фоноскопической экспертизы. – М., 1981. 36. Михеенко М. М. Доказывание в советском уголовном судопроизводстве. – К., 1984. 37. Моисеева Т. Ф. Комплексное криминалистическое исследование потожировых следов человека. – М., 2000. 38. Новоселов В. П., Шаронова Д. А. Методы геномной «дактилоскопии» в экспертизе идентификации личности и кровного родства. – Новосибирск, 1999. 39. Нор В. Т., Костицкий М. В. Судебно-психологическая экспертиза в уголовном процессе. – К., 1985. 40. Оптическая голография. – Т. 1,2/ Под ред. Т. Колфилда, пер. с англ. – М.: Мир, 1982. 41. Орлов Ю. К. Заключение эксперта и его оценка (по уголовным делам). – М., 1995. 42. Орлова В. Ф., Погибко Ю. Н. Современное состояние и перспективы развития судебного почерковедения и судебно-почер-коведческой экспертизы. – М., 1987. 43. Подшибякин А. С. Холодное оружие. – М., 1997. 44. Полевой Н. С. Аналитический метод идентификации личности по фотоизображениям // Правовая кибернетика. – М., 1970. 45. Попов В. А. Судебная медицина. – СПб., 1994. 46. Попов И. А. Расследование пожаров. – М., 1998. 47. Российская Е. Р. Естественно-научные и правовые аспекты комплексных экспертиз по делам о пожарах. – М., 1987. 48. Российская Е. Р. Рентгеноструктурный анализ в криминалистике и судебной экспертизе. – К., 1992. 49. Российская Е. Р. Судебная экспертиза в уголовном, гражданском, арбитражном процессе. – М., 1996. 50. Руководство по методам анализа качества и безопасности пищевых продуктов. – М., 1998. 51. Салтевский М. В. Использование запаховых следов для раскрытия и расследования преступлений. – К., 1982. 52. Сегай М. Я. Методология судебной идентификации. – К., 1970. 53. СеменоваН., ТюриковаВ. Назначение судебно-почвоведче-ской экспертизы // Социалистическая законность. – 1981. – №7. 54. Снетков В. А., Виниченко И. Ф., Житников В. С, ЗининА. М., Овсянникова М. Н. Криминалистическое описание внешности человека. – М., 1984. 55. Солодова Ю. П., Андреенко Э. Д., Гранадчикова Б. Г. Определитель ювелирных и поделочных камней. – М., 1985. 56. Судебно-медицинская экспертиза: Справочник для юристов. – М., 1985. ОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ 381 57. Судові експертизи в Україні: Збірник нормативних актів. – К., 2002. 58. Судово-експертна діяльність: Довідник для суддів. – К., 2003. 59. Тихонов Е. Н. Криминалистическая экспертиза холодного оружия. – Барнаул, 1987. 60. Тлумачний словник основних термінів судової автотехніч-ної і транспортно-трасологічної експертизи / За ред. В. Б. Кисе-льова, В. Д. Гардермана, П. В. Галаси. – К.: КНДІСЕ, 2000. 61. ТомилинВ. В., БарсегянцА. О., Гладких А. С. Судебно-медицинское исследование вещественных доказательств. – М., 1989. 62. Федотов А. И., Ливчинов А. П., Ульянов А. Н. Пожарно-тех-ническая экспертиза. – М., 1986. 63. Шиканов В. И. Комплексная экспертиза и ее применение при расследовании убийств. – Иркутск, 1976. 64. Эйсман А. А. Заключение эксперта. Структура и научное обоснование. – М., 1967. 65. Эксперт. Руководство для экспертов органов внутренних дел и юстиции. – М., 2003. 66. Яблоков Н. П. Исследование обстоятельств преступных нарушений правил безопасности труда. – М., 1980. 67. Yarovoi L. К., Abramov A. A., Gnatovskiy А. V., Robur L. Y., Udalov E. P., Komarov V. A., Robur I. Y. New approaches to the hologram security elements examination // Фізичні методи та засоби контролю середовищ, матеріалів та виробів. – Київ-Львів, 2001. 7. ДОВІДКА ПРО ЕКСПЕРТНІ УСТАНОВИ УКРАЇНИ Переважна більшість судових експертиз (досліджень) проводиться у науково-дослідних інститутах судових експертиз Міністерства юстиції України (НДІСЕ), а саме: – у Київському НДІСЕ, який має Вінницьке, Тернопільське, Черкаське і Чернігівське відділення; – в Одеському НДІСЕ, який має Миколаївське, Кіровоградське і Херсонське відділення; – у Харківському НДІСЕ, який має Сумське, Севастопольське і Полтавське відділення; – у Львівському НДІСЕ, який має Волинське відділення; – у Дніпропетровському НДІСЕ; – у Кримському НДІСЕ; – у Донецькому НДІСЕ, який має Луганське відділення. 382 Розділ 2 Судово-медичні експертизи (дослідження) проводяться в Головному бюро судово-медичної експертизи Міністерства охорони здоров'я України, республіканському бюро судово-медичної експертизи Автономної Республіки Крим, бюро судово-медичної експертизи управлінь охорони здоров'я обласних виконавчих комітетів. Судово-психіатричні експертизи проводяться в Українському науково-дослідному інституті соціальної і судової психіатрії та наркології Міністерства охорони здоров'я України, центрах судово-психіатричних експертиз, відділеннях (амбулаторних, стаціонарних експертиз) – структурних підрозділах психоневрологічних (психіатричних) лікарень, психоневрологічних диспансерів. Судові експертизи та дослідження проводяться також в Експертній службі Міністерства внутрішніх справ України, перш за все для забезпечення потреб дізнання, досудового слідства, оператив-но-розшукових заходів, а саме: в Державному науково-дослідному експертно-криміналістичному центрі МВС, науково-дослідних експертно-криміналістичних центрах при головних управліннях МВС у Криму, м. Києві та Київській області, управліннях МВС в областях, м. Севастополі і на транспорті. Призначаючи судові експертизи (дослідження), треба керуватись відповідними статтями процесуальних законів і орієнтуватись на наведений вище перелік експертних установ. 383 АВТОРСЬКИЙ КОЛЕКТИВ Арсенюк Тамара Михайлівна – кандидат медичних наук, доцент, директор Київського міського центру судово-психіатричної експертизи – 4.15 Беляк Юрій Миколайович – зав. лабораторії Київського НДІ судових експертиз (КНДІСЕ) – 4.11 Бояров Віктор Іванович – кандидат юридичних наук, доцент Академії адвокатури України (ААУ) – 4.20.7, 4.28, 4.29 Будко Тетяна Володимирівна – кандидат юридичних наук, доцент, співробітник КНДІСЕ – 4.3 Варфоломеєва Тетяна Вікторівна – доктор юридичних наук, член-кор. Академії правових наук України, ректор ААУ – 2,3,5 Гончаренко Владлен Гнатович (керівник колективу) – доктор юридичних наук, професор, академік Академії правових наук України, професор ААУ- І, 4.1, 4.5.5, 4.5.7, 4.6, 4.7, 4.20.1, 4.21,4.22.1,4.22.9,4.30 Гончаренко Сергій Владленович – кандидат юридичних наук, доцент, зав. кафедри ААУ – 4.5.6, 4.16, 4.20.4, 4.22.8, 4.22.10,4.26 Грищенко Василь Іванович – старший науковий співробітник КНДІСЕ – 4.13 Дароган Олександра Семенівна – старший науковий співробітник КНДІСЕ – 4.25 Желавська Ольга Олександрівна – старший науковий співробітник КНДІСЕ – 4.18 Кисельов Володимир Борисович – кандидат технічних наук, заступник директора КНДІСЕ – 4.19, 4.20.5 Круть Олександр Васильович – директор КНДІСЕ – 4.20.6, 4.22.2-4.22.7 Малік Віктор Павлович – зав. лабораторії КНДІСЕ – 4.20.3 Меленсвська Зінаїда Семенівна – кандидат юридичних наук, заступник директора КНДІСЕ – 4.2 Попов Юрій Павлович – старший науковий співробітник КНДІСЕ – 4.8, 4.9, 4.10, 4.32 384 Прохоров-Лукін Григорій Вікторович – кандидат юридичних наук, зав. лабораторії КНДІСЕ – 4.4, 4.5.1-4.5.4, 4.31 Робур Ігор Йосипович – старший науковий співробітник КНДІСЕ -4.12 Рогоза Валентин Миколайович – зав. лабораторії КНДІСЕ – 4.17 Самсонова Тетяна Миколаївна – зав. лабораторії КНДІСЕ – 4.27 Саріогло Дмитро Петрович – зав. лабораторії КНДІСЕ – 4.20.2 Сегай Михайло Якович – доктор юридичних наук, професор, академік Академії правових наук України, вчений секретар Київського регіонального центру АПрНУ – коментар до Закону «Про судову експертизу» (у співавторстві з Ю.Б. Форіс). Степанова Людмила Олексіївна – зав. лабораторії КНДІСЕ – 4.23 Сухий Валентин Дмитрович – кандидат медичних наук, начальник центру судових експертиз Міністерства оборони України – 4.14 Форіс Юлія Борисівна – науковий співробітник КНДІСЕ – коментар до Закону «Про судову експертизу» (у співавторстві з М.Я. Сегаєм). Шемиіур Світлана Володимирівна – нач. відділу Центральної митної лабораторії – 4.24 385 ЗМІСТ Розділ І НАУКОВО-ПРАКТИЧНИЙ КОМЕНТАР ДО ЗАКОНУ УКРАЇНИ «ПРО СУДОВУ ЕКСПЕРТИЗУ» ЗАКОН УКРАЇНИ «Про судову експертизу»......................З Розділ І. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ.............................4 Розділ II. СУДОВИЙ ЕКСПЕРТ...............................26 Розділ III. ФІНАНСОВЕ ТА ОРГАНІЗАЦІЙНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СУДОВО-ЕКСПЕРТНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ..................................33 Розділ IV. МІЖНАРОДНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО В ГАЛУЗІ СУДОВОЇ ЕКСПЕРТИЗИ.................................................48 Розділ II МЕТОДИЧНІ ПОРАДИ СТОСОВНО ПІДГОТОВКИ, ПРИЗНАЧЕННЯ СУДОВИХ ЕКСПЕРТИЗ І ОЦІНКА ЇХ РЕЗУЛЬТАТІВ 1. ВСТУПНЕ СЛОВО.......................................51 2. ВИСНОВОК ЕКСПЕРТА ЯК ДЖЕРЕЛО ДОКАЗІВ................53 3. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ТА ОРГАНІЗАЦІЙНІ ЗАСАДИ ПРОВЕДЕННЯ СУДОВИХ ЕКСПЕРТИЗ........................................58 4. МОЖЛИВОСТІ ОКРЕМИХ ВИДІВ ЕКСПЕРТИЗ.................63 4.1. Загальні положення................................63 4.2. Почеркознавча експертиза..........................64 4.3. Судово-лінгвістична експертиза......................71 4.4. Техніко-криміналістична експертиза документів.........75 4.5. Трасологічна експертиза............................95 4.5.1. Дактилоскопічна експертиза...................100 4.5.2. Експертиза слідів ніг і взуття..................103 4.5.3. Експертиза слідів знарядь злому та інструментів . . . 107 4.5.4. Експертиза транспортних засобів і утворених ними слідів...........................................116 4.5.5. Експертиза слідів зубів.......................122 4.5.6. Встановлення цілого за частинами..............124 4.5.7. Експертиза інших слідів......................127 4.6. Судово-балістична експертиза.......................134 4.7. Експертиза холодної зброї..........................141 4.8. Ототожнення особи за ознаками зовнішності...........143 4.9. Фототехнічна експертиза...........................147 4.10. Експертиза матеріалів та засобів відеозвукозапису.....151 4.11. Експертиза комп'ютерів, носіїв і технологій...........160 4.12. Експертиза голограм.............................167 4.13. Експертиза випадків з транспортними засобами спеціального призначення..................................173 386 4.14. Судово-медична експертиза 4.14.1. Експертиза трупів..........................178 4.14.2. Експертиза живих осіб.......................185 4.14.3. Експертиза речових доказів..................189 4.14.4. Генотипоскопічна експертиза.................198 4.14.5. Експертиза за матеріалами справи.............201 4.15. Судово-психіатрична експертиза...................205 4.16. Судово-психологічна експертиза....................222 4.17. Судово-економічна експертиза.....................227 4.17.1. Судово-бухгалтерська експертиза..............228 4.17.2. Судова фінансово-кредитна експертиза.........231 4.17.3. Судова фінансово-економічна експертиза.......233 4.18. Товарознавча експертиза..........................239 4.19. Автотоварознавча експертиза......................247 4.20. Технічна експертиза 4.20.1. Технічна експертиза загального характеру.......250 4.20.2. Пожежно-технічна експертиза................255 4.20.3. Будівельно-технічна експертиза...............258 4.20.4. Агротехнічна експертиза.....................268 4.20.5. Автотехнічна експертиза.....................271 4.20.6. Технічна експертиза вибухів..................278 4.20.7. Електротехнічна експертиза..................288 4.21. Технологічна експертиза..........................289 4.22. Експертиза матеріалів і речовин 4.22.1. Загальні положення і проблеми................291 4.22.2. Експертиза наркотичних засобів, психотропних речовин та прекурсорів............................297 4.22.3. Експертиза металів і сплавів..................301 4.22.4. Експертиза лаків, фарб і покриттів.............304 4.22.5. Експертиза нафтопродуктів та паливно-мастильних матеріалів...................................308 4.22.6. Експертиза скла та кераміки..................311 4.22.7. Експертиза волокон, волокнистих матеріалів та виробів з них..................................313 4.22.8. Експертиза пластмас і полімерів...............317 4.22.9. Експертиза рідин, що містять спирт............320 4.22.10. Експертиза парфумо-косметичних виробів.....322 4.23. Фармацевтична та фармакологічна експертизи........324 4.24. Експертиза харчових продуктів....................326 4.25. Ґрунтознавча експертиза..........................338 4.26. Судово-гемологічна експертиза.....................346 4.27. Судово-біологічна експертиза......................347 4.28. Ветеринарна експертиза..........................357 4.29. Екологічна експертиза............................359 4.30. Одорологічна експертиза..........................360 4.31. Експертиза об'єктів інтелектуальної власності.........362 4.32. Мистецтвознавча експертиза......................370 5. ОЦІНКА ВИСНОВКУ ЕКСПЕРТА...........................376 6. РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА...........................378 7. ДОВІДКА ПРО ЕКСПЕРТНІ УСТАНОВИ УКРАЇНИ..............381 ЕКСПЕРТИЗИ У СУДОВІЙ ПРАКТИЦІ Юрінком Інтер – редакція Бюлетеня законодавства і юридичної практики України Завідуюча редакцією А. П. Ляшко Редактор В. М. Зарецька Комп'ютерна верстка С. Л. Караваев Художнє оформлення М. П. Черненко Підписано до друку 03.12.2004 р. Формат 60x90/16. Папір офсетний № 1. Гарн. Bookman. Друк офсетний. Ум. друк. арк. 31,52. Обл.-вид. арк. 20,82. Тираж 4 000 прим. Зам. №4-2531 Оригінал-макет виготовлено комп'ютерним центром видавництва «Юрінком Інтер» (свідоцтво про внесення до державного реєстру видавців серія ДК № 19 від 20.03.2000) 04209, м. Київ-209, вул. Героїв Дніпра, 31-6 ЗАТ"ВІПОЛ",ДК№15 03151, м. Київ, вул. Волинська, 60 Свідоцтво про внесення до державного реєстру суб'єктів видавничої справи серія ДК № 787 від 28.01.2001 р. Експертизи у судовій практиці. / За заг. ред. В. Г. Гончарен-Е45 ка. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – 388 с ISBN 966-667-180-8 У книзі наводиться коментований текст Закону України «Про судову експертизу», аналізуються основні види експертиз, що застосовуються у слідчій та судовій практиці. З урахуванням наукових даних, технічних рішень та досліджень криміналістичної практики розглядається порядок проведення судово-медичних, судово-біологічних, товарознавчих, технічних та інших видів експертиз, їх призначення та здатність спрямовувати експертні висновки на пошук відповідних доказів у судових справах. Наводяться деякі унікальні експертизи. Видання розраховано на суддів, прокурорів, слідчих, адвокатів, буде корисним практикуючим юристам. ББК 67.9(4УКР)6
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
