Експертизи у судовій практиці

ЕКСПЕРТИЗИ У СУДОВІЙ ПРАКТИЦІ

У книзі наводиться коментований текст Закону України «Про судову
експертизу», аналізуються основні види експертиз, що застосовуються у
слідчій та судовій практиці. З урахуванням наукових даних, технічних
рішень та досліджень криміналістичної практики розглядається порядок
проведення судово-медичних, судово-біологічних, товарознавчих, технічних
та інших видів експертиз, їх призначення та здатність спрямовувати
експертні висновки на пошук відповідних доказів у судових справах.
Наводяться деякі унікальні експертизи.

Видання розраховано на суддів, прокурорів, слідчих, адвокатів, буде
корисним практикуючим юристам.

За загальною редакцією В. Г. Гончаренка

Розділ 1

НА УКОВО-ПРАКТИЧНИЙ КОМЕНТАР ДО ЗАКОНУ УКРАЇНИ «ПРО СУДОВУ ЕКСПЕРТИЗУ»

ЗАКОН УКРАЇНИ «ПРО СУДОВУ ЕКСПЕРТИЗУ»1

(Відомості Верховної Ради України, 1994 p., № 28, ст. 232; 2003 p., №
27, ст. 209. Із змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до
Закону України «Про судову експертизу» від 9 вересня 2004 p. № 1992-IV).

Набрав чинності з дня його опублікування – 5 жовтня 2004 року («Урядовий
кур’єр» від 5 жовтня 2004 року, № 188).

Цей Закон визначає правові, організаційні і фінансові основи
судово-експертної діяльності з метою забезпечення правосуддя України
незалежною, кваліфікованою і об’єктивною експертизою, орієнтованою на
максимальне використання досягнень науки і техніки.

У преамбулі Закону визначені предмет і мета правового регулювання
судово-експертної діяльності. Термін «судово-експертна діяльність» (у
подальшому – СЕД) на законодавчому рівні застосовано вперше, хоча він у
різних інтерпретаціях вживається у спеціалізованій літературі. Сам Закон
не містить визначення цього поняття, але розкриває його зміст у
преамбулі, назвах підрозділів та статей, які встановлюють: а) суб’єктів
(фізичних та юридичних осіб), які безпосередньо здійснюють проведення
судових експертиз професійними атестованими судовими експертами, вимоги
до освіти та спеціальної підготовки, а також порядок здійснення їх
атестації; б) коло суб’єктів державної влади, які забезпечують
науково-методичне, організаційно-управлінське та фінансове забезпечення
СЕД.

1 До недавнього часу словосполучення «судова експертиза», «судовий
експерт» у процесуальному законодавстві не вживались. Застосування цих
словосполучень підкреслює наявність процесуальних особливостей
експертизи в судочинстві порівняно з експертизою в інших сферах людської
діяльності. Це дає достатні підстави для того, щоб легалізувати їх
вживання, що і було здійснено в коментованому Законі, де ці
словосполучення були роз’яснені і тим самим набули статусу процесуальних
термінів. Проте, на жаль, відповідних змін до більшості чинних
законодавчих актів досі не внесено, в зв’язку з чим термінологічної
єдності не досягнуто. У подальшому в коментарях вживатиметься
термінологія, закріплена в Законі.

Розділ 1

Таким чином, Закон у цілому визначає: а) ціль державної політики в
області судової експертизи, основні засади якої віднесено Конституцією
України (п. 14 ст. 92) до складової правосуддя; б) правові,
організаційно-управлінські та науково-методичні основи професійної СЕД
та її фінансове забезпечення; в) коло суб’єктів, які безпосередньо
здійснюють правозастосовну (проведення судових експертиз) або
забезпечують організаційно-управлінську та науково-методичну функції
СЕД1.

Закон «Про судову експертизу» є базовим законом про СЕД, яка, водночас,
являє собою не тільки предмет правового регулювання, а й об’єкт пізнання
науки про судову експертизу – судової експертології, яка є
віддзеркаленням у наукових принципах, поняттях і закономірностях свого
об’єкта – судово-експертної діяльності2.

Розділ І. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Розділ містить 9 статей і присвячений визначенню поняття судової
експертизи, законодавчих актів, що регулюють судово-експертну
діяльність, її загальних принципів, гарантій незалежності судового
експерта та умов його праці, а також принципових положень
науково-методичного та організаційно-управлінського забезпечення
судово-експертної діяльності, здійснення державного контролю (у формі
ведення державного Реєстру) за належним рівнем професіоналізму судових
експертів, атестованих відповідно вимогам Закону.

Стаття 1. Поняття судової експертизи

Судова експертиза – це дослідження експертом, на основі спеціальних
знань матеріальних об’єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про
обставини справи, що перебуває у провадженні органів дізнання,
досудового та судового слідства.

1 Слідом за Україною спеціальні закони про регулювання СЕД були прийняті
Республікою Казахстан «Про судову експертизу» (1997), Азербайджанською
Республікою «Про державну судово-експертну діяльність» (1999) і Росією
«Про державну судово-експертну діяльність у РФ» (2001). Всі три закони в
їх першій статті містять визначення поняття «судово-експертна
діяльність», яка розуміється лише як організація і проведення судових
експертиз у державних СЕУ з метою забезпечення законних прав та
інтересів учасників судочинства. Таке розуміння СЕД є суттєво звуженим,
оскільки організація і проведення судових експертиз у державних СЕУ,
хоча і є головною ланкою цієї діяльності, але ніяким чином не вичерпує
її повний зміст.

2 Див.: Сегай М. Судова експертологія – наука про судово-експертну
діяльність // Вісник Академії правових наук України. – Харків: Право,
2003. – № 2 (33)-№ 3 (34). – С 740-762.

КОМЕНТАР ДО ЗАКОНУ УКРАЇНИ «ПРО СУДОВУ ЕКСПЕРТИЗУ» 5

Стаття є законодавчою новелою, в якій вперше дано визначення поняття
судової експертизи.

У цьому визначенні відображені у взаємозв’язку обидві сторони судової
експертизи – гносеологічна і процесуальна. Про гносеологічну сторону
йдеться у формулюванні «судова експертиза – це дослідження… на основі
спеціальних знань матеріальних об’єктів, явищ і процесів». Процесуальний
характер мають вказівки, що дослідження виконується судовим експертом,
тобто самостійним суб’єктом процесуальної діяльності, і що воно
здійснюється у зв’язку з тим, що зазначені об’єкти містять інформацію
про обставини справи, яка перебуває у провадженні органів дізнання,
досудового слідства чи суду, тобто результати дослідження мають доказове
значення.

Поняття «спеціальні знання» в законодавчих актах не визначено. Ряд таких
визначень запропоновано в літературі. На нашу думку, в контексті цього
Закону та інших законодавчих актів, у яких йдеться про судову
експертизу, під спеціальними знаннями слід розуміти знання, які лежать в
основі тих чи інших спеціальностей та спеціалізацій. До спеціальних
знань як атрибуту судової експертизи не належать юридичні знання, за
винятком знань у галузі криміналістичної техніки як розділу
криміналістики, що можуть використовуватись при проведенні
криміналістичних експертиз 1.

Додамо, що це визначення не тільки об’єднує гносеологічну та доказову
функції судової експертизи як науково-практичного дослідження з метою
отримання нової інформації про обставини кримінальної, цивільної,
господарської чи адміністративної справи. Воно опосередковано визначає
головного суб’єкта судово-експертної діяльності, – судового експерта,
який на основі спеціальних знань здійснює дослідження і є самостійною
процесуальною фігурою, а також інших процесуальних суб’єктів –
замовників судової експертизи -дізнавача, слідчого, суддю (суд).

У постанові Пленуму Верховного Суду України «Про судову експертизу в
кримінальних і цивільних справах» від ЗО травня 1997 р. № 8 та
роз’ясненні Вищого господарського суду «Про деякі питання практики
призначення судової експертизи» України від 11 листопада 1998 р. №
02-5/424 містяться спеціальні вказівки, що акти чи інші документи, в
тому числі відомчі (зокрема акти ревізії, калькуляції, інші висновки
спеціалістів), де зазначаються обставини,

1 Див.: Надгорний Г. М., Сегай М. Я., Ісакович Б. М. Закон України «Про
судову експертизу» // Право України. – 1999. – № 2. – С 76.

Розділ 1

встановлені із застосуванням спеціальних знань, не можуть розглядатися
як висновок експерта та бути підставою для відмови в призначенні
експертизи, навіть якщо вони одержані на запит суду, органу дізнання,
слідчого або адвоката, сторони (ч. З п. 10 і п. 18 відповідно). Додамо,
що не можуть розглядатися як висновок судового експерта так звані
висновки спеціаліста, отримані від державної спеціалізованої експертної
установи на запит адвоката і передбачені частиною 3 статті 48 КПК
України (про інші правові колізії в законодавстві щодо правового
регулювання судово-експертної діяльності див. коментар до ст. 2).

Коментоване визначення судової експертизи як процесу дослідження
матеріальних об’єктів, явищ і процесів, які містять ін-формадію про
обставини справи, яка перебуває у процесуальному провадженні, і тому має
доказове значення, кладе край суперечкам між процесуалістами і
криміналістами щодо гносеологічного і процесуального аспектів визначення
об’єкта та предмета судової експертизи1.

Стаття 2. Законодавство України про судову експертизу

Законодавство України про судову експертизу складається із цього Закону,
інших нормативно-правових актів. [1]

Якщо міжнародним, договором., згода на обов’язковість якого надана
Верховною Радого України, встановлено інші правила, ніж. ті, що
передбачено законодавством України про судову експертизу, застосовуються
правила міжнародного договору України. [2]

Стаття носить бланкетний характер і складається з двох частин. Перша
містить загальне визначення нормативно-правової бази України, що
стосується СЕД. Друга частина визначає умови застосування в Україні
правил міжнародних договорів як обов’язкових норм регулювання СЕД.

[1]. В Україні коментований Закон є базовим щодо різнобічних сторін
регулювання професійної судово-експертної діяльності (СЕД): її правових
основ і принципів, науково-методичних засад, засад фінансового,
матеріально-технічного, кадрового та органі-

1 Про це докладно див.: КорчанМ. С. Судово-експертне доказування як
функція спеціальних знань у судочинстві // Теорія та практика судової
експертизи і криміналістики. – Вип. 3. – Харків: Право, 2003. – С.
392-398. Зауважимо, однак, що термін «судово-експертне доказування» є
некоректним, оскільки судовий експерт як носій спеціальних знань являє
собою, хоч і самостійну, але запрошувану процесуальну особу, яка не є ні
постійним учасником процесу, ні його стороною, а тим більше – суб’єктом
доказування. Доказова функція судової експертизи реалізується виключно
сторонами судочинства.

КОМЕНТАР ДО ЗАКОНУ УКРАЇНИ «ПРО СУДОВУ ЕКСПЕРТИЗУ» 7

заційного забезпечення. Все перелічене спрямовано на досягнення головної
мети Закону: забезпечення правосуддя України кваліфікованою, незалежною
і об’єктивною судовою експертизою, яка здійснюється (призначається,
проводиться і використовується як засіб доказування) в рамках процедури,
визначеної процесуальним законодавством, на яке посилаються статті 4,
11, 12 Закону.

Судова експертиза як правовий процесуальний інститут регулюється
відповідними нормами Кримінально-процесуального кодексу України (далі –
КПК), Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК),
Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК), а також
Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі – КУпАП) й
Митного кодексу України.

Як професійна діяльність СЕД регулюється також Кодексом законів про
працю України та іншим трудовим законодавством, Цивільним кодексом
України, Господарським кодексом України, Законами України «Про державну
службу», «Про наукову та науково-технічну діяльність», «Про
науково-технічну інформацію», «Про підприємництво» (ст. 4), «Про
забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному
судочинстві» тощо.

Після виходу в 1994 р. Закону України «Про судову експертизу» до двох
законів України були введені норми, які безпосередньо корегували СЕД,
визначену базовим Законом. Так, стаття 4 Закону України «Про
підприємництво» (в ред. 2000 року) суттєво обмежила сферу діяльності
атестованих судових експертів, які не працюють у державних
судово-експертних установах. А Закон України (в ред. 2001 року) «Про
оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні»
(ст. 4 та 5) фактично не визнавав судових експертів суб’єктами
«практичної діяльності з оцінки майна». Названі правові колізії у сфері
законодавства, що стосується СЕД, знято змінами до базового Закону,
прийнятого Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про
судову експертизу» від 9 вересня 2004 р. Ці зміни стосуються статті 7
Закону (див. коментар), а також статті 4 Закону України «Про оцінку
майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні».
Прикінцеві положення Закону «Про внесення змін до Закону України «Про
судову експертизу» містять нову редакцію цієї статті, де зазначається:
«Діяльність судових експертів, пов’язаних з оцінкою майна, здійснюється
на умовах і в порядку, передбачених Законом України «Про судову
експертизу», з урахуванням особливостей, визначених цим Законом щодо
методичного регулювання

Розділ 1

оцінки щодо майна. Інші положення цього Закону не поширюються на судових
експертів»1.

Крім законодавства у вузькому розумінні цього терміна (тобто законів
України), правову базу СЕД складають міжнародні договори (порядок їх
застосування викладено у другій частині статті), а також численні
міжвідомчі, відомчі та локальні нормативні акти (законодавство у
широкому розумінні), які будуть розглянуті в коментарях до відповідних
статей Закону.

[2]. Друга частина статті у відповідності з вимогами статті 9
Конституції України визначає, що правила міжнародного договору в галузі
СЕД, не передбачені законодавством України, застосовуються лише за
умови, якщо згода на обов’язковість такого договору надана Верховною
Радою України.

Стаття 3. Принципи судово-експертної діяльності

Судово-експертна діяльність здійснюється на принципах законності,
незалежності, об’єктивності і повноти дослідження.

Коментована стаття закріплює в окремій нормі мету СЕД, викладену в
Преамбулі.

Принципи складають систему, а отже, порушення будь-якого з них
автоматично є порушенням усіх інших. Наприклад, необ’єктивна експертиза
водночас є незаконною, її не можна вважати неупередженою, тобто
незалежною, кваліфікованою, орієнтованою на максимальне використання
досягнень науки і техніки.

Оскільки саме визначення судової експертизи містить два «блоки»
(пізнавальний та процесуальний), то і втілення принципів має відповідати
кожному з них.

Принцип законності означає, що будь-які дослідження, засновані на
використанні спеціальних знань судового експерта, навіть коли вони
спираються на найсучасніші досягнення науки і техніки, не мають
доказового значення, якщо порушені процесуальні приписи призначення чи
проведення судової експертизи. Тому у постанові Пленуму Верховного Суду
України від ЗО травня 1997 р. № 8 «Про судову експертизу в кримінальних
і цивільних справах» звернуто увагу судів «…на необхідність суворого
додер-

1 Проблема усунення правових колізій і гармонізації законодавства (в
широкому розумінні) у сфері судово-експертних правовідносин потребує їх
ретельного вивчення і порівняльного дослідження в рамках науки судової
експертології (див.: Форис Ю. Б. О формировании судебно-экспертного
права: постановка проблемы // Теорія та практика судової експертизи і
криміналістики. – Вип. 3. – Харків: Право, 2003. – С 45-48).

КОМЕНТАР ДО ЗАКОНУ УКРАЇНИ «ПРО СУДОВУ ЕКСПЕРТИЗУ»__________9

жання вимог закону при призначенні судових експертиз та використанні їх
висновків» (п. 1). Окремо зазначено, що повторна експертиза
призначається не тільки у прямо передбачених законом випадках, «…коли
є сумніви у правильності висновку експерта…», але і за «…наявності
істотного порушення процесуальних норм, які регламентують порядок
призначення і проведення експертизи» (п. 11).

Принцип незалежності також має втілюватись у науковому і у
процесуальному аспектах. З одного боку, державні установи судових
експертиз повинні володіти достатньою фінансовою, матеріально-технічною,
інформаційною і методичною базами, щоб забезпечити використання судовими
експертами досягнень науки і техніки при проведенні судових експертиз.
При цьому судові експерти мають бути захищені законом від втручання
органів або осіб, які здійснюють функції управління СЕД. З іншого боку,
оскільки завдання судової експертизи – це забезпечення правосуддя
об’єктивною (неупередженою) та незалежною експертизою, то судові
експерти повинні бути захищені законом також від втручання органів та
осіб, які призначають і використовують судову експертизу, зокрема від
органів досудового розслідування та осіб, зацікавлених у певних
висновках судової експертизи. Однак законодавець проводить цей принцип
непослідовно, про що докладно див. коментар до частини 2 статті 4.

Дуже важливими для здійснення правосуддя є принципи повноти й
об’єктивності при проведенні саме експертного дослідження як втілення
єдності пізнавальної та процесуальної сторін СЕД. Як самостійний учасник
процесу судовий експерт після дослідження матеріальних об’єктів, що
містять інформацію про обставини справи, має право (див. п. 2 ст. 13
Закону) «вказувати у висновку експерта на виявлені в ході проведення
судової експертизи факти, які мають значення для справи і з приводу яких
йому не були поставлені питання». Як відомо, питання, що ставляться на
вирішення судової експертизи, – це версія обставин справи, як її бачить
та інтерпретує сторона (слідчий, потерпілий, обвинувачений, його
захисники та ін.), з ініціативи якої призначено судову експертизу.
Об’єктивність експертного дослідження полягає саме в тому, що експерт не
пов’язаний у своєму дослідженні тільки цією версією, а встановлює за
допомогою спеціальних знань усі обставини справи в межах інформації, яку
містять досліджувані ним об’єкти. Нерідко з’ясування за допомогою
спеціальних знань нових обставин сприяє встановленню об’єктивної істини

Розділ 1

у справі, яка зовсім не збігається з первісною версією, для з’ясування
якої була призначена експертиза1.

Стаття 4. Гарантії незалежності судового експерта та правильності його
висновку

Незалежність судового експерта та правильність його висновку
забезпечуються:

процесуальним порядком призначення судового експерта; [1]

забороною під загрозою передбаченої законом відповідальності втручатися
будь-кому в проведення судової експертизи; [2]

існуванням установ судових експертиз, незалежних, від органів дізнання,
досудового та судового слідства; [3]

створенням необхідних умов для діяльності судового експерта, його
матеріальним, і соціальним забезпеченням; [4]

кримінальною відповідальністю судового експерта за дачу свідомо
неправдивого висновку та відмову без поважних причин від виконання
покладених на нього обов’язків; [5]

можливістю призначення повторної судової експертизи; [6]

присутністю учасників процесу в передбачених законом випадках під час
проведення судової експертизи. [7]

Диспозиція статті 4 присвячена правовим та організаційним заходам
забезпечення незалежності судового експерта (пункти [1]- [4]) та
правильності його висновку (пункти [5]-[7]).

[1]. Процесуальний порядок призначення судового експерта передбачає,
зокрема, погодження його кандидатури з особами, які зацікавлені у
результатах судової експертизи, а отже, гарантує обрання належної
державної спеціалізованої експертної установи (далі – СЕУ) і
неупередженого судового експерта. Таким чином, суто процесуальне
порушення порядку призначення судового експерта, незалежно від виду
судочинства, є водночас порушенням норми матеріального права, а саме
пункту 1 статті 4 Закону. Ця обставина особливо важлива тому, що
оскарження по-

1 Наприклад, на запитання судово-почеркознавчої експертизи про виконавця
підпису на документі судовий експерт дав категоричну відповідь, що
досліджуваний підпис дійсно виконав відповідач чи обвинувачений по
справі. Але, дослідивши всі інші матеріали і реквізити документа, дійшов
висновку, що сам досліджуваний документ був виготовлений з використанням
частини аркуша з достовірним підписом відповідача (обвинуваченого)
шляхом дописування самого тексту документа.

КОМЕНТАР ДО ЗАКОНУ УКРАЇНИ «ПРО СУДОВУ ЕКСПЕРТИЗУ»

станови/ухвали про призначення експертизи можливе лише в частині
зупинення провадження у справі на час проведення судової експертизи, а
отже, сам порядок призначення судового експерта в процесуальному порядку
не оскаржується. Існування правової норми, що коментується, дає право в
необхідних випадках не тільки вказувати на процесуальні порушення при
призначенні судового експерта безпосередньо в процесі, а й окремо
оскаржувати неправомірні дії компетентних органів/осіб по призначенню
судового експерта в окремому чи позовному цивільному провадженні і
вимагати відшкодування шкоди (адже витрати на проведення судової
експертизи в кримінальному судочинстві зазвичай покладаються на
засудженого, а у цивільному – на сторону, чиї вимоги не задоволені).

Процесуальний порядок призначення судового експерта передбачає і
перевірку його компетентності, ознайомлення його з правами та
обов’язками, попередження про кримінальну відповідальність за відмову
без поважних причин від надання висновку та за завідомо неправдивий
висновок тощо. Порушення будь-якої з цих вимог при призначенні судового
експерта також дає можливість оскаржувати неправомірні дії компетентних
органів/осіб не в процесуальному, а в загальному, передбаченому законом,
порядку, тобто в окремому чи позовному цивільному провадженні.

[2]. Коментована норма лише частково підкріплюється відповідними нормами
матеріального права (у тому числі і коментованого Закону), які
передбачають відповідальність за втручання (і яке саме) в проведення
судової експертизи. Стаття 386 Кримінального кодексу України (далі – КК)
встановлює відповідальність за перешкоджання з’явленню експерта до суду,
органів досудового слідства чи дізнання, тимчасових слідчих і тимчасових
спеціальних комісій Верховної Ради України, примушування до відмови від
надання висновку, а також до надання завідомо неправдивого висновку: ці
дії караються штрафом від п’ятдесяти до трьохсот неоподатковуваних
мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох
років, або арештом на строк до шести місяців. Але кримінальна
відповідальність за перешкоджання виконанню експертного огляду об’єкта,
образу судового експерта при виконанні ним своїх обов’язків, або погрози
помсти йому не встановлена.

Не є втручанням у проведення експертизи виконання керівником СЕУ своїх
організаційно-управлінських функцій щодо контролю якості експертного
дослідження, передбаченого відомчими нормативними актами.

Розділ 1

[3]. Зміст цієї норми підкріплює положення Преамбули та статті 3 Закону
про незалежність головного суб’єкта СЕД – судового експерта, якщо
розуміти її зміст дослівно: незалежність судового експерта гарантується
«існуванням установ судових експертиз, незалежних від органів дізнання,
досудового та судового слідства». До таких установ належать передбачені
статтею 7 коментованого Закону СЕУ Міністерства юстиції України та
Міністерства охорони здоров’я України.

Саме таке тлумачення передбачено в аналогічних нормах про незалежність
судової експертизи в Законі Республіки Казахстан «Про судову
експертизу», а також у Законі Азербайджанської Республіки «Про державну
судово-експертну діяльність»: згідно з цими законами проведення судових
експертиз здійснюється виключно судовими експертами державних СЕУ, які
працюють у сфері управління органів юстиції та органів охорони здоров’я
цих країн.

Однак стаття 7 Закону України передбачає проведення судових експертиз
також співробітниками експертних служб Міністерства внутрішніх справ
України, Міністерства оборони України, Служби безпеки України і
Державної прикордонної служби України. Тобто законодавець гарантію
незалежності судового експерта розтлумачив інакше: ця незалежність
гарантується самим фактом існування судово-експертних структур, які не
входять до сфери управління міністерств і відомств, що спрямовують та
забезпечують оперативно-розшукову діяльність та функції досудового
розслідування. При такому тлумаченні коментованого факту необхідні більш
чіткі додаткові застереження, що гарантували б як формальну
(процесуальну), так і фактичну незалежність судових експертів експертних
служб «силових» відомств. Це стосується процесуальної заборони
поєднувати функції учасника слідчих дій (спеціаліста у контексті ст.
128і КПК України) і судового експерта по тій же самій справі (а таке
«поєднання», на жаль, є повсякденною практикою), а також;
організаційного відокремлення СЕД від інших обов’язків співробітників
експертних служб по науково-технічному (криміналістичному)
обслуговуванню оперативної та слідчої діяльності.

Вбачається, однак, що положення частини 3 статті 4 Закону дають підстави
заінтересованій стороні процесу (перш за все захиснику) заявляти
клопотання про призначення судової експертизи експертам тих СЕУ, які
дійсно незалежні від органів дізнання та досудового слідства.

[4]. Положення Закону про створення необхідних умов для СЕД є нормою
матеріального права, яка повинна захищати про-

КОМЕНТАРДО ЗАКОНУ УКРАЇНИ «ПРО СУДОВУ ЕКСПЕРТИЗУ»

фесіональний статус судового експерта і тим самим опосередковано
забезпечувати його незалежність.

Проте вона не є адресною: у ній не зазначено, хто саме відповідає за
створення необхідних умов для професійної діяльності судового експерта,
його матеріальне і соціальне забезпечення, а отже, до кого можна подати
позов у зв’язку з порушенням приписів даної норми (окремі аспекти цієї
проблеми висвітлені в інших статтях Закону (6, 13, 18).

[5]. Підтвердження у коментованій статті кримінальної відповідальності
судового експерта за завідомо неправдивий висновок (ст. 384 КК України)
слід віднести до превентивного заходу щодо забезпечення правдивого
висновку експерта.

Ця норма як попередження про те, що навмисна недоброчес-ність судового
експерта є злочином проти правосуддя, і норма статті 386 КК, яка захищає
судового експерта від навмисного злочинного примусу щодо нього,
доповнюють одна одну і створюють єдине «кримінально-правове» поле
захисту інтересів правосуддя від злочинних дій, пов’язаних з СЕД. Щодо
кримінальної відповідальності судового експерта за відмову без поважних
причин від виконання своїх обов’язків (ст. 385 КК ), то вона на практиці
майже не застосовується. По-перше, з тієї причини, що абсолютну
більшість судових експертиз виконують професійні експерти СЕУ, для яких
проведення експертизи є головним службовим обов’язком. По-друге, судовий
експерт не є обов’язковим учасником судочинства, він не є
персоніфікованим суб’єктом процесу і може бути замінений іншим фахівцем.
По-третє, відмова від проведення судової експертизи за своєю сутністю є
неповагою до органу/особи, яка призначає судову експертизу, а не
злочином проти правосуддя, і у зв’язку з цим являє собою скоріше
адміністративний проступок, за який передбачається штраф або відповідне
попередження.

[б]. Важливою гарантією отримання правильного експертного висновку, який
відповідав би проголошеним у Законі принципам СЕД, є передбачена ним і
процесуальним законодавством можливість призначення повторної («нової»)
судової експертизи, якщо попередній висновок експертизи викликає сумнів
щодо його правильності або отриманий з істотним порушенням процесуальних
норм призначення та проведення судової експертизи.

У цих випадках заінтересовані особи мають право клопотати перед
компетентними органами/особами про призначення нової судової експертизи.
Повторною судова експертиза визнається компетентними органами/особами, і
це визнання має процесу-

Розділ 1

альні наслідки. Так, якщо судова експертиза була призначена як повторна,
вона, хоча і може бути проведена у тій самій СЕУ, де здійснювалась
первинна судова експертиза (попередні судові експертизи), проте має бути
виконана іншим (або іншими) судовим експертом (судовими експертами).

Відомчими інструкціями встановлені спеціальні норми, що стосуються
призначення та проведення повторної судової експертизи. Відповідно до
них на повторну судову експертизу, крім об’єктів і, у разі необхідності,
зразків та матеріалів справи, треба надіслати висновок первинної судової
експертизи (висновки попередніх судових експертиз). У висновку повторної
судової експертизи, у вступній частині, зазначаються відомості про
висновок первинної судової експертизи (висновки попередніх судових
експертиз) і мотиви призначення повторної експертизи, а наприкінці
досліджувальної частини – причини розбіжності його висновків з
висновками первинної судової експертизи (висновками попередніх судових
експертиз).

Критерії, за якими компетентні органи/особи визнають судові експертизи
повторними, наведені у постанові Пленуму Верховного Суду України від ЗО
травня 1997 р. № 8 «Про судову експертизу в кримінальних і цивільних
справах».

Аналогічні пояснення щодо процесуальних видів (у тому числі повторної)
судової експертизи (п. 9) та оцінки відповідних судово-експертних
висновків (п. 10) містить роз’яснення Вищого господарського суду України
від 11 листопада 1998 р. «02-5/424 «Про деякі питання практики
призначення судової експертизи».

[7]. З метою забезпечення повноти й об’єктивності експертного
дослідження, що зумовлюють правильність висновку судового експерта, в
передбачених законом випадках особи, заінтересовані в результатах
судової експертизи (підозрюваний, обвинувачений, підсудний, потерпілий,
цивільний позивач, цивільний відповідач, їх законні представники та
захисники) можуть звернутись до компетентних органів/осіб за дозволом
бути присутніми при проведенні судової експертизи. Як свідчить судова,
слідча та експертна практика, найчастіше таке клопотання заінтересованих
осіб має місце при проведенні судових автотехнічних, автотова-рознавчих,
будівельно-технічних та судово-бухгалтерських експертиз – коли
стикаються інтереси (нерідко протилежні) сторін у справі щодо
результатів експертного дослідження і пояснення чи нагляд за всебічністю
експертного огляду об’єктів експертизи (пошкодженого транспортного
засобу, будівлі, що підлягає розпо-

КОМЕНТАРДО ЗАКОНУ УКРАЇНИ «ПРО СУДОВУ ЕКСПЕРТИЗУ^

ділу, документів бухгалтерського обліку та звітності тощо) дійсно сприяє
складанню правильного висновку.

Стаття 5. Максимальне збереження об’єктів досліДження Під час проведення
судових експертиз об’єкти дослідження можуть бути пошкоджені або
витрачені лише у тій мірі, в якій це необхідно для дослідження.

Стаття розглядає два взаємопов’язані аспекти, які стосуються збереження
та пошкодження об’єктів експертного дослідження.

Норма перш за все спрямована на збереження об’єктів експертного
дослідження для подальшого їх використання у досудовому та судовому
слідстві як речових доказів. Вона також забезпечує збереження тих
об’єктів експертного дослідження, які мають матеріальну чи культурну
цінність або здатні поповнюВати інформаційні фонди для здійснення СЕД
(див. коментар до ст. 20).

По-друге, норма обмежує пошкодження чи витрату субстрату об’єктів
дослідження з метою забезпечення можливості проведення повторної
експертизи як гарантії перевірки правильност1 експертного висновку,
передбаченої статтею 4 Закону-

Стаття 6. Забезпечення умов праці судового експЄРта за місцезнаходженням
об’єктів дослідження

Якщо судову експертизу необхідно провести Н& місці події або за
місцезнаходженням об’єкта дослідження, особа або орган, які її
призначили, повинні забезпечити судовому експертові безперешкодний
доступ до об’єкта дослідження і належні умови праці.

Коментована норма є законодавчою новелою, що містить вимогу до
органу/особи, які призначили судову експертизу, забезпечити експерту
належні умови праці та його безпереіИК°Дний Д°” ступ до об’єктів
експертного дослідження, котрі знаходяться на місці події чи місці їх
зберігання поза межами території (приміщення) СЕУ, слідчого органу або
суду, що призначили експертизу.

Вона, переважно, стосується тих видів судових експертиз – автотехнічної,
автотоварознавчої, будівельно-технічної, 3 техніки безпеки, де
експертний огляд об’єктів та вилучення необхідних для подальшого
лабораторного дослідження деталей> агрегатів, частин, часток цих
об’єктів здійснюється саме за місцезнаходженням останніх (пошкоджених
транспортних засобів» будівель, місць пожеж, аварій).

Розділ 1

Однак ця норма ще не забезпечена відповідними приписами перш за все
процесуальних законів, які визначали б процедуру експертного огляду
об’єктів, що знаходяться поза межами СЕУ.

Стаття 7. Суб’єкти судово-експертної діяльності

Судово-експертну діяльність здійснюють державні спеціалізовані установи,
а також, у випадках, і на умовах, визначених цим Законом, судові
експерти, які не є працівниками зазначених установ [1].

До державних спеціалізованих установ належать: [2]

науково-дослідні установи судових експертиз Міністерства юстиції України
[2.1];

науково-дослідні установи судових експертиз, судово-медичні та
судово-психіатричні установи Міністерства охорони здоров’я України;
[2.2]

експертні служби Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства
оборони України, Служби безпеки України та Державної прикордонної служби
України. [2.3]

Виключно державними спеціалізованими установами здійснюється
судово-експертна діяльність, пов’язана з проведенням криміналістичних,
судово-медичних і судово-психіатричних експертиз. [3]

Для проведення деяких видів експертиз, які не здійснюються виключно
державними спеціалізованими установами, за рішенням особи або органу, що
призначили судову експертизу, можуть залучатися крім судових експертів
також інші фахівці з відповідних галузей знань. [4]

Одна з найбільш значущих новел у змінах до Закону, в якій визначаються
основні суб’єкти і організаційні форми та обмеження щодо здійснення СЕД
з правом проведення експертиз у судочинстві. Виходячи зі змісту нового
тексту четвертої частини коментованої статті Закон виключив
підприємництво як одну з форм СЕД.

[1]. Перша частина статті не тільки закріплює вже існуючу державну форму
СЕД, яка здійснюється СЕУ. Вона впорядковує також СЕД осіб, які не є
працівниками державних СЕУ, зазначивши, що така діяльність здійснюється
«у випадках і на умовах, визначених цим Законом» (див. коментар до ч. 4,
а також до ст. 9, 10, 17, 21). Можливість проведення судової експертизи
такими особами передбачалась і до прийняття Закону. Але їх діяльність не
була поставлена в певні організаційні рамки. Це мало ряд негативних
наслідків, пов’язаних з відсутністю контролю за добором таких осіб та
якістю їх роботи.

КОМЕНТАР ДО ЗАКОНУ УКРАЇНИ «ПРО СУДОВУ ЕКСПЕРТИЗУ»

[2]. Друга частина містить вичерпний перелік суб’єктів здійснення СЕД з
правом проведення судових експертиз у формі державних спеціалізованих
експертних установ.

Подальший поділ державних структур, що здійснюють СЕД з правом
проведення судових експертиз, на експертні установи та експертні служби
проведено у Законі за принципом їх належності до сфери управління
«цивільних» (Міністерство юстиції України, Міністерство охорони здоров’я
України) або «воєнізованих» (Міністерство внутрішніх справ України,
Міністерство оборони України, Служба безпеки України, Державна
прикордонна служба України) відомств. Такий поділ має рацію з огляду на
різницю у функціональній спрямованості цивільних СЕУ і воєнізованих
експертних служб, а також на особливості соціального та матеріального
забезпечення їх штатних співробітників – цивільних чи
військовослужбовців (див. коментар до ст. 18).

[2.1] Систему СЕУ, які належать до сфери управління Міністерства юстиції
України, складають науково-дослідні інститути судових експертиз та їх
відділення (Київський НДІСЕ та його Вінницьке, Тернопільське, Черкаське
та Чернігівське відділення; Харківський НДІСЕ та його Сумське,
Севастопольське та Полтавське відділення; Одеський НДІСЕ та його
Миколаївське, Кіровоградське та Херсонське відділення; Львівський НДІСЕ
та його Волинське відділення; Донецький НДІСЕ, Дніпропетровський НДІСЕ
та Кримський НДІСЕ). Вони являють собою багатопрофільні СЕУ, які
здійснюють найважливіші функції СЕД: наукову розробку теоретичних засад
і методик судово-експертного дослідження речових доказів, підготовку і
атестацію судових експертів по профілю діяльності установ, проведення
широкого кола судових експертиз – по дев’яти основних видах (класах) з
60 експертних спеціальностей: криміналістичних, матеріалів, речовин та
виробів з них; судово-біологічних; інженерно-технічних; економічних;
товарознавчих; об’єктів прав інтелектуальної власності; психологічних;
мистецтвознавчих. Безпосереднє управління системою НДІСЕ здійснює
Департамент експертного забезпечення правосуддя Міністерства юстиції
України. При Міністерстві юстиції України створені також міжвідомча
Координаційна рада з проблем судової експертизи, Центральна
експертно-кваліфікаційна комісія, Науково-консультативна та методична
рада з проблем судової експертизи.

Основні відомчі нормативно-правові акти, які регулюють проведення
судових експертиз в СЕУ Міністерства юстиції України, – Інструкція «Про
призначення та проведення судових екс-

2 – 4-2531

Ш4Б26

на облаеяв лаукоаа бібліотека

Розділ 1

пертиз» та «Науково-методичні рекомендації з питань підготовки та
призначення судових експертиз» від 8 жовтня 1998 р.

[2.2] Спеціалізовані СЕУ, які належать до сфери управління Міністерства
охорони здоров’я України, складають дві окремі системи: судово-медичної
та судово-психіатричної експертизи.

Мережу установ судово-медичної експертизи складають Головне бюро
судово-медичної експертизи Міністерства охорони здоров’я України,
Республіканське бюро судово-медичної експертизи Міністерства охорони
здоров’я АР Крим, бюро судово-медичної експертизи управлінь охорони
здоров’я обласних державних адміністрацій. До складу Республіканського
та обласних бюро судово-медичної експертизи входять також міські (міст
обласного підпорядкування) та районні (міжрайонні) відділення. Бюро
судово-медичної експертизи проводять узагальнення судово-експертної
практики, атестацію судово-медичних експертів і здійснюють такі основні
види судово-медичної експертизи: експертизу трупів, експертизу
потерпілих та обвинувачених, експертизу речових доказів (методами
судово-медичної криміналістики, гістології, імунології, токсикології,
цитології).

Науково-методичне керівництво системою здійснює Головне бюро
судово-медичної експертизи, начальник якого обіймає також посаду
Головного судово-медичного експерта Міністерства охорони здоров’я
України.

Основні відомчі нормативно-правові акти, якими керуються у своїй
діяльності бюро судово-медичної експертизи, об’єднані наказом
Міністерства охорони здоров’я України «Про розвиток та вдосконалення
судово-медичної служби України» від 17 січня 1995 р. № 6 (додатковий
наказ від 14 серпня 2001 р.) і складають «пакет» з двадцяти інструкцій,
правил та положень.

Систему судово-психіатричних установ складають Український
науково-дослідний інститут соціальної і судової психіатрії та психології
(в якому є відділ судово-психіатричних експертиз), центри
судово-психіатричних експертиз (у Києві та Донецьку), відділення
амбулаторних і стаціонарних судово-психіатричних експертиз, які є
структурними підрозділами психоневрологічних (психіатричних) лікарень
або диспансерів. Судово-психіатричні заклади, у свою чергу,
підрозділяються на заклади із звичайним, посиленим та суворим наглядом.
Єдиний науково-методичний центр у мережі судово-психіатричних установ
відсутній. Обов’язки Головного судово-психіатричного експерта
Міністерства охорони здоров’я України «за сумісництвом» покладено на
керівника Київського міського центру судово-психіатричних експертиз.
Екс-

КОМЕНТАРДО ЗАКОНУ УКРАЇНИ «ПРО СУДОВУ ЕКСПЕРТИЗУ»

пертизу в експертній установі (підрозділі) виконує лікар –
судово-психіатричний експерт одноособово або у складі амбулаторних чи
стаціонарних судово-психіатричних експертних комісій. Склад комісій
затверджується наказом керівника експертної установи. Основними
відомчими нормативно-правовими актами щодо проведення
судово-психіатричних експертиз є Порядок проведення судово-психіатричної
експертизи та Порядок проведення стаціонарної судово-психіатричної
експертизи в психіатричних закладах осіб, які утримуються під вартою,
затверджені наказом Міністерства охорони здоров’я України від 8 жовтня
2001 р. №397.

[2.3] Згідно з Законом СЕД здійснюють також експертні служби
Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства оборони України,
Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України.

Експертну службу Міністерства внутрішніх справ України складають
Державний науково-дослідний експертно-криміналістичний центр
Міністерства внутрішніх справ України та науково-дослідні
експертно-криміналістичні центри головних управлінь та управлінь
Міністерства внутрішніх справ обласних і міських держадміністрацій.

Названі підрозділи є багатопрофільними експертними установами, які
проводять експертні дослідження у кримінальних, адміністративних,
цивільних та господарських справах по таких основних видах судових
експертиз: криміналістичні; матеріалів, речовин та виробів з них;
судово-біологічні (у тому числі молекулярно-генетичні);
інженерно-технічні (пожежно-технічні, вибухово-технічні, автотехнічні);
судово-бухгалтерські; товарознавчі тощо.

Функцію науково-методичного центру здійснює Державний науково-дослідний
експертно-криміналістичний центр, безпосередньо підпорядкований Міністру
внутрішніх справ України.

Основними нормативно-правовими актами, які регулюють діяльність
експертних служб Міністерства внутрішніх справ України, є Положення про
експертну службу Міністерства внутрішніх справ, затверджене постановою
Кабінету Міністрів України від 20 червня 2000 р. № 988 та настанова «Про
діяльність експертно-криміналістичної служби Міністерства внутрішніх
справ України», затверджена наказом Міністра внутрішніх справ України
від ЗО серпня 1999 р. № 682.

Експертна служба Міністерства оборони України включає Центр судових
експертиз Міністерства оборони України (головна установа, що здійснює
науково-методичні функції) та судово-медичні ла-

Розділ 1

бораторії по напрямах Оперативного командування Збройних Сил України.
Основними видами судових експертиз, які проводяться в експертних службах
Міністерства оборони України, є судово-медичні, криміналістичні та
судово-автотехнічні.

Відомчими нормативно-правовими актами, що регулюють СЕД служби, є
Інструкція з організації судової експертизи у Збройних Силах України від
1 лютого 2002 р. та Положення про Центр судових експертиз Міністерства
оборони України і Положення про судово-медичні лабораторії Оперативного
командування Збройних Сил України.

Експертну службу Служби безпеки України складають
Експертно-криміналістична служба Центрального управління Служби безпеки
України та експертно-криміналістичні групи в регіональних органах Служби
безпеки України. Основні види судових експертиз, які проводять ці
експертні підрозділи, – криміналістичні, експертиза спеціальних
технічних засобів негласного одержання інформації, судово-біологічні,
вибухово-технічні, експертизи з питань збереження державної таємниці.
Відомчі нормативно-правові акти, що регулюють діяльність експертних
служб Служби безпеки України, не опубліковані.

Експертна служба Державної прикордонної служби України почала
формуватися лише з другої половини 2003 р. згідно із змінами, внесеними
до Закону 3 квітня 2003 р. (набули чинності з 1 серпня 2003 p.). Основне
завдання цієї експертної служби – криміналістична експертиза паспортних
документів, передбачених статтями 331 та 332 КК.

Закон не визначив поняття «судово-експертна установа» та її головні
функції, як це зробив Закон Російської Федерації «Про державну
судово-експертну діяльність в Російській Федерації» (2001 р.) у статті
11.

Наведені у коментованій статті терміни («державні спеціалізовані
установи», «установи судових експертиз», «експертні служби») дозволяють
досить вільно тлумачити їх зміст. У першому випадку, стосовно
судово-психіатричної експертизи, передбачено, що в одному закладі
(психіатричній лікарні) фактично поєднані лікувальні й судово-експертні
функції, які здійснюють ті ж самі лікарі-психіатри (на що слушно звернув
увагу В. Б. Первомайський1).

У другому випадку із застосованих термінів випливає, що співробітники
експертних служб «силових відомств» (Міністерства внутрішніх справ
України, Служби безпеки України) поєднують

1 Див.: Первомайский В. Б. Судебно-психиатрическая экспертиза – К.:
Сфера, 2001. -С. 135-151.

КОМЕНТАР АО ЗАКОНУ УКРАЇНИ «ПРО СУДОВУ ЕКСПЕРТИЗУ»

судово-експертні функції з функціями науково-технічного забезпечення
оперативно-розшукової, розвідувальної та слідчої діяльності, що не
узгоджується з головною метою СЕД як незалежного інституту правосуддя.

О. Р. Шляхов, видатний організатор СЕД, підкреслював, що всі без винятку
функції експертної установи мають бути підпорядковані її головній
функції – виконанню судових експертиз1. Тому доцільно, щоб Координаційна
рада з проблем судової експертизи (див. коментар до ст. 8) у межах своїх
повноважень розглянула питання про прийняття узгодженого Типового
статуту державної спеціалізованої судово-експертної установи.

[3; 4]. Нова редакція частин 3 і 4 коментованої статті вносить істотні
зміни щодо компетенції суб’єктів СЕД і форм її здійснення.

Частина третя покладає здійснення СЕД, пов’язаної з проведенням
криміналістичних, судово-медичних і судово-психіатричних експертиз,
виключно на державні СЕУ.

Цей імператив логічно обумовив зміст четвертої частини, якою визнано
можливість залучати до проведення інших видів експертиз також
атестованих судових експертів, які не є працівниками СЕУ (див. ч. 1
даної статті), а також інших фахівців з відповідних галузей знань.

Таким чином, можна констатувати, що нова редакція коментованої статті:

а) визнає судово-експертну діяльність у галузі криміналістичних,
судово-медичних і судово-психіатричних експертиз виключною компетенцією
державних СЕУ та їх співробітників, які атестовані як судові експерти;

б) відповідно обмежує сферу СЕД інших атестованих судових експертів, які
не є співробітниками цих установ;

в) виключає підприємництво як форму здійснення СЕД (з усього тексту
Закону в редакції 1994 року змінами від 9 вересня 2004 р. виключені
терміни, які стосувались здійснення СЕД «на підприємницьких засадах»
(ст. 7), «атестація судових експертів з числа підприємницьких структур»
(ст. 9) тощо).

Слід, однак, зазначити, що норми, викладені у частинах 3 та 4
коментованої статті, на даний час не узгоджуються з чинним процесуальним
законодавством, яке не обмежує органи/осіб, які призначають експертизу,
а також сторони процесу у виборі суб’єктів СЕД і конкретних фахівців для
проведення будь-якої судової експертизи.

1 Див.: Шляхов А. Р. Судебная экспертиза: организация и проведение. –
М., 1979. – С. 37.

Розділ 1

Практичний вихід з цієї правової колізії – у необхідних конкретних
ситуаціях призначати комісійну експертизу, проведення якої доручати СЕУ
криміналістичного чи медичного профілю із залученням до неї того
стороннього і, вочевидь, видатного фахівця, на участі якого наполягає
заінтересована сторона процесу.

Законодавець слушно виключив підприємництво як форму здійснення СЕД,
оскільки така форма не узгоджується ні з метою Закону («забезпечення
правосуддя незалежною, об’єктивною і кваліфікованою експертизою), ні з
метою підприємництва (отримання прибутку на основі комерційного
ризику)1. Тому СЕД не може здійснюватися на підприємницькій основі, як
на підприємницькій основі не можуть здійснюватися прокурорський нагляд
за законністю і правопорядком, боротьба зі злочинністю і правосуддя.

Стаття 8. Науково-методичне та організаційно-управлінське забезпечення
судово-експертної діяльності

Організація науково-методичного забезпечення судово-експертної
діяльності та організаційно-управлінські засади діяльності державних
спеціалізованих установ покладаються на міністерства та інші центральні
органи виконавчої влади, до сфери управління яких належать державні
спеціалізовані установи, що здійснюють судово-експертну діяльність. [1]

Для розгляду найважливіших питань розвитку судової експертизи, що мають
міжвідомчий характер, при Міністерстві юстиції України створюється
Координаційна рада з проблем судової експертизи, яка діє відповідно до
Положення про неї, що затверджується Кабінетом Міністрів України. [2J

Методики проведення судових експертиз (крім судово-медичних та
судово-психіатричних) підлягають атестації та державній реєстрації в
порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України. [3]

Міністерство юстиції України забезпечує видання міжвідомчого
науково-методичного збірника «Криміналістика та судова експертиза». [4]

1 На ці обставини слушно звернула увагу Л. М. Головченко. Див.:
Головчен-ко Л. Н. Реформирование системы экспертного обеспечения
правосудия в Украине // Теорія та практика судової експертизи і
криміналістики. – Вип. 2. – Харків: Право, 2002. – С 9.

КОМЕНТАР ДО ЗАКОНУ УКРАЇНИ «ПРО СУДОВУ ЕКСПЕРТИЗУ»

Коментована стаття складається з чотирьох частин, які визначають
суб’єктів і основні форми організаційно-управлінського,
науково-методичного та інформаційного забезпечення СЕД в Україні.

[1]. Перша частина встановлює, що науково-методичне забезпечення та
організаційно-управлінські функції щодо СЕД державних СЕУ покладаються
на визначені статтею 7 міністерства та відомства, до сфери управління
яких належать СЕУ відповідно: Міністерства юстиції України, Міністерства
охорони здоров’я України, Міністерства внутрішніх справ України,
Міністерства оборони України, Служби безпеки України та Державної
прикордонної служби України.

[2]. Друга частина визначає відповідального суб’єкта і організаційну
форму науково-методичного забезпечення вирішення найважливіших проблем
СЕД, які носять міжвідомчий характер.

Для цього Закон передбачає створення при Міністерстві юстиції України
міжвідомчої Координаційної ради з проблем судової експертизи. Згідно з
Положенням про Координаційну раду з проблем судової експертизи при
Міністерстві юстиції України (у подальшому – Рада), затвердженим
постановою Кабінету Міністрів України від 16 листопада 1999 р. за № 778,
на Раду покладається розроблення рекомендацій з широкого кола питань, у
тому числі щодо:

– розвитку мережі СЕУ;

– вдосконалення законодавства з питань проведення судової експертизи;

– визначення пріоритетних напрямів науково-дослідних робіт та
редакційно-видавничої діяльності;

– узгодження відомчих нормативних актів, що регламентують порядок
проведення судових експертиз та діяльності експертних установ і служб;

– розроблення загальних положень щодо атестації судових експертів та
діяльності відомчих експертно-кваліфікаційних комісій;

– організації міжвідомчого інформаційного банку судових експертиз;

– формування державного реєстру судових експертів;

– удосконалення форм навчально-методичної роботи з посадовими особами,
які призначають судові експертизи.

До складу Ради, очолюваної заступником Міністра юстиції, входять
заступники Міністра внутрішніх справ і Міністра охорони здоров’я, а
також інші керівні працівники відомств, які мають у сфері управління СЕУ
або використовують у своїй правозасто-совчій, правозахисній, судовій
діяльності висновки судових експертиз. До складу Ради включені також
провідні вчені в галузі процесуального права, криміналістики і судової
експертизи.

Розділ 1

Згідно з Положенням (п. 5) Рада має лише статус дорадчого органу.

Мабуть, доцільно, щоб Рада отримала статус «дорадчо-управ-лінського»
органу, який би разом з Департаментом експертного забезпечення
правосуддя Міністерства юстиції України більш активно вирішував
міжвідомчі проблеми уніфікації правових, науково-методичних та
організаційних засад СЕД1.

[3]. Третя частина коментованої статті містить новелу, якою
встановлюються атестація та державна реєстрація уніфікованих методик
проведення судових експертиз. Державний контроль за застосуванням у СЕД
як судовими експертами СЕУ, так і атестованими згідно з положеннями
статей 10, 17 та 21 Закону судовими експертами, які не є працівниками
таких установ, єдиних апробованих наукою і практикою і в подальшому
атестованих методик, безумовно, сприятиме визначеній Законом головній
меті СЕД – забезпеченню правосуддя України кваліфікованою експертизою,
орієнтованою на максимальне використання досягнень науки і техніки.
Порядок проведення атестації та державної реєстрації таких уніфікованих
судово-експертних методик буде визначений Кабінетом Міністрів України2.

[4]. Четверта частина статті визначає суб’єкта та інформаційну форму,
яка сприятиме науково-методичному забезпеченню СЕД.

З цією метою Закон зобов’язав Міністерство юстиції України забезпечити
регулярне видання міжвідомчого науково-методичного збірника
«Криміналістика та судова експертиза».

Таке видання здійснюється починаючи з 1964 року.

Крім того, Мінюст України за своєю ініціативою видає щорічний довідник
для суддів «Судово-експертна діяльність».

Стаття 9. Державний Реєстр атестованих судових експертів

Атестовані відповідно до цього Закону судові експерти включаються до
державного Реєстру атестованих судових експертів, ведення якого
покладається на Міністерство юстиції України. [1]

1 Альтернативним рішенням щодо поліпшення стану міжвідомчої координації
СКД може бути лише втілення запропонованої видатним українським судовим
експертом і криміналістом В. П. Колмаковим ідеї створення Державного
Комітету судової експертизи при Кабінеті Міністрів як єдиного
центрального органу управління СЕіД (див.: Колмаков В. П. Принципиальные
основы организации государственной судебно-экспертной службы СССР //
Вопросы судебной экспертизы. – Баку, 1969. – Вып. 9).

2 Законодавець не пояснив, чому припис цієї частини статті не
поширюється на методики проведення судово-медичних і
судово-психіатричних експертиз.

КОМЕНТАР ДО ЗАКОНУ УКРАЇНИ «ПРО СУДОВУ ЕКСПЕРТИЗУ» 25

Особа або орган, які призначили судову експертизу, можуть доручити її
проведення тим судовим, експертам., яких внесено до державного Реєтру
атестованих судових експертів, а у випадках, передбачених частиною
четвертою статті 7 цього Закону, – іншим фахівцям з відповідних галузей
знань. [2]

Стаття містить норму, якою запроваджується єдиний державний облік
професійних судових експертів – державний Реєстр атестованих судових
експертів, незалежно від організаційних форм здійснення ними СЕД,
передбачених статтею 7 Закону. Перша частина присвячена порядку ведення
Реєстру, а друга – правилам користування Реєстром особою/органом, які
призначають судову експертизу.

[1]. Ведення Реєстру атестованих судових експертів (далі – Реєстр) Закон
покладає на Міністерство юстиції України, яким розроблено і затверджено
«Положення про Державний реєстр атестованих судових експертів» від 15
квітня 1997 року.

Реєстр є офіційною автоматизованою системою обліку фахівців, яким органи
досудового розслідування та суди переважно зобов’язані доручати
проведення судових експертиз.

До Реєстру вносяться такі дані:

а) реєстраційний номер;

6} прізвище, ім’я, по-батькові судового експерта;

в) дата включення до Реєстру;

г) вид експертизи та експертна спеціальність;

д) адреса, телефон (факс) судово-експертної (державної чи
підприємницької) установи, або судового експерта – громадянина;

є) найменування експертно-кваліфікаційної комісії, дата і номер її
рішення;

є) номер і термін дії свідоцтва;

ж) кваліфікаційний клас судового експерта (стосується тільки штатного
працівника державної експертної установи).

Атестовані судові експерти державних СЕУ, а також їх позаштатні
співробітники (порядок їх атестації викладено у ст. 16 і 17 Закону)
включаються до Реєстру за поданням керівників цих установ, а атестовані
судові експерти, які не є працівниками цих установ і згідно з вимогами
частини третьої статті 17 Закону пройшли атестацію у Центральній
експертно-кваліфікаційній комісії при Міністерстві юстиції України, – на
підставі їх особистої заяви.

Міністерство юстиції надає інформаційні послуги з використанням
інформаційних фондів Реєстру не тільки судам і органам досудового
розслідування, а й іншим заінтересованими юридич-

Розділ 1

ним і фізичним особам (у тому числі офіційним юридичним установам Спілки
адвокатів України і окремим адвокатам). Поточний список атестованих
судових експертів періодично друкується також у довіднику для суддів
«Судово-експертна діяльність», видання якого здійснює Міністерство
юстиції України.

[2]. Редакція другої частини коментованої статті надає особі або органу,
які призначають судову експертизу, можливість доручати її проведення
перш за все атестованим судовим експертам, яких внесено до державного
Реєстру, а у випадках, передбачених частиною четвертою статті 7 Закону
(див. коментар), -доручати проведення судових експертиз (крім
судово-медичних, судово-психіатричних та криміналістичних) також іншим
фахівцям з відповідних галузей знань (тобто не атестованим і не внесеним
до державного Реєстру)1.

Розділ II. СУДОВИЙ ЕКСПЕРТ

Цей розділ містить п’ять статей і визначає вимоги щодо осіб, яким
дозволено бути професійними судовими експертами, і умови, за яких це
заборонено, загальні права і обов’язки судового експерта, а також його
відповідальність як професійного і процесуального суб’єкта СЕД2.

Стаття 10. Особи, які можуть бути судовими експертами Судовими
експертами мажуть бути особи, які мають необхідні знання для надання
висновку з досліджуваних питань. [1]

Судовими експертами державних спеціалізованих установ мажуть бути
фахівці, які мають відповідну вищу освіту, освітньо-кваліфікаційний
рівень не нижче спеціаліста,

1 Попередня редакція аналогічної частини даної статті у Законі 1994 року
чітко визначала обов’язок особи або органу, які призначають судову
експертизу, доручати її проведення переважно атестованим судовим
експертам, які внесені до Реєстру.

2 У Законі відсутнє визначення прав і обов’язків такого спеціального
суб’єкта СЕД, яким є керівник державної СЕУ, котрий поєднує процесуальні
функції судового експерта і правомочної особи, яка доручає проведення
судових експертиз (одноосібно чи комісійно) фахівцям керованої їм
установи, атестованим як судові експерти певної спеціальності, а також
здійснює непроцесуальні адміністративні функції по забезпеченню
належного науково-методичного та технологічного рівня проведення
експертиз. У Законі РФ про судову експертизу права і обов’язки керівника
і експерта державної СЕУ цілком обґрунтовано наведені в одному розділі
(Глава II. Обязанности и права руководителя и эксперта государственного
судебно-экспертного учреждения).

КОМЕНТАР ДО ЗАКОНУ УКРАЇНИ «ПРО СУДОВУ ЕКСПЕРТИЗУ»

пройшли відповідну підготовку та отримали кваліфікацію судового експерта
з певної спеціальності. [2]

До проведення судових експертиз, крім тих, що проводяться виключно
державними спеціалізованими установами, можуть залучатися також судові
експерти, які не є працівниками цих установ, за умови, що вони мають
відповідну вищу освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень не нижче
спеціаліста, пройшли відповідну підготовку в державних спеціалізованих
установах Міністерства юстиції України, атестовані та отримали
кваліфікацію судового експерта з певної спеціальності у порядку,
передбаченому цим Законом. [3].

У статті сформульовані вимоги до осіб, які претендують на професійне
виконання функцій судового експерта (далі – претенденти). У першій
частині сформульована загальна вимога до всіх претендентів на СЕД,
незалежно від її організаційної форми і виду судочинства. У другій
частині йдеться про вимоги до фахівців СЕУ, а у третій – про особливості
добору фахівців, які претендують на систематичне професійне виконання
судових експертиз, але не працюють у СЕУ.

[1]. Перша частина статті містить головну вимогу до особи, яка претендує
на професійне звання судового експерта, – наявність у неї «необхідних
знань для надання висновку з досліджуваних питань». Ця вимога стосується
всіх претендентів, незалежно від організаційних форм СЕД, передбачених
статтею 7 Закону, і виду судочинства, де такі знання будуть застосовані.

[2]. Друга частина розкриває зміст поняття «необхідні знання», яке
стосується фахівців СЕУ і включає рівень вищої базової освіти
претендента («не нижче спеціаліста»), а також його відповідну підготовку
і атестацію з отриманням кваліфікації судового експерта певної
спеціальності (див. також ст. 16, 17 та 21 та коментарі до них).

[3J. Третя частина регламентує вимоги до претендента, який не є
працівником СЕУ. Такий фахівець теж зобов’язаний мати вищу базову освіту
і освітньо-кваліфікаційний рівень не нижче спеціаліста, пройти
відповідну підготовку в державних спеціалізованих експертних установах
Міністерства юстиції України з відповідної експертної спеціальності (з
урахуванням обмежень, викладених у четвертій частині ст. 7 Закону), а в
подальшому бути атестованим і отримати кваліфікацію судового експерта у
порядку, передбаченому у статтях 17 і 21 Закону.

Розділ 1

КОМЕНТАР ДО ЗАКОНУ УКРАЇНИ «ПРО СУДОВУ ЕКСПЕРТИЗУ»

Стаття 11. Особи, які не можуть бути судовими експертами

Не мажуть залучатися до виконання обов’язків судового експерта особи,
визнані у встановленому законом порядку недієздатними, а також особи,
які мають судимість. [1]

Інші обставини, що забороняють участь особи як експерта в судочинстві,
передбачаються процесуальним законодавством. [2]

У статті містяться застереження щодо того, які особи не можуть бути
професійними судовими експертами, а також, які особи не можуть бути
залучені до проведення судової експертизи у конкретній кримінальній,
цивільній, господарській, адміністративній справі.

[1]. Норма містить загальновживані правові приписи: недієздатні особи не
можуть відповідати за свої вчинки і нести передбачену законом
відповідальність за ухилення від виконання обов’язків та їх неналежне
виконання; особи, які мають судимість, не користуються довірою і
авторитетом, що є необхідними умовами діяльності судового експерта.

[2]. Друга частина статті містить бланкетну норму, яка відсилає до
процесуального законодавства, але зазначені обставини («заборони участі
особи як експерта») в ньому не встановлені. Натомість є норми, якими
регулюється відвід судового експерта за певних обставин. У цивільному
процесі підставами відводу судового експерта названі: особиста (пряма чи
побічна) заінтересованість у результатах справи; родинні стосунки зі
сторонами або іншими особами, які беруть участь у справі; особливі
стосунки з особами, які беруть участь у справі; виявлення інших
обставин, які викликають сумнів у безсторонності експерта (ст. 18
чинного ЦПК України і ст. 22 нового ЦПК України від 18 березня 2004 p.).
Крім того, експерт не може брати участі у розгляді справи, якщо він:
перебуває або перебував у службовій або іншій залежності від сторін,
інших осіб, які беруть участь у справі; провадив ревізію, матеріали якої
стали підставою для порушення даної цивільної справи; виявився
некомпетентним (ст. 19 чинного ЦПК України). У кримінальному процесі
підставами відводу судового експерта названі такі обставини: судовий
експерт є потерпілим, цивільним позивачем, цивільним відповідачем або
родичем ко-го-небудь з них, а також родичем слідчого, особи, яка
провадила дізнання, обвинувача або обвинуваченого; судовий експерт брав
участь у даній справі як свідок, осбба, яка провадила дізнання, слідчий,
обвинувач, захисник або представник інтересів потерпілого, цивільного
позивача або цивільного відповідача чи роз-

глядав по цій справі скаргу в передбаченому законом порядку;
заінтересованість у результатах справи, особиста або родичів; наявність
інших обставин, які викликають сумнів в об’єктивності експерта (ст. 62
КПК України). У господарському процесі підставами відводу судового
експерта названі: особиста, пряма чи побічна заінтересованість у
результатах розгляду справи; родинні стосунки з особами, які беруть
участь у господарському процесі; некомпетентність (ст. 31 ГПК України).

У цивільному процесі (ст. 20 чинного ЦПК України і ст. 23 нового ЦПК
України від 18 березня 2004 р.) на судового експерта покладається
обов’язок за наявності зазначених обставин заявити самовідвід. Заяву про
відвід або самовідвід судового експерта (ст. 20 чинного ЦПК України і
ст. 23 нового ЦПК України, ст. 62 КПК України, ст. 41, 31 ГПК України)
може бути відхилено, а отже, категоричної заборони його участі у справі
за виявлення таких обставин не передбачено1.

Стаття 12. Обов’язки судового експерта

Незалежно від виду судочинства судовий експерт зобов’язаний:

1) провести повне дослідження і дати обґрунтований та об’єктивний
письмовий висновок;

2) на вимогу органу дізнання, слідчого, прокурора, судді, суду дати
роз’яснення щодо даного ним висновку;

3) заявляти самовідвід за наявності передбачених законодавством підстав,
які виключають його участь у справі. [1]

Інші обов’язки судового експерта передбачаються процесуальним
законодавством. [2]

Коментована стаття визначає загальні процесуальні обов’язки особи, яка
виконує функцію судового експерта у кримінальній, цивільній,
господарській чи адміністративній справі.

1 Обмеження щодо участі у процесі судового експерта викладені у статті
18 «Обмеження при організації і проведенні судової експертизи»
згадуваного Закону Російської Федерації: «державній СЕУ не може бути
доручено проведення судової експертизи, а у випадках коли проведення
розпочато, воно негайно припиняється, якщо встановлені обставини, які
підтверджують заінтересованість у результатах справи керівника цієї СЕУ.
Судовий експерт підлягає відводу від участі у проведенні судової
експертизи, а якщо вона йому доручена, зобов’язаний негайно припинити її
проведення за наявності підстав, передбачених процесуальним
законодавством РФ. У здійсненні судової експертизи щодо живої особи не
може брати участь лікар, який до її призначення надавав зазначеній особі
медичну допомогу. Це обмеження стосується також судово-медичної і
судово-психіатричної експертиз, здійснюваних без безпосереднього
обстеження особи.

зо

Розділ 1

[1]. Перша частина узагальнює процесуальні приписи різних видів
судочинства, оскільки для професійного судового експерта у кримінальній,
цивільній, господарській та адміністративній справах коло обов’язків є
майже однаковим.

1) Головний обов’язок судового експерта, що збігається з метою судової
експертизи, – проведення повного дослідження і надання обґрунтованого,
об’єктивного, правдивого висновку у справі.

2) Іншим обов’язком судового експерта є роз’яснення наданого висновку на
вимогу органів та осіб, у провадженні яких перебуває справа, по якій
надано висновок, незалежно від того, чи саме цей орган (ця особа)
призначила судову експертизу. Так, висновок, наданий у кримінальній
справі на стадії дізнання, має бути роз’яснено на вимогу слідчого, суду
на інших стадіях кримінального процесу.

3) Коментованою статтею встановлено обов’язок експерта заявляти
самовідвід за наявності передбачених законодавством обставин, які
виключають його участь у справі, незалежно від виду судочинства (див.
коментар до ст. 11), тому ця норма фактично є загальною процесуальною
нормою.

[2]. Перелік процесуальних обов’язків судового експерта, наведений у
коментованій статті, не є вичерпним. її остання частина відсилає до
процесуального законодавства, отже, інші обов’язки судового експерта у
справі визначаються залежно від виду судочинства (наприклад, зберігати
таємницю слідства – у кримінальній справі, таємницю приватного життя – у
цивільній справі, комерційну таємницю – у господарській справі тощо).

Стаття 13. Права судового експерта

Незалежно від виду судочинства судовий експерт має право: [1]

1) ознайомлюватися з матеріалами справи, що стосуються предмета судової
експертизи, і подавати клопотання про надання додаткових матеріалів;
[1.1]

2) вказувати у висновку експерта на виявлені в ході проведення судової
експертизи факти, які мають значення для справи і з приводу яких йому не
були поставлені питання; [1.2]

3) з дозволу особи або органу, які призначили судову експертизу, бути
присутнім під час проведення слідчих чи судових дій і заявляти
клопотання, що стосуються предмета судової експертизи; [1.3]

КОМЕНТАР ДО ЗАКОНУ УКРАЇНИ «ПРО СУДОВУ ЕКСПЕРТИЗУ»

4) подавати скарги на дії особи, у провадженні якої перебуває справа,
якщо ці дії порушують права судового експерта; [1.4]

5) одержувати винагороду за проведення судової експертизи, якщо її
виконання не є службовим завданням; [1.5]

6) проводити на договірних засадах експертні дослідження з питань, що
становлять інтерес для юридичних і фізичних осіб, з урахуванням
обмежень, передбачених законом. [1.6]

Інші права судового експерта передбачаються процесуальним
законодавством. [2]

Коментована стаття визначає основні права судового експерта у
кримінальній, цивільній, господарській чи адміністративній справі, а
також; його право проводити непроцесуальні експертні дослідження на
договірних засадах.

[1]. Перша частина узагальнює процесуальні приписи різних видів
судочинства, об’єднуючи права судового експерта у кримінальній,
цивільній, господарській та адміністративній справі.

[1.1; 1.3]. Перший та третій пункти коментованої статті відтворюють
права судового експерта, передбачені ч. З статті 77 КПК України, і
поширюють їх зміст на всі види судочинства. Приписи статті щодо права
судового експерта ознайомлюватися з матеріалами справи, які стосуються
предмета судової експертизи, подавати клопотання про надання додаткових
матеріалів, а також бути присутнім під час слідчих чи судових дій і
заявляти відповідні клопотання стосовно предмета судової експертизи,
мають бути відтворені чинними процесуальними законами або враховані при
розробці нових процесуальних кодексів України. Мабуть, доречно було б
додати до коментованої норми (окремим пунктом) – право експерта, за
наявності відповідних підстав, на забезпечення безпеки (як це зроблено у
новій редакції ст. 77 КПК України).

[1.2]. Право судового експерта вказувати у висновку судової експертизи
на виявлені в ході її проведення факти, які мають значення для справи і
з приводу яких йому не були поставлені питання, в теорії судової
експертизи називається правом судового експерта на ініціативу. Тривалий
час предметом наукових дискусій було питання, чи це право, чи обов’язок
судового експерта як особи, якій відомо завдяки спеціальним знанням
більше, ніж може бути відомо особам, які провадять досудове чи судове
слідство у справі. Зрештою, в інструкціях МОЗ України опис у висновку
виявлених під час проведення судової експертизи

Розділ 1

КОМЕНТАР ДО ЗАКОНУ УКРАЇНИ «ПРО СУДОВУ ЕКСПЕРТИЗУ»

будь-яких сторонніх предметів передбачено як обов’язок; з’ясовувати
відношення цих предметів до справи – це функція осіб, які проводять
слідство.

[1.4]. Право подавати скарги на дії особи, у провадженні якої перебуває
справа, якщо ці дії порушують права судового експерта, – це новела
Закону. До цього таке право сприймалось опосередковано – як право
будь-якої особи, чиї права і охоронювані законом інтереси порушено під
час провадження у справі.

[1.S]. Право особи одержувати винагороду за проведення судової
експертизи, якщо її виконання не є службовим завданням цієї особи,
стосується осіб, які не є штатними атестованими судовими експертами СЕУ,
а залучені до проведення судової експертизи як атестовані судові
експерти або як фахівці, котрі не є працівниками державних
спеціалізованих установ, на умовах і з обмеженнями, передбаченими
частиною 4 статті 7 Закону.

[1.6]. Новела, яка стосується не процесуального, а суто професіонального
права атестованого судового експерта проводити на договірних засадах
експертні дослідження з питань, що становлять інтерес для юридичних і
фізичних осіб. Перевалено це стосується експертного дослідження
реквізитів документів, оцінки пошкодженого майна або творів мистецтва.

[2]. Перелік прав судового експерта, наведений у коментованій статті, не
є вичерпним. її остання частина відсилає до процесуального
законодавства, отже, інші права судового експерта у справі визначаються
залежно від виду судочинства.

Стаття 14. Відповідальність судового експерта

Судовий експерт на підставах і в порядку, передбаченими законодавством,
може бути притягнутий до дисциплінарної, матеріальної, адміністративної
чи кримінальної відповідальності.

Стаття є бланкетною нормою, яка встановлює відповідальність судового
експерта на підставах і в порядку, передбачених законодавством.

У ній міститься перелік видів відповідальності, до якої може бути
притягнуто судового експерта: дисциплінарна, матеріальна,
адміністративна і кримінальна. З цього переліку на даний час передбачені
підстави і порядок притягнення до дисциплінарної, адміністративної та
кримінальної відповідальності. За нормами останніх двох пунктів переліку
особу можна притягнути до відповідальності саме як судового експерта як
суб’єкта процесуальної діяльності.

Так, у якості спеціального суб’єкта судовий експерт несе адміністративну
відповідальність: за прояв неповаги до суду (ст. 1853 КУпАП), злісне
ухилення від явки до органів досудового слідства або дізнання (ст. 1854
КУпАП). Кримінальна відповідальність пе-I редбачена за: завідомо
неправдивий висновок (ст. 384 КК Украї-

} ни), відмову експерта без поважних причин від виконання по-

кладених на нього обов’язків на будь-якій стадії розгляду справи (ст.
385 КК УКраїни).

Спеціальна адміністративна відповідальність атестованого професійного
експерта (незалежно від «місця його праці») передбачена розділом V
«Дисциплінарна відповідальність судових експертів» Положення про
експертно-кваліфікаційні комісії та атестацію судових експертів,
затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 15 липня 1997 р.
№ 285/7 А. Це Положення з посиланням на коментовану статтю передбачає
такі дисциплінарні стягнення: попередження; зупинення дії свідоцтва про
присвоєння кваліфікації судового експерта; анулювання дії такого
свідоцтва; зниження чи позбавлення кваліфікаційного класу судового
експерта (стосується тільки атестованих експертів державних СЕУ).

Розділ III. ФІНАНСОВЕ

ТА ОРГАНІЗАЦІЙНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

СУДОВО-ЕКСПЕРТНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Розділ III містить 7 статей, які регулюють фінансове (ст. 15, 18),
кадрове (ст. 16, 17, 21) та деякі питання організаційного забезпечення
(ст. 19, 20) СЕД.

Стаття 15. Фінансування судово-експертної діяльності

Проведення науково-дослідними установами судових експертиз наукових
розробок з питань організації та проведення судових експертиз
фінансується за рахунок Державного бюджету України. [1]

Проведення судових експертиз у кримінальних та адміністративних справах
державними спеціалізованими установами здійснюється за рахунок коштів,
які цільовим, призначенням виділяються цим експертним установам з
Державного бюджету України [2]

Проведення судових експертиз, обстежень і досліджень судово-медичними та
судово-психіатричними установами

3 – 4-2531

Розділ 1

здійснюється за рахунок коштів, які безпосередньо і цільовим
призначенням виділяються цим експертним установам з державного чи
місцевого бюджету. [3]

Витрати на проведення судових експертиз науково-дослідними установами
Міністерства юстиції України та судово-медичними і судово-психіатричними
установами Міністерства охорони здоров’я України у цивільних і
господарських справах відшкодовуються в порядку, передбаченому чинним
законодавством. [4]

Проведення інших експертних досліджень і обстежень державними
спеціалізованими установами здійснюється за рахунок замовника. [5]

Державні спеціалізовані установи, а також, фахівці, що не є працівниками
цих установ, зазначені у статті 7 цього Закону, виконують інші роботи на
договірних засадах. [6] Нова редакція коментованої статті регулює
питання забезпечення, головним чином, державних СЕУ у сферах як
науково-дослідної (методичної), так і практичної судово-експертної
діяльності. Дві останні її частини визначають форми фінансування
експертних досліджень та інших робіт, не пов’язаних із судочинством.

[1]. Перша частина статті встановлює, що проведення науково-дослідними
установами судових експертиз наукових розробок з питань організації та
проведення судових експертиз (які згідно зі ст. 16 Закону включають
розроблення їх теоретичної та методичної бази ) фінансується за рахунок
державного бюджету. Це положення Закону поширюється на науково-дослідні
інститути судових експертиз Міністерства юстиції України і на діяльність
Українського НДІ соціальної і судової психіатрії та наркології, у складі
якого діє відділ судово-психіатричних експертиз.

[2; 3; 4]. Друга, третя та четверта частини коментованої статті
визначають джерела фінансування проведення судових експертиз у державних
СЕУ.

Друга частина констатує, що проведення судових експертиз у кримінальних
та адміністративних справах здійснюється всіма державними СЕУ (незалежно
від відомчого підпорядкування) за рахунок коштів, які цільовим
призначенням виділяються СЕУ з державного бюджету України.

Третя частина уточнює, що проведення судово-медичних та
судово-психіатричних експертиз та обстежень відповідними СЕУ, які
перебувають у сфері управління МОЗ України або його обласних управлінь,
цілеспрямовано фінансуються відповідно з державного чи місцевого
бюджету.

КОМЕНТАР ДО ЗАКОНУ УКРАЇНИ «ПРО СУДОВУ ЕКСПЕРТИЗУ»

Четверта частина визначає суб’єктів проведення судових експертиз у
цивільних та господарських справах (науково-дослідні установи судових
експертиз Мін’юсту України, судово-медичні та судово-психіатричні
установи МОЗ України) і порядок відшкодування витрат на проведення таких
експертиз: «в порядку, передбаченому чинним законодавством». Це означає,
що експертизи у цивільному та господарському судочинстві перелічені СЕУ
проводять за рахунок замовників – головним чином судів (з відповідним
відшкодуванням затрат на проведення експертизи сторонами).

/5; б/. Останні дві частини коментованої статті стосуються оплати не
пов’язаних з судочинством експертних досліджень, обстежень та інших
робіт, які, виходячи з фахової спеціалізації СЕУ, здатні виконувати їх
співробітники, а також атестовані судові експерти, які не є
співробітниками цих установ. Такі експертні дослідження та обстеження
(див. коментар до ст. 13) здійснюються за рахунок замовника. Інші
роботи, які віднесено до платних послуг, виконуються на договірних
засадах. Перелік платних послуг, які надаються СЕУ, визначає у
відповідних постановах Кабінет Міністрів України за поданням міністерств
і відомств, до сфери управління яких належать СЕУ. Наприклад, до
Переліку державних платних послуг, які надаються юридичним та фізичним
особам на договірних засадах науково-дослідними установами судових
експертиз Міністерства юстиції України, затвердженого постановою
Кабінету Міністрів України від 7 серпня 1999 р. № 1432, віднесені:

– навчально-методична робота, розроблення рекомендацій щодо профілактики
правопорушень, науково-консультаційні послуги для судів та органів
досудового слідства;

– надання науково-технічних послуг організаціям і громадянам відповідно
до статуту установ;

– проведення науково-практичних семінарів, конференцій з питань теорії
та практики судової експертизи і криміналістики;

– проведення експертної підготовки з наступним присвоєнням кваліфікації
судового експерта;

– послуги, спрямовані на вирішення питань, що не належать до
судочинства, але потребують використання експертних технологій, тощо.

Стаття 16. Атестація судового експерта

Метою атестації судового експерта є оцінка професійного рівня фахівців,
які залучаються до проведення судо-

з*

Розділ 1

вих експертиз або беруть участь у розробках теоретичної та методичної
бази судової експертизи. Залежно від спеціалізації їм присвоюється,
кваліфікація судового експерта з правом проведення певного виду
експертизи. [1]

Метою атестації працівників державної спеціалізованої установи, які
залучаються до проведення судових експертиз та/або беруть участь у
розробленні теоретичної та науково-методичної бази судової експертизи, є
оцінка рівня їх спеціальних знань та відповідність займаній посади [2]

Залежно від спеціалізації і рівня підготовки працівникам державної
спеціалізованої установи присвоюються кваліфікація судового експерта і
кваліфікаційний клас. [3J

Порядок проведення атестації та присвоєння чи позбавлення
кваліфікаційних класів судового експерта визначається міністерствами та
іншими центральними органами виконавчої влади, до сфери управління яких
належать державні спеціалізовані установи, що здійснюють
судово-експертну діяльність. [4]

У коментованій статті визначаються мета атестації судового експерта і
коло фахівців, які атестуються, а також зміст атестації і коло
суб’єктів, відповідальних за її проведення.

[1]. Частина перша визначає головну мету атестації – оцінка професійного
рівня фахівців, які безпосередньо залучаються до проведення судових
експертиз або беруть участь у розробках теоретичної та
науково-методичної бази судової експертизи. Таким фахівцям, залежно від
їх спеціалізації, присвоюється кваліфікація судового експерта з правом
проведення певного виду експертиз.

[2; 3]. Друга та третя частина уточнюють положення першої частини щодо
працівників СЕУ, яким не тільки присвоюється кваліфікація судового
експерта з правом проведення певного виду (чи видів) експертиз, а також,
залежно від рівня підготовки, стажу роботи і відповідно займаній посаді,
присвоюється кваліфікаційний клас1.

[4]. Четверта частина статті встановлює, що порядок проведення атестації
та присвоєння чи позбавлення кваліфікаційних класів визначається тими
міністерствами та відомствами, до сфери управління яких належать СЕУ2.

1 Ці ж самі критерії слугують підставою для присвоєння відповідного
рангу державного службовця судовим експертам СЕУ Мін’юсту і МОЗ України
(див. коментар до ст. 18).

2 Порядок атестації судових експертів, які не є працівниками СЕУ,
визначено у статті 17 Закону.

КОМЕНТАР ДО ЗАКОНУ УКРАЇНИ «ПРО СУДОВУ ЕКСПЕРТИЗУ»

Стаття 17. Експертно-кваліфікаційні комісії

Для присвоєння та позбавлення кваліфікації судового експерта і
кваліфікаційних класів створюються експертно-кваліфікаційні комісії при
міністерствах та інших центральних органах виконавчої влади, до сфери
управління яких належать державні спеціалізовані установи, що здійснюють
судово-експертну діяльність. [1]

До складу експертно-кваліфікаційних комісій входять найбільш, досвідчені
фахівці та науковці, які мають кваліфікацію судового експерта та стаж,
практичної роботи за спеціальністю не менше п’яти років. Серед них має
бути не менше двох фахівців тієї експертної спеціальності і того класу,
з яких комісія проводить атестацію, присвоює кваліфікацію судового
експерта або кваліфікаційний клас, а також фахівець з процесуальних
питань судової експертизи. [2]

Порядок присвоєння кваліфікації судового експерта фахівцям чи
позбавлення кваліфікації судового експерта фахівців, які не є
працівниками державних спеціалізованих установ, визначається
Міністерством юстиції України. З цією метою при Міністерстві юстиції
України створюється Центральна експертно-кваліфікаційна комісія, яка діє
відповідно до положення про неї, що затверджується Міністерством юстиції
України. [3]

Присвоєння кваліфікації судового експерта і кваліфікаційних класів
судово-медичним і судово-психіатричним експертам та позбавлення
кваліфікації судового експерта і кваліфікаційних класів судово-медичних
і судово-психіатричних експертів проводяться в порядку, що
встановлюється Міністерством охорони здоров’я України. [4]

Коментована стаття уточнює положення статті 16 Закону щодо мети і змісту
атестації судових експертів і визначає склад спеціалізованої структури –
експертно-кваліфікадійної комісії, яка здійснює атестацію, тобто
присвоєння (або позбавлення) кваліфікації судового експерта з дозволом
проведення певного виду експертиз та кваліфікаційного класу.

[1]. Перша частина містить визначення спеціалізованої структури СЕД –
експертно-кваліфікаційної комісії (далі – ЕКК), яка здійснює атестацію
судових експертів для присвоєння їм кваліфікації судового експерта і
кваліфікаційного класу, а також; головних суб’єктів, відповідальних за
організацію та регламентацію

Розділ 1

діяльності ЕКК (докладніше у коментарі до третьої та четвертої частин
даної статті).

[2]. Друга частина визначає типовий склад будь-якої ЕКК, що проводить
атестацію судових експертів, і загальні принципи її формування.

По-перше, до складу ЕКК включаються найбільш досвідчені фахівці та
науковці, які мають кваліфікацію судового експерта і стале практичної
роботи за спеціальністю не менше п’яти років.

По-друге, у складі комісії має бути не менше двох фахівців тієї
спеціальності і того класу, з яких комісія проводить атестацію і
присвоює відповідну судово-експертну кваліфікацію або кваліфікаційний
клас1.

Нарешті, третя вимога до складу ЕКК (незалежно від форми організації
СЕД) – наявність у складі ЕКК фахівця з процесуальних питань судової
експертизи.

Дійсно, підготовка професійного судового експерта потребує від нього
правових знань – перш за все в галузі процесуальних наук і відповідного
законодавства, а також знань основ криміналістики, судової
експертології, окремих розділів матеріального права і відповідної
законодавчої і нормативно-правової бази, яка «обслуговує» СЕД.

[1; 4]. Згідно з положенням частини 4 статті 16 Закону та частини 1
коментованої статті порядок проведення атестації судових експертів і
діяльності ЕКК визначається міністерствами і відомствами, у сфері
управління яких перебувають СЕУ.

Тому законодавчі засади діяльності ЕКК, які виконують функції атестації
судових експертів, на відомчих рівнях реалізуються по-різному.

У системі СЕУ Міністерства юстиції України ЕКК створені при
науково-дослідних інститутах судових експертиз і діють згідно з
Положенням про експертно-кваліфікаційні комісії та атестацію судових
експертів, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 15
липня 1997 р. № 285/7-А, а також з Положенням про кваліфікаційні класи
судових експертів з числа працівників науково-дослідних інститутів
судових експертиз Міністерства юстиції України, затвердженим наказом
Міністерства юстиції України від ЗО листопада 1995 р. № 360/62.

1 Для багатопрофільних СЕУ (наприклад, науково-дослідні СЕУ Мін’юсту
України проводять експертизи по дев’яти видах та 60 судово-експертних
спеціальностях) цей припис означає необхідність поділу ЕКК на постійний
та змінний склади. Саме змінний склад забезпечує проведення атестації з
будь-якої експертної спеціальності, яка відноситься до профілю роботи
СЕУ.

2 Більш докладно про зміст і цілі цих положень див. коментар до ст. 18.

КОМЕНТАР ДО ЗАКОНУ УКРАЇНИ «ПРО СУДОВУ ЕКСПЕРТИЗУ»

У системі СЕУ Міністерства охорони здоров’я України ЕКК створені при
Головному, республіканському (АР Крим), обласних (міських) бюро
судово-медичної експертизи і діють згідно з Положенням про
експертно-кваліфікаційні комісії бюро судово-медичної експертизи,
затвердженим наказом МОЗ України від 18 лютого 1997 р. № 52. Атестацію
лікарів – судово-психіатричних експертів здійснюють ЕКК, створені при
деяких управліннях (відділах) охорони здоров’я відповідних державних
адміністрацій. При присвоєнні кваліфікаційних класів експертам – судовим
медикам і судовим психіатрам названі ЕКК керуються окремими відомчими
нормативними актами: Положенням про кваліфікаційні класи судових
експертів бюро судово-медичної експертизи і Положенням про
кваліфікаційні класи лікарів – судово-психіатричних експертів,
затвердженими наказом МОЗ України від 31 жовтня 1995 р. № 199і.

Атестацію судових експертів – медиків Центру судової експертизи та його
структурних підрозділів Міністерства оборони України за домовленістю
здійснює ЕКК Головного бюро судово-медичної експертизи МОЗ України.

В експертних службах МВС України, СБУ та Державної прикордонної служби
України ЕКК створені тільки при центральних (головних) установах цих
служб. Зазначені ЕКК проводять атестацію і переатестацію судових
експертів (переважно офіцерського складу) як головних, так і
регіональних підрозділів цих служб2.

/З/. Згідно з частиною третьою коментованої статті порядок атестації
судових експертів, які не є працівниками СЕУ, визначено Положенням про
експертно-кваліфікаційні комісії та атестацію судових експертів,
затвердженим наказом Міністра юстиції України від 15 липня 1997 р. №
285/7-А (з наступними змінами і доповненнями). Сама атестація
здійснюється Центральною ЕКК (далі – ЦЕКК) при Міністерстві юстиції
України.

Для присвоєння кваліфікації судового експерта претенденти повинні мати
підготовку з наукових, технічних або інших спеціальних галузей знань, по
яких вони мають намір атестуватись як судові експерти, на
освітньо-кваліфікаційному рівні спеціаліста, володіти правовими основами
судової експертизи та обов’яз-

1 Більш докладно про зміст і цілі цих положень див. коментар до ст. 18.

2 Порівняльний аналіз відомчих нормативних актів, які регулюють
атестацію судових експертів, свідчить про істотні розбіжності щодо
складу ЕКК (наприклад, в ЕКК судово-медичних установ відсутні
обов’язкові за Законом спеціалісти з правових питань СЕД), умов допуску
до атестації, кваліфікаційних вимог, а також оформлення результатів
атестації. Тому доцільно з ініціативи Координаційної ради з проблем
судової експертизи розробити типове положення про атестацію судових
експертів державних спеціалізованих експертних установ.

Розділ 1

ково пройти стажування в науково-дослідних установах судових експертиз
Міністерства юстиції України. ЦЕКК, відповідно до покладених на неї
завдань, за заявою фахівців: приймає кваліфікаційний іспит і залежно від
рівня професійних знань, стажу і досвіду приймає рішення про присвоєння
або про відмову в присвоєнні кваліфікації експерта. Згідно з додатком 5
до зазначеного Положення, фахівцям-претендентам, які успішно склали
кваліфікаційні іспити, кваліфікація судового експерта може бути
присвоєна лише за обмеженим переліком видів судових експертиз, і,
відповідно, експертних спеціальностей, який включає: інженерно-технічну
(обставин ДТП), будівельно-технічні, економічні, товарознавчі експертизи
та експертизи, пов’язані з дослідженням об’єктів інтелектуальної
власності. Свідоцтво про присвоєння претенденту кваліфікації судового
експерта чинне протягом трьох років. Процедура підтвердження їм рівня
своїх професійних знань визначена у статті 21 Закону.

Стаття 18. Оплата праці та соціальний захист судових експертів

Питання оплати праці та умови соціального захисту судових експертів
визначаються. Кодексом, законів про працю України та іншими актами
законодавства України. [1]

На працівників державних спеціалізованих установ судових експертиз
поширюються особливості матеріального та соціально-побутового
забезпечення, передбачені Законом України «Про державну службу», якщо
інше не передбачено законами України. [2]

Стаття містить суттєву новелу щодо оплати праці та соціального захисту
працівників державних спеціалізованих судово-експертних установ.

[1]. Перша частина визначає загальну законодавчу базу оплати праці та
умови соціального захисту судових експертів, які є штатними працівниками
державних спеціалізованих СЕУ (Кодекс законів про працю України та інші
нормативно-правові акти в сфері трудового законодавства України).

[2]. Друга частина, хоча теж має бланкетну конструкцію, чітко визначає,
що на працівників СЕУ «поширюються особливості матеріального та
соціально-побутового забезпечення, передбачені Законом України «Про
державну службу». Але цей припис закінчується істотним застереженням:
«…якщо інше не передбачено законами України». Зміст цього застереження
розкриває розпорядження Кабінету Міністрів України «Про віднесення
деяких

КОМЕНТАР ДО ЗАКОНУ УКРАЇНИ «ПРО СУДОВУ ЕКСПЕРТИЗУ»

посад працівників державних спеціалізованих установ до категорій посад
державних службовців» від 31 серпня 1995 р. № 558-р, яке містить таке
обмеження: «Це розпорядження не поширюється на судових експертів, які є
військовослужбовцями та особами начальницького складу або рядового
складу органів внутрішніх справ». Тобто коментована норма поширюється
тільки на «цивільних» судових експертів державних СЕУ системи
Міністерства юстиції України та Міністерства охорони здоров’я України, а
також на тих працівників експертних служб Міністерства оборони, Служби
безпеки України та Державної прикордонної служби України, які
атестуються як судові експерти, що мають статус державного службовця і
на яких поширюється дія окремих статей Закону України «Про державну
службу» (в редакції від 15 травня 2003 p.), а саме: статті 25
«Класифікація посад», статті 26 «Ранги державних службовців» (з
урахуванням першої частини розпорядження Кабінету Міністрів України від
31 серпня 1995 р. № 558-р), а також статей 33 «Оплата праці», 36
«Щорічна та додаткова відпустки державних службовців», 37 «Пенсійне
забезпечення і грошова допомога державним службовцям», 37і «Порядок і
умови перерахунку пенсій державних службовців».

Оскільки заробітна плата судових експертів державних СЕУ, які мають
право на отримання статусу державного службовця, складається, згідно з
статтею 33 «Оплата праці» Закону України «Про державну службу», з
посадових окладів, надбавки за вислугу років, премій та доплати за
ранги, більш докладно розглянемо підстави та порядок присвоєння
відповідного рангу судовим експертам.

Згідно зі статтею 16 Закону складовою атестації судового експерта, поряд
з присвоєнням кваліфікації експерта з певного виду експертизи, є також:
присвоєння йому кваліфікаційного класу. Саме наявність певного
кваліфікаційного класу є підставою присвоєння державному атестованому
судовому експерту відповідного рангу державного службовця. Відповідно до
розпорядження Кабінету Міністрів України від 31 серпня 1995 р. № 558-р,
яким було визначено співвідношення посад і кваліфікаційних класів
судових експертів СЕУ з категоріями посад державних службовців,
Міністерством юстиції України та Міністерством охорони здоров’я України
затверджені узгоджені з Головним управлінням державної служби відповідні
положення про кваліфікаційні класи судових експертів. Положення про
кваліфікаційні класи судових експертів з числа працівників
науково-дослідних інститутів судових експертиз Міністерства юстиції
України від ЗО листопада 1995 р. містить пов-

Розділ 1

ний перелік посад (директор НДІ судових експертиз, його заступники,
вчений секретар – до молодшого наукового співробітника) і відповідних їм
кваліфікаційних класів судового експерта (від вищого, першого-п’ятого) і
рангів державного службовця (від 5 до 13). Такі самі переліки посад,
кваліфікаційних класів і відповідних їм рангів державних службовців
містять затверджені Міністерством охорони здоров’я України Положення про
кваліфікаційні класи судових експертів бюро судово-медичної експертизи
та Положення про кваліфікаційні класи лікарів – судово-психіатричних
експертів від 31 жовтня 1995 р.

Стаття 19. Охорона державних спеціалізованих установ, що проводять
судові експертизи

Охорона приміщень і територій установ судових експертиз Міністерства
юстиції України і Міністерства охорони здоров’я України, а також режим
тримання осіб, які перебувають під вартою і направлені на
судово-психіатричну експертизу, забезпечуються Міністерством внутрішніх
справ України за рахунок коштів, що виділяються йому на цю мету з
державного бюджету. [1]

Охорона експертних служб Міністерства внутрішніх справ України,
Міністерства оборони України, Служби безпеки України, Державної
прикордонної служби України забезпечується цими органами. [2]

Стаття визначає суб’єктів забезпечення охорони спеціалізованих установ
та відомчих служб, що проводять судові експертизи.

[1]. Перша частина статті покладає обов’язок забезпечення, за рахунок
державного бюджету, охорони приміщень і територій установ судових
експертиз Міністерства юстиції України і Міністерства охорони здоров’я
України на відповідні служби охорони Міністерства внутрішніх справ. На
МВС України також покладено обов’язок забезпечити режим тримання осіб,
які перебувають під вартою і направлені на стаціонарну
судово-психіатричну експертизу.

Відповідно до цієї норми Міністерством внутрішніх справ України і
Міністерством охорони здоров’я України спільним наказом від 4 листопада
1996 р. затверджена Інструкція про порядок організації охорони приміщень
і територій відділень судово-психіатричної експертизи та режиму тримання
осіб, які перебувають під вартою і направлені на судово-психіатричну
експертизу, в якій докладно визначені права і обов’язки медичного
персоналу і особистого складу охорони, обладнання, що забезпечує охорону
території, при-

КОМЕНТАРДО ЗАКОНУ УКРАЇНИ «ПРО СУДОВУ ЕКСПЕРТИЗУ»

міщень, контрольно-пропускний режим і резким тримання «підекс-пертних»
осіб, які перебувають під вартою. Спеціальні розділи Інструкції
визначають порядок перевірки придатності приміщень для охорони
утримуваних осіб, організацію пропускного режиму, а також дії
працівників міліції у разі виникнення надзвичайних обставин.

Аналогічні інструкції щодо охорони приміщень і територій
судово-експертних установ Міністерства юстиції України і установ
судово-медичної експертизи Міністерства охорони здоров’я України
відсутні.

Охорона цих судово-експертних установ здійснюється відповідними
підрозділами головного чи обласних управлінь МВС України виключно за
ініціативою керівників СЕУ. Питання здійснення захисту персоналу цих
установ, охорони речових доказів, інших матеріалів кримінальних та
цивільних справ, які знаходяться в експертних установах під час
проведення експертних досліджень, також: мають бути чітко визначені
відповідними міжвідомчими інструкціями.

[2]. Друга частина коментованої статті зазначає, що охорона експертних
служб Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства оборони
України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України
забезпечується цими відомствами.

Стаття 20. Інформаційне забезпечення

Підприємства, установи, організації незалежно від форми власності
зобов’язані надавати безоплатно інформацію, необхідну для проведення
судових експертиз, державним спеціалізованим установам, а також., за
згодою, натурні зразки або каталоги своєї продукції, технічну
документацію та іншу інформацію, необхідну для створення й оновлення
методичної та нормативної бази судової експертизи. Державні
спеціалізовані установи, судові експерти та залучені фахівці, що
проводять судові експертизи, у разі отримання інформації, що становить
державну, комерційну чи іншу охоронювану законом таємницю, повинні
забезпечити нерозголошення цих відомостей. [1]

Державні спеціалізовані установи, що проводять судові експертизи, мають
право одержувати від судів, органів дізнання і досудового слідства
знаряддя злочину та інші речові докази, щодо яких закінчено провадження
у справах, для використання в експертній і науковій діяльності. [2]

Розділ 1

Коментована стаття дозволяє державним СЕУ:

а) отримувати від сторонніх установ та організацій допоміжну інформацію,
а також натурні зразки, каталоги, рецептури, технологічну документацію
тощо, необхідні для створення чи оновлення методичної та нормативної
бази судової експертизи;

б) одержувати з цією ж метою від судів та органів досудового
розслідування ті досліджувані експертизою речові докази (після
закінчення провадження по справах), які становлять інтерес для наукової
та практичної СЕД.

[1]. Перша частина статті встановлює обов’язок будь-яких установ та
організацій (незалежно від форми власності) надавати державним СЕУ на їх
запит безоплатно інформацію, а також, за згодою, натурні зразки або
каталоги своєї продукції, необхідні для вирішення конкретних експертних
задач по справі або для створення чи оновлення методичної та нормативної
бази експертизи за профілем діяльності державної СЕУ.

Нова редакція Закону також передбачає обмеження на використання такої
продукції: всі суб’єкти СЕД у разі якщо отримана ними інформація містить
відомості, які становлять державну, комерційну чи іншу охоронювану
законом таємницю, повинні забезпечити нерозголошення цих відомостей.
Однак Закон не визначив відповідальності за порушення режиму
використання такої інформації.

[2]. Друга частина статті надає право державним СЕУ отримувати від судів
та органів досудового розслідування ті досліджені експертизою речові
докази (по завершених провадженням справах), властивості яких можуть
бути використані в їх практичній та науковій діяльності. Перевалено – це
саморобні оригінальні зразки вогнепальної чи холодної зброї, саморобні
вибухові пристрої, фальшиві гроші, цінні папери, лотерейні квитки та
знаряддя їх виготовлення, різноманітні технології та пристрої для
виготовлення фальсифікатів, наркотичних засобів тощо.

На жаль, праву державних СЕУ отримувати такі речові докази не
кореспондує жодний законодавчий чи відомчий нормативний акт, який
зобов’язував би суди чи слідчі органи виконувати припис коментованої
норми Закону. Тому бажано, щоб це питання було вирішено або на
міжвідомчому рівні – шляхом прийняття відповідної узгодженої інструкції,
або спеціальним доповненням процесуального законодавства (наприклад, ст.
81 КПК України).

Стаття 2 1. Кадрове забезпечення

Підготовка фахівців для державних спеціалізованих установ, що проводять
судові експертизи, здійснюється вищими

КОМЕНТАР ДО ЗАКОНУ УКРАЇНИ «ПРО СУДОВУ ЕКСПЕРТИЗУ»

навчальними закладами; спеціалізація та підвищення кваліфікації
проводяться на курсах та у спеціальних закладах відповідних міністерств
та інших центральних органів виконавчої влади. [1]

Фахівці, які не є працівниками державних спеціалізованих установ і мають
на меті здійснювати експертну діяльність, проходять навчання з
відповідної експертної спеціальності в державних спеціалізованих
установах Міністерства юстиції України з урахуванням обмежень,
передбачених законом. [2]

Для забезпечення належного професійного рівня фахівці, які не є
працівниками державних спеціалізованих установ і отримали кваліфікацію
судового експерта, крім тих, які мають науковий ступінь, один раз на три
роки повинні пройти стажування в державних спеціалізованих установах
Міністерства юстиції України відповідно до спеціальності та підтвердити
рівень своїх професійних знань. [3]

Вивчення потребу підготовці, спеціалізації та підвищенні кваліфікації
експертів, а також: розроблення пропозицій щодо задоволення цих потреб
здійснюються міністерствами та іниіими центральними органами виконавчої
влади, до сфери управління яких належать державні спеціалізовані
установи, що здійснюють судово-експертну діяльність. [4]

Нова редакція коментованої статті визначає два аспекти кадрового
забезпечення СЕД: перший стосується підготовки фахівців для СЕУ (частини
[1] та [4]), а другий визначає порядок забезпечення належного
професійного рівня фахівців, які не є співробітниками СЕУ і мають на
меті здійснювати СЕД (частини [2] та [3] коментованої статті).

[1]. Перша частина статті повторює диспозицію частини [2] статті 10 щодо
обов’язкової наявності у претендента на посаду судового експерта СЕУ
вищої базової освіти (на освітньо-кваліфікаційному рівні спеціаліста),
але з істотним доповненням: передбачаються подальша спеціалізація і
підвищення кваліфікації фахівця саме як судового експерта відповідного
профілю і спеціальності на державних відомчих курсах чи в спеціальних
закладах.

На практиці ці положення Закону реалізуються відповідними міністерствами
і відомствами, до сфери управління яких належать СЕУ, по-різному.

Найбільш вдосконалена система – від базової освіти до подальшої
спеціалізації – запроваджена Міністерством охорони здоров’я України
судово-медичних та судово-психіатричних екс-

Розділ 1

пертів. Претенденти на посаду професійного експерта-медика на останньому
курсі навчання в медичному ВУЗІ проходять річну інтернатуру при кафедрах
судової медицини, по закінченні якої отримують атестат спеціаліста в
галузі судової медицини. Конкретна спеціалізація фахівця як
судово-медичного експерта загального профілю чи судово-медичного
експерта – криміналіста, гістолога, цитолога, токсиколога чи імунолога
визначається на практичній роботі в бюро судово-медичної експертизи з
подальшим його атестуванням ЕКК, які функціонують при Головному та
обласних бюро СМЕ.

Але в складі кафедр судової медицини, а також в ЕКК відсутні фахівці,
які б викладали або перевіряли знання претендентів у галузі
процесуальних дисциплін, експертології та криміналістики, хоча таку
вимогу опосередковано містить стаття 17 Закону, яка передбачає включення
до складу ЕКК фахівців у галузі права.

Кадри в галузі судової медицини для Центру судових експертиз
Міністерства оборони України готує з числа військових медиків
Військово-медична академія як заклад післядипломної освіти.

Інша процедура підготовки кадрів професійних експертів запроваджена в
системі експертних служб Міністерства внутрішніх справ України. При
деяких вищих навчальних закладах цього Міністерства створені експертні
факультети або спеціалізовані науково-навчальні інститути, які за
розширеною програмою ведуть підготовку спеціалістів-криміналістів та
експертів-криміналістів. До складу державної екзаменаційної комісії
включають також членів ЕКК Державного науково-дослідного
експертно-криміналістичного центру як провідної установи експертної
служби Міністерства внутрішніх справ України. Така «об’єднана» комісія
водночас видає випускникові експертного факультету атестат про вишу
юридичну освіту (на рівні спеціаліста) і так званий «допуск»
(посвідчення) на право проведення широкого кола криміналістичних
експертиз (почеркознавчих, технічного дослідження документів,
трасологічних, балістичних тощо). Окремий етап атесту-вання
фахівця-криміналіста як судового експерта певної спеціальності, прямо
передбачений статтею 21 Закону, відсутній.

Іншим чином готують кадри судово-експертні науково-дослідні установи
системи Міністерства юстиції України. Як багатопрофіль-ні установи в
галузі криміналістичних, судово-технічних, судово-економічних,
судово-біологічних, судово-психологічних, у деяких інших галузях
експертного дослідження речових доказів вони «рекрутують» потрібних
фахівців з вищою базовою освітою в галузі гуманітарних, природничих та
технічних наук і після тривалого ста-

КОМЕНТАРДО ЗАКОНУ УКРАЇНИ «ПРО СУДОВУ ЕКСПЕРТИЗУ»

жування (від 6 до 12 місяців) і накопичення практичного досвіду
проводять атестацію фахівця як судового експерта певної спеціальності,
відповідно до базової освіти претендента, по 9 основних видах судових
експертиз, які включають 60 спеціалізацій1.

[2; 3]. Нова редакція статті містить другу та третю частини, якими
визначається порядок навчання та забезпечення належного професійного
рівня фахівців, котрі не є працівниками СЕУ і отримали кваліфікацію
судового експерта у порядку, передбаченому статтею 17 Закону.

Такі фахівці спершу повинні пройти навчання з відповідної експертної
спеціальності (з урахуванням обмежень, передбачених статтею 7 Закону) в
науково-дослідних установах судових експертиз Мін’юсту України, а в
подальшому – один раз на три роки у цих самих установах пройти
стажування відповідно до отриманої спеціалізації судового експерта та
підтвердити рівень своїх професійних знань (крім фахівців, які мають
науковий ступінь).

[4]. Четверта частина покладає обов’язок визначення потреб у підготовці,
спеціалізації та підвищенні кваліфікації кадрів судових експертів та їх
практичної реалізації на міністерства та відомства, до сфери управління
яких належать СЕУ.

У Міністерстві охорони здоров’я та Міністерстві внутрішніх справ України
такі функції покладені на головні установи, що очолюють судово-експертні
служби цих міністерств (відповідно Головне бюро судово-медичної
експертизи і Державний науково-дослідний експертно-криміналістичний
центр), у Міністерстві юстиції України – на Департамент експертного
забезпечення правосуддя, який отримує та реалізує кадрові заявки
науково-дослідних установ судової експертизи.

1 Загальнодержавної концепції кадрового забезпечення СЕУ фахівцями в
галузі гуманітарних, економічних, технічних, фізичних та інших
природничих наук в України немає.

Для вирішення цієї проблеми на юридичних факультетах університетів
доцільно було б створити міжфакультетські кафедри криміналістики і
судової експертології, які в рамках інтернатури готували б фахівців у
галузі судової експертизи з широкого спектру знань (гуманітарних,
економічних, фізичних, хімічних, біологічних тощо) з випускників
провідних університетів країни. Базовою основою такої інтернатури
слугували б науково-дослідні установи судової експертизи, розташовані в
найбільших розвинутих культурних центрах України (Києві, Харкові, Одесі,
Донецьку, Дніпропетровську, Львові, Сімферополі та ін.).

А для підвищення кваліфікації судових експертів у столиці доцільно
заснувати Академію судової експертизи з загальними кафедрами
криміналістики, судової експертології та процесуального права, а також з
галузевими кафедрами відповідно до основних профілів судово-експертних
знань.

Розділ 1

Розділ IV. МІЖНАРОДНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО В ГАЛУЗІ СУДОВОЇ ЕКСПЕРТИЗИ

Останній (IV) розділ Закону, присвячений міжнародному співробітництву
державних судово-експертних установ України в галузі СЕД, складають три
статті. У статтях 22 і 23 розглянуто порядок проведення судових
експертиз за дорученням правомочної особи чи органу іноземної держави, а
також залучення для спільного проведення судових експертиз фахівців
інших держав. Остання, 24 стаття, передбачає можливість міжнародного
співробітництва державних СЕУ у сфері не тільки практичної, а й наукової
діяльності.

Стаття 22. Проведення судової експертизи за дорученням відповідного
органу чи особи іншої держави

У разі проведення судової експертизи за дорученням відповідного органу
чи особи іншої держави, з якою Україна має угоду про взаємну правову
допомогу і співробітництво, застосовується законодавство України, якщо
інше не передбачено зазначеною угодою. [1]

Оплата вартості судової експертизи здійснюється за домовленістю між
замовником і виконавцем судової експертизи. [2]

Стаття визначає можливість та загальні умови проведення судової
експертизи за дорученням правомочного органу чи особи іноземної держави.

[1]. Перша частина містить два принципових положення, які обумовлюють
можливість здійснення такої експертизи: це, по-перше, наявність угоди
про взаємну правову допомогу і співробітництво, а по-друге, проведення
експертизи згідно з нормами законодавства України.

[2]. Згідно з другою частиною визначення вартості проведення експертизи
і оплата її здійснюються за домовленістю між замовником та виконавцем.

Судячи з подальшого змісту глави IV Закону (ст. 23 і 24), законодавець
скоріш за все мав на увазі проведення таких експертиз у державних СЕУ
відповідного профілю.

Тоді суб’єктами призначення та проведення експертизи виступають: а)
замовник (повноважний орган/особа іншої держави, з якою укладена угода
про взаємну правову допомогу); б) виконавець (СЕУ, керівник якої згідно
з процесуальним законодавством

КОМЕНТАР АО ЗАКОНУ УКРАЇНИ «ПРО СУДОВУ ЕКСПЕРТИЗУ»

і відомчими інструкціями доручає проведення експертизи атестованим
судовим експертам своєї установи і здійснює за домовленістю розрахунки
за її проведення з замовником експертизи, якому надсилає висновок
експертів та досліджувані об’єкти)1.

Стаття 2 3. Залучення фахівців з інших держав для спільного проведення
судових експертиз

Керівники державних спеціалізованих установ, що проводять судові
експертизи, у необхідних випадках мають право за згодою органу або
особи, що призначили судову експертизу, включати до складу експертних
комісій провідних фахівців інших держав. Такі спільні експертні комісії
здійснюють судові експертизи за нормами процесуального законодавства
України. [1]

Плата іноземним фахівцям за участь у судовій експертизі та відшкодування
інших витрат, пов’язаних з її проведенням, здійснюється за домовленістю
сторін. [2]

Стаття передбачає можливість залучення фахівців інших держав для
спільного проведення судових експертиз і визначає суб’єктів СЕД та
процедуру проведення й оплати спільної експертизи.

[1]. У першій частині статті передбачено право керівників державних
спеціалізованих експертних установ у необхідних випадках залучати до
складу комісії, сформованої з фахівців експертної установи, також
провідних фахівців інших держав. Це стосується виключних випадків
призначення та проведення дуже складних, частіше за все комісійних,
повторних судових експертиз.

Оскільки керівник державної експертної установи має право доручати
проведення судової експертизи тільки фахівцям керованої ним установи,
законодавець підкреслює два моменти:

а) залучення до складу експертної комісії іноземного фахівця можливе
тільки за згодою замовника, тобто органу чи особи, які призначили
експертизу;

б) іноземний фахівець діє за нормами відповідного процесуального
законодавства України, яким визначаються порядок і форма витребування
додаткових матеріалів, порядок і форма складання спільного експертного
висновку чи окремих висновків, якщо члени експертної комісії не дійшли
згоди.

1 Практика свідчить, що призначення та проведення таких експертиз
здійснюються за попередньою домовленістю замовника з міністерствами і
відомствами, у сфері управління яких перебувають СЕУ.

4 – 4-2531

Розділ 1

[2]. Плата іноземним фахівцям за участь у проведенні судової експертизи
та відшкодування інших витрат, пов’язаних з її проведенням, здійснюється
за домовленістю з органом або особою, які призначили судову експертизу.

Стаття 24. Міжнародне наукове співробітництво

Державні спеціалізовані установи, що виконують судові експертизи,
користуються правом встановлювати міжнародні наукові зв’язки з
установами судових експертиз, криміналістики тощо інших держав,
проводити спільні наукові конференції, симпозіуми, семінари,
обмінюватися стажистами, науковою інформацією і друкованими виданнями та
здійснювати спільні видання в галузі судової експертизи і
криміналістики.

Стаття визначає право спеціалізованих державних СЕУ на встановлення
міжнародних наукових зв’язків з відповідними установами судових
експертиз та криміналістики інших держав. Норма передбачає різноманітні
форми обміну інформацією в галузі теорії і практики судової експертизи і
криміналістики, включаючи обмін стажистами, проведення спільних наукових
конференцій, обмін друкованими виданнями, здійснення спільних видань
тощо.

На підставі коментованої статті укладені договори про співробітництво в
галузі судової експертизи між Міністерством юстиції України та
Міністерством юстиції Грузії (від 4 листопада 1996 р.) і Міністерством
юстиції Азербайджанської Республіки (від 24 березня 1997 р.), в яких,
зокрема, зазначені: а) мета і предмет договорів (співробітництво в
галузі наукової роботи з основних проблем судової експертизи,
удосконалення існуючих та створення нових методів та методик судової
експертизи, обмін досвідом експертної практики); б) форми
співробітництва (обмін науковою інформацією, координація наукових
досліджень, спільне навчання фахівців та обмін стажистами,
взаєморецензування наукових робіт та експертних висновків); в) конкретні
суб’єкти, які уповноважені міністерствами юстиції обох країн здійснювати
науково-практичні зв’язки; г) питання фінансування витрат (у порядку
взаємодопомоги) і використання мови (прийнятної для обох сторін).

Розділ 2

ОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ

1. Вступне слово

Науково-технічний прогрес справляє величезний вплив на всі сфери
діяльності людини. Видатні фундаментальні відкриття все більше і ширше
втілюються в практику, створюючи додаткові надійні передумови
удосконалення прикладних досліджень.

Цей процес неминуче зачіпає і таку специфічну область людської
діяльності, як боротьба зі злочинністю. Розкриття і розслідування
злочинів, а потім судовий розгляд справ – це, головним чином, процес
доказування, який має постійно удосконалюватись на основі більш
глибокого проникнення у сутність речей. Оскільки доказування в
судочинстві спрямоване на встановлення фактів минулого, відомості про
які потрапляють слідчому у вигляді інформації, що потребує спеціального
виявлення, фіксації, дослідження і витлумачення, то встановлення цих
фактів є практично неможливим без використання даних природничих і
технічних наук. У наукових дослідженнях, присвячених цьому питанню,
зазначається, що залучення на службу правосуддю цих даних повинно
здійснюватись головним чином через експертизу, яка дозволяє
впроваджувати у судочинство досягнення науки та техніки і водночас є
засобом наукового пояснення, витлумачення фактів. Експертиза значною
мірою підвищує надійність і доказову силу зібраних у справі матеріалів,
забезпечує встановлення об’єктивної істини.

Стрімкий розвиток науки і техніки, інтереси судової практики, потребують
від юристів, які займаються проблемами судової експертизи, швидкої
реакції на появу нових наукових даних, технічних рішень і засобів. У той
же час залученню на службу правосуддю через експертизу сучасних
досягнень науки сприятиме всебічне ознайомлення з ними студентів, які
готуються до юридичної діяльності. Даний посібник покликаний допомогти
поглибленню їхніх знань в області судових експертиз на основі сучасних
наукових уявлень і можливостей.

Розділ 2

Посібник побудовано з урахуванням навчальних програм з криміналістики та
кримінально-процесуального права, а також; спецкурсів, які читаються в
Академії адвокатури України та Київському національному університеті
імені Тараса Шевченка.

Визначаючи коло експертиз, ознайомлення з якими включається в посібник,
автори виходили з того, що з багатьох проблем, котрі розглядалися в
подібних виданнях у минулому, матеріал є дещо застарілим, деякі питання
безпідставно вилучено з розгляду. Крім того, виникло багато нових
науково-практичних напрямів, впровадження яких, перш за все у формі
експертизи, настійно потребує судочинство. Пропонований навчальний
посібник охоплює питання, які лише частково і менш глибоко розглядаються
в підручниках з криміналістики і деяких розрізнених виданнях відомчого
характеру. Щодо багатьох видів експертиз існують лише уривчасті й
суперечливі відомості в періодичній юридичній літературі та інших
публікаціях, а щодо деяких відомості відсутні взагалі.

У посібнику коротко викладаються необхідні теоретичні передумови і
процесуальні основи організації, проведення, оцінки і використання
результатів судових експертиз, а потім за предметною ознакою
класифікації у розділах та підрозділах наводяться відомості про окремі
види судових експертиз. При цьому деякі експертизи об’єднано (там, де це
необхідно) в окремі групи, що мають загальну предметну і методологічну
основу, але відрізняються об’єктами і деякою специфікою конкретних
методик дослідження. Слід підкреслити, що при класифікації експертиз
автори виокремили експертизу матеріалів, речовин і виробів у самостійний
вид і не віднесли її до числа криміналістичних, як це є характерним для
інших класифікацій. Точка зору авторів уявляється більш привабливою і
підтримується в літературі багатьма дослідниками.

У даному посібнику витримано єдиний принцип викладу матеріалу. У кожному
розділі (підрозділі) вузловими моментами є: визначення можливостей
даного виду експертизи; виклад на основі знання цих можливостей досить
повного, хоча і не вичерпного, переліку питань у найбільш прийнятному, з
точки зору компетенції експертизи та теорії доказів, формулюванні;
обговорення доказового значення експертних висновків залежно від
принципових можливостей даного виду експертизи і конкретних ситуацій, що
виникають у процесі встановлення істини в кримінальних справах. Питання
оцінки висновку експерта не викладалось лише тоді, коли оцінка не
викликає ніяких труднощів завдяки

ОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ

чіткій однозначності результатів, наприклад результатів
судово-психіатричної експертизи. У деяких випадках, крім зазначених
обов’язкових елементів, при викладенні матеріалу щодо експертиз, для
успішного проведення яких важливе значення має правильний підбір
об’єктів дослідження, відбір проб (зразків), забезпечення особливих умов
їх упаковки, зберігання і транспортування, наведено відомості
відповідного характеру. В окремих розділах описуються методи, які
застосовуються при проведенні певних експертиз, що може виявитись
корисним для оцінки висновків експерта з точки зору їх науковості і при
вирішенні питання про призначення додаткових і повторних експертиз.

Пропонований посібник, підготовлений колективом співробітників Академії
адвокатури України, Київського науково-дослідного інституту судових
експертиз та деяких інших установ, на думку авторів, буде корисним як
для вивчення криміналістики, кримінального процесу, спеціальних курсів,
що розвивають і поглиблюють ці навчальні дисципліни, так і для вирішення
задач доказування у здійсненні професійних функцій працівниками суду,
прокуратури, слідства, адвокатури.

Автори висловлюють подяку співробітницям Академії адвокатури України
Олені Глиняній, Тетяні Головіній, Зої Тютюнник за значну допомогу в
оформленні рукопису посібника.

Всі критичні зауваження і побажання читачів будуть сприйняті авторами з
подякою і слугуватимуть цінним матеріалом у подальшій роботі над
удосконаленням посібника.

2. Висновок експерта як джерело доказів

У здійсненні правосуддя велику допомогу слідству і суду надає судова
експертиза, яка є засобом одержання доказів (ч. 2 ст. 65 КПК України).
Проведення експертизи – це слідча дія, яка полягає у дослідженні
експертом за дорученням слідчого (суду) речових доказів та інших
матеріалів з метою встановлення фактичних даних і обставин, що мають
значення для правильного вирішення справи.

Експертизи можуть призначатися постановою слідчого або ухвалою суду,
якщо виникає необхідність у спеціальних знаннях. У деяких точно
встановлених законом випадках (ст. 76 КПК) вони призначаються в
обов’язковому порядку. Висновки ж експерта в усіх випадках мають
однакове процесуальне значення з іншими доказами у справі. Високий
науковий авторитет висновку

Розділ 2

експерта не надає йому наперед встановленої сили. Про це міститься пряма
вказівка в частині 2 статті 67 КПК, згідно з якою цінність доказів
визначається внутрішнім переконанням судців, прокурора, слідчого і
особи, яка проводить дізнання, що ґрунтується на всебічному, повному і
об’єктивному розгляді, керуючись законом, усіх обставин справи в їх
сукупності.

Експертами можуть бути співробітники судово-експертних (науково-дослідні
інститути, лабораторії, бюро, що діють в системі Міністерства юстиції,
Міністерства охорони здоров’я) або інших спеціалізованих установ
(пожежні інспекції, торговельно-промислові палати, насінні лабораторії
тощо). Проте органи, що призначають експертизу, не позбавлені права
запросити будь-яку особу як експерта, якщо вона володіє спеціальними
знаннями у певній області науки, техніки, мистецтва чи ремесла.
Наприклад, окремі судові експертизи, пов’язані з застосуванням новітніх
інструментальних методів (радіоактиваційний аналіз, лазерна
мас-спектрометрія тощо), успішно проводяться у відтювід-них лабораторіях
університетів, у галузевих і академічних НДІ.

Звертаючись за допомогою до експерта і користуючись матеріалами
експертизи у процесі доказування, працівники правоохоронних органів,
адвокати повинні мати чітке уявлення про види експертиз, що
класифікуються за організаційними і предметними критеріями. Незнання цих
питань призводить на практиці до необґрунтованих відмов у виконанні
постанов слідчого, ухвал суду, звуження кола можливих джерел одержання
доказів тощо. Експертизи можуть бути первинними (призначаються у даній
справі і щодо даних питань вперше) і повторними (проводяться відносно
тих самих питань у разі незгоди суб’єкта, який призначив експертизу, з
її висновками); основними (вирішують коло питань, яке на етапі
призначення експертизи уявляється повним) і додатковими (призначаються
залежно від ситуації для вирішення окремих питань, які не ввійшли в
перелік питань основної експертизи, а також у випадках неповноти
дослідження або неповних відповідей на поставлені питання чи нечіткості,
невизначеності і неконкретності викладу ходу дослідження та висновків
основної експертизи).

Експертизи виконуються одноособово або групою експертів. У другому
випадку проведене дослідження називається комісійною експертизою. У свою
чергу, остання може бути однопред-метною (в її проведенні беруть участь
експерти однієї спеціальності, наприклад економісти) і багатопредметною,
комплекс-

ОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ

ною (дослідження проводять експерти різних спеціальностей, наприклад
криміналіст і судовий медик).

У відповідності зі статтею 75 КПК експерт дає висновок від свого імені і
несе за нього особисту відповідальність. Тому висновок комісійних
експертиз має бути підписаний усіма експертами.

Треба зауважити, що поняття комплексної експертизи як процесуального
засобу одержання доказів і комплексного дослідження не є рівнозначними:
комплексна експертиза завжди буде комплексним дослідженням, але
комплексне дослідження може бути комплексною експертизою лише за умови
його виконання кількома спеціалістами різних спеціальностей. Якщо ж
експерт володіє знаннями в кількох областях, то проведене ним комплексне
дослідження не стає комплексною експертизою через непотрібність
спеціального процесуального врегулювання його діяльності – цілком
достатніми є встановлені для звичайної експертизи гарантії вірогідності
висновків експерта.

У зв’язку з стрімким впровадженням у практику комплексних експертиз у
теорії судової експертизи і у діяльності експертних установ виникла
проблема так званого провідного експерта. На жаль, при вирішенні цього
питання теоретично і на практиці без належної уваги ставляться до
принципових положень теорії доказів, що призводить до наділення
«провідного» експерта певними процесуальними функціями. Між: тим, ні за
яких умов процесуальні функції лідера (організатора експертного
дослідження) не можуть відрізнятися від функцій кожного з членів
експертної групи. Будь-яка нерівноправність експертів, надання одному з
них обов’язку (і права) здійснювати остаточну оцінку результатів
досліджень, виконаних іншими експертами, руйнує гарантії об’єктивності і
вірогідності експертизи, знеособлює процес формування експертних
висновків.

З комплексністю досліджень пов’язане питання про так звані синтетичні
експертизи. Поширена думка, яка одержала практичне втілення в експертну
діяльність установ судових експертиз, що один з експертів (як правило,
криміналіст), який володіє найбільшими знаннями в галузі методології й
методики судово-експертного дослідження, може синтезувати висновки інших
експертів (хіміків, фізиків, біологів та ін.) і вирішити завдання
встановлення тотожності, а також; класифікаційні, неідентифікацій-ні,
діагностичні та ситуаційні задачі. Науковою основою вирішення зазначених
задач прибічники наведеної точки зору вважають теорію криміналістичної
ідентифікації, тобто у кінцевому рахунку науку криміналістику.

Розділ 2

Ідея «синтетичної» експертизи не має надійної теоретичної основи, хоча
на перший погляд може видатись дуже корисною для практики. Справа у
тому, що немає такої науки (і не може бути), яка дозволила б на
об’єктивних даних обґрунтувати частоту, з якою зустрічаються частки
речовин або сліди різного походження і характеру, та ступінь їх
істотності. Такого роду закономірності (якщо навіть припустити, що вони
існують) не охоплюються предметом криміналістики та її складової частини
– теорії криміналістичної ідентифікації. Тому є всі підстави вважати, що
дача висновків про тотожність у «синтетичних» експертизах виходить за
межі спеціальних знань експерта і ґрунтується на інтуїтивній статистиці
і здоровому глузді. Такі «підстави» не можуть бути визнані об’єктивними
й надійними.

Вирішуючи питання про такого роду експертизи, слід виходити з того, що
їх завданням є визначення природи виявлених на знарядді чи іншому
об’єкті часток і слідів та встановлення їх однорідності зі зразками або
матеріалами тих предметів, з якими названі об’єкти могли бути в
контакті. Встановлення ж факту тотожності знаряддя за нашаруваннями,
якщо немає ознак, що незаперечно індивідуалізують дане знаряддя, має
бути віднесено до компетенції слідчого і суду, як і вирішення інших
питань, коли використовуються вірогідно встановлені виходячи з різних
джерел доказів факти. Це застереження необхідно враховувати у разі
практичного використання результатів комплексних експертиз.

У практиці експертних установ уже деякий час виконуються так звані
ситуаційні експертизи, які в деяких випадках відносять до числа
комплексних. Ситуаційні експертизи давно і успішно проводяться в рамках
криміналістичної експертизи (наприклад встановлення можливості пострілу
без натискування на спусковий гачок за певних умов). Відомі й комплексні
«ситуаційні» експертизи (наприклад встановлення взаємного положення
того, хто стріляв, і потерпілого в конкретних умовах місця події). Для
вирішення такого роду питань необхідні спеціальні знання в певних
галузях науки (криміналістики, судової медицини), і правомірність цих
експертиз не викликає сумнівів. Однак на практиці виникла тенденція,
згідно з якою за комплексне експертне дослідження видається аналіз
висновків інших експертиз, даних, які відомі з матеріалів справи, тощо.
Таке слід розглядати як перевищення повноважень експерта і перетворення
його на учасника доказування і своєрідного «наукового суддю», що
суперечить закону і теорії доказів і може перешкодити встановленню
істини.

ОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ

Іноді трапляються випадки, коли експерт у процесі виконання завдання
запрошує на свій розсуд консультанта, якщо для вирішення якогось питання
необхідно використати спеціальні знання з іншої галузі. При цьому не
потребується спеціальна постанова органу, що призначив експертизу, а
запрошений консультант не підписує висновок експерта і взагалі його
діяльність не відбивається у висновку.

Подібна практика суперечить процесуальному законодавству, оскільки право
вирішувати питання про залучення спеціалістів для офіційної діяльності
мають лише органи, що призначили експертизу. Як правильно зазначає А. Я.
Паліашвілі, яке незначне дослідження не проводила б залучена особа, вона
все ж є експертом і результати її досліджень мають оформлятись
висновком. Інший шлях залучення експерта до участі в кримінальному
процесі не дає необхідних гарантій, пов’язаних з проведенням експертизи.

Вивчення практики свідчить, що нерідко експертизи призначаються без
достатніх для цього підстав. Особливо це стосується криміналістичної
експертизи. Експертиза повинна призначатися для вирішення питань, що
дійсно потребують спеціальних знань експерта. В усіх інших випадках
експерт має право (і обов’язок) відмовитись віддачі висновку (ст. 62,
75, 77 КПК). Наприклад, немає ніякої необхідності призначати експертизу
для встановлення наявності на контрастних поверхнях відбитків пальців,
оскільки такі сліди без особливих труднощів можуть бути виявлені під час
огляду слідчим або судом і для пояснення цього факту не потрібне
спеціальне дослідження. Рівною мірою не потребує експертного
встановлення факт належності кастета, фінського ножа, кинджала та інших
предметів з чітко вираженими ознаками цільового призначення до холодної
зброї, оскільки інший висновок є просто неможливим і для цього не
потрібні ніякі спеціальні знання.

У теорії експертизи розрізняють предмет і об’єкт експертизи, які, в свою
чергу, слугують підставою для розмежування судових експертиз за видами.

Предмет експертизи повністю визначається питаннями, поставленими слідчим
або судом. Це означає, що предметом коленого виду судової експертизи є
факти, які молена встановити за допомогою спеціальних знань у конкретній
області науки, техніки.

Об’єкти експертизи – матеріальні носії доказової інформації, зібрані й
надані експерту слідчим та судом. Вони є джерелом

Розділ 2

ОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ

одержання доказів (висновку експерта) в результаті використання
спеціальних знань.

Окрім процесуального і організаційного поділу експертиз на первинні,
повторні, основні, додаткові, комісійні і комплексні, їх молена поділити
за видами на криміналістичні, планово-економічні, товарознавчі,
технічні, технологічні, експертизи окремих матеріалів і речовин тощо.
Останнім часом почали розвиватися вокалографічна експертиза, експертизи
голограм, комп’ютерів, вибухів. Іноді на стадіях досудового слідства і
судового розгляду виникають питання, для вирішення яких правоохоронні
органи запрошують спеціалістів в області санітарно-гігієнічних,
метеорологічних, зоологічних знань, мистецтвознавців різних профілів і
навіть ремісників. Тому дати вичерпний перелік експертиз, класифікованих
за предметною ознакою, складне і практично неви-конуване завдання.

3. Процесуальні та організаційні засади проведення судових експертиз

Призначення експертизи віднесено на розсуд слідчого або суду (крім
випадків обов’язкового її призначення), які приймають рішення виходячи з
конкретних обставин справи, необхідності застосування наукових,
технічних або інших спеціальних знань і неможливості встановлення
фактичних даних іншим шляхом.

Експертиза проводиться в період розслідування або судового розгляду
справи на підставі відповідного процесуального документа (постанови
слідчого чи ухвали суду). Призначення експертизи є процесуальною дією і,
таким чином, її проведення можливе лише у порушеній справі.

Разом з тим у літературі і серед практичних працівників існує думка, що
окремі види експертиз можна проводити до винесення постанови про
порушення справи. Однак при такому порядку відсутні реальні гарантії
вірогідності експертного висновку та істотно ускладнена реалізація права
обвинуваченого на захист. Вважаємо, що наведена точка зору не має
наукової основи і про-тирічить принципам кримінального судочинства.

Не можуть бути виправдані окремі спроби підмінити експертизу
дослідженнями, які проводяться до порушення кримінальної справи, а потім
у вигляді довідок, складених спеціалістом за результатами проведеного
ним дослідження, приєднуються до кримінальної справи. Ми категорично, на
основі положень доказово-

го права, стверджуємо, що експертне дослідження має бути проведено лише
особою, призначеною експертом у встановленому законом порядку, а акти
або довідки про результати відомчого дослідження якої-небудь обставини
не можуть розглядатися як висновок експерта.

Призначаючи експертизу, слідчий (суд) визначає, до якого виду судової
експертизи належать питання, що його цікавлять, у якому експертному
закладі має проводитися відповідна експертиза (експертизи), чи є
необхідність у комплексній експертизі тощо.

Судово-експертні установи Міністерства юстиції включають
науково-дослідні інститути, їх філіали і лабораторії, в яких, крім
криміналістичних, проводяться судово-автотехнічні, товарознавчі,
бухгалтерські та інші експертизи (в експертних установах перелік окремих
некриміналістичних експертиз не є сталим).

Існують також експертні підрозділи в системі Міністерства внутрішніх
справ – експертно-криміналістичні центри, управління та відділи (їх
назви нерідко змінюються).

Судово-медичні експертизи проводяться в бюро судово-медичних експертиз;
судово-психіатричні – в спеціалізованих медичних установах та
науково-дослідних центрах.

У відповідності з законом експертом може бути будь-яка особа, яка не
заінтересована у справі та має відповідні спеціальні знання. Але в тих
випадках, коли конкретний вид експертизи проводиться в експертній
установі, слідчий (суд) не повинен залучати як експертів осіб, які не
працюють у даній установі. Крім усього іншого, слідчого тут повинна
стримувати і проблема оплати праці експерта.

У постанові (ухвалі) про призначення експертизи повинні міститися
вказівки про те, для встановлення яких обставин вона проводиться,
викладатись коротка фабула справи і чітко формулюватися питання
експерту. Слід підкреслити, що питання не можуть бути правовими і
виходити за межі компетенції експерта. Інакше останній у письмовій формі
повідомляє органу, що призначив експертизу, про неможливість дати
висновок.

За необхідності одержання відомостей довідкового характеру, роз’яснень і
консультацій слідчий (суд) може звернутися у відповідні організації до
спеціалістів конкретної галузі знань, які зобов’язані надати йому такі
відомості. Ці відомості, викладені в офіційній відповіді на запит, мають
міститися у належному, передбаченому законом, джерелі доказів –
документі – і як встановлені фактичні дані можуть повною мірою
використовуватись у процесі доказування.

Розділ 2

Експерту можуть повідомлятись обставини справи, які безпосередньо
стосуються питань, що ним вирішуються, або надаватись для ознайомлення
матеріали справи. Він повинен також бути поінформований, як було
виявлено і вилучено об’єкти та відібрано проби, надані йому для
дослідження. Для цього експерту можна направити відповідні протоколи
слідчих дій.

З метою одержання відомостей, необхідних для дачі висновку, експерт має
право порушувати клопотання про надання йому нових матеріалів, бути
присутнім під час проведення допитів та інших слідчих дій і ставити
допитуваним особам запитання, що стосуються експертизи (ст. 77 КПК), а в
судовому засіданні, крім того, брати участь у дослідженні доказів.

Доцільно експерту повідомляти лише про вірогідно встановлені факти,
оскільки під впливом висловлюваних слідчим припущень, сумнівів, версій,
що перевіряються, у експерта може сформуватися певна установка, яка у
майбутньому справить негативний вплив на сприйняття і витлумачення ним
результатів проведених досліджень, що може призвести до помилкових
висновків.

Під час проведення експертизи в суді підсудний, захисник та інші
учасники судового процесу подають у письмовій формі питання, які можуть
бути вирішені лише шляхом проведення експертизи. Після їх обговорення, з
урахуванням думок учасників судового процесу суд формулює поставлені ним
за власною ініціативою питання і виносить ухвалу. Якщо питання, подані
учасниками судового розгляду, відхилено судом, в ухвалі зазначається про
це з наведенням мотивів відхилення.

Законом детально не регламентована участь у суді експерта, який дав
висновок на досудовому слідстві. Оскільки вирок може ґрунтуватися лише
на досліджених у судовому засіданні доказах, суд у необхідних випадках
повинен забезпечити участь експерта у судовому засіданні або, якщо
визнає за можливе розглядати справу у відсутності експерта, оголосити і
дослідити висновок, даний ним на досудовому слідстві.

Виклик у суд експерта, який дав висновок на досудовому слідстві, є
доцільним у випадках, коли для оцінки обґрунтованості висновків
експерта, перевірки правильності застосування ним конкретних методик,
наведених у дослідницькій частині висновку розрахунків та інших даних,
потребуються роз’яснення експерта або доповнення висновку. На жаль, на
практиці допускаються необґрунтовані виклики експертів до суду
(наприклад, лише для підтвердження у повному обсязі даного ним раніше
висновку)

ОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ

або його присутність протягом усього судового розгляду, що не
викликається необхідністю. Для запобігання невиправданих втрат робочого
часу експерта слід керуватися апробованим правилом, за яким суд на
клопотання експерта може обмежити його присутність у судовому засіданні
часом, необхідним для дослідження доказів, що мають відношення до
предмета експертизи, дачі ним висновку і перевірки його судом.

Слід враховувати, що не допускається проведення експертизи на стадії
попереднього розгляду справи суддею. Але у цей період може вирішуватись
питання про виклик у судове засідання осіб, які володіють спеціальними
знаннями, для проведення експертизи. Крім того, якщо буде встановлена
істотна неповнота дізнання або досудового слідства (зокрема, внаслідок
непроведених експертних досліджень), яку неможливо компенсувати в
судовому засіданні, справа підлягає поверненню на додаткове
розслідування. При цьому в ухвалі необхідно вказати, які конкретно
обставини підлягають встановленню шляхом проведення експертизи.

Якщо справа розглядається в апеляційній інстанції, то у разі
необхідності і лише відносно тієї частини вироку, законність і
обґрунтованість якої оспорюється в апеляції, суд може призначити
експертизу, що проводиться за правилами, передбаченими ст. 310 КПК та
главою 18 КПК, під час апеляційного провадження. У касаційній інстанції
суди не мають права призначати експертизу.

Методику проведення експертизи визначає експерт. Іноді під час
проведення судово-медичної або судово-психіатричної експертизи виникає
необхідність тривалого спостереження за обвинуваченим або його
обстеження. У такому разі суд за поданням слідчого, погодженим з
прокурором, поміщає обвинуваченого (підсудного) у відповідний медичний
заклад, про що виносить постанову.

При проведенні експертизи можуть бути присутніми слідчий, обвинувачений;
у тих випадках, коли вона проводиться під час судового слідства поза
залою судового засідання, мають право бути присутніми судді та учасники
судового розгляду.

Слідчий зобов’язаний своєчасно ознайомити обвинуваченого з постановою
про призначення експертизи (постанова про призначення
судово-психіатричної експертизи не оголошується, якщо психічний стан
обвинуваченого не дозволяє це зробити) і роз’яснити права, надані йому
законом. Так, обвинувачений має

Розділ 2

право заявити відвід експертові. У відповідності з законом експертами не
можуть бути особи, що перебувають у службовій або іншій залежності від
обвинуваченого, потерпілого або які раніше були ревізорами у справі (ст.
75 КПК). Відводу підлягає експерт, якщо: він є потерпілим, цивільним
позивачем, цивільним відповідачем або родичем кого-небудь з них, а також
родичем слідчого, особи, яка проводила дізнання, обвинувача або
обвинуваченого; брав участь у даній справі як свідок, перекладач, особа,
яка провадила дізнання, слідчий, обвинувач, захисник або представник
інтересів потерпілого, цивільного позивача або цивільного відповідача;
під час досудового слідства у справі вирішував питання щодо проведення
обшуку, виїмки, огляду, обрання, зміни чи скасування запобіжних заходів,
продовження строків тримання під вартою або розглядав скарги на
затримання чи на постанови про відмову в порушенні кримінальної справи
або закриття справи; під час досудового розслідування справи розглядав
питання про усунення захисника; особисто він або його родичі
заінтересовані в результатах справи; за наявності інших обставин, які
викликають сумнів в об’єктивності експерта (ст. 54, 62 КПК). Заява про
відвід має бути детально вмотивована.

Обвинувачений має право просити про призначення експерта з числа
вказаних ним осіб, про постановку перед експертом додаткових питань, про
призначення нової або додаткової експертизи. Він також має право давати
пояснення експерту, подавати додаткові документи. Реалізація цих прав
обвинуваченим може сприяти більш повному і об’єктивному встановленню
обставин справи за допомогою такого засобу доказування, як висновок
експерта.

У ході судового розгляду підсудний має право просити суд про призначення
експертизи, заявляти відводи, задавати питання експерту, давати
пояснення, просити суд про приєднання документів і про витребування
доказів.

Матеріали експертизи мають бути пред’явлені обвинуваченому, про що
складається протокол. При ознайомленні з висновком він може давати
пояснення, висловлювати зауваження, заперечення і заявляти клопотання,
які заносяться до протоколу.

Висновок експерта підлягає ретельній оцінці суб’єктами доказування як з
точки зору дотримання норм кримінально-процесуального закону в ході
проведення експертизи, так і обґрунтованості, правильності умовиводів
експерта. Більш детально про це йтиметься у главі 5 посібника.

ОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ

4. Можливості окремих видів експертиз

4.1. Загальні положення

Більшість судових експертиз проводиться в спеціалізованих установах,
перелік яких наводиться наприкінці даного посібника.

З точки зору ступеня індивідуалізації досліджуваних об’єктів експертизи
можуть бути ідентифікаційними і класифікаційними. Ідентифікаційні – це,
головним чином, криміналістичні експертизи, за допомогою яких
встановлюється (може встановлюватися) конкретний об’єкт, що відобразився
у матеріальному середовищі. Класифікаційні експертизи (експертизи
матеріалів, речовин і виробів з них, товарознавча, ґрунтознавча,
судово-біологічна, фармацевтична експертизи) встановлюють належність
об’єкта до якого-небудь класу (групова належність), причому з
використанням специфічних ознак клас може бути визначено у дуже вузьких
межах. Однак індивідуальність об’єкта ці експертизи не встановлюють.

Серед судових експертиз за характером вирішуваних завдань молена
виділити велику групу так званих діагностичних експертиз, які
встановлюють певні процеси, стани і залежності. До них належать
планово-економічна, екологічна, фармакологічна, ав-тотехнічна,
психіатрична, психологічна експертизи. Отримані за їх допомогою висновки
можна розглядати як індивідуально встановлений факт або можливість
(неможливість) настання певного результату.

Певне місце серед експертиз за ознакою вирішуваних завдань посідає так
звана ситуаційна експертиза, яка встановлює механізм події або її
елементів шляхом вивчення характеру слідів та інших об’єктів
матеріального середовища (місця події). Цікаво зазначити, що ідею
ситуаційної експертизи на підставі вивчення вже існуючої практики в 1977
р. висунув харківський криміналіст Г. Л. Грановський, а першу в Україні
таку експертизу по справі В. у Згурівському районі Київської області в
1959 р. провели київські криміналісти В. Є. Бергер і В. Г. Гончаренко та
судовий медик Л. В. Зусь.

Слід також звернути увагу на класифікацію висновків експерта за ступенем
їх визначеності.

Висновки можуть бути категоричні (позитивні або негативні) та ймовірні
(позитивні або негативні). Перші використовуються у доказуванні як
встановлені факти, другі – мають пошукове, гіпотетичне значення і не
можуть застосовуватися в процесі до-

Розділ 2

назування його учасниками. Існує також своєрідний варіант відповіді на
поставлене питання, коли експерт обґрунтовує неможливість його
вирішення. Якщо в основі такої відповіді лежить принципова неможливість
вирішення питання через відсутність розробленої наукової методики, то
цим дослідження питання експертним шляхом вичерпується і слідчому
необхідно відшукувати інші шляхи для встановлення факту, що його
цікавить. У тих же випадках, коли зазначена відповідь обумовлена
неякісною підготовкою матеріалів на експертизу або відсутністю
необхідного обладнання чи спеціаліста в експертній установі, вирішення
питання повинно бути доведено до кінця експертним шляхом. Для цього
треба вжити відповідних організаційних заходів.

4.2. Почеркознавча експертиза

Почеркознавча експертиза – найстаріший та найбільш поширений вид
криміналістичної експертизи.

Згідно з даними з літературних джерел, ще у Давньому Римі, за часів
візантійського імператора Юстиніана (V-VI віки), дослідження почерку для
судових цілей передбачалося в законодавстві.

Потреба у призначенні та проведенні цього виду експертиз виникає при
розслідуваннях різних видів злочинів: розкрадань майна шляхом підробки
документів, службових злочинів, убивств тощо.

Почеркознавство на сучасному етапі являє собою високороз-винену
предметну галузь теорії судової експертизи і галузь криміналістики.

Багаторічний шлях розвитку почеркознавства – це процес наукового
дослідження закономірностей письма і почерку на базі різних галузей наук
з метою розробки та удосконалення методики почеркознавчої експертизи.
Розроблені фундаментальні положення наукової теорії почеркознавчої
експертизи, які базуються на даних таких наук, як фізіологія,
невропатологія, психологія, психіатрія тощо, являють собою цілісну
систему знань про почерк як об’єкт ідентифікаційного дослідження.
Сформовано природничо-наукові основи почеркознавства (механізм письма –
рухова анатомія, біомеханіка тощо). Створений також понятійний апарат у
галузі теорії та практики почеркознавчої експертизи. Постійно
удосконалюється система ознак почерку, критерії оцінки їх суттєвості та
ідентифікаційної значущості. Вивчено питання сталості ознак почерку та
їх змін, які виникають під впливом природних та штучних «збиваючих»
факторів, зокрема у

ОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ

зв язку з віком, під впливом різних захворювань, умов написання, при
навмисній зміні почерку особою, яка писала, тощо.

Існує удосконалена методика експертного дослідження шляхом розробки
методичних рекомендацій щодо дослідження складних почеркових об’єктів,
таких як записи обмеженого обсягу, цифрові записи, підписи від імені
осіб похилого та старечого віку, записи, які виконано зміненим почерком
в межах скоропису, з наслідуванням друкованим літерам, незвичною до
письма рукою тощо. Розширені можливості методики дослідження
малооб’ємних почеркових об’єктів (записів, підписів) шляхом створення
комплексних методик, які підвищують надійність висновку.

Інформаційне поле почерку достатньо велике. З одного боку, почерк є
носієм інформації про особу, яка пише, що використовується для вирішення
ідентифікаційних задач з метою встановлення конкретного виконавця
почеркового об’єкта. З іншого боку, в ньому відображуються і
психофізіологічні якості особи, котра писала, і умови, в яких проходив
процес письма. Тобто почерк містить своєрідно закодовану інформацію про
особистість людини, про обставини написання та умови виконання рукопису.

На сучасному етапі розроблені основні положення теорії та методика
почеркознавчої діагностики. Діагностичні дослідження виділено в
самостійний напрям. Можливість вирішення діагностичних завдань
експериментально доведена на основі вивчення низки почеркових об’єктів:
рукописних текстів великого та середнього обсягу, текстів з високим
ступенем виробленості почерку, підписів. За результатами проведених
експериментальних досліджень розроблено класифікації «збиваючих»
факторів, діагностичних ознак та їх комплексів, характерних для тієї чи
іншої групи негативних впливів, виділено та систематизовано ознаки
почерку, які найбільш піддаються зміні в незвичних умовах письма, і
такі, що залишаються незмінними або ж змінюються незначно, для різних
груп «збиваючих» факторів.

Розроблено основи математичного моделювання та автоматизації в галузі
почеркознавчої експертизи. Розробляються експертні програми та експертні
системи, мета яких – об’єктивізація процесу дослідження, його
оптимізація, розширення можливостей та удосконалення існуючої методики
дослідження. Разом з тим моделювання в почеркознавстві поки що не
охоплює предмета дослідження в цілому і тим більше – весь процес
дослідження, а відтворює лише певні сторони об’єкта та окремі етапи
дослідження. Досвід моделювання в почеркознавстві успішно реалізується в
оціночній діяльності експерта. Найбільш перспек-

5 – 4-2531

Розділ 2

тивні розробки – це створення кількісних діагностичних методів
встановлення фактів: навмисної зміни почерку скорописним способом;
виконання напису незвичною до письма рукою; виконання підпису в стані
алкогольного сп’яніння тощо. По більшості цих методик уже створено
програми, які значно спрощують їх використання.

Для виявлення динамічних характеристик почерку (координація, темп,
натиск) – джерела цінної інформації, яка дуже корисна при дослідженні
особливо малооб’ємних почеркових реалізацій (підписи, короткі записи),
використовуються інструментальні засоби. Зокрема, для дослідження
натискних характеристик застосовуються: метод фотографування у полі
токів високої частоти (ТВЧ), програма «Денситрон» – визначення сили
натиску при письмі за кольорами.

Автоматизовані системи виконують подвійну функцію: з одного боку, вони
дозволяють отримати інформацію, яка недоступна для отримання візуальним
шляхом, з іншого – звільняють дослідника від стомлюючої нетворчої праці,
зводячи нанівець можливість суб’єктивних помилок.

Почеркознавча експертиза дозволяє вирішувати ідентифікаційні та
неідентифікаційні завдання, які виникають у кримінальному та цивільному
судочинстві.

Предмет почеркознавчої експертизи складають факти та обставини, які
експерти встановлюють на основі спеціальних знань у галузі судового
почеркознавства, що структурно входять у криміналістичну техніку.

Об’єктами судово-почеркознавчої експертизи є:

– тексти – вид рукопису, змістова сторона якого зафіксована за допомогою
буквених та (або) цифрових позначень;

– підписи – вид рукопису, який відображає прізвище (ім’я, по батькові)
особи у вигляді букв та (або) умовних писемних знаків та має призначення
засвідчити особу;

– короткі записи – вид рукопису, змістова сторона якого зафіксована за
допомогою одного-трьох слів чи однієї-семи цифрових позначок.

За умовами виконання ці об’єкти поділяються на такі, що виконані:

– у звичайних умовах;

– почерком, який змінився під впливом незвичних умов без навмисної
зміни, до числа яких можна віднести: незвичні зовнішні умови письма
(незручна поза, незвичний письмовий при-

ОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ

лад тощо), незвичний внутрішній стан (перевтомлення, збудження,
алкогольне або наркотичне сп’яніння, захворювання тощо);

– почерком, який навмисно змінений скорописним способом, шляхом
наслідування друкованому шрифту або почерку чи підпису певної особи;
внаслідок виконання незвичною до письма рукою тощо;

– із застосуванням технічних засобів (передавлювання або
перемальовування з наступним наведенням, за допомогою копіювального
паперу тощо).

У документі, на підставі якого проводиться судово-почеркознавча
експертиза, крім необхідних реквізитів документа в цілому (назва, дата
виконання, за необхідності – початкові та заключні слова), має бути
визначений безпосередній об’єкт почеркознавчого дослідження, а саме:
весь текст, фрагмент тексту, цифровий запис, підпис тощо. Враховуючи
особливості дослідження підпису, слід зазначати прізвище особи, від
імені якої він виконаний, його розміщення в документі (рядок, графа,
попередні слова тощо), а також відомості про те, чи існує особа, від
імені якої він виконаний, чи досліджуваний підпис виконаний від імені
неіснуючої або невстановленої особи.

Залежно від класу вирішуваних завдань почеркознавчі дослідження можуть
бути ідентифікаційними, класифікаційними та діагностичними.

Основним завданням почеркознавчої експертизи є ідентифікація виконавця
рукописного тексту, цифрових записів і підпису.

Ідентифікаційні завдання пов’язані з встановленням конкретного виконавця
тексту (підпису) або вирішенням питання про виконання однією особою
різних текстів, окремих фрагментів тексту, підписів, тексту і підпису
тощо.

Вирішення ідентифікаційних завдань щодо встановлення виконавця підписів
мають свої особливості, пов’язані з особливістю самого об’єкта
дослідження. Враховуючи той факт, що підпис є знаком, який засвідчує
певну особу, методика передбачає перш за все визначення справжності
підпису. Тільки в разі категоричного негативного висновку про
справжність підпису можливо вирішення питання щодо підозрюваної особи –
виконавця.

Іноді, досліджуючі складні почеркові об’єкти, до числа яких належать
короткі записи, тексти, виконані з навмисною зміною почерку, підписи, що
мають спрощену транскрипцію (штрихову або змішану), експерт не може
категорично відповісти на поставлені питання. Найпоширенішими причинами
цього є: мала інформативність почеркового об’єкта, його конструктивна
просто-

Розділ 2

та та стислість, нечіткість, уповільнений темп виконання, великий
ступінь спотворення ознак за навмисної зміни почерку (підпису),
використання штрихів раніше нанесених записів, наявність підмальовок,
недостатня кількість порівняльного матеріалу тощо.

З метою вирішення завдань ідентифікаційного характеру перед експертом
ставлять такі запитання:

1) Ким із зазначених осіб виконано рукописний текст або його частина?

2) Ким з конкретних осіб виконані цифрові записи?

3) Чи виконані тексти різних документів або різні частини одного
документа однією особою?

4) Чи виконаний підпис від імені певної особи цією особою або іншою
певною особою?

5) Чи виконаний текст документа і підпис у ньому однією особою?

ОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ

КОНСТАНТИН

і ГОРЬКИЕ ТУМАНЫ

ІШ Атлантики

с* d О 6V

Рис. І. Фрагмент тексту,

виконаного у стані алкогольного сп’яніння.

Рис. 2. Зразок почерку П.,

виконаний у нормальному стані.

Стрілками з однаковими цифрами

показані ознаки, що співпадають.

Класифікаційні завдання передбачають установлення за почерком
властивостей особи, характерних для певних груп осіб, які пишуть.
Проведення таких досліджень пов’язане з необхідністю отримання
відомостей про виконавця записів у разі відсутності певної підозрюваної
особи з метою висування та перевірки

розшукових версій, а також для звуження кола можливих виконавців
документа. Можливість вирішення таких завдань обумовлена тим, що
писемно-рухові навички формуються під впливом анатомічних та
психофізіологічних особливостей людини, яка пише, умов її навчання та
виховання, трудової діяльності та інших факторів. Причому деякі з цих
факторів виявляються однаковими для різних осіб. Вони формують у
представників цієї групи подібні писемно-рухові навички, а отже,
співпадаючі особливості письма.

Відомості про кореляційну залежність між фізіологічними властивостями
особи і почерком дають можливість вирішувати ряд класифікаційних задач,
які можна формулювати у вигляді таких запитань до експерта:

1) Особою якої статі написано текст документа?

2) До якої групи за віком належить виконавець рукопису?

3) Яка загальна соціально-демографічна характеристика виконавця
рукопису: місце формування писемних навичок, рідна мова, професія?

Однією з основних умов вирішення класифікаційної задачі є відсутність
змін у почерку, тобто виконання рукопису в звичайних умовах та
звичайному стані того, хто писав.

На даний час, зокрема, існує декілька методик установлення статі
виконавця за почерком з урахуванням ступеня виробленості писемно-рухової
навички та обсягу досліджуваного рукопису.

Класифікаційні завдання можуть формулюватися як самостійно, так і поряд
із завданнями індивідуальної ідентифікації.

Діагностичні завдання дають можливість отримати відомості про зовнішню
обстановку письма та внутрішній стан того, хто писав. Це обумовлено
такою властивістю почерку, як здатність реагувати на різні
психофізіологічні фактори. У виключних випадках – при значній різниці у
часі між написанням документа і його дослідженням можна встановити також
час виконання документа.

Необхідність у діагностичних дослідженнях може виникнути під час
вирішення ідентифікаційної задачі, коли треба дати оцінку виявленим
ознакам почерку, які суперечать висновку експерта. Нерідко такі завдання
носять самостійний характер.

Вирішення діагностичних завдань має багатоступінчасту структуру, яка
залежить від компонентного складу завдання. Згідно з розробленою
класифікацією вони поділяються на дві основні категорії: 1) завдання, що
реалізуються за наявності досліджуваного об’єкта і порівняльного
матеріалу та 2) завдання, які вирішуються

Розділ 2

за наявності лише досліджуваного об’єкта. Повне діагностичне дослідження
включає обов’язкове вирішення таких підзавдань: розпізнавання
незвичності письма у досліджуваному документі; встановлення факту
наявності (відсутності) тотожності виконавця досліджуваного рукопису та
зразків; визначення тимчасового чи постійного характеру незвичності
письма; розпізнання виду «збиваючих» факторів (природні або штучні);
розпізнання певної групи «збиваючих» факторів або конкретної «збиваючої»
причини.

Для остаточного формування висновку при вирішенні діагностичного
завдання необхідна допоміжна інформація у вигляді відомостей про
виконавця. Висновки при вирішенні цього класу завдань мають імовірний
характер.

З метою вирішення завдань діагностичного характеру перед експертом
ставлять такі запитання:

1) Чи придатний певний текст, підпис для дослідження з метою
ідентифікації особи виконавця?

2) Чи виконано рукопис навмисно зміненим почерком (скорописним,
друкованим, незвичною рукою)?

3) Чи виконано підпис із зміною його ознак?

4) Чи виконано текст (підпис) з наслідуванням почерку (підпису) певної
особи?

5) Чи не виконано рукопис (підпис) у незвичних умовах (відсутність або
обмеження зорового контролю, незвична поза, незвичне тримання приладу
для писання, температурні навантаження тощо)?

6) Чи не перебувала особа, яка виконала рукопис (підпис), у незвичайному
стані (захворювання, травми, стомлення, хвилювання, алкогольне або
наркотичне сп’яніння, під дією фармакологічних препаратів збуджуючої дії
тощо)?

7) Чи володіє особа, яка виконала рукопис, навичками написання
спеціальним шрифтами?

8) Чи виконано спірний рукопис двома особами одночасно?

9) Який час минув після виконання тексту, підпису (при значному розриві
у часі)?

Використовуючи під час доказування висновки експерта-по-черкознавця,
необхідно мати на увазі, що категоричні висновки ідентифікаційного
характеру можуть розглядатися як встановлення достовірних фактів
(наявність або відсутність тотожності).

Висновки експертів-почеркознавців при вирішенні класифікаційних та
діагностичних завдань мають імовірний характер і можуть
використовуватись як аргументи лише в тих випадках,

ОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ

коли відсутні істотні суперечності між ними та іншими доказами по
справі.

Вирішення питань, які ставлять перед експертом, можливе лише при
правильно зібраному порівняльному матеріалі – зразках почерку (підпису)
передбачуваного виконавця. Для проведення досліджень експертові треба
надати вільні, умовно-вільні та експериментальні зразки почерку
(цифрових записів, підпису) особи, яка ідентифікується.

Необхідною умовою наданих на експертизу зразків є їх достовірність,
тобто безсумнівна належність рукописів (підписів) особі, зразками
почерку якої вони слугують.

До числа основних вимог, які необхідно виконувати при відборі
порівняльного матеріалу – зразків, відносяться їх належна якість та
достатня кількість.

Під належною якістю зразків розуміється їх порівнянність з досліджуваним
документом щодо часу виконання, темпу письма, виду документа, мови,
матеріалу письма, способу виконання та, якщо можливо, за змістом та
умовами виконання документа.

Достатня кількість зразків означає такий їх обсяг, який забезпечує
можливість повного та всебічного співставлення всіх ознак почерку, які є
в досліджуваному тексту (підпису).

Помилки, допущені при підборі зразків, можуть потягти за собою експертну
помилку, що в кінцевому результаті спрямує слідство хибним шляхом.

Судово-почеркознавчою експертизою можуть бути вирішені також питання
профілактичного характеру. Зокрема такі, що стосуються: недотримання
чинних правил оформлення документів і встановлених правил виготовлення
бланків документів; недоліків проведення огляду документів посадовими
особами, внаслідок чого документи були прийняті з явними ознаками
підробки чи грубим порушенням встановленої форми; недотримання правил
обліку та збереження бланків документів та архівних документів тощо.

4.3. Судово-лінгвістична експертиза

Судово-лінгвістична експертиза (синонім – «судово-авторо-знавча
експертиза») визначає фактичні дані про особу автора (чи виконавця)
тексту та про умови створення мовного повідомлення (мотивацію, цілі,
настанову автора, збиваючі фактори, викривлення відбитої у свідомості
інформації, адаптацію мовних засобів до можливостей адресата, маскування
мовної ситуації шляхом

Розділ 2

диктування, навмисного викривлення писемного мовлення, створення тексту
у співавторстві тощо). Іншими словами, судово-лінгвістична експертиза
надає інформацію стосовно учасників мовленнєвого акту, умов його
протікання та співвіднесеності його результату (тексту) з дійсністю.

Об’єктом судово-лінгвістичної експертизи є текст мовного повідомлення
або його фрагмент як реалізація мовленнєвих навичок людини. Обсяг
корисної інформації, яку молена виявити з тексту, залежить не стільки
від об’єму тексту, скільки від специфіки відображення у ньому зазначених
навичок. Аналогічно оцінюється і якісність порівняльних зразків писемної
мови.

Судово-лінгвістична експертиза базується на використанні знань з
лінгвістики та суміжних з нею наук – психолінгвістики, соціолінгвістики,
етнопсихолінгвістики, нейролінгвістики, пато-психолінвістики, філософії
мови тощо. Проводити цей вид експертиз має право лише особа з вищою
філологічною освітою, бажано з спеціальною експертною підготовкою.

На сьогоднішній день судово-лінгвістична експертиза дозволяє вирішувати
ідентифікаційні, класифікаційні, діагностичні та ситуаційні задачі.

Ідентифікаційні задачі У межах ідентифікаційних задач встановлюються
авторство тексту відносно конкретної людини, а також тотожність
невідомого автора декількох анонімних текстів. При цьому експерту
ставляться такі питання:

1) Чи є автором тексту, що починається та закінчується відповідно
словами (надається конкретний опис), певна особа?

2) Однією чи різними особами складені тексти (конкретний опис)?

Для вирішення ідентифікаційних задач, коли треба встановити, чи не є
конкретна особа автором спірного тексту, на експертизу надаються зразки
писемного мовлення цієї особи. Такі зразки можуть бути:

– вільними, що виникли до порушення справи і не пов’язані з нею
(особисте листування, щоденники, пояснювальні записки, заяви, конспекти
лекцій, чернетки статей, оповідань, офіційних документів тощо);

– умовно вільними, що виникли після порушення справи, але не у зв’язку з
документом, який досліджується (перш за все це заяви, пояснення, скарги
тощо у матеріалах справи, записки із СІЗО тощо);

– експериментальними (їх відбирають шляхом надання підозрюваному теми,
за якою потрібно написати у вільній манері

ОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ

лист, пояснювальну записку, викласти свою точку зору тощо, або шляхом
диктування без акцентування на розділові знаки, правила орфографії тощо.
Під час диктування підозрюваному ні в якому разі не демонструється
спірний текст, бо таким чином йому надається шанс значно викривити своє
мовлення).

Зразки писемного мовлення мають співпадати або бути наближеними до
досліджуваного тексту за такими критеріями:

– за мовою (в той же час не виключена можливість порівняння різномовних
текстів, особливо створених спорідненими мовами, за близькими темами);

– за стилем оформлення (для визначення автора наукової статті необхідні
зразки наукової продукції особи, яка перевіряється; для ототожнення
автора записки побутового плану слід підібрати зразки
розмовно-побутового стилю тощо);

– за часом створення (з часом мовлення людини змінюється, як змінюються
її соціальні ролі, інтелектуальні здібності, фізичний стан тощо);

– за змістом, темою (складно співставляти анонімний лист про фінансові
зловживання робітників з текстами про творчий потенціал колективу і т.
ін.) тощо.

Ідентифікаційні питання можуть вирішуватися не тільки відносно авторів
текстів, а й їх виконавців, не торкаючись почерко-вих, машинописних,
набірних та інших навичок останніх (наприклад, виконавець анонімног