.

Експертизи у судовій практиці

Язык: украинский
Формат: книжка
Тип документа: Word Doc
1 146296
Скачать документ

ЕКСПЕРТИЗИ У СУДОВІЙ ПРАКТИЦІ

У книзі наводиться коментований текст Закону України «Про судову
експертизу», аналізуються основні види експертиз, що застосовуються у
слідчій та судовій практиці. З урахуванням наукових даних, технічних
рішень та досліджень криміналістичної практики розглядається порядок
проведення судово-медичних, судово-біологічних, товарознавчих, технічних
та інших видів експертиз, їх призначення та здатність спрямовувати
експертні висновки на пошук відповідних доказів у судових справах.
Наводяться деякі унікальні експертизи.

Видання розраховано на суддів, прокурорів, слідчих, адвокатів, буде
корисним практикуючим юристам.

За загальною редакцією В. Г. Гончаренка

Розділ 1

НА УКОВО-ПРАКТИЧНИЙ КОМЕНТАР ДО ЗАКОНУ УКРАЇНИ «ПРО СУДОВУ ЕКСПЕРТИЗУ»

ЗАКОН УКРАЇНИ «ПРО СУДОВУ ЕКСПЕРТИЗУ»1

(Відомості Верховної Ради України, 1994 p., № 28, ст. 232; 2003 p., №
27, ст. 209. Із змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до
Закону України «Про судову експертизу» від 9 вересня 2004 p. № 1992-IV).

Набрав чинності з дня його опублікування – 5 жовтня 2004 року («Урядовий
кур’єр» від 5 жовтня 2004 року, № 188).

Цей Закон визначає правові, організаційні і фінансові основи
судово-експертної діяльності з метою забезпечення правосуддя України
незалежною, кваліфікованою і об’єктивною експертизою, орієнтованою на
максимальне використання досягнень науки і техніки.

У преамбулі Закону визначені предмет і мета правового регулювання
судово-експертної діяльності. Термін «судово-експертна діяльність» (у
подальшому – СЕД) на законодавчому рівні застосовано вперше, хоча він у
різних інтерпретаціях вживається у спеціалізованій літературі. Сам Закон
не містить визначення цього поняття, але розкриває його зміст у
преамбулі, назвах підрозділів та статей, які встановлюють: а) суб’єктів
(фізичних та юридичних осіб), які безпосередньо здійснюють проведення
судових експертиз професійними атестованими судовими експертами, вимоги
до освіти та спеціальної підготовки, а також порядок здійснення їх
атестації; б) коло суб’єктів державної влади, які забезпечують
науково-методичне, організаційно-управлінське та фінансове забезпечення
СЕД.

1 До недавнього часу словосполучення «судова експертиза», «судовий
експерт» у процесуальному законодавстві не вживались. Застосування цих
словосполучень підкреслює наявність процесуальних особливостей
експертизи в судочинстві порівняно з експертизою в інших сферах людської
діяльності. Це дає достатні підстави для того, щоб легалізувати їх
вживання, що і було здійснено в коментованому Законі, де ці
словосполучення були роз’яснені і тим самим набули статусу процесуальних
термінів. Проте, на жаль, відповідних змін до більшості чинних
законодавчих актів досі не внесено, в зв’язку з чим термінологічної
єдності не досягнуто. У подальшому в коментарях вживатиметься
термінологія, закріплена в Законі.

Розділ 1

Таким чином, Закон у цілому визначає: а) ціль державної політики в
області судової експертизи, основні засади якої віднесено Конституцією
України (п. 14 ст. 92) до складової правосуддя; б) правові,
організаційно-управлінські та науково-методичні основи професійної СЕД
та її фінансове забезпечення; в) коло суб’єктів, які безпосередньо
здійснюють правозастосовну (проведення судових експертиз) або
забезпечують організаційно-управлінську та науково-методичну функції
СЕД1.

Закон «Про судову експертизу» є базовим законом про СЕД, яка, водночас,
являє собою не тільки предмет правового регулювання, а й об’єкт пізнання
науки про судову експертизу – судової експертології, яка є
віддзеркаленням у наукових принципах, поняттях і закономірностях свого
об’єкта – судово-експертної діяльності2.

Розділ І. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Розділ містить 9 статей і присвячений визначенню поняття судової
експертизи, законодавчих актів, що регулюють судово-експертну
діяльність, її загальних принципів, гарантій незалежності судового
експерта та умов його праці, а також принципових положень
науково-методичного та організаційно-управлінського забезпечення
судово-експертної діяльності, здійснення державного контролю (у формі
ведення державного Реєстру) за належним рівнем професіоналізму судових
експертів, атестованих відповідно вимогам Закону.

Стаття 1. Поняття судової експертизи

Судова експертиза – це дослідження експертом, на основі спеціальних
знань матеріальних об’єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про
обставини справи, що перебуває у провадженні органів дізнання,
досудового та судового слідства.

1 Слідом за Україною спеціальні закони про регулювання СЕД були прийняті
Республікою Казахстан «Про судову експертизу» (1997), Азербайджанською
Республікою «Про державну судово-експертну діяльність» (1999) і Росією
«Про державну судово-експертну діяльність у РФ» (2001). Всі три закони в
їх першій статті містять визначення поняття «судово-експертна
діяльність», яка розуміється лише як організація і проведення судових
експертиз у державних СЕУ з метою забезпечення законних прав та
інтересів учасників судочинства. Таке розуміння СЕД є суттєво звуженим,
оскільки організація і проведення судових експертиз у державних СЕУ,
хоча і є головною ланкою цієї діяльності, але ніяким чином не вичерпує
її повний зміст.

2 Див.: Сегай М. Судова експертологія – наука про судово-експертну
діяльність // Вісник Академії правових наук України. – Харків: Право,
2003. – № 2 (33)-№ 3 (34). – С 740-762.

КОМЕНТАР ДО ЗАКОНУ УКРАЇНИ «ПРО СУДОВУ ЕКСПЕРТИЗУ» 5

Стаття є законодавчою новелою, в якій вперше дано визначення поняття
судової експертизи.

У цьому визначенні відображені у взаємозв’язку обидві сторони судової
експертизи – гносеологічна і процесуальна. Про гносеологічну сторону
йдеться у формулюванні «судова експертиза – це дослідження… на основі
спеціальних знань матеріальних об’єктів, явищ і процесів». Процесуальний
характер мають вказівки, що дослідження виконується судовим експертом,
тобто самостійним суб’єктом процесуальної діяльності, і що воно
здійснюється у зв’язку з тим, що зазначені об’єкти містять інформацію
про обставини справи, яка перебуває у провадженні органів дізнання,
досудового слідства чи суду, тобто результати дослідження мають доказове
значення.

Поняття «спеціальні знання» в законодавчих актах не визначено. Ряд таких
визначень запропоновано в літературі. На нашу думку, в контексті цього
Закону та інших законодавчих актів, у яких йдеться про судову
експертизу, під спеціальними знаннями слід розуміти знання, які лежать в
основі тих чи інших спеціальностей та спеціалізацій. До спеціальних
знань як атрибуту судової експертизи не належать юридичні знання, за
винятком знань у галузі криміналістичної техніки як розділу
криміналістики, що можуть використовуватись при проведенні
криміналістичних експертиз 1.

Додамо, що це визначення не тільки об’єднує гносеологічну та доказову
функції судової експертизи як науково-практичного дослідження з метою
отримання нової інформації про обставини кримінальної, цивільної,
господарської чи адміністративної справи. Воно опосередковано визначає
головного суб’єкта судово-експертної діяльності, – судового експерта,
який на основі спеціальних знань здійснює дослідження і є самостійною
процесуальною фігурою, а також інших процесуальних суб’єктів –
замовників судової експертизи -дізнавача, слідчого, суддю (суд).

У постанові Пленуму Верховного Суду України «Про судову експертизу в
кримінальних і цивільних справах» від ЗО травня 1997 р. № 8 та
роз’ясненні Вищого господарського суду «Про деякі питання практики
призначення судової експертизи» України від 11 листопада 1998 р. №
02-5/424 містяться спеціальні вказівки, що акти чи інші документи, в
тому числі відомчі (зокрема акти ревізії, калькуляції, інші висновки
спеціалістів), де зазначаються обставини,

1 Див.: Надгорний Г. М., Сегай М. Я., Ісакович Б. М. Закон України «Про
судову експертизу» // Право України. – 1999. – № 2. – С 76.

6

Розділ 1

встановлені із застосуванням спеціальних знань, не можуть розглядатися
як висновок експерта та бути підставою для відмови в призначенні
експертизи, навіть якщо вони одержані на запит суду, органу дізнання,
слідчого або адвоката, сторони (ч. З п. 10 і п. 18 відповідно). Додамо,
що не можуть розглядатися як висновок судового експерта так звані
висновки спеціаліста, отримані від державної спеціалізованої експертної
установи на запит адвоката і передбачені частиною 3 статті 48 КПК
України (про інші правові колізії в законодавстві щодо правового
регулювання судово-експертної діяльності див. коментар до ст. 2).

Коментоване визначення судової експертизи як процесу дослідження
матеріальних об’єктів, явищ і процесів, які містять ін-формадію про
обставини справи, яка перебуває у процесуальному провадженні, і тому має
доказове значення, кладе край суперечкам між процесуалістами і
криміналістами щодо гносеологічного і процесуального аспектів визначення
об’єкта та предмета судової експертизи1.

Стаття 2. Законодавство України про судову експертизу

Законодавство України про судову експертизу складається із цього Закону,
інших нормативно-правових актів. [1]

Якщо міжнародним, договором., згода на обов’язковість якого надана
Верховною Радого України, встановлено інші правила, ніж. ті, що
передбачено законодавством України про судову експертизу, застосовуються
правила міжнародного договору України. [2]

Стаття носить бланкетний характер і складається з двох частин. Перша
містить загальне визначення нормативно-правової бази України, що
стосується СЕД. Друга частина визначає умови застосування в Україні
правил міжнародних договорів як обов’язкових норм регулювання СЕД.

[1]. В Україні коментований Закон є базовим щодо різнобічних сторін
регулювання професійної судово-експертної діяльності (СЕД): її правових
основ і принципів, науково-методичних засад, засад фінансового,
матеріально-технічного, кадрового та органі-

1 Про це докладно див.: КорчанМ. С. Судово-експертне доказування як
функція спеціальних знань у судочинстві // Теорія та практика судової
експертизи і криміналістики. – Вип. 3. – Харків: Право, 2003. – С.
392-398. Зауважимо, однак, що термін «судово-експертне доказування» є
некоректним, оскільки судовий експерт як носій спеціальних знань являє
собою, хоч і самостійну, але запрошувану процесуальну особу, яка не є ні
постійним учасником процесу, ні його стороною, а тим більше – суб’єктом
доказування. Доказова функція судової експертизи реалізується виключно
сторонами судочинства.

КОМЕНТАР ДО ЗАКОНУ УКРАЇНИ «ПРО СУДОВУ ЕКСПЕРТИЗУ» 7

заційного забезпечення. Все перелічене спрямовано на досягнення головної
мети Закону: забезпечення правосуддя України кваліфікованою, незалежною
і об’єктивною судовою експертизою, яка здійснюється (призначається,
проводиться і використовується як засіб доказування) в рамках процедури,
визначеної процесуальним законодавством, на яке посилаються статті 4,
11, 12 Закону.

Судова експертиза як правовий процесуальний інститут регулюється
відповідними нормами Кримінально-процесуального кодексу України (далі –
КПК), Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК),
Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК), а також
Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі – КУпАП) й
Митного кодексу України.

Як професійна діяльність СЕД регулюється також Кодексом законів про
працю України та іншим трудовим законодавством, Цивільним кодексом
України, Господарським кодексом України, Законами України «Про державну
службу», «Про наукову та науково-технічну діяльність», «Про
науково-технічну інформацію», «Про підприємництво» (ст. 4), «Про
забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному
судочинстві» тощо.

Після виходу в 1994 р. Закону України «Про судову експертизу» до двох
законів України були введені норми, які безпосередньо корегували СЕД,
визначену базовим Законом. Так, стаття 4 Закону України «Про
підприємництво» (в ред. 2000 року) суттєво обмежила сферу діяльності
атестованих судових експертів, які не працюють у державних
судово-експертних установах. А Закон України (в ред. 2001 року) «Про
оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні»
(ст. 4 та 5) фактично не визнавав судових експертів суб’єктами
«практичної діяльності з оцінки майна». Названі правові колізії у сфері
законодавства, що стосується СЕД, знято змінами до базового Закону,
прийнятого Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про
судову експертизу» від 9 вересня 2004 р. Ці зміни стосуються статті 7
Закону (див. коментар), а також статті 4 Закону України «Про оцінку
майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні».
Прикінцеві положення Закону «Про внесення змін до Закону України «Про
судову експертизу» містять нову редакцію цієї статті, де зазначається:
«Діяльність судових експертів, пов’язаних з оцінкою майна, здійснюється
на умовах і в порядку, передбачених Законом України «Про судову
експертизу», з урахуванням особливостей, визначених цим Законом щодо
методичного регулювання

Розділ 1

оцінки щодо майна. Інші положення цього Закону не поширюються на судових
експертів»1.

Крім законодавства у вузькому розумінні цього терміна (тобто законів
України), правову базу СЕД складають міжнародні договори (порядок їх
застосування викладено у другій частині статті), а також численні
міжвідомчі, відомчі та локальні нормативні акти (законодавство у
широкому розумінні), які будуть розглянуті в коментарях до відповідних
статей Закону.

[2]. Друга частина статті у відповідності з вимогами статті 9
Конституції України визначає, що правила міжнародного договору в галузі
СЕД, не передбачені законодавством України, застосовуються лише за
умови, якщо згода на обов’язковість такого договору надана Верховною
Радою України.

Стаття 3. Принципи судово-експертної діяльності

Судово-експертна діяльність здійснюється на принципах законності,
незалежності, об’єктивності і повноти дослідження.

Коментована стаття закріплює в окремій нормі мету СЕД, викладену в
Преамбулі.

Принципи складають систему, а отже, порушення будь-якого з них
автоматично є порушенням усіх інших. Наприклад, необ’єктивна експертиза
водночас є незаконною, її не можна вважати неупередженою, тобто
незалежною, кваліфікованою, орієнтованою на максимальне використання
досягнень науки і техніки.

Оскільки саме визначення судової експертизи містить два «блоки»
(пізнавальний та процесуальний), то і втілення принципів має відповідати
кожному з них.

Принцип законності означає, що будь-які дослідження, засновані на
використанні спеціальних знань судового експерта, навіть коли вони
спираються на найсучасніші досягнення науки і техніки, не мають
доказового значення, якщо порушені процесуальні приписи призначення чи
проведення судової експертизи. Тому у постанові Пленуму Верховного Суду
України від ЗО травня 1997 р. № 8 «Про судову експертизу в кримінальних
і цивільних справах» звернуто увагу судів «…на необхідність суворого
додер-

1 Проблема усунення правових колізій і гармонізації законодавства (в
широкому розумінні) у сфері судово-експертних правовідносин потребує їх
ретельного вивчення і порівняльного дослідження в рамках науки судової
експертології (див.: Форис Ю. Б. О формировании судебно-экспертного
права: постановка проблемы // Теорія та практика судової експертизи і
криміналістики. – Вип. 3. – Харків: Право, 2003. – С 45-48).

КОМЕНТАР ДО ЗАКОНУ УКРАЇНИ «ПРО СУДОВУ ЕКСПЕРТИЗУ»__________9

жання вимог закону при призначенні судових експертиз та використанні їх
висновків» (п. 1). Окремо зазначено, що повторна експертиза
призначається не тільки у прямо передбачених законом випадках, «…коли
є сумніви у правильності висновку експерта…», але і за «…наявності
істотного порушення процесуальних норм, які регламентують порядок
призначення і проведення експертизи» (п. 11).

Принцип незалежності також має втілюватись у науковому і у
процесуальному аспектах. З одного боку, державні установи судових
експертиз повинні володіти достатньою фінансовою, матеріально-технічною,
інформаційною і методичною базами, щоб забезпечити використання судовими
експертами досягнень науки і техніки при проведенні судових експертиз.
При цьому судові експерти мають бути захищені законом від втручання
органів або осіб, які здійснюють функції управління СЕД. З іншого боку,
оскільки завдання судової експертизи – це забезпечення правосуддя
об’єктивною (неупередженою) та незалежною експертизою, то судові
експерти повинні бути захищені законом також від втручання органів та
осіб, які призначають і використовують судову експертизу, зокрема від
органів досудового розслідування та осіб, зацікавлених у певних
висновках судової експертизи. Однак законодавець проводить цей принцип
непослідовно, про що докладно див. коментар до частини 2 статті 4.

Дуже важливими для здійснення правосуддя є принципи повноти й
об’єктивності при проведенні саме експертного дослідження як втілення
єдності пізнавальної та процесуальної сторін СЕД. Як самостійний учасник
процесу судовий експерт після дослідження матеріальних об’єктів, що
містять інформацію про обставини справи, має право (див. п. 2 ст. 13
Закону) «вказувати у висновку експерта на виявлені в ході проведення
судової експертизи факти, які мають значення для справи і з приводу яких
йому не були поставлені питання». Як відомо, питання, що ставляться на
вирішення судової експертизи, – це версія обставин справи, як її бачить
та інтерпретує сторона (слідчий, потерпілий, обвинувачений, його
захисники та ін.), з ініціативи якої призначено судову експертизу.
Об’єктивність експертного дослідження полягає саме в тому, що експерт не
пов’язаний у своєму дослідженні тільки цією версією, а встановлює за
допомогою спеціальних знань усі обставини справи в межах інформації, яку
містять досліджувані ним об’єкти. Нерідко з’ясування за допомогою
спеціальних знань нових обставин сприяє встановленню об’єктивної істини

10

Розділ 1

у справі, яка зовсім не збігається з первісною версією, для з’ясування
якої була призначена експертиза1.

Стаття 4. Гарантії незалежності судового експерта та правильності його
висновку

Незалежність судового експерта та правильність його висновку
забезпечуються:

процесуальним порядком призначення судового експерта; [1]

забороною під загрозою передбаченої законом відповідальності втручатися
будь-кому в проведення судової експертизи; [2]

існуванням установ судових експертиз, незалежних, від органів дізнання,
досудового та судового слідства; [3]

створенням необхідних умов для діяльності судового експерта, його
матеріальним, і соціальним забезпеченням; [4]

кримінальною відповідальністю судового експерта за дачу свідомо
неправдивого висновку та відмову без поважних причин від виконання
покладених на нього обов’язків; [5]

можливістю призначення повторної судової експертизи; [6]

присутністю учасників процесу в передбачених законом випадках під час
проведення судової експертизи. [7]

Диспозиція статті 4 присвячена правовим та організаційним заходам
забезпечення незалежності судового експерта (пункти [1]- [4]) та
правильності його висновку (пункти [5]-[7]).

[1]. Процесуальний порядок призначення судового експерта передбачає,
зокрема, погодження його кандидатури з особами, які зацікавлені у
результатах судової експертизи, а отже, гарантує обрання належної
державної спеціалізованої експертної установи (далі – СЕУ) і
неупередженого судового експерта. Таким чином, суто процесуальне
порушення порядку призначення судового експерта, незалежно від виду
судочинства, є водночас порушенням норми матеріального права, а саме
пункту 1 статті 4 Закону. Ця обставина особливо важлива тому, що
оскарження по-

1 Наприклад, на запитання судово-почеркознавчої експертизи про виконавця
підпису на документі судовий експерт дав категоричну відповідь, що
досліджуваний підпис дійсно виконав відповідач чи обвинувачений по
справі. Але, дослідивши всі інші матеріали і реквізити документа, дійшов
висновку, що сам досліджуваний документ був виготовлений з використанням
частини аркуша з достовірним підписом відповідача (обвинуваченого)
шляхом дописування самого тексту документа.

КОМЕНТАР ДО ЗАКОНУ УКРАЇНИ «ПРО СУДОВУ ЕКСПЕРТИЗУ»

11

станови/ухвали про призначення експертизи можливе лише в частині
зупинення провадження у справі на час проведення судової експертизи, а
отже, сам порядок призначення судового експерта в процесуальному порядку
не оскаржується. Існування правової норми, що коментується, дає право в
необхідних випадках не тільки вказувати на процесуальні порушення при
призначенні судового експерта безпосередньо в процесі, а й окремо
оскаржувати неправомірні дії компетентних органів/осіб по призначенню
судового експерта в окремому чи позовному цивільному провадженні і
вимагати відшкодування шкоди (адже витрати на проведення судової
експертизи в кримінальному судочинстві зазвичай покладаються на
засудженого, а у цивільному – на сторону, чиї вимоги не задоволені).

Процесуальний порядок призначення судового експерта передбачає і
перевірку його компетентності, ознайомлення його з правами та
обов’язками, попередження про кримінальну відповідальність за відмову
без поважних причин від надання висновку та за завідомо неправдивий
висновок тощо. Порушення будь-якої з цих вимог при призначенні судового
експерта також дає можливість оскаржувати неправомірні дії компетентних
органів/осіб не в процесуальному, а в загальному, передбаченому законом,
порядку, тобто в окремому чи позовному цивільному провадженні.

[2]. Коментована норма лише частково підкріплюється відповідними нормами
матеріального права (у тому числі і коментованого Закону), які
передбачають відповідальність за втручання (і яке саме) в проведення
судової експертизи. Стаття 386 Кримінального кодексу України (далі – КК)
встановлює відповідальність за перешкоджання з’явленню експерта до суду,
органів досудового слідства чи дізнання, тимчасових слідчих і тимчасових
спеціальних комісій Верховної Ради України, примушування до відмови від
надання висновку, а також до надання завідомо неправдивого висновку: ці
дії караються штрафом від п’ятдесяти до трьохсот неоподатковуваних
мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох
років, або арештом на строк до шести місяців. Але кримінальна
відповідальність за перешкоджання виконанню експертного огляду об’єкта,
образу судового експерта при виконанні ним своїх обов’язків, або погрози
помсти йому не встановлена.

Не є втручанням у проведення експертизи виконання керівником СЕУ своїх
організаційно-управлінських функцій щодо контролю якості експертного
дослідження, передбаченого відомчими нормативними актами.

12

Розділ 1

[3]. Зміст цієї норми підкріплює положення Преамбули та статті 3 Закону
про незалежність головного суб’єкта СЕД – судового експерта, якщо
розуміти її зміст дослівно: незалежність судового експерта гарантується
«існуванням установ судових експертиз, незалежних від органів дізнання,
досудового та судового слідства». До таких установ належать передбачені
статтею 7 коментованого Закону СЕУ Міністерства юстиції України та
Міністерства охорони здоров’я України.

Саме таке тлумачення передбачено в аналогічних нормах про незалежність
судової експертизи в Законі Республіки Казахстан «Про судову
експертизу», а також у Законі Азербайджанської Республіки «Про державну
судово-експертну діяльність»: згідно з цими законами проведення судових
експертиз здійснюється виключно судовими експертами державних СЕУ, які
працюють у сфері управління органів юстиції та органів охорони здоров’я
цих країн.

Однак стаття 7 Закону України передбачає проведення судових експертиз
також співробітниками експертних служб Міністерства внутрішніх справ
України, Міністерства оборони України, Служби безпеки України і
Державної прикордонної служби України. Тобто законодавець гарантію
незалежності судового експерта розтлумачив інакше: ця незалежність
гарантується самим фактом існування судово-експертних структур, які не
входять до сфери управління міністерств і відомств, що спрямовують та
забезпечують оперативно-розшукову діяльність та функції досудового
розслідування. При такому тлумаченні коментованого факту необхідні більш
чіткі додаткові застереження, що гарантували б як формальну
(процесуальну), так і фактичну незалежність судових експертів експертних
служб «силових» відомств. Це стосується процесуальної заборони
поєднувати функції учасника слідчих дій (спеціаліста у контексті ст.
128і КПК України) і судового експерта по тій же самій справі (а таке
«поєднання», на жаль, є повсякденною практикою), а також;
організаційного відокремлення СЕД від інших обов’язків співробітників
експертних служб по науково-технічному (криміналістичному)
обслуговуванню оперативної та слідчої діяльності.

Вбачається, однак, що положення частини 3 статті 4 Закону дають підстави
заінтересованій стороні процесу (перш за все захиснику) заявляти
клопотання про призначення судової експертизи експертам тих СЕУ, які
дійсно незалежні від органів дізнання та досудового слідства.

[4]. Положення Закону про створення необхідних умов для СЕД є нормою
матеріального права, яка повинна захищати про-

КОМЕНТАРДО ЗАКОНУ УКРАЇНИ «ПРО СУДОВУ ЕКСПЕРТИЗУ»

13

фесіональний статус судового експерта і тим самим опосередковано
забезпечувати його незалежність.

Проте вона не є адресною: у ній не зазначено, хто саме відповідає за
створення необхідних умов для професійної діяльності судового експерта,
його матеріальне і соціальне забезпечення, а отже, до кого можна подати
позов у зв’язку з порушенням приписів даної норми (окремі аспекти цієї
проблеми висвітлені в інших статтях Закону (6, 13, 18).

[5]. Підтвердження у коментованій статті кримінальної відповідальності
судового експерта за завідомо неправдивий висновок (ст. 384 КК України)
слід віднести до превентивного заходу щодо забезпечення правдивого
висновку експерта.

Ця норма як попередження про те, що навмисна недоброчес-ність судового
експерта є злочином проти правосуддя, і норма статті 386 КК, яка захищає
судового експерта від навмисного злочинного примусу щодо нього,
доповнюють одна одну і створюють єдине «кримінально-правове» поле
захисту інтересів правосуддя від злочинних дій, пов’язаних з СЕД. Щодо
кримінальної відповідальності судового експерта за відмову без поважних
причин від виконання своїх обов’язків (ст. 385 КК ), то вона на практиці
майже не застосовується. По-перше, з тієї причини, що абсолютну
більшість судових експертиз виконують професійні експерти СЕУ, для яких
проведення експертизи є головним службовим обов’язком. По-друге, судовий
експерт не є обов’язковим учасником судочинства, він не є
персоніфікованим суб’єктом процесу і може бути замінений іншим фахівцем.
По-третє, відмова від проведення судової експертизи за своєю сутністю є
неповагою до органу/особи, яка призначає судову експертизу, а не
злочином проти правосуддя, і у зв’язку з цим являє собою скоріше
адміністративний проступок, за який передбачається штраф або відповідне
попередження.

[б]. Важливою гарантією отримання правильного експертного висновку, який
відповідав би проголошеним у Законі принципам СЕД, є передбачена ним і
процесуальним законодавством можливість призначення повторної («нової»)
судової експертизи, якщо попередній висновок експертизи викликає сумнів
щодо його правильності або отриманий з істотним порушенням процесуальних
норм призначення та проведення судової експертизи.

У цих випадках заінтересовані особи мають право клопотати перед
компетентними органами/особами про призначення нової судової експертизи.
Повторною судова експертиза визнається компетентними органами/особами, і
це визнання має процесу-

14

Розділ 1

альні наслідки. Так, якщо судова експертиза була призначена як повторна,
вона, хоча і може бути проведена у тій самій СЕУ, де здійснювалась
первинна судова експертиза (попередні судові експертизи), проте має бути
виконана іншим (або іншими) судовим експертом (судовими експертами).

Відомчими інструкціями встановлені спеціальні норми, що стосуються
призначення та проведення повторної судової експертизи. Відповідно до
них на повторну судову експертизу, крім об’єктів і, у разі необхідності,
зразків та матеріалів справи, треба надіслати висновок первинної судової
експертизи (висновки попередніх судових експертиз). У висновку повторної
судової експертизи, у вступній частині, зазначаються відомості про
висновок первинної судової експертизи (висновки попередніх судових
експертиз) і мотиви призначення повторної експертизи, а наприкінці
досліджувальної частини – причини розбіжності його висновків з
висновками первинної судової експертизи (висновками попередніх судових
експертиз).

Критерії, за якими компетентні органи/особи визнають судові експертизи
повторними, наведені у постанові Пленуму Верховного Суду України від ЗО
травня 1997 р. № 8 «Про судову експертизу в кримінальних і цивільних
справах».

Аналогічні пояснення щодо процесуальних видів (у тому числі повторної)
судової експертизи (п. 9) та оцінки відповідних судово-експертних
висновків (п. 10) містить роз’яснення Вищого господарського суду України
від 11 листопада 1998 р. «02-5/424 «Про деякі питання практики
призначення судової експертизи».

[7]. З метою забезпечення повноти й об’єктивності експертного
дослідження, що зумовлюють правильність висновку судового експерта, в
передбачених законом випадках особи, заінтересовані в результатах
судової експертизи (підозрюваний, обвинувачений, підсудний, потерпілий,
цивільний позивач, цивільний відповідач, їх законні представники та
захисники) можуть звернутись до компетентних органів/осіб за дозволом
бути присутніми при проведенні судової експертизи. Як свідчить судова,
слідча та експертна практика, найчастіше таке клопотання заінтересованих
осіб має місце при проведенні судових автотехнічних, автотова-рознавчих,
будівельно-технічних та судово-бухгалтерських експертиз – коли
стикаються інтереси (нерідко протилежні) сторін у справі щодо
результатів експертного дослідження і пояснення чи нагляд за всебічністю
експертного огляду об’єктів експертизи (пошкодженого транспортного
засобу, будівлі, що підлягає розпо-

КОМЕНТАРДО ЗАКОНУ УКРАЇНИ «ПРО СУДОВУ ЕКСПЕРТИЗУ^

15

ділу, документів бухгалтерського обліку та звітності тощо) дійсно сприяє
складанню правильного висновку.

Стаття 5. Максимальне збереження об’єктів досліДження Під час проведення
судових експертиз об’єкти дослідження можуть бути пошкоджені або
витрачені лише у тій мірі, в якій це необхідно для дослідження.

Стаття розглядає два взаємопов’язані аспекти, які стосуються збереження
та пошкодження об’єктів експертного дослідження.

Норма перш за все спрямована на збереження об’єктів експертного
дослідження для подальшого їх використання у досудовому та судовому
слідстві як речових доказів. Вона також забезпечує збереження тих
об’єктів експертного дослідження, які мають матеріальну чи культурну
цінність або здатні поповнюВати інформаційні фонди для здійснення СЕД
(див. коментар до ст. 20).

По-друге, норма обмежує пошкодження чи витрату субстрату об’єктів
дослідження з метою забезпечення можливості проведення повторної
експертизи як гарантії перевірки правильност1 експертного висновку,
передбаченої статтею 4 Закону-

Стаття 6. Забезпечення умов праці судового експЄРта за місцезнаходженням
об’єктів дослідження

Якщо судову експертизу необхідно провести Н& місці події або за
місцезнаходженням об’єкта дослідження, особа або орган, які її
призначили, повинні забезпечити судовому експертові безперешкодний
доступ до об’єкта дослідження і належні умови праці.

Коментована норма є законодавчою новелою, що містить вимогу до
органу/особи, які призначили судову експертизу, забезпечити експерту
належні умови праці та його безпереіИК°Дний Д°” ступ до об’єктів
експертного дослідження, котрі знаходяться на місці події чи місці їх
зберігання поза межами території (приміщення) СЕУ, слідчого органу або
суду, що призначили експертизу.

Вона, переважно, стосується тих видів судових експертиз – автотехнічної,
автотоварознавчої, будівельно-технічної, 3 техніки безпеки, де
експертний огляд об’єктів та вилучення необхідних для подальшого
лабораторного дослідження деталей> агрегатів, частин, часток цих
об’єктів здійснюється саме за місцезнаходженням останніх (пошкоджених
транспортних засобів» будівель, місць пожеж, аварій).

16

Розділ 1

Однак ця норма ще не забезпечена відповідними приписами перш за все
процесуальних законів, які визначали б процедуру експертного огляду
об’єктів, що знаходяться поза межами СЕУ.

Стаття 7. Суб’єкти судово-експертної діяльності

Судово-експертну діяльність здійснюють державні спеціалізовані установи,
а також, у випадках, і на умовах, визначених цим Законом, судові
експерти, які не є працівниками зазначених установ [1].

До державних спеціалізованих установ належать: [2]

науково-дослідні установи судових експертиз Міністерства юстиції України
[2.1];

науково-дослідні установи судових експертиз, судово-медичні та
судово-психіатричні установи Міністерства охорони здоров’я України;
[2.2]

експертні служби Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства
оборони України, Служби безпеки України та Державної прикордонної служби
України. [2.3]

Виключно державними спеціалізованими установами здійснюється
судово-експертна діяльність, пов’язана з проведенням криміналістичних,
судово-медичних і судово-психіатричних експертиз. [3]

Для проведення деяких видів експертиз, які не здійснюються виключно
державними спеціалізованими установами, за рішенням особи або органу, що
призначили судову експертизу, можуть залучатися крім судових експертів
також інші фахівці з відповідних галузей знань. [4]

Одна з найбільш значущих новел у змінах до Закону, в якій визначаються
основні суб’єкти і організаційні форми та обмеження щодо здійснення СЕД
з правом проведення експертиз у судочинстві. Виходячи зі змісту нового
тексту четвертої частини коментованої статті Закон виключив
підприємництво як одну з форм СЕД.

[1]. Перша частина статті не тільки закріплює вже існуючу державну форму
СЕД, яка здійснюється СЕУ. Вона впорядковує також СЕД осіб, які не є
працівниками державних СЕУ, зазначивши, що така діяльність здійснюється
«у випадках і на умовах, визначених цим Законом» (див. коментар до ч. 4,
а також до ст. 9, 10, 17, 21). Можливість проведення судової експертизи
такими особами передбачалась і до прийняття Закону. Але їх діяльність не
була поставлена в певні організаційні рамки. Це мало ряд негативних
наслідків, пов’язаних з відсутністю контролю за добором таких осіб та
якістю їх роботи.

КОМЕНТАР ДО ЗАКОНУ УКРАЇНИ «ПРО СУДОВУ ЕКСПЕРТИЗУ»

17

[2]. Друга частина містить вичерпний перелік суб’єктів здійснення СЕД з
правом проведення судових експертиз у формі державних спеціалізованих
експертних установ.

Подальший поділ державних структур, що здійснюють СЕД з правом
проведення судових експертиз, на експертні установи та експертні служби
проведено у Законі за принципом їх належності до сфери управління
«цивільних» (Міністерство юстиції України, Міністерство охорони здоров’я
України) або «воєнізованих» (Міністерство внутрішніх справ України,
Міністерство оборони України, Служба безпеки України, Державна
прикордонна служба України) відомств. Такий поділ має рацію з огляду на
різницю у функціональній спрямованості цивільних СЕУ і воєнізованих
експертних служб, а також на особливості соціального та матеріального
забезпечення їх штатних співробітників – цивільних чи
військовослужбовців (див. коментар до ст. 18).

[2.1] Систему СЕУ, які належать до сфери управління Міністерства юстиції
України, складають науково-дослідні інститути судових експертиз та їх
відділення (Київський НДІСЕ та його Вінницьке, Тернопільське, Черкаське
та Чернігівське відділення; Харківський НДІСЕ та його Сумське,
Севастопольське та Полтавське відділення; Одеський НДІСЕ та його
Миколаївське, Кіровоградське та Херсонське відділення; Львівський НДІСЕ
та його Волинське відділення; Донецький НДІСЕ, Дніпропетровський НДІСЕ
та Кримський НДІСЕ). Вони являють собою багатопрофільні СЕУ, які
здійснюють найважливіші функції СЕД: наукову розробку теоретичних засад
і методик судово-експертного дослідження речових доказів, підготовку і
атестацію судових експертів по профілю діяльності установ, проведення
широкого кола судових експертиз – по дев’яти основних видах (класах) з
60 експертних спеціальностей: криміналістичних, матеріалів, речовин та
виробів з них; судово-біологічних; інженерно-технічних; економічних;
товарознавчих; об’єктів прав інтелектуальної власності; психологічних;
мистецтвознавчих. Безпосереднє управління системою НДІСЕ здійснює
Департамент експертного забезпечення правосуддя Міністерства юстиції
України. При Міністерстві юстиції України створені також міжвідомча
Координаційна рада з проблем судової експертизи, Центральна
експертно-кваліфікаційна комісія, Науково-консультативна та методична
рада з проблем судової експертизи.

Основні відомчі нормативно-правові акти, які регулюють проведення
судових експертиз в СЕУ Міністерства юстиції України, – Інструкція «Про
призначення та проведення судових екс-

і

2 – 4-2531

Ш4Б26

на облаеяв лаукоаа бібліотека

18

Розділ 1

пертиз» та «Науково-методичні рекомендації з питань підготовки та
призначення судових експертиз» від 8 жовтня 1998 р.

[2.2] Спеціалізовані СЕУ, які належать до сфери управління Міністерства
охорони здоров’я України, складають дві окремі системи: судово-медичної
та судово-психіатричної експертизи.

Мережу установ судово-медичної експертизи складають Головне бюро
судово-медичної експертизи Міністерства охорони здоров’я України,
Республіканське бюро судово-медичної експертизи Міністерства охорони
здоров’я АР Крим, бюро судово-медичної експертизи управлінь охорони
здоров’я обласних державних адміністрацій. До складу Республіканського
та обласних бюро судово-медичної експертизи входять також міські (міст
обласного підпорядкування) та районні (міжрайонні) відділення. Бюро
судово-медичної експертизи проводять узагальнення судово-експертної
практики, атестацію судово-медичних експертів і здійснюють такі основні
види судово-медичної експертизи: експертизу трупів, експертизу
потерпілих та обвинувачених, експертизу речових доказів (методами
судово-медичної криміналістики, гістології, імунології, токсикології,
цитології).

Науково-методичне керівництво системою здійснює Головне бюро
судово-медичної експертизи, начальник якого обіймає також посаду
Головного судово-медичного експерта Міністерства охорони здоров’я
України.

Основні відомчі нормативно-правові акти, якими керуються у своїй
діяльності бюро судово-медичної експертизи, об’єднані наказом
Міністерства охорони здоров’я України «Про розвиток та вдосконалення
судово-медичної служби України» від 17 січня 1995 р. № 6 (додатковий
наказ від 14 серпня 2001 р.) і складають «пакет» з двадцяти інструкцій,
правил та положень.

Систему судово-психіатричних установ складають Український
науково-дослідний інститут соціальної і судової психіатрії та психології
(в якому є відділ судово-психіатричних експертиз), центри
судово-психіатричних експертиз (у Києві та Донецьку), відділення
амбулаторних і стаціонарних судово-психіатричних експертиз, які є
структурними підрозділами психоневрологічних (психіатричних) лікарень
або диспансерів. Судово-психіатричні заклади, у свою чергу,
підрозділяються на заклади із звичайним, посиленим та суворим наглядом.
Єдиний науково-методичний центр у мережі судово-психіатричних установ
відсутній. Обов’язки Головного судово-психіатричного експерта
Міністерства охорони здоров’я України «за сумісництвом» покладено на
керівника Київського міського центру судово-психіатричних експертиз.
Екс-

КОМЕНТАРДО ЗАКОНУ УКРАЇНИ «ПРО СУДОВУ ЕКСПЕРТИЗУ»

19

пертизу в експертній установі (підрозділі) виконує лікар –
судово-психіатричний експерт одноособово або у складі амбулаторних чи
стаціонарних судово-психіатричних експертних комісій. Склад комісій
затверджується наказом керівника експертної установи. Основними
відомчими нормативно-правовими актами щодо проведення
судово-психіатричних експертиз є Порядок проведення судово-психіатричної
експертизи та Порядок проведення стаціонарної судово-психіатричної
експертизи в психіатричних закладах осіб, які утримуються під вартою,
затверджені наказом Міністерства охорони здоров’я України від 8 жовтня
2001 р. №397.

[2.3] Згідно з Законом СЕД здійснюють також експертні служби
Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства оборони України,
Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України.

Експертну службу Міністерства внутрішніх справ України складають
Державний науково-дослідний експертно-криміналістичний центр
Міністерства внутрішніх справ України та науково-дослідні
експертно-криміналістичні центри головних управлінь та управлінь
Міністерства внутрішніх справ обласних і міських держадміністрацій.

Названі підрозділи є багатопрофільними експертними установами, які
проводять експертні дослідження у кримінальних, адміністративних,
цивільних та господарських справах по таких основних видах судових
експертиз: криміналістичні; матеріалів, речовин та виробів з них;
судово-біологічні (у тому числі молекулярно-генетичні);
інженерно-технічні (пожежно-технічні, вибухово-технічні, автотехнічні);
судово-бухгалтерські; товарознавчі тощо.

Функцію науково-методичного центру здійснює Державний науково-дослідний
експертно-криміналістичний центр, безпосередньо підпорядкований Міністру
внутрішніх справ України.

Основними нормативно-правовими актами, які регулюють діяльність
експертних служб Міністерства внутрішніх справ України, є Положення про
експертну службу Міністерства внутрішніх справ, затверджене постановою
Кабінету Міністрів України від 20 червня 2000 р. № 988 та настанова «Про
діяльність експертно-криміналістичної служби Міністерства внутрішніх
справ України», затверджена наказом Міністра внутрішніх справ України
від ЗО серпня 1999 р. № 682.

Експертна служба Міністерства оборони України включає Центр судових
експертиз Міністерства оборони України (головна установа, що здійснює
науково-методичні функції) та судово-медичні ла-

20

Розділ 1

бораторії по напрямах Оперативного командування Збройних Сил України.
Основними видами судових експертиз, які проводяться в експертних службах
Міністерства оборони України, є судово-медичні, криміналістичні та
судово-автотехнічні.

Відомчими нормативно-правовими актами, що регулюють СЕД служби, є
Інструкція з організації судової експертизи у Збройних Силах України від
1 лютого 2002 р. та Положення про Центр судових експертиз Міністерства
оборони України і Положення про судово-медичні лабораторії Оперативного
командування Збройних Сил України.

Експертну службу Служби безпеки України складають
Експертно-криміналістична служба Центрального управління Служби безпеки
України та експертно-криміналістичні групи в регіональних органах Служби
безпеки України. Основні види судових експертиз, які проводять ці
експертні підрозділи, – криміналістичні, експертиза спеціальних
технічних засобів негласного одержання інформації, судово-біологічні,
вибухово-технічні, експертизи з питань збереження державної таємниці.
Відомчі нормативно-правові акти, що регулюють діяльність експертних
служб Служби безпеки України, не опубліковані.

Експертна служба Державної прикордонної служби України почала
формуватися лише з другої половини 2003 р. згідно із змінами, внесеними
до Закону 3 квітня 2003 р. (набули чинності з 1 серпня 2003 p.). Основне
завдання цієї експертної служби – криміналістична експертиза паспортних
документів, передбачених статтями 331 та 332 КК.

Закон не визначив поняття «судово-експертна установа» та її головні
функції, як це зробив Закон Російської Федерації «Про державну
судово-експертну діяльність в Російській Федерації» (2001 р.) у статті
11.

Наведені у коментованій статті терміни («державні спеціалізовані
установи», «установи судових експертиз», «експертні служби») дозволяють
досить вільно тлумачити їх зміст. У першому випадку, стосовно
судово-психіатричної експертизи, передбачено, що в одному закладі
(психіатричній лікарні) фактично поєднані лікувальні й судово-експертні
функції, які здійснюють ті ж самі лікарі-психіатри (на що слушно звернув
увагу В. Б. Первомайський1).

У другому випадку із застосованих термінів випливає, що співробітники
експертних служб «силових відомств» (Міністерства внутрішніх справ
України, Служби безпеки України) поєднують

1 Див.: Первомайский В. Б. Судебно-психиатрическая экспертиза – К.:
Сфера, 2001. -С. 135-151.

КОМЕНТАР АО ЗАКОНУ УКРАЇНИ «ПРО СУДОВУ ЕКСПЕРТИЗУ»

21

судово-експертні функції з функціями науково-технічного забезпечення
оперативно-розшукової, розвідувальної та слідчої діяльності, що не
узгоджується з головною метою СЕД як незалежного інституту правосуддя.

О. Р. Шляхов, видатний організатор СЕД, підкреслював, що всі без винятку
функції експертної установи мають бути підпорядковані її головній
функції – виконанню судових експертиз1. Тому доцільно, щоб Координаційна
рада з проблем судової експертизи (див. коментар до ст. 8) у межах своїх
повноважень розглянула питання про прийняття узгодженого Типового
статуту державної спеціалізованої судово-експертної установи.

[3; 4]. Нова редакція частин 3 і 4 коментованої статті вносить істотні
зміни щодо компетенції суб’єктів СЕД і форм її здійснення.

Частина третя покладає здійснення СЕД, пов’язаної з проведенням
криміналістичних, судово-медичних і судово-психіатричних експертиз,
виключно на державні СЕУ.

Цей імператив логічно обумовив зміст четвертої частини, якою визнано
можливість залучати до проведення інших видів експертиз також
атестованих судових експертів, які не є працівниками СЕУ (див. ч. 1
даної статті), а також інших фахівців з відповідних галузей знань.

Таким чином, можна констатувати, що нова редакція коментованої статті:

а) визнає судово-експертну діяльність у галузі криміналістичних,
судово-медичних і судово-психіатричних експертиз виключною компетенцією
державних СЕУ та їх співробітників, які атестовані як судові експерти;

б) відповідно обмежує сферу СЕД інших атестованих судових експертів, які
не є співробітниками цих установ;

в) виключає підприємництво як форму здійснення СЕД (з усього тексту
Закону в редакції 1994 року змінами від 9 вересня 2004 р. виключені
терміни, які стосувались здійснення СЕД «на підприємницьких засадах»
(ст. 7), «атестація судових експертів з числа підприємницьких структур»
(ст. 9) тощо).

Слід, однак, зазначити, що норми, викладені у частинах 3 та 4
коментованої статті, на даний час не узгоджуються з чинним процесуальним
законодавством, яке не обмежує органи/осіб, які призначають експертизу,
а також сторони процесу у виборі суб’єктів СЕД і конкретних фахівців для
проведення будь-якої судової експертизи.

1 Див.: Шляхов А. Р. Судебная экспертиза: организация и проведение. –
М., 1979. – С. 37.

22

Розділ 1

Практичний вихід з цієї правової колізії – у необхідних конкретних
ситуаціях призначати комісійну експертизу, проведення якої доручати СЕУ
криміналістичного чи медичного профілю із залученням до неї того
стороннього і, вочевидь, видатного фахівця, на участі якого наполягає
заінтересована сторона процесу.

Законодавець слушно виключив підприємництво як форму здійснення СЕД,
оскільки така форма не узгоджується ні з метою Закону («забезпечення
правосуддя незалежною, об’єктивною і кваліфікованою експертизою), ні з
метою підприємництва (отримання прибутку на основі комерційного
ризику)1. Тому СЕД не може здійснюватися на підприємницькій основі, як
на підприємницькій основі не можуть здійснюватися прокурорський нагляд
за законністю і правопорядком, боротьба зі злочинністю і правосуддя.

Стаття 8. Науково-методичне та організаційно-управлінське забезпечення
судово-експертної діяльності

Організація науково-методичного забезпечення судово-експертної
діяльності та організаційно-управлінські засади діяльності державних
спеціалізованих установ покладаються на міністерства та інші центральні
органи виконавчої влади, до сфери управління яких належать державні
спеціалізовані установи, що здійснюють судово-експертну діяльність. [1]

Для розгляду найважливіших питань розвитку судової експертизи, що мають
міжвідомчий характер, при Міністерстві юстиції України створюється
Координаційна рада з проблем судової експертизи, яка діє відповідно до
Положення про неї, що затверджується Кабінетом Міністрів України. [2J

Методики проведення судових експертиз (крім судово-медичних та
судово-психіатричних) підлягають атестації та державній реєстрації в
порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України. [3]

Міністерство юстиції України забезпечує видання міжвідомчого
науково-методичного збірника «Криміналістика та судова експертиза». [4]

1 На ці обставини слушно звернула увагу Л. М. Головченко. Див.:
Головчен-ко Л. Н. Реформирование системы экспертного обеспечения
правосудия в Украине // Теорія та практика судової експертизи і
криміналістики. – Вип. 2. – Харків: Право, 2002. – С 9.

КОМЕНТАР ДО ЗАКОНУ УКРАЇНИ «ПРО СУДОВУ ЕКСПЕРТИЗУ»

23

Коментована стаття складається з чотирьох частин, які визначають
суб’єктів і основні форми організаційно-управлінського,
науково-методичного та інформаційного забезпечення СЕД в Україні.

[1]. Перша частина встановлює, що науково-методичне забезпечення та
організаційно-управлінські функції щодо СЕД державних СЕУ покладаються
на визначені статтею 7 міністерства та відомства, до сфери управління
яких належать СЕУ відповідно: Міністерства юстиції України, Міністерства
охорони здоров’я України, Міністерства внутрішніх справ України,
Міністерства оборони України, Служби безпеки України та Державної
прикордонної служби України.

[2]. Друга частина визначає відповідального суб’єкта і організаційну
форму науково-методичного забезпечення вирішення найважливіших проблем
СЕД, які носять міжвідомчий характер.

Для цього Закон передбачає створення при Міністерстві юстиції України
міжвідомчої Координаційної ради з проблем судової експертизи. Згідно з
Положенням про Координаційну раду з проблем судової експертизи при
Міністерстві юстиції України (у подальшому – Рада), затвердженим
постановою Кабінету Міністрів України від 16 листопада 1999 р. за № 778,
на Раду покладається розроблення рекомендацій з широкого кола питань, у
тому числі щодо:

– розвитку мережі СЕУ;

– вдосконалення законодавства з питань проведення судової експертизи;

– визначення пріоритетних напрямів науково-дослідних робіт та
редакційно-видавничої діяльності;

– узгодження відомчих нормативних актів, що регламентують порядок
проведення судових експертиз та діяльності експертних установ і служб;

– розроблення загальних положень щодо атестації судових експертів та
діяльності відомчих експертно-кваліфікаційних комісій;

– організації міжвідомчого інформаційного банку судових експертиз;

– формування державного реєстру судових експертів;

– удосконалення форм навчально-методичної роботи з посадовими особами,
які призначають судові експертизи.

До складу Ради, очолюваної заступником Міністра юстиції, входять
заступники Міністра внутрішніх справ і Міністра охорони здоров’я, а
також інші керівні працівники відомств, які мають у сфері управління СЕУ
або використовують у своїй правозасто-совчій, правозахисній, судовій
діяльності висновки судових експертиз. До складу Ради включені також
провідні вчені в галузі процесуального права, криміналістики і судової
експертизи.

24

Розділ 1

Згідно з Положенням (п. 5) Рада має лише статус дорадчого органу.

Мабуть, доцільно, щоб Рада отримала статус «дорадчо-управ-лінського»
органу, який би разом з Департаментом експертного забезпечення
правосуддя Міністерства юстиції України більш активно вирішував
міжвідомчі проблеми уніфікації правових, науково-методичних та
організаційних засад СЕД1.

[3]. Третя частина коментованої статті містить новелу, якою
встановлюються атестація та державна реєстрація уніфікованих методик
проведення судових експертиз. Державний контроль за застосуванням у СЕД
як судовими експертами СЕУ, так і атестованими згідно з положеннями
статей 10, 17 та 21 Закону судовими експертами, які не є працівниками
таких установ, єдиних апробованих наукою і практикою і в подальшому
атестованих методик, безумовно, сприятиме визначеній Законом головній
меті СЕД – забезпеченню правосуддя України кваліфікованою експертизою,
орієнтованою на максимальне використання досягнень науки і техніки.
Порядок проведення атестації та державної реєстрації таких уніфікованих
судово-експертних методик буде визначений Кабінетом Міністрів України2.

[4]. Четверта частина статті визначає суб’єкта та інформаційну форму,
яка сприятиме науково-методичному забезпеченню СЕД.

З цією метою Закон зобов’язав Міністерство юстиції України забезпечити
регулярне видання міжвідомчого науково-методичного збірника
«Криміналістика та судова експертиза».

Таке видання здійснюється починаючи з 1964 року.

Крім того, Мінюст України за своєю ініціативою видає щорічний довідник
для суддів «Судово-експертна діяльність».

Стаття 9. Державний Реєстр атестованих судових експертів

Атестовані відповідно до цього Закону судові експерти включаються до
державного Реєстру атестованих судових експертів, ведення якого
покладається на Міністерство юстиції України. [1]

1 Альтернативним рішенням щодо поліпшення стану міжвідомчої координації
СКД може бути лише втілення запропонованої видатним українським судовим
експертом і криміналістом В. П. Колмаковим ідеї створення Державного
Комітету судової експертизи при Кабінеті Міністрів як єдиного
центрального органу управління СЕіД (див.: Колмаков В. П. Принципиальные
основы организации государственной судебно-экспертной службы СССР //
Вопросы судебной экспертизы. – Баку, 1969. – Вып. 9).

2 Законодавець не пояснив, чому припис цієї частини статті не
поширюється на методики проведення судово-медичних і
судово-психіатричних експертиз.

КОМЕНТАР ДО ЗАКОНУ УКРАЇНИ «ПРО СУДОВУ ЕКСПЕРТИЗУ» 25

Особа або орган, які призначили судову експертизу, можуть доручити її
проведення тим судовим, експертам., яких внесено до державного Реєтру
атестованих судових експертів, а у випадках, передбачених частиною
четвертою статті 7 цього Закону, – іншим фахівцям з відповідних галузей
знань. [2]

Стаття містить норму, якою запроваджується єдиний державний облік
професійних судових експертів – державний Реєстр атестованих судових
експертів, незалежно від організаційних форм здійснення ними СЕД,
передбачених статтею 7 Закону. Перша частина присвячена порядку ведення
Реєстру, а друга – правилам користування Реєстром особою/органом, які
призначають судову експертизу.

[1]. Ведення Реєстру атестованих судових експертів (далі – Реєстр) Закон
покладає на Міністерство юстиції України, яким розроблено і затверджено
«Положення про Державний реєстр атестованих судових експертів» від 15
квітня 1997 року.

Реєстр є офіційною автоматизованою системою обліку фахівців, яким органи
досудового розслідування та суди переважно зобов’язані доручати
проведення судових експертиз.

До Реєстру вносяться такі дані:

а) реєстраційний номер;

6} прізвище, ім’я, по-батькові судового експерта;

в) дата включення до Реєстру;

г) вид експертизи та експертна спеціальність;

д) адреса, телефон (факс) судово-експертної (державної чи
підприємницької) установи, або судового експерта – громадянина;

є) найменування експертно-кваліфікаційної комісії, дата і номер її
рішення;

є) номер і термін дії свідоцтва;

ж) кваліфікаційний клас судового експерта (стосується тільки штатного
працівника державної експертної установи).

Атестовані судові експерти державних СЕУ, а також їх позаштатні
співробітники (порядок їх атестації викладено у ст. 16 і 17 Закону)
включаються до Реєстру за поданням керівників цих установ, а атестовані
судові експерти, які не є працівниками цих установ і згідно з вимогами
частини третьої статті 17 Закону пройшли атестацію у Центральній
експертно-кваліфікаційній комісії при Міністерстві юстиції України, – на
підставі їх особистої заяви.

Міністерство юстиції надає інформаційні послуги з використанням
інформаційних фондів Реєстру не тільки судам і органам досудового
розслідування, а й іншим заінтересованими юридич-

L

26

Розділ 1

ним і фізичним особам (у тому числі офіційним юридичним установам Спілки
адвокатів України і окремим адвокатам). Поточний список атестованих
судових експертів періодично друкується також у довіднику для суддів
«Судово-експертна діяльність», видання якого здійснює Міністерство
юстиції України.

[2]. Редакція другої частини коментованої статті надає особі або органу,
які призначають судову експертизу, можливість доручати її проведення
перш за все атестованим судовим експертам, яких внесено до державного
Реєстру, а у випадках, передбачених частиною четвертою статті 7 Закону
(див. коментар), -доручати проведення судових експертиз (крім
судово-медичних, судово-психіатричних та криміналістичних) також іншим
фахівцям з відповідних галузей знань (тобто не атестованим і не внесеним
до державного Реєстру)1.

Розділ II. СУДОВИЙ ЕКСПЕРТ

Цей розділ містить п’ять статей і визначає вимоги щодо осіб, яким
дозволено бути професійними судовими експертами, і умови, за яких це
заборонено, загальні права і обов’язки судового експерта, а також його
відповідальність як професійного і процесуального суб’єкта СЕД2.

Стаття 10. Особи, які можуть бути судовими експертами Судовими
експертами мажуть бути особи, які мають необхідні знання для надання
висновку з досліджуваних питань. [1]

Судовими експертами державних спеціалізованих установ мажуть бути
фахівці, які мають відповідну вищу освіту, освітньо-кваліфікаційний
рівень не нижче спеціаліста,

1 Попередня редакція аналогічної частини даної статті у Законі 1994 року
чітко визначала обов’язок особи або органу, які призначають судову
експертизу, доручати її проведення переважно атестованим судовим
експертам, які внесені до Реєстру.

2 У Законі відсутнє визначення прав і обов’язків такого спеціального
суб’єкта СЕД, яким є керівник державної СЕУ, котрий поєднує процесуальні
функції судового експерта і правомочної особи, яка доручає проведення
судових експертиз (одноосібно чи комісійно) фахівцям керованої їм
установи, атестованим як судові експерти певної спеціальності, а також
здійснює непроцесуальні адміністративні функції по забезпеченню
належного науково-методичного та технологічного рівня проведення
експертиз. У Законі РФ про судову експертизу права і обов’язки керівника
і експерта державної СЕУ цілком обґрунтовано наведені в одному розділі
(Глава II. Обязанности и права руководителя и эксперта государственного
судебно-экспертного учреждения).

КОМЕНТАР ДО ЗАКОНУ УКРАЇНИ «ПРО СУДОВУ ЕКСПЕРТИЗУ»

27

пройшли відповідну підготовку та отримали кваліфікацію судового експерта
з певної спеціальності. [2]

До проведення судових експертиз, крім тих, що проводяться виключно
державними спеціалізованими установами, можуть залучатися також судові
експерти, які не є працівниками цих установ, за умови, що вони мають
відповідну вищу освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень не нижче
спеціаліста, пройшли відповідну підготовку в державних спеціалізованих
установах Міністерства юстиції України, атестовані та отримали
кваліфікацію судового експерта з певної спеціальності у порядку,
передбаченому цим Законом. [3].

У статті сформульовані вимоги до осіб, які претендують на професійне
виконання функцій судового експерта (далі – претенденти). У першій
частині сформульована загальна вимога до всіх претендентів на СЕД,
незалежно від її організаційної форми і виду судочинства. У другій
частині йдеться про вимоги до фахівців СЕУ, а у третій – про особливості
добору фахівців, які претендують на систематичне професійне виконання
судових експертиз, але не працюють у СЕУ.

[1]. Перша частина статті містить головну вимогу до особи, яка претендує
на професійне звання судового експерта, – наявність у неї «необхідних
знань для надання висновку з досліджуваних питань». Ця вимога стосується
всіх претендентів, незалежно від організаційних форм СЕД, передбачених
статтею 7 Закону, і виду судочинства, де такі знання будуть застосовані.

[2]. Друга частина розкриває зміст поняття «необхідні знання», яке
стосується фахівців СЕУ і включає рівень вищої базової освіти
претендента («не нижче спеціаліста»), а також його відповідну підготовку
і атестацію з отриманням кваліфікації судового експерта певної
спеціальності (див. також ст. 16, 17 та 21 та коментарі до них).

[3J. Третя частина регламентує вимоги до претендента, який не є
працівником СЕУ. Такий фахівець теж зобов’язаний мати вищу базову освіту
і освітньо-кваліфікаційний рівень не нижче спеціаліста, пройти
відповідну підготовку в державних спеціалізованих експертних установах
Міністерства юстиції України з відповідної експертної спеціальності (з
урахуванням обмежень, викладених у четвертій частині ст. 7 Закону), а в
подальшому бути атестованим і отримати кваліфікацію судового експерта у
порядку, передбаченому у статтях 17 і 21 Закону.

28

Розділ 1

КОМЕНТАР ДО ЗАКОНУ УКРАЇНИ «ПРО СУДОВУ ЕКСПЕРТИЗУ»

29

Стаття 11. Особи, які не можуть бути судовими експертами

Не мажуть залучатися до виконання обов’язків судового експерта особи,
визнані у встановленому законом порядку недієздатними, а також особи,
які мають судимість. [1]

Інші обставини, що забороняють участь особи як експерта в судочинстві,
передбачаються процесуальним законодавством. [2]

У статті містяться застереження щодо того, які особи не можуть бути
професійними судовими експертами, а також, які особи не можуть бути
залучені до проведення судової експертизи у конкретній кримінальній,
цивільній, господарській, адміністративній справі.

[1]. Норма містить загальновживані правові приписи: недієздатні особи не
можуть відповідати за свої вчинки і нести передбачену законом
відповідальність за ухилення від виконання обов’язків та їх неналежне
виконання; особи, які мають судимість, не користуються довірою і
авторитетом, що є необхідними умовами діяльності судового експерта.

[2]. Друга частина статті містить бланкетну норму, яка відсилає до
процесуального законодавства, але зазначені обставини («заборони участі
особи як експерта») в ньому не встановлені. Натомість є норми, якими
регулюється відвід судового експерта за певних обставин. У цивільному
процесі підставами відводу судового експерта названі: особиста (пряма чи
побічна) заінтересованість у результатах справи; родинні стосунки зі
сторонами або іншими особами, які беруть участь у справі; особливі
стосунки з особами, які беруть участь у справі; виявлення інших
обставин, які викликають сумнів у безсторонності експерта (ст. 18
чинного ЦПК України і ст. 22 нового ЦПК України від 18 березня 2004 p.).
Крім того, експерт не може брати участі у розгляді справи, якщо він:
перебуває або перебував у службовій або іншій залежності від сторін,
інших осіб, які беруть участь у справі; провадив ревізію, матеріали якої
стали підставою для порушення даної цивільної справи; виявився
некомпетентним (ст. 19 чинного ЦПК України). У кримінальному процесі
підставами відводу судового експерта названі такі обставини: судовий
експерт є потерпілим, цивільним позивачем, цивільним відповідачем або
родичем ко-го-небудь з них, а також родичем слідчого, особи, яка
провадила дізнання, обвинувача або обвинуваченого; судовий експерт брав
участь у даній справі як свідок, осбба, яка провадила дізнання, слідчий,
обвинувач, захисник або представник інтересів потерпілого, цивільного
позивача або цивільного відповідача чи роз-

глядав по цій справі скаргу в передбаченому законом порядку;
заінтересованість у результатах справи, особиста або родичів; наявність
інших обставин, які викликають сумнів в об’єктивності експерта (ст. 62
КПК України). У господарському процесі підставами відводу судового
експерта названі: особиста, пряма чи побічна заінтересованість у
результатах розгляду справи; родинні стосунки з особами, які беруть
участь у господарському процесі; некомпетентність (ст. 31 ГПК України).

У цивільному процесі (ст. 20 чинного ЦПК України і ст. 23 нового ЦПК
України від 18 березня 2004 р.) на судового експерта покладається
обов’язок за наявності зазначених обставин заявити самовідвід. Заяву про
відвід або самовідвід судового експерта (ст. 20 чинного ЦПК України і
ст. 23 нового ЦПК України, ст. 62 КПК України, ст. 41, 31 ГПК України)
може бути відхилено, а отже, категоричної заборони його участі у справі
за виявлення таких обставин не передбачено1.

Стаття 12. Обов’язки судового експерта

Незалежно від виду судочинства судовий експерт зобов’язаний:

1) провести повне дослідження і дати обґрунтований та об’єктивний
письмовий висновок;

2) на вимогу органу дізнання, слідчого, прокурора, судді, суду дати
роз’яснення щодо даного ним висновку;

3) заявляти самовідвід за наявності передбачених законодавством підстав,
які виключають його участь у справі. [1]

Інші обов’язки судового експерта передбачаються процесуальним
законодавством. [2]

Коментована стаття визначає загальні процесуальні обов’язки особи, яка
виконує функцію судового експерта у кримінальній, цивільній,
господарській чи адміністративній справі.

1 Обмеження щодо участі у процесі судового експерта викладені у статті
18 «Обмеження при організації і проведенні судової експертизи»
згадуваного Закону Російської Федерації: «державній СЕУ не може бути
доручено проведення судової експертизи, а у випадках коли проведення
розпочато, воно негайно припиняється, якщо встановлені обставини, які
підтверджують заінтересованість у результатах справи керівника цієї СЕУ.
Судовий експерт підлягає відводу від участі у проведенні судової
експертизи, а якщо вона йому доручена, зобов’язаний негайно припинити її
проведення за наявності підстав, передбачених процесуальним
законодавством РФ. У здійсненні судової експертизи щодо живої особи не
може брати участь лікар, який до її призначення надавав зазначеній особі
медичну допомогу. Це обмеження стосується також судово-медичної і
судово-психіатричної експертиз, здійснюваних без безпосереднього
обстеження особи.

і

зо

Розділ 1

[1]. Перша частина узагальнює процесуальні приписи різних видів
судочинства, оскільки для професійного судового експерта у кримінальній,
цивільній, господарській та адміністративній справах коло обов’язків є
майже однаковим.

1) Головний обов’язок судового експерта, що збігається з метою судової
експертизи, – проведення повного дослідження і надання обґрунтованого,
об’єктивного, правдивого висновку у справі.

2) Іншим обов’язком судового експерта є роз’яснення наданого висновку на
вимогу органів та осіб, у провадженні яких перебуває справа, по якій
надано висновок, незалежно від того, чи саме цей орган (ця особа)
призначила судову експертизу. Так, висновок, наданий у кримінальній
справі на стадії дізнання, має бути роз’яснено на вимогу слідчого, суду
на інших стадіях кримінального процесу.

3) Коментованою статтею встановлено обов’язок експерта заявляти
самовідвід за наявності передбачених законодавством обставин, які
виключають його участь у справі, незалежно від виду судочинства (див.
коментар до ст. 11), тому ця норма фактично є загальною процесуальною
нормою.

[2]. Перелік процесуальних обов’язків судового експерта, наведений у
коментованій статті, не є вичерпним. її остання частина відсилає до
процесуального законодавства, отже, інші обов’язки судового експерта у
справі визначаються залежно від виду судочинства (наприклад, зберігати
таємницю слідства – у кримінальній справі, таємницю приватного життя – у
цивільній справі, комерційну таємницю – у господарській справі тощо).

Стаття 13. Права судового експерта

Незалежно від виду судочинства судовий експерт має право: [1]

1) ознайомлюватися з матеріалами справи, що стосуються предмета судової
експертизи, і подавати клопотання про надання додаткових матеріалів;
[1.1]

2) вказувати у висновку експерта на виявлені в ході проведення судової
експертизи факти, які мають значення для справи і з приводу яких йому не
були поставлені питання; [1.2]

3) з дозволу особи або органу, які призначили судову експертизу, бути
присутнім під час проведення слідчих чи судових дій і заявляти
клопотання, що стосуються предмета судової експертизи; [1.3]

КОМЕНТАР ДО ЗАКОНУ УКРАЇНИ «ПРО СУДОВУ ЕКСПЕРТИЗУ»

31

4) подавати скарги на дії особи, у провадженні якої перебуває справа,
якщо ці дії порушують права судового експерта; [1.4]

5) одержувати винагороду за проведення судової експертизи, якщо її
виконання не є службовим завданням; [1.5]

6) проводити на договірних засадах експертні дослідження з питань, що
становлять інтерес для юридичних і фізичних осіб, з урахуванням
обмежень, передбачених законом. [1.6]

Інші права судового експерта передбачаються процесуальним
законодавством. [2]

Коментована стаття визначає основні права судового експерта у
кримінальній, цивільній, господарській чи адміністративній справі, а
також; його право проводити непроцесуальні експертні дослідження на
договірних засадах.

[1]. Перша частина узагальнює процесуальні приписи різних видів
судочинства, об’єднуючи права судового експерта у кримінальній,
цивільній, господарській та адміністративній справі.

[1.1; 1.3]. Перший та третій пункти коментованої статті відтворюють
права судового експерта, передбачені ч. З статті 77 КПК України, і
поширюють їх зміст на всі види судочинства. Приписи статті щодо права
судового експерта ознайомлюватися з матеріалами справи, які стосуються
предмета судової експертизи, подавати клопотання про надання додаткових
матеріалів, а також бути присутнім під час слідчих чи судових дій і
заявляти відповідні клопотання стосовно предмета судової експертизи,
мають бути відтворені чинними процесуальними законами або враховані при
розробці нових процесуальних кодексів України. Мабуть, доречно було б
додати до коментованої норми (окремим пунктом) – право експерта, за
наявності відповідних підстав, на забезпечення безпеки (як це зроблено у
новій редакції ст. 77 КПК України).

[1.2]. Право судового експерта вказувати у висновку судової експертизи
на виявлені в ході її проведення факти, які мають значення для справи і
з приводу яких йому не були поставлені питання, в теорії судової
експертизи називається правом судового експерта на ініціативу. Тривалий
час предметом наукових дискусій було питання, чи це право, чи обов’язок
судового експерта як особи, якій відомо завдяки спеціальним знанням
більше, ніж може бути відомо особам, які провадять досудове чи судове
слідство у справі. Зрештою, в інструкціях МОЗ України опис у висновку
виявлених під час проведення судової експертизи

32

Розділ 1

КОМЕНТАР ДО ЗАКОНУ УКРАЇНИ «ПРО СУДОВУ ЕКСПЕРТИЗУ»

33

будь-яких сторонніх предметів передбачено як обов’язок; з’ясовувати
відношення цих предметів до справи – це функція осіб, які проводять
слідство.

[1.4]. Право подавати скарги на дії особи, у провадженні якої перебуває
справа, якщо ці дії порушують права судового експерта, – це новела
Закону. До цього таке право сприймалось опосередковано – як право
будь-якої особи, чиї права і охоронювані законом інтереси порушено під
час провадження у справі.

[1.S]. Право особи одержувати винагороду за проведення судової
експертизи, якщо її виконання не є службовим завданням цієї особи,
стосується осіб, які не є штатними атестованими судовими експертами СЕУ,
а залучені до проведення судової експертизи як атестовані судові
експерти або як фахівці, котрі не є працівниками державних
спеціалізованих установ, на умовах і з обмеженнями, передбаченими
частиною 4 статті 7 Закону.

[1.6]. Новела, яка стосується не процесуального, а суто професіонального
права атестованого судового експерта проводити на договірних засадах
експертні дослідження з питань, що становлять інтерес для юридичних і
фізичних осіб. Перевалено це стосується експертного дослідження
реквізитів документів, оцінки пошкодженого майна або творів мистецтва.

[2]. Перелік прав судового експерта, наведений у коментованій статті, не
є вичерпним. її остання частина відсилає до процесуального
законодавства, отже, інші права судового експерта у справі визначаються
залежно від виду судочинства.

Стаття 14. Відповідальність судового експерта

Судовий експерт на підставах і в порядку, передбаченими законодавством,
може бути притягнутий до дисциплінарної, матеріальної, адміністративної
чи кримінальної відповідальності.

Стаття є бланкетною нормою, яка встановлює відповідальність судового
експерта на підставах і в порядку, передбачених законодавством.

У ній міститься перелік видів відповідальності, до якої може бути
притягнуто судового експерта: дисциплінарна, матеріальна,
адміністративна і кримінальна. З цього переліку на даний час передбачені
підстави і порядок притягнення до дисциплінарної, адміністративної та
кримінальної відповідальності. За нормами останніх двох пунктів переліку
особу можна притягнути до відповідальності саме як судового експерта як
суб’єкта процесуальної діяльності.

Так, у якості спеціального суб’єкта судовий експерт несе адміністративну
відповідальність: за прояв неповаги до суду (ст. 1853 КУпАП), злісне
ухилення від явки до органів досудового слідства або дізнання (ст. 1854
КУпАП). Кримінальна відповідальність пе-I редбачена за: завідомо
неправдивий висновок (ст. 384 КК Украї-

} ни), відмову експерта без поважних причин від виконання по-

кладених на нього обов’язків на будь-якій стадії розгляду справи (ст.
385 КК УКраїни).

Спеціальна адміністративна відповідальність атестованого професійного
експерта (незалежно від «місця його праці») передбачена розділом V
«Дисциплінарна відповідальність судових експертів» Положення про
експертно-кваліфікаційні комісії та атестацію судових експертів,
затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 15 липня 1997 р.
№ 285/7 А. Це Положення з посиланням на коментовану статтю передбачає
такі дисциплінарні стягнення: попередження; зупинення дії свідоцтва про
присвоєння кваліфікації судового експерта; анулювання дії такого
свідоцтва; зниження чи позбавлення кваліфікаційного класу судового
експерта (стосується тільки атестованих експертів державних СЕУ).

Розділ III. ФІНАНСОВЕ

ТА ОРГАНІЗАЦІЙНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

СУДОВО-ЕКСПЕРТНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Розділ III містить 7 статей, які регулюють фінансове (ст. 15, 18),
кадрове (ст. 16, 17, 21) та деякі питання організаційного забезпечення
(ст. 19, 20) СЕД.

Стаття 15. Фінансування судово-експертної діяльності

Проведення науково-дослідними установами судових експертиз наукових
розробок з питань організації та проведення судових експертиз
фінансується за рахунок Державного бюджету України. [1]

Проведення судових експертиз у кримінальних та адміністративних справах
державними спеціалізованими установами здійснюється за рахунок коштів,
які цільовим, призначенням виділяються цим експертним установам з
Державного бюджету України [2]

Проведення судових експертиз, обстежень і досліджень судово-медичними та
судово-психіатричними установами

3 – 4-2531

34

Розділ 1

здійснюється за рахунок коштів, які безпосередньо і цільовим
призначенням виділяються цим експертним установам з державного чи
місцевого бюджету. [3]

Витрати на проведення судових експертиз науково-дослідними установами
Міністерства юстиції України та судово-медичними і судово-психіатричними
установами Міністерства охорони здоров’я України у цивільних і
господарських справах відшкодовуються в порядку, передбаченому чинним
законодавством. [4]

Проведення інших експертних досліджень і обстежень державними
спеціалізованими установами здійснюється за рахунок замовника. [5]

Державні спеціалізовані установи, а також, фахівці, що не є працівниками
цих установ, зазначені у статті 7 цього Закону, виконують інші роботи на
договірних засадах. [6] Нова редакція коментованої статті регулює
питання забезпечення, головним чином, державних СЕУ у сферах як
науково-дослідної (методичної), так і практичної судово-експертної
діяльності. Дві останні її частини визначають форми фінансування
експертних досліджень та інших робіт, не пов’язаних із судочинством.

[1]. Перша частина статті встановлює, що проведення науково-дослідними
установами судових експертиз наукових розробок з питань організації та
проведення судових експертиз (які згідно зі ст. 16 Закону включають
розроблення їх теоретичної та методичної бази ) фінансується за рахунок
державного бюджету. Це положення Закону поширюється на науково-дослідні
інститути судових експертиз Міністерства юстиції України і на діяльність
Українського НДІ соціальної і судової психіатрії та наркології, у складі
якого діє відділ судово-психіатричних експертиз.

[2; 3; 4]. Друга, третя та четверта частини коментованої статті
визначають джерела фінансування проведення судових експертиз у державних
СЕУ.

Друга частина констатує, що проведення судових експертиз у кримінальних
та адміністративних справах здійснюється всіма державними СЕУ (незалежно
від відомчого підпорядкування) за рахунок коштів, які цільовим
призначенням виділяються СЕУ з державного бюджету України.

Третя частина уточнює, що проведення судово-медичних та
судово-психіатричних експертиз та обстежень відповідними СЕУ, які
перебувають у сфері управління МОЗ України або його обласних управлінь,
цілеспрямовано фінансуються відповідно з державного чи місцевого
бюджету.

КОМЕНТАР ДО ЗАКОНУ УКРАЇНИ «ПРО СУДОВУ ЕКСПЕРТИЗУ»

35

Четверта частина визначає суб’єктів проведення судових експертиз у
цивільних та господарських справах (науково-дослідні установи судових
експертиз Мін’юсту України, судово-медичні та судово-психіатричні
установи МОЗ України) і порядок відшкодування витрат на проведення таких
експертиз: «в порядку, передбаченому чинним законодавством». Це означає,
що експертизи у цивільному та господарському судочинстві перелічені СЕУ
проводять за рахунок замовників – головним чином судів (з відповідним
відшкодуванням затрат на проведення експертизи сторонами).

/5; б/. Останні дві частини коментованої статті стосуються оплати не
пов’язаних з судочинством експертних досліджень, обстежень та інших
робіт, які, виходячи з фахової спеціалізації СЕУ, здатні виконувати їх
співробітники, а також атестовані судові експерти, які не є
співробітниками цих установ. Такі експертні дослідження та обстеження
(див. коментар до ст. 13) здійснюються за рахунок замовника. Інші
роботи, які віднесено до платних послуг, виконуються на договірних
засадах. Перелік платних послуг, які надаються СЕУ, визначає у
відповідних постановах Кабінет Міністрів України за поданням міністерств
і відомств, до сфери управління яких належать СЕУ. Наприклад, до
Переліку державних платних послуг, які надаються юридичним та фізичним
особам на договірних засадах науково-дослідними установами судових
експертиз Міністерства юстиції України, затвердженого постановою
Кабінету Міністрів України від 7 серпня 1999 р. № 1432, віднесені:

– навчально-методична робота, розроблення рекомендацій щодо профілактики
правопорушень, науково-консультаційні послуги для судів та органів
досудового слідства;

– надання науково-технічних послуг організаціям і громадянам відповідно
до статуту установ;

– проведення науково-практичних семінарів, конференцій з питань теорії
та практики судової експертизи і криміналістики;

– проведення експертної підготовки з наступним присвоєнням кваліфікації
судового експерта;

– послуги, спрямовані на вирішення питань, що не належать до
судочинства, але потребують використання експертних технологій, тощо.

Стаття 16. Атестація судового експерта

Метою атестації судового експерта є оцінка професійного рівня фахівців,
які залучаються до проведення судо-

з*

36

Розділ 1

вих експертиз або беруть участь у розробках теоретичної та методичної
бази судової експертизи. Залежно від спеціалізації їм присвоюється,
кваліфікація судового експерта з правом проведення певного виду
експертизи. [1]

Метою атестації працівників державної спеціалізованої установи, які
залучаються до проведення судових експертиз та/або беруть участь у
розробленні теоретичної та науково-методичної бази судової експертизи, є
оцінка рівня їх спеціальних знань та відповідність займаній посади [2]

Залежно від спеціалізації і рівня підготовки працівникам державної
спеціалізованої установи присвоюються кваліфікація судового експерта і
кваліфікаційний клас. [3J

Порядок проведення атестації та присвоєння чи позбавлення
кваліфікаційних класів судового експерта визначається міністерствами та
іншими центральними органами виконавчої влади, до сфери управління яких
належать державні спеціалізовані установи, що здійснюють
судово-експертну діяльність. [4]

У коментованій статті визначаються мета атестації судового експерта і
коло фахівців, які атестуються, а також зміст атестації і коло
суб’єктів, відповідальних за її проведення.

[1]. Частина перша визначає головну мету атестації – оцінка професійного
рівня фахівців, які безпосередньо залучаються до проведення судових
експертиз або беруть участь у розробках теоретичної та
науково-методичної бази судової експертизи. Таким фахівцям, залежно від
їх спеціалізації, присвоюється кваліфікація судового експерта з правом
проведення певного виду експертиз.

[2; 3]. Друга та третя частина уточнюють положення першої частини щодо
працівників СЕУ, яким не тільки присвоюється кваліфікація судового
експерта з правом проведення певного виду (чи видів) експертиз, а також,
залежно від рівня підготовки, стажу роботи і відповідно займаній посаді,
присвоюється кваліфікаційний клас1.

[4]. Четверта частина статті встановлює, що порядок проведення атестації
та присвоєння чи позбавлення кваліфікаційних класів визначається тими
міністерствами та відомствами, до сфери управління яких належать СЕУ2.

1 Ці ж самі критерії слугують підставою для присвоєння відповідного
рангу державного службовця судовим експертам СЕУ Мін’юсту і МОЗ України
(див. коментар до ст. 18).

2 Порядок атестації судових експертів, які не є працівниками СЕУ,
визначено у статті 17 Закону.

КОМЕНТАР ДО ЗАКОНУ УКРАЇНИ «ПРО СУДОВУ ЕКСПЕРТИЗУ»

37

Стаття 17. Експертно-кваліфікаційні комісії

Для присвоєння та позбавлення кваліфікації судового експерта і
кваліфікаційних класів створюються експертно-кваліфікаційні комісії при
міністерствах та інших центральних органах виконавчої влади, до сфери
управління яких належать державні спеціалізовані установи, що здійснюють
судово-експертну діяльність. [1]

До складу експертно-кваліфікаційних комісій входять найбільш, досвідчені
фахівці та науковці, які мають кваліфікацію судового експерта та стаж,
практичної роботи за спеціальністю не менше п’яти років. Серед них має
бути не менше двох фахівців тієї експертної спеціальності і того класу,
з яких комісія проводить атестацію, присвоює кваліфікацію судового
експерта або кваліфікаційний клас, а також фахівець з процесуальних
питань судової експертизи. [2]

Порядок присвоєння кваліфікації судового експерта фахівцям чи
позбавлення кваліфікації судового експерта фахівців, які не є
працівниками державних спеціалізованих установ, визначається
Міністерством юстиції України. З цією метою при Міністерстві юстиції
України створюється Центральна експертно-кваліфікаційна комісія, яка діє
відповідно до положення про неї, що затверджується Міністерством юстиції
України. [3]

Присвоєння кваліфікації судового експерта і кваліфікаційних класів
судово-медичним і судово-психіатричним експертам та позбавлення
кваліфікації судового експерта і кваліфікаційних класів судово-медичних
і судово-психіатричних експертів проводяться в порядку, що
встановлюється Міністерством охорони здоров’я України. [4]

Коментована стаття уточнює положення статті 16 Закону щодо мети і змісту
атестації судових експертів і визначає склад спеціалізованої структури –
експертно-кваліфікадійної комісії, яка здійснює атестацію, тобто
присвоєння (або позбавлення) кваліфікації судового експерта з дозволом
проведення певного виду експертиз та кваліфікаційного класу.

[1]. Перша частина містить визначення спеціалізованої структури СЕД –
експертно-кваліфікаційної комісії (далі – ЕКК), яка здійснює атестацію
судових експертів для присвоєння їм кваліфікації судового експерта і
кваліфікаційного класу, а також; головних суб’єктів, відповідальних за
організацію та регламентацію

38

Розділ 1

діяльності ЕКК (докладніше у коментарі до третьої та четвертої частин
даної статті).

[2]. Друга частина визначає типовий склад будь-якої ЕКК, що проводить
атестацію судових експертів, і загальні принципи її формування.

По-перше, до складу ЕКК включаються найбільш досвідчені фахівці та
науковці, які мають кваліфікацію судового експерта і стале практичної
роботи за спеціальністю не менше п’яти років.

По-друге, у складі комісії має бути не менше двох фахівців тієї
спеціальності і того класу, з яких комісія проводить атестацію і
присвоює відповідну судово-експертну кваліфікацію або кваліфікаційний
клас1.

Нарешті, третя вимога до складу ЕКК (незалежно від форми організації
СЕД) – наявність у складі ЕКК фахівця з процесуальних питань судової
експертизи.

Дійсно, підготовка професійного судового експерта потребує від нього
правових знань – перш за все в галузі процесуальних наук і відповідного
законодавства, а також знань основ криміналістики, судової
експертології, окремих розділів матеріального права і відповідної
законодавчої і нормативно-правової бази, яка «обслуговує» СЕД.

[1; 4]. Згідно з положенням частини 4 статті 16 Закону та частини 1
коментованої статті порядок проведення атестації судових експертів і
діяльності ЕКК визначається міністерствами і відомствами, у сфері
управління яких перебувають СЕУ.

Тому законодавчі засади діяльності ЕКК, які виконують функції атестації
судових експертів, на відомчих рівнях реалізуються по-різному.

У системі СЕУ Міністерства юстиції України ЕКК створені при
науково-дослідних інститутах судових експертиз і діють згідно з
Положенням про експертно-кваліфікаційні комісії та атестацію судових
експертів, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 15
липня 1997 р. № 285/7-А, а також з Положенням про кваліфікаційні класи
судових експертів з числа працівників науково-дослідних інститутів
судових експертиз Міністерства юстиції України, затвердженим наказом
Міністерства юстиції України від ЗО листопада 1995 р. № 360/62.

1 Для багатопрофільних СЕУ (наприклад, науково-дослідні СЕУ Мін’юсту
України проводять експертизи по дев’яти видах та 60 судово-експертних
спеціальностях) цей припис означає необхідність поділу ЕКК на постійний
та змінний склади. Саме змінний склад забезпечує проведення атестації з
будь-якої експертної спеціальності, яка відноситься до профілю роботи
СЕУ.

2 Більш докладно про зміст і цілі цих положень див. коментар до ст. 18.

КОМЕНТАР ДО ЗАКОНУ УКРАЇНИ «ПРО СУДОВУ ЕКСПЕРТИЗУ»

39

У системі СЕУ Міністерства охорони здоров’я України ЕКК створені при
Головному, республіканському (АР Крим), обласних (міських) бюро
судово-медичної експертизи і діють згідно з Положенням про
експертно-кваліфікаційні комісії бюро судово-медичної експертизи,
затвердженим наказом МОЗ України від 18 лютого 1997 р. № 52. Атестацію
лікарів – судово-психіатричних експертів здійснюють ЕКК, створені при
деяких управліннях (відділах) охорони здоров’я відповідних державних
адміністрацій. При присвоєнні кваліфікаційних класів експертам – судовим
медикам і судовим психіатрам названі ЕКК керуються окремими відомчими
нормативними актами: Положенням про кваліфікаційні класи судових
експертів бюро судово-медичної експертизи і Положенням про
кваліфікаційні класи лікарів – судово-психіатричних експертів,
затвердженими наказом МОЗ України від 31 жовтня 1995 р. № 199і.

Атестацію судових експертів – медиків Центру судової експертизи та його
структурних підрозділів Міністерства оборони України за домовленістю
здійснює ЕКК Головного бюро судово-медичної експертизи МОЗ України.

В експертних службах МВС України, СБУ та Державної прикордонної служби
України ЕКК створені тільки при центральних (головних) установах цих
служб. Зазначені ЕКК проводять атестацію і переатестацію судових
експертів (переважно офіцерського складу) як головних, так і
регіональних підрозділів цих служб2.

/З/. Згідно з частиною третьою коментованої статті порядок атестації
судових експертів, які не є працівниками СЕУ, визначено Положенням про
експертно-кваліфікаційні комісії та атестацію судових експертів,
затвердженим наказом Міністра юстиції України від 15 липня 1997 р. №
285/7-А (з наступними змінами і доповненнями). Сама атестація
здійснюється Центральною ЕКК (далі – ЦЕКК) при Міністерстві юстиції
України.

Для присвоєння кваліфікації судового експерта претенденти повинні мати
підготовку з наукових, технічних або інших спеціальних галузей знань, по
яких вони мають намір атестуватись як судові експерти, на
освітньо-кваліфікаційному рівні спеціаліста, володіти правовими основами
судової експертизи та обов’яз-

1 Більш докладно про зміст і цілі цих положень див. коментар до ст. 18.

2 Порівняльний аналіз відомчих нормативних актів, які регулюють
атестацію судових експертів, свідчить про істотні розбіжності щодо
складу ЕКК (наприклад, в ЕКК судово-медичних установ відсутні
обов’язкові за Законом спеціалісти з правових питань СЕД), умов допуску
до атестації, кваліфікаційних вимог, а також оформлення результатів
атестації. Тому доцільно з ініціативи Координаційної ради з проблем
судової експертизи розробити типове положення про атестацію судових
експертів державних спеціалізованих експертних установ.

40

Розділ 1

ково пройти стажування в науково-дослідних установах судових експертиз
Міністерства юстиції України. ЦЕКК, відповідно до покладених на неї
завдань, за заявою фахівців: приймає кваліфікаційний іспит і залежно від
рівня професійних знань, стажу і досвіду приймає рішення про присвоєння
або про відмову в присвоєнні кваліфікації експерта. Згідно з додатком 5
до зазначеного Положення, фахівцям-претендентам, які успішно склали
кваліфікаційні іспити, кваліфікація судового експерта може бути
присвоєна лише за обмеженим переліком видів судових експертиз, і,
відповідно, експертних спеціальностей, який включає: інженерно-технічну
(обставин ДТП), будівельно-технічні, економічні, товарознавчі експертизи
та експертизи, пов’язані з дослідженням об’єктів інтелектуальної
власності. Свідоцтво про присвоєння претенденту кваліфікації судового
експерта чинне протягом трьох років. Процедура підтвердження їм рівня
своїх професійних знань визначена у статті 21 Закону.

Стаття 18. Оплата праці та соціальний захист судових експертів

Питання оплати праці та умови соціального захисту судових експертів
визначаються. Кодексом, законів про працю України та іншими актами
законодавства України. [1]

На працівників державних спеціалізованих установ судових експертиз
поширюються особливості матеріального та соціально-побутового
забезпечення, передбачені Законом України «Про державну службу», якщо
інше не передбачено законами України. [2]

Стаття містить суттєву новелу щодо оплати праці та соціального захисту
працівників державних спеціалізованих судово-експертних установ.

[1]. Перша частина визначає загальну законодавчу базу оплати праці та
умови соціального захисту судових експертів, які є штатними працівниками
державних спеціалізованих СЕУ (Кодекс законів про працю України та інші
нормативно-правові акти в сфері трудового законодавства України).

[2]. Друга частина, хоча теж має бланкетну конструкцію, чітко визначає,
що на працівників СЕУ «поширюються особливості матеріального та
соціально-побутового забезпечення, передбачені Законом України «Про
державну службу». Але цей припис закінчується істотним застереженням:
«…якщо інше не передбачено законами України». Зміст цього застереження
розкриває розпорядження Кабінету Міністрів України «Про віднесення
деяких

КОМЕНТАР ДО ЗАКОНУ УКРАЇНИ «ПРО СУДОВУ ЕКСПЕРТИЗУ»

41

посад працівників державних спеціалізованих установ до категорій посад
державних службовців» від 31 серпня 1995 р. № 558-р, яке містить таке
обмеження: «Це розпорядження не поширюється на судових експертів, які є
військовослужбовцями та особами начальницького складу або рядового
складу органів внутрішніх справ». Тобто коментована норма поширюється
тільки на «цивільних» судових експертів державних СЕУ системи
Міністерства юстиції України та Міністерства охорони здоров’я України, а
також на тих працівників експертних служб Міністерства оборони, Служби
безпеки України та Державної прикордонної служби України, які
атестуються як судові експерти, що мають статус державного службовця і
на яких поширюється дія окремих статей Закону України «Про державну
службу» (в редакції від 15 травня 2003 p.), а саме: статті 25
«Класифікація посад», статті 26 «Ранги державних службовців» (з
урахуванням першої частини розпорядження Кабінету Міністрів України від
31 серпня 1995 р. № 558-р), а також статей 33 «Оплата праці», 36
«Щорічна та додаткова відпустки державних службовців», 37 «Пенсійне
забезпечення і грошова допомога державним службовцям», 37і «Порядок і
умови перерахунку пенсій державних службовців».

Оскільки заробітна плата судових експертів державних СЕУ, які мають
право на отримання статусу державного службовця, складається, згідно з
статтею 33 «Оплата праці» Закону України «Про державну службу», з
посадових окладів, надбавки за вислугу років, премій та доплати за
ранги, більш докладно розглянемо підстави та порядок присвоєння
відповідного рангу судовим експертам.

Згідно зі статтею 16 Закону складовою атестації судового експерта, поряд
з присвоєнням кваліфікації експерта з певного виду експертизи, є також:
присвоєння йому кваліфікаційного класу. Саме наявність певного
кваліфікаційного класу є підставою присвоєння державному атестованому
судовому експерту відповідного рангу державного службовця. Відповідно до
розпорядження Кабінету Міністрів України від 31 серпня 1995 р. № 558-р,
яким було визначено співвідношення посад і кваліфікаційних класів
судових експертів СЕУ з категоріями посад державних службовців,
Міністерством юстиції України та Міністерством охорони здоров’я України
затверджені узгоджені з Головним управлінням державної служби відповідні
положення про кваліфікаційні класи судових експертів. Положення про
кваліфікаційні класи судових експертів з числа працівників
науково-дослідних інститутів судових експертиз Міністерства юстиції
України від ЗО листопада 1995 р. містить пов-

42

Розділ 1

ний перелік посад (директор НДІ судових експертиз, його заступники,
вчений секретар – до молодшого наукового співробітника) і відповідних їм
кваліфікаційних класів судового експерта (від вищого, першого-п’ятого) і
рангів державного службовця (від 5 до 13). Такі самі переліки посад,
кваліфікаційних класів і відповідних їм рангів державних службовців
містять затверджені Міністерством охорони здоров’я України Положення про
кваліфікаційні класи судових експертів бюро судово-медичної експертизи
та Положення про кваліфікаційні класи лікарів – судово-психіатричних
експертів від 31 жовтня 1995 р.

Стаття 19. Охорона державних спеціалізованих установ, що проводять
судові експертизи

Охорона приміщень і територій установ судових експертиз Міністерства
юстиції України і Міністерства охорони здоров’я України, а також режим
тримання осіб, які перебувають під вартою і направлені на
судово-психіатричну експертизу, забезпечуються Міністерством внутрішніх
справ України за рахунок коштів, що виділяються йому на цю мету з
державного бюджету. [1]

Охорона експертних служб Міністерства внутрішніх справ України,
Міністерства оборони України, Служби безпеки України, Державної
прикордонної служби України забезпечується цими органами. [2]

Стаття визначає суб’єктів забезпечення охорони спеціалізованих установ
та відомчих служб, що проводять судові експертизи.

[1]. Перша частина статті покладає обов’язок забезпечення, за рахунок
державного бюджету, охорони приміщень і територій установ судових
експертиз Міністерства юстиції України і Міністерства охорони здоров’я
України на відповідні служби охорони Міністерства внутрішніх справ. На
МВС України також покладено обов’язок забезпечити режим тримання осіб,
які перебувають під вартою і направлені на стаціонарну
судово-психіатричну експертизу.

Відповідно до цієї норми Міністерством внутрішніх справ України і
Міністерством охорони здоров’я України спільним наказом від 4 листопада
1996 р. затверджена Інструкція про порядок організації охорони приміщень
і територій відділень судово-психіатричної експертизи та режиму тримання
осіб, які перебувають під вартою і направлені на судово-психіатричну
експертизу, в якій докладно визначені права і обов’язки медичного
персоналу і особистого складу охорони, обладнання, що забезпечує охорону
території, при-

КОМЕНТАРДО ЗАКОНУ УКРАЇНИ «ПРО СУДОВУ ЕКСПЕРТИЗУ»

43

міщень, контрольно-пропускний режим і резким тримання «підекс-пертних»
осіб, які перебувають під вартою. Спеціальні розділи Інструкції
визначають порядок перевірки придатності приміщень для охорони
утримуваних осіб, організацію пропускного режиму, а також дії
працівників міліції у разі виникнення надзвичайних обставин.

Аналогічні інструкції щодо охорони приміщень і територій
судово-експертних установ Міністерства юстиції України і установ
судово-медичної експертизи Міністерства охорони здоров’я України
відсутні.

Охорона цих судово-експертних установ здійснюється відповідними
підрозділами головного чи обласних управлінь МВС України виключно за
ініціативою керівників СЕУ. Питання здійснення захисту персоналу цих
установ, охорони речових доказів, інших матеріалів кримінальних та
цивільних справ, які знаходяться в експертних установах під час
проведення експертних досліджень, також: мають бути чітко визначені
відповідними міжвідомчими інструкціями.

[2]. Друга частина коментованої статті зазначає, що охорона експертних
служб Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства оборони
України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України
забезпечується цими відомствами.

Стаття 20. Інформаційне забезпечення

Підприємства, установи, організації незалежно від форми власності
зобов’язані надавати безоплатно інформацію, необхідну для проведення
судових експертиз, державним спеціалізованим установам, а також., за
згодою, натурні зразки або каталоги своєї продукції, технічну
документацію та іншу інформацію, необхідну для створення й оновлення
методичної та нормативної бази судової експертизи. Державні
спеціалізовані установи, судові експерти та залучені фахівці, що
проводять судові експертизи, у разі отримання інформації, що становить
державну, комерційну чи іншу охоронювану законом таємницю, повинні
забезпечити нерозголошення цих відомостей. [1]

Державні спеціалізовані установи, що проводять судові експертизи, мають
право одержувати від судів, органів дізнання і досудового слідства
знаряддя злочину та інші речові докази, щодо яких закінчено провадження
у справах, для використання в експертній і науковій діяльності. [2]

44

Розділ 1

Коментована стаття дозволяє державним СЕУ:

а) отримувати від сторонніх установ та організацій допоміжну інформацію,
а також натурні зразки, каталоги, рецептури, технологічну документацію
тощо, необхідні для створення чи оновлення методичної та нормативної
бази судової експертизи;

б) одержувати з цією ж метою від судів та органів досудового
розслідування ті досліджувані експертизою речові докази (після
закінчення провадження по справах), які становлять інтерес для наукової
та практичної СЕД.

[1]. Перша частина статті встановлює обов’язок будь-яких установ та
організацій (незалежно від форми власності) надавати державним СЕУ на їх
запит безоплатно інформацію, а також, за згодою, натурні зразки або
каталоги своєї продукції, необхідні для вирішення конкретних експертних
задач по справі або для створення чи оновлення методичної та нормативної
бази експертизи за профілем діяльності державної СЕУ.

Нова редакція Закону також передбачає обмеження на використання такої
продукції: всі суб’єкти СЕД у разі якщо отримана ними інформація містить
відомості, які становлять державну, комерційну чи іншу охоронювану
законом таємницю, повинні забезпечити нерозголошення цих відомостей.
Однак Закон не визначив відповідальності за порушення режиму
використання такої інформації.

[2]. Друга частина статті надає право державним СЕУ отримувати від судів
та органів досудового розслідування ті досліджені експертизою речові
докази (по завершених провадженням справах), властивості яких можуть
бути використані в їх практичній та науковій діяльності. Перевалено – це
саморобні оригінальні зразки вогнепальної чи холодної зброї, саморобні
вибухові пристрої, фальшиві гроші, цінні папери, лотерейні квитки та
знаряддя їх виготовлення, різноманітні технології та пристрої для
виготовлення фальсифікатів, наркотичних засобів тощо.

На жаль, праву державних СЕУ отримувати такі речові докази не
кореспондує жодний законодавчий чи відомчий нормативний акт, який
зобов’язував би суди чи слідчі органи виконувати припис коментованої
норми Закону. Тому бажано, щоб це питання було вирішено або на
міжвідомчому рівні – шляхом прийняття відповідної узгодженої інструкції,
або спеціальним доповненням процесуального законодавства (наприклад, ст.
81 КПК України).

Стаття 2 1. Кадрове забезпечення

Підготовка фахівців для державних спеціалізованих установ, що проводять
судові експертизи, здійснюється вищими

КОМЕНТАР ДО ЗАКОНУ УКРАЇНИ «ПРО СУДОВУ ЕКСПЕРТИЗУ»

45

навчальними закладами; спеціалізація та підвищення кваліфікації
проводяться на курсах та у спеціальних закладах відповідних міністерств
та інших центральних органів виконавчої влади. [1]

Фахівці, які не є працівниками державних спеціалізованих установ і мають
на меті здійснювати експертну діяльність, проходять навчання з
відповідної експертної спеціальності в державних спеціалізованих
установах Міністерства юстиції України з урахуванням обмежень,
передбачених законом. [2]

Для забезпечення належного професійного рівня фахівці, які не є
працівниками державних спеціалізованих установ і отримали кваліфікацію
судового експерта, крім тих, які мають науковий ступінь, один раз на три
роки повинні пройти стажування в державних спеціалізованих установах
Міністерства юстиції України відповідно до спеціальності та підтвердити
рівень своїх професійних знань. [3]

Вивчення потребу підготовці, спеціалізації та підвищенні кваліфікації
експертів, а також: розроблення пропозицій щодо задоволення цих потреб
здійснюються міністерствами та іниіими центральними органами виконавчої
влади, до сфери управління яких належать державні спеціалізовані
установи, що здійснюють судово-експертну діяльність. [4]

Нова редакція коментованої статті визначає два аспекти кадрового
забезпечення СЕД: перший стосується підготовки фахівців для СЕУ (частини
[1] та [4]), а другий визначає порядок забезпечення належного
професійного рівня фахівців, які не є співробітниками СЕУ і мають на
меті здійснювати СЕД (частини [2] та [3] коментованої статті).

[1]. Перша частина статті повторює диспозицію частини [2] статті 10 щодо
обов’язкової наявності у претендента на посаду судового експерта СЕУ
вищої базової освіти (на освітньо-кваліфікаційному рівні спеціаліста),
але з істотним доповненням: передбачаються подальша спеціалізація і
підвищення кваліфікації фахівця саме як судового експерта відповідного
профілю і спеціальності на державних відомчих курсах чи в спеціальних
закладах.

На практиці ці положення Закону реалізуються відповідними міністерствами
і відомствами, до сфери управління яких належать СЕУ, по-різному.

Найбільш вдосконалена система – від базової освіти до подальшої
спеціалізації – запроваджена Міністерством охорони здоров’я України
судово-медичних та судово-психіатричних екс-

46

Розділ 1

пертів. Претенденти на посаду професійного експерта-медика на останньому
курсі навчання в медичному ВУЗІ проходять річну інтернатуру при кафедрах
судової медицини, по закінченні якої отримують атестат спеціаліста в
галузі судової медицини. Конкретна спеціалізація фахівця як
судово-медичного експерта загального профілю чи судово-медичного
експерта – криміналіста, гістолога, цитолога, токсиколога чи імунолога
визначається на практичній роботі в бюро судово-медичної експертизи з
подальшим його атестуванням ЕКК, які функціонують при Головному та
обласних бюро СМЕ.

Але в складі кафедр судової медицини, а також в ЕКК відсутні фахівці,
які б викладали або перевіряли знання претендентів у галузі
процесуальних дисциплін, експертології та криміналістики, хоча таку
вимогу опосередковано містить стаття 17 Закону, яка передбачає включення
до складу ЕКК фахівців у галузі права.

Кадри в галузі судової медицини для Центру судових експертиз
Міністерства оборони України готує з числа військових медиків
Військово-медична академія як заклад післядипломної освіти.

Інша процедура підготовки кадрів професійних експертів запроваджена в
системі експертних служб Міністерства внутрішніх справ України. При
деяких вищих навчальних закладах цього Міністерства створені експертні
факультети або спеціалізовані науково-навчальні інститути, які за
розширеною програмою ведуть підготовку спеціалістів-криміналістів та
експертів-криміналістів. До складу державної екзаменаційної комісії
включають також членів ЕКК Державного науково-дослідного
експертно-криміналістичного центру як провідної установи експертної
служби Міністерства внутрішніх справ України. Така «об’єднана» комісія
водночас видає випускникові експертного факультету атестат про вишу
юридичну освіту (на рівні спеціаліста) і так званий «допуск»
(посвідчення) на право проведення широкого кола криміналістичних
експертиз (почеркознавчих, технічного дослідження документів,
трасологічних, балістичних тощо). Окремий етап атесту-вання
фахівця-криміналіста як судового експерта певної спеціальності, прямо
передбачений статтею 21 Закону, відсутній.

Іншим чином готують кадри судово-експертні науково-дослідні установи
системи Міністерства юстиції України. Як багатопрофіль-ні установи в
галузі криміналістичних, судово-технічних, судово-економічних,
судово-біологічних, судово-психологічних, у деяких інших галузях
експертного дослідження речових доказів вони «рекрутують» потрібних
фахівців з вищою базовою освітою в галузі гуманітарних, природничих та
технічних наук і після тривалого ста-

КОМЕНТАРДО ЗАКОНУ УКРАЇНИ «ПРО СУДОВУ ЕКСПЕРТИЗУ»

47

жування (від 6 до 12 місяців) і накопичення практичного досвіду
проводять атестацію фахівця як судового експерта певної спеціальності,
відповідно до базової освіти претендента, по 9 основних видах судових
експертиз, які включають 60 спеціалізацій1.

[2; 3]. Нова редакція статті містить другу та третю частини, якими
визначається порядок навчання та забезпечення належного професійного
рівня фахівців, котрі не є працівниками СЕУ і отримали кваліфікацію
судового експерта у порядку, передбаченому статтею 17 Закону.

Такі фахівці спершу повинні пройти навчання з відповідної експертної
спеціальності (з урахуванням обмежень, передбачених статтею 7 Закону) в
науково-дослідних установах судових експертиз Мін’юсту України, а в
подальшому – один раз на три роки у цих самих установах пройти
стажування відповідно до отриманої спеціалізації судового експерта та
підтвердити рівень своїх професійних знань (крім фахівців, які мають
науковий ступінь).

[4]. Четверта частина покладає обов’язок визначення потреб у підготовці,
спеціалізації та підвищенні кваліфікації кадрів судових експертів та їх
практичної реалізації на міністерства та відомства, до сфери управління
яких належать СЕУ.

У Міністерстві охорони здоров’я та Міністерстві внутрішніх справ України
такі функції покладені на головні установи, що очолюють судово-експертні
служби цих міністерств (відповідно Головне бюро судово-медичної
експертизи і Державний науково-дослідний експертно-криміналістичний
центр), у Міністерстві юстиції України – на Департамент експертного
забезпечення правосуддя, який отримує та реалізує кадрові заявки
науково-дослідних установ судової експертизи.

1 Загальнодержавної концепції кадрового забезпечення СЕУ фахівцями в
галузі гуманітарних, економічних, технічних, фізичних та інших
природничих наук в України немає.

Для вирішення цієї проблеми на юридичних факультетах університетів
доцільно було б створити міжфакультетські кафедри криміналістики і
судової експертології, які в рамках інтернатури готували б фахівців у
галузі судової експертизи з широкого спектру знань (гуманітарних,
економічних, фізичних, хімічних, біологічних тощо) з випускників
провідних університетів країни. Базовою основою такої інтернатури
слугували б науково-дослідні установи судової експертизи, розташовані в
найбільших розвинутих культурних центрах України (Києві, Харкові, Одесі,
Донецьку, Дніпропетровську, Львові, Сімферополі та ін.).

А для підвищення кваліфікації судових експертів у столиці доцільно
заснувати Академію судової експертизи з загальними кафедрами
криміналістики, судової експертології та процесуального права, а також з
галузевими кафедрами відповідно до основних профілів судово-експертних
знань.

48

Розділ 1

Розділ IV. МІЖНАРОДНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО В ГАЛУЗІ СУДОВОЇ ЕКСПЕРТИЗИ

Останній (IV) розділ Закону, присвячений міжнародному співробітництву
державних судово-експертних установ України в галузі СЕД, складають три
статті. У статтях 22 і 23 розглянуто порядок проведення судових
експертиз за дорученням правомочної особи чи органу іноземної держави, а
також залучення для спільного проведення судових експертиз фахівців
інших держав. Остання, 24 стаття, передбачає можливість міжнародного
співробітництва державних СЕУ у сфері не тільки практичної, а й наукової
діяльності.

Стаття 22. Проведення судової експертизи за дорученням відповідного
органу чи особи іншої держави

У разі проведення судової експертизи за дорученням відповідного органу
чи особи іншої держави, з якою Україна має угоду про взаємну правову
допомогу і співробітництво, застосовується законодавство України, якщо
інше не передбачено зазначеною угодою. [1]

Оплата вартості судової експертизи здійснюється за домовленістю між
замовником і виконавцем судової експертизи. [2]

Стаття визначає можливість та загальні умови проведення судової
експертизи за дорученням правомочного органу чи особи іноземної держави.

[1]. Перша частина містить два принципових положення, які обумовлюють
можливість здійснення такої експертизи: це, по-перше, наявність угоди
про взаємну правову допомогу і співробітництво, а по-друге, проведення
експертизи згідно з нормами законодавства України.

[2]. Згідно з другою частиною визначення вартості проведення експертизи
і оплата її здійснюються за домовленістю між замовником та виконавцем.

Судячи з подальшого змісту глави IV Закону (ст. 23 і 24), законодавець
скоріш за все мав на увазі проведення таких експертиз у державних СЕУ
відповідного профілю.

Тоді суб’єктами призначення та проведення експертизи виступають: а)
замовник (повноважний орган/особа іншої держави, з якою укладена угода
про взаємну правову допомогу); б) виконавець (СЕУ, керівник якої згідно
з процесуальним законодавством

КОМЕНТАР АО ЗАКОНУ УКРАЇНИ «ПРО СУДОВУ ЕКСПЕРТИЗУ»

49

і відомчими інструкціями доручає проведення експертизи атестованим
судовим експертам своєї установи і здійснює за домовленістю розрахунки
за її проведення з замовником експертизи, якому надсилає висновок
експертів та досліджувані об’єкти)1.

Стаття 2 3. Залучення фахівців з інших держав для спільного проведення
судових експертиз

Керівники державних спеціалізованих установ, що проводять судові
експертизи, у необхідних випадках мають право за згодою органу або
особи, що призначили судову експертизу, включати до складу експертних
комісій провідних фахівців інших держав. Такі спільні експертні комісії
здійснюють судові експертизи за нормами процесуального законодавства
України. [1]

Плата іноземним фахівцям за участь у судовій експертизі та відшкодування
інших витрат, пов’язаних з її проведенням, здійснюється за домовленістю
сторін. [2]

Стаття передбачає можливість залучення фахівців інших держав для
спільного проведення судових експертиз і визначає суб’єктів СЕД та
процедуру проведення й оплати спільної експертизи.

[1]. У першій частині статті передбачено право керівників державних
спеціалізованих експертних установ у необхідних випадках залучати до
складу комісії, сформованої з фахівців експертної установи, також
провідних фахівців інших держав. Це стосується виключних випадків
призначення та проведення дуже складних, частіше за все комісійних,
повторних судових експертиз.

Оскільки керівник державної експертної установи має право доручати
проведення судової експертизи тільки фахівцям керованої ним установи,
законодавець підкреслює два моменти:

а) залучення до складу експертної комісії іноземного фахівця можливе
тільки за згодою замовника, тобто органу чи особи, які призначили
експертизу;

б) іноземний фахівець діє за нормами відповідного процесуального
законодавства України, яким визначаються порядок і форма витребування
додаткових матеріалів, порядок і форма складання спільного експертного
висновку чи окремих висновків, якщо члени експертної комісії не дійшли
згоди.

1 Практика свідчить, що призначення та проведення таких експертиз
здійснюються за попередньою домовленістю замовника з міністерствами і
відомствами, у сфері управління яких перебувають СЕУ.

4 – 4-2531

50

Розділ 1

[2]. Плата іноземним фахівцям за участь у проведенні судової експертизи
та відшкодування інших витрат, пов’язаних з її проведенням, здійснюється
за домовленістю з органом або особою, які призначили судову експертизу.

Стаття 24. Міжнародне наукове співробітництво

Державні спеціалізовані установи, що виконують судові експертизи,
користуються правом встановлювати міжнародні наукові зв’язки з
установами судових експертиз, криміналістики тощо інших держав,
проводити спільні наукові конференції, симпозіуми, семінари,
обмінюватися стажистами, науковою інформацією і друкованими виданнями та
здійснювати спільні видання в галузі судової експертизи і
криміналістики.

Стаття визначає право спеціалізованих державних СЕУ на встановлення
міжнародних наукових зв’язків з відповідними установами судових
експертиз та криміналістики інших держав. Норма передбачає різноманітні
форми обміну інформацією в галузі теорії і практики судової експертизи і
криміналістики, включаючи обмін стажистами, проведення спільних наукових
конференцій, обмін друкованими виданнями, здійснення спільних видань
тощо.

На підставі коментованої статті укладені договори про співробітництво в
галузі судової експертизи між Міністерством юстиції України та
Міністерством юстиції Грузії (від 4 листопада 1996 р.) і Міністерством
юстиції Азербайджанської Республіки (від 24 березня 1997 р.), в яких,
зокрема, зазначені: а) мета і предмет договорів (співробітництво в
галузі наукової роботи з основних проблем судової експертизи,
удосконалення існуючих та створення нових методів та методик судової
експертизи, обмін досвідом експертної практики); б) форми
співробітництва (обмін науковою інформацією, координація наукових
досліджень, спільне навчання фахівців та обмін стажистами,
взаєморецензування наукових робіт та експертних висновків); в) конкретні
суб’єкти, які уповноважені міністерствами юстиції обох країн здійснювати
науково-практичні зв’язки; г) питання фінансування витрат (у порядку
взаємодопомоги) і використання мови (прийнятної для обох сторін).

Розділ 2

ОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ

1. Вступне слово

Науково-технічний прогрес справляє величезний вплив на всі сфери
діяльності людини. Видатні фундаментальні відкриття все більше і ширше
втілюються в практику, створюючи додаткові надійні передумови
удосконалення прикладних досліджень.

Цей процес неминуче зачіпає і таку специфічну область людської
діяльності, як боротьба зі злочинністю. Розкриття і розслідування
злочинів, а потім судовий розгляд справ – це, головним чином, процес
доказування, який має постійно удосконалюватись на основі більш
глибокого проникнення у сутність речей. Оскільки доказування в
судочинстві спрямоване на встановлення фактів минулого, відомості про
які потрапляють слідчому у вигляді інформації, що потребує спеціального
виявлення, фіксації, дослідження і витлумачення, то встановлення цих
фактів є практично неможливим без використання даних природничих і
технічних наук. У наукових дослідженнях, присвячених цьому питанню,
зазначається, що залучення на службу правосуддю цих даних повинно
здійснюватись головним чином через експертизу, яка дозволяє
впроваджувати у судочинство досягнення науки та техніки і водночас є
засобом наукового пояснення, витлумачення фактів. Експертиза значною
мірою підвищує надійність і доказову силу зібраних у справі матеріалів,
забезпечує встановлення об’єктивної істини.

Стрімкий розвиток науки і техніки, інтереси судової практики, потребують
від юристів, які займаються проблемами судової експертизи, швидкої
реакції на появу нових наукових даних, технічних рішень і засобів. У той
же час залученню на службу правосуддю через експертизу сучасних
досягнень науки сприятиме всебічне ознайомлення з ними студентів, які
готуються до юридичної діяльності. Даний посібник покликаний допомогти
поглибленню їхніх знань в області судових експертиз на основі сучасних
наукових уявлень і можливостей.

52

Розділ 2

Посібник побудовано з урахуванням навчальних програм з криміналістики та
кримінально-процесуального права, а також; спецкурсів, які читаються в
Академії адвокатури України та Київському національному університеті
імені Тараса Шевченка.

Визначаючи коло експертиз, ознайомлення з якими включається в посібник,
автори виходили з того, що з багатьох проблем, котрі розглядалися в
подібних виданнях у минулому, матеріал є дещо застарілим, деякі питання
безпідставно вилучено з розгляду. Крім того, виникло багато нових
науково-практичних напрямів, впровадження яких, перш за все у формі
експертизи, настійно потребує судочинство. Пропонований навчальний
посібник охоплює питання, які лише частково і менш глибоко розглядаються
в підручниках з криміналістики і деяких розрізнених виданнях відомчого
характеру. Щодо багатьох видів експертиз існують лише уривчасті й
суперечливі відомості в періодичній юридичній літературі та інших
публікаціях, а щодо деяких відомості відсутні взагалі.

У посібнику коротко викладаються необхідні теоретичні передумови і
процесуальні основи організації, проведення, оцінки і використання
результатів судових експертиз, а потім за предметною ознакою
класифікації у розділах та підрозділах наводяться відомості про окремі
види судових експертиз. При цьому деякі експертизи об’єднано (там, де це
необхідно) в окремі групи, що мають загальну предметну і методологічну
основу, але відрізняються об’єктами і деякою специфікою конкретних
методик дослідження. Слід підкреслити, що при класифікації експертиз
автори виокремили експертизу матеріалів, речовин і виробів у самостійний
вид і не віднесли її до числа криміналістичних, як це є характерним для
інших класифікацій. Точка зору авторів уявляється більш привабливою і
підтримується в літературі багатьма дослідниками.

У даному посібнику витримано єдиний принцип викладу матеріалу. У кожному
розділі (підрозділі) вузловими моментами є: визначення можливостей
даного виду експертизи; виклад на основі знання цих можливостей досить
повного, хоча і не вичерпного, переліку питань у найбільш прийнятному, з
точки зору компетенції експертизи та теорії доказів, формулюванні;
обговорення доказового значення експертних висновків залежно від
принципових можливостей даного виду експертизи і конкретних ситуацій, що
виникають у процесі встановлення істини в кримінальних справах. Питання
оцінки висновку експерта не викладалось лише тоді, коли оцінка не
викликає ніяких труднощів завдяки

ОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ

53

чіткій однозначності результатів, наприклад результатів
судово-психіатричної експертизи. У деяких випадках, крім зазначених
обов’язкових елементів, при викладенні матеріалу щодо експертиз, для
успішного проведення яких важливе значення має правильний підбір
об’єктів дослідження, відбір проб (зразків), забезпечення особливих умов
їх упаковки, зберігання і транспортування, наведено відомості
відповідного характеру. В окремих розділах описуються методи, які
застосовуються при проведенні певних експертиз, що може виявитись
корисним для оцінки висновків експерта з точки зору їх науковості і при
вирішенні питання про призначення додаткових і повторних експертиз.

Пропонований посібник, підготовлений колективом співробітників Академії
адвокатури України, Київського науково-дослідного інституту судових
експертиз та деяких інших установ, на думку авторів, буде корисним як
для вивчення криміналістики, кримінального процесу, спеціальних курсів,
що розвивають і поглиблюють ці навчальні дисципліни, так і для вирішення
задач доказування у здійсненні професійних функцій працівниками суду,
прокуратури, слідства, адвокатури.

Автори висловлюють подяку співробітницям Академії адвокатури України
Олені Глиняній, Тетяні Головіній, Зої Тютюнник за значну допомогу в
оформленні рукопису посібника.

Всі критичні зауваження і побажання читачів будуть сприйняті авторами з
подякою і слугуватимуть цінним матеріалом у подальшій роботі над
удосконаленням посібника.

2. Висновок експерта як джерело доказів

У здійсненні правосуддя велику допомогу слідству і суду надає судова
експертиза, яка є засобом одержання доказів (ч. 2 ст. 65 КПК України).
Проведення експертизи – це слідча дія, яка полягає у дослідженні
експертом за дорученням слідчого (суду) речових доказів та інших
матеріалів з метою встановлення фактичних даних і обставин, що мають
значення для правильного вирішення справи.

Експертизи можуть призначатися постановою слідчого або ухвалою суду,
якщо виникає необхідність у спеціальних знаннях. У деяких точно
встановлених законом випадках (ст. 76 КПК) вони призначаються в
обов’язковому порядку. Висновки ж експерта в усіх випадках мають
однакове процесуальне значення з іншими доказами у справі. Високий
науковий авторитет висновку

54

Розділ 2

експерта не надає йому наперед встановленої сили. Про це міститься пряма
вказівка в частині 2 статті 67 КПК, згідно з якою цінність доказів
визначається внутрішнім переконанням судців, прокурора, слідчого і
особи, яка проводить дізнання, що ґрунтується на всебічному, повному і
об’єктивному розгляді, керуючись законом, усіх обставин справи в їх
сукупності.

Експертами можуть бути співробітники судово-експертних (науково-дослідні
інститути, лабораторії, бюро, що діють в системі Міністерства юстиції,
Міністерства охорони здоров’я) або інших спеціалізованих установ
(пожежні інспекції, торговельно-промислові палати, насінні лабораторії
тощо). Проте органи, що призначають експертизу, не позбавлені права
запросити будь-яку особу як експерта, якщо вона володіє спеціальними
знаннями у певній області науки, техніки, мистецтва чи ремесла.
Наприклад, окремі судові експертизи, пов’язані з застосуванням новітніх
інструментальних методів (радіоактиваційний аналіз, лазерна
мас-спектрометрія тощо), успішно проводяться у відтювід-них лабораторіях
університетів, у галузевих і академічних НДІ.

Звертаючись за допомогою до експерта і користуючись матеріалами
експертизи у процесі доказування, працівники правоохоронних органів,
адвокати повинні мати чітке уявлення про види експертиз, що
класифікуються за організаційними і предметними критеріями. Незнання цих
питань призводить на практиці до необґрунтованих відмов у виконанні
постанов слідчого, ухвал суду, звуження кола можливих джерел одержання
доказів тощо. Експертизи можуть бути первинними (призначаються у даній
справі і щодо даних питань вперше) і повторними (проводяться відносно
тих самих питань у разі незгоди суб’єкта, який призначив експертизу, з
її висновками); основними (вирішують коло питань, яке на етапі
призначення експертизи уявляється повним) і додатковими (призначаються
залежно від ситуації для вирішення окремих питань, які не ввійшли в
перелік питань основної експертизи, а також у випадках неповноти
дослідження або неповних відповідей на поставлені питання чи нечіткості,
невизначеності і неконкретності викладу ходу дослідження та висновків
основної експертизи).

Експертизи виконуються одноособово або групою експертів. У другому
випадку проведене дослідження називається комісійною експертизою. У свою
чергу, остання може бути однопред-метною (в її проведенні беруть участь
експерти однієї спеціальності, наприклад економісти) і багатопредметною,
комплекс-

ОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ

55

ною (дослідження проводять експерти різних спеціальностей, наприклад
криміналіст і судовий медик).

У відповідності зі статтею 75 КПК експерт дає висновок від свого імені і
несе за нього особисту відповідальність. Тому висновок комісійних
експертиз має бути підписаний усіма експертами.

Треба зауважити, що поняття комплексної експертизи як процесуального
засобу одержання доказів і комплексного дослідження не є рівнозначними:
комплексна експертиза завжди буде комплексним дослідженням, але
комплексне дослідження може бути комплексною експертизою лише за умови
його виконання кількома спеціалістами різних спеціальностей. Якщо ж
експерт володіє знаннями в кількох областях, то проведене ним комплексне
дослідження не стає комплексною експертизою через непотрібність
спеціального процесуального врегулювання його діяльності – цілком
достатніми є встановлені для звичайної експертизи гарантії вірогідності
висновків експерта.

У зв’язку з стрімким впровадженням у практику комплексних експертиз у
теорії судової експертизи і у діяльності експертних установ виникла
проблема так званого провідного експерта. На жаль, при вирішенні цього
питання теоретично і на практиці без належної уваги ставляться до
принципових положень теорії доказів, що призводить до наділення
«провідного» експерта певними процесуальними функціями. Між: тим, ні за
яких умов процесуальні функції лідера (організатора експертного
дослідження) не можуть відрізнятися від функцій кожного з членів
експертної групи. Будь-яка нерівноправність експертів, надання одному з
них обов’язку (і права) здійснювати остаточну оцінку результатів
досліджень, виконаних іншими експертами, руйнує гарантії об’єктивності і
вірогідності експертизи, знеособлює процес формування експертних
висновків.

З комплексністю досліджень пов’язане питання про так звані синтетичні
експертизи. Поширена думка, яка одержала практичне втілення в експертну
діяльність установ судових експертиз, що один з експертів (як правило,
криміналіст), який володіє найбільшими знаннями в галузі методології й
методики судово-експертного дослідження, може синтезувати висновки інших
експертів (хіміків, фізиків, біологів та ін.) і вирішити завдання
встановлення тотожності, а також; класифікаційні, неідентифікацій-ні,
діагностичні та ситуаційні задачі. Науковою основою вирішення зазначених
задач прибічники наведеної точки зору вважають теорію криміналістичної
ідентифікації, тобто у кінцевому рахунку науку криміналістику.

56

Розділ 2

Ідея «синтетичної» експертизи не має надійної теоретичної основи, хоча
на перший погляд може видатись дуже корисною для практики. Справа у
тому, що немає такої науки (і не може бути), яка дозволила б на
об’єктивних даних обґрунтувати частоту, з якою зустрічаються частки
речовин або сліди різного походження і характеру, та ступінь їх
істотності. Такого роду закономірності (якщо навіть припустити, що вони
існують) не охоплюються предметом криміналістики та її складової частини
– теорії криміналістичної ідентифікації. Тому є всі підстави вважати, що
дача висновків про тотожність у «синтетичних» експертизах виходить за
межі спеціальних знань експерта і ґрунтується на інтуїтивній статистиці
і здоровому глузді. Такі «підстави» не можуть бути визнані об’єктивними
й надійними.

Вирішуючи питання про такого роду експертизи, слід виходити з того, що
їх завданням є визначення природи виявлених на знарядді чи іншому
об’єкті часток і слідів та встановлення їх однорідності зі зразками або
матеріалами тих предметів, з якими названі об’єкти могли бути в
контакті. Встановлення ж факту тотожності знаряддя за нашаруваннями,
якщо немає ознак, що незаперечно індивідуалізують дане знаряддя, має
бути віднесено до компетенції слідчого і суду, як і вирішення інших
питань, коли використовуються вірогідно встановлені виходячи з різних
джерел доказів факти. Це застереження необхідно враховувати у разі
практичного використання результатів комплексних експертиз.

У практиці експертних установ уже деякий час виконуються так звані
ситуаційні експертизи, які в деяких випадках відносять до числа
комплексних. Ситуаційні експертизи давно і успішно проводяться в рамках
криміналістичної експертизи (наприклад встановлення можливості пострілу
без натискування на спусковий гачок за певних умов). Відомі й комплексні
«ситуаційні» експертизи (наприклад встановлення взаємного положення
того, хто стріляв, і потерпілого в конкретних умовах місця події). Для
вирішення такого роду питань необхідні спеціальні знання в певних
галузях науки (криміналістики, судової медицини), і правомірність цих
експертиз не викликає сумнівів. Однак на практиці виникла тенденція,
згідно з якою за комплексне експертне дослідження видається аналіз
висновків інших експертиз, даних, які відомі з матеріалів справи, тощо.
Таке слід розглядати як перевищення повноважень експерта і перетворення
його на учасника доказування і своєрідного «наукового суддю», що
суперечить закону і теорії доказів і може перешкодити встановленню
істини.

ОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ

57

Іноді трапляються випадки, коли експерт у процесі виконання завдання
запрошує на свій розсуд консультанта, якщо для вирішення якогось питання
необхідно використати спеціальні знання з іншої галузі. При цьому не
потребується спеціальна постанова органу, що призначив експертизу, а
запрошений консультант не підписує висновок експерта і взагалі його
діяльність не відбивається у висновку.

Подібна практика суперечить процесуальному законодавству, оскільки право
вирішувати питання про залучення спеціалістів для офіційної діяльності
мають лише органи, що призначили експертизу. Як правильно зазначає А. Я.
Паліашвілі, яке незначне дослідження не проводила б залучена особа, вона
все ж є експертом і результати її досліджень мають оформлятись
висновком. Інший шлях залучення експерта до участі в кримінальному
процесі не дає необхідних гарантій, пов’язаних з проведенням експертизи.

Вивчення практики свідчить, що нерідко експертизи призначаються без
достатніх для цього підстав. Особливо це стосується криміналістичної
експертизи. Експертиза повинна призначатися для вирішення питань, що
дійсно потребують спеціальних знань експерта. В усіх інших випадках
експерт має право (і обов’язок) відмовитись віддачі висновку (ст. 62,
75, 77 КПК). Наприклад, немає ніякої необхідності призначати експертизу
для встановлення наявності на контрастних поверхнях відбитків пальців,
оскільки такі сліди без особливих труднощів можуть бути виявлені під час
огляду слідчим або судом і для пояснення цього факту не потрібне
спеціальне дослідження. Рівною мірою не потребує експертного
встановлення факт належності кастета, фінського ножа, кинджала та інших
предметів з чітко вираженими ознаками цільового призначення до холодної
зброї, оскільки інший висновок є просто неможливим і для цього не
потрібні ніякі спеціальні знання.

У теорії експертизи розрізняють предмет і об’єкт експертизи, які, в свою
чергу, слугують підставою для розмежування судових експертиз за видами.

Предмет експертизи повністю визначається питаннями, поставленими слідчим
або судом. Це означає, що предметом коленого виду судової експертизи є
факти, які молена встановити за допомогою спеціальних знань у конкретній
області науки, техніки.

Об’єкти експертизи – матеріальні носії доказової інформації, зібрані й
надані експерту слідчим та судом. Вони є джерелом

58

Розділ 2

ОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ

59

одержання доказів (висновку експерта) в результаті використання
спеціальних знань.

Окрім процесуального і організаційного поділу експертиз на первинні,
повторні, основні, додаткові, комісійні і комплексні, їх молена поділити
за видами на криміналістичні, планово-економічні, товарознавчі,
технічні, технологічні, експертизи окремих матеріалів і речовин тощо.
Останнім часом почали розвиватися вокалографічна експертиза, експертизи
голограм, комп’ютерів, вибухів. Іноді на стадіях досудового слідства і
судового розгляду виникають питання, для вирішення яких правоохоронні
органи запрошують спеціалістів в області санітарно-гігієнічних,
метеорологічних, зоологічних знань, мистецтвознавців різних профілів і
навіть ремісників. Тому дати вичерпний перелік експертиз, класифікованих
за предметною ознакою, складне і практично неви-конуване завдання.

3. Процесуальні та організаційні засади проведення судових експертиз

Призначення експертизи віднесено на розсуд слідчого або суду (крім
випадків обов’язкового її призначення), які приймають рішення виходячи з
конкретних обставин справи, необхідності застосування наукових,
технічних або інших спеціальних знань і неможливості встановлення
фактичних даних іншим шляхом.

Експертиза проводиться в період розслідування або судового розгляду
справи на підставі відповідного процесуального документа (постанови
слідчого чи ухвали суду). Призначення експертизи є процесуальною дією і,
таким чином, її проведення можливе лише у порушеній справі.

Разом з тим у літературі і серед практичних працівників існує думка, що
окремі види експертиз можна проводити до винесення постанови про
порушення справи. Однак при такому порядку відсутні реальні гарантії
вірогідності експертного висновку та істотно ускладнена реалізація права
обвинуваченого на захист. Вважаємо, що наведена точка зору не має
наукової основи і про-тирічить принципам кримінального судочинства.

Не можуть бути виправдані окремі спроби підмінити експертизу
дослідженнями, які проводяться до порушення кримінальної справи, а потім
у вигляді довідок, складених спеціалістом за результатами проведеного
ним дослідження, приєднуються до кримінальної справи. Ми категорично, на
основі положень доказово-

і

го права, стверджуємо, що експертне дослідження має бути проведено лише
особою, призначеною експертом у встановленому законом порядку, а акти
або довідки про результати відомчого дослідження якої-небудь обставини
не можуть розглядатися як висновок експерта.

Призначаючи експертизу, слідчий (суд) визначає, до якого виду судової
експертизи належать питання, що його цікавлять, у якому експертному
закладі має проводитися відповідна експертиза (експертизи), чи є
необхідність у комплексній експертизі тощо.

Судово-експертні установи Міністерства юстиції включають
науково-дослідні інститути, їх філіали і лабораторії, в яких, крім
криміналістичних, проводяться судово-автотехнічні, товарознавчі,
бухгалтерські та інші експертизи (в експертних установах перелік окремих
некриміналістичних експертиз не є сталим).

Існують також експертні підрозділи в системі Міністерства внутрішніх
справ – експертно-криміналістичні центри, управління та відділи (їх
назви нерідко змінюються).

Судово-медичні експертизи проводяться в бюро судово-медичних експертиз;
судово-психіатричні – в спеціалізованих медичних установах та
науково-дослідних центрах.

У відповідності з законом експертом може бути будь-яка особа, яка не
заінтересована у справі та має відповідні спеціальні знання. Але в тих
випадках, коли конкретний вид експертизи проводиться в експертній
установі, слідчий (суд) не повинен залучати як експертів осіб, які не
працюють у даній установі. Крім усього іншого, слідчого тут повинна
стримувати і проблема оплати праці експерта.

У постанові (ухвалі) про призначення експертизи повинні міститися
вказівки про те, для встановлення яких обставин вона проводиться,
викладатись коротка фабула справи і чітко формулюватися питання
експерту. Слід підкреслити, що питання не можуть бути правовими і
виходити за межі компетенції експерта. Інакше останній у письмовій формі
повідомляє органу, що призначив експертизу, про неможливість дати
висновок.

За необхідності одержання відомостей довідкового характеру, роз’яснень і
консультацій слідчий (суд) може звернутися у відповідні організації до
спеціалістів конкретної галузі знань, які зобов’язані надати йому такі
відомості. Ці відомості, викладені в офіційній відповіді на запит, мають
міститися у належному, передбаченому законом, джерелі доказів –
документі – і як встановлені фактичні дані можуть повною мірою
використовуватись у процесі доказування.

60

Розділ 2

Експерту можуть повідомлятись обставини справи, які безпосередньо
стосуються питань, що ним вирішуються, або надаватись для ознайомлення
матеріали справи. Він повинен також бути поінформований, як було
виявлено і вилучено об’єкти та відібрано проби, надані йому для
дослідження. Для цього експерту можна направити відповідні протоколи
слідчих дій.

З метою одержання відомостей, необхідних для дачі висновку, експерт має
право порушувати клопотання про надання йому нових матеріалів, бути
присутнім під час проведення допитів та інших слідчих дій і ставити
допитуваним особам запитання, що стосуються експертизи (ст. 77 КПК), а в
судовому засіданні, крім того, брати участь у дослідженні доказів.

Доцільно експерту повідомляти лише про вірогідно встановлені факти,
оскільки під впливом висловлюваних слідчим припущень, сумнівів, версій,
що перевіряються, у експерта може сформуватися певна установка, яка у
майбутньому справить негативний вплив на сприйняття і витлумачення ним
результатів проведених досліджень, що може призвести до помилкових
висновків.

Під час проведення експертизи в суді підсудний, захисник та інші
учасники судового процесу подають у письмовій формі питання, які можуть
бути вирішені лише шляхом проведення експертизи. Після їх обговорення, з
урахуванням думок учасників судового процесу суд формулює поставлені ним
за власною ініціативою питання і виносить ухвалу. Якщо питання, подані
учасниками судового розгляду, відхилено судом, в ухвалі зазначається про
це з наведенням мотивів відхилення.

Законом детально не регламентована участь у суді експерта, який дав
висновок на досудовому слідстві. Оскільки вирок може ґрунтуватися лише
на досліджених у судовому засіданні доказах, суд у необхідних випадках
повинен забезпечити участь експерта у судовому засіданні або, якщо
визнає за можливе розглядати справу у відсутності експерта, оголосити і
дослідити висновок, даний ним на досудовому слідстві.

Виклик у суд експерта, який дав висновок на досудовому слідстві, є
доцільним у випадках, коли для оцінки обґрунтованості висновків
експерта, перевірки правильності застосування ним конкретних методик,
наведених у дослідницькій частині висновку розрахунків та інших даних,
потребуються роз’яснення експерта або доповнення висновку. На жаль, на
практиці допускаються необґрунтовані виклики експертів до суду
(наприклад, лише для підтвердження у повному обсязі даного ним раніше
висновку)

ОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ

61

і

або його присутність протягом усього судового розгляду, що не
викликається необхідністю. Для запобігання невиправданих втрат робочого
часу експерта слід керуватися апробованим правилом, за яким суд на
клопотання експерта може обмежити його присутність у судовому засіданні
часом, необхідним для дослідження доказів, що мають відношення до
предмета експертизи, дачі ним висновку і перевірки його судом.

Слід враховувати, що не допускається проведення експертизи на стадії
попереднього розгляду справи суддею. Але у цей період може вирішуватись
питання про виклик у судове засідання осіб, які володіють спеціальними
знаннями, для проведення експертизи. Крім того, якщо буде встановлена
істотна неповнота дізнання або досудового слідства (зокрема, внаслідок
непроведених експертних досліджень), яку неможливо компенсувати в
судовому засіданні, справа підлягає поверненню на додаткове
розслідування. При цьому в ухвалі необхідно вказати, які конкретно
обставини підлягають встановленню шляхом проведення експертизи.

Якщо справа розглядається в апеляційній інстанції, то у разі
необхідності і лише відносно тієї частини вироку, законність і
обґрунтованість якої оспорюється в апеляції, суд може призначити
експертизу, що проводиться за правилами, передбаченими ст. 310 КПК та
главою 18 КПК, під час апеляційного провадження. У касаційній інстанції
суди не мають права призначати експертизу.

Методику проведення експертизи визначає експерт. Іноді під час
проведення судово-медичної або судово-психіатричної експертизи виникає
необхідність тривалого спостереження за обвинуваченим або його
обстеження. У такому разі суд за поданням слідчого, погодженим з
прокурором, поміщає обвинуваченого (підсудного) у відповідний медичний
заклад, про що виносить постанову.

При проведенні експертизи можуть бути присутніми слідчий, обвинувачений;
у тих випадках, коли вона проводиться під час судового слідства поза
залою судового засідання, мають право бути присутніми судді та учасники
судового розгляду.

Слідчий зобов’язаний своєчасно ознайомити обвинуваченого з постановою
про призначення експертизи (постанова про призначення
судово-психіатричної експертизи не оголошується, якщо психічний стан
обвинуваченого не дозволяє це зробити) і роз’яснити права, надані йому
законом. Так, обвинувачений має

62

Розділ 2

право заявити відвід експертові. У відповідності з законом експертами не
можуть бути особи, що перебувають у службовій або іншій залежності від
обвинуваченого, потерпілого або які раніше були ревізорами у справі (ст.
75 КПК). Відводу підлягає експерт, якщо: він є потерпілим, цивільним
позивачем, цивільним відповідачем або родичем кого-небудь з них, а також
родичем слідчого, особи, яка проводила дізнання, обвинувача або
обвинуваченого; брав участь у даній справі як свідок, перекладач, особа,
яка провадила дізнання, слідчий, обвинувач, захисник або представник
інтересів потерпілого, цивільного позивача або цивільного відповідача;
під час досудового слідства у справі вирішував питання щодо проведення
обшуку, виїмки, огляду, обрання, зміни чи скасування запобіжних заходів,
продовження строків тримання під вартою або розглядав скарги на
затримання чи на постанови про відмову в порушенні кримінальної справи
або закриття справи; під час досудового розслідування справи розглядав
питання про усунення захисника; особисто він або його родичі
заінтересовані в результатах справи; за наявності інших обставин, які
викликають сумнів в об’єктивності експерта (ст. 54, 62 КПК). Заява про
відвід має бути детально вмотивована.

Обвинувачений має право просити про призначення експерта з числа
вказаних ним осіб, про постановку перед експертом додаткових питань, про
призначення нової або додаткової експертизи. Він також має право давати
пояснення експерту, подавати додаткові документи. Реалізація цих прав
обвинуваченим може сприяти більш повному і об’єктивному встановленню
обставин справи за допомогою такого засобу доказування, як висновок
експерта.

У ході судового розгляду підсудний має право просити суд про призначення
експертизи, заявляти відводи, задавати питання експерту, давати
пояснення, просити суд про приєднання документів і про витребування
доказів.

Матеріали експертизи мають бути пред’явлені обвинуваченому, про що
складається протокол. При ознайомленні з висновком він може давати
пояснення, висловлювати зауваження, заперечення і заявляти клопотання,
які заносяться до протоколу.

Висновок експерта підлягає ретельній оцінці суб’єктами доказування як з
точки зору дотримання норм кримінально-процесуального закону в ході
проведення експертизи, так і обґрунтованості, правильності умовиводів
експерта. Більш детально про це йтиметься у главі 5 посібника.

ОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ

63

4. Можливості окремих видів експертиз

4.1. Загальні положення

Більшість судових експертиз проводиться в спеціалізованих установах,
перелік яких наводиться наприкінці даного посібника.

З точки зору ступеня індивідуалізації досліджуваних об’єктів експертизи
можуть бути ідентифікаційними і класифікаційними. Ідентифікаційні – це,
головним чином, криміналістичні експертизи, за допомогою яких
встановлюється (може встановлюватися) конкретний об’єкт, що відобразився
у матеріальному середовищі. Класифікаційні експертизи (експертизи
матеріалів, речовин і виробів з них, товарознавча, ґрунтознавча,
судово-біологічна, фармацевтична експертизи) встановлюють належність
об’єкта до якого-небудь класу (групова належність), причому з
використанням специфічних ознак клас може бути визначено у дуже вузьких
межах. Однак індивідуальність об’єкта ці експертизи не встановлюють.

Серед судових експертиз за характером вирішуваних завдань молена
виділити велику групу так званих діагностичних експертиз, які
встановлюють певні процеси, стани і залежності. До них належать
планово-економічна, екологічна, фармакологічна, ав-тотехнічна,
психіатрична, психологічна експертизи. Отримані за їх допомогою висновки
можна розглядати як індивідуально встановлений факт або можливість
(неможливість) настання певного результату.

Певне місце серед експертиз за ознакою вирішуваних завдань посідає так
звана ситуаційна експертиза, яка встановлює механізм події або її
елементів шляхом вивчення характеру слідів та інших об’єктів
матеріального середовища (місця події). Цікаво зазначити, що ідею
ситуаційної експертизи на підставі вивчення вже існуючої практики в 1977
р. висунув харківський криміналіст Г. Л. Грановський, а першу в Україні
таку експертизу по справі В. у Згурівському районі Київської області в
1959 р. провели київські криміналісти В. Є. Бергер і В. Г. Гончаренко та
судовий медик Л. В. Зусь.

Слід також звернути увагу на класифікацію висновків експерта за ступенем
їх визначеності.

Висновки можуть бути категоричні (позитивні або негативні) та ймовірні
(позитивні або негативні). Перші використовуються у доказуванні як
встановлені факти, другі – мають пошукове, гіпотетичне значення і не
можуть застосовуватися в процесі до-

64

Розділ 2

назування його учасниками. Існує також своєрідний варіант відповіді на
поставлене питання, коли експерт обґрунтовує неможливість його
вирішення. Якщо в основі такої відповіді лежить принципова неможливість
вирішення питання через відсутність розробленої наукової методики, то
цим дослідження питання експертним шляхом вичерпується і слідчому
необхідно відшукувати інші шляхи для встановлення факту, що його
цікавить. У тих же випадках, коли зазначена відповідь обумовлена
неякісною підготовкою матеріалів на експертизу або відсутністю
необхідного обладнання чи спеціаліста в експертній установі, вирішення
питання повинно бути доведено до кінця експертним шляхом. Для цього
треба вжити відповідних організаційних заходів.

4.2. Почеркознавча експертиза

Почеркознавча експертиза – найстаріший та найбільш поширений вид
криміналістичної експертизи.

Згідно з даними з літературних джерел, ще у Давньому Римі, за часів
візантійського імператора Юстиніана (V-VI віки), дослідження почерку для
судових цілей передбачалося в законодавстві.

Потреба у призначенні та проведенні цього виду експертиз виникає при
розслідуваннях різних видів злочинів: розкрадань майна шляхом підробки
документів, службових злочинів, убивств тощо.

Почеркознавство на сучасному етапі являє собою високороз-винену
предметну галузь теорії судової експертизи і галузь криміналістики.

Багаторічний шлях розвитку почеркознавства – це процес наукового
дослідження закономірностей письма і почерку на базі різних галузей наук
з метою розробки та удосконалення методики почеркознавчої експертизи.
Розроблені фундаментальні положення наукової теорії почеркознавчої
експертизи, які базуються на даних таких наук, як фізіологія,
невропатологія, психологія, психіатрія тощо, являють собою цілісну
систему знань про почерк як об’єкт ідентифікаційного дослідження.
Сформовано природничо-наукові основи почеркознавства (механізм письма –
рухова анатомія, біомеханіка тощо). Створений також понятійний апарат у
галузі теорії та практики почеркознавчої експертизи. Постійно
удосконалюється система ознак почерку, критерії оцінки їх суттєвості та
ідентифікаційної значущості. Вивчено питання сталості ознак почерку та
їх змін, які виникають під впливом природних та штучних «збиваючих»
факторів, зокрема у

ОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ

65

зв язку з віком, під впливом різних захворювань, умов написання, при
навмисній зміні почерку особою, яка писала, тощо.

Існує удосконалена методика експертного дослідження шляхом розробки
методичних рекомендацій щодо дослідження складних почеркових об’єктів,
таких як записи обмеженого обсягу, цифрові записи, підписи від імені
осіб похилого та старечого віку, записи, які виконано зміненим почерком
в межах скоропису, з наслідуванням друкованим літерам, незвичною до
письма рукою тощо. Розширені можливості методики дослідження
малооб’ємних почеркових об’єктів (записів, підписів) шляхом створення
комплексних методик, які підвищують надійність висновку.

Інформаційне поле почерку достатньо велике. З одного боку, почерк є
носієм інформації про особу, яка пише, що використовується для вирішення
ідентифікаційних задач з метою встановлення конкретного виконавця
почеркового об’єкта. З іншого боку, в ньому відображуються і
психофізіологічні якості особи, котра писала, і умови, в яких проходив
процес письма. Тобто почерк містить своєрідно закодовану інформацію про
особистість людини, про обставини написання та умови виконання рукопису.

На сучасному етапі розроблені основні положення теорії та методика
почеркознавчої діагностики. Діагностичні дослідження виділено в
самостійний напрям. Можливість вирішення діагностичних завдань
експериментально доведена на основі вивчення низки почеркових об’єктів:
рукописних текстів великого та середнього обсягу, текстів з високим
ступенем виробленості почерку, підписів. За результатами проведених
експериментальних досліджень розроблено класифікації «збиваючих»
факторів, діагностичних ознак та їх комплексів, характерних для тієї чи
іншої групи негативних впливів, виділено та систематизовано ознаки
почерку, які найбільш піддаються зміні в незвичних умовах письма, і
такі, що залишаються незмінними або ж змінюються незначно, для різних
груп «збиваючих» факторів.

Розроблено основи математичного моделювання та автоматизації в галузі
почеркознавчої експертизи. Розробляються експертні програми та експертні
системи, мета яких – об’єктивізація процесу дослідження, його
оптимізація, розширення можливостей та удосконалення існуючої методики
дослідження. Разом з тим моделювання в почеркознавстві поки що не
охоплює предмета дослідження в цілому і тим більше – весь процес
дослідження, а відтворює лише певні сторони об’єкта та окремі етапи
дослідження. Досвід моделювання в почеркознавстві успішно реалізується в
оціночній діяльності експерта. Найбільш перспек-

5 – 4-2531

66

Розділ 2

тивні розробки – це створення кількісних діагностичних методів
встановлення фактів: навмисної зміни почерку скорописним способом;
виконання напису незвичною до письма рукою; виконання підпису в стані
алкогольного сп’яніння тощо. По більшості цих методик уже створено
програми, які значно спрощують їх використання.

Для виявлення динамічних характеристик почерку (координація, темп,
натиск) – джерела цінної інформації, яка дуже корисна при дослідженні
особливо малооб’ємних почеркових реалізацій (підписи, короткі записи),
використовуються інструментальні засоби. Зокрема, для дослідження
натискних характеристик застосовуються: метод фотографування у полі
токів високої частоти (ТВЧ), програма «Денситрон» – визначення сили
натиску при письмі за кольорами.

Автоматизовані системи виконують подвійну функцію: з одного боку, вони
дозволяють отримати інформацію, яка недоступна для отримання візуальним
шляхом, з іншого – звільняють дослідника від стомлюючої нетворчої праці,
зводячи нанівець можливість суб’єктивних помилок.

Почеркознавча експертиза дозволяє вирішувати ідентифікаційні та
неідентифікаційні завдання, які виникають у кримінальному та цивільному
судочинстві.

Предмет почеркознавчої експертизи складають факти та обставини, які
експерти встановлюють на основі спеціальних знань у галузі судового
почеркознавства, що структурно входять у криміналістичну техніку.

Об’єктами судово-почеркознавчої експертизи є:

– тексти – вид рукопису, змістова сторона якого зафіксована за допомогою
буквених та (або) цифрових позначень;

– підписи – вид рукопису, який відображає прізвище (ім’я, по батькові)
особи у вигляді букв та (або) умовних писемних знаків та має призначення
засвідчити особу;

– короткі записи – вид рукопису, змістова сторона якого зафіксована за
допомогою одного-трьох слів чи однієї-семи цифрових позначок.

За умовами виконання ці об’єкти поділяються на такі, що виконані:

– у звичайних умовах;

– почерком, який змінився під впливом незвичних умов без навмисної
зміни, до числа яких можна віднести: незвичні зовнішні умови письма
(незручна поза, незвичний письмовий при-

ОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ

67

лад тощо), незвичний внутрішній стан (перевтомлення, збудження,
алкогольне або наркотичне сп’яніння, захворювання тощо);

– почерком, який навмисно змінений скорописним способом, шляхом
наслідування друкованому шрифту або почерку чи підпису певної особи;
внаслідок виконання незвичною до письма рукою тощо;

– із застосуванням технічних засобів (передавлювання або
перемальовування з наступним наведенням, за допомогою копіювального
паперу тощо).

У документі, на підставі якого проводиться судово-почеркознавча
експертиза, крім необхідних реквізитів документа в цілому (назва, дата
виконання, за необхідності – початкові та заключні слова), має бути
визначений безпосередній об’єкт почеркознавчого дослідження, а саме:
весь текст, фрагмент тексту, цифровий запис, підпис тощо. Враховуючи
особливості дослідження підпису, слід зазначати прізвище особи, від
імені якої він виконаний, його розміщення в документі (рядок, графа,
попередні слова тощо), а також відомості про те, чи існує особа, від
імені якої він виконаний, чи досліджуваний підпис виконаний від імені
неіснуючої або невстановленої особи.

Залежно від класу вирішуваних завдань почеркознавчі дослідження можуть
бути ідентифікаційними, класифікаційними та діагностичними.

Основним завданням почеркознавчої експертизи є ідентифікація виконавця
рукописного тексту, цифрових записів і підпису.

Ідентифікаційні завдання пов’язані з встановленням конкретного виконавця
тексту (підпису) або вирішенням питання про виконання однією особою
різних текстів, окремих фрагментів тексту, підписів, тексту і підпису
тощо.

Вирішення ідентифікаційних завдань щодо встановлення виконавця підписів
мають свої особливості, пов’язані з особливістю самого об’єкта
дослідження. Враховуючи той факт, що підпис є знаком, який засвідчує
певну особу, методика передбачає перш за все визначення справжності
підпису. Тільки в разі категоричного негативного висновку про
справжність підпису можливо вирішення питання щодо підозрюваної особи –
виконавця.

Іноді, досліджуючі складні почеркові об’єкти, до числа яких належать
короткі записи, тексти, виконані з навмисною зміною почерку, підписи, що
мають спрощену транскрипцію (штрихову або змішану), експерт не може
категорично відповісти на поставлені питання. Найпоширенішими причинами
цього є: мала інформативність почеркового об’єкта, його конструктивна
просто-

68

Розділ 2

та та стислість, нечіткість, уповільнений темп виконання, великий
ступінь спотворення ознак за навмисної зміни почерку (підпису),
використання штрихів раніше нанесених записів, наявність підмальовок,
недостатня кількість порівняльного матеріалу тощо.

З метою вирішення завдань ідентифікаційного характеру перед експертом
ставлять такі запитання:

1) Ким із зазначених осіб виконано рукописний текст або його частина?

2) Ким з конкретних осіб виконані цифрові записи?

3) Чи виконані тексти різних документів або різні частини одного
документа однією особою?

4) Чи виконаний підпис від імені певної особи цією особою або іншою
певною особою?

5) Чи виконаний текст документа і підпис у ньому однією особою?

ОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ

69

КОНСТАНТИН

і ГОРЬКИЕ ТУМАНЫ

ІШ Атлантики

с* d О 6V

Рис. І. Фрагмент тексту,

виконаного у стані алкогольного сп’яніння.

Рис. 2. Зразок почерку П.,

виконаний у нормальному стані.

Стрілками з однаковими цифрами

показані ознаки, що співпадають.

Класифікаційні завдання передбачають установлення за почерком
властивостей особи, характерних для певних груп осіб, які пишуть.
Проведення таких досліджень пов’язане з необхідністю отримання
відомостей про виконавця записів у разі відсутності певної підозрюваної
особи з метою висування та перевірки

розшукових версій, а також для звуження кола можливих виконавців
документа. Можливість вирішення таких завдань обумовлена тим, що
писемно-рухові навички формуються під впливом анатомічних та
психофізіологічних особливостей людини, яка пише, умов її навчання та
виховання, трудової діяльності та інших факторів. Причому деякі з цих
факторів виявляються однаковими для різних осіб. Вони формують у
представників цієї групи подібні писемно-рухові навички, а отже,
співпадаючі особливості письма.

Відомості про кореляційну залежність між фізіологічними властивостями
особи і почерком дають можливість вирішувати ряд класифікаційних задач,
які можна формулювати у вигляді таких запитань до експерта:

1) Особою якої статі написано текст документа?

2) До якої групи за віком належить виконавець рукопису?

3) Яка загальна соціально-демографічна характеристика виконавця
рукопису: місце формування писемних навичок, рідна мова, професія?

Однією з основних умов вирішення класифікаційної задачі є відсутність
змін у почерку, тобто виконання рукопису в звичайних умовах та
звичайному стані того, хто писав.

На даний час, зокрема, існує декілька методик установлення статі
виконавця за почерком з урахуванням ступеня виробленості писемно-рухової
навички та обсягу досліджуваного рукопису.

Класифікаційні завдання можуть формулюватися як самостійно, так і поряд
із завданнями індивідуальної ідентифікації.

Діагностичні завдання дають можливість отримати відомості про зовнішню
обстановку письма та внутрішній стан того, хто писав. Це обумовлено
такою властивістю почерку, як здатність реагувати на різні
психофізіологічні фактори. У виключних випадках – при значній різниці у
часі між написанням документа і його дослідженням можна встановити також
час виконання документа.

Необхідність у діагностичних дослідженнях може виникнути під час
вирішення ідентифікаційної задачі, коли треба дати оцінку виявленим
ознакам почерку, які суперечать висновку експерта. Нерідко такі завдання
носять самостійний характер.

Вирішення діагностичних завдань має багатоступінчасту структуру, яка
залежить від компонентного складу завдання. Згідно з розробленою
класифікацією вони поділяються на дві основні категорії: 1) завдання, що
реалізуються за наявності досліджуваного об’єкта і порівняльного
матеріалу та 2) завдання, які вирішуються

-~

70

Розділ 2

за наявності лише досліджуваного об’єкта. Повне діагностичне дослідження
включає обов’язкове вирішення таких підзавдань: розпізнавання
незвичності письма у досліджуваному документі; встановлення факту
наявності (відсутності) тотожності виконавця досліджуваного рукопису та
зразків; визначення тимчасового чи постійного характеру незвичності
письма; розпізнання виду «збиваючих» факторів (природні або штучні);
розпізнання певної групи «збиваючих» факторів або конкретної «збиваючої»
причини.

Для остаточного формування висновку при вирішенні діагностичного
завдання необхідна допоміжна інформація у вигляді відомостей про
виконавця. Висновки при вирішенні цього класу завдань мають імовірний
характер.

З метою вирішення завдань діагностичного характеру перед експертом
ставлять такі запитання:

1) Чи придатний певний текст, підпис для дослідження з метою
ідентифікації особи виконавця?

2) Чи виконано рукопис навмисно зміненим почерком (скорописним,
друкованим, незвичною рукою)?

3) Чи виконано підпис із зміною його ознак?

4) Чи виконано текст (підпис) з наслідуванням почерку (підпису) певної
особи?

5) Чи не виконано рукопис (підпис) у незвичних умовах (відсутність або
обмеження зорового контролю, незвична поза, незвичне тримання приладу
для писання, температурні навантаження тощо)?

6) Чи не перебувала особа, яка виконала рукопис (підпис), у незвичайному
стані (захворювання, травми, стомлення, хвилювання, алкогольне або
наркотичне сп’яніння, під дією фармакологічних препаратів збуджуючої дії
тощо)?

7) Чи володіє особа, яка виконала рукопис, навичками написання
спеціальним шрифтами?

8) Чи виконано спірний рукопис двома особами одночасно?

9) Який час минув після виконання тексту, підпису (при значному розриві
у часі)?

Використовуючи під час доказування висновки експерта-по-черкознавця,
необхідно мати на увазі, що категоричні висновки ідентифікаційного
характеру можуть розглядатися як встановлення достовірних фактів
(наявність або відсутність тотожності).

Висновки експертів-почеркознавців при вирішенні класифікаційних та
діагностичних завдань мають імовірний характер і можуть
використовуватись як аргументи лише в тих випадках,

ОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ

71

коли відсутні істотні суперечності між ними та іншими доказами по
справі.

Вирішення питань, які ставлять перед експертом, можливе лише при
правильно зібраному порівняльному матеріалі – зразках почерку (підпису)
передбачуваного виконавця. Для проведення досліджень експертові треба
надати вільні, умовно-вільні та експериментальні зразки почерку
(цифрових записів, підпису) особи, яка ідентифікується.

Необхідною умовою наданих на експертизу зразків є їх достовірність,
тобто безсумнівна належність рукописів (підписів) особі, зразками
почерку якої вони слугують.

До числа основних вимог, які необхідно виконувати при відборі
порівняльного матеріалу – зразків, відносяться їх належна якість та
достатня кількість.

Під належною якістю зразків розуміється їх порівнянність з досліджуваним
документом щодо часу виконання, темпу письма, виду документа, мови,
матеріалу письма, способу виконання та, якщо можливо, за змістом та
умовами виконання документа.

Достатня кількість зразків означає такий їх обсяг, який забезпечує
можливість повного та всебічного співставлення всіх ознак почерку, які є
в досліджуваному тексту (підпису).

Помилки, допущені при підборі зразків, можуть потягти за собою експертну
помилку, що в кінцевому результаті спрямує слідство хибним шляхом.

Судово-почеркознавчою експертизою можуть бути вирішені також питання
профілактичного характеру. Зокрема такі, що стосуються: недотримання
чинних правил оформлення документів і встановлених правил виготовлення
бланків документів; недоліків проведення огляду документів посадовими
особами, внаслідок чого документи були прийняті з явними ознаками
підробки чи грубим порушенням встановленої форми; недотримання правил
обліку та збереження бланків документів та архівних документів тощо.

4.3. Судово-лінгвістична експертиза

Судово-лінгвістична експертиза (синонім – «судово-авторо-знавча
експертиза») визначає фактичні дані про особу автора (чи виконавця)
тексту та про умови створення мовного повідомлення (мотивацію, цілі,
настанову автора, збиваючі фактори, викривлення відбитої у свідомості
інформації, адаптацію мовних засобів до можливостей адресата, маскування
мовної ситуації шляхом

72

Розділ 2

диктування, навмисного викривлення писемного мовлення, створення тексту
у співавторстві тощо). Іншими словами, судово-лінгвістична експертиза
надає інформацію стосовно учасників мовленнєвого акту, умов його
протікання та співвіднесеності його результату (тексту) з дійсністю.

Об’єктом судово-лінгвістичної експертизи є текст мовного повідомлення
або його фрагмент як реалізація мовленнєвих навичок людини. Обсяг
корисної інформації, яку молена виявити з тексту, залежить не стільки
від об’єму тексту, скільки від специфіки відображення у ньому зазначених
навичок. Аналогічно оцінюється і якісність порівняльних зразків писемної
мови.

Судово-лінгвістична експертиза базується на використанні знань з
лінгвістики та суміжних з нею наук – психолінгвістики, соціолінгвістики,
етнопсихолінгвістики, нейролінгвістики, пато-психолінвістики, філософії
мови тощо. Проводити цей вид експертиз має право лише особа з вищою
філологічною освітою, бажано з спеціальною експертною підготовкою.

На сьогоднішній день судово-лінгвістична експертиза дозволяє вирішувати
ідентифікаційні, класифікаційні, діагностичні та ситуаційні задачі.

Ідентифікаційні задачі У межах ідентифікаційних задач встановлюються
авторство тексту відносно конкретної людини, а також тотожність
невідомого автора декількох анонімних текстів. При цьому експерту
ставляться такі питання:

1) Чи є автором тексту, що починається та закінчується відповідно
словами (надається конкретний опис), певна особа?

2) Однією чи різними особами складені тексти (конкретний опис)?

Для вирішення ідентифікаційних задач, коли треба встановити, чи не є
конкретна особа автором спірного тексту, на експертизу надаються зразки
писемного мовлення цієї особи. Такі зразки можуть бути:

– вільними, що виникли до порушення справи і не пов’язані з нею
(особисте листування, щоденники, пояснювальні записки, заяви, конспекти
лекцій, чернетки статей, оповідань, офіційних документів тощо);

– умовно вільними, що виникли після порушення справи, але не у зв’язку з
документом, який досліджується (перш за все це заяви, пояснення, скарги
тощо у матеріалах справи, записки із СІЗО тощо);

– експериментальними (їх відбирають шляхом надання підозрюваному теми,
за якою потрібно написати у вільній манері

ОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ

73

лист, пояснювальну записку, викласти свою точку зору тощо, або шляхом
диктування без акцентування на розділові знаки, правила орфографії тощо.
Під час диктування підозрюваному ні в якому разі не демонструється
спірний текст, бо таким чином йому надається шанс значно викривити своє
мовлення).

Зразки писемного мовлення мають співпадати або бути наближеними до
досліджуваного тексту за такими критеріями:

– за мовою (в той же час не виключена можливість порівняння різномовних
текстів, особливо створених спорідненими мовами, за близькими темами);

– за стилем оформлення (для визначення автора наукової статті необхідні
зразки наукової продукції особи, яка перевіряється; для ототожнення
автора записки побутового плану слід підібрати зразки
розмовно-побутового стилю тощо);

– за часом створення (з часом мовлення людини змінюється, як змінюються
її соціальні ролі, інтелектуальні здібності, фізичний стан тощо);

– за змістом, темою (складно співставляти анонімний лист про фінансові
зловживання робітників з текстами про творчий потенціал колективу і т.
ін.) тощо.

Ідентифікаційні питання можуть вирішуватися не тільки відносно авторів
текстів, а й їх виконавців, не торкаючись почерко-вих, машинописних,
набірних та інших навичок останніх (наприклад, виконавець анонімного
машинописного тексту не може бути його автором з причини значно нижчого
ступеня розвитку своїх мовних навичок; встановлений виконавець
рукописного тексту не може бути його автором, бо не володіє на
орфографічному рівні оформленням словникового запасу, що відбився у
тексті).

Як зразки, коли складно або неможливо відібрати необхідний письмовий
порівняльний матеріал, використовуються також; розшифровані та
зафіксовані дослівно на письмі фонограми усних розмов особи, яка
перевіряється.

За авторство зразків несе відповідальність замовник експертизи.

Класифікаційні задачі. До класифікаційних задач судово-лінгвістичної
експертизи відносяться встановлення статі, віку, соціального стану (чи є
автор керівником, виконавцем, керівником у минулому тощо), професійної
належності (в тому числі конкретних професійних навичок – діловодства,
відбору показань тощо), рівня освіти, рідної чи основної мови
спілкування, місця формування мовних навичок або визначення діалекту,
говірки, вплив яких спостерігається у досліджуваному тексті, тощо.

74

Розділ 2

За необхідності вирішення класифікаційних задач експерту ставиться
завдання:

– описати соціально-демографічний портрет автора тексту (конкретний
опис);

– визначити, чи не є автором тексту (конкретний опис) працівник
правоохорнних органів.

Класифікаційні завдання переважно вирішуються відносно невідомих
авторів.

Діагностичні задачі. Під зазначеними задачами розуміються встановлення
незвичного тимчасового психофізіологічного стану автора (виконавця)
тексту на момент створення (виконання) останнього та розпізнання
наявності у автора стійких патологій мовно-розумових процесів без
постановки діагнозу. Таким чином, аналіз тексту дозволяє діагностувати
стан емоційної активації автора під час викладення окремих думок,
операційної напруги (що є наслідком відсутності навичок комп’ютерного
набору, складанням тексту в умовах дефіциту часу, під диктовку тощо) та
стану емоційної напруги (що виникає в екстремальних обставинах,
загрозливих для життя, здоров’я тощо). До компетенції
судово-лінгвістичної експертизи відноситься також базована на даних
патопсихолінгвістики діагностика стійких патологій мовно-розумових
процесів автора тексту, диференціація їх від тимчасових змін
психофізіологічного стану, що орієнтує замовника на призначення
судово-психіатричної експертизи.

Типові питання для експерта у разі потреби вирішення діагностичних
задач:

1) Чи спостерігаються в тексті (конкретний опис) ознаки створення його
автором у незвичному психофізіологічному стані, що міг бути спричинений
загрозою життю, здоров’ю зазначеному автору або його близькому оточенню?

2) Чи не перебував автор (виконавець) у незвичному психофізіологічному
стані під час створення (виконання) тексту (конкретний опис)?

3) Чи не спостерігаються у тексті (конкретний опис) ознаки наявності у
його автора стійкої патології мовно-розумових процесів?

Ситуаційні задачі. Розв’язання ситуаційних задач передбачає моделювання,
відновлення повної або часткової картини мовленнєвої ситуації, а саме:
створення тексту в співавторстві, з імітацією чужого мовлення, з
використанням довідкової літератури, з літературно-художньою обробкою
тощо. Ситуаційні задачі мають комплексний характер і послідовно
складаються з проміжних класифікаційних, діагностичних, ідентифікаційних
задач і, відповідно, проміжних висновків.

ОКРЕМІ ВИ АИ ЕКСПЕРТИЗ

75

У рамках відтворення мовленнєвої ситуації сучасна судово-лінгвістична
експертиза може вирішувати такі питання.

1) Чи не створений текст (конкретний опис) з навмисним викривленням
писемного мовлення?

2) Чи не виконаний текст (конкретний опис) під диктовку?

3) Чи не створений текст (конкретний опис) у співавторстві?

4) Чи є такий-то вираз образливим за об’єктивним смислом?

5) Чи не спостерігаються у показаннях таких-то свідків суттєві смислові
протиріччя під час опису подібних або однакових ситуацій, фактів тощо?

6) Чи не є такі-то питання навідними за змістом?

7) Чи не міститься у тексті (конкретний опис) погроз?

8) Чи не спостерігається у даному художньому творі плагіат з такого-то
твору?

Новітнім напрямом судово-лінгвістичної експертизи є різноманітний
смисловий аналіз текстів, співставлення змісту текстів з типовою
реальною ситуацією, порівняння з юридичною оцінкою смислу тощо.

4.4. Техніко-криміналістична експертиза документів

Ця експертиза вирішує питання, пов’язані з дослідженням матеріалів
документів, технічних прийомів та способів їх виготовлення, а також
внесення в них змін. Залежно від об’єктів дослідження вона поділяється
на три основних види: дослідження реквізитів документів, матеріалів
документів, друкарських форм та їх відбитків (перші два розглядаються
разом).

У рамках традиційної техніко-криміналістичної експертизи документів
розвиваються нові види експертизи, особливості предмета і об’єктів яких
вказують на їх відносну самостійність. На даний час до таких експертиз
може бути віднесене дослідження документів, виготовлених за допомогою
засобів оперативної поліграфії – копію- вально-множильної техніки,
принтерів персональних комп’ютерів.

Експертиза реквізитів і матеріалів документів

Задачею експертизи реквізитів і матеріалів документів є встановлення на
основі використання спеціальних знань у галузі
тех-ніко-криміналістичного дослідження документів фактичних даних,
пов’язаних з виготовленням документів, а також з ототожненням
використаних для їх виготовлення матеріалів і засобів. Об’єктами такої
експертизи є документи – речові докази, а та-

76

Розділ 2

ОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ

77

кож матеріали і технічні засоби, за допомогою яких вони виготовляються.

Залежно від обставин справи об’єктом дослідження може бути документ у
цілому (наприклад, при встановленні способу його виготовлення, при
ідентифікації цілого за частинами) або його окремі елементи – реквізити,
матеріали. До реквізитів документів належать найменування конкретних
організацій, індекси обслуговуючих їх підприємств зв’язку, поштові
адреси, номери телефонів цих організацій, номери банківських рахунків
(ці дані наводяться на бланках організацій і установ), а також назви
видів документів, дати їх складання, відомості про те, кому адресовані
ці документи, заголовки їх текстів, безпосередньо тексти документів,
підписи і таке інше. До матеріалів і засобів, що використовуються для
виготовлення документів або за допомогою котрих вносяться зміни в них,
належать – папір, чорнило, пасти, міни олівців, копіювальний папір,
штемпельна і друкарська фарби тощо.

Основні завдання техніко-криміналістичної експертизи реквізитів і
матеріалів документів полягають: у визначенні способів зміни рукописних
реквізитів документів; встановленні первинного змісту текстів
документів; визначенні послідовності виконання реквізитів документів;
встановленні групової належності матеріалів і технічних засобів, за
допомогою яких документи виготовлені.

Знання слідчими, суддями, адвокатами сучасних можливостей
техніко-криміналістичної експертизи документів сприятиме їх більш
повному використанню для правильної оцінки повноти, достовірності та
аргументованості висновків експертів.

Визначення способів зміни рукописних реквізитів документів

Найбільш поширеними способами зміни первинного змісту рукописного тексту
є підчистка, дописка, травлення і домальовування штрихів. Встановлення
факту зміни тексту вказаними способами – це вирішення тільки частини
питань експертизи документів. З цими питаннями тісно пов’язане і
визначення змісту первинного тексту. Слід зазначити, що дописка і
домальовування штрихів часто маскуються обведенням розташованих поруч з
ними штрихів, знаків і цілих слів.

Для встановлення способів зміни документів використовується комплекс
спеціальних криміналістичних методів. Так, дослідження за допомогою
мікроскопа і кольороподільних світлофільтрів дає можливість виявляти
різницю між: дорисованими штрихами і дописаними знаками та штрихами і
знаками основного тексту за інтенсивністю забарвлення штрихів, колірним
відтінком барвної

речовини, глибиною втисненого рельєфу, наявністю слідів письмового
приладу, характером розподілення барвної речовини в штрихах. Метод
вологого копіювання дозволяє встановити розбіжності в копіювальній
здатності та властивостях розчинності. Дифузно-копіювальний метод
використовується в разі необхідності виявлення маскованих записів шляхом
їх закреслювання, заливання (замащування). При вивченні штрихів
досліджуваних записів у червоній зоні спектра встановлюються відмінності
люмінесцентних властивостей барвної речовини первинних записів та
штрихів дописки чи домальовування.

Дослідження рукописних записів у документі за допомогою мікроскопа і
вивчення люмінесценції, збудженої ультрафіолетовими і синіми променями,
дає можливість виявляти такі ознаки травлення, як нерівномірність
світіння поверхні паперу документа, люмінесценція штрихів, які не
входять до конфігурації знаків, що читаються, знебарвлення тексту бланка
документа, захисної сітки, наявність розпливів барвної речовини тощо.

Ознаки, що свідчать про заміну фотознімка в документі, визначають
неруйнівними і руйнівними методами, при цьому в документі виявляють
порушення захисної сітки бланка, розбіжності в частинах відтиску
печатки, в тому числі і відбитку рельєфного кліше, які містяться на
фотознімку і на бланку документа, нашарування клейкої речовини навколо
країв знімка, залишки паперу іншого фотознімка в місці наклеювання його
на аркуш бланка документа.

Рис. 3. Фрагмент аркуша паспорта

зі зміненою фотокарткою.

У нижньому секторі спостерігається

зсув рельєфних елементів знаків

слова «ПАСПОРТ».

і

Встановлення первинного змісту текстів документів

Для виявлення витравлених записів здійснюється фотографування документів
у відбитих ультрафіолетових променях, фотозйомка люмінесценції у видимій
і інфрачервоній зонах спектра, збудженої ультрафіолетовими і синіми
променями ламп розжарювання, а також у випромінюваннях лазерів. Для
виявлення закреслених і залитих записів застосовують
дифузно-копіювальний

78

Розділ 2

Рис. 4. Люмінесценція

рукописного запису,

видаленого в документі

шляхом витравлювання.

метод, кольороподіл, фотозйомку інфрачервоної люмінесценції записів,
вивчення видимого зображення конкретного документа у відбитих
інфрачервоних променях за допомогою електронно-оптичного перетворювача.
Виявлення текстів старих пошкоджених документів проводиться шляхом
фотозйомки у відбитих ультрафіолетових та інфрачервоних променях з
використанням висококонтрастних, чутливих до світла відповідної зони
спектра фотоматеріалів. Втиснені сліди письмового приладу виявляються
методом фотоелектричного профілювання, шляхом фотографування документа в
косо падаючому світлі і у полях струмів високої частоти.

Встановлення зміни первинного тексту документа, виконаного на
друкарській машині, принтері персонального комп’ютера (струміневого,
матричного, лазерного), через додруковування окремих фрагментів до його
основного тексту проводять за допомогою мікроскопа, вимірювальних
приладів (лінійки, штангенциркуля, окуляр-мікрометра), а також шляхом
вивчення властивостей барвної речовини штрихів (методом вологого
копіювання, крапельного аналізу, тонкошарової хроматографії).

Визначення послідовності виконання в документі

тексту, підпису, відтиску печатки, рукописного запису

(встановлення відносного часу виготовлення документа)

Відносний час виконання реквізитів документа може бути встановлений
тоді, коли штрихи записів та відтисків печатки перетинаються між; собою,
а також у тому випадку, коли записи перетинають наявні на документі
складки від згинання. Для визначення послідовності виконання реквізитів
документа, а саме, що виконано раніше – друкований текст, підпис,
відтиск печатки, рукописний запис, – застосовуються мікроскопічні
дослідження (у тому числі й у поляризованому світлі), фотографічні
методи дослідження (у тому числі виготовлення кольорових фотознімків),
метод фотоелектричного профілювання, вологого копіювання та
адсорбційно-люмінесцентного аналізу. Хронологія виконання записів,
виконаних кульковими ручками чи олівцями, може бути визначена вивченням
місць перетину штрихів із застосуванням методу фотоелектричного
профілювання.

З’ясування питання про те, із застосуванням одного чи декількох прийомів
були виконані перший екземпляр і копії документа

ОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ

79

1

з використанням копіювального паперу, здійснюється шляхом виготовлення з
них діапозитивів і накладання потім їх один на одного.

Встановлення відносного часу виготовлення документа можливе у декількох
випадках:

коли час друкування чи написання текстів не відповідає часу виготовлення
друкарського бланка документа (наприклад, машинописний текст довідки,
датованої 1990 роком, виконаний на бланку з вихідними даними
поліграфічного підприємства від 1994 року);

при використанні чорнила та інших матеріалів письма, рецептурний склад
яких не відповідає часу їх виготовлення (наприклад, рукописні записи та
підписи в документі, датованому 1943 роком, виконані чорнилом з
компонентним складом барвників, час початку виробництва та випуску яких
відноситься до 1982 року);

у разі якщо у наданих для порівняльного дослідження вільних зразках
відтисків печаток чи штампів відобразилися ознаки, обумовлені
експлуатаційними дефектами. Окремі ознаки (особливості будови та
руйнації елементів кліше) у цих відтисках виявляють шляхом вивчення
безсумнівних відтисків печатки чи штампа, наданих як зразки, та у
документах, датованих у період від дати, вказаної в досліджуваному
документі, до часу експертного провадження, або за той передбачуваний
період, коли цей документ міг бути виготовлений.

Вирішення питань відносного часу виготовлення документів вказаними
способами можливе за наявності в розпорядженні експерта необхідних баз
інформаційних даних (даних щодо рецептури матеріалів письма тощо),
колекцій зразків документів. Визначення конкретного часу виготовлення
документів (рік, місяць) у даний час проводиться із застосуванням
комплексу таких руйнівних методів дослідження, як газорідинна
хроматографія, спектрофотометрія, рідинна хроматографія та тонкошарова
хроматографія. Аналіз якісного та кількісного складу матеріалів письма
потребує наявності великої кількості зразків, а також достатньої
кількості досліджуваного матеріалу.

Ідентифікаційні дослідження матеріалів документів

При дослідженні паперу вивчаються його фізико-хімічні властивості. Часто
це дозволяє експерту встановлювати належність паперу, на якому виконані
досліджувані документи, до одного чи

80

Розділ 2

ОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ

81

різних видів, сортів, марок, тобто встановлювати родову належність.
Шляхом вивчення ліній поділу досліджуваних частин паперу встановлюється
їх належність до одного документа (аркуша паперу). Стандартизація складу
паперу і його технічних характеристик значною мірою утруднює
індивідуальну ідентифікацію об’єктів судово-технічної експертизи
матеріалів документів. Однак ця обставина не виключає можливості
диференціації паперу. При цьому дослідження аркушів паперу або їх частин
проводять згідно з методиками та відповідними ДСТУ як за основними
показниками (колірний відтінок, товщина, маса, характер просвіту та
люмінесценції поверхні, зольність, склад за волокном), так і за
індивідуалізуючими ознаками.

За допомогою мікроскопічних і фізико-хімічних методів вивчаються
морфологічні ознаки та властивості барвної речовини штрихів
досліджуваних документів і встановлюється вид барвного матеріалу
(чорнило, паста кулькової ручки, графітний олівець, штемпельна фарба,
копіювальний папір, стрічка друкарської машини, тонер копіювального
апарату або лазерного принтера, чорнило для картриджа струменевого
принтера), яким виконаний конкретний документ чи його фрагменти,
зроблені дописка та додруковування або обведення і домальовування
штрихів. Для фіксації розбіжностей у властивостях барвників
застосовуються фотографування записів на кольорові світлочутливі
матеріали, фотозйомка видимої й інфрачервоної люмінесценції, збудженої
ультрафіолетовими і синіми променями, а також лазерним випромінюванням.
Ці методи дозволяють диференціювати чорнило і пасту, що
використовувалися для виконання основного тексту чи внесення змін у
документ. Методи паперової і тонкошарової хроматографії, електрофорезу,
люмінесцентного аналізу, газорідинної хроматографії дозволяють
диференціювати барвники й інші компоненти, що входять до складу чорнила,
пасти, копіювального паперу, штемпельної і друкарської фарб, тонеру та
чорнил картриджів принтерів, тобто визначати належність їх до
відповідної групи та встановлення індивідуальної тотожності.

Ідентифікаційне дослідження матеріалів письма і паперу аркушів документа
іноді поєднані одним питанням, яке ставиться на вирішення експертизи, а
саме: чи замінялися окремі аркуші у наданому документі? Застосування
мікроскопічних, фізичних і фотографічних методів дослідження олівцевих
штрихів дозволяє визначати фізичні властивості грифелів олівців,
диференціювати олівці, якими виконані записи в досліджуваних документах,
або встановлювати їх вузьку групову належність.

т

Рис. 5. Фрагменти рукописних

текстів з виправленнями

шляхом підчистки. Цифра «0»

в даті«1960» перероблена на «9»,

а на місці іншої, витертої цифри

написано «23».

і

При визначенні способів зміни рукописних реквізитів документів технічна
експертиза розв’язує такі питання:

1) Чи не піддавався запис у документі змінам шляхом підчищення (дописки,
домальовування) штрихів?

2) Чи не піддавався запис зміні шляхом витравлювання?

3) Чи не домальований штрих у визначеній цифрі (літері)?

4) Чи не дописана літера (цифра, слово, частина тексту) в конкретному
місці досліджуваного документа?

5) Чи не додрукований фрагмент тексту до основного тексту документа?

6) Чи не нанесено підпис з попередньою технічною підготовкою (олівцем,
копіюванням, перетискуванням тощо)?

Щодо наявності чи відсутності внесення змін у документи в первинному
вигляді шляхом заміни окремих реквізитів визначають:

1) Чи замінялась фотокартка в наданому на дослідження паспорті
(посвідченні)?

2) Чи переклеювалися та замінялися аркуші медичної картки? При
встановленні первинних текстів документів експерт може

визначити:

– яким був первинний текст конкретного документа;

– цифри (літери), видалені шляхом підчистки;

– зміст замаскованого (закресленого, замазаного, залитого) запису;

– зміст слабко видимих записів знебарвленого (згаслого) тексту;

– зміст тексту, що відобразився в слідах натискування письмового
приладу;

– зміст записів у розірваному документі;

– зміст записів у спаленому документі.

При визначенні часу виготовлення документів експертизою вирішуються такі
питання:

1) Чи одночасно виконані фрагменти конкретного документа (текст на обох
аркушах договору)?

6 – 4-2531

82

Розділ 2

2) Що було виконано раніше: підпис чи текст, відтиск печатки (штампа) чи
підпис, текст чи відтиск печатки (штампа)?

3) Із застосуванням одного чи декількох прийомів, пов’язаних із
використанням копіювального паперу, були виконані досліджувані
екземпляри рукописного документа?

4) Чи не замінялися аркуші в наданому на дослідження документі?

5) Чи використовувався аркуш з підписом та відтиском печатки для
виконання тексту наданого документа?

6) Чи виготовлена надана електрографічна копія документа з використанням
частин реквізитів іншого (інших) документа(ів), а саме: підпису,
відтиску печатки тощо шляхом монтажу?

7) Чи відповідає час виготовлення документа даті, яка вказана в ньому,
або він виготовлений пізніше?

При дослідженнях ознак матеріалів і технічних засобів, за допомогою яких
були виготовлені досліджувані документи, експерт вирішує такі питання:

1) Однаковим чи різним є папір, на якому виготовлені досліджувані
документи (бланки, записи)?

2) У який спосіб та якою барвною речовиною виконаний текст (запис)
документа (фрагменти) (чорнилом, пастою, олівцем, через копіювальний
папір, стрічку друкарської машини, тонером або чорнилом принтера
персонального комп’ютера, за допомогою ко-піювально-множильного
апарата)?

3) Однаковим чи різним чорнилом (пастою) виконані порівнювані записи?

4) На однаковому за видом друкуючому пристрої (друкарській машині,
принтері) чи на різних виконаний текст документа (на всіх аркушах
документа)?

5) Чи мають спільну родову належність чорнило, яким наповнений резервуар
наданої на дослідження ручки, та чорнило у флаконі, вилученому з місця
події?

6) Чи виконаний запис наданим на дослідження олівцем?

Рис. 6. Наявність люмінесценції знаків серії та номера на зразку
справжнього документа (а) і її відсутність на даних захисних знаках
аналогічного, але підробленого документа (б).

ОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ

83

7) Чи виконувалися записи в досліджуваному документі однією і тією самою
ручкою (тим самим олівцем)?

8) Чи використовувалася для виготовлення бланка документа друкарська
фарба з досліджуваної ємності?

9) Чи виготовлена електрографічна копія наданого документа на вилученому
копіювальному апараті?

10) На якому з наданих друкуючих пристроїв (друкарській машині,
принтері) виконаний текст документа?

11) Чи виконаний друкований текст (зображення купюр) на даному принтері?

Більшість із зазначених питань успішно вирішується при
тех-ніко-криміналістичному дослідженні документів. Однак у деяких
випадках експерт не може дати категоричну відповідь на те чи інше
поставлене перед ним питання через недостатню розробленість методів
дослідження визначених об’єктів.

Підготовка матеріалів для судово-технічної експертизи реквізитів і
матеріалів документів включає методичне відокремлення обставин справи і
речових доказів, що підлягають експертному дослідженню, визначення
задач, котрі будуть вирішуватися експертом, збирання необхідних для її
успішного виконання порівнювальних матеріалів.

У процесі здійснення слідчого огляду документів нерідко виявляються
підроблені документи і документи, в які внесені зміни. При огляді
документів слід дотримуватися визначених правил поводження з ними. Брати
документи треба чистими руками або пінцетом. Це необхідно для того, щоб
не забруднити документи і не пошкодити відбитки пальців, що можуть бути
залишені на них виконавцями. Документи необхідно оберігати від впливу
світла, вологи, високої температури. На них не молена робити будь-які
позначки, обведення, підкреслення. Над документами не слід проводити
експерименти (роз’єднувати, склеювати їх, виправляти та вирівнювати,
піддавати впливу хімічних реактивів тощо). Документи, що підлягають
експертному дослідженню, варто зберігати в окремих конвертах, а не
підшивати в матеріали справи. Складати і перегинати документи требао
тільки за наявними на них складками.

Необхідно визначати конкретні об’єкти дослідження. Обов’язково слід
вказувати найменування документа, його номер і дату складання. Для
індивідуалізації об’єкта дослідження треба описати його зміст (знак,
літера, цифра, слово, рядок тексту, відтиск печатки) і місцезнаходження
(у якій графі чи рядку, на якому боці аркуша документа). Необхідною є
також конкретизація доку-

84

Розділ 2

ментів та їх окремих реквізитів, котрі надаються як зразки (якщо ці
документи підшиті в матеріали справи, то вказувати, на яких аркушах вони
розташовані). Недотримання цих вимог призводить до збільшення часу
проведення дослідження, ускладнює розуміння експертом поставлених перед
ним задач, а іноді унеможливлює проведення експертизи без одержання
додаткових уточнень і роз’яснень.

Практика свідчить, що при призначенні техніко-криміналіс-тичної
експертизи документів часто ставляться питання правового характеру
(наприклад, «справжньою чи підробленою є копія диплома?»), вирішення
яких, як відомо, не входить до компетенції експерта. У таких випадках
питання треба ставити, наприклад, у такій редакції: «Чи виготовлено
бланк даного документа на поліграфічному підприємстві «Україна»? або «Чи
відповідає спосіб виготовлення бланка документа способу, який
за-стостовується при виготовленні стандартних бланків аналогічного
документа?»

Важливою умовою успішного проведення експертизи є надання належних
матеріалів справи в розпорядження експерта, який має бути ознайомлений з
об’єктивними відомостями, що стосуються природи, місця і часу виявлення
речових доказів, способів вилучення й упакування останніх, а також з
умовами їх експлуатації та збереження. Так, при направленні на
експертизу авторучки для ідентифікації чорнила необхідно шляхом слідчих
дій визначити час, коли вона останній раз заряджалася чорнилом, і
сповістити про це експерта.

На експертизу, у ході якої повинні проводити ідентифікаційні
дослідження, крім речових доказів, треба надавати порівнювальні
матеріали. Наприклад, для встановлення того, чи виконані записи чорнилом
з авторучки (чорнильниці), на експертизу варто направляти всі виявлені у
конкретної особи авторучки, флакони, що містять чорнило чи його залишки,
а також документи, що могли бути виконані авторучкою, наданою на
дослідження. Якщо об’єктами експертизи є записи, виконані пастою, треба
надавати ампули (стержні) з пастою або з її залишками. Для вирішення
питання стосовно ідентифікації друкуючого пристрою, на якому виконаний
текст документа (за відсутності у слідчого чи суду цього пристрою), як
матеріали для порівняльного дослідження експерту необхідно надати
документи, текст яких віддрукований на конкретному пристрої у той період
часу, яким датований досліджуваний документ. Якщо досліджуються
машинописні тексти, то необхідно вказати, чи не ремонтувалась друкарська

ОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ

85

машина і у чому цей ремонт полягав. У разі коли експертному дослідженню
підлягає витравлений рукописний текст, бажано повідомити експерту
можливий зміст первинного запису. Якщо ж відомий можливий виконавець
цього тексту, необхідно направити на експертизу зразки його почерку. При
дослідженні спаленого документа, виконаного на бланку значну допомогу
може становити надання експерту незаповненого бланка аналогічного
документа.

Документи й інші речові докази, що направляються на експертизу, мають
упаковуватися таким чином, щоб виключалася можливість їх пошкодження при
пересиланні. Документи – речові докази, необхідно вкладати в конверт, а
останній опечатувати. При заклеюванні конверта для запобігання
пошкодженню вкладених у нього документів під його клапан варто класти
аркуш чистого паперу. Відповідний запис на конверті треба зробити до
вкладення документів.

Дослідження друкарських засобів та їх відбитків

Експертиза друкарських засобів та їх відбитків в останні роки
сформувалася в самостійний вид судово-технічної експертизи документів.
Вона призначається при розслідуванні злочинів і судовому розгляді справ,
пов’язаних з виготовленням і підробкою друкарських засобів та їх
відбитків, а також їх збутом і використанням.

Речові докази, що належать до об’єктів криміналістичної експертизи
друкарських засобів та їх відбитків, можна поділити на три групи: 1)
друкарські засоби; 2) відбитки, нанесені друкарськими засобами; 3)
предмети (устаткування), застосовані для спорядження друкарських засобів
і виготовлення відбитків.

До друкарських засобів належать: друкарські форми всіх видів друку;
знаки посвідчення (печатки, штампи, штемпелі); друку -вальні пристрої
(касові, телеграфні, рахункові і підсумовуючі апарати, друкарські
машини, знакосинтезуючі пристрої – принтери тощо). Відбитки друкарських
засобів являють собою: документи, цілком виготовлені друкарським
способом (грошові знаки, цінні папери, лотерейні білети, поштові марки,
книги, журнали тощо); бланки документів (дипломів, атестатів, посвідчень
тощо); відтиски знаків посвідчення – печаток, штампів, штемпелів тощо.
До предметів (устаткування) належать пуансони, матриці, машини для
відливки літер типографського шрифту і

Розділ 2

лінотипних рядків, гравірувальні машини й інструменти (штихелі),
картриджі, балони, стрічки тощо.

Сучасна методика техніко-криміналістичного дослідження ти-пографських
шрифтів, які використовуються для здійснення ручного набору, дозволяє:

1) визначати вид набору (ручний чи лінотипний) з метою встановлення
способу підробки бланків;

2) ідентифікувати комплект шрифту конкретної друкарні з метою
встановлення друкарні, з якої він був викрадений для виготовлення
підроблених документів (бланків, відбитків печаток і штампів тощо), або
де ця підробка здійснювалась;

3) визначати належність одному типографському комплекту окремих його
частин (літер), вилучених у різних осіб, з метою встановлення єдиного
джерела викрадення шрифту.

Застосовуючи методику криміналістичної ідентифікації лінотипів, можна:
1) ідентифікувати конкретний лінотип і його матричний магазин за
виявленими у злочинців складальними рядками та їх відбитками; 2)
встановлювати факт відливки лінотипних рядків на одній машині з метою
визначення єдиного джерела виготовлення лінотипних рядків, виявлених у
декількох осіб.

Розроблено методику ідентифікації осіб, які виготовили друковані форми,
і нових поліграфічних способів друку, котра дозволяє в окремих випадках
установлювати особу, яка малювала і вирізувала друковані форми, а також;
зображення відбитків, друкованих форм тощо. Існує також методика
встановлення місця друкування центральних газет, переданих
фототелеграфом.

Значна кількість експертних питань стосується способу виготовлення кліше
печаток і штампів, якими нанесені відтиски в документах, а також
ідентифікації цих кліше. Питання визначення способу нанесення відтисків
печаток і штампів, кліше яких виготовлені із застосуванням нових
сучасних технологій та матеріалів фотополімерним способом і способом
лазерного випалювання, вирішуються згідно з існуючими методиками та
довідковим матеріалом щодо технології цих процесів.

За допомогою техніко-криміналістичного дослідження друкарських засобів
та їх відбитків установлюють:

– спосіб відтворення зображень (відбитків);

– спосіб виготовлення друкарських засобів;

– зміни в друкуючих засобах та їх відбитках;

– вид друкуючої форми, за допомогою якої виготовлені відбитки;

ОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ

87

– устаткування, що використовувалося для виготовлення друкуючих засобів
та їх відбитків;

– час виготовлення друкуючих засобів та їх відбитків;

– осіб, які виготовили друкуючі засоби (печатки, штампи) та їх відтиски.

Кожна з зазначених вище задач, звичайно, включає кілька питань щодо
встановлення певних обставин справи. Для вирішення кожного з них за
допомогою експертизи необхідно дотримуватися особливих правил підготовки
й оформлення матеріалів.

ПОКУПАТЕЛЬ:

Іvat» и’Д<ди<шц*д даий/т.S3 з ВJ^AA It У-1 Chi maПОКУПАТЕЛЬ:Встановлення способу відтворення зображень (відбитків)Ця задача вирішується однією з перших, оскільки від її результатів залежить хід подальшого дослідження. Треба встановити, чи дійсно в досліджуваному документі є відбиток друкуючої форми, а не його мальоване чи відтворене в інший спосіб зображення або відтиск, перекопійований з іншого документа.Експертиза може визначити, одним чи різними способами нанесено кілька зображень (наприклад відтиски печатки і штампа) в одному чи в декількох документах. Для вирішення цієї задачі на експертизу необхідно направляти тільки документ з відтиском сумнівного походження. При цьому перед експертом можуть бути поставлені такі питання:1) У який спосіб нанесено зображення в документі (текст, бланк,>.-, Рис. 7. а. Фрагмент оригіналу до-

ВІДТИСК печатки, штампа)? кумента. 6. Фрагмент ксерокопії

2) Чи В ОДИН спосіб нанесено ВІД- документа з рукописним текстом

ТИСКИ В ДеКІЛЬКОХ Документах (Тре- І ПІДПИСОМ. В. Суміщення ЦИХ – _ ._
двох фрагментів, яке свідчить

ба наводити їх найменування)? про використання оригіналу до-

кумента (а) для підробки (б).

УУ/

88

Розділ 2

Визначення способу виготовлення друкованих засобів

Встановлюється: спосіб виготовлення виявленого у злочинця друкуючого
засобу (печатки, штампа, набору знаків, кліше для друкування бланка
документа тощо); чи в один спосіб виготовлено друкуючі засоби, виявлені
в однієї чи кількох осіб; спосіб виготовлення друкованого засобу,
використаного для нанесення відтиску в досліджуваному документі; чи в
один спосіб виготовлено друкуючі засоби, якими нанесено відтиски в
документах, вилучених в однієї чи кількох осіб.

Перед експертом можуть ставити такі питання:

1) У який спосіб виготовлено друкуючу форму, вилучену у гр. А.?

2) Чи в один спосіб виготовлено друкуючі форми, надані на дослідження?

3) У який спосіб виготовлено друкуючу форму, що застосовувалася для
нанесення відтиску в документі?

Виявлення того факту, що друкуюча форма, вилучена у конкретної особи, чи
форма, за допомогою якої нанесено відбиток у документі (бланк, відтиск
печатки, штампу тощо), виготовлена у спосіб, що не застосовується в
державних майстернях, є достатньою підставою для висновку про
підробленість такої форми, а отже, і отриманого за її допомогою
відбитка.

Встановлення змін у друкуючих засобах та їх відбитках

Ця задача вирішується тоді, коли існує припущення, що у відбитках
зроблено зміни чи що в досліджуваних документах замінено окремі аркуші.
При цьому експертом можуть вирішуватися такі питання:

1) Чи є зміни у відбитках (касових чеків, поштового штемпеля), і які
саме?

2) Чи не замінялися в документі (трудовій книжці, паспорті) окремі
аркуші? Якщо замінялися, то які саме?

На експертизу повинні направлятися документи з відбитками, що підлягають
дослідженню.

Встановлення друкуючих засобів, за допомогою яких виготовлені відбитки

У цьому випадку вирішуються дві основні задачі: встановлення конкретного
друкуючого засобу, за допомогою якого нанесено відбиток, і встановлення
факту нанесення кількох відбитків тим самим друкуючим засобом.

Дані задачі є одними з основних, оскільки їх вирішення забезпечує
доведення факту підробки документів.

ОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ

89

Ідентифікація друкучих засобів за їх відбитками проводиться тоді, коли в
розпорядженні слідчого (суду) є (чи йому відомий) друкуючий засіб, за
допомогою якого, за його припущенням, виготовлено досліджувані відбитки.

Питання, що ставляться перед експертом, можуть бути сформульовані так:

1) Чи нанесено відтиск у довідці гербовою печаткою заводу №…, вільні
та експериментальні зразки якої надані для порівняльного дослідження?

2) Чи нанесено відтиск у довідці печаткою, вилученою у гр. А.?

3) Чи віддруковано бланк перепустки на ім’я гр. А. за допомогою
друкарської форми, якою віддруковані такі самі бланки в друкарні…
(замовлення № … за__p.)?

4) Чи віддруковано бланк перепустки з набору, вилученого у гр. А.?

5) Чи віддруковано текст довідки на друкарській машині, що належить гр.
В.?

5Г вощу я*»роя*винр, жител*- v.Город иа явеорх арендевекоге пш.%;
*»*>ге?я

б З» червень і» ди””^ vlcrrrfc °Сн

!Ж ” ВИН1* Пт«ГфЯЄГГ.” ДУДЧЯХ Г.-З

©єїяняр эг!.»*-?яяя Serr яті»”»» же

в ян етрямав сем, в наслідок власної необережні

?pefisif ні яв квго не ивв, про те сНячять ро< ручне, я тому хвруючиеь ст.в п ?, КПК УкраїниГородщенського РВ УпіВС, Із письмовою заяв< теренко С.Г. про те що з II ДБору в иіч 8 7,\.5 ри невідомих обставинах зникли бувай, в коросту]Рис. 8. Фрагменти машинописних документів, що підлягали дослідженню (а, б). Фрагмент машинописного тексту, надрукованого на машині, що перевірялися,у якій під час ремонту було вставлено літеру «і» (в). Фрагмент машинописного тексту іншої друкарської машини,що перевірялася (г). Видно, що тексти а, 6 мають однакові ідентифікаційні ознакиз текстом в (літери «т», «ж», «м», «ч», «я» та ін.) і відрізняються за всіма ознаками від тексту г.90Розділ 2Разом з досліджуваним документом експерту необхідно направляти друкуючі засоби (печатку, друкарську машину тощо) або отримані за їх допомогою відбитки (вільні, експериментальні). Зразки відбитків печаток, штампів і шрифту друкарської машини мають бути виконані в період, найбільш близький до моменту виконання досліджуваного документа. Придатними для порівняльного дослідження є тільки ті зразки, в яких чітко відобразилися деталі будови знаків (літер). У зразках машинописних текстів повинні міститися відбитки всіх знаків клавіатури друкарської машини і такий самий текст (або окремі слова), що й надрукований в досліджуваному документі.Встановлення факту нанесення кількох відтисків одним й тим самим друкуючим засобом здійснюється для визначення єдиного джерела виготовлення кількох відтисків (документів з відтисками друкуючих форм). Звичайно, таке дослідження проводиться в тому разі, коли в розпорядженні слідчого (суду) немає друкуючих засобів, якими могли бути нанесені досліджувані відтиски. При цьому перед експертом можуть бути поставлені такі питання:1) Чи нанесено відтиски печатки в двох довідках однією й тією самою печаткою?2) Чи віддруковано бланки перепусток на ім'я гр. А. і гр. В. за допомогою однієї й тієї самої друкованої форми?3) Чи віддруковано тексти довідки і рахунка на одній і тій самій друкарській машині?На експертизу в такому разі направляються тільки ті документи, котрі підлягають дослідженню.Визначення устаткування,що застовувалося для виготовлення (спорядження) друкуючих засобівДля слідчого (суду) важливо визначити не тільки друкуючий засіб, за допомогою якого нанесено підроблений відбиток, а й застосоване для його виготовлення (спорядження) устаткування.Залежно від способу виготовлення друкуючих засобів (шляхом лиття, з використанням фотографічних процесів тощо) зазначене устаткування поділяється на види. Методика ідентифікації коленого виду устаткування має свої особливості.Способом лиття виготовляються типографські шрифти, які використовуються для ручного набору, лінотипні рядки, що звичайно застосовуються і для підробки бланків документів, і друкування нелегальної літератури, а також: для справжньої та підробленої печатки і штампа.ОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ91Слід зазначити, що нерідко відливаються декілька екземплярів однієї й тієї самої печатки чи штампа. За допомогою експертизи можна встановити кількість вилучених у різних осіб однакових екземплярів печатки або штампа, котрі виготовлені з однієї матриці, тобто виявити єдине джерело їх походження. При виявленні у різних осіб однакових печаток перед експертом може бути поставлене питання, чи виготовлені печатки, вилучені у різних осіб, з однієї матриці або з матриці, вилученої у гр. А.?У разі виявлення у конкретних осіб типографського шрифту можна встановити поліграфічне підприємство, з якого він викрадений. Ця задача вирішується шляхом порівняння виявлених шрифтів з такими самими шрифтами конкретного шрифтоли-варного заводу чи друкарського підприємства. При цьому перед експертом можуть бути поставлені такі питання:1) Чи виготовлено шрифт, вилучений у гр. А., на N-ському шрифтоливарному заводі?2) Чи є шрифт, виявлений у гр. В., частиною комплекту шрифтової каси (треба вказувати гарнітуру і кегль шрифту) друкарні № ... м. N?За допомогою експертизи можна встановити конкретну машину, на якій відлиті виявлені у виготовлювачів підроблених документів лінотипні рядки. Для цього мають надаватися порівняльні зразки, тобто відлиті на конкретній машині визначеного поліграфічного підприємства лінотипні рядки таких самих гарнітури, кегля і довжини, що і виявлені рядки. Перед експертом можна порушувати питання, чи відлиті лінотипні рядки на лінотипі друкарні № ... м. N?Для відібрання зразків типографського шрифту і лінотипних рядків доцільно запрошувати фахівця в області технічного дослідження документів.Фотографічні процеси застосовуються для виготовлення друкуючих форм усіх видів печаток і штампів. Ідентифікацію устаткування, що застосовувалося для виготовлення підроблених друкуючих форм з використанням фотографічних процесів, молена здійснити шляхом дослідження друкуючих форм, що використовувалися для їх нанесення, оригіналів фотознімків і фотонегативів. Для вирішення цієї задачі перед експертом ставиться питання, чи не використовувалися для виготовлення друкарських форм, за допомогою яких віддруковані підроблені бланки документів, вилучені оригінали і фотонегативи?Як оригінали можуть використовуватися незаповнені бланки, їх фотознімки тощо.92Розділ 2Встановлення устаткування, що використовувалося для одержання відбитківЦя задача є досить складною, оскільки не завжди на досліджуваних документах відображаються в достатньому обсязі сліди від друкуючих форм чи верстатів, апаратів. У деяких випадках таке встановлення можливе, особливо тоді, коли в розпорядженні слідчого (суду) є повні віддруковані аркуші з необрізаними краями.Для вирішення зазначеного питання експерту разом з досліджуваними документами мають надаватися зразки-відбитки, отримані на друкарському апараті чи верстаті, що перевіряються. На вирішення експертизи можуть ставитися такі питання:1) Чи віддруковано документи на друкарському верстаті (апараті), що належить визначеній особі або організації (треба вказувати найменування верстата (апарата) і його номер)?2) Чи віддруковано документи на одному друкарському верстаті (апараті)?Визначення часу виготовлення друкуючих засобів та їх відбитківНеобхідність вирішення такої задачі виникає головним чином тоді, коли у слідчого (суду) є підстави вважати, що документ, який підлягає експертному дослідженню, виготовлено пізніше або раніше зазначеної на ньому дати.Існуючі методики у певних випадках дозволяють встановити час складання набору з літер типографського штифту, виготовлення лінотипних рядків, друкування тексту на конкретній друкарській машині, нанесення відтисків конкретною печаткою чи штампом. Однак вирішення цих питань можливе лише після ідентифікації друкуючих засобів – конкретної шрифтової каси друкарні, лінотипного матричного магазину, друкарської машини, кліше печатки чи штампа.Для встановлення часу складання ручного і лінотипного набору, за допомогою якого віддруковано підроблені документи (тексти, бланки), необхідні зразки відбитків шрифту, з літер якого складений цей набір, і знаків лінотипних матриць у вигляді різноманітної друкованої продукції (книг, журналів тощо), виготовленої до і після передбачуваного часу складання досліджуваного набору. Відбір цих зразків, доцільно проводити за участю фахівця.При вирішенні питання про час виконання тексту на конкретній друкарській машині, нанесення на документи відтисків ви-ОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ93значеною печаткою чи штампом експерту необхідні зразки відтисків зазначених друкуючих засобів, тобто тексту, виконаного на друкарській машині, відтисків печатки чи штампа, виконаних до і після передбачуваного часу виготовлення досліджуваного документа. При цьому перед експертом можуть бути поставлені такі питання:1) Коли складено ручний набір типографського штрифту, за допомогою якого віддруковано досліджуваний текст (бланк документа)?2) Коли виготовлено лінотипний набір, за допомогою якого віддруковано текст документа?3) Коли віддруковано машинописний текст документа?4) Коли нанесено відтиски печатки (штампа) на документ?Встановлення осіб, які виготовили друковані засоби та їх відбиткиСучасні можливості експертизи дозволяють встановлювати осіб, котрі намалювали і вирізали друковану форму або виконали зображення її відбитка на самому документі (бланк, відтиск печатки і штампа). Якщо є підозрюваний у виготовленні мальованих чи вирізаних друкуючих форм, питання експерту може бути сформульовано так: А. чи іншою особою намальована (вирізана) друкована форма (печатка, штамп тощо)?Якщо конкретний виготовлювач мальованих чи вирізаних друкуючих форм невідомий, за допомогою експертизи може бути вирішене питання про єдине джерело їх виготовлення, зокрема питання про те, чи не намальовані (вирізані) досліджувані друковані форми тією самою особою, що може бути з'ясоване лише за наявності відтисків. У даному разі перед експертом може бути поставлене питання, однією чи різними особами намальовані (вирізані) друковані форми, якими нанесені відтиски на документі.Для одержання відповіді на зазначені питання потрібні порівняльні матеріали, що відповідають визначеним вимогам. Найбільшу цінність являють вільні зразки, тобто вирізані чи намальовані друковані форми або намальовані зображення їх відбитків, виконані передбачуваним виготовлювачем досліджуваних об'єктів у період, найбільш близький до того часу, коли були виготовлені ці об'єкти.Крім вільних зразків, велике значення для проведення експертного дослідження мають зразки експериментальні. Особливо94Розділ 2значну роль останні відіграють у разі відсутності вільних зразків. При відібранні експериментальних зразків необхідно одержати відповідні друковані форми чи їх відтиски, виготовлені особою, підозрюваною у виготовленні досліджуваних об'єктів, у звичайній для неї манері, тобто з використанням звичних для неї знарядь, матеріалів, технічних прийомів. Після цього даній особі варто запропонувати виготовити друковані форми чи їх відбитки з тих самих матеріалів (з використанням тих самих знарядь і технічних прийомів), що застосовувалися при виготовленні досліджуваних об'єктів.Встановлення джерела виготовлення підроблених документівДля встановлення джерела виготовлення підроблених документів, виконаних друкованим способом, перед експертом може бути поставлено питання, чи не виготовлені підроблені документи за допомогою тих самих друкуючих форм, що й документи, вилучені у гр. А.?Експериментальні відбитки друкуючих засобів мають виконуватися на гладкому крейдованому папері, оскільки на ньому найбільш чітко відображаються деталі будови друкуючих елементів. Спочатку треба одержати відбитки з друкованого засобу, який знаходиться у тому стані, в якому його було виявлено (не промиваючи і не очищаючи його), а потім із промитого, з очищених друкуючих елементів. З цією метою каучукові печатки і штампи необхідно промивати теплою водою, а металеві форми – гасом чи бензином.Експериментальні зразки машинописного тексту спочатку отримують друкуванням через стрічку. Потім за допомогою спеціальної чи зубної щітки шрифт машинки необхідно очистити й одержати відбитки через копіювальний папір. У таких відбитках найбільш чітко відображаються дрібні дефекти знаків.Вільні зразки відбитків печаток, штампів, шрифту друкарських машинок мають відбиратися з документів, виконаних у період, найбільш близький до часу виготовлення підлягаючих експертному дослідженню відбитків. Якщо печатки, якими могли бути нанесені досліджувані відбитки, до моменту призначення експертизи знищені, як зразки можна використовувати їх відбитки в ліквідаційних актах, що знаходяться в міських та районних органах внутрішніх справ.У зразках бланків, що надаються для порівняння, повинні бути ті самі вихідні дані (найменування друкарні, номер замовлення,ОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ95рік видання, тираж), що й на досліджуваних бланках. Дослідження бланків документів, що випускаються на фабриці «Гознак» (дипломи про закінчення вищих і середніх спеціальних навчальних закладів, водійські посвідчення тощо), здійснюване з метою встановлення їх дійсності, може бути проведене без наявності відповідних порівняльних матеріалів лише тоді, коли бланки виготовлені не тим способом, що застосовується на фабриці «Гознак».При направленні на експертне дослідження відбитків, нанесених за допомогою друкуючих засобів, отриманих шляхом лиття (стереотипні форми) чи із застосуванням фотографічних процесів (цинкографічні кліше, електрографічні, фотополімерні й інші форми), варто пам'ятати, що ці форми можуть бути виготовлені в кількох екземплярах. Тому, направляючи відбитки таких друкуючих засобів на експертизу, необхідно вказувати, в якій кількості колений з цих засобів виготовлений. За наявності кількох екземплярів одного друкованого засобу треба надати зразки відбитків кожного з них.Документи з підлягаючими експертному дослідженню об'єктами бажано поміщати в конверти, а печатки, штампи, кліше упаковувати в коробки з м'якою прокладкою. На коробках і конвертах має бути напис із зазначенням об'єктів, що знаходяться в них, завірений підписом відповідальної особи.4.5. Трасологічна експертизаПри розслідуванні кримінальних справ, проведенні судового слідства, розгляді цивільних і господарських справ для з'ясування різних обставин можуть ефективно використовуватися різноманітні сліди. Своєчасне виявлення, належна фіксація і кваліфіковане дослідження таких слідів дозволяє одержати важливу доказову інформацію про подію, причетних до неї осіб, застосовані знаряддя, способи і послідовність здійснення певних дій тощо.Об'єктами судово-трасологічної експертизи є матеріальні сліди (рук, ніг, взуття, шин, знарядь та інструментів тощо), серед яких вирізняються об'єкти – носії слідів (слідосприймаючі об'єкти), об'єкти, що утворили сліди (слідоутворюючі об'єкти), об'єкти-зразки.До об'єктів експертизи також; належать дані про механізми взаємодії об'єктів, матеріали кримінальних, цивільних і господарських справ.96Розділ 2ОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ97Трасологічна експертиза поділяється на ряд видів, які, у свою чергу, включають окремі підвиди експертних досліджень. Основними видами трасологічної експертизи є дослідження:– слідів людини;– слідів тварини;– знарядь, інструментів, механізмів, агрегатів і утворених ними слідів;– щодо встановлення цілого за окремими частинами;– вузлів і петель;– транспортних засобів і утворених ними слідів. Трасологічна експертиза слідів людини включає такі підвидиекспертних досліджень:– дактилоскопічна експертиза;– експертиза слідів інших ділянок тіла людини (губів, вух, чола, носа тощо) і слідів нігтів;– експертиза слідів босих та одягнених у шкарпетки (панчохи, колготки) ніг людини, а також слідів взуття;– експертиза слідів рукавичок, одягу.Основними підвидами трасологічної експертизи знарядь, інструментів, механізмів, агрегатів і утворених ними слідів є:– експертиза слідів знарядь й інструментів;– експертиза замків, замикальних механізмів і контрольних пристроїв (пломб).В експертизі по встановленню цілого за частинами (встановленню належності частин одному цілому) підвиди звичайно не виділяються. Об'єктами, що найчастіше зустрічаються в практиці цієї експертизи, є частини виробів із скла і кераміки, одягу, знарядь та інструментів, паперу.У рамках криміналістичного дослідження транспортних засобів і утворених ними слідів виокремлюють такі підвиди експертних досліджень:– дослідження ідентифікаційних номерів і носіїв даних транспортних засобів;– дослідження слідів шин (покришок) коліс транспортних засобів;– дослідження розсіювачів світлосигнальної арматури транспортних засобів (фарних розсіювачів, покажчиків поворотів тощо);– дослідження слідів виступаючих частин транспортних засобів;і– дослідження слідів, залишених на транспортних засобах різними перешкодами.Особливу групу складають експертизи виробів масового виробництва.Трасологічна експертиза вирішує ідентифікаційні, діагностичні та ситуаційні (ситуалогічні) задачі.Предметом трасологічних ідентифікаційних задач є ототожнення різних об'єктів (людини, знарядь та інструментів тощо) за утвореними ними слідами. До ідентифікаційних задач відносять також встановлення належності частин до єдиного цілого і встановлення загального джерела походження. При цьому під джерелом походження розуміється індивідуально визначений об'єкт чи система об'єктів, функціонування яких є причиною утворення слідів та/або створення (виготовлення) предметів.Діагностичні експертні задачі – це задачі з встановлення природи, властивостей і станів об'єктів (наприклад, справності замка, факту розкриття і повторного навішування пломби і т. ін.).До ситуалогічних експертних задач належать задачі зі встановлення механізмів окремих (слідоутворення, взаємодії об'єктів) і загальних (діяльність людини в рамках визначеної матеріальної обстановки) подій.Ідентифікація людей і предметів за утвореними ними слідами дозволяє встановлювати факт їх перебування на місці події, а також визначати, однією чи різними особами або предметами залишені ці сліди. Ідентифікації підлягають будь-які матеріальні об'єкти за умови, що в слідах відобразився індивідуально-характерний комплекс ознак даних об'єктів чи їх елемента (елементів). У деяких випадках комплекс ознак, що відобразилися в слідах, є недостатнім для індивідуальної ідентифікації слідоутворюючого об'єкта, однак дозволяє встановити належність останнього до визначеного роду чи групи. У такому разі встановлюється родова (групова) належність об'єктів, а ідентифікаційна значущість дослідження визначається розмірністю відповідної групи (кількістю об'єктів, що її складають) – чим менше об'єктів складають певну групу, тим вище доказова цінність висновку про встановлення групової належності.Діагностична трасологічна експертиза дозволяє встановлювати факти, що мають важливе значення як для розшуку осіб і предметів, так і для доведення їх належності до розслідуваної події. Наприклад, при дослідженні відповідних слідів людини методами експертної діагностики встановлюються стать, вік, ріст, характерні ознаки ходи, особливості будови шкіряних покривів7 – 4-253198Розділ 2(наявність шрамів та ін.), а в деяких випадках – навіть ознаки професійної належності. Діагностичні дослідження слідів знарядь та інструментів дають можливість встановити вид слідо-утворюючих об'єктів, ознаки, за якими можна проводити їх розшук, і низку інших даних.У процесі ситуаційних досліджень встановлюються взаємне розташування (локалізація) об'єктів, характер, напрямки і послідовність їх переміщень, способи здійснення певних дій (способи злому тощо), навички виконання операцій (злому, відмикання замка стороннім предметом тощо), часові характеристики події, можливість здійснення певних дій у конкретній обстановці, визначення якої є особливо важливим при вирішенні питання про інсценівку крадіжки, самоповішення тощо.При проведенні трасологічних експертиз використовується широкий спектр методів і апаратно-технічних засобів. Перевагою таких експертиз є те, що дані методи і засоби дозволяють проводити в основному неруйнівні дослідження об'єктів. Це досягається за рахунок застосування візуальних, мікроскопічних, фотографічних, магнітооптичних та інших методів. У трасології також широко застосовуються методи моделювання і реконструкції. Система методів трасологічної експертизи дозволяє встановлювати фактичні дані, що відносяться як до об'єктів, у результаті взаємодії яких утворилися сліди, так і до механізму утворення окремих слідів і комплексів слідів, взаємозв'язок між слідами, вплив на слідоутво-рення обстановки місця події і на цій основі одержувати інформацію про характер і способи дій осіб.У деяких випадках для вирішення поставлених перед трасоло-гічною експертизою питань про можливість здійснення певних дій в умовах конкретної обстановки місця події необхідно проведення досліджень безпосередньо на місці події.Якщо на об'єктах виявляються не тільки сліди-відображення, а й сліди-відшарування або сліди-нашарування речовини (субстрату), для вирішення питання про те, чи мала місце контактна взаємодія між даними об'єктами, проводиться комплексна експертиза за участю трасолога, хіміка, фізика, біолога чи інших фахівців.За необхідності дослідження пошкоджень одягу, заподіяних одночасно з ушкодженнями на тілі людини, а також слідів зубів людини, призначаються судово-медичні експертизи, які проводяться в медико-криміналістичних підрозділах бюро судово-медичної експертизи. Разом з тим для встановлення даних, що належать до механізму й умов заподіяння таких ушкоджень (взаємнеОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ99розташування нападника і потерпілого, послідовність заподіяння ушкоджень тощо), необхідне призначення комплексних судових медико-криміналістичних (наприклад судово-медичних і судово-трасологічних) експертиз.Можливості трасологічної експертизи, її видів і підвидів дістають вияв у переліку питань (задач), що можуть бути вирішені з використанням відповідних методик і апаратно-технічних засобів.Встановлення фактичних даних у справі методами трасологічних експертиз багато в чому зумовлюється ретельністю пошуку слідів і об'єктів на місці події, якістю фіксації і вилучення, повнотою відображення в протоколах і додатках до них даних про матеріальну обстановку місця події, виявлені сліди та зміни, спричинені подією. Для забезпечення належної якості огляду місця події, різного роду об'єктів, правильної фіксації виявлених слідів та їх точного опису необхідне залучення фахівців-криміналістів.Вилучення слідів має здійснюватися після їх опису, складання відповідних планів, схем і фотографування за правилами судової фотографії з використанням масштабних лінійок чи (якщо сліди мають значні розміри, наприклад, слід гальмування) з використанням перспективних масштабів.Виявленню і фіксації, у тому числі фотографічній, підлягають усі сліди, зв'язок з розслідуваною подією яких очевидний чи передбачається. Разом з тим для подальших ідентифікаційних і діагностичних досліджень з числа однакових слідів (наприклад слідів, які утворюють доріжку) необхідно вилучити декілька найбільш повних і чітких.Незначні розміри чи нечіткість виявлених слідів не повинні розглядатися як підстави для відмови від їх вилучення і направлення на лабораторне дослідження. У слідах невеликих розмірів можуть відобразитися ознаки, достатні для ідентифікації слідо-утворюючого об'єкта. Так, практиці трасологічної експертизи відомі випадки ідентифікації знаряддя злому за слідами (подряпинами) шириною 0,2 мм, ідентифікації голки за слідом вістря, сокири – за малопомітним дотиком до латунної трубки її вістря тощо. Ознаки слідоутворюючого об'єкта можуть бути більш повно виявлені в лабораторних умовах при застосуванні спеціальних методів фотозйомки або за рахунок додаткової обробки. Наприклад, нечіткі або слабко виражені сліди деталей транспортних засобів на одязі можуть бути сфотографовані з достатнім контрастом при використанні ультрафіолетових, інфрачервоних променів чи спеціальних світлофільтрів. У нечітко виражених слідах можуть міститися мікрокількості речовини слідоутворюючо-100Розділ 2го об'єкта, які взагалі візуально не помітні (сліди металізації тощо). Варто також враховувати, що в нечітких слідах завжди відображаються ознаки механізму взаємодії, які несуть важливу інформацію ситуаційного характеру (наприклад, про напрямок переміщень знарядь злому тощо).При проведенні ідентифікаційних судово-трасологічних експертиз досліджуються ознаки зовнішньої будови слідів, що відобразилися на слідосприймаючих об'єктах, з урахуванням їх взаємного розташування, механізму утворення тощо. У разі необхідності проводяться відповідні експерименти.За слідами-відображеннями можуть бути ототожнені будь-які предмети матеріального світу, які мають відносно сталу структуру, в тому числі, що варто особливо зазначити, й вироби масового виробництва (взуття фабричного виготовлення, шини й скло роз-сіювачів фар транспорту, кабельна продукція, ґудзики, цвяхи, пляшки тощо).При фіксації слідів необхідно застосовувати методи, що забезпечують максимально точну передачу в копіях (зліпках) ознак слідоутворюючих об'єктів. Особливу увагу треба приділити підготовці об'єктів до направлення їх до експертної установи (наприклад, гіпсові зліпки взуття необхідно висушити, не видаляючи з них нашарувань ґрунту) і упакуванню даних об'єктів. Загальне правило, якого необхідно неухильно дотримуватись: упакування речових доказів має забезпечувати збереження об'єктів і наявних на них слідів у тому вигляді, в якому вони були виявлені на місці події. Необхідно враховувати, що матеріал для упакування треба вибирати залежно від властивостей і стану об'єктів зі слідами, що вилучаються. Наприклад, одяг (виготовлений з натуральних або синтетичних волокон тощо) варто пакувати не в поліетиленові пакети, а застосовувати для цього папір. Якщо на об'єкті виявлена чи передбачається наявність слідів, що легко пошкоджуються (сліди рук, пилові нашарування тощо), при його упакуванні треба вжити заходів до запобігання контакту слідосприй-маючої поверхні з матеріалом упакування.4.5.1. Дактилоскопічна експертизаПід час перебування на місці злочину, здійснюючи різноманітні дії, злочинець та інші особи можуть залишати сліди рук на найрізноманітніших предметах, причому деякі такі дії іноді свідомістю не контролюються, що особливо важливо в тих випадках, коли зазначеними особами вживаються заходи до знищення слідів (протирання дверних ручок, предметів, яких вони торкалися, тощо).ОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ101Ефективність пошуку слідів рук, так само як і інших слідів, істотно зростає, якщо в процесі огляду вдається скласти уявлення про характер і послідовність дій осіб на місці, тобто застосовується метод моделювання.Об'єкти, на яких виявлена чи передбачається наявність латентних слідів рук, необхідно брати за ті їх елементи, на яких не можуть залишитися придатні для ідентифікації сліди рук (торці, краї, ребра). При цьому треба використовувати пінцети (наприклад, для утримання аркушів паперу й інших пласких і неважких об'єктів) чи гумові рукавички. В усіх можливих випадках предмети, на яких є або можуть бути сліди рук, необхідно вилучати в натурі і направляти на лабораторне дослідження. Предмети зі слідами рук мають направлятися в експертну установу в найкорот-ший строк, оскільки з часом втрачаються можливості виявлення слідів.При виборі засобу копіювання слідів необхідно враховувати характеристики застосованої проявлюючої речовини та слідо-сприймаючої поверхні. З гладких поверхонь (покрита лаком деревина, пластмаса, метали, лакофарбове покриття автомобілів, скло тощо) сліди рук копіюються на дактилоплівки. Сліди рук, розташовані на поверхнях зі складним рельєфом (виступи, поглиблення та ін.), а також об'ємні сліди рук (на пластиліні, воску тощо) доцільно копіювати з використанням зліпочних мас, у числі яких добре зарекомендувала себе паста «К».Для ідентифікації особи (осіб), яка перевіряється, в усіх випадках необхідно одержати експериментальні сліди (відбитки) рук. Відібрання експериментальних відбитків має проводитися відповідно до вимог процесуального закону з використанням бланків дактилокарт або аркушів білого паперу належної щільності. Дактилокарти й аркуші паперу повинні бути відповідним чином завірені.Предмети зі слідами рук і отримані копії повинні бути упаковані таким чином, щоб виключалося пошкодження слідів у результаті контактів слідосприймаючих поверхонь з пакуванням та іншими предметами, розшарування слідокопіюючої і покривної плівок дактилоплівки тощо. Для цього варто використовувати щільний картон чи фанеру, а аркуші паперу з виявленими хімічними реактивами слідами рук можна вміщувати в пластикові файли чи паперові конверти відповідного формату. При цьому не рекомендується їх згинати чи складати.Ототожнення людини за слідами пальців (долонь) рук, як правило, проводиться на підставі збігу загальних і окремих ознак па-102Розділ 2пілярних узорів. Для категоричного висновку про тотожність достатньо збігу, поряд із загальними ознаками, 8-12 окремих ознак узору. Кількість окремих ознак узору, що збігаються, достатня для ототожнення, залежить від частоти, з якою зустрічаються деталі узору, котра встановлюється на підставі дослідження численного експериментального матеріалу. Чим рідше у загалі ознак зустрічаються ознаки, що збігаються («обривки» папілярних ліній, «гачки», «вічка», «пунктири» тощо), тим менша їх кількість є достатньою для ототожнення.У тих випадках, коли слід пальця (долоні) не містить достатнього для ототожнення таким методом комплексу ознак, але деталі узору, відбиті в ньому, дозволяють локалізувати конкретну ділянку пальця або долоні, для ідентифікації можуть бути використані мікроознаки будови узору (форма і взаємне розташування пор і країв папілярних ліній). Такі дослідження називаються пороско-пічними і еджеоскопічними.Останнім часом у практику судово-біологічних відділень бюро судово-медичної експертизи та Криміналістичного центру МВС України впроваджено методики дослідження пото-жирових виділень людського організму та епітеліальних нашарувань, які дозволяють визначити групову належність (антигенну характеристику) особи, яка залишила сліди, а в окремих випадках – і встановити конкретну особу на підставі виявленої молекули ДНК. Істотною позитивною якістю цих методик є можливість дослідження мазків і неповних або неякісних слідів папілярних узорів, не придатних для ототожнення дактилоскопічними методами.На вирішення дактилоскопічної експертизи можуть бути поставлені такі питання:1) Чи є на предметах, вилучених на місці події, сліди рук?2) Чи придатні ці сліди для ідентифікації особи?3) Якою рукою і якими пальцями залишено сліди?4) Якими ділянками долонної поверхні залишено сліди?5) У результаті якої дії (торкання, захоплення тощо) залишено сліди рук?6) Чи відобразилися в слідах особливості рук особи, яка залишила сліди (відсутність пальців, наявність шрамів тощо), і які саме?7) Який приблизний зріст особи, котра залишила сліди рук?8) До якої вікової групи належить особа, котра залишила сліди рук на місці події?9) Протягом якого часу могли зберігатися сліди наданому об'єкті в конкретних умовах місця події?ОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ10310) У якій послідовності утворені сліди рук, виявлені на місці події?11) Чи залишені сліди рук, вилучені в різних місцях, однією особою?12) Чи залишені сліди рук, вилучені на місці події, даною особою?12 13 141516171819с .26Рис. 9. Слід пальця, виявлений на місці події.12 1?j20S-2728аг.*- .,_,.ТТТПТТі ми {II НісРис. 10. Відбиток великого пальця правої руки підозрюваного.4.5.2. Експертиза слідів ніг і взуттяСліди босих, узутих, одягнених у шкарпетки чи панчохи (колготки) ніг можуть бути виявлені не тільки на опорних (ґрунт, підлога та ін.) поверхнях чи предметах, а й на інших поверхнях (предметах). Наприклад, при оглядах місць злочинів, пов'язаних із проникненням у приміщення, такі сліди можуть бути виявлені на стінах, підвіконнях тощо. Сліди ніг і взуття можуть бути видимими чи латентними, об'ємними чи поверхневими, статичними чи динамічними.Видимі сліди утворюються за рахунок деформацій слідосприй-маючого об'єкта (об'ємні сліди), нашарування на слідосприйма-ючий об'єкт речовин з взуття (поверхневі сліди-нашарування) чи відшарування в процесі слідового контакту з поверхні слідосприй-маючого об'єкта (поверхневі сліди-відшарування).Об'ємні сліди поділяються на вдавлені (статичні) і сліди ковзання (динамічні). Вдавлені сліди ніг (взуття) утворюються на104Розділ 2пухкому ґрунті, вологій глині, снігу, піску та аналогічних сприймаючих поверхнях. Сліди ковзання утворюються в результаті динамічних контактів ніг (взуття) з якими-небудь поверхнями (наприклад, при ударі об перешкоду, контакті взуття з транспортним засобом тощо).У слідах босих ніг відображаються:– папілярні узори, аналогічні узорам долонь рук (чітке відображення папілярних узорів є характерним, в основному, для поверхневих слідів);– форма і розміри стопи та її елементів (пальців, п'яти);– особливості будови стопи та її елементів;– ознаки механізму слідоутворення. У слідах взуття відображаються:– форма і розміри підошви і каблука, а також їх елементів (частин);– особливості будови контактних поверхонь взуття (носка, зовнішнього, внутрішнього і заднього зрізів підметки, переднього зрізу каблука, у деяких випадках – і бічної поверхні) у тому числі їх рельєфів (зони зносу, головок цвяхів, порізів тощо);– ознаки механізму слідоутворення.Речовини слідосприймаючих об'єктів мають різні фізико-меха-нічні властивості, тому характер відображення ніг (взуття) у вдавлених слідах може бути різним. У більшості вдавлених слідів ніг (взуття) відображаються загальні і родові (групові) ознаки ніг і взуття – їх контури, форма пальців, елементи рельєфного малюнка низу взуття, голівки цвяхів, підківки та ін. Дрібні деталі будови рельєфу підошов ніг і взуття відображаються у слідах за умови достатньої пластичності речовини сприймаючого об'єкта. У багатьох випадках вдавлені сліди є придатними для ідентифікації.У слідах ковзання рельєф ніг (взуття) відбивається переважно перетвореним – у вигляді трас (валиків і борозенок), однак на початку чи закінченні слідів елементи ніг (взуття) можуть відображатися й у вигляді вдавлених слідів (наприклад, контур носка взуття в місці початку чи закінчення сліду, залежно від напрямку його переміщення). У багатьох випадках сліди ковзання цілком придатні для ідентифікації.Поверхневі сліди-нашарування утворюються в результаті адгезії сприймаючою поверхнею речовин, що знаходяться на підошвах ніг і взуття, – пилу, бруду, крові, фарби, побутових речовин тощо. Залежно від виду речовини ці сліди можуть бути видимими чи латентними. При вивченні видимих слідів, утворених рідкими речовинами (наприклад кров'ю), треба враховувати,ОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ105кщо характер відображення рельєфу слідоутворюючого об'єкта обумовлений не тільки його власною будовою, а й розподілом речовини сліду, а також характером слідового контакту. Тому в слідах, утворених, наприклад, взуттям, речовина сліду може маскувати ознаки рельєфу підошви через розтікання, утворюючи патьоки, подібні до відображень елементів рельєфного малюнка підошов. Латентні сліди ніг і взуття можуть бути виявлені при застосуванні косо спрямованого світла, а їх виявлення і фіксація здійснюються з використанням дактилоскопічних порошків та інших проявлюючих речовин.Значну за обсягом інформацію про людину і характер її переміщень можна отримати при вивченні утвореної нею доріжки слідів ніг, встановити важливі для розшуку особи відомості діагностичного характеру:– статеву належність;– належність до певної вікової групи;– стан опорно-рухового апарату (наприклад при кульгавості довжина кроку ушкодженої ноги більша, ніж довжина кроку здорової ноги);– фізичний стан (алкогольне чи наркотичне сп'яніння, перевтома, деякі хвороби, поранення);– співвідношення розмірів взуття і стопи (особливості зносу відповідно передньої, середньої і задньої частини підметки);– наявність і розташування вантажу (попереду, позаду, у лівій чи правій руці).Треба також враховувати, що не придатні для ідентифікації сліди взуття можуть бути використані для виключення взуття осіб, які перевіряються, за загальними ознаками, що відобразилися у слідах. Якщо виявлені на місці події сліди взуття для ідентифікації не придатні, доцільно вилучити з найменш чітких слідів зразки ґрунту, що дозволить надалі, за умови швидкого виявлення взуття, призначити судово-ґрунтознавчу експертизу для вирішення питання про походження нашарувань ґрунту на взутті.Крім предметів зі слідами чи копій слідів (гіпсових та інших зліпків, слідів, відкопійованих на дактилоплівку), на ідентифікаційну експертизу направляється взуття, що перевіряється, та інші матеріали щодо виявлення і фіксації слідів (фотознімки тощо). Ні в якому разі не можна видаляти з поверхні зліпків прилиплий ґрунт, оскільки некваліфіковане очищення зліпка може призвести до втрати ідентифікаційної інформації. За необхідності ідентифікації особи за слідами босих ніг експериментальні відбитки106Розділ 2Рис. 11. Зліпок сліду взуття, вилучений на місці події.відбираються в такий самий спосіб, як і експериментальні відбитки рук (типографська фарба, валик).Обов'язково необхідно з'ясувати і навести в постанові про призначення експертизи дані про час носіння взуття після події, його ремонтах, про те, хто його міг носити з числа певних осіб (одним й тим самим взуттям, наприклад мисливськими чоботами, можуть користуватися різні особи) тощо.На вирішення судово-трасоло-гічної експертизи слідів ніг (взуття) людини можуть бути поставлені такі питання:1) Чи є на об'єктах, виявлених на місці події, латентні сліди ніг (взуття)?2) Чи придатні сліди ніг (взуття), виявлені на місці події, для ідентифікації?3) Взуттям якого типу (чоловіче, жіноче, фасон, модель) залишено сліди?4) Скільки осіб, судячи зі слідів взуття, знаходилися на місці події?5) Взуттям якого розміру залишено сліди1?6) Який орієнтовний зріст особи (осіб), сліди взуття якої (яких) виявлені на місці події?7) Чи відобразилися в слідах взуття його характерні риси (характер зносу, сліди ремонту тощо), і які саме?8) Який механізм утворення цих слідів (чи залишені вони при ходьбі, бігу тощо)?Рис. 12. Зліпок сліду взуття,вилучений на узбіччі дороги,неподалік від місця події.Рис. 13. Низ взуття, вилученого у підозрюваного.1 Це питання може бути вирішене тільки при встановленні фасону та моделі взуття. Визначити точний номер взуття досить складно, звичайно визначається група суміжних номерів.ОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ1079) Чи відобразилися в доріжці слідів ніг (взуття) особливості опорно-рухового апарату особи, яка їх залишила, і які саме (особливості постановки стоп, кульгавість тощо)?10) У якому напрямку переміщалися особи, сліди ніг (взуття) котрих виявлені на місці події?11) Чи залишені виявлені на місці події сліди босих ніг особами, підозрюваними у здійсненні злочину?12) Одним чи різним взуттям залишені сліди, виявлені на місці події?13) Чи однакові елементи доріжки слідів ніг, виявленої на місці події, та елементи експериментальної доріжки слідів, які залишила особа, підозрювана у вчиненні злочину?14) Чи залишені виявлені на місці події сліди взуттям, вилученим у підозрюваного, чи його ногами, одягненими в шкарпетки (панчохи)?15) Чи не носилися виявлені на місці події калоші на взутті, вилученому у підозрюваного?Аналогічні питання моясуть бути поставлені й стосовно слідів ніг, одягнених у панчішно-шкарпеткові вироби.4.5.3. Експертиза слідів знарядь злому й інструментівУтворення слідів знарядь та інструментів характерно для злочинів, пов'язаних з подоланням різного роду перешкод з метою проникнення в приміщення (замки, двері і вікна, стіни, стелі, підлоги жилих, господарських, складських та інших приміщень), розкриттям сховищ (сейфів, металевих шаф та ін.), відокремленням частин різних об'єктів з метою крадіжки (кабелів, вузлів і агрегатів устаткування, лісу на корені тощо).Використовувані злочинцями знаряддя для злому молена поділити на загально вживані інструменти (зубила, свердла, пилки, сокири, домкрати тощо), спеціально призначені для злому (наприклад «гусяча лапа») і підручні предмети (ціпок, камінь, цвях тощо).Трасологічна експертиза слідів злому не тільки визначає вид і здійснює ідентифікацію інструментів (знарядь), а й встановлює ряд обставин, пов'язаних з виконанням окремих дій і способом здійснення злому в цілому.Виявлення слідів знарядь та інструментів у більшості випадків труднощів не викликає. Разом з тим мікросліди (дрібні подряпини, вм'ятини та ін.), що потенційно можуть бути придатними для ідентифікації, як правило, залишаються поза увагою осіб, які108Розділ 2ОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ109проводять огляди місць подій. Для пошуку таких слідів необхідно подумки моделювати дії злочинця і роботу інструментів (знарядь злому), використовувати косо спрямоване світло й лупи.Треба мати на увазі, що у більшості випадків інструменти водночас утворюють кілька слідів (наприклад сліди робочої частини та слід опорної частин інструмента). Тому для встановлення розмірів та інших ознак інструментів необхідно знайти й зафіксувати всі ці сліди. Інструменти не тільки утворюють сліди на предметах речової обстановки, а й самі сприймають сліди цих предметів. Так, на знаряддях злому можуть утворитися сліди-нашарування металу перешкоди, мікронашарування часток деревини, фарби та інших речовин. Оскільки ознаки рельєфу робочих частин знарядь та інструментів можуть змінитися (внаслідок подальшої експлуатації, заточування і т. ін.), зазначені сліди опорних та інших частин знарядь та інструментів можуть стати єдиним засобом їх ідентифікації. З цієї ж причини доцільно вилучати зразки речовини зламаних перешкод (частки металу, деревини, фарби тощо).Предмети, на яких виявлені сліди, як правило, надаються для проведення трасологічної експертизи в натурі. Якщо такі предмети не можна вилучити (наприклад, двері з коробом, стіна), то з них робляться вирізки частин зі слідами. Якщо сліди утворилися на суміжних частинах будівельних та інших конструкцій, необхідно вилучати частини зі слідами обох конструкцій. При виявленні розділених внаслідок розпилу, розрубу чи розрізання частин предметів треба вилучати всі їх частини із зазначеними слідами. Часто при зломах від перешкод відокремлюються частини, на яких можуть бути виявлені придатні для ідентифікації сліди – друзки, стружка, обрубки тощо. Усі ці предмети необхідно виявити і вилучити. У разі виявлення слідів розпилу металевих перешкод необхідно знайти і вилучити всі металеві частки, що утворилися в процесі розпилу, оскільки в числі цих часток можуть бути виявлені відламані зубці ножівки по металу, встановлення належності яких до конкретного ножівкового полотна не є особливо складним, тоді як ідентифікувати ножівку за ошурками практично неможливо.Встановлення напрямку руйнування багатьох перешкод (дверей, вікон тощо) у багатьох випадках утруднень не викликає. Для визначення напрямку руйнування скла необхідно вилучити і представити на експертизу всі уламки, а також раму, в якій знаходилося скло. Якщо представити раму неможливо, необхідно скласти її схему з зазначенням розмірів, сфотографувати загальний вигляд рами з уламками, що утримуються в ній, відзначити їїІзовнішні та внутрішні відносно приміщення сторони, після чого акуратно вилучити.Об'єкти зі слідами свердління (як наскрізними, так і «сліпими») необхідно вилучати цілком чи робити вирізки їх фрагментів зі слідами. Треба також вилучати і належним чином упаковувати стружки. Для запобігання розламам стружок їх варто поміщати між шарами вати, закритими аркушами паперу. Потім пакет слід помістити в картонну коробку.У постанові (ухвалі) про призначення експертизи необхідно вказувати час виявлення слідів, стан об'єкта зі слідами (сухий, вологий і т. ін.), способи їх фіксації та вилучення, умови збереження такого об'єкта. Стосовно знарядь, що перевіряються, варто з'ясувати, чи були вони в експлуатації і як довго, чи піддавалися вони якій-небудь обробці (ремонту, заточуванню, фарбуванню).Загальними правилами при визначенні послідовності призначення експертиз є:– у першу чергу призначити і проводити експертизи тих слідів, нашарувань і часток, які зазнають швидких змін (наприклад плями крові, інші речовини біологічного походження, продукти пострілу і вибуху тощо) чи склад яких може змінитися в процесі транспортування і експертних досліджень (наприклад склад нашарувань волокон);– експерт, якому доручається першим провести дослідження, має бути сповіщений про експертизи, що будуть проводитися щодо даних об'єктів надалі;– експерт, якому доручається проведення чергового дослідження, повинен мати дані про проведені раніше експертизи, а також про застосовані при їх проведенні методи.Якщо в процесі огляду слідчим (судом) на підлягаючих перевірці знаряддях (інструментах) виявлені частки зі стійкою морфологією (частки фарби, деревини тощо), треба враховувати можливість встановлення належності цих часток зламаній (пошкодженій) перешкоді за загальними лініями і поверхнями зламу (встановлення належності частин єдиному цілому).У випадках коли для вирішення питання про належність часток яким-небудь об'єктам необхідне вивчення їх різних властивостей, наприклад зовнішньої морфології (компетенція експер-тів-трасологів) і внутрішньої будови та/або складу (компетенція судових біологів, фізиків і хіміків), необхідно призначати комплексні експертизи.На вирішення судово-трасологічної експертизи слідів знарядь злому й інструментів можуть ставитися такі питання:110Розділ 21) Чи є на предметах речової обстановки місця події (двері, вікна тощо) сліди знарядь злому?2) У результаті яких дій (розріз, розруб, розпил, свердління) утворилися ці сліди?3) 3 якого боку (із зовнішнього чи внутрішнього) зроблений злом (руйнування) перешкоди?4) Яка послідовність утворення слідів?5) Якими знаряддями й інструментами утворені сліди злому?6) Чи відобразилися в слідах характерні ознаки цих знарядь та інструментів (дефекти, сліди обробки тощо)?7) Які особливості способу злому?8) Які сліди (частки речовин) могли утворитися на застосованих для злому знаряддях та інструментах при здійсненні злому?9) Які сліди (частки речовин) могли утворитися на тілі й одязі особи при здійсненні злому?10) Чи залишені сліди, виявлені на місці події, знаряддям (інструментом), вилученим у підозрюваного?Рис. 14. Загальний виглядплоскогубців, вилучениху підозрюваних осіб.Рис. 15. Суміщення трас у сліді перекусу дроту з місця події (д) і експериментальному сліді перекусу, залишеному комбінованими плоскогубцями № 1 (є).Слід також зазначити, що методами трасологічної експертизи вирішуються і питання відносно рельєфних знаків, у тому числі рельєфних відбитків печаток. До числа об'єктів, що найчастіше зустрічаються в практиці експертизи рельєфних знаків, відносяться відбитки пробірних і аналогічних їм клейм. По цих об'єктах трасологічною експертизою вирішуються такі питання:1) Чи є на виробі відбиток (позначення) пробірного клейма?ОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ1112) У який спосіб нанесено на виріб рельєфне зображення пробірного клейма?3) Який вид і зміст пробірних клейм, відбитки котрих нанесено на виріб?4) У який спосіб і за допомогою яких інструментів і устаткування виготовлено пробірні клейма, відбитки котрих нанесено на виріб?5) Чи відповідає клеймо, за допомогою якого нанесений відбиток (рельєфне зображення) на виріб, вимогам, встановленим для державних пробірних клейм?6) Які характерні ознаки клейма, відбиток котрого нанесений на виріб (ступінь зносу, експлуатаційні дефекти тощо)?7) Чи нанесені відбитки клейм на різних виробах одним й тим самим клеймом?8) Якій установі пробірного нагляду (інспекції) чи підприємству належить пробірне клеймо, відбиток котрого нанесений на виріб?8) Відбиток на виріб нанесений справжнім чи підробленим клеймом?Аналогічні завдання можуть вирішуватись і взагалі щодо будь-яких маркувальних знаків, пошкоджених чи навмисно знищених. Трасологічні методики дозволяють встановлювати видалені рельєфні маркувальні позначення на різноманітних об'єктах (вогнепальній зброї, деталях авто- і мототранспорту та ін.). При цьому експертом вирішуються такі питання:1) Чи були на даному виробі маркувальні позначення?2) Чи змінювались маркувальні позначення на даному виробі (зброї, двигуні тощо)?3) У який спосіб було знищено або змінено номер (знак) на даному виробі?4) Яким був первинний номер на даному виробі?5) Чи не нанесені видимі цифри і літери номера на даному виробі інструментами, вилученими у гр. А.?Рис. 16. Заміна номерів шляхомвідшліфування первинних і набивкою на їх місці нових.Рис. 17. Заміна номера шляхомвварювання площадки (а) та повного знищення первинного номера і нанесення нового кустарним способом (б).112Розділ 2ОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ113До цього треба додати, що вироби, які підлягають дослідженню, мають надаватись експерту без вчинення з ними будь-яких маніпуляцій у вигляді очищення від бруду, іржі чи фарби, оскільки це може ускладнити дослідження.В експертизі слідів знарядь злому особливе місце посідають дослідження замикальних механізмів та запобіжних, сигнальних і контрольних пристроїв.Замикальні механізми, переважно навішувані, сейфові, накладні, врізні та інші замки, і запобіжні, сигнальні пристрої, переважно пломби, рельєфні печатки тощо, складають окрему групу об'єктів, технічний стан яких і наявність на них певних слідів та їх характер набувають доказового значення.При трасологічному дослідженні замків можна вирішити такі питання:1) Чи справний механізм замка (навішуваного, врізного, прирізного тощо), вилученого на місці події?2) Чи можна відкрити замок, вилучений на місці події, сторонніми предметами (відмичками, підібраними або підробленими ключами)?3) Чи не відкривався вилучений на місці події замок сторонніми предметами (відмичками, підібраними чи підробленими ключами)?4) Чи одним способом відімкнено (зламано) пред'явлені експерту замки?Рис. 18. Загальний вигляднаданого на дослідженняконтрольного замка.Рис. 19. Внутрішній виглядцього замка. Добре видносліди застосування відмичкидля його відкривання.5) У відімкненому чи замкненому стані знаходився замок у момент його пошкодження?6) Чи не відкривався вилучений на місці події замок яким-небудь з ключів чи якоюсь з відмичок, вилучених у даного громадянина?7) Чи можливо відімкнути даний контрольний замок без пошкодження контрольного вкладиша?8) Чи не знімались зліпки з замка або ключів?Необхідно мати на увазі, що при дослідженні слідів на деталях механізму замка можуть бути встановлені факти не лише відмикання замка конкретним предметом, а й спроб відмикання його стороннім предметом, які не привели до відмикання. Наявність слідів стороннього предмета на деталях механізму не завжди свідчить про те, що замок було відімкнено даним предметом. Трапляється, що такі сліди утворюються в процесі симуляції крадіжок.У ході розслідування крадіжок з металевих сховищ (сейфів, шаф, ящиків) можуть вирішуватись шляхом експертизи такі питання:1) У який спосіб було розкрито (відімкнено) металеву шафу (ящик, сейф)?2) За допомогою яких знарядь (інструментів, апаратів для термічного різання металів тощо) було розкрито металеву шафу (ящик, сейф)?3) У якому положенні (закритому, відкритому, замкненому на один оберт ключа) були деталі механізму замка металевої шафи (ящика, сейфа) під час злому його дверей?В останньому випадку можна одержати цінну інформацію, якщо відбулася симуляція злому.Досить часто виникає потреба у дослідженні пломб, особливо, коли крадіжки скоюються особами, що мають доступ до матеріальних цінностей.Пломби – це контрольні пристрої, що навішуються за визначеними правилами на різні об'єкти (залізничні вагони, контейнери, інкасаторські сумки, електролічильники, касові апарати) таким чином, щоб зняти їх після обтиснення пломбувальними лещатами без порушення цілісності було неможливе. Об'єктами трасологічної експертизи можуть бути пломби найрізноманітніших конструкцій – традиційні свинцеві і пластмасові пломби, пломби-ярлики, пломби-запори й інші, а також запорно-пломбу-вальні пристрої (ЗПУ).Легальне зняття пломб (ЗПУ) здійснюється шляхом механічного розділення (гострозубцями, спеціальними пристосуваннями) еле-8 – 4-2531Ш...114Розділ 2ОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ115мента, за допомогою якого пломба була навішана на петлі. Способи несанкціонованого зняття і повторного навішування пломб різноманітні: розділення пломбирувального дроту (линви) з наступним з'єднанням його елементів чи заміною дроту (линви); витяг дроту чи линви з камери пломби і розв'язування вузла з наступним зав'язуванням нового вузла, заправленням його в пломбу і повторним обтисненням тощо. Роз'єднані елементи дроту можуть заправлятися в пломбу (маскування) і навіть зварюватися, розділені елементи линви – сплітатися. Для пломб-запорів і за-порно-пломбирувальних пристроїв характерним є витягування з корпуса пристрою елементів, за допомогою яких здійснюється їх навішування, з наступним заправленням і відповідною фіксацією їх у корпусі.Таким чином, ретельному огляду підлягають не тільки пломби і корпуси запорно-пломбирувальних пристроїв, а й елементи, за допомогою яких вони навішані. Якщо правилами передбачене одночасне навішування двох і більше пломб (наприклад, на залізничних вагонах одночасно мають опломбовуватися обоє дверей), вилученню підлягають всі ці пломби. Слід також враховувати можливість повторного навішування злочинцями раніше знятих пломб із таким же змістом відбитків на контактних поверхнях, як і на пломбах, навішаних при відправленні вантажу. При цьому, наприклад, на залізничних вагонах, як правило, заміняється лише одна пломба.Якщо пломба не знята з петель, здійснюється огляд з фіксацією її положення і виявлених слідів у протоколі огляду, а також за допомогою оглядової, вузлової і детальної фотозйомки. Потім пломба знімається шляхом розподілу пломбирувального дроту чи линви в середині петлі. Для запобігання можливому згладжуванню рельєфних позначень на контактних поверхнях пломб і знищенню наявних на них слідів у процесі транспортування пломби обертаються ватою і вкладаються в паперові чи поліетиленові пакети, які опечатуються.За необхідності ідентифікації пломбирувальних лещат на експертизу направляють вилучені пломби, лещата і 5-10 заготовок таких самих за конструкцією і матеріалам пломб, як і вилучені при огляді. Експериментальні сліди лещат отримуються в процесі проведення експертизи. Для встановлення факту різночасності навішування пломб, обтиснутих тими самими пломбирувальни-ми лещатами (наприклад, за обґрунтованого припущення про заміну однієї з пломб), необхідно встановити закономірності зміни ознак мікрорельєфу плашок лещат. У цих випадках лещата післяутворення першої групи експериментальних слідів повертаються користувачам і після 7-10 днів експлуатації повертаються експерту. Іноді цю операцію необхідно повторити 2-4 рази.Закрутки, що навішуються на залізничні вагони й інші об'єкти, звичайно виготовляються з відпаленого дроту довжиною 250-260 мм. Закрутки виконують також; функції контрольних пристроїв, що блокують, а для їх навішування (закручування) використовуються металеві пластини з двома отворами діаметром 2-6 мм, відстань між якими – б-10 мм. Щодо закруток звичайно ставиться питання про їх повторне скручування і використані для їх зняття інструменти. За слідами виготовлення на бічних поверхнях закруток (слідах філь'єр) можна вирішити питання про належність дроту, з якого виготовлені різні закрутки, одній бухті дроту. Закрутки мають направлятися на експертизу якомога швидше, оскільки корозія їх поверхонь може унеможливити вирішення питання про диференціацію слідів (залишені останні при первинному навішенні чи при повторному скручуванні) та ідентифікацію слідоутворюючих об'єктів. Кожна закрутка упаковується в окремий паперовий пакет.При трасологічному дослідженні пломб, ЗПУ та закруток можна отримати відповідь на такі питання:1) Чи є на представленій пломбі (ЗПУ) і матеріалі, використаному для її навішування (линва, дріт тощо), які-небудь пошкодження (сліди)?2) Який механізм утворення даних пошкоджень (слідів)?3) Чи придатні ці сліди для ідентифікації?4) Чи розкривалася і чи повторно навішувалася представлена пломба (ЗПУ)?5) У який спосіб розкривалася пломба (ЗПУ)?6) Які інструменти (предмети) були використані для зняття і повторного навішування пломби (ЗПУ)?7) Чи можливо витягти дріт (линву, трос) із представленої пломби (ЗПУ) без порушення її цілісності?8) Який зміст позначень на пломбі (ЗПУ)?9) Які особливості (дефекти) мають плашки пломбирувальних лещат, котрими обтиснута пломба)?Рис. 20. Пломба в розрізі. Чітковидно подвоєні відбитки пломбу-вального дроту, що свідчить пропереобтискування пломби.8*Лк.116Розділ 2Рис. 21. Порівняльне дослідження відтисків пломбірувальних лещатна вилучених та експериментально обтиснутих пломбах, яке дозволило в обох випадках категорично ідентифікувати лещата.10) Чи обтискалася пломба конкретними пломбирувальними лещатами?11) Чи обтиснуті представлені пломби тими самими пломбирувальними лещатами?12) Чи використовувалися для повторного навішування пломби інструменти (пасатижі тощо), вилучені у підозрюваного?13) Який механізм утворення пошкоджень (слідів) на закрутці?14) Чи піддавалася закрутка розкручуванню після первинного накладення?15) Чи утворені пошкодження на закрутці предметом (інструментом), вилученим у підозрюваного?16) Чи збігаються сліди фільєр на дроті, використаному для виготовлення представлених закруток? (Якщо є підозра щодо інсценування проникнення в приміщення.)Поряд з дослідженням пломб, трасологічною експертизою можуть досліджуватись також посвідчувальні відбитки рельєфних печаток на пластичних матеріалах (пластиліні, сургучі тощо). З цією метою треба визначити:1) Чи нанесений відтиск печатки поштового відділення на посилці на ім'я А. печаткою поштового відділення №... м. Києва?2) Чи відділявся сургучний відтиск печатки з посилки після його нанесення?3) Однією чи різними печатками нанесені відтиски на пластиліні на пакетах № 1 і № 2, представлених експерту?4.5.4. Експертиза транспортних засобів і утворених ними слідівКриміналістичні експертизи транспортних засобів і утворених ними слідів призначаються у справах про крадіжки транспортних засобів, дорожньо-транспортні пригоди та про інші злочини, при здійсненні яких використовувалися транспортні засоби.ОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ117Об'єктами експертизи є транспортні засоби, сліди, утворені ними, або сліди на транспортних засобах. Транспортний засіб у цілому є об'єктом трасологічної експертизи тоді, коли необхідно вирішити питання про зміну (чи відсутність такої) ідентифікаційних номерів (кузова, двигуна), встановлення року випуску, заміну носіїв даних про автомобіль (номерної і кодової табличок тощо). Для вирішення питання про зміну номера кузова шляхом заміни панелі з номерною площадкою призначаються комплексна судово-хімічна (дослідження лакофарбового покриття) і трасо-логічна експертиза. Питання про заміну вузлів і агрегатів та про переобладнання транспортного засобу вирішується комплексною трасологічною і автотоварознавчою експертизою.Утворені транспортними засобами сліди поділяються на сліди, залишені ходовою частиною (колесами, гусеницями, полозами), утворені іншими деталями (бампером, фарами, облицюванням радіатора, зовнішніми дзеркалами заднього виду, частинами кабіни чи кузова), уламками і частками, що відокремилися від транспортного засобу (скло, лакофарбове покриття, бруд, паливно-мастильні матеріали тощо).На самих транспортних засобах можуть бути виявлені сліди інших транспортних засобів, рук, одягу і взуття пішоходів, нерухомих перешкод, крові, волосся тощо.Можливість вирішення криміналістичною експертизою транспортних засобів і залишених ними слідів ідентифікаційних, діагностичних і ситуаційних задач багато в чому залежить від якості і повноти виявлення і фіксації слідів.Так, для встановлення максимально повних даних за слідами коліс (шин) транспортних засобів, виявлених на місці події, необхідно вивчити кожен слід і визначити, подібними чи різними є малюнки протекторів шин, зафіксувати фотозйомкою і вимірюванням ознаки, що дозволяють визначити базу транспортного засобу, дані про колію і ширину слідів, а також про довжину окружності шини. База транспортного засобу (відстань між передніми і задніми осями) визначається шляхом вивчення статичних слідів, що утворилися при стоянці, а також слідів розвороту, що утворюються при русі заднім ходом. Для встановлення розмірів колії транспортного засобу виміряється відстань між подовжніми осями слідів, залишених лівими і правими колесами. Якщо задні колеса спарені, колію передніх коліс вимірюють по слідах, утворених при поворотах транспортного засобу. Ширина слідів коліс – це відстань між бічними границями сліду одного колеса. Якщо слід утворений протектором і фрагментами боковини ши-118Розділ 2ни, крім ширини сліду, необхідно вимірити і ширину бігової доріжки – ширину частини сліду, утвореної протектором шини. Доцільно також виміряти довжину окружності шини, що визначається як відстань між відбитками одного й того самого елемента шини.Поверхневі й об'ємні сліди шин необхідно сфотографувати з використанням масштабної лінійки. За масштабними фотознімками таких слідів у переважній більшості випадків можна встановити лише модель шини і, відповідно, моделі транспортних засобів, для яких такі шини призначені. Необхідно враховувати, що шини можуть встановлюватися і на інші транспортні засоби, диски коліс яких мають подібні посадкові діаметри.Для ідентифікації транспортних засобів за об'ємними слідами шин необхідно виготовити зліпки із застосуванням таких самих методів, як і при виготовленні зліпків об'ємних слідів ніг. Фіксація форми грудок бруду, що відокремилися від шин, здійснюються тими самими методи, що й фіксація слідів на поверхні піску, тощо.Для встановлення моделей транспортних засобів за слідами шин на експертизу направляються об'єкти зі слідами (папір, одяг потерпілого тощо), зліпки (грудки бруду), протоколи оглядів зі схемами і фотознімками. Гіпсові зліпки і грудки, що відокремилися від шин, мають бути упаковані таким чином, щоб виключити їх пошкодження при транспортуванні. Одяг потерпілих висушується, після чого в розгорнутому вигляді вмішується між аркушами пакувального паперу і фіксується таким чином, щоб виключити їх зсув. Надійніше за все закріплювати одяг на аркушах щільного картону чи фанери з наступним упакуванням у папір. Вкрай обережно необхідно поводитися з об'єктами, на яких виявлені сліди шин, утворені нашаруваннями ґрунту (одяг потерпілих, папір тощо). Частини об'єктів з такими слідами, безумовно, повинні бути закріплені на твердій основі (картон, фанера), матеріал упакування не має торкатися слідосприймаючих поверхонь, а об'єкти не рекомендується перевертати, згинати тощо.Категорично забороняється згортувати чи упаковувати одяг у поліетиленові пакети (мішки).При виявленні транспортного засобу, що підлягає перевірці, його огляд і відібрання експериментальних слідів необхідно проводити за участі фахівця-криміналіста. Об'ємні експериментальні сліди шин утворюють на рівних ділянках пухкого чи глинистого ґрунту- Гіпсові зліпки необхідно виготовляти протягом мінімум одного обороту колеса. Для одержання поверхневих слідів на ши-ОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ119ну (покришку) наноситься типографська фарба, а рулон шпалери чи пакувального паперу поміщається на пласку поверхню (між шпалерою і поверхнею доцільно прокласти аркуші картону, що поліпшить чіткість експериментальних слідів).При призначенні експертизи необхідно з'ясувати й у постанові (ухвалі) вказати, який час після виявлення слідів експлуатувався транспортний засіб, із зазначенням величини пробігу, чи проводилися заміна, переустановка (з одних коліс на інші) чи ремонт шин, у чому полягав ремонт. Якщо шини замінялися, необхідно знайти зняті шини, причому одна зі знятих шин може знаходитися в автомобілі на запасному колесі.Якщо при огляді місця події виявлені частки фарби, деревини, бруду, скла, їх фотографують, а на схемі вказують їх форму, розміри і розташування щодо нерухомих предметів обстановки (дерев, стовпів тощо). При виявленні таких часток необхідно їх вилучити як можна повніше й упакувати в окремі паперові пакети за їх видами. Якщо на місці події виявлені плями паливно-мастильних матеріалів, охолоджуючої чи гальмової рідин, їх треба сфотографувати, вилучити на шматочки чистої бавовняної тканини та упакувати в герметичну тару.Для встановлення обставин взаємодії окремих об'єктів і механізму ДТП у цілому можуть призначатися комплексні експертизи. Якщо ДТП пов'язано з наїздом на пішоходів або травмуванням (смертю) осіб, які перебували в салоні (кабіні) транспортного засобу, призначаються комплексні судово-медичні, судово-трасо-логічні і судово-автотехнічні експертизи. За наявності відповідних об'єктів до участі в комплексних експертизах залучаються експерти-хіміки і біологи.Криміналістична експертиза транспортних засобів вирішує широкий спектр питань ідентифікаційного, діагностичного і ситуаційного характеру.Відносно самого транспортного засобу можуть бути поставлені такі питання:1) У який спосіб нанесено ідентифікаційний номер кузова (двигуна, шасі) автомобіля?2) Чи наносився номер на номерну площадку кузова (двигуна) автомобіля?3) У який спосіб оброблена номерна площадка двигуна автомобіля?4) Якій моделі і комплектації відповідає номер кузова даного автомобіля?720Розділ 25) Чи відповідає номер двигуна моделі (модифікації) даного автомобіля?6) Чи змінювався ідентифікаційний номер кузова (двигуна) автомобіля?7) У який спосіб змінювався ідентифікаційний номер кузова (двигуна) автомобіля?8) Якщо ідентифікаційний номер кузова (двигуна) автомобіля змінювався, який первинний ідентифікаційний номер?9) Чи відповідає спосіб нанесення (зміни) ідентифікаційного номера кузова (двигуна) способу, застосовуваному станціями техобслуговування?10) У який спосіб виготовлена і встановлена номерна табличка автомобіля?11) Чи є номерна табличка автомобіля справжньою?12) Чи замінялася (переустановлювалася) номерна табличка автомобіля?13) Чи змінювалися знаки на номерній табличці автомобіля?14) Які первинні знаки на номерній табличці?15) Чи є на автомобілі приховані носії даних?16) У який спосіб виготовлені приховані носії даних?17) Який рік випуску автомобіля?18) Чи відповідає рік випуску автомобіля ідентифікаційному номеру кузова?19) Чи відкривалися замки автомобіля сторонніми предметами?20) Чи були відкриті замки даними предметами?21) Чи має автомобіль сліди (ознаки), що можуть свідчити про його викрадення (угон)?22) Чи відповідають фактичні дані автомобіля даним, зазначеним у технічному паспорті?До об'єктів криміналістичного дослідження транспортних засобів належать і номерні знаки, стосовно яких можуть бути поставлені такі питання:1) У який спосіб виготовлено встановлені на автомобілі номерні знаки?2) Чи виготовлені номерні знаки, вилучені з затриманих автомобілів, на одному й тому самому устаткуванні?3) Чи відповідають наявні на представленому автомобілі номерні знаки вимогам, установленим нормативно-технічною документацією?4) Чи змінювалися позначення на номерних знаках, установле-ОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ121них на представленому автомобілі, і якщо так, то які первинні позначення?Трасологічним дослідженням слідів транспортних засобів і слідів, утворених на транспортних засобах різноманітними об'єктами, що виявляються при розслідуванні справ про ДТП, можуть бути вирішені такі питання:1) Чи є на одязі потерпілого сліди коліс автомобіля?2) Шиною якої моделі утворений слід, виявлений на місці події (на одязі потерпілого)?3) На транспортні засоби яких моделей установлюються шини, сліди яких виявлені на місці події?4) У якому напрямку рухався транспортний засіб у момент утворення слідів шин, виявлених на місці події?5) Чи придатні сліди шин, гіпсові зліпки яких представлені на експертизу, для ідентифікації?6) Чи залишений виявлений на місці події слід шини одним з коліс наданого на дослідження автомобіля?7) Чи є на деталях наданого на дослідження автомобіля сліди, що свідчать про його контакт із пішоходом?8) Чи є на одязі і взутті потерпілого сліди, що свідчать про його контакт із транспортним засобом? Якщо так, то деталями транспортного засобу якої марки (моделі) вони утворені?9) Чи є на ходових поверхнях підошов взуття потерпілого сліди, характерні для наїзду транспортного засобу на пішохода? Якщо є, то у якому напрямку переміщалося взуття потерпілого в момент контакту з транспортним засобом?10) Чи є на одязі потерпілого сліди волочіння по дорожньому покриттю?11) До якого виду належить скло (транспортне, будівельне тощо), осколки якого вилучені при огляді місця події?12) Чи складали осколки (скла, пластмаси), вилучені при огляді місця події, єдине ціле?13) Чи є осколки скла (пластмаси), виявлені на місці події, частинами фарного розсіювача (бічного повторювача покажчика повороту)?14) Яка модель розсіювача (фарного, бічного повторювача покажчика повороту, габаритних вогнів тощо), осколки якого (яких) виявлені на місці події?15) На транспортних засобах яких моделей установлюються розсіювачі, осколки яких виявлені на місці події?16) Чи є осколки скла, виявлені на місці події, частинами вітрового скла автомобіля?122Розділ 217) До якого виду транспортного скла (триплекс, сталініт тощо) належать осколки, вилучені з місця події?18) Чи є на одязі (взутті) потерпілого сліди, характерні для контакту з елементами салону автомобіля (кермовим колесом, педалями, ременем безпеки тощо)?4.5.5. Експертиза слідів зубівПри розслідуванні різноманітних злочинів (вбивств, зґвалтувань, заподіяння тілесних ушкоджень, крадіжок, грабежів, розбоїв) як речові докази іноді виступають сліди зубів. Вони виявляються на тілі людини (потерпілого, злочинця), на різних предметах: недопалках, пломбах, пляшкових ковпачках, харчових продуктах. В останньому випадку треба вживати заходів до їх збереження і до негайної фіксації за допомогою фотографування та виготовлення зліпків.Найбільш рельєфні сліди зубів залишаються на харчових продуктах з пластичними властивостями, наприклад на шоколаді, маслі, сирі тощо. Сліди укусу на фруктах і овочах є також досить виразними, але через невеликий проміжок часу фруктовий чи овочевий сік заповнює заглиблення, утворені укусом і сліди втрачають свою виразність. На тілі живої людини сліди зубів вкриваються тонкою кірочкою запеченої крові. Якщо укус на тілі людини утворився після її смерті, ранки від зубів залишаються відкритими і повністю співпадають з формою зубів того, хто вкусив.Дослідження слідів зубів на тілі людини, а у багатьох випадках – і на інших об'єктах вже давно проводиться експертами бюро судово-медичної експертизи. Це обумовлено тим, що співробітники даних установ, маючи медичну освіту і спеціальну підготовку в галузі криміналістичних методів дослідження речових доказів, можуть найбільш повно оцінити специфіку зубного апарату конкретної людини, механізм утворення слідів зубів на її тілі. Що стосується слідів зубів на неживих об'єктах, то їх дослідження певний час тому без вагомої наукової аргументації вольовим рішенням були передані до установ судової медицини. Водночас такі експертизи предметно належать до сфери криміналістики (трасології, слідознавства) або за певних умов – до науково-експертних інтересів криміналістів і стоматологів комплексно. Тому для одержання оптимальних результатів дослідження таких слідів зубів доцільно було б здійснювати їх експертизу фахівцями у галузі криміналістики або криміналістики і стоматології. Процесуальних перешкод для такого вирішення питання не існує.ОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ123Розрізняють два види слідів зубів: статичні (надкус) і динамічні (сліди, які виникають за повного відділення частини об'єкта ріжучими кромками зубів верхньої і нижньої щелеп – відкус).У статичних слідах відображаються форма щелепної дуги, розміщення й взаєморозташування в ній зубів, будова робочої поверхні коронок зубів (наприклад, різці залишають лінійні, трохи вигнуті назовні, вдавлені сліди; ікла – ромбовидні вдавлені сліди; малі кутові – два вдавлених сліди від горбочків ріжучої поверхні, розташованих один позаду другого; великі кутні – вдавлений слід у вигляді квадрата або трапеції з відбитками 4-5 горбочків зуба).У динамічних слідах, які утворюються різцями, відображаються трасологічні особливості їх ріжучої кромки.За слідами зубів можна встановити конкретну людину, яка їх залишила, а також визначити деякі фактичні обставини того, що відбулося, тобто вирішити ідентифікаційні та неідентифікаційні завдання.До першої групи належать такі питання:1) Чи залишено сліди зубами людини?2) Чи залишені вони зубним апаратом певної особи?3) Якими конкретно зубами залишено дані сліди?4) Які особливості будови зубного апарату (щелеп, зубів) людини, яка залишила сліди зубів?5) Чи залишені сліди зубами однієї і тієї самої особи або різних осіб?6) Чи залишені сліди зуба-ми-протезами, поданими на експертизу?7) Чи залишені сліди металевими коронками?8) 3 якого металу виготовлені коронки, що залишили слід укусу?9) Як розташовувались коронки в роті особи, яка зробила укус?До другої групи можуть бути віднесені такі питання:1) Який механізм утворення слідів зубів?2) Яким у момент укусу було взаємне розташування потерпілого і особи, яка зробила укус?вРис. 22. а. Сліди зубів на шоколаді з місця вбивства. б. Експериментальні сліди зубів підозрюваного, в. Фотосу-міщення слідів а. б, яке незаперечно дозволяє ідентифікувати особу підозрюваного.724Розділ 2Як видно зі змісту вирішуваних завдань, найкращим варіантом тут виглядає комплексна трасолого-стоматологічна експертиза.Серед класифікаційних ознак зубів виокремлюються: анатомічні (форма і радіус зубних дуг, кількість зубів і відстані між; ними, форма і розмір зубної коронки, рельєф жувальної поверхні коронки тощо); ознаки аномалії зубів (аномалії форми зубного ряду, розташування, розмірів, чергування зубів, відстаней між ними); ознаки, що є наслідком захворювань, зносу, лікування зубів (стертості, переломи коронок, пломби, протези тощо).Найбільш цінними для позитивного категоричного висновку є збіг в ознаках аномалії зубів і збіг у набутих ознаках (дві останні групи). Істотні відмінності дають підставу для категоричного негативного висновку.Експериментальні зразки слідів зубів необхідно відбирати виключно за участі спеціаліста – стоматолога або зубного техніка.4.5.6. Встановлення цілого за частинамиПід час скоєння злочинів, а також у процесі їх готування й приховування слідів нерідко відбувається розділення деяких об'єктів на окремі частини. Коло таких об'єктів дуже різноманітне. Це й відокремлені частки знарядь злому й інструментів, і розбите віконне скло, посуд, розсіювачі фар, і розірвані документи, і шматки деревини, пластмасових виробів, і частини одежі злочинців та потерпілих, і багато інших.У таких випадках для доказування певних фактів перед особами, які призначають експертизу, стоїть одне завдання: встановити, чи є досліджувані об'єкти (уламки, осколки, обривки тощо) частинами одного предмета, одного цілого. Для його вирішення експерту мають бути надані всі вилучені частини передбачуваного єдиного цілого з точним зазначенням місця вилучення або одержання кожної з них (або окремих груп частин). Незважаючи на численність ситуацій, у яких може виникнути необхідність встановлення цілого за частинами, питання в постанові слідчого або судді чи в клопотанні адвоката може бути сформульовано лише в одній площині: чи належить єдиному цілому частина (частини) предмета, вилучена з місця події (під час обшуку, у каналі вогнепального поранення тощо), і частина (частини) предмета, вилучена у даного громадянина (виявлена в певному місці, надана конкретною особою тощо)?ОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ125Поряд з цим можуть бути поставлені і такі питання:1) Яким є механізм (розлом, розрив, розріз тощо) відділення частин від цілісного предмета?2) Частинами якого предмета є представлені об'єкти?3) Чи використовувалися для відділення частин від цілого предмета які-небудь інструменти (знаряддя) і якого роду?Залежно від механізму і характеру розділення цілого молена виділити два варіанта його встановлення за частинами – за наявності загальної лінії розділення і за її відсутності. У спеціальній літературі молена зустріти вказівку і на молеливість третього варіанта – встановлення належності деталі (складової частини) складеному цілому. Однак цей варіант не охоплюється предметом криміналістики. Таке завдання дійсно може виникати в слідчій і судовій практиці, але його вирішення знаходиться у межах компетенції тих спеціалістів, які професійно ознайомлені з будовою і особливостями експлуатації тих чи інших складових (кон-гломеративних) об'єктів: машин, пристосувань, апаратів, обладнання, предметів. До таких спеціалістів слід віднести, перш за все, інженерів, механіків, технологів, товарознавців, висококваліфікованих робітників.За наявності загальної лінії розділення і з урахуванням збігу загальних властивостей та ознак окремих частин налеленість останніх єдиному цілому встановлюється без особливих труднощів за допомогою спочатку співставлення, а потім – і суміщення частин. Успішному вирішенню цього завдання сприяє й те, що на поверхні суміщуваних частин, як правило, знаходяться додаткові ознаки. Такий ідентифікаційний процес практично може здійснюватись безпосередньо будь-яким суб'єктом доказування шляхом огляду без призначення криміналістичної експертизи. Безумовно, коли результати суміщення не є очевидними і для висновку про єдине ціле потрібне оціночне судження, – має призначатись експертиза.Рис. 23. Загальний вигляд частин полотна ножівки.126Розділ 2Рис. 24. Частини полотна ножівки, суміщені в єдине ціле за загальними лініями розділення.2Для експертизи шляхом визначення взаємної належності частин за відсутності загальної лінії розділення між ними можуть використовуватись ознаки, які мають місце на поверхні об'єктів або всередині них (у масі речовини об'єкта), але в цьому разі об'єкти повинні бути прозорими для тих чи інших променів (видимої чи невидимої зон спектра). Проте зазначені ознаки не завжди чітко спостерігаються, тому їх треба фотографувати з застосуванням спеціальних прийомів контрастної фотографії. Порівняння ознак об'єктів краще проводити не безпосередньо, а за фотознімками.Рис. 25. Суміщення двох частин полотна ножівки за лінією розділення та виштампуваними маркувальними позначками.Рис. 26. Загальний вигляд _ __ _ .наданих на дослідження ^ 27' Суміщення наданих начастин пластмаси: А – вилучених дослідження частин пластмаси,на місці дорожньої події; В – знайдених на узбіччі траси за200 метрів від місця події; С – залишки сонцезахисного козирка, вилучені з автомобіля.До ознак, за якими проводиться ідентифікація цілого за частинами за відсутності загальної лінії розділення, належать різноманітні смуги виробничого або експлуатаційного походження, неоднорідності, що містяться на відносно великих площах і мають чіткі межі, тріщини і мікротріщини, зморшки, складки, елементиОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ127організації внутрішньої структури різних виробів. Зокрема, такими конкретними ознаками є: на склі – смугастість, свилі; на роз-сіювачах фар – кованість (напливи, які розташовуються уступами), смугастість, сліди поліровки матриці; на дроті, цвяхах – сліди волочіння; на кераміці – мікротріщини; на пластмасах – смугастість, «муар»; на металевих виробах – сліди обробки інструментами, загартування; на папері – «хмарність», складки; на деревині – річні кільця (причому річні кільця можна екстраполювати за відсутності досить значних ділянок ствола дерева); у виробах з непрозорих діелектричних матеріалів – зони переважної орієнтації і залишкових внутрішніх напружень, які виявляються радіоінтроскопічним методом за допомогою радіохвиль надвисокої частоти.Висновки про належність частин єдиному цілому повинні розглядатись як встановлення факту тотожності конкретного об'єкта.4.5.7. Експертиза інших слідівСліди, крім описаних вище, можуть залишати найрізноманітніші об'єкти – аж до унікальних. На деяких з них необхідно зупинитися.Сліди рукавичок. Виявлення, фіксація і вилучення слідів рукавичок на предметах обстановки місця події здійснюється з використанням таких самих методів, як і дослідження слідів рук. У слідах рукавичок відображаються ознаки матеріалу, з якого вони виготовлені, виробничі й експлуатаційні ознаки, а також; ознаки ремонту.При виявленні слідів рукавичок дуже важливо точно зафіксувати їх розташування на предметі, скласти схему із зазначенням відстаней від слідів до опорної поверхні (підлоги) і найближчих предметів (меблів тощо). Необхідно також, за правилами судової фотографії, виконати оглядову, вузлову і детальну зйомку слідів. Якщо сліди рукавичок виявлені на пластиліні, шоколаді і подібних об'єктах, необхідно вжити заходів до виключення впливу на них тепла.На виріїпення трасологічної експертизи можуть бути поставлені такі питання:1) Чи є сліди, виявлені на місці події, слідами рукавичок?2) Якими рукавичками (шкіряними, трикотажними, гумовими) вони утворені?3) Які частини рукавичок відбилися в даних слідах?4) Який розмір рукавичок?128Розділ 2ОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ1295) Чи відобразилися в слідах ознаки виробничого, експлуатаційного походження або ознаки ремонту?6) Чи відобразилися в слідах рукавичок анатомічні особливості будови рук людини, і які саме?7) Чи придатні сліди рукавичок для ідентифікації?8) Який механізм утворення виявлених слідів рукавичок (захоплення, торкання тощо)?9) Чи залишені виявлені на місці події сліди рукавичками, вилученими у підозрюваного?Експериментальні сліди рукавичок, як правило, отримуються експертом. У зв'язку з тим, що анатомічна будова рук людей і способи носіння рукавичок різні, для одержання експериментальних слідів у деяких випадках може знадобитися залучення підозрюваного.У постанові про призначення експертизи необхідно вказати час вилучення слідів рукавичок, чи ремонтувалися рукавички у період після виявлення слідів та інші дані, що можуть мати значення для експертного дослідження.Сліди одягу утворюються при його контактах з різними об'єктами і обумовлені здійсненням людиною яких-небудь дій чи іншими причинами (наприклад, у процесі ДТП). Як й інші сліди, сліди одягу можуть бути об'ємними чи поверхневими, статичними чи динамічними, видимими чи латентними. Об'ємні сліди одягу можуть утворитися на вологому (пухкому чи пластичному) ґрунті, на побілці, свіжопофарбованих поверхнях, яких-небудь пластичних матеріалах. Поверхневі сліди одягу можуть утворюватися через наявність на одязі певних речовин (олія, побутові забруднення, виділення організму тощо) чи в результаті відшарування речовини сприймаючого об'єкта при контакті з одягом (наприклад, на свіжопофарбованих поверхнях). Якщо речовина сліду є безбарвною або маскується тлом, такі сліди одягу можуть бути латентними. За наявності на контактній поверхні одягу фарбуючих речовин (кров, фарба тощо) утворюються забарвлені сліди.Виявлені на місці події сліди одягу повинні бути сфотографовані, обміряні й описані у протоколі огляду. В усіх можливих випадках об'єкти зі слідами одягу варто вилучати в натурі. Якщо вилучити об'єкт зі слідом неможливо, то об'ємні сліди одягу можна фіксувати за допомогою методів і засобів, застосовуваних для фіксації аналогічних слідів рук і ніг (взуття), а латентні сліди – виявляти і фіксувати дактилоскопічними методами. Поверхневі пилові сліди одягу чи сліди, виявлені дактилоскопічними порошками, копіюються на дактилоплівку.На вирішення експертизи слідів одягу можуть бути поставлені такі питання:1) Чи утворені сліди, виявлені на місці події, одягом?2) До якого виду належить матеріал одягу, що залишив сліди (тканина, трикотаж, шкіра тощо)?3) Яким предметом одягу залишено сліди (сорочка, куртка, штани тощо)?4) Чи відбилися в слідах конструктивні особливості одягу?5) Чи відбилися в слідах ознаки експлуатації і ремонту?6) Чи залишені сліди одягу, виявлені на місці події, конкретним екземпляром одягу, вилученого у підозрюваного?Одяг з пошкодженнями може бути виявлений по справах найрізноманітніших категорій: вбивства, нанесення тілесних ушкоджень, зґвалтування, ДТП тощо.На вирішення трасологічної експертизи ставляться питання про механізм утворення пошкоджень на одязі, види і характе-1 ристики об'єктів, що утворили пошкодження, ідентичність кон-I кретного предмета (знаряддя), наприклад:II) Чи є на сорочці потерпілого пошкодження? 2) Який механізм їх утворення (розріз, розриви тощо)?3) Предметом (предметами) якого виду утворено дані пошкодження?4) Чи утворені пошкодження на одязі предметом типу ножа?5) У результаті якої кількості ударів утворені колото-різані пошкодження на одязі?6) Який напрямок утворення пошкоджень на одязі?7) Яким було взаємне розташування одягу і предмета (предметів), котрим (котрими) утворені пошкодження на одязі?8) Чи утворено пошкодження на одязі ножем (сокирою тощо), вилученим у підозрюваного?За наявності пошкоджень тільки на одязі призначаються тра-сологічні й інші криміналістичні експертизи. Якщо утворення пошкоджень на одязі супроводжувалося утворенням ушкоджень на тілі людини, призначаються судово-медичні чи комплексні меди-ко-криміналістичні експертизи.При призначенні експертизи необхідно з'ясувати і відобразити в постанові (ухвалі) дані про умови збереження об'єктів, про те, чи піддавалися останні чищенню чи пранню. Якщо перед трасо-логічною експертизою ставиться ідентифікаційна задача і на дослідження направляється об'єкт, що перевіряється (ніж, сокира тощо), у постанові (ухвалі) про призначення експертизи необхідно навести дані про те, чи змінювався цей об'єкт у період від-4-2531130Розділ 2утворення пошкоджень до вилучення (чи піддавався заточці, переробці і т. ін.).Необхідно враховувати, що матеріал одягу, як правило, погано відображає морфологічні особливості слідоутворюючих об'єктів, і ідентифікація обмежується встановленням родової чи групової належності або виключенням об'єкта з числа тих, котрими могли бути утворені досліджувані пошкодження. Якщо дослідженню підлягають ушкодження на тілі й одязі людини, можливості ідентифікації зростають за рахунок використання інформації про ДНК-склад нашарувань біологічного характеру на знарядді травми, нашарувань волокон та інших часток і речовин. При цьому першорядне значення мають швидкість виявлення підлягаючого перевірці знаряддя і забезпечення схоронності наявних на ньому нашарувань, у тому числі їх локалізації.Сліди одежної фурнітури як об'єкт трасологічної експертизи найчастіше досліджуються у справах про насильницькі злочини (вбивства, зґвалтування, грабежі, нанесення тілесних ушкоджень). У разі виявлення на місці події одежної фурнітури чи її елементів, що відокремилися від предметів одягу, на вирішення трасологічної експертизи ставляться питання про вид одягу, від якого відокремилися такі вироби чи їх фрагменти. Перед експертизою можуть бути поставлені такі питання:1) Які предмети одежної фурнітури (ґудзики, застібки тощо) відсутні на одязі підозрюваного?2) Який механізм відокремлення предметів одежної фурнітури (ґудзиків, застібок тощо), відсутніх на одязі підозрюваного?3) Чи збігається механізм відділення ґудзика, вилученого на місці події, з механізмом відділення ґудзика, відсутнього на пальті підозрюваного?4) Чи є на одязі підозрюваного предмети фурнітури, закріплені (пришиті) у незаводський спосіб?5) Чи є відмінності у вигляді і конструкції однойменних предметів фурнітури (ґудзиків, застібок тощо) на піджаці (пальті тощо) підозрюваного?6) Чи виготовлений ґудзик, вилучений на місці події, і ґудзики, що є на піджаці, вилученому в підозрюваного, в одній прес-формі?7) Чи відділений ґудзик, вилучений на місці події, від піджака підозрюваного?8) Чи відділений замок застібки-блискавки від блискавки спортивної куртки, вилученої у підозрюваного?9) Чи утворені сліди на металевих піддонах ґудзика, вилученого з місця події, і ґудзиків, пришитих до дублянки підозрюваного, однієї і тією самою голкою?ОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ131Експертиза вузлів і петельНеобхідність криміналістичного дослідження вузлів і петель виникає головним чином при розслідуванні вбивств, зґвалтувань та інших злочинів із застосуванням зв'язування потерпілих. Іноді при вчиненні деяких злочинів вузли зав'язуються для фіксації яких-небудь предметів (вантажів, човнів тощо). Метою призначення таких експертиз, як правило, є встановлення професійної належності особи (осіб), яка зав'язала вузли. Для зазначених цілей найчастіше використовуються мотузки, шнури, синтетичні мотузки, тонкі дріт і електропроводи, шматки (смуги) тканини. На вирішення експертизи ставляться питання про спосіб зав'язування вузлів і петель та їх використання у певних професіях.Виявлення даних об'єктів труднощів не викликає. Найчастіше помилки допускаються при їх вилученні й упакуванні.Об'єкти з вузлами і петлями, як правило, повинні направлятися на експертизу у тому вигляді, в якому вони виявлені при огляді місця події. Якщо мотузки (шнури тощо) з вузлами необхідно зняти з об'єкта (наприклад з трупа), варто керуватися такими правилами:– мотузки (шнури тощо) з вузлами і петлями мають бути сфотографовані за правилами масштабної фотографії до їх зняття з об'єкта;– вузли і петлі, особливо нещільні, бажано зафіксувати (обмотати) 1-2 витками липкої стрічки в місцях перетинань їх елементів;– вільні кінці мотузок і шнурів, виготовлених з волокнистих матеріалів, слід на відстані 2-3 мм від лінії поділу обмотати липкою стрічкою, що перешкодить їх мимовільному розплетенню;– розрізати мотузки (шнури тощо) треба якнайдалі від вузлів, для того щоб запобігти їх мимовільному розв'язуванню;– кожну пару кінців мотузки, утворених у процесі розрізування, слід позначити однаковими цифрами чи буквами.Вологі мотузки необхідно висушити і лише потім упаковувати. Найбільш придатним пакувальним матеріалом є папір. Ні в якому разі мотузки й інші об'єкти, використані для зав'язування вузлів (петель), не можна упаковувати у поліетиленові пакети, оскільки це може призвести до гниття об'єктів біологічного походження (крові, виділень, шматків шкіри) і перенесення часток, що легко видаляються (наприклад волокон), на стінки поліетиленового пакета.Перед призначенням трасологічної експертизи необхідно оцінити доцільність пошуку і дослідження на зазначених об'єктах мікрочасток (волокон, рослин тощо) і нашарувань різного роду (крові, паливно-мастильних матеріалів, побутових речовин та ін.). При позитивному вирішенні цього питання спочатку прове-132Розділ 2сти, відповідно, судово-хімічну, судово-біологічну й інші експертизи. Трасологічним дослідженням об'єктів можна також встановити вид інструмента, застосованого для відділення мотузки, шнура чи дроту.На вирішення експертизи ставляться такі питання:1) Який механізм зав'язування вузлів на мотузці (шнурі, проводі)?2) Чи можливо за представленими для дослідження вузлами на вилученій з місця події мотузці тощо судити про професійні чи спеціальні навички осіб, які їх зав'язали?3) Скільки часу потрібно для зав'язування даного професійного вузла?4) До якого виду належить даний вузол?5) Чи однаковими способами зав'язані чотири вузли на представлених для дослідження шнурі і проводі?6) Чи однаковим способом зав'язані вузли на мотузці, вилученій з трупа, і експериментальні вузли, зроблені гр-ном Н.?Рис. 28. Різні види вузлів та схеми їх зав'язування.ОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ133Експертиза слідів нігтівТрасологічна експертиза слідів нігтів проводиться для встановлення тотожності конкретної людини за об'ємними слідами нігтевої пластинки, оскільки розташування на ній борозенок і лощинок є таким лее індивідуальним, як і відбиток папілярних ліній на пальці, і не змінюється протягом усього життя людини. На експертизу разом з предметом-носієм (мило, шоколад, мармелад, сир, віск, фарба тощо) або зліпків зі слідів направляються зразки слідів нігтів певних осіб у вигляді експериментальних об'ємних слідів на спеціальних пластичних композиціях (наприклад восковій масі) або зліпки таких слідів, виготовлені з гіпсу, легкоплавкого металу, зубних відтискних мас тощо.На вирішення експертизи ставиться одне питання:Чи залишені сліди на даній поверхні нігтями конкретної особі?Це питання може варіюватись, а саме:1) Нігтями яких пальців даної особи залишено конкретні сліди?2) Чи залишені сліди на різних поверхнях нігтями однієї особи?Експертиза слідів губівУ практиці розслідування нерідко виникає потреба визначити конкретних осіб за відбитками їхніх губів, які залишаються на краях посуду, сигаретах, віконному склі, серветках тощо. По слідах зафарбованих помадою та слабо видимих відбитках губів можна ідентифікувати особу, а також одержати інформацію діагностичного характеру про стать, вік, зріст, деякі елементи зовнішнього виду, наявність деяких захворювань у особи, яка залишила сліди.Сліди губів направляються на експертизу разом з предмета-ми-носіями та зразками у вигляді зафарбованих відтисків губів на папері. Перед експертом можна поставити такі питання:1) Чи залишені направлені на експертизу сліди губами людини? Чи придатні вони для ідентифікації?2) Чи залишені сліди на краях посуду губами даної особи?3) Однією чи кількома особами залишені сліди губів на даних предметах?Треба мати на увазі, що, оскільки сліди губів можуть мати включення слини, епітелію, помади, то звичайно призначаються комплексні експертизи – трасологічна і судово-медична та трасологічна і речовин (помада), за допомогою яких встановлюються групова, статева належність слини, особа, яка залишила сліди, країна (фірма-виготовлювач) помади, її марка і номер тону тощо.134Розділ 2Експертиза ніг (лап) та зубів тваринЕкспертиза цих об'єктів проводиться за класичними трасоло-гічними методиками і дозволяє встановлювати індивідуальну тотожність тварин, які залишили ці сліди. Вирішуються такі питання:1) Чи залишені дані сліди ногами (лапами) конкретної тварини (кінь, собака, корова тощо)?2) Чи залишені дані сліди зубами конкретної тварини?3) Чи залишені сліди ніг (лап), зубів, виявлені в різних місцях, ногами (лапами), зубами однієї тварини?Якщо сліди зубів залишені на тілі людини, питання про тотожність тварини вирішується в бюро судово-медичної експертизи.На експертизу, крім зліпків знайдених на місці події слідів, направляються зліпки експериментальних слідів (до їх виготовлення треба залучати ветеринара) та у випадках ототожнення під-ков – зняті з копит підкови.4.6. Судово-балістична експертизаСудово-балістичні експертизи призначаються для вирішення широкого кола задач ідентифікаційного і неідентифікаційно-го характеру, пов'язаних з дослідженням вогнепальної зброї і боєприпасів, слідів пострілу у самій зброї, на ураженій перешкоді і на стрільці.Об'єктами судово-балістичної експертизи є вогнепальна зброя, боєприпаси та їх частини (патрони, гільзи, кулі, дріб, картеч, пижі, прокладки), предмети зі слідами пострілу.При вирішенні ідентифікаційних задач може бути проведено ототожнення конкретного екземпляра зброї за стріляними кулями, гільзами, дробом або встановлено, що кулі (дріб) або гільзи, вилучені в різних місцях, вистрілені з одного екземпляра зброї. Визначається також групова належність зброї, боєприпасів або їх частин (калібр, вид, модель зброї). Встановлення групової належності зброї та боєприпасів, як правило, проводиться з метою розшуку зброї.Неідентифікаційними судово-балістичними дослідженнями встановлюються належність досліджуваних об'єктів до вогнепальної зброї, їх вид, калібр, модель, зразок; технічний стан зброї (її справність, придатність до стрільби, можливість здійснення пострілу без натискування на спусковий гачок за певних умов); бойові якості зброї та боєприпасів (пробивна дія, максимальнаОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ135дальність тощо); обставини пострілу на місці події (відстань, напрямок пострілу, взаємне розташування зброї і ураженого об'єкта в момент пострілу тощо).У зв'язку з тим, що на сьогодні не розроблені надійні універсальні методи встановлення абсолютної давності пострілу, це питання судово-балістична експертиза, як правило, позитивно не вирішує. Однак питання про те, чи проводилась стрільба із зброї після її останнього чищення і змазування, може бути вирішене шляхом хімічного дослідження нагару в каналі ствола зброї.Для проведення судово-балістичної експертизи застосовуються різноманітні методи дослідження, вибір яких зумовлюється видом і характером досліджуваних об'єктів і вирішуваних експертом питань.Ідентифікаційні дослідження проводяться з використанням візуальних, фотографічних і мікроскопічних методів, профіло-графування, експерименту, моделювання і реконструкції. У ході проведення експериментів і моделювання необхідно враховувати різноманітні фактори, що дозволяє одержувати сліди на експериментальних гільзах і снарядах, які найбільш відповідають слідам на досліджуваних об'єктах; вивчати і оцінювати ступінь сталості експериментальних слідів, котрі оптимально відображають особливості конкретного екземпляра зброї.При проведенні неідентифікаційних досліджень застосовуються методи, які використовуються у військово-технічних і спортивно-мисливських галузях знань. Обов'язковою умовою дослідження технічного стану зброї і боєприпасів, її бойових властивостей є проведення різноманітних експериментів, у тому числі експериментальної стрільби.Дослідження слідів пострілу, а також компонентів спорядження боєприпасів проводиться з використанням мікроскопічних, хімічних і фізичних методів (емісійний спектральний аналіз, лазерний мас-спектральний аналіз, інфрачервона спектрометрія, рентгеноструктурний аналіз тощо).Для вивчення металізації на об'єктах застосовуються контактно-дифузійний і електрографічні методи.Судово-балістичною експертизою вирішуються такі питання:1) Чи є вогнепальною зброєю предмет, вилучений у громадянина А.? Для цього досліджуються атипова зброя (саморобного виготовлення), яка може не мати аналогів серед стандартної вогнепальної зброї. (Стосовно саморобної вогнепальної зброї питання про її справність не вирішується, оскільки справною є зброя, яка136Розділ 2ОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ137Рис. 29. Загальний виглядпістолета ПМ, вилученогоу підозрюваного.відповідає певним технічним умовам, а на саморобну зброю вимоги нормативних документів не поширюються).2) До вогнепальної зброї якої системи, моделі, зразка, калібру належить револьвер, вилучений у даного громадянина?3) Чи справний і придатний для стрільби пістолет, вилучений з тайника?4) Чи міг із конкретного наданого пістолета відбутися постріл без натискування на спусковий гачок під час падіння його на дерев'яну підлогу стволом вниз з висоти 70 см? Конкретні параметри умов пострілу задаються залежно від обставин розслідуваної події.5) Із зброї якого виду, калібру і системи вистрілена куля, вилучена з трупа?6) Чи вистрілена ця куля з конкретного пістолета, вилученого у підозрюваного?7) Чи відстріляні п'ять гільз, виявлених на місці події, з конкретного пістолета, вилученого в обвинуваченого?8) Чи вистрілено дріб (картеч), вилучений з тіла потерпілого, з конкретної мисливської рушниці?9) Чи є частинами одного патрона куля, вилучена з тіла потерпілого, і гільза, виявлена на місці події?10) Чи стріляли з двоствольної мисливської рушниці, вилученої у даного громадянина, після її останнього чищення і змазування?11) Яким порохом і якими снарядами (дробом, картеччю, кулею) зроблені останні постріли з коленого ствола цієї рушниці?12) 3 якої відстані стріляли в двері даного будинку судячи з розсіювання дробу?13) Яким було взаємне розташування зброї і дверей даного будинку в момент пострілу судячи з напрямку каналу вогнепального пошкодження?Рис. ЗО. Суміщення трас, утворених в каналі ствола на наданійна дослідження кулі з місця події та на одній з експериментальних куль.Усі дослідження вогнепальних пошкоджень одежі і взуття, пов'язаних з одночасним заподіянням тілесних ушкоджень людині, належать до компетенції судово-медичної експертизи. У тих випадках, коли в процесі експертизи виникає необхідність дослідження таких пошкоджень у сукупності з аналізом особливостей пострілу (специфіка дії конкретного екземпляра зброї, боєприпасів тощо), може бути проведена комплексна медико-кримі-налістична експертиза експертом-балістом і судово-медичним експертом.Рис. 31. Суміщення трасна кулі та дульці гільзи,які, як встановлено, ранішебули одним патроном.ІРис. 32. Суміщення слідів від патронного упора на капсулях вилученої з місця події та одній з експериментальних гільз.Завершуючи тему постановки питань експерту, наводимо, крім зазначених, групу питань, яка, втім, не є вичерпною.1) Частиною вогнепальної зброї якого виду і зразка (моделі) є дана деталь (магазин, затвор, вісь барабана револьвера тощо)?2) Якою є пробивна дія даної зброї (або дальність прицільної стрільби, дальність убивчої дії, максимальна дальність польоту снаряда)?3) Яка причина розриву ствола дробової рушниці?4) Які матеріали, предмети, інструменти і технічні засоби використовувались для виготовлення саморобної зброї або зміни будови зброї промислового виготовлення? Якими були професійні навички особи, яка здійснювала виготовлення або переробку зброї?738Розділ 25) Промисловим чи саморобним способом виготовлено дані патрони і снаряди (куля, дріб, картеч)?6) Чи є даний шматочок металу частиною кулі, а якщо так, то до якого виду і зразка належить ця куля?7) У який спосіб виготовлено даний пиж (вирізання, висічка тощо)?8) Чи проходила куля через які-небудь перешкоди перш ніж; влучити в уражений об'єкт?9) Яка з наданих куль, вистрілених з одного екземпляра зброї, вистрілена першою?10) Чи належать дані патрони (їх частини у вигляді куль, гільз, дробу, картечі) до продукції одного підприємства (одного року випуску, однієї виробничої партії, однієї маси)?11) Чи є пошкодження на ураженому об'єкті вогнепальним?12) Який з отворів вогнепального пошкодження на об'єкті є вхідним і який вихідним?13) Яка черговість утворення декількох вогнепальних пошкоджень?14) 3 якої відстані зроблено постріл у даний об'єкт?15) Чи є сліди близького пострілу на одежі потерпілого?16) Чи міг потерпілий сам заподіяти собі дане ушкодження з даної зброї?17) Чи є на руках даної особи мікронашарування, які з'явилися в результаті пострілу із зброї певного виду (моделі)?18)3 якого місця (ділянки місцевості) зроблено постріл?Треба відзначити, що ототожнення вогнепальної зброї за слідами на стріляних кулях (дробу, картечі) дещо відрізняється від ототожнення такої зброї за гільзами. Оскільки сліди на кулі (дробу, картечі) утворюються в процесі її руху каналом ствола і відображають у вигляді трас (груп валиків і борозенок) деталі мікрорельєфу, що знаходяться на різних ділянках його довжини, безпосереднє порівняння слідів на вистріленій кулі з деталями мікрорельєфу канала ствола даної зброї неможливе. Тому для порівняльного дослідження у таких випадках використовуються експериментальні кулі, вистрілені з досліджуваної зброї. Для експериментальної стрільби необхідно застосовувати кулі такої самої будови, як і досліджувана куля, постріли робити за таких самих (або максимально наближених) умов, що й постріл на місці події.З метою одержання експериментальних слідів канала гладко-ствольної (мисливської) зброї на дробу і картечі в сучасній експертній практиці використовуються або спеціальні снаряди, або «погоджена» картеч. Для виявлення і аналізу сталих ознак каналаОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ139ствола вогнепальної зброї експерт повинен зробити з неї не менше п'яти пострілів (при дослідженні револьверів кількість пострілів може досягти 15).В окремих випадках при ототожненні вогнепальної зброї за стріляними гільзами сліди на гільзі безпосередньо порівнюються з відповідними слідоутворюючими деталями зброї. Такий метод дослідження може застосовуватись при порівнянні слідів від бойка і від патронного упора (щитка колодки) на капсулі гільзи. У решті випадків для порівняння використовуються відповідні сліди на експериментальних гільзах, відстріляних з досліджуваної зброї.Деяку специфіку мають експерименти при визначенні дистанції пострілу за характером вогнепального пошкодження на об'єкті. Поряд із складом і локалізацією на ньому продуктів пострілу, досліджуються й аналогічні ознаки експериментальних мішеней. Необхідною умовою одержання вірогідних результатів є використання для експериментальної стрільби патронів, споряджених аналогічно патрону, вистріленому на місці події, мішені з такого самого матеріалу, що й уражений об'єкт, а також дотримання відповідних умов пострілів.Оскільки під час експериментальної стрільби звичайно спостерігаються певні коливання одержаних результатів, у висновку про дистанцію пострілу, як правило, експерт повідомляє не конкретний розмір останньої, а його мінімальну й максимальну межі.У процесі оцінки висновку судово-балістичної експертизи необхідно враховувати особливості пострілу і пов'язаних з ним явищ бо саме від цих факторів часто залежать результати експертного дослідження.Необхідно мати на увазі, що залежно від конкретних умов розслідуваної події, факти, встановлені експертом, можуть бути по-різному пояснені. Наприклад, відсутність додаткових факторів пострілу (кіптява, незгорілі порошинки) навколо вхідного вогнепального отвору на перешкоді в одних випадках свідчить про постріл зі значної відстані (для пістолетів і револьверів – понад 70 см, для довгоствольної зброї – понад 150 см), а в інших – з більш близької відстані через прокладку. Якщо експертом не проведений аналіз зазначених факторів, його висновок про дистанцію пострілу може бути неповним і стати причиною помилки.Найбільшу доказову цінність мають зроблені в категоричній формі висновки експерта про те, що куля (дріб, картеч), вилучена з тіла потерпілого (або якої-небудь перешкоди), вистрілена зі зброї, яка належить підозрюваному. Проте встановлений експертом факт тотожності за стріляною кулею не завжди свідчить про те, що саме140Розділ 2цей екземпляр зброї є знаряддям злочину. Для такого висновку необхідно встановити, що досліджена експертом куля заподіяла потерпілому ушкодження і була вилучена з ранового каналу. Якщо ж куля вилучена не з тіла, а знайдена у складках одягу або в приміщенні, має бути доведено, що саме вона заподіяла поранення. Цей факт встановлюється шляхом дослідження часток тканин одягу на кулі, крові та часток ушкоджених органів людини.Ототожнення зброї за кулею (дробом, картеччю) також не є незаперечним свідченням того, що досліджуваний екземпляр зброї було застосовано на місці події її власником. Практика знає випадки, коли зброєю з відома або без відома її власника користувались для вчинення злочину інші особи. Тому аналіз відомостей про умови зберігання зброї, можливий доступ до неї сторонніх осіб допомагає правильно оцінити причетність володільця цієї зброї до вчинення злочину.Ототожнення зброї за гільзами може свідчити про причетність ідентифікованого екземпляра зброї до розслідуваної події лише в тому разі, якщо судово-балістичною експертизою встановлено, що куля, вилучена з тіла потерпілого (або якоїсь перешкоди), і одна з гільз, виявлених на місці події, до пострілу були частинами одного патрона. Якщо ж цей факт не встановлено, причетність зброї до вчинення злочину встановлюється на підставі інших доказів (показань свідків, потерпілого, підсудного). Встановлений експертом факт пострілу з конкретного екземпляра зброї патроном, частиною якого є гільза, може в таких випадках оцінюватися лише як непрямий доказ.Перебування зброї після проведення з неї пострілу в несприятливих умовах (у воді, вологому приміщенні тощо) призводить, внаслідок інтенсивної корозії, до змін мікрорельєфу каналу ствола та інших слідоутворюючих деталей і поверхонь, що може істотно ускладнити ототожнення зброї за кулею або гільзою чи зробити його взагалі неможливим.Певну специфіку має оцінка висновків експерта про однакову групову належність порівнюваних об'єктів (наприклад компонентів спорядження мисливських патронів, вилучених на місці події і виявлених у обвинуваченого). Такі висновки не варто розуміти як безперечні, котрі свідчать про те, що патрон, використаний для пострілу, раніше належав обвинуваченому. Висновок експерта-баліста (або експертів, які провели комплексну експертизу боєприпасів) про єдине джерело походження (спорядження, зберігання) патронів може бути визнаний обґрунтованим лише у тому разі, коли конкретний обсяг «єдиного джерела походження» вста-ОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ141новлено слідчим і виявлені ознаки, притаманні лише даному «джерелу». Треба мати на увазі, що поняття «партія випуску» стосовно боєприпасів не має чітких криміналістичних критеріїв і боєприпаси, які належать до однієї (технологічної) партії випуску, можуть бути придбані різними особами. Партія випуску включає від 5 до 250 тисяч патронів одного виду й калібру.Судово-балістичною експертизою, якою вирішувались питання неідентифікаційного характеру, встановлюються обставини, що відносяться до об'єктивної сторони складу злочину, або обставини, пов'язані з елементами його суб'єктивної сторони. Так, висновок про можливість пострілу з конкретної зброї без натискування на спусковий гачок у більшості випадків має значення для розмежування умисних і необережних злочинів, вирішення питання про форму вини для правильної кваліфікації дій обвинуваченого (підсудного).Аналізуючи причини неможливості вирішення експертом поставлених перед ним питань, викладених у висновку, необхідно встановлювати, чи можна за допомогою нових доказів заповнити прогалини і знайти необхідні об'єкти або порівняльні матеріали. Якщо ж поставлені перед експертом питання не можуть бути вирішені внаслідок об'єктивних причин (непридатність об'єктів для дослідження, недостатність ознак, що в них відобразились, відсутність науково обґрунтованих методик конкретного дослідження тощо), відповідні факти необхідно встановлювати шляхом використання інших джерел доказів.4.7. Експертиза холодної зброїКриміналістична експертиза холодної зброї, як правило, проводиться у тих випадках, коли вилучені предмети виготовлені саморобним способом і не мають чітко визначених ознак холодної зброї. Належність до холодної зброї предметів, виготовлених заводським способом (армійських багнетів, кортиків, шабель, мисливських ножів тощо), може бути встановлена за заводськими клеймами та маркувальними позначеннями без проведення криміналістичної експертизи – шляхом слідчого огляду. Якщо ж для розслідуваної справи має значення походження холодної зброї заводського виготовлення, криміналістична експертиза може визначити, до якої вогнепальної зброї за штатом належить даний багнет, у якій країні виготовлено ніж, тощо.До холодної зброї належать знаряддя і пристосування, які від-142Розділ 2повідають стандартним зразкам або історично виробленим типам, або незвичні предмети, що спричинюють колючий, ріжучий, рубаючий, ударний або роздроблюючий ефект і призначені для нападу та активного захисту.Рис. 34. Кастет, вилучений у В.Рис. 33. Ніж, вилучений у Б.Криміналістичною експертизою холодної зброї вирішуються такі питання:1) Чи є предмет, вилучений у підозрюваного, холодною зброєю?2) До якого виду холодної зброї належить ніж: (кинджал, надолон-ник, нунчаку, кастет, булава тощо), вилучений у підозрюваного?3) Яким способом (заводським чи саморобним) виготовлено ніж (кинджал, надолонник, нунчаку, кастет, булаву тощо), вилучений у підозрюваного?4) Чи є предмет, вилучений у даної особи, заготовкою холодної зброї?5) Чи виготовлено наданий на дослідження предмет із спортивної або бойової зброї певного типу (спортивної шпаги, бойової шаблі)?6) Чи піддавався переробці ніж (або інший предмет), вилучений у підозрюваного?7) Чи використовувались дані інструменти для виготовлення даної холодної зброї?8) Чи перебувала дана холодна зброя постійно у наданому на дослідження чохлі або піхвах?Сліди дії холодної зброї на тілі людини і одежі досліджуються судово-медичною експертизою, сліди її дії на інших об'єктах – трасологічною експертизою з використанням методик ототожнення об'єктів за статичними (натискування, удари) та динамічними (ковзання) слідами.ОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ143У процесі застосування холодної зброї утворюються пошкодження, які часто супроводжуються відокремленням часток об'єктів, що були піддані механічній дії. Ці частки (мікрочастки), які одержали назву «нашарування», майже завжди можна виявити на поверхнях холодної зброї, що вступали в контакт з об'єктами. Експертиза нашарувань структурно належить до експертиз речовин та матеріалів (крім нашарувань походженням з тіла людини).Оцінка висновку експертизи холодної зброї не має якихось істотних особливостей. Коли у висновку обґрунтовано твердження про те, що предмет не належить до холодної зброї, справа має бути закрита (якщо немає інших обвинувачень) за відсутністю складу злочину.4.8. Ототожнення особи за ознаками зовнішностіУ криміналістичній практиці задачі ототожнення людини за ознаками зовнішності виникають досить часто. Залежно від обставин справи для їх вирішення застосовуються як окремі слідчі дії (впізнання особи очевидцями події), так і шляхом призначення експертизи з метою ідентифікації особи за ознаками зовнішності. Цей окремий вид ідентифікаційних досліджень, який у літературі називається ще фотопортретною експертизою, полягає в аналізі й порівнянні зовнішніх прикмет особи та їх відображення на фотографічних знімках із застосуванням спеціальних методик зіставлення, суміщення, графічного моделювання і розрахунків взаєморозташування ознак обличчя. Метою цих досліджень є визначення тотожності конкретної особи, зображеної на представлених досліджуваних об'єктах – фотознімках.Фотопортретна експертиза призначається в ситуаціях, коли органи розслідування або суд не мають можливості іншим шляхом достовірно встановити особу при розшуку безвісно зниклих або злочинців, огляду і дослідженні невпізнаного трупа, визначити факт належності документів, що засвідчують особу, їх власникові та інші обставини, які мають істотне значення для розслідування.Об'єктами фотопортретної експертизи є фотознімки та їх репродукції, на яких зафіксовані портрети ототожнюваної особи. Це можуть бути фотознімки особи в документах (у паспорті, посвідченні водія тощо), фотознімки в поліграфічній продукції, аматорські та професійні художні знімки, представлені свідками чи вилучені при проведенні слідчих дій. Разом з фотопортретами, що підлягають дослідженню, на експертизу надаються порів-144Розділ 2няльні зразки. Найпридатнішими для встановлення тотожності особи є фотознімки, виготовлені з додержанням правил сигнале-тичної (розпізнавальної) фотографії, а за їх відсутності використовуються також; поширені в побуті аматорські чорно-білі та кольорові знімки.При дослідженні фотознімків невпізнаних трупів, у яких м'які тканини обличчя піддались руйнації, додатково можуть надаватись рентгенівські знімки черепа або сам череп. У таких випадках призначається комплексна фотопортретна та медико-кримі-налістична портретна експертиза, при проведенні якої аналіз і порівняння ознак зовнішності особи за фотознімками поєднуються з дослідженням інших об'єктів (черепа, рентгенівського знімка тощо).Як об'єкти дослідження на фотопортретну експертизу досить часто направляють зображення людини, отримані за допомогою фоторобота, малювання, ліплення тощо. Але ці зображення за своїм походженням є суб'єктивними, і результати експертного дослідження таких об'єктів не можуть мати доказового значення.На вирішення фотопортретної експертизи ставляться такі питання:1) Чи зображена на представленому фотознімку певна особа?2) Чи є серед осіб на груповому фотознімку певна особа, зображена на пред'явлених порівняльних фотознімках-зразках?Рис. 35. Фото О. Пчілки.Рис. 36. Фото невідомої.ОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ1453) Чи зображена на пред'явлених фотознімках, виготовлених у різні періоди, одна й та сама особа?4) Чи зображений на фотознімку труп гр. Л.?5) Чи зображена на досліджуваному фотознімку хто-небудь з осіб, чиї фотокартки-зразки пред'явлені на дослідження?ВРис. 37. Портретна ідентифікація за методом Ельбура.Для вирішення поставлених питань експерти попередньо проводять дослідження фотознімків на предмет відсутності в них будь-яких спотворень фотозображень, відбираються зразки, які співпадають або близькі до досліджуваних за ракурсом фотозйомки, віком зафіксованої особи. Якість фотознімків має бути достатньою для виявлення дрібних деталей обличчя (родимок, зморшок, шрамів тощо), з добре проробленим малюнком вушної раковини та інших деталей обличчя. У подальшому експерти використовують методи роздільного та порівняльного аналізу фотозображень, за якими встановлюються загальні характеристики10 – 4-2531146Розділ 2будови голови, зачіски, деталей обличчя, відносні розмірні дані окремих деталей. Якщо вже на цій стадії експертного дослідження встановлюються розбіжності в загальних рисах осіб, то цього достатньо для висновку, що на досліджуваному та порівняльному фотознімках зафіксовані різні особи. При співпаданні загальних ознак проводиться дослідження особливостей зображення особи: асиметрії обличчя, будови деталей вушної раковини, родимок, шрамів тощо. Крім цього, експерти застосовують методику графічних алгоритмів, яка дозволяє побудувати модель центральної проекції фотозображень у відповідності до фотографічного способу отримання фотознімків. Це дозволяє об'єктивно встановити співпадання чи розбіжності в будові черепа осіб, фотозображен-ня яких досліджуються.Рис. 38. Черепневпізнаногоскелетованоготрупа.Рис. 39. Фотознімок зниклої безвісти особи.Рис. 40. Ототожненняособи за черепом методом фотоаплікації.Призначаючи експертизу, необхідно пам'ятати, що для успішної ідентифікації особи за фотопортретом треба надавати порівняльні зразки фотопортретів особи, близької за віком до особи, фотопортрет якої досліджується. Це пов'язано з тим, що у людей похилого віку м'які тканини можуть істотно змінюватись, спричинюючи неадекватне сприйняття окремих ознак будови обличчя та черепа. Такі самі вимоги висуваються і до дослідження фотопортретів дітей, особливо молодшого віку, що також обумовлено можливими значними змінами м'яких тканин обличчя.Для виготовлення фотопортретів невпізнаних трупів необхідно попередньо провести косметику обличчя, зняти всі нашарування бруду, зробити зачіску таким чином, щоб було видно на знімку лінію росту волосся, тощо. Зйомку роблять у фас і в про-ОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ147філь. Якщо на обличчі трупа виявлені шрами, родимки та інші особливі ознаки, їх необхідно зафіксувати в протоколі огляду трупа, а копію протоколу огляду надати експерту для ознайомлення.У ході ідентифікації особи за знімками, надрукованими в поліграфічних виданнях, необхідно перевірити, чи не збереглись оригінали фотознімків у редакції чи інших місцях, та надати їх для експертного дослідження. Це пов'язано з тим, що при поліграфічному друкуванні фотознімків окремі дрібні деталі обличчя можуть не передаватись або, навпаки, з'являються поліграфічні «марашки» (дефекти друку), які можуть сприйматись як особливі ознаки.Фотопортретна експертиза призначається у відповідності з процедурою, передбаченою КПК та ЦПК України, і порядок її проведення в цілому не відрізняється від загально встановленого для всіх інших видів криміналістичної експертизи. Фотопортретні експертизи в основному проводяться експертно-криміналістичними підрозділами МВС та інститутами судових експертиз Міністерства юстиції України. Комплексні медико-криміналістичні та фотопортретні експертизи проводять судово-медичні експертні установи МОЗ України.4.9. Фототехнічна експертизаПредметом фототехнічної експертизи є фактичні дані, що стосуються справи і пов'язані з зафіксованою в кіно-, та фотодокументах інформацією, технікою та технологією їх виготовлення. Як правило, фототехнічна експертиза призначається в тих випадках, коли необхідно встановити дані, зафіксовані на фотозоб-раженнях в латентному (неявному) вигляді. Наприклад, визначити розміри зафіксованих на фотознімку предметів, взаємне розташування автомобілів відносно країв проїжджої частини дороги, точку зйомки фотознімка чи відтворити матеріальну обстановку місця події за фотознімками.Об'єктами дослідження є фотознімки, технічні засоби та фотоматеріали, які застосовувались для їх виготовлення.Поняття фотознімку в даному разі має більш широке значення і включає довільні чорно-білі та кольорові зображення, отримані фотографічним шляхом. Зображення може бути позитивним або негативним, виконаним на папері або прозорій основі (скло, плівка). Таким чином, фотознімками як об'єктами дослідження можуть бути фотокартки, діапозитиви, негативи, мікрофільми,148Розділ 2мікрофіші, кінофільми. До фотознімків належать також і фото-зображення, отримані без використання мокрого фотопроцесу шляхом друку на сучасних електронних засобах, але формування самого зображення при цьому обов'язково включає оптичний канал (наприклад, фотокартки з цифрових фотоапаратів, з відео-запису).До технічних засобів належать фотознімальна апаратура (фотоапарати, кінокамери, відеокамери, насадки на об'єктиви) та лабораторне устаткування (фотозбільшувачі, копіювальні фото-станки, кадрувальні та копіювальні рамки, фоторізаки, глянцю-вальні апарати), тобто ті засоби, при використанні яких на фотознімках можуть відображатись їх ознаки.Фотоматеріали складаються з світлочутливих матеріалів (фото-та кіноплівки, фотопластинки, фотопапір) і фотореактивів (проявників, фіксажів, віражів, відбілювачів тощо). При цьому на дослідження можуть надаватись як сухі речовини, так і їх розчини.У фототехнічній експертизі мають місце дві самостійні спеціалізації: дослідження фотографічних зображень та технічних засобів їх отримання; дослідження матеріальної частини фотознімків.Дослідження фотозображень потребує від експерта знань в області фототехніки та криміналістики, а аналіз матеріальної частини фотознімка – в області хімії та фізики фотопроцесу. Залежно від спеціалізації фототехнічна експертиза вирішує ідентифікаційні, діагностичні та класифікаційні задачі.При дослідженні фотозображень вирішуються: ідентифікаційні задачі – ототожнення технічних засобів, які використовувались для виготовлення фотознімків, негатива – за фотознімком, окремих предметів (одягу, виробів, приміщень, окремих ділянок місцевості) – за зображеннями їх на фотознімку; діагностичні – встановлення обставин виготовлення фотознімків (ретуш зображення, монтаж, диференціація репродукцій та фотознімків, отриманих з натури, визначення точки зйомки тощо), визначення натуральних розмірів предметів, зафіксованих на фотознімках, відновлення первинного зображення на фотознімку, втраченого в результаті дії агресивних для фотоемульсії факторів, реконструкція матеріальної обстановки місця події за фотознімком; класифікаційні- встановлення класу фотоапаратури, за допомогою якої міг бути виконаний фотознімок.При аналізі матеріальної частини фотознімків також: вирішуються ідентифікаційні, діагностичні та класифікаційні задачі, які полягають у встановленні типу та виду світлочутливих матеріалівОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ149і реактивів, застосованих для виготовлення фотознімка, належності окремих кадрів одній плівці, визначенні параметрів світлочутливих матеріалів та їх відповідності технічним вимогам, віднесенні фотоматеріалів до конкретної партії виготовлення, визначенні технологічних процесів, які застосовувались при виготовленні фотознімка, тощо.Типовими питаннями фототехнічної експертизи є такі:1) Чи виготовлені надані на дослідження фотознімки з одного негативу?2) Чи не є фотознімок у друкованому виданні фоторепродукцією з іншого видання?3) Чи виготовлені фотознімки за допомогою наданого технічного засобу?4) Чи виготовлені фотознімки за допомогою одного і того самого технічного засобу?5) Чи піддавався фотознімок монтажу?6) Чи з наданого оригіналу виготовлене його фотозображення на фотознімку?7) Яка технологія виготовлення пред'явленого фотознімка (натурна, репродукційна, комбінована)?8) Який фотоматеріал (фотопапір, фотореактиви) використовувався для виготовлення фотознімка?9) Чи не складали надані фотонегативи раніше єдине ціле?10) Де знаходиться точка зйомки наданого на дослідження фотознімка?11) Яким було розташування транспортних засобів відносно краю дороги?12) Які розміри предмета, зображеного на фотознімку?13) Як давно (по можливості – конкретно) виготовлено фотознімок?14) Яке взаємне розташування предметів, зафіксованих на фотознімку?При реконструкції місця події, зафіксованій на фотознімку, виконаному без дотримання правил метричної фотозйомки, експерт у лабораторних умовах визначає точку зйомки, відстань між предметами, інші умови фотозйомки, після чого на місці події шляхом співставлення зображень з досліджуваного фотознімка з зображеннями натури здійснює реконструкцію предметної обстановки місця події. Це дає змогу ретроспективно дослідити місце події та виявити необхідні для слідства дані.150Розділ 2Рис. 41. Визначення відстані точки 1 від лівого бордюра та реконструкція обстановки, що була перед подією.Досить часто фототехнічна експертиза призначається у справах за позовами про порушення авторських прав, коли об'єкт інтелектуальної власності фігурує в рекламній тиражній продукції, відеокліпах та інших видах. При цьому вирішуються задачі як ідентифікації зображених на фотознімках об'єктів, так і визначення технології виготовлення фотознімка в тиражній продукції (монтаж, ретуш, фрагментація тощо).Сучасні цифрові засоби фотозйомки дозволяють оперативно, без мокрого фотопроцесу, отримувати фотознімки. Негативи в такому разі замінюються на файли з цифровими даними, які можуть бути змінені без видимих ознак. У таких випадках дослідження файлів та їх структури з метою ідентифікації фотоапарата та діагностики фотознімка проводиться разом з фахівцем з комп'ютерної експертизи для визначення ідентифікаційних ознак, можливих ознак зміни зображення і т. ін. При експертизі фотознімків, отриманих за допомогою відеокамери, також здійснюється комплексне дослідження із залученням експертів у галузі відеозвукозапису та комп'ютерної техніки. Практика свідчить, що запровадження комплексного підходу для вирішення таких питань дозволяє значно розширити можливості фототехнічної експертизи сучасних засобів фотопроцесу.Загальна оцінка висновків фототехнічної експертизи проводиться за тими самими принципами, за якими оцінюються й інші експертизи. Особливості в оцінці даної експертизи виникають у тих випадках, коли на експертизу надаються технічні засоби із змінними пристроями (об'єктиви, касети, рамки тощо). У такихОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ151випадках необхідно звернути увагу на те, чи проведено ідентифікацію на основі дослідження належних об'єктів та чи не зроблено висновок про тотожність технічних засобів за ознаками їх змінюваних частин.При підготовці матеріалів до відправки на експертизу необхідно використовувати упаковку, що не спричиняє будь-яких змін у стані об'єктів дослідження. Особливо це стосується кадруючих рамок, скла фотозбільшувачів та копіювальних станків; скло та рамки не можна протирати від бруду й пилу тощо. Світлочутливі матеріали повинні мати надійний захист від дії світла та вологи.4.10. Експертиза матеріалів та засобів відеозвукозаписуПредметом криміналістичної експертизи матеріалів та засобів відеозвукозапису є фактичні дані, що відображаються у відеофо-нограмі – речовому доказі і мають відношення до справи. Вони пов'язані з технікою виконання відеофонограми та дикторами, мова яких зафіксована на ній; встановлюються за допомогою спеціальних знань у галузях криміналістичної ідентифікації, акустики, лінгвістики та інших наукових дисциплін. Цей вид експертного дослідження почав свій розвиток у 60-х роках XX століття з публікацій статей Керста про отримання відбитків голосу у вигляді розгорнутої в часі його амплітудно-частотної характеристики (сонограми) і сьогодні продовжує інтенсивно розвиватись, збагачуючи теоретичний та методичний аспекти. Одним з основних елементів предмета експертного дослідження є індивідуальність мови диктора, обумовлена як анатомо-фізіологічною будовою мовоутворюючих органів, так і свідомою та підсвідомою діяльністю вищої нервової системи, що відображає інтелектуальний та навичковий рівень мовного розвитку диктора. Сукупність дії усіх факторів при мовотворенні створює індивідуальний динамічний мовний стереотип диктора, що і дозволяє розпізнавати диктора за голосом та мовою. При фіксації звуку, в тому числі і мови, сигнали піддаються трансформації і залежно від пристрою фіксації можуть спотворюватись. Мова диктора може бути скомпільована з інших фонограм, з викривленням змісту висловів, які мали місце в оригіналі. Встановлення цих та інших даних, що відносяться до техніки виконання відеофонограми і складають предмет даної експертизи, базується на фізичних та технічних закономірностях відображення слідової інформації у відеофоно-грамах.152Розділ 2ОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ153Таким чином, предмет даної експертизи є багатокомпонентним і потребує комплексного підходу при його експертному дослідженні: відповідної фахової підготовки експерта чи експертної комісії та підбору різноманітних методів дослідження. На сучасному етапі криміналістична експертиза матеріалів і засобів відеозвукозапису має чотири самостійні спеціальності, а саме:1) технічне дослідження матеріалів та засобів відеозвукозапису;2) дослідження акустичних сигналів та середовищ; 3) дослідження усної мови людини за її фізичними ознаками; 4) мовознавче дослідження усної мови людини. Сукупність цих спеціальностей в основному охоплює предмет даної експертизи і дозволяє компетентно вирішувати її задачі, які за методологічним принципом поділяються на три основних блоки: ідентифікаційні, класифікаційні та діагностичні.Ідентифікаційні – визначення диктора за голосом та мовою, що зафіксовані на відеофонограмі; встановлення апаратури запису, за допомогою якої виготовлені відеофонограми; встановлення окремих елементів звукового середовища.Для цього блоку задач типовими є такі питання:1) Чи брав участь гр. Н. у розмові, зафіксованій у часовому інтервалі 01-25 хв. сторони А компакт-касети МК-60 № 1? Якщо так, то які слова та фрази належать саме йому?2) Однією чи різними особами вимовлено фрази, які зафіксовані у фонограмах розмов № 1 та № 2 і відповідно позначені в протоколі прослуховування фонограм знаками МІ та М2?3) Чи виготовлена фонограма розмови за допомогою наданого на дослідження диктофона «Sony» № АР 23456?4) Чи з одного джерела походять звукові сигнали автомобільної сирени, які зафіксовані у фонограмах № 1 та № 2?5) На одному чи на різних магнітофонах виконані конкретні фрагменти відео- чи фонограми?Діагностичні – визначення оригінальності, неперервності, змін первинного змісту чи наявності монтажу відеофонограми; встановлення змісту розмов та придатності мови дикторів для їх ідентифікації; встановлення параметрів носія та засобів запису за відеофонограмою; визначення джерел звуку та звукового середовища; встановлення організаційних схем, технічних засобів та каналів відеозвукозапису; визначення емоційного стану диктора, комунікативного статуса співбесідників у розмові, їх соціально-психологічного портрета, діалектних та інших лінгвістичних особливостей мови дикторів тощо.ІТиповими питаннями даного блоку задач є такі:1) Представлена на експертизу фонограма є оригіналом чи копією?2) Чи зафіксована фонограма неперервно? Чи не піддавалась вона монтажу або яким-небудь іншим змінам?3) Який зміст розмов, зафіксованих на представленій фонограмі?4) Чи придатні фонограми розмов для ідентифікації особи диктора?5) Скільки осіб брали участь у розмові?6) У якому звуковому середовищі (в приміщенні, на подвір'ї тощо) точилася зафіксована у фонограмі розмова?7) Які з розмов на представлених фонограмах є телефонними?8) Чи одночасно зафіксовані звук та відеозображення у відеофонограмі?9) Чи передавалась радіозв'язком зафіксована на відеофонограмі інформація?10) Чоловіку чи жінці належить зафіксована у фонограмі мова?11) Яким був емоційний стан диктора?12) Записане джерело звуку перебувало в нерухомому стані чи в русі?13) Як були розташовані відносно мікрофона співбесідники?14) Чи є мова, записана на фонограмі, завченою, прочитаною або вільною?15) Яким є технічний рівень навичок виготівника фонограми?16) Якими є соціальні, психічні особливості та діалект особи, телефонна розмова з якою зафіксована у фонограмі № 1?Класифікаційні – визначення виду та класу засобів і носіїв запису; визначення виду та класу звукових джерел. Типові питання:1) Який тип носія використовувався для запису фонограми?2) Який вид та клас засобів запису застосовувався для фіксації фонограми?3) У якому форматі зафіксована відеофонограма?4) До якого класу звукових джерел належить пристрій, звуковий ряд якого зафіксовано у фонограмі?Об'єктами експертного дослідження є звукова і мовна інформація, зафіксована на відеофонограмі, носії та технічні засоби знімання та фіксації інформації, які є речовими доказами по конкретній справі. В основному на експертизу надходять відеофонограми, отримані в результаті оперативно-розшукової діяльності правоохоронних органів та документування розмови одним154Розділ 2із її учасників. Відеофонограми можуть бути зафіксовані на різних носіях: магнітосприймаючих стрічках, дроті, дисках тощо. За формою вони являють собою бобіни, компакт-касети, мікро-касети, відеокасети різних стандартів, компакт-диски, мінідиски, флеш-карти тощо. Для запису та відтворення інформації застосовуються різні пристрої відеозвукозапису: аналогові та цифрові диктофони, відеокамери, спеціальні пристрої знімання, передачі та фіксації інформації, які також направляються на дослідження. Крім об'єктів дослідження, експерту також надаються порівняльні фонограми зразків мови громадян, які, ймовірно, брали участь у досліджуваних розмовах. Фонограми із зразками мови можуть бути як експериментальними, отриманими в результаті проведення спеціальних слідчих дій по відбору зразків мови, так і вільними або умовно вільними – у випадках коли запис проводився без попередження диктора про відбір зразків мови, наприклад, при використанні звукозапису при проведенні допиту тощо.Методологія криміналістичної експертизи матеріалів і засобів відеозвукозапису базується на загально прийнятих у криміналістиці принципах та методах з урахуванням специфіки предмета та об'єктів експертного дослідження. Основними методами дослідження є: органолептичний, мікроскопічний, магнітооптичний, спектроскопічний (акустичний) та мовознавчий (лінгвістичний).Органолептичний метод дозволяє сприйняти візуально чи ауди-тивно зафіксовану на досліджуваних відеофонограмах інформацію при її відтворенні за допомогою технічних засобів. Цим методом встановлюються зміст розмов та відеозображень, ознаки монтажу та інші характеристики об'єктів дослідження. Звичайно, не кожна людина, яка слухає, – чує, і не кожна яка дивиться, – бачить. Ефективність використання цього методу експертом залежить як від фізіологічного стану його органів зору та слуху в момент проведення дослідження, так і від кваліфікації експерта, його практичного досвіду та навичок, а також технічних можливостей аудіо-відеовідтворюючої апаратури.Мікроскопічний метод застосовується для дослідження носія запису при встановленні його типу, трас, які утворюються при запису інформації в результаті механічного контакту з окремими частинами фіксуючої апаратури, при ідентифікації записуючих пристроїв тощо.Магнітооптичний метод ґрунтується на візуалізації зафіксованих на носії магнітних полів і дослідженні їх топографічних ха-ОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ155рактеристик. Він використовується для визначення, оригіналом чи копією є відеофонограма, ідентифікації апаратури запису, встановлення неперервності запису, наявності змін чи монтажу первинної інформації. Метод ефективний для дослідження як стрічкових, так і дискових носіїв.Спектроскопічний метод дозволяє встановити спектральну структуру сигналу, тобто його амплітудно-частотні параметри в конкретний момент часу, енергетичні ознаки мовного сигналу, часові та ритмічні ознаки мови тощо. За комплексом цих ознак і результатів їх статистичної обробки та співставлення з аналогічними ознаками зразків мови формується висновок про належність мови конкретній особі. Застосування методу потребує спеціального апаратно-програмного забезпечення.шш'й шштшшшш.Рис. 42. Порівняння фонограм різних осіб.Мовознавчий (лінгвістичний) метод дослідження ґрунтується на визначенні в мові диктора комплексу лінгвістичних особливостей (фонетичних, просодичних, синтаксичних, стилістичних, діалектних тощо) та ознак, вивчення яких є предметом суміжних з лінгвістикою наукових дисциплін, таких як психолінгвістика, соціолінгвістика, етнолінгвістика тощо. Це дозволяє виявляти не тільки мовленеві навички, а й соціально-психологічні властивості диктора. Незважаючи на елементи суб'єктивності методу його застосування є досить ефективним, а результати достовірними.Перед призначенням експертизи слідчий чи суддя повинні провести відтворення відеофонограм і визначити конкретно об'єкт156Розділ 2ОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ157експертного дослідження. Як правило, це здійснюється в рамках огляду та прослуховування відеофонограми і оформляється відповідним протоколом. У протокол заносяться дані про розташування фонограми (показання лічильника пристрою відтворення чи часу її відтворення від початку стрічки) та її зміст. Також; визначається пристрій запису відеофонограми, який на час розгляду справи має бути доданий до матеріалів справи.Встановлення належності мови на фонограмі конкретній особі неможливе без якісних порівняльних зразків мови, що мають відповідати таким вимогам:– мова в зразках повинна співпадати з мовою, якою проводилась зафіксована у фонограмі розмова (українська, російська, інша);– мова зразків має відповідати мові досліджуваної фонограми за формою (монолог, діалог), рівню підготовленості (спонтанна мова, прочитаний або завчений текст);– емоційний стан диктора, чия мова зафіксована в зразках, повинен бути співвідносним з емоційним станом диктора – у досліджуваній фонограмі;– зміст зразків мови не обов'язково пов'язувати із змістом досліджуваних розмов;– експерту потрібно надати достатній об'єм мовного матеріалу зразків (не менше 10 хвилин мови конкретного диктора);– обов'язковою є висока якість запису фонограми зразків мови.В окремих публікаціях рекомендують проводити відбір експериментальних зразків мови таким чином, щоб у зразках вимовлялись ті ж самі слова та фрази, які є в досліджуваній розмові, при цьому використовувалась апаратура та витримувались умови запису, аналогічні тим, що мали місце при фіксації досліджуваної розмови. Не вдаючись до аналізу цих рекомендацій, зауважимо, що їх виконання не дозволить отримати якісні зразки мови, за якими можна достовірно ідентифікувати особу. Для отримання високоякісних фонограм зразків мови необхідно застосовувати відеозвукозаписуючу апаратуру вищого класу з виносним мікрофоном. Мікрофон направляється в сторону диктора і розташовується на відстані не більше 0,5 м від нього. У кімнаті, де проводиться відбір зразків мови, не має бути сторонніх джерел звуку (шум працюючих механізмів, телефонні дзвінки тощо). Зразки записуються на носій (компакт-касету), який не був у використанні. Слідчий повинен сформулювати для диктора такі запитання, на які він не зможе відповісти одним словом, тобтонеобхідно «розговорити» диктора. Крім того, у процесі відбору зразків мови бажано, щоб емоційний стан диктора коливався в межах, що співвідносні з емоційним станом диктора, голос та мова якого зафіксовані в досліджуваній фонограмі. Це досягається шляхом постановки спеціально підібраних запитань в окремі моменти розмови. Від повноти відображення у фонограмі зразків мови мовних навичок диктора залежить успіх його експертної ідентифікації. За неможливості отримання експериментальних зразків мови як порівняльні можуть використовуватись фонограми допитів, інших слідчих дій або вільні зразки (як правило, це аматорські відеофонограми подій, в яких брав участь конкретний громадянин).Рис. 43. Порівняння фонограм (інтонограм) однієї особи.На експертизу, крім речових доказів (відеофонограм, пристроїв відеозвукозапису та інших засобів, які використовувались при фіксації інформації), направляються і протоколи огляду та прослуховування відеофонограм. Оскільки у більшості випадків відбір зразків мови потребує значного часу, їх можна направляти додатково після призначення експертизи.При оцінці експертного висновку криміналістичної експертизи матеріалів та засобів відеозвукозапису перш за все звертають увагу на формальні його сторони: компетенцію і кваліфікацію експертів, структуру та повноту дослідження. Висновки кожного члена експертної комісії повинні відповідати його спеціальності і бути логічно обумовлені встановленими фактами. У висновках не має бути суперечностей та юридичних оцінок, наприкладІ158Розділ 2формулювань «навмисне стирання первинної фонограми», «фонограма є підробленою або справжньою» тощо.Якщо експерт зробив висновок, що фонограма є копією (оригіналом), а за матеріалами справи вона є оригіналом (копією), то необхідно оцінити встановлені експертом ознаки копії або оригіналу. Як правило, для встановлення оригінальності фонограми експерту необхідно дослідити пристрій для запису та організаційну схему її отримання. За відсутності цих досліджень висновок експерта може бути необґрунтованим. Висновок про те, що фонограма є копією, може бути зроблений без дослідження пристроїв для запису. Необхідно знати, що в копіях ознаки можливих змін чи монтажу первинного змісту фонограми маскуються або повністю знищуються і експертним шляхом можуть залишитися невстановленими.Висновок експерта про наявність у фонограмі монтажу чи інших змін її первинного змісту також має бути вивчений і оцінений. Термін «монтаж відеофонограми» означає процес об'єднання за допомогою технічних засобів окремих частин відеофонограми в одне ціле з порушенням неперервності та послідовності відображення навколишнього середовища в часі та просторі. Це поняття не включає визначення навмисності чи ненавмисності вказаного процесу. Наприклад, при фіксації фонограми розмови за допомогою диктофону з активізованим VAS (VOR) режимом (голосовим управлінням запису) вона буде складатись з окремих ділянок, на яких рівень звукового сигналу перевищує встановлений поріг. Де-факто – це монтаж, але де-юре – це часткове відображення інформації, яке, залежно від змісту та конкретних обставин, може бути використано для об'єктивного розслідування справи.З технічного боку монтаж аналогового запису поділяється на два основних види: механічний та електронний. Механічний монтаж – об'єднання фонограми в одне ціле з окремих ділянок фонограми шляхом механічного з'єднання частин її носія (склеювання частин магнітної плівки). Електронний монтаж – об'єднання фонограми в одне ціле з порушенням неперервності та послідовності форми магнітних полів або відтвореного електричного сигналу на одному і тому ж носії.Фонограми можуть піддаватись й іншим змінам, таким як фільтрація, стирання окремих фрагментів, переведення в цифрову форму тощо. Експертні висновки щодо них також; мають бутиОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ159Рис. 44. Запис фонограми В поверх первинної фонограми А.проаналізовані на предмет достовірності зафіксованої у фонограмі інформації.При встановленні особи за мовою експерти дають висновки у таких формах:Категоричні – коли встановлена сукупність ознак мови є індивідуальною для конкретного диктора. Достовірність даного висновку оцінюється суддею чи слідчим на основі аналізу наведених експертом ознак за їх значимістю у встановленій сукупності та достатністю.Ймовірні – коли встановлені ознаки є лише частиною індивідуальної сукупності і недостатні для категоричного висновку. В більшості випадків це обумовлено недостатньою якістю досліджуваних і порівняльних мовних матеріалів. Оцінка і використання цього висновку мають бути взаємопов'язані з іншими матеріалами справи. Необхідно зауважити, що при використанні спеціальних програмних засобів експертного дослідження мови може зазначатися конкретний ступінь ймовірності належності мови певній особі. Але, здебільшого, це є критерієм лише для експерта при прийнятті конкретного рішення і формулюванні висновку.Твердження про неможливість експертного встановлення особи – це третя форма експертного висновку. Така неможливість обумовлена, як правило, низькою якістю досліджуваного та порівняльного мовного матеріалу. При цьому спостерігається як збіг частини ознак, так і їх розбіжності. Також може бути виявлена співпадаюча сукупність загальних ознак мови, яка не є індивідуалізуючою і достатньою для висновку про її належність конкретній особі.Висновок про непридатність фонограми для ідентифікації особи формулюється експертом у випадках низької технічної якості фонограм та обмеженої кількості мовного матеріалу, що не дозволяє достовірно встановити ознаки мови. Наприклад, при обмеженості спектрального інтервалу фонограми, спотворенні амплітудно-спектральних значень мовного сигналу лінійними та нелінійними процесами (фільтрацією, адитивними акустичними завадами тощо).160Розділ 24.11. Експертиза комп'ютерів, носіїв і технологійСудова і слідча практика свідчить про залучення у сферу кримінального судочинства таких специфічних об'єктів, як комп'ютерна техніка і програмні продукти. Найчастіше ці об'єкти виступають як інструменти здійснення злочинів (підробка документів, ухиляння від сплати податків, виготовлення фальшивих грошей, приховування слідів злочину тощо). Однак не менш поширеними є злочини, при здійсненні яких об'єктом посягання стає інформація, що знаходиться в комп'ютері, на якому-небудь носії, чи саме програмне забезпечення. Крім того, магнітні носії комп'ютерів нерідко є місцем зберігання, чи навіть приховування, інформації, що являє інтерес для розслідування злочину.Об'єктами судової експертизи є комп'ютерна техніка, носії інформації (дискети, жорсткі диски, CDR-диски, флеш-карти тощо), периферійні пристрої (принтери, сканери, звукові карти), мережа INTERNET, програмні продукти.Судова експертиза комп'ютерної техніки і програмних продуктів вирішує такі задачі:– встановлення технічного стану комп'ютерної техніки;– виявлення інформації, яка міститься на комп'ютерних носіях, та визначення її цільового призначення;– встановлення відповідності програмних продуктів певним параметрам;– встановлення авторства програмного продукту;– визначення вартості програмного продукту та комп'ютерної техніки.На вирішення судової експертизи комп'ютерної техніки і програмних продуктів можуть бути поставлені такі питання:1) Комп'ютер якої моделі надано на дослідження? Якими є технічні характеристики його системного блока і периферійних пристроїв?2) Які технічні несправності має даний комп'ютер або його окремі блоки та пристрої, і як ці несправності впливають на роботу комп'ютера (блока, пристрою)?3) Чи не проводилась адаптація комп'ютера для роботи з ним специфічних користувачів (особи з поганим зором, лівші та ін.)?4) Чи міститься на даному носії якась інформація, і якщо так, яке її цільове призначення?5) Чи міститься на даному носії інформація, яка має ключові слова «...»?ОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ1616) Чи міститься на даному носії інформація, в якій є дані про вказані в постанові підприємства (фірми, організації)?7) Коли, ким були створені досліджувані файли?8) Чи є дані програмні продукти ліцензійними копіями стандартних систем, чи вони є оригінальними розробками?9) У який період часу створені файли, та яка дата останнього редагування?10) Чи не вносились у програми даного системного продукту які-небудь корективи, що змінювали виконання певних операцій?11) Чи містилася на носії інформація, що була знищена, якщо так, то яка саме?12) 3 якого з наданих комп'ютерів здійснювався вихід у мережу INTERNET, за якими адресами, в який період часу?13) Яким є механізм утрати інформації з локальних обчислювальних мереж, глобальних мереж і розподілених баз даних?14) Чи можна за допомогою даного програмного продукту реалізувати функції, передбачені технічним завданням на його розробку?15) Чи містяться на досліджуваному комп'ютері програмні продукти, які можуть використовуватися для злому пароля та несанкціонованого доступу до комп'ютерних мереж?16) Чи можливе вирішення певного завдання за допомогою даного програмного продукту?17) Яким є рівень професійної підготовки в галузі програмування і роботи з комп'ютерною технікою особи, яка виконала дані дії з комп'ютером і програмним забезпеченням?18) Чи відповідає стиль програмування досліджуваного програмного продукту стилю програмування певної особи?19) Чи відповідають прийоми і засоби програмування, що застосовувалися при створенні досліджуваного програмного продукту, прийомам і засобам, якими користується даний програміст?20) Чи написана дана комп'ютерна програма певною особою (вирішується разом з експертом у галузі авторознавства)?21) Якою є вартість програмного забезпечення (на час його придбання, вилучення, проведення експертизи)?22) Якою є вартість окремих модулів, що входять до складу програмного продукту?23) Якою є вартість комп'ютерної техніки (окремих комплектуючих) на час придбання (вилучення, проведення експертизи)?Проблема визначення об'єктів судової експертизи комп'ютерної техніки і програмних продуктів полягає в тому, що у зв'язку11-4-2531162Розділ 2з бурхливим розвитком комп'ютерної техніки їх перелік щодня зростає. З'являються нова комп'ютерна техніка, периферійні пристрої і прилади, що виготовлені і працюють на основі технологій побудови персональних комп'ютерів. У деяких випадках об'єктом даної судової експертизи виступають пристрої, що не є комп'ютерами в класичному розумінні цього слова, наприклад електронні касові апарати.Таким чином, об'єктами судової експертизи комп'ютерної техніки і програмних продуктів є комп'ютерна техніка, периферія (сканери, принтери, плотери тощо), різноманітні носії інформації (магнітні, оптичні, лазерні тощо), програмне забезпечення, інша інформація, що знаходиться на носіях і в запам'ятовуючих пристроях (постійних та оперативних), а також органайзери, пейджери, мобільні телефони й інші пристрої, що виготовлені і працюють на основі технологій побудови персональних комп'ютерів. До цієї ж категорії належать модеми і пристрої, що підтримують роботу комп'ютерних систем (свічі, хаби тощо). Паперові документи, виготовлені за допомогою друкувальних пристроїв, є об'єктом комплексної експертизи, при якій загальне дослідження здійснюють експерт у галузі комп'ютерної техніки й експерт у галузі технічного дослідження документів.ДЕ РЖАЯІА ПОДЛ tKOOA ЩШШЯФЫЦН УКІМНИ' ?'. .' . податно»* поліція' – ..?Рис. 45. Зображення службового посвідчення у файлі комп'ютера.j дн>ж»вн* явдшдав* цдщнкдадцгя тпыни

^”щчєння ;;

Рис. 46. Посвідчення, яке, за підозрою, використовувалось для
виготовлення фальшивого.

ОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ

163

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА АДМІНІСТРАЦІЯ УКРАЇНИ ПОДАТКОВА ПОПІЦІЛ І

СЛУЖБОВЕ ПОСВІДЧЕНЦр

&№38 8

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА АДМІНІСТРАЦІЇ! УКРАЇНИ ПОДАТКОВА ГЮЛІЦІ»

ДЕРЖАВНАПОДАТКОв* *ДМІ!*ІСГРАЦ« УКЯАІИЙ ПОЛІЦІЯ’

І

Рис. 47 а; б. Зображення в іншому файлі того ж комп’ютера.

ДЕРЖАВМА (ЮДДгеОвА АДМІНІСТРАЦІЯ УКРА»ІИ

” \ ЛйЙЛШОВ*ПОЛІЦІЯ ? ? ??’ “і”

4

Рис. 48. Результат комп’ютерної підробки.

12 4 5 6 8 3 7

При розслідуванні злочинів, вчинених з використанням комп’ютерної
техніки, слідчий стикається з нетрадиційними речовими доказами злочинної
діяльності. Тому для використання фактичних даних, отриманих у ході
розслідування таких злочинів, базова юридична підготовка слідчого може
виявитися недостатньою. Отже, необхідно залучати фахівця для проведення
СЛІДЧИХ ДІЙ. ‘ 2 3 6 4 5

РОЗСЛІДУЮЧИ ЗЛОЧИНИ, пов’язані 3 рОЗ- Рис. 49. Фрагменти текстів
КрадаННЯМ КОШТІВ І матеріальних ЦІН- службових посвідчень з фаль-ґ .. .
, г ? шуванням шляхом поетапного

НОСТЄИ, необхідно памятати, ЩО деякі редагування за допомогою гра-

‘ І ! 1 ! і !

твенкс

М-72*’—————

злочинні операції, здійснювані за допо-

фічного редактора.

164

Розділ 2

могою комп’ютерів, залишають сліди на магнітних носіях інформації
(вінчестері, дискетах, стрічках). Своєчасне виявлення комп’ютерних
засобів і правильне їх вилучення обумовлює ефективність наступної
експертизи комп’ютерної техніки і програмних продуктів, яка
призначається з метою виявлення інформації, що зберігається на магнітних
носіях, і виявлення, таким чином, певних слідів злочинної діяльності.

Слідчі дії для вилучення інформації, що міститься на машинних носіях, і
самих машинних носіїв з інформацією потребують ретельної, добре
спланованої підготовки, обумовленої особливостями комп’ютерної техніки.

Приміщення, де розташовані комп’ютерні засоби, і вони самі, як правило,
знаходяться під надійною електронною охороною. Недостатні знання
учасників слідчої дії про захист комп’ютерної інформації від
несанкціонованого доступу й особливості конструкції апаратних засобів,
які використовуються для цього, може призвести до непоправних наслідків.
При неправильних діях інформація на вінчестері може бути знищена
автоматично при розкритті корпуса комп’ютера, відкритті кімнати, в якій
знаходиться комп’ютер, чи за інших обставин, визначених керівником
підприємства (фірми) чи особи, яка відповідає за комп’ютерне
устаткування. На практиці дуже часто застосовуються різні способи
знищення важливої інформації, що зберігається в комп’ютері: дистанційно
(наприклад, по локальній чи глобальній мережі (INTERNET); шляхом
натискання на тривожну кнопку; передачею повідомлення по телефону на
пейджер, що знаходиться в комп’ютері; передачею повідомлення на
мобільний телефон, включений в архітектуру комп’ютера; використанням
пристрою типу «брелок» – передавача для відключення охоронної
сигналізації автомобіля тощо.

Виявлення, огляд і вилучення комп’ютерних засобів у ході до-судового
слідства та судового розгляду можна поділити на попередній, основний і
заключний етапи.

Попередній етап включає такі дії.

1. У керівника підрозділу, персоналу, який відповідає за експлуатацію
комп’ютерної техніки, або іншого співробітника організації, фірми
необхідно взяти пояснення, а при порушеній кримінальній справі допитати
і з’ясувати такі обставини:

– чи заблоковане приміщення, в якому знаходиться комп’ютер, електронною
системою допуску або охоронною сигналізацією, і які технічні засоби
забезпечення використовуються для цього. Оскільки систему блокування
вибирає користувач, то тре-

ОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ

165

ба взяти документацію і відповідний електронний або фізичний пароль
(код), а в деяких випадках – і додатковий пристрій (електронний ключ)
для доступу до об’єктів, що зберігаються. При цьому необхідно пам’ятати,
що електронне блокування приміщення з’єднано з системою блокування
самознищення важливої інформації в комп’ютері, яка працює від
вбудованого в комп’ютер джерела живлення. При порушенні встановленого
порядку входу в приміщення спрацьовує захист і комп’ютер знищує
інформацію на вінчестері, навіть якщо він відключений від живлення.
Установи, підприємства й організації, що використовують подібні системи
знищення важливої інформації на комп’ютері, обов’язково мають надійно
заховану щоденну копію цієї інформації або використовують «дзеркальний»
вінчестер. Вміст останнього є точною копією основного вінчестера, зміни
якого відслідковуються щомиті. «Дзеркальний» вінчестер розташований на
певній відстані від основного під особливою охороною;

– які є засоби охоронної сигналізації і забезпечення безпеки
комп’ютерної інформації, де знаходиться відповідна документація;

– чи встановлені в комп’ютері спеціальні засоби для знищення інформації
у разі спроби несанкціонованого доступу до неї; з’ясувати місце
перебування організації, що встановила цю систему;

– чи необхідний пароль (додатковий пристрій – електронний ключ) для
доступу до інформації, що знаходиться в комп’ютері, або окремих її
частин, правила його використання; чи призводить порушення цих правил до
псування інформації; чи з’єднані (включені) комп’ютери в локальну мережу
установи, організації, підприємства (фірми), об’єднання, яка схема
локальної мережі, основні правила її безпечного використання.

2. Необхідно пам’ятати, що при правильно організованій роботі
комп’ютерних засобів наприкінці робочого дня здійснюється обов’язкове
резервне копіювання даних зі складанням повного протоколу роботи
комп’ютера за день. Тому в осіб, відповідальних за резервне копіювання і
збереження протоколів, з’ясовується місцезнаходження відповідних
документів і копій на магнітних носіях.

3. Якщо комп’ютер підключений до мережі INTERNET, то необхідно вилучити
договори у керівника підприємства (фірми), де буде проводитись огляд,
негайно зв’язатися з мережним адміністратором – провайдером вузла, до
якого підключена дана установа, підприємство (організація), і
організувати за його допомогою вилучення і збереження електронної
інформації, що належить даному підприємству або надійшла на його адресу.

166

Розділ 2

4. Вилучити і вивчити документацію, пов’язану із забезпеченням на
підприємстві (в установі, організації) безпеки комп’ютерної інформації,
яка цікавить слідство. Вилучити протоколи і резервні копії вінчестера.
За наявності протоколів можна встановити вилучену (стерту) інформацію на
вінчестері (магнітному носії).

Основний етап огляду починається з усунення блокування вхідних дверей.
Для цього необхідно:

– наказати співробітникам фірми (підприємства) відійти від комп’ютерних
засобів і розмістити їх у приміщенні так, щоб виключалась можливість
використання будь-яких засобів зв’язку. У процесі огляду не приймати
допомоги від співробітників фірми (підприємства);

– вилучити у персоналу пейджери, електронні записні книжки, ноутбуки,
індивідуальні пристрої відключення сигналізації автомобіля тощо;

– зафіксувати інформацію на екранах працюючих комп’ютерів шляхом
фотографування (детальна зйомка) або складання креслення;

– виключити живлення міні-АТС і опечатати її (якщо така є);

– скласти схему підключення зовнішніх кабелів до комп’ютерних пристроїв
і позначити кабелі для правильного відновлення з’єднання в майбутньому;

– ізолювати комп’ютери від усякого зв’язку ззовні: модемної, локальної
комп’ютерної мережі, радіозв’язку;

– найбільш ефективним способом відключити всі комп’ютерні засоби від
джерел живлення (у тому числі і від джерел безперебійного живлення);

– екранувати системний блок комп’ютера, помістивши його у спеціальний
футляр.

Фахівець оперативно виконує дії відповідно до плану, розробленому
спільно зі слідчим. Зовнішнім оглядом встановлюються специфічні
обставини, що стосуються комп’ютерних засобів, дані про які заносяться
до протоколу огляду комп’ютерного засобу: наявність системного блоку,
монітора, клавіатури, принтера, модему, безперебійного джерела живлення,
акустичних систем тощо, периферійних і мультимедійних пристроїв.

За розташуванням пристроїв на передній панелі системного блоку фахівець
визначає наявність і види пристроїв збереження інформації (дисководи), а
також пристроїв зчитування кредитних карт, парольних карт тощо,
особливої уваги потребує наявність невідомих йому пристроїв. По
можливості, він визначає присутність пристрою для знищення інформації.

ОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ

167

За розташуванням розйомів на задній панелі системного блоку визначаються
наявність і види вбудованих пристроїв, мережної плати, модему (чи був
він підключений до телефонної чи іншої лінії зв’язку), наявність
послідовних і паралельних портів, чи були вони підключені до зовнішніх
ліній зв’язку.

Заключна стадія огляду – це складання протоколу, схем, планів. Кабелі,
що відключаються, підлягають маркуванню з метою відновлення з’єднання
при проведенні експертизи комп’ютерної техніки і програмних продуктів.
Екранований системний блок комп’ютера, принтер, виявлені дискети,
магнітні стрічки й інші носії комп’ютерної інформації (наприклад
роздруківки) опечатують і вилучають.

Істотне значення має упакування об’єктів дослідження, що направляються
на експертизу. Воно повинно гарантувати неможливість їх пошкодження як у
процесі збереження, так і під час транспортування.

Погоджені дії слідчого і фахівця з огляду і вилучення речових доказів з
місця події дозволять уникнути необоротних втрат інформації, що
міститься на машинних носіях, і забезпечать найбільш достовірні дані для
проведення наступної судової експертизи комп’ютерної техніки і
програмних продуктів.

Якщо зазначених заходів не було вжито, виникають серйозні підстави
сумніватися у вірогідності висновків експерта.

4.12. Експертиза голограм

Голограми набули широкого використання для захисту цінних паперів,
документів та товарів. Голографічні захисні елементи (ГЗЕ)
використовуються як один із ступенів захисту від підробки у поєднанні з
поліграфічними та іншими видами захисту. Самостійно ГЗЕ використовуються
найчастіше для захисту від підробки товарів або як засоби контролю
доступу (різноманітні голографічні пломби). Прикладами використання є
захисні елементи державних в’їзних віз, паспортів, сертифікатів,
пластикових платіжних засобів, посвідчень, дипломів, проїзних документів
тощо. Як самостійний елемент захисту від підробки та для рекламних цілей
голограми широко застосовуються при пакуванні спиртних напоїв,
косметики, чаю, кави та цілої низки промислових товарів.

Порядок розроблення, виготовлення і використання голографічного захисту
регламентується Указом Президента України «Про захист документів і
товарів голографічними захисними еле-

768

Розділ 2

ОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ

169

ментами» від 15 листопада 2000 р. № 1239/2000 та постановою Кабінету
Міністрів України «Про затвердження Положення про порядок голографічного
захисту документів і товарів» від 24 лютого 2001 р. № 171.

За способом виготовлення голографічного зображення ГЗЕ можна поділити на
три основних типи: аналогові голограми (голограми, виготовлені методами
оптичної голографії), синтезовані, які виготовляють за технологією «дот
матрікс» або літографії високої роздільної здатності, та комбіновані, в
яких використовуються синтезовані й аналогові елементи. Поряд з
зображеннями, які контролюються візуально або за допомогою простих
оптичних пристроїв, у ГЗЕ можуть бути приховані або закодовані
зображення. Приховані зображення формуються з використанням голограм
Фур’є або неосьових голограм Лейта-Упатнієкса. Для кодування інформації
в ГЗЕ, як правило, застосовують фазове кодування опорного хвильового
фронту з використанням указаних вище схем запису. Набувають поширення
розробка та виготовлення синтезованих цифровими методами голограм.

У сучасних ГЗЕ разом з описаними оптичними рівнями захисту, додатково
використовуються елементи магнітного, люмінесцентного, термохромного,
термореактивного та інших видів захисту. Контроль та експертне
дослідження додаткових рівнів захисту істотно відрізняються від
дослідження оптичних характеристик голограм і тому розглядатися не
будуть.

Найпоширенішими є два види ГЗЕ: у вигляді фольги для гарячого тиснення
та липкої голографічної наклейки. Відмінність між ними полягає у способі
нанесення на предмет, що підлягає захисту, та товщині самих елементів.
Нанесення фольги для гарячого тиснення на предмети здійснюється на
термопресах, а липкі голографічні наклейки можуть наноситись як у
ручному, так і в автоматичному режимах. Товщина фольги для гарячого
тиснення не перевищує 10 мкм, а липкої голографічної наклейки, як
правило, є більшою за ЗО мкм.

Можливими способами підробки голограм є: фальсифікація або імітація
(заміна оригінальної голограми голограмою з подібним логотипом),
гальванічне копіювання дифракційної мікроструктури, контактне
копіювання, двоступеневе копіювання голограми, виготовлення голограми за
заданим логотипом. Кожен з перелічених способів підробки має свої
характерні особливості, які відбиваються в голограмі і можуть бути
виявлені у процесі експертного дослідження.

Предметом експертизи голограм є встановлені фактичні дані,

1

пов’язані з виготовленням та використанням голограм, отримані на основі
спеціальних знань у галузі техніко-криміналістичного дослідження
голограм і проміжних продуктів голографічного виробництва в
передбаченому кримінально-процесуальним законодавством порядку.

Об’єктами експертизи є ГЗЕ, голограми, які використовуються як засоби
контролю, іміджеві, образотворчі голограми та проміжні продукти
голографічного виробництва, такі як програмне забезпечення, фотошаблони
та макети, первинні голограми, рельєфно-фазові голограми-оригінали,
майстер-матриці, металеві матриці для тиражування голограм.

У процесі дослідження голограм вирішуються ідентифікаційні,
класифікаційні та діагностичні задачі.

Ідентифікаційне дослідження голограм передбачає:

– встановлення тотожності голограм або відповідності голограми її опису
(технічному завданню, паспорту на голограму);

– визначення, з наданої чи з іншої матриці тиражувались голограми;

– встановлення відповідності наданих фотошаблонів та макетів зображенням
елементів логотипу, які відтворюються голограмою;

– встановлення відповідності оригіналу первинної голограми райдужній
голограмі;

– встановлення відповідності наданого програмного забезпечення
синтезованій голограмі.

Класифікаційні дослідження:

– встановлення типу голограми;

– встановлення рівнів захисту голограм.

Діагностичне дослідження голограм передбачає встановлення технологічної
схеми виготовлення голограми.

В експертній практиці найчастіше вирішуються питання ідентифікації
голограм та встановлення і порівняння захисних властивостей різних ГЗЕ.
Дослідження голограм проводиться в три етапи. На першому етапі
здійснюється візуальний контроль, на другому – мікроскопічне дослідження
їх мікроструктури і на третьому – вимірювання оптичних параметрів. На
кожному з етапів дослідження встановлюються фактичні дані про ГЗЕ, які в
комплексі дозволяють вирішувати поставлені питання.

Візуальний контроль голографічних захисних елементів

Для контролю голограми робоче місце оператора оснащується

170

Розділ 2

джерелом направленого світла потужністю 60-100 Вт і лупою з 6-8-кратним
збільшенням. При проведенні дослідження не допускається дифузне
освітлення голограми.

Контроль голограми проводиться візуально – шляхом порівняння
контрольованої голограми з голограмою-зразком або її технічним описом.
Особливу увагу при контролі слід звернути на:

– відповідність логотипів голограм;

– відповідність кутів огляду відновленого голограмою зображення;

– дифракційну ефективність голограми (яскравість зображення);

– наявність на голограмі зображення дефектів, голографічного «шуму»;

– товщину голограми, точність суміщення голограми з предметом, який
підлягає захисту;

– наявність дефектів у вигляді надривів, пошкоджень рельєфного шару та
країв голограми;

– структуру матеріалу, з якого виготовлена голограма. Практика
експертного дослідження показала, що в Україні

основний метод підробки голограм (виявлений на даний час) –
фальсифікація, тобто підміна оригінальної голограми подібною. Така
підміна розрахована на необізнаність та непідготовленість контролерів,
на те, що людина реагує на сам факт наявності голограми і не вникає в
зміст інформації, яка відтворюється голограмою. Тому при ідентифікації
голограм особливо важливу роль відіграє візуальний контроль.

На рис. 50 і 51 наведено голограми, візуальним дослідженням яких
встановлено відмінності між ними в забарвленні, товщині полімерної
плівки, формі вирубки, дифракційній ефективності тощо.

Рис. 50. Пластикова картка Master Card з голограмою.

ОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ

171

Рис. 51. Підроблена голограма в пластиковій картці.

Мікроскопічне дослідження голограм

При візуальному контролі та порівнянні голограм не завжди можна виявити
підробки. Для більш детального дослідження мікроструктури голограми
проводять її мікроскопічне дослідження з використанням оптичного
мікроскопа при збільшенні від 12,5 до 625 крат. Таке дослідження
дозволяє встановити спосіб виготовлення голограми, тобто визначити, які
технічні і технологічні прийоми були застосовані при її виготовленні.
Залежно від встановленого способу виготовлення голограм вимірюють та
порівнюють розміри і форму пікселів (для технології Dot Matrix), ширину
ліній зображення (для літографії високої роздільної здатності), середні
розміри та характер спекл-структури елементів зображення (для аналогових
голограм).

Дослідження оптичних параметрів голограм

Висока складність мікроструктури голограми та високі просторові частоти
елементів зображення (до 2500 ліній на міліметр) часто не дозволяють
однозначно ідентифікувати голограму за допомогою візуального та
мікроскопічного дослідження. Тому для ідентифікації голограм
здійснюється контроль групи оптичних параметрів, які є макроскопічним
відображенням особливостей їх дифракційної мікроструктури та однозначно
її характеризують.

Контроль оптичних характеристик голограми проводиться в когерентному
світлі. При цьому контролю підлягають такі параметри: кути дифракції,
середня дифракційна ефективність у першому порядку дифракції, розміри та
взаємне розташування щілин райдужних голограм, а також здійснюється
відновлення прихованого зображення або зчитування закодованої
інформації. Комплекс оптичних параметрів голограми можна об’єднати в
ідентифікаційну карту голограми.

172

Розділ 2

Ідентифікаційна карта голограми – це розподіл електромагнітного поля,
який включає всі дифракційні порядки та містить інформацію про
просторову координату, геометричну форму та інтегральну інтенсивність
кожного дифракційного максимуму, відтвореного голограмою.

Ill

шпага

Т^ІОІУІ І ? …….»-“-••-“-“л,

жжж і ь к

і і 4 шш ??

ill

И

11

И ? П її “” І . з

І б ^В1

Ш щ ш щ і! ! 1

LL і

да- ” ЛІ

ш

,м * ! )! г ‘І W |

i;ftfel|iSft«

/ f ! 1 f ^ ‘

0

Дії і і II

‘?1 і

. * . .

h……..-~”” ‘”

Рис. 52. Ідентифікаційні карти голограми-оригіналу (б) та її
інтерференційної копії (а).

На рисунку наведені ідентифікаційні карти двох голограм: голограми, яка
використовується для захисту від підробки проїзних квитків на транспорті
в місті Києві, та ідентифікаційна карта експериментально виготовленої
інтерференційної копії цієї голограми.

Візуальним оглядом та при мікроскопічному дослідженні виявити
відмінності між голограмою та її інтерференційною копією досить важко.
Дослідження ідентифікаційних карт голограм показує суттєві відмінності
їх оптичних параметрів і дозволяє однозначно виявити копію.

Приховане та закодоване зображення голограми виявляють у когерентному
світлі. На рис. 53 наведене відтворене приховане зображення, яке було
записане по площині всієї голограми за неосьовою схемою. Аналогічно може
бути відтворена і закодована інформація за наявності декодуючого
елемента. За відсутності або невідповідності декодуючого елемента
елементу, що використовувався при записі голограми, відтворення
закодованої інформації з голограми неможливе.

ОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ

173

Рис. 53. Приховане зображення, відтворене в когерентному світлі.

У загальному випадку яскравість голограми визначається її інтегральною
дифракційною ефективністю, яка визначається як відношення енергії
світла, дифраговано-го голограмою в усі порядки дифракції для
нормального падіння зондуючого променя, до енергії розсіяного світла
еталона. Інтегральна дифракційна ефективність розраховується за
формулою:

Л =(ігзе/ір)Ю0%, де

г| – інтегральна дифракційна ефективність; іГзе – інтенсивність
дифрагованого світла ГЗЕ; Ір – інтентивність розсіяного світла еталона.

Вимірювання інтегральної дифракційної ефективності проводиться за
допомогою інтегрального фотометра.

Схема та повнота дослідження вибирається в коленому окремому випадку
залежно від способу виготовлення голограми та встановлених співпадаючих
та відмінних ознак.

На завершення слід зазначити, що наведена загальна схема дослідження
голограм дозволяє достовірно виявляти підробки, а також, у більшості
випадків, і технологічну схему їх виготовлення.

4.13. Експертиза випадків з транспортними засобами спеціального
призначення

Швидкі темпи насичення споживчого ринку України найрізноманітнішими
транспортними засобами, розширення їх асортименту, підвищення
купівельної спроможності населення, лібералізація законодавства тощо все
частіше призводять до того, що об’єктами судової експертизи стають саме
вони та події, пов’язані з їх використанням.

Транспортні засоби спеціального призначення Водний транспорт

1. Пасажирські, вантажні, наливні, риболовні та інші судна;

2. Катери та яхти всіх типів;

774

Розділ 2

3. Земснаряди, землечерпалки, плавкрани, корчекрани та інші судна
технічного флоту;

4. Дебаркадери, причали, брандвахти, понтони та інші стоєчні судна;

5. Човни всіх типів, гідроцикли, вітрильні дошки, водяні лижі, сани
тощо;

6. Двигуни, рушії, такелаж, рангоут, запчастини, комплектуючі та інші
спеціальні пристосування водного транспорту.

Повітряний транспорт

1. Літаки та гелікоптери;

2. Планери та дельтаплани;

3. Повітряні кулі, дирижаблі, парашути тощо;

4. Двигуни, запчастини, комплектуючі та інші спеціальні пристосування
повітряного транспорту.

Залізничний транспорт

1. Локомотиви;

2. Електровози;

3. Вагони (пасажирські, вантажні, спеціальні, тощо);

4. Колії;

5. Вузли, агрегати, запчастини, комплектуючі, засоби сигналізації тощо

Позашляхові транспортні засоби

1. Всюдиходи, снігоходи, снігокати, буєри та інші (крім гужових);

2. Двигуни, рушії, такелаж, рангоут, запчастини, комплектуючі та інші
спеціальні пристосування для них.

Насичення ринку такими засобами відбувається як за рахунок вітчизняних
офіційних сертифікованих виробників, так і за рахунок аматорської
діяльності, незаконного виробництва, контрабанди тощо, тому на вирішення
експертизи можуть бути поставлені такі питання:

1) Чи ідентифікується об’єкт експертизи взагалі; якщо так, то що це за
об’єкт?

2) Яким способом він виготовлений?

3) Чи відповідає фактичне найменування об’єкта зазначеному в супровідних
документах?

4) Чи відповідає об’єкт експертизи технічним характеристикам, зазначеним
у документації?

5) Чи відповідає супровідна документація вимогам чинного законодавства?

ОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ

175

Останнім часом усе більше транспортних засобів спеціального призначення,
особливо нетрадиційних, прибувають в Україну з-за кордону. Щоб зменшити
розмір ввізного мита, дуже часто в документах вказуються неправдиві
дані. Нові ТЗ видаються за ті, що були в користуванні, змінюються назви,
занижується митна вартість. Транспортні засоби подекуди ввозять
розкомплектованими та запчастинами. У таких випадках можуть бути
поставлені такі питання:

1) Чи є даний ТЗ новим, чи таким, що був у користуванні?

2) Чи відповідає об’єкт своїй назві та іншим ідентифікаційним ознакам?

3) Яка реальна ринкова вартість даного ТЗ?

4) Чи комплектний даний ТЗ; якщо ні, то які вузли (агрегати, частини)
відсутні?

5) Яким ТЗ належать пред’явлені запчастини (вузли, агрегати) та яка їх
реальна ринкова вартість?

У практиці судово-експертної діяльності доволі часто виникають питання
відносно ТЗ, побудованих за індивідуальними проектами, господарчим
способом, без класифікаційного нагляду тощо. У такому разі можуть бути
поставлені такі питання:

1) Чи відповідає об’єкт експертизи або його реконструйована
(модернізована) частина технічному проекту?

2) Чи відповідає проект вимогам Регістру судноплавства?

3) Чи відповідають технічні характеристики ТЗ умовам експлуатації?

Такі процеси, як перехід суспільства до ринкових економічних відносин,
приватизація державного та комунального майна, розвиток страхової
діяльності, зміни в законодавстві змушують слідчих, суддів, виконавчу
службу ставити на вирішення експертизи питання, пов’язані з володінням
та користуванням ТЗ спеціального призначення, наприклад:

1) Кому належить право власності на об’єкт експертизи і чому?

2) Чи дозволяють кваліфікаційні документи (кваліфікація) водія
(капітана, стернового, пілота, моториста, машиніста) управляти даним ТЗ?

3) Чи дозволяють класифікаційні документи даного ТЗ експлуатувати його в
даних умовах (район плавання, віддалення від берега чи порту-сховища,
висота хвилі, сила та напрямок вітру тощо)?

4) Який розмір збитків та/або обсяг ремонтно-відновлюваль-них робіт?

5) Чи відповідає обраний техпроцес ремонту (відновлення) ТЗ вимогам
нормативних актів?

176

Розділ 2

При виникненні страхових та надзвичайних подій ставляться задачі щодо
встановлення конкретних обставин цих подій, а саме:

1) відтворення схеми руху;

2) аналіз погодних умов;

3) розрахунки статичної та динамічної остійності;

4) аналіз умов фрахту (лізингу);

5) аналіз виконання Правил плавання;

6) відтворення схеми роботи окремих механізмів та агрегатів ТЗ (головних
і допоміжних двигунів; якірних, швартовних, рятувальних засобів;
осушувальної, баластної та пожежної систем тощо);

7) експертиза суднової документації;

8) визначення ресурсних характеристик ТЗ.

Для розв’язання будь-якої з перелічених задач існує кілька процедур,
обов’язкових для виконання при дослідженні ТЗ спеціального призначення.
Це ідентифікація об’єкта, аналіз бортової (супровідної) документації,
визначення технічного стану і ресурсних характеристик тощо – залежно від
виду ТЗ.

Все це свідчить про те, що товарознавча експертиза ТЗ спеціального
призначення не може існувати відокремлено, без технічних досліджень,
тому експерт-товарознавець ТЗ спеціального призначення обов’язково
повинен мати спеціальну освіту та кваліфікацію судового експерта по
спеціальності «Технічна експертиза ТЗ спеціального призначення»
(загальні питання товарознавчої експертизи розглядаються в п. 4.19).

Зайве нагадувати про відповідальність, яка лежить на водіях ТЗ взагалі,
а на водіях ТЗ спеціального призначення (капітанах, пілотах, мотористах,
машиністах, стернових) особливо. Крім того, ця відповідальність залежить
від кількості пасажирів, кількості та виду вантажу, погодних умов,
кваліфікації екіпажу та узгодженості дій його членів.

Набути кваліфікацію пілота або капітана судна набагато складніше, ніж
кваліфікацію водія автотранспортного засобу. Крім ґрунтовної теоретичної
бази, необхідно мати серйозні практичні навички, оскільки опанування
«хорошою судноводійською практикою» в Україні законодавчо
регламентовано. Відсутність такої практики або нехтування нею може
призвести до трагічних наслідків, і тоді виникає необхідність у
проведенні спеціальної експертизи. Однією з таких експертиз є технічна
судноводійська експертиза.

22 травня 2002 року т/х «П», який здійснював щотижневий
вантажо-пасажирський рейс за маршрутом порт А – порт Б –

ОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ

177

І

порт А, вийшов з порту А в порт Б без вантажу, маючи на борту ЗО членів
екіпажу, 25 пасажирів, 60 тонн води та 55 тонн палива. Судно було в
повному спорядженні у цілком придатному для безпечного мореплавства
стані.

Після завантаження в порту Б різними вантажами 26 травня близько першої
години судно відійшло від причалу і взяло курс на порт А. Не дійшовши до
порту А, т/х «П» з невідомих причин затонув у Чорному морі на глибині
близько 1900 метрів в південно-західному напрямку в точці координатами Ш
= XX0 XX’ Д = XX0 XX’. У результаті катастрофи загинули 20 чоловік.

З метою визначення дійсних причин катастрофи призначена технічна
судноводійська експертиза.

На вирішення експертизи поставлені такі питання:

1) Яка безпосередня причина загибелі т/х «П»?

2) Чи сталась загибель т/х, що призвела до загибелі людей, внаслідок дії
гідрометеорологічних або інших зовнішніх факторів?

3) Чи стала загибель т/х наслідком перевантаження або неправильного
розміщення вантажу на судні? Якщо так, то в чому саме виявилось
перевантаження або неправильне розміщення вантажу?

4) Чи сталась загибель т/х «П» внаслідок переміщення вантажу?

5) 3 урахуванням причин загибелі судна, який механізм та стадії його
затоплення?

6) Чи було придатне судно «П» для безпечного судноплавства з
урахуванням:

– його мореплавних якостей;

– технічного стану;

– радіообладнання, засобів оповіщення та рятування;

– погодних умов;

– підготовки та кількості екіпажу?

7) Які організаційні недоліки сприяли загибелі т/х «П»?

8) Чи мав т/х «П» будь-які конструктивні недоліки, що сприяли його
загибелі?

9) Чи мали місце порушення правил судноплавства та безпечної
експлуатації судна; якщо так, то які саме, ким вони були допущені та чи
мають вони причинний зв’язок із загибеллю судна?

10) Дії (бездіяльність) яких осіб мали своїм наслідком загибель
теплоходу «П»?

Зміст поставлених запитань ще раз підкреслює всю складність дослідження
ТЗ спеціального призначення, особливо коли воно проводиться, як у даному
випадку, лише за матеріалами справи.

12 – 4-2531

178

Розділ 2

4.14. Судово-медична експертиза

4.14.1. Судово-медична експертиза трупа

Вмирання – це процес переходу від життя до смерті. За темпом настання
розрізняють смерть повільну (тривалу, агональну) та швидку.

Якщо смерть настає повільно (години, дні), то процес вмирання завжди
складається з п’яти етапів, які послідовно змінюють один одного:
передагонального стану, термінальної паузи, агонії, клінічної смерті,
біологічної смерті. При цьому виді смерті агональ-ний період інколи може
тривати до декількох тижнів. Відновлення всіх функцій організму можливо
тільки до настання біологічної смерті, яка супроводжується незворотними
змінами функцій нервової системи, кровообігу та дихання. Морфологічними
проявами повільної смерті є нерівномірне наповнення кров’ю внутрішніх
органів трупа, наявність у судинах згустків крові, помірна інтенсивність
трупних плям.

Якщо смерть настає швидко (хвилини), то атональний період може бути дуже
коротким або зовсім не спостерігатися. Морфологічними проявами швидкої
смерті є венозне повнокрів’я органів та тканин трупа, переповнення
кров’ю правої половини серця, крововиливи під серозні оболонки
внутрішніх органів та інтенсивні трупні плями.

У медико-біологічному аспекті смерть може бути природною та неприродною.
Такий поділ здійснюється на підставі причини смерті.

Природна смерть – це смерть, яка зумовлена фізіологічними причинами, що
роблять неможливим існування цілісного живого організму (від повного
вичерпання фізіологічних ресурсів організму в глибокій старості, від
нестатку фізіологічних ресурсів молодого організму в результаті
недоношеності плоду та несумісних з життям пороків анатомічного
розвитку).

Неприродна смерть – це смерть, яка настає раніше фізіологічної межі.

Висновки про причини смерті базуються лише на медичних даних про стан
організму, в першу чергу результатах судово-медичного або
патологоанатомічного дослідження трупа.

У соціально-правовому аспекті смерть може бути насильницькою та
ненасильницькою. Підставою для такого поділу є обставини настання
смерті.

ОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ

179

Насильницька смерть – смерть, зумовлена вбивством, самогубством чи
випадком. Це роди насильницької смерті. Дані терміни мають виключно
юридичний зміст. Лікар оперує ними, як правило, тільки коли складає
свідоцтво про смерть і повинен використовувати мову офіційних юридичних
документів.

Ненасильницька смерть – це смерть, яка не є наслідком порушення
будь-яких правових норм (смерть від захворювання або природна смерть).

Таким чином, природна смерть може бути лише ненасильницькою, а
неприродна – як насильницькою, так і ненасильницькою.

Ненасильницька смерть включає і наглу (раптову) смерть.

Наглою смертю називають смерть, яка сталася раптово для оточуючих у
результаті гострого або хронічного захворювання, що протікало без явних
ознак. Причини раптової смерті в різні вікові періоди різні: у дитячому
віці – пневмонія, вади серця; у зрілому віці – ішемічна хвороба серця,
гіпертонічна хвороба. Чинниками, які можуть сприяти настанню смерті від
хвороб, можуть бути фізична перенапруга, психічна травма, алкогольна
інтоксикація тощо. Раптова смерть від захворювань завжди підозріла на
насильницьку, тому трупи осіб, померлих раптово, мають досліджуватися
судово-медичними експертами.

Причиною смерті називають основне ушкодження (захворювання), яке саме
або через свої ускладнення призвело до настання смерті. Встановити
причину смерті – означає знайти конкретні структурні зміни в організмі,
які самі або через ряд зумовлених ними функціональних порушень призвели
до смерті (наприклад, вогнепальне поранення голови, колото-різана рана
шиї, ішемічна хвороба серця).

Для визначення ролі різних патологічних порушень організму в механізмі
настання смерті існує умовне поняття «безпосередня причина смерті», якою
називають такі морфологічні зміни органів, що призвели до незворотних
порушень їх функцій, в результаті чого існування організму як одного
цілого стало неможливим.

Безпосередніми причинами смерті при ушкодженнях можуть бути: тільки
ушкодження, гостра крововтрата, шок, рефлекторна зупинка серця,
аспірація крові, стискання органів кров’ю або повітрям, емболія,
травматичний токсикоз, гостра ниркова недостатність, вторинні розлади
органного кровообігу, інфекційні ускладнення.

12*

780

Розділ 2

Ускладненням ушкодження або захворювання називають такі патологічні
процеси, які є вторинними щодо перших, однак між ними і ускладенням
існує прямий причинно-наслідковий зв’язок.

Супутнім ушкодженням або захворюванням називають такі хворобливі зміни,
між якими та основним ушкодженням (захворюванням) або його ускладненням
причинного зв’язку не існує.

Впродовж незначного проміжку часу після настання смерті у мертвому тілі
зберігаються фізіологічні процеси, а саме: продовжують рости волосся та
нігті, зберігається життєздатність органів і тканин, активність
сперматозоїдів тощо (суправітальні явища). Збереження тканинами
фізіологічної діяльності після смерті організму створює передумови для
трансплантації органів і тканин від трупа іншій людині. Після настання
смерті в мертвому тілі розвиваються фізіологічні та біохімічні процеси,
не властиві живому організму. їх морфологічні наслідки мають назву
трупних явищ – абсолютних ознак смерті.

За часом виникнення всі трупні явища поділяють на ранні та пізні.

До ранніх трупних явищ належать трупні плями, трупне заклякання,
охолодження трупа, трупне висихання, аутоліз.

Пізні трупні явища поділяють на руйнівні та консервуючі.

До руйнівних трупних явищ відносять гниття, пошкодження трупа рослинами
і тваринами.

Консервуючі трупні явища – жировіск, муміфікація, торф’яне дублення,
штучне консервування і збереження трупа в певних середовищах.

Медико-правове значення трупних явищ полягає в тому, що тільки за їх
особливостями можна вирішити такі питання:

1) Яка давність настання смерті?

2) Яким було розташування трупа після смерті?

3) Чи змінювалось розташування трупа після смерті?

4) Які особливості мали предмети, на яких був розташований труп?

5) Якою була швидкість вмирання?

У практичні роботі під терміном «судово-медична експертиза трупа»
визначають конкретне науково-практичне дослідження трупа, яке
виконується з метою встановлення причини смерті, наявності, характеру та
механізму виникнення тілесних ушкоджень, часу настання смерті та
вирішення інших питань, що постають при розслідуванні конкретного
злочину і належать до компетенції даного виду експертизи.

ОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ

181

Безпосереднім документом, який регламентує порядок проведення
судово-медичної експертизи трупів, є Правила проведення судово-медичної
експертизи (дослідження) трупів у бюро судово-медичної експертизи,
затверджені наказом МОЗ України від 17 січня 1995 р. № 6.

При проведенні судово-медичної експертизи трупа використовуються знання
в галузі судової медицини та інших медичних спеціальностей, спеціальні
методи дослідження, вивчаються матеріали кримінальних та цивільних
справ.

Судово-медичній експертизі підлягають трупи (їх частини) осіб, які
померли насильницькою смертю, осіб, померлих раптово або при
нез’ясованих обставинах; невстановлених осіб.

Експертиза трупа може бути розпочата тільки після появи ранніх трупних
явищ (охолодження, трупних плям, трупного заклякання).

Судово-медична експертиза трупа включає такі дії експерта: вивчення
постанови слідчого та з’ясування питань, які ним поставлені; визначення
достатності матеріалів для відповідей на поставлені запитання; складання
плану експертизи; вивчення медичної документації та матеріалів справи;
огляд одягу трупа; зовнішнє дослідження трупа; внутрішнє дослідження
трупа; вилучення, упаковка та направлення матеріалу для додаткових
досліджень у відповідні відділення судово-медичної лабораторії
експертної установи (без погодження з особою, яка призначила
експертизу); вивчення результатів додаткових досліджень; аналіз та
синтез результатів усіх досліджень; складання висновку згідно з
питаннями постанови.

Результати судово-медичної експертизи трупа оформлюються документом,
який має назву «Висновок експерта». Якщо проводиться не судово-медична
експертиза, а судово-медичне дослідження, то складається акт.

Кожен висновок (акт) має складатися з таких розділів: вступна частина,
що містить титульний лист, запитання, поставлені на вирішення
експертизи, та стислий виклад обставин справи; дослідницька частина;
дані лабораторних і додаткових методів дослідження; висновки.

Дослідницька частина повинна містити послідовний опис виконання
експертизи трупа та всіх виявлених при цьому фактичних даних, методик і
устаткування, які були застосовані при проведенні експертизи, а також:
перелік об’єктів, надісланих для лабораторного дослідження.
Послідовність викладу виконання експертизи трупа визначається експертом
відповідно до

182

Розділ 2

востей експертизи. Дослідницька частина має бути викладена без
використання медичних та інших, не зрозумілих для нефахівців, термінів.
Якщо уникнути цих термінів неможливо, тоді їх зміст треба пояснити.

Вступна та дослідницька частини складають протокольну частину висновку
(акта). Вони підписуються експертом (експертами) і особами, які були
присутні при експертизі і зазначені у вступній частині.

У розділ «Дані лабораторних та додаткових методів дослідження» вносяться
результати лабораторних досліджень із зазначенням їх номера і дати
отримання, а також дані додаткового дослідження тканин і органів, що
були вилучені експертом з трупа (фрагментів кісток склепіння черепа,
тазу тощо).

Висновок експерта або акт надсилається особі, яка призначила експертизу
(дослідження).

Для реєстрації факту смерті померлого (загиблого) у відповідних органах
його родичам після закінчення розтину видається Лікарське свідоцтво про
смерть. Воно може бути остаточним, попереднім та остаточним взамін
попереднього.

При виконанні судово-медичної експертизи трупа можуть вирішуватися
питання загального та спеціального характеру.

Загальні питання:

1) Які характер та локалізація ушкоджень, що були заподіяні потерпілому?

2) Які ушкодження заподіяні зажиттєво, які – посмертно?

3) Яка давність заподіяння ушкоджень?

4) Ознаки якого ступеня тяжкості мають заподіяні зажиттєві тілесні
ушкодження?

5) У результаті якого виду травматичної дії (предмета) могли утворитися
виявлені ушкодження?

6) Які властивості мав травмуючий чинник (предмет)?

7) Чи могли виявлені ушкодження утворитися у результаті дії одного
чинника (предмета)?

8) Якими були місце та напрямок дії травмуючої сили на тіло потерпілого?

9) Якою є кількість травмуючих дій та послідовність заподіяння
ушкоджень?

10) Чи можливо заподіяння ушкоджень власною рукою потерпілого?

11) Чи співпадають характер та локалізація ушкоджень на тілі потерпілого
з характером та локалізацією ушкоджень на його одязі?

ОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ

183

12) Чи могли заподіяні ушкодження утворитись за обставин, викладених у
постанові про призначення експертизи?

13) Чи мали місце захворювання у потерпілого; якщо так, то як вони могли
вплинути на настання смерті?

14) Яка причина та безпосередня причина смерті потерпілого?

15) Який час настання смерті?

16) Чи залишилась у потерпілого здатність до активних дій після
заподіяння ушкоджень (бігати, ходити, повзати)?

17) Чи є ознаки активного або пасивного переміщення потерпілого після
заподіяння ушкоджень?

18) Чи є на трупі ознаки зміни його розташування та пози після настання
смерті?

19) У якому середовищі знаходився труп, якою була тривалість перебування
в ньому?

Перелік спеціальних питань визначається обставинами справи, видом
ушкоджень та задачами конкретної судово-медичної експертизи. Для
прикладу зупинимося на спеціальних питаннях, які вирішуються при деяких
ушкодженнях.

При ушкодженнях тупими предметами на вирішення експерта можуть бути
поставлені такі спеціальні питання:

1) Які конструктивні властивості мала травмуюча поверхня предмета
(розміри, форма, рельєф тощо)?

2) 3 якого матеріалу виготовлено предмет?

3) Яка маса предмета?

4) Чи мали місце забруднення на поверхні предмета; якщо так, то який їх
характер?

5) Яким був безпосередній механізм дії предмета (удар, стиснення,
розтягнення, тертя)?

При ушкодженнях колюче-ріжучими предметами на вирішення експерта
ставляться такі спеціальні питання:

1) Які конструктивні властивості мав клинок предмета (форма та розміри
поперечного зрізу, число лез, особливості обушка, довжина зануреної в
тіло частини, форма кінцевої частини, рельєф поверхні)?

2) 3 якого матеріалу виготовлено предмет?

3) Чи мали місце забруднення на поверхні предмета; якщо так, то який їх
характер?

4) Якою була орієнтація площини клинка, його леза та обушка при
заподіянні ушкоджень?

При вогнепальних ушкодженнях на вирішення експерта ставляться такі
спеціальні питання:

784

Розділ 2

1) Який характер даного ушкодження (наскрізний, сліпий чи дотичний)?

2) Яка локалізація вхідної та вихідної ран?

3) Який напрямок раневого каналу?

4) Яким вогнепальним снарядом (кулею, дробом, картеччю, осколком тощо)
спричинено ушкодження?

5) Які властивості (форма, калібр, матеріал, наявність оболонки тощо)
травмуючого снаряду?

6) Які особливості мав патрон, що використовувався під час пострілу (вид
пороху, наявність пижів та прокладок тощо)?

7) Пострілом з якого виду (зразка) зброї спричинено вогнепальне
поранення?

8) Які властивості мала зброя, що використовувалась для пострілу
(калібр, особливості дульного кінця, кількість дульних отворів,
кількість і кут нахилу нарізів тощо)?

9) Пострілами з одного чи різних видів (зразків) зброї заподіяно
ушкодження?

10) 3 якої відстані зроблений постріл?

11) Одним чи кількома пострілами спричинені поранення?

12) Якщо ушкодження заподіяні декількома пострілами, то якою була
послідовність спричинення декількох вогнепальних поранень?

13) Яке з ушкоджень стало причиною смерті?

14) Чи не спричинені поранення автоматичною чергою пострілів?

15) Чи не виникло ушкодження після взаємодії вогнепального снаряда з
перешкодою?

16) Яким було взаємне розташування зброї та потерпілого в момент
пострілу?

17) Чи змінювалось взаємне розташування зброї і потерпілого у процесі
виконання декількох пострілів?

При хімічній травмі на вирішення експерта ставляться такі спеціальні
питання:

1) Чи заподіяні ушкодження в результаті дії отрути (токсичної речовини);
якщо так, то в результаті якої?

2) У якому агрегатному стані знаходилась отрута, що потрапила в організм
потерпілого (рідкий, твердий, порошкоподібний, газоподібний,
пароподібний)?

3) Яка кількість (доза) отрути потрапила в організм потерпілого?

4) Які шляхи проникнення отрути в організм (через рот, ніс, пряму кишку,
піхву, очі, легені, шкіру, шляхом ін’єкції)?

ОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ

185

5) Чи здатна отрута до перетворення в організмі з утворенням інших
токсичних речовин?

6) Які шляхи виведення отрути з організму (через нирки, через слизові
оболонки, через легені, з жовччю)?

7) Чи є у потерпілого індивідуальні особливості, які свідчили б про
підвищену або знижену чутливість його організму до отрути?

8) У результаті чого настала смерть: від дії отрути чи від іншої
причини?

9) Яким був темп настання смерті?

10) Через який час після отруєння настала смерть?

11) Чи знаходився потерпілий в момент отруєння у стані алкогольного
сп’яніння; якщо так, то як воно могло вплинути на протікання отруєння?

12) Якими є наслідки отруєння, якими вони можуть бути через 1 рік, 2
роки, 10 років?

4.14.2. Експертиза живих осіб

У практичній роботі під терміном «судово-медична експертиза живих осіб»
(потерпілих, обвинувачених та інших) розуміють конкретне
науково-практичне дослідження, яке проводять згідно з чинним
законодавством для вирішення конкретних питань медичного характеру, що
виникають у процесі розслідування конкретного злочину.

Найчастіше приводами для призначення та проведення експертизи живих осіб
є: злочини проти життя та здоров’я особи; злочини проти статевої свободи
та статевої недоторканності особи; злочини, пов’язані з ухиленням від
військової служби та відбуття покарання; інші приводи (необхідність
встановлення віку, статі тощо).

Різноманітність приводів зумовлює і різноманітність експертиз:

– встановлення характеру та ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, ступеня
втрати працездатності;

– встановлення статі, статевої зрілості, ознак порушення цілості дівочої
пліви, репродуктивної функції, вагітності, пологів, що були;

– встановлення стану здоров’я, ознак симуляції, диссимуляції, агравації
штучних хвороб, самокаліцтва частин тіла;

Експертиза може бути проведена в експертній установі, в лікувальній
установі, в кімнаті слідчого, у приміщенні суду, в місцях позбавлення
волі, дома у потерпілого в присутності слідчого.

Перед проведенням експертизи обов’язково необхідно встановити особу
обстежуваного за допомогою паспорта. Експертизи

й,.

186

Розділ 2

осіб, які не досягай 16-ти років, треба проводити в присутності одного з
батьків, опікуна чи педагога.

Загальна методика проведення експертизи (обстеження) живих осіб включає:
ознайомлення з обставинами справи; вивчення медичних документів;
опитування обстежуваного зі збиранням даних про його життя та травму
(захворювання); огляд обстежуваного; проведення спеціальних додаткових
досліджень (обстежень); складання підсумків з оформленням висновку
експерта (акта).

Встановлення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень

Найчастішим приводом для проведення судово-медичної експертизи живих
осіб є необхідність встановлення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень.

Основним документом, який регламентує порядок проведення експертиз з
метою встановлення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, є Правила
судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень,
затверджені наказом МОЗ України від 17 січня 1995 р. № 6.

З медичної точки зору тілесні ушкодження – це порушення анатомічної
цілості тканин, органів та їх функцій, що виникають як наслідок дії
одного чи кількох зовнішніх травмуючих чинників – фізичних, хімічних,
біологічних, психічних.

У разі неналежного надання медичної допомоги, що дістало вияв у
порушенні анатомічної цілості тканин і органів та їх функцій, експертна
комісія вправі розглядати це порушення як тілесне ушкодження і визначити
ступінь його тяжкості згідно з чинними Правилами.

Відповідно до чинного Кримінального кодексу розрізняють тілесні
ушкодження трьох ступенів: тяжкі, середньої тяжкості та легкі.

Ознаками тяжкого тілесного ушкодження є: небезпека для життя; втрата
будь-якого органа або втрата органом його функцій; душевна хвороба;
розлад здоров’я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менш як
на третину; переривання вагітності; непоправне знівечення обличчя.

Ознаками ушкодження середньої тяжкості є: відсутність небезпеки для
життя та інших ознак тяжкого тілесного ушкодження; тривалий розлад
здоров’я; стійка втрата працездатності менш як на третину.

Ознаками легкого тілесного ушкодження є: короткочасний розлад здоров’я;
незначна стійка втрата працездатності. Легке тілесне ушкодження може
бути таким, що спричинило коротко-

ОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ

187

часний розлад здоров’я чи незначну стійку втрату працездатності або не
спричинило таких наслідків.

Загальна методика судово-медичної оцінки ступеня тяжкості тілесних
ушкоджень полягає у такому:

– виявлення ушкодження та визначення його суті;

– співставлення ушкодження з переліком небезпечних для життя тілесних
ушкоджень (викладені у вищевказаних Правилах);

– якщо ушкодження не входить до цього переліку, то виявляють, залежно
від реального наслідку, чи мало це ушкодження інші ознаки тяжкого
тілесного ушкодження; якщо такі ознаки є, то ушкодження визначають як
тяжке тілесне; якщо – ні, то переходять до наступного етапу оцінки
ступеня тяжкості;

– залежно від реального наслідку ушкодження виявляють ознаки тілесного
ушкодження середньої тяжкості; якщо такі ознаки є, то ушкодження
визначають як тілесне ушкодження середньої тяжкості; якщо таких ознак
немає, то переходять до наступного етапу;

– залежно від реального наслідку ушкодження виявляють ознаки легкого
тілесного ушкодження.

Судово-медичному експерту належить утримуватись від встановлення ступеня
тяжкості тілесних ушкоджень у випадках:

– невизначеності клінічної картини чи недостатнього клінічного та
лабораторного обстеження потерпілого;

– невизначеності глибини ушкодження, яка обумовлює визначення
небезпечності для життя;

– відмови обстежуваного від додаткового огляду чи від явки його на
повторне обстеження, якщо це позбавляє експерта можливості правильно
оцінити характер ушкодження, його клінічний перебіг і результат;

– відсутності медичних документів, у тому числі результатів додаткових
досліджень, без яких не молена визначити характер і ступінь тяжкості
тілесних ушкоджень.

При проведенні судово-медичної експертизи з метою визначення ступеня
тяжкості тілесних ушкоджень, як правило, вирішуються такі питання:

1) Які характер та локалізація ушкоджень, заподіяних потерпілому?

2) У результаті якого виду травматичної дії (предмета) могли бути
спричинені виявлені ушкодження?

3) Які характеристики мав травмуючий чинник (предмет)?

4) Який безпосередній механізм (механізми) заподіяння ушкоджень?

5) Яка давність заподіяння ушкоджень?

188

Розділ 2

6) Який ступінь тяжкості заподіяних потерпілому тілесних ушкоджень?

7) Чи могли заподіяні ушкодження утворитись за обставин, викладених у
постанові про призначення експертизи?

Судово-медична експертиза при статевих злочинах

Безпосереднім документом, що регламентує порядок виконання
судово-медичних експертиз при статевих злочинах є Правила проведення
судово-медичних експертиз (обстежень) з приводу статевих станів у бюро
судово-медичної експертизи, затверджені наказом МОЗ України від 17 січня
1995 р. № 6.

При проведенні вказаних експертиз використовують знання в галузі судової
медицини та інших медичних спеціальностей, спеціальні лабораторні методи
дослідження (судово-імунологічні, судово-цитологічні, клінічні тощо) і,
у разі необхідності, вивчають медичну документацію, матеріали
кримінальних і цивільних справ.

Експертиза може проводитися судово-медичним експертом одноосібно або із
залученням лікарів інших спеціальностей: аку-шера-гінеколога,
венеролога, сексопатолога, уролога, неонатоло-га та ін.

При проведенні судово-медичних експертиз з приводу статевих станів жінок
можуть бути вирішені такі спеціальні питання:

1) Чи досягла обстежувана статевої зрілості?

2) Чи мають місце порушення цілості дівочої пліви; якщо так, то яка їх
давність?

3) Чи здатна обстежувана до статевих зносин та запліднення?

4) Чи були у обстежуваної вагітності та пологи; якщо так, то коли?

5) Чи є у обстежуваної захворювання статевих органів; якщо так, то яка
їх причина?

6) Чи є зв’язок між; припиненням вагітності і травмою; якщо так, то який
– прямий чи непрямий?

7) Чи мало місце штучне припинення вагітності?

8) Яка статева належність обстежуваної?

9) Чи могли тілесні ушкодження, виявлені при проведені експертизи,
утворитись за обставин, викладених у постанові?

При проведенні судово-медичних експертиз з приводу статевих станів
чоловіків можуть бути вирішені такі спеціальні питання:

1) Чи здатний обстежуваний до статевих зносин?

2) Чи здатний обстежуваний до запліднення?

3) Чи досяг обстежуваний статевої зрілості?

ОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ

189

4) Чи є у обстежуваного захворювання статевих органів; якщо так, то яка
їх причина?

5) Яка статева належність обстежуваного?

6) Чи могли тілесні ушкодження, виявлені при проведенні експертизи,
утворитись за обставин, викладених у постанові?

4.14.3. Експертиза речових доказів

При судово-медичній експертизі речових доказів досліджуються різні
об’єкти як біологічного (кров, сперма, волосся, слина, сеча, кал, жіноче
молоко, кістки, органи та тканини тощо), так і небіологічного походження
(одяг, знаряддя травми, транспортні засоби тощо). Судово-медична
експертиза речових доказів проводиться у відповідних відділеннях
судово-медичної лабораторії бюро судово-медичної експертизи. Колене
відділення у своїй роботі керується спеціальним нормативним документом –
відповідними Правилами, які затверджені вищезгаданим наказом МОЗ.

Речові докази надходять до експертної установи разом з постановою
(направленням) слідчого, прокурора, судді. їх, як правило, надають у
запечатаному вигляді, вони мають бути промарковані. Судово-медичний
експерт при одержанні речових доказів оглядає упаковку, звернувши увагу
на штампи та підписи, оцінює стан пакунка та штампів. Після розкриття
упаковки експерт оглядає речові докази, співставляє їх з переліком у
постанові (направленні). Якщо мають місце розбіжності, то складається
акт, який підписується трьома співробітниками експертної установи. У
лабораторії речові докази зберігаються в спеціальних шафах, а такі, що
швидко псуються, – в холодильнику. Після закінчення експертизи
(дослідження) речові докази видаються особі, яка призначила експертизу
(дослідження), і в подальшому зберігаються разом з матеріалами справи.

Судово-медична експертиза у відділеннях судово-медичної імунологи

Судово-імунологічні експертизи проводяться з метою встановлення
наявності і групової належності об’єктів людського походження (крові,
виділень, волосся, кісток тощо), встановлення батьківства, материнства,
підміни дітей тощо з використанням спеціальних методів, методик і знань
у галузі судової медицини.

Нормативним документом, який безпосередньо регламентує порядок виконання
вказаних експертиз, є Правила проведення судово-медичних експертиз
(досліджень) у відділеннях судово-медичної імунології бюро
судово-медичної експертизи.

190

Розділ 2

ОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ

191

До документа про призначення експертизи повинні додаватися речові
докази, протокол огляду речових доказів, зразки біологічного матеріалу
та необхідна медична документація, в тому числі матеріали експертиз, які
проводилися раніше.

Експертиза крові

Це найбільш поширений вид судово-імунологічних експертиз. Може
досліджуватися рідка кров та кров у вигляді її слідів (крапель, плям,
відбитків, замивних вод тощо). Кров має бути висушена без доступу
прямого сонячного світла.

При проведенні судово-імунологічної експертизи крові вирішуються такі
питання:

1) Чи є кров на об’єкті?

2) Людині чи тварині належить виявлена кров?

3) Яка група крові?

4) Людині якої статі вона належить?

5) Дорослій людині чи дитині вона належить?

6) Матері чи плоду вона належить?

7) Вагітній чи не вагітній жінці вона належить?

8) Яке регіональне походження крові?

9) Яка давність плям крові?

10) Чи можливе походження крові від конкретної людини?

Належність крові людині, тварині чи птиці визначають за допомогою
реакції преципітації, яка полягає в тому, що в крові, яка досліджується
із застосуванням конкретних преципітуючих сироваток, склеюються білки
відповідного виду (людини, тварини, птахів).

Групову належність крові визначають за системами АВО, Резус, Льюіс, MN,
Р, Gm, Gc, Hp.

Визначення групи крові за системою АВО полягає у визначенні в крові, що
досліджується, антигенів А, В, Н та аглютининів анти-А та анти-В.

Для групи О (перша група) характерна відсутність антигенів А та В,
повинні визначатися два аглютинина (анти-А та анти-В) та антиген Н.

Для групи А (друга група) характерна наявність антигену А, аглютинину
анти-В, може виявлятися антиген Н як супутній.

Для групи В (третя група) характерна наявність антигену В, аглютинину
анти-А, може виявлятися антиген Н як супутній.

Для групи АВ (четверта група) характерна наявність антигенів А та В,
відсутність аглютининів анти-А та анти-В, може виявлятися антиген Н як
супутній.

Якщо при дослідженні крові не виявлені ні антигени, ні аглю-тинини –
група крові не визначена.

Статеву належність крові визначають за наявністю статевого Х-хроматину у
жінок, або У-хромосоми у чоловіків.

Експертиза виділень

До виділень людини належать сперма, сеча, кал, слина тощо. При
проведенні експертиз виділень людини вирішуються такі питання:

1) Яка природа плями (сперма, сеча тощо)?

2) Людині чи тварині вона належить?

3) До якої групи належить?

4) Чи можливе походження виділень від конкретної людини?

Експертиза часток органів та тканин

При проведенні експертиз часток органів та тканин вирішуються такі
питання:

1) Якому органу чи тканині вони належать?

2) Людині чи тварині вони належать?

3) До якої групи відносяться?

4) Чи можливе походження знайдених часток від конкретної людини?

Видові та групові властивості виділень людини та часток органів і тканин
визначаються за тими самими методиками, якими визначають видові та
групові властивості крові.

Експертиза волосся

При проведенні експертизи волосся вирішуються такі питання:

1) Чи є наданий об’єкт волоссям?

2) Людині чи тварині воно належить?

3) 3 якої частини тіла воно походить?

4) Чи є на ньому механічні пошкодження?

5) Який спосіб видалення волосся (випало, вирвано, розірвано)?

6) Чи має волосся ознаки хімічної або термічної дії?

7) Чи мають місце захворювання волосся?

8) Яка його статева та індивідуальна приналежність?

Експертиза спірного батьківства, спірного материнства та підміни дітей

Ця експертиза проводиться традиційними методами з метою встановлення
можливості чи неможливості походження дитини від передбачуваних осіб
шляхом дослідження та порівняння гру-

L

192

Розділ 2

пового поліморфізму антигенів, білків, ферментів тощо (геноти-поскопічна
експертиза викладена в окремому підрозділі). Вона може бути проведена
також у випадку, коли одного з батьків чи дитини немає в живих, але є
який-небудь біологічний матеріал від них (плями крові, виділення,
волосся) чи медична документація з зазначенням груп крові.

Дана експертиза здійснюється у такій послідовності: ознайомлення з
наданими документами; збір даних про перенесені захворювання,
переливання крові; відбір крові та слини; аналіз крові, а за
необхідності – і слини; складання висновку.

Забір крові і слини у осіб, що проходять у справі, здійснюється тільки
при одночасному їх прибутті до відділення.

Судово-медична експертиза у відділеннях судово-медичної цитологи

Судово-цитологічні експертизи проводяться з метою встановлення в слідах
на речових доказах наявності клітин тканин людини, визначення їх
видової, групової, статевої та органно-тканинної належності з
використанням спеціальних цитологічних методів, методик та знань у
галузі судової медицини.

Нормативним документом, який безпосередньо регламентує порядок виконання
вказаних експертиз, є Правила проведення судово-медичних експертиз
(досліджень) у відділеннях судово-медичної цитології бюро
судово-медичної експертизи.

До документа про призначення експертизи мають додаватися речові докази,
протокол огляду речових доказів, зразки біологічного матеріалу та
необхідна медична документація, в тому числі матеріали експертиз, які
проводилися раніше.

У відділеннях судово-медичної цитології виконуються експертизи для
вирішення таких питань:

1) Яка статева належність волосся, виділень, крові та інших тканин
людини?

2) Чи є на об’єкті клітини епітелію піхви; якщо так, то яка їх групова
належність?

3) Чи є на знаряддях травми, а також у піднігтьовому вмісті мікросліди
крові і мікронакладення; якщо так, то яка їх видова (людина, тварина,
птиця), статева, групова та органно-тканинна належність?

4) Яке регіональне походження крові, виявленої на предметах?

5) Чи мали місце вагітність та факт колишніх пологів у жінки виходячи з
характеру секрету її молочних залоз?

ОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ

193

6) Чи належить кров плоду, дитині раннього грудного віку, дорослій
людині?

7) Якою є статева належність крові, волосся, виділень та інших тканин
людини, виявлених на предметах?

Судово-медична експертиза у відділеннях судово-медичної криміналістики

Судово-медичні експертизи у відділеннях судово-медичної криміналістики
проводяться з метою визначення знарядь травми, їх деформації та
ідентифікації на підставі вивчення ушкоджень на тілі, одязі, взутті
потерпілого, а також ототожнення особи, визначення природи та
елементного складу мікрооб’єктів, слідів, накладень, а також
реконструкції ситуації, за якої були нанесені ушкодження.

Нормативним документом, який безпосередньо регламентує порядок виконання
вказаних експертиз, є Правила проведення судово-медичних експертиз
(досліджень) у відділеннях судово-медичної криміналістики бюро
судово-медичної експертизи.

Всі експертизи, які можуть бути виконані у відділеннях судово-медичної
криміналістики, поділяються на діагностичні, ідентифікаційні,
ситуаційні, комбіновані (поєднання трьох попередніх груп у будь-якій
послідовності) групи.

Кожна з перелічених груп включає:

– трасологічні експертизи (дослідження ушкоджень, слідів, зброї, знарядь
та предметів травми);

– експертизи вогнепальних ушкоджень (балістичні);

– експертизи з ідентифікації особи (остеологічні та антропологічні) ;

– мікрологічні експертизи (дослідження мікронакладень та елементного
складу об’єктів судово-медичної експертизи).

Трасологічні експертизи

При виконанні трасологічних експертиз досліджуються ушкодження,
заподіяні гострими (колючими, колюче-ріжучими, рубаючими), тупими
предметами (знаряддями), сліди і накладення, що утворилися при
транспортній травмі, сліди крові, виділень, відбитки зубів (людини чи
тварини) тощо. Об’єктами медико-криміналістичного дослідження можуть
бути також частки біологічного походження (м’які тканини, органи,
кістки, оболонки) і небіологічні об’єкти (одяг, взуття, побутові речі
тощо), на яких є ушкодження, накладення та сліди від конкретної
взаємодії з травмуючими предметами, знаряддями чи зброєю.

13 – 4-2531

194

Розділ 2

У деяких випадках об’єктами є відображення слідів чи ушкоджень у вигляді
словесно-мовних, графічних, фоторентгеногра-фічних, математичних та
інших моделей, зафіксованих у матеріалах кримінальних справ та медичних
документах.

На вирішення експерта можуть бути поставлені такі питання:

1) До якої групи предметів належить предмет, яким було заподіяно
ушкодження (сліди)?

2) Чи могли ушкодження (сліди) бути заподіяні конкретним предметом?

3) Одним чи декількома предметами заподіяні ушкодження?

4) Якою була послідовність заподіяння ушкоджень?

5) Яким було взаємне розташування предмета та потерпілого в момент
заподіяння ушкоджень?

6) Чи змінювалось взаємне розташування предмета і потерпілого у процесі
заподіяння ушкоджень?

7) Чи могли ушкодження бути заподіяні за обставин, викладених у
постанові про призначення експертизи?

Балістичні експертизи

При проведенні балістичних експертиз об’єктами дослідження можуть бути
частини тіла людини, предмети одягу та взуття, їх частини, вогнепальна
зброя, боєприпаси, мішені або їх моделі.

На вирішення експерта можуть бути поставлені такі питання:

1) Чи є ушкодження вогнепальним?

2) Який характер цього ушкодження (наскрізний, сліпий чи дотичний)?

3) Яка локалізація вхідної та вихідної ран?

4) Який напрямок раневого каналу?

5) Яким вогнепальним снарядом (кулею, дробом, картеччю, осколком тощо)
спричинено ушкодження?

6) Які властивості (форма, калібр, матеріал, наявність оболонки тощо)
травмуючого снаряду?

7) Які особливості мав патрон, що застосовувався при пострілі (вид
пороху, наявність пижів та прокладок тощо)?

8) Пострілом з якого виду (зразка) зброї спричинено вогнепальне
поранення?

9) Які властивості мала зброя, що застосовувалась при пострілі (калібр,
особливості дульного кінця, кількість дульних отворів, кількість та кут
нахилу нарізів тощо)?

10) Пострілами з одного чи різних видів (зразків) зброї було заподіяно
ушкодження?

11)3 якої відстані зроблено постріл?

ОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ

195

12) Одним чи кількома пострілами спричинені поранення?

13) Чи виникло ушкодження після взаємодії вогнепального снаряда з
перешкодою?

14) Яким було взаємне розташування зброї та потерпілого в момент
пострілу?

15) Чи змінювалось взаємне розташування зброї і потерпілого у процесі
виконання декількох пострілів?

Експертизи з ідентифікації особи

Це остеологічні та антропологічні експертизи, які проводяться щодо
невпізнаних трупів у будь-якій стадії трупних змін.

Дослідженню підлягають розчленовані трупи, відчленовані частини тіла,
скелетовані трупи, окремі кістки та кісткові уламки, зольні залишки,
попіл. Об’єктами дослідження також можуть бути документально зафіксовані
відомості про осіб, які перебувають у розшуку, та їх родичів,
фотографічні, рентгенологічні та інші відомості про конкретних людей.

При проведенні вказаних експертиз можуть бути вирішені такі питання:

1) Яка кількість трупів або їх частин має місце?

2) Людині чи тварині належать трупні залишки?

3) Людям якої раси належать трупні залишки?

4) Людям якої статі, віку та зросту належать трупні залишки?

5) Який час поховання або час смерті?

6) Які індивідуальні для конкретної особи ознаки захворювань мають
місце?

Вирішення завдань ідентифікації конкретної особи можливе лише за
наявності достатнього комплексу відомостей про конкретну людину, а саме
про стать, зріст, вік, групу крові, патологічні зміни (насамперед зубів
та щелеп), а також за надання прижиттєвих фотозображень ототожнюваної
особи в двох і більше ракурсах, рентгенограм, стоматологічних та інших
медичних документів.

Мікрологічні експертизи

Експертизи з дослідження мікрооб’єктів та слідів мікроскопічного розміру
проводяться при ушкодженнях тупими та гострими предметами, транспортній
травмі, при термічних, хімічних ушкодженнях, електротравмі тощо.

Об’єктами дослідження можуть бути сторонні тіла, включення, накладення в
ушкодженнях живих осіб, на трупах, окремих органах і тканинах, одяг,
зола, попіл та різні контрольні зразки. При

із*

796

Розділ 2

вивченні мікрооб’єктів можливе виявлення кусочків скла, піску, порошинок
та інших часток.

При проведенні мікрологічних експертиз можуть бути вирішені такі
питання:

1) Чи є на об’єкті сторонні мікронакладення?

2) Яка їх природа?

B

b

d

f

v

x

d

f

x

?

o

ue

o

°

&

,

D

j

ae

$

,

B

D

\

`

b

h

ae

I

?

O

Ue

O

(

o

j~a

j?O

jk

j?2

e

P!

AE!

I!

I!

TH!

X-

d-

f-

n-

p-

?-

¶-

?-

3/4-

A-

A-

,.

p.

?2

c2

¤2

°2

¶2

ue3

L4

;

“;

$;

4;

@=

j ue

j™U

0

e

R!

AE!

I!

a!

#

?$

E$

J%

AE%

P&

ue&

¬’

?(

?(

?+

“-

?-

?-

A-

Ae-

,.

r.

ue3

N4

¤7

;

$;

6;

@=

H=

J=

L=

X=

h=

?=

?=

?=

?=

@=

F=

?=

–=

c=

?=

AE=

E=

I=

?=

O=

TH=

a=

a=

ae=

e=

i=

i=

?=

o=

o=

oe=

>

>

>

>

->

$>

0>

6>

8>

>>

@>

H>

J>

L>

P>

T>

V>

X>

|>

~>

„>

?>

>

’>

–>

c>

¤>

¦>

?>

®>

E>

O>

Ue>

ae>

i>

?

?

?

?

(?

,?

6?

?

N?

T?

?G

OG

OeG

UeG

THG

aG

$K

J?

?

?

?

?

?

?

?

????(??

?

?

?

?

?O=

a=

ae=

e=

i=

?=

o=

o=

>

>

>

?

?

?

?

?

?

?

?

????(??

?

?

?

?

?

?

?

??

?

?

?

?

?

?

?

??

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?„>

’>

¦>

?>

¬>

®>

E>

?

?

?

?

?

????(??

?

?

?

?

?

?

?

?u>

ue>

th>

?

?

-?

“?

$?

?

?

?

?

?

?

?

????(??

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

????(?$K

&K

K

’K

EO

^P

aR

8S

XS

T

T

T

&T

OV

uV

|X

¦X

oY

.Z

X`

‚`

„`

?`

&q

,q

.q

>q

‚‚

¬‚

®‚

?‚

¶‚

?‚

 

°†

?†

?†

?†

1/4†

Ae†

E†

E†

I†

?†

Oe†

n’

„’

†’

?’

?’

?’

 ’

TH’

a’

.“

nc

?c

?c

 c

A?

AE?

E?

I?

??

a?

|Ae

¦Ae

?Ae

®Ae

–Oe

?Oe

?Oe

®Oe

aea

ae

ae

ae

o

“o

hEoAH*NTN

EO

`P

aR

ZS

OS

T

T

(T

?T

XU

iU

OV

ueV

0W

fW

AW

|X

?X

AEX

aeX

PY

dY

oY

0Z

?Z

„[

?]

&^

l^

l^

_

E_

X`

„`

?`

uec

nd

ued

Re

oe

?f

?h

Xi

Ei

Nj

il

hm

xn

io

xp

&q

.q

@q

4r

jr

?r

s

Bs

?s

?s

u

Nu

cu

iw

{

?}

‚‚

®‚

¶‚

?‚

h„

0‡

e‡

J?

¦?

?‰

?‹

*?

3/4?

oe?

^?

o?

n’

†’

?’

 ’

a’

0“

4”

H™

E›

AE?

??

 

Z!

nc

?c

cc

iY

ae®

A?

E?

??

a?

¦1/4

1/2

A1/2

E3/4

??

e?

FA

¬A

.A

pA

|Ae

?Ae

°Ae

¶AE

hE

AeE

AE

0?

AeN

OO

–Oe

?Oe

°Oe

FO

IU

Ue

Ue

AUe

‚TH

dss

?ss

a

?a

Oea

ta

.a

–a

Da

Oea

jae

eae

aea

ae

ae

oae

Ac

8e

te

Te

e

¬e

Pe

i

?i

’i

aei

aei

i

¶i

d?

.n

?o

o

°o

\o

o

o

$o

®o

oe

Joe

/

1/4/

¦o