ФАРМАЦЕВТИЧНА ЕТИКА
Лекції
HYPERLINK
“http://ifdmu.edu.ua/index.php?cat=do&name=farmak_lek_farmetyka&setlang=
ua” \l “1” ЕТИКА. СУТЬ МОРАЛІ. ПОНЯТТЯ МОРАЛЬНОЇ СВІДОМОСТІ
HYPERLINK
“http://ifdmu.edu.ua/index.php?cat=do&name=farmak_lek_farmetyka&setlang=
ua” \l “2” ЕТИЧНА ПОВЕДІНКА. ПРОФЕСІЙНА МОРАЛЬНІСТЬ
ЕТИЧНІ ПРИНЦИПИ ВЗАЄМОСТОСУНКІВ СУБ`ЄКТІВ ФАРМАЦІЇ. ІСТОРІЯ ФОРМУВАННЯ
ФАРМАЦЕВТИЧНОЇ ЕТИКИ. ФОРМУВАННЯ ОСОБИСТОСТІ ПРОВІЗОРА І РОЛЬ ЕТИКИ ПРИ
ЦЬОМУ. ВЗАЄМОСТОСУНКИ ЛІКАР – ХВОРИЙ- ПРОВІЗОР
HYPERLINK
“http://ifdmu.edu.ua/index.php?cat=do&name=farmak_lek_farmetyka&setlang=
ua” \l “4” ЕТИКА ПРОСУВАННЯ ЛІКАРСЬКИХ ПРЕПАРАТІВ НА РИНОК. КРИТЕРІЇ
ВООЗ.
Лекція №1
ЕТИКА. СУТЬ МОРАЛІ. ПОНЯТТЯ МОРАЛЬНОЇ СВІДОМОСТІ
План лекції:
Поняття етики. Основні етапи становлення етики. Етика в системі знання
про мораль.
Зростання ролі етики на рубежі XX і XXI століть.
Поняття моралі. Мораль і духовність
Основні конц епц ії походження моралі.
Функції моралі.
Характеристика понять моральної свідомості.
Професійна діяльність фармацевтичних працівників відноситься до галузі
охорони здоров`я, і від вирішення питань етики і деонтології значною
мірою залежить здоров`я, настрій людей, морально-психологічний клімат в
суспільстві, що впливає на продуктивність праці.
Без дотримання етичних норм неможливі політичні, економічні, культурні і
сімейні відносини, оскільки існування людського суспільства вимагає
необхідності зважати один на одного, дотримуватися певних обмежень в
поведінці.
У сучасних умовах ринкових відносин роль етики і деонтології особливо
зросла, тому що володіння основами етики, використовування її в діловому
спілкуванні з клієнтами, партнерами по бізнесу, посередниками, хворими і
населенням, допомагає вижити підприємству, фірмі в конкурентному
середовищі.
Проблеми етики бізнесу мають стародавню історію, як і підприємництво.
Проте, особливу гостроту вони набули у наш час, коли ринок сильно
трансформувався, значно загострилася конкуренція, різко зросла критика
неетичної поведінки представників ділових кіл. Зараз у всьому світі
питання етики ділових відносин широко досліджуються, служать темою
наукових дискусій і форумів, вивчаються в багатьох вищих і середніх
навчальних закладах, які забезпечують підготовку кадрів для ринку.
У США, наприклад, опубліковані сотні монографій, підручників,
присвячених етиці підприємництва, видаються два спеціалізовані журнали,
більше, ніж в п`ятистах школах бізнесу проводяться лекції і семінари з
даної проблеми. В Україні останнім часом етика бізнесу також виходить на
передній план, є обов`язковим предметом вивчення і важливою складовою
частиною навчальних планів вищих навчальних закладів, тому що входження
в цивілізований ринок без серйозної етичної основи сьогодні неможливе.
Особливого значення набувають етичні відносини в повсякденній
фармацевтичній діяльності. Фармацевтична практика показала, що провізори
усвоїй роботі спираються, в основному, на інтуїцію, а не на конкретні
знання етики і деонтології . Тому вивчення дисципліни фармацевтична
етика і деонтологія є важливим аспектом виховання і формування сучасного
висококваліфікованого фахівця в області фармації.
Поняття етики. Основні етапи становлення етики.
Етика в системі знання про мораль.
Почався процес формування етики в середині першого тисячоліття до нашої
ери в Стародавній Греції, Індії, Китаї. Сам термін “етика” (від
старогрецького ethika , ethos — вдача, звичка) ввів в науковий обіг
Арістотель, що написав такі роботи як “Никомахова етика”, “Велика етика”
і ін. Але не його слід рахувати “першим етиком “. Ще до Арістотеля
(384-322 рр. до н.е.) різними проблемами моралі активно займався його
вчитель – Платон (428-348 рр. до н.е.), а також вчитель самого Платона –
Сократ (469-399 рр. до н.е). Словом, в V столітті до н.е. етичні
дослідження починають займати важливе місце в духовній культурі.
Зрозуміло, поява інтересу до цих досліджень була не випадкова, а
з`явилося наслідком соціально-економічного, духовного розвитку людства.
В попередній період впродовж тисячоліть був накопичений первинний
розумовий матеріал, який закріплювався, головним чином, в усній народній
творчості – в міфах, казках, релігійних уявленнях первісного
суспільства, в прислів’ях і приказках і в якому робилися перші спроби
якось відобразити, осмислити відносини між людьми, відносини людини і
природу, представити місце людини в світі. Далі, початку процесу
становлення етики сприяла і крута ломка суспільного життя, яка відбулася
в середині першого тисячоліття до н.е.. Все більш зміцнена державна
влада, витісняла родоплемінні відносини, старі традиції, звичаї.
Виникала потреба у формуванні нових орієнтирів, ідеалів, нових
механізмів регулювання відносин між людьми. У відповідь на цю потребу в
осмисленні нового способу життя і з`явилася етика. Не випадково багато
мислителів старовини підкреслювали практичну спрямованість етики. Як
відзначав Арістотель, мета етичного навчання – “не пізнання, а вчинки”.
Моральне навчання найчастіше розумілося як житейськамудрість, що
вимагала певної гармонії, порядку, міри. Мораль розглядалася через
призму чесноти.
Звідси цілком логічна та увага, яку приділили розгляду чеснот
старогрецькі мислителі. Цілий ряд діалогів Платона присвячений аналізу
різних проявів чеснот, збагненню єства чесноти як такої. Дуже багато
чеснот всесторонньо розглядалися в творах Арістотеля, стоїків (Зенон,
Сенека, Епіктет і ін.). А ще раніше, можна сказати, перший європейський
мораліст Гесіод (кінець VIII століття до н.е.- початок VII століття до
н.е.) в поемі “Праці і дні” дає грунтовну, емоційну характеристику
чеснот і вад. Серед перших він виділяє ощадливість, працьовитість,
пунктуальність і ін.
Робилися спроби якимсь чином систематизувати чесноти, щоб в них було
простіше орієнтуватися. Так, Платон виділяє чотири базові, кардинальні
чесноти: мудрість, мужність, помірність і справедливість. Пізніше
фактично ці ж основні чесноти виділяли стоїки. Арістотель же вважав, що
існують дві основні групи чеснот: діаноетичні (розумові – пов`язані з
діяльністю розуму) –
мудрість, розсудливість, кмітливість (і етичні пов`язані з впливом волі)
– мужність, врівноваженість, щедрість і ін. При цьому старогрецький
філософ вважав, що кожна чеснота є серединою між двома крайнощами. Так,
скромність є серединою між безстидством і сором`язливістю. Відчуття
власної гідності є серединою між норовливістю і підлабузництвом.
Правдивість – середина між удаванням i хвастощами. Подібна ж
характеристика дається досить багатьом чеснотам. Не можна не відзначити,
що уявлення про золоту середину зустрічаються і в культурі Стародавньої
Індії, Стародавнього Китаю.
Вже давно помічено, що в культурі античності можна знайти зачатки чи не
всіх напрямів філософії, у тому числі і етичної філософії, які одержали
свій розвиток в пізніший час. Так, софістів Протагора (481-411 рр. до
н.е.), Горгія (483-375 рр. до н.е.) і ін. можна вважати
основоположниками етичного релятивізму (від лат. relativus — відносний).
Попередники софістів, що розділяли багато в чому представлення
стародавньої міфології, вважали, що весь всесвіт і людина існують за
одними і тими ж законами. Космос навіть в чомусь уподібнювався людському
організму. Протагор же і його однодумці фактично першими заявили про те,
що закони природи істотно відрізняються від законів суспільства. Якщо
перші існують об`єктивно, то другі встановлюються самими людьми з
урахуванням їх власних інтересів. Софісти нерідко вказували на
строкатість вдач і робили поспішний висновок про відносність добра і
зла. Вони нерідко стверджували, ніби одна чеснота у державного чоловіка,
інша у ремісника, третя у воїна. Все це підводило до думки про
нестійкість, розпливчатість розпоряджень моралі і, природно, можливості
їх порушувати.
Опонентом софістів в цілому ряді відношень був Сократ (469-399 рр. до
н.е.), якого з повною підставою слід вважати одним з основоположників
етичного раціоналізму (від лат. rationalis – розумний). Сократ прагнув
знайти надійну основу для етичних законів. На його думку, зло індивід
робить тільки по невіданню. По своїй же волі людина ніколи не скоює
непристойних вчинків. Того, хто пізнав, що є погане, а що добре, ніщо не
примусить поступити погано. Виходило, що Сократ зводив чесноту до
пізнання про чесноту. Словом, у Сократа всі чесноти прон и зан і
розумністю.
Етичний раціоналізм одержав своє логічне завершення в доктрині учня
Сократа – Платона. Останній додав поняттям (ідеям) про чесноти
самостійне існування, онтолог і з ував їх. За переконаннями Платона,
існує особливий, надчуттєвий світ ідей, який і володіє істинним буттям,
а земний світ є лише блідою, неточною і недосконалою копією цього вищого
світу, в якому центральне місце займає ідея блага. Людська душа до свого
вселення в тіло (темницю душі) мешкала в цьому прекрасному світі і
безпосередньо споглядала ідеї блага, справедливості, благородства і ін.
В земному ж житті душа пригадує те, що було відоме, безпосередньо бачила
в надчуттєвому світі ідей.
У античності зароджується такий напрям, як евдемонізм (від
древньогрецького eudamonia – щастя, блаженство), яке полягало в
прагненні встановити гармонію між чеснотою і прагненням на щастя.
Позиції евдемонізма розділяли дуже багато мислителів старовини – Сократ,
Демокріт, Платон і ін. Як відзначав Арістотель, “називати щастя вищим
благом здається чимось загальновизнаним”. При цьому передбачалося, що
щаслива людина прагне до справедливих, добрих справ, а в свою чергу
добрі вчинки ведуть до щастя, до хорошого настрою.
У творах ряду мислителів старовини евдемонізм нерідко переплітався з
гедонізмом (від древньогрец. hedone – насолода), яке трактує, що
добродійна поведінка повинна поєднуватися з переживаннями задоволення, а
порочна – з стражданнями. Засновниками гедонізму звичайно вважають
Демокріта, Епікура, Аристіппа ( 435-356 рр. до н.е.).
Евдемонізму, гедонізму до певної міри протистояв аскетизм, який етичне
життя людини пов`язував з самообмеженням плотських прагнень, задоволень.
Зрозуміло, ці обмеження не варто розглядати як самоціль, а лише як засіб
досягнення вищих етичних цінностей. Елементи аскетизму неважко знайти в
навчаннях кініків і стоїків. Засновником кінізму вважається Антісфен
(435-370 рр. до н.е.). Але легендарну популярність здобув його учень
Діоген (404-323 рр. до н.е.).
Засновником стоїцизму вважається Зенон (336-264 рр. до н.е.). Але
найбільшу популярність здобули твори представників римського стоїцизму –
Сенеки (3 р. до н.е.- 65 р. н.е.), Епіктета (50-138 рр .), Марка Аврелія
(121-180 рр.) Вони також проповідували необхідність відмови від
плотських задоволень, прагнення до спокою духу. Марк Аврелій учив про
тлінність, хиткість земного існування. Земні цінності недовговічні,
тлінні, брехливі і не можуть бути основою людського щастя. До того ж
людина, на думку стоїків, не в змозі що-небудь змінити в навколишній
дійсності, і йому залишається тільки підкоритися долі (“того, хто йде,
доля вабить, хто чинить опір – тягне”). Задача філософії і полягає в
тому, щоб допомогти людині прийняти удари долі.
Таким чином, можна сказати, що мислителі античності розглянули дуже
багато проблем моралі і створили ті культурні наробки, які і зумовили
значною мірою розвиток етики в подальші сторіччя.
Безпосереднім наступником, хоча і досить одностороннім, античної
культури стала етика середньовіччя ( V-XV ст.), яка сприймала культуру
античності головним чином через призму християнських догматів. У вченні
християнських мислителів неважко побачити відгомони цілого ряду положень
стоїцизму, вчення Платона і дещо менше Арістотеля і деяких інших
філософів старовини. Проте культура античності відрізнялася досить
широким поглядом на людину, допускала співіснування різних думок про
світ і людину. Християнський світ, особливо в пер ші століття свого
існування, досить жорстко дбав про чистоту віри. В етичних дослідженнях
християн панував геоцентризм, тобто все р озглядалось через призму
відношення до Бога, перевірялося на предмет відповідності свят ому
писанню, ухвалам соборів. У результаті формувалося помітно нове
розуміння людини. В Нагірній проповіді Христа затверджується в якості
найважливіших чеснот покора, терпіння, покірність, лагідність, милосердя
і навіть любов до ворогів. Значне місце в християнській етиці
відводиться такій чесноті як любов до Бога. Саме поняття любові
онтологізується: “Бог є любов”. Потрібно наголосити на ще відмінності
християнського вчення – це ідея загальної гріховності і необхідності
масового покаяння.
В якості позитивного слід вказати на посилення особистого початку в
моральному вченні християнства, яке зверталося до кожної людської особи
незалежно від її соціального статусу і говорило про рівність всіх перед
Богом. Посиленню особистого початку сприяв і обра з Христа – Боголюдини,
Надособи, який пройшов земний шлях і постраждав за гріхи кожної людини.
Однією з центральних проблем будь-якої етичної філософії є проблема
походження, природи моралі. І тут треба визнати, що в цьому питанні
думки християнських мислителів різних конфесій практично співпадають:
всі вони говорять про божественну природу моралі, виходячи з одного з
найважливіших догматів, згідно якому творцем і Промислителем світу
видимого і невидимого є Бог.
Вже перші християнські мислителі (батьки і вчителі церкви) так чи інакше
стверджували, що моральні переконання людина одержує від Бога двома
шляхами. Перший: в процесі творіння душі Бог закладає в неї певні етичні
відчуття і уявлення. Виходить, що індивід з`являється в цьому світі вже
з певними етичними завдатками, щонайменше. Ця етична схильність
називається природним етичним законом. А природний етичний закон
доповнюється богооткровенним етичним законом, тобто тими заповідями,
розпорядженнями, які висловлені в Біблії.
Батьки і вчителі церкви підкреслювали роль віри в етичному житті людини,
а в своїх класифікаціях чеснот найважливішими вважали такі, як віра,
надія, любов.
Таким чином, в середні століття, коли існувало тотальне панування
релігії і церкви, найважливіші етичні проблеми розв`язувалися
специфічним чином – через призму релігійних догматів, на користь церкви.
Епоха Нового часу характеризується глибокими змінами в духовній,
економічній, політичній сферах. Хоча позиції релігії все ще залишаються
достатньо міцними, релігійні реформи приголомшують такі країни Європи,
як Німеччина, Англія, Франція і ін. З`являється новий різновид
християнства – протестантизм, який із самого початку прийняв
раціоналістичний характер; спрощуються церковні обряди, морально
підноситься повсякденне життя людини як форма служіння Богу.
Хоча позиції релігії в Новий час залишаються вельми міцними, все-таки
духовне, зокрема і релігійне життя суспільства стає різноманітнішим.
По-перше, як уже відзначалось, виникають різні напрями протестантизму.
По-друге, в Новий час набувають відоме поширення різні форми
вільнодумства: атеїзм, д е їзм , скептицизм, пантеїзм і ін. Відповідно
трохи інакше трактуються деякі питання моральної теорії. Так, скептики
М. Монтень, П. Бейль допускали можливість існування моралі, незалежної
від релігії і навіть заявляли, що атеїст може бути істотою етичною.
Помітна частина мислителів Нового часу намагалася знайти витоки мо р алі
в розумі людини, в її природі.
У XVІІ-XVIII ст. набуває поширення теорія розумного егоїзму (Спіноза,
Гельвецій, Гольбах і ін). В XIX в. її підтримували Л. Фейербах, Н.
Чернишевский і ін. Згідно цієї теорії людині просто невигідно вести
аморальний спосіб життя, бо на його лиходійства люди відповідять тим же
самим (за прислів`ям: “як агукнеться, так і відгукнеться”). І звичайно
ж, людині вигідно боротися проти всього того, що заважає його власному
щастю і щастю близьких. Порівняно з середньовіччям етичні пошуки
відрізняються порівняно більшою строкатістю, різнонаправленістю, що
дозволило створити певний теоретичний заділ для етичної філософії
послідують поколінь. В кінці XVIII ст. зусиллями багатьох мислителів
етика придбала с амос т ійн ий статус, виявила багато в чому специфіку
об`єкту свого дослідження (моралі), створила достатньо розвинений
понятійний апарат.
Етична думка кінця XIX і всього XX століття була досить строкатою.
Спираючись на досягнення своїх попередників, вона розглядає вічні
проблеми людини з різних світоглядних позицій (релігійних і
матеріалістичних), з різною мірою використання досягнень таких наук, як
психологія, генетика, соціологія, історія і ін. Неоднаково освітлюються
в світлі вищих моральних цінностей і ті нові ситуації, які породжуються
сучасною НТР. Оглядаючи даний період варто особливо виділити духовні
шукання Ф.М. Достоєвського, Л.М. Толстого, B.C. Соловйова, С.Н.
Булгакова, Н.А. Бердяєва і ін. видатних мислителів, які велику увагу
надавали етичній проблематиці. Як писав на початку XX століття С.Н.
Булгаков, в наші дні зі всіх філософських пр о блем етична проблема
висувається на перше місце і має вирішальний вплив на весь розвиток
філософської думки.
Традиційно вважається, що філософія включає онтологію (науку про буття),
гн о сеолог і ю (науку про пізнання) і етику (науку про мораль).
Етика є наукою не тільки нормативною, що приписує, як поводитися в тих
або інших випадках, але і вченням теоретичним, яке п ояснює приро ду
моралі, складний і суперечливий світ етичних відносин, вищі прагнення
людини.
Зростання ролі етики на рубежі XX і XXI століть.
У самому кінці XX і початку XXI століття людство живе в своєрідній
духовній атмосфері. Досягнення сучасної НТР привели до появи так званих
глобальних проблем – екологічної, демографічної, запобігання від
термоядерної війни і ін., які нерідко створюють обтяжливі очікування,
передчуття “кінця світу” (апокаліпсичні настрої). Песимізм
підігрівається і можливостями сучасної генетики втрутитися в “святая
святих” – найпотаємніші таємниці механізму спадковості, в діяльність
психіки і т.д.
Соціальний досвід людства XX століття також не дуже сприяє появі
милостивих очікувань. Дві руйнівні світові війни, що забрали життя
багатьох десятків мільйонів людей, практика тоталітарних режимів в раді
держав (Німеччина, Італія, СРСР, Чилі, Греція і ін.), ряд локальних воєн
(Корея, В`єтнам і ін.), що можуть перерости у війни світові – ось
короткий перелік найдраматичніших, трагічніших подій нашого часу.
Все це разом взяте чинить тиск (не завжди усвідомлюваний) на психічне
життя індивіда, створює грунт для нігілістичних установок (“все одно
війна!”, “все одно кінець світу!”), для зривів і звернення до
основоположних, глибинних проблем людського існування, до проблем по
суті своїй етичних: “Яке призначення людини? Чи гідна вона щастя і що
таке щастя? В чому суть добра і зла, справедливості? В чому полягає борг
Людини?”. Відомий французький філософ А. Камю справедливо наголосив на
наступному: “Сучасне світосприйняття відрізняється від класичного тим,
що живе моральними проблемами, а не метафізикою”.
У той же час необхідно підкреслити, що наш “доленосний” час не тільки
підсилює інтерес до етичної проблематики, але приводить до посилення
ролі морального чинника у всіх сферах життєдіяльності людини. Саме
моральні переконання примушують мільйони людей виступати про ти гонки
озброєння, проти військового дозволу найрізноманітніших кон флікт і в .
Саме етична відповідальність встає на шляху непередбачуваних за
наслідками наукових експериментів. Саме втрата морального автори тет у
політичних лідерів привела до відходу їх з державних постів, до зміни
політичних режимів у ряді європейських (і не тільки є вропейських)
країн. Без реалізації елементарної справедливості, порядності не м о
жливо створити “працюючу”, ефективну економіку.
Без морального відродження, без етичного заохочення, і найскоріше всього
в системі освіти, неможливе оздоровлення економічного, політичного
життя. Виходить: старі ідеали втрачені, а нових немає. В підсумку
низький рівень етичної культури. Необхідно вічні загальнолюдські етичні
цінності реалізувати в конкретних умовах української дійсності. Без
належної етичної культури навряд можливе моральне відродження України.
Поняття моралі. Мораль і духовність.
Саме слово (термін) “мораль” походить від латинського слова ” mores”,
яке можна перевести як “вдача”, “звичай”, “характер”. В цьому плані
слово “моральність” є своєрідною калькою слова “мораль”. І невипадково і
в повсякденному вжитку, і в науковій літературі слова “мораль” і
“моральність” вживають як синоніми.
Під мораллю розуміють сукупність правил, норм поведінки, які регулюють,
спрямовують дії людей. Але таким же чином можна охарактеризувати і
право, і вимоги санітарії, і правила техніки безпеки і ін. Отже, перш за
все, необхідно виділити специфіку норм моралі.
Особливість моралі полягає в тому, що її розпорядження носять
універсальний , загальнолюдський характер і застосовуються в різних
життєвих ситуаціях; практично скрізь, де живе і діє людина.
Моральні норми спираються на авторитет громадської думки і на моральні
переконання окремої людини. Слід зазначити, що норм моралі достатньо
багато: від найпростіших, що вимагають делікатного поводження з
оточуючими, до норм, гранично узагальнених, норм-принципів – по важай
старших, не вбий, не вкради і т.д.
У етичному житті повинні бути певні авторитетні орієнтири – Вищі
Цінності, які і цементували б, спрямовували моральне життя суспільства і
особи, були б своєрідним компасом в повсякденній моральній творчості.
У моралі разом з найрізноманітнішими нормами існує шар вищи х цінностей
– життя, свобода, повага честі і гідності кожної людської особи. Слід
підкреслити, що саме Вищі Цінності наповнюють наше повсякденне життя
повнотою і духовністю, особливим змістом.
Що таке духовність, про яку останнім часом багато говорять? Найчіткіше
цю проблему поставило християнство, яке як пра ви ло , говорить про
потрійну будову людини: тіло, душа і дух. Душа нерідко “обслуговує”
тіло, спрямована на земні радощі, радощі спілкування з природою, іншими
людьми (душевність). Дух же завжди спрямований до Бога, до Вищого. У
істинно віруючої людини, вважають релігійні проповідники, дух панує і
над душею, і над тілом. Якщо міркування богословів “перевести” на
світську мову, то під духовністю слід розуміти прагнення людини
співвіднести своє кінцеве в часі і просторі існування з Вічністю, вийти
за межі свого буття.
Основні концепції походження моралі.
Мораль не з`являється раптом зразу ж в “готовому”, сучасному вигляді.
Вона пройшла досить тривалий, складний, можна сказати, болісний, шлях
розвитку.
Перш за все розглянемо релігійне трактування походження моралі.
З якнайдавніших часів правила, норми спілкування між людьми розглядались
як настанови вищих істот (духів, пізніше богів). Останні до того ж
заохочували добродійну поведінку і карали вади.
Християнські богослови традиційно говорять про божественну природу
моралі. Індивід її одержує як у вигляді “природного етичного закону
(внутрішній закон), так і у вигляді богооткровенного (зовнішнього)
закону. Будь-яка релігія зводиться до свідомості “космічного,
надприродного значен ня вищих цінностей”.
Релігійне трактування походження моралі володіє цілим рядом переваг.
Перш за все, вона підкреслює універсальний, загальнолюдський характер
моралі. У відомих межах релігія здатна обмежити сферу дії суб`єктивізму,
свавілля моральних оцінках і думках: сам Бог наказав поважати старших,
не красти, не вбивати і т.д. Не можна не відзначити, що релігійне
трактування походження моралі вільне від сухого раціоналізму, насичене
емоційно-чуттєвими компонен тами.
З релігійними поглядами на походження моралі багато в чому перетинаються
переконання представників об`єктивного ідеалізму (Платона, Гегеля і др).
Гегель розглядав мораль разом з правом, релігією, філософією як один з
етапів розвитку об`єктивного духу. Таким чином, даний філософський
напрям, як і богослови, витоки моралі виносить за межі суспільства.
Наступний напрям пошуку витоків моралі ми умовно назвемо
натуралістичним, бо він так чи інакше виводить мораль з попередньої
еволюції тваринного світу.
Передісторію натуралістичного підходу можна знайти ще в первісному
суспільстві, коли люди поклонялися тваринам. Своє, достатньо чітке
оформлення натуралістична теорія одержала в минулому столітті в працях
Ч.Дарвіна, Г.Спенсера, П.Кропоткіна і ін. Зокрема, Ч.Дарвін відзначав,
що цілий ряд відчуттів і здібностей, якими так гордиться людина
(пам`ять, увага, цікавість, любов і ін.), неважко знайти у тварин не
тільки в зачатку, але і навіть в достатньо розвиненому стані.
П.Кропоткін – відомий російський мислитель, громадський діяч – приходив
до висновку, що “етичний початок в людині є не що інше, як розвиток
інстинкту товариськості, властивого майже всім живим істотам”. На його
думку, етичний процес, “почавшись вже в тваринному світі, перейшов до
людини, і тут, завдяки поезії і мистецтву він все більш і більш
розвивався і досягав найвищих ступенів. Подібна точка зору знаходить
свій розвиток в працях сучасних біологів. Створюється враження, що у
міру того, як збільшуються наші знання про поведінку тварин, відмінності
між людиною і твариною починають скорочуватися.
Широке поширення набули і різні напрями, які так чи інакше підкреслюють
соціальну природу моралі. Соціологічний підхід до моралі був вже відомий
мислителям античності (софісти, Арістотель і ін.). Ця група мислителів
достатньо неоднорідно. Серед них неважко знайти і матеріалістів, і
ідеалістів, і тих, хто оголошує мораль результатом угоди, і тих, хто
виводить її з економічних відносин , тих, хто говорить про пріоритет
релігійних і моральних цінностей, і хто підпорядковує мораль економіці
(т.з. політичної доцільності).
Подібний підхід має свої переваги. Перш за все вказані мис л и т е лі
прагнули спиратися на конкретні історичні дані – певні історичні події,
факти, звичаї, традиції, вдачі. Вони ж намагались виявити суспільні
інтереси, осмислити суспільство як ціле і підкреслювали щонайтісніший
взаємозв`язок особи і суспільства при пріоритеті останнього. Нарешті,
вони підкреслювали людський характер моральних цінностей.
Проте, в соціологічних теоріях моралі етичні цінності підміняються
інтересами суспільства в цілому (в кращому разі), а частіше і інтересами
різних соціальних груп. Тоталітарні режими XX століття також д о бре
продемонстрували зневагу до моральних цінностей, оперуючи при цьому
інтересами нації, класу і т.д.
Таким чином, існує декілька концепцій, що пояснюють походження моралі.
Певною мірою вони доповнюють один одного, створюють в ку льтурі об`ємне,
багатогранне бачення моралі.
Функції моралі.
Для розуміння єства моралі далеко не останню роль виконує і явище тих
функцій, які вона виконує. У процесі становлення моралі, її виділення у
відносно самостійну область культури встановився, певний ряд функцій
моралі, які властиві для неї і зараз. Виділимо, на наш погляд, основні.
1. Мабуть, початковою можна рахувати оцінювальну функцію моралі. Оцінка
проводиться через призму особливих понять моральної свідомості: добро і
зло, справедливість, борг, совість і т.д. Моральні оцінки носять
універсальний характер і поширюється фактично на всі (за рідкісним
виключенням) дії людини. Моральна оцінка спирається на моральні
переконання індивіда і авторитет громадської думки.
2. Пізнавальна функція моралі. Вона не має такого ж значення, т ако ї ж
інтенсивності, як оцінювальна, але найтісніше з нею переплітається.
Зокрема, коли індивід оцінює вчинки інших або свої власні, він неминуче
одержує відоме (неповне, звичайно) уявлення про внутрішній світ як свій
власний, так і інших людей.
3. Світоглядна функція моралі. Як ми вже відзначали, мораль не може бути
зведена до простих норм. Моральна свідомість неминуча ви х од и т ь на
вищі цінності, на питання змісту життя. Але для вирішення о стан ніх
дуже важливо виявити місце людини в світі. Людина для того, щоб знати
самого себе, повинна знати, “що ж є наш світ в цілому, яка його
субстанція, чи має він яке-небудь значення і розумну мету, чи має
яку-небудь ціну і наше життя і наші діяння, яка природа добра і зла і
т.д.”.
4. Виховна функція – одна з найважливіших функцій моралі. Без п роцес у
виховання – безперервного, досить інтенсивного і ціле спрямованого – не
м о жливе існування суспільства, неможливе і становлення окремої
людської особи. Але необхідно підкреслити, що в центрі виховання –
стоїть виховання етичне, яке і формує духовний с тержень особи.
5. Регулятивна функція моралі є своєрідним синтезом всіх інших функцій,
бо кінець кінцем задача моралі полягає у напрямі помислів і дій окремої
людини. Регулює поведінку індивіда, не тільки мораль, але і право,
релігія, мистецтво, політична свідомість і ін. Але саме мораль надає
людині найважливіші, глибинніші орієнтири, саме моральні цінності є
центром всього духовного світу особи.
Характеристика понять моральної свідомості.
Будь-яке навчання – будь то політичне, релігійне, естетичне – має свій
понятійний апарат, своєрідну “мову”, без якої неможливо виразити його
основні ідеї. Поняття (найзагальніші з них називають категоріями)
виконують важливу роль в духовному освоєнні різних граней світу. Вони, з
одного боку, є інструментом пізнання, з іншої сторони, ступенями
пізнання, бо закріплюють одержане знання.
Має свої поняття і моральна свідомість: добро і зло, борг, совість,
честь, гідність і ін. Найбільш чітко, глибоко формулюються поняття
моральної свідомості етикою (етичною філософією), що є, як вже
відзначалось, теоретичним стрижнем моралі.
Добро і зло. Перші серед рівних. Так можна сказати про категорії добра і
зла. Саме категорії добра і зла можна вважати найбільш загальними
поняттями моральної свідомості, розглядати як синоніми понять етичне і
аморальне.
Помилкове розуміння добра і зла здатне породити жахливі вчинки.
Пригадаємо багаття інквізиції, людські жертвопринесення, тоталітаризм і
ін.
Ідея добра упорядковує, об`єднує все духовне життя людини. Зло ж є
символом диспропорцій, анархії, руйнування, приземленості і страждань.
Добро представляється у вигляді світлого, заспокійливого образу. Немає і
“чистих” носіїв добра. В кожній людині є не тільки переваги, але і
недоліки.
Про труднощі у визначенні добра і зла говорили багато видатних
мислителів. “Добро є те, що ніким не може бути визначено, але що
визначає все інше”, – категорично стверджував Л.М. Толстой.
Деякі представники неопозитивізму (Дж. Мур і ін.) вважають, що, хоча
людина і не може дати чіткого визначення добра і зла, але вона все ж
таки інтуїтивно відрізняє добро від зла – добрі вчинки як би
самоочевидні.
Мабуть, найкатегоричніше говорять про природу добра і зла релігійні
мислителі. Вони стверджують, що Бог є живим втіленням добра, а сатана –
втіленням зла. Таким чином, добро і зло мають надприродне джерело.
З релігійним трактуванням добра і зла перекликається навчання
об`єктивного ідеалізму, яке добро розглядає як щось абсолютно автономне,
незалежне від емпіричного світу (Платон, Гегель). Як вважав Гегель,
добро є “абсолютна мета миру і борг для суб`єкта”.
Гедоністичні і евдемоністичні вчення поняття добра і зла виводять з
насолоди і щастя. Добрі вчинки ведуть на щастя і насолоди, злі ж
породжують страждання і нещастя.
Таким чином, різні підходи до визначення добра і зла наголошують на тих
або інших моментах доброї поведінки, конкретних проявів добра. Очевидно,
добро саме по собі є щось прославляюче людину, що піднімає його над
егоїстичними, в уз ь к опра кт и ч ними прагненнями, що виходять на самі
основи людського існування. Без добра існування людського суспільства і
особи просто неможливе. Зло ж вносить дисгармонію в суспільство, у
внутрішній світ особи, руйнує початкові орієнтири людського життя.
Справедливість. Мабуть, не менше, ніж про добро і зло, люди з давніх пір
роздумували про справедливість. В справедливості фіксується характер
відношення інших людей до даної людини, розподіл різних благ. Свідомість
справедливості, на відміну від свідомості добра, більш конкретна,
пов’язана з життєво важливими повсякденними інтересами людей і емоційно
більш насичена.
Нарешті, не можна не відзначити, що віра в торжество справедливості є
могутнім каталізатором добродійної поведінки. З втратою справедливості
можливе настання морального нігілізму, зневаги до моральних засад
суспільства. А це таїть у собі небезпеку для існування держави. Тому
воно прагне підтримати за допомогою права хоча б низький рі вень
справедливості, формувати віру в справедливість державних ор ган і в .
Справедливість є мірою відповідності між вмістом того іншого вчинку і
його оцінкою в громадській думці. Віра в торжество с пра ведл и вості є
важливим моментом етичного життя людини.
Обов’язок. В повсякденному спілкуванні ми нерідко говоримо: обов’язок
лікаря, фармацевта, вчителя, керівника, офіцера і, нарешті, обов’язок
Людини. Що під цим звичайно мається на увазі? Мабуть, сукупність
обов`язків, які суспільство пред`являє до особи. Але моральна поведінка
здійснюється автоматично. Тому обов’язок неодмінно включає в себе
усвідомлення своєї відповідальності перед іншими людьми, перед
суспільством, перед самим собою. Інакше кажучи, в обов’язку
осмислюється, переживається відношення людини до інших, суспільства,
світу через призму вищих моральних цінностей.
Свідомість обов’язку виконує дуже важливу роль в суспільному житті. При
втраті або ослабленні почуття обов`язку деградує чимало суспільних
взаємовідносин. Втім, убожіє і духовне життя особи. Не випадково завжди
великою пошаною користувалася Людина Обов`язку, людина, яка вміє
приборкувати егоїстичні помисли.
Совість. Саме слово “совість” означає – ” со-ведать ” від старослав ян
ського – відати (знати). В совісті домінує відповідальність перед самим
бій, реальне “я” оцінюється ідеальним “я”, тим самим, яким індивід хоче
бачити самого себе. Таким чином, можна сказати, що совість є самооцінка
особи своїх помислів, відчуттів, вчинків через призму вищих етичних
цінностей. Суд совісті вважається одним з найсуворіших. Древньоримське
прислів`я свідчить: “Совість – це тисяча свідків”.
Совість активізує все етичне життя людини, є вельми помилковим
“механізмом” затвердження добра, справедливості. Совість, вважають
релігійні мислителі, є “внутрішнє вогнище, випромінююче світло на все
етичне і релігійне життя людини, що живе вірою в Бога.”
Релігійне розуміння совісті виявляється ще в стародавньому світі. Але за
цей же час виявляються і інші трактування совісті, і інших проявів
моральної свідомості. Так, Арістотель пише, що і розум, і совість люди
мають від природи.
Совість все оцінює за міркою вищих загальнолюдських моральних цінностей.
Саме совість у взаємодії з боргом є головним регулятором рухів людської
душі, стимулює інші її моральні відчуття і стремління.
Щастя. Щастя відноситься до глибинних сторін людського існування, до
самої його природи. Щастя, так чи інакше, розглядається як позитивне
переживання, причому переживання достатньо сильне, напру жен е. Щастя є
достатньо сильним переживанням повноти буття, є станом вищої
задоволеності своїм життям. Для появи подібного стану зовсім не
обов`язковий успіх у всіх сферах життєдіяльності людини. Важливим є
досягнення в головному, визначальному. Навряд є вірною думка про те,
ніби щастя може бути тривалим. Швидше за все навпаки, стан вищого
задоволення життям недовговічний. Можна стверджувати, що по вноцінне
щастя частіше зустрічається у добрих, справедливих, чесних людей.
Переживання щастя залежать від епох, культурних особливостей того або
іншого народу, традицій і звичаїв, від політичного режиму і ряду інших ф
актор і в .
Надія на досягнення щастя, віра в здійсненність щастя підтримували,
одухотворяли людину у всі часи, робили людське життя осмисленим і
змістовним.
Зміст життя. Що ж таке “зміст життя”? Деколи як значення життя називають
якусь конкретну мету: стати капітаном крупного корабля, захистити
дисертацію, накопти мільйон доларів і ін. В подібних випадках, по суті,
плутають два поняття: зміст життя і мета життя. Остання цілком досяжна.
Але це зовсім не означає, що після її досягнення життя втрачає всяке
значення, бо зміст життя є спрямованістю життєдіяльності людини і
реалізується в тих етичних цінностях, які творяться людиною. Зміст життя
– це її генеральна лінія і вона, звичайно, може залишитися тією ж самою,
якщо індивід досягає якихось конкретних цілей.
Виділимо найтиповіші варіанти відповіді на питання про зміст життя.
Перший з них – існування присвячено виключно благополуччю власної
персони, особистому самовдосконаленню, особистому порятунку.
Другий варіант відповіді на питання про значення життя зводиться до
того: час значення людського існування виноситься за рамки самого
індивіда- служіння Богу, суспільству, великій Ідеї, науці. Перший
варіант відповіді можн а назвати переважно егоїстичним, другий –
альтруїстичним. За молодим Н. Бердяєвим можна вигукнути : “Ми не знаємо,
в чому зміст нашого життя, але пошук цього змісту і складає зміст
життя”. Нарешті, не можна не згадати і тих песимістів, розчарованих, які
заперечують наявність в житті якого-небудь змісту. Мислителі такого роду
були відомі як в стародавньому світі, так і сьогодні.
Цілком природно існування різних точок зору на проблему змісту життя,
деколи взаємовиключаючих. Але важливо пам`ятати про те, що цьому питанні
етичного життя значну роль виконує віра в те, що все-таки зміст життя
існує, що добро, кінець кінцем, торжествує. Без цієї віри (хай навіть
слабкої) людське життя стане дуже обтяжливим.
Лекція №2
ЕТИЧНА ПОВЕДІНКА. ПРОФЕСІЙНА МОРАЛЬНІСТЬ
План лекції:
1. Вчинок як початковий елемент етичної поведінки.
2. Суть етичної свободи.
3. Специфіка професійної моральності і професійної етики.
4. Основні поняття професійної моральності.
5. Ділова етика і духовність.
6. Етичне виховання.
Вчинок як початковий елемент етичної поведінки
Традиційно початковою “клітинкою”, “атомом” етичної поведінки вважається
вчинок. Що ж він з себе представляє? Перш за все, вчинком є дія, яка має
позитивну етичну значущість. Дію, яка має негативну етичну значущість
(провина) можна вважати одиницею аморальної поведінки. Проте вчинком
може бути і стриманість від дії (відповідно і провиною).
Найчастіше при оцінці дій враховують, чи приносять вони користь або
шкоду іншим людям, чи відповідають вони загальноприйнятим нормам. Дуже
важливо мати на увазі і в ім`я чого скоюється та або інша дія. Словом,
при аналізі поведінки необхідно враховувати багато чинників. Виділимо
їх.
1. Перш за все, треба виходити з мотиву того або іншого вчинку.
Звичайно, та або інша дія звичайно викликана не одним мотивом. Тому
важливо виділити провідний мотив.
2. Також важливо враховувати наслідки тих або інших вчинків. Чи
стверджують вони чесноти, чи приносять благо навколишнім людям. Адже
трапляється ж: хотів як краще, а вийшло…
3. Необхідно враховувати і умови, в яких скоюється вчинок. Наприклад,
можна подати матеріальну підтримку людині, маючи солідний рахунок в
банку, а можна зробити той же вчинок, володіючи вельми скромним
достатком.
4. У полі зору повинні бути і засоби, що використовуються для досягнення
мети. Так, іноді допомагають близьким за рахунок держави; порядок в
державі, в якомусь колективі наводять за допомогою жорстокості,
знехтування гідності окремої особи і т.д.
У реальному повсякденному житті ми можемо зустріти різноманітні рівні
втілення етичних цінностей, різні рівні моральності, від святості до
низовини, цинізму. Але головний чинник етичної поведінки – моральні
переконання особи, рівень її етичної культури, її вольовий настрій.
Суть етичної свободи
Етична поведінка – це завжди вибір, це творчість. Але останнє неможливе
без свободи, зокрема свободи вибору. Без свободи немає особи, немає
моральності.
Розглянемо дві крайності в розумінні свободи. З одного боку – фаталізм
вважаючий, що всі вчинки, все життя людини вже приречені якимись вищими
силами.
З другого боку – волюнтаризм вважає, що воля людини повинна бути нічим
не обмежена. Людина діє згідно свого капризу, сама вибирає свою мораль,
сама творить своє єство.
Де ж істина? Ймовірно, вона десь в середині. Свою свободу інд и в ід
може реалізовувати в певних межах, рамках, які зада ні зовнішніми
обставинами (природними, соціальними, культурними), можливостями даної
конкретної людини.
Багато мислителів, в основному релігійних, трактують свободу як
можливість вибору між добром і злом. Проте насправді в етичній свободі
однозначно детермінує добро. Сам же вибір полягає у виявленні
найоптимальніших способів ствердження добра в конкретній ситуації.
Специфіка професійної моральності і професійної етики
Як вже з`ясувалось, етичне життя особи і суспільства відрізняється
значним різноманіттям, має безліч відтінків і проявів. З повсякденного
життя не так легко втілити навіть прості норми моральності, не говорячи
вже про вищі етичні цінності. Але існують ще такі види діяльності, в
яких реалізація етичних принципів відрізняється підвищеною напруженістю,
складністю. Звичайно в цих видах діяльності безпосереднім об`єктом дії є
сама людина. Тому можна сказати, що професійна моральність (мораль) є
конкретизація загальнолюдських принципів моралі стосовно умов діяльності
даної професії. Можна говорити про специфічну моральність лікаря,
провізора, священнослужителя, юриста, вчителя, керівника і т.д.
Конкретні прояви професійної моральності вивчає, аналізує професійна
етика.
У чому конкретно виявляється професійна моральність?
Специфіку її неважко знайти вже в перших її варіантах. Ось, наприклад,
вимоги, які пред`являлися до лікаря вже в Стародавній Індії: “Лікар,
який бажає мати успіх в практиці, повинен бути здоровий, охайний,
скромний, терплячий, носити коротко обстрижену бороду, обрізані нігті,
білий, надушений пахощами одяг. Мова його повинна бути тиха, приємна і
заохочуюча. Він повинен володіти чистим жалісливим серцем, спокійним
темпераментом, відрізнятися найбільшою упевненістю і цнотливістю,
постійним прагненням робити добро”.
Ці вимоги медичної моральності, етики лікаря не застаріли і в даний час.
І нині ми вимагаємо від медиків особливої охайності, делікатності,
уміння підтримати людину в скрутну хвилину, граничної самовідданості в
боротьбі за здоров`я, життя пацієнта. Стародавній принцип “не нашкодь”
діє і в даний час. У спілкуванні з хворими і їх родичами лікар повинен
керуватися саме цим принципом. Ради підтримки упевненості в своїх силах
медики мають моральне право прикрасити реальний стан речей, бо головне –
не формальне виконання тієї або іншої конкретної простої норми
моральності, а збереження вищої цінності – життя.
У даний час у зв`язку з досягненнями науково-технічної революції перед
медиками встають вельми складні задачі втілення вічних етичних цінностей
в нових, незвичайних, невідомих раніше ситуаціях лікування хворих
(наприклад, у зв`язку з пересадкою органів і ін.).
Число професій, в діяльності представників яких виникає потреба в
особливій формі втілення загальнолюдських етичних цінностей, у міру
суспільного, наукового прогресу поступово розширяється. Вже доцільно
говорити про зачатки професійної моралі т aкcиста, перукаря і т.д.
Таким чином, підводячи підсумки, можна сказати, що професійна
моральність і професійна етика допомагають конкретизувати, реалізувати
моральні цінності в умовах, часом вельми складних, незвичайних,
діяльності певного роду професій. Професійна етика не формує нові
принципи або нові поняття моральної свідомості, вона як би “пристосовує”
вже відомі принципи, поняття до специфічних сфер життєдіяльності людини.
Не можна не відзначити, що професійна моральність і професійна етика (її
вивчаюча) є важливим компонентом етичної культури.
Основні поняття професійної моральності
Професійна етика і професійна етична свідомість для свого функціонування
повинні мати специфічні поняття. Початковим поняттям професійної етики є
поняття професійного обов`язку, в якому фіксуються достатньо детально
службові обов`язки вчителя, лікаря, провізора, адвоката,
військовослужбовця і т.д. Саме усвідомлення свого службового обов’язку
спонукає представників цілого ряду професій відноситися до своєї справи
з найбільшою відповідальністю, враховувати багато конкретних нюансів
взаємовідношення особи і суспільства, особи і колективу. Професійний
обов`язок стимулює самовіддачу лікаря і педагога, саме в ньому знаходить
конкретний вираз обов’язку Людини. Ми можемо привести приклади, коли
лікарі в ім`я порятунку хворих жертвували не тільки своїм часом, але і
навіть життям, ставили на собі попередні експерименти, випробовували
різні ліки.
Слід виділити і такі поняття, як професійна честь і професійна гідність.
В понятті професійна честь виражається оцінка значущості тієї або іншої
професії в житті суспільства. Усвідомлення цієї значущості дуже важливе
для представників дуже багатьох професій і складає основу професійної
гідності, самооцінку своєї діяльності. Професійна честь і професійна
гідність взаємно доповнюючи одна одну, до пом а гают ь підтримувати
певний, достатньо високий рівень моральності, в конкретних умовах тієї
або іншої професії.
Для цілого ряду професій (вчителя, лікаря, провізора, юриста, керівника
і ін.) професійна моральність включає і поняття професійної
справедливості. Справедливість важлива у відносинах з колегами, хворими.
Подвійні, потрійні стандарти в оцінках “своїх” і “чужих”, зручних і
незручних руйнують і моральну свідомість самого фахівця, і
морально-психологічний клімат колективу.
Потреба в спілкуванні – одна з найважливіших для людини. Проте добре
відомо, що контакти з одними людьми приносять нам задоволення, а з
іншими – залишають гнітюче враження. Чому це залежить? Від багатьох
причин, у тому числі і від тактовності людини, тобто від його уміння
загальні принципи моралі реалізувати в конкретних умовах. Тактовність
дуже важлива для професій, об`єктом діяльності яких є людина. Словом,
можна з повною упевненістю говорити про таке поняття професійної
моральності як професійний такт.
Варто, на наш погляд, виділити і деякі принципи професійної моралі.
Перш за все для будь-якої професійної етики початковим є принцип
гуманізму, тобто поважного відношення до кожної людський особі,
розуміння її неповторності, самодостатньої цінності. Принцип гуманізму
протистоїть чисто утилітарному відношенню до особистості, розгляду її,
головним чином, як засобу досягнення якихось інших хай і достатньо
важливих, цілей.
З принципом гуманізму перетинається принцип (професійного) оптимізму .
Без віри в людину навряд можливо успішне лікування хворих Ця віра
прославляє лікаря і фармацевта, допомагає розвинути, посилити добре
начало в людині.
Будь-яка діяльність, особливо та, яка безпосередньо направлена на
людину, повинна бути осяяна, натхненна високою ідеєю. Тому професійна
етика повинна включати принцип патріотизму.
Основні поняття і принципи професійної моральності утворюють її каркас,
який наповнюється “плоттю і кров`ю” в різних життєвих ситуаціях.
Ділова етика і духовність
Українське суспільство переживає смугу реформ, вступає у ринкові
відносини, і тисячі, мільйони людей в нових умовах намагаються вступити
на шлях підприємництва, працювати без зовнішнього жорсткого контролю.
Успіх в підприємництві залежить від багатьох чинників, у тому числі і
уміння індивіда налагоджувати відносини з іншими, від володіння
елементарною етичною культурою, етикою ділових відносин. У всьому світі
ділові лю ди “вищого класу” вельми педантично відносяться до престижу
своєї фірми, до “морального образу”.
І в світ молодого українського бізнесу входять хороші манери, ази
ділової етики. Цьому сприяє велика кількість різноманітної літератури
(перевідної і вітчизняної) з питань ділової етики і етикету.
Ділова етика, націлена на начебто чисто земні, повсякденні прагнення
людини, повинна підживлятися з джерела, Вищих Цінностей (світських або
релігійних), робити акцент на вищому призначенні людини. Саме вищі цілі
дають надійні орієнтири в суперечливих життєвих ситуаціях, стимулюють
виконання простих норм моральності.
Етичне виховання
Моральність повинна стати предметом постійного виховання, яке багато в
чому зумовлює долю людини, бо в ньому закладаються основи духовної сфери
людини, його духовного світу, його відношення до навколишнього світу.
Виховання в значній мірі забезпечує спадкоємність в розвитку
суспільства, передачу від покоління до покоління початкових, перш за все
етичних цінностей, без яких суспільство перетворилося б на некерований
натовп. Саме в процесі виховання здійснюється духовне відтворювання
людини.
Процес виховання є досить складним явищем, як складне і багатогранне
саме життя. Є виховання трудове, політичне, естетичне, етичне, правове і
інше. Але стрижнем всього процесу виховання є етичне, бо саме воно
формує базові якості людини, залучає до вічних, глибинних людських
цінностей.
ЛЕКЦІЯ №3
ЕТИЧНІ ПРИНЦИПИ ВЗАЄМОСТОСУНКІВ СУБ`ЄКТІВ ФАРМАЦІЇ. ІСТОРІЯ ФОРМУВАННЯ
ФАРМАЦЕВТИЧНОЇ ЕТИКИ. ФОРМУВАННЯ ОСОБИСТОСТІ ПРОВІЗОРА І РОЛЬ ЕТИКИ ПРИ
ЦЬОМУ. ВЗАЄМОСТОСУНКИ ЛІКАР – ХВОРИЙ- ПРОВІЗОР.
План лекції:
Історичні аспекти фармацевтичної етики і деонтології .
Роль етики і деонтології у формуванні особи фармацевта (провізора).
Етика взаємостосунків провізора і хворого.
Етичний зміст взаємостосунків провізора і лікаря.
Історичні аспекти фармацевтичної етики і деонтології .
Кожний фармацевтичний і медичний працівник повинен бути знайомий як із
загальною етикою, так і з професійною медичною і фармацевтичною етикою і
деонтологією.
Фармацевтична етика як частина загальної етики є наукою про моральну
цінність вчинків фармацевтичних працівників всіх ланок, їх поведінку у
сфері своєї діяльності. Це обумовлюється особливостями їх практичної
діяльності, положенням і роллю в суспільстві.
Фармацевтична етика відрізняється як від лікарської, так і від торгової.
Особливо це торкається відносин з хворим, виробництва і збуту лікарських
препаратів. Специфіка фармацевтичної етики полягає в тому, що аптечні
працівники не лікують хворого, не роблять призначень, а лише прагнуть
допомогти йому швидким і точним приготуванням і відпуском потрібних
ліків, психотерапією, вселяючи в хворого віру в одужання, що зціляє дію
препарату, фармацію і медицину в цілому.
Деонтологія ( deon – належне, logos – вчення) – це розділ етики, в якому
розглядаються проблеми обов’язку і належного як специфічної для
моральності форми прояву соціальної необхідності. Термін введений
англійським філософом Бентамом в 1834 році для позначення теорії
моральності в цілому.
У середині XX століття деонтологію стали розглядати в рамках професійної
етики, яка включає морально-етичну культуру професіонала, норми
поведінки і характер взаємостосунків всіх учасників професійної праці,
красу зовнішнього прояву цих норм, їх форму в професійній діяльності.
Фармацевтична деонтологія вивчає норми поведінки провізора, направлені
на максимальне підвищення ефективності медикаментозної терапії і
створення сприятливого клімату у взаємостосунках з хворим, лікарем,
колегами по роботі. Вона розглядає вимоги і правила поведінки
фармацевтичного працівника, що забезпечують виконання їм професійного
обов`язку, питання його совісті, честі і достоїнства, які служать
показником високої цивільної відповідальності.
Важливими проблемами фармацевтичної етики і деонтології є розробка
етичних основ управління аптечним колективом і вдосконалення
морально-психологічного клімату в ньому, вивчення специфіки етичних
відносин в аптечних колективах, суперечностей, які виникають в них, і
пошук шляхів їх вірішення.
Витоки становлення фармацевтичної етики і деонтології нерозривно
пов`язані з лікарською етикою і деонтологією, оскільки на певному
історичному етапі функції лікування і приготування ліків були
нероздільні один від одного.
Перші відомості про етичну сторону діяльності лікарів містяться в
письмових джерелах староіндійської, старокитайської культури.
У книгах Стародавньої Індії Аюр-Веди (“Наука життя”, VI вік до н.е.), в
навчаннях староіндійських лікарів (і перш за все Сушрути) містяться
чудові думки про обов’язок лікаря, його поведінку, відношення до хворих.
Згідно цим стародавнім уявленням лікар повинен володіти високими
моральними і фізичними якостями, бути жалісливим, терплячим і спокійним,
ніколи не втрачати самовладання. Особливе значення мало дотримання
правил поведінки лікаря по відношенню до хворих в пред- і
післяопераційний період, до вмираючих хворих і їх родичів.
Велика увага надавалася відбору майбутніх лікарів і методам їх
психологічної і етичної підготовки. Враховувався стан здоров`я, пам`ять
і такі необхідні якості як скромність, благочестя, цнотливість. Бажаючий
стати лікарем повинен позбавитися всякого роду пристрастей: ненависті,
користолюбства, хитрості і т.д.
Глибоке гуманістичне розуміння ролі медицини в зміцненні здоров`я людини
відображено в пам`ятнику старокитайської медицини – книзі Хуан ді
Ней-Цзіня “Про природу життя”. В цій книзі були зроблені спроби
визначити основні етичні правила, якими повинен керуватися лікар в своїй
практичній діяльності:
• необхідність вселяти хворому упевненість в одужанні;
• індивідуальний підхід до хворого з урахуванням його характеролог і ч
них особливостей.
Особливе місце в історії розвитку лікарської етики займає медицина
періоду Гіппократа (рубіж V-IV в. до н.е.). Найбільший лікар старовини
Гіппократ був першим, хто спробував систематизувати правила медичної
етики на підставі багатовікового досвіду медицини. В своїй знаменитій
“Клятві”, в книгах “Про лікаря”, “Про благопристойну поведінку”, “Про
мистецтво”, в ” Афоризмах”, написаних близько 2,5 тис. років тому він
створив Кодекс мо ральних норм, обов`язкових для тих, хто на все життя
вибрав лікування своєю професією.
Гіппократ рекомендував спрямовувати на лікування хворого зусилля не
тільки лікарів, але і всіх оточуючих.
Ні в одному трактаті Гіппократа не мовиться про відмінність між вільними
і рабами, за всіма признаються однакові права на увагу, турботу і пошану
з боку лікаря. Гуманізм медицини Гіппократа полягає в тому, що вона
самовіддано служила кожному хворому, незалежно від його соціального
положення.
Гіппократ створив зведення законів для багатьох поколінь лікарів. Понині
студенти всіх країн, закінчуючи медичні вузи вимовляють слова “Клятви”,
найбільшого пам`ятника лікарської етики, в якій мовиться:
Присягаюся Апполоном, лікарем Аськлепієм, Гігієєю і Панакєєю і всіма
богами і богинями, беручи їх в свідки, виконувати чесно, відповідно моїм
силам і моєму розумінню, наступну присягу і письмове зобов`язання:
рахувати того, що навчив мене лікарському мистецтву нарівні з моїми
батьками, ділитися з ним своїми достатками і у разі потреби допомагати
йому в його потребах; його потомство вважати своїми братами, і це
мистецтво, якщо вони схочуть його вивчати, викладати їм безвідплатно і
без жодного договору; повчання, усні уроки і все інше в навчанні
повідомляти своїм синам, синам свого вчителя і учням, зв`язаним
зобов`язанням і клятвою згідно із законом медичному, але нікому іншому.
Я спрямовую режим хворих до їх вигоди згідно з моїми силами і моїм
розумінням, утримуючись від спричинення всякої шкоди і несправедливості.
Я не дам нікому просимого у мене смертельного засобу і не покажу шляху
для подібного задуму; так само не вручу ніякій жінці абортивного пессарі
ю. Чисто і непорочно я проводитиму своє життя і своє мистецтво. Я у
жодному випадку не робитиму перетину у страждаючих кам`яною хворобою,
надавши це людям, цією справою, що займається. В який би будинок я ні
ввійшов, я ввійду туди для користі хворого, будучи далекий від того, що
всього має намір, неправедного і згубного, особливо від любовних справ з
жінками і чоловіками, вільними і рабами.
Щоб при лікуванні – а також і без лікування – я не побачив або не почув
відносно життя людського з того, що не слід коли-небудь розголошувати, я
умовчу про те, вважаючи подібні речі таємницею. Мені, непорушно
виконуючому клятву, так буде дано щастя в житті і в мистецтві і слава у
всіх людей на вічні часи; переступаючому ж і дає помилкову клятву та
буде зворотне цьому.
У 1948р. ВІЗ була прийнята «Женевська клятва» лікаря, в основу якої
також встановлена «Клятва Гіппократа».
« Клятва» зробила великий вплив на розвиток лікарської етики в
подальшому.
У працях давньоримського лікаря Галена ( II вік н.е.) підкреслювалося,
що при спілкуванні з хворим треба проявляти такт, благородність, не
викликати у нього роздратування, бути гуманним, приємним, рівним,
зберігати при цьому гідність.
Величезне значення етиці взаємостосунків з хворими надавав Авіценна
(Абу-Алі Ібн-Сінна) ( II вік н.е.) – арабський учений, філософ, лікар,
автор найбільшої праці по медицині і лікознавству “Канон лікарської
науки”, що прославилося не тільки своїми пізнаннями, але і любов`ю до
людини, чуйністю до його нещасть, жалів, хвороб.
Глибоке етичне значення було закладено в медичній емблемі, поширеній в
VII-VIII століттях і зображалася у вигляді свічки, що горить, що
означало “служивши іншим – згораю сам” (” Allis inserviendo consumer “).
Розуміння важливості дотримання морально-етичних принципів в досягненні
лікувального ефекту характерне і для вітчизняної медицини і фармації.
Особливе історичне значення у формуванні фармацевтичної етики має перший
Аптекарський статут 1789 року, в якому були сформульовані вимоги до
працівників аптек: “Аптекар який добрий громадянин, що вірно береже
посаду присяги, повинний бути майстерний, істенний, совісний,
розсудливий, тверезий, старанний, повсякчас присутній і виконуючий
знання своє загальному благу відповідно. Аптекар повинний мати крайнє
старання, щоб ліки, ним що складаються, були речами і виглядом точно по
розпорядженню лікаря, щоб тим відвернута всяка погрішність, що піддає
хворого здоров`я і життя небезпеки, а лікаря добре ім`я безславності”.
У століття науково-технічної революції потреб а хворої людини в істинно
людському відношенні до себе аніскільки не зменшилася, а, навпаки,
навіть загострилася.
Проблеми загальномедичної етики і деонтології постійно знаходилися в
полі зору вітчизняних учених. Питання фармацевтичної етики і деонтології
знайшли віддзеркалення в наукових працях таких відомих представників
фармацевтичної науки і практики як Бондарь И.М., Коломієц Л.Т., Брилєва
Н.И., Глонь З.И., Гарчев С.И., Волох Д.С., Губский И.М., Тольцман Т.И.,
Ельяшевич Е.Г. і ін. В 1970 році відбулася I Всесоюзна конференція,
присвячена загальномедичної деонтології . На ній було ухвалено рішення
надалі на з`їздах, конференціях, симпозіумах широко освітлювати питання
професійної етики і деонтології . В 1977 році МЗ СРСР проведено II
Всесоюзну конференцію по цій же проблемі.
На V Національному з`їзді фармацевтів України в 1999 році серед інших
важливих проблем, що стоять перед фармацією в сучасних умовах,
розглядалося питання про необхідність створення Кодексу етики
фармацевтичн ої асоціації України. Подібні документи давно створені і
працюють в більшості країн світу. В 1996 році з`явився Етичний кодекс
фармацевтичного працівника (провізора і фармацевта) в Росії.
Враховуючи важливість проблеми, в 1997 році Радою Міжнародної фармацевт
и ч ної федерації був прийнятий Етичний кодекс фармацевтів. В ньому
сформульовані принципи, які визначають зобов`язання і відповідальність
фармацевтичних працівників і можуть бути використані національними
фармацевтичними організаціями у власних Етичних кодексах. До основних
принципів віднесені наступні:
• головний обов`язок фармацевта – піклуватися про благополуччя кожного
пацієнта;
• фармацевт однаково ставиться до кожного пацієнта;
• фармацевт поважає право особи на свободу вибору виду лікування;
• фармацевт поважає і гарантує право особи на конфіденційність;
• фармацевт співпрацює з колегами і іншими професіоналами і поважає їх
професійні якості і систему цінностей;
• фармацевт в професійних відносинах поводиться відкрито і чесно;
• фармацевт служить потребам людини, громадськості і суспільства;
• фармацевт підтримує необхідний рівень професійних знань і навиків і
розвиває їх;
• фармацевт забезпечує безперервність обслуговування у разі виникнення
трудових суперечок, закриття аптеки або конфлікту з особистими
моральними переконаннями.
Роль етики і деонтології у формуванні особи фармацевта.
Велика роль в етичному вихованні майбутніх фахівців фармацевтичної
справи належить викладачам фармацевтичних вузів і факультетів. Вони як
вихователі і наставники студентів повинні бути справжнім прикладом
відношення до службових обов`язків, в поведінці, в побуті.
Виходячи з важливості деонтологічних проблем на практичних заняттях і на
лекціях викладачам необхідно підкреслювати, що головним в роботі
фармацевта (провізора) з погляду деонтології є бездоганне виконання
свого професійного обов`язку, відповідальне відношення до своїх
обов`язків, прояв гуманізму до хворого. Задача провізора – укріпити віру
хворого в необхідність прийому ліків відповідно до розпоряджень лікаря,
вселити надію на одужання. Слід пям`ятати, що оптимістична інформація
беззастережно приймається хворим на віру.
Фармацевтична етика і деонтологія передбачає практичне вживання
конкретних морально-етичних і деонтологічних принципів в процесі
вивчення і освоєння спеціальних дисциплін.
На всіх спецкафедрах Національної фармацевтичної академії України
учбовий процес пронизаний представленням етичних і деонтологічних
проблем.
На кафедрі менеджменту і маркетингу у фармації викладається дисципліна
“Фармацевтична етика і деонтологія “. Крім того в програмі спеціалізації
широко представлені актуальні проблеми фармацевтичної етики і
деонтології з урахуванням нових ринкових відносин.
Кафедра фармакології навчає етичним нормам спілкування провізора з
лікарем, значущості інформаційної роботи з ним: грамотно повідомляти
необхідні відомості про ліки, зацікавити його цією інформацією.
При вивченні токсикологічної хімії слід підкреслювати особливості
приватної етики і деонтології хіміка-експерта. Діяльність
хіміка-експерта протікає в умовах законодавчої регламентації. Він
повинен, з урахуванням професійних обов`язків, брати активну участь в
профілактиці отруєнь, допомагати правосуддю боротися із злочинністю. Вся
його діяльність грунтується на принципах гуманізму. Процесуальний закон
не встановлює терміни виконання експертизи, але слідчий завжди за
цікавлений в швидкому рішенні питань. Тому професійна етика і деон
тологія хіміка-експерта вимагає від нього, щоб розслідування не
відкладалося ні на один день.
Етичними нормами пронизані і взаємини між всіма учасниками судового
процесу, а також взаємостосунки експерта з обвинуваченим, потерпілим.
Експерт не повинен підпорядковувати факти чиїми-небудь вказівкам,
вимогам або проханням. При вивченні курсу фізіології з основами
анатомії, фармакотерапії і клінічній фармації звертається увага на те,
що майбутні фахівці покликані обслуговувати населення з урахуванням
психотерапевтичних і моральних чинників надавати в зв`язку з цим велике
значення культурі обслуговування.
При вивченні курсу гігієни в даних гігієнічних питаннях повинні
знаходити віддзеркалення морально-етичні аспекти відношення до охорони
навколишнього середовища. Велика увага надається дотриманню норм етики і
деонтології, що стосуються особистої гігієни провізора (спецодяг,
зовнішній вигляд), оскільки це справляє перше враження на хворого і
визначає ефективність подальшого спілкування.
Учбові програми інших спецкафедр також містять окремі аспекти
фармацевтичної етики і деонтології.
Таким чином, професійна підготовка провізора з акцентом на етичних,
етичних аспектах його діяльності формує фахівця глибоко вірного своїй
професії, відмінного високою особистою і цивільною моральністю,
переконаністю в необхідності виконання обов`язку і обов`язків не тільки
перед хворими, але і суспільством в цілому.
Етика взаємостосунків провізора і хворого.
Аптечні працівники по роду своєї професійної діяльності постійно
спілкуються з хворими і їх родичами. Необхідність прояву по відношенню
до них особливої чуйності, увага і терпіння диктується тим, що йдеться
про здоров`я і навіть життя хворого, а також тим, що у хворого порушено
адекватне сприйняття оточуючого.
Прийшовши в а п теку , хворий, перш за все, звертається до провізора,
фармацев та, касира. І тут обов`язковим є дотримання високого відчуття
такту, делікатності, співчуття, пошана, уміння користуватися словом,
виразом обличчя, голоси, манерою спілкування і ін.
Потрібно чітко з`ясувати, що дотримання гуманності в медичному обслу
говуванні є свого роду мистецтвом перемагати хвороби не тільки л і
карством , але і словом. На це звертав увагу основоположник вітчизняної
терапії проф . М.Я.Мудров. Він говорив, що правильне тлумачення хворому
про властивості і дію ліків вселяє в хворого радість і упевненість які
іноді корисніші за самі ліки, і хворий швидше думає про виздоровлення,
ніж про хворобу. Звідси і витікає задача провізора – укріпити віру
хворого в одужання, цілющу силу ліків, у фармацію і медицину в цілому.
Для цього провізор повинен мати високі професіональні і моральні якості,
правильно будувати і регулювати свої взаємовідносини з відвідувачами
аптеки, використовуючи методи психологічного впливу на хворого.
При перших відвідинах аптеки хворий, перш за все, звертає увагу на
зовнішній вигляд провізора. Іноді перше враження визначає їх по дальш і
взаємостосунки.
Одяг провізора на роботі повинен бути встановленої форми: халат і
шапочка. Доречні халат і білі брюки. На шапочках може бути емблема чаші
із змією. На лацкані халата повинна бути картка, де указується прізвище,
ім`я і по батькові співробітника. Це полегшує спілкування і накладає на
співробітника певну особисту відповідальність за обслуговування хворого,
а також підкреслює, що аптека або фірма упевнена в якості продукції, яку
реалізує.
Оскільки зовнішній вигляд провізора – свого роду візитна картка аптеки,
важливі скромність його одягу, акуратність і охайність, що підкреслює
естетичну помірність і виключає зловживання косметикою.
Акуратність – це не тільки відсутність яркості в одязі, але і наявність
дисципліни (своєчасний прихід на роботу), вірність даному слову, узятому
зобов`язанню і т.д.
Встановити контакт з хворим допомагають манера рухатися, говорити, тон,
інтонація, уміння слухати.
По поставі і манері рухатися відвідувач аптеки робить висновок про
відношення провізора до роботи, його енергію, темперамент, характер.
Нервозність провізора обов`язково передається хворому. Тому не слід
метушитися, створювати поспіхи, турботи.
Темп мови провізора повинен бути помірним, оскільки швидка мова погано
сприймається. Крім того, психологи встановили, що 60-65% що
запам`ятовується належить зору, 10-15% – слуху, 7-10% – дотику, 5-6% –
смаку і 2-4% – нюху. Тому, кажучи про прийом лікарського засобу, краще
тримати його в руці, щоб сконцентрувати на ньому увагу хворого,
особливо, коли відпускається декілька лікарських препаратів.
Провізору необхідно володіти силоміць голоси і правильною лексикою.
Гучної голос – ознака неповаги, нетактовності; тихий – примушує хворого
перепитувати, прислухатися; різкий голос нервує хворого, монотонний –
стомлює.
Виразність мови визначається і її технікою, до якої відноситься
правильне дихання, гнучкість голосу, дикція, правильний наголос. Слід
уникати непотрібних реплік і оборотів типу “зрозумійте ж мене”, “з
глузду з`їхати”, “треба ж” і т.п.
Важливе значення в спілкуванні з хворими має міміста. Провізор не
повинен “розігрувати” увагу до хворого, він повинен відчувати внутрішню
потребу бути чуйним і уважним.
Розташовує хворого і добрий жарт, усмішка. В зв`язку з цим англійський,
лікар XVII століття Сайднем вважав, що прибуття в місто клоуна значить
для здоров’я людей більше, ніж десятки мулів, навантажені ліками.
Провізор повинен уміти слухати хворого. Хворому треба дати можливість
виговоритися, бо як свідчить латинська приказка Dext etanimam lerari
сказав і полегшив душу. Хворий страждає не тільки фізично, але і
морально, тобто хвороба міняє його положення в суспільстві, в сім`ї,
робочому колективі. Тому обов`язок провізора – підтримати, обнадіяти,
щоб хворий; повірив в своє швидке одужання. Увага, участь, захист,
сприймаються ним як цілющий бальзам.
Бесіду краще всього вести у формі короткого діалогу, впливаючи на думки
і відчуття хворого, при цьому повідомлення повинне містити тільки ті
слова, які переконають хворого в ефективності лікування. Логічність
думок досягається формулою: склад, вживання, ефект. Психологами
встановлено, що людина запам`ятовує 1/5 почутого, тому провізору
необхідно чітко, а може бути і двічі пояснити спосіб і час прийому
ліків, спосіб його зберігання (умови і місце). Літнім людям, які давно
лікуються, слід коректно нагадувати правила прийому. Не варто довго і
настирливо доводити ефективність препарату, це викликає у хворого
недовір`я. Бесіда з ним повинна тривати 3-4 хвилини. З хворим не слід
сперечатися і нав`язувати. свою точку зору. Говорити слід тільки по
суті. Важливим моментом діалозі є пауза, що дає можливість хворому
обдумати і з`ясувати сказане провізором.
Зараз на касових чеках пишуть “Бажаємо здоров`я”, “Будьте здорові” і
т.п., це також елемент психологічної дії на хворого.
На вітання хворого “Добрий день”, “Здраствуйте”, провізор зобов`язаний
відповісти привітно і ввічливо. Тактовна і змістовна розмова має важливе
значення для встановлення особистих симпатій.
Недопустимі такі вирази як:
Мені ніколи!
Вас багато, а я одна.
Я ж Вам вже сказала: все одно до- або після їжі!
Треба уважно слухати і не перепитувати.
Для провізора важлива хороша пам`ять. Щоб дати кваліфіковану інформацію
хворому, йому необхідно пам`ятати безліч назв лікарських препаратів, їх
синонімів, способи прийому і правила відпустки ліків, особливості їх
дії, ціни і т.д. Крім того, запам`ятовуючи і звертаючись до хворого на
ім`я та по батькові, провізор показує, що йому небайдужий стан здоров`я
хворого, результати проведеного лікування.
Провізор повинен уміти сконцентрувати свою увагу, оскільки воно
динамічне. Коливання зорової уваги пов`язані з чергуванням хворих. Очі
провізора поперемінно зісковзують з одного відвідувача на іншого, що
приводить до гальмування в клітинах головного мозку, до погіршення
якості роботи. Тому важливо для провізора зусиллям волі активізувати
свою психологічну діяльність, усвідомлюючи почуття обов`язку, значущість
і необхідність своєї роботи.
Провізору важливо володіти інтуїцією, тобто передбачати поведінку
хворого, розуміти його відчуття і думки по якнайтонших ознаках
емоційного стану, нюансах міміки, жестах.
Хворих треба розділяти по типу нервової системи: до сором`язливих
проявляти участь і увагу, до дратівливих відноситься спокійно і
попереджувально, до товариських – тактовно, до грубих – витриманий,
холоднокровно, зберігаючи при цьому гідність. В складних ситуаціях (шум,
бешкет) провізору слід звернутися до громадськості.
Не можна гарячкувати, якщо відвідувач прийшов в кінці зміни. Етика
взаємостосунків провізора і хворого передбачає крім того важливість
правильного і естетичного оформлення ліків. Недбале оформлення знижує
віру хворого в цілющу силу ліків. При цьому анотація повинна бути
правильно складена і добре оформлена, особливе важі та її частина, яка
відноситься до прийому. Недопустима двозначність рекомендації,
відсутність відомостей про те, в якому дозуванні і як часто, до або
після їжі слід приймати ліки. Добре і правильно складена анотація
попереджає можливі ускладнення, вселяє упевненість в позитивну дію
ліків.
Неетичним вважається пропонувати хворому лікарські препарати з терміном
придатності, що закінчується.
Принципи фармацевтичної етики передбачають необхідність застереження
хворих від так званої “любові” до лікування (фармакофілії) і від
фармакофагії (вживання ліків у великих дозах).
Моральні і правові аспекти взаємостосунків провізора і хворого вимагають
збереження в таємниці деяких несприятливих відомостей про захворювання,
а також про те, при якому захворюванні застосовуються ті або інші ліки.
Це сприяє збереженню психічної рівноваги хворого, благотворно впливає на
лікування, даючи можливість мобілізувати фізичні і духовні сили на
боротьбу з хворобою.
Таким чином, дотримання принципів фармацевтичної етики і деонтології є
свого роду мистецтвом перемагати хвороби не тільки ліками, але і словом,
співчутливим відношенням. А щоб серце і відчуття не підвели і підказали
правильне рішення, є хороше правило деонтології , сказане в XVII
столітті англійським лікарем Сейднемом: треба поставити себе в положення
хворого і обходиться з ним так, як би хотів, щоб відносилися до тебе в
аналогічній ситуації.
Етичний зміст взаємостосунків провізора і лікаря.
Важливим елементом фармацевтичної етики і деонтології є етичні правила,
регулюючі взаємостосунки провізорів і лікарів, які повинні виходити з
принципів гуманізму і високого усвідомлення кожним свого громадського
обов`язку. Ці відносини повинні будується на основі взаєморозуміння і
взаємоповажає, підтримка авторитету один одного в очах хворого, бути
дружніми, діловими, у формі товариської співпраці і взаємодопомоги.
Головним у взаємостосунках медичних і фармацевтичних працівників є
загальна мета – збереження здоров`я і благополуччя пацієнтів. При цьому
лікар несе навантаження, пов`язане з постановкою діагнозу і призначенням
ліків. Задачею ж провізора є допомога лікарю у виборі необхідного
препарату, надання повної інформації про його властивості, синоніми і
аналоги, сумісність з іншими ліками і ін. Таким чином, лікар і провізор
повинні працювати як колеги, з повагою відноситися до досвіду і знань
один одного.
Лікарі і фармацевтичні працівники не повинні:
• допускати нетактовних висловів на адресу один одного;
• поменшувати гідність один одного;
• допускати негативні вислови на адресу один одного у присутності
хворого.
Звернення лікаря до провізора здійснюється через рецепт. Рецепт – це
документ, який служить єдиною підставою для відпустки з аптеки більшості
лікарських препаратів, для вживання їх хворими, виходячи з вказівок
лікаря про дозу, порядок прийому. Лікар і провізор несуть повну
відповідальність за виписані і видані медикаменти Тому при рецептурній
відпустці провізор не повинен:
• підміняти лікаря у виборі лікарського препарату;
• залишати без уваги допущені лікарями помилки і неточності,
недотримання встановлених правил виписування рецептів і неправильно
вказані дозування лікарських препаратів, виявлені несумісності і ін.
Всі помилки повинні бути обговорені з лікарями. При цьому критика
повинна бути аргументованою, в доброзичливій формі.
Щоб уникнути подібних помилок в обов`язку провізора входить систематична
інформація лікарів про лікарські препарати, їх наявності,
використовуванні аналогів, інформація про нові лікарські препарати.
Лікар повинен знати кількість і асортимент лікарських препаратів, що є в
аптеці, щоб зорієнтуватися, скільком хворим він може виписати необхідні
ліки і не примушувати їх звертатися в інші аптеки.
Трапляється, що деякі ефективні лікарські препарати не мають попиту і
збут їх зв`язаний з певними труднощами внаслідок того, що лікарі про них
не знають або забули. Але з другого боку, маючи свій в розпорядженні
інформацію про лікарський препарат, лікар не повинен надавати допомоги
конкретній фармацевтичній фірмі, свідомо сприяючи просуванню її
продукції на ринок – це несумісно з етичними принципами професії лікаря.
При заміні одного лікарського препарату іншим за домовленістю з лікарем
провізор повинен роз`яснити хворому, що обидва лікарські препарати мають
рівноцінну дію.
Іноді, керуючись психотерапевтичними мотивами, лікар виписує в рецепті
синонім препарату. В цьому випадку провізор на сигнатурі повинен
проставити цей синонім, інакше хворий подумає, що йому видали інші ліки.
При зверненні в аптеку лікаря провізор зобов`язаний дати йому
професіонально-вичерпну інформацію про лікарський препарат. Неповна або
неправильна відповідь може підірвати авторитет провізора у лікаря.
Якщо ж лікар сам захворів і прийшов в аптеку, то його треба обслужити
поза чергою, поспівчувати йому і виразити надію на швидке одужання.
Говорити лікарю про ефективність препарату недоречно.
Лекція №4
Аптечний колектив і професійні відносини в ньому. Взаємостосунки між
провізорами і торговими представниками, суб ’ єктами фармації і
державою.
План лекції:
Етика і професійні відносини в аптечних колективах.
Етичні аспекти взаємостосунків провізорів і медичних (торгових)
представників.
Етична сторона взаємостосунків між суб`єктами фармації і державою.
Етика і професійні відносини в аптечних колективах.
Успіх роботи в будь-якій фармацевтичній установі залежить від
взаємостосунків між провізорами (фармацевтами) і в колективі в цілому.
Взаємостосунки в аптечних колективах будуються на принципах спільності
інтересів в медикаментозному обслуговуванні населення і
лікувально-профілактичних установ, боротьби за якість обслуговування,
товарообіг, правильне і своєчасне приготування і відпустку ліків і т.д.
У колективі формуються не тільки професійні навики, уміння і
майстерність, але і етичні якості провізора як особи.
Відносини в аптечному колективі повинні створювати умови якісного
виконання задач по забезпеченню ліками амбулаторних і стаціонарних
хворих, а головним мірилом вчинків аптечних працівників повинна бути їх
совість.
Стиль роботи провізорів (фармацевтів) полягає в тому, щоб працювати не
просто дисциплінований і старанно, а на совість, вміло, результативно,
красиво, щоб і сам і інші тебе поважали за працю. Це важливо тому, що
хворий, як правило, не в змозі перевірити ні якість, ні кількість
приготованих ліків. Він неподільно довіряє провізору у всьому, і цим
довір`ям хворого слід дорожити.
У аптечному середовищі повинен бути створений такий мікроклімат, який
зробив би працю радістю, життєвою потребою, що приводить до розуміння
суспільної значущості своєї праці, його визнання.
Крім того, здоровий мікроклімат покликаний сприяти взаєморозумінню,
взаємоповажає співробітників, довір`ю один до одного.
Створення здорового мікроклімату сприяє злагодженості роботи всього
колективу. Злагодженість залежить ще і від того, як розуміє свої
обов`язки кожний співробітник і, перш за все, керівник аптечної
установи.
Керівник повинен піклуватися про стабільність і спадкоємність кадрів,
правильне поєднання досвідчених і молодих працівників.
Керівник повинен бути наділеним не тільки великими правами, але і
високою культурою, ерудицією, відчуттям такту, переконання і гумору. Він
повинен бути авторитетом в колективі.
Керівник завжди на виду, і тому не може проявляти розгубленість,
слабкість. Щоб ні було у нього на душі, зобов`язаний бути зібраним,
бадьорим, щоб люди одержували від нього заряд упевненості.
Керівник повинен пам`ятати, що навіть якщо людина помилилася, ніхто не
має права образити його криком. Його підлеглі – це підлеглі тільки по
службі і служать вони не завідувачу, а справі держави. Жодною мірою не
можна ущемляти самолюбність людей, принижувати їх гідність. Ті, хто
дозволяють собі відступати від цієї істини, безнадійно компрометують
себе, упускають свій авторитет.
Про благополучний (або неблагополучному) мікроклімат в колективі аптеки
можна побічно судити по текучості кадрів. Дослідження соціологів
показують, що в промислових центрах в 28-30 % випадків причиною
звільнення з роботи була хвора етична атмосфера в колективі.
Стабільність мікроклімату в аптечному колективі визначається наявністю
взаємної вимогливості і строгим правилом не приховувати помилок, які
можливі не тільки через недбалість в роботі, але і у зв`язку з
неправильною її організацією, порушенням внутрішнього розпорядку і т.д.
Слабка професійна підготовка іноді поєднується з недотриманням
морально-етичних норм (байдужість, халатність, формалізм).
Етичні принципи взаємостосунків суб`єктів фармації
Н.И. Пирогов відзначав, що важливо уміти бачити помилки, але що ще більш
важливе, уміти їх визнавати. Визнання помилок – обов`язкова умова
нормальної роботи. Воно повинне бути беззастережним, без посилань на
випадковість і збіг обставин. Самокритика і відкрита, принципова критика
— ознака зрілості і здорового морального стану колективу.
Згуртованості колективу сприяють простота і культура спілкування,
відсутність зайвої самовпевненості серед співробітників аптеки, що
сприяє взаєморозумінню і чіткості в роботі.
Велике значення має трудова дисципліна в колективі, яка є заставою
високої продуктивності праці і культури медикаментозного обслуговування
населення.
Однією з умов збереження здорового психологічного клімату з погляду
деонтології є уміння промовчати. Але з другого боку, не менше ефективна
і здорова критика. В зв`язку з цим має місце практика проведення т.з.
“психологічних лінійок,” на яких збирається весь колектив і
співробітники відкрито говорять товаришам по службі про допущені промахи
і недоліки.
Проте, не завжди доречна негативна оцінка керівником роботи підлеглого,
зроблена публічно. Іноді розмова по душах дієвіша, ніж осуд в колективі,
що зачіпає самолюбність. Не слід говорити про погану роботу
співробітника в його відсутність оскільки при передачі розмови можуть
бути додані “подробиці”, яких не було.
Особливо важлива людині підтримка в біді, чуйність. Хворий співробітник
не повинен відчувати непотрібності для колективу, адже він здоровим
віддавав всі свої сили.
Добре, коли в аптеці є добрі, гуманні традиції. Тоді нові співробітники,
що вливаються в колектив, швидко освоюються, вникають в роботу,
приймаючи його традиції. Щирість і дружелюбність, розділені роботою і
Етичні аспекти взаємостосунків провізорів і медичних (торгових)
представників.
Ці взаємостосунки склалися в нових для нас ринкових умовах. Медичні
(торгові) представники безпосередньо працюють з аптечними працівниками і
є одним з основних джерел інформації про лікарські препарати конкретної
компанії.
Ефективність взаємостосунків між провізорами і медичними представниками
визначається не тільки взаємною економічною зацікавленістю, але і
відносинами етичного характеру, що складаються.
Важливість цієї сторони спілкування підтверджується тим, що, наприклад,
в програму навчання медичних представників входять крім професійних,
питання етичного порядку: правила поведінки, як справити належне
враження і створити атмосферу взаємного комфорту, як одягатися,
говорити, використовувати невербальні прийоми і ін. Крім того, при
оцінці результативності медичних представників одними з головних
критеріїв розглядають ступінь задоволеності клієнтів, відсутність скарг,
що підтверджує дотримання медичним представником етичних норм при
проведенні презентації і висновку договорів.
Враховуючи напружений характер роботи провізора, медичний представник,
керуючись етичними нормами, повинен наперед по телефону повідомити про
час і мету свого візиту. Провізор, у свою чергу, згодившися на зустріч,
не повинен уникати її або переносити на інший час.
Важливим у взаємостосунках провізорів і медичних представників є
встановлення довірчих відносин, не допускаючих помилкових обіцянок,
надання недостовірної інформації, що сприяє довгостроковим партнерським
зв`язкам.
Не зайвим вважається взаємна підтримка, зміцнення відчуття правильності
обопільно ухваленого в ході операції рішення.
Прагнучи сформувати позитивне відношення до фірми і її продукції,
медичний представник не повинен використовувати такі не сумісні з етикою
прийоми, як применшення достоїнств лікарських препаратів
фірм-конкурентів, рекламування неефективних препаратів, надання зразків
препаратів, подарунків, сувенірів і інші форми матеріального
стимулювання потенційних клієнтів. Провізори ж не повинні приймати
різного роду презенти і заохочувати таким чином медичних представників
до їх використовування при налагодженні партнерських відносин.
Етична сторона взаємостосунків між суб`єктами фармації і державою.
Фармацевтичні підприємства, як і підприємства інших галузей, зобов`язані
дотримувати загальні етичні правила і норми, закріплені в державних
законодавчих актах, відображали людські і соціальні аспекти життя
суспільства. На них розповсюджується виконання моральних параметрів в
таких сферах як:
• захист інтересів споживачів;
• недопущення дискримінації при прийомі на роботу;
• захист середовища існування;
• участь в суспільних фондах і добродійних акціях;
• економія природних, енергетичних, сировинних ресурсів і т.д.
Глибокий соціальний зміст фармації визначає і деяку специфіку даних
взаємостосунків.
Характерна особливість лікарських препаратів як товарів широкого вжитку
накладає на провізорів (фармацевтів) велику відповідальність відносно:
• якості і безпеки фармацевтичної продукції, що випускається;
• строгого контролю всіх процесів, пов`язаних із створенням і
виробництвом лікарських препаратів;
• зберігання і відпуску лікарських препаратів і виробів медичного
призначення;
• реклами лікарських препаратів і т.д.
Дотримання етичних сторін відповідних законів створює умови для
збереження і зміцнення здоров`я всіх членів суспільства.
Підприємствам фармацевтичного профілю більшою мірою властиві такі
важливі з моральної і етичної точок зору види діяльності як участь в
державних програмах по:
• пропаганді здорового способу життя;
• профілактиці захворювань;
• знешкодженню і переробці відходів хіміко-фармацевтичної промисловості;
• забезпеченню санітарно-епідеміологічного благополуччя відповідного
регіону;
• розробці проектів законодавчих актів і внесенні пропозицій по
формуванню державної політики у сфері охорони здоров`я;
• правовому захисту від яких-небудь незаконних форм дискримінації,
пов`язаної із станом здоров`я людини і ін.
Лекція №5
ЕТИКА ПРОСУВАННЯ ЛІКАРСЬКИХ ПРЕПАРАТІВ НА РИНОК. Критерії ВООЗ.
План лекції:
1. Етичні критерії Всесвітньої Організації Охорони здоров`я просуванню
лікарських засобів на ринок.
Ціль критеріїв. Сфера їх вживання.Просування на ринок лікарських
препаратів. Рекламування лікарських препаратів серед лікарів і
населення.
Роль медичних представників в просуванні лікарських препаратів на ринок.
Симпозіуми і інші наукові наради як спосіб просування лікарських
препаратів на ринок.
Постмаркетингові дослідження.
Потреби до інформації, що поміщається в анотаціях, вкладишах і брошурах.
Упаковка і маркіровка.
Етичні критерії Всесвітньої Організації Охорони здоров`я по просуванню
лікарських препаратів на ринок
Мета критеріїв. Сфера їх вживання
Етичні критерії просування лікарських засобів на ринок висловлені в
резолюції Всесвітньої організації охорони (ВІЗ) здоров`я 41.17,
прийнятою 41-ою Асамблеєю ВІЗ 13 травня 1988 року. Вони носять
рекомендаційний характер і покликані закласти етичні основи поведінки
учасників фармацевтичного ринку при просуванні лікарських засобів
Мета етичних критеріїв – створення підтримки і сприяння в проведенні
медико-санітарної допомоги шляхом раціонального використовування
лікарських препаратів.
Дані критерії відображають загальні принципи етичних норм, які уряди
можуть адаптувати до своїх національних систем відповідно до політичних,
культурних і соціальних умов, враховуючи особливості в області освіти,
науки і техніки, законодавства, а також структуру захворюваності
населення, лікувальні традиції і рівень розвитку системи охорони
здоров`я в цілому.
Їх рекомендується враховувати при розробці зведень етичних норм у всіх
областях діяльності, що має відношення до просування лікарських засобів
на ринок.
При цьому рекомендовані критерії не є правовими зобов`язаннями. Уряди
можуть прийняти законодавство або інші правові акти, засновані на цих
критеріях, якщо вони доцільні.
У конкретних організаціях можуть бути прийняті свої неофіційні регулюючі
положення, засновані на цих критеріях.
Етичні критерії застосовуються до рецептурних і безрецептурних
лікарських препаратів, а також до засобів народної медицини і до
будь-якої іншої продукції, регламентованої як лікарський засіб.
Просування на ринок лікарських препаратів. Рекламування лікарських
препаратів серед лікарів і населення
Термін “просування на ринок” використовують по відношенню до всіх видів
інформаційно-рекламної діяльності, яку проводять фірми – постачальники
для стимулювання призначення, вживання і/або придбання лікарських
препаратів.
При цьому активно просувати на ринок можна тільки ті лікарські засоби,
які офіційно дозволені до продажу в даній країні.
Просування на ринок слід здійснювати відповідно до національної політики
в області охорони здоров`я і національного законодавства, а також з
добровільними кодексами правил, якщо вони існують.
Всі інформаційно-рекламні матеріали повинні бути точними, надійними,
достовірними, своєчасними, доказовими і оформленими належним чином.
Наукові дані необхідно представляти особам, що призначають лікарські
засоби, і тим, кому дано право на отримання подібної інформації.
Просування на ринок не можна здійснювати з кон`юнктурних міркувань, а
також не можна використовувати в даних цілях наукову діяльність і
санітарну освіту.
Одним із способів розповсюдження інформації, що найбільш ширше
використовуються, з метою просування лікарських засобів є реклама.
Згідно критеріїв ВОЗ зміст рекламного повідомлення повинен бути
орієнтоване на одержувача інформації.
Так, реклама для лікарів і інших працівників, зайнятих у сфері охорони
здоров`я, повинна містити формулювання і ілюстрації в повній
відповідності з науковими даними, висловленими в офіційно затвердженій
документації про конкретний лікарський препарат.
При складанні рекламних матеріалів рекомендується дотримуватися зразка
подачі інформаційного матеріалу, який передбачає обов`язкове включення
таких даних як:
міжнародна непатентована назва кожної діючої речовини або за відсутності
такої – генерована назва;
оригінальна назва препарату;
лікарську форму з вказівкою в ній змісту активної діючої речовини;
терапевтичні свідчення;
режим дозування;
побічні явища;
протипоказання, особливі вказівки (обережності і застереження);
основні лікарські взаємодії;
назва і адреса виготівника або дистриб`ютора лікарського препарату;
посилання на наукову літературу (у випадках, коли це необхідно).
Реклама для широких верств населення покликана надавати допомоги в
ухваленні розумного рішення щодо використовування безрецептурних
лікарських препаратів, які офіційно є у продажу.
Не можна рекламувати лікарські препарати, що відпускаються по рецепту
лікаря, зокрема наркотичні і психотропні засоби.
Реклама повинна проводитися тільки на основі достовірної інформації про
лікарський препарат. Відомості, представлені в рекламному повідомленні
повинні бути висловлені непрофесійною мовою і не повинні містити
формулювання, що викликають страх або турботу.
У рекламі про лікарські засоби для широкої аудиторії рекомендується
давати наступну інформацію:
міжнародна непатентована назва кожної діючої речовини або за відсутності
такої генер ована назва;
оригінальна назва препарату;
лікарську форму з вказівкою в ній змісту активної діючої речовини;
терапевтичні свідчення;
режим дозування;
побічні явища;
протипоказання, особливі вказівки (обережності і застереження);
особливі вказівки;
основні лікарські взаємодії;
• назва і адреса виготівника або дистриб`ютора лікарського препарату.
Крім цього споживачам необхідно надавати правдиву інформацію про ціну
лікарського препарату.
Робота медичних представників по просуванню лікарських препаратів на
ринок
Успішна робота по просуванню лікарських засобів на ринок багато в чому
залежить від професіоналізму медичних представників. Для того, щоб на
високому рівні представити фармацевтичну продукцію, медичні представники
повинні мати медичну освіту і пройти відповідну підготовку,
відповідальність за яку несуть наймачі.
Така підготовка повинна включати інструктаж про відповідні етичні
аспекти поведінки з урахуванням критеріїв ВОЗ. Медичні представники
зобов`язані надавати особам, що призначають лікарські засоби, і
фармацевтичним працівникам повні і об`єктивні дані про кожний
обговорюваний продукт на основі офіційних джерел інформації.
Медичні представники не повинні пропонувати “стимули” лікарям,
працівникам аптек з метою дії на їх рішення щодо препаратів фірми.
У свою чергу особи, призначаючі лікарські препарати, а також
фармацевтичні працівники не повинні висувати такі умови і прагнути
одержувати матеріальну або іншу винагороду.
Щоб уникнути несумлінності при просуванні лікарських препаратів на ринок
основна частина заробітної платні медичних представників не повинна бути
безпосередньо пов`язаною з об`ємом продажів препаратів, яким вони
сприяли.
Медичні представники можуть надавати в невеликій кількості безкоштовні
зразки зареєстрованих рецептурних лікарських препаратів, призначаючим їх
особам, як правило по їх проханню, але з етичної точки зору це
неприпустимо.
У різних країнах практика розповсюдження безрецептурних препаратів серед
населення різна. В деяких країнах вона дозволена, але торкається тільки
вітамінних і деяких загальнозміцнюючих лікарських препаратів, в інших
ні.
Разом з тим слід розрізняти практику надання безкоштовних зразків
безрецептурних лікарських препаратів медичним установам для лікування
певних груп населення від практики розповсюдження їх серед населення для
просування лікарських препаратів на ринок. Остання повинна бути
максимально обмежена.
Симпозіуми і інші наукові наради як спосіб просування лікарських
препаратів на ринок
Проведення симпозіумів корисне для розповсюдження інформації про
лікарські препарати. Першорядна задача симпозіумів і нарад – забезпечити
об`єктивний науковий зміст інформації, що надається. При цьому з метою
дотримання етичних норм проведення подібних наукових заходів факт
фінансової підтримки з боку фірми-виготівника і фірм-постачальників
повинен бути наперед зафіксований і задокументований в організаційних
матеріалах.
Будь-який спосіб залучення окремих практикуючих лікарів для участі в
роботі симпозіуму не повинен залежати від яких-небудь зобов`язань в
сприянні по просуванню лікарських препаратів на ринок.
Постмаркетингові наукові дослідження
Постмаркетингові клінічні дослідження є досить делікатною, з етичної
точки зору, сферою наукової діяльності, оскільки мова йде про
випробування лікарських препаратів на людині. Поетом; згідно етичним
критеріям ВОЗ:
науково-дослідним установам рекомендується: інформувати національні
органи охорони здоров`я про любі дослідження;
вчені ради і комітети з питань етики повинні підтверджувати
достовірність даних, одержаних в ході наукових досліджень;
корисна міжнаціональна і регіональна співпраця ;
інформація про наукові дослідження повинна подаватися у відповідні
органи в найкоротші терміни.
Вимоги до інформації, що поміщається в анотаціях, вкладишах і брошурах.
Упаковка і маркіровка
Пацієнти, як вже мовилося, повинні одержувати належну інформацію про
використовування лікарських препаратів від лікарів і провізров. Але якщо
урядові органи вимагають, щоб лікарський препарат супроводжувався
анотацією-вкладишем, то фірма-виготівник і підприємство з оптового
продажу повинні забезпечити наявність такої інформації, затвердженої
органами контролю цієї країни.
Якщо анотації-вкладиші використовуються для просування препаратів на
ринок, то вони повинні відповідати етичним критеріям, сформульованим в
резолюції ВІЗ. Якщо ж анотації передбачені для використовування
пацієнтами – повинні бути висловлені на непрофесійній мові за умови
відповідності правильному медичному і науковому змісту.
Весь пакувальний матеріал і етикетки повинні містити відомості,
відповідні даним, затвердженим органом контролю про лікарські засоби
конкретної країни. Якщо такого в країні немає, то –органом контролю
країни-експортера або іншим надійним джерелом.
Будь-яке формулювання, ілюстрація на упаковці і етикетці повинні
відповідати етичним критеріям, сформульованим в резолюції ВОЗ.
Лекція №6
Етичні принципи при самостійному лікуванні безрецептурним и препаратами
в світовій практиці. Належна аптечна практика. Захист прав споживача.
План лекції:
1. Самостійне лікування безрецептурним и препаратами в світовій
практиці.
2. Належна аптечна практика (НАП).
3. Захист прав споживача.
Національні системи охорони здоров`я, як і все суспільне життя в країнах
Центральної і Східної Європи, знаходилася під впливом загальної
орієнтації політичної системи, пануючої в цьому регіоні до кінця 80-х
років.
Це означало, що держава брала на себе турбування об здоров`я кожної
людини і рішення всіх проблем, пов`язаних з хворобами. Хоча реально
разом з державною системою в цих країнах існувала практика самостійного
лікування. Зараз відбувається перебудова системи охорони здоров`я в цих
регіонах. У зв`язку з цим заслуговують уваги пропозиції ВОЗ відносно
самостійного лікування і турбування людини про своє здоров`я.
Всесвітньою організацією охорони здоров`я і Європейським регіональним
бюро ВОЗ проводяться дослідження по проблемі самостійного лікування. Так
в рамках виконання задачі “Здоров`я для всіх до 2000 року” ВОЗ визначила
призначення лікарських препаратів для самостійного лікування таким
чином:
швидко і ефективно полегшувати симптоми захворювань, які не вимагають
медичної консультації;
у умовах фінансових і кадрових труднощів, що створилися, дати можливість
пацієнтам самостійно полегшувати незначні симптоми при поганому
самопочутті, що в свою чергу приводить до зменшення навантаження на
медичну службу;
підвищувати доступність лікувальної допомоги населенню, що проживає в
сільській місцевості і в окремих районах, де отримання кваліфікованої
медичної допомоги утруднено.
Переліки препаратів для самолікування в різних країнах можуть
відрізнятися залежно від існуючих систем охорони здоров`я і
соціально-економічних чинників, але критерії відбору цих препаратів
повинні бути загальними для всіх і грунтуватися на достовірних даних про
вартість і наявність великої терапевтичної широти.
Європейським співтовариством (ЄС) прийнята з 1.01.93 р. класифікація
медикаментів, що розділяє їх на медичні препарати, вимагаючі {
лікарського рецепту і не вимагаючі лікарського рецепту (ОТС-препарати).
Згідно цієї класифікації до реалізації без рецепту лікаря н дозволяються
препарати, які:
можуть представляти пряму або непряму небезпеку, навіть при правильному
вживанні, але без нагляду лікаря;
застосовуються часто і в більшості випадків неправильно, внаслідок чого
можуть представляти небезпеку для здоров`я людини;
містять субстанції або інгредієнти, активність або побічні ефекти яких
потребують подальшого вивчення;
звичайно виписуються лікарем для парентерального вживання.
Рішення про те, до рецептурного або безрецептурному розділу відноситься
лікарський препарат, ухвалюється при видачі реєстраційного свідоцтва
компетентними національними органами. Легальний статус перевіряється
через кожні 5 років.
Особлива роль в ухваленні рішення про придбання і використовування
безрецептурних препаратів відводиться провізорам і лікарям. Дуже
важливо, щоб ці фахівці були в повному об`ємі і правильно інформовані
виробниками про препарати для самолікування.
Належна аптечна практика (НАП)
До трьох основних зведень правив ВОЗ, призначеним для забезпечення
якості, ефективності і безпеки вживання лікарських засобів: “Якісній
лабораторній практиці” (GLP ), “Якісній клінічній практиці” ( GCP ) і
“Якісній виробничій практиці” ( GMP ) останніми роками додався новий – з
умовною назвою “Якісна фармацевтична практика” ( GPP ).
Перші три кодекси професійної практики розповсюджуються на доклінічні
дослідження, клінічні випробування і процес виробництва ліків, а правила
GPP торкаються сфери їх розподілу, в першу чергу, роздрібної торгівлі.
У зв`язку з цими правилами провізори (фармацевти) зобов`язані
забезпечити належну якість послуг, що надаються кожному хворому.
Ключовим елементом є зобов`язання, що накладається професією всюди в
світі – сприяти забезпеченню відмінної діяльності на користь тих, кому
служимо.
Даний документ покликаний допомогти національним фармацевтичним
організаціям:
звернути увагу провізорів (фармацевтів) на розвиток елементів послуг, що
надаються ними, відповідно до умов, що змінюються;
вжити заходи до забезпечення відповідності фармацевтичної освіти, як
початкового, так і подальшого;
на всіх стадіях освіти належну увагу надавати розвитку і вдосконаленню
навиків спілкування.
Задача НАП полягає в забезпеченні ліками, іншими виробами медичного
призначення і послугами охорони здоров`я, а також наданні допомоги людям
і суспільству в їх якнайкращому вживанні.
Вимоги НАП припускають, що:
першою задачею, що стоїть перед провізором (фармацевтом), повинен бить|
добробут хворого незалежно від його місцезнаходження;
основною діяльністю аптеки є забезпечення хворих на лека{ ственнимі
препарати, виробами медичного призначена` відповідною інформацією,
радами, а також нагляди за ефектом від вживання ліків;
основною частиною діяльності провізора (фармацевта) є сприяння
раціональному і економному призначенню і правильному використовуванню
лікарських засобів;
кожний елемент аптечної послуги повинен бути орієнтований на окрему
особу, був чітко визначений і доведений до кожного учасника.
Для задоволення цих вимог необхідно, щоб: • основою ідеології аптечної
практики були професійні чинники, хоча признаються і економічні;
провізор (фармацевт) вносив внесок в рішення по вживанню лікарських
засобів;
взаємини з іншими працівниками охорони здоров`я розглядалися як
партнерство з взаємним довір`ям і конфіденційністю у всіх питаннях, що
відносяться до фармакотерапії;
взаємостосунки з іншими провізорами (фармацевтами) були колегіальними, а
не конкретними;
провізор (фармацевт) володів необхідною медичною і фармацевтичною
інформацією про кожного хворого;
провізор (фармацевт) мав незалежну, вичерпну, об`єктивну поточну
інформацію про терапію і лікарські засоби, що використовується;
всі провізори (фармацевти) несли особисту відповідальність за
підтримку і оцінку своєї компетентності;
освітні програми по підготовці майбутніх професіоналів адекватно
відбивали зміни, що відбуваються і очікувані в майбутньому у аптечній
практиці.
Чотири основні елементи діяльності НАП включають:
1. Діяльність, пов`язану з:
зміцненням здоров`я;
уникненням погіршення здоров`я;
досягненням здорового способу життя.
2. Діяльність, пов`язану з поставками, використовуванням лікарських
засобів і пристроїв для їх введення (що можливе здійснити в аптеці,
лікувально-профілактичній установі, домашніх умовах).
3. Діяльність, пов`язану з самолікуванням, включаючи ради з лікарських
засобів і, де доцільно, наданням лікарських засобів.
4. Діяльність, пов`язану з впливом на призначення і вживання лікарських
засобів.
На додаток до цих основних елементів НАЛ передбачає:
встановлення зв`язків з іншими співтовариствами працівників охорони
здоров`я в роботі по зміцненню здоров`я всього населення;
професійну оцінку рекламних матеріалів по лікарських засобах і іншій
продукції, пов`язаній із здоров`ям людей;
розподіл перевіреної інформації по лікарських засобах і інших аспектах
здоров`я;
залучена у всі стадії клінічних випробувань лікарських засобів.
Для кожного з 4-х елементів НАЛ повинні бути встановлені і упроваджені в
професійну діяльність національні стандарти до необхідних приміщень для:
зміцнення здоров`я і профілактики погіршення стану здоров`я;
відпустки і використовування лікарських засобів і виробів медичного
призначення (прийому рецептів, інформації, для конфіденційної бесіди і
т.д.).
Кожна країна приймає свої власні стандарти через відмінності
економічних, соціальних, культурних і інших чинників. Багаті країни
звичайно мають ефективні юридично обгрунтовані системи регулювання сфери
обігу лікарських засобів. В багатьох країнах, що розвиваються, такі
відсутні. З позицій належної аптечної практики і етичних критеріїв
просування лікарських засобів на ринок особливої уваги заслуговує що має
місце в міжнародній торгівлі реалізація неякісної і фальсифікованої
фармацевтичної продукції.
Це з`явилося основною причиною ухвалення Резолюції Всесвітньої асамблеї
охорони здоров`я 47.13 ( WHA 47.13) про надання країнам-членам ВІЗ
допомоги у сфері запобігання використовуванню фальсифікованих ліків (
1994 р. ) і створення рекомендацією ВОЗ WHO/EDM/QSM/99./ по розробці
специфічних заходів боротьби з фальсифікованими лікарськими засобами.
Таким чином, НАЛ рекомендується розглядати як перелік професійних задач,
здійснення яких послужить інтересам хворих або відвідувачів аптек.
Захист прав споживачів
У будь-якій правовій державі існує законодавство про захист прав
споживачів. Воно покликане сприяти недопущенню нечесної торгівлі,
реалізації прав споживачів на придбання продукції високої якості,
відповідної вимогам технологічних, екологічних, естетичних і інших норм.
Подібне законодавство носить не тільки правовий, але і етичний характер,
оскільки утиск прав споживачів завжди зв`язаний з нанесенням морального
збитку,
У Україні право споживачів захищено Законом України “Про захист прав
споживачів” від 12 травня 1991 року.
Етична сторона закону передбачає встановлення гарантій на державний
захист прав споживачів і відновлення цих прав шляхом задоволення скарг,
що надаються споживачем як на адресу порушника цих прав, так і до
органів державної виконавської влади. Крім того, в цілях захисту своїх
законних прав і інтересів громадяни мають право об`єднатися на
добровільній основі в суспільні організації споживачів. Держава
підтримує діяльність таких об`єднань.
Споживач має право вимагати від продавця (виробника, виконавця), щоб
якість придбаного їм товару (роботи, послуги) відповідала вимогам
нормативних документів, умовам договору, а також інформації про товар,
що надається продавцем (виробником, виконавцем). Реалізація інтересів
споживачів у встановленні вимог до якості товарів (робіт, послуг)
забезпечується правом участі об`єднань споживачів в розробці нормативних
документів згідно чинному законодавству.
Моральні принципи ведення чесної торгівлі не допускають продаж товарів,
термін придатності яких закінчився. Для медикаментів, харчових
продуктів, виробів побутової хімії, парфюмерно-косметичних і інших
товарів, споживацькі властивості яких можуть з часом погіршуватися і
представляти небезпеку для життя, здоров`я, майна і навколишнього
середовища, встановлюється термін придатності, який вказується на
етикетках, упаковці або інших документах, прикладених до них при
продажі.
При продажі товару продавець зобов`язаний видати споживачу квитанцію,
товарний або касовий чек або інший письмовий документ, що засвідчує факт
покупки і є підставою для розгляду і задоволення претензії споживача.
У разі придбання товару неналежної якості вимога споживача про його
заміну підлягає негайному задоволенню.
Споживач має право на те, щоб товари були безпечними для його життя,
здоров`я, оточуючої середовища. У разі відсутності нормативних
документів, що містять ці вимоги до товару (роботі, послузі) відповідні
органи державної виконавчої влади зобов`язані негайно заборонити випуск
і реалізацію таких товарів, забезпечуючи таким чином захист споживача як
від фізичного, так імморального збитку.
Особливої уваги з боку виробників заслуговує необхідність дотримання
етичних принципів при створенні нового товару. Забезпечується це,
зокрема, наданням технічної документації відповідному органу для
проведення державної експертизи на відповідність вимогам по безпеці
життя, здоров`я, майна споживача і навколишнього середовища.
Дотримання етичних норм, що забезпечують права споживачів, передбачає
надання необхідної, доступної і достовірної інформації про товар,
послугу. Зміст цієї інформації затверджується відповідними органами.
Враховуючи складність і різносторонність правової і етичної бази у сфері
торгового і інших видів обслуговування, держава створює умови для
отримання споживачами необхідних знань з питань реалізації своїх прав.
Лекція №7
ЕТИКА БІЗНЕСУ У ФАРМАЦІЇ
План лекції:
1. Базові поняття етики бізнесу. Управлінська етика.
2. Вплив етичних норм на розвиток підприємництва.
3. Формування етичних норм і культури підприємництва в організаціях .
Базові поняття етики бізнесу. Управлінська етика
Етика підприємництва служила об`єктом вивчення віддавна. Бізнес
трактувався як одна із сфер людської діяльності. У всі часи особлива
увага надавалася ключовому елементу підприємництва — бізнесмену, тим
етичним засадам, на яких він будує свою справу.
Достатньо сказати, що сучасні етичні стандарти розвинених ри нкових
відносин:
рівність умов для всіх учасників господарського процесу;
не порушуюча вимоги справедливості конкуренція;
залежність економічного успіху винятково від таланту, підприємництва ,
прозорості, знань, а не від обману, насильства, хитрості, йдуть своїм
корінням в традиції римського права.
Мета бізнесу в Україні сьогодні — не тільки отримання прибутку і
зростання господарських оборотів, але і здатність вижити в умовах
перманентної (лат. реrmanents – постійний і безперервний) кризи.
Етика бізнесу — ділова етика, що базується на чесності, відкритості ,
вірності даному слову, здібності ефективно функціонувати на ринку
відповідно до чинного законодавства, встановлених правил і традицій.
Крім того, дотримання етики бізнесу робить його ефективнішим і
прибутковим, вона допомагає зберегти відданість клієнтів. За
підрахунками фахівців, утримати старих партнерів в 5 разів дешевше, ніж
завоювати прихильність нових. В бізнесі існує правило: постійно піклуйся
про своїх клієнтів і співробітників, а ринок поклопочеться про тебе.
Тому більшість ділових людей не жаліє грошей, часу і сил на формування
етики і культури фірми, відповідну підготовку її працівників.
Дуже важлива професійна репутація підприємця. Таку репутацію важко
придбати. Втратити ж її можна миттєво, часто через дрібницю: не
відповісти вчасно на дзвінок або лист, не послати факс, якого чекають,
проявити невихованість. Для репутації важливі і культура мови, і манери,
і одяг, і інтер`єр офісу, і багато що інше.
Бізнесмени, як відомо, в першу чергу — керівники. Та обставина, що
результати підприємницької діяльності в умовах ринку залежать перш за
все від якості роботи бізнесмена з людським матеріалом тим, що
знаходиться в його розпорядженні, зумовлює особливу значущість етичних
чинників.
Сьогодні найбільш ефективне таке управління, яке направлене на
підвищення ролі трудового колективу і окремого працівника. Воно
вважається етичним, оскільки базується на етичних основах, на сукупності
інтересів, орієнтовано на розвиток людських відносин, у фундаменті яких
закладені культура, свобода і ініціатива.
У кожній компанії формується своя “філософія” управління, що відображає
рівень управлінської етики і культури. Якщо сьогодні в центрі уваги
знаходиться людина, його особиста гідність, визнання заслуг, максимальн
е використання його потенціалу, те таке управління — найсучасніше,
етичне, етично коректне.
У ринкових умовах, що склалися, бізнесмен, прагнучий ефект ивно керувати
людьми, повинен дотримувати етичних вимог, грунтуючись на наступних 10
чинниках:
1) здатність керувати собою;
2) чіткі особисті цілі;
3)натиск на постійне особисте зростання;
4) вміння вирішувати проблеми;
5) винахідливість і здібність до інновацій;
6) висока здатність дії на оточуючих;
7) знання сучасних управлінських підходів;
8) здатність керувати персоналом;
9) вміння навчати і розвивати підлеглих;
10) формувати і розвивати ефективні робочі групи.
Ці чинники забезпечують основу для оцінки менеджером своїх можливостей.
Етичне і моральне здоров`я будь-якого трудового колективу, як правило,
забезпечуються етичними канонами менеджменту.
Останнім часом проблемам адміністративної етики, принципам і нормам
етичної поведінки осіб, що беруть участь в управлінні, надається
особлива увага, у зв`язку з чим виділився такий вид професійної етики,
як управлінська етика.
Управлінська етика – це сукупність правил і форм ділового спілкування з
людьми яка дозволяє виразити їм повагу, сприяє встановленню між
керівником і підлеглим атмосфери взаєморозуміння, доброго відношення
один до одного. У взаємостосунках між керівником і співробітниками
повинно бути присутнім атмосфера відвертості і свободи спілкування, щоб
підлеглий не уникав зустрічей з керівником, а хотів ділитися з ним
ідеями, відчував свою причетність до управління організацією. В свою
чергу керівник не повинен займатися дріб`язковою опікою, а повинен
більше довіряти підлеглим, заохочувати їх ініціативу.
Одним з принципів управлінської етики є справедлива винагорода
найуспішніших співробітників, створення нормальних умов праці,
професійного зростання співробітників. Мистецтво працювати з людьми —
важлива умова і обов`язок керівника.
Вплив етичних норм на розвиток підприємництва
Будь-яка діяльність людини, включаючи підприємництво, має етичні і
правові критерії і рамки. Закони, що розробляються державою, дають
можливість суспільству проводити в життя свою волю, яка торкається і
морально-етичних параметрів бізнесу. Проте, просто слідуючи законам не
завжди можна одночасно виконувати всі прийняті в суспільстві етичні
норми.
У зарубіжній і вітчизняній пресі, спеціальних ділових виданнях регулярно
наводяться приклади неетичного підприємництва конкретних фірм і
компаній, діяльність яких, не будучи порушенням законів, проте
кваліфікується як неетична, оскільки входить в суперечність з моральними
і етичними нормами даного суспільства.
Найчастіше проблеми е т и ч н ого характеру виникають в підприємницькій
діяльності у відносинах із споживачами, конкурентами, партнерами.
Етична сторона взаємостосунків підприємця із споживачами полягає в
адекватності рекламних повідомлень, упаковки, ярликів, торгових знаків,
цін істинним характеристикам товарів і послуг.
У зв`язку з цим підприємці повинні перш за все підкорятися вимогам
гласності (відвертості) інформації, що стосується їх діяльності . Вони
зобов`язані публікувати свої засновницькі документи, адресу, назву свого
підприємства, торгову марку (фірмовий знак, товарний знак). Таким чином,
споживачі і інші учасники ринку взнають “хто” є ” хто” на товарному
ринку. Крім того це скорочує ризик придбання анонімного товару сумнівної
якості.
Відсутність подібної інформації, а також суперечність між предметом
діяльності і опублікованими документами вважається достатньою підставою
для того, щоб визнати діяльність економічного суб`єкта неетичної, а його
самого недієздатним.
Строгі правила існують відносно конкуренції між підприємцями .
Конкурентна політика є однією з основних умов етики підприємництва.
Головна її мета – забезпечення рівних умов конкуренції, що не допускають
нечесних методів конкурентної боротьби. До таких відносяться: промислове
шпигунство, підкуп і переманювання співробітників конкуруючої фірми,
помилкові переговори з метою отримання секретної інформації та ін.
Етичні норми у відношеннях конкурентів забороняють зловживання пануючим
положенням на ринку і вкладання угод, спрямованих на встановлення
монопольних цін, введення демпінгових цін, розділ ринків і дискримінацію
конкурентів.
Існує немало етичних критеріїв цивілізованого підприємництва , але
особливе місце займають чесність і порядність ділових відносин. Ринкові
зв`язки засновані на довір`ї між партнерами, підвищеної вибагливості до
себе і інших, почутті обов`язку. Для підприємця дане їм слово – закон. В
США і Японії багатомільйонні операції укладають по телефону і ніхто не
сумнівається в їх надійності. Найважливішим критерієм оцінки ділової
етики є обопільне бажання партнерів продовжувати контакти.
Що формуються в даний час в Україні і інших країнах Співдружності
підприємництво значно поступається по своїх економічних,
соціально-правових і етичних характеристиках країнам з розвиненою
ринковою економікою, де вже встояли норми і правила цивілізованого
ринку. Це пояснюється існуванням таких елементів як:
психологічні бар`єри, що полягають в тому, що перебіг багатьох років
насаджувався заперечення необхідності підприємництва, а також в
антиринковій спрямованості норм трудової поведінки, що склалися;
дефіцит споживацьких товарів;
юридична невизначеність, невиконання законів, непередбачувано змінні
правові умови комерційної діяльності;
адміністративні перешкоди, зокрема хабарництво і корупція;
зростання націоналізму;
прагнення до автократії;
економічна нестійкість підприємництва.
За стандартами, що склалися в західному світі, критеріями цивілізованого
підприємництва є:
чесність і порядність в ділових відносинах;
стійкість до спокуси, що сприяє зміцненню моралі і моральності ділових
людей, запобігає шахрайству, шахрайство і др.;
задоволення потреб, а не гонитва за максимальним прибутком будь-якими
засобами і ведення справи так, щоб одержувати несправедливий виграш за
рахунок когось іншого;
прагнення робити людям добро і в той же час не давати їм мотиву
користуватися цим собі в шкоду;
справедливе відношення до службовців, клієнтів, партнерів, конкурентів.
Успішному, з погляду етичних норм, бізнесу сприяє дотримання деяких
рекомендацій вітчизняних і зарубіжних фахівців:
• виробіть звичку: все з чим ви стикаєтеся, розглядати не тільки з
погляду користі для вашої справи, але і дотримання етичних норм;
• виконуйте обіцянки в строк, якщо ви не змогли зробити це, визначте
новий термін і стримайте слово;
• будьте уважні і об`єктивні до пропонованих ідей, сумнівні
пропозиції ввічливо відхиліть;
• уникайте бути самовпевненими;
• більш за все компрометує підприємця його розгубленість
• не забувайте, що ваша позиція не завжди оптимальна, враховуйте і інші
думки;
• не залишайте без аналізу жоден випадок збою, промаху, етичного збитку;
• у спілкуванні з людьми прагнете розуміти те, що не виказане;
• керуйтеся в бізнесі трьома “не”: не гарячіться, не втрачайтеся, не
розкидайтеся;
• будьте терплячі до недоліків людей;
• пам`ятайте, що людину можна образити, навіть не бажаючи цього;
• уникайте зарозумілого, самовпевненого, категоричного тону в розмові,
що свідчить про зневагу до оточуючих;
• немає нічого бол ючішого для людини, ніження; не скоюйте
несправедливості.
Формування етичних норм і культури підприємництва в організаціях
Прагнення до успішного бізнесу спонукає організації вживати різним
заходам в цілях підвищення характеристик етичності поведінки службовців
і адміністрації. До таких заходів відносяться: розробка етичних
нормативів, створення комітетів з етики, проведення соціальних ревізій і
навчання етичній поведінці.
Етичні нормативи описують систему загальних цінностей і правила етики,
яких, на думку організації, повинні дотримуватися її працівники. Етичні
нормативи відображають цілі організації і сприяють створенню нормальної
етічУой атмосфери як усередині організації, так і у відношенні із
зовнішнім оточенням.
Багато фірм і компанії зводять розроблені нормативи до етичних кодексів
для своїх службовців. При цьому вони виходять з того, що високі етичні
стандарти забезпечать високі прибутки для бізнесу; чесне і справедливе
відношення до службовців, постачальникам, клієнтам, партнерам веде до
стабільнішої, довгострокової і більш прибуткової діяльності.
З другого боку забороненими етичними нормами вважаються: хабарі,
здирство, подарунки зацікавленим особам, шахрайство, використання
інформації отриманої в довірливій бесіді, протизаконні дії в інтересах
фірми і ін.
Велике значення для збереження етичної атмосфери в колективі надається
розбору конфліктів, які виникли через порушення етики і дозвіл яких
вимагає дотримання етичних норм. Найчастіше це торкається проблем
протекціонізму, дискримінація, фавор итивізму в несправедливого
відношення до службовців
Комітети з етики створюються для оцінки повсякденної діяльності з
погляду етики. Як правило, членами комітету є керівники вищої ланки.
Іноді комітети замінюють на фахівця з етики бізнесу, у функції якого
входить вироблення думки з етичних питань, пов`язаних з діяльністю
організації.
Соціальні ревізії проводяться з метою оцінки і складання звітів про
соціальну віддачу дій і програм організації, тобто рівня соціальної
відповідальності.
Навчання етичній поведінці керівників і рядових співробітників припускає
знайомство з етикою бізнесу, підвищення сприйнятливості до можливих
етичних проблем організації і т.д. В західних країнах з кінця 1970 років
бурхливо розвивається підприємницька освіта. Ділова етика включена в
програми шкіл бізнесу, коледжів, інститутів і університетів.
Вивчення етики підприємництва має особливе значення і актуальність.
Хороша орієнтація в цих питаннях забезпечить ефективність і надійність
здійснення комерційних намірів у всіх сферах підприємницької діяльності
і захистить від можливих проблем.
Список літератури
1. Україна. Закони. Про захист прав споживачів: Закон // Нове в
законодавстві України про підприємництво X .: ТОВ “Одіссей”, 1998.-з .
110-133.
2. Україна. Закони. Про лікарські засоби: Закон // Голос України. —
1996. —7 травня.
3. Україна. Законі. Про рекламу: Закон // Відомості Верховної Ради
України. — 1996. №39-з . 181.
4. Авіценна. Книга знання.-М.: Ексмо-зкспресс, 1999.-749с.
5. Брільова Н.1., Глонь З.І., Омельченко О.Г. Професійна етіка в аптеках
Харкова // Фармац. журн. -1978.— № 2.
6. Бекон Френсис. Життя. Світогляд. – Мн.: Сучасне слово, 1998.- 350с.
7. Верхан П.Х. Сучасне підприємництво: етика і успіх // Людина і
труд.-1994.-№ 5.-С.119-124.
8. Вогел Д. Деловая етика // Америка.-1992.- № 430.- С.3-8.
9. Грандо А.А. Лікарська етика і медична деонтология .- 2-е видавництво,
перераб . і доп .-К.: Віща шк ., 1988, – 192с.
1 0.Губський І.М. Деонтологія у фармації // Фармац. журнал. – 1978.— №2.
11 .Гусейнов А.А., Апресян Р.Г. Етика. -М . :Гардарики, 1999.-470с .
12. Дорофеева Т.А. , Смирнова О.Е., Эльящевич Е.Г. Етичний аспект роботи
провізорів і фармацевтів // Фармація, – 1991. – № 1. – З. 52 -53.
13.Журавель В., Журавель В, Ділова етика і етикет лікаря-менеджера і
підприємця // Ліки Укрїни.-1999.-№ 10.-С.21 -23. І.Кузін Ф.А. Культура
ділового спілкування. Практична допомога для
бізнесменів. – 4-е видавництво – М.: “Вісь-89”, 2000. – 240с. 15.
Лебедева М.М. Вам належать переговори. -М .: “Економіка”, 1993.-234с .
Іб.Малахов В. Етіка: Курс лекцій. Навч. посібник. – 2-й вигляд.,
перероб. і доп. -К .: Либідь, 2000. — 384с.
17.Матвеев В.Р. Основы медичної психології, етики і деонтологиі . – М.:
Медицина, 1984.-176 з,
18.Міжнародні етичні прінципі фармацевтів // Бженед. Аптека.- 2001.- J&
20.
19.Пенфилд У. Гіппократ.- М.: Армада, 1997 .-394с.
20.Скирбек Гунвар, Нілс Гилье.- М.: Владос, 2000.-798с.
21. Смирнова Ракитіна. Повість про Авіценне.- М .: Армада, 1997.-442с.
22.Солов`їв ЕЯ. Сучасний етикет.- М.: Вісь-89,2000.-208с.
23.Солов`їв ЕЛ. Етикет ділової людини, -Мінськ : АС АР, 1994.-198с,
24.Спіноза Бенідікт. Про удосконалення розуму, – М.: Эксмо-экспресс,
1998.-862С.
25.Спиркин А.Г. Філософія. -М : Гардаріки, 1999, -815с.
26.УТКШ ЕЛ. Етика бізнесу. -М .: Зеркало, 1998.-253с,
27.Хайдеггер Мартін. Думки. Постулати. Афоризми. Філософські
інтерпретації. Тези.- Мн.: Сучасне слово, 1998, – 382с.
28.Холопова Т.І., Лебедева М.М. Протокол і етикет для ділових людей. -М
.:
ИНФРА-М, 1995.-257С.
29,Эяьяшевич Е.Г. Фармацевту про деонтологиі . — Мн.: Висш. школа, 1982,
– 88с.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
