.

Управління капіталом

Язык: украинский
Формат: книжка
Тип документа: Word Doc
0 118338
Скачать документ

Лекції з курсу “Управління капіталом”

Вступ

Тема 1. Капітал – економічна база створення і розвитку підприємства

1. Економічна сутність капіталу підприємства.

2. Систематизація видів капіталу за основними класифікаційними ознаками.

2.1. Кругообіг капіталу підприємства.

3. Основні принципи формування капіталу підприємства.

4. Концепція вартості капіталу.

5. Основні принципи, на яких базується процес оцінки вартості капіталу.

6. Фінансовий леверидж і його розрахунок.

7. Основні етапи процесу оптимізації структури капіталу підприємства.

Тема 2. Управління активами підприємства

1. Характеристика загальних основ управління активами підприємства.

2. Процес формування активів підприємства.

3. Система основних методів оцінки активів підприємства як цілісного
майнового комплексу.

Тема 3.Особливості управління позаоборотними активами

1. Система видів та елементів позаоборотних активів.

1.1. Класифікація позаоборотних активів підприємства.

2. Система управління операційними позаоборотними активами.

2.1 Основні етапи формування системи управління операційними
позаоборотними активами.

3. Управління процесом відновлення позаоборотних активів.

Тема 4. Управління оборотними активами

1. Політика підприємства у сфері оборотних активів.

2. Особливості формування операційного циклу оборотних активів
підприємства.

3. Етапи формування системи управління оборотними активами підприємства.

4. Особливості управління запасами.

5. Особливості управління дебіторською заборгованістю.

6. Управління грошовими активами.

6.1. Система формування підприємством грошових активів та їх
характеристика.

6.2. Політика управління грошовими активами.

7. Управління фінансуванням оборотних активів.

Тема 5. Управління власним капіталом

1. Політика формування власних фінансових ресурсів.

1.1. Форми і джерела функціонування власних фінансових ресурсів.

2. Оцінка вартості окремих елементів власного капіталу.

3. Управління формуванням операційного прибутку.

4. Дивідендна політика.

4.1. Сутність теорій, що пов’язані з механізмом формування дивідендної
політики.

4.2. Підходи до формування дивідендної політики.

4.3. Основні етапи формування дивідендної політики.

5. Емісійна політика.

Тема 6. Управління позиковим капіталом

1. Політика залучення позикових засобів.

2. Оцінка вартості окремих елементів позикового капіталу.

3. Управління залученням банківського кредиту.

3.1. Політика залучення банківського кредиту.

4. Управління фінансовим лізингом.

5. Управління облігаційною позикою.

6. Управління залученням товарного кредиту.

6.1. Політика залучення підприємством товарного кредиту.

7. Управління внутрішньою кредиторською заборгованістю.

ВСТУП

Поняття виробничий фактор “капітал” може вживатись з точки зору
народного господарства і підприємства.

Поняття “капітал”, з точки зору народного господарства, як правило – це
речовий (реальний) капітал, тобто всі вироблені товари, які ще не
поступили в користування покупців.

З товарно-економічної точки зору під реальним капіталом ми розуміємо
товар, який використовується поряд з трудом і землею як виробничий
фактор. У цьому випадку капітал – це виробничі виробництва, до них
належать:

· засоби виробництва довгострокового використання (будівлі, споруди,
машини, верстати та інструменти);

· засоби виробництва короткострокового використання (сировина,
матеріали, напівфабрикати, паливо, енергія, послуги транспорту і
страхових компаній).

Але перш ніж виникне реальний капітал, необхідні фінансові засоби для
придбання засобів виробництва. Ці фінансові засоби і звуться грошовим
капіталом.

Надання грошового капіталу для покупки засобів виробництва називається
фінансуванням, а перетворення грошового капіталу в реальний капітал –
інвестуванням.

Якщо реальний капітал використовується у виробничому процесі компанії,
то мова йде про виробничий капітал. І навпаки, про соціальний капітал
говорять, якщо держава будує на засоби суспільства споруди для
задоволення колективних потреб, наприклад, дороги, канали, мости, школи,
лікарні, аеропорти тощо.

Виробничий капітал є реальним капіталом, що використовується компаніями
в якості виробничого фактору. Соціальний капітал складається із
реального капіталу, який держава пропонує в користування суспільству для
задоволення колективних потреб.

Засоби виробництва довгострокового використання на довгий час пов’язують
фінансові засоби до виробництва. Таким чином, вони потребують великих
витрат на процент, амортизацію і ремонт. Ці витрати на капітал виникають
незалежно від кількості продукції, що виробляється, і називаються
постійними витратами. Вони мають особливе значення для виробничого
фактору “капітал”. Якщо в капіталоємних виробництвах фактор “капітал”
весь час залишається незавантаженим, то постійні витрати розподіляються
на меншу кількість продукції. Отже, слід мати на увазі, що
продуктивність і витрати на виробничий фактор “капітал” визначаються не
тільки кількістю будівель, машин, верстатів, транспортних засобів та
іншого устаткування (кількість виробничого фактору “капітал”), але також
і його технічним станом і ступенем використання і придатності (якість
виробничого фактору “капітал”).

Кожен підприємець повинен повністю використовувати виробничі можливості
(потужності) виробничого фактору “капітал”, щоб до мінімуму звести
витрати на капітал в розрахунку на одиницю продукції (поштучні витрати
на капітал).

Витрати на капітал, як на засіб короткострокового використання, можуть
бути знижені шляхом використання нових енергозберігаючих методів
виробництва. Можуть бути відкриті більш дешеві джерела сировини, а
дорогі послуги транспорту і страхових компаній – замінені на більш
дешеві.

Наприклад: заміна сталі та дерева пластмасою і керамікою у виробництві
електроенергії, заміна природних копалин в якості палива ядерною
енергією.

Поняття “капітал” з точки зору підприємства

Поняття “капітал” виводиться з балансу підприємства, тобто це власний
капітал і запозичений (чужий) капітал.

Власний капітал – це фінансові засоби, які підприємець створює собі сам
(самофінансування).

Як правило, власного капіталу не вистачає для фінансування основних і
оборотних засобів підприємства, тому доводиться шукати додаткові засоби
на чужих грошових рахунках. Тобто брати кредити (зобов’язання, борги,
надання суди або займу).

Зміст поняття “капітал”, з точки зору підприємства, видно із балансу
підприємства, в пасиві вказується виникнення як власного, так і
запозиченого капіталу.

Капітал (фр., англ. сapital – головний) – багатство (цінні папери,
грошові засоби, матеріальне майно), що використовується для його
власного збільшення.

Тема 1. Капітал – економічна база створення і розвитку підприємства

1. Економічна сутність капіталу підприємства.

2. Систематизація видів капіталу за основними класифікаційними ознаками.

2.1. Кругообіг капіталу підприємства.

3. Основні принципи формування капіталу підприємства.

4. Концепція вартості капіталу.

5. Основні принципи, на яких базується процес оцінки вартості капіталу.

6. Фінансовий леверидж і його розрахунок.

7. Основні етапи процесу оптимізації структури капіталу підприємства.

1. Економічна сутність капіталу підприємства

Капітал – це економічна категорія, яка відома давно, але отримала новий
зміст в умовах ринкових відносин. Як головна економічна база створення і
розвитку підприємства, капітал у процесі свого функціонування забезпечує
інтереси держави, власників і персоналу.

Капітал підприємства характеризує загальну вартість засобів у грошовій,
матеріальній і нематеріальній формах, які інвестуються у формування його
активів.

Розглядаючи економічну сутність капіталу підприємства, слід зазначити
такі його характеристики (таблиця 1).

Таблиця 1

Класифікація капіталу підприємства

Характеристика капіталу підприємства Обґрунтування характеристики
капіталу підприємства

1. Капітал підприємства є основним фактором виробництва В економічній
теорії виділяють три основних фактори виробництва, які забезпечують
господарську діяльність підприємств:

?        капітал;

?        земля та інші природні ресурси;

?        трудові ресурси.

У системі даних факторів виробництва капіталу відводиться пріоритетна
роль, оскільки він об’єднує всі фактори в єдиний виробничий комплекс

2. Капітал характеризує фінансові ресурси підприємства, які забезпечують
дохід У даній своїй якості капітал може виступати ізольовано від
виробничого фактора – у формі позикового капіталу, який забезпечує
формування доходів підприємства не у виробничій (операційній), а у
фінансовій (інвестиційній) сфері його діяльності

3. Капітал є головним джерелом формування добробуту його власників
Капітал забезпечує необхідний рівень добробуту його власників як у
поточному, так і в перспективному періодах. Частина капіталу, яка
спрямована на задоволення поточних чи перспективних потреб його
власників, перестає виконувати функцію капіталу. Капітал, який
накопичується, повинен задовольнити потреби його власників у
перспективному періоді, тобто формує рівень майбутнього їх добробуту

4. Капітал підприємства є головним виміром його ринкової вартості У
даній якості, перш за все, виступає власний капітал підприємства, який
визначає обсяг його чистих активів. Разом з тим, обсяг власного ка
піталу, який використовує підприємство, одно час но характеризує і
потенціал залучення ним позикових фінансових засобів, які забезпечують
отримання додаткового прибутку. У сукупності з іншими, менш значимими
факторами, форму єть ся база оцінки ринкової вартості підприємства

5. Динаміка капіталу підприємства є важливим барометром рівня
ефективності його господарської діяльності Здатність власного капіталу
до зростання високими темпами характеризує високий рівень формування і
ефективний розподіл прибутку підприємства, його спроможність
підтримувати фінансову рівновагу за рахунок внутрішніх джерел. І
навпаки, зниження обсягу власного капіталу є, як правило, наслідком
неефективної, збиткової діяльності підприємства

Велику роль відіграє капітал в економічному розвитку підприємства і в
забезпеченні інтересів держави, власників і персоналу виступає головним
об’єктом фінансового управління підприємством.

2. Систематизація видів капіталу за основними класифікаційними ознаками

Під загальним поняттям “капітал підприємства” розуміють різні його види,
які характеризуються десятками термінів. Все це потребує відповідної
систематизації термінів, які використовуються. Така систематизація
проведена за найбільш важливими класифікаційними ознаками (таблиця 2).

Таблиця 2

Систематизація видів капіталу підприємства 

Ознаки Обгрунтування ознаки

1. За належністю підприємству 1. Власний капітал характеризує загальну
вартість засобів підприємства, які належать йому на правах власності та
використовуються ним для формування відповідної частини його активів.
Частина активів, яка сформована за рахунок інвестованого в них власного
капіталу, є чистими активами підприємства.

 

2. Позиковий капітал характеризує залучення для фінансування розвитку
підприємства на основі повернення коштів або інших майнових цінностей.
Усі форми позикового капіталу, які використовує підприємство, є
фінансовими зобов’язаннями і підлягають погашенню в передбачені терміни

2. За цілями використання 1. Виробничий капітал характеризує засоби
підприємства, які інвестовані в його операційні активи для здійснення
виробничо-збутової діяльності.

2. Позиковий капітал є тією його частиною, яка використовується у
процесі інвестування в грошові інструменти (короткострокові та
довгострокові депозитні вклади в комерційних банках), а також боргові
фондові інструменти (облігації, депозитні сертифікати, векселі тощо)

3. Спекулятивний капітал характеризує ту частину, яка використовується у
процесі здійснення спекулятивних фінансових операцій (основані на
різниці в цінах)

3. За формами інвестування 1. Капітал у фінансовій формі.

2. Капітал у матеріальній формі.

3. Капітал у нематеріальній формі.

Капітал у цих трьох формах використовується для формування статутного
фонду підприємства.

Інвестування капіталу в даних формах дозволено законодавством при
створенні нових підприємств, збільшенні обсягу їх статутних фондів

4. За об’єктом інвестування 1. Основний капітал характеризує ту частину
капіталу, яку використовує підприємство, тобто яка інвестована в усі
види його позаоборотних активів (але тільки в основні засоби, як це
часто трактується в літературі).

2. Оборотний капітал характеризує ту його частину, яка інвестована в усі
види його оборотних активів

5. За формами знаходження у процесі кругообігу 1. Капітал у грошовій
формі.

2. Капітал у виробничій формі.

3. Капітал у товарній формі.

Характеристика даних форм капіталу підприємства розглядається в циклі
кругообігу капіталу підприємства

 

6. За формами власності 1. Приватний капітал.

2. Державний капітал.

Дані види капіталу інвестуються в підприємства під час формування його
статутного фонду

7. За організаційно-правовими формами діяльності 1. Акціонерний капітал
– капітал підприємств, створених у формі акціонерних товариств.

2. Пайовий капітал – капітал партнерських підприємств-товариств з
обмеженою відповідальністю, командитних товариств тощо.

3. Індивідуальний капітал – капітал індивідуальних підприємств, тобто
сімейних

8. За характером використання в господарському процесі 1. Працюючий
капітал характеризує ту його частину, яка бере безпосередню участь у
формуванні доходів і забезпеченні операційної, інвестиційної та
фінансової діяльності підприємства.

2. Непрацюючий (мертвий) капітал характеризує ту його частину, яка
інвестована в активи, а вони не беруть безпосередньої участі в
здійсненні різних видів господарської діяльності підприємства і
формуванні його доходів.

Прикладом такого виду капіталу є засоби підприємства, які інвестовані у
приміщення та устаткування, що не використовуються; у виробничі запаси
для продукції, яка знята з виробництва; у готову продукцію, на яку
повністю відсутній попит

9. За характером використання власниками 1. Споживчий капітал після
його розподілу на цілі споживання втрачає функції капіталу (це виплати
дивідендів, процентів, задоволення соціальних потреб персоналу тощо).

2. Накопичуваний капітал характеризує різні форми його приросту в
процесі капіталізації прибутку, дивідендних виплат тощо

10. За джерелами залучення 1. Національний (вітчизняний) капітал.

2. Іноземний капітал

11. Відповідно до правових норм функціонування 1. Легальний капітал.

2. “Тіньовий” капітал.

У сучасних умовах економічного розвитку країни “тіньовий” капітал є
своєрідною реакцією підприємців на встановлені державою жорсткі “правила
гри” в економіці, у першу чергу, на невиправдано високий рівень
оподаткування підприємницької діяльності

Незважаючи на значний перелік розглянутих класифікаційних ознак, вони
все-таки не відображають всіх видів капіталу підприємства, які
використовуються в науковій термінології та практиці.

2.1. Кругообіг капіталу підприємства

У процесі виробничого використання функціонування капіталу підприємства
характеризується постійним кругообігом. У процесі кругообігу капітал
підприємства проходить три стадії (рис. 1).

Рис. 1. Характер руху капіталу підприємства у процесі його кругообігу

На першій стадії капітал у грошовій формі інвестується в операційні
активи (оборотні та позаоборотні), перетворюючись у виробничу форму.

На другій стадії виробничий капітал у процесі виробництва продукції
перетворюється в товарну форму, включаючи і форму виробничих послуг.

На третій стадії товарний капітал, у міру реалізації виробничих товарів
і послуг, перетворюється в грошовий капітал.

Середня тривалість обороту капіталу підприємства характеризується
терміном його обороту в днях (місяцях, роках).

Одночасно зі змінами форм рух капіталу характеризується постійною зміною
його сумарної вартості, яка носить назву “вартісний цикл”. Рух
вартісного циклу капіталу підприємства здійснюється за спіраллю (рис.
2).

Рис. 2. Характер руху вартісного циклу капіталу підприємства за спіраллю

Як видно із рисунка, у процесі руху вартісного циклу капітал
підприємства може за рахунок рентабельного його використання в окремі
періоди нарощувати свою сумарну вартість (періоди ІІ, ІІІ, V) або за
рахунок збиткової господарської діяльності частково втрачати її (період
ІV).

Розглянуті класифікація та особливості функціонування капіталу
підприємства дозволяють більш цілеспрямовано керувати ефективністю його
використання.

3. Основні принципи формування капіталу підприємства

Основною метою формування капіталу підприємства є задоволення потреби у
придбанні необхідних активів і оптимізації його структури з позицій
забезпечення умов ефективного його використання.

Таким чином, з урахуванням цієї мети процес формування капіталу
підприємства базується на основі таких принципів:

· врахування перспектив розвитку господарської діяльності підприємства;

· забезпечення відповідності обсягу капіталу, який залучається, до
обсягу активів підприємства, що формуються;

· забезпечення оптимальності структури капіталу з позицій ефективного
його функціонування;

· забезпечення мінімізації затрат щодо формування капіталу з різних
джерел;

· забезпечення високоефективного використання капіталу у процесі
господарської діяльності.

Сутність принципів відображена в таблиці 3.

Таблиця 3

Принципи формування капіталу підприємства

Основні принципи формування капіталу підприємства Обгрунтування
принципів

1 2

1. Врахування перспектив розвитку господарської діяльності підприємства
Процес формування обсягу і структури капіталу підпорядкований завданням,
які забезпечують його господарську діяльність не тільки на початковій
стадії функціонування підприємства, але і в найближчій перспективі.
Забезпечення перспективності формування капіталу підприємства
досягається шляхом включення всіх розрахунків, які пов’язані з його
формуванням, у бізнес-план проекту створення нового підприємства

2. Забезпечення відповідності обсягу капіталу, який залучається, до
обсягу активів підприємства, що формуються Загальна потреба в капіталі
підприємства базується на його потребі в оборотних і позаоборотних
активах. Ця загальна потреба в капіталі, який необхідний для створення
нового підприємства, включає дві групи майбутніх витрат:

?        передстартові витрати;

?        стартовий капітал.

Передстартові витрати призначені для створення нового підприємства – це
відносно невеликі суми фінансових засобів, які необхідні для розробки
бізнес-плану і фінансування, що пов’язане із цим дослідженням. Дані
витрати носять разовий характер, хоч і потребують відповідних затрат
капіталу, в складі загальної потреби в ньому займають незначну частину.

Стартовий капітал призначений для безпосереднього формування активів
нового підприємства. Наступне нарощування капіталу розглядається як
форма розширення діяльності підприємства і пов’язане з формуванням
додаткових фінансових ресурсів. Для визначення загальної потреби в
капіталі з метою створення нового підприємства використовують, як
правило, два основних методи:

?        прямий метод розрахунку;

?        непрямий метод розрахунку.

Прямий метод розрахунку загальної потреби в капіталі базується на
визначенні необхідної суми активів, які дозволяють новому підприємству
розпочати господарську діяльність. Даний метод розрахунку виходить з
алгоритму: загальна сума активів дорівнює загальній сумі капіталу, що
інвестується. Розрахунок потреби в активах для підприємства, що
створюється, здійснюється в трьох варіантах:

?        мінімально необхідна сума активів;

?        необхідна сума активів, що забезпечує достатні розміри
страхових запасів з окремих його видів;

максимально необхідна сума активів.

Такий розрахунок дозволяє диференціювати загальну потребу в капіталі від
мінімальної до максимальної меж.

Непрямий метод розрахунку з агальної потреби в капіталі базується на
використанні показника “капіталоємність продукції”. Даний показник дає
уявлення щодо розміру капіталу, який використовується, із розрахунку на
одиницю виробленої (реалізованої) продукції. Він розраховується в
розрізі галузей економіки шляхом ділення загальної суми капіталу, що
використовується (власного і залученого), на загальний обсяг виробленої
(реалізованої) продукції. При цьому загальна сума капіталу, що
використовується, визначається як середня в даному періоді.

Даний метод дає лише приблизну оцінку потреби в капіталі, оскільки
показник середньогалузевої капіталомісткості продукції суттєво
коливається в розрізі підприємств під впливом окремих факторів.
Основними із таких факторів є:

?     розмір підприємства;

?     прогресивність технології, яка використовується;

?     прогресивність устаткування, що використовується;

?     ступінь фізичного зносу устаткування;

?     рівень використання виробничої потужності на підприємстві та інші.

Таким чином, враховуючи ці фактори, розрахунок загальної потреби в
капіталі для створення нового підприємства на основі показника
капіталомісткості продукції здійснюється за такою формулою:

ОР + ПРк, де

Пк – загальна потреба в капіталі для створення нового підприємства;

Кп – показник капіталомісткості продукції (середньогалузевий або
аналоговий);

ОР – запланований середньорічний обсяг виробництва продукції;

ПРк – передстартові витрати та інші одноразові витрати капіталу, які
пов’язані зі створенням нового підприємства

3. Забезпечення оптимальності структури капіталу з позицій ефективного
функціонування Високий кінцевий результат діяльності підприємства
значною мірою залежить від структури капіталу

Структура капіталу – це співвідношення власних і позикових фінансових
засобів, які використовує підприємство у процесі господарської
діяльності.

Структура капіталу впливає на рівень рентабельності активів і власного
капіталу, тобто на рівень економічної та фінансової рентабельності
підприємства; визначає систему коефіцієнтів фінансової стійкості та
платоспроможності, тобто рівень основних фінансових ризиків, а також
формує співвідношення ступеня прибутковості та ризику в процесі розвитку
підприємства.

Формування структури капіталу пов’язане з урахуванням особливостей
частин: власного і позикового капіталу

Власний капітал характеризується такими особливостями:

1.     Простотою залучення, оскільки рішення, пов’язані зі збільшенням
власного капіталу приймаються власниками і менеджерами даного
підприємства.

2.     Більш високою можливістю отримання прибутку в усіх сферах
діяльності, оскільки при його використанні не потребується сплата
позикового процента в усіх його формах.

3.     Забезпеченням фінансової стійкості розвитку підприємства, його
платоспроможністю в довгостроковому періоді, а також зниженням ризику
банкрутства.

Разом з тим, він має недоліки:

1.     Обмеженість обсягу залучення, а отже, і можливостей суттєвого
розширення операційної та інвестиційної діяльності підприємства в
періоди сприятливої кон’юнктури ринку на окремих етапах його циклу.

2.     Висока вартість порівняно з альтернативними позиченими джерелами
формування капіталу.

3.     Не використовується можливість приросту коефіцієнта
рентабельності власного капіталу за рахунок залучення позикових
фінансових засобів, оскільки без такого залучення неможливо забезпечити
перевищення коефіцієнта фінансової рентабельності діяльності
підприємства над економічною.

Таким чином, підприємство, яке використовує тільки власний капітал, має
найвищу фінансову стійкість. Його коефіцієнт автономії дорівнює одиниці,
але обмежує темпи свого розвитку, тому що не може забезпечити формування
необхідного додаткового обсягу активів у періоди сприятливої кон’юнктури
ринку і не використовує фінансові можливості приросту прибутку на
вкладений капітал

Позиковий капітал має такі позитивні особливості:

1. Достатньо широкі можливості залучення, особливо за рахунок високого
кредитного рейтингу підприємства, при наявності застави чи гарантії
поручителя.

2. Забезпечення росту фінансового потенціалу підприємства при
необхідності суттєвого розширення його активів і підвищення темпів росту
обсягу його господарської діяльності.

3. Більш низькою вартістю порівняно із власним капіталом за рахунок
забезпечення ефекту “податкового щита” (вилучення витрат щодо його
обслуговування бази оподаткування, що обкладається при сплаті податку на
прибуток).

4. Можливість генерувати приріст фінансової рентабельності.

Використання залученого капіталу має і недоліки:

1. Використання даного капіталу створює найбільш небезпечні фінансові
ризики в господарській діяльності підприємства – ризик зниження
фінансової стійкості і втрати платоспроможності. Рівень цих ризиків
зростає пропорційно до росту питомої ваги використання позикового
капіталу.

2. Активи, які сформовані за рахунок позиченого капіталу, створюють
меншу норму прибутку, тому що вона зменшується на суму позикового
процента, що виплачується в усіх його формах (процент за банківський
кредит, лізингової ставки; купонний процент за облігаціями; вексельний
процент за товарний кредит тощо).

3. Велика залежність вартості позикового капіталу від коливання
кон’юнктури фінансового ринку. Наприклад, за рахунок зниження середньої
ставки позикового капіталу, використання на ринку отриманих кредитів
(особливо на довгостроковій основі) підприємству стає невигідним у
зв’язку з наявністю більш дешевих альтернативних джерел кредитних
ресурсів.

4. Складність процедури залучення, особливо у великих розмірах, тому що
надання кредитних ресурсів залежить від рішень інших господарських
суб’єктів (кредиторів). Гарантії страхових компаній, банків або інших
господарських суб’єктів надаються, як правило, на платній основі. Таким
чином, підприємство, яке використовує позиковий капітал, має більш
високий фінансовий потенціал розвитку і можливості приросту фінансової
рентабельності, але при цьому більшою мірою присутній фінансовий ризик і
загроза банкрутства

4. Забезпечення мінімізації витрат щодо формування капіталу з різних
джерел Така мінімізація здійснюється у процесі управління вартістю
капіталу, механізм якого буде розглянутий у наступних темах

5. Забезпечення високоефективного використання капіталу в процесі
господарської діяльності Реалізація даного принципу забезпечується
шляхом максимізації показника рентабельності власного капіталу за
прийнятим для підприємства рівнем фінансового ризику

4. Концепція вартості капіталу

Однією із важливих передумов ефективного управління капіталом
підприємства є оцінка його вартості.

Вартість капіталу – це ціна, яку підприємство платить за його залучення
з різних джерел.

Концепція такої оцінки виходить із того, що капітал має відповідну
вартість, яка формує рівень операційних та інвестиційних витрат
підприємства. Ця концепція є однією з базових у системі управління
фінансовою діяльністю підприємства. При цьому вона не зводиться тільки
до визначення ціни капіталу, який залучається, а визначається цілий ряд
напрямів господарської діяльності підприємства в цілому.

Отже, розглянемо основні сфери використання показника вартості капіталу
в діяльності підприємства.

1. Вартість капіталу підприємства є мірою прибутковості операційної
діяльності. Вартість капіталу характеризує частину прибутку, який
повинен бути сплачений за використання сформованого чи залученого нового
капіталу для забезпечення випуску і реалізації продукції. Цей показник
виступає мінімальною нормою формування операційного прибутку
підприємства, тобто нижньою межею у плануванні його розмірів.

2. Показник вартості капіталу використовується як критерій у процесі
здійснення реального інвестування. Перш за все, рівень вартості капіталу
конкретного підприємства виступає як дисконтна ставка, за допомогою якої
сума чистого грошового потоку приводиться до теперішньої вартості у
процесі оцінки ефективності окремих реальних проектів. Крім того, він є
базою порівняння з внутрішньою ставкою дохідності інвестиційного
проекту, який розглядається. Якщо вона нижча, ніж показник вартості
капіталу підприємства, такий інвестиційний проект повинен бути
неприйнятним.

3. Вартість капіталу підприємства є базовим показником формування
ефективності фінансового інвестування. Оскільки критерії цієї
ефективності задаються самим підприємством, то при визначенні оцінки
прибутковості окремих фінансових інструментів базою порівняння виступає
показник вартості капіталу. Цей показник дозволяє оцінити не тільки
ринкову вартість чи дохідність окремих інструментів фінансового
інвестування, але й сформувати найбільш ефективний напрям і види цього
інвестування на попередній стадії формування інвестиційного портфеля.
Таким чином, цей показник є мірою оцінки прибутковості сформованого
інвестиційного портфеля в цілому.

4. Показник вартості капіталу підприємства виступає критерієм прийняття
управлінських рішень щодо використання оренди (лізінгу) чи придбання у
власність виробничих основних засобів. Якщо вартість використання
(обслуговування) фінансового лізингу перевищує вартість капіталу
підприємства, застосування цього напряму щодо формування виробничих
основних засобів є для підприємства невигідним.

5. Показник вартості капіталу в розрізі окремих його елементів
використовується у процесі управління структурою цього капіталу на
основі механізму фінансового левериджу. Використання фінансового
левериджу полягає у формуванні найвищого його диференціалу, однією із
складових якого є вартість позикового капіталу. Мінімізація цієї
складової забезпечується у процесі оцінки вартості капіталу, який
залучається з різних позикових джерел, і формування відповідної
структури джерел його використання підприємством.

6. Рівень вартості капіталу підприємства є важливим виміром рівня
ринкової вартості даного підприємства. Зниження рівня вартості капіталу
приводить до відповідного зростання ринкової вартості підприємства і
навпаки. Особливо оперативно ця залежність відображається на діяльності
акціонерних компаній відкритого типу, ціна на акції яких піднімається чи
падає при відповідному зниженні чи зростанні вартості їх капіталу. Отже,
управління вартістю капіталу є одним із самостійних напрямів підвищення
ринкової вартості підприємства, що є однією із цілей управління його
прибутковістю.

7. Показник вартості капіталу – це критерій оцінки і формування
відповідного типу політики фінансування підприємством своїх активів (у
першу чергу – оборотних). Виходячи із реальної вартості капіталу, який
використовується, та оцінки її виміру, підприємство формує агресивний,
помірний (компромісний) або консервативний тип політики фінансування
активів.

Важливим для оцінки вартості капіталу при управлінні формуванням
прибутку в процесі здійснення фінансової діяльності є необхідність
розрахунку цього показника на всіх етапах розвитку підприємства. Процес
оцінки вартості капіталу базується на таких основних принципах (таблиця
4).

Таблиця 4

Принципи процесу оцінки вартості капіталу

Основні принципи Обгрунтування принципів

1. Принципи попередньої поелементної оцінки вартості капіталу Капітал
підприємства, що використовується, складається із неоднорідних елементів
(перш за все – власного і позикового, а всередині їх – за джерелами
формування). У процесі оцінки його необхідно розкласти на окремі
складові елементи, кожний із яких повинен бути об’єктом здійснення
оціночних розрахунків

2. Принципи узагальнюючої оцінки вартості капіталу Поелементна оцінка
вартості капіталу є передумовою для узагальненого розрахунку цього
показника. Таким узагальнюючим показником є середньозважена вартість
капіталу. Вихідною базою його формування є дані, що отримані у процесі
поелементної оцінки капіталу:

    Елементи капіталу, що виділені у процесі оцінки

    1 2 … n -1 N

  1 . Вартість окремих елемен-тів капіталу, % С1 С2 … С n -1 С n

  2. Питома вага окремих елементів капіталу в загальній його сумі, яка
виражена десятковим дробом У1 У2 … У n -1 У n

  Таким чином, середньозважена вартість капіталу (СВК) розраховується
за формулою:

.

Розрахована середньозважена вартість капіталу є головним показником
оцінки

3. Принципи порівнянності оцінки вартості власного і позикового капіталу
Слід мати на увазі, що суми власного і позикового капіталу, які
використовуються, відображаються у пасиві балансу підприємства і мають
непорівняльне кількісне значення. Якщо, наприклад, наданий у
використання підприємству позиковий капітал у грошовій або товарній
формі оцінений в цінах, наближених до ринкових, то власний капітал щодо
поточної ринкової вартості значно занижений. У зв’язку з цим вартість
власного капіталу у процесі розрахунків штучно підвищується. Крім того,
з цієї ж причини виявляється заниженою його питома вага в загальній сумі
капіталу підприємства, що використовується, а це негативно впливає на
показник середньозваженої його вартості. Для забезпечення порівняння і
коректності розрахунків середньозваженої вартості капіталу сума власної
його частини повинна бути виражена у поточній ринковій оцінці. Для цього
на першому етапі визначається вартість чистих активів підприємства, які
характеризують ту частину його майна, що сформована за рахунок власного
капіталу. Розрахунок вартості чистих активів підприємства здійснюється
за формулою:

 

ЧА = А – ПК, де

 

ЧА – вартість чистих активів підприємства;

А – сукупна вартість активів підприємства;

ПК – сума позикового капіталу, що використовує підприємство.

 

На другому етапі визначається склад чистих активів підприємства виходячи
із того, що за рахунок власного капіталу повністю формуються його
позаоборотні операційні активи і певна частина матеріальних оборотних
активів (запасів товарно-матеріальних цінностей). Ця остання частина
активів розраховується за формулою:

 

МОАв = ЧА – ВАо, де

 

МОАв – сума матеріальних оборотних активів підприємства, що сформовані
за рахунок власного капіталу;

ЧА – вартість чистих активів підприємства;

ВАо – вартість позаоборотних операційних активів підприємства.

 

На третьому етапі проводиться індексація (переоцінка) балансової
вартості окремих елементів позаоборотних операційних активів і власних
матеріальних оборотних активів з метою їх оцінки за ринковою вартістю.
Сума переоцінених активів і буде характеризувати поточну ринкову оцінку
суми власного капіталу, що використовується у порівняльних розрахунках
середньозваженої вартості капіталу

4. Принцип динамічної оцінки вартості капіталу Фактори, які впливають
на показник середньозваженої вартості капіталу, дуже динамічні. Отже, зі
зміною вартості окремих елементів капіталу повинні вноситися корективи і
в середньозважене його значення. Крім того, принцип динамічності оцінки
припускає, що вона може здійснюватися як уже за сформованим, так і за
запланованим залученням капіталу. У процесі оцінки вартості сформованого
капіталу використовуються фактичні (звітні) показники, які пов’язані з
оцінкою окремих його елементів. Оцінка вартості запланованого до
залучення капіталу в певній мірі носить ймовірний характер, який
пов’язаний із прогнозом зміни кон’юнктури фінансового ринку, динаміки
рівня власної кредитоспроможності, міри ризику та інших факторів

5. Принцип взаємозв’язку оцінки поточної та наступної середньозваженої
вартості капіталу підприємства Такий взаємозв’язок забезпечується
використанням показника граничної вартості капіталу. Він характеризує
приріст середньозваженої вартості капіталу до суми кожної нової його
одиниці, що додатково залучається підприємством. Розрахунок цього
показника здійснюється за формулою:

 

,

де ГВК – гранична вартість капіталу;

( СВК – приріст середньозваженої вартості капіталу;

( К – приріст суми капіталу, що додатково залучається підприємством.

 

Залучення додаткового капіталу підприємства як за рахунок власних, так і
за рахунок позикових джерел має на кожному етапі розвитку підприємства
свої економічні межі. Це пов’язано зі зростанням середньозваженої його
вартості. Так, залучення власного капіталу за рахунок прибутку обмежене
загальними її розмірами; збільшення обсягу емісії акцій та облігацій
поверх точки насичення ринку можливе лише за більш високим розміром
дивідендів або купонів доходу, що виплачуються; залучення додаткового
банківського кредиту у зв’язку зі зростанням фінансового ризику для
кредиторів (через зниження рівня фінансової стійкості підприємства) може
здійснюватися лише на умовах зростання ставки процента за кредит тощо.
Динаміка показника граничної вартості капіталу повинна обов’язково
враховуватися у процесі управління фінансовою діяльністю підприємства.
Порівнюючи граничну вартість капіталу з очікуваною нормою прибутку за
окремими господарськими операціями, для яких потрібне додаткове
залучення капіталу, можна в кожному конкретному випадку визначити міру
ефективності та цілеспрямованості здійснення таких операцій. У першу
чергу це стосується інвестиційних рішень, що приймаються

6. Принцип визначення кордону ефективного використання додаткового
капіталу, який залучається Оцінка вартості капіталу повинна бути
завершена визначенням показника ефективності його додаткового залучення.
Таким показником є гранична ефективність капіталу. Даний показник
характеризує відношення приросту рівня прибутковості капіталу, що
залучається додатково, і приросту середньозваженої вартості капіталу.
Розрахунок граничної ефективності капіталу здійснюється за формулою:

 

,

де ГЕК – гранична ефективність капіталу;

( Рк – приріст рівня рентабельності капіталу;

( СВК – приріст середньозваженої вартості капіталу.

 

Дані принципи оцінки дозволяють сформувати систему основних показників,
які визначають вартість капіталу і межі ефективного його використання.
Серед розглянутих показників основна роль належить показнику
середньозваженої вартості капіталу. Він складається на підприємстві під
впливом багатьох факторів, основними із яких є:

?     Середня ставка процента, що склалась на фінансовому ринку;

?     Доступність різних джерел фінансування (кредитів банків;
комерційного кредиту; власної емісії акцій та облігацій тощо);

?     Галузеві особливості операційної діяльності, що визначають
тривалість операційного циклу та рівень ліквідності активів, які
використовуються;

?     Відношення обсягів операційної та інвестиційної діяльності;

?     Життєвий цикл підприємства;

?     Рівень ризику, що здійснюється за рахунок операційної,
інвестиційної та фінансової діяльності.

Дані фактори використовуються у процесі цілеспрямованого управління
вартістю власного і запозиченого капіталу підприємства

6. Фінансовий леверидж і його розрахунок

Одне із головних завдань діяльності підприємства – максимізація рівня
рентабельності власного капіталу за заданим рівнем фінансового ризику.
Одним із основних механізмів реалізації цього завдання є “фінансовий
леверидж”.

Фінансовий леверидж характеризує використання запозичених засобів, які
впливають на зміну коефіцієнта рентабельності власного капіталу. Іншими
словами, фінансовий леверидж – це об’єктивний фактор, який виникає із
появою позичених засобів у обсязі капіталу, що використовує
підприємство, і дозволяє підприємству отримати додатковий прибуток на
власний капітал.

Показник, який відображає рівень отримання додаткового прибутку на
власний капітал за рахунок різної частини використання позикових
засобів, називається ефектом фінансового левериджу і розраховується за
формулою:

де ЕФЛ – ефект фінансового левериджу, який полягає у прирості
коефіцієнта рентабельності власного капіталу, %;

Сnn – ставка податку на прибуток, що виражена десятковим дробом;

КВРа – коефіцієнт валової рентабельності активів (відношення валового
прибутку до середньої вартості активів), %;

ПК – середній розмір процентів за кредит, що сплачує підприємство за
використання позикового капіталу, % ;

ЗК – середня сума позиченого капіталу, що використовується
підприємством;

ВК – середня сума власного капіталу підприємства.

У наведеній формулі можна виділити три основні складові:

1. Податковий коректор фінансового левериджу (1 – Сnn), що показує, якою
мірою проявляється ефект фінансового левериджу у зв’язку з різним рівнем
оподаткування прибутку.

Податковий коректор фінансового левериджу практично не залежить від
діяльності підприємства, оскільки ставка податку на прибуток
установлюється законодавством. Разом з тим, у процесі управління
фінансовим левериджем диференціал податкового коректора може бути
використаний у таких випадках:

1) якщо за різними видами діяльності підприємствам установлені
диференційовані ставки оподаткування прибутку;

2) якщо за окремими видами діяльності підприємство використовує
податкові пільги на прибуток;

3) якщо окремі дочірні фірми підприємства здійснюють свою діяльність у
вільних економічних зонах своєї країни, де діє пільговий режим
оподаткування на прибуток;

4) якщо окремі дочірні фірми підприємства здійснюють свою діяльність у
державах з більш низьким рівнем оподаткування на прибуток.

У цих випадках, впливаючи на галузеву або регіональну структуру
виробництва (а відповідно, і на склад прибутку за рівнем її
оподаткування), можна знизити середню ставку оподаткування прибутку,
тобто підвищити вплив податкового коректора фінансового левериджу на
його ефект (при інших рівних умовах).

2. Диференціал фінансового левериджу (КВРа – ПК), що характеризує
різницю між коефіцієнтом валової рентабельності активів і середнім
розміром процента за кредит.

Диференціал фінансового левериджу є головною умовою, що формує
позитивний ефект фінансового левериджу. Ефект виявляється тільки в тому
випадку, коли рівень валового прибутку, що створюється активами
підприємства, перевищує середній розмір процента за кредит, який
використовує підприємство (включаючи не тільки його пряму ставку, але й
інші витрати, що пов’язані із його залученням, страхуванням,
обслуговуванням), тобто якщо диференціал фінансового левериджу є
позитивною величиною. Чим більше позитивне значення диференціала
фінансового левериджу, тим кращий буде його ефект.

У зв’язку з високою динамічністю цього показника він потребує постійного
моніторингу у процесі управління ефектом фінансового левериджу. Цей
динамізм обумовлений діяльністю деяких факторів.

По-перше, в період погіршення кон’юнктури фінансового ринку вартість
позикових засобів може різко вирости і перевищити рівень валового
прибутку, який створюється активами підприємства.

По-друге, зниження фінансової стійкості підприємства позичкового
капіталу, що використовується підприємством, призводить до збільшення
ризику його банкрутства, а це змушує кредиторів підвищувати рівень
ставки процента за кредит, враховуючи в неї премії за додатковий
фінансовий ризик. При певному рівні цього диференціал фінансового
левериджу може дорівнювати нулю, тому що використання позикового
капіталу не призведе до приросту рентабельності власного капіталу, а
навпаки, рентабельність власного капіталу знизиться, оскільки частина
чистого прибутку, що створюється власним капіталом, буде йти на
обслуговування позиченого капіталу за високими ставками процента.

По-третє, в період погіршення кон’юнктури товарного ринку зменшується
обсяг реалізації продукції, тобто зменшується і розмір валового прибутку
підприємства від операційної діяльності. У таких умовах від’ємна
величина диференціала фінансового левериджу формується навіть при
незмінних ставках процента за кредит за рахунок зниження коефіцієнта
валової рентабельності активів.

В усіх цих випадках використання підприємством позиченого капіталу
призводить до негативного (від’ємного) ефекту.

, що характеризує суму позиченого капіталу, який використовує
підприємство, із розрахунку на одиницю власного капіталу.

Виділення цих складових дозволяє цілеспрямовано керувати ефектом
фінансового левериджу у процесі фінансової діяльності підприємства.

Коефіцієнт фінансового левериджу – це важіль, що вказує на позитивний
або негативний ефект, який отримується за рахунок відповідного значення
його диференціалу. При позитивному значенні диференціала приріст
коефіцієнта фінансового левериджу буде позитивно впливати на підвищення
приросту коефіцієнта рентабельності власного капіталу і, навпаки, при
негативному значенні диференціалу приріст коефіцієнта фінансового
левериджу збільшить темп зниження коефіцієнта рентабельності власного
капіталу.

Знання механізму впливу фінансового левериджу на рівень прибутковості
власного капіталу і рівень фінансового ризику дозволяє цілеспрямовано
управляти вартістю і структурою капіталу підприємства.

7. Основні етапи процесу оптимізації структури капіталу підприємства

Оптимізація структури капіталу є одним із найбільш важливих і складних
завдань, які вирішуються у процесі фінансового управління підприємством.

Оптимальна структура капіталу – це таке відношення використання власних
і позикових засобів, при якому забезпечується найбільш ефективна
пропорційність між коефіцієнтом фінансової рентабельності та
коефіцієнтом фінансової стійкості підприємства, тобто максимізується
його ринкова вартість.

Процес оптимізації структури капіталу підприємства здійснюється за
такими етапами:

1. Аналіз капіталу підприємства.

2. Оцінка основних факторів, що визначають формування структури
капіталу.

3. Оптимізація структури капіталу за критерієм максимізації рівня
фінансової рентабельності.

4. Оптимізація структури капіталу за критерієм мінімізації його
вартості.

5. Оптимізація структури капіталу за критерієм мінімізації рівня
фінансових ризиків.

6. Формування показника цільової структури капіталу.

Аналіз капіталу підприємства. Основною метою цього аналізу є виявлення
динаміки обсягу і складу капіталу у передплановому періоді та їх вплив
на фінансову стійкість і ефективність використання капіталу (таблиця 5).

Таблиця 5

Аналіз капіталу підприємства

Стадії аналізу

Перша Друга Третя

1 2 3

?     Розглядається динаміка загального обсягу та основних складових
елементів капіталу у співвідно-шенні з динамікою обсягу виробництва і
реалізації продукції.

?     Визначається співвідношення власного і позиченого капіталу та його
тенденції.

?     У складі позиченого капіталу вивчається співвідношення довго- і
короткострокових фінансових зобов’язань.

?     Визначається розмір прострочених фінансових зобов’язань і з(
ясовуються причини прострочки На даній стадії розглядається система
коефіцієнтів фінансової стійкості підприємства:

а) коефіцієнт автономії дозволяє визначити долю чистих активів
підприємства в загальній їх сумі;

б) коефіцієнт фінансово-го левериджу (коефіцієнт фінансування) дозволяє
встановити, яка сума позичених засобів припадає на одиницю власного
капіталу підприємства;

в) коефіцієнт довгостро-кової фінансової неза-лежності характеризує
відношення суми власного і довгостроко-вого позиченого капі-талу до
загальної суми капіталу, що використо-вує підприємство і дозволяє
вияснити фінансовий потенціал майбутнього розвитку підприємства;

г) коефіцієнт відношення довго- і короткострокової заборгованості
дозволяє визначити суму залучення довгостроко-вих фінансових кредитів у
розрахунку на одиницю короткострокового позиченого капіталу, тобто
характеризує політику фінансування активів підприємства за рахунок
позичених засобів.

Аналіз фінансової стійкості підприємства дозволяє оцінити ступінь
стабільності його фінансового розвитку і рівень фінансових ризиків, що
створюють загрозу банкрутства На даній стадії аналізу оцінюється
ефективність використання капіталу в цілому і окремих його елементів. У
процесі такого аналізу розра-ховуються і розгля-даються в динаміці такі
основні показники:

а) період обороту капі-талу характеризує кількість днів, протягом яких
здійснюється один оборот власних і позичених засобів, а також капіталу в
цілому;

б) коефіцієнт рентабельності всього капіталу, що використовується,
характеризує рівень економічної рентабельності;

в) коефіцієнт рентабельності власного капіталу характеризує досягнутий
рівень фінансової рентабельності підприємства і є одним із критеріїв
формування оптимальної структури капіталу;

г) капіталовіддача характеризує обсяг реалізації продукції, що припадає
на одиницю капіталу;

д) капіталомісткість реалізації продукції показує, який обсяг капіталу
задіяний для забезпечення випуску одиниці продукції

2. Оцінка основних факторів, що визначають формування структури
капіталу.

Практика доводить, що не існує єдиних рецептів ефективних відносин
власного і позиченого капіталу не тільки для типових підприємств, але і
для кожного окремого підприємства. Але основними факторами є:

1. Галузеві особливості операційної діяльності підприємства. Характер
цих особливостей визначає структуру активів підприємства, їх
ліквідність. Підприємства з високим рівнем фондомісткості виробництва
продукції, а також з великою частиною позаоборотних активів, мають більш
низький кредитний рейтинг і змушені орієнтуватися у своїй діяльності на
використання власного капіталу. Крім того, характер галузевих
особливостей визначає різну тривалість операційного циклу. Чим менший
період операційного циклу, тим більшою мірою (за інших рівних умов) може
бути використаний підприємством позичений капітал.

2. Стадія життєвого циклу підприємства. Підприємства, що знаходяться на
ранніх стадіях свого життєвого циклу і мають конкурентноспроможну
продукцію, можуть у своїй діяльності використовувати більшу частину
позиченого капіталу. Рівень фінансових ризиків у цих підприємств
високий, і це враховують їхні кредитори. Підприємства, що знаходяться на
стадії зрілості, більшою мірою повинні використовувати власний капітал.

3. Кон’юнктура товарного ринку. Чим стабільніша кон’юнктура товарного
ринку, тим більше і безпечніше можна використовувати позичений капітал.
І навпаки – в умовах нестабільної кон’юнктури використання позиченого
капіталу призводить до зниження рівня прибутковості та ризику втрати
платоспроможності. У таких умовах необхідно оперативно знижувати
коефіцієнт фінансового левериджу за рахунок зменшення обсягу
використання позиченого капіталу.

4. Кон’юнктура фінансового ринку. Залежно від стану кон’юнктури
фінансового ринку зростає або знижується вартість позиченого капіталу.
При суттєвому зростанні вартості позиченого капіталу диференціал
фінансового левериджу може досягнути від’ємного значення, що призведе до
різкого зниження фінансової рентабельності, а в ряді випадків – до
збиткової операційної діяльності.

Слід зазначити, що кон’юнктура фінансового ринку впливає на вартість
власного капіталу, який залучається із зовнішніх джерел. При зростанні
рівня процента позики підвищуються і вимоги інвесторів до норми прибутку
на вкладений капітал.

5. Рівень рентабельності операційної діяльності. За рахунок високого
значення даного показника кредитний рейтинг підприємства зростає, і
таким чином, у нього є можливість розширити потенціал використання
позиченого капіталу. Але у практичній діяльності цей потенціал часто не
використовується у зв’язку з тим, що при високому рівні рентабельності
підприємство має можливість задовольнити додаткову потребу в капіталі за
рахунок високого рівня капіталізації отриманого прибутку. У таких
випадках власники переважно інвестують отриманий прибуток у власне
підприємство, що забезпечує високий рівень віддачі капіталу і тим самим
знижує питому вагу використання позичених засобів.

6. Коефіцієнт операційного левериджу. Зростання підприємства
забезпечується спільним виявом ефекту операційного і фінансового
левериджу. Таким чином, підприємства, у яких зростає обсяг реалізації
продукції, але за рахунок галузевих особливостей її виробництво має
низький коефіцієнт операційного левериджу, можуть значно збільшити
коефіцієнт фінансового левериджу, тобто використати більшу частину
позичених засобів у загальній сумі капіталу.

7. Відношення кредиторів до підприємства. Як правило, кредитори,
формуючи оцінку кредитного рейтингу підприємства, керуються своїми
критеріями, які іноді не співпадають із критеріями оцінки власної
кредитоспроможності підприємства. У деяких випадках, не дивлячись на
високу фінансову стійкість підприємства, кредитори можуть формувати
негативний імідж цього підприємства і, таким чином, знижувати його
кредитний рейтинг. Це негативно впливає на можливість залучення
підприємством позиченого капіталу, знижує його фінансову стійкість,
тобто можливість оперативно формувати капітал за рахунок зовнішніх
джерел.

8. Рівень оподаткування прибутку. В умовах низьких ставок податку на
прибуток або використання підприємством податкових пільг на прибуток
різниця у вартості власного і позиченого капіталу, що залучається із
зовнішніх джерел, знижується. Це пов’язано з тим, що ефект податкового
коректора під час використання позичених засобів зменшується. У таких
умовах слід формувати капітал із зовнішніх джерел переважно за рахунок
емісії акцій, тобто за рахунок залучення додаткового пайового капіталу.
У той же час при високій ставці оподаткування прибутку суттєво
підвищується ефективність залучення позикового капіталу.

9. Фінансовий менталітет власників і менеджерів підприємства.
Несприйняття власниками і менеджерами високих рівнів ризиків формує у
них консервативний підхід щодо фінансування розвитку підприємства,
основою якого є власний капітал. І навпаки, прагнення отримати великий
прибуток на власний капітал, не звертаючи уваги на високий рівень
ризиків, формує агресивний підхід до фінансування розвитку підприємства,
де позичений капітал використовується в максимально можливих розмірах.

10. Рівень концентрації власного капіталу. Для того, щоб зберегти
фінансовий контроль за управлінням підприємством (контрольний пакет
акцій або контрольний обсяг пайового вкладу) власники підприємства не
бажають залучати додатковий власний капітал із зовнішніх джерел, якщо
навіть для цього є сприятливі умови. Завданням зберегти фінансовий
контроль за управлінням підприємством є формування додаткового капіталу
за рахунок позичених засобів.

З урахуванням цих факторів управління структурою капіталу зводиться до
таких основних напрямів:

а) встановлення оптимальних для даного підприємства пропорцій
використання власного та позикового капіталу;

б) забезпечити залучення на підприємство необхідних видів і обсягів
капіталу для формування розрахункових показників його структури.

3. Оптимізація структури капіталу за критерієм максимізації рівня
фінансової рентабельності.

Для проведення таких багатоваріантних розрахунків використовують
механізм фінансового левериджу, що дозволяє визначити оптимальну
структуру капіталу, яка забезпечує максимальний рівень фінансової
рентабельності.

4. Оптимізація структури капіталу за критерієм мінімізації його вартості

Даний процес базується на визначенні попередньої оцінки вартості
власного і позиченого капіталу, за різними умовами його залучення, на
основі багатоваріантних розрахунків середньозваженої вартості капіталу.

5. Оптимізація структури капіталу за критерієм мінімізації рівня
фінансових ризиків.

Даний метод оптимізації структури капіталу пов’язаний із процесом
диференційованого вибору джерел фінансування різних складових частин
активів підприємства. З цією метою всі активи підприємства поділяються
на такі три групи:

· позаоборотні активи;

· постійна частина оборотних активів;

· змінна частина оборотних активів.

У даній ситуації необхідно більше уваги звернути на дві останні групи.

Постійна частина оборотних активів. Вона є незмінною частиною сукупного
розміру, який не залежить від сезонних та інших коливань обсягу операції
діяльності, не пов’язана з формуванням запасів сезонного зберігання,
дострокового завозу і цільового призначення. Отже, це такий
незнижувальний мінімум оборотних активів, який необхідний підприємству
для здійснення поточної операційної діяльності.

Змінна частина оборотних активів. Дана частина оборотних активів
пов’язана з такими змінами: сезонним зростанням обсягу реалізації
продукції, необхідністю у формуванні товарних запасів сезонного
зберігання; дострокового завозу і цільового призначення. У складі цієї
змінної частини оборотних активів виділяють максимальну і середню
потребу в них.

Приклад. Мінімізувати структуру капіталу підприємства за критерієм
мінімізації рівня фінансових ризиків за такими даними:

· планова середньорічна вартість позаоборотних активів – 140 тис.
умовних грошових одиниць;

· із загальної вартості оборотних активів постійна їх частина – 100 тис.
умовних грошових одиниць;

· максимальна додаткова потреба в оборотних активах у період сезонності
виробництва (6 міс.) – 120 тис. умовних грошових одиниць.

Рішення:

Виходячи із цих даних визначаємо, що при консервативному підході до
фінансування активів власний капітал повинен бути:

= 300 тис. умовних грошових одиниць;

= 60 тис. умовних грошових одиниць.

Таким чином, структура капіталу, яка мінімізує рівень фінансових ризиків
буде складати:

х 100% = 83 %;

х 100% = 17 %.

6. Формування показника цільової структури капіталу.

Граничні рівні максимально рентабельної і мінімально ризикової структури
капіталу дозволяють визначити поле вибору конкретних його значень на
плановий період. У процесі даного вибору враховуються всі розглянуті
фактори, що характеризують особливості діяльності кожного окремого
підприємства. 

Запитання та завдання для самостійної роботи 

1. Розкрити економічну сутність капіталу.

2. Охарактеризувати види капіталу за найбільш важливими класифікаційними
ознаками.

3. Розкрити особливості руху капіталу підприємства у процесі його
кругообігу.

4. Розкрити сутність основних принципів формування капіталу
підприємства.

5. Розкрити особливості власного капіталу підприємства.

6. Розкрити особливості позикового капіталу підприємства.

7. Розкрити сутність вартості капіталу, яка формує рівень операційних та
інвестиційних витрат підприємства.

8. Розкрити сутність основних принципів оцінки вартості капіталу.

9. Розкрити сутність фінансового левериджу.

10. Охарактеризувати три стадії аналізу капіталу підприємства.

11. Охарактеризувати фактори, що визначають формування структури
капіталу.

12. Записати у словник визначення таких термінів: фінансовий леверидж,
основний капітал, пайовий капітал, працюючий капітал, мертвий капітал,
накопичуваний капітал.

Тести

1. Економічна сутність капіталу полягає у його характеристиках:

1) капітал підприємства є основним фактором виробництва;

2) капітал характеризує фінансові ресурси підприємства, які забезпечують
дохід;

3) капітал є головним джерелом формування добробуту його власників;

4) капітал підприємства є головним виміром його ринкової вартості;

5) динаміка капіталу підприємства є важливим барометром рівня
ефективності його господарської діяльності;

6) усі відповіді правильні.

2. Капітал, що характеризує фінансові ресурси підприємства забезпечує
формування доходів у:

1) виробничій сфері;

2) інвестиційній сфері;

3) усі відповіді неправильні.

3. За належністю підприємству капітал поділяється на такі види:

1) позиковий;

2) власний;

3) капітал у матеріальній формі.

4. За цілями використання капітал поділяється на такі види:

1) позиковий;

2) спекулятивний;

3) виробничий;

4) власний.

5. За формами інвестування капітал поділяється на такі види:

1) капітал у фінансовій формі;

2) капітал у матеріальній формі;

3) власний капітал;

4) капітал у нематеріальній формі.

6. За об’єктом інвестування капітал поділяється на такі види:

1) основний;

2) приватний;

3) оборотний.

7. За формами знаходження у процесі кругообігу капітал поділяється на
такі види:

1) капітал у грошовій формі;

2) капітал у виробничій формі;

3) капітал у нематеріальній формі;

4) капітал у товарній формі.

8. За формами знаходження у процесі кругообігу капітал поділяється на
такі види:

1) приватний;

2) акціонерний;

3) державний.

9. За організаційно-правовими формами капітал поділяється на такі види:

1) пайовий;

2) індивідуальний;

3) акціонерний;

4) усі відповіді неправильні.

10. За характером використання в господарському процесі капітал
поділяється на такі види:

1) працюючий;

2) накопичуваний;

3) “тіньовий”.

11. За джерелами залучення капітал поділяється на такі види:

1) національний;

2) легальний;

3) іноземний.

12. Відповідно до правових норм функціонування капітал поділяється на
такі види:

1) легальний;

2) іноземний;

3)“тіньовий”.

13. До непрацюючого капіталу належать:

1) виробничі запаси для продукції, яка знята з виробництва;

2) готова продукція, на яку повністю відсутній попит;

3) частина капіталу, яка приймає участь у формуванні доходів.

14. У процесі кругообігу капітал підприємства проходить такі стадії:

1) грошовий капітал;

2) виробничий капітал;

3) товарний капітал;

4) усі відповіді неправильні.

15. Основні принципи формування капіталу підприємства:

1) урахування перспектив розвитку господарської діяльності підприємства;

2) забезпечення відповідності обсягу капіталу, який залучається, до
обсягу активів підприємства;

3) забезпечення оптимальності структури капіталу з позицій ефективного
функціонування;

4) забезпечення мінімізації витрат щодо формування капіталу з різних
джерел;

5) забезпечення високоефективного використання капіталу в процесі
господарської діяльності;

6) усі відповіді неправильні.

16. Стартовий капітал призначений для:

1) формування активів нового підприємства;

2) разових витрат;

3) невеликих сум фінансових засобів.

17. Структура капіталу впливає на:

1) рівень рентабельності активів;

2) рівень рентабельності власного капіталу;

3) усі відповіді правильні.

18. Основні сфери використання показника вартості в діяльності
підприємства:

1) показник вартості капіталу підприємства є мірою прибутковості
операційної діяльності;

2) показник вартості капіталу використовується як критерій у процесі
здійснення реального інвестування;

3) вартість капіталу підприємства є базовим показником формування
ефективності фінансового інвестування;

4) показник вартості капіталу підприємства виступає критерієм прийняття
управлінських рішень відносно використання оренди (лізингу) чи придбання
у власність виробничих основних засобів;

5) показник вартості капіталу в розрізі окремих його елементів
використовується у процесі управління структурою даного капіталу на
основі механізму фінансового левериджу;

6) рівень вартості капіталу підприємства є важливим виміром рівня
ринкової вартості даного підприємства;

7) усі відповіді правильні.

19. Основні принципи оцінки вартості капіталу:

1) принципи посередньої поелементарної оцінки вартості капіталу;

2) принципи узагальнюючої оцінки вартості капіталу;

3) принципи порівнянності оцінки вартості власного і позичкового
капіталу;

4) принципи динамічної оцінки вартості капіталу;

5) принципи взаємозв’язку оцінки поточної і наступної середньовизначеної
вартості капіталу підприємства;

6) принципи визначення кордону ефективного використання додаткового
капіталу, який залучається;

7) вартість капіталу й межі ефективного його використання.

20. Середньозважена вартість капіталу:

;

2) ЧА = А – ПК;

3) усі відповіді правильні.

21. Вартість чистих активів підприємства:

1) МОАв = ЧА – ВАО;

2) ЧА = А – ПК.

22. Гранична вартість капіталу:

1) МОАв = ЧА – ВАО;

.

23. Гранична ефективність капіталу:

1) ЧА = А – ВАО;

.

24. Показник середньозваженої вартості капіталу формується на
підприємстві під впливом таких факторів:

1) середньої ставки процента, що склалася на фінансовому ринку;

2) різних джерел фінансування;

3) відношення обсягів операційної та інвестиційної діяльності;

4) життєвого циклу підприємства;

5) рівня ризику, що здійснюється за рахунок операційної, інвестиційної
та фінансової діяльності.

6) мінімізації рівня рентабельності власного капіталу.

25. Ефект фінансового маркетингу:

;

;

3) усі відповіді правильні.

26. Податковий коректор фінансового левериджу:

;

;

;

4) усі відповіді неправильні.

27. Диференціал фінансового левериджу:

;

3) ЧА = А – ВАО.

28. Коефіцієнт фінансового левериджу:

.

29. Диференціал податкового коректора може бути використаний у таких
випадках:

1) якщо за різними випадами діяльності підприємствам установлені
диференційовані ставки оподаткування прибутку;

2) якщо за окремими видами діяльності підприємство використовує
податкові пільги на прибуток;

3) якщо окремі дочірні фірми підприємства здійснюють свою діяльність у
вільних економічних зонах своєї країни, де діє пільговий режим
оподаткування на прибуток;

4) якщо окремі дочірні фірми підприємства здійснюють свою діяльність у
державах з більш низьким рівнем оподаткування на прибуток;

5) усі відповіді неправильні.

30. Етапи процесу оптимізації структури капіталу підприємства:

1) аналіз капіталу підприємства;

2) оцінка основних факторів, що визначають формування структури
капіталу;

3) оптимізація структури капіталу за критерієм максимізації рівня
фінансової рентабельності;

4) оптимізація структури капіталу за критерієм мінімізації його
вартості;

5) оптимізація структури капіталу за критерієм мінімізації рівня
фінансових ризиків;

6) формування показників цільової структури капіталу;

7) період обороту капіталу.

31. Основною метою аналізу капіталу підприємства є:

1) виявлення динаміки обсягу й складу капіталу у передплановому періоді;

2) розгляд системи коефіцієнтів фінансової стійкості підприємства;

3) оцінка ефективності використання капіталу;

4) усі відповіді правильні.

32. До системи коефіцієнтів фінансової стійкості підприємства належать:

1) коефіцієнт автономії;

2) коефіцієнт фінансового левериджу;

3) коефіцієнт довгострокової фінансової незалежності;

4) коефіцієнт відношення довго- і короткострокової залежності;

5) капіталомісткість реалізації продукції.

33. До оцінки ефективності використання капіталу не належить такий
показник:

1) період обороту капіталу;

2) коефіцієнт рентабельності капіталу;

3) коефіцієнт автономії;

4) капіталовіддача.

34. Ефективність використання капіталу оцінюється за такими показниками:

1) коефіцієнтом рентабельності всього капіталу;

2) періодом обороту капіталу;

3) коефіцієнтом рентабельності власного капіталу;

4) капіталовіддачею;

5) коефіцієнтом довгострокової фінансової незалежності.

35. Основними факторами, що визначають формування структури капіталу, є:

1) галузеві особливості операційної діяльності підприємства;

2) стадія життєвого циклу підприємства;

3) кон’юнктура товарного ринку;

4) кон’юнктура фінансового ринку;

5) рівень рентабельності операційної діяльності;

6) усі відповіді неправильні.

36. Управління структурою капіталу зводиться до таких основних напрямів:

1) установити оптимальні пропорції використання власного й позикового
капіталу;

2) забезпечити залучення на підприємство необхідних видів і обсягів
капіталу для формування розрахункових показників його структури;

3) рівень оподаткування прибутку.

37. Активи підприємства підрозділяються на такі групи:

1) позаоборотні активи;

2) постійна частина оборотних активів;

3) змінна частина оборотних активів;

4) усі відповіді неправильні.

38. Який вираз не належить до активів підприємства:

1) постійна частина оборотних активів;

2) позаоборотні активи;

3) рівень рентабельності операційної діяльності;

4) змінна частина оборотних активів.

39. Який показник не є оцінкою ефективності використання капіталу:

1) перехід обороту капіталу;

2) капіталовіддача;

3) накопичуваний капітал;

4) коефіцієнт довгострокової фінансової незалежності.

40. Який вираз не характеризує стадії кругообігу капіталу:

1) грошовий капітал;

2) іноземний капітал;

3) виробничий капітал;

4) товарний капітал.

Тема 2. Управління активами підприємства

1. Характеристика загальних основ управління активами підприємства.

2. Процес формування активів підприємства.

3. Система основних методів оцінки активів підприємства як цілісного
майнового комплексу.

1. Характеристика загальних основ управління активами підприємства

Для здійснення господарської діяльності кожне підприємство повинно мати
у своєму розпорядженні визначене майно, що належить йому на правах
власності або володіння. Все майно, яким володіє підприємство і яке
відображене в його балансі, називається активами підприємства. 

Активи є економічними ресурсами підприємства у формі сукупних майнових
цінностей, що використовуються у господарській діяльності з метою
одержання прибутку. 

Активи підприємства підрозділяються за багатьма класифікаційними
ознаками, основними з яких є: 

– за формами функціонування:

• матеріальні активи; 

• нематеріальні активи; 

• фінансові активи.

– за характером участі в господарському процесі швидкості обороту: 

• оборотні активи; 

• позаоборотні активи. 

– за характером обслуговування видів діяльності: 

• операційні активи; 

• інвестиційні активи. 

– за характером фінансових джерел формування: 

• валові активи; 

• чисті активи. 

– за характером володіння: 

• власні активи; 

• арендовані активи; 

– за ступенем ліквідності: 

• активи в абсолютно ліквідній формі; 

• високоліквідні активи; 

• середньоліквідні активи; 

• малоліквідні активи; 

• неліквідні активи.

1. Форма функціонування активів. За цією ознакою виділяють такі види
активів:

а) матеріальні активи характеризують активи підприємства, що мають
речову (матеріальну) форму. До складу матеріальних активів підприємства
належать: 

• основні засоби; 

• незавершені капітальні вкладення; 

• устаткування, призначене до монтажу; 

• виробничі запаси сировини та напівфабрикатів; 

• запаси малоцінних і швидкозношувальних предметів;

• обсяг незавершеного виробництва; 

• запаси готової продукції, призначеної для реалізації; 

• інші види матеріальних активів; 

б) нематеріальні активи характеризують активи підприємства, що не мають
речової форми, але беруть участь у господарській діяльності та приносять
прибуток. До цього виду активів підприємства належать: 

• придбані підприємством права на користування окремими природними
ресурсами; 

• патентні права на використання винаходів; 

• “ноу-хау” – сукупність технічних, технологічних, управлінських,
комерційних та інших знань, що оформлені у вигляді технічної
документації, накопиченого виробничого досвіду, що є предметом
інновацій, але не запатентованих; 

• права на промислові зразки та моделі; 

• товарний знак – емблема, малюнок або символ, зареєстровані у
встановленому порядку, що служать для відмінності товарів даного
виробника від інших аналогічних товарів; 

• торгова марка – право на виняткове використання фірмового найменування
юридичної особи; 

• права на використання комп’ютерних програмних продуктів; 

• “гудвіл – різниця між ринковою вартістю підприємства як цілісного
майнового комплексу і його балансовою вартістю, яка утворена у зв’язку з
можливістю одержання більш високого рівня прибутку (порівняно із
середньогалузевим її рівнем) за рахунок використання більш ефективної
системи управління на товарному ринку, застосування нових технологій
тощо; 

• інші аналогічні види майнових цінностей підприємства;

в) фінансові активи характеризують різноманітні фінансові інструменти,
що належать підприємству або знаходяться в його володінні. До фінансових
активів підприємства належать: 

• грошові активи в національній валюті; 

• грошові активи в іноземній валюті; 

• дебіторська заборгованість у всіх її формах; 

• короткострокові фінансові вкладення; 

• довгострокові фінансові вкладення. 

2. Характер участі в господарському процесі та швидкість обороту
активів. За цією ознакою активи підприємства підрозділяються на такі
види:

а) оборотні (поточні) активи характеризують сукупність майнових
цінностей підприємства, що обслуговують поточну виробничо-комерційну
(операційну) діяльність і використовуються повністю протягом одного
виробничо-комерційного циклу.

У складі оборотних (поточних) активів підприємства виділяють такі
елементи: 

• виробничі запаси сировини і напівфабрикатів; 

• запаси малоцінних і швидкозношувальних предметів;

• обсяг незавершеного виробництва; 

• запаси готової продукції, призначеної для реалізації; 

• дебіторську заборгованість; 

• грошові активи в національній валюті; 

• грошові активи в іноземній валюті; 

• короткострокові фінансові вкладення; 

• витрати майбутніх періодів;

б) позаоборотні активи характеризують сукупність майнових цінностей
підприємства, що багаторазово беруть участь у процесі господарської
діяльності та переносять на продукцію використану вартість частинами. 

До складу позаоборотних активів підприємства входять такі види: 

• основні засоби; 

• нематеріальні активи; 

• незавершені капітальні вкладення; 

• устаткування, призначене для монтажу; 

• довгострокові фінансові вкладення; 

• інші види позаоборотних активів. 

3. Характер обслуговування окремих видів діяльності. За цією ознакою
виділяють такі види активів підприємства:

а) операційні активи є сукупністю майнових цінностей, що безпосередньо
використовуються у виробничо-комерційній діяльності підприємства з метою
одержання операційного прибутку. 

До складу операційних активів підприємства належать: 

• виробничі основні засоби; 

• нематеріальні активи, що обслуговують операційний процес; 

• оборотні операційні активи (вся їх сукупність за мінусом
короткострокових фінансових вкладень);

б) інвестиційні активи характеризують сукупність майнових цінностей
підприємства, пов’язаних із здійсненням його інвестиційної діяльності. 

До складу інвестиційних активів підприємства належать: 

• незавершені капітальні вкладення; 

• устаткування, призначене для монтажу; 

• довгострокові фінансові вкладення; 

• короткострокові фінансові вкладення. 

4. Характер фінансових джерел формування активів. Відповідно до цієї
ознаки розрізняють такі види активів підприємства:

а) валові активи є сукупністю майнових цінностей (активів) підприємства,
сформованих за рахунок як власного, так і позикового капіталу; 

б) чисті активи характеризують вартісну сукупність майнових цінностей
(активів) підприємства, сформованих винятково за рахунок власного його
капіталу. Вартість чистих активів підприємства визначається за такою
формулою: 

ЧА = А – ЗК , де

ЧА – вартість чистих активів підприємства; 

А – загальна сума всіх активів підприємства за балансовою вартістю; 

ЗК – загальна сума позикового капіталу підприємства, що
використовується.

5. Характер володіння активами. За цією ознакою активи підприємства
поділяються на такі два види:

а) власні активи, до яких належать активи підприємства, що знаходяться в
постійному його володінні та відображаються в складі його балансу;

б) арендовані активи, до яких належать активи підприємства, що
знаходяться в тимчасовому його володінні відповідно до укладених
договорів оренди (лізингу).

6. Ступінь ліквідності активів. Відповідно до цієї ознаки активи
підприємства прийнято підрозділяти на такі види:

а) активи в абсолютно ліквідній формі, до яких належать активи, що не
потребують реалізації і є готовими засобами платежу.

До складу активів цього виду входять: 

• грошові активи в національній валюті; 

• грошові активи в іноземній валюті;

б) високоліквідні активи характеризують групу активів підприємства, що
швидко можуть бути конвертовані в грошову форму (як правило, у термін до
одного місяця) без суттєвих втрат своєї поточної ринкової вартості з
метою своєчасного забезпечення платежів за поточними фінансовими
зобов’язаннями. 

До високоліквідних активів підприємства належать: 

• короткострокові фінансові вкладення; 

• короткострокова дебіторська заборгованість;

в) середньоліквідні активи, до яких належать активи, що можуть бути
конвертовані в грошову форму без суттєвих втрат своєї поточної ринкової
вартості терміном від одного до шести місяців. 

До середньоліквідних активів підприємства відносять: 

• усі форми дебіторської заборгованості, крім короткострокової та
безнадійної; 

• запаси готової продукції, призначеної для реалізації;

г) малоліквідні активи, до яких належать активи підприємства, що можуть
бути конвертовані в грошову форму без втрат своєї поточної ринкової
вартості лише після закінчення значного періоду часу (від півроку і
більше). 

У сучасній практиці до цієї групи активів підприємства відносять: 

• запаси сировини і напівфабрикатів; 

• запаси малоцінних і швидкозношувальних предметів; 

• активи у формі незавершеного виробництва; 

• основні засоби; 

• незавершені капітальні вкладення; 

• устаткування, що призначене для монтажу; 

• нематеріальні активи; 

• довгострокові фінансові вкладення;

д) неліквідні активи, до них входять такі види активів підприємства, що
самостійно реалізовані бути не можуть (вони можуть бути продані лише в
складі цілісного майнового комплексу). 

До таких активів належать: 

• безнадійна дебіторська заборгованість; 

• витрати майбутніх періодів; 

• збитки поточного і минулого років, які відображені у складі активу
балансу підприємства. 

На базі розглянутої класифікації формується процес фінансового
управління активами підприємства. 

2. ПРОЦЕС ФОРМУВАННЯ АКТИВІВ ПІДПРИЄМСТВА 

Формування активів підприємства пов’язане з трьома основними етапами
його розвитку на різних стадіях життєвого циклу: 

1. Створення нового підприємства Це найбільш відповідальний етап
формування активів, особливо при створенні великих підприємств. Активи,
що формуються на цьому етапі, визначають потребу в стартовому капіталі,
умови отримання прибутку, швидкість обороту цих активів, рівень їхньої
ліквідності тощо. 

2. Розширення, реконструкція та модернізація діючого підприємства. Цей
етап формування активів підприємства можна розглядати як постійний
процес його розвитку в розрізі основних стадій його життєвого циклу.
Розширення і відновлення складу активів діючого підприємства
здійснюється відповідно до стратегічних завдань його розвитку з
урахуванням можливостей формування інвестиційних ресурсів. 

3. Формування нових структурних одиниць діючого підприємства, наприклад,
дочірніх підприємств, філій тощо. Цей процес може здійснюватися шляхом
формування нових структурних майнових комплексів за рахунок нового
будівництва або придбання готової сукупності активів у формі цілісного
майнового комплексу. Варіантами такого придбання є приватизація діючого
державного підприємства, купівля збанкрутілого підприємства тощо. 

Другий і третій етапи формування активів є формою інвестиційної
діяльності діючого підприємства.

Для забезпечення ефективної діяльності підприємства в майбутньому
періоді процес формування його активів повинен носити цілеспрямований
характер. Основною метою формування активів підприємства є виявлення і
задоволення потреби в окремих їхніх видах для забезпечення операційного
процесу, а також оптимізація їх складу для забезпечення умов ефективної
господарської діяльності. 

З урахуванням цієї мети процес формування активів підприємства будується
на основі таких принципів:

1. Урахування найближчих перспектив розвитку операційної діяльності та
форм її диверсифікації. 

2. Забезпечення відповідності обсягу і структури активів, що формуються
до обсягу, і структури виробництва і збуту продукції.

3. Забезпечення оптимальності складу активів з позицій ефективності
господарської діяльності.

4. Забезпечення умов прискорення обороту активів у процесі їх
використання.

5. Вибір найбільш прогресивних видів активів з позицій забезпечення
росту ринкової вартості підприємства.

Сутність цих принципів полягає у наступному.

1. Урахування найближчих перспектив розвитку операційної діяльності та
форм її диверсифікації.

Формування активів підприємства в період його створення підпорядковане,
в першу чергу, завданням розвитку його операційної діяльності. При цьому
варто мати на увазі, що за умови правильного вибору підприємством своєї
ринкової ніші на початкових стадіях життєвого циклу підприємства, обсяг
операційної діяльності зростає досить високими темпами. У зв’язку з тим,
що активи підприємства формуються на початковій стадії, воно повинно
мати у своєму розпорядженні визначений резервний їх потенціал, що
забезпечує можливості приросту продукції і диверсифікації операційної
діяльності в найближчому майбутньому періоді. 

2. Забезпечення відповідності обсягу і структури активів, що формуються,
до обсягу, структури виробництва і збуту продукції.

Така відповідність повинна забезпечуватися в процесі розробки
бізнес-плану створення нового підприємства шляхом визначення потреби в
окремих видах активів.

Склад активів новоствореного підприємства має ряд відмінних рис:

а) у складі позаоборотних активів підприємства на стадії його створення
практично повністю відсутні довгострокові фінансові вкладення – вони
формуються у процесі наступної інвестиційної його діяльності;

б) у складі оборотних активів підприємства на початковій стадії їх
формування практично повністю відсутня дебіторська заборгованість у
зв’язку з тим, що господарська діяльність ще не розпочиналася. Крім
того, до мінімуму зведені, а в більшості випадків – цілком відсутні,
короткострокові фінансові вкладення.

Таким чином, розрахунок потреби в активах для новостворюваного
підприємства здійснюється в розрізі таких їх видів:

• основних засобів; 

• нематеріальних активів; 

• запасів товарно-матеріальних цінностей, що забезпечують виробничу
діяльність; 

• грошових активів; 

• інших видів активів. 

Потреба в основних засобах розраховується за окремими групами:

а) виробничі будівлі та споруди; 

б) машини й устаткування, що використовуються у виробничому
технологічному процесі; 

в) машини й устаткування, що використовуються в процесі управління
операційною діяльністю. 

На першому етапі визначається потреба в окремих видах машин і
устаткування, що використовуються у виробничому технологічному процесі.
Формула розрахунку цієї потреби має такий вигляд: 

, де

Пу – потреба у виробничому устаткуванні конкретного виду;

ОВ – плановий обсяг виробництва продукції, що потребує використання
даного виду устаткування;

ПРе – експлуатаційна продуктивність даного виду устаткування
(нормативний обсяг виробництва продукції з розрахунку на одиницю
устаткування); 

Во – вартість одиниці цього виду устаткування; 

ВУ – вартість установки даного виду устаткування.

На другому етапі визначається потреба в окремих видах машин і
устаткування, що використовуються у процесі управління операційною
діяльністю (офісні меблі, електронно-обчислювальні машини, засоби
зв’язку тощо). 

На третьому етапі визначається потреба в будівлях для здійснення
безпосереднього виробничого процесу і розміщення персоналу управління. 

Потреба в нематеріальних активах визначається виходячи з технології, що
використовується для здійснення операційного процесу. 

При визначенні вартісного обсягу позаоборотних операційних активів,
необхідних підприємству, враховується форма задоволення потреби в
окремих їх видах: придбання у власність, фінансова або оперативна
оренда. 

Потреба в запасах товарно-матеріальних цінностей розраховується
диференційовано в розрізі таких їх видів: 

а) потреба в оборотному капіталі, що авансується в запаси сировини і
матеріалів; 

б) потреба в оборотному капіталі, що авансується в запаси готової
продукції (для промислових підприємств);

в) потреба в оборотному капіталі, що авансується в запаси товарів (для
торгових підприємств). 

Потреба в оборотному капіталі, що авансується в запаси
товарно-матеріальних цінностей кожного виду, визначається шляхом
множення одноденної їхньої витрати на норму запасу в днях. Норми запасів
товарно-матеріальних цінностей кожного виду встановлюються кожним
підприємством самостійно виходячи з галузевих та інших особливостей його
господарської діяльності. Для нових підприємств ці норми включаються до
складу показників бізнес-плану. 

Для усереднених розрахунків у закордонній практиці при розробці
бізнес-планів застосовують такі стандартні норми запасів: сировини та
матеріалів – 3 місяці (90 днів); готової продукції – 1 місяць (30 днів);
товарів, що реалізуються підприємствами торгівлі, – 2 місяці (60 днів). 

Потреба в грошових активах визначається на основі майбутніх їх витрат на
розрахунки: на оплату праці (крім нарахувань на неї); на авансові та
податкові платежі; на маркетингову діяльність (витрати на рекламу); за
комунальні послуги й інші. У практиці формування грошових активів для
новостворених підприємств потреба в них визначається перерахуванням
видів платежів на майбутні три місяці. У процесі наступної господарської
діяльності нормативи активів у грошовій формі знижуються, особливо в
умовах інфляції. 

Потреба в інших активах установлюється методом прямого розрахунку за
окремими їх різновидами з урахуванням особливостей створюваного
підприємства. Розрахунок потреби в інших активах здійснюється окремо з
позаоборотних і оборотних активів. 

На основі проведених розрахунків визначається загальна потреба у
позаоборотних і оборотних активах новостворюваного підприємства. Потреба
у позаоборотних активах розраховується шляхом підсумовування потреби в
основних засобах, нематеріальних активах та інших видах позаоборотних
активів. Відповідно, потреба в оборотних активах визначається шляхом
підсумовування потреби в запасах товарно-матеріальних цінностей,
грошових активів та інших видів оборотних активів. 

Розрахунок потреби в активах нового підприємства пов’язаний із вибором
альтернативних рішень: 

а) орендою, будівництвом або придбанням будівель; 

б) орендою або придбанням машин, механізмів й устаткування; 

в) формуванням більшого або меншого розміру запасів товарно-матеріальних
цінностей;

г) придбанням готових технологічних рішень у формі нематеріальних
активів або їхньої самостійної розробки; 

д) формуванням більшого або меншого рівня платоспроможності, а
відповідно, і розміру грошових активів тощо. Тому розрахунок потреби в
активах нового підприємства доцільно здійснювати в трьох варіантах: 

1) мінімально необхідна сума активів, що дозволяє розпочати господарську
діяльність; 

2) необхідна сума активів, що дозволяє розпочати господарську діяльність
із достатніми розмірами страхових запасів з основних видів оборотних
коштів (матеріальних і грошових активів); 

3) максимально необхідна сума активів, що дозволяє придбати у власність
всі основні засоби та необхідні нематеріальні активи, які
використовуються, а також створити достатні розміри страхових запасів з
усіх видів оборотних активів, необхідних на початковому етапі
діяльності. 

У процесі розрахунків спочатку визначаються показники мінімального і
максимального варіантів потреби в активах, а потім у рамках цих її меж
формується необхідна їхня сума. Максимальний варіант потреби в активах
може бути використаний згодом для першої стадії розширення
підприємства. 

При визначенні мінімально необхідної загальної суми активів нового
підприємства варто враховувати вимоги чинного законодавства щодо
формування статутного фонду підприємств різноманітних сфер діяльності
(банків, страхових компаній, інвестиційних фондів і компаній тощо) й
організаційно-правових форм (акціонерних товариств, товариств з
обмеженою відповідальністю).Загальна сума активів, що формуються, на цих
підприємствах не може бути нижче мінімального розміру їхнього статутного
фонду, визначеного законодавством. 

3. Забезпечення оптимальності складу активів з позицій ефективності
господарської діяльності.

Така оптимізація складу активів підприємства спрямована, з одного боку,
на забезпечення майбутнього повного корисного використання окремих їх
видів, а з іншого боку, – на підвищення сукупної потенційної їх
спроможності генерувати операційний прибуток. Процес цієї оптимізації
здійснюється за такими трьома етапами: 

– на першому етапі оптимізується співвідношення сукупних розмірів
позаоборотних і оборотних активів підприємства, що використовуються у
процесі його операційної діяльності; 

– на другому етапі оптимізується співвідношення між активною і пасивною
частиною позаоборотних активів. До активної частини позаоборотних
активів належать машини, механізми й устаткування, які безпосередньо
задіяні у виробничому технологічному процесі. До пасивної частини
позаоборотних операційних активів належать будівлі, приміщення, машини й
устаткування, що використовуються у процесі управління операційною
діяльністю; нематеріальні активи, що обслуговують операційний процес; 

– на третьому етапі оптимізується співвідношення трьох основних видів
оборотних активів – суми запасів товарно-матеріальних цінностей; суми
дебіторської заборгованості; суми грошових активів. 

Оптимізація складу позаоборотних і оборотних активів потребує врахування
галузевих особливостей здійснення операційної діяльності, середньої
тривалості операційного циклу на підприємстві, а також оцінки позитивних
і негативних особливостей функціонування цих видів активів. 

Позаоборотні активи характеризуються такими позитивними особливостями:

а) не схильні до втрат від інфляції, тобто краще захищені від неї;

б) менше піддаються комерційному ризику втрат у процесі операційної
діяльності підприємства; захищені від незаконних дій партнерів в
операційних комерційних справах; 

в) спроможні генерувати стабільний прибуток, забезпечуючи випуск
різноманітних видів продукції відповідно до кон’юнктури товарного
ринку; 

г) сприяють запобіганню або суттєвому зниженню втрат запасів
товарно-матеріальних цінностей підприємства в процесі їх збереження; 

д) мають великі резерви для суттєвого розширення обсягу операційної
діяльності в період підйому кон’юнктури товарного ринку. 

Водночас позаоборотні активи в процесі операційного використання мають
ряд недоліків: 

а) підлягають моральному зносу (особливо активна частина виробничих
основних засобів і нематеріальні операційні активи), у зв’язку з чим,
навіть будучи тимчасово виведеними з експлуатації, ці види активів
втрачають свою вартість; 

б) погано піддаються оперативному управлінню, тому що слабко мінливі за
структурою за короткий період; у результаті цього будь-який тимчасовий
спад кон’юнктури товарного ринку призводить до зниження рівня корисного
їх використання, якщо підприємство не переходить на випуск інших видів
продукції;

в) переважно належать до групи малоліквідних активів і не можуть служити
засобом забезпечення потоку платежів, що обслуговує операційну
діяльність підприємства. 

Оборотні активи характеризуються такими позитивними особливостями:

а) високим ступенем структурної трансформації, в результаті якої вони
легко можуть бути перетворені з одного виду в інший при регулюванні
товарного і грошового потоків в операційному процесі;

б) більшим пристосуванням до змін кон’юнктури товарного і фінансового
ринків: вони легко піддаються змінам у процесі диверсифікації
операційної діяльності підприємства; 

в) високою ліквідністю; при потребі значна їх частина може бути
конвертована в грошові активи, необхідні для поточного обслуговування
операційної діяльності в нових її варіаціях;

г) легкістю управління; основні управлінські рішення, пов’язані з їх
оборотом, реалізуються протягом короткого періоду часу. 

Водночас їм властиві такі недоліки: 

а) частина оборотних активів, що знаходяться в грошовій формі й у формі
дебіторської заборгованості, значною мірою схильна до втрати вартості у
процесі інфляції; 

б) тимчасово вільні (зайві) оборотні активи практично не генерують
прибуток (крім вільних грошових активів, що можуть бути використані в
короткострокових фінансових вкладеннях); більш того, зайві запаси
товарно-матеріальних цінностей не тільки не генерують прибуток, але й
викликають додаткові операційні витрати щодо їх збереження;

в) запаси оборотних товарно-матеріальних цінностей у всіх їх формах
зазнають постійних втрат у зв’язку з природними збитками; 

г) значна частина оборотних активів зазнає ризику втрат у зв’язку з
недобросовісністю партнерів щодо господарських операцій, а іноді і
персоналу. 

Для оцінки результатів оптимізації співвідношення оборотних й
позаоборотних активів використовується показник-коефіцієнт маневрування
активів, що розраховується за такою формулою: 

, де

КМа – коефіцієнт маневрування активів підприємства; 

ЗА – загальна сума всіх сформованих активів підприємства. 

4. Забезпечення умов прискорення обороту активів у процесі їх
використання. 

Необхідність реалізації даного принципу пов’язана з тим, що прискорення
обороту активів прямо і непрямо впливає на розмір операційного прибутку
підприємства. 

Прямий вплив прискорення обороту активів на розмір прибутку визначається
тим, що підвищення швидкості обороту активів відповідно до Моделі Дюпона
призводить до пропорційного зростання суми операційного прибутку, що
генерується даними активами: 

З наведеної моделі видно, що при незмінному обсязі операційних активів,
що використовуються, і коефіцієнті рентабельності реалізації продукції
сума операційного прибутку підприємства буде залежати тільки від
коефіцієнта оборотності операційних активів. 

Непрямий вплив прискорення обороту активів на розмір прибутку
визначається тим, що зниження періоду обороту цих активів призводить до
відповідного зниження потреби в них. А зменшення розміру операційних
активів, що використовуються, викликає зниження суми операційних витрат,
що за інших рівних умов веде до зростання суми операційного прибутку. У
даному випадку вплив прискорення обороту активів на розмір операційного
прибутку опосередковується зниженням суми операційних витрат, що
досягаються за рахунок скорочення обсягу активів, які використовуються.

Розмір скорочення обсягу операційних активів, які використовуються у
процесі прискорення їх обороту, можна розрахувати за такою формулою: 

Еопа = (ПОАф – ПОАп) х Оро , де

Еопа – розмір економії суми операційних активів, що досягається в
процесі прискорення їх обороту; 

ПОАф – період обороту операційних активів підприємства у передплановому
періоді, в днях; 

ОРо – планований одноденний обсяг реалізації продукції. 

Висока роль прискорення обороту активів у формуванні операційного
прибутку визначає необхідність постійного управління цим процесом.
Процес цього управління повинен враховувати характер кругообігу сукупних
активів і окремих їх видів при здійсненні операційної діяльності. 

З метою ефективного управління оборотом операційних активів їх прийнято
підрозділяти на підприємстві на такі три групи:

а) високооборотні операційні активи, до яких належать виробничі запаси
із закупівлею і доставкою, з якими немає проблем, а відповідно, і немає
необхідності формування страхових і сезонних їх розмірів; запаси готової
продукції, що користується попитом у споживачів; короткострокова
дебіторська заборгованість; грошові активи в національній та іноземній
валюті, які постійно обслуговують операційний процес; 

б) операційні активи з нормальною оборотністю, до яких відносять інші
види оборотних операційних активів підприємства, що не ввійшли до складу
першої групи. Як правило, вони складають переважну частину оборотних
операційних активів підприємства;

в) низькооборотні операційні активи, до яких належать позаоборотні
операційні активи – виробничі основні фонди і нематеріальні активи, що
використовуються в операційному процесі. Всупереч своїй назві,
позаоборотні операційні активи здійснюють постійний вартісний кругообіг
як і оборотні активи, хоча тривалість цього обороту у часі досить велика
й у багато разів перевищує тривалість операційного циклу. 

5. Вибір найбільш прогресивних видів активів з позицій забезпечення
росту ринкової вартості підприємства. 

Сучасний ринок засобів і предметів виробництва, а також фінансовий ринок
пропонують для формування активів підприємства ряд альтернативних
об’єктів та інструментів. У процесі їх конкретного вибору слід за інших
рівних умов враховувати їх перспективність, багатофункціональність,
спроможність генерувати прибуток у різноманітних господарських ситуаціях
і, відповідно, підвищувати ринкову вартість підприємства. 

3. СИСТЕМА ОСНОВНИХ МЕТОДІВ ОЦІНКИ СУКУПНОЇ ВАРТОСТІ АКТИВІВ
ПІДПРИЄМСТВА ЯК ЦІЛІСНОГО МАЙНОВОГО КОМПЛЕКСУ 

У практиці зустрічаються численні ситуації, коли активи підприємства
створюються не в процесі поступового формування, а шляхом одноразового
їх придбання у формі цілісного майнового комплексу. Цілісний майновий
комплекс є господарським об’єктом із закінченим циклом виробництва і
реалізації продукції (робіт, послуг), розміщений на наданій йому
земельній ділянці. 

Сукупність активів підприємства як цілісного майнового комплексу
потребує інших підходів до оцінки їх вартості порівняно з оцінкою
окремих видів активів. У процесі цієї оцінки повинні бути враховані
витрати праці на формування такого цілісного майнового комплексу;
оптимальність пропорцій сформованої структури його активів і їх
спроможність генерувати прибуток; ступінь фізичного і морального зносу
окремих видів активів; ефективність віддачі нематеріальних активів і ряд
інших чинників. 

Необхідність оцінки сукупної вартості активів підприємства як цілісного
майнового комплексу виникає на сучасному етапі в цілому ряді випадків.
Так, у сучасних умовах найбільшого поширення отримують: купівля окремих
підприємств з метою диверсифікації операційної діяльності, проникнення
на інші регіональні або товарні ринки, усунення конкурентів; злиття
(поглинання) окремих діючих підприємств з метою посилення спільного
виробничого і фінансового потенціалу; приватизація державних підприємств
тощо. Крім того, потреба в оцінці вартості активів підприємства як
цілісного майнового комплексу виявляється при придбанні контрольного
пакета акцій, заставі майна у процесі іпотечного кредитування,
здійсненні повнооб’ємного зовнішнього страхування, розробці плану
санації, ліквідаційних процедурах при банкрутстві тощо.

Методи оцінки вартості сукупних активів підприємства як цілісного
майнового комплексу дуже різноманітні. У практиці їх прийнято
підрозділяти на такі основні групи: 

• метод балансової оцінки; 

• метод оцінки вартості заміщення; 

• метод оцінки ринкової вартості; 

• метод оцінки майбутнього грошового потоку; 

• метод оцінки на основі регресивного моделювання; 

• експертний метод оцінки й інші. 

Кожний із даних методів має свої різновиди (таблиця 6).

Таблиця 6

Система основних методів оцінки активів підприємства як цілісного
майнового комплексу

№ з/п Методи оцінки Різновиди методів оцінки

1. Метод балансової оцінки 1. Оцінка, що фактично відображається
сукупною вартістю активів.

1.   Оцінка за поновлювальною вартістю активів.

2.   Оцінка за вартістю продуктивних активів

2. Метод оцінки вартості заміщення 1.     Оцінка за фактичним
комплексом активів.

2.     Оцінка з урахуванням гудвіла

3. Метод оцінки ринкової вартості 1.     Оцінка за вартістю, що
котирується.

2.     Оцінка за аналоговою вартістю

4. Метод оцінки майбутнього чистого грошового потоку 1.     Оцінка при
незмінному обсязі чистого грошового потоку.

2.     Оцінка за часом, що змінюється в обсязі чистого грошового потоку.

5. Метод оцінки на основі регресивного моделювання 3.     Оцінка на
основі внутрішніх чинників.

4.     Оцінка з врахуванням зовнішніх чинників

6. Експертний метод оцінки  

I. Метод балансової оцінки сукупної вартості активів підприємства
здійснюється на основі даних останнього його звітного балансу. В основі
цього методу лежить визначення вартості чистих активів, тобто сукупності
активів, сформованих за рахунок власного капіталу підприємства. 

Оцінка вартості чистих активів балансовим методом має ряд різновидів: 

1. Оцінка, що фактично відображається вартістю активів.

Така оцінка одержала найбільше розповсюдження в процесі приватизації
державних підприємств для визначення їх початкової ціни при проведенні
аукціонів і конкурсів. Розгорнутий алгоритм оцінки, що фактично
відображається балансовою вартістю чистих активів підприємства, може
бути виражений такою формулою: 

ЧАф = НАо + ЗВ + НК + НУ + 3 ± (ФА – ФЗ), де

ЧАф – фактично відображена балансова вартість чистих активів
підприємства; 

НАо – вартість основних засобів, відображених у балансі;

ЗВ – залишкова вартість нематеріальних активів, відображених у балансі; 

НК – вартість незавершених капітальних вкладень; 

НУ – вартість устаткування, призначеного для монтажу; 

3 – запаси товарно-матеріальних цінностей, що входять до складу
оборотних активів, за фактично залишковою вартістю; 

ФА – фінансові активи (грошові активи, дебіторська заборгованість,
довгострокові та короткострокові фінансові вкладення й інші їх види,
відображені у звітному балансі); 

ФЗ – фінансові зобов’язання усіх видів (довгострокові та короткострокові
фінансові кредити; товарний кредит, внутрішня кредиторська
заборгованість тощо).

Характеризуючи даний метод оцінки, слід зазначити, що в умовах
інфляційної економіки він суттєво занижує реальну вартість чистих
активів підприємства. Це пов’язано з тим, що вартість основних засобів,
окремих видів нематеріальних активів, запасів усіх видів
товарно-матеріальних цінностей у звітному балансі відбита з урахуванням
попередньої їх переоцінки і до моменту здійснення оцінки вона зросла під
дією інфляції. Тому даний метод дозволяє одержати лише приблизне
уявлення про мінімальну вартість чистих активів підприємства. 

2. Оцінка за поновлювальною вартістю активів.

Така оцінка передбачає, що фактично відображена в балансі вартість
окремих груп матеріальних і нематеріальних активів (у першу чергу, усіх
видів основних засобів, окремих видів нематеріальних цінностей, усіх
товарно-матеріальних запасів у складі оборотних активів) повинна бути
скоригована з урахуванням росту цін на момент проведення оцінки. Така
оцінка активів повинна грунтуватися на реальних темпах інфляції за весь
період із моменту останньої їх індексації, тобто враховувати реальну
зміну індексу цін на окремі види продукції. 

Розрахунок поновлювальної вартості чистих активів оцінюваного
підприємства здійснюється за формулами: 

ЧАв = А ± РПА – ФЗ ,

або 

ЧАв = ЧАф ± РПА, де

ЧАв – поновлювальна вартість чистих активів підприємства; 

А – загальна вартість активів підприємства за балансовою оцінкою; 

РПА – результати переоцінки окремих видів активів підприємства з
урахуванням індексу інфляції; 

ФЗ – фінансові зобов’язання підприємства усіх видів, які представляють у
сукупності суму позикового капіталу, що ним використовується; 

ЧАф – фактична балансова вартість чистих активів (розрахована за першою
формулою). 

Характеризуючи даний метод оцінки, слід зазначити, що він дозволяє
одержати більш точну мінімальну вартість чистих активів підприємства,
хоча також може мати недоліки. При використанні цього методу не завжди
реально відображається рівень морального зносу окремих видів
матеріальних і нематеріальних активів, не враховується характер їх
використання. 

3. Оцінка за вартістю продуктивних активів. 

Така оцінка дозволяє, певною мірою згладити недоліки попередніх методів.
У її основі лежить оцінка чистих активів, що використовуються
продуктивно, що генерують прибуток підприємства, тобто безпосередньо
беруть участь у його господарській діяльності. У процесі такої оцінки із
загальної вартості активів підприємства, з балансу спочатку виключаються
непродуктивні активи: 

– невстановлене або вибуле з виробничої експлуатації устаткування;
запаси окремих видів сировини і матеріалів, що не використовуються у
процесі виробництва;

– наднормативні запаси сировини та матеріалів;

– готова продукція, що не користується попитом у споживачів;
нематеріальні активи, що не використовуються, але значаться в балансі
підприємства; безнадійна дебіторська заборгованість тощо. 

Потім до вартості продуктивних активів, які є в балансі, додають
орендовані активи, що використовуються підприємством, за договором
оренди або лізингу, які відображені на забалансових рахунках. Нарешті,
із загальної вартості продуктивних активів вилучають суму усіх видів
фінансових зобов’язань підприємства. Алгоритм даних розрахунків
здійснюється за такою формулою: 

ЧАп = А ± е РПА – Ан + АА – ФЗ, де

ЧАп – вартість чистих продуктивних активів підприємства; 

А – загальна вартість активів підприємства за балансовою оцінкою; 

РПА – результати переоцінки окремих видів активів підприємства з
урахуванням індексу інфляції; 

Ан – реальна вартість непродуктивних активів підприємства, відображених
у його балансі; 

АА – реальна вартість орендованих активів, що їх використовує
підприємство, які відображені на його забалансових рахунках; 

ФЗ – фінансові зобов’язання підприємства усіх видів, які представляють у
сукупності суму позикового капіталу, що використовується підприємством.

Характеризуючи даний метод оцінки, слід зазначити, що він дозволяє
одержати реальну вартість чистих активів підприємства, які безпосередньо
формують результати його господарської діяльності. У цьому випадку
досягається більш повна оцінка споживацької вартості чистих активів із
позиції покупця цілісного майнового комплексу. Проте недоліком даного
методу оцінки є те, що він не відображає безпосередніх результатів
господарської діяльності підприємства, які генеруються його
продуктивними активами, а також не враховує у складі продуктивних
активів розмір земельної ділянки.

II. Метод оцінки вартості заміщення (“затратний метод”) грунтується на
визначенні вартості витрат, необхідних для відтворення всіх аналогічних
активів, що входять до складу цілісного майнового комплексу. Іншими
словами, у процесі оцінки моделюються усі витрати на відтворення даного
майнового комплексу в сучасних умовах у розрізі окремих його елементів з
урахуванням реальної вартості зносу кожного із цих елементів. Даний
метод оцінки вартості цілісного майнового комплексу має два різновиди:

1. Оцінка за фактичним комплексом активів.

Така оцінка може здійснюватися за комплексом активів, що входять у
звітний баланс підприємства, а також за групою орендованих активів. У
процесі даного методу оцінки калькулюються усі види витрат, що пов’язані
з будівництвом, придбанням і установкою кожного виду активів (вартість
проектних робіт, матеріалів, оплати праці тощо).Оцінка здійснюється за
такими основними етапами: 

– на першому етапі із загального комплексу активів виділяють ті види, що
не потребують оцінки вартості заміщення, – грошові активи в національній
та іноземній валюті, дебіторська заборгованість, довгострокові та
короткострокові фінансові вкладення, витрати майбутніх періодів та інші
аналогічні активи; 

– на другому етапі всю сукупність матеріальних і нематеріальних активів
підприємства структурують за окремими елементами, що відрізняються за
засобами здійснення оцінки. Як правило, така диференційована оцінка
здійснюється за такими елементами активів: 

• будівлі та споруди; 

• виробниче устаткування, машини, механізми; 

• офісні меблі; 

• технічні засоби управління; 

• запаси сировини і напівфабрикатів; 

• запаси малоцінних предметів, що швидко зношуються; 

• запаси готової продукції; 

• нематеріальні активи, що враховуються в складі балансу; 

• інші види активів;

– на третьому етапі, використовуючи диференційовані підходи щодо оцінки
різноманітних елементів активів, визначають повні витрати на їх
виробництво в сучасних умовах. Система таких методичних підходів до
оцінки різноманітних видів рухомого і нерухомого майна широко
висвітлюється в спеціальній літературі;

– на четвертому етапі з повних витрат на відтворення окремих елементів
активів відраховують вартість усіх форм зносу. На відміну від
бухгалтерської практики в складі цього зносу відбивається не тільки
фізичне старіння активів, але і функціональне (втрата вартості активу у
зв’язку з неможливістю виконання в повному обсязі початкових функцій),
економічне (втрата вартості активу у зв’язку зі зміною кон’юнктури
ринку) та інші види їх старіння; 

– на п’ятому етапі на основі підсумовування вартості заміщення окремих
елементів матеріальних і нематеріальних активів (з урахуванням вартості
усіх форм зносу), а також фактичної вартості фінансових активів
визначають повну вартість заміщення активів цілісного майнового
комплексу;

– на шостому етапі (при потребі) визначається вартість заміщення чистих
активів підприємства. Для цього з повної вартості заміщення його активів
відраховують суму всіх його фінансових зобов’язань (обсяг позикового
капіталу). 

Алгоритм розрахунків вартості заміщення активів за перерахованими
етапами може бути виражений такими формулами: 

ПВЗА = е (ПВАі – ИАі) + ФА, де

ЧСЗА = ПВЗА – ФЗ, де

ПВЗА – повна вартість заміщення активів підприємства; 

ЧВЗА – вартість заміщення чистих активів підприємства; 

ПВАі – повна вартість заміщення конкретного матеріального або
нематеріального активу; 

ИАі – вартість усіх форм зносу конкретного матеріального або
нематеріального активу; 

ФА – сукупна вартість усіх фінансових активів підприємства, що не
підлягає переоцінці; 

ФЗ – сума усіх фінансових зобов’язань підприємства (обсяг позикового
капіталу).

Характеризуючи даний метод оцінки, слід зазначити, що він дає більш
чітке уявлення про вартість цілісного майнового комплексу порівняно з
балансовим методом, тому що дозволяє врахувати не тільки аналогову
сучасну вартість окремих елементів активів підприємства, але й реальну
(а не тільки ту, що відображається бухгалтерським обліком) суму їх
зносу. Водночас варто врахувати, що багато елементів оцінки активів
носять суб’єктивний характер – вибір конкретних методів відтворення
повної вартості за окремими елементами активів, оцінка вартості
функціонального й економічного їх зносу тощо. Крім того, в умовах нашого
законодавства він не відображає вартості земельної ділянки, на якій
розташоване підприємство, і характеру його розташування. Нарешті, цей
метод має ще один недолік: він не пов’язує вартість активів цілісного
майнового комплексу з рівнем прибутку, що генерується ними. 

2. Оцінка вартості заміщення з урахуванням гудвіла.

Така оцінка дозволяє суттєво доповнити уявлення про реальну вартість
цілісного майнового комплексу за рахунок тих видів невідображених у
балансі нематеріальних активів, що роблять значний вплив на формування
прибутку підприємства. Відповідно до діючих принципів бухгалтерського
обліку такі види активів підприємства, які формує його гудвіл,
трактуються не як нематеріальні активи, а як поточні його витрати –
витрати на підготовку і підвищення кваліфікації кадрів; витрати на
рекламу і маркетингові дослідження; витрати на утримання дослідницьких
підрозділів підприємства тощо. У процесі оцінки гудвіла такого роду
витрати розглядаються як інвестиції в нематеріальні активи, не
відображені у складі балансу. 

Проте варто мати на увазі, що самі по собі ці витрати, аналізовані
ізольовано від їх впливу на формування додаткового прибутку
підприємства, інвестиційної цінності не мають. Вони набувають такої
цінності, коли в комплексі впливають на формування прибутку за рахунок
ефекту синергизму. Синергизм характеризує додаткові економічні переваги
(додатковий прибуток підприємства), що утворюються у процесі
комплексного взаємодоповнюючого використання окремих факторів
виробництва. Ефект синергизму можна охарактеризувати відомою
парадоксальною формулою: “2 + 2 = 5”. Таким чином, гудвіл виступає у
формі підсумованого ефекту численних синергизмів і тільки в даній формі
має самостійну інвестиційну цінність. Урахування цього ефекту в ряді
випадків істотно підвищує реальну вартість сукупних активів у формі
цілісного майнового комплексу. 

Під час продажу, який здійснює підприємство, гудвіл виступає у формі
різниці між ринковою і балансовою вартістю підприємства або вартістю
заміщення чистих активів. Тобто в даному випадку визначення його розміру
труднощів не викликає. Проте на стадії попередньої оцінки вартості
цілісного майнового комплексу оцінити розмір гудвіла досить складно.
Звичайно, у процесі такої оцінки використовують два основних методи:

а) оцінка гудвіла на основі середньогалузевої суми прибутку.

У цьому випадку гудвіл характеризується як надприбуток підприємства,
виражений сумою синергетичних ефектів відносно середньої норми прибутку,
що генерується активами. Для нівелювання впливу випадкових динамічних
чинників аналізовані показники в процесі оцінки беруться середніми за
останні три роки. Розрахунок суми гудвіла на основі даного методу
здійснюється за такою формулою: 

Г = ЧПф – (А х НПс), де

Г – сума гудвіла на основі оцінки за фактичною сумою прибутку
підприємства; 

ЧПф – середньорічна сума чистого прибутку підприємства (прибуток після
оподатковування); 

А – середньорічна вартість активів підприємства; 

НПс – середньогалузева норма рентабельності активів, виражена десятковим
дробом;

б) оцінка гудвіла на основі обсягу реалізації продукції.

У цьому випадку основою оцінки служить так названий “мультиплікатор
прибуток / обсяг продажу”, що характеризує питому вагу суми чистого
прибутку в обсязі реалізації продукції. Даний мультиплікатор доцільно
використовувати для оцінки суми гудвіла підприємств тих галузей, у яких
рівень рентабельності реалізації продукції носить стабільний характер у
динаміці. У закордонній практиці до таких галузей належать торгівля,
масове харчування, побутове обслуговування, туризм і деякі інші. У
процесі оцінки вартості гудвіла на основі даного методу використовують
таку формулу: 

Г = ЧП – (ОР х Мп/п), де

Г – сума гудвіла на основі оцінки за обсягом реалізації продукції; 

ЧП – середньорічна сума чистого прибутку підприємства (прибуток після
оподатковування); 

ОР – середньорічний обсяг реалізації продукції підприємства; 

Мп/п – мультиплікатор прибуток/обсяг продажу бо середньогалузевий
коефіцієнт рентабельності реалізації продукції, виражений десятковим
дробом. 

Для оцінки суми гудвіла в закордонній практиці застосовується і ряд
більш складних багатофакторних моделей. 

На завершальному етапі оцінки вартості заміщення активів суму гудвіла,
розраховану одним із розглянутих вище засобів, додають до раніше
зробленої їх оцінки за фактичним комплексом, що відображений у балансі: 

ПВЗг = ПСЗ + Г, де

ЧВЗг = ЧСЗА + Г;

ПВЗг – повна вартість заміщення активів підприємства з урахуванням
гудвіла; 

ЧВЗг – вартість заміщення чистих активів підприємства з урахуванням
гудвіла; 

Г – сума гудвіла, розрахована щодо даного підприємства. 

Характеризуючи даний метод оцінки, слід зазначити, що він дозволяє
одержати достатньо точну вартість цілісного майнового комплексу,
пов’язану як із рівнем прибутку, що генерується активами підприємства,
так і з рівнем надприбутку, що формується за рахунок підсумованого
ефекту синергизму в конкретних умовах його господарювання.

До недоліків даного методу варто віднести те, що він оперує стабільними
показниками рівня середньогалузевої рентабельності та фактичного
прибутку підприємства, у той час як у реальних умовах нашої країни така
стабільність поки не досяжна. Крім того, за рахунок використання різних
засобів оцінки гудвіла, його сума може суттєво розходитися в оцінці
продавця і покупця. 

III. Метод оцінки ринкової вартості цілісного майнового комплексу
оснований на ринкових індикаторах цін купівлі-продажу аналогічної
сукупності активів. Цей метод оцінки має два різновиди: 

1. Оцінка за котируваною вартістю акцій даного підприємства.

Така оцінка може проводитися на підприємствах, організованих у формі
відкритих акціонерних товариств, чиї акції вільно обертаються на
організованому або неорганізованому фондовому ринку. Основою такої
оцінки є фактичне котирування (середня ринкова вартість) однієї акції.
Оцінка чистих активів цілісного майнового комплексу акціонерних компаній
здійснюється за такими етапами. 

На першому етапі визначається середній рівень котирування акцій
компанії, що обертаються на організованому і неорганізованому фондовому
ринку. Він розраховується як середньозважене його значення, де в якості
“ваг” виступає обсяг угод, укладених в аналізованому періоді, на
різноманітних видах фондового ринку. 

На другому етапі визначається кількість акцій компанії, що знаходяться в
обігу. З цією метою із загального числа зареєстрованої емісії акцій
вираховують кількість акцій, викуплених компанією (або залишених нею в
резерві). 

На третьому етапі шляхом множення середнього рівня ринкового котирування
акцій на їх кількість, що знаходиться в обігу, визначається ринкова
вартість чистих активів акціонерної компанії. 

Алгоритм цих розрахунків викладений такою формулою: 

ЧАр = УКА х (Ае – Ав), де

ЧАр – ринкова вартість чистих активів акціонерного товариства; 

УКА – середній рівень котирування акцій компанії, що обертаються на
фондовому ринку;

Ае – кількість емітованих акцій; 

Ав – кількість акцій, викуплених компанією (вилучених із вільного обігу
на фондовому ринку). 

Характеризуючи даний метод оцінки, слід зазначити, що він набув
поширення в країнах із розвиненою ринковою економікою, де його
надійність визначається високим ступенем ефективності фондового ринку. В
економічних умовах нашої країни він може призвести до істотних
перекручень реальної вартості чистих активів акціонерних компаній. Це
пов’язано з тим, що акції більшості акціонерних компаній у нас не
ліквідні, тобто не обертаються в масовому порядку на фондовому ринку, і
їх ринкова ціна пропозиції встановлюється емітентом довільно, без
прив’язки до реальної оцінки своїх чистих активів і можливостей виплати
дивідендів за ними у майбутньому періоді. Але навіть при вільному
обертанні акцій на фондовому ринку їх ліквідність і рівень котирування
часто штучно підтримуються емітентом шляхом скупки окремих пакетів акцій
за цінами, що перевищують їх реальну ринкову вартість. 

2. Оцінка за аналоговою ринковою вартістю.

В основі використання даного методу лежить вивчення цін купівлі-продажу
аналогічних цілісних майнових комплексів. Підприємство-аналог
підбирається для здійснення такої оцінки з урахуванням його галузевої
причетності, регіону розміщення, розміру і структури активів, стадії
життєвого циклу і ряду інших чинників. Оцінка вартості цілісних майнових
комплексів цим методом припускає, що при достатньо подібних
характеристиках об’єктів-аналогів вони мають для покупців однакову
споживчу вартість. 

Оцінка цілісних майнових комплексів на основі аналогової ринкової
вартості здійснюється за такими основними етапами: 

– на першому етапі за основними показниками фінансового стану і
результатами господарської діяльності даного підприємства визначаються
основні параметри, за якими необхідно здійснити добір
підприємства-аналога;

– на другому етапі за результатами вивчення ринкових угод формується
попередній перелік реалізованих підприємств, що можуть потенційно
виступати як аналоги оцінюваного підприємства; 

– на третьому етапі здійснюється порівняння підібраних
підприємств-аналогів із раніше визначеними параметрами оцінюваного
підприємства. При цьому розраховуються коригувальні коефіцієнти за
окремими порівнюваними параметрами;

– на четвертому етапі з урахуванням коригувальних коефіцієнтів за
окремими параметрами уточнюється вартість купівлі-продажу цілісних
майнових комплексів-аналогів відповідно до умов функціонування
оцінюваного підприємства. 

Характеризуючи даний метод оцінки, потрібно зазначити складність його
використання в наших умовах через незначну кількість такого продажу на
ринку (приватизаційному, нерухомості), а також недостатніх можливостей
адекватного добору підприємства-аналога за всіма важливими параметрами. 

IV. Метод оцінки майбутнього чистого грошового потоку оснований на
“концепції економічно обгрунтованої вартості” [Economic Value
Conception]. Відповідно до цієї концепції вартість підприємства як
цілісного майнового комплексу (або вартість бізнесу) характеризується
поточною вартістю майбутніх чистих грошових потоків, що генеруються його
сукупними активами. Іншими словами, економічно обгрунтована вартість
цілісного майнового комплексу визначається сумою того реального чистого
прибутку, що може бути отриманий інвестором (покупцем) у процесі його
експлуатації. Така концепція ігнорує результати оцінки вартості
цілісного майнового комплексу балансовим методом і методом вартості
заміщення, тобто цілком не прив’язана до складу та якісної
характеристики активів підприємства. 

Метод оцінки вартості цілісного майнового комплексу на основі
майбутнього чистого грошового потоку має два різновиди: 

1. Оцінка при незмінному обсязі чистого грошового потоку.

Принцип такої оцінки оснований на тому, що чистий грошовий потік, який
генерується сукупними активами підприємства, носить стабільний характер,
і ця стабільність збережеться й у майбутньому періоді. Такий варіант
майбутнього чистого грошового потоку дозволяє використовувати спрощений
метод оцінки вартості цілісного майнового комплексу. У даному випадку
оцінка проводиться в чотири етапи. 

На першому етапі визначається показник, що характеризує обсяг
майбутнього чистого грошового потоку. На підприємствах із незначним
обсягом використання основних засобів і нематеріальних активів таким
показником може бути сума чистого прибутку після оподатковування. У всіх
інших випадках використовується показник чистого грошового потоку, що є
сумою чистого прибутку й амортизаційних відрахувань в аналізованому
періоді. 

На другому етапі визначається середньорічний обсяг чистого грошового
потоку, що буде покладений в основу оцінки вартості цілісного майнового
комплексу. Він може характеризуватися середньозваженим фактичним
значенням обсягу чистого грошового потоку за декілька останніх років або
з урахуванням відповідного коригування цього значення визначатися як
потенційний обсяг чистого грошового потоку в майбутньому періоді. 

На третьому етапі визначається норма (або ставка) капіталізації чистого
грошового потоку, що, звичайно, відповідає нормі прибутку на капітал або
середній ставці ссудного відсотка на ринку капіталу. Норма капіталізації
чистого грошового потоку повинна враховувати відповідний рівень
фінансового ризику, що властивий даному підприємству. Як варіант
формування норми капіталізації чистого грошового потоку може бути
використаний широко відомий у країнах із розвиненою ринковою економікою
“мультиплікатор ціни / прибутку” (або коефіцієнт співвідношення ціни і
прибутковості) акцій даної компанії. У даному випадку норма
капіталізації чистого грошового потоку буде складати:

, де

НК – норма капіталізації чистого грошового потоку, виражена десятковим
дробом; 

Мц/п – мультиплікатор ціни/прибутку акцій даного підприємства за
поточним ринковим котируванням; 

ЦА – поточна ринкова вартість акцій даного підприємства; 

ДА – сума річної прибутковості однієї акції даного підприємства,
обумовлена як сума виплачуваних дивідендів і приросту курсової вартості
акції. 

На четвертому етапі з урахуванням раніше визначених показників
розраховується поточна вартість цілісного майнового комплексу. Алгоритм
цього розрахунку поданий такими формулами: 

або

,

або

, де

ТВндп – поточна вартість цілісного майнового комплексу при незмінному
обсязі грошового потоку; 

ЧП – середньорічна сума чистого прибутку підприємства. Даний показник
використовується для оцінки грошового потоку при несуттєвому обсязі
амортизаційних відрахувань;

ЧП – середньорічна сума чистого прибутку підприємства. Такий показник
використовується для оцінки грошового потоку при несуттєвому обсязі
амортизаційних відрахувань;

ЧДП – середньорічна сума чистого грошового потоку – це сукупність суми
чистого прибутку й амортизаційних відрахувань; 

НКдп – норма капіталізації чистого грошового потоку, виражена десятковим
дробом; 

ЦА – поточна ринкова вартість акцій даного підприємства; 

ДА – поточна сума річної прибутковості однієї акції даного
підприємства. 

Характеризуючи даний метод розрахунку, слід зазначити, що його
безсумнівною перевагою є простота оцінки вартості цілісного майнового
комплексу. Водночас обмеженість застосування цього методу визначається
тим, що в сучасній вітчизняній практиці випадки стабільності грошового
потоку, що генерується активами підприємства, трапляються досить рідко.
Крім того, використовувані в процесі оцінки норма капіталізації
грошового потоку або мультиплікатор “ціна/прибутковість акції” в значній
мірі визначаються поточною кон’юнктурою фінансового ринку, що у
майбутньому періоді може змінитися під впливом макроекономічних
чинників. 

2. Оцінка обсягу чистого грошового потоку, що змінюється. 

Принцип даного методу оцінки вартості цілісного майнового комплексу
полягає в дисконтуванні суми чистого грошового потоку кожного року
майбутнього періоду. Ця оцінка здійснюється за такими етапами: 

– на першому етапі визначається загальний період часу, протягом якого
намічається використання цілісного майнового комплексу. Теоретично даний
період може розглядатися до безконечності, але на практиці він
приймається, звичайно, терміном на п’ять років; 

– на другому етапі прогнозується обсяг чистого грошового потоку за
окремими роками майбутнього періоду. При цьому враховуються сформований
обсяг чистого грошового потоку, що генерується сукупними активами
підприємства; майбутня зміна потоку чистого прибутку й амортизаційних
відрахувань; витрати, пов’язані з підтримкою майбутнього чистого
грошового потоку на прогнозованому рівні; 

– на третьому етапі визначається можлива ліквідаційна вартість цілісного
майнового комплексу наприкінці передбаченого періоду його експлуатації;

– на четвертому етапі здійснюється вибір ставки дисконтування
майбутнього чистого грошового потоку. Даний етап є найбільш
відповідальним у процесі оцінки. При виборі ставки дисконтування повинні
враховуватися середня поточна ставка позикового відсотка на ринку
капіталу, наступний темп інфляції і відповідний рівень інфляційної
премії, рівень премії за ризик та інші чинники;

– на п’ятому етапі за відповідними моделями оцінки вартості грошей у
часі визначається поточна вартість майбутніх грошових потоків, що і є
результатом оцінки вартості цілісного майнового комплексу. Розрахунковий
алгоритм цієї оцінки поданий такими формулами: 

а) при невизначеному тривалому періоді експлуатації цілісного майнового
комплексу: 

;

б) при заздалегідь визначеному періоді експлуатації цілісного майнового
комплексу: 

, де

ТВКДП – поточна вартість цілісного майнового комплексу при обсязі
чистого грошового потоку, що змінюється;

ЧГПп – прогнозована сума чистого грошового потоку (чистого прибутку й
амортизаційних відрахувань) у кожному році майбутнього періоду; 

ЛВ – прогнозована ліквідаційна вартість цілісного майнового комплексу
наприкінці періоду його експлуатації; 

і – прийнята ставка дисконтування чистого грошового потоку, виражена
десятковим дробом;

п – число років експлуатації цілісного майнового комплексу, прийняте у
прогнозних розрахунках. 

Характеризуючи даний метод оцінки, потрібно зазначити, що він дозволяє
одержати найбільш точну поточну вартість цілісного майнового комплексу з
позицій концепції економічно обгрунтованої вартості. Проте ця точність
багато в чому визначається вибором обгрунтованої ставки дисконтування, а
її прогнозування носить суб’єктивний характер. 

V. Метод оцінки на основі регресивного моделювання оснований на
використанні багатофакторних математичних моделей. Принцип здійснення
таких прогнозних розрахунків був викладений при розгляді методичного
апарату фундаментального аналізу кон’юнктури фінансового ринку. Така
оцінка вартості цілісного майнового комплексу має два основних
різновиди: 

1. Оцінка на основі внутрішніх чинників.

Даний варіант оцінки передбачає прогнозування вартості цілісного
майнового комплексу на основі багатофакторних моделей регресії, у яких
чинниками виступають параметри майбутньої господарської діяльності
підприємства. Такими чинниками можуть бути: 

• прогнозований обсяг реалізації продукції; 

• вартість чистих активів; 

• коефіцієнт рентабельності реалізації продукції; 

• коефіцієнт рентабельності власного капіталу; 

• прогнозований обсяг амортизаційного потоку й інші. 

2. Оцінка з урахуванням зовнішніх чинників.

Даний варіант оцінки передбачає включення в регресивну модель поряд із
внутрішніми чинниками й окремих чинників зовнішнього середовища,
пов’язаних із прогнозованою зміною кон’юнктури товарного і фінансового
ринку, очікуваною зміною форм державного регулювання господарської
діяльності підприємства, характером майбутньої зміни окремих
макроекономічних показників тощо.

Перевагою регресивного моделювання вартості цілісного майнового
комплексу є добір для оцінки найбільш важливих чинників із позицій
оцінювача, а відповідно, і більш висока точність очікуваних результатів
розрахунку. Недоліком даного методу є його висока трудомісткість і
складність, що потребують відповідних вимог до кваліфікації виконавців.

VI. Експертний метод оцінки все частіше використовується при визначенні
вартості цілісного майнового комплексу. Необхідність його використання
диктується тим, що така оцінка в силу різноманітності чинників і умов,
що визначають її кінцевий результат, не може цілком базуватися на основі
тільки кількісних методів, розглянутих раніше. Тому така оцінка часто
доручається незалежним експертам-оцінювачам майна, що поряд із
кількісними методами використовують і якісні параметри конкурентної,
технологічної, фінансової, кадрової й іншої діагностики діяльності
підприємства. Особливо зростає роль експертної оцінки при визначенні
вартості значних унікальних цілісних майнових комплексів. Конкретні
методи експертної оцінки вартості цілісних майнових комплексів
розглядаються в спеціальній літературі.

Огляд методів оцінки сукупної вартості активів підприємства як цілісного
майнового комплексу показує, що жодний із них не є ідеальним. Тому в
практику здійснення такої оцінки залежно від цілей, звичайно,
використовується не один, а ряд методів, що дозволяють визначити
діапазон даної вартості в мінімальній і максимальній межах та найбільшою
мірою наблизитися до її реального значення.

Запитання та завдання для самостійної роботи 

1. Розкрити сутність та класифікацію активів підприємства.

2. Розкрити сутність розрахунку потреби в активах для новостворюваного
підприємства.

3. Розкрити сутність методу балансової оцінки сукупної вартості активів
підприємства.

4. Розкрити сутність “затраченого методу” (заміщення) оцінки сукупної
вартості активів.

5. Розкрити сутність ринкового методу оцінки вартості активів.

6. Розкрити сутність методу оцінки майбутнього чистого грошового потоку.

7. Розкрити сутність методу оцінки на основі регресивного моделювання.

8. Записати у словник визначення таких термінів: матеріальні активи,
нематеріальні активи, операційні активи, валові активи, високоліквідні
активи, малоліквідні активи, неліквідні активи, інвестиційні активи.

Тести 

1. Активи підприємства підрозділяються за такими класифікаційними
ознаками:

1) формами функціонування;

2) характером обслуговування в господарському процесі;

3) характером обслуговування видів діяльності;

4) характером фінансових джерел формування;

5) характером володіння;

6) характером ліквідності;

7) власними активами.

2. За ступенем ліквідності активні підприємства класифікуються на:

1) активи в абсолютно ліквідній формі;

2) високоліквідні активи;

3) орендовані активи;

4) середньоліквідні активи;

5) малоліквідні активи;

6) неліквідні активи;

7) оборотні активи.

3. За характером обслуговування видів діяльності активи підприємства
поділяються на:

1) операційні;

2) власні;

3) інвестиційні;

4) оборотні.

4. За характером фінансових джерел формування активи підприємства
поділяються на:

1) фінансові;

2) валові;

3) чисті; 

4) орендні.

5. За формами функціонування активи підприємства поділяються на:

1) оборотні;

2) матеріальні;

3) нематеріальні;

4) фінансові.

6. За характером участі в господарському процесі активи підприємства
поділяються на:

1) інвестиційні;

2) оборотні;

3) валові;

4) позаоборотні.

7. За характером володіння активи підприємства поділяються на:

1) валові;

2) власні;

3) чисті;

4) орендовані.

8. Які активи підприємства не належать до ліквідних:

1) неліквідні;

2) власні;

3) малоліквідні.

9. До складу матеріальних активів підприємства належать:

1) основні засоби;

2) обсяг незавершеного виробництва;

3) грошові активи в іноземній валюті;

4) незавершені капітальні вкладення;

5) виробничі запаси сировини та напівфабрикатів.

10. До складу оборотних активів належать:

1) обсяг незавершеного виробництва;

2) дебіторська заборгованість;

3) грошові активи в національній валюті;

4) короткострокові фінансові вкладення;

5) основні засоби.

11. До складу оборотних активів не включають:

1) виробничі запаси сировини та напівфабрикатів;

2) запаси готової продукції, що призначені для реалізації;

3) грошові активи в іноземній валюті;

4) позаоборотні активи;

5) обсяг незавершеного виробництва.

12. До складу позаоборотних активів належать:

1) нематеріальні активи;

2) основні засоби;

3) незавершені капітальні вкладення;

4) устаткування, призначене до монтажу;

5) обсяг незавершеного виробництва;

6) усі відповіді правильні.

13. До складу позаоборотних активів не належать:

1) основні засоби;

2) довгострокові фінансові вкладення;

3) короткострокові фінансові вкладення;

4) витрати майбутніх періодів;

5) незавершені капітальні вкладення.

14. До складу інвестиційних активів належать:

1) незавершені капітальні вкладення;

2) довгострокові капітальні вкладення;

3) короткострокові фінансові вкладення;

4) грошові активи в іноземній валюті;

5) устаткування, призначене до монтажу.

15. До складу інвестиційних активів не належать:

1) грошові активи в національній валюті;

2) незавершені капітальні вкладення;

3) довгострокові фінансові вкладення;

4) короткострокові фінансові вкладення.

16. До складу операційних активів належать:

1) виробничі основні засоби;

2) довгострокові фінансові вкладення;

3) нематеріальні активи, що обслуговують операційний процес;

4) оборотні операційні активи за мінусом короткострокових фінансових
вкладень.

17. До складу операційних активів не належать:

1) незавершені капітальні вкладення;

2) основні виробничі засоби;

3) оборотні операційні активи за мінусом короткострокових фінансових
вкладень.

18. До активів в абсолютно ліквідній формі належать:

1) грошові активи в національній валюті;

2) грошові активи в іноземній валюті;

3) активи, що знаходяться в тимчасовому володінні підприємства;

4) усі відповіді правильні.

19. До активів в абсолютно ліквідній формі не належать:

1) активи, що знаходяться в постійному володінні підприємства;

2) грошові активи в іноземній валюті;

3) грошові активи в національній валюті.

20. До високоліквідних активів належать:

1) короткострокові фінансові вкладення;

2) чисті активи;

3) короткострокова дебіторська заборгованість.

21. До високоліквідних активів не належать:

1) короткострокова дебіторська заборгованість;

2) валютні активи;

3) короткострокові фінансові вкладення.

22. До середньоліквідних активів належать:

1) запаси готової продукції, що призначені для реалізації;

2) короткострокові фінансові вкладення;

3) усі форми дебіторської заборгованості, крім короткострокової і
безнадійної.

23. До середньоліквідних активів не належать:

1) довгострокові фінансові вкладення;

2) усі форми дебіторської заборгованості, крім короткострокової та
безнадійної;

3) запаси готової продукції, призначені до реалізації.

24. До малоліквідних активів належать:

1) запаси сировини та напівфабрикатів;

2) основні засоби;

3) нематеріальні активи;

4) активи у формі незавершеного виробництва;

5) короткострокові фінансові вкладення;

6) запаси малоцінних і швидкозношувальних предметів.

25. До малоліквідних активів не належать:

1) основні засоби;

2) нематеріальні активи;

3) довгострокові фінансові вкладення;

4) грошові активи в національній валюті;

5) незавершені капітальні вкладення.

26. До неліквідних активів належать:

1) безнадійна дебіторська заборгованість;

2) нематеріальні активи;

3) витрати майбутніх періодів

4) збитки поточного й минулого років;

5) усі відповіді правильні.

27. До неліквідних активів не належать:

1) грошові активи в іноземній валюті;

2) збитки поточного й минулого періодів;

3) витрати майбутніх періодів;

4) усі відповіді неправильні.

28. Основні етапи розвитку підприємства на різних стадіях його життєвого
циклу:

1) створення нового підприємства;

2) розширення, реконструкція й модернізація діючого підприємства;

3) формування нових структурних одиниць діючого підприємства;

4) приватизація діючого державного підприємства.

29. Процес формування активів підприємства будується на основі таких
принципів:

1) урахування найближчих перспектив розвитку операційної діяльності та
форм її диференціації;

2) забезпечення відповідності обсягу і структури формуючих активів до
обсягу, структури виробництва і здобуту продукції;

3) забезпечення оптимальності складу активів із позицій ефективності
господарської діяльності;

4) забезпечення умов прискорення обороту активів у процесі їх
використання;

5) усі відповіді неправильні.

30. Потреби в активах для новостворюваного підприємства здійснюються в
розрізі розрахунків таких видів, як:

1) основні засоби;

2) нематеріальні активи;

3) запаси товарно-матеріальних цінностей;

4) грошові активи в іноземній валюті;

5) грошові активи.

31. Потреба підприємства в основних запасах розраховується за такими
групами:

1) виробничі будівлі та споруди;

2) машини й устаткування, що використовуються у невиробничій сфері;

3) машини й устаткування, що використовуються у виробничому
технологічному процесі;

4) машини й устаткування, що використовуються у процесі управління
операційною діяльністю.

32. Потреба підприємства в запасах товарно-матеріальних цінностей
розраховується в розрізі таких видів, як:

1) потреба в оборотному капіталі, що авансується в запаси сировини і
матеріалів;

2) потреба в оборотному капіталі, що авансується в запаси готової
продукції;

3) потреба в позаоборотних активах, що фінансується за рахунок власного
капіталу.

33. Позаоборотні активи характеризуються такими позичковими
особливостями:

1) краще захищені від інфляції;

2) практично захищені від несумісних дій партнерів в операційних
комерційних справах;

3) спроможні генерувати стабільний прибуток;

4) легко піддаються змінами у процесі диверсифікації операційної
діяльності підприємства.

34. Позаоборотні активи в операційному процесі характеризуються такими
недоліками:

1) підлягають моральному зносу;

2) у короткому періоді за структурою слабо мінливі;

3) не можуть служити засобом забезпечення потоку платежів;

4) позаоборотні активи високоліквідні;

5) усі відповіді правильні.

35. Оборотні активи характеризуються такими позитивними особливостями:

1) при регулюванні товарного і грошового потоків в операційному процесі
можуть легко переводитися з одного виду в інший;

2) високою ліквідністю;

3) легкістю управління;

4) усі відповіді неправильні.

36. Оборотні активи характеризуються такими недоліками:

1) схильністю до втрати вартості у процесі інфляції;

2) запаси товарно-матеріальних цінностей не генерують прибуток;

3) запаси товарно-матеріальних цінностей викликають додаткові операційні
витрати щодо їх збереження;

4) легкістю в управлінні;

5) усі відповіді правильні.

37. Для ефективного управління оборотом операційних активів їх прийнято
підрозділяти на підприємстві на такі групи:

1) високооборотні операційні активи;

2) необоротні операційні активи;

3) операційні активи з нормальною оборотністю;

4) низькооборотні операційні активи.

38. До високооборотних операційних активів належать:

1) виробничі запаси;

2) запаси готової продукції, що користуються попитом у споживачів;

3) короткострокова дебіторська заборгованість;

4) запаси готової продукції, що знято з виробництва;

5) грошові активи в національній та іноземній валюті.

39. До високооборотних операційних активів не належать:

1) запаси готової продукції, що не користуються попитом у споживачів;

2) виробничі запаси;

3) грошові активи в національній валюті;

4) грошові активи в іноземній валюті.

40. До методів оцінки вартості сукупних активів підприємства як
цілісного майнового комплексу належать:

1) метод балансової оцінки;

2) метод оцінки вартості заміщення;

3) метод оцінки ринкової вартості;

4) метод оцінки майбутнього грошового потоку;

5) оцінка за поновлюваною вартістю активів;

6) метод оцінки на основі регресивного моделювання;

7) експертний метод оцінки.

41. До різновидів балансового методу оцінки вартості сукупних активів
підприємства як цілісного майнового комплексу належать:

1) оцінка, що фактично відображається сукупною вартістю активів;

2) оцінка за поновлюваною вартістю активів;

3) оцінка з урахуванням гудвіла;

4) оцінка за вартістю продуктивних активів.

42. До різновидів методу оцінки вартості заміщення структурних активів
підприємства як цілісного майнового комплексу належать:

1) оцінка за фактичним комплексом активів;

2) оцінка з урахуванням зовнішніх чинників;

3) оцінка з урахуванням гудвіла.

43. До різновидів методу оцінки ринкової вартості сукупних активів
підприємства як цілісного майнового комплексу належать:

1) оцінка вартості котирування;

2) оцінка на основі внутрішніх чинників;

3) оцінка за аналоговою вартістю.

44. До різновидів методу оцінки майбутнього чистого грошового потоку
вартості сукупних активів підприємства як цілісного майнового комплексу
належать:

1) оцінка за аналоговою вартістю;

2) оцінка при незмінному обсязі чистого грошового потоку;

3) оцінка обсягу чистого грошового потоку за часом, що змінюється.

45. До різновидів методу оцінки на основі регресивного моделювання
вартості сукупних активів підприємства як цілісного майнового комплексу
належать:

1) оцінка з урахуванням гудвіла;

2) оцінка на основі внутрішніх факторів;

3) оцінка на основі зовнішніх факторів.

Тема 3.Особливості управління позаоборотними активами

1. Система видів та елементів позаоборотних активів.

1.1. Класифікація позаоборотних активів підприємства.

2. Система управління операційними позаоборотними активами.

2.1 Основні етапи формування системи управління операційними
позаоборотними активами.

3. Управління процесом відновлення позаоборотних активів.

1. Система видів та елементів позаоборотних активів.

1.1. Класифікація позаоборотних активів підприємства.

Позаоборотні активи потребують постійного управління. Це управління
здійснюється в різноманітних формах і різних функціональних підрозділах
підприємства.

Різноманітність видів та елементів позаоборотних активів підприємства
визначає необхідність їх попередньої класифікації з метою забезпечення
цілеспрямованого управління ними (таблиця 7)

Таблиця 7

№ з/п Види ознак Групи позаоборотних активів

1 За функціональними видами 1. Основні засоби.

2. Нематеріальні активи.

3. Незавершені капітальні вкладення.

4. Устаткування, призначене для монтажу.

5. Довгострокові фінансові вкладення.

6. Інші види позаоборотних активів

2 За характером обслуговування окремих видів діяльності підприємства
1. Операційні позаоборотні активи.

2. Інвестиційні позаоборотні активи.

3. Невиробничі позаоборотні активи

3 За характером володіння 1. Власні позаоборотні активи.

2. Орендовані позаоборотні активи

4 За формами заставного забезпечення кредиту й особливостями
страхування 1. Рухомі позаоборотні активи.

2. Нерухомі позаоборотні активи

1. За функціональними ознаками позаоборотні активи у сучасній практиці
підрозділяються на такі групи:

а) основні засоби характеризують сукупність матеріальних активів
підприємства у формі засобів праці, що багаторазово беруть участь у
виробничому процесі та переносять на продукцію свою вартість частинами;

б) нематеріальні активи характеризують позаоборотні активи підприємства,
що не мають матеріальної форми, але забезпечують здійснення всіх
основних видів його господарської діяльності;

в) незавершені капітальні вкладення характеризують обсяг фактично
здійснених витрат на будівництво і монтаж окремих видів основних засобів
із початку цього будівництва до його завершення;

г) устаткування, призначене для монтажу, характеризує ті види
устаткування, придбаного підприємством, що призначені для установки в
будівлях і спорудах шляхом їх монтажу (складання, прикріплення до
фундаментів або опор тощо), а також контрольно-вимірювальну апаратуру й
інші прилади, що монтуються в складі устаткування;

д) довгострокові фінансові вкладення характеризують усі придбані
підприємством фінансові інструменти інвестування з терміном використання
більше одного року незалежно від розміру їх вартості.

2. За характером обслуговування окремих видів діяльності підприємства
виділяють такі групи позаоборотних активів:

а) операційні позаоборотні активи характеризують групу довгострокових
активів підприємства (основних засобів, нематеріальних активів), які
безпосередньо використовуються у процесі здійснення його
виробничо-комерційної діяльності. Дана група активів відіграє головну
роль у загальному складі позаоборотних активів підприємства;

б) інвестиційні позаоборотні активи характеризують групу довгострокових
активів підприємства, сформовану в процесі здійснення ними реального і
фінансового інвестування: незавершені капітальні вкладення,
устаткування, призначене для монтажу, довгострокові фінансові вкладення;

в) невиробничі позаоборотні активи характеризують групу об’єктів
соціально-побутового призначення, сформованих для обслуговування
працівників даного підприємства і знаходяться в його володінні:
спортивні споруди, оздоровчі комплекси, дошкільні дитячі заклади тощо.

3. За характером володіння позаоборотні активи підприємства
підрозділяються на такі групи:

а) власні позаоборотні активи, до яких належать довгострокові активи
підприємства, що належать йому на правах власності та володіння,
відображені в складі його балансу;

б) арендовані позаоборотні активи характеризують групу активів, яку
підприємство використовує відповідно до договору оренди (лізингу), що
узгоджений із їх власником.

4. За формами заставного забезпечення кредиту й особливостями
страхування виділяють такі групи позаоборотних активів:

а) рухомі позаоборотні активи характеризують групу довгострокових
майнових цінностей підприємства, що у процесі застави можуть бути
вилучені з його володіння з метою забезпечення кредиту (машини й
устаткування, транспортні засоби, довгострокові фондові інструменти
тощо);

б) нерухомі позаоборотні активи, до яких належить група довгострокових
майнових цінностей підприємства, що не можуть бути вилучені з його
володіння в процесі застави, що забезпечує кредит: земельні ділянки,
будівлі, споруди тощо.

Відповідно до цієї класифікації диференціюються форми і методи
фінансового управління позаоборотними активами підприємства в процесі
здійснення різноманітних фінансових операцій.

Особливості управління операційними позаоборотними активами значною
мірою визначаються специфікою циклу їх вартісного кругообігу.

Позаоборотні операційні активи в процесі повного циклу вартісного
кругообігу проходять три основні стадії:

· вартість зносу позаоборотних активів, що переноситься на продукцію;

· накопичена сума амортизації, що інвестується у позаоборотні активи;

· первісна вартість позаоборотних активів.

На першій стадії сформовані підприємством позаоборотні операційні активи
у процесі використання і зносу переносять частину своєї вартості на
готову продукцію. Даний процес здійснюється протягом багатьох
операційних циклів і продовжується до повного зносу окремих видів
позаоборотних операційних активів.

На другій стадії в процесі реалізації продукції знос позаоборотних
операційних активів накопичується на підприємстві у формі
амортизаційного фонду.

На третій стадії засоби амортизаційного фонду, як частина власних
фінансових ресурсів підприємства, направляються на відновлення діючих
(поточний і капітальний ремонт) або придбання аналогічних нових видів
(інвестиції) позаоборотних операційних активів.

Період часу, протягом якого відбувається повний цикл кругообігу вартості
конкретних видів операційних позаоборотних активів характеризує термін
їх служби. Він розраховується за такою формулою:

, де

ТО – термін часу повного обороту (строк служби) конкретних видів
операційних позаоборотних активів, роки;

На – річна норма амортизації відповідного виду активів, %.

З урахуванням особливостей циклу вартісного кругообігу позаоборотних
активів формується процес управління даними видами довгострокових
активів підприємства.

2. СИСТЕМА УПРАВЛІННЯ ОПЕРАЦІЙНИМИ ПОЗАОБОРОТНИМИ АКТИВАМИ

2.1. Основні етапи формування системи управління операційними
позаоборотними активами

Система управління операційними позаоборотними активами – це частина
фінансової стратегії підприємства, суть якої полягає у фінансовому
забезпеченні своєчасного їх оновлення і високої ефективності
використання.

Система управління операційними позаоборотними активами формується на
базі таких основних етапів:

· аналіз операційних позаоборотних активів підприємства в майбутньому
періоді;

· оптимізація загального обсягу і складу операційних позаоборотних
активів підприємства;

· забезпечення своєчасного відновлення операційних позаоборотних активів
підприємства;

· формування принципів і оптимізація структури джерел фінансування
операційних позаоборотних активів підприємства.

1. Аналіз операційних позаоборотних активів підприємства в майбутньому
періоді. 

Даний аналіз проводиться з метою вивчення динаміки загального їх обсягу
і складу, ступеня придатності, інтенсивності оновлення та ефективності
використання.

На першому етапі аналізу розглядається динаміка загального обсягу
операційних позаоборотних активів підприємства – темпи їх росту
порівняно з темпами росту обсягу виробництва і реалізації продукції,
обсягу операційних оборотних активів, загальної суми позаоборотних
активів. У процесі цього аналізу вивчається зміна коефіцієнта участі
операційних позаоборотних активів у загальній сумі операційних активів
підприємства. Розрахунок цього коефіцієнта здійснюється за формулою:

, де

КУОВА – коефіцієнт участі позаоборотних активів у загальній сумі
операційних активів підприємства;

ОВА – середня вартість операційних позаоборотних активів підприємства в
аналізованому періоді;

ОА – середня сума оборотних активів підприємства в аналізованому
періоді.

На другому етапі аналізу вивчається склад операційних позаоборотних
активів підприємства і динаміка їх структури. У процесі цього вивчення
розглядається співвідношення основних засобів і нематеріальних активів,
що використовуються в операційному процесі підприємства; у складі
основних засобів аналізується питома вага рухомих і нерухомих їх видів,
які у виробничій діяльності характеризують, відповідно, активну і
пасивну їх частини; у складі нематеріальних активів розглядаються окремі
їх види.

На третьому етапі аналізу оцінюється стан позаоборотних активів за
ступенем їх зношеності (амортизації). У процесі такої оцінки
використовуються наступні основні показники:

1. Коефіцієнт зносу основних засобів розраховується за такою формулою:

, де

КЗоз – коефіцієнт зносу основних засобів;

Зоз – сума зносу основних засобів підприємства на визначену дату;

ПВоз – початкова вартість основних засобів на визначену дату.

2. Коефіцієнт придатності основних засобів. Для його розрахунку
використовується така формула:

, де

КПоз – коефіцієнт придатності основних засобів;

ЗВоз – залишкова вартість основних засобів підприємства на визначену
дату;

ПВоз – початкова вартість основних засобів підприємства на визначену
дату.

3. Коефіцієнт амортизації нематеріальних активів. Його розрахунок
проводиться за такою формулою:

, де

КАна – коефіцієнт амортизації нематеріальних активів;

Ана – сума амортизації нематеріальних активів підприємства на визначену
дату;

ПВна – початкова вартість нематеріальних активів підприємства на
визначену дату.

4. Коефіцієнт придатності нематеріальних активів визначається за такою
формулою:

, де

КПна – коефіцієнт придатності нематеріальних активів;

ЗВна – залишкова вартість нематеріальних активів підприємства на
визначену дату;

ПВна – початкова вартість нематеріальних активів підприємства на
визначену дату.

5. Зведений коефіцієнт придатності операційних позаоборотних активів, що
використовуються підприємством, розраховується за такою формулою:

, де

КПова – зведений коефіцієнт придатності операційних позаоборотних
активів, що використовуються підприємством;

ОВАзв – сума всіх операційних позаоборотних активів, що використовує
підприємство за залишковою вартістю на визначену дату;

ОВАпв – сума всіх операційних позаоборотних активів, що використовує
підприємство за початковою вартістю на визначену дату.

На четвертому етапі аналізу визначається термін обороту операційних
позаоборотних активів. Він розраховується за такою формулою:

, де

ПОова – термін обороту операційних позаоборотних активів, років;

ОВАпв – середньорічна сума усіх операційних позаоборотних активів, що
використовуються підприємством за початковою вартістю;

Зова – середньорічна сума зносу усіх операційних позаоборотних активів,
що використовуються підприємством.

На п’ятому етапі аналізу вивчається інтенсивність відновлення
операційних позаоборотних активів у попередньому періоді. У процесі
вивчення використовуються такі основні показники:

1. Коефіцієнт вибуття операційних позаоборотних активів характеризує
частину операційних позаоборотних активів, що вибувають, у загальній їх
сумі і розраховується за формулою:

, де

КВова – коефіцієнт вибуття операційних позаоборотних активів;

ОВАв – вартість операційних позаоборотних активів, що вибули у звітному
періоді;

ОВАн – вартість операційних позаоборотних активів на початок звітного
періоду.

2. Коефіцієнт вводу в дію нових операційних позаоборотних активів
характеризує частину нововведених операційних позаоборотних активів у
загальній їх сумі і розраховується за формулою:

, де

КВДова – коефіцієнт вводу в дію нових операційних позаоборотних активів;

ОВАвд – вартість нововведених операційних позаоборотних активів у
звітному періоді;

ОВАк – вартість операційних позаоборотних активів на кінець звітного
періоду.

3. Коефіцієнт відновлення операційних позаоборотних активів характеризує
приріст нових операційних позаоборотних активів у загальній їх сумі і
розраховується за формулою:

, де

КВова – коефіцієнт відновлення операційних позаоборотних активів;

ОВАвд – вартість нововведених операційних позаоборотних активів у
звітному періоді;

OBAв – вартість операційних позаоборотних активів, що вибули у звітному
періоді;

ОВАк – вартість операційних позаоборотних активів на кінець звітного
періоду.

4. Швидкість відновлення операційних позаоборотних активів характеризує
середній період часу повного відновлення операційних позаоборотних
активів. Розрахунок цього показника здійснюється за формулою:

, де

ШВова – швидкість відновлення операційних позаоборотних активів, років;

КВДова – коефіцієнт вводу в дію операційних позаоборотних активів у
звітному році (або в середньому за останні роки).

Зазначені показники розраховуються в процесі аналізу не тільки за
операційними позаоборотними активами у цілому, але й у розрізі їх видів
– основних засобів і нематеріальних активів.

На шостому етапі аналізу оцінюється рівень ефективності використання
операційних позаоборотних активів у звітному періоді. У процесі цієї
оцінки використовуються такі основні показники:

1. Коефіцієнт рентабельності операційних позаоборотних активів. Його
розрахунок здійснюється за формулою:

КРова – коефіцієнт рентабельності операційних позаоборотних активів;

ЧПод – сума чистого прибутку, яка отримана підприємством від його
операційної діяльності у звітному періоді;

ОВА – середня вартість операційних позаоборотних активів підприємства у
звітному періоді.

11. Коефіцієнт виробничої віддачі операційних позаоборотних активів
характеризує об’єм реалізації продукції (або обсяг її виробництва) у
розрахунку на одиницю операційних позаоборотних активів. Розрахунок
даного показника здійснюється за такою формулою:

, де

КВВова – коефіцієнт виробничої віддачі операційних позаоборотних
активів;

ОР – обсяг реалізації продукції (або обсяг її виробництва) у звітному
періоді;

ОВА – середня вартість операційних позаоборотних активів у звітному
періоді.

2. Коефіцієнт виробничої ємності операційних позаоборотних активів
характеризує середню вартість операційних позаоборотних активів, що
припадає на одиницю обсягу реалізації продукції (обсягу виробництва).
При розрахунку цього показника використовується така формула:

, де

КВЄова – коефіцієнт виробничої ємності операційних позаоборотних
активів;

ОВА – середня вартість операційних позаоборотних активів підприємства у
звітному періоді;

ОР – обсяг реалізації продукції (або обсяг її виробництва) у звітному
періоді.

2. Оптимізація загального обсягу і складу операційних позаоборотних
активів підприємства. 

Така оптимізація здійснюється з урахуванням розкритих у процесі аналізу
можливих резервів підвищення виробничого використання операційних
позаоборотних активів у майбутньому періоді. До числа основних із таких
резервів належать: підвищення продуктивного використання операційних
позаоборотних активів у часі (за рахунок приросту коефіцієнтів змінності
і безперервної їх роботи) і підвищення продуктивного використання
операційних позаоборотних активів за потужністю (за рахунок росту
продуктивності окремих їх видів у межах передбаченої технічної
потужності). У процесі оптимізації загального обсягу операційних
позаоборотних активів із їх складу вилучаються ті їх види, що не беруть
участі у виробничому процесі з різних причин.

Принципова формула для визначення необхідного загального обсягу
операційних позаоборотних активів підприємства в майбутньому періоді має
такий вигляд:

ОПова = (ОВАк – ОВАкп) х (1 + DКч) х (1 + DКп) х (1 + DОРп), де 

ОПова – загальна потреба підприємства в операційних позаоборотних
активах у майбутньому періоді;

ОВАк – вартість операційних позаоборотних активів на кінець звітного
періоду;

ОВАкп – вартість операційних позаоборотних активів підприємства, що
безпосередньо не беруть участі у виробничому процесі, на кінець звітного
періоду;

DКч – планований приріст коефіцієнта використання операційних
позаоборотних активів у часі;

DКп – планований приріст коефіцієнта використання операційних
позаоборотних активів за потужністю;

ОРп – планований темп приросту обсягу реалізації продукції, виражений
десятковим дробом.

3. Забезпечення своєчасного відновлення операційних позаоборотних
активів підприємства. 

З цією метою на підприємстві визначається необхідний рівень
інтенсивності відновлення окремих груп операційних позаоборотних
активів; розраховується загальний обсяг активів, що підлягають
відновленню в майбутньому періоді; встановлюються основні форми та
вартість відновлення різноманітних груп активів.

4. Забезпечення ефективного використання операційних позаоборотних
активів підприємства. 

Таке забезпечення полягає в розробці системи заходів, спрямованих на
підвищення коефіцієнтів рентабельності та виробничої віддачі операційних
позаоборотних активів.

У процесі управління ефективністю операційних позаоборотних активів
варто враховувати два важливих моменти, що забезпечують об’єктивність
оцінки розроблюваних заходів. Сутність першого полягає в тому, що при
оцінці завжди повинна використовуватися відновлювальна вартість
операційних позаоборотних активів на момент проведення оцінки (у даному
випадку буде врахований чинник інфляції, що у прибутку й обсязі
реалізації продукції відбивається автоматично). Сутність другого в тому,
що при оцінці варто використовувати залишкову вартість операційних
позаоборотних активів, бо велика їх частина в процесі зносу втрачає
частину своєї продуктивності.

Ріст ефективності використання операційних позаоборотних активів
дозволяє скоротити потребу в них за рахунок механізму підвищення
коефіцієнтів їх використання у часі і за потужністю, тому що між цими
двома показниками існує обернена залежність. Отже, заходи щодо
забезпечення підвищення ефективності використання операційних
позаоборотних активів можна розглядати як заходи щодо скорочення потреби
в обсязі їх фінансування і підвищення темпів економічного розвитку
підприємства за рахунок більш раціонального використання власних
фінансових ресурсів.

5. Формування принципів і оптимізація структури джерел фінансування
операційних позаоборотних активів. 

Принципово відновлення і приріст операційних позаоборотних активів
можуть фінансуватися за рахунок власного капіталу, довгострокового
позикового капіталу (фінансового кредиту, фінансового лізингу тощо) і за
рахунок змішаного їх фінансування.

3. УПРАВЛІННЯ ПРОЦЕСОМ ВІДНОВЛЕННЯ ПОЗАОБОРОТНИХ АКТИВІВ

Послідовність розробки і прийняття управлінських рішень для забезпечення
відновлення операційних позаоборотних активів підприємства
характеризується такими основними етапами:

1. Формування необхідного рівня інтенсивності відновлення окремих груп
операційних позаоборотних активів підприємства.

2. Визначення необхідного обсягу відновлення операційних позаоборотних
активів у майбутньому періоді.

3. Вибір найбільш ефективних форм відновлення окремих груп операційних
позаоборотних активів підприємства.

4. Визначення вартості відновлення окремих груп операційних
позаоборотних активів у розрізі різноманітних його форм.

1. Формування необхідного рівня інтенсивності відновлення окремих груп
операційних позаоборотних активів підприємства. 

Інтенсивність відновлення операційних позаоборотних активів визначається
двома основними факторами – їх фізичним і моральним зносом. У процесі
даних видів зносу позаоборотні активи поступово втрачають свої початкові
функціональні властивості, і їх подальше використання в операційному
процесі підприємства стає або технічно неможливим, або економічно
недоцільним.

Функціональні властивості окремих видів позаоборотних активів, втрачені
зв’язку з технічним зносом, деякою мірою підлягають відновленню шляхом
ремонту цих активів. Якщо ж відносна втрата цих властивостей, що
проявляється в нездатності випускати продукцію з тією ж продуктивністю
або сучасним рівнем якості, пов’язана з моральним зносом, то за
економічними критеріями відповідні види позаоборотних активів потребують
заміни більш сучасними їх аналогами.

Швидкість втрат позаоборотними активами своїх початкових функціональних
властивостей під впливом фізичного і морального зносу, а відповідно, і
рівень інтенсивності їх відновлення, багато в чому визначаються
індивідуальними умовами їх використання у процесі операційної діяльності
підприємства. Відповідно до цих умов, індивідуалізуються і норми
амортизації різноманітних видів операційних позаоборотних активів. Дана
індивідуалізація норм амортизації, що визначає рівень інтенсивності
відновлення окремих груп операційних позаоборотних активів, характеризує
амортизаційну політику підприємства.

Амортизаційна політика підприємства є складовою частиною загальної
політики управління операційними позаоборотними активами, що полягає в
індивідуалізації рівня інтенсивності їх відновлення відповідно до
специфіки їх експлуатації в процесі операційної діяльності.

Амортизаційна політика підприємства в значній мірі відбиває
амортизаційну політику держави на різноманітних етапах його економічного
розвитку. Вона базується на встановлених державою принципах, методах і
нормах амортизаційних відрахувань. Водночас кожне підприємство має
можливість індивідуалізувати свою амортизаційну політику, враховуючи
конкретні фактори, що визначають її параметри.

У процесі формування амортизаційної політики підприємства, що визначає
рівень інтенсивності відновлення окремих груп операційних позаоборотних
активів, враховуються такі основні фактори:

• обсяг операційних основних засобів і нематеріальних активів, що
використовуються підприємством. Вплив амортизаційної політики
підприємства на інтенсивність відновлення операційних позаоборотних
активів і на кінцеві фінансові результати його діяльності зростає
пропорційно збільшенню обсягу власних основних засобів і нематеріальних
активів;

• методи відображення в реальній вартості використовуваних основних
засобів і нематеріальних активів. Здійснювана переоцінка цих видів
операційних активів підприємства носить у сучасних умовах періодичний
характер і не повною мірою відображає ріст цін на них. У зв’язку з цим
амортизаційні відрахування не характеризують повною мірою фактичний знос
цих активів і втрачають своє реноваційне значення. Заниження показників
реального зносу операційних позаоборотних активів призводить не тільки
до зменшення швидкості їх відновлення, але і до формування зайвої
фіктивної суми прибутку підприємства, а відповідно, й до вилучення з
нього додаткових фінансових засобів у вигляді сплати податку на
прибуток;

• реальний термін використання підприємством амортизаційних активів.
Установлений у процесі розробки норм амортизації середній термін
використання окремих видів основних засобів носить знеособлений характер
і повинен конкретизуватися на кожному підприємстві з урахуванням
особливостей їх використання в операційній діяльності. Це стосується й
окремих видів нематеріальних активів, що використовуються в операційному
процесі, термін служби яких підприємство встановлює самостійно (але не
більше 10 років);

• дозволені законодавством методи амортизації. Закордонний досвід
свідчить про велику кількість дозволених щодо використання методів
амортизації позаоборотних активів, що дає можливість підприємствам
формувати альтернативні варіанти амортизаційної політики в широкому
діапазоні;

• склад і структура основних засобів. Методи амортизації, дозволені для
використання в нашій країні, диференціюються в розрізі рухомої і
нерухомої (активної і пасивної) частин операційних основних фондів. Цю ж
диференціацію визначають і встановлені норми амортизаційних відрахувань;

• темпи інфляції. В умовах високої інфляції постійно занижується база
нарахування амортизації, а відповідно, і розміри амортизаційних
відрахувань. Крім того, інфляція робить негативний вплив на реальну
вартість накопичених засобів амортизаційного фонду, що негативно впливає
на фінансові можливості збільшення швидкості відновлення операційних
позаоборотних активів;

• інвестиційна активність підприємства. Вибір методів амортизації
значною мірою визначається рівнем поточної потреби в інвестиційних
ресурсах, готовністю підприємства до реалізації окремих інвестиційних
проектів, що забезпечують відновлення операційних позаоборотних активів.

Перераховані фактори дозволяють підприємству вибрати відповідні методи
амортизації окремих груп операційних позаоборотних активів, найбільшою
мірою – специфіку їх використання в операційному процесі.

У сучасній вітчизняній практиці розрізняють два основних методи
амортизації позаоборотних активів:

• метод прямолінійної амортизації. Даний метод заснований на
прямолінійно-пропорційному способі нарахування зносу активів, що
амортизуються, при якому норма амортизації для кожного року визначається
за такою формулою:

, де

На – річна норма амортизації, в %;

ПН – передбачений (нормативн