Дисципліна: “Основи екології”
ЛЕКЦІЯ № 1
ТЕМА 1: Екологія – наукова база охорони навколишнього середовища.
ТЕМА ЛЕКЦІЇ: Екологія – найважливіша наука сучасності.
Навчальна мета:
1. Ознайомлення з основними поняттями та законами
екології.
2. Вивчення основних напрямків розвитку екології.
3. Забезпечення зв’язку екології з іншими дисциплінами.
Виховна мета : Вияснити значення, задачі, роль та місце
дисципліни “Основи екології” в системі підготовки спеціаліста пожежної
безпеки. Виховання курсантів, що навчаються у вищому навчальному закладі
системи МВС України у відповідності з рішеннями Колегії МВС № 1/ КМ /1
від 15.05.01р. про підвищення дисципліни та законності в органах та
підрозділах внутрішніх справ, а також вимог Етичного кодексу працівника
ОВС.
Тривалість: 2 години.
Місце проведення: згідно з планом навчального відділу.
Матеріальне забезпечення: 1) кадоскоп;
2) слайди – 3, плакати ;
3) додаткова література.
Обговорена на засіданні ПМК
“Пожежна профілактика в
технологічних процесах виробництв”
“ ” 2002 р. Протокол № 1
Харків – 2002
План лекції
Вступ – 5 хвилин.
Екологія як наука та теоретичні основи оточуючого середовища – 30
хвилин.
Історичний розвиток екології.
Загальні задачі екології.
Основні розділи екології: аутекологія, синекологія та популяційна
екологія – 30 хвилин.
Зв’язок екології з іншими галузями наукового знання.
Основні рівні біосфери.
Екологічні обставини в світі та на Україні – 10 хвилин.
Закінчення – 5 хвилин.
Методичні вказівки:
При проведенні лекції особисто дотримуватися вимог Статутів ЗС
України та пам’ятки викладачу з підтримки статутного порядку і
дисципліни на заняттях та вимагати від слухачів виконання цих вимог.
Виклад матеріалів лекції здійснювати відповідно до запропонованого
плану і тексту. Припускається авторське відхилення від тексту лекції в
обсязі до 15 %. Вступ.
В наш час екологія набирає риси всеосяжного і дуже актуального
світогляду, перетворюючись на вчення про шляхи виживання людства. Однак
цей світогляд не народився сам по собі. В сучасному суспільстві глибоко
закоренились технократичний образ мислення, надії на те, що за допомогою
правильної організації господарства та високопродуктивної техніки можна
вирішити всі економічні та соціальні проблеми. Але існуючий історичний
досвід запевняє в іншому. Навіть найдосконаліша техніка, якщо вона
вступає в протиріччя з законами самовідтворення природи, неминуче
спричиняє шкоду оточуючому середовищу, а отже, і здоров’ю людини.
За другу половину століття, що минуло, природа планети невпізнанно
оскуділа, її повністю витісняє страшенна урбанізація, природні ресурси
буквально на очах виснажуються. Середовище існування людей в більшості
регіонів світу, особливо в крупних містах та промислових центрах, стає
все більш шкідливою та небезпечною для здоров’я людини.
Найбільш яскравими прикладами можуть бути такі: повень у Західній
Україні, в Росії (м. Ленськ, Приморський край, Краснодарський край),
Центральна і Східна Європа, підвищення температури та глобальні
кліматичні зміни, збільшення викидів СО в атмосферу, біологічне
(рослинне) забруднення атмосфери рослинами, що потрапили до України з-за
кордону, забруднення грунту, води небезпечними хімічними речовинами та
інше.
За оцінкою спеціалістів, не менш як 50% розповсюджених захворювань людей
безпосередньо пов’язані із забрудненням навколишнього природного
середовища, перш за все вживанням недоброякісної питної води. А між тим,
ліси – сховище води винищуються, в тому числі і на водоохоронних
територіях. Відбувається деградація грунтів, втрачається їх природна
родючість, зростає їх забруднення нафтопродуктами, пестицидами, важкими
металами. Отруюються повітря. вода, зростає небезпека радіаційного
ураження населення.
Одним з основних факторів впливу на навколишнє середовище мають наслідки
промислових катастроф, які дуже часто супроводжуються крупними пожежами.
В підсумку природні та антропогенні пожежі призводять до забруднення
всіх компонентів навколишнього природного середовища
Для подолання екологічної кризи та успішного практичного рішення
екологічних проблем, що виникли, необхідний перехід до нової ідеології,
до екологізації економічно орієнтованої цивілізації. Вимоги нової
ідеології набагато складніше задач охорони навколишнього середовища,
вони не зводяться до скорочення потоку забруднень.
Комплекс знань повинен допомогти майбутнім фахівцям організувати людську
діяльність в умовах жорсткої екологічної реальності.
Нагадати курсантам щодо неухильного виконання рішень Колегії МВС № 1/ КМ
/1 від 15.05.01р. про підвищення дисципліни та законності в органах та
підрозділах внутрішніх справ, а також вимог Етичного кодексу працівника
ОВС.
Питання 1. Екологія як наука та теоретичні основи
навколишнього середовища.
1.1 Історичний розвиток екології
Екологія як наука відносна молода, трохи більше 100 років. Оформлення
екології, як частини біологічної науки відноситься до середини ХІХ
століття та пов’язане, в першу чергу, з ім’ям Е. Геккеля. Вперше слово
“екологія” було вжито в 1866 році в книзі “Загальна морфологія
організмів”, автором якої був Ернст Геккель. Воно має грецькі корні –
“ойкос” – дім, “логос” – наука.
Визначень екології як науки достатньо багато. Однак найбільш часто
вживається наступне.
Екологія – це наука про відносини організмів або груп організмів до
навколишнього середовища або наука про взаємовідносини між живими
організмами та середовищем, де вони існують.
Відомий американський еколог Юджин Одум дає, на його думку, “найбільш
коротке та найменш спеціальне” визначення екології – це “біологія
навколишнього середовища”.
Історична довідка:
Початок екологічних знань просліджується з давнини. Ще в трактаті
Гіппократа “Про повітря, воду та місцевість” (біля 390 р. до н.е.)
містяться відомості про вплив умов навколишнього середовища на здоров’я
людини. Деякі факти та трактування екологічної направленості
зустрічаються в працях Аристотеля (“Про виникнення тварин” біля 340 р.
до н.е.), а також в творах Лукреція (І ст. до н.е.) та Плінія (І ст. до
н.е.)
В новий час серед попередників Геккеля повинні бути названі, в першу
чергу, видатні біологи Ж.Л. Бюффон (1707 – 1788), Ж.Б. Ламарк (1744 –
1829), Л. Гумбольдт ( 1769 – 1859), та звичайно ж Ч. Дарвіна (1809 –
1882), всі праці якого мали чітку еволюційно-екологічну направленість.
Всі ці вчені накопили факти, що примусили розглядати взаємовідносини
організмів з середовищем існування, як особливу та надзвичайно важливу
область знання.
В Росії ці ідеї розробляв К.Ф. Рульє (1814 – 1858), який вважався
основоположником вітчизняної екології.
В першій половині ХХ століття досягла розквіту біоекологія. Вирішальне
значення мав перехід від екології окремого організму – аутекології до
вивчення популяцій та багатовидових природних суспільств рослин та
тварин – синекологія та біоценологія. Основні досягнення в цій області
пов’язані з іменами таких вчених, як С. Форбса (1907), В. Шелфорда
(1907), Ф. Клементса (1916), А. Тенслі (1920), Ч. Елтона (1927), Д.Н.
Кашкарова (1933), В.Н. Сукачева (1946), С.І. Вавилова, В.Н.
Павловського.
З середини ХХ століття все більшого значення набувають дослідження в
області біосферології, які були початі руським вченим В.І. Вернадським
(1863 – 1945) ще в 20-х роках. Видатний вчений-геохімік, основоположник
вчення про біосферу, він на відміну від своїх сучасників-натуралістів
початку ХХ століття, які вважали, що вчений уділ організмів –
пристосування до обстановки, що створюється могутніми силами природи,
доказав, що жива речовина планети виступає як могутній геологічний
фактор, найактивніша форма матерії у Всесвіті. Воно спроможне змінювати
поверхню планети та формувати екосистеми, придатні для її розвитку.
За В.І. Вернадським жива речовина володіє особливістю захоплювати
енергію Сонця та створювати хімічні сполуки, розклад яких
супроводжується виділенням енергії, що виконує хімічну та фізичну
роботу. Основні положення вчення про біосферу викладені в монографіях –
“Біосфера” (1926), “Кілька слів про ноосферу” (1944). Вченню про
біосферу В.І. Вернадського відводиться важлива роль в розвитку науки
екології, на чому базуються всі напрямки досліджень в цій галузі.
С.І. Вавиловим сформульовані основні моменти (позиції) вчення про
розвиток рослинного світу, впливу на нього зовнішніх факторів,
можливість селекції для отримання видів, що мають покращенні
характеристики.
В.Н. Сукачев ввів термін “біогеоценоз” в 1942 році, визначив його як
стійку, просторову органічну природну систему, що саморегулюється, в
якій функціонально пов’язані живі організми.
Одночасно загальноекономічні підходи розповсюджуються на екологію людини
та фактори антропогенних стосунків. Яскраво виступає залежність
екологічного стану різних країн та регіонів планети від розвитку
економіки та структури виробництва. Швидко зростає дочірня область
екології – науки про оточуюче людину середовище з її прикладними
галузями.
Екологія виявляється в центрі гострих загальнолюдських проблем. Це
підтвердили в 60-х – початку 70-х років дослідження за техногенним
впливом на земельні ресурси, розробки М.М. Моїсеєва по моделі “ядерної
зими”, праці М.І, Будико з техногенних впливів на клімат та за
глобальною екологією. Велику роль відіграли доповіді Римського клубу –
колективу авторитетних спеціалістів з системної динаміки та глобального
моделювання (Дж. Форстер, Д. Медоуз, М. Месарович, Е. Пестель), а також
представницька конференція ООН з навколишнього середовища та розвитку в
Стокгольмі в 1972 р. Вчені вказували на загрозливі наслідки необмеженого
антропогенного впливу на біосферу планети та на тісний зв’язок
екологічних, економічних та соціальних проблем. В 1992 р. Конференція
ООН з навколишнього середовища та розвитку в Ріо-де-Жанейро висунула
екологічні проблеми людства на перше місце в “порядку денному” ХХІ
століття.
Теоретичними основами екології є:
Вчення Ч. Дарвіна про походження життя на Землі, конкуренції між видами,
вплив навколишнього середовища н а виживання живих організмів
(рухома сила еволюції живого – природний відбір).
праця “Походження видів шляхом природного відбору” – 1859 р.
Закон збереження енергії та речовини.
Вчення про біосферу В.І. Вернадського.
1.2 Загальні задачі дисципліни “Основи екології”.
В Законі України “Про пожежну безпеку” визначено, що забезпечення
пожежної безпеки є невід’ємною частиною державної діяльності з охорони
життя та здоров’я людей, національного багатства та навколишнього
середовища. Діючий закон визначає загальні правові, екологічні та
соціальні засади забезпечення пожежної безпеки.
В ст. 14 даного Закону чітко сказано, що основними задачами пожежної
охорони є:
гасіння пожеж, рятування людей та надання допомоги в ліквідації
наслідків аварій, катастроф та стихійних лих;
захист матеріальних цінностей;
охорона навколишнього природного середовища.
Задачі, сформульовані Законом, визначають статус пожежної охорони, як
однієї з основних сил, що використовуються для ліквідації наслідків
екологічних катастроф, аварій на промислових об’єктах, що викликані
пожежами, витіканням ЛЗР, токсичних, корозійноактивних речовин, які
забруднюють всі компоненти біосфери(пожежа на складі “Укроборонресурси”
у жовтні 2001р. м.Київ). Отже, інженер пожежної охорони повинен мати
відповідний рівень знань в області екології.
Метою курсу “Основи екології” є ознайомлення слухачів з основними
поняттями та законами екології, проблемами взаємовідносин “людина –
навколишнє природне середовище”, а також ознайомлення з екологічними
аспектами пожежної небезпеки техногенної сфери та основними напрямками
діяльності пожежної охорони з профілактики та гасіння пожеж, які
відрізняються підвищеною екологічною небезпекою.
Висновок: в результаті вивчення курсу необхідно засвоїти шляхи
гармонізації взаємовідносин людини та середовища його існування від
впливу чисельних небезпечних факторів пожежі.
Курс дисципліни “Основи екології” є фундаментальним, обов’язковим для
вивчення у всіх навчальних закладах (незалежно від рівня освіти) та
торкається всіх аспектів життєдіяльності людини.
Основні задачі при вивченні курсу можна сформулювати наступним чином:
Виявлення причин виникнення глобальної соціально-економічної та
екологічної кризи, що ставить під загрозу можливість подальшого
існування людей на Землі.
Прогнозування та оцінка негативних наслідків пожеж для навколишнього
середовища.
Необхідність направленості дій кожної людини, промислових підприємств на
створення придатних екологічних умов життя.
Висновок. Основною задачею дисципліни “Основи екології” є вивчення
взаємовідносин живих організмів один з одним та з навколишнім
середовищем існування. Основною метою екології є формування принципів
спільного існування живих організмів у всіх сферах життя.
Предметом вивчення екології є умови та закономірності існування,
формування та функціонування біосфери (від окремої особі до біосфери в
цілому) та їх взаємозв’язок з зовнішніми умовами, а також загальні
закони розвитку екології. Узагальнено можна сказати, що екологія – це
наука про взаємовідносини організмів та середи існування.
Питання 2. Основні розділи екології: аутекологія, синекологія
та популяційна екологія
2.1 Зв’язок екології з іншими областями наукового знання.
Екологія, як витікає з її визначення, – біологічна дисципліна. Однак, в
нашій свідомості вона в наш час асоціюється з проблемами, що виникли в
результаті радикального перетворення природи під впливом антропогенної
діяльності. Тому екологія пов’язана не тільки з біологічними, але й з
технічними та соціальними науками. Розглянемо декотрі з цих зв’язків.
Філософія: на думку багатьох вчених, екологія не стільки галузь науки,
скільки метод мислення, принцип підходу. Філософів цікавили проблеми
виникнення життя, його розвитку, впливу навколишнього середовища на
людину та вплив людини на природу. Актуальним філософським елементом є
екологічна етика, пов’язана з екологічно коректним поводженням людини з
природою, усвідомленням того, що всі живі організми мають рівне з
людиною право на життя на планеті.
Біологічні науки. В основі екології лежить фактологічний матеріал
багатьох інших галузей біології (морфологія – вчення про будову
організмів, що включає анатомію; ембріологію – розвиток зародишу;
гістологію – будова тканин; цитологію – вчення про клітку), а також
таких наук, як зоологія, ботаніка, мікробіологія.
Математика. Екологія – точна наука, і тому всі взаємодії та
закономірності оцінюються мірою та числом. Всі процеси та закономірності
можуть бути представлені у вигляді рівнянь, графіків тощо, що дозволяє
встановлювати зв’язки, прогнозувати відповідні процеси. Широко
використовується математичне модулювання, прогнозування процесів та
явищ.
Хімічні науки. В основі життя лежить обмін речовин між організмами та
середовищем, що міститься в асиміляції, метаболізмі та дисиміляції
речовини. Все це – хімічні процеси. В наш час сформувалися специфічні
області науки про Землю: хімія води, хімія грунту, хімія атмосфери,
сформувався новий напрямок – хімія навколишнього середовища.
Фізика. Закономірності біологічних процесів перетворення речовин в
харчових ланцюгах, в водному та повітряному середовищах підкоряються
фундаментальним законам фізики: закону збереження маси та другому
початку термодинаміки.
Географічні науки. Сприйнятливість природних систем різних географічних
зон (як водних, так і наземних) до антропогенних впливів неоднакова. Це
необхідно враховувати в організації природокористування. Самостійно
розвиваються такі області географії, як ботанічна та зоологічна.
Медицина. Погіршення якості навколишнього середовища в результаті тих чи
інших природних процесів або через антропогенні перетворення природи в
загальному випадку означає відхилення конкретних умов від фізіологічних
вимог організму. Тому необхідно знати які наслідки для організму
шкідливі речовини можуть викликати, в яких концентраціях та дозах вони
ще безпечні або вже небезпечні, який вміст забруднюючих речовин можна
допустити в навколишньому середовищі або в організмі, щоб вони були
небезпечні. Встановлення таких концентрацій та доз (санітарно-гігієнічне
нормування) – задача медицини, область науки має назву – санітарна
охорона навколишнього середовища.
Охорона праці та техніка безпеки.
Екологія.
Правознавство.
2.2 Основні рівні біосфери.
Екологія вивчає організацію життя на трьох рівнях. Тому розглянемо 3
крупних розділи науки:
аутекологія;
синекологія;
популяційна екологія.
Аутекологія (від грецького “аутос” – сам, факторіальна екологія) –
термін життя, взаємодію з окремим елементами навколишнього введений
Шретером в 1896 році. Вивчає взаємодію окремого організму з середовищем
його існування (образ середовища, поведінку тощо). При таких
дослідженням використовуються лабораторні експерименти, тести,
спеціальне обладнання. Аутекологічні методи використовуються також при
вивченні дії на організм шкідливих речовин, що містяться в промислових
відходах, а також шкідливих та небезпечних фізичних виробничих факторів.
Глибоке знання середи існування – частини природи, яка оточує живий
організм і з якою він безпосередньо взаємодіє, допомагає зрозуміти
склад, структуру та динаміку надорганізмових систем.
Окремі особливості або частини середовища, які впливають на організми
називаються екологічними факторами. Фактори середовища різноманітні –
вони можуть бути необхідними, або навпаки, шкідливими для живих істот,
сприятливими виживанню та розмноженню їх. Екологічні фактори мають різну
природу та специфіку дії і об’єднуються в 3 основні групи:
Методичні вказівки: екологічні фактори – показати слайд та плакат
абіотичні (фактори неживої природи);
біотичні (пов’язані з впливом живих істот);
антропогенні (пов’язані з результатами діяльності людини).
До абіатичних відносяться:
а) кліматичні – освітленість, температура, тиск, вологість,
радіоактивний вплив;
б) едафогені – механічний склад, щільність повітря, сольовий склад води,
проникливість грунту;
в) топографічні – рельєф місцевості, висота над рівнем моря, експозиція
схилу;
г) гідрохімічні;
д) гідрофізичні.
Під біотичними факторами розуміються форми впливу живих речовин одних на
інших. Кожен організм вступає в зв’язок з представником свого чи іншого
виду:
а) мікробіогенних (вплив вірусів, найпростіших організмів);
б) фітогенних (вплив рослинних організмів);
в) зоогенних (вплив живих організмів).
Оточуючий органічний світ – складова частина середовища кожного живого
організму.
Антропогенні фактори – це фактори впливу людського суспільства, які
призводять до зміни природи як середовища існування тих чи інших видів
або безпосередньо впливають на їх життя (приклад: сольовий склад грунту
має важливе значення для існування рослин, до цього байдужа більшість
наземних тварин).
Екологічні фактори середовища можуть впливати на живі організми
по-різному:
а) як подразники (викликають пристосування, зміни фізіологічних та
біохімічних функцій);
б) як обмежувачі (обумовлюють неможливість існування в даних умовах);
г) як сигнали (що свідчать про зміни інших факторів середовища).
Популяційна екологія (демекологія) – вивчає взаємовідношення між
організмами та середовищем на рівні групи істот одного виду. В реальному
житті жоден організм не існує поза зв’язком з іншими – собі подібними,
тобто істотами того ж виду. Більшість організмів (рослин, тварин)
існують у вигляді окремих групувань (популяцій або
внутрішньопопуляційних груп), кожна з яких володіє якісно іншими
реакціями на навколишнє середовище, ніж одна істота. Групування змінюють
чисельність в часі та просторі під впливом багатьох умов середовища
(фізичні параметри, якість їжі тощо), володіють властивістю накопичувати
та витрачати речовину та енергію, їм властиві більш складні реакції на
зміни середовища, ніж реакції індивіда.
Популяція – це сукупність істот одного виду, що знаходиться у
взаємовідносинах та спільно населяє територію. Екологічну популяцію
можна охарактеризувати як населення одного виду на визначеній
території. Демекологія вивчає просторову структуру популяцій, їх
генетичний склад, механізм розмноження та динаміку чисельності,
співвідношення різних вікових груп. Вчення про популяції, їх структуру
та динаміку має велике значення для розуміння структури та
функціонування біоценозів, а також в практичній діяльності людини для
розробки науково обгрунтованих заходів з раціонального використання
природних багатств.
Синекологія (від грецького “син” – разом, біогеоценологія). Термін
введено Шретером в 1902 р. Вивчає відношення між істотами, які
відносяться до різних видів даної групи організмів, а також між ними та
навколишнім середовищем. Синекологія або біогеоценологія – це розділ
екології, який дає нам уявлення про видову, просторову та екологічну
структуру біоценозу, встановлює межі екологічної системи, аналізує
існуючі в ній харчові ланцюги.
Біоценоз – сукупність рослинних та тваринних організмів, а також
мікроорганізмів, які населяють певні ділянки земної поверхні (суші чи
водоймища). Біоценоз – це динамічна, спроможна до внутрішнього
регулювання система. В біоценозі виділяють фітоценоз та зооценоз.
Біогеоценоз – історично сформований комплекс живих та неживих
компонентів певної ділянки земної поверхні, зв’язаних між собою обміном
речовинами та енергією (від грецького “біос” – життя, Земля, “ценоз” –
суспільство). Термін введено в 1942 році Сукачевим В.Н.
Екосистема – поняття близьке до біогеоценозу. Але більш загальне. Це
сукупність (суспільство) живих організмів та середовища існування, що
складають одне ціле на основі харчових зв’язків та способів отримання
енергії. Термін ввів у 1935 р. Е. Тенслі( показати плакат).
Екологічна система, біогеоценоз – елементарні одиниці біосфери.
Методична вказівка – показати слайд та плакат!
Повна ієрархічна біологічна система виглядає наступним чином:
Гени ( Клітини ( Органи ( Організми ( Популяції ( Суспільства (
Екосистеми ( Біосфера.
В природному середовищі все збалансовано. Всі процеси на Землі, всі
коловороти речовин йдуть на рівні біогеоценозу.
Методична вказівка: схема біогеоценозу – показати слайд.
До основних компонентів, що входять до складу біогеоценозу, відносяться:
рослинний (фітоценоз);
тваринний (зооценоз);
мікроорганізми (мікробіоценоз);
грунт та грунтові води;
атмосфера.
Сукупність екосистем (біогеоценозів) Землі створює біосферу (від
грецьких слів “bios” – життя, “сфера” – куля). Біосфера – це зовнішня
оболонка Землі, область розповсюдження життя, які включає всі живі
організми та всі елементи неживої природи, що створюють середовище
існування живих організмів. Термін був запропонований в 1875 році Е.
Зюссом. (показати плакат).
Не зважаючи на те, що людина вийшла в Космос, навчилася багато місяців
жити під водою, вона залишилася біологічним видом, якому необхідні
суворо визначені (еволюцією) умови навколишнього середовища: газовий
склад повітря, набір асимілюючих з їжею речовин (температурний режим,
освітленість, вологість тощо).
Вимоги любого живого організму до якості навколишнього середовища
консервативні. При змінені режимів, факторів, відхилення тих чи інших
складових природного середовища від вимог норм організму, можливі
порушення життєдіяльності впритул до несумісності цих відхилень з
життям.
В зв’язку з цим перетворення природи людиною вже небезпечні для існуючих
видів. Нема ніяких підстав сподіватися на побудову штучних суспільств,
що забезпечуватимуть стабілізацію навколишнього середовища в тому ж
ступені, що й природні суспільства. Тільки біосфера є єдиним місцем
існування людини та інших живих організмів і тому основним принципом
екології повинен стати принцип – “не спричини шкоди”.
Висновок. На сучасному етапі розвитку суспільства, коли до межі
загострились взаємовідношення системи “людина – природне середовище”,
необхідна інтегральна наука про гармонізацію взаємовідносин біосфери та
антропосфери (структурних рівнів людства, його груп та індивідів).
Основними стратегічними напрямками екологічної політики держави повинні
стати:
Збереження стабільних сприятливих параметрів середовища існування, що
забезпечують стійкий еволюційний розвиток природи та суспільства.
Створення умов для можливих еволюційних стрибків в розвитку природи та
суспільства з позитивним для цивілізації результатом.
Питання 3. Екологічна обстановка в світі
та на Україні
Сучасний етап розвитку біосфери характеризується тім, що практично вся
наша планета та частково навколоземний простір залучений до
господарської діяльності людини. За останні 100 років людство в 100
разів збільшило швидкість пересування в просторі, в 1000 разів –
використання енергетичних ресурсів, в 1.000.000 разів – військові сили.
На Землі за останні 500 років винищено 2/3 площі лісів (за 1 хв. – 24 га
лісу), пустелі все сильніше наступають на зелені зони (навести приклад).
Катастрофічних розмірів набуло забруднення океану нафтопродуктами,
отрутохімікатами, синтетичними миючими засобами та нерозчинними
залишками. Декотрі спеціалісти вважають, що загальна площа нафтової
плівки складає 1/5 площі океану. Вона порушує газо- та вологообмін між
атмосферою та гідросферою, винищує розвиток життя в океані.
Антропогенна міграція хімічних елементів стала основним фактором зміни
навколишнього середовища. Потрапляння хімічних елементів в навколишнє
середовище більш, ніж в 100 разів перевищує натуральний процес. Якщо
прирощення світового виробництва сталі залишиться на сучасному рівні ((
5% на рік), то вміст оксиду азоту в грунті та воді через 50 років стане
більше в двічі. За цей час концентрація свинцю в навколишньому
середовищі збільшиться в 10 разів, ртуті – в 100 разів, миш’яку – в 250
разів. Помічено, що вміст свинцю в кістках сучасної людини приблизно в
50 раз більше, ніж в залишках наших пращурів, а концентрація ртуті в
100-200 раз перевищує вміст її в грунті, природних водах та повітрі.
Людство своєю господарською діяльністю викликає великий вплив на стан
атмосфери нашої планети. Щорічно людство спалює біля 7 млрд. тон
умовного палива, при цьому в атмосферу викидається біля 1 млрд. тон
різних речовин. Серед яких багато таких, що володіють токсичними
канцерогенними властивостями. За останні 100 років в атмосферу потрапило
біля 1 млн. тон кремнію, 1,5 млн. тон миш’яку, 900 тис. тон кобальту.
Тільки при спалюванні 3 млрд. тон вугілля щорічно в атмосферу нашої
планети потрапляє 153 тис. тон кобальту. Тільки в США за рік викидається
в навколишнє середовище біля 200 млн. тон шкідливих речовин. Населення
США складає 6% світового, а використовує близько 30% світових природних
ресурсів та дає близько 40% всіх забруднень на планеті. При зберіганні
сучасних технологій та темпів розвитку виробництва через 200-300 років
може бути вичерпано 2/3 запасів кисню в атмосфері нашої планети
(боротьба з палінням у Нью-Йорку).
За рік в світі викидається 150 млн. тон сірчаного ангідриду при
горінні. Викидається приблизно 50 млн. тон інших кислих газів на рік.
Відбувається безперервне збільшення концентрації СО2 в атмосфері, що
призводить до виникнення парникового ефекту. Зменшення концентрації
озону та поява озонових дірок антропогенного походження веде за собою
збільшення ракових захворювань. В результаті посиленого росту
виробництва людство вживає велику долю природних ресурсів Землі. причому
із загального обсягу речовини, що залучена до світового виробництва,
тільки лише 1-1,5% приймає форму кінцевого продукту. Останні 98,8-99%
являють собою відходи виробництва. До важливих факторів забруднення
середовища відносяться також підвищення радіоактивного та
електромагнітного фонів. Збільшується кількість серцево-судинних,
онкологічних захворювань, вроджених патології. Від захворювань,
викликаних забрудненням води, щорічно вмирає близько 5,0 млн. немовлят.
Нові види захворювань, викликані забруднення навколишнього середовища –
Мінамата (отруєння солями ртуті), захворювання Ітай-Ітай (отруєння
кадмієм). Збільшилися випадки удушення від смогів, що створюються над
крупними промислово розвинутими містами.
Особливо велику шкоду мешканцям міст наносить масове виробництво та
широке використання автомобільного транспорту. Автомобілі дають до 50%
забруднень повітря. В відпрацьованих вихлопах автомобілів знайдено 170
шкідливих компонентів, велика частина яких – канцерогенна. Приклад, 1000
км пробігу автомобіля використовує річну норму кисню 1 людини.
Швидкі темпи промислового росту зіштовхуються, перш за все, з дефіцитом
прісної води. Якщо сучасний етап використовування прісної води
збережеться (4-5% щороку), то до 2100 року людство може використати всі
запаси прісної води в гідросфері.
Свій внесок в забруднення навколишнього середовища вносять і пожежі.
Лісні, польові, степні, пожежі на промислових об’єктах наносять велику
екологічну, економічну та соціальну шкоду.
Приклад, тільки за 2001 рік в Україні зареєстровано 57,9 тис. пожеж та
загорянь, прямі матеріальні збитки від пожеж склали 305 млн. грн. В
результаті пожеж загинуло 3515 осіб, з них 133 дітей. Найбільша
кількість пожеж сталася в житловому секторі.
Сучасну екологічну ситуацію в Україні можна охарактеризувати як кризову,
що сформувалася на протязі тривалого часу через нехтування
природно-ресурсним комплексом України. Відбувалися структурні деформації
народного господарства, при яких перевага надавалася розвитку в Україні
сировинних, найбільш екологічно шкідливих галузей промисловості.
Економіці України властивий високий рівень ресурсних та енергомістких
технологій, впровадження яких здійснювалось найбільш “дешевим” способом
– без будівництва відповідних очисних споруд. Це було можливо без
врахування вимог охорони навколишнього середовища.
Ці фактори, а також низький рівень екологічної свідомості суспільства,
призвели до значної деградації навколишнього середовища України.
Фахівці вважають, що в Україні приблизно з 2 млрд. тон промислових
відходів лише половина закладається під землю у шахтні виробки чи в
борти кар’єрів, а половина “навантажує” поверхню. Загалом усі місця
зберігання відходів є більш чи менш шкідливим для довкілля, бо
проникнення мінералізованих вод у водотоки, підземні горизонти
погіршують здоров’я людей, шкодять грунту і запасам питної води(вибухи
метану призводять до надзвичайних подій та загибелі людей).
Усі наші великі річки за міжнародними стандартами належать до
забруднених і дуже забруднених. Те саме стосується і більшої частини їх
головних приток.
Що стосується забруднення стічними водами, то вони належать наступним
галузям промисловості:
електроенергетиці – 43% (всього обсягу зливу у ріки);
комунальне господарство – 19,5%;
сільське господарство – 16,6%.
Підсумовуючи, можна стверджувати, що водні перспективи України погані.
Стан атмосфери в Україні теж застається дуже складним. Після розпаду
економіки на початку 90-х років різко зменшилися викиди, легше стало
дихати, але важче жити. Найбільшими забруднювачами були і лишаються
підприємства енергетики і металургії. На них припадає 70% всіх викидів
азоту, а сполук сірки – 82%. Фінансова скрута вимушує підприємства
шукати якнайдешевше пальне (екологічно чистий газ змінять на мазут і
низькосортне вугілля). Вимірювання на території України свідчать, що в
усіх великих містах постійно наявні шкідливі речовини у надмірній
кількості (м. Кривий Ріг – 1,15 млн. тон, Маріуполь – 650 тис. тон,
Запоріжжя, Макіївка, Дніпропетровськ). Характерними для наших міст є
порівняно високі рівні забруднення специфічними та органічними сполуками
бензопірену, фенолу, формальдегіду, аміаку та ін.
Приклад: зупинимося на одному з них – бензопірені. Утворюється при всіх
способах спалювання твердого і рідкого палива, під час практично всіх
пожеж. Він відноситься до групи канцерогенів. Грунт є кінцевим
накопичувачем практично всіх шкідливих речовин, від забруднення
гідросфери та повітря тощо.
Від “великої” та “малої” промисловості й транспорту у грунті через
атмосферу потрапляють пил, сажа і величезна кількість кислот.
Мільйонотонні викиди поєднані з краплями води у повітрі спричиняють
“кислі” опади дощу та снігу. Знижується родючість полів та луків.
Забруднення грунту свинцем прилеглих до автомобільних шляхів смуг таке
велике, що довелося відмовитися від звичаїв предків і не висаджувати
плодові дерева вздовж них. “Рекордні” площі забруднення належав все ж не
підприємствам промисловості чи засобам транспорту, а інтенсифікованому і
хімізованому сільському господарству (більшість площі).
У царині демографії ситуація в Україні жахлива. Чисельність населення у
1992 році зменшилася на 100 тис. осіб. “Рекордсменами” з вимирання стали
Чернігівська (0,7%), Сумська (0,53%), Донецька, Харківська, Полтавська,
Луганська і Черкаська (0,5-0,4%) області. Річне скорочення населення
становить понад 300 тис. осіб.
Всі перелічені процеси тривали десятиріччями і призвели до різкого
погіршення стану здоров’я людей, зменшення народжуваності та збільшення
смертності, а це загрожує вимиранням і біологічно-генетичною деградацією
народу України.
Винятковою особливістю екологічного стану України є те, що екологічно
гострі локальні ситуації поглиблюються регіональними кризами.
Чорнобильська катастрофа з її довгочасними медико-біологічними,
економічними та соціальним наслідками спричинили в Україні ситуацію, яка
наближується до рівня глобальної екологічної катастрофи.
Закінчення.
На сучасному етапі розвитку біосфери людство відчуло усю гостроту
екологічних проблем Землі. Ці проблеми є проблемами не однієї держави, а
усього світового суспільства. Зрозуміння цих проблем знайшло
відображення у діяльності суспільних та державних органів. Екологічне
виховання, опанування екологічними знаннями особливо важливе на даному
етапі розвитку суспільства, у тому числі при вивченні екології, її
основних термінів, законів та закономірностей розвитку природи.
Завдання на самопідготовку.
Використовуючи періодичну літературу, ознайомитися з екологічною
ситуацією, яка склалася на Україні та у Харківській області. Особливу
увагу приділити надзвичайним ситуаціям, зв’язаним з пожежами та їх
наслідками для довкілля. Законспектувати у зошитах приклади екологічних
забруднень населених пунктів, з яких приїхали на навчання курсанти.
Відповіді на питання: 2 хвилини.
Література.
Волокитин О.А., Палюх В.Г. Пожарная безопасность и экология. Учебное
пособие. – Харьков, 1993 г.
Герусов Р.В. Система «общество-природа» проблемы социальной экологии, –
М., 1976 г.
Вронский В.А. Прикладная экология. Учебное пособие. – Ростов-на-Дону,
1993 г.
Додаткова література.
Національна доповідь про стан навколишнього природного середовища в
Україні, Київ, 1992 р.
Про основні напрями державної політики України у галузі охорони
довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної
безпеки. Постанова Верховної Ради України від 5.03.1998 р. № 188/98-ВР.
Боголюбов С.А. Екологія Навчальний посібник. Знання, Москва, 1999 р.
Корсак К.В., Плахотнік О.В. Основи екології. Навчальний посібник, Київ,
2000 р.
Стадницький Г.В., Родіонов А.І. Екологія. Навчальний посібник.
Санкт-Петербург, Хімія, 1996 р.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
