Лекція

Поведінка людей у надзвичайних ситуаціях. Медична допомога при
психоемоційних розладах

1. Психофізіологічні аспекти стану людей у вогнищах НС.

Якби була можливість наочно порівняти сучасну людину з людьми, які жили
20-30 тис. років тому, то можна було б помітити, що за цей період людина
майже не змінилася. Більше того, деякі фізичні якості людини, можливо,
навіть погіршилися: знизилася гострота зору і слуху, не стало колишньої
сили, витривалості. І, незважаючи на все це, людина за минулий період
пройшла шлях від першої кам’яної сокири до польоту в космос.

Усе це пояснюється специфікою еволюційного розвитку людини: він
відбувався головним чином у психіці. Розвиток психіки – це результат
еволюції нервової системи: під впливом навколишнього середовища
ускладнюється нервова система.

( Психіка – це здатність мозку відображати об’єктивну дійсність у формі
відчуттів, уявлень, думок та інших суб’єктивних образів об’єктивного
світу. Психіка людини проявляється у таких трьох видах психічних явищ:
психічні процеси, психічні стани, психічні властивості.

( Психічні процеси – це короткочасні процеси отримання, переробки
інформації та обміну нею (наприклад, відчуття, сприйняття, пам’ять і
мислення, емоції, воля тощо).

( Психічні стани відображають порівняно тривалі душевні переживання, що
впливають на життєдіяльність людини (настрій, депресія, стрес).

( Психічні властивості – сталі душевні якості, що утворюються в процесі
життєдіяльності людини і характеризують її здатність відповідати на
певні дії адекватними психічними діями (темперамент, досвід, характер,
здібності, інтелект тощо).

Психіка людини тісно пов’язана з безпекою її життєдіяльності.
Небезпеки, які впливають на людину, не можна розцінювати ані як подію,
яка породжена тільки зовнішньою стимулюючою ситуацією, ані як результат
рефлекторної реакції організму людини на неї. Вплив цих небезпек
зумовлюється психофізіологічними властивостями людини.

( Дослідами встановлено, що в 70% нещасних випадків, що трапляються у
сфері виробництва, винуватцями є самі люди.

Звідси постає принципово важливе питання: чому люди, яким від народження
притаманний інстинкт самозахисту, самозбереження, так часто стають
винуватцями своїх ушкоджень? Якщо людина психічно нормальна, то вона без
причини ніколи не стане прагнути ушкоджень. Причини, як показує досвід,
залежать від безлічі різноманітних факторів і комбінацій.

Причинами можуть бути внутрішні фактори (індивідуальні психологічні або
фізіологічні властивості, порушення емоційного стану, недостатність
знань й досвіду) або фактори зовнішнього середовища. Отже, ті чи інші
психологічні властивості людини (внутрішні фактори) впливають на її
дії, вчинки, поведінку в процесі життєдіяльності.

Усім живим істотам притаманна перша сигнальна система – реакція на
подразнення органів чуття (дотик, нюх, смак, зір, слух). Та тільки
людина має другу сигнальну систему, таку як реакція на слова,
словосполучення, які вона чує, бачить або промовляє. Саме ці рівні
розвитку нервової системи і визначають типи поведінки людини. Людині
притаманні такі види поведінки: інстинкт, навички, свідома поведінка.

( Інстинктивна поведінка – це дії, вчинки, які успадковуються видом
“Homo sapiens”. На цьому рівні концентрується вся інформація,
нагромаджена у ході еволюції людства. До відомих дій та вчинків
інстинктивної поведінки людини належать ті, які пов’язані із
самозбереженням, продовженням роду тощо.

( Поведінка за навичками – це дії, які склалися і застосовуються у
навчанні до автоматизму або шляхом спроб і помилок, або шляхом
тренувань. Як наслідок, людина виробляє навички, у неї формуються звички
і під контролем свідомості (тренування), і без неї (спроби і помилки).

( Свідома поведінка – найвищий рівень психічного відображення дійсності
та взаємодії людини з навколишнім світом, що характеризує її духовну
активність у конкретних історичних умовах.

Розрізняють свідомість окремої людини і її самосвідомість. Результат
першої – це знання конкретної людини про світ, а другої – знання людини
про саму себе, свої реальні та потенційні можливості. Індивідуальна
свідомість спрямовується як на зовнішній, так і на внутрішній світ. Такі
показники самосвідомості, як самопізнання, самоконтроль і
самовдосконалення, є вершиною розвитку особистості.

Інстинкти і навички можуть певним чином впливати і на свідому поведінку,
але остання, безперечно, може керувати і навичками, і гальмувати
інстинкти. Отже, поведінка, дії, вчинки людини є похідними від її
психіки.

Емоційні якості людини

Вплив конкретної ситуації на поведінку людини визначається тим, як
людина переживає цю ситуацію. Переживання ситуації, різноманітні реакції
людини на неї розуміють як емоції.

Емоції – це психічні процеси, які відображають особисту значущість та
оцінку зовнішніх і внутрішніх ситуацій для життєдіяльності людини у
формі переживання.

Прояв емоційного життя людини відбувається у таких станах, як афекти,
власне емоції, почуття, настрій і стрес.

Афект – це найсильніша емоційна реакція. Афект повністю захоплює людину
і підкоряє її думки і рухи. Він завжди ситуаційний, інтенсивний і
відносно короткий. Афект постає як наслідок якогось сильного потрясіння.
В афекті змінюється увага: знижується можливість переключення,
забувається все, що відбувалося до події, яка викликала афектну реакцію
(стан ейфорії після звільнення від небезпеки, ступор при повідомленні
про смерть).

Власне емоції – це більш тривалі реакції і ті, що виникають не тільки
внаслідок події, яка сталася, а й ті, що передбачаються або згадуються.

Почуття – стійкі емоційні стани, які мають чітко означений предметний
характер і висловлюють ставлення як до конкретної події або людей, так і
до уявлення.

Настрій – найстійкіший емоційний стан. Настрій відображає загальне
ставлення щодо сприйняття або несприйняття людиною світу. Настрій може
бути похідним від темпераменту.

Стрес – це неспецифічна реакція організму у відповідь на несподівану та
напружену ситуацію; це фізіологічна реакція, що мобілізує резерви
організму і готує його до фізичної активності типу спротиву, боротьби,
до втечі. Під час стресу виділяються гормони, змінюється режим роботи
багатьох органів і систем (ритм серця, частота пульсу тощо). Стресова
реакція має різний прояв у різних людей: активна – зростає ефективність
діяльності; пасивна – ефективність діяльності різко зменшується.

Людина, як і тварина, народжується з певними емоційними реакціями. Це
первинні емоції: страх і тривога як прояв потреб у самозбереженні;
радість як реакція задоволення від реалізації потреб; гнів як наслідок
обмеження потреби у рухах. Вторинні емоції у людини формуються внаслідок
її соціальності та усвідомлення власного “Я”. Ці емоції не пов’язані з
життєво важливими потребами (образа, провина, почуття сорому, заздрість,
злорадство, пихатість тощо).

Головне в природі емоцій – залежність їх від потреб (цілей) та дефіцит
прагматичної інформації.

Кілька прикладів негативних емоцій: лють, страх, переляк, горе тощо.

Позитивні емоції: натхнення, ентузіазм; людина безстрашна, якщо має
вичерпні відомості про те, як вийти з небезпечного становища; почуття
торжества, тріумфу виникає тільки у того, хто подолав великі перешкоди
на шляху до мети; успіх підбадьорює, породжує почуття впевненості у
власних силах.

( Емоційна врівноваженість сприятливо впливає на життєдіяльність людини
і зменшує її схильність до небезпеки.

Пізнавши психіку людини, можна знайти шлях до підвищення безпеки її
життєдіяльності.

Нервово-психічні порушення, які мають місце при надзвичайних ситуаціях
поряд з травматичними тілесними пошкодженнями, займають важливе місце у
наданні медичної допомоги потерпілим. Ці зміни, особливо на фоні
анатомо-фізіологічних змін органів і систем, вимагають особливого
підходу до реабілітації порушень нервової системи у вогнищах катастрофи
та на етапах евакуації потерпілих.

Руйнівна дія стихійних лих, технологічних і екологічних катастроф в ряді
випадків порівнюється із такими в районі воєнних дій.

Поведінка багатьох людей в таких екстремальних ситуаціях істотно
змінюється і в ряді випадків потрібна допомога медичних працівників.

Практично у кожної людини у важких умовах виникає перенапруження
психоемоційної сфери. Виникають мимовільні реакції організму, як
відповідь на незвичайну ситуацію.

Розрізняють декілька форм психічної напруги:

інтелектуальна;

емоційна;

вольова;

мотиваційна та ін.

Наслідки психоемоційної напруги можуть бути оцінені як мужність і
стійкість. Однак така реакція відмічається не у всіх людей. Частіше
спостерігаються такі стани, як збудження, гальмування, страх, який у
окремих людей переходить в паніку, відчуття втоми, (фрустрація).

Всі названі стани характеризуються порушеннями процесів мислення,
емоціональних та рухових реакцій.

На вираження таких відхилень впливають такі фактори:

конституційний нахил;

загальний рівень розвитку;

інтелект людини, особи;

інформування про ситуацію яка виникла;

звичний тип реагування на стрес.

Мають значення також фактори, які послаблюють нервово-психічну сферу при
виникненні НС:

фізичні перевантаження;

психоемоційні перевантаження;

тривала монотонна діяльність або чекання;

вимушена бездіяльність;

недостатність, (або надлишок) інформації;

якість харчування;

ступінь узгодженої праці в колективі.

У всіх учасників екстремальної ситуації включаються механізми
психологічного захисту, що проявляється в різних типах реагування.

В перші години і добу після катастрофи у людей, в тому числі і тих, які
не потерпіли, виникають наступні стани:

Збудження, яке проявляється насторогою, вразливістю, тривогою, яка у
частини людей переростає в страх, жах і панічний стан.

Гальмування, яке проявляється зниженням розумової і рухової активності,
відчуженням, у окремих людей – ступором.

Перехідні стани – розгублення, здивування, нерозуміння, істерика.

У частини людей з’являється відчуття втоми в результаті виснаження
нервово-психічних процесів. У інших виникає стан фрустрації, тобто
пригнічення і напруга, пов’язані із сприйняттям перешкод, як
непереборних. В такому стані люди відчувають гнітючу напругу, тривогу,
можуть стати агресивними, злими.

Поведінка стає спрощеною – примітивною і нелогічною. Спостерігається
намагання уникнути всякої ситуації і як наслідок, немотивовані проступки
і дії.

Форми фрустрації:

астенічна – апатія, відчуття безсилля, пригнічення, невпевненість,
страх;

спінічна – подразливість, гнів, агресивність.

Вираження і тривалість таких станів залежить від характеру особистого
сприйняття екстремальної ситуації, а також ступеня підготовленості
людини до надзвичайних дій і типу його реагування на стрес.

У окремих людей чи груп осіб виникає психічний шок, який проявляється в
двох формах – еректильній і ступорозній. Еректильна форма шоку
характеризується збудженням, нецілеспрямованою діяльністю, метушливістю;
реакціями втечі, в тому числі і назустріч небезпеці; ступорозна форма –
апатією, байдужістю, бездіяльністю.

Паніка, як крайній стан напруженості, може охоплювати одну людину або
групу людей. Вона проявляється нестриманим, неконтрольованим намаганням
свідомості уникнути небезпеки. При цьому розум уступає місце інстинктам.
В деяких ситуаціях стан паніки має “епідемічні” властивості. Це так
зване психічне зараження. Воно може бути емоційнопозитивним і
емоційнонегативним. Важливо відмітити, що небезпека, яка викликала у
людей психічний панічний настрій може бути тільки реальною, а також
уявною. Остання частіше виникає при недостатній інформації про ситуацію.
В таких випадках з’являються слухи і домисли, які сприяють розвитку
панічних настроїв.

До інших проявів неправильної поведінки можуть бути віднесені
неадекватна ейфорія, примітивні дії і невпорядкована діяльність.

У окремих осіб може бути виникнення істеричних реакцій – сліпоти,
глухонімоти, міркування на рівні дитячого віку, втрата чутливості,
псевдопаралічі і т.п.

Всі перераховані відхилення в поведінці спостерігаються в перші години
екстремальної ситуації і у багатьох припиняються на протязі кількох діб.

На основі аналізу минулих землетрусів та інших катастроф встановлено, що
на протязі 2-24 годин відхилення в поведінці відмічені у всіх людей,
включно із тими, які прибули для надання допомоги.

Практично все населення, яке брало участь в катастрофі вимагає прийому
заспокійливих ліків.

В нескладній психоневрологічній допомозі мали потребу майже 10% людей,
які були в зоні землетрусу.

Психоневрологічні розлади тривалістю 5-7 діб спостерігались у 14-20%,
більш тривалі – у 10%.

У 55% травмованих причинами таких розладів були неправильні, несвідомі
дії, обумовлені страхом і панікою.

За даними Джонсона у 72% осіб із психоемоційними розладами
спостерігаються напруження свідомості, так званий синдром
деперсоналізації, відчуження від себе самого, втрата індивідуальності.

Окремі важкоуражені відмічають сповільнення ходу часу, а в свідомості
перебігло багато минулих подій.

Серед людей, які вижили, багато відмічали пригнічення або повну
відсутність емоцій. Відчуваючи себе приреченими вони знаходились в стані
спокою.

Більш масовий характер в зоні катастрофи мають легкі, не завжди
небезпечні для життя психоневрологічні реакції – дрижання кінцівок,
всього тіла, збліднення або почервоніння ділянок шкіри та психосоматичні
синдроми і захворювання: тахі-, брадикардія, підвищення артеріального
тиску, знепритомніння, дрижання, судорожне скорочення окремих м’язів,
шкірна висипка. Можливі гіпертонічні кризи, інфаркти міокарду, приступи
бронхіальної астми, порушення мозкового кровообігу, загострення
ендокринних захворювань, передчасні роди та ін.

Узагальнюючи сказане, людей в екстремальних станах поділяють на три
групи:

особи із ситуаційними розладами поведінки, у яких відмічається реакція
напруження, тривога, страх і нервова демобілізація на протязі 2-24
годин;

особи із пограничними станами типу псевдопаралічів і синдромами
соматичних порушень;.

особи із психотичними порушеннями.

Люди всіх груп вимагають екстреної медичної допомоги. 2 і 1 групи –
термінової госпіталізації та лікування.

В районі НС велике значення має медичне сортування.

Всі люди, які вижили після катастрофи мають відхилення в поведінці, а
значна частина – психоемоційні розлади, вони вимагають тривалий час
прийому заспокійливих середників.

В наступному, із-за психічної дестабілізації – розвитку фобій, депресій,
психоемоційних порушень – більшість людей, які перебували у надзвичайній
ситуації, потребують на протязі 1-5 років нагляду психіатра.

В динаміці стану осіб, що піддались впливу НС, можна виділити 5
послідовних фаз чи стадій.

1-а стадія вітальних реакцій (до 15 хв., коли поведінка піддавалась
імперативному збереженню власного життя), що може мати вигляд стану
короткочасного заціпеніння або психомоторного збудження (потерпілий
тікає з місця події).

2-а стадія стану психомоторного збудження з явищами надмобілізації.
Розвивається слідом за станом заціпеніння, триває 3-5 год.
Характеризується загальним психічним напруженням, граничною мобілізацією
психофізіологічних резервів, загостренням сприйняття і збільшенням
швидкості розумових процесів, проявами безглуздої сміливості, особливо
при рятуванні близьких, при одночасному зниженні критичної оцінки
ситуації, але збереженні здатності до цілеспрямованої діяльності. В
емоційному стані переважають почуття відчаю, що супроводжуються
запамороченням голови і головним болем, сухістю в роті, спрагою,
затрудненим диханням. Поведінка підпорядкована імперативному порятунку
сім’ї. Можливі психічні реакції. До 30% обстежених при суб’єктивній
оцінці погіршення стану одночасно відмічали збільшення фізичних сил і
працездатності в 1,5-2 рази і більше.

3-а стадія психофізіологічної демобілізації – незмінний характер
поведінки – потерпілий залишається в осередку надзвичайної ситуації і
реально оцінює навколишні події (прикладом можуть бути пожежники,
рятувальники, обстріляні солдати під час бойових дій). Триває до 3 год.
Більшість обстежених відмічала, що ця стадія наступила при перших
контактах з потерпілими, які отримали травми, і тілами загиблих,
усвідомленні масштабів трагедії (стрес усвідомлення). Характеризується
погіршенням самопочуття і психоемоційного стану з переважаючим почуттям
розгубленості, панічних реакцій, нерідко ірраціонально направлених,
зниженням морально нормативної поведінки, ефективності діяльності і
мотивації до неї, депресивними тенденціями, порушенням функції уваги і
пам’яті. Як правило, обстежувані не могли достатньо чітко згадати, що
вони робили в ці дні. Зі скарг потерпілих, ведучими в ці дні були
нудота, “важкість” в голові, відчуття дискомфорту зі сторони ШКТ,
зниження, аж до відсутності, апетиту. До цього періоду відносяться перші
відмови від виконання рятувальних і “розчищувальних” робіт, особливо
пов’язаних з витягуванням тіл загиблих, і значне збільшення помилкових
дій при керуванні транспортом і спеціальною технікою, аж до аварійних
ситуацій.

4-а стадія вирішення триває 3-12 діб після НС. За різними даними
об’єктивної оцінки, настрій і самопочуття поступово стабілізувалися.
Однак за результатами спостережень, у більшості обстежуваних емоційний
фон був знижений, контакти з оточуючими обмежені, спостерігалась
гіпомімія (маскоподібне обличчя), інтонаційне забарвлення мови
понижувалось, рухи сповільнювались, до кінця цієї стадії виникало
бажання “виговоритись”. Воно реалізовувалось вибірково і було направлено
переважно на осіб, які не були очевидцями стихійного лиха,
супроводжувалось деякою ажитацією. Одночасно відновлювався сон, що був
відсутній в двох попередніх стадіях, в тому числі тривожного і жахливого
змісту, в різних варіантах трансформованих вражень від події. Наприклад,
якась бійка чи перестрілка з покійниками. І не тільки тими, що загинули
тут, але й померлими раніше.

На фоні суб’єктивних ознак деякого покращення стану об’єктивно
відмічалось подальше зниження фізіологічних процесів (за типом
гіперактивації), в 55% випадків, що супроводжувались підвищенням тиску
крові до 140/90-170/100 мм рт. ст. при дозованому фізичному
навантаженні, тахікардією до 90-100 уд./хв. у 90% випадків. У 40%
обстежуваних виявлялись поодинокі екстрасистоли. У 50% обстежуваних ЖЕЛ
складала 2000-3000 мл. Прогресивно наростали явища перевтоми. Середні
показники фізичної сили і працездатності (в порівнянні з нормативними
показниками для обстежуваної вікової групи) знижувались на 30%, а за
показником кисневої динамометрії – на 50% (в ряді випадків до 10-20 кг).
В середньому на 30% знижувалась розумова працездатність, з’являлись
симптоми міжпівкульної асиметрії.

5-а стадія відновлення – починалась з 12-го дня після НС. Найчіткіше
проявлялась в поведінкових реакціях: активізувалось міжособове
спілкування, нормалізовувалось емоційне забарвлення мови та мімічних
реакцій. Обстеження потерпілих і ліквідаторів дозволило виявити
транзиторні психопатологічні синдроми. У 12% потерпілих відмічались
порушення сну, немотивованих страхів, повторних жахливих сновидінь,
нав’язливих станів, маячно-галюцинаторних реакцій, ознаки
астеноневротичних реакцій в поєднанні з психосоматичними порушеннями
діяльності ШКТ, серцево-судинної, імунної та ендокринної систем
відзначались у 75% потерпілих.

Панічні прояви

Паніка – це почуття страху, що охопило групу людей, що потім
передається оточуючим і переростає в некерований процес. У людей різко
підвищується емоційність сприйняття подій які відбуваються навколо,
знижується їх відповідальність за свої вчинки. Людина не може розумно
оцінювати своє поводження, правильно осмислити реальну обстановку. У
такій атмосфері досить тільки одному висловити або виявити бажання
утекти з району надзвичайної події, як людська маса починає сліпо
наслідувати їй.

Проявові паніки сприяє відсутність своєчасної і достовірної інформації.
Цей недолік відразу ж заповнюється слухами, пересудами і розповідями
«очевидців».

Як показує досвід ліквідації наслідків стихійних лих, аварій і
катастроф — це результат не тільки непоінформованості, але і низкою
підготовки людей до дій у надзвичайних ситуаціях, відсутність
психологічного загартування. Серед людей завжди найдеться слабка
особистість-панікер. Йому навіть незначна небезпека представляється
перебільшеної, величезної. Реальність витісняється плодами уяви.
Приводом для паніки може служити крайнє стомлення людей, коли вони
довгий час залишаються в бездіяльності, неведенні, напруженому чеканні,
загроза особистому життю. Чималу роль грає сильно знижений тонус
свідомої активності. Він робить людину нездатним до правильного
поводження в критичній ситуації. Підвищена ж емоційна збудливість і
активізація уяви стимулюють імпульсивні, нераціональні дії. Частіше це
трапляється при несподіваному і раптовому настанні небезпеки.

До виникнення страху і паніки можуть привести: відсутність
організованості і порядку, ослаблення керівництва, втрата керування,
недовіра між людьми, погані взаємини, роз’єднаність колективу.

У будь-якому випадку індивідуальний страх первинний, він є передумовою,
підґрунтям для групового страху, для паніки і залежить від емоційної
сприйнятливості, особистої стійкості; колектив обійнятий панікою, власне
кажучи перестає бути колективом і втрачає його ознаки.

Дії при виникненні паніки

Найкращий засіб боротьби з панічними настроями — це достовірна,
переконлива і досить повна інформація населення про те, що трапилося,
нагадування про правила поведінки і періодичні розповіді про заходи, які
починають проводити, які очікуються. Треба із самого початку
надзвичайної ситуації розповісти людям усю правду про те, що сталося.
Інформація повинна періодично повторюватися, нарощуватися.

Необхідно не тільки розповідати про хід рятувальних робіт і давати
роз’яснення, а обов’язково звертатися до них із проханнями, втягувати
їх у загальну справу ліквідації наслідків стихійного лиха або аварії.
Кожна людина повинна почувати себе причетним до цих важливих подій.

Якщо паніка виникла, то її потрібно негайно і рішуче припинити, чим
раніш, тим краще, поки вона носить ще поверхневий характер і не охопила
великі маси людей і може піддатися ліквідації. Для цього в першу чергу
варто відвернути, хоча б на нетривалий час увагу людей від джерела
страху або збудника паніки. Дати можливість людям хоч на мить позбутися
страху і спробувати взяти керування на себе. Постаратися переключити
увагу людей від дій «лідера» панікерів на людину, яка „тверезо” і
реально мислить, яка веде себе холоднокровно. Тут повинні знайти місце
владні і голосні команди людей з вольовим характером. Як тільки це
відбудеться, треба всіх негайно втягнути в боротьбу з небезпекою, її
наслідками. Звичайно, коли проходить перше почуття страху, у більшості
людей у такій ситуації спостерігається підвищена активність, прагнення
як би загладити свою провину. Це і варто використовувати для залучення
усіх до рятувальних робіт, доручивши кожному конкретну ділянку.

Коли паніка охопила значну кількість людей, тоді їх необхідно якомога
раніше розділити на більш дрібні групи, з кожної з яких справитися буде
значно легше.

І ще одна важлива деталь — це постійне спілкування керівників усіх
рангів місцевої адміністрації, керівництва, відомих і шановних людей з
населенням того району, міста, колектива, де відбулися стихійні лиха,
аварії чи катастрофи.

Бесіди з людьми, роз’яснення обстановки, грамотні розпорядження,
підтримка порядку і, нарешті, особисті приклади мужності в критичних
ситуаціях роблять часом вирішальний вплив на поводження людей, на їхню
активність і стійкість у надзвичайних ситуаціях.

Постравматичні стресові розлади у дітей.

Будь які катастрофи, землетруси і т.п., не тільки забирають життя
дорослих людей. Якщо згадати, що підчас землетрусу у Вірменії загинуло
27 тисяч чоловік, але й залишилось 9500 дітей, які втратили батьків.
Окремі діти бачили ровесників, привалених цементними блоками. Ці діти,
як свідки, пізніше неодноразово в думках повертались до пережитого.

Діапазон поведінки дітей в Н.С. дуже широкий.

Характерні два типи:

регресивний (діти горнуться до батьків, плаксиві, капризні);

агресивний тип по відношенню до всіх оточуючих, включаючи і батьків.

Із патологічних реакцій характерні – головні болі, функціональні
порушення зору, слуху, сну, свербіння шкіри, відсутність апетиту,
нудота, нетримання сечі та ін.

У випадках, коли у дітей ці зміни стійкі, діти стають замкнутими,
з’являються нудота, блювоти, проноси.

Психоневрологічні розлади при НС

Негативні наслідки Н.С. зв’язані не тільки із ураженням специфічними
фізичними факторами, але із супутніми психотравматичними обставинами. Це
називається стресовими ситуаціями:

безпосередня загроза життю;

вплив загрози на її реалізацію;

інші фруструючі ситуації (емоціональної, соціальної, сенсорної,
рухової).

Ці ситуації зв’язані із змінами умов життя, розлукою із близькими,
рідними, втратою роботи, місця проживання, навчання. Переживання про
свої неприємні відчуття, втрата фізіологічних функцій.

Із патологічних невротичних станів розрізняємо:

Аферектично-шокові реакції.

Затяжні реакції у вигляді психогенної депресії, шизофренічних реакцій,
астенічного синдрому, істеричних реакцій, епілептиформні припадки та ін.

У окремих потерпілих спостерігалися розлади свідомості, емоцій,
галюцинації, манії, психомоторне збудження, ступор.

Явища психопатології можуть бути перехідні або хронічні. Вони можуть
бути також і наслідком органічних уражень головного мозку.

Стресові психотравматичні фактори вступають в дію іноді в перші години
або на 3-4 добу, рідше – на 12-14 день. На фоні баченого і
пережитого та перевтоми і виснаження організму накопичується
психоемоційний потенціал, знижується працездатність, з’являються
психологічні зриви і психопатологічні реакції.

Наприклад в Спітаці, де були груди домовин, руїни, понівечені трупи,
збуджені горем юрби людей, які розмовляють на чужій мові (синдром
“мовної ізоляції”), навіть у рятувальників.

Перераховані вище психопатологічні явища можуть виникати через рік і
пізніше.

Періоди психогенних порушень.

У вивчені психічних розладів виділяють три періоди розвитку:

1й – гострий період (фаза ізоляції). Він характеризується загрозою
життю, яка виникла раптово не тільки для потерпілого, а також і життю
близьких людей. Цей період триває від початку впливу катастрофи до
організації рятувальних робіт (хвилини, години). Екстремальна ситуація в
цей період зворушує головним чином вітальні інстинкти в самозбереження і
веде до розвитку неспецифічних психогенних реакцій, основу яких складає
страх.

2й – період (фаза рятування), який розвивається при розгортанні
рятувальних робіт, так зване “нормальне життя” в екстремальних умовах.

В цей час формується психічна дезадаптація і психогенні розлади. Мають
значення особливості людей, які потерпіли, усвідомлення того, що
обставини, які відбулись, не являються життєвонебезпечними. Виникають
нові стресові ситуації, зв’язані із втратою рідних, роз’єднанням сім’ї,
втратою будинку, роботи і т.п.

Важливим елементом цього періоду являється очікування повторних
катастроф, С.Л., розбіжність із результатами рятувальних робіт та
необхідність ідентифікації рідних та близьких, що загинули.

Психоемоційна напруга даного періоду закінчується підвищеною втомою і
“демобілізацією” із астено-депресивними проявами.

v

x

| ~

»

R

e

e

?????????

Mмали травми і поранення.

В третьому періоді (фаза відновлення), який починається після евакуації
потерпілих в безпечні райони. У багатьох відбувається складна емоційна
пізнавальна переробка ситуації, оцінка власного переживання і відчуття,
своєрідний розрахунок втрат.

При цьому активізуються психогенно-травмуючі фактори, які обумовили
зміни життєвого стереотипу, проживання в зруйнованому районі або місці
евакуації. Зміни, які стають хронічними сприяють формуванню стійких
психогенних розладів.

В клінічному плані складними являються потерпілі із поєднаною травмою.
Зокрема пошкодження хребта, спинного мозку, особливо в поєднанні з СТС.
Психічні порушення, які виникають, мають тенденцію до негативної
динаміки.

Так, підчас знайдення під уламками зруйнованих будинків більшість
травмованих не розуміли причини катастрофи. Питали що сталось? Війна?
Готовились прийняти скоріше смерть, ніж мучитись, відчували
безвихідність, неможливість самим собі допомогти.

Відразу ж, після звільнення від обломів ведучими проявами були
апатичність, глибоке пригніченість, з різкими, запізнілими односкладними
відповідями, які переходили в говірливість, з’являлися “сльози радості”
з елементами ейфорії, недооцінка свого стану важкості.

В подальшому поступово наростала в’ялість, апатія, повна байдужість до
порушення свідомості.

У хворих із крайнє важкими формами СТС, які супроводжувались гострою
нирковою недостатністю у 3-4 розвивались гострі психогенні стани із
синдромами порушень свідомості і еректильними розладами та
егоцентричними компонентами. При важких непереносимих психотравмуючих
переживаннях відмічались навіть суїцидальні тенденції.

Підводячи підсумки сказаного слід підкреслити, що у всіх випадках
аварійних ситуацій і стихійних лих структура психічних порушень, які
відмічались серед потерпілих, значно відрізнялися по своїй вираженості
неврологічних і психічних реакцій по своїй вираженості і тривалості.

2. Лікувально-евакуаційні показники до потерпілих із психічними
розладами у вогнищах стихійних лих і катастроф

До специфічних уражень населення в екстремальних умовах мирного часу
відносяться психоневрологічні стреси, шок, ступор. Приблизно 10-15%
потерпілих потребують в стаціонарного лікуванні в психоневрологічних ЛЗ
і не менше 50% — в амбулаторно-поліклінічних умовах.

Досвід ліквідації наслідків різного роду стихійних лих і катастроф
свідчить про те, що найбільші труднощі виникають під час організації
1-ої медичної і долікарської допомоги потерпілим з розладами психіки,
невротичними станами.

Першочерговим завданням при НС є виявлення потерпілих із психомоторними
розладами, забезпечення їх безпеки і навколишніх, ліквідація обстановки
розгубленості, виключення можливості виникнення масової паніки.
Спокійні, упевнені дії осіб, що надають допомогу, мають особливо велике
«заспокійливе» значення для тієї частини населення, у якої будуть мати
місце субшокові (субафектні) психогенні реакції. Ефективність 1-ої
медичної і долікарської допомоги обумовлені ступенем підготовленості
мед.персоналу і наявністю необхідних медикаментозних засобів.

Варто пам’ятати ряд важливих особливостей поводження з ураженими, що
мають порушення психічної діяльності. У першу чергу необхідно
забезпечити безпеку для самого хворого і оточуючих його осіб. У зв’язку
з цим необхідно ліквідувати обстановку розгубленості, паніки, нездорової
цікавості. Необхідно забрати від хворого гострі предмети, якими можна
поколотись або порізатись. Не слід залучати до надання допомоги великої
кількості людей – це приводить до суєти, відчуття тривоги, дискомфорту у
хворого. Кожен помічник повинен бути проінструктований і чітко знати
свої обов’язки. Медичні працівники не повинні виявляти страху до цієї
категорії хворих; відношення до них повинне бути дбайливим, спокійним і
в той же час рішучим і твердим. Підійти до хворого потрібно впритул,
краще збоку, посадити його і щоб уникнути несподіваного удару як би
ненароком покласти свої руки на його кисті. Потрібно м’яко й з проявами
участі заспокоїти хворого. При різкому збудженні спроби словесного
заспокоєння хворого можуть не дати належного результату. В цьому випадку
йому слід якнайшвидше ввести заспокійливі середники (транквілізатори,
нейролептики). Звичайно, такого хворого необхідно насамперед тактовно
умовити прийняти ліки (таблетки, ін’єкції). Якщо хворий не підпускає до
себе, озброївшись яким-небудь предметом, до нього слід підходити з
декількох сторін одночасно, тримаючи перед собою ковдри, подушки і т.п.
Щоб утримати хворого, йому притискають ноги і руки, причому ноги
утримують тиском на стегна, а руки — на ділянку плечового суглоба.

Серйозної помилки припускаються медпрацівники, які тимчасове заспокоєння
хворого сприймають як покращення стану, видужання – таке заспокоєння не
повинне присипляти пильність медперсоналу. Необхідно пам’ятати основне
правило нагляду за хворими з розладами психіки, – це цілодобовий,
безупинний, ретельний та дієвий нагляд за ними.

З огляду на те, що потерпілі з психогеніями негативно реагують на заходи
утиску, до них варто удаватися тільки в крайніх випадках (агресивна
поведінка, виражене збудження, прагнення до самоушкоджень).

На догоспітальному етапі при наданні першої лікарської допомоги у
вогнищах надзвичайних ситуацій хворих з розладами поведінки та психіки
поділяють на дві основні групи – потерпілі з психомоторним збудженням та
з депресивним синдромом.

Хворим з легкою формою збудження, тобто при відсутності галюцинацій,
агресивності суїцидальних спроб, призначають загальнозаспокійливі
середники 9екстракт валеріани, настоянку собачої кропиви, валокардін,
новопасіт та інш.), транквілізатори (сібазон, фенозепап та інш.)
всередину або парентерально.

При виражених формах психомоторного збудження призначають нейролептики,
а при їх відсутності – транквілізатори. У цих випадках медикаментозні
середники бажано вводити в/м’язово або в/венно. Тому в першу чергу
медичним працівникам необхідно налагодити з хворим вербальний контакт і
умовити його прийняти призначений препарат або, краще, погодитись на
ін’єкцію. При цьому доза препарату повинна бути адекватною до стану
хворого. Якщо хворий з вищевказаним психомоторним збудженням не
погоджується на прийом препарату, тоді необхідний середник слід ввести
примусово і бажано – перентерально.

Можна запропонувати такі комбінації седативних середників при
психомоторних збудженнях: 2,5% аміназин 2-3мл, 2,5% тізерцин 2-3мл, 0,1%
фе

назепам 2-4мл, 0,5% діазепам (реланіум, сібазон) 2-4мл. Краще призначати
зазначені препарати в різних комбінаціях, наприклад: 2,5% 3,0 мл
аміназину + 1% 1,0 мл дімедролу (дімедрол потенціює нейролептичну дію
аміназину); 2,5% 3,0 мл аміназину + 25% 10,0 мл магнію сульфату (магнію
сульфат поряд із седативним ефектом володіє дегідратаційними
властивостями, що важливо при закритій травмі головного мозку). Ін’єкції
седативних середників при необхідності повторюють 2-3 рази в добу й
обов’язково роблять за 20-30 хвилин перед

евакуацією збуджених хворих у психоневрологічний стаціонар.

При відсутності ефекту необхідно повторно ввести інший седативний
середник або той же препарат, але в половинній дозі, комбінуючи його з
відповідним агоністом.

При купуванні психотичних станів важливо пам’ятати, що введення
нейролептиків може призвести до різних ускладнень: так як вони мають
адренолітичну дію, може виникнути колаптоїдний стан. Слід пам’ятати –
якщо у хворого зберігається збудження після введення нейролептика, то
боятися колапсу не варто і можна сміливо повторно вводити препарат в
половинній дозі.

При невротичних реакціях, легких формах психомоторного збудження слід
призначати препарати загально-заспокійливої дії, транквілізатори.

Основна маса уражених психіатричного профілю буде представлена особами з
реактивними станами, а також із загостренням хронічних психічних
захворювань (розвиток гострих психозів при шизофренії,
маніакально-депресивний синдром (МДС), почастішання судомних нападів при
епілепсії). У зв’язку з особливостями даного контингенту уражених
необхідне значне число мед. персоналу для активного догляду за цією
групою хворих, так як останні створюють небезпеку для оточуючих.

Реактивні психози являють собою різноманітні розлади психотичного рівня,
що виникають внаслідок дії психічних травм, що перевищують
адаптаційно-компенсаторні можливості індивідуума. У випадках
надзвичайних ситуацій найбільш частими можуть бути афективно-психогенні
шокові реакції, що можуть виявлятися як гіпокінетичний варіант
(емоційно-рухова загальмованість із явищами загального «заціпеніння»),
так і гіперкінетичним (гостре психомоторне збудження, що розвивається на
фоні швидко наростаючої тривоги і страху, обумовлених психотравмуючими
переживаннями).

При депресивних станах, при легких їх проявах, призначають
загальнозаспокійливі середники, легкі транквілізатори; при депресивних
станах, що супроводжуються галюцинаціями та суїцидальними спробами,
необхідне введення нейролептиків.

Депресія може бути проявом маніакально-депресивного синдрому
(циркуляторний психоз), і такий хворий може потрапити до лікарів “наче
тихий”, але через деякий час може наступити фаза збудження, тому і за
хворим з депресивним станом повинен бути постійний, безперервний
медичний нагляд.

Особливо слід відмітити, що вчасно почате лікування уражених із
реактивними психозами швидко приводить до зворотного розвитку психозу.
Тому тут важлива роль відводиться своєчасній евакуації уражених до
лікувальних закладів.

3. Класифікація психотропних препаратів

Класифікація психотропних препаратів (клас препаратів — основна
характеристика), які використовуються на догоспітальному та
госпітальному етапах медичної евакуації:

1. Нейролептики – усувають хворобливі розлади сприйняття (галюцинації),
– аміназин, трифтазин, тізерцин, галоперідол.

2. Транквілізатори – усувають емоційну напруженість і тривожність
мислення, вольової та емоційної сфери (страх, порушення, агресивність),
– сібазон (седуксен, реланіум), фенозепам, еленіум, триоксазин.

3. Загальнозаспокійливі седативні середники: препарати валеріани,
собачої кропиви, м’яти, комбіновані препарати – персен, новопассіт,
валокордін та ін.

Призначають на госпітальному етапі медичної допомоги.

4. Антидепресанти – усувають болісно знижений настрій і загальмованість
психічної діяльності (амітриптілін, герфонал).

5. Психостимулятори – підвищують активність мислення і моторики,
усувають почуття утоми (цефедрин, луодіоміл).

6. Ноотропні середники – їх теж використовують на госпітальному етапі
допомоги потерпілим. Вони підвищують психічний тонус, поліпшує мислення
і пам’ять (ноотропіл, пірацетам, церебролізин, енцефабол, аміналон). Їх
призначають при наданні кваліфікованої та спеціалізованої допомоги.

7. Тимостабілізатори – усувають хворобливі фазові коливання настрою
(імізин, анафраніл).

4. особливості Невідкладної терапії при деяких психопатологічних
синдромах і станах

1. Галюцинаторно-параноїдальний синдром.

Необхідно починати з купування збудження: аміназин із початкових доз
50-100мг в/м, швидко нарощуючи дози; тізерцин із початкових доз 50-75 мг
в/м.

Далі — застосовувати препарати вибіркової дії (стелазін-трифтазин,
галоперідол і ін.).

2. Депресивно-маніакальний синдром.

Невідкладну терапію варто починати з тізерцину чи хлорпротиксену (в/м
введення зі швидким нарощуванням доз до 200-300 мг/добу) з приєднанням
препаратів із вибірковою антипсихотичною дією (трифтазин, галоперідол,
тріседил і ін.).

3. Депресивний синдром.

Поєднання антидепресантів з транквілізаторами та іноді з нейролептиками
(при наявності у хворих галюцинацій).

4. Кататонічне збудження.

Необхідне застосування препаратів як седативної, так і загальної
антипсихотичної дії (аміназин, галоперідол, трифтазин).

5. Психопатичне збудження.

Застосовуються усі препарати із седативною дією.

При легких формах психомоторних реакцій застосовують препарати
загальнозаспокійливої дії, транквілізатори.

У зв’язку з можливістю виникнення при НС великої кількості уражених
психіатричного профілю, хворі поступають в психізолятор мобільного
госпіталю, а також на базі лікарень розгортає роботу спеціалізована
психотерапевтична бригада, що оперативно підпорядковується обласному
центру медицини катастроф.

Повсякденними завданнями бригади є:

постійне удосконалювання теоретичних знань і практичних навичок по
наданню екстреної психотерапевтичної допомоги в надзвичайних ситуаціях

підтримка постійної готовності до роботи в надзвичайних ситуаціях шляхом
проведення регулярних занять по 35-годинній обов’язковій програмі
навчання лікарів і середніх медпрацівників, учбово-тренувальних занять і
тактико-спеціальних навчань (з бригадами постійної готовності — щорічно,
з позаштатними бригадами один раз у три роки).

У надзвичайних ситуаціях, при виникненні великого числа уражених
психоневрологічного профілю, на мобільний госпіталь та спеціалізовану
бригаду покладається:

організація і проведення медичного сортування уражених із психічними
розладами;

організація і надання невідкладної і спеціалізованої психотерапевтичної
допомоги ураженим у найближчих до зони надзвичайної ситуації стаціонарах
(ЦРЛ);

медичне забезпечення евакуації уражених із психічними розладами в
психіатричний стаціонар.

Обсяг невідкладної психотерапевтичної допомоги включає проведення
наступних лікувально-профілактичних заходів:

купування афективного збудження при збереженні контакту з хворим і при
потьмареній свідомості;

купування ступору психогенного, депресивного;

купування судорожних параксизмів, епілептичного статусу;

зняття явищ важкої абстиненції, делірия;

купування розвинених гострих психотичних станів.

Обсяг спеціалізованої психотерапевтичної допомоги потерпілим у
найближчих до вогнищ надзвичайних ситуацій стаціонарах включає
проведення наступних лікувально-профілактичних заходів:

організація психіатричного лікування особам з психічними розладами,
залишеними для лікування на місці;

медикаментозна підготовка осіб з психічними розладами до евакуації в
психіатричний стаціонар.

Після виконання основних завдань розпорядженням територіального органу
охорони здоров’я спеціалізована бригада може бути залишена в разі
потреби для роботи в найближчих до вогнищ надзвичайної ситуації
стаціонарах для надання спеціалізованої психотерапевтичної допомоги як
ураженим, так і ліквідаторам наслідків надзвичайної ситуації.

Штат бригади: лікарі – 2, медсестри — 2, санітари – 2, водій-санітар —
1.

Необхідно окремо зупинитися на роботі психоізолятора, що може бути
розгорнутий при необхідності в будь-якому ЛПЗ. Для його розміщення
бажано виділити приміщення поблизу сортувально-евакуаційного
(приймального) відділення на першому поверсі з окремим входом, запорами
на дверях, ґратами на вікнах. Двері в палатах не зачиняють, електричне
світло не вимикають, за хворими організовується постійний нагляд.

Всі особи з порушенням мислення, галюцинаціями, із руховим
занепокоєнням, вираженою депресією після надання 1-ої лікарської
допомоги підлягають евакуації в психоневрологічний стаціонар. Особливу
групу складають потерпілі, у яких поряд з основним ураженням (травмою,
опіком, інтоксикацією та ін.) спостерігаються психічні розлади. Вони
потребують евакуації у відповідні профільовані лікарні після надання їм
необхідної допомоги, спрямованої на ліквідацію (профілактику)
нервово-психічних порушень.

Потерпілі з вираженою симптоматикою при відсутності грубих порушень
усвідомлення, мислення, рухової сфери, емоційних розладів можуть
затримуватися на 1-му етапі медичної евакуації на короткий термін (до
доби) для лікарського спостереження. У випадку видужання (поліпшення
стану) вони повертаються до виконання звичайних обов’язків. Виділення
цієї групи надзвичайно важливо з ряду причин:

це забезпечує залучення до рятувальних і невідкладних
аварійно-відбудовних робіт значного числа людей;

виключається нераціональне використання транспорту для евакуації їх у
лікарняну базу;

знижується завантаження психоневрологічних лікарень.

5. Лікувально-евакуаційна характеристика хворих психіатричного
стаціонару

З огляду на те, що уражені, які потребують стаціонарного лікування в
умовах психіатричного стаціонару, будуть надходити в ЛЗ з вогнищ НС у
найближчі години, великого значення набувають організаційні заходи, що
стосуються підготовки місць у відділеннях лікарні. У зв’язку з цим у
лікарні розроблена і виконується Інструкція з організації постійної
готовності екстреної виписки хворих.

Хворі психіатричного стаціонару можуть бути розділені на дві групи:

хворі, лікування яких може бути продовжене в амбулаторних умовах і
підлягають виписці («амбулаторні»), складають 38-42%;

хворі, лікування яких необхідно продовжити в стаціонарних умовах.

З цієї групи виділяють хворих, що можуть бути евакуйовані в заміську
зону на значні відстані — «транспортабельні» (57-60%) і хворих, що
потребують продовження стаціонарного лікування на місці
(«нетранспортабельні») — 0,5-1%, останніх необхідно укрити в захищених
стаціонарах.

До амбулаторних хворих відносяться особи без гострих психотичних явищ із
дезактуалізацією маревних переживань і без асоціальних тенденцій із
задовільним соматичним станом, а також особи, що знаходяться на
військовій і трудовій експертизі. Варто враховувати, що душевно хворі,
включаючи і дитячий контингент, що могли б бути віднесені за клінічними
показниками до групи амбулаторних, але таких, що потребують постійного
нагляду і спостереження з боку медперсоналу, тому що не мають родичів у
даному місті, фактично відносяться до групи таких, що потребують
продовження лікування в стаціонарних умовах і евакуації в разі потреби.

Перелік нозологічних груп,

що відносять хворих до категорії «амбулаторні»

290 — прості форми старечого і передстаречого слабоумства;

291 — Корсаковський психоз, хронічні алкогольні галюцинози, алкогольна
параноя у випадках, якщо зміст марення і галюцинації хворого не являють
собою небезпеки для оточуючих;

292 — інтоксикаційні психози внаслідок зловживання наркотичними
середниками

293 — тимчасові психотичні стани, що виникають в результаті органічних
захворювань без вираженої психотичної симптоматики, асоціальних
тенденцій и грубих порушень потягу;

294 — хронічні психотичні стани в результаті органічних захворювань без
вираженої психотичної симптоматики;

295 — шизофренія в стані ремісії або з неповною ремісією при наявності
нечітко виражених психотичних явищ, без асоціальних тенденцій;

296 — афективні психози в стані ремісії або без виражених афективних
коливань, що не представляють загрози для оточуючих;

300-311, 314-315 — невротичні розлади, психопатії й інші психічні
розлади непсихотичного характеру, алкоголізм, наркоманія, епілепсія без
психозу і слабоумства;

317-318 — легка і помірна розумова відсталість. До транспортабельних
хворих відносять осіб, соматичний стан яких дозволяє здійснювати їхнє
транспортування спеціальним чи пристосованим транспортом.

Перелік нозологічних груп, що відносять хворих

до категорії «транспортабельні»:

290 — сенільна і пресенільна деменція при наявності у хворих грубих
порушень поводження і при відсутності родичів, здатних доглядати за
ними;

291 — алкогольні психози, якщо зміст марення і галюцинацій може
становити небезпеку для оточуючих;

292 — інтоксикаційні психози, якщо зміст марення і галюцинацій може
становити небезпеку для оточуючих;

293-294 — психотичні стани, що виникли внаслідок органічних уражень при
наявності у хворих грубих розладів поведінки, з асоціальними
тенденціями, а також із вираженою розумовою відсталістю;

295 — різні форми шизофренії з вираженими психотичними проявами й
асоціальними тенденціями;

296 — афективні психози при наявності загострення, із вираженими
афективними коливаннями;

298 — гострі реактивні психози і стани;

318 — виражена і глибока розумова відсталість.

До нетранспортабельних хворих відносяться особи із супутніми важкими
захворюваннями, незалежно від їх психічного статусу, яким протипоказане
транспортування на значні відстані

Перелік нозологічних груп, які відносять хворих

до категорії «нетранспортабельні»:

Терапія

термінальна стадія недостатності кровообігу

кардіогенний шок при інфаркті міокарда (5-7 днів)

порушення серцевого ритму по типу тривалої параксизмальної тахікардії,
що не піддається терапевтичному впливу і потребує електроімпульсної
терапії

синдром Морганьї-Едемс-Стокса, повної атріовентрикулярної блокади

гіпертонічний криз, що супроводжується гострим порушенням мозкового
кровообігу

набряк легень

легенева кровотеча, що супроводжується колапсом

шлункова і кишкова кровотеча, ускладнена колапсом

астматичний стан, що супроводжується ядухою

отруєння різними речовинами, що супроводжуються анурією і вимагають
діалізу за допомогою штучної нирки

термінальна стадія гострого лейкозу

хронічний фіброзно-кавернозний туберкульоз легень із серцево-судинною
недостатністю, амілоїдоз нирок та інших органів у термінальній стадії

променева хвороба в термінальній стадії

термінальні стани;

Хірургія:

хворі, що знаходяться в термінальному стані після травми чи об’ємного
оперативного втручання

хворі з внутрішньою кровотечею, що не припиняється, ускладненою колапсом

Акушерство:

пологи, ускладнені кровотечею (до зупинки)

преклампсія і еклампсія

загроза розриву матки

повне передлежання плаценти

внутрічерепна травма немовляти (перша доба після пологів)

Гінекологія:

міоми, що супроводжуються кровотечею і колапсом

перервана позаматкова вагітність

перекрут чи розрив пухлини придатків

маткові кровотечі, що супроводжуються колапсом

Педіатрія:

важка дихальна недостатність із необхідністю застосування апаратного
дихання

шоковий стан

гострий набряк легень

масивні внутрічерепні крововиливи

вторинні асфіксії в немовлят, що перебувають у кувезі при температурі
39°С і постійній подачі кисню

гостра ниркова недостатність, що вимагає термінового діалізу

внутрішні кровотечі, що супроводжуються колапсом

важкі вроджені пороки в немовлят, що вимагають негайного хірургічного
втручання

Неврологія:

усі гострі захворювання нервової системи з наявністю бульбарного
паралічу (7 діб)

інсульт (3 доби)

хронічні прогресуючі захворювання нервової системи з наявністю
бульбарного паралічу (особливі умови транспортування)

міастенія в стані дихального кризу

захворювання нервової системи при наявності коматозного стану

важка черепно-мозкова травма, ускладнена колапсом

хворі з пухлинами мозку при явищах дислокації

епілептичний статус

Очні хвороби:

стан післяоперативних втручань з приводу: пересадки рогівки,
відшарування сітківки, екстракція катаракти, антиглаукоматозні операції
і операції на орбіті (перша доба)

Отоларингологія:

стан після операції з приводу раку гортані — резекція гортані.

Під час РЕЖИМУ ПОСТІЙНОЇ ГОТОВНОСТІ:

Зведення про евакуаційно-транспортну характеристику щодня повинні
уточнюватися після лікарського обходу. На титульному листі історії
хвороби в правому верхньому куті олівцем проставляються дані: «А», «Т»,
чи «Н/Т».

Маркування історій хвороб про евакуаційно-транспортну характеристику
проводять лікуючі лікарі, керуючись вище перерахованими показниками.

Складні випадки сортування хворих вирішуються обов’язково за участю
завідувача відділенням. Зведення за відділення про
евакуаційно-транспортну характеристику хворих, що знаходяться на
лікуванні, щодня доповідаються черговим в приймальному покої лікарні при
здачі чергування.

Відповідно до евакуаційно-транспортної характеристики у відділеннях
лікарні необхідно вести облік за визначеною формою.

Під час РЕЖИМУ ПІДВИЩЕНОЇ ГОТОВНОСТІ:

У відділеннях уточнюється евакуаційно-транспортна характеристика хворих.

За результатами медичного сортування у відділенні складаються списки в
2-х екземплярах на хворих, що підлягають евакуації, а також
нетранспортабельних хворих. Один екземпляр кожного списку передається в
медичну частину лікарні (Додаток N 2). Уточнюється розрахунок персоналу
для супроводу евакуйованих хворих, готуються заявки на необхідні
медикаменти, продукти харчування і т.д.

Під час НАДЗВИЧАЙНОГО РЕЖИМУ ФУНКЦІОНУВАННЯ:

Перед евакуацією хворих в історіях хвороби замість знака «А» робиться
позначка «виписаний на амбулаторне лікування» і на руки видається
довідка про проведення обстеження і лікування хворого з необхідними
рекомендаціями. В історіях хвороби транспортабельних хворих
рекомендується робити позначку «евакуюється з лікарнею», а
нетранспортабельних — «залишаються в лікарні».

Для евакуації душевно хворих у заміську зону на кожну одиницю
евакуаційного транспорту варто виділяти супровідний персонал з
розрахунку на кожні 25 хворих:

спокійні хворі: 2 м/сестри, 2 санітари

неспокійні хворі: 1 лікар, 2 м/сестри, 3 санітари

соціально небезпечні хворі: 1 лікар, 2 м/сестри, 3 санітари.

Слід пам’ятати, що специфіка психотичних реакцій потерпілих, а також їх
динаміка багато в чому визначає особливості медичних і
медико-психологічних заходів безпосередньо в період стихійного лиха чи
катастрофи.

Тип сімейної психотерапії

Раціональна психотерапія, яка включає інформацію родичів про психічний
статус хворого.

Сімейні дискусії – про способи навчання членів сім’ї адекватності
комунікації та розв’язань проблем, які виникли.

Виявлення скритих від лікаря патологізуючих мотивацій.

Ліквідація негативних і вироблення адекватних установок до навиків,
проведення відпочинку, ведення домашнього господарства.

Профілактика психічних розладів

Поділяється на первинну, вторинну і третинну.

Первинна профілактика полягає в ранньому виявленні факторів, які
приводять в дію механізми психопатології, проведення заходів, які не
допускали б до виникнення психоемоційних порушень.

Вторинна профілактика направлена на попередження рецидивування психічних
відхилень.

Третинна профілактика проводиться з метою попередження різновидів форм
патологічного розвитку особистості, та переорієнтації та позитивного
відношення до свого стану.

Висновок

Із сказаного випливає, що поведінка людей та нервово-психічні порушення,
які мають місце при НС, не рахуючи травматичних тілесних пошкоджень
людей в НС, займають важливе місце у наданні медичної допомоги
потерпілим. Ці зміни, на фоні анатомо-фізіологічних змін органів і
систем вимагають особливого підходу до функціональної реабілітації
порушень нервової системи, яке відіграє одну із основних ролей
життєдіяльності людських ресурсів.

Своєчасне застосовування комплексних медикаментозних, фізіотерапевтичних
та психотерапевтичних засобів дозволяє моментально і в короткі строки
відновити психоемоційні стани, які мали місце під час і після стихійних
лих та катастроф.

Література

Черняков Г.О., Кочін І.В., Сидоренко П.І. Медицина катастроф. – К.:
“Здоров’я”, 2001. – 348с.

Дубицкий А.Е., Семенов И.О., Чепкий Л.П. Медицина катастроф. – К.:
“Здоров’я”, 1993. – 462с.

Организация экстренной медицинской помощи населению при стихийных
бедствиях и других чрезвычайных ситуациях / Под ред. проф. Мешкова В.В.
– М., 1991. – 208с.

Курс обучения по неотложной медицинской помощи / Медицинский Центр
Бостонского Университета, 1994. – 122 с.

В.М.Запорожан. Медицина транспортних катастроф. – Одеса, 2000.

PAGE 18

ПОЗИТИВНІ

натхнення

ентузіазм

успіх

впевненість та ін.

ПЕРВИННІ

страх

тривога

радість

гнів та ін.

ВТОРИННІ

образа

провина

заздрість

злорадство та ін.

НЕГАТИВНІ

лють

переляк

страх

горе та ін.

Емоції

Похожие записи