Звичаї
українського народу
Кожна нація , кожен народ , навіть кожна соціальна група має свої звичаї
, що виробилися протягом багатьох століть і освячені віками .
Але звичаї – це не відокремлене явище в житті народу , це – втілені в
рухи і дію світовідчуття , світосприймання та взаємини між окремими
людь- ми . А ці взаємини і світовідчуття безпосередньо впливають на
духовну культуру даного народу , що
в свою чергу впливає на процес постання народньої
творчості.Саме тому народна творчість нерозрив- но зв`язана з звичаями
народу .
Звичаї народу – це ті прикмети по яких розпізна-ється народ не тільки
в сучасному , а і в його істо- ричному минулому.
Звичаї – це ті неписані закони , якими керуються в найменших щоденних і
найбільших всенаціональ-них справах . Звичаї , а також мова – це ті
найміцніші
елементи ,що об`єднують окремих людей в один на-
род ,в одну націю .Звичаї , як і мова ,виробилися про-
тягом усього довгого життя і розвитку кожного
народу .
В усіх народів світу існує повір`я , що той хто
забув звичаї своїх батьків , карається людьми і Богом . Він блукає по
світі , як блудний син , і ніде не може знайти собі притулку та
пристановища , бо він загублений для свого народу .
Наш великий поет Тарас Шевченко,звертаючись
до України ,як до матері , що вічно страждає питає :
Чи ти рано до схід-сонця
Богу не молилась ?
Чи ти діточок непевних
Звичаю не вчила?
I
Ми , українці , нація дуже стара і свою духовну культуру наші пращури
почали творити далеко до християнського пері- оду на Україні . Разом із
християнством Візантія принесла нам свою культуру , але саме свою
культуру , а не культуру взагалі . У нас на Україні вже була
національна культура , і Володимир Великий тільки додав християнську
культуру до своєї рідної , батьківської культури .
Зустріч Візантії з Україною – це не була зустріч бідного з багатим ; це
була зустріч якщо не рівних , то близьких поту- гою , але різних
характером культур . Ще й тепер ми маємо у своїх звичаях і народній
усній творчості ознаки зустрічі , поєд- нання староукраїнської ,
дохристиянської культур . Але ми до цього вже так звикли , що іноді не
можемо розпізнати де кінчається в народних звичаях староукраїнське і де
почина- ється християнське . Бо староукраїнські традиції ввійшли у
плоть і кров наших звичаїв , і тепер ми собі не уявляє-
мо Різдва без куті , Великодня – без писанки , Святої Троїці – без
клечання , навіть називємо це останнє свято «Зеленими Святами» . Всі ми
відзначаємо свято Купала , на «Введіння» закликаємо щастя на майбутній
рік , на «Катерини» кличемо долю , а на «Андрія» хто з нас не кусав
калети (це великий корж із білого борошна) і яка дівчина не ворожила ,
чи вий-
де заміж цього року ? Нарешті , діти , бавляться весною ,
співають :
«А ми просо сіяли , сіяли ,
Ой , дід-Ладо , сіяли , сіяли …»
Співають подібне і дівчата , ведучи хоровід :
«Ой , дід , дід і Ладо …»
Все це – наша дохристиянська культура , наша найстаріша
традиція . Кутя – це символ урожаю , писанка – це символ на-
родження сонця . Зеленим гіллям наші предки охороняли своє
II
житло від нечистих духів ,що прокидаються (так вони вірили)
разом із воскресінням природи – від русалок , мавок , перелес-
ників …
Купала – це типове дохристиянське свято з усіма старо-
українськими атрибутами . Ладо – це поганський бог кохання
і плодючості .
На час , у який ми тепер святкуємо Різдво Христове , колись ,ще до
християнства на Україні прпадало свято зимово-
го повороту сонця . Це був час ворожіння на майбутній рік ; а тому ми і
тепер маємо в різдвяних звичаях цілу низку дохрис- тиянських елементів ,
що мали своїм призначенням накликати добрий врожай у наступнім році ,
багатство і добробут у дім господаря , щасливі лови для мисливця ,
весілля для дівчини та щасливу мандрівку для парубка – дружинника князя
або й самого княжеча . Всі стихійні сили природи умиротворяються та
закликаються , щоб не діяли на шкоду людям і худобі .
Про все це співається в колядках , що були відомі далеко ще до початку
християнських часів на Україні це виявляється
і у звичайних обрядах , як ось : дванадцять полін , дванадцять
святвечерніх страв , закликання на вечерю мороза , вовка , чорної бурі
та злих вітрів , дідух на покутті , сіно на столі .
Всі ці рухи , дії і слова , що на перший погляд не мають ніякого
значення в житті людини , віють на серце кожного з нас чаром рідної
стихії і є для душі живущим бальзамом , який сповнює її могутньою силою.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
