Зоря
Зоря в міфах багатьох народів — це жінка. Дружина або сестра сонця, чи
коханка місяця. Зоря пов’язана з Великою Богинею, чий чоловік, бог неба,
— це місяць. Стародавнє зображення півмісяця із зіркою символізує цю
пару. Втілення отієї міфічної Зорі — це планета Венера (на небі увечері
і вранці вона поряд із місяцем). В епоху неоліту ранкова й вечірня зорі
асоціювалися з Великою Богинею. З нею пов’язували й сузір’я Великої
Ведмедиці.
Венера, як відомо, — це богиня кохання в римлян, котра перейняла функції
Великої Богині. Цікаво, що планета Венера в давнину вважалася “зіркою
зла”: римляни пов’язували її з Люцифером, фінікійці — з Вельзевулом,
євреї — з Азазелем, індіанці майя — зі змієм Кукульканом. Проте
стародавні араби-язичники називали її “всемогутньою” і шанували як
верховну богиню.
Литовці уявляли ранню зорю у вигляді дівчини Аушріне, яка розпалює Сонцю
вогонь, а вечірню зорю — як дівчину Вакаріне, яка той вогонь гасить.
Давні греки вважали, що зоря сидить на золотому троні, вбрана в червоні
та золоті шати.
Зоря в українському фольклорі — це символ дівчини, місяць — символ
парубка. В українських обрядових піснях Зоря змальована як панна,
дівчина-красуня. В неї біле личко, рум’яні шоки, чорні брови, руса коса.
На світанку краля розсипає по луках і садах срібну й перлову росу. Росу
бачить місяць, а краде сонце. Про це є загадка:
Зоря-зоряниця, красна дівиця
По церкві ходила, ключі загубила.
Місяць зійшов — ключі знайшов.
Зоря вишиває небо пурпуровими нитками, а діброва займається й палає,
доки день не загасить. Очевидно, про таку дівчину-зорю співається у
веснянці “Вербовая дощечка”:
Де ти, Насте, бувала, бувала,
Як діброва палала, палала?
Відром воду носила, носила,
Дібровоньку гасила, гасила.
Скільки в відрі водиці, водиці,
Стільки в дівчат правдиці, правдиці…
У колядках дівчина часто порівнюється із зорею:
Ой ясна, красна калина в лузі,
А ще красніша дівка Галочка,
По двору ходить, як зоря сходить,
По воду іде, як пава пливе,
В сінечки ввійшла — сінечки сяють…
Із зорею порівнюють гарну жінку, господиню:
Ой ясна, красна на небі зоря,
А ще найкраща в Івана жона.
По двору ходить, як місяць сходить,
В правій рученьці ключики носить…
Зоря, як відомо, возвістила світові про народження Ісуса Христа. Вона
з’явилася над вертепом у Віфлеємі, де народився Спаситель, і вказувала
шлях до нього трьом царям зі Сходу, волхвам і пастухам. Саме тому в
українських родинах на Святвечір діти так чекають першої зірки. А
колядники ходять із семикутною або восьмикутною зорею, котра сяйвом і
красою нагадує про віфлеємську зорю. Способів виготовлення різдвяної
зорі існує дуже багато. Колись для цього частенько використовували сито,
до якого кріпили “промені” зорі. Тепер способів побільшало: можна з
тоненьких планочок або товстого дроту змайструвати каркас, який потім
обтягнути папером чи тканиною, прикрасити фольгою, китичками з
кольорових ниток, ялинковим “дощиком”. Буває, зірку випилюють із фанери
й обклеюють кольоровим папером. Найліпший варіант — коли зірка ще й
обертається. У середину вставляють образок Діви Марії з Дитятком, а
також свічку.
Зірки — це діти сонця. У казковій небесній родині, про яку
розповідається в колядках, зірки — це діти сонця й місяця:
Ясен місяць — пан господар,
Ясне сонце — жона його,
Дрібні зірки — то їх дітки.
v
У замовляннях зустрічаються згадки про три зорі — вечірню, опівнічну,
ранкову:
Ви, зорі-зориці,
Вас на небі три сестриці,
Одна вечірня, друга полунічна,
третя світова.
Вечірня, зануди,
Полунічна, зачепи,
А світова раба Божого (ім’я)
До раби Божої (ім’я) приверни.
За легендою, зірки — це ангели, які сидять на сходах неба із запаленими
свічками. Або ж — душі спочилих героїв та праведників. За іншими
уявленнями, зірки — то душі живих. Кожна людина має на небі свою зірку.
Коли людина народжується — Бог запалює на небі нову зірку-свічку. Отже,
скільки душ живе на землі, стільки й свічок (зірок) горить на небі. Якщо
людина живе на землі добре, то і її свічка горить ясним, чистим світлом.
Якщо ж не шанується — свічка слабка і тьмяна. “Така моя планида”, —
кажуть про долю, маючи на увазі свою “небесну свічку”.
Коли людина помирає — її зірка падає назустріч душі, що відходить. За
деякими легендами, падучі зірки — то нехрещені діти. Падаючи, вони
кричать: “Кшту!” — тобто: “Хреста!” Отож, коли хто побачить зірку, котра
котиться з неба, повинен її перехрестити й дати ім’я — чоловіче або
жіноче, залежно від того, хто саме побачив зірку. За іншими уявленнями,
до падіння зірок причетний диявол: він дуже хоче поставити на небі і
свою свічку. Але ангели, тільки-но помітивши дияволів вогник, скидають
його з неба. А ще зірки, які падають — це чорти, котрі, схотівши бути як
ангели, видряпалися на небо, аби “світити мирові”. Справжні ж ангели
скидають їх назад на землю. Причому, впавши, чорти розливаються смолою,
а хто в неї вступить — той захворіє на сухоти. Аби цього не сталося,
треба проказувати слово “амінь” доти, доки не погасне зірка. Тоді вона
загрузне в землю на стільки сажень, скільки разів було промовлене
“амінь”, і ніякої шкоди людям уже не зробить.
Чумацький Шлях — це дорога, яка веде душі людей у потойбіччя. За
легендою, від середини ця дорога розходиться у два боки: одна веде в
рай, друга—в пекло. А птахам цей шлях указує, куди летіти до вирію.
Чумацький Шлях — Божа дорога, нею ходить Матір Божа, сам Бог, і їздить
св. Ілля на своїй вогненній колісниці.
По землі ж, орієнтуючись на зоряну дорогу, можна потрапити до Криму й
далі, — до Єрусалима.
Вважається, що побачити зірку уві сні — це знак того, що з’явиться
наречена. Коли жінці сняться зірки — це її діти. А коли дівчині —
подруги. Коли сниться, що падає зірка, — це вістка про смерть друга.
Зоря зображується по-різному. Буває із п’ятьма, шістьма, сімома,
вісьмома променями. Восьмикутна зоря — це знак землі й символ Діви
Марії. Така зірка часто фігурує в українських вишивках і ткацтві.
П’ятикутна зоря, відома в Ірані, Малій Азії, Месопотамії, на Криті та в
Японії, — це знак Великої Богині. Так само, як і зображення руки
(відповідно, із п’ятьма пальцями). Шестикутна зірка з’явилася ще на
початку неоліту, це знак шести сторін горизонту, проте співвіднесених не
із землею, а з небом. Це також знак року: дві половинки по шість
місяців. Зображення шестираменних зірок дуже поширені у традиційному
різьбленні українців.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
