.

Збиральництво (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 1469
Скачать документ

Збиральництво

Збиральництво передувало усім іншим заняттям наших далеких пращурів.
Коли ще людина не володіла жодними звичками виготовлення знарядь праці
для здобування їжі,

вона знаходила її готовою у природі: збирала ягоди, трави, горіхи, гриби
та інші дари лісів і степів. З розвитком хліборобства й тваринництва
збирання природних продуктів харчування та лікарських рослин в Україні
відійшло на другий план і стало додатковим заняттям, а в окремих
місцевостях набрало форми промислу.

В Україні збирали плоди, листя, цвіт чи коріння кущів і дерев,
найчастіше ягоди: суниці, малину, чорниці, брусницю журавлину (залежно
від конкретної місцевості). Найбільше заготовляли малини та чорниці, які
вживали свіжими або у вигляді соку; чорниці ще й сушили на зиму. У
лісових і лісостепових районах особливо поширеним був збір багатих на
вітаміни шипшини, калини, глоду, терену, горобини, а також диких яблук і
груш, горіхів ліщини, березового соку.

Окремі види дикорослих рослин використовували як приправу до їжі (кмин,
щавель, хрін), а також спорадично вживали як страву, особливо в бідних
сім’ях навесні, коли закінчувалися основні припаси їжі або в роки
неврожаїв. У страшні 1933 і 1947 роки штучно організованого голодомору
для багатьох сімей східних областей України лобода, щавель, кропива,
лопух, підбіл ставали порятунком від голодної смерті. При потребі листя
лободи, вересу, липи, кору й коріння дерев, жолуді селяни додавали до
розчину, з якого пекли хліб.

Букові горіхи й жолуді збирали для годівлі свиней; окремі рослини — для
різних господарських занять: дикі коноплі й кропиву (лико старих стебел)
— для ткацтва; лепеху, кору й коріння дерев — для плетення кошиків,
личаків; смерекові, ліщинові чи березові гілки — для обручів до
дерев’яного посуду; мох — для утеплення стін; хвою — для підстилки
худобі.

Майже вся територія України багата на гриби, тому їх збір був дуже
поширеним; збирали білі («правдиві») гриби, підберезники, підосичники,
опеньки, лисички, сироїжки, сморжі, печериці та багато інших, назви і
види яких по всій Україні досить різноманітні. Їх варили для щоденного
споживання, заготовляли на зиму чи на продаж. Існували різноманітні
поради щодо збирання грибів: скажімо, як відбирати їстівні гриби і як
знаходити грибні місця. У багатьох селах Прикарпаття навіть не всі
їстівні гриби збирали для їжі, а окремі отруйні гриби заготовляли для
господарських потреб; мухомор — для знищення мух, губку — для кресал.

Природні умови різних регіонів України зумовили певні місцеві риси в
збиральництві трав, ягід, плодів. Це стосувалося різновиду рослин, до
певної міри часу їх збирання. Збиральництвом займалися з урахуванням
вегетації рослин, їх смакових чи експлуатаційних якостей під впливом
температурного режиму, інших чинників. Наприклад, тільки на Поліссі
збирали журавлину і дикий часник, у Карпатах і на Поліссі — чорниці, у
Карпатах — букові горішки, живицю. Рослини, з яких для лікування
використовували корінь, найчастіше збирали ранньої осені (лопух,
арніку). З лікувальною метою заготовляли також плоди, листя та цвіт
кущів і дерев: шипшини, глоду, калини, сосни, вільхи, берези, бузини,
липи, цілющі властивості яких були відомими ще в древньоруський період.

Окремі ягоди (терен, шипшину) збирали пізньої осені, після приморозків;
журавлину — зимою й напровесні, бо вона добре зберігалася під снігом.
Дуже важливим було не допустити перезрівання рослин, особливо при зборі
лікарських трав.

` O

?????&????????? рум’янок, бузина, папороть, ялівець, полин, материнка
тощо, тобто тих, що росли поблизу осель, на сінокосах, а також у степах,
лісах та гірських пущах. їм приписували, крім усього, ще й магічну силу.
На Гуцульщині до лікарських зараховували понад 350 видів рослин, отже,
збір їх мав велике значення, передусім, для тих, хто займався народним
лікуванням. Певні відвари, настої, мазі з лікарських рослин уміла
готувати майже кожна господиня, і тому вузлики чи віночки висушених
квітів можна було побачити практично в кожній хаті.

Часом найінтенсивнішого збору лікарських рослин в Україні був день
напередодні і на саме свято Івана Купала (7 липня). Напередодні свята,
перед заходом сонця, по лікарські трави, квіти збиралися підлітки,
молоді дівчата. Зібрані рослини в’язали пучками і обов’язково залишали
на ніч на луці або подвір’ї для того, щоб на них «упала роса». За
звичаєм це робили тільки перед святом Івана Купала і вірили, що
купальська роса надає лікувальним рослинам особливої сили.

Жінки за цілющими травами найчастіше ходили зранку, до схід сонця.

У Карпатах, зокрема на Західній Бойківщині, лікарські рослини найчастіше
збирали у русальну п’ятницю, вважаючи їх тоді найбільш цілющими. Загалом
це мало під собою раціональний ґрунт, оскільки зазначені дні (Купала,
Русаля) випадали на червень — період найбільшого цвітіння квітів.
Збиральництвом повсюдно займалися насамперед жінки й підлітки які
літньою порою були досить вільні від інших господарських занять. Вони
майже цілими днями збирали в лісах їстівні ягоди й гриби, збагачуючи і
урізноманітнюючи цим харчовий раціон сім’ї. І все це — попри існуючі
обмеження для селян у зборі лісових дарів у поміщицьких лісах. На
Поліссі за збирання в лісі ягід або грибів селяни були змушені платити
або відробляти; за самовільний збір накладався штраф. Щоправда, люди не
визнавали цих заборон, пояснюючи: «Пан лісу не садив, щоби міг іншим
заборонити»; «Ліс — Божий та людський». Народне розуміння було таке: все
те, на що не затрачена праця, не є індивідуальною власністю, а належить
усім.

Зібрані дари природи в заможних родинах були ласощами, в бідніших —
доповненням до щоденного раціону, а в найбідніших, коли закінчувалися
харчові запаси, становили основну страву.

Збирання живиці, коріння й кори дерев, жолудів належало до занять
пастухів та літніх чоловіків. Заготівля березового соку в XX ст. набула
форми промислу і відбувалася організовано, певними виробничими гуртами.
У степовій частині України (Миколаївська, Одеська області) уже в
повоєнний час поширеним заняттям сільських підлітків під час шкільних
канікул було збирання на колгоспних полях бур’янів (в’юнкої «берізки»)
для годівлі домашньої худоби. Важливу статтю поповнення сімейного
бюджету становили лісові ягоди і особливо гриби, їх продавали у
найближчих містах і містечках, а також на місці приїжджим на літній
відпочинок. Бойків чи поліщуків із довгими в’язками сушених грибів можна
було зустріти (особливо напередодні Різдвяних свят) у селах сусідніх
регіонів, а також на великих ярмарках Одеси, Варшави, Відня, інших
віддалених міст.

Отже, збиральництво в Україні зумовлювалось практичними потребами, але
одночасно було і певною формою дозвілля. Ця подвійна функція
збиральництва зберігається й донині. До цього заняття все ширше
залучаються міські мешканці, які розцінюють його як засіб поповнення
індивідуальних запасів харчування і як важливу форму спілкування з
природою.

На певних етапах історичного розвитку чільне місце в
господарсько-виробничій діяльності українців посідали також інші види
допоміжних занять і промислів — чумацтво, візникування, різноманітні
лісові й мандрівничі промисли тощо.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2019