.

Загальносоюзні кампанії щодо українського єврейства у 20 – 30 роках ХХ ст. та участь у них товариства по землеоблаштуванню єврейських трудящих УРСР (р

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
258 2120
Скачать документ

Реферат

на тему:

Загальносоюзні кампанії щодо українського єврейства у 20 – 30 роках ХХ
ст. та участь у них товариства по землеоблаштуванню єврейських трудящих
УРСР.

Стрімкий ривок вітчизняної історичної науки підняв на якісно новий
рівень дослідження проблем історії життя національних меншин України.
Сучасні вчені, спираючись на доступний тепер архівний матеріал, на нові
ґрунтовні методики, прагнуть об’єктивно висвітлити реалії історичного
співіснування різних національних груп, що проживають у сучасній
українській державі. Прогрес помітний і в дослідженні історії
українського єврейства, особливо його становища у 20 – 30 рр. XX ст. – в
час активної роботи єврейських добровільних організацій, зокрема,
Товариства по землеоблаштуванню єврейських трудящих.

Процеси, пов’язані з єврейським переселенням, мали двоїстий характер.
Радянська держава, співпрацюючи з єврейським громадським рухом,
„розвантажила” переповнені збіднілим єврейським населенням містечка
Правобережної України, відкривши друге дихання єврейській громаді
України. З іншого боку, вона поставила під тотальний контроль
добровільну ініціативу єврейства, перетворивши громадські організації на
дієвий придаток більшовицького режиму.

Перші праці, що висвітлювали проблеми переселення єврейського населення
у 20 – 30 рр. XX ст. як на території України, так і в межах Радянського
Союзу, почали з’являтися в кінці 80 р. XX ст. Це були статті, виступи та
розвідки учасників перших конференцій присвячених національним меншинам
України. В них автори прагнули зробити перші кроки по збору фактичного
матеріалу. Перші великі дослідження з’явилися в середині 90 р., зокрема
праці В.С.Орлянського, Я.Хонігсмана [1]. Стаття останнього поклала
початок дослідженню процесів, пов’язаних із аграризацією українського
єврейства. В ній вперше згадується ТЗЕТ. Питання переселення та
діяльності товариства висвітлювали М.Журба, О.Козерод [2]. Але в жодному
дослідженні не приділялося вагомої уваги висвітленню програми
переселення українського єврейства до Біробіджана та створенню
Єврейської автономної області.

Тому спробуємо визнати характерні й специфічні особливості взаємодії
радянського режиму і єврейських громадських організацій під час
реалізації програми переселення євреїв на Далекий Схід, а також
залежність добровільного громадського руху єврейських переселенців від
більшовицької влади.

Одночасно з переселенням євреїв на Південь України державні органи
розпочали підготовку програми єврейського переселення до Кримської АРСР
і до районів Далекого Сходу. У жовтні 1926 р. секретаріат ЦВК СРСР
розглянув питання по “Клопотанню Президії ЦВК УРСР про виділення
вільного земельного фонду в районах Російської Федерації для переселення
євреїв” [3]. Протягом 1927 р. ЦВК СРСР разом із Всесоюзним
переселенським комітетом розробили програму переселення до
Біробіджанського району Хабаровського краю РСФРР. Тільки протягом 1927
р. до Біробіджана Всесоюзний переселенський комітет планував переселити
12 тисяч єврейських переселенців. До місцевих органів радянської влади у
1927 р. комітет надіслав завдання для роботи з єврейськими
переселенцями. Отримали відповідні вказівки і місцеві ТЗЕТівські
організації на Україні. ТЗЕТ мав своїми силами та засобами надавати
матеріальну допомогу сім’ям бідних переселенців, підшукувати для них
роботу, влаштовувати дітей у школи, надавати допомогу місцевим біржам
праці, комітетам взаємодопомоги [4]. 28 березня 1928 р. відбулася нарада
Президії ЦВК СРСР відносно єврейського переселення до Біробіджанського
району. На нараді було прийняте рішення про закріплення за КОМЗЕТом
Біробіджанського району на Далекому Сході, з орієнтацією на створення
там, при успішному його заселенні, національної єврейської
адміністративної одиниці. КОМЗЕТ передав одразу всю оперативну роботу по
заселенню Біробіджана до Центрального Правління ТЗЕТу. ЦП ТЗЕТ повністю
займалося вирішенням питання єврейського переселення до Далекого Сходу
[5]. Воно уклало відповідний договір з Далекосхідним Переселенським
Управлінням, за яким вся робота по підготовці фондів (за винятком
землевпорядкування): шляхові, меліоративні, гідротехнічні роботи, а
також будівництво адміністративне й житлове для єврейських переселенців
переходило до ТЗЕТу в особі його Біробіджанського представництва. ТЗЕТ
мав займатися також забезпеченням переселенців всім необхідним для їх
господарського облаштування в районі [6]. Перші переселенські групи
почали прибувати до Біробіджана в кінці квітня 1928 р.

УкрТЗЕТ включився в кампанію переселення єврейства України до
Біробіджана навесні 1928 р. Владні органи разом з Українським
Товариством розробили агітаційну програму під назвою “Розсіяти нікчемні
зловмисні чутки про новий район, які поширювались, як відомо, сіоністами
серед єврейської бідноти в СРСР і в закордонній пресі” [7]. Протягом
агітаційної кампанії відділення Товариства на Україні провели
агітаційний двотижневик по реалізації ТЗЕТівської лотереї і
популяризації переселенської кампанії до Біробіджана [8]. В середині
квітня 1928 р. УкрТЗЕТ отримав від ЦП ТЗЕТу завдання для Товариства
відносно роботи у Біробіджані. На основі завдань Всесоюзного ТЗЕТу,
українська Президія ТЗЕТу провела спільну нараду всіх делегатів
Товариства на Всесоюзному з’їзді культпросвітників та делегатів від
місцевих осередків. У нараді брало участь 50 чоловік. Була прийнята
програма роботи УкрТЗЕТу відносно переселення до Біробіджана, яка
передбачала:

1. Ознайомлення єврейської бідноти в Україні з тим, що являє собою
Біробіджанський район на Далекому Сході, висвітлення всіх труднощів у
районі переселення.

2. Розробку і здійснення плану попереднього вербування кандидатів для
переселення, ознайомлення єврейства з елементарними відомостями щодо
сільського господарства та із ґрунтовими, кліматичними особливостями
регіону, залучивши для цього єврейську інтелігенцію, агрономів,
пропагандистів.

3. Проведення агітації серед переселенців, щоб переселення проходило в
кооперативних та колективних формах, постійно наголошуючи на
пріоритетності колективних форм праці [9].

Відбір переселенців проходив шляхом недопущення соціальне
неблагонадійних, деморалізованих людей [70], зокрема, до переселення не
допускалися учасники сіоністського руху та “лишенці”.

В перші ж місяці роботи УкрТЗЕТ зіткнувся з величезними труднощами,
відсутністю плану переселення, матеріальної бази, державними органами не
були враховані складні природні умови краю. Складалося враження, що
радянська влада, прагнула миттєво вирішити єврейське питання. Блюм пише:
“Історія свідчить, що для радянської влади один, п’ять або десять
мільйонів чоловік ніщо. Таємниця в іншому, більшовикам потрібно було
дати обґрунтування для самого … існування єврейства як нації, … їх
існування заперечувалося марксистсько–ленінським матеріалізмом.
Єврейство протягом тисячолітньої історії збереглось як духовно-релігійна
спільність, а не державна одиниця, а такого з точки зору комуністичної
доктрини бути не могло. Тому владі потрібно було за будь-яку ціну
прив’язати” євреїв до певної території, дати їм … права
самоврядування, при цьому, виселивши єврейство з Центральної частини
СРСР і ліквідувавши його вплив на політику комуністичної влади [7
7].Так, газета “Вісті ВУЦВК”, коментуючи роботу Другого Всеукраїнського
з’їзду ТЗЕТ, писала: “Постанову Президії ЦБК СРСР про призначення
Біробіджана для переселення євреїв ухвалено у березні, а вже у травні
почалося переселення євреїв. Першими труднощами були непідготовленість
апарату, його недостатня кваліфікованість, брак коштів та худоби. Із 4-х
млн. гектарів, що є в Біробіджані, тільки 500 тис. га можна визнати
придатними для сільського господарства, але й та площа потребує
меліорації, побудови шляхів та інше”. Робота Товариства постійно
відставала від планів, особливо в будівництві шляхів, гідротехнічних
заходах. Але все ж спільними зусиллями УкрТЗЕТу та Всесоюзного ТЗЕТу до
Біробіджана до початку 1930 р. вдалося переселити 2 тис. євреїв.

У 1930 р. на Другому Всесоюзному з’їзді ТЗЕТу було прийнято рішення
прискорити переселення євреїв до Біробіджана великими групами для
створення на місцях великих і механізованих колгоспів. При цьому було
поставлене завдання проводити заходи по ліквідації кунацтва серед
єврейських переселенців, провадити боротьбу з торгівельними елементами
[12].

З 1933 р. вищі органи компартійної системи змістили акценти в
організації переселення до Далекого Сходу. 31 грудня 1933 р. ЦВК і
Раднарком СРСР прийняли постанову “Про виключне значення переселення до
Далекосхідного краю”[73], а 2 вересня 1934 р. – “Про заходи допомоги
Біробіджанському районові” [14]. До УкрТЗЕТу надсилалися вимоги
конкретно розподілити роботу щодо шефства над Біробіджанським районом
між обласними організаціями Товариства. Обласні відділення ТЗЕТу згідно
постанови республіки розробили та затвердили плани роботи по допомозі
Біробіджану в обкомах КП(б) У. В них окреслювалася форма участі
осередків Товариства в кампанії шефства та визначався розмір очікуваної
допомоги. Так, Дніпропетровське бюро обкому КП(б)У поклало на обласний
осередок Товариства допомогу Єв.АО, зокрема, обласний осередок мав
надавати фінансову, промислову і господарську допомогу колгоспам, а
також державним підприємствам, культурним установам області у підборі
кадрів. Подібне рішення прийняв і Харківський обком КП(б)У[ 15].

З кінця 1933 р. шефство над Біробіджаном стало провідним напрямком у
діяльності всіх обласних і районних організацій ТЗЕТу України. На
відміну від початкового етапу шефства, коли практично вся оперативна
робота по переселенню покладалася на організації ТЗЕТу, а в подальшому
вони мали займатися лише загальним сприянням державному Комітету по
землевлаштуванню євреїв у виконанні нарядів по вербуванню кадрів
переселенців шляхом проведення масово-роз’яснювальної роботи, реєстрації
бажаючих переселитися та допомоги в організації відправки до ЄАО. Проте,
у зв’язку з відсутністю у більшості районів республіки штатних
комзетпрацівників, і в наступні роки кампанія по переселенню до
Біробіджана практично здійснювалася силами ТЗЕТу. Так, УкрТЗЕТ разом із
Центральним

?????¤?¤?$????правило 20 випускників Одеського єврейського
сільськогосподарського інституту і 10 агротехніків – випускників
Львівського сільськогосподарського технікуму [79]. У 1934 р. Київське
відділення ТЗЕТу переселило до Біробіджана 870 сімей
євреїв-переселенців, разом з ними відправило на роботу 180
будівельників. Крім того, 300 єврейських юнаків за кошти Товариства
навчалися у школах ФЗУ, по закінченню яких вони поїхали на роботу до Єв.
АО. Організовувалися і сезонні бригади робітників. Того ж року 31
спеціаліст будівельних спеціальностей і 54 кваліфікованих плиточників
працювали в Біробіджані на будівництві житла [20].

Проводилися збори коштів, велася пропаганда щодо підбору спеціалістів,
для чого організовувалися місячники сприяння переселенню до Біробіджана.
Так, у Дніпропетровську місячник розпочався 1 серпня 1934 р. і тривав
майже до кінця жовтня. В ньому взяли участь всі великі підприємства
міста, що мали ТЗЕТосередки. Першочерговим завданням місячника був збір
коштів для переселенців Біробіджану. На різних підприємствах кампанія
проходила по-різному. На одних застосовувався принцип шефської допомоги.
Так, артіль “Дніпровзуття” відпрацювала в серпні 1934 р. безоплатно 3
години, що становило 1500 крб., на які було відпущено взуття за
плановими цінами. По чотири години на користь Біробіджана відпрацювали
артілі “Восход” і “Вахоміт” [21]. На інших підприємствах проводився збір
пожертв, а потім на ці гроші закуповувалася продукція заводу. Так діяли
завод “Молотова”, завод “Червоний Профінтерн”, де на зібрані було
закуплено кошти металеві вироби – скоби, вила, цвяхи. Інші закуповували
на зібрані населенням кошти техніку і необхідне устаткування. 31 серпня
1934 р. з Дніпропетровська до Біробіджана направили вагон з
радіоустановкою, трактор Форда, електромотор, 10 спеціальних костюмів
(на кошти Кривого Рогу), циркулярну пилку, майстернях трактори і машини
[22]. Харківська обласна філія Товариства організувала і провела
подібний місячник з 1 жовтня по 1 листопада 1934 р. під гаслом
“Допоможемо Єв.АО” []. Під час місячника проводилася різностороння
агітаційна робота на підприємствах, в установах і організаціях області
щодо підготовки до першого з’їзду Рад Єв.АО. На підприємствах проходили
акції по збиранню подарунків для біробіджанців. Всього філія зібрала
товарів на суму 228 тис. крб., які відправили до Біробіджана у 5
вагонах. Шефство тривало майже весь 1935 рік. Його провадили відділення
ТЗЕТ по всій Україні. До шефської роботи відділення підключили найбільші
заводи України: завод ім. Петровського, завод ім. Ілліча, завод ім.
Сталіна, Харківський тракторний завод “Серп і молот”, КЧЗ (Київ), завод
ім. Марти в Миколаєві [24].

В 1935 р. Товариство змінило гасла. Партійні органи висунули новий
лозунг: “Підготовка до першого з’їзду Рад Єврейської Автономної
області”, під яким розпочалася кампанія залучення робітників,
колгоспників та службовців до шефства над Біробіджаном і переселенськими
районами України та Криму [25]. За планом передбачалося відзначити
п’ятиріччя Біробіджана, проведенням ряду вечорів у великих обласних
центрах (Москві, Ленінграді, Києві, Одесі й Вінниці), де планувалося
провести збір коштів для будівництва Будинку культури у Біробіджані. В
роботу включилися всі 7 обласних відділень Українського ТЗЕТу.
Відбувалися збори активу Товариства [26]. Київський обласний ТЗЕТ провів
засідання відділень і направив на з’їзд двох делегатів Качанова і
Гофштейна, потім із ними були проведені на підприємствах зустрічі,
загальноміські збори, вечори в районах області (Умань, Житомир,
Коростень).[27] Одеський обласний ТЗЕТ також відправив до Біробіджана
двох делегатів, які після повернення вели звітну
агітаційно–пропагандистську кампанію на підприємствах Херсона,
Миколаєва, Кірова, Первомайська. Всього відбулося 91 зустріч і 24 міські
вечори, на які запрошувалися гості з Центральної Ради ТЗЕТу і УкрТЗЕТу.
Було організовано 5 радіовиступів учасників науково-дослідної та
медичної експедицій, які відвідали Єв. АО [28]. Харківський обласний
комітет компартії і обласний ТЗЕТ створив спеціальну комісію для
відвідання з’їзду. Члени комісії відвідали найбільші підприємства міста,
де скликалися загальні збори працівників. Справу організували так, що
працівники і робітники підприємств за своєю ініціативою брали шефство
над відповідними заводами і фабриками Єв. АО. До міськради і облради
надходили постанови трудових колективів цього шефства. Всього у цехах
було проведено 600 зборів, вечорів і бесід. Акцією були охоплені ЗО тис.
робітників [29]. Протягом липня – вересня 1934 р. Біробіджан відвідала
делегація, до складу якої увійшли робітники найбільших районів міста.
Делегати побували на підприємствах і установах міста, відвідали сім’ї
харківських переселенців. Кульмінацією роботи делегації стало вручення
перехідного прапора від Харківської міськради, облради та місцевого
ТЗЕТу Біробіджанській міськраді.[ЗО] Після повернення делегації до
Харкова УкрТЗЕТ провів звітну кампанію і випустив агітаційну брошуру, що
розповідала про її роботу [37]. За час агітаційної кампанії тільки для
будівництва в Біробіджані будинку культури було зібрано 300000 крб.,
відправлено обладнання для поліклініки, проспонсоровано ряд концертів
Харківського єврейського ансамблю в Єврейській автономній області, а в
1935 р. Товариство відправило 40000 крб. для покращення культурного
обслуговування переселенців [32].

З метою направлення молодих спеціалістів після закінчення освітнього
закладу на постійну роботу до Біробіджана Товариство проводило роботу і
серед студентства УРСР. У 1935 р. таку роботу проводили Харківський і
Київський обласні ТЗЕТи. Товариство загітувало 40 молодих педагогів –
випускників єврейських педінститутів, і технікумів. Крім того, туди
їхали молоді лікарі, економісти, інженери, працівники культури. Зокрема,
Житомирський обласний ТЗЕТ направив на постійну роботу у Біробіджан
духовий оркестр у складі 15 музикантів. Всього за 1935 р. до Біробіджана
було направлено 204 висококваліфікованих спеціалісти [33].

У вересні 1935 р. УкрТЗЕТу було доручено відправити до ЄАО ешелон
переселенців у кількості 520 осіб, укомплектований мешканцями Київської,
Вінницької, Одеської областей та Молдавської автономної республіки, що
входила до складу УРСР. З ініціативи УкрТЗЕТу Український комітет
Червоного Хреста організував медичне обслуговування ешелону на шляху
його прямування. Всього за сприяння УкрТЗЕТу впродовж 1935 р. до ЄАО
було переселено 5 тис. людей [34].

Директивний характер шефства над Біробіджаном, проведення компаній,
поєднані зі спробами перекласти на плечі громадськості всю справу
переселення до ЄАО, виявили ряд суттєвих негараздів у діяльності ТЗЕТів.
Плани щодо укомплектування переселенських груп спеціалістами не
виконувалися, саме переселення проводилося поза участю широкого
громадського загалу. Житомирський відділ ТЗЕТу відправляв фіктивні сім’ї
переселенців, у Кривому Розі було виявлено розкрадання коштів ТЗЕТу
[35].

У 1936 р. переселенська кампанія зменшила оберти. Так план переселення
1936 р. визначений РНК СРСР постановою від 25 березня 1936 р. не було
виконано навіть на половину. В кінці 1936 р. починається зменшення
допомоги Європейській автономній області, а в 1937 р. державні установи
повністю припинили допомогу єврейським переселенцям. 2 грудня 1937 р.
Раднарком СРСР у листі до голови НКВС Єжова й Наркомзема Ейхе дозволив
зупинити будівництво єврейських переселенських колгоспів у Євр. А.О. та
припинити переселення “до нової перевірки на місці всієї справи
переселення в області” [36]. Так офіційно було припинене переселення до
Біробіджана і побудова Єврейської автономної області.

Та Біробіджанська кампанія від самого початку була приречена на невдачу.
І не тільки тому, що євреї, замість сонячного і теплого берега ріки
Йордан, отримали непролазну тайгу Приамур’я. Причина провалу полягала в
іншому – в неготовності державного апарату створити умови для прийому і
обслуговування єврейських переселенців. Не існувало мобільних програм.
Державні органи влади просто усунулися від переселенської кампанії,
проголошуючи самі лозунги. Далі слів справа не йшла. Майже всі заходи
фінансувалися та проходили за сприяння добровільних єврейських товариств
– Агро-Джойнту, ТЗЕТу. Переселенська кампанія до Єв.АО від початку 30-х
років заклала фундамент повного контролю державному режимові ТЗЕТу.
Осередки Товариства відкривалися навіть у Бурятії, але в середині 30-х
років значення товариства нівелювалося. Над здійсненням переселенської
програми працювали лише ЦП ТЗЕТу, Білоруський та Український ТЗЕТ.
Робота Товариства була краплиною в морі державної байдужості до проблем
переселення. Єврейське населення Біробіджану навіть у найкращі 1935 –
1936 роки не перебільшувало 20 тис. осіб, в основному вихідців з України
[37].

Література:

Орлянський В.С. Євреї України в 20–30 роки XX століття:
соціально-політичний аспект. Запоріжжя, 2000.; Хонігсман Я.С.
Колективізація, голодомор і занепад єврейського землеробства в Україні
// УЇЖ., 1994, № 2–3.

Козерод О.В. Евреи Украины в период экономической политики: 1921–1929
гг. К., 2002. Журба М.А. Етнонаціональні та міжнародні аспекти
діяльності громадських об’єднань українського села (20–30 рр. XX ст.):
Монографія. – К: Наук, світ, 2002.

Чирко Б. В. Національні меншини в Україні в 20–30–ті р. XX ст. К 1995. –
с. 74.

Центральний державний архів вищих органів влади та управління України
(далі ЦДА– ВО). – Ф. 571, – Оп. 1, – Спр. 265, – Арк. 8.

Четыре года ОЗЕТ. Отчет. – М, 1930. – с. 48.

6. Там само. – с. 49.

Звіт УкрОЗЕТу. – с. 7.

Там само. – с. 11.

Там само. – с. 8.

Державний архів Російської Федерації (далі ДАРФ). – Ф. 9498, – Оп. 1,–
Спр. 408,– Арк. 2.

Блюм А.В. Еврейский вопрос под советской цензурой, 1917–1991. СПб,
1996.– с. 12.

ОЗЕТ. .Съезд 2–й. Москва 1931. Резолюции второго Всесоюзного Съезда
ОЗЕТ. – М., 1931,–с. 7.

ЦДАВО. – Ф. 571, – Оп. 2, – Спр. 119. – Арк. 7.

Там само. – Арк. 11.

Там само. – Арк. 22.

ДАРФ. – Ф. 9498, – Оп. 1, – Спр. 408. – Арк. 9.

Там само. – Арк. 10.

Там само. – Арк. 28.

Там само. – Арк. 87.

ЦДАВО. – ф. 571, – Оп. 2, – Спр. 119. – Арк. 12.

Там само. – Арк. 21.

Там само. – Арк. 16.

ЦДАВО. – Ф. 571. – Оп. 2. – Спр. 111.– Арк. 7.

ЦДАВО. – Ф. 571, – Оп. 2, – Спр. 108. – Арк. 10.

ДАРФ. – Ф. 7541, – Оп. 1, – Спр. 940. – Арк. 30.

ДАРФ. – Ф. 7541, – Оп. 1, – Спр. 589. – Арк. 5–6.

Эйдельман Е. Н. Задачи ОЗЕТа после 17– го сьезда ВКП(б). –М., 1934.– с.6
– 7.

ЦДАВО. – Ф. 571, – Оп. 2, – Спр. 111.– Арк. 7.

ЦДАВО. – Ф. 571, – Оп. 2, – Спр. 108. – Арк. 15.

Там само. – Арк. 16.

Там само. – Арк. 23.

Там само. – Арк. 28.

ЦДАВО України. – Ф. 1, – Оп. 2, – Спр. 108. –Арк. 28.

Там само. – Арк. 26 – 27.

Трибуна, 1936, № 12, с. 14.

ДАРФ. – Ф. 7541, – Оп. 1, – Спр. 973. – Арк. 119.

Блюм А. В. Вказана праця. – с. 13

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020