.

В\’ячеслав Чорновіл – автор проекту, упорядник, редактор і видавець «Українського Вісника» (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
296 2859
Скачать документ

Реферат

не тему:

В’ячеслав Чорновіл – автор проекту, упорядник, редактор і видавець
«Українського Вісника»

Серед багатьох талантів, якими був наділений В’ячеслав Чорновіл,
здається, найприкметнішим для нього був талант літератора, журналіста.
Загальновідомий епізод його розмови з табірним начальством, коли йому
докоряли, мовбито він рветься до влади. В’ячеслав відповів на цей закид,
що у майбутній демократичній державі, якою без сумніву буде Україна,
йому хотілося б бути просто журналістом, мати своє друковане видання, у
якому йому хотілося б бути редактором. В умовах незалежної України
Чорновіл реалізував це своє бажання у виданні аналітичної газети
«Час-Time» і «Час». З поста шеф-редактора цих видань він і пішов із
життя. А тоді, наприкінці 60-х – початку 70-х років, він виносив ідею
видання позацензурного, «за своїм змістом і завданням цілком легального
і конституційного», хоча в умовах тодішньої політичної дійсності
насправді нелегального видання журналу «Український Вісник». Уже у самій
назві журналу відображалася його суть. Він повністю підпорядковувався
поширенню інформації, себто вістей, які не знаходили відображення в
офіційних виданнях, зате поширювалися шляхом самвидаву.

На той час у «Самвидаві» нагромадилася величезна кількість
найрізноманітнішого матеріалу – від звичайних повідомлень про
переслідування, обшуки, арешти, звільнення з роботи тощо – до гострих
публіцистичних творів та позацензурної поезії й прози. Як це все не
збирати докупи, не систематизувати, не видавати регулярно разом в одних
палітурках? Ідея організувати таке видання напрошувалася сама собою, але
для того, аби її реалізувати, потрібно було мати журналістський хист,
організаторські здібності для збору розкиданого матеріалу (адже для
цього треба було знайти людей, навчити їх працювати в умовах жорсткої
конспірації), потрібно було мати величезну працездатність, та чи не
найголовніше – мужність і безстрашність. Людина, яка брала це на себе,
брала на себе й величезну відповідальність. Такою людиною був В’ячеслав
Чорновіл.

Ідея видання «Українського Вісника» обговорювалася в дуже вузькому колі.
Напочатку про його кінцевий задум знали тільки безпосередні виконавці.
Програмні «Завдання «Українського Вісника», які потім друкувалися як
передмова до всіх шести випусків, були написані В’ячеславом Чорноволом у
грудні 1969 року – про це він згадує в передмові до оновленого видання
журналу (серпень 1987 року). Ці завдання були сформульовані В’ячеславом
Максимовичем на власний розсуд і ні з ким з найближчого оточення не
узгоджувалися. Це авторський задум та ідея саме Чорновола. У них він
говорив: «Необхідність такого позацензурного видання на Україні давно
назріла. Є багато проблем, які викликають загальний інтерес і турбують
широкі кола української громадськості, але зовсім не висвітлюються
офіційною пресою. Якщо ж зрідка під тиском обставин преса і згадує ці
проблеми, то вдається до свідомої фальсифікації. «Вісник» міститиме без
узагальнень інформацію про порушення свободи слова й інших демократичних
свобод, гарантованих Конституцією, про судові та позасудові репресії на
Україні, про порушення національної суверенності (факти шовінізму й
українофобії), про різні акції протесту тощо. «Вісник» даватиме огляд
або повністю наводитиме публіцистичні статті, документи, художні твори
та інші матеріали, які вже набули поширення у «Самвидаві».

Редактор журналу послідовно відстоював думку, що «Український Вісник» –
видання в жодному разі не антирадянське і не антикомуністичне.» І це
була не просто пропагандистська теза. Саме видання так і було задумане,
так воно й реалізовувалося. Для чого? Чи таким палким прихильником
радянської влади й комуністичних ідеалів був його редактор? Зовсім ні! У
такому підході до видання журналу був закладений серйозний ідеологічний
задум, який полягав у тому, аби показати: суть тодішнього тоталітарного
режиму (як, зрештою, і нинішнього, і будь-якого), отже, суть
тоталітаризму полягає насамперед у тому, що він не дотримується власної
Конституції, порушує самою владою прийняті закони. «Критику окремих
осіб, органів, установ, аж до найвищих включно, за допущені помилки у
вирішенні внутрішньополітичних проблем, зокрема за порушення
демократичних прав особи і нації, – писав Чорновіл, – «Вісник» не
розцінює як антирадянську діяльність, а вважає гарантованими –
принципами соціалістичної демократії і Конституції – правом і почесним
обов’язком кожного громадянина. Ненормальні умови випуску «Вісника»
пояснюються тим, що у нас є частими порушення конституційних гарантій і
незаконні переслідування громадсько активних людей.»

До речі, це був принцип, властивий на той час не лише «Українському
Вісникові» В’ячеслава Чорновола, з таких позицій, згадаймо, написана й
праця Івана Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація», захистом якої,
власне, й відкривався перший випуск «Вісника» («Кампанія проти критика
Івана Дзюби» – інформаційний матеріал без підпису, написаний з усією
очевидністю самим Чорноволом). Таке спрямування мали правозахисні
матеріали (заяви, звернення, коментарі) Василя Стуса, які друкувалися на
сторінках «Вісника». Ось для прикладу аргументація поета-мученика на
захист арештованого в Донецьку викладача медінституту Івана Степановича
Сука: «Кожне нормально організоване суспільство залишає людині певний
простір індивідуальної свободи. Адже це обов’язкова умова людського
існування. При відсутності такої свободи є істоти, але немає людей,
особистостей.

Можна із певністю сказати: чим більший цей простір індивідуальної
свободи, тим кращі умови для визрівання соціальне значущої людини.

Отже, в інтересах нашого суспільства свято оберігати індивідуальні
людські права. До таких прав я відніс би право мати світ у собі – право
мислити, мати свої переконання, світогляд, характер, звички – ті
мінімальні права, які майже не різняться від звичайних здатностей.

Кожне суспільство потребує індивідуально зрілих людей, особистостей, а
не людиноїдів, і тоді воно гарантує цю індивідуальну свободу. В
противному разі суспільство займається просто самопоїданням.» («Вісник»,
випуск 3).

Можна скільки завгодно іронізувати з безмежної наївності подібних
гуманістичних звернень до тих, що самі мали залізобетонні непробивні
установки й стереотипи сприйняття і беззмістовності, а тому були просто
нездатними сприймати такі апеляції, такий спосіб сприйняття людини й
суспільства. Адже справа не в них. Справа в тому, що цей апофеоз
індивідуальної свободи людини, вільного від насилля суспільства був
проголошений поетом з приводу однієї, здавалося б, часткової і
малозначущої для суспільства події – арешту Івана Степановича Сука,
якого в дисидентських колах ніхто й не знав. (До речі, заарештований
потім, як казали, помер у психіатричній лікарні).

Я навів ці широкі цитати для того, аби показати: яким задумувався, яким
став для української національної правозахисної ідеї журнал «Український
Вісник».

????¤?¤?$???????G? видання, як правило, не пов’язані між собою
внутрішньою логікою змісту, єдиним задумом, спрямуванням, принципами
внутрішньої рубрикації, що є властивим «Українському Віснику». Хоча, на
відміну від журнальних видань, кожна нова публікація «Вісника»
позначалася як черговий випуск. Таких випусків з участю самого Чорновола
вийшло п’ять: у січні 1970-го – випуск І; у травні того ж року – випуск
II; у жовтні – випуск III; у січні 1971-го року вийшов випуск IV,
«світлої пам’яті Алли Горської – громадянки, митця, людини –
присвячений»; у травні того ж року – V випуск, у якому вміщена післямова
«від редакції» про те, що окремі видання потрапили за кордон,
передаються по радіо, а, можливо, і надруковані. До того часу й справді
перші чотири випуски вийшли друком в Українському Видавництві
«Смолоскип» ім.В.Симоненка. П’ятий випуск через неймовірні труднощі й
нишпорення не був тоді одразу переданий за кордон.

Збір матеріалів і підготовка до видання VI випуску велися в атмосфері
неймовірних труднощів: за В’ячеславом ходили крок у крок, усі його
зустрічі, телефонні розмови простежувалися й прослуховувалися. Випуск
був практично підготовлений до друку, але не вийшов у світ, тому що 12
січня 1972 року В’ячеслава Чорновола, разом з багатьма українськими
інтелігентами, було заарештовано. За попередньою домовленістю,
упорядкування й редагування журналу мав взяти на себе Михайло Косів, а
матеріали, зібрані Чорноволом, мала доставити Атена Пашко. Не буду
згадувати епізоди, пов’язані з укладанням, редагуванням, передруком
матеріалів для випуску. В умовах тотального терору це було зовсім не
просто – адже кагебісти напевно таки про щось догадувалися. Цей випуск
VI, який вийшов у березні 1972 р., одразу був перефотографований на
мікроплівку Я.Кендзьором і переданий через спортсменів, які їхали на
якісь змагання, на Захід. Його зміст тут же почали передавати по різних
радіостанціях, зокрема через Українську редакцію «Свобода». У цьому
випуску, крім традиційної чорноволівської передмови, було поміщено
п’ятисторінкову інформацію про те, що «12 січня ц.р. пройшла хвиля
масових арештів та обшуків по всій Україні, а також у прибалтійських
республіках, Москві та Ленінграді.» Далі йшли імена заарештованих,
короткі біографічні дані про них, обставини арештів, обшуків, допитів –
словом усе, що на той час було відомо. Автором цієї інформації був також
Михайло Косів, у чому тепер щиросердечно признаюся.

Вістка про VI випуск «Вісника» через умовний пароль була передана за
грати В’ячеславу, на що він у записці до Атени, що йому принести на
чергову щомісячну, належну зекам, передачу, написав такі слова: «А
теплих шкарпеток більше не передавай, вистачить тих, що є.» Це означало:
випуск «Вісника» треба припинити, бо схоплять друкарську машинку, архів,
а тоді розкриють усе – і вся наша конспірація пропаде. Донині перед
очима стоїть мені ця друкарська машинка, але за правилами конспірації, я
її мусив знищити.

Відновлення видання «Українського Вісника» відбулося через 15 років
(випуск 7 вийшов у серпні 1987-го, 8-й – у вересні, а спарений 9 – 10 –
у жовтні – листопаді 1987 року). Але це вже було зовсім інше видання. У
програмному вступі «від редакції» В’ячеслав Чорновіл зазначав: «Журнал
планується як громадсько-політичний та літературно-мистецький місячник,
у зв’язку з початим процесом демократизації СРСР (припинення політичних
процесів, часткове звільнення політв’язнів, допущення легальних форм
опозиції) домінуватимуть тепер не матеріали про суди, тюрми, табори,
позасудові репресії і т.п. прояви застою і безгласності, а проблемні
статті з актуальних проблем сьогоднішнього українського життя, художні
твори, документи минулого. Ставши відкритим виданням, назвавши ім’я
свого незмінного редактора, журнал друкуватиме тепер не тільки стихійно
поширювані, а й спеціально для нього написані матеріали і намагатиметься
уникати анонімності.»

Отже, тут уже Чорновіл сам називає своє видання журналом.

Надзвичайно великий творчий інтерес викликає методологія упорядкування
матеріалів журналу. Як правило, у ньому зверстані публікації, присвячені
якійсь одній, переважно правозахисній темі. Так, наприклад, у І і II
випусках – це матеріали про арешти, судові процеси, переслідування
молодих активістів у Дніпропетровську, молодіжного лідера Івана
Сокульського (зараз – відомого, славетного поета), громадського діяча,
літератора Миколи Кульчинського (зараз також відомого політика,
народного депутата України). Третина II! випуску (34 сторінки з 110)
присвячено арешту в Івано-Франківську відомого вже й на той час
політичного діяча Валентина Мороза. Четвертий, як уже було сказано,
присвячений пам’яті Алли Горської. І так далі. Але у кожному випуску
подаються і безіменні, й авторські матеріали «Самвидаву»: статті, заяви,
звернення, клопотання Євгена Сверстюка, Михайлини Коцюбинської, Василя
Стуса, Івана Світличного, Івана Дзюби, Бориса Антоненко-Давидовича,
Миколи Плахотнюка й ще ряду інших відомих і невідомих авторів.

Наголошую на цьому, аби поставити принципове для нас сьогодні запитання:
що маємо робити з Чорноволівським «Українським Вісником», здійснюючи
багатотомне видання його творчої спадщини? Друкувати у виданні творів
В’ячеслава Чорновола тільки те з «Українського Вісника», що безсумнівно
належить його перу? Але ж, по-перше, руйнується цілісний задум самого
видання, бо ж окрім окремих творів – В’ячеслав майже до кожної
публікації додає свої пояснення, доповнення, коментар. Без попереднього
матеріалу ці його додатки стають незрозумілими, втрачається їх
доречність, вони мовби зависають у безповітряному просторі. А, по-друге,
цілісне сприйняття «Українського Вісника», як, може, ніщо інше,
посвітлюють невгомонний характер «зеківського генерала», невпокійливого
бунтаря, якому буквально до всього є діло. Він не може спокійно щось
видрукувати, навіть публіцистику того ж Василя Стуса – він мусить тут
додати і своїх кілька міркувань. У цьому чоловікові клекотіли вулкани
енергії, замішані на думці і почуттях. «Український вісник» – це, за
словами поета, найкращий нерукотворний пам’ятник В’ячеславові Чорноволу.

Коли ми 19 березня 1999 року, за тиждень до його трагічної загибелі,
повертались машиною з Житомира, і він завів розмову про десятитомне
видання своїх творів, до якого тоді активно готувався, то дуже рішуче,
однозначно, мовби очікуючи, що хтось буде проти цього заперечувати,
відстоював своє право на публікацію у цьому виданні й «Українського
Вісника».

Гадаю, ми мали б вволити його волю. І не лише заради того, аби вшанувати
його пам’ять. «Український Вісник» – це унікальне явище в українській
історії. Тому воно мусить знайти своє природне місце. Було б непоправною
втратою, якби документи, багатющі й різноманітні матеріали, але
найголовніше – неповторний вільнолюбивий дух, яким віє з кожної сторінки
цього видання, десь загубився на задвірках. В’ячеслав Чорновіл був
автором ідеї цього видання, він упорядкував і редагував уміщені в ньому
матеріали, він, заплативши за це свободою, його видавав, на цьому
виданні видніється духовний профіль Чорновола – він пішов у світ з його,
Чорновола, духу печаттю. Тож тепер, у багатотомному виданні творів
В’ячеслава Чорновола має залишитися для нащадків Чорноволівський
«Український Вісник».

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020