.

Вітер (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
2 4708
Скачать документ

Вітер

Вітер — це, передусім, вільний простір. За стародавніми уявленнями,
повітря  асоціювалося з порожнечею, а згодом — із місткістю, в якій
опинилися  першостворені речі — небесні світила, рослини та істоти.
Вітер, повітря в  міфології сприймалися як божества, що відділили небо
від землі, адже на початку  небо-батько й земля-мати були нероздільними.
І тільки пізніше народжені ними  діти силоміць відокремили їх одне від
одного. Відтоді божество Вітер (за іншими  міфами, древо) тримає на собі
небо, не даючи йому знову злитись із землею і  розчавити створений світ.

Міфологічний ;священний шлюб; неба і землі ілюструє загадка: “Тато
високий, мама низька (за іншими варіантами: широка, плоска), син
кучерявий, невістка сліпа” (небо, земля, вітер, ніч). Про  “кучерявість”
вітру поговоримо дещо пізніше, а щодо невістки, то її  характеристика
“сліпа” охоплює цілий комплекс давніх уявлень (про  шлюб, потойбіччя,
протиставлення “свій—чужий”, міфологему  “зрячості”) й пов’язана з
весільним ритуалом, у якому наречена мусила  вдавати, що сліпа.

Відгомоном давніх світових міфів про боротьбу богів і
водночас свідченням  невгасимого інтересу до могутніх природних явищ
можна пояснити появу в різних  фольклорних жанрах сюжетів про змагання
вогню, води, вітру, морозу, сонця тощо. У популярній серед дітей казці
розповідається, як зустрілися Вітер, Мороз і  Сонце з дівчиною, яка
сказала “здрастуй”, та не було зрозуміло, кому.  Вони її наздогнали й
перепитали. “А вона стала, подивилась-подивилась:  “А кому я сказала?
Отому чубатому”. Розсердилися Сонце й Мороз,  захотіли її один спалити,
а другий заморозити, але Вітер її захистив”.

Перемога вітру в казці має своє міфологічне обґрунтування. Те, що
дівчина  називає вітер чубатим, з одного боку, співвідноситься з
еротичним значенням  кучерявого волосся, а з другого — ототожнюється з
рослинами, які мають здатність  витися й символізують родючість (хміль,
горошок, огірки, барвінок тощо). На побутовому  рівні існує жарт:
“завагітніти від вітру”, а в казці це значення, вже без гумору,
втілюється в мотив чарівного народження. Була в короля одна донька.  Він
так оберігав її, що навіть замурував вхід до кімнати, в якій перебувала
королівна. “От стала та королівна біля стіни, а в тім мурі була дірка,
і  вітер повіяв. І вона від того вітру привела хлопчика”.

Еротична,  запліднююча функція вітру (“без вітру не родить
жито”) яскраво  виявляється в піснях про кохання, насичених також іншими
любовними  образами-символами: рожі (“Ой піду я, піду долом долиною,//
Ой стопчу я,  зломлю рожу з калиною.// Вітер повіває, вона процвітає”);
жита, пшениці  (“Ой у полі вітер віє, а жита половіють,// А козак
дівчину та й вірненько  любить…”); калини (“Ой повій, вітер, яром// На
пшениченьку яру,//  Ой повій на долину,// На червону калину”). Не
випадково у пісню про  кохання потрапляє горіх (“Вітер віє, шелевіє по
дрібній лещині,// закохався  парубочок в молодій дівчині”), і, звичайно
ж, вода (“Ой по горі, ой  по горі// Вітрець повіває,// Там дівчина воду
носить,// Горіх поливає”) —  найпоширеніші символи кохання, парування,
шлюбу.

У віруваннях українського народу з вітром пов’язана
символіка народження і  смерті. У хаосі, який передував космосу, —
простору (отже, й вітру) не було.  Збереглося замовляння, яке відсилає
пристріт і хвороби туди, “де вітер не  віє, і сонце не гріє, куди
людський глас не заходить…” — у потойбіччя,  царство хаосу. У
космології вітер виступає як божий дух, що входить до  нерухомого тіла й
зароджує в ньому життя. В антропоморфній версії створення світу,
відомій у міфології багатьох народів, дихання жертви-першолюдини
перетворилося  на вітер. В Україні поширені апокрифічні легенди про
створення людини Богом і  Сатанаїлом. Сатана виліпив тіло людини, а душу
(життя) в неї вдихнув Бог. Герої  казок або їхні помічники — тварини,
наділені надприродною силою, — за допомогою  “дмухання” здійснюють
чарування. “Приїхали до моря. Вони  зупинилися, тричі дмухнули на воду —
море розійшлося, а посередині зробилася  суха дорога”. Чарівний кінь
“дмуханням” охолоджує кипляче  молоко, в якому купається і стає красенем
молодий хлопець, але зварюється без  магічної допомоги старий цар.

Атрибути вітру (також повітря й неба): хустки, рушники —
використовуються у  ворожіннях і казках. Хусткою махають, щоб викликати
вітер і таким чином  налагодити зв’язок із потойбіччям або щоб відновити
ситуацію творення космосу з  хаосу, скориставшись притаманною йому
енергією “вибуху”. Сонцева  дочка з казки “Безщасний Іван” махнула
навхрест хустиною та й  сказала: “Рубайсь, Дерево, возись, дерево, й
кладись, дерево”.  Казковий волик загадав героєві дістати в нього з вуха
хусточку. “Він  витяг, махнув, і поперед його став міст. Махнув назад —
аж ламається  міст”. Сакральні предмети — храмові воздухи, балдахіни,
скатерки тощо —  також символізують небо.

До стихії повітряного простору причетні духи, божества і
створіння, які  мають здатність літати, пересуватися в цьому просторі.
До таких істот належать  передусім птахи й літаючі комахи, метелики,
мухи, які в народній свідомості  уособлюють душі померлих предків, отже,
сполучають світи живих і померлих.

?????&???????{?ти, став паруси напускати”). З його наближенням
з’являється вітер,  здіймається буря. Змій — демонічна істота,
представник потойбіччя. У легендах —  це мрець, який “ходить” до своєї
живої жінки, відвідує дівчат і  молодиць у вигляді красеня. У билинах
він — ворог руської землі, у казках —  викрадач жінок, володар золотого,
срібного й мідного царства, повелитель вод. У  колядках за змієм
збереглося значення тотемної тварини; як і сокіл, він просить  молодця
не стріляти в нього (“я не сокіл — я ж твій батенько”),  обіцяє стати “у
великій пригодоньці”.

Часом вітер, птах і змій виступають в одній особі. Борей (бог вітру в
античній міфології) зображувався у зміїній подобі. У казці зятями
селянина  стають: в одних варіантах — Сонце, Мороз, Вітер; в інших —
місце Вітра заступає  Ворон Воронович: “Коли — як схопиться бура, да
мороз, да вітер, да сонце  припекло — тому діду мішок грошей кинуло на
віз, а дочку забрало”.

Вітер, як своєрідний замінник образу світового древа, іноді асоціюється
з  дорогою. У традиційних висловах бажають “попутного вітру” або
посилають “на три вітри”. Загадка порівнює дорогу і змію в їхній
функції посередників, виявляє їх символічну подібність: “Лежить Гася —
простяглася: як встане — до неба достане”. Гася — гадина, змія. Пізніше
слово втратило своє змістове значення і стало сприйматись як жіноче
ім’я.  Первинне ж призначення загадки було не лише поєднати дорогу і
змію за ознаками  зовнішньої схожості (властивість витися,
закручуватись), а й нагадати про  космогонічну природу обох форм
світового древа.

Є кілька образів вітру, серед них — негативні й позитивні. Негативне
значення закріпилося за сильним вітром, вихором, позитивне — за
легеньким  вітерцем (а якщо навіть “буйнесеньким”, то з
ласкаво-емоційним  забарвленням:

Повій, вітре,  буйнесенький

З глибокого яру

Прибудь, прибудь,  мій миленький,

З далекого краю.

Щоправда, пом’якшений тон не змінює несприятливої для героїні ситуації:
як  не може віяти буйний вітер із яру, так і миленький не може прибути
до дівчини.

Лагідний, теплий, легенький вітер у колисковій гойдає люльку, заколисує
дитину: “Буде вітрець повівати, // а дитина буде спати”. Такий вітер
асоціюється із зародженням, диханням, життям (порівняйте: “Під носом
вітер  є”, тобто є життя).

Вітер, вихор, ураган ототожнюються в народних уявленнях із різними
демонічними образами, особливо із “заставними” мерцями — самогубцями,
вішальниками, утоплениками, різного роду нечистою силою. В Карпатах про
вихор  говорять: “Відьма танцює”; з вітром асоціюються такі демонічні
персонажі, як повітруля, вітряниця, іноді його називають “чортовим
весіллям”. З вітром пов’язані страшні прокляття: “щоб тебе буря
вивернула”, “щоб ти піднявся вихором”.

Та найжахливішою є сила батьківського (особливо материного) прокляття.
Проклятих дітей земля не приймає, і вони гасають по світу вихором і
бурею.  Селяни Куп’янського повіту на Харківщині розповідали, що не раз
бачили, як із  вихором з’являлись і зникали то дуже худий чоловік, то
панич у капелюсі, з  палицею. То були змалку прокляті своїми матерями
діти, які відтоді “гуляють  по світу то вихором, то бурею”.

Існує уявлення про зв’язок вітру з утоплениками, “заставними”  мерцями.
Є надзвичайно цікаве етнографічне свідчення з того ж повіту, яке
пов’язує вітер із русалками й почасти проливає світло на загадкову для
науковців постать Марени. Старі люди кажуть, що “купатися з Маринкою не
можна тому, що завжди, як тільки Маринка зануриться у воду, налітає
страшенний  вихор. Це нечиста сила з’являється за Маринкою, яка, на
думку деяких, є “старшою русалкою”. Цінною в цьому повідомленні є
вказівка на те, що  Марена і є русалка — “старша русалка”.

В уявленнях народу образ вітру певною мірою матеріалізується (якщо у
вихор  кинути серп або ніж, на лезі залишиться кров), проте вигляд його
невизначений,  аморфний. Демонологічні істоти, які ототожнюються з
вітром, так само мають  непевні ознаки: “хтось”, “щось”,
“стукнуло”, “налетіло”, “понесло”, “свиснуло”, “з вітром  пішло”, —
тобто їх зазвичай не бачать, а більше чують або помічають їхню
присутність у діях.

Ця невловимість  зовнішності й суті вітру як природно-міфічного явища
(“Nie mam data ani  duszy”, як кажуть поляки) спостережливо зафіксована
в загадках: “Прийшов хтось та взяв щось: бігти за ним, та не знаєш за
ким” (вітер) і “Прийшов нєхта, узяв нєшта, ні як дагнаць, ні у єго
адабраць” (смерть).

Типовою особливістю народного мислення є здатність визначати непізнані,
загадкові  об’єкти шляхом заперечення. Так, і вітер підпадає в загадці
під клас предметів,  які кваліфікуються за допомогою заперечувальних
характеристик: “Без рук,  без ніг, дерево ламає”. Початкова формула “без
рук, без ніг, а  …”, яка вживається у багатьох загадках про могутні
сили природи й  сакральні предмети, має заперечити профанний погляд на
ці речі. У міфопоетичній  свідомості відсутність кінцівки свідчить про
причетність істоти до божественного  та хтонічного світів. Позбувшись
притаманних людям особливостей (рук і ніг),  об’єкти загадки не тільки
не стають від того ущемленими — вони набувають  надприродних
властивостей і надзвичайної потужності у світі між хаосом і  космосом,
що передував усталеному порядку й був основою його творення.

Похожие документы
Обсуждение
    Заказать реферат
    UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2019