.

Вишивка XIX століття (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 2293
Скачать документ

Вишивка XIX століття

У XVIІ—XIX століттях в Україні, крім гаптування, тобто вишивання золотом
і сріблом, що виконувалися в монастирях черницями, існувало багато
поміщицьких майстерень, де жінки-кріпачки вишивали речі панського
побуту: скатерки, серветки, різноманітний одяг, предмети оздоблення
інтер’єру. Відомі майстерні Гудим-Левковичів у селі Григорівка на
Київщині, Тарновських у Качанівці, Сокиринцях на Чернігівщині, в селах
Яланець, Клембівка на Поділлі, Бурімка, Долина на Полтавщині. В цих
майстернях жінки-кріпачки вишивали для поміщика та його родини
різноманітні предмети побуту та одягу.

З кінця XVIII до 80—90-х років XIX століття найбільшого поширення набула
вишивка бісером. Малюнки й сам бісер надходили переважно з-за кордону.
Основними центрами бісерного виробництва були Венеція та Богемія.
Виробництво скла у Венеції має давні традиції, про що свідчать мозаїки
собору Сан-Марко, будівництво якого розпочалося в X столітті. З 1221
року всі склодувні майстерні, з метою запобігання пожежам, були
переведені на острів Мурано. Саме там і утворився центр з виготовлення
бісеру, який упродовж тривалого часу залишався єдиним в Європі.

Венеціанська республіка пильно охороняла секрети виготовлення бісеру.
Монополія Венеції зберігалася аж до кінця XVII століття, а на початку
наступного конкуренцію їй склала Богемія. Різні методи виробництва були
наслідком того, що існували й різні види бісеру: круглий — венеціанський
і гранчастий — богемський.

Бісер продавався у вигляді так званих «бунтиків» — маленьких в’язаночок
з 10—12 ниток, з’єднаних на кінцях печаткою фірми. Для створення одного
бісерного виробу необхідно було 20—30 видів бісеру. Загальна ж кількість
видів бісеру (за розміром, кольором) сягнула майже 1500. Найдавніші
бісерні вишивки виготовлялися шитвом «у прикріп». Виконуючи його, нитка
з нанизаним на неї бісером викладалася відповідно до контуру малюнка й
прикріплювалася іншою ниткою. Пізніше у зв’язку з появою великої
кількості дрібного бісеру, майстрині перейшли на вишивку за клітинками,
подібну до вишивки хрестиком.

На початку XIX століття основою бісерних вишивок було полотно, в якому
кожна сторона клітинки дорівнювала двом ниткам основи. Наприкінці 1830-х
років почали використовувати для основи канву з паперу з круглими
дірочками, відстань між якими відповідала розмірові бісеринки. Поява
канви, хоч і спростила роботу майстринь, водночас значно погіршила
естетичні й технічні властивості виробів. Пізніше почали використовувати
канву з тканини, що значно збільшило розмір клітинок, отож і малюнка.
Крім вишивки, для виготовлення бісерних виробів часто застосовували
в’язання гачком.

Вишивка бісером широко побутувала як у вищих сферах суспільства, так і в
поміщицькому середовищі. Вишивали не тільки доньки поміщиків, а й самі
поміщиці, виготовляючи величезну кількість різноманітних виробів з
бісеру для того, щоб прикрасити власний побут. Це різноманітні гаманці,
сумочки, портмоне, чохли для меблів, вставки на ломберні* столики,
обкладинки альбомів, картини (як із жанровими сюжетами, так і з
різноманітними квітковими букетами, романтичними пейзажами).

Багато вишивали також і в монастирях на замовлення світських людей. Ці
вишивки вирізнялися особливою досконалістю художнього й технічного
виконання.

У панських майстернях жінки-кріпачки для потреб поміщика та його родини
виготовляли численні вироби, які вражають складністю вишивки, на
виконання якої витрачалось іноді по кілька років.

?d?d?????&??????????,?и. Образ губернатора, який вишиває, — то не лише
творча фантазія Гоголя. Це був типовий факт того часу. За згадками
сучасників, і сам Гоголь любив вишивати, але приховував це від
сторонніх. Подобалося вишивати також і Лєрмонтову.

Вишивка бісером. Перед вишиванням увесь бісер розкладають у маленькі
плошечки за кольором. Малюнок вишивки, зображений по клітинках, кладуть
перед собою і лінійкою відокремлюють перший ряд. Так зручніше слідкувати
за малюнком і добирати бісер необхідного кольору. Кожна клітинка малюнка
відповідає окремим бісеринкам. Закінчивши вишивати перший ряд, лінійку
пересувають на один ряд і виконують другий і т. д. Вишивати необхідно за
рядами, разом із тлом, тобто ввесь малюнок від одного краю до іншого.
Якщо тло не зашивається, а малюнок складається з окремих груп, поєднаних
між собою, то краще за рядочками вишивати кожну групу. Тканина має бути
щільно натягнутою в пяльцях.

Існує два види прикріплення бісеринок до тканини.

Перший — найпростіший. Через кожну бісеринку протягується дуже тонка
голочка з шовковою, краще з капроновою, ниткою і стібком прикріплюється
до тканини. Стібок повинен лягати на зворотному боці вздовж ниток
тканини, а голка, як у звичайній вишивці, входити між нитками тканини
(рис. 1). При такому методі роботи зворотний бік вишивки буде чистий. Не
слід допускати, щоб на зворотному боці були довгі переходи робочої
нитки.

Другий вид прикріплення бісеринок застосовує шов з перехватами, або
прикріпками. В такому разі вишивка йде за рядками. На закріплену з
правого краю робочу нитку послідовно, відповідно до малюнка, нанизують
різнокольорові бісеринки. Нанизавши всі бісеринки одного рядка, нитку з
ними прикріплюють з лівого краю і зворотним ходом голки роблять
прикріпки (рис. 2).

Стібки прикріпок мають лягати між бісеринками. Прикріпки можна
виконувати іншою ниткою.

Іноді натрапляємо на такий дрібний бісер, що навіть дуже тонка
спеціальна голка не пролазить у нього. В подібному разі кінець робочої
нитки змащують клеєм, що дуже швидко висихає (ПВА), протягують її крізь
бісеринку, потім втягають нитку в голку і прикріплюють бісеринку до
тканини. Окрім цього, необхідно застосовувати другий вид — шов «у
прикріп».

В XIX столітті набуває поширення вишивка білим шовком на тонкій прозорій
тканині. Нею прикрашали очіпки, шарфи, носові хустинки, різноманітні
деталі жіночого вбрання. В основі орнаментації — тонко прорисовані
вибагливі квіти, пишні букети, перев’язані стрічками, бантами. Для
підсилення святковості й піднесеності додавали золоту і срібну нитки,
мереживо.

Як відомо, Тарас Шевченко завжди цікавився особливостями одягу,
замальовував його крій, оздоблення, характерні деталі. Не випадково у
своїх творах він намагався звернути увагу глядача то на вишиту сорочку в
портреті Василя Кочубея, то на вишитий прозорий рукав блузи, прикрашеної
білим шитвом, в портреті Марії Максимович, любовно виписував орнамент
червоної вишивки на сорочці матері в акварелі «Марія».

Речі, які дійшли до нашого часу й пов’язані з ім’ям Великого Кобзаря,
викликають особливий інтерес. За переказами, жінки-кріпачки в Сокиринцях
вишили за малюнками Шевченка блузу й хусточку. Прозора, мов обсипана
яблуневим цвітом, вишивка блузи — наче оповідь про цнотливість і
сподівання молодості, про чари дівочої вроди, про любов, що тількй-но
пробуджується й розквітає в душі.

Із книги «Українська вишивка» , автори Тетяна Кара-Васильєва, Алла
Чорноморець. Київ «Либідь» 2005р.

Ломберний стіл — призначений для гри в карти. Походить від ломбер —
назва гри, звичайно між трьома учасниками.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2019