.

Виробництво вугілля, поташу, смоли і дьогтю (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 1228
Скачать документ

Виробництво вугілля, поташу, смоли і дьогтю

У багатих на деревину районах здавна були поширені різноманітні лісові
промисли і заняття, пов’язані з її переробкою, зокрема виробництво
вугілля, поташу, смоли і дьогтю. Деревне вугілля використовувалося у
ковальстві та як паливо для залізоплавильних гут, поталі — для
відбілювання полотна, виробництва паперу, скла, фаянсу та порцеляни,
смола — як засіб консервації дерева у будівництві та водному транспорті,
дьоготь — у народній медицині і для змазування осей колісних засобів
пересування. Уся ця продукція застосовувалася не лише Україні, але й
відправлялася у великій кількості за кордон.

Більшість осередків деревообробних промислів зосереджувалася у вигляді
невеликих примітивних підприємств, так званих «буд» (вугілля і поташ) і
«майданів» (смола, дьоготь) у лісових пущах Карпат і Полісся.
Організацією праці в «буді» («майдані») займався посередник чи
орендатор, призначений власником лісу і промислу — державою або
феодалом. Робочою силою були насамперед селяни навколишніх населених
пунктів.

Виробництво кожного виду лісової продукції вимагало певних сортів
деревини і відзначалося певними технологічними відмінностями. Так,
вугілля випалювали переважно з дуба, бука і граба, тобто з дерев твердої
породи. Заготовлені й просушені протягом трьох-чотирьох місяців
однометрові колоди кололи на поліна. Потім неподалік водойми (ріки чи
озера) викопували яму, в яку клали дерево і смолисті тріски з ялини чи
сосни. Зверху на них накладали шар за шаром поліна у формі своєрідного
конуса з отвором усередині. Підготовлену таким чином купу обкладали
хмизом і засипали землею, щільно її утрамбовуючи. Попередньо при основі
вставлялася жердина, яку після засипання ями виймали. Утворений отвір
служив для запалювання лісоматеріалу. Для цього використовувалася інша
жердина з просмоленим кінцем. Після запалення купи жердину виймали, а
отвір затикали наглухо, щоб усередину не заходило повітря.

Деревина тліла без доступу повітря протягом 6—12 днів. Вуглярі уважно
стежили, щоб не з’явився вогонь, гасили його водою. Якщо купа
переставала куритися й парувати, це означало, що випалювання вугілля
завершилося. Вона холола ще впродовж трьох-чотирьох днів, після чого її
розбирали і вибирали готову продукцію — вугілля.

?????&???????e?, яку випалювали з різних порід дерева (як твердих, так і
м’яких) і змішували разом. Щоб одержати один корець (приблизно 50 кг)
попелу, необхідно було затратити до 4 м3 деревини. Крім виробництва золи
в лісових пущах, її збирали також селяни у своїх домашніх печах,
виконуючи таким чином покладену на них панщизняну повинність.

Заготовлений попіл засипали у великий металевий чан і заливали гарячою
водою. Коли зола осідала на дно посудини, воду зливали, а золу
підігрівали на вогні до тих пір, поки продукт не ставав сухим. Щоб
одержати якісний поташ, операцій повторювали кілька разів.

У домашніх умовах «луг» виварювали в наповненій окропом каструлі або у
спеціальному дерев’яному посуді («жлукті») в який вкладали горстку золи,
зав’язану в ганчірку. Вода використовувалася для прання білизни, а
одержана маса — для відбілювання полотна.

У добу феодалізму широкого розповсюдження набуло виробництво смоли і
дьогтю. Смолярі («майданники») витоплювали свою продукцію в спеціальних
ямах — «долах». Стінки ями викладали круглими колодами, на дні робили
дерев’яний поміст, щільно обмазуючи його глиною. Зверху «діл» також
накривали колодами і засипали товстим шаром землі. Посередині однієї з
бокових стінок залишали отвори для запалювання «щіпи» та виходу смоли.

«Щіпу» селяни заготовляли зі старих ялинових і соснових пеньків та
повалених дерев. Пеньки викопували, очищали від кори та порохна і кололи
сокирою на тріски. В «долі» їх складали на купу і обкладали соломою.
Закривши яму, підготовлений стос запалювали через отвір у верхній
частині «долу». Коли щіпа починала горіти, отвір закривали.
Технологічний процес виробництва смоли без доступу повітря тривав
протягом 7-12 днів. Після цього її спускали через боковий отвір у«долі»
в бочку.

Подібним способом добували дьоготь. Різниця полягала лише в тому, що
сировиною для цієї продукції служила березова кора, а паливом — березові
дрова.

Найбільших масштабів виробництво деревного вугілля, поташу, смоли і
дьогтю досягло в останній чверті XVIII — першій половині XIX ст. У
другій половині XIX ст. давні види лісових промислів почали занепадати,
що зумовило, з одного боку, зміну структури тогочасної промисловості, з
другого – розповсюдження інших видів продукції. Так, деревне вугілля
почало витісняти кам’яне, натуральний поташ, смолу і дьоготь –
відповідники мінерального походження, добуті з нафти. Щоправда, в
лісових масивах Полісся деякі з них, зокрема смолу і дьоготь, виробляли
традиційними способами ще впродовж тривалого часу — аж до середини XX
ст., удосконаливши тільки їхню технологію.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2019