.

Відомий український історик Любомир Винар (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
2 5586
Скачать документ

Реферат

на тему:

Відомий український історик Любомир Винар

Як і для всього народу, так і для кожної людини чи не найважливішою
постає проблема пізнати себе, зрозуміти своє покликання в житті, а вже
потім, з найбільшою повнотою й відданістю, присвятити себе тій справі,
де найбільш доцільним і вагомим може стати твій доробок. У одних це
відбувається протягом довгих і тернистих пошуків, у інших – природно,
без надмірних зусиль, і вони неначе самим життям виходять на ту єдино
вірну дорогу, якою йдуть незмінно все своє життя. Саме до них належить і
Любомир Винар – видатний український історик, людина широких наукових
інтересів і великої ерудиції, спадкоємець кращих традицій української
історіографії, ґрунтовні українознавчі розвідки якого вражають своєю
багатоманітністю.

Народився він у Львові, у родині заслужених педагогів Евфрозини й Івана
Винарів. Початкову освіту одержав у народній школі т-ва “Рідна школа”,
згодом навчався у Львівській академічній гімназії, де й формувався
світогляд ученого, його любов до рідної землі й народу, які залишились
на все життя. В 1944 р. Л.Винар разом з родиною переїхав до Німеччини. У
1949 р. вступив до Мюнхенського університету, де вивчав політичні науки,
історію України, археологію. Одночасно навчався на філософському ф-ті в
УВУ, який закінчив у 1955 р. зі ступенем магістра філософії. У 1957 р.
за наукове дослідження “Українсько-молдавські політичні відносини у
другій пол. ХVІ ст.” він отримав  ступінь доктора філософії.

У системі історичних досліджень Л.Винар особливу увагу зосереджує на
вивченні методології історії й інших суспільних наук,
літературознавства, історії культури, мистецтвознавства, історії книжки,
а також бібліотек та архівів, бібліографії та історії етнічних спільнот
у Вестерн Резерв Університеті в Клівленді (Америка).

Його перші наукові статті з’являються ще в студентські роки. Вони
присвячені новітній українській літературі, символізму, київським
неокласикам, літературному доробку Остапа Грицая, його біографії та
архівам. В цілому українській літературі вчений присвятив біля 20
розвідок [6, 25].

У цей же час Л.Винар виявляє хист у редакторській роботі і стає одним з
редакторів бюлетеня «Юність» (1949–1953), а згодом – академічних
наукових журналів «Зарева», «Розбудова держави», а також першого
українського Атласу історії України, фундаментальної Бібліографії
історії України (англійською мовою) та Історії українців у США.

Переїхавши у 1956–1963 роках до США, вчений працював у різних
професійних і наукових установах: професором у Колорадському,
Денверському, Бовлінг Грінському і Кентському державних  університетах
[1, 13-14]. У Кенті він заснував Науковий центр з вивчення етнічної
преси і етнічних культурних установ, а в 1980 р. – міжнародний науковий
журнал “Етнічний форум” та створив концепцію наукового часопису
«Український історик» (УІ) та Українського історичного товариства (УІТ),
якому присвятив усе своє життя.

Робота УІТ і УІ тісно пов’язана зі станом української історичної науки в
Україні й поза нею після Другої світової війни. В часи сталінських
репресій був неможливий вільний і нормальний розвиток української
національної науки. Розпочався новий етап спотворення та міфологізації
української історії. Прірва між зарубіжною українською та офіційною
радянською історіографією поглиблювалася. В українському науковому житті
була відсутня координація наукової праці, між науковцями існував
антагонізм, що часто ставило особисті амбіції вище національної
української науки. І саме історики в діаспорі рішуче взялися за
розвінчування радянської схеми історії України та спростовування
фальсифікацій історичних подій, явищ та осіб. Це і викликало
необхідність об’єднати і сконсолідувати наукові сили, знайти нові
організаційні форми співпраці істориків, що проживали у багатьох країнах
світу, cкоординувати їхню працю. Л.Винар пише: “Мені здається, що для
осягнення цієї мети треба буде плисти проти хвиль загального збайдужіння
української громади до потреб української історичної науки, треба
перебороти упередження багатьох людей, які хоча й займаються історичними
дослідами, проте дотепер гальмували працю тих, які загальне добро
ставили вище своїх приват. Хай 1963 рік стане роком, в якому український
історичний журнал стане дійсністю” [2, 10-11]. І це сталося. Група
істориків – О.Оглоблин, Н.Полонська-Василенко, М.Антонович, Л.Винар та
інші – у 1963 р. започаткували видання наукового журналу “Український
історик”. Навколо його редколегії сформувався широкий творчий колектив,
який став ядром заснованого в 1965 р. Українського історичного
товариства (перший президент – О.Оглоблин), що об’єднало наукові сили
для правдивих наукових досліджень з історії України, виступило в обороні
інтересів та традицій вільної української історичної науки, за
спростування фальшивих і тенденційних інтерпретацій української історії,
виявлення і публікацію джерельних матеріалів, які знаходилися в
закордонних архівах і бібліотеках [3].

За ініціативою Л.Винара, у відносно короткий час наукові осередки УІТ
постали в Мюнхені, Нью-Йорку, Денвері, Клівленді, Чикаго, Вінніпезі,
Торонто та інших містах, а також було  розбудовано широку мережу
представництв УІ в Америці, Канаді, Європі, Австралії, а після 1990 р. –
і в Україні. Л.Винар – один з організаторів й активних членів численних
міжнародних наукових конференцій у різних країнах світу, в т.ч. і в
Україні. На першій міжнародній конференції з українознавства «Роль вищих
навчальних закладів (інституцій) у розвитку українознавства» він
виступив з цікавою доповіддю «З нагоди 25-річчя Українського історичного
товариства (1965–1990)», у якій висвітлив історію діяльності та окреслив
12 головних завдань УІТ, що стоять перед ним після проголошення в 1991
р. України незалежною державою. «Головним завданням кожного українського
історика й Українського товариства є робота щодо повного відродження
української історичної науки, яка в Україні в період так званого
«застою» була знищена і спотворена» [4, 101], – говорилося у доповіді. 

5. Винар точно визначив свою належність “до синтетичної школи”
української історіографії, що є продовженням соціологічної школи
М.Грушевського і державницької школи української  історіографії в
еміграції у 1950–1960-х роках.

У 1965–1980 роках історик започаткував такі серійні видання УІТ, як
«Історичні монографії», «Історичні студії», «Мемуаристика», «Українські
вчені»  «Грушевськіана» та ін. На прохання В.Кубійовича Л.Винар написав
біля 60 статей до українських і англомовних видань “Енциклопедії
українознавства”, зокрема з періоду Литовсько-Руської держави і
козаччини до середини XVIII ст.

Центральною ділянкою наукових дослідів ученого є історія українського
козацтва. Зокрема у своїх працях “Огляд історичної літератури про
початки української козаччини” (1966), “Проблема зв’язків Англії з
Україною за часів гетьманування Б.Хмельницького” (1961), ”Козацькі
зв’язки з Ватиканом в 1593–1559 роках” (1957), “Проблема періодизації
козацької доби” (1963), “Початки реєстрового українського  козацтва”
(1964) та ін. він розглядає зародження, розвиток українського козацтва у
XVI ст., міжнародні зв’язки, державне будівництво у XVII і XVIII ст.,
дає нову періодизацію історії козаччини XVІ – XVІІI ст.

Важливими у доробку вченого є українська історіографія та
грушевськознавство. Його історіографічні праці можна поділити на дві
основні групи: дослідження окремих періодів розвитку української
історичної науки та праці, присвячені науковій спадщині поодиноких
істориків, археологів, будівничих української культури і науки:
В.Антоновича, М.Грушевського, О.Оглоблина, І.Франка, І.Крип’якевича,
Н.Полонської-Василенко, М.Ждана, М.Чубатого, Є.Онацького та ін., а також
розвитку наукового життя й наукових установ, окремим історіографічним
течіям. З історіографічних праць згадаємо: “Український історик і
сучасний стан української історичної науки” (1980); “Дмитро Дорошенко”
(1983); “Євген Юнацький – чесність з нацією” (1981); «Олександр Петрович
Оглоблин 1899–1992» (1994). Окремі праці присвячені історіографії
середньовічної України і козацької доби.

Завдяки багаторічній напруженій праці Л.Винара стало можливим повернення
із забуття найвидатнішого українського історика, громадського й
державного діяча часів УНР М.Грушевського. Саме він стояв біля витоків
нової наукової дисципліни – грушевськознавства, і в Україні його
справедливо вважають її засновником. Учений визначив  предмет і завдання
цієї галузі, що полягає у всебічному вивченні та висвітленні життя,
діяльності та творчої спадщини великого українця.  Ним написано понад
100 різноманітних публікацій про різні періоди життя М.Грушевського. Це
монографічні праці: “Молодість М.Грушевського (1866–1884)”,
“М.Грушевський і Наукове товариство ім. Т.Шевченка”, “Автобіографія
М.Грушевського з 1906 по 1926 роки як джерело до вивчення його життя і
творчості”, “Найвидатніший історик М.Грушевський (1866–1934)”, “Силуети
епох. Історичні розвідки”, “Михайло Грушевський в українській і світовій
історії”, “Михайло Грушевський: історик і будівничий нації” та багато
інших досліджень.

Але спектр наукових інтересів Л.Винара з часом стає більш багатогранним.
У 1960-х роках увагу вченого привертає історія української культури,
зокрема розвиток українського раннього друкарства і книжкової культури.
У 1963 р. вийшла його монографія “Історія українського раннього
друкарства 1491–1600”. Вагомий науковий доробок вченого і в таких
важливих сферах, як бібліографознавство і бібліотекознавство. В 1961 р.
він ініціював створення Бібліотечного інституту, видав книги “Олександер
Оглоблин. Біо-бібліографічні матеріали” (1958), “Остап Грицай. Життя і
творчість” (1960), ряд бібліографічних довідників англійською, німецькою
мовами та ін.

Окремої уваги заслуговує видання Л.Винаром архівних джерел і матеріалів
про Українську Національну Раду, листів Ілька Борщака (1955), Степана
Барана (1963), архівних матеріалів Ярослава Пастернака (1975), про князя
Дмитра Вишневецького (1964), листування Євгена Онацького (1980) та перше
видання «Щоденника Еріха Лясоти». Всі праці відзначаються оригінальністю
і актуальністю, одержали позитивні відгуки як українських, так і
зарубіжних учених.

Л.Винар і сьогодні продовжує плідно працювати у галузі  відродження
національної історіографії в Україні: видає нові праці, читає лекції,
редагує наукові видання, готує молодих учених – нову генерацію
українських істориків. Він – автор більше 1600 публікацій та 60
монографій.

За великі наукові заслуги вчений нагороджений численними відзнаками
українських і міжнародних організацій: НТШ (1994), СКУ (1933, Канада –
Торонто) та багатьма іншими.

Його вчитель, професор О.Оглоблин, стверджував, що “маючи таких
істориків, як Любомир Винар…, українська історіографія може спокійно і
ясно дивитися на своє майбутнє” [5, 6].

2 січня цього року відомому українському історику, дійсному члену УВАН і
НТШ, професору Кентського державного університету й УВУ в Мюнхені
Любомиру Винару виповнилося 75.  Тож ми щиро вітаємо одного з провідних
організаторів українського наукового життя, української історичної школи
з ювілеєм. Зичимо міцного козацького здоров’я, щастя, творчої наснаги
для подальших успіхів на благо соборної української історичної науки і
рідного народу.

Література

Баран О. Любомир Винар (З нагоди 65-річчя) // Український історик.
–1997. – № 1–4 (132–135). – С. 11– 32.

Винар Л. З перспективи десятьох років: “Український історик”, 1963–1973
// Український історик. – 1973. – № 3–4 (39–40). – С. 5–28.

Винар Л. Українське історичне товариство // Український історик. – 1966.
– Ч.5.

Винар Л. З нагоди 25-річчя Українського історичного товариства 1965–1990
// Матеріали першої міжнародної конференції «Роль вищих навчальних
закладів (інституцій) у розвитку українознавства». – К.:
Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 1993. – С.
100–101.

Оглоблин О. Слово про Любомира Винара // Український історик. –1981. – №
1–4. – С.5–6.

Штогрин Д. Бібліографія праць Л.Винара // Український історик. –1981. –
№ 1–4. – С.25–59.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020