Реферат з українознавства
Відомі люди про Україну та мову
Алепський П. (1654-1656)
…по всій козацькій землі ми помітили прегарну рису, що нас дуже
дивувала: всі вони, за малими винятками, вміють читати та знають порядок
богослужби й церковний спів. Крім того, священики вчать сиріт та не
дозволяють, щоб вони тинялися неуками по вулицях.
П. Алепський
1654-1656
Биков В. (1988)
Хочеться задати сакраментальне запитання: що таке мова? Звісно, вчених
визначень цього явища не бракує, проте… Як чисто прагматично, то все
зрозумло: мова – засіб спілкування між народами, класами, індивідуумами.
В організованому суспільстві що вищий ступінь володіння нею, то,
напевне, ліпше. Високо організоване виробництво, політизовані суспільні
формування, армія потребують чітких і доступних команд
загальнозрозумілою мовою з метою точного виконання їх. Але чи тільки для
цього слугує мова людям? Чи тільки для спілкування? А для мислення? Для
його повноти й щирості?.. Як верталася колись надвечір жниця з поля,
вона співала зовсім не з огляду на спілкування – для себе, для вираження
своєї душі. Але яка може бути мова, що уособлює душу? Мова – як продукт
душі і сама душа – певним чином як продукт рідної мови?
Либонь, варто задуматись.
Бодуен де Куртене Я. (1913)
Якщо українцям хочеться мати свою окрему літературну об’єднуючу мову, то
це їх справа, і ніхто, ні польське шляхетство, ні російське чиновництво,
не має права вмішуватися в цю їх домашню справу.
В.Винниченко (1926)
Мета повинна бути все та сама, одна, єдина, незмінна: цілковите
соціальне й національне визволення нашої нації, творення соборної
самостійної й незалежної держави працюючого робітничо-селянського народу
нашого. А цим самим служіння визволенню всього працюючого, поневоленого
людства всіх народів і нашій землі, творенню загальнолюдських невмирущих
цінностей.
Це – найвища, найкраща мета л ю д и н и.
В.Винниченко
Поворот на Україну
1926
Вердум У. (1670-1672)
Найбільше ласкавості в словах і жестах знайдеш на Русі, спеціально у
жінок, до чого спричиняється також русинська мова, вимова котрої не така
тверда, як польська. Тому кажуть, що у Львові живуть такі гарні,
делікатні й спокусливі невісти, як зрештою ніде на цілій земній кулі.
Верхратський І.Г. (1902)
Кожний нарід, що почуває себе народом, дорожить рідною бесідою. Хто
ображає річ народну, той ображає святощі народні, ображає весь народ.
Возняк М.С. (1917)
Один мудрець сказав такі слова: “Поневолений народ, що заховує свою
мову, держить ключ від своєї тюрми у своїх руках”. Не забуваймо про се.
Через рідну мову стали ми на ноги, ввійшли в сім’ю просвічених
європейських народів.
Гавлічек-Боровський К. (1848)
Доки не буде направлена кривда, зроблена українцям, доти неможливий
справді міжнародний спокій.
Гмиря Б. (1969)
Коли дехто з моїх друзів каже, щоб я беріг свої сили, бо інакше, мовляв,
“передчасно згорю”, я відповідаю, що віддаю перевагу горінню. Таке моє
ставлення до народу, якому я співаю. Ось вам недавній факт: латиші
скандували українською мовою слова української пісні, викликаючи мене на
сцені вже після “третього відділу”. Ну, як я міг не продовжити почату
ними пісню?..
Гоголь М.
Надзвичайна мова наша є ще таємницею. В ній усі тони і відтінки, всі
переходи звуків від твердих до найніжніших… Дивуєшся дорогоцінності
мови нашої: в ній що не звук, то подарунок, все крупно, зернисто, як
самі перла. І справді, інше слово часом дорогоцінніше самої речі…
Голобородько В. (1988)
За теорією лінгвістів Сепіра та Уорфа, кожен народ відображає дійсність
через свою мову і культуру, тому дійсність у кожній мові різниться між
собою, тому дійсність, відображена в українській мові, є унікальною у
порівнянні з іншими мовами.
Гончар О.
Запашна, співуча, гнучка, милозвучна, сповнена музики і квіткових
пахощів – скількома епітетами супроводяться визнання української мови.
І, зрештою, всі ці епітети слушні. Той, хто зневажливо ставиться до
рідної мови, не може й сам викликати поваги до себе.
Делямар К. (1869)
В Європі існує народ, забутий істориками, – народ русинів… Цей народ
існує, має свою історію, відмінну від історії Польщі і ще більше від
історії Московщини. Він має свої традиції, свою мову, окрему від
московської й польської, має виразну індивідуальність, за яку бореться.
Історія не повинна забувати, що до Петра І той народ, який ми нині
називаємо рутенами, звався руським, або русинами, і його земля звалася
Руссю і Рутенією, а той народ, який ми нині звемо руським, звався
москвинами, а їх земля – Московією. В кінці минулого століттяя всі у
Франції і в Європі добре вміли відрізнти Русь від Московії.
Добролюбов М.О. (1860)
…само собою розуміється, що ніхто не відмовить малоруському, як і
всякому іншому, народові в праві і здатності говорити своєю мовою про
предмети своїх потреб, прагнень і спогадів; ніхто не відмовиться визнати
народну поезію Малоросії. І от до цієї поезії треба зарахувати вірші
Шевченка. Він – поет цілком народний, такий, якого ми не можемо вказати
у себе.
Довженко О. (1956)
…На сороковому році будівництва соціалізму в столиці сорокамільйонної
УРСР (повністю) викладання наук так же, як і в інших вузах УРСР
(повністю), провадиться російською мовою. Такого нема ніде в світі.
Згадую листи Леніна з національного питання і думаю: не говоріть мені
більше нічого. Я все зрозумів і переповнений вщерть. Якщо мій народ не
спромігся на власну вищу школу, – вся абсолютно решта, себто ну ніщо вже
інше, не має ціни. Яка нечувана аморальність…Який жорстокий обман…І
жаль, і сором…
О.Довженко
Щоденник
7.11.1956
Довженко О. (1956)
…На сороковому році будівництва соціалізму в столиці сорокамільйонної
УРСР (повністю) викладання наук так же, як і в інших вузах УРСР
(повністю), провадиться російською мовою. Такого нема ніде в світі.
Згадую листи Леніна з національного питання і думаю: не говоріть мені
більше нічого. Я все зрозумів і переповнений вщерть. Якщо мій народ не
спромігся на власну вищу школу, – вся абсолютно решта, себто ну ніщо вже
інше, не має ціни. Яка нечувана аморальність…Який жорстокий обман…І
жаль, і сором…
О.Довженко
Щоденник
7.11.1956
Драгоманов М.П. (1882)
Українська мова в багатстві, витонченості і гнучкості форм не
поступається ані жодній із сучасних літературних мов слов’янства і не
бідна аж ніяк на поняття, аби нею заважко було перекладати глибину
філософських думок і змальовувати високохудожні образи. Це не мова
простолюду тільки, як твердять московські невігласи, а мова цілої нації,
політичне майбутнє якої ще попереду, але чиє місце на право самостійного
розвитку в ряду цивілізованих народів уже завойоване й не може бути
зайняие ніким іншим.
М.П.Драгоманов
Гете і Шекспір українською мовою
1882
Іпатіївський літопис (1187 р.)
…Плакаша с ро нім всі Переславці, бо князь добръ и кріпок на раті,і
мужьством кріпким показася і всякими добродітельми наполнен, о нім же
Україна много постона.
Квітка-Основ’яненко Григорій
Мова, що має свою граматику, свої правила, свої звороти в мовленні,
неповторні, які не перекласти іншою; а її поезія?!. Хай спробують
передати всю силу, всю велич, витонченість іншою!
Лист до А. Краєвського від 25 жовтня 1841 року
Костомаров Микола (1842)
Ця мова, відома під іменем руської, мала великий вплив на витворення
нашої (російської) мови вищого світу й літератури: відомо, що Ломоносов
учився по граматиці Мелеті Смотрицького і вивчив напам’ять “Псалтир”,
перекладений на вірші, Симеона Полоцького. Руська мова була значно
обробленішою, аніж письмова мова великої Росії; на ній писано багато
книг, на котрі відчувалась потреба і в Москві; притому ж кращі
проповідники нашої першої половини ХVІІІ віку були малоросіяни
(українці) і хоча намагались писати по-російськи, себто по-словенськи,
та не могли не вносити в свої твори елементів рідного слова.
Коубек Я. (1833)
Мова русинів, як розмовна, так і церковна, тепер є предметом мого
головного заняття, що для чеха є дуже приємне… Для чеха є правдивою
розкішшю розмовляти з русином.
Купрін О.
Мова – це історія народу. Мова – це шлях цивілізації і культури.
Лозинський Й. (1848)
Кожній людині її мова мила, тому й відголос рідної мови солодко звучить
в устах того, хто далеко від рідного краю, поміж чужими людьми
перебувати повинен.
Луначарський А.В. (1921)
Від самостійного культурного розвитку українського народу можна чекати
найутішніших результатів… бо немає сумніву в тому, що це одна з
найобдарованіших віток слов’янського дерева.
Максимович М.О. (1839)
Правда, що прийняття нами церковної мови для вжитку письмового
уповільнило собою розвиток нашої народної мови і не дало їй розвинутися
в своєрідній чистоті.
…у письмовій мові давньої Русі – від договору Олега і до останніх
пам’яток давнього періоду (вищесказаного змісту) – зустрічаються чисто
руські (давньоукраїнські) форми мови, відмінні від форм, властивих мові
церковнослов’янській.
А тому що перші і більша частина наступних пам’яток руського письменства
були написані переважно південноросами, то давня письмова мова наша
являє собою переважно приєднання південноруської мови до
церковнослов’янської.
Марр М.Я. (1931)
…Пережиток полісемантизму характеризує українську мову щаблем розвитку
більш архаїчним, ніж інші індо-європейські мови.
Мишуга О. (1921)
…Я переконався, що вмілим співом, глибоко відчутою піснею і щирим
відданням значення слів можна цілковито оволодіти фарбою слухачів і
защепити в них таку гарячу любов до своєї рідної мови, віри й обряду, що
тих найдорожчих наших сокровищ ніяка сила людська видерти нам не зможе.
Нудьга Г.А. (1987 р.)
Мова – основа культури кожної нації, найбільший її скарб, і силою
відібрати її в людини або народу – все рівно, що відібрати усе минуле й
сучасне, позбавляти людину й народ найприроднішого – життя. Як не має
права ніхто відбирати життя в людини, так не має права відбирати і мову,
права користуватися рідним словом, розвивати й шліфувати її грані.
І той, хто намагається це робити, – стає на шлях найбільшого,
наймерзеннішого злочину, непростимої антинародності, антигуманної дії,
що її має карати рука народу ще рішучіше, як за вбивство одної людини,
бо хто підіймає руку на мову, той прагне вбити народ з його
тисячолітньою культурою.
Всякий народ у багатонаціональному світі виявляє себе своєю самобутньою
культурою, а вона може розвиватися тільки своєю, рідною мовою. Давність
культури – визначається давністю мови.
Панас Мирний
Мова – така ж жива істота, як і народ, що її витворив, і коли він кине
свою мову, то то вже буде смерть його душі, смерть всього того, чим він
відрізняється від других людей.
Паустовський К.
По ставленню кожної людини до своєї мови можна абсолютно точно судити не
тільки про її культурний рівень, але й про її громадську цінність.
Істинна любов до своєї країни немислима без любові до своєї мови.
Людина, байдужа до рідної мови, – дикун. Вона шкідлива за самою своєю
суттю тому, що її байдужість до мови проявляється найповнішою байдужістю
до минулого, теперішнього і майбутнього свого народу.
Плачинда С. (1988)
Мово рідна! Ти ж – як море – безконечна, могутня, глибинна. Котиш і
котиш хвилі своїх лексиконів, а їм немає кінця-краю.
Красо моя! В тобі мудрість віків, і пам’ять тисячоліть, і зойк матерів у
годину лиху, і переможний гук лицарів у днину побідну, і пісня серця
дівочого в коханні своїм, і крик новонародженого; в тобі, мово, неосяжна
душа народу – його щирість і щедрість, радощі і печалі, його труд, і
піт, і кров, і сміх, і безсмертя його. Арфо серця мого! Люблю зажуру
півнь твоїх, і невмирущий оптимізм гумору твого, і музику слів твоїх.
Скарбе мій єдиний, з тобою я найбагатший і найдужчий у світі, без тебе –
перекотиполе, що його вітер несе у сіру безвість, у млу небуття.
Твердине моя, і захисток, і гордість, і розрада в годину смутку. Люблю
тебе і в гніві, коли ти клекочеш, як вулкан, і гримиш громами на
ворогів,і вбити можеш словом єдиним, як блискавкою. Люблю і твою
ніжність, ласкавість, лагідність, коли ти одним-однісіньким словом
зігріваєш, мов сонце, і підносиш над хмари та поміж зорі, і повертаєш до
діяння, до життя, наснаго моя і мудрий вічний вчителю мій.
Світлоносна! Ти завжди вабиш, чаруєш, кличеш на теплі й могутні хвилі
свої. І я, вірний і вічний юнга твій… Єдина печаль проймає, що не
вистачить життя, аби переплисти твій мовний океан. Бо ти є Вічність. Ти
є Правда, Добро і Краса народу нашого.
Мож такою і будь вічно, мово рідна!
Потебня О. (1865)
Всяка денаціоналізація зводиться на послаблення енергії мислі, на
ницість спустошення, аморальність та опідлення.
О.Потебня
З рецензії на збірник пісень Я.Головацького
1865
Потебня О. (1868)
…сліди доісторичної давнини ще ховаються в народних віруваннях і мові,
але залишаються невідомі вченим: хто прикладав до слов’янської міфології
те знання та уміння, які прикладалися до міфології індійської,
іранської, грецької, латинської і германської?
О.Потебня
Цивілізація і народна поезія
1868
Рігер Ф. (1849)
Я визнаю українів за самостійний народ, знаю Галичину особисто і знаю
рівно ж їх літературну мову…Поважайте національні прагнення цього
переслідуваного, але до самостійності покликаного народу.
Сааді
Людина вища за тварину здатністю до мови, але нижча за неї, коли негідно
поводиться з мовою.
Срезневський І.І. (1834 р.)
…без усякої іншої науки ще можна обійтися; без знання рідної мови
обійтися не можна.
Статут Великого Князьства Литовського (1588 р.)
А писар земський маєт по руську літерами і слови руськими всі листи,
виписи і позви писати, а не іншим єзиком і слови…
Сухомлинський В.
Людина, яка не любить мови рідної матері, якій нічого не промовляє рідне
слово, – це людина без роду й племені.
Харчук Б. (1986)
Наша мовна традиція сягає ділеких, докняжих ще часів, а в період держави
Київської Русі наше слово сягнуло державного творення: було відкрите не
лише для близьких сусідів, а й для найвіддаленіших земель, збагачувалося
іншими мовами і збагачувало їх. Його розвитку не могли зашкодити чвари й
усобиці, феодальна роздрібненість і навіть багатовікове
монголо-татарське іго. Гідне подиву, що його не стяла шабля, що його не
затоптали в болото кінські копита, що воно не розвіялося у вихорі
навальних орд, а залишилося сіллю землі й народу.
Челебі Е. (1957)
Мова русів. Цей козацький народ, як і московський, сповідує грецьку
віру, поклоняється Христові, дотримується тих же свят і читає
Євангеліє…Треба навіть знати як вони лаються, щоб остерігатися цього,
бо сказано: “Я впізнав зло не задля самого зла, а щоб остерігатись від
нього”. Наприклад: свиня, щезни, собако, чорт, дідько.
Це завзятий, стійкий і сердитий народ.
Чернишевський М.Г. (1861)
Коли у поляків з’явився Міцкевич, їм уже непотрібні стали поблажливі
відгуки якихось французьких чи німецьких критиків: не визнавати польську
літературу означало б тоді тільки виявити власну дикість. Маючи тепер
такого поета, як Шевченко, малоруська література також не потребує
нічиєї ласки. Та й крім Шевченка пишуть тепер малоруською мовою люди,
які були б не останніми письменниками в літературі навіть багатшій, ніж
великоруська.
Шафарик Павел-Йозеф (1826; 1842)
Можна, отже, малоруську мову вважати зовсім окремою мовою, а не тільки
діалектом великоруської мови… Малоруська мова поширена по всій
Південній Русі, від середини Галичини аж до річки Кубані… Розмовляє
нею 11 мільйонів населення (без галичан).
…Склав карту поширення української мови… Русинські говірки Східної
Галичини та північно-східної Угорщини є звичайним варіантом малоруської
мови… Українці (350 000) живуть в Угорщині так давно, як їхні брати в
Галичині та в Києві… Початки малоруської мови знаходимо в письмових
пам’ятках ХІ-ХІІ ст., повністю вони себе виявили в грамотах галицьких і
володимирських князів ХІV ст… Вже тоді утворився елемент не без
домішки церковної мови… Знаходимо різні, як старіші, так і новіші
твори, написані або цілком, або частково простою малоруською говіркою…
Із трьох східнослов’янських мов українська найближча до чеської… Із
всіх слов’янських народів українці мають найбільше народних пісень…
Шевельов Ю. (1987)
Урядові обмеження безпосередньо стосувалися до української мови в
літературі, науці та прилюдних виступах. Але посередньо вони впливали на
вибір розмовної мови між освіченими українцями та в їхніх родинах.
Навіть приватна балачка українською мовою часто сприймалася як доказ
нижчого суспільного становища, якщо по-українському говорили не
принагідно, а послідовно, це розцінювалося як свідома опозиція до
російської мови, символу імперії, що вже ставало просто небезпечним.
Багато сучасників підтверджують це у своїх спогадах. Приміром, Чикаленко
пише: “Хоч тоді (1903), на мою думку, не можна було ставитися так гостро
до того, що в українських родинах уживалася російська мова, бо тоді ж за
українську мову позбавляли людей посад не тільки державних та земських,
а й часом приватних”. Отже, не слід дивуватися, що той самий автор,
перераховуючи родини інтелігентів, де, незважаючи на такий стан,
розмовляли українською мовою, міг назвати лише вісім: Луценки,
Грінченки, Антоновичі, Лисенки, Старицькі, Косачі, Шульгини та його
власна.
Ю.Шевельов
Українська мова в першій половині двадцятого століття (1900-1941). Стан
і статус
1987
Шевчук В. (1989)
Словниковий її (української мови) запас так само незміренний. На її
основі гарно творяться неологізми, бо вона не бажає носити на собі
мундира канонічності, отже, має найбільшу перспективу розвитку в часі,
вона натурально з’єднує в собі пласти архаїчні й модерні, вбирає в себе
слова інтернаціональні, а водночас не тратить і множинності слів
питомих.
Шумило М. (1956)
Найперша і найголовніша ознака індивідуальності народу – це його мова. В
першу чергу в мові відбито характер народу, його історію, і не за
двоє-троє століть, а за цілі тисячоліття і за ті часи, коли народ ще був
племенем і розмовлв тією мовою, – малорозвиненою тоді, – яка,
розвиваючись, переходячи через різні суспільні формації, передаючись від
покоління до покоління, увійшла в основу сучасної мови, збагаченої всіма
попередніми соціальними укладами. Мова – це глибина тисячоліть. Це
найдорожчий скарб, переданий нам сотнями і сотнями попередніх поколінь,
злеліяний у пісні, в переказі, в приказці. Історія – це не тільки
кладовище. Історія живе в нашій мові, в пісні, слово нам доносить з
глибини віків пристрасті, радості, сподіванки й горе наших предків. Мова
– це душа народу.
М. Шумило
Любов до рідної мови
1956
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
