Реферат на тему:
Від перса Абу Алі Ібн Сіни до українського Степана Руданського – дорога
в 1200 літ. (Медицина і поезія)
Все, що робиться заради добробуту і благополуччя людей, виконується
людиною. Прикладом самовідданого служіння людям є лікарі. Саме вони, не
шкодуючи сил, здоров’я, свого часу, працюють день і ніч. Найкраща
винагорода для справжнього лікаря – почуття радості від своєї праці,
можливість повернути здоров’я, життя людині.
Серед лікарів є багато художників, письменників, поетів, композиторів,
музикантів і співаків. Адже свої почуття, своє ставлення до людей вони
прагнуть передати через художню творчість.
У цьому аспекті хочеться згадати величні постаті: перса Абу Алі Ібн Сіни
і українця Степана Васильовича Руданського.
Минуло понад 1000 літ з дня народження та початку наукової і творчої
діяльності видатного мислителя Близького Сходу Абу Ілі Ібн Сіни. Той
період людського життя характеризувався розквітом культури і політичної
активності майже у всіх регіонах світу. І не випадково, що саме в цей
час народився Ібн Сіна – «князь філософів», «князь лікарів». Та його
можна назвати ще й «князем поезії». Стиль його поезії – вишуканий та
наповнений глибоким змістом, пройнятий гуманізмом. Його афористичні
вірші, газелі, бейти, рубаї – короткі за формою і блискучі за змістом.
Серед його творів особливо виділяється «Поема про медицину».
Перекладач – професор філософії М.В. Попов, не будучи медиком, зумів
надзвичайно точно передати ідею і зміст «Поеми…». Навіть нині мало хто
в поетичній формі здатний передати людям так просто, щиро і ясно медичні
поради, як це зробив Ібн Сіна і його перекладач.
У «Поемі про медицину» утверджується важливе значення єдності філософії,
поезії, мистецтва і медицини. Тому вплив її на формування світогляду
українських лікарів – незаперечний. Думаю, що для студентів медичних
вузів цей твір має бути прологом у пізнанні таємниць медицини,
своєрідною пропедевтикою. Абу Алі Ібн Сіна, використовуючи поетичний
жанр, знайомить нас із такими нині відомими і значними положеннями, як:
роль людини в навколишньому середовищі, вплив зовнішнього середовища на
життя і здоров’я людини, на її діяльність, а це питання екології, які
сьогодні надзвичайно актуальні. У мізаджі «харчів» про поєднання
природи і людини Ібн Сіна пише:
В поживу йдуть нам з днів творіння
Харчі тваринні та рослинні.
Солей та мінералів довгий пас,
То ліки, що здавен лікують нас.
Чи не за це сьогодні бореться гігієнічна наука, розуміючи, що
забруднення життєвого середовища згубне для людини?
Ібн Сіна не мав на той час сучасних методів, доказів, але завдяки
логічному мисленню, довів, що сьогодні вважається досягненням сучасної
науки. У «Поемі про медицину» він поєднав два важливих для фізичного і
духовного розвитку людини напрямки, вважаючи, що медицина зціляє тіло, а
література, поезія – душу. Філософію він розглядав як любов до мислення,
шлях до розвитку людського розуму.
Ось так звучать його думки в перекладі М.В.Попова:
поети словами бавляться красиво,
А лікарі панують, зціляючи тіло.
Нас красномовність перших зачарує,
А відданість других – від болячок врятує.
Ібн Сіна свій твір називає ще поемою «… про науку лікування».
Завдання медицини він розуміє:
Здоров’я зберігати – то поклик медицини.
Хвороб пізнати суть, усунути причини.
Минатимуть віки, змінюватимуться умови життя, соціально-політичні устрої
суспільства, але нові покоління будуть виховуватися на досягненні розуму
своїх попередників, а лікарі дбатимуть про людське здоров’я і життя.
Така суть природи і людських відносин.
Ібн Сіна стверджував, що «… ознаки варто з’ясувати, щоб розуміти суть
хвороби», і зауважував, що не тільки хворобу, а й характер людини
повинен брати до уваги лікар: «У людини кожної свій норов».
«Поема про медицину» – свого роду медична енциклопедія. Погляди вчених
перегукуються з висновками і порадами на всі випадки життя. Його мізаджі
– це справді квінтесенція логічних роздумів мудрої, віруючої в Бога
людини.
Сьогодні гостро стоїть питання про поліпшення якості медичного
обслуговування народу через організацію сімейної медицини, його
необхідно вирішити уряду. І про це ще писав Ібн Сіна.
Ознайомившись із «Поемою про медицину», лікар знайде добрі поради щодо
спілкування з пацієнтом щодо здоров’я та його поліпшення, тобто ми
відкриваємо біотичні аспекти творчості Ібн Сіни.
Ось як він пише про зміни, які відбуваються в людині протягом життя:
Всьому живому свій дається вік.
Свій вік життя теж має чоловік.
Палкий в дитинстві, в юності – вогонь,
З роками холоднішає, либонь.
У пору зрілості – твердий розум,
А старість, мов пора зими, з морозом.
Безумовно, педагоги, готуючи медичні кадри, звертають увагу студентів на
необхідність враховувати особливості перебігу захворювання та лікування
хворих різних вікових груп. Це є завданням і сімейних лікарів. До речі,
Ібн Сіна дає поради, як жити в старості:
Помірними та спокійними будуть між тим,
Такий режим корисніший старим.
І далі він говорить:
На схилі відчує розум торжество,
Він допоможе зберегти єство.
Ніби сьогодні написані поради лікарям у мізаджі Ібн Сіни «Відновлення
здоров’я хворих ліками та режимом харчування»:
… Коли охопить організм якась хвороба,
У неї два начала завжди б’ються оба.
Тепла надлишок – варто холодом згасити,
А зимні болячки гарячим виганяти.
Сухі недуги – лікуй вологим, до речі,
А вигнання вологи – сухість забезпечить.
Ще трапиться, що часом, органи одні
Наповнить сік – ти їх негайно спорожни.
І, навпаки, закрий відкритий недугу бідою,
Щоб орган знову став самим собою.
Отже, хто любить медицину, мистецтво лікування, той знайде багато
корисних порад у «Поемі про медицину» та інших творах Абу Алі Ібн Сіни.
?
‚
oeoa
ae
‚
oae
???????¤?¤?$???????u?у (нині Калинівського району Вінницької області).
Батько майбутнього поета і лікаря наполягав, щоб син вступив до духовної
семінарії. Але, всупереч волі батька, юнак вступає до Петербурзької
медико-хірургічної академії. Там він, перебуваючи у колі передової
інтелігенції, познайомився із творчістю Т.Шевченка, М.Вовчка, що сприяло
подальшому розвитку його світогляду і таланту.
Академію С.Руданський закінчив із званням доктора медицини, а також
додатково склав іспит на повітового лікаря. У зв’язку із хворобою
легень, отримав призначення на посаду міського лікаря в м. Ялту. Там,
окрім лікарської практики, займався літературною діяльністю,
захоплювався живописом, архітектурою, метеорологією, фольклором,
познайомився з А.Метлинським, М.Щепкіним, художниками І.Айвазовським та
В.Ковальовим.
Найбільше часу і сил він віддавав медицині. У 1872 р. у Криму спалахнула
епідемія холери, і С.Руданський з обов’язку карантинного лікаря і члена
санітарної комісії, винищуючи з профілактичною метою джерела інфекції,
захворів сам. На 39 році життя (3 травня 1873 р.) С.Руданського не
стало. Поховали його в Ялті.
Поетичною творчістю С.Руданський займався понад два десятиліття. Її
можна поділити на три періоди: кам’янець-подільський, петербурзький та
ялтинський. Його твори відзначаються мелодійністю і пісенністю («Мене
забудь», «Ти не моя», «Сиротина я безродний», «Не згадую гадки»). Балади
(«Упир», «Розмай», «Два трупи», «Люба», «Хрест на горі») своїм ліризмом,
реалістичністю відтворення життя українського народу продовжили традиції
Т.Шевченка.
Змалку призвичаєний до народних традицій, до усної народної творчості,
C.Руданський відвідував у Кам’янці-Подільському народознавчий гурток.
Там же, у 1852 р. він підготував дві рукописні збірки – «Народные
малороссийские песни, собранные в Подольской губернии С.В.Р.». Переважно
в рідних Хомутцях записав письменник 113 прислів’їв і приказок, які
опублікував згодом М.Номис у книзі «Українські прислів’я, приказки і
таке інше» (1864). Частина записаних ним легенд увійшла до збірки
М.Драгоманова «Малороссийские народные предания и рассказы» (1876).
Значним внеском у реалістичну літературну спадщину ХІХ ст. є
громадянська лірика С.Руданського («Наука», «Гей, бика!», «До України»,
«Псалом 136» та ін.). Патріотична пісня «Ой з-за гори, із-за кручі»
примушує задуматись над долею України. Поет висловлює сподівання: «Може,
знову розв’яжуться зв’язані руки, може, знову бряжчатимуть козацькі
шаблюки». У ці ж роки, на основі історіографічних праць М.
Бантиша-Каменського і М.Маркевича, С. Руданський створив історичні
поеми-хроніки періоду Гетьманщини: «Іван Мазепа, гетьман український»,
«Павло Апостол», «Мініх», «Вельямін», «Павло Полуботок», «Іван
Скоропада».
Шедевром інтимної лірики є поезія «Повій, вітре, на Вкраїну», що
покладена на музику і стала улюбленою піснею українців. Деякі поезії
С.Руданського під час його навчання в медико-хірургічній академії
опубліковані в журналах «Основа», «Правда» та в газеті «Русский мир».
Відомі його три рукописні книжечки – «Співомовки козака Вінка
Руданського», що об’єднали твори, написані з 1851 по 1860 рр., та
упорядковані й начисто переписані самим автором. Всі твори поет називав
«співомовками». Пізніше, власне співомовками назвуть
гумористично-сатиричні вірші С.Руданського, написані здебільшого у формі
коломийки за змістом прислів’їв чи приказок, або народних анекдотів. За
своє життя поет створив понад 200 співомовок. Написані вони переважно
протягом 1857-1860 рр. У петербурзькі роки С.Руданський писав ще й
байки, балади, перекладає українською з інших мов.
У Ялті поет не припиняв занять літературною працею. Щоправда,
оригінальних творів тут написав небагато через цензурні утиски, доноси
на нього як автора «шкідливих, неблагонадійних» пісень. У 60-ті рр. ХІХ
ст. С.Руданський перекладав або «переспівував» з польської, чеської,
російської, німецької та інших літератур. Головною справою життя поета,
за словами І.Франка, переклад «Іліади» – перший повний переклад
геніального епосу українською мовою. Заслуговує на увагу і його переклад
сучасною українською мовою «Слова о полку Ігоревім». Поет працював і над
перекладом «Енеїди» Вергілія. У Ялті С.Руданський підготував до друку
збірки «Подольське весілля» та збірник «Копа пісень».
На жаль, за життя С.Руданський не зміг видати жодної книжки. Лише у
1880 р., завдяки Олені Пчілці та Петру Косачу, у Києві побачила світ
перша його збірка «Співомовки». Найповніше видання творів у семи томах
з’явилося у 1895-1903 рр. у Львові, підготовлене турботами І.Франка,
А.Кримського, М.Комарова, В.Лукича. У радянський час (1972-1973) вийшов
у світ тритомник С.Руданського, до якого не увійшли твори, що вважали
«ідейно хибними» (історичні поеми: «Іван Скоропада», «Мазепа, гетьман
український» та ін.)
Професія лікаря і поетична творчість у своєму поєднанні – приклад
відданого служіння народу, приклад того, як берегти людську душу і
людське тіло. Людина – це безцінний дар природи, а природу треба берегти
заради життя на Землі.
Незважаючи на плин століть, різноманіття традицій, соціальний лад,
національність, людство завжди з великою вдячністю і шаною згадає тих,
хто служив і служить добру.
Федір Тишко
Бики Степана Руданського
«Гей, бики, чого ж ви стали?» –
Запитав Степан Руданський,
А бики в ярмі мовчали,
Заморив їх труд селянський.
Майже вже биків немає
І ярма майже нема,
Та ще дехто не знімає
З шиї власного ярма.
Ще у декого в натурі
На догоду хазяїв
Залишилось: лізти з шкури,
Тягнуть плуга за биків.
Свіжий вітер в Україні
Надихає на життя
І не матиме віднині
Наш Руданський забуття.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
