Реферат на тему:
Весільні обряди Печеніжина
Весілля було однією з найважливіших подій у житті, а традиційний
“весiльний” ритуал – чудовим явищем народної культури, який складався з
складного комплексу різноманітних елементів. В українців існувала
своєрідна система дошлюбних стосунків, яка проявлялася у формі
знайомства, залицяння, сватання і т.і. Звичайно молодь спілкувалася в
межах свого села або вулиці, але не виключався вибір нареченого за
межами місця мешкання. Традиційно місцями зустрічей були свята з танцями
та іграми, спільна робота (“толока”). Частіше за все молодь збиралася на
“вечорницi”, куди не пускалися дорослі. Для проведення вечорниць
звичайно наймали хату (найчастіше у вдів), приносили їжу, влаштовували
танці. Врешті-решт, основною функцією вечорниць був вибір судженого.
У більш ранні часи вибір нареченого цілком залежав від волі батьків, як,
зрештою, і всі питання, пов’язані зі шлюбом.
Власне весільний ритуал складався з цілого ряду обрядів, необхідних для
надання шлюбу юридичної сили.На той час в українському середовищі шлюб
вважався далеко не особистою справою, тому на нього мали великий вплив
як родичі, так і оточення (друзі, дівоча і парубоцька громада, сусіди
тощо). В основі шлюбу в як в цілій України так і в Печеніжині в XVI-XIX
ст. були “змовини”, “згода” – певна угода, яка укладалася між батьками
та родичами молодого і молодої за посередництвом сватів. Починаючи з
XVIІ ст. шлюбна угода оформлялася письмово (спеціальними документами –
шлюбними або виновними листами), особливо коли молодим давали (дарували)
земельний наділ.Церковне освячення шлюбу входило в побут поступово,
починаючи з XVI – XVIІ ст. аж до ХIХ ст., але скрізь поєднувалося з
традиційними звичаями й обрядами.
Починалося все зі сватання, коли запрошені женихом старости (свати) з
близьких родичів, взявши обрядовий хліб, йшли до батьків нареченої для
отримання попередньої згоди на шлюб. Часто це відбувалося пізно ввечері
для збереження таємниці. Вівся традиційний діалог (із згадкою мисливця і
куниці, купця і товару, біблійних персонажів). Якщо згода була отримана,
наречена пов’язувала сватам рушники через плече, а жениху подавала на
тарілі хустку, нерідко виготовлену нею, потім запрошувала за стіл. У
разі відмови дівчина повертала старостам принесений хліб, а жениху могла
подати гарбуза.
Після успішного сватання відбувалися “оглядини” нареченої, а також
достатку будинку і господарства молодого (іноді, щоб продемонструвати
багатство, батьки жениха йшли на хитрість – брали у сусідів коня, мішки
з зерном і т.і.). Потім наступали “заручини” – скріплення договору про
шлюб, після якого відмова вважалася недопустимою і спричиняла, крім
громадського осуду, ще і відчутний грошовий штраф.
Далі починався період підготовки до весілля, яке звичайно грали восени з
Покрови (1 жовтня) до Пилипівського посту (14 листопада) або взимку з
Хрещення (19 січня) до Масниці.
Передвесільні дії починалися з відправлення молодого і молодої на
“запросини”. Запрошували звичайно всіх родичів, сусідів. Наречена з
дружкою заходили в будинок і, вимовляючи традиційну фразу: “Просили мамо
i тато на хлiб-сiль, i я прошу на весiлля”, – клали на стіл обрядовий
хлібець- “шишку”.
!¦,U8B
. Особливою ліричністю відзначався “дівич-вечiр” напередодні весілля,
який символізував перехід дівчини в новий статус. Подруги плели вінки і
виготовляли “весiльне гiльце” – обліплювали тістом гілку сосни, вишні,
черешні, випікали і прикрашали калиною, кольоровими стрічками. Вже в
кінці весілля молода відламувала гілочки від “гiльця” і роздавала
дружкам. На вечорі у жениха виготовляли інший атрибут – весільну шаблю,
також яскраво прикрашену. На весіллі ці предмети символічно
об’єднувалися. Завершувався вечір “посадом” окремо в хатах жениха і
нареченої, коли батьки благословляли молодих.
Церковне вінчання проводили іноді в один день з весіллям, іноді
заздалегідь, але воно не було головною дією шлюбу. Якщо весілля чомусь
відкладалося, звичай не дозволяв вінчаним жити разом. На вінчання молоді
вирушали нарізно, отримавши батьківське благословення. Цікаво, що
християнський обряд все одно набував у народі магічного характеру.
Наречена могла класти за пазуху мак – від корости, а в кишеню –
металевий предмет (ключ, ножиці, ніж) від зурочення. У шви одягу з цією
ж метою встромляли голки, шпильки, у взуття могли покласти ягоди
горобини, а на шию повісити прикраси з бурштину. Після вінчання молодих
зустрічали біля будинку нареченої. Вони тричі кланялися її батькам, а ті
підносили їм хліб-сіль. У цей же час звичайно відвозили посаг в будинок
жениха (скриня, в якій дівчина з дитячих років збирала одяг, рушники,
прикраси, і куди ніхто не мав права заглядати). У всьому весільному
пересуванні молодих супроводжував “весiльний поїзд” – супровід з бояр
жениха і дружок нареченої. На шляху жениха декілька разів організовували
“перейми”, вимагаючи викуп за наречену. У самому весільному дійстві
велику роль відігравали хрещені батьки. Протягом усього весілля
здійснювався цілий ряд обрядів, які уособлювали ідею родючості і
достатку: обсипання молодих зерном і дрібними грошима, переступання
через кожух. Почесним гостем вважався чаклун, якого кликали, щоб
захистити молодих від причини. Він розкидав по хаті шматочки підсоленого
хліба, плюнувши тричі на схід, оглядав кутки, насипав в них жито, траву
і золу (проти причини і на здоров’я молодих).
Обов’язковим було бучне гуляння, в процесі якого відбувався обряд
дарування, поділ весільного короваю тощо. Найбільш драматичним моментом
було розплітання коси і покриття голови молодої очіпком. Це
символізувало перехід дівчини в заміжній стан. Відтепер вона не мала
права ходити з непокритою головою, це сприймалося як великий гріх. За
старовинними народними уявленнями, простоволоса заміжня жінка могла
накликати хвороби і неврожай.
Наречену відвозили в хату жениха, де здійснювалося обрядове з’єднання –
молодим перев’язували руки рушником або поясом. Існувало багато символів
з’єднання – дві паляниці, “весiльне гiльце” і шабля, дві перев’язані
ложки.
Весілля закінчувалося обрядом шлюбної ночі, який включав перевдягання
молодої, виведення її до гостей, демонстрацію цнотливості. Ритуальне
приєднання невістки до рідні чоловіка символізували розпалювання нею
печі, приготування обіду, пригощання свекрухи. Другий день весілля
знаменувався також рядженням – складними театралізованими діями, в яких
злилися ігрові розважальні моменти і магічні дійства. Всі перевдягалися,
зображаючи тварин, циган, убогих і т.п. З піснями і танцями вирушали до
батьків молодої на млинці. Існував цікавий звичай зображати “фальшиву
наречену”. Гостей зустрічав дружок, одягнутий в лахміття, з кропив’яним
вінком на голові, вимазаний сажею, і доводив матері нареченої, що він і
є її донькою, аж поки не з’являлася справжня молода.
Весілля завершувалося порідненням двох сімей – “дякуванням”. Потім ще
протягом місяця відбувалися різноманітні взаємні візити, які остаточно
оформляли створення нової сім’ї.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
