Реферат на тему:
Верховинщина як центральний район Гуцульщини
Верховина (до 1962 р. Жаб’є) розташована у Східних Карпатах за 130 км
від обласного центру м. Івано-Франківськ та за 31 км від залізничної
станції Ворохта. У лютому 1940 р. Жаб’є стало районним центром. У 1963
р. район був приєднаний до Косівського. У грудні 1966 р. відновлено
Верховинський район і включено до його складу села Білоберізка,
Хороцево, Барвінків. На його території є селище міського типу, 41 село і
117 присілків, які підпорядковані районній Верховинській селищній та 21
сільській радам. Нині територія Верховинського району складає 125426 га,
з них: 32113 га становлять господарські угіддя: рілля – 871,46 га,
багаторічні насадження – 120,5 га, сінокоси – 12380,3 га, пасовища –
20541,5 га, а 89442 га (71,3%) – ліси та інші площі, вкриті лісом.
На південному заході району проходить Державний кордон України з
Румунією (49 км). На заході Верховинський район межує з Рахівським
Закарпатської, на сході – з Путильським Чернівецької областей, а на
півночі – з Надвірнянським та Косівським (північний схід) районами
Івано-Франківщини. Протяжність району з півночі на південь – 62 км, з
заходу на схід – 41 км, а площа в цілому складає 1263 кв. км.
Природні умови Українських Карпат протягом багатьох сотень років
сформували традиційний гірський уклад життя гуцулів і гірський тип
ведення господарства. А високогірний рельєф місцевості, суворі
природнокліматичні умови (майже повна відсутність ріллі) визначили
занятість горян Верховинського району – тваринництво, лісове
господарство і деревообробка, а рослинництво має допоміжний характер.
Гуцули розводять корів, овець, коней, яких випасають на сільських
пасовищах (толоках) та на високогірних полонинах. Тваринництво є
провідною галуззю горян.
На Верховинщині відроджується порода гуцульських коней, які є найбільш
придатними для гір. Їх використовують не тільки для обробки землі, а й
для вивезення лісу, вантажу, для верхової їзди. Розпочалось також
відродження гірського вівчарства – перевіреного століттями гірського
тваринництва. Як неможливо уявити корінних гуцулів поза Карпатськими
горами і смерековими лісами, так неможливе їх виживання без худоби –
корів, овець і коней. Для більшості жителів Верховинщини тваринництво –
основа сімейного доходу.
Більше двох третин території району зайняті лісами, які допомагають
виживати гуцулам при мізерній площі орних земель. Смерека для гуцула –
це не просто хвойне дерево, а перший помічник у його нелегкому житті.
Колиску, хату, меблі, тепло, ягоди, гриби, цілюще повітря і джерельну
воду – все це дарує горянам ліс. Тому недаремно хтось із мудрих сказав,
що гуцул народжується із барткою (топірцем) у руках.
Живописність природи Верховинщини, у першу чергу, завдячує гірському
рельєфу. На території району виділяють п’ять орографічних зон:
Чорногірський хребет, Чивчинський масив, Гринявські гори, хребет
Кострича та Покутсько-Буковинські Карпати.
Найвище і найпривабливіше гірське пасмо – Чорногора. Це про неї відомий
письменник, фольклорист і етнограф Г. Хоткевич у повісті «Камінна душа»
загадково писав, що вона є «таємницею всіх річок і потоків, і всіх
народних казок, страшних переказів, легенд й ідеалів. Ось гніздо дощів.
Хранилище снігу. Віковічне притулисько всіх озимнених і надто гарячих!..
От де всі оті «Нечисті місця», «Прокляті озера», «Чортівські доли»,
«Дідчі верхи», всі зарослі непроходимим жерепом страшні полонини, зі
схованками для ведмедів, диких кабанів і опришків». На території району
розташувалися тільки південно-східні схили Чорногірського хребта з
вищими вершинами: г.Бребенескул (2036 м) – друга за висотою вершина
Українських Карпат; Чорна Гора (або Піп Іван) (2026 м) – третя за
висотою в Україні; г.Ребра (2001 м) та Менчул (1999 м) – відповідно
шоста і сьома вершини України у висотній ієрархії. Крім них, увагу
привертають г.Смотрич (1896 м), г.Вухатий Камінь (1694 м), г.Дземброня
(1887 м) та г.Шпиці (1864 м).
Другим за висотою гірським пасмом району є Чивчинський кристалічний
масив, що розташувався на стику Верховинського району і Румунії, і є
північно-західним продовженням Мармароського масиву Східних Карпат.
Чивчини складаються з кристалічних сланців, гнейсів, кварцитів,
вапняків, доломітів, мармуру та інших гірських порід неосадкового
походження. Це єдиний в Українських Карпатах (крім Рахівських гір)
масив, який ще задовго до формування Карпатської гірської системи
ніколи не був дном океану Тетіс.
Найвищою вершиною цього хребта є гора з такою ж назвою – Чивчин, висотою
в 1766 м над рівнем світового океану. Не відстають у своїй
індивідуальній красі та висоті й інші вершини Чивчинського хребта – гори
Коман (1723 м), Велика Будашевська (1677 м), Лустун (1654 м) та Стіг
(1650 м).
Третім за висотою гірським пасмом Верховинщини є Гринявські гори. Вони
розташувалися симетрично Чивчинам відносно долини Чорного Черемоша і
простягаються від його правих берегів (від села Красник) до витоків
Чорного і Білого Черемошів у тому ж південно-східному напрямку, який
характерний для всіх східно-карпатських хребтів. Спочатку хребет
вимальовується своїми вершинами: Кринта (1359 м), Змієнська (1356 м),
Ростіцька (1513 м) та Скупова (1579 м), далі йде незначне зниження
хребта, після чого він знову піднімається до такої ж висоти: г.Тарниця
(1553 м) та г.Баба Лудова (1586 м), яка і є найвищою в Гринявських
горах.
Паралельно Чорногорі на північному сході від неї простягнувся на 12-13
км невеличкий гірський хребет, який наче відділяє її від
Покутсько-Буковинських Карпат. Це Кострича з однойменними вищими
вершинами – Кострича (1585 м) та Кострич (1544 м). Даний масив, хоч і
займає невеличку територію району, проте є четвертим за висотою його
масивом.
Але все ж таки більшу частину території Верховинщини займають
Покутські гори, які є складовою частиною Покутсько-Буковинських Карпат.
Свідками складного тектонічного і морфологічного розвитку території
Покутських Карпат є ступінчастість і ярусність рельєфу. Всі паралельні і
витягнуті у традиційному для Східних Карпат південно-східному напрямку
хребти представляють собою порівняно правильні антикліналі, ядро яких
складається з ямнецьких пісковиків й інших міцних порід, що утворюють на
вершинах майже всіх хребтів великі куполоподібні плити казково-красивих
форм. Такими живописними валунами з ямнецького пісковику прикрашені,
вершини гір Писаний Камінь (1221 м), Синиці (1186 м), Біла Кобила (1477
м), Безвідне (987 м). А в цілому хребти мають порівняно спокійну лінію
поверхні.
Гідросистема району дуже насичена. Через його територію протікає значна
кількість річок і потоків. Річкова мережа має пір’ясту будову і
відноситься до річкового басейну Прута. Найбільшою є річка Черемош, яка
майже не виходить за межі області, за винятком правих приток р.Білий
Черемош. Черемош утворений двома ріками – Білим і Чорним Черемошем, які
стікають з північних схилів Чивчинських гір, обидві ріки своїм басейном
охоплюють Гуцульські Карпати. Загальна площа водозабору Черемоша досягає
2565 км.
Саме Гуцульські Карпати – найбільш багатий на мінеральні води регіон
держави. Тут нараховується понад 100 джерел мінеральних вод усіх типів.
Лише в с. Буркут та селищі Верховина знаходяться 10 досліджених джерел
мінеральної води. Добовий дебет води у двох свердловинах смт. Верховина
становить 796 м. куб. на добу. Температура води в джерелах коливається
від 7,3 до 25 градусів, а мінералізація джерела “Альбин” в с. Буркут
становить 3,6 грама на 1 л води.
Верховинський район – специфічний район, багатий на рекреаційні ресурси
та відзначений як рекреаційно-лікувальний. Для району характерні
широколистяні та хвойні ліси, річки, урочищ. У Карпатах зберігається
генофонд 1/3 європейської флори. Тут ростуть близько 3000 видів рослин,
у тому числі понад 2000 квіткових, серед яких 500 лікарських. Такий же
багатий і різноманітний видовий склад тваринного світу, що нараховує
близько 400 видів тварин.
На Гуцульщині збереглася багата і своєрідна етнографічна особливість
архітектури і побуту. Все це сприяє розвитку масового цілорічного
туризму та інших видів активного відпочинку. Зараз на території району
функціонує лікувально-оздоровчий комплекс “Верховина” на 300
відпочиваючих. У районі вже існує понад 200 господарств, які мають
можливість прийняти одночасно близько 2000 туристів. Крім цього, на
території району пролягає багато різноманітних туристичних маршрутів:
гірських, водних, пішохідних, гужових, велосипедних, автобусних. В
останні роки особливого розвитку набув водний туризм.
Народногосподарський комплекс району сформований у відповідності з його
природними ресурсами. Більша територія району вкрита лісами, а тому
основні галузі – лісова та деревообробна. Сьогодні на території району
функціонують два державних (Верховинський та Гринявський), а також
Верховинський районний лісгоспи та понад 50 заготівельних і
деревообробних підприємств. Найбільшими деревообробними промисловими
підприємствами в районі є спільне українсько-чеське підприємство
“Крона”, CП “Верховинська лісова компанія”, ВАТ «Компанія «Верховина»,
ПВКП “Квадро”.
Ліс – не лише сировинна база для лісової промисловості, а й багате
джерело для забезпечення харчової промисловості грибами, дикорослими
ягодами, лікарською сировиною. На території Чорногірського масиву росте
багато лікарських рослин, які занесені до Червоної книги, – родіола
рожева, рододендрон карпатський, чемериця Лобеля, арніка та інші.
Щорічно на території Верховинщини заготовляється понад 200 т грибів, 250
т дикорослих ягід: малини, чорниці, брусниці та ін. Найбільш
перспективним є випуск продукції з дикоростучих плодів, ягід та грибів,
експорт мінеральної води за кордон.
Основним напрямком у розвитку сільського господарства тут є
м’ясо-молочне скотарство. Питома вага його в загальному обсязі
сільськогосподарського виробництва становить біля 100 %. Серед продукції
тваринництва найбільшу частку становить виробництво м’яса – понад 90 %.
З кожним роком у сільськогосподарському виробництві збільшується частка
приватного сектора. Він виробляє 98 % всієї продукції тваринництва, в
тому числі: м’яса – 99,8 і молока – 75 %. За останні роки у сфері
торгівлі та послуг відбулися значні структурні зміни завдяки процесам
роздержавлення та приватизації. Створились сприятливі умови для
здорової конкуренції, значно підвищилась культура обслуговування
населення, розширився асортимент товарів.
У 35 загальноосвітніх школах району навчаються 5200 учнів. На
Верховинщині функціонує Верховинський ліцей, 13 шкіл І-ІІІ ступенів, 10
– І-ІІ та 10 шкіл І ступеня. У школах району працює 680 вчителів, 500
з вищою освітою, 120 – з середньою спеціальною. Органи влади
Верховинщини приділяють увагу розвиткові закладів освіти. За останні
чотирнадцять років збудовано Буковецьку, Довгопільську та Пробійнівську
школи, здано першу чергу Зеленської та реорганізовано 6 шкіл І-ІІ у
школи І-ІІІ ступенів, відкрито у Верховині ліцей, Коледж туризму та
готельного господарства Прикарпатського університету ім. В.Стефаника,
філіал Міжнародного університету розвитку людини «Україна», у Криворівні
– філію Бережанського агротехнічного інституту.
У районі діє велика кількість народних самодіяльних колективів. До числа
найкращих можна віднести мистецькі колективи: оркестр дримбарів із села
Верхній Ясенів, фольклорні колективи сіл Віпче, Яблуниця та Буковець,
дитячі ансамблі “Гуцульські дівчата”, “Арніка”, які неодноразово
демонстрували своє самобутнє мистецтво у Франції, Польщі та інших
країнах Європи.
В економіці, соціально-культурному розвитку району особливо зримі зміни
сталися за 14 років незалежної Української держави. Органи влади зуміли
мобілізувати населення району на реформування виробничих галузей,
національно-духовне відродження краю, примноження матеріальної і
духовної гуцульської спадщини, народних традицій і обрядів. У районі
зміцніла громадська активність людей, яких згуртовують і мобілізують на
державотворення більше 30 районних організацій різних політичних партій
і ще більше громадських формувань.
Незалежна Україна дала можливість верховинцям жити свобідно, духовно
збагачуватись, справляти релігійні свята і обряди. Гуцули зуміли в
особливий спосіб, з покоління в покоління, згармонізувати народні обряди
з вченням Церкви і відчуттям, переживанням душі народу. Наприклад,
колядники під час свят перебувають на особливому статусі
відповідальності і вшанування, адже символізують самих апостолів
Христових, учнів апостолів та всіх праведників, що проповідують Христа.
Колядники одягаються в народний стрій, мають з собою роги-сурми і
трембіти, голосом яких і дзвіночками звіщають усім добру новину,
пробуджують душі християнські від сну гріховного. Колядники моляться за
всіх поіменно – за живих і померлих, звертаються та дякують Господу.
Щоб показати велич колядницьких обрядів на Гуцульщині, у Верховині 9
січня, у день святого Стефана, відбувається районне свято «Гуцульська
коляда». Збираються колядницькі гурти з більшості сіл району. Вони
показують у повній величі і красі це Різдвяне дійство, яке
благословляють священики, вітають представники влади. Тут почуєте гру
десятків трембіт і рогів, супровід багатьох скрипок, побачите хід
колядників і їх виступи на Співочому полі.
У районі переважна більшість церковних громад (28 парафій) належать УПЦ
Київського патріархату, 3 – УГКЦ, 3 – УПЦ Московського патріархату та
ряд громад інших релігійних течій. Однак міжконфесійні стосунки
братерсько-християнські.
Незважаючи на великі відстані і не завжди привітну погоду, в неділі і
свята верховинці йдуть вклонитися Пресвятій Тройці, Діві Марії і всім
святим. Найстарша на Верховинщині – церква Різдва Пресвятої Богородиці в
с. Криворівня, за свої три століття ніколи не була зачиненою.
Матір’ю-церквою району є храм Пресвятої Тройці в с. Ільці. Давньою і
постійно діючою є церква св. апостолів Петра і Павла в с. Красноїлля.
Церква Успіння Пресвятої Богородиці у Верховині є однією з найбільших
дерев’яних архітектурних споруд на Україні. А церкви Вознесіння
Господнього в с. Буковець, св. Ольги в с. Дземброня, рівноапостольного
св. Володимира у с. Перехресне та св. Юрія в с. Заверх є
найвисокогірнішими у нашому краї. Всі ці церкви дерев’яні і побудовані в
оригінальному хрестоподібному гуцульському стилі. У селах Дземброня,
Бистрець та Пробійнівка засновано монастирі.
Економічне і соціально-культурне життя району сконцентроване, в
основному у селищі Верховина, Жаб’є згадується вперше в документі за
1424 р., коли князь Свидригайло передав його в користування якомусь
Драгосимовичу. Про походження назви «Жаб’є» існують різні перекази та
припущення. В одних випадках назву виводять від нібито першого його
поселенця на прізвище Жабка, утікача з низинних територій; в інших – від
болотистої прибережної місцевості по обидва боки ріки Чорний Черемош, де
весною водилось багато жаб тощо. В останній час з’явилась гіпотеза
походження назви від прадавнього гуцульського божества вогню,
аналогічного литовському божеству вогню Габіє, до якого зверталися з
проханням принести полум’я та розсіяти у світ іскри. Цим ім’ям там і
досі називають вогонь домашнього вогнища. Коли виходити з теорії
балто-слов’янської праєдності, випливає небезпідставна версія про
абсолютну тотожність балтійського «Габіє» із слов’янським «Жаб’є». Ця
версія підтверджується і тим, що у багатьох народів, зокрема китайців,
жаба зображувала дух вогнища, у монголів богиня Жаба відома як богиня
родючості, помічниця породіль. Елементами Жаби зображались позитивні
божества у греків, римлян та інших народів. Таким чином, походження
назви «Жаб’є» від гуцульського прадавнього божества вогню є найбільш
вірогідною версією.
Територія Жаб’я простягалась від Чорногірського хребта до гір
Писаного Каменя та Ігреця. Його площа і територіально-адміністративний
поділ у процесі свого розвитку зазнавали певних змін. Це зумовлювалось
процесами ущільнення заселення території, виникненням нових поселень
(присілків і сіл), які через певний час ставали самостійними одиницями
адміністративно-територіального поділу. Так, наприклад, на території
Жаб’я згадуються присілки в 1842 р. Дземброня, в 1899 р. – Волова. У
свою чергу до Дземброні входить присілок Топільче (1932 р.). З с. льці,
що входило до складу Жаб’я, виростають присілки: з 1897 р. Красний Луг
(Красник), Кривець, Криве Поле. У результаті дальшого розвитку більшість
цих населених пунктів виходили зі складу Жаб’я (Верховини) і ставали
окремими адміністративно-територіальними одиницями зі своєю сільською
управою. Бистрець, Зелене і Кривополе стали самостійними селами в
дорадянський період, а в 1991 – Красник, у 1994 р. – Ільці. 15 липня
1993 р. рішенням обласної ради Віпче одержало статус села, залишившись у
підпорядкуванні Верховинської селищної ради.
Коли брати природний ландшафт території сучасної Верховини, то він
досить різноманітний. Центр селища знаходиться на висоті більше 620 м
над рівнем моря. На території селища є ряд вершин і хребтів, які в
своєму комплексі створюють своєрідну місцеву екзотику. Це, зокрема,
Пушкар – 812 м, Маґурка – 1025 м, Синиці – 1186 м, Біла Кобила – 1473 м
над рівнем моря. Їх в останні роки відвідують туристи, оскільки кожна з
цих вершин має свої природні та пізнавально-оздоровчі цінності. Пушкар і
Маґурка, наприклад, багаті в літньо-осінній період різними видами
грибів, Синиці та Біла Кобила – дикоростучими ягодами. Окрім того, на
Синицях є так звані Довбушеві скелі, які в народі називають Довбушанка.
Це надзвичайно прекрасна пам’ятка не лише природи, а й і історії, яка
пов’язана з легендарним Олексою Довбушем, у загонах якого були селяни із
Жаб’я. Існує немало легенд про переховування тут Олекси Довбуша,
опришків, про їх скарби, комори тощо.
Відомий літератор, поет, науковець-дослідник старовини С. Пушик іменує
ці скали Церквою і Каплицею Довбуша та стверджує, що тут було ще
дохристиянське святилище. Нині на горі Пушкар розміщений телевізійний
ретранслятор, а під вершиною г. Синиці (на території селища Верховина)
телерадіолінійна станція.
Виникнення та діяльність осередків «Просвіти», Української радикальної
партії, товариства «Січ» та ін. сприяло освітницько – культурному
розвитку Верховинщини, формуванню національної свідомості її жителів та
посиленню їх боротьби проти національних і соціальних утисків. Жаб’є
було також центром зосередження науковців, які досліджували Гуцульщину.
Тут тривалий час жили і працювали: письменник, етнограф, священик С.
Витвицький, письменник-драматург і лікар Я. Невестюк, громадські діячі,
учителі Т.Кисілевський і Б. Моровик та ряд ін. Жаб’є відвідували І.
Франко та М.Коцюбинський, Леся Українка та О. Кобилянська, а також
багато інших громадських та культурних діячів. Тут перебували польський
етнограф і письменник С. Вінценз – автор повісті «На високій полонині»,
англійська письменниця, шотландка М.М. Дові – автор книги «Дівчина в
Карпатах» та ін. У липні 1899 р. в Жаб’є зустрілись український
учений-етнограф Володимир Шухевич і чеський вчений-етнограф Ф. Ржегорж.
В Шухевич, побувавши в Прокураві й Брустурах, добрався в Жаб’є гірськими
стежками через полонини, а Ф. Ржегорж прибув сюди, проїжджаючи через
Коломию. Обидва вчені пробули серед жабівчан три тижні. Подальша
історична доля пов’язала В. Шухевича з Гуцульщиною на довгі роки. Він
присвятив дослідженню Гуцульського краю значну частину свого життя.
Результатом стала 5-томна монографія «Гуцульщина», яка побачила світ в
останні роки ХІХ – на початку ХХ століть. Ця праця не втратила своєї
актуальності і в наш час. Тому через сто років, на рубежі ІІІ
тисячоліття, Всеукраїнське об’єднане товариство «Гуцульщина» з участю
філії «Гуцульщина» Науково-дослідного Інституту українознавства
Міністерства освіти і науки України, при сприянні облдержадміністрації і
обласної ради, здійснило перевидання цієї непересічної праці про
Гуцульський край.
Земельні ресурси, придатні для ведення сільського господарства, на
території селищної ради незначні. Це, звичайно, зумовлює розвиток
підприємств і організацій лісогосподарського, лісорозробного та іншого
промислового призначення. Верховинський лісокомбінат, який протягом
50-80-х рр.. був найбільшим підприємством не лише у Верховині, але й у
районі, пройшов через смугу банкрутств і занепаду. На його основі
створені і діють державний та районний лісгоспи, спільне
українсько-чеське підприємство «Крона», СП «Верховинська лісова
компанія». Внаслідок економічних змін, які сталися за роки державної
незалежності, проведеної земельної реформи, утворилось ВАТ
«Сільгосптехніка» та «Компанія «Верховина». Продовжують функціонувати
філія «Верховинський райавтодор», районне автотранспортне підприємство,
будівельна дільниця Надвірнянського будуправління та ряд малих приватних
підприємств.
За останнє майже півтора десятиріччя Верховина перетворилася в один з
культурно розвинутих центрів на Гуцульщині. У 1990 р. тут створено
Всеукраїнське об’єднане товариство «Гуцульщина», з 1993 р. функціонує
наукова установа – філія Науково-дослідного інституту українознавства
Міністерства освіти і науки України, під тотожною назвою –
«Гуцульщина». В 2000 р. за ініціативою Філії „Гуцульщина” створена
Асоціація керівників органів місцевої влади регіону Гуцульщини. Її
очолив голова районної ради Д. Стефлюк. Об’єднане товариство
«Гуцульщина» є координатором соціально-культурного і духовного
відродження всього Гуцульського регіону та з’єднуючою ланкою Гуцульщини
із зарубіжними центрами і організаціями гуцулів. Філія «Гуцульщина» НДІУ
як наукова установа досліджує етнічні, національно-мовні,
культурно-освітянські, природно-екологічні проблеми Гуцульщини та інших
регіонів України, сприяє впровадженню вивчення українознавства в
закладах освіти регіону, налагоджує наукові зв’язки з науковими
установами інших регіонів України та діаспори.
Nн «Світанок», спільно з місцевими органами влади забезпечили випуск
науково-інформаційного збірника «Загальні описи населених пунктів
Верховинського району», організовують наукові конференції, семінари,
культурно-мистецькі фестивалі та інші заходи.
У Верховині працює також 9 освітніх закладів, зокрема, Верховинський
ліцей, загальноосвітня школа та школа-інтернат І-ІІІ ступенів,
загальноосвітня школа І ступеня на присілку Синиці, школа-садок І
ступеня, ясла-садок «Сонечко», заочна загальноосвітня школа І-ІІІ
ступенів, дитячо-юнацька спортивна школа та будинок учнівської
творчості. У цих освітянських закладах працює, навчає і виховує молоде
покоління понад 200 педагогів.
У селищі зосереджена ціла система закладів культури і мистецтва,
передових самодіяльних колективів, мистецька майстерність яких відома не
лише за межами району чи області, а й держави. Тут функціонує Народний
дім, клуби в селі Віпче та на присілках Синиці і Плай, центральна
районна бібліотека та її філіали у Віпчому та Синицях, районна дитяча
бібліотека, дитяча школа мистецтв. У Верховині є чотири колективи
художньої самодіяльності, які мають звання «народний». Це самодіяльний
танцювальний колектив Ванджураків-Ілюків з с.Віпче та при Народному домі
хор «Гомін Карпат», танцювальний колектив «Черемош» і квартет «Ясени».
Ці колективи представляли гуцульське мистецтво у багатьох зарубіжних
країнах. Так, танцювальний колектив з Віпчого виступав зі своєю
програмою у Польщі, в 1991 р. – у Франції, у цій же країні в 1998 р.
побував і дитячий ансамбль «Гуцульські дівчата».
Чотирнадцять років діє ансамбль троїстих музик «Черемош», створений у
1991 р. (керівник Заслужений працівник культури України Р. Кумлик).
Ансамбль згуртував висококваліфікованих музикантів, знавців гуцульського
музикального мистецтва, а саме: скрипаль – М. Ілюк, баяніст – С.
Паньків, цимбаліст – В. Тимчук, бубніст і трембітар – П. Тинкалюк, а
соло на всіх гуцульських інструментах виконує Р. Кумлик (12 видів
музичних інструментів). Цей колектив виїжджав на запрошення до Румунії,
Франції, Німеччини, щорічно по декілька разів виступає в Польщі та на
зустрічах іноземних гостей, що прибувають в район, на наукових та інших
заходах, що проводяться на всеукраїнському, регіональному і місцевому
рівнях.
З 1991 р., відразу після проголошення незалежності України, тут
проводяться Гуцульські міжрайонні художньо-мистецькі фестивалі, а в
останні роки вони набули загальноукраїнського, навіть міжнародного
статусу. Цьому значною мірою сприяло те, що зі створенням філії
„Гуцульщина” НДІУ до чергового ІV Гуцульського фестивалю, що відбувся у
Верховині в 1994 р., було започатковано проведення наукових
конференцій, які стали невід’ємним компонентом наступних фестивалів. Це
уможливило надати розвитку фестивального руху та інші заходи з
національно-культурного відродження Гуцульського краю наукової основи
та надати їм науково-практичної спрямованості шляхом залучення до їх
проведення не лише самодіяльних художньо-мистецьких колективів та
народних умільців, а й широкого кола науковців України та зарубіжжя.
Так, наприклад, на Міжнародній науково-практичній конференції з
проблем: „Екологічні і соціально-економічні аспекти збереження
етнокультурної та історичної спадщини Карпат”, що відбулась 2 вересня
2005 р. у Рахові Закарпатської області в рамках ХV Гуцульського
фестивалю, крім чималої кількості відомих учених України, в її роботі
взяли участь і виступили з доповідями представники провідних наукових
інституцій з ряду зарубіжних держав, зокрема Румунії, Угорщини,
Словаччини, Чехії, Швейцарії, Польщі, Франції.
У селищі споруджені пам’ятники Т.Шевченку та І.Франку.
У Верховині функціонує ряд закладів охорони здоров’я. Це районна лікарня
на 175 ліжок з 11 відділеннями. Як структурний підрозділ ЦРЛ, функціонує
поліклініка, яка щоденно може надати допомогу 150 відвідувачам. У селі
Віпче та на присілках Синиці і Підкринта працюють
фельдшерсько-акушерські пункти. У селищі Верховина набуває розвитку
туристично-оздоровча робота, фізкультура і спорт, зміцнюється їх
матеріальна база. З 1982 р. започаткувала роботу туристична база
«Верховина» на 300 місць, яка в 1998 р. реорганізована в
лікувально-оздоровчий комплекс. У 1994 р. побудовано стадіон,
реконструйовано діючий трамплін. Тут проходять спортивні змагання
регіонального, всеукраїнського і навіть міжнародного рівнів, зокрема з
лижного спорту, стрибків з трампліна, а також футболу тощо. Добрих
успіхів досягає відділення зі стрибків з трампліна дитячої спортивної
школи (ст. тренер В.Прокоп’юк). Її вихованці вже неодноразово брали
участь у міжнародних змаганнях на лижах з стрибків з трампліна і
показували добрі результати. У 1995 р. О. Поп’юк зайняв VІ місце на
Всесвітній універсіаді в Іспанії, 1998 – В. Бощук взяв участь в
чемпіонаті Європи в Австрії, в 1999 р. – Н. Прокоп’юк, В. Прокоп’юк, В..
Зеленчук взяли участь у змаганнях на здобуття юнацького Кубка світу в
Німеччині, де Н.Прокоп’юк зайняв 10 місце, а на літній першості в
розіграші Кубка України, що проходила у Ворохті, Н. Прокоп’юк зайняв
перше, його брат Віталій – друге місця у відповідних вікових групах.
У селищі Верховина започатковується сільський зелений туризм. У 1998 р.
організовано його осередок, який активно розгортає роботу щодо створення
необхідних умов для відпочинку і оздоровлення приїжджих туристів.
Релігійно-духовне життя в селищі на його сучасній території у довоєнні
роки було представлено однією релігійною громадою греко-католицького і
однією – римо-католицького віросповідання. Весною 1944 р. майже
одночасно згоріли і греко-католицька церква, і римо-католицький костел.
Оскільки в селищі за радянського періоду церкви не відбудовувалися, то
віруючі ходили до Криворівнянської та Ільцівської церков. Проголошення
незалежності України скрізь створило можливості для відродження
релігійно-духовного життя та забезпечення прав і свобод віруючим. У 1990
р. тут реєструється православна громада і в 1991 р. починається
будівництво православної церкви Успіння Пресвятої Богородиці. 21 вересня
1991 р. відновлюється греко-католицька громада. Будівництво приміщення
православної церкви завершено і висвячено 28 серпня 1994 р.. Віруючі
УГКЦ відправляли богослужіння в цей період у пристосованому приміщенні.
У 1999 р. за сприяння Верховинської райдержадміністрації та районної
ради греко-католицькій громаді було передано приміщення побуту і
реконструйовано під церкву, яку висвячено 31 грудня 2000 р. У 1994 р. за
кошти земляка Антіна Яселького, почесного громадянина Верховини, нині
громадянина Великобританії, на присілку Безвідне побудовано каплицю. В
останні роки в селищі виникла і започаткувала своє функціонування третя
малочисельна громада Свідків Єгови. В останній час тут почали діяти
малочисельні громади УПЦ Московського патріархату та євангелистів.
Незважаючи на те, що на території Верховини діють релігійні громади
п’яти конфесій, однак у взаємовідносинах між їх послідовниками
зберігається толерантність. Позитивні зрушення за роки незалежності
України мають місце також в інших сферах діяльності та громадського
життя селища. Помітно активізувалось індивідуальне будівництво житлових
і господарських приміщень, розвивається і вдосконалюється мережа
торгівельного обслуговування. У Верховині, як одному з
культурнорозвинених центрів на Гуцульщині, проживає і працює чимало
висококваліфікованих спеціалістів з різних галузей соціально-культурної
сфери, науковців, що відомі далеко за межами району і навіть держави.
Філія „Гуцульщина”, протягом багатьох років співпрацює з Карпатським
біосферним заповідником, його директором Ф. Гамором. Її науковці брали
активну участь в її підготовці й проведенні згаданої вище Міжнародної
конференції.
Верховина була місцем виникнення, узагальнення й обґрунтування ідеї
Закону України „Про статус гірських населених пунктів”, первинні
матеріали якої були представлені у Кабінет Міністрів України і лягли в
основу прийнятого згодом Верховною Радою Закону, згідно з якою
працівникам бюджетних установ гірської місцевості збільшено заробітню
плату на 25% та пенсії пенсіонерам всіх категорій на 20%.
Однак, сьогодні доводиться із занепокоєнням констатувати, що цей Закон
протягом понад 10-років високими державними інстанціями виконується не
повністю. Залишаються поза увагою статті, що стосуються соціального
розвитку та виробництва продукції в гірських умовах. У той час урядові
інстанції вже неодноразово надавали „Статус гірських” населеним
пунктам, які, не повністю відповідають цьому „рангу”. Ця ситуація
вимагає, безперечно, свого невідкладного вирішення з боку органів
державної влади.
Філією „Гуцульщина” Асоціацією органів місцевого самоврядування
Гуцульського регіону та товариством „Гуцульщина” у першій половині 2003
р. було вироблено відповідну платформу щодо нейсприйняття
підготовленого і поданого урядовою комісією у Верховну Раду проекту
Закону України „Про реформу адміністративно-територіального устрою в
Україні”. І надіслано Голові Верховної Ради України наукове
обґрунтування щодо невідповідності основних норм і критеріїв даного
законопроекту специфіці гірських умов Карпатського регіону, прийняття
та реалізація якого могли б привести до чималих руйнацій в різних
суспільних сферах. Дані обґрунтування з цих питань лягли в основу
регіональної науково-практичної конференції „Про несприйнятність
проекту Закону „Про адміністративно-територіальний устрій в Україні”,
що проведена філією „Гуцульщина”, Асоціацією органів місцевого
самоврядування регіону Гуцульщини та товариством „Гуцульщина”.
Учасники конференції прийняли відповідні рекомендації – звернення до
Президента, Верховної Ради, Кабінета Міністрів від ряду депутатів
Верховної Ради від виборчих округів Карпатського регіону. Невдовзі нас
було офіційно повідомлено, що „…проект Закону „Про
адміністративно-територіальний устрій України” відхилено Верховною Радою
України» і вказано на те, що наші „пропозиції при підготовці нового
законопроекту будуть розглянуті”.
І сьогодні ми констатуємо, що в 2005 році підходи до розроблення
нового законопроекту адмінтериторіального устрою змінились на краще
саме в тому, що вони набули прозорості та гласності в усіх регіонах
України взагалі й Карпатському зокрема. Важливо не покладатись тільки
на розум титулованих кабінетних достойників різного рівня інстанцій, а
брати за основу розум науки, результати діяльності наукових структур
різних рівнів. Інакше розраховувати на позитивне розв’язання проблем
соціально-економічного, культурно-духовного та державотворчого розвитку
не має і не матиме під собою належного ґрунту.
Зокрема існуюча нині практика виділення бюджетних коштів за формулами
„на одного жителя”, „на одного учня” ставить у нерівне становище жителів
та учнів-горян, ущемляє їх соціальні права і матеріальний стан, що
негативно позначається на демографічному стані, вплив якого корінним
чином послаблює збереження етнокультурної та історичної спадщини
жителів Карпат, у зв’язку з переїздом значної їх кількості в низинні
райони та міста України, і, навіть, у зарубіжні країни. У рекомендаціях,
прийнятих регіональною конференцією навесні 2004 р. йшлося про
необхідність виділення бюджетних коштів для гірської місцевості за
коефіцієнтом „0,3” та забезпечення певне виконання Закону „Про статус
гірських населених пунктів України”, зокрема його статей, що стосуються
сприяння розвитку соціально-економічної сфери, які, на жаль, упродовж 10
років не виконуються.
Педагогічний експеримент щодо матур протягом 10 років проходив в
Криворівнянській ЗОШ І-ІІІст. ім. М. Грушевського і підтвердив свою
освітньо-виховну і розвиваючу ефективність.
Результати даного експерименту схвалено у грудні 2002 р. вченою радою
Івано-Франківського інституту післядипломної педагогічної освіти і
занесено до обласної картотеки передового педагогічного досвіду.
Протягом останніх років впровадження цього досвіду здійснюється у
Верховинському та інших районах Гуцульщини, а також в окремих містах
України, зокрема: в Криворівнянській, Красноїльській,
Верхньоясенівській, Зеленській ЗОШ І-ІІІ ступенів, Верховинському ліцеї
Верховинського району Івано-Франківської обл., Путильський гімназії та
Розтоцькій ЗОШ І-ІІІ ст. Путильського району Чернівецької області, ЗОШ
І-ІІІ ст. ім. О.Теліги м. Києва, ЗОШ І-ІІІ № 27 м. Кривого Рогу та ін.
Все це, звичайно, відповідає завданням розвитку освіти в державі у
сучасних умовах і тому вимагає свого продовження, удосконалення та
повсюдного поширення.
Понад 120 р. тому І.Франко, прибувши вперше в 1884 р. до Верховини
мовив: „Ось, Жаб’є – Гуцульська столиця! Нема, мовляють, села понад
Жаб’є і більшого лиха шукати дарма., маючи на увазі, що „Гуцульська
столиця” в умовах колоніального режиму Австро-Угорщини була селом
великих бід, яких дарма було шукати в інших місцевостях і ці біди
продовжувалися тут протягом десятків років. У 1920 р. Жаб’є було вже
„Столицею” (центром) повстання проти польських колонізаторів, у часи
Другої світової війни – проти німецьких загарбників та
більшовицько-радянських поневолювачів. І хоча, приєднання у вересні 1939
р. Галичини, в червні 1940 р. Буковини і наприкінці війни – Закарпаття
до Української РСР було по своїй суті логічним і закономірним, проте,
збочена більшовицько-радянська суспільно-державна система лягла важким
тягарем на жителів приєднаних тоді територій Західної України.
Жаб’ї як і повсюдно в Західній Україні, розпочались масові арешти,
запроторення в тюрми, депортації та інші злочини, що чинилися владою
„союзу народів-братів”. Це, звичайно, повсюдно викликало відповідний
опір. Так, наприклад, в лютому 1940 р. в селі Черетів, біля гори
Писаний Камінь, що належало тоді до Верхньоясенівської сільської ради,
великим зібранням селян була зірвана депортація в Сибір багатодітної
сім’ї Василя Черкавського, яку намагалось здійснити
військово-енкаведитське формування. Ця подія, звичайно, була
унікальною для тодішніх часів.
В цьому ж селі Ясенів, як і в інших селах тодішнього Жаб’ївського
району, велась постійно цілеспрямована робота щодо неучасті населення
у виборах до Верховної Ради. Неучасть у тодішніх виборах була
масовою у Жаб’ю та ін. селах цього району. Не минуло Жаб’я, як і
багатьох інших районів і міст України, більшовицько-радянське лихо в
перші дні війни 1941 р. Тут і в’язниці більшовицько-радянськими
головорізами – енкаведистами по-звірячому закатовано 8 жителів,
порядних господарів Жаб’я та навколишніх сіл, яких злочинний режим
СРСР, як це для нього повсюдно і завжди було властивим, вважав
„ворогами народу”. Серед них тут загинув мученицькою смертю від рук
більшовицьких катів і місцевий письменник – новеліст Онуфрій Манчук.
Чого не вспіли зробити радянські „визволителі”, надолужили і доповнили
німецько-фашистські завойовники. Невдовзі після встановлення
німецького окупаційного режиму у Жаб’ю та навколишніх селах набувають й
поширення злочинні акції німецько-фашистських окупантів – повсюдно
відбуваються арешти і розстріли українських патріотів, запроторення на
каторжні роботи до Німеччини, накладають в неймовірно великі розміри
поставок сільськогосподарської продукції, забороняється забивати худобу
для власних потреб тощо. Проводяться злочинні акції німецько-фашистських
окупантів проти духовенства грекокатолицької церкви. У липні-серпні
1941 р. були арештовані та згодом розстріляні священики Жаб’ївської
церкви – П. Витвицький та Черемошнянської А. Наконечний. Вимушений був
переховуватися до кінця німецької окупації дяк Верхньоясенівської
церкви, після повітовий провідник ОУН, П. Голдищук. Це раз спростовує
фальсифікації радянських „учених” та „ідеологів” і декого з сучасних їх
послідовників про нібито якусь спільність Греко-католицької церкви і
німецького фашизму, їх співпрацю.
Жителі Жаб’я та навколишніх сіл вели боротьбу проти
німецько-фашистського окупаційного режиму. На весні 1943р. у Жаб’ю
місцевими жителями убито коменданта німецької поліції. Особливо ця
боротьба набуває посилення у наступному 1944 р., коли тут почали діяти
сформовані повстанські сили ОУН-УПА. Ними весною 1944р. у Жаб’ю
роззброєно майже півтисячний загін угорських фашистських військ.
Наприкінці червня 1944 р. в урочищі Лустун біля румунського кордону
відбувся майже цілоденний бій сотні УПА з чималим німецьким військовим
формуванням, у результаті якого окупантам нанесено чималих втрат у живій
силі та технічному озброєнні. 15 серпня 1944 р. в сусідньому із Жаб’єм
селі Красноїлі протягом дня відбулись два тривалі бої формувань УПА, що
дислокувались на окраїні села Голів, під г. Скуповою, з великими
військовими формуваннями угорських фашистських військ, які часто
вривались на територію села Красноїлля і чинили знущання над його
жителями, грабували в них худобу та інше майно.
У ході боїв лінія радянсько-німецького фронту поступово відступала на
Захід і вже 17 вересня 1944 р. Жаб’є було заняте радянськими військами.
Тобто здійснено акт визволення від німецько-фашистських загарбників.
Проте це визволення носило більш декларативний, ніж реальний характер,
оскільки більшовицько-радянський режим в ході війни не змінив своєї
довоєнної суті, а залишився тим суспільно-державним тоталітарним, яким
був до війни. Тому визволення Жаб’я та його навколишніх сіл, як і всіх
західноукраїнських земель, і взагалі України, від німецько-фашистських
окупантів, призвело тут до нового закабалення в результаті насадження
на визволених від німецьких фашистів територіях режиму
більшовицько-радянської тоталітарної системи. Радянськими
„визволителями” було відновлено по суті всі ті злочинні дії, які
чинились тут до війни, лише в післявоєнні часи вони велись ще більше
масштабно.
Продовжувались арешти, запроторення в тюрми, концтабори, розстріли,
депортації, пограбування майна, підпали осель тощо. Це не могло не
викликати масових обурень, гніву, протесту та дій опору у якнайширших
мас людей. Головною силою цього опору була Українська Повстанська Армія,
ряди якої повсюдно зростали та підвищувався рівень бойовистості їх
формувань. Жаб’ї зосереджувалися чималі повстанські сили які завдавали
чималих втрат більшовицько-радянським формуванням.
Так у результаті бою 31 серпня 1944 р. у с. Яблуниця групою УПА
розгромлена група 12 московських парашутистів, 10 лютого і 20 лютого
1945 р. відбулись цілоденні бої УПА з більшовицько-радянськими
каральними формуваннями на території с. Сеньківське та неподалік гори
Круглої Бої завершились великою поразкою енкаведистських військ.
Протягом осені й зими 1944-1945рр. бої та інші акції
національно-визвольних змагань, у центрі та селах Верховинського району
відбувалися постійно.
Жаб’є стало „столицею” самовідданої боротьби проти
більшовицько-радянського режиму протягом 2-ої пол. вересня 1944 – 1-ої
пол. квітня 1945 рр., тобто більше півроку . У жодному селі не було
сільської ради, там по суті підпільно діяли станиці повстанської
Української влади та знаходились і діяли формування ОУН-УПА, кущі
самооборони тощо. Уся діяльність створених районних структур, зводилась
до здійснення терористичних акцій, арештів, убивств, підпалів садиб
громадян та інших злочинів. І лише на весні 1945 р., коли більшовицьким
режимом в Карпати було закинуто понад 40 тис. військ, повсюдно
здійснено каральні операції, якими завдано великих втрат
національно-визвольним змаганням взагалі й на території самого Жаб’я
зокрема, тут почали створюватись органи більшовицького режиму –
сільські ради, насаджуватись у селах військові гарнізони та
формуватись їм підручні групи так званих стрибків тощо.
Проте боротьба за незалежність тут продовжувалася у наступні роки – аж
до осені 1955 р. І лише восени 1955 р. більшовицькому режиму в
результаті посилених кагебістських операцій вдалось знищити останні
підпільні осередки українських повстанців, що до того часу діяли в
центрі Гуцульщини, навколо Жаб’я (Верховини), зокрема в селах
Красноїлля, Голови, Замагора, Перехресне, Ясенів, Буковець, в той час,
як в інших місцевостях України більшовицькому режиму вдалося
розгромити повстанські угрупування ОУН на початку 50-х р.
І тут склалась унікальна ситуація, коли за 10 післявоєнних років СРСР
укріпився на одній шостій суші планети, оволодів виготовленням
атомної зброї, підпорядкував своєму впливу ряд держав Європи та Азії,
перетворився на велику в мілітарну силу і став серйозною воєнною
загрозою для всього світу, він лише на 11-му році після Другої
світової війни досяга своєї мети – остаточно розгромив
національно-визвольні змагання за незалежність України в центрі
Гуцульщини, на Верховинщині.
Це, безперечно, не було випадковим, несподіваним, а мало свою
закономірність, історичне підґрунтя, закладено тривалого боротьбою
проти соціального і національного поневолення краю іноземними
колонізаторами. Що стосується Гуцульщини, то тут завжди, на всіх
історичних етапах, боротьба за волю України одержувала свій відгомін,
який набирав особливого загострення, тривалості та
національно-патріотичної спрямованості й передавався наступним
поколінням як історична пам’ять.
З проголошенням незалежності України ця історична спадщина стала
дорогоцінним надбанням для нинішнього покоління у здійсненні
національно-культурного відродження і розвитку краю та розбудови
Української незалежної держави. Верховина (колишнє Жаб’є) залишається
„Гуцульською столицею”, центром добрих справ, які тут зароджуються,
розвиваються, одержують своє практичне втілення та поширюються на
території всього Гуцульського регіону та за його межами. Нині
Верховинщина за своїм соціально-культурним розвитком та збереженню
самобутності етнокультурної та історичної спадщини Гуцульщини займає
особливе місце. А це, у свою чергу, є необхідним ґрунтом для
обнадійливих перспепектив щодо інтенсивного тут розвитку туристичної
галузі, ремесел культурно-мистецького призначення, виробництва
екологічно чистих продуктів, що вимагає і вимагатиме державної
підтримки з боку різного рівня структур держави.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
