Реферат на тему:
Василь Андрійович Афанасьєв
(1.01.1922, с. Кониченське (Федорове), Казахстан – 22.07.2002, Київ) –
видатний український мистецтвознавець, історик мистецтва, критик, доктор
мистецтвознавства.
Василь Андрійович пройшов складний і насичений життєвий шлях, а його
наукова діяльність до певної міри окреслила цілу епоху у вітчизняному
мистецтвознавстві.
Він народився в Казахстані в родині селянина. 1930 року родина
переїжджає в Україну. У 1939-му він вступає на музейно-краєзнавчий
факультет Ленінградського Комуністичного політосвітнього інституту ім.
Н. Крупської, який скоро переводять на історичний факультет
Ленінградського університету. У 1940 р. В. Афанасьєва було призвано на
військову службу в мотомеханізовану дивізію. З перших днів Великої
Вітчизняної війни він був на фронті, пережив тяжкі поранення, полон і
втечу з полону… Брав участь у визволенні України. За переправу через
Дніпро нагороджений медаллю “За відвагу”. Після тяжкого поранення
закінчив війну інвалідом ІІ групи.
У 1945 р. повертається на історичний факультет Ленінградського
університету, у 1949-му успішно закінчує його, отримавши спеціальність
мистецтвознавця.
Наукова діяльність Василя Андрійовича Афанасьєва розпочинається в Одесі,
де до 1953 р. він працює науковим співробітником, а потім і заступником
директора Одеської картинної галереї. З 1951-го починає постійно
друкувати в пресі статті з питань образотворчого мистецтва. З 1953 по
1957 вчиться в аспірантурі ІМФЕ АН УРСР. У 1957-му захищає кандидатську
дисертацію на тему “Товариство південноросійських художників”. З цього
часу наукова діяльність Василя Андрійовича найтісніше пов’язана з цим
Інститутом, де він працював до останніх днів свого життя.
Ім’я Василя Андрійовича Афанасьєва позначене практично у всіх вагомих та
етапних для українського мистецтвознавства наукових виданнях другої
половини ХХ сторіччя. Він очолював редакцію Історії українського
мистецтва в Головній редакції УРЕ, яка протягом 1965–1970 рр.
підготувала до друку 7 книг “Історії українського мистецтва”. За участь
у цьому виданні В. А. Афанасьєва було нагороджено Державною премією в
галузі науки та техніки за 1971 р. Він був заступником відповідального
редактора “Словника художників України”, членом редколегії 9-томної
“Истории искусства народов СССР”, 2-томного Шевченківського словника,
членом редколегії Повного зібрання творів Т. Г. Шевченка. Багато сил
доклав він і в підготовку нового видання творів Т. Г. Шевченка, що зараз
готується до друку.
Протягом багатьох років Василь Андрійович очолював відділ образотворчого
мистецтва ІМФЕ ім. М. Рильського НАН України. Під його керівництвом
успішно захистили наукові дисертації багато мистецтвознавців України.
Під його редакцією вийшла низка монографій та збірників статей, довгий
час він входив до редколегії журналу “Народна творчість та етнографія”.
З 1956 р. Василь Андрійович був членом Спілки художників України,
посідав у ній різні посади: двічі обирався членом Президії
республіканського Правління, був членом Комісії з критики,
мистецтвознавства і друку та ін.
У новому доробку В. А. Афанасьєва – близько 30 монографій, майже 100
статей та розділів у колективних працях. В останні роки одною з тем, яка
цікавила дослідника, була історія вітчизняного мистецтвознавства.
Важливою подією наукового життя стала його книга “Федор Иванович Шмит”
(К., 1992).
На основі попередніх розробок ним був підготовлений ґрунтовний довідник
“Товарищество южнорусских художников. Библиографический справочник”
(Одеса, 2000). У збірнику наукових праць “Актуальні філософські та
культурологічні проблеми сучасності” вийшла його стаття “Під орудою
Бажана (Спогади про редакційне опрацювання і видання 6-томної “Історії
українського мистецтва)” (К., 2000).
Науковий доробок Василя Андрійовича Афанасьєва і справді величезний. І
хоча сьогодні ми схильні критично і жорстко переоцінювати все те, що
було зроблене в радянські часи, стає зрозумілим, що серйозне і
відповідальне ставлення до фактичного матеріалу, точність і ґрунтовність
його висвітлення, якими завжди відзначалися роботи Василя Андрійовича,
не втрачають свого значення. Його монографії про українських художників
К. Костанди, Ю. Бернадського, Г. Ладиженського, П. Нілуса, С.
Григорь’єва, В. Костецького та ін., шевченкознавчі дослідження, книга
про Ф. Шміта та Товариство південноросійських художників зайняли своє
почесне і гідне місце у вітчизняному мистецтвознавстві, до них
звертаються і ще будуть звертатися нові покоління мистецтвознавців.
Протягом останніх років свого життя Василь Андрійович постійно хворів,
але не втрачав інтересу до науки, друкувався в газетах, подавав статті в
збірники, брав участь у різних редакційних радах. Його сумлінне,
добросовісне ставлення до своєї справи може бути прикладом для багатьох.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
