ДОПОВІДЬ
Український народ, походження, формування етнічних груп
Етнографія – це наука, що вивчає культуру і побут народів, їхнє
походження, розселення та культурно-історичні відносини народів.
Основним методом етнографії є безпосереднє спостереження матеріального і
духовного життя народу, його побут, тощо. Розвиток етнографічної думки
на Україні був пов’язаний з іменами Максимовича, Івана Франка,
Подолинського, Гнатюка та інших. Цінні матеріали зібрали вчені
Чубинський, Сумцов, Вовк, Шухевич, Ефименко.
У своїй багатогранній діяльності Володимир Шухевич найбільше уваги
приділяв дослідженням етнографічних груп.
Етнографічна група – локальна народності або нації, яка зберігає деякі
місцеві особливості в культурі, побуті, звичаях, мові тощо (напр. бойки,
лемки, гуцули, поліщуки – в українців).
Подорожуючи Карпатами, Володимир Шухевич від 1873 року став вивчати
Гуцульщину. Гуцульщина – історико-етнографічна область на Україні, що
обіймає гірські райони Івано-Франківської і Чернівецької областей і
Рахівського району Закарпатської області. Полюбив цей мальовничий
край, його жителів і так захопився тутешнім побутом, оригінальним
мистецтвом і фольклором, що покинув ботанічні дослідження і з головою
поринув у вивчення його духовної і матеріальної культури. Щоліта виїздив
у Гуцульські села а найбільше – до Космача і Яворова У перші роки
захоплювався фольклором. ” Перекази про О. Довбуша та опришків “, які
він записав у гірських селах коломийського округу, опубліковано у 5 – їй
частиш монографії “Гуцульщина”. Чи не найбільше матеріалів про народні
промисли, відомих різьбярів Шкрібляків, весільні та інші звичаї зібрав
1887, 1889 рр. та наступних років . Збирав також гуцульські вироби для
різних виставок і музеїв.
Володимир Щухевич стояв біля колиски багатьох музеїв Галичини й плідно
співпрацював з ними .
На виставці домашнього промислу в Коломиї (21-30 вересня 1912 р. ) був
окремий відділ із колекції В. Шухевича, де крім уже згаданих експонатів,
були писанки, кераміка та його праці про Гуцульщину .
Згодам В. Шухевич надрукував статтей про гуцульські танці, народні
музичні інструменту писанки. Але найкращим вислідом його
багаторічної етнографічної праці є п’ятитомна монографія “Гуцульщина”. У
ній автор майже виключно на основі власних багаторічних спостережень
детально описав матеріальну і духову культуру галицьких гуцулів.
У листі до І. Франка В. Шухевич зазначив, що подає тільки факти з життя
гуцулів, а не свої особисті погляди на те чи інше описуване явище.
Перший розділ – це фізико-географічна і геологічна характеристика
галицької частини Гуцульщини: ріки, озера, клімат, рослинний і тваринний
світ, корисні копалини.
У розділі “Огляд етнологічний” автор дає загальну характеристику
гуцулів, звертаючи увагу на їхні архаїчні риси в культурі й побуті,
наводить різні припущення щодо походження назви “гуцул” без свого
ставлення до них. Від себе тільки подав пояснення гуцула – провідника
туристів – про те: що колись гуцулами називали коней, а відтак стали
називати людей. Правда, В. Шухевич допустився неправильного твердження,
що “гуцул” – поняття недавнього походження, бо, як відомо, це слово
зустрічається ще в документах XVI століття,
Гуцули – етнографічна група українців; живуть у гірських районах
Івано-Франківської і Чернівецької областей та в Рахівському районі
Закарпатської області. Гуцули мають специфічні риси, характерні для
побуту, мови і культури.
В. Шухевич з’ясовує причини злиденного життя гуцулів. Однією з головних
причин розорення та зубожіння людей було лихварство здебільшого лихварям
на Гуцульщині були торгівці.
Подаючи опис доріг, транспорту, етнограф відзначив, що основним засобом
транспорту на Гуцульщині є кінь, який відіграє головну роль в
господарстві.
У п’ятому розділі автор подає характеристику гуцульського осідку, що
складається з хати, господарських споруд, городу, обведеного плотом,
усього нерухомого майна одного господаря. В. Шухевич описує подвір’я та
інтер’єр хати багача і бідняка, різні побутові речі.
Найкраще у першому томі описаний одяг. Відповідно до географічних умов і
занять гуцулів, він легкий і зручний. Автор детально описує літне і
зимове, святкове і буденне чоловіче та жіноче вбрання, його прикраси.
У розділі “Гуцульський храм” В. Шухевич знайомить читача з їжею яку
споживали у пісні та скромні дні, для бідних і заможних, подає рецепти
приготування більшості страв. Але не описує святкових, весільних і
обрядових страв, не знайомить нас із застосуванням плодів лісу у
харчуванні.
У другому томі розповідається про різноманітні заняття гуцулів і їхні
домашні промисли. Через малопридатну для ріллі землю гуцули мало
займаються землеробством, однак у них багато знарядь та вірувань
пов’язаних з обробітком грунту. Окремим підрозділ присвячений сінокосам.
І це цілком закономірно, бо від заготівлі сіна залежить добробут гуцула.
Розповідаючи про сінокоси, косіння трави, сушіння її та складання у
стоги, перенесення чи перевезення сіна. Одним з основних занять гуцулів
була праця на лісорозробках: зрубування, трелювання, перевезення та
сплавляння деревини. Тому В.Шухевич докладно описує життя і звичаї
лісорубів, їхнє знаряддя праці, веде мову про використання найманої
праці 12-15-річних хлопців. Дуже докладно змалював автор полонинське
життя гуцулів: заняття, побут, звичаї: пов’язані з виходом на полонину,
випасом худоби, способами переробки молока.
Рибальство і мисливство були в тому часі ще досить поширені у Карпатах,
і В. Шухевич досить докладно описує способи полювання та знаряддя, що
використовувалися при ньому. “Домашній промисл”, що займає одне з
головних місць у заняттях гуцулів, описав В. Шухевич чи не найповніше.
Широко висвітлене гончарство, мосяжництво та різьбарство, а мало –
кушнірство, ткацтво, бондарство, столярство, вироби зі шкіри. Серед
гуцулів було чимало майстрів широкого профілю, які виготовляли,
наприклад, ложки, корита і в той же час бондарські вироби. У підрозділі
“Гончарство” В. Шухевич не тільки описує процес заготівлі матеріалу і
виготовлення виробів з кераміки, знаряддя праці гончарів, а й подає
народні назви всіх предметів та операції. Якщо про вироби зі шкіри автор
лише згадав, то про різьбарство подав дуже докладні відомості, а також
з’ясував причини розвитку цього промислу.
У третьому томі праці В. Шухевича описано обряди і родинні звичаї,
танці, музичні інструменти.
Шлюб у гуцулів був не лише потребою створення сім’ї, але й засобом для
одержання матеріальної вигоди. При виборі подружньої пари виняткове
значення мав соціальний стан. Весілля за звичаєм мало тривати п’ять днів
і потребувало значних коштів. Але через убогість воно нерідко
відбувалося за один день.
У1902 року під час Різдвяних Свят побував у Космачі, Брусторах, Шешорах
та інших селах, де записав на фонограф звичаї та обряди, яких
дотримуються гуцули під час зимових свят, сфотографував колядників,
свято Водохреща.
Гуцульський говір – це говір українською мовою. Поширений у гірських
районах Чернівецької та Івано-Франківської областей і в Рахівському
районі Закарпатської області. Характерні риси: перехід А в Е після
м’яких приголосних, обнижена вимова наголошуваних И й Е, тощо, залишки
перфекта й афиста. Значну частину тому становлять матеріалу що їх
записував В. Шухевич протягом багатьох років у різних селах
Свідчення популярності праці “Гуцульщина”, є звернення до її автора
вчених, культурно-освітніх діячів України, Росії, Франції, Англії,
Чехії, Словаччини з проханням надіслати їм книги.
“Гуцульщина” В.Шухевича користувалася популярністю і серед простого
народу. Культурно-громадська діячка, дружина священика з Космача К.
Лисинецька в одному з листів писала авторові: “Жодна книжка так не
курсувала по селі, як ті книжки о Гуцульщині. Формально рвуться над
ними. Вже кілька неділь мандрує по селі, що оден принесе, то вже два-три
ждут, щоб їм дати”.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
