.

Український медіадискурс: проблема іншомовних впливів (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
343 3145
Скачать документ

Реферат на тему:

Український медіадискурс: проблема іншомовних впливів

Українська мова у засобах масової інформації створює медіа-дискурс, із
яким повсякденно, повсякчасно стикається кожний українець. Від якості
цього дискурсу залежить, наскільки успішною буде реалізація функцій
інформування, внутрідержавного спілкування та розвитку громадської
думки. За роки незалежності України відбулися певні позитивні зміни в
інформаційному просторі, пов’язані, передусім, із збільшенням пропорцій
українського мовлення в електронних ЗМІ. Однак, зроблено лише перші
кроки на шляху розбудови українського медіадискурсу і, відповідно,–
внутрідержавних комунікацій. Низькою залишається присутність української
мови у друкованій пресі та Інтернет-виданнях. Порушується мовний режим
україномовних ЗМІ через надмірне застосування в них іноземного (головно
– російського) мовлення, яке, як правило, не перекладається українською.

Для будь-якої державної мови медіадискурс є одним із найдинамічніших
мовних контекстів, де постійно з’являються інновації: лексичні
новотвори, семантичні неологізми, реанімовані архаїзми, перифрази,
крилаті вислови, запозичення з інших мов. Український медіадискурс тут
не є винятком, адже в ньому концентрується все, що відбиває різні сфери
діяльності. Лише в останні півтора-два десятиліття у мові ЗМІ
зафіксовано такі інновації, як кучмізм, дімократія, дерибан, губернатор,
піратство, піар, бізнес-план, бізнесовець, VІР-жінка, глобальне
павутиння, українська залізна леді, маємо те, що маємо; хотіли як краще,
а вийшло як завжди.

У медіадискурсі мовна норма постійно піддається випробуванню,
зіштовхуючись із тим, що до неї не входить, але із часом може набути
нормативного характеру чи залишитися поза нормою.

Починаючи з 70 – 80-х років XX ст. медіадискурс розвинених мов світу
демократизується та еволюціонує у бік розмовності, причому ця тенденція
спостерігається не тільки в усному, а й у писемному мовленні ЗМІ, в
якому розмовні елементи, так звані колоквіалізми, здобувають дедалі
більшу перевагу над книжними. Подібні явища сьогодні притаманні й
українському медіадискурсу.

Наближення до джерел інформації і пов’язаних із ними комунікативних
систем, як одна з головних ознак сучасних інформаційних процесів,
спричинює посилення міжмовної та міжкультурної взаємодії, наслідком якої
є взаємопроникність національних медіадискурсів для чужомовних
елементів. Однак, за умов глобалізації потужні комунікативні системи,
наприклад англійська та російська, мають більше шансів для поширення
власних мовленнєвих стереотипів – стандартних знаків для вираження
понять та ситуацій, зважаючи на те, що вони функціонують за межами
національних територій і користуються підтримкою значної кількості
двомовців у різних країнах світу. У зв’язку із цим постає проблема
захисту менш потужних комунікативних систем, до яких належить і
українська, задля збереження їхньої національної самобутності.

Під комунікативною системою я розумію сукупність дискурсів, які
забезпечують внутрінаціональне та міжнаціональне спілкування у межах
певного соціуму. Комунікативна система може включати як одномовні, так і
різномовні дискурси. У такому контексті медіадискурс виглядає як
особлива комунікативна підсистема, своєрідний інтертекст, у якому
взаємодіють фрагменти різних дискурсів, зокрема, політичного,
економічного, юридичного, військового, спортивного, мистецького тощо,
адже саме медійний дискурс прагне охопити всі сфери суспільного життя.

У будь-якому національному медіадискурсі завжди присутній іншомовний
компонент, особливо у тій його частині, яка виходить назовні, у
міжнародну інформацію. Питання полягає у ступені присутності цього
компонента, у пропорціях власних та іншомовних виражальних засобів, які
формують медіадискурс. Якщо, наприклад, для позначення місця події та її
учасників треба вжити чужомовні елементи, то в цьому не буде нічого
неприродного. Так само природним є уживання чужої назви національної
реалії, коли йдеться про життя, культуру та побут інших народів (пор.,
лорд, бундестаг, корида, сомбреро). Нарешті, поширеним є використання
чужомовного слова на позначення нового концепту, раніше невідомого
носіям мови-рецептора (пор. маркетинг – організація виробничо-збутової
діяльності підприємства), або для понятійної диференціації вже
зафіксованого концепту (пор., консультування – ділове консультування –
консалтинг).

Як бачимо, останній тип запозичень відбиває зміни у концептуальній
картині світу нації. Засвоєння іншомовного слова часто відбувається
внаслідок взаємодії зовнішнього чинника із внутрішнім, яким є одночасна
потреба у номінації та економії мовних зусиль. Так, до української мови
прийшли запозичені терміни комп’ютер, імпічмент, хіт (англ.), маржа,
транш (фр.). Сьогодні навряд чи хто буде пропонувати не вживати їх,
використовуючи у всіх контекстах замість них питомі слова або старі й
нові описові перифрази типу електронно-обчислювальна машина (ЕВМ),
відсторонення високопосадовця від влади, найпопулярніша пісня, різниця
ставок/курсів, частина фінансових зобов’язань.

Отже, є цілком виправдані запозичення, які концептуально збагачують
мову, що сприймає їх, і попри зовнішню екзотичність (адже їхня фонетична
форма залишається чужою для української мови) мають право на вживання і
входження до нормативного словника. Інша річ, на якому щаблі цього
словника вони розташуються. Це залежатиме, насамперед, від ступеня
поширення концепту, який позначається словом, а відтак – його
частотності у мовленні.

Відомо, що нормативний словник будь-якої мови охоплює три основні рівні:
книжний, нейтральний та розмовний, причому останній відбиває не весь
розмовний спектр, а тільки ту його частину, яка входить до літературної
норми, тобто вважається розмовно-літературною. З погляду такої
стратифікації, одні із запозичених іноземних слів (ксенізмів) на
сьогодні є нейтральними (комп’ютер, імпічмент), інші, як спеціальні
терміни, залишаються книжними (маркетинг, маржа, транш), треті
зберігають статус розмовних одиниць (піар, хакер, хіт).

Слід зазначити, що кордони між стилістичними рівнями (стратами) норми,
так само як і кордон між нормою і ненормою, є відкритими. Під впливом
мовних та позамовних чинників (комунікативно-когнітивні потреби мовців,
мовна інтерференція, статистичний тиск уживання, мовна мода) одиниці
різного походження, утому числі іншомовного, можуть змінювати своє
маркування у словнику, переходячи з вищого або нижчого стратів до
нейтрального. Завдання нормотворця у цьому зв’язку полягає в тому, аби
вчасно описувати ці процеси та фіксувати всі зміни слововживання у
друкованих та електронних словниках. На жаль, в Україні й досі цій
роботі приділяється недостатня увага.

Багато іноземних слів, які вільно вживаються не лише у спеціальному, а й
у медіадискурсі, не зареєстровано у словниках, що створює проблему
їхнього розуміння і правильного тлумачення. Якщо, наприклад, терміни
маржа, маркетинг зареєстровано в Універсальному словнику енциклопедії
[1], то термін транш у ньому не зафіксовано, хоча частотність уживання
терміну в українському медіадискурсі є достатньо високою (напр. новий
власник “Криворіжсталі” компанія “Міталстіл” готова сплатити повну
вартість комбінату одним траншем – з радіоновин).

Деякі тлумачення запозичених слів, які подаються у словниках, виглядають
застарілими. Той же УСЕ дає, наприклад, таке тлумачення терміну
імпічмент: в англосаксонському праві процедура притягнення до
відповідальності найвищих посадових осіб держави. При цьому не
зазначено, що термін вживається і в українському конституційному праві
(див. статтю 111 Конституції України).

?????¤?¤?$???????Запозичення, потрібні для збагачення концептуальної
картини світу української мови, інтегруються до її лексико-семантичної
системи, беручи граматичні ознаки роду, числа, відмінку за її моделями.
Про вищий ступінь такої інтеграції свідчить формування власної
словотвірної парадигми, яка завжди є ознакою розширення лексичної
валентності й, відповідно, сполучуваності ксенізму: пор.,
комп’ютер-комп’ютерний-комп’ютеризація-комп’ютерник.

Однак, дискурс українських ЗМІ сьогодні рясніє не тільки потрібними і
вже асимільованими запозиченнями. У ньому спостерігається багато такого,
без чого можна було б цілком обійтись і що жодним чином не вписується у
літературний стандарт нашої мови. Явище надмірного вживання ксенізмів
(передусім англоамериканізмів та русизмів) набуло в останні роки такого
розмаху, що поставило під сумнів саме існування подібного стандарту в
медіадискурсі. Це явище характеризує також рівень культури мовлення та
якість двомовності/багатомовності тих, хто покликаний підтримувати
стабільність літературної норми власної мови.

З одного боку, можна вітати зростання кількості двомовців/багатомовців,
які, крім української, користуються однією/двома (або більше) іноземними
мовами. З іншого боку, як свідчать численні випадки з мовленнєвої
практики, рівень двомовності/багатомовності часто є невисоким, що
призводить до змішування мов, надання одній з них (як правило,
іноземній) переваг перед першою, рідною мовою (так званий вертикальний
білінгвізм). За цих умов відбувається контамінація або засмічення
українського мовлення внаслідок невиправданого вживання чужомовних
елементів. Саме цим можна пояснити появу у медіадискурсі великої
кількості іншомовних запозичень, які не тільки не збагачують українську
мову, а, навпаки, руйнують її самобутність. Наведу кілька прикладів: “На
майдані відбувся неабиякий перформанс”, “У програмі “Ньюзмейкер” візьме
участь Прем’єр-міністр України”, “її месидж не було почуто”, “В Іраку
відкрився суд над Саддамом. Лайв на всю планету”, “Ми продовжуємо
спілкуватися з вами в онлайновому режимі”, “У передачі “Музньоюз” ви
почуєте кращі хіти тижня”, “Топ-новина тижня – продаж “Криворіжсталі”,
“Нам треба активніше промотувати Україну” (з теле- та радіопередач). Як
видно з наведених прикладів, на загальну кількість 43 повнозначних слів
припадає 8 екзотичних слів англійського походження, що становить 18,6
відсотка. Для розвиненої мови такий відсоток завеликий.

Розглянемо по черзі кожне з ужитих слів-екзотизмів на предмет
з’ясування, що концептуально нового несе воно для україномовного
медіадискурсу. Згідно з Оксфордським словником англійської мови [2],
слово performance означає: 1) процес або спосіб виконання; 2) вистава,
дійство, спектакль; 3) досягнення, здобуток; 4) технічна характеристика;
5) негідна поведінка. Отже, жодного нового значення для української мови
англіцизм не додає. Тоді виникає запитання, чим він кращий за українські
аналоги “вистава, дійство”, адже саме у цьому значенні його вжито у
наведеному контексті? Можливо, своєю екзотичною формою, яка очужує
український текст? Однак, очуження мовлення веде, як відомо, до його
нерозуміння, а відтак – до неефективної комунікації, оскільки у цьому
разі виникає розрив у фонових знаннях тих, хто бере у ній участь.

Аналогічний ефект несприйняття викликає вживання англіцизму “ньюзмейкер”
в українському контексті, де воно має передавати концепт “герой новин”
або “людина тижня”. На відміну від українських номінацій, які є
абсолютно зрозумілими для отримувачів інформації, семантика англіцизму є
для них непрозорою і може бути сприйнята лише невеликою кількістю
знавців англійської мови. Те саме можна сказати й про слова “месидж” та
“лайв”, які нав’язуються україномовному слухачеві/читачеві, хоча мають в
його мові рівноцінні синонімічні відповідники – “послання, знакове
повідомлення” та “наживо, прямий ефір”. А про українсько-англійський
гібрид “музньюз” – годі й казати. Якщо вже його творці так хотіли
блиснути знанням англійської, то треба було б створити щось на кшталт
“мюз(ик)-ньюз”, а вийшов зразок суржику нового типу, вже
українсько-англійського. Про наявність такого суржику свідчать також
вищенаведені гібридні слова “онлайновий” (режим), “топ-новина” (пор.
також “топова новина”) та “промотувати”, які без усяких смислових втрат
можна і треба замінювати відповідними нормативними українськими формами
“режим прямого спілкування” або “пряма лінія”, “головна/центральна
новина”, “пропагувати/рекламувати”.

Зрозуміло, що будь-який суржик, чи українсько-англійський, чи
українсько-російський, не може претендувати на статус норми, оскільки
руйнує системи обох контактуючих мов. Особливо потерпає мова-сприймач
суржикізмів, позаяк їй нав’язується нездатність обходитися власними
виражальними засобами для опису звичайних ситуацій і позначення
звичайних, давно відомих концептів. Це породжує комплекс меншовартості у
носіїв такої мови. Свого часу українців переконували у другорядності
їхньої мови стосовно російської. Тепер спостерігаємо тенденцію до
надання переваг англійській мові у контактах з українською. Обидва
явища, на мою думку, негативно впливають на мовну свідомість українців.

Хоча на тлі англоамериканізмів русизми виглядають зрозумілішими в
ситуації масової двомовності, їхній вплив на стан української мови є не
менш руйнівним, адже він веде до забуття питомих слів і зворотів та до
їхньої заміни мовленнєвими стереотипами іншої мови. Згадаймо, як
приклад, поширення російського слова “беспредел” в україномовному
медіадискурсі. Невже наша мова є такою бідною, що не має змоги виразити
це поняття власними засобами? Виявляється, що такі є. У словнику майстра
українського перекладу М.Лукаша подибуємо чудове українське слово
“безмір’я”, яке цілком підходить для заміни русизму. Його синонімом є
слово “безмеж”, що передає те саме поняття.

Тож можна порадити журналістам, редакторам, усім, хто причетний до
медіадискурсу, культивувати українські слова замість іноземних скрізь,
де вони можуть задовольнити потреби спілкування. Загалом, усім носіям
української варто частіше заглядати у словник, аби сповна
використовувати те словесне багатство, яким володіє наша мова.
Обов’язком гарантів літературної норми має стати пропагування цього
багатства. Надзвичайно важлива роль у підтриманні літературного
стандарту належить мовознавцям, які працюють в академічних інститутах та
університетах. Від їхньої активної позиції значною мірою залежить якість
українського, зокрема медійного мовлення і його чистота. Не можна і не
треба забороняти суржики, але можна обмежити їхнє використання сферою
просторіччя, соціальними та професійними жаргонами. Ці рівні існують у
комунікативній системі будь-якої мови. Проте скрізь вони розглядаються,
як субстандартні рівні, не маючи права на застосування у сфері
літературного мовлення.

Світовий досвід учить, що розвинена мова цілком здатна захистити себе
від суржикізації під впливом інших мов. Тут не треба боятися такого
поняття, як “захист національної мови”. Адже його не бояться, наприклад,
у Франції, де термін “захист” узаконено у сфері мовної політики, хоча
французькій мові ніщо не загрожує [3]. Сьогодні захисту потребує
українська мова, і для цього потрібні політична воля та реальні
інструменти мовної політики.

Література:

Універсальний словник-енциклопедія. – К. 1999.

Oxford Dictionary of Current English. – Oxford, 1994.

Чередниченко О.І. Англіцизми у французькому та українському
медіадискурсі. // Вісник Київського університету ім. Т.Шевченка.
Іноземна філологія. Вип. 39. К., 2005. с.4 – 6.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020