.

Українські народні обряди пов’язані з рослинами (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 14243
Скачать документ

Реферат з украінознавства

Українські народні обряди пов’язані з рослинами

Світ рослин життєво необхідний людині. Протягом тисячоліть багато
рослин використовуються в найрізноманітніших сферах господарської
діяльності, є незамінними продуктами харчування, цілющими оздоровчими
засобами.

Поряд з утилітарною функцією рослини займали значне місце в широкому
комплексі традиційних вірувань, звичаїв і забобонів. Обряди і повір’я,
пов’язані з деревами, травами, зіллям і квітами, доносять відгомін
язичницьких уявлень наших предків про навколишню природу і базуються як
на реальних, так і на уявних властивостях рослин. З утвердженням
християнства ці властивості нерідко закріплювалися ритуалом освячення в
церкві.

Обрядові дії, пов’язані з рослинністю, відігравали важливу роль в
календарних святах. Ці обряди мали забезпечити людині здоров’я, зміцнити
добробут сім’ї, посилити плодючість землі й худоби, вберегти
господарство від нечистої сили. Особливе місце займали рослини-символи у
сімейних обрядах. Жодне весілля на Україні не обходилося без барвінку і
калини, якими прикрашали коровай та вінок молодої.

Рослинні мотиви та образи широко представлені і в українському
фольклорі. Майже в усіх жанрах усної словесності рослинна символіка є
одним із важливих виражальних засобів.

БАРВІНОК — вічнозелена трав’яниста рослина, листя якої зберігає зелений
колір навіть під снігом. Живучість і витривалість Барвінку, краса його
цвіту оспівані в багатьох народних піснях. В українському фольклорі це
символ молодості, кохання та шлюбу.

Вінком, сплетеним із Барвінку, прикрашали голову молодої на весіллі. На
Бойківщині збирання Барвінку для весільного вінка супроводжувалося
ритуальними піснями і спеціальними обрядами, які мали забезпечити
молодим щасливе подружнє життя. Разом з ягодами калини, колосками жита,
васильками Барвінку прикрашали весільне дерево — гільце, використовували
в інших весільних ритуалах.

ВАСИЛЬКИ в засушеному вигляді мають сильний стійкий запах, завдяки чому
ця рослина дістала широке ритуальне застосування. Квіти Васильки клали
за ікони в день Чесного Хреста (14 вересня за ст. ст.), ними прикрашали
хрести у церквах.

Цілющі властивості Василька відомі здавна. На Волині їх використовували
як лікувальний засіб при високій температурі, від запою й перепою; з них
робили купель для дітей при багатьох хворобах, зокрема жовтяниці;
освяченими на Спаса (6 серпня за ст.ст.) Васильки обкурювали хворих.
Вінки з освячених Васильки одягали на голову померлим дівчатам, ці ж
квіти клали в труну.

В народній поезії Васильки є символом святості, чистоти, приязності.
Вони згадуються і в купальських піснях:

Та вроди, Боже, троє зіллячок:

Перше зіллячко барвіночок,

Друге зіллячко любисточок,

Третє зіллячко васильочок.

Барвіночок — для дівочок,

Любисточок — для любощів,

Васильочок — для запаху.

ВЕРБА, опоетизована народом разом із калиною і тополею, не випадково
заслужила на таку шану. Виростаючи біля річок, ставків, природних
джерел, вона є ніби позначкою води на землі. Криницю завжди намагалися
копати під Вербою: Де срібліє вербиця, там здорова водиця. І насправді,
Верба була чудовим природним фільтром усіляких домішок, що містилися у
водах.

Вербову лозу традиційно використовували для зведення турлучних будівель,
огорож, для виготовлення меблів, кошиків та інших ужиткових речей; з
вербової деревини здавна робили музичні інструменти.

Верба відігравала й важливу ритуально-обрядову роль. За народними
уявленнями, гілочки Верби, посвячені в церкві в останню неділю перед
Великоднем — вербну неділю, набували магічних властивостей. Освячену
Вербу приносили в дім і вдаряли нею членів сім’ї, найчастіше дітей,
примовляючи: Будь великий, як верба, а здоровий, як вода, а багатий, як
земля. Виганяючи вперше худобу на літне пасовище, її обов’язково вдаряли
Вербою, щоб уберегти від хвороби та інших напастей.

Освячена Верба зберігалася в хаті й широко застосовувалася як
лікувальний засіб чи як оберег. На Херсонщині її клали у воду, в якій
купали хвору дитину, на Харківщині запалювали гілочку Верби і обкурювали
нею хворих на лихоманку.

Побутувало повір’я, що в хату, де є Верба, не вдарить блискавка.
Вважалося також, що Верба перепиняє дорогу в дім нечистій силі, особливо
відьмам.

В українському фольклорі Верба — це поетичний символ дівчини або
заміжньої жінки. Розлоге, похилене вербове гілля найчастіше асоціюється
зі смутком і жалем:

Висока верба, висока верба

Широкий лист пускає.

Велика любов, тяжка розлука

Серденько зриває.

ГОРОХ в українському фольклорі є символом сліз: Сльози, як горох,
котяться; з ним пов’язували нещастя, біду. Тому в деяких районах хлопці
й підлітки, що ходили на Новий рік по хатах, не домішували Горох до
хлібних зерен, якими посівали. Молоді жінки уникали їсти його натще, аби
не було гірким подружнє життя. Але, незважаючи на це, з Гороху готували
як повсякденні, так і ритуальні страви й навіть використовували як
оберег.

ДУБ здавна користується в народі глибокою шаною. Ще стародавні слов’яни
влаштовували біля лісових велетнів обрядові дійства, приносили жертви
богам. У XIX ст. на Зелені свята влаштовували так званий гральний дуб
(на Київщині — сухий дуб). У центрі села, а іноді за околицею ставили
довгу жердину з прикріпленим зверху колесом, прикрашали її травами,
квітами, стрічками, обкопували невеликим рівчаком. Довкола такого «Дуба»
відбувалися ігри, що супроводжувалися спеціальними піснями. Цей обряд
символізував розквіт природи, початок літа.

Оспіваний в народних думах та піснях дуб є символом молодого козака:

Чом дуб не зелений?

— Лист хмара прибила;

Козак невеселий —

Лихая година.

Дуб і береза порівнюються з козаком та його матір’ю:

Ой, дуб до берези

Гіллям похилився,

Козак своїй матусеньці

До ніг уклонився.

У весільних приповідках і побажаннях Дуб виступає символом подружнього
життя (Дарую два дубочки, щоб жили в парі, як голубочки), міцного
здоров’я й довголіття молодих (Дарую дуби, що в діброві, будьте дужі та
здорові). Коли народжувався син, батьки за народним звичаєм висаджували
два жолуді, коли донька — висівали калинове зерня.

КАЛИНА постає в українському фольклорі одним із найулюбленіших поетичних
образів, її завжди супроводжує епітет червона, що символізує жіночу
красу, дівочу цноту. Із замилуванням писав про Калину Тарас Шевченко:

Зацвіла в долині

Червона калина,

Ніби засміялась

Дівчина-дитина.

Поряд із барвінком Калина широко використовувалася у народній
обрядовості, зокрема весільній: китицями Калини прикрашали весільний
коровай, калиновим цвітом чи ягодами оздоблювали гільце. Водночас
схилена над водою Калина нагадує про смуток і журбу:

Червоная калинонька

На яр-воду схилилася…

Там дівчина журилася

Як і багато інших рослин, Калина поєднує в собі «красиве і корисне»
(М.Т. Рильський). Калинові ягоди, кора, цвіт — випробувані ліки в
народній медицині.

МАК. Широко розповсюдженим було вірування в чудодійні властивості Мак як
оберегу від лиходійства відьом, упирів та інших істот. Особливу силу, як
вважалося, мав польовий Мак, зерна якого самі висипалися з голівок, —
так званий видюк. Якщо таким М. обсипати обійстя, то жоден упир чи злий
дух не зможе зайти в нього, поки не збере і не порахує всі зернята. Щоб
охоронити від відьми дійну корову, її обсипали Маком, освяченим на
Маковія (1 серпня за ст. ст.) або на Спаса (6 серпня), примовляючи: Коли
цей мак збереш, тоді від моєї корови молоко відбереш. На Волині, аби
припинити засуху, вкидали у криницю певну кількість зерен свяченого
Маку.

Мак використовували також із лікувальною метою, переважно як снотворне.

У фольклорі Мак є символом краси: Гарна дівка, як маківка; Гарне, як мак
городній. У піснях маків цвіт прирівнюється до швидкоплинного людського
життя:

Пройшов мій вік, як маків цвіт,

Що вдень цвіте, а вночі опаде.

Можна зустріти також поетичне порівняння маківки з матір’ю— головою
роду:

Да нема цвіту, світлішого над маківку,

Да нема роду, ріднішого над матінку.

М’ЯТА широко використовується в народній медицині, займає почесне місце
в народних піснях та обрядах, її незмінний епітет — кудрява. Як і
калина, М’ята є символом дівочої краси й цноти. У фольклорі М’ята
нерідко згадується поруч із рутою, утворюючи немовби одну рослину —
руту-м’яту:

По садочку ходжу я, ходжу,

Руту-м’яту саджу я, саджу,

Рута-м’ята да й не прийнялася,

Родиночка й одріклася.

М’ята відігравала важливу роль у весільній обрядовості. За традицією,
вінок для молодої та вінки для дружок плели з М’яти, барвінку і рути.

ОСИКА вважалася нечистим, заклятим деревом, оскільки на ній, за
християнською легендою, повісився Іуда. Ця ж легенда пояснювала
постійне, навіть у безвітря, тремтіння листя Осики. Тому з її деревини
не годилося споруджувати оселі.

Водночас Осика використовували як один із найбільш надійних оберегів від
відьом, упирів тощо. Щоб уберегти молочну корову від посягань відьми, в
огорожу довкола обори встромляли осикові кілки. За допомогою осикової
палички можна було також примусити відьму, що обернулася твариною,
повернути свій справжній вигляд. Щоб упир не міг вийти зі своєї могили,
в неї вбивали осиковий кілок. Так само вважалося, що для припинення
засухи в могилу самогубця треба вкопати кілок із Осики і полити його
водою. З осиковою палицею можна було пройти вночі лісом, не
остерігаючись нечистої сили.

ПАПОРОТЬ — реліктова трав’яниста рослина, що ніколи не цвіте,
розмножуючись вегетативно. Проте, за народними повір’ями, в ніч на Івана
Купала (24 червня за ст.ст.) на коротку мить з’являється вогнена квітка
Папороті Той, кому вдається зірвати її, отримує чарівну силу, яка дає
змогу знаходити заховані скарби, дізнаватися про долю людей, зцілювати
хворих, розуміти мову звірів і птахів. Проте нелегко заволодіти
таємничою квіткою, яка росте в дрімучому лісі та охороняється нечистою
силою. На сміливця чекають численні випробування, часом небезпечні для
життя. Легенди про спробу здобути квітку Папороті послужили основою
відомої повісті М.В. Гоголя «Вечір напередодні Івана Купала».

Папороть вважалася улюбленим зіллям чортів та відьом. Тому на
Гуцульщині, зокрема, існував своєрідний звичай бити папороть. Аби вона
не сіялася в полі і не шкодила травам, її били палицею навхрест, потім
це місце святили.

ПОЛИН найчастіше використовували як оберег від русалок, зустріч з якими
вважалася особливо небезпечною в так званий Русалчин Великдень
(наступний четвер після Зелених свят). Підстерігаючи перехожого за
околицею села, русалка запитувала його: «Полин чи петрушка?» Якщо
покажеш Полин, русалка зникне, якщо ж відповіси «петрушка», то вона може
залоскотати насмерть.

У народних піснях і приказках Полин має незмінний епітет гіркий і
нерідко виступає символом нещасливого життя:

Лучче мені, мати,

Гіркий полин їсти,

Аніж мені, мати,

Із нелюбом сісти.

РУТА —багатолітня рослина, квітки якої мають сильний і своєрідний запах,
її цілющі властивості добре відомі в народній медицині.

У народній поезії Рута супроводжують епітети: яра (тобто молода), крута,
сувора, зелена. Рута або ж вінок, сплетений із неї, с символом
дівування; образ зів’ялої, розтоптаної, розсипаної Рути означає втрату
дівоцтва. Іноді Рута символізує розлуку з милим, самоту, її жовтий цвіт
провіщує нещасливе кохання:

Зеленая рутонька, жовтий цвіт,

Чому тебе, Іване, так довго ніт?

ТОПОЛЯ. В народних піснях з Тополею порівнюється красива, струнка
дівчина або заміжня жінка. Рубання Тополі, так само як і калини,
символізує заручення та одруження дівчини:

Тонкая, високая тополя:

Чорнявая дівчина — то моя.

Тонкую, високую зрубаю:

Чорнявую дівчину кохаю.

Широковідомий казковий мотив обернення дівчини в Тополю використав Т. Г.
Шевченко в баладі «Тополя».

У першій половині XIX ст. існував обряд водити тополю, який виконувався
на Зелені свята. «Тополю» зображала вродлива дівчина, вбрана в стрічки,
зелень та квіти, її водили по селу у супроводі відповідних пісень:

Стояла тополя

Край чистого поля.

Стій, тополенько,

Стій, не розвивайсь,

Буйному вітроньку

Не піддавайсь.

ЧАСНИК відігравав важливу роль як оберег від злих сил, а також у
практиці народної медицини. Наділення Часнику чудодійною силою значною
мірою було зумовлене цілющими властивостями і своєрідним запахом цієї
рослини. Часник вживався для профілактики інфекційних захворювань,
вважався добрим дезинфікуючим засобом при хворобах дихальних шляхів.
Свяченим Часником змащували на Великдень над очима, щоб мати здорові
очі. Застосовували Часник і як протидію укусові гадюки.

Здавна Часник використовувався у весільній обрядовості. У день весілля
його вплітали у вінок молодої або зав’язували між її волоссям для
охорони від усього злого. На Гуцульщині зубок Часнику постійно носили з
собою дорослі і молодь, його прив’язували до руки або зашивали в сорочку
дитині. Напередодні Івана Купала Часником натирали вим’я корові, щоб
відьма не могла відібрати молоко.

PAGE

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2019