Реферат на тему:
Українське козацтво – минуле, сьогодення і перспективи
Українське козацтво почало зароджуватися у другій половині XV ст. як
противага і захист від татарської агресії проти українського народу, а
також як відповідь на посилення соціального гніту. Козацтво відіграло
важливу роль в історії українського народу, у його боротьбі за
самоствердження, за краще життя і щоб бути господарем у своїй хаті –
державі!
Козацтво, як соціомілітарне явище, проявилося не тільки у формуванні
пізньосередньовічної української держави – Гетьманщини, а й у
становленні матеріальної та духовної культури самого українського етносу
і це яскраво відобразилося в усній народній поетичній творчості. У ХVІІ
– ХVІІІ ст. українське козацтво було не тільки національними збройними
силами, а й головним фундатором української держави. В Гетьманщині все
було просякнуто козацьким духом – від адміністративного устрою до
ідеології. У українській козацькій державі склався власний соціальний
устрій, у якому населення ділилося на три стани: козаки, міщани і
селяни, всі вони отримали волюта широкі громадянські права. Хоча
пізніше, в через несприятливі політичні обставини, ці соціальні надбання
були втрачені, проте ідеал козацької свободи, козацької волі назавжди
залишилися в народній пам’яті. Недаремно французький мислитель Вольтер
наголошував, що Україна завжди прагнула до волі. Здавалося, що в деякі
періоди української історії це волелюбне прагнення начебто пригасало,
щоб пізніше в більш сприятливих умовах запалати ще більш невгасимим
полум’ям Свободи, Звитяги, Самопожертви, Волі!
Вчений Леонід Залізняк пише: “Козацтво – один із найсуттєвіших чинників
формування українського народу. Власне козаки побудували другу
українську державу – Гетьманщину. Козацьке повстання на чолі з Богданом
Хмельницьким створило умови для перенесення козацького полково-сотенного
адміністративного устрою Січі на всю Україну. Недаремно в ХVІІ – ХVІІІ
ст. її звали країною козаків, а українців – козацькою нацією”.
Науковці О.А.Штоквиш, В.Г.Огірчук і Ю.І.Стрюк вважають: “Українське
козацтво, сформувавшись початкове як продукт мілітарної культури,
поступово вийшло далеко за межі власне військової організації і стало
своєрідним соціркупьтурним феноменом, який уособлював в собі всі
складові культури, а не лише мілітарну. Природний дух степової вольниці
поєднувався в козацькій свідомості з ідеєю створення своєї держави.
Запорізька Січ з основної, як би ми тепер сказали, бази козацького
війська оберталася на своєрідну міні-державу, котра в певний час змогла
перенести свою функцію управління на територію визволених земель,
створивши організаційну структуру у формі полків. Окрім
державно-адміністративної та оборонно-мілітарної функції Січ була
вогнищем освіти, релігії та мистецтва українського народу. Це було, по
суті, етноконсолідуюче ядро українського етносу”.
Саме тому, в Х\/І – Х\/ІІІ ст. – Україна постала перед своїми сусідами,
перед друзями і ворогами, перед усім світом спочатку як край козаків, а
пізніше – як козацька держава. Козак у свідомості українців став
символом і гарного, вродливого юнака, і відважного воїна, і відданого
захисника Батьківщини. А слово “козацький” стало уособленням
героїчності, мужності, самопожертви, професійності. Це знайшло своє
широке відображення в усній народній творчості, а саме: у думах,
історичних і козацьких піснях, легендах, переказах, казках, а також у
прислів’ях і приказках, Навіть в особливо важкі, колоніальні часи для
українців, коли козацтво як самодостатня соціально-політична і військова
потуга було знищено, а власної національної держави не існувало і
проводилася посилена русифікація (спочатку російським царатом, а після
московськими більшовиками-комуністами та їх прислужниками-малоросами),
народне прислів’я “Козацькому роду нема переводу!” було немов би тим
заклинанням, тією вірою, що попри всі негаразди українці вистоять,
переможуть і запанують у своїй Соборній Самостійній Українській Державі!
Буремне XX ст. стало немовби ренесансом української культури. Згадаймо:
українські січові стрільці організовувалися на запорізьких традиціях;
українське вільне козацтво, козацькі підрозділи в арміях УНР,
Гетьманату, Директорії – були осердям, навколо яких формувалися Збройні
сили України в період визвольних змагань 1917 – 1920 рр. Існувало також
і українське червоне козацтво під орудою більшовика В.Примакова, і
взагалі, всіх козацьких формувань (українських і антиукраїнських) було
надзвичайно багато. Після поразки українських державницьких сил,
здавалося, що й козацькі традиції і козацький визвольний дух залишиться
тільки у фольклорі. Але так не сталося. Ідея української державності –
животворна. Отаман січових стрільців, полковник Є.Коновалець був одним
із засновників Організації Українських Націоналістів, оунівці стали
фундаторами героїчної Української Повстанської Армії, наші партизани
(наші – а не радянські!) передали естафету боротьби за українську
державність дисидентам 50 – 80 років. У 90-ті роки XXст. Україна знову
виборює самостійність і разом з розбудовою молодої держави,
розпочинається і відродження традицій українського козацтва, козацького
непереможного духу!
Прогуркотіли віки, але звитяжні традиції українського козацтва можуть і
повинні допомогти українцям у XXI ст. Наша Батьківщина потребує єдності
її співвітчизників для побудови цивілізованого громадянського
суспільства, в якому буде панувати верховенство права, а не повна
вакханалія корупції й організованої злочинності. Більшість українців
намагається здолати ці перешкоди і знайти свій шлях реальної розбудови
Соборної Самостійної Української Держави. А він є! На нашу думку, це
створення потужної загальнонаціональної козацько-державницької партії
(об’єднання чи блоку). Героїчні козацькі традиції минулого повинні
допомогти українському етносу в будівництві сучасної
національно-демократичної країни. А її ідеологією повинно стати
українознавство, яке повністю ґрунтується на засадах національної ідеї.
На цьому тернистому шляху треба буде гармонійно поєднати інтереси
держави, народу і особистості.
Ось тому важливою подією в національному житті України, в історії
розвитку козацького руху було створення Національної спілки “Об’єднане
Козацтво України”. Вперше в новітній історії нашої Вітчизни згуртувалися
19 козацьких організацій (з них 6 всеукраїнських), щоб захистити
національні інтереси України і сприяти розвитку сучасної української
нації.
Як вірно наголошує Гетьман Об’єднаного Козацтва України, генерал
козацтва Анатолій Попович, що слава і честь будь-якої козацької
організації України – служити українській нації, а значить служити
України, бути мудрою, берегти і зміцнювати Українську державу. На його
думку, держава може бути міцною, а державна влада ефективною лише за
умови їх всебічної підтримки та взаємозбагачення через взаємодію з
відкритим громадянським суспільством України. Він також переконаний, що
лише козацький рух має найглибші коріння української історії у
свідомості і ментальності українського народу, та усвідомлюючи, що
головною для суспільної свідомості передумовою є консолідація
українського козацького руху і громадських організацій.
Отже, українське козацтво на порозі III тисячоліття намагається зберегти
і посилити героїчні традиції своїх пращурів, оберігати історичну
тяглість, нерозривність і єдність звитяжного козацького минулого і
сьогодення нашої Батьківщини заради побудови Соборної Самостійної
Української Держави!
Література:
3алізняк Л. Первісна історія України. К.: Вища школа, 1999. – С. 199 –
201.
Етнос і соціум. К.: Наук, думка. 1993. – С.154.
Попович А. Об’єднане Козацтво України. Програмні засади // Віра і воля.
– 2003. – № 30(77). – 25 верес.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
