.

Українська школа імені Цьопи Паліїв у Канаді (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
275 3797
Скачать документ

Реферат

не тему:

Українська школа імені Цьопи Паліїв у Канаді

Започаткування шкільництва в еміграції стало одним з головних прагнень,
яке постало у перші роки перебування української діаспори на новій
землі, – надати своїм дітям освіту, щоб вони згодом могли стати
рівноправними громадянами країни та зберегли при цьому український
етнокультурний чинник. Тому заснування освітніх закладів в осередках
проживання українці розпочинали, щойно там оселившись. При цьому
головними завданнями їх були: 1) збереження історичної пам’яті та
національної культури; 2) виховання нової інтелігенції, на плечах якої
лежало б завдання передавати національну культуру майбутнім поколінням
українців [8, 183]. Безумовно, що заснування шкіл і освітня діяльність,
яка в них проводилася, – це тяжка праця, що трималась на плечах та
завзятті ентузіастів, не байдужих до справи виховання майбутньої
української молоді. Тому постає необхідність особливо звернути увагу на
тих першопроходців, які присвятили своє життя розбудові українського
шкільництва. Серед них була і Кекилія (Цьопа) Паліїв.

Розглянемо життєвий і громадський шлях освітянки, умови, в яких
формувалась постать активної суспільної діячки та патріотки українського
народу, а також роботу Української школи ім. Цьопи Паліїв, яка виникла з
метою впровадження у практику ідей цієї славетної жінки.

Джерела про життя та діяльність Ц.Паліїв є спорадичними. Більше подано
інформації про її громадське життя і значно менше – про особисті факти
біографії. Кекилія (Цьопа) Паліїв народилася 1906 р. в родині священика
в Західній Україні. На жаль, навіть “Енциклопедія українознавства” не
подає точної дати її народження. Відомо, що три її брати (значно старші
від неї) брали участь у визвольних змаганнях України 1917 – 1920 рр.
Впливовим виховним оточенням її був гурт колишніх українських вояків,
які, не зважаючи на програну справу, вірили у виховання нового
покоління, а також перевиховання суспільства з метою усунення недоліків,
що стали причинами поразки національної справи.

У 1920 р. Цьопа переїхала до Львова з метою навчання в українській
державній семінарії. Там вона мала контакти з націоналістичним рухом,
хоча до нього сама не належала. Саме у Львові розпочалось її знайомство
з пластовою ідеєю. Ц. Паліїв стала пластункою-юначкою 3-го полку УПЮ ім.
кн. Ярославни, а невдовзі була обрана до проводу куреня.

Під впливом Д. Навроцької Цьопа, закінчивши навчання у 1925 р., стала
вчителькою фізичної культури у Перемишльському інституті-гімназії, а
також в інтернаті для дівчат. Вона розгорнула спортивну діяльність своїх
вихованок у клубах “Весела Громада” та “Спартанки”. Паралельно Цьопа
стала пластовою вихователькою-зв’язковою куреня ім. кн. Настасії
Слуцької та членом куреня “Ті, що греблі рвуть”, що своїм завданням
поставив виховну працю з юнацтвом.

Коли куренем «Ті, що греблі рвуть» було організовано та проведено перший
табір на Соколі у 1927 р., Цьопа стала його обозною і вела виховну
роботу під керівництвом командантки табору Д. Навроцької. Через два роки
вона сама обійняла цю посаду.

Ц. Паліїв задумувалась над місцем дівчат у Пласті. Вона вважала, що їм
необхідно дати відповідну підготовку, однак відмінну від хлоп’ячої, щоб
вони стали сильними індивідуальностями, свідомими свого завдання у
родинному і громадському житті. Пластунки повинні бути переконаними у
рівності жіночих занять (нарівні з чоловічими) і вдосконалювати їх.
Праця в Пласті для юначок – це прогулянки на гірські шпилі, випробування
сил, загартовування, тренування витривалості, відваги. Але вони мусять
усвідомити роль жінки у громадській діяльності, участь її у житті
народу. Ідеалом пластунки Ц. Паліїв визнавала підготовлену до життя,
“тверду як криця”, освічену, самостійно думаючу українку. Найважливішими
наслідками тренувань пластунок вважала вироблення характеру, світогляду,
вміння співжиття в гурті, розвиток релігійних і національних почуттів,
плекання здоров’я, внесення гарту духу й радості у своє середовище,
потреби служіння іншим. За спогадами К.Малицької, казала, що “нам треба
Марта не жалібних Ніоб, у бій життя підемо з усміхом на лицях” [1].

Після заборони польською владою в 1930 р. Пласту на Волині й Галичині
[7], Ц. Паліїв залишилася в його рядах підпільно, продовжувала роботу в
курені “Ті, що греблі рвуть”, брала участь в організації і проведенні
таборів юначок на Соколі. У 1930 р. в Перемишлі створила легальний
гурток «Плай», в якому збирала хлоп’ячу ремісничу молодь і проводила
роботу на пластових основах [7]. Переїхавши в 1934 р. до Львова, Цьопа
стала директором кооперативу “Пласт”.

У 1938 – 1939 рр. була команданткою інструкторських таборів у Космачі та
Брустурах, одночасно вела пластову роботу в Дівочому інституті. Однак
патріотичне виховання молоді, яким займалась діячка, не могло подобатися
польській шкільній владі, тому невдовзі її було відлучено від
учительської праці.

У зв’язку з протистоянням між поляками та українцями, пластовий рух
продовжував розвиватися нелегально. Ц. Паліїв проводила інструктаж для
дівчат підпільних пластових гуртків юначок у середніх школах Львова,
забезпечувала роботу Комісії виховних осель і мандрівок молоді (КВОММ),
яка з 1933 р. існувала при Товаристві охорони дітей і опіки над молоддю
в Польщі, та займалась організацією пластової справи. Вона стала
співзасновницею пластового кооперативу “Вогні” у Львові, який проіснував
з 1929 по 1939 рр., основним завданням якого було публікувати твори
пластових авторів. У 1931 – 39 рр. в ньому видавався журнал з тією ж
назвою [6, 955].

Ще перед вступом більшовиків на землі Західної України (у 1939 р.)
Ц.Паліїв виїхала до Криниці (Польща), де ознайомилась із діяльністю
Куренів молоді. Після того, як Галичину зайняли німці, вона повернулася
до Львова і працювала в Українському Крайовому Комітеті у відділі
суспільної опіки, назву якого згодом було замінено на Український
Центральний Комітет (скорочено він називався Відділ молоді у відділі
опіки над молоддю і родиною).

Під час Другої світової війни Ц. Паліїв підтримувала втікачів із східних
областей України, постачаючи харчі, одяг, забезпечуючи житлом, а часом
навіть знаходила їм роботу та сприяла їх подальшому переміщенню на
Захід. У 1942 р. організувала велику акцію допомоги голодуючим селянам
Підкарпаття і Карпат, а також провела переселення дітей із голодуючих
околиць у багаті села Поділля.

Протягом 1942 – 1944 рр. Ц. Паліїв залучили до пластової праці, що
велась підпільно у Генерал-губернаторстві у формі Виховних Спільнот
Української Молоді (ВСУМ) на базі програми, складеної Д.Тисовським. У ті
роки вона займалась організацією, облаштуванням і харчуванням таборів
ВСУМ для дітвори й молоді. Окрім того, нею спонсорувалося видання при
організації ідеологічного журналу «Дорога» [4, 328].

Переїхавши у 1944 р. до Криниці, Цьопа проводила табір-вишкіл для
вихованок юнацьких гуртків, а також була команданткою підготовки
медсестер. При наближенні більшовиків виїхала до Баварії, де осіла в
таборі переміщених осіб у Фюссені.

У зв’язку з тим, що в 1945 р. знову легально було відновлено роботу
Пласту, Ц. Паліїв організувала пластову групу, вела гуртки. Незабаром її
було обрано команданткою пластунок Союзу Українських Пластунів
Емігрантів (СУПЕ). Через деякий час вона переселилася до табору на
Шляйсгаймі, під Мюнхеном, де також вела дівчачі та хлоп’ячі гуртки.

У 40-і роки Цьопа багато працювала над проведенням вишколів, курсів і
таборів, а також підготовкою матеріалів з виховання, брала участь в
організації ювілейної зустрічі з нагоди 35-ліття Пласту, що відбулася у
1947 р. у Міттенвальді.

Коли пластуни виїздили з Європи, провід Пласту призначив у кожну країну
уповноваженого Головною пластовою старшиною. Це була особа, яка малa
право організувати Пласт у даній країні. Такою особою у Великобританії
було обрано Цьопу Паліїв [8].

Переїхавши в кінці 1947 р. до Великобританії, вона спершу перебувала у
таборі для переміщених осіб у Йорку, а на початку 1948 р. отримала
роботу на ткацькій фабриці у Лідс. У 1947 – 1949 рр. стала
співзасновницею українського Пласту у Великобританії, зареєструвавши
його під назвою Комісії виховних осель і мандрівок молоді (КВОММ). То
була нелегка справа, і організатори руху стикались із багатьма
проблемами: брак вихователів, мала кількість старших пластунів, які
переїжджали до «туманного Альбіону». Завданням дорослих було шукати
українські родини, в яких були діти, щоб залучати їх до роботи в
пластових гуртках. За спогадами О. Пращак, у 1950 р. був організований
перший табір [3].

З метою поширення пластівського руху по країні Цьопа майже кожної суботи
виїздила до різних осередків українського поселення, де вела виховну
роботу, особливо з новими членами, організовуючи їх у 5 осередках
поселення українців. А вечорами, після важкої фабричної праці, вона
налагоджувала переписку у пластових справах з керівництвом і своїми
співробітницями у Мюнхені. Були спроби організувати переговори з
англійськими скаутами, але безуспішно.

Коли в 1949 р. на з’їзді у Цуфенгайзені (Німеччина) Цьопу Паліїв знову
обрали головною команданткою пластунок, вона сказала, що це недоцільно,
і радила керівництву закінчити всі справи у Мюнхені, вважаючи, що
найголовнішим у той час є якнайшвидше переселення на місця нового
проживання та скупчення, якщо це можливо, в одному осередку чи хоча б в
одній державі, чи в суміжних, щоб мати між собою безпосередній контакт.
Найважливішою, на її думку, справою є організація проводів у поодиноких
країнах поселення нашої еміграції, віднайдення форм і започаткування
правильної пластової праці. Щодо видавничих справ, вона вважала, що не
достатньо лише організувати видавництво, а потрібно ідейно формувати
пластовий дух, прихильники якого були б “споживачами” видавництва [1].

Наприкінці 1952 р., залишивши на своєму місці у Великобританії
Г.Герасимович, Ц.Паліїв переїхала до Канади й оселилась у Торонто. У
1954 р. на 5-х зборах Пласту, що перетворилися у перший збір Конференції
Українських Пластових Організацій (КУПО), вона виголосила доповідь на
тему “Пласт – національна виховна організація”, вказавши на важливе його
місце в українській спільноті. Цьопу було відзначено за її невтомну
працю за часів нелегальної праці Пласту нагородою “За визначну справу”,
а також обрано Головною булавною пластунок.

З 1956 р. вона працювала як Головний референт вишколу при Головній
пластовій булаві – дбала про опрацювання вишкільних і допоміжних
матеріалів за допомогою своїх співробітниць, ввела у торонтському коші
курінні табори. Протягом 1957 р. Ц. Паліїв запланувала й провела
Міжкрайову пластову зустріч на честь 45-ліття Пласту на Пластовій Січі
Торонто під гаслом “Мандрівка землями України”. Окрім того, вона була у
1954 – 1961 роках співредактором виданння “Життя в Пласті”. У 1953 – 59
рр. і 1962 – 65 рр. Ц. Паліїв займала посаду голови Крайової пластової
старшини Канади.

Велику роль діячки потрібно відзначити й в увіковіченні пам’яті
славетного Кобзаря. Канадський Пласт під її проводом взяв у 1961 р.
участь у відкритті пам’ятника Тарасові Шевченку у Вінніпезі, відзначаючи
також 50-річчя Пласту проведенням таборів і зустріччю в “Українському
парку”. Із загальноукраїнських акцій Ц.Паліїв у 1961 р. запропонувала
куреню “Ті, що греблі рвуть” видати до 100-річчя смерті Тараса Шевченка
переклади його вибраних творів німецькою, французькою та англійською
мовами з українськими текстами та кількома репродукціями малюнків
Т.Шевченка, під літературною редакцією проф. Ю.Луцького, за мистецьким
оформленням митця М.Левицького. Відомо, що вона сама займалася виданням
книжки [1].

У 1963 р. Ц.Паліїв організувала у співпраці з групою громадян м.Торонто
“Патронат Наукового осередку НТШ” у Сарселі (Франція), фінансову
допомогу у виданні «Енциклопедії українознавства» (ЕУ). Нею було також
залучено до цієї справи курінь “Ті, що греблі рвуть”, який, почавши
спершу вести “Акцію Сарсель” серед своїх членів, поширив її невдовзі на
всіх прихильників пластового руху. У такий спосіб через свою фінансову
допомогу курінь став фундатором-меценатом ЕУ. Крім того, до тієї справи
долучився кіш пластунок. Сама ж Ц.Паліїв у заповіті пожертвувала на
видання ЕУ 1000 доларів.

Qі в Пласті з метою присвятити себе роботі в національно-виховній
програмі, що охопила б усю українську діаспору. Вона й до того працювала
в Об’єднанні українських педагогів Канади (ОУПК), товариства, яке з 1949
р. виникло в Торонто з метою об’єднання українських педагогів та
оформлення української виховної системи у діаспорі. З 1965 р. Цьопа була
залучена до роботи організації. Крім того, вона займалася викладанням –
навчанням на курсах українознавства у Свято-Миколаївській школі [5,
1801].

Будучи з 1959 р. секретарем Комісії української системи, у 1964 – 1967
рр. вона стала співорганізатором сесій української виховної системи:
Сесії для справ української культури, Сесії для справ українського
дошкілля, Сесії для справ українських молодіжних організацій, Сесії для
справ виховних дій українських жіночих організацій, Сесії для справ
українського шкільництва. Наслідком роботи другої Сесії було утворення
Головної світової ради українського дошкілля, головою якої було обрано
Цьопу. Крім того, вона стала головою ОУПК та головою відділу ОУПК в
Торонто.

Протягом 1967 р. Ц. Паліїв вела роботу по підготовці Світової
виховно-освітньої сесії в рамках Світового конгресу вільних українців
(СКВУ). Вона працювала в Комісії з розробки Української виховної системи
як секретар Комісії, ініціатором якої було ОУПК. Допомагали їй усі
причетні до виховання та шкільництва українські організації Америки,
Австралії, Великобританії, Канади і Німеччини, які Комісія зуміла
поєднати з метою координації зусиль для створення єдиної виховної
системи під одним керівництвом.

Ц. Паліїв мала своє уявлення щодо української виховної системи у
діаспорі. По-перше, повинні бути скоординовані дії культурно-освітніх
ділянок праці різнорідних українських організацій, що допомагали б
розвиткові духовних ознак спільноти; по-друге, потрібна скоординована
праця садків, Рідної школи, просвіти, театру, хорів, університетських
курсів українознавства; по-третє, щоб шкільна система могла планово і
правильно розвиватися, повинні бути докладені всі старання для
координації навчальної програми і виховної дії; по-четверте, ділянка
українського шкільництва не може бути відокремленою від життя
української спільноти, а творити його нерозривну гілку [1].

11 і 12 листопада 1967 р. в Нью-Йорку відбулася Світова виховно-освітня
сесія, організацію роботи якої забезпечувала Цьопа. В ній брало участь
250 представників не лише із США і Канади, але і з Південної Америки та
країн Європи. До її програми увійшло обговорення виховного ідеалу
українця, шкільних справ та української виховної системи в діаспорі. На
Сесії діяли підкомісії шкільних справ, релігійного виховання, правопису,
Світового об’єднання українських педагогів, опікунів “Рідних шкіл”,
українських молодіжних організацій. Результатом її роботи було утворення
Світової координаційної виховно-освітньої ради (СКВОР), секретарем якої
стала Цьопа; пізніше її було обрано секретарем Крайової координаційної
виховно-освітньої ради (ККВОР) Канади. Для забезпечення роботи шкільних
справ виникли Крайові централі українських шкільних рад як складові
частини СКВОР.

Разом із своїми співробітниками діячка приступила до практичного
введення результатів роботи в життя. На думку Ц. Паліїв, щоб реалізувати
систему національної педагогіки, було необхідно здійснити процес
виховання і науки (просвіти) української молоді. Роль шкіл вона
пов’язувала з патріотичним вихованням дітей, що могло б утверджувати
почуттєвий зв’язок із батьківщиною (Україною) [1]. Велику роль вона
відводила педагогічній фаховій підготовці викладачів, поліпшенню умов
для т.зв. «доповнюючих шкіл» – приміщень, бібліотек, читалень. Зміст
навчання, на думку Ц. Паліїв, має бути тісно пов’язаний із джерелами
української духовості [1].

Щоб реалізувати свої ідеї, вона приступила до організації курсу-семінару
для керівників і організаторів наймолодших груп української дітвори.
Цьопа і її колеги ставили за мету теоретично узгодити, практично
засвоїти методику занять із молоддю та намітити координаційний план дій,
зокрема беручи до уваги збереження рідної мови. Курс відбувся літом 1968
р. на Пластовій Січі. У ньому взяли участь дошкільні вихователі і
кандидатки для ведення дошкільної виховної праці, вчителі, виховні
референти зацікавлених громадських установ.

У 1969 р. на Конгресі Українців Канади Ц. Паліїв виступала на Сесії
шкільної конференції і тоді, за її сприяння, було створено Крайовий
центр українських шкільних рад Канади.

Останні роки свого життя діячка працювала над підготовкою дошкільного і
шкільного букваря. Вона була також співавтором праці «Українська виховна
система в діаспорі». Однак тяжка недуга обірвала її життя 11 листопада
1969 р. Зважаючи на великий внесок у справу пластового руху та
виховання, Ц. Паліїв було споруджено пам’ятник, на її честь у Торонто
виник курінь юначок, дитячий садок став носити її ім’я, Об’єднання
педагогів присвятило її пам’яті дошкільний буквар “Мій перший
словничок”, “Патронат опіки над науковим осередком НТШ” у Сарселі назвав
фундацію її іменем. Невдовзі після смерті діячки, у 1972 р., у місті
Торонто (штат Онтаріо) було засновано Українську школу імені Цьопи
Паліїв (Tsiopa Palijiw Ukrainian School).

Ознайомимося детальніше із структурою та діяльністю школи. Вона
починалася з одного кооперативного класу, а тепер включає всі класи –
від садочка до матурального класу (11-го класу). Усі батьки учнів
відіграють велику роль у ній, оскільки стали членами організації з
правом голосу на загальних зборах.

Створена школа для дітей, які: 1) володіють українською мовою; 2)
походять з родин, у яких розмовна мова – українська, або якщо вони мають
доступ до україномовного середовища; 3) належать до родин, які мають
позитивне наставлення до українознавства; 4) походять із родин, які
готові допомагати дітям і школі [2].

Стосовно мови, то перед учнями ставиться вимога спілкуватися у закладі
лише українською. Важливим є також нагадування для батьків, які повинні
підтримати дітей у цьому власним прикладом: «Розговірна мова учнів і
батьків у школі та на шкільному подвір’ї – це українська мова. Просимо
всіх батьків пригадувати про це учням та собі взаємно» [2].

Навчання в Українській школі ім.Цьопи Паліїв проводиться щосуботи з 8.55
до 13.00. Шкільний рік триває з початку вересня до кінця травня.

У документах школи перед її працівниками поставлені наступні завдання:

– дати учням загальні знання з українознавчих предметів;

– ознайомити учнів з різноманітними видами занять в українському
середовищі, але в канадському контексті;

– прищепити любов до народу;

– виховати пошану й бажання вивчати українознавчі предмети;

– спонукати учнів думати й працювати українською мовою [2].

З метою формування національної свідомості в Українській школі ім.
Ц.Паліїв велику увагу приділено проведенню традиційних українських свят
і відзначенню пам’ятних дат української історії та культури: Різдва,
Великодня, свята Миколая, концертів на пошану Т.Г.Шевченка, відзначення
Дня пам’яті жертв голодомору 1932 – 1933 рр., свята мами та інших [2].

Програми для всіх класів побудовані за вказівками СКВОР (Світової
координаційної виховно-освітньої ради) та на підставі матеріалів,
вибраних чи виготовлених управою та вчителями Школи ім. Ц. Паліїв. Вона
частково підлягає Торонтській католицькій раді, від 9-го до 11-го класів
перебуває під Програмою міжнародних мов (International Languages
Programme). Учні цих класів мають змогу здобути 3 кредити в середній
школі – Level 1, Level 2 і OAC. Фінансово школі допомагає українська
торонтська Шкільна рада.

Зупинимось докладніше на розгляді завдань, поставлених перед учнями
різних класів школи.

У садочку та молодшому дошкіллі діти набувають знання з мови,
знайомляться з буквами, граються та готуються до старших класів за
допомогою методики цікавих занять.

У підготовчому класі вони під час ігор вивчають абетку, починають
друкувати букви і склади. Діти, які вже готові до навчання, повинні
вміти на заняттях з творчої мови диктувати вчительці оповідання, а потім
разом із викладачем перечитувати їх у класі або вдома з батьками.

У першому класі діти вчаться читати та друкувати. У другому класі вони
закріплюють навички із читання та друкування, починають писати. У цей
період особливо необхідно, щоб батьки приділяли увагу читанню з дітьми.

У третьому класі найбільше увагу приділено навчанню письма, й це вміння
вони повинні відпрацьовувати вдома. У перших трьох класах програма
розроблена тематично: уроки торкаються тем, присвячених життю та
довкіллю дитини, світу фантазії та української казки.

Упродовж навчання в четвертому класі учні знайомляться із сучасним
життям українців у Канаді. Велику увагу працівники школи приділяють
тому, щоб діти розмовляли тільки українською мовою.

Програми п’ятого та шостого класів діляться на предмети, які намагаються
охопити спільними темами (життя слов’ян, археологія) та цікавими
проектами. Учні вивчають мову, історію, географію, релігію, читають
оповідання та вчаться писати листи, оповідання і короткі твори.

Сьомий клас – це перший курс. У сьомому та восьмому класах кожний
предмет викладає інший учитель: мову, літературу, історію, історію
українців у Канаді, географію та українські сучасні події.

У дев’ятому, десятому та одинадцятому класах учні вивчають курс культури
замість географії, а також продовжують розгляд вищезгаданих дисциплін. У
десятому класі додається курс про українців у світі. У цих класах учні
мають також змогу здобути Level 1, Level 2 і OAC-кредити [2].

Під час закінчення одинадцятого класу учні здають випускні письмові та
усні іспити. Потім у них відбувається в червні випускний вечір, після
якого вони одержують дипломи.

Оцінка учнів визначається на підставі перевірки домашніх завдань, роботи
в класі, а також контрольних робіт та іспитів. У молодших класах
результати оцінюються за допомогою оцінок: дуже добре, добре,
задовільно. У старших – вони подані у відсотках (%). Діти передшкілля
при закінченні року одержують грамоту та свідоцтво, а діти садочка –
грамоту. Учні отримують у грудні свідоцтва за перше півріччя, а в червні
– за шкільний рік. Учні, які вписані на Level 1, 2 чи OAC-кредит,
дістають оцінки офіційним листом [2].

У статті було розглянуто життя та діяльність Келикії (Цьопи) Паліїв, яка
присвятила себе роботі на благо розвитку та патріотичного виховання
молоді як в Україні, так і за її межами – брала активну участь у
розбудові Пласту, займалася освітньо-виховною та педагогічною діяльністю
у сферах навчання та українського шкільництва. За життя вона прагнула
реалізувати створену нею систему національної педагогіки, яку вбачала у
поєднанні виховання і просвіти української молоді.

Належно оцінивши освітянську та педагогічну спадщину Ц.Паліїв, через три
роки після її смерті українська громадськість Канади заснувала школу,
названу її ім’ям, основним завданням якої стало втілення в життя її ідей
та продовження національної традиції розвитку шкільництва за кордоном.
Адже саме національна школа, окрім того, що дає знання про рідну мову,
історію, культуру та ін., забезпечує національне виховання молоді,
закладає світоглядні засади і є засобом збереження української
ідентичності українців за кордоном. Саме таке місце і займає тепер у м.
Торонто (штат Онтаріо, Канада) Українська школа ім.Цьопи Паліїв.

Література

HYPERLINK
“http://plast-scouting.org/history/uaplast/famousplastuns/index_html/his
tory/uaplast/famousplastuns/KorenetsPalijiv”
http://plast-scouting.org/history/uaplast/famousplastuns/index_html/hist
ory/uaplast/famousplastuns/KorenetsPalijiv

HYPERLINK “http://www.tsiopa-shkola.ca/about.htm”
http://www.tsiopa-shkola.ca/about.htm

HYPERLINK “http://www.tsiopa-shkola.ca/about.htm”
http://www.tsiopa-shkola.ca/about.htm

Енциклопедія українознавства. – Львів, 1993. – Т. 1.

Енциклопедія українознавства. – Львів, 1996. – Т.5.

Енциклопедія українознавства. – – Львів, 1994. – Т.3.

HYPERLINK
“http://www.plast-scouting.org/history/uaplast/oseredky1920s/index_html/
history/uaplast/oseredky1920s/HotskzjPlast/document_view”
http://www.plast-scouting.org/history/uaplast/oseredky1920s/index_html/h
istory/uaplast/oseredky1920s/HotskzjPlast/document_view

Божук Л. Концептуальні засади розвитку української освіти в діаспорі:
Український вимір. Міжнародний збірник інформаційних, освітніх,
наукових, методичних статей і матеріалів з України та діаспори. – Ніжин:
Видавництво НДІ ім. М.Гоголя, 2005. – Ч. 4. – Кн. 2.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020