.

Українська діаспора на теренах Югославії (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 2673
Скачать документ

Реферат

не тему:

Українська діаспора на теренах Югославії

«Віддаю честь, поклін незламному і непокірному, що віками прибитий, на
заклятих скалах, як на рідній землі, так і на чужині»

Євген Кулеба

1. Переднє слово

Протягом століть, а це спостерігаємо і сьогодні, присвоювалася і
фальсифікувалась історія українського народу, ігнорувалося його коріння
й походження, сама назва.

Сьогодні Україні, ставши незалежною, судилося сповнити свою історичну
місію як на власній землі, так і на чужих та очиститись від бруду, що
віками нагромаджувався фальсифікаторами на наших витоках і розпочати
нову сторінку історії національного відродження.

Завдання українців у діаспорі, користуючись вагомими результатами
наукових досліджень, які нагромадила світова, у тому числі й українська
наука протягом століть, піднімати самосвідомість, зупинити асиміляційний
процес в іншому національному оточенні, розповісти своїм співвітчизникам
та іншим народам, з якими співіснуємо, хто такі українці.

Цікаво знати, як їм вдалося на новій батьківщині зберегти і розвинути
свої національні традиції…

Мабуть, для перших українських переселенців збереження культурних і
духовних традицій було такою ж насущною проблемою, як хліб або стріха
над головою.

2. Історія поселення українців

Перші українські поселенці з’явилися очевидно у межах колишньої
Югославії в 1745 – 1746 роках. Це були вихідці з південно-східної
Пряшівщини, що поселилися в районі Керестура (територія сучасної
Воєводини). У місті Новий Сад українці почали осідати з 1780 року. У
1757 р. українці Закарпаття зупинилися спочатку в Кулі, а потім
перебралися до Керестура.

Еміграція з українських земель до Югославії тривала і в XIX ст.
Переселенці здебільшого були селянами, серед цієї еміграції було мало
ремісників, ще менше торговців, а з інтелігенції – лише священики, а
згодом учителі.

Переселення українців з Галичини було складним. Визначені для їхнього
проживання місцевості були недоступними, далеко в горах та лісах, в
умовах цілковитого бездоріжжя. Перші поселенці купували землю за свої
гроші на пустирях. У пошуках роботи деякі переселенці продовжували
мандрувати європейськими просторами або мігрували за океан. Дехто
повертався на батьківщину, а хто закінчив життя самогубством.

Перше організоване переселення українців з Галичини відбулося у 1890
році, а найбільша кількість переселенців прибула до Боснії та
Герцеговини у 1898 – 1901 роках.

Основний адміністративний центр української колонізації знаходився у
Прияворі. Певна кількість колоністів одержувала визначений наділ землі –
«царовину». Але люди не були ознайомлені з правилами колонізації і часто
попадали в біду. Місцеве населення негативно ставилося до
новопоселенців: були обмежені простори для випасу худоби, йшла боротьба
за одержання «царовини»…

До Боснії та Герцеговини переселилося з Галичини приблизно 15 тис.
українців. Перші роки їхнього проживання були дуже важкими. Необхідно
було годувати сім’ю, чекати на наділ землі, будувати хату, розбудовувати
господарство, купувати худобу, що через брак грошей було нелегко.

Незнання мови місцевого населення також створювало свої проблеми, хоча
слов’янські мови в лексичному плані є подібними.

Після Другої світової війни під час аграрної реформи до Воєводини, а
також до Славонії перебралися з Боснії до 8 тис. українців

3. «Просвіта» – берегиня національної ідентичності

Не маючи в своїх рядах інтелігенції, а на печатках і без священиків,
українські переселенці, наперекір важким життєвим умовам, намагалися
зберегти національні і духовні традиції.

У 1907 р. у Прияворі Фелікс Щурко, зібравши в домі Олекси Тимкового
багато людей, зачитав їм основні частини Статуту львівського Товариства
«Просвіта» і запропонував обрати перший провід і укласти першу програму
діяльності. Імена перших членів проводу «Просвіти»: Василь Семак, Степан
Врицей, Дмитро Германюк, Михайло Заболотний та ін.

Програмні завдання «Просвіти»:

національно-патріотичне виховання членів шляхом читання книг і газет;

організація курсів грамоти рідною мовою;

ознайомлення з національною історією, мистецтвом;

організація різноманітних популярних курсів з господарювання;

боротьба проти алкоголізму та інших аномальних явищ тощо.

За ініціативи «Просвіти» пізніше формуються ощадні каси, ремісничі
об’єднання. Діяльність «Просвіти» не припинялася під час світових воєн.
І зараз з розпадом Югославії її діяльність триває в нових умовах, але
роль і завдання майже ні в чому не змінилися.

4. Культурне життя

Товариство української мови, літератури та культури Воєводини.

16 грудня 1989 року у Новому Саду було засновано Товариство української
мови, літератури та культури Воєводини. Головою обрали Івана Терлюка.
Були прийняті Програма і Статут Товариства.

Основними завданнями є вивчення українськими дітьми рідної мови у
школах, організація літніх курсів української мови для дітей, покращення
інформування шляхом запровадження радіопередач українською мовою тощо.

Першими найвизначнішими акціями Товариства були: урочисте святкування у
Воєводині сторіччя переселення українців, яке відбулося 29 липня 1990
року у Кулі. Була відкрита виставка книжок, вишиванок, історичних
пам’яток України. Відбувся великий концерт, на якому були присутні понад
1000 глядачів. Сьогодні у Воєводині живе понад 5 тис. українців.

Крім того, у галузі культури проводилися такі акції, як відзначення
140-річниці з дня народження Івана Франка, 125-річчя з дня народження
Лесі Українки (Лариси Косач), 125-річчя з дня народження Василя
Стефаника – відомого борця за демократичні права українського народу в
Австро-Угорській монархії.

Товариство української мови, літератури та культури Воєводини у березні
1996 р. заснувало журнал «Українське слово» (головний редактор Євген
Кулеба), який має на меті розвивати національну самобутність українців у
Югославії. У зв’язку з виданням журналу Іван Драч привітав засновників і
читачів наступними словами: «Нехай наша мова завдяки часопису
прислужиться читачеві тими золотими воротами, через які він увійде в
чарівний світ історії та сучасності українства, прадавньої і нинішньої
культури народу, який живе в Україні й на терені Балкан». Перша літня
школа україністики Просвіта»

В Автономному Краї Воєводина, у республіці Сербія, у Югославії живе
близько 8 тисяч українців, розпорошених на великому просторі. Більш
скупчено українці живуть у Кулі, Вербасі, Мітровиці, Інджії та Новому
Саді.

Після багаторічного застою в плані розвитку національної самобутності, у
1988 році виникли можливості подбати про своє відродження.

Вже у 1989 було засновано Товариство української мови, літератури і
культури Воєводини та його філії.

Основне завдання Товариства: відтворити усі передумови для розвитку
національної самобутності у галузях освіти, видавництва, культурної
діяльності.

Беручи до уваги, що мова є основою національної самобутності, Товариство
приділило окрему увагу вивченню дітьми та молоддю рідної мови.

Завдяки намаганню Товариства і за підтримки Міністерства освіти
Республіки Сербії, у 1995 Ьоці в основних школах у Кулі, а з 1997 року у
Вербасі та Змаєві, запроваджено вивчення української мови з елементами
національної культури на факультативних засадах.

? ? 1/4

????¤?¤?$???????8?У зв’язку з тим, що більшість дітей та молоді
воєводинських українців не мали змоги брати участь у таких заходах,
Товариство запропонувало організувати для них Літню школу україністики.

Урочисте відкриття школи україністики відбулося 16 липня 1998 року в
приміщенні будинку відпочинку Електровоєводини, де і проходила школа
«Просвіти».

Відкриваючи першу школу, мер Воєводини Бошко Перошевич говорив про
позитивне ставлення держави до потреб національних меншин: «Красою та
багатством Воєводини є спільне життя майже ЗО різних народів,
національних меншин та етнічних груп, які століттями проживають на цій
воєводинській рівнині… Треба вкласти максимум зусиль для збереження
кожної національної спільності»…

Відгуки про літню школу україністики.

Франьо Анцегер, Сремська Мітровіца. «Коли оголосили, що наші діти будуть
учитись по-українськи, я побоювався, чи зможе моя дочка, бо вона
по-нашому розуміє, але не говорить… Але коли ми приїхали через деякий
час, то діти читали вірші і говорили на уроці українською мовою. Це для
нас була радість. Думаю, що такі літні і зимові зустрічі дітей і молоді
треба організовувати щороку, бо інакше вони зовсім забудуть рідну
мову»…

Юліан Ключковський, Куля. «Це прекрасна річ… Ця школа надала дітям
можливість вивчати рідну мову, музику, танці, наші звичаї – все те, що
ми батьки і не все знаємо, а часто на що і часу не вистачає»…

Славко Лаврек, Інджія. «…Щиро признатися, і ми, родичі, трохи винні у
тому, що занедбано наших дітей – …Наша багата традиція, культура і
мова заслуговує не забути її».

Вечір української культури

У грудні 1999 року сербсько-українське товариство з Нового Саду та
Товариство української мови, літератури і культури Воєводини
організували вечір, присвячений трьом українським поетам – Тарасу
Шевченку, Івану Франку та Євгену Маланюку, трьом велетням з трьох епох в
історії української літератури. Вибрані твори українських поетів було
зачитано сербською та українською мовами.

Поезію українських поетів сербською мовою читали Ганна Петерська й
Гордан Філіпаш, а українською Надія Шелемба та Євген Кулеба.

У той вечір відбулася презентація двомовного збірника під назвою «Реве
та стогне Дніпр широкий».

Вечір українських поетів виступом на скрипках збагатили сестри Горана та
Мір’яна Хайдукович, виконавши твори українського композитора Миколи
Лисенка.

Книжковий ярмарок

У жовтні 1999 року у Білгороді проходив 43-й Міжнародний книжковий
ярмарок. Особливу увагу того року було приділено книговидавцям України.
Честь відкриття ярмарку було надана українцеві, академікові,
письменникові Борису Олійнику. Відкриваючи ярмарок, говорячи про
значення такої маніфестації, Б.Олійник сказав: «Якщо книжки є кораблями,
котрі у воєнний час неминуче відносять загальні людські цінності, тоді
можна без перебільшення Білгород назвати духовною гаванню Європи. Слово,
вже за самою своєю природою, з давніх-давен покликає гуртувати, будувати
та об’єднувати»…

У цьому ярмарку брали участь три видавництва з України: «Освіта»,
«Либідь» при Київському національному університеті ім. Тараса Шевченка
та «Наукова думка» – видавництво Національної академії наук України.

Тут були представлені книги, призначення яких – навчати мови, від
букваря, читанки до видань науковців у галузі етнографії, про звичаї та
побут українського народу.

Вперше на цьому ярмарку з’явилися випуски часопису «Українське слово»,
що було єдиною публікацією української діаспори рідною мовою. Дарую вам
красу

У рамках відзначення Дня незалежності України 24 серпня у приміщенні
Спортивно-ділового центру у Новому Саду було влаштовано виставку
фотографій відомого українського фотографа, лауреата Шевченківської
премії Василя Пилип’юка. Виставку фотографій під назвою «Дарую вам
красу» організував Союз русинів і українців Югославії у співпраці зі
Спортивно-діловим центром «Воєводина».

Оком фотографа збережено різні етапи здобуття й утвердження незалежності
України. На виставці були презентовані культурно-історичні пам’ятки
України, подій близького минулого держави, ситуації і люди на вулиці, де
відображено життя міст і сіл.

Виставка викликала велику зацікавленість громадськості. А Дмитро
Герасимчук, автор повісті про життя і творчість Василя Пилип’юка,
написав: «Подякуймо йому за те, що кожної днини він дарує нам красу!»

5. Київські зустрічі

У травні 1998 року в Києві побували голова Сербсько-Українського
товариства з Нового Саду, мер Лалич і Лука Хайдукович. Причиною відвідин
було урочисте відзначення 100-річчя з дня народження письменниці Десанки
Максимович. З цієї нагоди Спілка письменників України організувала
літературний вечір, присвячений постаті й творчості поетеси.

Урочистий вечір відкрив визначний український поет і
громадсько-політичний діяч Іван Драч. У вступній промові і в заключному
слові він підкреслив, що Максимович належить до літератури і його
країни.

Свою глибоку пошану до письменниці висловили і знавці сербської
літератури, які досліджували або перекладали її творчість, або знали її
особисто: Дмитро Павличко, Іван Ющук, Федір Погребенник та Михайло Гуць.

Гості відвідали історичні місця в Києві, їх приймали в Товаристві
«Україна» Іван Драч, представники Товариства «Україна-Сербія» Іван
Дзюба, Іван Ющук та інші.

Головною темою розмови була співпраця з організаціями в Україні, які
цікавляться зв’язками з Югославією. Важливим питанням є видання
українсько-сербського та сербсько-українського словників. 6. Післямова

Українська етнічна група в Югославії вважається за найстарішу в
зарубіжному світі. На території колишньої Югославії проживає приблизно
60 тис. осіб українського походження: половина з них на території
Воєводини (область Бачка), у Славонії та Сремі – 20 тис., на території
Хорватії – 8 тис.

Переважна більшість українців (понад 80 %) проживає у селах і малих
містечках, решта – у великих та середніх містах.

Після Другої світової війни процес урбанізації змінив життя української
громади. Значно зросла серед українців кількість людей із середньою та
вищою освітою, лікарів, юристів, вчених, журналістів. Виросла ціла
плеяда працівників культури, письменників, режисерів, композиторів,
художників.

Українські громади підтримують зв’язки між собою, а також з українцями в
інших країнах, контактують з працівниками інших національностей у себе в
країні.

Українці зробили вагомий внесок у соціально-економічний розвиток,
громадсько-політичне та культурне життя країни проживання.

Як заповіт теперішнім та майбутнім поколінням попередні генерації
українців залишили багатий національний, культурний і духовний скарб:
мову, культуру, традиції, духовність і сильне почуття приналежності до
своєї нації і сім’ї слов’янських народів.

Внаслідок розпаду Югославії українські національні меншини опинилися
поділеними в кількох країнах. Зараз українці докладають максимум зусиль
для збереження національної ідентичності.

Література

Зарубіжні українці (Довідник, 1995 рік).

«Українське слово» часопис українців Югославії з питань культури,
літератури та суспільного життя. – 1996 – 2000 рр. – № 1 – 6. – Вид-во:
Тов-во української мови, літератури та культури Воєводини, Новий Сад.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020