.

Українська державність як закономірність (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
367 1333
Скачать документ

Реферат на тему:

УКРАЇНСЬКА ДЕРЖАВНІСТЬ

ЯК ЗАКОНОМІРНІСТЬ

(на честь річниці незалежності України)На роковини незалежності
прийнято згадувати набутки нації, народу, внесок у світову цивілізацію,
відомих вчених, політиків, державців, митців, вітчизняних класиків
світової літератури, знатних робітників, говорити про досягнення –
вчорашні і сьогоднішні тощо. Все це вже досить відомо – як широкому
загалу, так і керівникам, і все це сьогодні більш-менш доступно через
літературу, інтернет тощо. Тому ми не будемо про це говорити зараз, а
зосередимося на іншому – вищій доцільності державної незалежності,
закономірності її реалізації для народу, нації, тих перевагах і вимогах
які несе цей стан для всіх нас, наших перспективах.

Часто нерозуміння загальних законів розвитку суспільства породжує
питання – чи не є незалежність, особливо сьогодні в часи глобалізації,
чимось надуманим, непотрібним, зайвим? Адже ж у світі інтенсивно
протікають інтеграційні процеси, Європа об’єднується, а ми…
роз’єднуємось… То чи є стратегічно правильним орієнтир на державну
незалежність?

Людство завжди було є і буде схоже на мозаїку, воно структуроване,
поділене на держави, народи, нації, релігії, партії. Чому? Бо саме такий
стан розділеності забезпечує динамізм розвитку цивілізації. Діє
універсальний, фундаментальний закон єдності і боротьби протиріч, який і
обумовлює розвиток суспільства. За цим законом оптимальний глобальний
розвиток забезпечують конкурентні поля різної якості і рівнів –
конкуренція держав, національних культур, мов, релігій, економік,
конкуренція корпорацій, компаній, фірм, нарешті – окремих людей. Там і
тоді де і коли ці конкурентні поля притлумлюються, штучно знищуються
наступає застій у розвитку, стагнація, регрес. Головна причина краху
всіх імперій – нищення ними конкурентних полів, які є рушієм розвитку
суспільства.

Сучасний процес глобалізації – радикального збільшення транснаціональних
товарних і фінансових потоків, формування глобальних “полюсів впливу”
виявляється на нашому континенті у створенні єдиного платіжного засобу
“євро”, єдиного наднаціонального координаційного центру –
Європарламенту, спрощенні подорожей з країни в країну тощо. Але це
зовсім не те “об’єднання”, яке ми бачили в СРСР, це не знищення
суб’єктів згаданих конкурентних полів – держав, народів і націй, це не
створення єдиного “європейського народу” (на кшталт “радянського”), що
мало б негативні наслідки (в СРСР ці наслідки ми вже відчули на собі),
це інше – нова, більш прогресивна форма спілкування і співжиття
незалежних держав і націрнально-культурних організмів.

Отже, державна незалежність – не якась надумана забаганка партії чи
групи “самостійників” (у нас чи де-інде), а магістральна, фундаментальна
основа і умова оптимального розвитку людства. Іншими словами –
фантасмагонічні моделі “єдиної держави” чи єдиної наддержави на планеті
Земля, які так чи інакше висуваються і обговорюються деякими
глобалістами, є суть нежиттєві, нестабільні й надумані конструкції, що
суперечать фундаментальному закону єдності і боротьби протиріч. Якщо
десь і колись така наддержава (суперімперія) і виникне, то негайно
включаться закони гальмування розвитку (внаслідок знищення конкурентних
полів) і вже незабаром ця держава розпадеться на окремі елементи, які
знову включаться в конкуретний процес. Бо тільки сукупність незалежних
(але тісно контактуючих) культур – запорука сталого всезагального
розвитку. До речі це давно було відомо людству – згадаймо притчу про
Вавілонську вежу…..

Поглянемо на нашу сучасну українську державну незалежність в іншому
ракурсі. Чи є вона органічною, історично виправданою, зрілою, а чи
“зеленою кислицею” на цивілізаційному дереві? Безліч народів входять до
поліетнічних держав. За статистикою існує близько 3 000 мов і всього
лишень 200 держав. Отже, далеко не всі народи і нації “державні” – до їх
когорти належать тільки найбільші кількісно і визрілі якісно. Більшість
поліетнічних держав створені, або тими націями, які вже мають свої
національні держави (наприклад, Швейцарія – французами, німцями,
італійцями), або однією-двома домінантними націями, які є державотворчим
ядром (Приклад – Індія).

Де ж стоїмо ми, українці-руси (русичі) – анти? Вже ця вервечка самоназв
народу свідчить про його древність, досліджену і підтверджену світовими
авторитетами (“Повість временних літ”, “Історія русів”, “Історія
України-Руси” М.Грушевського і т.д.). Ми не раз вже мали і державу і
незалежність – Київську Русь (нашій столиці Києву – 1500 років),
Галицько-Волинську державу, Гетьманщину, Українську Народну Республіку.
Сьогодні ми говоримо не про здобуття, а про відновлення 10 років тому
своєї незалежності і державності. І українці, очевидно, останній з
50-мільйонних народів світу, який не мав свої держави у ХХ ст. Отже, ми
зріла, давно сформована культура, яка не раз витворювала державу і
цілком закономірно зробила це ще раз.

Ще один вимір нашої сучасної незалежної держави – питання про давність
державотворчого (українського) етносу. За Гумільвим народи-нації як
цілісна сутність існують протягом 1500 років. Далі – порівняно швидкий
регрес, розпад, асиміляція. Нам, україцям за однією з історичних версій
або саме 1500 (згадаймо давність Києва), або й більше… То чи правий
Гумільов і ми як втомлена нація що втратила своїх пасіонаріїв ось-ось
добігаємо кінця свого розвитку? Про яке в такій ситуації відродження
можна говорити? Чи доцільна тоді для нас (саме для нас, як і для
будь-якого народу в його 1500-і роковини) державна незалежність?
Питання, зрозуміло, теоретичне. Але з доленосними, практичними
наслідками. Що можна відповісти Гумільову? Людство знає народи-нації,
історія яких спростовує його теорію 1500-літнього циклу. Скажімо, євреї.
Крім того, можна вийти на новий виток розвитку – новий 1500-літній цикл
– через докорінну трансформацію. Так що від нас самих, знову таки все і
залежить. Напружимо зусилля, мобілізуємося, створимо нову “критичну
масу” нових пасіонаріїв – забезпечимо динамізм свого розвитку, ні –
будемо поволі згасати.

Що дає нам незалежність і що вимагає? Гострі питання, які задає собі чи
не кожен громадянин сучасної України… Отже – що дає? Те, що й іншим
народам і націям – можливість бути хазяїном у себе вдома, хазяїном своєї
землі, багатств, своєї долі; відчуття свободи, яке необхідне людині і
нації для розкриття творчого потенціалу. І по суті більш нічого – далі
все залежить від самих людей. Незалежна держава для народу – що квартира
для сім’ї. Її можна і виплекати, зробити своє життя достойним,
насиченим, багатим духовно і морально, а можна й занехаяти все…

Незалежність дає тільки те, що все – наш вибір – залежить головним чином
від нас самих, а не від когось (від хазяїна, “старшого брата” тощо).
Отже, незалежність і вимагає від нас працювати і творити для себе і на
себе, що завжди означає повну віддачу. Запитаймо себе – чи так ми діємо?
Чи усвідомили свою незалежність. Адже, вона ніколи і нікому автоматично
не приносила блага, вона тільки давала і дає шанс і можливість створити
ці блага нам самим.

Як же нам скористатися незалежністю на благо і на користь людей і
держави? Як нам облаштувати нову незалежну Україну? По-перше, на основі
внутрішнього миру, етнічної і конфесійної толерантності. Основна ідея –
політична нація з українським стрижнем. По-друге, орієнтація на ринкову
економіку з базисним приватним (в деяких галузях державним) сектором.
По-третє, європейський вибір при багатовекторній зовнішній політиці і
дотриманні принципу вищості наших національних інтересів (за відомою
виграшною формулою ми як держава не повинні мати ні друзів, ні ворогів,
а тільки свої власні національні інтереси). Європейський вибір
передбачає у майбутньому вступ до ЄС.

Щодо НАТО і взагалі воєнних блоків, то тут є дві альтернативи. Перша –
грати “свою гру” – і стати на чолі нового міжнародного “клубу країн” з
неядерним статусом. Це була б виграшна (оптимальна) реалізація вже
існуючого стану добровільного ядерного самороззброєння (до речі рішення
неоднозначного). Друга – увійти в НАТО. Тут також можливі декілька
підваріантів. Перший – увійти в НАТО зі своїм статусом лідера неядерних
країн, чим змінити обличчя НАТО. Думаю, що це сучасним політикам і
уявити важко (бо вони живуть стереотипами і обмеженнями сучасних
НАТІвських правил), але за умови подальшої трансформації НАТО – то
реальна річ. Другий – увійти в НАТО на тих сучасних засадах, що й інші
країни. Це основні варіанти, які можливі в перспективі незалежної
України. Балансування між Сходом і Заходом – нетривкий стан, прийнятний
хіба що тимчасово, в перехідному періоді.

По-четверте, фундаментальна переорієнтація економіки країни з виділенням
домінант: аграрної, високих технологій (космонавтика, авіація,
інформаційні технології та ряд локальних проривних технічних рішень),
освіти, туризму і достатніх для самозабезпечення – вугільної,
металургійної, харчової та інш. галузей.

По-п’яте, побудова нового українського міста і села за сучасним
європейськими критеріями.

Рушієм і консолідатором всіх суспільних процесів в новій Україні повинна
стати нова соціально приваблива національна ідея – духовне відродження
та економічний прогрес з виходом на рівень 15-20-ти найрозвиненіших
країн світу. Суть цієї ідеї може бути висловлена формулою: “третя (нова)
Україна-Русь – багаті люди в багатій державі”.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020