.

Українознавство як важливий компонент ідеології сучасної освіти (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 1862
Скачать документ

Реферат

не тему:

Українознавство як важливий компонент ідеології сучасної освіти

Українська нація здійснює нині своє споконвічне право на політичне
самовизначення у формі національної держави. З проголошенням
незалежності з’явилась можливість будувати власну державу за ідеологією,
в основу якої покладена національна ідея: постійне зростання добробуту
народу, забезпечення і збереження умов для майбутніх поколінь,
економічної самодостатності, культури, мови, духовності, освіченості.
Національна ідея реалізується у внутрішній і зовнішній політиці через
національні інтереси. Це і стратегія державного розвитку, і політична
програма, й економічна політика, це єдність духовності і моралі на
основі менталітету народу, суспільний капітал нації.

Культурно-духовне відродження України зумовило вироблення нового
концептуального бачення перспектив освіти та шляхів її реформування,
пріоритетна роль у якому відводиться розвитку національної системи
освіти та виховання.

Життя переконує у необхідності нового мислення, нового інтелекту і нової
культури. Міцну й заможну Українську державу побудує нове покоління
українців з високою духовністю і національною державницькою свідомістю.

Кожний історичний етнос пройшов важкий та неповторний шлях розвитку,
самозбереження, пристосування та виживання, і досвід кожного з наявних
нині соціальних організмів може бути корисним не лише для нього, а й для
інших. В умовах загрози глобальних катастроф, що можуть спіткати людство
найближчим часом, культура, мова, звичаї кожного етносу, навіть
невеликого, є надзвичайно цінними для всього людства. Тому унікальний
досвід кожного народу потребує глибокого й всебічного узагальнення для
блага й розвитку людства в цілому. Для людства настав час, коли різні
народи повинні відкритися один одному для обміну досвідом, узгоджувати
спільні дії, інакше людство не виживе.

Однак так спілкуватися і співіснувати можуть лише рівноправні партнери,
що усвідомлюють свою неповторність, окремішність, самобутність,
історичне значення. Ми маємо в цьому плані працювати над собою. Зібрати
своє ж, українське, зібрати “самих себе”.

Життя переконує, що творчий розвиток національних культур неможливий
поза міжнаціональними зв’язками.

Нація, прагнучи зберегти самобутність, робить свій внесок у формування
загальнолюдських моральних цінностей (справедливість, доброзичливість,
миролюбність та ін.), а також засвоює досвід інших народів. Тобто
загальнолюдські цінності – це національні, збагачені інтернаціональним
досвідом, а національні – це загальнолюдські із національними
особливостями. Вважаємо, що безпідставними є намагання протиставляти
національне і загальнолюдське. “Незважаючи на боротьбу і змагання
національностей у межах однієї держави, остання все ж є їх спільним
домом…, з окремих проявів національного патріотизму утворюється
загальнодержавний патріотизм, – пише С.А.Чукут, [4, 52].

У зв’язку з цим можна нагадати про значний вклад представників інших
націй у духовну скарбницю українського народу всесвітньовідомих діячів:
мовознавця й письменника, поліглота (знав понад 60 мов) караїма
Агатангела Кримського, письменниці Марко Вовчок (росіянка Марія
Вілінська), поета Юрія Клена (німець Освальд Бургардт), військового
діяча і поета

Василя Вишиваного (австрієць Вільгельм фон Габсбург), політичного діяча
та історика В’ячеслава Липинського, педагога-просвітителя шведки Софії
Русової, які не мали кровної спорідненості з українською нацією та
багато інших.

В історії російської культури реєстр українців теж солідний:
Г.Сковорода, П.Юркевич, М.Остроградський, М.Костомаров, О.Потебня,
І.Срезневський, О.Єфименко, К.Ушинський. Рясніють українськими
прізвищами російське малярство й література: В.Боровиковський,
А.Куїнджі, М.Пимоненко; М.Гоголь, В.Короленко, В.Наріжний та інші.

Колись князь М.Трубецькой у статті “К украинской проблеме” писав:
“Українські культурні діячі були головною силою у заходах Петра І
спрямованих на піднесення освіти й європеїзацію Московії. Не може бути
другорядною та нація, яка протягом багатьох століть розумом,
здібностями, силою і відвагою своїх синів і дочок примножувала славу
держав, до складу яких входила”.

Погоджуємося з авторами, які вважають однаково важливими два аспекти
дослідження культурної спадщини народу, а саме: вивчення процесу
розвитку національної самосвідомості етносів, що складають
багатонаціональну державу та з’ясування конкретного внеску кожної нації
або народності у спільну загальнодержавну історію у культуру. [2, с.196]

Проте попри багату історію, самобутню культуру, неоціненний людський
потенціал нашому суспільству і нині не вдається досягнути рівноваги у
своєму національному самовідчутті. У нас лише прокидається національна
самосвідомість, ми ще нерідко задовольняємося космополітичними
настроями.

Хоча вже в кінці XIX – на поч. XX ст. М.Грушевський, В.Вернадський,
І.Стешенко та інші вітчизняні мислителі ставали за систему наукових
знань, яка сприяла б підвищенню самосвідомості українців, визначивши її
як українознавство. Нині ж українознавство як інтегрована система знань
про феномен українства є доленосною, культуротворчою і державотворчою
основою в Україні.

І.Франко в одній із своїх філософських праць стверджував, що “все, що
відбувається поза межами нації, це або фарисейство людей, які
інтернаціональними ідеалами намагаються прикрити своє прагнення до
панування однієї нації над іншою, або хворобливий сентименталізм
фантастів, які широкими вселюдськими фразами прикривають своє духовне
відчуження від рідної нації” [3, 284].

o

oe

oe

????¤?¤?$???????a?ільшому чи меншому націоналізмі, особливо така, що
лише стверджує і розвиває свою суверенність. Чому ж нам так важко
навчитися шанувати і свою землю, і традиції, і культуру? Мабуть, і тому,
що рідко озираємося назад, не бачимо дороги, якою йшли попередні
покоління, вистудили на манівцях історії національний дух, розгубили
гордість.

Маємо за святий обов’язок повернути все це нашій молоді, бо в цьому –
запорука успіху. Однак слід пам’ятати, що в нас немає сотень років, які
знадобилися багатьом країнам для переходу до цивілізованого стану.

Найефективнішим шляхом для розв’язання цього завдання є цілеспрямоване й
систематичне виховання молоді на культурно-історичних традиціях рідного
народу. Засвоєння студентством системи знань з рідної мови, культури,
історії, фольклору запобігає бездуховності, моральному зубожінню.
Українознавство підносить авторитет людини, її високу мораль.

Україна – багатонаціональна держава. У будь-якій національній державі
метою освіти і виховання, культури й мистецтва є виховання громадянина і
патріота цієї держави із сформульованою національною свідомістю.

Геніальний український філософ Г.С.Сковорода наголошував: “Кожен повинен
пізнати свій народ і в народі пізнати себе”.

Тож маємо цінувати хоча б і слабкі, але свої культурні паростки, бо лише
так можна плідно працювати над відродженням національної культури.

Ми схильні розглядати українознавство як інтегровану наукову систему
знань про Україну, про українство як планетарний феномен, про історичну
місію українського народу. Українознавство розкриває шляхи, методи і
прийоми того, як треба зберігати і розвивати українську націю і
національні меншини України, їхню культуру і духовність, якою має бути
Українська держава.

Введення українознавства в систему навчання і виховання зумовлено
сучасними потребами освіти всіх рівнів, гуманізацією та
гуманітаризацією, орієнтуванням на інтегративність знань.

Саме з таких позицій і організується навчально-виховний процес в
Академії державної податкової служби України, реалізуються українознавчі
підходи, принципи. У центрі уваги професорсько-викладацького складу –
завдання не просто розвитку особистості, а формування її світогляду,
соціальної відповідальності, творчих уподобань.

Це передбачає систему заходів, спрямованих на закладення міцних основ
національної свідомості та патріотизму, духовності та фізичної
досконалості як у процесі навчання, так і в позааудиторний час.

Педагоги, наставники груп (куратори) прагнуть не лише збагатити
студентів знаннями, а й прищепити їм тонкий художній смак, показати
неповторність, різноманітність світу, взаємозалежність людей.

Творення людини XXI століття – процес без меж і вимірів, він
продовжується на заняттях, під час творчої діяльності молодих поетів і
музикантів, співаків і танцюристів, молодих художників, загартовується
під час спортивних змагань.

У 20 творчих колективах культурно-мистецького центру “Сузір’я” Академії,
5 з яких мають почесне звання народних, – понад 500 аматорів, 50 молодих
композиторів, 100 поетів, 30 художників та велика кількість народних
умільців, які щорічно на вечорах творчості демонструють свої здобутки.
Народні аматорські колективи нашого навчального закладу – незмінні
учасники міжнародних фольклорних фестивалів.

Новий період у розвитку духовного життя народу характеризується зміною
ставлення до творчості. Така аматорська творчість засвоює прийоми і
традиції як професійного, так і народного мистецтва. Наші аматорські
ансамблі орієнтуються на фольклор, вони є засобами поширення художньої
культури у суспільстві. Активне освоєння культури у сфері аматорської

творчості важливе як засіб розвитку духовних інтересів. Унікальною є ця
творчість з погляду дієвості естетичного виховання студентства.

Однією з найважливіших ознак, за якими відбувається ідентифікація,
ототожнення і самоототожнення людей, належних до певних етнічних
спільнот, є мова. Вільгельм фон Гумбольдт зазначав: “Нація – це
охарактеризована конкретною мовою духовна форма людства,
індивідуалізована щодо ідеальної тотальності” [1, 195]. Великий учений і
патріот Іван Огієнко підкреслював: “…є окрема мова, то є окремий
народ”.

Інтелект нації закодований у системі національної мови. Мова акумулює
досвід попередніх поколінь.

Мовою єднання й консолідації суспільства на українській землі, в
Українській державі є і повинна бути завжди сучасна українська
літературна мова, бо це жива мова корінного народу, органічна цій землі
і природі, вона має давню історію й славні традиції.

Прищеплюємо нашим студентам любов до української мови, постійно працюємо
над покращенням їх умовної компетенції, оскільки володіння державною
мовою – конституційний обов’язок громадян України. Використовуємо для
поглиблення мовних знань різні форми й методи – це і гуртки з культури
мовлення, це і написання наукових рефератів і виступи на наукових
студентських конференціях, це постійна рубрика в академічній газеті
“Урок української”, проведення мовних конкурсів і вікторин.

Заохочуються студенти і до пізнавальної пошукової діяльності, вивчають
історію краю, збирають матеріали про видатних жителів Приірпіння.
Особливо теплі стосунки встановилися із директором Літературного музею
Г.Кочура (м.Ірпінь) А.Г.Кочуром, вироблена програма творчої співпраці,
спільних виховних заходів.

На нашу думку, ВНЗ – це школа розвитку почуттів, виховання моральних та
історичних цінностей, ідеалів, а українознавство має стати підґрунтям і
змістом такої багатоаспектної діяльності.

Література

Гумбольд Т.В. Язык и философия культуры: Перев. с нем. – М., 1985.

Сусь Б.А., Шут М.І., Грищенко Г.П. Національно-патріотичне виховання
студентів як невід’ємний компонент формування особистості // Всебічний
розвиток особистості студента: Матеріали науково-практичної конференції
– Ірпінь, 2001. – С. 195 – 201.

Франко І. Зібрані твори у 50 томах – К.: Наук, думка, 1986. – Т.45.

Чукут С.А. Генеза духовної культури (управлінський вимір). – К.: Вид-во
УАДУ, 1999.

Щербань П. Ще раз про національне виховання // Літературна Україна. –
1998. – № 34 – 35.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020