.

Українознавство у республіці Казахстан (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 2359
Скачать документ

Реферат

не тему:

Українознавство у республіці Казахстан

Український навчальний комплекс було засновано 1994 року. Проектна
густина 150 учнів. На 1 грудня 2002 р. кількість учнів становить 168
дітей (148 учнів загальноосвітньої школи і 20 дошкільнят групи «Надія»).
У комплексі 9 класів комплектів. Режим роботи – двозмінний.

Щаблі пізнання в комплексі:

1. Дитячий садок (діти 5 – 7 років).

2. Навчальна школа (1 – 4 класи).

3. Основна школа (5 – 9 класи).

4. Середня школа (10 – 11 класи).

До навчального плану комплексу ввійшли дисципліни з українською мовою
навчання:

1) українська мова і література;

2) українознавство;

3) фізичне виховання;

4) музика і співи;

5) трудове навчання.

Комплекс здійснює програми додаткова освіта:

1) хореографія;

2) інформатика;

3) англійська мова.

Кількісний склад педагогічного персоналу – 2 особи. У тому числі 1
психолог, 1 соціальний педагог, 1 бібліотекар, 1 вихователь, 1 музичний
керівник. 10 чоловік з вищою категорією, 7 – з першою, 3 – з другою.
Заслужений учитель України – 1.

Український навчальний комплекс було відкрито з метою удосконалення
освіти. Орієнтована безпосередньо на навчання із дисциплін гуманітарних.
Вибір профілю гімназії пов’язаний з певним досвідом роботи в царині
пропаганди української культури і просвіти. Завдання експерименту і
змісту навчання є орієнтування на формування інтелектуальної особистості
з високим культурним рівнем, адаптованої до життя в соціумі будь-якої
країни, здатної до свідомого вибору й опанування професійних освітніх
програм.

У Республіці Казахстан багатоетнічність склалася історично. Саме вона
визначила багатомовність. Вже з першого класу наші діти вивчають чотири
мови: казахську, російську, українську, англійську. Звичайно, оволодіння
чотирма мовами в початкових класах – це серйозна робота. Але більшість
мов вживаються в тім оточенні, де діти ростуть. Тому не потрібно боятися
вводити кілька мов з перших років навчання, тим більше, що значною
частиною школярів, особливо молодших, мови вивчаються краще, ніж
поглиблений курс математики. Навчання мови має практичну спрямованість,
здійснюється значною мірою в грі і спирається на великі можливості
дитини імітувати, запам’ятовувати.

У доповіді міжнародної комісії ЮНЕСКО про глобальні стратегії розвитку
освіти в 21 столітті підкреслюється, що одна з найважливіших функцій
школи – навчити людей жити разом. Тому освіта повинна сприяти тому, щоб,
з одного боку, людина усвідомила свої корені і тим самим могла визначити
своє місце, яке вона займає у світі, і з іншого боку – прищепити їй
повагу до інших культур і виховати толерантні відносини між людьми, що
належать до різних етносів, конфесій, рас. Саме цей аспект освіти
прийнято називати полікультурною освітою. І тому наша школа працює над
темою: «Виховання полікультурної особистості в умовах національної
освіти Казахстану».

Протягом ряду років комплекс здійснював інновації в двох напрямах:

1) реалізація моделі навчально-виховного комплексу;

2) практична перевірка й обробка моделі навчального закладу з
українським гуманітарним ухилом.

Істотну допомогу в створенні умов для адаптації, становлення, розвитку і
саморозвитку педагогічних працівників на основі виявлення їхніх
індивідуальних особливостей надає методична служба. Головними ланками в
структурі методичної служби є творчі методичні об’єднання. У школі їх
три:

1. МО вчителів початкових класів і вихователів групи д/с, що працює над
темою: «Активізація пізнавальної діяльності учнів на уроках».

2. МО вчителів математики, географії, історії, технології і креслення,
що працює над темою: «Поглиблення міжпредметних зв’язків і виділення
складних питань у методиці викладання предметів».

3. МО учителів філологічних наук, що працює над темою «Полікультурна
освіта в підвищенні інтересу у вивченні мовних наук».

Виховна робота в гімназії ведеться по декількох напрямках:
морально-правовий, емоційний, навальний, естетичний, трудовий,
полікультурний, громадянський, робота з батьками, здоровий спосіб життя.
Культура будь-якого народу включає крім специфічних національних,
полікультурних, загальнолюдські аспекти. Звернення до національної
культури, народної творчості формує національну свідомість школярів. У
комплексі вчаться діти різних національностей, а наше завдання зберегти
мир і взаєморозуміння між ними. Вчителі комплексу виховують культуру
міжнаціонального спілкування за допомогою вияву інтересу й поваги до
духовних цінностей та звичаїв різних народів, готовність прийти на
допомогу кожному незалежно від національної приналежності. Класні
керівники проводять виховні заходи, що сприяють розв’язанню проблем
української етнопедагогіки. Це – інсценовані народні свята календарного
циклу: «Веснянки», «Обжинки», «Святий Миколай» та інші. Крім українських
свят, ми проводимо заходи щодо підтримки і розвитку мов народів
Казахстану. Щороку, беручи участь у «Тижні мов», діти бачать звичаї
різних народів. Це сприяє їхньому збагаченню. В умовах комплексу
полікультурна освіта працює на гармонізацію відносин корінного етносу й
інших етносів. Об’єднуючим є вивчення державної мови, культури, історії
Казахстану як спільної Батьківщини.

У школі діють такі гуртки: ляльковий театр «Вулик», драматичний гурток,
комп’ютерний гурток, вокально-хореографічний ансамбль «Мальви».

Учні беруть активну участь у міських заходах, що проводять Департамент
освіти м.Астани, Департамент Інформації та суспільної згоди, Акіматами
міста.

Департамент освіти надає допомогу у відновленні навчально-методичної
бази комплексу. Обладнано навчальні кабінети: державної мови,
комп’ютерний клас на 16 робочих місць. Книжковий фонд бібліотеки налічує
більше 11000 екземплярів. Це художня, науково-популярна, методична і
навчальна література українською, російською, казахською мовами.
Бібліотека працює за наміченим планом, виходячи з основних завдань: це
виховання в дітей інформаційної культури, любові до книги, культури
читання.

Але не все ще добре в .нашій школі. Бракує навчально-методичного
забезпечення, без якого навчання не може бути якісним. Не вистачає
підручників, посібників, різного дидактичного матеріалу. Нема системи
підготовки кадрів. Але ми розуміємо, що відродження національної
культури вимагає великих зусиль. І хто ж, як не педагог, повинен рішуче
підтримати цю справу?!

«Борг кожної нації – виявити

перед світом свою національну

сутність. Якщо ж нація нічого не

дала світу, то це гірше, ніж

смерть, і ніколи не прощається

людською історією.

Нація зобов’язана зробити

загальним надбанням те, що в неї є.

Шляхетний дух і є багатство

нації. А її надбання в умінні,

переборюючи власні інтереси,

відправити усьому світу запрошення

взяти участь у її духовній культурі».

Р. Тагор

З відходом XX століття людство завершило технократичний розвиток і
переходить до етапу гуманітарної культури, тому що на грані століть
необхідні зміни в нас самих.

Етнопедагогіка, чи етнодидактика, – це одна зі складових частин народної
педагогіки, створених кожним народом протягом багатьох століть і
перевірених практикою. Народна дидактика відбиває знахідки народу в
сфері розумового, розвиваючого і світоглядного виховання дітей.
Реалізується вона, в основному, через рідну (материнську) мову, загадки
і прислів’я, приказки, скоромовки, розповіді; а також через участь у
посильній праці, через дитячі ігри і забави.

Ціль цієї частини народного виховання – поставити заслін бездуховності,
прийняти любов до своєї землі, дати дитині можливість відчути себе
представником нації, досягнення гармонії природно-біологічного,
соціального і духовного в розвитку людства.

У наш динамічний час кожному важливо зрозуміти, що одним з дивних
подарунків культури, до якого історія вела людей далекими і важкими
шляхами, є сама цінність людини, сходження до цінностей дитинства, що є
свідченням гуманізму народної педагогіки.

Український народ – народ християнський, і його духовність базується на
ідеї, що основою усього є любов. Справа в тім, що, живучи в
матеріальному світі, народ утрачає життя духовне. У кожній людині
присутні два початки: позитивне й негативне. Тому виховання повинне бути
спрямоване на розкриття позитивного потенціалу людини.

Перше завдання християнського виховання (а воно через етнопедагогіку
проникає в душі наших дітей) – це розкриття тих Божественних дарунків,
що можуть допомогти виявленню божественного образу в людині.

Сфера духовних цінностей включає сенс життя, любові, добра і зла теж,
тобто складає синтез загальних моральних (цінностей) категорій.

У нашому, дуже складному світі діти повинні знати основи релігії, де
завжди є любов в образі Бога, і зло в образі Сатани, казки, де завжди
добро перемагає зло.

Z

?

TH

~Ae

:

d

3/4

TH

th

?????

Ue

TH

8

:

b

d

1/4

3/4

Ue

TH

ue

th

h\-

h\-

Pональну школу, досягає високих успіхів у сфері науки, національної
культури, економіки, раціональної організації громадського життя. З
утратою національної школи народ утрачає свої самобутні етнічні
властивості і зникає як нація. Успіхи можливі тільки завдяки правильно
організованій системі вивчення національних ідеалів, традицій, звичаїв,
а ця система може формуватися тільки з національної філософії,
національного світогляду.

У нашій школі етновиховання нерозривно вплетено в процес викладання.
Коли наші діти надягають національні костюми, коли їхні серця
наповнюються народною музикою, а душа вчуває українські пісні, коли вони
вбирають гімн України і вимовляють молитви, коли вони вивчають мову
своїх бабусь і дідусів – це і є етнопедагогіка.

«Червона калина» й інші символи народу України через «українознавство»,
українську літературу дають дітям відчути себе на історичній
батьківщині.

В українській гімназії вивчаються всі предмети. Звичайно, немає окремо
національної хімії, математики, біології. Але національними є ті науки,
що стосуються окремої країни та її народу, будь-то Казахстан, чи
Україна. Історія України, українська мова, народознавство,
фольклористика – це стосується України. Педагогіка – це і наука, і
мистецтво. Мистецтво, як правило, має своє національне вираження (пісня,
музика, живопис, хореографія, архітектура, фольклор). Через пісні,
танці, працю – сучасний народ читає книгу життя, де закладені
універсальні знання про світобудову, закони космосу, що дійшли до нас у
колядках і щедрівках, казках, легендах і міфах, писанках і вишиванні, з
настінних розписів. Технічна революція відірвала людину від геніально
простої мудрості предків, забуваючи, що найбільш непізнаним об’єктом є
душа дитини.

Досвід показує, що ефективність навчально-виховної роботи чимало
залежить від розумного використання педагогічних традицій народу, у
яких, дуже важливо, навчання і виховання здійснюється в гармонійній
єдності.

Через прислів’я, приказки, ігри, вірші діти довідаються про хоробрий і
роботящий народ, про великі й малі ріки, про «рідні лани, замріяні,
білостінні хатки у вишняках, про барвисті вишиванки, на яких вишиті
людські долі, про високі-високі небеса з рідними зорями». З усього цього
виростає образ історичної батьківщини, єдиної у світі України.

Діти повинні знати, що кожний з них – як зерно на пшеничному полі
народу. Кожний несе у своїй душі те, що виділяє українців із усіх націй
у світі незалежно від того, що всіх національностей у педагогіці Добро є
переважаючим елементом.

Різдво, День Святого Миколи, Свято Матері, зустріч весни і проводи зими,
малюнок українського танцю, іскрометний номер – усе це входить у душі
наших дітей завдяки старанням учителів молодших класів, української мови
і літератури, музики і хореографії.

І нехай наші діти, не всі, але деякі, хоч раз зуміли подивитися на
Україну, її образ вони завжди будуть нести у своєму серці і ділитися
спогадами зі своїми однокласниками.

Нині срібні дзенькоти відроджених Храмів оповіщають Україну про
воскресіння духовності, подолання прірви між поколіннями спадкоємців і
славних народів великих. Повноцінну національне свідому особистість, з
почуттям власної гідності, з високими моральними якостями ми можемо
виховати тільки завдяки правильно організованій системі вивчення
національних ідеалів, традицій, звичаїв, а ця система може формуватися
тільки з національної філософії, національного світогляду.

Сьогодні вчені, психологи, методисти зосереджують свої зусилля на
вирішенні питань усіх ланок викладання в умовах суверенної і незалежної
держави. Народні традиції, звичаї, ігри, приказки і прислів’я, народна
музика вплітаються в життя дітей усіх національностей через уроки
казахської мови і літератури, хореографії, пісні, музику. Дуже багато
підручників містять тексти, що відбивають побут і епос казахів. Так, у
нових підручниках з математики є задачі, зміст яких вимагає спочатку
осмислення історично сформованих ігор, а потім – рішення.

Багато просвітителів вважали, що тільки праця здатна виховати гідну
людину. Звичайно, кочовий спосіб життя предків визначив уклад життя
казахів і наділив її певними особливостями.

Етико-педагогічні погляди, а також етнопедагогічні можна побачити в
працях Махмута, ибн Хусейна, Камчарського (XI в.), Юсуда
Баласагарського, Ахмета Юнаки Алтинсарина, Абая, Валиханова й ін.

Етнопедагогічні погляди впліталися в здобутки акинів, у мову мислителів,
що кликали народ до духовності на противагу тим бездуховним підвалинам,
що виправдовували життя багатих верств населення. У цей час у світлі
десятиліття незалежності Казахстану створюються нові етнопрограми, що у
світлі побудови народної педагогіки будуть уживатися в усіх школах.

Педагогічна спадщина всіх народів переконує нас у тім, що в ієрархії
цінностей дитинство, дитина, світ дитинства займають дуже поважне місце,
а його збереження, захист складають гуманну традицію народної
педагогіки.

І ніколи не зможе вистояти та країна, де людей поділяють на два табори,
та ще й за етнічною ознакою. Адже маємо зробити все, щоб кожна людина
Казахстану, будь він українець, татарин, казах, вірменин міг гордо
сказати про себе: «Я – казахстанець».

Національно-психологічна детермінація виховної роботи в колективі

Любов’ю і єдністю врятуємося.

Сергій Радонєжський

Любити дітей – цього мало;

треба знати їх, а цьому треба вчитися.

М.Н.Гернет

XX століття здивувало світ своїми технічними досягненнями, але це ж
століття принесло людству небачені раніше страждання і незлічимі жертви.
Більшість конфліктів, що. стали причиною воєн і масштабного тероризму,
носили відверто національну забарву. Створилося враження, що це століття
було століттям культури війни, на яку мешканці планети Земля прирекли
себе, не бажаючи розуміти і поважати один одного, бачити загальнолюдські
ідеали й цінності .

І все ж велика, здорова частина людського співтовариства жадає миру і
взаєморозуміння. Люди хочуть бачити красу, любити і бути коханими,
реалізовувати свої творчі здібності, пізнавати світ і удосконалювати
його. Дня цього потрібні мир і співдружність усіх землян.

Не випадково перше десятиліття XXI століття оголошено ЮНЕСКО
десятиліттям культури світу і не насильства. Для забезпечення миру
необхідне виховання в кожнім з нас не тільки міжрасової, міжконфесійної
і міжнаціональної толерантності, але і щирого інтересу до культури всіх
народів.

У школах Казахстану навчаються діти різних національностей і
народностей. І наша задача зберегти світ і взаєморозуміння між ними.

Людство єдине своїми устремліннями, духовна спільність підкреслюється
необхідністю солідарних дій.

Педагог, працюючи з дітьми, повинен уміти враховувати не тільки їхні
індивідуально-особистісні, а й національно-психологічні особливості.
Представники різних національностей по-своєму сприймають стиль учителя,
уявляють різні вимоги до моральних якостей. Мають потребу в специфічних
способах психологічного і виховного впливу. Національно-психологічні
особливості можуть сприяти чи перешкоджати адаптації представників тієї
чи іншої нації до вимог педагога.

Неможливо переробити чи скасувати національно-психологічні особливості
людей, але можна й потрібно змінити стратегію й тактику виховних
впливів, причому посилення авторитарності, психологічного тиску не дає
позитивного результату. Педагогу необхідно познайомитися з вдачею,
звичаями, традиціями народу, представники якого входять у керований
клас. Незнання національно-психологічних особливостей веде не тільки до
зниження ефективності навчальної діяльності, а й до появи
міжнаціонального тертя, до взаємного відчуження.

Дуже важливо осмислити характер морально-психологічної атмосфери в
багатонаціональному класі.

Педагог повинен докласти необхідних зусиль для зімкнення
багатонаціонального колективу, для дружби, взаєморозуміння між
представниками різних національностей. Обов’язковим напрямом діяльності
педагога варто вважати зусилля по запобіганню конфліктних ситуацій, тому
що будь-який конфлікт у багатонаціональному колективі може перерости в
різновид конфлікту на національному ґрунті. Побутові й моральні норми
поведінки представників різних національностей можуть суперечити один
одному чи провокувати нерозуміння й конфліктні ситуації. І, звичайно,
неприпустимі будь-які форми переваги, привілеїв для одних
національностей та утиску інших. Мікрогрупи за національною ознакою не
повинні зіштовхуватися одна з одною. В актив повинні входити
представники всіх національностей класу.

Потрібно формувати культуру міжнаціонального спілкування, виявляючи
інтерес і повагу до духовних цінностей та звичаїв свого й іншого
народів, готовність прийти на допомогу кожному, незалежно від
національної приналежності.

У зв’язку з цим слід будувати виховні цілі і тактики, прагнучи створити
умови для оптимального досягнення соціальної, психологічної зрілості.

Основними складовими професіоналізму в міжнаціональних відносинах і
взаємодії з дітьми різних національностей є:

1) етносоціальна компетентність;

2) готовність до подолання труднощів у комунікативній взаємодії з
представниками різних етнічних спільнот;

3) адаптаційні можливості у взаєминах з людьми іншої національності.

4) культура міжнаціонального спілкування.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020