.

Центр світового українства (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
256 1733
Скачать документ

Реферат на тему:

Центр світового українства

Якою б численною не була нація, але без держави вона не повноцінна.
Незалежної України прагнули мільйони українців і на матерній землі, і за
кордоном. Етнічні українці, а також ті, хто з власної волі опинилися в
чужих країнах, з радістю зустріли звістку про самостійність України.
Тоді, переповнені почуттям гордості, представники діаспори усіма силами
хотіли долучитися до її становлення. У серпні 1992 року у Києві за
ініціативи світової української громадськості відбувся І Всесвітній
Форум Українців. Одне із найважливіших його рішень – ухвала про
створення в Україні громадського координуючого органу, спрямованого на
консолідацію світового українства, об’єднання його навколо ідеї
розбудови самостійної і незалежної держави та утвердження українства у
новітньому світовому просторі. Таким органом стала міжнародна громадська
організація Українська всесвітня координаційна рада (УВКР). 24 січня
1993 року було проведено установчі збори, що поклали початок її
діяльності, а 3 травня того ж року організацію було зареєстровано
Міністерством юстиції України. Отож, 2003 рік – рік 10-річчя УВКР. І хоч
це громадське об’єднання ще не подолало підліткового віку, йому вже
чимало вдалося зробити щодо утвердження інтересів України та українства
у світі. Але чи можлива ефективна і стабільна діяльність на міжнародній
арені, якщо політичні структури і державна влада досі не виробила
стратегічної концепції роботи із закордонним українством?

Сьогодні УВКР об’єднує понад 400 українських громадських організацій – і
власне з України, і закордонних. Щороку до неї вступають десятки нових
громадських об’єднань українців усього світу. Тому є всі підстави
вважати, що УВКР – одне з найбільших недержавних формоутворень,
своєрідний громадянський парламент світового українства, якому під силу
позитивне вирішення будь-яких проблем, пов’язаних із життям українського
соціуму.

З часу заснування Українську всесвітню координаційну раду очолював
відомий політик, поет, а нині депутат Верховної Ради України Іван Драч.
На III Всесвітньому Форумі Українців, що відбувся у серпні 2001 року,
головою УВКР було обрано відомого громадського та політичного діяча
Михайла Гориня.

Михайло Миколайович Горинь народився в 1930 р., за освітою психолог.
1954 – 65 рр. працював у органах народної освіти та займався науковою
роботою. У 1965 заарештований і засуджений за антирадянську діяльність;
у 70-х – один з видавців Бюлетеня Гельсінської групи. У 1981 засуджений
до 10 років таборів суворого режиму, у 1987 звільнений за амністією,
видавав “Український вісник”, учасник створення Української Гельсінської
Спілки, Руху, Української республіканської партії; 1990 – 1994рр. –
народний депутат України (Універсальний словник-енциклопедія, Київ –
Львів, 2001р.)

У періоди між всесвітніми форумами українців, що є вищим керівним
органом УВКР, організацією керують загальні збори представників
організацій-членів, які скликаються не рідше одного разу на рік. До
складу учасників зборів входять 48 представників – по 16 від власне
України, західної та східної діаспори. В свою чергу між зборами органом
управління УВКР є президія, яка складається з чотирьох осіб: голови УВКР
(Михайло Горинь) та заступників від України (Павло Мовчан), від західної
діаспори (Аскольд Лозинський, США), від східної (Михайло Парипса,
Казахстан). Постійно діючим виконавчим органом УВКР є секретаріат,
обов’язки голови якого з квітня 2002 року виконує кандидат філософських
наук Валерій Рябенко.

Фактично до 2002 року УВКР діяла у тісній співпраці з Товариством
зв’язків з українцями за кордоном “Україна-Світ”, яке виділило для
координаційної ради маленьку кімнатку. Тривалий час навіть голова
секретаріатів обох організацій був спільний. Проаналізувавши попередню
діяльність УВКР, її місце у світовій структурі громадських організацій і
громадянському суспільстві України, Михайло Горинь дійшов висновку: для
того, щоб повноцінно виконувати статутні та програмні завдання, рада
повинна мати не тільки добре зорганізований і технічно озброєний
секретаріат (виконавчий підрозділ УВКР), відданих українській ідеї
співробітників, а й суттєву та системну організаційну і фінансову
підтримку держави.

Торік секретаріат координаційної ради нарешті отримав окреме приміщення
в центрі Києва по вул. Горького. Саме з цього часу її робота
активізувалася. Протягом року вивчено життя і проблеми українських
громад Берестейщини (Білорусь), Молдови, Росії, Югославії, Болгарії,
країн Балтії, Швеції, Польщі тощо. Члени секретаріату з офіційною
державною делегацією відвідали Тюмень, де також відбулися зустрічі з
українцями Сибіру. Але, на жаль, такі запрошення влади поодинокі. Всі
поїздки до громад українського закордоння та інші акції секретаріат УВКР
організовує самотужки, а коштують вони чимало.

У 2002 році вперше за всі роки існування рішенням Верховної Ради України
уряд надав УВКР 600 тисяч гривень державної фінансової допомоги.
Порівняно з іншими державами (Словаччина спрямовує на роботу з діаспорою
$1 млн.) – це мізерна сума, якщо врахувати чисельність закордонних
українців.

Координаційна рада виступила співорганізатором та взяла активну участь у
різноманітних заходах, зокрема, у Міжнародному семінарі з питань
програми розвитку культурного партнерства державних закладів культури з
недержавними організаціями в контексті Культура етносів України та
української діаспори як складова української культури”, III Конгресі
українців Росії (Москва), Європейській конференції СФУЖО, що відбулася у
Талліні, традиційному фестивалі “Лемківська ватра” (Польща), етнофорумі
Євро-регіону “Буг”, IV Міжнародному фестивалі телерадіпрограм для
нацменшин “Мій рідний край”, який проходив в Ужгороді. Найкращі
україномовні передачі зі Словаччини та Румунії отримали від УВКР нові
українські енциклопедії, які допоможуть нашим журналістам з діаспори.

Найрезонанснішими акціями, організатором яких була УВКР, можна вважати
1-й і ІІ-й етапи українського європоходу “Консолідація-2002”.

Перший етап – міжнародний єврокараван українських журналістів “Разом у
Європі” відбувся у травні 2002 року. Його маршрут пролягав теренами
дев’яти країн – від Балтійського до Чорного моря. Протягом цього
двотижневого походу було вивчено життя українців країн Центральної
Європи, проведено ряд офіційних зустрічей на вищому рівні, де
обговорювалися проблеми національних меншин країн, які незабаром
увійдуть до Євросоюзу. Під дипломатичним натиском учасників європоходу
широко відчинялися навіть ті двері, в які представникам українських
громад зазвичай було важко достукатися. Ця акція докладно висвітлювалася
вітчизняними і закордонними ЗМІ. За підсумками єврокаравану опубліковано
книгу. Під час поїздки було знято документальний фільм “Разом у Європі”
(автор Віктор Чернишук, режисер Ромена Ражинскайте – обидва з Литви),
який транслювався у декількох країнах Східної Європи.

Другий етап європоходу УВКР відбувся у другій половині грудня 2002 р.
Цього разу маршрут УВКР проліг автохтонними українськими землями
сусідньої Росії – Білгородщина, Курщина, Вороніжчина, Ростовщина та
Кубань. Крім дослідження стану тутешнього українського населення,
експедиція ставила собі за мету аналіз перебігу та результатів Року
України в Росії. Проїхавши чотири тисячі кілометрів, учасники делегації,
до якої входили відомі журналісти, вчені, представники влади та
громадських організацій, були вражені жахливим становищем самосвідомості
українських громад на українських етнічних землях, низьким рівнем та
незабезпеченістю їхніх культурно-етнічних потреб. За результатами
поїздки УВКР прийняла рішення звернутися із заявою до президентів
України та Росії, центральних органів влади про допомогу українцям
російсько-українського прикордоння щодо збереження етнічної
ідентичності, розвитку їхніх культурних, освітніх і наукових надбань.

Збереження національної ідентичності й задоволення
національно-культурних потреб українців у країнах оселення, а також
співпраця України з закордонним українством – головний напрям діяльності
УВКР. Щоб визначити ці потреби, накреслити шляхи їх задоволення,
координаційна рада залучає наукові установи, експертні групи, вчених,
провідних фахівців до вивчення стану світового українства і розробки
проектів та програм, спрямованих на вирішення найактуальніших проблем. У
своїй діяльності УВКР також використовує загальновизнані міжнародні
правові заходи та інститути, міждержавні договори та угоди, вносить
пропозиції до органів влади та управління. Крім того, вона розповсюджує
поза межами України різноманітну інформацію про українську культуру,
історію, сьогодення, національний менталітет, що сприяє поглибленню
знань про українців у сучасному світі. Адже про нашу країну або не
знають нічого, або тільки погане. Торік координаційна рада, завдячуючи
співпраці з Парламентською бібліотекою, видавництвом “Веселка”,
бібліотекою для юнацтва тощо змогла подарувати українським громадам за
кордоном понад 2 тис. книжок.

УВКР бере участь у міжнародних форумах, конференціях і акціях, сама
організовує та проводить різноманітні заходи з обміну досвідом, наданню
допомоги, налагодженню та підтриманню тісних зв’язків у світі між
українськими вченими, фахівцями в усіх сферах суспільного життя.
Зокрема, напередодні 11-ї річниці незалежності України і 10-ї річниці І
Всесвітнього Форуму Українців у Будинку Центральної ради пройшов
“круглий стіл” на тему “Незалежність України: геополітичні реалії і
українська діаспора”, завершальним акордом якого стало прийняття
важливої резолюції.

Нині УВКР вже має свій веб-сайт, на ньому крім інформації про діяльність
секретаріату та організацій-членів УВКР українці світу та інші
зацікавлені особи можуть знайти діючу електронну версію “Вісника УВКР”.
На адресу УВКР представники українських громад надсилають сотні новин з
життя української діаспори, прес-служба координаційної ради регулярно
розташовує їх на шпальтах українських газет.

Майже щодня до секретаріату УВКР приїжджають гості з діаспори. Вони
звертаються не лише з проханнями щодо налагодження співпраці з
координаційною радою та іншими українськими організаціями, а й
звертаються з іншими проблемами: вступ закордонних українців до
українських вузів, придбання навчальної та методичної літератури,
українських народних костюмів чи музичних інструментів тощо. По
можливості секретаріат вирішує їхні проблеми, наприклад, на прохання
керівників українських громад Придністров’я було зорганізовано
безкоштовне підвищення кваліфікації в Україні лікарів з Придністров’я.

Українська всесвітня координаційна рада для виконання своїх програмних
завдань намагається налагодити співпрацю з вищими та регіональними
органами влади. Торік Михайло Горинь неодноразово зустрічався на вищому
рівні з головою Верховної Ради, прем’єр-міністром, керівниками Київської
держадміністрації, міністрами та головами держкомітетів. Під час цих
зустрічей увесь час підкреслювалося, що для консолідації світового
українства необхідна державна концепція роботи із закордонним
українством, а також відповідні громадські та громадсько-державні
інституції і структури, які могли б розгортати масштабну і вкрай
необхідну для України діяльність.

Керівництво УВКР переконане, що без широкого залучення діаспорної молоді
до навчання у вищих школах України, її участі в загальноукраїнському
русі протистояти асиміляційним процесам у діаспорі буде нелегко.
Українські діаспорні організації – це сотні додаткових громадських
посольств, які можуть представляти і відстоювати інтереси України за
кордоном. Але наша влада недооцінює важливості цього питання. Самостійно
вона неспроможна займатися проблемами багатомільйонної української
діаспори. З іншого боку, вона сьогодні не готова звернути увагу на
громадські організації, які подвижницьки здійснюють цю роботу. Хоча й
прийнята чергова Національна програма “Закордонне українство на період
до 2005 року”, та втілити її в життя неможливо не тільки через нестачу
ресурсів, а й через відсутність технології та організаційних засобів
реалізації. Для порівняння – Росія нині має 50 співробітників у
Адміністрації президента, які займаються російською діаспорою, 32 – у
Міністерстві закордонних справ. До того ж цими питаннями займаються ще
60 осіб з громадської організації Росзарубіжцентр, яким керує перша
жінка-космонавт Валентина Терешкова. Ця організація має за кордоном
Росії 42 регіональні центри і 17 представництв. А наша державна влада
має 12 – 15 чиновників (у міністерствах закордонних справ, культури,
освіти та науки, Державному комітеті у справах національностей та
міграції), які крім того ще й не координують своєї діяльності.

Під час зустрічей з представниками українських громад у Києві та за
кордоном часто можна почути, що для вирішення проблем чи для реалізації
цікавих ідей вони не знають до кого звертатися в Україні. У тих же
випадках, коли досягається певна домовленість про співпрацю, українська
сторона дуже часто не виконує своїх зобов’язань. Закордонні українці
цілком законно хочуть почуватися не гірше, ніж представники інших
національних меншин у тій чи іншій країні. У першу чергу вони хочуть
якнайшвидшого прийняття Закону України “Про закордонного українця”,
постійної співпраці в галузях освіти та культури, сталого інформаційного
зв’язку. Комплексне вирішення цих питань може пригальмувати зростаючу
асиміляцію діаспори. Є ще не менш важливі прохання: щоб високопосадовці
при відвіданні тієї чи іншої країни вважали за обов’язок зустрічатися з
українськими громадами (Президент Польщі, наприклад, вважає це правилом
гарного тону); щоб на митницях спростили процедуру проходження кордону,
відмінили заповнення декларацій (що зробив весь демократичний світ) і не
зустрічали російською мовою на митниці, держустановах представників
діаспори як ворогів України.

Секретаріатом УВКР підготовлені десятки листів до органів влади: про
надання не сотням, а тисячам бажаючих представників українських громад
з-за кордону можливості навчатися у вузах України, забезпечення наших
шкіл в інших країнах українськими підручниками та періодичною
літературою, організацію телепрограми про діаспору тощо.

На одному з “круглих столів” УВКР голова Конгресу громадянського
суспільства України Борис Кожин зазначив, що українська діаспора є
складовою нашої держави. Тому Україна повинна допомагати нашим громадам,
які намагаються всіма силами зберегти етнічну ідентичність за кордоном.
Оскільки координація діяльності громадських організацій діаспори може
здійснюватися тільки з центру світового українства – суверенної і
незалежної України – держава має підкріплювати цю ідею реальними
справами, а УВКР – стати справжнім виконавчим органом громадського
впровадження національної ідеї за кордоном.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020