РЕФЕРАТ
НА ТЕМУ:
“Тризуб-трійця”,
Золотисто-небесні кольорі українського прапора
Виконав: студент Махно К.
гр. К-13
Член Петербурзької Академії наук, академік Федір Корш (відомий знавець
давніх пам’яток культури України) писав цареві Олександрові III: “Ваше
Величество! Знамена козацкие, изображенные художником Репиным на его
картине, не содержат по своєму цветовому набору никаких иностранных
веяний, а отражают в себе извечную преемственность цветов золотых и
небесных, постоянно присущих для всех знаков отличий в Южной Руси
(Малороссии) еще со времен Великих князей Киевских вплоть до роспуска
запорожской вольницы согласно повелению Императрицы Екатерины Великой.
Сказанному имеется предостаточно письменных подтверждений в
отечественных источниках, а равно в ряде предметов материального
искусства тех древних времен”.
*Василевський П. Під якими прапорами сміялися “Запорожці” Іллі Рєпіна //
“Флот України”, 07.06.1997, Севастополь.
Дослідниця Л. Глібко наголошує: (Наші предки мали багаті космогонічні
уявлення і давні традиції поклоніння світотворчим началам) “головними з
яких вважалися вода та вогонь, що з’єдналися. До творення жіноче начало
має блакитний колір (вода), а чоловіче – жовтий (вогонь). Після творення
жіноче начало стає жовтим (земля), а чоловіче – блакитним (небо). З води
та вогню й постало синьо-жовте Дерево світу наших предків”
*Глібко Л. 3 води і вогню постало синьо-жовте дерево світу наших
пращурів // Індо-Європа. Кн. перша – К” 1992.
” Драматична історія сучасної назви українського національного символу –
Тризуб (Тризубець). Ця назва зовсім нова. Вона вигадана і введена до
вжитку російським істориком Карамзіним на початку минулого століття.
Однак символ старший від Карамзіна принаймні на кілька десятків тисяч
років. Він не міг ні бути безіменним, ні зватися грубо конкретним словом
“тризубець”, оскільки цим словом в українській мові називали
звичайнісінькі вила (1) (Грінченко БД., Словарь української мови, К.,
1909, т. IV, с.283.). Знак і справді має прадавню народну назву і цією
назвою є слово “Трійця”, яка в українській мові означає “Бог у трьох
лицях”(2) – Там же, с.284.) . Чому, описуючи загадковий київський знак,
Карамзін вжив не слово “трійця”, а вигадав нове, здогадатись не важко.
Просто він не знав ні української мови, ні українського життя, у якому
старовинне слово “трійця” виражало символ триєдності(3)Українські слова
Троїцький” і “триєдиний” і досі мають однаковий зміст і перекладаються
на російську мову одним словом – “троичный”. Див. Російсько-український
словник, Київ, 1970, т. З, с.481.). Не знав цей історик і довгого ряду
варіацій знаків Святої Трійці, що символізували її в духовному житті
українського народу, варіацій, подібних на зуби, дуже мало… Він знав
лише один знак з цього ряду – державну емблему старокняжого Києва. Ця
емблема (за браком ширшої інформації хибно оцінена Карамзіним як родовий
знак Рюриковичів) справді дещо нагадує три зубці на спільній основі,
однак зображає вона не три зуби, а триязике полум’я давньоарійського (як
і давньослов’янського) бога Огня (Arm), яке, в свою чергу, символізує
Святу Трійцю космічних енергій, організований простір. Дерево Життя.
Утвердженню підміненого терміну сприяло те, що з поширенням християнства
на слов’янських землях все більшого значення серед образів Святої Трійці
почало набувати її християнське, антропоморфне трактування (Бог Отець,
Бог Син і Бог Дух Святий)… Половина слів російської мови взята з
цсрковно-слов’янської мови, поширюваної разом з християнським ученням
(Див. дослідження Шахматова та інших мовознавців). (1), то для Карамзіна
та інших російськомовних вчених слово “трійця” (“троица”) пов’язувалось
виключно з християнською Трійцею(2) – Це фіксують російські словники.
Див., наприклад, Ожегов С.И. Словарь русского языка, М., 1953, с.750.)
Зрозуміло, що їм і на думку не спадало назвати цим словом якийсь
загадковий для них дохристиянський “варварський” знак. Карамзін, не
маючи до цього чужого знаку особливої поваги, назвав його першим-ліпшим
словом, що спало на думку. Учні й послідовники Карамзіна підхопили й
популяризували карамзінський термін у російській історичній літературі,
вважаючи його слушним. Це й, справді, для російської мови було
збагаченням термінології, оскільки доти вона цього слова не мала (3) –
Термін “трезубец”, для позначення знаку, чисто російський мовотвір. В
інших мовах вживаються терміни: тріалія, трідент, тріденс, тріщула,
трістула і т.д. В українській мові цей знак зветься “Тризуб” або
“Трійця”.). Українська ж мова, як ми вже згадували, задовго до Карамзіна
мала слово “тризубець”, яке означало тризубі вила. Мовна ситуація щодо
терміну Тризубець різко змінилась на Україні у першій половині XX ст. у
зв’язку з визнанням символу і державний герб Української Народної
Республіки. Оскільки на ту пору не було ні жодного дослідження,
присвяченого правомірності карамзінської назви знаку, ні жодного часу на
такс дослідження, то при обговоренні і затвердженні державного герба УНР
вживався найбільш поширений і усталений на той час карамзінський термін
“тризубець”, що узаконило це значення слова і в українській мові.
Закріпленню терміна в українській мові сприяло, мабуть, і те, що різкий
імперський спротив національно-визвольній боротьбі українського народу
викликав підсвідоме бажання мати “зубастого” національного символа,
здатного опиратись російському імперіалізмові. Так чи інакше, термін був
прийнятий, але набрав видозміненої форми – “Тризуб”. Як бачимо, при
цьому термін втратив закінчення “ець”, яке надавало йому
нсвловимо-принизливого значення, і зазнав переносу наголосу з “у” на
“й”, що наблизило його до первісного глибинного значення, оскільки
перенесло акцентування в “зубчастості” на “троїстість”. Аналогічної
зміни терміну в російській мові не сталось: обидва українські слова –
“тризубець” і “Тризуб” перекладаються на російську мову одним –
“тризубец”. Сьогодні термін “Тризуб” набув значного поширення в
українській мові і відтіснив стару назву символу на другорядні ролі (4)
– А саме у слова, що виникли свого часу як переносне значення священного
слова “Трійця” (“трійця людей”, “трійця свічок” і т.п.). Див.
Українсько-російський словник, К., 1963, т. VI, с. 102.). Цс явище
цілком зрозуміле – за кілька десятків років, що минул від затвердження
державного символу, тисячі українських патріотів поклали своє життя,
захищаючи право української нації на існування, захищаючи її гідність і
символ цієї гідності, який вони називали Тризубом. Тим самим термін
“Тризуб” освятився кров’ю народу і став священним для кожного
національне свідомого українця. Разом з тим, навряд чи доцільно пускати
у небуття і стару назву символу, теж освячену кров’ю борців за свободу
нашого народу, проливану протягом сотень поколінь… Тим більше, що
термін “Трійця” значно точніше і повніше виражає глибинний зміст
знаку… До того ж термін ще живий, його ще й сьогодні вживають у
найменш сплюндрованих і зросійщсних українських землях. Якось, коли
автор розповів про стару назву Тризуба у відкритому ефірі Українського
радіо, до студії подзвонила слухачка і сказала, що у них, на-Полтавщині,
ще й до сьогодні в деяких селах малюють на дверях старовинні знаки у
формі тризубів і звуть їх трійцями. Слово “трійця” збереглося у цілому
ряді виразів, у термінології свят, у назві ритуальних свічників, які
символізували триєдиний вогонь (триєдиного Агні) під час давніх обрядів
з культом Трійці. Для вшанування цієї Триєдиної Сили, крім пишних свят –
Різдва, Купала тощо, наші предки встановили окреме свято, яке так і
звалось – Трійця… ”
Олексій Братко-Кутинсьий. Феномен України. Київ, газета “Вечірній Київ”,
Українська академія оригінальних ідей, 1996, 304 стор., НАУКОВЕ
ДОСЛІДЖЕННЯ
Знак тризуба, як зазначає віце-президент Української академії
оригінальних ідей П. Харченко, “є символом Трійці (йдеться не про Святу
Трійцю християн, а про дохристиянську Трійцю, як символ триєдності
світоладу), символом світобудови,.. символом української духовності.
Тризуб в язичницькій (дохристиянській) Україні був також національним
символом державності”.
*Харченко П. Триєдина природа українського Бога // “Вечірній Київ”,
11.11.1994.
Дослідник української символіки О. Братко наголошує: “Показово, що ті
Рюрикович, які державні інтереси ставили вище особистих, замінювали
двозуба (родовий знак Рюриковичів, котрі, засновуючи нову князівську
династію, аби самоутвердитись, обрали “новий” знак замість “старого”
тризуба) на тризуба. Це – Володимир Великий, його сини Ярослав Мудрий та
Мстислав, правнук Володимир Мономах… У символіці нащадків Юрія
Долгорукого на тризуб нема й натяку”
*Братко О. Уявлення про світобудову та Їх відображення в українській
національній символіці.-К., 1990.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
