.

Трансформаційні процеси в естетосфері сучасної української популярної культури крізь призму сіверянської культурологічної регіоніки (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
257 3159
Скачать документ

Реферат на тему:

Трансформаційні процеси в естетосфері сучасної української популярної
культури крізь призму сіверянської культурологічної регіоніки

У постіндустріальному суспільстві виникла особлива соціокультурна
ситуація: в одному “просторі” естетичної свідомості співіснують різні
духовні спектри. В естетичному почутті сьогодні нерідко мозаїчно та
найхимернішим чином переплітаються елементи наївного і традиційного
світосприйняття з усім багатством асоціацій, динамікою і ритмом
естетосфери інформаційно-технічного постмодерну. Постіндустріальним
суспільством були створені умови для виникнення та розвитку естетичної
ситуації, що кардинально відрізняється від минулих періодів духовного
життя. В української публіки спостерігаємо особливо потяг до опанування
інноваційного в популярній культурі, Водночас здається, що сучасна
міська (урбанізована) культура під впливом космополітичних цінностей іде
до забуття традиційних форм та етнокультури. Цей неоднозначний процес
особливо потужний на територіях, які межують із іншими державами та
регіонами, а відтак, і з їх культурними просторами. Саме такого
територією “культурного пограниччя” є Чернігово-Сіверщина, естетосфера
якої тривалий час формувалася під впливом неконтрольованого та потужного
потоку російськомовних носіїв популярної культури. Ця ситуація породила
велику культурологічну та естетичну проблему  перед Сіверським регіоном
як частиною українського суспільства постало питання збереження
етнокультурної ідентичності та національної естетосфери з її
аксіологічною скарбницею.

Як відомо, вперше поняття культурної динаміки як показника трансформації
культури було запропоновано П.Сорокіним у 30-ті роки ХХ ст.. Пізніше
проблемою динаміки культури займався А.Моль, який у 70 –ті роки ввів
поняття “мозаїчності” в естетичну та культурологічну думку для
позначення тенденцій, що охопили культурне життя в останню третину ХХ
ст.. Проблема трансформаційних змін у культурі була також об’єктом
вивчення українських дослідників А.Бичко, О.Гриценка, І.Дзюби,
С.Кримського, М.Поповича, Р.Шульги та багатьох інших. Проте, майже всі
автори у своїх міркуваннях про майбутній розвиток національної культури,
розглядаючи питання про взаємовідносини української народної культури та
універсальної масової культури, в першу чергу вказують на негативні
моменти однополюсної вестернізації. Часто-густо з поля їх зору випадає,
що естетичні новації дозволяють українській культурі презентувати
світові особливу та неповторну аксіосферу і бути життєздатною у
глобальному майбутньому. В цьому ракурсі  перспективним є розвиток
сучасної “культурологічної регіоніки” [1].

У даній статті  спробуємо проаналізувати з позиції культурної динаміки
саме ті трансформаційні процеси, що відбуваються в естетосфері сучасної
української культури при діалозі з популярною культурою світу в аспекті
культурологічної регіоніки, тобто на прикладі Чернігівщини,  – регіону,
який за своїм географічним розташуванням межує з російською та
білоруською етнонаціональними естетосферами.

Постмодерн, переосмислюючи ціннісний світ доби модерну, запропонував
досить лояльну форму аналізу діалектики національної культури, яка
намагається не замкнутися на внутрішніх рівнях, а динамічно вписатися у
світову культуру. Динамічна естетосфера сучасної популярної культури
передбачає відтворення багатства етнонаціональних культур. Це стало
характерною ознакою як для соціокультури, так і для окремої людини, – її
носія, агента. Зміна аксіологічного розуміння особистості (в контексті
“індустріальної парадигми” масової культури, коли в добу модерну людину
визначали як “окрему та єдину”) призвела до розуміння людини у
постмодерній перспективі як унікальної і, водночас, невід`ємної частини
поліцентричного ціннісного світу.

Аналіз сучасних трансформаційних процесів української культури доби
постмодерну є досить проблематичним та суперечливим, адже етнокультуру
України “доцільно розглядати як взаємодію її регіонів, кожен з яких має
свої особливості”[2], а відтак провести його адекватно достатньо
складно. Справа у тому, що поділ України (ландшафтно і
культурно-історично) на різні за ментальним інтонуванням регіони призвів
до ситуації, в якій, наприклад, західноукраїнські землі у своєму
варіанті культурного розвитку все частіше орієнтуються на зразки
популярної (в контексті народної) культури з більшою релігійною та
фольклорною основою. Якщо звернутися до особливостей розвитку сучасної
культури на Чернігівщині, то молоді сіверяни зорієнтовані, в основному,
на світські розважальні програми, шоу, масові видовища. Але саме у цьому
регіоні традиційно українська культурна ментальність знаходить
“пантеїстичний містицизм, бароковість”, які найповніше передають
“притаманний українському національному характерові потяг до
святковості, поетичності”[3], підживлюють сучасну художню творчість. Це
реальне положення речей дозволяє нам шляхом індуктивних роздумів дійти
висновків щодо особливостей розвитку і трансформаційних змін у
популярній культурі сучасної України.

Взаємовідносини між сучасною українською етнокультурою та універсальною
популярною культурою здійснюються еволюційно-циклічно. Еволюційно, бо
представники школи “Анналів” (які вперше ввели у науковий обіг термін
“ментальність” як носія змісту етнонаціональної психологічної
особливості) виокремили рухливі атрибути формування та прояву трьох
ментальних структурних зрізів. Перший зріз – поверхневий, короткочасний,
що виникає в результаті скороминущої реакції і діє на рівні індивідів.
Другий – середній зріз, більш тривалий, що існує на рівні не лише
індивіда, але й на рівні соціальної групи, або генерацій. Третій –
найбільш глибокий зріз “темниць довгого часу” не трансформується зі
зміною поколінь, а надає кожній фазі етнокультурної історії специфічного
колориту.

Доступність розуміння цієї системи пояснюється особливістю формування
ментальності як явища соціокультурного та художнього життя. Сучасні
українці схильні сприймати відроджені цінності та символи як автентичні
репрезентації стародавньої матріархальної української культури. І
справді, нові цінності нашарувалися на стародавні символи й цінності
культурно зумовленого жіночого стереотипу етноментальності. Але у
випадку масової культури йдеться про “спільну ментальність”, яка й надає
специфічності етнонаціональній культурі і несе в собі таке розуміння
світових відносин, яке виступає у вигляді “надмови” зі зрозумілими
більшості знаками та символами, або так званої універсальної семіотичної
системи. Саме завдяки взаємодії в естетичній реальності етноособливого
та загальнолюдського досягається необхідна художня гармонізація
аксіосфери поп-культури, що є умовою задоволення естетичних потреб
споживачів та умовою формування естетичних почуттів. Художня гармонія –
це, як відомо, не тільки момент єдності протилежностей, це момент
спільності опозиції “порядок-хаос”, тому її естетичне значення тим
вагоміше, чим глибше лежать ті протилежності, які її становлять. Художня
гармонія стосується якісних відмінностей, що не застигають в їх
протилежності одне до одного, а узгоджуються між собою. Звільняючись від
чисто зовнішньої визначеності, гармонія відтак набуває здатності
сприйняти й виразити глибший, більш суттєвий зміст.

Циклічність, що характеризує історичний час розвитку цінностей у
динаміці сучасної української популярної культури, теж проходить кілька
рівнів. Перший рівень – коли відбувається ціннісне пізнання та
впорядкування власних етнічних ресурсів фольклору, всієї естетосфери
національної культури. Здебільшого це відбувається саме шляхом
реконструкції призабутих цінностей, яку пропагує постмодернізм. На
другому рівні йде осягнення ціннісних здобутків інших культур у діалозі
з ними, при якому відбувається непередбачена за своїми наслідками
культурна мутація цінностей людства, що неоднозначно сприймається
сучасними дослідниками. Більшість із них занепокоєні цим процесом,
проте, саме поляризація ціннісних змістів та ідеологічних тенденцій у
культурі і є головним засобом саморозвитку культури. У зв`язку із цим,
можна погодитися із твердженням російського культуролога А. Зотова, який
вважає, що “культурна мутація … є найбільш безневинним прикладом
розповсюдження засобами сучасної інформаційної техніки масової культури
американського зразка” [4].

В естетичній свідомості суспільства, що є найбільш чутливою до найменших
змін в аксіосфері, універсальні цінності культури завжди виступають
провідними. Причому, в динаміці аксіосфери, реагуючи на емоційно-чуттєві
тенденції у суспільстві, вони досить часто набувають етнонаціонального
забарвлення, і навпаки, під впливом глобалізації й боротьби між
цінностями культури та псевдоцінностями проходять зміни (часом мутантні)
етнонаціональних цінностей. Своєрідність цих змін, відображуючись в
естетичної ціннісній свідомості, забарвлює останню у багатокольорову
гаму.

Перш ніж апелювати до мутацій, які відбуваються в сучасній естетичній
свідомості, відзначимо, що особливістю становлення масової культури на
теренах СРСР було те, що воно проходило за іншим сценарієм, ніж у
західних країнах. Характерною рисою вітчизняної культури радянського
періоду було те, що вона водночас була і “масовою”, і “елітарною”.
Масовою  – за кількістю її носіїв та ідеологічним навантаженням, а також
за місцем у структурі культури: вона займала нішу між цінностями
традиційно-фольклорної культури та новими цінностями життя міського
населення, які поширювалися завдяки масовій творчій самодіяльності
населення. Елітарною – за спрямованістю на класичні види й зразки
мистецтва. Це підкреслюють деякі сучасні українські дослідники, які,
наприклад, вважають, що соціалістичний реалізм за своїм характером був
різновидом естетичного прояву масової культури, особливо в літературі та
кінематографі. Саме ця позиція може пояснити особливості взаємовідносин
пострадянської української культури та масової культури, зокрема, чому
остання виявляється більш природно-відповідною до запитів сучасного
пересічного українця.

Постмодерний український споживач культури звик до сприйняття художніх
витворів саме у синтезі високого та низького, і він зовсім не вбачає у
своєму споживанні творів маскультури нічого вкрай негативного, бо
вихований радянським кіно та літературою, де головними героями були
прості селяни, робітники, тобто, з одного боку, представники робітничого
класу, а з іншого – це ті ж самі “малі люди”, яких турбують такі ж
проблеми повсякденності. Ці герої завжди були сильними, прекрасними
особистостями, які переживали піднесені почуття і, завдяки своїй
наполегливості та героїзму, завжди досягали поставленої мети, відтак –
їх завжди супроводжував успіх у справах. Тому сьогодні, сприймаючи
західні іміджі популярної культури, українці постійно шукають у них щось
конфіденційне та близьке, що викликає ностальгійні почуття чогось
втраченого в історичних ритмах життя. Перед ними постійно стоїть образ
саме “малої людини”, або, як казав Е.Фромм, образ так званого “Мікі
Мауса”, яким бачать себе у світі, і  для них неважливо, хто є автором
цього образу.

Звернемо увагу  ще на один момент. Масова й українська традиційна
культури мають у своїй основі схожі семантико-фемінні конотації, які
превалюють у постмодерній естетичній свідомості. Тому, виступаючи в
якості “народної”, українська популярна культура сьогодні, на нашу
думку, більш м`яко,  ніж на Заході, проявляє себе в сучасному
суспільстві. Підтвердженням цьому є слова І.Дзюби, що “масова культура”
західного зразка посіла в Європі місце народної культури. Але на Україні
ситуація краща – українська народна культура існує, і в неї є шанс для
подальшого творчого розвитку”[5]. Як нам здається, важливу роль тут
зіграла певна ізольованість, яка спостерігалася в часи застою в СРСР. До
реципієнтів тоді масово надходила лише та продукція світового маскульту,
яка пройшла цензурний відбір за своїм ідеологічним, морально-етичним,
естетичним та художнім навантаженням. Невдоволеність естетичних запитів
у радянські часи намагалися компенсувати широко розповсюдженою художньою
самодіяльністю, яка  більшості її учасників давала саме ту сублімаційну
розрядку, якої шукала творчо-обдарована особистість.

Специфіка української культурної ситуації полягає в тому, що модернізм
не зруйнував, а постмодернізм через естетосферу масової культури не
руйнує вщент українську романтичну етноментальність. Навпаки, аксіосфера
української етноментальності, поступово еволюціонуючи, конвертує у
постмодерні виміри. Постмодерна ціннісна свідомість, що з’явилась у
сучасній естетосфері української популярної культури, –  це результат
своєрідної романтично-рефлексивної дифузії етнонаціональної ментальності
в нових історичних умовах.

?????¤?¤?$?????l?є своєрідний генетичний механізм;  відбувається
фільтрація ідей, інновацій, цінностей. Тому українська популярна
культура, в основі якої лежить етноментальне ядро, для своєї презентації
як на національному, так і на світовому рівнях, обере для себе тільки
те, що відповідатиме її внутрішньому змісту, її аксіосфері. Саме в
популярній культурі є великі можливості для  подолання  етнонаціональної
відокремленості  культури та  її інтеграції у світовий культурний
простір.

Основою такої етнокультурної мутації та її рушійною силою виступає
трансмутація національних ціннісних орієнтацій. Звичайно, мутація – це
термін, більш придатний для біологічних наук, що означає спадкові зміни 
організму чи його частин, ознак та властивостей. Якщо ж  мова про
ціннісний вплив популярної культури та про втілення запозичених
цінностей у свідомість пересічних громадян, то доречніше, на наш погляд,
використовувати термін “трансмутація”.

В нашому розумінні – це подвійна зміна цінностей, подвійна мутація, коли
змінюється характер цінностей при перенесенні їх   з одного типу
культури в інший, а саме коли цінності космополітичного, універсального
характеру транспонуються на вітчизняний ґрунт, наприклад, при
естетичному сприйнятті інформації, що надходить із теле- та
радіоканалів. Як відомо, естетичне сприйняття характеризується більшою
емоційністю та активністю, ніж буденне, оскільки суб`єкт не може
залишатися нейтральним щодо задоволення своїх естетичних потреб. У свою
чергу, естетична потреба – це,  насамперед, бажання людини відчувати
позитивні емоції тому вона більше підпадає під вплив ЗМІ.

Отже, відбувається  трансмутація ціннісних орієнтацій, – тобто 
еволюційна зміна деяких елементів національного ціннісно-смислового
універсуму (ЦСУ) коли певні універсальні іміджі (за посередництвом
масової культури) вкорінюються у національному ґрунті, а окремі
традиційні ідеали, під впливом ціннісного мутагенезу, втрачають
етнокультурну визначеність. Цей трансформаційний процес може мати
загрозливий для національної ідентичності характер. Трансмутація впливає
на  формування тих загальноприйнятих стереотипів, які на рівні індивідів
виступають як ціннісні орієнтації. Адже за допомогою сучасних мас-медіа
популярна культура впливає, насамперед, на верхній, тонкий шар так
званого “швидкого” менталітету, тобто на перший та другий зрізи, в яких
концентруються повсякденні ціннісні орієнтації. Разом із тим, у цьому
процесі можуть бути й позитивні моменти. З одного боку, завдяки
трансмутації, етнонаціональні цінності одного народу стають доступними
для представників інших народів та суперетносів у контексті “діалогу
культур”, а з іншого, етнонаціональна естетосфера розкриває свої
традиційні образи та змісти у нових ціннісних та емоційно виразних
формах.

Останній, третій рівень культурно-циклічної еволюції – це синтез
ціннісних світів і повернення до своїх коренів, але вже із засвоєними
здобутками інших культур. Саме на цьому рівні відбувається паралельний,
коеволюційний  розвиток та співіснування етнонаціональної та глобальної
популярної культури. Процеси соціокультурної та естетичної взаємодії
доби постмодерну стали причиною того, що на сьогоднішній день вже
розпочався процес коеволюційності універсального та етнонаціонального у
трансформації популярної культури. Цей процес передбачає поліцентричну
множинність національних культурних і художніх традицій, різнобарв`я
ціннісних орієнтацій та духовних світів, що знаходять вираження у
творчій діяльності та регіональних особливостях мистецького життя. Це
підкреслює і конкурс “Євробачення”, на якому  останнім часом, як
правило, перемагає команда митців, що пропонує глядачам етноособливий
матеріал, але який презентується на конкурсі за допомогою універсальних
механізмів масової культури, (як це, наприклад, було із тріумфом
співачки з Туреччини та перемогою українки Руслани Лижечко).

Таким чином, циклічність зумовлена діалектичним рухом  – від часткового
(етнонаціонального) до загального (універсального), і навпаки. Кожний 
новий рівень освоює, переробляє досягнення попереднього. Але не можна
забувати, що еклектизм постмодерну стверджує всеєдність раніше
непоєднуваних речей, відтак створює можливість для переставляння і
підміни ціннісних змістів, для естетичних підстановок, несподіваних
зближень і алюзій, що стають воістину необмеженими в ситуації
мультикультуралізму.

На жаль, майже завжди, як це було і в добу Відродження, перехід від
однієї системи цінностей до іншої супроводжується тотальною
десакралізацією, яку іноді розглядають як підміну ціннісних змістів, а з
плином часу – навіть як знецінення традиційних ідеалів. Суцільна
святковість, як гедоністично наповнене дозвілля, – це головна зброя
десакралізації. А десакралізація – це знищення ідеалів, предметів та
персонажів, які були пов’язані із традиційною обрядовістю
повсякденності. На їх місце претендують нові сакральні, іноді
псевдосакральні елементи. Відбувається становлення нео-міфу як інверсії
старого міфу, який має бути створений на підтримку культурного процесу,
куди входять, приміром, музичні клуби, гральний бізнес, оголення тіла.
Звідси  зміни  у світовідчутті та ментально-естетичній спрямованості
суб`єктів популярної культури, як у випадку трансформації традиційної
української інтровертивності, що, під впливом американізованого
візуального продукту, здебільшого не кращого і  не довершеного,
змінюється на екстравертивність. А це веде до втрати властивих
українській культурі кордоцентричності та ідеалізації неповторного й
загадкового для інших внутрішнього світу. На передній план, виходить
відчужене та показове зовнішньо-чуттєвє, яке отримує своє вираження,
наприклад,  у кітчевій продукції.

Таким чином, динамічні процеси в аксіосфері популярної культури стали
причиною того, що відносно сталий естетично-почуттєвий момент в
українській культурі перестав бути  застиглим за своєю формою і змістом.
Він трансформується, коли поступово йде змішання вищого і нижчого,
сакрального і профанного, інтимного й публічного. В результаті
здійснюється інволюційний перехід до ціннісно негативного,
антиестетичного, яке несе в собі елементи трансгресивного процесу
катастрофи колишніх ідеалів, кумирів і святинь, тобто елементи
десакралізації традиційної аксіосфери.

Крім десакралізації та вульгаризації, при коеволюційному розвитку
глобальної та етнонаціональної культури, постає проблема трансформації
мовного компоненту. Разом із вульгарною десакралізацією традиційних
ідеалів, мистецький ринок України перенасичений російськомовною та
зарубіжного виробництва кіно  та телепродукцією при майже повній
відсутності україномовної. Це негативно впливає на функціонування
національної мови, бо призводить до порушення якісної досконалості форми
мови, що передбачає гармонію таких природних її якостей як ритмічність,
несуперечливість та належне розташування синтаксичних частин мови, що
дає необхідну лінгвістичну потенцію для вираження особливої душевності
народу. Якщо говорити, в аспекті синтезу знань сучасної естетики та
психології, про систему цінностей як основу поведінки реципієнта, то
чужий мовний вплив, насамперед, спрямований на зрушення “ядра” в системі
традиційних цінностей та емоційно-чуттєвого компоненту світосприйняття.

Мова – це певний спосіб світопізнання і світопереживання, певна
інтерпретація явищ світу, це важливий елемент етноментальності та чинник
вираження й формування індивідуальності національної культури. За
відсутності сьогодні  сформованого українського мовного компоненту,
російськомовний текстовий компонент масової культури, який нині є
універсалізуючим елементом функціонування української поп-культури,
становить форму транслітерації, яка вдовольняє лише на тій стадії, коли
потрібен допоміжний елемент для переходу на вищий рівень розвитку.

Глобалізаційні зрушення за допомогою ЗМІ та реклами несуть у собі різні,
в тому числі протилежні, соціокультурні трансформаційні тенденції: ідуть
процеси вестернізації – модернізації і одночасно процес збереження
культурного різноманіття в сучасному світі. Поширення національно
орієнтованих цінностей у постмодерному світі є свого роду противагою, що
обмежує негативні – дегуманізуючі й денаціоналізуючі наслідки
глобалізації. Етнонаціональний культурний зміст художнього твору є
головним джерелом, з якого особистість одержує  життєві сенси, що
утворюють ієрархію її цінностей і норм, духовний стрижень її буття.

Що стосується вестернізації, то її головну ознаку було б невірно бачити
лише в агресивності культурної експансії Заходу, яка спирається на його
економічну й технічну потужність. За нею стоїть неадекватність багатьох
традиційних культур сучасному економічному та соціокультурному життю.
Запозичення західних зразків творчості для багатьох регіональних
культур, що не мають можливості для інноваційного створення власних
модерних витворів, виявляється найбільш простим способом задоволення
чуттєво-перцептивної потреби масових споживачів, зокрема, такої, що
викликана сучасною індивідуалізацією, прагненням до більшої автономії,
поведінкової мобільності особистості. За умов безконтрольності в
Україні, цей процес запозичення чужих зразків може мати негативні
наслідки, бо в українців, за особливостями їх етноментальності, існує
уявлення, що інформація, яка поступає ззовні, обов`язково повинна бути
правдивою.

Це вимушене запозичення може створювати гострі конфлікти вибору на рівні
особистісної естетичної свідомості, адже особистість часто зберігає у
своєму етнонаціональному “ядрі” значеннєві утворення, закладені
аксіосферою традиційної культури та її естетичною свідомістю. Однак,
здебільшого вирішення такого роду конфліктів відбувається досить швидко
і  в багатьох випадках досягається шляхом культурного синтезу, тобто
пристосування етноментальних  особливостей індивідуальної аксіосфери до
сучасних умов динаміки популярної культури. При цьому традиційні
цінності зберігають для особистості світоглядне значення, продовжуючи
визначати її життєву філософію, естетичні орієнтації та вподобання,
ставлення до себе і до інших людей. Запозичені норми, стандарти і
цінності масової культури акумулюються і сприймаються як прагматичні, що
орієнтують поведінку і комунікації в рамках певного класу відносин і
ситуацій (наприклад, у сфері задоволення гедоністичних запитів і
естетичних потреб за допомогою розваг, матеріального споживання, гри та
ін.). Обраний “життєвий світ” примушує особу будувати свій
індивідуальний ціннісно-смисловий універсум, своє повсякденне
спілкування у світі цінностей за своєрідністю відповідного
світосприйняття.

Виходячи з цього, етнонаціональна культура має постійно перебувати у
динамічному русі, що в новітніх умовах і забезпечує популярна культура,
бо її аксі  – естетосфери – це синтез консерватизму (чудових форм
автентичного фольклору, народних звичаїв та мистецтва) та інноватики в
усіх її модерних і постмодерних формах. Якщо ж відмовитись від
модернізації етнонаціональної культури, то символи та ідеали її, вважав
О. Шпенглер, перестануть збуджувати уяву та надихати митців на творчі
пошуки. З іншого боку – нові покоління при пошуку відповіді на свої
естетичні запити можуть, наприклад, остаточно американізуватися чи
русифікуватися (якщо мова йде про українську, в тому числі й сіверянську
молодь).

Отже, можна зробити наступні висновки. Завдяки множинності і
поліцентризму ідеалів постмодерну цілком можливо зберегти специфіку
аксіологічного складу етнонаціональної культури, бо вона зберігається
навіть за умови зближення соціально-опозиційних статусних ціннісних
орієнтацій індивідів, яке породжується спільністю культурних наслідків
модернізації та універсалізації суспільств і естетико-психологічного
впливу глобальної масової культури. Під впливом глобальної масової
культури відбувається трансформація, а іноді навіть трансмутація
верхнього шару “швидкої” етноментальності, системи її ціннісних
орієнтацій та естетосфери. Трансмутація цінностей – це процес
суперечливий, але історично об’єктивний. З одного боку, відбувається
зміна на гірше, коли йде деградація етнонаціональних цінностей, таких,
наприклад, як мова, або йде вульгаризація, тривіалізація цінностей
сімейності. З іншого боку, завдяки здатності етноментальності до
оновлення у вигляді трансмутації, етнонаціональні цінності
модернізуються та через сучасну поп-культуру стають доступними для
представників інших націй та етносів. При аналізі розвитку української
популярної культури як в окремому регіоні, так і в усій країні, можна
стверджувати, що взаємодія інноваційного та традиційного в регіональній
культурі та її неповторній естетосфері створює унікальну за колоритом
аксіосферу, що в цілому  збагачує її. У такий спосіб відбувається
репрезентація етнонаціональної культури на загальносвітовому рівні, її
інтеграція та еволюція в ціннісно-смисловому універсумі людства.
Глобальна поп-культура, завдяки цьому діалогічному процесу, не
залишається статичною, а постійно динамічно оновлюється, привносячи
кожного разу до своєї естетосфери нові елементи, сенси, символи
етнонаціональної культури.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020