Реферат на тему:
Традиційне та сучасне харчування українців
Вивчення автентичності традиційного харчування відбувається в
українознавстві нарівні з іншими націєтворчими особливостями становлення
суспільства. Такими чинниками є не лише психоетнічні,
культурно-естетичні, духовні та філософські, а й анатомо-фізіологічні та
імуно-біохімічні. Протягом усього життя організм людини виконує різні
процеси життєзабезпечення, внаслідок чого він зношується, і тому
потребує постійніої побудови та оновлення клітин. Для цього потрібна
велика кількість найрізноманітніших речовин, які можуть потрапити до
організму тільки з їжею (амінокислоти, білки, вітаміни, вуглеводи, жири
та інші.) Клімато-географічні особливості проживання кожного людського
суспільства визначають пріоритети харчування. Проживання біля моря
сприяє використанню в їжі морських рослин, риб та інших істот, а їх
біохімічний склад значно відрізняється від біохімічного складу їжі, якою
харчуються у степових районах або в тропічних лісах. Пристосування до
традиційної їжі має дуже важливу імуно-біологічну дію на весь організм і
водночас на мозкову діяльність, а через це виникають різноманітні
психоетнічні особливості, які різнять одні народи від інших. Тому,
вивчаючи проблеми природи в українознавстві, ми вважаємо за необхідне
досліджувати і особливості та традиції українського національного
харчування.
Харчування людини щільно пов’язане з еволюційним розвитком як самого
людського організму, так і людського суспільства в цілому. Якщо
зазирнути в минуле і замислитись, що ж їла українська прадавня людина,
то помітимо: це була одноманітна і груба рослинного походження сировина,
яка погано перетравлювалась. На перетравлення та утилізацію їжі у наших
пращурів витрачалося багато енергії, подібний процес сьогодні можна
спостерігати у травоїдних тварин. Внаслідок, фізичний розвиток давньої
людини був надто повільним. Згодом з’явилися горох, часник, дика цибуля,
сочевиця, ріпа. Широко використовували в їжу давні люди лободу та
сочевицю, з яких робили сочиво, вже споживали пшоно і з нього “кашу”.
Лише вогонь зробив можливим обробку рослинної та тваринної сировини.
Пізніше у харчуванні почали використовувати лише їжу тваринного
походження, їли м’ясо усіх диких тварин, обмеження стосувалося лише
“нечистих” істот (бобри, білки, лисиці, тхорі, хом’яки) тощо. У деяких
районах споживали волове м’ясо та телятину, в інших – баранину,
козлятину та конину, але найбільше – свинину, сало, птицю і сир із
молока, про масло нічого не відомо. Багато споживалося риби. З приправ
використовували кріп, часник і багато місцевих трав, наприклад, чебрець.
У часи Київської Русі поширення набули імбир та чорний перець, але це у
людей заможних, а в простого люду – корені хрону та півників.
З напоїв здавна відомі кисіль, мед та пиво із меленого солоду та хмелю.
У Західній Європі завжди пріоритетною була тваринна їжа, у часи
Середньовіччя вона набула великого розмаїття. Деякі народи вживали
рафінований ряд продуктів, наприклад, хліба, значно менше
використовували рослинну їжу, що викликало авітамінози та інші
захворювання. Людина інколи через природні умови, а інколи і через
крайнощі (довге голодування, збіднення їжі, переїдання тощо), сама
сприяла виникненню хвороб. Наприклад, сучасне захоплення харчами з
низьким вмістом жирів та з високим вмістом вуглеводів призводить до змін
в обміні речовин: рівень цукру в крові стає високим, а через це
збільшується і рівень інсуліну, внаслідок чого печінка викидає в кров
різні компоненти жиру. Такий стан життєдіяльності викликає підвищену
втомлюваність, неуважність, нездатність зосереджуватись, зокрема це
сприяє передчасному старінню, втраті імунітету і як наслідок –
збільшенню серцевих та онкологічних захворювань. З давніх часів в
Україні завжди споживали сало, сметану, масло та рослинну олію, можливо,
що не в міру, проте сьогодні це слід з розумом корегувати. А те, що
малим дітям в усьому світі дають напої із вмістом кофеїну (наприклад,
“Кока-Кола”, Пепсі” та інші), які мають тонізуючий, наркотичний ефект,
то відбувається призвичаювання, тобто певна залежність.
Ми не ведемо мову про правильне харчування: коли, що і разом із чим слід
споживати. Ми прагнемо звернути увагу на рослинну їжу, бо саме вона
превалює в українському традиційному харчуванні. А тому, на наше
переконання, сучасне харчування повинно мати рослинний пріоритет, проте
слід вживати морепродукти, молочні продукти, яйця та м’ясо. Ці продукти
сьогодні є необхідними для розмаїття в харчуванні, але в обмеженій
кількості, особливо для дітей. Бо багато дітей мають алергічні реакції
на морепродукти, цитрусові та шоколад, оскільки вони не є традиційними
для українського національного харчування. Крім новітніх,
науково-обґрунтованих, складених з урахуванням спеціальних дослідів,
дієт існують національні дієти, які враховують смаки та природні
особливостей реґіону проживання.
Стосовно української кухні, можна з упевненістю сказати, що вона
дієтична, корисна і смачна. Якщо порівняти її з традиційною кухнею
болгар, вірмен та хорватів, одразу помітимо, що це різні кухні. У цих
народів головними є м’ясні страви, салати, міцно приправлені перцем та
іншими гострими спеціями, а для української кухні такий склад не
характерний і наша людина довго на тому раціоні не прохарчується.
Прикро, що не збереглося давніх систем харчування наших пращурів, а
літописні повідомлення про харчування стосуються середньовіччя.
Найдавнішою в світі системою збереження здоров’я є давньоіндійська,
написана ще на санскриті – це “Аюрведа”. Розглядаючи спорідненість між
давньою північноіндійською та давньою українською людністю шляхом
порівнянь ми можемо розглядати і “Аюрведу” як близьку нам, до певної
міри, систему. Основою цієї системи вважається баланс між людським
організмом і природним довкіллям, а поділ людей на 10 груп спирається на
три головні природні принципи, які закладено в людині. Проте більш
звичним для нас є поділ за гемолітичними показниками, оскільки вони є
найбільш стабільними. Саме тому ми й вирішили розглянути найбільш
характерні хвороби, притаманні гемолітичній групі, і харчові компоненти,
які слід включати в дієту кожної групи.
Наприклад, для І гемолітичної групи характерні хвороби шляхів травлення,
системи виведення метаболітів з організму тощо. Тому харчування має
виключити із вжитку молочні продукти, особливо молоко, бо стан його
кальцію не відповідає потребам людини. Людині, зокрема, в дорослому
віці, потрібен органічний кальцій, який є в природному стані в солодкому
перці, гарбузі, хроні. Замість тваринного молока придатне для споживання
соєве.
Треба звернути увагу на такі обставини: 1) 60% українців мають саме І
групу крові; 2) індіанці Америки до періоду завоювання європейцями на
100% мали також І групу крові, різниця лише в резус-факторі; 3) гарбуз і
перець мають американське походження, але прижилися в Східній Європі,
увійшли і в дієту, і в етнічну свідомість усіх слов’ян, особливо
українців.
Для цього гемолітичного типу існує, крім потреби кальцію, ще гостра
потреба йоду. Але не завадять і морепродукти, оливкова олія, часник та
петрушка. Можна зрідка вживати пісне м’ясо птиці, але краще – скумбрію,
тріску, мойву, оселедці. М’ясо потрібно вживати обов’язково з салатом,
шпинатом, капустою брокколі. Через те, що городня, брюссельська та
цвітна капуста дещо пригнічують гормони щитовидної залози, їх слід
вживати обмежено. Натомість у салатах – синю городню, а білокачанну
капусту краще вживати у вигляді квашеної, бо в цьому вигляді корисні
речовини добре зберігаються аж до весни. Це єдина гемолітична група, для
якої корисні помідори. З фруктів найкраще – виноград та грейпфрут.
Солодощі потрібні, особливо при розумовій діяльності – мед, родзинки,
фініки, шоколад, цукор. Обмежене споживання хліба і зернових. Натомість
напої із суміші листків м’яти та плодів шипшини (подрібнених і залитих
окропом) або узвар з плодів дикої груші сирих чи сушених; зелений чай з
додаванням (9:1) квіток бузку. Корисним є лимонний сік і менш корисні
апельсини, мандарини, суниці. Дуже обмежене споживання сирих садових
груш та яблук.
II група (або А) – домінуюча група в Західній Європі, а в Україні
складає четверту частину населення. Схильність до діабету,
серцево-судинних та онкологічних захворювань. Тому перевагу слід віддати
рослинній дієті, виключивши з неї картоплю, капусту городню, перець,
помідори та оливи. Найкращі продукти: брокколі, гарбуз (сирий, варений,
печений), морква, зелений салат, соя, шпинат, цибуля, рослинні олії,
волоський горіх, насіння гарбуза, арахіс. Пшоно, овес, кукурудзяна
крупа, як і інші зернові, не менш важливі ніж овочі. Фрукти: абрикос,
грейпфрут, інжир (свіжий і сушений), диня, лимон, смородина, полуниці,
малина, вишні.
Потрібне обов’язкове обмеження в споживанні алкоголю та переїданні.
Виключити повністю молочні страви.
III (або В) група. Домінуюча група в Азії і 15% населення України
належать до неї. Характерними є деякі психофізіологічні особливості, які
призводять до некомунікабельності та схильності до депресій.
Представники цієї групи мають проблеми стресового характеру, які можуть
призводити і до негативного функціонування інших систем людського
організму. Хоча від природи організм цієї групи цілком є самодостатнім у
протистоянні серцево-судинним та онкологічним захворюванням.
Молочні продукти можна вживати і найкраще – кисломолочні. У розумних
нормах – баранину, кролятину та інше м’ясо, як і рибу, печінку, яйця,
навіть забутий сьогодні гоголь-моголь. Обмежене споживання хліба через
погане засвоювання клітковини.
Пити корисно зелений чай з квітковими добавками, а також напій з
подрібнених плодів шипшини або настоянку з кореня солодки.
IV (або АВ) групу, має дуже обмежений відсоток людей у світі, і в
Україні він незначний. У представників цієї гемолітичної групи може бути
низька кислотність, через це їм слід вживати м’ясо індички, кроля або
баранину обмежено, малими порціями і обов’язково з овочами: баклажани,
брокколі, буряк, цвітна капуста, огірок, пастернак, петрушка, часник.
Менш корисною є курятина, а риба і яйця (не забуваймо про гоголь-моголь)
дуже корисні та поживні. Можна й молочні продукти: йогурти, пряжене
молоко, біокефір, нежирну сметану. Потрібні: арахіс, горіх волоський,
соя, пшоно, геркулес, рис, толокно. Фрукти: виноград, вишня, журавлина,
сливи, грейпфрут, лимон.
Пити корисно напій подрібнених плодів шипшини (залитих окропом та
вистояних), листя суниці лісової та ехінацеї.
Слід зауважити, що картоплю всім групам (крім другої, якій її вживати
зовсім не бажано) потрібно вживати лише як добавку (суп, борщ, салат,
венігрет), а не в необмеженій кількості гарнірів, супів, чіпсів та інше.
Каші на молоці придатні для вживання лише для дітей молодшого віку.
Ще суттєва заувага – сучасні дослідження показали, що споживання
надмірно гарячих перших страв, чаю, а останніми роками й кави, сприяє
виникненню захворювань системи травлення, навіть онкологічних хвороб.
Загальновідома любов українців до гарячого борщу чи рибацької юшки “з
вогню”. Кубинці ж навпаки не споживають занадто гарячої їжі та напоїв,
тому, може, і живуть довше за нас, росіян, угорців та інших народів. На
противагу гарячій їжі, споживання морозива не є дитячою забавкою. Це
дуже корисний продукт, який стимулює вироблення в організмі серотоніну.
Речовина, яка, за спостереженням англійських дослідників сприяє
людському організмові протистояти стресам і покращувати настрій.
Можливо, саме тому діти завжди прагнули посмоктати бурульки або
поковтати снігу, бо їм ще й крижана вода корисна.
Завдяки тому, що поглиблюються дослідницькі можливості, вагомішими
стають знання про те, що людина споживає в їжу. Доречно наголосити, що
традиційні дієти зараз зазнають значних змін – вони значно збагатились,
урізноманітнились, і надалі удосконалюються і кориснішають. Бо, як
наголошує відомий фітотерапевт Євген Товстуха, не слід беззастережно
сприймати народну медицину, вона будувалася на багатолітньому досвіді і
спостереженні, а сьогодні значно розширилися можливості для
спостережень, тому сучасна медицина повинна бути синтезом досвіду
народної медицини і нових досягнень сучасної медицини.
Проте, на наш погляд, сучасне харчування стає занадто інтернаціональним,
тобто більш уніфікованим, і в цьому криється прихована небезпека. Як
зауважують деякі автори (Сніжко, 2001): “харчування – це не лише
психоетнічна традиція, воно є тією функцією, завдяки якій до організму
потрапляють у різноманітних сполуках хімічні речовини, а організм
напрацьовує нові органічні сполуки, які здійснюють стимуляцію певних
систем мозку. Тому традиційне харчування або зміна його впливає на
ендокринні залози, опосередковано впливає і на психічний стан особини”.
Погляньмо, нарешті, на традиційну українську кухню, а для неї вагомий
пріоритет – рослинна їжа. Але нашу кухню неможливо вважати лише
вегетаріанською, оскільки в ній в достатній кількості присутні і
елементи тваринного походження. Домінування в їжі ферментів рослинного
походження запобігає хворобам шлунку та кишковика у зв’язку з тим, що
більшість населення України належить до І(0) гемолітичної групи, – це
досить суттєва обставина. Тут слід зауважити, що національна особливість
українського традиційного харчування враховує використання сала,
біохімічний вплив якого на людський організм має лужний, а не кислотний
характер, притаманний тваринним продуктам. За багатолітньою традицією, в
Україні головує борщ.
За давніх часів, можливо, ще до Київської Русі, юшкою називали бульйон,
навар, рідку частину першої страви і підкреслювали, яка юшка: куряча,
рибна, горохова, м’ясна тощо. Згодом ця назва почала означати саме рідку
страву, приготовлену з риби. На противагу цій їжі існувала й інша
страва, що виготовлялася на основі борошна, і була юшка, що готувалася з
різноманітних дикоростучих рослин природної флори. Згодом, зі значним
поширенням городини, виникла страва, яка отримала назву «український
борщ». Але це узагальнена назва, бо існує багато найрізноманітніших
борщів (київський, чернігівський, львівський та інші), готуються вони чи
на бульйоні, чи з м’ясом. Але з часу, коли в Україні почали культивувати
квасолю, і вона набула значного поширення, стали готувати борщі з
квасолею і без м’яса, вони виявилися не лише дієтичними, а й
лікувальними, бо борщ корисно споживати тим, хто хворіє на хронічні
холецистити, коліти та панкреатити, особливо дітям, тому, що всі
компоненти цієї страви не викликають алергічних розладів організму.
Буряк звичайний, капуста городня та петрушка потрапили до нас з Балканів
так давно, як і морква з Малої Азії, що повністю адаптувалися як
сільськогосподарські овочеві культури і всіма сприймаються, як аборигени
нашої землі. Це південноамериканська картопля, центральноамериканські
квасоля, перець овочевий гіркий та помідори (томати). Велика кількість
різноманітних приправ рослинного походження, які сьогодні присутні в
кожній страві, потрапили до нас лише в ХІХ ст. Тому, досліджуючи тему
“Питання природи в українознавстві” у безпосередньому зв’язку з
концентром українознавства “Україна – природа, здоров’я”, ми спробували
розглянути, а що ж складало прадавній український борщ з рослин дикої
флори України.
Хоча капусту городню досить давно вирощували у нас, проте, спочатку,
мабуть, використовувалась так звана заяча капуста. З пагонів та листя
варили юшку, борщ і овочевий фарш, а м’ясисте коріння споживали замість
картоплі. Але найдавнішою овочевою культурою була лобода, сьогодні всім
відома як бур’ян. Це не одна рослина, що поширена лише в Україні.
Наприклад, у горах Південної Америки є рослина квіновія з родини
лободових, яка вирощується як зернова сільськогосподарська культура. По
всій Україні росте лобода біла, а лобода доброго Генріха росте лише в
Західній Україні, і з молодого її листя робили раніше
лікувально-профілактичні салати; лобода ж запашна має приємний аромат,
росте в кам’янистих місцевостях, на вапняках, пісках, крім південних
районів; а на півдні та в південно-східних районах поширена лобода
остиста; лобода ж червона – по всій Україні. Усі ці види лободи здавна
використовували в їжу (у борщі та юшки). В усі лихоліття наш народ, не
маючи можливості вирощувати овочеві рослини і капусту городню, широко
використовував лободу, і вона завжди рятувала. Чому ж не звернути увагу
на неї зараз? Досліджено, що рослини роду Chenopodium (лобода) мають
високі антибактерицидні та естрагенні властивості, як іще одна поширена
аборигенна рослина – кропива дводомна (є ще кропива жалка, в їжу
використовують лише молоде весняне листя в салати). У сучасних дієтах
авторитет кропиви, як їстівної культури, повністю знецінено, проте
експериментально доведено, що відвари і настої з цієї рослини сприяють
збільшенню концентрації гемоглобіну в крові.
До широкого використання картоплі в Україні, а це більше ніж сто років,
у борщах використовувалось коріння лопуха. Це коріння смажили та
запікали, а на зиму солили, маринували, як і лободу. З кореня лопуха
разом із листям щавлю робилося повидло, крім того, що воно смачне, воно
ще й дуже корисне. Сьогодні простіше наварити повидла з яблук чи слив,
але ж лопухово-щавлієве – давньоукраїнське, традиційне, як, наприклад,
не дуже давній, хоча і дуже смачний і корисний, мед із квіток бузини.
Молоде листя лопуха використовувалось у борщі, а зовсім молоденьке – у
салатах. Слід зауважити, що салати були в українській кухні не менш
цілющими, ніж борщі, і до їх складу входило молоде листя багатьох
дикоростучих рослин української флори: медунка, щавель, перстач, молода
кропива, спориш, кульбаба, грицики звичайні, зірочника, іван-чай
(хамеріон вузьколистий), ряст, подорожник і багато інших, менше
використовувалось очищене стебло. Слід сказати, що молоде листя треба
використовувати тому, що в міру його старіння вже в другій половині
червня, наприклад, у щавлю та ревеню, накопичуються кислоти, і в їжу їх
використовувати не бажано.
Як приправи, використовувались: часникова трава, полин гіркий та полин
естрагон, полин звичайний, чабер садовий, любисток, м’ята польова,
буркун, грицики, тмин, лепеха (аїр), коріння хрону та півників, а трохи
згодом – пастернак та петрушка, шавлія кільчаста та меліса. Ще до
виникнення огірків широко використовувався огірочник (бораго) – молоде
весняне зілля з гарним смаком молоденьких огірків, а зібране восени
коріння використовували для ароматизації вин, надання приємного запаху
пиву, пуншам, різним настоянкам (Рева, 1976).
Прагнучи дослідити давні складові нашої національної кухні, ми не
ставимо собі за мету відкинути ті нові надбання сільського господарства
та кулінарії, які є сьогодні, проте наголошуємо на більш високій користі
для здоров’я рослин з природної флори України, їх треба обов’язково
повертати в наші сучасні дієти, лікувально-профілактичні системи
харчування, бо це має ще й певне психологічне значення для українців.
Розгляньмо ще такий бік харчування – оздоровлення як напої (трунки).
Сьогодні широко конкурують між собою найрізноманітніші китайські,
індійські, індонезійські, російські та цейлонські фірми, які вирощують
різні сорти чаю китайського. Зараз і напій трав’яний називають “чай” на
відміну від іншого напою, також дуже популярного, з плодів кавового
дерева “кава”. У Південній Америці дуже популярним є “парагвайський чай”
з листя падуба. Але ж здавна існували й продовжують існувати напої з
листя та квіток малини, ожини, суниці, їх слід збирати тільки в лісі.
Особливо це стосується суниці лісової, не слід замість неї
використовувати листя полуниці садової, не потрібно використовувати
суницю зелену. Або ще один традиційний давньоукраїнський напій з квіток
бузини чорної, липи, рум’янки (ромашки) лікарської чи без’язичкової,
деревію, листя м’яти перцевої та волоського горіха. Ще напій – відвар з
листя та сушених плодів чорниці з сушеними скоринками або дрібно
нарізаними яблуками. Для напоїв ще широко використовують глід, іван-чай,
вишню, молоде листя смородини, яблуні, материнки. Пам’ятаймо ще й про
узвари, особливо з сушених плодів дикої груші, соки з берези та клена
гостролистого. У Канаді росте цукровий клен і з нього індіанці здавна
отримували цукор, у нас таких кленів обмаль, але ж у давнину з наших
кленів отримували весняний сік.
Ще в давні часи в Україні виготовляли і споживали червоне виноградне
вино. Його корисність і необхідність у дієті сучасних українців у
зв’язку з постчорнобильською ситуацією є цілком науково обґрунтованою.
Сучасне суспільство потребує використання біологічно активних речовин,
які сприяють запобіганню нервовим захворюванням та пом’якшують стресові
ситуації. З цією метою і фармакологи ретельно досліджують речовини
рослинного походження. В Україні найвідомішим є козацький напій
калганівка – горілка, настояна на корені перстачу прямостоячого. Коли в
Україні навчились отримувати горілку, то її використовували не для
пиття, а для виготовлення настоянок, лікерів, бальзамів, запіканок,
спотикачів та ін. Наприклад, колись була поширена горілка з кореневища
пирію, яка у нас зараз зовсім забута, а от на Кавказі її вважають значно
смачнішою і кориснішою, ніж фруктова горілка. На горілці настоювали: аїр
(лепеха), горобину, звіробій, дягель, горобину, черемху, полин гіркий.
Напій, який отримано ячменю та хмелю – пиво поширений у давньому
традиційному харчуванні. Експериментальним шляхом чеськими дослідниками
доведено, що цей напій – найкраща профілактика інфаркту, звичайно, що в
помірних дозах. Японські ж дослідники зауважують, помірні дози пива
здатні послабити вплив на організм людини канцерогенних речовин, які
містяться, наприклад, у смажених м’ясних та рибних стравах. Це дуже
важливо, бо смажене м’ясо містить шкідливу для людини речовину, здатну
руйнувати в людських клітинах ДНК, носія індивідуальної генетичної
інформації, через це клітини здатні перетворюватись на більш піддатливі
для проникнення носіїв онкологічних захворювань. У зеленому чаї, і
особливо в пиві, міститься поліфенол, який значною мірою зменшує дію
вищенаведеної шкідливої речовини. Пиво ще значно знижує загрозу
остеопорозу, крім того, воно корисне при лікуванні виразки шлунка, а
також запобігає утворенню каменів у нирках та в сечовому міхурі.
Головним і найшанованішим, не дивлячись на усілякі зміни в харчуванні,
завжди був хліб. Для виготовлення оладків, коржиків, млинців, мамалиґ,
малаїв та інших харчових витворів використовували дикі борошнисті
культури, такі як вівсюг звичайний, жито дике, горошок мишачий,
конюшину, щирицю, жолуді дуба, горішки бука, леєрсію, просо волосовидне,
ячмінь мишачий, пирій, глечики жовті, півняче просо, перлівку.
Наприклад, (Сергеенко, 2000) є така згадка про традиційну їжу та про
хліб для великороса: “круто замішаний чорний хліб, квашена капуста, щі
та гречана каша з великою кількістю жиру і гарною стопкою горілки; для
італійця: густа бобова каша з оливковою олією чи салом, овочі, фрукти,
свіжі, сушені, пшеничний хліб і легке виноградне вино. Основою,
фундаментом харчування був хліб”.
“Хліб належить до найбільших святощів нашого народу. Він вважається
небесного сонячного походження. Він із самого раю, “зорями вквітчався,
місяцем підперезався”. “Традиційний український хліб є круглим (Мицик,
1999).
Аналіз традиційного національного харчування, повернення сучасній
українській кухні забутих, відкинутих через надмірне захоплення новими
сільськогосподарськими культурами та новітніми харчовими технологіями і
винаходами (наприклад, чіпси) корисних рослин з природного довкілля
буде, безсумнівно, безпосередньо сприяти покрашенню здоров’я українців,
а опосередковано – українцям – українську свідомість.
Література:
Артюх Л. Великдень в Україні // Український світ., – 1992, N2, С. 36 –
37.
Иванченко В. А., Гродзинский А. М. й др. – Фитоэргономика – К. : Наук.,
думка, 1989.
Мицик В. Хліб як твір мистецтва // Артанія, – 1999, N5, с. 232 – 240.
Наливайко С. Таємниці розкриває санскрит. – К.: Просвіта, 2000.
Лікарські рослини. Енциклопедичний довідник. – К.: Голов. ред. УРЕ,
1989.
Рева М.Л., Рева Н.Н. Дикі їстівні рослини України. – К.: Наук, думка,
1976.
Сегеда С. Основи антропології. – К.: Либідь, 1995
Сергеенко М.Е. Жизнь древнего Рима. – СПб.: Летний Сад; Нева, 2000.
Снєжко Є.В. Традиційне харчування українського народу як об’єкт
українознавчих досліджень // Українознавство – наука самопізнання
українського народу. – К.: НДІУ, 2001.С. 258 – 259.
Сніжко В.В. Нариси з психоетнічної екології України – К.: Веселка, 2001.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
