.

Традиційне хліборобство (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 2462
Скачать документ

Традиційне хліборобство

На етнічній території України населення справіку займалося
хліборобством. У давні часи трипільської культури, ще чотири тисячі
років до н. є., вирощування злаків посідало чільне місце серед інших
видів господарських занять — таких, як мисливство, збиральництво,
рибальство, до певної міри тваринництво. Сприятливі кліматичні умови,
погідний ландшафт, родючі чорноземи спонукали до праці у полі. Минали
тисячоліття, відбувалися переміщення давніх хліборобських племен з місця
на місце, і все ж хто б не оселявся на тій землі — неодмінно відновлював
традиції вирощування хлібних злаків. У результаті безперервної протягом
століть хліборобської діяльності на сучасній території України
створилися багаті народні традиції у плеканні зернових культур.

Хліборобство було способом економічного забезпечення господарств і
однією з форм творення традиційної народної культури, що органічно
пов’язана з матеріальною та духовною сферами життя. Тобто хліборобство
сприймалося і як соціально-економічна категорія і як
етнографічно-культурне явище.

Здавна поділ орних земель на городні та рільні був зумовлений
відповідною структурою садиб (при утвердженні осілого способу життя), а
також розширенням посівних площ. Невеликі ділянки біля осель
огороджували (звідси — «городи», «городити»), вирощували на них відомі в
регіоні культури. Поступово, у процесі розширення посівних площ,
оброблені за огорожею землі відводили під зернові. Лише згодом остаточно
стабілізується певна структура селянського поля, у якому вирізниться
город із відповідним набором культур і основне орне поле — рілля*.
Хліборобству як господарсько-культурному явищу притаманна внутрішня
структура. Його цілість становлять знаряддя праці, технологічний процес
вирощування культурних злаків, плодів, а також ціла низка
обрядово-ритуальних дій. Перед тим, як взятись за чепіги плуга, щоб
провести борозну і засіяти зерно у добре підготовлений ґрунт, господар
молився, проробляв різні предковічні ритуальні й магічні дії задля
успішних результатів праці. Повна відповідність фізичних, технологічних
вправ духовному стану людини, її світобаченню і відчуттям породжувала
впевненість у характері хлібороба, наповнювала його душу спокоєм.

Упродовж тисячоліть селянин вирощував здебільшого зернові культури,
почасти городні. Це тривало до появи у XVII—XVIII ст. на території
України коренеплодів, зокрема картоплі. Саме просапні культури порушили
віками плекані традиції хлібовирощування. Однак кмітливий розум селянина
зумів налагодити «добрі стосунки» просапних із зерновими і започаткувати
своєрідні традиції агротехнологічного процесу.

?????&???????1/4?його обрядово-ритуальна частина, без якої хліборобство
не уявляється як цілість. Отже, агротехнічний процес вирощування
культурних злаків становить органічну єдність матеріального і духовного.

У цілісній системі народно-традиційної культури, особливо на ранніх
етапах розвитку українського етносу, вагомого значення, безумовно,
набувала агротехніка. З одного боку, це був суто матеріальний,
виробничий процес, покликаний виконувати важливу соціально-економічну
функцію, з іншого — духовне осягання буття через сферу
абстрактно-містичного світосприйняття. Підпорядкування цих аспектів
завданню створення життєво необхідних матеріальних благ є часткою
колективного культурного прогресу у системі загальної традиційної
культури.

Поняття «традиційне хліборобство» включає і такий ряд атрибутивних
елементів, як культ землі, магія слова, магія предмета. Це те, що
становило світоглядну систему. Світоглядні уявлення давнього хлібороба
відігравали визначну роль в агро-виробничому процесі.

Природно-географічне середовище, особливо на ранніх етапах розвитку,
формувало господарські напрями, впливаючи, таким чином, на соціальні та
економічні чинники. Цей процес мав змінний характер: врожай значною
мірою залежав від природних факторів. Удосконалення технології
хліборобства зменшувало вплив природно-географічного фактора. Тобто
поліпшення засобів праці створює матеріальну основу для стабілізації її
результатів, робить селянина менш залежним від сил природи. Природне
середовище виступає як об’єктивний фактор, вплив якого на кінцевий
результат вищий там, де нижчий рівень продуктивності. А при низькому
рівневі продуктивності праці людина все більше покладається на містичні
сили. Таким чином, створюється світоглядна система, утилітарно пов’язана
з агровиробничим процесом. Простежується, отже, органічний і
вмотивований зв’язок природного середовища і виробництва, природи і
світоглядних уявлень.

_____________________________

* Орне поле у багатьох слов’янських народів називали ріллею — від
первісного знаряддя — рала. В Україні як похідний від «ріллі» виник
термін «рільництво» і став збірним поняттям усього процесу вирощування
культивованих злаків за участю орної техніки. Однак на початку XX ст.
термін «рільництво», а також часто вживаний «хліборобство» були
витіснені з наукового обігу і замінені терміном «землеробство» від
російського «земледелие» Але ж він дослівно означає «землю робити», що
сприймається як штучне словотворення. Отже, було б доцільно повернути
віддавна існуючі в українському мовленні терміни «хліборобство» і
«рільництво». Принагідно слід нагадати відоме давньоруське слово
«ратай», яке стосувалось людини, що здійснювала оранку. Цей термін був
широко відомий почасти на Поліссі. На жаль, сьогодні «ратайство» на
означення процесу підготовки ґрунту не зустрічається.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2019