Свята Купала, Петра и Павла, Прокопа
З липнем пов’язано три найбільших свята, що мали певне спільне значення.
Це — Купала 7 липня, Петра і Павла 12 липня та Прокопа 21 липня.
Купальське свято, за язичницьким календарем належить до найважливіших
річних, оскільки символізує весілля бога літнього сонцестояння (7 липня
за н. ст.) з богинею води Даною. Цього дня, за прадавнім звичаєм, наші
предки брали шлюб (злюб).
В основі купальських обрядів лежать культи вогню, води і рослинності.
Вогонь виступає символом сонячного світила, яке в ніч на Івана Купала
досягає своєї зрілості й набуває найбільшої життєвої сили. Давній
звичай, що раніше побутував на території всієї України,— добування вогню
для купальського вогнища тертям — за смислом споріднював дерево із
сонцем як із джерелом вогню. Дерево купальське уособлює Прадерево, або
Дерево життя. Сонце у купальських іграх переноситься на землю у вигляді
колеса, яке обвивається соломою і спалюється або запалене пускається з
горба у воду. Це пускання колеса утверджує перехід від сонцестояння
літнього до зменшення життєвої сили сонця.
Місце для розпалювання вогнища вибирали на околиці села у лісі чи біля
річки, як правило, на пагорбах, що давало змогу підняти священний вогонь
найближче до сонця. Вогонь у давні часи розпалював найстарший з роду.
Сушняк для багаття готували заздалегідь, збирали для цього й мотлох та
непотріб.
Найважливіший момент купальського свята — стрибання молоді через вогонь,
що нібито сприяло очищенню від хвороб і гріхів. Інколи багаття
розкладали так, щоб, перестрибнувши через нього, відразу потрапляти у
воду, тобто здійснювався ритуал подвійного очищення. Вогонь і вода
зв’язували пари — начебто благословляли їх шлюб, обіцяли здоров’я і
багатодітність. Вогонь купальського багаття виконував ще й очищувальну
магічну функцію — у ньому спалювали речі хворих, вірячи, що це принесе
їм одужання. Спалення купальського деревця (Марени) належить до обряду
жертвоприношень, а спалювання опудала символізує знищення нечистої сили.
У давнину побутував звичай кидати у вогонь півня або кінський череп —
солярних жертовних тварин.
Попіл купальського вогню був надзвичайно цінним атрибутом лікувальної та
відьомської магії, тому вогнище охоронялось всю ніч.
Вода у купальських обрядах теж відігравала важливу роль. Ми вже говорили
про очищення водою. Роса, що випадала вдосвіта, вважалась не лише
цілющою, а й священною. Захоплюючою частиною свята було ворожіння на
вінках, пущених на воду. Такий самий зв’язок відчувається і в
регіональних особливостях знищення купальського деревця та солом’яної
ляльки (Купала) — у деяких місцевостях їх топили у воді.
Щодо Марени та Купала, то їхня участь у купальських обрядах — пряма
вказівка на побутування у праукраїнців обрядів жертвоприношень людських.
Під деревцем, яким найчастіше були верба, вишня, береза, ясен, липа,
сосна, ялина, кущ бузку або терну, прибраним квітами, зіллям та
городиною, садовили маленьку дівчинку, роль якої полягала у тому, щоб
бути своєрідною жертвою Дереву життя. Спаленне антропоморфного
зображення людини і є відгомоном людського жертвоприношення.
Вшанування рослинності у період її розквіту відтворене в обряді
прикрашення купальського деревця і в обрядах, пов’язаних із зображенням
зілля у цю священну ніч. Взагалі, ніч на Івана Купала була наповнена
надзвичайними явищами: тварини здобували дар людської мови, вода у
річках на мить перетворювалась на срібло, дерева переходили з місця на
місце і говорили між собою, блискавка в цю ніч нікого не вбивала,
закляті скарби давались у руки шукачам, зацвітала квітка папороті тощо.
Свято апостолів Петра і Павла припадає на cepeдину липня — початок жнив,
тому до цього дня потрібно зжати хоча б один сніп. За народними
уявленнями, Петро — сторож поля і майбутнього врожаю, тому вижатий сніп
— своєрідна жертва покровителю жнив. До цього зажинку готувались
заздалегідь: жінки білили хати, прикрашали рушниками ікони, пекли
«мандрики» — млинці з сиром, якими, за переказами, вдавилась зозуля,
покарана Богом за те, що вкрала їх у Петра; чоловіки готували реманент,
ремонтуючи та лаштуючи його.
b f D
?????&???????k?Напередодні свята Петра, а отже і зажинок, селяни
обходили свої ниви з хоругвами і освячували водою врожай, щоб його не
понівечили грім, град, буря чи пожежа. Пізно ввечері чи до сходу сонця
господині, потайки від усіх, виходили в поле робити «закрутки» —
своєрідні обереги поля. Зайшовши на обніжок лану, скручували кілька
жмень стебел і зв’язували їх особливим способом, приказуючи при цьому
замовляння.
Зажинки починали вдосвіта. Помолившись, ішли в поле, щоб до сходу сонця
зробити почин — обрядовий сніп, робили справу, не підвищуючи голосу один
на одного та на худобу. Перед початком роботи розстеляли скатертину,
клали на неї хліб-сіль і шматок свяченої паски, іншу їжу. Потім, ставши
до сходу сонця, господар читав молитву: «Сонце праведне, святі Петре і
Юрію, ваші душечки святі, виростили ви хлібець Божий на ниві, внесіть
його в наші руки. Покотись, хлібцю святий, житечко наше, у наші
клуні-стодоли. Хмари дощові, буряні, громи-блискавиці, і ти, граде
б’ючий, обходьте ниву нашу стороною і до нас не наближайтесь». За ним
молилась господиня: «Душечки святі, охороняли ви нашу ниву, внесіть
хлібець у наші руки. А все лихе, все зле, йди на ліси, болота, очерети:
згинь, пропади, щоб і голосу твого ми не чули…»
Потім присідали довкіл скатертини і, помовчавши кілька хвилин, починали
готуватись до роботи. Серп вішався на ліве плече, а в’юрок затикали за
очкур, ставали обличчям до поля і знімали шапки, а після слів
найстаршого: «Боже, благослови!» господар або найстарша жінка починали
роботу, за ними — інші члени родини.
Нажавши дві жменьки, складали їх навхрест: цей «зажинковий хрест»
символізував початок жнив. Після цього жали парну кількість снопів або
на кожного члена сім’ї по снопу, ставили їх колоссям догори в коло і,
зробивши посередині ще один зажинковий хрест, розстеляли всередині
скатертину і викладали їжу.
Весь цей обряд тісно пов’язаний не лише з демонологічними уявленнями про
«духів поля», яких слід задобрити магічними діями, а й з давніми
язичницькими традиціями, на що вказує виразна солярна символіка кіл та
хрестів.
Закінчувався зажинок обрядним обідом, на якому згадували померлих
та минулорічні жнива — так годилось. Цього дня більше нічого робити не
дозволялось.
13 липня відзначалось свято Петрового батька», або Полупетра. Якщо день
Петра і Павла пов’язаний із початком жнив, то свято Полупетра мав
виразно скотарський характер. Цього дня вшановували пастухів і тварин,
навіть не доїли молочну худобу. На це свято годилось добре нагодувати
домашніх тварин та віднести обід громадському пастухові, за здоров’я
худоби молилися: «Христе, Боже наш, оберігай і спасай худобицю нашу
вдень під сонцем, вночі під місяцем, під ясними зорями, і на пізнім
ляганні, і на раннім вставанні, і на досвітніх годинах, де вона роси
спасає, де води спивав. Сохрани її від звіра лютого, що її підстерігає,
від язика злого, від гада гадовитого,. ненаситного, від чоловіка
лукавого та невірного, від усякого чорного зла, щоб повсякчас обминало
її воно. Щоб зле обминало, а добре зустрічало».
21 липня, на Прокопа, починались власне жнива. Святково вбрані люди
сходились до ланів, кланялись ниві зі словами «Дай, Боже, легко почати і
легке дожати» і починали вижинати збіжжя. Перший сніп — «дідух» —
прикрашали стрічками та квітами і зберігали до Різдва. В’яжучи
перевеслами снопи, дотримувались певних правил: озимі жито та пшеницю
зв’язували свіжими перевеслами, а ячмінь, гречку, просо — торішніми.
Готові снопи складали в «бабки» (11 снопів), «п’ятнадцятки», «полукіпки»
(30 снопів) та «копи». Способи складання форм теж, були чітко визначені:
«бабка» формувалась із семи снопів, які стояли сторч, та із трьох «на
дах»; «п’ятнадцятки» і «півкопи» складали з перехресних снопів колоссям
усередину та одного на «шапку».
Вижавши лан, залишали «спасову бороду». Кілька невижатих стебел
обв’язували червоною стрічкою і прикрашали квітами. Між стеблами серпом
розпушували землю і засівали її зерном з трьох колосів. «Спасова
борода» залишалась до початку оранки.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
