Свята Благовіщення, Благовісник, Вербна Неділя, Великдень
У квітні відзначали велике весняне свято Благовіщення. Це свято
воскреслої землі, пробудження життєвої сили природи. Цього дня, вважали
слов’яни, Дух світла благословляє Землю і все живе ній. На Благовіщення
прилітає ластівка — Божа птиця. З цього дня починалися постійні
молодіжні дитячі весняні ігри. Як правило, це були хороводи та подібні
до них ігри, які збереглись від прадавніх часів як залишки імітаційної
магії. Це важливі обряди, які виконувались під керівництвом старшого в
роді та мали на меті пробудити життєву енергію рослин, ріст яких
імітувався в іграх типу «Кривий танок». Пізніше рухи стали
супроводжуватись піснями, які й здобули, зрештою, першість у розумінні
важливості ігор.
У церкві на Благовіщення святились проскури, вони вважалися цілющими і
зберігалися на божнику ніж образами. Товчену проскуру змішували із
землею і сіяли на межах лану, «щоб він родив і щоб град посіву не
побив».
За народними повір’ями, цього дня Бог благословляє землю і все починає
рости, з’являються перші квіти, з якими пов’язані магічні ритуали
топтання рясту та заворожування пролісків.
8 квітня — Собор архангела Гавриїла, по-народному — Благовісник. Цього
дня, за народними уявленнями, грім і блискавка прокидаються від зимового
сну. Здавна землероби у цей день освячували зерно для посіву. Вважалось,
що, змішане з іншим насінням, це зерно дасть добрий урожай. Від
Благовісника починали засівати ярові.
Виходили на першу сівбу натще, перша жменя кидалась навхрест із
примовкою: «Уроди, Боже, добре зерно на мій хрест». Під час засівання
годилось говорити, стишивши голос, і ні в якому разі не лаятись, бо
виросте бур’ян.
Закінчення першого дня сівби відзначали як велике свято, вдома сівачів
зустрічали з хлібом-сіллю, готувався святковий обід, а дітям цього дня
дарували нові сорочки або чоботи.
Після Благовісника починалися свята перед Великоднем. Оскільки це свято
не має чітко усталеної дати, деколи Великдень випадає і на Благовіщення,
відповідно зсуваються і свята, що йому передують.
Перед Великоднем тривав Великий сорокаденний піст, кожен тиждень якого
мав свої назви і свята. Перший називався «збірним», четвертий —
«середохресним», п’ятий — «похвальним», шостий — «вербним», сьомий —
«білим». Найбільш любимі в народі останні два.
На вербному тижні, у неділю, святили вербу. Коли закінчувалась служба і
вербне гілля окроплювалось водою, люди йшли додому, щоб якнайшвидше
виконати магічні ритуали. Наші пращури вважали вербу священним деревом
(так само, як вишню чи явір) і приписували їй магічну силу, тому
господаря поспішали посадити гілочку освяченої вербички на городі чи в
полі і поставити невеличкий букетик під образами.
Діти хльоскали один одного прутиками, примовляючи:
Не я б’ю — верба б’є,
За тиждень — Великдень,
Недалечко червоне яєчко!
Спаси і сохрани, Матір Божа,
Під своїм покровом.
На це хльоскання ображатись не можна булав оскільки верба давала силу і
здоров’я. Перейшов цей обряд і на тварин, їх виганяли вперше на
пасовисько лише освяченими вербовими прутиками. Ці ж патички служили
оберегами полів від граду, під час грози їх викидали на двір, «щоб град
припинився», їх клали в купіль дитяти та обкурювали ними хату від
хвороб.
e
?????&???????T?емлі вогнем і водою супроводжувався словесними
заклинаннями. Так, підпалюючи вогонь, чоловік повинен був проказати:
«Смерте, смерте, іди на ліси, іди на безвість, іди на море. Смерть з
морозом танцювала, танцювала і співали і за море почвалала».
У Чистий четвер стригли дітей, прали білизну та одягались у все чисте,
святкове. Увечері, після відправи «страстів», люди несли додому запалену
свічі ку, намагаючись зберегти вогонь до приходу додому і з цією метою
її несли у спеціальному ліхтарі з паперу. Формою ліхтар повинен
нагадувати зірку чи місяць. Полум’ям цієї чудодійної «страсної» свічки
випалювали хрест на сволоку в хаті — це був найкращий оберіг від злої
сили. Ця свічка так само вважалась священною: її запалювали під час
великої грози із громом, під час хвороби когось із домашніх, щоб
полегшити пологи породіллі тощо.
Наступного дня, на Страсну п’ятницю, постились зранку до виносу
плащаниці з вівтаря. Виконувати якісь роботи, крім випікання паски та
садіння капусти, не можна було.
У Великодню суботу готували крашанки. За повір’ями, виготовлені цього
дня писанки чи крашанки зберігаються протягом усього наступного року.
На Великдень до церкви збиралось все населення села, святили паски,
яйця, сир, печених поросят, сало, ковбаси.
Вдома вся сім’я сідала до святкового столу, а перед тим усі вмивались із
череп’яної миски з трьома червоними крашанками. Першими вмивались дочки,
потім сини, мати і наприкінці батько. Після кожного вмивання воду
зливали, не займаючи крашанок, вони залишались дочкам, «щоб гарні були».
Потім усією родиною молились перед божником. Після молитви батько брав
миску із свяченими стравами і тричі обходив стіл, після цього ділив
свячені крашанки й паску, даючи кожному по шматочку зі словами: «Дай,
Боже, і на той рік дочекатись світлого празника в щасті й здоров’ї».
Починався обід з паски та яєць, потім їли шинку, порося й інше.
Після розговіння селяни збирались на великодні ігри: гойдались на
гойдалках, гралися крашанками в «навбитки», «котка», «відгадки» тощо.
Рештки крашанок та писанок топтати ногами чи просто викидати — великий
гріх: Бог покарає хворобами. Шкаралупу викидали на стріху хати або в
річку, струмок тощо.
Дівчата ходили на веснянки у найкращому одязі, заквітчані вінками, а
хлопці збирались біля церкви — стріляти з гармати.
Наступного дня хлопці обливали дівчат водою, а ті дарували їм крашанки
чи писанки. Цього ж дня ходили сім’ями в гості, обмінювались писанками,
діти носили паски та писанки хрещеним, їх називали «волочобниками», а
день — «волочильним».
Традиції та звичаї Великодня — не лише християнські, а й поганські,
оскільки здавна цей день вважався днем повного очищення землі й людей —
звідси обряди, пов’язані з вогнем та водою. Стародавній звичай випікання
паски походить від звичаю жертвування сонцю священного короваю, а щодо
значення писанок, то вони наділені магічною силою оберега, символу
зародження життя.
Другий тиждень після світлого свята — поминальний: на цьому тижні у
певний день люди з хоругвами, хрестами, співаючи вирушали на цвинтар на
«гробки», «могилки», «проводи». Там правилася спільна панахида, а потім
на могилах родичів справлялась тризна. На загальному обіді роздавали
коливо з медом, а на могилах викладали крашанки, паски, свячену сіль і
виливали чарку горілки, примовляючи: «Дай нам, Боже, довго на цім світі
проживати, в добpi-щасті панувати, а померлим царства Божого дії ждати»;
«Їжте, пийте, споживайте і нас, грішним споминайте».
Могилки впорядковували заздалегідь, висаджуй вали квіти, поправляли
хрести тощо, причому, це стосувалось і тих могил, за якими вже не було
кому доглядати.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
