.

Стратегічний альянс: Україна – НАТО (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
13 10029
Скачать документ

РЕФЕРАТ

на тему:

Стратегічний альянс: Україна – НАТО

ПЛАН

Вступ

1. Значення Північноатлантичного договору

2. Переваги членства в НАТО

3. Історія розвитку відносин України з НАТО

4. Хартія між Україною та НАТО

5. Основні напрями співробітництва Збройних Сил України з НАТО

Список використаної літератури

Вступ

НАТО – це союз, відданий принципові колективної оборони як основи для
збереження миру та забезпечення майбутньої безпеки. Спроможність Альянсу
виконувати свої завдання залежить від високого ступеня координації та
планування як на політичному рівні, так і в галузі оборони. Ядром НАТО є
19 держав-членів цієї організації. Проте в кожній сфері своєї діяльності
Альянс активно налагоджує партнерські зв’язки з багатьма іншими
країнами.

Партнерство набуває різних форм. Тридцять країн беруть участь у
“Партнерстві заради миру”, що ґрунтується на погодженому Рамковому
документі та Програмах індивідуального партнерства. Що стосується 46
країн-членів Ради євроатлантичного партнерства, серед яких і 19 держав
Альянсу, то в основі їхнього партнерства лежить всеосяжний План дій.
Україна-НАТО, а також участь у програмі “Партнерство заради миру” та
членство у Ради євроатлантичного партнерства. Співпраця з шістьма
середземноморськими країнами, що беруть участь у Середземноморському
діалозі НАТО, базується на узгодженій робочій програмі.

Внутрішній устрій НАТО відображає зв’язок між цивільними і політичними
складниками співробітництва та військовими структурами, що сприяють їх
здійсненню. У сферах політичних консультацій, оборонного планування і
політики, співпраці у справах озброєнь, зв’язку, протиповітряної
оборони, матеріально-технічного забезпечення збройних сил створено різні
комітети, які відповідають за перспективне планування та надають поради
щодо необхідних дій Північноатлантичній раді або Комітетові військового
планування НАТО, Відбуваються також консультації з питань економіки,
пов’язаних із безпекою. Вони стосуються, зокрема, витрат на оборону та
переведення оборонних галузей промисловості на цивільні рейки. При
підготовці та проведенні заходів на основі консенсусу, досягнутого
країнами-членами, кожен із комітетів, що діють на згаданих вище
напрямках, у значній мірі спирається на результати роботи, проведеної
відповідними підрозділами Міжнародного секретаріату та Міжнародного
військового штабу.

1. Значення Північноатлантичного договору

Згідно з Північноатлантичним договором, підписаним у Вашингтоні 4 квітня
1949 р., було створено союз 10 європейських і 2 північноамериканських
незалежних держав, що зобов’язалися одна одну боронити. Пізніше, між
1952 і 1982 рр., до Договору приєдналися ще 4 європейських країни.

Сам Договір є простим документом. Він відкривається короткою преамбулою,
у якій чітко зазначено, що Договір укладається в дусі Статуту ООН.
Власне, із Статуту й випливає його легітимність. Решта тексту
складається з чотирнадцяти статей, у яких сформульовано найголовніші
зобов’язання, котрі члени беруть один перед одним і перед Альянсом у
цілому.

Деякі статті заслуговують на особливу увагу. Стаття 3 є основою для
розробки планів колективної оборони. Вона покладає на країни-члени
обов’язок підтримувати й розвивати індивідуальний та колективний
оборонний потенціал. Стаття 4 надає можливості для консультацій між
державами-членами, коли будь-яка з них відчуває, що її безпека під
загрозою. Саме в цій статті робиться наголос на першорядній важливості
процесу широкомасштабних консультацій, що відбуваються в рамках Альянсу,
і пояснюється, чому НАТО бере на себе нові функції, покликані зміцнити
безпеку в усьому євроатлантичному регіоні,

Стаття 5 підтверджує право на індивідуальну чи колективну самооборону,
записане и Статті 51 Статуту ООН. Згідно з нею країни, що підписують
Північноатлантичний договір, домовляються вважати збройний напад на одну
або кількох з них нападом на них усіх. Стаття 6 визначає географічний
район, на який поширюється дія Статті 5.

Статтею 9 засновано Північноатлантичну раду як єдиний офіційний орган,
започаткований безпосередньо Договором. Він доручає Раді створювати такі
“допоміжні органи”, які можуть знадобитися для реалізації цілей
Договору. Сьогоднішні комітети й агенції, які утворені Радою й діють за
підтримки своїх військових і цивільних підрозділів, визначають структуру
Організації Північноатлантичного Договору.

На засіданні Північноатлантичної ради на вищому рівні у Мадриді в липні
1997 р. Альянс запросив три країни – Чеську Республіку, Угорщину й
Польщу – розпочати переговори щодо вступу в НАТО у 1999 р. Водночас
лідери Альянсу проголосили, що двері організації лишаються відкритими, і
вони сподіваються пізніше надіслати подібні запрошення іншим країнам.
Прагнучи до членства в НАТО, ці країни хочуть отримати страховий поліс
на майбутнє. Це їхнє право. Що ж стосується страхового полісу, то вони
мають бути готові оплатити страхову премію. Вони повинні виявити
спроможність і волю взяти на себе це зобов’язання. Стаття 10
Північноатлантичного договору передбачає таку можливість. У ній сказано,
що члени Альянсу можуть “за одностайною згодою запросити будь-яку іншу
європейську державу, здатну здійснювати принципи Договору і сприяти
зміцненню безпеки в північноатлантичному регіоні, приєднатися до цього
Договору”.

За іншими статтями Договору кожна країна-член приймає конкретні
зобов’язання стосовно оборони й безпеки. Жодне з них не зачіпає права і
обов’язки сторін, що випливають з Статуту ООН. Кожна держава
зобов’язується також зробити внесок у розвиток мирних і дружніх
міжнародних відносин, “зміцнюючи свої вільні інститути”, “сприяючи
кращому розумінню принципів, на яких засновані ці інститути” і
“домагаючись створення умов стабільності й добробуту”. Договір містить і
положення про зусилля, які слід спрямувати на заохочення економічної
співпраці між країнами-членами та усування суперечностей у їхній
міжнародній економічній політиці.

Північноатлантичний договір забезпечує безпеку країн-членів з 1949 р.
Чимало інших європейських країн отримали посередню вигоду від безпеки,
гарантованої Альянсом. Сьогодні, коли покладено край холодній війні та
розмежуванню Європи, Альянс не тільки запросив три нові держави
приєднатися до своїх рядів, а й реорганізувався таким чином, щоб інші
країни могли брати активну участь в його заходах. Уся Європа виграє від
посиленої внаслідок цих процесів стабільності й взаємної довіри.

НАТО спрямовує свої зусилля на майбутню безпеку. Проте членство в НАТО й
співпраця з Альянсом – це не просто планування на чорний день. Мова йде
про активні кроки на шляху до зміцнення безпеки у Європі. З 1995 р.
співпраця НАТО з країнами, що не с членами Альянсу, та з міжнародними
організаціями допомогла запобігти подальшому загостренню конфлікту в
Боснії й утвердити перспективи миру. Альянс – єдина міжнародна
організація, що мас необхідний потенціал для здійснення цієї місії. Щоб
підготуватися до розв’язання подібних проблем у майбутньому, Альянс
трансформував свої політичні та військові структури, пристосувавши їх до
проведення миротворчих операцій та управління кризовими ситуаціями.

Країни-члени Альянсу

 

2. Переваги членства в НАТО

Найбільш очевидними перевагами членства в Альянсі є посилені безпека й
стабільність. Зокрема, членство надає гарантії, які є підґрунтям
Північноатлантичного договору. Йдеться про те, що члени прийдуть один
одному на поміч – і поодинці, і гуртом – у разі збройного нападу на
будь-кого з них, Договір гарантує, що жодна країна-член Альянсу не буде
змушена розраховувати лише на власні сили та економічні ресурси у
вирішенні основних проблем безпеки. Однак жодна країна не позбавляється
права виконати національні зобов’язання перед своїм народом. Кожна
країна продовжує нести відповідальність за власну оборону. НАТО не
робить нічого за них. Альянс створює можливості для того, щоб вони
робили це разом. Він дозволяє країнам-членам спільно вирішувати життєво
важливі завдання у сфері національної безпеки. В результаті, незважаючи
на відмінності у становищі та військовому потенціалі країн-членів, у них
з’являється відчуття рівної безпеки, що сприяє зміцненню їх загальної
стабільності.

Хоча під час консультацій в рамках Альянсу допускається обговорення
будь-якої теми, не практикується втручання у внутрішні справи окремих
країн-членів. Держави утримуються від порушення на форумах Альянсу
питань, які є суто внутрішніми за своєю природою. У разі незгоди або
спорів між країнами переваги членства в Альянсі відіграють неабияку
роль, хоча структура Альянсу і не дозволяє йому прямо втручатися у їхні
справи. Та й не в цьому полягає його мета. Країни-члени вправі, за
бажанням, прийняти пропозицію щодо посередництва від Генерального
секретаря НАТО. Однак, незалежно від обставин, зацікавлені країни можуть
скористатися з власного досвіду співпраці та взаємодії в рамках одного
Альянсу та надалі розраховувати на зовнішню безпеку, яку НАТО їм
гарантує, поки триватиме пошук шляхів вирішення їхніх невідкладних
проблем. Подібні переваги притаманні й партнерству з НАТО, яке вже
допомогло окремим країнам-партнерам розв’язати застарілі регіональні
проблеми.

Країни-члени НАТО виграють також від того, що узгоджують свої позиції на
інших міжнародних форумах. Регулярні контакти між цими державами – як
щодня в рамках НАТО, так і між їхніми столицями – разом із постійними
міжурядовими консультаціями сприяють посиленню впливу і ролі, що Її
відіграє кожна з них у міжнародних відносинах в цілому. Вони стають
країнам-членам у пригоді тоді, коли виникають труднощі або суперечки, і
дозволяють їм черпати зі спільного джерела взаєморозуміння й поваги, що
допомагає їм визначати взаємоприйнятні шляхи розв’язання проблем та
приймати спільні рішення. Завдяки їм члени НАТО вступають у переговори
на інших міжнародних форумах, попередньо ознайомившись із позиціями
союзників. При цьому вони нерідко заздалегідь узгоджують свої погляди на
основні завдання в сфері політики. Скажімо, на двосторонніх і
багатосторонніх переговорах з контролю над озброєннями і роззброєнням
країни-члени НАТО часто досягали згоди щодо спільних позицій та
координували свої ініціативи таким чином, що вони додавали їм
впливовості й переконливості. За допомогою програми “Партнерство заради
миру” та інших форумів співробітництва з Альянсом країнам, які беруть у
них активну участь, вдається домогтися, щоб у світі більше рахувалися з
їхніми думками щодо міжнародних справ та чули їхні голоси.

3. Історія розвитку відносин України з НАТО

Відносини України з НАТО почали розвиватися невдовзі по отриманні
країною незалежності у 1991 році. Вже у січні 1992 року представник
України вперше взяв участь у Робочій групі високого рівня Ради
Північноатлантичного співробітництва (РПАС).

22-23 лютого 1992 року відбувся перший візит Генерального секретаря НАТО
М.Вернера до Києва, в ході якого Україна була запрошена до участі в
РПАС. З того часу почалися активні контакти і співробітництво з НАТО.

8 лютого 1994 Україна першою з країн СНД підписала Рамковий документ
ПЗМ, а 25.05.94 передала керівництву НАТО свій Презентаційний документ,
в якому визначені політичні цілі участі України в ПЗМ, заходи, які
планується здійснити для досягнення цих цілей, а також сили і засоби, що
виділяються Україною для участі у ПЗМ.

14 вересня 1994 року перша Індивідуальна програма партнерства (ІПП) між
Україною і НАТО була офіційно схвалена на спеціальному засіданні
Північноатлантичної Ради НАТО.

У 1995 році Україна призначила своїх перших офіцерів зв’язку до
штаб-квартири НАТО у м. Брюссель та Координаційного центру партнерства
(КЦП) у м. Монс (Бельгія). Весною того ж року між Україною і НАТО були
укладені Адміністративна угода та Угода у сфері безпеки, на основі яких
відкрито офіси зв’язку у штаб-квартирі НАТО та КЦП.

У 1995 році Україна однією з перших серед країн-партнерів приєдналась до
Процесу планування та оцінки сил (ППОС), головною метою якого є надання
державам-партнерам можливості для визначення та підготовки сил, здатних
ефективно взаємодіяти зі збройними силами інших держав в операціях під
проводом НАТО, а також створення механізму для обміну інформацією з
питань оборонного та бюджетного планування в рамках ПЗМ.

6 травня 1996 року від імені Уряду України були підписані важливі угоди
в рамках ПЗМ, за якими регулюється статус військовослужбовців Збройних
Сил України при перебуванні на навчаннях та інших заходах на території
країн – членів НАТО або країн–партнерів і, навпаки, військовослужбовців
інших держав, які беруть участь у навчаннях на території України, –
Угода між державами, які є сторонами Північноатлантичного Договору, та
іншими державами, які беруть участь у Програмі ПЗМ, щодо статусу їх
збройних сил, а також Додатковий протокол до цієї Угоди (ратифіковані
Верховною Радою України 2 березня 2000 року).

Важливими етапами у розвитку співробітництва Україна-НАТО стали також
засідання 14 вересня 1995 року та 20 березня 1997 року
Північноатлантичної Ради (ПАР) за участю Міністра закордонних справ
України Г.Удовенка, ряд політичних і спеціальних консультацій між
Україною та НАТО у форматі “16+1”, які відбулись протягом 1995-1997
р.р., взаємні візити на високому рівні, в т.ч. перший офіційний візит
Генерального секретаря НАТО Х.Солани в Україну 15-16 квітня 1996 року.

9 липня 1997 року на самміті НАТО в м. Мадрид Президентом України було
підписано Хартію про особливе партнерство між Україною та НАТО, яка
фіксує політичні зобов’язання сторін на найвищому рівні і регламентує
зміст “особливого партнерства” між Україною та НАТО.

У 1997 році засновано Центр інформації і документації НАТО в Україні.

У 1997 році засновано Місію України при НАТО та призначено Військового
представника.

У 1998 році засновано Спільну робочу групу Україна – НАТО з питань
військової реформи.

У квітні 1999 року відкрито Офіс зв’язку НАТО в Україні у м. Києві.

27 січня 2001 року Указом Президента України затверджена Державна
програма співробітництва України з НАТО на 2001-2004 роки.

У липні 2002 року підписано Указ Президента України “Про затвердження
Стратегії України щодо Організації Північноатлантичного Договору
(НАТО)”.

9 липня 2002 року підписано Меморандум про взаєморозуміння між Кабінетом
Міністрів України і штабом Верховного головнокомандувача об’єднаних
збройних сил НАТО на Атлантиці та штабом Верховного головнокомандувачем
об’єднаних збройних сил НАТО в Європі щодо забезпечення підтримки
операцій НАТО з боку України (ратифікований Верховною Радою України 17
березня 2004 року).

30 серпня 2002 року рішенням Президента України створено Державну раду з
питань європейської та євроатлантичної інтеграції України. 17 жовтня
2002 року відбулося перше засідання Державної ради.

22 листопада 2002 року підписано План дій Україна – НАТО і Цільовий план
дій Україна – НАТО на 2003 рік на засіданні Комісії Україна – НАТО на
рівні міністрів закордонних справ, м. Прага.

11 січня 2003 року Указом Президента України створено Національний центр
з питань євроатлантичної інтеграції України.

25 березня 2004 року затверджено Цільовий план дій Україна – НАТО на
2004 рік Державною радою.

1 червня 2004 року у штаб-квартирі НАТО відбулося щорічне засідання
Політико-військового керівного комітету в рамках Процесу планування та
оцінки сил (ПВКК/ППОС) у форматі 26 + Україна. На засіданні було
погоджено новий пакет Цілей партнерства на 2004-2005 роки (налічує 54
цілі), до якого інтегровані Національні цілі воєнної реформи.

6-7 червня 2004 року у м. Варшава відбулася неформальна конференція
(консультації) Україна – НАТО високого рівня. Під час конференції
підписано Меморандум про взаєморозуміння між Кабінетом Міністрів України
і Верховним головнокомандуванням Об’єднаних Збройних Сил НАТО з питань
трансформації та Верховним головнокомандуванням Об’єднаних Збройних Сил
НАТО в Європі щодо використання стратегічної транспортної авіації
України в операціях та навчаннях НАТО (ратифіковано ВР України
05.10.2006).

29 червня 2004 року Президент України взяв участь у засіданні Комісії
“Україна – НАТО” на рівні глав держав та урядів, що вперше відбулося за
участю семи нових членів Альянсу в Стамбулі. Під час зустрічі сторони
обговорили внесок особливого партнерства між Україною та НАТО у
підтримання миру і стабільності на євроатлантичному просторі, а також
перспективи розвитку цих відносин у світлі імплементації Плану дій
Україна – НАТО.

3 серпня 2004 року підписана Адміністративна Угода між Міністерством
оборони України та Штабом Верховного Головнокомандувача Об’єднаних
Збройних Сил НАТО з питань трансформації щодо створення, фінансування та
підтримки діяльності Бюро військової документації Україна – НАТО.

У квітні 2005 року в м. Вільнюс, Литовська Республіка, під час
неформальної зустрічі Україна – НАТО на рівні міністрів закордонних
справ офіційно започатковано Інтенсифікований діалог щодо прагнень
України стосовно членства в НАТО та відповідних реформ.

14 жовтня 2005 року Постановою Кабінету Міністрів України № 1020
створений Урядовий комітет з питань європейської та євроатлантичної
інтеграції, який провадить свою діяльність відповідно до Загального
положення про урядовий комітет, з урахуванням особливостей, які
визначаються завданнями із здійснення конкретних заходів щодо
європейської та євроатлантичної інтеграції (зокрема з досягнення
критеріїв членства України в ЄС та НАТО), передбачених Постановою КМУ
від 17.12.05 № 1214 “Про особливості діяльності Урядового комітету з
питань європейської та євроатлантичної інтеграції”.

28 грудня 2005 року Президент України своїм Указом увів у дію рішення
Ради національної безпеки і оборони України від 25 листопада 2005 року
“Про невідкладні заходи щодо дальшого розвитку відносин України з
Організацією Північноатлантичного договору (НАТО)”. Згідно з Указом
серед іншого передбачено:

визнати одним із пріоритетів діяльності забезпечення реалізації
державної політики щодо співробітництва України з НАТО, в тому числі
досягнення критеріїв членства України в НАТО;

утворити постійно діючий орган з питань підготовки України до вступу в
НАТО;

опрацювати питання щодо створення національної системи координації
співробітництва України з НАТО.

На виконання зазначеного нормативно-правового акту розроблені та
затверджені укази Президента України “Про Національну систему
координації співробітництва України з Організацією Північноатлантичного
договору” (№ 215/2006 від 13.03.06) та “Про Міжвідомчу комісію з питань
підготовки України до вступу в НАТО” (№ 429/2006 від 22.05.06).

У період з 04 по 07 квітня 2006 року відбулося експертне засідання
Україна-НАТО з питань участі у ППОС. Метою експертного засідання було
проведення консультацій щодо досягнення визначених Цілей партнерства та
опрацювання оновленого пакету Цілей партнерства на 2007 рік.

18 травня 2006 року в Києві проведено конференцію з реформування сектора
безпеки, наступного дня – засідання представників високого рівня у
рамках Спільної робочої групи з питань військової реформи (СРГВР), а
згодом – міжвідомчі переговори з питань реформування оборонного сектора
в рамках Інтенсифікованого діалогу з НАТО.

9 червня 2006 року в штаб-квартирі НАТО відбулося засідання Комісії
Україна – НАТО на рівні міністрів оборони. Міністрами розглянута
оборонна політика України у площині мінливого середовища безпеки,
трансформація її збройних сил, а також триваюча підтримка Україною
операцій під проводом НАТО.

19 червня 2006 року Міністерство оборони України та Агентство з
обслуговування та постачання НАТО підписали контракт, що дозволив
розпочати найбільший у світі проект з демілітаризації. Метою проекту є
безпечне знешкодження 1,5 мільйона одиниць стрілецького та легкого
озброєння, а також 133 тис. тонн боєприпасів, які зберігаються в
Україні. Першим практичним кроком став початок знищення 1 тис. одиниць
переносних зенітно-ракетних комплексів, що розпочалось в Україні того ж
тижня.

5 жовтня 2006 року у м. Сінтра, Португалія, відбулись п’яті неформальні
консультації Україна – НАТО високого рівня. Під час консультацій
розглядалися можливості надання допомоги Україні у перетворенні її
галузі безпеки і оборони на демократично контрольовані і відповідальні
механізми реагування на нинішні загрози і виклики безпеці.

4. Хартія між Україною та НАТО

“Хартія про особливо партнерство між Організацією Північноатлантичного
договору та Україною” була підписана у Сінтрі, Португалія, 29 травня
1997 р. Президент України Кучма та глави держав і урядів країн-членів
НАТО підписали Хартію у Мадриді в липні 1997 р.

Хартія, що грунтується на принципах, які поділяють обидві сторони,
покликана сприяти зміцненню співпраці та дійового партнерства між НАТО й
Україною. Вона істотно просуне вперед відносини між НАТО й Україною. В
рамках цього процесу Генеральний секретар НАТО Солана і міністр
закордонних справ України Удовенко відкрили у Києві 7 травня 1997р.
Центр інформації та документації НАТО. Зараз реалізуються нові спільні
програми. Для нагляду за розвитком стосунків створено Комісію
НАТО-Україна. Комісія збиратиметься па засідання принаймні двічі па рік,
щоб проаналізувати результати проведеної робити.

Хартія між НАТО й Україною відкриває нові можливості для змістовної
співпраці та консультацій з питань політики і безпеки

Хартія офіційно визнає важливість незалежної, стабільної і демократичної
України для розвитку усієї Європи.

Україна стала важливим суб’єктом європейської безпеки. Українські
солдати несуть службу разом із військами країн НАТО в рамках
міжнародного контингенту в Боснії, покликаного утвердити тривалий мир у
цьому неспокійному регіоні.

Хартія закладає основу для співпраці та консультацій – в межах
семінарів, робочих груп та інших спільних програм – у таких сферах, як
цивільне планування на випадок надзвичайних ситуацій, готовність до
катастроф, відносини між цивільними і військовими та демократичний
контроль над збройними силами.

Співпраця охоплює і такі питання, як оборонне планування, складання
бюджету, політика, стратегія, концепції національної безпеки, оборонна
конверсія, підготовка військових кадрів і військові навчання.

Вивчаються можливості співпраці в інших сферах. Йдеться про військову
співпрацю і взаємодію; економічні аспекти; питання науки і технології;
проблеми екологічної, зокрема і ядерної, безпеки; наукові й
дослідно-конструкторські розробки в аерокосмічній галузі: координацію
роботи цивільних і військових служб управління повітряним рухом.

Засновується військова місія зв’язку. що стане складовою частиною
представництва при НАТО в Брюсселі.

Центр інформації та документації НАТО – перший осередок подібного плану
в Центральній і Східній Європі – було відкрито у Києві 7 травня 1997 р.

5. Основні напрями співробітництва

Збройних Сил України з НАТО

Україна розцінює Програму “Партнерство заради миру” (ПЗМ) як важливий
елемент загальної структури європейської стабільності і безпеки, що
спрямована на подальший розвиток і практичне поглиблення стосунків НАТО
з країнами-членами Ради євроатлантичного партнерства, а також іншими
зацікавленими країнами – членами ОБСЄ, у галузі оборони,
військово-цивільного співробітництва та миротворчих операцій.

Основні напрями співробітництва між Збройними Силами України та НАТО
включають:

створення ефективної системи цивільно-військових відносин;

вдосконалення демократичного контролю над збройними силами;

створення ефективної системи оборонного планування, яка збалансує
основні пріоритети реформування та розвитку ЗС України, у т.ч.:

проведення короткострокового та середньострокового оборонного планування
включаючи оновлення законодавчої бази діяльності ЗС відповідно до
проведеного оборонного огляду в Україні у всьому спектрі його
призначення;

інтеграція Процесу планування і оцінки сил в національну систему
оборонного планування України;

забезпечення реалізації рішень Спільної робочої групи Україна – НАТО з
питань воєнної реформи та Спільної робочої групи з питань
оборонно-технічного співробітництва;

досягнення взаємосумісності підрозділів ЗС України з військовими
формуваннями Північноатлантичного Альянсу з метою участі в операціях з
підтримання миру під проводом НАТО шляхом продовження безпосередньої
участі у них, а також досягнення Цілей партнерства, визначених для
Збройних Сил України в рамках третього етапу ППОС;

сприяння повному переходу ЗС України до комплектування
військовослужбовцями, які проходять військову службу за контрактом;

вдосконалення існуючої нормативно-правової бази співробітництва, зокрема
виконання заходів в рамках Плану дій Україна – НАТО та щорічних Цільових
планів Україна – НАТО в частині, що стосується Міністерства оборони
України.

наближення законодавчої бази до правового поля країн-членів НАТО,
адаптації до стандартів Альянсу та фахової підготовки у відповідних
галузях;

реалізація пілотного проекту Україна – НАТО щодо майбутньої структури ЗС
України (зокрема, стосовно створення Об’єднаного оперативного
командування);

реалізація пілотного проекту Україна-НАТО з професійної підготовки
цивільного персоналу для потреб Міністерства оборони України;

мінімізацію негативних наслідків реформування ЗС України (конверсія
оборонних об’єктів, утилізація надлишкових боєприпасів, легких озброєнь
та стрілецької зброї (ЛОСЗ), соціальні питання, рекультивація територій,
забруднених внаслідок військової діяльності тощо);

інформування громадськості про стан співробітництва з Альянсом, а також
здійснення заходів воєнної реформи в Україні;

співробітництво з НАТО у сфері управління повітряним рухом, обмін даними
про повітряну обстановку;

участь у боротьбі проти тероризму тощо.

Висновок

Таким чином, НАТО – це водночас і форум, у рамках якого держави-члени
активно співпрацюють з країнами-партнерами у сферах цивільного
планування на випадок надзвичайних ситуацій, ліквідації наслідків
надзвичайних ситуацій, науки і екології. Хоча кожна держава несе основну
відповідальність за планування дій своїх цивільних служб за надзвичайних
обставин, здійснювана в межах НАТО співпраця сприяє тому, що при
виникненні критичних ситуацій цивільні ресурси Альянсу використовуються
у найефективніший спосіб. У таких випадках Альянс часто виконує роль
координатора. Він домагається, щоб потреби швидко визначалися, а запити
стосовно допомоги надсилалися до заздалегідь обраного центру з
надзвичайних ситуацій, здатного якнайкраще їх забезпечити.

НАТО здійснює програми міжнародних обмінів, пов’язані з важливими для
Альянсу та його партнерів науковими та екологічними проблемами. Згадані
програми забезпечують підтримку наукових досліджень високого рівня,
сприяють розвиткові національних науково-технічних ресурсів і дозволяють
– завдяки міжнародній кооперації – заощадити кошти. Деякі з цих заходів
спрямовано па вирішення пов’язаних з обороною природоохоронних питань,
що справляють негативний вплив на сусідні держави і можуть бути
розв’язані лише спільними зусиллями.

Відносини України з НАТО почали розвиватися невдовзі по отриманні
країною незалежності у 1991 році. Вже у січні 1992 року представник
України вперше взяв участь у Робочій групі високого рівня Ради
Північноатлантичного співробітництва (РПАС).

Україна розцінює Програму “Партнерство заради миру” (ПЗМ) як важливий
елемент загальної структури європейської стабільності і безпеки, що
спрямована на подальший розвиток і практичне поглиблення стосунків НАТО
з країнами-членами Ради євроатлантичного партнерства, а також іншими
зацікавленими країнами – членами ОБСЄ, у галузі оборони,
військово-цивільного співробітництва та миротворчих операцій.

Основні напрями співробітництва між Збройними Силами України та НАТО
включають:

– створення ефективної системи цивільно-військових відносин;

– вдосконалення демократичного контролю над збройними силами;

– створення ефективної системи оборонного планування, яка збалансує
основні пріоритети реформування та розвитку ЗС України, у т.ч.:

– проведення короткострокового та середньострокового оборонного
планування включаючи оновлення законодавчої бази діяльності ЗС
відповідно до проведеного оборонного огляду в Україні у всьому спектрі
його призначення;

– інтеграція Процесу планування і оцінки сил в національну систему
оборонного планування України;

– забезпечення реалізації рішень Спільної робочої групи Україна – НАТО з
питань воєнної реформи та Спільної робочої групи з питань
оборонно-технічного співробітництва тощо.

Список використаної літератури

Рамковий документ програми “Партнерство заради миру” (започаткований
10.01.1994, Україна приєдналася 08.02.1994).

Презентаційний документ щодо участі України в програмі “Партнерство
заради миру” (переданий до НАТО 25.05.1994).

Угода між Урядом України та НАТО про безпеку від 13.03.1995
(ратифікована Верховною Радою України 12.09.2002).

Індивідуальна програма партнерства України з НАТО (формується щорічно).

Хартія про особливе партнерство між Україною та Організацією
Північноатлантичного договору (підписана 09.07.1997).

Меморандум про взаєморозуміння між Урядом України та Організацією
Північноатлантичного Договору щодо призначення Офіцерів зв’язку НАТО в
Україні (підписаний 09.12.1998).

Угода між Національним координаційним центром соціальної та професійної
адаптації військовослужбовців, звільнених у запас або відставку,
Кабінету Міністрів України та Організацією Північноатлантичного Договору
“Про практичну реалізацію ініціативу НАТО щодо перепідготовки
українських військовослужбовців, звільнених в запас або відставку”
(підписана 11.11.1999).

Меморандум про взаєморозуміння між Кабінетом Міністрів України і
Організацією НАТО з матеріально-технічного забезпечення і обслуговування
(NAMSA) (підписаний 06.12.2001).

Імплементаційна угода між Кабінетом Міністрів України та Організацією
НАТО з питань матеріально-технічного забезпечення і постачання (NAMSO)
щодо утилізації переносних зенітно-ракетних комплексів, легких озброєнь,
стрілецької зброї та звичайних боєприпасів (підписана 23.11.05 під час
засідання Спільної робочої групи Україна – НАТО з питань озброєнь, м.
Брюссель, Бельгія).

Указ Президента України “Про Цільовий план Україна – НАТО на 2006 рік у
рамках Плану дій Україна – НАТО” (виданий 07.04.2006).

Роль НАТО i країн партнерів Альянсу. – К., 2004.

PAGE

PAGE 2

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020