.

Стратегічні основи ідеологи української повстанської армії та їх використання на сучасному етапі (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
217 1493
Скачать документ

Реферат

не тему:

Стратегічні основи ідеологи української повстанської армії та їх
використання на сучасному етапі

Перш ніж приступити безпосередньо до проблем ідеології Української
Повстанської Армії, необхідно зупинитися на виясненні значення слова
ІДЕОЛОГІЯ.

На сучасному етапі у більшості політичних та філософсько-політологічних
підходах терміну ідеологія надається негативного змісту або хоча б
негативного відтінку. Ідеологія трактується як догматична, позбавлена
істини, логічно не доведена форма мислення та сприйняття світу, що діє
на емоційний стан людини і, на відміну від поняття «концепція»,
позбавлена раціонального обґрунтування.

Така ситуація в Україні є безпосереднім наслідком епохи
«деідеологізації», що формувалася в період розвалу СРСР та безпосередньо
після нього. Фактично вказаний процес «деідеологізації» спрямовувався на
зруйнування комуністичної системи поглядів і за суттю свого спрямування
відповідав поняттям «декомунізація» та «дедогматизація».

Але перебуваючи в руслі парадигми деідеологізації, наше суспільство
майже зовсім втратило інший, первинний зміст поняття ідеологія. Адже
термін «ідея» походить від давньогрецької філософії Платона й означає –
початок, основа, першообраз. Ідея – це духовне первоначало, що становить
суть та основу всіх речей. А ідеологія є духовним осердям суспільства, –
це система політичних, правових, етичних, художніх, філософських,
релігійних поглядів. Водночас вона великою мірою співмірна та
взаємопов’язана із поняттям суспільна свідомість.

Попавши в русло парадигми деідеологізації ми, образно кажучи, разом з
водою вихлюпнули і дитину, а саме – заперечили факт існування ідеології
загалом та необхідність формування суспільно-світоглядної матриці.

Так почало формуватись деідеологізоване, тобто безсвітоглядне
суспільство, позбавлене ідеалу та системи цінностей. Разом з
деідеологізацією ми фактично заперечили й Ідеал, який є взірцем, що
формує кінцеву мету прагнень, визначає спосіб мислення та діяльності
людини й суспільства. Ми не сформували мету, знівелювали цілеспрямовану
діяльність і в результаті отримали сенсацію, яка на даний момент є
пануючою і звучить приблизно так: «Українська ідея не спрацювала».

Фактично ж якраз навпаки, українська ідея працює всупереч суттєвим
філософським і політичним намаганням оголосити її неіснуючою (див.:
П.Кононенко. Українознавство. – 1996 р., р.І).

Отже, на сьогоднішній момент ми стоїмо перед величезною проблемою
осмислення, формування і становлення сучасної української ідеології, яка
включає в себе і раціональну складову – концепцію, й емоційно-почуттєву,
й ієрархію цінностей, і загальні парадигми способу мислення та
діяльності.

Ігнорування такого завдання рівносильне самозапереченню, бо людська
свідомість, не витворивши власної повноцінної позиції, заповнюється
сурогатом гіперболізовано-інстинктивних (загалом сексуально-агресивних)
матриць та засвоює псевдоцінності інших суспільств, які дуже часто
нав’язуються штучно, змушуючи українське суспільство дивитись на світ і
на себе чужими очима.

Що стосується емоційної сторони будь-якої ідеології, то замість
однозначного засудження, слід усвідомити, що емоції – це факт людського
життя, вони, як це вже встановлено сучасною психологією, суттєво
впливають на всі сфери життєдіяльності, а переважання позитивних емоцій
безпосередньо пов’язане не лише з успіхом, а навіть із здоров’ям людей.
Враховуючи цей факт, одним із завдань сучасної української ідеології
постане формування позитивної емоційної матриці.

Підсумовуючи все, сказане вище, можемо зробити висновок, що перед
сучасним державотворенням стоїть вкрай важлива проблема формування й
обґрунтування ефективної, сучасної, глибоко української ідеології,
безпосередньо пов’язаної із поняттям ідеалу, який включає в себе основні
параметри соціуму й є взірцем для активної діяльності.

Найбільш вагомими є три частини ідеології:

1) концептуально-раціональна – логічне всестороннє обґрунтування
світоглядного ідеалу;

2) емоційна – створення почуттєво комфортного образу, що відповідає
найвищим стандартам гуманістичної, християнської етики то співзвучний
українським архетипам;

3) діяльнісна – визначає основні напрями діяльності та форми ЇЇ
реалізації.

Якщо врахувати, що ідеологія – це вчення про першооснову, та закономірно
буде звернутися до скарбниць ідеології УПА, 60-ту річницю якої ми зараз
святкуємо.

Ні в кого не виникає сумніву, що цю ідеологію можна назвати
націоналізмом. Однак під цим терміном розуміють часом настільки різні,
навіть взаємопротилежні речі, що потрібно уточнити його ідейне
наповнення.

Можна визначити кілька центральних парадигм, що являють суть ідеології
Української Повстанської Армії:

/. Людський всесвіт, людство – це органічна жива структура, що
складається із одноцільних підструктур – націй.

Цілком недаремно основним гаслом УПА (і ОУН) було – «Воля народам! Воля
людині!» Не народові, а народам – так оприявнювала себе ця, можна
сказати, глобалістська ідея. Причому це був глобалізм без нівеляції, без
уніфікації, без настанови на формування безликої маси, як це часто має
місце в сучасності. А стратегічна ідея міжнаціональної взаємоповаги і
взаємотерпимості.

2. Нація – це органічна духовна спільнота, що має власне духовне єство
(архетип, сукупність мисленнєвих та емоційних установок), неперервне в
просторі і часі.

Збереження цієї духовності – це і було основне завдання УПА. Це
надзвичайно важлива ідея, без якої вся діяльність нашої Армії стає
незрозуміла й без якої ми ніколи не сформуємо повноцінної ідеології
сьогодення. Парадигма органічної неперервності нації в просторі і часі
формує кілька суттєвих світоглядно-діяльнісних висновків:

$

$

Dа) Україна – це сукупність «Живих, мертвих і ненароджених в Україні і
поза нею сущих», кожен із яких є невіддільною частиною духовного
організму, а антагонізми між ними закономірно ведуть до руйнування
загальної структури;

б) будь-якого роду незгоди, суперечки, протилежні позиції служать
глибшому розумінню наших проблемі є конструктивними у своїй суті.
Негатив виникає при намаганні утвердити виключно власну позицію,
відкинути, відторгнути від України її органічні частини.

Ця позиція, якщо слідувати їй не поверхово-декларативно, а сповідуючи її
істинну суть, надзвичайно складна й важка для виконання. Вона вимагає
величезної мудрості, напруження і навіть, можливо, категоріальних змін
мислення та світосприйняття,

Під таким кутом зору представники різних політичних і навіть
філософських позицій виступають не як супротивники, а як носії
української ідеї, що оприявлюють її в різних історичних та ідеологічних
контекстах. Наприклад, ситуація 20 – 40-х років виглядатиме таким чином:

У пануючій тоді комуністичній ідеології формується націонал-комуністична
опозиція;

У польському імперіалізмі легальне намагається працювати УНДО;

Фаталістичне чекання соціалістичного раю руйнує Донцов;

Необхідність еліти, власної влади й органічної співпраці різних верств
суспільства розробляє Липинський;

Синтезуючи всі ці ідеї, постає ОУН, як реальна сила самозахисту –
духовного і фізичного.

Необхідно бачити історичну й часову тяглість цих людей і процесів,
бережно відбирати в загальну скарбницю їхні здобутки і вибачити їм їхні
помилки, уважно перед тим вивчивши, щоб не повторювати знову.

Причому УПА, поставши як загальнонародна структура, на той час виконала
вказане завдання. Вона об’єднала східняків і західняків, інтелігенцію і
селян, навіть учорашніх комсомольців і членів ОУН.

Відома стаття ідеолога УПА і ОУН О.Дяківа-Горнового «Яка філософія
обов’язує членів ОУН», що часто піддавалася критиці, бо порушувала
ідеалістичну «цноту», дозволивши матеріалістам вступ до ОУН, при
глибшому аналізі виявляє стратегічну налаштованість О.Дяківа саме на
ідею органічної неперервності нації.

Автор об’єднує й релігійних, й атеїзованих українців, надаючи їм змогу
реалізувати себе в українській ідеї. Саме така позиція є життєво
актуальна на сучасний момент.

Парадигма національної континуїтивності вимагає катарсисного осмислення
всіх ліній внутрінаціонального протистояння. Необхідно виявити не лише
руйнування органічної структури нації на сучасному етапі, айв
історичному контексті. Давні болі та образи в тій чи іншій формі
виявляють себе в теперішньому. Антагонізм між драгоманівцями й
донцовцями, гетьманцями й соціалістами, бандерівцями й мельниківцями,
комуністами й дисидентами – це руйнація народного духовного тіла
України.

Чим швидше ми зуміємо інтегрувати ці позірні суперечності, тим швидше і
легше почнуть вирішуватися антагонізми сучасності. А їх також немало: це
східняки й західняки, україномовні та російськомовні, діаспора й Крим,
багаті й бідні, влада й народ, а також безмір дрібних, серед яких і
вищеназвані історичні.

3) Створення соціально-справедливого ладу, де кожна людина має реальний
соціально-економічний і духовний захист.

Необхідно зазначити, що ідея соціальної справедливості, з одного боку,
глибоко притаманна українському національно-визвольному рухові, а з
другого – не є виключною монополією комуністів, а відома ще з
дохристиянських часів.

Врешті, ідея органічної нації в неявному вигляді містить ідею соціальної
справедливості та відсутності експлуатації, адже визискування однієї
частини нації іншою руйнує національний організм. Лише на відміну від
комуністичної ідеології, експлуатація тут виступає не економічним, а
етичним феноменом, пов’язаним не стільки з володінням засобами
виробництва, скільки з моральними принципами людей.

Важливість цієї ідеї неодноразово заманіфестована в ідеології та
діяльності УПА. В «Інструкції Краєвого проводу головної команди
Української Повстанської Армії для організації виховної роботи у
відділах УПА»1 серед виховних тем бачимо такі, що пов’язані з
господарським життям людей. Одна з них має назву «Обмолот і посівна – як
УПА може в цьому допомогти». Тобто УПА брала безпосередню участь не лише
у формуванні соціального ідеалу, а й у практичному господарському житті
країни.

Проблема соціально-справедливого ладу є актуальною й на сучасний момент.
Ми є свідками процесу, при якому Україні нав’язують економічну
залежність, абсолютно аморальне ведення економічних справ та позбавлення
людей будь-якого соціального захисту.

Усі ці проблеми прямо чи опосередковано розроблялися в ідеології УПА, а
саме:

а) ідеї взаємозв’язку соціально-господарського життя із загальним станом
виробництва та світогляду людей;

б) націоналізація і державний контроль над стратегічними та
загальнонародними галузями господарства (великий транспорт, енергетика,
корисні копалини);

в) максимальна гармонізація стосунків робітник – роботодавець на основі
етики.

Значення ідеології УПА, її органічність і глибина виявляється в ЇЇ
актуальності на сьогоднішній день. Тому, підсумовуючи, можна сказати, що
ідеологія Української Повстанської Армії – це вияв глибоко української
ментальності, ставши на ЇЇ ґрунт, використавши досвід УПА, потрібно
творити сучасний взірець і мету діяльності – ідеал та ідеологію України.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020