.

Сонце (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 2289
Скачать документ

Сонце

Мабуть, усі народи в давнину вважали сонце святим. Сонце — головне
джерело світла й тепла, від нього залежить усе у природі, а отже, й сама
людина. Донедавна існувала віра в сонце добре й караюче, про яке “гріх і
обмірковувать”. У міфологічному світогляді світло символізує зрячість.
Давні люди вважали, що небесні світила — то очі божеств. Темрява, ніч,
туман є своєрідними синонімами зла, неправди. З першим променем сонця
вранці, за повір’ям, знищується вплив злих духів. Отже, сонце символізує
знання, справедливість, милосердя, переможця неправди і всілякого зла. А
ще — тепло, світло, чоловіче начало. Його атрибути — коло, колесо
(наприклад — прядки), паляниця, корж, яблуко. Тварини-символи сонця —
кінь, золоторогий олень, вепр, півень, сокіл.

З приходом християнства люди побачили в сонці відблиск Божого лику.
Стали порівнювати небесне світило зі Всевидячим Божим оком, а Христа
називати Сонцем Правди та й просто Сонцем, адже Він несе людям світло,
подібно до сонця. Христос казав: “Я світло світу”. Але Його світло —
внутрішнє, духовне. Великий князь Володимир Мономах у своєму “Поученні
дітям” настановляє: “Щоб не застало вас сонце в постелі. Віддавши
вранішню похвалу Богові, а потім світанковому сонцю, й побачивши сонце,
прославте Бога з радістю і промовте: “Просвіти очі мої, Христе Боже, дав
мені єси світ твій красний”.

В українських селах мами навчали дітей-пастушків, виряджаючи їх із
худобою на луки: “Не кривися з праведного сонечка, не кидай на сонце
грудками, бо Бог хліба не дасть. І пальцем не показуй на сонечко, бо око
йому виколеш, не плюй на сонце, бо буде тьма над нами. Бог поставив
святе світило, воно так само може покарать, як і Господь”.

Час, пору дня можна було визначити за сонцем, за розташуванням його над
обрієм: досвіток, ранок, полудень, вечір. І тільки визначаючи пору, до
сонця можна було повертатися спиною, бо в усіх інших випадках — гріх. За
сонцем визначають і сторони світу: схід, захід, північ, південь.

Чи не найдавнішим є уявлення про Сонце, яке живе у морі. Схоже на яєчний
жовток, оточене водою, воно прокидається, рухається небом,   а на
ніч знову ховається на морському дні.   Уявлення це зберегла казка
“Красносвіт”. Вона оповідає про прекрасного парубка, який ховається в
яєчку й без тієї “шкаралупки” до часу не може жити. Звуть того парубка
Красносвітом.   Одружившись із царівною, Красносвіт невдовзі безслідно
зникає, бо та розбиває його сховок. Царівна довго шукає судженого,
дорога її — на той світ, до Поганого   Царя   —   володаря темряви й
потойбіччя через двір Мороза, Місяця та Вітра. Визволяє   царівна
Красносвіта за допомогою чарівних речей, що уособлюють сонце: золотого
яблучка   (форма,   колір),   золотої качки (саме качки перевозять сонце
підземними ріками), золотого кужеля (золоте прядиво — символ сонячного
проміння). І сам Красносвіт “як устав, так зробилося ясно-ясно на увесь
двір”.

Відоме уявлення про сонце як небесний вогонь, що горить і ніколи не
згасає, відображене в іншій казці: “Були Змії такі, що здійняли із неба
Сонце і Місяць і світили собі у покою”. Про це свідчать і загадки про
сонце: “Серед моря-моря стоїть червона комора” та “За лісом, за пралісом
золота діжа горить”.

o

?????&???????*? коли сходить — молодіє. Дід ліг своїй мамі на коліна і
сильно заснув…”

Про те, як сонце викрало собі за дружину людську дівчину, оповідає
легенда “Чому буває сумне сонце”. Брат пішов визволяти сестру й,
допомагаючи своєму швагрові, побив-поламав усе на небі — і сонце довго
лагодило драбину, по якій вилазить туди щоранку.

Те, що сонце має побут як у звичайного господаря, засвідчує й дитяча
закличка:

Сонечко, сонечко,

Виглянь у віконечко…

Інше втілення сонця — образ жіночий, образ господині-дружини місяця,
матері зірок. Цей образ з’явився, як вважають учені, за часів
матріархату. Сонце, місяць і зорі утворюють небесну родину.

На горі, на кам’яній

Щедрий вечор, добрий вечор!

Волохи куют, церкву будуют,

З трьома верхами, з трьома вікнами.

В первім віконці — яснеє сонце,

В другім віконці — ясний місяченько,

В третім віконці — яснії зірки.

Ясний місяць — сам господар,

Яснеє сонце — господинька,

Яснії зірки — єго дітки.

Сонце, місяць і зорі — космічну родину — виліплюють коровайниці й
розташовують на весільному короваї. Сам коровай є символом сонця. Своєю
формою, як і інші предмети, згадувані у весільних піснях (колесо, вінок,
перстень), коровай нагадував сонце. Випікання короваю уявляли як його
схід (коровай сходить — сонце сходить, про добре випечений коровай
кажуть: “Коровай, як сонце”). Калита, різдвяна паляниця, та й сам
щоденний хліб — це ніби маленьке сонце в кожному домі.

За сонцем по колу (за годинниковою стрілкою, тобто) ходить господар у
дворі зі свят-вечерею, закликаючи тричі звірів, бурю, мороз. Колядники
на Різдво, віншуючи господарів, виконують особливий танок “Кругляк”:
“Такий “кругляк”, тільки з іще виразнішими релігійними ознаками,
відправляється на пасіці. Коли господар держить бджоли, він веде
колядників на те місце, де стоїть пасіка літом. Там колядники стають
колесом, упадають на коліна, роблять перед собою хрести своїми
топірцями, укладаючи їх потім “бардками” до середини, а держаками до
себе, і складають на купу свої шапки на бардки — “бо то значить так, як
рій, бджоли”… Господиня насипає їм у шапки пшеницю, принесену в
запасці. Колядники, взявшись за руки, крутяться в один бік, за сонцем,
“аби рої не втікали”, приспівуючи якусь “веселу” пісню, “аби бджоли були
веселі”, — писав М.Грушевський

Багато весняних танців також відтворювали рух сонця денним та річним
колом, заворожуючи його на врожай, на добро, підтримуючи одвічні
космічні ритми (“Грушка”, “Мак”, “Зайчик”, “Подоляночка”). Такі танці
мали на меті не тільки викликати сонце, сприяти його приходові, а й
утвердити його перемогу над холодом і темрявою.

Яблуко — також сонячний символ. Так, у веснянці “Воротар” співається про
княжеє дитя, яке грається золотим яблучком. Яблучко — на золотім
блюдечку, а крають його срібреним ножичком. У веснянках часто згадується
колесо — кроковеє, вербове, яке “вмилить много дива”, тобто все на світі
бачить. У такого колеса дівчата питають, чи не бачило воно, куди поїхав
милий:

Кроковеє колесо, колесо

Вище тину стояло, стояло,

Много дива видало, видало.

Чи бачило колесо, колесо,

Куди милий поїхав, поїхав?

У давнину Великдень був одним із найбільших свят, коли вшановували
сонце. Схід сонця на Великдень зустрічають урочисто, відчиняють у хатах
вікна й двері, аби сонце зайшло до оселі, освітило усе й освятило.

На свято Купала є звичай спускати з пагорба вогненне колесо (його
обливають смолою і запалюють). Вінок (купальський, весільний,
обжинковий, настінний вінок-оберіг) також уособлює сонце. У купальських
піснях його називають “віночком з кадила”, тобто вінком вогненним.
Купальське пускання вінків на воду відображає шлюб води й сонячного
вогню, із якого постав світ.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2019