.

Сівба та догляд за рослинами (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 1478
Скачать документ

Сівба та догляд за рослинами

Основними хліборобськими культурами в Україні з давніх-давен були жито,
ячмінь, овес, а з городніх — капуста, часник, цибуля тощо. У XVII—XVIII
ст. з’являється картопля, яка згодом стає головним харчовим продуктом.
На той час хлібороби вже культивували пшеницю, кукурудзу, з технічних
культур — льон, коноплі.

За строками сівба зернових була рання і пізня весняна (ярові культури),
а також осіння (озимина). Дещо негативно відбивались на проведенні сівби
різні заборони, містифікації: понеділок і субота — важкі («тверді») дні;
в перший тиждень після свята Паски («провідний») не можна сіяти ні
льону, ні коноплі, щоб ніхто в хаті не помер; а під час сівби
заборонялось позичати посівний матеріал, будь-що виносити з хати,
особливо вогонь… А дні збігали, засів затримувався. Упродовж віків
народ уважно спостерігав за явищами природи; за поведінкою птахів,
врожаєм грибів, першою появою рослинності тощо. Урожай підберезників
віщував добре жито, рижиків — пшениці. Якщо зозуля вилетіла, коли дерева
були вже з листям, чекай хорошого збору сільськогосподарських культур.
Зозуля прилітає одночасно з появою на деревах листя — буде рання весна.

Ранньої весни, коли ще земля добре не прогрілась, а вологи було багато,
— сіяли біб, овес, що витримують холод і потребують вологи. Невибагливий
до якості ґрунту овес висівали на гірших («пущих») землях.

Сіяли із сіви — мішка («сівака», чи «сівальні»), який вішали через
плече; у горах послугувалися бесагами. Часом користувались коробом,
виплетеним із соломи, чи видовбаним із дерева («солонкою»), або відром.
Гуцули, крім бесаг і тайстри, сіяли з дійниці — дерев’яного відра з
одним вухом. На Поліссі для цього застосовували коробку, виготовлену з
луба, — сиваньку. За народним календарем, починали сіяти лише після
свята Благовіщення (7 квітня). Посівного матеріалу потрібно було
стільки, щоб засіяти за півдня зоране поле — трохи більше як чверть
гектара. Зорану до обіду ділянку в другій половині дня засівали і
боронували. Густо сіяли овес, дещо рідше — пшеницю, жито, ячмінь,
оскільки із зерна вівса проростало лише одне стебло, а з інших злакових
— кущ стебел. Тому на ділянці вівса висівали «майже міх» (до 60 кг), а
пшениці, жита, ячменю — «одні бисаги» (до 40 кг).

Перед тим як набрати насіння у бесаги чи сівак, в одному розі
зав’язували свячене зерно, проскурку і посвячену монету, що
символізувало достаток і багатство. Виконував цю роботу сам господар або
найманий ним у селі добрий сівач (сіяч). Ставши на ріллю, хрестився і
починав сіяти.

Важливо було правильно обрати не лише час, але й термо-вологий режим
сівби. Недарма прислів’я нагадує: «Раз літо родить». Посієш зарано в
холодну землю — загине майбутній врожай, посієш пізно — не дозріє або
засушить його сонце у зав’язі.

F

R

?????&?????????гою агротехнічних прийомів поліпшувалося середовище
хліборобської культури (прополювання бур’янів, спушування ґрунту тощо),
і забобонно-магічна, коли різними містичними процедурами робилася спроба
відвернути певні загрози від ниви.

Перша форма є об’єктивною оцінкою суті справжньої допомоги рослинам у їх
розвитку за допомогою агротехнічних заходів; друга — відображенням у
свідомості селянина містичних уявлень, що відповідними магічними рухами
чи шепотінням можна змилостивити небесні сили і відвернути лихо
Характерно, що магічні дії здійснювалися над тими культурами які людина
не могла захистити від стихійних лих природи: грози, граду, вихору тощо.
Це колоскові й стручкові рослини а також деякі городні, зокрема капуста,
яку поїдала гусінь. Науці невідомі ритуали, спрямовані на збереження тих
культур, плід яких знаходиться у землі, — картоплі, брукви, буряків,
моркви тощо. Під час догляду за ними покладалися лише на відповідні
знаряддя праці та уміння селянських рук.

Агрофізична форма догляду за культивованими сільськогосподарськими
рослинами поділяється на білякореневе спушування ґрунту (заодно і
підсікання коріння бур’янів сапою чи мотикою) та прополювання.
Білякореневе спушування застосовувалось при вирощуванні картоплі,
брукви, цибулі, часнику тощо, а також кукурудзи як просапної рослини.

Забобонно-магічна форма збереження врожаю мала міцні засади у
виробничому побуті українця. Особливо переконливо вірили, що ритуальними
діями — биттям у дзвони, ворожінням «хмарника» («грозовика»),
посвяченням з процесією царини або магічними заклинаннями — можна
відвернути град від нив. Уже на Свят-вечір хлібороб спрямовував
імітативні дії на збереження врожаю від граду та грози. У миску
накладали потроху всіх страв і йшли довкола хати, примовляючи:
«Гавриїлу, Михаїлу, Харлаїму, просимо тя на вечерю до себе в гості, а
якбись не прийшов у гості, то не прийди цілий рік, аби град не бив.»
Побутувало багато магічних процедур для відвернення грози, граду. Майже
у кожному селі була людина («хмарник»), яка, як сподівались, могла «не
пустити хмару в село». «Хмарник» вкладав на подвір’ї навхрест лопату,
якою порались біля печі, і кочергу («коцибу», «коцюбу»). У миску наливав
свяченої води, додавав шматочки хліба або жарини («грані»), повертався у
напрямку хмари і примовляв: «Во ім’я Отця, Сина і Духа Святого. Іди на
гори, на ліси, на води, на нетрі, — де кури недопівають, де пси
недобріхують, де коні недоходять, — на ліси, на води, на темні ночі».
Воду виливав незахідне місце.

Застереження від бурі, граду, звірів тощо відбувалося крізь призму
релігійно-містичних уявлень селянина. Одні надприродні сили, які начебто
виявляли доброзичливість до турбот хлібороба, всіма діями
умилостивлювались і закликались протистояти злим демонам.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2019